Писаренко Ганна Миколаївна,

Здобувач Національної академії внутрішніх справ

Писаренко Г. М. Поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню поняття юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері, розробці авторського визначення поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері та визначенню ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері. Проаналізовані основні визначення “юридичної відповідальності в інформаційній сфері”, які надані провідними науковцями та зазначені її ознаки. Розроблено авторське визначення поняття “юридична відповідальність в інформаційній сфері”.

Ключові слова: юридична відповідальність, юридична відповідальність у інформаційній сфері, інформаційна відповідальність, ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері

Аннотация

Писаренко А. Н. Понятие юридической ответственности в информационной сфере. – Статья.

Статья посвящена исследованию понятия юридической ответственности за правонарушение в информационной сфере, разработке авторского определения понятия юридической ответственности в информационной сфере и определению признаков юридической ответственности в информационной сфере. Проанализированы основные определения “юридической ответственности в информационной сфере”, представленные ведущими учеными и указаны её составляющие. Разработано авторское определение понятия “юридическая ответственность в информационной сфере”.

Ключевые слова: юридическая ответственность, юридическая ответственность в информационной сфере, информационная ответственность, информационные преступления, признаки юридической ответственности в информационной сфере

Summary

Pysarenko H. M. Definition of legal responsibility in sphere of information. – Article.

The article investigates the definition of legal responsibility in sphere of information, development of author’s definition of the definition of legal responsibility in sphere of information and determinates signs of legal responsibility in sphere of information. Analysed the main definitions of “legal responsibility in sphere of information”, presented by leading scientists and specified its components. Developed author’s definition of “legal responsibility in sphere of information”.

Keywords: legal responsibility, information offenses, information misdemeanors, information crimes, signs of legal responsibility in sphere of information

Поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері є доволі дискусійними в сучасній юридичній науці, як і поняття юридичної відповідальності в цілому. Не зважаючи на наявність численних наукових досліджень з даної теми, однією з головних проблем є відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття юридичної відповідальності. Отже, дослідження теоретичних та практичних проблем юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні є актуальним напрямом сучасної юридичної науки.

Метою даної наукової статті є окреслення поняття та ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- надати визначення поняття “юридична відповідальність в інформаційній сфері”;

- виокремити основні ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Юридична відповідальність – одна з найскладніших та гострих тем сучасної юридичної науки. У статтях та монографіях цю проблематику висвітлювали такі вчені, як К. В. Басін, С. В. Бобровник, С. Н. Братусь, А. Б. Венгеров, В. В. Лазарєв, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабінович, Н. А. Слободчиков, Т. І. Тарахович та інші.

Не зважаючи на наявність численних наукових досліджень з даної теми, теоретико-правові засади юридичної відповідальності є доволі дискусійними в сучасній юридичній науці. Однією з головних проблем є відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття юридичної відповідальності.

Так, М. І. Матузов визначає юридичну відповідальність як один із видів соціальної відповідальності індивіда, головною особливістю якої є те, що вона пов’язана з порушенням юридичних норм, за яким стоїть апарат примусу держави [1, c. 443].

На думку П. М. Рабіновича, юридична відповідальність – різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення [2, c. 16].

О. В. Мелехін розуміє юридичну відповідальність як обов’язок правопорушника нести покарання, зазнавати санкцій, що передбачені правовими нормами і застосовуються компетентними органами за вчинення ним протиправного діяння [3, c. 407].

На думку А. С. Піголкіна, юридична відповідальність – це вид державного примусу, що пов’язаний з державним осудженням винних протиправних діянь, які є небезпечними і шкідливими для держави та з якими ведеться боротьба  шляхом застосування примусових заходів [4, c. 535].

О. Ф. Скакун вважає, що юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного зізнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення [5, c. 464].

У результаті активних наукових досліджень в юридичній науці склалося декілька концепцій юридичної відповідальності.

Перша концепція розглядає юридичну відповідальність як покарання. На думку Н. С. Малеїна, покарання – це і є юридична відповідальність. Сутність відповідальності, її невід’ємна ознака полягає у покаранні правопорушника [6, c. 15].

Друга концепція розглядає юридичну відповідальність як реалізацію санкцій. Позиція прихильників цієї концепція полягає в тому, що вони розглядають юридичну відповідальність у нерозривному зв’язку з санкцією правової норми і визначають її як реалізацію санкції. Л. С. Явич зауважував: “У самому простому підході, юридична відповідальність – це застосування відповідної санкції порушеної правової норми” [7, c. 43].

Згідно з третьою концепцією юридична відповідальність є мірою державного примусу. І. С. Самощенко і М. X. Фарукшин під юридичною відповідальністю розуміють державний примус до виконання вимог права, що містить осуд діяння правопорушника державою і суспільством. Ознаками юридичної відповідальності, на думку авторів, є осуд правопорушника і державний примус. Автори стверджують: “Юридичною відповідальністю називається застосування до осіб, які вчинили правопорушення, передбачених законом заходів примусу у встановленому для цього процесуальному порядку” [8, c. 17].

Чинне законодавство не містить положень щодо визначення поняття юридична відповідальність в інформаційній сфері. Автори здебільшого оперують такими поняттями як “інформаційна відповідальність” та “інформаційно-правова відповідальність”.

Так, О. В. Полушкін оперує поняттям “інформаційна відповідальність” та зазначає, що інформаційної відповідальності проявляється у порушенні норм, що передбачають юридичну відповідальність за їх вчинення, із системою дозволів, заборон, обмежень і стимулів, які формують правовий режим в інформаційній сфері [9].

На думку Л. П. Коваленко, в широкому розумінні, інформаційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останнього, вона є складовою частиною державного примусу, це накладення на правопорушників (фізичних і юридичних осіб), загальнообов’язкових правил, які діють в інформаційній сфері, стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки юридичного характеру.

У вузькому розумінні, інформаційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні до фізичних і юридичних осіб, які вчинили інформаційні проступки, особливих санкцій – інформаційних стягнень [10].

Підсумовуючи подібні твердження щодо розуміння поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері уможливило визначити наступні ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері:

1. Вчинення інформаційного правопорушення.

Чинне законодавство не містить визначення інформаційного правопорушення. Порушена проблематика розглядається такими вченими, як В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.

В. А. Ліпкан пропонує під інформаційним правопорушенням розуміти суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність, який за сутністю є суспільно небезпечним посяганням на інформаційні правовідносини, що охороняються нормами інформаційного законодавства, яким воно може заподіяти або заподіює шкоду; за змістом є винним діянням суб’єкта інформаційно-правової відповідальності; за формою є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена юридична відповідальність у сфері інформації [11].

Ю. Є. Максименко запропонувала широке і вузьке розуміння інформаційного правопорушення.

В широкому розумінні інформаційні правопорушення – суспільно небезпечне (суспільно шкідливе), протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, інформаційної інфраструктури, чи вчиняється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

У вузькому розумінні інформаційні правопорушення – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційної інфраструктури, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність [12].

За Л. П. Коваленко, інформаційне правопорушення – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації і за яку законом передбачено інформаційну відповідальність [10].

Слід також підкреслити, що порушення норм інформаційного права породжує не лише власне інформаційно-правову відповідальність, а й відповідальність, передбачену іншими галузями права.

2. Наявність інформаційної санкції.

Одним із елементів поняття юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері є санкція за невиконання припису інформаційно-правової норми. Поява в юридичній літературі нового терміна, “інформаційні санкції”, не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу його правової природи.

На думку Л. П. Коваленко, інформаційна санкція – це вплив спеціально уповноваженого державою органу на фізичну чи юридичну особу, що вчинила інформаційне правопорушення, в порядку, встановленому інформаційно-правовими нормами з метою забезпечення інформаційних інтересів держави, додержання інформаційної дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень у майбутньому[10].

Також Л. П. Коваленко зазначає, що з приводу правової природи інформаційних санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що інформаційні санкції є засобами нового виду відповідальності, який ще не знайшов належного відображення в юридичній науці, а саме – інформаційній відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що інформаційні санкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немає єдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема, адміністративні суди різних рівнів у справах при порушенні Закону України “Про доступ до публічної інформації” не можуть застосувати адміністративні стягнення, тому обмежуються заходами передбаченими в Кодексі адміністративного судочинства України. У разі застосування інформаційних санкцій будуть виникати відносини публічно-правового характеру, оскільки однією з сторін є відповідний контролюючий державний орган, а також адміністративний суд який від імені держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому санкції накладаються в адміністративному, і в судовому порядку, а суми стягнутих штрафів спрямовуються до державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є інформаційно-правовими. Тобто, можна дійти висновку про те, що за своїм змістом інформаційні санкції є специфічними заходами інформаційної відповідальності [10].

2. Наявність визначеного суб’єкта – фізичної або юридичної особи.

Так, Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” визначає, що редакції,   засновники,  видавці,  розповсюджувачі,  державні органи, організації та об’єднання громадян несуть відповідальність за   порушення законодавства   про   друковані   засоби  масової інформації [13].

Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” визначає, що особи, винні  в порушенні законодавства про захист інформації в системах, несуть відповідальність згідно із законом [14].

Закон України “Про інформаційні агенства” встановив, що особи,  винні  у  порушенні  цього  Закону,  притягаються  до дисциплінарної,    цивільно-правової,    адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним  законодавством України [15].

3. Наявність інформаційної сфери.

Сьогодні не існує єдиного поняття, яке б визначало середовище, в якому відбуваються процеси, пов’язані з інформацією. Таке середовище називають “інформаційною сферою”, “інформаційним середовищем”, “інформаційним простором”, “інформаційним полем”. На нашу думку, назва “інформаційна сфера” найбільш вдало визначає зміст, тому будемо використовувати саме цей термін.

І. Л. Бачило визначає інформаційну сферу як сферу обігу інформації, під час якого суб’єкти реалізують свої потреби і можливості по відношенню до інформації [16, c. 18].

І. В. Арістова визначає інформаційну сферу як єдиний інформаційний простір, що являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб [17, c. 65].

О. В. Логінов під інформаційною сферою пропонує розуміти єдиний інформаційний простір України, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України [18, c. 23].

3. Наявність правової основи.

Законодавче регулювання відбувається за рахунок норм права, що містяться в різних нормативно-правових актах.

Норми права, що встановлюють юридичну відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері, містяться у адміністративній, цивільній, кримінальній, дисциплінарній та інформаційній сферах.

4. Застосування державного примусу.

Аналіз юридичної літератури дозволяє виокремити декілька наукових підходів щодо визначення понять “примусу”.

Так, Н. С. Малеїн вважає, що примус є різновидом юридичної відповідальності, яка має за мету захист справедливості [6, c. 187].

На думку О. Ф. Скакун, примус – це метод державно-владного обмеження свободи вибору суб’єкта права, який реалізується за допомогою засобів силового тиску на його свідомість і поведінку з боку уповноважених органів і посадових осіб, заснованого на праві і здійснюваного в межах права свободи вибору суб’єкта права. За такого підходу може скластися враження, що йде протистояння примусу і права, однак це помилкове враження, оскільки у праві закладено потенціал примусу, який виходить із правил, що міститься в ньому і вимагають виконання [5, c. 689].

Д. Н. Бахрах визначає примус як особливий вид правових обмежень, що полягає в застосуванні суб’єктами функціональної влади встановлених нормами права примусових заходів у зв’язку з адміністративними правопорушеннями [19, c. 8].

М. І. Козюбра підкреслює, що примус виступає стримуючим чинником для всіх громадян і забезпечує загальний обов’язок виконувати правові норми [20, c. 79].

Аналіз подібних тверджень щодо розуміння поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері, а також виокремлення ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері уможливив розробити авторське визначення поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері – це вид юридичної відповідальності, якій притаманні всі ознаки останньої, за вчинене фізичною або юридичною особою інформаційне правопорушення в інформаційній сфері, яка закріплена у законодавстві та охороняється державою і забезпечується застосуванням інформаційних санкцій.

Список використаної літератури:

1. Матузов Н. И. Теория государства и права: [учебник] / Н. И. Матузов, А. В. Малько. – М. : Юристь, 2004. – 512 с.

2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави / П. М. Рабінович. – Х. : Консум, 2002. – 160 с.

3. Мелехин А. В. Теория государства и права: [учебник]/ А. В. Мелехин. – М. : Маркет ДС, 2007. – 640с.

4. Пиголкин А. С. Теория государства и права : [учебник] / А. С. Пиголкин. – М. : Юрайт-Издат, 2005. – 613 с.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656 с.

6. Малеин Н. С. Юридическая ответственность и справедливость / Н. С. Малеин. – 1992. – 205 с.

7. Явич Л. С. Право и социализм / Л. С. Явич. – М., 1982. – 176 с.

8. Самощенко И. С. Ответственность по советскому законодательству : [учебник] / И. С. Самощенко, М. Х. Фарукшин. – М. : Юрид. лит. – 1971. – 73 с.

9. Полушкин О. В. О понятии информационного правонарушения / О. В. Полушкин // Российский юридический журнал. – 2009. – В3. – С. 207-210.

10. Коваленко Л. П. Деякі питання щодо правопорушень в інформаційній сфері / Л. П. Коваленко // Форум права. – 2013. – № 4. – С. 158-167.

11. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : О. С. Ліпкан, 2013. – 344 с.

12. Максименко Ю. Є. Інформаційні правопорушення: поняття та ознаки [Електронний ресурс] / Ю. Є. Максименко // Глобальна організація союзницького лідерства. – Режим доступу : http://www.goal-int.org/informacijni-pravoporushennya-ponyattya-ta-oznaki

13. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” // ВВР України. – 1993. –  № 1. –  ст. 1.

14. Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” // ВВР України. – 1994. –  № 31. –  ст. 286.

15. Закон України “Про інформаційні агенства” // ВВР України. – 1995. –  № 13. –  ст. 83.

16. Бачило И. Л. Информационное право / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов. – М. СПб., 2001. – 789 с.

17. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / І. В. Арістова. – Х. Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 386 с.

18. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Логінов Олександр Володимирович; – К., 2005. – 2010 с.

19. Бахрах Д. Н. Административное право России: [учебник] / М. : Норма, 2002. – С. 317

20. Козюбра Н. И. Убеждение и принуждение в советском праве. / Н. И. Козюбра. – Киев: Наукова думка, 1979. – 308 с.

Писаренко Ганна Миколаївна,

Здобувач Національної академії внутрішніх справ

Писаренко Г. М. Шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. Проаналізовані основні проблеми правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері, які визначені провідними науковцями та запропоновані шляхи підвищення ефективності правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Ключові слова: юридична відповідальність, юридична відповідальність у інформаційній сфері, інформаційна відповідальність, нормативно-правове регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері, шляхи підвищення нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері

Аннотация

Писаренко А. Н. Пути улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине. – Статья.

Статья посвящена исследованию путей улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине. Проанализированы основные проблемы нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере, определенные ведущими учеными и предложены пути улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине.

Ключевые слова: юридическая ответственность, юридическая ответственность в информационной сфере, информационная ответственность, информационные преступления, нормативно-правовое регулирование юридической ответственность в информационной сфере, пути улучшения нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере

Summary

Pysarenko H. M. Ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information in Ukraine. – Article.

The article investigates ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information. Analysed the main problems of legal regulation of the legal responsibility in sphere of information, presented by leading scientists and offered ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information in Ukraine.

Keywords: legal responsibility, information offenses, information misdemeanors, information crimes, legal regulation of legal responsibility in sphere of information, ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information

Нині інформаційна галузь законодавства найбільш динамічно розвивається, що зумовлено стрімким розвитком інформаційних технологій. Інтенсивність таких змін в інформаційній сфері сприяє необхідності дослідженню стану нормативно-правового регулювання та пошуку шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Метою даної наукової статті є дослідження стану нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні та пошуку шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- дослідити стан нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні;

- навести шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Порушена проблематика розглядалась такими вченими, як В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета та ін.

А. В. Гевлич та В. В. Селіванов зазначають: “Слід відверто визнати, що наша країна ще значно відстає від розвинених країн у галузі не тільки інформаційних технологій, а й наукового та ефективного законодавчого забезпечення існуючих інформаційних відносин” [1, с. 10].

Ю. Є. Максименко також зауважує: “Характерною рисою національного інформаційного законодавства є декларативність значного масиву норм без указівок на шляхи їх реалізації, внаслідок чого спостерігається низький рівень правореалізації норм права, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки. Крім того, наявність численних бланкетних норм права, багатьох абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення, а також відсутність закріплення фундаментальних, базових дефініцій (наприклад, інформаційна безпека) є джерелами загроз інформаційній безпеці України” [2, с. 143].

В. С. Цимбалюк зазначає, що ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України спричинив низку проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, зокрема такі:

1. Відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення для застосування норм в практиці.

2. Оскільки різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різний час, без погодження понятійного апарату, вони містять низку термінів, які не достатньо коректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до неоднозначного розуміння їх і застосування на практиці. Наприклад, щодо інформаційних відносин назвемо такі: “таємна інформація” і “таємниця”, “документ” і “документована інформація”, “власність”, “володіння”, “інтелектуальна власність”, “автоматизована система”, “суб’єкт суспільних відносин” тощо.

3. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює пошук їх, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Спостерігається розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходи до формування їх. Нерідко в окремих законах до системи законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відносин колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акта.

5. Нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з прийнятими раніше, що призводить до правового хаосу [3, с. 110].

Аналіз базових нормативно-правових актів в інформаційній сфері уможливив дійти висновку, що сьогодні в Україні вже діє ряд важливих нормативно-правових актів, що значно покращують стан дотримання інформаційних прав і свобод людини і громадянина тощо, серед яких Закони України “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про захист інформації в автоматизованих системах», “Про авторське право та суміжні права”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про захист персональних даних”, “Про доступ до публічної інформації” тощо.

Зокрема, Закон України “Про захист прав споживачів” визначив правове регулювання відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів [4].

Закон України “Про інформацію” визначив правове регулював відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації [5].

Закон України “Про науково-технічну інформацію” визначив  основи  державної  політики  в   галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального  прогресу країни [6].

Проте поряд з тим, важливою проблемою залишається певна несистемність вітчизняного законодавства в інформаційній сфері. Як наслідок, значна кількість питань юридичної відповідальності в  інформаційній сфери в Україні залишається досі недостатньо врегульованою на законодавчому рівні.

Чинне законодавство України не відповідає сучасному рівню розвитку інформаційних правовідносин та не в змозі вирішувати проблеми, які виникають. Більшість чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання інформаційної сфери, були прийняті до набрання чинності Конституцією, і навіть із значними змінами і доповненнями непридатні для задоволення потреб сьогодення. Здебільшого вони або наводять терміни, або декларують певні положення без вказівок на шляхи їх реалізації, або містять посилання на інші норми законів. Отже, можна визначити ще одну проблему – хаотичний розвиток законодавства в інформаційній сфері, який полягає в існуванні великої кількості нормативно-правових актів, що суперечать одне одному.

Наступна проблема – невизначеність і невпорядкованість термінології інформаційного законодавства, що приводить до різного застосування правових норм на практиці. Це пов’язано з тим, що закони та підзаконні акти в інформаційній сфері приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату. Як наслідок, існує ряд невизначених, або різних за змістом термінів. Серед них такі терміни, як “інформація”, “таємна інформація” і “таємниця”, “документ” і “документована інформація”, “майно”, “власність”, “володіння”, “інтелектуальна власність”, “автоматизована система”, “суб’єкт суспільних відносин” і “учасники суспільних відносин”, “система інформаційних відносин”.

Наприклад, у сучасному інформаційному законодавстві використовується два визначення поняття “конфіденційна інформація”. Так, Закон України “Про державну статистику” визначає, що конфіденційна інформація – це статистична інформація, яка належить до інформації з обмеженим доступом і знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремого респондента та поширюється виключно за його згодою відповідно до погоджених з ним умов [7].

Закон України “Про інформацію” визначає, що конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов організацій [5].

Аналіз вищезазначеного уможливів дійти висновку про неефективність нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері та необхідність пошуку шляхів для її досягнення.

На думку деяких науковців, усі ці проблеми прямо пов’язані, в першу чергу, з відсутністю єдиного кодифікованого законодавчого акта в інформаційній сфері. Необхідність кодифікації інформаційного законодавства України підтримують вітчизняні науковці, серед яких К. І. Бєляков, В. Д. Гавловський, В. І. Гурковський, М. О. Гуцалюк, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. І. Цимбалюк, С. М. Швець та інші.

Вперше необхідність розробки Інформаційного кодексу України було закріплено у програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність”від 17 березня 2003 року [8]. У подальшому це питання наголошувалось, зокрема, у Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”, який статував про необхідність підготовки та прийняття Інформаційного кодексу України, в який слід включити розділи про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, комерційну таємницю тощо [9].

Кодифікація інформаційного законодавства вирішує значне коло проблем нормативно-правового регулювання в інформаційній сфері в Україні, перелік яких доволі ґрунтовно визначила Ю. Є. Максименко:

1. Наявність чисельних нормативно-правових актів різної юридичної сили, спрямованих на регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України;

2. Закріплення концептуальних засад підзаконними нормативно-правовими актами;

3. Невідповідність окремих частин інформаційного законодавства чинній Конституції України;

4. Неузгодженість нормативно-правових актів між собою та наявність чисельних прогалин;

5. Неоднозначність, неузгодженість та суперечливість закріплених дефініцій та подекуди відсутність навіть базових із них;

6. Наявність значного масиву декларативних положень за відсутності механізму їх правореалізації;

7. Наявність чисельних бланкетних норм права, що не призводить до сподіваного ефекту;

8. Наявність абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення;

9.  Низький рівень правореалізації норм права [2, с. 14].

Підсумовуючи вищезазначене уможливило дійти висновку, що  проблема формування національного інформаційного законодавства надзвичайно актуальна.

Крім кодифікації законодавства в інформаційній сфері, існують інші шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. Так, І. В. Панова визначила такі напрямки подальшого реформування законодавства законодавства в інформаційній сфері:

– приведення законодавства про інформацію у відповідність до сучасних вимог, адаптація його до норм та стандартів законодавства Європейського Союзу, зокрема впровадження демократичних стандартів щодо реалізації права кожного на доступ до інформації;

– урегулювання відносин, які виникають у процесі провадження журналістами та іншими працівниками засобів масової інформації професійної діяльності;

– забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації;

– запровадження дієвого державного, парламентського та громадського контролю за дотриманням вимог законодавства про інформацію і встановлення відповідальності за його порушення [10].

П. М. Рабінович виділяє низку передумов досягнення ефективності нормативно-правового регулювання. До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

– правове закріплення домінуючих потреб суспільства;

– предметна визначеність діяльності правотворчого органу;

– визначеність меж правового регулювання;

– зумовленість правотворчої діяльності об’єктивними умовами розвитку суспільства;

– зміна сфери та типу правового регулювання;

– особливості правотворчості як результату творчого процесу;

– системність законодавства;

– якість законодавства;

– досконалість юридичної техніки;

– чітке визначення видів юридичної відповідальності, що настає за порушення нормативних приписів, механізму її реалізації [11].

Висновки. З усього викладеного слід зробити деякі висновки.

По-перше, на сьогодні в Україні існує ряд важливих нормативно-правових актів в інформаційній сфері. Поряд з тим, вітчизняне законодавство в інформаційній сфері залишається несистематизованим, через що значна кількість питань юридичної відповідальності в  інформаційній сфери в Україні залишається недостатньо врегульованою на законодавчому рівні.

По-друге, законодавство в інформаційній сфері розвивалось хаотично, що на теперішній час призвело до існування великої кількості нормативно-правових актів, що суперечать одне одному.

По-третє, закони та підзаконні акти в інформаційній сфері приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату. Така невизначеність і невпорядкованість термінології інформаційного законодавства приводить до різного застосування правових норм на практиці.

Для усунення вищезазначених проблем можна запропонувати наступні шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні:

1. Здійснення кодифікації законодавства в інформаційній сфері.

2. Усунення термінологічних неточностей в понятійно-котегоріальному апараті в інформаційній сфері.

3. Встановлення державного та громадського контролю за дотриманням вимог законодавства в інформаційній сфері.

Вирішивши проблему неефективного законодавства та передбачивши механізми реалізації юридичної відповідальності в інформаційній сфері, можна буде забезпечити реальне здійснення гарантованих Конституцією України прав людини та громадянина.

Список використаної літератури:

1. Гевлич А. Державна політика України у сфері захисту персональних даних: міжнародно-правовий аспект/ А. Гевлич, В. Селіванов // Право України. – 2006. – № 1. – С. 9-15.

2. Максименко Ю. Є. Нормативно-правове регулювання інформаційних відносин в Україні: стан та перспективи [Електронний ресурс] / Ю. Є. Максименко // Глобальна організація союзницького лідерства. – Режим доступу : http://goal-int.org/normativno-pravove-regulyuvannya-informacijnix-vidnosin-v-ukraini-stan-ta-perspektivi

3. Основи інформаційного права України : [Навч. посіб.] \ [В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника]. – К. : Знання, 2004. – 274 с.

4. Закон України “Про захист прав споживачів” // ВВР України. – 1991. – № 30. – ст. 379.

5. Закон України “Про інформацію” // ВВР України. – 1992. – № 48. – ст. 650.

6. Закон України “Про науково-технічну інформацію” // ВВР України. – 1993. – № 33. – ст. 345.

7. Закон України “Про державну статистику” // ВВР України. – 1992. – № 43. – ст. 608.

8. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність” // Урядовий кур’єр. – 2003 р. – № 173.

9. Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” // ВВР України. – 2007. – № 12. – ст. 102.

10. Панова І. В. Актуальні питання реформування інформаційного законодавства / І. В. Панова // Право і Безпека. – 2010. – № 5. – С. 95-98.

11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – X. : Консум, 2002. – 160 с.

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена узагальненню теоретичних відомостей щодо специфіки юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. На підставі визначення сутності поняття встановлюються кваліфікаційні ознаки, що є підставою для виділення рівнів об’єктів інформаційних загроз безпеці неповнолітніх. Запропоновано авторські дефініції негативної та позитивної юридичної відповідальності згідно з предметом дослідження.

Ключові слова: юридична відповідальність, інформаційна безпека неповнолітніх, загрози інформаційній безпеці неповнолітніх.

Загальна постановка проблеми.  Могутність кожної держави, її суверенність і прогрес в умовах глобалізації багато в чому залежать від реалізації науково обґрунтованих доктрин і стратегій, в тому числі у сфері інформаційної безпеки. Концептуальні засади нормативних документів у вказаній галузі ґрунтуються на положеннях Конституції України, за якими людина визнається найвищою цінністю. Це означає, що забезпечення інформаційної захищеності громадян,  а особливо тих, які не досягли повноліття, виступає однією з найголовніших функцій держави. Значною мірою цьому має сприяти інститут юридичної відповідальності учасників інформаційних правовідносин.

Аналіз публікацій.  Питання юридичної відповідальності відноситься до категорії основоположних у правових науках. В межах теорії держави і права традиційно розглядаються концепції щодо  фундаментальної ролі і місця юридичної відповідальності у правовій системі, використання інституту відповідальності для регулювання правовідносин, реалізації правозастосовної практики тощо.   У конкретно-наукових дослідженнях детально аналізуються види юридичної відповідальності, що кореспондуються з адміністративним, кримінальним, цивільним, конституційним правом, створюються підходи і класифікації з урахуванням об’єкту і предмету протиправної діяльності, на які має дати відповідь державні інституції. Продуктивними стали такі напрями досліджень, як філософсько-правове розуміння відповідальності людини (Безклубий С. І. [1], Грищук В. К. [2]); природа, форми реалізації юридичної відповідальності, її розуміння, типологія і концептуальна модель (Басін К. В. [3 ], Зелена І. А. [4], Лук’янець Д. М. [5, 6]); формування сучасної юридичної теорії відповідальності (А. Машков [7]), юридична відповідальність як функціональна знакова характеристика правовідносин (Балинська О. М. [8]), як один з елементів правового статусу особи (Коротких А. Ю. [9]);  співвідношення юридичної відповідальності із соціальною (Іванова О. І. [10 ]), специфіка юридичної відповідальності у демократичному суспільстві, сутність позитивної юридичної відповідальності (Берлач [11], Онищенко [12], Черноп’ятов С. В. [13]), порівняльний аналіз юридичної відповідальності в Україні та в зарубіжних країнах (Середюк В. В. [14]).  Не залишилися поза увагою науковців і проблеми становлення та розвитку юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення (О. О. Тихомиров [15 ], Л. П. Коваленко [16, 17]).

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значний інтерес вчених до юридичної відповідальності через актуальність даної проблеми питання щодо її реалізації при порушеннях інформаційної безпеки неповнолітніх залишилося недостатньо дослідженим.

Метою статті є узагальнення теоретичних відомостей щодо специфіки юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Досягнення поставленої мети можливо за умови розв’язання наступних завдань: 1. Визначення сутності поняття юридичної відповідальності в контексті інформаційної безпеки. 2. Встановлення кваліфікаційних ознак, що слугують підставами для виділення рівнів об’єктів інформаційної небезпеки неповнолітніх. 3. Розробка авторських дефініцій негативної та позитивної юридичної відповідальності згідно з предметом дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інститут юридичної відповідальності є одним з ключових у правовій науці.  Багатогранність і складність підходів до інтерпретації поняття й застосування його в юридичній  практиці   виявляється в тому, що «категорія відповідальності має не лише правовий, але й етичний бік, це особливе соціальне та морально-правове ставлення особистості до інших людей, суспільства (людства в цілому), яке характеризується виконанням свого морального обов’язку та правових норм».  [18,  с. 7]

Феноменологічний характер поняття відбивається через його багатозначність. Так, за спостереженнями В. К. Грищука, у різних контекстах воно може позначати: 1) правовідносини; 2) покарання; 3) здатність людини усвідомлювати свою  протиправну поведінку і перетерпіти заходи державно-примусового впливу у формі позбавлення належних їй благ; 4) захід, міра примусу за вчинене правопорушення; 5) правовий обов’язок людини, що виходить з факту вчиненого правопорушення; 6) осуд поведінки, діяння правопорушника, відплата за вчинене. [ 19, с. 5-6 ]

У сфері інформаційних правовідносин на полісемію ключового поняття накладається галузево-правова інтеграція при кваліфікації ЮВ за вчинення правопорушень у сфері інформаційної безпеки.

Аналіз наукових джерел дозволяє констатувати, що на теперішній час існує два підходи до розуміння юридичної відповідальності в інформаційному праві: 1) традиційний, за якого ЮВ конкретизується в залежності від галузі права, що охоплює склад окремого правопорушення (адміністративна, цивільна, кримінальна відповідальність) [15]; 2) інтегративно-інноваційний, згідно з яким пропонується додати до вже існуючих видів юридичної відповідальності ще й інформаційну або інформаційно-правову, консолідувавши в ній розпорошені на теперішній час заходи примусу за правопорушення в сфері інформаційних відносин  [16, 17]. Прихильниками другого підходу необхідність її запровадження пояснюється тим, що «щороку в державі фіксується декілька мільйонів випадків порушення інформаційного законодавства, але, на жаль, при відсутності інформаційних стягнень, правопорушення залишаються без притягнення до відповідальності. [17, с. 233]

Ми консолідуємося із точкою зору  Л. П. Коваленко, оскільки проблеми забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в умовах гібридної війни, спеціальних інформаційно-психологічних операцій перестають бути власне науковими чи законотворчими, а знаходять своє втілення у реалізації політики національної безпеки, що слугує запорукою існування України як незалежної держави.  У зв’язку з цим для нас неприйнятна позиція, висловлена О. О. Тихомировим, який вважає, що «нині мета аналізу інформаційних правопорушень як певного відносно самостійного виду має передусім науково-пізнавальний характер». [15, с.12] Подібний підхід натякає на відрив теорії від практики, зводить нанівець актуальність досліджень у сфері інформаційно-правових відносин та сфери інформаційної безпеки зокрема. Саме науково обґрунтована й законодавчо закріплена визначеність правопорушення, форми і ступені відповідальності за нього є фундаментом для врегулювання правових відносин, своєчасної та адекватної реакції держави на діяння, які створюють небезпеку для особистості й суспільства, перешкоджають цілеспрямованому руху держави у стратегічних напрямах, а й іноді взагалі розхитують основи конституційного ладу.

Юридична відповідальність за порушення інформаційних прав та інформаційної безпеки неповнолітніх має розглядатися з особливою ретельністю у зв’язку із комплексом причин. За масштабністю наслідків ми розподілили цей комплекс на умовні рівні (хоча при цьому розуміємо їх невід’ємний взаємозв’язок): 1) рівень життєво важливих інтересів держави;  2) рівень життєво важливих інтересів суспільства; 3) рівень життєво важливих інтересів особистості неповнолітнього.

Рівень життєво важливих інтересів держави в контексті юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх охоплює винні діяння, наслідки яких характеризуються масштабністю, протяжністю у часі і просторі. Зокрема, йдеться про інструментарій гібридних війн, а саме: спотворення у свідомості неповнолітніх дійсної картини світу через репрезентацію переваг чужинної для України ідеології, альтернативних інтерпретацій історії країни, навіювання толерантного ставлення до порушень територіальної цілісності держави, романтизації криміналітету,  ідеалізації правового нігілізму тощо. Розуміючи, що подача подібного матеріалу в прямому вигляді тягне за собою кримінальну відповідальність, укладачі подібного контенту найчастіше використовують завуальовану форму, яскраві метафори, елементи негативного нейролінгвістичного програмування за рахунок чого здійснюють вплив насамперед на емоційну сферу. Зазначене суттєво ускладнює кваліфікацію правопорушення, нерідко потребує проведення вузькопрофільних експертиз. У такий спосіб реалізація юридичної відповідальності укладачів і трансляторів таких меседжів стає доволі проблематичною.

З іншого боку, з позицій вікової психології, через відсутність належних елементів критичного мислення, легке потрапляння під вплив псевдогероїки у молодої людини формується та система поглядів та переконань, що у  недалекому майбутньому може призвести до знищення України як самостійної суверенної незалежної держави. З урахуванням діапазону охоплення через медіапростір кількості осіб, які потрапляють під вплив такої інформації, подібна загроза все більше набуває реальності. Якщо держава не реагуватиме на неї зараз, то потім усе може бути запізно.

Рівень життєво важливих інтересів суспільства в контексті юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх кореспондується з винними діяннями, що деморалізують особистість, перегортаючи аксіологічні координати на 180 градусів. При цьому під поняття успішності маскуються моделі корупційної поведінки з демонстрацією переваг «красивого» життя, які у майбутньому може собі забезпечити особа, відмовившись від поняття честі й чеснот; знецінюється вагомість ролі освіти й освіченості; сімейні цінності підміняються позитивізацією вільних стосунків з великою кількістю партнерів, відмовою від народження своїх дітей, ранніх статевих відносин; під впливом гейміфікації (комп’ютерних ігор і розваг) формується комп’ютерна залежність (аддикція); шляхом псевдокомунікації  у кіберпросторі, витісненням реальних друзів віртуальними здійснюються процеси асоціалізації особистості; з метою залучення молоді до деструктивних релігійних утворень розповсюджуються відомості про квазіпереваги  подібних спільнот; умисно створюються наративи з постановкою під сумнів переваг здорового способу життя, зайняття спортом на користь відвідування нічних клубів, екстремальних розваг, тютюнопаління, токсикоманії й першої спроби наркотичних речовин. Незміцнілій психіці неповнолітнього важко встояти перед спокусами, які в подальшому можуть призвести не тільки до проблем в окремих сім’ях, а й до масового розповсюдження таких негативних явищ, як підліткова проституція, наркоманія, захворюваність на ВІЛ/СНІД, дрібних крадіжок, шахрайства, в тому числі у кіберпросторі, тощо. Нерідко недооцінка рівня суспільної значущості юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх, відсутність належних правових механізмів її забезпечення стають причиною переростання проступків у злочини, набуття зазначеними проявами системного характеру, по суті – масштабів пандемії, що вже переростає у проблему національної безпеки й розглядається на рівні держави. Тим не менш на теперішній час остаточно не сформована юридична кваліфікація соціально шкідливої інформації, тож і чітко не передбачена відповідальність за її розповсюдження. Єдине, що зроблено – це обмеження у часі й місці реклами тютюнових і алкогольних виробів, а також заборона рекламувати, в тому числі в анонсах фільмів, сцени жорстокості, порнографії, насильства, цинізму, приниження людської гідності. Далі законодавець не пішов. Чого, наприклад, варта амбівалентна декларативність п.4 ст. 7 Закону України «Про рекламу» : «Реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди» [20].  Як при такому формулюванні говорити про юридичну відповідальність правопорушників? Чи потрапляють у розумінні укладача Закону під категорію дітей неповнолітні?

Тож ті, кому вигідно розхитування основ суспільства, перешкоджають встановленню соціальних і правових фільтрів для потенційно загрозливої інформації, спекулюючи на своєрідному розумінні демократії та свободи слова, неприпустимості цензури. Проте, якщо і надалі залишити це в існуючому сьогодні вигляді, наслідки можуть бути катастрофічними. Тож юридичній науці слід віднайти той баланс, який у подальшому дозволить законодавцю запровадити дієвий механізм забезпечення життєво важливих інтересів суспільства через юридичну відповідальність за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх.

Рівень життєво важливих інтересів особистості  в контексті юридичної відповідальності за порушення  інформаційної безпеки неповнолітніх локалізується відносно окремої особи. Йдеться про агресивне втручання у внутрішній світ молодої людини, негативний вплив на свідомість і психічний стан конкретної особистості. У даному випадку можливі кілька сценаріїв. Так,  осіб, схильних до віктимної поведінки,  через незаконний збір її персональних даних і оприлюднення спотвореної інформації у  соціальних мережах, інших медіаресурсах, цькування в міжособистісному спілкуванні, в тому числі телефонному, винні особи можуть довести до стійких розладів у психіці,  а то й до самогубства. З іншого боку, цілеспрямоване порушення інформаційної безпеки окремого неповнолітнього із задатками сильного характеру з урахуванням його індивідуальних особливостей, специфіки ментальності може посилювати акцентуацію особистості, культивувати агресивну поведінку, жорстокість, схильність до асоціального вектору в життєвих установках і поповнення рядів кримінальних угруповань.

Специфіка даного рівня проявляється в тому, що, на відміну від двох попередніх, виключається винність юридичної особи; правопорушником може виступати не тільки доросла людина, а й сам неповнолітній. Негативний вплив може здійснюватися як з боку окремої особи, так і групи осіб. Статтею 120 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за доведення до самогубства [21]; ч. 1, 3 ст. 269 Цивільного кодексу України визнається довічне право кожної особи на гідність, честь та ділову репутацію [22]. Разом з тим, доведення фактів порушень крізь призму порушення інформаційної безпеки неповнолітнього і притягнення винних до юридичної відповідальності є доволі проблематичним. Тож перед юридичною наукою постає завдання узагальнення практики діяльності слідства, судів у даному напрямі й визначення шляхів удосконалення цієї діяльності, насамперед через механізми законотворчості.

Узагальнюючи аналіз рівнів загроз інформаційної безпеки неповнолітніх, юридичну відповідальність за порушення у вказаній сфері, логічно вивести саму сутність ключового поняття.

У зв’язку з тим, що у сучасній науці юридичну відповідальність прийнято розподіляти на позитивну й негативну, визначення ЮВ у сфері інформаційної безпеки, як нам здається, доцільно давати з урахуванням даної диференціації.

На теперішній час акцент законодавчої практики робиться на ретроспективну відповідальність, покарання винних. У такий спосіб актуалізується поняття негативної юридичної відповідальності. В контексті інформаційної безпеки неповнолітніх ми пропонуємо під нею розуміти своєчасну й адекватну реакція держави на факт правопорушення, яке послабило або суттєво погіршило стан інформаційної захищеності неповнолітнього, мало негативний вплив на його свідомість і психіку, ускладнювало або спотворювало соціалізацію особистості та застосування щодо суб’єкта, винного у вчиненні даного правопорушення,  державно-правового примусу відповідно до чинного законодавства. 

Проте було б принципово невірним обмежуватися лише ретроспективною відповідальністю. Держава повинна створювати усі умови задля формування позитивної юридичної відповідальності. Тож  позитивна (перспективна) юридична відповідальністю у сфері інформаційної безпеки неповнолітніх у нашому розумінні – це результат дієвої інформаційної політики держави, що віддзеркалюється через бажаний для держави і суспільства прояв правосвідомості особистості, високий рівень її правової культури, добровільне усвідомлення суб’єктом інформаційних правовідносин важливості правомірної поведінки по відношенню до неповнолітніх та здійснення на них виховного впливу, в тому числі через власний приклад. 

Висновки. Проведене дослідження дало можливість підтвердити, що юридична відповідальність за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх має комплексний характер, що проявляється не тільки через інтеграцію галузей права при кваліфікації інформаційних правопорушень, а й через рівні загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства, держави. Досягнення гармонійного балансу у припиненні винних діянь та превенції правопорушень у досліджуваній галузі можливо при ефективному застосуванні усього потенціалу як ретроспективної, так і перспективної юридичної відповідальності.

Література

1. Відповідальність у праві: філософія, історія, теорія : моногр. / [І. Безклубий, С. Бобровник, І. Гриценко та ін.] ; за заг. ред. І. Безклубого. – К. : Грамота, 2014. – 146 с.
2. Грищук В. К. Філософсько-правове розуміння відповідальності людини : монографія / В. К. Грищук. – Хмельницький. – Хмельницьк. ун–т управління та права. – 2012. – 736 с.
3. Басін К. В. Юридична відповідальність: природа, форми реалізації та права людини : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2006. – 19 с.
4. Зелена І. В. Юридична відповідальність: підходи до розуміння / І. В. Зелена // Юридичний вісник. – 2012. № 2 (23). – С. 10–15.
5. Лук’янець Д. М. Типологія юридичної відповідальності/ Д. М. Лук’янець // Юридична Україна. – 2004. – № 3. – С.4–10.
6. Лук’янець Д. М. Філософські основи і концептуальна модель юридичної відповідальності / Д. М. Лук’янець // Юридична Україна. – 2006. – № 4. – С. 4–11.
7. Машков А. Погляд на юридичну відповідальність як різновид правовідносин та його значення для формування сучасної юридичної теорії відповідальності / А. Машков // Вісник КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Юридичні науки. – 2010. – № 84. – С. 89–100.
8. Балинська О. М. Юридична відповідальність як функціональна знакова характеристика правовідносин / О. М. Балинська // Форум права. – 2012, № 4. – С. 53–60.
9. Коротких А. Ю. Відповідальність як один із елементів правового статусу особи / А. Ю. Коротких // Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». – 2015. – № 4. – С. 110 – 119.
10. Іванова О. І. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності / О. І. Іванова // Вісник Академії адвокатури України. – 2012. – Число 3 (25). – С. 21 – 26.
11. Берлач Н. А. Перспективи розвитку позитивної юридичної відповідальності в демократичному суспільстві / Н. А. Берлач // Форум права. – 2012, № 1. – С. 77 – 81.
12. Оніщенко Н. М. Юридична відповідальність в демократичному суспільстві: проблеми теорії та практики: наук. доп. / Н. М. Оніщенко та ін. ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. – 84 с.
13. Черноп’ятов С. В. Позитивна юридична відповідальність як наукова і методологічна категорія / С. В. Черноп’ятов // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 164–171.
14. Середюк В. В. Юридична відповідальність в правовій науці України та Польщі : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / В. В. Середюк ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2013. – 19 с.
15. Тихомиров О. О. Юридична відповідальність за провопорушення в інформаційній сфері : навч. посіб. / О. О. Тихомиров, О. К. Тугарова. – К.: Нац. акад. СБУ. – 2015. – 172 с.
16. Коваленко Л. П. Стан і перспективи розвитку інформаційно-правової відповідальності /Л. П. Коваленко // Форум права. – 2013. – № 1. – С. 441-445.
17. Коваленко Л. П. Теоретико-правові проблеми становлення та розвитку юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення / Л. П. Коваленко // Форум права. – 2014. № 1. – С. 233–237.
18. Подорожній Є. Ю.  Теоретичні підходи до визначення поняття «юридична відповідальність» / Є. Ю. Подорожній // Вісник Харк. нац. ун-ту внутр. справ. – 2014. – №  3 (66).  – С. 6 – 15.
19. Грищук В. К. Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність та її підстави / В. К. Грищук // Університетські наукові записки. – 2012. – № 4 (44). – С. 5–6.
20. Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/270/96-вр/page
21. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
22.  Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15

ЮРИДИЧЕСКАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА НАРУШЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена обобщению теоретических сведений о специфике юридической ответственности за нарушения информационной безопасности несовершеннолетних. На основе определения сущности понятия устанавливаются квалифицирующие признаки, служащие фундаментом для выделения уровней объектов информационных угроз безопасности несовершеннолетних. Предложены авторские дефиниции негативной и позитивной юридической ответственности согласно предмету исследования.

Ключевые слова: юридическая ответственность, информационная безопасность несовершеннолетних, угрозы информационной безопасности.

LEGAL RESPONSIBILITY FOR INFRINGEMENT OF INFORMATION SECURITY OF MINORS

The article is devoted to the study of legal responsibility under the legislation of Ukraine for violation of information security of minors. The author draws attention to the fact that there is a need to consolidate the information legislation of Ukraine and to identify in it the norms related to ensuring the safety of minors. The researcher proposes to allocate three levels of facilities for violations and threats to information security: the level of vital state interests, the level of vital social interests and the level of vital personal interests. The author demonstrates that only a few offenses in the information sphere are reflected in the current legislation. Certain rules of law in some cases are formulated incorrectly and need to be improved. The author of the article summarizes cases when socially harmful information does not provide for legal responsibility of the guilty persons. This generalization can be considered as a way of improving the legislation of Ukraine in the field of information security. The researcher states that at the present stage, retrospective negative legal responsibility prevails in legal activity. The author offers his own definitions of the concepts of negative legal responsibility and positive legal responsibility for violating the information security of minors and emphasizes the need for development of prospective responsibility.

Keywords: legal responsibility, information security of minors, threats to information security of minors.