Збінський Євген Федорович,

Директор Інституту податкової політики

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук,

Паночек Ольга,

експерт Інституту податкової політики ГОСЛ

Важливою умовою забезпечення реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також національних інтересів в інформаційній сфері виступає правове регулювання суспільних відносин.

Можемо погодитись із О. С. Родіоновим у тому, що правові режими виступають сполучною ланкою між нормативним актом і правозастосовчою практикою, оскільки від якості їх використання в обох сферах, грамотного закріплення в законодавстві залежить успіх управлінського процесу; а саме що режимне регулювання перейшло з рівня переважно відомчого нормотворення на законодавчий, у зв’язку з чим проблема правових режимів стає однією найбільш значущих в теорії права [1, с. 24].

Попри загальновживаність як в науковій літературі, так й у вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актах категорії «правовий режим», визначення цього поняття є доволі дискусійним серед дослідників. Причому трактування в галузевих дослідженнях має подекуди діаметрально протилежний характер. Особливо неоднозначним є визначення поняття «правовий режим податкової таємниці», що має важливе значення в контексті реалізації державної інформаційної політики.

Віддаючи належне окремим публікаціями з даної тематики, зауважимо, що особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині посідають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [2-7].

Останнім часом це поняття особливо динамічно застосовується фахівцями інформаційного права, розкриваючи зміст та специфіку правового регулювання окремих видів інформації: правовий режим персональних даних, правовий режим податкової інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом тощо.

Також відзначимо, що не менш плюралістичною є доктринальна термінологія. Так, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [8] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж»; О. О. Городов – «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [9]; Б. А. Кормич – «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [10]; А. І. Марущак – «правовий статус інформації» [11].

Відсутність легальної дефініції та узгодженої наукової думки щодо визначення поняття «правовий режим», особливостей його структури, а головне специфіки нормативно-правового оформлення потребує додаткового теоретичного осмислення.

Уперше категорію «правовий режим» до наукового обігу було введено С.С. Алексєєвим, пропонуючи таке визначення цього поняття як порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [12, с. 185].

Аналіз доктринальних джерел у цій сфері дозволяє дійти наступних висновків.

1.      Правовий режим – самостійна правова категорія.

2.      Близькі, але не тотожні за змістом до поняття «правовий режим», є поняття «механізм правового регулювання», «інститут права», «правовий статус», «правове становище» тощо.

3.      Правовий режим є однією з детермінант, що визначає характер, результат і ступінь ефективності правового регулювання.

4.      Правовий режим – це система умов здійснення правового регулювання.

5.      Правовий режим у правовій політиці виступає найважливішою умовою вдосконалення дієвості правових норм.

6.      Правовий режим – складний феномен правового життя, що охоплює різноманітні варіативно поєднані правові засоби.

7.      Правовий режим є складовим елементом управлінського процесу.

8.      Правовий режим має певну специфіку в різних галузях права.

9.      Правовий режим визначається в нормативно-правових актах та забезпечується державним примусом.

10.    Встановлення правового режиму має за мету упорядкування специфічного кола суспільних відносин шляхом чіткого визначення мети, просторово-часових меж, суб’єктів, об’єктів тощо.

Новаторським є підхід щодо цього питання О. А. Мандзюка, який здійснив класифікацію правового режиму податкової інформації залежно від суб’єктів (правовий режим податкової інформації фізичних осіб, правовий режим податкової інформації юридичних осіб); за територією розповсюдження (загальнодержавний; регіональний; місцевий); залежно від змісту податку (правовий режим податкової інформації щодо податків на доходи; правовий режим податкової інформації щодо податків на споживання; правовий режим податкової інформації щодо податків на майно тощо); залежно від функцій права (регулятивний, охоронний); залежно від сфер використання (внутрішній (правовий режим податкової інформації, що діє у сфері функціонування податкових органів) і зовнішній (правовий режим податкової інформації, що діє між податковими органами та іншими учасниками податкових відносин)); залежно від сфери життєдіяльності (правовий режим податкової інформації в культурній сфері, правовий режим податкової інформації в економічній сфері, правовий режим податкової інформації в політичній сфері тощо); залежно від джерел (правовий режим податкової інформації, отриманої з зовнішніх джерел (податкова інформація, надана платниками податків; з банківських чи правоохоронних установ тощо); правовий режим податкової інформації, отриманої з внутрішніх джерел (податкова інформація, що отримана податковими органами шляхом самостійного пошуку); залежно від рівня збору інформації (правовий режим вхідної податкової інформації і правовий режим вихідної податкової інформації); за часом дії (постійні і тимчасові); залежно від форми закріплення (правовий режим публічно оголошеної податкової інформації, правовий режим документованої податкової інформації, правовий режим податкової інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах); залежно від порядку доступу (відкрита податкова інформація і податкова інформація з обмеженим доступом) [13, с. 25].

Отже, правовий режим податкової таємниці — це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків, що стала відома співробітникам податкового органу у зв’язку з виконанням покладених на них службових обов’язків, передбаченим чинним законодавством.

Правовий режим податкової таємниці виступає складовим елементом правового режиму інформаційної політики, і від його коректного дослідження та трактування залежить ефективність реалізації не лише податкової, а й державної інформаційної політики в цілому.

Список використаної літератури:

1. Родионов О. С. Механизм установления правовых режимов российским законодательством : дис… канд… юрид. наук : 12.00.01 / Олег Сергеевич Родионов. — Саратов., 2001. — 157 с.

2. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

3. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

4. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

5. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

7. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

8. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. — М. : Юринформцентр, 2001. — 352 c.

9. Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. — С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. — 305 c.

10. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: [навч. посіб.] — К. : КНТ, 2004. — 332 с.

11. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: [Навчальний посібник]. — К. : КНТ, 2007. — 532 с.

12. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве/ Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.

13. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. А. Мандзюк. —Запоріжжя, 2014. — 19 с.

Колектив ГОСЛ вітає голову Інституту фіскальної політики ГОСЛ

Збінського Євгена Федоровича

із успішним захистом кандидатської дисертації!

Зичимо дальших успіхів на тернистій ниві науки та капіталізації отриманих знань у практичній діяльності!

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Збінський Євген Федорович

УДК 351.713:336.2:354.42/.44

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОДАТКОВОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ

 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Запоріжжя – 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Запорізькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук

Мандзюк Олег Андрійович,

Глобальна організація союзницького лідерства,

Голова Інституту стратегічних ініціатив.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Кучерявенко Микола Петрович,

академік Національної академії правових наук України,

Заслужений діяч науки і техніки України,

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,

завідувач кафедри фінансового права;

кандидат юридичних наук, доцент

Усенко Роман Анатолійович,

Міністерство юстиції України,

радник міністра.

Захист відбудеться «25» жовтня 2016 року о «13⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «23» вересня 2016 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                                  М. О. Лютікова

Збінський Євген Федорович,

Здобувач Запорізького національного університету

Досліджено доктринальні та законодавчі визначення понять «правовий режим», «правовий режим інформації», «правовий режим податкової інформації». Констатовано, що правовий режим є одним із способів правового регулювання, певною системою координат, в межах якої задовольняються інтереси суб’єктів права заради яких вони вступали в ці відносини. Розкрито основні ознаки правового режиму податкової таємниці в Україні та запропоновано авторське визначення даного поняття.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, правовий режим, правовий режим інформації, правовий режим податкової таємниці

Исследованы доктринальные и законодательные определения понятия «правовой режим», «правовой режим информации», «правовой режим налоговой информации». Констатировано, что правовой режим является одним из способов правового регулирования, определенной системой координат, в рамках которой удовлетворяются интересы субъектов права, ради которых они вступали в эти отношения. Раскрыты основные признаки правового режима налоговой тайны в Украине и предложено авторское определение данного понятия.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, правовой режим, правовой режим информации, правовой режим налоговой тайны

Studied doctrinal and legislative definition of «legal regime», «the legal regime of information», «legal regime of tax information». Stated that the legal regime is one way of regulation, some coordinate system within which satisfied the interests of legal subjects for which they entered into this relationship. The basic features of the legal regime of tax secret in Ukraine and invited the author’s definition of this concept.

Keywords: tax information, tax secrets, legal regime, the legal regime media, the legal regime of tax secrecy

Важливою умовою забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, а також національних інтересів будь-якої держави є правове регулювання суспільних відносин незалежно від сфери, де вони виникають, змінюються чи припиняються.

Правові режими є сполучною ланкою між нормативним актом і правозастосовчою практикою, і від якості їх використання в обох сферах, грамотного закріплення в законодавстві залежить успіх управлінського процесу [1, с. 24].

Попри загальновживаність як в науковій літературі, так й у вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актах категорії «правовий режим», визначення цього поняття є доволі дискусійним серед дослідників. При чому трактування в галузевих дослідженнях має подекуди діаметрально протилежний характер.

Особливо неоднозначним є визначення поняття «правовий режим податкової таємниці», що й обумовило актуальність написання даної наукової статті.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі правові засади предмета дослідження податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [2-7].

Метою написання даної наукової статті є визначення поняття та особливостей правового режиму податкової таємниці України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні позиції щодо визначення поняття «правовий режим»;

-       дослідити законодавчі дефініції у даному контексті;

-       надати авторську позицію щодо визначення поняття «правовий режим податкової таємниці».

У вітчизняній правовій системі можливо виокремити багато галузей права, де в упорядкуванні суспільних відносин застосовуються різні правові режими, вказуючи таким чином на певну специфічність та особливість правового регулювання. Хоча інтенсивність застосування цього поняття в різних галузях права є нерівномірною: в адміністративному та фінансовому – часто, в цивільному та сімейному – рідко, в кримінальній галузі права воно взагалі не застосовується.

У рамках адміністративного права досліджуються концептуальні засади правового режиму надзвичайного чи воєнного стану; земельного права – правовий режим земельної ділянки, правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів, правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів; фінансового права – правовий режим певного майна суб’єктів господарської діяльності; цивільного права – правовий режим самочинного будівництва тощо.

Не менш інтенсивно дане поняття застосовується й у Податковому кодексі: «податковий режим», «режим оподаткування», «загальний режим оподаткування», «спеціальний податковий режим», «спеціальний режим оподаткування», «режим податкової застави», «режими розстрочення і відстрочення сплати податкових платежів», «спеціальний режим оподаткування» тощо.

Однак у кожному з цих актів по-різному визначається зміст правового режиму. Наприклад, у законах України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про правовий режим надзвичайного стану» під ними розуміється «певний порядок введення, припинення, дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, специфіка додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб і відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму».

У законах України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» визначається особливий статус того чи того об’єкта.

У ст. 11 Податкового кодексу України зауважується, що «Спеціальний податковий режим — система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів» [8].

Ще більший плюралізм трактування змісту поняття «правовий режим» спостерігається в підзаконних нормативно-правових актах.

Як вірно зауважує О. С. Родіонов: «…режимне регулювання перейшло з рівня переважно відомчого нормотворення на законодавчий, у зв’язку з чим проблема правових режимів стає однією найбільш значущих в теорії права» [1, с. 24].

Останнім часом це поняття особливо динамічно застосовується фахівцями інформаційного права, розкриваючи зміст та специфіку правового регулювання окремих видів інформації: правовий режим персональних даних, правовий режим податкової інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом тощо.

Попри це, а також наявність значного кола інформаційних нормативно-правових актів, де застосовується цей термін на рівні окремих статей чи навіть розділів, зокрема: «правовий режим інформації довідково-енциклопедичного характеру (ст. 12 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) (ст. 13 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим інформації про товар (роботу, послугу) (ст. 14 Закону України «Про інформацію», «правовий режим науково-технічної інформації» (ст. 15 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим податкової інформації (ст. 16 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим державної статистичної інформації (ст. 18 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим соціологічної інформації (ст. 19 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим конфіденційної інформації (ст. 21 Закону України «Про інформацію»), розділ 2 Закону України «Про науково-технічну інформацію»), «правовий режим наукового і науково-технічного результату» (ст. 22 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність») тощо, упорядкування суспільних відносин за допомогою правового режиму є недосконалим.

Не менш плюралістичною є доктринальна термінологія. Так, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [9] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж»; О. О. Городов – «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [10]; Б. А. Кормич – «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [11]; А. І. Марущак – «правовий статус інформації»[12].

«Перехід даної категорії в іншу якість пов’язано з її недостатньою пропрацьованістю на загальнотеоретичному рівні при різноманітті вузькогалузевих підходів. При цьому слід зазначити непідготовленість законодавця до змін підходів у правовому регулюванні. Правові режими, встановлювані нормативно-правовими актами різного рівня, найчастіше не діють в силу недостатньої чіткості тексту закону, відсутності необхідних елементів, що забезпечують безперебійну роботу режиму, низького рівня юридичної техніки, як наслідку неопрацьованою теоретичної основи» [1, с. 35].

Відсутність легальної дефініції та узгодженої наукової думки щодо визначення поняття «правовий режим», особливостей його структури, а головне специфіки нормативно-правового оформлення потребує додаткового теоретичного осмислення.

Уперше категорію «правовий режим» до наукового обігу було введено С.С. Алексєєвим, пропонуючи таке визначення цього поняття як порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [13, с. 185].

Аналіз доктринальних джерел у цій сфері дозволяє зробити такі висновки.

1. Правовий режим – самостійна правова категорія.
2. Близькі, але не тотожні за змістом до поняття «правовий режим», є поняття «механізм правового регулювання», «інститут права», «правовий статус», «правове становище» тощо.
3. Правовий режим є однією з детермінант, що визначає характер, результат і ступінь ефективності правового регулювання.
4. Правовий режим – це система умов здійснення правового регулювання.
5. Правовий режим у правовій політиці виступає найважливішою умовою вдосконалення дієвості правових норм.
6. Правовий режим – складний феномен правового життя, що охоплює різноманітні варіативно поєднані правові засоби.
7. Правовий режим є складовим елементом управлінського процесу.
8. Правовий режим має певну специфіку в різних галузях права.
9. Правовий режим визначається в нормативно-правових актах та забезпечується державним примусом.
10. Встановлення правового режиму має за мету упорядкування специфічного кола суспільних відносин шляхом чіткого визначення мети, просторово-часових меж, суб’єктів, об’єктів тощо.

Таким чином, правовий режим – це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів для задоволення інтересів суб’єкта права.

Одним з найбільш поширеним критеріїв класифікації правового режиму серед науковців є особливості тієї чи іншої галузі (інституту) права. «Галузеві відрізняються специфікою прийомів регулювання, дією власних принципів, характером виникнення, формування й реалізації галузевих прав і свобод, специфікою санкцій, інституційною ознакою – наявністю галузі законодавства на чолі з кодифікованим актом»[14, с. 12].

Поряд з цим диференціація правових режимів здійснюється й за іншими критеріями: залежно від предмета правового регулювання виділяють конституційний, адміністративний, земельний, фінансовий, податковий режими тощо; залежно від змісту – валютний, митний, мита тощо; залежно від суб’єктів щодо яких він встановлюється – режим біженців, вимушених переселенців, осіб без громадянства тощо; залежно від функцій права – режим особливого регулювання та особливої охорони; залежно від форми виразу – законний та договірний; залежно від рівня нормативних актів, в яких вони встановлені, – загальнофедеративні, регіональні, муніципальні та локальні; залежно від сфер використання – внутрішньодержавні і міждержавні (режими територіальних вод, економічних санкцій тощо) [15, с. 12].

Не менш плюралістичними є критерії класифікації правого режиму інформації. Так, Т. В. Чернишова пропонує виокремлювати види правового режиму інформації залежно від виду інформації, зауважуючи при цьому, що «правовий режим конкретного виду інформації відрізняється особливостями залежно від правил створення, збирання, зберігання, використання, розповсюдження та захисту відомостей» [16, с. 100]. До того ж дослідниця пропонує й інші критерії класифікації правового режиму інформації: за порядком доступу (на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом), залежно від джерела інформації на правовий режим публічно оголошеної інформації, правовий режим документованої інформації, правовий режим інформації в інформаційно-автоматизованих системах [16, с. 100].

Л. К. Терещенко пропонує класифікувати правові режими інформації на дві великі групи: загальний та спеціальний, при чому «…загальним правовим режимом інформації є режим відкритої інформації, що характеризується відкритістю, доступністю інформації як для фізичних, так і для юридичних осіб. Спеціальні правові режими інформації направлені на охорону відомостей, вільне розповсюдження яких порушує права і законні інтереси суспільства, держави, особистості» [17, с. 167].

Новаторським є підхід щодо цього питання О. А. Мандзюка, який здійснив класифікацію правового режиму податкової інформації залежно від суб’єктів (правовий режим податкової інформації фізичних осіб, правовий режим податкової інформації юридичних осіб); за територією розповсюдження (загальнодержавний; регіональний; місцевий); залежно від змісту податку (правовий режим податкової інформації щодо податків на доходи; правовий режим податкової інформації щодо податків на споживання; правовий режим податкової інформації щодо податків на майно тощо); залежно від функцій права (регулятивний, охоронний); залежно від сфер використання (внутрішній (правовий режим податкової інформації, що діє у сфері функціонування податкових органів) і зовнішній (правовий режим податкової інформації, що діє між податковими органами та іншими учасниками податкових відносин)); залежно від сфери життєдіяльності (правовий режим податкової інформації в культурній сфері, правовий режим податкової інформації в економічній сфері, правовий режим податкової інформації в політичній сфері тощо); залежно від джерел (правовий режим податкової інформації, отриманої з зовнішніх джерел (податкова інформація, надана платниками податків; з банківських чи правоохоронних установ тощо); правовий режим податкової інформації, отриманої з внутрішніх джерел (податкова інформація, що отримана податковими органами шляхом самостійного пошуку); залежно від рівня збору інформації (правовий режим вхідної податкової інформації і правовий режим вихідної податкової інформації); за часом дії (постійні і тимчасові); залежно від форми закріплення (правовий режим публічно оголошеної податкової інформації, правовий режим документованої податкової інформації, правовий режим податкової інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах); залежно від порядку доступу (відкрита податкова інформація і податкова інформація з обмеженим доступом) [18, с. 25].

Отже, зважаючи на те які саме юридичні засоби домінують при регулюванні тих чи інших суспільних відносин, можна виокремлювати різні правові режими ідентичних суспільних відносин. Наприклад, суспільні відносин у сфері податкової таємниці можуть бути урегульовані цивільно-правовими, адміністративно-правовими, кримінально-правовими юридичними засобами. У зв’язку з чим слід вирізняти цивільно-правовий режим податкової таємниці, адміністративно-правовий режим податкової таємниці чи кримінально-правовий режим податкової таємниці.

Окреслити зміст правового режиму тих чи інших суспільних відносин іноді дуже складно, що підтверджується наявністю широкої інтерпретації визначення поняття того чи іншого галузевого режиму серед фахівців різних галузей права.

Особливо неоднозначною є ситуація при визначенні правового режиму інформації. Наша позиція кореспондує з думками інших дослідників інформаційної проблематики, які зауважили: «…визначити правовий режим інформації дуже складно, а іноді й зовсім неможливо» [19, с.19], «…не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації» [20, с. 32].

Аналіз доктринальних праць у цій сфері дозволив дійти висновку, що дослідники недостатньо звертали свою увагу на визначення поняття «правовий режим інформації», попри його широку вживаність в наукових розвідках. Лише в декількох роботах міститься авторська позиція щодо цього. Так, Т. В. Чернишова пропонує під поняттям «правовий режим інформації» розуміти передбачений нормативно-правовими актами, а також міжнародним договорами особливий порядок створення, зберігання, використання, розповсюдження та захисту інформації з метою забезпечення прав та інтересів суб’єктів інформаційних правових відносин [16, с. 99].

Л. К. Терещенко надає таке визначення поняття «правовий режим інформації»: це об’єктний режим, що вводиться законодавчим актом і дозволяє забезпечити комплексність впливу шляхом сукупності регулятивних, охоронних, процесуально-процедурних засобів, що характеризуються особливим поєднанням дозволів, заборон і зобов’язань, а також гарантій щодо його забезпечення [17, с. 197].

О. А. Мандзюк пропонує визначення поняття «правовий режим податкової інформації» як передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування [18, с. 8].

Отже, здебільшого дослідники при визначенні поняття «правовий режим інформації» загалом чи «правовий режим податкової інформації» синтезуються окремі норми законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», Податкового кодексу України тощо.

Зважаючи на зазначене вище, а також беручи до уваги запропоноване нами визначення поняття «податкова таємниця», вважаємо за необхідне виокремити такі основні ознаки правового режиму податкової інформації:

1)                    це особливий порядок правового регулювання податкових відносин;

2)                    обмежується сферою створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків;

3)                    здійснюється за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів;

4)                    має чітко визначені часово-просторові межі, організаційно-функціональний механізм забезпечення;

5)                    формальна визначеність у низці нормативно-правових актів різної юридичної сили;

6)                    закріпленість як податковим, так й інформаційним законодавством;

7)                    метою є ефективне функціонування вітчизняної податкової системи.

Отже, правовий режим податкової таємниці — це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків, що стала відома співробітникам податкового органу у зв’язку з виконанням покладених на них службових обов’язків, передбаченим чинним законодавством.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Родионов О. С. Механизм установления правовых режимов российским законодательством : дис… канд… юрид. наук : 12.00.01 / Олег Сергеевич Родионов. — Саратов., 2001. — 157 с.

2. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

3. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

4. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

5. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

7. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

8. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112

9. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. — М. : Юринформцентр, 2001. — 352 c.

10. Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. — С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. — 305 c.

11. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: [навч. посіб.] — К. : КНТ, 2004. — 332 с.

12. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: [Навчальний посібник]. — К. : КНТ, 2007. — 532 с.

13. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве/ Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.

14. Соколова І.О. Правовий режим: поняття, особливості, різновиди : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави та права; історія правових та політичних учень» / І.О. Соколова. — Х., 2011. — 23 с.

15. Правовые  режимы: общетеоретический и отраслевые аспекты : монография / под ред. А. В. Малько, И. С. Барзиловой. — М. : Юрлитинформ, 2012. — 416 с.

16. Чернишова Т. В. Правові режими інформації за законодавством України / Т. В. Чернишова // Право і суспільство. — 2012. — № 4. — С. 97—101

17. Терещенко Л. К. Правовой режим информации: дис… д-ра… юрид. наук : 12.00.14 / Людмила Константиновна Терещенко. — К., 2011. — 415 с.

18. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. А. Мандзюк. —Запоріжжя, 2014. — 19 с.

19. Ефремов А.А. Информация как объект интеллектуальной собственности : [Електронний ресурс]. — Режим  доступу: //  // www/info law.hut.ru/works/.

20. Савельев Д.А. Информация и интеллектуальная собственность как объекты гражданского права: [Електронний ресурс]. — Режим  доступу: // //www.law.agava.ru/inf-pravo/works/

Збінський Євген Федорович,

Здобувач Запорізького національного університету

На основі аналіза доктринальних праць та вітчизняного законодавство виокремлено основні структурні елементи правового режиму податкової таємниці, розкрито їх зміст. Констатовано, що більшість структурних елементів даного режима законодавчо не визначено та розпорошено на рівні низки нормативно-правових актів різної юридичної сили. Запропоновано необхідність розроблення та ухвалення нормативно-правового акта, де б визначались концептуальні засади правового режиму податкової таємниці в Україні.

Ключові слова: податкова таємниця, правовий режим податкової таємниці, зміст правового режима податкової таємниці, структурні елементи правового режима податкової таємниці

На основе анализа доктринальных трудов и отечественного законодательства выделены основные структурные элементы правового режима налоговой тайны, раскрыто их содержание. Констатировано, что большинство структурных элементов этого режима законодательно не определены и рассредоточены на уровне ряда нормативно-правовых актов различной юридической силы. Предложено необходимость разработки и принятия нормативно-правового акта, где бы определялись концептуальные основы правового режима налоговой тайны в Украине.

Ключевые слова: налоговая тайна, правовой режим налоговой тайны, содержание правового режима налоговой тайны, структурные элементы правового режима налоговой тайны

Based on the analysis of doctrinal papers and national legislation singled out the basic structural elements of the legal regime of tax secrets revealed their contents. It notes that most of the structural elements is not legally defined and scattered at a number of legal acts of different legal force. A need for the development and adoption of a legal act, which would be defined conceptual basis of the legal regime of tax secrets in Ukraine.

Key words: tax secret legal regime of tax secrecy, meaning the legal regime of tax secrecy structural elements of the legal regime of tax secrecy

Особливості того чи іншого правового режиму можливо розкрити винятково через окреслення його структурних елементів. Здебільшого науковці стверджують, що базисом будь-якого режиму є юридичні засоби, що застосовуються при упорядкуванні певних суспільних відносин. Однак які саме юридичні засоби визначають зміст правового режиму й донині серед науковців є дискусійним. Особливо плюралістичною є наукова думка щодо елементів правового режиму податкової таємниці. Саме тому вважаємо за актуальне розкрити зміст структурних елементів правового режиму податкової таємниці.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі правові засади предмета дослідження податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-6].

Метою написання даної наукової статті є визначення змісту структурних елементів правового режиму податкової таємниці України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       виокремити основні структурні елементи правового режиму податкової таємниці;

-       розкрити зміст структурних елементів правового режиму податкової таємниці;

-       надати авторські пропозиції щодо удосконалення структурних елементів правового режиму податкової таємниці.

Зважаючи на законодавчу ентропію, а також не уніфіковане доктринальне бачення порушеного питання, характеристика правового режиму податкової таємниці буде здійснюватись шляхом визначення змісту таких основних структурних елементів цього правового режиму: мета; принципи; правовий статус об’єкта; правовий статус (права та обов’язки, повноваження) суб’єктів; відповідальність за порушення правового режиму податкової таємниці тощо.

Слід зауважити, що зазначені вище елементи правового режиму є діалектично взаємопов’язаними: трансформації в одному з них, детермінують зміни в іншому або системні зміни.

Одним із найбільш важливих структурних елементів правового режиму загалом та правового режиму податкової таємниці є мета. Адже від визначення мети залежить зміст й інших структурних елементів конкретного правового режиму. Окреслення мети є першим етапом ухвалення будь-якого нормативно-правового акта. Тим більше досягнення чи навпаки не досягнення поставленої мети може скасувати чи змінити зміст інших структурних елементів. При чому мета може бути як найближчою (прямою, короткостроковою), так й перспективною (довгостроковою). Ідентична ситуація при окресленні мети правового режиму податкової таємниці. Отже, метою правого режиму податкової таємниці є упорядкування суспільних відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків, що стала відома співробітникам податкового органу у зв’язку з виконанням покладених на них службових обов’язків. Однак дане упорядкування здійснюється задля забезпечення ефективного функціонування вітчизняної податкової системи та інформаційної безпеки України.

Не менш важливим елементом правового режиму податкової таємниці є принципи, адже вони визначають концептуальні засади чого-небудь. Як й мета, цей елемент законодавчо не закріплено в чинному інформаційному та податковому законодавстві України. Лише у ст. 2 Закону України «Про інформацію» визначено основні принципи інформаційних відносин [7] та ст. 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» затверджено на яких принципах здійснюється доступ до публічної інформації.

Принципи правового режиму публічної інформації та інформації з обмеженим доступом здебільшого є діаметрально протилежними: якщо правовий режим публічної інформації ґрунтується на засадах прозорості, відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень та вільного отримання чи поширення публічної інформації, то задля забезпечення правового режиму податкової таємниці податкові органи зобов’язані зробити все необхідне для унеможливлення доступу, передачі чи розповсюдження отриманої конфіденційної інформації платника податків третім особам.

Екстраполюючи закріплені норми на предмет дослідження, вважаємо, що правовий режим податкової таємниці ґрунтується на таких принципах, як:

-       обмежений доступ до податкової таємниці;

-       захищеність податковими органами податкової таємниці;

-       своєчасність і адекватність заходів захисту податкової таємниці;

-       рівноправність захисту податкової таємниці;

-       відповідальність службових осіб за порушення захисту та охорони податкової таємниці;

-       відшкодування збитків за порушення захисту та охорони  податкової таємниці;

-       неможливість передачі чи розповсюдження третім особам податкової таємниці без згоди платника податків;

-       не віднесеність до податкової таємниці інформації, яка становить державну таємницю, чи іншої інформацію, доступ до якої не може бути обмежений;

-       обґрунтованість віднесення податкової інформації до податкової таємниці тощо.

Третім елементом правового режима податкової таємниці є об’єкт, тобто те, з приводу чого виникають, змінюються чи припиняються відносини між службовою особою податкових органів та платником податків. Таким об’єктом безпосередньо виступає податкова таємниця.

Відомості, що становлять податкову таємницю, відносяться лише до конкретної особи, тобто платника податків, тому об’єктом податкової таємниці виступає лише так звана «своя» таємниця [8, с. 88].

До суб’єктів податкової таємниці належать як платники податків, так й ДФС в особі відповідних структурних підрозділів або конкретних посадових чи службових осіб, які отримали доступ до їх конфіденційної інформації у зв’язку з необхідністю виконання покладених на них обов’язків.

Повноваження платників податків передбачено в ст. ст. 16-17 Податкового кодексу України. При чому якщо перелік обов’язків платника податків є вичерпним, то перелік прав – ні.

Аналіз зазначених вище обов’язків дозволяє констатувати, що здебільшого вони мають інформаційний характер, адже так чи інакше пов’язані зі створенням, збиранням, одержанням, зберіганням, використанням, поширенням, охороною та захистом інформації.

Отже, слід виокремити такі обов’язки платників податків як суб’єктів правового режиму податкової таємниці:

-       вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

-       подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

-       подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов’язані з обчисленням та сплатою податків та зборів;

-       подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв’язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг – пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб’єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку);

-       подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

-       повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації);

-       повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи – підприємця;

-       забезпечувати збереження документів, пов’язаних з виконанням податкового обов’язку, протягом установлених податковим законодавством строків.

Права платника податків закріплено ст. 17 Податкового кодексу України. Екстраполюючи на предмет дослідження зазначені в даній статті норми, слід виокремити такі права платників податків як суб’єктів правового режиму податкової таємниці:

-       безоплатно отримувати у контролюючих органах, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

-       бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;

-       вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

-       право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

-       право на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

-       право за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток тощо.

Як ми зауважували раніше, до суб’єктів правового режиму податкової таємниці належать крім платників податків також й ДФС в особі відповідних структурних підрозділів або конкретних посадових чи службових осіб, які отримали доступ до їх конфіденційної інформації у зв’язку з необхідністю виконання покладених на них обов’язків.

Податковий кодекс України містить ряд статей, що визначає правовий статус зазначених вище суб’єктів правового режиму податкової таємниці, а саме функції, права та обов’язки ( ст. ст. 19-21 Податкового кодексу України).

Задля виконання покладених на них функцій контролюючий орган як суб’єкт правового режиму податкової таємниці має значне коло прав. Серед основних з них:

- запрошувати платників податків, зборів, платежів або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів, платежів, дотримання вимог іншого законодавства, у тому числі законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи;

- отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність;

- отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали;

- проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

- отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб’єктів господарювання;

- запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов’язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи;

- отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді;

- під час проведення перевірок у платників податків – фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків – юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу, а також документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції тощо.

У ст. 21 Податкового кодексу України закріплено, що посадові особи контролюючих органів зобов’язані:

- дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами;

- забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;

- забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень;

- не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

- коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності;

- не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи;

- надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом [9].

Отже, ДФС в особі відповідних структурних підрозділів або конкретних посадових чи службових осіб, мають право на доступ до конфіденційної інформації платника податків, однак й зобов’язані зробити все необхідне задля збереження її конфіденційності.

Слід зауважити, що в апараті ДФС України передбачено відповідну інституційно-функціональну систему забезпечення правового режиму податкової інформації загалом та податкової таємниці зокрема.

Так, окремі напрями захисту податкової таємниці забезпечуються такими структурними підрозділами, як Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації та Департамент інфраструктури.

Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації складається з режимно-секретного відділу, відділу спеціального зв’язку та криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення технічного захисту інформації та контролю, відділу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, відділу моніторингу та антивірусного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Основним завданням Департаменту є організація, здійснення та контроль заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації в апараті Державної фіскальної служби України та її територіальних органів.

Задля реалізації цього завдання передбачено такі функції Департаменту:

-       забезпечення охорони державної таємниці в Державній фіскальній службі України та її територіальних органів;

-       забезпечення технічного захисту інформації та контролю за його станом;

-       організація криптографічного захисту інформації з обмеженим доступом та контроль його стану;

-       організаційне забезпечення завдань керування комплексною системою захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах (автоматизованих системах) та здійснення контролю за її функціонуванням;

-       організація моніторингу захищеності інформації та антивірусного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Зважаючи на те, що за загальне діловодство, електронний обмін службовими документами, укомплектування, зберігання, облік та використання архівних документів, відповідає Департамент інфраструктури відповідає, то він також належить до інституційно-функціональної системи правового режиму податкової таємниці.

Попри розгалужену інституційно-функціональну систему підрозділів в рамках ДФС України та її територіальних органів, слід зауважити, що ефективне забезпечення правового режиму податкової таємниці неможливе без координації та співробітництва з іншими органами державної влади: Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної служби України з питань захисту персональних даних тощо.

Останнім елементом правового режиму податкової інформації є відповідальність за порушення правового режиму податкової таємниці. Попри важливість даного елемента як ефективного заходу захисту та охорони правового режиму податкової таємниці, саме цей структурний елемент потребує найбільшого удосконалення. Адже чинне вітчизняне законодавство не містить чіткого переліку правопорушень у сфері податкової таємниці.

Отже, дослідження структурних елементів правового режиму податкової таємниці дозволяє констатувати про відсутність їх упорядкування в межах одного нормативно-правового акта. Більшість структурних елементів законодавчо не визначено. Особливо загрозливим для забезпечення правового режиму податкової таємниці є відсутність чіткого визначення таких структурних елементів як правовий статус суб’єктів та юридична відповідальність за порушення правового режиму податкової таємниці. Зважаючи на зазначене вище, актуальним напрямом удосконалення правового режиму податкової таємниці є розроблення та ухвалення нормативно-правового акта, де б визначались його концептуальні засади.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст. 650.

8. Нелюбина Н. Об’єкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інформатика. — 2007. — № 1 (13). — с. 87—91, С. 88.

9. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.

Збінський Євген Федорович,

Здобувач Запорізького національного університету

Досліджено стан нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці, виокремити основні недоліки нормативно-правового забезпечення інститута податкової таємниці в правовій системі України та надано авторські пропозиції щодо підвищення ефективності нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, інформація з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, інформація про платника податків

Исследовано состояние нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны, выделить основные недостатки нормативно-правового обеспечения института налоговой тайны в правовой системе Украины и предоставлены авторские предложения по повышению эффективности нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, информация с ограниченным доступом, конфиденциальная информация, информация о налогоплательщике

The state of the legal regulation of social relations in the field of tax secrecy highlight the main shortcomings legal security institute tax secrecy in the legal system of Ukraine and provided the author offers to improve the efficiency of legal regulation of social relations in the field of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax secrets, classified information, confidential information, information on taxpayer

Діяльність податкових органів має яскраво виражений інформаційний характер. Щоденно до податкових органів направляється значне коло інформації, що має особливу цінність для її власників в силу її конфіденційності. Однак й донині інститут податкової таємниці є новим та малодослідженими в правовій доктрині України. Зважаючи на те, що врегулювати відносини оподаткування, визначити принципи побудови податкової системи, систему та механізм сплати податків та інших зборів, правовий стан платників податків, порядок адміністрування податків чи застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю неможливо без закріплення правового режиму циркулювання та захисту податкової інформації в цілому та податкової таємниці зокрема, актуальним напрямом наукової діяльності є окреслення стану та перспектив розвитку інституту податкової таємниці в правовій системі України.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, В. Кір’ян, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, О. Мандзюк, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, І. Сопілко, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-5].

Метою написання даної наукової статті є визначення особливостей інституту податкової таємниці в правовій системі України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати стан нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці;

-       виокремити основні недоліки нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці;

-       надати авторські пропозиції щодо підвищення ефективності нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці.

Тривалий час в концептуальних інформаційних нормативно-правових актах України не було виокремлено такого виду інформації як податкова, тим більше податкова таємниця. Лише з ухваленням Податкового кодексу України та внесенням змін і доповнень до Закону України «Про інформацію» такий вид інформації було законодавчо закріплено в переліку інформації за змістом.

Згідно зі ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [6]. Ідентичне визначення міститься і в Податковому кодексі України.

Щодо визначення поняття «податкова таємниця», то нині воно відсутнє в законодавстві України. Слід зауважити, що попри широковживаність у вітчизняному законодавстві поняття «таємниця» та наявність значного кола таємниць, інститут таємниць є законодавчо не визначеним в українському законодавстві.

Лише деякі види правового режиму окремих видів таємниць визначено на рівні окремого нормативно-правового акта.

Адекватний захист таємної інформації ускладнюється доволі дискусійним визначенням поняття «таємна інформація», що міститься у ст. 21 Закону України «Про інформацію» як «…інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [6].

Відтак у вітчизняному законодавстві відсутній чіткий перелік таємної інформації. Однією з вимог, що ставиться до такої інформації, є можливість завдання шкоди особі, суспільству і державі у разі її розголошення. Та чи не завдає шкоди особі, суспільству і державі розголошення інших видів інформації з обмеженим доступом? Звичайно завдає. Саме тому поняття, зміст, види, особливості правового режиму таємної інформації потребують більш чіткого законодавчого врегулювання.

Попри відсутність законодавчої дефініції поняття «податкова таємниця», дане питання є доволі малодослідженими у вітчизняній юридичній доктрині.

Аналіз наукових розвідок фахівців податкового права у цій сфері дозволяє виокремити два основні підходи щодо визначення поняття «податкова таємниця». Згідно з першого підходу (вузький) податкову таємницю складають винятково конфіденційна інформація про платника податків (Н. Нелюбина, А. Перов, А. Толкушкін, Т. Рекуненко [7-13]). Відповідно до другого (широкого) підходу, до податкової таємниці належить будь-яка податкова інформація з обмеженим доступом (О. Мандзюк, А. Торшин [14-15]).

Однак визначення поняття «конфіденційна інформація» має деякі відмінності. Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» «конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом» [6].

У ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [16].

Отже, в зазначеному вище нормативно-правовому акті не закріплено, що конфіденційна інформація може бути поширена не лише у визначеному порядку відповідно до передбачених фізичною або юридичною особою умов, а також в тих випадках, що визначені законом.

Спочатку такі обмеження було визначено в ст. 32 Конституції України: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [17] (підкреслено нами. – Авт).

Нині зазначеним нормам Основного закону кореспондують норми інших важливих нормативно-правових актів: ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»; ч. 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України; ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» [6, 16, 18, 19].

Однак виникає питання: що вважати інтересами національної безпеки, що є економічним добробутом? Якщо дефініція поняття «національна безпека» знайшла своє відображення в концептуальному нормативно-правовому акті, що визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності – Законі України «Про основи національної безпеки України» як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам» [20], то поняття «інтереси національної безпеки» в жодному з нормативно-правових актів не закріплено. Натомість в цьому законі застосовується інша термінологія «національні інтереси», «пріоритети національних інтересів» тощо. Логіко-семантичний аналіз зазначеної вище дефініції «національна безпека» дозволяє констатувати, що ним охоплюється занадто широке коло суспільних відносин. Саме «гумовий» характер цього поняття дає можливість стверджувати про необхідність конкретизації які саме випадки обмеження конфіденційної інформації є законними.

Ще складніша ситуація з іншими поняттями, а саме «економічний добробут» чи навіть здавалось би на інтуїтивної рівні зрозуміле поняття «права людини». Однак жодного з них нині не визначено на законодавчому рівні у вітчизняному законодавстві. Що казати про широкомасштабну дискусію серед науковців щодо цього.

Цікаво, що Конституційний суд України здійснював офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області. Попри це предметом розгляду стали винятково такі питання як: що слід розуміти під інформацією про особисте і сімейне життя, зокрема, чи належить така інформація до конфіденційної інформації про особу та чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте і сімейне життя?

Дані норми Конституції ґрунтувались на низці міжнародно-правових актів у цій сфері. Але у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено дещо інший перелік підстав порушення конфіденційної інформації. Так, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, «…за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб» [21] (підкреслено нами. – Авт).

Отже, дана прогалина у вітчизняному праві негативно впливає на рівень правозастосування, даючи можливість порушувати органами державної влади ці права, аргументуючи інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Науковий підхід, згідно з яким податковою таємницею визначаються конфіденційні відомості про платника податків має також й інші недоліки.

Адже не уся інформація про платника податків має конфіденційний характер та відповідно обмежений доступ. Наприклад, певна інформація про платника податків, який є підприємцем, попри її конфіденційність, є загальнодоступною як у зв’язку з необхідністю функціонування, так й відповідно до чинного законодавства. Зокрема більшість таких юридичних та фізичних осіб розкривають такі дані: повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків тощо.

Більше того згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» від 5 травня 2003 року Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, забезпечує на своєму офіційному сайті безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру, де визначається значне коло відомостей конфіденційного характеру [22].

Широкий підхід щодо трактування податкової таємниці також має ряд недоліків, адже службова податкова інформація має інший механізм отримання щодо податкової таємниці. Якщо податкову таємницю складають відомості, що надаються платником податків добровільно, то відомості про платника податків зібрані в процесі оперативно-розшукової діяльності податкових органів мають належати згідно з чинним законодавством до службової податкової інформації.

Отже, нині дискусійними залишається визначення переліку інформації, що складає безпосередньо той чи інший вид податкової інформації з обмеженим доступом, співвідношення податкової таємниці з іншими видами таємниць, а також зі службовою інформацію та державною таємницею. Захист інституту податкової таємниці ускладнюється відсутністю уніфікованого нормативно-правового визначення поняття «податкова таємниця», а також критеріїв розмежування серед інших видів інформації, а також порядку підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах.

Задля удосконалення правового режиму податкової таємниці слід ухвалити

Інструкцію про порядок підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах, де визначити:

1)                    поняття та зміст податкової таємниці;

2)                    обов’язки співробітників податкових органів у сфері забезпечення правового режиму податкової таємниці;

3)                    порядок розробки документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

4)                    порядок реєстрації документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

1)                    порядок приймання та передачі документів та матеріалів, що містять податкову таємницю;

2)                    порядок оформлення, адресування, пересилки та доставки таємної кореспонденції;

3)                    правила складання номенклатури справ і журналів обліку, групування виконаних таємних документів у справи;

4)                    правила використання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

5)                    правила знищення документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

6)                    режим зберігання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

7)                    особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, при використанні електронних засобів її обробки, передавання і зберігання та інших матеріальних носіїв інформації;

8)                    особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, у процесі фінансово-господарської діяльності;

9)                    підстави та зміст відповідальності за втрату документів та матеріалів, що містять податкову таємницю, та за її розголошення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

6. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

7. Перов А. В. Податки та оподаткування: [навчальний посібник] / [Перов А. В.,Толкушкін А.В.] — 5-е изд., Перераб. і доп. — М.: Юрайт-Издат, 2005. — 720 с.

8. Енциклопедія російського і міжнародного оподаткування / А. В. Толкушкін. — М.: МАУП, 2003. — 910 с.

9. Грачова Є.Ю. Фінансове право: схеми та коментарі: [навчальний посібник]. — МОСКВА Юриспруденція, 1999. — 320 с.

10. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

11. Рекуненко Т. О. Адміністративно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів державної податкової служби України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. О. Рекуненко. — К., 2012. — 21 с.

12. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

13. Костенко М. И. Правовые проблемы налоговой тайны : дис… канд. юрид. наук : 12.00.14 / Мария Ивановна Костенко. — М., 2002. — 146 с.

14. Торшин А. В. Правовой режим информации, составляющей налоговую тайну: дис… канд. юрид. наук : 12.00.14 / Андрей Викторович Торшин. — М., 2003. — 212 с.

15. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя, 2014. — 198 с.

16. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

17. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1996. — № 30. — Ст. 14

18. Цивільний кодекс України : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356

19. Про захист персональних даних : Закон України // Відомості Верховної Ради України . — 2010. — № 34. — Ст.481

20. Про основи національної безпеки України : Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433

21. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf

22. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31—32. — Ст. 263.

Збінський Євген Федорович,

здобувач Запорізького національного університету,

експерт ГОСЛ

Досліджено вітчизняне законодавство та юридичну доктрину щодо класифікації інформації; виокремлено основні критерії розподілу інформації; визначено наукові підходи та авторську позицію щодо класифікації інформації та системи податкової інформації; окреслено місце податкової таємниці в системі податкової інформації.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, інформація, класифікація інформації, інформація з обмеженим доступом, відкрита інформація

Исследовано отечественное законодательство и юридическая доктрина по классификации информации; выделены основные критерии распределения информации; определены научные подходы и авторская позиция по классификации информации и системы налоговой информации; очерчено место налоговой тайны в системе налоговой информации.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, информация, классификация информации, информация с ограниченным доступом, открытая информация

Studied national legislation and legal doctrine regarding the classification of information; singled out the basic criteria for the distribution of information; defined scientific approaches and author’s position regarding the classification of information and tax information system; outlines the secret place of the tax system to tax information.

Keywords: tax information, tax secrets, information classification information, classified information, open information

Інститут податкової таємниці є новим та малодослідженим фахівцями податкового права. Попри те, що до податкових органів постійно направляється інформація, необхідна для моніторингу за правильністю, своєчасністю та повнотою виплати платником податків, донині місце такої інформації в системі податкової інформації є неузгодженим. Більше того дослідниками порушеної проблематики часто густо ототожнюються відомості, що становлять податкову інформацію та відомості, що складають податкову таємницю. Зазначене вище й обумовило актуальність написання цієї наукової статті.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців з інформаційної безпеки України, серед яких: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. О. Кір’ян, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. Я. Політило, Л. І. Рудник, Я. М. Собків, І. М. Сопілко, О. В. Стоєцький, А. В. Тунік, К. Г. Татарникова, В. С. Цимбалюк, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-5].

Метою написання даної наукової статті є визначення місця податкової таємниці в системі податкової інформації..

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати вітчизняне законодавство, що визначає види інформації;

-       виокремити основні критерії розподілу інформації;

-       визначити наукові підходи та авторську позицію щодо класифікації інформації та місця в ній податкової таємниці.

Попри важливість визначення правового режиму податкової таємниці, в чинному Податковому кодексі України дане питання визначається хаотично в значній кількості глав, а саме:

1)                    Глава 2 «Податкова звітність», де окреслюються принципи, механізм та суб’єкти складання, подання, внесення змін до податкової звітності, а також концептуальні засади подання відомостей про суми визначених доходів платників податків-фізичним особам;

2)                    Глава 3 «Податкові консультації», де визначається порядок надання контролюючими органами податкових консультацій за зверненнями платників, а також наслідки застосування податкових консультацій;

3)                    Глава 4 «Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок ї сплати та оскарження рішень контролюючих органів», де розкрито зміст визначення сум податкових та грошових зобов’язань, скасування та оскарження рішень контролюючих органів, строки сплати податкового зобов’язання, особливості порядку подання та відкликання податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги;

4)                    Глава 5 «Податковий контроль» містить інформацію про специфіку визначення податкового контрою та повноваження органів державної влади щодо його здійснення та способи здійснення податкового контрою;

5)                    Глава 7 «Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів» розкриває зміст комплексу заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань;

6)                    Глава 8 «Перевірки», де міститься інформація про порядок надання платниками податків документів тощо.

Отже, щонайменше в шести главах фрагментарно розглядається правовий режим податкової інформації в цілому та податкової таємниці зокрема. Не дивно, що аналіз правозастосовної практики податкових органів свідчить про неправильне тлумачення та застосування в ряді випадків податковими органами положень ПК України, що визначають принципи функціонування та захисту інформації, що становить податкову таємницю. Така ситуація негативно впливає на реалізацію інформаційних прав і свобод платників податків. Зважаючи на те, що в процесі проведення податкових перевірок чи контролю фіскальних органам платники податків зобов’язані надавати інформацію, що може містити відомості персонального характеру чи комерційну таємницю, неправомірне розголошення, використання чи втрата податковими органами отриманої інформації може завдати значної шкоди інтересам платників податків.

Труднощі адекватного правозастосування детерміновані не лише відсутністю уніфікованого законодавчого упорядкування суспільних відносин у цій сфері, а й недостатньою науковою розробленістю цієї проблематики серед фахівців податкового права.

Тривалий час питання податкової таємниці розглядались винятково в контексті особливостей правового режиму відкритої інформації та інформації з обмеженим доступом. Інститут податкової таємниці є новим, а тому й донині дискусійним. Нині відсутнє комплексне наукове дослідження, де б чітко визначались суб’єкти, об’єкти податкової таємниці, юридичний та фактичний зміст правовідносин у цій сфері, правовий статус осіб, що пов’язані з податковою таємницею, механізм відшкодування збитку за завдання шкоди інтересам платників податків тощо.

Більше того, кількість судових проваджень між платниками податків та податковими органами у цій сфері є незначною, що дає можливість стверджувати про недостатність закріплених вітчизняним законодавством механізмів правового захисту пересічних громадян чи невіру у справедливий та об’єктивний розгляд конфлікту щодо відшкодування шкоди за порушення інформаційних справ і свобод в податковій сфері.

Однією з причин такої ситуації є не уніфікованість системи класифікації інформації залежно від правового режиму.

Згідно з Законом України «Про інформацію» в новій редакції законодавцем запропоновано щонайменше два критерії для диференціації інформації: за змістом та за порядком доступу. Так, у ст. 10 зазначеного Закону було визначено деякі види інформації за змістом. При чому даний перелік інформації є невичерпним, що обумовлено появою нових видів інформації, а також неможливістю визначити усі види інформації за змістом в силу їх плюралістичності.

Наприклад, попри відсутність у даному переліку геологічної інформації, концептуальні засади її правового обігу унормовано Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією» від 21 червня 2004 року [6].

Навіть у попередній редакції Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року було визначено ще деякі види інформації: адміністративна, масова інформація, інформація про діяльність державних органів місцевого і регіонального самоврядування тощо [7].

Особливо актуальним залишається визначення правового режиму медичної, банківської тощо інформації.

Ухвалення Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, в якому визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес також окреслює новий вид інформації як публічна інформація. Однак в концептуальному нормативно-правовому акті, який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації – Законі України «Про інформацію», такий вид інформації не закріплений.

Хоча у ст. 20-21 виокремлюється інший критерій для класифікації інформації – доступ до інформації, згідно з яким за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка, своєю чергою, диференціюється на конфіденційну, таємну та службову інформацію [7].

Та чи можливо ототожнювати публічну з відкритою інформацію? Більше того ряд науковців виокремлюють також й офіційну інформацію [8] як документовану інформацію, надану і/або створену у процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування посадовими чи службовими особами при виконанні поставлених перед ними завдань та функцій за рахунок державного бюджету чи як відомості, що створені, підписані, зареєстровані і мають порядкові номери; створюються особами, які мають офіційний статус; розповсюджуються органами державної влади та місцевого самоврядування, судовими органами і суспільними об’єднаннями для виконання їх функцій [9, с. 12].

Отже, у чинному вітчизняному інформаційному законодавстві доволі неузгодженими є питання системи інформації, критеріїв її диференціації, визначення особливостей правового режиму окремих видів інформації, в тому числі й податкової таємниці.

Попри відсутність у зазначеному вище переліку інформації за змістом, податкова таємниця має своєрідний правовий режим циркулювання та захисту, а також займає особливе місце в системі інформації з обмеженим доступом.

Аналіз наукових позицій у цій сфері також не дає можливості однозначно визначити місце податкової таємниці в системі інформації з обмеженим доступом. Адже класифікація такої інформації, як й її визначення цього поняття має занадто дискусійний характер серед науковців.

Так, Л. Кураков і С. Смірнов класифікують інформацію за її доступністю на чотири класи: загальнодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформація з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню [10, с. 7]. Однак виникає запитання чим вирізняється інформація з обмеженим доступом від інформації, яка не підлягає поширенню? Адже обидва види інформації мають правовий режим, що ґрунтується на однакових принципах і має одну мету. Дещо сумнівним вбачається й виокремлення інформації, доступ до якої не може бути обмежений поряд з загальнодоступною інформацією, адже, якщо доступ до інформації не може бути обмежений, то інформація є публічною, загальнодоступною.

Більш розповсюджений підхід щодо розмежування інформації за доступом представлений науковою позицією В. А. Копилова, який пропонує вирізняти відкриту інформацію, яка вільно розповсюджується в інформаційній сфері, і інформацію обмеженого доступу, розповсюдження якої можливе лише на умовах конфіденційності або таємності [11, с. 35-36].

Не погоджується з зазначеною вище думкою Б. А. Кормич, аргументуючи це тим, що: «Схема «відкритої та закритої інформації» не може до кінця розкрити особливості існуючих її винятків та обмежень. Так, наприклад, подібна схема не робить різниці між інформацією, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацією, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду (ті ж самі ноу-хау). Причому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію» [12, с. 274]. Натомість стверджує: «Два правові методи регулювання створюють три можливі види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються виключно цивільно-правовими нормами, закритий, що регулюються адміністративно-правовими нормами, і нарешті обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До них також долучається вільний обіг інформації, який правом не врегульований взагалі» [12, с. 337].

Аналіз спеціальних наукових розвідках, присвячених класифікації податкової інформації за режимом доступу, дозволяє виокремити ряд наукових підходів.

О. Долгий виокремлює відкриту податкову інформацію та податкову інформацію з обмеженим доступом, стверджуючи при цьому, що «у системі ДПС до відкритої податкової інформації належить офіційна інформація, що може поширюватися через засоби масової інформації або іншим шляхом, власниками якої є платники податків або органи державної податкової служби. Відкритою може бути лише та податкова інформація, яка одержана в установленому законодавством України порядку і не належить до податкової інформації з обмеженим доступом, а також інформація про платників податків, на поширення якої такі платники надали дозвіл» [13, с. 77]. «До податкової інформації з обмеженим доступом належить податкова інформація, яка становить державну таємницю, та конфіденційна податкова інформація» [13, с. 77]. «Конфіденційна податкова інформація – це інформація обмеженого доступу, яка перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні органів ДПС, крім інформації, що становить державну таємницю» [13, с. 77]. Такої ж позиції притримується й І. Бабін, який поділяє податкову інформацію на два види: відкриту податкову інформацію та податкову інформацію з обмеженим доступом [14, с. 99].

Слід зауважити, що дана позиція відповідає законодавчо закріпленій класифікації інформації за таким критерієм як доступ до інформації відповідно до Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Схожою позиції притримуються й інші дослідники цієї тематики, пропонуючи вирізняти в системі податкової інформації відкриту інформацію, до якої відносять загальну інформацію, що створюється в процесі діяльності, податкову інформацію, яка надається та розповсюджується ЗМІ, офіційні документи та інформацію з обмеженим доступом, яку складають персональні дані, службова інформація та податкова таємниця» [15, с. 95].

Запропоновані дослідниками визначення понять «відкрита податкова інформація» та «податкова інформація з обмеженим доступом» також не дають можливості погодитись з запропонованою класифікацією:

-       «…відкрита податкова інформація – це уся агрегована або знеособлена інформація, крім тієї, що використовується для цілей внутрішнього контролю та відбору платників податків для аудиту»;

-       «…податкова інформація з обмеженим доступом – це уся персоніфікована інформація, а також та, що є винятком у визначенні відкритої податкової інформації» [15, с. 74].

Адже службова податкова інформація використовується «для цілей внутрішнього контролю та відбору платників податків для аудиту», а також може становити податкову інформацію з обмеженим доступом. Не меншу дискусію викликає й визначення податкової інформації з обмеженим доступом як персоніфікованої інформації, оскільки податкові органи часто густо мають справу з іншими видами інформації з обмеженим доступом, зокрема банківською таємницею, комерційною таємницею, медичною таємницею тощо.

Д. Г. Мулявка та А. О. Максюта пропонують таку систему податкової інформації:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

–     податкова таємниця [16, с. 169].

Навіть поверхневий аналіз цієї позиції викликає більше запитань, ніж відповідей. Адже потребує уточнення що являє собою загальна інформація, як співвідносяться службова інформація, персональні дані та податкова таємниця з інформацією з обмеженим доступом, чи належить банківська та комерційна таємниці до системи податкової інформації?

Більш конструктивною вбачається позиція О. А. Мандзюка, який пропонує податкову інформаціюкласифікувати на: відкриту податкову інформацію, податкову інформацію з обмеженим доступом, що охоплює таємну податкову інформацію (податкову таємницю) та службову податкову інформацію [17-20].

Отже, аналіз наукових позицій щодо визначення системи податкової інформації дозволяє виокремити щонайменше два основні підходи. Згідно з першим підходом, система податкової інформації складається з відкритої податкової інформації та податкової інформації з обмеженим доступом (І. Бабін, О. Долгий, О. Мандзюк тощо). Відповідно до другого підходу, система податкової інформації охоплює відкриту податкову інформацію, податкову інформацію з обмеженим доступом та закриту податкову інформацію (Б. А. Кормич).

Найбільш поширеним в наукових колах є саме перший підхід, що ґрунтується на положеннях ряду інформаційних нормативно-правових актах – Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Попри це серед науковців більш дискусійним залишається визначення переліку інформації, що складає безпосередньо той чи інший вид податкової інформації з обмеженим доступом, співвідношення податкової таємниці з іншими видами таємниць, а також зі службовою інформацію та державною таємницею. Саме розкриття цих проблемних питань є актуальним напрямом наукової діяльності, що потребує подальшого наукового осмислення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації : [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

6. Про затвердження Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією : Постанова Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: //  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/423-95-%D0%BF

7. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

8. Погорілецька А. В. Нормативно-правове регулювання права громадян на офіційну інформацію в Україні / А. В Погорілецька // Актуальні питання, проблеми та перспективи розвитку гуманітарного знання в сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти : зб. наукових праць / за заг. ред. к. філос. н. М.А. Журби – Частина IV. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. С. 104 – 108.

9. Информационное обеспечение государственного управления / [Никитов В.А., Орлов Е.И., Старовойтов А.В., Савин Г.И.]; Под ред. Ю.В. Гуляева – М. : Славянский диалог, 2000. – 415 с.

10. Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.

11. Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.

12. Кормич Б.А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.

13. Долгий О. Класифікація інформації: зв’язок із забезепченням безпеки працівників державної податкової служби/ О. Долгий // Підприємство, господарство і право . – 2003. – № 11. – с. 75-79

14. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

15. Мулявка Д.Г., Атаманчук О. В., Рекуненко Т.О. Організація використання інформаційних ресурсів ДПС України у протидії податковим правопорушенням : навчальний посібник. – Ірпінь: Національний університет державної податкової служби України. – 2012. – 192 с.

16. Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

17. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя, 2014. — 198 с.

18. Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 192 с.

19. Мандзюк О. А. Податкова таємниця : стан та перспективи нормативно-правового регулювання / О. А. Мандзюк // Вісник Запорізького національного університету. – № 4. – 2013. – С. 112–117.

20. Мандзюк О. А. Податкова інформація з обмеженим доступом : окремі аспекти / О. А. Мандзюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2014. – № 24. – Т. 3. – С. 80–82.

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У статті здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації, а також досліджено відповідність останніх тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації нормам податкового законодавства у контексті механізму доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядку захисту порушеного права на доступ до інформації.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація.

В статье проведен анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации. Исследовано соответствие последних тенденций правового регулирования права на доступ к налоговой информации нормам налогового законодательства в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушенного права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The article analyzes the state of the domestic regulatory framework of public relations in the sphere of tax information. Investigated compliance with the latest trends in the legal regulation of the right of access to tax information of tax legislation in the context of the mechanism of access to tax information, directions to ensure publicity of the tax authorities of tax information, the protection order violated the right of access to information.

Keywords: tax information, open tax information, tax information with restricted access, service tax information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

У сучасному науковому товаристві вже давно не викликає дискусії питання важливого місця інформації у життєдіяльності суспільства. Інформація відіграє важливу роль у розвитку будь-якої країни, оскільки саме інформаційні технології та інформаційно-комунікативні системи за умов глобального цивілізаційного розвитку є ключовим ресурсом суспільства і держави в цілому. Інформаційна сфера здатна виступати провідним фактором реалізації усіх суспільних, державних і правових проектів у будь-яких сферах суспільства, входження у світову спільноту, формування конкурентоспроможності на глобальних ринках тощо [1, С.221].

Особливо вагоме значення інформація має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації [2, С.51].

У повній мірі викладене стосується діяльності органів Державної фіскальної служби, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком та перевіркою інформації. Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Поряд із цим, здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В.Ю. Баскаков, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, М.І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П.Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К.П. Череповський, М.Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити тенденції правового регулювання права на доступ до податкової інформації.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

На розвиток правового регулювання права на доступ до податкової інформації в Україні впливають як тенденції розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в цілому, так і правового режиму податкової інформації зокрема. Серед основних тенденцій правового режиму податкової інформації в Україні сучасні вчені називають [1, С.234]:

-     юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДФС України;

-     реалізацію концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДФС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів;

-     цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій в ДФС України та удосконалення системи їх захисту;

-     подальший ефективний розвиток в Україні «електронного урядування» на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації;

-     формування нових державних програм, спрямованих на удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства;

-     збільшення інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що обумовлено транснаціональністю інформаційних правопорушень.

Отже, серед основних тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні є збільшення інформаційних прав і свобод людини та громадянина в податковій сфері, а також посилення уваги органів державної фіскальної служби щодо забезпечення інформаційної безпеки за підтримки міжнародного співтовариства [1, С.234].

У той же час, досліджуючи питання тенденцій регулювання права на доступ до податкової інформації, неможливо оминути увагою спроби спрощення правових обмежень на доступ до податкової інформації.

Так 29.07.2015 у Верховній Раді було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [3]. Вказаним законопроектом пропонується внести зміни до Податкового кодексу України і на законодавчому рівні закріпити право банків отримувати інформацію про доходи клієнта-платника податку із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб. На думку авторів законопроекту, запровадження у законодавство передбачених законопроектом норм створить правові умови для урегулювання наявних проблем щодо отримання банками інформації із податкових реєстрів та баз.

Основними завданням законопроекту є вдосконалення законодавства та створення належного правового підґрунтя для мінімізації ризиків банківських установ при здійсненні кредитних операцій, що, у свою чергу, має сприяти загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Зростання кредитних вкладень банківської системи в економіку України, а також розширення можливостей отримання кредитів фізичними особами та  суб’єктами господарювання є важливим фактором, який впливає на розвиток усіх галузей економіки. На сьогодні особливого загострення набула проблема невиконання позичальниками своїх зобов’язань за отриманими кредитами. При цьому, з огляду на специфіку діяльності банків, які оперують залученими коштами, і в першу чергу коштами фізичних осіб, питання неповернення кредитів стає наріжним каменем у сфері банківських послуг.

Одним із визначальних факторів, який має суттєве значення в процесі видачі та обслуговування кредитів, є можливість перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Адже, в практиці банківських установ нерідко трапляються прецеденти видачі кредитів як фізичним, так і юридичним особам, які надали банку недостовірну інформацію щодо своїх доходів.

Автори законопроекту [3] пропонують запобігти таким неправомірним діям позичальників шляхом забезпечення можливості банкам у режимі реального часу отримувати інформацію із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб  про суми доходів, виплачених цим платникам податків.

Крім того, на думку авторів законопроекту [3], забезпечення права банкам здійснювати моніторинг фінансового стану позичальників за допомогою достовірних джерел (Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб) надасть можливість на ранніх стадіях відслідковувати погіршення їх фінансового стану та вживати превентивних заходів для недопущення дефолту таких клієнтів. Автори законопроекту [3] вважають, що надання банкам  права отримувати достовірну інформацію про доходи клієнтів із податкових реєстрів та баз зменшить кількість шахрайств із фінансовими ресурсами, що сприятиме захисту інтересів вкладників, покращить інвестиційний клімат у банківській сфері та поверне довіру між банками та їх клієнтами за рахунок прозорості і відкритості.

З даного питання слід нагадати, що відповідно до статті 32 Конституції України [4] не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту й прав людини.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [5], до публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» [6], податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, окрім випадків, коли це прямо передбачено законами (пп. 17.1.9 ПКУ [7]).

Крім того, пп. 21.1.6 ПКУ [7] передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, яка одержується, використовується, зберігається при реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом відповідно до пп. 63.12 ПКУ [7].

Отже, надання податкової інформації можливе за умови дотримання порядку, установленого чинним законодавством України.

Слід зазначити, що обробка даних у базі персональних даних – ДРФО проводиться з метою забезпечення реалізації податкових відносин відповідно до Податкового кодексу України щодо:

-     реєстрації та обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки;

-     обліку джерел отриманих доходів, об’єктів оподаткування, сум нарахованих та/або отриманих доходів, сум нарахованих та/або сплачених податків, даних про податкову знижку та податкові пільги фізичної особи – платника податків;

-     створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

-     забезпечення інших питань адміністрування податків і зборів та інших платежів відповідно до законодавства [8].

Обробка персональних даних суб’єктів персональних даних є необхідною умовою для забезпечення використання реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта) у документах, пов’язаних з проведенням операцій, передбачених пунктами 70.12 – 70.16 статті 70 розділу ІІ ПКУ [7], а також у інших випадках, визначених законодавством, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, фізичними особами, у тому числі підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до мети обробки до складу персональних даних ДРФО включаються такі дані про фізичних осіб:

-     реєстраційний номер облікової картки платника податків;

-     прізвище, ім’я, по батькові;

-     дата народження;

-     місце народження (країна, область, район, населений пункт);

-     місце проживання;

-     для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства;

-     джерела отримання доходів;

-     об’єкти оподаткування;

-     суми нарахованих та/або отриманих доходів;

-     суми нарахованих та/або сплачених податків;

-     інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;

-     серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий;

-     інформація про фізичних осіб, які померли.

До ДРФО вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають:

-     дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

-     інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

-     місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою – підприємцем чи особою, яка провадить незалежну професійну діяльність;

-     види діяльності;

-     систему оподаткування із зазначенням періодів дії.

Таким чином, у разі надання доступу банкам або бюро кредитних історій до інформації, що міститься у ДРФО, актуальним є питання, до якої саме інформації пропонується надати доступ. У редакції законопроекту [3] дане питання вирішене наступним чином: «Кредитор – банк (за наявності згоди власника інформації) та бюро кредитних історій з метою перевірки платоспроможності боржника та визначення його фінансового стану має право  одержувати необхідні відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб  про суми доходів, виплачених платникам податків, та утриманих з них податків, зборів, платежів, будь – яку іншу інформацію, необхідну для визначення його фінансового стану та перевірки платоспроможності». Тобто, фактично стороннім особам, якими у даному випадку виступають банк, або бюро кредитних історій буде надано доступ до інформації із ДРФО згідно із таким критерієм, як: інформація, необхідна для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності. Зважаючи на те, що у тексті законопроекту не міститься деталізації, яка інформація є необхідною для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності, вважаємо таку конструкцію недосконалою та такою, що може мати наслідком зловживання.

Наступним питанням, на яке ми вважаємо за необхідне звернути увагу, є доцільність перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність за допомогою ДРФО.

Слід зазначити, що наразі ДРФО використовується для перевірок у певних випадках відомостей фінансового характеру про фізичних осіб. Йдеться про перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у відповідності із Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Такі перевірки здійснюються апаратом Державної фіскальної служби України, а також її територіальними органами (державними податковими інспекціями) за місцем проживання (податковою адресою) суб’єкта декларування.

Під час здійснення перевірки контролюючим органом використовуються [9]:

1) наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, зокрема, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства);

2) інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу щодо документального підтвердження зазначених у декларації відомостей, встановлених за результатами перевірки розбіжностей між відомостями, зазначеними в декларації, та наявною в контролюючого органу податковою інформацією про них;

3) інформація, що надходить від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також платників податків в установленому законом порядку, зокрема щодо отриманих доходів, наявності нерухомого майна, транспортних засобів, про вклади у банках, цінні папери та інші активи, фінансові зобов’язання, інші відомості, які мають відображатися декларантом у декларації;

4) дані про фізичних осіб, які включаються до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інформаційної системи «Податковий блок», зокрема про джерела отримання доходів, об’єкти оподаткування, суму нарахованих та/або виплачених доходів;

5) інша інформація, що надійшла до контролюючих органів відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Фактично перевіряється наступна інформація:

-     відповідність суми доходів, даним зазначеним у декларації (у тому числі – одержаних (нарахованих) з джерел за межами України);

-     достовірність відомостей щодо наявності нерухомого майна та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про нерухоме майно (при перевірці відомостей про нерухоме майно враховується зазначена суб’єктом декларування в декларації інформація щодо перебування такого нерухомого майна або його частини у власності, в оренді чи на іншому праві користування);

-     достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про транспортні засоби;

-     достовірність відомостей щодо наявності майнових прав, у тому числі суми коштів на рахунках у банках та в інших фінансових установах, номінальної вартості цінних паперів, розміру внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації.

Таким чином, можемо дійти висновку про те, що ДРФО може слугувати лише одним із джерел інформації про фінансовий стан особи. Відтак, видається сумнівною ефективність використання даного інструменту у якості такого, що дозволить суттєво мінімізувати ризики банківських установ при здійсненні кредитних операцій. Тим більше сумнівним видається, що такі зміни до законодавства сприятимуть загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Враховуючи отримані нами результати, ми вважаємо, що закріплення на законодавчому рівні права сторонніх осіб на доступ у режимі реального часу до податкової інформації не дозволить вирішити проблему перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Натомість, викладене сприятиме додатковим ризикам для інформації, що міститься у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та Єдиному банку даних про платників податків – юридичних осіб.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
2. Мандзюк О. А. Податкова інформація: окремі аспекти реалізації права на доступ / О. А. Мандзюк // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. — 2013. — №4. — С. 51—56.
3. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [Електронний ресурс] : проект Закону України від 29.07.2015 №2460а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141 (зі змінами і доповненнями).
5. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 32. — С. 314.
6. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — С. 650.
7. Податковий кодекс України : Закон України від 2 грудня 2010 р. № 2755 —VІ // Голос України. — 2010. — № 229—230 (зі змінами).
8. Про затвердження Порядку обробки персональних даних у базі персональних даних – Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків : наказ Міністерства фінансів України від 24.02.2015 № 210 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.
9. Про затвердження Порядку здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру : наказ Міністерства фінансів України від 13.03.2015 № 333 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджена взаємодія державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації. Доведено, що коло суб’єктів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації складає багаторівневу систему. Встановлено, що нині відсутній нормативно-правовий акт, який чітко встановлює компетенцію, завдання та функції державних і недержавних інституцій щодо формування механізму права на доступ до податкової інформації. У цих умовах допомогти підвищити ефективність взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має чітка регламентація організаційно-правових форм, мети та принципів їхніх спільних дій відповідними внутрішньовідомчими та міжвідомчими адміністративно-правовими актами.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, право на інформацію, доступ до інформації.

В работе исследовано взаимодействие государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации. Доказано, что круг субъектов взаимодействия государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации составляет многоуровневую систему. Установлено, что в настоящее время отсутствует нормативно-правовой акт, который четко устанавливает компетенцию, задачи и функции государственных и негосударственных институтов по формированию механизма права на доступ к налоговой информации. В этих условиях помочь повысить эффективность взаимодействия государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации может четкая регламентация организационно-правовых форм, цели и принципов их совместных действий соответствующими внутриведомственными и межведомственными административно-правовыми актами.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, право на информацию, доступ к информации.

We studied the interaction of public and private institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information. It is proved that the range of subjects of cooperation between state and non-state institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information is a multilevel system. It was found that there is currently no legal act that clearly establishes the competence, tasks and responsibilities of public and private institutions on the formation mechanism of the right of access to tax information. Under these conditions, help increase the efficiency of interaction between public and private institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information can be precise regulation of legal forms, purposes and principles of their joint action appropriate intra- and inter-departmental administrative rules and regulations.

Keywords: tax information, tax secret, right to information, access to information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Аналіз механізму формування права на доступ до податкової інформації свідчить, що у ньому задіяні як державні, так і недержавні інституції. Відтак маємо констатувати необхідність налагодження чіткої взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

Така взаємодія зумовлюється низкою обставин:

–  спільністю завдань, які постають перед державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації;

–  різним обсягом їх повноважень;

–  особливістю призначення сил і засобів, що застосовуються для вирішення відповідних завдань;

–  різними методами діяльності;

–  взаємозалежністю кінцевих результатів спільної діяльності.

Сучасними вченими взаємодія державних та недержавних органів з питань реалізації фіскальної політики визнана обов’язковою складовою їх ефективної діяльності у даній галузі [1, С.5].

Відтак, існує необхідність наукового дослідження особливостей взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації, а також визначення за результатами аналізу перспективних напрямів подальших розвідок з досліджуваних питань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Проблеми удосконалення спільної діяльності державних та недержавних інституцій постійно перебувають в центрі уваги вчених. Свідченням цього є велика кількість робіт, присвячених вивченню питань підвищення ефективності взаємодії у різних сферах суспільної діяльності. Коли йдеться про наукові розробки, як ми уже вказували, особливої уваги заслуговують дослідження В.Б. Авер’янова, В.Т Білоуса, В.Л. Грохольського, В.І. Гурковського, Д.Г. Заброди, В.К. Колпакова, В.А. Ліпкана, О.М. Литвинова, Н.Р. Нижник, О.А. Машкова. Серед практичних напрацювань слід вказати статті Ю.Т. Дзядика, П.В. Коляди,  А.Г. Сачаво та інших.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика особливостей взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого кола питань.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити особливості взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Термін «взаємодія» широко застосовують у різних сферах людської діяльності. У кожній з них він наділяється особливим змістовним значенням [2, С.17]. Так, у мовознавстві термін «взаємодія» тлумачиться як «взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь» [3, С.85]. Як одна з філософських категорій, сутність взаємодії розкривається: 1) як керований процес, який визначається рівнем співвідношення інтересів і цілей політичних суб’єктів; 2) як необхідна передумова повної реалізації функцій політичної системи, яка визначає характер політичного розвитку і темпи політичного прогресу [4, С.101-102]; 3) у відображенні процесів впливу різних об’єктів один на одного, їхню взаємну зумовленість і зміну стану [5, С.7]; 4) у прямому та зворотному впливі речей одна на одну, обміні речовиною, енергією та інформацією між різними об’єктами, між організмами і середовищем, у формах кооперації людей у різних ситуаціях співробітництва [6, С.113]. Подібне тлумачення поняття взаємодії – як взаємного ефекту, зв’язку між системами, коли явища однієї системи впливають на явища в іншій системі – також є у психології. З погляду психології така взаємодія передбачає безпосередні або опосередковані контакти між особами за допомогою яких-небудь технічних засобів комунікацій [7, С.64].

В управлінській сфері взаємодію можна розглядати як форму зв’язку елементів системи, за допомогою якої вони, взаємно доповнюючи один одного, створюють умови для успішного функціонування всієї системи в цілому, причому не тільки у внутрішньо організаційній діяльності системи, але й у зовнішніх її функціях [8, С.500].

З урахуванням викладеного, власне поняття взаємодії стосовно предмета нашого дослідження можна інтерпретувати як здійснювану в певних правових і організаційних формах спільну, узгоджену за метою, часом та місцем діяльність державних та недержавних органів у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

Коло уповноважених державних органів, основним завданням яких є забезпечення реалізації мети правового режиму, – важливий елемент правового режиму податкової інформації.

Аналіз вітчизняного законодавства у цій сфері надає можливість виокремити таких суб’єктів правового режиму податкової інформації:

1) державні інституції:

– Президент України;

– Верховна Рада України;

– Рада національної безпеки і оборони України;

– органи виконавчої влади;

– інші державні органи та організації;

2) недержавні інституції:

– органи місцевого самоврядування;

– об’єднання громадян;

– інші недержавні інституції;

3) фізичні особи:

– громадяни України;

– іноземці;

– особи без громадянства.

Отже, коло суб’єктів правового режиму податкової інформації в Україні складає багаторівневу систему. Однак кожен з них має різні повноваження та засоби для досягнення мети цього режиму.

Наприклад, Верховна Рада України як суб’єкт правового режиму податкової інформації здійснює кадрові, законодавчі та контрольні функції; Президент України також здійснює правотворчі, кадрові та контрольні функції; Рада національної безпеки і оборони та Кабінет Міністрів України здійснює координаційні та контрольні функції тощо.

Нині відсутній нормативно-правовий акт, який має чітко встановлювати компетенцію, завдання та функції цих органів щодо забезпечення правового режиму податкової інформації. Водночас в деяких нормативно-правових актах, зокрема у статті 4 Закону України «Про державну таємницю» [9] визначено:

– Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці;

– Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці;

– Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення здійснення державної політики у сфері охорони державної таємниці;

– центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень, передбачених законом;

– спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Слід зауважити, що суб’єктами правового режиму податкової інформації в Україні, з одного боку завжди є суб’єкти, що мають відповідні державно-владні повноваження (відповідні податкові органи в цілому, а також структурний підрозділ або відповідальна особа), а з іншого – представники громадськості.

Так, суб’єктами правового режиму відкритої податкової інформації є:

1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації: – суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, які здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

– юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

– особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

– суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

В апараті центрального податкового органу України є ряд департаментів, котрі забезпечують інформаційну політику ДФС України [10, С.208]:

– Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації;

– Департамент інфраструктури;

– Департамент комунікацій;

– Департамент міжнародних зв’язків тощо.

Зокрема у межах Департамента комунікацій виокремлюються Управління інформаційної політики (відділ медіа-планування, відділ прес-служби, відділ супроводження інтернет-проектів, відділ моніторингу та аналізу медіа) та Управління комунікацій з громадськістю (відділ масово-роз’яснювальної роботи, відділ взаємодії з інститутами громадянського суспільства, відділ супроводження роботи з інвесторами).

Серед основних завдань Департамента комунікацій слід виокремити:

– забезпечення співпраці з інститутами громадянського суспільства, участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики за напрямами діяльності ДФС;

– організація роз’яснювальної роботи у засобах масової інформації щодо практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції ДФС;

– формування інформаційної політики ДФС та його територіальних органів;

– забезпечення інформування громадськості про реалізацію податкової та митної політики через Інтернет;

– інформування суспільства про показники роботи, напрями та підсумки діяльності ДФС;

– моніторинг та аналіз інформаційного простору;

– супровід роботи з інвесторами.

До того ж у структурі центрального податкового органу України є Інформаційно-довідковий департамент, серед завдань якого:

1) надання консультацій та інформаційно-довідкових послуг відповідно до Податкового та Митного кодексів України, законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) інформування суб’єктів господарювання та громадян про зміни та доповнення, внесені до нормативно-правових актів з питань оподаткування, державної митної справи, сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

3) формування та підтримка в актуальному стані Бази знань ДФС;

4) організація роботи сервісу ДФС України «Пульс»;

5) організація роботи з надання послуг електронного цифрового підпису;

6) організація роботи зі зверненнями, що надійшли з державної установи «Урядовий контактний центр».

Суб’єктами правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є винятково відповідні податкові структурні підрозділи або відповідальні особи.

Зокрема у структурі центрального податкового органу виокремлено Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, який складається з режимно-секретного відділу, відділу спеціального зв’язку та криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення технічного захисту інформації та контролю, відділу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, відділу моніторингу та антивірусного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Основним завданням цього Департаменту є організація, здійснення та контроль заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації в центральному апараті та його територіальних органах.

Попри наявність відповідних структурних підрозділів центрального податкового органу України щодо забезпечення захисту відкритої податкової інформації та податкової інформації з обмеженим доступом, результати їх діяльності засвідчують недостатню ефективність їх роботи. Про це свідчить значне коло звернень, запитувачі яких так і не отримали відповіді чи витік податкової інформації з обмеженим доступом тощо.

Однією із детермінант такої ситуації є перманентна реструктуризація органів державної влади, дублювання повноважень, непрофесійність кадрів, відсутність технічної освіти у працівників податкових органів, застаріла інфраструктура та оснащеність тощо.

Отже, актуальним напрямом удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні є розроблення пропозицій щодо корекції їх компетенції та повноважень, оптимізації їх організаційно-функціональної структури, а також створення спеціалізованого департаменту, який забезпечуватиме реалізацію інформаційної політики цього органу.

Як слушно зазначає Б. А. Кормич, більшість органів публічної влади виступають лише суб’єктами інформаційних відносин і їх вплив на ці відносини опосередкований: інформаційні відносини не є об’єктом їх діяльності, а лише одним із інструментів, засобів виконання своїх функцій у різних сферах суспільного та державного життя [11, С.205].

Справді, серед функцій центрального податкового органу України, незважаючи на наявність відповідних структурних підрозділів у своїй структурі, функції щодо охорони податкової інформації з обмеженим доступом чи інші інформаційні функції не є основними.

Наявність цих функцій обумовлена правом ДФС одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування інформацію, фізичних та юридичних осіб, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань та транспарентністю діяльності органів державної влади.

Саме тому серед суб’єктів правового режиму податкової інформації слід виокремити й інші органи державної влади:

– Міністерство внутрішніх справ України, що здійснює захист інформаційних прав і свобод, законних інтересів громадян, запобігає інформаційним правопорушенням та здійснює все необхідне для їх припинення, виявляє та розкриває інформаційні правопорушення, розшукує осіб, що їх вчинили, виконує кримінальні покарання і адміністративні стягнення, беруть участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяє у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків;

– Служба безпеки України, яка є основним органом, що забезпечує охорону державної таємниці;

– Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, основним завданням якої є формування і забезпечення реалізації державної політики у сферах організації спеціального зв’язку та захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв’язку;

– Державна служба України з питань захисту персональних даних, що покликана вносити пропозиції щодо формування державної політики у сфері захисту персональних даних, реалізовувати державну політику у сфері захисту персональних даних, здійснювати контроль за додержанням вимог законодавства про захист персональних даних та міжнародно-правове співробітництво у сфері захисту персональних даних тощо.

Слід зазначити, що нині можна виділити три інституційні форми взаємозв’язку державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації: взаємодія, координація та співробітництво. Складно визначити пріоритетність та оптимальності кожної форми, однак основою усіх форм взаємозв’язку повинно бути узгоджене функціонування на підставі встановлення інформаційного взаємообміну.

Налагодження взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації є складним процесом, що включає методичний, інституційно-правовий та операційний етапи.

У цих умовах важливого значення набуває правове забезпечення, від якого залежить безперебійність інформаційних каналів взаємозв’язку та прозоре функціонування державного апарату в цілому. На сьогодні правове регулювання інформаційної взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має узагальнюючий характер. Зокрема – специфіка та особливості діяльності фіскальних органів залишаються поза увагою, тому розробка відповідного нормативно-правового акта є першочерговим кроком у налагодженні взаємодії між державними і недержавними інституціями.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Підсумовуючи отримані результати, маємо зауважити, що коло суб’єктів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації складає багаторівневу систему. Однак кожен з них має різні повноваження та засоби для досягнення мети цього режиму. Разом із цим, суб’єктами правового режиму податкової інформації в Україні, з одного боку завжди є суб’єкти, що мають відповідні державно-владні повноваження (відповідні податкові органи в цілому, а також структурний підрозділ або відповідальна особа), а з іншого – представники громадськості.

Нині відсутній нормативно-правовий акт, який чітко встановлює компетенцію, завдання та функції державних і недержавних інституцій щодо формування механізму права на доступ до податкової інформації. У цих умовах допомогти підвищити ефективність взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має чітка регламентація організаційно-правових форм, мети та принципів їхніх спільних дій відповідними внутрішньовідомчими та міжвідомчими адміністративно-правовими актами.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики організаційно-правових форм, мети та принципів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Взаємодія державної податкової служби з іншими державними відомствами : [Науково-методичні матеріали] / Укладач: науково-методичний відділ ЦПН ДПА України. — К.: ДПА України, 2008. — 139 с.
2. Кривоніс М. А. Поняття взаємодії в законодавстві України з питань митної справи / М. А. Кривоніс // Митна справа. — 2011. — № 6 (78). — С. 15—20.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Бусел В. Т., Василега-Дерибас М. Д., Дмитрієв О. В. та ін.; [голов. ред. В. Т. Бусел]. — К., Ірпінь : Перун, 2002. — 1440 с.
4. Философский словарь / В. Н. Мирошниченко, Л. В. Остапенко, Э. В. Шахова ; [под. ред. Ярещенко А. П.]. — Ростов н/Д : Феникс, 2004. — 560 с.
5. Большая советская энциклопедия : в 30 т. / [гл. ред. А. М. Прохоров]. — [30-е изд.]. — М. : Совет. энцикл. 1971. — Т. 5. — 1971. — 640 с.
6. Социальная философия : Словарь / [сост. и ред. В. Е. Кемеров, Т. Х. Керимов]. — 20-е изд. испр. и доп. — М. : Академический Проект; Екатеринбург : Деловая Книга, 2006. — 656 с.
7. Свенцицкий А. Л. Краткий психологический словарь / [сост. А. Л. Свенцицкий]. — М. : ТК Велби, Проспект, 2008. — 512 с.
8. Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ : підручник / [за ред. Ю. Ф. Кравченка]. — К. : НАВСУ, 1999. — 702 с.
9. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 р.
   № 3855—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — С. 93 (зі змінами та доповненнями).
10. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
11. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2003. — 472 с.

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту майбутнього

Глобальної організації союзницького лідерства (протокол № 1/2015-м від 2 лютого 2015 р.)

Рецензенти:

І. М. Рижов — віце-президент Академії безпеки відкритого суспільства, доктор юридичних наук, доцент

В.С. Цимбалюк — доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач наукового відділу теорії та історії інформаційного права Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України

М.Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ

Ліпкан В.А.

Монографію присвячено теоретико-правовим засадам податкової інформації в Україні. У роботі визначено такі поняття: «інформація», «податкова інформація», «податкова таємниця», «службова податкова інформація», «відкрита податкова інформація», «податкова інформація з обмеженим доступом», «правовий режим податкової інформації», «ефективність правового режиму податкової інформації». Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в податковій сфері. Визначено основні ознаки податкової інформації та правового режиму податкової інформації. Здійснено класифікацію податкової інформації та правового режиму інформації. Охарактеризовано складові правового режиму податкової інформації в Україні, а також окреслено тенденції розвитку правового режиму податкової інформації.

Враховуючи значну кількість аспектів, пов’язаних із підвищенням ефективності податкового законодавства України, інтеграції його до стандартів міжнародного права, у монографії детально розглянуто тенденції міжнародно-правового регулювання інформаційних відносин у податковій сфері; окреслено особливості правового режиму податкової інформації в окремих країнах.

Монографія є логічним продовженням серії «ORDO ORDINANS» наукової школи доктора юридичних наук В.А. Ліпкана і стане в пригоді аспірантам, науково-практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями правового режиму податкової інформації, правового регулювання державної інформаційної політики в податковій сфері, формування інформаційної держави і розвиненого інформаційного суспільства.

Збінський Євген Федорович,

здобувач Запорізького національного університету

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці, досліджено доктринальні позиції щодо трактування поняття «податкова таємниця», а також законодавчо закріплені дефініції «податкова інформація», «таємна інформація» та визначено магістральні напрями удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, правовий режим податкової таємниці, удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны, исследованы доктринальные позиции относительно трактовки понятия «налоговая тайна», а также законодательно закрепленные дефиниции «налоговая информация», «секретная информация» и определены магистральные направления совершенствования правового режима налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, правовой режим налоговой тайны, совершенствование правового режима налоговой тайны.

The analysis of the state of the domestic legal regulation of social relations in the field of tax secrecy investigated doctrinal position on the interpretation of the term «tax secret» and legislated definition of «tax information», «secret information» and defines main directions of improvement of the legal regime of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax secrecy, the legal regime of tax secrecy, improving the legal regime of tax secrecy.

Успішне виконання покладених на органи податкової влади завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації, а також створення адекватного та ефективного механізму її захисту.

Одним з елементів такого механізму є інститут таємниці. Адже кожен орган державної влади володіє та розпоряджається такою інформацією, розголошення якої може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та іншим цінностям громадян, а також інтересам держави.

Незважаючи на те, що протягом останніх десятиріч вітчизняне інформаційне законодавство розвивається динамічними темпами, ураховуючи високі міжнародні стандарти у цій сфері, правовий режим лише деяких видів таємниць визначено на рівні законів. Щодо правового режиму податкової таємниці, то це питання не знайшло відповідного дослідження не лише серед науковців, а й серед законотворців.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової таємниці в Україні та визначення магістральних напрямів його удосконалення.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. .Юсупов тощо.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення.

Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема є малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «податкова таємниця»;

-       окреслити концептуальні засади нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці;

-       визначити магістральні напрями удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці тощо.

Аналіз нормативно-правових актів у ці й сфері, дозволив діти висновку про відсутність законодавчої дефініції «податкова таємниця». Однак після ухвалення Податкового кодексу України [1], Закону України «Про захист персональних даних» [2], Закону України «Про доступ до публічної інформації» [3] тощо, до Закону України «Про інформацію» було внесено ряд змін та доповнень, згідно з якими поряд з інформацією про фізичну особу, довідково-енциклопедичного характеру, про стан довкілля (екологічну інформацію), про товар (роботу, послугу), науково-технічну інформацію, правову, статистичну та соціологічну інформацію, виокремлено також податкову інформацію [4].

Згідно зі ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [4]. Ідентичне визначення міститься і в Податковому кодексі України.

Ми погоджуємось з О. А. Мандзюком, який зауважив: «Навіть побіжний аналіз цього визначення дає змогу дійти висновку про його розмитість та неконкретизованість законодавцем, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні» [5, с. 132].

З метою розкриття змісту поняття «податкова таємниця» слід проаналізувати поняття «таємна інформація», що закріплено Законом України «Про доступ до публічної інформації», а саме: «Таємна інформація – інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [3].

Отже, критерієм віднесення інформації до таємної є завдання шкоди особі, суспільству і державі, що є недостатнім, адже несанкціоноване розголошення будь-якої інформації з обмеженим доступом апріорі завдає шкоди власнику чи розпоряднику такої інформації.

У Законі України «Про державну таємницю» державну таємницю визначено як – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою [6].

Таким чином, критерієм віднесення інформації до державної таємниці є також завдання шкоди національній безпеці України. Крім того, особливий порядок надання статусу такій інформації і обмежене коло відомостей.

Слід зауважити, що питання визнання конкретної інформації таємною також є неоднозначним серед дослідників. Кожен з них пропонує власне бачення щодо критеріїв її класифікації. Так, Л. Л. Фатьянов класифікує інформацію «за ступенем соціальної цінності» (залежно від передбачуваного збитку від поширення інформації) згідно з чим найбільшого соціального значення набуває державна таємниця, яка має загальнодержавне, загальнонаціональне значення. Щодо усіх інших таємниць, то за цією ознакою вони мають другорядне значення, і їх розподіл має умовний, суб’єктивний характер. Отже, згідно з позицією Л. Л. Фатьянова розрізняється інформація з обмеженим доступом, що належить державі (державна таємниця), юридичним (банківська, комерційна таємниця і т. ін.) і фізичним особам (особиста, сімейна і т. ін.) [7, с. 10].

О. О. Кулініч пропонує таки критерії класифікації як «спосіб її придбання», відповідно до чого розрізняють таємниці, придбані на підставі цивільно-правового договору та під час здійснення професійної діяльності [8, с. 75-77].

До того ж авторка вважає, що «слід класифікувати всю сукупність відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом, за складною підставою, що одночасно об’єднує декілька підстав, а саме: особливості суб’єктного складу, спосіб виникнення правового режиму, зміст (характер) відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом. З використанням даної підстави класифікації весь обсяг інформації з обмеженим доступом представлений складною системою різних видів інформації з обмеженим доступом, об’єднаних у дві великі групи: державна таємниця і конфіденційна інформація. При цьому конфіденційною інформацією визнається будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці. Конфіденційна інформація, у свою чергу, представлена такими видами: таємниця приватного життя (у т.ч. особиста і сімейна таємниця), комерційна таємниця, професійна та службова таємниці» [8, с. 77].

О. В. Ботвінкін та В. П. Ворожко лише зазначають про наявність таких видів таємниць, крім державної таємниця, як: конфіденційна інформація про особу, адвокатська, банківська, військова, комерційна, лікарська, професійна, службова таємниці, а також таємниця голосування, кореспонденції, листування, наради суддів, нотаріальних дій, страхування, телефонних розмов, усиновлення, внесків (рахунків), заповіту, слідства, інформації у поштовому зв’язку, про стан здоров’я, псевдоніму тощо [9, с. 5].

А. І. Марущак до таємної інформації відносить державну, комерційну, службову, професійну, військову, банківську, адвокатську, лікарську таємниці, а також таємницю страхування, усиновлення, голосування, нотаріальних дій, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [10, с. 23-25].

Аналіз зазначених вище позицій дозволяє висновувати, що деякі автори просто перераховують окремі види таємниць без зазначення критерію, за яким виділяють то чи інший вид таємниці. Саме тому поряд з службової та професійною таємницями є і лікарська, і адвокатська таємниці. Хоча чи не слід останні відносити до професійної таємниці?

Ідентична ситуація і з податковою таємницею. Інформація, що становить податкову таємницю, є професійною таємницею, оскільки співробітники податкових органів отримують її внаслідок необхідності реалізації своїх професійних завдань. Та чи є податковою таємницею особисті дані платника податків, якщо власник цих даних не бажає чи свідомо не забезпечує необхідний режим захисту такої інформації?

Ми погоджуємось з В. А. Ліпкан та В. А. Баскаков: «Це доводить, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація» [11, с. 230].

Таким чином, відсутність законодавчого визначення поняття «таємниця», а також критеріїв класифікації таємниць потребує негайного вирішення не лише на доктринальному, а  на законодавчому рівні.

Дослідження наукових розвідок, присвячених окремим аспектам податкової таємниці, дозволяє зробити висновок, що коло відомостей, що становить податкову таємницю, а також визначення поняття «податкова таємниця», є дискусійним серед науковців. Слід також зауважити про недостатній рівень розробок у цій сфері, що сприяє фрагментарному розкриттю цієї складної тематики.

Н. Нелюбина стверджує, що податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом (посадовими особами) відомості про платника податків [12, с. 86].

Однак, таке визначення занадто обмежує зміст поняття «податкова таємниця», оскільки крім персональних даних платників податків, до податкової таємниці належать і відомості про зовнішньоекономічну діяльність, фінансування валютних, експортно-імпортних операцій, одержана контролюючими органами згідно із законодавством України, про підготовку та укладення міжнародних договорів України з питань оподаткування, про діяльність контролюючих органів, у тому числі щодо стягнення податків тощо.

Т. О. Рекуненко пропонує визначати податкову таємницю як будь-які відомості, отримані податковим органом, а також відомості про платника податку або за його згодою [3, с. 14]. Дане визначення також звужує зміст поняття «податкова таємниця», адже податкові органи можуть не лише отримувати будь-які відомості, а й створювати певні відомості, що потребують грифа «таємно».

На думку О. А. Мандзюка, податкова таємниця – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів [14, с. 53]

Отже, автор синтезує нормативно закріплені дефініції поняття «податкова інформація» та «таємна інформація». Однак з цього визначення занадто важко розрізнити поняття «податкова таємниця» та «податкова службова інформація» як вид інформації з обмеженим доступом.

Адже прив’язка до того, що «.. доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів» може стосуватися як податкової таємниці, так і службової податкової інформації.

Конструктивними вбачаються пропозиції дослідника щодо удосконалення нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні:

-       «визначити легальну класифікацію податкової інформації та особливості її захисту;

-       законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до службової інформації;

-       законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до таємної інформації;

-       надати визначення понять «податкова службова інформація» та «податкова таємна інформації»;

-       визначити перелік засад віднесення інформації до категорії таємної чи службової податкової інформації» [15, с. 170].

Зважаючи на проведений аналіз, вважаємо за необхідне зробити такі висновки.

1. Податкова таємниця є складним правовим поняттям, що з однієї сторони є видом професійної таємниці, з іншої – діалектично поєднує різні види таємниць, зокрема таємницю персональних даних.
2. Нині податкова таємниця є малодослідженим та дискусійним напрямом наукової діяльності, а також законодавчо не закріпленою правовою категорією.
3. Відсутність уніфікованого нормативно-правового визначення поняття «податкова таємниця», а також критеріїв розмежування серед інших видів інформації, а також порядку підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах, негативно впливає на рівень захисту податкової таємниці, а також попередження правопорушень у цій сфері.

Задля удосконалення правового режиму податкової таємниці слід ухвалити

Інструкцію про порядок підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах, де визначити:

1)                    поняття та зміст податкової таємниці;

2)                    обов’язки співробітників податкових органів у сфері забезпечення правового режиму податкової таємниці;

3)                    порядок розробки документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

3) порядок реєстрації документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

4) порядок приймання та передачі документів та матеріалів, що містять податкову таємницю;

5) порядок оформлення, адресування, пересилки та доставки таємної кореспонденції;

6) правила складання номенклатури справ і журналів обліку, групування виконаних таємних документів у справи;

7) правила використання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

8) правила знищення документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

9) режим зберігання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

10) особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, при використанні електронних засобів її обробки, передавання і зберігання та інших матеріальних носіїв інформації;

11) особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, у процесі фінансово-господарської діяльності;

12) підстави та зміст відповідальності за втрату документів та матеріалів, що містять податкову таємницю, та за її розголошення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
2. Про захист персональних даних : Закон України // Відомості Верховної Ради України . — 2010. — № 34. — Ст.481
3. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
4. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650
5. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя., 2014. — 198 с.
   1. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України . — 1994. — № 16. — Ст. 93.
   2. Фатьянов А. А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды. / А. А. Фатьянов // Государство и право. — 1998. — № 6. — С. 5—14
   3. Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
   4. Ботвінкін О.В. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України : [аналіт. огляд] / О.В. Ботвінкін, В.П. Ворожко. — К. : Вид-во НА СБ України, 2006. — 96 с.
   5. Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.
   6. Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С, Ліпкан, 2013. — 344 с.
   7. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89
   8. Рекуненко Т. О. Адміністративно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів державної податкової служби України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. О. Рекуненко. — К., 2012. — 21 с.
   9. Мандзюк О. А. Податкова інформація: окремі аспекти реалізації права на доступ / О. А. Мандзюк // Юридичний вісник. – № 4(29). – 2013. – С. 51–56
   10. Мандзюк О. А. Особенности нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине / О. А. Мандзюк // Legea ?i Via?a. – 2014. – Februarie. – С. 169–172.