Голова Інституту стратегічних комунікацій

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, доцент

https://irbis-nbuv.gov.ua/ASUA/0012068

WoS : LIH-1184-2024

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Щорічне послання Президента України стало маститою подією.

Для мене важливим стало приділення окремої уваги стратегічним комунікаціям, про які йдеться в п.9.3 відповідної аналітичної доповіді.

По-перше, я відмічаю той факт, що на даному етапі вже не виникає сумнівів та різноманітних інсинуацій з приводу того, що стратегічні комунікації стають усвідомленою частиною нашої очевидності. Більше того, поняття стратегічних комунікацій вже дедалі частіше починає з’являтися в нормативних та аналітичних документах різного рівня в Україні. Таким чином, Україна, нарешті, дозріла до артикуляції цієї теми.

По-друге, в Україні вже відбулася легітимація поняття «стратегічні комунікації» у Воєнній доктрині України, затвердженою Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015, під якими  розуміють скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – 1) публічної дипломатії; 2) зв’язків із громадськістю, 3) військових зв’язків, 4) інформаційних та психологічних операцій, 5) заходів, спрямованих на просування цілей держави.

Тому звернення Президентом уваги на дану систему є вкрай важливою і знаковою подією.

Через що я і вирішив проаналізувати викладені положення, що містяться в аналітичній доповіді НІСД до річного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році».

У доповіді відзначається на такий новий виклик, як комунікативна перевага терористів. Визначено, що «адекватним інструментарієм протидії даному виклику стали стратегічні комунікації».

Основними засадами будови стратегічних комунікацій (СК) як виду комунікативної діяльності, стали: проактивність; довгостроковість; системність; систематичність.

Зважаючи на важливість окремих блоків, в рамках окремих статей мною уже було розглянуто:

• наративний аналіз стратегічних комунікацій [1];
• завдання національної системи стратегічних комунікацій [2];
• удосконалення системи стратегічних комунікацій [3].

На жаль, у тексті доповіді відбулась інтерпретація стратегічних комунікацій в збитковому лоні виключно комунікативного дискурсу, що наперед нівелює навіть сам факт аналізу системних явищ. Адже в тексті доповіді визначено:

«Перед Україною виклик постав лише в інформаційній сфері, і його подолання можливе арсеналом стратегічних комунікацій». У даному аспекті зазначено, що «порядок денний доповнився завданням розвитку спроможності органів державної влади (передусім сектору безпеки і оборони) України у сфері стратегічних комунікацій».

У мене виникає низка запитань:

• якщо декларується про необхідність розвитку громадянського суспільства, то чому по тексту йдеться лише про «спроможність органів державної влади»;
• показове і демонстративне виключення інститутів громадянського суспільства є концептуально невірним, помилковим, веде до безвихідді у будові демократичного соціально орієнтованого суспільства, виключає громадянське суспільства з елементів національної системи стратегічних комунікацій, більше того суперечить наперед самому визначенню страткому, атрибутивним компонентом якого виступає публічна дипломатія;
• зазначення в тексті спочатку на проактивний підхід, а потім використання у дисонансі терміносполуки «формування спроможності» свідчить про відсутність архітектури та сформованих загальних меседжів, смислів, які мала б нести ця доповідь. Адже термін «спроможність» означає здатність до здійснення СК. Таким чином навіть стратегічно не визначається концептуальна мета — формування ефективної системи стратегічних комунікацій.

Викликає заперечення також і твердження:

«Подальша інституціоналізація сфери стратегічних комунікацій відбулася з ухваленням нової редакції Воєнної доктрини України, в якій нормативно закріплене визначення стратегічних комунікацій (аналогічне визначенню, яким послуговується НАТО) та їхня роль»

По-перше, некоректно порівнювати Воєнну доктрину України з тим, «з чим послуговуються в НАТО». Якщо йдеться про порівняння, то потрібно порівнювати рядоположні величини: в Україні даний термін визначено в нормативному акті, а з яким нормативним актом здійснюється порівняння укладачами тексту доповіді?

По-друге, де чітка вказівка на той нормативний акт, в якому чітко визначено поняття стратегічних комунікацій? Її немає, а немає тому, що в НАТО існує чимало визначень страткому, але головне те, що визначальне поняття, яким вони послуговуються як раз не є ідентичним тому, що наведено в тексті Воєнної доктрини України.

По-третє, чи є у НАТО якісь стандарти, а якщо і є, то як вони співвідносяться із національними інтересами країн-членів НАТО і відповідно яким чином те чи інші визначення поняття стратегічних комунікацій може бути операціоналізовано в конкретній соціальній системі.

По-четверте, маніпуляція і підміна понять у даній тезі також простежується і у тому, що з одного боку йдеться про «інституціоналізацію стратегічних комунікацій» на рівні органів державної влади України, але порівняння відбувається з тлумаченням страткому в НАТО — військово-політичним блоком. Це все рівно що порівнювати значення слова: «Мотор» у кінематографі і в автомобілебудуванні.

Тому постійне маніпулювання інформацією, підміна понять, порушення причинно-наслідкових зв’язків створюють враження про маніпулятивний характер даного документу, поєднаний із навмисним нав’язуванням Україні застарілої, і такої що не відповідає як національним інтересам, так і сучасним тенденціям формування неополярного світу моделі системи стратегічних комунікацій.

Цілком незрозумілою є наступна фраза:

«Обраний підхід є цілком вмотивованим з погляду важливості спільного розуміння процесів і явищ під час поточного співробітництва з Альянсом та в контексті майбутніх прагнень до членства в цій структурі»

За текстом чітко можна зрозуміти, що зараз абсолютно не йдеться про вступ до НАТО, оскільки в тексті прямо зазначено на «контекст майбутніх прагнень», тобто лише в майбутньому за певних умов може бути сформовано / а може і ні / лише прагнення до членства, тобто не зазначено на те, що будуть створені умови, впроваджені стандарти, забезпечені якісні та кількісні зміни, що в сукупності дозволять забезпечувати як національну безпеку, так і стати надійним гарантом безпеки для інших країн, тобто бути потрібною для НАТО, створити умови, щоб саме НАТО будо зацікавлене бачити Україну своїх членом…Але цього не має. Є зазначення на те, що колись там, в невідомому майбутньому за невідомих причин може виникнути прагнення, реалізується воно чи ні також невідомо, а якщо реалізується, то невідомо через який час і за яких умов і чи потрібно це буде тоді…

Окреме питання стосується такого цікавого новотвору, як «погляд важливості». Як «важливість» може споглядати чи щось там дивитись, не зовсім зрозуміло.

Ось так у нас пишуть аналітичні доповіді.

Наступним запитанням виступає зазначення на таке:

«… вперше в нормативному полі України було визначено діяльність, пов’язану з комунікацією як процесом створення спільних смислів…».

Я, в цілому, за змістом підтримую дану ідею — творення спільних життєдайних смислів. Більше того, повністю погоджуюсь із маститими думками щодо СМИСЛІВ, викладеними у статті А. Авакова про те, що: «Прорывы в совершенствовании социальных систем и стран как раз и случаются тогда, когда значительные широкие массы людей включаются в процессы изменений, осознавая СМЫСЛЫ и действуя с верой в эти смыслы… Наш ресурс – в наличии СМЫСЛА. Смысла, как осознанного содержания действий и поступков каждого! Глубоко понимая и принимая смысл происходящих процессов, люди готовы действовать, высвобождая гигантскую энергию созидания!.. Общество, которое не формирует смыслы и веру — теряет свою энергию и теряет перспективы, превращаясь в прозябающее сборище созерцателей, тешащихся былым величием» [4].

Але стосовно тексту доповіді, то в ній в розділі 9.3 жодного слова не було сказано про створення спільних смислів? Навіть автори даного фрагмента доповіді, як я розумію і їм це притаманно, неправильно ототожнили формування смислів із меседжами та наративами?  Але в жодному сенсі ані у визначенні, що міститься у Воєнній доктрині України, ані у тексті самої аналітичної доповіді не йдеться ні про які формування спільних смислів.

По тексту також протягом цих 4 сторінок вживається суперечлива термінологія:

• Комунікативна діяльність, дана діяльність не дорівнює функціонуванню національної системи стратегічних комунікацій, більше того не є всеохоплюючою для неї;
• комунікативна перевага,
• арсенал стратегічних комунікацій,
• спроможність у сфері стратегічних комунікацій – по тексту і в інших документах вживається слово «можливість, здатність»
• наратив як чітко визначена ідея (дане визначення не відповідає парадигмі «Повороту до наративу»),
• інформаційні виклики, інформаційна окупація  – нормативно визначення даних понять відсутні;
• проактивна та реактивна комунікативна компанія,
• західна демократія ототожнюється із євроатлантичною цивілізацією;
• сектор безпеки і оборони — поняття безпеки включає в себе оборону, з цього приводу вже проведено чимало наукових досліджень, адже воєнна сфера чітко визначена складовою національної безпеки (див. Закон України «Про основи національної безпеки України»). Тому поняття сектор безпеки і оборони, яке наведено в Воєнній доктрині України, потрібно привести у відповідність із тими поняття, які містяться в законах України.

Висновки

1. У текст аналітичної доповіді навмисно вводиться помилкове суб’єктивне тлумачення парадигмально визначеного терміну «наратив».
2. Текст доповіді має обговорюватись у широких колах громадськості, аналітичних спільнотах, а також мати висновок Національної академії правових наук України на відповідність уживаних категорій контексту доповіді.
3. В доповіді презюмується наперед хибна та застаріла неефективна структура системи стратегічних комунікацій, яка не відповідає національним інтересам України, навіть не співвідносить із безпекових законодавством, Стратегією розвитку 2020.
4. Аналізований фрагмент тексту переповнений перекручуваннями, термінологічною некоректністю, плутаниною, підміною понять і суб’єктивізмом.

Одна річ — доповідь окремого аналітичного центру як недержавної громадської організації, інша річ — аналітична доповідь державної установи, в якій резюмується та обробляється і відповідно має бути подана спеціальна аналітична інформація. Тим більше, що всі ресурси для цього є. Їх потрібно просто використати, а не возвеличувати себе в ранг цензорів, недосяжних для критики і будь-яких публічних конструктивних обговорень.

Дана доповідь за своїм стилем, методологічним інструментарієм та взагалі хвацьким підходом є далекою від того, щоб так галасно називатися «аналітична», оскільки неохайність у використанні термінології, кульгавість логіки будови тексту і лінгвістичних конструкцій не створюють цілісного враження про те, що даний документ є завершеною концептуально узгодженою працею.

Тому вочевидь закрадається враження, може і помилкове: а чи не навмисно укладачі документу такого рівня дискредитували Президента України?

Щоб не скочуватися в лоно суб’єктивізму, зазначу лише на окремі, найбільш вагомі методи, якими я послуговувався при аналізові даного фрагмента аналітичної доповіді. Саме ними, а не критикою, я хочу завершити цю статтю, бо переконаний, лише разом, в органічному поєднанні нашого фізичного, духовного та інтелектуального потенціалу ми будемо спроможні формувати спільні розумні смисли. Тому використання даних методів може трактуватися і як методологія для наступних аналітичних досліджень, які покладаються в основу виступів ключових лідерів.

Методологія мого дослідження

За допомогою феноменологічного аналізу, було здійснено реконструкцію змістовного навантаження даного інформаційного продукту, виходячи із інтенцій укладачів і замовників даного тексту на спільне створення смислового горизонту спільного з адресантами (реципієнтами) життєвого світу. Таким чином, встановлено маніпулятивний характер даного послання.

Концептуальний аналіз уможливив розглядати ключові поняття та категорії в якості обмеженої і не характерної для українства кількості номінацій, які не є парадигмальними, тобто такими що склалися історично і закріпилися в суспільстві в якості смислових універсалій.

Наративний аналіз доповіді уможливив висновувати, що симулякризація ключових номінацій виступає характерологічною особливістю тексту, внаслідок чого сам текст доповіді характеризується смисловими казусами, які водночас є наперед завуальованими, створюючи віртуальний світ хибної моделі страткому, спотворюючи його справжній зміст.

Застосування методу коммомеративних практик уможливило констатувати, що в рамках даної доповіді було здійснено невдалу спробу об’єднання старого на нових засадах, без урахування номотетичного знання.

Застосування націобезпекознавчого підходу уможливило стверджувати про небезпекоґенний потенціал як самого тексту, так і наративів, застосовуваних у ньому, що в цілому формує враження про законспірований маніпулятивний характер щодо ментальної і сцієнтальної дезорганізації української соціальної системи, в тому числі когнітивного та комунікативного простору.

Метод геополітичної кон’юнктури уможливив стверджувати про тиражування не українських меседжів і смислів в тексті, які відповідають політичній лінії правлячих кіл, більше відображають вестерністську ідеологію у вульгарній її інтерпретації, на противагу центристській ідеології, яка має виступати для України дороговказом її успішного розвою і відповідає її національним інтересам.

Україні потрібні розумні стратегічні комунікації, які, будучи системою, перетворять нашу націю в сильну, щасливу і процвітаючу, а державу — в найбільш ефективного комунікатора.

Список джерел:

1. http://censor.net.ua/blogs/3684/narativniyi_analz_strategchnih_komunkatsyi_u_poslann_prezidenta_ukrani
2. http://censor.net.ua/blogs/3697/zavdannya_natsonalno_sistemi_strategchnih_komunkatsyi
3. http://censor.net.ua/blogs/3712/udoskonalennya_sistemi_strategchnih_komunkatsyi
4. http://censor.net.ua/b3816.

По итогам референдума, состоявшегося в четверг, 23 июня, победу одержали сторонники выхода Великобритании из состава Европейского Союза. В 382 избирательных округах за Brexit проголосовали 17 млн 410 тысяч 742 человека (51,9%), против – 16 млн 141 тысяч 241 человек (48,1%).

Размышления о том, что для простых граждан Британии важнее собственные ощущения безопасности, экономической стабильности культурных традиций и т.д. я оставляю для других обозревателей и экспертов.

Я же хочу наметить путь к оценке истоков произошедшего. Ведь абсолютно очевиден последующий «парад евросепаратистов».

Методология кризиса

Прежде всего, исповедуя аксиологический подход, я обращу внимание на довольно зримый и явственный факт: ценностная эквивалентность культур осталась сладким забвением еврооптимистов: налицо назойливое дуновение, постепенно перерастающее в сильные порывы неконтролируемого экзистенциального аксиологического кризиса. Разнообразие культур не вписалось в узковатый до безобразия контекст, казалось бы широкого явления, гордо именуемого не иначе как «мультикультурализм». Аксиоматические постулаты оказались не такими не поверку и национальная идентичность как системообразующее ядро любой нации возобладали над симулякрами европейскости.

С позиций культурологического подхода, нивелирование культур в рамках ЕС коррелятивно не привело к формированию новой уникальной европейской культуры, в качестве именно самобытной и неповторимой. Это не стало процессом озарения европейцев, которые, проснувшись в один день в радостном порыве и экстазе, решили объединить свои культуры в одну единую. Ни один житель Европы не скажет, что он из Европы, он скажет, что из страны своего происхождения или проживания: из Бельгии, из Германии и т.д.

Уникальность каждой культуры обеспечивается своеобразием души. Так вот европейской души после подписания Маастрихтского договора я так и не увидел. Объездив Европу, я не увидел европейской души, ибо в каждой стране я видел свои национальные, а главное культурологические особенности, которые не могли быть стерты в процессе внедрения мультикультурализма.

Потому-то, к сожалению, европейская культура не стала всеобъемлющей из-за многих противоречий, не совместимых с национальными традициями и постулатами входящих в нее культур. Именно поэтому европейская культура так и не трансформировалась в европейскую цивилизацию.

Набатный колокол звучал не единажды, но гипертрофированное и искаженное понимание демократии резонировало с апофатической репрезентация  демократического режима как единственно верного путём последовательного отрицания всех возможных иных политических режимов как несоизмеримых с демократическими, то есть познание идеальности демократии через понимание того, чем она не является. С легкой руки Европы была уничтожена сначала Югославия, потом Ливия. Ливия — страна, доказавшая, что кроме демократии и тоталитаризма, коммунизма и капитализма есть иные формы правления, при которых государство может процветать, а люди жить счастливо. Эта форма правления была названа Джамахирией.

Деградация демократии и ее институтов прослеживается в многих аспектах развития Европы. Убийца, изнасиловавший и убивший множество детей получает срок в колонии, а также право на помилование. Он получает право жаловаться на то, что в его булочках мало изюма. Например, Брейвик, убивший 77 человек, в 2012 году получил всего 21 год заключения с правом на помилование. Этот человек, если его можно причислить к нашему виду, жалуется на то, что в его еде нет должного разнообразия, что его трехкомнатная камера мала, и что интернет читают сотрудники правоохранительных органов. Не это ли плевок самой демократии в тех людей, которые в нее свято верили, тем, чьи дети и родственники пострадали тогда? А ведь Брейвик вел свой дневник и подробно описывал как сам факт покупки оружия, так и факт его использования. Но никто не предал этому должного значения. Ведь в европейской правоохранительной традиции не знают термина «профилактика». Собственного говоря, именно по этим причинам сейчас и будут происходить взрывы одиночек, которые «по мнению экспертов», ну и конечно же по мнению всезнающих журналистов «ни с кем не связаны». Хотя, как связь этих будущих террористов-одиночек, так и их цели вполне зримы.

Отсутствие ощущения безопасности, нарастающий кризис концепции мультикультурализма, о котором подробно написал еще Тило Сарацин, экономические проблемы, нерешенность проблем социализации мусульман – создали благодатную почву для дестабилизации ЕС.

Россия аннексировала у нестабильной и слабой Украины Крым, Британия самоаннексировалась от нестабильной и слабой Европы. Вирус сепаратизма, отделения и самостоятельности – неизменный результат и приговор всем демократическим режимам.

Северная Ирландия и Шотландия захотят выйти из Великой Британии, Баски отделиться от Испании и т.д. Агрессивная экспансия евросепаратизма — вирус, поражение которым, способно уничтожить евросоюз без войны, без каких-либо человеческих потерь. Это и есть высший уровень применения консциентального оружия.

Европейская культура исчерпала свои творческие возможности, она практически на краю распада и забвения, но, если Шпенглер, предполагал последующее становление цивилизации после распада культуры, то я прогнозирую последующее зарождение новой культуры и новой цивилизации, в которой украинцы, как нация доказавшая, что способна умирать за нематериальные ценности, будет играть решающую роль.

Владимир Липкан,

доктор юридических наук,

Глава Института стратегических коммуникаций ГОСЛ

  В последнее время огромное внимание уделяется пропаганде. Почему вдруг такой неподдельный интерес именно к пропаганде? А с другой стороны небывалое умопомрачительное забвение формирования идеологии и мировоззрения, которые выступают основными факторами становления национальной идентичности. Я летом проводил эфир с военным атташе посольства Германии в Украине Кристианом Фарканде. Цель: узнать, видят ли немцы признаки применения против них информационного оружия, в том числе пропаганды. https://www.youtube.com/watch?v=rXZZWLbluTQ Эфир я проводил неспроста.

По моим наблюдениям, а я в Германии бываю не редко, процесс промывания мозгов начат уже давно. Каким образом немецкие спецслужбы это пропустили, либо сделали вид, что пропустили я не понимаю. Но именно благодаря неописуемому чрезмерному чувству долга перед СССР за освобождение Германии от фашизма, любовь к русским детерминирована отношением к прошлым заслугам. Причем заслугам СССР, которые были умело трансформированы в заслуги России, что и предопределило практически априорное доверие к России и ее властям. Благополучная Германия, казалось, достигшая большого прогресса в обеспечении информационных прав человека, до сих пор не имеет четкого ответа на вопрос о соотношении права человека на распространение информации и права человека на умышленное распространение дезинформации. Появление фейкмедиа, генерирующих фейки, флуды, флеймы, слендеры и либелы – стало реальностью, а внедрение симулятивных практик способствует замещение реальности виртуальными образами. Как метко отметил классик теории симулякров Ж. Бодрийяр: сегодня карта определяет территорию. Именно на этих образах и играет Россия. Ее задача здесь состоит в дестабилизации Европы, ее дезорганизации и разобщении (сепарации), с конечной целью сделать невозможным даже в прогностической перспективе представлять угрозу для России. Причем, я не един в таком мнении. В частности, депутат Бундестага от Христианско-демократического союза Норберт Реттген прямо обвинил российское государственное телевидение в пропагандистском распространении фальсифицированной информации, оживлении старых и конструировании новых образов врага среди населения страны, также заявив, что в Европе многие люди оказываются восприимчивы к российской пропаганде http://m.liga.net/news/politics/228646-rossiyskaya_propaganda_pytaetsya_razdelit_nas_-_deputat_bundestaga.htm Движение Blockupy на сегодня может выступить мощной платформой начала силовых акций по дестабилизации Германии. В правоохранительных органах Германии открыто заявляют о новом масштабе насилия. К тому же проблема салафитов в Германии также не находится в состоянии эффективного управления.             Совмещенная с миграционным торнадо, наплывом мусульман и их жесткой культурной и ментальной оппозицией – это представляет серьезную угрозу национальной безопасности Германии. Притом, по моему мнению, троянский конь дестабилизации будет разыгран изнутри. Потому, использовав слабость демократических институтов, играя на утопичных идеях мультикультурализма, либерализма и постмодерна, агрессивного антиглобализма, эти движения, при умелом и системном инспирированном манипулировании, могут быть использованы для дестабилизации Германии. Существенные просчеты в политике безопасности, прежде всего в части самоорганизации и активизации неофашизма, могут стать новым катализатором для силовых акций. А ответные действия государства, при умелой подаче русскими СМИ внутри Германии будут интерпретированы не иначе как ущемлением прав граждан, узурпацией власти, скатыванием к тоталитаризму и диктатуре. Правило не ново: в своих грехах обвинять других. Но вот знание правила, к сожалению, никак не влияет на немцев в аспекте противодействия русской пропаганде. Одним из эффективных средств управления в данном случае выступает как раз пропаганда. Сразу оговорюсь, что под пропагандой я понимаю способ информационной борьбы, который предусматривает активное наступательное воздействие на объект с целью внесения определенных, управляемых субъектом воздействия, параметров в информационное пространство, которое влечет за собой изменение в пространстве реального времени, подстраивая последнее под заданные модели в виртуальном пространстве. Таким образом, на первое место в пропаганде я ставлю симулякр – порождение моделей реального без оригинала и реальности — порождение гиперреального. Сегодня готовность Европы, не институциональных структур, а именно рядовых граждан, институтов гражданского общества, коими так нарочито кичится Европа, включиться в информационную компанию по отстаиванию своих же европейских ценностей, в том числе целостной Германии, на сегодняшний день невысокая. Вряд ли кто-то сможет представить себе картину, чтобы немцы добровольно объединялись в батальоны и шли защищать Германию, а немецкие бабушки пекли пирожки и шили носки своим бойцам… Революция достоинства показала, что украинцы готовы и будут умирать за эти ценности, не за Европу, а именно за ценности. А вот европейцы не готовы не только умирать, они в большинстве своем любые намеки на угрозу со стороны России относят в разряду шизофрении и теории заговоров. Хозяин – барин, как говорится. Однако отмечу, что причин тому много, но и русская пропагандистская машина там действует намного тоньше, чем в Украине. В частности, в Германии работа русской пропагандистской машины проводится несколько тоньше, чем в Украине: 1)    играя на чувстве долга перед Россией (на самом деле перед СССР), русская пропаганда маскируется под видом «источника, альтернативного западным медиа»; 2)    проводятся гротескные, ироничные, саркастические преувеличения в российских государственных СМИ, например, сравнение событий новогодней ночи в Кельне с «хрустальной ночью» времен нацистской Германии с целью дискредитации федерального канцлера, увязывания в сознании простых граждан образа канцлера нынешнего с образом канцлера третьего рейха; 3)    формирование негативного отношения в Украине, когда любые добровольческие отряды в Украине ассоциируются с нацистами, а стало быть поддержка Меркель Украины – это поддержка неонацистов. Цель – дискредитация канцлера (для Украины, тот же феномен добровольчества, интерпретируется под иным соусом: добровольческие отряды ассоциируют с убийцами, насильниками и уголовниками; 4)    проводятся комплекс мероприятий по поддержке оппозиционных партий, внедрения тактики стратегических коммуникаций – вовлечение ключевых лидеров. Одной их одиозных фигур (ключевых лидеров), которая может быть использована для обострения напряжения, внутренних противоречий и дестабилизации Германии выступает Сара Вагенкнехт, чья открытая нелюбовь к Меркель может быть использована в комплексе дестабилизации позитивного отношения в Института канцлера Германии; 5)    формирование сети СМИ с целью продвижения собственных (российских) национальных интересов со стратегической целью воздействия на принятие тех или иных решений органами власти Германии; 6)    пропаганда в Германии силы и военной мощи России; 7)    распространение недостоверной и неполной информации о деятельности высшего руководства страны, положения отдельных социальных групп, в том числе и мигрантов с целью дестабилизации общественного порядка. В частности, Министр иностранных дел России Сергей Лавров повторил запущенную российскими СМИ ложь о том, якобы власти Германии допускают массовые изнасилования беженцами немецких женщин и девочек; Больше читайте здесь: http://zn.ua/WORLD/germaniya-stala-novoy-mishenyu-kremlevskoy-propagandy-die-welt-202581_.html; 8)    извращение фактов: российские СМИ преподнесли акцию протеста (организованную Национал-демократической партией Германии) по поводу изнасилования как спонтанный митинг российских немцев; 9)    четкая сегментированная работа с различными целевыми аудиториями с использованием адекватного методологического инструментария стратегических коммуникаций; 10)          национальные интересы Германии не ассоциируются с интересами Европы: ФРГ это не Германия, Евросоюз – не Европа; 11)          в любых формах проводятся инвазивная практика занижения ожиданий от европерспектив Германии в случае продолжение спонсирования ЕС; 12)          формируются условия для выхода Германии из ЕС, и таким образом его развала; 13)          формируются условия для разности понимания и толкования европейских ценностей, что, в конечном счете, влечет отдаление по атрибутивным системообразующим параметрам, и дестабилизации всей системы европейской безопасности; 14)          гиперболизируется проблема мигрантов, иллюстрируются только негативные стороны от нелегальной миграции (преступность, засилие ислама, уменьшение роли церкви, ущемление прав коренных немцев, безработица, повышение уровня преступности и т.д.); 15)          закладываются механизмы дестабилизации по осям: коренной этнос – мигранты, религия: христианство – ислам; правопорядок – коренные немцы, хаос и групповые нарушения общественного порядка – мигранты. Картина знакомая, не правда ли? Только вот для простого гражданина Германии определить свободу слова и «альтернативный» взгляд журналиста, разобраться в хитросплетениях построения архисем и детерминации номинаций определенными эмоциями, методами разговорного НЛП и биохимического анализа клеток мозга по восприятию информации от профессиональной пропаганды в рамках реализации информационной политики России практически невозможно. Вот тут-то и встает необходимость активизации институциональной структуры, которая должна включать рычаги влияния разного уровня и интенсивности на эти медиа, соединяя это с работой с собственным населением.   Что делать немцам? Немцам, в первую очередь нужно корректировать государственную  информационную политику, прежде всего контент, нарративы и мессиджы, которые несут государственные СМИ. Они должны быть четкими, системными и скоординированными. Нужно вовлекать негосударственные структуры формируя, пул информационного волонтерства, в котором одной из задач будет противодействие русской пропаганде. В этот пул нужно включать волонтеров разных стран, ибо информационное пространство не имеет границ. У Украины, в частности, имеется достаточно серьезный опыт противодействия русской пропаганде. Целесообразно усилить европейские международные медиа путем усиления Deutsche Welle, BBC International, RFI, а также системной поддержки канала UA:TV, созданного на основе Мультимедийной платформы путем внедрения новых совместных проектов, информирования граждан своих стран о тех или иных событиях из первых уст. Основной мессидж : русской пропаганде может быть противопоставлен лишь идеал объективного, просветительского и плюралистичного освещения событий.

Фото: Владимир Липкан. Человек с русским флагом в Берлине около Бундестага.

Діордіца Ігор Володимирович,

Голова Інституту адміністративного правосуддя і судової реформи

кандидат юридичних наук

 Анотація

В статті автор здійснив аналіз інформаційної влади як комунікації. Запропонував авторське розуміння у вузькому та широкому сенсі даної категорії. Акцентовано увагу на тому, що основними суб’єктами інформаційної влади в Україні є, так звана, «четверта гілка влади» – засоби масової інформації. Наголошено на тому, що здійснення комплексного дослідження інформаційної влади в юриспруденції становить особливий науковий інтерес. Зазначено, що суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог створює ідею, ця ідея поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісного спілкування, а головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю.

Ключові слова: інформація, інформаційна влада, інформаційне право, інформаційне суспільство, засоби масової інформації, комунікація, інформаційна політика.

Аннотация

В статье автор осуществил анализ информационной власти как коммуникации. Предложил авторское понимание данной категории в узком и широком смысле. Акцентировано внимание на том, что основными субъектами информационной власти в Украине является, так называемая, «четвертая ветвь власти» – средства массовой информации. Отмечено, что осуществление комплексного исследования информационной власти в юриспруденции представляет особый научный интерес. Отмечено, что суть информационной власти сводится к тому, что какой-то идеолог создает идею, эта идея распространяется с помощью средств массовой информации и межличностного общения, а главной функцией информационной власти является управление коммуникациями, их содержанием и направленностью.

Ключевые слова: информация, информационная власть, информационное право, информационное общество, средства массовой информации, коммуникация, информационная политика.

Summary

It was noted, that the subordination of people to its will is the main task of a power, and mass have a powerful ability to influence people’s consciousness and behavior, it gives sufficient reason to consider the media as the “fourth power”, i.e. information power.

It was stated, that information power in the narrow sense – is power exercised through the use of information in its various manifestations (true or false). And in a wide sense it is actions of owners and distributors (managers) information that aimed at form of public awareness by creating, collecting, receiving, storage, use, dissemination and protection of information.

It was said, that the essence of informational power is reflected in case that an ideologue creates the idea; this idea is disseminated by the mass media and interpersonal communication. The management of communications, their content and orientation is the main function of informational power.

The attention was also paid o the provision, that despite the fact that the informational power had been the subject of the scientific work, but that the study of this issue is relevant, taking into account the increase of information weight, information warfare of Russia against Ukraine and other important factors.

Key words: information, informational power, information law, information society, mass media, communication, information policy.

Сучасний етап інформаційної революції у світі зумовлює формування нової інформаційної парадигми щодо вивчення соціально-політичних та правових явищ. Під впливом інформаційних технологій змінюються і політико-правові інститути, політичні відносини, форми політичного та інформаційного впливу на суспільство та суспільну свідомість; своє місце впевнено займає влада інформації. Інформаційні механізми громадського контролю, або система ідейно-політичної гегемонії, за останні десятиріччя набули такого значення, що їх називають інформаційною владою [1]. Потрібно зазначити, що проблема інформаційної влади поки що не одержала належного розвитку та концептуалізації в рамках правових досліджень. Частково це пояснюється тим, що інформаційна влада як соціально-політичний, інформаційний і правовий феномен стала об’єктом аналізу відносно недавно, і то лише в межах політичної науки. Водночас, події в Україні, зокрема ведення проти неї гібридної війни, використання інформаційних засобів в якості ключового інструмента впливу на масові свідомість поставили питання про необхідність правового регулювання інформаційної сфери, передусім регулювання інформаційних правовідносин. На цьому шляху важливим стає звернення увагу на феномен інформаційної влади саме з позицій юридичної науки, вироблення пропозицій правового характеру, власно цим і обґрунтовується актуальність нашої статті.

Серед праць українських авторів, які системно досліджують інформаційну сферу на сучасному етапі, слід відзначити діяльність наукової школи В. Ліпкана та [1-17]. Серед окремих дослідників важливою підоймою в царині юридичних наук виступають роботи В. Цимбалюка [18-20], М. Каращука [21-22], І. Сопілко [1]  та ін.

Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань щодо інформаційної влади здебільшого в політологічній площині здійснено в публікаціях таких українських авторів, як: Г. Почепцов [23], Н. Ржевська [24], В.Бебик [25] та ін.

Зважаючи на комплексність теми нашого дослідження, нами було поставлено завдання сформулювати авторське розуміння терміну «інформаційної влади», визначити його сутність, функції та основних суб’єктів в умовах інформаційної глобалізації зміни інформаційних імперативів та інформаційного балансу в світі, ґрунтуючись на методології міждисциплінарного підходу.

Виходячи з цього метою статті є визначення ключових елементів понятійно-категоріального апарату, а саме інформаційна влада та комунікація.

Виклад основного матеріалу

На межі ХХ-ХХІ ст. індустріально розвинені країни світу вступили в інформаційну стадію розвитку, позначену впровадженням інформаційних технологій, Інтернету, що призвело до різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади і, насамперед, її головних носіїв — засобів масової інформації на всі сфери суспільного життя, радикальним чином сприяло розвитку процесів глобальної демократизації, формування центрів інформаційної сили та горизонтів інформаційної периферії.

Усе це потребує глибокого аналізу змін, які відбуваються у співвідношенні влади, місця і ролі інформаційної влади в демократизації сучасного суспільства, в тому числі й в Україні. Глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп’ютерних мереж, аудіо- та відеосистем, інтернет-телебачення, соціальних мереж) актуалізували дискусії про інформаційну владу.

Нині, як було зазначено вище, питання інформаційної влади ще не було предметом ґрунтовного вивчення в юриспруденції, тому, для досягнення поставленої мети, я буду послуговуватись надбанням інших наук, зокрема політичних і, ґрунтуючись на методології міждисциплінарного підходу пристосовувати ці положення до контексту мого дослідження.

Перш за все, необхідно визначитися із основною категорією, яка становить сутність мого дослідження, а саме — «інформаційна влада».

У сучасній доктрині інформаційного права існує декілька дефініцій вищезазначеного поняття. Наведемо деякі з них:

-     інформаційна влада — це влада, яка базується на можливостях доступу до необхідної і важливої інформації, умінні її використання на підлеглих. Інформація дозволяє керівнику приймати оптимальні рішення і тим самим здійснювати владні повноваження. Владу інформації необхідно відрізняти від експертної влади, яка зв’язана зі здатністю використовувати конкретні дані [26, C. 100];

-     інформаційна влада — по-перше, це влада якоїсь інформації (ідей), прийнятої до реалізації, а по-друге, влада людей, які втілюють інформацію (ідеї) в життя [24];

-     інформаційна влада — здатність власни­ків інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компону­вання та розповсюдження інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб’єктів політики та економіки до дій у заданому напрямі [25]. Дану дефініцію, на нашу думку, варто доповнити категорією розповсюджувачів інформації, оскільки вони можуть і не являтися її безпосередніми власниками. Стосовно дій, відповідно до Закону України «Про інформацію» [27], необхідно додати наступні: створення,  збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту;

-     інформаційна влада трактується як специфічний вид влади, яка впливає на політичну поведінку людей за допомогою цілеспрямованого поширення або застосування інформації [22, С. 6]. Ми вважаємо, що інформаційна влада не може обмежуватися і не обмежується політичними подіями, оскільки інформування населення відбувається про всі сфери суспільного життя і зачіпає усі сфери життєдіяльності;

-     духовно-інформаційна влада — це влада над людьми, здійснювана за допомогою наукових знань та інформації. У сучасних умовах без опертя на знання влада у суспільстві не може бути ефективною. Знання використовують для підготовки урядових рішень, безпосереднього впливу на свідомість людей, забезпечення їх лояльності та підтримки уряду. Такий вплив здійснюється через агентів соціалізації (школу, інші навчальні заклади, просвітницькі товариства, асоціації тощо), а також за допомогою засобів масової інформації [28]. Із даної дефініції досить вагомим є положення про значущість інформації (знань) у сучасному житті людини. Починаючи від даних про рух потягів, вартістю продуктів харчування та закінчуючи особистими правами, свободами та обов’язками.

Резюмуючи зміст наведених дефініцій, акцентую увагу на тому, що, по-перше, основою інформаційної влади виступає інформація.

Під інформаційною владою, у вузькому сенсі, пропоную розуміти владу, яка здійснюється за допомогою використання інформації в різних її проявах (правдива чи недостовірна).

А у широкому сенсі інформаційна влада — цілеспрямовані дії власників та розповсюджувачів (розпорядників) інформації, які спрямовані на формування, корекцію та підтримку необхідного керованого рівня суспільної свідомості, шляхом створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Інформаційна влада здатна служити різним цілям: не лише розповсюдженню об’єктивних відомостей про діяльність уряду, положення суспільства, а й маніпулюванню, із застосуванням спеціальних методів обдурювання, маніпулювання свідомістю й поведінкою людей всупереч їх інтересам (дезінформування, фейк кампанії, вкиди заздалегідь неправдивої інформації, дискредитація посадових осіб), а нерідко й волі [28].

Оскільки головне завдання влади — підпорядкування людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як окремий вид влади, тобто інформаційна влада презентується нами як окремий самодостатній вид влади поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Аналогічна позиція, з використанням інших методологічних прийомів та контексту висловлена і в роботі [29, C. 306].

У сучасному світі у влади немає інших засобів впливу, крім комунікативних [23].

Досліджуючи інформаційну владу як комунікацію [30, C. 256], доходимо висновку щодо необхідності визначити і дане поняття. Комунікація — обмін інформацією, спілкування, між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізо­вані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність і цілеспрямованість дій великої кількості людей. Ці засоби називають мас-медіа, засобами масової комунікації [25].

Інформація завжди впливала на оновлення, зміну застарілих систем, у тому числі на політичне життя, обумовлюючи пошук нових підходів, рішень.

Наприклад, під час заколоту в серпні 1991 p. y Москві Президент США Дж. Буш довго не наважувався визначити своє ставлення до нього, і лише побачивши на екрані телевізора Б. Єльцина на танку, остаточно підтримав демократичні сили. Так невелика за обсягом, але виразна інформація відіграла неабияку роль у перебудові системи американо-радянських відносин. В історії надибуємо чималу кількість  ситуацій, коли під безпосереднім впливом поширеної ЗМІ інформації (дезінформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свою позицію, ухвалювали серйозні політичні рішення.

Але поширенішим і значущішим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки. ЗМІ виконують важливу функцію — громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб, а в разі виявлення помилок, прорахунків мобілізують громадську думку на боротьбу проти цих явищ. Внаслідок цього нерідко виникають хвилі протесту, які набувають різних форм: публікації на підтримку критичних виступів, депутатських запитів у парламенті, страйки, мітинги, демонстрації, пікетування тощо [31]. Вельми новим і актуальним виступає така форма як електронна петиція.

Нині жодна військова операція без дезінформації і психологічного тиску на супротивника з маніпуляцією світової громадської думки просто немислима. Початку військових дій завжди передують потужні інформаційні кампанії, метою яких є насамперед дискредитація супротивника і створення образу ворога. Наприклад, на слуханнях в Раді Безпеки ООН із захоплення Іраком Кувейту в якості свідка була представлена дівчина, яка розповіла про те, що іракські солдати виносили з пологового будинку немовлят і клали їх на бетонні мостові. На цей «факт» згодом неодноразово посилалися президент і міністр оборони США. Проте пізніше з’ясувалося, що ця дівчина — донька посла Кувейту в Сполучених Штатах і належить до королівської родини. Сама ж дезінформація була покликана закріпити у «вільному» світі за С. Хусейном визначення «арабського Гітлера», проти якого майбутні військові дії носили б справедливий характер [32]. Аналогічні приклади із дискредитацією лідера були використані і під час арабської весни: в Єгипті, Лівії, Тунісі тощо. Ще одним яскравим сучасним прикладом є російська пропаганда, яка ґрунтується на системному перманентному дезінформуванні населення [33], поєднаному із переписуванням історії та багато інших.

Позитивним зрушенням у напрямку поступової мінімізації та викорінення можливості розповсюдження неправдивої інформації є новий інформаційний проект ЄС, спрямований на те, щоб показати європейському суспільству велику кількість нападів, пов’язаних із недостовірною інформацією. Проект має назву «Огляд дезінформації» і є тижневиком, в якому зібрані приклади російських дезінформаційних нападів у режимі реального часу.

Також цей тижневик спрямований на те, аби розкрити кількість країн, уражених дезінформацією, та у такий спосіб пояснити європейській аудиторії обсяги цієї проблеми. Зібрані дані та інформація допомагатимуть у проведенні кращого аналізу та відповідно сприятимуть готовності протистояти і попереджати можливі напади, пов’язані з хибною інформацією, у майбутньому [34].

Слід зазначити, що сучасні ЗМІ є установами, створеними для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам.

Для більш ефективного маніпулювання громадською думкою дезінформація може поширюватися одночасно через друковані та електронні ЗМІ, телебачення, Інтернет, чутки, а також за допомогою використання листівок у локальних конфліктах та війнах.

Існуючі нині можливості ЗМІ, як четвертої — інформаційної влади, у висвітленні різних сторін політичного, економічного і духовного життя сучасного суспільства стали найпотужнішою зброєю у глобальній політиці, інструментом у вирішенні геополітичних завдань нарівні з військовою блокадою і економічними санкціями. Пропаганда, засоби масової комунікації виступають активними засобами учасниками збройних конфліктів.

Сучасне суспільство отримує інформацію від преси, телебачення, радіо та Інтернет. Перебуваючи часто в світі відірваних від реальності символів, воно може йти навіть проти своїх власних інтересів. У цьому сенсі людина не є вільною, тим більше що відпрацьовано ряд способів ефективного інформаційного впливу – «промивання» мізків (brainwashing), за допомогою якого здійснюється зомбування людей, створення пасивної слухняної людини, перетворення цілого народу в легко керовану масу. Так, наприклад, на початку проведення військової операції в Лівії Муаммара Каддафі підтримувало понад 95 відсотків населення країни, проте правильна робота з рештою — 5 % дала свій результат і законний уряд країни було повалено.

У разі початку бойових дій громадська думка повинна побачити «звірства» щодо мирного населення і полонених, а також переконатися у військовій перевазі «справедливої» сторони і поразку противника. Для цього спотворюються цифри втрат, замовчуються важливі факти і т. д. [32].

Один із прийомів навіювання, який використовується в сучасній журналістській практиці — створення резонансу, суть якого полягає в тому, що використовується схильність аудиторії гостро реагувати на різні расові, національні, релігійні ситуації. ЗМІ маніпулює націоналістичними стереотипами та негативними настановами для провокування певних дій, тобто елементи навіювання можна «подати» в будь-який час в «упаковці» з новинами, передачами, фільмами, можна маніпулювати людською свідомістю за допомогою радіо й навіть поданням інформації в певному виді в друкованій продукції. Ці елементи потрапляють у підсвідомість людини й змушують її діяти певним чином. Оскільки взаємодія людини зі ЗМІ відбувається щодня, то і вплив їх на суспільство й на кожну окрему людину можна вважати істотним [35].

Прогрес у будь-якій сфері є позитивним і корисним до певної межі, за якою його результати можуть виявитися негативними для соціуму. Так, розвиток інформаційних технологій одночасно зі значною користю людству надав можливості розширення масової дезінформації — введення в оману величезної кількості людей шляхом повідомлення невірних відомостей, підтасування фактів, підробки доказів. Тому сучасне суспільство утворюють не тільки інформовані люди, але й дезінформовані — введені в оману спеціально відібраною, таргетованою відповідно до інтересів певного соціального прошарку селективної інформації, що унеможливлює сформувати власний погляд на ті чи явища оточуючої дійсності. Поряд із інформуванням постійна дезінформація (а простіше – омана) також стала нормою життя в багатьох співтовариствах і країнах. Таким чином можу констатувати: з позицій системного підходу, дезінформація виступає складовим елементом інформаційної політики, так само як і загроза виступає складовим елементом системи безпеки.

Інформаційна політика держави повинна працювати не лише на висвітлення її дій, а скоріше на організацію інформаційних потоків усієї держави в інтересах її процвітання та успішного розвитку. Інформаційна політика має бути налаштованою не лише на сьогодення, а латати ті «діри», які ми активно вибудовуємо для майбутнього вже зараз. Під останнім ми розуміємо інформаційну компенсацію того, чого ми не можемо поки що досягти в реальності.

Розважальність вигідна з точки зору соціального управління. Це технологія соціальної стабілізації. Але водночас вона зменшує людські можливості, реально звужуючи інтереси людей. За цього випадку інтереси держави і бізнесу не повинні співпадати. Саме держава мусить сприяти розширенню інформаційного простору. Вона мусить підтримувати в ньому ті ніші, які сприятимуть відкриттю нових шляхів розвитку, нових смислів, нових поглядів [23].

Суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог або креативна група створюють ідею, яка поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісного комунікації. Коли люди починають адекватно сприймати інформацію, яка надходить, то ця інформація починає формувати алгоритм поведінки людей. Даний приклад пояснює інформаційну владу людей, що перетворюють інформацію (ідеї) в життя. Проте ті, що створюють будь-які ідеї, також є керованими. Ідеологами керують ними ж створені ідеї і ніяк інакше. Інформаційна влада є вищою щодо до інших видів влади. Інформаційна влада існує для:

-     формування головних цілей та пріоритетів;

-     формування вектора цілей, (напрям і порядок дій, за яким здійснюється перетворення цілей в життя);

-     розпізнавання факторів, що діють на об’єкт управління [24].

Ці проблеми останнім часом неодноразово привертали увагу як зарубіжних, так і вітчизняних авторів, однак і донині дослідження інформаційної влади як чинника демократизації сучасного суспільства залишається актуальним.

Вплив інформаційної влади на політичну поведінку людей відрізняється від звичайного інформування сталістю і асиметричністю впливу комунікатора на реципієнта, високим ступенем контролю за його поведінкою. Суб’єктами і основними носіями інформаційної влади в сучасному суспільстві є інформаційні інститути — засоби масової інформації, наукові і науково-просвітницькі установи тощо. Головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю. Найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є політичний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед ЗМІ.

Новітні комунікативні технології можуть відігравати подвійну роль — слугувати могутнім засобом розширення творчих можливостей людини, радикальним чином сприяти розвиткові процесів глобальної демократизації, і в той же час бути джерелом негативних тенденцій, зокрема маніпулювання громадською думкою, якщо втрачається контроль суспільства над інформаційною владою [2, С. 4].

Інформаційна влада впливає на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано — через звичайні ЗМІ, систему освіти, школи, університети, освітні програми. Саме ці інститути генерують соціальну пам’ять нації, соціальних груп і особистостей, надають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються. Тим самим не тільки пояснюється теперішня, але й програмується майбутня політична поведінка громадян, політичних і громадських організацій [2, С. 6].

Варто акцентувати увагу на тому, що в останнє десятиріччя спостерігається стрімке зростання політичного впливу інформаційної влади, а зараз, на нашу думку, її значення, роль та місце навряд чи можна переоцінити.

Загалом, інформаційна влада може здійснювати функцію демократизації тільки в тому разі, якщо сама вона заснована на демократичних принципах. Це можливе лише за умови незалежності інформаційної влади та її головних носіїв — ЗМІ зокрема. Але нині про їх незалежність говорити немає можливості. Зважаючи на приналежність кожного телеканалу, видавництва та інших засобів розповсюдження інформації певній особі (чи то особисто, чи то уповноваженому представникові, але здебільшого провладному), то за даного випадку абсолютно відсутня можливість об’єктивності та всебічності висвітлення подій.

На сьогоднішній день, окрім вищезазначених прикладів, можна також говорити про «спіраль мовчання», коли мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості й замовчування думок більшості, а також за допомогою якої аналізуються процеси формування та функціонування громадської думки. Саме на перетині впливу масової комунікації й зворотної реакції індивідів народжується та взаємодія, яка змінює громадську думку.

Оскільки доведення інформації споживачам через ЗМІ відбувається дозовано та з «чітко визначеною метою», не з ціллю ознайомлення, а з уже сформованими та нав’язаними висновками, то, за даного випадку, відбувається певне маніпулювання суспільною думкою громадськості та формування передумов для унеможливлення вироблення самостійного бачення та формування власної думки щодо тих чи інших подій. Така ситуація є сприятливою для масового залякування або виділення «негативних» і «зайвих» персонажів як у політиці, так і в інших сферах суспільного життя.

Таким чином, що вся інформація, яка доводиться до відома населення, повинна бути достовірною та відповідати запропонованим характеристикам. Також споживачам інформації необхідно гарантувати можливість отримання інформації з різних джерел, аби вони могли робити адекватні висновки й чинити відповідні дії [19, С. 133].

Інформаційна влада може слугувати різним політичним цілям: як освічувати людей, розвивати у них почуття власної гідності, прагнення до свободи і соціальної справедливості, сприяти і допомагати їх компетентній участі в політиці, збагачувати особистість, так і духовно поневолювати, дезінформувати і залякувати населення, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру і страх  [2, С. 8], тобто робити із населення «маріонеток».

Подальший розвиток інформаційної влади, трансформація українського суспільства у значній мірі залежатиме від становлення і розвитку інформаційного суспільства. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і ко­мунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань уп­равління суспільством і демократизації суспільного життя.

Розвиток інформаційного суспільства базується безпосередньо на інформаційній політиці, основними напрямами якої, відповідно до українського законодавства України, є:

• забезпечення можливостей для рівного доступу кожного до інформації;
• забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
• створення умов для формування в Україні ефективного та розвиненого інформаційного суспільства;
• забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;
• створення інформаційних систем і мереж  інформації,  розвиток електронного урядування;
• постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;
• забезпечення інформаційної безпеки України;
• сприяння міжнародній співпраці в  інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору [27].

Важливим шляхом подальшого розвитку інформаційної влади, посилення її впливу на демократизацію українського суспільства є формування прогресивної суспільно-правової форми організації інформаційної влади, створення за прикладом європейських країн громадського телерадіомовлення [2, С. 8].

Створені державними органами документи покликані визначити напрями функціонування інформаційної влади:

1)                Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні;

2)                Стратегія сталого розвитку України 2020;

3)                 Стратегія у сфері прав людини;

4)                Концепція розвитку телекомунікацій в Україні,

5)                ухвалені Закони «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про інформаційні агентства», «Про рекламу», «Про авторське право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» та ін.

Однак цілісного розгляду процесу становлення інформаційного суспільства в поєднанні соціо-гуманітарних, інформаційно-правових, технологічних, економічних і політичних чинників у вітчизняній літературі ще не так багато.

Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. Водночас багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв’язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті.

Наявність розвиненої, демократично організованої інформаційної влади, яка об’єктивно висвітлює політичні події — одна з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно спотворити її цілі і цінності, порушити її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти. Інформаційна влада включає в себе усю сукупність інформаційних пріоритетів.

Аналіз різних форм суспільної організації інформаційної влади в демократичних країнах (Австрія, Франція, Німеччина та ін.) показав, що найбільш поширеною і найбільш прогресивною є суспільно-правова форма. Вона передбачає фінансування мас-медіа головним чином за рахунок спеціального податку, їх внутрішню автономію і в той же час підзвітність громадським радам, створеним із представників усіх політичних сил у парламенті.

Поділяю положення про те, що підвищенню ефективності інформаційної влади і подальшій демократизації українського суспільства сприятиме:

• розроблення на державному рівні інформаційної політики, основою якої має стати розвиток суспільства, побудованого на знаннях та інформації;
• створення такої мережі освіти і науки, яка б забезпечувала розвиток інформаційної сфери України відповідно до національних інтересів та базових міжнародних індикаторів;
• створення громадського телерадіомовлення;
• ефективне функціонування мультимедійної платформи іномовлення в Україні;
• якісне поповнення інформаційного законодавства, прийняття Інформаційного кодексу України (прийняття якого обґрунтовано представниками як наукової школи В. А. Ліпкана та які пропонували матриці його основних положень, в якому було б систематизовано сукупність норм права, що регулюють увесь спектр суспільних інформаційних правовідносин, так і окремими дослідниками, зокрема В.С.Цимбалюк) та Кодексу журналістики;
• впровадження і організація в Україні комунікаційного виховання населення, особливо молоді [2, С. 9].

Таким чином, здійснивши дослідження, ми дійшли наступних висновків.

Оскільки ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку людей, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як четверту, тобто інформаційну владу. Інформаційна влада – влада, яка здійснюється за допомогою використання інформації в різних її проявах (правдива чи недостовірна) (вузьке розуміння); цілеспрямовані дії власників та розповсюджувачів (розпорядників) інформації, які спрямовані на формування, корекцію та підтримку необхідного керованого рівня суспільної свідомості, шляхом створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації (широке розуміння). І. в. слугує різним цілям: не лише розповсюдженню об’єктивних відомостей про діяльність уряду, положення суспільства, а й маніпулюванню, із застосуванням спеціальних методів обдурювання, маніпулювання свідомістю й поведінкою людей всупереч їх інтересам (дезінформування, фейк-кампанії, вкиди заздалегідь неправдивої інформації, дискредитація посадових осіб), а нерідко й волі; головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю; найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є інформаційний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед засобів масової інформації.

Суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог чи креативна група створюють ідею, яка поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісної комунікації. Незважаючи на те, що інформаційна влада вже була об’єктом наукового доробку, переконаний, що дослідження даного питання є актуальним, беручи до уваги збільшення ваги інформації, ведення інформаційної війни Росії проти України та інші чинники, передусім — необхідності законодавчого регулювання інформаційних правовідносин.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
3. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
4. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
5.  Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
6.  Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
7.  Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /    В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
8. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
9. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
10. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
11. Татарникова К. Г. Кодифікація законодавства України про інформацію: підходи до формування теорії інформаційного права / К. Г. Татарникова // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 6. — С. 35—38.
12. Стоєцький О. В. Суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади / О. В. Стоєцький // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 161—164.
13. Максименко Ю. Є. Засади розвитку інформаційної деліктології / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко  // Право України. — 2013. — № 10. — С. 249—256.
14. Матвієнко П. Є. Організаційно-правові механізми захисту інформації, яка становить комерційну таємницю / П. Є. Матвієнко // Юриспруденція : теорія і практика. — 2009. — № 12. — С.41—45.
15. Шепета О. В. Адміністративно-правоі засади технічного захисту інформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право”/ О. В. Шепета ; Нац. ун-т держ. податк. Служби України. — Ірпінь, 2011. — 25 с.
16. Політило В. Я. Право людини та громадянина на доступ до податкової інформації в Україні. — дис. … канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2015. — 22 с.
17. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
18. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики). Монографія / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України», 2010. — 388 с.
19. Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / В. С. Цимбалюк. — К.: «Освіта України», 2011. — 426 с.
20. Цимбалюк В.С. Європа і всесвітнє інформаційне суспільство. Рекомендації Європейської Ради: звіт групи М. Бангемана від 05.12.93 р. Комісії Європейського Союзу // Системна інформатизація правоохоронної діяльності: європейські нормативно-правові акти упорядкування інформаційних відносин у зв’язку з автоматизованою обробкою даних : посібник / [В. Брижко, В. Цимбалюк, М. Швець]. — Кн. 2. — К. : ТОВ “ПанТот”, 2006. — C. 444-448.
21. Каращук М. Інформаційна влада: сутність та особливості впливу. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.ipiend.gov.ua/uploads/nz/nz_59/karaschuk_informatsiina.pdf
22. Каращук М. Г. Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. Г. Каращук. — К., 2006. — 15 с.
23. Почепцов Г. Г. Влада як комунікація. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/vlada_yak_komunikatsiya/
24. Ржевська Н. Ф.,  Політична влада та інформація, місце інформаційної влади у інформаційному суспільстві. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : jrnl.nau.edu.ua/index.php/IMV/article/view/2950
25. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2003. — 424 с: http://politics.ellib.org.ua/pages-3665.html
26. Рульєв В. А., Гуткевич С. О. Менеджмент. Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 312 с.
27. Про інформацію : Закон України від 02 жовтня 1992 p. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2657-12
28. Політологія. Влада і владні відносини. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://manualsem.com/book/754-politologiya-vlada-i-vladni-vidnosini/6-lekciya-3-klasifikaciya-vladi.html
29. Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. Політологія. — К.: ВЦ , 2006. —  568 c.
30. Расейскую прапаганду злавілі на хлусьні. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.svaboda.org/media/photogallery/25410525.html
31. Степанов В. Ю. Вплив засобів масової інформації на свідомість молоді. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ic.ac.kharkov.ua/RIO/kultura38/08.pdf

30.              Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.

31.              Засоби масової інформації як «четверта влада». [Електронний ресурс]. — Режим доступу :://www.info-library.com.ua/books-text-1738.html

32.              Дезінформація: потужна зброя сучасної війни, 19.01.12 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://wartime.org.ua/768-deznformacya-potuzhna-zbroya-suchasnoyi-vyni.html

34.              У новому проекті ЄС щотижня розповідатимуть про приклади російської дезінформації 04.11.15 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukraineunderattack.org/42714-u-novomu-proekti-yes-shhotyzhnya-rozpovidatymut-pro-pryklady-rosijskoyi-dezinformatsiyi.html

Тема: РЕФОРМИРОВАНИЕ СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ

Гость в студии:

Глава Верховного Суда Украины

РОМАНЮК Ярослав Михайлович

Ведущий:

Владимир Липкан,

доктор юридических наук

1. Первый вопрос будет касаться судебной реформы. В чем ее основная суть?
2. Вопрос политического воздействия, который в принципе генерирует коррупцию. Решен ли он вследствие этой реформы?
3. В чем суть предлагаемого органа – Высший Совет Правосудия? Кем он будет представлен?
4. Каково различие в таком случае между Высшим Советом Юстиции и Высшим Советом Правосудия?
5. Какую роль играет Венецианская комиссия. Не выглядит ли это так: что мы являемся школьниками и нам постоянно кто-то указывает: что и как делать и как бы мы не стремились, нам все равно придумывают все новые и новые препоны на реальную интеграцию в ЕС.
6. По сути сегодня, суд не влияет на формирование судейского корпуса: это правильно или нет? Почему у нас тренер футболистов обязательно должен быть футболистом, а вот судейский корпус формируют не судьи, ведь это же нонсенс?
7. В чем основное назначение квалификационной комиссии судей? Кто в ней работает, какова их компетенция?
8. Каков механизм формирования судейского корпуса ?

Вступление:

В Украине продолжается война, идет информационная война. Потому важным сегодня является установить основные тенденции в сфере информационной безопасности в Украине. В студии гости = эксперты:

1. Галушко Сергей –

заместитель начальника управления МО Украины

Чеповой Владимир –

шеф-редактор газеты «Бизнес»

Ведущий -

Владимир Липкан

доктор юридических наук

Обсуждаемые вопросы:

1. Что поменялось в структуре информационной компании РФ против Украины.
2. Почему смещен акцент РФ на международное сообщество
3. Что делает противник на территории так называемых ЛНР и ДНР в информационном плане
4. Что делают внутренние силы во внутреннем информационном пространстве, и как это вследствие помогает РФ решать свои боевые и информационные задачи на территории противника (Украины)
5. Как понимать в данном контексте поток мнений так называемых экспертов после озвучивания планов Ю.Стеця подать в отставку
6. Ю.Стецю ставят в упрек  тему возобновления вещания ТВ Радио на Донбассе
7. В СМИ часто звучат нарекания по работе СМИ в АТО, в чем их суть?
8. В таких условиях нужен ли МИП вообще?
9. Какие перспективные формы и способы действий в информационном пространстве
10. Технологии должны быть подкреплены ресурсами, как в бюджете обстоят дела с данным вопросом?

СТРАТЕГІЯ

розвитку ефективних комунікацій

у Збройних Силах України

1. Загальні положення

1.1. Призначення Стратегії

Стратегія розвитку ефективних комунікацій у Збройних Силах України (далі – Стратегія) відображає офіційно прийняту Міністерством оборони України та Збройними Силами України систему поглядів на мету, завдання, принципи та способи налагодження та розвитку комунікацій у Збройних Силах України.

1.2. Основні терміни та поняття

Під процесом комунікації в Збройних Силах України слід розуміти процес обміну інформацією органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів установ, організацій Збройних Сил України між собою з однієї сторони, та з органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, окремими громадянами, - з іншої.

Комунікатор – суб’єкт процесу комунікації, який передає будь-які відомості та/або дані реципієнту через певні канали зв’язку.

Реципієнт (аудиторія) – об’єкт процесу комунікації, який сприймає будь-які відомості та/або дані від комунікатора через певні канали зв’язку.

Канали зв’язку – сукупність технічних засобів (телефонних, поштових, радіо, електронних тощо), призначених для передачі будь-яких відомостей та/або даних від комунікатора до реципієнта.

Імідж Збройних Сил України – об’єктивний фактор, емоційно забарвлений символічний образ, узагальнене стереотипне уявлення, стихійно або цілеспрямовано сформовані у масовій свідомості, які у концентрованій формі передають сутність цієї структури та несуть певне інформаційне навантаження.

Інші терміни та поняття в тексті Стратегії, визначення яких наведено 
в інших нормативно-правових актах, до цього переліку не віднесено.

1.2. Правова основа розвитку ефективних комунікацій у Збройних Сил України

На сьогодні питання розвитку ефективних комунікацій в Збройних Силах України частково регулюється Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законами України “Про інформацію”(2657-2), “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (539/97-Р), “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” (537-16), “Про звернення громадян” (393/96-ВР), Указами Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 “Про воєнну доктрину України”, від 26 травня 2015 року № 287/2015 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року “Про Стратегію національної безпеки України”.

2. Проблема, яка потребує розв’язання

Незважаючи на наявну нормативно-правову базу, що регламентує процес комунікації, її рівень в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України не відповідає потребам сучасності.

Враховуючи сучасні тенденції, війна ведеться в двох вимірах – контактному (силовому) і безконтактному (інформаційному). На Збройні Сили України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Перемога на інформаційному рівні, – половина від перемоги у війні, утвердження інформаційної безпеки, яка відповідно до статті 17 Конституції України, реалізує одну
з найважливіших функцій держави.

Російська влада вирішила перешкодити самостійному розвитку України шляхом дестабілізації внутрішньої ситуації, анексії Автономної Республіки Крим, створення та підтримки незаконних збройних формувань 
на території Донецької та Луганської областей і часткового застосування підрозділів своїх збройних сил.

Революція гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року) створила можливості для побудови держави, заснованої на фундаментальних цінностях, визначених Конституцією України, на захист яких із зброєю в руках став український солдат.

Водночас, задовго до загострення ситуації, що перетворилася у збройне протистояння, проти України розпочалась інформаційна війна. Форми, методи, технології та засоби ведення інформаційно-психологічної війни, шляхом приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності, викривленої інформаційної картини світу.

У зв’язку з цим виникла необхідність удосконалення механізму регулювання процесу обміну інформацією, зокрема впровадження принципу партнерської взаємодії, що передбачає не лише інформування суспільства, 
а й налагодження ефективного зворотного зв'язку, проведення відповідної роз'яснювальної роботи, встановлення громадського контролю за діяльністю Збройних Сил України.

Існує нагальна потреба у розробці основних засад розвитку ефективних комунікацій, впровадження стандартів інформаційного обміну в середині Збройних Сил України та з-зовні, підвищення рівня медіа-культури суспільства, які зумовлюють необхідність розроблення плану розвитку ефективних комунікацій Збройних Сил України (далі – План комунікацій).

3. Цілі реалізації Стратегії

3.1. Загальна ціль: досягнення інформаційної безпеки

3.2. Окремі цілі:

3.2.1. Координація та узгодженість дій (внутрішня комунікація)

3.2.2. Інформаційно-комунікаційна діяльність (зовнішня комунікація).

3.2.3. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України (зовнішньо-внутрішня комунікація)

4. Принципи розвитку ефективних комунікацій у Збройних Силах України:

довіра та партнерство, відкритість до співпраці поміж усіма учасниками комунікаційного процесу;

збалансування та погодження інтересів, досягнення взаєморозуміння та прозорості в процесі комунікації;

глибокого розуміння дійсного стану речей;

швидкого реагування на конкретні виклики;

конструктивного громадського контролю та критики;

критичного аналізу досягнутих результатів;

поваги до Збройних Сил України, їх призначення, особи українського воїна.

5. Механізми та шляхи розв’язання проблеми 

Розв’язання зазначеної проблеми полягає в одночасному і послідовному виконанню комплексу заходів з розвитку ефективних комунікацій на внутрішньому, зовнішньому та внутрішньо-зовнішньому рівнях, тобто реалізації поставлених цілей.

5.1. Досягнення інформаційної безпеки можливе шляхом:

створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;

протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

створення і розвиток інститутів, які відповідають за інформаційну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіа-культури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

5.2. Координація та узгодженість дій досягається шляхом:

розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів інформування суспільства про діяльність Збройних Сил України;

створення централізованих комунікаційних груп для розробки зазначених рекомендацій;

створення груп з управління кризовими ситуаціями;

розробки та впровадження програм підготовки прес-офіцерів;

визначення кола осіб, які виявили позитивні комунікаційні навички;

проведення тренінгів з метою вдосконалення навичок ефективних комунікацій;

проведення лекцій з особовим складом Збройних Сил України щодо порядку висвітлення та розповсюдження інформації в глобальній мережі Інтернет, в соціальних мережах;

аналізу та оцінки реформ системи комунікацій в Збройних Силах України, як в окремих структурних підрозділах, так і на рівні керівництва;

налагодження взаємодії у сфері комунікацій з відповідними структурними підрозділами інших військових формувань, органів прокуратури, правоохоронних органів та інших органів виконавчої влади.

5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

6. Очікувані результати

Реалізація положень Стратегії дозволить:

удосконалити нормативно-правову базу у сфері комунікацій в Збройних Силах України;

створити дієву систему внутрішніх комунікацій, через покращення координації та узгодженості дій, підвищення ефективності та прискорення бюрократичних процесів;

створити дієву систему зовнішніх комунікацій, яка забезпечить не тільки одновекторне інформування суспільства, а й дозволить налагодити зворотній зв’язок;

покращить репутацію Збройних Сил України та підвищить престиж військової служби;

наблизитись до досягнення інформаційної безпеки в Україні.

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

22 сентября 2015 года состоялся очередной эфир проекта

МИГРАНТЫ – АВАНГАРД СОВРЕМЕННОЙ АРМИИ ВТОРЖЕНИЯ

Введение

Одной из составляющих современной политики национальной безопасности является миграционная политика. Наверное, только глухой сегодня не слышал о небывалой как по своему количеству, так и по своей организации нелегальной миграции, которую смело можно окрестить миграционным торнадо, сносящим не только физические, но и культурные и этноментальные границы европейского цивилизованного пространства.

Что это: криминальный заговор против благополучной Европы или же демонстрация гуманизма, когда премьер Финляндии отдает свой дом для размещения беженцев?

Это спланированная акция определенных стран по дестабилизации ситуации в регионе или же обычные последствия гуманитарной катастрофы на Ближнем Востоке и Африке, как это уже было после первой мировой войны и войны на Балканах в начале 90-ых ХХ столетия?

А ведь в свое время, с одной стороны, и Эйнштейн был беженцем, также как и родители Стива Джобса, как и сотни тех, кто сегодня составляет славу и гордость западной цивилизации. С другой стороны, вспышка терроризма и экстремизма в Европе на прямую связана с именно с ошибками в европейской миграционной политике. Более того, в свое время полковник Каддафи предупреждал, что бомбардировки Ливии закончатся крахом Европы.

И потому, что разобраться в корнях современного миграционного торнадо, его первопричинах я решил пригласить в студию своих гостей:

Мои гости:

Ирина Прибиткова – доктор экономических наук, профессор, Институт социологии НАН Украины

Николай Ерух -

советник Главы Государственной миграционной службы Украины

ПРИРОДА ВОПРОСА

• В чему суть современных миграционных процессов, в чем их отличие от того что было раньше?
• Чем обусловлено такое болезненное неравнодушие в нелегальной миграции в Европе, например, в сравнении с такими же процессами в США, куда ежегодно попадают по несколько миллионов нелегальных мигрантов их Мексики?

• . В чем суть нерешаемой многосложности проблемы мигрантов на современном этапе?

ГЕНЕЗИС ЦИРКУЛЯЦИИ ВОЛН МИГРАНТОВ

• Дайте пожалуйста исторический экскурс и детерминанты первой волны миграции во время первой мировой войны.
• Охарактеризуйте пожалуйста отличие второй волны миграции.
• В чем концептуальное отличие этническое, мировоззренческое и культурное и религиозное в составе этих мигрантов и каковы могут быть последствия таких мигрантских нашествий на Европу
• Можно ли сравнивать данное нашествие мигрантов с первой гиперволной миграции, когда в начале века вследствие гражданской войны в России в Европу бежало 2,5 млн русских
• Чем спровоцировано это, и  я не побоюсь этого слова, – торнадо мигрантов???

КАКИЕ УГРОЗЫ НЕСЕТ СОВРЕМЕННАЯ НЕЛЕГАЛЬНАЯ МИГРАЦИЯ:

• Терроризм
• Трудовой миграции
• Криминал
• Болезни
• Мультикультурализм
• концептуальная утопичность концепции плавильного котла

КТО СТОИТ ЗА КУЛИСАМИ ЕВРОПЕЙСКОГО МИГРАЦИОННОГО КРИЗИСА И КАКОВЫ ЕГО ПОСЛЕДСТВИЯ

• Кому выгодно тиражировать информации о крахе Европы, ее закате, неспособности справиться с нелегалами. Ведь в таком случае при на первый взгляд очередном составе жертв вполне явственно якобы вырисовывается организатор этого миграционного хаоса.
• Кто стоит за организацией нелегальной миграции и кто стал причиной этого хаоса?
• Почему спецслужбы не смогли предотвратить эти процессы?
• Как вы относитесь к тезису о том, что современная миграция это одно из проявлений гибридной войны
• Те ли это силы, которые поддерживали арабскую весну и арабскую революцию. Ведь на первый взгляд схожие методы, способы, цели – попытка дестабилизации не только субрегионов или отдельных стран,  а целого европейского региона. На ряду с гибридной войной против Украины сегодня можно с уверенностью утверждать о гуманитарном кризисе Европы, прежде всего аксиологическом
• Одни силы создают проблемы, а решение проблем перекидывается на Европу. Очевидно, что за таким потоком стоят силы вне Европы…
• Политика дестабилизации. Кто и зачем? Какие цели?

МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЙ КРИЗИС ЕВРОПЫ

• Раскройте в чем смысл и суть комплекса вины европейцев
• Сможет ли Европа со своим уровнем развития прав человека переварить мигрантов в собственном плавильном котле? Хватит ли у них сил
• Можно ли сравнивать разноэтничность Америки и ее успешность (хотя на современном этапе отнюдь не из-за нелегальных мигрантов) и ситуацию в Европе?
• В чем концептуальная ошибка европейской миграционной политики?

• Давайте я сформулирую несколько иначе вопрос: КАК И ЧЕМ МИГРАНТЫ МОГУТ УЛУЧШИТЬ ЗАПАДНОЕ ОБЩЕСТВО

ресурс: http://www.yaplakal.com/forum2/topic1208077.html

• Ведь не секрет, что уже в отдельных школах Германии запретили есть свинину, чтобы не оскорблять религиозные чувства приезжих, а в самой Германии резко усилилась радикализации национальных и ультраправых движений ?
• Как можно поставить свое благополучие ниже благополучия приезжих, которые никогда не будут уважать ни страну ни обычаи и главной задачей которых является уничтожить Европу? До чего дожилась Германия, что там пенсионеры собирают бутылки чтобы прожить, потому что пенсия чуть более 600 евро в месяц, а за квартиру надо платить в районе 450. Пенсионерам отменили бесплатное питание. И вот вопрос ради чего? Ради этого Германия успешно строила страну чтобы теперь вот просто так  превращаться в миграционную клоаку в высоким уровнем преступности?
• Только в ФРГ число мусульман ежегодно увеличивается на 60-80 тысяч человек и уже достигло 4 млн. человек, на региональном уровне (парламентами земель) ислам признается официальной религией, строятся новые мечети. Одновременно в Германии было закрыто 400 католических церквей и более 100 протестантских. Еще 700 католических церквей запланировано к закрытию в течение ближайших нескольких лет.Читать полностью: http://www.biografik.ru/stati/islamizatsiya_planeti_prichini_i_vozmozhnie_posledstviya.html

А вот как реагирует местное население Франции на этих “посланцев” и определенное бездействие полиции. Думаю политикам, спекулирующим на этой теме, особенно првящим, которые надеются на заигрывание с будущим арабским электоратом нужно обдудмать свои расчеты/, дабы они не оказались ПРО счетами. Смотрите сами:

http://www.yaplakal.com/forum28/topic1213719.html

https://www.youtube.com/watch?t=2&v=j2u-UnkJb5c

• Если остановить войну, то это решит проблему беженцев?
• Власти Венгрии вчера приняли Закон, в соответствии с которым одобрено применение нелетального оружия против нелегальных мигрантов

http://atn.ua/obshchestvo/vengriya-odobrila-ispolzovanie-neletalnogo-oruzhiya-protiv-bezhencev

• На очередной сходке Совета Европейского союза было принято решение о единоразовой компенсации странам принимающим беженцев, на одного человека будет выделяться € 6 тыс. 23 сентября состоится чрезвычайный саммит Европейского Союза, посвященный иммиграционному кризису. Чрезвычайный саммит лидеров Евросоюза состоится на следующий день после встречи министров внутренних дел 28 стран ЕС. На этой встрече Люксембург хочет достичь взаимопонимания в деле принятия 120 тысяч беженцев странами ЕС. Предварительное заседание на эту тему завершилось безрезультатно, поскольку страны Вышеградской группы не согласились на предложение Брюсселя. Чтобы утвердить план Брюсселя о квотном распределении беженцев между странами Европейского Союза на встрече министров, хватит большинства голосов «за». Следовательно, страны Вышеградской группы не смогут заблокировать принятия решения. На саммите требуется полное единогласие стран в этом вопросе. Поэтому для Вышеградской группы лучше было бы, чтобы чрезвычайный саммит ЕС состоялся перед, а не после встречи министров.
• По моему мнению одним из последствий может стать миграционный апокалипсис:  Четыре всадника Апокалипсиса согласно шестой главы Откровения Иоанна Богослова, последней из книг Нового Завета уверенно скачут по миру:
  • Завоеватель (едет на белом коне, другие его имена — Чума, Мор),
  • Война (едет на рыжем коне),
  • Голод (на вороном коне)
  • и Смерть (на бледном коне). Бог призывает их и наделяет силой сеять святой хаос и разрушение в мире. Всадники появляются строго друг за другом, каждый с открытием очередной из первых четырёх из семи печатей книги Откровения.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%82%D1%8B%D1%80%D0%B5_%D0%B2%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%90%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%81%D0%B0

Не является ли это очередным посланием человечеству о неправильном его движении развития? Не станет ли этот кризис набатным колоколом по человечеству, погрязшему в вожделенческом грехе гедонизма, утеряв истинную благую суть существования?

  Цитаты:

Президент Чехии Милош Земан недавно заявил: “Сюда беженцев никто не приглашал”.

Президент Литвы Даля Грибаускайте говорит: “Обязательные квоты не решают проблему. Поэтому мы хотим помочь лишь тем, кто опасается за свою жизнь и бежит от войны, а не тем, кто хочет улучшить свое благосостояние”.

Читать полностью: http://biografik.ru/stati/ctanet_li_evropa_plavilnim_kotlom.html

ВЫВОДЫ

Мы живем в интересное время, время формирования нового мирового порядка

Хаос войны породил хаос миграции, но такой ли это хаос, если он приводит к целенаправленному уничтожению Европы – колыбели мировой культуры, науки и творчества

Современные Беженцы – троянский конь гибридной войны не только против Европы, а прежде всего против западной культуры, мировоззрения

Европейские  ценности, являются таковыми только лишь для европейцев, а для современных мигрантов главной ценностью является уничтожение ненавистной им западной культуры и благополучия.

Апафеозом идиотизма являются мечтания отдельных приспешников мультикультурализма об успешной социализации и интеграции нелегальных мигрантов с разной этнической, религиозной и культурной парадигмой мировосприятия.

Сегодня можно с уверенностью утверждать о гуманитарном кризисе Европы, прежде всего аксиологическом.

События с беженцами четко показали: единой европы на самомо деле не сущесвтует. Не это ли было целью кукловодов нового торнадо миграции?

Потому давайте подумаем: кому действительно выгодно уничтожение западной цивилизации, и почему вдруг так быстро и синхронно с кризисом появились многочисленные репортажи, комментарии так называемых экспертов, которые в один голос утверждают о том, КТО именно стоит за кулисами новой мировой войны? Так ли все просто на самом деле?

С Вами в студии был доктор юридических наук

Владимир Липкан

Smart Ukraine

Будьте думающими украинцами!

 Эфир можно просмотреть здесь:

https://www.youtube.com/watch?v=zkw8zP0J9ic

Интернет источники

• Міграційна політика -2029 https://www.youtube.com/watch?t=93&v=ouGor7mADIc
• https://www.youtube.com/watch?v=n8UuPmYyznQ – еда для мигрантов
• http://glavcom.tv/video/14964.html – мэр одного из городов Венгрии предупредил нелегалов о том, что их ждет в Венгрии, в частности в его городе
• https://www.youtube.com/watch?t=3&v=AT4zU2iYFiI – мальчик демонстрирует, что он будет делать с европейцами, когда вырастет
• https://www.youtube.com/watch?v=97OIJ2v6zfY – пропагандистская аналитика, вследствие которой вырисовывается якобы очевидная система предпочтения, администрирующая данный миграционный кризис.
•  http://biografik.ru/stati/ctanet_li_evropa_plavilnim_kotlom.html – мнение о плавильном котле
• http://www.yomiuri.co.jp/world/ – японский источник о гибридной войне
• http://www.biografik.ru/stati/islamizatsiya_planeti_prichini_i_vozmozhnie_posledstviya.html – один из возможных вариантов последствий исламизации
• http://biografik.ru/stati/ctanet_li_evropa_plavilnim_kotlom.html – станет ли Европа плавильным котлом
• http://www.yaplakal.com/forum2/topic1212476.html – мигранты – оборотни-террористы

Источники для понимания взаимосвязи конфликта в Сирии и участия Росси в нем с проблемами, затронутыми в этой статье:

1. https://syrianfreepress.wordpress.com/2012/10/19/9523/
2. http://www.rt.com/news/eastern-ukraine-army-operation-680/
3. https://syrianfreepress.wordpress.com/2015/08/28/russians-in-syria/ - фотография с Герасимовым, доктрина которого в 2013 году стала теоретическим обоснованием захвата русскими украинского Крыма и начала гибридной войны против Украины
4. ютьюб: https://www.youtube.com/user/crimeanfront.- видео в котором говорится о том, что надо убрать добровольцев… что сейчас у нас с этим происходит, делайте выводы сами…
5. https://www.youtube.com/watch?v=mHnhrB0tVTQ - интервью предателей из морской пехоты
6. https://syrianfreepress.wordpress.com/category/ukraine/novorossiya/ - новости новороссии. война Путина сравнивается со второй пунической войной Рима и Ганибала
7. https://syrianfreepress.wordpress.com/2015/02/20/report-42554/ - дискредитационные материалы по добровольцам и политической элите Украины
8. http://southfront.org/ - ну и аналитический сайт новороссии. он стоит сразу под фотографией Башара Ассада

Smart Ukraine

тема которого:

АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ РЕФОРМИРОВАНИЯ МИЛИЦИИ

На сегодняшнем эфире обсуждались тенденции реформирования милиции.

Гости в студии:

Братель Александр –

глава Института гражданских правоотношений

Глобальной организации союзнического лидерства,

кандидат юридических наук, доцент

Федоренко Юрий – 

эксперт по вопросам безопасности ГОСЛ

Основными вопросами, которые обговаривались в студии, были :

1. МВД является одним из основных субъектов защиты прав и свобод граждан. Какое у Вас складывается отношение к сотрудникам милиции при непосредственном общении с ними?

2. На Ваш взгляд, нужно ли менять внешний облик сотрудников милиции?

3. Есть ли перспективы работы в милиции для молодого поколения? Ведь современная милиция формируется по остаточному принципу: никуда не взяли, ничего не умею делать, значит пойду работать в милицию.

4. Нужно ли в современных условиях возродить институт наставников.

5. С юридических позиций, можно ли дать квалификацию действиям лиц, нарушающих граданское законодательство, когда без наличия разрешения снимается сотрубник милиции на камеру, а потом его фото и видео выкладываются в интернет. Фактически все псевдо борцы за правду уничтожают имидже милиции, который и без того не является высоким.

6. В современных условиях, все привыкли только требовать для себя, прежде всего соблюдения их прав, уважения их достоинства. Но это не наблюдается по отношению к представителям власти, в частности к сотрудникам милиции. Не считаете ли вы необходимым говорить о том, что современное поколение градан превратно понимают и толкуют демократию только лишь в разрезе прав, забывая и игнорирую свои обязанности перед обществом, в  том числе и перед представителями власти.

 В результате дискуссии участниками были сформулированы основные месседжи:

1. Деятельность сотрудника милиции должна соответствовать менталитету той области, в которой он реализует правоохранительные функции. Трудно представить эффективность сотрудника, регионом формирования речевых навыков которого было Берегово, который будет работать в Дебальцево. Также как трудно представить эффективность общения сотрудника милиции, регион формирования речевых навыков которого является Антрацит, который будет работать в Мукачево или Сваляве.

2. Александр Братель предложил: 1

1)  ввести мораторий на критику сотрудников милиции: это даст возможность им изменить своё отношение к службе в соответствии с новыми требованиями, осознать необходимость качественных изменений в работе;

2) разрешить применять сотрудникам ту лексику, которая подходит контексту события и является эффективной для донесения смысла необходимых действий для определенных категорий лиц.

3. Юрий Федоренко аргументировал позицию, согласно которой встала острая необходимость возвращения предмета ДПЮ в школьную программу. Это позволит с юношеских лет прививать ответственное отношение молодежи к защите своей Родины.

4. Эксперты особо обратили внимание на эффективность в пропаганде и повышении имиджа сотрудников милиции телесериалов, в которых пропагандируется работа в правоохранительных органах.

5. Было акцентировано внимание на необходимости проведения реформ.

6. Современные коммуникативные технологии в деятельности милиции должны применяться с учётом ментальности той или иной области, где работает сотрудник милиции. Если надо использовать пейоративную лексику, то значит нужно это делать. Нужно использовать простое правило: говорить на понятном для населения языке. Если матом люди понимают лучше, значит матом нужно все и объяснять.

7. Качественная сущность изменений должна касаться изменения мировоззрения, соединённого с изменением отношения государства к милиции. Не может сотрудник милиции получать 1 700 гривен в месяц и не быть коррупционером в стране, которая сама погрязла в тотальной коррупции. Но при этом знать иностранный язык, владеть пиар технологями, быть хорошим спикером, иметь знания и навыки работы с социальными медиа, иметь экканту в социальных сетях и т.д. нельзя требовать от сотрудника невозможного. Сначала нужно создать условия, дать мотивацию. а потом требовать. В противному случае мы рискуем остаться без милиции вообще.

Эфир можно просмотреть здесь:

Smart Ukraine