Максименко Юлія Євгенівна,

кандидат юридичних наук, доцент

директор Інституту інформаційного права ГОАЛ

Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, доцент

Голова наглядової ради ГОСЛ

https://irbis-nbuv.gov.ua/ASUA/0012068

WoS : LIH-1184-2024

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Трансформація сучасних суспільних відносин впливає на конфігурацію не лише їх учасників, а й на появу нових видів відносин, що виступають віддзеркаленням стрімкого розвитку глобальної інформаційної цивілізації.  Одним із таких видів суспільних відносин виступають відносини у сфері боротьба з правопорушеннями в інформаційній сфері, вивчення змісту яких неможливе без з’ясування причин та умов, що їм сприяли, а також інших детермінант.

Нині з урахуванням еволюції інформаційного суспільства, його безконтрольного розвитку з боку держави, відсутності парадигмальної теоретичної концепції державної інформаційної політики і стратегії її втілення в практичну діяльність, особливо актуальними є дослідження інформаційної злочинності як багатоструктурного та поліваріантного інформаційно-правового феномену, соціально-правового та інформаційного явища, особи інформаційного злочинця, причин та умов виникнення, розвитку та проникнення інформаційної злочинності в переважну більшість суспільних відносин, шляхів та засобів запобігання їй.

Тривалий час зазначені вище проблеми взагалі не порушувались, а деякі фрагментарні аспекти були предметом дослідження кримінології, становлення якої як самостійної комплексної науки датується ще XIX ст. Однак за два сторіччя низка теоретичних постулатів не витримали випробування часом та потребують переосмислення не лише на рівні теорій, а й не метаконцептуальному рівні : доцільності існування кримінології саме як науки, яка за нинішніх умов не здатна привнести нічого конструктивного у сферу управління інформаційними процесами, мінімізації теророгенних факторів в інформаційному середовищі, створенні гарантованих державою, а також активної участі інститутів громадянського суспільства у створенні сприятливих умов для гарантованої реалізації ними власних інформаційних інтересів.

Кримінологія як наука себе вижила і нині, опертя на неї, як самостійний на самодостатній гносеологічний елемент пізнання інформаційно-правової реальності виступає не більше ніж даниною застарілим кліше докантівської епохи. На наш погляд, кримінологічний інструментарій може бути використано на засадах синергетичного та міждисциплінарного підходів до вирішення окремих фрагментів проблем у сфері запобігання розвитку інформаційної злочинності, зменшенні її впливу на геоправовий простір та взагалі на політику держав.

Відсутність системної потенції до розв’язанні методологічних проблем стала причиною активного розвитку галузевих деліктологічних досліджень – податкова деліктологія, адміністративна деліктологія тощо.

Науково-технічна революція детермінувала появу нових видів правопорушень – інформаційні правопорушення. Використовуючи новітні та інноваційні інформаційно-телекомунікаційні технології і засоби зв’язку, діяльність правопорушників завдає ще більшої суспільної шкоди, тому можемо твердити про появу і чітке виокремлення нового інформаційно-правового феномену : інформаційної злочинності, тобто злочинності, де родовим об’єктом злочину виступає інформація. Іманентною ознакою даних правопорушень є почасти їх латентний характер, що значно ускладнює виявлення злочинців, а також попередження цього виду протиправної поведінки.

Здійснений нами логіко-семантичний, герменевтичний та метод алгебраїчної будови категорійно-понятійної системи уможливлює стверджувати, що переважна більшість дослідників звертають свою наукову увагу до аналізу сутнісних особливостей інформаційного суспільства, які, в принципі давно є вивченими та дослідженими в рамках філософських та соціологічних і політологічних наук, натомість авторами чи то свідомо чи то через незнання предмета інформаційного права здебільшого оминаються нагальні питання іншого порядку: відсутність системного правового регулювання інформаційних правовідносин, формування та розвиток інформаційного права як самостійної та комплексної галузі права, розроблення та прийняття Інформаційного кодексу, правове регулювання інформаційної безпеки, а також правове регулювання інших атрибутивних складових інформаційних правовідносин.

Здійснений контент-аналіз інформаційно-правових досліджень, де мультиплікандом виступала словосполука «інформаційні делікти», уможливили твердити, що проблеми систематизації інформаційних деліктів, дослідження причин і умов, що їм сприяють, вивчення особи інформаційного правопорушника, розроблення заходів щодо запобігання цим правопорушенням виступають окремим пластом наукових.

Здебільшого в наукових роботах інформаційні правопорушення характеризуються лише в загальних рисах або здійснюється дослідження поодиноких інформаційних деліктів без урахування засад державної інформаційної політики, реалізації інформаційної функції держави, засад інформаційної взаємодії державних та інституцій громадянського суспільства. Також можемо констатувати, що нині недостатньо розробленими є питання щодо сутнісних та змістовних особливостей інформаційних деліктів, досі немає чіткої уяви щодо онтогенетичних ознак та критеріїв розмежування їх з іншими правопорушеннями, співвідношення інформаційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності тощо.

Актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем інформаційних деліктів в Україні зумовлена, з одного боку, необхідністю створення цілісної теорії інформаційного делікту як самостійного виду правопорушення та підстави інформаційно-правової відповідальності, з іншого — потребою вдосконалення чинного інформаційно-деліктного законодавства.

Більше того, зволікання українського законодавця із прийняттям Інформаційного кодексу України не є відлунням об’єктивної тенденції щодо розвитку інформаційного суспільства та тих загроз і небезпек, що його супроводжують і лише дають можливість констатувати: Україна, являючись першою країною на теренах СНД, науковці якої розробили проект Інформаційного кодексу, боїться його ухвалити, послуговуючись, з-поміж низки інших причин, на наш погляд, комплексом меншовартості, постійним озиранням на Росію, спроб нескінченного узгодження і фатального боягузтва що, фактично і створює  інформаційні алгоритми унеможливлення формування інформаційної ідентичності української історичної нації.

Слід чітко і справедливо наголосити на інтелектуальній спроможності українських науковців самостійно розробляти фундаментальні нормативні акти, а не постійно озиратись чи то на Росію чи то на Європу, чи то взагалі на когось і дивитись на те, що в інших країнах такого немає, тому  і нам не слід «бігти попереду паровозу», бо українці не можуть бути першими, кращими, щасливішими тощо. Слід раз і назавжди покінчити із хибною політикою остраху бути кращими, бути лідерами. Сильна українська наука здатна виконати завдання щодо стабільного процвітання української держави, як центру європейської неодемократії.

Окремі аспекти порушеної проблематики розглядались фахівцями Глобальної організації союзницького лідерства, в рамках якої працюють наукові школи з інформаційного права та інформаційної політики та інформаціології. Серед найбільш визначних дослідників даних тем можемо відмітити таких, як: В. Ю. Баскаков, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, К. Г. Татарникова, В. І. Теремецький, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, О. В. Шепета тощо.

Інформаційна деліктологія є складова частина більш загальної науки деліктології і покликана вивчати такі види правопорушень: по-перше, ті порушення, які скоюються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку; по-друге, ті правопорушення, які виникають у зв’язку з порушенням права на інформацію, а саме: права на створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Отже, інформаційна деліктологія — сукупність знань про інформаційні делікти і деліктність як масове негативне інформаційно-правове явище, що містить в собі детермінанти протиправної поведінки делінквента, його особи з метою вироблення і використання адекватних заходів для протидії інформаційним правопорушенням.

Предметом інформаційної деліктології виступають інформаційні правопорушення, які скоюються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку, а також ті, які виникають у зв’язку з порушенням права на створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Серед основних завдань інформаційної деліктології є:

• аналіз характеру вчинених інформаційних правопорушень, їх масштабності, динаміки розвитку;
• дослідження причин конкретних інформаційних правопорушень і умов, що їм сприяють;
• вивчення особи правопорушника, яка скоює інформаційні правопорушення;
• розроблення заходів щодо запобігання інформаційним правопорушенням;
• Позиціонування інформаційної деліктології як атрибутивної складової державної інформаційної політики тощо.

Отже, виокремлення інформаційної деліктології як самостійного напряму деліктологічних досліджень є своєчасним та обґрунтованим завданням. Наразі є потреба в подальшому науковому осмисленні і розробленні порушеної проблематики, зокрема формування понятійно-категоріального апарату, визначення методології, системи, структури, предмета та об’єкта дослідження тощо.

Для цитування:

Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання // Збірник Панєвропейської школи права. 2014. – С. 40-43.

З утворенням Київського національного університету внутрішніх справ у її складі була сформована цілком нова кафедра — кафедра міжнародних відносин та національної безпеки, перше організаційне засідання якої відбулося 31 серпня 2006 року.

Кафедру очолив Володимир Анатолійович Ліпкан – кандидат юридичних наук, доцент.

Цей напрям науково-педагогічної діяльності ви­щої школи самостійно виокремився в нашому елітному закладі ще у 90-х роках минулого століття, коли теорії та практики управління органами внутрішніх справ викладалися основні безпекові дисципліни. Подальший розвиток і трансформація архітектури систем безпеки різного рівня, а також зміна акцентів в діяльності органів внутрішніх справ спричинили усвідомлення необхідності створення окремої кафедри, в рамках якої б викладалися дисципліни безпекового циклу, а також міжнародне право, право міжнародної безпеки, інформаційне право тощо. Більше того, ге­незис і формування теорії національної безпеки як самостійної міждисциплінарної науки призвів до створення цілісної за змістом та освітянської по суті теорії національної безпеки.

Розвитку кафедри сприяла значна організацій­на підтримка з боку ректорату університету, Міністра внутрішніх справ, керівництва ГУБОЗ МВС України.

Кафедра міжнародних відносин та національної безпеки здійснює навчально-методичну, науко­во-дослідну і виховну роботу зі слухачами та курсантами. Навчаль­ний процес забезпечується в усіх інститутах і відділеннях  університету викладанням циклу наступних спеціальних ди­сциплін: „Міжнародне право”, „Право міжнародної безпеки”, „Міжнародна безпека”, „Теорія національної безпеки”, „Національна безпека України”, „Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції”, „Організація діяльності поліції зарубіжних країн”, „Безпека підприємницької діяльності”.

Окрім цього, викладачами кафедри здійснюється розробка навчальних дисциплін за наступними напрямами:

r     інформаційна безпека — „Інформаційна безпека”, „Державна інформаційна політика”, „Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом”, „Інформаційне право”, „Організаційні  і тактичні основи проведення спеціальних інформаційних операцій”, „Інформаційні війни”;

r     воєнно-політична безпека — „Воєнна безпека”, „Геополітика і геостратегія сучасної України”, „Внутрішня безпека”, „Державна безпека”, „Сили спеціального призначення”, „Стандарти НАТО в сфері безпеки”, „Глобалізація і безпека розвитку”, „Регіональна безпека”;

r     міжнародні відносини — „Міжнародні відносини і світова політика”, „Зовнішня політика України”, „Теорія міжнародних відносин”, „Теорія цивілізацій”, „Теорія тринітаризму”,

r     протидія міжнародній злочинності — „Боротьба з тероризмом”, „Міжнародно-правові стандарти боротьби з міжнародним тероризмом”, „Протидія екстремістській діяльності”;

r     методологічні науки — „Теорія систем”, „Синергетика”, „Прогностика”, „Еволюціоника”.

В умовах формування Україною власного зовнішньо- та внутрішньополітичного курсів, важливого значення набуває реформування органів внутрішніх справ, перетворення їх на систему органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління в галузі внутрішніх справ. Відтак, зміщення акценту з виключно міліцейської на поліцейську діяльність потребує адекватного коригування як навчальних планів, так і безпосередньо розширення кола дисциплін, що викладаються. Передусім за рахунок уведення безпекових дисциплін.

Кафедру очолює кандидат юридичних наук, доцент — Ліпкан Володимир Анатолійович, який є автором 5 монографічних досліджень, а також 10 навчальних посібників, брошур, біля 160 праць наукового і публіцистичного характеру, що стосуються даної проблематики. Він виступав експертом законопроектів з питань безпеки, був помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України комітету з питань національної безпеки і оборони, є експертом комітету економічної безпеки Українського союзу промисловців та підприємців України.

Забезпечують навчально-методичний процес: професор кафедри, доктор юридичних наук Антипенко В.Ф., старший викладач кафедри, кандидат юридичних наук Лапка О.Я., старший викладач кафедри, кандидат юридичних наук Шостенко О.І., викладач кафедри Максименко Ю.Є., доцент кафедри Лисюченко В.П., старший викладач кафедри Слободянюк І.В.

Діяльність кафедри спрямована на здійснення на новітньому науковому і методичному рівнях підготовку висококваліфікованих фахівців в галузі безпеки; розробку і запровадження актуальних програм курсової підготовки з теорії безпеки та міжнародного права; проведення фунда­ментальних і прикладних наукових досліджень щодо підготовки науко­во-педагогічних кадрів і підвищення їх кваліфікації; підготовку, перепід­готовку та підвищення кваліфікації керівних кадрів системи МВС.

Найбільш концептуальні питання національної та міжнародної безпеки регулярно заслуховуються на засіданнях кафедри, а про­блеми, що носять міжкафедральний характер, розглядаються на спі­льних нарадах з провідними кафедрами Навчально-наукових інститутів університету. Окрема увага приділена підтримці ор­ганізаційних зв’язків із спорідненими кафедрами відомчих вузів та інших безпекових як державних, так і недержавних відомств та організацій.

У навчальний процес активно запроваджуються новітні інфор­маційні технології та комп’ютерне тестування слухачів за спеціально розробленими програмами та завданнями для визначення їх фахово­го рівня.

Для забезпечення практичної спрямованості навчання широко практикується запрошення до викладання та проведення занять пра­цівників апарату Ради національної безпеки і оборони, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту проблем міжнародної безпеки, Інститут стандартів безпеки, Національної академії оборони України тощо.

Професорсько-викладацький склад кафедри постійно залуча­ється до рецензування та експертизи проектів законодавчих і відомчих нормативних актів, надання наукових та практичних консультацій з проблем національної безпеки та зовнішньої політики, опанування та рецензування дисертаційних досліджень.