Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

Анотація

У статті автором було сформульовано авторське розуміння суб’єкту забезпечення кібербезпеки. Акцентовано увагу на том, що функція підвищення поінформованості громадян про безпеку в кіберпросторі повинна виконуватися усіма суб’єктами забезпечення кібербезпеки.

Окремої уваги заслуговує той факт, що в переліку суб’єктів забезпечення кібербезпеки відсутній національний координаційний центр,

Акцентується увага на необхідності передбачення відповідальності суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки за захист національної інформаційної інфраструктури, дієвості, комплексності і постійності заходів забезпечення кібербезпеки держави. Незрозумілим є також невключення Національного координаційного центру кібербезпеки, а також Міністерства інформаційної політики до переліку суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки.

Ключові слова: кібербезпека, забезпечення кібербезпеки, суб’єкти забезпечення кібербезпеки, національні інтереси, кіберпростір.

Аннотация

В статье автором было сформулировано авторское понимание субъекта обеспечения кибербезопасности. Акцентировано внимание на том, что функция повышения осведомленности граждан о безопасности в киберпространстве должна выполняться всеми субъектами обеспечения кибербезопасности.

Отдельного внимания заслуживает тот факт, что в перечне субъектов обеспечения кибербезопасности отсутствует национальный координационный центр,

Акцентируется внимание на необходимости предусмотрения ответственности субъектов обеспечения кибернетической безопасности по защите национальной информационной инфраструктуры, действенности, комплексности и постоянства мер обеспечения кибербезопасности государства. Непонятным также остается невключение Национального координационного центра кибербезопасности и Министерства информационной политики Украины в перечень субъектов обеспечения кибернетической безопасности.

Ключевые слова: кибербезопасность, обеспечение кибербезопасности, субъекты обеспечения кибербезопасности, национальные интересы, киберпространство.

Summary

It was offered to understand under the subject of providing cyber security – a natural or legal person with certain rights and responsibilities, the state as a whole, which carries out its functions in the cyberspace through the institutions of legislative, executive and judicial power, as well as non-state institutions and individual citizens. The function of raising of the citizens’ awareness of security in the cyberspace must be fulfilled by all actors who are involved in the cybersecurity maintenance.

It was noted that particular attention deserves the fact that the Cybersecurity National Coordination Center and the Ministry of Information Policy are not included to the list of the cybersecurity providers.

It is necessary to foresee the responsibility of the subjects of the cybersecurity providers for the protection of national information infrastructure, efficiency, integrity and continuity of measures to ensure cybersecurity of the state.

It was proposed to define the establishment of a balance between the protection of the national interests in the cyber sphere, the guarantee of political, economic, military and social stability in the state and the development of mutually beneficial cooperation based on the principle of equality, the realization of constitutional rights and freedoms of man and citizen on access to information as one of the main tasks of the cyber security providers.

Identifying and fixing the clear list of actors, their roles, places in cyberspace and powers will make it possible to perform their functions more efficiently, to bring to responsibility and to develop new norms or to replace existing ones with the aim of eliminating of gaps. Discussion and expansion of the terminology on cyberspace will allow society to plan its actions in a modern cyberspace more qualitatively and safely. It was considered that in the formulation of the terms it is expedient to define them in a broader sense, taking into account already existing works in such branches of science as cybernetics, informatics, informatsiology, security studies, criminal law, etc.

Key words: cybersecurity, providing of cybersecurity, subjects of cybersecurity providing, national interests, cyberspace.

В умовах глобалізації інформаційних процесів, їх інтеграції в різні сфери суспільного життя керівництво провідних держав світу приділяє посилену увагу створенню та удосконаленню ефективних систем захисту критичної інфраструктури від зовнішніх і внутрішніх загроз кібернетичного характеру.

У багатьох провідних країнах світу вже сформовані загальнодержавні системи кібернетичної безпеки – як найбільш оптимальні організаційно-функціональні  структури, що здатні в короткий проміжок часу акумулювати сили та засоби різних державних органів і приватного сектору для протидії кіберзагрозам [1, С. 312].

В Україні також відбувається процес формування системи кібернетичної безпеки. І, як і будь-яка система, система забезпечення кібербезпеки має в своїй структурі певні суб’єкти. Вірус Petya, яким було вражено значну кількість інформаційних ресурсів центральних органів державної влади, став індикатором відсутності в Україні національної системи кібербезпеки, виявив суттєві недоліки в організації діяльності даних суб’єктів  Відсутність ґрунтовного дослідження та абсолютна новизна і визначають актуальність теми статті.

Зважаючи на відсутність комплексного дослідження суб’єктів забезпечення кібербезпеки та кібербезпекових питань в цілому, при написанні статті в нагоді стали праці науковців в різних сферах, а саме: наукової школи В. А. Ліпкана [4-9], І. В. Тімкіна, Н. Є. Новікова [10], С. В. Мельника, В. І. Кащука [11], В. П. Шеломенцева [1-3], В. Л. Бурячок,  С. О. Гнатюка, О. Г. Корченко [12-13] та інших.

Саме тому, мета статті полягає у дослідженні суб’єктів забезпечення кібербезпеки, для досягнення якої були поставле­ні наступні завдання: запропонувати авторське розуміння даного поняття, визначити суб’єктів забезпечення кібербезпекової політики та існуючі проблеми налагодження ефективної взаємодії між ними.

Виклад основного матеріалу

У загальному розумінні суб’єкти – активні учасники відносин, які наділені певними правами, обов’язками та повноваженнями.

Беручи до уваги той факт, що кібербезпека має безпосереднє відношення до інформаційної сфери, то, використовуючи дефініцію, яка запропонована Ліпканом В. А. у першому Словнику стратегічних комунікацій, а саме – суб’єкт інформаційної діяльності – юридична або фізична особа, задіяна в інформаційному процесі [7, С. 365], а також термінологію безпекової сфери, «суб’єкти забезпечення національної безпеки – носії конституційних прав і обов’язків – це держава, громадяни України, громадські організації та об’єднання; держава, яка здійснює функції в цій галузі через інститути законодавчої, виконавчої і судової влади, а також недержавні структури і окремі громадяни», [4, С. 338] сформулюю авторське розуміння «суб’єкту забезпечення кібербезпеки» – фізична або юридична особа, що наділена певними правами та обов’язками, держава в цілому, яка здійснює свої функції в кіберпросторі через інститути законодавчої, виконавчої і судової влади, а також недержавні структури і окремі громадяни.

Також під суб’єктами забезпечення кібернетичної безпеки у проекті Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України було визначено державні органи, (передусім інституції сектору безпеки і оборони України), органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, які здійснюють проектування, впровадження та експлуатацію складових критичних об’єктів національної інформаційної інфраструктури або забезпечують їх кіберзахист [14]. Однак для мене стало незрозумілим невключення до даного переліку фізичних осіб.

А в проекті закону України «Про основні засади забезпечення
кібербезпеки України» пропонується така дефініція – суб’єкти забезпечення кібербезпеки – державні органи, органи місцевого самоврядування, органи управління Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, правоохоронні органи, а також підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які провадять діяльність, пов’язану із забезпеченням безпеки національного сегмента кіберпростору, у тому числі забезпеченням кіберзахисту в рамках надання інформаційних та/або телекомунікаційних послуг.  І окремо виділено суб’єкти забезпечення кібербезпеки постійної готовності – державні органи або їх підрозділи, що входять до складу національної системи кібербезпеки, сили та засоби яких спеціально виділені для перебування у постійній готовності до реагування на кіберзагрози та оперативного виконання завдань забезпечення кібербезпеки [15].

Щодо теми статті, то, можна зазначити, що, відповідно до чинного законодавства, основу національної системи кібербезпеки становитимуть Міністерство оборони України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба безпеки України, Національна поліція України, Національний банк України, розвідувальні органи, як це закріплено у Стратегії кібербезпеки України [16]. На перший погляд, даний перелік є досить вичерпним, але, приймаючи до уваги велику кількість державних органів, які функціонують в Україні, і тим чи іншим чином мають відношення до кіберпростору, зауважу, що він потребує уточнення та доповнення.

Перш за все, із застосуванням функціонального підходу, зупинимося на функціях, які виконують вищезазначені органи та на їх повноваженнях.

Відповідно до положень Стратегії кібербезпеки України:

-     на Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України відповідно до компетенції – здійснення заходів з підготовки держави до відбиття воєнної агресії у кіберпросторі (кібероборони); здійснення військової співпраці з НАТО, пов’язаної з безпекою кіберпростору та сумісним захистом від кіберзагроз; забезпечення у взаємодії з Державною   службою спеціального зв’язку та захисту інформації України і Службою безпеки України кіберзахисту власної інформаційної інфраструктури;

-     на Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України – формування та реалізація державної політики щодо захисту у кіберпросторі державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури (тобто комплексу заходів, реалізованих у нормативно-правових, організаційних, технологічних інструментах, спрямованих на забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури [17, С. 490]), державний контроль у цих сферах; координація діяльності інших суб’єктів кібербезпеки щодо кіберзахисту; здійснення організаційно-технічних заходів із запобігання, виявлення та реагування на кіберінциденти і кібератаки та усунення їх наслідків, інформування про кіберзагрози та відповідні методи захисту від них; забезпечення функціонування  державного центру кіберзахисту; проведення аудиту захищеності об’єктів критичної інформаційної інфраструктури на вразливість;

-     на Службу безпеки України – попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, які вчиняються у кіберпросторі; здійснення контррозвідувальних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на боротьбу з кібертероризмом та кібершпигунством, а також щодо готовності об’єктів критичної інфраструктури до можливих кібератак та кіберінцидентів; протидія кіберзлочинності, можливі наслідки якої безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України; розслідування кіберінцидентів та кібератак щодо державних електронних інформаційних ресурсів, інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, критичної інформаційної інфраструктури; забезпечення реагування на комп’ютерні інциденти у сфері державної безпеки;

-     на Національну поліцію України – забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань у кіберпросторі; запобігання, виявлення, припинення та розкриття кіберзлочинів; підвищення поінформованості громадян про безпеку в кіберпросторі;

-     на Національний банк України – формування вимог щодо кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури у банківській сфері;

-     на розвідувальні органи України – здійснення розвідувальної діяльності  щодо загроз національній безпеці України у кіберпросторі, інших подій і обставин, що стосуються сфери кібербезпеки. У відповідності із спеціальним Законом «Про розвідувальні органи», розвідувальні органи  України – спеціально уповноважені законом органи на здійснення   розвідувальної діяльності [18], а саме Служба зовнішньої розвідки України, яка є державним органом, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах [19]; розвідувальний орган Міністерства оборони України; розвідувальний орган спеціально уповноваженого  центрального органу  виконавчої  влади у справах охорони державного кордону. Також зауважу на існування такого поняття як «кібернетична розвідка» – добування наявних в кібернетичному просторі даних та інформації противника, моніторинг його автоматизованих систем управління, систем управління зброєю, інформаційних мереж та систем і циркулюючих в них технологічних процесів [20].

На мою думку, функція підвищення поінформованості громадян про безпеку в кіберпросторі повинна виконуватися усіма суб’єктами забезпечення кібербезпеки.

Оскільки, система національної безпеки є багатокомпонентною і національна система кібербезпеки є її спеціальною підсистемою, мета функціонування якої полягає у забезпеченні функціонування та розвитку цієї системи, тому логічним є проведення паралелі між основними нормативно-правовими актами та виявлення спільних та різних суб’єктів. Забезпечення належного рівня кібернетичної безпеки є необхідною умовою розвитку інформаційного суспільства.

У статті 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» [21] суб’єктами забезпечення національної безпеки визначено: Президента України; Верховну Раду України; Кабінет Міністрів України; Раду національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; Національне антикорупційне бюро України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; органи і підрозділи цивільного захисту; громадяни України, об’єднання громадян.

Проаналізувавши дані положення, зауважу, що спільними суб’єктами є тільки Національний банк України та Служба безпеки України. Видається дивним неприйняття до уваги положень вищезазначеного закону при розробці та підписанні Стратегії кібербезпеки України.

З метою забезпечення кібербезпеки повинно бути створено національну систему кібербезпеки як формат співробітництва державних органів, установ, організацій, приватного сектору економіки, наукових установ і організацій, професійних асоціацій та неурядових організацій у сфері кібербезпеки, у тому числі аналітичних центрів.

Основою національної системи кібербезпеки є державні органи, які відповідно до покладених завдань безпосередньо виконують функції із забезпечення безпеки кіберпростору України.

До участі у здійсненні заходів, пов’язаних з виявленням, запобіганням і нейтралізацією кіберзагроз, залучаються інші суб’єкти забезпечення кібербезпеки [9].

Акцентую увагу на необхідності перегляду Стратегії кібербезпеки та доповненні її іншими важливими суб’єктами, а також чітке окреслення їх повноважень.

Взявши за основу Закон України «Про основи національної безпеки України», пропоную визначити основні функції суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки:

-     вироблення і періодичне уточнення Стратегії кібернетичної безпеки України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері кібернетичної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;

-     створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи забезпечення кібернетичної безпеки, а також удосконалення її організаційної структури;

-     комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

-     підготовка сил та засобів суб’єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

-     постійний моніторинг впливу на кібернетичну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз кібернетичній безпеці. Оскільки поняття «кібернетичної безпеки» є новим та загрози їй не статичні, тому актуальним є їх постійний, а не періодичний моніторинг з метою їх виявлення та попередження;

-     систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів кібертероризму, а саме несанкціонованих дій з терористичною метою стосовно систем або мереж критичних об’єктів національної інформаційної інфраструктури, інформації, яка в них циркулює, та програмного забезпечення, призначеного для її обробки [14];

-     прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

-     розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

-     запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

-     локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;

-     оцінка результативності дій щодо забезпечення кібернетичної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

-     участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;

-     спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у сфері кібернетичної безпеки.

Окремої уваги заслуговує той момент, що в переліку суб’єктів забезпечення кібербезпеки відсутній Національний координаційний центр, який є робочим органом Ради національної безпеки і оборони України та на нього покладені безпосередні обов’язки щодо забезпечення кібернетичної безпеки України. Крім того, ще у 2002 році при РНБО України було утворено Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки, до складу якої за посадою входять керівники чи заступники міністерств, відомств, правоохоронних органів, представники Генерального штабу Збройних Сил України, державних комітетів, комітетів Верховної Ради України, наукових та дослідних установ, діяльність яких пов’язана з проблематикою інформаційної безпеки. Як вбачається, Міжвідомча комісія з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при РНБО України повинна забезпечити й вироблення пропозицій щодо визначення, коригування засад внутрішньої й зовнішньої політики у сфері забезпечення кібернетичної безпеки України [3, С. 302].

До категорії «інших суб’єктів забезпечення кібербезпеки» можу включити:

-     інші державні органи;

-     розпорядники інформаційно-телекомунікаційних систем об’єктів критичної інфраструктури та інших об’єктів кібербезпеки, які провадять діяльність із надання інформаційних та/або телекомунікаційних послуг;

-     незалежні організації та експерти [22].

Акцентую увагу на необхідності передбачення відповідальності суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки за захист національної інформаційної інфраструктури, дієвості, комплексності і постійності заходів забезпечення кібербезпеки держави.

Також необґрунтованим є відсутність Міністерства інформаційної політики у переліку суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки, оскільки воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів [23].

Наголошую на тому, що ключові завдання МІП затверджено у Програмі дій Уряду, а також викладено в Коаліційній угоді, підписаній п’ятьма парламентськими фракціями Верховної ради України. Такими завданнями є:

-     розробка стратегії інформаційної політики України та концепції  інформаційної (у тому числі і кібернетичної – авт.) безпеки держави;

-     координація органів влади в питаннях комунікації та поширення інформації;

-     протидія інформаційній агресії (кібернетичним атакам –авт.) Росії [23].

В рамках даної статті я не буду зупинятись на штучно звужених функціях центрального органу виконавчої влади лише до окремих завдань, причому із зазначенням ще й на конкретну країну. Порушення правил юридичної техніки а також нехтування проектним підходом на перед звузили здатність даного органу суттєво впливати як на інформаційну, так і на кібернетичну політику держави.

Найбільш пріоритетним напрямком діяльності держави нині є реформування власної інформаційної безпеки за рахунок створення дієвої системи кібербезпеки, розбудова якої потребує розв’язання багатьох завдань як соціального і техногенного, так і, особливо, організаційного характеру.

Найактуальнішими серед цих завдань такі:

• чітке визначення функцій суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки та розподіл повноважень між ними;
• забезпечення належної координації діяльності як загальних суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки, так і відповідних спеціальних суб’єктів;
• розробка й упровадження найсучасніших підходів, форм і методів забезпечення кібернетичної безпеки, а також застосування дієвих стимулів для залучення до такого роду діяльності фахівців високого рівня кваліфікації [13, С. 22].

Визначення та фіксація чіткого переліку суб’єктів, їх ролі, місця в кіберпросторі та повноважень уможливить ефективніше виконання їх функцій, притягнення до відповідальності та можливості розроблення нових норм або зміну існуючих з метою усунення прогалин. Обговорювання та розширення термінології щодо кіберпростору дозволить суспільству більш якісно та безпечно планувати свої дії в сучасному кіберпросторі. При формулюванні термінів вважаю за доцільне визначати їх у більш широкому розумінні, враховуючи вже наявні напрацювання у таких галузях науки як кібернетика, правова кібернетика, інформатика, інформаційне право, інфомаціологія, безпекознавство, кримінальне право тощо.

Організаційне забезпечення системи кібербезпеки також можна розглядати як цілеспрямовану діяльність суб’єкта забезпечення кібербезпеки, пов’язану зі:

– створенням і впорядкуванням (розвитком) організаційних структур, найбільш доцільних для забезпечення безпеки у кіберпросторі;

– впорядкуванням (налагодженням) процесу управління у сфері забезпечення безпеки у кіберпросторі, забезпеченням найліпших умов для прийняття та реалізації відповідних управлінських рішень.

Організаційне забезпечення системи кібербезпеки характеризується місцем і роллю спеціальних суб’єктів (відповідних державних органів та їх спеціалізованих підрозділів), їх функціями, повноваженнями, а також підставами, умовами і напрямами їх взаємодії при здійсненні заходів із забезпечення безпеки у кіберпросторі [3, С. 301].

Також зауважу, що створення покращення наявних умов належного упорядкування взаємозв’язків між суб’єктами забезпечення кібернетичної безпеки, засобами та методами, що ними використовуються, а також відповідних взаємопов’язаних правових, організаційних і технічних заходів, що ними здійснюються, дозволяє підвищити ефективність системи кібернетичної безпеки [3, С. 307].

Сьогодні одним із основних завдань діяльності суб’єктів забезпечення кібербезпеки пропоную визначити дотримання балансу між захистом національних інтересів в кібернетичній сфері, гарантуванням політичної, економічної, військової та соціальної стабільності у державі та розвиток взаємовигідного співробітництва, яке б базувалося на принципах справедливості, реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина на доступ до інформації та ін.

У результаті проведеного дослідження, було зроблено такі висновки. Під суб’єктом забезпечення кібербезпеки запропоновано розуміти фізичну або юридичну особу, що наділена певними правами та обов’язками, держава в цілому, яка здійснює свої функції в кіберпросторі через інститути законодавчої, виконавчої і судової влади, а також недержавні структури і окремі громадяни. Функція підвищення поінформованості громадян про безпеку в кіберпросторі повинна виконуватися усіма суб’єктами забезпечення кібербезпеки.

Окремої уваги заслуговує той факт, що в переліку суб’єктів забезпечення кібербезпеки відсутні Національний координаційний центр та Міністерство інформаційної політики.

Необхідним є законодавче передбачення відповідальності суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки за захист національної інформаційної інфраструктури [24], дієвості, комплексності і постійності заходів забезпечення кібербезпеки держави.

Потребує розроблення Закон України «Про забезпечення безпеки об’єктів критичної інфраструктури», одним із ключових якого має бути державна політика у сфері безпеки інфраструктури — безпекоінфраструктурна політика.

Список використаної літератури:

1. Шеломенцев В. П. Правове забезпечення системи кібернетичної безпеки України та основні напрями її удосконалення / В. П. Шеломенцев // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2012. — Вип. 1. — С. 312-320

2. Шеломенцев В. П. Формування законодавчих основ забезпечення кібербезпеки України / В. П. Шеломенцев // Інформаційна безпека: виклики і загрози сучасності : зб. матеріалів наук.-практ. конф., 5 квітня 2013 року, м. Київ. — К. : Наук.-вид. центр НА СБ України, 2013. — 416 с.

3. Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / В. П. Шеломенцев // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2012. — № 2. — С. 299-309.

4. Ліпкан В. А., Ліпкан О. С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб. — К.: Текст, 2008. — 400 с.

5. Ліпкан В. А. Національна безпека України: [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан. [2-ге вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.

6. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.

7. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.

8. Діордіца І. В. Поняття та зміст національної системи кібербезпеки / І. В. Діордіца [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-nacionalnoi-sistemi-kiberbezpeki/

9. Ліпкан В. А., Діордіца І. В. Національна система кібербезпеки як складова системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/natsionalna-sistema-kiberbezpeki-yak-skladovoyi-sistemi-zabezpechennya-natsionalnoyi-bezpeki-ukrayini/

10.    Тімкін І. Ф. Новікова Н. Є. Структурно-функціональна характеристика системи забезпечення національної безпеки України [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  er.nau.edu.ua

11.    Мельник С. В., Кащук В. І., Актуальні напрями попередження правопорушень у кіберпросторі як складова стратегії кібернетичної безпеки держави Інформаційна безпека: виклики і загрози сучасності : зб. матеріалів наук.-практ. конф., 5 квітня 2013 року, м. Київ. — К. : Наук.-вид. центр НА СБ України, 2013. — 416 с.

12.    Бурячок В. Л.,  Гнатюк С. О., Корченко О. Г. Характерні ознаки та проблемні аспекти забезпечення кібернетичної безпеки / В. Л. Бурячок, С. О. Гнатюк, О. Г. Корченко // Інформаційна безпека: виклики і загрози сучасності : зб. матеріалів наук.-практ. конф., 5 квітня 2013 року, м. Київ. —  К. : Наук.-вид. центр НА СБ України, 2013. —  416 с.

13.    Інформаційна та кібербезпека: соціотехнічний аспект: підручник / [В. Л. Бурячок, В. Б. Толубко, В. О. Хорошко, С. В. Толюпа]; В. Б. Толубка. — К.: ДУТ, 2015. — 288 с

14.    Стратегія забезпечення кібернетичної безпеки України (Проект) [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk…/kiberstrateg.pdf

15.    Проект закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=55657&pf35401=348091

16.    Стратегія кібербезпеки України  від 15.03.2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/96/2016

17.    Світова гібридна війна: український фронт : [монографія] / за заг. ред. В. П. Горбуліна. — К. : НІСД, 2017. — 496 с.

18.    Про розвідувальні органи України : Закон України від 22.03.2001 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2331-14

19.    Офіційний сайт служби зовнішньої розвідки України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://szru.gov.ua/

20.    Куцаєв В. В., Живило Є. О., Срібний С. П., Черниш Ю.О. Розширення термінології сучасного кіберпростору / В. В. Куцаєв, Є. О. Живило, С. П. Срібний, Ю. О. Черниш [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  mino.esrae.ru/pdf/2014/3Sm/1387.doc

21.    Про основи національної безпеки : Закон України від 19.06.2003 р.  [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15

22.    Худинцев С. Формування державної політики у сфері кібербезпеки, реалізація Стратегії кібербезпеки України. Актуальні аспекти захисту інформації в державних ІТС  [Електронний ресурс]. — Режим доступу:   forum.e.gov.ua/…/Худынцев/Kiberbezpeka_Khydunzev.ppt

23.    Офіційний сайт Міністерства інформаційної політики [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Mip.gov.ua

24. О безопасности критической информационной инфраструктуры Российской Федерации: Закон РФ от 26 июля 2017 года № 187-ФЗ. — Режим доступу: www.kremlin.ru

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

Нинішній етап розвитку кібербезпекових відносин  знаходить своє адекватне відображення в розробленні наукової термінології. Однак цей процес почасти відбувається поза контекстом мовознавства. Слід зважати й на ту обставину, що терміни виконують пізнавально-інформативну функцію, задовольняючи потреби суб’єктів інформаційних правовідносин у комунікації.

Наразі парадигмальною виступає аксіома, що впровадження як в науковий обіг, так і в практичну діяльність тих чи інших термінів може відбуватись лише за наявності уніфікованої та кодифікованої, легітимованої системи термінів, категорійно-понятійних рядів.

У даному контексті надибуємо думки Г.Кухарчук, яка ще у 2012 році звернула увагу на такий компонент як „кібер”, котрий є найуживанішим і входить до складу юкстапозитів [, с. 262][1]. Зокрема, авторка зазначає на продуктивність даного компонента, незважаючи на відсутність у Сучасному словнику іншомовних слів 2006 року видання жодного юкстапозита і взагалі не виділення його в окремий компонент складних слів.

Здійснений мною аналіз доводить конструктивність використання не лише юкстапозитів, а й композитів за яких компонент „кібер” стає частиною іншого слова. Здійснений семантичний та лінгвістичний аналіз, а також контент-аналіз законодавчих актів на предмет виявлення композитів та юкстапозитів з компонентом „кібер”, уможливив резюмувати про формування переваги до вживання композитів. Зокрема, мною було виявлено такі композити: кіберпростір, кіберзахист, кібероборона, кіберзлочинність, кібервійна, кіберзброя, кібератака, кіберінциденти, кібертероризм.

Таким чином можу висновувати, що оскільки даний компонент є продуктивним при творенні наукових термінів, це є адекватним відображенням динамічного розвитку самого кіберпростору і відносин, які в ньому формуються і динамічно  розвиваються.

Процес формування іменників-юкстапозитів є свідченням ускладнення і переплетіння різноманітних суспільних відносин, більшої складності та поліструктурованості сучасного світу, для чого постає потреба в адекватному їх описі. Одним із методів якого як раз і виступає використання іменників-юкстапозитів.

Економія мовної енергії також резонує із загальною тенденцією до зведення слів до змісту, скорочення мовних одиниць і надання переваги смисловим концептам. В цілому ж проникнення запозичень частково пом’якшується їхньою здатністю до гібридизації слів, коли запозичені основи поєднуються з питомими основами української мови, позбавляючи наперед останню архаїзації.

Юкстапозити нині становлять значний пласт лексики української мови, і основний пласт кібермови, відтак потребують детального і глибокого аналізу їх мовної сутності. Адже нині ще й досі не вивчено механізму творення таких складних номінацій, що формує різноманітні передумови до формування почасти суперечливих думок відносно всіляких трактувань тих чи інших понять. Так, наприклад, одним із таких понять виступає термін „кіберінцидент”, який було уведено в обіг через зазначення у Стратегії кібербезпеки України [2].

Література:

1.            Кухарчук Г. Найуживаніші іменники-юкстапозити в науковій термінології XXI століття / Галина Кухарчук // Гуманітарна світа в технічних навчальних закладах. — К., 2012. — С. 261—267.
2.            Стратегія кібербезпеки України : Указ Президента України від 15 березня 2016 року № 96/2016.

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університет

Останнім часом дедалі частіше як в офіційних наукових доповідях різного рівня, так і в нормативно-правових актах більшає лексем із компонентом кібер-. Почасти дані терміни не мають свого законодавчого та навіть словникового визначення, що суттєво ускладнює як їхню операціоналізації в наукових дослідженнях і формування несуперечливої системи знань щодо кібербезпекової політики, так і щодо правозастосовної діяльності.

У даному контексті Кочан І. аргументовано звертає увагу на той факт, що погляд на це слово в наукових колах неоднозначний. Одні вчені вважають його терміном, інші — арготизмом, ще інші — архаїзмом. Також слово кібер- має і міжмовний омонім у татарській мові зі значенням зверхність [1].

Об’єктивно зауважується на ту обставину, що й навіть і зараз не всі сучасні словники фіксують слова з цим компонентом [2].

Корисною для мого дослідження із застосуванням методу екстраполяції та гіперзв’язку виступає проведена авторкою класифікація на певні групи вживання слів із цим компонентом, яка в моїй інтерпретації може бути подана  наступним чином:

1)                безпекові поняття — кібербезпека, кібербезпекова політика, кібератака, кібербитва, кібервійна, кіберармія, кібернавчання, кбірекомандування, кібервійськ, кіберармія, мілітаризація кіберпростору, кібернапад, кіберзброя, кіберзагрози, кіберінциденти;

2)                абстрактні поняття — кіберактивізм, кібергероїзм, кіберненависть, кібербезпека, кіберсексуальність, кіберреальність, кіборг, кіборгізація;

3)                поняття культури: кіберарена, кіберготи, кіберпанк, кіберпоезія, кіберпроза, кібертечі, кіберстиль, кібертекст, кіберсеріал;

4)                поняття спорту: кіберспорт, кіберспринт, кіберфутбол, кіберхокей, кіберчемпіонат;

5)                кримінально-праввоі поняття: кібербуллінг, кіберзакон, кібермафія, кіберполіція, кібертерторизм, кібершпигунство, кібершпіонаж, кіберзлочинність, кіберхакери, кіберафера;

6)                комп’ютерні програми — кіберняня, кіберстрахування;

7)                поняття медицини — кіберклініка, кіберніж, кіберокуляри, кіберпротези;

8)                соматичні поняття — кібервухо, кіберкінцівки, кіберноги, кіберрука;

9)                іграшки та мультиплікаційні герої, створені за допомогою комп’ютерних технологій — кібержаба, кіберптах, кіберкролик, кібермотоцикл;

10)           поняття освіти — кіберосвіта, кіберуніверситет, кібершкола;

11)           елементи одягу — кібервзуття, кіберрукавички;

12)           частини механізмів, машин — кібершина;

13)           релігійні поняття — кіберрелігія, кіберцерква;

14)           назви установ і організацій — кібербанк, кіберкафе, кібермузей, кіберавтошкола, кіберуніверситет;

15)           позначення ролі людей в кіберпросторі — кіберполіцейський, кіберантрополог, кіберлюдина, кібертерорист, кіберсвотер, кіберсолдат, кібернелегал, кіберхакер, кібердетектив, кібершахрай, кібергеній.

Таким чином, формування основних терміносистем віддзеркалює стрімкий розвиток адекватних компонентів кіберпростору і відносин, що в ньому, зароджуються, формуються і розвиваються. Причому, якщо бути об’єктивним, то не всі сфери розвитку кіберпростору охоплені даними поняттями. Більше того, кіберглобалізація процесів сучасного життя, судячи з наведених термінів більшою мірою стосується розвитку безпекового і кримінально-правового компонента, а  не додаткових можливостей людини щодо реалізації власних інтересів, цінностей.

Саме тому, можу підтримати думку Кочан І. стосовно того, що термін, виступаючи спеціальною мовною одиницею має чітко співвідноситись з поняттям, яке позначає, мати чітку дефініцію, адже стосовно словотворів із компонентом кібер-, маємо певну розмитість у трактуванні тих чи інших понять [1, с. 283].

Ще один бік, на який хотілося б звернути увагу: довільне використання і трактування значної кількості нікому не відомих, а головне законодавчо не визначених термінів, їхнє застосування, як у наукових доповідях, у тому числі щорічному зверненні президента України, так і у нормативно-правових актах:

—                           контентна безпека, культура безпекового поводження в кіберпросторі, кіберзагроза, кіберпростір, кібербезпека, кіберзахист, кібероборона, кіберзлочинність, кібершпигунство, кібертероризм, кібератака, кіберінциденти, кібернавчання — Стратегія кібербезпеки України;

—                           комп’ютерна злочинність, комп’ютерний тероризм — Закон України „Про основи національної безпеки України”;

—                           технологічний тероризм —  Закон України „Про боротьбу з тероризмом”;

—                           інформаційний суверенітет, гібридна війна — Доктрина інформаційної безпеки України (2017 р.)

Отже в цілому можу констатувати, що в українському лексиконі швидко з’явилася значна кількість слів із компонентом кібер. Якщо на першому етапі вони були презентовані у вигляді іменників-юкстапозитів, то зараз чіткий тренд спостерігається у формуванні композитів.

Компонент кібер- визначає належність описуваного відповідним терміном явища до кіберпростору — цифрове інформаційне середовище, утворене організованою сукупністю взаємопоєднаних за єдиними принципами, алгоритмами та правилами інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем.

Однак кожен термін належить до відповідної терміносистеми чи номенклатури. Зокрема важливим завданням для правозастосовної практики є розроблення проекту відповідного Стандарту кібербезпеки, в якому мають бути визначені поняття згідно зі структурацією кіберпростору.

Мобільність словотворення має відповідати швидкоплинності розвитку інформаційної цивілізації, тому правильне розуміння даних процесів, застосування відповідного і адекватного методологічного інструментарію слугуватиме формуванню і розробленню ефективної державної кібербезпекової політики.

Література:

1. 1.           Кочан І. Слова з компонентом кібер- у сучасній українській мові / Ірина Кочан // Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 2016. — Вип.. 63. — С. 277-285.
2. 2.           Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2016. — 416 с.