Ліпкан В.А. Стратегія державної інфраструктурної політики України: словник. Київ: В. А. Ліпкан, 2023. 252 с.

Словник є першим в Україні виданням, в якому стратегія державної інфраструктурної політики розглядається з позицій теорії геостратегії, геоекономіки, трансформації геоісторичних суб’єктів, геоінформаційної політики,  політології, націобезпекознавства, кібербезпеки і теорії права на засадах синергетичного, системного міждисциплінарного, а також націобезпекознавчого підходів.

У словнику зібрані основні поняття і терміни, якими послуговуються у сфері реалізації стратегії державної інфраструктурної політики, а також користуються при реалізації кожного її компонента.

Однією з родзинок видання є:

• розвиток саме українськомовної термінологічної сфери,
• формування авторських неологізмів на засадах лінгвістики української мови, а також термінологічного поля теорії інфраструктурної політики,
• розроблення концептосфери і системних дискурсів, категорійно-понятійних і синонімічних рядів, що описують системні явища в епоху глобальних трансформацій інфраструктурного та безпекового ландшафтів.

Зважаючи на необхідність формування ґрунту до мовної, культурної та технологічної інтеграції, до усіх термінів подано відповідник латинкою.

Словник є органічним продовженням монографії „Стратегія державної інфраструктурної політики України” і призначений для фахівців у сферах формування та реалізації: геостратегії, геоекономіки і геополітики, інфраструктурних стратегій, національної та міжнародної безпеки, а також тих, кого хвилюють проблеми формування системи знань про стратегію державної інфраструктурної політики та її забезпечення в умовах нестаціонарності.

Стрімкі трансформації інфраструктурного ландшафту, що викликано небувалою інтенсивністю та комплексністю застосування інформаційних та кібертехнологій, перебігом резонансних подій, логікою розвитку різноспрямованих складноорганізованих процесів, ведуть до переосмислення державної зовнішньої і внутрішньої політики, розуміння необхідності переходу від імперативного монологу до конструктивного діалогу, цілеспрямованої узгодженої діяльності солідарної спільноти держав в умовах нестаціонарності.

Ефект такого переходу має ґрунтуватися на наукових засадах, розробленні відповідних прикладних моделей та стратегій, опертям на дефініції чітко визначеного категорійно-понятійного апарату, сформованого на міждисциплінарній методології.

Попри важливість даної справи, вітчизняній науці поки що бракує чітко визначених концепцій, глибинних системних оригінальних наукових досліджень, створених із урахуванням новітніх тенденцій стратегічної архітектури, кіберглобалізації, адаптації світового досвіду відповідно до національних інтересів сучасної України і творення нею власної геостратегії.

ООН визначила п’ять ключових загроз усьому світу на 2022 рік: 1) пандемія коронавірусу; 2) кліматична криза; 3) стан світової фінансової системи; 4) інтернет-беззаконня; 5) загрози миру та безпеці. Тож, державна безпекова політика має враховувати дані загрози, корегуючи алгоритми соціального управління, змінюючи підходи та вектори власної безпекової політики на підставі нових засад стратегічної культури.

Не залишилась осторонь цих процесів і Україна.

2021 рік став знаковим у стратегічній правотворчості, адже саме у 2021 році Президентом України було затверджено такі Стратегії:

• Стратегія воєнної безпеки України (25 березня 2021 року);
• Стратегія людського розвитку (02 серпня 2021 року);
• Стратегія економічної безпеки України (11 серпня 2021 року);
• Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України (20 серпня 2021 року);
• Стратегія кібербезпеки України (26 серпня 2021 року);
• Стратегія зовнішньополітичної діяльності України (26 серпня 2021 р.);
• Стратегія біобезпеки та біологічного захисту (17 грудня 2021 року);
• Стратегія інформаційної безпеки (28 грудня 2021 року).

А 16 лютого 2022 року було затверджено Стратегію забезпечення державної безпеки.

Тож ідея розроблення і створення тезауруса термінів стратегії державної інфраструктурної політики України є своєрідною спромогою закласти концептуально-методологічну цеглину у формування не лише теорії інфраструктурної політики, а й творення геостратегії сучасної Української Держави в цілому на наукових засадах із урахуванням багатоальтернативних сценаріїв, але водночас в рамках стратегічних горизонтів розвитку.

Звісно, було б помилкою стверджувати, що до цього часу подібні спроби стосовно окремих видів інфраструктури і відповідної державної політики не робилися і що укладач словника писав його, як то кажуть, з чистого аркуша. Безумовно, ні.

Адже у ході роботи над словником були опрацьовані значні за обсягом матеріали, передусім доктринального характеру, проаналізовано сучасну нормативну базу (станом на 22 лютого 2023 року). Повністю концептуалізовано монографію за моєю редакцією „Стратегія державної інфраструктурної політики України”[1], яка вийшла друком у 2022 році, ключові положення якої і лягли в основу цього тезаурусу. Саме тому, з метою уникнення дублювання, я не виділяв окремо список використаної літератури, адже на нього зазначено в монографії, яка є невід’ємною складовою даного тезауруса.

Я прагнув найбільш повно охопити поняття, визначення і терміни саме сфери державної інфраструктурної політики, причому акцент робив на семантичні відносини між лексичними одиницями. Такий підхід, на моє переконання, є дієвим інструментом для найбільш повного опису окремих предметних галузей, формування концептосфери, оскільки дає змогу виявити смисл не лише за допомогою визначення, а й через співвіднесення слова з іншими поняттями групи, що може бути використано для наповнення баз знань систем штучного інтелекту.

Тож даний словник є логічним продовженням і органічною частиною зазначеної монографії, в чому, зокрема також проілюстровано оригінальний авторський системний підхід до наукового вивчення предмета дослідження з подальшою презентацією отриманих наукових результатів як науковій громадськості, так і широкому загалу.

Наголошу, що завжди виступав за формування концептосфери у будь-якій сфері, яка піддається науковій рефлексії. Тому даний словник є логічним продовженням як моєї наукової позиції, так і вже виданих за моєю редакцією інших словників та довідкових видань:

1. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України : глосарій / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов . Київ: Текст, 2004. 136 с.
2. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях : словник / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан, О. О. Яковенко. Київ: Текст, 2006. 256 с.
3. Ліпкан В. А., Ліпкан О. С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях : словник. Вид. 2-е, доп. і перероб. Київ: Текст, 2008. 400 с.
4. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом: у визначеннях та поняттях : словник. Київ: Магістр – ХХІ століття, 2009. 162 с.
5. Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації : словник / В. А. Ліпкан, Т. В. Попова; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. Київ: ФОП Ліпкан О. С., 2016. 416 с.

Тож видання даного словника є сталою науковою традицією, яка була започаткована мною в рамках формування епістемологічної спільноти, в тому числі через видання монографій власної наукової школи серії „ORDO ORDINANS”.

Як казала сучасна українська поетеса неокласицизму Ліна Костенко: „Страшні слова, коли вони мовчать”, — тому, розуміючи та усвідомлюючи дискусійність як самого підходу, так і трактування стратегії державної інфраструктурної політики в якості політико-безпекової практики і нормативно-правового акта, я все ж таки насмілився і роблю свій конкретний внесок у розбудову геостратегії сучасної Української держави саме таким чином: виданням словника основних термінів, який є органічним компонентом монографії докторів наук В. А. Ліпкана та Г. Ю. Зубка „Стратегія державної інфраструктурної політики України”.

Чим саме вирізняється це джерело від інших?

По-перше, своєю концепцією, яка може бути акумульована в понятті «інтеграція». До цього словники, довідники (глосарії, тезауруси), енциклопедії були зорієнтовані здебільшого на окремий сегмент бази знань, наприклад: на транспортну безпеку чи на забезпечення безпеки кібернетичної інфраструктури. Натомість у представленому виданні органічно перетинаються такі галузі знань, як:

• геостратегія;
• політологія і геополітика, геоекономіка;
• наратологія і політична лінгвістика, правнича герменевтика;
• націобезпекознавство;
• стратегічні комунікації;
• державне управління;
• теорія права;
• теорія інфраструктурної політики.

Саме інтеграція знань та використання системного синергетичного підходу, а також міждисциплінарної методології дозволяють об’єднати розрізнені знання про окремі аспекти державної інфраструктурної політики до єдиної теорії, запропонованої науковій спільноті для розвитку: теорії інфраструктурної політики.

Окрім того, в рамках даного видання мною було використано інтегративний підхід між застосуванням наукової методології і сучасних літературознавчих маститих позаполітичних джерел, авторами яких виступають менш відомі широкому загалу представники української інтелігенції, експерти громадянського суспільства, що є визнаними в Україні і світі, проте не мають зв’язку і не пов’язані із органами державної влади або науковими популістами чи моралізаторами, котрі одвічно прагнуть до моноцентризму наукової думки, нехтуючи плюралізмом і конструктивними дискусіями, думки яких здебільшого сформовані на руїнах неоцинізму.

Глибинний аналіз впливу гуманітарної політики на геостратегію сучасної України відображений в публікаціях, культурологічних за своїм змістом, авторами яких є літератори, критики, науковці та громадські діячі. В наукових політологічних статтях цій категорії джерел відводиться скромна роль. Цю прогалину я буду прагнути виправити у своїй науковій діяльності, адже чиста наука поза контекстом культури, наче дерево без коренів.

Поза це, за концепцією словника, у трактуванні ключової термінології відбувається злиття законодавчого, мовно-лексикографічного і доктринального тлумачення.

У такий спосіб, об’єднуючи усі зазначені сфери і способи інтерпретації термінів, ця студія веде до розуміння широти діапазону сучасної стратегії державної інфраструктурної політики, а головне — формує її стратегічний мисленнєвий код.

По-друге, словник характеризується своїм чітко спрямованим прикладним характером, насиченням потреби в тлумаченні актуальної лексики у сфері творення стратегії державної інфраструктурної політики України. Явище полісемії, особливо у запозичених словах, почасти призводить до різного сприйняття і тлумачення тих чи інших категорій носіями мови. Особливо яскраво така тенденція простежується при запозиченні іншомовних слів і некоректних спробах щодо уведення їх до ужитку в українській мові. З метою унеможливлення подібних прикрих випадків наводяться саме ті семи, які є релевантними для сфери стратегії державної інфраструктурної політики в контексті творення геостратегії сучасної Української держави.

У випадках, коли термін, не зважаючи на існування вимог наукового стилю щодо його однозначності, є багатозначним, надається та сема/семи, що є актуальними саме для сфери реалізації стратегії державної інфраструктурної політики.

Відтак наголошу: будь-яке визначення поняття, подане в даному словнику, здійснюється крізь призму саме стратегії державної інфраструктурної політики, геостратегії із акцентом на націобезпекознавчому підході, застосуванні політології та теорії права з урахуванням принципу безпекоцентризму.

По-третє, мною враховувалася динаміка змін у законодавстві, доповнення чинних нормативних актів новими поняттями або модернізації наявних. До словника увійшли навіть ті новели, що робилися у грудні 2022 року.

По-четверте. Підтримуючи корінну ідею Європейської інтеграції, в словнику презентовано модель використання української латинки, тож біля кожного терміна надається його відповідник згідно з проектом „Проект української латинської абетки” Олексія Федорова (https://nachasi.com/manifest/).

По-п’яте. Ще однією рисою, яка суттєво вирізняє дане видання від інших, є неологізація представлених мовних одиниць.

На кого розрахований словник?

Насамперед на тих, хто по-справжньому перечулений творенням незалежної Української Держави, в тому числі через реалізацію стратегії державної інфраструктурної політики.

Це і працівники сфери зв’язків з громадськістю, і ті, хто причетний до реалізації стратегічних комунікацій, публічної дипломатії, фахівці у сфері інформаційно-психологічних операцій, експерти із залучення ключових лідерів, фахівці із соціальної психології, масової комунікації, науковці і освітяни, що здійснюють свою професійну діяльність у даній сфері.

При представленні слів іншомовного походження, які ще не пройшли процесу лексикалізації в українській мові, або розуміння яких базується на відомостях з мови-джерела, при лексемі надається стисла етимологічна довідка.

Як укладач цього словника, повною мірою усвідомлюю, що процес становлення термінологічного апарату і концептосфери в цілому теорії інфраструктурної політики ще тільки розпочато і що згодом відбуватимуться зміни, доповнення. Проте вже зараз плекаю надію, що ця праця стане у пригоді всім тим, хто усвідомлено прагне створення ефективного бренду України, позитивного іміджу України як в межах самої держави, так і у зовнішніх стосунках.

Стратегії в цілому — виступають неоконцепцією, мисленнєвим кодом стратегічної візії у світі, в часі та просторі, включаючи, поряд із вже знаними, космос і кіберпростір.

Стратегії як політико-безпекова та правова практика за своїм змістом слугують багатоальтернативним інструментом реалізації різноманітних сценаріїв, які враховують нестабільність сучасного світу і становлять рішучу відповідь на комплексні і каскадні загрози постмодерну і небезпеку від хаотичного та стрімкого розвитку неополярного світу, в якому переважає мілітарний дискурс, як природний результат впровадження антагоністичних геополітичних парадигм.

Стратегії — це нова системна, концептуальна, розумна та стратегічна сила, здатна гарантовано сформувати необхідні та достатні умови для реалізації стратегічних національних інтересів на основі стратегічних цінностей і збереження національної ідентичності, досягнення стратегічного балансу.

Дошкульно відчувається, що настав час возводити компетентність у культ, формувати каркас наукової еліти та інтелігенції, в тому числі через розроблення і видання наукової продукції, зокрема словників і тезаурусів, академічних словників та енциклопедій, що мали б гарантувати Україні рівноправну присутність в європейському науковому і культурологічному, а головне — стратегічному інтелектуальному просторі.

Я прагну до того, щоб закласти фундамент для творення і дальшого збереження спадкоємності наукової політичної традиції, її пильнування, зміцнення культурологічного ґрунту, експансії українських стратегічних наративів у сучасному світовому інтелектуальному просторі.

Маємо творити власну success story, говорити про Україну власними стратегічними наративами, формувати уявлення, в тому числі за допомогою власної наукової продукції як наслідку аналітичної діяльності в рамках історично сформованих наукових шкіл та епістемологічних спільнот, україністичних студій. Маємо дбати про історичну спадщину, демонструвати власну глибинну тисячолітню історію і подавати власну правдиву історію в рамках осмисленого руху до віковічної державності, наслідку мислення століттями нашими Героями.

Інтелектуальне українство вимірюється різними горизонтами творчості, причому первнем є якість.

Знання історії є абсолютним атрибутом правлячого класу, мережі і нетворку притомних, тому наука має здійняти на новий — стратегічний рівень — завдання будови нової еліти, здатної:

1) розуміти, що стратегія творення своєї власної story є абсолютним обов’язком держави;

2) зберегти та розвивати нашу автохтонну державу та історичну державну націю в добу нечуваних геостратегічних трансформацій;

3) забезпечити інтелектуальну інтеграцію до європейського стратегічного простору.

UPD: Словник було підготовлено разом із монографією „Стратегія державної інфраструктурної політики України” протягом 2021 року і здана до друку 22 лютого 2022 року — саме перед початком агресивної варварської війни московського режиму проти Української Держави. Чимало важливих тенденцій мені вдалося спрогнозувати заздалегідь і відобразити у належних термінах і поняттях із відповідними дефініціями. Утім деякі потребували свого окремого наступного дослідження в контексті дальшого розвитку понятійно-категорійного апарату теорії геостратегії сучасної Української Держави. Тому даний тезаурус було доопрацьовано відповідно до сучасних тенденцій станом на 23 лютого 2023 року.

[1] Ліпкан В. А., Зубко Г. Ю. Стратегія державної інфраструктурної політики України: монографія; за загальною редакцією В. А. Ліпкана. Київ: Ліпкан В. А., 2022. 1008 с.

Ліпкан В.А. Стратегія державної інфраструктурної політики України: словник. Київ: В. А. Ліпкан, 2023. 252 с.

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Надруковано: Ліпкан В.А. Понятійно-категорійний апарат стратегії державної інфраструктурної політики України.  Регіональні студії. 2021. № 27. – С. 55—62

Анотація 

Діапазон наукової проблеми, обраної теми статті, зумовлює об’єднання методологічних та інтеграційних дисциплінарних підходів з метою її розв’язання. Логіка дослідження передбачає встановлення взаємного зв’язку між державною політикою та її правовим регулюванням, визначення обсягів і тематичних груп термінологічного масиву. На підставі проведеного аналізу сформульовано пропозиції щодо творення сучасної стратегії України, механізмом чого виступає удосконалення політико-безпекової практики і відповідного чинного законодавства в зазначеній галузі. Запропоновано будувати логіку дослідження державної інфраструктурної політики України, спираючись на методологію науки щодо інтеграційних зв’язків різних галузей знань. Подано авторське, новаторське визначення поняття „державна інфраструктурна політика” під яким пропонується розуміти заснований на концепції стратегічної архітектури комплексний напрям державної політики, який передбачає: 1) стратегічне управління, засноване на засадах стратегічної культури, спрямоване на реалізацію стратегічних національних інтересів в контексті творення стратегічних цінностей; 2) політико-правове регулювання суспільних відносин у сфері інфраструктури; 3) стратегічну правотворчість, зміст якої полягає у формуванні та реалізації політико-правові норм у даній сфері; 4) стратегічну діяльність політичних інститутів у даній сфері, головною метою якої є творення інфраструктурного потенціалу через ефективну реалізацію інституційної спроможності, що виявляється у формуванні необхідних і достатніх умов для надання життєво важливих послуг і реалізації життєво важливих послуг, безпека  та сталий розвиток людини, суспільства і держави як єдиного динамічного цілого. Констатовано, що недостатня розробленість понятійно-категорійного апарату ДІФСП, відсутність семантичної усталеності термінології як наслідок призводять або до низьких показників вживання понять, або застосування їх у занадто звуженому розумінні, або відсутності гіперзв’язків між ними.

Ключові слова: стратегія, політика, інфраструктура, інфраструктурна політика, державна інфраструктурна політика, органічний зв’язок політики і права, сфери державної інфраструктурної політики, рівні державної інфраструктурної політики, суб’єкти державної інфраструктурної політики, об’єкти державної інфраструктурної політики

Аdnotacja

Zakres problemu naukowego, wybrany temat artykułu, determinuje połączenie metodologicznych i integracyjnych podejść dyscyplinarnych w celu jego rozwiązania. Logika opracowania polega na ustaleniu wzajemnych relacji między polityką państwa a jej regulacją prawną, określeniem zakresu i grup tematycznych układu terminologicznego. Na podstawie przeprowadzonej analizy sformułowano propozycje dotyczące stworzenia nowoczesnej strategii Ukrainy, której mechanizmem jest doskonalenie praktyki politycznej i bezpieczeństwa oraz odpowiedniego obowiązującego ustawodawstwa w określonej dziedzinie. Proponuje się zbudowanie logiki badań polityki infrastrukturalnej państwa Ukrainy w oparciu o metodologię nauki dotyczącą powiązań integracyjnych różnych dziedzin wiedzy. Przedstawiono autorską, nowatorską definicję pojęcia „polityki infrastrukturalnej państwa”, w ramach której proponuje się rozumienie kompleksowego kierunku polityki państwa opartego na koncepcji architektury strategicznej, która obejmuje: 1) zarządzanie strategiczne, oparte na zasadach kultury strategicznej, ukierunkowanej na realizację strategicznych interesów narodowych w kontekście tworzenia wartości strategicznych; 2) uregulowania polityczne i prawne public relations w zakresie infrastruktury; 3) strategiczne stanowienie prawa, którego treść polega na kształtowaniu i wdrażaniu norm polityczno-prawnych w tym zakresie; 4) strategicznej działalności instytucji politycznych w tym obszarze, której głównym celem jest tworzenie potencjału infrastrukturalnego poprzez efektywną realizację potencjału instytucjonalnego, co przejawia się w tworzeniu koniecznych i wystarczających warunków świadczenia usług żywotnych i realizacji kluczowych usług, bezpieczeństwa i zrównoważonego rozwoju ludzi, społeczeństwa i państwa jako jednej dynamicznej całości. Ustalono, że niewystarczający rozwój aparatu pojęciowego i kategorycznego DIFSP, brak stabilności semantycznej terminologii, w rezultacie prowadzi do niskich wskaźników użycia pojęć lub ich stosowania w zbyt wąskim znaczeniu, lub brak hiperłączy między nimi.

Słowa kluczowe: strategia, polityka, infrastruktura, polityka infrastrukturalna, polityka infrastrukturalna państwa, organiczne powiązanie polityki i prawa, sfery polityki infrastrukturalnej państwa, poziomy polityki infrastrukturalnej państwa, podmioty polityki infrastrukturalnej państwa, przedmioty polityki infrastrukturalnej państwa

Аnnotation

The range of the scientific problem, the chosen topic of the article, determines the combination of methodological and integrative disciplinary approaches in order to solve it. The logic of the study involves the establishment of a mutual relationship between state policy and its legal regulation, determination of the scope and thematic groups of the terminological array. On the basis of the analysis, proposals were formulated regarding the creation of a modern strategy of Ukraine, the mechanism of which is the improvement of political and security practice and the corresponding current legislation in the specified field. It is proposed to build the logic of the research of the state infrastructure policy of Ukraine, relying on the methodology of science regarding the integration links of various fields of knowledge. An author’s, innovative definition of the concept of “state infrastructure policy” is presented, under which it is proposed to understand a complex direction of state policy based on the concept of strategic architecture, which includes: 1) strategic management, based on the principles of strategic culture, aimed at realizing strategic national interests in the context of creating strategic values ; 2) political and legal regulation of public relations in the field of infrastructure; 3) strategic law-making, the content of which consists in the formation and implementation of political and legal norms in this area; 4) strategic activity of political institutions in this area, the main goal of which is the creation of infrastructure potential through the effective implementation of institutional capacity, which is manifested in the formation of necessary and sufficient conditions for the provision of vital services and the implementation of vital services, security and sustainable development of people, society and the state as a single dynamic whole. It was established that the insufficient development of the conceptual and categorical apparatus of the DIFSP, the lack of semantic stability of the terminology, as a result, lead to either low indicators of the use of concepts, or their use in a too narrow sense, or the absence of hyperlinks between them.

Key words: strategy, policy, infrastructure, infrastructure policy, state infrastructure policy, organic link between politics and law, spheres of state infrastructure policy, levels of state infrastructure policy, subjects of state infrastructure policy, objects of state infrastructure policy

Anmerkung

Die Reichweite des wissenschaftlichen Problems, das gewählte Thema des Artikels, bestimmt die Kombination von methodischen und integrativen disziplinären Ansätzen zu seiner Lösung. Die Logik der Studie beinhaltet die Herstellung einer wechselseitigen Beziehung zwischen der staatlichen Politik und ihrer gesetzlichen Regelung, die Bestimmung des Umfangs und der thematischen Gruppen der terminologischen Reihe. Auf der Grundlage der Analyse wurden Vorschläge zur Schaffung einer modernen Strategie der Ukraine formuliert, deren Mechanismus die Verbesserung der politischen und sicherheitspolitischen Praxis und der entsprechenden aktuellen Gesetzgebung in diesem Bereich ist. Es wird vorgeschlagen, die Logik der Forschung der staatlichen Infrastrukturpolitik der Ukraine aufzubauen, indem man sich auf die Methodik der Wissenschaft bezüglich der Integrationsverbindungen verschiedener Wissensbereiche stützt. Es wird eine innovative Definition des Autors des Begriffs „staatliche Infrastrukturpolitik“ vorgestellt, unter der vorgeschlagen wird, eine komplexe Ausrichtung der staatlichen Politik auf der Grundlage des Konzepts der strategischen Architektur zu verstehen, die Folgendes umfasst: 1) strategisches Management, basierend auf den Prinzipien der strategischen Kultur, die darauf abzielt, strategische nationale Interessen im Zusammenhang mit der Schaffung strategischer Werte zu verwirklichen; 2) politische und rechtliche Regelung der Öffentlichkeitsarbeit im Infrastrukturbereich; 3) strategische Rechtsetzung, deren Inhalt in der Bildung und Umsetzung politischer und rechtlicher Normen in diesem Bereich besteht; 4) strategische Tätigkeit politischer Institutionen in diesem Bereich, deren Hauptziel die Schaffung von Infrastrukturpotenzialen durch die effektive Umsetzung institutioneller Kapazitäten ist, die sich in der Bildung notwendiger und ausreichender Bedingungen für die Bereitstellung lebenswichtiger Dienstleistungen und deren Umsetzung manifestieren von lebenswichtigen Dienstleistungen, Sicherheit und nachhaltiger Entwicklung von Mensch, Gesellschaft und Staat als einem einzigen dynamischen Ganzen. Es wurde festgestellt, dass die unzureichende Entwicklung des konzeptuellen und kategorialen Apparats des DIFSP und die daraus resultierende mangelnde semantische Stabilität der Terminologie entweder zu niedrigen Indikatoren für die Verwendung von Konzepten oder zu ihrer Verwendung in einem zu engen Sinne führen. oder das Fehlen von Hyperlinks zwischen ihnen.

Schlüssel wörter: Strategie, Politik, Infrastruktur, Infrastrukturpolitik, staatliche Infrastrukturpolitik, organische Verknüpfung von Politik und Recht, Bereiche der staatlichen Infrastrukturpolitik, Ebenen der staatlichen Infrastrukturpolitik, Themen der staatlichen Infrastrukturpolitik, Objekte der staatlichen Infrastrukturpolitik

注解

科学问题的范围，即文章所选择的主题，决定了方法论和综合学科方法的结合，以解决它。研究的逻辑涉及建立国家政策与其法律法规之间的相互关系，确定术语阵列的范围和主题组。在分析的基础上，提出了有关制定乌克兰现代战略的建议，其机制是改善政治和安全实践以及特定领域的相应现行立法。建议建立乌克兰国家基础设施政策研究的逻辑，依靠科学方法论，将各个知识领域的整合联系起来。提出了作者对“国家基础设施政策”概念的创新定义，提出了基于战略架构概念来理解国家政策的复杂方向，包括：1）战略管理，基于原则战略文化，旨在在创造战略价值的背景下实现战略性国家利益； 2）基础设施领域公共关系的政治和法律监管； 3）战略性立法，其内容包括该领域政治和法律规范的形成和实施； 4）政治机构在这一领域的战略活动，其主要目标是通过有效实施机构能力来创造基础设施潜力，表现为为提供重要服务和实施形成必要和充分条件人、社会和国家作为一个单一的动态整体的重要服务、安全和可持续发展。已确定 DIFSP 的概念和分类工具发展不足，术语缺乏语义稳定性，因此导致概念使用指标低或使用过于狭义，或者它们之间没有超链接。

关键词：战略、政策、基础设施、基础设施政策、国家基础设施政策、政法有机联系、国家基础设施政策领域、国家基础设施政策层次、国家基础设施政策主体、国家基础设施政策对象

Загальна постановка проблеми. Державна інфраструктурна політика (ДІФСП) як система широкомасштабних цілеспрямованих заходів перебуває на етапі свого формування. Відтак перед Україною повною мірою постає усвідомлена необхідність концептуалізації та унормування даного напряму діяльності, формування стратегії держави як в цілому, так і стратегії державної інфраструктурної політики зокрема. Важливим етапом наукового дослідження, зважаючи  на органічний зв’язок політики і права, виступає вивчення механізму правового регулювання. Своєю чергою, усе зазначене потребує відповідного наукового осмислення й підготовки належного підґрунтя.

Аналіз публікацій. Багатоплановість обраної для дослідження теми зумовлює звернення до ряду аспектів. По-перше, це питання методології науки. В даному напрямі є важливими розробки таких вчених, як: Н. Артикуца, О. Баїк, Л. Бєсєдна, С. Брошкова, Ю. Власов, О. Ганьба, В. Гончаров, А. Дутко, О. Коровайко, А. Мартинюк, М. Медвідь, І. Настасяк, О. Ноздрін, І. Онищук, М. Панов, І. Приходько, І. Сердюк, О. Скрипнюк, О. Стельмащук, О. Чуваков, М. Шилін, Б. Шуневич, І. Шутак та ін.

По-друге, це проблеми формування понятійно-категорійного апарату правового регулювання у сфері, дотичній інфраструктурній політиці, механізми його здійснення. Важко переоцінити роль у розвʼязанні цієї проблеми В. Аверʼянова, Я. Багана, О. Воронятнікова,  І. Діордіци,  Г. Іванової, Є. Клюєвої,  О. Костан, І. Костякова, О. Котенка, В. Крикуна, Д. Малишка, О. Мандзюка, О. Нємцової,  О. Павлової, П. Покатаєва, С. Пономарьова,  А. Ревка, Н. Селіванової, І. Сопілко, О. Стукаленка, О. Сурілової, А. Чорноуса та ін.

По-третє, суттєве значення мають наукові розвідки щодо різних аспектів формування стратегії державної інфраструктурної політики Д. Бірюкова, М. Бутка, В. Дубницького, О. Єрменчука, Д. Задихайла, Г. Зубка, Ю. Кіндзерського, І. Колупаєвої, С. Кондратов, О. Кравченко, О. Криницької, О. Лощихіна, Д. Нестерової, В. Новикової, І. Рекуненка,  І. Садловської, А. Стояновського, О. Суходолі, С. Теленика,  Л. Федулової, І. Чуницької та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значний інтерес вчених до питань формування понятійно-категоріального апарату, стратегії державної інфраструктурної політики питання щодо понятійно-категоріального апарату зазначеної сфери залишається висвітленим фрагментарно саме з позицій методологічних, а тому потребує окремого дослідження.

У зв’язку з цим мета статті полягає у розкритті сутності понятійно-категоріального апарату стратегії державної інфраструктурної політики України.

Досягненню поставленої мети сприятиме розв’язання таких завдань:

1)           встановлення органічного зв’язку між державною політикою та її правовим регулюванням;

2)           визначення обсягів і тематичних груп термінологічного масиву досліджуваної сфери;

3)           формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства в зазначеній галузі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття інфраструктурної політики дедалі частішу зустрічається у наукових працях, аналітичних матеріалах, на інформаційних порталах центральних органів виконавчої влади. Зростаюча частотність застосування ключового поняття зумовлюється широтою спектру семантичного діапазону, що дозволяє йому бути актуальним як для політологів, так і для економістів, і для правників, і для державних діячів. Своєю чергою, на цій підставі виникає можливість інтерпретації концепту „державна інфраструктурна політика” як в універсальному (прийнятному для всіх напрямів) контексті, так і спеціалізованому: власне політологічному, економічному, юридичному, безпековому тощо.

Принагідно слід зазначити, що зазвичай, застосовуючи дане ключове поняття, суб’єкти наукової або практичної діяльності не вдаються до його тлумачення, тим самим обходячи питання формування іманентних даному поняттю ознак. Не виключно, що їм здається, що назва сама говорить за себе і все зрозуміло й без роз’яснень. Проте такий редукціонізм є не досить конструктивним, особливо в ті часи, коли перед України посталі метафізичні та онтологічні питання не лише її розвитку, а й виживання в якості суб’єкти геополітичних відносин і взагалі самостійної та незалежної держави.

Аби чітко сформулювати, а згодом і реалізувати фундаментально важливий напрям, насамперед необхідно мати чітке й максимально прийнятне уявлення про сутність усього понятійно-категоріального апарату: його глосарій, трактування термінів, їхні взаємні зв’язки, потенціал удосконалення, модернізації існуючих номінацій, поповнення неологізмами, можливості опису емерджентних зв’язків, які утворюються у системах більш високого порядку.

Отже, слід констатувати, що натепер не існує офіційного визначення ключового поняття „державна інфраструктурна політика”, тим більше – дефініцій геостратегії, стратегії державної політики, в тому числі й інфраструктурної, правового її регулювання. Певною мірою, подібне детермінується тією обставиною, що на даному етапі лише відбувається системна концептуалізація, наукове обґрунтування цілісного бачення цього інституційного феномену.

Одразу треба відзначити на певну характерну особливість вказаного процесу. З позицій науки, як правило, з’являється саме ключове поняття, а потім від нього утворюються видові й групові деривати. У випадку з ДІФСП все відбувається у зворотному напрямі. Закладені підвалини й офіційно визнані такі видові елементи державної політики стосовно: транспортної, цифрової, туристичної, стратегічної тощо інфраструктури. Між тим більшість інших видів поняття, як і власне сама номінація, ще не здобули належного визнання.

Важливо, що поняття, яке досліджується, водночас є первинним для сфери інфраструктури, і вторинним (видовим) для загального поняття „державна політика” (ДП). Існує чимало доктринальних визначень вказаної домінанти, проте найбільш виразно відтворюють сучасне розуміння такі:

„1. Державна політика (англ. Public Policy, State Police) – дії системи органів державної влади згідно з визначеними цілями, напрямами, принципами для розвʼязування сукупності взаємоповʼязаних проблем у певній сфері суспільної діяльності. 2. Пропонований курс діяльності уряду для задоволення потреб чи використання можливостей, сформульований із зазначенням очікуваних результатів та їх впливу на наявний стан справ і конкретне розвʼязання проблем» [[1]  ,с. 144]. Тож дефініція містить вказівку на субʼєктів здійснення державної політики, суспільний характер діяльності, цілепокладання, розподіл по напрямах. Обидва варіанти тлумачення обʼєднує проблемний підхід. Разом з тим, подібна інтерпретація далека від такої, що задовольняє усім існуючим вимогам. По суті автор імпліцитно відтворює своє бачення: спочатку зʼявляється проблема, а потім органи державної влади її розвʼязують. У такій спосіб при подібному трактуванні відсутній навіть натяк на стратегічне управління, його упереджувальний характер,  орієнтацію на сталий розвиток і забезпечення національної безпеки у всіх її проявах. Не викликає заперечень лише твердження, що вироблення державної політики є «послідовним процесом виокремлення складових гуманітарної, соціальної, економічної мозаїки, які логічно поєднуються і доповнюють одна одну» [[2] ,с. 145].

Для встановлення взаємних звʼязків між державною політикою і правознавством є вкрай важливими спостереження Г. Зубка, який вказує, що дослідження ДП  «необхідно для більш повного розуміння механізмів теоретико-правової концептуалізації відповідних норм, визначення тенденцій розвитку й подальшої модернізації вітчизняної правової системи, легітимації окремих положень політичного курсу на рівні нормативно-правових актів, встановлення передумов розширення меж правового регулювання у зв’язку з появою нових юридичних фактів» [[3]  ,с. 40].   Також слід згадати ще одне принципове  положення, сформульоване цим же автором. Говорячи про звʼязок між державною політикою і правом в аспекті процесуальних етапів, він доходить висновку, що існує умовна кругова схема, за якої «наука слугує передтечею концептуалізації політики; політична діяльність держави спрямовується на остаточне формування й ухвалення відповідних актів із закріпленням норм правового регулювання. Своєю чергою, правова наука, досліджуючи норми чинного законодавства, допомагає його удосконалювати, модернізувати» [[4] , с. 41].

Виходячи з наведеного, логіку дослідження ДІФСП можна будувати, спираючись на загально визнану методологію науки щодо інтеграційних звʼязків різних галузей знань. Також доречним стане використання принципу від загального до окремого.

Ступенем найбільшого узагальнення поняття виступає те, що відтворюється термінологічним сполученням „державна інфраструктурна політика”. За авторським баченням це є заснований на концепції стратегічної архітектури комплексний напрям державної політики, який передбачає: 1) стратегічне управління, засноване на засадах стратегічної культури, спрямоване на реалізацію стратегічних національних інтересів в контексті творення стратегічних цінностей; 2) політико-правове регулювання суспільних відносин у сфері інфраструктури; 3) стратегічну правотворчість, зміст якої полягає у формуванні та реалізації політико-правові норм у даній сфері; 4) стратегічну діяльність політичних інститутів у даній сфері, головною метою якої є творення інфраструктурного потенціалу через ефективну реалізацію інституційної спроможності, що виявляється у формуванні необхідних і достатніх умов для надання життєво важливих послуг і реалізації життєво важливих послуг, безпека  та сталий розвиток людини, суспільства і держави як єдиного динамічного цілого.

Прокоментую.

По-перше. У дефініції є вказівка на комплексний характер даного напряму політики, а це означає, що вона охоплює низку галузевих елементів, а через це набуває права розглядатися як домінанта з позицій понятійно-категоріального апарату. Більше того, підкреслюється і наголошується на тому, що дана політика має розглядатися у форматі стратегії і становити частини концепції стратегічної архітектури і геостратегії сучасної України.

По-друге. З позицій діяльнісного підходу, визначається сфера (суспільні відносини) і змістове наповнення дій політичних інститутів.

По-третє. Формулюються цілі досліджуваного напряму політики, в яких віддається пріоритет тріаді безпеки, розвитку країни і прав людини. Звісно, дане визначення може бути удосконалено, воно не є вичерпним, проте у своїй основі відображає сутність поняття.

По-четверте, на загал, поняття сконструйоване відповідно до засад політологічного дискурсу, адже в ньому побудоване крізь призму визначення таких елементів, як: політичні відносини; політичні інститути; політико-правові норми і політична свідомість та політична культура.

За рахунок додавання ще одного атрибутиву можна виділити державну та недержавну інфраструктурну політику. Одразу маю оговорити, що подібний розподіл є доволі умовним, адже останнім часом все більше говориться про публічне управління, державно-приватне партнерство у певних галузях. У такий спосіб, інтеграційні звʼязки міцнішають. Проте ще зарано відмовлятися від диференціації зазначених видів, оскільки вони чітко корелюються із субʼєктами діяльності. У ДІФСП це органи влади, державні установи, посадові особи, на яких в установленому законодавством порядку покладаються обовʼязки щодо вироблення й ухвалення стратегічних і поточних управлінських рішень, які мають керівний вплив на функціонування, розвиток відповідних обʼєктів і процесів.

Таким чином, з позицій формування понятійно-категоріального апарату досліджуваної сфери, логічну послідовність етапів можна відобразити через схему.

Схема

Етапи формування понятійно-категоріального апарату ДІФСП

Виходячи з обраної теми дослідження, в полі зору переважно мала б знаходиться лише частина представленої схеми, але було б методологічно невірним йти шляхом фрагментарності та позбавити опис витоків походження ключового поняття та його системних звʼязків.

Тим більше, правильне розуміння термінів, від котрих потім утворюються похідні назви, позбавляє у подальшому небажаних похибок. До прикладу, у назві такого центрального органу виконавчої влади, як Міністерство інфраструктури, відбивається невиправдано звужене розуміння поняття інфраструктури, оскільки воно за своєю семантикою є набагато ширшим, аніж просто транспортна сфера. Тому, виправляючи цю лінгвістичну похибку, слід було б перейменувати його у Міністерство інфраструктури транспорту і звʼязку. Така назва найбільш точно б відображала сфери діяльності, на які розповсюджується юрисдикція даного органу.  До речі, доволі симптоматичною щодо специфіки розуміння термінології є позиція міністра інфраструктури, який заявляє, що «державна політика у сфері транспорту та інфраструктури має чіткий євроінтеграційний напрям» [[5] ]. За такого мовного оформлення виникає непорозуміння: чи входить транспорт до інфраструктури, чи ці два елементи функціонують як рівноправні, де інфраструктура являє собою лише дороги та мости. Що реально мається на увазі?

Загалом при семантично виваженому підході до значення ключових термінів як наслідок  значно розширилося би коло субʼєктів і обʼєктів, причетних до ДІФСП.

Повертаючись до розгляду представленої схеми, зазначу, що відповідно до авторського бачення понятійно-термінологічний апарат ДІФСП сфокусований на тематичних групах, які охоплюють усі юридично значущі сегменти досліджуваного напряму політики. Деталізацію елементів останньої частини схеми доцільно представити у вигляді таблиці.

Табл. 1

Елементи понятійно-категоріального апарату ДІФСП

правозмінюючі факти;

правоприпиняючі факти

Щодо першого компонента таблиці треба констатувати, що через скривджене розуміння існуючих сфер інфраструктури, їх вичерпного переліку, взаємного звʼязку натепер відбувається диспропорція, за якої найбільша увага приділяється транспортній сфері й цифровій інфраструктурі. Не доведено до логічного завершення питання щодо правового нормування сфери критичної інфраструктури. У той же час сфери охорони здоровʼя, освіти, культури, туризму та ін. при своєму правовому регулюванні випадають з інфраструктурного контексту, а розглядаються  виокремлено, що врешті-решт призводить до вузької профільності, а через це – й низької ефективності прийнятих управлінських рішень.

Цілком переконаний, що за інноваційних підходів правове регулювання має здійснюватися на підставі врахування усіх понятійних ланцюгів, а також системних взаємних звʼязків між ними. Так, при подальшій градації структурних елементів категоріально-понятійного апарату ДІФСП слід було б вирізняти родо-видові критерії. Припустимо, в межах транспортної інфраструктури варто було б диференціювати:

-         інфраструктуру автомобільного та міського транспорту;

-                      інфраструктуру водного транспорту (з подальшим розподілом на морський та річковий);

-          інфраструктуру залізничного транспорту;

-         інфраструктуру авіатранспорту,  авіаційного сполучення;

-         космічну інфраструктуру.

Так само, при формуванні ДІФСП у соціальній сфері слід було б виокремлювати:

-         інфраструктуру соціального захисту населення;

-         інфраструктуру цивільного захисту населення;

-         житлову інфраструктуру;

-         інфраструктуру охорони здоровʼя (поліклініки, лікарні, травмпункти, санаторії, профілакторії тощо);

-         інфраструктуру закладів освіти (дитячі садочки, школи, ліцеї, гімназії, позашкільні заклади, коледжі, інститути, університети тощо);

-         інфраструктуру наукових закладів (заклади НАН, наукові центри, наукові лабораторії, інноваційні парки тощо);

-         правоохоронну й судову інфраструктуру;

-                      виборчу інфраструктуру (з урахуванням розташування виборчих штабів, виборчих дільниць тощо);

-                      інфраструктуру закладів культури (бібліотек, музеїв, театрів, кінотеатрів, клубів тощо);

-         спортивну інфраструктуру;

-         туристичну інфраструктуру;

-                      торгівельну інфраструктуру;

-                      інфраструктуру обслуговування (перукарні, салони краси, бані, косметологічні й масажні кабінети, кафе, ресторани, хімчистки і т. ін.).

-                      інфраструктуру місць дозвілля й відпочинку (парки, сади, гаї, ліси, озера, пляжні зони біля озер та річок тощо);

-                      інфраструктуру догляду за тваринами (місця вигулу домашніх тварин, ветеринарні лікарні; приймальники-утримувачі безхозних тварин тощо);

-                      інфраструктуру некрополів (кладовища, меморіали, крематорії і т. ін.).

В даному випадку компетенція субʼєктів виходить за межі центральних органів виконавчої влади. Здебільшого вона розповсюджується на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого управління, органи самоврядування. Все це добре лягає в канву децентралізації влади. Проте, з позицій ДІФСП, має бути вироблено єдине бачення пріоритетних принципів, концептуальних підходів, аби уникнути зловживань на місцях. Припустимо, захоплення житловим будівництвом у містах нерідко супроводжується зменшенням рекреаційних зон, неврахуванням необхідності розбудови дитячих садів, шкіл, закладів охорони здоров’я тощо. Тож діяльність місцевих органів влади в інфраструктурній сфері має корелюватися із загальнодержавною політикою, а у більш широкому плані — відповідати геостратегії  розвитку сучасної України, стратегії державної інфраструктурної політики в цілому.

Цілком зрозуміло, що термінологія, повʼязана з ДІФСП, здебільшого вживається в юридичних актах, якими регулюється транспортна, енергетична галузь, сфера критичної та цифрової інфраструктури. Проте з наукових позицій цікаво розглянути, наскільки широким є діапазон застосування цих понять у «нетипових» галузях.

На підтвердження робочої гіпотези щодо того, що правове регулювання ДІФСП недостатньою мірою охоплює ті сфери, які у субʼєктів законотворчості слабо асоціюються з інфраструктурою, на прикладі соціальної інфраструктури був проведений контент-аналіз текстів основних законів і підзаконних актів, якими внормовується діяльність органів влади у досліджуваному аспекті. Результати аналізу відображені в таблиці.

Табл. 2

Застосування у законодавчих актах України, якими регулюються суспільні відносини у соціальній сфері, понять ДІФСП

Дані, що містяться в таблиці, наочно демонструють, що застосування понятійно-категоріального апарату ДІФСП у соціальній сфері знаходиться у прямій залежності від уявлень і вподобань субʼєктів нормотворчості. З 16 проаналізованих актів майже у половині (точніше – у 7 актах) немає жодної згадки про поняття інфраструктури та інфраструктурної політики. У пʼяти актах фіксується низька частотність вживання (по одному разу). У той же час в решті документів цей показник є доволі високим.

Таким чином, можна констатувати, що недостатня розробленість понятійно-категоріального апарату ДІФСП, відсутність семантичної усталеності термінології як наслідок призводять або до низьких показників вживання понять, або застосування їх у занадто звуженому розумінні, або відсутності гіперзв’язків між ними. Відтак виправлення існуючого становища можливо за умов юридико-лінгвістичного опрацювання термінологічного масиву з подальшим його відтворенням у такому документі, як «Стратегія державної інфраструктурної політики України», що за нинішніх умов політичної турбулентності до олігархічного реваншу має бути затверджена Указом Президента України.

За інших умов, після демонтажу фінансового та соціально-економічного та інформаційного підґрунтя олігархічного консенсусу можливо схвалити даний документ розпорядженням Кабінету Міністрів України на кшталт того, як це було зроблено з аналогічною концепцією у сфері цифрової інфраструктури [[22] ].

Подібна Стратегія як вид нормативно-правового акта повинна вирізнятися широтою підходів, а не обмежуватися лише транспортною чи енергетичною сферою, адже саме від комплексного розуміння залежатиме консолідація зусиль всіх політичних інститутів задля досягнення стратегічних цілей розвитку людини, суспільства і держави в якості єдиного організму, гуманізації суспільних відносин з метою комфортного розвитку особистості.

Висновки. Проведений аналіз понятійно-категорійного апарату правового регулювання стратегії державної інфраструктурної політики України (як політико-безпекової практики і як нормативно-правового акта) дозволив встановити, що цей апарат натепер знаходиться на етапі свого формування. Процес ускладнюється мультидисциплінарними підходами, що потребує узгодженості поглядів науковців різних галузей знань, політичних інститутів, суб’єктів нормотворчості.

Література

ПОНЯТИЙНО-КАТЕГОРИАЛЬНЫЙ АППАРАТ СТРАТЕГИИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ИНФРАСТРУКТУРНОЙ ПОЛИТИКИ УКРАИНЫ

Диапазон научной проблемы, избранной в качестве темы статьи, обусловливает объединение методологических и интеграционных дисциплинарных подходов с целью ее решения. Логика исследования предусматривает установление взаимных связей между государственной политикой и ее правовым регулированием, определение объемов и тематических групп терминологического массива. На основе проведенного анализа сформулированы предложения по совершенствованию действующего законодательства в указанной отрасли.

            Ключевые слова: политика, инфраструктура, инфраструктурная политика, государственная инфраструктурная политика, правовое регулирование, взаимосвязь политики и права, сферы государственной инфраструктурной политики, уровни государственной инфраструктурной политики, субъекты государственной инфраструктурной политики, объекты государственной инфраструктурной политики, правовые (юридические) нормы в области государственной инфраструктурной политики, юридические события в области государственной инфраструктурной политики

CONCEPT-CATEGORIAL APPARATUS OF STRATEGY OF STATE INFRASTRUCTURAL POLICY OF UKRAINE

            The research topic is at the intersection of a number of scientific disciplines. First, it concerns the development of the methodology of science, the establishment of ways of forming concepts and categories, their interconnection. Secondly, it is in the plane of political science, in particular, the development of such a direction as infrastructure policy. Third, it integrates with law in matters of legal regulation. The author of the article pays great attention to the issue of the relationship between politics and law. It is in this context that he formulates the author’s definition of the concept of “Infrastructure Policy”. In his understanding, infrastructure policy is a policy direction that provides for the management, legal regulation and implementation of public relations between entities whose activities are in the field of various infrastructure sectors and are aimed at ensuring national security, sustainable development of the country, safe and comfortable life of people. The article contains a diagram and tables that reflect the understanding of the essence of the categorical apparatus of infrastructure policy, its evolution, and its use in the normative legal acts of Ukraine. The author notes the characteristic tendencies, in which an unjustified narrowing of the semantics of the concept of “infrastructure” is stated, its use only in relation to transport, energy and critical infrastructure facilities. The scientist proposes ways to improve the current legislation on the basis of more effective use of the conceptual and categorical apparatus of legal regulation of state infrastructure policy.

Keywords: policy, infrastructure, infrastructure policy, state infrastructure policy, legal regulation, the relationship between politics and law, spheres of state infrastructure policy, levels of state infrastructure policy, subjects of state infrastructure policy, objects of state infrastructure policy, legal (legal) norms in the field of state infrastructure policy, legal events in the field of state infrastructure policy

професор кафедри конституційного та трудового права

Запорізького національного університету,

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Зубко Георгій Юрійович,

доцент кафедри адміністративного права, Інституту права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

кандидат юридичних наук

Інфраструктурні стратегії виступають невід’ємною частиною державної інфраструктурної політики. Разом із тим, в науці дана проблема розроблена недостатньо, особливо в рамках правових наук. У зв’язку з цим автори статті поставили собі за мету визначити поняття та зміст інфраструктурних стратегій в парадигмі права. З’ясована етимологія та семантика ключового поняття, його критеріальні характеристики, запропонована його авторська дефініція. Методологія авторського бачення ґрунтується на розробленій новаторській авторській концептуальній моделі: стратегічні цінності – стратегічні пріоритети – стратегічні інтереси – стратегічна інфраструктура – стратегічне мислення (стратегічне передбачення, прогнозування  та планування) – стратегічне управління (в тому числі стратегічні комунікації, стратегічні архітектори, геостратегія) – стратегічна правотворчість.

Ключові слова: державна інфраструктурна політика, стратегічна інфраструктура, стратегія, критеріальні характеристики стратегій, інфраструктурні стратегії, стратегічна правотворчість, стратегічні цінності,  стратегії розвитку, стратегічні пріоритети, стратегічне планування і прогнозування, інституціональна інфраструктура, інституційні спроможності, стратегічні комунікації

Загальна постановка проблеми. Організаційно-правовий механізм управління державою стає насправді дієвим, ефективним за умови науково обґрунтованого стратегічного планування, прогнозування й вироблення відповідних стратегій. З одного боку, останні допомагають чітко визначити курс держави, вектори подальшого розвитку окремих галузей. З іншого, – стратегії слугують підґрунтям для поетапної деталізації дій органів державної влади, суб’єктів владних повноважень щодо реалізації наміченого. По суті, стратегії артикулюють бажане задля перетворення бажаного в реальне завдяки дії інституційного впливу, зокрема й адміністративно-правового регулювання.  Таким чином, стратегії, зокрема інфраструктурні, стають невідʼємним атрибутом існування будь-якої цивілізованої та інфраструктурно розвиненої держави. Парадоксальність ситуації, однак, полягає в одночасному визнанні важливості та актуальності питання та недостатністю його наукового розроблення.  Відтак, потребується певною мірою ліквідувати цю прогалину в теоретичній площині.

Аналіз публікацій. Багатоплановість наукової проблематики питань інфраструктурної політики, в тому числі концептуалізації й нормування процесів регламентації втілення інфраструктурних стратегій зумовлюють звернення до неї вчених різних галузей. Здебільшого у цій царині знаходяться економічні дослідження. Серед значної кількості подібних публікацій особливо виділяються наукові розвідки О. Біттера щодо стратегії розвитку інфраструктури аграрного ринку [1]; В. Дубницького, В. Комірної, І. Ганжели щодо стратегії розвитку соціальної інфраструктури регіону [2], Т. А. Коляди щодо формування бюджетної стратегії України [3];  С. Онишка, І. Чуницької щодо стратегічної траєкторії розвитку фінансового ринку у форматі взаємодії складових його інфраструктурного потенціалу [4], І. Познанської щодо стратегії розвитку морської транспортної галузі України в умовах євроінтеграції [5],  В. Шемаєва щодо стратегічних пріоритетів розвитку морських портів України [6], І. Жиляєва щодо стратегічного управління розвитком кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури України [7], М. Суходолі щодо використання енергетичної зброї в енергетичній стратегії [8], М. Бурик щодо стратегічного планування розвитку транспортної інфраструктури [9], О. Клочковського щодо стратегії розвитку туристичної інфраструктури [10], Загурської-Антонюк щодо використання полістратегій [11]  та ін.

Не обходять увагою зазначену тематику й фахівці в галузі державного управління. Зокрема, слід відзначити публікації Д. Антонюка, К. Антонюка щодо формування стратегічних пріоритетів модернізації інституціональної інфраструктури підприємництва регіонів України в процесі європейської інтеграції [12]; П. Клімушина щодо стратегії та механізмів електронного урядування в інформаційному суспільстві [13], Б. Козира і А. Заприводи  щодо профілювання стратегії розвитку в управлінні інфраструктурними обʼєктами [14], Д. Котенка щодо інституціональної інфраструктури муніципального стратегічного планування розвитку [15], Т. Сивак щодо розвитку системи стратегічних комунікацій у публічному управлінні [16] тощо.

Окрема категорія публікацій складається з безпекознавчих досліджень у сфері стратегічної інфраструктури. Зокрема, йдеться про наукові праці В. Баранніка і Т. Брежнєвої щодо енергетичної безпеки як стратегічного пріоритету НАТО [17];  О. Лисенка, І Чеканової, О. Кутового, В. Нікітіна щодо стратегій управління ризиками на обʼєктах критичної інфраструктури в умовах невизначеності [18]; Т. Чернявської щодо стратегічних напрямів розвитку транспортно-комунікативної системи України в контексті забезпечення національної безпеки і самодостатності [19]; О. Шаховала, І. Лозової, С. Гнатюка щодо розробки стратегії забезпечення кібербезпеки України [20]; В. Ліпкана щодо застосування стратегій розвитку і стратегічних комунікацій у державній інфраструктурній політиці [21-34].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значний інтерес вчених до проблематики стратегій у різних галузях інфраструктури, високу частотність вживання ключової термінології сутність поняття залишається недостатньо розкритою. Більше того, термінологічне сполучення «інфраструктурні стратегії» загалом не фіксується у текстах наукових праць. Констатується, що здебільшого дослідження у цій галузі знаходяться в площині економіки, управління, частково – безпекознавства. Фактично, з позицій правової науки, дане питання майже не висвітлено. Зазначене детермінує вибір мети статті, а саме: визначення поняття та змісту інфраструктурних стратегій в парадигмі права. Досягненню поставленої мети сприятиме розвʼязання таких завдань: 1. Дослідити етимологію та контекстуальну семантику поняття «стратегія» в лексикографічних джерелах і наукових текстах. 2. Виявити критеріальні характеристики ключового поняття і на підставі цього сформулювати його авторське визначення. 3. Встановити механізм підготовки й ухвалення «Стратегій» як правового акту на прикладі державних документів в галузі розвитку інфраструктури. 4. Зʼясувати шляхи оптимізації діяльності органів державної влади  влади щодо формування та реалізації інфраструктурних стратегій.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Поняття «Стратегія», яке відоме людству не одне тисячоліття і яке стало інтернаціоналізмом, веде походження від грецького stratȇgia. На перших порах його вживання обмежувалося військовою сферою, через те абсолютна більшість лексикографічних джерел в якості першого значення ставить тлумачення: «Мистецтво підготовки і ведення війни та великих воєнних операцій // Наука проведення війни – вища воєнна наука» [35, с. 1202; 36 , с. 731]; «Найважливіша частина воєнного мистецтва; включає теорію та практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій» [37,с. 647].

Поступове розростання семантичного поля поняття перетворює термін на багатозначне слово, оскільки зʼявляється ще й переносне значення, яке інтерпретується словниками української мови так: «Мистецтво економічного, суспільного і політичного керівництва масами, яке має визначити головний напрям їхніх дій, вчинків» [35 , с. 1202; 36, с. 731-732]; «Мистецтво управління політичною боротьбою» [37, с. 647].

Симптоматично, що, характеризуючи переносне значення, укладачі лексикографічних джерел вказують на невідʼємний звʼязок поняття з управлінням, керівництвом. Разом із тим, важко не помітити певну архаїзацію елементів тлумачення, за якої застосовуються застарілі натепер штампи «керівництво масами», «політична боротьба» тощо. До недоліків можна віднести й те, що загальномовні словники не враховують появи додаткових нових значень, які зʼявилися протягом останніх десятиліть, зокрема стратегії як нормативно-правового акту.

Найбільш повно ключове поняття представлено у «Словнику стратегічних комунікацій» за авторством Т. В. Попової та В. А. Ліпкана. Воно трактується через чотири основні семи: «1. Мистецтво підготовки і ведення військових дій. 2. Мистецтво спрямування дій і вчинків інших людей за визначеним напрямом. 3. Документ зі сформульованим переліком цілей і засобів їх досягнення. 4. Планування і втілення в життя певної лінії за допомогою використання й комбінування усіх доступних засобів і методів тактики» [21, с. 360 ]  Безумовними перевагами наведеного тлумачення є відображення усіх актуальних натепер значень ключового поняття, сучасність і стислість визначень, вказівка на зв’язок стратегії і тактики, відсутність політичної заангажованості.

У контексті інфраструктурних стратегій найбільш актуальними є останні з двох наведених значень. Тобто, стратегія може виступати в якості назви самостійного нормативно-правового акту, а також відображати певні управлінські процеси з реалізації намічених довгострокових цілей.

Формулюючи основні характеристики стратегії, О. Попов виділяє такі, як: наявність місії, цілей і завдань, довгостроковість і перспективність, ресурсоємність, агресивність, володіння мобілізаційною силою, опертя на відповідні стратагеми, інститути, структури [38, с. 91].  Звертає на себе увагу, що, окрім цілком прийнятних і зрозумілих якостей, до переліку включаються доволі дискусійні елементи.

По-перше, це місія. На думку О. Попова, саме місії належить найголовніша роль у формуванні стратегії. За його словами, «місія означає усвідомлення політичним актором власного виключного покликання на національній або навіть на світовій сцені, його історичного призначення» [38, с. 94]. При цьому абсолютно не береться до уваги, що слово «місія» має піднесено книжне, патетичне маркування. Будучи за своєю природою філософсько-субʼєктивним, воно важко вписується в категорії державного управління і права. Крім того, при визначенні місії різко зростає роль національного лідера, його власного та особистого бачення вектору розвитку держави. У такий спосіб, стратегія начебто індивідуалізується, відкидаючи роль державних інститутів, які мають концептуалізувати політичні вектори розвитку, визначення пріоритетів. До того ж сам автор статті наводить приклади так званих «цивілізаційних дір», що утворилися через спотворене розуміння лідером своєї місії. Достатньо згадки про російські революції та епоху сталінізму, які призвели до  громадянської війни, геноциду, голодомору, масових «зачисток», депортації ряду народів й окремих соціальних верств тощо. Тож виділення у стратегії місії є доволі неоднозначним. По суті достатньо стратегічних цілей.

Так само, негативна конотація слова «агресивність», можливо й пасує російським стратегіям, проте аж ніяк не прийнятна для України. Скоріше слід говорити про „наступальний характер”, „наполегливість”, „конкурентоздатність”, „випереджуючий характер” тощо.

Отже, характеризуючи поняття стратегій, на мою думку, слід спиратися на такі критерії, як:

-                      наукова обґрунтованість;

-                      відображення стратегічних національних інтересів з чітким прогнозуванням перспектив;

-                      орієнтація на випереджувальний розвиток, що забезпечується стратегічним управлінням, зокрема стратегічним плануванням та прогнозуванням, а також системою стратегічних комунікацій, а також інструментами стратегічної (випереджуючої правотворчості);

-                      ефективна безпекова спроможність на рівні життєдіяльності людини, суспільства, держави;

-                      баланс амбіційності й реальної оцінки можливостей та спроможностей, в тому числі потенційних;

-                      ясність та однозначність;

-                      логічність, послідовність та ієрархічність;

-                      здатність деталізуватися в подальших завданнях і заходах;

-                      співвідношення із часовими та математичними параметрами;

-                      спроможність мобілізації субʼєктів правовідносин;

-                      наявність / можливість створення механізмів забезпечення діяльності;

-                      визначеність параметрів моніторингу реалізації та коригування дій на кожному етапі.

Виходячи з цього, під інфраструктурними стратегіями пропоную розуміти науково обґрунтований комплексний концепт, який матеріалізується у вигляді відповідних нормативно-правових актів, ухвалених у встановленому порядку, із зазначенням довгострокових перспектив, цілей і завдань, котрими регулюються суспільні відносини у сфері розвитку і функціонування усіх видів інфраструктури,  а також системи широкомасштабних заходів, реалізація яких забезпечує досягнення стратегічних цілей і завдань.

Прокоментую авторську дефініцію.

По-перше. Наведене визначення спирається на твердження, що стратегія у своєму становленні й реалізації проходить шлях від ідеї до наукової гіпотези, а потім – до науково обґрунтованого концепту, який далі від сфери науки переходить до сфери адміністративного-правового регулювання, як стратегічного управління, так і державного управління в цілому. У такий спосіб, закладається динамічний аспект з опертям на етапи розробки й формулювання стратегії.

По-друге, в авторському тлумаченні представлені два основні значення терміну, згідно з якими він відображає і назву відповідного нормативно-правового акту, і комплекс заходів по його реалізації.

По-третє, оговорюється, що подібними актами, ухваленими у встановленому порядку, регулюються ті суспільні відносини, що виникають у процесі розвитку й функціонування усіх видів стратегічної інфраструктури в усіх сферах життєдіяльності (секторах) за будь-яких умов і режимів та локалізації функціонування і походження безпекогенних чинників різної природи. У такий спосіб, охоплюється не тільки транспортна (за розповсюдженим вузьким розумінням), а й стратегічна інфраструктура в цілому, соціальна, фінансово-економічна, інформаційна, кібернетична, туристична, морська, енергетична, розвідувальна та інші види інфраструктури.

По-четверте. Вказується, що реалізація стратегій потребує вжиття узгоджених за цілями та завданнями, принципами та методами комплексу систематичних широкомасштабних заходів. На цьому шляху актуалізується використання інструментарію стратегічних комунікацій під якими у публічному управлінні  розуміють складова державно-управлінського процесу, зорієнтована на встановлення довіри до держави й довготривалих взаємозв’язків із внутрішніми і зовнішніми аудиторіями з метою створення умов для реалізації публічної політики; технологія публічного адміністрування, тобто певна сукупність дій, що мають бути послідовно, належним чином із використанням конкретних засобів і прийомів реалізовані суб’єктом публічного управління в інформаційному просторі [39, с. 26].

У рамках даної концепції стратегічних комунікацій також обґрунтовується, що синхронізація комунікацій забезпечується шляхом координації та узгодження дій у процесі реалізації комунікаційних стратегій у просторі й часі на підтримку стратегічних завдань через вироблення єдиних підходів до їх розробки і реалізації в державі. Така синхронізація комунікацій має забезпечуватися з використанням проєктного підходу, зокрема на загальнодержавному рівні доцільним є формування портфеля комунікаційних проєктів та створення відповідної організаційної структури – підрозділу з питань управління портфелем комунікаційних проєктів в Офісі стратегічних комунікацій КМУ. Запропоновано технологію проєктування стратегічних комунікацій, визначення наративів, ресурсів і планів для досягнення мети та побудови ефективних взаємовідносин влади з цільовими аудиторіями. Невід’ємними складовими цього процесу є розроблення й запровадження інноваційних комунікаційних технологій і технологій маркетингу та соціальної реклами [39, с. 27].

Отже, це означає, що на управлінських принципах взаємної узгодженості, координації,  взаємодії, в окремих випадках – публічно-приватного партнерства до діяльності залучається значне коло субʼєктів, не обмежуючись лише суб’єктами владних повноважень.

Безумовно, сформульоване нами визначення не може претендувати на бездоганність і вичерпність, воно пропонується на розсуд наукового громадськості  для подальших творчих і конструктивних дискусій на шляху становлення та розроблення ефективної державної інфраструктурної політики України, а також в аспекті необхідності розвитку стратегічної правотворчості. Також відмітимо, що це є перша спроба у вітчизняній науці адміністративного права розкрити зміст нового поняття.

Розглянувши характеристики стратегії в якості цілеспрямованої діяльності, відповідно до логіки подальшого дослідження ми здійснимо проведення наукового аналізу «стратегій» як стратегічних нормативно-правових актів України.

Одразу слід зазначити, що традиція прийняття таких документів, якими є різного роду «Стратегії» притаманна багатьом країнам. Проведений нами контент-аналіз масиву законодавства щодо регулювання суспільних відносин у сфері інфраструктури, уможливив констатувати, що доволі яскраво ця тенденція виявляється у сфері кібербезпеки (а інфраструктурні стратегії перетинаються з даною сферою дуже щільно, особливо, якщо йдеться про інформаційну інфраструктуру).  Зокрема натепер подібні стратегії ухвалені й тривалий час діють в Австрії [40], Бельгії [41], Естонії [42], Латвії [43], Німеччині [44], Польщі [45], Угорщині [46], Франції [47], Чорногорії [48], Японії [49] та ін.

Не стояла осторонь розроблення стратегічного законодавства і Україна.

Аналіз вітчизняних «стратегій» в діахронічному аспекті дозволив встановити, що ще у 1999-ому році був прийнятий Указ Президента України «Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування», який у 2008 році втратив чинність [50]. Проте його історична роль полягала в тому, що вже на той час порушувалися організаційні аспекти, які в подальшому слугували запровадженню в Україні алгоритмів розробки, ухвалення відповідних стратегій.

За нормами юридичної техніки, що склалися за два десятиріччя, відколи ухвалюються стратегії, закріпилася традиція, за якою документ містить в собі наступні складові елементи тексту, як:

• загальна частина (включає в себе: обґрунтування нагальності прийняття стратегії, сфери її дії; характеристика проблеми, що потребує розв’язання; специфіка правового механізму реалізації, узгодженість з іншими актами, в тому числі міжнародними);
• мета і строки реалізації;
• напрями реалізації;
• очікувані результати реалізації стратегії;
• фінансове забезпечення реалізації.

В окремих випадках до структури акту може включатися розділ «Загрози реалізації Стратегії», в якому міститься аналіз негативних чинників, що перешкоджають досягненню поставлених цілей.

Як правило, Стратегії схвалюються відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України. Зазвичай до них додається план заходів, який затверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України.

При особливій значущості проблеми Стратегії можуть затверджуватися і на рівні Закону. Прикладом цього можуть слугувати «Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року”, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року [51].

Якщо питання знаходиться в безпосередній компетенції Президента України, відповідно до ст. 107 Конституції України, а також частини другої статті 2 Закону України «Про основи національної безпеки України» окремі особливо важливі стратегії можуть затверджуватися Указом Президента. Саме так відбулося зі «Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020» [52], а згодом 30 вересня 2019 року було видано Указ Президента України №722/2019 „Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”  [53], «Стратегією кібербезпеки України» [54].

Принагідно слід відзначити, що свого часу укладачі «Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» відмовилися від традиційної побудови «дерева цілей», а внесли певні інновації, виокремлюючи такі вектори, як: розвиток, безпека, відповідальність, гордість. При всій інноваційності подібних підходів  поняття відповідальності та гордості доволі дискусійні,  оскільки скоріше знаходяться у площині виховних процесів, а не соціально-економічних. Разом з тим, і подібний підхід має право на існування, оскільки він спирається на те, що прийнято називати «людський фактор».

Переважна більшість стратегій, які можна кваліфікувати як інфраструктурні,  розраховані на середньострокову перспективу, тобто на 5-10 років. Підтвердженням даної тези є: «Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року» [55], «Стратегія розвитку туризму та курортів на період до 2026 року» [56], «Національна стратегія управління відходами на період до 2030 року» [57], «Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року» [58], «Стратегія розвитку інноваційної діяльності на період до 2030 року» [59], «Стратегія інтегрованого управління кордонами на період до 2025 року» [60] тощо.

Іноді перспективи можуть значно скорочуватися, зокрема це яскраво видно по ухвалених в 2017-ому році «Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року» [61], «Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху на період до 2020 року» [62].

Менш характерні випадки ухвалення довгострокових стратегій, розрахованих на період 15-25 років, хоча є поодинокі випадки й таких. Зокрема: «Стратегія розвитку морських портів України на період до 2038 року» [63], «Енергетична стратегія України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» [64].

Аналіз текстів перелічених документів дозволив встановити, що всі вони відповідають вимогам наукової обґрунтованості, логічності, послідовності, ієрархії, здатності деталізуватися у подальших заходах,  визначеності параметрів моніторингу реалізації. Разом з тим, є і ряд особливостей, які не завжди можна віднести до позитивних, а саме:

1. В масштабах держави не простежується системність у прийнятті «Стратегій». Фактично відсутня  консолідація фінансових, політичних, економічних, дипломатичних засобів реалізації стратегічних комунікацій. Документи з питань, які є інтеграційними для ряду сфер, слабо координуються між собою. Все це лежить в площині більш абстрактного порядку: необхідності розроблення засад стратегічної правотворчості.
2. Поставлені в ухвалених «Стратегіях» цілі скоріше орієнтовані на консервацію певних процесів (за принципом «аби не гірше»), незначне поліпшення існуючої ситуації без передбачення чітких та зрозумілих для правозастосування параметрів якісного та кількісного оновлення інфраструктурного ландшафту. Зазвичай стратегії такого типу відносять до категорії нейтралізуючих або депресивних, оскільки їм бракує амбіційності, наступальності, проактивності, випереджуючого характеру, фокусуванні на стрімкому прориві в умовах жорсткої світової конкуренції.
3. Констатується ігнорування укладачами «Стратегій» геопросторових, геополітичних, геостратегічних, геоекономічних та геоінформаційних кваліфікаційно-кадрових та інших, в тому числі й інфраструктурних конкурентних переваг України, що відкривають широкі можливості для її повноцінної інтеграції у світові трансформаційні та інфраструктурні процеси з урахуванням стратегічних національних інтересів (розвиток космічної та супутникової інфраструктури, розвиток енергетичної інфраструктури, розвиток екосистем тощо). Комплекс меншовартості, на жаль, дається до взнаки і тут.
4. Вбачається брак гласності і взагалі транспарентності щодо ступеню виконання тих актів, термін дії яких закінчився. А також відсутні механізми контролю за їх реалізацією, відсутні механізми настання відповідальності за невиконання тих чи інших положень стратегії.

Що ж власне до інфраструктурних стратегій, то можна відзначити, що за відсутності виваженої державної інфраструктурної політики, вказані стратегії не є консолідованими, вони фрагментарно розпорошені по сотнях нормативних актів. Відтак, доволі важко реконструювати цілісне та холістичне бачення цього різновекторного та багатопланового процесу.  Більше того, розмитість подібних стратегій призводить до того, що інфраструктурні проекти в Україні слабо корелюються із дослідженим типом нормативно-правових актів, а відтак втрачається початковий зміст стратегічної правотворчості, визначальний вплив стратегічного бачення на формування ефективних інституційних спроможностей щодо стратегічного управління у сфері інфраструктури з метою створення умов для реалізації стратегічних національних інтересів.

Звернення до офіційного сайту Кабінету Міністрів України засвідчує, що в розділі «Діяльність» загалом відсутні будь-які згадки про «Стратегії», не кажучи про інфраструктурні: ані як про ті документи, які схвалюються розпорядженням Кабінету Міністрів України і реалізуються на даному етапі, ані як проекти майбутнього [65].

Доводиться також констатувати, що в діяльності окремих центральних органів виконавчої влади, зокрема міністерств, причетних до реалізації інфраструктурних стратегій, загалом не висвітлюється реалізація ухвалених Кабінетом Міністрів України відповідних нормативних актів. Хоча для проформи на сайті Міністерства інфраструктури України є згадка про «Національну транспортну стратегію України на період до 2030 року»  з визначенням чотирьох пріоритетів:

1) конкурентоспроможна та ефективна транспортна система;

2) інноваційний розвиток транспортної галузі та глобальні інвестиційні проекти;

3) безпечний для суспільства, екологічно чистий та енергоефективний транспорт;

4) безперешкодна мобільність та міжрегіональна інтеграція [66].

При цьому фактично ігнорується те, що на дане Міністерство покладені функції забезпечення діяльності поштового зв’язку, а не тільки транспорту. До того ж зазначеним Міністерством спрямовується діяльність Державного агентства інфраструктурних проектів. Про те, яким чином воно працює задля реалізації існуючих стратегій, на сайтах та в офіційних джерелах також бракує достатньої інформації. Більше того, відзначено, що Державне агентство інфраструктурних проектів України (Укрінфрапроект) діє на підставі положення про Укрінфрапроект, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 714 [67].

Положення „Про Державне агентство інфраструктурних проектів” затверджено постановою Кабінету Міністрів України
від 22 вересня 2016 р. № 714. Згідно з даним положенням Державне агентство інфраструктурних проектів України (Укрінфрапроект) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сфері розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, а також фінансового забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм. Відповідно, основними завданнями Укрінфрапроекту є:

1) реалізація державної політики у сфері розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури: а) авіаційного; б) морського; 3) річкового транспорту, а також 4) фінансового забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм;

2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, а також фінансового забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм;

3) здійснення управління об’єктами державної власності.

Отже, як можна побачити, даний орган було створено, так би мовити секторальне, і хоча назва в нього має широкий зміст, його діяльність і предметна компетенції обмежені лише окремим видами транспортної інфраструктури. Цей підхід є не досить коректним і вдалим.

Таким чином, за відсутності в науковому обігу чітко визначеного розуміння інфраструктурних стратегій, а також через несформованість державної інфраструктурної політики даний напрям діяльності не набув відповідного рівня концептуального осмислення, а також свого належного рівня практичної реалізації, що суттєво відбивається на стратегії розвитку України як ефективної та процвітаючої держави із могутнім інфраструктурним потенціалом та значними інституційними спроможностями щодо його реалізації відповідно до стратегічних національних інтересів.

Висновки. Проведене нами дослідження дозволило визначити, що ключове поняття «стратегії» суттєво відрізняється від його тлумачення у мовознавчих лексикографічних джерелах і реальним семантичним полем. Описані критеріальні характеристики ключового поняття, на підставі чого сформульована його авторська дефініція. Встановлений механізм ухвалення й реалізації «Стратегій» як стратегічного нормативно-правового акту держави. Виявлені шляхи удосконалення діяльності органів виконавчої влади у досліджуваному напрямі, що у разі врахування висловлених пропозицій дозволить суттєво поліпшити існуючу практику стратегічного управління у сфері державної інфраструктурної політики України на міжнародному, державному, регіональному та місцевому рівнях.    

Список використаних джерел:

1. 1.             Біттер О. А. Актуальне дослідження стратегії розвитку інфраструктури аграрного ринку регіону // Регіональна економіка, 2015. № 1. С. 198-200.
2. 2.             Дубницький В. Комірна В., Ганжела І. Стратегія розвитку соціальної інфраструктури регіону // Соціальна економіка, 2016. № 1. С. 30-38.
3. 3.             Коляда Т. А. Формування бюджетної стратегії України: теорія, методологія, практика  : [монографія]. Ірпінь : Університет ДФС України, 2016. 396 с. (Серія «Податкова та митна справа в Україні», т. 63).
4. 4.             Онишко С. В., Чуницька І. І. Стратегічні траєкторії розвитку фінансового ринку у форматі взаємодії складових його інфраструктурного потенціалу // Бізнес-Інформ, 2018. № 7. С. 194-200.
5. 5.             Познанська, І. В. Стратегія розвитку морської транспортної галузі України в умовах євроінтеграції : дис. … д-ра екон. наук : 08.00.03 / І. В. Познанська. Одеса, 2019. 460 с.
6. 6.             Шемаєв В. В. Стратегічні пріоритети розвитку морських портів України // Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, 2017. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва: Збірник наукових праць Харківського національного автомобільнодорожнього університету. №3 (18), том 2. 2017. Харків: ХНАДУ, 2016 С. 9-18.
7. 7.             Стратегічне управління розвитком кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури України / І. Б. Жиляєв, А. І. Семенченко, Д. В. Мялковський, Т. В. Станіславський // Публічне управління і адміністрування в Україні. 2018. Вип. 3. С. 44-50.
8. 8.             Суходоля О. М. Енергетична зброя у геополітичній стратегії Росії : аналіт. доповідь / О.М. Суходоля ; Нац. ін-т стратег. дослідж., Центр безпек. дослідж. Київ : НІСД, 2020. 127, [1] с. : ттабл. Бібліогр. в підрядк. прим. (Серія “Національна безпека”).
9. 9.             Бурик М. М. Аналіз стратегічного планування в діяльності органів державного управління розвитком транспортної інфраструктури // Інвестиції: практика та досвід : науково-практичний журнал / Чорномор. держ. ун-т ім. Петра Могили ; ТОВ “ДКС Центр” ; голов. ред. Ємельянов В.М. ; редкол.: Бартош Г., Беглиця В.П., Гармідер Л.Д. [та ін.]. Київ, 2020. № 17/18, вересень. С. 143-148.
10.  Клочковський О. Застосування SWOT-аналізу як базисної умови при формуванні стратегії розвитку туристичної сфери Вінницької області / О. Клочковський, В. Клочковська // Галицький економічний вісник : науковий журнал / М-во освіти і науки України ; Тернопіл. нац. техн. ун-т ім. І. Пулюя ; редкол.: Білоус О.С., Павликівська О.І., Кіляр О.Р. [та ін.]. Тернопіль, 2019. № 5 (60). С. 73-78.
11.  Загурська-Антонюк Полістратегія та правове регулювання політики національної безпеки // Інвестиції: практика та досвід : науково-практичний журнал / Чорномор. держ. ун-т ім. Петра Могили ; ТОВ “ДКС Центр” ; голов. ред. Ємельянов В.М. ; редкол.: Бартош Г., Беглиця В.П., Гармідер Л.Д. [та ін.]. Київ, 2020. № 19/20, жовтень. С. 134-140
12.  Антонюк Д. А., Антонюк К. І. Формування стратегічних пріоритетів модернізації інституціональної інфраструктури підприємництва регіонів України в процесі європейської інтеграції // Стратегічні пріоритети, 2017. № 2. С. 124-131.
13. Клімушин П. С. Стратегії та механізми електронного урядування в інформаційному суспільстві: монографія. – Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2016. 524 с.
14. Козира Б. Ю., Запривода А. А. Профілювання стратегії розвитку в управлінні інфраструктурними обʼєктами // Управління розвитком складних систем. 2019. № 40. С. 51-59.
15. Котенок Д. М. Інституціональна інфраструктура муніципального стратегічного планування розвитку // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Регіональний розвиток України: проблеми та перспективи», КНЕУ, квітень 2017. С. 72-76.
16. Сивак Т. В. Стратегічні комунікації у системі публічного управління України : монографія. Київ : НАДУ, 2019. 338 с.
17. Бараннік В. О., Брежнєва Т. В. Енергетична безпека як стратегічний пріоритет НАТО // Стратегічні пріоритети, 2017. № 2 (43). С. 99 – 112.
18. Лисенко О. І., Чеканова І. В., Кутовий О. П., Нікітін В. А. Стратегії управління ризиками на обʼєктах критичної інфраструктури в умовах невизначеності // Науковий вісник УкрНДІПБ, 2015. № 1 (31). С. 134-139.
19. Чернявська Т. А. Стратегічні напрямки розвитку транспортно-комунікативної системи України в контексті забезпечення національної безпеки і самодостатності // Economics Bulletin, 2015. № 3. С. 68-76.
20.  Шаховал О., Лозова І. Гнатюк С. Рекомендації щодо розробки стратегії забезпечення кібербезпеки України  // Захист інформації, 2016. Т. 18, № 1. С. 57-65.
21. Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації : [словник] ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. Київ: ФОП Ліпкан О. С., 2016. 416 с.
22.  Ліпкан В. А. Парадигма космізму як підґрунтя для відпрацювання стратегії національної безпеки України // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В.Ківалов; відп. За вип. Л.І. Кормич. Одеса: Юридична література, 2003. Вип. 16. С. 115 – 120.
23.  Ліпкан В. А. Правовий вимір Стратегії національної безпеки України // Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. Київ: Текст, 2007. С. 5 – 7. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
24.  Ліпкан В. А. Інформаційна війна як засіб сучасних інформаційних стратегій // Інформаційні стратегії в глобальному управлінні : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 29 жовтня 2011 року). Київ: ФОП Ліпкан О. С., 2011. С. 8—11.
25. Ліпкан В. А. Безпековий вимір  Стратегії національної безпеки США // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 29 грудня 2011 року). Київ: ФОП Ліпкан О. С., 2011. С. 8—11.
26.  Ліпкан В. А. Рада національної безпеки України – державний орган стратегічної комунікації / В. Ліпкан //  Підприємництво, господарство і право. 2014. № 12. С. 3—7.
27.  Ліпкан В. А. Роль стратегічних комунікацій у протидії гібридній війні проти України // Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р.). Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний ун-т внутрішніх справ, 2015. С. 24—26.
28.  Ліпкан В. А. Національна система кібербезпеки як складова системи стратегічних комунікацій / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца // матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. «Правова доктрина сектору безпеки України: актуальні питання сьогодення» (м. Харків, 21 квітня 2017 р.). Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. С. 138—139.
29. Липкан В. Стратегические коммуникации: время действовать // Режим доступу : https://censor.net/ru/blogs/3205189/strategicheskie_kommunikatsii_vremya_deyistvovat.
30.  Ліпкан В. Анатомія сучасного стратегічного мислення в Україні // Режим доступу : https://censor.net/ru/blogs/3155578/anatomya_suchasnogo_strategchnogo_mislennya_v_ukran.
31. Ліпкан В. Стратегічні комунікації та їх висвітлення в посланні Президента України // Режим доступу : https://censor.net/ru/blogs/1103072/strategchn_komunkats_ta_h_visvtlennya_v_poslann_prezidenta_ukrani.
32. Ліпкан В. Удосконалення системи стратегічних комунікацій // Режим доступу : https://censor.net/ru/blogs/1102963/udoskonalennya_sistemi_strategchnih_komunkatsyi.
33. Ліпкан В. Завдання національної системи стратегічних комунікацій // https://censor.net/ru/blogs/1102948/zavdannya_natsonalno_sistemi_strategchnih_komunkatsyi.
34.  Липкан В. Есть ли у Украины стратегия развития? // Режим доступу :  https://censor.net/ru/blogs/1102337/est_li_u_ukrainy_strategiya_razvitiya.
35.  Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун»Ю 2003. 1440 с.
36. Новий словник іншомовних слів. Укладення і передмова О. М. Сліпушко. 20 000 слів. Київ: Аконіт, 2008. 848 с.
37. Нечволод Л. І. Сучасний словник іншомовних слів. Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. 768 с.
38. Попов А. В. Политика и стратегия // Вестник Московского ун-та. – Серия 12. Политические науки. 2015, № 4. С. 91-98.
39. Сивак Т. В. Інституціоналізація стратегічних комунікацій у системі публічного управління України. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. Національна академія державного управління при Президентові України, Київ, 2020. 39 с.
40. Austrian Cyber Security Strategy [Електронний ре-сурс]. Vienna, 2013. // Режим доступу: https://www.bka.gv.at/DocView.axd?CobId=50999.
41.   Cyber Security Strategy for Defence of Belgium [Електронний ресурс]./ Strategy Department. 2014. // Режим доступу: https://ccdcoe.org/sites/default/files/ strategy/Belgian%20Defence%20Cyber%20Security%20Strategy.pdf.
42.   Cyber Security Strategy of Estonia [Електронний ресурс]./ Ministry of Economic Affairs and Communication. 2014. // Режим доступу: https:// www.mkm.ee/sites/default/files/cyber_security_strategy_2014-2017_public_version.pdf.
43.   Latvian cyber security strategy for the period 2014 to 2018 [Електронний ресурс].  2014.

// Режим доступу: https://ccdcoe.org/sites/default/files/strategy/LVA_CSS_2014-2018.pdf.

1.   Cyber Security Strategy for Germany [Електронний ресурс]./ Federal Ministry of the Interior. Berlin, 2011. // Режим доступу:https://www.bsi.bund.de/SharedDocs/Downloads/EN/BSI/Publications/CyberSecurity/Cyber_Security_Strategy_for_Germany.pdf?__blob=publicationFile.
2.   Cyberspace Protection Policy of the Republic of Poland [Електронний ресурс]./ Ministry of Administration and Digitisation, Internal Security Agency. Warsaw, 2013. // Режим доступу: https://www.enisa.europa.eu/ activities/Resilience-and-CIIP/national-cyber-security-strategies-ncsss/copy_of_PO_NCSS.pdf.
3.   National Cyber Security Strategy of Hungary [Електронний ресурс]./ Prime Minister’s Office. Budapest, 2013. Режим доступу: https://www.enisa.europa.eu/ activities/Resilience-and-CIIP/national-cyber-security-strategies-ncsss/HU_NCSS.pdf.
4.   Défense et sécurité des systèmes d’information Stratégie de la France [Електронний ресурс] / Agence Nationale de la Sécurité des Systèmes d’information. 2011 // Режим доступу: https://www.enisa.europa.eu/media/ news-items/french-cyber-security-strategy-2011.
5.   Strategy on Cyber Security of Montenegro to 2017 [Електронний ресурс]. Podgorica, 2013. // Режим доступу: https://www.enisa.europa.eu/activities/ Resilience-and-CIIP/national-cyber-security-strategies- ncsss/CyberSecurityStrategyforMontenegro.pdf.
6.   The Cybersecurity Policy for Critical Infrastructure Protection (4th Edition) April 18, 2017 Cybersecurity Strategic Headquarters Government of JAPAN. 68 р.
7. Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування: Указ Президента України від 30.04.1999 № 460/99 (втратив чинність на підставі Указу Президента від 01.10.2008  № 884/2008) // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/460/99#Text.
8. Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року: затверджено Законом України від 28 лютого 2019 р. № 2697-VІІІ. // Відомості Верховної Ради, 2019, № 16, ст. 70.
9.   Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020»: затверджено Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015. Урядовий курʼєр від 15.01.2015. № 6.
10.   Про Цілі сталого розвитку : Указ Президента України № 722/2019 від 30 вересня 2019 року // режим доступу : https://www.president.gov.ua/documents/7222019-29825.
11.   Стратегія кібербезпеки України: затверджено Указом Президента України від 15 березня 2016 р. № 96/2016. Урядовий курʼєр від 18.03.2016. № 52.
12. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385. Урядовий курʼєр від 03.09.2014. № 160.
13.   Стратегія розвитку туризму та курортів на період до 2026 року: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 р. Урядовий курʼєр від 13.04.2017. № 70.
14.   Національна стратегія управління відходами на період до 2030 року: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів від 8 листопада 2017 р. № 820-р. Урядовий курʼєр від 22.11.2017 р. № 220.
15.   Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 430-р. Урядовий курʼєр від 27.06.2018. № 120.
16.   Стратегія розвитку інноваційної діяльності на період до 2030 року: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 526-р. Урядовий курʼєр від 30.07.2019. № 143.
17.   Стратегія інтегрованого управління кордонами на період до 2025 року: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2019 р. № 687-р. Урядовий курʼєр від 06.09.2019. № 170.
18.   Стратегія інтеграція внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року: схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 909-р. Урядовий курʼєр від 20.12.2017. № 240.
19.   Стратегія підвищення рівня безпеки дорожнього руху на період до 2020 року: схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2017 р. Урядовий курʼєр від 27.07.2017, № 138.
20.   Стратегія розвитку морських портів України на період до 2038 року: затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. Урядовий курʼєр від 21.08.2013. № 151.
21.   Енергетична стратегія України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність»: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. Урядовий курʼєр від 08.09.2017. № 167.
22. Урядовий портал. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України. Розділ «Діяльність» // https://www.kmu.gov.ua/.
23.   Офіційний Міністерства інфраструктури України. Стратегія // https://mtu.gov.ua/content/strategiya-2015.html.
24.   Положення „Про Державне агентство інфраструктурних проектів України (Укрінфрапроект)” затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 714 : Режим доступу: https://data.gov.ua/dataset/c28f1490-9b51-4cee-a5be-df8f50ef6f1d/resource/566ae383-21a9-4c78-a92d-86c5adc4da35.

INFRASTRUCTURE STRATEGIES TO THE QUESTION OF FORMATION OF A NEW CONCEPT

          Infrastructure strategies are an integral part of government infrastructure policies. At the same time, the analysis of scientific sources indicates that the scholars pay insufficient attention to this problem. In this regard, the author of the article aims to determine the essence of the concept and the content of infrastructure strategies in the paradigm of law. He proceeds from the etymology of the key concept, compares the interpretation of the term in lexicographic sources and scientific works.  He states that the semantic field of the term has long gone beyond the boundaries of military science and includes the name of a certain type of normative legal acts, as well as activities to fulfill long-term goals and objectives. The author of the article highlights the criterion characteristics of the key concept. He also offers the author’s definition of infrastructure strategies. The scientist interprets the key concept as a scientifically grounded complex concept, which is materialized in the form of normative legal acts with the definition of long-term prospects, goals and objectives, as well as a system of large-scale measures, the implementation of which ensures the achievement of these goals.

The researcher also analyzes strategies as the current regulatory legal acts of Ukraine. This helps the scientist to establish a mechanism for the formation and implementation of strategies on a national scale, to identify ways to improve the activities of executive authorities of Ukraine.

The methodology of the author’s vision is based on the developed innovative author’s conceptual model: strategic values – strategic priorities – strategic interests – strategic infrastructure – strategic thinking (strategic forecasting, planning and foresight) – strategic management (strategic communications, strategic architects, geostrategy) – strategic lawmaking.

Key words: state infrastructure policy, strategic infrastructure, strategy, criterion characteristics of strategies, infrastructure strategies, strategic lawmaking, strategic values, development strategies, strategic priorities, strategic planning, forecasting and foresight, institutional infrastructure, institutional capability, strategic communications

STRATEGIE INFRASTRUKTURALNE: NA PYTANIE FORMOWANIA NOWEGO KONCEPCJI

Strategie infrastrukturalne są integralną częścią polityki infrastrukturalnej państwa. Jednocześnie problem ten nie został dostatecznie rozwinięty w nauce. W tym zakresie autor artykułu dąży do określenia istoty pojęcia oraz treści strategii infrastrukturalnych w paradygmacie prawa. Ustalono etymologię i semantykę pojęcia kluczowego, ustalono jego cechy kryterialne, zaproponowano definicję autora. Metodologia wizji autora opiera się na opracowanym nowatorskim autorskim modelu pojęciowym: wartości strategiczne – priorytety strategiczne – interesy strategiczne – infrastruktura strategiczna – myślenie strategiczne (prognozowanie strategiczne, planowanie i foresight) – zarządzanie strategiczne (komunikacja strategiczna, architekci strategiczni, geostrategia) – strategiczne stanowienie prawa.

Słowa kluczowe: polityka infrastrukturalna państwa, infrastruktura strategiczna, strategia, charakterystyka kryterialna strategii, strategie infrastrukturalne, stanowienie prawa strategicznego, wartości strategiczne, strategie rozwoju, priorytety strategiczne, planowanie i prognozowanie strategiczne, infrastruktura instytucjonalna, możliwości instytucjonalne, komunikacja strategiczna

ИНФРАСТРУКТУРНЫЕ СТРАТЕГИИ: К ВОПРОСУ ФОРМИРОВАНИЯ НОВОГО КОНЦЕПТА

          Инфраструктурные стратегии выступают неотъемлемой частью государственной инфраструктурной политики. Вместе с тем, в науке данная проблема разработана недостаточно. В связи с этим автор статьи ставит цель определить сущность понятия и содержание инфраструктурных стратегий в парадигме права. Установлена этимология и семантика ключевого понятия, его критериальные характеристики, предложена его авторская дефиниция. Методология авторского видения базируется на разработанной новаторской авторской концептуальной модели: стратегические ценности – стратегические приоритеты – стратегические интересы – стратегическая инфраструктура – стратегическое мышление (стратегическое прогнозирование, планирование и предвидение) – стратегическое управление (стратегические коммуникации, стратегические архитекторы, геостратегия) – стратегическое правотворчество.

Ключевые слова: государственная инфраструктурная политика, стратегическая инфраструктура, стратегия, критериальные характеристики стратегий, инфраструктурные стратегии, стратегическое правотворчество, стратегические ценности, стратегии развития, стратегические приоритеты, стратегическое планирование и прогнозирование, институциональная инфраструктура, институционные возможности, стратегические коммуникации

Надрукована: Ліпкан В.А., Зубко Г.Ю. Інфраструктурні стратегії: формування нового концепту. Юридичний бюлетень. 2020. № 17. С. 26–39.

DOI: 10.32850/LB2414-4207.2020.17.03

Режим доступу: http://www.lawbulletin.oduvs.od.ua/archive/2020/17/5.pdf

Голова інституту  інфраструктурної політики,

кандидат юридичних наук

Актуальність теми

В умовах безпрецедентних змін, з яким стикається не лише Україна, а й світ в цілому, формування відкритої диверсифікованої економіки формує передумови до все більшого наголосу на необхідності розвитку системної інфраструктурної політики. Саме інфраструктурна політика має бути орієнтованою на формування умов для досягнення всезагального блага, будівництво ефективної екосистеми, в якій гармонія виступатиме визначальним рушієм її розвитку та співіснування людини, природи та штучного інтелекту.

Вельми продуктивними в контексті зміни глобальних домінантів управління є думки голови КНР Сі Цзіньпіна, який поступово та системно впроваджує власну концепцію формування співтовариства єдиної долі, єдиний шлях та єдиний пояс. Визначальним чинником впровадження даних ідей виступає анонсоване прагнення щодо досягнення взаємної вигоди різними країнами і спільного розвитку [1], побудови процвітаючого та прекрасного світу.

Зважаючи на висловлені думки, а також той факт, що сталий розвиток є спільною потребою більшості країн світу, в тому числі і України, в контексті формування інфраструктурної політики доцільно виділити три напрями, відповідно до яких має відбуватись даний процес:

1)    спільні консультації та спільний розвиток інфраструктури, розподіл результатів через застосування спільних зусиль через впровадження відкритої та диверсифікованої економіки;

2)    при формуванні інфраструктурної політики потрібно дотримуватись принципу «людина понад усе», докладаючи зусиль для побудови інклюзивного суспільство, орієнтованого на всезагальне благо;

3)    інфраструктура майбутнього має формуватися за «зеленим» принципом бути найбільш сприятливою для гармонійного розвитку людини і природи, а також штучного інтелекту;

4)    інфраструктура України має формуватися з огляду на будову інклюзивного суспільства —такого суспільство, в якому кожен: 1) отримує свій зиск із загального прогресу нації; 2) має право голосу, своє право на суспільний внесок і свій усвідомлений сенс приналежності до цієї спільноти; 3) намагається робити все, що в його силах, та відчуває, що він або вона мають реальний шанс на успіх в цьому.

Таким чином інфраструктурна політика має виступати умовою реалізації кожною людиною своїх інтересів, а відтак — правове регулювання даної політики виступає актуальним питанням сьогодення не лише в плані декларацій, а саме в контексті створення практичний можливостей для реалізації багатогранних національних інтересів.

В умовах постійних трансформацій, перерозподілу світового ринку, в тому числі прагнення окремих держав до встановлення контролю над інфраструктурними системами інших країн, інфраструктурна політика має розглядатися крізь призму реалізації концепції сталого розвитку — розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби [2].

Серед 17 офіційних та консенсуально узгоджених цілей сталого розвитку виділю ті, що безпосередньо стосуються предмета мого дослідження [3]:

1)    створення стійкої інфраструктури, сприяння забезпеченню всеохоплюючої та стійкої індустріалізації і впровадженню інновацій

2)    зниження рівня нерівного доступу до інфраструктурних об’єктів та використання інфраструктурного потенціалу зсередини країни;

3)    забезпечення відкритості, безпеки, стійкості міст та населених пунктів

4)    зміцнення засобів досягнення сталого розвитку і активізації роботи глобальних механізмів партнерства;

5)    сприяння благополуччю всіх і у будь-якому віці;

6)    забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх;

7)    забезпечення раціонального використання об’єктів інфраструктури з метою підтримання органічного балансу між потребами і виробництвом;

8)    сприяння неухильному, всеохоплюючому та стійкому рості, повної залученості об’єктів інфраструктури для реалізації національних інтересів;

9)    формування умов для органічного співіснування об’єктів інфраструктури та екосистем з метою формування умов для високого біорізноманіття [4] як умови продуктивності та стабільності екосистем.

В умовах глобального перерозподілу світу, формування інфраструктурної політики має виступати важливим напрямом безпекової політики, а сама політика стати консолідованим структурним елементом державної політики національної безпеки.

Відзначу, що не всі країни навіть і зараз мають теоретично обґрунтовану концепцію інфраструктурної політики, я навіть вже не кажу про теоретичне обґрунтування самого концепту «інфраструктурна політика» з його подальшою легітимацією у нормативно-правових актах. Адже у нинішній редакції Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури вживається розпливчастий і з надмірно широкою інтерпретацією термін «державна політика у сфері захисту критичної інфраструктури» [5].

Навіть в одній із останніх робіт НІСД, присвяченій даній тематиці даний термін також не згадується [6]. І це суттєвим чином впливає на формування альтернатив розвитку системи критичної інфраструктури.

На моє переконання інфраструктурна політика виступає складовою політики національної безпеки, вона не може бути звужена лише до одного із напрямів державної політики національної безпеки оскільки сама по собі становить макросистему. Зокрема, при побудові макросистеми інфраструктурної політики з урахування імплементації концепції стало розвитку доцільно, з урахуванням напрацювань і інших дослідників [6], враховувати та вирішувати наступний кластер концептуальних завдань:

• формування системи інфраструктурної політики;
• формування системи забезпечення інфраструктурної політики;
• формування національної системи безпеки об’єктів критичної інфраструктури;
• розроблення механізму правового регулювання відносин, що формуються, розвиваються та припиняють своєї існування в рамках нових інфраструктурних відносин;
• адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів реалізації державної інфраструктурної політики;
• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів у сфері інфраструктури;
• формування інфраструктурної культури;
• налагодження партнерських відносин із приватним сектором;
• формування системи міжнародного співробітництва у сфері розвитку можливостей держави для реалізації інфраструктурних національних інтересів.

Список використаної літератури:

1.                    Си Цзиньпин в своем выступлении на ПМЭФ подчеркнул важность устойчивого развития и совместного построения более процветающего и прекрасного мира // Режим доступу: http://russian.news.cn/2019-06/08/c_138127122.htm?fbclid=IwAR03ONpnY_0BhWpslYdql4Cc_Ksfc5x4f25Q9QTrxmyIS589_tB9ULdpWRg.
2.                    Butlin, John (1989-04-01). Our common future. By World commission on environment and development. (London, Oxford University Press, 1987, pp.383). Journal of International Development (en) 1 (2). с. 284–287.
3.       Цели устойчивого развития : Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D0%BB%D0%B8_%D1%83%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B9%D1%87%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%8F.
4.                    Біорізноманіття : Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F.
5.                    Концепція створення державної системи захисту критичної інфраструктури : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2017 р. № 1009-р.
6.                    Організаційні та правові аспекти забезпечення безпеки і стійкості критичної інфраструктури України : аналіт. доп. / [Бобро Д. Г., Іванюта  С.  П.,   Кондратов   С.   І.,   Суходоля   О.   М.]   /   за   заг.   ред. О. М. Суходолі. – К. : НІСД, 2019. – 224 с.
7.                    Зелена книга з питань захисту критичної інфраструктури в Україні: зб. матер. міжнар. експерт. нарад/упоряд. Д. С. Бірюков, С. І. Кондратов; за заг. ред. О. М. Суходолі. Київ: НІСД, 2016. 176 с.
8.                    Суходоля О. М. Захист критичної інфраструктури: сучасні виклики та пріоритетні за- вдання сектору безпеки. Науковий часопис Академії національної безпеки. 2017. № 1–2 (13–14). C. 50–80.

Зубко Георгій Юрійович,

кандидат юридичних наук,

Голова Інституту інфраструктурної політики ГОСЛ

Останнім часом більшає наукових публікацій різних авторів стосовно тематики інфраструктури.

І це не дивно, адже рівень глобалізації соціуму, тенденції кіберсоціалізації зумовлюють необхідність розуміння і трактування інфраструктурного потенціалу країни як важливого чинника її подальшого розвитку.

Утім, незважаючи на значущість проблеми переважна більшість досліджень і навіть ухвалені документи стосуються лише вузького кола питань – захисту об’єктів критичної інфраструктури. Водночас я переконаний у необхідності концептуального розроблення питань формування і розвитку, адміністративно-правового забезпечення інфраструктурної політики.

Результати проведеного мною дослідження стосовно реалізації державної інфраструктурної політики уможливлюють висновувати, що, наявні механізми та процедури взаємодії розроблені винятково лише на відомчому рівні. Так само і нормативний інструментарій на жаль обмежений лише відомчими актами.

Більше того, спеціально створене окреме Міністерство так і не вийшло на рівень центрального органу виконавчої влади, який має  здійснювати розроблення, управління та реалізацію державної політики у сфері інфраструктури.

Більше того, зазначене міністерство забезпечує реалізацію лише окремих функцій державної інфраструктурної політики, що наперед унеможливлює говорити ані про макросистему інфраструктурної політики, ані про організацію взаємодії суб’єктів правових відносин у даній сфері, в тому числі суб’єктів забезпечення реалізації даної політики. Схожа позиція і у колективу НІСД, який у власний для себе дійшов аналогічних висновків, про які зазначив вище [1].

На етапі формування даної системи висхідними мають виступати розроблення принципів її будови, тобто закономірностей розвитку системи відповідно до конкретно визначених умов функціонування соціальної системи в конкретно визначеному просторово часовому форматі. Важливим має виступати розуміння того, що дана система має виступати комплексним утворенням, в якому будуть створені умови для реалізації державної політики у сфері інфраструктури.

Наголошуючи на важливості реалізації національних інтересів, а також на тому, що державна політика виступає інструментом такої реалізації навряд чи прийнятним з позиції адміністративно-правової науки виглядають пропозиції окремих авторів щодо необхідності формування надвідомчих структур. Зокрема, С. Кондратов запевняє, що для ефективного управління усім комплексом заходів щодо КІ на національному рівні, необхідно запроваджувати надвідомчі структури та механізми [1].

За даного випадку конструктивнішим вбачається концептуально переглянути та переосмислити роль Міністерства інфраструктури у формуванні та реалізації державної інфраструктурної політики. Потрібно використати увесь потенціал вже створеного органу, а не прагнути вирішити будь-які проблеми формуванням нових структур, переобтяжуючи структуру державного апарата зайвими управлінськими ланками.

Також наголошу на тому, що при побудові національної системи ЗКІ важливим є вивчення вт врахування іноземного досвіду. Водночас я далекий від підходу окремих апологетів безапеляційної імплементації будь-якого іноземного досвіду в українську дійсність. Україна має свою специфіку та унікальність і тому ДІП має будуватися не через необхідність відповідності тим чи іншим кимось розробленим стандартам, а передусім національним інтересам. В Україні створено достатньо потужну наукову базу та різноманітні безпекові школи, спираючись на напрацювання яких необхідно рухатися для будови Української держави не за зразками, написаними закордонними радниками та «експертами», а відповідно до цілей розвитку саме України. При чому іноземний досвід звичайно може бути використаний в якості джерельної бази.

Список літератури:

1. «Проблеми забезпечення взаємодії при реагуванні на інциденти та кризи комплексного характеру на об`єктах критичної інфраструктури». Аналітична записка.  Національний інститут стратегічних досліджень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.niss.gov.ua/articles/3124/

Інформація про керівника інституту

ЛІПКАНА Володимира Анатолійовича

ЛІПКАН Володимир Анатолійович — доктор юридичних наук, доктор політичних наук, професор, академік Національної академії наук вищої освіти України, академік Міжнародної кадрової академії.

Український учений, мислитель, стратегічний архітектор та громадський діяч. Засновник теорії безпекознавства, в тому числі націобезпекознавства, терорології і терорґенезу. Один із засновників теорії стратегічних комунікацій (стратком, правового регулювання штучного інтелекту  (homo cyberus, homo eraser). Фундатор наукових шкіл з інформаційної та кібербезпекової політики, інформаційного права, національної та міжнародної безпеки, геостратегії і міжнародних відносин, а також серії відповідних наукових праць «ORDO ORDINANS», в якій публікуються наукові здобутки власної наукової школи. Керівник апарату Федерації кікбоксингу України “ІСКА”,  фінансовий та стратегічний аналітик. Засновник та ведучий власних: 1) аналітичного телепроекту «Smart Ukraine», 2) фінансово-аналітичного інтернет-проекту LiMon.

У 2000 році захистив кандидатську дисертацію з юридичних наук із проблем боротьби з тероризмом.

У 2006 році було присвоєно вчене звання доцент.

У 2009 році захистив докторську дисертацію з юридичних наук із проблем правового регулювання національної безпеки.

У 2018 році було присвоєно вчене звання професор.

У 2025 році захистив докторську дисертацію з політичних наук із проблем формування та реалізації геостратегії Української Держави.

 НАУКОВІ ІДЕНТИФІКАТОРИ

Scopus Author ID: 58683489200 / Lipkan, Volodymyr – Author details – Scopus https://www.scopus.com/authid/detail.uri?authorId=58683489200&origin=recordpage

Web of Science ResearcherID is: LIH-1184-2024. https://www.webofscience.com/wos/author/record/62759292

ORCID https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Пошуковий профіль науковця на порталі НБУВ ID: 0012068  адреса матеріалу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ASUA/0012068

https://scholar.google.com.ua/citations?hl=uk&user=mmE8GhkAAAAJ

https://nbuviap.gov.ua/bpnu/bpnu_profile.php?bpnuid=BUN0000667

http://www.nbuv.gov.ua/node/945

Енциклопедія сучасної України - https://esu.com.ua/article-55581

ДОСЯГНЕННЯ, НАГОРОДИ

24 лютого 2024 року — нагороджений Премією „Хранителі історії”.
14 жовтня 2022 року — нагороджений хрестом «80 років УПА» Всеукраїнського об’єднання «КРАЇНА».
22 грудня 2018 року рішенням Президії Академії наук вищої освіти України нагороджений медаллю імені Ярослава Мудрого.

29 травня 2018 року за вагомий внесок у розвиток кікбоксингу в Україні був нагороджений Першим Президентом України Леонідом Кравчуком іменними боксерськими рукавицями.

У 2018 році отримав Подяку від міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова за вагомий особистий внесок в організацію чемпіонату світу з кікбоксингу “ІСКА” в Україні, популяризацію фізичної культури та неолімпійських видів спорту, професіоналізм, відданість справі

Протягом 2015-2017 рр. неодноразово нагороджений Грамотами Міністерства оборони України «За активне сприяння Міністерству оборони України щодо протидії інформаційній агресії з боку РФ, надання інформаційної підтримки підрозділам, залученим до виконання завдань в районі проведення АТО на території Донецької та Луганської областей та з нагоди Дня Збройних Сил України».

У 2016 році нагороджений Почесною грамотою Академії наук вищої освіти України «За вагомий особистий внесок у розвиток освіти та науки»

За часи роботи в органах внутрішніх справ неодноразово нагороджений: Медалями „За сумлінну службу” І, ІІ, ІІІ ступенів; Ювілейним пам’ятним знаком „85 років КНУВС”, Відзнакою „За відзнаку в службі” ІІ ступеню.

У 2003 році за значні успіхи у навчанні, а також активну організаторську діяльність, позиціонування іміджу України, було визначено найкращим студентом української делегації (серед 13 представників), а також найкращим студентом 41 сесії (серед 47 членів, що представляли Україну, Угорщину, Росію та Румунію), у зв’язку з чим було нагороджено начальником кримінальної поліції Угорщини пам’ятною медаллю та вручено відповідний диплом

У 2002 році  за вагомий особистий внесок у реалізацію державної молодіжної політики, плідну працю щодо підтримки соціального становлення розвитку молоді в Україні та з нагоди Дня молоді нагороджений почесною грамотою Державним комітетом України у справах сім’ї та молоді.

У 2002 році став одним із переможців конкурсу № 7, що проводився Харківським Центром по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вошингтоні, підготувавши наукове дослідження за темою «Основи терорології».

У цьому ж 2002 році було підготовлено перший в Україні навчальний посібник, в якому викладено засади загальної теорії безпеки «Безпекознавство», який було видано в Європейському університеті. На базі даного посібника розроблено авторський курс «Безпекознавство», який викладається в Європейському університеті з 2002 року.

У 1997 році — отримав премію ім. Володимира Суміна Української правничої фундації, ставши переможцем загально-державного конкурсу студентських наукових робіт з дослідженням на тему «Соціально-правова сутність тероризму».

ОСВІТНІЙ РІВЕНЬ

З 2023 по теперішній час працю на посаді професора в Академії праці, соціальних відносин і туризму.

У березні 2018 року закінчив з відзнакою Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, отримавши кваліфікацію магістра зі стратегічних комунікацій.

З 2015 по 2021 роки працював на професорських посадах в Запорізькому національному університеті.

У березні 2010 року — закінчив з відзнакою Навчально-науковий інститут менеджменту безпеки Університету економіки та права «КРОК», отримавши кваліфікацію «Професіонал з управління фінансово-економічною безпекою».

З січня по березень 2010 року — проходив навчання в Інституті національної безпеки Університету Делавер (NSI, Delaware, USA).

З квітня 2006 року по лютий 2009 року обіймав посаду начальника кафедри міжнародних відносин та національної безпеки Київського національного університету внутрішніх справ. На даній кафедрі було розроблено комплекс безпекових та інформаціологічних дисциплін: «Національна безпека України», «Інформаційна безпека України», «Державна інформаційна політика України», «Інформаційна акмеологія», «Інформаційне право», «Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом», «Інформаційна деліктологія»

У 2004 році — достроково закінчив докторантуру Київського національного університету внутрішніх справ очної форми навчання, випустивши монографію та подавши написану відповідно до вимог ВАК України докторську дисертацію для проведення міжкафедрального семінару.
З лютого по березень 2004 року проходив навчання у Міжнародній Правоохоронній академії в США, штат Нью-Мексико, м. Розвел (International Law Enforcement Academy, Roswell, New Mexico, USA). Де, зокрема вивчав особливості побудови системи стратегічних комунікацій, інформаційного супроводження діяльності сил національної безпеки у ствердженніглобального лідерства.
У лютому 2003 року закінчив з відзнакою Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу, отримавши кваліфікацію спеціаліста з менеджменту організацій.

З 23 травня по 19 липня 2003 року проходив навчання у Міжнародній Правоохоронній академії в Угорщині м. Будапешт. Під час навчання в академії виконував обов’язки голови української делегації. За значні успіхи у навчанні, а також активну організаторську діяльність, позиціонування іміджу України, було визначено кращим студентом української делегації (серед 13 представників), а також кращим студентом 41 сесії (серед 47 членів, що представляли Україну, Угорщину, Румунію та Росію), у зв’язку з чим було нагороджено начальником кримінальної поліції Угорщини пам’ятною медаллю та вручено відповідний диплом.

у  2000 року — достроково закінчив ад’юнктуру Національної академії внутрішніх справ очної форми навчання.
У 1997 році — закінчив з відзнакою Національну академію внутрішніх справ України.
У 1993 році — закінчив із золотою медаллю спеціалізовану фізико-математичну школу № 173 м. Києва.

ФАХОВА АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

З 2026 року -  Член редакційної колегії наукового журналу “Вісник Київського національного університету імені Тарса Шевченка. Міжнародні відносини”.

З 2026 року -  Член редакційної колегії наукового журналу “Міжнародні та політичні дослідження”.

Упродовж 2005 – 2006 років помічник-консультант народного депутата України комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної ради України.

З 6 грудня 2024 року - тренер Дослідницької служби Верховної Ради України.

Упродовж 2014- 2019 років – консультант Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони.

У 2014 році — призначено на посаду Директора програм національної безпеки Центру воєнної політики та політики безпеки.

У 2013 році — нагороджено дипломом Академії наук вищої освіти України за номінацією «Монографії».

Експерт експертної ради Управління інформаційної політики Міністерства оборони України.

Радник президента Академії безпеки відкритого суспільства.

Експерт Експертної ради громадської організації „Міжнародна антитерористична єдність”.

Експерт Експертної комісії при раді УСПП з корпоративної безпеки.

ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

22 березня 2020 року призначено на посаду керівника апарату Національної федерації кікбоксингу Україна ІСКА.
З 6 лютого 2017 року є членом Національної спілки журналістів України.
14 грудня 2016 року взяв участь як Голова Глобальної організації союзницького лідерства. Взяв участь у презентації Українсько-арабської ділової ради.
23 травня 2016 року як Президент Глобальної організації союзницького лідерства і керівника проекта Smart Ukraine організував презентацію в Укрінформі першого в світі “Кобзар” Тараса Шевченка китайською мовою.
14 грудня 2015 року разом із видатними громадськими діячами, зокрема Степаном Хмарою  взяв участь як Президент Глобальної організації союзницького лідерства в обговоренні концепції формування Відкритого суду.
З 13 по 15 лютого 2012 року взяв участь як громадський діяч в обговоренні концепції внутрішньої безпеки Європи в м.Солна, Швеція, де виступив із доповіддю про зміст загальної теорії національної безпеки та її впровадження в безпекову діяльність України, презентував модель участі недержавної системи безпеки в забезпеченні національної безпеки, намітивши можливі шляхи її імплементації в діяльність шведських та європейських безпекових інститутів.
З 10 грудня 1996 року є членом фізкультурно-спортивного товариства ”Динамо” України.

ІНТЕРНЕТ, МЕДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

• https://www.lipkan.com/ – особистий сайт;
•  http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 — сторінка в Вікіпедії
• https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 — сторінка з Вікіцитатника
• https://24tv.ua/volodimir-lipkan_tag12465/ – автор колонки на 24 каналі
• https://censor.net/ua/blogs/author/356634 – автор блогу на Цензор.нет
• https://www.ukrlib.com.ua/suchasna/author.php?id=134 – бібліотека української літератури особиста сторінка
• https://research.rada.gov.ua/news/Prof_education/trainers/75586.html - Дослідницька Служба Верховної Ради України
• https://www.socosvita.kiev.ua/departments/criminal-law   – кафедра кримінального права, процесу та криміналістики АПСВТ
• http://goal-int.org/ — сайт громадської організації Глобальна організація союзницького лідерства;
• http://wolf-goal.livejournal.com/ — персональний блог;
• http://book.market-ua.com/ —  книжковий Інтернет-магазин
  

ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Поетичний творчий шлях розпочато наприкінці 1980 років.

Перша поетична збірка „Струни серця” вийшла друком у 2006 році, в ній було відображено творчу спадщину автора майже за два десятиліття.

Згодом — в 2011 році — було видано другу збірку, в якій знайшли відлуння автографи душі автора, адже саме за цей період відбулись найбільш визначні події в житті як в особистісному, так і професійному планах.

14 лютого 2025 року світ побачила третя збірка поезій „Потік”, що становила плід творчих пошуків автора в період з 2011 по 24 лютого 2022 року. Це і екзистенційна поезія, питання війни і миру, віковічні проблеми батьків та дітей, окремо виділено і наукову та політичну і фінансову поезії. Дана творча праця стала своєрідною спробою авторського відображення окремих віх його величності — Потоку.

Поезія В.Ліпкана змістовно та всебічно розглянута у статті Л. В. Мацевко-Бекерської.

ЗБІРКИ ВІРШІВ

1. Ліпкан В. Струни серця : збірка віршів. Київ : Текст, 2006. 280 с.
2. Липкан В. Автографы души : сборник стихов. Киев : ФОП О.С. Ліпкан. 2011. 170 с.
3. Ліпкан В. Потік : поезії. Київ : Видавець Ліпкан В. А., 2025. 152 с.

 НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Автор понад 400 наукових праць.

МОНОГРАФІЇ

1. Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Знання, 2000. — 184 с. (10,36 д.а.).
2. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом : [монографія] / В. А. Ліпкан, Д. Й.  Никифорчук, М. М. Руденко. — К. : Знання, 2002. — 254 с. (20,8 д.а.).
3. Ліпкан В. А. Національна безпека України : нормативно-правові аспекти забезпечення : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 180 с. (10,46 д.а.).
4. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с. (47,02 д.а.).
5. Ліпкан В.А.  Роль МВС України у боротьбі з тероризмом в контексті співробітництва з ЄС // Тероризм та боротьба з ним: теоретико-практичний аспект: монографія. Київ : НАСБУ, 2004. С. 245 – 258.
6. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2005. — 350 с. (20,46 д.а.).
7. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с. (25.58 д.а.)
8. Ліпкан В. А., Зубко Г. Ю. Стратегія державної інфраструктурної політики України: монографія ; за загальною редакцією В. А. Ліпкана. Київ: Ліпкан В. А., 2022. 1008 с. https://doi.org/10.36059/978-966-97758-2-5
9. Ліпкан В. А., Яковець А. В. Геостратегія сучасного Китаю : монографія ; за загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В. А. Ліпкана. Київ : В.А. Ліпкан, 2023. 384 с. https://doi.org/10.36059/978-966-97758-4-9
10. Ліпкан В. А. Політичні засади геостратегії сучасної Української Держави : монографія. Одеса : Видавничий дім „Гельветика”, 2024. 830 с.
11. Ліпкан В.А, Геостратегія України в умовах трансформації міжнародного порядку: теорія і практика. Докторська дисертація. https://scc.knu.ua/components/com_chronoforms7/chronoforms/uploads/335905/1_%D0%9B%D1%96%D0%BF%D0%BA%D0%B0%D0%BD%20%D0%92.%D0%90.%20%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%B8%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_11.09.2025.pdf 
12. Ліпкан В. А., Залізняк В. А. Систематизація інформаційного законодавства України: монографія ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. 304 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/295 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-37-3.
13. Ліпкан В. А., Кушнір О. В. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми: монографія ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. 376 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/296 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-40-3.
14. Ліпкан В. А., Баскаков В. Ю. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : монографія; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. 344 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/297 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-45-8.
15. Ліпкан В. А., Довгань М. Ю. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : монографія; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. 304 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/298 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-46-5.
16. Ліпкан В. А., Дімчогло М. І. Консолідація інформаційного законодавства України : монографія; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. 416 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/294 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-47-2.
17. Ліпкан В. А., Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : монографія ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. 408 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/293 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-49-6.
18. Ліпкан В. А., Шепета О. В., Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : монографія; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. 440 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/299 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-51-9.
19. Ліпкан В. А., Кафтя А. А., Баланюк Н. Ю. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : монографія ;  за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. 316 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/300 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-50-2.
20. Ліпкан В. А., Сопілко І. М., Кір’ян В. О. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : монографія  ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. 664 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/301 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-52-6.
21. Ліпкан В. А., Мовчун О. Г. Сутність та порядок вирішення службових спорів : монографія ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : Видавець О. С. Ліпкан, 2017. 312 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/302 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-2439-54-0.
22. Ліпкан В. А., Збінський Є. Ф. Правовий режим податкової таємниці в Україні : монографія ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : Видавець В. А. Ліпкан, 2018. 372 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/303 ; DOI https://doi.org/10.36059/978-966-97758-0-1.
23. Ліпкан В. А., Політило В. Я. Право на доступ до податкової інформації в Україні : монографія; за заг. ред. В. А. Ліпкана. Київ : Видавець В. А. Ліпкан, 2018. 352 с. http://catalog.liha-pres.eu/index.php/liha-pres/catalog/book/381 ; DOI https://www.doi.org/10.36059/978-966-97758-6-3

ПІДРУЧНИКИ 

1. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : підручник. Київ : КНТ, 2009. 631 с.
2. Міжнародне право : підручник / [В. А. Ліпкан, В. Ф. Антипенко, С. О. Акулов та ін.] ; за ред. В. А. Ліпкана. Київ : КНТ, 2009. 752 с.

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ

1. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
2. Ліпкан В.А., Кондратьєв П.Я. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
3. Кондратьєв Я.Ю., Ліпкан В.А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
4. Ліпкан В.А. Національна безпека і національні інтереси України. — К.: КНТ, 2006. — 68 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
5. Павленко Б.В., Ліпкан В.А., Тарасюк М.О. Керування транспортними засобами в екстремальних умовах: Навчально-наочний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 96 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
6. Ліпкан В.А. Управління системою національної безпеки України. — К.: КНТ, 2006. — 68 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
7. Ліпкан В.А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму). — К.: КНТ, 2006. — 84 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
8. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є., В.М.Желіховський Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 280 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
9. Ліпкан В.А. Боротьба з міжнародним тероризмом: Нормативна база. — К.: КНТ, 2007. — 248 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
10. Теорія управління в органах внутрішніх справ: Навчальний посібник / За ред. В.А.Ліпкана. — К.: КНТ, 2007. — 884 с.
11. Ліпкан В.А., Діордіца І.В. Національна безпека України: кримінально-правова охорона: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2007. — 292 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
12. Ліпкан В.А. Національна безпека України: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2008. — 552 с.
13. Ліпкан В. А. Івахненко О. А., Рижов І. М., Майоров В. В. Науково-практичний коментар до Закону України „Про боротьбу з тероризмом” / В.А.Ліпкан, О.А.Івахненко, І.М.Рижов, В.В.Майоров. — К. : КНТ, 2009. — 208 с. — (Серія: національна і міжнародна безпека).
14. Ліпкан В.А. Національна безпека України : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан. [2-е вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.
15. Ліпкан В. А., Никифорчук Д. Й., Джужа О. М. Боротьба з тероризмом : навчальний посібник. Київ : Видавничий дім Скіф, 2013. 548 с.
16. Липкан В.А. Национальная безопасность и негосударственная система безопасности // Угроза международной стабильности : аспекты проблемы. – Европейский центр Изобразительных искусств, Братислава, 2013. – С. 90-93 (312 с.).

СЛОВНИКИ

1. Ліпкан В. А. Харченко Л. С., Логінов О. В. Інформаційна безпека України : глосарій. Київ : Текст, 2004. 136 с. (7,9 д.а.)
2. Ліпкан В. А., Ліпкан О. С., Яковенко О. О. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Київ : Текст, 2006. 256 с. (12,32 д.а.)
3. Ліпкан В. А., Ліпкан О. С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях : словник ; Вид. 2-е, доп. і перероб. Київ : Текст, 2008. 400 с. (21, 76 д.а.).
4. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом : у визначеннях та поняттях. Київ : Магістр – ХХІ століття, 2009. 162 с.
5. Ліпкан В. А., Попова Т. В. Стратегічні комунікації : словник; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. Київ : ФОП Ліпкан О.С., 2016. 416 с.
6. Ліпкан В. А. Стратегія державної інфраструктурної політики України : словник. Київ : В.А. Ліпкан, 2023. 252 с. https://doi.org/10.36059/978-966-97758-3-2.

ПУБЛІКАЦІЇ У ЮРИДИЧНИХ ВИДАННЯХ ВАК УКРАЇНИ

1. Ліпкан В.А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру // Актуальні проблеми держави та права: Зб. Наук. Праць. — 2000. — Вип. 8. — Одеса: Юридична література. — С. 224 – 230.
2. Никифорчук Д.Й., Ліпкан В.А. Характерні особливості боротьби з тероризмом і бандитизмом в Україні // Додаток до „Вісника ЛІВС МВС України” Актуальні проблеми оперативно-розшукової діяльності. — 2000. — Вип. 1. — Луганськ. — С. 52 – 62.
3. В.Ємельянов, В.Ліпкан Про деякі аспекти вивчення особи-терориста // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1 (20). — С. 166 – 170.
4. Ліпкан В.А. Відповідальність за тероризм як один з напрямків систематизації кримінального законодавства // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 2. — С. 38 – 47.
5. Ліпкан В.А. Щодо поняття тероризму // Право України. — 2000. — № 7. — С. 66 – 69.
6. Никифорчук Д., Ліпкан В., Лебеденко В. Особливості боротьби ОВС з тероризмом і бандитизмом // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2000. — № 1. — С. 225 - 231.
7. Ліпкан В.А. Тероризм і геополітика: гіпотетичний зв’язок // Правова держава. — 2000. — Вип. 11. — С. 525 – 534.
8. Ліпкан В.А. Кримінологічна та кримінально-правова оцінка тероризму // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 4. — С. 23 – 28.
9. Ліпкан В.А. Залучення населення до роботи міліції — запорука взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку у боротьбі з тероризмом // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. — 2000. — № 2. — С. 76 – 79.
10. Ліпкан В.А. Питання демонтажу фінансового підґрунтя терористичних організацій // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2001. — № 7. — С. 10 – 15.
11.  Ліпкан В.А. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2001. — № 3. — С. 233 – 236.
12.  Ліпкан В.А. Кримінальний тероризм і система безпеки підприємництва // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. — С. 8 – 17.
13.  Юсупов В.В., Ліпкан В.А. Недержавна система безпеки підприємництва — криміналістичний аспект // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України / Збірник матеріалів науково-практичної конференції 16 – 17 травня 2001 р., Київ.— К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. — С. 88 – 95.
14.  Никифорчук Д.Й., Бірюков Г.М., Ліпкан В.А. Аналіз стану оперативної обстановки як спосіб виявлення терористських груп // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — К., 2002. — № 1. — Ч. 2.
15.  Ліпкан В.А. Окремі аспекти кримінологічної характеристики ювенотероризму (підліткового тероризму) // Право України. — 2002. — № 4. — С. 77 – 82.
16.  Рожнова В.В., Ліпкан В.А. Концептуальні засади побудови системи запобіжних заходів // Право України. — 2002. — № 5. — С. 21 – 26.
17.  Ліпкан В.А. Концептуальні засади побудови антитерористичного законодавства України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 1. — С. 66 – 73.
18.  Ліпкан В.А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19 – 24.
19.  Ліпкан В.А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації // Держава і право. — 2002. — № 16. — С. 142 – 148.
20.  Ліпкан В.А. Складові національної ідеї // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С. 182 – 183.
21.  Ліпкан В.А. Сучасний зміст української національної ідеї // Держава і право. — 2002. — № 17. — С. 463 – 466.
22.  Ліпкан В.А. Неопарадигма національної безпеки // Право України. — 2002. — № 11. — С. 19 – 23.
23.  Ліпкан В.А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19 – 24.
24.  Ліпкан В.А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України // Держава і право. — 2002. — № 18. — С. 70 – 76.
25.  Никифорчук Д.Й., Ліпкан В.А., Крашениця В.Ф. Особливості запобігання злочинам, пов’язаним із захопленням заручників // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 5. — С. 131 – 135.
26.  Ліпкан В.А. Історичні передумови формування сучасної української національної ідеї // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2002. — № 19. — С. 177 – 182.
27.  Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.
28.  Ліпкан В.А. Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства // Право і безпека. — 2002. — № 4. — 26 – 29.
29.  Ліпкан В.А. Сучасні загрози національній безпеці України: доктрина пантуранізму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 168 – 176.
30.  Липкан В.А. Концептуальные основы формирования правового поля обеспечения национальной безопасности Украины // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2002. — № 2 (8). — С. 69 – 74.
31.  Ліпкан В.А. Предмет націобезпекознавства // Держава і право. — 2003. — № 19. — С. 39 – 44.
32.  Ліпкан В.А. Націобезпекознавча парадигма // Право України. — 2003. — № 2. — С. 120 – 123.
33.  Ліпкан В.А. Сучасний безпекоренесанс // Держава і право. — 2003. — № 20. — С. 216 – 219.
34.  Ліпкан В.А. Сутність та зміст управління системою національної безпеки // Правова держава. — 2003. — Вип. 14. — С. 257 – 266.
35.  Ліпкан В.А. Поняття та зміст націобезпекознавства // Право України. — 2003. — № 9. — С. 114 – 118.
36.  Ліпкан В.А. Необхідність управління системою національної безпеки // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2003. — № 16. — С. 12 – 14.
37.  Ліпкан В.А. Українська національна ідея — фундамент національної безпеки // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2003. — № 22. — С. 299 – 305.
38.  Ліпкан В.А. Необхідність формування системи національної безпеки // Право і безпека. — 2003. — № 2’2. — 21 – 25.
39.  Ліпкан В.А. Синергетичний і гомеостатичний підходи до системи національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 2. — С. 104 – 111.
40.  Ліпкан В.А. Концепція національної безпеки України: підходи до формування // Вісник Прокуратури. — 2003. — № 10. — С. 85 – 92.
41.  Ліпкан В.А. Спеціально наукові методи націобезпекознавства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 3. — С. 63 – 73.
42.  Ліпкан В.А. Загальнонаукові методи націобезпекознавства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 4. — С. 26 – 33.
43. Ліпкан В.А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57 – 60.
44.  Ліпкан В. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107 – 120.
45.  Ліпкан В.А. Екзистенціальне управління системою національної безпеки // Держава і право. — 2003. — № 21. — С. 473 – 479.
46.  Ліпкан В.А. Теорія криз при дослідженні ролі біфуркацій в еволюції системи національної безпеки // Держава і право. — 2003. — № 22. — С. 61 – 68.
47.  Ліпкан В.А. Доктрина національної безпеки: проблеми формування // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2003. — № 3. — С. 195 – 198.
48. Ліпкан В.А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131 – 167.
49.  Ліпкан В.А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75 – 78.
50.  Ліпкан В.А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230 – 233.
51.  Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 Т. / Відп. Ред. Ю.І.Римаренко, Я.Ю.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. — К.: Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — СС. 41 – 57, 404 – 415, 441 – 450, 1007 – 1037.
52.  Ліпкан В.А. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки // Вісник академії правових наук України. — Х., 2004. — Вип. 1 (136). — С. 223 – 229.
53.  Ліпкан В.А.  Роль МВС України у боротьбі з тероризмом в контексті співробітництва з ЄС // Тероризм та боротьба з ним: теоретико-практичний аспект: Монографія. — К.: НАСБУ, 2004. — С. 245 – 258.
54.  Ліпкан В.А. Міждисциплінарний підхід до формування націобезпекознавства // Право України. — 2005. — № 1. — С. 94 – 99.
55.  Ліпкан В.А. Проблеми формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України // Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К.: КиМУ, 2005. — Вип. 4. — С. 160 – 169.
56.  Ліпкан В.А. Современная парадигма терроризма / Российская система противодействия тероризму: проблемы, механизмы реализации и перспективы развития: Материалы Всероссийской научно-практической конференции: В 2 ч. — Челябинск: Челябинский юридический институт МВД России, 2005. — Ч. 1. — С. 43 – 52.
57.  Ліпкан В.А., Тюріна О.В. Державний суверенітет у контексті формування системи міжнародної безпеки // Університетські наукові записки. — 2005. — № 3 (15). — С. 17 – 23.
58.  Ліпкан В., Ліпкан О. Інтерпретаційні схеми розвитку систем безпеки // Юридична Україна. — 2006. — № 2. — С. 12 – 18.
59. Ліпкан В., Майоров В. Проблеми боротьби з міжнародним тероризмом // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 88 – 90.
60. Ліпкан В.А. Загроза національній безпеці як критерій систематизації заходів адміністративно-правового примусу // Юридична Україна. — 2006. — № 6. — С. 19 – 25.
61.  Ліпкан В.А. Стан адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. — 2006. — № 3. — С. 107 – 112.
62.  Ліпкан В.А. Адміністративно-правові закономірності функціонування системи національної безпеки // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 10. — С. 42 – 44.
63.  Ліпкан В. Адміністративно-правові основи теорії національної безпеки // Юридична Україна. — 2006. — № 11. — С. 23 – 26.
64.  Ліпкан В.А. Адміністративно-правова природа національної безпеки // Право України. — 2007. — № 3. — С. 9 – 12.
65.  Ліпкан В.А. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки // Судова апеляція. — 2007. — № 2 (7). — С. 97 – 102.
66.  Ліпкан В.А. Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки // Наук. вісник Нац. акад. Держ. подат. служби України (економіка, право). — № 1 – 2 (33). — 2006. — С. 272 – 278.
67.  Ліпкан В.А. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” : питання обсягу повноважень у сфері національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Судова апеляція. — № 3 (12). — 2008. — С. 6—11.
68.  Ліпкан В.А. Основи права національної безпеки // Право України. — 2009. — № 1. — С. 108—116. 

ПУБЛІКАЦІЇ В ІНШИХ ВИДАННЯХ

1. Ліпкан В.А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. — К., 2000. — Т. 19. — С. 50 – 86.
2. Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й. Питання боротьби з тероризмом і бандитизмом // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших.— К., 2000. — Т. 19. — С. 385 – 392.
3. Гергелійник В.О., Ліпкан В.А. Проблеми реформування системи арбітражних судів України // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — К., 2000. — Т. 21 (2). — С. 248 – 252.
4. Бєзруков Є.В., Ліпкан В.А. Використання поліграфа як один з напрямків протидії корупції і економічним злочинам // Правосуддя — гарант законності у сфері економічних правовідносин / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — К., 2000. — Т. 21 (1). — С. 504 – 510.
5. Ліпкан В.А. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей) / Зб. Матеріалів міжнар. Наук. практ. конференції (Харків) 26 – 27 квітня 1999 р. — С. 182 – 184.
6. 6.  Ліпкан В.А. Методологічні аспекти розроблення криміналістичної характеристики тероризму  // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — К., 2001. — Т. 22. — С. 401 – 408.
7. Ліпкан В.А. Методологічні аспекти алгоритму розробки криміналістичної характеристики тероризму // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доп. міжнар. наук. практ. конференції. Ч.1. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. — С. 182 – 184.
8. Ліпкан В.А. Підприємництво під прицілом тероризму // Молодь і підприємництво. — 2000. — № 2. — С. 19 – 21.
9. Тимошенко І.І., Лаптєв С.Г., Ліпкан В.А., Онищенко Г. Закон України „Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні” // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-та, 2001. — С. 466 – 477.
10. Ліпкан В.А. Методологічні засади легітимації боротьби з тероризмом як один з механізмів забезпечення прав і свобод людини в процесі правоохоронної діяльності // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 року. — Донецьк, ДІВС., 2001. — С. 36 – 45.
11. Ліпкан В.А. Теоретичні питання націобезпекознавства // Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К.: КиМУ, 2002. — Вип. 2. — С. 79 – 87.
12. Ліпкан В.А. Організація недержавної системи безпеки: Дипломна робота / Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. — К., 2003. — 110 с.
13. Ліпкан В.А. Глобальний тероризм в управлінні сучасною цивілізацією // Тероризм і національна безпека України: Матеріали міжнар. конф. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — С. 118 – 127.
14. Ліпкан В.А. Парадигма космізму як підґрунтя для відпрацювання стратегії національної безпеки України // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Голов. ред. С.В.Ківалов; відп. За вип. Л.І. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2003. — Вип. 16. — С. 115 – 120.
15. Липкан В.А. Правовое поле обеспечения национальной безопасности Украины: вопросы формирования // Правовая защита частных и публичных интересов: Материалы международной межвузовской научно-практической конференции (22 – 23 января 2004 года). — Челябинск: Изд-во ЮурГУ. — Ч. 1. — 49 – 55.
16. Ліпкан В.А. Інформаційна безпека як складова національної безпеки України // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі: Проблеми науки, практики і освіти: Зб. наук. праць VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф.— Ч. 2. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. — С. 443 – 453.
17. Ліпкан В.А. Неопарадигма боротьби з тероризмом // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск сьомий. — Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. — С. 131 – 164.
18. Ліпкан В.А., Кузнєцов О.В. та інші Навчально-методичні матеріали. — К.,: Текст, 2005. — 158 с.
19. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є. Удосконалення нормативно-правових засад боротьби з кіберзлочинністю як необхідна умова євроінтеграції // Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, Луцьк,29 – 30 вересня 2005 р. / За ред.. В.Й.Лажніка, С.В.Федонюка. — Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту, ім.. Лесі Україніки, 2005. — С. 192 – 197.
20. Ліпкан В.А. Алгоритм моделювання систем безпеки // Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України: Матеріали науково-практичної конференції (Київ, 6 грудня 2005 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: Текст, 2005. — С. 5 – 10. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
21. Ліпкан В.А. Глобализация международного терроризма // Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности: Материалы международной научно-практической конференции (Кишинэу, 18 мая 2006 года) / Академия полиции Молдовы. — К., 2006. — С. 65 – 73.
22. Липкан В.А. Нацбезопасность альтернативный взгляд // Неизвестная разведка. — 2006. — № 3 – 4. — С. 12 – 19.
23. Ліпкан В.А. Правовий вимір Стратегії національної безпеки України // Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: Текст, 2007. — С. 5 – 7. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
24. Ліпкан В.А. Основні підходи до формування закону України „Про національну безпеку України” // Проблеми національної та міжнародної безпеки: Матеріали науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: КНУВС, 2007. — С. 29 – 36.
25. Липкан В. Параллельный мир: баланс безопасности или безопасный баланс // Неизвестная разведка. — 2007. — № 1. — С. 21 – 27.
26. Ліпкан В.А. Роль сил спеціальних операцій у протидії злочинам проти основ національної безпеки // Запобігання злочинам у сфері забезпечення національної безпеки України : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції, 21 листопада 2008 р., м. Київ. — К. : Наук.-вид. відділ НАСБ України, 2008. — С. 36-43. (430 с.)
27. Ліпкан В.А. Que se haga scientia // Міліція України. — 2000. — № 5. — С. 26-27.
28. Ліпкан В.А. Морські вовки країни тюльпанів // Міліція України. — 2000. — № 6. — С. 25-26.
29. Ліпкан В.А. Фанат, або заговори, щоб я тебе почув // Міліція України. — 2000. — № 7. — С. 14 – 15.
30. Ліпкан В.А. Доки грім не вдарить, мужик не перехреститься // Міліція України. — 2000. — № 8. — С. 28 – 29.
31. Ліпкан В.А. FSK — спеціальна команда захисту // Міліція України. — 2000. — № 10. — С. 28 – 29.
32. Ліпкан В.А. Антитерор. З досвіду австралійських колег // Міліція України. — 2000. — № 11. — С. 30 – 32.
33. Ліпкан В.А. Федеральне бюро розслідувань // Форпост. — 2001. — № 1. — С. 24 – 25.
34. Ліпкан В.А. Щит і меч землі обітованої // Форпост. — 2001. — № 2. — С. 22 – 23.
35. Ліпкан В.А. Геній пекла // Форпост. — 2001. — № 3. — С. 18 – 20.
36. Ліпкан В.А. Тероризм і життя // Форпост. — 2001. — № 4. — С. 24 – 25.
37. Ліпкан В.А. Усвідомлюючи досвід інших // Форпост. — 2001. — № 5. — С. 24 – 25.
38. Ліпкан В.А. Поліграф — нова віха взаємопорозуміння міліції з населенням // Міліція України. — 2001. — № 6. — С. 28 – 29.
39. Ліпкан В.А. „Золоті пантери” Італії // Міліція України. — 2001. — № 7. — С. 28 – 31.
40. Ліпкан В.А. Кібертероризм на зламі тисячоліть // Міліція України. — 2001. — № 8. — С. 24 – 25.
41. Ліпкан В.А. Секретна служба США: Військово-морська спеціальна група США // Міліція України. — 2001. — № 9. — С. 24 – 25.
42. Ліпкан В.А. Варта королеви: підготовка поліцейських для боротьби з масовими заворушеннями США // Міліція України. — 2001. — № 10. — С. 20 – 21.
43. Ліпкан В.А. Кримінальний тероризм: вигадки чи реальність // Міліція України. — 2001. — № 11. — С. 26 – 27.
44. Ліпкан В.А. Ніщо, яке нищить // Міліція України. — 2002. — № 1. — С. 26 -27.
45. Ліпкан В.А. Матриця: проблема свободи у матриці // Міліція України. — 2002. — № 2. — С. 26 – 27.
46. Ліпкан В.А. Бути першими — це для академії традиція // Міліція України. — 2002. — № 2. — С. 29 – 30.
47. Ліпкан В.А. Диявольська врода // Міліція України. — 2002. — № 3. — С. 29 – 30.
48. Ліпкан В.А. Ядерний тероризм або сатана старих богословів // Міліція України. — 2002. — № 4. — С. 27 – 28.
49. Ліпкан В.А. На перепоні тероризму (Частина перша) // Міліція України. — 2002. — № 5. — С. 23 – 24.
50. Ліпкан В.А. На перепоні тероризму (Частина друга) // Міліція України. — 2002. — № 6. — С. 29 – 30.
51. Липкан В.А. Нужен ли Украине Закон „По борьбе с терроризмом” // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 2. — С. 12 – 15.
52. Липкан В.А. Информационный фаст-фуд — приятного аппетита // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 5. — С. 4 – 5.
53. Ліпкан В.А. Пантуранізм — сучасна загроза України // Служба безопасности. — 2002. — № 4. — С. 6 – 7.
54. Ліпкан В.А. Дві цитаделі — одна мета // Міліція України. — 2002. — № 8. — С. 30 - 31.
55. Ліпкан В.А. Судний день // Міліція України. — 2002. — № 9. — С. 24 – 25.
56. Ліпкан В.А. По той бік добра і зла // Міліція України. — 2002. — № 10. — С. 28 – 29.
57. Ліпкан В.А. Служба внутрішньої безпеки США // Міліція України. — 2002. — № 11. — С. 29 – 30.
58. Ліпкан В.А. Європол і внутрішня безпека Європи // Міліція України. — 2003. — № 3. — С. 27 – 28.
59. Ліпкан В.А. Політичний екстремізм у Німеччині // Міліція України. — 2003. — № 11. — С. 26 – 27.
60.  Липкан В.А. Абсурд в Законе или иллюзия безопасности // Человек  и закон. — 2003. — № 12. — С. 42 – 45.
61. Ліпкан В.А. Моє відкриття Америки // Міліція України. — 2004. — № 7. — С. 22 – 23.
62.  Ліпкан В.А. Нещодавно ад’юнктурі НАВСУ виповнилось 30 років // Іменем закону від 16.06.00. — С. 13.
63. Ліпкан В.А. Шанхайська п’ятірка обговорює питання щодо створення єдиного антитерористичного центру // Богомольця 10. — 23.02.01. — № 8. — С. 3.
64. Ліпкан В.А. Вибухи в Афганістані: чотири особи поранено // Богомольця 10. — 23.02.01. — № 8. — С. 3.
65. Ліпкан В.А. Поліція Північної Ірландії викрила фабрику вибухових пристроїв // Богомольця 10. — 23.02.01. — № 8. — С. 3.
66.  Ліпкан В.А. В Ізраїлі за підозрою у вчиненні тероризму затримано представника Альбіону // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
67. Ліпкан В.А. Німеччина: неонацисти підводять голову // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
68.  Ліпкан В.А. Греція готує новий законопроект по боротьбі з тероризмом Альбіону // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
69. Ліпкан В.А. Філіппінський уряд на заваді тероризму // Богомольця 10. — 07.03.01. — № 10. — С. 3.
70. Ліпкан В.А. Шпигунський скандал у США // Богомольця 10. — 16.03.01. — № 11. — С. 3.
71.  Ліпкан В.А. Екотероризм // Богомольця 10. — 16.03.01. — № 11. — С. 3.
72. Ліпкан В.А. В Іспанії лунають вибухи // Богомольця 10. — 23.03.01. — № 12. — С. 3.
73.  Ліпкан В.А. Чи буде видано терориста № 1? // Богомольця 10. — 23.03.01. — № 12. — С. 3.
74. Ліпкан В.А. KFOR ранить двох бандитів на кордоні Косово і Македонії // Богомольця 10. — 30.03.01. — № 13. — С. 3.
75.  Ліпкан В.А. Ізраїль активізує боротьбу з тероризмом // Богомольця 10. — 30.03.01. — № 13. — С. 3.
76. Ліпкан В.А. Розлючений батько захоплює заручників // Богомольця 10. — 30.03.01. — № 13. — С. 3.
77. Ліпкан В.А. Вибори і тероризм: іспанський варіант // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
78.  Ліпкан В.А. Снайпери проти абортів // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
79.  Ліпкан В.А. Ліквідація антипідривного підрозділу “F” MI-5 — помилка // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
80. Ліпкан В.А. Реалії сучасного кібертероризму // Іменем закону. — 13.04.01. — № 15. — С. 7.
81. Ліпкан В.А. Алжир змінює „тактику діалогу” // Іменем закону. — 27.04.01. — № 17. — С. 3.
82.  Ліпкан В.А. Біотероризм загрожує світу // Іменем закону. — 27.04.01. — № 17. — С. 3.
83.  Ліпкан В.А. Наркотероризм по-колумбійські // Іменем закону. — 01.06.01. — № 22. — С. 3.
84.  Ліпкан В.А. Викрадення людей і СНІД // Іменем закону. — 01.06.01. — № 22. — С. 3.
85.  Ліпкан В.А. Уряд Ірану підписав угоду із Саудівською Аравією // Іменем закону. — 01.06.01. — № 22. — С. 3.

ПУБЛІКАЦІЇ ВАК ПІСЛЯ ЗАХИСТУ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ З ЮРИДИЧНИХ НАУК

1. Липкан В. А. Основы права национальной безопасности. Публичное и частное право. 2009. № 2. С. 34—46.
2. Ліпкан В. А. Правовий статус РНБОУ у сфері національної безпеки України. Підприємництво, господарство і право. 2009. № 12. С. 4 – 8. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2009/12_2009.pdf
3. Ліпкан В. А. Проблеми формування інституту безпекового омбудсмана в контексті розбудови правової держави в Україні. Право України. 2010. № 7. С. 70—80.
4. Ліпкан В. А. Контрольне право як атрибутивний елемент української системи права. Підприємництво, господарство і право. 2010. № 8. С. 7 – 10. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2010/08_2010.pdf
5. Ліпкан В. А. Теоретична концепція Білої книги. Підприємництво, господарство і право. 2010. № 9. С. 80 – 83. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2010/09_2010.pdf
6. Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату. Підприємництво, господарство і право. 2011. № 8. С. 7—11. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2011/08_2011.pdf
7. Ліпкан В. А. Сучасний зміст інформаційних операцій проти України. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2011. Вип 102 (Частина 1). С. 34—43. http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/host/viking/db/ftp/univ/apmv/apmv_2011_102_01.pdf
8. Ліпкан В. А., Максименко  Ю. Є. Інформаційні права і свободи людини та громадянина. Підприємництво, господарство і право. 2011. № 9. С. 64—68. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2011/09_2011.pdf
9. Ліпкан В., Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом в умовах боротьби з організованою злочинністю. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2011.  № 24.  С. 263—269.
10. Ліпкан В. А., Рижов І.М. Врегулювання кризових ситуацій соціального характеру в контексті профілактики тероризму. Підприємництво, господарство і право. 2012. № 10. С. 131—135.
11. Липкан В. А. Национальная безопасность и негосударственная система безопасности. Угроза международной стабильности : аспекты проблемы. — Европейский Центр  Изобразительных искусств, Братислава, 2013. С. 90—93. (312 с.)
12. Ліпкан В. А., Ткаченко О. О. Поняття держави в контексті діяльності УДО України. Наше право. 2013. № 2. С. 16—21.
13. Ліпкан В. А., Капінус Л. І. Доступ до інформації з обмеженим доступом: проблеми вироблення уніфікованих дефініцій. Публічне право. Науково-практичний юридичний журнал. Ужгород, 2013. № 4 (12). С. 45—54.
14. Ліпкан В. А., Максименко Ю. Є. Засади розвитку інформаційної деліктології. // Право України. 2013. № 10. С. 249—256.
15. Ліпкан В. А. Науковий алгоритм дослідження кодифікації інформаційного законодавства України. Підприємництво, господарство і право. 2014. № 1. С. 44—48. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2014/01_2014.pdf
16. Ліпкан В. А., Кушнір О. В.  Особливості застосування «smart law» у сучасному геоправовому просторі. Підприємництво, господарство і право. 2014. № 9. С. 9—13. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2014/09_2014.pdf
17. Ліпкан В. А. Рада національної безпеки України – державний орган стратегічної комунікації. Підприємництво, господарство і право. 2014. № 12. С. 3—7. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2014/12_2014.pdf
18. Ліпкан В. А., Діордіца І. В. Національна система кібербезпеки як складова частина системи забезпечення національної безпеки України. Підприємництво, господарство і право.  2017. № 5(255). С. 174—180. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2017/5/40.pdf
19. Lipkan V. Conceptual Framework and Nature of the General Theory of National Security. Central and Eastern European Legal Studies. – 2014. – #2. – P. 231-256. // https://www.eplopublications.eu/publication/print-edition/central-and-eastern-european-legal-studies-no-2-2014
20. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. — Харків : Право, 2016 — Т. 18 : Кримінологія. Кримінально-виконавче право / редкол. : В. І. Шакун (голова), В. І. Тимошенко (заст. голови) та ін. : Нац. акад. прав. наук України ; Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України : Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. — 2019. — С. 18, 200, 223, 275, 490, (544 с.).
21. Ліпкан В. А., Зубко Г. Ю. Інфраструктурні стратегії: формування нового концепту. Юридичний бюлетень. 2020. № 17. С. 26–39. http://www.lawbulletin.oduvs.od.ua/archive/2020/17/5.pdf ; DOI https://doi.org/10.32850/LB2414-4207.2020.17.03
22. Ліпкан В. А., Мартиненко Д. Б. Безпекова функція держави: сучасний зміст із позицій стратегічних комунікацій. Правові новели. 2024. № 23. С. 310—320. DOI : https://doi.org/10.32782/ln.2024.23.39.
23. Ліпкан В. А., Мартиненко Д. Б. Стратегічні комунікації  і державна безпека в контексті реалізації геостратегії Української Держави. Юридичний науковий електронний журнал. 2024. № 8. С. 533-538.; http://lsej.org.ua/8_2024/129.pdf ; DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2024-8/127
24. Ліпкан В. А.,  Мартиненко Д. Б. Омбудсман зі стратегічних комунікацій в контексті творення геостратегії повоєнної Української Держави. Право та державне управління. 2024. № 4. С. 288–298. DOI https://doi.org/10.32782/pdu.2024.4.38
25. Ліпкан В. А., Шевченко О. О. Механізми контролю за зміною цільового призначення земельних ділянок. Право і суспільство. 2024. № 3. С. 471—481 . ; http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2024/3_2024/74.pdf ; DOI https://doi.org/10.32842/2078-3736/2024.3.72
26. Ліпкан В. А., Павликівський В. І. Правове регулювання іпотечного кредитування військових: теорія і практика. Юридичний науковий електронний журнал. 2024. № 10. С. 374-380. // http://lsej.org.ua/index.php/arkhiv-nomeriv?id=179 / DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2024-10/87

ТЕЗИ КОНФЕРЕНЦІЙ

1. Ліпкан В.А. Безпековий омбудсмен: проблеми формування нового інституту // Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції (пам’яті професора Ю.І.Римаренка) : Збірник тез міжвузівської науково-теоретичної конференції. — К. : КНУВС, 2009 — С. 114-117 (204 с.)
2. Ліпкан В.А.   Біла книга: суть та призначення // Адміністративне право в сучасному вимірі : Матеріали IV науково-практичного семінару / ред. колегія : В.К.Колпаков (голова), О. В. Кузьменко, В. А. Ліпкан, І. Д. Пастух. — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2010. — С. 19—21.
3. Ліпкан В.А., Троханенко І.І. Щодо необхідності реформування системи державного контролю за діяльністю міліції // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 20 грудня 2010 р.). —  К. : Ліпкан О. С., 2010. — С. 38—41.
4. Ліпкан В.А. Засади формування поліції в Україні // Реформування районного органу внутрішніх справ : матеріали круглого столу (Київ, 26 травня 2011 р.). —  К. : Ліпкан О. С., 2011. — С. 24—28.
5. Липкан В. Мультикультурализм и толерантность: грани соотношения / Владимир Липкан // Формирование толерантного сознания в обществе: Материалы VII международного антитеррористического форума. — Киев : Издательство “Киевская правда”. — 2011. — С. 92—100.
6. Максименко Ю. Є., Ліпкан В. А. Права і свободи людини і громадянина в інформаційній сфері в умовах проведення конституційної реформи в Україні // Конституція України : зміни чи нова редакція : матеріали круглого столу, присвяченого 15-й річниці прийняття Конституції України : спец. Вип., 24 червня 2011 р. / редкол. :  В. В. Коваленко (голов. ред.). — та ін. — К. : Юрінком Інтер, 2011. — 196 с. , с. 91—101.
7. Ліпкан В. Інтереси держави: інтегральна категорія безпекознавства і державознавства // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 року). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 7—9. https://doi.org/10.36059/978-966-2439-23-6
8. Ліпкан В.А. Інформаційна війна як засіб сучасних інформаційних стратегій // Інформаційні стратегії в глобальному управлінні : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 29 жовтня 2011 року). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 8—11. https://doi.org/10.36059/978-966-2439-29-8
9. Ліпкан В. А. Безпековий вимір Стратегії національної безпеки США // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 29 грудня 2011 року). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 8—11. https://doi.org/10.36059/978-966-2439-29
10. Ліпкан В. А. Підходи до аксіології національної безпеки / В. А. Ліпкан // Правові та політичні проблеми сучасності : матеріали науково-практичної конференції (Луцьк, 22 квітня 2012 р.). — К. : Ліпкан О. С., 2012. — С. 8—11. https://doi.org/10.36059/978-966-2439-34-2
11. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства як напрям боротьби з тероризмом / В. А. Ліпкан // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Інформаційні технології боротьби з тероризмом” (Київ, 15 липня 2012 р.). — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — С. 7—11.
12. Липкан В. Ренессанс безопасности. Негосударственная система безопасности как атрибут государства / Владимир Липкан, Игорь Бондаренко // Российские вести. — 11 февраля 2013. — № 3-4(2107-2108). — С. 2.
13. Ліпкан В. А. Підвалини формування нової концепції права в контексті протидії екстремізму / В. А. Ліпкан, А. М. Лобода // Імперативи розвитку цивілізації. — 2013. — № 1. — С. 86—87.
14. Ліпкан В. А. Роль „soft law” у розвитку інформаційного законодавства / В. А. Ліпкан // Матеріали науково-практичної конференції „Правові проблеми сучасності” (Запоріжжя, 26 лютого 2013 р.). — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — С. 46—48.
15. Ліпкан В. А. Інформаційна деліктологія: засади становлення / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко // Матеріали круглого столу, присвяченого 90-літтю академіка В. В. Копейчикова (19 листопада 2013 року). — К. : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2014. — С. 92—96.
16. Ліпкан В.А., Кушнір О. В. Концептуальна модель концепції «Smart Law» // Збірник Панєвропейської школи права. 2014. – с. 36-40.
17. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання // Збірник Панєвропейської школи права. 2014. – С. 40-43.
18. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. – 2015. — № 2. – С. 13-16.
19. Ліпкан В.А. Роль стратегічних комунікацій у протидії гібридній війні проти України // Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р.). — Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний ун-т внутрішніх справ, 2015. — С. 24—26 (252 с.)
20. Липкан В.А. Профилактика терроризма с позиций стратегических коммуникаций. Протидія проявам тероризму, сепаратизму, екстремізму та нелегальній міграції в сучасних умовах: стан, проблеми та перспективи : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 28 жовт. 2016 р.). – Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. – С. 158-161 (356 с).
21. Ліпкан В. А. Поняття та структура стратегічних комунікацій на сучасному етапі державотворення. Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід : матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. за міжнар. участю. 28 жов. 2016 р. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2016. – С. 270-271 (428 с).
22. Ліпкан В. А. Концептуальний аналіз артикуляції стратегічних комунікацій в посланні Президента України. Інформаційна безпека : європейські орієнтири та перспективи для України (25 листопада 2016 року, м. Харків). Збірник наукових праць за матеріалами ІІІ Міжнародного науково-практичного круглого столу. Серія „Сектор безпеки України”. Вип. 14 / Редкол.: Ю.П.Битяк, А.П,Гетьман, Ю.В,Мех та ін. — Харків : вид-во „Плеяда”, 2016.  С. 58-61.(248 с)
23. Ліпкан В. А. Національна система кібербезпеки як складова системи стратегічних комунікацій / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца // матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. «Правова доктрина сектору безпеки України: актуальні питання сьогодення» (м. Харків, 21 квітня 2017 р.). — Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. — С. 138—139.
24. Ліпкан В. А. Концептуальні засади правового регулювання функціонування системи кібербезпеки / В. А. Ліпкан // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Публічне адміністрування в умовах змін та перетворень: проблеми організації та правового забезпечення», м. Харків, 18-19 травня 2017 р. — Харків: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. — С. 89—91.
25. Ліпкан В. А. Право на самостійне пенсійне накопичення  / В. А. Ліпкан // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції «Сектор безпеки України: актуальні питання науки і практики», м. Харків, 18-19 квітня 2019 р. — Харків: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2019. — С. 93—95.
26. Ліпкан В. А. Правовий аналіз футурології деінституціоналізації / В. А. Ліпкан // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції «Сектор безпеки України: актуальні питання науки і практики», м. Харків, 4-5 грудня 2019 р. — Харків: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2019. — С. 61—63.
27. Ліпкан В.А., Діордіца І. В. Мультиплікативність формування концептосфери кібербезпекової політики // Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики (9-10 квітня 2020 року, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків). Збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. Серія «Сектор безпеки України». Вип. 35 / Редкол.: Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман, Ю. В. Мех та ін. Харків: Друкарня Мадрид, 2020. С. 164-167 (524 c.).

ПУБЛІКАЦІЇ З ПОЛІТИЧНИХ НАУК

ORCID: 0000-0002-7411-2086

СТАТТІ ВАК

1. Ліпкан В. А. Безпека стратегічної інфраструктури та стратегічні комунікації в контексті реалізації геостратегії сучасної України. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2021. № 38. с. 205—216. Журнал: http://www.fps-visnyk.lnu.lviv.ua/uk/2021-38 ; DOI https://doi.org/10.30970/PPS.2021.38.27
2. Ліпкан В. А. Понятійно-категорійний апарат стратегії державної інфраструктурної політики України.  Регіональні студії. 2021. № 27. С. 55—62. http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/27/9.pdf ; DOI https://doi.org/10.32782/2663-6170/2021.27.9 ; Журнал весь: http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/index.php/27
3. Ліпкан В. А. Стратегія державної інфраструктурної політики України з позицій нормативізму. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2021. № 32. С. 149–157. http://apfs.nuoua.od.ua/archive/32_2021/27.pdf  ; DOI https://doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1039 ; Весь журнал: http://apfs.nuoua.od.ua/32-2021
4. Ліпкан В. А. Щодо необхідності творення геостратегічного дискурсу. Політикус. 2022. № 3. С. 34—41. http://politicus.od.ua/3_2022/5.pdf ; DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-3.5
5. Ліпкан В. А. Теорія геостратегії: дискурсивний аналіз. KELM (Knowledge, Education, Law, Management). 2022. № 4(48). С. 217-228. https://kelmczasopisma.com/ua/viewpdf/9001 ; DOI https://doi.org/10.51647/kelm.2022.4.34 ; весь збірник: https://kelmczasopisma.com/ua/jornal/74
6. Ліпкан В. А. Геостратегія сучасної Української держави: засади формування. Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2022. № 42.  С. 268-277. http://fps-visnyk.lnu.lviv.ua/archive/42_2022/35.pdf ; DOI: https://doi.org/10.30970/PPS.2022.42.35
7. Ліпкан В. А. Коріння дискримінаційної геополітики Росії. Регіональні студії. 2022. № 30. С. 11—23. http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/30/2.pdf ; DOI https://doi.org/10.32782/2663-6170/2022.30.2
8. Ліпкан В. А. Концепція мертвої води: напрями інтерпретації деструктивної геополітичної ідеології на прикладі війни путінського режиму проти Української держави. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2022. № 2 (62). 164 с. С. 93—100. http://journals.maup.com.ua/index.php/political/article/view/2142/2640 ; DOI https://doi.org/10.32689/2523-4625-2022-2(62)-14
9. Ліпкан В. А. Анатомія геополітичної деструктивності: на прикладі війни Росії проти України. Літопис Волині. 2022. № 27. С. 201-211. http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/387/326 ; DOI https://doi.org/10.32782/2305-9389/2022.27.34 ; Весь журнал: http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/issue/view/13
10. Ліпкан В. А. Наративний аналіз деструктивних геополітичних концепцій. Політикус. 2022. № 4. С. 47—55. http://dspace.pdpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/16444/1/Lipkan%20Volodymyr%20Anatoliiovych.pdf ; DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-4.7 ; Весь журнал : http://politicus.od.ua/index.php/2022-ukr?id=58
11. Ліпкан В. А. Ідея політичної готовності. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2022. № 37. С. 190-201. // http://apfs.nuoua.od.ua/archive/37_2022/32.pdf ; DOI https://doi.org/10.32782/apfs.v037.2022.32
12. Ліпкан В. А. Геостратегія Української держави з позицій природно-правового методу. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2022. № 3 (63). C. 59-69. http://journals.maup.com.ua/index.php/political/article/view/2299/2781. ; DOI https://doi.org/10.32689/2523-4625-2022-3(63)-9
13. Ліпкан В. А. Геостратегія сучасної Української держави: чинники впливу. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2022. № 4 (64). С. 70-84. http://journals.maup.com.ua/index.php/political/article/view/2402/2875. ; DOI https://doi.org/10.32689/2523-4625-2022-4(64)-10
14. Ліпкан В. А. Денацифікація: сучасний геостратегічний зміст. Держава і право. 2022. Випуск 92.  С. 259-272. DOI: 10.33663/1563-3349-2022-92-259.
15. Ліпкан В. А. Політичний зміст концепції стратегічної невизначеності: на прикладі Китаю // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2022. № 38. С. 58-64. http://politicus.od.ua/6_2022/13.pdf. ; DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-6.13
16. Ліпкан В. А. Політичний зміст концепції стратегічної ясності: на прикладі КНР. Politicus. 2022. № 6. 77-84. // http://politicus.od.ua/6_2022/13.pdf ; DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-6.13
17. Ліпкан В. А. П’яте покоління керівників КНР: приклад політичного лідерства Цінь Ґана. Регіональні студії. 2023. № 32. С. 123-129 // http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/32/19.pdf ; DOI https://doi.org/10.32782/2663-6170/2023.32.19
18. Ліпкан В. А. Наративний аналіз виступів керівників п’ятого покоління КНР: на прикладі Цінь Ґана. Politicus. 2023. № 1. С. 110-118. // http://politicus.od.ua/1_2023/17.pdf. DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2023-1.17
19. Ліпкан В. А. Політичне лідерство Сі Цзіньпіна. Літопис Волині. 2023. № 28. С. 261-271 // http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/441 ; http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/441/377 ; DOI: https://doi.org/10.32782/2305-9389/2023.28.38
20. Ліпкан В. А. Політична анатомія мілітаризму сучасного Китаю. Регіональні студії. 2023. № 33. С. 138-149. URL:/ http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/33/21.pdf. DOI https://doi.org/10.32782/2663-6170/2023.33.21.
21. Ліпкан В. А. Геостратегія сучасного Китаю: на прикладі Ірану. Актуальні проблеми політики. 2023. № 71. С. 171-178.  // http://app.nuoua.od.ua/archive/71_2023/23.pdf. DOI https://doi.org/10.32782/app.v71.2023.23.
22. Ліпкан В. А. Державна ідентичність: новий термін політичної та правової науки. Регіональні студії. 2024. № 38. С. 33—40. https://doi.org/10.32782/2663-6170/2024.38.5 /  http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/38/7.pdf
23. Ліпкан В.А. Зовнішньополітичний зміст стратегічного партнерства: на прикладі України та США. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2025. № 58. С. 323-333. DOI https://doi.org/10.30970/PPS.2025.58.40
24. Ліпкан В. А. Оцінка сучасних американських аналітичних досліджень щодо потенціалу стратегічного партнерства України та США. Рoliticus. 2025. № 1. С. 189—201. DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2025-1.29.
25. Ліпкан В. А. Європейський напрям зовнішньополітичної стратегії України з позиції теорії ігор.  Актуальні проблеми філософії та соціології. 2025. № 52. С. 228-236. DOI https://doi.org/10.32782/apfs.v052.2024.37
26. Ліпкан В.А. Ознаки стратегічного партнерства: на прикладі України та США. Літопис Волині. 2025. № 32. С. 202-208. DOI:  https://doi.org/10.32782/2305-9389/2025.32.34.
27. Міжнародний ринок зброї, експортний потенціал українського ОПК та умови його реалізації : аналітичний огляд ; Галушко С. А., Гере Ю. П., Ліпкан В. А. та ін. Київ : Український інститут майбутнього, 2025. 162 с. https://drive.google.com/file/d/15rJOXDZiR1QOaFzr6n5kghHokRmlcO02/view
28. Наземний домен збройного протиборства майбутнього. Розвиток тактики та технологій до 2035 року : аналітичний огляд ; Галушко С. А., Гере Ю. П., Ліпкан В. А. та ін. Київ : Український інститут майбутнього, 2026. 76 с. https://drive.google.com/file/d/1B09ZTQnVhTOA5bmAWxZIGyy9t5K3sJYr/view

SCOPUS, WoS Статті в іноземних журналах, монографіях

1. Lipkan V., Vasutynska L., Syvak T., Methods of analysis of the effectiveness of public sector projects: features and constraints. Baltic Journal of Economic Studies. 2018. Vol. 4. No. 1. P. 255–262. Web of Science. http://baltijapublishing.lv/index.php/issue/article/view/358 Особистий внесок: досліджено поняття соціальних проєктів та особливості їх реалізації. Весь журнал : http://www.baltijapublishing.lv/index.php/issue/issue/view/15
2. Lipkan V., Vasutynska L., Diorditsa V. Social discount rate: assessment methodology. Baltic Journal of Economic Studies. 2018. Vol. 4. # 2. P.114-118. http://baltijapublishing.lv/index.php/issue/article/view/389/pdf
3. Lipkan V. National Resilience as a New Concept in the Geostrategic Landscape. С. 76-94. // National Resilience as a strategy for ensuring national security: military challenges and the latest concepts of the international security environment. Monograph. Opole: Academy of Applied Sciences University of Management and Administration in Opole, 2023; ISBN 978-83-66567-52-8; p. 340. https://old.wszia.opole.pl/wp-content/uploads/2020/05/Odpornosc_narodowa.pdf
4. Lipkan V. Zasady współczesnej geostrategii Ukrainy w świetle koncepcji humanitarnej aury narodu autorstwa Liny Kostenko // Wschód Europy / East of Europe. vol 8.1. 2022. P. 11-31. http://dx.doi.org/10.17951/we.2022.8.1.11-31 https://journals.umcs.pl/we/article/view/13445/pdf
5. LIPKAN, V. ., & ARTYMYSHYN, P. (2022). The concept of “denazification” in the context of the information component of the modern russian-ukrainian war.Eeast European Historical Bulletin, (25), 227–236. https://doi.org/10.24919/2519-058X.25.269561 // http://eehb.dspu.edu.ua/article/view/269561 ; http://ir.dspu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/1862/1/eehb_2022_25_21.pdf
6. Lipkan, V., Poteriaiko, S., & Mul, S. (2022). GEOSTRATEGY OF UKRAINE: A MATHEMATICAL MODEL OF BUILDING SECTORAL INSTITUTIONAL-ORGANIZATIONAL STRUCTURES. Baltic Journal of Economic Studies, 8(5), 58-69. https://doi.org/10.30525/2256-0742/2022-8-5-58-69 ; http://baltijapublishing.lv/index.php/issue/article/view/1978/1987 WoW Economics 1: Ліпкан В. А. Геостратегія україни: математична модель будови секторальних інституційно-організаційних структур. Весь журнал: http://baltijapublishing.lv/index.php/issue/issue/view/125
7. Volodymyr Lipkan, Oksana Kuznichenko, Andrii Ivanov (2023) Geoeconomics as a tool of modern geostrategy. Baltic Journal of Economic Studies. Vol. 9 No. 1, 2023. pp. 113-123. DOI: https://doi.org/10.30525/2256-0742/2023-9-1-113-123. Lipkan, V., Kuznichenko, O., & Ivanov, A. (2023). GEOECONOMICS AS A TOOL OF MODERN GEOSTRATEGY. Baltic Journal of Economic Studies, 9(1), 113-123. https://doi.org/10.30525/2256-0742/2023-9-1-113-123  http://www.baltijapublishing.lv/index.php/issue/article/view/2015   WoW Ліпкан В. А. Геоекономіка як інструмент сучасної геостратегії/ Весь журнал: http://www.baltijapublishing.lv/index.php/issue/issue/view/127

ТЕЗИ КОНФЕРЕНЦІЙ

1. Ліпкан В. А.  Засади формування геостратегії сучасної Української Держави. The study of topical issues of modern society from the perspective of history, political science, sociology and philosophy : conference proceedings (August 30–31, 2022. Riga, the Republic of Latvia). Riga, Latvia : «Baltija Publishing», 2022. С. 67-73. https://doi.org/10.30525/978-9934-26-236-4-16  http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/view/249/7004/14578-1 ; http://www.baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/book/249
2. Ліпкан В. А. Підходи до творення геостратегічного дискурсу. Modern scientific research: achievements, innovations and development prospects. Proceedings of the 14th International scientific and practical conference. MDPC Publishing. Berlin, Germany. 2022. Р. 362-367. p. 21-27. https://sci-conf.com.ua/xiv-mizhnarodna-naukovo-praktichna-konferentsiya-modern-scientific-research-achievements-innovations-and-development-prospects-17-19-07-2022-berlin-nimechchina-arhiv/
3. Ліпкан В. А. Методологія теорії геостратегії: дискурсивний аналіз. Здобутки  та  досягнення  прикладних  та  фундаментальних наук  XXI століття:  матеріали III Міжнародної  наукової конференції, м. Черкаси,  29 липня,  2022 р. / Міжнародний центр наукових досліджень. Вінниця: Європейська наукова платформа, 2022. С. 192—195.
4. Ліпкан В. А. Витоки сучасного неонацизму в реалізації геополітики Росії на прикладі концепції „мертвої води” // «Правові та безпекові аспекти життя в Україні»: збірник матеріалів Міжнародної юридичної науково-практичної конференції «Актуальна юриспруденція» та Круглого столу «Уроки російсько-українських війн», м. Київ, 14 жовтня 2022 року. Тези наукових доповідей. Тернопіль: ЗУНУ, 2022. С. 97—100 (144 с.)//https://www.legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2286%3A01082022-20&catid=300%3A7-102022&Itemid=369&lang=ru
5. Ліпкан В. А. Обумовленість стратегічного наративу цільовими аудиторіями // Стратегічні комунікації у сфері забезпечення національної безпеки та оборони: проблеми, досвід, перспективи : ІІI міжнар. наук.-практ. конф., 31 жовт. 2022 р.: тези доповідей / Міністерство оборони України, НУОУ імені Івана Черняховського. – К.: НУОУ, 2022. – С. 95-100 (205 с.)
6. Ліпкан В. А. Геостратегія сучасної Української держави з позицій політичної теології // Захист прав, свобод і законних інтересів людини, громадянина та держави в умовах збройної агресії проти України. Зб. наук. праць. Матеріали ХІІІ міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 19 жовтня 2022 року) / Ред. колегія: О. В. Скрипнюк (співголова), І. Б. Усенко (співголова), Є. В. Ромінський (відповідальний секретар), А. М. Гурова, А. Ю. Іванова, П. С. Демченко. Київ: Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2023. С. 41-43 (214 с).
7. Ліпкан В. А. Стратегічна невизначеність — засада політики сучасного Китаю // Features of the development of modern science in the pandemic’s era: collection of scientific papers «SCIENTIA» with Proceedings of the III International Scientific and Theoretical Conference, December 9, 2022. Berlin, Germany: European Scientific Platform. C. 38-40. // https://previous.scientia.report/index.php/archive/article/view/614
8. Ліпкан В. А. Теорія геостратегії: метакогнітивний дискурс. Правові засади діяльності правоохоронних органів : збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами IX Міжнародної науково-практичної конференції (5-6 грудня 2022 року, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків). Частина 1. Серія «Сектор безпеки України». Вип. 42. Редкол.: А.П.Гетьман, В.М.Гаращук, В.Я.Настюк, Р.В.Шаповал, Ю.В.Мех та ін. Харків: Друкарня Мадрид, 2022. С. 90-96 (258 с.). ; https://archive.logos-science.com/index.php/conference-proceedings/article/view/279/289 ; Ліпкан В. (2022). ТЕОРІЯ ГЕОСТРАТЕГІЇ: МЕТАКОГНІТИВНИЙ ДИСКУРС. III International Scientific and Practical Conference «GRUNDLAGEN DER MODERNEN WISSENSCHAFTLICHEN FORSCHUNG» Collection of Scientific Papers «ΛΌГOΣ», (August 12, 2022; Zurich, Switzerland), 135–137. https://doi.org/10.36074/logos-12.08.2022.40
9. Ліпкан В. А. Індоктринація геостратегічного муніципалізму. Муніципальна реформа в контексті євроінтеграції України: позиція влади, науковців, профспілок та громадськості: Тези доповідей Сьомої щорічної всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 25 серпня 2023 р.). Київ : АПСВТ, 2023. С. 52—55.
10. Ліпкан В. А. Стратіархи України: до проблеми легітимації. Проблеми реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права в Україні : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (9 листопада 2023 р., м. Київ, КНУТД) / відп. ред. А.Ю. Олійник, Ю. В. Оніщик. К.: КНУТД, 2023. С. 81-87 (467 с.).
11. 11.        Ліпкан В. А. Безпекова дилема: модерний політичний зміст. Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики : збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами XІ Міжнародної науково-практичної конференції (27-28 квітня 2023 року, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків). Частина 1. Серія «Сектор безпеки України». Вип. 43. Редкол.: А.П.Гетьман, В.М.Гаращук, Т.О.Коломоєць, Ю.В.Мех, В.Я.Настюк, Р.В.Шаповал та ін. Харків: Друкарня Мадрид, 2023. С. 155-160 (328 с.).
12. Ліпкан В. А. Антиукраїнство: новітній концепт політичної науки. Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики: збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами XІІ Міжнародної науково-практичної конференції (28 березня 2024 року, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків). Частина 1. Серія «Сектор безпеки України». Вип. 47. Редкол.: А.П.Гетьман, Бєлов Д.М., Т.О.Коломоєць, Ю.В.Мех, В.Я.Настюк, Р.В.Шаповал та ін. Харків: Друкарня Мадрид, 2024. С. 105-115 (458 с.).
13. Ліпкан В. А. Стратегема: політичний зміст поняття. Актуальні проблеми національного законодавства: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, м. Кропивницький, 25 квітня 2024 року. Частина 1. Кропивницький, 2024. С. 41—45 (155 с.).
14. Ліпкан В. А. Безпекова функція держави: сучасний зміст. Актуальні питання адміністративного права та адміністративного судочинства: збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами І Міжнародної науково-практичної конференції (17 травня 2024 року, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків). Серія «Сектор безпеки України». Вип. 49. Редкол.: А.П.Гетьман, Бєлов Д.М., Т.О.Коломоєць, Ю.В.Мех, В.Я.Настюк, Р.В.Шаповал та ін. Харків: Друкарня Мадрид, 2024. С. 117—124.
15. Ліпкан В. А. Безпекова функція в контексті реалізації муніципальної реформи. Муніципальна реформа в контексті євроінтеграції України: позиція влади, науковців, профспілок та громадськості: Тези доповідей Восьмої щорічної всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 06 вересня 2024 р.). Київ : АПСВТ, 2024. С. 83—85.
16. Ліпкан В.А. Державна ідентичність: до формування нового політико-правового концепта. Проблеми реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права в Україні : матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (8 жовтня 2024 р., м. Київ, КНУТД) / відп. ред. А.Ю. Олійник, Ю. В. Оніщик. Київ : КНУТД, 2024. С. 256-261.
17. Ліпкан В.А., Шевченко О. О. Вплив штучного інтелекту на земельну реформу в Україні. Сучасні вектори розвитку аграрної науки: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (ХДАЕУ, 17-18 вересня 2024 року). Херсон: ХДАЕУ, 2024. С. 609-613. (909 с)
18. Lipkan V. Strategic communications in the context of implementing the geostrategy of the Ukrainian State. Стратегічні комунікації у сфері забезпечення національної безпеки та оборони: проблеми, досвід, перспективи : V міжнар. наук.-практ. конф., 30 жовтня 2024 р.: тези доповідей / Міністерство оборони України, НУОУ. К.: НУОУ, 2024. С. 17-23 (308 с.)
19. Ліпкан В. А. Цифровізація освіти — шлях до інтелектуального рабства. Теоретико-прикладні аспекти розвитку цифрової держави в Україні : матеріали ІІ всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 14 листопада 2024 р.). Київ : Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, 2024. С. 86-92.
20. Ліпкан В. А., Шевченко  О. О. Роль кіберзахисту в процедурі зміни цільового призначення земельних ділянок за допомогою методів штучного інтелекту. Теоретико-прикладні аспекти розвитку цифрової держави в Україні : матеріали ІІ всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 14 листопада 2024 р.). Київ : Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, 2024. С. 18-20[1].
21. Ліпкан В. А. Стратегічна меритократія : результат синергії освіти та науки в епоху глобальних трансформацій. Березневий науковий дискурс 2025 на тему: «Синергія освіти, науки та бізнесу в епоху глобальних трансформацій»: збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Чернігів, 27 лютого 2025 р.). Чернігів: ГО «Науково-освітній інноваційний центр суспільних трансформацій», 2025. С. 483—486. DOI: https://doi.org/10.54929/conf_reicst_27_02_25
22. Ліпкан В. А. Пріоритети формування національної стратегічної еліти в умовах повоєнної України. Міжнародна науково-практична конференція «Ринок праці: пріоритети та стратегії повоєнної європейської інтеграції» (м. Київ, 15 травня 2025 р.)

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 

1. Ліпкан В. А., Сивак Т. В. Публічна дипломатія : метод. вказівки до вивч. навч. дисципліни. Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2016. 52 с. Особистий внесок: обґрунтовано сутність публічної дипломатії, особливості її забезпечення.
2. Ліпкан В. А., Сивак Т. В. Робоча програма начальної дисципліни «Публічна дипломатія» для слухачів у галузі знань 07 «Управління та адміністрування», спеціальністю 0.73 «Менеджмент».  Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2016. 19 с.
3. Ліпкан В. А., Безверхнюк Т. М., Основи стратегічних комунікацій : робоча програма навчальної дисципліни. Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2016. 25 с. Особистий внесок: обґрунтовано сутність та зміст, складові та форми реалізації стратегічних комунікацій
4. Ліпкан В. А., Безверхнюк Т. М., Основи стратегічних комунікацій: Методичні вказівки до вивчення навчальної дисципліни / Укладачі: В. А. Ліпкан, Т.М. Безверхнюк, Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2016.  38 с.
5. Ліпкан В. А., Сивак Т. В. Робоча програма начальної дисципліни «Захист інформації» для слухачів у галузі знань 07 «Управління та адміністрування», спеціальністю 0.73 «Менеджмент». Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2016.  19 с.

Публікації в ІНТЕРНЕТ БЛОГАХ (ЦЕНЗОР НЕТ, КОРЕСПОНДЕНТ, 24 КАНАЛ)

1. Ліпкан В. Ключові посили Сі Цзіньпіна перед поїздкою до Москви.  Цензор. НЕТ. Блоги. 2023. 20 березня. URL: Джерело: https://censor.net/ua/b3406947.
2. Ліпкан В. Позицію КНР готував ChatGPT ? Цензор. НЕТ. Блоги. 2023. 26 лютого. Цензор. НЕТ. Блоги. 2023. 26 лютого. URL: https://censor.net/ru/blogs/3402338/pozytsiyu_knr_gotuvav_chatgpt_#comment_79890545
3. Ліпкан В. Засадниче положення інавгураційної промови Джозефа Байдена: єдність. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2021. 24 січня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/world/4319779/
4. Ліпкан В. Уроки діяльності приватних військових корпорацій для України. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2020. 30 липня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4258229/
5. Липкан В. Ядерное сдерживание России: основные посылы для Украины. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2020. 5 июля. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/world/4248297/
6. Липкан В. Стратегические коммуникации: время действовать здесь и сейчас. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2020. 30 июня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4246480/
7. Липкан В. Хроника демонтажа государственности. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2019. 26 ноября. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4164916/
8. Ліпкан В. Деінституціоналізація як шлях до руйнування державності. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2019. 18 листопада. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4161872/
9. Липкан В. Бесконтрольное насилие – интеллектуальная импотенция власти. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2019. 23 ноября. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3749085/
10. Ліпкан В. Віра без діл є мертвою. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 23 сентября. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/events/3748986/
11. Ліпкан В. Стратегічні комунікації: у посланні Президента України. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 23 сентября. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3748978/
12. Липкан В. Европоцентризм как ловушка для Украины. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 23 сентября. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3748938/
13. Ліпкан В. Наративний аналіз стратегічних комунікацій у посланні Президента України. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 13 вересня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3744604/
14. Ліпкан В. Чи потрібно контролювати інформаційний контент? Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 8 липня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3711773/
15. Липкан В. Есть ли у Украины стратегия развития? Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 8 июля. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3711739/
16. Липкан В. О силе нарративов. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 10 июня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3695808/
17. Липкан В. Украине нужен референдум. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 31 мая. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3690604/
18. Ліпкан В. Культурна українізація: шлях експансії або компромісів? Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 12 травня. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3681750/
19. Липкан В. Почему журналисты возомнили себя неприкасаемыми? Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 12 мая. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3681608/
20. Липкан В. Целесообразность создания Министерства стратегических коммуникаций назрела. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 11 мая. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3681271/
21. Липкан В. Стратегия победителя состоит из поэтапных тактических побед. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 19 апреля. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3671322/
22. Липкан В. Назначение посла как элемент стратегических коммуникаций. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 14 апреля. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/world/3669149/
23. Липкан В. Кого действительно должно охранять УДО? Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 14 апреля. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3669129/
24. Липкан В. Что принесет Украине смена власти в России. Korrespondent.net. Блоги читачів. 2016. 14 апреля. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3669078/
25. Ліпкан В. Фінансова гідність. Цензор. НЕТ. Блоги. 2021. 21 листопада. URL: https://censor.net/ua/blogs/3300735/finansova_gidnist
26. Липкан В.  Украинцам необходимо осваивать новый образ жизни: финансовый. Цензор. НЕТ. Блоги. 2021. 30 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3274365/ukraintsam_neobhodimo_osvaivat_novyyi_obraz_jizni_finansovyyi
27. Ліпкан В. Промова Джозефа Байдена: єдність як ключовий посил. Цензор. НЕТ. Блоги. 2021. 24 січня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3243717/promova_djozefa_bayidena_dnst_yak_klyuchoviyi_posil
28. Липкан В. Пора заканчивать с манипуляциями в СМИ. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 25 серпня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3215619/pora_zakanchivat_s_manipulyatsiyami_v_smi
29. Ліпкан В. Щодо наступництва: досвід амакударі. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 25 серпня. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 31 липня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3211130/schodo_nastupnitstva_dosvd_amakudar
30. Ліпкан В. Роль ІТ фахівців у приватних військових корпораціях. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 30 липня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3211125/rol_t_fahvtsv_u_privatnih_vyiskovih_korporatsyah
31. Ліпкан В. Україні потрібна легалізація приватних військових корпорацій. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 30 липня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3211124/ukran_potrbna_legalzatsya_privatnih_vyiskovih_korporatsyi:
32. Липкан В. Ядерное сдерживание России: контекст vs подтекст. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 5 июля. URL: https://censor.net/ua/blogs/3206168/yadernoe_sderjivanie_rossii_kontekst_vs_podtekst
33. Липкан В. Стратегические коммуникации: время действовать. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 30 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3205189/strategicheskie_kommunikatsii_vremya_deyistvovat
34. Ліпкан В. Що означає бути Батьком? Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 21 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3203389/scho_oznacha_buti_batkom
35. Липкан В. Паралич экономики Украины: форс-мажорные последствия вируса или целенаправленные действия. Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 27 марта. URL: https://censor.net/ua/blogs/3185005/paralich_ekonomiki_ukrainy_forsmajornye_posledstviya_virusa_ili_tselenapravlennye_deyistviya
36. Липкан В. Коронавирус в Италии: холодный расчет или статистика? Цензор. НЕТ. Блоги. 2020. 27 марта. URL: https://censor.net/ua/blogs/3183461/koronavirus_v_italii_holodnyyi_raschet_ili_statistika
37. Липкан В. Уничтожение профессионалов приводит к демонтажу государственности. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 26 ноября. URL: https://censor.net/ua/blogs/3161921/unichtojenie_professionalov_privodit_k_demontaju_gosudarstvennosti
38. Ліпкан В. Причини партократії в Україні. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 18 листопада. URL: https://censor.net/ua/blogs/3160379/prichini_pratokrat_v_ukran
39.  Липкан В. «Расизм» в футболе как информационная операция. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 13 ноября. URL: https://censor.net/ua/blogs/3159536/rasizm_v_futbole_kak_informatsionnaya_operatsiya
40. Ліпкан В. Анатомія сучасного стратегічного мислення в Україні. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 23 жовтня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3155578/anatomya_suchasnogo_strategchnogo_mislennya_v_ukran
41. Ліпкан В. Право на самостійне пенсійне накопичення. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 14 червня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3132448/pravo_na_samostyine_pensyine_nakopichennya
42. Липкан В. Мы должны быть правильно сфокусированы. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 10 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3131592/my_doljny_byt_pravilno_sfokusirovany
43. Ліпкан В. Планування власного благополуччя та заможності. Цензор. НЕТ. Блоги. 2019. 8 квітня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3120965/planuvannya_vlasnogo_blagopoluchchya_ta_zamojnost
44. Ліпкан В. Інтелектуальний потенціал та інтелектуальне лідерство. Цензор. НЕТ. Блоги. 2018. 6 грудня. URL: https://censor.net/ua/blogs/3101079/ntelektualniyi_potentsal_ta_ntelektualne_lderstvo
45. Ліпкан В. Ситуація в Азово-Чорноморському регіоні з позиції теорії ігор. Цензор. НЕТ. Блоги. 2018. 26 листопада. URL: https://censor.net/ua/blogs/3099062/situatsya_v_azovochornomorskomu_regon_z_pozits_teor_gor
46. Липкан В. Пенсионная реформа: путь осознанности. Цензор. НЕТ. Блоги. 2018. 25 ноября. URL: https://censor.net/ua/blogs/3098792/pensionnaya_reforma_put_osoznannosti
47. Липкан В. Что нужно для подготовки элиты в Украине? Цензор. НЕТ. Блоги. 2018. 23 февраля. URL: https://censor.net/ua/blogs/3052100/chto_nujno_dlya_podgotovki_elity_v_ukraine
48. Липкан В. В чем движущая сила успеха государства? Цензор. НЕТ. Блоги. 2017. 6 июля. URL: https://censor.net/ua/blogs/1105711/v_chem_dvijuschaya_sila_uspeha_gosudarstva
49. Липкан В. Мифы солидарной пенсионной системы. Цензор. НЕТ. Блоги. 2017. 29 мая. URL: https://censor.net/ua/blogs/1105372/mify_solidarnoyi_pensionnoyi_sistemy
50. Липкан В. Финансовое самообеспечение – основа пенсионной реформы. Цензор. НЕТ. Блоги. 2017. 20 мая. URL: https://censor.net/ua/blogs/1105294/finansovoe_samoobespechenie_osnova_pensionnoyi_reformy
51. Липкан В. Финансовая справедливость в контексте пенсионной реформы. Цензор. НЕТ. Блоги. 2017. 19 мая. URL: https://censor.net/ua/blogs/1105288/finansovaya_spravedlivost_v_kontekste_pensionnoyi_reformy
52. Ліпкан В. Повне невігластво призводить до повного тупоумства. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 4 жовтня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1103179/povne_nevglastvo_prizvodit_do_povnogo_tupoumstva
53. Липкан В. Эволюция силы власти. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 23 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1103076/evolyutsiya_sily_vlasti
54. Ліпкан В. Стратегічні комунікації та їх висвітлення в посланні Президента України. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 23 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1103072/strategchn_komunkats_ta_h_visvtlennya_v_poslann_prezidenta_ukrani
55. Ліпкан В. Віра без діл є мертвою. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 21 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1103045/vra_bez_dl_mertvoyu
56. Ліпкан В. Удосконалення системи стратегічних комунікацій. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 13 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102963/udoskonalennya_sistemi_strategchnih_komunkatsyi
57. Ліпкан В. Завдання національної системи стратегічних комунікації. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 12 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102948/zavdannya_natsonalno_sistemi_strategchnih_komunkatsyi
58. Ліпкан В. Застій не в житті – застій у мізках людини. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 10 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102940/zastyi_ne_v_jitt_zastyi_u_mzkah_lyudini
59. Ліпкан. В. Наративний аналіз стратегічних комунікацій у посланні Президента України. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 9 вересня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102935/narativniyi_analz_strategchnih_komunkatsyi_u_poslann_prezidenta_ukrani
60. Липкан В. Причины терроризма во Франции. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 18 июля. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102479/prichiny_terrorizma_vo_frantsii
61. Ліпкан В. Навіщо контролювати інформаційний контент? Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 6 липня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102372/navscho_kontrolyuvati_nformatsyiniyi_kontent
62. Ліпкан В. Позбавлення громадянства як асиметричний інструмент безпекової політики. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 6 липня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102370/pozbavlennya_gromadyanstva_yak_asimetrichniyi_nstrument_bezpekovo_poltiki
63. Липкан В. Есть ли у Украины стратегия развития? Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 3 июля. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102337/est_li_u_ukrainy_strategiya_razvitiya
64. Липкан В. BREXIT и его итоги для Германии. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 25 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102270/brexit_i_ego_itogi_dlya_germanii
65. Липкан В. BREXIT и закат Европы: методология кризиса. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 25 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102269/brexit_i_zakat_evropy_metodologiya_krizisa
66. Липкан В. Еще раз о силе нарративов. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 10 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102152/esche_raz_o_sile_narrativov
67. Липкан В. О законодательном регулировании деятельности ССО. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 7 июня. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102118/o_neobhodimosti_zakonodatelnogo_regulirovaniya_deyatelnosti_sil_spetsialnyh_operatsiyi
68. Липкан В. Украине нужен референдум. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 26 мая. URL: https://censor.net/ua/blogs/1102017/ukraine_nujen_referendum
69. Липкан В. В Украине назрела необходимость создания Министерства стратегических коммуникаций. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 19 мая. URL: https://censor.net/ua/blogs/1101960/v_ukraine_nazrela_neobhodimost_sozdaniya_ministerstva_strategicheskih_kommunikatsiyi
70. Липкан В. Где грань между свободой слова и предательством национальных интересов? Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 13 мая. URL: https://censor.net/ua/blogs/1101903/gde_gran_mejdu_svobodoyi_slova_i_predatelstvom_natsionalnyh_interesov
71. Липкан В. Кому выгоден сознательный проигрыш Украины во внешней политике. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 18 марта. URL: https://censor.net/ua/blogs/1101358/komu_vygoden_soznatelnyyi_proigrysh_ukrainy_vo_vneshneyi_politike
72. Липкан В. Как работает русская пропагандистская машина в Германии. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 16 марта. URL: https://censor.net/ua/blogs/1101331/kak_rabotaet_russkaya_propagandistskaya_mashina_v_germanii
73. Липкан В. Рецепт для Украины: перспектива по-европейски – когда нет европерспективы. Цензор. НЕТ. Блоги. 2016. 10 марта. URL: https://censor.net/ua/blogs/1101270/perspektiva_poevropeyiski_kogda_net_evroperspektivy
74. Ліпкан В.  Готувалися злити Україну ще до початку війни: американці свідомо занижували наш потенціал. 24 Канал. Автор колонки. 6 жовтня 2026 року. URL: https://24tv.ua/chomu-zahodi-ne-otsinili-realniy-potentsial-ukrayini-naperedodni_n3155553 

 Інші

1.  Ліпкан В. Знищення науки по-українськи. Освіта.UA. 2016. 23 січня. URL: http://osvita.ua/blogs/49555/

ЩЕРБАК ЮРІЙ – МЕДІАФОРУМ 

1. Ліпкан В. Політичні стратегеми // https://uacenter.media/thoughts-aloud/134270-profesor-volodimir-l-pkan-pol-tichn-strategemi.html
   
2. Ліпкан В. Питання віковічне маєм розв’язати, як правильно Державу нашу називати // https://uacenter.media/about-us/134308-volodimir-l-pkan-pitannya-v-kov-chne-ma-m-rozv-yazati-yak-pravil-no-derzhavu-nashu-nazivati.html

Засновник ГО «Коло Турбота», бізнесмен, науковець, активний громадський діяч.

У 2007 році закінчив Академію внутрішніх справ України (Київ), отримав диплом з відзнакою за спеціальністю “юрист-правознавець”.

У 2010 році захистив дисертацію. Кандидат юридичних наук.

З 2012 року – викладач кафедри адміністративного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доцент. Викладав курси «Теорія держави і права» і «Адміністративне право».

З 2013 року Георгій Зубко – блогер сайтів «Українська правда» і «Ліга».

У 2014 році став співзасновником суспільно-політичної школи “Civil and political school”.