Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена аналізу нових для України соціальних явищ, які можна кваліфікувати в контексті порушень інформаційної безпеки неповнолітніх. Визначаються суб’єкти й об’єкти правопорушень. Надається розгорнута соціально-юридична характеристика діянь. Виявлені прогалини у нормативній базі, що потребують внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: інформаційна безпека неповнолітніх, інформаційні правопорушення, загрози інформаційній безпеці особистості, булінг, кібербулінг, доведення до самогубства, захист персональних даних.

Загальна постановка проблеми. Сфера інформаційної безпеки є дуже динамічною, адже неспинний рух технічного прогресу породжує нові виклики, які взагалі важко було прогнозувати до цього. У таких умовах при правовому регулюванні порушень у вказаній сфері є лише два шляхи: намагатися кваліфікувати делікти за вже існуючими нормами або ж модернізувати законодавство шляхом доповнень і змін.  У цьому зв’язку виникає необхідність аналізу новітніх тенденцій у сфері порушення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН).

Аналіз публікацій.  Багатоаспектність проблем інформаційної безпеки (ІБ) породжує значний інтерес науковців, які аналізують її як соціокультурний феномен [1], розглядають її у соціально-філософському і соціокомунікаційному вимірі    [2, 3], досліджують правове регулювання  даного феномену  [4-14]. Фахівцями в галузі педагогіки і психології досліджується забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі [15],  соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників   [16], соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх   [17], суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох [18].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значну кількість публікацій, присвячених проблемам забезпечення інформаційної безпеки, особливостей негативного впливу інформаційних загроз на неповнолітніх, дослідження юридичної характеристики новітніх тенденцій у зазначеній сфері, породжених епохою глобалізації, ще не  здійснювалося.

Мета статті полягає у виявленні юридично значущих характеристик тих порушень інформаційної безпеки неповнолітніх, які актуалізувалися останнім часом у глобальних масштабах і розповсюдилися на територію України. Розкриттю теми сприяє розв’язання наступних завдань: 1. Проаналізувати іншомовні та українські медійні джерела з метою виявлення новітніх тенденцій, які відображають порушення ІБН. 2. Дати юридичну оцінку діям учасників інформаційних правовідносин відповідно до чинного законодавства. 3. Виявити юридичні колізії й прогалини у нормативній базі, які виникли у зв’язку з відставанням від реалій життя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблеми міжособистісного спілкування неповнолітніх, як правило, досліджуються психологами, педагогами, соціологами. У центрі їх уваги є специфіка встановлення й підтримання взаємовідносин із однолітками, особливості спілкування із членами родини і вчителями, засоби самопрезентації й актуалізації себе у мікросоціумі. Науковцями одностайно відзначаються суттєві зміни у ментальності нового покоління порівняно із їх попередниками, що зумовлені впливом інформаційних технологій, трансформацією ціннісно-смислових і етичних орієнтирів, розширенням діапазону засобів отримання інформації та її ретрансляції у віртуальному просторі. [19–22]   Через інтенсифікацію глобалізаційних процесів активно розповсюджуються моделі поведінки, у тому числі протиправної, що виходять за межі норм певної національної спільноти й законодавства окремої держави. Розглянемо більш детально ти з них, які можна кваліфікувати як порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Принагідно зауважимо, що багато з них мають англомовні назви, а тому в українській мові передаються через транслітерацію або ж заміною синонімом чи синонімічним словосполученням.

Здебільшого подібні процеси розгортаються у кіберпросторі, що суттєво ускладнює превенцію нових видів правопорушень, ідентифікацію та притягнення до юридичної відповідальності винних.

Щодо суб’єктів вчинення подібних правопорушень, то, за нашими спостереженнями їх можна розподілити на дві категорії: 1. Дієздатні особи, які мають певний протиправний умисел щодо життя, фізичного чи психічного здоров’я неповнолітнього або схилення його до віктимної / деліквентної поведінки. 2. Однолітки неповнолітнього, які нерідко за зговором виступають як група осіб з метою психологічного терору, цькування особистості, випробування її на міцність установок.

Аналіз наукових і публіцистичних джерел дозволив встановити, що від інформаційних правопорушень можуть потерпати дві групи неповнолітніх: 1. Випадкові, ситуативні «жертви», які через свою необережну поведінку й надзвичайну довірливість потрапили до поля зору  правопорушника.  2.  Конкретні, відомі правопорушникам особи неповнолітніх, проти яких розгортається психологічна боротьба.

У даній статті ми не зосереджуємося на таких негативних проявах зловмисного використання інформаційно-комунікативного простору, як втягнення неповнолітніх до зайняття проституцією, розповсюдження порнографічної продукції, рекламування шкідливих для молодого організму речовин, які породжують наркоманію, токсікоманію, куріння тощо. По-перше, на жаль, подібні тенденції вже далеко не новітні. По-друге, в кожному такому випадку чітко простежується склад правопорушення (злочину), що не викликає різночитань при їх юридичній кваліфікації.

Набагато складніше інтерпретувати в межах правового поля інші загрозливі прояви. До них ми відносимо:

1. Формування інформаційних потоків по створенню так званих «груп смерті».  Вплив на психіку неповнолітнього здійснюється шляхом навіювання депресивних настроїв, зосередження на життєвих складнощах і непорозуміннях з найближчим оточенням, героїзації суїцидів. Джерелами розповсюдження інформації та скерування поведінки віктимних осіб є закриті групи у соціальних мережах, засоби зв’язку через Wiber, WhatsApp та інші месенджери. При цьому усе подається як своєрідна захоплива гра із своїм алгоритмом дій, що відриває молоду людину від почуття реальності. Констатується, що куратори подібних груп постійно модифікують варіанти: на зміну «синім китам» і «тихому дому»  приходить флешмоб «біжи або помри», коли підлітки випробовують долю, перебігаючи дорогу на червоний сигнал світлофору і кидаючись під колеса авто. Також пропонуються різного роду небезпечні «квести», які можуть призвести до загибелі не тільки самого неповнолітнього, а й його близького оточення. Зухвалість зловмисників проявляється в тому, що для них замало суїциду. Вони потребують від майбутньої жертви відео факту смерті в режимі трансляції з подальшим перепродажем записів через мережу Інтернет або Darknet.

З позицій права, дії ініціаторів та організаторів груп можуть кваліфікуватися за ст. 120 Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства». [23] Разом з тим, звернення до редакції даної статті у нинішньому її формулюванні дозволить адвокатам захистити винних, оскільки в діях останніх доволі складно угледити жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або приниження людської гідності. Допоки законодавець не внесе відповідні зміни до тексту Кримінального кодексу України, куратори таких груп відчуватимуться безкарними.

З позицій виконавчої влади, функції протидії подібним проявам покладаються на департамент кіберполіції Національної поліції України. Його працівниками проводиться постійний моніторинг соціальних мереж, відстежується поява закритих деструктивних угруповань, для освітян і батьків здійснюється роз’яснювальна робота щодо превенції негативних проявів через опис алгоритму дій зловмисників. [24]  Разом з тим, цій діяльності не настільки властивий упереджувальний та масштабний характер. Достатньо навести в якості прикладу відомості з виступу голови Національної поліції С. Князєва, який зазначив, що на початок 2017 року з 434 суїцидальних груп було заблоковано 102. [25] Бракує й належної координації спільних дій з Міністерством освіти і науки, Міністерством інформаційної політики, Міністерством охорони здоров’я. Подібна розпорошеність у протистоянні з даним негативним явищем занадто дорого обходиться державі і суспільству.

1. Булінг / Кібербулінг. Назва веде походження від англ. bulling, що дослівно перекладається як «бикування», а по суті означає цькування особистості, агресивне переслідування неповнолітнього, приниження його гідності, доведення до неврівноважених психоемоційних станів, що згодом за умови інтенсифікації й тривалості впливу, може стати причиною суїциду або психічних порушень.  З появою Інтернет-технологій розширився й інструментарій та засоби вчинення цього інформаційного правопорушення.  

Український інститут дослідження екстремізму в рамках проекту «Стоп шкільний терор» встановив, що з проявами булінгу в нашій державі стикалися 8 осіб з 10 [ 26, с.5].  За рольовою участю в булінзі  авторами проекту виділяються переслідувачі, жертви, в тому числі постійні, і свідки. За їх даними, 48% дітей нікому не розповідали про знущання, 40% соромляться цього, 22% вважають, що цькування це нормально [26, с. 6]. За виведеною ними статистикою, лише у 2016 році від самогубства в Україні загинуло 116 дітей; на кожне самогубство неповнолітнього приходилося 19 спроб (тобто щороку близько двох тисяч дітей у країні намагаються покінчити з собою); 27,4% опитуваних заявили, що інколи втрачають бажання жити.  [26, с.35] Поширеність явища у світі зумовила навіть появу окремого терміну «буліцид», у першій частині якого вказується на причину самогубства.

Модифікаціями булінгу виступають сфабриковані обмови й наклепи, розповсюджені за допомогою засобів зв’язку (denigration); нав’язливі атаки на жертву у вигляді безперервних дзвінків на мобільний телефон, численне розсилання безтактних повідомлень тощо (harassment);  публічний обмін зневажливими репліками, образи учасників комунікації в груповому чаті, на форумі (flaming) та ін.

Важливість подолання цих негативних проявів зумовлена і  людськими втратами, і  розповсюдженням агресії, переконанням у безкарності, впевненістю, що питання можна вирішувати за силовими сценаріями, а значить у нейтралізації підвалин подальшого переростання булінгу у радикалізм та екстремізм. Не помічати, що ця проблема набула масштабів національної безпеки, –  значить обманювати самих себе. Разом з тим, усі існуючі рекомендації щодо подолання булінгу в реальному житті або в кіберпросторі мають лише психолого-педагогічне спрямування, оскільки юридична відповідальність неповнолітніх за цькування інших осіб в Україні не передбачена.  На відміну від інших держав, у нас відсутня Національна програма з неприпущення й протидії булінгу. Вирішення проблеми можливо лише за умови комплексного підходу, тобто об’єднання зусиль закладів освіти і батьків, належної координації діяльності компетентних органів, а також внесення до адміністративного законодавства норм щодо притягнення до відповідальності так званих неповнолітніх «переслідувачів», які є активними учасниками інформаційного насильства одноліток.

1. Привласнення персональних даних неповнолітніх у соціальних мережах з провокаційними цілями (impersonation).  За даними англійських дослідників, на теперішній час у соціальних мережах зареєстровано більше трьох мільйонів неповнолітніх користувачів, причому більшість з них користується  двома і більше мережами. [27] Відзначається, що це не тільки особливий спосіб отримання новин, іншої інформації, але й спосіб самоствердження, підвищення самооцінки за рахунок так званих «лайків». Для тинейджера вельми значущими стають фактори ізоляції, виключення з певних віртуальних груп, а також негативного ставлення до нього учасників інтернет-соціуму.

Привласнення персональних даних в акаунті неповнолітнього дієздатною особою може здійснюватися з метою розгортання діалогу з іншими підлітками для пошуку потенційних жертв різного роду збоченцями, а також для отримання непрямої інформації щодо статків певної родини, конфіденційної інформації про членів сім’ї з подальшим неблаговидним її використанням. Звісно, що своєму другові неповнолітній готовий розповісти значно більше, аніж незнайомій дорослій людині. Цим і користуються зловмисники.

Привласнення персональних даних в акаунті ровесниками неповнолітньої особи може застосовуватися в хуліганських цілях, зокрема для розсилки комунікативних повідомлень з негативним контентом. Звісно, при зворотному зв’язку усі претензії пред’являються основному користувачеві, який взагалі не здогадується про вчинене від його імені.

Близьким до подібних дій є отримання у неповнолітнього персональної інформації обманним шляхом з подальшим її розповсюдженням у широких колах або передавання особам, яким вона не призначається (outing&trickery). У такий спосіб відбувається порушення прав людини на недоторканність особистого життя, розголошуються конфіденційні відомості тощо.

В Україні правові відносини, пов’язані  із захистом та обробкою персональних даних регулюються Законом «Про захист персональних даних». [28] Його дія поширюється на діяльність з обробки таких даних із застосуванням автоматизованих або неавтоматизованих засобів. Під персональними даними в Законі розуміються «відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована».  У такий спосіб, законодавчо врегульовуються процедури, що обмежуються   діяльністю підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

Створюючи акаунт у соціальних мережах, особа добровільно, на власний розсуд, розміщує біографічні відомості про себе, відображає події з особистого життя у фотографіях, блогах тощо. По суті те, що в офіційних умовах прийнято відносити до конфіденційної інформації, що захищається Законом, в інтернет-спільнотах оприлюднюється. То ж і привласнення персональних даних в інтернет-середовищах не тягне за собою ані якої юридичної відповідальності. Залишається тільки профілактична роз’яснювальна робота із неповнолітніми користувачами мереж щодо обачливості й комунікативної безпеки у кіберпросторі.

1. Поширення шкідливої інформації із розрахунком на її відтворення. Психологічні особливості юнацького віку полягають в тому, що неповнолітній, пізнаючи себе, власні можливості, намагається наслідувати певні моделі поведінки, так звані патерни. При цьому доволі часто його захоплюють не приклади суспільно бажаної поведінки, а навпаки, – безглузді вчинки. Характерно, що при цьому актуалізуються потенційні задатки демонстративної поведінки, за яких кожен такий вчинок ще й фіксується на відео та викладається на інформаційних ресурсах або розповсюджується через мобільний зв’язок для загального перегляду. Виходить своєрідне замкнене коло: особа отримує негативну за наслідками інформацію з Інтернет, вчиняє певні дії, які фіксуються на відео і знову потрапляють до кіберпростору. Діапазон вчинків є дуже широким: від нанесення собі тілесних ушкоджень, споживання нехарчових продуктів, що може призвести до отруєнь, в тому числі смертельних, до алгоритмів помсти кривдникам або знущання над іншими. Останній вид навіть отримав свою англомовну назву – happy slapping (дослівно «щасливе ляскання»). Сюди потрапляють не тільки «дружні» жарти, а й вчинки, які загрожують життю і здоров’ю іншої людини. Звісно, що подібні дії, якщо вони не призвели до трагічних наслідків, важко підвести під юридичну кваліфікацію. Наразі виникає питання процесуального характеру: чи може подібне «самодокументування» братися до уваги при впровадженні у порушених справах, чи має така інформація доказову силу? Для законодавця таке поле теж є «terra incognito».
2. Розповсюдження ігор-аніматроніків, що призводять до дезадаптації або психічних розладів неповнолітнього. Мережа Інтернет відкриває великі можливості не тільки для спілкування, а й для нових розваг. Вже чимало написано про загрози інтернет-залежності, про підміну справжнього спорту кіберспортом, а внаслідок цього – порушень психологічного й фізичного стану молодої особи. Розробники ігор пішли далі. Враховуючи перехідний від дитинства до дорослої людини період потенційного гравця, який прагне гострих почуттів, вони пропонують долучитися до ігор, що розповсюджуються в мережі безкоштовно. На прикладі фрагменту рекламного тексту до гри «5 ночей з Фредді» можна переконатися у глибинному розумінні розробниками юнацької психології та стилістики спілкування цього прошарку суспільства між собою: «Ви у захваті від жахливих ігор про ведмежатко Фредді? Тоді годі відсижуватися у сторонці, запускайте гру і приєднуйтеся до маньячної братви!»; «Ви можете поквитатися з цими злобними ляльками-роботами за те, що неодноразово примушували вас підскакувати на місці від переляку. Тепер Ви будете озброєні і зможете застрелити усіх аніматроників».  [29]

На теперішній час, з позицій юриспруденції, розповсюдження таких ігор не заборонено, їх розробники не підпадають під правову відповідальність за дезадаптацію неповнолітніх, культивування в них агресії. Не існує й механізму адміністративно-правової регламентації діяльності компетентних органів щодо експертизи подібних «ігор» з прогнозуванням ступеню суспільної шкідливості наслідків від проводження часу у таких «розвагах». Зволікання цими небезпеками може також перерости у проблему суспільного масштабу.

Висновки. Аналіз іншомовних та вітчизняних джерел дозволив виявити основні новітні тенденції, які можна кваліфікувати як порушення  інформаційної безпеки неповнолітніх. Констатується, що законодавство й практика правозастосування далеко не завжди вчасно реагують на появу потенційних і реальних загроз, тож існує нагальна потреба в удосконаленні нормативно-правової бази у сфері інформаційних правовідносин.

Література

1. 1.                Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. … канд. філос. наук : 09.00.03 / В. Ю. Триняк ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Д., 2009. – 19 с.
2. 2.                Архипова Є. О. Інформаційна безпека : соціально-філософський вимір : автореф. дис. .. канд. філос. наук : 09.00.03 / Є. О. Архипова ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. ін-т». – К., 2012. – 16 с.
3. 3.                 Дубняк К. А. Соціокомунікаційний вимір інформаційної безпеки держави : автореф. дис. .. канд. наук з соц. комунікацій : 27.00.01 / К. А. Дубняк; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2016. – 16 с.
4. 4.                Березовська І. Р. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки в Україні / І. Р. Березовська. – Львів: ЗУКЦ, 2014. – 173 с.
5. 5.                Довгань О. Д. Забезпечення інформаційної безпеки в контексті глобалізації: теоретико-правові та організаційні аспекти / О. Д. Довгань ; НАПрН України, НДІ інформатики і права, НАН України, Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського. – К., 2015. – 386 с.
6. 6.                Довгань О. Д. Теоретико-правові основи забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. Д. Довгань ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2016. – 44 с.
7. 7.                Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : Автореф. дис. …д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 42 с.
8. 8.                Линник Г. М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України : автореф. дис. .. канд. юрид. наук : 12.00.07 / Г. М. Линник ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – К., 2011. – 20 с.
9. 9.                Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України : [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов. – К. : Текст, 2004. – 136 с.
10. 10.           Лісовська Ю. П. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. П. Лісовська ; Міжрегіон. Акад. упр. персоналом. – К., 2017. – 19 с.
11. 11.           Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ю. Є. Максименко ; Київ. нац. ун–т внутр. справ. – К., 2007. – 20 с.
12. 12.           Нашинець–Наумова А.Ю. Інформаційна безпека : питання правового регулювання / А. Ю. Нашинець-Наумова ; М-во освіти і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Гринченка. – К.: Гельветика, 2017. – 167 с.
13. 13.           Олійник О. В. Інформаційна безпека України : доктрина адміністративно-правового регулювання : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Олійник ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2013, 34 с.
14. 14.           Шевчук О. М. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. М. Шевчук ; Класич. Приват. ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.
15. 15.           Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.10 / В. Н. Ковальчук, Ін-т інформ. технологій і засобів навчання Нац. АПН України. – К., 2011. – 20 с.
16. 16.           Малиш Н. В. Соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників [Текст] : дис. .. канд. психол. наук: 19.00.06 / Н. В. Малиш ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 179 с.
17. 17.           Спицька Л. В. Соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх та її корекція в умовах закладів соціальної реабілітації : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Л. В. Спицька ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. – Сєвєродонецьк, 2016. – 20 с.
18. 18.           Юзікова Н. С. Суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох (від Давнини і Середньовіччя до ХХІ століття) : [монографія] Є Н. С. Юзікова ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – 327 с.
19. 19.           Власенко Ф. П. Віртуальна реальність як простір соціалізації індивіда / Ф. П. Власенко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2014. – Вип. 56. – С. 208–217.
20. 20.           Колесник О. О. Особливості спілкування підлітків в Інтернеті / О. О. Колесник // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2012. – № 15 (2). – С. 28–33.
21. 21.           Пугачов Д. Комунікативні аспекти формування образу «Я» підлітків у віртуальному комп’ютерному світі / Д. Пугачов // Науковий вісник МНУ ім. В. О. Сухомлинського. Психологічні науки. – № 1 (16), травень 2016.
22. 22.           Столбов Д. В. Особливості Інтернет-діяльності сучасного підлітка / Д. В. Столбов // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Сер.: Педагогіка. – 2014. – № 1. – С. 327–331.
23. 23.           Кримінальний кодекс України // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page4
24. 24.           Як запобігти дитячим суїцидам: поради батькам від оперативників Департаменту кіберполіції // https://www.npu.gov.ua/uk/publish/article/2113329
25. 25.            Полиция заблокировала в соцсетях тысячи суицидальных групп // https://comments.ua/society/606222-politsiya-zablokirovala-sotssetyah-tisyachi.html
26. 26.           Петренко Б. Стоп шкільний терор. Особливості цькувань у дитячому віці. Профілактика та протистояння булінгу / Б. Петренко ; Український інститут дослідження екстремізму. – К., 2017. – 84 с.
27. 27.           Social media is having a worrying impact on sleep; we reveal the crucial time to stay away from it // http://www.bbc.com/future/story/20180110-the vital-time-you really-shouldnt-be-on-social-media
28. 28.            Закон України «Про захист персональних даних» // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/2297-17
    1. 29.           Ігри. 5 ночей з Фредді // http://gg.org.ua/igri-5-nochej-z-freddi/

ЮРИДИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА НОВЕЙШИХ ТЕНДЕНЦИЙ В СФЕРЕ НАРУШЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена анализу новых для Украины социальных явлений, которые можно квалифицировать в контексте нарушений информационной безопасности несовершеннолетних. Определяются субъекты и объекты правонарушений. Дается развернутая социально-юридическая характеристика деяний. Выявлены пробелы в нормативной базе, которые требуют внесения изменений и дополнений в действующее законодательство.

Ключевые слова: информационная безопасность несовершеннолетних, информационные правонарушения, угрозы информационной безопасности личности, буллинг, кибербуллинг, доведение до самоубийства, защита персональных данных.

LEGAL CHARACTERISTIC OF THE NEWEST TRENDS IN THE FIELD OF INFRINGEMENT OF INFORMATIVE SECURITY OF MINORS

The article is devoted to the analysis of new social phenomena for Ukraine, which are a source of potential threats in the field of information security for minors. The peculiarities of teenagers’ communication on the Internet are, as a rule, studied by teachers, psychologists and sociologists. The author of the article considers this type of communication in the context of jurisprudence. The researcher notes that under the influence of information technologies there is a transformation of value orientations, expansion of the range of information sources, as well as its retransmission in virtual space. The processes of globalization lead to the fact that, together with the phenomenon, its English name is also borrowed. The author gives a legal description of “death groups”, bulling and cyberbullying, misappropriation of personal data of minors in social networks, dissemination of harmful information intended for reproduction in real conditions, popularization of games leading to personal disadaptation. He notes the existence of gaps in the legislation, insufficient coordination of executive authorities, whose competence is the prevention of information offenses. The researcher points out the importance of the problem and suggests ways of improving the current legislation.

Key words: information security of minors, information offenses, threats to the information security of the person, bullying, cyberbullying, bringing to suicide, protection of personal data.

В І Д З И В

офіційного опонента

доктора юридичних наук, доцента

ЛІПКАНА Володимира Анатолійовича

на дисертацію Стоєцького Олексія Васильовича

«Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України»,

представлену на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Спеціальність: 12.00.07. – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Актуальність обраної теми. Реформування вітчизняного адміністративного права здійснюється в умовах динамічного та інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин, становлення правової держави і громадянського суспільства. Розвиток інформаційних відносин та гуманізація адміністративно-правового законодавства дали змогу переглянути соціальну роль адміністративної відповідальності у сфері забезпечення інформаційної безпеки як важливого правового інституту.

Збільшення кількості складів деліктів, що посягають на сферу забезпечення адміністративної безпеки в сучасних умовах розвитку суспільства, обумовили внесення відповідних змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), спрямованих на встановлення адміністративної відповідальності за вчинення даного роду правопорушень. Кількість осіб, яких щороку притягають до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері інформаційної безпеки України, також постійно зростає.

Дослідження чинного українського законодавства, де закріплена адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України, та матеріалів практики провадження за цим видом адміністративних правопорушень свідчать про наявність певних прогалин в адміністративно-правовому регулюванні відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки, що створює перешкоди в правозастосовній діяльності, а також виявленні та попередженні цього виду деліктів.

Ситуація ускладнюється через відсутність комплексних наукових досліджень на монографічному рівні, де системно, всебічно та обґрунтовано розглядалися б особливості адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України. Наявність же коментарів до окремих статей глави 15 КУпАП чи доволі поверхове окреслення в спеціальній літературі з адміністративного права особливостей притягнення осіб до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки також не визначають багатогранність і складність саме цього виду проступків. Тим більше, що в наукових дослідженнях містяться неоднозначні, суперечливі, а інколи діаметрально протилежні рекомендації щодо застосування правових норм, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки, які загалом негативно впливають на стан захисту інформаційної безпеки України.

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України не стала цілісним об’єктом дослідження науковців, адже в їх роботах досліджувались лише окремі аспекти цього правового явища. Хоча розгляд окремих аспектів зазначеного питання українськими та зарубіжними фахівцями адміністративного права, інформаційного права, національної безпеки, теорії держави та права, управління, міжнародного права, кримінального права і має вагоме науково-прикладне значення, але не сприяє підвищенню ефективності адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України. У зв’язку з цим одним з актуальних напрямів удосконалення адміністративної відповідальності є модернізація інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки. Отже, з огляду на існуючі проблеми у сфері забезпечення інформаційної безпеки актуальним залишається комплексний, системний розгляд вищезазначеної проблематики, що й обумовило вибір теми даної наукової роботи.

Дисертаційна робота «Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України» зумовлена необхідністю наукового супроводження Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98, зокрема, в частині, де закріплена необхідність розроблення Кодексу про адміністративні проступки. Роботу виконано відповідно до Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр. (Наказ МВС України від 29.07.2010 р. № 347). Все вище зазначене і зумовлює актуальність дисертаційного дослідження Стоєцького О. В.

Ступінь обґрунтованості положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Необхідно підкреслити, що положення, висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, достатньою мірою науково обґрунтовані. Під час дослідження застосовано ряд методів, обраних автором із урахуванням специфіки поставленої мети, а також об’єкта і предмета дослідження.

Безсумнівною перевагою роботи є використання значного обсягу загальнотеоретичних наукових праць українських та російських вчених, розробок фахівців інформаційного, адміністративного та інших галузей права, статистичних матеріалів, нормативно-правових актів, список використаних джерел налічує 306 найменувань. Застосування дисертантом сучасних методів наукового пізнання, значне методологічне підґрунтя виконаної роботи забезпечують належний ступінь обґрунтованості та достовірності отриманих результатів.

Характерним у роботі є те, що більшість положень, висновків і практичних рекомендацій, сформульованих у дослідженні, належним чином обґрунтовані та апробовані. Вони не лише поглиблюють теоретичні знання у галузі інформаційного та адміністративного права, але й можуть бути використані для вдосконалення законодавства в зазначеній сфері, зокрема при систематизації інформаційного законодавства; створенні Інформаційного кодексу України.

Достовірність та наукова новизна одержаних результатів. Оцінюючи новизну основних положень дисертації, слід зазначити, що вона виявляється як у підході до комплексного дослідження інформаційних правопорушень, так і у запропонованих автором практичних положеннях щодо внесення змін та доповнень до адміністративно-деліктного законодавства.

Дисертація Стоєцького О.В. відзначається науковою новизною, зокрема, автором         виділено основні тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки України: зростання кількості адміністративних правопорушень інформаційного характеру; зростання кількості таких складів адміністративних проступків у сфері інформаційної безпеки, суб’єктом порушення яких є посадова особа; підвищення конкуренції кримінальних і адміністративних норм за порушення інформаційного законодавства; запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що встановлює адміністративну відповідальність за кіберхуліганство, тобто вчинення в соціальних мережах діяння, спрямованого на нанесення шкоди честі, гідності, здоров’ю людини шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій; сформульовано адміністративно-правовий підхід до визначення поняття «інформаційна безпека», за яким інформаційна безпека має визначатися через окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем, врахування майбутніх загроз в інформаційній сфері, а отже, вона не є станом, а являє собою процес, тому її слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як процес, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, що забезпечує обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації негативних наслідків;.

Одержані здобувачем результати, без сумніву, становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. та можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно інкорпорації інформаційного законодавства, так і в його правозастосуванні та правовій науці й освіті:     у науково-дослідній діяльності – для проведення подальших досліджень проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки;     у правотворчій діяльності – під час розробки законопроектів про Концепцію інформаційної політики та про захист суспільної моралі (акт впровадження Державного комітету телебачення та радіомовлення України від 21.08.2009 р.); у правозастосовній діяльності – при застосуванні адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та у сфері охорони конфіденційної інформації; у навчально-методичному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як адміністративне право, адміністративна відповідальність, інформаційне право, інформаційна безпека та при викладанні вказаних дисциплін, а також для підвищення рівня правової освіти населення (акт впровадження Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України від 21.05.2012 р., акт впровадження Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України від 19.01.2012 р.).

Запропонована структура дисертації є досить обґрунтованою і логічно побудованою. Дисертаційна робота відзначається системним підходом до предмета дослідження. Структурно дисертація складається із вступу, нерозривно пов’язаних між собою трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Структура дисертації повністю відповідає завданням дослідження, дозволяє послідовно розглянути всі проблеми та вирішити завдання, поставлені здобувачем при написанні роботи.

У вступі дисертації обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені його об’єкт, предмет, мета і завдання, зв’язок з науковими програмами, методологічні основи, аргументовані наукова новизна та практичне значення одержаних результатів (С. 4-13).

У першому розділі «Адміністративно-правові основи інформаційної безпеки України», який складається з двох підрозділів, розглянуто формулюванню правового підходу до визначення поняття «інформаційна безпека» як об’єкта адміністративно-правового регулювання та здійсненню загальної характеристики інформаційного законодавства України.

Автор вірно на с. 16 констатує, що сучасна інфраструктура українського суспільства включає в себе дві невід’ємні складові: організаційну й технологічну.

Організаційна складова інформаційної інфраструктури включає індустрію засобів інформатизації, телекомунікації та зв’язку; системи формування й забезпечення схоронності інформаційних ресурсів; системи забезпечення доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем, мережі зв’язку й інформаційних ресурсів; індустрію інформаційних послуг і інформаційний ринок; систему підготовки й перепідготовки кадрів, проведення наукових досліджень.

Технологічна складова інформаційної інфраструктури сучасного суспільства утворюється інформаційно-телекомунікаційними системами та мережею зв’язку.

У розділі 2 «Загальноправова характеристика адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України» дисертантом досліджено зміст адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України та визначено склад адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки.

Автором на с. 68 робиться правильний висновок про те, поняття «адміністративна відповідальність у сфері інформаційної безпеки» під останнім слід розуміти законодавчо встановлений примусовий захід, що застосовується державними органами або за їх дорученням іншими компетентними органами до особи за скоєння адміністративного правопорушення у сфері інформаційної безпеки, з метою зазнати нею відповідних негативних наслідків різноманітного характеру, які визначені чинним адміністративним законодавством.

Досить слушною є критична думка дисертанта щодо критеріїв розміщення різних інформаційних правопорушень у різних главах КУпАП.

Ґрунтовний аналіз норм чинного законодавства в сфері інформаційних відносин, свідчить про уміле володіння проблематикою дослідження. Однак, необхідно відзначити, що автором,  для підсилення акценту, уваги, зроблені виділення, які не рекомендується робити у роботах такого роду, як дисертація.

У розділі 3 3 «Напрями вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки України» досліджено тенденції  адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки, а також проблемні питання застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та охорони конфіденційної інформації.

Слушною є пропозиція автора на  с.  104 об’єднати статті, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення окремих аспектів інформаційної безпеки (статті 145, 146, 147, 148¹, 148², 148³, 148⁴, 148⁵, 164⁶, 164⁷, 164⁸, 164⁹, 184², 185⁷, 185¹¹, 186³, 186⁶, 188²⁵, 195⁵, 212², 212³, 212⁵, 212⁶ КУпАП) в окремий розділ«Адміністративні правопорушення у сфері інформаційної безпеки України» Особливої частини КУпАП.

Можу підтримати автора і у тому, що надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці (п. 4 ч. 1 ст. 212² КУпАП), є окремим складом проступку, хоча в п. 3. ч. 1. ст. 212² КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за безпідставне засекречування інформації.

Повнота викладу наукових положень дисертації в опублікованих працях. Основні положення роботи знайшли відображення у в 3 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Автореферат відображає зміст усіх основних положень дисертації.

Зауваження щодо змісту дисертації.

Разом із тим, поряд із зазначеними позитивними моментами, які характеризують роботу, можна зробити зауваження щодо змісту дисертації, які мають бути обговорені під час публічного захисту і враховані автором у його подальших наукових дослідженнях. У цілому, позитивно оцінюючи дисертацію Стоєцького О. В., необхідно зазначити, що їй притаманні певні дискусійні моменти, окремі питання вимагають додаткової аргументації.

1. На с. 104 автор зазначає на те, що однією із тенденцій інституту адміністративної відповідальності також є розширення кола її суб’єктів шляхом надання цього статусу і юридичним особам. На наш погляд, українська адміністративно-правова як парадигма, так і законодавство чітко і однозначно трактують дану проблему: суб’єктом адміністративного правопорушення юридична особа виступати не може. Тим більше в сфері інформаційної безпеки, де завдання інформаційної шкоди виступає персоналізованим, воно не може настати внаслідок дій організації, і є наслідком дій конкретних осіб.

2. Вважаємо за необхідне звернути увагу автора на те, що в Україні вже розроблено проект Кодексу України про інформацію, в якому містіться розділи стосовно інформаційних деліктів. Автором навіть і побіжно в роботі не згадується про Інформаційний кодекс, а вся увага прикута лише до КУпАП. Це вважаю неповним і неправильним.

3. Автором в не достатньо повній мірі проаналізовано досвід адміністративно-правової протидії інформаційним правопорушенням в зарубіжних країнах.

4. Не можна погодитись із звуженим трактуванням кіберхуліганства поданого автором на с. 170, а і взагалі перекладом в такому варіанті  українською. Дану тему потрібно розвивати, починаючи з виявлення причин та умов, що породжують дане явище, виявленні ролі держави. Тому автор лише окреслив механізм санкцій, натомість не до кінця розібрався з даним питанням. Зокрема не дослідив зв’язок сайбербулінгу (кіберхуліганство) з суїцидом, рівнем готовності до здійснення шахідізму тощо.

5. Одним із недоліків даного дисертаційного дослідження, на мою думку, виступає відсутність статистичних даних, пов’язаних із адміністративною відповідальністю за вчинення окремих інформаційних правопорушень. Незрозумілим є причини уникнення використання статистичних даних у досліджуваному питанні, які б, на нашу думку, могли підкреслити важливість порушеної проблематики, додатково обґрунтувати потребу в ухваленні Інформаційного Кодексу України та можливості використання сучасних інформаційних технологій його формування.

6. Не зовсім коректним є застосування у науковому тексті, яким безсумнівно є дисертація, публіцистичних висловлювань.

7. Не можу підтримати дисертанта у його думці щодо того, що З метою реформування інформаційного законодавства пропонується прийняти нову редакцію Закону України «Про інформацію». Адже в Україні дуже активно розвивається моя наукова школа, в рамках якої підготовлено фундаментальні дослідження щодо систематизації, інкорпорації, консолідації та кодифікації інформаційної законодавства, захисту інформації х обмеженим доступом, персональних доступом, державної таємниці, технічного захисту інформації. Метою моєї наукової школи є продемонструвати системність необхідних перетворень в інформаційній сфері, тож проблеми слід вирішувати не через постійно удосконалення законодавства через необхідність корекції алгоритму соціального управління щодо конкретного питання, а через формування системних засад правового регулювання суспільних інформаційних правовідносин, зокрема прийняття Кодексу України про інформацію.

Зазначені зауваження до положень дисертації, що виносяться на захист в цілому не впливають на позитивну оцінку роботи, натомість спрямовані на спонукання дисертанта до подальших поглиблених наукових досліджень після захисту.
Висновок щодо відповідності дисертації встановленим вимогам. Зазначені дискусійні питання суттєво не впливають на загальний належний рівень дослідження, його теоретичну та практичну цінність, на рівень наукової новизни його результатів, а здійснений дисертантом творчий пошук заслуговує на повагу і безумовну підтримку.

Дисертація Олексія Васильовича Стоєцького містить раніше не захищені наукові положення та отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати, що у своїй єдності розв’язують важливу науково-прикладну проблему. Дисертація має наукову цінність і конструктивне значення для подальшого комплексного розвитку інформаційного права.

Дисертація за темою «Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України», подана на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, відповідає науковій спеціальності, за якою вона виконана, і є закінченою науково-дослідною роботою, відповідає вимогам п.п. 13, 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 423, а її автор – Стоєцький Олексій Васильович заслуговує на присвоєння йому наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

Офіційний опонент

Доктор юридичних наук, доцент,                               В. А. Ліпкан