Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

         Правове регулювання сфери інформаційного права, забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки ґрунтуються на понятійно-категоріальному апараті науки. В основі застосування ключових термінів є чітке уявлення про семантику кожного з них. Автор статті демонструє сутність герменевтичного підходу в дослідженні термінологічних сполучень, висвітлює їхні інтеграційні та диференціальні ознаки. Врахування даних, які містяться у статті, дозволить у подальшому вдосконалювати юридичну техніку нормотворчості.

Ключові слова: кібернетичний простір, інформаційний простір, правнича герменевтика, методи наукових досліджень в юриспруденції.

Загальна постановка проблеми. Стрімкий розвиток науки і техніки, що принципово змінює умови життя кожної людини і суспільства в цілому, здебільшого орієнтований на сферу інформації, особливо в частині збору, аналітичної обробки, збереження, формування нових знань, норм та розповсюдження сучасних даних. У зв’язку з цим особливого значення набуває інтерпретація смислів, що є вкрай важливим для права.

Аналіз публікацій. Проблеми правового регулювання питань інформаційної сфери, які у вузькому сенсі можуть бути віднесені до галузі інформаційного права, насправді є синкретичними, оскільки у своїй багатогранності кореспондуються із рядом інших наук, зокрема: кібернетикою, теорією управління, філософією права, політологією, безпекознавством, кримінологією, прикладною лінгвістикою і т. ін.  Обмеження лише одним вузьким сегментом знань при дослідженні складних об’єктів призводить до поверховості наукових висновків, нераціонального блукання у пошуках об’єктивних закономірностей, що мають вияв лише за умови системного підходу. У зв’язку з цим при вивченні інтеграційних питань є важливим звернення до наукових праць вчених різних галузей. У контексті проблеми, що досліджується, доцільно спиратися на концепти, що розроблені й продовжують розроблятися О. А. Барановим [1],  І. В. Діордицею [2, 3 ],

О. М. Косоговим  [ 4 ], В. А. Ліпканом [ 5-8 ], В. П.  Шеломенцевим [ 9 ] та ін. З іншого боку, не можна не враховувати й того, що крок за кроком на вітчизняній ниві складаються засади правничої герменевтики.   У цьому напрямі вкрай важливими є положення наукових праць А. М. Бернюкова [10 ], В. М. Брижка [11 ],  Дзьобаня О. П. [12 ], І. П. Косцової [13], І. І. Онищук [14], В. П. Плавича [15 ], В. В. Топчія [16 ],  Л. І. Чулінди [17],  К. О. Шелестова [18]. Увага вчених, які займаються герменевтичними аспектами юриспруденції, здебільшого зосереджена на методології, юридичній техніці, логіко-семантичній інтерпретації окремих положень різних галузей права, що є, безумовно, важливим для подальшого просування наукової думки та  висвітлення нових теоретичних і прикладних проблем. Разом з тим, як нам здається, цей напрям має значний потенціал у зв’язку із широким полем реалій, що охоплюються юриспруденцією.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри надзвичайну актуальність питань інформаційної та кібернетичної безпеки, невпинно зростаючий інтерес вчених до правничої герменевтики, інтеграційна сфера перетину двох зазначених площин ще не віднайшла свого належного віддзеркалення у наукових працях. Подібне становище певною мірою призводить до невпорядкованості термінологічного вжитку, що своєю чергою гальмує розвиток концептосфери, а значить – і практичного втілення засад інформаційної безпеки держави.

Мета статті полягає в аналізі ключових елементів понятійно-категоріального апарату інформаційного права й визначенні шляхів удосконалення законотворчої діяльності у зазначеній сфері.

Виклад основного матеріалу дослідження. Резонансні події останнього часу, зокрема активізація кібертероризму через атаки комп’ютерного вірусу так званого «Petya.A», наочно продемонстрували масштабність загроз не тільки державі, а й окремим громадянам через неефективність заходів, що вживаються у сфері кібернетичної безпеки. Було б методологічно невиваженим стверджувати, що проблема полягає лише у технологіях, адже розуміння комплексності випереджувального характеру протидій  –  це єдине, що на подальше може убезпечити не тільки українську, а й міжнародну спільноту від аналогічних інцидентів. У такий спосіб виникає потреба у науковому забезпеченні процесів принципового оновлення стратегії кібернетичної безпеки, в тому числі  –  удосконаленні правових норм, що регулюють діяльність у вказаній галузі. Одним з перших кроків на цьому шляху має стати розробка герменевтичних засад нормотворчості, чітка диференціація семантики ключових понять.

Насамперед, є потреба визначитися у сутності поняття герменевтики. Етимологія назви пов’язана з іменем грецького бога Гермеса, який античною міфологією позиціонувався як посередник між олімпійськими богами й людьми, доносячи останнім суть волі найвищих, роз’яснюючи божі повеління.

Тож сама номінація віддзеркалює давню хронологію існування герменевтики.   Проте, не зважаючи на довготривалий період розвитку (від античності до епохи Відродження й сьогодення), діапазон охоплення різних галузей науки (від теології, філософії,  мовознавства до права),  герменевтика лише тепер здобуває визнання й широкого розповсюдження. Одним з доказів цьому – відсутність відповідної словникової статті в авторитетному академічному виданні 1990 року. [19]   У джерелі 2003 р. ключове поняття представлено як «мистецтво і теорія тлумачення текстів, первинний зміст яких не зрозумілий внаслідок їх стародавності або неповноти» [20,  с. 178]

Подібна інтерпретація не може задовольнити сучасним вимогам з ряду причин. По-перше, у наведеній дефініції передує мистецтво. Це означає, що в такій ситуації опір робиться на інтуїцію, натхнення, здібності суб’єкта, а не на наукові засади. По-друге, доволі розмитим є поняття «первинний зміст». Вочевидь, йдеться про творчий задум автора, його бачення. Проте, хто, крім самого автора, може знати, що він мав на увазі, створюючи цей текст. Інша людина може лише щось більш або менш точно припускати, а не стверджувати. По-третє, вказуючи на стародавність або неповноту текстів, укладач даного визначення позбавляє вчених права на інтерпретацію сучасних документів, у тому числі й нормативно-правових актів. Таким чином, навіть на цьому прикладі наочно видно неусталеність розуміння ключового поняття, не кажучи про похідні категорії.

Розгалуженість і подальша диференціація напрямів подальшого розвитку герменевтики призвели до появи правничої / юридичної герменевтики. Наведені атрибутиви слід розглядати як повні синоніми, що розрізняються лише за своїм походженням, де «правничий» є словом власне українським, а «юридичний»  –  інтернаціоналізмом. Тож в літературі використовуються обидва варіанти, ми ж віддаємо перевагу першому.

Слід зазначити, що до теперішнього часу у вчених немає одностайних поглядів на тлумачення ключового поняття. Так, доволі часто цитованим є вислів С. С. Алексеєва, згідно з яким під нею пропонується розуміти науку і мистецтво тлумачення юридичних термінів і понять, вершину юридичної майстерності, кульмінаційний пункт юридичної діяльності. [21, с.130]  Наведене визначення, як нам здається,  не позбавлене емоційного пафосу. Крім того, воно обмежує сферу юридичної герменевтики лексико-семантичним рівнем окремих номінацій, не зачіпаючи рівня текстології.

Дещо ширше (й ближче до нашого уявлення про сутність терміну) трактує юридичну герменевтику Н. Волкова: «Особливий метод тлумачення правової норми, який включає не лише буквальне розшифрування тексту норми, яка трактується, а й оцінку правової ситуації, що супроводжує реалізацію цієї норми»   [22,  c.80]  В. М. Брижко під юридичною герменевтикою пропонує розуміти «науковий напрям про мислення у юридичній сфері, розуміння, тлумачення, інтерпретацію норм упорядкування суспільних відносин та створення правових норм і текстів нормативних документів». [11]

Узагальнення й систематизація поглядів вчених дає підстави стверджувати, що семантичне поле ключового поняття «правнича герменевтика» охоплює:  1) методологію (А. М. Бернюков); 2) науку (В. П. Плавич), науку і мистецтво (С. С. Алексеєв); 3) науковий напрям (В. М. Брижко), 4) напрямок юриспруденції (А. М. Бернюков); 5) підхід (В. В. Топчий); 6) метод (Н. С. Волкова, О. П. Дзьобань, І. П. Косцова,  Л. І. Чулінда, В. Л. Яроцький); 7) процес (К. О. Шелестов). Це є свідченням відсутності одностайного розуміння поняття науковцями, що викликано полісемією терміну. Тож в залежності від контексту він може застосовуватися у різних значеннях.

При дослідженні правничої герменевтики також слід розуміти її бінарний характер: з однієї сторони,  функціонують методологічні, логічні, технологічні парадигми, які виступають універсаліями незалежно від країни, її державного устрою; з іншої сторони, – знакова, символьна природа кожної мови, особливості принципів номінації, логіко-семантичних структур на рівні лексики, морфології, синтаксису й текстології зумовлюють специфіку герменевтики  у її конкретних локалізованих  проявах.

Враховуючи, що галузь інформаційного права знаходиться на етапі свого становлення, є підстави стверджувати, що формулювання її норм відбувається як на основі апробованих прийомів юридичної техніки, так і у пошуково-інтерпретаційному руслі. У такий спосіб, семантичний аналіз ключових термінів, які є у центрі нашого дослідження, має проводитися в парадигмі герменевтичного підходу, що дозволяє найбільш об’єктивно визначити сутність понять. Водночас подібний аналіз створює підґрунтя диференціації базових термінів, без чого застосування їх у юридичних документах стає доволі проблематичним. Характерно, що висока частотність вживання термінологічних сполучень «кібернетичний простір», «інформаційний простір» зробила з них своєрідне кліше. Проте за уявною простотою і зрозумілістю ховається серйозна наукова проблема розрізнення понять.

Отож, порівнюючи зазначені термінологічні звертаємо увагу на наявність спільного іменного компоненту. До речі, він виступає як інтернаціоналізм, тому що в англомовних аналогах елемент «Space» в основній  семі також означає «простір».

Звернення до лінгвістичних словників дає можливість встановити багатозначність лексеми, яка водночас виступає і як загальновживане слово, і як термін ряду наук, насамперед філософії, економіки тощо. По суті, можна констатувати, що термін утворився саме шляхом спеціалізації загальнонародного слова. Тож, фіксуються такі значення, як: «1. Філос. Одна з форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2. Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. 3. Вільний, великий обшир; просторінь. 4. Перен. Відсутність яких-небудь обмежень, перешкод у чомусь; воля». [20, с.989] Тож виникає питання: в якому із значень ключовий термін вживається в юридичних текстах?

Оскільки на теперішній час у чинних нормативно-правових актах відсутні стандартизовані визначення ключових термінів, які нами досліджуються, проведений аналіз текстів «Стратегії кібербезпеки України» [23], «Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки», затвердженого Указом Президента України від 7 червня 2016 р. [24] та ін. Методами семантичного аналізу встановлено, що контекстне застосування терміну базується на семі, що передає значення багатовимірної безмежної протяжності.   Разом з тим, національний сегмент інформаційного та кібернетичного простору апріорі розглядаються не ізольовано, а як частина відповідного світового простору.

Характерно, що аналогічно англомовному аналогу («Cyberspace») українське термінологічне сполучення за принципом мовленнєвої економії найчастіше вживається в текстах нормативних актів і у наукових працях у вигляді складноскороченого слова у той час, як термін «інформаційний простір» скороченню не підлягає.

Тож, семантична диференціація парних номінацій відбувається на підставі атрибутивних компонентів. У зв’язку з цим доцільно розглянути й порівняти семантичні поля споріднених терміносполучень.

Законодавче визначення поняття «кіберпростір» включено до проекту Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», що розглядався Верховною Радою України 25 травня 2017 р. і винесений на повторне друге читання після доопрацювання. [25 ] Згідно з цим документом під  кіберпростором розуміється «середовище, яке виникає в результаті функціонування на основі єдиних принципів і за загальними правилами інформаційних (автоматизованих), телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем» [25 ]. Принагідно зазначимо, що укладачі проекту тлумачать термін, спираючись на слово «середовище». З позицій герменевтичного підходу, це є дуже знаковим, оскільки за своєю семантикою «середовище», по-перше, має більш-менш чітко визначені межі, по-друге, співіснує з  іншими сферами. Крім усього іншого, значення слова містить в собі розуміння щодо наповнення цього обширу певними матеріальними  об’єктами. Таким чином, доцільно розглядати кіберпростір не просто як середовище, а як системне, комплексне середовище, яке функціонує й розвивається в результаті взаємодії суб’єктів (осіб) із технікою за певними технологіями з певними (правомірними або ж неправомірними) цілями.

У контексті «Стратегії кібербезпеки України» кіберпростір розглядається як ще одне, новітнє середовище, яке поряд із тими, що стали традиційними («Земля», «Повітря», «Море», «Космос»), «поступово перетворюється на … сферу ведення бойових дій, у якій все більш активно діють відповідні підрозділи збройних сил провідних держав світу» [23 ]

Останнє є дуже важливим з огляду на те, що окремі вчені, обґрунтовуючи методологічні засади поняття «кіберпростір», стверджують начебто він «не може бути визнаний видом реального фізичного простору. Він може трактуватися видом перцептуального або концептуального простору, себто він може бути віднесений до внутрішнього світу суб’єкта, людини» [26 ] Подібна позиція не може вважатися прийнятною, оскільки вона штучно звужує сферу функціонування феномену кіберпростору, залишаючи поза його межами технічну складову, яка по суті є серцевиною ключового поняття. У такий спосіб, вчений зводить семантику поняття «кіберпростір» до поняття «віртуальний простір». Не зважаючи на наявність споріднених сем у наведених терміносполученнях, подібна взаємозаміна суперечить методологічному принципу науковості.  Наша позиція ґрунтується на тому, що кібернетичний простір є гібридним, таким, що об’єднує матеріальні й уявні компоненти, оскільки він не може існувати без своєї інструментально-технологічної складової, без реальної діяльності осіб, які професійно або аматорські, правомірно чи неправомірно діють у цій сфері. Зазначене закладає підвалини правового регулювання діяльності у кібернетичному просторі.

На відміну від цього, поняття «інформаційний простір» є більш абстрагованим і об’ємним. Знаково-символьна природа інформації дає підстави досліджувати інформаційний простір перш за все в контексті семіотики, а вже потім – кібернетики. Коли ж йдеться про застосування поняття «інформаційного простору» в юридичній сфері, зокрема, у текстах законів і підзаконних актів,  слід спиратися перш за все на норми  інформаційного права. Зауважимо, що у той же час поняття «кіберпростору» у правовій парадигмі більше тяжіє до сфери інформаційної та кібернетичної безпеки.

Специфіка інформаційного простору полягає в тому, що  він, насамперед, виступає як соціальна складова життя суспільства, включаючи, політичну, економічну, освітню, наукову, правову, культурну, документальну та ін. компоненти. Не слід випускати з поля зору й те, що даний простір охоплює й передбачає збереження та передачу наступним поколінням культури, традицій, певних ідеологем, тобто виступає своєрідним носієм «соціальної пам’яті». Це дає можливість розглядати семантику термінологічного сполучення не тільки в системі координат протяжності й обсягів, але й часових координат. Таким чином, при дослідженні поняття «інформаційний простір» можуть бути застосовані як функціональний, так і структурний, системний, еволюційний підходи у їх синхронних та діахронних зрізах. Це зумовлено специфікою самого об’єкта, який являє собою багаторівневу ієрархічну структуру, що включає в себе підмножину різнопланових інформаційних систем.

Д. В. Чайковський, узагальнюючи наукові засади щодо конотації поняття «інформаційний простір» виділяє три основних позиції: 1. Територіальний (локалізація джерел інформації, розташування баз даних, місце мешкання населення, межі дії певних норм права тощо). 2.  Геополітичний (забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах глобалізації світу, збереження національного інформаційного суверенітету). 3. Власне соціальний (сприйняття й перетворення суб’єктами інформації шляхом фільтрації й обробки відомостей за допомогою певних ментальних моделей, що дозволяє оцінювати різноманітні ситуації та приймати рішення). [27]

Підтримуючи вченого у його намаганні певною мірою систематизувати існуючі на теперішній час підходи до визначення поняття «інформаційний простір», ми, тим не менш, вважаємо, що  має право на існування й четверта, не зазначена позиція  –  інтеграційна. Вона зумовлюється тим, що  у сучасних умовах інформаційний простір чим далі, тим більше спирається на інформаційно-комунікативні технології і все тісніше переплітається з кіберпростором.  Звідси виникає необхідність подальшого дослідження властивостей понять із перенесенням наукових засад кібернетики, інформаційного права, інформаційної безпеки, правової інформатики, прикладної лінгвістики на практику законотворчості й правозастосування.

Висновки. Герменевтичний підхід у дослідженні термінології інформаційного права має значний, до кінця не розкритий потенціал. На прикладі порівняльного аналізу ключових термінів на засадах герменевтики вдалося встановити інтеграційні та диференційні ознаки термінологічних сполучень. Урахування семантичних особливостей кожної лексеми на базисі герменевтики дозволить у подальшому суттєво удосконалити концептосферу інформаційного права й інформаційної безпеки та юридичну техніку укладання текстів нормативно-правових актів.

Література:

1.  Баранов О. А. Про тлумачення та визначення поняття «кібербезпека» / О. А. Баранов [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:   ippi.org.ua
2. Діордиця І. В. Поняття та зміст Національної системи кібербезпеки [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-nacionalnoi-sistemi-kiberbezpeki/
3. Діордиця І. В. Система забезпечення кібербезпеки: сутність та призначення [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/sistema-zabezpechennya-kiberbezpeki-sutnist-ta-priznachennya
4. Косогов О. М. Пріоритетні напрямки державної політики щодо забезпечення безпеки національного кіберпростору / О. М. Косогов // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил, 2015. – Вип. 3 (40). – С. 127 – 130.
5. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан.  –  К. : Текст, 2005.  –  350 с.
6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан.  –  К. : Текст, 2008.  –  440 с.
7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана.  –  К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012.  –  304 с.
8. Ліпкан В.А. Доступ до інформації з обмеженим доступом : проблеми вироблення уніфікованих дефініцій / В. А. Ліпкан, Л. І. Капінус // Публічне право.  –  2013.  –  С. 45 – 53.
9. Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / Шеломенцев В. П. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика).  – Київ: Міжвідом. наук.-дослід. центр з проблеми боротьби з організ. злочинністю, 2012.  –  № 2 (28).  –  С.299-309
10. Бернюков А.М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.12 / А.М.Бернюков: Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 16 с.
11. Брижко В. М. Філософія права: герменевтика в сфері інформаційного права // В. М. Брижко / Правова інформатика.  –  2014.  –  № 1(41).  –  С. 18  –  22.
12. Дзьобань О. П., Яроцький В. Л. Герменевтичний метод у сучасних цивілістичних дослідженнях: до питання про доцільність застосування / О. П. Дзьобань, В. Л. Яроцький // Інформація і право.  –  2017.  –  № 2 (21).  –  С. 5 – 12.
13. Косцова І. П. Герменевтичний метод тлумачення норм права: історична та юридична дивергенція [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://science.lp.edu.ua/sites/default/files/Papers/kostsova.pdf
14. Онищук І. І. Техніка юридичного письма в нормативно-правових актах: монографія / І. І. Онищук. – Івано-Франківськ: Лабораторія академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки, 2014. – 228 с.
15. Плавич В.П. Юридическая герменевтика. – Режим доступу : //www.epistemology_of_ science.academic.ru/965
16. Топчій В. В. Офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики / В. В. Топчій // Публічне право.  –  2016.  –  № 1 (21).  –  С. 276 – 284.
17. Чулінда Л.І. Герменевтичний метод дослідження юридико-лінгвістичних властивостей текстів нормативно-правових актів // Українське право. – 2002. -  №1. – С. 229-234.
18. Шелестов К. О. Праворозуміння та герменевтика [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://www.apdp.in.ua/v50/19.pdf
19. Лингвистический энциклопедический словарь /Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов. Ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.  –  1440 с.
21. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. М., 1999. – 640 с.
22. Волкова Н.С. Приемы формирования правовой позиции Конституционного Суда РФ // Журнал российского права. – 2005. – № 9. – С.79–85.
23. Стратегія кібербезпеки України. Введена в дію Указом Президента України від 15 березня 2016 р. №   96/2016.                      [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0003525-16
24. Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки від 07.06.2016 р. [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/242/2016
25. Проект Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» . [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2076-19
26. Волов А. Г. Философский анализ понятия «киберпространство» // Философские проблемы информационных технологий и киберпространства. Электронный ресурс: https://cyberleninka.ru/article/n/filosofskiy-analiz-ponyatiya-kiberprostranstvo
27. Чайковский Д. В. Информационное пространство: анализ определений.  –  Д. В. Чайковский // Вестний Бурятского государственного университета. – 2010. – № 3. -  С. 269-274.

Кибернетическое пространство VS информационное в контексте юридической герменевтики

         Правовое регулирование сферы информационного права, обеспечение информационной и кибернетической безопасности основываются на понятийно-категориальном аппарате науки. Употребление ключевых терминов должно базироваться на четком представлении о семантике каждого из них. Автор статьи демонстрирует сущность герменевтического подхода в исследовании терминологических словосочетаний, освещает их интеграционные и дифференциальные признаки. Учет данных, которые содержатся в статье, позволит в дальнейшем совершенствовать юридическую технику нормотворчества.

Ключевые слова: кибернетическое пространство, информационное пространство, юридическая герменевтика, методы научных исследований в праве.

CYBERNETIC SPACE VS INFORMATION SPACE IN THE CONTEXT OF LEGAL HERMENEUTICS

Legal regulation of the field of information law, provision of information and cyber security are based on the conceptual-categorical apparatus of science. The use of key terms should be based on a clear understanding of the semantics of each of them. The author of the article explores the essence of legal hermeneutics, demonstrates various approaches to her understanding. He compares lexicographic materials with the texts of normative acts of Ukraine, which regulate the issues of cybersecurity. The analysis of the texts makes it possible to establish discrepancies in the interpretation of terms in dictionaries and in legal documents. The concept of “space” is an integration component of two terminological word combinations. The author of the article considers the legal aspects of the concept of “space”, its differences from the commonly used meaning. He suggests to consider the concept of “cybernetic space” in its legal meaning as a hybrid, as it combines elements of the real physical world (equipment, technology) and virtual space. The concept of “information space” is more abstract, since it is based on the character-sign nature of the data. The connotation of the concept of “information space” contains territorial, geopolitical and social components proper. The author of the article proposes to emphasize also the integration component, because under present conditions there is a significant convergence of the concepts of “cybernetic” and “information” space.

Key words: cybernetic space, information space, legal hermeneutics, methods of scientific research in law.

The monograph is devoted to theoretical and legal foundations of the information society in Ukraine. The work defines such definitions as «state information policy», «information society», «informational identity», «information interests», «information ideology», «safety of information society», «threats to information society», «hybrid war», «information space», «globalization of information», «information culture», «informational order», «information potential of the state», «information resources», «informational sovereignty» and others. The condition of the national normative legal acts that regulate the development of the information society and the international information legislation is analyzed.

Due to significant number of aspects related to information society development in Ukraine, the monograph presents the legal model of the information society; promising areas of legal regulation of legal informational relations is identified and the classification of threats to the information society. The attention is focused on the issue of moral paradigm of the information society development, on regulations concerning the legal regulation of international information order and defining the causes of the informational marginals emergence.

The monograph is a logical continuation of the series «ORDO ORDINANS» of Dr. V. Lipkan scientific school and will be useful for graduate students, researchers, practitioners and for everyone who interested in the systematization of information legislation.

—-

Lipkan V.A.
Rechtsgrundlage der Entwicklung der Informationsgesellschaft in der Ukraine: [Monographie] / V. А. Lipkan, I. M. Sopilko, V. O. Kir’yan / Herausgegeben von Dr. V. A. Lipkan. — К. : О. S. Lipkan, 2015. — 664 S.
ISBN 978-966-2439-52-6

Die Monographie ist den theoretischen und rechtlichen Grundlagen der Informationsgesellschaft in der Ukraine gewidmet. Die Arbeit definiert solche Definitionen wie «staatliche Informationspolitik», «Informationsgesellschaft», «Informationsidentität», «Informationsinteressen», «Informationsideologie», «Sicherheit der Informationsgesellschaft», «Bedrohungen der Informationsgesellschaft», «hybrider Krieg» , «Informationsraum», «Globalisierung der Information», «Informationskultur», «Informationsordnung», «Informationspotential des Staates», «Informationsressourcen», «Informationshoheit» und andere. Analysiert wird der Zustand der nationalen normativen Rechtsakte, die die Entwicklung der Informationsgesellschaft und der internationalen Informationsgesetzgebung regeln.

Aufgrund der bedeutenden Anzahl von Aspekten im Zusammenhang mit der Entwicklung der Informationsgesellschaft in der Ukraine stellt die Monographie das Rechtsmodell der Informationsgesellschaft vor; erfolgsversprechende Bereiche der rechtlichen Regelung rechtlicher Informationsbeziehungen werden identifiziert und Gefahren für die Informationsgesellschaft eingeordnet. Die Aufmerksamkeit richtet sich auf die Frage des moralischen Paradigmas der Entwicklung der Informationsgesellschaft, auf Vorschriften zur rechtlichen Regulierung der internationalen Informationsordnung und auf die Bestimmung der Ursachen für die Entstehung von Informationsmarginalen.

Die Monographie ist eine logische Fortsetzung der Reihe «ORDO ORDINANS» der Dr. V. Lipkan wissenschaftliche Schule und wird für Doktoranden, Forscher, Praktiker und alle, die sich für die Systematisierung der Informationsgesetzgebung interessieren, nützlich sein.

INTRODUCTION

Actuality of theme. The development of Ukraine as an independent state is carried out in conditions of forming information society & transformation of information civilization. Conflictual development of the modern world community, coupled with decreasing the efficiency of international institutions, and internal conflictness Ukrainian society from within, caused by the instability of the legal system, form basis for activation of various destructive forces in order to harm the Ukrainian statehood.

This predetermines the necessity of monitoring informational legislation and bringing it to the new socio-economic, political and legal informational realities. National informational legislation reforming is carried out in a dynamic and intensive process informatization of public relations, intensification implementation of informational function of the state, different institutions of the information society. Rapid development of information relations, combined with the implementation of human-centrist concept, made it possible to re-evaluate the role of the Information Society in the further development of civil society in Ukraine.

Research of current Ukrainian legislation & study of international experience of legal regulation public relations in the Information Society development indicate the presence of systemic gaps in the legal regulation of this sphere. The significant barriers to the effective information society development it creates, complete realization of national information interests makes impossible as well as the state information policy. In this direction directly to information society development devoted researches of scientists, in particular: A. A. Grigor, A. M. Yemelyanenko, E. O. Kalashnyuk, G. V. Kamarali, A. V. Kamuz, M. G. Karaschuk, O.G. Kryvokon, V. I. Kusherets, O. A. Maruhovskyj, A. М. Novitsky, O. V. Overchuk, A. A. Proskurina, S. O. Rudenko, A. L. Svyaschuk and others.

Some aspects of information society issues in one way or another studied in scientific works of such domestic scientists as: I. V. Aristova, V. Yu. Baskakov, V. D. Havlovskyj, M. V. Gutsalyuk, M. I. Dimchohlo, V. A. Zaliznyak, V. A. Kir’yan, I. A. Kysarets, V. A. Lipkan, O. V. Loginov, E. A. Makarenko, Y. E. Maksimenko, O. A. Mandzyuk, P. E. Matvienko, G. P. Nesvit, N. B. Novitska, L. I. Rudnik, I. M. Sopilko, K. G. Tatarnikova, A. V. Tunick, K. P. Cherepovskyj, O. V. Chupryna, V. S. Tsimbalyuk, M. Y. Shvets, T. A. Shevtsova, O. V. Shepeta, but concrete proposals to solve researched problem issues in the complex not found its adequate reflection.

A certain attention is paid to the analysis of features and concepts development of information society of such foreign scholars as: O. Bard, D. Bell, Y. Zoderkvist, M. Castells, Y. Masuda, K. May, E. Toffler, F. Webster, and the knowledge society and their legal components offered by P. Drucker, F. Mahlup, T. Stoun’yer and other foreign researchers.

However, the methodology of the formation and development of the state information policy is partly implicit in scientific and educational works of national researchers of administrative and information law & policy, the theory of public administration, in particular: V. B. Aver’yanov, O. F. Andriyko, I. V. Aristova , V. I. Hurkovskyj, S. F. Dzherdzha, R. A. Kalyuzhnyj, B. A. Kormich, O. V. Copan, O. V. Kochanowska, I. Yu. Krehul, G. M. Krasnostup, A. I. Maruschak, N. R. Nyzhnyk, I. M. Sopilko, V. D. Pavlovskyj, O. P. Svitlychnyj, V. Yu. Stepanov and others.

But the problem of the legal principles of the Information Society in Ukraine, study and determination of conceptual basis its development in the context of state information policy has still not become a separate object of holistic research. In the existing works of many authors have been studied only separate institutions of information society or superficially have been investigated some features of its parts; have been explored some directions in the state information policy. Instead, the scientists remained unattended important issues of determination conceptual foundations effective development information society in the context of the information society.

Moreover, is not defined methodological principles of forming information policy neoparadyhm. And therefore the structural and functional features of information policy as information and legal phenomenon is not enough been studied.

Although the present researches have significant scientific and practical importance, but due to their finiteness they cann’t contribute to systematic improve the efficiency legal regulation of social relations in the field of information society development in Ukraine as a holistic system object of research explorations; do not stimulate the state information policy progressive development. So researching not only legal, but also conceptual foundations of the Information Society as a holistic scientific problem & formation of methodological principles of forming the state information policy neoparadyhm are relevant directions of modern researches.

In addition, the problem of methodological substantiation of necessity development the concept informational identity as binding condition of information society development in Ukraine is still unexplored. This greatly complicates the implementation of state information policy, actualizes the problem of giving more precise social orientation, dynamism and efficiency to it.

The main purpose of research, the results of which are described in the monograph,  is to determine the conceptual foundations of information society in Ukraine, through the provision scientifically based proposals for improving the efficiency of legal regulation of information society development in Ukraine, well as substantiation and determination of methodological principles of forming state information policy neoparadyhm in Ukraine.

The purpose caused the formulation and solution of major tasks:

-     to determine the level of scientific researches theme of legal regulation information society development in Ukraine;

-     to submit legal aspects of information society concepts;

-     to formulate the definition of information society and define its main features;

-     to identify the philosophical determinants of information society development;

-     to generalize informational interests as a substrate of information society;

-     to clarify the legal nature of threats in the information society;

-     to formulate definition and distinguish the features of hybrid war as threat to information society development;

-     to offer the theoretical algorithm of model cognition information policy & to determine the constituent elements of algorithm the state information policy;

-     to define the phenomenological bases of state information policy;

-     to formulate the bases of informational gnoseology;

-     to discover the ontological principles of state information policy;

-     to carry out the bases of informational axiology;

-     to determine the status of legal regulation information society development in Ukraine;

-     to summarize the international legal experience of information society development;

-     to suggest the legal model of information society development;

-     to formulate the directions for improvement of information society development in Ukraine;

-     to develop bases of the concept informational identity.

Monograph is one of the first in the state comprehensive research of conceptual foundations information society development in Ukraine as holistic system, combined with methodological bases of formation state information policy neoparadyhm.

Innovative are:

–         offered information society legal model, consisting of: Strategy of information society development in Ukraine, Strategy of information society cybersecurity, e-government strategy, Strategy of telecommunications development;

–         proposal to supplement the system of schools information society theories with legal school, within which according to the comparativistics methodology the methods of legal borrowing, as well as synergistic and interdisciplinary approaches are studied various mechanisms of legal regulation, regulatory role of law, the effectiveness of law impact at public informational relations arising, forming and developing in information society;

–         formulation of theoretical approaches to the legal regulation of information society development: skeptical approach, in which the views on inability to settlement of public informational relations throughof their  too much structuredness and dynamism are expressed; critical approach, based on the analysis of real trends information society development and critical attitude to the absence regulatory framework for the regulation of new social relations; nihilistic approach, which expressed the view concerning the law insolvency in regulating of public informational relations and the inability and inefficiency of law as a regulator of dynamic public information relations; constructive approach, which is proposed to adopt the Informational code of Ukraine, to form the system of legal regulation information relations (in the field of information);

–         to denote the processes digital inequality is proposed to introduce a new definitions to scientific circulation: digital asymmetry — at which increasing the age of humanity is not accompanied by adequate significant increase of individual lifetime, and every generation on the person lies down more growing burden of knowledge which it is not able to learn; informational marginal — a person who are outside of information society, that has lost its informational status as a result of uniqueness of its own socio-cultural situation, during the transition to a global interaction within informational capitalism and the inability to resist the imposition and to adapt to a qualitatively new network architecture of institutional structures of the information society; information intelligentsia — informational educated and informational literate people, ie those who are of enormous arrays of information is able to select only useful, and using it to acquire an information advantage over the other, getting significant levers for establishing control over the informational and other strategic spaces;

–         singling out stages of becoming scientific thought concerning information society, in the information-legal doctrine of independent Ukraine: the first stage (1991—1997 years) is characterized by superficial understanding of sphere informational, which is considered only as part of national security and is not defined as an independent component with appropriate legal toolkit of legal regulation; the second stage (1997—2003 years) is characterized by awareness of the world transformation from industrial to information society and necessity of formation information law as a separate branch; the third stage (2003—2007 years) is characterized by awareness of the necessity of legal regulation information society development, which was adequately reflected through the adoption of the Law of Ukraine „On basic foundations of information society development in Ukraine in 2007―2015 years”. To the third stage is inherent appearance of monographic researches squarely focused on the directly protection of classified information, features of access to the above information and determination basic types of secrets; the fourth stage (2007—2013 years) — is characterized by practical development of formation of information society ideas. This is reflected in the approved the Concept of e-governance development in Ukraine, Information Security Doctrine of Ukraine, Laws of Ukraine „On access to public information”, „On personal data protection” and others. Also at this stage considerably intensified reflection of these issues in the scientific researches of scholars on informational subject; the fifth stage (from 15 May 2013  — till now) — adoption of the Strategy information society development in Ukraine;

–         understanding of the content of informational globalization, which consists in transforming of information society to unified macrosystem, united by modeled on original-system (the founder of information society), in which the information societies are able to co-evolution only within the global information society.

To scientific circulation is introduced new definitions, given their interpretation, and expanded the interpretation such of them: „information society”, „information  potential”, „information  space”, „ informational globalization”, „informational identity”, „informational order”, „information culture”, „information  resources”, „informational sovereignty”, „hybrid war”, „state information policy”, „informational phenomenology”, „information gnosiology”, „information ontology”, „information axiology” etc.

Element of scientific innovation is the algorithm of forming informatsiology paradigm: scientific elite, that creates the informatsiology paradigm: informatsiology, information law, information security; educational elite — translator of informatsiological knowledges: educational disciplines of the informatsiological theme that should be fixed for teaching as compulsory at all higher educational institutions of humanitarian profile; managerial elite —  after acquired knowledge on the second level, on the basis of verification paradigms, which are developed on the first level, should implement it in practical informational activity;

Separately scientific attention is paid to the new interpretation of the term „information interests” as the interests of information society as well as classification of threats to information society.

For the first time is submitted definition of hybrid war as a threat to the information society development in Ukraine.

The algorithm of structure elements of state information policy and theoretical algorithm of model its cognition are proposed.

Innovative is the application of  theory of justice by John Rawls to building model of the state information policy. As a result, been received three basic author’s interpretations theory of justice: 1) everyone has an equal right to implement information rights and freedoms, which is fundamentally similar and compatible with adequate freedom and  interests of other; 2) Any informational value should be available to any individual; 3) informational inequality is valid only when the benefit is generally and compensate losses of most vulnerable society segments, the least developed information societies.

One of the elements of scientific novelty, is the proposal of theoretical  algorithm of model cognition information policy, which should consist of the following elements: 1) informational phenomenology; 2) information gnosiology; 3) information ontology; 4) information axiology.

Separately scientific attention is paid to the formation of informational values as part of implementation concept of  informational identity, also improved basis for moral paradigm of the information society through developing basic principles of information culture.

Another layer of scientific knowledge in the monograph is the concept of informational identity, the core of which is human communications in the framework of new trends of information culture. The primary means preservation of informational identity is dialogue between information societies, also transitiveness and transparency of informational cultures.

Also, the authors are offered actual directions of researching  informational identity as an important basis of  effective information policy production, which include: а) determining the spatial dimension of the struggle for identity: geopolitical, geostrategic, geoinformational, geo-legal etc; b) informational dimension of the struggle for identity; c) informational identity and informational identity policy; d) the impact of new institutes of communications on process of struggle for identity; e) directions of influence of new communication practices on the information reality and its comprehension both conceptual and empirical levels.

Conclusions and proposals, formed in the monograph, are determined directions of improvement of legal regulation information society development and state information policy of Ukraine.

CONCLUSIONS

In the monograph presented theoretical generalization and new decision of scientific task, concerning conceptual foundations of information society development in the context of forming  state information policy neoparadyhm of Ukraine. The authors have formulated a number of conclusions, proposals and recommendations aimed at solving these problems.

1. The level scientific researches theme of legal regulation of information society development in Ukraine is defined. Is offered the algorithm of forming informatsiology paradigm, constituent elements of which are follows: scientific elite, that creates the informatsiology paradigm: informatsiology, information law, information security; educational elite — translator of informatsiological knowledges: educational disciplines of the informatsiological theme that should be fixed for teaching as compulsory at all higher educational institutions of humanitarian profile; managerial elite —  after acquired knowledge on the second level, on the basis of verification paradigms, which are developed on the first level, should implement it in practical informational activity;

2. The legal model of information society is offered. Domination of politological researches leads to emasculation legal component, impairment of information law, but, thanks to it, information society acquires its own consistency that gives it the right to the most effective regulator of social relations. Virtualization of global information space actually creates the conditions for the replacement of information law, that was created in real conditions in the context of realization of state information policy, on standards of behavior on the Internet, that are based largely due to the new cyberculture and is essentially a social-informational, deontological, but not legal. Is argued the necessity of preparation not only the foundations of the state information policy, but also the formation of a system legal regulation of information relations in the sphere of information society development.

3. The definition of information society is formulated and its main features are defined. In the narrow sense: information society — society, where the production, consumption and distribution of information based on the use of information resources as a factor of increasing the efficiency of social production. In a broad sense information society — component of civil society, that functions into a single information and communication space, which is dominated by new technological modes, that are based on the massive use of promising informational technologies, computer technologies and telecommunications; created qualitatively new developed market of knowledge and information as the determining factors of production, characterized by formation of conditions for transformation of informational resources of society into real resources of socio-economic development, and the actual fulfilling needs of society in information products and services; cardinally increases the role of information and communication infrastructure; condition for successful formation of personality is becoming information literacy, increases the level of education, scientific, technological and informational development at the expense of radical empowerment of information exchange on their interpenetration into one another, enhance the role of qualifications, professionalism, ability for creative processing of information as the most important characteristics of labor services; is created the system of state guarantees, primarily legal, and security, the implementation of information rights and freedoms, including the rights to safe free access, dissemination and use of information.

4. It was found philosophical determinants of information society development and determined, that information society — is the coexistence of two worlds: usual physical and virtual, created by person, which exists in simulated computer environment. It is emphasized that virtual reality gets features of special social phenomenon and carries out a significant impact on the physical world, becomes a special socio-cultural mechanism that has self-organization features.

The matrix of informational reality in information society development is determined. It consists of: 1) initial fundamental essences that define organizational fundamental principle of material substance in the universe and on Earth (fundamental physical laws of nature, information codes atoms, molecules and their parts, programs of self regulation of lifeless nature etc.); 2) secondary informational essences that arise as a result of self regulation of nature (genetic programs (the genome) that determine the self-organization of living organisms, biological species, communications that determine the functioning of biological communities, ecosystems); 3) informational essences that are the result of wildlife development (information code of the human brain, nervous feeling of living organisms, the intellect  of human and of the higher animals, the public essences etc.; 4) informational products of intellect and society (emotions of language, motivation, knowledge, images, plans, technologies, skills and ability to do the job, social values and laws, regulations, etc.); 5) secondary informational products of intellect and society (genetic information from biological species created by person, informational products, created with using computer programs and well organized artificial systems etc.); 6) products of self-organizing systems activity.

Informational interests as a substrate of information society are generalized. Under informational interests is proposed to understand: the result of awareness of the value of informational needs, informed choice of informational values due to the ideal of the state with highly developed information society, in its purpose and idea of the progressive development of the information society and provide the conditions and means of satisfying their safe and stable implementation as part of this society while preserving the leading role of the state in this process. Position concerning the need to develop a new class of society ― informational intelligentsia, that has become producer of informational ideology, is proved. The main  tasks of it are singled out. Position, that the future prosperity of the state is directly related to its controllability of information society development processes, is summarized. It was determined that the formation of information society in Ukraine aims to facilitate the transformation of our country to informational, improve governance in order to further development and implementation of national state-human centrist ideology, raising the level of realization of information rights and freedoms human and citizen, and not replacement of state apparatus and mechanism of national legal regulation, its disparageby offering instead “effective” supranational governance structure and massive packs of implementing legislation, which doesn’t take into account in national interests and needs of the Ukrainian community and development information space.

5. The algorithm of structure elements of state information policy is proposed: 1) detection and awareness of informational needs; 2) formation system of informational interests on the basis of conscious informational needs; 3) classification of informational interests; 4) evaluating forces, opportunities and resources of the country for implementation of informational interests; 5) identifying of informational interests of other countries and their comparison with informational interests of Ukraine in order to establish  confrontational  and compromise interests; 6) Calculation of confrontation level of interests, strategic risk model for the implementation informational interests, identify the degree of influence and balance of forces, that are behind these interests; 7) resulting from the implementation above mentioned stages, a circle of interest that may actually be provided for the implementation at this stage of historical development of the information society, is formed; 8) the final stage is formation of state informational policy, which defines the purpose of realization informational interests relates specific objectives, given the available resources and possible alignment of forces that can be generated as a result of performing certain tasks.

6. Legal nature of threats in the information society is defined. Been determined that the formation of reliable mechanisms and establishing control over development of the information society ― no alternative way to conservation institute of the state and all institutional component and ensure the protection of legal interests, rights and freedoms human and citizen. Classification of approaches to the concept of threats to the information society is accomplished, classification of threats to information society is given and  sources of their formation are identified.

7. Hybrid war as threat to information society development is determined. Is offered the definition of hybrid war as purposeful process of establishing external control over the alpha subject over the object management, establishing total control over the area of governance, in which the crucial role played by information means.

8. Is defined the proposal of theoretical  algorithm of model cognition information policy, which should consist of the following elements: 1) informational phenomenology; 2) information gnosiology; 3) information ontology; 4) information axiology.

9. Is determined phenomenological principles of state information policy: information phenomena are components of information policy, scopes of information activities, scopes of information society, areas outlined above triad, other information categories. So one of the important scientific problems is its research using phenomenological method. In Ukraine, on this class issues is extrapolated negative trend of validity of the research questions of informational phenomenology, so the views set out in this monograph, is life-giving impetus to begin discussion concerning application of this method in the research of the state information policy. Change of representations of information policy and its purpose, ways, methods and means of realization in conditions of development hypertrophied and uncontrolled implementation of information globalization in almost all areas of life, into a modern state building practice of sovereign states, as well as forming the cyber communication continuum is largely determined by the release to new worldview horizons, to another ― cyber mentality, digital understanding of the world and outlook not only informational, but also everyday reality and a new understanding of person itself, primarily, as homo informaticus, according to anthropological principles and introducing the concept of human-centrism to practice information policy.

10. The bases of informational gnosiology are formulated. The leading idea of information gnosiology is cognitive attitude to the current information policy, an attempt to theoretical (philosophical and legal, scientific) understanding its objective legal nature, clarifying its role and purpose, approaching to comprehension its truth and legal means of regulation. This way of knowing, as convincingly demonstrated studies of Ukrainian scientists, leading to the initial gnoseological scheme in the field of theoretical understanding and study of law. is determined bases of conditionality appeal to the topic of forming informational gnoseology, separately demonstrated the application of methodology systematic, activity and praxeological approaches to the study of the state information policy phenomenon. For the first time the theory of justice John Rawls to the formation legal bases of state information policy is applied.

11. Ontological foundations of state information policy are discovered. In the context of modern informational creation informational ontology serves as teaching of state information policy in distinguishing it from non-government policy, ie policy, engaged in private institutions of different levels. Within the framework informational ontology is advisable to abandon both the rationalistic attempts to idealization of the state information policy through its binding unilaterally and unconditionally with any „abstract” idea (informational freedom, informational justice,  informational compromise, informational symmetry,  informational balance, reasonable balance interests of individuals, society and the state, transnational corporations, etc), and from the reductionist approach, in which the state information policy is determined only as a policy, developed by the state, is held by the state and actually made only for the state and for the benefit and realization only state interests.

12. The bases of informational axiology are carried out. It is proved that modern methodological crisis in the formation of the conceptual bases of state information policy has its axiological roots. Absence of national values system formedness, including informational, defragmentation of holistic methodology and leveling of deontological foundations modern training professionals, especially in the field of information policy, informational acmeology and information & communication technologies, high and nanotechnologies, specialists in e-future, etc — are the result of global informatization and promotion of consumer mode of life dominance. Mental and ideological degradation both in means of implementing the state information policy and methodology of its research has become the echo of methodological crisis researches in information sphere. Insufficient elaborating of these issues may lead to spontaneous, uncontrolled development of the information society and the creation of new classes of threats to the interests of individuals, society and the state, inability of state information policy to form a reliable legal mechanisms to guarantee informational rights and interests.

One of the successful conditions for exit from this crisis is to appeal of the scientific attention to theoretical issues of forming  methodology, inside which should be considered the components such as axiology, praxeology, gnoseology, ontology and epistemology. This system is able to give new impetus to theoretical works of information law and contribute not only to improve of toolkit the cognition of objective reality, but also generate concrete proposals for implementing the state information policy.

Is summarized about the necessity of reorganization with further restructuring and modernization all components of the state information policy on the basis of system combination the informational axiology, informational gnoseology and informational methodology, informational phenomenology.

13. Is ascertained that the criterion of state information policy should be  national informational interests, which are those values (form), that determine the content of existence of the Ukrainian nation and the state. In exercising selection, evaluation of certain events, the subject of management clearly defines the system and the hierarchy of values, that makes prioritization process, because the priority of national informational interests in its unity form those values, that at this historical stage of development the state prefers to most effectively implement, and the state information policy is important element of this process.

Information axiology enables not only to identify certain values, but also  to determine directly the mechanism of formation prioritization and hierarchy informational interests. Due to the application of scientific methodology this mechanism will take signs of uniformity, that will help to form the priority informational interests on a single methodological basis and will lay the foundation of the whole system renovation of information legislation and bring it into logical conformity with needs of Ukrainian society. Information axiology enables to define clear criteria for the formation of values, and thus lays the foundation for the construction objectively effective system of legislation in this area.

14. Is proposed to consider state information policy in three dimensions (on informational axiology based): 1) normative policy ― the ideas, principles, methods of realization of state information policy is clearly defined in the current information legislation of Ukraine; 2) real policy ― state information policy, how it is implemented in real life; 3) ideal politics ― reference model of state information policy, based on information axiology.

The definition of state information policy is determined in accordance with the axiological approach  — is the activity of authorized bodies state power and administration, civil society institutions, that defines the objectives, functions, principles, priorities, based on the values of the Ukrainian nation, information policy, methods and tools to support them.

15. The condition of legal regulation information society development in Ukraine is determined. Actual approach, which  textually presented  in legislative acts concerning the formal description of threats, is incorrect, because the definitions, that describe the information society should be explored in mutual communication, should be taken into account their impact on each other and studied due to their systemic impact owing to their operationalization.

Textually legislation presented mainly the acts setting out foundations of information society, but does not regulate the specific issues, related to the separate institutions of the information society development: e-government, e-medicine, e-education, e-commerce, e-science, e-culture, etc. First attempts to solve these problems are conducted in Strategy information society development, but our analysis of this document provisions, makes it possible to argue about the necessity of quality improvement of this document.

Our investigation of the existing legal regulation information society development in Ukraine, and normative legal acts that indirectly impact on this process enables to conclude: large amount of logical and methodological errors makes it impossible effectiveness of legal regulation of information society development, simultaneously envisages the opportunity of just selective state influence on the legal tactical and strategic measures level. Thus every national initiative does not have accurate borders and responsibility areas, the measures provided for, or often duplicate each other within the various initiatives, or contradict each other.

16. International legal experience of information society development is generalized. Four models of information society management is allocated: western management model of information society (american-english and european modelsis attributed to this model); asian management model of information society (countries in Asia&Pacific region); indian management model of information society та african management model of information society.

Analysis of the experience such countries as: Finland, Kingdom of Belgium, Denmark, Netherlands, Sweden, France, UK, Germany, Canada, USA, China, South Korea, Singapore, Japan and Lithuania, Hungary, Czech Republic and Poland made it possible to offer the following perspective directions of information society development in Ukraine: development of predictive and indicative models of information society development  in Ukraine, taking into account diversity and many alternativeness ways of development, based on the theory of dynamical systems, systems analysis and synergy; organization of inter-agency digital cooperation in information society  development for implementation the principle of „single window”; modernization of public services: active promotion of policy of training officials in the field of ICT for optimal organization of work and modernization of methods; taking into account the knowledge of information and communication technologies during the hiring for civil service; appropriate modernization of national networks; permanent monitoring of users’ needs by creating  consulting centers throughout the country, built on the principle of online forums, adaptation and simplification of administrative services in the context of further implementation of e-governance concept; implementation of integrated system „Electronic Government” and realization of experience gained during the implementation of pilot projects in the field of e-governance, in particular such as: „Electronic Ministry”, „Electronic region”, „Electronic City”, „Electronic Village”; encouragement the formation of network etiquette, formation the Code and deontological foundations of information society development; cardinal qualitative development of legal regulation of information society; rationalization of state funding in information society development; innovative development of ICT and implementation of e-administration projects.

17. Critical analysis of the Strategy information society development is done and information society legal model is offered, consisting of: Strategy of information society development in Ukraine, Strategy of information society cybersecurity, e-government strategy, Strategy of telecommunications development.

18. Directions for improvement of information society development in Ukraine is formulated. Two main approaches to formation directions of state information policy for information society development is allocated: 1) conservative — according to which information society development occurs based on existing models of development, that it already passed western societies; 2) revolutionary — Ukraine should find its own model of information society development, based on its own national informational interests, while keeping its own traditions of informatsiological science development, cultural and national identity. We exactly stand for the second position, because ethno-national identity as an attribute of Ukrainian historical state for conditions of its activation, but not constant oppression and informational suppression, should be transformed into viable source of civil political identity „european”.

19. Theoretical model of informational identity is suggested. It is the highest form of philosophical and anthropological representation of information and legal knowledgethat provides an idealized idea of essence epistemological content, purposeful development of informational civilization allows to explain and to predict, to understand the past and to provide the course, consistency and trends of its development. Informational identity serves as peculiar informational conservation, that correlates to informational symmetry. From the standpoint of symmetry, which in this case of reconstruction may be considered as method of structural researches, informational  identity may be viewed as special kind of unity of preservation and change.

Ukrainian informational identity, in addition, should have also mentality of global civilization ― its correlation with the modern information age, informational values, nformational diversity of the world. The importance of this relation is in need of inclusion ukrainian informational space into global processes of informational  globalization, into the system of mutually beneficial international informational relations.

Informational identity — identification oneself as part of the information society, its symbols, informational values, history, geoinformational space, information culture, state and legal institutions, informational interests. Moreover it comes to the adoption of this identity not only on strictly rational level as a necessary attribute of information society, but also on the emotional, semantic and mythological levels.

Cognitive potential of “identity informational” concept provides an opportunity to separate expressly the different angles of scientific analysis, case studies of informational transformational changes, theoretical generalizations, philosophical reflection – make up the multidimensional and multivariate panorama of basic modern trends of informational development.

Also, the authors are offered actual directions of researching  informational identity as an important basis of  effective information policy production, which include: а) determining the spatial dimension of the struggle for identity: geopolitical, geostrategic, geoinformational, geo-legal etc; b) informational dimension of the struggle for identity; c) informational identity and informational identity policy; d) the impact of new institutes of communications on process of struggle for identity; e) directions of influence of new communication practices on the infor mmation reality and its comprehension both conceptual and empirical levels.

Under the informational identity  also  may be understood a certain sustainability of individual, cultural, national or civilizational settings of their self-identity in the information sector. The core of informational identity is human communications in the framework of new trends of information culture. The primary means preservation of informational identity is dialogue between information societies, also transitiveness and transparency of informational cultures. Pluralization of identities leads to discursive accumulation of concepts „identities”, while, in our opinion, is an echo of scientific pluralism and prompts it to further scientific studies.

Distinctive condition for the formation informational identity is positive perception by citizens of information society,  processesof informatization, information democracy, e-governance concept, e-education, e-culture, e-medicine, etc., the recognition of effective informational interaction of state institutions and civil society, the perception as positive of informational globalization.

Operationalization of the informational identity concept should be reflected in the improvement of the national information legislation.

CONTENTS
Preface . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
Acron yms . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
CONTENTS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
introduction . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

Part 1. Theoretical Foundations of the informational society development in Ukraine . . . 37
1.1 Level of scientific researches . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39
1.2 Legal aspects of the informational society concepts . . . . . . . . . . . . . . . . . .65
1.3 Definition of the informational society and its main features . . . . . . . . . .76
CONCLUSIONS TO THE FIRST PART . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .93

Part 2. Philosophical and legal dimension of the informational society development in Ukraine . . 101
2.1 Philosophical determinants of the informational society development 103
2.2 Informational interests as a substrate of the informational society . . . 109
2.3 Legal nature of threats in the informational society . . . . . . . . . . . . . . . . 127
2.4 Hybrid war as threat to the informational society development . . . . . 142
CONCLUSIONS TO THE SECOND PART . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147

Part 3. Methodological principles of forming of the state informational policy NEOPARADYHM . . . . 153
3.1 Informational phenomenology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159
3.2 Information gnoseology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
3.2.1 Conditionality of necessity of the separate research of information gnoseology . . . . . . . . . . . . . . . 172
3.2.2 Concept & content of methodology and method . . . . . . . . . . . . . . . 175
3.2.3 Classification of methods . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178
3.2.4 Systematic approach . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181
3.2.5 Activity approach . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 189
3.2.6 Praxeological approach . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192
3.2.7 Theory of justice of John Rawls . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197
3.2.8 Conclusions to methodology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 203
3.3 Informational ontology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204
3.4 Informational axiology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
3.4.1 Substantiational actuality of appealing to the informational axiology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
3.4.2 Level of scientific researches of theme in scientific works . . . . . . . . 223
3.4.3 Foundations of formation of informational axiology . . . . . . . . . . . 225
3.4.3.1 Concept of axiology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230
3.4.3.2 Concept of values . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234
3.4.3.3 Ratio of human and national values . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
3.4.3.4 Informational values . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240
3.4.4 Informational society as a value . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242
3.4.5 Informational rights as the highest social value . . . . . . . . . . . . . . . . 245
3.4.6 Conclusions to informational axiology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249
CONCLUSIONS TO THE THIRD PART . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254

Part 4. Legal regulation of the informational society development in Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259
4.1 Condition of legal regulation of the informational society development in Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261
the UN GA Resolutions. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 269
the UN Secretary General reports and notes . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274
Reports of ICT. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274
Additional documents. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 280
— laws of Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295
— decrees of parliament . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310
— acts of the President of Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313
— acts of Cabinet of Ministers . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317
— acts of judiciary bodies . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 327
— acts of bodies of executive power . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328
4.2 Place and role of the informational society development in modern
state informational policy of ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 329

CONCLUSIONS TO THE FOURTH PART . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343

Part 5. Directions for improvement of the informational society development in Ukraine . . . 351
5.1. International legal experience of the informational society development . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 353
5.1.1 Informational policy of Finland . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356
5.1.2 Informational policy of the Kingdom of Belgium, Denmark, the Netherlands . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 360
5.1.3 Informational policy of Sweden . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361
5.1.4 Informational policy of France . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366
5.1.5 Informational policy of the UK . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 368
5.1.6 Informational policy of Germany . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370
5.1.7 Informational policy of Canada . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 372
5.1.8 Informational policy of the USA . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380
5.1.9 Informational policy of China . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387
5.1.10 Informational policy of the South Korea . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 392
5.1.11 Informational policy of Singapore . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393
5.1.12 Informational policy of Japan . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394
5.1.13 Informational policy of Lithuania, Hungary, the Czech Republic 402
5.1.14 Informational policy of Poland . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404
5.2 Strategy of informational society development in ukraine . . . . . . . . . . 414
CONCLUSIONS TO THE FIFTH PART . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 443

PART 6. Informational identity — basic principle of the informational society develop ment in Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 453
6.1 The concept of identity and its operationalization in the information society development . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 458
6.2 Origins of informational identity . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 465
6.2.1 Types of informational identity: public, social, personal . . . . . . . . . 466
6.2.2 Homo informaticus . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 471
6.2.3. Values and ideology . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .479
6.2.4. Informational identity – consolidating factor . . . . . . . . . . . . . . . . . 481
6.3 Factors that inhibit the formation of informational identity . . . . . . . . . 486
6.4 Methodology of research of the informational identity . . . . . . . . . . . . . 493
6.5 Concept of the informational identity . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 494
6.6 Problem-forming matrix of formation of the informational identity concept . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 495
6.7 Principles of the informational identity . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 497
6.8 The legal approach to understanding of the informational identity . . 500
Conclusions of the six part . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 506

CONCLUSIONS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 524

te zaurus . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 535
used lit Erature . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 589

ANNEXES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 616
ANNEXE А. Structural and functional analysis
of substantive elements of civil and
informational society . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 616
ANNEXE Б. Сomparative table of legislatively
defined informational interests . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 618
ANNEXE В. Relation to the purpose of the
information society development and vital
interests . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 619
ANNEXE Д.1. RESULTS OF ANALYSIS OF THE LAW OF
UKRAINE “ON BASIC PRINCIPLES OF INFORMATION
SOCIETY DEVELOPMENT IN UKRAINE for 2007-2015
years» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 621
ANNEXE Д.2. MAIN STRATEGIC GOALS OF THE
INFORMATION SOCIETY development IN UKRAINE . . . . . 627
ANNEXE Д.3. COMPARATIVE TABLE OF DIRECTIONS OF THE
INFORMATION SOCIETY development . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 630
ANNEXE Е. DIRECTIONS OF ensuring OF the
information security of UKRAINE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 633
useful bibliograp hy . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639
Researches of V. Lipkan’ scientific school on
informational TOPICS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639
Researches of I. SOPILKO’ scientific school on
informational TOPICS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 652

здобувач Національного університету

біоресурсів і природокористування України

Анотація

В статті автор здійснив дослідження організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Акцентовано увагу на тому, що ця структура є досить складною та розгалуженою. До неї входять різноманітні органи, як колегіальні, так і одноособові. Зазначено, що законодавство України значною мірою врегульовує питання їх правового статуту, структури, порядку їх створення і основні функції та повноваження. Аргументовано положення про те, що існує ще досить значна кількість проблем, які необхідно вирішити. Автором було підкреслено, що, з метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, необхідно, щоб на всіх рівнях влади та кожною людиною та громадянином була усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини та відповідальність кожного за це.

Ключові слова: механізм захисту прав людини, інформаційні права людини, законодавча влада, виконавча влада, президент, адвокатура, прокуратура, судова влада, інформаційний простір, інформаційне суспільство.

Аннотация

В статье автор провел исследование организационной структуры механизма защиты информационных прав и свобод человека и гражданина в Украине. Акцентировано внимание на том, что эта структура является достаточно сложной и разветвленной. В нее входят различные органы, как коллегиальные, так и единоличные. Указано, что законодательство Украины в значительной мере регулирует вопросы их правового статуса, структуры, порядка их создания и основные функции и полномочия. Аргументировано положение о том, что существует еще значительное количество проблем, которые необходимо решить. Автором было подчеркнуто, что, с целью обеспечения соблюдения в государстве прав и свобод человека и гражданина, необходимо, чтобы на всех уровнях власти, а также каждым человеком и гражданином была осознана важность соблюдения прав и свобод человека и ответственность каждого за это.

Ключевые слова: механизм защиты прав человека, информационные права человека, законодательная власть, исполнительная власть, президент, адвокатура, прокуратура, судебная власть, информационное пространство, информационное общество.

Summary

As a result of the research, was summarized that above all, the organizational structure of the mechanism of protection of information rights and freedoms of man and citizen in Ukraine is rather complicated and extensive.

It was noted that the system includes a variety of bodies, both collegial and sole. It was mentioned that the legislation Ukraine largely regulates questions of their legal statute, structure, order of their creation and main functions and powers.

It was argument that there are quite a large number of problems to be solved. For example, the lack of standardized terms that are key in a particular area (e.g. information, the right of access to information or the right on information or the ratio and so on.), or the existence of conflicts between the definitions.

It was also noted that Ukraine has declared the course on creation of the information society by creation of information space and it is necessary to revise and supplement the existing legislation in this area.

It was stressed that it is important to recognise necessity of following of the human rights at all the levels of the state power and by each citizen and person and responsibilities of each for it with the aim to ensure fulfilment of the human and citizens’ rights.

Keywords: mechanism of protection of human rights, information rights, the legislative power, the executive power, the president, lawyers, prosecutors, the judicial power, information space, information society.

Нині питання захисту інформації, а також забезпечення належного функціонування механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні набувають нового значення і стають дедалі актуальнішими. Зазначимо, що першочерговими стають проблеми захисту різних видів інформації з обмеженим доступом: персональних даних, комерційної, службової, державної таємниці тощо. Також слід зазначити про відсутність уніфікації даних термінів на законодавчому рівні. Вирішити проблему захисту всіх видів інформації та інформаційних прав нині неможливо без допомоги й координації держави. Ці та інші фактори і обумовлюють актуальність нашої статті.

Зазначимо, що саме держава повинна забезпечувати існування системи захисту інформації та інформаційних прав, до компетенції органів цієї системи повинен входити процес захисту інформації, так і надання допомоги у цьому суб’єктам інформаційних правовідносин.

Загальнотеоретичним питанням механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в юридичній науці присвячено достатньо уваги як науковцями в сфері інформаційного права, так і в теорії держави і права, але необхідно зауважити, що питання ґрунтовного аналізу організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні у сучасних умовах залишається актуальним. Це підтверджується значною кількістю наукових досліджень з даної проблематики: наукова школа В. А. Ліпкана [1-7], Р. А. Калюжного, B. C. Цимбалюка [8], також окремо зазначимо О. Ф. Скакуна [9], В. М. Кириченко, О. М. Куракіна [10] та ін.

Метою статті є науково-теоретичне дослідження організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Для досягнення мети було сформовано такі завдання: дослідити систему органів механізму захисту прав людини та на основі аналізу існуючої системи державних органів, які забезпечують реалізацію інформаційних прав і свобод, надати пропозиції щодо удосконалення їх діяльності.

Виклад основного матеріалу.

Конституція України встановлює, що права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава ж різними засобами забезпечує їх дотримання та захист, зокрема шляхом діяльності численних органів державної влади та місцевого самоврядування.

У разі порушення його прав та свобод, громадянин може звернутися за їх захистом до судових органів, прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інших органів влади та їх посадових осіб. Крім того, в Україні розвивається т.зв. «третій сектор» – численні неурядові організації, які, крім іншого, активно займаються проблемами прав людини.

Важливим і невід’ємним елементом структури державного апа­рату є орган держави. Саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефектив­ність державного апарату та захист прав людини в цілому. До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, відповідно до покладених на них обов’язків і наданих їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечу­ють технічні умови здійснення керівних управлінських функцій. До системи державних органів України належать: орган законодавчої влади; глава держави; органи виконавчої влади; органи судової влади; органи місцевого самоврядування і контрольнонаглядові органи.

Законодавчу владу здійснює Верховна Рада шляхом прийняття законів України. Конституційний склад Верховної Ради України та її структура визначаються Конституцією України [11], Законами України «Про Регламент Верховної Ради України» [12], «Про статус народного депутата України» [13], «Про комітети Верховної Ради України» [14], про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами. Структурно Верховна Рада України складається з народних депутатів України.

Засідання Верховної Ради є відкритими і гласними, крім випадків, установлених Конституцією України та Регламентом [12], даною нормою встановлюється можливість реалізації одного з інформаційних прав – права на доступ до інформації.

Здійснювана парламентами законодавча влада є представницькою. Саме на основі виборів народ передає владу своїм представникам і вповноважує представницькі органи здійснювати державну владу.

Депутатські об’єднання – фракції і групи та Погоджувальна рада фракцій і депутатських груп – колегіальний координаційний орган парламенту, покликаний забезпечити компроміс чи консенсус між депутатськими об’єднаннями з основних питань порядку денного.

Комітети Верховної Ради України – постійно діючі допоміжні органи парламенту, які складаються з народних депутатів і здійснюють попередню підготовку питань до розгляду в пленарному засіданні.

Тимчасові (спеціальні та слідчі) комісії Верховної Ради України – допоміжні органи парламенту, що складаються з народних депутатів і створюються «ad hoc» з конкретного питання, на визначений термін.

Апарат Верховної Ради України – допоміжний орган, що скла­дається з державних службовців (посадових і службових осіб) та тех­нічного персоналу і здійснює організаційне, правове, інформаційне, соціально-побутове, аналітичне, матеріально-технічне та інше забезпе­чення діяльності парламенту.

Крім того, до парламенту функціонально примикає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Інститут законодавства і Пар­ламентське видавництво взаємодіють з Верховною Радою на госпрозрахункових засадах [30].

Таким чином, резюмуємо, що структурно законодавча влада складається із депутатів, які входять до різних фракцій. Також важливе значення для ефективного функціонування ВРУ має її поділ на Комітети, одним із яких і є Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, та окремо Варто зазначити про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Наступним, хто входить до механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина є глава держави. Глава держави – це офіційна особа або державний орган, що займає, як правило, найвищий щабель в ієрархічній системі органів державної влади і здійснює верховне представництво держави як у межах її кордонів, так і у відносинах з іншими державами [15, C. 171].

Президент України – це загальнодержавний, представницький, виборний, одноособовий, постійно діючий орган державної влади, який визнається главою держави. Статус Президента України визначено у розділі V Конституції України, де сформульовані його права та обов’язки, порядок його обрання, і можливість усунення з поста та припинення його повноважень. Також Законом України «Про вибори Президента України» [16] регламентовано порядок заміщення цієї посади.

Відповідно до статті 102 Конституції України [11] Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом додержання Конституції України в цілому та прав і свобод людини і громадянина, зокрема (інформаційні не є винятком). Він, зокрема,  підписує закони, прийняті Верховною Радою України та має право вето щодо прийнятих законів із наступним поверненням їх до Верховної Ради України на повторний розгляд.

Отже, Президент України є одноособовим главою держави, та наділений досить широким колом повноважень, з-поміж яких окремо виділяється і захист прав людини.

Місце виконавчої влади у системі державної влади визнача­ється, перш за все, метою її діяльності – забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина [10, C. 98] та функціонування механізму їх захисту.

Виконавча влада базується на певних принципах: пріоритет прав людини, демократизм, законність, рівноправність громадян у державному управ­лінні, гласність.

Пріоритет прав людини при здійсненні виконавчої влади – одна з основних вимог побудови правової держави. Вся діяльність органів виконавчої влади повинна бути спрямована на благо народу, підвищення його рівня життя, дотримання соціальної справедливості та захисту інформаційних (як приклад) прав і свобод людини і громадянина.

Однією із складових адміністративно-правового статусу громадянина є гарантії реалізації прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, сумлінного виконання обов’язків та охорона (захист) їх з боку держави. Такими гарантіями в сфері виконавчої влади є право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо [17, C. 66].

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він у своїй діяльності керується Конституцією і законами України (Закон України «Про Кабінет Міністрів» [18]), актами Президента України. Кабінет Міністрів України очолює Прем’єр-міністр України.

Згідно з Конституцією, в Україні встановлено три організаційно-правові рівні органів виконавчої влади: вищий, центральний та місцевий. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Центральний рівень утворюють міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів, та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцевий або територіальний рівень становлять органи виконавчої влади загальної компетенції – Рада Міністрів АРК, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади або перебувають у подвійному підпорядкуванні – центральному і місцевому органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. За Конституцією України [11] передбачено, що до складу Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Щодо центрального рівня, то окремо зазначимо про існування Міністерства інформаційної політики України [19], яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів.

Тобто, діяльність даного Міністерства спрямована на забезпечення реалізації інформаційних прав людини, право на доступ до інформації, як приклад, що проявляється в наданні достовірної інформації споживачам. Поширення інформації за межам України сприятиме розвитку позитивного іміджу нашої держави та зацікавленості інших країн у співробітництві з нею в різноманітних сферах, інформаційна не виняток, адже інформація нині відіграє дуже важливу роль і використовується не лише в мирних цілях, а як і засіб агресії (інформаційна війна Україна-Росія).

Окремо виділимо Міністерство внутрішніх справ України, одним із основних завдань якого є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина [20], а також забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів [21].

Щодо Міністерства екології та природних ресурсів України, то, незважаючи на те, що воно здійснює свої функції у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, поводження з небезпечними відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також проведення державної екологічної експертизи [22], але одним із прав людини та громадянина, які закріплені Конституцією України та нормами інших нормативно-правових актів (наприклад, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля [23]) є право на доступ до екологічної інформації, розпорядником якої і є дане Міністерство.

Продовжуючи здійснення аналізу організаційної структури механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, окремо зупинимося на Міністерстві оборони України. Одним із завдань Міністерства оборони України є: участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози національній безпеці України, як було зазначено вище, то інформаційна безпека є її складовою [24].

Міністерство юстиції спрямовує свою діяльність на забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також на  забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина у визначеній сфері [25].

Окремо виділяють апарат міністерства – організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань [26].

При Кабінеті Міністрів України створені тимчасові консультативно-дорадчі органи, зокрема Міжгалузева рада з питань розвитку електронного урядування. Основним завданням Ради є підготовка та подання Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо проведення державної політики з питань розвитку електронного урядування та інтеграції України до глобального інформаційного простору [27].

Також варто наголосити на тому, що електронне урядування є одним з інструментів розвитку інформаційного суспільства, впровадження якого сприятиме створенню умов для відкритого і прозорого державного управління та забезпечення ефективного функціонування механізму захисту прав людини.

Електронне урядування – форма  організації державного управління,  яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для  формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян [28] та захисту їх прав в різних сферах суспільного життя.

У відповідності з нормою, яка закріплена в Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя [29].

Входження країни в інформаційне суспільство вимагає вирішення значної кількості завдань. Одним із найважливіших серед них є питання формування інформаційного простору, який є важливою ознакою суверенної і незалежної держави, полягає у зміцненні державності, збереженні інформаційного суверенітету та створенні умов для захисту й ефективного використання національних інформаційних ресурсів Для цього необхідно переглянути та доповнити чинне законодавство в цій галузі. Відсутність відповідної правової бази може призвести до втрати інформаційного суверенітету як важливого складника – національної безпеки держави (інформаційна, як її складова).

В областях і районах, містах Києві та Севастополі (тимчасово окупована Росією територія) виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації.

Незважаючи на суттєві зміни в організації діяльності органів державного управління, зміни в державній політиці, спрямовані на утвердження та забезпечення конституційних прав і свобод, кількість порушень невпинно зростає, що свідчить про незадовільну діяльність органів державного управління. Головним чинником, який знижує ефективність цієї діяльності, є відсутність чіткої системи планування роботи Кабінету Міністрів України та його органів, що призводить до неузгодженості між програмою діяльності уряду, планом роботи Кабінету Міністрів України та планами роботи центральних органів виконавчої влади. Така неузгодженість спричиняє зниження ефективності механізму забезпечення прав і свобод, а саме його правового елементу [30].

Судова влада реалізується в Україні виключно судами, які здійснюють правосуддя. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Система судів в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Крім системи судів загальної юрисдикції діють системи спеціалізованих судів – адміністративних та господарських. Найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Розгляд актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на відповідність Конституції України здійснює Конституційний Суд України [31, C. 100].

В Україні кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна [11].

Відповідно до Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Для вирішення питань місцевого значення територіальні громади сіл та їх об’єднань, селищ і міст обирають сільські, селищні, міські ради та сільських, селищних міських голів. Для здійснення виконавчих функцій місцевого самоврядування, а також наданих державою окремих повноважень органів виконавчої влади сільські, селищні та міські ради утворюють власні виконавчі органи. Сільські, селищні, міські голови очолюють виконавчі органи відповідних рад та головують на засіданнях цих рад.

Для реалізації спільних інтересів територіальних громад обираються районні та обласні ради. Функції виконавчих органів районних та обласних рад виконують, відповідно, районні та обласні державні адміністрації.

Як і в районах та областях, виконавчими органами Київської та Севастопольської міських рад є відповідні міські державні адміністрації.

На рівні Автономної Республіки Крим діє представницький орган – Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Крім того, в АРК діє Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. На території АРК поряд з Конституцією України діє Конституція Автономної Республіки Крим, яка затверджується Верховною Радою України.

Значну роль щодо захисту прав людини відіграє прокуратура. Вона належить до тих державних інституцій, для яких захист прав людини є визначальним завданням.  У державному механізмі України прокуратура виступає як самостійний інститут державного ладу, який реалізує покладені на нього Конституцією та законами України функції у взаємодії з іншими органами державної влади.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, із підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим [11; 32].

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура [32].

Отже, систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. 

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність [33].

В результаті здійсненого дослідження, резюмуємо, що перш за все, організаційна структура механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні є досить складною та розгалуженою. До неї входять різноманітні органи, як колегіальні, так і одноособові. По-друге, законодавство України значною мірою врегульовує питання їх правового статуту, структури, порядку їх створення і основні функції та повноваження.

Проте, існує ще досить значна кількість проблем, які необхідно вирішити. Наприклад, відсутність уніфікованих термінів, які є ключовими в тій чи іншій сфері (наприклад, інформація, право на доступ до інформації чи право на інформацію або їх співвідношення та ін.) або існування колізій між існуючими дефініціями. Також окремо варто зазначити про відсутність чіткої системи планування роботи Кабінету Міністрів України та його органів, що призводить до неузгодженості між програмою діяльності уряду, планом роботи Кабінету Міністрів України та планами роботи центральних органів виконавчої влади.

Україною проголошено курс на створення інформаційного суспільства шляхом формування інформаційного простору для цього необхідно переглянути та доповнити чинне законодавство в цій галузі.

В цілому потрібно підкреслити, що з метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, необхідно, щоб на всіх рівнях влади та кожною людиною та громадянином була усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини та відповідальність кожного за це.

Беззаперечно, надзвичайно важливо, щоб нові проекти нормативно-правових  актів,  які вносяться до парламенту, а також зміни, які пропонуються внести до чинного  законодавства, в жодному разі не звужували зміст та обсяг існуючих прав і свобод, як і передбачено в чинному законодавстві.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
2. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
3. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. — С. 47-49.
4. Залізняк В. А. Міжнародно-правове регулювання права на інформацію / В. А. Залізняк // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 69-72.
5. Капінус Л.І. Право на доступ до інформації як елемент правового статусу людини та громадянина / Л.І. Капінус // Підприємництво, господарство і право. — 2014. — № 1. — С. 53-57.
6. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
7. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський ; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
8. Калюжний Р.А., Цимбалюк B.C. Інформатизація державного управління і національна безпека України / Р.А. Калюжний, В.С. Цимбалюк // Розбудова держави. — 1993. — N 8. — С. 56-64
9. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : [підручник] / О. Ф. Скакун. — [2-ге видання]. — К. : Алерта; ЦУЛ, 2011. — 520 с.
10. Кириченко В.М., Куракін О.М. Теорія держави і права: модульний курс.: навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2010 — 264 с.
11. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
12. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. // Відомості Верховної Ради України.  — 2010. — № 14-15, № 16-17. — Ст.133
13. Про статус народного депутата України : Закон України від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 3. — Ст. 17
14. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 04 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 19. — Ст. 134
15. Шаптала Н. К. Конституційне право України : навч. посіб. / Н. К. Шаптала, Г. В.Задорожня. — Д. : ЛізуновПрес, 2012. — 470 c.
16. Про вибори Президента України : Закон України від 05 березня 1999 р. — Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 14. — Ст.81
17. Ославський М. І.  Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади : навч. посіб. / М. І. Ославський. — К. : Знання, 2009. — 216 c.
18. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27 лютого 2014 р. // Відомості Верховної Ради. — 2014. — № 13. — Ст.222
19. Офіційний сайт Міністерства інформаційної політики. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://mip.gov.ua/
20. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України : Постанова Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р.  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/401-2014-%D0%BF
21. Офіційний веб-сайт Міністерства Внутрішніх справ. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/47900
22. Офіційний веб-сайт Міністерства екології та природних ресурсів [Електронний ресурс]. — Режим доступу : України http://www.menr.gov.ua/
23. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25 червня 1998 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_015
24. Офіційний веб-сайт Міністерства оборони. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.mil.gov.ua/
25. Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://minjust.gov.ua/ua
26. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17 березня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 38. — Ст. 385
27. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2250-2010-%D1%80
28. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України від 09 січня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.
29. Пушкар О. Роль органів державного управління у забезпеченні конституційних прав і свобод громадян у контексті європейських традицій публічного управління / О. Пушкар // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-01(1)/Pushkar.pdf
30. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. П. Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондракова. — К.: МАУП, 2004. — 272 с
31. Про прокуратуру : Закон України від 14 жовтня 2014 р. // Відомості Верховної Ради. — 2015. — № 2-3. — Ст. 12
32. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради. — 2013. — № 27. — Ст. 282

27.   Про утворення Міжгалузевої ради з питань розвитку електронного урядування : Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 р. — № 4. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4-2009-%D0%BF