Рівень мілітарності міжнародних відносин слід розглядати в контексті того покоління і відповідної ідеології, яке дане покоління впроваджує у сфері політичних відносин, йдеться про геостратегічний хронотоп. Тому не вірним і не коректним є метод екстраполяції на політику Сі Цзіньпіна, коли окремі українські китаєзнавці зокрема, представник української асоціації китаєзнавців О. Коваль[1] зазначають, що оскільки Китай ніколи не вмішувався, то і зараз він просто буде розвиватися і досягати цілей економічного розвитку та технологічної першості (що вже передбачає конкуренцію і конфлікт із заходом) та формування умов для підвищення добробуту для власних громадян і не ніколи не становитиме загрозу для людства.

Певним чином така теза на перший погляд підтверджується наприклад, підсумками свого першого державного візиту президента Ірану Ібрагіма Раїсі до КНР. Зокрема Сі заявив, що Китай підтримує Іран у захисті національного суверенітету і „протистоянні унілатералізму і залякуванням ззовні”[2]. За офіційними даними лідери Китаю й Ірану взяли участь у підписанні 20 угод про співпрацю, включаючи торгівлю і туризм, а також доповнили підписану в 2021 році 25-річну стратегічну угоду про співпрацю в розробці нафти, промисловості та інших родовищ. Таким чином, проникнення до інфраструктурного ландшафту Ірану відбуватиметься поступово і з втратою інфраструктурного суверенітету Іраном. Звичайно, що окрім популістських заяв щодо лише економічної співпраці, Китай замовив в Ірану партію з 15 тисяч безпілотників. Тому не слід блукати оманливим манівцями пропаганди КНР що мирного співіснування з іншими. Здійснення розвідувальних операцій, і діяльності в цілому здійснюється під прикриття економічного співробітництва та проникнення китайців у найбільш важливі сфери життєдіяльності, органи стратегічного управління, апарат управління об’єктами стратегічної інфраструктури різних країн. Інфільтрація китайців відбувається через неусвідомлення та відсутність стратегічного мислення керівників багатьох держав, корупцію та недалекоглядність.

КНР та Ісламська Республіка Іран (ІРІ) розвивають партнерство задля реалізації стратегічних національних інтересів передусім КНР. Саме КНР через глобалістську, експансіоністську та гегемоністську політику прагне встановити тотальний та  планетарний контроль над інфраструктурним потенціалом багатьох країн, прикриваючись демамогічними гаслами про „співпрацю”, „наближення економічних інтересів”.

Тому я не можу погодитись із висновками фахівців Національного інституту стратегічних дослідження, які стверджують, що „співробітництво з ІРІ спрямовано на задоволення потреби Китаю в енергоресурсах та поширити геополітичний вплив на країни близькосхідного регіону”[3].

Китай всі свої потреби задовольнив, купуючи дешеві ресурси у московського режиму. Головна мета Китаю — встановлення контролю над об’єктами стратегічної інфраструктури різних країн світу, який виступати черговим завданням щодо реалізації головної стратегії — світового панування і перетворення світових держав у колонії, що обслуговуватимуть інтереси китайців.

Іран не може розраховувати на Китай як на партнера, оскільки Китай ніколи в своїй історії нікого відкрито не підтримував, тому розрахунки Раїсі на можливого партнера у гіпотетичній конфронтації із США, були використані дипломатами КНР за для реалізації власної стратегії, на яку я зазначав вище. Саме тому дещо редукціоністськими виглядають ті думки окремих авторів, які стверджують, що ІРІ в обличчі КНР знайшов потужного інвестора.

Мною неодноразово порушувалася тема необхідності індоктринації в державну політику механізму скринінгу прямих іноземних інвестицій, особливо в об’єкти стратегічної інфраструктури. Тому коли в інформаційному просторі лунають думки щодо „потужного інвестора” в обличчі Китаю, то це свідчить або про те, що автори не розуміються взагалі на світоглядній основі китайської зовнішньої політики та механізмах кратоутворення в КНР або про примітивність мислення дописувачів або про пряму пропаганду і формування вигідного п’ятому покоління керівництва КНР образу дбайливого господарника та економічного розвиненого партнера.

За своїм світоглядним потенціалом Китай не здатен утворювати союзи, особливо військові із будь-яким, через усвідомлення власної самодостатності, могутності та можливості вирішити буд-які питання поза форматом союзницьких відносин (які здебільшого обмежуватимуть КНР, ніж дадуть йому більші преференції).

Ба більше: для КНР стратегічно вигідним і можливим є союз із США. Інакші варіанти союзів з іншими країнами є стратегічно безперспективними для КНР.

Важливою особливістю товарно-грошових китайсько-іранських відносин є те, що обидві держави використовують як розрахункову одиницю китайську національну валюту — юань. Іран постачає Китаю енергоресурси, а натомість отримує кошти у юанях, яка використовується для закупівлі товарів у Китаї[4]. Між іншим, так ж формула була запропонована і щодо взаєморозрахунків із Росією, а також саме юань розглядався майбутньою валютою, яка могла б витіснити долар у разі успіху стратегії Путіна і Сі щодо переформатування світу і зміни світового порядку на власну користь через війну проти Української Держави.

Коли йдеться про дружбу Китаю з будь-якою державою, то це означає, що Китай інфільтрував керовані алгоритми управління до певної соціальної системи з метою формування умов для отримання як економічної вигоди, так і закладення  ґрунту для реалізації власних стратегій. Саме тому, коли стверджується про начебто „традиційну дружбу Ірану та КНР” до це не означає, що у разі військового конфлікту Ірану, наприклад, та Ізраїлю, Китай надасть свої війська і разом з ІРІ захищатиме державний суверенітет ІРІ.

Коли йдеться про міжнародн відносини, то має застовуватись й відповідна політологічні лексика та термінологія, яка чітко описує\ харак4тер цих відносин, передусім в плані стратегії та інструментів. Про дружбу можна говорити в житті, можна підписувати різні меморандуми, але у сучасних міжнародних відносинах, трансформативному безпековому та геостратегічному ландшафті, реалізація концепція стратегічної ясності формує умови для розуміння шляхів та інструментів забезпечення державного суверенітету. Натомість дружба або міцні стосунки нічого окрім зайвої комунікації під собою не несуть.

Справжня „підтримка один одного” має наступні реальні оцінки та індикатори:

• Китай торгує з ІРІ в юанях;
• Китай імпортує до себе дешеві енергоносії, користуючись безвихідною ситуацію в ІРІ через санкції;
• Китай вкладає власні кошти в об’єкти стратегічної інфраструктури ІРІ, створюючи стратегічну фінансову та інфраструктурну залежність ІРІ від Китаю;
• зміцнюючи відносини з ІРІ, Китай в близькосхідному сегменті реалізує власну геостратегію „Один пояс — Один шлях”, встановлюючи секторальні підсистеми управління у вигляді „китайсько-близькосхідної спільноти єдиної долі високого рівня”;
• захист міжнародної справедливості полягає у купівлі Китаєм 15 000 БПЛА у ІРІ.

Відтак, промовисте говоріння та солодка комунікація — це ознаки минулої політики, а справжня геостратегія будується на конкретних міжнародних відносинах, фактах, стратегіях та результатах від їх реалізації.

Саудівська Аравія, Туреччина та Ізраїль — перебувають у перманентому стані війни, тому за логікою політичного та стратегічного мислення керівництва КНР п’ятого покоління ці країни не можуть бути включені до близького союзницького, або китайськими словами китайсько-аравійського, китайсько-турецького або китайсько-ізраїльського сегмента спільноти єдиної долі високого рівня.

Відтак, перманентно спалахуючі конфлікти на Близькому Сході унеможливлюють розглядати КНР як активного гравця у цьому геостратегічному ландшафті.

Відтак, ІРІ для КНР не виступає у вигляді самодостатнього партнера, а розглядається лише як важлива ланка, елемент китайського геостратегічного грандпроєкту „Один пояс, один шлях”, який поєднує „Економічний пояс Шовкового шляху” та „Морський Шовковий шлях XXI століття”.

Слід чітко усвідомлювати: авторитарні лідери та гегемоністська політика розглядають окремі, тим більше набагато менш потужні держави, лише елементами власної стратегії, скеровуючи здебільшого свій стратегічний вектор експансії на регіони, континенти. Підтвердженням моєї думки є слова Сі Цзіньпіна, який заявив, що співробітництво між Китаєм та Африкою неухильно просувається вперед всебічним, багаторівневим і високоякісними чином…Китай готовий працювати для подальшого зміцнення співробітництва між Китаєм та Африкою і сприяння координації в міжнародних та регіональних справах[5].

Китай не шукає в політичній сфері ідеологічного сполучення. Вектор мислення сучасних керівників п’ятого покоління спрямований на пошук негативізма та антагонізму. Зокрема це увиразнюється в пошуках антиамериканських настроїв серед тих чи інших еліт, правлячих режимів. Зокрема, це було знайдено ів режим Раїсі, який є принциповим представником антиамериканських еліт, так само як і колишній міністр МЗС КНР Ван Ї.

Китай за цього випадку виступає не як рівноцінний партнер, а як хитрий та хижий суб’єкт, який розуміє обмеженість міжнародного потенціалу ІРІ і тим самим пропонує фактично безальтернативні варіанти власної модерації тих чи інших питань у сфері міжнародних відносин. Таким чином, зовнішньополітична діяльність ІРІ з певних питань стає фактично підконтрольною і скеровуваною КНР.

Для КНР важливим є не Іран і його нація, інтереси, багатовікова перська культура тощо. Є більш прагматичні речі: вигідне географічне розташування Ірану, зокрема — контроль значної частини Ормузької протоки та Перської затоки. Саме це уможливлює через розумне та помірковане цілеспрямоване інвестування китайцями в об’єкти стратегічної інфраструктури фактично встановити контроль над ними, не позбавляючи Іран державного суверенітету і взагалі державності. Фактично, геостратегія Китаю, залишає можливість атрибутивного і символічного існування державного апарату, натомість реальний державний суверенітет за умови реалізації даної концепції на певній території / регіоні / континенті буде відсутній.

Інвестування в об’єкти стратегічної інфраструктури Ірану призведе до:

• втрати інфраструктурної могутності ІРІ;
• встановлення контролю над важливими морськими перевезеннями;
• формуванням доступу до Каспійського моря;
• відкриття доступу до Індійського океану;
• перетворення Ірану із суб’єкта в об’єкт реалізації Китаєм власної геостратегії „Морський шовковий шлях ХХІ”;
• реалізації китайських ініціатив на користь Китаю і з метою вигоди Китаю.

Подальша можлива ескалація конфлікту між Туреччиною та  Азербайджаном можливо фрагментарно і точково Ізраїлем з одного боку, та Іраном, Вірменією та гібридно Росією — з іншого боку, формують умови для потенційної небезпеки для територіальної цілісності Ірану, водночас убезпечують об’єкти стратегічної інфраструктури від впливу можливих військових конфліктів, через їхній контроль китайцями. Таким чином, стратегічно, КНР зацікавлене в політичній нестабільності в регіоні, оскільки ослаблені держави будуть більш податливим для китайських політиків і реалізації китайцями їхньої стратегії експансії щодо інфраструктурних об’єктів в тому числі і певних частин інфраструктурного ландшафту.

Жевріючи конфлікти:

• Саудівська Аравія — Йемен (Іран);
• Іран — Ізраїль;
• Туреччина — Сирія;
• Туреччина + Азербайджан — Іран + Вірменія (Росія);
• Іран — ОАЕ (Великий Томб, Малий Томб і Абу-Муса ).

У цьому конфліктоґенному середовищі Китай робить ставку на Іран через його найбільш слабку політичну позицію, найменшу підтримку політичного режиму зсередини держави, поєднану із спробами збагачення урану і отримання можливостей щодо будови власної ядерної зброї. Серед перелічених держав саме Іран має чітку антиамериканську позицію, а КНР є другою після Оману державою, з якої ІРІ укладено договір про військове співробітництво. Адже в березні 2021 р. міністрами закордонних справ ІРІ та КНР було підписано „Всеосяжну програму співробітництва між ІРІ та КНР” терміном на 25 років важливе місце в якій посідають питання  співпраці у військовій сфері[6].

Тож КНР, замість справжнього пошуку шляхів наближення та сполучення інтересів із США насправді формують антиамериканську коаліцію, таким чином підсвічуючи додатковий індикатор підготовки до війни із США в найближчому майбутньому (до завершення третьої каденції Сі).

Висновки по Ірану

Узвичаєно Китай пропонує не лише власні методи, а й власні форми співробітництва, замість союзів, альянсів, партнерства, Китай через Іран формує необхідні та достатні умови для лобіювання власної грандстратегії спільноти єдиної долі. Тому з часом логічним буде проголошення: китайсько-близькосхідної спільноти єдиної долі високого рівня, на кшталт такого проголошення 18 лютого 2023 року щодо „китайсько-африканської спільноти єдиної долі високого рівня”[7].

Зближення і озвучення факту військового співробітництва, передусім у технологічній сфері, не означає утворення нового союзу, адже тісні військові зв’язки Китай зберігає і з ОАЕ, які мають свої територіальні суперечки з Іраном. Тож дружба Китаю носить завжди вигідний для нього характер, і за умови конфлікту інтересів, КНР завжди передусім захищатиме і відстоюватиме власні інтереси, при цьому якнайменше інтегруючись до конфліктоґенного середовища і не займаючи жодної зі сторін, не зважаючи на будь-які підписані документи про будь-які форми співробітництва. Адже для Китаю вони не мають такого стратегічного значення, як можливість розглядати ту чи інші картину власної геостратегії щодо поясу та шляху.

Економічна експансія КНР використовується в якості позаконфліктного інтегруючого інструментарію, здатного вирішити проблеми Китаю, а не конфліктуючих сторін за допомогою Китаю. Закликаючи конфліктуючі країни до переговорів для зміцнення міжнародного співробітництва, КНР не пропонує і головне — не вживає жодних конкретних заходів щодо врегулювання тих чи інших криз, в яких Китай не виступає безпосередньо стороною конфлікту.

Саме тому зрозумілою є позиція КНР і щодо Української держави, коли КНР відкрито заявив, що не може обирати між „двома друзями”. Для Української Держави від Китаю не слід очікувати рішучих дій. Головною ознакою завершення конфлікту, стане виступ Сі Цзіньпіна, в якому він прямо закликає одну зі сторін конфлікту до припинення війни. Це означатиме розуміння керівництвом КНР стратегічного переможця, приєднання КНР до переможця і формування образу поміркованого миротворця. Зокрема, 19 лютого 2023 року у ході 59-ї Мюнхенської конференції з безпеки, голова канцелярії Комісії з закордонних справ ЦК КПК, колишній міністр закордонних справ Ван І, заявив, що „сили, які стоять за конфліктом (так уперто китайські чиновники продовжують неправильно називати війну в Україні — прим. авт.) не турбуються ані про життя українського народу, ані про розмір тієї шкоди, яка заподіяна Європі”[8].

Аналіз навіть однієї цієї тези може стати предметом окремої статті, адже її абсолютна та критична неоднозначність унеможливлює ідентифікувати, кого саме КНР називаю тими „силами”, які стоять за конфліктом. Головне, що тут відсутня Росія, яка фактично і виступає агресором.

Так само у цьому ж виступі Ван І акцентує необхідності „подумати, які рамки слід створити для забезпечення довгострокового миру та стабільності в Європі і яку роль має відіграти Європа для досягнення стратегічної автономії”[9].

Не зовсім зрозуміло, чому чиновник КНР вирішив, що може ставити завдання країнам Європи, а головне, викликає подив така стурбованість КНР питаннями стратегічної автономії в Європі. Абсолютно очевидним, що відсутність чіткості робиться навмисно, за для того, щоб залежно від результати війни проти України можна було завжди сказати, що ми „мали на увазі…”. Однак також ясно і те, що фрагментація європейської єдності, світоглядний сепаратизм, автономізація — це ті тренди, які відповідають концепції руського світу, а відтак Ван І, фактично дублює ці положення, закликаючи Європу позбутися тієї єдності, яка власно і була метою утворення ЄС. Відтак заклики Ван І можуть за певних умов трактуватися як проявами цілеспрямованої пропаганди щодо фрагментації ЄС з подальшим підривом системності даної інституції. Це в стратегічному плані на фоні послаблення через війну Росії в Україні фактично залишить США сам на сам у гіпотетичній війні КНР проти них.

На думку Ван І: „Чим складніша ситуація, тим більшою є необхідність зберігати холоднокровність і прагматизм”[10].

Конкретними проявами „збереження прагматизму” з боку Китаю виступають:

• купівля Китаєм у Ірану 15 000 безпілотників;
• запуск першої в світі підводної субмарини, що управляється штучним інтелектом і керує десятками БПЛА;
• запуск по усьому світу розвідувальних аеростатів;
• надання Росії нелетальної допомоги;
• заяви вищого керівництва КПК про відсутність зобов’язань незастосування сили щодо повернення Тайваню;
• використання слабких сторін учасників конфлікту для встановлення контролю над об’єктами стратегічної інфраструктури;
• інвестування в об’єкти стратегічної інфраструктури поза скринінгу прямих іноземних інвестицій;
• формування умов для купівлі за заниженими цінами сирої нафти у поєднанні із будовою найбільшого сховища сирої нафти в провінції Шаньдун, площа якого становить понад 1,2 млн кв. метрів, і реалізує цифрове постачання (за повідомленнями Жиньмень Жибао)[11];
• мілітаризація геостратегічного дискурсу.

Відносини з Іраном доводять, що у КНР є власна стратегія, інші суб’єкти міжнародних відносин можуть бути лише інструментом її реалізації на тому чи іншому історичному етапі розвитку. Не потрібно плекати надію на перетворення Китаю в активного суб’єкта міжнародних відносин і світової сили, здатної на паритетних та збалансованих умовах не словами, а реальними справами підтримувати міжнародний мир та світопорядок.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України,

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Надруковано: Ліпкан В.А. Політичний зміст концепції стратегічної ясності: на прикладі КНР. Politicus. 2022. № 6 (Див. також тут)

Анотація

Творення сучасної геостратегії як наукової теорії передбачає розроблення власних стратегічних імперативів, які мають втілюватися в рамках цілісних стратегічних концепцій. Політичне булькотіння, хитання від однієї політичної системи координат до іншої, відсутність справжньої стратегії як політичної ідеології націотворення зумовлюють потребу у зверненні до методологічних засад формування даних стратегічних концепцій. Однією з таких концепцій виступає стратегічна ясність.

На підставі авторської моделі геостратегії аналізуються концепція стратегічної ясності та її сучасні прояви на прикладі Китаю, з урахуванням впливу стратегічної невизначеності. У рамках стратегічної ясності для КНР уможливлюється: реалізація природного розвитку як серединної землі, перетворення з ощадливого спостерігача на відповідального активного суб’єкта світової політики; продовжити вектор розвитку економічної могутності; реалізація колективного управління на засадах стратегічної переконливості; формування засад для довгострокової реалізації стратегічних національних інтересів в розширеному геостратегічному ландшафті; відхід від вимог будь-яких держав, блоків, стратегічних автономій щодо врахування їхніх національних інтересів на шкоду інтересам КНР, в тому числі спроб імплементації стратегії фінляндизації зовнішньої політики; реальна фізична участь у глобальних системах безпеки.

У статті масштабується і послідовно продовжується ключова авторська ідея щодо чіткого відділення геостратегії як окремої від геополітики теорії. Через це з політологічних позицій ілюструється розбіжність трактування розуміння „стратегічної ясності” і стратегічної невизначеності. У статті подано визначення поняття, сучасні форми прояву, а також сформульовані висновки щодо ефективності застосування стратегічної ясності з боку КНР за умови його практичного прагнення до світового лідерства. Висновується про корисність даної концепції для Китаю в умовах будови нової архітектури нового світового порядку та великого перезавантаження.

У науковий обіг вводяться нові авторські поняття: стратегічна конвергенція та стратегічна дивергенція, як природні процеси розвитку стратегічної ясності. Намічаються шляхи та вектори політики Китаю, які є корисними для Української держави.

Ключові слова: геостратегія, стратегічна ясність, стратегічна невизначеність, Китай, стратегічна конвергенція, стратегічна дивергенція, зовнішня політика Китаю, п’яте покоління, стратегічна автономія, нова сингулярність.

Аналіз публікацій

Багатоплановість обраної для дослідження теми зумовлює звернення до ряду методологічних аспектів, зокрема політологічних досліджень науковців з Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України: О. В. Скрипнюка, В. П. Горбатенко, О. М. Костенко, І. О. Кресіна, Ю. І. Римаренка, В. Ф. Сіренко.

Важливе місце серед публікацій посідають роботи Ю. Пойти,  О. Коваля, авторів Інституту сходознавства НАН України.

Звичайно, що маститою базою виступив масив знань моєї наукової школи — професора В. А. Ліпкана — в рамках якої ще з 2000 року ґрунтовно розроблялися різноманітні концепції стратегічного характеру.

Однак окреме вивчення концепції стратегічної ясності її політичного виміру на сучасному етапі не висвітлено на достатньому науковому рівні. Більше того, дана стаття, зберігаючи логіку наступності в рамках формування методології теорії геостратегії, продовжує цикл дослідження геостратегічних сценаріїв розвитку України, і розвиває думки щодо концепції стратегічної невизначеності, закладає новий науковий тренд щодо необхідності детального з’ясування змісту окремих стратегій як складових елементів геостратегії.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми

У сучасних наукових політологічних дослідженнях замало уваги приділено розвитку концепції теорії геостратегії, складовим компонентом якої є формування концептуального ядра окремих стратегій, реалізація яких виступає у вигляді реалізованого геостратегічного сценарію. Дана стаття є внеском у політологічну науку, оскільки окрім теоретичного наповнення, в ній аналізуються конкретні прикладі даної стратегії, зокрема з боку Китаю, формуються висновки, які мають стати корисними для формування геостратегії сучасної Української держави.

Мета статті полягає у визначенні змісту концепції стратегічної ясності на прикладі Китаю.

Для досягнення поставленої мети були поставлені та вирішені наступні наукові завдання: 1) проілюструвати зв’язок між стратегічної ясністю та стратегічною невизначеністю; 2) виділити сучасний стратегічної ясності КНР; 3) сформовано напрями взаємодії Української держави та КНР на сучасному етапі.

Вступ

Однією із суттєвих стратегій реалізації сучасної міжнародної політики стала концепція стратегічної невизначеності (戰略模糊) — 1) прихована стратегія впливу на власне стратегічне позиціонування; 2) адаптивна стратегія збереження власної ідентичності, вираження своєї місії та реалізації стратегічних цілей за умови прийняття змін в рамках реалізації адаптивних секторальних стратегій.

Формами прояву стратегічної невизначеності виступають: піддавання сумніву базових принципів функціонування світової архітектури безпеки; поєднання амбітності з амбівалентністю; артикульовано не визначене ставлення до певних аспектів зовнішньої політики, тлумачення тих чи інших явищ по-різному, але головне — відверто лише на свою користь і за для власної вигоди; відсутність зовнішньо ідентифікованого послідовного прагматизму і непрогнозованість поведінки і напрямів діяльності[1]; опертя зовнішньої політики не на стійкі цінності, а не змінювану обстановку та максимальне прилаштування до неї з метою отримання власної вигоди та користі; дипломатична активність, заснована на непередбачуваності; іманентна суперечливість відносин із оточуючими суб’єктами аж до суперництва та ворогування; обмеження відносин конкретним колом цих відносин, за рамками яких відносини із цим самим суб’єктом можуть бути іншими; чітка операціоналізація поняттями „союзник”, „партнер”, „суб’єкт взаємодії”, „політичний актор” із відповідними політичними стратегіями щодо кожного з цих понять; баланс між уявленнями про себе і сприйняттям оточуючими; надавання ясності та прозорості своїй стратегії, навіть якщо не можна запропонувати певність.

Суть даної концепції мною була розглянута в іншій моїй статті, присвяченій безпосередньо аналізові змісту концепції стратегічної невизначеності з боку КНР[2] на сучасному етапі — правління п’ятого покоління китайського керівництва на чолі із Сі Цзіньпіном.

Головним висновком, який став фактично причиною написання даної статті, став той, що концепція стратегічної невизначеності не відповідає геостратегічному статусу КНР і має бути трансформована на концепцію стратегічної ясності. Зміст якої, з урахуванням творення модерної геостратегії Української держави, і є предметом даної наукової статті.

Акцент у дослідженнях українсько-китайських взаємин має робитися на майбутнє, спиратися на стратегічні національні цінності Української держави і Китайської Народної Республіки. Аналізувати лише сучасний стан, тим більше, послуговуючись чужими маніпуляціями та дезінформаційними матеріалами щодо підміни сутності та призначення тих чи інших геоісторичних суб’єктів, означає тривало зупинитись на одному місті, і врешті-решт відстати від глобальних тенденцій розвитку інших прогресивних спільнот, втратити вектор руху до шляху процвітання і розвитку усього світу.

Китайське прислів’я стверджує: „Живи, зберігаючи спокій. Весна прийде, а квіти розпустяться самі”. Це означає, що як Українська Держава, так і Китайська Народна Республіка мають рухатися власними шляхами відкритості, добра, справедливості, самобутнього національного розвитку, спираючись на власну велику історію, зберігаючи упевнений і непохитний спокій, і разом стати визначальною геостратегічною системою майбутнього на засадах синергії стратегій конвергенції та дивергенції, убезпечуючи як власні стратегічні національні інтереси, так і партнерів у різних регіонах світу.

Роль Української держави і КНР в світі є непересічною: більшість так званих „холодних війн” (а інколи і реальних війн) так чи інакше заторкують стратегічні національні інтереси цих країн, які є ключовими для архітектури безпеки усього світу. Вагомість китайського підходу на думку екс прем’єр-міністра Юкіо Хатоями полягає в тому, що Китай ухвалив правильний підхід, відстоюючи модель розвитку, яка відповідає його власним національним умовам і адаптується до тенденцій часу[3].

Еволюцію підходів до формування стратегічної ясності можна чітко простежити, докладно вивчаючи зміст методології управління кожного покоління управлінців.

У Китаї з моменту його офіційного утворення як держави — 1 листопада 1949 року — зберігалася до жовтня 2022 року традиційна форма приходу і відходу від влади, її передача на основі певних канонів. Кожна політична сила, яка приходила до влади асоціювалася і представляла певне покоління політиків та управлінців, які мали власну теоретичну систему та методологічний інструментарій формування удосконалення існуючої політичної системи та її інститутів, політичних відносин.

Узвичаєно прийнято виділяти п’ять поколінь керівників КНР[4]. Цікавими з історичного погляду виступають ідеї Мао Цзедуна, які з екстраполяцією на сучасність я проаналізую в контексті предмета свого дослідження.

Мао Цзедун (毛澤東) є розробником теорії „нової демократії” та вчення про будову соціалізму.

„Відсутність ясності призводить до ревізіонізму”, — говорив Мао Цзедун [, с. 432][5]. Віце-прем’єр КНР у 1976 році Чжан Чуньцяо в маститій свого часу статті „Про всебічну диктатуру над буржуазією” відзначав на „чорне повітря, може отруїти лідерів партії, забивши їм голову ідеями щодо користі та вигоди, які вони не  вважають це ганьбою, а навпаки: справою честі, вони дивляться на себе як на товар, щоб продати себе найдорожче” [, с. 444][6].

Однією з ідей Мао було порізнення головного протиріччя і головної сторони протиріччя. Мао відзначав, що в будь-якому процесі, якщо в ньому існує багато суперечностей, завжди існує одне, головне, яке відіграє провідну, вирішальну роль, тоді як решта посідають другорядне значення, відтак при вивченні будь-якого процесу, якщо він є складним і містить більше двох суперечностей, необхідно прагнути відшукати одне головне… неможна підходити однаково до обох боків в різних суперечностях чи то  в головному чи то в другорядному, адже сторони суперечностей розвиваються нерівномірно, незважаючи на тимчасово існуючу рівновагу між ними, оскільки основне їх становище — нерівномірний розвиток… головною стороною протиріччя виступає та, що відіграє в ньому провідну роль, адже характер та якість речей і явищ здебільшого визначається головною стороною протиріччя, яка посідає домінуюче становище… [, с. 204-210][7].

Таким чином, Мао, розвиваючи ідеї діалектики як вчення про причини та умови тотожності протилежностей, боротьби взаємовиключаючих протилежностей (викладені в конспекті книги Г.В.Ф. Гегеля „Наука логіки”), формує онтологічні засади концепції стратегічної ясності, в рамках якої:

1)                 виокремлюється одне головне протиріччя і формуються чіткі стратегії його розв’язання;

2)                 проголошується необхідність перетворення країни в панування нової культури, формування освіченої та передової країни;

3)                 розбудовується нова демократія як новий політичний лад, нова економіка, як економіка нової демократії, нова культура як культура нової демократії.

Існування хунвейбінів (紅衛兵), цзаофанів (造反) та інших квазіполітичних мілітарних агресивних та насильницьких хижих молодіжних рухів, виступало ілюстрацією невідповідності проголошеної Мао „нової демократії” і фактичного руху до узурпації влади і жорсткої диктатури. Більше того, культурна революція  „залишиться в пам’яті як перший і явний приклад неспроможності китайського комунізму, який втратив свій революційний пил.. через криваві розправи, які не були вписані в загальну стратегію” [, с. 481][8].

За часів правління другого покоління на чолі з Ден Сяопіном у зовнішній політиці не було місця стратегічній невизначеності: політична номенклатура за часів Ден Сяопіна чітко розглядала СРСР як свого головного супротивника на міжнародній арені, а майбутнє пов’язувало із розвитком співробітництва із США. Конкретним прикладом стратегічної ясності стало підписання у 1979 році комюніке, в якому було проголошено  спільну позицію щодо „гегемонізму третіх країн”, під якими, безумовно мався на увазі СРСР. Ден Сяопін робив ставку на економічні реформи, через що його називали великим архітектором китайських економічних реформ[9]. Ден Сяопін відзначав: „Сучасний світ — світ відкритих відносин, Китай в минулому був відсталий саме через власну замкненість, проте досвід показує, що вести будівництво за закритими дверима неможливо” [, с. 712][10].

Відтак, Ден Сяопін також був прибічником концепції стратегічної ясності.

Його наступником став Цзян Цземінь (江澤民), який розробив важливі ідеї про потрійне представництво КПК. Продовжуючи реформи Ден Сяопіна, йому вдалося вивести економіку КНР свого часу на 7 місце в світі.

Інтелектуальній рівень китайського лідера, його стратегічне мислення не дають змоги погодитися із думкою окремих дослідників, які відзначають на начебто „несамостійність політики Ц.Цземіня” та її залежність від Ден Сяопіна[11]. Адже, зберігаючи прихильність до останнього, користуючись його впливом, іменем, статусом, насправді Цзян Цземінь вибудував систему колективного управління, яка функціонувала майже десятиліття після його офіційного відходу від влади.

Також наголошу на тому, що Ц. Цземінь прагнув створити колективне управління, адже будучи високоінтелігентною і розумною людиною (він знав: англійську, німецьку, французьку, російську, японську та румунську мови, знався на музиці та поезії) усвідомлював небезпеки авторитаризму і зосередження влади в одних руках[12]. Більше того, в деяких джерелах я знайшов згадування журналістів, які в приватних бесідах із китайським лідером акцентували на бачення Ц. Цземіня щодо християнства як засадничої релігії Китаю. При своєму наступнику зберігав суттєвий вплив на делікатні питання зовнішньої політики КНР.

Таким чином, висновуючи викладене, визнаємо, що надибали достатньо аргументів на користь тези: Цзян Цземінь був яскравим прибічником стратегічної ясності КНР в міжнародних відносинах.

І лише із приходом і утвердженням Сі Цзіньпіна у владі, ця концепція поступово стала втрачати ваги, так само як і люди Цзян Цземіня позбуватися своїх постів. Смерть Цзян Цземіня 30 листопада 2022 року стала фактичним залишенням Сі Цзіньпіна одноосібним концептуальним, але авторитарним лідером Китаю.

Наступником Цзян Цземіня став Ху Цзіньтао (胡錦濤): 15 листопада 2022 – 15 листопада 2022 р, який розробив наукову концепцію розвитку. Вивчення наукової літератури уможливлює стверджувати[13], що через особистісні риси, не бажання відкрито ні з ким ворогувати, постійне та увиразнене пристосуванство, надмірна та показова лояльність до попередників та вищого керівництва, а також аналіз політичних дій на міжнародній арені, можемо стверджувати, що Ху Цзіньтао заклав міцні підвалини до початку реалізації концепції стратегічної невизначеності, який успішно продовжив його наступник Сі Цзіньпін.

Таким чином висновуємо щодо еволюції імплементації концепції стратегічної ясності КНР в міжнародні відносини: перші три покоління відкрито артикулювали про стратегічну ясність, яку набула найбільшого свого розвитку при Цзян Цземіні, однак четверте та п’яте покоління керівників Китаю надало акцент стратегічній невизначеності.

Постає два важливих запитання:

1)    які геостратегічні сценарії має будувати Українська держава з урахуванням викладеного;

2)    яка стратегія Китаю є вигідною для Української держави?

Українська держава є серцем Європи; Китай — є серцем Азії.

Тож партнерство двох „сердець” має стратегічну користь і всезагальний виграш для стимулювання справжнього розвитку, співробітництва, інновацій, встановлення стратегічної рівноваги, стабільного та збалансованого функціонування усього світу, нової світової архітектури світового порядку поза контекстом домінування, зверхності та лідерства на засадах солідарності та паритетності, відкритості та взаємної поваги до національних традицій та ідентичності.

Стратегічна неоднозначність на сьогодні виступає застарілим та віджилим компонентом геополітичної доктрини. Коли Китай сповідував концепцію стратегічної ясності, яка найбільш яскраво була відображена зв третього покоління керівників, то в світі існувала набагато менша напруженість; функціонування світового порядку відбувалося за певними сталими правилами та процедурами.

За правління п’ятого покоління чітких та увиразнених форм набула реалізація концепції стратегічної невизначеності. Однак те що говорять, і те як роблять — в КНР різні речі. Тож, на противагу цьому мною пропонується, з урахуванням проголошеної Сі Цзіньпіном державної політики відкритості впроваджувати інтегральну геостратегічну концепцію стратегічної ясності (strategic clarity – 戰略清晰) заради взаємної вигоди. Вона не виступає нейтралітетом і не може довільно трактуватись суб’єктом реалізації, виходячи лише з наявних тенденцій та умов розвитку різних компонентів та їх зв’язків в рамках геостратегічного ландшафту[14].

Концепція Realpolitik насправді не передбачала нейтральності або ж подвійних стандартів. Стратегічна ясність тісно пов’язана і корелює не з політичними доктринами, а з реальними природними потребами людей у розвитку, мирі, добрі, щасті, солідарності та процвітанні, а у більш широкому аспекті — ідеями соціального натуралізму, які розвиває академік О. М. Костенко[15]. Саме на це неодноразово наголошував лідер КНР Сі Цзіньпін, формуючи та проваджуючи за часи свого правління концепцію спільноти єдиної долі (命運共同體). Ця ж ідея сполучається і з ключовою думкою Папи Франциска про братність людей та світове братерство (Fratelli Tutti)[16].

Цю ж ідею закладено в стратегію розвитку Української держави і унаочнюється крізь призму стратегічної правотворчості. Тобто українська геостратегія ціннісно перекликається із ідеалами справедливості, відкритості, солідарності, добра, віри, національної гідності та ідентичності, щастя, братерства та любові.

Що уможливлює стратегічна ясність для Китаю?

1. Трансформація геостратегічного ландшафту зумовлює перехід КНР від стратегічної невизначеності до стратегічної ясності, позбавленої ухилів від шляху природного розвитку КНР як серединної землі (中土).
2. Стратегічна ясність уможливлює унаявнити в будові зовнішньої політики КНР її стратегічне лідерство (не плутати із домінуванням), перетворити Китай з ощадливого спостерігача на відповідального активного суб’єкта світової політики, із глядача — в актора; адже, перебуваючи в епіцентрі трансформацій геостратегічної конфігурації, Китай має не лише усвідомити своє значення, статус, а й втілити та реалізувати власне сучасне призначення.
3. Проголошений Сі Цзіньпіном курс на формування могутності держави є вірним і має враховувати глобальні тенденції, які чинитимуть тиск на політичний режим КНР. Одночасність та переплетеність, поінколи кореляція внутрішніх та зовнішніх загроз висуває надзвичайно серйозні вимоги до геостратегії КНР, принципом якої має стати стратегічна ясність.
4. Подальша реалізація традиційної для КНР стратегії невизначеності у різних формах та модифікаціях може призвести до повної стратегічної беззахисності та внутрішньої турбулентності держави. Прикладом стала Українська Держава, яка, на папері маючи „міжнародно-правові гарантії суверенітету та територіальної цілісності України”, на практиці не отримала свого часу належної їх реалізації та відповідної підтримки : 1) у 2008 році через активну діяльність Меркель і Саркозі Україну не було прийнято до НАТО; 2) у 2014 році не було належної світової консолідованої жорсткої реакції на анексію Росією території Української держави. Через що війна Росії проти Україна була питанням лише часу. Саме тому, питання Тайваню мають вирішуватися в стратегічних інтересах КНР (台湾是中国的一部分不容置疑也不容改变), тож сучасна риторика Пекіну з цього питання є відображенням стратегічної ясності на засадах стратегічної переконливості. Відтак розвінчання ореолу наступників восьми безсмертних КПК (八大元老) збереження курсу попередників, що сповідували колективне управління, але на засадах стратегічної ясності (зокрема Цзян Цземінь, Ху Цзіньтао), за даних умов буде для Сі Цзіньпіна виправданим.
5. Стратегічна ясність уможливлює розширити геостратегічний простір КНР, не обмежуючись лише державними кордонами, а здійснюючи розширення горизонтів прозорої зовнішньої політики, лишаючи сірі зони безпеки та нечітку термінологію щодо означення конфліктів різної природи та інтенсивності — в минулому (наприклад: офіційні особи Китаю до цих пір неправильно називають варварську війну Росії проти Української держави „конфліктом”). Стратегічна невизначеність для КНР виявилася найбільш комплексно ризикованою стратегією зовнішньої політики, здатною розв’язати на певно визначеному етапі розвитку лише частину короткострокових тактичних завдань. Тому стратегічна ясність формує засади для довгострокової реалізації стратегічних національних інтересів в розширеному геостратегічному ландшафті, перетворення КНР на активного та відповідального суб’єкта зовнішньої політики.
6. Стратегічна ясність уможливлює відійти від вимог будь-яких держав, блоків, стратегічних автономій щодо врахування їхніх національних інтересів на шкоду інтересам КНР. Негативним прикладом, була спроба імплементації стратегії фінляндизації зовнішньої політики України. І згодом взагалі концептуально дана концепція себе вичерпала: після безглуздої варварської війни Росії проти Української Держави, Фінляндія подала заявку до НАТО і її вступ в дану організацію стане відчутною асиметричною і неочікуваною відповіддю не геноцид та державний терор у ХХІ столітті. Стратегічна ясність чітко унормовує гравітаційну вісь: стратегічні національні інтереси Китаю. Будь-які обмеження свободи участі в інтеграційних процесах в обмін на щось (наприклад доступ до високих технологій, дозвіл на користування тими чи іншими патентами) не мають стати компромісом при реалізації стратегічних інтересів КНР, адже, як показує практика, існування подвійних стандартів щодо „гарантій безпеки” є чітким проявом стратегічної невизначеності, яка є несумісною зі стратегічною ясністю.
7. Стратегічна ясність має бути увиразненою щодо союзників та партнерів. Досвід Української держави щодо будь-яких союзів доводить їхню неефективність, якщо реалізації інтересів зумовлена функціонуванням субрегіональних систем безпеки. Шлях України або в НАТО або через утворення власного військового блоку, здатного вирішувати глобальні завдання. Відтак прийшов час для КНР увиразнити власну стратегічну роль в світі через реальну фізичну участь у глобальних системах безпеки.
8. Стратегічна ясність — це чітка стратегія розвитку і поставлені цілі.

Сучасний світ є світом опозиції багатьох тенденцій, систем цінностей і головне — засобів їх досягнення. Як влучно відзначає О. М. Костенко: „Видимість заміняє дійсність, а свобода бачиться як вседозволеність”, — такий невтішний діагноз нашого часу. Бо не бачать люди над собою жодного закону, яким би мали керуватися, щоб їм відкрилася дійсність, а також дійсні правила для їхньої поведінки” [, с. 4][17].

Висновки

Тож реалізація геостратегії КНР на засадах стратегічної ясності унаочнює здійснення двох обумовлених стратегій як природний процес розвитку архітектури світового порядку на засадах всесвітньої природної законності:

1) стратегічної конвергенції — тип еволюційного стратегічного розвитку, за якого у віддалених один від одного соціальних системах виникає ряд загальних ознак та принципів функціонування та розвитку, що зумовлено їх пристосуванням до схожих умов існування. Вона спрямована більше на адаптацію до умов геостратегічного ландшафту, тобто на внутрішні зміни відповідно до власного стратегічного потенціалу;

2) стратегічної дивергенції — існування соціальних систем із різними структурою ключових корінних національних цінностей, різноспрямована мінливість, яка виникає у різних соціальних систем внаслідок необхідності пристосування до глобальних трендів та мінливих умов геостратегічного ландшафту. Стратегічна дивергенція виявляється у готовності до внутрішніх перетворень, значно розширюючи адаптивні можливості соціальної системи, її гнучкість і стійкість в умовах перманентного розширення геостратегічного ландшафту, які вона постійно використовує в процесі активної боротьби за існування. Стратегічна дивергенція збільшує різноманітність стратегічних сценаріїв розвитку світової спільноти, уводячи світ від постійного до домінуючого архетипу біполярного світу. Саме завдячуючи ній уможливлюється реалізація стратегії Спільноти єдиної долі та ініціативи „Пояс і шлях”, проголошених Сі Цзіньпіном, якщо проголошене дорівнюватиме тому, що буде на  практиці.

Як стратегічна конвергенція, так і стратегічна дивергенція протікають всередині еволюційного процесу розвитку людства і обумовлені неоднаковим стратегічним потенціалом різних країн, рівнем сугестії на їхню політику існуючих світових центрів сили, рівнем пасіонарності титульних етносів та розвитку сакрального ландшафту, рівнем стратегічної культури правлячих еліт, стратегічним інфраструктурним потенціалом, приводячи врешті-решт до обов’язкової зміни самих політичних суб’єктів. Однак  кожна країна має досягти модернізації, використовуючи підхід до розвитку, що відповідає її власним стратегічним інтересам та умовам геостратегічного ландшафту.

На цьому фоні Китай, реалізуючи концепцію стратегічної ясності, за певних умов може перетворитися на локомотив майбутніх глобальних ціннісних трансформацій солідарного та спільного руху до щастя, процвітання та заможності, свободи.

„Гряди гір, мережа струмків — наче в глухому куті, аж ось, зненацька перед очами селище в оточенні верб”. Дорога під ногами — це стратегічна ясність, яка уможливлює, крокуючи уторованим шляхом стратегічної відкритості, досягти світлого майбутнього, втілити його не в розлогих виступах і думках, а в реальному житті справжньої багатосторонності, реально зміцнити розуміння і трактування відкритості, спільно долаючи будь-які виклики. Китай з таким лідером як Сі Цзіньпін здатний підняти державу на новий рівень, підвищити добробут власного народу, стати активним та відповідальним суб’єктом зовнішньої політики, який повинен мати не лише плани щодо відкритості, а й засоби та інструменти, стратегії їх реального та практичного втілення, мати готовність бути відповідальним за майбутнє усього людства.

Однією із таких стратегій виступає стратегічна ясність, яка чітко унаочнить поступ КНР в річище відкритості для формування світлого майбуття і глобального розвитку на засадах гуманізму, солідарності, справедливості та відкритості.

На підставі наукового відображення дійсності подано власний варіант розв’язання даного завдання: запропоновано концепцію стратегічної ясності.

Постійність процесів у геостратегічному ландшафті є відносною, тоді як мінливість, що увиразнюється у перетворенні одного процесу на інший, є абсолютною. Відтак між концепцією стратегічної невизначеності і стратегічної ясності не існує діалектичного взаємозв’язку, так само як не існує зв’язку між каменем та війною. Адже невизначеність щодо ставлення до інших, власної ролі у геостратегічному ландшафті є головним протиріччям між бажаним і реальним статусом КНР. Відтак — це протиріччя усувається в рамках міжнародних відносин через стратегічну ясність до Китаю з боку інших країн (причому не завжди на „користь”, яку так полюбляє сучасний лідер п’ятого покоління керівників КПК самої КНР).

Єдність протилежностей є тимчасовою, умовною та відносною. Ось чому наразі спостерігається загострення економічних відносин між Заходом та КНР. Все повертається до абсолютного стану стану боротьби взаємовиключаючих протилежностей. Тож, трансформація концепції стратегічної невизначеності КНР у концепцію стратегічної ясності може змінити та порушити теоретичний, а поінколи і догматичний діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей.

Концепція стратегічної ясності більше тяжіє до того тлумачення протилежності, які породжують один одного, за певних умов є взаємно пов’язаними і таким чином еволюціонують у своїй смислоформах до єдності, зберігаючи окремі елементи різних форм боротьби.

З урахуванням предмета статті, означено спільні можливості Української держави і Китайської народної республіки щодо формування багатополярного світу, який відповідає стратегічним національним інтересам обох країн.

Стратегічна ясність має виступати корінною стратегією КНР у ХХІ столітті.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України,

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Надруковано: Ліпкан В. А. Політичний зміст концепції стратегічної невизначеності: на прикладі Китаю // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2022. № 38

Анотація

У сучасних глобалізаційних умовах трансформації не лише політичних, а й економічних систем, формування нових засад світового порядку, нестійкості інституційних систем та поінколи їх неспроможності де-факто зберігати суверенну владу, особливої уваги набуває потреба у правильному виборі ефективних геостратегій та стратегічних концепцій розвитку національних держав.

Творення сучасної геостратегії як наукової теорії передбачає розроблення власних стратегічних імперативів, які мають втілюватися в рамках цілісних стратегічних концепцій. Політичне булькотіння, хитання від однієї політичної системи координат до іншої, відсутність справжньої стратегії як політичної ідеології націотворення зумовлюють потребу у зверненні до методологічних засад формування даних стратегічних концепцій.

У рамках геостратегії як політико-безпекової практики сучасної Української держави постало актуальне завдання: відійти від догматичної інтерпретації стратегічних концепцій лише в якості інструментів вирішення насправді тактичних та операціональних завдань. У рамках геостратегії як теорії, пропонується розвивати власну геостратегію як системну теорію розвитку національної ідентичності і державницької нації в рамках Української держави. Операціоналізація даної теорії має відбуватися в рамках окремих стратегій як ключового інструментарію політико-безпекової практики, заснованих на чисельних національних традиціях право-, безпеко- і державотворення. Однією з таких стратегій для розгляду виступає стратегічна невизначеність. Адже нестійкому і нестаціонарному світу дана концепція може корелювати найбільше.

На підставі авторської моделі геостратегії аналізуються концепція стратегічної невизначеності та її сучасні прояви на прикладі Китаю, крізь крізь призму сучасних політичних тенденцій, структури політичної комунікації і політичних відносин, політичних інтересів і політичної діяльності, які синергетично впливають на її зміст  та форми прояву.

У статті масштабується і послідовно продовжується ключова авторська ідея щодо чіткого відділення геостратегії як окремої від геополітики теорії. Через це з політологічних позицій ілюструється розбіжність трактування розуміння „стратегічної невизначеності”. У статті подано визначення поняття, сучасні форми прояву, а також сформульовані висновки щодо ефективності застосування даної стратегії з боку КНР за умови його практичного прагнення до світового лідерства, мілітаризації міжнародних відносин та демонстрація можливості забезпечення власних амбіцій зброєю. Висновується про хибність даної концепції з боку Китаю за умови його прагнення  до збільшення власної ролі в якості активного актора та архітектора нового світового порядку та світового домінування в контексті Великого перезавантаження.

Сформовано наукове завдання щодо окремого дослідження нової концепції стратегічної ясності.

Ключові слова: геостратегія, стратегічна невизначеність, стратегічна ясність, Китай, зовнішня політика Китаю, п’яте покоління, політична система, політичні інтереси, базові концепти геостратегії, властивість політичних систем, стратегічна автономія, нова сингулярність.

Аналіз публікацій

Багатоплановість обраної для дослідження теми зумовлює звернення до ряду методологічних аспектів, зокрема політологічних досліджень науковців з Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України: О. В. Скрипнюка, В. П. Горбатенко, О. М. Костенко, І. О. Кресіна, Ю. І. Римаренка, В. Ф. Сіренко.

Важливе місце серед публікацій посідають стратегічні дослідження, в рамках яких автори закладають фундамент для розуміння адаптивності різноманітних стратегічних концепцій до сучасних політичних трансформаційних змін: М. В. Буроменський, В. П. Горбулін, Д. В. Дубов, М. А. Ожеван, Є. В. Перегуда, А. В. Яковець. Також джерельною базою виступали окремі інформаційні фрагменти, які можна було надибати у незаангажованих авторів Інституту сходознавства НАН України.

Звичайно, що маститою базою виступив масив знань моєї наукової школи — професора В. А. Ліпкана — в рамках якої ще з 2000 року ґрунтовно розроблялися різноманітні питання стратегічного характеру такими авторами, як: Г. Ю. Зубко (стратегія державної інфраструктурної політики), І. В. Діордіца (стратегія кібербезпекової політики), О. А. Мандзюк (формування аналітичного наративу та стратегія аналітичної діяльності), М. І. Дімчогло, О. В. Ільїна, І. М. Сопілко, Ю. Є. Максименко, В. Ю. Баскаков, В. О. Кір’ян, К. П. Череповський, (стратегія інформаційної політики), А. М. Лобода (стратегія правової безпеки), В. В. Майоров (стратегія боротьби з тероризмом), В. Ю. Кобринський (стратегія формування контрольної влади) тощо.

Однак окреме вивчення концепції стратегічної невизначеності її політичного виміру на сучасному етапі не висвітлено на достатньому науковому рівні. Більше того, дана стаття закладає науковий тренд щодо необхідності детального з’ясування змісту окремих стратегі або ж концепцій стратегій як політичних інструментів геостратегії.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми

У сучасних наукових політологічних дослідженнях замало уваги приділено розвитку концепції теорії геостратегії, складовим компонентом якої є формування концептуального ядра окремих стратегій, реалізація яких виступає и вигляді реалізованого геостратегічного сценарію. Дана стаття є внеском у політологічну науку, оскільки окрім теоретичного наповнення, в ній аналізуються конкретні прикладі даної стратегії, зокрема з боку Китаю, формуються висновки, які мають стати корисними для формування геостратегії сучасної Української держави.

Мета статті полягає у визначенні змісту концепції стратегічної невизначеності на прикладі Китаю.

Для досягнення поставленої мети були поставлені та вирішені наступні наукові завдання: 1) визначено історичні передумови застосування концепції стратегічної невизначеності в КНР; 2) сформовано сучасний зміст даної концепції; 3) подано сучасні форми її прояву; 5) сформовано засади дослідження нової концепції стратегічної ясності.

Вступ

Світ вступає до нової епохи мілітарного дискурсу. Безпекознавча парадигма, яку я розвиваю вже понад два десятиліття, передбачала безпекоренесанс: „Закономірний процес відродження інтересу до безпеки, обумовлений низкою об’єктивних і суб’єктивних, загально-цивілізаційних та специфічних чинників, які визначають швидкість, спрямованість, глибину та характер процесів у сфері безпеки” [, с. 180-181][1].

Одіозність та метаморфози політичних суб’єктів, які прикриваються урізноманітненими різноґатунковими рішеннями під виглядом „стратегій”, наближають світ до сумних деструктивних та монструозних рішень в рамках так званого Великого перезавантаження.

Сучасна політика перетворилася із мистецтва управління у ремісництво з реваншизму геоісторичних суб’єктів, впровадження умодернених форм неоекономіки у формах: провадження штучного інтелекту та роботів-гуманоїдів до політико-економічного життя, бандитизма та рейдерства, поглинання, варварства, геноциду, збагачення обраних, геоісторичних маніпуляцій спеціальних служб і конспірологічних структур, змащені духом меркантилізму під приводом ідей „добра і гуманізму”, демократії і прав людини.

На жаль, в практичній площині українського геостратегічного ландшафту, починаючи з правління В. Ющенка, були впроваджені хибні ідеї демілітаризації, волюнтаристської інтерпретації засад формування громадянського суспільства, що врешті-решт призвели до зворотного ефекту: атомізації інституційної системи, втрати неї у безпековій сфері стратегічних властивостей, кримінократії, втрати контролю держави над стратегічною інфраструктурою[2].

Воднораз свого часу в рамках націобезпекознавства мною були поставлені завдання із вироблення геостратегії як альтернативної відносно геополітики системи знань [][3] щодо розвитку та дій політичних суб’єктів в умовах нестаціонарності [][4] і функціонування складно структурованих трансформацій геостратегічного ландшафту.

Концепції геополітики дедалі глибше дискредитують себе, все більше унаочнюючи свій антилюдський та антигуманістичний характер, спотворену мілітаризовану версію політичного реалізму, що чітко подано та логічно упорядковано в чисельних працях представників школи критичної геополітики [][5].

Сучасна політика перетворилася із мистецтва управління у ремісництво:

1)    з реваншизму геоісторичних суб’єктів;

2)    впровадження неоекономіки у таких умодернених формах, як: бандитизм та рейдерство, варварство, геноцид, збагачення обраних;

3)    геоісторичних маніпуляцій спеціальних служб і конспірологічних структур, змащені духом меркантилізму під приводом ідей „добра і гуманізму”, демократії і прав людини [][6].

Однією із суттєвих стратегій реалізації такої політики стала концепція стратегічної невизначеності (戰略模糊).

Стратегічна невизначеність (strategic ambiguity / 戰略模糊) — 1) прихована стратегія впливу на власне стратегічне позиціонування; 2) адаптивна стратегія збереження власної ідентичності, вираження своєї місії та реалізації стратегічних цілей за умови прийняття змін в рамках реалізації адаптивних секторальних стратегій.

Формами прояву стратегічної невизначеності виступають:

1)                 піддавання сумніву базових принципів функціонування світової архітектури безпеки;

2)                 поєднання амбітності з амбівалентністю;

3)                 артикульовано не визначене ставлення до певних аспектів зовнішньої політики, тлумачення тих чи інших явищ по-різному, але головне — відверто лише на свою користь і за для власної вигоди;

4)                 відсутність зовнішньо ідентифікованого послідовного прагматизму і непрогнозованість поведінки і напрямів діяльності[7];

5)                 опертя зовнішньої політики не на стійкі цінності, а не змінювану обстановку та максимальне прилаштування до неї з метою отримання власної вигоди та користі;

6)                 дипломатична активність, заснована на непередбачуваності;

7)                 іманентна суперечливість відносин із оточуючими суб’єктами аж до суперництва та ворогування;

8)                 обмеження відносин конкретним колом цих відносин, за рамками яких відносини із цим самим суб’єктом можуть бути іншими;

9)                 чітка операціоналізація поняттями „союзник”, „партнер”, „суб’єкт взаємодії”, „політичний актор” із відповідними політичними стратегіями щодо кожного з цих понять;

10)            баланс між уявленнями про себе і сприйняттям оточуючими;

11)            надавання ясності та прозорості своїй стратегії, навіть якщо не можна запропонувати певність.

На сучасному етапі розвитку, найбільш увиразнено дана концепція імплементована в політичну діяльність двох країн: Туреччини (з одного боку: союз із НАТО, проте конфлікт із Грецією, яка є теж членом НАТО; солідарність з Україною, продаж Байрактарів, натомість кардинальне збільшення торгового обороту з Росією; захоплення частини території суверенної держави Сирії, на якій компактно проживають курди, поєднана із підтримкою економічних зв’язків з Росією) та Китаю.

У рамках даної статті, мною будуть проаналізовані прояви такої концепції з боку КНР на сучасному етапі — правління п’ятого покоління китайського керівництва на чолі із Сі Цзіньпіном.

У Китаї з моменту його офіційного утворення як держави — 1 листопада 1949 року — зберігалася до жовтня 2022 року традиційна форма приходу і відходу від влади, її передача на основі певних парадигмальних канонів. Кожна політична сила, яка приходила до влади, асоціювалася і представляла певний світогляд конкретного покоління політиків та управлінців, які мали власну теоретичну систему та методологічний інструментарій формування та удосконалення існуючої політичної системи та її інститутів, політичних відносин.

Кожне покоління мало власне бачення шляхів розвитку Китаю, а також тих союзників та партнерів, які мали б Китаю допомагати. Так, якщо політична номенклатура за часів Ден Сяопіна чітко розглядала СРСР як свого головного супротивника на міжнародній арені, а майбутнє пов’язувало із розвитком співробітництва із США, то п’яте покоління на чолі із Сі Цзіньпіном, фактично вступило у відкриту та неприховано не лише економічну, а й політичну, фактично — стратегічну конфронтацію, одним із варіантів якою може бути військовий збройний конфлікт.

Узвичаєно прийнято виділяти п’ять поколінь керівників КНР, кожне з них тим чи іншим доклало зусиль до реалізації стратегічної невизначеності, її унаочнення крізь різноманітні політичні інститути та процеси. Діяльність кожного покоління заслуговує на окреме самостійне вивчення.

Але найбільшого розквіту дана стратегічна концепція набула саме за часів правління п’ятого покоління. З огляду на осяжність дослідження, в даній статті, предметом виступатиме сучасна політика п’ятого покоління на чолі із Сі Цзіньпіном[8].

Роль Сі Цзіньпіна у реалізації концепції стратегічної невизначеності

Безперечно Сі Цзіньпін увійде в історію як один із найсильніших лідерів, який зміг вирішити чимало стратегічних завдань, які в минулі роки лише порушувалися, але через барк політичної волі, корупцію, клановість не були досягнуті.

Межі мого дослідження і предмет визначені аналізом тих фрагментів діяльності лідера, які тим чи іншим формують наше уявлення про керівну стратегію — стратегічну невизначеність.

Саме тому, слід звернутися до першоджерела: монументальної праці Сі Цзіньпіна „Про державне управління”, яке було випущено багатьма мовами, на жаль українською його перекладено не було[9], тож звернуся до російськомовної версії, яку було перекладено і надруковано в Китаї і люб’язно надано мені в рамках реалізації стратегічних комунікацій зокрема, культурної дипломатії.

Відмітимо, що формування концепції державного управління є притаманним майже для кожного покоління китайських керівників, так само як і опис системи державного управління не вміщується в рамки конкретних прізвищ, а передусім ілюструється в горизонтах поколінь, чим наперед увиразнюється яскраво виражена колективна система управління, наступність і збереження курсу на побудову соціалістичної держави із китайською специфікою. Кожне покоління управлінців закладає нову віху в філософію китайського ренесансу, а головне воно закладається в унісон зі світовими трендами до розвитку і рухом часу.

І у цьому філософському розвою непересічне значення посідає концепція Сі Цзіньпіна, яка становить ідейний ривок в унісоні з рухом часу, конкретне керівництво до дій для отримання перемоги на вирішальному етапі побудови суспільства середнього достатку, дає імпульс для переходу до другого етапу будівництва соціалістичної модернізованої держави і здійснення великого відродження китайської нації.

Визначальним є акцентування на духовній сутності ідеї соціалізму з китайською специфікою нової епохи. Відтак висновую, що Китай самостійно формує для себе ті теоретичні системи, в рамках яких генерується загальний стратегічний зміст функціонування та параметри розвитку китайської нації в рамках єдиної держави Китайська народна республіка; а покоління тих чи інших управлінців можуть змінювати лише вектори застосування тих чи інших інструментів, втім на змінюючи головну і стратегічну визначальну мету розвитку великого Китаю.

Я акцентую увагу на цьому, саме з тією метою, щоб продемонструвати: для Китаю є чужими будь-які концепції геополітики, оскільки вони написані не китайцями і не для китайців, таким чином: китайців вони не стосуються.

Китай сам для себе пише концепції, сам виробляє їх відповідно до власних стратегічних та пріоритетних національних інтересів, а також реалізовує їх незалежно і поза контекстом будь-яких інших візій чи то в рамках геополітичних чи то в рамках інших теоретичних систем, написаних НЕ китайцями. Більше того, важливим у цьому аспекті є дослідження Деніела Бела, який подає модель виправлення недоліків політичної меритократії без введення електоральної демократії [сс. 116-182][10] з урахуванням специфіки Китаю, що може бути в подальшому також використано і при побудові нової системи державного управління в оновленій Українській державі після перемоги над Росією на українських умовах.

Щодо Сі Цзіньпіна, то під час його приходу до влади у 2012 році чимало експертів припустились стратегічної помилки, даючи йому характеристику як продовжувача та наступника, боронителя традицій колективного управління і наступника Ху Цзіньтао. Ця помилка, так само як і стратегічний прорахунок західних аналітиків щодо часових можливостей спротиву Української держави варварській війні Росії, є наслідком застосування лінійних парадигм, штучного інтелекту та технократичного підходу при моделювання соціально-економічних та політичних процесів в мовах невизначеності та трансформації основних компонентів політичної системи за умови збереження її стійкості.

Натомість у своєму виступі майбутній лідер керівництва КНР п’ятого покоління акцентував, що бажає покінчити із формалізмом та бюрократією, тобто фактично він артикулював повну протилежність колишньому президенту Ху Цзіньтао, який зберігав традиції колективного управління, маневруючи вектором стратегічної невизначеності, зміг залучити величезні інвестиції до китайської економіки, акцентуючи на геоекономіці, лишаючи осторонь політичні гарантії збереження безконфліктного геостратегічного курсу КНР.

Зрештою — 22 жовтня 2022 року — Сі Цзіньпін чітко продемонстрував під час проведення ХХ з’їзду КПК^[11], хто є політичним лідером країни: за його наказом показово вивели під руки колишнього попередника Сі — Ху Цзіньтао, тим самим продемонструвавши і давши чіткий однозначний сигнал усім тим, хто сумнівався у здатності Сі побороти корупцію і старі партійні схеми, які були неминучим наслідком колективного управління.

Відтак, в наступництво і спадок Сі дісталися не лише управлінський апарат а й передусім ті методологічні засади, колективні матриці управління, якими довгий час послуговувалися попередні покоління управлінців в КНР.

Тож розгляну конкретні прояви стратегічної невизначеності за часів Сі Цзіньпіна.

Прояви концепції стратегічної невизначеності з боку КНР

З одного боку, влада Китаю проголошує принцип „неподільності безпеки” (安全的不可分割性) і „поваги до суверенітету і територіальної цілісності”. Це знаходить свій вияв при формуванні питань щодо належності Тайваню, інших територій: Гонконгу, Макао, ділянок і Південно-китайському морі, прикордонних ділянок із Індією. Тобто Китай хоче до себе поваги його суверенітету і його розуміння неподільності безпеки.

А з іншого боку, в міжнародному вимірі, Китай жодним чином не засуджує Росію за варварську війну, віковічний продовжуваний геноцид українського народу, збройну агресію, анексію, державний терор, зміщуючи акцент з оцінки безпосередніх дій Росії, фактів, доказів тощо на оцінку контексту подій, посилаючись на начебто „історичний” контекст. Джерела формування цього історичного контексту у китайського керівництва нам невідомі. Переконані, що Інститут національної пам’яті та інші фахові спеціалісти на установи могли б на запит китайського керівництва надати вичерпну інформацію щодо справжньої історії нашої держави, а не версії фрагмента нашої історії у хворій інтерпретації російських дослідників та політичних ораторів.

Переконаний, що даний „контекст” було узято з російських джерел, ідеї озвучені впливовим політиком Лі Кецяном (李克强) здебільшого перегукуються із виступом Путіна і його „програмною статтею” про начебто „єдність українців і росіян”. Чим наперед порушено об’єктивність розуміння та цілісність картини справжніх історичних взаємин української державної нації з одного боку, з населенням, що контролюється московським режимом і проживає на відповідній території, яке має назву „росіяни” — з іншого.

До того ж, у своїй доповіді про нову еру Китаю та возз’єднання із Тайванем (台湾问题与新时代中国统一事业) Китай чітко та послідовно спирається на власну трактовку та небезспірну інтерпретацію власного бачення історії, акцентуючи, що „Тайвань належить Китаю з давніх давен” (台湾自古属于中国的历史经纬清晰). Воднораз сучасне китайське керівництво п’ятого покоління не враховує віковічної історії Української держави, фактично підтримуючи міфологеми про її несамостійність і належність до геостратегічного простору Росії. Хоча історично український геостратегічний простір і автохтонна українська нація мають кілька тисячолітню історію ще до народження Христа і впровадження християнства.

Але ж я можу зауважити: якщо виходити офіційно та прагматично, не враховуючи циклічність періодів єдності та розпаду китайської цивілізації, форм реінтеграції спеціальних адміністративних районів, то офіційно Китайська Народна Республіка заснована 1 листопада 1949 року — час, коли Україна як держава вже користувалася 239 років власною першою в світі писаною Конституцією Пилипа Орлика. Це є засвідченим фактом, докази цього містяться в різноманітних зарубіжних інституціях.

Тож повага не лише до власної історії, а й до історії в тому числі й України, відкриває нові рівноправні шляхи для КНР в глобалізованому світі.

Наступний прояв стратегічної невизначеності. З одного боку Китай проголошує мирне возз’єднання із Тайванем (的光明前景), а з іншого — жодним чином не реагує на винищення українства, вбивства дітей, цивільного населення та взагалі деінфраструктуризацію країни[12]. Більше того в останніх промовах на початку 2023 року лідер КНР відмовився надати зобов’язання щодо незастосування сили до Тайваню у разі його спротиву приєднанню до КНР.

Наступне. 5 листопада 2022 року на відкритті 5-го Китайського міжнародного імпортного ЕКСПО Сі Цзіньпін відзначив на спільну побудову відкритого та процвітаючого майбуття через розширення відкритості і створення на місткому китайському ринку широких можливостей для усього світу, формування нової архітектоніки розвитку, майданчику розширення відкритості на високому рівні і досяжне для усього світу суспільне благо[13].

Утім дії Росії категорично суперечать стратегічній візії Сі Цзіньпіна щодо відкритості, тож схвалення або замовчування об’єктивної оцінки Китаєм війни РФ проти Української держави сприяє продовженню функціонування політичного режиму РФ, його підживлення економічною взаємодією з КНР, водночас суттєво впливає на всі світові політичні системи і унеможливлює реалізацію КНР концепції відкритості: війна на вбивства ніколи не сприяли свободі та відкритості, спонсорування агресора завжди виступає скритою формою заохочення агресії.

Адже прагнення до глобального лідерства КНР — це глобальна відповідальність КНР.

Неможна бути відкритим для усього світу лише для власної вигоди і користі.

Користь має бути взаємною, а відкритість взаємовигідною. Артикуляція Китаєм себе в якості глобального лідера зумовлює зміну власного ставлення до вирішення суперечливих безпекових та глобальних проблем: від звичних закликів „до миру”, „мирного вирішення проблем”, „замовчування війни”, називання війни в Україні „конфліктом” тощо, до активних дій.

За іншого випадку, відповідно до китайського прислів’я : „З собакою, що все життя на ланцюгу просидів, полювати не ходять” (他們不會帶著一條一輩子都被鎖鏈拴著的狗去打獵。). Тож Українська держава разом із КНР готова до нової ролі в побудові нової системи світопорядку та інтеграції стратегічних автономій в нову сингулярність.

Ще один прояв стратегічної невизначеності. Китай прагне отримувати українську кукурудзу, однак замість впливу на московський режим, який, окрім визначеного вище, зухвало грабує Українську державу, зокрема пшеницю та кукурудзу, КНР веде заздалегідь складнореалізовані перемовини з Бразилією, в якій панує політична турбулентність, наперед усвідомлюючи, що подорожчання ф’ючерсів в США та нікуди не зниклі фітосанітарні проблеми на додаток із приходом до влади у 2023 році нового президента Луїза Інасіо Лула да Сілва, фактично унеможливлюють рівноцінну заміну української кукурудзи.

На мою думку, важливою для сучасного Китаю має виступати концепція стратегічної ясності, яка дозволить, не змінюючи проголошений курс, цінності, корегуючи лише інструментарій та політичну готовність до практичних дій і дієвої зміни геостратегічного ландшафту зберегти власну ідентичність та геоекономічний імпульс розвитку.

Китай має не лише думати про себе ширше, а й діяти ширше. Лише думками ситий не будеш. Майбутнє належить тим, хто діє широко, а не лише мислить горизонтами розвитку. Знаходження правильного балансу між внутрішніми інтересами, користю і взаємною вигодою, на яку постійно наголошують китайські посадовці, з глобальною роллю активного суб’єкта (актора) і стратегічного світового архітектора є шляхом для реалізації статусу КНР як стратегічного лідера ХХІ століття.

Висновки

На даному шляху дороговказом для КНР може виступати сильна та дієва  стратегія ідентичності:

• як позиціонує себе Китай,
• що він для цього готовий змінити зсередини себе,
• що він може дати іншим для спільного розвитку і солідарної користі.

У рамках даної стратегії Китай має узяти на себе зобов’язання, а не лише „закликати” інших щось робити чи не робити. Китай має думати про можливості не тільки свої і лише свою вигоду і користь, а створювати реальні, а не декларативні можливості та механізми для інших держав, на що до речі наголосив Сі Цзіньпін, виступаючи 5 листопада 2022 року на відкритті виставки ЕКСПО.

Якщо Китай і надалі продовжуватиме таку політику, то світ і політичні інститути світу і надалі сприйматимуть КНР так і через роки, позбавляючи його точок росту і трансформації сприйняття. Адже досі світ не має прикладів активної участі КНР у конкретному та результативному вирішенні глобальних безпекових проблем, в тому числі військових конфліктів, результативної діяльності у сфері міжнародних відносин, поза межами території КНР.

Для нового сприйнятті потрібні:

1) нові дії, а не нові слова;

2) стратегічна політика, а не постійні повчання інших;

3) власна зрозуміла геостратегія, а не підігрування іншим за для власної тимчасової користі;

4) адекватне сприйняття не лише власної історичної спадщини та величі, а й інших держав, зокрема Української держави та автохтонної націотворчої державної української нації та її багатовікової культури.

Реальна, а не декларована зміна статусу КНР як глобального лідера потребує реальної та практичної зміни стратегічних концепцій, а не лише проголошення з партійних трибун про зміни.

Відтак, на мою думку, концепція стратегічної невизначеності має бути трансформована на концепцію стратегічної ясності та національної ідентичності. Зміст якої, з урахуванням творення модерної геостратегії Української держави, — стане предметом окремої моєї наукової статті.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Вчора у середу 12 жовтня 2022 року відбулась визначна подія у геостратегічному  ландшафті: У США було представлено нову стратегію національної безпеки. Даний документ є очікуваним, оскільки, становлячи акт стратегічної правотворчості, визначає ключові засади безпекової політики США. Аналіз даного документа, тобто дослідження першоджерела, а не його коментарів, експертних висновків, тлумачів різноманітного штибу тощо, уможливлює тверезо усвідомлювати необхідність будови власної геостратегії сучасної Української демократичної, і правової, безпекової і соціальної розвиненої та ефективної держави.

У даному аспекті чітко проголошено, що стратегія національної безпеки спрямована передусім на стримування Китаю.

Це є стратегічним моментом, на який потрібно завжди зважати, коли ми говоримо чи то про ОПЕК+, чи то про війну Азербайджану та Вірменії, чи то про вибухи газогонів або встановлення контролю над Тайванем.

Ще раз підкреслю: даний документ не містить жодних серйозних концептуальних змін у стратегічному мисленні, які б змінювали зовнішньополітичні вектори або пріоритети. Це важливо розуміти, не тішачи себе ілюзіями щодо надважливості нашої держави та її ролі в архітектурі світової безпеки.

Ключова засада зовнішньої політики США: утримання та зміцнення глобального лідерства та домінування в світі, які виступають ключем до подолання глобальних загроз.

Аналіз документа уможливлює виділити декілька ключових загроз:

• кліматичні зміни та енергетична безпека;
• авторитаризм;
• продовольча небезпека;
• інфекційні захворювання, пандемія і біозахист,
• тероризм,
• енергетичний перехід;
• мілітаризація міжнародних відносин через НЕдотримання режимів нерозповсюдження ядерної зброї, звичайних озброєнь;
• інфляція.

Тому артикуляція цих загроз також спрямована на стратегічне зменшення та послаблення ролі КНР, стримування її зростання та унеможливлення домінування.

Основними інструментами досягнення поставленої мети виступають:

• посилення співпраці із союзниками для вирішення проблем, з якими стикають демократичні режими;
• створення широких коаліцій для протистояння глобальним загрозам;
• виграш в економічній гонці озброєнь з КНР;
• зменшення залежності Індії від енергоносіїв із РФ;
• переоцінка (reevaluating) управління стратегічними комунікаціями щодо балансу стосунків із давнім союзником — Саудівською Аравією — які мають негативну динаміку через зближення з КНР, РФ, Іраном;
• перегляд тарифів на товари для КНР;
• стратегія пошуку тривалої дипломатії;
• розумні інвестиції в модернізацію військового потенціалу і посилення військової могутності

Ще раз наголошу, що  зміст стратегії національної безпеки просякнутий ідеєю майбутнього стратегічного протистояння з КНР. Підтвердження цьому — згадка про КНР майже в кожному розділі.

В цілому дана стратегія ґрунтується на принципах:

• акцент на взаємодію із союзниками;
• внутрішнє оновлення;
•  зміцнення єдності демократичного світу в цілому,  в тому числі захист тих політичних режимів, що підтримують демократію;
• зміцнення альянсів і демократичних інститутів та цінностей,
• балансування співпраці та конкуренції.

Вторгнення (invasion — саме так офіційно називають агресивну та варварську війну РФ проти Української держави в офіційному документі) Росії не змінило ставлення до КНР, як глобального конкурента США, здатного кинути виклик. Навпаки, неефективність дій російської армії призвели до зміцнення позиції щодо технологічного відставання та стратегічної убогості мислення путінського режиму. Відтак, за своїм стратегічним потенціалом Росія не визнається серйозною загрозою, здатною порушити світовий порядок. Для стратегічного виграшу США потрібно виграти економічну гонку озброєнь з супердержавою, якщо вони сподіваються зберегти свій глобальний вплив.

Також важливим є те, що публічно було оголошено про існування відкритої та секретної версії Стратегії національної безпеки, про що мною підготовлено чимало наукових статей майже 20 років тому.

Відтак, аналізуючи відкриту версію Стратегії маємо розуміти, що фактично аналізуємо масиви даних, чітко упорядкованих за певними логічними критеріями, в яких лише абрисно визначаються окремі аспекти зовнішньополітичної діяльності США, окремі аспекти її безпекової політики і надається загальний абрис геостратегічного ландшафту.

При цьому поза лаштунками даного документа лишаються реальні стратегії досягнення глобального лідерства, справжнє ставлення до тих чи інших країн (політичних режимів), і також шляхи використання та інструменти використання третіх країн (їх суспільства, ресурсів) в інтересах США,

Отже Стратегія національної безпеки має виступати важливим але не визначальним джерелом для  аналізу справжніх корінь та напрямів зовнішньої політики США.

Будувати власні стратегії або моделювати матриці загроз, спираючись лише на відкриту версію даної стратегії, є неповним і невірним.

У наступних моїх статтях я буду аналізувати окремі аспекти даної стратегії, та її значення для розвитку Української держави.

Липкан Владимир,

доктор юридических наук,

глава Института стратегических коммуникаций ГОСЛ

В контексте инновационного развития Украины мои мысли:

Научный сотрудник Исследовательского института оборудования и промышленности Центра по развитию электронно-информационной индустрии Китая Сюй Нань заявил: «С нынешней точки зрения для Китая вероятность осуществления плана перехода на электромобили к 2025 году небольшая. Даже план Германии, которая раньше остальных стран в Европе официально утвердила срок всестороннего запрета продаж к 2030 году, этот план считается крайне радикальным».

доктор юридических наук,

глава Института стратегических коммуникаций ГОСЛ

Проанализировав поздравления с Новым Годом Си Цзиньпина, изложу основные его постулаты, которые идут в развитии с решением XІX съезда Компартии Китая:

К 2035 году построить модернизированную инновационную экономику с серьёзной природосберегающей составляющей.

С учетом внедрения технологий зеленой энергетики – важный посыл для украинских компаний, занимающихся данным бизнесом. Также следует учитывать тот факт, что уменьшение сырьевого экспорта будет определенным образом нивелировать зависимость экономики Китая от скачков учетной ставки ФРС США, повлечет стабилизацию юаня и в целом позитивно скажется на дальнейшем росте ВВП Китая.

Для этого запускается экологическая программа «Прекрасный Китай». Украина может принять в ней непосредственное участие. Переняв затем опыт для построения и возрождения великой и прекрасной Украины

Уже сейчас 55% экономического роста Китая обеспечивают высокотехнологичные отрасли. Внедрение опыта Китая в построение консолидированной и новой Украины – жизненно важно. Отведенная роль сырьевого придатка Европы, особенно квотирование импорта продуктов, ограничение украинского экспорта, а главное предъявление несуразных требований по разрушению экономики Украины в обмен на призрачные статусы…. создают прямые предпосылки для осознания новой роли для возрождения новой Украины.

2049 год – столетие образования КНР. К этому времени Китай намерен завершить строительство «модернизированного социалистического государства” – коммунизм китайского образца. К этому времени Китай создаст все условия для мирового доминирования. С учетом прогнозированной исламизации мира, особенно Европы, которая должна закончиться к 2025 году, к 2049 году экономическая составляющая исламизированных стран будет способствовать полному доминированию Китая. С учетом сохранения роста экономики США, а также сохранения тенденций рождаемости на уроне не мене 2.11, США в ближайшей перспективе, после исчезновения Европы останутся пожалуй единственной страной, которые сможет реально балансировать Китай. Говорить об Индии и России пока в контексте доминирования, исходя именно из экономических критериев, я не могу.

Один пояс — один путь – стратегия серьёзной экономической интеграции евразийского пространства, ориентированная на Китай. Закладывание базиса и формирования условий для интеграции интеграций. Таким образом, как бы многие не относились к МЛМ бизнесу, но Китай выстраивает МОМ на макросистемном уровне, что в геополитической перспективе создаст все условия для включения в зависимость экономического, а затем и иную, всех стран мира.

Китай не просто начинает играть активную роль в мировой политике, но и формирует новое политическое пространство на базе формирования сообщества единой судьбы. Особенностью Китая остается то, что данная странна, сохраняя собственную идентичность, претворяя в жизнь концепцию спящего дракона, постепенно заполняет вакуум дезорганизации собственной идеологией, подкрепленной как теоретически, так и экономическими победами.

Китайский народ, обладающий уверенностью в себе и самоуважением, будет решителен в защите суверенитета, безопасности и интересов развития своей страны. <…> Одновременно с этим Китай будет вместе с другими странами активно работать над выстраиванием сообщества единой судьбы человечества, постоянно внося новый и более весомый вклад в благородное дело мира и развития человечества», — цитирует Си Цзиньпина агентство «Синьхуа».

Таким образом, Китай явственно заявляет о том, что никому не позволит посягать на суверенитет – право на самостоятельное определение собственного пути развития: целей, задач, принципов и методов их достижения. Равно как и Китай четко очертил свою позицию в плане развития: инструментом выступает не защита, и не охрана, и не оборона,  а именно безопасность. Я неоднократно заявлял, что у нас в стране СНБОУ назван неправильно, ибо оборона есть частью безопасности, ее нецелесообразно отделять в отдельное направление. Равно как и формирование государственной безпековой политики должно быть цельным и не дробиться на оборону и безопасность. Однако узурпация в сфере принятия решений в области безопасности и дальше оказывает неправильное и вредное воздействие на развитие Украины.

Боле того, в сегодняшних реалиях существование НИСД не имеет никакого смысла: данный институт должен быть включен структурно в Национальную академию государственного управления при Президенте Украины. Анализ деятельности данного учреждения показывает, что так называемые аналитическое доклады, в большинстве своем, носят конъюнктурный характер, опираясь на доминирующую геополитическую позицию правящей группы. Доклады и прогнозы данного учрежедния были мало увязаны с национальными интересами, более того, мало учитывали интересы развития страны

Также как и СНБОУ в данном виде должно быть ликвидировано как дисфункциональный орган.

Аппарат СНБОУ частично может быть включен во вновь созданную информационно-аналитическую структуру Администрации Президента Украины. Также в рамках законодательного регулирования, давно назрела необходимость в разработке Закона Украины “Об Администрации Президента Украины”, в котором четко должны быть изложены порядок организации и деятельность данной структуры.

Администрация Президента Украины вполне может выступить базой координации всех субъектов исполнительной власти в сфере безопасности. Это позволит сэкономить государственные средства, а также убрать дублирование полномочий, поскольку экономический и иной эффект РНБОУ очень тяжело измерить, а стало быть целесообразность данного органа не доказуема. Поскольку не доказана целесообразность данного органа, то потребность в нем отсутствует, ибо он  нецелесообразен.

Ну и конечно же цель любой институциональной структуры состоит в создании условия для реализации интересов развития своей страны. таким образом национальным интересом признано – развитие. Это глубокая мысль, философская, методологическая.

Китай предлагает гораздо более безопасный мир, чем та модель западного глобализма, которая очевидно находится в глобальном кризисе. Примеры Кипра и Греции и Турции, пример самой Украины – явственно свидетельствуют о том, что западные модели безопасности не гарантируют безопасности союзникам. Потому Украине не следует императивно заигрывать только с НАТО: цель любых безпековых сотрудничеств состоит в создании условий по реализации национальных интересов. Потому не только НАТО может способствовать Украине в решении данных задач, но и другие организации по безопасности, в том числе и ШОС.

Китай очень много сейчас говорит об эффективности тех действий, которые он предпринимает. Это для Украины значит, что не надо ожидать каких-то пустых инвестиций или инвестиций под декларативные проекты. Прагматизм – политика Китая как минимум до 2022 года – юбилейного ХХ съезда ЦК КП Китая. Ввиду этого, налаживание отношений должно идти по сектору взаимовыгодного прагматического стратегического сотрудничества, в том числе, не взирая на ограничения со стороны отдельных западных партнеров, используя мощный инструментарий стратегических коммуникаций.

Китай намерен сделать свои армию и флот одними из самых сильных в мире, потому он заинтересован в украинских технологиях, в том числе и оборонного назначения. Для украинской оборонной промышленности это четкий сигнал к действию. Более того, сильная армия Китая будет способствовать формирования баланса в азиатско-тихоокеанском регионе, а также милитаризации данного пространства в целом, что может быть использовано Украиной для развития инфраструктурных проектов,в том числе и оборонного назначения.

Отдельные элементы перевода прямой речи:

Мы воспользуемся празднованием 40-й годовщины проведения политики реформ и открытости в 2018 году в качестве возможности для дальнейшего проведения реформ, поскольку реформы и открытость — неизбежный путь для прогресса в современном Китае и осуществления китайской мечты”, — отметил Си Цзиньпин.

Цитируя китайский афоризм, он сказал, что китайский народ для продвижения реформ будет “прокладывать пути через горы и наводить мосты через реки”.

Он выразил новогодние поздравления всем китайцам и наилучшие пожелания друзьям по всему миру.

Си Цзиньпин сообщил, что 2018 год станет первым годом всеобъемлющей реализации духа 19-го съезда Коммунистической партии Китая, на котором был намечен план ожидаемого развития Китая на следующие три десятилетия. Отмечу, что Китай сосредоточивает внимание именно на развитии: ожидаемом, прогнозируемом и неуклонном.

“Строительство высокого дома начинается с куч земли”, — сказал Си Цзиньпин, использовав древнее китайское изречение, чтобы побудить китайских соотечественников двигаться шаг за шагом и упорно работать для претворения данного плана в действительность. Важным элементом формирования могущества Китая является вовлечения в данный процесс каждого китайца.

Развитое государство – дело рук не только самого государства, но и каждого сознательного гражданина (В.А.Липкан).

Си Цзиньпин отметил, что все находящиеся сейчас за чертой бедности сельские жители к 2020 году должны быть выведены из бедности. Крайняя бедность будет ликвидирована впервые за тысячелетия китайской истории. Это важный шаг на пути формирования базиса и построения среднего класса, который впоследствии может быть использован в роли менеджеров для управления в разных частях мира.

“Это наше торжественное обещание. Всего три года осталось до 2020 года. Каждый из нас должен быть призван к действию, делать все возможное, принимать целенаправленные меры, чтобы победы следовали одна за другой”, — сказал Си Цзиньпин.

“Это великое дело, важное как для китайского народа, так и для человечества. Необходимо делать его сообща, и реализовать это на практике”, — сказал он.

Си Цзиньпин заявил, что великие успехи в развитии Китая были созданы народом и для народа, и в число наиболее актуальных для народа вопросов входят образование, занятость, доходы, социальное обеспечение, здравоохранение, забота о пожилых, жилье и защита окружающей среды.

Председатель КНР признал, что имеются сферы, где работа правительства не отвечала ожиданиям. По его словам, несмотря на достигнутый прогресс, сохраняются вызывающие общественную озабоченность вопросы.

“Вот почему мы должны укрепить свое чувство ответственности и хорошо работать для обеспечения благосостояния народа. Благосостояние нашего народа является крупнейшим политическим достижением КПК и правительства. Наши кадровые работники должны ставить уровень жизни людей во главу угла и помогать им улучшить свою жизнь”, — сказал Си Цзиньпин.

Затронув международные вопросы, Си Цзиньпин сообщил, что мир рассчитывает услышать мнение и позицию Китая по поводу мира и развития.

“Китаю есть, что сказать в качестве ответственной крупной державы”, — отметил председатель КНР.

“Китай будет решительно поддерживать авторитет и статус ООН, активно исполнять международные обязательства и долг, сохранять твердую приверженность своим обязательствам по борьбе с климатическими изменениями, активно продвигать инициативу “Пояса и пути”, всегда быть строителем мира на планете, участником глобального развития и хранителем международного порядка. Китайский народ готов совместно с людьми из других стран разрабатывать для человечества планы успешного и мирного будущего”, — сказал Си Цзиньпин.

В целом я уверен, в 2018 необходимо кардинально изменить концепцию отношений с Китаем, который может выступить мощным инвестиционным игроком и способствовать развитию новой великой и умной Украины – Smart Ukraine.

Налаживание отношений с Китаем имеет также стратегическую перспективу вовлечения Украины в крупные инвестиционные, модернизационные и инновационные, а также иные проекты, способствующие поступательному развитию Украины во всех сферах жизнедеятельности.