ЛІПКАНА Володимира Анатолійовича

Вац Віри Михайлівни

за темою :  ”АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ”.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Вітаємо шановного Володимира Анатолійовича із захистом учениці, бажаємо подальших успіхів на науковій ниві, у підготовці наукових кадрів і продовженні славних традицій власної наукової школи в ім’я процвітання сильної України

Викладаємо для ознайомлення автореферат даної роботи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена необхідністю правового забезпечення процесу реформування органів внутрішніх справ, що був розпочатий керівництвом МВС під впливом подій у державі.

Обов’язковим етапом перебудови організаційно-правових засад діяльності ОВС фахівці називають перегляд кадрової політики.

Так, проблема кадрового забезпечення органів і підрозділів внутрішніх справ однією із перших обговорювалася на установчому засіданні Експертної ради з питань захисту прав людини в системі органів внутрішніх справ та реформування відомства, що відбулося у квітні 2014 року. Також значну увагу даному питанню було приділено представниками громадськості, залученими до обговорення пропозицій з реформування МВС на платформі, створеній на допомогу Експертній раді.

Слід зазначити, що проблематика удосконалення кадрової складової органів внутрішніх справ не є новою для вітчизняної науки. Роль та місце кадрів у діяльності ОВС ставали предметом наукового інтересу фахівців з адміністративного права та управління: М. І. Ануфрієва, О. М. Бандурки, В. І. Барка, В. Г. Безуглова, В. М. Бесчастного, Ю. П. Битяка, В. С. Венедіктова, К. С. Ізбаш, В. Ю. Кікінчука, В. Я. Кияна, Я. М. Когута, Л. М. Колодкіна, В. К. Колпакова, О. В. Коптєва, Ю. Ф. Кравченка, О. В. Крушельницької, В. О. Кудрі, О. В. Кушнір, В. А. Ліпкана, Н. П. Матюхіної, К. Ю. Мельника, О. В. Негодченка, Н. Р. Нижник, Ю. А. Розенбаума, О. Ю. Синявської, С. С. Сливки, В. О Соболєва,
Ю. Л. Титаренка, Ю. О. Тихомирова, В. С. Цимбалюка, Г. В. Щокіна та інших.

Серед найновіших досліджень, безпосередньо присвячених проблематиці адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ слід назвати роботи Х. З. Босак (2012), М. М. Дивака (2012),
Н. А. Дубини (2012), М. О. Живка (2012), Л. С. Кацалап (2012), А. М. Клочка (2012).

Окремої уваги заслуговує наукове дослідження С. О. Андрієнко (2015), яка у своїй роботі вдало підсумувала досвід попередніх дослідників (зокрема –
А. М. Клочка), та дійшла ряду висновків з проблематики адміністративно-правових засад кадрового забезпечення органів внутрішніх справ. Однак, незважаючи на певну наукову цінність даного дослідження, логічним висновком, якого, на жаль, не відображено у роботі С. О. Андрієнко, є необхідність повного реформування системи кадрового забезпечення МВС України, як складової сучасних процесів реорганізації міліції у поліцію. Натомість, С. О. Андрієнко пропонує обмежитися певними косметичними змінами існуючої системи кадрового забезпечення, застосовуючи застарілі методи, що у сучасних умовах не можна вважати оптимальним рішенням, здатним кардинально змінити ситуацію.

Водночас процеси, що зараз відбуваються у суспільстві, актуалізували потребу вироблення нових підходів до розв’язання наявного комплексу проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ у розрізі завдань, до яких залучаються працівники ОВС. Одним із таких завдань стала участь у заходах із припинення протиправних дій незаконних озброєних формувань.

Успішність виконання органами внутрішніх справ визначених завдань і функцій значною мірою залежатиме саме від якісного кадрового забезпечення.

Реформування кадрового забезпечення ОВС як обов’язкову складову передбачає перегляд механізмів адміністративно-правового регулювання відповідних процесів шляхом наукового аналізу наявного комплексу теоретичних та практичних проблем з позицій адміністративного права та розробки за результатами науково обґрунтованих рекомендацій їх розв’язання.

Викладеним обумовлюється необхідність наукового аналізу адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень законів України «Про міліцію», «Про основи національної безпеки України», Стратегії національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється», затвердженої Указом Президента України №389/2012 від 8 червня 2012 року, Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років, затвердженого Наказом МВС від 29 липня 2010 року № 347, а також плану науково-дослідної діяльності кафедри адміністративного та фінансового права НУБІПУ.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в обґрунтуванні засадничих положень адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України в умовах реформування та розробці на підставі отриманих результатів пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення чинних законодавчих та відповідних нормативно-правових актів України.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких задач:

-     визначити напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання формування та реалізації державної кадрової політики в органах внутрішніх справ України;

-     визначити роль та місце, а також основні завдання нормотворчої діяльності МВС України у кадровому забезпеченні органів внутрішніх справ;

-     встановити чинники адміністративно-правового характеру, що знижують ефективність формування та функціонування кадрів ОВС та запропонувати шляхи їх усунення;

-     надати характеристику проблем адміністративно-правового регулювання оцінки працівників ОВС та запропонувати шляхи їх розв’язання;

-     визначити шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ;

-     сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства, підзаконних нормативних актів, а також відомчих документів МВС України.

Об’єктом дослідження визначаються суспільні відносини, що виникають у сфері кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України, та їх правове регулювання.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.

Методи дослідження та методологічна основа визначаються загальнотеоретичним і спеціально-галузевими підходами, способами, засобами, а також загальними та спеціальними методами права. Основу методики дисертаційного дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання. Завдяки діалектичному підходу було сформовано теоретико-правові положення щодо кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України (розділ 1); історичний підхід застосовано для визначення основних етапів розвитку кадрового забезпечення органів внутрішніх справ (підрозділ 1.1); герменевтичний метод надав можливість розкрити зміст норм права та наукових знань за темою дослідження (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3); системний та структурний підходи застосовані при формуванні наукової позиції щодо визначення кадрової роботи через її зв’язок із державною кадровою політикою (підрозділ 1.3) та наукових положень, пов’язаних із визначенням складових системи роботи з персоналом органів внутрішніх справ України (підрозділ 2.1); за допомогою статистичного методу та методу документального аналізу охарактеризовано сучасний стан системи оцінки персоналу ОВС (підрозділ 3.1); формально-юридичний метод використовувався у ході формування пропозицій з удосконалення нормативно-правового регулювання оцінки персоналу ОВС (підрозділ 3.3); логіко-семантичний метод використано при формулюванні та уточненні понятійного апарату (розділи 1, 2, 3).

Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади (у тому числі накази МВС України), нормативно-правові акти окремих держав, які регулюють правовідносини у сфері кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.

Емпіричну базу дисертації становлять: узагальнення практичної діяльності підрозділів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, довідкові видання та статистичні матеріали.

Серед розглянутих наукових праць основну увагу зосереджено на дисертаційному дослідженні А.М. Клочка «Кадрове забезпечення органів внутрішніх справ України: адміністративно-правові засади організації та функціонування» (2012 р.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України в умовах комплексного реформування системи правоохоронних органів. Проведені дослідження дали змогу сформувати та аргументувати основні положення, що відображають складові рівні наукових розвідок:

уперше:

-     обґрунтовано пропозицію щодо необхідності розробки Інструкції про порядок щорічного оцінювання працівників органів внутрішніх справ України. У даному документі, який має замінити собою чинну Інструкцію про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, пропонується закріпити основні етапи оцінювання (планування оцінювання; проміжне оцінювання безпосереднім керівником; підсумкове оцінювання безпосереднім керівником та комісією з оцінювання; звітування підрозділу про результати проведення оцінювання), а також розкрити зміст заходів на кожному із етапів;

-     запропоновані зміни до нормативних документів, якими врегульовані питання грошового забезпечення працівників МВС України, з метою посилення впливу індивідуальних результатів діяльності працівників на рівень їхнього грошового забезпечення (зокрема – розроблені проекти змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ);

дістали подальшого розвитку:

-     визначення основних завдань нормотворчої діяльності МВС України у кадровому забезпеченні органів внутрішніх справ, які полягають у регулюванні механізмів виконання законів України та підзаконних нормативно-правових актів вищих органів державної влади шляхом роз’яснення та конкретизації  положень, що стосуються особливостей реалізації державної кадрової політики, прав, обов’язків та функцій суб’єктів кадрового забезпечення у системі ОВС, структури та умов грошового забезпечення, вимог до кандидатів на службу в органах внутрішніх справ України;

-     обґрунтування необхідності прийняття Закону України «Про поліцію», що викликана процесами реорганізації органів внутрішніх справ та застарілістю чинних нормативно-правових актів, які на цей час визначають статус міліції і її працівників та регулюють питання проходження служби в міліції. У Законі України «Про поліцію» мають знайти своє закріплення: визначення та завдання поліції, а також принципи та правова основа її діяльності, повноваження та структура поліції, правовий статус співробітника поліції, питання проходження служби у поліції, питання соціального захисту співробітників поліції, загальні засади фінансового та матеріального-технічного забезпечення поліції;

удосконалено:

-     механізм адміністративно-правового регулювання формування кадрової політики в органах внутрішніх справ України шляхом уточнення засад адміністративно-правового регулювання, які потребують свого розвитку у відповідній відомчій нормативній базі. Зокрема, на галузевому рівні мають бути закріплені: визначення кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ України; мета, основні принципи та основні напрями кадрової політики в органах внутрішніх справ України;

-     першочергові заходи з адміністративно-правового регулювання реалізації кадрової політики МВС України в умовах сьогодення. Такими, наразі, є: розробка Програми кадрового забезпечення ОВС, у якій мають бути закріплені конкретизовані заходи щодо реалізації відомчої кадрової політики, терміни їх виконання та відповідальні виконавці; внесення змін до відомчих документів з питань проведення службових розслідувань в ОВС, що нададуть громадянину, який звернувся зі скаргою на дії працівника міліції, можливість стати учасником розгляду свого звернення; внесення змін до відомчих документів з питань організації роботи Департаменту внутрішньої безпеки з метою переорієнтації діяльності даного підрозділу із реалізації заходів по притягненню до відповідальності працівників ОВС, які скоїли злочин, або корупційне діяння, на превенцію порушень – виявлення та звільнення з ОВС працівників, які схильні до порушень закону; розробку нормативних актів з питань покращання співпраці з населенням та місцевими громадами, пошуку спільних ефективних форм і методів роботи щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;

-     перелік джерел формування обсягу завдань та обов’язків працівників ОВС, які використовуються у ході оцінки результатів діяльності, шляхом включення до нього, крім посадових інструкцій, планів діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ; оперативних доручень; особистих планів співробітників ОВС; резолюцій безпосереднього керівника; позапланових доручень підрозділів вищого рівня; наказів керівника органу внутрішніх справ; рішень колегій, нарад тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані:

– у правотворчості – для підготовки змін та доповнень до чинного законодавства і підзаконних актів, які регулюють діяльність кадрових підрозділів органів внутрішніх справ. Зокрема, автором розроблено проекти змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також – проект Інструкції про порядок щорічного оцінювання працівників органів внутрішніх справ України;

– у правозастосуванні – для покращення практичної діяльності суб’єктів кадрового забезпечення органів внутрішніх справ;

– у наукових дослідженнях – для подальшого дослідження проблемних питань адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України;

– у навчально-методичному процесі – під час проведення занять з навчальних дисциплін «Адміністративне право» та «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», підготовки курсу лекцій, навчальних програм і планів, підручників, монографій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднено на засіданні круглого столу «Реформування районного органу внутрішніх справ» (26 травня 2011 р., м. Київ), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності» (20 грудня 2010 р., м. Київ), міжвузівській науково-теоретичній конференції «Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність» (10 червня 2011 р., м. Київ), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми державотворення» (28 червня 2011 р., м. Київ), науково-практичній конференції «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах» (29 грудня 2011 р., м. Київ), науково-практичній конференції «Правові проблеми сучасності» (26 лютого 2013 р., м. Запоріжжя).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в п’ятнадцяти публікаціях, з яких сім статей – у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, одна стаття –у зарубіжному юридичному виданні, одна стаття – у іншому науковому виданні, шість тез – у збірниках науково-практичних конференцій та круглого столу.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (190 найменувань) на 19 сторінках, п’яти додатків. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них загальний обсяг тексту 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1 «Теоретичні засади адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України» складається із трьох підрозділів. У ньому, на матеріалах вивчення наукових розробок та практики кадрового забезпечення ОВС України, обґрунтовуються та формулюються наукові положення щодо адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України як об’єкта правового наукового дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історичні етапи розвитку адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення ОВС» досліджено взаємозв’язок ефективності кадрового забезпечення органів внутрішніх справ із адміністративно-правовим регулюванням суспільних відносин у відповідній сфері на історичних етапах розвитку.

На підставі отриманих результатів, автором обстоюється позиція, згідно із якою, реформування кадрового забезпечення органів внутрішніх справ без перегляду механізмів адміністративно-правового регулювання відповідних процесів значною мірою втрачає ефективність. При цьому, увага має приділятися як органічним, так і функціональним складовим зазначених механізмів.

Перегляд механізмів адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення ОВС має здійснюватися шляхом наукового аналізу існуючого комплексу теоретичних та практичних проблем з позицій адміністративного права та розробки за результатами науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх вирішення. Одним із важливих напрямів наукового аналізу, що має бути покладений в основу перегляду механізмів адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення ОВС, автор вважає дослідження ключових категорій, якими визначається подальша спрямованість даного виду діяльності. У першу чергу, такими категоріями є поняття «кадри» та «персонал». За результатами дослідження зазначених категорій, додатково обґрунтована необхідність окреслення у нормативних документах чітких меж таких напрямів діяльності як: «кадрове забезпечення» та «робота з персоналом», виходячи із об’єкта даної діяльності.

Окрему увагу приділено проблемам відомчої нормотворчості з питань кадрового забезпечення у системі Міністерства внутрішніх справ на історичних етапах розвитку та встановлено, що на сучасному етапі основними напрямами діяльності з розв’язання проблем відомчої нормотворчості з питань кадрового забезпечення органів внутрішніх справ слід вважати: приведення правових норм у відповідність до об’єктивної дійсності; усунення існуючих прогалин у регламентації суспільних відносин сфери кадрового забезпечення ОВС; посилення структурованості системи відомчих актів; удосконалення процедур підготовки та прийняття нормативно-правових актів МВС з питань кадрового забезпечення; уточнення механізму контролю за нормотворчою діяльністю МВС з питань кадрового забезпечення; розробка завершеного циклу систематизації актів МВС з питань кадрового забезпечення.

У підрозділі 1.2 «Адміністративно-правові засади формування кадрової політики МВС України» проаналізовані механізми адміністративно-правового регулювання формування кадрової політики в органах внутрішніх справ України.

Встановлено, що концептуальні положення державної кадрової політики для системи органів внутрішніх справ потребують свого розвитку у відповідній відомчій нормативній базі. Зокрема, на галузевому рівні мають бути закріплені: визначення кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ України; мета, основні принципи та основні напрями кадрової політики в органах внутрішніх справ України.

На період 2001-2005 років основні положення державної кадрової політики для системи органів внутрішніх справ була викладені у Комплексній програмі кадрового забезпечення ОВС на відповідний період. Після 2005 року аналогічні документи в дію не вводились. Таким чином, наразі засади формування кадрової політики МВС України не забезпечені адміністративно-правовими механізмами.

Дослідження можливостей відомчих програм щодо регулювання процесів формування кадрової політики в ОВС свідчать, що у комплексній програмі кадрового забезпечення ОВС мають бути закріплені виключно конкретизовані заходи щодо реалізації відомчої кадрової політики, терміни їх виконання та відповідальні виконавці. У свою чергу, адміністративно-правові засади формування кадрової політики в ОВС мають знайти своє відображення у відомчому документі, дія якого не обмежена певним наперед визначеним терміном. Таким документом запропоновано вважати стратегію державної кадрової політики в органах внутрішніх справ України.

У підрозділі 1.3 «Адміністративно-правові засоби реалізації державної кадрової політики в органах внутрішніх справ України» розкриваються особливості інструментарію реалізації державної кадрової політики в органах внутрішніх справ, зокрема кадрового забезпечення ОВС.

Принципи, цілі і завдання, визначені державною кадровою політикою, в органах внутрішніх справ реалізуються шляхом кадрового забезпечення ОВС.

Процеси, що відбуваються у суспільстві, свідчить про існування певних груп негативних чинників, що знижують ефективність кадрового забезпечення органів внутрішніх справ. Такими є: недосконалість організаційно-штатної структури; недостатня якість добору й розстановки кадрів; недосконалість системи галузевої освіти; порушення дисципліни та законності особовим складом; сприйняття правоохоронної системи як карального органу, внаслідок випадків перевищення влади та повноважень з боку працівників міліції.

Частина із окреслених проблем обумовлені недосконалістю механізмів адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення ОВС.

У цих умовах, актуальними напрямами адміністративно-правового регулювання реалізації кадрової політики МВС України є: оптимізація структури ОВС; удосконалення відомчої системи освіти; посилення захисту прав працівників; протидія корупції та удосконалення системи внутрішнього контролю; удосконалення механізмів зовнішнього контролю, у тому числі – у напрямі посилення співпраці з населенням та місцевими громадами.

Розділ 2 «Система правових та організаційних засобів формування та функціонування кадрів органів внутрішніх справ України» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито наукові положення стосовно адміністративно-правового регулювання системи вимог щодо кадрів ОВС, організації підготовки та управління їх підбором.

У підрозділі 2.1 «Правові та організаційні засоби формування кадрів ОВС» дисертант аналізує елементний склад системи формування кадрів органів внутрішніх справ України.

Основними етапами формування кадрів є кадрове планування, виявлення потреб у кадрах та комплектування кадрів, що включає в себе відбір, оцінку і атестацію та їх розстановку. Дослідження вказаних етапів у розрізі діяльності органів внутрішніх справ уможливило з’ясувати необхідність розробки критеріїв оцінки роботи працівників ОВС, що наразі є універсальним питанням реформування кадрового забезпечення. Зазначені критерії мають відповідати сучасним тенденціям внутрішньої безпеки та бути закріпленими у чинній нормативно-правовій базі системи оцінки кадрів ОВС.

Встановлено, що на загальнодержавному рівні закріплено лише частину вимог, що висуваються до професійної діяльності кадрів ОВС: психологічні вимоги до кандидатів на керівні посади органів та підрозділів внутрішніх справ України; вимоги до кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України; вимоги до рівня фізичної підготовки кандидатів на службу в органах внутрішніх справ України.

Таким чином констатовано, що нині в рамках державної кадрової політики відсутня система вимог до професійної діяльності кадрів ОВС, що і призвело до неефективності діяльності працівників МВС в екстремальних умовах під час актів тероризму та сепаратизму, які відбувалися на початку 2014 року в Україні.

У підрозділі 2.2 «Правові та організаційні засоби забезпечення функціонування кадрів ОВС» визначено, що важливим напрямом адміністративно-правового регулювання є закріплення функціональної структури органів внутрішніх справ.

Основні функції ОВС переважно урегульовані положеннями Конституції України та відповідного законодавства, тоді, як ресурсні та управлінські функції у більшості урегульовані підзаконними нормативними документами. Функціональна структура органів внутрішніх справ своє закріплення отримує в управлінських регламентах – положеннях, переліках функціональних обов’язків тощо.

Наразі у державі розпочаті процеси реорганізації військових, централізованих, політично залежних формувань міліції на поліцейську публічну службу, орієнтовану на сервісні функції, детерміновані інтересами територіальних громад, яка діятиме під координацією й управлінням цивільного Міністерства внутрішніх справ. Формування правової основи діяльності поліції в України передбачає необхідність перегляду адміністративно-правового регулювання функціональної структури органів внутрішніх справ.

Автором обстоюється наукова позиція, згідно із якою нормативно-правові акти, що на цей час визначають статус міліції і її працівників та регулюють питання проходження служби в міліції, порядок присвоєння спеціальних звань міліції, не можуть бути покладені в основу відповідних реформ. Так, Закон України «Про міліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ були прийняті ще до проголошення незалежності України та до прийняття Конституції України. Вказані нормативні акти є застарілими та в окремих положеннях суперечать Конституції України.

Відтак, формування законодавчої бази, що стане юридичним підґрунтям реформ органів внутрішніх справ, доцільно започаткувати шляхом прийняття Закону України «Про поліцію». У даному документі мають знайти своє закріплення: визначення та завдання поліції, а також принципи та правова основа її діяльності, повноваження та структура поліції, правовий статус співробітника поліції, питання проходження служби у поліції, питання соціального захисту співробітників поліції, загальні засади фінансового та матеріального-технічного забезпечення поліції.

У підрозділі 2.3 «Оцінка працівників як один із засобів формування кадрів ОВС і підвищення ефективності їх функціонування» висвітлені проблеми адміністративно-правового регулювання оцінки працівників ОВС.

Здійснений логіко-семантичний та системний аналіз складових державної кадрової  політики дозволив висновувати, що атестація виступає основним інструментом, за допомогою якого визначається результативність та ефективність практичної діяльності працівників ОВС України.

Серед недоліків у правовій регламентації атестації працівників ОВС найчастіше називають такі: відсутність чіткого порядку проведення атестації; неповне визначення підстав для проведення атестації; відсутність правового механізму захисту прав осіб, які підлягають атестації; невизначеність порядку участі громадян, громадських організацій, представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, представників засобів масової інформації в атестаційному процесі; невизначеність порядку доведення результатів атестації до громадськості.

Автором обґрунтовується наукова позиція, згідно із якою атестація як єдиний засіб оцінки не дозволяє забезпечити вирішення усіх завдань оцінки працівників органів внутрішніх справ України, оскільки у ході атестації визначається відповідність діяльності працівника винятково характеристикам, відображеним у посадових інструкціях. Натомість пропонується розширити перелік джерел формування обсягу завдань та обов’язків працівників ОВС шляхом включення до нього: планів діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ; оперативних доручень; особистих планів співробітників ОВС; резолюцій безпосереднього керівника; позапланових доручень підрозділів вищого рівня; наказів керівника органу внутрішніх справ; рішень колегій, нарад тощо.

Розділ 3 «Правові та організаційні основи удосконалення кадрового забезпечення органів внутрішніх справ» складається з трьох підрозділів, які розкривають наукові положення удосконалення кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.

У підрозділі 3.1 «Перспективні напрями розвитку системи оцінки працівників органів внутрішніх справ» встановлено, що перспективним напрямом розвитку оцінки працівників є поступове впровадження в органах внутрішніх справ України системи щорічного оцінювання працівників.

Головною метою впровадження системи щорічного оцінювання в органах внутрішніх справ має стати забезпечення дієвості процедури та підвищення впливу оцінювання на результативність діяльності працівників ОВС, що оцінюються, та підрозділів, в яких вони працюють, а також посилення зв’язку оцінювання із проходженням служби в органах внутрішніх справ. Автором досліджені основні принципи політики щодо оцінювання, цілі впровадження системи щорічного оцінювання в органах внутрішніх справ. Проаналізовані основні елементи механізму аналізу результатів здійснення оцінювання діяльності працівників ОВС та звітність за результатами оцінювання.

Складові системи щорічного оцінювання – це розробка процедур та нормативних актів; розроблення інструкцій та методичних рекомендацій, форм для оцінювання; визначення вимог щодо звітування за результатами проведення щорічного оцінювання діяльності співробітників ОВС; запровадження узагальненого річного звіту за результатами оцінювання на рівні Міністерства внутрішніх справ України. Визначення структури такого звіту; визначення ролі підрозділів кадрового забезпечення щодо реалізації щорічного оцінювання.

Підрозділ 3.2 «Удосконалення адміністративно-правового регулювання грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ» базується на засадах використання у системі грошового забезпечення ОВС технології управління за результатами.

Аргументовано, що на державному рівні концептуальні положення управління за результатами були закладені ще до моменту набуття незалежності нашою державою. Перспективні напрями удосконалення державної системи кадрового забезпечення, у першу чергу, передбачали посилення взаємозв’язку між результатами роботи окремо взятого працівника та рівнем грошової винагороди, яка такому працівнику виплачується.

Чинною нормативною базою детально врегульовані питання управління за результатами діяльності для такої категорії персоналу, як державні службовці. Однак відомча нормативна база МВС України потребує удосконалення положень щодо управління за результатами. Наразі безпосередньо від результатів діяльності залежать наступні види грошової винагороди працівників ОВС: посадові оклади та преміювання. Підстави визначення розміру грошової премії для осіб рядового і начальницького складу МВС України чинними документами визначені досить детально. Водночас питання визначення розміру посадового окладу висвітлені у відповідних документах лише на загальному рівні та обмежені вказівкою на те, що вказаний вид грошового забезпечення є диференційованим залежно від складності, обсягу, досвіду роботи і ставлення до виконання службових обов’язків. Зазначена ситуація значною мірою знижує ефективність використання даного засобу стимулювання діяльності працівників ОВС.

З урахуванням отриманих результатів, окрім розміру грошової премії, яка, фактично вже на цей час значною мірою залежить від показників ефективності діяльності, запропоновано закріпити у нормативній базі механізми впливу результатів діяльності також на розмір посадових окладів осіб рядового і начальницького складу МВС України.

У підрозділі 3.3 «Удосконалення нормативно-правового регулювання кадрового забезпечення ОВС» дисертант узагальнює досягнуті у дослідженні результати для удосконалення нормативно-правового регулювання кадрового забезпечення ОВС.

В Україні певною мірою врегульована більшість процесів, пов’язаних з атестацією в органах внутрішніх справ. Водночас запровадження системи щорічної оцінки в ОВС потребує перегляду та внесення змін у наступні нормативно-правові акти: на рівні вищих державних органів – внесення змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, або розробка та введення у дію Закону України «Про поліцію». У свою чергу, на рівні Міністерства внутрішніх справ України існує необхідність доопрацювання Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

З урахуванням отриманих результатів, автором підготовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства та відомчих актів МВС України: запропоновані зміни до нормативних документів, якими врегульовані питання грошового забезпечення працівників МВС України, з метою посилення впливу індивідуальних результатів діяльності працівників на рівень їхнього грошового забезпечення (зокрема – розроблені проекти змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також розроблений проект Інструкції про порядок щорічного оцінювання працівників органів внутрішніх справ України. У даному документі, який має замінити собою чинну Інструкцію про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, закріплені основні етапи оцінювання (планування оцінювання; проміжне оцінювання безпосереднім керівником; підсумкове оцінювання безпосереднім керівником та комісією з оцінювання; звітування підрозділу про результати проведення оцінювання), а також розкритий зміст заходів на кожному із етапів.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і пропозиції стосовно вирішення наукових задач щодо комплексного та правового аналізу адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та формування на цій основі відповідних теоретичних положень і практичних рекомендацій. Основні з них такі:

1. Визначені напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання формування та реалізації державної кадрової політики в органах внутрішніх справ України. Встановлено, що актуальними напрямами адміністративно-правового регулювання реалізації кадрової політики МВС України є: оптимізація структури ОВС; удосконалення відомчої системи освіти; посилення захисту прав працівників; протидія корупції та удосконалення системи внутрішнього контролю; удосконалення механізмів зовнішнього контролю, у тому числі – у напрямі посилення співпраці з населенням та місцевими громадами. Підкреслюється необхідність забезпечення адміністративно-правовими механізмами засад формування кадрової політики МВС України. З цією метою, запропоновано на галузевому рівні у стратегії державної кадрової політики в органах внутрішніх справ України закріпити: визначення кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ України; мету, основні принципи та основні напрями кадрової політики в органах внутрішніх справ України.
2. Визначені роль та місце, а також основні завдання нормотворчої діяльності МВС України у кадровому забезпеченні органів внутрішніх справ. Нормотворча діяльність МВС України у досліджуваній сфері полягає у регулюванні механізмів виконання законів України та підзаконних нормативно-правових актів вищих органів державної влади шляхом роз’яснення та конкретизації їх положень, що стосуються особливостей реалізації державної кадрової політики, прав, обов’язків та функцій суб’єктів кадрового забезпечення у системі ОВС, структури та умов грошового забезпечення, вимог до кандидатів на службу в органах внутрішніх справ України.
3. Встановлені чинники адміністративно-правового характеру, що знижують ефективність формування та функціонування кадрів ОВС та запропоновані шляхи їх усунення. Констатовано, що нині в рамках державної кадрової політики відсутня система вимог до професійної діяльності кадрів ОВС, що і призвело до неефективності діяльності працівників МВС в екстремальних умовах під час актів тероризму та сепаратизму, які відбувалися на початку 2014 року в Україні. Автором обстоюється наукова позиція щодо необхідності прийняття Закону України «Про поліцію», у якому мають знайти своє закріплення: визначення та завдання поліції, а також принципи та правова основа її діяльності, повноваження та структура поліції, правовий статус співробітника поліції, питання проходження служби у поліції, питання соціального захисту співробітників поліції, загальні засади фінансового та матеріального-технічного забезпечення поліції.
4. Надана характеристика проблем адміністративно-правового регулювання оцінки працівників ОВС та запропоновані шляхи їх розв’язання. Однією із важливих проблем адміністративно-правового регулювання оцінки працівників ОВС є те, що атестація, яка наразі фактично є єдиним засобом оцінки працівників ОВС, не дозволяє забезпечити виконання усіх завдань оцінки працівників органів внутрішніх справ України, оскільки у ході атестації визначається відповідність діяльності працівника винятково характеристикам, відображеним у посадових інструкціях. Натомість, перспективним напрямом розвитку оцінки працівників є поступове впровадження в органах внутрішніх справ України системи щорічного оцінювання. Даний процес потребує належного адміністративно-правового регулювання шляхом розробки та введення у дію відомчого документа, яким мають бути закріплені основні етапи оцінювання, а також розкритий зміст заходів на кожному із етапів.
5. Визначені шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ. Обґрунтована необхідність посилення впливу індивідуальних результатів діяльності працівників на рівень їхнього грошового забезпечення шляхом внесення змін до нормативних документів, якими врегульовані питання грошового забезпечення працівників МВС України.
6. Сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства, підзаконних нормативних актів, а також відомчих документів МВС України. Зокрема – розроблені проекти змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також розроблений проект Інструкції про порядок щорічного оцінювання працівників органів внутрішніх справ України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вац В. Профілактика корупції в системі кадрового забезпечення ОВС України як невід’ємна складова організації національної безпеки держави: історичний аспект і сучасні проблеми / В. Вац, П. Підюков, Я. Конюшенко, О. Кубарєва // Вісник Академії управління МВС. – 2009. – № 1. – С. 19 -31.

2. Вац В. До питання правовідносин у сфері кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та їх суб’єкти / В. Вац // Митна справа. – 2010. – № 6. – С. 387-393.

3. Вац В. Організаційно-правові засади вдосконалення функціональної структури органів внутрішніх справ України / В. Вац // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 8 (188). – С. 101-102.

4. Вац В. М. Оптимізація кадрового забезпечення та інші актуальні аспекти активізації протидії процесам глобалізації світової проблеми торгівлі людьми в Україні та міжнародний досвід їх вирішення / В. Вац, П. Підюков, В. Бачила, О. Камінська // Міліція України. – 2012. – № 5-6. – С. 26-28.

5. Вац В. Чинники, що знижують ефективність кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України / В. Вац // Підприємництво,  господарство і право. – 2012. – № 7 (199). – С. 46-48.

6. Вац В. Адміністративно-правові засади управління за результатами діяльності в системі державних органів України / В. Вац // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 12 (204). – С. 124-127.

7. Вац В. Ключові показники діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом та екстремізмом / В. Вац // Імперативи розвитку цивілізації. – 2013. – № 1. – С. 52-53.

8. Вац В. Основні етапи розвитку нормативно-правової бази кадрового забезпечення  органів внутрішніх справ / В. Вац // Підприємництво, господарство і право. – 2013. – № 12 (216). – С. 32-34.

9. Вац В. Ежегодная оценка работников как одно из направлений развития оценки персонала органов внутренних дел Украины / В. Вац // Legea si Viata. – 2014. – Februarie 2014. – C. 33-36.

10. Вац В. Сучасні проблеми формування персоналу органів внутрішніх справ України / В. Вац // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності: матер. наук.-практ. конф., Київ,  20 грудня 2010 р. – К.: ФОП Ліпкан О.С., 2010. – С. 34-36.

11. Вац В. Нормативне регулювання функції органів внутрішніх справ України / В. Вац // Матеріали круглого столу «Реформування районного органу внутрішніх справ», Київ, 26 травня 2011 р. – К.: ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 38-39.

12. Вац В. Становлення і розвиток системи кадрового забезпечення органів внутрішніх справ / В. Вац // Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність: матер. міжвуз. наук.-теорет. конф., Київ, 10 червня 2011 р. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2011. – С. 65-67.

13. Вац В. Діяльність персоналу органів внутрішніх справ України як об’єкт правового дослідження / В. Вац // Актуальні проблеми державотворення: матер. наук.-практ. конф., Київ, 28 червня 2011 р. – К.: ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 42-44.

14. Вац В. Підвищення ефективності кадрової політики МВС України / В. Вац // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах: матер. наук.-практ. конф., Київ, 29 грудня 2011 р. – К.: ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 76-77.

15. Вац В. Удосконалення нормативно-правового регулювання оцінки персоналу ОВС / В. Вац // Правові проблеми сучасності: матер. наук.-практ. конф., Запоріжжя, 26 лютого 2013 р. – К.: ФОП Ліпкан О.С., 2013. – С. 37-39.

АНОТАЦІЯ

Вац В.М. Адміністративно-правове регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національний авіаційний університет, Київ, 2015.

На основі комплексного дослідження проблем адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації, сформульовано адміністративно-правові засади кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України. Визначені роль та місце, а також основні завдання нормотворчої діяльності МВС України у кадровому забезпеченні органів внутрішніх справ. Визначені напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання формування та реалізації державної кадрової політики в органах внутрішніх справ України. Встановлені чинники адміністративно-правового характеру, що знижують ефективність формування та функціонування кадрів ОВС та запропоновані шляхи їх усунення. Надана характеристика проблем адміністративно-правового регулювання оцінки працівників ОВС та запропоновані шляхи їх вирішення. Визначені шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ. Обґрунтована необхідність посилення впливу індивідуальних результатів діяльності працівників на рівень їхнього грошового забезпечення шляхом внесення змін до нормативних документів, якими врегульовані питання грошового забезпечення працівників МВС України. Сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства, підзаконних нормативних актів, а також відомчих документів МВС України.

Ключові слова: кадри, оцінювання, державна кадрова політика, органи внутрішніх справ, грошове забезпечення, функціональна структура, управління за результатами.

АННОТАЦИЯ

Вац В. М. Административно-правовое регулирование кадрового обеспечения органов внутренних дел Украины. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальный авиационный университет, Киев, 2015.

В диссертации исследована взаимосвязь эффективности кадрового обеспечения органов внутренних дел с административно-правовым регулированием общественных отношений в соответствующей сфере на исторических этапах развития.

На основании полученных результатов, автором отстаивается точка зрения, согласно которой, реформирования кадрового обеспечения органов внутренних дел без пересмотра механизмов административно-правового регулирования соответствующих процессов в значительной мере теряет эффективность. При этом, внимание должно уделяться как органическим, так и функциональным составляющим указанных механизмов.

Автором проанализированы проблемы ведомственного нормотворчества по вопросам кадрового обеспечения в системе Министерства внутренних дел. Установлено, что на современном этапе основными направлениями деятельности по решению проблем ведомственного нормотворчества по вопросам кадрового обеспечения органов внутренних дел следует считать: приведение правовых норм в соответствие с объективной действительностью; устранение существующих пробелов в регламентации общественных отношений сферы кадрового обеспечения ОВД; усиление структурированности системы ведомственных актов; усовершенствования процедур подготовки и принятия нормативно-правовых актов МВД по вопросам кадрового обеспечения; уточнение механизма контроля за нормотворческой деятельностью МВД по вопросам кадрового обеспечения; разработка завершенного цикла систематизации актов МВД по вопросам кадрового обеспечения.

Концептуальные положения государственной кадровой политики для системы органов внутренних дел требуют развития в соответствующей ведомственной нормативной базе. В частности, на отраслевом уровне должны быть закреплены: определение кадровой политики в органах и подразделениях внутренних дел Украины; цель, основные принципы и основные направления кадровой политики в органах внутренних дел Украины.

Исследование возможностей ведомственных программ по регулированию процессов формирования кадровой политики в ОВД свидетельствуют, что в комплексной программе кадрового обеспечения ОВД должны быть закреплены исключительно конкретизированные мероприятия по реализации ведомственной кадровой политики, сроки их выполнения и ответственные исполнители. В свою очередь, административно-правовые основы формирования кадровой политики в ОВД должны найти свое отражение в ведомственном документе, действие которого не ограничено заранее определенным сроком. Таким документом предложено считать стратегию государственной кадровой политики в органах внутренних дел Украины.

Процессы, происходящие в обществе, свидетельствует о существовании определенных негативных факторов, снижающих эффективность кадрового обеспечения органов внутренних дел. Таковыми являются: несовершенность организационно-штатной структуры; недостаточное качество отбора и расстановки кадров; несовершенность системы отраслевого образования; нарушение дисциплины и законности личным составом; восприятия правоохранительной системы как карательного органа, вследствие случаев превышения власти и полномочий со стороны работников милиции.

Часть из обозначенных проблем обусловлены несовершенством механизмов административно-правового регулирования кадрового обеспечения ОВД.

В этих условиях актуальными направлениями административно-правового регулирования реализации кадровой политики МВД Украины являются: оптимизация структуры ОВД; усовершенствование ведомственной системы образования; усиление защиты прав работников; противодействие коррупции и усовершенствование системы внутреннего контроля; усовершенствование механизмов внешнего контроля, в том числе общественными организациями, в сторону усиления сотрудничества с населением и местными общинами.

Установлено, что в рамках государственной кадровой политики отсутствует система требований к профессиональной деятельности кадров ОВД, что и привело к неэффективности деятельности сотрудников МВД в экстремальных условиях во время актов терроризма и сепаратизма происходящих в начале 2014 года в Украине. Определено, что важным направлением административно-правового регулирования является закрепление функциональной структуры органов внутренних дел.

Автором отстаивается научная позиция, согласно которой формирование законодательной базы реформ органов внутренних дел целесообразно начать с принятия Закона Украины «О полиции». В данном документе должны быть закреплены: определение и задачи полиции, а также принципы и правовая основа ее деятельности, полномочия и структура полиции, правовой статус сотрудника полиции, вопросы прохождения службы в полиции, вопросы социальной защиты сотрудников полиции, общие принципы финансового и материально-технического обеспечения полиции.

Освещены проблемы административно-правового регулирования оценки работников ОВД. Проведенный логико-семантический и системный анализ составляющих государственной кадровой политики свидетельствует о том, что аттестация является основным инструментом, с помощью которого определяется результативность и эффективность практической деятельности работников ОВД Украины.

Автором обосновывается научная позиция, согласно которой аттестация как единственное средство оценки не позволяет обеспечить решение всех задач оценивания работников органов внутренних дел Украины. Установлено, что перспективным направлением развития оценки работников является постепенное внедрение в органах внутренних дел Украины системы ежегодной оценки работников.

Автором исследованы основные принципы политики по оценке, цели внедрения системы ежегодной оценки в органах внутренних дел. Проанализированы основные элементы механизма анализа результатов осуществления оценки деятельности сотрудников ОВД и отчетность по результатам оценки.

С учетом полученных результатов, автором подготовлены предложения по внесению изменений и дополнений в действующее законодательство и ведомственные акты МВД Украины.

Ключевые слова: кадры, оценка, государственная кадровая политика, органы внутренних дел, денежное обеспечение, функциональная структура, управление по результатам.

SUMMARY

Vats V. Administrative legal regulation of staffing of the internal affairs of Ukraine. – Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree in Law in specialty 12.00.07 – Administrative law and procedure; financial law; information law. – NationalAviationUniversity, Kyiv, 2015.

In the work, the theoretical principles and practical recommendations formulated the administrative and legal framework staffing of Internal Affairs of Ukraine. The role and place, and the main task of legislative activity of MIA of Ukraine in staffing of the police. The ways of improving administrative regulation formulation and implementation of personnel policy in the internal affairs of Ukraine. Installed factors administrative law, reducing the effectiveness of the formation and functioning of the police personnel and the ways to address them. The characteristic problems of administrative regulation and evaluation of police officers suggested solutions. The ways of improving the administrative and legal regulation of salaries of police officers. The necessity of strengthening the impact of individual performance of employees on their level of financial support by amending the regulations that governed the issue of salaries of employees of MIA of Ukraine.

The author establishes the scientific position that, as the only means of certification assessment cannot provide a solution to all problems of assessing employees of internal affairs of Ukraine. Established that the promising direction of development assessment workers is the gradual adoption in the Internal Affairs of the annual evaluation of employees.

Author studied the basic principles of assessment policy, the objectives of the introduction of an annual assessment in the internal affairs bodies. Analyzes the main elements of the mechanism analysis of the results of the evaluation activities of law enforcement officers and reporting on the findings.

Proposals for amendments and additions to the existing administrative laws, by-laws and departmental documents MIA of Ukraine.

Key words: personnel, evaluation of personnel policy, police, allowance, functional structure, management by results.

Мовчун Олег Геннадійович,

здобувач Запорізького національного університету

Анотації.

У роботі досліджені види службових спорів. Надана класифікація службових спорів за суб’єктом владних повноважень; за змістом публічно-правових відносин, з яких виник спір. Окремо класифіковані спори, що виникають у зв’язку із припиненням відносин публічної служби. Значення наданої класифікації полягає у можливості визначити спеціалізацію суддів (судових палат) адміністративних судів з розгляду справ, розподілити справи між суддями, вести звітність судів про судовий розгляд справ, здійснювати систематизацію й узагальнення судової практики, визначати навантаження на суддів та складність справ, спеціалізацію суддів з надання методичної допомоги суддям судів нижчого рівня тощо. Визначені перспективні напрями розвитку положень даного дослідження, якими слід вважати проведення детального аналізу окремих видів службових спорів.

Ключові слова: службовий спір, публічно-правовий спір, публічні органи, юридичний конфлікт.

В работе исследованы виды служебных споров. Предоставлена классификация служебных споров исходя из субъекта властных полномочий; по содержанию публично-правовых отношений, из которых возник спор. Отдельно классифицированы споры, возникающие в связи с прекращением отношений публичной службы. Значение предоставленной классификации заключается в возможности определить специализацию судей (судебных палат) административных судов по рассмотрению дел, распределить дела между судьями, вести отчетность судов о судебном разбирательстве дел, осуществлять систематизацию и обобщение судебной практики, определять нагрузки на судей и сложность дел, специализацию судей по оказание методической помощи судьям судов низшего уровня и тому подобное. Определены перспективные направления развития положений данного исследования, которыми следует считать проведение детального анализа отдельных видов служебных споров.

Ключевые слова: взаимодействие, следователь, оперативный работник, заявление, органы внутренних дел.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Більшість дослідників, звертаючись до проблематики публічно-правових спорів, звертають увагу на необхідність аналізу підвидів таких спорів.

Особливості правового регулювання відносин що виникають у зв’язку зі службовими спорами безпосередньо пов’язані зі значним видовим розмаїттям таких спорів.

Взяті в цілому, службові спори являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють.

Таким чином, систематизація службових спорів є одним із обов’язкових етапів дослідження даного виду публічно-правових спорів. Визначення класифікації окремих видів таких спорів має сприяти глибшому з’ясуванню їх природи і змісту, виявленню властивих їм рис та особливостей.

Класифікаційна характеристика видів публічно-правових спорів також має важливе значення для організації адміністративного судочинства. На її основі визначається спеціалізація суддів (судових палат) адміністративних судів з розгляду справ, розподіляються справи між суддями, ведеться звітність судів про судовий розгляд справ, здійснюється систематизація й узагальнення судової практики, визначаються навантаження на суддів та складність справ, спеціалізація суддів з надання методичної допомоги суддям судів нижчого рівня тощо [1, С.12].

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

У юридичній літературі окремі аспекти правового регулювання державної служби були предметом наукових досліджень Г.В. Атаманчука, Ю.П. Битяка, Л.Р. Білої-Тіунової, М.І. Іншина, О.В. Петришина, Н.Є. Хлібороб, М.І. Цуркана та інших.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика видового розмаїття службових спорів досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. З’ясувати підстави класифікації службових спорів.
2. Класифікувати службові спори за визначеними підставами класифікації.
3. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Сучасне законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Наукою публічно-правовий спір визначається як вид правових спорів, що виникають між учасниками публічно-правових відносин у зв’язку з порушенням, застосуванням чи тлумаченням норм публічних галузей права. Суперечності, які характеризують зміст публічно-правового спору, виражаються в розбіжностях чи відмінностях правових позицій учасників публічно-правових правовідносин щодо їх прав та обов’язків або законності правозастосовного (адміністративного) чи нормативного акта. Класичним публічно-правовим спором вважається спір про права та обов’язки суб’єктів публічно-правових відносин [2, С.771].

Службовий спір являє собою різновид юридичного конфлікту, що проявляється в протиборстві та взаємних претензіях сторін спору відносно одного предмета, що стосується встановлення законності поведінки сторін у публічно-службових відносинах, причому однією із сторін завжди є публічний орган (посадова особа), і проявляється у формі звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

З урахуванням наведеного визначення, можливо виділити такі ознаки службового спору:

а) службовий спір є різновидом юридичного конфлікту;

б) службовий спір стосується протиборства сторін спору відносно одного предмета;

в) предметом службового спору є встановлення законності поведінки сторін спору в публічно-службових відносинах;

г) однією із сторін спору завжди виступає публічний орган;

д) службовий спір проявляється у формі адміністративного позову як форми звернення до адміністративного суду;

е) передбачає встановлені законодавством процедури вирішення.

У чинному законодавстві зроблена спроба класифікації публічно-правових спорів.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України [4] визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на такі види публічно-правових спорів:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління,у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення,скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Окрема класифікація публічно-правових спорів наведена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 [3].

Аналіз вказаного документу дозволяє класифікувати публічно-правові спори наступним чином.

1. Вирішення питання щодо законності (крім конституційності) підзаконних правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень.
2. Спори між суб’єктами правовідносин, які виникають під час виконання Міністерством доходів і зборів України та його територіальними органами покладених на них завдань.
3. Спори з приводу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, змін до установчих документів юридичних осіб та зміни імені або місця проживання фізичних осіб – підприємців, припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичними особами – підприємцями, зміни мети установи у встановленому законом порядку тощо.
4. Спори про рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого органу з питань реєстрації.
5. Спори про заборону громадського об’єднання, про заборону відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації.
6. Спори з приводу реєстрації та припинення об’єднань, особливості регулювання яких визначені законами України «Про політичні партії в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та «Про торгово-промислові палати в Україні».
7. Спори щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців.
8. Спори про припинення юридичної особи – емітента цінних паперів.
9. Спори про дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця.
10. Спори щодо дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень з приводу видачі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку.
11. Спори за участю Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів.
12. Спори, які виникають з приводу самочинного будівництва.
13. Земельні спори за участю місцевих державних адміністрацій.
14. Спори, в яких урегульовані нормативно визначеною процедурою управлінські дії суб’єкта владних повноважень, пов’язані з реалізацією житлових прав фізичних осіб (щодо обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нагляду і контролю за забезпеченням реалізації права громадян України на житло, додержання правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків тощо).
15. Публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
16. Спори, пов’язані із забезпеченням відповідно до законодавства осіб публічної служби житлом.
17. Спори за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
18. Спори відносно рішень медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
19. Спори з приводу виконання завдань і функцій Пенсійним фондом України.
20. Спір управління Пенсійного фонду України з роботодавцем про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
21. Спори, які виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
22. Спори за зверненнями прокурора з підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
23. Спори про рішення, дії чи бездіяльність, прийняті (допущені) Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі під час здійснення повноважень у сфері державного регулювання нотаріальної діяльності.
24. Спори про дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийняті (допущені) під час виконання покладених завдань.
25. Спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби – суб’єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов’язані з визнанням права власності на арештоване майно.
26. Спори з приводу стягнення витрат, пов’язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.
27. Спори про оскарження актів, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
28. Спори, які випливають із функціональної діяльності органів державного фінансового контролю під час здійснення своїх повноважень.
29. Спори, які виникають у цих правовідносинах сфери гарантування вкладів фізичних осіб.
30. Спори про оскарження рішень конкурсного комітету, утвореного відповідним органом влади для виконання покладених на останнього повноважень, у сфері транспортного обслуговування.
31. Спори про вимоги публічних службовців про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи у зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, у тому числі в разі, коли її заявлено окремо від вимоги про поновлення на роботі.
32. Спори з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої особою державі під час проходження військової служби.
33. Спори про рішення, дії чи бездіяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, їхніх посадових осіб у сфері державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
34. Спори про адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Для з’ясування характеру спору необхідно враховувати, що протилежним за змістом до публічно-правового спору є приватноправовий спір [3]. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Позиції науковців щодо виокремлення видів публічно-правових спорів є неоднозначними, що пояснюється обранням різних критеріїв та відсутністю єдиного підходу у розумінні особливостей окремих різновидів спорів.

Будь-яка класифікація ґрунтується на виборі певного класифікаційного критерію (підстави). Таким чином, наукову класифікацію службових спорів можна реалізовувати за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Однак, у першу чергу, необхідно зосередити увагу на тих критеріях, які можуть вказати на юридичні особливості правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі службовими спорами. За основу, при цьому може бути взята загальна класифікація публічно-правових спорів

Так, Н.Є. Хлібороб у ході дослідження публічно-правового спору як предмету юрисдикційної діяльності адміністративного суду, дійшла висновку про те, що поділ правових спорів на публічно-правові і приватно-правові є основою для розмежування юрисдикції судів щодо їх розгляду та вирішення [1, С.14].

У розмежуванні публічно-правових і приватно-правових спорів потрібно керуватися критеріями, що випливають з особливостей публічно-правових відносин як сфери виникнення публічно-правового спору, а також критеріями, які визначають особливості публічно-правового спору як виду правових спорів. Критеріями, які дозволяють відмежувати публічно-правові спори від приватно-правових, на думку Н.Є. Хлібороб, є:

1) суб’єкти правового спору (за цим критерієм публічно-правовими є правові спори, однією із сторін яких виступає орган публічної влади, його посадова чи службова особа як суб’єкт владних повноважень. При цьому суб’єкт владних повноважень, у правових відносинах з яких виник правовий спір, наділений компетенцією вирішувати питання про права, свободи, інтереси, а також обов’язки іншого учасника таких правових відносин);

2) зміст правовідносин, з яких виник спір (публічно-правовими є правові спори, що виникають із правових відносин, пов’язаних з реалізацією публічної влади. Змістом цих правовідносин є взаємні права та обов’язки суб’єктів, які випливають із здійснення суб’єктом своїх владних повноважень);

3) предмет та підстави правового спору (за цим критерієм публічно-правовими є спори, у яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Самостійним предметом публічно-правового спору є адміністративний договір. Однак Н.Є. Хлібороб звертає увагу на те, що рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень мають бути пов’язані із здійсненням ним своїх владних повноважень) [1, С.14].

Публічно-правові спори, які належать до юрисдикції адміністративного суду, Н.Є. Хлібороб пропонує класифікувати за такими критеріями: предмет оскарження; вид суб’єкта владних повноважень – сторони судового процесу; зміст публічно-правових відносин, з яких виник спір.

Зокрема, за предметом оскарження всі публічно-правові спори поділяються на: 1) пов’язані з оскарженням рішень суб’єктів владних повноважень; 2) пов’язані з оскарженням дій суб’єктів владних повноважень; 3) пов’язані з оскарженням бездіяльності суб’єктів владних повноважень; 4) предметом яких є адміністративні договори.

Своєю чергою, публічно-правові спори щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень можуть поділятися на: 1) публічно-правові спори, пов’язані з оскарженням нормативно-правових актів; 2) публічно-правові спори, пов’язані з оскарженням індивідуальних актів.

До питання класифікації службових спорів за суб’єктом владних повноважень, слід зазначити наступне.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України [4] у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи із викладеного, оскільки службовий спір є різновидом публічно-правового спору, за даним класифікаційним критерієм службові спори можуть бути класифіковані наступним чином:

-     службові спори, у яких однією зі сторін є однією зі сторін є орган виконавчої влади (посадова чи службова особа);

-     службові спори, у яких однією зі сторін є однією зі сторін є орган місцевого самоврядування (посадова чи службова особа);

-     службові спори, у яких однією зі сторін є однією зі сторін є інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Щодо класифікації службових спорів за змістом публічно-правових відносин, з яких виник спір, відповідно до норм чинного вітчизняного законодавства – п. 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України – спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів [3].

Таким чином, за змістом публічно-правових відносин, з яких виник спір, службові спори можуть бути класифіковані на:

-     службові спори з приводу прийняття громадян на службу;

-     службові спори з приводу проходження служби;

-     службові спори з приводу звільнення зі служби.

Крім зазначеного, окремо можливо класифікувати спори, що виникають у зв’язку із припиненням відносин публічної служби.

Так, інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 №753/11/13-10 [6] надані роз’яснення, які можуть бути використані у ході такої класифікації.

Спори, що виникають у зв’язку із припиненням відносин публічної служби:

-     спори про звільнення  публічного службовця за ініціативою публічного органу;

-     спори про припинення  повноважень  публічних  службовців  згідно із Законом України   «Про   місцеве   самоврядування    в    Україні»;

-     спори про звільнення суддів та отримання статусу «суддя у відставці»;

-     спори про звільнення  публічних службовців з державних політичних посад;

-     спори про оскарження  правових   актів   індивідуальної   дії   щодо присвоєння публічним службовцям спеціальних звань.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наведені класифікаційні групи дають змогу встановити юридично значущі особливості службових спорів, окремі з яких вимагають закріплення на нормативно-правовому рівні.

З урахуванням отриманих результатів, основним напрямом розвитку положень даного дослідження слід вважати проведення детального аналізу окремих видів службових спорів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Хлібороб Н. Є. Публічно-правовий спір як предмет юрисдикційної діяльності адміністративного суду : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Н. Є. Хлібороб. — Л., 2012. — 22 с.
2. Великий енциклопедичний юридичний словник / ред. Ю. С. Шемшученко. — К.: Юридична думка, 2012. — 1020 с.
3. Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів : постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.
4. Кодекс адміністративного судочинства : Закон України від 06.07.2005 №2747-ІV // Голос України. — 2005. — № 158 (зі змінами і доповненнями).
5. Марченко О. О. Публічно-правові спори щодо публічної служби в Україні: особливості розв’язання / О. О. Марченко // Порівняльно-аналітичне право. — 2013. — № 3. — С.236—238.
6. Про розв’язання спорів, що виникають з відносин публічної служби : інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 №753/11/13-10 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.