Бамбізов Євген Євгенович

здобувач Запорізького національного університету

Проаналізовано доктринальні підходи щодо визначення поняття «функції держави», «функції державного органу», «функції органів державної влади», а також визначено співвідношення зазначених вище категорій; надано авторське визначення поняття «інформаційна функція податкових органів» та окреслено основні напрями її реалізації.

Ключові слова: податкова інформація, функція держави, інформаційна функція, інформаційна функція податкових органів, комунікативна функція податкових органів

Проанализированы доктринальные подходы к определению понятия «функции государства», «функции государственного органа», «функции органов государственной власти», а также определено соотношение указанных выше категорий; предоставлено авторское определение понятия «информационная функция налоговых органов» и обозначены основные направления ее реализации.

Ключевые слова: налоговая информация, функция государства, информационная функция, информационная функция налоговых органов, коммуникативная функция налоговых органов

Analyzed doctrinal approaches to the definition of «public functions», «public authority functions», «functions of state power», and also the value of the above categories; copyright to the definition of «information function of the tax authorities» and outlined the main directions of its implementation.

Keywords: tax information, feature state information function, information function of the tax authorities, tax authorities communicative function

Сучасна держава здійснює значний масив функцій, зміст яких є надзвичайно різноаспектним, обумовлений її призначенням, історичними умовами й об’єктивними закономірностями існування та розвитку суспільства.

Стратегічне значення та роль інформації в ХХІ сторіччі сприяє переосмисленню такої функції як інформаційна. Адже від її ефективної реалізації залежить ефективність виконання покладених на ці органи основних завдань.

Попри здавалось би допоміжний характер інформаційної функції, діяльність державних органів так чи інакше пов’язана зі збиранням, зберіганням, використанням і поширенням інформації.

Однак здебільшого цей аспект діяльності державних органів не знаходить адекватного розгляду серед науковців. Отже, недостатнім порівняно з потребами українського суспільства вбачається вивчення інформаційної функції державних податкових органів України, що й зумовило актуальність обрання теми цієї наукової статті.

Метою написання даної наукової статті є теоретико-методологічне дослідження стану та перспектив реалізації інформаційної функції державних податкових органів України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні підходи щодо визначення поняття «функції держави» та «функції державного органу»;

-       визначити співвідношення зазначених вище категорій;

-       надати авторське визначення поняття «інформаційна функція податкових органів»;

-       окреслити основні напрями реалізації інформаційної функції податкових органів України.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали різні аспекти інформаційної проблематики в діяльності вітчизняних податкових органів, є: І. Бабін, С. Дуканов, Є. Збінський, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, В. Політило, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців теорії держави та права С. Алєксєєва, С. Гусарєва, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, а також фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, О. Тихомиров, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають монографічні дослідження серії «ORDO ORDINANS», започаткованої представниками української наукової школи інформаційного права доктором юридичних наук В. А. Ліпкана [1-6].

Уперше термін «функція» було введено в науковий обіг німецьким ученим Г. Лейбніцем ще у XVII–XVIII ст.ст. для означення залежності одних процесів або їх змін від інших (у математиці розуміється як залежність однієї величини від інших) [7, с. 1300].

Нині ж дана категорія є важливою одиницею понятійно-категоріального апарату юридичної науки. Однак й дотепер відсутнє її уніфіковане визначення серед науковців, оскільки «… це поняття є складним, багатогранним та різноплановим, що не дає можливості викласти його у відносно короткому формулюванні, зумовлює плюралізм підходів учених до інтерпретації функцій держави і доцільність їх подальшого осмислення в контексті сучасних перетворень держави і суспільства» [8, с. 23].

Здебільшого в загальнотеоретичних розвідках під поняттям «функції держави» розуміють основні напрями діяльності, у яких знаходять своє втілення сутність та соціальна спрямованість, завдання й цілі держави [9, с. 65] чи основні напрями діяльності із вирішення завдань, що стоять перед державою на різних етапах розвитку, за допомогою спеціальних форм і методів їх реалізації [10, c. 222].

Близька нашому баченню є позиція А. П. Глебова: «Функція держави припускає єдність таких чотирьох елементів: а) об’єкт (вид суспільних відносин: виробничих, ідеологічних, міжкласових тощо); б) соціальне призначення держави певного історичного типу в регулюванні цієї групи відносин; в) практична діяльність держави (з реалізації свого призначення); г) кінцева мета (на досягнення якої спрямована регулююча діяльність держави в рамках цього виду відносин)» [11, с. 102−104].

Отже, в функціях держави відображається призначення держави, цілі та завдання здійснення державної влади.

«Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути радикальні соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості завдань і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, традиції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які проживають на території країни; науково-технічний, інтелектуальний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації суспільства, створення загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.» [12, с. 56].

Поряд з категорією «функції держави» дослідники доволі активно застосовують й категорії «функції державного органу» та «функції окремих гілок влади». Попри логічний взаємозв’язок цих категорій, що виявляється в тому, що трансформації функцій держави обумовлюють певну трансформацію функцій органів держави, вони не є взаємозамінними, адже кожен орган державної влади (державний орган) як елемент цілісної системи органів держави (апарату держави) відіграє в ній специфічну роль, тобто має спеціальне призначення. Однак функції окремих органів мають різний ступінь взаємозв’язку з функціями держави. Зокрема деякі органи мають вагомий вплив на реалізацію багатьох функцій держави, інші – менший.

Так, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску [13]. Відповідно до свого основного функціонального призначення ДФС України її функції мають дещо обмежений характер, однак залежно від того наскільки ефективно реалізовує свої функції дана інституція обумовлюється ефективно забезпечені важливі сфери суспільства та держави.

Відсутність усталених теоретико-методологічних знань щодо понятійно-категоріального апарату у цій сфері, а також плюралізм доктринальних класифікацій функцій на певні види, сприяє неоднозначному баченню інформаційної функції в системі функцій держави.

Тенденція виокремлення цієї функції в якості самостійної виявилась лише недавно. Так, О. Ф. Скакун [14, с. 144] поряд із законодавчою, виконавчою, судовою, правоохоронною виокремлює й інформаційну на основі такого критерію як «засоби її діяльності» та за сферами (об’єктами) разом з політичною, економічною, екологічною, культурною тощо.

В. Ф. Погорілко зауважує, що інформаційна функція є основною функцією держави [15, с. 78].

Попри появу ґрунтовних зарубіжних монографічних праць у цій сфері [16; 17] у вітчизняній юридичній доктрині відсутні адекватні наукові розробки щодо історії виникнення, сутності, змісту, суб’єктно-об’єктного складу, форм та методів її здійснення, а також механізму її реалізації. Більше того, нині спостерігається плюралізм наукових підходів навіть щодо назви цієї функції як-от: «інформаційна функція держави» (А. Васеніна, В. Погорілко, О. Скакун), «інформаційно-комунікативна функція держави» (І. Нікодімов), «комунікативна функція держави» (О. Лощихін), «функція інформаційної безпеки» (Ю. Максименко, О. Тихомиров).

Однак забезпечення реалізації інформаційної функції здійснюється цілою низкою як загальної, так й спеціальної компетенції.

Серед загальних суб’єктів реалізації інформаційної функції держави слід виокремити такі, як: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, міністерства, інші центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи судової влади тощо.

Суб’єктами спеціальної компетенції реалізації інформаційної функції є: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна рада України з питань захисту суспільної моралі, Рада Національної безпеки і оборони України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Служба безпеки України, Державний комітет архівів, Державний комітет статистики, Державний комітет телебачення і радіомовлення України тощо.

Так, залежно від конкретного виду інформаційних відносин, на які здійснюється управлінський вплив, державні органи поділяються на: 1) органи, які здійснюють загальне управління інформаційною сферою та реалізують державну інформаційну політику (Державний комітет телебачення і радіомовлення України): 2) органи, що формують і забезпечують реалізацію державної мовної політики у сфері захисту суспільної моралі (Міністерство культури і туризму); 3) органи, які здійснюють управління в галузі одержання і зберігання інформації (Державний комітет архівів, Державний комітет статистики); 4) органи, що здійснюють моніторинг та аналіз окремих видів інформації (Державний комітет фінансового моніторингу) [18, с. 114].

Діяльність ДФС України також має яскраво виражений інформаційний характер.

Інформаційна функція ДФС України виявляється в таких напрямах як:

1)                    збір податкової інформації:

а) від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація:

-       що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, інших звітних документах;

-       що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

-       про фінансово-господарські операції платників податків;

-       про застосування реєстраторів розрахункових операцій;

б) від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація:

- про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами;

- про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків;

- що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

- про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

- про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема: найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти; податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи; вид дозвільного документа; вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ; дату видачі дозвільного документа; строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення); сплату належних платежів за видачу дозвільного документа; перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

- про експортні та імпортні операції платників податків;

в) від банків, інших фінансових установ – інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;

г) від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

д) за результатами податкового контролю;

2) обробка та використання податкової інформації;

3) охорона та захист податкової інформації;

4) інформаційний обмін між ДФС України та іншими органами державної влади тощо.

Отже, інформаційна функція податкових органів держави – це діяльність податкових органів зі створення, збирання,  одержання,  зберігання,  використання, поширення, охорони та захисту податкової інформації, необхідної для виконання ними покладених на них завдань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Борисов А. Ю. Государственная политика в области информационной безопасности на современном этапе : дис. … канд. полит. наук : 23.00.02 / А. Ю. Борисов − М., 2006. − 166 с.

8. Тихомиров О. О. Забезпечення інформаційної безпеки як функція сучасної держави : [моногр.] / О. О. Тихомиров; заг. ред. Р. А. Калюжний. − Центр навч.-наук. та наук.-практ. вид. НА СБ України, 2014. – 196 с.

9. Теорія держави і права : [навч. посіб.] / [заг. ред. В. В. Копєйчиков]. − К. : Юрінформ, 1995. − 192 с.

10. Оксамытный В. В. Теория государства и права : учебник для студ. высших учеб. заведений / В. В. Оксамытный. − М. : Изд-во «ИМПЭ-ПАБЛИШ», 2004. − 563 с.

11. Глебов А. П. К теории функцій государства / А. П. Глебов // Каск Л. И.  Функции и структура государства / Л. И. Каск. − Л. : Изд. ЛГУ, 1969. − 64 с.

12. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.

13. Про Державну фіскальну службу України : Постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236 // Офіційний вісник України. — 2014. — № 55. — Ст. 1507

14. Скакун О. Ф. Теория государства и права : [учеб.] / О. Ф. Скакун. − Х. : Консум, 2000. − 245 с.

15. Погорілко В. Ф. Функції української держави та їх правові основи / В. Ф. По- горілко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1. – С. 10–12.

16. Васенина А. Н. Информационная функция современного российского государства : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства ; История учений о праве и государстве» / А. Н. Васенина. – Н. Новгород, 2007. – 36 с.

17. Никодимов И. Ю. Информационно-коммуникативная функция государства и механизм ее реализации в современной России (теоретический и сравнительно-правовой анализ) : автореф. дисс. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / И. Ю. Никодимов. – СПб., 2001. – 40 с.

18. Костецька Т. А. Інформаційна функція держави: конституційні та інституаційні аспекти / Т.А. Костецька // Держава і право. — 2010. — № 47. — С. 113-119.

Колектив ГОСЛ вітає голову Інституту фіскальної політики ГОСЛ

Збінського Євгена Федоровича

із успішним захистом кандидатської дисертації!

Зичимо дальших успіхів на тернистій ниві науки та капіталізації отриманих знань у практичній діяльності!

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Збінський Євген Федорович

УДК 351.713:336.2:354.42/.44

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОДАТКОВОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ

 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Запоріжжя – 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Запорізькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук

Мандзюк Олег Андрійович,

Глобальна організація союзницького лідерства,

Голова Інституту стратегічних ініціатив.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Кучерявенко Микола Петрович,

академік Національної академії правових наук України,

Заслужений діяч науки і техніки України,

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,

завідувач кафедри фінансового права;

кандидат юридичних наук, доцент

Усенко Роман Анатолійович,

Міністерство юстиції України,

радник міністра.

Захист відбудеться «25» жовтня 2016 року о «13⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «23» вересня 2016 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                                  М. О. Лютікова

Збінський Євген Федорович,

Здобувач Запорізького національного університету

Досліджено стан нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці, виокремити основні недоліки нормативно-правового забезпечення інститута податкової таємниці в правовій системі України та надано авторські пропозиції щодо підвищення ефективності нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, інформація з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, інформація про платника податків

Исследовано состояние нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны, выделить основные недостатки нормативно-правового обеспечения института налоговой тайны в правовой системе Украины и предоставлены авторские предложения по повышению эффективности нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, информация с ограниченным доступом, конфиденциальная информация, информация о налогоплательщике

The state of the legal regulation of social relations in the field of tax secrecy highlight the main shortcomings legal security institute tax secrecy in the legal system of Ukraine and provided the author offers to improve the efficiency of legal regulation of social relations in the field of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax secrets, classified information, confidential information, information on taxpayer

Діяльність податкових органів має яскраво виражений інформаційний характер. Щоденно до податкових органів направляється значне коло інформації, що має особливу цінність для її власників в силу її конфіденційності. Однак й донині інститут податкової таємниці є новим та малодослідженими в правовій доктрині України. Зважаючи на те, що врегулювати відносини оподаткування, визначити принципи побудови податкової системи, систему та механізм сплати податків та інших зборів, правовий стан платників податків, порядок адміністрування податків чи застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю неможливо без закріплення правового режиму циркулювання та захисту податкової інформації в цілому та податкової таємниці зокрема, актуальним напрямом наукової діяльності є окреслення стану та перспектив розвитку інституту податкової таємниці в правовій системі України.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, В. Кір’ян, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, О. Мандзюк, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, І. Сопілко, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-5].

Метою написання даної наукової статті є визначення особливостей інституту податкової таємниці в правовій системі України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати стан нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці;

-       виокремити основні недоліки нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці;

-       надати авторські пропозиції щодо підвищення ефективності нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці.

Тривалий час в концептуальних інформаційних нормативно-правових актах України не було виокремлено такого виду інформації як податкова, тим більше податкова таємниця. Лише з ухваленням Податкового кодексу України та внесенням змін і доповнень до Закону України «Про інформацію» такий вид інформації було законодавчо закріплено в переліку інформації за змістом.

Згідно зі ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [6]. Ідентичне визначення міститься і в Податковому кодексі України.

Щодо визначення поняття «податкова таємниця», то нині воно відсутнє в законодавстві України. Слід зауважити, що попри широковживаність у вітчизняному законодавстві поняття «таємниця» та наявність значного кола таємниць, інститут таємниць є законодавчо не визначеним в українському законодавстві.

Лише деякі види правового режиму окремих видів таємниць визначено на рівні окремого нормативно-правового акта.

Адекватний захист таємної інформації ускладнюється доволі дискусійним визначенням поняття «таємна інформація», що міститься у ст. 21 Закону України «Про інформацію» як «…інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [6].

Відтак у вітчизняному законодавстві відсутній чіткий перелік таємної інформації. Однією з вимог, що ставиться до такої інформації, є можливість завдання шкоди особі, суспільству і державі у разі її розголошення. Та чи не завдає шкоди особі, суспільству і державі розголошення інших видів інформації з обмеженим доступом? Звичайно завдає. Саме тому поняття, зміст, види, особливості правового режиму таємної інформації потребують більш чіткого законодавчого врегулювання.

Попри відсутність законодавчої дефініції поняття «податкова таємниця», дане питання є доволі малодослідженими у вітчизняній юридичній доктрині.

Аналіз наукових розвідок фахівців податкового права у цій сфері дозволяє виокремити два основні підходи щодо визначення поняття «податкова таємниця». Згідно з першого підходу (вузький) податкову таємницю складають винятково конфіденційна інформація про платника податків (Н. Нелюбина, А. Перов, А. Толкушкін, Т. Рекуненко [7-13]). Відповідно до другого (широкого) підходу, до податкової таємниці належить будь-яка податкова інформація з обмеженим доступом (О. Мандзюк, А. Торшин [14-15]).

Однак визначення поняття «конфіденційна інформація» має деякі відмінності. Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» «конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом» [6].

У ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [16].

Отже, в зазначеному вище нормативно-правовому акті не закріплено, що конфіденційна інформація може бути поширена не лише у визначеному порядку відповідно до передбачених фізичною або юридичною особою умов, а також в тих випадках, що визначені законом.

Спочатку такі обмеження було визначено в ст. 32 Конституції України: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [17] (підкреслено нами. – Авт).

Нині зазначеним нормам Основного закону кореспондують норми інших важливих нормативно-правових актів: ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»; ч. 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України; ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» [6, 16, 18, 19].

Однак виникає питання: що вважати інтересами національної безпеки, що є економічним добробутом? Якщо дефініція поняття «національна безпека» знайшла своє відображення в концептуальному нормативно-правовому акті, що визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності – Законі України «Про основи національної безпеки України» як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам» [20], то поняття «інтереси національної безпеки» в жодному з нормативно-правових актів не закріплено. Натомість в цьому законі застосовується інша термінологія «національні інтереси», «пріоритети національних інтересів» тощо. Логіко-семантичний аналіз зазначеної вище дефініції «національна безпека» дозволяє констатувати, що ним охоплюється занадто широке коло суспільних відносин. Саме «гумовий» характер цього поняття дає можливість стверджувати про необхідність конкретизації які саме випадки обмеження конфіденційної інформації є законними.

Ще складніша ситуація з іншими поняттями, а саме «економічний добробут» чи навіть здавалось би на інтуїтивної рівні зрозуміле поняття «права людини». Однак жодного з них нині не визначено на законодавчому рівні у вітчизняному законодавстві. Що казати про широкомасштабну дискусію серед науковців щодо цього.

Цікаво, що Конституційний суд України здійснював офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області. Попри це предметом розгляду стали винятково такі питання як: що слід розуміти під інформацією про особисте і сімейне життя, зокрема, чи належить така інформація до конфіденційної інформації про особу та чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте і сімейне життя?

Дані норми Конституції ґрунтувались на низці міжнародно-правових актів у цій сфері. Але у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено дещо інший перелік підстав порушення конфіденційної інформації. Так, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, «…за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб» [21] (підкреслено нами. – Авт).

Отже, дана прогалина у вітчизняному праві негативно впливає на рівень правозастосування, даючи можливість порушувати органами державної влади ці права, аргументуючи інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Науковий підхід, згідно з яким податковою таємницею визначаються конфіденційні відомості про платника податків має також й інші недоліки.

Адже не уся інформація про платника податків має конфіденційний характер та відповідно обмежений доступ. Наприклад, певна інформація про платника податків, який є підприємцем, попри її конфіденційність, є загальнодоступною як у зв’язку з необхідністю функціонування, так й відповідно до чинного законодавства. Зокрема більшість таких юридичних та фізичних осіб розкривають такі дані: повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків тощо.

Більше того згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» від 5 травня 2003 року Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, забезпечує на своєму офіційному сайті безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру, де визначається значне коло відомостей конфіденційного характеру [22].

Широкий підхід щодо трактування податкової таємниці також має ряд недоліків, адже службова податкова інформація має інший механізм отримання щодо податкової таємниці. Якщо податкову таємницю складають відомості, що надаються платником податків добровільно, то відомості про платника податків зібрані в процесі оперативно-розшукової діяльності податкових органів мають належати згідно з чинним законодавством до службової податкової інформації.

Отже, нині дискусійними залишається визначення переліку інформації, що складає безпосередньо той чи інший вид податкової інформації з обмеженим доступом, співвідношення податкової таємниці з іншими видами таємниць, а також зі службовою інформацію та державною таємницею. Захист інституту податкової таємниці ускладнюється відсутністю уніфікованого нормативно-правового визначення поняття «податкова таємниця», а також критеріїв розмежування серед інших видів інформації, а також порядку підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах.

Задля удосконалення правового режиму податкової таємниці слід ухвалити

Інструкцію про порядок підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах, де визначити:

1)                    поняття та зміст податкової таємниці;

2)                    обов’язки співробітників податкових органів у сфері забезпечення правового режиму податкової таємниці;

3)                    порядок розробки документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

4)                    порядок реєстрації документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

1)                    порядок приймання та передачі документів та матеріалів, що містять податкову таємницю;

2)                    порядок оформлення, адресування, пересилки та доставки таємної кореспонденції;

3)                    правила складання номенклатури справ і журналів обліку, групування виконаних таємних документів у справи;

4)                    правила використання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

5)                    правила знищення документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

6)                    режим зберігання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю;

7)                    особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, при використанні електронних засобів її обробки, передавання і зберігання та інших матеріальних носіїв інформації;

8)                    особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, у процесі фінансово-господарської діяльності;

9)                    підстави та зміст відповідальності за втрату документів та матеріалів, що містять податкову таємницю, та за її розголошення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

6. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

7. Перов А. В. Податки та оподаткування: [навчальний посібник] / [Перов А. В.,Толкушкін А.В.] — 5-е изд., Перераб. і доп. — М.: Юрайт-Издат, 2005. — 720 с.

8. Енциклопедія російського і міжнародного оподаткування / А. В. Толкушкін. — М.: МАУП, 2003. — 910 с.

9. Грачова Є.Ю. Фінансове право: схеми та коментарі: [навчальний посібник]. — МОСКВА Юриспруденція, 1999. — 320 с.

10. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

11. Рекуненко Т. О. Адміністративно-правові засади управління інформаційними ресурсами органів державної податкової служби України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. О. Рекуненко. — К., 2012. — 21 с.

12. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

13. Костенко М. И. Правовые проблемы налоговой тайны : дис… канд. юрид. наук : 12.00.14 / Мария Ивановна Костенко. — М., 2002. — 146 с.

14. Торшин А. В. Правовой режим информации, составляющей налоговую тайну: дис… канд. юрид. наук : 12.00.14 / Андрей Викторович Торшин. — М., 2003. — 212 с.

15. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя, 2014. — 198 с.

16. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

17. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1996. — № 30. — Ст. 14

18. Цивільний кодекс України : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356

19. Про захист персональних даних : Закон України // Відомості Верховної Ради України . — 2010. — № 34. — Ст.481

20. Про основи національної безпеки України : Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433

21. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf

22. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31—32. — Ст. 263.

Збінський Євген Федорович,

здобувач Запорізького національного університету,

експерт ГОСЛ

Досліджено вітчизняне законодавство та юридичну доктрину щодо класифікації інформації; виокремлено основні критерії розподілу інформації; визначено наукові підходи та авторську позицію щодо класифікації інформації та системи податкової інформації; окреслено місце податкової таємниці в системі податкової інформації.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, інформація, класифікація інформації, інформація з обмеженим доступом, відкрита інформація

Исследовано отечественное законодательство и юридическая доктрина по классификации информации; выделены основные критерии распределения информации; определены научные подходы и авторская позиция по классификации информации и системы налоговой информации; очерчено место налоговой тайны в системе налоговой информации.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, информация, классификация информации, информация с ограниченным доступом, открытая информация

Studied national legislation and legal doctrine regarding the classification of information; singled out the basic criteria for the distribution of information; defined scientific approaches and author’s position regarding the classification of information and tax information system; outlines the secret place of the tax system to tax information.

Keywords: tax information, tax secrets, information classification information, classified information, open information

Інститут податкової таємниці є новим та малодослідженим фахівцями податкового права. Попри те, що до податкових органів постійно направляється інформація, необхідна для моніторингу за правильністю, своєчасністю та повнотою виплати платником податків, донині місце такої інформації в системі податкової інформації є неузгодженим. Більше того дослідниками порушеної проблематики часто густо ототожнюються відомості, що становлять податкову інформацію та відомості, що складають податкову таємницю. Зазначене вище й обумовило актуальність написання цієї наукової статті.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців з інформаційної безпеки України, серед яких: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. О. Кір’ян, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. Я. Політило, Л. І. Рудник, Я. М. Собків, І. М. Сопілко, О. В. Стоєцький, А. В. Тунік, К. Г. Татарникова, В. С. Цимбалюк, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-5].

Метою написання даної наукової статті є визначення місця податкової таємниці в системі податкової інформації..

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати вітчизняне законодавство, що визначає види інформації;

-       виокремити основні критерії розподілу інформації;

-       визначити наукові підходи та авторську позицію щодо класифікації інформації та місця в ній податкової таємниці.

Попри важливість визначення правового режиму податкової таємниці, в чинному Податковому кодексі України дане питання визначається хаотично в значній кількості глав, а саме:

1)                    Глава 2 «Податкова звітність», де окреслюються принципи, механізм та суб’єкти складання, подання, внесення змін до податкової звітності, а також концептуальні засади подання відомостей про суми визначених доходів платників податків-фізичним особам;

2)                    Глава 3 «Податкові консультації», де визначається порядок надання контролюючими органами податкових консультацій за зверненнями платників, а також наслідки застосування податкових консультацій;

3)                    Глава 4 «Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок ї сплати та оскарження рішень контролюючих органів», де розкрито зміст визначення сум податкових та грошових зобов’язань, скасування та оскарження рішень контролюючих органів, строки сплати податкового зобов’язання, особливості порядку подання та відкликання податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги;

4)                    Глава 5 «Податковий контроль» містить інформацію про специфіку визначення податкового контрою та повноваження органів державної влади щодо його здійснення та способи здійснення податкового контрою;

5)                    Глава 7 «Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів» розкриває зміст комплексу заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань;

6)                    Глава 8 «Перевірки», де міститься інформація про порядок надання платниками податків документів тощо.

Отже, щонайменше в шести главах фрагментарно розглядається правовий режим податкової інформації в цілому та податкової таємниці зокрема. Не дивно, що аналіз правозастосовної практики податкових органів свідчить про неправильне тлумачення та застосування в ряді випадків податковими органами положень ПК України, що визначають принципи функціонування та захисту інформації, що становить податкову таємницю. Така ситуація негативно впливає на реалізацію інформаційних прав і свобод платників податків. Зважаючи на те, що в процесі проведення податкових перевірок чи контролю фіскальних органам платники податків зобов’язані надавати інформацію, що може містити відомості персонального характеру чи комерційну таємницю, неправомірне розголошення, використання чи втрата податковими органами отриманої інформації може завдати значної шкоди інтересам платників податків.

Труднощі адекватного правозастосування детерміновані не лише відсутністю уніфікованого законодавчого упорядкування суспільних відносин у цій сфері, а й недостатньою науковою розробленістю цієї проблематики серед фахівців податкового права.

Тривалий час питання податкової таємниці розглядались винятково в контексті особливостей правового режиму відкритої інформації та інформації з обмеженим доступом. Інститут податкової таємниці є новим, а тому й донині дискусійним. Нині відсутнє комплексне наукове дослідження, де б чітко визначались суб’єкти, об’єкти податкової таємниці, юридичний та фактичний зміст правовідносин у цій сфері, правовий статус осіб, що пов’язані з податковою таємницею, механізм відшкодування збитку за завдання шкоди інтересам платників податків тощо.

Більше того, кількість судових проваджень між платниками податків та податковими органами у цій сфері є незначною, що дає можливість стверджувати про недостатність закріплених вітчизняним законодавством механізмів правового захисту пересічних громадян чи невіру у справедливий та об’єктивний розгляд конфлікту щодо відшкодування шкоди за порушення інформаційних справ і свобод в податковій сфері.

Однією з причин такої ситуації є не уніфікованість системи класифікації інформації залежно від правового режиму.

Згідно з Законом України «Про інформацію» в новій редакції законодавцем запропоновано щонайменше два критерії для диференціації інформації: за змістом та за порядком доступу. Так, у ст. 10 зазначеного Закону було визначено деякі види інформації за змістом. При чому даний перелік інформації є невичерпним, що обумовлено появою нових видів інформації, а також неможливістю визначити усі види інформації за змістом в силу їх плюралістичності.

Наприклад, попри відсутність у даному переліку геологічної інформації, концептуальні засади її правового обігу унормовано Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією» від 21 червня 2004 року [6].

Навіть у попередній редакції Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року було визначено ще деякі види інформації: адміністративна, масова інформація, інформація про діяльність державних органів місцевого і регіонального самоврядування тощо [7].

Особливо актуальним залишається визначення правового режиму медичної, банківської тощо інформації.

Ухвалення Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, в якому визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес також окреслює новий вид інформації як публічна інформація. Однак в концептуальному нормативно-правовому акті, який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації – Законі України «Про інформацію», такий вид інформації не закріплений.

Хоча у ст. 20-21 виокремлюється інший критерій для класифікації інформації – доступ до інформації, згідно з яким за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка, своєю чергою, диференціюється на конфіденційну, таємну та службову інформацію [7].

Та чи можливо ототожнювати публічну з відкритою інформацію? Більше того ряд науковців виокремлюють також й офіційну інформацію [8] як документовану інформацію, надану і/або створену у процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування посадовими чи службовими особами при виконанні поставлених перед ними завдань та функцій за рахунок державного бюджету чи як відомості, що створені, підписані, зареєстровані і мають порядкові номери; створюються особами, які мають офіційний статус; розповсюджуються органами державної влади та місцевого самоврядування, судовими органами і суспільними об’єднаннями для виконання їх функцій [9, с. 12].

Отже, у чинному вітчизняному інформаційному законодавстві доволі неузгодженими є питання системи інформації, критеріїв її диференціації, визначення особливостей правового режиму окремих видів інформації, в тому числі й податкової таємниці.

Попри відсутність у зазначеному вище переліку інформації за змістом, податкова таємниця має своєрідний правовий режим циркулювання та захисту, а також займає особливе місце в системі інформації з обмеженим доступом.

Аналіз наукових позицій у цій сфері також не дає можливості однозначно визначити місце податкової таємниці в системі інформації з обмеженим доступом. Адже класифікація такої інформації, як й її визначення цього поняття має занадто дискусійний характер серед науковців.

Так, Л. Кураков і С. Смірнов класифікують інформацію за її доступністю на чотири класи: загальнодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформація з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню [10, с. 7]. Однак виникає запитання чим вирізняється інформація з обмеженим доступом від інформації, яка не підлягає поширенню? Адже обидва види інформації мають правовий режим, що ґрунтується на однакових принципах і має одну мету. Дещо сумнівним вбачається й виокремлення інформації, доступ до якої не може бути обмежений поряд з загальнодоступною інформацією, адже, якщо доступ до інформації не може бути обмежений, то інформація є публічною, загальнодоступною.

Більш розповсюджений підхід щодо розмежування інформації за доступом представлений науковою позицією В. А. Копилова, який пропонує вирізняти відкриту інформацію, яка вільно розповсюджується в інформаційній сфері, і інформацію обмеженого доступу, розповсюдження якої можливе лише на умовах конфіденційності або таємності [11, с. 35-36].

Не погоджується з зазначеною вище думкою Б. А. Кормич, аргументуючи це тим, що: «Схема «відкритої та закритої інформації» не може до кінця розкрити особливості існуючих її винятків та обмежень. Так, наприклад, подібна схема не робить різниці між інформацією, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацією, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду (ті ж самі ноу-хау). Причому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію» [12, с. 274]. Натомість стверджує: «Два правові методи регулювання створюють три можливі види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються виключно цивільно-правовими нормами, закритий, що регулюються адміністративно-правовими нормами, і нарешті обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До них також долучається вільний обіг інформації, який правом не врегульований взагалі» [12, с. 337].

Аналіз спеціальних наукових розвідках, присвячених класифікації податкової інформації за режимом доступу, дозволяє виокремити ряд наукових підходів.

О. Долгий виокремлює відкриту податкову інформацію та податкову інформацію з обмеженим доступом, стверджуючи при цьому, що «у системі ДПС до відкритої податкової інформації належить офіційна інформація, що може поширюватися через засоби масової інформації або іншим шляхом, власниками якої є платники податків або органи державної податкової служби. Відкритою може бути лише та податкова інформація, яка одержана в установленому законодавством України порядку і не належить до податкової інформації з обмеженим доступом, а також інформація про платників податків, на поширення якої такі платники надали дозвіл» [13, с. 77]. «До податкової інформації з обмеженим доступом належить податкова інформація, яка становить державну таємницю, та конфіденційна податкова інформація» [13, с. 77]. «Конфіденційна податкова інформація – це інформація обмеженого доступу, яка перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні органів ДПС, крім інформації, що становить державну таємницю» [13, с. 77]. Такої ж позиції притримується й І. Бабін, який поділяє податкову інформацію на два види: відкриту податкову інформацію та податкову інформацію з обмеженим доступом [14, с. 99].

Слід зауважити, що дана позиція відповідає законодавчо закріпленій класифікації інформації за таким критерієм як доступ до інформації відповідно до Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Схожою позиції притримуються й інші дослідники цієї тематики, пропонуючи вирізняти в системі податкової інформації відкриту інформацію, до якої відносять загальну інформацію, що створюється в процесі діяльності, податкову інформацію, яка надається та розповсюджується ЗМІ, офіційні документи та інформацію з обмеженим доступом, яку складають персональні дані, службова інформація та податкова таємниця» [15, с. 95].

Запропоновані дослідниками визначення понять «відкрита податкова інформація» та «податкова інформація з обмеженим доступом» також не дають можливості погодитись з запропонованою класифікацією:

-       «…відкрита податкова інформація – це уся агрегована або знеособлена інформація, крім тієї, що використовується для цілей внутрішнього контролю та відбору платників податків для аудиту»;

-       «…податкова інформація з обмеженим доступом – це уся персоніфікована інформація, а також та, що є винятком у визначенні відкритої податкової інформації» [15, с. 74].

Адже службова податкова інформація використовується «для цілей внутрішнього контролю та відбору платників податків для аудиту», а також може становити податкову інформацію з обмеженим доступом. Не меншу дискусію викликає й визначення податкової інформації з обмеженим доступом як персоніфікованої інформації, оскільки податкові органи часто густо мають справу з іншими видами інформації з обмеженим доступом, зокрема банківською таємницею, комерційною таємницею, медичною таємницею тощо.

Д. Г. Мулявка та А. О. Максюта пропонують таку систему податкової інформації:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

–     податкова таємниця [16, с. 169].

Навіть поверхневий аналіз цієї позиції викликає більше запитань, ніж відповідей. Адже потребує уточнення що являє собою загальна інформація, як співвідносяться службова інформація, персональні дані та податкова таємниця з інформацією з обмеженим доступом, чи належить банківська та комерційна таємниці до системи податкової інформації?

Більш конструктивною вбачається позиція О. А. Мандзюка, який пропонує податкову інформаціюкласифікувати на: відкриту податкову інформацію, податкову інформацію з обмеженим доступом, що охоплює таємну податкову інформацію (податкову таємницю) та службову податкову інформацію [17-20].

Отже, аналіз наукових позицій щодо визначення системи податкової інформації дозволяє виокремити щонайменше два основні підходи. Згідно з першим підходом, система податкової інформації складається з відкритої податкової інформації та податкової інформації з обмеженим доступом (І. Бабін, О. Долгий, О. Мандзюк тощо). Відповідно до другого підходу, система податкової інформації охоплює відкриту податкову інформацію, податкову інформацію з обмеженим доступом та закриту податкову інформацію (Б. А. Кормич).

Найбільш поширеним в наукових колах є саме перший підхід, що ґрунтується на положеннях ряду інформаційних нормативно-правових актах – Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Попри це серед науковців більш дискусійним залишається визначення переліку інформації, що складає безпосередньо той чи інший вид податкової інформації з обмеженим доступом, співвідношення податкової таємниці з іншими видами таємниць, а також зі службовою інформацію та державною таємницею. Саме розкриття цих проблемних питань є актуальним напрямом наукової діяльності, що потребує подальшого наукового осмислення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації : [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

6. Про затвердження Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією : Постанова Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: //  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/423-95-%D0%BF

7. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

8. Погорілецька А. В. Нормативно-правове регулювання права громадян на офіційну інформацію в Україні / А. В Погорілецька // Актуальні питання, проблеми та перспективи розвитку гуманітарного знання в сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти : зб. наукових праць / за заг. ред. к. філос. н. М.А. Журби – Частина IV. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. С. 104 – 108.

9. Информационное обеспечение государственного управления / [Никитов В.А., Орлов Е.И., Старовойтов А.В., Савин Г.И.]; Под ред. Ю.В. Гуляева – М. : Славянский диалог, 2000. – 415 с.

10. Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.

11. Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.

12. Кормич Б.А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.

13. Долгий О. Класифікація інформації: зв’язок із забезепченням безпеки працівників державної податкової служби/ О. Долгий // Підприємство, господарство і право . – 2003. – № 11. – с. 75-79

14. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

15. Мулявка Д.Г., Атаманчук О. В., Рекуненко Т.О. Організація використання інформаційних ресурсів ДПС України у протидії податковим правопорушенням : навчальний посібник. – Ірпінь: Національний університет державної податкової служби України. – 2012. – 192 с.

16. Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

17. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя, 2014. — 198 с.

18. Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 192 с.

19. Мандзюк О. А. Податкова таємниця : стан та перспективи нормативно-правового регулювання / О. А. Мандзюк // Вісник Запорізького національного університету. – № 4. – 2013. – С. 112–117.

20. Мандзюк О. А. Податкова інформація з обмеженим доступом : окремі аспекти / О. А. Мандзюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2014. – № 24. – Т. 3. – С. 80–82.

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У статті здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації, а також досліджено відповідність останніх тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації нормам податкового законодавства у контексті механізму доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядку захисту порушеного права на доступ до інформації.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація.

В статье проведен анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации. Исследовано соответствие последних тенденций правового регулирования права на доступ к налоговой информации нормам налогового законодательства в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушенного права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The article analyzes the state of the domestic regulatory framework of public relations in the sphere of tax information. Investigated compliance with the latest trends in the legal regulation of the right of access to tax information of tax legislation in the context of the mechanism of access to tax information, directions to ensure publicity of the tax authorities of tax information, the protection order violated the right of access to information.

Keywords: tax information, open tax information, tax information with restricted access, service tax information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

У сучасному науковому товаристві вже давно не викликає дискусії питання важливого місця інформації у життєдіяльності суспільства. Інформація відіграє важливу роль у розвитку будь-якої країни, оскільки саме інформаційні технології та інформаційно-комунікативні системи за умов глобального цивілізаційного розвитку є ключовим ресурсом суспільства і держави в цілому. Інформаційна сфера здатна виступати провідним фактором реалізації усіх суспільних, державних і правових проектів у будь-яких сферах суспільства, входження у світову спільноту, формування конкурентоспроможності на глобальних ринках тощо [1, С.221].

Особливо вагоме значення інформація має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації [2, С.51].

У повній мірі викладене стосується діяльності органів Державної фіскальної служби, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком та перевіркою інформації. Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Поряд із цим, здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В.Ю. Баскаков, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, М.І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П.Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К.П. Череповський, М.Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити тенденції правового регулювання права на доступ до податкової інформації.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

На розвиток правового регулювання права на доступ до податкової інформації в Україні впливають як тенденції розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в цілому, так і правового режиму податкової інформації зокрема. Серед основних тенденцій правового режиму податкової інформації в Україні сучасні вчені називають [1, С.234]:

-     юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДФС України;

-     реалізацію концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДФС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів;

-     цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій в ДФС України та удосконалення системи їх захисту;

-     подальший ефективний розвиток в Україні «електронного урядування» на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації;

-     формування нових державних програм, спрямованих на удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства;

-     збільшення інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що обумовлено транснаціональністю інформаційних правопорушень.

Отже, серед основних тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні є збільшення інформаційних прав і свобод людини та громадянина в податковій сфері, а також посилення уваги органів державної фіскальної служби щодо забезпечення інформаційної безпеки за підтримки міжнародного співтовариства [1, С.234].

У той же час, досліджуючи питання тенденцій регулювання права на доступ до податкової інформації, неможливо оминути увагою спроби спрощення правових обмежень на доступ до податкової інформації.

Так 29.07.2015 у Верховній Раді було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [3]. Вказаним законопроектом пропонується внести зміни до Податкового кодексу України і на законодавчому рівні закріпити право банків отримувати інформацію про доходи клієнта-платника податку із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб. На думку авторів законопроекту, запровадження у законодавство передбачених законопроектом норм створить правові умови для урегулювання наявних проблем щодо отримання банками інформації із податкових реєстрів та баз.

Основними завданням законопроекту є вдосконалення законодавства та створення належного правового підґрунтя для мінімізації ризиків банківських установ при здійсненні кредитних операцій, що, у свою чергу, має сприяти загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Зростання кредитних вкладень банківської системи в економіку України, а також розширення можливостей отримання кредитів фізичними особами та  суб’єктами господарювання є важливим фактором, який впливає на розвиток усіх галузей економіки. На сьогодні особливого загострення набула проблема невиконання позичальниками своїх зобов’язань за отриманими кредитами. При цьому, з огляду на специфіку діяльності банків, які оперують залученими коштами, і в першу чергу коштами фізичних осіб, питання неповернення кредитів стає наріжним каменем у сфері банківських послуг.

Одним із визначальних факторів, який має суттєве значення в процесі видачі та обслуговування кредитів, є можливість перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Адже, в практиці банківських установ нерідко трапляються прецеденти видачі кредитів як фізичним, так і юридичним особам, які надали банку недостовірну інформацію щодо своїх доходів.

Автори законопроекту [3] пропонують запобігти таким неправомірним діям позичальників шляхом забезпечення можливості банкам у режимі реального часу отримувати інформацію із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб  про суми доходів, виплачених цим платникам податків.

Крім того, на думку авторів законопроекту [3], забезпечення права банкам здійснювати моніторинг фінансового стану позичальників за допомогою достовірних джерел (Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб) надасть можливість на ранніх стадіях відслідковувати погіршення їх фінансового стану та вживати превентивних заходів для недопущення дефолту таких клієнтів. Автори законопроекту [3] вважають, що надання банкам  права отримувати достовірну інформацію про доходи клієнтів із податкових реєстрів та баз зменшить кількість шахрайств із фінансовими ресурсами, що сприятиме захисту інтересів вкладників, покращить інвестиційний клімат у банківській сфері та поверне довіру між банками та їх клієнтами за рахунок прозорості і відкритості.

З даного питання слід нагадати, що відповідно до статті 32 Конституції України [4] не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту й прав людини.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [5], до публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» [6], податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, окрім випадків, коли це прямо передбачено законами (пп. 17.1.9 ПКУ [7]).

Крім того, пп. 21.1.6 ПКУ [7] передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, яка одержується, використовується, зберігається при реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом відповідно до пп. 63.12 ПКУ [7].

Отже, надання податкової інформації можливе за умови дотримання порядку, установленого чинним законодавством України.

Слід зазначити, що обробка даних у базі персональних даних – ДРФО проводиться з метою забезпечення реалізації податкових відносин відповідно до Податкового кодексу України щодо:

-     реєстрації та обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки;

-     обліку джерел отриманих доходів, об’єктів оподаткування, сум нарахованих та/або отриманих доходів, сум нарахованих та/або сплачених податків, даних про податкову знижку та податкові пільги фізичної особи – платника податків;

-     створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

-     забезпечення інших питань адміністрування податків і зборів та інших платежів відповідно до законодавства [8].

Обробка персональних даних суб’єктів персональних даних є необхідною умовою для забезпечення використання реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта) у документах, пов’язаних з проведенням операцій, передбачених пунктами 70.12 – 70.16 статті 70 розділу ІІ ПКУ [7], а також у інших випадках, визначених законодавством, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, фізичними особами, у тому числі підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до мети обробки до складу персональних даних ДРФО включаються такі дані про фізичних осіб:

-     реєстраційний номер облікової картки платника податків;

-     прізвище, ім’я, по батькові;

-     дата народження;

-     місце народження (країна, область, район, населений пункт);

-     місце проживання;

-     для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства;

-     джерела отримання доходів;

-     об’єкти оподаткування;

-     суми нарахованих та/або отриманих доходів;

-     суми нарахованих та/або сплачених податків;

-     інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;

-     серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий;

-     інформація про фізичних осіб, які померли.

До ДРФО вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають:

-     дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

-     інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

-     місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою – підприємцем чи особою, яка провадить незалежну професійну діяльність;

-     види діяльності;

-     систему оподаткування із зазначенням періодів дії.

Таким чином, у разі надання доступу банкам або бюро кредитних історій до інформації, що міститься у ДРФО, актуальним є питання, до якої саме інформації пропонується надати доступ. У редакції законопроекту [3] дане питання вирішене наступним чином: «Кредитор – банк (за наявності згоди власника інформації) та бюро кредитних історій з метою перевірки платоспроможності боржника та визначення його фінансового стану має право  одержувати необхідні відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб  про суми доходів, виплачених платникам податків, та утриманих з них податків, зборів, платежів, будь – яку іншу інформацію, необхідну для визначення його фінансового стану та перевірки платоспроможності». Тобто, фактично стороннім особам, якими у даному випадку виступають банк, або бюро кредитних історій буде надано доступ до інформації із ДРФО згідно із таким критерієм, як: інформація, необхідна для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності. Зважаючи на те, що у тексті законопроекту не міститься деталізації, яка інформація є необхідною для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності, вважаємо таку конструкцію недосконалою та такою, що може мати наслідком зловживання.

Наступним питанням, на яке ми вважаємо за необхідне звернути увагу, є доцільність перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність за допомогою ДРФО.

Слід зазначити, що наразі ДРФО використовується для перевірок у певних випадках відомостей фінансового характеру про фізичних осіб. Йдеться про перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у відповідності із Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Такі перевірки здійснюються апаратом Державної фіскальної служби України, а також її територіальними органами (державними податковими інспекціями) за місцем проживання (податковою адресою) суб’єкта декларування.

Під час здійснення перевірки контролюючим органом використовуються [9]:

1) наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, зокрема, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства);

2) інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу щодо документального підтвердження зазначених у декларації відомостей, встановлених за результатами перевірки розбіжностей між відомостями, зазначеними в декларації, та наявною в контролюючого органу податковою інформацією про них;

3) інформація, що надходить від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також платників податків в установленому законом порядку, зокрема щодо отриманих доходів, наявності нерухомого майна, транспортних засобів, про вклади у банках, цінні папери та інші активи, фінансові зобов’язання, інші відомості, які мають відображатися декларантом у декларації;

4) дані про фізичних осіб, які включаються до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інформаційної системи «Податковий блок», зокрема про джерела отримання доходів, об’єкти оподаткування, суму нарахованих та/або виплачених доходів;

5) інша інформація, що надійшла до контролюючих органів відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Фактично перевіряється наступна інформація:

-     відповідність суми доходів, даним зазначеним у декларації (у тому числі – одержаних (нарахованих) з джерел за межами України);

-     достовірність відомостей щодо наявності нерухомого майна та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про нерухоме майно (при перевірці відомостей про нерухоме майно враховується зазначена суб’єктом декларування в декларації інформація щодо перебування такого нерухомого майна або його частини у власності, в оренді чи на іншому праві користування);

-     достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про транспортні засоби;

-     достовірність відомостей щодо наявності майнових прав, у тому числі суми коштів на рахунках у банках та в інших фінансових установах, номінальної вартості цінних паперів, розміру внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації.

Таким чином, можемо дійти висновку про те, що ДРФО може слугувати лише одним із джерел інформації про фінансовий стан особи. Відтак, видається сумнівною ефективність використання даного інструменту у якості такого, що дозволить суттєво мінімізувати ризики банківських установ при здійсненні кредитних операцій. Тим більше сумнівним видається, що такі зміни до законодавства сприятимуть загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Враховуючи отримані нами результати, ми вважаємо, що закріплення на законодавчому рівні права сторонніх осіб на доступ у режимі реального часу до податкової інформації не дозволить вирішити проблему перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Натомість, викладене сприятиме додатковим ризикам для інформації, що міститься у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та Єдиному банку даних про платників податків – юридичних осіб.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
2. Мандзюк О. А. Податкова інформація: окремі аспекти реалізації права на доступ / О. А. Мандзюк // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. — 2013. — №4. — С. 51—56.
3. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [Електронний ресурс] : проект Закону України від 29.07.2015 №2460а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141 (зі змінами і доповненнями).
5. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 32. — С. 314.
6. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — С. 650.
7. Податковий кодекс України : Закон України від 2 грудня 2010 р. № 2755 —VІ // Голос України. — 2010. — № 229—230 (зі змінами).
8. Про затвердження Порядку обробки персональних даних у базі персональних даних – Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків : наказ Міністерства фінансів України від 24.02.2015 № 210 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.
9. Про затвердження Порядку здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру : наказ Міністерства фінансів України від 13.03.2015 № 333 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджена взаємодія державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації. Доведено, що коло суб’єктів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації складає багаторівневу систему. Встановлено, що нині відсутній нормативно-правовий акт, який чітко встановлює компетенцію, завдання та функції державних і недержавних інституцій щодо формування механізму права на доступ до податкової інформації. У цих умовах допомогти підвищити ефективність взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має чітка регламентація організаційно-правових форм, мети та принципів їхніх спільних дій відповідними внутрішньовідомчими та міжвідомчими адміністративно-правовими актами.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, право на інформацію, доступ до інформації.

В работе исследовано взаимодействие государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации. Доказано, что круг субъектов взаимодействия государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации составляет многоуровневую систему. Установлено, что в настоящее время отсутствует нормативно-правовой акт, который четко устанавливает компетенцию, задачи и функции государственных и негосударственных институтов по формированию механизма права на доступ к налоговой информации. В этих условиях помочь повысить эффективность взаимодействия государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации может четкая регламентация организационно-правовых форм, цели и принципов их совместных действий соответствующими внутриведомственными и межведомственными административно-правовыми актами.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, право на информацию, доступ к информации.

We studied the interaction of public and private institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information. It is proved that the range of subjects of cooperation between state and non-state institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information is a multilevel system. It was found that there is currently no legal act that clearly establishes the competence, tasks and responsibilities of public and private institutions on the formation mechanism of the right of access to tax information. Under these conditions, help increase the efficiency of interaction between public and private institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information can be precise regulation of legal forms, purposes and principles of their joint action appropriate intra- and inter-departmental administrative rules and regulations.

Keywords: tax information, tax secret, right to information, access to information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Аналіз механізму формування права на доступ до податкової інформації свідчить, що у ньому задіяні як державні, так і недержавні інституції. Відтак маємо констатувати необхідність налагодження чіткої взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

Така взаємодія зумовлюється низкою обставин:

–  спільністю завдань, які постають перед державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації;

–  різним обсягом їх повноважень;

–  особливістю призначення сил і засобів, що застосовуються для вирішення відповідних завдань;

–  різними методами діяльності;

–  взаємозалежністю кінцевих результатів спільної діяльності.

Сучасними вченими взаємодія державних та недержавних органів з питань реалізації фіскальної політики визнана обов’язковою складовою їх ефективної діяльності у даній галузі [1, С.5].

Відтак, існує необхідність наукового дослідження особливостей взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації, а також визначення за результатами аналізу перспективних напрямів подальших розвідок з досліджуваних питань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Проблеми удосконалення спільної діяльності державних та недержавних інституцій постійно перебувають в центрі уваги вчених. Свідченням цього є велика кількість робіт, присвячених вивченню питань підвищення ефективності взаємодії у різних сферах суспільної діяльності. Коли йдеться про наукові розробки, як ми уже вказували, особливої уваги заслуговують дослідження В.Б. Авер’янова, В.Т Білоуса, В.Л. Грохольського, В.І. Гурковського, Д.Г. Заброди, В.К. Колпакова, В.А. Ліпкана, О.М. Литвинова, Н.Р. Нижник, О.А. Машкова. Серед практичних напрацювань слід вказати статті Ю.Т. Дзядика, П.В. Коляди,  А.Г. Сачаво та інших.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика особливостей взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого кола питань.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити особливості взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Термін «взаємодія» широко застосовують у різних сферах людської діяльності. У кожній з них він наділяється особливим змістовним значенням [2, С.17]. Так, у мовознавстві термін «взаємодія» тлумачиться як «взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь» [3, С.85]. Як одна з філософських категорій, сутність взаємодії розкривається: 1) як керований процес, який визначається рівнем співвідношення інтересів і цілей політичних суб’єктів; 2) як необхідна передумова повної реалізації функцій політичної системи, яка визначає характер політичного розвитку і темпи політичного прогресу [4, С.101-102]; 3) у відображенні процесів впливу різних об’єктів один на одного, їхню взаємну зумовленість і зміну стану [5, С.7]; 4) у прямому та зворотному впливі речей одна на одну, обміні речовиною, енергією та інформацією між різними об’єктами, між організмами і середовищем, у формах кооперації людей у різних ситуаціях співробітництва [6, С.113]. Подібне тлумачення поняття взаємодії – як взаємного ефекту, зв’язку між системами, коли явища однієї системи впливають на явища в іншій системі – також є у психології. З погляду психології така взаємодія передбачає безпосередні або опосередковані контакти між особами за допомогою яких-небудь технічних засобів комунікацій [7, С.64].

В управлінській сфері взаємодію можна розглядати як форму зв’язку елементів системи, за допомогою якої вони, взаємно доповнюючи один одного, створюють умови для успішного функціонування всієї системи в цілому, причому не тільки у внутрішньо організаційній діяльності системи, але й у зовнішніх її функціях [8, С.500].

З урахуванням викладеного, власне поняття взаємодії стосовно предмета нашого дослідження можна інтерпретувати як здійснювану в певних правових і організаційних формах спільну, узгоджену за метою, часом та місцем діяльність державних та недержавних органів у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

Коло уповноважених державних органів, основним завданням яких є забезпечення реалізації мети правового режиму, – важливий елемент правового режиму податкової інформації.

Аналіз вітчизняного законодавства у цій сфері надає можливість виокремити таких суб’єктів правового режиму податкової інформації:

1) державні інституції:

– Президент України;

– Верховна Рада України;

– Рада національної безпеки і оборони України;

– органи виконавчої влади;

– інші державні органи та організації;

2) недержавні інституції:

– органи місцевого самоврядування;

– об’єднання громадян;

– інші недержавні інституції;

3) фізичні особи:

– громадяни України;

– іноземці;

– особи без громадянства.

Отже, коло суб’єктів правового режиму податкової інформації в Україні складає багаторівневу систему. Однак кожен з них має різні повноваження та засоби для досягнення мети цього режиму.

Наприклад, Верховна Рада України як суб’єкт правового режиму податкової інформації здійснює кадрові, законодавчі та контрольні функції; Президент України також здійснює правотворчі, кадрові та контрольні функції; Рада національної безпеки і оборони та Кабінет Міністрів України здійснює координаційні та контрольні функції тощо.

Нині відсутній нормативно-правовий акт, який має чітко встановлювати компетенцію, завдання та функції цих органів щодо забезпечення правового режиму податкової інформації. Водночас в деяких нормативно-правових актах, зокрема у статті 4 Закону України «Про державну таємницю» [9] визначено:

– Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці;

– Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці;

– Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення здійснення державної політики у сфері охорони державної таємниці;

– центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень, передбачених законом;

– спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Слід зауважити, що суб’єктами правового режиму податкової інформації в Україні, з одного боку завжди є суб’єкти, що мають відповідні державно-владні повноваження (відповідні податкові органи в цілому, а також структурний підрозділ або відповідальна особа), а з іншого – представники громадськості.

Так, суб’єктами правового режиму відкритої податкової інформації є:

1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації: – суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, які здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

– юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

– особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

– суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

В апараті центрального податкового органу України є ряд департаментів, котрі забезпечують інформаційну політику ДФС України [10, С.208]:

– Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації;

– Департамент інфраструктури;

– Департамент комунікацій;

– Департамент міжнародних зв’язків тощо.

Зокрема у межах Департамента комунікацій виокремлюються Управління інформаційної політики (відділ медіа-планування, відділ прес-служби, відділ супроводження інтернет-проектів, відділ моніторингу та аналізу медіа) та Управління комунікацій з громадськістю (відділ масово-роз’яснювальної роботи, відділ взаємодії з інститутами громадянського суспільства, відділ супроводження роботи з інвесторами).

Серед основних завдань Департамента комунікацій слід виокремити:

– забезпечення співпраці з інститутами громадянського суспільства, участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики за напрямами діяльності ДФС;

– організація роз’яснювальної роботи у засобах масової інформації щодо практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції ДФС;

– формування інформаційної політики ДФС та його територіальних органів;

– забезпечення інформування громадськості про реалізацію податкової та митної політики через Інтернет;

– інформування суспільства про показники роботи, напрями та підсумки діяльності ДФС;

– моніторинг та аналіз інформаційного простору;

– супровід роботи з інвесторами.

До того ж у структурі центрального податкового органу України є Інформаційно-довідковий департамент, серед завдань якого:

1) надання консультацій та інформаційно-довідкових послуг відповідно до Податкового та Митного кодексів України, законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) інформування суб’єктів господарювання та громадян про зміни та доповнення, внесені до нормативно-правових актів з питань оподаткування, державної митної справи, сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

3) формування та підтримка в актуальному стані Бази знань ДФС;

4) організація роботи сервісу ДФС України «Пульс»;

5) організація роботи з надання послуг електронного цифрового підпису;

6) організація роботи зі зверненнями, що надійшли з державної установи «Урядовий контактний центр».

Суб’єктами правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є винятково відповідні податкові структурні підрозділи або відповідальні особи.

Зокрема у структурі центрального податкового органу виокремлено Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, який складається з режимно-секретного відділу, відділу спеціального зв’язку та криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення технічного захисту інформації та контролю, відділу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, відділу моніторингу та антивірусного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Основним завданням цього Департаменту є організація, здійснення та контроль заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації в центральному апараті та його територіальних органах.

Попри наявність відповідних структурних підрозділів центрального податкового органу України щодо забезпечення захисту відкритої податкової інформації та податкової інформації з обмеженим доступом, результати їх діяльності засвідчують недостатню ефективність їх роботи. Про це свідчить значне коло звернень, запитувачі яких так і не отримали відповіді чи витік податкової інформації з обмеженим доступом тощо.

Однією із детермінант такої ситуації є перманентна реструктуризація органів державної влади, дублювання повноважень, непрофесійність кадрів, відсутність технічної освіти у працівників податкових органів, застаріла інфраструктура та оснащеність тощо.

Отже, актуальним напрямом удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні є розроблення пропозицій щодо корекції їх компетенції та повноважень, оптимізації їх організаційно-функціональної структури, а також створення спеціалізованого департаменту, який забезпечуватиме реалізацію інформаційної політики цього органу.

Як слушно зазначає Б. А. Кормич, більшість органів публічної влади виступають лише суб’єктами інформаційних відносин і їх вплив на ці відносини опосередкований: інформаційні відносини не є об’єктом їх діяльності, а лише одним із інструментів, засобів виконання своїх функцій у різних сферах суспільного та державного життя [11, С.205].

Справді, серед функцій центрального податкового органу України, незважаючи на наявність відповідних структурних підрозділів у своїй структурі, функції щодо охорони податкової інформації з обмеженим доступом чи інші інформаційні функції не є основними.

Наявність цих функцій обумовлена правом ДФС одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування інформацію, фізичних та юридичних осіб, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань та транспарентністю діяльності органів державної влади.

Саме тому серед суб’єктів правового режиму податкової інформації слід виокремити й інші органи державної влади:

– Міністерство внутрішніх справ України, що здійснює захист інформаційних прав і свобод, законних інтересів громадян, запобігає інформаційним правопорушенням та здійснює все необхідне для їх припинення, виявляє та розкриває інформаційні правопорушення, розшукує осіб, що їх вчинили, виконує кримінальні покарання і адміністративні стягнення, беруть участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяє у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків;

– Служба безпеки України, яка є основним органом, що забезпечує охорону державної таємниці;

– Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, основним завданням якої є формування і забезпечення реалізації державної політики у сферах організації спеціального зв’язку та захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв’язку;

– Державна служба України з питань захисту персональних даних, що покликана вносити пропозиції щодо формування державної політики у сфері захисту персональних даних, реалізовувати державну політику у сфері захисту персональних даних, здійснювати контроль за додержанням вимог законодавства про захист персональних даних та міжнародно-правове співробітництво у сфері захисту персональних даних тощо.

Слід зазначити, що нині можна виділити три інституційні форми взаємозв’язку державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації: взаємодія, координація та співробітництво. Складно визначити пріоритетність та оптимальності кожної форми, однак основою усіх форм взаємозв’язку повинно бути узгоджене функціонування на підставі встановлення інформаційного взаємообміну.

Налагодження взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації є складним процесом, що включає методичний, інституційно-правовий та операційний етапи.

У цих умовах важливого значення набуває правове забезпечення, від якого залежить безперебійність інформаційних каналів взаємозв’язку та прозоре функціонування державного апарату в цілому. На сьогодні правове регулювання інформаційної взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має узагальнюючий характер. Зокрема – специфіка та особливості діяльності фіскальних органів залишаються поза увагою, тому розробка відповідного нормативно-правового акта є першочерговим кроком у налагодженні взаємодії між державними і недержавними інституціями.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Підсумовуючи отримані результати, маємо зауважити, що коло суб’єктів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації складає багаторівневу систему. Однак кожен з них має різні повноваження та засоби для досягнення мети цього режиму. Разом із цим, суб’єктами правового режиму податкової інформації в Україні, з одного боку завжди є суб’єкти, що мають відповідні державно-владні повноваження (відповідні податкові органи в цілому, а також структурний підрозділ або відповідальна особа), а з іншого – представники громадськості.

Нині відсутній нормативно-правовий акт, який чітко встановлює компетенцію, завдання та функції державних і недержавних інституцій щодо формування механізму права на доступ до податкової інформації. У цих умовах допомогти підвищити ефективність взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має чітка регламентація організаційно-правових форм, мети та принципів їхніх спільних дій відповідними внутрішньовідомчими та міжвідомчими адміністративно-правовими актами.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики організаційно-правових форм, мети та принципів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Взаємодія державної податкової служби з іншими державними відомствами : [Науково-методичні матеріали] / Укладач: науково-методичний відділ ЦПН ДПА України. — К.: ДПА України, 2008. — 139 с.
2. Кривоніс М. А. Поняття взаємодії в законодавстві України з питань митної справи / М. А. Кривоніс // Митна справа. — 2011. — № 6 (78). — С. 15—20.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Бусел В. Т., Василега-Дерибас М. Д., Дмитрієв О. В. та ін.; [голов. ред. В. Т. Бусел]. — К., Ірпінь : Перун, 2002. — 1440 с.
4. Философский словарь / В. Н. Мирошниченко, Л. В. Остапенко, Э. В. Шахова ; [под. ред. Ярещенко А. П.]. — Ростов н/Д : Феникс, 2004. — 560 с.
5. Большая советская энциклопедия : в 30 т. / [гл. ред. А. М. Прохоров]. — [30-е изд.]. — М. : Совет. энцикл. 1971. — Т. 5. — 1971. — 640 с.
6. Социальная философия : Словарь / [сост. и ред. В. Е. Кемеров, Т. Х. Керимов]. — 20-е изд. испр. и доп. — М. : Академический Проект; Екатеринбург : Деловая Книга, 2006. — 656 с.
7. Свенцицкий А. Л. Краткий психологический словарь / [сост. А. Л. Свенцицкий]. — М. : ТК Велби, Проспект, 2008. — 512 с.
8. Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ : підручник / [за ред. Ю. Ф. Кравченка]. — К. : НАВСУ, 1999. — 702 с.
9. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 р.
   № 3855—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — С. 93 (зі змінами та доповненнями).
10. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
11. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2003. — 472 с.

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджені особливості реалізації права на доступ до податкової інформації в контексті гібридної війни. Обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Доведено, що таке регулювання має бути реалізовано з урахуванням розподілу податкової інформації на відкриту податкову інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Визначено, що основними напрямами розвитку положень даного дослідження є аналіз проблематики реалізації права на доступ до інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

Ключові слова: податкова інформація, гібридна війна, антитерористична операція, інформаційно-психологічні операції.

В работе исследованы особенности реализации права на доступ к налоговой информации в контексте гибридной войны. Обоснована необходимость законодательного урегулирования вопросов реализации права на доступ к налоговой информации в зоне проведения антитеррористической операции. Доказано, что такое регулирование должно быть реализовано с учетом распределения налоговой информации на открытую налоговую информацию и информацию с ограниченным доступом. Определено, что основными направлениями развития положений данного исследования является анализ проблематики реализации права на доступ к информации с ограниченным доступом в зоне проведения антитеррористической операции.

Ключевые слова: налоговая информация, гибридная война, антитеррористическая операция, информационно-психологические операции.

We studied the characteristics of the right of access to tax information in the context of a hybrid war. The necessity of legislative regulation of the issues of the right of access to tax information in the zone of the antiterrorist operation. It is proved that such regulation must be implemented taking into account the distribution of tax information for tax open information and information with restricted access. It was determined that the main directions of development of the provisions of this study is to analyze the problems of the right of access to information restricted to the zone of the antiterrorist operation.

Keywords: tax information, hybrid war, anti-terrorist operation, information and psychological operations.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Глобалізація сучасних комунікацій, нові виклики державній безпеці зумовили виникнення нового формату війни, що ґрунтується на інформаційні складовій. Для його визначення в науковому та публіцистичному дискурсах застосовуються такі поняття, як неоголошена, інформаційно-психологічна, нестандартна, мережецентрична, або ж гібридна війна.

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби [1, С.14].

Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени. За цих обставин будь-яке джерело інформації може бути використане з метою отримання переваги у гібридній війні. Адже навіть часткове розголошення інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання такої інформації може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян.

Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. І відповідний інформаційний супровід є обов’язковою запорукою успіху в гібридній війні.

Особливої актуальності дане питання набуває для податкової інформації – відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних, а отже – отримання несанкціонованого доступу до таких баз даних дає можливість отримати інформацію про фінансовий стан кожного громадянина. Зокрема, у базах даних Державної фіскальної служби міститься інформація про: прізвище, ім’я, по батькові платника податків;        дату народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства; джерела отримання доходів; об’єктів оподаткування; суми нарахованих та/або отриманих доходів; суми нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий; інформація про фізичних осіб, які померли.

Не викликає сумніву той факт, що в умовах гібридної війни питання доступу до податкової інформації набувають особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Проблематикою інформаційно-психологічних впливів та їх практичного використання займались провідні вітчизняні вчені та науковці: В. Говоруха, В. Домарєв, О. Литвиненко, В. Остроухов, В. Петрик, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, О. Старіш, В. Толубко та інші.

Питання гібридної війни розглядали: С. Галушко, В. Горбулін, Л. Компанцева, В. Ліпкан, І. Рижов, В. Цибулькін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни досліджена не була. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити особливості реалізації права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак існує необхідність не лише вивчення досвіду проведення даних війн проти України, а й напрацювання власної наступальної концепції репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу необхідно приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України.

Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену, особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій.

Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді.

Основні постулати гібридного миру, які виділяються сучасними дослідниками [1, С.16]:

-     демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей;

-     демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору;

-     Україна — незалежна та самостійна суверенна держава;

-     Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття;

-     Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава;

-     Україна має перетворитися із об’єкта геополітики в суб’єкт.

Інформаційна війна проти України спрямована не лише на розхитування ситуації всередині держави, а і на створення негативного іміджу України в світі. Стартував цей процес ще 2005 року під час першої газової війни. Тоді Україну успішно представили в якості нечесного, а щонайменше сумнівного транзитера газу, незважаючи на те, що протягом десятиліть Україна ніколи не допускала зриву поставок природного газу до Європи через свою територію. Показово, що одночасно з цими звинуваченнями Росія наголошувала на необхідності будівництва газопроводів, альтернативних українській системі (Північноєвропейський газопровід у Балтійському морі, друга нитка «Блакитного потоку» в Чорному морі та розширення газотранспортної системи в Білорусі, що тепер належить Газпрому). До того ж звинувачення у крадіжках газу не підкріплювалися конкретними фактами.

З того часу позиція Росії мало змінилась. Так само мало зробила Україна для зміни власного позиціонування у світовій розстановці сил. Хоча питання про необхідність активізації зусиль для створення позитивного іміджу України піднімалось неодноразово [2, С.5].

Відповіддю на такі маніпуляції та й загалом на «інформаційні бойові дії» є формулювання власної інформаційної стратегії з урахуванням міжнародного порядку денного. Ця інформаційна стратегія матиме на меті позиціонування України як активного і самостійного учасника системи європейської безпеки.

Гібридна війна не є винаходом сьогодення. Адже комбінації інформаційно-психологічного, економічного та військового протиборства використовувались і раніше. Але гібридність сучасного конфлікту в тому, що питома вага факторів принципово інша. Набагато потужнішою також є використання засобів та особливостей інформаційного суспільства. Відтак, нагальною очевидною потребою є формулювання асиметричної, так само гібридної відповіді на гібридну загрозу, ключовим аспектом якої є інформаційна війна.

Комунікативні технології формування міжнародного іміджу держави базуються на діяльності із захисту та просування інтересів держави на міжнародній арені, а також на інформуванні світової громадськості про геополітичні, економічні, географічні тощо особливості держави, стан її розвитку та досягнення. Об’єктами впливу зовнішньополітичних комунікативних технологій є світові держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації, лідери країн та особи, які приймають політичні рішення, політична та бізнес-еліти країн світу, а також світова громадськість.

Одним із методів гібридної війни є активне проведення інформаційно-психологічних операцій [3, С.25]. Придатність інформаційно-психологічних війн для геополітичної експансії пояснюється тим, що їх використання як інструменту зовнішньої політики не призводить до виникнення прямої воєнної конфронтації з державами, що стали жертвами такої агресії, і в цілому мирні відносини з ними зберігаються, незважаючи на завдану значну шкоду, яку можна порівняти з втратами через ведення бойових дій на території цих держав. Тому переваги інформаційно-психологічної агресії в інформаційному суспільстві, порівняно з агресією військовою, економічною чи політичною, роблять операції інформаційного впливу основною формою експансії, використовуваної політичним керівництвом держави для поширення свого впливу на інших суб’єктів геополітичної конкуренції з метою захисту національних інтересів і забезпечення державної безпеки [4, С.293].

У сучасних умовах Україна постає типовим об’єктом зовнішніх руйнівних інформаційних впливів. І зважаючи на постійні інформаційно-психологічні атаки, з боку відповідних державних органів України повинна бути активна інформаційна протидія, яка має забезпечити реальну інформаційну безпеку держави.

Перші кроки у даному напрямі були зроблені шляхом внесення на розгляд Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції [5].

Розробка проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції» [5] викликана непоодинокими випадками розповсюдження в засобах масової інформації та соціальних медіа відомостей про розташування, розгортання та переміщення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, стан їх бойової та мобілізаційної готовності, технічний стан озброєння та військової техніки, рівень оснащення, забезпечення та морально-психологічний стан військовослужбовців, стан оперативного обладнання територій, стан виконання робіт підприємствами оборонно-промислового комплексу та іншої інформації, яка ставить під загрозу успішне проведення антитерористичної операції.

Також відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 [6], пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки є:

-     забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки на основі асиметричних дій проти всіх форм і проявів інформаційної агресії;

-     створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;

-     протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

-     розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади;

-     виявлення суб’єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності;

-     створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

-     удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

У зв’язку з цим, на думку авторів законопроекту [5] існує потреба у встановлені заборони на незаконне поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу.

У контексті доступу до податкової інформації, маємо зауважити, що наразі питання реалізації зазначеного права у зоні проведення антитерористичної операції залишаються поза увагою державних органів та дослідників наукової проблематики інформаційного права.

Так, з метою забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають в зоні проведення тимчасової антитерористичної операції або  переселилися з неї під час її проведення, у вересні 2014 року був прийнятий Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Згідно із вказаним законом, період проведення антитерористичної операції – це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територією проведення антитерористичної операції визнана територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] встановлено мораторій на:

-     нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями (стаття 2 Закону України [7]);

-     проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності (стаття 3 Закону України [7]);

-     нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги (стаття 8 Закону України [7]).

Встановлено, що для осіб, які зареєстровані та переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення, реєстрація фізичної особи – підприємця здійснюється державними реєстраторами за адресою тимчасового проживання без вимоги державних реєстраторів реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві наявності реєстрації про місця проживання за місцем проведення реєстраційних дій.

Також визначено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Проведення реєстраційних дій, пов’язаних із зміною складу засновників (учасників) та керівника юридичної особи, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції, на період її проведення забороняється.

Ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.

Під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Також скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Протягом терміну дії Закону [7] щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам – підприємцям) або юридичним особам – суб’єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об’єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Також Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] визначені особливості забезпечення реалізації права на спадкування та підтвердження обставин непереборної сили.

Поряд із цим, у вказаному нормативному акті відсутні згадки про особливості доступу до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції, хоча за змістом, відповідні положення мали б міститися саме у даному Законі України. Також вказані питання не врегульовані на цей час іншими законодавчими документами.

У той же час, ми вважаємо, що існує необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції.

При цьому слід враховувати, що податкова інформація за режимом доступу може бути класифікована на:

1) відкриту інформацію;

2) інформацію з обмеженим доступом, що охоплює:

-       таємну податкову інформацію (податкову таємницю);

-       службову податкову інформацію [8, С.144].

Отже, існує необхідність врегулювання питань доступу як до відкритої податкової інформації так і до інформації з обмеженим доступом, оскільки заходи по додатковому захисту інформації з обмеженим доступом мають розроблятися з урахуванням ступеню обмеження доступу.

Вказані питання можуть бути врегульовані як шляхом видання окремого нормативного акту, так і шляхом внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наукове дослідження питань доступу до податкової інформації в контексті гібридної війни уможливило дійти висновку про необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, існує необхідність врегулювання питань доступу до відкритої податкової інформації та інформації з обмеженим доступом.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики реалізації права на доступ до податкової інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ліпкан В. А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року) . — К.: ФОП О. С. Ліпкан. — С. 13—16.
2. Рубан Ю. Україна як суб’єкт і об’єкт сучасних міжнародних інформаційних воєн / Ю. Рубан // Стратегічні пріоритети. — К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2009. — № 2(11). — С. 5—9.
3. Малик Я. Забезпечення інформаційної безпеки України у контексті світового досвіду / Я. Малик, О. Береза // Ефективність державного управління. — 2012. — № 32. — С. 20—27.
4. Манойло А. В. Государственная информационная политика в особенных условиях [Текст] / А. В. Манойло. — М. : ФИФИ, 2003. — 388 с.
5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного  режиму проведення антитерористичної операції [Електронний ресурс] : проект Закону України від 09.06.2015 №2050а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
6. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015 // Офіційний вісник України. — 2015. — № 43. — С. 14.
7. Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції : Закон України від 2 вересня 2014 р. № 1669-VII // Відомості Верховної Ради. — 2014. — № 44. — С. 2040.
8. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджений інституційний механізм забезпечення права на доступ до податкової інформації. Доведено, що важливою складовою розвитку відносин в Україні у сфері забезпечення доступу до податкової інформації стало формування вітчизняного законодавства з питань доступу до публічної інформації. Водночас автором окреслена низка проблем, пов’язаних як з неналежним виконанням чинного законодавства України з питань доступу до податкової інформації, так і зі суперечністю, неузгодженістю окремих правових норм і відсутністю дієвих механізмів їх реалізації. Обґрунтовано, що першочерговим завданням державного управління у сфері доступу до податкової інформації має бути приведення інформаційного законодавства України у відповідність із сучасними потребами, підвищення ефективності його застосування шляхом систематизації законодавчих актів – прийняття Інформаційного кодексу.

Ключові слова: податкова інформація, публічна інформація, інформаційне законодавство, Інформаційний кодекс.

В работе исследован институциональный механизм обеспечения права на доступ к налоговой информации. Доказано, что важной составляющей развития отношений в Украине в сфере обеспечения доступа к налоговой информации стало формирование отечественного законодательства по вопросам доступа к публичной информации. В то же время автором исследован ряд проблем, связанных как с ненадлежащим исполнением действующего законодательства Украины по вопросам доступа к налоговой информации, так и с противоречием, несогласованностью отдельных правовых норм и отсутствием действенных механизмов их реализации. Обосновано, что первоочередной задачей государственного управления в сфере доступа к налоговой информации должно быть приведение информационного законодательства Украины в соответствие с современными потребностями, повышения эффективности его применения путем систематизации законодательных актов – принятие Информационного кодекса.

Ключевые слова: налоговая информация, публичная информация, информационное законодательство, Информационный кодекс.

We studied the institutional mechanism for ensuring the right of access to tax information. It is proved that an important part of the development of relations in Ukraine in the sphere of access to tax information was the formation of national legislation on access to public information. At the same time the author researched a number of problems related to improper execution of the current legislation of Ukraine on access to tax information, and a contradiction, inconsistency of certain legal norms and the lack of effective mechanisms for their implementation. It is proved that the first priority of public administration in the field of access to tax information should be bringing news of Ukrainian legislation into line with current needs, improve the effectiveness of its application by the systematization of legislation – the adoption of the Information Code.

Keywords: tax information, public information, information legislation, the Information Code.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Реалізація права громадян на доступ до окремих категорій інформації у сучасних умовах набуває все більшої суспільної важливості. Зокрема, відкритість та доступність публічної інформації є свідченням прозорої роботи органів державної влади, а отже і сприяє зростанню довіри до них.

Поряд із цим, колізії у чинному законодавстві створюють умови для неправомірного обмеження доступу до інформації, розпорядниками якої є державні органи. До цього часу залишаються характерними «спекуляції» на захисті права на приватність, а також – посиланні на режим обмеження доступу до інформації. У цих умовах питання оптимізації повноважень окремих органів державної влади щодо забезпечення доступу до інформації постійно залишаються в центрі уваги наукового товариства [1, С.37].

Викладене є особливо актуальним для податкової інформації – тобто відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

При цьому слід враховувати, що податкова інформація за режимом доступу може бути класифікована на:

1) відкриту інформацію;

2) інформацію з обмеженим доступом, що охоплює:

-       таємну податкову інформацію (податкову таємницю);

-       службову податкову інформацію [2, С.144].

Відповідним чином, доступ громадян до певних категорій податкової інформації є обмеженим, і навпаки – право громадян на доступ до певних категорій податкової інформації гарантоване державою.

За цих умов, існує необхідність дослідження інституційного механізму забезпечення права на доступ до податкової інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. .Юсупов тощо.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, Л. І. Рудник, О. В. Стоєцький, А. В. Тунік, К. Г. Татарникова, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика інституційного механізму забезпечення права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити інституційний механізм забезпечення права на доступ до податкової інформації.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Реформування фіскальних органів України та впровадження міжнародних стандартів у їх діяльність щодо інформаційного забезпечення у сфері справляння податків вимагає постійного аналізу законодавчих положень, які регламентують дану діяльність [3, С.18].

Випадки неправомірного обмеження прав громадян на доступ до податкової інформації свідчать про проблему відсутності розуміння посадовими особами Державної фіскальної служби концепції «privacy» як такої. Адже, головна мета захисту права на приватність, гарантованого статтею 32 Конституції України, є захист саме приватного життя, яке дійсно повинно бути захищено від втручання сторонніх осіб (за виключенням публічних осіб, чи коли інформація, яка розповсюджується, є суспільно необхідною), але в той самий час професійне життя, а особливо професійні обов’язки посадових та службових осіб, їх кваліфікація, а також документи, що її підтверджують, аж ніяк не може вважатися конфіденційною інформацією про особу, доступ до якої може бути обмежений.

Нині право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Для забезпечення реалізації права на доступ до інформації недостатньо його простого декларування. Важливо передбачити його конкретні гарантії. Стаття 3 Закону «По доступ до публічної інформації» [4] окреслює основні гарантії реалізації права на доступ до публічної інформації, які деталізуються в інших положеннях Закону, а також в інших законодавчих актах.

Реалізація права на доступ до інформації може здійснюватися різними способами. Для всебічної поінформованості недостатньо мати можливість отримувати інформацію лише за інформаційним запитом або мати лише можливість знайомитися з потрібною інформацією на сайті органу державної влади. Саме тому для належного забезпечення права доступу до інформації, суб’єкти владних повноважень повинні гарантувати такий доступ у всі можливі способи, що дозволяють сучасні технології. Доступ до інформації можна умовно поділити на два основні види: «активний» (обов’язок розпорядників інформації надавати інформацію у відповідь на запит) та «пасивний» (обов’язок оприлюднення інформації розпорядником в ініціативному порядку, а не у відповідь на запит).

Обов’язок надавати інформацію може виконуватися, зокрема, шляхом:

1) надання відповідей на інформаційні запити;

2) вільного доступу на засідання суб’єктів владних повноважень;

3) представлення для ознайомлення відкритих архівів суб’єктів владних повноважень;

4) проведення «гарячих ліній» для оперативного надання інформації чи фіксації запитів.

Обов’язок оприлюднювати інформацію означає, що суб’єкт владних повноважень повинен:

1) оприлюднювати свою інформацію на офіційному сайті в мережі Інтернет, через ЗМІ;

2) оприлюднювати звіти, рішення, плани тощо у спеціальних брошурах і збірниках офіційної інформації;

3) розміщувати відповідну інформацію на інформаційних стендах;

4) періодично робити публічні виступи тощо.

Для належної організації доступу до інформації Закон України «По доступ до публічної інформації» [4] передбачає обов’язок розпорядника створити або визначити (з числа вже існуючих) окремий структурний підрозділ або особу, які відповідатимуть за роботу з інформаційними запитами. До обов’язків таких структурних підрозділів (чи осіб), зокрема, відносяться: 1) поширення всередині відповідного органу найкращої практики збереження, архівування та розміщення документів; 2) виступати як головна контактна особа (підрозділ) у питаннях отримання та задоволення запитів інформації; 3) надання допомоги особам в отриманні інформації.

Варто наголосити, що обов’язок визначати спеціальні структурні підрозділи або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, поширюється лише на суб’єктів владних повноважень і не поширюється на інших розпорядників інформації. Це випливає з норми ч. 3 ст. 13 Закон України «По доступ до публічної інформації» [4], відповідно до якої на таких інших розпорядників публічної інформації (тобто тих, які не є суб’єктами владних повноважень) вимоги Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання інформації за запитами. Хоча для окремих таких розпорядників інформації (наприклад, бюджетні заклади, природні монополії) через великий обсяг суспільно важливої інформації, що знаходиться у їхньому володінні, виглядає доцільним також призначити спеціальну посадову особу (чи навіть визначити відповідний структурний підрозділ), в обов’язки якої будуть входити питання забезпечення доступу до публічної інформації.

У структурі Державної фіскальної служби суб’єктом координації є структурний підрозділ або відповідальна посадова особа органу ДФС України, що організовує доступ до публічної інформації [5].

Відповідно до Закону України «По доступ до публічної інформації» [4], процедура доступу до інформації шляхом подання інформаційного запиту повинна супроводжуватися мінімальними формальностями і бути зрозумілою для запитувача. Цей принцип є визначальним для регулювання процедурних моментів реалізації права на доступ до інформації («запит подається в довільній формі»). Він також повинен застосовуватися при тлумаченні і застосуванні положень Закону України «По доступ до публічної інформації» [4], зокрема, проблемних. Це, наприклад, означає, відповідь на запит повинна надаватися у найбільш зручній формі для запитувача (якщо це практично можливо).

Цей принцип також означає, що суб’єкт владних повноважень не має права встановлювати додаткові вимоги до форми запиту, окрім тих, що вже визначені

У разі, якщо суб’єкт владних повноважень затверджує форму запиту на інформацію відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «По доступ до публічної інформації» [4], ця форма не повинна містити вимог, додаткових до тих, що передбачені у ч. 5 ст. 19, і повинна спрощувати доступ для особи, а не ускладнювати його додатковими вимогами. Так само відмова в наданні інформації через недотримання форми запиту, яка була затверджена розпорядником, є порушенням гарантії щодо максимально спрощеної процедури подання запиту та отримання інформації, а також інших положень Закону України «По доступ до публічної інформації» [4].

Вказані гарантії знайшли своє відображення у Порядку складання та подання запитів на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, форми подання запиту на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 10.03.2015 р. № 309 [5].

Так, згідно із вимогами розділу 2 вказаного документу, Запитувач має право звернутися до органів ДФС України із Запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання Запиту. Запит може бути індивідуальним або колективним. Запит подається в усній чи письмовій формі, особисто від запитувача або шляхом надсилання поштою, електронною поштою, факсом, телефоном на вибір запитувача. Письмовий Запит подається в довільній формі. Запит повинен містити: прізвище, ім’я, по батькові (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також  номер засобу зв’язку (якщо такий є); загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено Запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання письмового Запиту. Для спрощення процедури оформлення письмового Запиту запитувач може використати відповідну форму подання Запиту. Зазначену Форму запиту можна отримати у Суб’єкта координації в органах ДФС України або на офіційному веб-порталі ДФС України, субсайтах органів ДФС України у розділі «Публічна інформація». Запитувач може заповнити в електронному вигляді Форму запиту на офіційному веб-порталі ДФС України або на субсайтах органів ДФС України. Запит може бути подано запитувачем особисто до Суб’єкта координації в робочий час згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, установленими для органів ДФС України. У Формі запиту запитувачеві надається можливість вибрати форму надання відповіді – поштою, факсом, електронною поштою. Відповідь на Запит надається у спосіб, обраний запитувачем.

У разі коли з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий Запит, його оформлює Суб’єкт координації із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, контактного телефону в Запиті та надає копію Запиту особі, яка його подала.

На вимогу запитувача на першому аркуші копії Запиту проставляється відмітка про отримання Запиту. Така копія повертається запитувачу.

Ще однією з гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації є встановлення відповідальності за порушення цього права. Детальніше це питання регулюється в статті 24 Закону України «По доступ до публічної інформації» [4]. Зазначимо, що у п. 6 ст. 3 Закону йдеться про відповідальність за «порушення законодавства». Водночас, відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями.

Таким чином, зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконних нормативно-правових актів. Отже, підстави юридичної відповідальності за порушення права на доступ до інформації можуть бути передбачені виключно законами. Такими підставами, зокрема, є стаття 24 Закону України «По доступ до публічної інформації» [4] та стаття 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення [6].

Як свідчить аналіз даних з початку 2015 року щодо розгляду запитів, поданих до органів Державної фіскальної служби на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», запити на отримання публічної інформації надходять як від юридичних, так і від фізичних осіб [7]. Відповідь надається у спосіб, обраний запитувачем, та у визначений статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [4] термін, тобто протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту.

Питання, з якими звертаються запитувачі до органів Державної фіскальної служби стосуються надання інформації щодо:

-     проведених перевірок;

-     системи оподаткування суб’єкта господарювання;

-     копій наказів щодо проведення перевірок та актів перевірок;

-     третіх осіб;

-     відкритих банківських рахунків;

-     заборгованості перед бюджетом та інше.

Запит на отримання публічної інформації можна подати до органу Державної фіскальної служби особисто або надіслати поштою. Крім того, такий запит можна надіслати на електронну скриньку.

Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що основними гарантіями забезпечення права на доступ до публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, є:

-     обов’язок надання відповідей на інформаційні запити;

-     обов’язок проведення «гарячих ліній» для оперативного надання інформації чи фіксації запитів;

-     обов’язок оприлюднювати свою інформацію на офіційному сайті в мережі Інтернет, через ЗМІ;

-     обов’язок оприлюднювати звіти, рішення, плани тощо у спеціальних брошурах і збірниках офіційної інформації;

-     обов’язок розміщувати відповідну інформацію на інформаційних стендах;

-     обов’язок періодично робити публічні виступи тощо.

До питання основних проблем, що виникають у ході реалізації громадянами права на доступ до податкової інформації, маємо зауважити, що сьогодні до кінця не розв’язано проблему узгодженості правових норм різних законодавчих актів, якими врегульований механізм забезпечення права на доступ до податкової інформації. Насамперед це стосується законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про інформацію». Бракує нормативно-правових актів, які б конкретизували положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» у розрізі доступу до податкової інформації та містили чіткі механізми реалізації правових норм.

Наразі не втрачає актуальності потреба в проведенні роз’яснювальної роботи серед населення щодо особливостей застосування відносно податкової інформації норм законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян».

Отже, вищевикладене актуалізує проблему розвитку законодавства у сфері забезпечення доступу до податкової інформації і дає змогу зробити висновок, що розв’язати її можливо шляхом удосконалення інформаційного законодавства України в цілому. З огляду на це, першочерговими завданнями органів державної влади мають стати усунення суперечностей нормативно-правових актів в інформаційній сфері та узгодження правових норм між собою. Виходячи з великої кількості та розрізненості правових актів, які регулюють відносини в інформаційній сфері взагалі та з питань доступу до податкової інформації зокрема, обґрунтованим і доцільним залишається питання кодифікації інформаційного законодавства, окремими розділами до якого доцільно включити права і обов’язки людини і громадянина в інформаційній сфері, права і обов’язки держави, участь у міжнародному інформаційному просторі,  порядок доступу до різних категорій інформації тощо.

У цих умовах важливим кроком на шляху вдосконалення державного регулювання інформаційної сфери залишається прийняття концепції формування і розвитку державної інформаційної політики.

Доцільно законодавчо чітко визначити такі механізми забезпечення права на доступ до податкової інформації: контролю за реалізацією цього права; оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Державної фіскальної служби щодо доступу до інформації; притягнення до відповідальності посадових осіб за недотримання чинного законодавства, що регулює відносини у сфері забезпечення доступу до податкової інформації.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наукове дослідження інституційного механізму забезпечення права на доступ до податкової інформації уможливило дійти висновку про те, що важливою складовою розвитку відносин в Україні у даній сфері стало формування вітчизняного законодавства з питань доступу до публічної інформації. Останнім часом відбулися суттєві зрушення у забезпеченні прозорості та відкритості діяльності органів Державної фіскальної служби. Сьогодні в Україні, як і в інших демократичних державах, відкритість влади сприймається як один із основоположних принципів організації державного управління. Розвиток чинного законодавства значно розширив можливості для реалізації конституційних прав громадян на інформацію та свободу інформаційної діяльності, створив умови для реалізації потреб активної частини суспільства в інформаційній взаємодії з органами Державної фіскальної служби.

Водночас поряд із позитивними напрацюваннями залишається нерозв’язаною низка проблем, пов’язаних як із неналежним виконанням чинного законодавства України з питань доступу до податкової інформації, так і зі суперечністю, неузгодженістю окремих правових норм і відсутністю дієвих механізмів їх реалізації. З огляду на це, першочерговим завданням державного управління у сфері доступу до податкової інформації має бути приведення інформаційного законодавства України у відповідність із сучасними потребами, підвищення ефективності його застосування шляхом систематизації законодавчих актів – прийняття Інформаційного кодексу. Окрема увага має бути приділена проблемі відповідальності за порушення порядку доступу до податкової інформації.

Тема вдосконалення інформаційного законодавства є надзвичайно актуальною, тому подальші дослідження доцільно спрямувати на теоретико-методологічне обґрунтування засад публічно-правового регулювання питань доступу до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Марущак А. І. Забезпечення державою доступу до інформації в Україні / А. І. Марущак // Юридичний вісник. — 2009. — №2. — С. 34—38.
2. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
3. Косиця О. О. Окремі аспекти правового регулювання інформаційного забезпечення діяльності фіскальних органів пострадянських країн / О. О. Косиця // Науковий вісник Херсонського державного університету. — 2015. — №1. — С. 18—22.
4. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13.01.2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради. — 2011. — № 32. — С. 314.
5. Про затвердження Порядку складання та подання запитів на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, форми подання запиту на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України : наказ Міністерства фінансів України від 10.03.2015 р. № 309 // Офіційний вісник України. — 2015. — № 26. — С.184.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 51 (зі змінами).
7. Реалізації права на доступ до публічної інформації // Офіційний портал Державної фіскальної служби України  [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua.

Політило Валерій Ярославович,

здобувач Запорізького національного університету 

Нині надання відповідей на звернення нотаріусів стосовно надходження до них запитів державної податкової інспекції щодо надання інформації про вступ фізичних осіб у права спадкоємця (обдаровуваного) з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування (дарування) здійснюється згідно з вимогами ст. 19 Конституції України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 5 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року на нотаріусів покладено обов’язок зберігати в таємниці відомості про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій [1].

У ст. 8 цього Закону встановлено перелік органів та осіб, на вимогу яких нотаріусом надаються довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи. Так, відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, що необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів доходів і зборів [1].

Також відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право отримувати від нотаріусів за письмовим запитом інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування [2].

Відповідно до ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право також звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження [2].

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Цією ж статтею Податкового кодексу України передбачено перелік підстав надсилання письмового запиту про подання інформації платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин.

Окрім того, відповідно до пункту 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1245 від 27 грудня 2010 року, у запиті зазначаються:

- посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації;

- підстави для надіслання запиту;

- опис інформації, що запитується, та конкретний перелік документів, що її підтверджують.

Однак, у запитах державної податкової інспекції не міститься підстав для надсилання таких запитів нотаріусам, а також посилання на норми закону, відповідно до якої податкова інспекція має право на отримання інформації щодо вступу осіб у права обдаровуваного.

З огляду на викладене можемо констатувати, що запити державної податкової інспекції нотаріусам стосовно надання інформації про вступ фізичних осіб у права спадкоємця (обдаровуваного) з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування (дарування), які не містять посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації, підстави для надсилання таких запитів нотаріусам, не відповідають вищезазначеним нормам Закону України «Про нотаріат».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про нотаріат : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
2. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — Ст. 383.

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту майбутнього

Глобальної організації союзницького лідерства (протокол № 1/2015-м від 2 лютого 2015 р.)

Рецензенти:

І. М. Рижов — віце-президент Академії безпеки відкритого суспільства, доктор юридичних наук, доцент

В.С. Цимбалюк — доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач наукового відділу теорії та історії інформаційного права Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України

М.Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ

Ліпкан В.А.

Монографію присвячено теоретико-правовим засадам податкової інформації в Україні. У роботі визначено такі поняття: «інформація», «податкова інформація», «податкова таємниця», «службова податкова інформація», «відкрита податкова інформація», «податкова інформація з обмеженим доступом», «правовий режим податкової інформації», «ефективність правового режиму податкової інформації». Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в податковій сфері. Визначено основні ознаки податкової інформації та правового режиму податкової інформації. Здійснено класифікацію податкової інформації та правового режиму інформації. Охарактеризовано складові правового режиму податкової інформації в Україні, а також окреслено тенденції розвитку правового режиму податкової інформації.

Враховуючи значну кількість аспектів, пов’язаних із підвищенням ефективності податкового законодавства України, інтеграції його до стандартів міжнародного права, у монографії детально розглянуто тенденції міжнародно-правового регулювання інформаційних відносин у податковій сфері; окреслено особливості правового режиму податкової інформації в окремих країнах.

Монографія є логічним продовженням серії «ORDO ORDINANS» наукової школи доктора юридичних наук В.А. Ліпкана і стане в пригоді аспірантам, науково-практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями правового режиму податкової інформації, правового регулювання державної інформаційної політики в податковій сфері, формування інформаційної держави і розвиненого інформаційного суспільства.