Кафтя Андрій Анатолійович

Здобувач Запорізького національного університету

Аналіз наукової літератури дозволив дійти висновку, що доволі неоднозначно науковцями застосовується така термінологія як «інформатизація суспільства» та «інформаційне суспільство».

У Національній програмі інформатизації закріплено, що вона спрямована на вирішення таких основних завдань:

-        формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

-        застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

-        формування системи національних інформаційних ресурсів;

-        створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

-        створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування;

-        підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

-        формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

-        інтеграція України у світовий інформаційний простір [1].

Отже, інформатизація охоплює щонайменше декілька етапів. На першому етапі здійснюється розробка та становлення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури (ІТ-інфраструктури, ІТТ). Другий етап характеризується рівнем інтенсивності впровадження (поширення) ІТТ (ІТ-інфраструктури) в конкретній державі та суспільстві. Третій етап характеризується рівнем ефективності застосування ІТ-інфраструктури (ІТК) в конкретній державі та суспільстві.

Наша позиція підтверджується нормами вітчизняного законодавства. Згідно з розділом IV Концепції національної програми інформатизації, де визначено основні напрями інформатизації, крім розроблення політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації, виокремлюється такий напрям інформатизації як формування національної інфраструктури інформатизації, що включає:

-        міжнародні та міжміські телекомунікаційні і комп’ютерні мережі;

-        систему інформаційно-аналітичних центрів різного рівня;

-        інформаційні ресурси;

-        інформаційні технології;

-        систему науково-дослідних установ з проблем інформатизації;

-        виробництво та обслуговування технічних засобів інформатизації;

-        системи підготовки висококваліфікованих фахівців у сфері інформатизації [2].

Поряд з формуванням національної інфраструктури інформатизації у Концепції національної програми інформатизації також закріплено необхідність впровадження ІТТ (ІТ-інфраструктри) і конкретних сферах життєдіяльності суспільства та держави, а саме: стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони, процесів соціально-економічного розвитку, пріоритетних галузей економіки, фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю, соціальної сфери, галузі екології та використання природних ресурсів, науки, освіти і культури.

Іншу позицію має В. І. Пожуєв, виокремлюючи щонайменше три етапи процесу інформатизації в Україні. «Перший етап – кінець 80-х р.р. – ознаменувався організацією базової і спеціальної підготовки фахівців з інформатики і появою навчальних програмних систем. Другий етап (1995-2002) пов’язаний із появою і поширенням продукції Microsoft і мережі Інтернет; він називається інструментально-технологічним і повинен завершитися повним забезпеченням усіх сфер людської діяльності інформаційними засобами. Третій етап інформатизації в Україні характеризується поступовим становленням інформаційного суспільства, в якому основними продуктами виробництва стають інформація і знання [3].

К. І. Бєляков виокремлює чотири етапи інформатизації, стверджуючи при цьому, що на кожному з них мають бути проведені відповідні процеси: електронізація, комп’ютеризація, медіатизація і подальша інтелектуалізація (інформаціологізація) [4, с. 17].

Таким чином, інформатизація суспільства – це один з перших етапів побудови інформаційного суспільства, тобто процес створення та впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в основні сфери життєдіяльності суспільства та функціонування держави з метою реалізації національних інтересів у інформаційній сфері.

Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому, насамперед, більшість населення зайнято у сфері створення чи обміну інформацією.

Отже, поняття «інформатизація» та «інформаційне суспільство» співвідносяться як родове та загальне, вказуючи винятково на процес створення та впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в державі та суспільстві, виступаючи базисом (фундаментом) становлення інформаційного суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.                     Про Національну програму інформатизації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 181

2.                     Про Концепцію Національну програму інформатизації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27-28. – Ст. 182

3.                     Пожуєв В. І. Інформатизація як ресурс розвитку сучасного українського суспільства / В. І. Пожуєв / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_38_1.pdf

4.                     Бєляков К. І. Організаційно-правове та наукове забезпечення інформатизації в Україні : проблеми теорії та практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / К. І. Бєляков. — К., 2009. — 41 с.

Кафтя Андрій Анатолійович

Здобувач Запорізького національного університету

Інформатизація вплинула на усі підсистеми правової системи України. Водночас найбільшої трансформації внаслідок інформатизації зазнали такі її структурні елементи як система права та система законодавства. Зокрема сформувались та активно розвиваються інформаційне право та інформаційне законодавство.

У червні 2003 року Вищою атестаційною комісією України було розширено зміст спеціальності 12.00.07 (теорія управління; адміністративне право; фінансове право), за якою проходить присвоєння вчених звань, захист дисертацій та присудження наукових ступенів кандидата і доктора юридичних наук. З тих пір ця спеціальність охоплює і інформаційне право. Попри зазначене понятійно-категоріальний апарат, методологічний інструментарій, структура, предмет та об’єкт інформаційного права й донині залишаються дискусійними серед науковців.

Становленню інформаційного права передував інтенсивний розвиток інформаційного законодавства Нині нараховується близько 5 тисяч нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні правовідносини. Однак вітчизняне інформаційне законодавство є неефективним та потребує удосконалення.

Слід зауважити, що побудова інформаційного суспільства визнана стратегічної метою нашої країни, фундаментом якої виступає інформатизація. Зважаючи на подальшу інформатизацію правової системи, слід виокремити такі її напрями розвитку:

1) формування на основі інститутів інформаційного права автономних галузей права: «програмне право», «комп’ютерне право», «телекомунікаційне право», «медійне право» тощо;

2) систематизація інформаційного законодавства;

3) створення самостійних спеціальних інституцій, що займаються вирішенням різних інформаційних проблем;

4) деталізація інформаційних прав і свобод, зокрема виокремлення з-поміж права на інформацію таких прав як право на доступ до інформації, право на інформаційну безпеку тощо;

5) домінування в питаннях інформаційної безпеки не інформаційно-технічної складової (захисту інформаційної інфраструктури), а запобігання негативних інформаційних впливів на окрему особу та суспільство в цілому (інформаційно-психологічної складової, а також інформаційної безпеки в сфері прав і свобод);

6) розроблення нових самостійних наукових напрямів дослідження інформаційної проблематики: інформаційна деліктологія, інформаційна безпека, правова інформатика тощо;

7) перманентне розширення спектру інформаційних правопорушень, зокрема поява гібридних війн;

8) збільшення рівня інформаційної культури серед населення;

9) уніфікація інформаційної юридичної термінології;

10) трансформація деліктних галузей законодавства шляхом посилення санкцій за скоєння інформаційних правопорушень;

11) збільшення динаміки скоєння інформаційних правопорушень;

12) активна участь громадськості у розв’язанні інформаційних проблем;

13) зростання кількості навчальних закладів чи виокремлення в межах існуючих підрозділів, що надають юридичну освіту за напрямом «Інформаційне право»;

14) збільшення осіб, що мають вищу юридичну освіту за напрямом «Інформаційне право»;

15) виокремлення наукової спеціальності за напрямом «Інформаційне право» тощо.

Системні зміни в правовій системі України обумовлені тим, що підсистеми правової системи багатогранні та різноманітні, але корелятивно поєднані між собою, та лише в своїй інтегративній сукупності складають таку самостійну соціальну систему як правова система. Зміни в тому чи іншому елементі правової системи так чи інакше впливають на трансформацію правової системи в цілому.