Про рецепт успіху людини, успіху громади та успіху країни наша розмова із експертом у сфері інформаційної, податкової та митної політики, Головою інституту стратегічних ініціатив Глобальної організації союзницького лідерства, одного з керівників податкової міліції в 2013-2014 рр.,  кандидатом юридичних наук, волинянином  Олегом Мандзюком.

оригінал і повний текст див. тут: 

http://ar.volyn.ua/20150701-nova-krajina-tse-nova-stratehiya-rozvytku-novi-standarty-zhyttya-ta-novi-oblychchya-oleh-mandzyuk/

Успіх та процвітання окремої держави напряму залежать від можливості реалізації конкретною людиною власних творчих ініціатив, становлення її успішною. Розкажіть  про свій життєвий шлях.

Я народився в селі Колона Іваничівського району на Волині. Закінчив школу із золотою медаллю. З дитинства захоплювався аналітикою і був переконаний у тому, що життя – це одвічний шлях пізнання нового. Саме тому після отримання диплома про вищу юридичну освіту я продовжував вдосконалювати свої знання і отримав вищу економічну освіту. Потім захистив кандидатську дисертацію з питань державної інформаційної політики у податковій сфері.

Думаю, справжні патріоти є не лише люди, які галасливо кричать про недоліки влади, а й ті, хто може без емоцій, тверезо, на науковій основі подати обґрунтовані пропозиції та конкретні шляхи розв’язання тих чи інших проблем.

Знаєте, критика –  річ не важка, а ось зробити самому та ще й так, щоб люди отримали реальні, а не паперові, гарантії реалізації законних прав – це зовсім інша справа. Саме тому на цьому етапі свого розвитку я й вирішив займатися наукою, оскільки саме в ній можна знайти багато відповідей на ті питання, які на практиці часто просто замовчуються і вирішуються лише з позицій досвіду.

Керування на досвіді – це не мій стиль. Поєднання науки та досвіду –  набагато кращий шлях створення нової еліти, здатної формувати дороговкази на шляху України до побудови успішної держави.

Нині я поки не обіймаю будь-яких керівних посад у державних структурах. І це саме той час, коли можна спокійно, без зайвої метушні займатися науковою діяльністю. Під час написання кандидатської дисертації я виявив багато проблем, на вирішення яких на практиці, на жаль, немає часу. Саме тому для фахового аналізу я вирішив виділити їх в окремі теми дисертацій, і зараз здійснюю наукове керівництво двома аспірантами. Більше того, левову частку мого часу виділяю на написання докторської дисертації, присвяченої проблемам формування та сталого розвитку інформаційно-аналітичної діяльності в Україні.

Сильна держава починається там, де сильна наука. – Олег Мандзюк

Ви щойно згадали про інформаційно-аналітичні центри. Для чого вони потрібні? Невже не вистачає тих підрозділів, які вже є?

В нашій державі питання державної інформаційної політики навіть і зараз розглядається не на професійному рівні. На жаль, проведення гібридної війни проти України виявило не просто слабкі місця, а те, що наша держава взагалі нехтувала питаннями інформаційної безпеки.

Ми повністю втратили контроль над медійним простором. Найбільш популярні шоу ведуть люди, які лише вносять дисбаланс і дестабілізацію в інформаційний простір. На жаль, низька інформаційна освіта та культура наших політиків змушує їх ходити на ці шоу, тим самим даючи живильний ґрунт для подальшого розколу політичного соціуму держави. Те ж саме стосується інтернет-провайдерів, котрі в гонитві за надприбутками розміщують інформацію, яка почасти шкодить національним інтересам України.

Причин цьому, я вважаю, існує багато, це може бути темою окремого інтерв’ю. Але одна з вагомих – це відсутність недержавних інформаційно-аналітичних центрів, які б могли працювати на науковій основі, підкреслюю, на науковій, а не на партійній.

Так, я можу зважати на те, що нині здійснюються поодинокі кроки, зокрема створено Міністерство інформаційної політики, яке очолює Юрій Стець. Але воно, на жаль, ще не запрацювало на повну потужність. А постійні заяви міністра щодо того, що він піде з посади 29 грудня 2015 року, не вселяють віри у витривалість державної системи інформаційної політики.

Наведу інший, позитивний приклад. В Міністерстві доходів і зборів у 2012-2013 роках були створені інформаційно-моніторингові центри. Там спеціалісти із кожного напрямку та виду діяльності цілодобово здійснювали моніторинг інформаційного простору, відслідковували будь-які суттєві зміни.

А головне, вони були наділені повноваженнями оперативно реагувати на них, у тому числі через внесення необхідних коректив. Більше того, було налагоджено систему вертикального інформування, через що керівництво мало оперативну інформацію у будь-який час доби.

Наприклад, за умови, якщо трапилась якась надзвичайна ситуація на якійсь митниці, якась критична ситуація під час проведення перевірок тощо, у нас була змога оперативно реагувати на це. Але таке було, на жаль, лише в Міністерстві доходів і зборів. В інших структурах таких якісних змін тоді не було. Навіть зараз, коли вже не доводиться доводити важливість інформаційної складової, ще багато центральних органів державної влади працюють по-старому, намагаючись за будь-яких обставин не допустити розголосу, або ж усію інформаційну політику зводять до постів на власних сторінках у соціальних мережах.

Успішна держава – це держава, що формує розумний баланс державних і недержавних аналітичних центрів. – Олег Мандзюк

На ваш погляд, які зміни в законодавстві та на практиці треба запровадити, аби це реалізувати?

Питання дуже об’ємне. Але я переконаний, що зараз є нагальна потреба в ухваленні Інформаційного кодексу України, тобто того нормативного акту, в якому було б чітко виписане коло інформаційних відносин, повноваження суб’єктів інформаційних відносин, відповідальність за реалізацію інформаційних прав та свобод людини.

Я знаю, що зараз певна робота з формування нормативних актів дещо іншого рівня ведеться і в рамках РНБО і в рамках Міністерства інформаційної політики. Але знову ж таки, знаючи особисто персональний склад робочих груп в даних органах, мушу сказати про збереження застарілих підходів. Більшість складають не фахівці, а топ-менеджери з тих чи інших питань, які глибоко та фахово не розуміються на проблематиці інформаційної безпеки.

Але це дасть більше шкоди, аніж користі. Тому я виступаю за те, щоб для розроблення даних документів концептуального рівня залучалися фахівці недержавних організацій, які мають фах, знання, досвід, матеріально-технічну базу і не є заангажованими тим чи іншим політичним режимом. Зокрема, в рамках нашої організації плідно працює творчий колектив щодо формування нормативної бази державної інформаційної політики.

Сильна держава там, де вона обслуговує інтереси громадянського суспільства, а не контролює його настільки, що унеможливлює  його розвиток. – Олег Мандзюк

Які поради щодо покращення результату у інформаційній війні із Росією можете дати нашій владі?

Це питання я б розбив на декілька блоків.

По-перше, організаційна складова. Потрібно, щоб Міністерство інформаційної політики запрацювало якісно. Що це означає? Все дуже просто: це міністерство має показати конкретний результат.

Скільки каналів іномовлення воно відкрило? Які інвестиції залучило для їх фінансування? Яким чином створено закритий кіберпростір України? Що зроблено на шляху формування українського оператора зв’язку? Як забезпечується закритий державний зв’язок? Поки ми не побачимо конкретних результатів, всі ці балачки про друкування газет і розкидування листівок на території Донбасу – маячня і непрофесіоналізм.

Як написано в  Біблії: за плодами їх впізнаєте їх. – Олег Мандзюк

Я цих плодів не бачу. Заборона російського кіно, заборона трансляцій  російських каналів… Цього не достатньо. Потрібно довести, що заборона трансляцій російських каналів зменшила напруженість всередині України. Тобто, розумієте, будь-яка діяльність державного органу є ефективною тоді, коли через цю діяльність досягнуто конкретного результату. Я цього результату, ні як фахівець, ні як громадянин  не відчуваю.

По-друге, змістовна складова. Я радий, що не запитали мене про протидію Росії. Адже ми не можемо формувати Міністерство – центральний орган виконавчої влади щодо протидії іншій державі. Завдання державного органу – створення умов для реалізації національних інтересів у конкретно визначеній сфері. Коли Міністерство інформаційної політики створюється лише для протидії російській пропаганді – то це не правильно. Ми маємо говорити про формування державної інформаційної політики, в якій можна виділяти певні складові із зазначенням національних інтересів по кожній сфері. Ця політика має охоплювати як усю державу, так і конкретний район, місто, область.

По-третє, структурно-функціональна складова. Коли я говорю про систему, то йдеться передусім про єдність елементів, які утворюють нову якість. Ми не можемо, наприклад, створювати національну поліцію, при цьому не реформувати ані МВС, ані СБУ. Це ж стосується і інформаційної політики. Адже нині в кожному державному органі мають бути визначені посади для реалізації державної інформаційної політики, в тому числі і здійснення пропаганди.

На мій погляд, без цього, ми будемо перебувати в стані постійного політичного булькотіння, постійно прагнути змін, водночас лишаюсь на місці через відсутність системно-структурних перетворень. – Олег Мандзюк

По-четверте, принципи людей, які прийшли до влади за Радянського Союзу, які звикли закриватися від суспільства, давати прес-конференцію раз в місяць, зовсім не правильний.

Кожен керівник підприємства, установи, організації, особливо державних органів повинен вміти спілкуватися із людьми. Якщо мер якогось міста каже, що не вміє користуватися комп’ютером, інтернетом, постає питання: для чого такий мер? Якщо кожна фраза того чи іншого мера викликає посмішки у дітей і відвертий глум у соціальних мережах, то напевно цьому меру краще йти працювати у «95-у кварталі», а не бути загальним посміховиськом, тим самим дискредитуючи цілий інститут державної влади.

Сучасний мер – це аналітик вищого рівня із високо розвиненими комунікативними здібностями. – Олег Мандзюк

Ми поговорили про ваше експертне бачення ситуації. Але є ще й інша сфера. Оскільки ви родом із Волині, чи берете Ви якусь участь у волинській політиці?

Якщо говорити про політику, то я б не звужував її межами Волині. Так, я народився на Волині, але мої дослідження, наукова діяльність дають мені змогу бачити картину розвитку України в цілому, безвідносно до конкретної області.

Я намагаюсь дивитися на розвиток України системно. Що ж до Волині, то буду відвертим і скажу, що з деякими  політичними діячами Волинської області, та і не тільки області, я знайомий особисто. Але, як Ви розумієте із попередньої частини нашого інтерв’ю, жодної безпосередньої участі в політичному житті області я не брав, не беру, і напевно не братиму. У прийдешніх місцевих виборах я брати участь точно не буду. Хоча представники різних політсил із Волині це питання у розмові зі мною порушували неодноразово.

Незважаючи на те, що нині я живу в Києві, я люблю Волинь, волинських людей, люблю своє рідне село.  Завжди чим можу, допомагаю. Тому питання політичного майбуття зараз для мене не на часі.

Успішна країна можлива там, де політиками є аналітики та інтелектуали, які бажають працювати в ім’я процвітання держави. – Олег Мандзюк

А як ставитесь до того, що між деякими політиками періодично виникають  конфлікти, коли один підтримує одного кандидата, а інший – іншого?

Я думаю, що конструктивна боротьба завжди має бути. Кожен має право відстоювати права в законодавчому полі так, як вміє. І нічого поганого у цьому немає. Головне, щоб все було в межах закону.

Переконаний, що здорова, в межах закону, конкуренція – завжди шлях до перемоги найкращого. – Олег Мандзюк

Уміння коректно вести політичні діалоги – одна з основних ознак розвиненості політичної культури. – Олег Мандзюк

Тепер давайте поговоримо про ваше бачення як експерта і науковця. Як ви оцінюєте нинішню податкову політику держави, спроби реформувати податкову міліцію у службу фінансових розслідувань?

Стосовно податків, то тут все дуже просто. Треба зайти на будь-яке підприємство чи заїхати у будь-яке село і запитати: «Ви відчули позитивні зміни?». Це відповідь на ті реформи, які сьогодні декларуються. На жаль, поки прості люди їх реально не відчують, вони не будуть вважати державну владу ефективною, а державу в цілому успішною.

Інше питання. Давайте чесно скажемо, хто із наших друзів за останній час сказав: «Мені жити стало краще». Та ніхто. Але ми вимушені бути в такій ситуації, у нас в країні іде війна. Але нам не треба опускати руки, нам треба  боротися, нам кожному треба працювати над собою, згуртуватися заради побудови незалежної та соборної інформаційно розвиненої та безпекової країни

Стосовно податкової міліції. Я погоджуюся, що вона потребує реформування. Це питання вивчали не рік і не два. Я поважаю людей, які створюють, я поважаю людей, які будуть щось нове. Це плюс.

Якщо на базі податкової міліції створять службу фінансових розслідувань, це буде тільки плюс. Не можна взяти із руйнувати те, що було роками напрацьовано. Можна залучити якісь функції МВС, СБУ, можна об’єднати. Її можуть напряму підпорядкувати Мінфіну, МВС чи напряму Кабінету Міністрів. Який це буде формат, поки мабуть ніхто не знає. Але я впевнений, що громадськість повинна брати у цьому безпосередню участь. Має бути громадське обговорення пропозицій щодо реформування із залученням представників середнього та малого бізнесу.

Також, до процесу обов’язково потрібно залучити іноземних спеціалістів. Коли я працював (начальником  Головного оперативного управління – ред.), ми користувались послугами фірми PricewaterhouseCoopers. Це одна із чотирьох найбільших аудиторсько-юридичних фірм у світі. Ми з ними працювали над питаннями реформування податкової міліції, розробили напрямки такого реформування та створення служби фінансових розслідувань ще у 2013 році. Зараз їх, мабуть і будуть втілювати у життя.

Але одвічна проблема будь-якої нової чи старої структури в наших органах влади – корупція. Як можна вирішити цю проблему?

Давайте візьмемо рівень будь-якого міста. На цьому рівні взагалі потрібно максимально відмежувати людський фактор. Це не можна зробити на 100%. Але хоча б більше, ніж на половину. Йдеться про процедури отримання паспортів, довідок. Ми маємо перейти на електронний документообіг від Верховної Ради України та Кабміну до сільських і селищних рад. Ми повинні спростити порядок отримання документів, а це – 50% успіху в боротьбі із корупцією.

Бо сьогодні люди відпрошуються із роботи, їдуть в райцентр, обласний центрі стоять у чергах, витрачають час, щоб отримати якісь довідки.

Ви маєте великий практичний досвід. Чи плануєте ще працювати в органах державної влади, щоб все це втілити в життя?

На сьогодні мені дуже подобається наукова робота. Я 20 років відпрацював у різних органах влади. Проте я розумію, що більшість наших науковців, на жаль, це люди, які більше року-двох ніде практично не працювали. Мені легко в цій сфері, бо маючи значний досвід роботи, я можу дати реальні, практичні рекомендації в цій сфері і за допомогою науки збагатити свій практичний багаж знаннями.

І на завершення хочемо почути як від людини науки, яке ж ваше життєве кредо, життєва філософія, імператив Мандзюка?

Імператив у мене дуже простий. Щоб досягти чогось у житті, потрібно постійно працювати над собою. Тільки копітка робота над собою може дати людині позитивні зміни. Мені дуже подобається вислів відомого українського філософа Григорія Сковороди, який ще 300 років тому сказав: «Хочеш мати вершину, утримай середину».

Скажу, що я – максималіст у житті, я ставлю перед собою максимальні цілі і прагну їх досягнути. І ще один знаковий для мене принцип висловив мій вчитель багато років тому. Коли мене питають: «В чому успіх? Як його досягнути?», я даю дуже просту відповідь: 1% – це везіння, ще 1% – допомога батьків, друзів, а 98% – важка праця.

Інтелектуальна праця перетворює людину на особистість. Чим більше успішних особистостей житиме в Україні – тим успішнішої буде наша держава. – Олег Мандзюк

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Досліджено наукову доктрину та чинне вітчизняне законодавство щодо визначення понять «режим», «правовий режим», «правовий режим податкової інформації»; окреслено співвідношення поняття «правовий режим» з іншими суміжними поняттями, зокрема «механізм правового регулювання», «тип правового регулювання», «метод правового регулювання»; виокремлено основні ознаки правового режиму податкової інформації.

Ключові слова: режим, правовий режим, правовий режим податкової інформації, механізм правового регулювання, тип правового регулювання, метод правового регулювання.

Исследованы научная доктрина и действующее отечественное законодательство относительно определения понятий «режим», «правовой режим», «правовой режим налоговой информации»; очерчено соотношение понятия «правовой режим» с другими смежными понятиями, в частности «механизм правового регулирования», «тип правового регулирования», «метод правового регулирования»; выделены основные признаки правового режима налоговой информации.

Ключевые слова: режим, правовой режим, правовой режим налоговой информации, механизм правового регулирования, тип правового регулирования, метод правового регулирования.

Of scientific doctrine and national legislation regarding definitions of «regime», «legal regime», «legal regime of tax information»; outlines the value concept of «legal regime» with other related concepts, including «mechanism of legal regulation», «type of regulation», «method of regulation», singled out the main features of the legal regime of tax information.

Keywords: regime, legal status, the legal regime of tax information, the mechanism of regulation, the type of regulation , the method of regulation.

Законодавець та засоби масової інформації доволі часто-густо оперують такими словосполученнями як «візовий режим», «пільговий режим», «режим надзвичайного стану», «режим військового стану», «паспортний режим», «режим законності», «режим інформації» тощо.

У Податковому кодексі також використовується низка понять, які пов’язані з поняттям «режим»: «податковий режим», «режим оподаткування», «загальний режим оподаткування», «спеціальний податковий режим», «спеціальний режим оподаткування», «режим податкової застави», «режими розстрочення і відстрочення сплати податкових платежів», «спеціальний режим оподаткування» тощо.

Однак, незважаючи на широку вживаність, розповсюдженість цих понять в наукових колах та нормативно-правових актах та буцімто розуміння нині відсутнє їх узгоджене, уніфіковане бачення в юридичній доктрині. Більше того його вживання має інколи прямо протилежний зміст.

Дослідження цих питань має важливе практичне та теоретичне значення. Оскільки наявність певного правового режиму вказує на специфічний порядок правового регулювання певних суспільних відносин. Особливо важливим о дослідження правового режиму податкової інформації. У зв’язку з чим актуальним напрямом наукової діяльності є окреслення специфіки правового режиму податкової інформації.

Зазначимо, що порушена проблематика у межах окремих аспектів в юридичній науці розглядається такими вченими: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета тощо.

Метою написання даної наукової статті є визначення поняття та ознак правового режиму податкової інформації.

Задля реалізації поставленої мети слід вирішити такі завдання:

-       проаналізувати доктринальну та законодавчу доктрину щодо визначення понять «режим», «правовий режим»;

-       надати визначення поняття «правовий режим податкової інформації»;

-       виокремити основні ознаки правового режиму податкової інформації.

Незважаючи на широку вживаність та розповсюдженість понять «режим», «правовий режим», «правовий режим інформації» тощо в наукових колах та нормативно-правових актах, нині відсутнє їх узгоджене, уніфіковане бачення в юридичній доктрині.

Поняття «режим» походить від французького «regime» – порядок (упорядковувати) [1, с. 722] і латинського «regimen» – управління [2, с. 493].

У тлумачних словниках цей термін має декілька тракувань. Великий енциклопедичний словник містить також декілька трактувань цього поняття: а) державний лад, сукупність засобів, методів, способів здійснення влади; б) суворо встановлений розпорядок життя, праці; в) система обов’язкових правил, вимог, норм, принципів, встановлених для якого-небудь виду діяльності; г) умови діяльності, існування чого-небудь; певний стан, положення, статус [3, с. 1005].

Зазначені вище трактування використовуються при інтерпретації цього терміну й у галузевих наукових дослідженнях.

На думку О. О. Крестьянінова, режим – це сукупність правил, норм, заходів, необхідних для досягнення тієї або іншої мети [4, с. 90].

С. В. Ківалов, Л. Р. Біла стверджують, що під режимом слід розуміти державний лад, спосіб правління; точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку тощо; систему правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; умови діяльності, існування [5, с. 37].

Деякі з науковців зауважують, що поняття режим слід тлумачити в широкому і вузькому розумінні. Режим у широкому розумінні охоплює всю систему заходів, які використовуються для досягнення поставлених перед ними цілей [6, с. 113?114]. Режим у вузькому розумінні слова ? сукупність правил поведінки [7, с. 176].

Детальний розгляд наукових позицій щодо розуміння поняття «режим» дозволило І. С. Соколовій дійти такого висновку: «Під «режимом» одні вчені розуміють метод або спосіб, або їх сукупність, другі – систему загальнообов’язкових принципів або правил, треті – сукупність правових норм, четверті – точно або суворо встановлений розпорядок, п’яті – систему засобів, шості – певний комплекс ознак тощо» [8, с. 9].

Отже, поняття «режим» багатозначне. Тривалий час це поняття здебільшого застосовувалося у різних галузях знань. Нині воно все інтенсивніше впроваджується в юридичну доктрину та законодавство. Зокрема аналіз вітчизняних нормативно-правових актів дозволило дійти висновку, що поняття «режим» і «правовий режим» застосовується в декількох тисячах. Ці поняття застосовуються також і у міжнародних документах. Однак у жодному з вітчизняних правових документів не визначено дефініції «режим» чи «правовий режим».

Аналіз нормативно-правових актів у даному контексті дозволив дійти висновку, що у деяких правових документах під ними розуміється «певний порядок введення, припинення, дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, специфіка додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму (Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» тощо).

У інших – особливий статус того чи іншого об’єкту, а також особливий порядок нормативно-правового регулювання певних суспільних відносин (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» тощо).

Одним із перших, хто ввів до наукового обігу цей термін, був фахівець теорії держави та права С.С. Алексєєв. На думку С. С. Алексєєва, правовий режим ? порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [9, с. 185].

Правовий режим розглядається дослідником «як свого роду збільшений блок у спільному арсеналі правового інструментарію, певний комплекс правових засобів. Що сполучає в єдину конструкцію. І з цієї точки зору ефективне використання правових засобів при вирішенні тих чи інших спеціальних завдань значною мірою полягає в тому, щоб вибрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим, майстерно відпрацювати його згідно зі специфікою цього завдання і змістом суспільних відносин, що регулюються» [10, с. 243].

Навіть поверхневий аналіз даного поняття дає можливість піддати певному сумніву правильність визначення, оскільки воно збігається з іншою юридичною категорією «метод правового регулювання».

Подальшого розроблення ця тематика знайшла відображення в загальнотеоретичних наукових розвідках В. М. Корєльського, А. В. Малька, Н. І. Матузова, В. Д. Перевалова, Є. В. Шамсувої та інших.

Зокрема, Н. І. Матузов та А. В. Малько розглядають правовий режим як особливий порядок правового регулювання, який виражається у певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єкта права. Тобто режим – це система умов й методів здійснення правового регулювання, так би мовити «розпорядок» дії права, його функціональна характеристика [11, с. 17-18].

Л. А. Морозова визначає правовий режим як результат нормативного впливу на суспільні відносини системи юридичних засобів, що властиві конкретній галузі права і такі, що забезпечують нормальне функціонування даного комплексу суспільних відносин [12, с. 176].

На думку Є. Ф. Шамсумової, правовий режим – особливий порядок законодавчого регулювання діяльності суб’єктів права у різноманітних сферах суспільних відносин або на певних об’єктах, який складається з встановлення механізму забезпечення фактичної реалізації системи стимулів, нормативів, гарантій, заборон, зобов’язань, обмежень, а також їх виконання, застосування заходів примусу та притягнення винних до відповідальності [13, с. 71-72].

В. М. Корєльський, В. Д. Перевалов під правовим режимом розуміють специфіку юридичного регулювання певної сфери суспільних відносин за допомогою різних юридичних засобів [14, с. 265].

Позиція інших фахівців теорії держави та права вбачає, що правовий режим ? це певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання [15, с. 410].

В. Б. Ісаков визначає правовий режим як соціальний режим певного об’єкта (явища, процесу, соціальної підсистеми), закріплений нормами права й забезпечений сукупністю юридичних засобів [16, с. 34?39].

Лаконічність та неоднозначністю вирізняється визначення цього поняття, запропоноване Д. В. Лук’яновим, С. П. Погребняком та В. С. Смородинським: правовий режим – сукупність характерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів [17, с. 95].

У інших сучасних наукових розвідках під правовим режимом розуміють засновану на загальних засадах регулювання сукупність взаємопов’язаних між собою правових засобів, які забезпечують стійке нормативне впорядкування певної сфери суспільних відносин, виражають ступінь жорсткості юридичного регулювання, сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права, припустимий рівень їх активності [8, с. 9].

Дещо схожу позицію мають і інші фахівці цієї тематики, а саме правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні юридичних засобів, що створює бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [18, с. 8].

Та чи лише правовий режим має на меті «створити бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права»? На нашу думку, така мета є основною ідеєю права як регулятора суспільних відносин. Саме право в сучасному світі покликане задовольнити інтереси усіх членів суспільства, створити необхідні умови для їх задоволення.

Аналіз зазначених вище позицій уможливлює висновувати, що автори здебільшого поняття «правовий режим» репрезентують крізь призму «особливого порядку правового регулювання» «найбільш важливих суспільних відносин» шляхом «встановлення відповідних норм права та застосування санкцій за їх порушення». Таким чином, поняття «правовий режим» безпосередньо перетинається з іншими суміжними поняттями: «механізм правового регулювання», «метод правового регулювання» та «тип правового регулювання». Отже виникає питання: чи є необхідність впровадження цього поняття в юридичну доктрину у разі наявності інших встановлених та розроблених понять?

Здебільшого в роботах з теорії держави та права надається таке визначення цих понять:

-  «механізм правового регулювання» – це узята в єдності система правових засобів, способів, форм, за допомогою яких здійснюється результативне врегулювання суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»);

-  «метод правового регулювання» – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду;

-  «тип правового регулювання» – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права [19, с. 176].

Отже, якщо «метод правового регулювання» охоплює способи і прийоми, за допомогою яких упорядковуються певні суспільні відносини, то «тип правового регулювання» – це вже результат поєднання певних способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються певні суспільні відносини. Щодо поняття «механізм правового регулювання», то воно порівняно з іншими поняттями найбільш широке, «об’ємне», оскільки охоплює воєдино всі явища правової дійсності і засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, правозастосовні акти (акти застосування норм права) і способи правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) тощо. При чому ці правові засоби і способи перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Щодо механізму правового регулювання, то це поняття визначає складну, системну природу правового регулювання, що охоплює різні юридичні засоби, форми, способи, їх варіації тощо.

Можна порівняти співвідношення понять «правовий режим» і «механізм правового регулювання» як співвідношення практики і теорії, де теорією виступає «механізм правового регулювання», а практикою – «правовий режим».

Зокрема Т. П. Мінка зауважує: «Поняття «правовий режим» не можна ототожнювати з поняттям «механізм правового регулювання». Правовий режим здійснюється через механізм правового регулювання… Якщо механізм правового регулювання – юридична категорія, що показує як здійснюється правове регулювання, то правовий режим – здебільшого змістовна його характеристика, яка показує, як реалізується механізм правового регулювання. Отже, правовий режим реалізується через механізм правового регулювання, який є загальним порядком, процесом дії та реалізації права» [20, с. 127].

Водночас не можемо підтримати думку Т. П. Мінки, що «правове регулювання є статичним явищем, яке, трансформуючись в інше правове явище – правовий режим, визначає динаміку правового регулювання. Правовий режим як зовнішній прояв правового регулювання визначає динаміку права в єдності його елементів. Отже, правовий режим відображає порядок динаміки правовідносин, дії їх учасників, засобів правового впливу у просторі та часі» [20, с. 127], адже правовий режим відображає фактичний результат дії механізму правового регулювання на конкретне коло суспільних відносин.

Таким чином, поняття «правовий режим» посідає особливе місце в системі правового регулювання, є самостійною правовою категорією, яка сутнісно вирізняється з поміж низки інших суміжних юридичних категорій.

До того ж, як вірно зауважила Л. І. Заморська: «Поширеність вживання категорії правового режиму в юридичній доктрині обумовлена тим, що вона допомагає лаконічно і влучно виразити комплекс правових засобів, що застосовуються у регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин» [21, с. 20].

Водночас нині недостатньо приділена увага науковців вивченню, дослідженню складної природи правового режиму, його структурі та різноманіттю тощо.

Ще складніша ситуація з визначенням поняття «правовий режим податкової інформації».

Так, деякі науковці зауважують : «…визначити правовий режим інформації дуже складно, а іноді й зовсім неможливо» [22, с.19], у зв’язку з тим, що «…не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації» [23, с. 32].

Ми не погоджуємось з В. А. Баскаковим, що, «якщо відкрита інформація не має чітко визначеного правового режиму в силу своєї доступності, відкритості, свободі циркулювання тощо…», оскільки аналіз нормативно-правового регулювання інформаційних відносин дозволяє констатувати про наявність низки нормативно-правових актів, де чітко визначено права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, види юридичної відповідальності за їх порушення тощо у сфері відкритої інформації.

Незважаючи на доступність, відкритість та свободу циркулювання такої інформації, все ж таки слід говорити про наявність правового режиму відкритої інформації, особливо тієї відкритої інформації, що пронизує діяльність відповідних державних органів. Зокрема, це підтверджується нормами податкового законодавств, де чітко визначається механізм надання доступ до відкритої податкової інформації, порядок відмежування відкритої податкової інформації від податкової інформації з обмеженим доступом.

Слід зауважити, що у Законі України «Про інформацію» використовується термін «правові режими інформації» без надання дефініції цього поняття.

Поряд з зазначеним вище терміном не менш розповсюдженими у юридичній літературі та вітчизняному законодавстві є терміни «режим доступу до інформації». «правовий режим інформаційних ресурсів» та «правовий статус інформації».

При чому іноді дослідники даної тематики ці терміни ототожнюють [24]. Однак здебільшого співвідношення цих понять серед науковців не досліджується.

Наприклад, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [25, с. 99] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж» без надання визначень цих понять.

Інший російський фахівець інформаційного права О. О. Городов у своїх наукових розвідках досліджує «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [26, с. 74]. Однак також визначення поняття «правовий режим інформації» відсутнє.

Б. А. Кормич використовує різноманітну термінологію без авторської її інтрепретації: «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [27].

А. І. Марущак користується терміном «правовий статус інформації», характеризуючи інформації залежно від режимів доступу[28].

Т. В. Чернишова також оперує поняттям «правовий режим інформації», під яким розуміє передбачений нормативно-правовими актами, а також міжнародним договорами особливий порядок створення, зберігання, використання, розповсюдження та захисту інформації з метою забезпечення прав та інтересів суб’єктів інформаційних правових відносин [29, с. 99]. Запропоноване визначення базується на нормах ст. 5 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [30], а також нормах ст. 9 цього ж акту, де зазначається, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації [30].

У цілому погоджуючись з такою інтерпретацією поняття «правовий режим інформації», зауважимо, що «особливий порядок правового регулювання…» – це лише одна з характеристик (елементів) правового режиму, оскільки становить собою іншу юридичну категорію – тип правового регулювання. Крім типу правового регулювання, до правового режиму належать і інші юридичні засоби.

Зважаючи на сказане вище, слід виокремити ряд концептуальних засад, на яких базується авторське бачення поняття «правовий режим податкової інформації».

1. Податкова інформація – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.
2. Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин з метою задоволення інтересів суб’єкта права, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів.
3. Податкова інформація охоплює такі види інформації як податкова таємниця, податкова службова інформація та відкрита податкова інформація.
4. Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Отже, правовий режим податкової інформації – це передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.

До основних ознак правового режиму податкової інформації належить:

1)      це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері оподаткування (податкових відносин) щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захисту інформації;

2)      здійснюється за допомогою системи різноманітних спеціальних засобів;

3)      цей порядок закріплений у чинному законодавстві України;

4)      метою такої діяльності є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування шляхом реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина у сфері оподаткування, а також інформаційної діяльності податкових органів.

Слід зауважити, що окреслені вище ознаки правового режиму податкової інформації є загальними для усіх видів податкової інформації. Зрозуміло, що правовий режим відкритої податкової інформації має певні відмінності щодо податкової інформації з обмеженим доступом. А тому важливим напрямом наукового дослідження є розкриття специфіки правового режиму конкретного виду податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ганшина К. А. Французско-русский словарь: 51 000 слов [изд. 7-е, стереотип.]/ Ганшина К. А. – М. : Русский язык, 1977. – 912 с.
2. Латино-русский словарь / Состав. Д. И. Фомицкий [Авторысоврем. ред. словаря: Л. Ф. Цымлова, Т. А. Ширяева]. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 704 с.
3. Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд. – М. :БРЭ; СПб. :Норинт, 1998. – 1456 с.
4. Крестьянінов О. О. Адміністративно – правові режими як особливий інститут державного управління / О. О. Крестьянінов // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки / Голов. ред. колег. Ю. С. Шемшученко; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Ін-Юре, 2001. – Вип. 12. – 568 с.
5. Ківалов С. В. Адміністративне право України: навч. – метод. посіб. [2-е вид., перероб. і допов.]/ Ківалов С. В., Біла Л. Р. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 312 с.
6. Познышев С. В. Основы пенитенциарной науки / Познышев С. В. – М.: Главлит, 1923. – 342 с.
7. Утевский Б. С. Советская исправительно-трудовая политика / Утевский Б. С. – М.: Советское законодательство, 1934. – 256 с.
8. Соколова І.О. Правовий режим: поняття, особливості, різновиди : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави та права; історія правових та політичних учень” / І.О. Соколова. — Х., 2011. — 23 с.
9. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.
10. Алексеев С.С. Теория права.- М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
11. Матузов Н. И. Правовые режимы: вопросы теории и практики / Н. И. Матузов, А. В. Малько // Правоведение. – 1996. – №1. – С.16-29.
12. Морозова Л. А. Конституционное регулирование в СССР. – М., 1985. – 123 с.
13. Шамсумова Э. Ф. Правовые режимы (теоретический аспект): Дис… к. ю. н: 12.00.01. – Екатеринбург, 2001. – 213 с.
14. Корельский В. М. Теория государства и права: учебник для вузов / Корельский В. М., Перевалов В. Д. – М. : Инфра – М, 1997. – 570 с.
15. Загальна теорія держави і права : [підруч.] / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
16. Исаков В. Б. Правовые режимы и их совершенствование / В. Б. Исаков // XXVI съезд КПСС и развитие теории права. Межвузовский сб.научн.трудов, Свердловский юрид.ин-т. Свердловск, 1982. – С. 34–39.
17. Теорія держави і права : [посібник для підготовки до державних іспитів] / Д. В. Лукянов, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський. – Х., 2013. – 208 с.
18. Правовые режимы: общетеоретический и отраслевые аспекты : монография / под ред. А. В. Малько, И. С. Барзиловой. – М. : Юрлитинформ, 2012. – 416 с.
19. Актуальні проблеми теорії держави та права : [навч. посіб.] / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є.О. Гіди. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. — 264 с.
20. Мінка Т. П. Онтологічна характеристика правового режиму // Право і суспільство. — 2012. — № 3. — С. 123 – 128
21. Заморська Л. І. Нормативність права як засіб оптимізації правового режиму: теретичний аналіз / Л. І. Заморська // Право і суспільство. – № 4. – 2011. – С. 18- 21.
22. Ефремов А.А. Информация как объект интеллектуальной собственности // www/info law.hut.ru/works/.
23. Савельев Д.А. Информация и интеллектуальная собственность как объекты гражданского права //www.law.agava.ru/inf-pravo/works/
24. Семилетов С. И. Информация как особый нематериальный объект права / С. И. Семилетов // Государство и право. – 2000. – № 5. – С. 67-74
25. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. – М.: Юринформцентр, 2001. – 352 c.
26. Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. – С.-Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 305 c.
27. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
28. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 532 с.
29. Чернишова Т.В. Правові режими інформації за законодавством України / Т. В. Чернишова // Право і суспільство. – № 4. – 2012. – С. 97-101
30. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Досліджено питання основних міжнародних засад правового регулювання податкової інформації у зарубіжних країнах; розглянуто законодавчі документи у сфері регулювання податкової інформації у Російській Федерації та Польщі, визначено головні тенденції удосконалення норм міжнародного податкового законодавства, їх розвиток та перспективи впровадження.

Ключові слова: міжнародно-правове регулювання податкової інформації, податкова інформація, податкова таємниця, Європейська організація податкових адміністрацій

Исследован вопрос основных международных основ правового регулирования налоговой информации в зарубежных странах; рассмотрены законодательные документы в сфере регулирования налоговой информации в Российской Федерации и Польше, определены главные тенденции постоянного совершенствования передовых норм международного налогового законодательства, их развитие и перспективы внедрения.

Ключевые слова: международно-правовое регулирование налоговой информации, налоговая информация, налоговая тайна, Европейская организация налоговых администраций

The article is researched the main control regulation international of basic legal in the tax information in the foreign countries; question of the legal regulation international of tax information in the Russian Federation and Poland, viewed legilations documents; defined main tendency the international of tax information.

Keywords: international legal regulation of tax information, tax information, tax secrecy, the European оrganisation of тax аdministrations

З посиленням інтеграційних процесів впровадження інформаційних технологій у податкову сферу стає одним із найважливіших чинників, що інтернаціоналізують, інтенсифікують, розвивають та істотно збільшують коло нових можливостей розвитку законодавчої бази кожної країни. Тому ці питання є досить актуальними не тільки на рівні однієї країни, але й також у межах діяльності багатьох країн.

Нині в Європі активно функціонує Європейська організація податкових адміністрацій (ЄОПА), що має значний вплив на розвиток правових засад забезпечення податкової інформації в багатьох країнах світу.

Отже, актуальність теми наукової статті полягає у визначенні провідних засад функціонування податкової інформації на міжнародному рівні, а саме правові засади регулювання податкової інформації у Європейській організації податкових адміністрацій (ЄОПА), а також у таких країнах-членах ЄОПА як Російська Федерації і Польща.

Метою статті є окреслення правового регулювання податкової інформації у ЄОПА та окремих країнах-членах ЄОПА (Російська Федерація і Польща).

Зважаючи на окреслену мету, до основних завдань віднесено:

-       аналіз діяльності Європейської організації податкових адміністрацій у сфері податкової інформації;

-       виділення напрямків удосконалення регулювання податкової інформації в Європейській організації податкових адміністрацій;

-       визначення особливостей правового регулювання податкової інформації у Російській Федерації та Польщі;

-       виокремлення основних тенденцій розвитку податкової інформації у міжнародній сфері;

-       зазначення принципів побудови міжнародно-правового регулювання податкової інформації.

Міжнародно-правове регулювання податкової інформації досліджувалось такими вченими як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко,І. М. Ніколаєв, Г. А. Перепилиця, А. В. Тунік, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета тощо.

У більшості провідних країнах світу та міжнародних організаціях спостерігається посилена увага щодо удосконалення податкового законодавства. Зокрема в Європі активно функціонує Європейська організація податкових адміністрацій (ЄОПА), (анг. The Intra-European Organization of Tax Administration, IOTA). Це офіційна міжурядова міжнародна організація, заснована на членстві податкових адміністрацій.

Членом ЄОПА може бути тільки податкова адміністрація. У ЄОПА існує два види членства – повноправне членство та асоційоване членство. Повноправним членом ЄОПА може бути податкова адміністрація країни, офіційно визнаної Організацією Об’єднаних Націй, розташованої в європейському регіоні, що охоплює держави навколо Чорного моря і держави в західній частині Каспійського моря, починаючи з Азербайджанської Республіки і Республіки Вірменія на півдні і закінчуючи Російської Федерацією на півночі.

Асоційованим членом ЄОПА може бути також і податкова адміністрація країни, офіційно визнаної ООН, розташованої за межами європейського регіону. Повноправними членами ЄОПА є податкові адміністрації Австрійської Республіки, Боснії і Герцеговини, Великого Герцогства Люксембург, Угорщини, Грецької Республіки, Грузії, Ірландії, Італійської Республіки, Королівства Іспанія, Королівства Нідерландів, Королівства Норвегія, Королівства Швеція, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Королівства Бельгії, Королівства Данія, Португальської Республіки, Республік Азербайджан, Албанія, Білорусь, Болгарія, Ісландія, Казахстан, Кіпр, Македонія, Мальта, Молдова, Польща, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія, Румунії, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччина, Російська Федерація, Словацької Республіки, Україна, Фінляндської Республіки, Французької Республіки, Чеської Республіки, Швейцарської Конфедерації та Естонської Республіки. Всього повноправними членами ЄОПА є 43 податкові адміністрації. Єдиним асоційованим членом ЄОПА є податкова адміністрація Йорданського Хашимітського Королівства [1].

Європейська організація податкових адміністрацій проводить активну роботу з удосконалення правового регулювання податкової інформації, а саме:

-       надає сервіс кооперативної технічної інформаційної допомоги, яку просять члени ЄОПА;

-       готує і випускає інформаційні підсумкові доповіді, що вміщують податкову інформацію;

-       проводить освітні семінари для членів ЄОПА, в ході яких розбираються окремі проблеми функціонування правової податкової інформації,

-       оподаткування фінансових інструментів, шахрайство з ПДВ, застосування податкових угод, стягнення податків, податкові розслідування, ризик-менеджмент у сфері справляння податків, електронні засоби і техніки перевірок, роль засобів масової інформації та їх відносини з податковою адміністрацією, тощо;

-       надає майданчик для зустрічей груп членів ЄОПА, де надається інформація групі по освіті платників податків та послуг, які пред’являють платники податків; інформація групі по режиму великих платників податків та їх перевіркам, інформація групі по виявленню і запобіганню шахрайства з ПДВ; групі по режиму специфічних галузей – будівельної галузі, які обговорюють питання, пов’язані з певними практичними аспектами надання податкової інформації та податкового адміністрування (використання Call-центрів податковими адміністраціями, електронні податкові декларації та інші електронні сервіси, консультування платників податків та інші просвітницькі ініціативи);

-       обмін інформацією, дані про податкові гавані, а також схеми ухилення від податків і схеми уникнення податків, тощо;

-       надає майданчик для діяльності робочих груп, які досліджують окремі проблеми податкового адміністрування і оподаткування, і випускає підготовлені ними підсумкові документи – інформаційні доповіді (податкова освіта для молодих, піар і маркетинг в діяльності податкових адміністрацій), а також інформаційні довідники з практичної роботи податківця та платника податку;

-       видає інформаційний щоквартальний журнал Tax Tribune;

-       проводить інформаційні заходи (засідання Генеральної асамблеї, зустрічі Виконавчого комітету та форуми представників членів ЄОПА) і публікує інформаційні підсумкові доповіді

-       обмінюється досвідом із провідними податковими адміністраціями Європи та сприяє співпраці вітчизняних податкових органів із зарубіжними колегами [1].

Слід також звернути особливу увагу на важливість розвитку інформаційних технологій ЄОПА, що дозволяє:

-       автоматизувати форми податкового контролю;

-       скоротити трудомісткість інформаційно-аналітичної роботи;

-       підвищити результативність обробки інформації і заходів податкового контролю за рахунок обґрунтованого відбору платників податків;

-       знизити кількість податкових правопорушень;

-       створити інформаційні ресурси для накопичення даних про податкові порушення та їх використання в подальшому [2].

Крім того, впровадження нових інформаційних технологій сприяє економії фінансових і тимчасових витрат у податковому процесі.

Також у межах цієї роботи пропонуємо детально розглянути основні засади правового регулювання податкової інформації у конкретних країнах ЄОПА, зокрема у Російській Федерації та Польщі.

Щодо основних завдань податкової поліції Російської Федерації є забезпечення безпеки діяльності податкових органів стосовно виявлення каналів витоку із податкових органів інформації, що надходить до них.

Так, відповідно до Податкового кодексу Російської Федерації розрізняють такі види податкової інформації:

1. Податкова таємниця – це інформація, що отримана податковим органом, органами внутрішніх справ, органом державного позабюджетного фонду і митним органом про платника податків, за винятком:

-       інформації, розголошеної платником податку самостійно або за його згодою;

-       ідентифікаційного номера платника податків;

-       інформації, що надається податковим (митним) або правоохоронним органам інших держав відповідно до міжнародних договорів (угодами), однією зі сторін яких є Російська Федерація, про взаємне співробітництво між податковими (митними) або правоохоронними органами (в частині відомостей, наданих цим органам).

Податкова таємниця не підлягає розголошенню податковими органами, а також органами внутрішніх справ, органами державних позабюджетних фондів і митними органами, їх посадовими особами та залученими фахівцями, експертами, за винятком випадків, передбачених федеральним законом.

До розголошення податкової таємниці належить, зокрема, використання або передача іншій особі виробничої або комерційної таємниці платника податків, що стала відомою посадовій особі податкового органу, органу внутрішніх справ, органу державного позабюджетного фонду або митного органу, залученому спеціалісту або експерту при виконанні ними своїх обов’язків.

Інформація, що надійшла в податкові органи, органи внутрішніх справ, органи державних позабюджетних фондів або митні органи відомості, що становлять податкову таємницю, має спеціальний режим зберігання та доступу.

Доступ до відомостей, що становлять податкову таємницю, мають посадові особи, які визначаються відповідним федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим з контролю та нагляду у сфері податків і зборів, федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим в галузі внутрішніх справ, федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим з контролю та нагляду в галузі митної справи.

Втрата документів, що містять складові податкову таємницю відомості, або розголошення таких відомостей тягне відповідальність, передбачену федеральними законами, а розголошення податкової інформації відноситься до порушення режиму поводження зі службовими документами і матеріалами [2].

2. Адвокатська таємниця – це інформація, що стала відома адвокату та (або) його помічникам під час здійснення адвокатської діяльності, а також інформація, що зберігається на електронних носіях та інших документах у адвоката.

3. Аудиторська таємниця – це інформація, яку складають будь-які відомості та документи, отримані та (або) складені аудиторською організацією і її працівниками, а також індивідуальним аудитором і працівниками, з якими їм укладені трудові договори, при наданні послуг, передбачених коментованим Федеральним законом, за винятком:

1) відомостей, розголошених самим особою, якій виявлялися послуги, передбачені цим законом, або з його згоди;

2) відомостей про укладення договору про проведення обов’язкового аудиту;

3) відомостей про величину оплати аудиторських послуг [3].

При здійсненні податкового контролю не допускаються збирання, зберігання використання та поширення інформації про платника податків (платника збору, податковому агента), отриманої в порушення положень Конституції Російської Федерації, Податкового кодексу Російської Федерації, федеральних законів, а також в порушення принципу збереження інформації, що становить професійну таємницю інших осіб, це стосується адвокатської таємниці та аудиторської таємниці.

Відповідно до ст. 90 Податкового кодексу РФ як свідки не можуть допитуватись особи, які отримали інформацію, необхідну для проведення податкового контролю, у зв’язку з виконанням ними своїх професійних обов’язків, і подібні відомості відносяться до професійної таємниці цих осіб, зокрема це особи, які працюють адвокатами та аудиторами [3].

Таким чином, усі відомості про платника податків з моменту постановки на облік є податковою таємницею. До складу відомостей про платника податків при постановці на облік фізичних осіб включаються також їхні персональні дані: прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, дані паспорта або іншого засвідчує особу платника податків документа, дані про громадянство.

Однак, якщо при проведенні камеральних і виїзних податкових перевірок у податкових органів виникає необхідність одержання інформації про діяльність платника податків (платника збору), пов’язаної з іншими особами, податковим органом можуть бути витребувані в цих осіб документи, що відносяться до діяльності платника податків (платника збору) (зустрічна перевірка) також при проведенні камеральної перевірки податковий орган має право витребувати у платника податків додаткові відомості, отримати пояснення та документи, що підтверджують правильність обчислення і своєчасність сплати податків.

Звернемось до основних засад правового регулювання податкової інформації у Польщі, яка є членом ЄС. Аналізуючи Ординацію податкову (Закон про податки) від 29.08.1997 року, а також Закон «Про захист таємної інформації» від 22.01.1999 року можемо визначити, що до податкової інформації відноситься:

1. Таємна інформація – це інформація, доступ до якої обмежено в інтересах країни чи роботи державних органів, а також окремих осіб. За захист таємної інформації відповідає офіційна особа, яка є керівником організації, де така інформація може знаходитись, оброблятись, передаватись чи зберігатись. Керівники підрозділу безпосередньо підпорядковуються уповноваженому органу зі справ захисту таємної інформації, що повинна відповідати за гарантоване додержання правил про захист цієї інформації, в тому числі контролює захист таємної інформації у самому підрозділі, а також здійснює нагляд за реалізацією додержання усіх вимог щодо захисту таємної інформації. Таємна інформація може бути відкрита тільки в умовах здійснення податкового процесу [4].

2. Фінансова інформація – це інформація, що знаходиться у фінансових документах, що складені податковим органом на платників податків. Водночас до фінансової інформації належить інформація, що отримана податковими органами з будь-яких інших джерел і стосується конкретних осіб. Державні податкові органи першої інстанції та вищого рівня можуть відкривати фінансову інформацію тільки за умови проведення податкового контролю чи податкового процесу [4].

Отже, аналіз міжнародних засад правового регулювання податкової інформації у ЄОПА, а також у таких її країнах-членах як Російська Федерація та Польща уможливлює виокремити основні тенденції міжнародно-правового регулювання податкової інформації:

-       міжнародно-правове регулювання податкової інформації здійснюються на основі рівноправності у володінні інформацією між платником податків і податковими органами;

-       значні зусилля у цих країнах спрямовані на позбавлення громадян від збирання і представлення інформації про самих себе в податкові органи і передачу цієї функції у відання податкових органів;

-       велика увага приділяється рівню добровільного дотримання податкового законодавства, що зростає за рахунок роботи над поінформованістю суспільства, впровадження на рівні громадянського обов’язку в свідомість громадян виконання податкових зобов’язань щодо подання інформації про прибутки;

-       стандартизованість в інформаційній сфері щодо обслуговування платників податків гарантує: послідовність, справедливість і конфіденційність; ввічливість і люб’язність у спілкуванні; достовірність інформації та право платника податків на скарги, перевірки і апеляції;

-       ведеться розширений інформаційний банк даних податкової служби, що сформований і постійно поповнюється новою інформацією;

-       особлива увага приділяється податковій таємниці, що не підлягає розголошенню податковими органами, а також іншими державними органами.

Водночас слід наголосити на необхідності збільшення кількості інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що надасть можливість виявити позитивний досвід та впровадити його в національне законодавство.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Web-представництво Європейської організації податкових адміністрацій // http://www.iota-tax.org/

2. Козырин А. И. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. – М. : Манускрипт, 2010. – 104 с.

3. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая и вторая.[текст с изменениями и дополнениями]. – М. : Эксмо, 2013. – 832 с.

4. О перечне основной нормативно-правовой документации, созданной правительством РФ от 05.04.2012 года : Приказ Министерства юстиции Российской Федерации // http://www.rcc.org.ru

5.Brzezinsky B., Kalinowski H. Ordinacja podatkova. – Komentars. – 2013.

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Розглянуто питання нормативно-правової діяльності у сфері податкової інформації України; досліджено законодавчі документи, правова природа інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби України.

Ключові слова: податкова інформація, правовий режим, модернізація, інформаційне забезпечення, інформаційна сфера.

Рассмотрен вопрос нормативно-правовой деятельности в сфере налоговой информации Украины; исследованы законодательные документы, правовая природа информационно-аналитического обеспечения деятельности органов государственной налоговой службы Украины.

Ключевые слова: налоговая информация, правовой режим, модернизация, информационное обеспечение, информационная сфера.

The article is devoted the question of the legal regulation of social relations in the tax information; investigated acts of low, researched legal nature of informational and analytical support of the State Tax Service of Ukraine activity.

Keywords: tax information, the legal regime of tax information, modernization, information providing, information area.

На сучасному етапі формування суспільства інформація відіграє важливу роль у розвитку будь-якої країни, оскільки саме інформаційні технології та інформаційно-комунікативні системи за умов глобального цивілізаційного розвитку є ключовим ресурсом суспільства і держави в цілому. Інформаційна сфера здатна виступати провідним фактором реалізації усіх суспільних, державних і правових проектів у будь-яких галузях суспільства, входження у світову спільноту, формування конкурентоспроможності на глобальних ринках тощо.

Інформація тісно взаємопов’язана з діяльністю державних органів, тому ґрунтовне дослідження питання розвитку правового режиму податкової інформації можливе тільки у взаємозв’язку з історичними та правовими процесами на теренах нашої країни.

Актуальність даного питання полягає у необхідності модернізації правового режиму податкової інформації задля забезпечення належної діяльності органів ДПС України.

Варто наголосити на тому, що питання розвитку правової інформації в Україні в наукових працях безпосередньо не розглядалось і системно не вивчалось на радянському та пострадянському просторах. Однак, до загальних питань щодо розвитку інформації, інформаційних відносин та інформаційної політики звертались: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Окремі ж аспекти розвитку правового режиму щодо діяльності податкових органів розкриті у працях Г. Г. Анкудовича, В. О. Анохіна, О. О. Бандурки, О. К. Безсмертного, Є. С. Бовкун, А. І. Брезвіна, А. С. Васильєва, М. В. Гринюк, М. І. Єропкіна, М. І. Іншина, М. М. Касьяненко, В. Я. Мацюка, В. М. Плішкіна, В. М. Росоловського, В. І. Теремецького, О. В. Шакірової, В. О. Шамрай, Ф. О. Ярошенка та інших вчених.

Метою цієї статті є розгляд теоретичних положень, основних нормативно-правових актів, а також визначення тенденцій розвитку правого режиму податкової інформації в Україні.

Таким чином, основними завданнями для досягнення поставленої мети є:

-       здійснення періодизації розвитку правового режиму податкової інформації в Україні;

-       аналіз зазначених періодів розвитку з огляду на прийняті нормативно-правові акти, що визначають правовий режим в Україні на теренах податкового спрямування;

-       розкриття основних тенденцій у розвитку правового режиму податкової інформації;

-       визначення у правовому полі перспектив розвитку правового режиму податкової інформації.

Аналізуючи основні тенденції формування інформаційних технологій в Україні, можна виокремити такі періоди розвитку правового режиму податкової інформації.

1. Протягом 1998-2002 років здійснювалось формування цілей та напрямків інформатизації у законодавстві. Період пов'язаний із прийняттям Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 року. У ст. 6 Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 року зазначено, що для органів доходів і зборів необхідно створити інформаційну систему, що забезпечить прогноз і контроль податкових зборів, а також наголошено на створенні класифікаторів та уніфікованих систем документообігу [1]. Водночас уперше наголошено на створенні державного реєстру фізичних та юридичних осіб – платників податків на основі єдиної бази даних населення України тощо. Так, можна констатувати, що, у зазначені роки, було визначено стратегію впровадження інформаційних технологій у податкову галузь вітчизняного законодавства.

2. Упродовж 2003-2004 років відбулося впровадження законодавства щодо інформатизації у сферу документообігу. У цей період були прийняті законодавчі акти, що визначали основні принципи функціонування електронного документообігу в податковій системі: Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV та «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22.05.2003 року, Постанова Кабінету Міністрів України № 1452 від 28 жовтня 2004 року «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» і Постанова Кабінету Міністрів України № 1453 «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади».

Важливим нововведенням для податкової системи України стало законодавче визначення основних понять при створенні електронних документів та електронного документообігу, зокрема відповідно до ст.1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22.05.2003 року вперше визначено такі терміни як «адресат», «дані», «посередник», «обов'язковий реквізит електронного документа», «автор електронного документа», «суб'єкти електронного документообігу. Відповідно до ст. 6 законодавчо визначено поняття електронний підпис, що є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу [2]. Також визначені положення державного регулювання електронного документообігу, організацію електронного документообігу. Таким чином, дія цього Закону поширювалась на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Закон України «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22.05.2003 року визначив правовий статус електронного цифрового підпису, визначив суб'єктів правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису та був спрямований на врегулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису [ 3 ].

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1452 «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» також визначила порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми влади, а Постанова Кабінету Міністрів України № 1453 «Про затвердження типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» затвердила типовий порядок здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади.

3. У 2005 році проводиться активна переорієнтація законодавства на впровадження новітніх інформаційних технологій. Цей період був визначений підписанням Указу Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій» від 20.10.2005 року.

Документ мав на меті забезпечити прискорення економічного і соціального розвитку України, суттєво поліпшити умови життя людей, забезпечити відкритість і прозорість функціонування органів державної  влади та органів місцевого самоврядування, реалізації  конституційних  прав  громадян в інформаційній сфері. Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій» від 20.10.2005 року встановлено, що розвиток інформаційного суспільства та новітні технології в діяльності органів державної влади є одним із пріоритетних напрямів державної політики [ 4 ]. Протягом 2005 року здійснювалось удосконалення нормативно-правової бази з питань розроблення та впровадження новітніх інформаційних технологій такими законодавчими кроками:

- підготовки законопроекту щодо внесення відповідних змін до Національної програми інформатизації стосовно визначення стратегічних напрямів розвитку інформаційного суспільства і вдосконалення механізмів реалізації державної політики у цій сфері;

- підготовки проектів нормативно-правових актів з питань впровадження електронного документообігу, здійснення експортно-імпортних операцій, сертифікаційних процедур з використанням електронного цифрового підпису, захисту авторських прав у сфері інформаційних технологій;

- стимулювання інвестиційної діяльності у сфері інформаційних технологій, підвищення ефективності системи надання інформаційних послуг;

- оптимізації митного та податкового законодавства;

- спрощення порядку державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, які діють у інформаційній сфері, подання ними звітності про свою діяльність, створення умов для митного оформлення товарів, впровадження системи приймання та видачі відповідних документів із використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет та електронного цифрового підпису;

- вжиття заходів щодо створення загальнодержавних інформаційних систем;

- розробки та впровадження національних стандартів з питань криптографічного захисту інформації та електронного цифрового підпису [4].

Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій» від 20.10.2005 року до 2010 року необхідно було вжити такі заходи:

- подальший розвиток Національної системи конфіденційного зв’язку та її використання для організації єдиної системи інформаційного обміну між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

- розробка нормативно-правових актів та здійснення відповідних першочергових заходів, спрямованих на запобігання злочинності у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж;

- впровадження в органах виконавчої влади та інших державних органах систем електронного документообігу із застосуванням електронного цифрового підпису;

- дальший розвиток системи національних інформаційних ресурсів, створення інтегрованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів [ 4 ].

4. Уніфікація законодавства відповідно до форматів та процедур подання звітності, що триває впродовж 2006-2008 років. Підписано Наказ ДПА України від 03.05.2006 року № 242 «Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків». Основна мета документа – подальший розвиток технології подання платниками податків звітності в електронному вигляді та практичне впровадження Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851- IV від 22.05.2003 року і «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22.05.2003 року та Указу Президента України від 20.10.2005 № 1497 «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій».

Згідно з Наказом ДПА України від 03.05.2006 року № 242 «Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків» здійснювалось:

- затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків на основі специфікації eXtensible Markup Language (XML);

- контроль за електронними документами у XML-форматі зі застосуванням схем контролю XML-документів (XML-Schema);

- схеми контролю XML-документів розробляються і поширюються для кожного конкретного документа звітності Державною податковою адміністрацією України або уповноваженою нею організацією;

- розробка електронних форм документів звітності та кодування відповідних полів документів здійснюється у форматі Adobe Portable Document Format (PDF), а електронні форми розробляються для кожного документа окремо;

- кодування імен електронних форм звітних документів та періодичності їх подання здійснюється за допомогою довідників звітних документів та звітних періодів відповідно. Важливо, що кодування областей та державних податкових інспекцій, до яких подається звітність, повинна здійснюватись згідно з довідником державних податкових інспекцій [ 5 ].

5. З 2009 року до 2017 року буде проходити удосконалення законодавства згідно з поширенням програмного забезпечення інформаційних баз. 12 вересня 2012 року керуючись національними інтересами, прагненням утвердження законності, створення в Україні сприятливих умов для поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу України, а також усвідомлюючи необхідність спільних дій, спрямованих на створення прозорості, довіри, водночас з метою поліпшення партнерських відносин між органами державної податкової служби України, розробниками програмного забезпечення, центрами сертифікації ключів та громадськими організаціями, головою ДПС України О.В. Клименком було затверджено Меморандум щодо поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу. Вперше Меморандум є публічною пропозицією розробникам програмного забезпечення, центрам сертифікації ключів та громадським організаціям, які зацікавлені у розвитку електронного документообігу. Також Меморандум є публічним договором (офертою) між ДПС України та учасниками. Відповідно до Меморандуму усі сторони зобов’язуються підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності ділових зв’язків, всіляко сприяти розвиткові інших форм співробітництва для досягнення зазначених у документі цілей [ 6 ].

Основними принципами Меморандуму були визначені спільні дії ДПС України та розробників програмного забезпечення, а також центрів сертифікації ключів та громадських організацій, які діють на засадах паритетності та рівноправності у взаємовідносинах i спрямовують усі свої зусилля на ефективне співробітництво щодо розвитку електронного документообігу; водночас сторони спільно розробляють програмне забезпечення для подання звітності, яке буде поширюватись серед суб’єктів  господарювання на безоплатній основі [ 6 ].

Важливим стало також те, що Меморандум постійно залишається відкритим для приєднання розробників програмного забезпечення, а також для центрів сертифікації ключів та громадських організацій. Для бажаючого приєднатися Меморандум набирає чинності з моменту надходження до ДПС України його акцепту (згоди), оформленого листом з повідомленням про вручення, i діє до надходження від нього листа про відмову від участі у Меморандумі (з повідомленням про вручення) [6].

Виконавчим органом Меморандуму є Робоча група, що створена при Департаменті інформації та обліку платників податків, до складу якої входять по одному представнику від кожного учасника [ 6 ].

Основними завданнями Меморандуму, визначеними для усіх сторін є:

- формування шляхів удосконалення процесу подання звітності та електронних сервісів;

- популяризація безкоштовного програмного забезпечення для подання звітності в електронному вигляді серед суб’єктів господарювання;

- вжиття заходів щодо безоплатності подання звітності до органів державної влади та отримання суб’єктами господарювання безплатних сертифікації ключів;

- визначення шляхів уніфікації та стандартизації програмного забезпечення з подання електронної звітності та посилених сертифікації електронних ключів, що розповсюджуються безоплатно;

- участь у впровадженні подання звітності через «Єдине вікно» та сервісу «Електронний кабінет платника податків»;

- внесення пропозицій суб’єктам законодавчої ініціативи з питань реалізації цього Меморандуму, зокрема, щодо впровадження системи гарантованої доставки електронних листів;

- інформування громадськості про виконання основних завдань Меморандуму [ 6 ].

Головним обов’язком ДПС України відповідно до тексту документа є організація участі уповноважених представників робочої групи у дорадчих органах ДПС України, яка забезпечується за допомогою:

- організації участі уповноважених представників робочої групи у дорадчих органах ДПС України;

- впровадження розроблених спільно з робочою групою стандартів подання електронної звітності;

- опрацювання узагальнених пропозицій робочої групи щодо удосконалення податкового законодавства та з питань реалізації Меморандуму;

- своєчасної публікації на Web-ресурсі ДПС України актуальних форм звітності та інформації, необхідної розробникам для їх підтримки;

- надання робочій групі проблемних питань, що знаходяться в межах основних завдань Меморандуму та надходять від суб’єктів господарювання – користувачів програмного забезпечення з подання звітності;

- проведення спільних семінарів, конференцій, обговорень з питань подання звітності та ведення електронного документообігу [ 6 ]

Отже, слід зазначити, що найважливішою характеристикою розвитку і формування правового режиму податкової інформації в Україні є державна підтримка процесу інформатизації, яка має бути забезпечена відповідною національною політикою. Держава повинна чітко визначати своє ставлення до цього питання і проблем, пов’язаних з ним, водночас конкретизувати свої дії за допомогою прийнятих нормативно-правових актів, а також чіткого закріплення своїх позицій на законодавчому рівні по досягненню поставлених цілей.

Аналіз основних тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні на історично-часовому тлі дає можливість виділити низку основних напрямків діяльності органів ДПС України відповідно до зазначеного питання:

1)           юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДПС України;

2)           реалізація концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДПС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів;

3)           цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій;

4)           подальший ефективний розвиток в Україні «електронного урядування» на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації;

5)           формування нових державних програм, спрямованих на стимулювання та примноження розвитку правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства.

Література:

1. Про Концепцію Національної програми інформатизації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 182.
2. Про електронні документи та електронний документообіг : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
3. Про електронний цифровий підпис : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
4. Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій : Указ Президента України від 20.10.2005 № 1497 // www.president.gov.ua/ru/?
5. Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків: Наказ Державної податкової адміністрації України // Вісник податкової служби України. – 2006. – № 28. – С.10-11.
6. Меморандум щодо поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу // Вісник податкової служби України. – 2012. – № 34. – С.15-16.

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Осуществлен анализ нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации в Украине и выделены основные виды налоговой информации, дано определение понятия «налоговая информация» и «налоговая информация с ограниченным доступом», обозначены основные пути совершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, налоговая служебная информация, нормативно-правовое регулирование в сфере налоговой информации

The analysis of legal regulation of social relations in the sphere of tax information in Ukraine and the basic types of tax information, given the definition of “tax information” and “tax information with limited access”, outlines the key ways to improve the regulatory tax information in Ukraine.

Key words: tax information, open tax information, tax information with restricted access, tax secrecy, tax service information, legal regulation in the sphere of tax information

В течение последних десятилетий информационная составляющая деятельности государственных органов приобретает все более весомый характер. Ежегодно принимаются различные международно-правовые акты в информационной сфере, которые становятся определенными стандартами при нормативно-правовом регулировании информационной деятельности в конкретной стране. Благодаря глобализации и интернационализации права деятельность органов государства становится все более прозрачной и подконтрольной рядовым гражданам. Однако, такая транспарентность имеет определенные границы, в частности, благодаря наличию института информации с ограниченным доступом.

Принятие большого количества информационных нормативно-правовых актов в Украине, обусловили пересмотр основ циркулирования информации в налоговых органах, деятельность которых непосредственно связана со сбором, поиском, проверкой информации, передачей ее третьим лицам. Очень часто такая информация имеет тайный или конфиденциальный характер и т.д.

Именно поэтому актуальным направлением научной деятельности является раскрытие особенностей нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Важность и своевременность разработки этой темы подтверждается и уровнем ее научной разработанности. Среди отечественных и зарубежных исследователей, которые уделяли внимание отдельным аспектам налоговой информации, можно отметить таких, как: И. Бабин, С. Дуканов, И. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, А. Тимарцев, О. Шевчук, К. Юсупов т.д.

Заметим, что в основном эта проблематика в юридической доктрине рассматривается в контексте определения некоторых аспектов информационной безопасности Украины, в частности такими исследователями, как В. Баскаков, В. Гавловский, М. Гуцалюк, М. Димчогло, В. Зализняк, Р. Калюжный, Б. Кормич, В. Липкан, А. Логинов, Ю. Максименко, П. Матвиенко, Р. Мельник, А. Туник, А. Стоецкий, В. Цымбалюк, Л. С. Харченко, К. Череповский, М. Швец, Т. Шевцова, А. Шепета, А. Чупрына, В. Ярочкин и др. Каждый из указанных исследователей внесли немалый вклад в разработку отдельных аспектов этой сложной темы, однако, несмотря на это, она все равно остается достаточно дискуссионной в научных кругах и требует дальнейшего обстоятельного и системного рассмотрения.

Целью написания данной научной статьи является определение особенностей нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине и внесение конкретных предложений по его усовершенствованию.

Для этого автором поставлены следующие задачи:

- проанализировать определение понятия «налоговая информация»;

- выделить основные виды налоговой информации;

- определить концептуальные основы нормативно-правового регулирования налоговой информации;

- определить пути совершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Концептуальный нормативно-правовой акт, определяющий правовые основы информационных отношений в Украине — Закон Украины «Об информации» — был принят еще 2 октября 1992 года. Однако среди большого количества видов информации (статистическая информация, административная информация, массовая информация, информация о деятельности государственных органов местного самоуправления, правовая информация, информация о личности, информация справочно-энциклопедического характера, социологическая информация) налоговая информация как отдельный и самостоятельный вид информации не выделялась.

Законодательное закрепление этого вида информации нашло свое отражение в связи с принятием Налогового кодекса Украины.

Теперь новая редакция Закона Украины «Об информации», закрепляя виды информации по содержанию, выделяет и налоговую информацию [1].

К тому же этот нормативно-правовой акт в ст. 16 содержит и легальную дефиницию данного понятия: налоговая информация — это совокупность сведений и данных, которые созданы или получены субъектами информационных отношений в процессе текущей деятельности и необходимы для реализации возложенных на контролирующие органы задач и функций в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины [2].

Размытость законодателем содержания понятия налоговой информации, отсутствие законодательно определенной классификации такой информации позволяет налоговым органам по-разному толковать это понятие, а, следовательно, в некоторых случаях я прямо нарушать информационные права и свободы человека и гражданина в Украине.

Анализ доктринальных исследований в этой сфере также позволил констатировать неоднозначность понимания этого вида информации, поскольку довольно часто отечественными исследователями налоговая информация и налоговая тайна и вовсе отождествляются [3-7].

Мы не согласны с такой трактовкой, поскольку информацию в контексте ее доступности (открытости) можно классифицировать на различные виды.

Так, Л. Кураков и С. Смирнов классифицируют информацию по ее доступности на четыре класса информации: общедоступная информация, информация, доступ к которой не может быть ограничен, информация с ограниченным доступом, информация, которая не подлежит распространению [8, с. 7].

В. А. Копылов утверждает: «Анализ основных видов информации, продукции, дает возможность разделить их на две группы: открытую, которая свободно распространяется в информационной сфере, и ограниченного доступа, распространение которой возможно лишь на условиях конфиденциальности или секретности.

К открытой информации относятся:

- информация, создается в процессе творчества (произведения науки и искусства, открытые патенты и авторские свидетельства);

- документированная информация, предоставляемая обязательным;

- официальные документы;

- массовая информация, распространяемая СМИ;

- другая информация неограниченного доступа.

К информации с ограниченным доступом относится:

- документированная информация о государственной и служебной тайне (в порядке защиты интересов государства);

- документированная информация, содержащая сведения о ноу-хау и ноу-ноу (в порядке защиты секретов производства и науки);

- персональные данные (в порядке защиты личной тайны)» [9, с. 35-36].

По мнению ж Б. А. Кормича: «Схема «открытой и закрытой информации» не может до конца раскрыть особенности существующих исключений и ограничений. Так, например, подобная схема не делает разницы между информацией, содержащей государственную тайну и доступ к которой может быть предоставлен только ограниченному кругу лиц, и информацией, которая может быть передана любым заинтересованным лицам за соответствующее вознаграждение (те же ноу-хау). Причем это может быть, как передача копии информации, так и полная передача всех прав на подобную информацию» [10, с. 274]. Зато утверждает: «Два правовые метода регулирования создают три возможные виды правового оборота информации: открытый, который регулируется исключительно гражданско-правовыми нормами; закрытый, который регулируется административно-правовыми нормами, и, наконец, ограниченный, к которому применяются оба вида правового регулирования. К ним также присоединяется свободное обращение информации, которое правом не урегулировано вообще» [11, с. 337].

Исследование нормативно-правовых актов в сфере налоговой информации в Украине, дает возможность дифференцировать ее на два вида:

1)    открытая налоговая информация;

2)    налоговая информация с ограниченным доступом, которая делится на:

- служебную налоговую информацию;

- налоговую тайну.

Правовые основы открытой налоговой информации регламентированы Законом Украины «О доступе к публичной информации» от 13 января 2011 года. Синтезируя основные правовые положения, закрепленные этим нормативно-правовым актом, и, экстраполируя их на предмет нашей научной статьи, к открытой налоговой информации следует отнести сведения и данные о:

- организационной структуре, целях, задачах, функциях, полномочиях и направлениях деятельности налоговых органов государственной власти;

- структуре и объеме бюджетных средств, а также порядке, направлениях и механизмах издержек и т.д.;

- нормативно-правовых актах, регламентирующих деятельность налоговых органов и нормативно-правовых актах, которые принимаются Министерством доходов и сборов Украины, а также проектах правовых документов, подлежащих обсуждению;

- перечне и условиях получения услуг, предоставляемых им, формах и образцах документов, правилах их заполнения;

- порядке составления, процедуре подачи запроса на информацию;

- обжаловании решений распорядителей информации, действий или бездействия;

- механизмах или процедурах, с помощью которых общественность может представлять свои интересы или иным способом влиять на реализацию полномочий распорядителей информации;

- планах проведения и повестках дня открытых заседаний Министерства доходов и сборов Украины;

- общих правилах работы учреждения, правилах внутреннего трудового распорядка;

- информацию о деятельности субъектов властных полномочий: их местонахождение, почтовый адрес, номера средств связи, адреса официального сайта и электронной почты, фамилию, имя, отчество, служебные номера средств связи, адреса электронной почты руководителя органа и его заместителей, а также руководителей структурных и региональных подразделений, основные функции структурных и региональных подразделений, кроме случаев, когда эти сведения относятся к информации с ограниченным доступом;

- расписании работы и графике приема граждан;

- вакансиях, порядке и условиях прохождения конкурса на замещение вакантных должностей;

- перечне и служебных номерах средств связи предприятий, учреждений и организаций, относящихся к сфере управления Министерства доходов и сборов Украины, а также их руководителей, кроме предприятий, учреждений и организаций, созданных с целью конспирации, оперативно-розыскной или контрразведывательной деятельности.

Анализ указанного перечня позволяет констатировать, что открытая налоговая информация — это такая информация Министерства доходов и сборов Украины, а также его структурных единиц, которая носит справочный характер с целью улучшения их сервисных функций.

К тому же Министерство доходов и сборов Украины ежедекадно публикует на своем веб-сайте данные из реестра плательщиков НДС, информацию об аннулированных свидетельствах плательщиков налогов НДС, надежность деловых партнеров, информацию об исчислении и сроках уплаты налогов и сборов и т.д. С целью качественной реализации права на доступ к налоговой информации создан также колл-центр, предоставляющий унифицированные информационно-справочные и консультационные услуги налогоплательщикам всей страны.

Правовые основы защиты налоговой информации с ограниченным доступом четко законодателем не определены. Закон Украины «О доступе к публичной информации» содержит правовые положения, согласно которым информация с ограниченным доступом классифицирована на конфиденциальную, секретную и служебную, а также дается определение понятий «конфиденциальная информация», «секретная информация» и перечень сведений, который относится к служебной информации:

1)                    секретная информация — это информация, разглашение которой может нанести ущерб личности, обществу и государству. Тайной признается информация, содержащая государственную, профессиональную, банковскую тайну, тайну следствия и другую, предусмотренную законом, тайну;

2)                    конфиденциальная информация определяется как информация, доступ к которой ограничен физическим или юридическим лицом, кроме субъектов властных полномочий (подчеркнуто нами), и которая может распространяться в определенном ими порядке по их желанию в соответствии с предусмотренными ими условиями;

3)                    к служебной может принадлежать такая информация: 1) содержится в документах субъектов властных полномочий, которые составляют внутриведомственную служебную корреспонденцию, докладные записки, рекомендации, если они связаны с разработкой направления деятельности учреждения или осуществлением контрольных, надзорных функций органами государственной власти, процессом принятия решений и предшествуют публичному обсуждению и/или принятию решений, 2) собранная в процессе оперативно-розыскной, контрразведывательной деятельности, в сфере обороны страны, которая не отнесена к государственной тайне» [12].

Итак, согласно отечественному законодательству налоговая информация с ограниченным доступом может иметь лишь статус или служебной, или тайной. Учитывая законодательно закреплены положения в этой сфере, под налоговой информацией с ограниченным доступом следует понимать совокупность сведений и данных, которые созданы или получены субъектами информационных отношений в процессе текущей деятельности и которые необходимы для реализации возложенных на налоговые органы задач и функций в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины, доступ к которым ограничен ими в соответствии с законодательством Украины в связи с особой ценностью для их владельцев или добросовестных пользователей.

Налоговый кодекс Украины также не содержит конкретного раздела, где бы содержалась унифицированная информация о правовом режиме налоговой информации с ограниченным доступом. Вместе с тем, этот нормативно-правовой акт содержит ряд положений, которые так или иначе определяют отдельные принципы защиты налоговой информации с ограниченным доступом. Среди основных такие:

- налогоплательщик имеет право на неразглашение контролирующим органом (должностными лицами) сведений о таком плательщике без его письменного согласия и сведений, составляющих конфиденциальную информацию, государственную, коммерческую или банковскую тайну и стали известны во время выполнения должностными лицами служебных обязанностей, кроме случаев, когда это прямо предусмотрено законом (ст. 17 Налогового кодекса Украины);

- не допускать разглашения информации с ограниченным доступом, получается, используется, хранится при реализации функций, возложенных на контролирующие органы (ст. 21 Налогового кодекса Украины);

- документы, содержащие коммерческую тайну или такие, которые являются конфиденциальными, передаются отдельно с указанием должностного (служебного) лица, которое их получила. Передача таких документов для их осмотра, изучения и их возвращения оформляются актом в произвольной форме, который подписывают должностное (служебное) лицо контролирующего органа и налогоплательщик (его представитель) (ст. 85.3 Налогового кодекса Украины) и другие.

В ст. 21 Закона Украины «Об информации» закреплено, что «порядок отнесения информации к секретной или служебной, а также порядок доступа к ней регулируются законами» [1]. Однако сейчас лишь некоторые виды тайн законодательно регламентированы. К сожалению, доступ к налоговой тайне, определение такой тайны, перечень сведений, составляющих собой налоговую тайну так законодателем и не закреплены.

Перечень налоговой служебной информации закреплен подзаконными нормативно-правовыми актами, в частности указывается, что к сведениям, содержащих служебную информацию и которым присваивается гриф ограничения доступа «Для служебного пользования» в органах государственной налоговой службы Украины относится:

1) проверочная работа;

2) сведения по вопросам технической и криптографической защиты информации;

3) сведения по вопросам информатизации;

4) работа с личным составом ;

5) правоохранительная деятельность;

6) охрана государственной тайны и секретное делопроизводство;

7) деятельность по вопросам предотвращения и противодействия коррупции;

8) мобилизационная работа и гражданская защита;

9) несекретных делопроизводство.

Анализ действующего налогового законодательства позволяет сделать вывод, что налоговая тайна относится к такому виду информации с ограниченным доступом, как секретная информация (разновидность профессиональной тайны).

Таким образом, беря во внимание выше указанное, можно предложить такие пути усовершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине:

- определить легальную классификацию налоговой информации и особенности ее защиты;

- законодательно закрепить критерии отнесения налоговой информации к служебной информации;

- законодательно закрепить критерии отнесения налоговой информации к секретной информации;

- дать определение понятий «налоговая служебная информация» и «налоговая тайная информации»;

- определить перечень принципов отнесения информации к категории секретной или служебной налоговой информации.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
2. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
3. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101
4. Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис – ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
5. Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
6. Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский налоговый курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
7. Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / И. И. Кучеров, А. В. Торшин. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
8. Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
9. Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
10. Кормич Б. А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
11. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
12. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці; досліджено особливості правового режиму податкової таємниці; визначено поняття «податкова таємниця» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны; исследованы особенности правового режима налоговой тайны, определено понятие «налоговая тайна» и предложены пути совершенствования правового режима налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the state of the domestic legal regulation of social relations in the field of tax secrecy, the peculiarities of the legal regime of tax secrecy; definitions of “tax secret” and suggested ways to improve the legal regime of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» відіграло надзвичайно важливу роль у правовому регулювання інформації з обмеженим доступом, оскільки вперше було її класифіковано, надано відповідні дефініції тощо. Водночас цей нормативно-правовий акт містить лише визначення поняття «таємна інформація», яке має достатньо розмитий та дискусійний характер.

Нині податкові органи мають досить широке коло повноважень щодо отримання від власників чи розпорядників інформації, яка має статус інформації з обмеженим доступом. Водночас говорити про наявність адекватних механізмів захисту такої інформації неможливо. Загалом інститут таємниць, незважаючи на те, що не є новим правовим феноменом у юридичній доктрині, є несформованим та малодослідженим. Лише окремі види таємниць (державна таємниця, банківська таємниця тощо) знайшли відповідне законодавче закріплення.

Отже, актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової таємниці як інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли потрібної рефлексії.

Метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «податкова таємниця»;

-       окреслити концептуальні засади правового режиму податкової таємниці в Україні;

-       надати пропозиції щодо удосконалення правового режиму податкової таємниці в Україні.

У вітчизняному законодавстві відсутня легальна дефініція поняття «податкова таємниця». Хоча у Законі України «Про інформацію» та у Податковому кодексі Україні надається визначення поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1; 2].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та абстрактність, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію. Таким чином, таке визначення робить інститут податкової інформації занадто гумовим. Водночас податкові органи здебільшого у своїй діяльності мають місце з інформацією, що має статус інформації з обмеженим доступом. Щодо конкретного переліку відомостей та даних, що становлять собою податкову інформацію, то в податковому законодавстві Україні він відсутній, а тому становить собою загрозу інформаційній безпеці особі та суспільству загалом.

У наукових колах по-різному визначається система податкової інформації. Так, на думку Д. Г. Мулявки та А. О. Максюти, систему податкової інформації необхідно класифікувати наступним чином:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

–     податкова таємниця [3, с. 169].

Така диференціація податкової інформації викликає заперечення, оскільки персональні дані, службова інформація, податкова таємниця є інформацією з обмеженим доступом.

Більш конструктивною вбачається позиція І. І. Бабіна, який класифікує податкову інформацію на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом [4, с. 99].

Саме податкову інформацію з обмеженим доступом слід класифікувати вже на службову інформацію та податкову таємницю.

Така класифікація відповідає нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації», де визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Так, «конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [5].

Беручи до уваги це визначення, відомості і дані, що створені або отримані податковими органами у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій не можуть мати конфіденційний характер, оскільки законодавець визначив, що конфіденційною інформацією визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень (підкреслено нами).

«Таємна ж інформація – це інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [5].

До службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці» [5].

Отже, згідно з вітчизняним законодавством податкова інформація з обмеженим доступом може мати лише статус чи службової, чи таємної.

У ст. 21 Закону України «Про інформацію» закріплено, що «порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами» [1]. Водночас нині лише деякі види таємниць регламентовані законодавчо. На жаль, доступ до податкової таємниці, визначення такої таємниці, перелік відомостей, що становлять собою податкову таємницю так законодавцем і не визначено.

Більше того, аналіз поняття «таємна інформація», що закріплено Законом України «Про доступ до публічної інформації», також ускладнює порядок надання певній інформації статусу таємної, адже єдиним критерієм віднесення інформації до таємної інформації є завдання шкоди особі, суспільству і державі. Натомість власник конфіденційної інформації, який встановлює обмежений режим доступу чи не у зв’язку з тим, що, на його думку, при її розголошенні третім особам завдається шкода його інтересам? Своєю чергою заподіяння шкоди інтересам окремій особі негативно впливає на правопорядок в країні, а отже безпосередньо завдається шкода інтересам і держави, і суспільства.

Таким чином, недостатньо застосування такого критерію при класифікації інформації з обмеженим доступом як заподіяння шкоди певним інтересам як визначено в вище закріпленому нормативно-правовому акті.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, що дослідники цієї тематики пропонують різноманітні критерії її класифікації. Так, Л. Л. Фатьянов пропонує класифікацію за ступенем соціальної цінності окремого виду інформації з обмеженим доступом (залежно від передбачуваного збитку від поширення інформації) [6, с. 10]. За даним критерієм найбільшого соціального значення набуває державна таємниця, оскільки вона має загальнодержавне, загальнонаціональне значення. Щодо усіх інших таємниць, то за цією ознакою вони мають другорядне значення, і їх розподіл має умовний, суб’єктивний характер. Отже, згідно з позицією Л. Л. Фатьянова розрізняється інформація з обмеженим доступом, що належить державі (державна таємниця), юридичним (банківська, комерційна таємниця і т. ін.) і фізичним особам (особиста, сімейна і т. ін.).

Серед інших критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом виділяють і способи її придбання. За цим критерієм розрізняють таємниці, придбані на підставі цивільно-правового договору та під час здійснення професійної діяльності [7, с. 75-77].

О. О. Кулініч вважає, що «слід класифікувати всю сукупність відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом, за складною підставою, що одночасно об’єднує декілька підстав, а саме: особливості суб’єктного складу, спосіб виникнення правового режиму, зміст (характер) відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом. З використанням даної підстави класифікації весь обсяг інформації з обмеженим доступом представлений складною системою різних видів інформації з обмеженим доступом, об’єднаних у дві великі групи: державна таємниця і конфіденційна інформація. При цьому конфіденційною інформацією визнається будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці. Конфіденційна інформація, у свою чергу, представлена такими видами: таємниця приватного життя (у т.ч. особиста і сімейна таємниця), комерційна таємниця, професійна та службова таємниці» [7, с. 77].

Але здебільшого дослідники проблематики інформації з обмеженим доступом класифікують інформацію з обмеженим доступом на певні види таємниць без визначення критеріїв. Зокрема, О. В. Ботвінкін та В. П. Ворожко серед видів інформації з обмеженим доступом, що не є державною таємницею виокремлюють такі види таємниць як конфіденційна інформація про особу, адвокатська, банківська, військова, комерційна, лікарська, професійна, службова таємниці, а також таємниця голосування, кореспонденції, листування, наради суддів, нотаріальних дій, страхування, телефонних розмов, усиновлення, внесків (рахунків), заповіту, слідства, інформації у поштовому зв’язку, про стан здоров’я, псевдоніму тощо [8, с. 5].

А. І. Марущак зауважує, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну, до останньої, в свою чергу, відноситься державна, комерційна, службова, професійна, військова, банківська, адвокатська, лікарська таємниці, а також таємниця страхування, усиновлення, голосування, нотаріальних дій, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [9, с. 23-25].

Таким чином, відсутність законодавчого закріплення критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом негативно впливає на правореалізацію у цій сфері, оскільки окрема інформація, що має обмежений режим доступу, за одним і тим же критерієм класифікації може належати до різних груп.

Наприклад, беручи за критерій сферу реалізації інформації з обмеженим доступом, податкова таємниця становить собою професійну таємницю, оскільки фахівці вищезазначеної діяльності мають забезпечувати режим конфіденційності інформації, яку вони отримала внаслідок необхідності реалізації своїх професійних завдань. Хоча податкова таємниця безпосередньо пов’язана, насамперед, із захистом особистих даних платника податків, а вже потім із виконанням певного роду діяльності щодо надання різноманітних послуг.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, здебільшого інформацію з обмеженим доступом класифікують на конфіденційну та таємну інформацію. Як ми зауважували раніше, такий розподіл також закріплений нормативно.

Водночас розуміння конфіденційної та таємної інформації науковцями та законодавцем має розбіжності. До останньої, на думку вчених, належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то він доволі значний: комерційна, банківська, професійна та службова [10-14].

Згідно з вітчизняним законодавством, то до конфіденційної інформації належить інформація особистого характеру (персональних даних) та комерційна інформація. Інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю визнається таємною.

Загалом термін «таємниця» є доволі часто вживаним у нормативно-правових актах України. Крім зазначених вище таємниць у вітчизняній правовій базі законодавець зазначає і про медичну, військову, комерційну, адвокатську таємниці, а також таємницю нарадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо.

Однак не кожен з цих видів інформації можна віднести до категорії таємної, оскільки за умов бажання власника цієї інформації вона може бути розголошена. Тобто обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це, що ідентифікує таку інформацію як конфіденційну.

Отже, як вірно зауважують В. А. Ліпкан та В. А. Баскаков: «Це доводить, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація» [15, с. 230].

Щодо переліку інформації, що належить до податкової таємниці, а також визначення поняття «податкова таємниця», то, зважаючи на відсутність законодавчого визначення цього поняття, воно є доволі дискусійним та часто-густо діаметрально протилежним у наукових джерелах.

Так, на думку Н. Нелюбини, податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом (посадовими особами) відомості про платника податків [16, с. 86].

Вважаємо, що таке визначення занадто обмежує зміст поняття «податкова таємниця» та не дає можливості розмежувати податкову таємницю з персональними даними платників податків як інформації з обмеженим доступом.

Аналіз чинного податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид професійної таємниці).

Згідно зі ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами [2].

Отже, податкова таємниця – це сукупність відомостей і даних, що стали відомі податковим органам у процесі їх поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Виходячи з цього, вважаємо нагально необхідним законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу передбачену законом таємницю», або перелік засад віднесення інформації до категорії таємної. До того ж, з метою уникнення зловживань з боку податкових органів вбачається за необхідне чітко визначити перелік інформації, що становить собою податкову інформацію (таємницю).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
2. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
3. Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

4. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

5. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

6. Фатьянов А. А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды. / А. А. Фатьянов // Государство и право. — 1998. — № 6. — С. 5—14.

7 . Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.

8 . Ботвінкін О.В. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України : [аналіт. огляд] / О.В. Ботвінкін, В.П. Ворожко. — К. : Вид-во НА СБ України, 2006. — 96 с.

9 . Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.

1. Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации / А. И. Алексенцев // Безопасность информационных технологий. — 1999. — № 2. — С. 4—9.
2. Лопатин В. Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны / В. Н. Лопатин // Законодательство. — 1998. — № 11. — С. 14—21.
3. Лопатин В. Н. Концепция развития законодательства в сфере обеспечения информационной безопасности Российской Федерации (проект) / В. Н. Лопатин. — М., —1998. — 255 с.
4. Гражданское право: В 2 т. Том 1: учебник [для студ. высш. учеб. завед. / отв. ред. проф. Е. А Суханов (2-е изд., перераб. и доп.)]. – М. : БЕК, 1998. – 816 с.
5.  Андрощук А. Секретна інформація як об’єкт правової охорони / А. Андрощук // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 3—4. – С. 27—32.
6.  Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С, Ліпкан, 2013. — 344 с.

16. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено особливості правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом; визначено поняття «податкова інформація з обмеженим доступом» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследованы особенности правового режима налоговой информации с ограниченным доступом, определены понятия «налоговая информация с ограниченным доступом» и предложены пути усовершенствования правового режима налоговой информации с ограниченным доступом.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information; peculiarities of the legal regime of tax information with restricted access, defined the term “tax undisclosed information” and suggested ways of improving the legal regime of tax information with restricted access.

Keywords: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Ефективна діяльність податкових органів неможлива без отримання відповідної інформації від її власників чи розпорядників. Здебільшого така інформація має конфіденційний чи таємний характер, що потребує від податкових органів забезпечення її безпеки, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб чи розголошення.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації з обмеженим доступом в Україні.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення. Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема так і залишається малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації з обмеженим доступом в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «інформація з обмеженим доступом»;

-       дослідити основні ознаки інформації з обмеженим доступом;

-       окреслити концептуальні засади правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом в Україні;

-       надати визначення поняття «податкова інформація з обмеженим доступом».

Оскільки податкова інформація з обмеженим доступом – важливий вид інформації з обмеженим доступом, конструктивним вбачається розгляд концептуальних засад забезпечення такої інформації в науковій та правовій доктрині України.

Незважаючи на наявність законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», де здійснюється спроба законодавцем визначити види інформації з обмеженим доступом, загальні засади механізму її захисту, а також доступу до інформації у наукових колах достатньо дискусійні такі питання як: визначення поняття «інформація з обмеженим доступом», критерії віднесення того чи того виду інформації до службової, конфіденційної або таємної,  а також визнання певної податкової інформації чи то до службової чи то таємної інформації.

Так, О. О. Кулініч визначає інформацію з обмеженим доступом як доступні певному колу осіб відомості, дані і знання, що мають особливу цінність для осіб, у володінні яких знаходяться, та щодо яких уживаються заходи, спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб, поширення яких може заподіяти істотну шкоду зацікавленим особам (власникам чи добросовісним користувачам) [1, с. 74].

Серед ознак інформації з обмеженим доступом вона виокремлює такі:

1) зміст інформації з обмеженим доступом складають знання, повідомлення, відомості про соціальну форму руху матерії і про всі інші її форми у той мірі, у якій вони використовуються суспільством, особою;

2) відомості, що складають зміст інформації з обмеженим доступом по своїй суті ідеальні (нематеріальні);

3) інформація з обмеженим доступом існує винятково в рамках взаємодії суб’єктів суспільних відносин: окремих індивідуумів, їх груп, а також таких соціальних утворень, як держава, муніципальні утворення і юридичні особи;

4) інформація з обмеженим доступом нерозривно не пов’язана з матеріальним носієм. Вона є самостійним об’єктом правового регулювання, що не залежить від конкретної форми її матеріального носія;

5) інформація з обмеженим доступом має кількісні і якісні характеристики. Співвідношення кількісних і якісних властивостей інформації має нелінійний характер (якість інформації з обмеженим доступом не залежить від її кількості);

6) інформація з обмеженим доступом не є загальнодоступною;

7) інформація з обмеженим доступом відома і використовується чітко визначеним колом осіб;

8) суб’єкт інформації вживає заходів, що спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації;

9) інформація з обмеженим доступом має особливу соціальну цінність у силу її дійсної або потенційної невідомості третім особам. Поширення такої інформації може спричинити заподіяння істотної шкоди зацікавленим особам;

10) зміст інформації з обмеженим доступом відповідає обмеженням, установленим законодавством [1, с. 72-73].

На думку В. А. Ліпкана та В. А. Баскакова, ознаками інформації з обмеженим доступом є:

1)      інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

2)      інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України;

3)      певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі);

4)      інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам;

5)      власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів;

6)      за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність [2, с. 264].

Беручи до уваги зазначені вище ознаки, вони надають таке визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах [2, с. 264].

А. І. Марущак пропонує декілька визначень поняття «інформація з обмеженим доступом». Зокрема в одній із своїх робіт він визначає її як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей [3, с. 19]. У іншій роботі поняття інформація з обмеженим доступом цим дослідником трактується як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей [4, с. 23].

Отже, інформація з обмеженим доступом – це така інформація, доступ до якої мають чітко визначені особи чи особа, а також така інформація, що є цінною у зв’язку з тим, що не відома необмеженому колу осіб.

Слід зауважити, що діяльність податкових органах безпосередньо пов’язана з необхідністю володіння інформацією, що має конфіденційний чи навіть таємний характер. Зокрема персональні дані платників податків, банківська, комерційна таємниця – це лише деякі види інформації з обмеженим доступом.

У Законі України «Про інформацію», у Податковому кодексі Україні визначено поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [5; 6].

Отже, до податкової інформації належать як відкрита інформація, так і інформація з обмеженим доступом.

Екстраполюючи зазначені вище визначення по6нять «інформація з обмеженим доступом», а також окреслені вище ознаки інформації з обмеженим доступом на предмет дослідження пропонуємо визначати податкову інформацію з обмеженим доступом як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на податкові органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

 Загальні засади правового режиму відкритої податкової інформації чітко визначено в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Щодо правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом, то він не знайшов законодавчого закріплення.

Водночас Податковий кодекс України містить ряд положень, що безпосередньо визначають правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом. Серед основних такі:

-       платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (ст. 17 Податкового кодексу України);

-       не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (ст. 21 Податкового кодексу України);

-       документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник) (ст. 85.3 Податкового кодексу України) тощо.

Незважаючи на наявність Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко класифіковано інформацію з обмеженим доступом на конфіденційну, таємну та службову,  а також наявність визначень понять «конфіденційна інформація», «таємна інформація» та перелік відомостей, що належать до службової інформації, вважаємо за необхідне законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до службової чи таємної інформації. Адже правовий режим захисту та рівень небезпеки від розголошення інформації, що належить до таємної чи службової значно різниться. Тим більше у вітчизняному законодавстві нині відсутня дефініція поняття «податкова таємниця».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
2. Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
3. Марущак А.І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації : [навч.-практ. посіб.] — Біла Церква : Вид-во «Буква», 2006. — 432 с.
4. Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.
5.     Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
6.     Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено відповідність норм податкового законодавства нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації» у контексті механізма доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядка захисту порушеного права на доступ до інформації.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Сделан анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследовано соответствие налогового законодательства нормам Закона Украины «О доступе к публичной информации» в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушений права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information ; investigated compliance of tax legislation with the Law of Ukraine «On access to public information» in the context of the mechanism to access tax information , directions publicity of the tax authorities of tax information , procedures to protect rights access to information.

Key words: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

ХХІ сторіччя змінило статус інформації. Нині вона відіграє надзвичайно важливу роль у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Особливо вагоме значення вона має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації.

Міжнародна практика засвідчує, що демократичність та розвиненість країни наразі також характеризується її рівнем інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації. За допомогою новітніх та інноваційних інформаційних технологій і засобів зв’язку громадськість бере участь в акцентуванні та вирішенні ряду суспільних проблем, контролює легальність ухвалених рішень органами державної влади та адекватність застосованих засобів при цьому, формує ефективний механізм державної політики.

Крім безперечно позитивних наслідків інформаційної стадії розвитку людства, інформація водночас може виступати певною загрозою інформаційній безпеці людини, суспільства та держави.

Адже розголошення тієї частки інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання тієї інформації, що може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян, є явищами негативного характеру, що потребують посиленої уваги законотворців до інформаційної складової національного законодавства та правоохоронних органів у цій сфері.

Протягом останніх десять років ця галузь законодавства найбільш динамічна. Український парламент, беручи до уваги високі міжнародні стандарти у цій сфері, ухвалив ряд інформаційних законів, які серйозно вплинули на прозорість функціонування апарату держави.

Попри це говорити про сформованість та ефективність інформаційного законодавства неможливо. Стихійність та фрагментарність нормативно-правового регулювання у цій сфері сприяли неоднозначному розумінню інституту інформації загалом та інституту інформації з обмеженим доступом зокрема, що своєю чергою ускладнює процес правореалізації правозастовними та правоохоронними органами.

Особливо складна ситуація у цьому контексті спостерігається в податкових органах, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком, перевіркою інформації, передачею її третім особам, захистом персональних даних платників податків чи інших відомостей, що мають конфіденційний характер тощо.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. .Юсупов тощо.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення.

Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема так і залишається малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «податкова інформація»;

-       виділити основні види податкової інформації;

-       окреслити концептуальні засади нормативно-правового регулювання забезпечення права на доступ до інформації;

-        визначити відповідність стану забезпечення права на доступ до інформації у податкових органах згаданим вище засадам;

-       визначити перспективи розвитку забезпечення права на доступ до доступ до інформації у податкових органах.

Слід зауважити, що тривалий час у Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року не виокремлювався такий вид інформації як податкова. Згідно зі ст. 18 цього нормативно-правового акту було визначено такі види інформації:

-       статистична інформація;

-       адміністративна інформація;

-       масова інформація;

-       інформація про діяльність державних органів місцевого і регіонального самоврядування;

-       правова інформація;

-       інформація про особу;

-       інформація довідково-енциклопедичного характеру;

-       соціологічна інформація.

Законодавче закріплення податкова інформація вперше у згаданому Законі знайшла своє відображення у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу України.

Нині нова редакція Закону України «Про інформацію» виокремлює такі види інформації за змістом:

-         інформація про фізичну особу;

-         інформація довідково-енциклопедичного характеру;

-         інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

-         інформація про товар (роботу, послугу);

-         науково-технічна інформація;

-         податкова інформація;

-         правова інформація;

-         статистична інформація;

-       соціологічна інформація;

-       інші види інформації [1].

Згідно з ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та неконкретизованість законодавцем, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію.

Слід зауважити, що в наукових джерелах це поняття здебільшого не знаходить свого відображення. Предметом дослідження науковців є лише окремий вид податкової інформації – податкова таємниця [2-6]. Хоча в українському податковому законодавстві це поняття, як і види інформації, що належить до податкової таємниці, механізм захисту такої таємниці не визначено.

Зважаючи на те, що податкова інформація є видом інформації, то її диференціацію неможливо здійснювати без розгляду наукових джерел, присвячених класифікації інформації загалом. Так, Л. Кураков і С. Смірнов класифікують інформацію за її доступністю на чотири класи інформації: загальнодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформація з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню [7, с. 7].

На думку російського дослідника В. А. Копилова: «Аналіз основних видів інформації, що виробляється, дає можливість поділити їх на дві групи: відкриту, яка вільно розповсюджується в інформаційній сфері, і обмеженого доступу, розповсюдження якої можливе лише на умовах конфіденційності або таємності.

До відкритої інформації належать:

-       інформація, що строюється в процесі творчості (витвори науки та мистецтва, відкриті патенти та авторські свідоцтва);

-       документована інформація, що надається обов’язковою;

-       офіційні документи;

-       масова інформація, що розповсюджується ЗМІ;

-       інша інформація необмеженого доступу.

До інформації обмеженого доступу належить:

-       документована інформація про державну та службову таємницю (в порядку захисту інтересів держави);

-       документована інформація, що містить відомості про ноу-хау та ноу-ноу ( в порядку захисту секретів виробництва і науки);

-       персональні дані ( в порядку захисту особистої таємниці)» [8, с. 35-36].

Опонує зазначеним вище підходам Б. А. Кормич: «Схема «відкритої та закритої інформації» не може до кінця розкрити особливості існуючих її винятків та обмежень. Так, наприклад, подібна схема не робить різниці між інформацією, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацією, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду ( ті ж самі ноу-хау). Причому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію» [9, с. 274].

Натомість стверджує: «Два правові методи регулювання створюють три можливі види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються виключно цивільно-правовими нормами, закритий, що регулюються адміністративно-правовими нормами, і нарешті обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До них також долучається вільний обіг інформації, який правом не врегульований взагалі» [10, с. 337].

Дослідження нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні, уможливлює її диференціацію щонайменше на три види:

1)    відкрита податкова інформація;

2)    службова податкова інформація;

3)    податкова таємниця.

Зважаючи на те, що останні два види податкової інформації є інформацією з обмеженим доступом, то фактично податкову інформацію слід поділити на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом. Дану позицію підтримує і І. І. Бабін [2].

Загальні принципи правового режиму відкритої податкової інформації регламентовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року. Відповідно до ст. 15 даного правового документу розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

- їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

- прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи та графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації,  оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом [11].

Дослідження О. Ю. Тімарцевим офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України уможливило констатувати про наявність згаданої вище інформації [3].

Однак така інформація Міністерства доходів і зборів України має винятково довідковий характер з метою покращення сервісних функцій цього органу.

Аналіз веб-сайтів структурних та регіональних підрозділів цього Міністерства дає підстави стверджувати, що цими підрозділами також виконуються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки визначено і організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності регіональних податкових органів, і нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговорення, і перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення тощо.

Синтезуючи основні правові положення, закріплені цим нормативно-правовим актом, та, екстраполюючи їх на предмет наукової статті, до відкритої податкової інформації слід віднести відомості та дані про:

-  організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності податкових органів державної влади;

-  структуру та обсяг бюджетних коштів, а також порядок, напрями та механізм витрат тощо;

-  нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговоренню;

-  перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

-  порядок складання, процедура подання запиту на інформації;

-  оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

-  механізми або процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядників інформації;

-  плани проведення та порядок денний відкритих засідань Міністерства доходів і зборів України;

-  загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

-  інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень: їх місцезнаходження, поштова адреса, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту й електронної пошти; прізвище, ім’я, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу й його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, окрім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

-  розклад роботи і графік прийому громадян;

-  вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

-  перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства доходів і зборів України, а також їх керівників, окрім підприємств, установ і організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контр розвідувальної діяльності.

Щодо безпосередньо спеціалізованої податкової інформації, то правовий режим такої інформації закріплено Податковим кодексом України. Зокрема у ст. 183 Податкового кодексу України закріплено, що для інформування платників податків ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті дані з реєстру платників ПДВ [12].

До того ж веб-сайт Міністерства доходів і зборів України містить ряд меню, використовуючи які можна отримати інформацію про анульовані свідоцтва платників податків ПДВ, надійність ділових партнерів тощо.

Реалізація права на доступ до відкритої податкової інформації забезпечується також створенням електронного сервісу «Електронний кабінет платника податків», який надає інформацію про обчислення і строки сплати податків та зборів.

Не менш важливого значення у цьому контексті має і наявність колл-центра, що надає уніфіковані інформаційно-довідкові та консультаційні послуги платникам податків усієї країни.

Отже, забезпечення циркулювання відкритої податкової інформації чи права на її доступ на відміну від правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом має необхідне правове підґрунтя. На законодавчому рівні чітко визначено яка інформація є публічною, механізм доступу до такої інформації, види юридичної відповідальності за порушення права на доступ до інформації, порядок захисту порушеного права на доступ до інформації тощо. До того ж реформування податкової сфери обумовлює перманентне удосконалення механізму доступу громадян до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
2. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101.
3. Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис- ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
4. Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
5. Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский аналоговій курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
6. Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / [И. И. Кучеров, А. В. Торшин]. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
7. Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
8. Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
9.            Кормич Б.А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
10.         Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
11. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
12.  Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.