GOAL » Мандзюк Олег

Мандзюк Олег: Автореферат докторської дисертації

admin — Tue, 13 Oct 2020 11:48:50 +0000

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Мандзюк Олег Андрійович

УДК 3.075.1:354.42/.44:007:02:167.2

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Ужгород – 2020

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант – доктор юридичних наук,

ЛОШИЦЬКИЙ Михайло Васильович,

професор, заслужений діяч науки і техніки України,

директор Науково-дослідного інституту публічного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

ШОПІНА Ірина Миколаївна,

старший науковий співробітник,

професор кафедри адміністративно-правових дисциплін,

Львівський державний університет внутрішніх справ;

доктор юридичних наук,

ДОНЕНКО Валерій Вікторович,

доцент, професор кафедри адміністративного та

митного права,

Університет митної справи та фінансів;

доктор юридичних наук,

ДУБИНСЬКИЙ Олег Юрійович,

доцент, проректор з науково-педагогічної роботи, економічних, юридичних та соціальних питань,

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова.

Захист дисертації відбудеться «13» жовтня 2020 року о «10⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 25, ауд. 45.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Університетська, 14.

Автореферат розіслано «13» вересня 2020 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Р.М. Фрідманський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стрімкий розвиток інформаційних відносин, що є неодмінним елементом трансформації індустріального суспільства на інформаційне, викликає нагальну потребу в їх адміністративно-правовому регулюванні. Діапазон цих відносин — ціла низка галузей права: адміністративного, інформаційного, конституційного, цивільного, частково кримінального та кримінально-процесуального. Не зважаючи на погляди традиціоналістів, дедалі більше стверджується думка про необхідність інституціоналізації інформаційного права, яке науковці пропонують розглядати у триєдиній сутності: як галузь соціальних відносин, окрему галузь юридичної науки та – навчальну дисципліну.

Специфіка інформаційних відносин як принципово новітнього явища, що охоплює не лише реальний, а й віртуальний простір, потребує принципово нових підходів до їх адміністративно-правового регулювання. Особливо гостро це питання постало у сфері адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Як ключове поняття теорії держави і права, правове регулювання (його сутність, ознаки, специфіка) стало об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, С. Гусарєв, В. Горшенєв, О. Зайчук, В. Копєйчиков, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скрипнюк, О. Скакун, О. Тихомиров та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми адміністративно-правового регулювання знайшли своє відображення у працях І. Арістової, В. Баскакова, Є. Бамбізова, В. Варенка, М. Дімчогло, І. Діордіци, В. Доненка, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, О. Кохановської, В. Ліпкана, Г. Линника, О. Логінова, Ю. Максименко, А. Марущака, П. Матвієнко, А. Новицького, В. Політила, І. Рижова, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, О. Топчій, О. Харитонової, В. Цимбалюка, К. Череповського, М. Швеця, О. Шепети, І. Шопіної та ін.

Оскільки інформаційно-аналітичне забезпечення є невід’ємним компонентом ухвалення управлінських рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, важливими, з позиції осмислення цього процесу, є наукові доробки Д. Бєлова, О. Василевського, В. Виноградова, М. Віхляєва, В. Гамаюнова, В. Горбуліна, В. Грановського, В. Гурковського, А. Дєгтяра, О. Дзьобаня, В. Доненка, О.Дубинського, Д. Дубова, О. Заярного, О. Золотар, М. Згуровського, Ю. Канигіної, О. Кобєлєва, Р. Коваля, А. Лободи, В. Настюка, Н. Нижник, В. Мартиненка, В. Пальчук, Г. Почепцова, Г. Ситника, Т. Сивак, Ю. Сурміна, Ю. Тихомирова та ін.

Разом із тим, попри наявність значного масиву наукових праць в галузі адміністративного права стосовно інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної влади, безпосередньо наукові проблеми адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні на рівні дисертації ще й досі системно не досліджувалися. Це й зумовило зробити вибір на користь даної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропонований напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи в ДВНЗ «Ужгородський національний університет» на 2010–2020 рр. Тема дисертації відповідає Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» у 2015 р., затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 213-р.

Мета і задачі дослідження. Масштабність і багатоаспектність наукової проблеми зумовлюють визначити в якості мети розроблення теоретико-концептуальних і адміністративно-правових засад аналітичної діяльності в Україні і формулюванні новітніх підходів до ефективного адміністративно-правового регулювання даної діяльності. Досягненню поставленої мети сприяє розв’язання таких задач:

– здійснити аналітико-бібліографічний огляд наукових праць, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання у сфері аналітичної діяльності, визначити ступінь розробленості проблеми;

– з’ясувати правовий потенціал поняття „аналітика”;

– здійснити порізнення понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності;

– продемонструвати обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– розкрити зміст поняття наративу;

– сформулювати засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– визначити алгоритм будови аналітичного наративу;

– розкрити адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності;

– дослідити детермінацію ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин у інформаційно-комунікативному просторі;

– встановити зміст складових адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності через визначення кола суб’єктів і об’єктів, а також змісту правовідносин;

– визначити кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків-правників;

– визначити призначення аналітичних спільнот як центрів аналітичної діяльності;

– охарактеризувати окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності;

– визначити стан адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин;

– сформулювати шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі;

– розкрити особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот;

– опрацювати міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Об’єкт дослідження — суспільні відносини у сфері аналітичної діяльності.

Предмет дослідження — адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на органічному поєднанні гносеологічного, онтологічного, деонтологічного, аксіологічного підходів. В основу дослідження покладено системний, структурно-функціональний, соціологічний, синергетичний, ґерменевтичний, лінгвістичний і логіко-семантичний підходи.

Базовою методологічною основою став системний підхід, який дозволив встановити взаємозв’язок суспільних процесів і явищ з реалізацією аналітичної діяльності і виявити взаємну обумовленість адміністративно-правового регулювання і ефективності функціонування аналітичних спільнот (пп. 3.3, 5.3).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено ґенезу наукових праць, присвячених окремим аспектам адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності (п. 1.1). Метод синергетичного аналізу дозволив створити альтернативну проектну модель адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності на засадах принципово нової методології – аналітичної наратології (пп. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4). Формально-логічний та соціологічний методи допомогли відобразити роль і місце аналітичної діяльності в житті суспільства, встановити місце адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності у системі правових норм України (пп. 1.3, 3.1, 3.2, 3.3).

За допомогою лінгвістичного підходу та формально-юридичного методу було з’ясовано правовий зміст ключових понять дослідження: „інформаційна аналітика”, „аналітика”, „аналітична діяльність” тощо (пп. 1.2, 1.3, 4.4).

Використання аксіоматичного методу надало можливість визначити вихідні параметри дослідження (пп. 2.3, 3.3, 4.1, 4.3). Методи індукції і дедукції застосовувалися при аналізі й узагальненні явищ, тенденцій і процесів, що супроводжують аналітичну діяльність (пп. 3.2, 5.2, 5.3). Метод генералізації використовувався для узагальнення масивів даних на підставі вибірки з однотипних елементів, сегментів, а метод класифікації — при впорядкуванні ключових видових понять (пп. 3.3, 4.2, 4.4). Структурно-функціональний метод сприяв здійсненню реконструкції системних компонентів аналітичної діяльності, етапів і процесів її здійснення (п. 4.3). Метод порівняльного аналізу використовувався для порівняння текстів різної редакції певного закону, що дозволило виявити динаміку та напрям змін, а також співставити відображення правових норм у текстах різних нормативно-правових актів (п. 3.3).

Метод факторного аналізу допоміг встановити чинники, що впливають на ефективність реалізації аналітичної діяльності (п. 5.2). Методи аналізу документів, лінгвістичного аналізу тексту стали в пригоді при роботі із законодавчими й підзаконними актами, внаслідок чого вдалося виявити прогалини, невідповідності, неузгодженості у вербалізації правових норм (п. 3.3). Завдяки використанню квантитативного аналізу вдалося відстежити тенденції наукового дослідження аналітичної компетентності на рівні дисертацій (п. 1.1). Метод аналогії і метод екстраполяції були необхідними для порівняння і перенесення на підставі гносеологічної теорії з одного об’єкта на інший узагальнених ознак і властивостей з логічним урахуванням збігу в одному з критеріїв (пп. 3.2, 5.3).

За допомогою методів юридичної компаративістики було проаналізовано міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності через дослідження західної та східної моделей (п. 5.3).

Контент-аналіз був використаний для виявлення у текстах постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України імпліцитно висловлених тенденцій розвитку аналітичної діяльності, розуміння необхідності підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації персоналу інформаційно-аналітичних служб та підрозділів (пп. 3.3, 4.1, 4.2). Методи систематизації і категоризації допомогли реконструювати реальну картину діяльності в Україні аналітичних центрів, напрямів їх роботи, масштабів розроблень та рівня адміністративно-правового регулювання їх діяльності, імплементації норм у права у їхню діяльність (пп. 4.2, 4.3, 4.4).

За допомогою методів моделювання і проектування були визначені кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків, закладено підвалини державних освітніх стандартів для нової спеціальності „Інформаційний аналітик-правник” (п. 4.1). За допомогою логіко-семантичного та ґерменевтичного методів, а також методу дескриптивного аналізу поглиблено понятійний апарат, визначено ключові поняття, проаналізовано підходи до тлумачення понять і сформульовано їх авторські дефініції (пп. 1.2, 1.3, 2.2, 3.1).

Нормативну основу роботи становлять Конституція України, вітчизняні й міжнародні нормативно-правові акти, якими регулюються суспільні відносини у сфері аналітичної діяльності.

Науково-теоретичну основу дослідження склали монографії, підручники, науково-методичні матеріали, наукові публікації у сфері адміністративного та інформаційного права, а також дотичні наукові праці з теорії управління, націобезпекознавства, соціології, теорії аналітичної діяльності, наратології, системології та інших галузей.

Емпіричну базу дослідження становить узагальнення практики діяльності органів влади, насамперед центральних органів виконавчої влади, матеріали ЗМІ, лексикографічні джерела, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація являє собою перше в Україні дослідження, в якому представлено оригінальну концепцію комплексного вирішення проблеми адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні. Проведене дослідження відображає принципово нові підходи, що мають реальну проекцію на теорію і практику аналітичної діяльності. За результатами дослідження:

уперше:

– запропоновано запровадження нового наукового напряму – адміністративно-правова аналітична наратологія на підставі наукового аналізу сучасної парадигми адміністративного та інформаційного права, наратології і формування наукового алгоритму будови аналітичного наративу, під якою розуміється – науковий міждисциплінарний напрям, що вивчає оповідальні тексти в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей, а також норми адміністративного права, що регулюють дані відносини; досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також систему норм адміністративного права, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері;

– застосовано наративний метод для дослідження напрямів адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, внаслідок чого уведено в науковий обіг нове наукове поняття „аналітичний наратив” – з подальшою пропозицією його трансформації в правову категорію;

– запропоновано увести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість на засадах аналітичної наратології відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації;

– з позицій адміністративно-правової науки науково обґрунтовано потребу у фундації та подальшому розвиткові такого напряму, як правова аналітика;

– науково обґрунтовано необхідність уведення в науковий обіг із подальшим закріпленням у нормативних актах поняття „аналітичні спільноти” як центрів аналітичної діяльності, до яких слід включати організації (в тому числі й недержавні), установи, заклади, в тому числі інститути інформації, інститути досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Дане поняття є набагато ширшим, аніж поняття „аналітичні центри”;

– внесено конкретні пропозиції до паспорта майбутньої спеціальності інформаційного аналітика-правника стосовно: галузі діяльності, призначення і цілей професійної діяльності; домінуючих видів діяльності, провідних спеціальних компетенцій;

удосконалено:

– визначення поняття аналітична діяльність, під якою запропоновано розуміти вид інтелектуально-творчої діяльності, що базується на системній, безперервній, багатоплановій аналітичній роботі відповідних суб’єктів з пошуку, відстеженню (моніторингу), оцінки, перевірки / верифікації, обробки інформації з подальшою підготовкою певних інформаційних продуктів, що задовольняють потреби суспільства або конкретного замовника;

– визначення поняття інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин – системна, багатофакторна поліфункціональна якість, яка характеризується набором інформаційних і аналітико-синтетичних компетенцій, спроможностей, способів мислення, світоглядного й неупередженого ставлення до об’єктів аналізу, що надає можливість виявляти і вирішувати проблеми у визначені строки на рівні поставлених завдань;

– визначення поняття компетентність інформаційного аналітика-правника – динамічна комбінація когнітивних здібностей особистості, теоретичних (методологічних, концептуальних) і емпіричних (фактологічних) знань, операціональних вмінь та здатності застосовувати цей комплекс для самостійного й відповідального вирішення професійних завдань з аналізу юридично значущої інформації, що є важливим як для професіонала, так і для суспільства в цілому;

– перелік складових аналітичної діяльності, який покладено в основу її адміністративно-правового регулювання;

– інтерпретацію поняття „аналітика” в доктринальних джерелах, на підставі чого репрезентована авторська модель підходів, яка включає: знаннєво-орієнтований, структурно-методологічний, діяльнісний, управлінський, інструментальний, проактивний;

– підходи до визначення напрямів адміністративно-правового регулювання транснаціоналізації аналітичних спільнот;

– класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору: глобалізація суспільства, інформатизація, трансформація квантитативних і квалітативних показників сфери інформаційних відносин, зміна каналів і засобів комунікації, інформаційна та кібербезпека;

– визначення ключових понять: „інформація”, „види інформації”, „джерела інформації”, „інформаційні ресурси”, „дані”. „база даних”, „банк даних”, „доступ до інформації”, „інформація обмеженого доступу”, „витік інформації”, „інформаційна діяльність”, „види інформаційної діяльності”, „аналітика”, „аналітична діяльність”, „центри аналітичної діяльності”, „аналітичні спільноти”, „аналітичні центри”;

– підходи до формулювання авторських дефініцій понять: „методологія аналітики”, „аналітична діяльність”, „аналітичний наратив”, „аналітична наратологія”, „адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності”, „суб’єкт правовідносин у сфері аналітичної діяльності”, „об’єкт правовідносин у сфері аналітичної діяльності”, „зміст правовідносин у сфері аналітичної діяльності”, „дискурс в аналітичній діяльності”, „інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин”, „компетентність інформаційного аналітика-правника”, „центри аналітичної діяльності”, „технологія аналітичної діяльності”, „аналітична довідка”, „аналітична записка”, „аналітичний звіт”;

дістали подальшого розвитку:

– ідеї диференціації видів суб’єктів правовідносин у сфері аналітичної діяльності з подальшим сегментуванням залежно від сфер життєдіяльності та адміністративно-правового регулювання;

– ідеї щодо формування компонентів правовідносин у сфері аналітичної діяльності;

– ідеї виділення в рамках інтерпретації аналітики як системи знань таких, необхідних для ефективного адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, структурних компонентів: правовий, гносеологічний, соціальний, інформаційно-комунікативний, технолого-праксеологічний;

– аргументація щодо порізнення понять „аналітична діяльність” та „інформаційно-аналітична діяльність” і виділення родового поняття – „аналітична діяльність” з метою його подальшої легітимації в законодавстві;

– концепції мультиплікативності державної політики у сфері адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– погляди щодо неподільного взаємного зв’язку між аналітичною культурою та аналітичною діяльністю;

– аргументація необхідності застосування терміна „аналітичні спільноти” в якості центрів аналітичної діяльності на противагу терміну „аналітичні центри”;

– дослідження наявних та перспективних методологічних підходів до вивчення і реалізації адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, на підставі чого відтворено системне розуміння поняття „діяльність”, спроектовано методологічну конструкцію поняття „аналітика”;

– формування напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів;

– виявлення та формулювання деонтологічних аспектів регулювання аналітичної діяльності;

– підходи до узагальнення передового міжнародного досвіду адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у широких можливостях їхнього застосування як з метою подальших теоретичних розвідок, так і в цілях удосконалення практики аналітичної діяльності, зокрема:

– у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого вивчення проблем адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– у правотворчості – як наукова основа удосконалення чинного адміністративного законодавства, модернізація підходів до шляхів застосування юридичного прогнозування на підставі синкретичних детермінант загроз аналітичній діяльності;

– у правозастосовчій діяльності – як дорожня мапа реформування підходів до адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, удосконалення діяльності уповноважених органів влади, створення дієвих засад реального державно-приватного партнерства;

– в освітньому процесі – при визначенні алгоритму здійснення аналітичних досліджень; при адмініструванні процесів стандартизації освіти й запровадження медіаосвіти, оновленні варіативної частини навчальних планів підготовки фахівців з аналітичної діяльності, при підготовці науково-методичних матеріалів, навчальних посібників і підручників;

– у виховному процесі – при розробленні засад формування аналітичної культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою самостійну наукову працю. Положення, що містяться в ній, є результатом особистої наукової творчості. Використання наукових праць інших авторів супроводжується відповідними посиланнями.

Апробація матеріалів дисертації. Ключові положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: «Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах» (м. Дніпропетровськ, 2015 р.); «Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства» (м. Дніпро, 2016 р.); «Інформаційна безпека: європейські орієнтири та перспективи для України» (м. Харків, 2016 р.); «Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід» (м. Одеса, 2017 р.); «Публічне адміністрування в умовах змін та перетворень: проблеми організації та правового забезпечення» (м. Харків, 2017 р.); «Правова доктрина сектору безпеки України: актуальні питання сьогодення» (м. Харків, 2017 р.); «Правові засади діяльності правоохоронних органів» (м. Харків, 2019 р.); «Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики» (м. Харків, 2020 р.).

Публікації. Основні положення дисертації та результати проведеного здобувачем дослідження відображені у двох одноосібних монографіях, а також двох монографіях, написаних у співавторстві, 20 статтях, опублікованих у вітчизняних виданнях, визначених МОН України в якості фахових за юридичними спеціальностями, чотирьох статтях у зарубіжних виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз та у восьми тезах доповідей на національних науково-практичних конференціях, виданих за результатами проведення даних наукових заходів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з анотації, вступу, п’яти розділів, в яких міститься двадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 470 сторінок, з яких 387 є основним текстом. Список використаних джерел налічує 712 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься обґрунтування актуальності теми дослідження, подається зв’язок із науковими програмами, планами і темами; визначається мета, а також наукові завдання для розв’язання, об’єкт і предмет дослідження, деталізуються методологічні засади й застосовані методи; розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення отриманих результатів; висвітлюється особистий внесок здобувача, апробація матеріалів, публікації; конкретизується структура та обсяг роботи.

Розділ 1 «Аналітична діяльність як об’єкт адміністративно-правової науки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукових досліджень за темою» встановлюється, що полісемія ключового терміна «аналітична діяльність» детермінує багатоваріантність його доктринального тлумачення, внаслідок чого воно пояснюється через різноманітні денотати. Констатовано, що дослідники почасти вдаються до суттєвих похибок, не розрізняючи інформаційно-аналітичну діяльність від аналітичної, звужуючи останню лише до засобів забезпечення прийняття управлінських рішень, тим самим обмежуючи семантичне поле поняття лише технічною стороною чи рівнем держави.

Підбиваючи проміжні підсумки з аналітичного огляду робіт, присвячених адміністративно-правовому регулюванню, слід зазначити, що майже всі автори вказують на недосконалість його механізму, консолідовано відзначаючи, що нерегламентованість необхідних нормативно-правових норм або повна їх відсутність поряд із зростанням сучасних глобалізаційних викликів і деструктивних загроз потребують постійної адаптації та реформування, жорсткого контролю за дотриманням законодавчих норм. Аналіз бібліографічних джерел, присвячених проблемам адміністративно-правового регулювання, дозволив сформулювати сутність його механізму, специфіку функціонування в окремих сферах, які напряму не пов’язані з аналітичною діяльністю. Аналіз робіт працівників НІСД дав змогу виявити суттєвий недолік переважної більшості наукових праць, який полягає у відсутності як прямого гіперзв’язку із науковими роботами українських вчених, в тому числі правників, так і зв’язку із удосконаленням адміністративно-правового регулювання, формування нових правових відносин, а також безпосередніх (а не постановочних до інших суб’єктів) пропозицій до удосконалення законодавства.

Підсумовуючи огляд понятійно-категоріального апарату дослідження, погляди на сутність ключових понять, порівнюючи лінгвістичні, законодавчі, доктринальні дефініції, відзначено, що натепер у науковому обігу активно використовуються терміни й термінологічні сполучення, які характеризуються своєю багатозначністю, розмитою спеціалізованістю, поліфункціональністю. Їх конкретизація може відбуватися лише у контексті поглибленого наукового дослідження.

У результаті проведеного дослідження було встановлено науковий парадокс, за якого значна активізація аналітичної діяльності, в тому числі у правовій сфері, відбувається на тлі фрагментарності, не систематизованості знань про аналітику. Виявлено, що сучасний етап розвитку суспільства характеризується широким діапазоном диференціації видів аналітики, більшість з яких кореспондується зі сферою правового регулювання певною галуззю права. Подібне є свідченням потужного потенціалу аналітики як інституціонального феномена, що розповсюджується на сферу права, а відтак потребує методологічного обґрунтування й подальшого розвитку такого напряму, яким є правова аналітика з відповідним розроблення адміністративно-правових засад її регулювання.

У підрозділі 1.2. «Правовий потенціал поняття „аналітика”» дисертантом обґрунтовується необхідність застосування провідних методологічних підходів до з’ясування правового потенціалу поняття аналітики.

Розгляд правового потенціалу поняття аналітики дозволив відзначити, що будь-яке правове дослідження, яке базується на застосуванні методів аналізу, виступає як компонент гносеологічної складової правової аналітики. Застосування структурного підходу дозволило виділити в межах правової аналітики як новітнього напряму такі її складові, як: системно-знаннєва та діяльнісна. Обґрунтовано їх кореляційний зв’язок. Сформульовано висновок, що у цілісній концепції правової аналітики як системи знань доцільно виділити такі компоненти, як: гносеологічна, соціальна, інформаційно-комунікаційна, праксеологічну та юридико-технічна. Своєю чергою, діяльнісна складова правової аналітики охоплює: аксіологічну, управлінську, суб’єктно-об’єктну, процесуальну, нормативну компоненти.

Доведено, що моніторинг юридично значущих подій і фактів як елементів правовідносин у сфері аналітичної діяльності, практика здійснення аналітичної діяльності, діагностика поточного стану правозастосування, формулювання юридично значущих прогнозів, розроблення рекомендацій щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин водночас функціонують і в аспекті модернізації наявних знань, і в аспекті діяльності, тобто як процес і результат.

У роботі науково аргументовано позицію й наголошено на фундації та подальшому розвиткові такого напряму, як правова аналітика на базі адміністративного права.

Підсумовуючи аналіз ключових понять аналітичної діяльності відзначено, що вони перебувають у нерозривному багатоплановому зв’язку. В окремих випадках можна простежити їх взаємну залежність, а також розгалуженість на рівні вертикалі й горизонталі. Наголошено, що кінцевим результатом аналітичної діяльності є певний аналітичний продукт, який залежно від завдань і цілей втілюється у конкретно визначеному виді документів, що в кінцевому рахунку створює засади аналітичного забезпечення управлінської діяльності.

Науково обґрунтовано, що поняття „аналітика” і „аналітична діяльність”, з позицій лінгвістики, є семантичними синонімами, в яких перше (аналітика) виступає в якості родового, а друге (аналітична діяльність) — видового поняття. Перетинання їх значень відбувається лише в одному сегменті, що охоплює певну дію.

Відтак, родове поняття аналітичної діяльності пропонується розуміти в наступній авторській інтерпретації: аналітична діяльність — вид інтелектуально-творчої діяльності, який базується на системній, безперервній, багатоплановій аналітичній роботі відповідних суб’єктів з пошуку, відстеженню (моніторингу), оцінки, перевірки / верифікації, обробки інформації з подальшою підготовкою певних інформаційних продуктів, що задовольняють потреби суспільства або конкретного замовника. Виділено та розкрито його складові, компоненти та корелятивні їм аспекти.

У підрозділі 1.3 «Поняття аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності» констатовано, що специфіка аналітичної діяльності в інформаційній сфері полягає в тому, що вона максимально наближена до діяльності наукової, проте слугує не розвиткові науки як такої, а має прикладне значення, зокрема виступає фундаментом для ухвалення певних управлінських рішень.

Виділено складові аналітичної діяльності: проблема, що потребує свого розв’язання шляхом проведення аналізу, підготовки певних документів, що містять рекомендації з її розв’язання, певного управлінського рішення, яке спрямовано на усунення або мінімізацію даної проблеми; суб’єкти аналітичної діяльності; об’єкти аналітичної діяльності; місце для здійснення аналітичної діяльності, а також збереження і архівації підготовлених продуктів; знаряддя розумової праці (техніка, технології, устаткування, спеціалізовані комп’ютерні програми тощо); ресурси; поетапні процеси і процедури здійснення аналітичної діяльності; продукти аналітичної діяльності.

Сформульовано та детально описано такі компоненти аналітичної діяльності: особистісна, суспільна, предметна, інструментальна, операціональна, фінансова. Науково доведено, що розгалуження структури аналітичної діяльності відбувається шляхом виділення окремих аспектів, які співвідносяться із однією чи кількома компонентами. Акцентовано, що саме правовий аспект, на відміну від усіх інших, пов’язаний із усіма компонентами структури аналітичної діяльності.

Розділ 2 «Адміністративно-правові основи аналітичної наратології» складається з п’яти підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності» присвячений обґрунтуванню необхідності звернення до наратології в контексті теми дослідження.

Констатується, що жага популяризації наукових ідей значним чином нівелювала як значення чистої та теоретичної науки, так і створило живильне підґрунтя для тиражування популістських ідей серед широких мас населення. Нині довіра влади до науки базується на особистих перевагах, а не компетентності та думці аналітичної спільноти.

Науково доводиться, що роль формування такої аналітичної спільноти має лежати як на НАН України, так і на профільних галузевих академіях, зокрема Національній академії правових наук України, а також недержавних аналітичних організаціях. І це має бути прямо закріплено в нормативних актах, що визначають правові компетенції та завдання конкретного суб’єкта правовідносин у сфері аналітичної діяльності. Засадою розвитку такого товариства виступає формування епістемологічних та аналітичних спільнот, які, свою чергою, мають базуватися на наукових школах, що їх очолюють провідні та енергійні самодостатні науковці, причому не обов’язково лише в державних наукових установах та закладах.

Сформульовано визначальні чинники, які зумовлюють необхідність у розробленні аналітичного наративу, сформовано науково обґрунтовану гіпотезу про необхідність впровадження неологізмів та розроблення теоретичної концепції аналітичного наративу із подальшою імплементацією отриманих теоретичних результатів до теорії адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні.

У підрозділі 2.2 «Поняття наративу» відзначається, що застосування наративного методу для дослідження напрямів адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності виступає новим за науковим значенням.

Проаналізовано визначення, які містяться у словникових джерелах, нормативно-правових актах, а також ті, що містяться в різноманітних наукових дослідженнях. Виділено: ознаки, властивості, мотивації наратора. Висновується, що в даному дослідженні уперше звертається увага на застосування наративів саме в аналітичній діяльності, оскільки інтерпретація наратології до контексту адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності сама по собі становить окрему нову наукову проблему, розв’язання якої може слугувати очевидним проривом у сучасному світі боротьби за знання.

Обґрунтовано, що аналітичний наратив надає можливість відчувати глибинні сенси, сформулювати базовий принцип дослідження — принцип зв’язку онтологічної структури світу і логіко-понятійної структури мови, а також гносеологічну установку розгляду та інтерпретації аналітичного наративу як методу актуалізації мовлення, диверсифікації наративу на загал, диференціювати аналітичний наратив у рамках аналітичної діяльності залежно від цільових аудиторій, а також сфер життєдіяльності. Аналітичний наратив, виступаючи способом комунікативно-практичного здійснення нарації, дозволяє йому набути смисло-транслюючу функцію, можливу лише за умови переплетення оповідання із реальністю та діями в цій сформованій реальності.

Окремо розглянуто таку правову категорію, як стратегічний наратив.

У підрозділі 2.3 «Засади аналітичної наратології: адміністративно-правовий аспект» акцентовано увагу на тому, що саме у контексті розвитку аналітичної діяльності, особливо формування системи її адміністративно-правого регулювання, чільну увагу слід приділяти тому, що саме наративний аналіз формує нову парадигму державного управління, що здатне у своєму потенціалі значно підвищити ефективність стратегічних комунікацій в сучасних умовах утворення нового світового порядку.

Наративний аналіз у рамках здійснення аналітичної діяльності відрізняється визначеністю парадигмальних і теоретичних підстав, спільністю методологічних підходів і методичного інструментарію, сформованістю в рамках чинного законодавства. Окрім суто лінгвістичних та інших теоретичних знань, він включає систему технологій щодо формування, розвитку, впливу та корегування наративу, напрямів підвищення його ефективного функціонування, засад адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. Сформовано алгоритм застосування наративу в рамках аналітичної діяльності. Обґрунтовано міждисциплінарність наративу, сформовано передумови для застосування методології адміністративного права у дослідженні наративів.

Сформульовано наукову гіпотезу, відповідно до якої в рамках аналітичної діяльності доцільно говорити про аналітичну наратологію — галузь наратології, специфічний метод аналітичної діяльності, що вивчає оповідальні тексти в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей; досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також систему правил, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері, а також систему норм адміністративного права, які регулюють суспільні відносини у сфері аналітичної діяльності.

Висновується, що ЗМІ виступають не лише суб’єктом аналітичної діяльності, а й передусім – є об’єктом впливу держави в контексті реалізації державної політики загалом, й інформаційної політики зокрема. Через це використання аналітичної наратології набуває на сучасному етапі державотворення нового змісту.

Відзначено, що здебільшого проблематика наративу в наукових працях із аналітичної діяльності міститься імпліцитно, тому її актуалізація в даному дослідженні і виокремлення її онтогенетичного та герменевтичного потенціалу дозволяють не лише привнести нові елементи в когнітивну діяльність, елемент наукової новизни у дослідження, а й додатково підкреслити безумовну актуальність проведеної роботи.

У підрозділі 2.4 «Алгоритм будови аналітичного наративу» окреслено межі застосування наративного дискурсу в аналітичній діяльності, зокрема визначено чотири підходи: 1) наратив як процес (нарація); 2) наратив з позиції об’єкта (адресат нарації, реципієнт); 3) наратив з позиції суб’єкта (наратор); 4) синтетичний наратив. Детально описано кожен із елементів, що в подальшому в роботі лягло в основу розроблення змісту адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності. Закладено наукові основи для подальших наукових розробок розуміння, інтерпретації та впровадження наративної теорії в теорію адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

У рамках формування та впровадження методології відповідно до мети дослідження проаналізовані антиномія наративу, гносеологічний, епістемологічний та герменевтичний аспекти.

На підставі викладеного запропоновано алгоритмом будови аналітичного наративу, складовими компонентами якого виступають: характеристика елементів наративу; визначення принципів, що лежать в основі створення наративів; вивчення способів, якими наративи відтворюють самі себе; вивчення власного наративного коду; з’ясування ключового меседжу, тобто, що саме формує і конституює даний текст як певним чином оформлений аналітичний продукт; ідентифікація початкових та фінальних точок оповідання; вивчення причинно-наслідкового зв’язку між даними елементами; на підставі викладеного, репрезентація наративу як певного числа послідовностей, об’єднаних через поєднання, чергування або включення одне в одне; визначення нарації, наратора та адресата нарації; застосування наративу як структури і процесу структурування, об’єкта і діяльності, продукту і процесу його виробництва (підготовки аналітичного дослідження); закладення динамічних характеристик трансформації наративу залежно від меж наративного дискурсу; здатність наративу до дешифрації темпоральності, хронотопу і тимчасовості.

Застосування даного алгоритму уможливлює точніше розуміти зміст правовідносин у сфері аналітичної діяльності, що, своєю чергою, сприятиме коректному правозастосуванню.

Розділ 3 «Адміністративно-правова природа аналітичної діяльності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності» досліджуючи адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності, встановлено, що термін „аналітика” нерідко вживається як узагальнена назва певних інформаційних продуктів, що відображають результати аналітичної діяльності (наприклад, аналітичних оглядів, довідок, звітів тощо). На підставі узагальнення матеріалів, що містяться у наукових працях, з’ясовано, що термін „аналітика” щодо його вживання в інформаційній сфері має поліваріативне застосування.

Встановлено, що ядром семантичного поля ключового поняття виступають такі елементи, як „система знань” і „діяльність (галузі діяльності)”. Решта значень займають колоядерну або периферійну позицію. Таке узагальнення є принципово важливим для чіткої диференціації понять „аналітика” й „аналітична діяльність”.

Аналітика як система знань включає такі структурні елементи: правовий, гносеологічний, соціальний, інформаційно-комунікативний, технолого-праксеологічний. Детально проаналізовано кожен із них, відзначено, що головним завданням описуваних компонентів є створення ефективного механізму адміністративно-правового регулювання аналітики як системи знань.

Аналітика як діяльність має такі компоненти, як: аксіологічна, управлінська, суб’єктно-об’єктна, процесуальна, нормативно-правова. Зокрема нормативно-правова компонента має на меті регламентацію усіх аспектів аналітики як діяльності на рівні законів, підзаконних актів, а також в окремих випадках — відомчих інструкцій, положень тощо.

Науково доведено, що не існує єдиної структури аналітики: щоразу при вживанні цього терміна слід порізнювати його семантичні складові і залежно від цього говорити про ту чи іншу структуру. Запропонована модель структури не є ідеальною, вона може удосконалюватися, доповнюватися, змінюватися, утім ілюструє відмінності на поняттєвому рівні і в цьому сенсі упорядковує наявні підходи до розуміння аналітики.

Додатково аргументовано недоцільність послуговування терміном „інформаційна аналітика”, оскільки дана сполука виступає плеоназмом, адже аналітики без інформації не існує.

У підрозділі 3.2 «Детермінація ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин у інформаційно-комунікативному просторі» науково спростовано думку про те, що інформаційно-комунікаційний простір в розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Аргументовано, що така залежність не просто існує, а безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки залежить від правових, політичних, демографічних, економічних та інших аспектів життєдіяльності суспільства, а сам простір набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності.

Запропоновано увести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість на засадах аналітичної наратології відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації.

Удосконалено класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору. Наголошено, що здійснення аналітичної діяльності із повним дотриманням норм законодавства потребує врахування усіх аспектів: гуманітарно-правових, режимних, технічних. Без цього будь-яка аналітика втрачає свою легітимність.

Окрема увага приділена дослідженню деонтологічних аспектів аналітичної діяльності.

У підрозділі 3.3 «Адміністративно-правові відносини у сфері аналітичної діяльності» констатовано, що в Україні відсутні системні наукові дослідження, в яких знайшла би повний опис структура правовідносин у сфері аналітичної діяльності.

Як і будь-який вид людської діяльності суспільні відносини у сфері аналітичної діяльність складаються з певних компонентів: об’єкт, суб’єкт, зміст правовідносин. Застосування догматичного, формально-юридичного, логіко-семантичного та герменевтичного методів дозволило сформувати авторський перелік суб’єктів правовідносин у сфері аналітичної діяльності: особа; держава; виробники первинної інформації; виробники вторинної інформації; компанії та підприємства оптової і роздрібної торгівлі інформаційними продуктами та послугами; виробники (постачальники) технічних засобів обробки інформації; виробники (постачальники) програмних засобів обробки інформації; інформаційні посередники; Інтернет-провайдери; виробники (розробники) технологій обробки інформації, засобів комунікацій тощо. Найбільш розвиненою суб’єктною формою аналітичної діяльності виступають аналітичні спільноти (центри аналітичної діяльності), аналітичні центри (інформаційно-аналітичні служби) чи „фабрики думок”.

Констатовано про відсутність законодавчого визначення об’єктів аналітичної діяльності в інформаційних відносинах фахівець у цій сфері залежно від предмету, цілей і поставлених завдань має звертатися до окремих законодавчих актів. Запропоновано основним об’єктом правових відносин у сфері діяльності аналітичних спільнот вважати інформацію; а в більш широкому аспекті – аналітичні продукти; бази даних; апаратні засоби; програмні засоби; інформаційні послуги; інформаційно-пошукові системні технології; імена, адреси в Інтернеті, дані в хмарних сервісах, а також месенджерах і додатках в мобільних пристроях тощо.

Зміст правових відносин у сфері аналітичної діяльності становлять сукупність прав та обов’язків їх суб’єктів, які в даному випадку визначаються засновницькими документами, але суто в межах національного законодавства. Окремо визначено принципи аналітичної діяльності.

Аналітична діяльність поєднана із реалізацією права на доступ до інформації, тобто самостійного інформаційного права. В сучасних умовах роль аналітичної діяльності постійно зростає та стає необхідною потребою суспільства, одним із найважливіших і найвпливовіших факторів стабільності та життєдіяльності будь-якої держави. У роботі науково обґрунтовано необхідність створення правових передумов для ефективного функціонування та розвитку аналітичних спільнот (центрів аналітичної діяльності) в Україні як основних суб’єктів аналітичної діяльності.

Акцентовано увагу на необхідності прийняття Закону України „Про аналітичну діяльність”, а також внесення змін та доповнень у відповідні закони.

Розділ 4 «Суб’єкти правовідносин у сфері аналітичної діяльності» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Кваліфікаційні вимоги до аналітиків-правників» було здійснено опрацювання значного масиву статистики. Отримані результати наочно довели, що питання, пов’язані з формуванням інформаційно-аналітичної компетентності, ще не віднайшли свого відображення на рівні дисертаційних досліджень, зроблених в Україні. Проте з’явилися перші монографії, присвячені розвиткові інформаційно-аналітичної компетентності педагогічних працівників професійно-технічної освіти, що дає надію, що даний напрям буде плідно розвиватися й по інших галузях, зокрема в рамках адміністративного права.

Акцентовано, що абсолютна більшість дисертацій з проблем інформаційно-аналітичної компетентності здійснюється за педагогічним фахом. На жаль, для юристів ця тема поки що „terra incognita”. Тому виникає наукова потреба в окремому подальшому глибокому та фаховому дослідженні підходів щодо кваліфікаційних вимог до компетенцій аналітиків-правників.

Використання лінгвістичного підходу дозволило науково обґрунтувати, що „компетентність” по суті є властивістю, загальним показником професійних та інших здатностей особистості в той час, як „компетенції” виступають окремими складовими, що у своїй сукупності складають зміст „компетентності”. Іншими словами, термін „компетентність” характеризує особистість професіонала, а „компетенції” – її поняттєвий апарат і можливості здійснювати свої функції. З урахуванням запропонованої класифікації суб’єктів аналітичної діяльності запропоновано порізнювати поняття: „аналітичної компетентності”, „інформаційно-аналітичної компетентності” „компетентності інформаційного аналітика”.

Було виведено універсальне визначення аналітичної компетентності суб’єктів інформаційних відносин – це системна, багатофакторна поліфункціональна якість, яка характеризується набором інформаційних і аналітико-синтетичних компетенцій, спроможностей, способів мислення, світоглядного й неупередженого ставлення до об’єктів аналізу, що надає можливість виявляти і вирішувати проблеми у визначені строки на рівні поставлених завдань.

Також сформульовано авторський варіант визначення поняття компетентності аналітика-правника – динамічна комбінація когнітивних здібностей особистості, теоретичних (методологічних, концептуальних) і емпіричних (фактологічних) знань, операціональних вмінь та здатності застосовувати цей комплекс для самостійного й відповідального вирішення професійних завдань з аналізу юридично значущої інформації, що є цінністю як для професіонала, так і для суспільства в цілому.

Встановлено, що інтерпретація поняття „компетентність” і „компетенції” у нормативно-правових актах має відмінності порівняно із лінгвістичним трактуванням. На підставі юридичної семантики компонентів було запропоновано авторське тлумачення понять „інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин”, „компетентність інформаційного аналітика”, продемонстровано її специфіку порівняно з іншими видами аналітичної діяльності.

У підрозділі 4.2 «Інформаційно-аналітичні служби, аналітичні спільноти як суб’єкти аналітичної діяльності» науково обґрунтовано необхідність уведення в науковий обіг із подальшим закріпленням у нормативних актах поняття „аналітичні спільноти”, до яких слід включати організації (в тому числі недержавні), установи, заклади, зокрема інститути інформації, інститути та центри аналітичних досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Дане поняття є набагато ширшим, аніж поняття „аналітичні центри”.

Також внаслідок дослідження адміністративно-правового регулювання функціонування таких суб’єктів аналітичної діяльності, як інформаційно-аналітичні служби та аналітичні спільноти в якості центрів аналітичних досліджень отримано наступні науково обґрунтовані висновки.

Аналітичні спільноти в Україні представлені юридичними особами з широким діапазоном статусів: інститути, агентства, аналітичні центри, інформаційно-аналітичні центри, центри аналітичних досліджень, центри вивчення думки, центр реформ тощо. Правові підстави розрізнення цих статусів нічим не регламентовані, усе залежить від свавільного бачення самих засновників. Тож наявна проблема у чіткому розмежуванні правового статусу та адміністративно-правової компетенції кожного суб’єкта аналітичної діяльності.

Підбиваючи підсумки розгляду питання щодо інформаційно-аналітичних служб, аналітичних спільнот як суб’єктів правовідносин у сфері аналітичної діяльності, зазначено, що натепер в Україні відсутній не лише єдиний нормативно-правовий акт, який регулював би цей вид діяльності, а й системне концептуальне розуміння її здійснення, взаємного зв’язку між суб’єктами інформаційних відносин різних рівнів, бачення усього механізму на рівні державної інформаційної політики. Кожний такий суб’єкт на даному етапі розвитку суспільства намагається реалізувати власну діяльність відповідно до профільних законів і підзаконних актів.

У підрозділі 4.3 «Окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності» виявлено, що дотепер окремі стандарти для даного виду діяльності відсутні. Певною мірою можлива проекція на аналітичну діяльність чинних стандартів з науково-інформаційної діяльності, проте й вони не завжди задовольняють очікування користувачів інформації, а здебільшого зорієнтовані на працівників бібліотек. Репрезентація термінів і їх дефініцій у тексті стандартів є далеко не повною, а наявна – недосконалою.

Не можна не звернути уваги й ще на один аспект. Попри конституційні норми щодо доступу до інформації, дію законів України „Про інформацію”, „Про доступ до публічної інформації”, тексти державних стандартів України залишаються недоступними для широкого загалу – у більшості випадків їх можна дістати лише за гроші. У такий спосіб спостерігається прерогатива бізнес-інтересів окремих суб’єктів інформаційних відносин щодо інтересів науковців, аналітиків, які прагнуть дізнатися про існуючі на рівні держави норми. Подібна ситуація призводить до унеможливлення роботи з повним масивом інформації і спричинює певну фрагментарність, що в кінцевому рахунку може впливати на якість наукових і аналітичних досліджень.

У підрозділі 4.4 «Стан адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин» констатовано, що сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується двома взаємонесумісними тенденціями. З одного боку, зростає питома вага у якісних аналітичних продуктах, з іншого – за здійснення аналітичної діяльності часто-густо беруться особи, які не мають відповідної профільної освіти, обізнаності з питань адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин, елементарних знань з методики проведення аналітичних досліджень і оформлення певних видів аналітичних документів.

Сформульовано тенденції у сфері адміністративно-правового регулюванні аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин, на підставі яких виділено напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів: удосконалення адміністративно-правового регулювання формування правової політики держави стосовно інтелектуальних ресурсів та напрямів реалізації такої політики; удосконалення адміністративно-правового регулювання інтеграції наукових і освітніх ресурсів в умовах інноваційно-інвестиційного розвитку; удосконалення адміністративно-правового регулювання системи наукового і технологічного прогнозування; удосконалення адміністративно-правового регулювання відповідальності у сфері інтелектуальних ресурсів.

Відзначено, що пошук оптимальних шляхів адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів в Україні має здійснюватися з урахуванням особливостей даної галузі, оскільки інтелектуальні ресурси постійно розвиваються. Основні напрями розвитку адміністративно-правового регулювання досліджуваної сфери обумовлюються новими проблемами, відносинами та загрозами, що викликають необхідність постійного коригування існуючих механізмів адміністративно-правового регулювання.

Розділ 5 «Удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1 «Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі» висновується, що глобальні аналітичні спільноти (глобальні центри аналітичної діяльності) є більш конкурентоспроможними по відношенню до національних аналітичних центрів, передусім державних, саме за рахунок кадрового ресурсу, який вирізняє суттєво розроблені освітньо-професійні програми, кваліфікаційні вимоги та легітимовані компетенції аналітиків, в тому числі аналітиків-правників.

При з’ясуванні ролі аналітичних спільнот у державотворчому процесі було встановлено, що працівниками досліджуваної сфери позитивно оцінюються такі форми участі у державотворенні, як проведення спільних публічних заходів і підготовка експертних оцінок та аналітичних звітів на замовлення органів влади; натомість вкрай низько оцінюється така форма участі, як залучення до розробки державних документів.

Серед основних причин низького рівня впливу вітчизняних аналітичних спільнот на процеси державотворення можна назвати якість їх досліджень, а також домінування в аналітичній сфері документів, що готує НІСД. Відсутність конкуренції, а також державне фінансування даного закладу чинить адекватний вплив на спрямованість та характер необхідних владі отриманих результатів.

Додатково акцентовано на тому, що в Україні не розвинено форми державно-приватного партнерства у сфері аналітичної діяльності, що призводить до низького рівня імплементації висновків та пропозицій, котрі містяться в підготовлених даним закладом документах. Як наслідок, на загал робиться необ’єктивний висновок про низьку якість як самих аналітичних досліджень, так і безпосередньо фахівців (аналітиків), які їх здійснюють.

Утім, виділено й основні здобутки аналітичних спільнот в Україні: навчилися самостійно шукати і знаходити шляхи виживання, не втрачаючи при цьому незалежність та об’єктивність; розробляли тематику, актуальну для здійснення суспільних трансформацій в Україні в напрямі її наближення до європейських стандартів, поєднуючи оперативне реагування на поточні виклики з виробленням стратегічного бачення розвитку країни в різних сферах; набули визнання владою і політичними силами – в якості впливового суб’єкта суспільно-політичного життя, а також довіри суспільства – в якості носія і виразника його інтересів; впливають на громадську думку, користуються значною увагою медіа, мають високий рівень присутності в інформаційному просторі; розширюють міжнародне співробітництво, роблять свій внесок у позитивне сприйняття України світом і міжнародними організаціями; поступово інтегруються у світову експертну спільноту, утримують належну якість продукції.

Констатовано, що аналітичні спільноти в Україні розвивалися під дією національних чинників, які суттєво впливали як на аналітичний простір у цілому, так і на діяльність аналітичних спільнот зокрема. Поняття „аналітичний центр” визнано недостатньо широким для характеристики аналітичних спільнот та їх організаційних та правових форм в Україні. Запропоновано вживати термін „аналітичні спільноти” в якості провідних центрів аналітичної діяльності.

Підкреслено, що пошук оптимальних шляхів адміністративно-правового регулювання діяльності аналітичних спільнот в Україні має здійснюватися, першою чергою, за напрямом ширшого залучення аналітичних спільнот до процесів державотворення з урахуванням багатоструктурованості нової аналітичної реальності, особливостей даної галузі та формуванням нового простору — аналітичного. Основні напрями розвитку адміністративно-правового регулювання досліджуваної сфери правовідносин обумовлюються новими проблемами, відносинами та загрозами, в тому числі глобального характеру, що викликають необхідність постійного коригування існуючих механізмів адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 5.2 «Особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот» на основі проведеного дослідження процесу транснаціоналізації висновується про розширення міжнародної діяльності аналітичних спільнот, їх вихід за національні кордони окремих країн, що призводить до переростання національних компаній у транснаціональні. У зв’язку з цим, умови виникнення та становлення аналітичних спільнот і фактори зростання їх впливу розглядаються на глобальному, національному та локальному рівнях, але все відбувається в рамках нового єдиного функціонального аналітичного простору.

Серед умов, що сприяють виникненню і розвитку транснаціональних аналітичних спільнот, визначені: розвинена законодавча система і правозастосовна практика; розвинені традиції і культура філантропії, яка робить доступними філантропічні ресурси; висока кадрова мобільність; високий рівень діджиталізації та володіння інформаційними технологіями, розвиненість інституту лобіювання.

До негативних моментів транснаціоналізації аналітичних спільнот віднесено: відсутність спеціальних нормативно-правових актів, які здійснювали б ефективне адміністративно-правове регулювання правовідносин у сфері транснаціоналізації аналітичних спільнот. Визначено умови залучення інвестицій у сферу аналітичної діяльності. Сформовано комплекс чинників, які чинять вплив на адміністративно-правове регулювання діяльності аналітичних спільнот.

Відзначено, що пошук ефективних шляхів адміністративно-правового регулювання функціонування аналітичного простору в Україні має здійснюватися з урахуванням особливостей даної галузі. Додатково аргументовано необхідність розроблення Закону України „Про аналітичні діяльність”, який, з-поміж багатьох вже досліджених і науково-обґрунтованих завдань дозволить упорядкувати правовідносини у сфері аналітичної діяльності, пов’язані із функціонуванням аналітичного простору, у рамках формування чіткої ієрархії нормативно-правових актів до єдиної системи правових категорій, норм і понять.

Підрозділ 5.3 «Міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності» присвячений дослідженню двох основних моделей функціонування аналітичних спільнот.

Висновується, що стрімкі зміни сучасного світу ведуть до того, що суттєві переваги отримують ті держави, які здатні адекватно оцінювати та ефективно використовувати наявні в них ресурси, виробляти власний інформаційний, в тому числі аналітичний продукт, прогнозувати розстановку сил та засобів, своєчасно ідентифікувати втілення тих чи інших стратегій у міжнародному просторі. Усе це неможливо без опертя на діяльність аналітичних спільнот, які через свою значущість для реалізації національних інтересів та державотворення загалом, потребують адміністративно-правового регулювання такої діяльності.

Для аналізу було обрано дві еталонні моделі: західна та азійська. Якщо західна модель аналітичної діяльності спрямована на пошук моделей побудови ефективності та раціональності тієї чи іншої діяльності, то східні моделі аналітичної діяльності своєю серцевиною мають звернення до взаємин між людьми та етичним кодексом. Тому для побудови конструктивних відносин зі східними партнерами потрібно зважати на даний факт, а аналітичну діяльність в Україні стосовно країн Азії будувати на розумінні елементів культури, філософії та релігії Сходу. Даний аспект є важливим з огляду на необхідність ревізії аналітичного забезпечення діяльності вищих органів державної влади України в епоху глобалізації та зростання суттєвих реальних загроз для національної безпеки.

Аргументовано з позицій адміністративно-правової науки, що системи цінностей, їх сумісність і несумісність значною мірою визначатимуть світ у ХХІ столітті. Вказано на важливість і необхідність розроблення цінностей нації, адже вони спрямовують і становлять зміст державної політики. І на моє переконання, саме аналітичні спільноти і мають виробляти ці цінності, котрі згодом будуть оформлені у вигляді нормативних актів і впроваджені та реалізовані правлячими групами під час правозастосовної практики.

Для України міг би бути корисним китайський досвід у сферах інноваційного розвитку, також формування централізованого управління в умовах перманентної регіональної нестабільності, загроз сепаратизму та іредентизму, а також зовнішньої агресії. Також проаналізовано діяльність корейських чеболів та японських немавасі, процедуру амакударі. Зокрема, досвід Японії для України є важливим з огляду на ту обставину, що сутність інституту амакударі пов’язана із головним принципом діяльності Японської держави, яка не служить винятково інтересам якої-небудь конкретної правлячої групи, а протистоїть силі різних груп інтересів.

Сформульовано наукове і практичне завдання щодо щодо нагальності адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, в рамках якого, з-поміж інших важливих завдань, потрібно передбачити необхідність захисту аналітичного простору України від чужих аналітичних парадигм (у тому числі аналітичних наративів), які потенційно можуть та реально підривають цінності українського суспільства, зокрема і на базі адміністративно-правової парадигми аналітичного наративу.

ВИСНОВКИ

Дисертація є результатом теоретичного узагальнення й творчого розвитку наукової проблеми адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні. Застосування у комплексі ряду методологічних підходів і методів наукового дослідження при аналізі чинних вітчизняних і міжнародно-правових актів, ґенези доктринальних поглядів на проблему, стану справ на практиці надало можливість досягти поставленої мети й сформулювати такі висновки.

Внаслідок здійснення аналітико-бібліографічний огляду стану наукових досліджень, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, було визначено ступінь розробленості проблеми. Констатовано, що дослідники почасти вдаються до суттєвих похибок, не розрізняючи інформаційно-аналітичні діяльності та аналітичної, звужуючи останню лише до засобів забезпечення ухвали управлінських рішень, тим самим обмежуючи семантичне поле поняття лише технічною стороною чи лише рівнем держави. Акцентовано, що цілковите уявлення про розмаїття видів аналітичної діяльності є важливим не лише з позицій теорії науки, а й для виявлення усіх сфер інформаційної діяльності, що потребують адміністративно-правового регулювання.
З’ясовано правовий потенціал поняття „аналітика”, який полягає у тому, що будь-яке правове дослідження, яке базується на застосуванні методів аналізу, виступає як компонент гносеологічної складової правової аналітики. Застосування структурного підходу дозволило виділити в межах правової аналітики такі складові: системно-знаннєва та діяльнісна. Обґрунтовано їх кореляційний зв’язок. Сформульовано висновок, що цілісна концепція правової аналітики як системи знань складається з наступних компонентів: гносеологічна, соціальна, інформаційно-комунікаційна, праксеологічна та юридико-технічна; як діяльнісної складової охоплює: аксіологічну, управлінську, суб’єктно-об’єктну, процесуальну, нормативну компоненти. Здійснено порізнення понять аналітики та аналітичної діяльності. Розкриті їх складові, компоненти та корелятивні аспекти.
При розрізненні понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності констатовано, що специфіка аналітичної діяльності в інформаційній сфері полягає в тому, що вона максимально наближена до діяльності наукової, проте слугує не розвиткові науки як такої, а має прикладне значення, зокрема виступає фундаментом для ухвалення певних управлінських рішень. Запропоновано авторське визначення поняття аналітичної діяльності, виділені її складові, аспекти та компоненти, які детально проаналізовані.
Науково обґрунтовано обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. Доведена визначальна роль НАН України, а також профільних галузевих академій, зокрема Національної академії правових наук України у формуванні аналітичних спільнот. Уперше в науці уводиться в науковий обіг поняття „аналітичний наратив”. Надається його визначення, формулюються та деталізуються визначальні чинники, які зумовлюють необхідність у розробленні аналітичного наративу.
При розкритті змісту поняття наративу відзначено, що застосування наративного методу для дослідження напрямів адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності виступає новим за своїм науковим значенням. У даному дослідженні уперше звертається увага на застосування наративів саме в аналітичній діяльності, оскільки інтерпретація наратології до контексту адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності сама по собі становить окрему нову наукову проблему, розв’язання якої може слугувати очевидним проривом у сучасному світі боротьби за знання. Проаналізовано поняття наративу, аналітичного наративу та стратегічного наративу як правових категорій.
Сформульовано засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності через поетапний аналіз алгоритму застосування аналітичного наративу. Визначено поняття аналітичної наратології, її предмет. Науково обґрунтовано позицію щодо наративної природи аналітичної діяльності.
Визначено алгоритм будови аналітичного наративу, окреслено межі застосування наративного дискурсу в аналітичній діяльності. Проаналізовані антиномія наративу, гносеологічний, епістемологічний та герменевтичний аспекти. Це уможливило точніше розуміти зміст правовідносин у сфері аналітичної діяльності.
Розкрито адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності. Встановлено, що ядром семантичного поля ключового поняття виступають такі елементи, як „система знань” і „діяльність (галузі діяльності)”. Решта значень займають колоядерну або периферійну позицію. Таке узагальнення є принципово важливим для чіткої диференціації понять „аналітика” й „аналітична діяльність”. Детально проаналізована аналітика як система знань і як вид діяльності через поетапний опис їх структурних компонентів, що заклало підвалини для чіткого розуміння складових правовідносин у сфері аналітичної діяльності. Додатково аргументована недоцільність використання терміна „інформаційна аналітика”, оскільки дана сполука виступає плеоназмом, адже аналітики без інформації не існує. Доведено, що поза чітким розумінням зазначених сигніфікатів успішне адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності є практично неможливим.
При дослідженні детермінації ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин в інформаційно-комунікативному просторі науково спростовано думку про те, що інформаційно-комунікаційний простір в розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Аргументовано, що така залежність не просто існує, а безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки залежить від правових, політичних, демографічних, економічних та інших аспектів життєдіяльності суспільства, а сам простір набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності. Запропоновано авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, удосконалено класифікацію чинників, що безпосередньо чинять вплив на інформаційно-комунікаційний простір. Наголошено на повному дотриманні норм законодавства при здійсненні аналітичної діяльності, визначено відповідні аспекти, без яких аналітика втрачає свою легітимність.
При встановленні змісту складових адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності констатовано, що в Україні відсутні системні наукові дослідження, в яких знайшла б повний опис структура правовідносин у сфері аналітичної діяльності. На підставі застосування комплексу методологічних підходів сформовано авторський перелік суб’єктів та об’єктів правовідносин, визначено зміст правовідносин в аналізованій сфері. Окремо визначено принципи аналітичної діяльності. Акцентовано увагу на необхідності прийняття Закону України „Про аналітичну діяльність”, а також внесення змін та доповнень у відповідні закони. Модельна структура закону має містити наступні компоненти: ключові визначення та поняття: аналітична діяльність, інформаційні послуги, інформація, аналітик, аналітичні спільноти, аналітичні центри, центри аналітичних досліджень, аналітичні послуги тощо; мета і завдання аналітичної діяльності; засади організації аналітичної діяльності; правова основа та принципи аналітичної діяльності; суб’єкти (їх функції та повноваження) та об’єкти аналітичної діяльності: державно-приватне партнерство; гарантії дотримання законності під час здійснення аналітичної діяльності; засади міжнародної співпраці, а також джерела фінансування суб’єктів аналітичної діяльності тощо.
Детально визначено кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків-правників. Уведено універсальне визначення аналітичної компетентності, а також сформульовано авторський варіант визначення поняття компетентності аналітика-правника. Встановлено, що інтерпретація поняття „компетентність” і „компетенції” у нормативно-правових актах має відмінності порівняно із лінгвістичним трактуванням. На підставі юридичної семантики компонентів було запропоновано авторське тлумачення понять „інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин”, „компетентність інформаційного аналітика”, продемонстровано її специфіку порівняно з іншими видами аналітичної діяльності, подано науково обґрунтований підхід до паспорта нової спеціальності, в якому сформульовано провідні компетенції аналітика-правника.
При з’ясуванні призначення центрів аналітичної діяльності науково обґрунтовано необхідність уведення в науковий обіг із подальшим закріпленням у нормативних актах поняття „аналітичні спільноти”, до яких слід включати організації (в тому числі недержавні), установи, заклади, зокрема інститути інформації, інститути та центри аналітичних досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Проаналізовано стан адміністративно-правового регулювання аналітичних центрів в Україні. Наголошено на необхідності розроблення власної стратегії розвитку аналітичної діяльності, в тому числі ефективних механізмів її адміністративно-правового регулювання.
Характеризуючи окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності, відзначено, що попри конституційні норми щодо доступу до інформації, дію законів України „Про інформацію”, „Про доступ до публічної інформації”, тексти державних стандартів України залишаються недоступними для широкого загалу — у більшості випадків їх можна дістати лише за гроші.
При визначенні стану адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин акцентовано на існуванні двох несумісних тенденцій: з одного боку, зростає питома вага у якісних аналітичних продуктах, з іншого – суб’єктами аналітичної діяльності дедалі частіше почали виступати ті, хто не мають відповідної профільної освіти, обізнаності з питань адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин, елементарних знань із методики проведення аналітичних досліджень і оформлення певних видів аналітичних документів. Сформульовано тенденції у сфері адміністративно-правового регулюванні аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин. На підставі викладеного, подано напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів.
Сформульовані шляхи адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі. Відзначено, що глобальні аналітичні спільноти (глобальні центри аналітичної діяльності) є більш конкурентоспроможними щодо національних аналітичних центрів, передусім державних, саме за рахунок кадрового ресурсу, який вирізняє суттєво розроблені освітньо-професійні програми, кваліфікаційні вимоги та легітимовані компетенції аналітиків, в тому числі аналітиків-правників. Визначено основні причини низького рівня впливу вітчизняних аналітичних спільнот на процеси державотворення. Додатково акцентовано на необхідності удосконалення форм державно-приватного партнерства у сфері аналітичної діяльності. Виділено здобутки і позитиви аналітичних спільнот в Україні.
Розкрито особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот. Визначені умови, що сприяють виникненню та розвитку транснаціональних аналітичних спільнот. Виділені негативні тенденції даного явища. Окремо акцентовано на умовах залучення інвестицій у сферу аналітичної діяльності. Сформовано комплекс чинників, які впливають на адміністративно-правове регулювання діяльності аналітичних спільнот. Відзначено, що пошук ефективних шляхів адміністративно-правового регулювання функціонування аналітичного простору в Україні має здійснюватися з урахуванням особливостей даної галузі. Додатково аргументовано необхідність розроблення Закону України „Про аналітичні діяльність”, який, з-поміж багатьох вже досліджених і науково-обґрунтованих завдань, дозволить упорядкувати правовідносини у сфері аналітичної діяльності, пов’язані із функціонуванням аналітичного простору, у рамках формування чіткої ієрархії нормативно-правових актів до єдиної системи правових категорій, норм і понять.
Опрацювання міжнародного досвіду адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності відбувалось за алгоритмом поділу на західну та східну модель. Встановлено, що західна модель аналітичної діяльності спрямована на пошук моделей побудови ефективності та раціональності тієї чи іншої діяльності, натомість східні моделі аналітичної діяльності своєю серцевиною мають звернення до взаємин між людьми та етичним кодексом. Додатково аргументовано наукове і практичне завдання щодо нагальності адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, в рамках якого, з-поміж інших важливих завдань, потрібно передбачити необхідність захисту аналітичного простору України від чужих аналітичних парадигм (в тому числі аналітичних наративів), які потенційно можуть та реально підривають цінності українського суспільства, зокрема і на базі адміністративно-правової парадигми аналітичного наративу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

Мандзюк О. А. Аналітична діяльність в Україні: адміністративно-правові засади регулювання : монографія. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2019. 488 с.
Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : монографія. К. : Дорадо-Друк, 2015. 192 с.
Мандзюк О. А., Сабіна М. Г. Правове регулювання аналітичної діяльності в Україні : монографія. К. : Дорадо-Друк, 2015. 312 с. (доробок автора 98 %).
Ліпкан В. А., Шепета О. В., Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : монографія. К. : ФОП Ліпкан О. С., 2015. 440 с. (доробок автора – 50 %).

Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень:

Мандзюк О. А. Правове регулювання інтелектуальних ресурсів в Україні. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2014. № 4. (1). C. 180–187.
Мандзюк О. А. Кадровий ресурс розвитку аналітичних спільнот в Україні. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2014. Вип. 6–1. Т. 2. C. 54–58.
Мандзюк О. А. Правова природа функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 10–2. Т. 1. C. 109–112.
Мандзюк О. А. Правова суб’єктність аналітичних спільнот. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 12. Т. 1. C. 53–56.
Мандзюк О. А. Правове регулювання аналітичного простору. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 11. Т. 1. C. 187–190.
Мандзюк О. А. Поняття та зміст аналітичної діяльності в контексті інформаційної політики. Підприємництво, господарство і право. 2015. № 4. С. 60–63.
Мандзюк О. А. Роль аналітичної діяльності й аналітичних центрів у формуванні та реалізації кібербезпекової політики. Підприємництво, господарство і право. 2015. № 5. С. 27–31.
Мандзюк О. А. Окремі особливості компетентності інформаційного аналітика. Імперативи розвитку цивілізації. 2015. № 2. С. 27–28.
Мандзюк О. А. Правова природа аналітичної діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 7. С. 123–128.
Мандзюк О. А. Поняття та зміст аналітичної діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 10. С. 171–176.
Мандзюк О. А. Методологічні засади дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права. Право і суспільство. 2017. № 5. С. 160–167.
Мандзюк О. А. Детермінація ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Юриспруденція». 2017. № 28. C. 39–44.
Мандзюк О. А. Місце аналітики в сучасних інтелектуальних технологіях. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2017. № 46. C. 165–170.
Мандзюк О. А. Цілі і завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 1. С. 110–113.
Мандзюк О. А. Державна стандартизація методів аналітичної діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 2. С. 102–107.
Мандзюк О. А. Нормативно-правове забезпечення аналітичної діяльності. Право і суспільство. 2018. № 1. С. 158–164.
Мандзюк О. А. Кваліфікаційні вимоги до компетенцій інформаційних аналітиків-правників. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2018. Т. 29 (68) № 1. С. 64–72.
Мандзюк О. А. Нормативно-правове забезпечення реалізації основних аспектів аналітичної діяльності. Приватне та публічне
право. 2018. № 1. С. 82–87.
Мандзюк О. А. Інформаційно-аналітичні служби, центри аналітичних досліджень як суб’єкти аналітичної діяльності. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2018. № 48. Т. 1. С. 164–170.
Мандзюк О. А. Правовий потенціал поняття «аналітика». Актуальні проблеми держави і права. 2019. № 84. С. 38–46.
Мандзюк О. А. Міжнародний досвід правового регулювання діяльності аналітичних спільнот. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2019. № 25. С. 49–58.

Наукові статті в іноземних журналах:

Мандзюк О. А. Роль аналітичних спільнот у державотворчому процесі. Visegrad journal on human rights. 2014. № 1. C. 96–102.
Мандзюк О. А. Підготовка аналітиків інформаційної сфери у вищих навчальних закладах: проблеми сьогодення. Visegrad journal on human rights. 2015. № 2. С. 124–130.
Мандзюк О. А. Методика підготовки аналітичних документів в інформаційній сфері. Juridic National: Teorie si Practica. 2015. № 4 (14). С. 38–41.
Мандзюк О. А. Компетентность информационного аналитика: сущность и специфические особенности. Legea si Viata. 2015. № 8/2 (284). С. 48–51.

Матеріали конференцій:

Мандзюк О. А. Поняття та зміст інформаційно-аналітичної діяльності в контексті боротьби з тероризмом. Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р. Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2015. С. 89–91.
Мандзюк О. А. Аксіологічні засади аналітикознавства. Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Дніпро, 25–26 листопада 2016 р. Дніпро : Дніпропетровський гуманітарний університет, 2016. С. 168–171.
Мандзюк О. А. Наратив як метатеоретична парадигма. Інформаційна безпека: європейські орієнтири та перспективи для України : матеріали ІІІ Міжнародного науково-практичного круглого столу, м. Харків, 25 листопада 2016 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2016. С. 69–72.
Мандзюк О. А. Підходи до побудови аналітичного наративу в рамках теорії стратегічних комунікацій. Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції за міжнародною участю, м. Одеса, 2017 р. Одеса : Одеський регіональний інститут державного управління при Національній академії державного управління при Президентові України, 2017. С. 273–274.
Мандзюк О. А. Засади розроблення стратегічного наративу. Публічне адміністрування в умовах змін та перетворень: проблеми організації та правового забезпечення : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 18–19 травня 2017 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. С. 91–93.
Мандзюк О. А. Форми співпраці органів державної влади з аналітичним спільнотами. Правова доктрина сектору безпеки України: актуальні питання сьогодення : матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 21 квітня 2017 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. С. 141–143.
Мандзюк О. А. Інтегративний аспект мультипарадигмальності цілей і завдань аналітичної діяльності. Правові засади діяльності правоохоронних органів : збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами VІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 5–6 грудня 2019 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2019. С. 64–66.
Мандзюк О. А. Етимологічні аспекти визначення поняття „аналітика”. Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики. Серія «Сектор безпеки України» : збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 9–10 квітня 2020 р. Харків : Друкарня Мадрид, 2020. С. 167–168.

АНОТАЦІЇ

Мандзюк О. А. Адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності в Україні. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет». Ужгород, 2020.

Дисертація являє собою комплексне дослідження адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, що поєднує теоретичні аспекти проблеми із проекцією на практичне застосування вказаного напряму діяльності.

Здійснено аналітико-бібліографічний огляд наукових праць, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання у сфері аналітичної діяльності, визначено ступінь розробленості проблеми. З’ясовано правовий потенціал поняття „аналітика”, а також на підставі цього здійснено порізнення понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності.

Продемонстрована обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. В науковий обіг уведено нове наукове поняття „аналітична наратологія”, надано його визначення, сформульовані іманентні ознаки та корелятивні зв’язки з іншими правовими категоріями. Визначено поняття та зміст наративу, а також сформульовані засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

Визначено алгоритм будови аналітичного наративу через послідовний аналіз таких компонентів: темпоральність, дейктичний центр, хронотоп, семіотика державного перевороту. Аргументована роль теорії позиціонування при формулюванні аналітичних наративів.

Розкрито адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності. Досліджено детермінацію ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин в інформаційно-комунікативному просторі. Встановлено зміст складових адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності через визначення авторської моделі кола суб’єктів і об’єктів, а також змісту правовідносин.

Визначено кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків-правників, а також роль, місце та призначення аналітичних спільнот, які мають виступати центрами аналітичної діяльності. Охарактеризовано окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності. Визначено стан адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин.

Окрема увага приділена формулюванню шляхів підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі. Розкрито особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот. Опрацьовано міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. На підставі викладеного подано модель структури Закону України „Про аналітичну діяльність”.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності, аналітика, аналітик-правник, аналітична діяльність, аналітична наратологія, аналітичний наратив, аналітичний простір, аналітичні спільноти.

Мандзюк О. А Административно-правовое регулирование аналитической деятельности в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. Государственное высшее учебное заведение «Ужгородский национальный университет». Ужгород, 2020.

Диссертация представляет собой комплексное исследование административно-правового регулирования аналитической деятельности в Украине, которое объединяет теоретические аспекты проблемы и проекцию на практическое применение указанного направления деятельности.

Освещен генезис правовой мысли относительно рефлексии аналитической деятельности. Творческое развитие получили идеи периодизации аналитики в отечественной административно-правовой науке. Установлены методологические основы исследования на основе онтологического, гносеологического, аксиологического, прагматического, системного и лингвистического подходов. Наглядно продемонстрированы возможности междисциплинарных, кросс-научных и трансдисциплинарных исследований в данном направлении, а также взаимосвязь современных социальных тенденций с появлением новейших угроз; в каждом из инвариантов выявлены пути перспективного административно-правового регулирования.

При раскрытии содержания понятия нарратива отмечено, что применение нарративного метода для исследования направлений административно-правового регулирования аналитической деятельности выступает новым по своему научному значению. В данном исследовании впервые обращается внимание на применение нарративов именно в аналитической деятельности, поскольку интерпретация нарративного метода к контексту административно-правового регулирования аналитической деятельности сама по себе представляет отдельную новую научную проблему, решение которой может служить очевидным прорывом в современном мире борьбы за знания. Проанализировано понятие нарратива, аналитического нарратива и стратегического нарратива в качестве правовых категорий.

Сформулированы принципы аналитической нарратива в контексте административно-правового регулирования аналитической деятельности через поэтапный анализ алгоритма его применения. Определено понятие аналитической нарратива, его предмет. Научно обоснована позиция касательно нарративной природы аналитической деятельности.

Смоделирован алгоритм построения аналитического нарратива, определены границы применения нарративного дискурса в аналитической деятельности. Проанализированы антиномия нарратива, гносеологический, эпистемологический и герменевтический аспекты, что позволило точнее понимать содержание правоотношений в сфере аналитической деятельности.

При установлении содержания составляющих административно-правовых отношений в сфере аналитической деятельности констатировано, что в Украине отсутствуют системные научные исследования, в которых нашло бы полное описание структура правоотношений в сфере аналитической деятельности. На основании применения комплекса методологических подходов сформирован авторский перечень субъектов и объектов правоотношений, определено содержание правоотношений в рассматриваемой сфере. Отдельно определены принципы аналитической деятельности. Акцентировано внимание на необходимости принятия Закона Украины “Об аналитической деятельности”, а также внесения изменений и дополнений в соответствующие законы. Модельная структура закона должна содержать следующие компоненты: ключевые определения и понятия: аналитическая деятельность, информационные услуги, информация, аналитик, аналитические сообщества, аналитические центры, центры аналитических исследований, аналитические услуги и т.д.; цель и задачи аналитической деятельности; основы организации аналитической деятельности; правовая основа и принципы аналитической деятельности; субъекты (их функции и полномочия) и объекты аналитической деятельности: государственно-частное партнерство; гарантии соблюдения законности при осуществлении аналитической деятельности; основы международного сотрудничества, а также источники финансирования субъектов аналитической деятельности и т.д.

Подробно определены квалификационные требования к компетенциям аналитиков-юристов. Введено универсальное определение аналитической компетентности, а также сформулированы авторский вариант определения понятия компетентности аналитика-юриста. Установлено, что интерпретация понятия “компетентность” и “компетенции” в нормативно-правовых актах имеет отличия по сравнению с лингвистической трактовкой. На основании юридической семантики компонентов было предложено авторское толкование понятий “информационно-аналитическая компетентность индивидуальных субъектов информационных отношений”, “компетентность информационного аналитика”, продемонстрирована ее специфика по сравнению с другими видами аналитической деятельности. Представлен научно обоснованный подход к паспорту новой специальности, в котором сформулированы ключевые компетенции аналитика-юриста.

Выяснен правовой потенциал понятия “аналитика”, который состоит в том, что любое правовое исследование, основанное на применении методов анализа, выступает как компонент гносеологической составляющей правовой аналитики. Применение структурного подхода позволило выделить в пределах правовой аналитики следующие составляющие: системно-знаниевая и деятельностная. Обоснована их корреляционная связь. Сформулирован вывод, что целостная концепция правовой аналитики как системы знаний состоит из следующих компонентов: гносеологический, социальный, информационно-коммуникационный, праксеологический и юридико-технический. В то же время правовая аналитика как деятельностная составляющая включает такие компоненты: аксиологический, управленческий, субъектно-объектный, процессуальный, нормативный. Осуществлена научная дифференциация понятий аналитики и аналитической деятельности; раскрыты их составляющие, компоненты и коррелятивные аспекты.

При определении состояния административно-правового регулирования аналитической деятельности субъектов информационных отношений акцентировано внимание на существовании двух несовместимых тенденций: с одной стороны, растет удельный вес качественных аналитических продуктов, с другой — субъектами аналитической деятельности всё чаще стали выступать те, кто не имеют соответствующего профильного образования, осведомленности по вопросам административно-правового регулирования информационных отношений, элементарных знаний по методике проведения аналитических исследований и оформления определенных видов аналитических документов. Сформулированы тенденции в сфере административно-правового регулировании аналитической деятельности субъектов информационных отношений. На основании изложенного, представлены направления совершенствования административно-правового регулирования интеллектуальных ресурсов.

Разработка международного опыта административно-правового регулирования аналитической деятельности происходила по алгоритму разделения на западную и восточную модель. Установлено, что западная модель аналитической деятельности направлена на поиск моделей построения эффективности и рациональности той или иной деятельности. В то же время восточные модели аналитической деятельности своей сердцевиной имеют обращение к отношениям между людьми и этическому кодексу. Дополнительно аргументировано научное и практическое задание по неотложности административно-правового регулирования аналитической деятельности в Украине, в рамках которого, среди иных важных задач, нужно предусмотреть необходимость защиты аналитического пространства Украины от чуждых национальным интересам аналитических парадигм (в том числе аналитических нарративов), которые могут и реально подрывают ценности украинского общества, в том числе и на базе административно-правовой парадигмы аналитического нарратива.

Ключевые слова: административно-правовое регулирование аналитической деятельности, аналитика, аналитик-юрист, аналитическая деятельность, аналитическая нарратология, аналитические сообщества, аналитический нарратив, аналитическое пространство.

Mandziuk O. A. Administrative and legal regulation of analytical activities in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for a Doctoral Degree Law: Speciality: 12.00.07 – administrative law and process; finance law; information law. State University “Uzhhorod National University”. Uzhhorod, 2020.

The thesis research is a full-scale study of the administrative and legal regulation of analytical activities in Ukraine which combines theoretical aspects of the problem with the projection on the practical use of the activities under consideration.

The analytical and bibliographic review of the scientific papers devoted to the issues of administrative and legal regulation of analytical activities is carried out, and the degree of problem study is determined. It is clarified the legal potential of the concept “analytics” and thus, differentiation of the concepts of analytical activities and information analytics is implemented.

The dependence of the reference to narratology in the context of administrative and legal regulation is demonstrated. The research introduces the notion of “analytical narratology”, provides its definition, formulates immanent features and correlative links with other legal categories. The concept and content of narrative are defined, and the principles of analytical narratology in the context of administrative and legal regulation of analytical activities are proposed.

The algorithm of the analytic narrative structure is identified through a sequential analysis of the following components: temporality, deictic center, chronotope, semiotics of a coup. The role of positioning theory in the context of the formulation of analytic narratives is proved.

The administrative and legal content of the concept of analytical activity is covered. The determination of complication of analytical activities by the dynamics of changes of legal relations in the IT-space is studied. It is clarified the content of components of administrative and legal relations in the area of analytical activities through demonstrating the author’s model of a range of subjects and objects as well the content of legal relations.

The qualification requirements for the expertise of legal analysts as well as the role, position and purpose of analytic communities, which should be the centers of analytical activities, are established. The individual aspects of administrative and legal regulation of the state standardization of the stages and methods of analytical activities are characterized. It is determined the state of administrative and legal regulation of analytical activities of the subjects of information relations.

The research pays particular attention to the identification of the ways of improvement of administrative and legal regulation of the functioning and development of analytics communities in Ukraine at the present stage. The features of advancement of administrative and legal regulation of analytical activities in the context of transnationalism of analytics communities are found out. The international experience of administrative and legal regulation of analytical activities is studied. Based on the above, the structure model of the Law of Ukraine “On Analytical Activities” is put forward.

Key words: administrative and legal regulation of analytical activities, analytic narrative, analytic narratology, analytic space, analytical activity, analytics communities, analytics, legal analyst.

Підписано до друку 12.09.2020. Формат 60×90/16. Папір офсетний.

Друк цифровий. Умовн. друк. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Зам. № 0986.

Видавництво і друкарня – Видавничий дім «Гельветика»

65101, Україна, м. Одеса, вул. Інглезі, 6/1

Телефони: +38 (048) 709-38-69,

+38 (095) 934 48 28, +38 (097) 723 06 08

E-mail: mailbox@helvetica.com.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

ДК № 6424 від 04.10.2018 р.

Мандзюк Олег: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

admin — Wed, 16 Apr 2014 17:12:02 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Досліджено наукову доктрину та чинне вітчизняне законодавство щодо визначення понять «режим», «правовий режим», «правовий режим податкової інформації»; окреслено співвідношення поняття «правовий режим» з іншими суміжними поняттями, зокрема «механізм правового регулювання», «тип правового регулювання», «метод правового регулювання»; виокремлено основні ознаки правового режиму податкової інформації.

Ключові слова: режим, правовий режим, правовий режим податкової інформації, механізм правового регулювання, тип правового регулювання, метод правового регулювання.

Исследованы научная доктрина и действующее отечественное законодательство относительно определения понятий «режим», «правовой режим», «правовой режим налоговой информации»; очерчено соотношение понятия «правовой режим» с другими смежными понятиями, в частности «механизм правового регулирования», «тип правового регулирования», «метод правового регулирования»; выделены основные признаки правового режима налоговой информации.

Ключевые слова: режим, правовой режим, правовой режим налоговой информации, механизм правового регулирования, тип правового регулирования, метод правового регулирования.

Of scientific doctrine and national legislation regarding definitions of «regime», «legal regime», «legal regime of tax information»; outlines the value concept of «legal regime» with other related concepts, including «mechanism of legal regulation», «type of regulation», «method of regulation», singled out the main features of the legal regime of tax information.

Keywords: regime, legal status, the legal regime of tax information, the mechanism of regulation, the type of regulation , the method of regulation.

Законодавець та засоби масової інформації доволі часто-густо оперують такими словосполученнями як «візовий режим», «пільговий режим», «режим надзвичайного стану», «режим військового стану», «паспортний режим», «режим законності», «режим інформації» тощо.

У Податковому кодексі також використовується низка понять, які пов’язані з поняттям «режим»: «податковий режим», «режим оподаткування», «загальний режим оподаткування», «спеціальний податковий режим», «спеціальний режим оподаткування», «режим податкової застави», «режими розстрочення і відстрочення сплати податкових платежів», «спеціальний режим оподаткування» тощо.

Однак, незважаючи на широку вживаність, розповсюдженість цих понять в наукових колах та нормативно-правових актах та буцімто розуміння нині відсутнє їх узгоджене, уніфіковане бачення в юридичній доктрині. Більше того його вживання має інколи прямо протилежний зміст.

Дослідження цих питань має важливе практичне та теоретичне значення. Оскільки наявність певного правового режиму вказує на специфічний порядок правового регулювання певних суспільних відносин. Особливо важливим о дослідження правового режиму податкової інформації. У зв’язку з чим актуальним напрямом наукової діяльності є окреслення специфіки правового режиму податкової інформації.

Зазначимо, що порушена проблематика у межах окремих аспектів в юридичній науці розглядається такими вченими: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета тощо.

Метою написання даної наукової статті є визначення поняття та ознак правового режиму податкової інформації.

Задля реалізації поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- проаналізувати доктринальну та законодавчу доктрину щодо визначення понять «режим», «правовий режим»;

- надати визначення поняття «правовий режим податкової інформації»;

- виокремити основні ознаки правового режиму податкової інформації.

Незважаючи на широку вживаність та розповсюдженість понять «режим», «правовий режим», «правовий режим інформації» тощо в наукових колах та нормативно-правових актах, нині відсутнє їх узгоджене, уніфіковане бачення в юридичній доктрині.

Поняття «режим» походить від французького «regime» – порядок (упорядковувати) [1, с. 722] і латинського «regimen» – управління [2, с. 493].

У тлумачних словниках цей термін має декілька тракувань. Великий енциклопедичний словник містить також декілька трактувань цього поняття: а) державний лад, сукупність засобів, методів, способів здійснення влади; б) суворо встановлений розпорядок життя, праці; в) система обов’язкових правил, вимог, норм, принципів, встановлених для якого-небудь виду діяльності; г) умови діяльності, існування чого-небудь; певний стан, положення, статус [3, с. 1005].

Зазначені вище трактування використовуються при інтерпретації цього терміну й у галузевих наукових дослідженнях.

На думку О. О. Крестьянінова, режим – це сукупність правил, норм, заходів, необхідних для досягнення тієї або іншої мети [4, с. 90].

С. В. Ківалов, Л. Р. Біла стверджують, що під режимом слід розуміти державний лад, спосіб правління; точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку тощо; систему правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; умови діяльності, існування [5, с. 37].

Деякі з науковців зауважують, що поняття режим слід тлумачити в широкому і вузькому розумінні. Режим у широкому розумінні охоплює всю систему заходів, які використовуються для досягнення поставлених перед ними цілей [6, с. 113?114]. Режим у вузькому розумінні слова ? сукупність правил поведінки [7, с. 176].

Детальний розгляд наукових позицій щодо розуміння поняття «режим» дозволило І. С. Соколовій дійти такого висновку: «Під «режимом» одні вчені розуміють метод або спосіб, або їх сукупність, другі – систему загальнообов’язкових принципів або правил, треті – сукупність правових норм, четверті – точно або суворо встановлений розпорядок, п’яті – систему засобів, шості – певний комплекс ознак тощо» [8, с. 9].

Отже, поняття «режим» багатозначне. Тривалий час це поняття здебільшого застосовувалося у різних галузях знань. Нині воно все інтенсивніше впроваджується в юридичну доктрину та законодавство. Зокрема аналіз вітчизняних нормативно-правових актів дозволило дійти висновку, що поняття «режим» і «правовий режим» застосовується в декількох тисячах. Ці поняття застосовуються також і у міжнародних документах. Однак у жодному з вітчизняних правових документів не визначено дефініції «режим» чи «правовий режим».

Аналіз нормативно-правових актів у даному контексті дозволив дійти висновку, що у деяких правових документах під ними розуміється «певний порядок введення, припинення, дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, специфіка додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму (Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» тощо).

У інших – особливий статус того чи іншого об’єкту, а також особливий порядок нормативно-правового регулювання певних суспільних відносин (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» тощо).

Одним із перших, хто ввів до наукового обігу цей термін, був фахівець теорії держави та права С.С. Алексєєв. На думку С. С. Алексєєва, правовий режим ? порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [9, с. 185].

Правовий режим розглядається дослідником «як свого роду збільшений блок у спільному арсеналі правового інструментарію, певний комплекс правових засобів. Що сполучає в єдину конструкцію. І з цієї точки зору ефективне використання правових засобів при вирішенні тих чи інших спеціальних завдань значною мірою полягає в тому, щоб вибрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим, майстерно відпрацювати його згідно зі специфікою цього завдання і змістом суспільних відносин, що регулюються» [10, с. 243].

Навіть поверхневий аналіз даного поняття дає можливість піддати певному сумніву правильність визначення, оскільки воно збігається з іншою юридичною категорією «метод правового регулювання».

Подальшого розроблення ця тематика знайшла відображення в загальнотеоретичних наукових розвідках В. М. Корєльського, А. В. Малька, Н. І. Матузова, В. Д. Перевалова, Є. В. Шамсувої та інших.

Зокрема, Н. І. Матузов та А. В. Малько розглядають правовий режим як особливий порядок правового регулювання, який виражається у певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єкта права. Тобто режим – це система умов й методів здійснення правового регулювання, так би мовити «розпорядок» дії права, його функціональна характеристика [11, с. 17-18].

Л. А. Морозова визначає правовий режим як результат нормативного впливу на суспільні відносини системи юридичних засобів, що властиві конкретній галузі права і такі, що забезпечують нормальне функціонування даного комплексу суспільних відносин [12, с. 176].

На думку Є. Ф. Шамсумової, правовий режим – особливий порядок законодавчого регулювання діяльності суб’єктів права у різноманітних сферах суспільних відносин або на певних об’єктах, який складається з встановлення механізму забезпечення фактичної реалізації системи стимулів, нормативів, гарантій, заборон, зобов’язань, обмежень, а також їх виконання, застосування заходів примусу та притягнення винних до відповідальності [13, с. 71-72].

В. М. Корєльський, В. Д. Перевалов під правовим режимом розуміють специфіку юридичного регулювання певної сфери суспільних відносин за допомогою різних юридичних засобів [14, с. 265].

Позиція інших фахівців теорії держави та права вбачає, що правовий режим ? це певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання [15, с. 410].

В. Б. Ісаков визначає правовий режим як соціальний режим певного об’єкта (явища, процесу, соціальної підсистеми), закріплений нормами права й забезпечений сукупністю юридичних засобів [16, с. 34?39].

Лаконічність та неоднозначністю вирізняється визначення цього поняття, запропоноване Д. В. Лук’яновим, С. П. Погребняком та В. С. Смородинським: правовий режим – сукупність характерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів [17, с. 95].

У інших сучасних наукових розвідках під правовим режимом розуміють засновану на загальних засадах регулювання сукупність взаємопов’язаних між собою правових засобів, які забезпечують стійке нормативне впорядкування певної сфери суспільних відносин, виражають ступінь жорсткості юридичного регулювання, сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права, припустимий рівень їх активності [8, с. 9].

Дещо схожу позицію мають і інші фахівці цієї тематики, а саме правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні юридичних засобів, що створює бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [18, с. 8].

Та чи лише правовий режим має на меті «створити бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права»? На нашу думку, така мета є основною ідеєю права як регулятора суспільних відносин. Саме право в сучасному світі покликане задовольнити інтереси усіх членів суспільства, створити необхідні умови для їх задоволення.

Аналіз зазначених вище позицій уможливлює висновувати, що автори здебільшого поняття «правовий режим» репрезентують крізь призму «особливого порядку правового регулювання» «найбільш важливих суспільних відносин» шляхом «встановлення відповідних норм права та застосування санкцій за їх порушення». Таким чином, поняття «правовий режим» безпосередньо перетинається з іншими суміжними поняттями: «механізм правового регулювання», «метод правового регулювання» та «тип правового регулювання». Отже виникає питання: чи є необхідність впровадження цього поняття в юридичну доктрину у разі наявності інших встановлених та розроблених понять?

Здебільшого в роботах з теорії держави та права надається таке визначення цих понять:

- «механізм правового регулювання» – це узята в єдності система правових засобів, способів, форм, за допомогою яких здійснюється результативне врегулювання суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»);

- «метод правового регулювання» – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду;

- «тип правового регулювання» – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права [19, с. 176].

Отже, якщо «метод правового регулювання» охоплює способи і прийоми, за допомогою яких упорядковуються певні суспільні відносини, то «тип правового регулювання» – це вже результат поєднання певних способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються певні суспільні відносини. Щодо поняття «механізм правового регулювання», то воно порівняно з іншими поняттями найбільш широке, «об’ємне», оскільки охоплює воєдино всі явища правової дійсності і засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, правозастосовні акти (акти застосування норм права) і способи правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) тощо. При чому ці правові засоби і способи перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Щодо механізму правового регулювання, то це поняття визначає складну, системну природу правового регулювання, що охоплює різні юридичні засоби, форми, способи, їх варіації тощо.

Можна порівняти співвідношення понять «правовий режим» і «механізм правового регулювання» як співвідношення практики і теорії, де теорією виступає «механізм правового регулювання», а практикою – «правовий режим».

Зокрема Т. П. Мінка зауважує: «Поняття «правовий режим» не можна ототожнювати з поняттям «механізм правового регулювання». Правовий режим здійснюється через механізм правового регулювання… Якщо механізм правового регулювання – юридична категорія, що показує як здійснюється правове регулювання, то правовий режим – здебільшого змістовна його характеристика, яка показує, як реалізується механізм правового регулювання. Отже, правовий режим реалізується через механізм правового регулювання, який є загальним порядком, процесом дії та реалізації права» [20, с. 127].

Водночас не можемо підтримати думку Т. П. Мінки, що «правове регулювання є статичним явищем, яке, трансформуючись в інше правове явище – правовий режим, визначає динаміку правового регулювання. Правовий режим як зовнішній прояв правового регулювання визначає динаміку права в єдності його елементів. Отже, правовий режим відображає порядок динаміки правовідносин, дії їх учасників, засобів правового впливу у просторі та часі» [20, с. 127], адже правовий режим відображає фактичний результат дії механізму правового регулювання на конкретне коло суспільних відносин.

Таким чином, поняття «правовий режим» посідає особливе місце в системі правового регулювання, є самостійною правовою категорією, яка сутнісно вирізняється з поміж низки інших суміжних юридичних категорій.

До того ж, як вірно зауважила Л. І. Заморська: «Поширеність вживання категорії правового режиму в юридичній доктрині обумовлена тим, що вона допомагає лаконічно і влучно виразити комплекс правових засобів, що застосовуються у регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин» [21, с. 20].

Водночас нині недостатньо приділена увага науковців вивченню, дослідженню складної природи правового режиму, його структурі та різноманіттю тощо.

Ще складніша ситуація з визначенням поняття «правовий режим податкової інформації».

Так, деякі науковці зауважують : «…визначити правовий режим інформації дуже складно, а іноді й зовсім неможливо» [22, с.19], у зв’язку з тим, що «…не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації» [23, с. 32].

Ми не погоджуємось з В. А. Баскаковим, що, «якщо відкрита інформація не має чітко визначеного правового режиму в силу своєї доступності, відкритості, свободі циркулювання тощо…», оскільки аналіз нормативно-правового регулювання інформаційних відносин дозволяє констатувати про наявність низки нормативно-правових актів, де чітко визначено права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, види юридичної відповідальності за їх порушення тощо у сфері відкритої інформації.

Незважаючи на доступність, відкритість та свободу циркулювання такої інформації, все ж таки слід говорити про наявність правового режиму відкритої інформації, особливо тієї відкритої інформації, що пронизує діяльність відповідних державних органів. Зокрема, це підтверджується нормами податкового законодавств, де чітко визначається механізм надання доступ до відкритої податкової інформації, порядок відмежування відкритої податкової інформації від податкової інформації з обмеженим доступом.

Слід зауважити, що у Законі України «Про інформацію» використовується термін «правові режими інформації» без надання дефініції цього поняття.

Поряд з зазначеним вище терміном не менш розповсюдженими у юридичній літературі та вітчизняному законодавстві є терміни «режим доступу до інформації». «правовий режим інформаційних ресурсів» та «правовий статус інформації».

При чому іноді дослідники даної тематики ці терміни ототожнюють [24]. Однак здебільшого співвідношення цих понять серед науковців не досліджується.

Наприклад, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [25, с. 99] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж» без надання визначень цих понять.

Інший російський фахівець інформаційного права О. О. Городов у своїх наукових розвідках досліджує «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [26, с. 74]. Однак також визначення поняття «правовий режим інформації» відсутнє.

Б. А. Кормич використовує різноманітну термінологію без авторської її інтрепретації: «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [27].

А. І. Марущак користується терміном «правовий статус інформації», характеризуючи інформації залежно від режимів доступу[28].

Т. В. Чернишова також оперує поняттям «правовий режим інформації», під яким розуміє передбачений нормативно-правовими актами, а також міжнародним договорами особливий порядок створення, зберігання, використання, розповсюдження та захисту інформації з метою забезпечення прав та інтересів суб’єктів інформаційних правових відносин [29, с. 99]. Запропоноване визначення базується на нормах ст. 5 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [30], а також нормах ст. 9 цього ж акту, де зазначається, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації [30].

У цілому погоджуючись з такою інтерпретацією поняття «правовий режим інформації», зауважимо, що «особливий порядок правового регулювання…» – це лише одна з характеристик (елементів) правового режиму, оскільки становить собою іншу юридичну категорію – тип правового регулювання. Крім типу правового регулювання, до правового режиму належать і інші юридичні засоби.

Зважаючи на сказане вище, слід виокремити ряд концептуальних засад, на яких базується авторське бачення поняття «правовий режим податкової інформації».

Податкова інформація – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.
Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин з метою задоволення інтересів суб’єкта права, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів.
Податкова інформація охоплює такі види інформації як податкова таємниця, податкова службова інформація та відкрита податкова інформація.
Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Отже, правовий режим податкової інформації – це передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.

До основних ознак правового режиму податкової інформації належить:

1) це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері оподаткування (податкових відносин) щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захисту інформації;

2) здійснюється за допомогою системи різноманітних спеціальних засобів;

3) цей порядок закріплений у чинному законодавстві України;

4) метою такої діяльності є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування шляхом реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина у сфері оподаткування, а також інформаційної діяльності податкових органів.

Слід зауважити, що окреслені вище ознаки правового режиму податкової інформації є загальними для усіх видів податкової інформації. Зрозуміло, що правовий режим відкритої податкової інформації має певні відмінності щодо податкової інформації з обмеженим доступом. А тому важливим напрямом наукового дослідження є розкриття специфіки правового режиму конкретного виду податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

Ганшина К. А. Французско-русский словарь: 51 000 слов [изд. 7-е, стереотип.]/ Ганшина К. А. – М. : Русский язык, 1977. – 912 с.
Латино-русский словарь / Состав. Д. И. Фомицкий [Авторысоврем. ред. словаря: Л. Ф. Цымлова, Т. А. Ширяева]. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 704 с.
Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд. – М. :БРЭ; СПб. :Норинт, 1998. – 1456 с.
Крестьянінов О. О. Адміністративно – правові режими як особливий інститут державного управління / О. О. Крестьянінов // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки / Голов. ред. колег. Ю. С. Шемшученко; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Ін-Юре, 2001. – Вип. 12. – 568 с.
Ківалов С. В. Адміністративне право України: навч. – метод. посіб. [2-е вид., перероб. і допов.]/ Ківалов С. В., Біла Л. Р. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 312 с.
Познышев С. В. Основы пенитенциарной науки / Познышев С. В. – М.: Главлит, 1923. – 342 с.
Утевский Б. С. Советская исправительно-трудовая политика / Утевский Б. С. – М.: Советское законодательство, 1934. – 256 с.
Соколова І.О. Правовий режим: поняття, особливості, різновиди : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави та права; історія правових та політичних учень” / І.О. Соколова. — Х., 2011. — 23 с.
Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.
Алексеев С.С. Теория права.- М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
Матузов Н. И. Правовые режимы: вопросы теории и практики / Н. И. Матузов, А. В. Малько // Правоведение. – 1996. – №1. – С.16-29.
Морозова Л. А. Конституционное регулирование в СССР. – М., 1985. – 123 с.
Шамсумова Э. Ф. Правовые режимы (теоретический аспект): Дис… к. ю. н: 12.00.01. – Екатеринбург, 2001. – 213 с.
Корельский В. М. Теория государства и права: учебник для вузов / Корельский В. М., Перевалов В. Д. – М. : Инфра – М, 1997. – 570 с.
Загальна теорія держави і права : [підруч.] / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
Исаков В. Б. Правовые режимы и их совершенствование / В. Б. Исаков // XXVI съезд КПСС и развитие теории права. Межвузовский сб.научн.трудов, Свердловский юрид.ин-т. Свердловск, 1982. – С. 34–39.
Теорія держави і права : [посібник для підготовки до державних іспитів] / Д. В. Лукянов, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський. – Х., 2013. – 208 с.
Правовые режимы: общетеоретический и отраслевые аспекты : монография / под ред. А. В. Малько, И. С. Барзиловой. – М. : Юрлитинформ, 2012. – 416 с.
Актуальні проблеми теорії держави та права : [навч. посіб.] / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є.О. Гіди. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. — 264 с.
Мінка Т. П. Онтологічна характеристика правового режиму // Право і суспільство. — 2012. — № 3. — С. 123 – 128
Заморська Л. І. Нормативність права як засіб оптимізації правового режиму: теретичний аналіз / Л. І. Заморська // Право і суспільство. – № 4. – 2011. – С. 18- 21.
Ефремов А.А. Информация как объект интеллектуальной собственности // www/info law.hut.ru/works/.
Савельев Д.А. Информация и интеллектуальная собственность как объекты гражданского права //www.law.agava.ru/inf-pravo/works/
Семилетов С. И. Информация как особый нематериальный объект права / С. И. Семилетов // Государство и право. – 2000. – № 5. – С. 67-74
Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. – М.: Юринформцентр, 2001. – 352 c.
Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. – С.-Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 305 c.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 532 с.
Чернишова Т.В. Правові режими інформації за законодавством України / Т. В. Чернишова // Право і суспільство. – № 4. – 2012. – С. 97-101
Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

Мандзюк Олег: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

admin — Wed, 16 Apr 2014 17:10:19 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Досліджено питання основних міжнародних засад правового регулювання податкової інформації у зарубіжних країнах; розглянуто законодавчі документи у сфері регулювання податкової інформації у Російській Федерації та Польщі, визначено головні тенденції удосконалення норм міжнародного податкового законодавства, їх розвиток та перспективи впровадження.

Ключові слова: міжнародно-правове регулювання податкової інформації, податкова інформація, податкова таємниця, Європейська організація податкових адміністрацій

Исследован вопрос основных международных основ правового регулирования налоговой информации в зарубежных странах; рассмотрены законодательные документы в сфере регулирования налоговой информации в Российской Федерации и Польше, определены главные тенденции постоянного совершенствования передовых норм международного налогового законодательства, их развитие и перспективы внедрения.

Ключевые слова: международно-правовое регулирование налоговой информации, налоговая информация, налоговая тайна, Европейская организация налоговых администраций

The article is researched the main control regulation international of basic legal in the tax information in the foreign countries; question of the legal regulation international of tax information in the Russian Federation and Poland, viewed legilations documents; defined main tendency the international of tax information.

Keywords: international legal regulation of tax information, tax information, tax secrecy, the European оrganisation of тax аdministrations

З посиленням інтеграційних процесів впровадження інформаційних технологій у податкову сферу стає одним із найважливіших чинників, що інтернаціоналізують, інтенсифікують, розвивають та істотно збільшують коло нових можливостей розвитку законодавчої бази кожної країни. Тому ці питання є досить актуальними не тільки на рівні однієї країни, але й також у межах діяльності багатьох країн.

Нині в Європі активно функціонує Європейська організація податкових адміністрацій (ЄОПА), що має значний вплив на розвиток правових засад забезпечення податкової інформації в багатьох країнах світу.

Отже, актуальність теми наукової статті полягає у визначенні провідних засад функціонування податкової інформації на міжнародному рівні, а саме правові засади регулювання податкової інформації у Європейській організації податкових адміністрацій (ЄОПА), а також у таких країнах-членах ЄОПА як Російська Федерації і Польща.

Метою статті є окреслення правового регулювання податкової інформації у ЄОПА та окремих країнах-членах ЄОПА (Російська Федерація і Польща).

Зважаючи на окреслену мету, до основних завдань віднесено:

- аналіз діяльності Європейської організації податкових адміністрацій у сфері податкової інформації;

- виділення напрямків удосконалення регулювання податкової інформації в Європейській організації податкових адміністрацій;

- визначення особливостей правового регулювання податкової інформації у Російській Федерації та Польщі;

- виокремлення основних тенденцій розвитку податкової інформації у міжнародній сфері;

- зазначення принципів побудови міжнародно-правового регулювання податкової інформації.

Міжнародно-правове регулювання податкової інформації досліджувалось такими вченими як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко,І. М. Ніколаєв, Г. А. Перепилиця, А. В. Тунік, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета тощо.

У більшості провідних країнах світу та міжнародних організаціях спостерігається посилена увага щодо удосконалення податкового законодавства. Зокрема в Європі активно функціонує Європейська організація податкових адміністрацій (ЄОПА), (анг. The Intra-European Organization of Tax Administration, IOTA). Це офіційна міжурядова міжнародна організація, заснована на членстві податкових адміністрацій.

Членом ЄОПА може бути тільки податкова адміністрація. У ЄОПА існує два види членства – повноправне членство та асоційоване членство. Повноправним членом ЄОПА може бути податкова адміністрація країни, офіційно визнаної Організацією Об’єднаних Націй, розташованої в європейському регіоні, що охоплює держави навколо Чорного моря і держави в західній частині Каспійського моря, починаючи з Азербайджанської Республіки і Республіки Вірменія на півдні і закінчуючи Російської Федерацією на півночі.

Асоційованим членом ЄОПА може бути також і податкова адміністрація країни, офіційно визнаної ООН, розташованої за межами європейського регіону. Повноправними членами ЄОПА є податкові адміністрації Австрійської Республіки, Боснії і Герцеговини, Великого Герцогства Люксембург, Угорщини, Грецької Республіки, Грузії, Ірландії, Італійської Республіки, Королівства Іспанія, Королівства Нідерландів, Королівства Норвегія, Королівства Швеція, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Королівства Бельгії, Королівства Данія, Португальської Республіки, Республік Азербайджан, Албанія, Білорусь, Болгарія, Ісландія, Казахстан, Кіпр, Македонія, Мальта, Молдова, Польща, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія, Румунії, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччина, Російська Федерація, Словацької Республіки, Україна, Фінляндської Республіки, Французької Республіки, Чеської Республіки, Швейцарської Конфедерації та Естонської Республіки. Всього повноправними членами ЄОПА є 43 податкові адміністрації. Єдиним асоційованим членом ЄОПА є податкова адміністрація Йорданського Хашимітського Королівства [1].

Європейська організація податкових адміністрацій проводить активну роботу з удосконалення правового регулювання податкової інформації, а саме:

- надає сервіс кооперативної технічної інформаційної допомоги, яку просять члени ЄОПА;

- готує і випускає інформаційні підсумкові доповіді, що вміщують податкову інформацію;

- проводить освітні семінари для членів ЄОПА, в ході яких розбираються окремі проблеми функціонування правової податкової інформації,

- оподаткування фінансових інструментів, шахрайство з ПДВ, застосування податкових угод, стягнення податків, податкові розслідування, ризик-менеджмент у сфері справляння податків, електронні засоби і техніки перевірок, роль засобів масової інформації та їх відносини з податковою адміністрацією, тощо;

- надає майданчик для зустрічей груп членів ЄОПА, де надається інформація групі по освіті платників податків та послуг, які пред’являють платники податків; інформація групі по режиму великих платників податків та їх перевіркам, інформація групі по виявленню і запобіганню шахрайства з ПДВ; групі по режиму специфічних галузей – будівельної галузі, які обговорюють питання, пов’язані з певними практичними аспектами надання податкової інформації та податкового адміністрування (використання Call-центрів податковими адміністраціями, електронні податкові декларації та інші електронні сервіси, консультування платників податків та інші просвітницькі ініціативи);

- обмін інформацією, дані про податкові гавані, а також схеми ухилення від податків і схеми уникнення податків, тощо;

- надає майданчик для діяльності робочих груп, які досліджують окремі проблеми податкового адміністрування і оподаткування, і випускає підготовлені ними підсумкові документи – інформаційні доповіді (податкова освіта для молодих, піар і маркетинг в діяльності податкових адміністрацій), а також інформаційні довідники з практичної роботи податківця та платника податку;

- видає інформаційний щоквартальний журнал Tax Tribune;

- проводить інформаційні заходи (засідання Генеральної асамблеї, зустрічі Виконавчого комітету та форуми представників членів ЄОПА) і публікує інформаційні підсумкові доповіді

- обмінюється досвідом із провідними податковими адміністраціями Європи та сприяє співпраці вітчизняних податкових органів із зарубіжними колегами [1].

Слід також звернути особливу увагу на важливість розвитку інформаційних технологій ЄОПА, що дозволяє:

- автоматизувати форми податкового контролю;

- скоротити трудомісткість інформаційно-аналітичної роботи;

- підвищити результативність обробки інформації і заходів податкового контролю за рахунок обґрунтованого відбору платників податків;

- знизити кількість податкових правопорушень;

- створити інформаційні ресурси для накопичення даних про податкові порушення та їх використання в подальшому [2].

Крім того, впровадження нових інформаційних технологій сприяє економії фінансових і тимчасових витрат у податковому процесі.

Також у межах цієї роботи пропонуємо детально розглянути основні засади правового регулювання податкової інформації у конкретних країнах ЄОПА, зокрема у Російській Федерації та Польщі.

Щодо основних завдань податкової поліції Російської Федерації є забезпечення безпеки діяльності податкових органів стосовно виявлення каналів витоку із податкових органів інформації, що надходить до них.

Так, відповідно до Податкового кодексу Російської Федерації розрізняють такі види податкової інформації:

1. Податкова таємниця – це інформація, що отримана податковим органом, органами внутрішніх справ, органом державного позабюджетного фонду і митним органом про платника податків, за винятком:

- інформації, розголошеної платником податку самостійно або за його згодою;

- ідентифікаційного номера платника податків;

- інформації, що надається податковим (митним) або правоохоронним органам інших держав відповідно до міжнародних договорів (угодами), однією зі сторін яких є Російська Федерація, про взаємне співробітництво між податковими (митними) або правоохоронними органами (в частині відомостей, наданих цим органам).

Податкова таємниця не підлягає розголошенню податковими органами, а також органами внутрішніх справ, органами державних позабюджетних фондів і митними органами, їх посадовими особами та залученими фахівцями, експертами, за винятком випадків, передбачених федеральним законом.

До розголошення податкової таємниці належить, зокрема, використання або передача іншій особі виробничої або комерційної таємниці платника податків, що стала відомою посадовій особі податкового органу, органу внутрішніх справ, органу державного позабюджетного фонду або митного органу, залученому спеціалісту або експерту при виконанні ними своїх обов’язків.

Інформація, що надійшла в податкові органи, органи внутрішніх справ, органи державних позабюджетних фондів або митні органи відомості, що становлять податкову таємницю, має спеціальний режим зберігання та доступу.

Доступ до відомостей, що становлять податкову таємницю, мають посадові особи, які визначаються відповідним федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим з контролю та нагляду у сфері податків і зборів, федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим в галузі внутрішніх справ, федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим з контролю та нагляду в галузі митної справи.

Втрата документів, що містять складові податкову таємницю відомості, або розголошення таких відомостей тягне відповідальність, передбачену федеральними законами, а розголошення податкової інформації відноситься до порушення режиму поводження зі службовими документами і матеріалами [2].

2. Адвокатська таємниця – це інформація, що стала відома адвокату та (або) його помічникам під час здійснення адвокатської діяльності, а також інформація, що зберігається на електронних носіях та інших документах у адвоката.

3. Аудиторська таємниця – це інформація, яку складають будь-які відомості та документи, отримані та (або) складені аудиторською організацією і її працівниками, а також індивідуальним аудитором і працівниками, з якими їм укладені трудові договори, при наданні послуг, передбачених коментованим Федеральним законом, за винятком:

1) відомостей, розголошених самим особою, якій виявлялися послуги, передбачені цим законом, або з його згоди;

2) відомостей про укладення договору про проведення обов’язкового аудиту;

3) відомостей про величину оплати аудиторських послуг [3].

При здійсненні податкового контролю не допускаються збирання, зберігання використання та поширення інформації про платника податків (платника збору, податковому агента), отриманої в порушення положень Конституції Російської Федерації, Податкового кодексу Російської Федерації, федеральних законів, а також в порушення принципу збереження інформації, що становить професійну таємницю інших осіб, це стосується адвокатської таємниці та аудиторської таємниці.

Відповідно до ст. 90 Податкового кодексу РФ як свідки не можуть допитуватись особи, які отримали інформацію, необхідну для проведення податкового контролю, у зв’язку з виконанням ними своїх професійних обов’язків, і подібні відомості відносяться до професійної таємниці цих осіб, зокрема це особи, які працюють адвокатами та аудиторами [3].

Таким чином, усі відомості про платника податків з моменту постановки на облік є податковою таємницею. До складу відомостей про платника податків при постановці на облік фізичних осіб включаються також їхні персональні дані: прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, дані паспорта або іншого засвідчує особу платника податків документа, дані про громадянство.

Однак, якщо при проведенні камеральних і виїзних податкових перевірок у податкових органів виникає необхідність одержання інформації про діяльність платника податків (платника збору), пов’язаної з іншими особами, податковим органом можуть бути витребувані в цих осіб документи, що відносяться до діяльності платника податків (платника збору) (зустрічна перевірка) також при проведенні камеральної перевірки податковий орган має право витребувати у платника податків додаткові відомості, отримати пояснення та документи, що підтверджують правильність обчислення і своєчасність сплати податків.

Звернемось до основних засад правового регулювання податкової інформації у Польщі, яка є членом ЄС. Аналізуючи Ординацію податкову (Закон про податки) від 29.08.1997 року, а також Закон «Про захист таємної інформації» від 22.01.1999 року можемо визначити, що до податкової інформації відноситься:

1. Таємна інформація – це інформація, доступ до якої обмежено в інтересах країни чи роботи державних органів, а також окремих осіб. За захист таємної інформації відповідає офіційна особа, яка є керівником організації, де така інформація може знаходитись, оброблятись, передаватись чи зберігатись. Керівники підрозділу безпосередньо підпорядковуються уповноваженому органу зі справ захисту таємної інформації, що повинна відповідати за гарантоване додержання правил про захист цієї інформації, в тому числі контролює захист таємної інформації у самому підрозділі, а також здійснює нагляд за реалізацією додержання усіх вимог щодо захисту таємної інформації. Таємна інформація може бути відкрита тільки в умовах здійснення податкового процесу [4].

2. Фінансова інформація – це інформація, що знаходиться у фінансових документах, що складені податковим органом на платників податків. Водночас до фінансової інформації належить інформація, що отримана податковими органами з будь-яких інших джерел і стосується конкретних осіб. Державні податкові органи першої інстанції та вищого рівня можуть відкривати фінансову інформацію тільки за умови проведення податкового контролю чи податкового процесу [4].

Отже, аналіз міжнародних засад правового регулювання податкової інформації у ЄОПА, а також у таких її країнах-членах як Російська Федерація та Польща уможливлює виокремити основні тенденції міжнародно-правового регулювання податкової інформації:

- міжнародно-правове регулювання податкової інформації здійснюються на основі рівноправності у володінні інформацією між платником податків і податковими органами;

- значні зусилля у цих країнах спрямовані на позбавлення громадян від збирання і представлення інформації про самих себе в податкові органи і передачу цієї функції у відання податкових органів;

- велика увага приділяється рівню добровільного дотримання податкового законодавства, що зростає за рахунок роботи над поінформованістю суспільства, впровадження на рівні громадянського обов’язку в свідомість громадян виконання податкових зобов’язань щодо подання інформації про прибутки;

- стандартизованість в інформаційній сфері щодо обслуговування платників податків гарантує: послідовність, справедливість і конфіденційність; ввічливість і люб’язність у спілкуванні; достовірність інформації та право платника податків на скарги, перевірки і апеляції;

- ведеться розширений інформаційний банк даних податкової служби, що сформований і постійно поповнюється новою інформацією;

- особлива увага приділяється податковій таємниці, що не підлягає розголошенню податковими органами, а також іншими державними органами.

Водночас слід наголосити на необхідності збільшення кількості інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що надасть можливість виявити позитивний досвід та впровадити його в національне законодавство.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Web-представництво Європейської організації податкових адміністрацій // http://www.iota-tax.org/

2. Козырин А. И. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. – М. : Манускрипт, 2010. – 104 с.

3. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая и вторая.[текст с изменениями и дополнениями]. – М. : Эксмо, 2013. – 832 с.

4. О перечне основной нормативно-правовой документации, созданной правительством РФ от 05.04.2012 года : Приказ Министерства юстиции Российской Федерации // http://www.rcc.org.ru

5.Brzezinsky B., Kalinowski H. Ordinacja podatkova. – Komentars. – 2013.

Мандзюк Олег: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

admin — Sun, 16 Mar 2014 17:09:39 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Розглянуто питання нормативно-правової діяльності у сфері податкової інформації України; досліджено законодавчі документи, правова природа інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби України.

Ключові слова: податкова інформація, правовий режим, модернізація, інформаційне забезпечення, інформаційна сфера.

Рассмотрен вопрос нормативно-правовой деятельности в сфере налоговой информации Украины; исследованы законодательные документы, правовая природа информационно-аналитического обеспечения деятельности органов государственной налоговой службы Украины.

Ключевые слова: налоговая информация, правовой режим, модернизация, информационное обеспечение, информационная сфера.

The article is devoted the question of the legal regulation of social relations in the tax information; investigated acts of low, researched legal nature of informational and analytical support of the State Tax Service of Ukraine activity.

Keywords: tax information, the legal regime of tax information, modernization, information providing, information area.

На сучасному етапі формування суспільства інформація відіграє важливу роль у розвитку будь-якої країни, оскільки саме інформаційні технології та інформаційно-комунікативні системи за умов глобального цивілізаційного розвитку є ключовим ресурсом суспільства і держави в цілому. Інформаційна сфера здатна виступати провідним фактором реалізації усіх суспільних, державних і правових проектів у будь-яких галузях суспільства, входження у світову спільноту, формування конкурентоспроможності на глобальних ринках тощо.

Інформація тісно взаємопов’язана з діяльністю державних органів, тому ґрунтовне дослідження питання розвитку правового режиму податкової інформації можливе тільки у взаємозв’язку з історичними та правовими процесами на теренах нашої країни.

Актуальність даного питання полягає у необхідності модернізації правового режиму податкової інформації задля забезпечення належної діяльності органів ДПС України.

Варто наголосити на тому, що питання розвитку правової інформації в Україні в наукових працях безпосередньо не розглядалось і системно не вивчалось на радянському та пострадянському просторах. Однак, до загальних питань щодо розвитку інформації, інформаційних відносин та інформаційної політики звертались: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Окремі ж аспекти розвитку правового режиму щодо діяльності податкових органів розкриті у працях Г. Г. Анкудовича, В. О. Анохіна, О. О. Бандурки, О. К. Безсмертного, Є. С. Бовкун, А. І. Брезвіна, А. С. Васильєва, М. В. Гринюк, М. І. Єропкіна, М. І. Іншина, М. М. Касьяненко, В. Я. Мацюка, В. М. Плішкіна, В. М. Росоловського, В. І. Теремецького, О. В. Шакірової, В. О. Шамрай, Ф. О. Ярошенка та інших вчених.

Метою цієї статті є розгляд теоретичних положень, основних нормативно-правових актів, а також визначення тенденцій розвитку правого режиму податкової інформації в Україні.

Таким чином, основними завданнями для досягнення поставленої мети є:

- здійснення періодизації розвитку правового режиму податкової інформації в Україні;

- аналіз зазначених періодів розвитку з огляду на прийняті нормативно-правові акти, що визначають правовий режим в Україні на теренах податкового спрямування;

- розкриття основних тенденцій у розвитку правового режиму податкової інформації;

- визначення у правовому полі перспектив розвитку правового режиму податкової інформації.

Аналізуючи основні тенденції формування інформаційних технологій в Україні, можна виокремити такі періоди розвитку правового режиму податкової інформації.

1. Протягом 1998-2002 років здійснювалось формування цілей та напрямків інформатизації у законодавстві. Період пов'язаний із прийняттям Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 року. У ст. 6 Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 року зазначено, що для органів доходів і зборів необхідно створити інформаційну систему, що забезпечить прогноз і контроль податкових зборів, а також наголошено на створенні класифікаторів та уніфікованих систем документообігу [1]. Водночас уперше наголошено на створенні державного реєстру фізичних та юридичних осіб – платників податків на основі єдиної бази даних населення України тощо. Так, можна констатувати, що, у зазначені роки, було визначено стратегію впровадження інформаційних технологій у податкову галузь вітчизняного законодавства.

2. Упродовж 2003-2004 років відбулося впровадження законодавства щодо інформатизації у сферу документообігу. У цей період були прийняті законодавчі акти, що визначали основні принципи функціонування електронного документообігу в податковій системі: Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV та «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22.05.2003 року, Постанова Кабінету Міністрів України № 1452 від 28 жовтня 2004 року «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» і Постанова Кабінету Міністрів України № 1453 «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади».

Важливим нововведенням для податкової системи України стало законодавче визначення основних понять при створенні електронних документів та електронного документообігу, зокрема відповідно до ст.1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22.05.2003 року вперше визначено такі терміни як «адресат», «дані», «посередник», «обов'язковий реквізит електронного документа», «автор електронного документа», «суб'єкти електронного документообігу. Відповідно до ст. 6 законодавчо визначено поняття електронний підпис, що є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу [2]. Також визначені положення державного регулювання електронного документообігу, організацію електронного документообігу. Таким чином, дія цього Закону поширювалась на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Закон України «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22.05.2003 року визначив правовий статус електронного цифрового підпису, визначив суб'єктів правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису та був спрямований на врегулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису [ 3 ].

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1452 «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» також визначила порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми влади, а Постанова Кабінету Міністрів України № 1453 «Про затвердження типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» затвердила типовий порядок здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади.

3. У 2005 році проводиться активна переорієнтація законодавства на впровадження новітніх інформаційних технологій. Цей період був визначений підписанням Указу Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій» від 20.10.2005 року.

Документ мав на меті забезпечити прискорення економічного і соціального розвитку України, суттєво поліпшити умови життя людей, забезпечити відкритість і прозорість функціонування органів державної  влади та органів місцевого самоврядування, реалізації  конституційних  прав  громадян в інформаційній сфері. Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій» від 20.10.2005 року встановлено, що розвиток інформаційного суспільства та новітні технології в діяльності органів державної влади є одним із пріоритетних напрямів державної політики [ 4 ]. Протягом 2005 року здійснювалось удосконалення нормативно-правової бази з питань розроблення та впровадження новітніх інформаційних технологій такими законодавчими кроками:

- підготовки законопроекту щодо внесення відповідних змін до Національної програми інформатизації стосовно визначення стратегічних напрямів розвитку інформаційного суспільства і вдосконалення механізмів реалізації державної політики у цій сфері;

- підготовки проектів нормативно-правових актів з питань впровадження електронного документообігу, здійснення експортно-імпортних операцій, сертифікаційних процедур з використанням електронного цифрового підпису, захисту авторських прав у сфері інформаційних технологій;

- стимулювання інвестиційної діяльності у сфері інформаційних технологій, підвищення ефективності системи надання інформаційних послуг;

- оптимізації митного та податкового законодавства;

- спрощення порядку державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, які діють у інформаційній сфері, подання ними звітності про свою діяльність, створення умов для митного оформлення товарів, впровадження системи приймання та видачі відповідних документів із використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет та електронного цифрового підпису;

- вжиття заходів щодо створення загальнодержавних інформаційних систем;

- розробки та впровадження національних стандартів з питань криптографічного захисту інформації та електронного цифрового підпису [4].

Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх технологій» від 20.10.2005 року до 2010 року необхідно було вжити такі заходи:

- подальший розвиток Національної системи конфіденційного зв’язку та її використання для організації єдиної системи інформаційного обміну між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

- розробка нормативно-правових актів та здійснення відповідних першочергових заходів, спрямованих на запобігання злочинності у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж;

- впровадження в органах виконавчої влади та інших державних органах систем електронного документообігу із застосуванням електронного цифрового підпису;

- дальший розвиток системи національних інформаційних ресурсів, створення інтегрованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів [ 4 ].

4. Уніфікація законодавства відповідно до форматів та процедур подання звітності, що триває впродовж 2006-2008 років. Підписано Наказ ДПА України від 03.05.2006 року № 242 «Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків». Основна мета документа – подальший розвиток технології подання платниками податків звітності в електронному вигляді та практичне впровадження Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851- IV від 22.05.2003 року і «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22.05.2003 року та Указу Президента України від 20.10.2005 № 1497 «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій».

Згідно з Наказом ДПА України від 03.05.2006 року № 242 «Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків» здійснювалось:

- затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків на основі специфікації eXtensible Markup Language (XML);

- контроль за електронними документами у XML-форматі зі застосуванням схем контролю XML-документів (XML-Schema);

- схеми контролю XML-документів розробляються і поширюються для кожного конкретного документа звітності Державною податковою адміністрацією України або уповноваженою нею організацією;

- розробка електронних форм документів звітності та кодування відповідних полів документів здійснюється у форматі Adobe Portable Document Format (PDF), а електронні форми розробляються для кожного документа окремо;

- кодування імен електронних форм звітних документів та періодичності їх подання здійснюється за допомогою довідників звітних документів та звітних періодів відповідно. Важливо, що кодування областей та державних податкових інспекцій, до яких подається звітність, повинна здійснюватись згідно з довідником державних податкових інспекцій [ 5 ].

5. З 2009 року до 2017 року буде проходити удосконалення законодавства згідно з поширенням програмного забезпечення інформаційних баз. 12 вересня 2012 року керуючись національними інтересами, прагненням утвердження законності, створення в Україні сприятливих умов для поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу України, а також усвідомлюючи необхідність спільних дій, спрямованих на створення прозорості, довіри, водночас з метою поліпшення партнерських відносин між органами державної податкової служби України, розробниками програмного забезпечення, центрами сертифікації ключів та громадськими організаціями, головою ДПС України О.В. Клименком було затверджено Меморандум щодо поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу. Вперше Меморандум є публічною пропозицією розробникам програмного забезпечення, центрам сертифікації ключів та громадським організаціям, які зацікавлені у розвитку електронного документообігу. Також Меморандум є публічним договором (офертою) між ДПС України та учасниками. Відповідно до Меморандуму усі сторони зобов’язуються підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності ділових зв’язків, всіляко сприяти розвиткові інших форм співробітництва для досягнення зазначених у документі цілей [ 6 ].

Основними принципами Меморандуму були визначені спільні дії ДПС України та розробників програмного забезпечення, а також центрів сертифікації ключів та громадських організацій, які діють на засадах паритетності та рівноправності у взаємовідносинах i спрямовують усі свої зусилля на ефективне співробітництво щодо розвитку електронного документообігу; водночас сторони спільно розробляють програмне забезпечення для подання звітності, яке буде поширюватись серед суб’єктів господарювання на безоплатній основі [ 6 ].

Важливим стало також те, що Меморандум постійно залишається відкритим для приєднання розробників програмного забезпечення, а також для центрів сертифікації ключів та громадських організацій. Для бажаючого приєднатися Меморандум набирає чинності з моменту надходження до ДПС України його акцепту (згоди), оформленого листом з повідомленням про вручення, i діє до надходження від нього листа про відмову від участі у Меморандумі (з повідомленням про вручення) [6].

Виконавчим органом Меморандуму є Робоча група, що створена при Департаменті інформації та обліку платників податків, до складу якої входять по одному представнику від кожного учасника [ 6 ].

Основними завданнями Меморандуму, визначеними для усіх сторін є:

- формування шляхів удосконалення процесу подання звітності та електронних сервісів;

- популяризація безкоштовного програмного забезпечення для подання звітності в електронному вигляді серед суб’єктів господарювання;

- вжиття заходів щодо безоплатності подання звітності до органів державної влади та отримання суб’єктами господарювання безплатних сертифікації ключів;

- визначення шляхів уніфікації та стандартизації програмного забезпечення з подання електронної звітності та посилених сертифікації електронних ключів, що розповсюджуються безоплатно;

- участь у впровадженні подання звітності через «Єдине вікно» та сервісу «Електронний кабінет платника податків»;

- внесення пропозицій суб’єктам законодавчої ініціативи з питань реалізації цього Меморандуму, зокрема, щодо впровадження системи гарантованої доставки електронних листів;

- інформування громадськості про виконання основних завдань Меморандуму [ 6 ].

Головним обов’язком ДПС України відповідно до тексту документа є організація участі уповноважених представників робочої групи у дорадчих органах ДПС України, яка забезпечується за допомогою:

- організації участі уповноважених представників робочої групи у дорадчих органах ДПС України;

- впровадження розроблених спільно з робочою групою стандартів подання електронної звітності;

- опрацювання узагальнених пропозицій робочої групи щодо удосконалення податкового законодавства та з питань реалізації Меморандуму;

- своєчасної публікації на Web-ресурсі ДПС України актуальних форм звітності та інформації, необхідної розробникам для їх підтримки;

- надання робочій групі проблемних питань, що знаходяться в межах основних завдань Меморандуму та надходять від суб’єктів господарювання – користувачів програмного забезпечення з подання звітності;

- проведення спільних семінарів, конференцій, обговорень з питань подання звітності та ведення електронного документообігу [ 6 ]

Отже, слід зазначити, що найважливішою характеристикою розвитку і формування правового режиму податкової інформації в Україні є державна підтримка процесу інформатизації, яка має бути забезпечена відповідною національною політикою. Держава повинна чітко визначати своє ставлення до цього питання і проблем, пов’язаних з ним, водночас конкретизувати свої дії за допомогою прийнятих нормативно-правових актів, а також чіткого закріплення своїх позицій на законодавчому рівні по досягненню поставлених цілей.

Аналіз основних тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні на історично-часовому тлі дає можливість виділити низку основних напрямків діяльності органів ДПС України відповідно до зазначеного питання:

1) юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДПС України;

2) реалізація концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДПС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів;

3) цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій;

4) подальший ефективний розвиток в Україні «електронного урядування» на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації;

5) формування нових державних програм, спрямованих на стимулювання та примноження розвитку правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства.

Література:

Про Концепцію Національної програми інформатизації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 182.
Про електронні документи та електронний документообіг : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
Про електронний цифровий підпис : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій : Указ Президента України від 20.10.2005 № 1497 // www.president.gov.ua/ru/?
Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків: Наказ Державної податкової адміністрації України // Вісник податкової служби України. – 2006. – № 28. – С.10-11.
Меморандум щодо поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу // Вісник податкової служби України. – 2012. – № 34. – С.15-16.

Мандзюк Олег: ОСОБЕННОСТИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ НАЛОГОВОЙ ИНФОРМАЦИИ В УКРАИНЕ

admin — Sun, 16 Feb 2014 17:08:38 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Осуществлен анализ нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации в Украине и выделены основные виды налоговой информации, дано определение понятия «налоговая информация» и «налоговая информация с ограниченным доступом», обозначены основные пути совершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, налоговая служебная информация, нормативно-правовое регулирование в сфере налоговой информации

The analysis of legal regulation of social relations in the sphere of tax information in Ukraine and the basic types of tax information, given the definition of “tax information” and “tax information with limited access”, outlines the key ways to improve the regulatory tax information in Ukraine.

Key words: tax information, open tax information, tax information with restricted access, tax secrecy, tax service information, legal regulation in the sphere of tax information

В течение последних десятилетий информационная составляющая деятельности государственных органов приобретает все более весомый характер. Ежегодно принимаются различные международно-правовые акты в информационной сфере, которые становятся определенными стандартами при нормативно-правовом регулировании информационной деятельности в конкретной стране. Благодаря глобализации и интернационализации права деятельность органов государства становится все более прозрачной и подконтрольной рядовым гражданам. Однако, такая транспарентность имеет определенные границы, в частности, благодаря наличию института информации с ограниченным доступом.

Принятие большого количества информационных нормативно-правовых актов в Украине, обусловили пересмотр основ циркулирования информации в налоговых органах, деятельность которых непосредственно связана со сбором, поиском, проверкой информации, передачей ее третьим лицам. Очень часто такая информация имеет тайный или конфиденциальный характер и т.д.

Именно поэтому актуальным направлением научной деятельности является раскрытие особенностей нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Важность и своевременность разработки этой темы подтверждается и уровнем ее научной разработанности. Среди отечественных и зарубежных исследователей, которые уделяли внимание отдельным аспектам налоговой информации, можно отметить таких, как: И. Бабин, С. Дуканов, И. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, А. Тимарцев, О. Шевчук, К. Юсупов т.д.

Заметим, что в основном эта проблематика в юридической доктрине рассматривается в контексте определения некоторых аспектов информационной безопасности Украины, в частности такими исследователями, как В. Баскаков, В. Гавловский, М. Гуцалюк, М. Димчогло, В. Зализняк, Р. Калюжный, Б. Кормич, В. Липкан, А. Логинов, Ю. Максименко, П. Матвиенко, Р. Мельник, А. Туник, А. Стоецкий, В. Цымбалюк, Л. С. Харченко, К. Череповский, М. Швец, Т. Шевцова, А. Шепета, А. Чупрына, В. Ярочкин и др. Каждый из указанных исследователей внесли немалый вклад в разработку отдельных аспектов этой сложной темы, однако, несмотря на это, она все равно остается достаточно дискуссионной в научных кругах и требует дальнейшего обстоятельного и системного рассмотрения.

Целью написания данной научной статьи является определение особенностей нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине и внесение конкретных предложений по его усовершенствованию.

Для этого автором поставлены следующие задачи:

- проанализировать определение понятия «налоговая информация»;

- выделить основные виды налоговой информации;

- определить концептуальные основы нормативно-правового регулирования налоговой информации;

- определить пути совершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Концептуальный нормативно-правовой акт, определяющий правовые основы информационных отношений в Украине — Закон Украины «Об информации» — был принят еще 2 октября 1992 года. Однако среди большого количества видов информации (статистическая информация, административная информация, массовая информация, информация о деятельности государственных органов местного самоуправления, правовая информация, информация о личности, информация справочно-энциклопедического характера, социологическая информация) налоговая информация как отдельный и самостоятельный вид информации не выделялась.

Законодательное закрепление этого вида информации нашло свое отражение в связи с принятием Налогового кодекса Украины.

Теперь новая редакция Закона Украины «Об информации», закрепляя виды информации по содержанию, выделяет и налоговую информацию [1].

К тому же этот нормативно-правовой акт в ст. 16 содержит и легальную дефиницию данного понятия: налоговая информация — это совокупность сведений и данных, которые созданы или получены субъектами информационных отношений в процессе текущей деятельности и необходимы для реализации возложенных на контролирующие органы задач и функций в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины [2].

Размытость законодателем содержания понятия налоговой информации, отсутствие законодательно определенной классификации такой информации позволяет налоговым органам по-разному толковать это понятие, а, следовательно, в некоторых случаях я прямо нарушать информационные права и свободы человека и гражданина в Украине.

Анализ доктринальных исследований в этой сфере также позволил констатировать неоднозначность понимания этого вида информации, поскольку довольно часто отечественными исследователями налоговая информация и налоговая тайна и вовсе отождествляются [3-7].

Мы не согласны с такой трактовкой, поскольку информацию в контексте ее доступности (открытости) можно классифицировать на различные виды.

Так, Л. Кураков и С. Смирнов классифицируют информацию по ее доступности на четыре класса информации: общедоступная информация, информация, доступ к которой не может быть ограничен, информация с ограниченным доступом, информация, которая не подлежит распространению [8, с. 7].

В. А. Копылов утверждает: «Анализ основных видов информации, продукции, дает возможность разделить их на две группы: открытую, которая свободно распространяется в информационной сфере, и ограниченного доступа, распространение которой возможно лишь на условиях конфиденциальности или секретности.

К открытой информации относятся:

- информация, создается в процессе творчества (произведения науки и искусства, открытые патенты и авторские свидетельства);

- документированная информация, предоставляемая обязательным;

- официальные документы;

- массовая информация, распространяемая СМИ;

- другая информация неограниченного доступа.

К информации с ограниченным доступом относится:

- документированная информация о государственной и служебной тайне (в порядке защиты интересов государства);

- документированная информация, содержащая сведения о ноу-хау и ноу-ноу (в порядке защиты секретов производства и науки);

- персональные данные (в порядке защиты личной тайны)» [9, с. 35-36].

По мнению ж Б. А. Кормича: «Схема «открытой и закрытой информации» не может до конца раскрыть особенности существующих исключений и ограничений. Так, например, подобная схема не делает разницы между информацией, содержащей государственную тайну и доступ к которой может быть предоставлен только ограниченному кругу лиц, и информацией, которая может быть передана любым заинтересованным лицам за соответствующее вознаграждение (те же ноу-хау). Причем это может быть, как передача копии информации, так и полная передача всех прав на подобную информацию» [10, с. 274]. Зато утверждает: «Два правовые метода регулирования создают три возможные виды правового оборота информации: открытый, который регулируется исключительно гражданско-правовыми нормами; закрытый, который регулируется административно-правовыми нормами, и, наконец, ограниченный, к которому применяются оба вида правового регулирования. К ним также присоединяется свободное обращение информации, которое правом не урегулировано вообще» [11, с. 337].

Исследование нормативно-правовых актов в сфере налоговой информации в Украине, дает возможность дифференцировать ее на два вида:

1) открытая налоговая информация;

2) налоговая информация с ограниченным доступом, которая делится на:

- служебную налоговую информацию;

- налоговую тайну.

Правовые основы открытой налоговой информации регламентированы Законом Украины «О доступе к публичной информации» от 13 января 2011 года. Синтезируя основные правовые положения, закрепленные этим нормативно-правовым актом, и, экстраполируя их на предмет нашей научной статьи, к открытой налоговой информации следует отнести сведения и данные о:

- организационной структуре, целях, задачах, функциях, полномочиях и направлениях деятельности налоговых органов государственной власти;

- структуре и объеме бюджетных средств, а также порядке, направлениях и механизмах издержек и т.д.;

- нормативно-правовых актах, регламентирующих деятельность налоговых органов и нормативно-правовых актах, которые принимаются Министерством доходов и сборов Украины, а также проектах правовых документов, подлежащих обсуждению;

- перечне и условиях получения услуг, предоставляемых им, формах и образцах документов, правилах их заполнения;

- порядке составления, процедуре подачи запроса на информацию;

- обжаловании решений распорядителей информации, действий или бездействия;

- механизмах или процедурах, с помощью которых общественность может представлять свои интересы или иным способом влиять на реализацию полномочий распорядителей информации;

- планах проведения и повестках дня открытых заседаний Министерства доходов и сборов Украины;

- общих правилах работы учреждения, правилах внутреннего трудового распорядка;

- информацию о деятельности субъектов властных полномочий: их местонахождение, почтовый адрес, номера средств связи, адреса официального сайта и электронной почты, фамилию, имя, отчество, служебные номера средств связи, адреса электронной почты руководителя органа и его заместителей, а также руководителей структурных и региональных подразделений, основные функции структурных и региональных подразделений, кроме случаев, когда эти сведения относятся к информации с ограниченным доступом;

- расписании работы и графике приема граждан;

- вакансиях, порядке и условиях прохождения конкурса на замещение вакантных должностей;

- перечне и служебных номерах средств связи предприятий, учреждений и организаций, относящихся к сфере управления Министерства доходов и сборов Украины, а также их руководителей, кроме предприятий, учреждений и организаций, созданных с целью конспирации, оперативно-розыскной или контрразведывательной деятельности.

Анализ указанного перечня позволяет констатировать, что открытая налоговая информация — это такая информация Министерства доходов и сборов Украины, а также его структурных единиц, которая носит справочный характер с целью улучшения их сервисных функций.

К тому же Министерство доходов и сборов Украины ежедекадно публикует на своем веб-сайте данные из реестра плательщиков НДС, информацию об аннулированных свидетельствах плательщиков налогов НДС, надежность деловых партнеров, информацию об исчислении и сроках уплаты налогов и сборов и т.д. С целью качественной реализации права на доступ к налоговой информации создан также колл-центр, предоставляющий унифицированные информационно-справочные и консультационные услуги налогоплательщикам всей страны.

Правовые основы защиты налоговой информации с ограниченным доступом четко законодателем не определены. Закон Украины «О доступе к публичной информации» содержит правовые положения, согласно которым информация с ограниченным доступом классифицирована на конфиденциальную, секретную и служебную, а также дается определение понятий «конфиденциальная информация», «секретная информация» и перечень сведений, который относится к служебной информации:

1) секретная информация — это информация, разглашение которой может нанести ущерб личности, обществу и государству. Тайной признается информация, содержащая государственную, профессиональную, банковскую тайну, тайну следствия и другую, предусмотренную законом, тайну;

2) конфиденциальная информация определяется как информация, доступ к которой ограничен физическим или юридическим лицом, кроме субъектов властных полномочий (подчеркнуто нами), и которая может распространяться в определенном ими порядке по их желанию в соответствии с предусмотренными ими условиями;

3) к служебной может принадлежать такая информация: 1) содержится в документах субъектов властных полномочий, которые составляют внутриведомственную служебную корреспонденцию, докладные записки, рекомендации, если они связаны с разработкой направления деятельности учреждения или осуществлением контрольных, надзорных функций органами государственной власти, процессом принятия решений и предшествуют публичному обсуждению и/или принятию решений, 2) собранная в процессе оперативно-розыскной, контрразведывательной деятельности, в сфере обороны страны, которая не отнесена к государственной тайне» [12].

Итак, согласно отечественному законодательству налоговая информация с ограниченным доступом может иметь лишь статус или служебной, или тайной. Учитывая законодательно закреплены положения в этой сфере, под налоговой информацией с ограниченным доступом следует понимать совокупность сведений и данных, которые созданы или получены субъектами информационных отношений в процессе текущей деятельности и которые необходимы для реализации возложенных на налоговые органы задач и функций в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины, доступ к которым ограничен ими в соответствии с законодательством Украины в связи с особой ценностью для их владельцев или добросовестных пользователей.

Налоговый кодекс Украины также не содержит конкретного раздела, где бы содержалась унифицированная информация о правовом режиме налоговой информации с ограниченным доступом. Вместе с тем, этот нормативно-правовой акт содержит ряд положений, которые так или иначе определяют отдельные принципы защиты налоговой информации с ограниченным доступом. Среди основных такие:

- налогоплательщик имеет право на неразглашение контролирующим органом (должностными лицами) сведений о таком плательщике без его письменного согласия и сведений, составляющих конфиденциальную информацию, государственную, коммерческую или банковскую тайну и стали известны во время выполнения должностными лицами служебных обязанностей, кроме случаев, когда это прямо предусмотрено законом (ст. 17 Налогового кодекса Украины);

- не допускать разглашения информации с ограниченным доступом, получается, используется, хранится при реализации функций, возложенных на контролирующие органы (ст. 21 Налогового кодекса Украины);

- документы, содержащие коммерческую тайну или такие, которые являются конфиденциальными, передаются отдельно с указанием должностного (служебного) лица, которое их получила. Передача таких документов для их осмотра, изучения и их возвращения оформляются актом в произвольной форме, который подписывают должностное (служебное) лицо контролирующего органа и налогоплательщик (его представитель) (ст. 85.3 Налогового кодекса Украины) и другие.

В ст. 21 Закона Украины «Об информации» закреплено, что «порядок отнесения информации к секретной или служебной, а также порядок доступа к ней регулируются законами» [1]. Однако сейчас лишь некоторые виды тайн законодательно регламентированы. К сожалению, доступ к налоговой тайне, определение такой тайны, перечень сведений, составляющих собой налоговую тайну так законодателем и не закреплены.

Перечень налоговой служебной информации закреплен подзаконными нормативно-правовыми актами, в частности указывается, что к сведениям, содержащих служебную информацию и которым присваивается гриф ограничения доступа «Для служебного пользования» в органах государственной налоговой службы Украины относится:

1) проверочная работа;

2) сведения по вопросам технической и криптографической защиты информации;

3) сведения по вопросам информатизации;

4) работа с личным составом ;

5) правоохранительная деятельность;

6) охрана государственной тайны и секретное делопроизводство;

7) деятельность по вопросам предотвращения и противодействия коррупции;

8) мобилизационная работа и гражданская защита;

9) несекретных делопроизводство.

Анализ действующего налогового законодательства позволяет сделать вывод, что налоговая тайна относится к такому виду информации с ограниченным доступом, как секретная информация (разновидность профессиональной тайны).

Таким образом, беря во внимание выше указанное, можно предложить такие пути усовершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине:

- определить легальную классификацию налоговой информации и особенности ее защиты;

- законодательно закрепить критерии отнесения налоговой информации к служебной информации;

- законодательно закрепить критерии отнесения налоговой информации к секретной информации;

- дать определение понятий «налоговая служебная информация» и «налоговая тайная информации»;

- определить перечень принципов отнесения информации к категории секретной или служебной налоговой информации.

ЛИТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101
Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис – ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский налоговый курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / И. И. Кучеров, А. В. Торшин. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
Кормич Б. А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ТАЄМНИЦЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

admin — Thu, 16 Jan 2014 17:07:46 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці; досліджено особливості правового режиму податкової таємниці; визначено поняття «податкова таємниця» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны; исследованы особенности правового режима налоговой тайны, определено понятие «налоговая тайна» и предложены пути совершенствования правового режима налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the state of the domestic legal regulation of social relations in the field of tax secrecy, the peculiarities of the legal regime of tax secrecy; definitions of “tax secret” and suggested ways to improve the legal regime of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» відіграло надзвичайно важливу роль у правовому регулювання інформації з обмеженим доступом, оскільки вперше було її класифіковано, надано відповідні дефініції тощо. Водночас цей нормативно-правовий акт містить лише визначення поняття «таємна інформація», яке має достатньо розмитий та дискусійний характер.

Нині податкові органи мають досить широке коло повноважень щодо отримання від власників чи розпорядників інформації, яка має статус інформації з обмеженим доступом. Водночас говорити про наявність адекватних механізмів захисту такої інформації неможливо. Загалом інститут таємниць, незважаючи на те, що не є новим правовим феноменом у юридичній доктрині, є несформованим та малодослідженим. Лише окремі види таємниць (державна таємниця, банківська таємниця тощо) знайшли відповідне законодавче закріплення.

Отже, актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової таємниці як інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли потрібної рефлексії.

Метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «податкова таємниця»;

- окреслити концептуальні засади правового режиму податкової таємниці в Україні;

- надати пропозиції щодо удосконалення правового режиму податкової таємниці в Україні.

У вітчизняному законодавстві відсутня легальна дефініція поняття «податкова таємниця». Хоча у Законі України «Про інформацію» та у Податковому кодексі Україні надається визначення поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1; 2].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та абстрактність, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію. Таким чином, таке визначення робить інститут податкової інформації занадто гумовим. Водночас податкові органи здебільшого у своїй діяльності мають місце з інформацією, що має статус інформації з обмеженим доступом. Щодо конкретного переліку відомостей та даних, що становлять собою податкову інформацію, то в податковому законодавстві Україні він відсутній, а тому становить собою загрозу інформаційній безпеці особі та суспільству загалом.

У наукових колах по-різному визначається система податкової інформації. Так, на думку Д. Г. Мулявки та А. О. Максюти, систему податкової інформації необхідно класифікувати наступним чином:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

– податкова таємниця [3, с. 169].

Така диференціація податкової інформації викликає заперечення, оскільки персональні дані, службова інформація, податкова таємниця є інформацією з обмеженим доступом.

Більш конструктивною вбачається позиція І. І. Бабіна, який класифікує податкову інформацію на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом [4, с. 99].

Саме податкову інформацію з обмеженим доступом слід класифікувати вже на службову інформацію та податкову таємницю.

Така класифікація відповідає нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації», де визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Так, «конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [5].

Беручи до уваги це визначення, відомості і дані, що створені або отримані податковими органами у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій не можуть мати конфіденційний характер, оскільки законодавець визначив, що конфіденційною інформацією визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень (підкреслено нами).

«Таємна ж інформація – це інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [5].

До службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці» [5].

Отже, згідно з вітчизняним законодавством податкова інформація з обмеженим доступом може мати лише статус чи службової, чи таємної.

У ст. 21 Закону України «Про інформацію» закріплено, що «порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами» [1]. Водночас нині лише деякі види таємниць регламентовані законодавчо. На жаль, доступ до податкової таємниці, визначення такої таємниці, перелік відомостей, що становлять собою податкову таємницю так законодавцем і не визначено.

Більше того, аналіз поняття «таємна інформація», що закріплено Законом України «Про доступ до публічної інформації», також ускладнює порядок надання певній інформації статусу таємної, адже єдиним критерієм віднесення інформації до таємної інформації є завдання шкоди особі, суспільству і державі. Натомість власник конфіденційної інформації, який встановлює обмежений режим доступу чи не у зв’язку з тим, що, на його думку, при її розголошенні третім особам завдається шкода його інтересам? Своєю чергою заподіяння шкоди інтересам окремій особі негативно впливає на правопорядок в країні, а отже безпосередньо завдається шкода інтересам і держави, і суспільства.

Таким чином, недостатньо застосування такого критерію при класифікації інформації з обмеженим доступом як заподіяння шкоди певним інтересам як визначено в вище закріпленому нормативно-правовому акті.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, що дослідники цієї тематики пропонують різноманітні критерії її класифікації. Так, Л. Л. Фатьянов пропонує класифікацію за ступенем соціальної цінності окремого виду інформації з обмеженим доступом (залежно від передбачуваного збитку від поширення інформації) [6, с. 10]. За даним критерієм найбільшого соціального значення набуває державна таємниця, оскільки вона має загальнодержавне, загальнонаціональне значення. Щодо усіх інших таємниць, то за цією ознакою вони мають другорядне значення, і їх розподіл має умовний, суб’єктивний характер. Отже, згідно з позицією Л. Л. Фатьянова розрізняється інформація з обмеженим доступом, що належить державі (державна таємниця), юридичним (банківська, комерційна таємниця і т. ін.) і фізичним особам (особиста, сімейна і т. ін.).

Серед інших критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом виділяють і способи її придбання. За цим критерієм розрізняють таємниці, придбані на підставі цивільно-правового договору та під час здійснення професійної діяльності [7, с. 75-77].

О. О. Кулініч вважає, що «слід класифікувати всю сукупність відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом, за складною підставою, що одночасно об’єднує декілька підстав, а саме: особливості суб’єктного складу, спосіб виникнення правового режиму, зміст (характер) відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом. З використанням даної підстави класифікації весь обсяг інформації з обмеженим доступом представлений складною системою різних видів інформації з обмеженим доступом, об’єднаних у дві великі групи: державна таємниця і конфіденційна інформація. При цьому конфіденційною інформацією визнається будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці. Конфіденційна інформація, у свою чергу, представлена такими видами: таємниця приватного життя (у т.ч. особиста і сімейна таємниця), комерційна таємниця, професійна та службова таємниці» [7, с. 77].

Але здебільшого дослідники проблематики інформації з обмеженим доступом класифікують інформацію з обмеженим доступом на певні види таємниць без визначення критеріїв. Зокрема, О. В. Ботвінкін та В. П. Ворожко серед видів інформації з обмеженим доступом, що не є державною таємницею виокремлюють такі види таємниць як конфіденційна інформація про особу, адвокатська, банківська, військова, комерційна, лікарська, професійна, службова таємниці, а також таємниця голосування, кореспонденції, листування, наради суддів, нотаріальних дій, страхування, телефонних розмов, усиновлення, внесків (рахунків), заповіту, слідства, інформації у поштовому зв’язку, про стан здоров’я, псевдоніму тощо [8, с. 5].

А. І. Марущак зауважує, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну, до останньої, в свою чергу, відноситься державна, комерційна, службова, професійна, військова, банківська, адвокатська, лікарська таємниці, а також таємниця страхування, усиновлення, голосування, нотаріальних дій, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [9, с. 23-25].

Таким чином, відсутність законодавчого закріплення критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом негативно впливає на правореалізацію у цій сфері, оскільки окрема інформація, що має обмежений режим доступу, за одним і тим же критерієм класифікації може належати до різних груп.

Наприклад, беручи за критерій сферу реалізації інформації з обмеженим доступом, податкова таємниця становить собою професійну таємницю, оскільки фахівці вищезазначеної діяльності мають забезпечувати режим конфіденційності інформації, яку вони отримала внаслідок необхідності реалізації своїх професійних завдань. Хоча податкова таємниця безпосередньо пов’язана, насамперед, із захистом особистих даних платника податків, а вже потім із виконанням певного роду діяльності щодо надання різноманітних послуг.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, здебільшого інформацію з обмеженим доступом класифікують на конфіденційну та таємну інформацію. Як ми зауважували раніше, такий розподіл також закріплений нормативно.

Водночас розуміння конфіденційної та таємної інформації науковцями та законодавцем має розбіжності. До останньої, на думку вчених, належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то він доволі значний: комерційна, банківська, професійна та службова [10-14].

Згідно з вітчизняним законодавством, то до конфіденційної інформації належить інформація особистого характеру (персональних даних) та комерційна інформація. Інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю визнається таємною.

Загалом термін «таємниця» є доволі часто вживаним у нормативно-правових актах України. Крім зазначених вище таємниць у вітчизняній правовій базі законодавець зазначає і про медичну, військову, комерційну, адвокатську таємниці, а також таємницю нарадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо.

Однак не кожен з цих видів інформації можна віднести до категорії таємної, оскільки за умов бажання власника цієї інформації вона може бути розголошена. Тобто обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це, що ідентифікує таку інформацію як конфіденційну.

Отже, як вірно зауважують В. А. Ліпкан та В. А. Баскаков: «Це доводить, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація» [15, с. 230].

Щодо переліку інформації, що належить до податкової таємниці, а також визначення поняття «податкова таємниця», то, зважаючи на відсутність законодавчого визначення цього поняття, воно є доволі дискусійним та часто-густо діаметрально протилежним у наукових джерелах.

Так, на думку Н. Нелюбини, податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом (посадовими особами) відомості про платника податків [16, с. 86].

Вважаємо, що таке визначення занадто обмежує зміст поняття «податкова таємниця» та не дає можливості розмежувати податкову таємницю з персональними даними платників податків як інформації з обмеженим доступом.

Аналіз чинного податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид професійної таємниці).

Згідно зі ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами [2].

Отже, податкова таємниця – це сукупність відомостей і даних, що стали відомі податковим органам у процесі їх поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Виходячи з цього, вважаємо нагально необхідним законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу передбачену законом таємницю», або перелік засад віднесення інформації до категорії таємної. До того ж, з метою уникнення зловживань з боку податкових органів вбачається за необхідне чітко визначити перелік інформації, що становить собою податкову інформацію (таємницю).

ЛІТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

4. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

5. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

6. Фатьянов А. А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды. / А. А. Фатьянов // Государство и право. — 1998. — № 6. — С. 5—14.

7 . Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.

8 . Ботвінкін О.В. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України : [аналіт. огляд] / О.В. Ботвінкін, В.П. Ворожко. — К. : Вид-во НА СБ України, 2006. — 96 с.

9 . Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.

Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации / А. И. Алексенцев // Безопасность информационных технологий. — 1999. — № 2. — С. 4—9.
Лопатин В. Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны / В. Н. Лопатин // Законодательство. — 1998. — № 11. — С. 14—21.
Лопатин В. Н. Концепция развития законодательства в сфере обеспечения информационной безопасности Российской Федерации (проект) / В. Н. Лопатин. — М., —1998. — 255 с.
Гражданское право: В 2 т. Том 1: учебник [для студ. высш. учеб. завед. / отв. ред. проф. Е. А Суханов (2-е изд., перераб. и доп.)]. – М. : БЕК, 1998. – 816 с.
Андрощук А. Секретна інформація як об’єкт правової охорони / А. Андрощук // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 3—4. – С. 27—32.
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С, Ліпкан, 2013. — 344 с.

16. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

admin — Mon, 16 Dec 2013 17:06:34 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено особливості правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом; визначено поняття «податкова інформація з обмеженим доступом» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследованы особенности правового режима налоговой информации с ограниченным доступом, определены понятия «налоговая информация с ограниченным доступом» и предложены пути усовершенствования правового режима налоговой информации с ограниченным доступом.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information; peculiarities of the legal regime of tax information with restricted access, defined the term “tax undisclosed information” and suggested ways of improving the legal regime of tax information with restricted access.

Keywords: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Ефективна діяльність податкових органів неможлива без отримання відповідної інформації від її власників чи розпорядників. Здебільшого така інформація має конфіденційний чи таємний характер, що потребує від податкових органів забезпечення її безпеки, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб чи розголошення.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації з обмеженим доступом в Україні.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації з обмеженим доступом в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «інформація з обмеженим доступом»;

- дослідити основні ознаки інформації з обмеженим доступом;

- окреслити концептуальні засади правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом в Україні;

- надати визначення поняття «податкова інформація з обмеженим доступом».

Оскільки податкова інформація з обмеженим доступом – важливий вид інформації з обмеженим доступом, конструктивним вбачається розгляд концептуальних засад забезпечення такої інформації в науковій та правовій доктрині України.

Незважаючи на наявність законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», де здійснюється спроба законодавцем визначити види інформації з обмеженим доступом, загальні засади механізму її захисту, а також доступу до інформації у наукових колах достатньо дискусійні такі питання як: визначення поняття «інформація з обмеженим доступом», критерії віднесення того чи того виду інформації до службової, конфіденційної або таємної, а також визнання певної податкової інформації чи то до службової чи то таємної інформації.

Так, О. О. Кулініч визначає інформацію з обмеженим доступом як доступні певному колу осіб відомості, дані і знання, що мають особливу цінність для осіб, у володінні яких знаходяться, та щодо яких уживаються заходи, спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб, поширення яких може заподіяти істотну шкоду зацікавленим особам (власникам чи добросовісним користувачам) [1, с. 74].

Серед ознак інформації з обмеженим доступом вона виокремлює такі:

1) зміст інформації з обмеженим доступом складають знання, повідомлення, відомості про соціальну форму руху матерії і про всі інші її форми у той мірі, у якій вони використовуються суспільством, особою;

2) відомості, що складають зміст інформації з обмеженим доступом по своїй суті ідеальні (нематеріальні);

3) інформація з обмеженим доступом існує винятково в рамках взаємодії суб’єктів суспільних відносин: окремих індивідуумів, їх груп, а також таких соціальних утворень, як держава, муніципальні утворення і юридичні особи;

4) інформація з обмеженим доступом нерозривно не пов’язана з матеріальним носієм. Вона є самостійним об’єктом правового регулювання, що не залежить від конкретної форми її матеріального носія;

5) інформація з обмеженим доступом має кількісні і якісні характеристики. Співвідношення кількісних і якісних властивостей інформації має нелінійний характер (якість інформації з обмеженим доступом не залежить від її кількості);

6) інформація з обмеженим доступом не є загальнодоступною;

7) інформація з обмеженим доступом відома і використовується чітко визначеним колом осіб;

8) суб’єкт інформації вживає заходів, що спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації;

9) інформація з обмеженим доступом має особливу соціальну цінність у силу її дійсної або потенційної невідомості третім особам. Поширення такої інформації може спричинити заподіяння істотної шкоди зацікавленим особам;

10) зміст інформації з обмеженим доступом відповідає обмеженням, установленим законодавством [1, с. 72-73].

На думку В. А. Ліпкана та В. А. Баскакова, ознаками інформації з обмеженим доступом є:

1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

2) інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України;

3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі);

4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам;

5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів;

6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність [2, с. 264].

Беручи до уваги зазначені вище ознаки, вони надають таке визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах [2, с. 264].

А. І. Марущак пропонує декілька визначень поняття «інформація з обмеженим доступом». Зокрема в одній із своїх робіт він визначає її як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей [3, с. 19]. У іншій роботі поняття інформація з обмеженим доступом цим дослідником трактується як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей [4, с. 23].

Отже, інформація з обмеженим доступом – це така інформація, доступ до якої мають чітко визначені особи чи особа, а також така інформація, що є цінною у зв’язку з тим, що не відома необмеженому колу осіб.

Слід зауважити, що діяльність податкових органах безпосередньо пов’язана з необхідністю володіння інформацією, що має конфіденційний чи навіть таємний характер. Зокрема персональні дані платників податків, банківська, комерційна таємниця – це лише деякі види інформації з обмеженим доступом.

У Законі України «Про інформацію», у Податковому кодексі Україні визначено поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [5; 6].

Отже, до податкової інформації належать як відкрита інформація, так і інформація з обмеженим доступом.

Екстраполюючи зазначені вище визначення по6нять «інформація з обмеженим доступом», а також окреслені вище ознаки інформації з обмеженим доступом на предмет дослідження пропонуємо визначати податкову інформацію з обмеженим доступом як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на податкові органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Загальні засади правового режиму відкритої податкової інформації чітко визначено в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Щодо правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом, то він не знайшов законодавчого закріплення.

Водночас Податковий кодекс України містить ряд положень, що безпосередньо визначають правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом. Серед основних такі:

- платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (ст. 17 Податкового кодексу України);

- не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (ст. 21 Податкового кодексу України);

- документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник) (ст. 85.3 Податкового кодексу України) тощо.

Незважаючи на наявність Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко класифіковано інформацію з обмеженим доступом на конфіденційну, таємну та службову, а також наявність визначень понять «конфіденційна інформація», «таємна інформація» та перелік відомостей, що належать до службової інформації, вважаємо за необхідне законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до службової чи таємної інформації. Адже правовий режим захисту та рівень небезпеки від розголошення інформації, що належить до таємної чи службової значно різниться. Тим більше у вітчизняному законодавстві нині відсутня дефініція поняття «податкова таємниця».

ЛІТЕРАТУРА:

Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
Марущак А.І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації : [навч.-практ. посіб.] — Біла Церква : Вид-во «Буква», 2006. — 432 с.
Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.
Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ДОСТУП

admin — Mon, 16 Dec 2013 17:01:28 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено відповідність норм податкового законодавства нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації» у контексті механізма доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядка захисту порушеного права на доступ до інформації.

Сделан анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследовано соответствие налогового законодательства нормам Закона Украины «О доступе к публичной информации» в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушений права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information ; investigated compliance of tax legislation with the Law of Ukraine «On access to public information» in the context of the mechanism to access tax information , directions publicity of the tax authorities of tax information , procedures to protect rights access to information.

Key words: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

ХХІ сторіччя змінило статус інформації. Нині вона відіграє надзвичайно важливу роль у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Особливо вагоме значення вона має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації.

Міжнародна практика засвідчує, що демократичність та розвиненість країни наразі також характеризується її рівнем інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації. За допомогою новітніх та інноваційних інформаційних технологій і засобів зв’язку громадськість бере участь в акцентуванні та вирішенні ряду суспільних проблем, контролює легальність ухвалених рішень органами державної влади та адекватність застосованих засобів при цьому, формує ефективний механізм державної політики.

Крім безперечно позитивних наслідків інформаційної стадії розвитку людства, інформація водночас може виступати певною загрозою інформаційній безпеці людини, суспільства та держави.

Адже розголошення тієї частки інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання тієї інформації, що може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян, є явищами негативного характеру, що потребують посиленої уваги законотворців до інформаційної складової національного законодавства та правоохоронних органів у цій сфері.

Протягом останніх десять років ця галузь законодавства найбільш динамічна. Український парламент, беручи до уваги високі міжнародні стандарти у цій сфері, ухвалив ряд інформаційних законів, які серйозно вплинули на прозорість функціонування апарату держави.

Попри це говорити про сформованість та ефективність інформаційного законодавства неможливо. Стихійність та фрагментарність нормативно-правового регулювання у цій сфері сприяли неоднозначному розумінню інституту інформації загалом та інституту інформації з обмеженим доступом зокрема, що своєю чергою ускладнює процес правореалізації правозастовними та правоохоронними органами.

Особливо складна ситуація у цьому контексті спостерігається в податкових органах, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком, перевіркою інформації, передачею її третім особам, захистом персональних даних платників податків чи інших відомостей, що мають конфіденційний характер тощо.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення.

Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема так і залишається малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «податкова інформація»;

- виділити основні види податкової інформації;

- окреслити концептуальні засади нормативно-правового регулювання забезпечення права на доступ до інформації;

- визначити відповідність стану забезпечення права на доступ до інформації у податкових органах згаданим вище засадам;

- визначити перспективи розвитку забезпечення права на доступ до доступ до інформації у податкових органах.

Слід зауважити, що тривалий час у Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року не виокремлювався такий вид інформації як податкова. Згідно зі ст. 18 цього нормативно-правового акту було визначено такі види інформації:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація;

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів місцевого і регіонального самоврядування;

- правова інформація;

- інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація.

Законодавче закріплення податкова інформація вперше у згаданому Законі знайшла своє відображення у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу України.

Нині нова редакція Закону України «Про інформацію» виокремлює такі види інформації за змістом:

- інформація про фізичну особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

- інформація про товар (роботу, послугу);

- науково-технічна інформація;

- податкова інформація;

- правова інформація;

- статистична інформація;

- соціологічна інформація;

- інші види інформації [1].

Згідно з ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та неконкретизованість законодавцем, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію.

Слід зауважити, що в наукових джерелах це поняття здебільшого не знаходить свого відображення. Предметом дослідження науковців є лише окремий вид податкової інформації – податкова таємниця [2-6]. Хоча в українському податковому законодавстві це поняття, як і види інформації, що належить до податкової таємниці, механізм захисту такої таємниці не визначено.

Зважаючи на те, що податкова інформація є видом інформації, то її диференціацію неможливо здійснювати без розгляду наукових джерел, присвячених класифікації інформації загалом. Так, Л. Кураков і С. Смірнов класифікують інформацію за її доступністю на чотири класи інформації: загальнодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформація з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню [7, с. 7].

На думку російського дослідника В. А. Копилова: «Аналіз основних видів інформації, що виробляється, дає можливість поділити їх на дві групи: відкриту, яка вільно розповсюджується в інформаційній сфері, і обмеженого доступу, розповсюдження якої можливе лише на умовах конфіденційності або таємності.

До відкритої інформації належать:

- інформація, що строюється в процесі творчості (витвори науки та мистецтва, відкриті патенти та авторські свідоцтва);

- документована інформація, що надається обов’язковою;

- офіційні документи;

- масова інформація, що розповсюджується ЗМІ;

- інша інформація необмеженого доступу.

До інформації обмеженого доступу належить:

- документована інформація про державну та службову таємницю (в порядку захисту інтересів держави);

- документована інформація, що містить відомості про ноу-хау та ноу-ноу ( в порядку захисту секретів виробництва і науки);

- персональні дані ( в порядку захисту особистої таємниці)» [8, с. 35-36].

Опонує зазначеним вище підходам Б. А. Кормич: «Схема «відкритої та закритої інформації» не може до кінця розкрити особливості існуючих її винятків та обмежень. Так, наприклад, подібна схема не робить різниці між інформацією, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацією, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду ( ті ж самі ноу-хау). Причому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію» [9, с. 274].

Натомість стверджує: «Два правові методи регулювання створюють три можливі види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються виключно цивільно-правовими нормами, закритий, що регулюються адміністративно-правовими нормами, і нарешті обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До них також долучається вільний обіг інформації, який правом не врегульований взагалі» [10, с. 337].

Дослідження нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні, уможливлює її диференціацію щонайменше на три види:

1) відкрита податкова інформація;

2) службова податкова інформація;

3) податкова таємниця.

Зважаючи на те, що останні два види податкової інформації є інформацією з обмеженим доступом, то фактично податкову інформацію слід поділити на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом. Дану позицію підтримує і І. І. Бабін [2].

Загальні принципи правового режиму відкритої податкової інформації регламентовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року. Відповідно до ст. 15 даного правового документу розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

- їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

- прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи та графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом [11].

Дослідження О. Ю. Тімарцевим офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України уможливило констатувати про наявність згаданої вище інформації [3].

Однак така інформація Міністерства доходів і зборів України має винятково довідковий характер з метою покращення сервісних функцій цього органу.

Аналіз веб-сайтів структурних та регіональних підрозділів цього Міністерства дає підстави стверджувати, що цими підрозділами також виконуються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки визначено і організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності регіональних податкових органів, і нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговорення, і перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення тощо.

Синтезуючи основні правові положення, закріплені цим нормативно-правовим актом, та, екстраполюючи їх на предмет наукової статті, до відкритої податкової інформації слід віднести відомості та дані про:

- організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності податкових органів державної влади;

- структуру та обсяг бюджетних коштів, а також порядок, напрями та механізм витрат тощо;

- нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговоренню;

- перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

- порядок складання, процедура подання запиту на інформації;

- оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

- механізми або процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядників інформації;

- плани проведення та порядок денний відкритих засідань Міністерства доходів і зборів України;

- загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

- інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень: їх місцезнаходження, поштова адреса, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту й електронної пошти; прізвище, ім’я, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу й його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, окрім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи і графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства доходів і зборів України, а також їх керівників, окрім підприємств, установ і організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контр розвідувальної діяльності.

Щодо безпосередньо спеціалізованої податкової інформації, то правовий режим такої інформації закріплено Податковим кодексом України. Зокрема у ст. 183 Податкового кодексу України закріплено, що для інформування платників податків ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті дані з реєстру платників ПДВ [12].

До того ж веб-сайт Міністерства доходів і зборів України містить ряд меню, використовуючи які можна отримати інформацію про анульовані свідоцтва платників податків ПДВ, надійність ділових партнерів тощо.

Реалізація права на доступ до відкритої податкової інформації забезпечується також створенням електронного сервісу «Електронний кабінет платника податків», який надає інформацію про обчислення і строки сплати податків та зборів.

Не менш важливого значення у цьому контексті має і наявність колл-центра, що надає уніфіковані інформаційно-довідкові та консультаційні послуги платникам податків усієї країни.

Отже, забезпечення циркулювання відкритої податкової інформації чи права на її доступ на відміну від правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом має необхідне правове підґрунтя. На законодавчому рівні чітко визначено яка інформація є публічною, механізм доступу до такої інформації, види юридичної відповідальності за порушення права на доступ до інформації, порядок захисту порушеного права на доступ до інформації тощо. До того ж реформування податкової сфери обумовлює перманентне удосконалення механізму доступу громадян до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101.
Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис- ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский аналоговій курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / [И. И. Кучеров, А. В. Торшин]. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
Кормич Б.А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.