Так трапилось, що вона була підготовлена ще у 2021 році, рекомендована до друку 22 лютого 2022 року, але через чимало об’єктивних і суб’єктивних причин, її вихід постійно відкладався.

Однак час прийшов, обставини склалися правильно, і ця наша спільна праця побачила світ. Це монографія «Стратегія державної інфраструктурної політики України».

Ліпкан В. А., Зубко Г. Ю. Стратегія державної інфраструктурної політики України: [монографія] ; за загальною редакцією В. А. Ліпкана. Київ: Ліпкан В. А., 2022. 1008 с.

Чим ця книга цікава?

1. Я закладаю новий формат наукової продукції: зовнішня форма, зміст, форма подачі.
2. Дана монографія є формою наукової наступності органічним продовженням серії ORDO ORDINANS, яка була започаткована мною 29 жовтня 2011 року. Серія „ORDO ORDINANS” — це моя наукова позиція і конкретний персональний внесок у пропаганду системної науки в Україні, в якій наукове співтовариство, що складається із вчених, молодих дослідників і майбутніх науковців як найбільш фаховий, інтелігентний та обізнаний шар української історичної нації — являє собою єдиний, цілісний інтелектуальний континуум, епістемологічну спільноту — національну еліту, яка має формувати дороговкази майбуття, засади національної ідентичності та прогресивного розвитку нашої держави.
3. У роботі уводиться нова наукова традиція: слова дяки всім тим, хто був причетним до виходу наукової праці: це і рецензенти, і консультанти, і поліграфічна група і родина — всі ті, хто тією чи іншою мірою долучилися до виходу монографії. Цим закладаємо фундамент для вдячності, формуємо засадничі положення культури наукової творчості і наступності.
4. У роботі перед кожним розділом подаються епіграфи, у домінантній більшості українських авторів. Тим самим ми демонструємо наукову спадкоємність, унаочнюємо історичну наукову пам’ять і артикулюємо органічний зв’язок із сьогоденням. Нам є ким і чим пишатися, тоже посилання на українських вчених, мислителів, філософів, митців — унормовується нами як дороговказ неонаціософства. Артикуляція афоризмів інтелектуального українства — місток між минулим і сьогоденням, а також є мисленнєвим кодом прийдешніх поколінь. Ми закладаємо місток до майбутнього, коли прийдешні науковці будуть посилатися не лише на Аристотеля та Полібія, Марка Аврелія або Ніцше, а ретельно досліджуватимуть праці українських науковців, оскільки саме від нас залежить наскільки глибинно і занурено ми вивчатимемо національний інтелектуальний спадок, настільки ж умодерненою і буде національна геостратегія розвитку Української Держави, яка відповідатиме українським національним інтересам.
5. Підтримуючи корінну ідею Європейської інтеграції, в монографії уперше презентовано модель використання української латинки згідно з проектом „Проект української латинської абетки” Олексія Федорова (https://nachasi.com/manifest/).
6. Монографію підготовлено у тісній співпраці з Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України і Глобальної організації союзницького лідерства, що слугує конструктивним прикладом дієвості взаємодії державних і недержавних аналітичних спільнот у формуванні нових смислів і концепцій ефективного розвитку української нації та держави.
7. Дана монографія є результатом впровадження вертикально інтегрованої структури в матрицю наукової діяльності: 1) генерування нової актуальної ідеї; 2) розроблення плану її реалізації; 3) узгодження з ключовими бенефіціарами хронотопу; 4) підготовка тексту монографії; 5) рецензування монографії та її обговорення на вченій Раді; 6) пошук ресурсів та організації діяльності всіх складових із фінансування проекту; 7) типографська робота; 8) логістична робота. Усе це — складові для багатьох людей невидимого процесу. тоже випуск монографії це складний не лише інтелектуальний, а й ресурсний та організаційний процес. Я вдячний усім, хто долучився на кожному етапі, внаслідок чого наша праця власно і побачила світ.

Висловлюю слова щирої дяки тим, хто своїми змістовними, доброзичливими та правдомовними порадами, неординарними думками, конструктивними рекомендаціями, організаційною підтримкою сприяли проведенню досліджень, результатом яких і стало видання цієї праці.

Особливу подяку автори висловлюють Директорові Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, академіку Олександру Васильовичу Скрипнюку, за напрям та спрямування теми дослідження у політико-правове річище, фахове наукове консультування і формування стратегічного бачення.

Красно вдячні науковому колективу Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України за підтримку теми дослідження, маститі зауваження щодо поліпшення політологічних засад дослідження і за рекомендацію роботи до друку, зокрема: І. О. Кресіній  О. М. Костенку, О. В. Кукуруз, Н. М. Оніщенко, О. М. Стойко, Ю. С. Шемшученку, В. А. Явір.

Слова красної дяки нашим шановним рецензентам, докторам наук, професорам: В. П. Горбатенку, С. І. Даніленку, І. М. Рижову, Т. В. Сивак, які взяли на себе тяжку роботу щодо рецензування нашої роботи.

Слова подяки також висловлюємо за підтримку теми дослідження і чітке організаційне супроводження доктору юридичних наук, доценту Михайлові Юрійовичу Віхляєву.

Вагомий внесок щодо удосконалення саме правової частини роботи відіграли маститі поради докторів юридичних наук: О. А. Мандзюка, Р. В. Миронюка, П. В. Макушева, О. В. Тильчик.

Ми повні признання за так гарно виконане видання і за весь той клопіт та несамовиту працю, яку ласкаво взяли на себе, видаючи нашу монографію: редактор О. О. Мошковська, бібліограф О. В. Чехленко, видавнича група: І. О. Михайленко, Д. В. Лепешин.

Вихід цієї праці став можливий, завдяки ґрунтовній творчій підтримці:

• державного експерта служби з питань військово-технічного співробітництва та оборонно-промислового комплексу Апарату Ради національної безпеки і оборони України, кандидата юридичних наук, Ольги Василівни Кушнір;
• директора інституту інформаційного права Глобальної організації союзницького лідерства кандидата юридичних наук, доцента Юлії Євгенівни Максименко;
• колективу Київського інституту міжнародних відносин, зокрема професору Анатолія Володимировича Яковця.

Щиросердна дяка за креативний підхід, відповідальну та копітку роботу Голові наглядової ради Глобальної організації союзницького лідерства — Олені Сергіївні Ліпкан, завдячуючи якій власно і побачила світ дана праця.

Від себе особисто хочу низько вклонитися моїм вчителям.

Передусім, щиро дякую своїй родині: матусі — Галині Федорівні Ліпкан, своїй дружині — Олені Сергіївні Ліпкан, своїм дітям: Валерію, Артему і Тімуру за їх довготерпіння, усіляку підтримку, протегування, окрилення та розмаїте сприяння творчій атмосфері, що й стало запорукою натхнення.

Ушанувати світлу пам’ять свого батька Анатолія Миколайовича Ліпкана, який натхненно вкладав у мене свою любов, заґартував мій непереборний дух, сформував незламний характер, дав мені шлях у житті, спрямував мою життєву енергію на досягнення шляхетних цілей.

Красно вдячний своїй першій вчительці Катерині Іванівні Сидоренко, яка підтримувала мене з перших років навчання, привчала до самостійного осягнення навколишнього середовища, готувала до майбутніх невдач і перемог, і в цілому сприяла становленню мене як особи з чітко сформованою громадянською позицією.

Шаную світлу пам’ять Сергія Михайловича Штефана, який після мого закінчення з золотою медаллю спеціалізованої фізико-математичної школи № 173 м. Києва зумів прищепити мені любов до права, спонукав до глибшого розуміння його сутності і призначення у сучасному буремному світі.

Слова дяки хочу сказати і вшанувати світлу пам’ять Юрія Валер’яновича Александрова, який розпалив жаринку любові вже до юридичної науки, надав можливість повірити у власні сили та навернув мене до перших маленьких успіхів — у 1995 році, саме під його керівництвом, я виборов перемогу на Всеукраїнському конкурсі наукових робіт, який проводила Українська правнича фундація, отримавши премію імені Володимира Суміна.

Хочу згадати добрими словами людину, яка після мого закінчення з відзнакою Національної академії внутрішніх справ України відкрила мені двері до тернистого шляху науки — керівника кандидатської дисертації з юридичних наук — Володимира Івановича Антипова, який був джерелом життєдайної сили і наснаги, еталоном наукового керівника та особистості. Саме він прищепив мені навички до копіткої аналітичної праці, навчив ефективно працювати з матеріалом, наполегливо рухатись вперед, постійно вчитись.

Особлива дяка своєму науковому консультанту з докторської дисертації з юридичних наук — Василю Івановичу Шакуну — порядність, мудрість, поміркованість і принципова наукова позиція якого сприяли моєму становленню як доктора юридичних наук і вченого, здатного самостійно формувати наукові школи, пропагуючи новий науковий стиль мислення і буття, а також епістемологічні спільноти.

ЛІПКАН Володимир Анатолійович — доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії наук вищої освіти України, академік Міжнародної кадрової академії.

У 2000 році захистив кандидатську дисертацію з юридичних наук із проблем боротьби з тероризмом.

У 2009 році захистив докторську дисертацію з юридичних наук із проблем правового регулювання національної безпеки.

У 1997 році — отримав премію ім. Володимира Суміна Української правничої фундації, ставши переможцем загальнодержавного конкурсу студентських наукових робіт.

У 2002 році став одним із переможців конкурсу № 7, що проводився Харківським Центром по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вошингтоні, підготувавши наукове дослідження за темою «Основи терорології».

У цьому ж 2002 році було підготовлено перший в Україні навчальний посібник, в якому викладено засади загальної теорії безпеки «Безпекознавство», який було видано в Європейському університеті. На базі даного посібника розроблено авторський курс «Безпекознавство», який викладається в Європейському університеті з 2002 року.

У лютому 2003 року закінчив на відмінно Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу, отримавши кваліфікацію спеціаліста з менеджменту організацій.

З 23 травня по 19 липня 2003 року проходив навчання у Міжнародній Правоохоронній академії в Угорщині м. Будапешт. Під час навчання в академії виконував обов’язки голови української делегації. За значні успіхи у навчанні, а також активну організаторську діяльність, позиціонування іміджу України, було визначено кращим студентом української делегації (серед 13 представників), а також кращим студентом 41 сесії (серед 47 членів, що представляли Україну, Угорщину, Румунію та Росію), у зв’язку з чим було нагороджено начальником кримінальної поліції Угорщини пам’ятною медаллю та вручено відповідний диплом.

З лютого 2004 по березень 2004 року проходив навчання у Міжнародній Правоохоронній академії в США, штат Нью-Мексіко, м. Розвел. Де, зокрема вивчав особливості інформаційного супроводження діяльності сил національної безпеки у ствердженні глобального лідерства.

З квітня 2006 року по лютий 2009 року обіймав посаду начальника кафедри міжнародних відносин та національної безпеки Київського національного університету внутрішніх справ. На даній кафедрі було розроблено комплекс безпекових та інформаціологічних дисциплін: «Національна безпека України», «Інформаційна безпека України», «Державна інформаційна політика України», «Інформаційна акмеологія», «Інформаційне право», «Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом», «Інформаційна деліктологія»

У березні 2010 року — закінчив Навчально-науковий інститут менеджменту безпеки Університету економіки та права „КРОК”, отримавши кваліфікацію „професіонал з управління фінансово-економічно безпекою”.

З січня по березень 2010 року — проходив навчання в Інституті національної безпеки Університету Делавер (NSI, Delaware, USA).

Упродовж 2005 – 2006 років помічник-консультант народного депутата України комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної ради України.

У 2013 році — нагороджено дипломом Академії наук вищої освіти України за номінацією «Монографії».

У 2014 році — призначено на посаду Директора програм національної безпеки Центру воєнної політики та політики безпеки

Фахова аналітична активність:

Експерт експертної ради Управління інформаційної політики Міністерства оборони України

Радник президента Академії безпеки відкритого суспільства

Експерт Експертної ради громадської організації „Міжнародна антитерористична єдність”

Експерт Експертної комісії при раді УСПП з корпоративної безпеки.

Рівень креативного впливу на кіберсоціум:

• https://www.lipkan.com/ – особистий сайт;
•  http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 — сторінка в Вікіпедії
• https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 — сторінка з Вікіцитатника
• www.natsecurity.com.ua — проект для проведення конференцій;
• http://goal-int.org/ — сайт громадської організації Глобальна організація союзницького лідерства;
• http://wolf-goal.livejournal.com/ — персональний блог;
• http://book.market-ua.com/ —  книжковий Інтернет-магазин;
• http://www.aoss.org.ua/cgi-bin/index.pl — сайт громадської організації  Академія безпеки відкритого суспільства.

Автор понад 220 наукових праць,

зокрема 12 монографічних досліджень:

1. Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Знання, 2000. — 184 с. (10,36 д.а.).
2. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом : [монографія] / В. А. Ліпкан, Д. Й.  Никифорчук, М. М. Руденко. — К. : Знання, 2002. — 254 с. (20,8 д.а.).
3. Ліпкан В. А. Національна безпека України : нормативно-правові аспекти забезпечення : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 180 с. (10,46 д.а.).
4. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с. (47,02 д.а.).
5. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2005. — 350 с. (20,46 д.а.).
6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с. (25.58 д.а.)
7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
8. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
9. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
10. Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.
11. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
12. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

Автор 20 навчальних посібників:

1. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
2. Ліпкан В.А., Кондратьєв П.Я. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
3. Кондратьєв Я.Ю., Ліпкан В.А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
4. Ліпкан В.А.,  Харченко Л.С., Логінов О.В. Інформаційна безпека України: Глосарій. — К.: Текст, 2004. — 136 с.
5. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С., Яковенко О.О. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. — К.: Текст, 2006. — 256 с.
6. Ліпкан В.А. Національна безпека і національні інтереси України. — К.: КНТ, 2006. — 68 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
7. Павленко Б.В., Ліпкан В.А., Тарасюк М.О. Керування транспортними засобами в екстремальних умовах: Навчально-наочний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 96 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
8. Ліпкан В.А. Управління системою національної безпеки України. — К.: КНТ, 2006. — 68 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
9. Ліпкан В.А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму). — К.: КНТ, 2006. — 84 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
10. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є., В.М.Желіховський Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 280 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
11. Ліпкан В.А. Боротьба з міжнародним тероризмом: Нормативна база. — К.: КНТ, 2007. — 248 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
12. Теорія управління в органах внутрішніх справ: Навчальний посібник / За ред. В.А.Ліпкана. — К.: КНТ, 2007. — 884 с.
13. Ліпкан В.А., Діордіца І.В. Національна безпека України: кримінально-правова охорона: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2007. — 292 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
14. Ліпкан В.А. Національна безпека України: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2008. — 552 с.
15. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб.— К.: Текст, 2008. — 400 с.
16. Науково-практичний коментар до Закону України „Про боротьбу з тероризмом” / В.А.Ліпкан, О.А.Івахненко, І.М.Рижов, В.В.Майоров. — К. : КНТ, 2009. — 208 с. — (Серія: національна і міжнародна безпека).
17. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник]. — К.: КНТ, 2009. — 631 с.
18. Ліпкан В.А. Національна безпека України : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан. [2-е вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.
19. Міжнародне право : [підручник] / [В. А. Ліпкан, В. Ф. Антипенко, С. О. Акулов та ін.] ; за ред. В. А. Ліпкана. — К. : КНТ, 2009. — 752 с.
20. Ліпкан В.А. Боротьба з тероризмом : у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан. — К. : Магістр – ХХІ століття, 2009. — 162 с.

ПУБЛІКАЦІЇ У ВИДАННЯХ ВАК УКРАЇНИ

1. Ліпкан В.А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру // Актуальні проблеми держави та права: Зб. Наук. Праць. — 2000. — Вип. 8. — Одеса: Юридична література. — С. 224 – 230.
2. Никифорчук Д.Й., Ліпкан В.А. Характерні особливості боротьби з тероризмом і бандитизмом в Україні // Додаток до „Вісника ЛІВС МВС України” Актуальні проблеми оперативно-розшукової діяльності. — 2000. — Вип. 1. — Луганськ. — С. 52 – 62.
3. В.Ємельянов, В.Ліпкан Про деякі аспекти вивчення особи-терориста // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1 (20). — С. 166 – 170.
4. Ліпкан В.А. Відповідальність за тероризм як один з напрямків систематизації кримінального законодавства // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 2. — С. 38 – 47.
5. Ліпкан В.А. Щодо поняття тероризму // Право України. — 2000. — № 7. — С. 66 – 69.
6. Никифорчук Д., Ліпкан В., Лебеденко В. Особливості боротьби ОВС з тероризмом і бандитизмом // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2000. — № 1. — С. 225 - 231.
7. Ліпкан В.А. Тероризм і геополітика: гіпотетичний зв’язок // Правова держава. — 2000. — Вип. 11. — С. 525 – 534.
8. Ліпкан В.А. Кримінологічна та кримінально-правова оцінка тероризму // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 4. — С. 23 – 28.
9. Ліпкан В.А. Залучення населення до роботи міліції — запорука взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку у боротьбі з тероризмом // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. — 2000. — № 2. — С. 76 – 79.
10. Ліпкан В.А. Питання демонтажу фінансового підґрунтя терористичних організацій // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2001. — № 7. — С. 10 – 15.
11.  Ліпкан В.А. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2001. — № 3. — С. 233 – 236.
12.  Ліпкан В.А. Кримінальний тероризм і система безпеки підприємництва // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. — С. 8 – 17.
13.  Юсупов В.В., Ліпкан В.А. Недержавна система безпеки підприємництва — криміналістичний аспект // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України / Збірник матеріалів науково-практичної конференції 16 – 17 травня 2001 р., Київ.— К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. — С. 88 – 95.
14.  Никифорчук Д.Й., Бірюков Г.М., Ліпкан В.А. Аналіз стану оперативної обстановки як спосіб виявлення терористських груп // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — К., 2002. — № 1. — Ч. 2.
15.  Ліпкан В.А. Окремі аспекти кримінологічної характеристики ювенотероризму (підліткового тероризму) // Право України. — 2002. — № 4. — С. 77 – 82.
16.  Рожнова В.В., Ліпкан В.А. Концептуальні засади побудови системи запобіжних заходів // Право України. — 2002. — № 5. — С. 21 – 26.
17.  Ліпкан В.А. Концептуальні засади побудови антитерористичного законодавства України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 1. — С. 66 – 73.
18.  Ліпкан В.А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19 – 24.
19.  Ліпкан В.А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації // Держава і право. — 2002. — № 16. — С. 142 – 148.
20.  Ліпкан В.А. Складові національної ідеї // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С. 182 – 183.
21.  Ліпкан В.А. Сучасний зміст української національної ідеї // Держава і право. — 2002. — № 17. — С. 463 – 466.
22.  Ліпкан В.А. Неопарадигма національної безпеки // Право України. — 2002. — № 11. — С. 19 – 23.
23.  Ліпкан В.А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19 – 24.
24.  Ліпкан В.А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України // Держава і право. — 2002. — № 18. — С. 70 – 76.
25.  Никифорчук Д.Й., Ліпкан В.А., Крашениця В.Ф. Особливості запобігання злочинам, пов’язаним із захопленням заручників // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 5. — С. 131 – 135.
26.  Ліпкан В.А. Історичні передумови формування сучасної української національної ідеї // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2002. — № 19. — С. 177 – 182.
27.  Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.
28.  Ліпкан В.А. Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства // Право і безпека. — 2002. — № 4. — 26 – 29.
29.  Ліпкан В.А. Сучасні загрози національній безпеці України: доктрина пантуранізму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 168 – 176.
30.  Липкан В.А. Концептуальные основы формирования правового поля обеспечения национальной безопасности Украины // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2002. — № 2 (8). — С. 69 – 74.
31.  Ліпкан В.А. Предмет націобезпекознавства // Держава і право. — 2003. — № 19. — С. 39 – 44.
32.  Ліпкан В.А. Націобезпекознавча парадигма // Право України. — 2003. — № 2. — С. 120 – 123.
33.  Ліпкан В.А. Сучасний безпекоренесанс // Держава і право. — 2003. — № 20. — С. 216 – 219.
34.  Ліпкан В.А. Сутність та зміст управління системою національної безпеки // Правова держава. — 2003. — Вип. 14. — С. 257 – 266.
35.  Ліпкан В.А. Поняття та зміст націобезпекознавства // Право України. — 2003. — № 9. — С. 114 – 118.
36.  Ліпкан В.А. Необхідність управління системою національної безпеки // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2003. — № 16. — С. 12 – 14.
37.  Ліпкан В.А. Українська національна ідея — фундамент національної безпеки // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2003. — № 22. — С. 299 – 305.
38.  Ліпкан В.А. Необхідність формування системи національної безпеки // Право і безпека. — 2003. — № 2’2. — 21 – 25.
39.  Ліпкан В.А. Синергетичний і гомеостатичний підходи до системи національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 2. — С. 104 – 111.
40.  Ліпкан В.А. Концепція національної безпеки України: підходи до формування // Вісник Прокуратури. — 2003. — № 10. — С. 85 – 92.
41.  Ліпкан В.А. Спеціально наукові методи націобезпекознавства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 3. — С. 63 – 73.
42.  Ліпкан В.А. Загальнонаукові методи націобезпекознавства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 4. — С. 26 – 33.
43. Ліпкан В.А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57 – 60.
44.  Ліпкан В. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107 – 120.
45.  Ліпкан В.А. Екзистенціальне управління системою національної безпеки // Держава і право. — 2003. — № 21. — С. 473 – 479.
46.  Ліпкан В.А. Теорія криз при дослідженні ролі біфуркацій в еволюції системи національної безпеки // Держава і право. — 2003. — № 22. — С. 61 – 68.
47.  Ліпкан В.А. Доктрина національної безпеки: проблеми формування // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2003. — № 3. — С. 195 – 198.
48. Ліпкан В.А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131 – 167.
49.  Ліпкан В.А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75 – 78.
50.  Ліпкан В.А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230 – 233.
51.  Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 Т. / Відп. Ред. Ю.І.Римаренко, Я.Ю.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. — К.: Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — СС. 41 – 57, 404 – 415, 441 – 450, 1007 – 1037.
52.  Ліпкан В.А. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки // Вісник академії правових наук України. — Х., 2004. — Вип. 1 (136). — С. 223 – 229.
53.  Ліпкан В.А.  Роль МВС України у боротьбі з тероризмом в контексті співробітництва з ЄС // Тероризм та боротьба з ним: теоретико-практичний аспект: Монографія. — К.: НАСБУ, 2004. — С. 245 – 258.
54.  Ліпкан В.А. Міждисциплінарний підхід до формування націобезпекознавства // Право України. — 2005. — № 1. — С. 94 – 99.
55.  Ліпкан В.А. Проблеми формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України // Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К.: КиМУ, 2005. — Вип. 4. — С. 160 – 169.
56.  Ліпкан В.А. Современная парадигма терроризма / Российская система противодействия тероризму: проблемы, механизмы реализации и перспективы развития: Материалы Всероссийской научно-практической конференции: В 2 ч. — Челябинск: Челябинский юридический институт МВД России, 2005. — Ч. 1. — С. 43 – 52.
57.  Ліпкан В.А., Тюріна О.В. Державний суверенітет у контексті формування системи міжнародної безпеки // Університетські наукові записки. — 2005. — № 3 (15). — С. 17 – 23.
58.  Ліпкан В., Ліпкан О. Інтерпретаційні схеми розвитку систем безпеки // Юридична Україна. — 2006. — № 2. — С. 12 – 18.
59. Ліпкан В., Майоров В. Проблеми боротьби з міжнародним тероризмом // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 88 – 90.
60. Ліпкан В.А. Загроза національній безпеці як критерій систематизації заходів адміністративно-правового примусу // Юридична Україна. — 2006. — № 6. — С. 19 – 25.
61.  Ліпкан В.А. Стан адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. — 2006. — № 3. — С. 107 – 112.
62.  Ліпкан В.А. Адміністративно-правові закономірності функціонування системи національної безпеки // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 10. — С. 42 – 44.
63.  Ліпкан В. Адміністративно-правові основи теорії національної безпеки // Юридична Україна. — 2006. — № 11. — С. 23 – 26.
64.  Ліпкан В.А. Адміністративно-правова природа національної безпеки // Право України. — 2007. — № 3. — С. 9 – 12.
65.  Ліпкан В.А. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки // Судова апеляція. — 2007. — № 2 (7). — С. 97 – 102.
66.  Ліпкан В.А. Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки // Наук. вісник Нац. акад. Держ. подат. служби України (економіка, право). — № 1 – 2 (33). — 2006. — С. 272 – 278.
67.  Ліпкан В.А. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” : питання обсягу повноважень у сфері національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Судова апеляція. — № 3 (12). — 2008. — С. 6—11.
68.  Ліпкан В.А. Основи права національної безпеки // Право України. — 2009. — № 1. — С. 108—116. 

ПУБЛІКАЦІЇ В ІНШИХ ВИДАННЯХ

1. Ліпкан В.А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. — К., 2000. — Т. 19. — С. 50 – 86.
2. Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й. Питання боротьби з тероризмом і бандитизмом // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших.— К., 2000. — Т. 19. — С. 385 – 392.
3. Гергелійник В.О., Ліпкан В.А. Проблеми реформування системи арбітражних судів України // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — К., 2000. — Т. 21 (2). — С. 248 – 252.
4. Бєзруков Є.В., Ліпкан В.А. Використання поліграфа як один з напрямків протидії корупції і економічним злочинам // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — К., 2000. — Т. 21 (1). — С. 504 – 510.
5. Ліпкан В.А. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей) / Зб. Матеріалів міжнар. Наук. практ. конференції (Харків) 26 – 27 квітня 1999 р. — С. 182 – 184.
6. 6.  Ліпкан В.А. Методологічні аспекти розроблення криміналістичної характеристики тероризму  // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — К., 2001. — Т. 22. — С. 401 – 408.
7. Ліпкан В.А. Методологічні аспекти алгоритму розробки криміналістичної характеристики тероризму // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доп. міжнар. наук. практ. конференції. Ч.1. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. — С. 182 – 184.
8. Ліпкан В.А. Підприємництво під прицілом тероризму // Молодь і підприємництво. — 2000. — № 2. — С. 19 – 21.
9. Тимошенко І.І., Лаптєв С.Г., Ліпкан В.А., Онищенко Г. Закон України „Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні” // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-та, 2001. — С. 466 – 477.
10. Ліпкан В.А. Методологічні засади легітимації боротьби з тероризмом як один з механізмів забезпечення прав і свобод людини в процесі правоохоронної діяльності // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 року. — Донецьк, ДІВС., 2001. — С. 36 – 45.
11. Ліпкан В.А. Теоретичні питання націобезпекознавства // Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К.: КиМУ, 2002. — Вип. 2. — С. 79 – 87.
12. Ліпкан В.А. Організація недержавної системи безпеки: Дипломна робота / Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. — К., 2003. — 110 с.
13. Ліпкан В.А. Глобальний тероризм в управлінні сучасною цивілізацією // Тероризм і національна безпека України: Матеріали міжнар. конф. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — С. 118 – 127.
14. Ліпкан В.А. Парадигма космізму як підґрунтя для відпрацювання стратегії національної безпеки України // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В.Ківалов; відп. За вип. Л.І. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2003. — Вип. 16. — С. 115 – 120.
15. Липкан В.А. Правовое поле обеспечения национальной безопасности Украины: вопросы формирования // Правовая защита частных и публичных интересов: Материалы международной межвузовской научно-практической конференции (22 – 23 января 2004 года). — Челябинск: Изд-во ЮурГУ. — Ч. 1. — 49 – 55.
16. Ліпкан В.А. Інформаційна безпека як складова національної безпеки України // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі: Проблеми науки, практики і освіти: Зб. наук. праць VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф.— Ч. 2. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. — С. 443 – 453.
17. Ліпкан В.А. Неопарадигма боротьби з тероризмом // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск сьомий. — Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. — С. 131 – 164.
18. Ліпкан В.А., Кузнєцов О.В. та інші Навчально-методичні матеріали. — К.,: Текст, 2005. — 158 с.
19. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є. Удосконалення нормативно-правових засад боротьби з кіберзлочинністю як необхідна умова євроінтеграції // Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, Луцьк,29 – 30 вересня 2005 р. / За ред.. В.Й.Лажніка, С.В.Федонюка. — Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту, ім.. Лесі Україніки, 2005. — С. 192 – 197.
20. Ліпкан В.А. Алгоритм моделювання систем безпеки // Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України: Матеріали науково-практичної конференції (Київ, 6 грудня 2005 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: Текст, 2005. — С. 5 – 10. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
21. Ліпкан В.А. Глобализация международного терроризма // Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности: Материалы международной научно-практической конференции (Кишинэу, 18 мая 2006 года) / Академия полиции Молдовы. — К., 2006. — С. 65 – 73.
22. Липкан В.А. Нацбезопасность альтернативный взгляд // Неизвестная разведка. — 2006. — № 3 – 4. — С. 12 – 19.
23. Ліпкан В.А. Правовий вимір Стратегії національної безпеки України // Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: Текст, 2007. — С. 5 – 7. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
24. Ліпкан В.А. Основні підходи до формування закону України „Про національну безпеку України” // Проблеми національної та міжнародної безпеки: Матеріали науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: КНУВС, 2007. — С. 29 – 36.
25. Липкан В. Параллельный мир: баланс безопасности или безопасный баланс // Неизвестная разведка. — 2007. — № 1. — С. 21 – 27.
26. Ліпкан В.А. Роль сил спеціальних операцій у протидії злочинам проти основ національної безпеки // Запобігання злочинам у сфері забезпечення національної безпеки України : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції, 21 листопада 2008 р., м. Київ. — К. : Наук.-вид. відділ НАСБ України, 2008. — С. 36-43. (430 с.)
27. Ліпкан В.А. Que se haga scientia // Міліція України. — 2000. — № 5. — С. 26-27.
28. Ліпкан В.А. Морські вовки країни тюльпанів // Міліція України. — 2000. — № 6. — С. 25-26.
29. Ліпкан В.А. Фанат, або заговори, щоб я тебе почув // Міліція України. — 2000. — № 7. — С. 14 – 15.
30. Ліпкан В.А. Доки грім не вдарить, мужик не перехреститься // Міліція України. — 2000. — № 8. — С. 28 – 29.
31. Ліпкан В.А. FSK — спеціальна команда захисту // Міліція України. — 2000. — № 10. — С. 28 – 29.
32. Ліпкан В.А. Антитерор. З досвіду австралійських колег // Міліція України. — 2000. — № 11. — С. 30 – 32.
33. Ліпкан В.А. Федеральне бюро розслідувань // Форпост. — 2001. — № 1. — С. 24 – 25.
34. Ліпкан В.А. Щит і меч землі обітованої // Форпост. — 2001. — № 2. — С. 22 – 23.
35. Ліпкан В.А. Геній пекла // Форпост. — 2001. — № 3. — С. 18 – 20.
36. Ліпкан В.А. Тероризм і життя // Форпост. — 2001. — № 4. — С. 24 – 25.
37. Ліпкан В.А. Усвідомлюючи досвід інших // Форпост. — 2001. — № 5. — С. 24 – 25.
38. Ліпкан В.А. Поліграф — нова віха взаємопорозуміння міліції з населенням // Міліція України. — 2001. — № 6. — С. 28 – 29.
39. Ліпкан В.А. „Золоті пантери” Італії // Міліція України. — 2001. — № 7. — С. 28 – 31.
40. Ліпкан В.А. Кібертероризм на зламі тисячоліть // Міліція України. — 2001. — № 8. — С. 24 – 25.
41. Ліпкан В.А. Секретна служба США: Військово-морська спеціальна група США // Міліція України. — 2001. — № 9. — С. 24 – 25.
42. Ліпкан В.А. Варта королеви: підготовка поліцейських для боротьби з масовими заворушеннями США // Міліція України. — 2001. — № 10. — С. 20 – 21.
43. Ліпкан В.А. Кримінальний тероризм: вигадки чи реальність // Міліція України. — 2001. — № 11. — С. 26 – 27.
44. Ліпкан В.А. Ніщо, яке нищить // Міліція України. — 2002. — № 1. — С. 26 -27.
45. Ліпкан В.А. Матриця: проблема свободи у матриці // Міліція України. — 2002. — № 2. — С. 26 – 27.
46. Ліпкан В.А. Бути першими — це для академії традиція // Міліція України. — 2002. — № 2. — С. 29 – 30.
47. Ліпкан В.А. Диявольська врода // Міліція України. — 2002. — № 3. — С. 29 – 30.
48. Ліпкан В.А. Ядерний тероризм або сатана старих богословів // Міліція України. — 2002. — № 4. — С. 27 – 28.
49. Ліпкан В.А. На перепоні тероризму (Частина перша) // Міліція України. — 2002. — № 5. — С. 23 – 24.
50. Ліпкан В.А. На перепоні тероризму (Частина друга) // Міліція України. — 2002. — № 6. — С. 29 – 30.
51. Липкан В.А. Нужен ли Украине Закон „По борьбе с терроризмом” // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 2. — С. 12 – 15.
52. Липкан В.А. Информационный фаст-фуд — приятного аппетита // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 5. — С. 4 – 5.
53. Ліпкан В.А. Пантуранізм — сучасна загроза України // Служба безопасности. — 2002. — № 4. — С. 6 – 7.
54. Ліпкан В.А. Дві цитаделі — одна мета // Міліція України. — 2002. — № 8. — С. 30 - 31.
55. Ліпкан В.А. Судний день // Міліція України. — 2002. — № 9. — С. 24 – 25.
56. Ліпкан В.А. По той бік добра і зла // Міліція України. — 2002. — № 10. — С. 28 – 29.
57. Ліпкан В.А. Служба внутрішньої безпеки США // Міліція України. — 2002. — № 11. — С. 29 – 30.
58. Ліпкан В.А. Європол і внутрішня безпека Європи // Міліція України. — 2003. — № 3. — С. 27 – 28.
59. Ліпкан В.А. Політичний екстремізм у Німеччині // Міліція України. — 2003. — № 11. — С. 26 – 27.
60.  Липкан В.А. Абсурд в Законе или иллюзия безопасности // Человек  и закон. — 2003. — № 12. — С. 42 – 45.
61. Ліпкан В.А. Моє відкриття Америки // Міліція України. — 2004. — № 7. — С. 22 – 23.
62.  Ліпкан В.А. Нещодавно ад’юнктурі НАВСУ виповнилось 30 років // Іменем закону від 16.06.00. — С. 13.
63. Ліпкан В.А. Шанхайська п’ятірка обговорює питання щодо створення єдиного антитерористичного центру // Богомольця 10. — 23.02.01. — № 8. — С. 3.
64. Ліпкан В.А. Вибухи в Афганістані: чотири особи поранено // Богомольця 10. — 23.02.01. — № 8. — С. 3.
65. Ліпкан В.А. Поліція Північної Ірландії викрила фабрику вибухових пристроїв // Богомольця 10. — 23.02.01. — № 8. — С. 3.
66.  Ліпкан В.А. В Ізраїлі за підозрою у вчиненні тероризму затримано представника Альбіону // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
67. Ліпкан В.А. Німеччина: неонацисти підводять голову // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
68.  Ліпкан В.А. Греція готує новий законопроект по боротьбі з тероризмом Альбіону // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
69. Ліпкан В.А. Філіппінський уряд на заваді тероризму // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
70. Ліпкан В.А. Шпигунський скандал у США // Богомольця 10. — 16.03.01. — № 11. — С. 3.
71.  Ліпкан В.А. Екотероризм // Богомольця 10. — 16.03.01. — № 11. — С. 3.
72. Ліпкан В.А. В Іспанії лунають вибухи // Богомольця 10. — 23.03.01. — № 12. — С. 3.
73.  Ліпкан В.А. Чи буде видано терориста № 1? // Богомольця 10. — 23.03.01. — № 12. — С. 3.
74. Ліпкан В.А. KFOR ранить двох бандитів на кордоні Косово і Македонії // Богомольця 10. — 30.03.01. — № 13. — С. 3.
75.  Ліпкан В.А. Ізраїль активізує боротьбу з тероризмом // Богомольця 10. — 30.03.01. — № 13. — С. 3.
76. Ліпкан В.А. Розлючений батько захоплює заручників // Богомольця 10. — 30.03.01. — № 13. — С. 3.
77. Ліпкан В.А. Вибори і тероризм: іспанський варіант // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
78.  Ліпкан В.А. Снайпери проти абортів // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
79.  Ліпкан В.А. Ліквідація антипідривного підрозділу “F” MI-5 — помилка // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
80. Ліпкан В.А. Реалії сучасного кібертероризму // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
81. Ліпкан В.А. Алжир змінює „тактику діалогу” // Іменем закону. — 27.04.01. — № 17. — С. 3.
82.  Ліпкан В.А. Біотероризм загрожує світу // Іменем закону. — 27.04.01. — № 17. — С. 3.
83.  Ліпкан В.А. Наркотероризм по-колумбійські // Іменем закону. — 01.06.01. — № 22. — С. 3.
84.  Ліпкан В.А. Викрадення людей і СНІД // Іменем закону. — 01.06.01. — № 22. — С. 3.
85.  Ліпкан В.А. Уряд Ірану підписав угоду із Саудівською Аравією // Іменем закону. — 01.06.01. — № 22. — С. 3.

ПУБЛІКАЦІЇ ПІСЛЯ ЗАХИСТУ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ з юридичних наук

1. Липкан В.А. Основы права национальной безопасности // Публичное и частное право. — 2009. — № 2. — С. 34—46.
2. Ліпкан В.А. Правовий статус РНБОУ у сфері національної безпеки України // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 12. — С. 4 – 8.
3. Ліпкан В.А. Проблеми формування інституту безпекового омбудсмана в контексті розбудови правової держави в Україні // Право України. — 2010. — № 7. — С. 70—80.
4. Ліпкан В.А. Безпековий омбудсмен: проблеми формування нового інституту // Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції (пам’яті професора Ю.І.Римаренка) : Збірник тез міжвузівської науково-теоретичної конференції. — К. : КНУВС, 2009 — С. 114-117 (204 с.)
5. Ліпкан В.А.   Біла книга: суть та призначення // Адміністративне право в сучасному вимірі : Матеріали IV науково-практичного семінару / ред. колегія : В.К.Колпаков (голова), О. В. Кузьменко, В. А. Ліпкан, І. Д. Пастух. — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2010. —С. 19—21.
6. Ліпкан В. А. Контрольне право як атрибутивний елемент української системи права // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 7 – 10.
7. Ліпкан В.А. Теоретична концепція Білої книги // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 9. — С. 80 – 83.
8. Ліпкан В.А., Троханенко І.І. Щодо необхідності реформування системи державного контролю за діяльністю міліції // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 20 грудня 2010 р.). —  К. : Ліпкан О. С., 2010. — С. 38—41.
9. Ліпкан В.А. Засади формування поліції в Україні // Реформування районного органу внутрішніх справ : матеріали круглого столу (Київ, 26 травня 2011 р.). —  К. : Ліпкан О. С., 2011. — С. 24—28.
10. Липкан В. Мультикультурализм и толерантность: грани соотношения / Владимир Липкан // Формирование толерантного сознания в обществе: Материалы VII международного антитеррористического форума. — К. : Издательство “Киевская правда”. — 2011. — С. 92—100.
11. Максименко Ю. Є., Ліпкан В. А. Права і свободи людини і громадянина в інформаційній сфері в умовах проведення конституційної реформи в Україні // Конституція України : зміни чи нова редакція : матеріали круглого столу, присвяченого 15-й річниці прийняття Конституції України : спец. Вип., 24 червня 2011 р. / редкол. :  В. В. Коваленко (голов. ред.). — та ін. — К. : Юрінком Інтер, 2011. — 196 с. , с. 91—101.
12. Ліпкан В. Інтереси держави: інтегральна категорія безпекознавства і державознавства // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 року). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 7—9.
13. Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату / В. Ліпкан, Ю. Максименко //  Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 8. — С. 7—11.
14. Ліпкан В.А. Інформаційні війна як засіб сучасних інформаційних стратегій // Інформаційні стратегії в глобальному управлінні : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 29 жовтня 2011 року). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 8—11.
15. Ліпкан В. А. Безпековий вимір  Стратегії національної безпеки США // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 29 грудня 2011 року). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 8—11.
16. Ліпкан В. А., Ю.Є.Максименко  Інформаційні права і свободи людини та громадянина / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко //  Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 9. — С. 64—68.
17. Ліпкан В., Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом в умовах боротьби з організованою злочинністю / В. Ліпкан, В. Баскаков  // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2011. — № 24. — С. 263—269.
18. Ліпкан В. А., Рижов І.М. Врегулювання кризових ситуацій соціального характеру в контексті профілактики тероризму / В. А. Ліпкан, І. М. Рижов //  Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 10. — С. 131—135.
19. Ліпкан В. А. Підходи до аксіології національної безпеки / В. А, Ліпкан // Правові та політичні проблеми сучасності : матеріали науково-практичної конференції (Луцьк, 22 квітня 2012 р.). — К. : Ліпкан О. С., 2012. — С. 8—11.
20. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства як напрям боротьби з тероризмом / В. А. Ліпкан // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Інформаційні технології боротьби з тероризмом” (Київ, 15 липня 2012 р.). — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — С. 7—11.
21. Липкан В. Ренессанс безопасности. Негосударственная система безопасности как атрибут государства / Владимир Липкан, Игорь Бондаренко // Российские вести. — 11 февраля 2013. — № 3-4(2107-2108). — С. 2.
22. Ліпкан В. А. Підвалини формування нової концепції права в контексті протидії екстремізму / В. А. Ліпкан, А. М. Лобода // Імперативи розвитку цивілізації. — 2013. — № 1. — С. 86—87.
23. Ліпкан В. А. Роль „soft law” у розвитку інформаційного законодавства / В. А. Ліпкан // Матеріали науково-практичної конференції „Правові проблеми сучасності” (Запоріжжя, 26 лютого 2013 р.). — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — С. 46—48.
24. Липкан В.А. Национальная безопасность и негосударственная система безопасности // Угроза международной стабильности : аспекты проблемы. — Европейский Центр  Изобразительных искусств, Братислава, 2013. — С. 90—93. (312 с.)
25. Ліпкан В. А. Поняття держави в контексті діяльності УДО України / В. А. Ліпкан, О. О. Ткаченко // Наше право. — 2013. — № 2. — С. 16—21.
26. Ліпкан В.А. Доступ до інформації з обмеженим доступом : проблеми вироблення уніфікованих дефініцій / В. А. Ліпкан, Л. І. Капінус // Публічне право. — 2013. — С. 45—53.
27. Ліпкан В. А. Засади розвитку інформаційної деліктології / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко // Право України. — 2013. — № 110. — С. 249—256.
28. Ліпкан В. А. Інформаційна деліктологія: засади становлення / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко // Матеріали круглого столу, присвяченого 90-літтю академіка В. В. Копейчикова (19 листопада 2013 року). — К. : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2014. — С. 92—96.
29. Ліпкан В. А. Науковий алгоритм дослідження кодифікації інформаційного законодавства України / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2014. — № 1. — С. 44—48.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

БАСКАКОВ ВОЛОДИМИР ЮРІЙОВИЧ

УДК 343.346.8

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

12.00.07 — адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2012

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник-          доктор юридичних наук, доцент

Ліпкан Володимир Анатолійович,

Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри управління в органах внутрішніх справ

Офіційний опоненти:        доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Національний авіаційний університет,

заступник директора з наукової роботи Юридичного інституту

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Цимбалюк Віталій Степанович,

Науково-дослідний центр правової інформатики, старший науковий співробітник

Захист відбудеться 12 квітня 2012 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв оборони, 15, корп. 3, кім. 65

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування: 03041, м. Київ, вул. Героїв оборони, 13, корп. 4, кім. 28

Автореферат розісланий 07 березня 2012 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                           О. Ю. Піддубний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У ХХІ сторіччі інформація виступає головним чинником соціалізації людини, об’єднуючою ланкою між людиною, суспільством і державою. Вірогідне і вчасне інформування громадян з боку держави та надання необхідної для функціонування держави інформації з боку громадян, отримання учасниками суспільних відносин достовірної й повної інформації про перебіг подій у країні, в навколишньому середовищі, використання інформації задля задоволення власних потреб є основою та запорукою побудови і формування демократичної, правової держави, громадянського та інформаційного суспільства.

Водночас кожна держава володіє таким переліком інформації, розголошення чи оприлюднення якої може завдати шкоди національним інтересам. Таким чином виникає дилема пошуку балансу між реалізацією прав і свобод людини й громадянина в інформаційній сфері та забезпеченням інформаційної безпеки. Результатом вирішення такої проблеми стала поява інституту інформації з обмеженим доступом.

Якщо державні органи унеможливлюють доступ громадськості до публічної інформації, то це призводить до порушень права громадян на інформацію. Стосовно інформації з обмеженим доступом, то обов’язок державних органів полягає у забезпеченні захисту такої інформації легальними заходами.

Лібералізація і гуманізація вітчизняного законодавства обумовили необхідність перегляду сутності та значення правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема критеріїв формування переліку відомостей, що її становлять, порядку та умов надання таким відомостям статусу інформації з обмеженим доступом, адекватності заходів захисту і охорони тощо.

Тривалий час захист інформації з обмеженим доступом забезпечувався виключно кримінально-правовими нормами. Нині в Кодекс України про адміністративні правопорушення були внесені відповідні зміни та доповнення, згідно з якими окремі види інформації з обмеженим доступом стали охоронятись адміністративно-правовими нормами.

Дана тенденція обумовлена тим, що останнім часом спостерігається збільшення кількості зловживань із боку органів державної влади щодо віднесення тих чи інших відомостей до інформації з обмеженим доступом. Це призводить до порушення права громадян на доступ до публічної інформації або навпаки – до збільшення кількості правопорушень особами, які мають доступ до інформації з обмеженим доступом, внаслідок чого відбувається її незаконний витік і оприлюднення. Таким чином, відсутність законодавчого визначення поняття інформації з обмеженим доступом, її видів, наявність значної кількості суперечностей між окремими нормативно-правовими актами щодо процедури, строків та переліку відомостей, які не можна відносити до інформації з обмеженим доступом та тих, які дозволено, недосконалість деліктного законодавства та нечітке визначення відповідальних державних інституцій у цій сфері негативно впливають на рівень захисту й охорони інформації з обмеженим доступом, зокрема на адміністративно-правовий режим такої інформації. У зв’язку з чим дослідження адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом є актуальною проблематикою для сучасної юридичної науки, що і обумовило вибір означеної тематики у якості теми нашої дисертації.

При написанні дисертації автор широко використовував праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузях інформаційного права, адміністративного права, теорії держави та права, конституційного права, цивільного права, зокрема: В. Б. Авер’янова, В. І. Андрейцева, І. В. Арістової, І. Л. Бачила, О. Д. Бахраха, К. І. Бєлякова, І. П. Голосніченка, А. І. Дідука, В. А.Залізняка, Р. А. Калюжного, В. С. Копилова, Б. А. Кормича, О. І. Кохановської, О. О. Кулініча, В. А. Ліпкана, О. В. Логінова, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущака, П. Є. Матвієнко, С. Г. Стеценка, В. С. Цимбалюка, М. Я. Швеця та інших.

Утім, незважаючи на наявність чисельних наукових досліджень, присвячених дослідженню різних аспектів правового регулювання інформації з обмеженим доступом, поза науковим обігом залишилося комплексне, системне дослідження адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Національного університету біоресурсів і природокористування України 27 листопада 2008 року, протокол № 3. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України та згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008–2012 роки» від 18 липня 2007 року.

Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України від 4 лютого 1998 року «Про Національну програму інформатизації», та плану заходів із виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 року «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки». Крім того, виконане дослідження обумовлено реалізацією Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року, зокрема в частині, де закріплена необхідність розробки Кодексу про адміністративні проступки.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розкриття особливостей адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом та розроблення пропозицій щодо подальшого його удосконалення.

Зазначена мета зумовила постановку і розв’язання таких основних задач:

– окреслити історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній та інформаційно-правовій доктрині;

– надати авторське визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» та виділити її конститутивні ознаки в адміністративно-правовому контексті;

– визначити поняття «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом» та виокремити основні його ознаки;

– здійснити класифікацію інформації з обмеженим;

– надати характеристику елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом;

– визначити недоліки та надати пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці;

– розкрити стан та перспективи розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку із захистом і охороною інформації з обмеженим доступом.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності загальних, галузевих та спеціальних наукових методів, які, застосовуючись комплексно, дають змогу вирішити поставлені завдання дослідження та досягнути його мети. Базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, який обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів і суспільних явищ як елементів системи та за допомогою якого інформація з обмеженим доступом розглядається як системне утворення (п. 1.2).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено генезис наукових розвідок, присвячених окремим аспектам порушеної проблематики, стан та розвиток адміністративно-правового режиму окремих видів інформації з обмеженим доступом, особливості адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом (п. 1.1, п. 2.1, п. 3.1, п. 3.2). Формально-логічний та соціологічний методи допомогли визначити роль та місце адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом у правовій системі Україні, його значущість для суспільства та особливості, а також стали в пригоді при дослідженні понятійно-категорійного апарату (п. 1.2, 1.3, п. 2.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення правового регулювання суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом та шляхів удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства в контексті порушеної проблематики (п. 1.2, п. 1.3, п. 3.1, п. 3.2). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено поняття, загальні та особливі риси інформації з обмеженим доступом (п. 1.2, 1.3). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу аналізу та зіставлення національного і зарубіжного законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом (п. 1.2, 1.3, п. 3.1, п. 3.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформації з обмеженим доступом, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки й пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п. 3.1, п. 3.2). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, накресленню напрямів його удосконалення (п. 2.2). За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів вітчизняних та зарубіжних законодавчих актів, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформації з обмеженим доступом (п. 1.2, п. 3.1, п. 3.2). Завдячуючи аксіоматичному методу були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації з тематики дослідження (п. 1.1). Історичні аспекти становлення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні та за кордоном досліджувалися на підставі порівняльно-ретроспективного, історико-генетичного методів, а також методів екстраполяції і факторного аналізу (п. 1.1, п. 1.2, п. 3.1, п. 3.2). Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку інформаційного законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом, здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме: методу експертних оцінок, екстраполяції, методу аналогії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим аналізу і вирішенню проблем адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом. Проведене дослідження уможливило дисертанту сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дослідження, зокрема:

вперше:

– запропоновано авторське визначення таких понять, як: «інформація з обмеженим доступом» та «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом»;

– окреслено історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині, внаслідок чого в її рамках було виокремлено три основні етапи становлення наукової думки;

дістало подальшого розвитку:

– визначення конститутивних ознак інформації з обмеженим доступом та адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом;

– класифікація інформації з обмеженим доступом;

– характеристика елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема мету встановлення правового режиму, правові принципи, об’єкт адміністративно-правового регулювання, метод правового регулювання, «режимні правила», спеціальні державні органи, відповідальність за порушення «режимних норм», визначення просторово-часових меж дії цього адміністративно-правового режиму;

удосконалено:

–    визначення недоліків та надання пропозицій щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці;

–         розкриття стану і перспектив розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані:

у правотворчій діяльності – для вдосконалення Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері інформації з обмеженим доступом, при розробленні й затвердженні проекту Інформаційного кодексу України та інших законодавчих і підзаконних актів, а також при гармонізації українського інформаційного законодавства до міжнародно-правових стандартів у сфері інформації з обмеженим доступом;

у правозастосовній діяльності – при реалізації норм нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в Україні у сфері інформації з обмеженим доступом;

у науково-дослідній діяльності – для проведення подальших досліджень проблем адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом;

у навчально-методичному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як інформаційне право, інформаційна безпека, основи національної безпеки, адміністративне право та при викладанні вказаних дисциплін; а також для підвищення рівня правової освіти населення.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження було виконане Баскаковим В.Ю., та всі висновки і наукові результати належать особисто йому. У виконаних в співавторстві публікаціях з інформаційно-правової тематики Баскаковим В.Ю. оприлюднені результати, що стосуються теоретичних засад правового режиму інформації з обмеженим доступом, а співавторам – наукові розробки з теорії адміністративної відповідальності та боротьби з організованою злочинністю, що відображено в списку публікацій дисертанта.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорено на засіданні кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України і оприлюднено на відповідних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності» (м. Київ, 20 грудня 2010 року); «Актуальні проблеми державотворення» (м. Київ, 28 червня 2011 року); «Інформаційні технології в глобальному управлінні» (м. Київ, 29 жовтня 2011 року); «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах» (м. Київ, 29 грудня 2011 року).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в дев’яти публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 найменувань на 18 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них загальний обсяг тексту – 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні засади дослідження інформації з обмеженим доступом» складається з трьох підрозділів і присвячений висвітленню історичних і теоретичних аспектів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині, дослідженню стану наукової розробленості теми, визначенню поняття інформації з обмеженим доступом, відмежуванню його від інших споріднених понять, окресленню видів інформації з обмеженим доступом.

У підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині» подається історіографія дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині.

Рівень наукових розробок у досліджуваній сфері є недостатнім порівняно з потребами українського суспільства і держави та іншими європейськими країнами. Інформація з обмеженим доступом як правовий феномен у вітчизняній адміністративній доктрині є доволі новим та не розробленим достатньою мірою. Дослідження генезису наукових джерел, присвячених інформації з обмеженим доступом, дало змогу дійти таких висновків: 1) інформація з обмеженим доступом є предметом дослідження багатьох юридичних наук – теорії держави та права, інформаційного права, адміністративного права, кримінального права, цивільного права та інших; 2) здебільшого інститут інформації з обмеженим доступом виступає предметом дослідження наукових праць у рамках інформаційного права та інформаційної безпеки; 3) адміністративний аспект інформації з обмеженим доступом розкривається в межах адміністративних розвідок, присвячених інформаційній безпеці; 4) відсутність законодавчого закріплення відповідних дефініцій та класифікації інформації з обмеженим доступом призводила до неоднозначного тлумачення видів інформації з обмеженим доступом та наявності полісемії основних понять, коли один і той же вид інформації з обмеженим доступом має не тільки різне визначення, а й назву (Закон України «Про доступ до публічної інформації», згідно з нормами якого було визначено види інформації з обмеженим доступом, був прийнятий лише у 2011 році); 5) серед інформації з обмеженим доступом найбільш досліджуваними у вітчизняних наукових розвідках є такі види таємниць, як: державна, комерційна, таємниця персональних даних.

Було виділено три основні етапи становлення наукової думки, присвяченої інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині. Перший етап (1991–2005 рр.) характеризується поверховим розглядом інформації з обмеженим доступом у контексті дослідження різних аспектів інформаційної безпеки та інформаційного права, де захист інформації з обмеженим доступом визначається як важливий напрям інформаційної безпеки чи інститут інформаційного права, а також актуальний напрям наукової діяльності. Для другого етапу (2006–2007 рр.) властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо інформація з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць. Третій етап (2008 – донині) характеризується інтенсивним проведенням наукових досліджень, формуванням наукових шкіл та опублікуванням робіт різної спеціалізації, предметом яких виступають конкретні види таємниць (банківська, комерційна, персональна таємниця тощо).

У підрозділі 1.2 «Інформація з обмеженим доступом як вид інформації» окреслюється специфіка інформації з обмеженим доступом як вид інформації, досліджується поняття «інформація з обмеженим доступом», виділяються конститутивні ознаки цього феномена у адміністративно-правовому контексті.

Аналіз вітчизняного законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом дав змогу дійти висновку про відсутність уніфікованої законодавчої дефініції поняття «інформація з обмеженим доступом». Визначення цього поняття можна знайти лише в окремих міжнародних угодах про співробітництво у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, що були підписані між Урядом України та урядами інших держав. Здебільшого у вищезазначених угодах інформація з обмеженим доступом визначається як інформація та матеріали незалежно від їх форми, природи й способу передачі; інформація у будь-якій формі та будь-які документи, матеріали, вироби, речовини або фізичні поля, на/в яких представлена інформація; будь-який документ, рисунок, план, карта, фотографія, звукова чи відеоплівка або інший документ чи інший носій інформації, що містять інформацію; інформація, відображена в будь-якій формі. Отже, здебільшого в міжнародних документах акцентується увага на певних матеріальних носіях, де може міститися інформація, а не на визначенні сутності, специфіки такої інформації.

На основі норм цих міжнародних угод автором було виділено так зване широке та вузьке розуміння інформації з обмеженим доступом. У вузькому розумінні інформацію з обмеженим доступом становлять «будь-який документ, рисунок, план, карта, фотографія, звукова чи відеоплівка або інший документ чи інший носій інформації, що містять інформацію», тобто інформацією з обмеженим доступом є лише та інформація, що перебуває на певних матеріальних носіях. Саме вузьке трактування інформації з обмеженим доступом закріплене і у вітчизняному законодавстві, зокрема у ст. 1 Закону України «Про інформацію». Згідно з широким розумінням таку інформацію становить і інформація незалежно від «форми, природи, способу передачі» чи «виду і умов відтворення». Робиться висновок, що саме широке трактування відповідає сучасним реаліям, оскільки специфіка інформації як феномена полягає в тому, що вона має певну самостійність та автономність від матеріального носія, на якому міститься.

Було виділені наступні конститутивні ознаки інформації з обмеженим доступом у адміністративно-правовому контексті: 1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; 2) інформацією, до якої може бути застосовано обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України; 3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі); 4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам; 5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; 6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність.

Беручи до уваги ці ознаки, на думку автора, інформацію з обмеженим доступом слід визначати як відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах.

У підрозділі 1.3 «Класифікація інформації з обмеженим доступом» досліджуються наукові позиції щодо класифікації інформації з обмеженим доступом. Зазначається, що у вітчизняному законодавстві застосовується кілька десятків термінів для позначення того чи іншого виду інформації з обмеженим доступом (секретна інформація, таємна інформація, конфіденційна інформація, конфіденціальна інформація, нерозкрита інформація, незагальновідома інформація тощо), що значно ускладнює правореалізацію, оскільки їх правовий режим не забезпечено необхідним правовими засобами. На законодавчому рівні також не визначено критерії, за допомогою яких можна однозначно кваліфікувати ті чи інші відомості (дані) як інформацію з обмеженим доступом чи виділити основні її види.

Найбільшого поширення в наукових колах набула класифікація інформації з обмеженим доступом на конфіденційну та таємну інформацію, до останньої належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то до неї включають всю інформацію, яка становить будь-яку таємницю, що не має ознак державної таємниці (комерційна, банківська, професійна та службова тощо). Поряд із вищезазначеними видами таємниць слід зауважити, що в законодавстві України термін «таємниця» є доволі часто вживаним. Це зокрема медична, військова, комерційна, адвокатська таємниці, а також таємниця дорадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо. Однак не кожен із цих видів інформації можна віднести до категорії таємної. Наприклад, комерційна таємниця чи усиновлення відповідно до вітчизняного законодавства за умов бажання власника цієї таємниці може бути розголошена. Тобто закон не вимагає таємності інформації в силу її існування, а обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це. Отже, незалежно від назви таємниці за змістом така інформація є конфіденційною. Робиться висновок, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація.

Виходячи з цього, пропонується законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу, передбачену законом таємницю», або перелік критеріїв віднесення інформації до категорії таємної. Щодо вичерпного переліку конфіденційної інформації, то, зважаючи на її легальну дефініцію, це є неможливим, оскільки її власник (фізична чи юридична особа, крім суб’єкта владних повноважень) уповноважений відносити будь-яку інформацію до категорії конфіденційної, крім законодавчо закріплених обмежень. Також на основі аналізу досвіду Російської Федерації в цій сфері було аргументовано доцільність встановлення приблизного переліку відомостей, які можуть бути віднесені до категорії конфіденційної інформації. Було запропоновано наступні дефініції: конфіденційна інформація – будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці, таємна інформація – будь-яка інформація з обмеженим доступом, що має ознаки державної таємниці.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню змісту адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом та характеристиці його елементів.

У підрозділі 2.1 «Зміст адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні» досліджуються поняття та особливості адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні.

Під адміністративно-правовим режимом інформації з обмеженим доступом пропонується розуміти урегульований у вітчизняному законодавстві порядок діяльності уповноважених суб’єктів права шляхом імперативного методу правового впливу та системи спеціальних засобів з метою захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом.

Якщо відкрита інформація не має чітко визначеного правового режиму в силу своєї доступності, свободи циркулювання тощо, то для інформації з обмеженим доступом правовий режим має бути встановлений як важливий засіб її захисту та охорони. Інформація з обмеженим доступом є цінною насамперед тому, що вона є не загальновідомою та доступною для будь-якої особи. Відповідно особа, яка фактично контролює таку інформацію, може надати або обмежити доступ сторонніх осіб. Саме тому адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, поряд з іншими правовими режими, виступає важливим засобом її захисту й охорони.

Було виділено ознаки адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом: це порядок діяльності уповноважених органів державної влади, інших уповноважених державою інституцій, органів місцевого самоврядування, окремих громадян щодо захисту і охорони інформації з обмеженим доступом; ця діяльність є врегульованою у вітчизняному законодавстві шляхом визначення режимних правил, відповідно до яких вказуються права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, адміністративна відповідальність за їх порушення тощо у сфері інформації з обмеженим доступом; наявність імперативного методу правового впливу між учасниками відносин у сфері інформації з обмеженим доступом; здійснюється за допомогою відповідної системи різноманітних спеціальних засобів; метою такої діяльності є забезпечення захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом, тобто відповідних прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави й суспільства.

Автором також подано класифікацію адміністративно-правових режимів. Було акцентовано, що найбільш доречним є використання інтегративного підходу задля повного, всебічного та обґрунтованого визначення конкретного адміністративно-правового режиму.

Зважаючи на доктринальні підходи до класифікації адміністративно-правових режимів та екстраполюючи їх на предмет дослідження, а також норми Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», де виокремлено види інформації з обмеженим доступом, було зроблено висновок, що адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом можна класифікувати на три види: адміністративно-правовий режим таємної інформації; адміністративно-правовий режим конфіденційної інформації; адміністративно-правовий режим службової інформації. Кожен із цих адміністративно-правових режимів може бути також класифіковано на певні групи. Так, адміністративно-правовий режим таємної інформації може бути класифіковано на: адміністративно-правовий режим державної таємниці; адміністративно-правовий режим банківської таємниці; адміністративно-правовий режим професійної таємниці; адміністративно-правовий режим таємниці слідства тощо.

У підрозділі 2.2 «Характеристика елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні»  охарактеризовані елементи адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні.

Здійснений автором аналіз деяких нормативно-правових актів України, які встановлюють різні види правового режиму, дав змогу дійти висновку, що здебільшого певний правовий режим розкривається через визначення мети, правових основ, організаційно-функціональної структури органів державної влади, інших інституцій, а також правового статусу громадянам в умовах цього режиму, відповідальності за порушення «режимних норм», просторово-часових меж дії правового режиму.

Метою адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом є забезпечення співробітництва державної адміністрації і окремих осіб у сфері інформації з обмеженим доступом задля задоволення інтересів особи, держави і суспільства, повнішої реалізації громадянами інформаційних прав і свобод у цій сфері, а також дієвого захисту і охорони, поновлення даних прав у разі їх порушення.

Щодо принципів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, то вони детерміновані загальноправовими принципами права, а також галузевими принципами права, зокрема адміністративного та інформаційного права. Специфіка інформації з обмеженим доступом обумовлює необхідність формування деяких додаткових, спеціальних принципів, основним серед яких є баланс між відкритістю і прозорістю діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, свободою пошуку, отримання, передачі, виробництва і розповсюдження відкритої інформації будь-яким законним способом, крім закріплених на законодавчому рівні обмежень, з метою забезпечення безпеки особи, суспільства і держави. Щодо об’єкта адміністративно-правового режиму, то він охоплює лише ті відносини у сфері інформації з обмеженим доступом, які фактично потрапили під дію адміністративно-правових норм. Уведення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом спрямоване на врегулювання передусім відносин у зв’язку з необхідністю реалізації права на інформацію, а також на доступ до інформації та захистом національних інтересів між різного роду запитувачами інформації (фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи) та розпорядниками інформації.

Основним елементом будь-якого адміністративно-правового режиму є «режимні правила». Серед основних режимних правил адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом слід виділити такі: обґрунтування необхідності віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом шляхом окреслення можливої шкоди від її розголошення національній безпеці, інтересам окремих громадян, суспільству; формулювання переліку відомостей, які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом; віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, тобто прийняття рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до інформації з обмеженим доступом з установленням її виду; закріплення прав, свобод і обов’язків учасників правовідносин у зв’язку з доступом до інформації з обмеженим доступом; визначення правового статусу органів державної влади у сфері захисту та охорони інформації з обмеженим доступом; формування системи контролю і нагляду за виконанням режимних вимог фізичними, юридичними особами, а також посадовими особами тощо.

Не менш важливим елементом адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом є виокремлення спеціальних державних органів, основним завданням яких виступає забезпечення реалізації мети адміністративно-правового режиму. Коло таких суб’єктів в Україні становить багаторівневу систему, що об’єднані спільною метою, але мають при цьому різні повноваження, можливості, засоби тощо. Найважливішими серед яких є державні інституції, а саме: Верховна Рада України, Президент України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, а також спеціально уповноважені органи державної влади, яким надані відповідні повноваження.

Було досліджено їхні повноваження у сфері інформації з обмеженим доступом і зроблено висновок, що органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, незважаючи на значну та розгалужену сукупність, не є сформованою системою. Ситуація ускладнюється перманентною реструктуризацією вищезазначених інституцій та зміною тих завдань, функцій, повноважень, що на них покладаються. А тому відстежити якість виконаних зобов’язань доволі важко. Усі вищезазначені органи забезпечують лише окремі напрями (вектори) у цьому контексті. Отже, актуальним напрямом удосконалення захисту і охорони інформації з обмеженим доступом в Україні є підвищення ефективності функціонування вищезазначених органів шляхом корекції їхньої компетенції та повноважень, оптимізації їх організаційно-функціональної структури, а також створення спеціалізованого центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у цій сфері, беручи до уваги законодавчо закріплені види інформації з обмеженим доступом.

Як окремий елемент адміністративно-правового режиму виокремлюють відповідальність за порушення режимних норм. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки порушень передбачається кримінальна, адміністративна, цивільна чи дисциплінарна відповідальність.

Щодо іншого елемента адміністративно-правового режиму, а саме: встановлення просторово-часових меж чинності адміністративно-правового режиму, тобто визначення тієї території, на якій буде введено режим, і того терміну дії, впродовж якого він буде діяти, зазначимо наступне. На відміну від режимів надзвичайного, воєнного, екологічного стану, для адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом такий елемент не має такого важливого значення. За територією адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом може охоплювати як всю державу, так і окремий район, область чи територію Автономної Республіки Крим. За терміном дії адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом є постійним. Загалом питання строків щодо окремих видів інформації з обмеженим доступом, крім державної таємниці, на законодавчому рівні не визначено.

У розділі 3 «Особливості адміністративно-правових режимів окремих видів інформації з обмеженим доступом в Україні» проаналізовано специфіку адміністративно-правових режимів окремих видів інформації з обмеженим доступом в Україні, зокрема державної таємниці і персональних даних (інформації про особу) та визначено основні шляхи їх удосконалення.

У підрозділі 3.1 «Адміністративно-правовий режим державної таємниці» було визначено, що державна таємниця як вид інформації з обмеженим доступом є найбільш повно урегульованою чинним законодавством. Серед основних проблем, що негативно впливають на стан адміністративно-правового режиму державної таємниці, слід виділити соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо, а саме: плинність кадрів, що працювали в режимно-секретних органах; відсутність необхідних спеціальних знань у сфері інформаційних технологій та правовій сфері, а також обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів і змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів; недостатнє знання деякими особами, що мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю; неналежне обладнання приміщень режимно-секретних організацій та істотна застарілість форм і методів захисту державної таємниці тощо.

Було запропоновано передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, а й доступ. Механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю пропонується передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, які б розробила Служба безпеки України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу Служби безпеки України.

Серед шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері було підтримано позицію окремих авторів про необхідність доповнення чинного КУпАП (або закріпити це у новому Кодексі України про адміністративні проступки) нормою, що передбачала б адміністративну відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю, а також підвищення суми санкції як попередження адміністративних правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено у ст. 212-2 КУпАП. Крім того, дисертант вважає за доцільне розширити спектр адміністративних стягнень, зокрема поряд зі штрафом передбачити такі стягнення, як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. Є необхідність посилення санкції за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КУпАП, у військовий час або військовій обстановці. Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є, по-перше, внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. На думку автора, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких: «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо. Також було запропоновано чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації.

У підрозділі 3.2 «Адміністративно-правовий режим персональних даних (інформації про особу)» визначається стан та перспективи адміністративно-правового режиму персональних даних (інформації про особу). Законодавчого забезпечення даний вид інформації з обмеженим доступом набув лише в 2010 році, коли був прийнятий Закон України «Про захист персональних даних».

Аналіз статей цього Закону дав змогу дійти висновку про відсутність уніфікованого розуміння змісту та складових персональних даних. Тому, ураховуючи норми Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних», а також Рішення Конституційного Суду України від  30 жовтня 1997 року, до персональних даних автором було віднесено такі відомості, як: прізвище, ім’я та по батькові; національність; освіта; сімейний стан; релігійні переконання; стан здоров’я, історія хвороби; мета запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання (в тому числі й про наявність ризику для життя і здоров’я); адреса народження; дата народження; місце народження; майновий стан; расове або етнічне походження; політичні, релігійні або світоглядні переконання; членство в політичних партіях та професійних спілках; дані, що стосуються здоров’я чи статевого життя тощо.

Аргументовано, що, приймаючи Закон України «Про захист персональних даних», український законодавець використовував міжнародні та європейські стандарти у цій сфері, зокрема визначення поняття «персональні дані», хоча не врахував поділ цих даних на дані загального характеру (прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я – історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; ставлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персональні символи; підпис; відбитки пальців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, податковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспитів, професійного та іншого тестування тощо).

За європейськими традиціями забороняється збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб’єкта саме вразливих персональних даних, а не взагалі усіх персональних даних. Тому коло персональних даних, які забороняється обробляти без згоди суб’єкта персональних даних, згідно з українським законодавством є занадто широким, що ускладнює реалізацію права на інформацію. Було визначено основні недоліки адміністративно-правового регулювання персональних даних та шляхи його удосконалення.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено основні положення роботи, які відображають результат проведеного дослідження і мають теоретичне та практичне значення для розвитку науки адміністративного права у цьому контексті, реалізації адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні.

Констатовано, що сучасний стан адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні потребує поліпшення й узгодження з міжнародними стандартами, одним із інструментів яких є удосконалення адміністративно-правового статусу суб’єктів захисту і охорони інформації з обмеженим доступом, а також прийняття відповідних змін та доповнень до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення. Така ситуація поєднана з тим, що в адміністративно-правових розвідках приділяється достатня увага окремим видам інформації з обмеженим доступом, але цілісного й адекватного системного розгляду проблема адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні не знайшла.

За результатами проведеного дослідження вважаємо за необхідне сформулювати такі найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки.

1. Окреслено історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині. Інформація з обмеженим доступом як правовий феномен у вітчизняній адміністративній доктрині є доволі новим та не розробленим. Було виділено три основні етапи становлення наукової думки, присвяченої інформації з обмеженим доступом, у вітчизняній адміністративній доктрині. Перший етап (1991–2005 рр.) характеризується поверховим розглядом інформації з обмеженим доступом у контексті дослідження різних аспектів інформаційної безпеки та інформаційного права, де захист і охорона інформації з обмеженим доступом визначається як важливий напрям інформаційної безпеки чи інститут інформаційного права, а також актуальний напрям наукової діяльності. Для другого етапу (2006–2007 рр.) властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо інформація з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць. Третій етап (2008 – донині) характеризується інтенсивним проведенням наукових досліджень та опублікуванням робіт різної спеціалізації, предметом яких є конкретні види таємниць (банківська, комерційна, персональна таємниця тощо).

2. Надано авторське бачення поняття «інформація з обмеженим доступом» та виділено її конститутивні ознаки у адміністративно-правовому контексті. Інформація з обмеженим доступом визначається як відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах. Серед конститутивних ознак інформації з обмеженим доступом у адміністративно-правовому контексті є такі: 1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; 2) інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України; 3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі); 4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам; 5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; 6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність.

3. Визначено поняття «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом» та виокремлено основні його ознаки. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом – це урегульований у вітчизняному законодавстві порядок діяльності уповноважених суб’єктів права шляхом імперативного методу правового впливу та системи спеціальних засобів з метою захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом. Ознаки адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом: це порядок діяльності уповноважених органів державної влади, інших уповноважених державою інституцій, органів місцевого самоврядування, окремих громадян щодо інформації з обмеженим доступом; ця діяльність є урегульованою у вітчизняному законодавстві шляхом визначення режимних правил, відповідно до яких вказуються права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, адміністративна відповідальність за їх порушення тощо у сфері інформації з обмеженим доступом; наявність імперативного методу правового впливу між учасниками відносин у сфері інформації з обмеженим доступом; здійснюється за допомогою відповідної системи різноманітних спеціальних засобів; метою такої діяльності є забезпечення захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом, тобто відповідних прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави та суспільства.

3. Класифіковано інформацію з обмеженим доступом на види. На законодавчому рівні не визначено критерії, за допомогою яких можна однозначно кваліфікувати ті чи інші відомості (дані) як інформацію з обмеженим доступом чи виділити основні її види. Закон України «Про доступ до публічної інформації» лише містить норму, згідно з якою інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Було класифіковано інформацію на таку, яка є взагалі забороненою для розповсюдження в конкретній країні, та таку, розповсюдження якої має обмеження в силу певних обставин, наприклад потенційної шкідливості такої інформації певним категоріям осіб. У свою чергу, конфіденційною інформацією, на думку дисертанта, слід визнавати будь-яку інформацію з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці, а таємною – будь-яку інформацію з обмеженим доступом, що має ознаки державної таємниці.

4. Охарактеризовано елементи адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема мету встановлення правового режиму, правові принципи, об’єкт адміністративно-правового регулювання, метод правового регулювання, «режимні правила», спеціальні державні органи, відповідальність за порушення «режимних норм», визначення просторово-часових меж дії цього адміністративно-правового режиму.

5. Визначено недоліки та надано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці. Основними проблемами, що негативно впливають на стан адміністративно-правового режиму державної таємниці, є : соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо, а саме: плинність кадрів, що працювали в режимно-секретних органах; відсутність необхідних спеціальних знань у сфері інформаційних технологій та правовій сфері, а також обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів та змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів; недостатнє знання деякими особами, які мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю; неналежне обладнання приміщень режимно-секретних органів та істотна застарілість форм і методів захисту державної таємниці тощо. Задля удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці було запропоновано передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, а й доступ. Механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю пропонується передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, які б розробила Служба безпеки України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу Служби безпеки України. Серед шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері було підтримано позицію окремих авторів про необхідність доповнення чинного КУпАП (або закріпити це у новому Кодексі України про адміністративні проступки) нормою, що передбачала б адміністративну відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю, а також підвищення суми санкції як попередження адміністративних правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено у ст. 212-2 КУпАП. Було також запропоновано розширити спектр адміністративних стягнень, зокрема поряд зі штрафом передбачити такі стягнення, як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. На думку автора, є необхідність посилення санкції за вчення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КУпАП, у військовий час або військовій обстановці. Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є, по-перше, внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. На думку автора, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких: «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо. Було запропоновано чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації.

6. Розкрито стан та перспективи розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних. Серед основних недоліків адміністративно-правового режиму персональних даних було виділено такі: колізійність норм нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері захисту персональних даних та наявність численних прогалин; неоднозначність, неузгодженість та суперечливість закріплених дефініцій та подекуди відсутність навіть базових із них;  наявність значного масиву декларативних положень за відсутності механізму їх правореалізації; наявність численних бланкетних норм права, що ускладнює їх правореалізацію; наявність абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення тощо. Серед основних шляхів удосконалення адміністративно-правового режиму персональних даних було запропоновано такі: визначити поняття «суспільної необхідності» як передумови поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних; урегулювати правовий режим персональних даних, що містяться в базах даних після смерті особи, а також порушення права фізичної особи на конфіденційність її персональних даних та заборону обробки її даних без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; розширити коло осіб, на яких дія Закону не поширюється, а саме: на журналістів Інтернет-ЗМІ, якщо такий засіб масової інформації не має статусу інформаційного агентства або журналіст не перебуває в професійному об’єднанні журналістів; законодавчо визначити випадки перевірки уповноваженими органами захисту персональних даних, зокрема за фактом надходження скарги від особи про неправомірне використання її персональних даних, а також межі втручання, процедуру проведення перевірок і складання відповідних актів у разі порушення законодавства про захист персональних даних тощо Державною службою України з питань захисту персональних даних.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом: розвиток вітчизняного законодавства / В. Баскаков // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 4. – С. 126–128.
2. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: аналіз термінологічно-понятійного апарату / В. Баскаков // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 5. – С. 124–127.
3. Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом в умовах боротьби з організованою злочинністю / В. Баскаков, В. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2011. – № 24. – С. 263–269. (здобувачу належить визначення інформації з обмеженим доступом)
4. Баскаков В. Ю. Поняття та зміст інформації з обмеженим доступом / В. Ю. Баскаков // Правова інформатика. – 2012. – № 33(1). – С. 7–14.
5. Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом: окремі аспекти / В. Баскаков // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 20 грудня 2010 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2010. – С. 59–61.
6. Баскаков В. Тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки / В. Баскаков, О. Стоєцький // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 20 грудня 2010 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2010. – С. 64–66. (здобувачу належать інформаційно-правові дефініції понять, висвітлених в публікації).
7. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 47–49.
8. Баскаков В. Адміністративно-правовий режим захисту інформації з обмеженим доступом: окремі аспекти / В. Баскаков // Інформаційні технології в глобальному управлінні : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 29 жовтня    2011 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 47–51.
9. Баскаков В. Ю. Захист інформації з обмеженим доступом у контексті міжнародної інформаційної безпеки : аналіз термінологічно-понятійного апарату /  В. Ю. Баскаков // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 29 грудня, 2011 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 55–59.

АНОТАЦІЯ

Баскаков В. Ю. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Київ, 2012.

Дисертацію присвячено теоретичним та адміністративно-правовим проблемам інформації з обмеженим доступом в Україні. У роботі визначено такі поняття, як інформація з обмеженим доступом, адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, таємна інформація.

Визначено основні ознаки інформації з обмеженим доступом в адміністративно-правовому контексті, виділено основні види такої інформації, охарактеризовано складові адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні, а також окреслено специфіку адміністративно-правових режимів державної таємниці та персональних даних (інформації про особу) як найбільш важливих видів інформації з обмеженим доступом.

З метою подальшого вдосконалення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом було запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до вітчизняного законодавства у цій сфері.

Ключові слова: інформація з обмеженим доступом, адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, таємна інформація, конфіденційна інформація, службова таємниця.

АННОТАЦИЯ

Баскаков В. Ю. Административно-правовой режим информации с ограниченным доступом. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Киев, 2012.

Диссертация посвящена теоретическим и административно-правовым проблемам  информации с ограниченным доступом. В работе определены такие понятия, как информация с ограниченным доступом, административно-правовой режим информации с ограниченным доступом, конфиденциальная информация, тайная информация.

Информация с ограниченным доступом определяется как сведения и/или данные, которые могут быть сохранены на материальных носителях или отображены в электронном виде, доступ к которым ограничен в соответствии с законодательством Украины ее собственником или добросовестным пользователем в связи с особой ценностью для них на законных основаниях.

Административно-правовой режим информации с ограниченным доступом – это урегулированная в отечественном законодательстве деятельность соответствующих субъектов права путем императивного метода правового влияния та системы специальных средств с целью обеспечения защиты общественных отношений в сфере информации с ограниченным доступом.

Определены основные признаки информации с ограниченным доступом в административно-правовом контексте, а именно: 1) информация с ограниченным доступом – это, прежде всего, сведения, данные, которые могут быть сохранены на материальных носителях или отображены в электронном виде; 2) информацией, к которой может быть использован ограниченный режим доступа, является та, что не противоречит действующему законодательству Украины; 3) определенное количество пользователей получило доступ к ней исключительно на законных основаниях (добросовестные пользователи); 4) информация с ограниченным доступом имеет особую ценность для названной выше категории субъектов (моральную, материальную, личную и т.д.) в силу неизвестности ее другим субъектам; 5) собственники или добросовестные пользователи информации с ограниченным доступом используют адекватные законные меры с целью ограничения доступа посторонних субъектов; 6) за нарушения определенных выше мер установлена юридическая ответственность.

Рассмотрены различные доктринальные позиции исследователей, связанных с классификацией информации с ограниченным доступом. Выделены основные виды информации, а именно: конфиденциальная как какая-либо информация с ограниченным доступом, что не является государственной тайной, и тайная как какая-либо информация с ограниченным доступом, что имеет признаки государственной тайны.

Охарактеризованы составляющие административно-правового режима информации с ограниченным доступом, среди которых: цель административно-правового режима, правовые принципы, объект административно-правового регулирования, метод правового регулирования, «режимные правила», специальные государственные органы, ответственность за нарушение «режимных норм», определение территориально-часовых ограничений действия этого административно-правового режима.

Определена специфика административно-правовых режимов государственной тайны и персональных данных (информации о личности) как более важных видов информации с ограниченным доступом.

С целью дальнейшего усовершенствования административно-правового режима информации с ограниченным доступом было предложено внести соответствующие изменения и дополнения к отечественному законодательству в этой сфере.

Ключевые слова: информация с ограниченным доступом, административно-правовой режим информации с ограниченным доступом, конфиденциальная информация, тайная информация, служебная тайна.

ANNOTATION

Baskakov V.J. Administrative and legal regime of classified information. — Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree in Law in specialty 12.00.07 – Administrative law and procedure; Financial law; Informational law. – Kyiv, 2012.

The dissertation is devoted to theoretical and administrative and legal problems of protection of classified information in Ukraine. The paper defines the concepts of classified information, administrative and legal regime of classified information, confidential information, secret information.

The main features of classified information in the administrative and legal context, highlighted the main types of such information, described the administrative and legal regime of classified information in Ukraine, and also outlines specific administrative and legal regimes of protection of state secrets and personal data (information about a person ) as the most important types of classified information.

To further improve the administrative and legal regulation and practice of national legislation on protection of classified information has been requested a number of measures.

Key words: classified information, administrative and legal regime of classified information, secret information, confidential information, official secrecy.

Баскаков Володимир Юрійович,

Здобувач Національного університету

біоресурсів і природокористування України

Здійснено аналіз сучасного стану захисту державної таємниці у вітчизняному законодавстві та визначено основні напрями його удосконалення.

Ключові слова: захист державної таємниці, державна таємниця, адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці

Проведен анализ современного состояния защиты государственной тайны в отечественном законодательстве и определены основные направления его усовершенствования.

Ключевые слова: защита государственной тайны, государственная тайна, административно-правовой режим защиты государственной тайны

The analysis of the modern state of legislation is carried out in the sphere of state secret in Ukraine.

Keywords: defence of state secret, state secret, legal administrative regime of state secret

Захист державної таємниці має для будь-якої самостійної, незалежної держави надзвичайно вагоме значення, оскільки відомості, що складають її зміст завжди є стратегічно важливими в магістральних сферах життєдіяльності суспільства. Витік, розголошення чи втрата такої інформації загрожує інтересам країни. Тому захист державної таємниці був й залишається складовою частиною системи національної безпеки будь-якої країни.

Державна таємниця існує у всіх країнах світу і є невід’ємною складовою суверенітету і системи управління, однак права, обов’язки і відповідальність кожного суб’єкта інформаційних відносин мають бути визначені як національним законодавством, так і міжнародними правовими нормами, а також розв’язані організаційні питання використання інформаційних ресурсів для потреб безпеки держави [1, с. 51].

Більшість розвинених країн мають відповідні правові акти у цій сфері та впроваджують необхідні заходи для захисту державної таємниці. Важливість захисту державної таємниці підтверджується також тим, що даному питанню приділена відповідна увага і міжнародних інституцій: НАТО, ОБСЄ, ООН, які визначають загальні засади захисту державної таємниці, хоча і зазначають про те, що така діяльність є суто внутрішньою справою кожної держави.

Нині між Україною та багатьма іноземними державами існують ратифіковані угоди щодо спільної діяльності з охорони таємниць [2, с. 4]. Зокрема такі угоди про взаємну охорону секретної інформації протягом 2001-2011 рр. були підписані між Кабінетом Міністрів України та урядами 25 країн.

Хоча у вітчизняному праві наявні відповідні норми, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту державної таємниці, а також створені відповідні спеціалізовані інституції, що покликані забезпечувати її захист, говорити про високий рівень її забезпечення неможливо. Даний факт підтверджується статистичними даними, відповідно до яких кількість осіб, щорічно притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення порушення законодавства про державну таємницю, постійно збільшується.

У зв’язку з чим актуалізується обрання саме цієї теми для даної наукової статі. Метою даної статті є дослідження стану та визначення перспектив адміністративно-правового режиму захисту державної таємниці у вітчизняному законодавстві. Виходячи з розуміння загальної проблеми даної наукової роботи, автором поставлені такі завдання: 1) визначити основні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту державної таємниці; 2) охарактеризувати сучасний стан законодавчого закріплення державної таємниці; 3) запропонувати напрями удосконалення адміністративно-правового режиму захисту державної таємниці.

Серед дослідників, які розглядають у своїх роботах окремі аспекти становлення понятійно-категоріального апарату у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, слід відмітити таких як Арістова І., Бєляков К., Благодарний А., Гуз А., Кормич Б., Ліпкан В., Логінов О., Марущак А., Олійник О., Чиж І, Цимбалюк В., Шемшученко Ю. та інші.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» державна таємниця (секретна інформація) визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою [3].

Навіть поверховий аналіз цієї дефініції викликає ряд запитань. За яким критерієм виділено законодавцем саме ці сфери? Чому лише розголошення може завдати шкоди? Як, наприклад, щодо втрати матеріальних носіїв під час пожежі, на яких розташована інформація, що має характер державної таємниці? Що становить собою шкода національній безпеці? Охоплює вона матеріальний чи моральний аспекти? Шкода завдається національній безпеці чи національним інтересам?

Плюралізм підходів до визначення поняття державної таємниці також не сприяє однозначному його розумінню. Так, на думку М.М. Іванова, державну таємницю становлять “передбачені в спеціальних переліках, особливо охоронювані в даний час і такі, що мають важливе значення для оборонних та інших державних інтересів, конкретні відомості різного характеру, перехід яких у розпорядження іноземної держави може завдати шкоди цим інтересам” [4, с. 101].

Виникає питання, що означає особливо (підкреслено нами.- Баскаков В.Ю.) охоронювані? Чому ці відомості мають важливе значення виключно для оборонних та інших державних (підкреслено нами.- Баскаков В.Ю.) інтересів? Як щодо суспільних? Чому лише перехід (підкреслено нами.- Баскаков В.Ю.) цих відомостей у розпорядження іноземної держави може завдати шкоди? Чи не завдається шкода національним інтересам у разі просто втрати таких відомостей, якщо при цьому цима відомостями не оволоділа іноземна держава? Та наостанок, чи не буде заподіяння шкоди переходом відомостей, що становлять державну таємницю, не до іноземної держави, а до криміналітету.

Аналіз емпіричної бази у цій сфері дозволяє з впевненістю зазначити, що головним порушником законодавства про державну таємницю є насамперед не іноземні держави, а саме «звичайні» особи (хакери) чи то для власного задоволення чи з метою отримання прибутку. Наприклад, даний факт підтверджується таким яскравим прикладом як оприлюднення наприкінці 2010 року офіційних документів Державного департаменту США у мережі «WikiLeaks», засновники якого за попередніми даними заробили близько одного міліарда євро.

Більш обґрунтованим вважається визначення поняття «державна таємниця» I.М. Даньшина, який визначає державну таємницю як відомості військового, економічного та іншого важливого значення, у збереженні яких особливо зацікавлена наша держава, перелік яких затверджується вищими органами держави [5, с. 51].

З однієї сторони, це визначення дещо збігається з нормативно закріпленою дефініцією у Законі України «Про державну таємницю». З іншої сторони – не враховує один важливий момент, зокрема те, що у збереженні відомостей, що становлять державну таємницю зацікавлена не лише держава, але й загалом суспільство. Крім того, перелік відомостей, що становлять державну таємницю, має бути не лише затвердженим вищими органами держави, тобто включення цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, але й з обов’язкове опублікування цього Зводу, змін до нього.

До державної таємниці може бути віднесено значний спектр інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.

У той же час забороняється відносити до державної таємниці будь-які відомості, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення. У ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» законодавцем чітко визначено, що не відноситься до державної таємниці. Але ряд норм цього Закону дещо не відповідають нормам Закону України «Про інформацію», у ст. 21 якого також визначено, які відомості не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом. Так, у п. 5 цієї статті вже зазначається про незаконні дії органів державної влади (підкреслено мною – Баскаков В.Ю.), органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (підкреслено мною – Баскаков В.Ю.), а також у п. 6 вже говориться про інші відомості (підкреслено мною – Баскаков В.Ю.), доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, перелік інформації, що не може бути обмежено, є дещо не уніфікованим, а тому може сприяти зловживанням у цій сфері з боку органів державної влади, посилаючись на колізійні норми.

Серед основних проблем, що негативно впливають на стан адміністративно-правового захисту державної таємниці, слід виділити соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо.

Витік інтелектуального потенціалу з метою вирішення своїх соціально-економічних проблем, є доволі серйозною загрозою захисту державної таємниці. Як зауважує Ю. Телюга, «саме з емігрантами Україна втрачає більшість власних секретів». Не менш впливовим фактором незадовільного стану забезпечення державної таємниці є плинність кадрів, що працювали в режимно-секретних органах. За деякими статистичними даними протягом останніх 5 років близько 80 % спеціалістів режимно-секретних органів звільнились. Тим більше, розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій вимагає від осіб, що здійснюють діяльність у сфері захисту державної таємниці, не лише мати відповідні знання, вміння та навички у правовій сфері, але й необхідний рівень спеціальних знань, вмінь та навичок у сфері інформаційних технологій, а також обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів та змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів. Нині спеціалісти, що навчались за фахом “правознавство” не мають достатньої підготовки для роботи з новітніми інформаційними технологіями і навпаки, спеціалісти з ІТ поверхнево знайомі із законодавством.

Результати аналізу судових рішень по справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю Благодарним А.М. свідчать, що основними причинами вчинення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю є:

–  недостатнє знання деякими особами, що мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю;

– нехтування деякими особами, що мають допуск і доступ до державної таємниці, нормами чинного законодавства, так, деякі керівники підприємств, установ та організацій, які провадять діяльність, пов’язану з державною таємницею, вважають, що вони не володіють інформацією, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України [6, с. 51].

А тому дійсно актуальною є пропозиція автора передбачити у Законі України «Про державну таємницю» обов’язкове проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається допуск до державної таємниці [6, с. 51].

З цього приводу додамо, що доречно передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, але й доступ. Також механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю можна передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, яку б розробила СБ України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу СБ України.

І нарешті незадовільне фінансування режимно-секретних установ, організацій та підприємств призводить до неналежного обладнання приміщень РСО чи істотної застарілості форм і методів її захисту. Особливо це стосується того факту, що ряд державних таємниць набувають цифрової форми, а тому для фахівців з ІТ, які мають злочинні цілі та необхідні знання чи навички, не викликає значних труднощів доступ до них. Щодо державних інституцій, то у зв’язку з недостатнім фінансуванням, в РСО та інших установах, що мають забезпечувати захист державної таємниці, відсутні будь-які новітні технології чи засоби для її захисту, а також не спостерігається навіть їх розробка.

Більше того, практика провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю свідчить, що іноді на підприємствах, установах, організаціях, що провадять діяльність, пов’язану з державною таємницею, РСО не має ізольованого приміщення; не працюють інженерно-технічні засоби охорони РСО; таємна інформація обробляється на не атестованих ПЕОМ [7].

Не менш перспективним напрямом удосконалення захисту державної таємниці в Україні є покращення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю була встановлена Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю», який був прийнятий Верховною Радою України 21 вересня 1999 року [8].

За цей час до даної статті було внесено незначні зміни та доповнення Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 травня 2004 року[9] та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» від 19 березня 2009 року[10].

Беручи до уваги серйозність, важливість правопорушень, передбачених ст. 212–2 КУпАП, необхідно розширити спектр адміністративних стягнень. Так, поряд зі штрафом за доцільне буде передбачення в санкції ст. 212-2 КУпАП і таких стягнень як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. Не менш конструктивним вбачається необхідність посилення санкції за вчення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КупАП, у військовий час або військовій обстановці.

Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за  недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними. На нашу думку, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо.

Так, щодо «безпідставного засекречування інформації», то нині в чинному законодавстві відсутній перелік підстав засекречування інформації.

Чи можна вважати підставами засекречування інформації перелік інформації, що може бути віднесена до державної таємниці та перелік інформації, що не відноситься до державної таємниці, що визначено в ст. 8 Закону України «Про державну таємницю»? На нашу думку, ні. Саме тому, слід чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації, щоб не було можливості уповноваженим особам довільно трактувати дану норму.

Тим більше не зрозуміло чому надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці (п. 4 ч.1 ст. 212-2 КУпАП), є окремим складом проступку, хоча у п. 3. ч. 1. ст. 212-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за безпідставне засекречування інформації.

Таким чином, урахування авторських пропозицій у сфері удосконалення захисту державної таємниці сприятиме покращенню стану її забезпечення.

Література:

1. Мірошник Ю.П. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Україні / Ю.П. Мірошник // Наук. вісник НАВСУ.- 2004.-вип.. 4 .- с. 51-57.
2. Шаров Б. Без грифу таємно / Б. Шаров // Юридичний вісник України. – 2002. – №12. – С. 4.
3. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
4. Ответственность за государственные преступления. Часть вторая: Иные государственные преступления / Богатиков Д.И., Бушуев И.А., Иванов Н.М. и др. / Общ. ред. В.И. Курляндского, М.П. Карпушина. – М.: Юрид. лит., 1965. – 292 с.
5. Уголовное право УССР. Особенная часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, П.С. Матышевского, В.В. Сташиса. – К.: Вища школа. Головное изд–во, 1989. – 503 с.
6. Благодарний А.М. Адміністративна  відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю :  дис. … канд… юрид. наук: 12.00.07 / Андрій Миколайович Благодарний. — К., 2006. — 200 с.
7. Постанова судді Жовтневого районного суду м. Харкова Савченка І.Б. від 14 листопада 2001 року.
8. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. –  № 49. –  Ст. 429.
9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. –  № 32. –  Ст. 394.
10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України  : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2009. –  № 32-33. –  Ст. 485.

Баскаков Володимир Юрійович

Здобувач Національного університету

біоресурсів і природокористування України

Здійснено аналіз сучасного стану захисту інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві та визначено основні напрями його удосконалення.

Ключові слова: захист інформації з обмеженим доступом, інформація з обмеженим доступом, державна таємниця, службова таємниця, конфіденційна інформація

Проведен анализ современного состояния сферы защиты информации с ограниченным доступом в отечественном законодательстве и определены основные направления его усовершенствования.

Ключевые слова: защита информации с ограниченным доступом, информация с ограниченным доступом, государственная тайна, служебная тайна, конфиденциальная информация

The analysis of the modern state of legislation is carried out in the sphere of information with limit access in Ukraine.

Keywords: defence of information with limit access, information with limit access, state secret, professional secret, confidential information

У ХХІ сторіччі інформація є одним із найважливіших елементів діяльності людини, суспільства і держави. Потенційна соціальна корисність і небезпека збирання, зберігання, використання і поширення інформації вимагають чіткого механізму правового регулювання інформаційних відносин, розроблення ефективних юридичних засобів реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина за умови забезпечення інформаційної безпеки.

Кожна демократична держава з метою забезпечення інформаційної безпеки формує систему захисту інформації, надаючи певній інформації статус інформації з обмеженим доступом. Не виключення і Україна. У той же час, незважаючи на чималу кількість нормативно-правових актів у сфері, розуміння категорії «інформація з обмеженим доступом», основних видів такої інформації та порядок обмеження доступу до інформації є доволі неоднозначними. У зв’язку з чим актуальним напрямом наукової діяльності є аналіз сучасного стану законодавчого закріплення суспільних відносин у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, що і обумовило написання цієї наукової роботи.

Метою даної статті є дослідження стану правового регулювання інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві. Виходячи з розуміння загальної проблеми даної наукової роботи, автором поставлені такі завдання: 1) визначити основні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту інформації з обмеженим доступом; 2) охарактеризувати сучасний стан законодавчого закріплення інформації з обмеженим доступом; 3) визначити основні недоліки правового регулювання у сфері захисту інформації з обмеженим доступом.

Серед дослідників, які розглядають у своїх роботах окремі аспекти становлення понятійно-категоріального апарату у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, слід відмітити таких як Арістова І., Бєляков К., Громико І., Громико О., Гуз А., Кормич Б., Ліпкан В., Логінов О., Марущак А., Олійник О., Чиж І, Цимбалюк В., Шемшученко Ю. та інші.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» в Україні весь масив інформації за режимом доступу класифікується на два види: відкрита інформація та інформація з обмеженим доступом, остання в свою чергу поділяється за своїм правовим режимом на конфіденційну і таємну [1].

Нині термін «інформація з обмеженим доступом» на законодавчому рівні не визначено. Лише в окремих міжнародних угодах закріплене певне застереження щодо розуміння такої інформації. Зокрема у ст. 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі технічного захисту інформації, а також у ст. 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Таджикистан про співробітництво в галузі технічного захисту інформації визначено, що «інформація з обмеженим доступом – інформація, право доступу до якої обмежено відповідно до національних законодавств держав Сторін» [2, 3].

Аналіз національних законодавств вищезазначених країн дозволяє дійти висновку про відсутність законодавчого акту, який би визначав правовий режим інформації з обмеженим доступом. Законодавче закріплення знайшли лише окремі види такої інформації (закони Таджикистану «Про державну таємницю», «Про захист інформації», «Про перелік відомостей, що становлять державну таємницю», закон Білорусії «Про державні секрети»). Така ж ситуація спостерігається і вітчизняному законодавстві.

Цікаво, що однією із перших подібних угод була Угода між урядом України та урядом Російської Федерації, де відсутня взагалі будь-яка дефініція інформації з обмеженим доступом. Натомість ця Угода містить визначення конфіденційної інформації як інформації, на поширення якої згідно з законодавством держав Сторін накладаються обмеження і для захисту якої вживаються належні заходи з огляду на її цінність і невідомість третім особам [4].

Вважаємо, що таке застереження має достатнє важливе значення, оскільки на відміну від загальнодоступної інформації, інформація з обмеженим доступом є цінною лише через «обмежене» коло користувачів та доступ до такої інформації регламентовані спеціальними правилами. У той же час аналіз даного положення дозволяє дійти висновку про відсутність розмежування понять «інформація з обмеженим доступом» та «конфіденційна інформація», а також співвідношення їх між собою.

Правовий режим інформації з обмеженим доступом покликаний охороняти відомості, вільний обіг яких може порушити права та інтереси держави, суспільства і окремої особи, забезпечити інформаційну незалежність суб’єктів приватного права у відносинах із державою і між собою, узгодити публічну потребу у свободі інформації та право кожного на збереження таємниці [5, с. 3-4].

Саме тому характерною рисою для більшості розвинених країн є наявність відповідних законодавчих актів, що встановлюють принципи, критерії, механізми класифікації інформації з обмеженим доступом, а також процедуру її охорони з боку держави чи власника.

Нині в Україні відсутній такий нормативно-правовий акт, який би закріплював правові засади захисту інформації з обмеженим доступом. Лише суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України, урегульовані на рівні окремого законодавчого акту – Закону України «Про державну таємницю»[6].

Слід зауважити, що така тенденція в цілому властива для більшості пострадянських країн. Крім того, поряд з державною таємницею законодавством цих країн законодавчо закріплені інші види інформації з обмеженим доступом: комерційна таємниця, службова таємниця, банківська таємниця, таємниця персональних даних. У цьому ракурсі можливо відмітити закони Азербайджану «Про державну таємницю», «Про інформацію, інформатизацію і захист інформації», «Про комерційну таємницю», закони Арменії «Про державну та службову таємницю», «Про банківську таємницю», закон Білорусії «Про державні секрети», закон Грузії «Про державну таємницю», закон Казахстану «Про державні секрети», закони Киргизії «Про захист державних секретів Киргизької Республіки», «Про комерційну таємницю», «Про гарантії і свободу доступу до інформації», «Про доступ до інформації, що знаходиться в віданні державних органів і органів місцевого самоуправління Киргизької Республіки», закони Латвії «Про державну таємницю», «Про захист персональних даних», «Про свободу інформації», закони Литви «Про державну і службову таємницю», «Про правовий захист особистих даних», «Про суспільну інформацію», «Про право на отримання інформації від державних установ і установ самоуправлінь», закони Молдавії «Про державну таємницю», «Про комерційну таємницю», «Про доступ до інформації»,  закони Таджикистану «Про державну таємницю», «Про захист інформації», «Про перелік відомостей, що становлять державну таємницю», закони Туркменії «Про захист державних секретів», «Про комерційну таємницю», закони Узбекистану «Про захист державних секретів», «Про гарантії і свободу доступу до інформації», «Про принципи і гарантії свободи інформації».

Однією із останніх віх законодавчого врегулювання інформації з обмеженим доступом стало прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» 13 січня 2011 року.

Слід нагадати, що даний нормативно-правовий акт мав доволі складну та тривалу історію. Суб’єктом законодавчої ініціативи виступив народний депутат VI скликання Шевченко А.В., який подав проект вищезазначеного закону ще 11 червня 2008 року. До авторського колективу розробників проекту Закону України «Про доступ до публічної інформації» входили представники Центру політико-правових реформ, Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Інституту медіа права, Асоціації Медіа Юристів України, Інституту Масової Інформації, Української Асоціації Видавців Періодичної Преси, Академії Української Преси, Всеукраїнської професійної спілки «Незалежна медіа-профспілка» тощо.

Поряд з визначенням конфіденційної інформації, Закон містить дефініції таємної інформації та перелік інформації, яка може належати до службової інформації, а також особливості правового режиму доступу до інформації про особу. Дефініція ж інформації з обмеженим доступом відсутня. Хоча у ст. 6 «Публічна інформація з обмеженим доступом» цього Закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є:

1)      конфіденційна інформація;

2)      таємна інформація;

3)      службова інформація [7].

Принциповим і відмінним від визначення, поданого у чинному Законі України «Про інформацію», є визначення поняття «конфіденційна інформація», відповідно до якого конфіденційною інформацією можуть володіти, користуватися та розпоряджатися лише фізичні та юридичні особи приватного права, а суб’єкти владних повноважень можуть лише володіти такою інформацією, та розпоряджатися – виключно у межах своїх повноважень та в порядку і за згодою осіб, від яких вони її отримали [8].

На нашу думку, дана стаття містить доволі значну кількість дискусійних положень. По-перше, в п. 2 зазначається, що «обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону» (підкреслено мною – Б.В.). У той же час, як ми зазначали раніше, в українському законодавстві відсутній законодавчий акт, який би чітко визначав що є інформацією з обмеженим доступом. Більше того, у ст. 30 «Закону України «Про інформацію» визначено, що «порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України» [1], а отже підзаконним нормативно-правовим актом.

По-друге, у тому ж п. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплено, що «обмеження доступу до інформації здійснюється … при дотриманні сукупності таких вимог…» (підкреслено мною – Б.В.). Побудова таким чином норми сприяє плюралізму тлумачення її змісту та сутності, оскільки виходить, що лише за умов єдності усіх трьох вимог, що далі розписує законодавець можливе обмеження доступу до інформації.

По-третє, законодавець зауважує, що «виключно в інтересах національної безпеки… ) (підкреслено мною – Б.В.) здійснюється обмеження доступу до інформації. Саме таку умову містить і п. 2 ст. 34 Конституції України. З цього приводу ми підтримуємо думку фахівців, які влучно зазначили, що «наведені підстави правообмеження сформульовані здебільшого за допомогою формально невизначених, у першу чергу оціночних, понять а їх тлумачення, інтерпретація, як відомо нерідко буває доволі неоднозначною» [9, с. 23].

Крім того, навіть основоположний нормативно-правовий акт, що визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, – Закон України «Про основи національної безпеки України» не містить конструкції «інтереси національної безпеки», натомість законодавець в цьому акті оперує такими поняттями як «національні інтереси», «пріоритети національних інтересів», «життєво важливі інтереси» тощо [10]. Вважаємо, що більш доречним було б формулювання не «виключно в інтересах національної безпеки…», а «з метою забезпечення національної безпеки». Саме така конструкція є більш усталеною та популярною в наукових розвідках, присвячених націобезпекознавчій тематиці.

По-четверте, не менш дискусійним є друга вимога здійснення обмеження доступу до інформації, зокрема «розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам». Знову ж таки виникає запитання що вважати розголошенням та як обчислити вартість шкоди від неістотної до істотної?

По-п’яте, законодавець зауважив, що обмеження доступу до інформації здійснюється тоді, коли «шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні». Таким чином, виникає питання як співвідносяться між собою поняття «розголошення» та «оприлюднення», а також як «вирахувати» «суспільний інтерес»?

Слід зазначити, що Закон України «Про інформацію» також містить дещо схожу норму. У ст. 30 цього акту є застереження, що «інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист» [1]. Більше того, ст. 47 цього ж акту передбачено звільнення особи від відповідальності «за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою» [1]. У Законі України «Про телебачення й радіомовлення» на телерадіоорганізації покладено обов’язок не розголошувати інформації про приватне життя громадянина без його згоди, за умови якщо ця інформація не є «суспільно необхідною» [11]. Зважаючи на те, що нині відсутня процедура надання статусу інформації суспільно значимої чи суспільно необхідної та відсутні критерії, за якими можливо віднести певну інформацію до суспільно необхідної чи суспільно значимої, ще більшої складнощів виникне при оцінці шкоди від оприлюднення інформації з обмеженим доступом щодо суспільного інтересу. Хто визначає цю шкоду?

Таким чином, законодавче закріплення захисту інформації з обмеженим доступом має складну, довготривалу історію та перебуває на стадії становлення і розвитку. Перспективним вважаємо подальші наукові дослідження у цій сфері з метою забезпечення інформаційної безпеки держави та захисту права осіб на інформацію.

Література:

1. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст. 650.
2. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі технічного захисту інформації // http://zakon.rada.gov.ua/
3. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Таджикистан про співробітництво в галузі технічного захисту інформації // http://zakon.rada.gov.ua/
4. Угода між урядом України та урядом Російської Федерації в галузі технічного захисту інформації // http://zakon.rada.gov.ua/
5. Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних прав : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
6. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1994. — № 16. — Ст. 93.
7. Закону України «Про доступ до публічної інформації» http://zakon.rada.gov.ua/
8. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про доступ до публічної інформації» //  http://zakon.rada.gov.ua/
9. Інформаційне законодавство України : [Науково-практичний коментар] / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. — К., 2006. — 232 с.
10. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
11. Про телебачення і радіомовлення : Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1994. — № 10. — Ст. 43.