19 вересня 2014 року Голова наглядової ради ГОАЛ, Директор програм національної безпеки Центру воєнної політики та політики безпеки, доктор юридичних наук Ліпкан Володимир Анатолійович, взяв участь в програмі “Про головне”, яка проходила в прямому ефірі на каналі УТ-1 в 19.00.

Запис прямого ефіру можна подивитись тут:

http://1tv.com.ua/uk/video/program/progolovne/2014/09/19/9036

Звичайно, що формат передачі не зовсім дозволяв розкрити всі нагальні питання сьогодення, тому в даному пості, викладу основні посили, які я хотів донести до глядача.

Перспективи розвитку України в новій геополітичній реальності

Стосовно особливого статусу Донбасу

Слід визнати, що Президент обрав один із конструктивних варіантів рішення. Адже насправді проблеми вибору як такого не існувало: прийшлося обирати між поганим і дуже поганим.

Дуже погане це: значні людські жертви, можливі подальші втрати території, знищення об’єктів інфраструктури, критичні ризики в економічній сфері, а головне – зневіра української нації у здатність Президента керувати державою та відстоювати національні інтереси, ключовим із яких витупає конституційний лад.

Погане – це особливий статус, але можливість не допустити подальших втрат людських життів, час на відновлення боєздатності окремих бойових бригад.

Підкреслю, що пропозиції інших рішень в даній ситуації, які можна почути і побачити як на шпальтах інформаційних видань, так і в інформаційному просторі, особливо в соціальних мережах і Інтернет  виступають або популізмом або демонструють фатальне нерозуміння реальної, я наголошую, реальної ситуації, що може потягнути за собою катастрофічні і незворотні наслідки.

За даного випадку потрібно чітко відмежовувати поняття: федералізації, регіоналізації та децентралізція і десуверенізації.

Говорити про федералізацію в Україні зарано, оскільки пока щи недостатньо вичерпано потенціал Концепції державної регіональної політики, про яку чомусь сучасні політики активно не хочуть згадувати. Причому не хочуть згадувати як раз більшість тих політиків, які б мали дану концепцію реалізовувати впроваджувати та контролювати її реалізацію, адже її прийняття датується 25 травня 2001 року, підписана Литвином В.П.

Деякі ремарки з неї я хочу зробити в даному пості для того, щоб розумний та інтелектуальний читач сам зрозумів, що реалізація даної концепції є абсолютно адекватною відповіддю всім тим, хто сьогодні закликає до сепаратизму та вчинює акти тероризму, або віддає злочинні накази.

 Головною метою  державної  регіональної  політики є створення умов  для:

1)  динамічного,   збалансованого  соціально-економічного розвитку України та її регіонів,

2) підвищення рівня життя населення,

3) забезпечення   додержання   гарантованих    державою    соціальних стандартів для   кожного   її   громадянина незалежно  від  місця проживання,

4) поглиблення процесів ринкової трансформації на основі  підвищення  ефективності використання потенціалу регіонів,
підвищення дійовості управлінських  рішень,  удосконалення  роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика грунтується на таких принципах:

- конституційність   та   законність  -  реалізація  політики здійснюється відповідно до Конституції та законів  України,  актів Президента  України  та  Кабінету  Міністрів  України  на  засадах чіткого розподілу: 1)  завдань,  2) повноважень  та  3) відповідальності  між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування – тобто фактично даний принцип повністб задовольняє вимоги місцевих еліт до рзпорядження фінансовими ресурсами і упарвлінням місцевим бюджетом, але за однією умови: відповдіність законодаству України;

- забезпечення   унітарності   України   та   цілісності   її території,  включаючи  єдність  економічного  простору   на   всій території   держави,  її  грошово-кредитної,  податкової,  митної, бюджетної систем - це основний та визначальний принцип, який межує і порізнює регіоналізацію і федералізацію, адже даний принцип відбиває положення Конституції України, відповідно до якої Україна є унітарною державою;

- поєднання процесів централізації та децентралізації  влади, гармонізація  загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів – напевно це основний також головний та визначальний принцип, реалізація якого б наперед позбавила поживного ґрунту для сепаратистів, позбавила соціальної підтримки терористів, адже саме баланс інтересів місцевого населення і держави, і становить квінтесенцію національних інтересів, які власно і виступають синтетичної категорією, балансом між інтересами не лише держави, особи та суспільства, а й інтересами цих трьох об’єктів національної безпеки у вертикальному зрізі: зріз загальнодержавний, обласний та місцевий;

- максимальне  наближення  послуг,  що   надаються   органами державної   влади   та   органами   місцевого  самоврядування,  до безпосередніх споживачів;

- диференційованість  надання  державної  підтримки  регіонам відповідно    до    умов,   критеріїв   та   строків,   визначених законодавством – в даному принципі, фактично і міститься сучасний зміст особливого статусу, який, врешті-решт, можуть вимагати для себе і західні області, що може призвести до системної дестабалізції України і наблизити її до фатальної трансформації;

- стимулювання   тісного   співробітництва між органами виконавчої  влади та органами місцевого самоврядування  у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

Оцінка ситуації з позиції можливостей силових структур?

Безумовно, за такої ситуації політичні та дипломатичні зусилля є більш вдалими і переважними.

Я не можу підтримати ті гаряі голови, які за будьз-яку ціну хочуть навязати Укрїані широкомасштабну війну з Росією. За умови відкритого протистояння із російською армією ситуація є набагато складнішою, але не безвихідною, тому, як кажуть мудрі люди, з будь-якою безвихідної ситуації існує як мінімум два додаткових виходи.

Розглянемо сценарій, за якого російська армія здійснить відкритий напад на нашу державу.

Очікувати на чудо нам не доводиться: адже нині російська армія в рази є сильнішою за нашу. Нарощувати можливості до російських обсягів – завдання нереальне, а головне і непотрібне, адже Україна не хворіє на месіанські ідеї і не претендує на глобальне лідерство в світі. Більше того, ані грошей ані часу на підготовку такої армії Україна не має.

У свою чергу, я дещо змістив би акцент розгляду даного питання, зосередивши увагу на іншому:

Якщо перемир’я буде зірвано, чи готова українська армія до виконання своїх функціональних обов’язків, коли дощитиме восени і стане зимно?

Якщо брати до уваги такий можливий сценарій розвитку подій, то потрібно говорити про необхідність укріплення наших блокпостів, підготовки особового складу до захисту конституційного ладу у зимовий час.

За таких умов актуалізується питання пошуку оптимальних моделей відповіді на ті загрози, які існують в реальному часово-просторовому форматі. Які вони?

Передусім, це асиметричні відповіді, котрі за умов тотальної переваги супротивника у силах та засобах забезпечують виконання поставлених завдань.

Шляхи виконання завдань

Безперечно, виконання даного завдання уможливлюється за умови наявності у командування практичного досвіду ведення бойових дій, уміння мислити нестандартно, відійти від застарілих кліше ведення бойових дій в одномірній площині, виявляти військову хитрість.

Наголошу, що істотними складовими такої підтримки виступають дві умови:

1) підтримка з боку керівництва держави;

2) підтримка з боку народу.

Причому як експерт у цій галузі, скажу, що так: ці можливості існують, і їх реалізація можлива за умови політичної волі вищого керівництва країни.

Зміст асиметричних дій

Сценарних варіантів існує багато, тому будь-який з них може бути вивчений і за умови доцільності впроваджений у реальне життя.

1. Одним із можливих шляхів успішного розвитку країни є нарощування боєздатності бойових частин за умови повного та всебічного використання тих можливостей, які мають в наявності.
2. Альтернативою цьому може стати отримання військово-технічної допомоги від партнерів : сучасних засобів розвідки, радіоелектронної боротьби, зв’язку і звичайно високоточної зброї.

Зокрема Комітет із закордонних справ затвердив законопроект про підтримку України у день, коли з візитом у США перебуває український президент Петро Порошенко. Він був ухвалений після того, як Білий дім анонсував виділення Україні 46 мільйонів доларів нелетальної допомоги. Натомість законопроект Менендеса-Коркера передбачає виділення допомоги Києву у 350 мільйонів, включає деякі різновиди зброї летальної дії. Згідно з документом, американський президент має отримати право надати Україні:

• протитанкове озброєння,
• зброю та амуніцію для особового складу,
• радари,
• далекоміри,
• обладнання для наведення,
• безпілотники
• та комунікаційне обладнання. На це у наступному році планують виділити 350 мільйонів доларів.

За такого підходу у нашої держави значно підвищиться здатність протистояти супротивнику і суттєво нівелювати його переваги в силах та засобах.

3.     Одним із ефективних асиметричних засобів виступають застосування засобів радіоелектронної боротьби, які за реально можливу вартість могли б стати непоганою підмогою для можливості порушити керованість і управління військами противника.

4.     Окрема увага має бути приділена формуванню сил спеціальних операцій.

За умови суттєвої переваги супротивника масове застосування сил спеціальних операцій, зокрема і диверсійних груп, можна значно підвищити наші шанси на успіх. Однак, за нашою інформацією, такі можливості використовуються не в повному обсязі. Хоча можливості підготовки відповідних військ можуть бути значно збільшені, тому, з урахуванням сучасної ситуації, даний сценарний варіант вважається переважним, відповідно потребує вжиття нагальних заходів.

Звичайно, що окреслені сценарії не становлять всю палітру можливих варіантів вирішення проблеми, і я усвідомлюю, що існує чимало інших конструктивних можливостей для асиметричних відповідей супротивнику, однак це має бути предметом окремого розгляду.

Оцінка діяльності керівництва АТО?

Щоб оцінювати діяльність керівництва потрібно володіти значними масивами інформації, знати тенденції розвитку явища та індикативні значення стану їх розвитку та динаміки у певно визначеному просторово-чаосовм форматі: це включає спектр інформації від обстановки до ухвалених рішень.

Відтак, лише за умови володіння системою інформацію, знанні всіх чиників та інших детермінант можна давати таку оцінку. Поза проголошеного мною контексту і без такого підходу – це виступає не більше, ніж само піаром окремих осіб, і зводиться до огульної критики посадових осіб держав, які несуть відповідальність за реалізції державної антитерористичної політики.

 Роль інститутів громадянського суспільства у реалізції антитерористичної політики

Звичайно, що це складне запитання, яке не можна розглядати одномірно.

Передусім зазначу, що суспільні відносини у сфері протидії тероризму регулюються профільним законом України «Про боротьбу з тероризмом». І хоча в даному акті зазначено на те, що боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності, насправді основний акцент робиться лише на фізичне припинення терористичного акту, а також мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Питання організації ефективності протидії тероризму стало ключовим моментом як внутрішньої політики багатьох країн, так і актуальним питанням міжнародної взаємодії різних країн. Основне тактичне завдання спецслужб у боротьбі з тероризмом – нейтралізація терористів, їх організацій та навіть держав – виконується, витрачаються величезні кошти, але терористичний рух не вщухає, і кожен день призводить до нових жертв. Заходи з попередження терористичної діяльності, на жаль, не завжди дієві.

Сучасний тероризм потребує розроблення нових концептуальних підходів, оскільки існуючий алгоритм протидії тероризмові показав нездатність забезпечити спокій у суспільстві, свідоцтвом тому є затяжна антитерористична кампанія, результати якої важко назвати позитивними. Щодня у світі гинуть люди, цілі соціальні системи живуть у постійному страху.

Перенести центр тяжіння у боротьбі із тероризмом  з каральних заходів

на прогнозування та соціальну профілактику –

єдиний  шлях підвищення її ефективності.

Впровадження профілактики тероризму потребує деяких уточнень існуючих антитерористичних концепцій. Зокрема, у існуючих правових нормативних документах усіх рівнів, від глобальної Контртерористичної стратегії ООН, до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та розроблених на підставі його норм відомчих інструкцій, основний наголос  робиться на терористичну діяльність як факт, що відбувся і вимагає реалізації антитерористичних планів, що включають застосування сили, і не достатньо уваги приділяється технологіям превентивної нейтралізації соціальних конфліктів, які виступають глибинними соціальними причинами тероризму.

Адже профілактика тероризму – це сукупність соціальних процесів, спрямованих на мінімізацію теророгенності соціальних систем шляхом проведення відповідних попереджувально-профілактичних заходів; заходи соціального, правового, виховного та іншого характеру, спрямовані на нейтралізацію або усунення причин і умов вчинення тероризму, які полягають у цілеспрямованому, попереджувальному впливі на осіб (груп осіб, організацій, рухів тощо) з антигромадською поведінкою, як в їх власних інтересах, так і в інтересах суспільства, а також спрямовані на зниження в осіб ризику стати жертвами терористичних (злочинних) посягань.

Іншим аспектом цієї проблеми  є необхідність демонтажу соціального підґрунтя підтримку тероризму. Владі потрібно вживати ефективних заходів  щодо інформування місцевого населення про те, що українська влада вживає заходів щодо фінансового забезпечення функціонування Донецької та Луганської областей, здійснення соціальних виплат.

Головним завданням є позбавлення соціальної підтримки терористів з боку місцевого населення. 

Важливим іспитом для нинішньої влади також стане початок отоплювального сезону, успіх якого на пряму залежить від рівня довіри до влади, віри в її здатність і спроможність забезпечити потреби громадян.

Таким чином, за умови законодавчого регулювання профілактики тероризму уможливлюється створити дієві засади для реальної участі інститутів громадянського суспільства і державній політиці протидії тероризму.

Мені як батьку, теж хочеться, щоб:

1) у домівках було затишно і тепло,

2) діти навчалися в школі,

3) а наші кохані жінки  плекали тепло і любов, частіше посміхалися і творили щасливі родини, які виступають джерелом успішної та ефективної країни.

Переконаний, що таке бажання є спільним для будь-якого чоловіка незалежно від його місця проживання, мови, якою він спілкується, поглядів на державний устрій країни.

Україну ми створили 24 серпня 1991 року, зараз, у 2014 році нам потрібно творити УКРАЇНЦІВ.