Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

голова Інституту адміністративного правосуддя

Глобальної організації союзницького лідерства

Анотація

У статті автор здійснив дослідження поняття «кібершпигунства» на основі аналізу концепту «шпигунства» в його теоретичному сенсі, а також застосуванні сучасних шпигунських технологій у кіберпросторі. Запропоновано авторське розуміння «кібершпигунства» – злочинна діяльність, яка здійснюється шляхом таємного вистежування, розшуку, збирання, викрадання та передачі інформації, що становить державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства в кібернетичному просторі. Визначено об’єкт та предмет кібершпигунства як правової категорії. Охарактеризовано суб’єкт та суб’єктивну сторону даного діяння.  Наголошено на тому, що, дане злочинне діяння повинно бути закріплене на законодавчому рівні не лише національному, але й міжнародному, з метою уніфікації та можливості приведення існуючих норм в єдине ціле.

Ключові слова: кібернетичний, кібербезпекова політика, правове регулювання кібербезпекової політики, кіберпростір, кібербезпека, шпигунство, кібершпигунство, національна безпека, стратегічні комунікації.

Аннотация

В статье автор провел исследование понятия «кибершпионаж» на основе анализа «шпионажа». Предложено авторское понимание «кибершпионажа» – преступная деятельность, осуществляемая путем тайного выслеживания, поиска, сбора, похищения и передачи информации, составляющей государственную тайну, иностранному государству, иностранной организации или их представителям, если эти действия совершены иностранцем или лицом без гражданства в кибернетическом пространстве. Определены объект и предмет кибершпионажа. Охарактеризованы субъект и субъективная сторона данного деяния. Отмечено, что, данное преступное деяние должно быть закреплено на законодательном уровне не только национальном, но и международном, с целью унификации и возможности приведения существующих норм в единое целое.

Ключевые слова: кибернетический, политика кибербезопасности, правовое регулирование политики кибербезопасности, киберпространство, кибербезопасность, шпионаж, кибершпионаж, национальная безопасность, стратегические коммуникации.

Summary

It was noted that, there is no unified definition of “cyberespionage” both at the international and national levels and it formulates grounds for the future fundamental studies of the phenomenon.

It was offered to define the cyberespionage as a criminal activities carried out by secret stalking, investigation, collection, abduction and transfer of information which contains the state secrets to a foreign state, a foreign organization or their representatives, if these acts are committed by a foreigner or a stateless person and in the cyberspace.

It was defined that external security of Ukraine, its sovereignty, territorial integrity and security, defense, government, economic or information security and cyber space in general is the object of the cyberespionage.

The objective side of the espionage is expressed in the transmission or collection for the transfer to a foreign state, a foreign organization or their representatives of information which is the state secret. Information which contains the state secrets is the subject.

Analyzing the mens rea it was said that the cyberespionage is characterized by direct intention. The special subject of crime was defined – a foreigner or a person without citizenship who have reached 16 years. It was stresses that this criminal act should be enshrined in law, not only nationally, but also internationally, to unify and to bring existing rules together.

Key words: cyber, cyberspace, cyber security, cyber security policy, law regulation of cyber security policy, espionage, cyber espionage, national security strategic communications.

Кіберпростір докорінно трансформував глобальний світ, чітко поділивши не лише реальність і віртуальність, а й інформаційний простір від власно власно кібернетичного. Кіберпростір трансформував наш світогляд, водночас, забезпечуючи майже півпланети значною мірою доступ до інформації, до комунікації, до нових економічних можливостей відкритість Інтернету створила обумовила виникнення нових загроз національній та міжнародній безпеці. Поряд із інцидентами природного походження зростає кількість та потужність кібератак, вмотивованих інтересами окремих держав, груп та осіб.

Передумовою до виникнення таких понять як «кібербезпека» та «кібершпигунство» є не лише збільшення випадків нелегального втручання в персональні системи, а також перехоплення інформації з боку кримінальних структур та терористичних організацій, а й системний, цілеспрямований вплив державних або квазідержавних структур на державні системи, критичну інфраструктуру, хід виборів або навіть конституційний лад.  Найбільш разючим прикладом є офіційний звіт 6 січня 2017 року трьох американських спецслужб – Федерального бюро розслідувань, Центрального розвідувального управління та Агентства з національної безпеки, які розсекретили та оприлюднили спільний звіт про втручання РФ у виборчу кампанію в США. Американські розвідники дійшли згоди щодо того, що російське вище керівництво, включно з президентом Росії Путіним, особисто причетно до кампанії з незаконного впливу на хід президентських виборів в США. “Ми оцінюємо, що президент Володимир Путін віддав наказ щодо кампанії, спрямованої на президентські вибори в США. Метою Росії було підірвати публічну довіру до демократичного процесу в США, очернити (кандидата в президенти) Клінтон, зашкодити її шансам на обрання та потенціальне президентство. Ми також оцінюємо, що президент Путін надав чітку перевагу Трампу. Ми (всі три розвідувальних органи) маємо високий ступінь впевненості щодо цих суджень”, – йдеться у звіті [1].

Проблема кібербезпеки не є притаманною окремим суспільствам, а становить специфічну водночас глобальну проблему безпечного розвитку суспільства знань, тому максимальна ефективність державної кібербезпекової політики може бути забезпечена за умови, якщо міжнародні актори, приватні транснаціональні корпорації та асоціації, а  також державні органи об’єднають свої зусилля. Причому актуальність визначення змісту поняття «кібербезпека» є важливим компонентом як для покращення ефективності взаємодії на міжнародному рівні, так і організації ефективної національної системи кібербезпеки.

Розвиток та вдосконалення заходів кримінально-правової охорони державної таємниці (секретної інформації) передбачає ґрунтовне дослідження та вдосконалення диспозиції відповідних норм Кримінального кодексу України, зокрема й шпигунства та введення в нього такої нової правової категорії як «кібершпигунство». При цьому важливими аспектами є: врахування сучасних суспільнополітичних змін у законодавчому регулюванні обігу секретної інформації, максимальна конкретизація та уніфікація понятійно-категорійного апарату, що застосовується в диспозиції норми, а також дотримання усталених принципів законодавчої техніки та використання існуючої зарубіжної практики, норм та доктрин.   Ці та інші фактори і обумовлюють актуальність теми.

У рамках обговорення та визначення концептуальних засад кібербезпекової політики країни наріжним каменем постає питання удосконалення існуючого категорійно-понятійного апарату з метою подальшої його операціоналізації.  У літературі сформувався певний «ряд» напрямків тлумачення поняття «кібербезпека», який відображає різноманітні аспекти інформаційної політики, військової політики, міжнародного права, критичних інформаційних структур, інформаційно-комунікаційних технологій та комп’ютерних мереж. При цьому спостерігається зміщення формулювань у різних нормативних документах, пропозиція нових, які, почасти, суперечать попереднім або просто їх дублюють.

Фактично за влучним виразом В.А.Ліпкана, відбувся безпекоренесанс, адже зараз безпека посідає чільне місце не лише в найбільш важливих, а й практично в усіх сферах життєдіяльності: інформаційній, геополітичній, геоекономічній, сфері стратегічних комунікацій, соціо-гуманітарній, науково-технологічній, технічній та ін. Дане поняття постійно трансформується, доповнюється та оновлюється.

Нині, в умовах катастрофічного збільшення значення Інтернету та використання електронної інформації, однією з визначальних складових як інформаційної політики, так і політики у сфері стратегічних комунікацій стає кібербезпека.

Тут є кілька рівнів проблем і рішень: від приватного, пов’язаного із захистом громадян і конкретної людини до державного та наддержавного, де вирішуються проблеми глобальної та національної безпеки, гібридних та інформаційних війн. І завдання це комплексне, оскільки вимагає дій у трьох просторах:

1)    стратегічному – системно-концептуальному формуванні засад державної політики;

2)    тактичному — формуванні методології вирішення комплексу проблем у певній сфері життєдіяльності;

3)    оперативному — методологічному розв’язанні конкретних проблем, конкретних ситуацій, реагуванні на конкретні інциденти.

При цьому системні кроки повинні бути випереджаючими – вони визначають засади державної політики в усіх сферах життєдіяльності.

В Україні робота з підвищення рівня кібербезпеки поки що на початковому етапі: станом на січень 2017 року затверджено Стратегію кібербезпеки України метою якої є створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави; положення про Національний координаційний центр кібербезпеки, який є робочим органом РНБО України та прийнято план Заходів на 2016 р. по реалізації Стратегії кібербезпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що питання збирання секретної інформації як форми кібершпигунства не досліджувалося на достатньому рівні і розглядалося науковцями переважно у межах загальної кримінально-правової характеристики шпигунства, зокрема його об’єктивної сторони, або ж дослідження проблем кібербезпеки в цілому. Тому в моїй статті використано наукові здобутки  вчених з різних сфер. Окремо виділю роботи наукової школи В. А. Ліпкана [2-16]. Також відзначу окремі публікації таких авторів, як: Мінін Д. С. [16], М. М. Чеховська [17], В. М. Шлапаченко [18], О. О. Черноног [19].

Метою статті є визначення поняття та змісту кібершпигунства.

Основними завданнями, вирішенню яких присвячена дана стаття, є наступні:

1) сформулювати авторське розуміння «кібершпигунства»;

2) визначити його об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону та його предмет,

3) надати певні пропозиції щодо підвищення ефективності правового регулювання даного системного явища.

Виклад основного матеріалу

У даний час в Україні особливої гостроти набуває проблема інформаційної безпеки і комп’ютерної злочинності, тоді як розвиток правової бази і судова практика не задовольняють вимогам реального життя. При цьому мають місце так звані комп’ютерні злочини – протиправні діяння, при яких інформаційно-обчислювальні системи стають предметом або знаряддям здійснення злочинних посягань. Практично всі відомі світовій практиці види цих злочинів (комп’ютерне шахрайство, комп’ютерний саботаж, комп’ютерний шпіонаж, крадіжки програм) реєструються вже і в Україні.

1 вересня 2001 р. набув чинності Кримінальний кодекс України, який містить розділ XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж». Ним вперше закріплюються визначення і юридичні моделі існуючих суспільно-небезпечних діянь в цій сфері, хоча методичних рекомендацій з їх розслідування поки що немає, а судова практика незначна.

Однак, слід зазначити, що ані закони самі по собі, ані лише організаційно-технічні заходи не здатні системно захистити інформаційні системи від злочинних посягань, тому державі в законодавчій і правозастосовній практиці слід адекватно не лише реагувати на існування суспільно небезпечних посягань у сфері інформатизації, як це вже зроблено у сфері програмно-апаратних заходів захисту, а й формувати адекватну реаліям і прогнозованим напрямам розвитку тих чи інших тенденцій в кібернетичній сфері напрями державної кібербезпекової політики.

Аналіз прийнятих документів і виступів представників влади на тему кібербезпеки уможливлює зазначити на те, що при вирішенні цієї проблеми реально існує три види загроз:

• замість структурованої системи нормативно-правового регулювання у сфері кібербезпеки в українській практиці існує ряд декларативних документів, не узгоджених між собою, не об’єднаних спільними засадами і метою документів;
• зважаючи на жевріюче вогнище гібридної війни, переміщення протистояння у кібернетичну сферу військовий аспект кібербезпеки безпідставно набуває домінуючого значення;
• під гаслом боротьби за права людини і підвищення рівня безпеки можуть бути прийняті обмежувальні і каральні заходи, які суттєво ускладнять і без того непросте життя не тільки учасників відповідних ринків, а й простих користувачів [20].

Останніми роками все більшу занепокоєність уряду України та провідних країн світу викликає збільшення та поширення фактів кібершпіонажу. Так, у минулорічному докладі керівника Управління національної контррозвідки США звинувачуються, зокрема Росія у зборі інформації, а Китай безпосередньо у промисловому та економічному шпигунстві, що здійснюються за допомогою комп’ютерних технологій [21]. Також зокрема, в спільній заяві директора Офісу національної розвідки Джеймса Клеппера, заступника міністра оборони США з питань розвідки Марселя Леттра і керівника Агентства національної безпеки, командувача кіберкомандування США Майклом Роджерсом відзначено: “Росія є повномасштабним актором у кіберпросторі, який створює головну загрозу уряду США, військовій, дипломатичній, комерційній, іншій критично важливій інфраструктурі та ключовим мережам постачання послуг через її високорозвинену наступальну кіберпрограму, застосування складних тактик, техніки та процедур… Російські хакерські операції були націлені на урядові організації, критично важливу інфраструктуру, експертні установи, університети, політичні організації та корпорації ” [22].

В історичному ракурсі можна зазначити і про такі прояви кібершпигунства.

У 1999 році була викрита надскладна з точки зору реалізації, тривала (понад 3 роки) операція з кібершпигунства проти наукових, військових, енергетичних державних і недержавних установ у Сполучених Штатах Америки. Розпочате за фактом шпигунства розслідування ФБР отримало назву англ. Moonlight Maze (укр. лабіринт у місячному світлі). Попри те, що офіційно винних у атаці не було названо, вважається, що за шпигунством стояли спецслужби Російської Федерації, за сприяння комп’ютерних центрів Російської академії наук.

В 2008 році інформаційні системи Центрального Командування Збройних сил США (CENTCOM) були вражені хробаком Agent.btz (комп’ютерним вірусом). За твердженнями експертів, метою атаки було викрадення важливої інформації – на той час тривали війни в Іраку та Афганістані. Проведена для подолання зламу операція отримала назву англ. Buckshot Yankee, було створене Кіберкомандування США (USCYBERCOM).

В 2015 році була виявлена атака на Офіс управління кадрами, що розпочалась в березні 2014 року. Було викрадено особисту інформацію близько 21,5 млн осіб, переважно федеральних працівників, зокрема інформацію про перевірки на доступ до таємної інформації. Американські посадовці назвали її найбільшою атакою в історії Сполучених Штатів.

В 2015 році була виявлена кібератака на інформаційну систему Бундестагу; серед інших, вірусом був вражений комп’ютер федерального канцлера Німеччини Анґели Меркель. Відповідальність за атаку дослідники покладають на російське угрупування кіберзлочинців англ. Sofacy Group (також відоме як англ. Pawn storm), яких вважають пов’язаними з російськими спецслужбами. Це ж угрупування намагалось зламати інформаційні системи Ради безпеки Нідерландів (нід. Onderzoeksraad) аби отримати доступ до інформації про перебіг розслідування збиття літака рейсу MH17.

А вже в травні 2016 відбулась спроба фішингової атаки на поштові системи Християнсько-демократичного союзу – політичної партії Ангели Меркель [23].

31 липня кандидат у Президенти США Гіларі Клінтон заявила про злам комп’ютерів комітетів партії хакерами російських спецслужб.

2 вересня 2016 року було заявлено про злам комп’ютерної системи у Всесвітньому антидопінговому агентстві.

Листопад 2016 року — серйозна кібератака на ОБСЄ. Хакери могли отримати доступ до електронної пошти співробітників організації та до її баз даних. Видавництво Le Monde із посиланням на західні спецслужби також повідомило, що дану атаку, організувала хакерська група APT28 (Fancy Bears), відома своїми зв’язками із російськими спецслужбами [24].

Російські спецслужби проводять агресивну кіберкампанію проти державних установ і недержавних організацій в Німеччині. Згідно з доповіддю Федерального відомства з охорони конституції Німеччини, у ході кібератак, які здійснюють під керівництвом Федеральної служби безпеки та Головного розвідувального управління Росії, задіяні «суттєві ресурси і видатні технічні можливості». У ній також зазначено, що російські розвідувальні електронні атаки на німецькі об’єкти у більшості випадків є частиною багаторічних операцій із кібершпигунства міжнародного масштабу.

У вересні 2011 року експерти лабораторії Касперського виявили троян Duqu, метою якого було викрадення конфіденційної інформації (кібершпигунтство). Експерти лабораторії називають Flame найскладнішим на сьогодні набором інструментів для кібершпигунства [25].

У червні 2016 стало відомо про виявлення несанкціонованого втручання до інформаційної системи Національного комітету Демократичної партії США. Несанкціоноване втручання було виявлене іще наприкінці квітня, тоді ж до розслідування була залучена фірма CrowdStrike. В результаті проведеного розслідування було встановлено, що зламати інформаційну систему вдалось двом угрупуванням російських хакерів – Cozy Bear (CozyDuke або APT29) та Fancy Bear (Sofacy Group або APT28). Група Cozy Bear проникла до інформаційної системи іще влітку 2015 року, а Fancy Bear – в квітні 2016 року. Обидва угрупування спромоглись викрасти скриньки електронної пошти а також зібраний компромат на конкурента демократів на виборах – Дональда Трампа.

У липні 2016 року була оприлюднена доповідь, згідно з якою китайські хакери отримали та зберігали несанкціонований доступ до інформаційної системи Федеральної корпорації гарантування вкладів США (англ. Federal Deposit Insurance Corporation, FDIC) з 2010 до 2013 роки. Високопосадовці у FDIC намагались приховати інформацію про злам системи від ревізорів та контролюючих органів. Китайські хакери, пов’язані з китайським урядом, отримали доступ до 12 персональних комп’ютерів та 10 серверів, включно з комп’ютерами найвищого керівництва FDIC. На FDIC покладена роль банківського регулятора для банків, які не регулюються Федеральною резервною системою США. В ній зберігається надзвичайно чутлива інформація про близько 4500 банків та інших кредитних установ. Також FDIC гарантує вклади осіб у всіх банках країни.

13 серпня 2016 року досі невідоме угрупування, яке назвало себе англ. The Shadow Brokers розмістило в репозиторії GitHub, сайті PasteBin а також в соціальних мережах Twitter й Tumblr повідомлення про успішний злам інформаційних систем й викрадення даних іншого хакерського угрупування – Equation Group, яке пов’язують з АНБ США. Частина викрадених файлів була викладена у відкритий доступ, а частину новоявлена група розмістила на аукціон, з початковою ставкою 1 млн біткоінів (близько $568 млн). Серед викладених у відкритий доступ файлів знаходились скрипти для установки й налаштування серверів управління шкідливим ПЗ, а також інструменти для атаки на окремі мережеві маршрутизатори й екрани. Назви деяких з цих інструментів збігаються з інструментами, згаданими в документах, викрадених перебіжчиком до Росії Едвардом Сноуденом [23].

Росія намагається дестабілізувати ситуацію в Німеччині, посиливши кампанію з пропаганди, дезінформації і також кібератаки перед федеральними виборами 2017 року. «Ми бачимо агресивне і посилене кібершпигунство, яке потенційно загрожує німецькому уряду, парламенту і представникам демократичних партій», – заявив 8 грудня 2016 року глава внутрішньої розвідки Німеччини Ганс-Георг Маассен [26].

Також Український Інтернет-провайдер «Воля» пов’язує збої з Інтернетом із зовнішньою атакою (12 грудня 2016 року).  Трохи пізніше інтернет-провайдер опублікував пост, в якому констатував факт серйозної зовнішньої атаки, яка призвела до перебоїв доступу до послуги Інтернет в Києві [27].

Зазначені факти кібершпіонажу стають можливими завдяки наявності в комп’ютерних мережах значної кількості важливої та секретної інформації, доступ до якої відкривається хакерами доволі оперативно та з мінімальним ризиком.

Вищезазначений доклад «Іноземні шпигуни викрадають економічні секрети США у кіберпросторі», що вперше набув оприлюднення, підсумовує результати досліджень, які проводилися протягом 2009-2011 років, та був представлений на розгляд Конгресу США. В докладі акцентується увага на тому, що кібершпигунство використовується не лише спеціальними розвідувальними службами, а й приватними компаніями, дослідницькими центрами та просто приватними особами.

Зокрема, в 2011 році представники компанії-розробника систем захисту McAfee заявили про проведення широкомасштабної кібератаки на 72 організації, серед яких були ООН, уряди різних країн, оборонні підприємства тощо. Зазначена атака, яка проводилася після нападу на Google, Пентагон, Citigroup, RSA, а також на компанії, що виконували оборонні контракти, а саме Lockheed-Martin та L-3 Communications, була названа «найбільшою передачею благоустрою в якості інтелектуальної власності в історії». Компанією конкретно не називалося джерело походження атаки, але наголошувалося на існуванні китайських коренів акції [17, С. 234].

Ці та інші приклади свідчать про широке розповсюдження кібератак та кібершпигунства.

Досліджуючи поняття та зміст кібершпигунства, перш за все, зазначу, що до даної категорії входять два окремі терміни – «кібер» («кібернетичне») та «шпигунство». Отже, для здійснення ґрунтовного дослідження вищезазначеної категорії, зупинюся на кожній окремо.

Використовуючи тлумачний словник української мови, відзначу, що «шпигунство» – злочинна діяльність, яка полягає в таємному збиранні відомостей або викраданні матеріалів, що становлять державну таємницю, з метою передачі їх іншій державі; вистежування, розшук [28, C. 526].

А «кібернетичний» – стосується до кібернетики; який створено, працює на основі принципів, методів кібернетики [28, C. 168].

У Кримінальному кодексі України «шпигунство» визначено як передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства (ст. 114 КК України) [29].

Безпосереднім об’єктом шпигунства (кібершпигунства – авт.) є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. Згідно з цим законом державна таємниця (також – секретна  інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній  безпеці України (кібербезпеці – авт.) та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і  підлягають охороні державою [30]. Ці відомості мають гриф секретності, який визна­чає її ступінь. Спеціальним уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Кібершпигунство або комп’ютерний шпіонаж (вживається також термін «кіберрозвідка») – термін, що позначає, як правило, несанкціоноване отримання інформації з метою отримання особистої, економічної, політичної чи військової переваги, здійснюваний з використанням обходу (злому) систем комп’ютерної безпеки, з застосуванням шкідливого програмного забезпечення, включаючи «троянських коней» і шпигунських програм . Кібершпигунство може здійснюватися як дистанційно, за допомогою Інтернету, так і шляхом проникнення в комп’ютери і комп’ютерні мережі підприємств звичайними шпигунами («кротами»), а також хакерами. З недавніх пір кібершпигунство включає також аналіз провідними спецслужбами (ЦРУ, Моссад, ФСБ) зокрема за спостереженням цифрового сліду поведінки користувачів соціальних мереж (Повідомлення, друзі, фотографії, відео тощо), таких як Facebook, «ВКонтакте», Twitter тощо з метою виявлення екстремістської, терористичної чи антиурядової діяльності, закликів збору на мітинги проти влади [23].

Кібернетичне шпигунство (кібершпигунство) – передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей з обмеженим доступом, яке здійснюється в кіберпросторі [29].

Отже, під кібершпигунством пропоную розуміти – злочинну діяльність, яка здійснюється шляхом таємного вистежування, розшуку, збирання, викрадання та передачі інформації, що становить державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства і з використанням кібернетичного простору.

Характеризуючи кібершпигунство, зауважу, що, дане злочинне діяння повинно бути закріплене на законодавчому рівні не лише національному, але й міжнародному, з метою уніфікації та можливості приведення існуючих норм в єдине ціле.

Як було зазначено вище, то одним із понять, які входять до категорії «кібершпигунства» є «шпигунство», тому визначати зміст першої категорії буду через аналіз останньої.

З об’єктивної сторони шпигунство може виявлятися у двох формах:

1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

2) збиранні таких же відомо­стей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (аген­ту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з ви­користанням тайників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значен­ня передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслен­ня, зразки), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, виявлені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі [32, C. 580], тобто віддавати в розпорядження кого-, чого-небудь; повідомляти кого-небудь про щось; розповідати кому-небудь про щось почуте, побачене і т. ін.; повідомляти, інформувати про щось кого-небудь, звичайно за дорученням іншого [28, 354].

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, – це будь-які випадки здобуття (діставання, розшук, знаходження чого-небудь [28, C. 106]) таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спос­тереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). У кібершпигунстві для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка.

Для відповідальності за ст. 114 КК важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання зазначе­них відомостей або з моменту їх передачі.

Аналізуючи суб’єктивну сторону злочинів, слід говорити про те, що шпигунство характеризується прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію злочину не впли­вають [33].

Суб’єкт злочину спеціальний – іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку. Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111 КК як державна зрада [29].

Визначальними ознаками шпигунської діяльності є такі: це складова розвідувальної діяльності, метою якої є отримання лише секретної інформації (державної таємниці), що спеціально охороняється; полягає у незаконному передаванні (збиранні протиправними способами з метою незаконного передавання) секретної інформації; здійснюється винятково в інтересах адресатів передавання – іноземних держав (організацій), які є організаторами цієї діяльності і споживачами здобутої інформації; заборонена законодавством держави – володільця секретної інформації; з огляду на кримінально-правову заборону та системну контррозвідувальну діяльність здійснюється таємно, конспіративно; спричиняє або створює загрозу спричинення шкоди життєво важливим інтересам держави (повноті та своєчасності їх реалізації) у тих сферах її діяльності, де відбувається обіг секретної інформації [18, C. 100].

Якщо шпигунство вчинене шляхом незаконного втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп’ютерних мереж, це потребує додаткової кваліфікації за ст. 361 Кримінального кодексу України, а шляхом викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службовим становищем, – за ст. 362 КК.

Якщо особою викрадено з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам предмети, відомості про які становлять державну таємницю (зразки військової зброї, спеціальної техніки, криптографічного чи іншого обладнання, радіоактивні матеріали тощо), або офіційні документи, що знаходяться на державних підприємствах і містять державну таємницю, ці дії, залежно від їх конкретного способу, а також від особливостей предмета і суб’єкта, слід додатково кваліфікувати за ст. ст. 185-191, 262, 357, 410 КК України.

Шпигунство, поєднане з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, повністю охоплюється ст. 114 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 359 КК [34].

Нині в арсеналі кібершпигунства використовується значна кількість методів ведення своєї діяльності.

Наприклад, державні служби Японії та США спеціально співпрацюють із розробниками додатку на смартфони Pokemon Go, щоб у такий спосіб дізнатись більше про військові й таємні об’єкти різних країн, адже наявність покемонів змусить користувачів робити фотографії в таких місцях. Представництво компанії Niantic заперечило обвинувачення, що гра може бути інструментом розвідки та закликала всіх користувачів «дотримуватись місцевих законів, поважати локації, які вони відвідують, і людей, яких зустрічають».

Хамбі Бакхіт (Hamdi Bakheet), член Єгипетського комітету оборони й національної безпеки, заявив у парламенті: «Pokemon Go – це найновіший інструмент, який використовують шпигунські мережі у війнах, підступний додаток, який намагається просочитись у наші спільноти…».

Індонезійські чиновники називають гру загрозою національній безпеці, оскільки вона може дозволити ворогам проникнути в таємні об’єкти й дістати доступ до секретних матеріалів.

Збройні сили Ізраїлю заборонили солдатам користуватись додатком Pokemon Go на території військових баз.

Оскільки влада Південної Кореї ще раніше заборонила Google Maps, уважаючи їх загрозою національній безпеці, то Pokemon Go, яка використовує дані звідти, не змогла б функціонувати тут. Однак гра несподівано запрацювала в невеликому містечку Сокчхо, що пояснюють помилкою картографічної частини програми та помилковим спрямуванням її в регіон, куди входить Північна Корея [35].

Ціла низка вітчизняних підприємств, порушення роботи яких може становити загрозу життю та здоров’ю громадян, може стати потенційною ціллю для здійснення терористичних актів, в тому числі – із застосування сучасних інформаційних технологій. Не меншою загрозою є  вчинення протиправних дій на шкоду третім країнам, що здійснюються із використанням вітчизняної інформаційної інфраструктури, що загрожують сталому та безпечному функціонуванню національних інформаційно-телекомунікаційних систем. Інформація з обмеженим доступом, що циркулює в національних інформаційних ресурсах є стійким об’єктом зацікавленості з боку інших держав, організацій та осіб.  Крім того, все більшого поширення набуває політично вмотивована діяльність в кіберпросторі груп активістів (хактивістів), які здійснюють атаки на урядові та приватні сайти, що призводить до порушень роботи інформаційних ресурсів, а також репутаційних та матеріальних збитків [31].

Одним із основних напрямів забезпечення кібернетичної безпеки України є посилення боротьби з кібертероризмом та кібершпигунством, захист від їх проявів критичних об’єктів національної інформаційної інфраструктури [36].

Як проголошено в Стратегії кібербезпеки України (далі – Стратегія), то її метою є створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави.

Для досягнення цієї мети необхідними є:

• створення національної системи кібербезпеки;
• посилення спроможностей суб’єктів системи національної безпеки в рамках реалізації державної політики кібербезпеки, в тому числі профілактики кіберзагроз у найбільш важливих сферах життєдіяльності (передусім кібершпигунства, кібертероризму та кіберзлочинності)
• поглиблення відповідно до національних інтересів України та згідно з чинним законодавством України міжнародного співробітництва, у тому числі із транснаціональними корпораціями та недержавними організаціями у сфері кібербезпекової політики.

Зауважу, що на Службу безпеки України покладено завдання попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, які вчиняються у кіберпросторі; здійснення контррозвідувальних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на боротьбу з кібертероризмом та кібершпигунством [36]. Однак переконаний, що нині жоден правоохоронний орган спеціального призначення не в змозі самотужки забезпечити належний рівень кібербезпеки, більше того без залучення недержавних організацій; тому постає нагальна потреба у реалізації визначених мною вище завдань, а також формуванні системи правового регулювання державної політики кібербезпеки України.

Щодо відповідальності за кібершпіонаж за українським законодавством, зауважу, що, на мою думку Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку необхідно доповнити і нормами про відповідальність за кібершпигунство.

Якщо не буде винайдений реальний формат взаємовідносин не лише між окремим країнами, а й між різними соціальними системами, існує суттєвий ризик переростання їх суперництва в нове кіберпротистояння, полем якого стане саме кіберпростір. Уже зараз експерти кажуть про зародження «холодної війни v2.0.», основними інструментами якої стануть вже звичні методи класичної «холодної війни» – непрямі методи боротьби, шпигунство, гонка озброєнь – з перенесенням їх до кіберпростору. Відсутність ефективних міжнародних інструментів протидії цим процесам може спричинити цифровий аналог Карибської кризи.

Сукупність відомих кіберконфліктів можна розділити на три ключових рівні:

1)    перший – «класичні» кіберзлочини (шахрайство, здирництво, несанкціонований доступ до персональної інформації користувачів та автоматизованих баз даних, поширення порнографії, продаж зброї чи наркотиків тощо) – як абсолютно оригінальні, так і вже звичні для нас, для своєї реалізації вони потребують лише наявності сучасних інформаційних технологій;

2)    другий – злочини, характерні для геополітичної боротьби (або такі злочини на місцевому рівні, які мають потенціал вплинути на політичне становище держави): хактивізм, або політично вмотивовані хакерські атаки; кібершпигунство; кібердиверсії. Одним із прикладів є спроба проникнення російських хакерів до енергосистеми США у 2016 році за допомогою коду  Grizzly Steppe. У відповідь а це Білий дім 29 грудня 2016 року ухвалив рішення про висилку з країни 35 російських дипломатів та закриття російських об’єктів у Меріленді та Нью-Йорку, що використовувалися у розвідницьких цілях [37];

3)    третій – військові дії (операції) провідних країн у кіберпросторі,  особливістю яких є нарощування потенціалу на знищення життєво важливої інфраструктури та отримання доступу до банківських, комерційних, військових та оборонних баз даних [19].

Таким чином, провівши дослідження кібершпигунства,  резюмую наступне: як на міжнародному, так і на національному рівнях відсутня уніфікована дефініція «кібершпигунства» і це формулює підстави для здійснення ґрунтовних досліджень даного явища. Під кібершпигунством запропоновано розуміти – злочинну діяльність, яка здійснюється шляхом таємного вистежування, розшуку, збирання, викрадання та передачі інформації, що становить державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства і з використанням методів кібернетики. Об’єктом кібершпигунства  є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека та кібернетичний простір в цілому. З об’єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю. Аналізуючи суб’єктивну сторону злочинів, слід говорити про те, що кібершпигунство характеризується прямим умислом. Суб’єкт злочину спеціальний – іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку. Наголошую на тому, що дане злочинне діяння повинно бути закріплене на законодавчому рівні не лише національному, але й міжнародному, з метою уніфікації та можливості приведення існуючих норм в єдине ціле.

Список використаної літератури:

1. Режим доступу: http://www.nytimes.com/interactive/2017/01/06/us/politics/document-russia-hacking-report-intelligence-agencies.html?hp&action=click&pgtype=Homepage&clickSource=story-heading&module=a-lede-package-region&region=top-news&WT.nav=top-news&_r=0
2. Ліпкан В.А. Безпекознавство : [Навчальний посібник] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
3. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України : [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко,О. В. Логінов. — К.: Текст, 2004. — 136 с.
4. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
6. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
7. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
8. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
9.          Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
10. Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
11.  Мандзюк О. А. Правове регулювання аналітичної діяльності в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк, М. Г. Сабіна. — К. : Дорадо-Друк, 2016. — 312 с.
12.          Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 192 с.
13. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
14.          Татарникова К. Г. Гносеологічний аспект розвитку теорії інформаційного права у контексті протидії екстремізму та тероризму / К. Г. Татарникова // Імперативи розвитку цивілізації : навч.-наук. вид. — К., 2013. — № 1. — С. 65—69.
15.          Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації : [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.
16. Мінін Д. С. Підходи до визначення поняття «кібербезпека» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://istfak.org.ua/tendentsii-rozvytku-suchasnoi-systemy-mizhnarodnykh-vidnosyn-ta-svitovoho-politychnoho-protsesu/185-heopolitychna-dumka-ta-heostratehichni-protsesy-v-khkhi-st/971-pidkhody-do-vyznachennya-ponyattya-kiberbezpeka
17. Чеховська М. М. Кібершпіонаж як загроза національній безпеці / М. М. Чеховська // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави. — м. Київ. — К. : Наук-вид. відділ НА СБ України, 2012. — С. 232-234.
18. Шлапаченко В.М. Шпигунство як діяльність зі здобування інформації / В. М. Шлапаченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. — Київ,  2015 р. — 1(17). — С. 99-109.
19. Черноног О. О. Напрями підвищення ефективності забезпечення кібербезпеки інформаційних технологій  в системі публічного управління [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  mino.esrae.ru
20. Как в Украине защищают Интернет: стратегия кибербезопасности[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.segodnya.ua/politics/power/kak-v-ukraine-zashchishchayut-internet-strategiya-kiberbezopasnosti-734330.html
21. Контрразведка США обвиняет Китай и Россию [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.russian.rfi.fr/v-mire/20111104-kontrrazvedka-ssha-obvinyaet-kitaya-i-rossiyu
22. Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2017/01/5/7131747/
23. Вікіпедія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%BA_%D0%BA%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BA#.D0.9A.D1.96.D0.B1.D0.B5.D1.80.D1.88.D0.BF.D0.B8.D0.B3.D1.83.D0.BD.D1.81.D1.82.D0.B2.D0.BE
24.  Режим доступу: https://www.google.com/url?hl=ru&q=http://m.gordonua.com/news/worldnews/v-obse-podtverdili-sereznuyu-kiberataku-na-organizaciyu-166462.html&source=gmail&ust=1483818224283000&usg=AFQjCNEUyKXN61bK5W50TOJ5_L40UiKDBQ
25. Кібершпигунство виходить на якісно новий рівень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.mediabusiness.com.ua/index2.php?option=com_content&task=view&id=30404&pop=1&page=0&Itemid=118
26. Росія посилила кібершпигунство в Німеччині – голова німецької розвідки [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  http://dt.ua/WORLD/rosiya-posilila-kibershpiguntstvo-v-nimechchini-golova-nimeckoyi-rozvidki-226945_.html
27. Інтернет-провайдер «Воля» пов’язує сбої з Інтернетом із зовнішньою атакою [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dt.ua/UKRAINE/internet-provayder-volya-pov-yazuye-sboyi-z-internetom-iz-zovnishnoyu-atakoyu-227290_.html
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.
29. Кримінальний кодекс України від від 05.04.2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25. — Ст. 131.
30. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3855-12
31. Проект Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/kiberstrateg.pdf
32. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 1196 с.
33. Бутчана В. В. Відмінність складу злочину «Державна зрада» у формі шпигунства (ст. 111 КК України) від складу злочину «Шпигунство» (ст. 114 КК України): кримінально-правовий аспект кваліфікації [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/46_PWMN_2015/Pravo/5_204351.doc.htm.
34. Коментар до статті 114. Шпигунство [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/112.php
35. Наступ покемонів: чому влади деяких країн проти Pokemon Go [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/government/nastup_pokemoniv_chomu_vladi_deyakikh_krain_proti_pokemon_go/
36. Стратегія кібербезпеки України від 15 березня 2016 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/96/2016ю
37. Режим доступу: http://m.dw.com/ru/%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5-%D1%85%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%8B-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B8-%D0%B2-%D1%8D%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%83-%D1%81%D1%88%D0%B0/a-36959878?maca=rus-rss_rus_UkrNet_All-4190-xml.

Діордіца Ігор Володимирович,

Голова Інституту адміністративного правосуддя та судової реформи

кандидат юридичних наук

Анотація

В статті автор здійснив етимологічне тлумачення термінів, які становили понятійно-категорійний апарат дослідження. Запропонував звужене та розширене розуміння терміну «інформаційна інтервенція». Акцентував увагу на відсутності законодавчого визначення (діючого), так як і доктринального. Для юриспруденції інформаційна інтервенція була визначена як одне із багатьох ґрунтовно недосліджених феноменів у вітчизняній науці. Зазначено, що кібернетична безпека є частиною національної безпеки.

Ключові слова: кібернетичний, інформаційний, інформаційна інтервенція, інтервенція, кіберпростір, інформаційне суспільство, кібернетична безпека.

Аннотация

В статье автор осуществил этимологическое толкование терминов, которые составляли понятийно-категорийный аппарат исследования. Предложил узкое и расширенное понимание термина «информационная интервенция». Акцентировал внимание на отсутствии как законодательного определения (действующего), так и доктринального. Для юриспруденции информационная интервенция была определена как одно из многих основательно неисследованных феноменов в отечественной науке. Отмечено, что кибернетическая безопасность является частью национальной безопасности.

Ключевые слова: кибернетический, информационный, информационная интервенция, интервенция, киберпространство, информационное общество, кибернетическая безопасность.

Summary

It was noted that in narrow and simplified sense information intervention could be understood as a violent intervention of one or more subjects of information relations in someones activities, and in the wide sense – it is a set of aggressive in nature actions which are aimed at influencing public opinion and decision making within the same or another state and achieving well-defined results.

It was also stressed that this phenomenon has always negative manifestation. Information intervention poses a great risk to cyber security, becouse the latter is a part of national security and may cause harm to state as a whole and individuals.

It was fixed that creation of an effective system for ensuring of the cyber security requires from the authorities of Ukraine a clear definition of public policy in this area and timely response to dynamic changes occurring in the world in the area of ​​cyber security with the ability to use foreign experience. Thus, the choice of specific means and methods to ensure cyber security of Ukraine is caused by the need to take timely measures which are appropriate to the scale and nature of actual and potential cyber threats to the vital interests of man and citizen, society and state.

Keywords: cyber, informational, informational intervention, intervention, cyberspace, information society, cyber security.

Україна вступає в нову еру інформаційного суспільства — в еру інформаційних війн. Реалізація національних інтересів щодо забезпечення національної безпеки – один із найважливіших напрямів цієї трансформації. Так, в тексті «Доктрини інформаційної безпеки України», яку було прийнято 28 квітня 2014 року (натомість із незрозумілих нам причин скасовано в 2015 р.), було сказано, що за умов швидкого формування і розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя особливого значення набувають проблеми інформаційної (кібернетичної) безпеки.

Значна низка суспільно небезпечних діянь, спрямованих на заподіяння шкоди державним інтересам, сьогодні може вчинятися як в інформаційному просторі, так і в суто кіберпросторі. З розвитком інформаційного суспільства (далі – ІС) виокремилося певне спрямування злочинних намірів на заподіяння шкоди віддаленим предметам і посягання на об’єкти, які раніше були фактично недосяжні для такої значної кількості осіб. Вчинення посягань на державні політичні та економічні інтереси шляхом втручання в функціонування їх учасників та інститутів, у межах яких вони діють, містять ознаки інтервенції: насильницького втручання в інтереси держав та органів влади держав з боку інших суб’єктів. Оскільки вчинюються подібні дії з використанням комп’ютерних систем і вчинюються у кіберпросторі, вказаний вид інтервенції нами пропонується визначати як «кібернетична інтервенція», характеризуючи її як окрему групу суспільно небезпечних діянь, спрямованих на завдання шкоди інформаційній інфраструктурі держав, життєво важливим сферам існування суспільства. Ці та інші фактори і обумовлюють актуальність нашого дослідження.

Окремі аспекти проблематики формування інформаційного суспільства у той чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: наукова школа В. А. Ліпкана [1-9], І. В. Арістова [10-11], В. С. Цимбалюк [12-15], І. В. Сопілко [16] та інших, проте незважаючи на те, що теорія інформаційного суспільства є певним чином достатньо розробленою і репрезентованою різноманітними концепціями, але питання інформаційної інтервенції як загрози кібернетичній безпеці є абсолютно новим, що зумовлює потребу у його ретельному дослідженні. Особливо слід зупинитись на тих загрозах, які існують у зв’язку із розвитком інформаційного суспільства в Україні. Окремо зазначимо про використання праць політологів, а саме: Г. Г. Почепцова [17-19], В. В. Івановського [20].

Метою даної статті є аналіз інформаційної інтервенції як загрози кібернетичній безпеці.

Для досягнення поставленої мети, автором було сформульовано завдання здійснити етимологічний аналіз понять, які становлять основу категорійного ряду нашого дослідження, а саме: інформаційний, інтервенції, загроза, кібернетичний та безпека, а потім, шляхом їх поєднання і реалізувати ціль наукового доробку.

Виклад основного матеріалу

Вирішуючи поставлені завдання здійснимо розбір понятійно-категоріального апарату. Перш за все, визначимося із поняттям інформаційний. Використовуючи тлумачний словник української мови, зазначимо, що під «інформаційним» мається на увазі той, що стосується до інформації, який містить інформацію; який опрацьовує та видає інформацію; стосується до інформації як газетно-журнального жанру, що містить інформацію, відомості про що-небудь; стосується до інформації як сукупності відомостей або сигналів, що містяться де-небудь або що передаються від одного об’єкта іншому [21, C. 128].  У нашому дослідженні ми будемо використовувати дефініцію «інформаційний» як той, що стосується інформації. Також зауважимо на тому, що, згідно з українським законодавством, з інформацією можуть бути вчинені різноманітні дії: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист.

Наступною категорією є «інтервенція» — насильне збройне втручання однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої держави; агресія [21, C. 129]. Щодо доктринального тлумачення даного терміну, то зазначимо, що під інтервенцією розуміється — насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями і принципами Статуту ООН [22].

В іншому джерелі надибуємо інше тлумачення: інтервенція (лат. interventio – втручання) — втручання однієї або кількох держав у справи іншої держави або в її взаємозв’язки з третіми державами [23].

Проаналізувавши, консолідувавши та адаптувавши дані дефініції до нашого дослідження, визначаємо інтервенцію як насильницьке втручання одного суб’єкту відносин в діяльність (або справи) іншого.

Також, інкорпоруючи цей та попередній термін пропонуємо звужене та спрощене авторське розуміння терміну інформаційна інтервенція — насильницьке втручання одного або декількох суб’єктів інформаційних відносин (оскільки всі дії мають місце при використанні інформації) у діяльність іншого чи інших суб’єктів. Нині категорія інформаційна інтервенція досліджується та вживається вченими-політологами, політиками, при написанні різноманітних блогів, але залишається поза межами правового регулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому дане питання є актуальним для здійснення комплексного дослідження в юриспруденції та висунення обґрунтованих пропозицій передусім правового характеру.

Зараз багато дискусій точиться навколо того, що ж таке інформаційна інтервенція і як їй протидіяти.

Для формулювання вичерпнішого визначення «інформаційної інтервенції», здійснимо аналіз існуючих наукових розвідок, в яких дана категорія становила ключовий інтерес.

Так інформаційну інтервенцію визначають як:

-     комплекс  цілеспрямованих, скоординованих  у  часі  заходів,  що  забезпечують  подання каналами розповсюдження та телекомунікацій  масової  тенденційної інформації  у  заздалегідь  заданому  режимі  або  її  інтерпретацію у  потрібному  ракурсі з метою  впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі, а також інформаційні технології і інформаційна техніка та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об’єкта інформаційної інтервенції [20];

-     тенденційну інформацію, коли розповсюджується через системи зв’язку суб’єктивні факти та суб’єктивна інформації, які впливають на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі. В рамках інформаційної інтервенції здійснюють маніпулювання інформацією для досягнення певної мети [24]. З даним визначенням ми не погоджуємося, оскільки, як було зазначено вище, інтервенція – втручання, тобто певні активні дії, які носять протизаконний характер, але не об’єкт;

-     під кібернетичною інтервенцією (як видове поняття до родового – інформаційна інтервенція) слід розуміти сукупність агресивних дій у кіберпросторі, спрямованих на втручання шляхом застосування інформаційно-комп’ютерних технологій у внутрішні та зовнішні справи держав із метою заподіяння шкоди їхньому суверенітету або належному функціонуванню їхніх керівних органів або основних сфер життєдіяльності, а отже — аналогічні дії відносно впорядкованої діяльності міждержавних об’єднань та їх керівних органів [25]. На нашу думку, дане трактування є досить обширним та обґрунтованим.

Таким чином, здійснивши контент-аналіз даних та інших дефініцій зазначимо, що під «інформаційною інтервенцією» в широкому сенсі варто розуміти певний комплекс дій агресивного характеру (агресія знаходиться за межами закону), які спрямовані на здійснення  впливу на суспільну думку і прийняття рішень всередині однієї або іншій державі та досягнення чітко визначених результатів. Також наголошуємо на тому, що дане явище завжди має негативний прояв.

Проаналізувавши та синтезувавши ситуацію в інформаційному просторі України, сформульовано твердження про те, що інформаційну інтервенцію можна поділити на:

—   духовну (комплекс  цілеспрямованих, скоординованих  у  часі  заходів,  що  забезпечують  подання каналами розповсюдження та телекомунікацій  масової  тенденційної інформації  у  заздалегідь  заданому  режимі  або  її  інтерпретацію у  потрібному  ракурсі з метою  впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі);

—   матеріальну (інформаційні технології і інформаційну техніку та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об’єкта інформаційної інтервенції) [20].

На сьогоднішній день повністю відсутній механізм протидії цьому явищу і в результаті цього наш національний інформаційний простір залишився відкритим і беззахисним, чим і скористалися інші країни, використовуючи це у власних інтересах. Як приклад можемо зауважити про присутність зарубіжних телеканалів, таких як Euronews, BBC World News, Белсат ТВ та ін. [26]. Значною є присутність зарубіжних мовників і в радіопросторі України. Відомі українському слухачеві «Русское радио» и «Маяк» (Росія), радіостанції «Голос Америки» та «Свобода» (США), ВВС (Великобританія) тощо [27]. Як теле- так і радіостанції досить часто транслюють українські та зарубіжні новини (інформацію), але з певним «викривленням» і, як результат, помилкове її застосування чи підроблення, спотворення й перекручування призводять до великих втрат.

Цьому сприяє відсутність Інформаційного кодексу, в якому було б систематизовано сукупність норм права, що регулюють увесь спектр суспільних інформаційних правовідносин.

Зокрема, канал «Інтер», який належав проурядовим особам, під час Євромайдану необ’єктивно подавав інформацію, часто спотворюючи окремі факти.

Зважаючи на приналежність кожного телеканалу, видавництва та інших засобів розповсюдження інформації певній особі, то за даного випадку абсолютно відсутня можливість об’єктивності та всебічності висвітлення подій.

На сьогоднішній день, окрім вищезазначених прикладів, можна також говорити про «спіраль мовчання», коли мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості й замовчування думок більшості, а також за допомогою якої аналізуються процеси формування та функціонування громадської думки. Саме на перетині впливу масової комунікації й зворотної реакції індивідів народжується та взаємодія, яка змінює громадську думку.

Оскільки доведення інформації споживачам через ЗМІ відбувається дозовано та з «чітко визначеною метою», не з ціллю ознайомлення, а з уже сформованими та нав’язаними висновками, то, в даному випадку, відбувається певне маніпулювання суспільною думкою громадськості та формування передумов для унеможливлення вироблення самостійного бачення та формування власної думки щодо тих чи інших подій. Така ситуація є сприятливою для масового залякування або виділення «негативних» і «зайвих» персонажів як у політиці, так і в інших сферах суспільного життя [9, С. 134].

Прикладом внутрішніх ще радянських інтервенцій слід вважати телесеанси Кашпіровського і Чумака, які «відключали» населення від проблем сьогодення. Внутрішня інформаційна інтервенція — це і програма «Погляд» часів перебудови. Тобто спочатку програма «Погляд» створювалася для одних цілей, а вже потім почала функціонувати для інших. Але на той час вона вже була розкручена як найцікавіший інформаційний продукт [18].

Сьогодні досить часто такі інформаційні інтервенції супроводжують виборчі кампанії, намагаючись принципово змінити їх хід за рахунок реінтерпретації дій свого опонента [19].

Варто зауважити, що присутність іноземних ЗМІ, особливо — електронних, в інформаційному просторі України є досить високою. З одного боку, це сприяє диверсифікації джерел отримання інформації, розвитку конкурентного середовища на ринку ЗМІ, підвищенню якості телерадіопрограм, а з іншого —  створює можливості для формування суспільної думки в Україні в інтересах зарубіжних держав і «сліпе» слідування нав’язаним ідеалам та абсолютне небажання чи невміння здійснення аналізу.

Слід звернути увагу на те, що якщо кримінальна інтервенція може відбуватися лише за умови посягання з перетином фізичних державних кордонів. Інформаційна інтервенція — інтервенція у інформаційне середовище, яке не має фізичних кордонів, що відокремлюють держави одну від одної, може бути як зовнішньою (здійснюватися з території іншої держави чи міждержавного об’єднання) так і внутрішньою (здійснюватися з території власної держави чи міждержавного об’єднання). За умови вчинення інформаційної інтервенції у співучасті різних держав вона має характеризуватися як змішана.

Також наголосимо на тому, що інформаційну інтервенцію можна визначити як початок інформаційної війни. Як відомо, інформаційні війни — це дії, розпочаті для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації та процесам, що базуються на інформації та інформаційних системах ворога при одночасному захисті власної інформації та процесів, що базуються на інформації та інформаційних системах [16].

Українські експерти перераховують такі інформаційні війни, під обстріл яких потрапила Україна:

-     просування ідеї расизму в Україні перед початком футбольного чемпіонату Євро-2012;

-     героїзація російського президента Володимира Путіна в Україні;

-     дискредитація європейського вибору шляхом акцентуації на питаннях гомосексуалізму;

-     залякування сценаріями війни з Росією;

-     підтримання антиукраїнської тези про крах української держави, розповсюдження концепції failed state щодо України;

-     інформаційна протидія Росії в галузі торгівлі зброєю.

Можна додати й просування ідеї антисемітизму в Україні у зв’язку з виступами представників «Свободи», які завжди чомусь за дивним збігом обставин супроводжувались присутністю російських ЗМІ, котрі одразу ж тиражували інформацію про антисемітизм в Україні [17].

Наступним поняттям є безпосередньо «загроза» — груба, зухвала обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність; погрожування, нахваляння; можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого-, чого-небудь; те, що може заподіювати яке-небудь зло, якусь неприємність [21, C. 268]. Саме останнє трактування ми і будемо використовувати.

Окремими категоріями є «кібернетичний» та «безпека». «Кібернетичний» – той, що стосується до кібернетики [21, C. 300]. «Безпека» – стан, коли кому-, чому-небудь ніщо не загрожує [21, C. 68]. Тобто під «кібернетичною безпекою», у спрощеному вигляді, можна розуміти стан, коли ніщо не загрожує кібернетиці.

Враховуючи різні наукові підходи до визначення безпеки, під кібернетичною безпекою пропонується розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, пов’язаних з використанням ресурсів кіберпростору (іншими словами ресурсами інформаційно-телекомунікаційних систем), за якого в державі забезпечуються гарантовані умови для реалізації державної інформаційної політики.

Водночас, кібернетичну безпеку слід розглядати як складову інформаційної безпеки [28]. Кібернетична безпека охоплює лише ту частину інформаційної сфери, в якій для обробки інформації застосовуються інформаційно-телекомунікаційні системи.

Акцентуємо увагу й на існуванні проекту Закону України «Про кібернетичну безпеку України» в якому кібернетична безпека (кібербезпека) визначена як стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави в кіберпросторі [29].

А в Проекті Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України кібернетична безпека (кібербезпека) визначена як стан захищеності критичних об’єктів національної інформаційної інфраструктури та окремих її складових, за якого забезпечується їх стале функціонування і розвиток, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація кібернетичних загроз в інтересах людини, суспільства, держави [30].

Крім того, не зважаючи на те, що на даний час дію даного документа скасовано, відповідно до Доктрини інформаційної безпеки України,  інформаційна (кібернетична) складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення національної безпеки. Інформаційна безпека розглядається і як невід’ємна складова кожної зі сфер національної безпеки, і як важлива самостійна сфера забезпечення національної безпеки.

У загальному основними загрозами кібернетичній безпеці України є:

використання кіберпростору у воєнних цілях, створення іншими державами кібервійськ, кіберпідрозділів у традиційних родах військ;

розроблення іноземними державами нових видів зброї кібернетичного характеру;

існування в інших країнах планів наступальних та розвідувальних військових операцій у кіберпросторі;

освоєння іноземними спеціальними службами методів розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі, методів маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою кіберпростору;

можливість втягування України у збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами через використання національного сегменту кіберпростору;

спроби втручання у внутрішні справи держави (інформаційна інтервенція – авт.) з використанням соціальних мереж, поширення у національному сегменті кіберпростору культу насильства, жорстокості, порнографії;

активізація проявів кібертероризму;

поширення кіберзлочинності;

критична залежність національної інформаційної інфраструктури від іноземних виробників високотехнологічної продукції, поширення фактів включення у програмно-технічні засоби скритих шкідливих функцій;

зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру через зниження рівня захищеності об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави [29].

Джерелами кібернетичних загроз можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері інформаційних технологій злочинці, іноземні державні органи, терористичні та екстремістські угруповання, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо. Зростає загроза використання проти інтересів України кібернетичних засобів як зсередини держави, так і з-за меж її кордонів. Такою ж реальною є загроза використання української інформаційної інфраструктури як «транзитного майданчику» для приховування атаки на інформаційну інфраструктуру третьої сторони [30].

Також як загрози в сфері кібернетичної безпеки можна виділити: кіберзлочинність, кібертероризм та кібершпигунство, кібервійна, а самі інформаційні інтервенції і можуть бути складовими перерахованих дій. Злочини із використанням сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій стають все звичнішою практикою в житті українських громадян.

Найбільше увага злочинців зосереджена на спробах порушення роботи або несанкціонованого використання можливостей інформаційних систем державного, кредитно-банківського, комунального, оборонного, виробничого секторів.

Інформація з обмеженим доступом, що циркулює в національних інформаційних ресурсах, є стійким об’єктом зацікавленості з боку інших держав, організацій та осіб. Крім того, все більшого поширення набуває політично вмотивована діяльність в кіберпросторі груп активістів (хактивістів), які здійснюють атаки на урядові та приватні сайти, що призводить до порушень роботи інформаційних ресурсів, а також репутаційних та матеріальних збитків.

З урахуванням широкої інформатизації сектору безпеки і оборони, зокрема, створення ЄАСУ ЗС України, оборонний потенціал нашої держави стає більш чутливим до кіберзагроз. Впровадження провідними країнами сучасних кіберозброєнь перетворює кіберпростір на окрему, поряд з традиційними «Земля», «Повітря», «Море», «Космос», сферу ведення бойових дій, а у найближчому майбутньому, рівень обороноздатності країни буде визначатись у т.ч. наявністю у неї ефективних підрозділів для ведення бойових дій в кіберпросторі та здатність протистояти кіберзагрозам в сфері оборони [30]. Таким чином нагальною є проблему створення Інформаційних військ України

У глобальному відкритому суспільстві, яким є інформаційне суспільство, кібернетична (інформаційна – авт.) інтервенція може мати не лише глобальні наслідки, як і безпосередньо полягати у діях, що характеризуватимуться глобальними ознаками: можливістю спільної участі в інтервенції необмеженої кількості суб’єктів, які значно віддалені як один від одного щодо одного об’єкта, або щодо необмеженої кількості об’єктів одночасно. Аналогічно, можливе одночасне вчинення кіберзлочинів з метою інтервенції до великої кількості об’єктів або одного надважливого, у т. ч. стратегічного об’єкта. З урахуванням можливостей робити це поза межами кордонів на будь-якій відстані, тож підвищена загроза кібернетичній безпеці стає безперечною. На жаль, існують прямі докази наявних фактів вчинення кібернетичної інтервенції, що дозволяють констатувати факт існування такої.

Найпростішим прикладом кібернетичної інтервенції є триденна безперервна кібернетична атака на сайт Президента України В. А. Ющенка, яка розпочалася 30 жовтня 2007 року і нараховувала близько 18 тис. точкових атак, які вчинювалися з території РФ, Казахстану, України, США, Ізраїлю та Великобританії. Проте у служб безпеки такі дії не викликають особливого здивування, адже сайти президентів різних країн світу постійно піддаються подібним хакерським атакам. Хакери з ЄСМ заявляють, що слідом за сайтом Ющенка «положать» сайт СБУ [31].

Загроза кібернетичній безпеці у вигляді інформаційної інтервенції може бути не лише зовнішньою. Беруть участь у кібервійнах і українські хакери. Так після подій навколо акту вандалізму на Говерлі [32], сайти Євразійського союзу молоді, який взяв відповідальність за їхнє проведення, були атаковані з України. У відповідь зазнали атак сайти президента України та СБУ.

Більш сучасним прикладом є хакерська активність 2014-2015 рр.: Сайт Минрегиона был взломан хакерами – пресс-служба ведомства 27.12.2014 [33], Хакеры взломали Twitter Администрации президента Украины 14.07.2015 р. [34], Сайт президента Украины прекратил работу и выдает ошибку 20.07.2015 р. [35] та ін.

Кібернетичні атаки на офіційні сайти вищих керівних органів держав не обмежуються прикладами стосовно атак на сайти президентів, наведені вище. Атакуються комп’ютерні системи всіх гілок влади у всьому світі: атаки здійснюються з метою перешкоджання діяльності прокуратури; з метою фальсифікації списків виборців і фальсифікації підрахунку голосів на виборах, посягаючи, відповідно, на функції державного обвинувачення або на волевиявлення народу, яке є складовою суверенітету держави.

Не можна не приділити окремої уваги можливості спрямування кібернетичної інтервенції в мілітаристичну сферу. Сучасна мілітаристична війна неможлива без використання інформаційно-комп’ютерних технологій – ІКТ.

Слід наголосити на тому, що в разі цілеспрямованої кібернетичної інтервенції з метою захоплення керування подібним арсеналом, а це в умовах динаміки розвитку ІКТ та ІТ не виключено, подібна атака або певні її елементи зможуть бути застосовані злочинцями за їхнім волевиявленням проти внутрішніх і зовнішніх інтересів держави чи кібернетичної безпеки, зокрема, або міждержавного об’єднання на розсуд злочинців. Окремі злочини, що можуть бути вчинені у складі інформаційної інтервенції, можуть призвести, щонайменше, до втрати високоточною зброєю орієнтації або втрати зв’язку з пунктами керування.

Можливість здійснення інформаційної інтервенції обумовлюється станом розвитку саме ІКТ і їх запровадженням у всі сфери життєдіяльності сучасного суспільства.

Інформаційна інтервенція першочергово спрямовується на інформаційні комп’ютерні технології, що забезпечують належне функціонування систем життєзабезпечення суспільства, і це, структурно, є визначальною ознакою інформаційної інтервенції як специфічної групи злочинів, що створюють загрози розвитку інформаційного суспільства.

Особливу небезпеку становлять соціальні ризики, здатні створити об’єктивну загрозу національній безпеці так званих країн-донорів, тобто країн, що підлягають інформаційній інтервенції. В умовах поширення світових глобалізаційних процесів інформаційні простори різних держав взаємодіють, проникають один в інший, взаємоперетворюються. Зворотною стороною цього є небезпеки, пов’язані зі складностями державного контролю і впорядковування цих власне самоорганізаційних процесів, від яких найбільше потерпають так звані слабкі держави.

По-перше, ці держави мають значно менші технічні й технологічні можливості та ресурси порівняно з добре розвиненими. По-друге, їх державна інформаційна політика, як правило, недосконала і належно не сформульована. По-третє, рівень загальної й інформаційної культури не тільки населення відповідних країн, а й соціуму загалом, надто низький.

Відтак їх інформаційний простір майже не захищений від інформаційної інтервенції, поширення несанкціонованої, чужинної медіапродукції, виробленої технологічно потужнішими державами- агресорами, а вони самі і їх населення надміру уразливі до медіавпливу. Інформаційна інтервенція спричинює вкрай небезпечні наслідки: обмежує державний суверенітет країн-донорів; узалежнює їх від світової, міжнародної ситуації; уніфікує їх культуру, тобто підводить її під нав’язані маніпуляторами стандарти; робить їх заручниками світових політичних, економічних, фінансових подій і криз (цін на енергоносії і пальне, екологічних проблем тощо); примушує до невигідної міжнародної співпраці; нав’язує неякісну, чужинну медіапродукцію (чужинні ідеї, стандарти, норми життя, медіанасильство, порнографію і т.ін.). У результаті з національного інформаційного простору витісняється своє, національне, те, що зміцнює націю, гарантує її національну ідентичність [36].

Поява нових медіа полегшила процес міжнародних інформаційних інтервенцій, бо вони створюють інформаційно-комунікативний простір, в якому пришвидшено всі процеси обміну. Державний апарат не в змозі реагувати і прогнозувати можливі наслідки таких інтервенцій. І майже на кожному кроці він програє [18].

І відкриті, й закриті системи можуть наражатися на інформаційні інтервенції. Закриті системи більше їх бояться, оскільки блокують альтернативні смисли, тож коли ті потрапляють у їхнє інформаційне поле, закриті системи не можуть витримати удару. Адже блокуються саме ті смисли, до яких ця система має найбільшу чутливість. Багато в чому саме так впав і Радянський Союз, коли його почали бомбардувати шкідливими для нього смислами. Але перебудова відрізнялася ще й тим, що це смислове бомбардування робила сама влада, лише частково йшлося про зовнішні інформаційні інтервенції. Інформаційні інтервенції в закриту систему, як це продемонструвала перебудова, намагаються поєднати з тими суб’єктами та об’єктами, які в цій системі були забороненими. Це створює механізми самопоширення такої інформації, після того як її було введено іззовні [17].

Унаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному просторі України спостерігається низка негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози кібернетичній безпеці. У 2014 році на території Автономної Республіки Крим та південно-східних регіонах України здійснювався інформаційно-психологічний тиск на населення України з боку засобів масової інформації Російської Федерації, спостерігалася інформаційна експансія (чи інтервенція – авт.) в національний інформаційний простір України, захоплювались стратегічні об’єкти української телекомунікаційної інфраструктури.

Поділяємо наукову позицію про те, що з метою попередження зловживання інформацією та для захисту інформаційних прав сучасний стан забезпечення національної та кібернетичної безпеки України потребує розробки науково обґрунтованої державної політики та стратегії в цій галузі, визначення системи національних цінностей, життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, визначення зовнішніх і внутрішніх загроз цим інтересам, пошуку ефективних заходів для забезпечення безпеки в усіх її сферах, захисту від інформаційних загроз та реалізації права на отримання достовірної інформації. Паралельно усе вищевикладене свідчить про потребу прийняття нормативно-правових актів, в яких був би передбачений механізм захисту інформаційних прав від протиправних дій третіх осіб щодо інформації [16].

Продовжуючи ідею загроз кібернетичній безпеці, можна зауважити, що є залежність країни і в інформаційному, і смисловому вимірах. Це коли країні не вистачає власних новин чи власних фільмів, і вона заповнює ці прогалини чужим продуктом. Україна є чітким прикладом цієї ситуації.

У той же час, у широкому сенсі, ідеологія кібернетичної інтервенції у ІС характеризується іншою ідеєю, виокремленою від ідеї звичайної кіберзлочинності, що направлена, як і загальнокримінальна злочинність, на, переважно, отримання певної матеріальної вигоди.

Очевидно, що в умовах розвитку інформаційного суспільства питання криміналізації інформаційної інтервенції мають порушуватися на міжнародному рівні за ініціативи й окремих держав. Однак ініціатива запровадження відповідних заходів кримінально-правової політики має носити здебільшого міжнародний характер: на рівні модельних конвенцій, і, очевидно, спільних стратегій між країнами кооперативних об’єднань (НАТО,ЄС) [37].

Таким чином, здійснивши дослідження, ми дійшли наступних висновків.

У звуженому та спрощеному сенсі інформаційна інтервенція — насильницьке втручання одного або декількох суб’єктів інформаційних відносин у діяльність іншого чи інших, а в широкому – певний комплекс дій агресивного характеру, які спрямовані на здійснення  впливу на суспільну думку і прийняття рішень всередині однієї або іншій державі та досягнення чітко визначених результатів.

Акцентуємо, що дане явище завжди має негативний прояв.

Інформаційні інтервенції становлять суттєву загрозу кібернетичній безпеці, оскільки остання є частиною національної безпеки, та може завдавати школи як державі в цілому, так і окремим фізичним особам. Створення дієвої системи забезпечення кібернетичної безпеки вимагає від державних органів України чіткого визначення правових засад державної політики у цій сфері та своєчасного  реагування на динамічні зміни, що відбуваються у світі в сфері забезпечення кібернетичної безпеки із можливістю застосування міжнародного досвіду.

При цьому, вибір конкретних засобів і способів забезпечення кібернетичної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам реальних та потенційних кібернетичних загроз життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства і держави.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
2. Ліпкан В. А. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [навчальний посібник] / За ред. В.А. Ліпкана. — К.: КНТ, 2007.  — 884 с.
3. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. — С. 47-49.
4. Залізняк В. А. Міжнародно-правове регулювання права на інформацію / В. А. Залізняк // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 69-72.
5. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
6. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
7. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. — К. : КНТ, 2006. — 280 с.
8. Ліпкан В.А. Теоретична концепція Білої книги / В.А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 9. — С. 80 – 83.
9. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
10. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : … дис. д-ра. юр. наук : 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна. — Х., 2002. — 476 с.
11. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : [монографія] / за заг. ред. Бандурки О. М. — Харків : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 368 с.
12. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики) : [монографія] / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України» 2010. — 388 с.
13. Цимбалюк В. С. Основи інформаційного права України : [навч. посібн.] / [B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.]; за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельни­ка. — К. : Знання, 2004. — 274 с.
14. Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / Цимбалюк В. С. — К. : Освіта України, 2011. — 426 с.
15. Цимбалюк В. С. Концепція кодифікації законодавства України про інформацію / В. С. Цимбалюк // Інформаційні технології в глобальному управління : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29.10.2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О. С. — С. 73 — 91.
16. Сопілко І. В. Інформаційні загрози та безпека сучасного українського суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/UV/article/viewFile/8181/9770
17. Почецов Г. Інформаційні війни в закритих і відкритих системах [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/doc/zmi_pro_nas/publ/publ_2013_06_30.pdf
18. Почепцов Г. Нові медіа як засіб міжнародних інформаційних інтервенцій [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/material/13955
19. Почепцов Г. Г. Внутрішні інформаційні інтервенції [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/vnutrishni_informatsiyni_interventsii/
20. Івановський В. В. Cтруктура інформаційної інтервенції в українське суспільство [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua/2444/1/37-40.pdf
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.
22. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду
    ООН від 26 червня 1945 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010
23. Танцюра В. І. Політична історія України: Навчальний посібник / За ред. В. І. Танцюри. — 2-ге вид., доповн.. — К., 2008. — 552 с.
24. Інформаційні війни: теорія, PR, зв’язки із громадськістю, дипломатія [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://politiko.ua/blogpost82707
25. Савінова Н. Кібернетична інтервенція: до питань походження та потреби криміналізації в умовах формування та розвитку інформаційного суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://justinian.ua/article.php?id=3912
26. Канали незалежних операторів [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://xtratv.com.ua/uk/kanali-nezalezhnih-operatoriv
27. Світ радіо [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.proradio.org.ua/wire/
28. Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / В. П. Шеломенцев // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2012. — № 2. — С. 299-309.
29. Проект Закону України «Про кібернетичну безпеку України» від 04 червня 2013 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : рw1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=47240…
30. Проект Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/kiberstrateg.pdf
31. Хакери з ЄСМ заявляють, що слідом за сайтом Ющенка «положать» сайт СБУ
    [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.unian.ua/politics/73946-hakeri-z-esm-zayavlyayut-scho-slidom-za-saytom-yuschenka-polojat-sayt-sbu.html
32. Хакеры взломали Twitter Администрации президента Украины 14.07.2015 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ru.tsn.ua/ukrayina/hakery-vzlomali-twitter-administracii-prezidenta-ukrainy-451401.html
33. Сайт президента Украины прекратил работу и выдает ошибку 20.07.2015 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://rian.com.ua/politics/20150720/370831489.html
34. Петрунько О. В. Соціалізувальні ресурси і ризики агресивного медіасередовища [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://elibrary.kubg.edu.ua/2638/1/O._Petunko_%20RMOVLP_17_SRRAM.pdf
35. Савінова Н. Кібернетична інтервенція: до питань походження та потреби криміналізації в умовах формування та розвитку інформаційного суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://justinian.ua/article.php?id=3912
36.  Евразийский Союз Молодежи уничтожил Герб Украины на вершине Говерлы, 18.10.07 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://korrespondent.net/ukraine/events/212658-evrazijskij-soyuz-molodezhi-unichtozhil-gerb-ukrainy-na-vershine-goverly

33.  Сайт Минрегиона был взломан хакерами – пресс-служба ведомства, 27.12.2014 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://korrespondent.net/ukraine/3461338-sait-mynrehyona-byl-vzloman-khakeramy-press-sluzhba-vedomstva