здобувач Національного університету

біоресурсів і природокористування України

Анотація

В статті автор здійснив аналіз механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Дослідив функції основних органів, які входять до цього механізму. Зазначив про те, що захист прав і свобод людини і громадянина визначено як одна із основних функцій не для всіх органів (Конституційний Суд України, наприклад). Акцентовано увагу на тому, що механізм захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні є досить складним і являє собою систему державних органів, які, реалізуючи свої повноваження, сприяють цьому захисту. Наголошено на тому, що до системи центральних органів державної влади в Україні належать: орган законодавчої влади; глава держави; органи виконавчої влади; органи судової влади; органи місцевого самоврядування і контрольнонаглядові органи. Всі ці органи в своїй сукупності і створюють надійні підвалини для існування і функціонування механізму захисту інформаційних та інших прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Ключові слова: інформаційні права і свободи, механізм захисту прав людини, президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, суд, Конституційний Суд, прокуратура, адвокатура, місцеве самоврядування.

Аннотация

В статье автор осуществил анализ механизма защиты информационных прав и свобод человека и гражданина в Украине. Исследовал функции основных органов, которые входят в этот механизм. Указал на то, что защита прав и свобод человека и гражданина определена как одна из основных функций не для всех органов (Конституционный Суд Украины, например). Акцентировано внимание на том, что механизм защиты информационных прав и свобод человека и гражданина в Украине является достаточно сложным и представляет собой систему государственных органов, которые, реализуя свои полномочия, способствуют этой защите. Отмечено, что в систему центральных органов государственной власти в Украине относятся: орган законодательной власти; глава государства; органы исполнительной власти; органы судебной власти; органы местного самоуправления и контрольнонадзирательные органы. Все эти органы в своей совокупности и создают надежный фундамент для существования и функционирования механизма защиты информационных и других прав и свобод человека и гражданина в Украине.

Ключевые слова: информационные права и свободы, механизм защиты прав человека, президент, Верховная Рада, Кабинет Министров, суд, Конституционный Суд, прокуратура, адвокатура, местное самоуправление.

Summary

It was resumed that the mechanism of the protection information rights and freedoms of a person and a citizen in Ukraine is very complicated and is the system of the state bodies, which, realizing their functions promote the protection.

It was noted, that functional structure of the mechanism is reflected in the functions of the central bodies of the state power, realization of which creates reliable guarantees of implementation of information rights.

It was identified, that the system of the central bodies of the state power in Ukraine consists of: legislative body, the head of the state, executive bodies, judicial bodies, bodies of the local self-government controlling and supervising bodies.

It was marked, that all these bodies in their unity creates reliable backgrounds for existence and functioning of the mechanism of the protection of information rights and freedoms of a person and a citizen in Ukraine. Despite the fact that human rights are not the main powers of an authority (the Constitutional Court, for example), but this function is deriving indirectly from its activities.

It was also noted, that nowadays law-making process is very active because of the current events (Euromaidan 2013, events at the territories of the Autonomous Republic of Crimea and East of Ukraine).

Keywords: information rights and freedoms, human rights protection mechanism, the President, the Verkhovna Rada, the Cabinet of Ministers, the Court, the Constitutional Court, the prosecutor’s office, advocacy, local self-government.

В Україні існує досить велика кількість інституцій як державного, так і приватного сектору. Кожна із даних установ наділена певним колом повноважень та виконує низку функцій. Щодо захисту інформаційних прав і свобод людини, а саме діяльність органів державної влади у цій сфері, то зауважимо, що, перш за все, дане питання ще не знайшло свого комплексного дослідження в існуючих наукових розвідках. Наприклад, про діяльність органів місцевого самоврядування існує лише декілька досліджень. Стосовно інших органів, які входять до механізму захисту інформаційних прав, то розвідок взагалі немає. Це і визначає актуальність обраної тематики.

Питання захисту прав людини досліджували такі сучасні українські вчені: А. Колодій [1], В. Копєйчиков [2], П. Рабінович [3], О. Скакун [4], Ю. Тодика [5] та ін., а вивченням безпосередньо інформаційних прав людини та громадянина на сучасній науковій ниві займаються, перш за все, науковці школи Ліпкана В.А.  [6-13], окремо зазначимо про B. C. Цимбалюка [14]. Проте, наявність подібних досліджень не вичерпала тематику подальших наукових розробок.

Метою статті є науково-теоретичне дослідження функціональної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Для досягнення мети було сформовано такі завдання: фрагментарно проаналізувати органи, які входять до механізму захисту прав людини та дослідити їх функції саме с сфері захисту інформаційних прав і свобод людини.

Виклад основного матеріалу.

Механізм захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні є досить складним і являє собою систему державних органів, які, реалізуючи свої повноваження, сприяють цьому захисту. Досліджуючи функціональну структуру даного механізму логічним є, на нашу думку, зупинитися на функціях центральних органів державної влади, реалізація яких створює надійні гарантії реалізації інформаційних прав.

За лексичним значенням термін «функція» означає «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль». Поняття «функція» використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким­-небудь органом чи особою. Разом із тим, цим поняттям оперують для позначення зовнішнього прояву властивостей якого­-небудь предмета в певній системі відносин. Це значить, що функції органів державної влади залежатимуть від їх місця й ролі в певному сус­пільстві [15, C . 128]. Також функції можна визначити як певні напрями діяльності.

Перш за все, зазначимо, що всі функції центральних органів державної влади є законодавчо визначеними, що створює позитивні умови для їх реалізації та, з іншого боку, для притягнення до відповідальності за невиконання.

До системи центральних органів державної влади в Україні належать: орган законодавчої влади; глава держави; органи виконавчої влади; органи судової влади; органи місцевого самоврядування і контрольнонаглядові органи.

Законодавчу владу здійснює Верховна Рада України.

Головними функціями Верховної Ради України є представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю. До функцій парла­менту зараховують також фінансово-бюджетну, квазісудову та зовнішньополітичну, однак вони є похідними від чотирьох головних.

Пріоритетною функцією Верховної Ради України є законодавча. Складовою частиною цієї функції є законопроектна робота, а також проведен­ня відповідних наукових досліджень, зокрема з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо [16, C. 108]. Нині ВРУ значно активізувала роботу в цій сфері, зокрема це пов’язано із подіям, які мали і мають місце останні декілька років на території нашої держави (Євромайдан-2013, події на території АР Крим (що спонукало до прийняття Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та на Сході України та ін..), оскільки відбуваються порушення як норм національного законодавства, не лише в сфері захисту прав людини, а також і міжнародного.

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ради України є установча, але вона проявляється у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формуванню власних, парламентських структур тощо.

Політичну роль у діяльності Верховної Ради України відіграє парламентський контроль за додер­жанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх за­хист [17, C. 39].

Про нарощування уваги парламенту до контрольної функції свід­чить рівень організації та проведення днів уряду та парламентських слу­хань з найактуальніших питань соціально-економічного розвитку дер­жави та захисту конституційних прав і свобод громадян.

Про політичну функцію парламенту свідчить, зокрема, визначення засад внутрішньої і зов­нішньої політики в різноманітних сферах – культурній, економічній, інформаційній (проголошення курсу України на формування інформаційного суспільства, як приклад), та розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів, який також є частиною вищезазначеного механізму.

Щодо зовнішніх функцій, то вони проявляються у законодавчому визначенні засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, наданні згоди на обов’язковість міжнародних договорів України (наприклад, ратифікація Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля) та їх денонсацію  тощо.

У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України затверджує засади державної політики в цій галузі (інформаційні права як різновид), здійснює законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян; статусу іноземців та осіб без громадянства, а вони, за деякими винятками, мають аналогічні права як і громадяни України; порядку застосування мов (досить важливе значення має визначення та закріплення мови інформації, яка надається споживачам, адже Україна є багатонаціональною державою, тому не може утискати права й інтереси національних меншин, які проживають на її території. Мова інформації визначається Законом «Про мови в Україні», іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною, зокрема стаття 11. ЗУ «Про інформацію» [10. C. 59]); засад утворення і діяльності об’єднань громадян, що створюються з метою реалізації їх прав, засобів масової інформації та ін. [18, C. 216].

Верховна Рада України складається із депутатів, які створюють різні Комітети, а Законом «Про комітети Верховної Ради України» [19] визначено їх правовий статус, функції та організаційні основи діяльності для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВРУ, виконання контрольних функцій.

Для реалізації зазначених функцій комітети наділені відповідною компетенцію, яка зумовлена сфера­ми, цілями й завданнями їх створення (наприклад, Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, серед повноважень окремо виділимо  додержання прав і свобод людини і громадянина, а також діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини).

Наступним, структурним елементом механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина є глава держави.

Президент займає ключове місце в державному механізмі України. Згідно зі ст. 102 Конституції України [20] він є гарантом додержання прав і свобод людини і гро­мадянина.

Провідне місце в діяльності глави української держави займають ті напрямки, які безпосередньо випливають з його сутності та ролі – представницька та коорди­наційна функції.

Президент наділений такими повнова­женнями, які дають змогу ефективно підтримувати єдність і цілісність державної влади, функціонування всіх ланок державного механізму в режимі конституційної законності.

Президент України має досить велику кількість функцій,  а у сфері захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина, на нашу думку, можна виокремити наступні: забезпечення національної безпеки, адже інформаційна виступає як її складова, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України; зупинка дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності  Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності, оскільки вони можуть порушувати права людини і громадянина; підписання законів, прийнятих Верховною Радою України та накладення на них вето [20].

Оскільки права і свободи людини та їх гарантії ви­значають зміст і спрямованість діяльності держави, то й для Президен­та як глави держави це є безумовним пріоритетом. Саме на забезпечен­ня основних прав і свобод громадян у підсумку спрямовані фактично всі повноваження глави держави, оскільки мають кінцевою метою благопо­луччя громадян, якомога повнішу реалізацію їх прав і свобод. У межах даної функції він вступає в безпосередні правовідносини з конкретними фізичними особами, уособлюючи при цьому державу в цілому: проводить зустрічі з громадянами під час робочих поїздок по Україні, через підрозділи свого Секретаріату здійснює прийом громадян і веде роботу з їх зверненнями.

З діяльністю щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина тісно пов’язана й інша функція Президента України – юрисдикційна, тобто вирішення конкретних юридичних справ [21, C. 56].

В умовах розбудови демократичної, правової держави суттєвого значення набуває контрольна функція Президента, яка випливає з його статусу як гаранта додержання Конституції.

Таким чином, з-поміж широкого кола повноважень Глави держави, окремо можна зазначити ті, які є ключовими в механізмі захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина. Вони є законодавчо закріпленими і це створює позитивні підвалини для контролю за їх чітким виконанням.

Місце виконавчої влади у системі державної влади визнача­ється, перш за все, метою її діяльності – забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина [22, C. 98] та функціонування механізму їх захисту.

Вищим у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який є органом загальної компетенції, тому його об’єктні функції є численними і різноманітними. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки [18, C. 220].

Конституційне проголошення людини вищою соціальною цінністю обумовлює пріоритетність забезпечення прав і свобод людини і громадянина у діяльності Кабінету Міністрів України. В межах цієї функції уряд втілює в життя закони, що закріплюють основи правового статусу особи, оскільки саме він і є визначальним при гарантуванні певних прав і свобод людини і громадянина. Наприклад, право на доступ до екологічної інформації є природнім та невід’ємним, тобто особу не можна позбавити його. А якщо особа обіймає посаду в органі державної влади, у зв’язку із цим має доступ до конфіденційної інформації (для службового користування, зокрема), то, при звільнені з цієї посади, особа позбавляється даного права. Адміністративно-організаційна функція уряду полягає у спрямуванні і координації роботи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій; забезпеченні виконання Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України; контролі за поточною діяльністю органів виконавчої влади.

Всі центральні органи виконавчої влади є загальнодержавними органами спеціальної компетенції, які реалізують державну політику у відповідній галузі. Вони узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень центральні органи виконавчої влади організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний контроль за їх реалізацією.

Центральний орган виконавчої влади у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав [23, C. 100].

Судова влада реалізується в Україні виключно судами, які здійснюють правосуддя.

Основними функціями судової влади в Україні є здійснення правосуддя – цивільного, господарського, адміністративного і кримінального. На важливість цих функцій вказує і назва відповідного розділу Конституції України – «Правосуддя». Тобто судова влада, передусім, асоціюється з правосуддям, що відображає сутність і зміст судової влади та призначення судів у суспільстві і державі.

Водночас функції судової влади не обмежуються виключно функціями правосуддя. Вони є багатогранними і різноманітними.

Функції судової влади – це напрями і види діяльності судів у межах і порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Зупинимося детальніше на функціях судів загальної юрисдикції, тобто на основних напрямах та видах діяльності судів загальної юрисдикції з метою розгляду й вирішення справ у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального правосуддя, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, які передбачені Конституцією України та законами.

Як загальновідомо, то за правопорушення різного виду винна особа притягується до відповідальності. Наприклад, адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері конфіденційної інформації, яка є одним із об’єктів інформаційних правовідносин, була встановлена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 травня 2004 року, який надав правове підґрунтя для встановлення адміністративної відповідальності за вчинення ряду правопорушень у сфері інформаційної безпеки, зокрема: ст. 195-5, 212-5 та ст. 212-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення [13, C. 14].

Разом із тим, Кримінальним Кодексом України передбачена відповідальність за протиправне збирання та навмисне розголошення комерційної таємниці, і це робить неприпустимим довільне оголошення власником інформації комерційною таємницею, адже за такого випадку криміналізація дій з такою інформацією визначається приватними особами [24, C. 22].

Також окремо зазначимо, що гарантії інформаційних особистих немайнових прав містяться в нормах цивільного права. Ст. 302 Цивільного кодексу України [25, Cт. 302] повністю присвячена праву на інформацію. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію. Тобто, порушення даної норми є підставою для притягнення до відповідальності та участі судів у вирішенні конкретної справи.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону [26].

Функції та повноваження судів загальної юрисдикції визначають діяльнісні характеристики судової влади загалом [16, C. 368].

Іншим органом в системі судів України є Конституційний Суд України. Сутність і зміст Конституційного Суду України, його призначення у суспільстві та державі визначають його функції.

Перш за все, варто наголосити на тому, що функція захисту прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом ні в Конституції України, ні в Законі «Про Конституційний Суд України» прямо не передбачена.

Здійснення захисту прав і свобод людини випливає з інших положень Закону, зокрема з тих, що регулюють завдання Конституційного Суду України: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави (ст. 2 Закону «Про Конституційний Суд України» [28]). Відомо, що норми про права і свободи людини і громадянина включені до Основного Закону. Таким чином, забезпечуючи верховенство Конституції, Конституційний Суд забезпечує реалізацію і тих її норм, що стосуються прав і свобод людини.

Такі повноваження випливають зі змісту присяги судді Конституційного Суду України, глав 12 та 13 Закону.

Об’єктами діяльності Конституційного Суду України є основи конституційного ладу України; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми безпосередньої демократії; основні засади організації та діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Результатом розгляду Судом конкретної справи є прийняття рішень і висновків. Тобто, функції Конституційного Суду України в механізмі захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні проявляються у розгляді конкретних конституційних подань та звернень, суть яких полягає в тлумаченні конституційних норм щодо прав людини та громадянина, зокрема.

Таким чином, Конституційний Суд України займає досить важливе місце в механізмі захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Більшість прийнятих ним за час своєї діяльності рішень так чи інакше стосується забезпечення прав людини. Сам факт існування такого органу конституційного контролю і Україні значною мірою дисциплінує органи державної влади, змушує їх діяти відповідно до законодавства України, спрямовуючи свою діяльність на забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина.

Як було зазначено вище, законодавчий процес відбувається постійно і зводиться не лише до діяльності ВРУ, а також і до нормотворчої діяльності Президента України.

Так, відповідно до Указу Президента України № 5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» передбачається проведення низки реформ, які стосуватимуться і судової влади.

Метою судової реформи є реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів задля практичної реалізації принципів верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справ незалежним та неупередженим судом. Реформа має забезпечити функціонування судової влади, що відповідає суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду, а також європейській системі цінностей та стандартів захисту прав людини [29], оскільки Україна, після проголошення незалежності, задекларувала євроінтеграційний напрям зовнішньої політики. І, зазначимо, що певні кроки в даному напрямі було зроблено, наприклад підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і європейськими Співтовариствами  та їх державами-членами, Угоди про партнерство та співробітництво Україна-ЄС, Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та ін..

Також в цій Стратегії закріплено, що головною передумовою її реалізації є суспільний договір між владою, бізнесом та громадянським суспільством, де кожна сторона має свою зону відповідальності. Тобто, лише у взаємодії державних органів між собою, а також держави, в особі її органів, і людини та громадянина і відбуватиметься максимально ефективне функціонування механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування [30], основні повноваження місцевого самоврядування встановлюються Конституцією або Законом. В Україні вони закріплені в загаль­ному вигляді у ст.143 Основного Закону, а їх деталізація міститься в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», Положенні про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, а також у галузевому законодавстві – «Про транс­порт», «Про освіту», у Земельному, Лісовому, Водному кодексах України та інших правових актах.

Можна визначити, що функції місцевого самоврядування – це основні або кардинальні, пріоритетні та постійні напрями і види його здійснення, передусім щодо реалізації природного права людини і громадянина на місцеве самоврядування, тобто гарантованого державою права та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [31].

Органи місцевого самоврядування, які покликані забезпечити реалізацію прав людини і громадянина в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Як одна з основ конституційного ладу, місцеве самоврядування дає змогу демократизувати апарат управління, ефективно вирішувати місцеві питання й забезпечувати врахування інтересів територіальних колективів під час проведення державної політики, оптимально поєднувати інтереси і права людини та інтереси держави.

Поділяємо позицію науковця про те, що місцеве самоврядування є вагомим і значимим елементом громадянського суспільства, адже лише воно здатне забезпечити самоорганізацію громадян, яка є основою складової концепції громадянського суспільства. Крім того, система місцевого самоврядування потрібна, щоб «авторитетно визначити, які послуги та регулювання потрібні людям у конкретних районах, щоб люди в даному районі отримували те і тільки те, що їм потрібно».  Також в умовах громадянського суспільства повинна бути зведена до мінімуму централізація влади. Система місцевого самоврядування сприяє утвердженню таких демократичних цінностей як активна громадська участь та плюралізм, реалізації та захист прав людини та громадянина [32].

Вагоме місце в механізмі захисту інформаційних прав і свобод людини в Україні займає прокуратура.

Поняття «функція прокуратури» розуміється як прокурорська діяльність, вид прокурорської діяльності. У літературі часто вживається як рівнозначне терміну «функції прокуратури» поняття «напрямок прокурорської діяльності».

Функції прокуратури можна поділити на наглядові та ненаглядові, а враховуючи їх законодавче закріплення на ті, які передбачені в Законі України «Про прокуратуру» та Конституцією України.

В Конституції закріплено основи діяльності прокуратури, а в Законі їх деталізовано, тому, в загальному вигляді їх можна звести до таких (у сфері захисту інформаційних прав і свобод):

-         представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом;

-         нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, оскільки саме вони і можуть порушувати інформаційні права і свободи, наприклад, через ненадання інформації особі, яку притягують до відповідальності (це не стосується інформації, яка може бути конфіденційною, але також має місце навмисне віднесення публічної інформації до такого виду);

-         нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян [33, C. 128].

Варто зазначити, що характер внутрішніх і зовнішніх функцій прокуратури, окрім загаль­ного врегулювання у Конституції України та Законі «Про прокуратуру», більш детально ви­світлено в наказах Ге­нерального прокурора, які ми з вами і будемо вивчати згодом.

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого інституту, яким є адвокатура.

Адвокатура – це правова інституція, яка виконує важливу суспільну функцію, що полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів громадян.
В Україні право на захист є конституційним принципом. Роль адвокатури в забезпеченні цього права та її основні завдання викладені в розд. II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов’язкам людини й громадянина. Діяльність адвокатури регламентовано Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законодавчими актами України та статутами адвокатських об’єднань.

Генеральне визначення адвокатури і її функцій дано в ст. 59 Конституції України: «для забезпечення права на за захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» [30].

Отже, резюмуємо, що механізм захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні є досить складним і являє собою систему державних органів, які, реалізуючи свої повноваження, сприяють цьому захисту. Функціональна структура даного механізму проявляється у функціях центральних органів державної влади, реалізація яких створює надійні гарантії реалізації інформаційних прав. До системи центральних органів державної влади в Україні належать: орган законодавчої влади; глава держави; органи виконавчої влади; органи судової влади; органи місцевого самоврядування і контрольнонаглядові органи. Всі ці органи в своїй сукупності і створюють надійні підвалини для існування і функціонування механізму захисту інформаційних та інших прав і свобод людини і громадянина в Україні. Незважаючи на те, що захист прав людини не є основним повноваженням того чи іншого органу (Конституційний Суд, наприклад), але дана функція випливає опосередковано із його діяльності.

Список використаної літератури:

1. Колодій А. М. Загальна теорія держави і права : [навч. посібн.] / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін.; за ред. В. В. Копейчикова. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 320 с
2. Копейчиков В. В. Правознавство / В. В. Копейчиков. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 748 с.
3. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права тадержави. Навч. посібник. Вид. 9-е, зі змінами. — Львів: Край, 2007. — 192 с.
4. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : [підручник] / О. Ф. Скакун. — [2-ге видання]. — К. : Алерта; ЦУЛ, 2011. — 520 с.
5. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми розвитку науки конституційного права України / В. Тацій, Ю. Тодика // Право України. — 1994. — № 10.
6. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
7. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
8. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. — С. 47-49.
9. Залізняк В. А. Міжнародно-правове регулювання права на інформацію / В. А. Залізняк // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 69-72.
10. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
11. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
12. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський ; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
13. Стоєцький О. В. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. В. Стоєцький. — К., 2013. — 20 с.
14. Цимбалюк B.C. Інформатизація державного управління і національна безпека України / Р.А. Калюжний, В.С. Цимбалюк // Розбудова держави. — 1993. — N 8. — С. 56-64
15. Теліпко В. Е. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» [Текст] : наук.-практ. комент. / В. Е. Теліпко ; за ред. проф. Молдована В. В. — К. : Центр учбової л-ри, 2011. — 526 с.
16. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України : [підруч.] / за заг. ред. проф. В. Л. Федоренка. – [4-те вид., переробл. і доопр.]. — К. : Вид-во Ліра-К, 2012. — 576 с.
17. Барабаш Ю. Г. Контрольна функція вищого представницького органу України / Ю. Г. Барабаш // Вісник прокуратури. — 2003. — №3. — С. 39-43.
18. Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : [підруч.] / О. Н. Ярмиш, В.О. Серьогін. — Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002. — 653 c.
19. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 04 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 19. — Ст. 134
20. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
21. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : [підруч. для студентів вищих навчальних закладів ] / За ред. С. Г. Серьогіної. — X.: Пра­во, 2005. — 256 с.
22. Кириченко В. М. Теорія держави і права: модульний курс.: [навч. посібник] / В. М. Кириченко, О. М. Куракін. — К.: Центр навчальної літератури, 2010 — 264с.
23. Багмет М. О. Історія та практика державного управління і місцевого самоврядування в Україні / М. О. Багмет, В. М. Ємельянов. – Миколаїв: Видавництво МДГУ. — 2006. — 292 с.
24. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : автореф. дис на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Борис Анатолійович Кормич. — Х., 2004. — 31 с.
25. Цивільний кодекс України : за станом на 19 січня 2013 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Видавничій Дім «Ін Юре», 2013. — С. 158.
26. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 07 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 41-42, № 43, № 44-45. — Ст.529.
27. Погорілко В. Ф.  Конституційне право України [Текст] : підручник / За заг ред. В. Л. Федоренка. — 4-те вид., перероб. і доп. — К. : Видавництво Ліра-К, 2012. — 576 с.
28. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 49. — ст. 272.
29. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» Указу Президента України № 5/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/18688.html
30. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_036
31. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України.  — 1997. — № 24. — ст. 170.
32. Сопілко І. М. Органи місцевого самоврядування в системі забезпечення прав і свобод людини і громадянина / І. М. Сопілко // Юридичний вісник. —2010. — № 3(16). — С. 92-95
33. Курочка М. Й. Прокурорський нагляд в Україні : [підручник] / М. Й. Курочка, П. М. Каркач. — Луганськ, 2004. — 424 с.

здобувач Національного університету

біоресурсів і природокористування України

Анотація

В статті автор здійснив дослідження організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Акцентовано увагу на тому, що ця структура є досить складною та розгалуженою. До неї входять різноманітні органи, як колегіальні, так і одноособові. Зазначено, що законодавство України значною мірою врегульовує питання їх правового статуту, структури, порядку їх створення і основні функції та повноваження. Аргументовано положення про те, що існує ще досить значна кількість проблем, які необхідно вирішити. Автором було підкреслено, що, з метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, необхідно, щоб на всіх рівнях влади та кожною людиною та громадянином була усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини та відповідальність кожного за це.

Ключові слова: механізм захисту прав людини, інформаційні права людини, законодавча влада, виконавча влада, президент, адвокатура, прокуратура, судова влада, інформаційний простір, інформаційне суспільство.

Аннотация

В статье автор провел исследование организационной структуры механизма защиты информационных прав и свобод человека и гражданина в Украине. Акцентировано внимание на том, что эта структура является достаточно сложной и разветвленной. В нее входят различные органы, как коллегиальные, так и единоличные. Указано, что законодательство Украины в значительной мере регулирует вопросы их правового статуса, структуры, порядка их создания и основные функции и полномочия. Аргументировано положение о том, что существует еще значительное количество проблем, которые необходимо решить. Автором было подчеркнуто, что, с целью обеспечения соблюдения в государстве прав и свобод человека и гражданина, необходимо, чтобы на всех уровнях власти, а также каждым человеком и гражданином была осознана важность соблюдения прав и свобод человека и ответственность каждого за это.

Ключевые слова: механизм защиты прав человека, информационные права человека, законодательная власть, исполнительная власть, президент, адвокатура, прокуратура, судебная власть, информационное пространство, информационное общество.

Summary

As a result of the research, was summarized that above all, the organizational structure of the mechanism of protection of information rights and freedoms of man and citizen in Ukraine is rather complicated and extensive.

It was noted that the system includes a variety of bodies, both collegial and sole. It was mentioned that the legislation Ukraine largely regulates questions of their legal statute, structure, order of their creation and main functions and powers.

It was argument that there are quite a large number of problems to be solved. For example, the lack of standardized terms that are key in a particular area (e.g. information, the right of access to information or the right on information or the ratio and so on.), or the existence of conflicts between the definitions.

It was also noted that Ukraine has declared the course on creation of the information society by creation of information space and it is necessary to revise and supplement the existing legislation in this area.

It was stressed that it is important to recognise necessity of following of the human rights at all the levels of the state power and by each citizen and person and responsibilities of each for it with the aim to ensure fulfilment of the human and citizens’ rights.

Keywords: mechanism of protection of human rights, information rights, the legislative power, the executive power, the president, lawyers, prosecutors, the judicial power, information space, information society.

Нині питання захисту інформації, а також забезпечення належного функціонування механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні набувають нового значення і стають дедалі актуальнішими. Зазначимо, що першочерговими стають проблеми захисту різних видів інформації з обмеженим доступом: персональних даних, комерційної, службової, державної таємниці тощо. Також слід зазначити про відсутність уніфікації даних термінів на законодавчому рівні. Вирішити проблему захисту всіх видів інформації та інформаційних прав нині неможливо без допомоги й координації держави. Ці та інші фактори і обумовлюють актуальність нашої статті.

Зазначимо, що саме держава повинна забезпечувати існування системи захисту інформації та інформаційних прав, до компетенції органів цієї системи повинен входити процес захисту інформації, так і надання допомоги у цьому суб’єктам інформаційних правовідносин.

Загальнотеоретичним питанням механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в юридичній науці присвячено достатньо уваги як науковцями в сфері інформаційного права, так і в теорії держави і права, але необхідно зауважити, що питання ґрунтовного аналізу організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні у сучасних умовах залишається актуальним. Це підтверджується значною кількістю наукових досліджень з даної проблематики: наукова школа В. А. Ліпкана [1-7], Р. А. Калюжного, B. C. Цимбалюка [8], також окремо зазначимо О. Ф. Скакуна [9], В. М. Кириченко, О. М. Куракіна [10] та ін.

Метою статті є науково-теоретичне дослідження організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Для досягнення мети було сформовано такі завдання: дослідити систему органів механізму захисту прав людини та на основі аналізу існуючої системи державних органів, які забезпечують реалізацію інформаційних прав і свобод, надати пропозиції щодо удосконалення їх діяльності.

Виклад основного матеріалу.

Конституція України встановлює, що права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава ж різними засобами забезпечує їх дотримання та захист, зокрема шляхом діяльності численних органів державної влади та місцевого самоврядування.

У разі порушення його прав та свобод, громадянин може звернутися за їх захистом до судових органів, прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інших органів влади та їх посадових осіб. Крім того, в Україні розвивається т.зв. «третій сектор» – численні неурядові організації, які, крім іншого, активно займаються проблемами прав людини.

Важливим і невід’ємним елементом структури державного апа­рату є орган держави. Саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефектив­ність державного апарату та захист прав людини в цілому. До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, відповідно до покладених на них обов’язків і наданих їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечу­ють технічні умови здійснення керівних управлінських функцій. До системи державних органів України належать: орган законодавчої влади; глава держави; органи виконавчої влади; органи судової влади; органи місцевого самоврядування і контрольнонаглядові органи.

Законодавчу владу здійснює Верховна Рада шляхом прийняття законів України. Конституційний склад Верховної Ради України та її структура визначаються Конституцією України [11], Законами України «Про Регламент Верховної Ради України» [12], «Про статус народного депутата України» [13], «Про комітети Верховної Ради України» [14], про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами. Структурно Верховна Рада України складається з народних депутатів України.

Засідання Верховної Ради є відкритими і гласними, крім випадків, установлених Конституцією України та Регламентом [12], даною нормою встановлюється можливість реалізації одного з інформаційних прав – права на доступ до інформації.

Здійснювана парламентами законодавча влада є представницькою. Саме на основі виборів народ передає владу своїм представникам і вповноважує представницькі органи здійснювати державну владу.

Депутатські об’єднання – фракції і групи та Погоджувальна рада фракцій і депутатських груп – колегіальний координаційний орган парламенту, покликаний забезпечити компроміс чи консенсус між депутатськими об’єднаннями з основних питань порядку денного.

Комітети Верховної Ради України – постійно діючі допоміжні органи парламенту, які складаються з народних депутатів і здійснюють попередню підготовку питань до розгляду в пленарному засіданні.

Тимчасові (спеціальні та слідчі) комісії Верховної Ради України – допоміжні органи парламенту, що складаються з народних депутатів і створюються «ad hoc» з конкретного питання, на визначений термін.

Апарат Верховної Ради України – допоміжний орган, що скла­дається з державних службовців (посадових і службових осіб) та тех­нічного персоналу і здійснює організаційне, правове, інформаційне, соціально-побутове, аналітичне, матеріально-технічне та інше забезпе­чення діяльності парламенту.

Крім того, до парламенту функціонально примикає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Інститут законодавства і Пар­ламентське видавництво взаємодіють з Верховною Радою на госпрозрахункових засадах [30].

Таким чином, резюмуємо, що структурно законодавча влада складається із депутатів, які входять до різних фракцій. Також важливе значення для ефективного функціонування ВРУ має її поділ на Комітети, одним із яких і є Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, та окремо Варто зазначити про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Наступним, хто входить до механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина є глава держави. Глава держави – це офіційна особа або державний орган, що займає, як правило, найвищий щабель в ієрархічній системі органів державної влади і здійснює верховне представництво держави як у межах її кордонів, так і у відносинах з іншими державами [15, C. 171].

Президент України – це загальнодержавний, представницький, виборний, одноособовий, постійно діючий орган державної влади, який визнається главою держави. Статус Президента України визначено у розділі V Конституції України, де сформульовані його права та обов’язки, порядок його обрання, і можливість усунення з поста та припинення його повноважень. Також Законом України «Про вибори Президента України» [16] регламентовано порядок заміщення цієї посади.

Відповідно до статті 102 Конституції України [11] Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом додержання Конституції України в цілому та прав і свобод людини і громадянина, зокрема (інформаційні не є винятком). Він, зокрема,  підписує закони, прийняті Верховною Радою України та має право вето щодо прийнятих законів із наступним поверненням їх до Верховної Ради України на повторний розгляд.

Отже, Президент України є одноособовим главою держави, та наділений досить широким колом повноважень, з-поміж яких окремо виділяється і захист прав людини.

Місце виконавчої влади у системі державної влади визнача­ється, перш за все, метою її діяльності – забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина [10, C. 98] та функціонування механізму їх захисту.

Виконавча влада базується на певних принципах: пріоритет прав людини, демократизм, законність, рівноправність громадян у державному управ­лінні, гласність.

Пріоритет прав людини при здійсненні виконавчої влади – одна з основних вимог побудови правової держави. Вся діяльність органів виконавчої влади повинна бути спрямована на благо народу, підвищення його рівня життя, дотримання соціальної справедливості та захисту інформаційних (як приклад) прав і свобод людини і громадянина.

Однією із складових адміністративно-правового статусу громадянина є гарантії реалізації прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, сумлінного виконання обов’язків та охорона (захист) їх з боку держави. Такими гарантіями в сфері виконавчої влади є право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо [17, C. 66].

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він у своїй діяльності керується Конституцією і законами України (Закон України «Про Кабінет Міністрів» [18]), актами Президента України. Кабінет Міністрів України очолює Прем’єр-міністр України.

Згідно з Конституцією, в Україні встановлено три організаційно-правові рівні органів виконавчої влади: вищий, центральний та місцевий. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Центральний рівень утворюють міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів, та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцевий або територіальний рівень становлять органи виконавчої влади загальної компетенції – Рада Міністрів АРК, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади або перебувають у подвійному підпорядкуванні – центральному і місцевому органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. За Конституцією України [11] передбачено, що до складу Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Щодо центрального рівня, то окремо зазначимо про існування Міністерства інформаційної політики України [19], яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів.

Тобто, діяльність даного Міністерства спрямована на забезпечення реалізації інформаційних прав людини, право на доступ до інформації, як приклад, що проявляється в наданні достовірної інформації споживачам. Поширення інформації за межам України сприятиме розвитку позитивного іміджу нашої держави та зацікавленості інших країн у співробітництві з нею в різноманітних сферах, інформаційна не виняток, адже інформація нині відіграє дуже важливу роль і використовується не лише в мирних цілях, а як і засіб агресії (інформаційна війна Україна-Росія).

Окремо виділимо Міністерство внутрішніх справ України, одним із основних завдань якого є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина [20], а також забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів [21].

Щодо Міністерства екології та природних ресурсів України, то, незважаючи на те, що воно здійснює свої функції у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, поводження з небезпечними відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також проведення державної екологічної експертизи [22], але одним із прав людини та громадянина, які закріплені Конституцією України та нормами інших нормативно-правових актів (наприклад, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля [23]) є право на доступ до екологічної інформації, розпорядником якої і є дане Міністерство.

Продовжуючи здійснення аналізу організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, окремо зупинимося на Міністерстві оборони України. Одним із завдань Міністерства оборони України є: участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози національній безпеці України, як було зазначено вище, то інформаційна безпека є її складовою [24].

Міністерство юстиції спрямовує свою діяльність на забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також на  забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина у визначеній сфері [25].

Окремо виділяють апарат міністерства – організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань [26].

При Кабінеті Міністрів України створені тимчасові консультативно-дорадчі органи, зокрема Міжгалузева рада з питань розвитку електронного урядування. Основним завданням Ради є підготовка та подання Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо проведення державної політики з питань розвитку електронного урядування та інтеграції України до глобального інформаційного простору [27].

Також варто наголосити на тому, що електронне урядування є одним з інструментів розвитку інформаційного суспільства, впровадження якого сприятиме створенню умов для відкритого і прозорого державного управління та забезпечення ефективного функціонування механізму захисту прав людини.

Електронне урядування – форма  організації державного управління,  яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для  формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян [28] та захисту їх прав в різних сферах суспільного життя.

У відповідності з нормою, яка закріплена в Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя [29].

Входження країни в інформаційне суспільство вимагає вирішення значної кількості завдань. Одним із найважливіших серед них є питання формування інформаційного простору, який є важливою ознакою суверенної і незалежної держави, полягає у зміцненні державності, збереженні інформаційного суверенітету та створенні умов для захисту й ефективного використання національних інформаційних ресурсів Для цього необхідно переглянути та доповнити чинне законодавство в цій галузі. Відсутність відповідної правової бази може призвести до втрати інформаційного суверенітету як важливого складника – національної безпеки держави (інформаційна, як її складова).

В областях і районах, містах Києві та Севастополі (тимчасово окупована Росією територія) виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації.

Незважаючи на суттєві зміни в організації діяльності органів державного управління, зміни в державній політиці, спрямовані на утвердження та забезпечення конституційних прав і свобод, кількість порушень невпинно зростає, що свідчить про незадовільну діяльність органів державного управління. Головним чинником, який знижує ефективність цієї діяльності, є відсутність чіткої системи планування роботи Кабінету Міністрів України та його органів, що призводить до неузгодженості між програмою діяльності уряду, планом роботи Кабінету Міністрів України та планами роботи центральних органів виконавчої влади. Така неузгодженість спричиняє зниження ефективності механізму забезпечення прав і свобод, а саме його правового елементу [30].

Судова влада реалізується в Україні виключно судами, які здійснюють правосуддя. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Система судів в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Крім системи судів загальної юрисдикції діють системи спеціалізованих судів – адміністративних та господарських. Найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Розгляд актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на відповідність Конституції України здійснює Конституційний Суд України [31, C. 100].

В Україні кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна [11].

Відповідно до Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Для вирішення питань місцевого значення територіальні громади сіл та їх об’єднань, селищ і міст обирають сільські, селищні, міські ради та сільських, селищних міських голів. Для здійснення виконавчих функцій місцевого самоврядування, а також наданих державою окремих повноважень органів виконавчої влади сільські, селищні та міські ради утворюють власні виконавчі органи. Сільські, селищні, міські голови очолюють виконавчі органи відповідних рад та головують на засіданнях цих рад.

Для реалізації спільних інтересів територіальних громад обираються районні та обласні ради. Функції виконавчих органів районних та обласних рад виконують, відповідно, районні та обласні державні адміністрації.

Як і в районах та областях, виконавчими органами Київської та Севастопольської міських рад є відповідні міські державні адміністрації.

На рівні Автономної Республіки Крим діє представницький орган – Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Крім того, в АРК діє Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. На території АРК поряд з Конституцією України діє Конституція Автономної Республіки Крим, яка затверджується Верховною Радою України.

Значну роль щодо захисту прав людини відіграє прокуратура. Вона належить до тих державних інституцій, для яких захист прав людини є визначальним завданням.  У державному механізмі України прокуратура виступає як самостійний інститут державного ладу, який реалізує покладені на нього Конституцією та законами України функції у взаємодії з іншими органами державної влади.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, із підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим [11; 32].

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура [32].

Отже, систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. 

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність [33].

В результаті здійсненого дослідження, резюмуємо, що перш за все, організаційна структура механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні є досить складною та розгалуженою. До неї входять різноманітні органи, як колегіальні, так і одноособові. По-друге, законодавство України значною мірою врегульовує питання їх правового статуту, структури, порядку їх створення і основні функції та повноваження.

Проте, існує ще досить значна кількість проблем, які необхідно вирішити. Наприклад, відсутність уніфікованих термінів, які є ключовими в тій чи іншій сфері (наприклад, інформація, право на доступ до інформації чи право на інформацію або їх співвідношення та ін.) або існування колізій між існуючими дефініціями. Також окремо варто зазначити про відсутність чіткої системи планування роботи Кабінету Міністрів України та його органів, що призводить до неузгодженості між програмою діяльності уряду, планом роботи Кабінету Міністрів України та планами роботи центральних органів виконавчої влади.

Україною проголошено курс на створення інформаційного суспільства шляхом формування інформаційного простору для цього необхідно переглянути та доповнити чинне законодавство в цій галузі.

В цілому потрібно підкреслити, що з метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, необхідно, щоб на всіх рівнях влади та кожною людиною та громадянином була усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини та відповідальність кожного за це.

Беззаперечно, надзвичайно важливо, щоб нові проекти нормативно-правових  актів,  які вносяться до парламенту, а також зміни, які пропонуються внести до чинного  законодавства, в жодному разі не звужували зміст та обсяг існуючих прав і свобод, як і передбачено в чинному законодавстві.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
2. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
3. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. — С. 47-49.
4. Залізняк В. А. Міжнародно-правове регулювання права на інформацію / В. А. Залізняк // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 69-72.
5. Капінус Л.І. Право на доступ до інформації як елемент правового статусу людини та громадянина / Л.І. Капінус // Підприємництво, господарство і право. — 2014. — № 1. — С. 53-57.
6. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
7. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський ; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
8. Калюжний Р.А., Цимбалюк B.C. Інформатизація державного управління і національна безпека України / Р.А. Калюжний, В.С. Цимбалюк // Розбудова держави. — 1993. — N 8. — С. 56-64
9. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : [підручник] / О. Ф. Скакун. — [2-ге видання]. — К. : Алерта; ЦУЛ, 2011. — 520 с.
10. Кириченко В.М., Куракін О.М. Теорія держави і права: модульний курс.: навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2010 — 264 с.
11. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
12. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. // Відомості Верховної Ради України.  — 2010. — № 14-15, № 16-17. — Ст.133
13. Про статус народного депутата України : Закон України від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 3. — Ст. 17
14. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 04 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 19. — Ст. 134
15. Шаптала Н. К. Конституційне право України : навч. посіб. / Н. К. Шаптала, Г. В.Задорожня. — Д. : ЛізуновПрес, 2012. — 470 c.
16. Про вибори Президента України : Закон України від 05 березня 1999 р. — Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 14. — Ст.81
17. Ославський М. І.  Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади : навч. посіб. / М. І. Ославський. — К. : Знання, 2009. — 216 c.
18. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27 лютого 2014 р. // Відомості Верховної Ради. — 2014. — № 13. — Ст.222
19. Офіційний сайт Міністерства інформаційної політики. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://mip.gov.ua/
20. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України : Постанова Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р.  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/401-2014-%D0%BF
21. Офіційний веб-сайт Міністерства Внутрішніх справ. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/47900
22. Офіційний веб-сайт Міністерства екології та природних ресурсів [Електронний ресурс]. — Режим доступу : України http://www.menr.gov.ua/
23. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25 червня 1998 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_015
24. Офіційний веб-сайт Міністерства оборони. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.mil.gov.ua/
25. Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://minjust.gov.ua/ua
26. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17 березня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 38. — Ст. 385
27. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2250-2010-%D1%80
28. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України від 09 січня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.
29. Пушкар О. Роль органів державного управління у забезпеченні конституційних прав і свобод громадян у контексті європейських традицій публічного управління / О. Пушкар // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-01(1)/Pushkar.pdf
30. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. П. Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондракова. — К.: МАУП, 2004. — 272 с
31. Про прокуратуру : Закон України від 14 жовтня 2014 р. // Відомості Верховної Ради. — 2015. — № 2-3. — Ст. 12
32. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради. — 2013. — № 27. — Ст. 282

27.   Про утворення Міжгалузевої ради з питань розвитку електронного урядування : Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 р. — № 4. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4-2009-%D0%BF