GOAL » Мандзюк Олег Андрійович

Мандзюк Олег: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

admin — Wed, 16 Apr 2014 17:12:02 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Досліджено наукову доктрину та чинне вітчизняне законодавство щодо визначення понять «режим», «правовий режим», «правовий режим податкової інформації»; окреслено співвідношення поняття «правовий режим» з іншими суміжними поняттями, зокрема «механізм правового регулювання», «тип правового регулювання», «метод правового регулювання»; виокремлено основні ознаки правового режиму податкової інформації.

Ключові слова: режим, правовий режим, правовий режим податкової інформації, механізм правового регулювання, тип правового регулювання, метод правового регулювання.

Исследованы научная доктрина и действующее отечественное законодательство относительно определения понятий «режим», «правовой режим», «правовой режим налоговой информации»; очерчено соотношение понятия «правовой режим» с другими смежными понятиями, в частности «механизм правового регулирования», «тип правового регулирования», «метод правового регулирования»; выделены основные признаки правового режима налоговой информации.

Ключевые слова: режим, правовой режим, правовой режим налоговой информации, механизм правового регулирования, тип правового регулирования, метод правового регулирования.

Of scientific doctrine and national legislation regarding definitions of «regime», «legal regime», «legal regime of tax information»; outlines the value concept of «legal regime» with other related concepts, including «mechanism of legal regulation», «type of regulation», «method of regulation», singled out the main features of the legal regime of tax information.

Keywords: regime, legal status, the legal regime of tax information, the mechanism of regulation, the type of regulation , the method of regulation.

Законодавець та засоби масової інформації доволі часто-густо оперують такими словосполученнями як «візовий режим», «пільговий режим», «режим надзвичайного стану», «режим військового стану», «паспортний режим», «режим законності», «режим інформації» тощо.

У Податковому кодексі також використовується низка понять, які пов’язані з поняттям «режим»: «податковий режим», «режим оподаткування», «загальний режим оподаткування», «спеціальний податковий режим», «спеціальний режим оподаткування», «режим податкової застави», «режими розстрочення і відстрочення сплати податкових платежів», «спеціальний режим оподаткування» тощо.

Однак, незважаючи на широку вживаність, розповсюдженість цих понять в наукових колах та нормативно-правових актах та буцімто розуміння нині відсутнє їх узгоджене, уніфіковане бачення в юридичній доктрині. Більше того його вживання має інколи прямо протилежний зміст.

Дослідження цих питань має важливе практичне та теоретичне значення. Оскільки наявність певного правового режиму вказує на специфічний порядок правового регулювання певних суспільних відносин. Особливо важливим о дослідження правового режиму податкової інформації. У зв’язку з чим актуальним напрямом наукової діяльності є окреслення специфіки правового режиму податкової інформації.

Зазначимо, що порушена проблематика у межах окремих аспектів в юридичній науці розглядається такими вченими: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета тощо.

Метою написання даної наукової статті є визначення поняття та ознак правового режиму податкової інформації.

Задля реалізації поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- проаналізувати доктринальну та законодавчу доктрину щодо визначення понять «режим», «правовий режим»;

- надати визначення поняття «правовий режим податкової інформації»;

- виокремити основні ознаки правового режиму податкової інформації.

Незважаючи на широку вживаність та розповсюдженість понять «режим», «правовий режим», «правовий режим інформації» тощо в наукових колах та нормативно-правових актах, нині відсутнє їх узгоджене, уніфіковане бачення в юридичній доктрині.

Поняття «режим» походить від французького «regime» – порядок (упорядковувати) [1, с. 722] і латинського «regimen» – управління [2, с. 493].

У тлумачних словниках цей термін має декілька тракувань. Великий енциклопедичний словник містить також декілька трактувань цього поняття: а) державний лад, сукупність засобів, методів, способів здійснення влади; б) суворо встановлений розпорядок життя, праці; в) система обов’язкових правил, вимог, норм, принципів, встановлених для якого-небудь виду діяльності; г) умови діяльності, існування чого-небудь; певний стан, положення, статус [3, с. 1005].

Зазначені вище трактування використовуються при інтерпретації цього терміну й у галузевих наукових дослідженнях.

На думку О. О. Крестьянінова, режим – це сукупність правил, норм, заходів, необхідних для досягнення тієї або іншої мети [4, с. 90].

С. В. Ківалов, Л. Р. Біла стверджують, що під режимом слід розуміти державний лад, спосіб правління; точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку тощо; систему правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; умови діяльності, існування [5, с. 37].

Деякі з науковців зауважують, що поняття режим слід тлумачити в широкому і вузькому розумінні. Режим у широкому розумінні охоплює всю систему заходів, які використовуються для досягнення поставлених перед ними цілей [6, с. 113?114]. Режим у вузькому розумінні слова ? сукупність правил поведінки [7, с. 176].

Детальний розгляд наукових позицій щодо розуміння поняття «режим» дозволило І. С. Соколовій дійти такого висновку: «Під «режимом» одні вчені розуміють метод або спосіб, або їх сукупність, другі – систему загальнообов’язкових принципів або правил, треті – сукупність правових норм, четверті – точно або суворо встановлений розпорядок, п’яті – систему засобів, шості – певний комплекс ознак тощо» [8, с. 9].

Отже, поняття «режим» багатозначне. Тривалий час це поняття здебільшого застосовувалося у різних галузях знань. Нині воно все інтенсивніше впроваджується в юридичну доктрину та законодавство. Зокрема аналіз вітчизняних нормативно-правових актів дозволило дійти висновку, що поняття «режим» і «правовий режим» застосовується в декількох тисячах. Ці поняття застосовуються також і у міжнародних документах. Однак у жодному з вітчизняних правових документів не визначено дефініції «режим» чи «правовий режим».

Аналіз нормативно-правових актів у даному контексті дозволив дійти висновку, що у деяких правових документах під ними розуміється «певний порядок введення, припинення, дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, специфіка додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму (Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» тощо).

У інших – особливий статус того чи іншого об’єкту, а також особливий порядок нормативно-правового регулювання певних суспільних відносин (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» тощо).

Одним із перших, хто ввів до наукового обігу цей термін, був фахівець теорії держави та права С.С. Алексєєв. На думку С. С. Алексєєва, правовий режим ? порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [9, с. 185].

Правовий режим розглядається дослідником «як свого роду збільшений блок у спільному арсеналі правового інструментарію, певний комплекс правових засобів. Що сполучає в єдину конструкцію. І з цієї точки зору ефективне використання правових засобів при вирішенні тих чи інших спеціальних завдань значною мірою полягає в тому, щоб вибрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим, майстерно відпрацювати його згідно зі специфікою цього завдання і змістом суспільних відносин, що регулюються» [10, с. 243].

Навіть поверхневий аналіз даного поняття дає можливість піддати певному сумніву правильність визначення, оскільки воно збігається з іншою юридичною категорією «метод правового регулювання».

Подальшого розроблення ця тематика знайшла відображення в загальнотеоретичних наукових розвідках В. М. Корєльського, А. В. Малька, Н. І. Матузова, В. Д. Перевалова, Є. В. Шамсувої та інших.

Зокрема, Н. І. Матузов та А. В. Малько розглядають правовий режим як особливий порядок правового регулювання, який виражається у певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єкта права. Тобто режим – це система умов й методів здійснення правового регулювання, так би мовити «розпорядок» дії права, його функціональна характеристика [11, с. 17-18].

Л. А. Морозова визначає правовий режим як результат нормативного впливу на суспільні відносини системи юридичних засобів, що властиві конкретній галузі права і такі, що забезпечують нормальне функціонування даного комплексу суспільних відносин [12, с. 176].

На думку Є. Ф. Шамсумової, правовий режим – особливий порядок законодавчого регулювання діяльності суб’єктів права у різноманітних сферах суспільних відносин або на певних об’єктах, який складається з встановлення механізму забезпечення фактичної реалізації системи стимулів, нормативів, гарантій, заборон, зобов’язань, обмежень, а також їх виконання, застосування заходів примусу та притягнення винних до відповідальності [13, с. 71-72].

В. М. Корєльський, В. Д. Перевалов під правовим режимом розуміють специфіку юридичного регулювання певної сфери суспільних відносин за допомогою різних юридичних засобів [14, с. 265].

Позиція інших фахівців теорії держави та права вбачає, що правовий режим ? це певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання [15, с. 410].

В. Б. Ісаков визначає правовий режим як соціальний режим певного об’єкта (явища, процесу, соціальної підсистеми), закріплений нормами права й забезпечений сукупністю юридичних засобів [16, с. 34?39].

Лаконічність та неоднозначністю вирізняється визначення цього поняття, запропоноване Д. В. Лук’яновим, С. П. Погребняком та В. С. Смородинським: правовий режим – сукупність характерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів [17, с. 95].

У інших сучасних наукових розвідках під правовим режимом розуміють засновану на загальних засадах регулювання сукупність взаємопов’язаних між собою правових засобів, які забезпечують стійке нормативне впорядкування певної сфери суспільних відносин, виражають ступінь жорсткості юридичного регулювання, сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права, припустимий рівень їх активності [8, с. 9].

Дещо схожу позицію мають і інші фахівці цієї тематики, а саме правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні юридичних засобів, що створює бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [18, с. 8].

Та чи лише правовий режим має на меті «створити бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права»? На нашу думку, така мета є основною ідеєю права як регулятора суспільних відносин. Саме право в сучасному світі покликане задовольнити інтереси усіх членів суспільства, створити необхідні умови для їх задоволення.

Аналіз зазначених вище позицій уможливлює висновувати, що автори здебільшого поняття «правовий режим» репрезентують крізь призму «особливого порядку правового регулювання» «найбільш важливих суспільних відносин» шляхом «встановлення відповідних норм права та застосування санкцій за їх порушення». Таким чином, поняття «правовий режим» безпосередньо перетинається з іншими суміжними поняттями: «механізм правового регулювання», «метод правового регулювання» та «тип правового регулювання». Отже виникає питання: чи є необхідність впровадження цього поняття в юридичну доктрину у разі наявності інших встановлених та розроблених понять?

Здебільшого в роботах з теорії держави та права надається таке визначення цих понять:

- «механізм правового регулювання» – це узята в єдності система правових засобів, способів, форм, за допомогою яких здійснюється результативне врегулювання суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»);

- «метод правового регулювання» – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду;

- «тип правового регулювання» – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права [19, с. 176].

Отже, якщо «метод правового регулювання» охоплює способи і прийоми, за допомогою яких упорядковуються певні суспільні відносини, то «тип правового регулювання» – це вже результат поєднання певних способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються певні суспільні відносини. Щодо поняття «механізм правового регулювання», то воно порівняно з іншими поняттями найбільш широке, «об’ємне», оскільки охоплює воєдино всі явища правової дійсності і засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, правозастосовні акти (акти застосування норм права) і способи правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) тощо. При чому ці правові засоби і способи перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Щодо механізму правового регулювання, то це поняття визначає складну, системну природу правового регулювання, що охоплює різні юридичні засоби, форми, способи, їх варіації тощо.

Можна порівняти співвідношення понять «правовий режим» і «механізм правового регулювання» як співвідношення практики і теорії, де теорією виступає «механізм правового регулювання», а практикою – «правовий режим».

Зокрема Т. П. Мінка зауважує: «Поняття «правовий режим» не можна ототожнювати з поняттям «механізм правового регулювання». Правовий режим здійснюється через механізм правового регулювання… Якщо механізм правового регулювання – юридична категорія, що показує як здійснюється правове регулювання, то правовий режим – здебільшого змістовна його характеристика, яка показує, як реалізується механізм правового регулювання. Отже, правовий режим реалізується через механізм правового регулювання, який є загальним порядком, процесом дії та реалізації права» [20, с. 127].

Водночас не можемо підтримати думку Т. П. Мінки, що «правове регулювання є статичним явищем, яке, трансформуючись в інше правове явище – правовий режим, визначає динаміку правового регулювання. Правовий режим як зовнішній прояв правового регулювання визначає динаміку права в єдності його елементів. Отже, правовий режим відображає порядок динаміки правовідносин, дії їх учасників, засобів правового впливу у просторі та часі» [20, с. 127], адже правовий режим відображає фактичний результат дії механізму правового регулювання на конкретне коло суспільних відносин.

Таким чином, поняття «правовий режим» посідає особливе місце в системі правового регулювання, є самостійною правовою категорією, яка сутнісно вирізняється з поміж низки інших суміжних юридичних категорій.

До того ж, як вірно зауважила Л. І. Заморська: «Поширеність вживання категорії правового режиму в юридичній доктрині обумовлена тим, що вона допомагає лаконічно і влучно виразити комплекс правових засобів, що застосовуються у регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин» [21, с. 20].

Водночас нині недостатньо приділена увага науковців вивченню, дослідженню складної природи правового режиму, його структурі та різноманіттю тощо.

Ще складніша ситуація з визначенням поняття «правовий режим податкової інформації».

Так, деякі науковці зауважують : «…визначити правовий режим інформації дуже складно, а іноді й зовсім неможливо» [22, с.19], у зв’язку з тим, що «…не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації» [23, с. 32].

Ми не погоджуємось з В. А. Баскаковим, що, «якщо відкрита інформація не має чітко визначеного правового режиму в силу своєї доступності, відкритості, свободі циркулювання тощо…», оскільки аналіз нормативно-правового регулювання інформаційних відносин дозволяє констатувати про наявність низки нормативно-правових актів, де чітко визначено права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, види юридичної відповідальності за їх порушення тощо у сфері відкритої інформації.

Незважаючи на доступність, відкритість та свободу циркулювання такої інформації, все ж таки слід говорити про наявність правового режиму відкритої інформації, особливо тієї відкритої інформації, що пронизує діяльність відповідних державних органів. Зокрема, це підтверджується нормами податкового законодавств, де чітко визначається механізм надання доступ до відкритої податкової інформації, порядок відмежування відкритої податкової інформації від податкової інформації з обмеженим доступом.

Слід зауважити, що у Законі України «Про інформацію» використовується термін «правові режими інформації» без надання дефініції цього поняття.

Поряд з зазначеним вище терміном не менш розповсюдженими у юридичній літературі та вітчизняному законодавстві є терміни «режим доступу до інформації». «правовий режим інформаційних ресурсів» та «правовий статус інформації».

При чому іноді дослідники даної тематики ці терміни ототожнюють [24]. Однак здебільшого співвідношення цих понять серед науковців не досліджується.

Наприклад, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [25, с. 99] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж» без надання визначень цих понять.

Інший російський фахівець інформаційного права О. О. Городов у своїх наукових розвідках досліджує «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [26, с. 74]. Однак також визначення поняття «правовий режим інформації» відсутнє.

Б. А. Кормич використовує різноманітну термінологію без авторської її інтрепретації: «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [27].

А. І. Марущак користується терміном «правовий статус інформації», характеризуючи інформації залежно від режимів доступу[28].

Т. В. Чернишова також оперує поняттям «правовий режим інформації», під яким розуміє передбачений нормативно-правовими актами, а також міжнародним договорами особливий порядок створення, зберігання, використання, розповсюдження та захисту інформації з метою забезпечення прав та інтересів суб’єктів інформаційних правових відносин [29, с. 99]. Запропоноване визначення базується на нормах ст. 5 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [30], а також нормах ст. 9 цього ж акту, де зазначається, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації [30].

У цілому погоджуючись з такою інтерпретацією поняття «правовий режим інформації», зауважимо, що «особливий порядок правового регулювання…» – це лише одна з характеристик (елементів) правового режиму, оскільки становить собою іншу юридичну категорію – тип правового регулювання. Крім типу правового регулювання, до правового режиму належать і інші юридичні засоби.

Зважаючи на сказане вище, слід виокремити ряд концептуальних засад, на яких базується авторське бачення поняття «правовий режим податкової інформації».

Податкова інформація – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.
Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин з метою задоволення інтересів суб’єкта права, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів.
Податкова інформація охоплює такі види інформації як податкова таємниця, податкова службова інформація та відкрита податкова інформація.
Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Отже, правовий режим податкової інформації – це передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.

До основних ознак правового режиму податкової інформації належить:

1) це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері оподаткування (податкових відносин) щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захисту інформації;

2) здійснюється за допомогою системи різноманітних спеціальних засобів;

3) цей порядок закріплений у чинному законодавстві України;

4) метою такої діяльності є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування шляхом реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина у сфері оподаткування, а також інформаційної діяльності податкових органів.

Слід зауважити, що окреслені вище ознаки правового режиму податкової інформації є загальними для усіх видів податкової інформації. Зрозуміло, що правовий режим відкритої податкової інформації має певні відмінності щодо податкової інформації з обмеженим доступом. А тому важливим напрямом наукового дослідження є розкриття специфіки правового режиму конкретного виду податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

Ганшина К. А. Французско-русский словарь: 51 000 слов [изд. 7-е, стереотип.]/ Ганшина К. А. – М. : Русский язык, 1977. – 912 с.
Латино-русский словарь / Состав. Д. И. Фомицкий [Авторысоврем. ред. словаря: Л. Ф. Цымлова, Т. А. Ширяева]. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 704 с.
Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд. – М. :БРЭ; СПб. :Норинт, 1998. – 1456 с.
Крестьянінов О. О. Адміністративно – правові режими як особливий інститут державного управління / О. О. Крестьянінов // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки / Голов. ред. колег. Ю. С. Шемшученко; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Ін-Юре, 2001. – Вип. 12. – 568 с.
Ківалов С. В. Адміністративне право України: навч. – метод. посіб. [2-е вид., перероб. і допов.]/ Ківалов С. В., Біла Л. Р. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 312 с.
Познышев С. В. Основы пенитенциарной науки / Познышев С. В. – М.: Главлит, 1923. – 342 с.
Утевский Б. С. Советская исправительно-трудовая политика / Утевский Б. С. – М.: Советское законодательство, 1934. – 256 с.
Соколова І.О. Правовий режим: поняття, особливості, різновиди : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави та права; історія правових та політичних учень” / І.О. Соколова. — Х., 2011. — 23 с.
Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.
Алексеев С.С. Теория права.- М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
Матузов Н. И. Правовые режимы: вопросы теории и практики / Н. И. Матузов, А. В. Малько // Правоведение. – 1996. – №1. – С.16-29.
Морозова Л. А. Конституционное регулирование в СССР. – М., 1985. – 123 с.
Шамсумова Э. Ф. Правовые режимы (теоретический аспект): Дис… к. ю. н: 12.00.01. – Екатеринбург, 2001. – 213 с.
Корельский В. М. Теория государства и права: учебник для вузов / Корельский В. М., Перевалов В. Д. – М. : Инфра – М, 1997. – 570 с.
Загальна теорія держави і права : [підруч.] / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
Исаков В. Б. Правовые режимы и их совершенствование / В. Б. Исаков // XXVI съезд КПСС и развитие теории права. Межвузовский сб.научн.трудов, Свердловский юрид.ин-т. Свердловск, 1982. – С. 34–39.
Теорія держави і права : [посібник для підготовки до державних іспитів] / Д. В. Лукянов, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський. – Х., 2013. – 208 с.
Правовые режимы: общетеоретический и отраслевые аспекты : монография / под ред. А. В. Малько, И. С. Барзиловой. – М. : Юрлитинформ, 2012. – 416 с.
Актуальні проблеми теорії держави та права : [навч. посіб.] / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є.О. Гіди. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. — 264 с.
Мінка Т. П. Онтологічна характеристика правового режиму // Право і суспільство. — 2012. — № 3. — С. 123 – 128
Заморська Л. І. Нормативність права як засіб оптимізації правового режиму: теретичний аналіз / Л. І. Заморська // Право і суспільство. – № 4. – 2011. – С. 18- 21.
Ефремов А.А. Информация как объект интеллектуальной собственности // www/info law.hut.ru/works/.
Савельев Д.А. Информация и интеллектуальная собственность как объекты гражданского права //www.law.agava.ru/inf-pravo/works/
Семилетов С. И. Информация как особый нематериальный объект права / С. И. Семилетов // Государство и право. – 2000. – № 5. – С. 67-74
Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. – М.: Юринформцентр, 2001. – 352 c.
Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. – С.-Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 305 c.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 532 с.
Чернишова Т.В. Правові режими інформації за законодавством України / Т. В. Чернишова // Право і суспільство. – № 4. – 2012. – С. 97-101
Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

Мандзюк Олег: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

admin — Wed, 16 Apr 2014 17:10:19 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Досліджено питання основних міжнародних засад правового регулювання податкової інформації у зарубіжних країнах; розглянуто законодавчі документи у сфері регулювання податкової інформації у Російській Федерації та Польщі, визначено головні тенденції удосконалення норм міжнародного податкового законодавства, їх розвиток та перспективи впровадження.

Ключові слова: міжнародно-правове регулювання податкової інформації, податкова інформація, податкова таємниця, Європейська організація податкових адміністрацій

Исследован вопрос основных международных основ правового регулирования налоговой информации в зарубежных странах; рассмотрены законодательные документы в сфере регулирования налоговой информации в Российской Федерации и Польше, определены главные тенденции постоянного совершенствования передовых норм международного налогового законодательства, их развитие и перспективы внедрения.

Ключевые слова: международно-правовое регулирование налоговой информации, налоговая информация, налоговая тайна, Европейская организация налоговых администраций

The article is researched the main control regulation international of basic legal in the tax information in the foreign countries; question of the legal regulation international of tax information in the Russian Federation and Poland, viewed legilations documents; defined main tendency the international of tax information.

Keywords: international legal regulation of tax information, tax information, tax secrecy, the European оrganisation of тax аdministrations

З посиленням інтеграційних процесів впровадження інформаційних технологій у податкову сферу стає одним із найважливіших чинників, що інтернаціоналізують, інтенсифікують, розвивають та істотно збільшують коло нових можливостей розвитку законодавчої бази кожної країни. Тому ці питання є досить актуальними не тільки на рівні однієї країни, але й також у межах діяльності багатьох країн.

Нині в Європі активно функціонує Європейська організація податкових адміністрацій (ЄОПА), що має значний вплив на розвиток правових засад забезпечення податкової інформації в багатьох країнах світу.

Отже, актуальність теми наукової статті полягає у визначенні провідних засад функціонування податкової інформації на міжнародному рівні, а саме правові засади регулювання податкової інформації у Європейській організації податкових адміністрацій (ЄОПА), а також у таких країнах-членах ЄОПА як Російська Федерації і Польща.

Метою статті є окреслення правового регулювання податкової інформації у ЄОПА та окремих країнах-членах ЄОПА (Російська Федерація і Польща).

Зважаючи на окреслену мету, до основних завдань віднесено:

- аналіз діяльності Європейської організації податкових адміністрацій у сфері податкової інформації;

- виділення напрямків удосконалення регулювання податкової інформації в Європейській організації податкових адміністрацій;

- визначення особливостей правового регулювання податкової інформації у Російській Федерації та Польщі;

- виокремлення основних тенденцій розвитку податкової інформації у міжнародній сфері;

- зазначення принципів побудови міжнародно-правового регулювання податкової інформації.

Міжнародно-правове регулювання податкової інформації досліджувалось такими вченими як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко,І. М. Ніколаєв, Г. А. Перепилиця, А. В. Тунік, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета тощо.

У більшості провідних країнах світу та міжнародних організаціях спостерігається посилена увага щодо удосконалення податкового законодавства. Зокрема в Європі активно функціонує Європейська організація податкових адміністрацій (ЄОПА), (анг. The Intra-European Organization of Tax Administration, IOTA). Це офіційна міжурядова міжнародна організація, заснована на членстві податкових адміністрацій.

Членом ЄОПА може бути тільки податкова адміністрація. У ЄОПА існує два види членства – повноправне членство та асоційоване членство. Повноправним членом ЄОПА може бути податкова адміністрація країни, офіційно визнаної Організацією Об’єднаних Націй, розташованої в європейському регіоні, що охоплює держави навколо Чорного моря і держави в західній частині Каспійського моря, починаючи з Азербайджанської Республіки і Республіки Вірменія на півдні і закінчуючи Російської Федерацією на півночі.

Асоційованим членом ЄОПА може бути також і податкова адміністрація країни, офіційно визнаної ООН, розташованої за межами європейського регіону. Повноправними членами ЄОПА є податкові адміністрації Австрійської Республіки, Боснії і Герцеговини, Великого Герцогства Люксембург, Угорщини, Грецької Республіки, Грузії, Ірландії, Італійської Республіки, Королівства Іспанія, Королівства Нідерландів, Королівства Норвегія, Королівства Швеція, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Королівства Бельгії, Королівства Данія, Португальської Республіки, Республік Азербайджан, Албанія, Білорусь, Болгарія, Ісландія, Казахстан, Кіпр, Македонія, Мальта, Молдова, Польща, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія, Румунії, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччина, Російська Федерація, Словацької Республіки, Україна, Фінляндської Республіки, Французької Республіки, Чеської Республіки, Швейцарської Конфедерації та Естонської Республіки. Всього повноправними членами ЄОПА є 43 податкові адміністрації. Єдиним асоційованим членом ЄОПА є податкова адміністрація Йорданського Хашимітського Королівства [1].

Європейська організація податкових адміністрацій проводить активну роботу з удосконалення правового регулювання податкової інформації, а саме:

- надає сервіс кооперативної технічної інформаційної допомоги, яку просять члени ЄОПА;

- готує і випускає інформаційні підсумкові доповіді, що вміщують податкову інформацію;

- проводить освітні семінари для членів ЄОПА, в ході яких розбираються окремі проблеми функціонування правової податкової інформації,

- оподаткування фінансових інструментів, шахрайство з ПДВ, застосування податкових угод, стягнення податків, податкові розслідування, ризик-менеджмент у сфері справляння податків, електронні засоби і техніки перевірок, роль засобів масової інформації та їх відносини з податковою адміністрацією, тощо;

- надає майданчик для зустрічей груп членів ЄОПА, де надається інформація групі по освіті платників податків та послуг, які пред’являють платники податків; інформація групі по режиму великих платників податків та їх перевіркам, інформація групі по виявленню і запобіганню шахрайства з ПДВ; групі по режиму специфічних галузей – будівельної галузі, які обговорюють питання, пов’язані з певними практичними аспектами надання податкової інформації та податкового адміністрування (використання Call-центрів податковими адміністраціями, електронні податкові декларації та інші електронні сервіси, консультування платників податків та інші просвітницькі ініціативи);

- обмін інформацією, дані про податкові гавані, а також схеми ухилення від податків і схеми уникнення податків, тощо;

- надає майданчик для діяльності робочих груп, які досліджують окремі проблеми податкового адміністрування і оподаткування, і випускає підготовлені ними підсумкові документи – інформаційні доповіді (податкова освіта для молодих, піар і маркетинг в діяльності податкових адміністрацій), а також інформаційні довідники з практичної роботи податківця та платника податку;

- видає інформаційний щоквартальний журнал Tax Tribune;

- проводить інформаційні заходи (засідання Генеральної асамблеї, зустрічі Виконавчого комітету та форуми представників членів ЄОПА) і публікує інформаційні підсумкові доповіді

- обмінюється досвідом із провідними податковими адміністраціями Європи та сприяє співпраці вітчизняних податкових органів із зарубіжними колегами [1].

Слід також звернути особливу увагу на важливість розвитку інформаційних технологій ЄОПА, що дозволяє:

- автоматизувати форми податкового контролю;

- скоротити трудомісткість інформаційно-аналітичної роботи;

- підвищити результативність обробки інформації і заходів податкового контролю за рахунок обґрунтованого відбору платників податків;

- знизити кількість податкових правопорушень;

- створити інформаційні ресурси для накопичення даних про податкові порушення та їх використання в подальшому [2].

Крім того, впровадження нових інформаційних технологій сприяє економії фінансових і тимчасових витрат у податковому процесі.

Також у межах цієї роботи пропонуємо детально розглянути основні засади правового регулювання податкової інформації у конкретних країнах ЄОПА, зокрема у Російській Федерації та Польщі.

Щодо основних завдань податкової поліції Російської Федерації є забезпечення безпеки діяльності податкових органів стосовно виявлення каналів витоку із податкових органів інформації, що надходить до них.

Так, відповідно до Податкового кодексу Російської Федерації розрізняють такі види податкової інформації:

1. Податкова таємниця – це інформація, що отримана податковим органом, органами внутрішніх справ, органом державного позабюджетного фонду і митним органом про платника податків, за винятком:

- інформації, розголошеної платником податку самостійно або за його згодою;

- ідентифікаційного номера платника податків;

- інформації, що надається податковим (митним) або правоохоронним органам інших держав відповідно до міжнародних договорів (угодами), однією зі сторін яких є Російська Федерація, про взаємне співробітництво між податковими (митними) або правоохоронними органами (в частині відомостей, наданих цим органам).

Податкова таємниця не підлягає розголошенню податковими органами, а також органами внутрішніх справ, органами державних позабюджетних фондів і митними органами, їх посадовими особами та залученими фахівцями, експертами, за винятком випадків, передбачених федеральним законом.

До розголошення податкової таємниці належить, зокрема, використання або передача іншій особі виробничої або комерційної таємниці платника податків, що стала відомою посадовій особі податкового органу, органу внутрішніх справ, органу державного позабюджетного фонду або митного органу, залученому спеціалісту або експерту при виконанні ними своїх обов’язків.

Інформація, що надійшла в податкові органи, органи внутрішніх справ, органи державних позабюджетних фондів або митні органи відомості, що становлять податкову таємницю, має спеціальний режим зберігання та доступу.

Доступ до відомостей, що становлять податкову таємницю, мають посадові особи, які визначаються відповідним федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим з контролю та нагляду у сфері податків і зборів, федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим в галузі внутрішніх справ, федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим з контролю та нагляду в галузі митної справи.

Втрата документів, що містять складові податкову таємницю відомості, або розголошення таких відомостей тягне відповідальність, передбачену федеральними законами, а розголошення податкової інформації відноситься до порушення режиму поводження зі службовими документами і матеріалами [2].

2. Адвокатська таємниця – це інформація, що стала відома адвокату та (або) його помічникам під час здійснення адвокатської діяльності, а також інформація, що зберігається на електронних носіях та інших документах у адвоката.

3. Аудиторська таємниця – це інформація, яку складають будь-які відомості та документи, отримані та (або) складені аудиторською організацією і її працівниками, а також індивідуальним аудитором і працівниками, з якими їм укладені трудові договори, при наданні послуг, передбачених коментованим Федеральним законом, за винятком:

1) відомостей, розголошених самим особою, якій виявлялися послуги, передбачені цим законом, або з його згоди;

2) відомостей про укладення договору про проведення обов’язкового аудиту;

3) відомостей про величину оплати аудиторських послуг [3].

При здійсненні податкового контролю не допускаються збирання, зберігання використання та поширення інформації про платника податків (платника збору, податковому агента), отриманої в порушення положень Конституції Російської Федерації, Податкового кодексу Російської Федерації, федеральних законів, а також в порушення принципу збереження інформації, що становить професійну таємницю інших осіб, це стосується адвокатської таємниці та аудиторської таємниці.

Відповідно до ст. 90 Податкового кодексу РФ як свідки не можуть допитуватись особи, які отримали інформацію, необхідну для проведення податкового контролю, у зв’язку з виконанням ними своїх професійних обов’язків, і подібні відомості відносяться до професійної таємниці цих осіб, зокрема це особи, які працюють адвокатами та аудиторами [3].

Таким чином, усі відомості про платника податків з моменту постановки на облік є податковою таємницею. До складу відомостей про платника податків при постановці на облік фізичних осіб включаються також їхні персональні дані: прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, дані паспорта або іншого засвідчує особу платника податків документа, дані про громадянство.

Однак, якщо при проведенні камеральних і виїзних податкових перевірок у податкових органів виникає необхідність одержання інформації про діяльність платника податків (платника збору), пов’язаної з іншими особами, податковим органом можуть бути витребувані в цих осіб документи, що відносяться до діяльності платника податків (платника збору) (зустрічна перевірка) також при проведенні камеральної перевірки податковий орган має право витребувати у платника податків додаткові відомості, отримати пояснення та документи, що підтверджують правильність обчислення і своєчасність сплати податків.

Звернемось до основних засад правового регулювання податкової інформації у Польщі, яка є членом ЄС. Аналізуючи Ординацію податкову (Закон про податки) від 29.08.1997 року, а також Закон «Про захист таємної інформації» від 22.01.1999 року можемо визначити, що до податкової інформації відноситься:

1. Таємна інформація – це інформація, доступ до якої обмежено в інтересах країни чи роботи державних органів, а також окремих осіб. За захист таємної інформації відповідає офіційна особа, яка є керівником організації, де така інформація може знаходитись, оброблятись, передаватись чи зберігатись. Керівники підрозділу безпосередньо підпорядковуються уповноваженому органу зі справ захисту таємної інформації, що повинна відповідати за гарантоване додержання правил про захист цієї інформації, в тому числі контролює захист таємної інформації у самому підрозділі, а також здійснює нагляд за реалізацією додержання усіх вимог щодо захисту таємної інформації. Таємна інформація може бути відкрита тільки в умовах здійснення податкового процесу [4].

2. Фінансова інформація – це інформація, що знаходиться у фінансових документах, що складені податковим органом на платників податків. Водночас до фінансової інформації належить інформація, що отримана податковими органами з будь-яких інших джерел і стосується конкретних осіб. Державні податкові органи першої інстанції та вищого рівня можуть відкривати фінансову інформацію тільки за умови проведення податкового контролю чи податкового процесу [4].

Отже, аналіз міжнародних засад правового регулювання податкової інформації у ЄОПА, а також у таких її країнах-членах як Російська Федерація та Польща уможливлює виокремити основні тенденції міжнародно-правового регулювання податкової інформації:

- міжнародно-правове регулювання податкової інформації здійснюються на основі рівноправності у володінні інформацією між платником податків і податковими органами;

- значні зусилля у цих країнах спрямовані на позбавлення громадян від збирання і представлення інформації про самих себе в податкові органи і передачу цієї функції у відання податкових органів;

- велика увага приділяється рівню добровільного дотримання податкового законодавства, що зростає за рахунок роботи над поінформованістю суспільства, впровадження на рівні громадянського обов’язку в свідомість громадян виконання податкових зобов’язань щодо подання інформації про прибутки;

- стандартизованість в інформаційній сфері щодо обслуговування платників податків гарантує: послідовність, справедливість і конфіденційність; ввічливість і люб’язність у спілкуванні; достовірність інформації та право платника податків на скарги, перевірки і апеляції;

- ведеться розширений інформаційний банк даних податкової служби, що сформований і постійно поповнюється новою інформацією;

- особлива увага приділяється податковій таємниці, що не підлягає розголошенню податковими органами, а також іншими державними органами.

Водночас слід наголосити на необхідності збільшення кількості інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що надасть можливість виявити позитивний досвід та впровадити його в національне законодавство.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Web-представництво Європейської організації податкових адміністрацій // http://www.iota-tax.org/

2. Козырин А. И. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. – М. : Манускрипт, 2010. – 104 с.

3. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая и вторая.[текст с изменениями и дополнениями]. – М. : Эксмо, 2013. – 832 с.

4. О перечне основной нормативно-правовой документации, созданной правительством РФ от 05.04.2012 года : Приказ Министерства юстиции Российской Федерации // http://www.rcc.org.ru

5.Brzezinsky B., Kalinowski H. Ordinacja podatkova. – Komentars. – 2013.

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ТАЄМНИЦЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

admin — Thu, 16 Jan 2014 17:07:46 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці; досліджено особливості правового режиму податкової таємниці; визначено поняття «податкова таємниця» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны; исследованы особенности правового режима налоговой тайны, определено понятие «налоговая тайна» и предложены пути совершенствования правового режима налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the state of the domestic legal regulation of social relations in the field of tax secrecy, the peculiarities of the legal regime of tax secrecy; definitions of “tax secret” and suggested ways to improve the legal regime of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» відіграло надзвичайно важливу роль у правовому регулювання інформації з обмеженим доступом, оскільки вперше було її класифіковано, надано відповідні дефініції тощо. Водночас цей нормативно-правовий акт містить лише визначення поняття «таємна інформація», яке має достатньо розмитий та дискусійний характер.

Нині податкові органи мають досить широке коло повноважень щодо отримання від власників чи розпорядників інформації, яка має статус інформації з обмеженим доступом. Водночас говорити про наявність адекватних механізмів захисту такої інформації неможливо. Загалом інститут таємниць, незважаючи на те, що не є новим правовим феноменом у юридичній доктрині, є несформованим та малодослідженим. Лише окремі види таємниць (державна таємниця, банківська таємниця тощо) знайшли відповідне законодавче закріплення.

Отже, актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової таємниці як інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли потрібної рефлексії.

Метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «податкова таємниця»;

- окреслити концептуальні засади правового режиму податкової таємниці в Україні;

- надати пропозиції щодо удосконалення правового режиму податкової таємниці в Україні.

У вітчизняному законодавстві відсутня легальна дефініція поняття «податкова таємниця». Хоча у Законі України «Про інформацію» та у Податковому кодексі Україні надається визначення поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1; 2].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та абстрактність, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію. Таким чином, таке визначення робить інститут податкової інформації занадто гумовим. Водночас податкові органи здебільшого у своїй діяльності мають місце з інформацією, що має статус інформації з обмеженим доступом. Щодо конкретного переліку відомостей та даних, що становлять собою податкову інформацію, то в податковому законодавстві Україні він відсутній, а тому становить собою загрозу інформаційній безпеці особі та суспільству загалом.

У наукових колах по-різному визначається система податкової інформації. Так, на думку Д. Г. Мулявки та А. О. Максюти, систему податкової інформації необхідно класифікувати наступним чином:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

– податкова таємниця [3, с. 169].

Така диференціація податкової інформації викликає заперечення, оскільки персональні дані, службова інформація, податкова таємниця є інформацією з обмеженим доступом.

Більш конструктивною вбачається позиція І. І. Бабіна, який класифікує податкову інформацію на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом [4, с. 99].

Саме податкову інформацію з обмеженим доступом слід класифікувати вже на службову інформацію та податкову таємницю.

Така класифікація відповідає нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації», де визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Так, «конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [5].

Беручи до уваги це визначення, відомості і дані, що створені або отримані податковими органами у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій не можуть мати конфіденційний характер, оскільки законодавець визначив, що конфіденційною інформацією визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень (підкреслено нами).

«Таємна ж інформація – це інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [5].

До службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці» [5].

Отже, згідно з вітчизняним законодавством податкова інформація з обмеженим доступом може мати лише статус чи службової, чи таємної.

У ст. 21 Закону України «Про інформацію» закріплено, що «порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами» [1]. Водночас нині лише деякі види таємниць регламентовані законодавчо. На жаль, доступ до податкової таємниці, визначення такої таємниці, перелік відомостей, що становлять собою податкову таємницю так законодавцем і не визначено.

Більше того, аналіз поняття «таємна інформація», що закріплено Законом України «Про доступ до публічної інформації», також ускладнює порядок надання певній інформації статусу таємної, адже єдиним критерієм віднесення інформації до таємної інформації є завдання шкоди особі, суспільству і державі. Натомість власник конфіденційної інформації, який встановлює обмежений режим доступу чи не у зв’язку з тим, що, на його думку, при її розголошенні третім особам завдається шкода його інтересам? Своєю чергою заподіяння шкоди інтересам окремій особі негативно впливає на правопорядок в країні, а отже безпосередньо завдається шкода інтересам і держави, і суспільства.

Таким чином, недостатньо застосування такого критерію при класифікації інформації з обмеженим доступом як заподіяння шкоди певним інтересам як визначено в вище закріпленому нормативно-правовому акті.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, що дослідники цієї тематики пропонують різноманітні критерії її класифікації. Так, Л. Л. Фатьянов пропонує класифікацію за ступенем соціальної цінності окремого виду інформації з обмеженим доступом (залежно від передбачуваного збитку від поширення інформації) [6, с. 10]. За даним критерієм найбільшого соціального значення набуває державна таємниця, оскільки вона має загальнодержавне, загальнонаціональне значення. Щодо усіх інших таємниць, то за цією ознакою вони мають другорядне значення, і їх розподіл має умовний, суб’єктивний характер. Отже, згідно з позицією Л. Л. Фатьянова розрізняється інформація з обмеженим доступом, що належить державі (державна таємниця), юридичним (банківська, комерційна таємниця і т. ін.) і фізичним особам (особиста, сімейна і т. ін.).

Серед інших критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом виділяють і способи її придбання. За цим критерієм розрізняють таємниці, придбані на підставі цивільно-правового договору та під час здійснення професійної діяльності [7, с. 75-77].

О. О. Кулініч вважає, що «слід класифікувати всю сукупність відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом, за складною підставою, що одночасно об’єднує декілька підстав, а саме: особливості суб’єктного складу, спосіб виникнення правового режиму, зміст (характер) відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом. З використанням даної підстави класифікації весь обсяг інформації з обмеженим доступом представлений складною системою різних видів інформації з обмеженим доступом, об’єднаних у дві великі групи: державна таємниця і конфіденційна інформація. При цьому конфіденційною інформацією визнається будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці. Конфіденційна інформація, у свою чергу, представлена такими видами: таємниця приватного життя (у т.ч. особиста і сімейна таємниця), комерційна таємниця, професійна та службова таємниці» [7, с. 77].

Але здебільшого дослідники проблематики інформації з обмеженим доступом класифікують інформацію з обмеженим доступом на певні види таємниць без визначення критеріїв. Зокрема, О. В. Ботвінкін та В. П. Ворожко серед видів інформації з обмеженим доступом, що не є державною таємницею виокремлюють такі види таємниць як конфіденційна інформація про особу, адвокатська, банківська, військова, комерційна, лікарська, професійна, службова таємниці, а також таємниця голосування, кореспонденції, листування, наради суддів, нотаріальних дій, страхування, телефонних розмов, усиновлення, внесків (рахунків), заповіту, слідства, інформації у поштовому зв’язку, про стан здоров’я, псевдоніму тощо [8, с. 5].

А. І. Марущак зауважує, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну, до останньої, в свою чергу, відноситься державна, комерційна, службова, професійна, військова, банківська, адвокатська, лікарська таємниці, а також таємниця страхування, усиновлення, голосування, нотаріальних дій, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [9, с. 23-25].

Таким чином, відсутність законодавчого закріплення критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом негативно впливає на правореалізацію у цій сфері, оскільки окрема інформація, що має обмежений режим доступу, за одним і тим же критерієм класифікації може належати до різних груп.

Наприклад, беручи за критерій сферу реалізації інформації з обмеженим доступом, податкова таємниця становить собою професійну таємницю, оскільки фахівці вищезазначеної діяльності мають забезпечувати режим конфіденційності інформації, яку вони отримала внаслідок необхідності реалізації своїх професійних завдань. Хоча податкова таємниця безпосередньо пов’язана, насамперед, із захистом особистих даних платника податків, а вже потім із виконанням певного роду діяльності щодо надання різноманітних послуг.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, здебільшого інформацію з обмеженим доступом класифікують на конфіденційну та таємну інформацію. Як ми зауважували раніше, такий розподіл також закріплений нормативно.

Водночас розуміння конфіденційної та таємної інформації науковцями та законодавцем має розбіжності. До останньої, на думку вчених, належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то він доволі значний: комерційна, банківська, професійна та службова [10-14].

Згідно з вітчизняним законодавством, то до конфіденційної інформації належить інформація особистого характеру (персональних даних) та комерційна інформація. Інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю визнається таємною.

Загалом термін «таємниця» є доволі часто вживаним у нормативно-правових актах України. Крім зазначених вище таємниць у вітчизняній правовій базі законодавець зазначає і про медичну, військову, комерційну, адвокатську таємниці, а також таємницю нарадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо.

Однак не кожен з цих видів інформації можна віднести до категорії таємної, оскільки за умов бажання власника цієї інформації вона може бути розголошена. Тобто обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це, що ідентифікує таку інформацію як конфіденційну.

Отже, як вірно зауважують В. А. Ліпкан та В. А. Баскаков: «Це доводить, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація» [15, с. 230].

Щодо переліку інформації, що належить до податкової таємниці, а також визначення поняття «податкова таємниця», то, зважаючи на відсутність законодавчого визначення цього поняття, воно є доволі дискусійним та часто-густо діаметрально протилежним у наукових джерелах.

Так, на думку Н. Нелюбини, податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом (посадовими особами) відомості про платника податків [16, с. 86].

Вважаємо, що таке визначення занадто обмежує зміст поняття «податкова таємниця» та не дає можливості розмежувати податкову таємницю з персональними даними платників податків як інформації з обмеженим доступом.

Аналіз чинного податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид професійної таємниці).

Згідно зі ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами [2].

Отже, податкова таємниця – це сукупність відомостей і даних, що стали відомі податковим органам у процесі їх поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Виходячи з цього, вважаємо нагально необхідним законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу передбачену законом таємницю», або перелік засад віднесення інформації до категорії таємної. До того ж, з метою уникнення зловживань з боку податкових органів вбачається за необхідне чітко визначити перелік інформації, що становить собою податкову інформацію (таємницю).

ЛІТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

4. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

5. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

6. Фатьянов А. А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды. / А. А. Фатьянов // Государство и право. — 1998. — № 6. — С. 5—14.

7 . Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.

8 . Ботвінкін О.В. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України : [аналіт. огляд] / О.В. Ботвінкін, В.П. Ворожко. — К. : Вид-во НА СБ України, 2006. — 96 с.

9 . Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.

Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации / А. И. Алексенцев // Безопасность информационных технологий. — 1999. — № 2. — С. 4—9.
Лопатин В. Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны / В. Н. Лопатин // Законодательство. — 1998. — № 11. — С. 14—21.
Лопатин В. Н. Концепция развития законодательства в сфере обеспечения информационной безопасности Российской Федерации (проект) / В. Н. Лопатин. — М., —1998. — 255 с.
Гражданское право: В 2 т. Том 1: учебник [для студ. высш. учеб. завед. / отв. ред. проф. Е. А Суханов (2-е изд., перераб. и доп.)]. – М. : БЕК, 1998. – 816 с.
Андрощук А. Секретна інформація як об’єкт правової охорони / А. Андрощук // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 3—4. – С. 27—32.
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С, Ліпкан, 2013. — 344 с.

16. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

admin — Mon, 16 Dec 2013 17:06:34 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено особливості правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом; визначено поняття «податкова інформація з обмеженим доступом» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследованы особенности правового режима налоговой информации с ограниченным доступом, определены понятия «налоговая информация с ограниченным доступом» и предложены пути усовершенствования правового режима налоговой информации с ограниченным доступом.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information; peculiarities of the legal regime of tax information with restricted access, defined the term “tax undisclosed information” and suggested ways of improving the legal regime of tax information with restricted access.

Keywords: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Ефективна діяльність податкових органів неможлива без отримання відповідної інформації від її власників чи розпорядників. Здебільшого така інформація має конфіденційний чи таємний характер, що потребує від податкових органів забезпечення її безпеки, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб чи розголошення.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації з обмеженим доступом в Україні.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації з обмеженим доступом в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «інформація з обмеженим доступом»;

- дослідити основні ознаки інформації з обмеженим доступом;

- окреслити концептуальні засади правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом в Україні;

- надати визначення поняття «податкова інформація з обмеженим доступом».

Оскільки податкова інформація з обмеженим доступом – важливий вид інформації з обмеженим доступом, конструктивним вбачається розгляд концептуальних засад забезпечення такої інформації в науковій та правовій доктрині України.

Незважаючи на наявність законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», де здійснюється спроба законодавцем визначити види інформації з обмеженим доступом, загальні засади механізму її захисту, а також доступу до інформації у наукових колах достатньо дискусійні такі питання як: визначення поняття «інформація з обмеженим доступом», критерії віднесення того чи того виду інформації до службової, конфіденційної або таємної, а також визнання певної податкової інформації чи то до службової чи то таємної інформації.

Так, О. О. Кулініч визначає інформацію з обмеженим доступом як доступні певному колу осіб відомості, дані і знання, що мають особливу цінність для осіб, у володінні яких знаходяться, та щодо яких уживаються заходи, спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб, поширення яких може заподіяти істотну шкоду зацікавленим особам (власникам чи добросовісним користувачам) [1, с. 74].

Серед ознак інформації з обмеженим доступом вона виокремлює такі:

1) зміст інформації з обмеженим доступом складають знання, повідомлення, відомості про соціальну форму руху матерії і про всі інші її форми у той мірі, у якій вони використовуються суспільством, особою;

2) відомості, що складають зміст інформації з обмеженим доступом по своїй суті ідеальні (нематеріальні);

3) інформація з обмеженим доступом існує винятково в рамках взаємодії суб’єктів суспільних відносин: окремих індивідуумів, їх груп, а також таких соціальних утворень, як держава, муніципальні утворення і юридичні особи;

4) інформація з обмеженим доступом нерозривно не пов’язана з матеріальним носієм. Вона є самостійним об’єктом правового регулювання, що не залежить від конкретної форми її матеріального носія;

5) інформація з обмеженим доступом має кількісні і якісні характеристики. Співвідношення кількісних і якісних властивостей інформації має нелінійний характер (якість інформації з обмеженим доступом не залежить від її кількості);

6) інформація з обмеженим доступом не є загальнодоступною;

7) інформація з обмеженим доступом відома і використовується чітко визначеним колом осіб;

8) суб’єкт інформації вживає заходів, що спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації;

9) інформація з обмеженим доступом має особливу соціальну цінність у силу її дійсної або потенційної невідомості третім особам. Поширення такої інформації може спричинити заподіяння істотної шкоди зацікавленим особам;

10) зміст інформації з обмеженим доступом відповідає обмеженням, установленим законодавством [1, с. 72-73].

На думку В. А. Ліпкана та В. А. Баскакова, ознаками інформації з обмеженим доступом є:

1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

2) інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України;

3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі);

4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам;

5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів;

6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність [2, с. 264].

Беручи до уваги зазначені вище ознаки, вони надають таке визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах [2, с. 264].

А. І. Марущак пропонує декілька визначень поняття «інформація з обмеженим доступом». Зокрема в одній із своїх робіт він визначає її як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей [3, с. 19]. У іншій роботі поняття інформація з обмеженим доступом цим дослідником трактується як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей [4, с. 23].

Отже, інформація з обмеженим доступом – це така інформація, доступ до якої мають чітко визначені особи чи особа, а також така інформація, що є цінною у зв’язку з тим, що не відома необмеженому колу осіб.

Слід зауважити, що діяльність податкових органах безпосередньо пов’язана з необхідністю володіння інформацією, що має конфіденційний чи навіть таємний характер. Зокрема персональні дані платників податків, банківська, комерційна таємниця – це лише деякі види інформації з обмеженим доступом.

У Законі України «Про інформацію», у Податковому кодексі Україні визначено поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [5; 6].

Отже, до податкової інформації належать як відкрита інформація, так і інформація з обмеженим доступом.

Екстраполюючи зазначені вище визначення по6нять «інформація з обмеженим доступом», а також окреслені вище ознаки інформації з обмеженим доступом на предмет дослідження пропонуємо визначати податкову інформацію з обмеженим доступом як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на податкові органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Загальні засади правового режиму відкритої податкової інформації чітко визначено в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Щодо правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом, то він не знайшов законодавчого закріплення.

Водночас Податковий кодекс України містить ряд положень, що безпосередньо визначають правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом. Серед основних такі:

- платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (ст. 17 Податкового кодексу України);

- не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (ст. 21 Податкового кодексу України);

- документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник) (ст. 85.3 Податкового кодексу України) тощо.

Незважаючи на наявність Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко класифіковано інформацію з обмеженим доступом на конфіденційну, таємну та службову, а також наявність визначень понять «конфіденційна інформація», «таємна інформація» та перелік відомостей, що належать до службової інформації, вважаємо за необхідне законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до службової чи таємної інформації. Адже правовий режим захисту та рівень небезпеки від розголошення інформації, що належить до таємної чи службової значно різниться. Тим більше у вітчизняному законодавстві нині відсутня дефініція поняття «податкова таємниця».

ЛІТЕРАТУРА:

Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
Марущак А.І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації : [навч.-практ. посіб.] — Біла Церква : Вид-во «Буква», 2006. — 432 с.
Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.
Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.