GOAL » information security of minors

ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОВІТНІХ ТЕНДЕНЦІЙ У СФЕРІ ПОРУШЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

admin — Wed, 28 Feb 2018 06:04:05 +0000

Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена аналізу нових для України соціальних явищ, які можна кваліфікувати в контексті порушень інформаційної безпеки неповнолітніх. Визначаються суб’єкти й об’єкти правопорушень. Надається розгорнута соціально-юридична характеристика діянь. Виявлені прогалини у нормативній базі, що потребують внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: інформаційна безпека неповнолітніх, інформаційні правопорушення, загрози інформаційній безпеці особистості, булінг, кібербулінг, доведення до самогубства, захист персональних даних.

Загальна постановка проблеми. Сфера інформаційної безпеки є дуже динамічною, адже неспинний рух технічного прогресу породжує нові виклики, які взагалі важко було прогнозувати до цього. У таких умовах при правовому регулюванні порушень у вказаній сфері є лише два шляхи: намагатися кваліфікувати делікти за вже існуючими нормами або ж модернізувати законодавство шляхом доповнень і змін. У цьому зв’язку виникає необхідність аналізу новітніх тенденцій у сфері порушення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН).

Аналіз публікацій. Багатоаспектність проблем інформаційної безпеки (ІБ) породжує значний інтерес науковців, які аналізують її як соціокультурний феномен [1], розглядають її у соціально-філософському і соціокомунікаційному вимірі [2, 3], досліджують правове регулювання даного феномену [4-14]. Фахівцями в галузі педагогіки і психології досліджується забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі [15], соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників [16], соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх [17], суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох [18].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значну кількість публікацій, присвячених проблемам забезпечення інформаційної безпеки, особливостей негативного впливу інформаційних загроз на неповнолітніх, дослідження юридичної характеристики новітніх тенденцій у зазначеній сфері, породжених епохою глобалізації, ще не здійснювалося.

Мета статті полягає у виявленні юридично значущих характеристик тих порушень інформаційної безпеки неповнолітніх, які актуалізувалися останнім часом у глобальних масштабах і розповсюдилися на територію України. Розкриттю теми сприяє розв’язання наступних завдань: 1. Проаналізувати іншомовні та українські медійні джерела з метою виявлення новітніх тенденцій, які відображають порушення ІБН. 2. Дати юридичну оцінку діям учасників інформаційних правовідносин відповідно до чинного законодавства. 3. Виявити юридичні колізії й прогалини у нормативній базі, які виникли у зв’язку з відставанням від реалій життя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблеми міжособистісного спілкування неповнолітніх, як правило, досліджуються психологами, педагогами, соціологами. У центрі їх уваги є специфіка встановлення й підтримання взаємовідносин із однолітками, особливості спілкування із членами родини і вчителями, засоби самопрезентації й актуалізації себе у мікросоціумі. Науковцями одностайно відзначаються суттєві зміни у ментальності нового покоління порівняно із їх попередниками, що зумовлені впливом інформаційних технологій, трансформацією ціннісно-смислових і етичних орієнтирів, розширенням діапазону засобів отримання інформації та її ретрансляції у віртуальному просторі. [19–22] Через інтенсифікацію глобалізаційних процесів активно розповсюджуються моделі поведінки, у тому числі протиправної, що виходять за межі норм певної національної спільноти й законодавства окремої держави. Розглянемо більш детально ти з них, які можна кваліфікувати як порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Принагідно зауважимо, що багато з них мають англомовні назви, а тому в українській мові передаються через транслітерацію або ж заміною синонімом чи синонімічним словосполученням.

Здебільшого подібні процеси розгортаються у кіберпросторі, що суттєво ускладнює превенцію нових видів правопорушень, ідентифікацію та притягнення до юридичної відповідальності винних.

Щодо суб’єктів вчинення подібних правопорушень, то, за нашими спостереженнями їх можна розподілити на дві категорії: 1. Дієздатні особи, які мають певний протиправний умисел щодо життя, фізичного чи психічного здоров’я неповнолітнього або схилення його до віктимної / деліквентної поведінки. 2. Однолітки неповнолітнього, які нерідко за зговором виступають як група осіб з метою психологічного терору, цькування особистості, випробування її на міцність установок.

Аналіз наукових і публіцистичних джерел дозволив встановити, що від інформаційних правопорушень можуть потерпати дві групи неповнолітніх: 1. Випадкові, ситуативні «жертви», які через свою необережну поведінку й надзвичайну довірливість потрапили до поля зору правопорушника. 2. Конкретні, відомі правопорушникам особи неповнолітніх, проти яких розгортається психологічна боротьба.

У даній статті ми не зосереджуємося на таких негативних проявах зловмисного використання інформаційно-комунікативного простору, як втягнення неповнолітніх до зайняття проституцією, розповсюдження порнографічної продукції, рекламування шкідливих для молодого організму речовин, які породжують наркоманію, токсікоманію, куріння тощо. По-перше, на жаль, подібні тенденції вже далеко не новітні. По-друге, в кожному такому випадку чітко простежується склад правопорушення (злочину), що не викликає різночитань при їх юридичній кваліфікації.

Набагато складніше інтерпретувати в межах правового поля інші загрозливі прояви. До них ми відносимо:

Формування інформаційних потоків по створенню так званих «груп смерті». Вплив на психіку неповнолітнього здійснюється шляхом навіювання депресивних настроїв, зосередження на життєвих складнощах і непорозуміннях з найближчим оточенням, героїзації суїцидів. Джерелами розповсюдження інформації та скерування поведінки віктимних осіб є закриті групи у соціальних мережах, засоби зв’язку через Wiber, WhatsApp та інші месенджери. При цьому усе подається як своєрідна захоплива гра із своїм алгоритмом дій, що відриває молоду людину від почуття реальності. Констатується, що куратори подібних груп постійно модифікують варіанти: на зміну «синім китам» і «тихому дому» приходить флешмоб «біжи або помри», коли підлітки випробовують долю, перебігаючи дорогу на червоний сигнал світлофору і кидаючись під колеса авто. Також пропонуються різного роду небезпечні «квести», які можуть призвести до загибелі не тільки самого неповнолітнього, а й його близького оточення. Зухвалість зловмисників проявляється в тому, що для них замало суїциду. Вони потребують від майбутньої жертви відео факту смерті в режимі трансляції з подальшим перепродажем записів через мережу Інтернет або Darknet.

З позицій права, дії ініціаторів та організаторів груп можуть кваліфікуватися за ст. 120 Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства». [23] Разом з тим, звернення до редакції даної статті у нинішньому її формулюванні дозволить адвокатам захистити винних, оскільки в діях останніх доволі складно угледити жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або приниження людської гідності. Допоки законодавець не внесе відповідні зміни до тексту Кримінального кодексу України, куратори таких груп відчуватимуться безкарними.

З позицій виконавчої влади, функції протидії подібним проявам покладаються на департамент кіберполіції Національної поліції України. Його працівниками проводиться постійний моніторинг соціальних мереж, відстежується поява закритих деструктивних угруповань, для освітян і батьків здійснюється роз’яснювальна робота щодо превенції негативних проявів через опис алгоритму дій зловмисників. [24] Разом з тим, цій діяльності не настільки властивий упереджувальний та масштабний характер. Достатньо навести в якості прикладу відомості з виступу голови Національної поліції С. Князєва, який зазначив, що на початок 2017 року з 434 суїцидальних груп було заблоковано 102. [25] Бракує й належної координації спільних дій з Міністерством освіти і науки, Міністерством інформаційної політики, Міністерством охорони здоров’я. Подібна розпорошеність у протистоянні з даним негативним явищем занадто дорого обходиться державі і суспільству.

Булінг / Кібербулінг. Назва веде походження від англ. bulling, що дослівно перекладається як «бикування», а по суті означає цькування особистості, агресивне переслідування неповнолітнього, приниження його гідності, доведення до неврівноважених психоемоційних станів, що згодом за умови інтенсифікації й тривалості впливу, може стати причиною суїциду або психічних порушень. З появою Інтернет-технологій розширився й інструментарій та засоби вчинення цього інформаційного правопорушення.

Український інститут дослідження екстремізму в рамках проекту «Стоп шкільний терор» встановив, що з проявами булінгу в нашій державі стикалися 8 осіб з 10 [ 26, с.5]. За рольовою участю в булінзі авторами проекту виділяються переслідувачі, жертви, в тому числі постійні, і свідки. За їх даними, 48% дітей нікому не розповідали про знущання, 40% соромляться цього, 22% вважають, що цькування це нормально [26, с. 6]. За виведеною ними статистикою, лише у 2016 році від самогубства в Україні загинуло 116 дітей; на кожне самогубство неповнолітнього приходилося 19 спроб (тобто щороку близько двох тисяч дітей у країні намагаються покінчити з собою); 27,4% опитуваних заявили, що інколи втрачають бажання жити. [26, с.35] Поширеність явища у світі зумовила навіть появу окремого терміну «буліцид», у першій частині якого вказується на причину самогубства.

Модифікаціями булінгу виступають сфабриковані обмови й наклепи, розповсюджені за допомогою засобів зв’язку (denigration); нав’язливі атаки на жертву у вигляді безперервних дзвінків на мобільний телефон, численне розсилання безтактних повідомлень тощо (harassment); публічний обмін зневажливими репліками, образи учасників комунікації в груповому чаті, на форумі (flaming) та ін.

Важливість подолання цих негативних проявів зумовлена і людськими втратами, і розповсюдженням агресії, переконанням у безкарності, впевненістю, що питання можна вирішувати за силовими сценаріями, а значить у нейтралізації підвалин подальшого переростання булінгу у радикалізм та екстремізм. Не помічати, що ця проблема набула масштабів національної безпеки, – значить обманювати самих себе. Разом з тим, усі існуючі рекомендації щодо подолання булінгу в реальному житті або в кіберпросторі мають лише психолого-педагогічне спрямування, оскільки юридична відповідальність неповнолітніх за цькування інших осіб в Україні не передбачена. На відміну від інших держав, у нас відсутня Національна програма з неприпущення й протидії булінгу. Вирішення проблеми можливо лише за умови комплексного підходу, тобто об’єднання зусиль закладів освіти і батьків, належної координації діяльності компетентних органів, а також внесення до адміністративного законодавства норм щодо притягнення до відповідальності так званих неповнолітніх «переслідувачів», які є активними учасниками інформаційного насильства одноліток.

Привласнення персональних даних неповнолітніх у соціальних мережах з провокаційними цілями (impersonation). За даними англійських дослідників, на теперішній час у соціальних мережах зареєстровано більше трьох мільйонів неповнолітніх користувачів, причому більшість з них користується двома і більше мережами. [27] Відзначається, що це не тільки особливий спосіб отримання новин, іншої інформації, але й спосіб самоствердження, підвищення самооцінки за рахунок так званих «лайків». Для тинейджера вельми значущими стають фактори ізоляції, виключення з певних віртуальних груп, а також негативного ставлення до нього учасників інтернет-соціуму.

Привласнення персональних даних в акаунті неповнолітнього дієздатною особою може здійснюватися з метою розгортання діалогу з іншими підлітками для пошуку потенційних жертв різного роду збоченцями, а також для отримання непрямої інформації щодо статків певної родини, конфіденційної інформації про членів сім’ї з подальшим неблаговидним її використанням. Звісно, що своєму другові неповнолітній готовий розповісти значно більше, аніж незнайомій дорослій людині. Цим і користуються зловмисники.

Привласнення персональних даних в акаунті ровесниками неповнолітньої особи може застосовуватися в хуліганських цілях, зокрема для розсилки комунікативних повідомлень з негативним контентом. Звісно, при зворотному зв’язку усі претензії пред’являються основному користувачеві, який взагалі не здогадується про вчинене від його імені.

Близьким до подібних дій є отримання у неповнолітнього персональної інформації обманним шляхом з подальшим її розповсюдженням у широких колах або передавання особам, яким вона не призначається (outing&trickery). У такий спосіб відбувається порушення прав людини на недоторканність особистого життя, розголошуються конфіденційні відомості тощо.

В Україні правові відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних даних регулюються Законом «Про захист персональних даних». [28] Його дія поширюється на діяльність з обробки таких даних із застосуванням автоматизованих або неавтоматизованих засобів. Під персональними даними в Законі розуміються «відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». У такий спосіб, законодавчо врегульовуються процедури, що обмежуються діяльністю підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

Створюючи акаунт у соціальних мережах, особа добровільно, на власний розсуд, розміщує біографічні відомості про себе, відображає події з особистого життя у фотографіях, блогах тощо. По суті те, що в офіційних умовах прийнято відносити до конфіденційної інформації, що захищається Законом, в інтернет-спільнотах оприлюднюється. То ж і привласнення персональних даних в інтернет-середовищах не тягне за собою ані якої юридичної відповідальності. Залишається тільки профілактична роз’яснювальна робота із неповнолітніми користувачами мереж щодо обачливості й комунікативної безпеки у кіберпросторі.

Поширення шкідливої інформації із розрахунком на її відтворення. Психологічні особливості юнацького віку полягають в тому, що неповнолітній, пізнаючи себе, власні можливості, намагається наслідувати певні моделі поведінки, так звані патерни. При цьому доволі часто його захоплюють не приклади суспільно бажаної поведінки, а навпаки, – безглузді вчинки. Характерно, що при цьому актуалізуються потенційні задатки демонстративної поведінки, за яких кожен такий вчинок ще й фіксується на відео та викладається на інформаційних ресурсах або розповсюджується через мобільний зв’язок для загального перегляду. Виходить своєрідне замкнене коло: особа отримує негативну за наслідками інформацію з Інтернет, вчиняє певні дії, які фіксуються на відео і знову потрапляють до кіберпростору. Діапазон вчинків є дуже широким: від нанесення собі тілесних ушкоджень, споживання нехарчових продуктів, що може призвести до отруєнь, в тому числі смертельних, до алгоритмів помсти кривдникам або знущання над іншими. Останній вид навіть отримав свою англомовну назву – happy slapping (дослівно «щасливе ляскання»). Сюди потрапляють не тільки «дружні» жарти, а й вчинки, які загрожують життю і здоров’ю іншої людини. Звісно, що подібні дії, якщо вони не призвели до трагічних наслідків, важко підвести під юридичну кваліфікацію. Наразі виникає питання процесуального характеру: чи може подібне «самодокументування» братися до уваги при впровадженні у порушених справах, чи має така інформація доказову силу? Для законодавця таке поле теж є «terra incognito».
Розповсюдження ігор-аніматроніків, що призводять до дезадаптації або психічних розладів неповнолітнього. Мережа Інтернет відкриває великі можливості не тільки для спілкування, а й для нових розваг. Вже чимало написано про загрози інтернет-залежності, про підміну справжнього спорту кіберспортом, а внаслідок цього – порушень психологічного й фізичного стану молодої особи. Розробники ігор пішли далі. Враховуючи перехідний від дитинства до дорослої людини період потенційного гравця, який прагне гострих почуттів, вони пропонують долучитися до ігор, що розповсюджуються в мережі безкоштовно. На прикладі фрагменту рекламного тексту до гри «5 ночей з Фредді» можна переконатися у глибинному розумінні розробниками юнацької психології та стилістики спілкування цього прошарку суспільства між собою: «Ви у захваті від жахливих ігор про ведмежатко Фредді? Тоді годі відсижуватися у сторонці, запускайте гру і приєднуйтеся до маньячної братви!»; «Ви можете поквитатися з цими злобними ляльками-роботами за те, що неодноразово примушували вас підскакувати на місці від переляку. Тепер Ви будете озброєні і зможете застрелити усіх аніматроників». [29]

На теперішній час, з позицій юриспруденції, розповсюдження таких ігор не заборонено, їх розробники не підпадають під правову відповідальність за дезадаптацію неповнолітніх, культивування в них агресії. Не існує й механізму адміністративно-правової регламентації діяльності компетентних органів щодо експертизи подібних «ігор» з прогнозуванням ступеню суспільної шкідливості наслідків від проводження часу у таких «розвагах». Зволікання цими небезпеками може також перерости у проблему суспільного масштабу.

Висновки. Аналіз іншомовних та вітчизняних джерел дозволив виявити основні новітні тенденції, які можна кваліфікувати як порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Констатується, що законодавство й практика правозастосування далеко не завжди вчасно реагують на появу потенційних і реальних загроз, тож існує нагальна потреба в удосконаленні нормативно-правової бази у сфері інформаційних правовідносин.

Література

1. Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. … канд. філос. наук : 09.00.03 / В. Ю. Триняк ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Д., 2009. – 19 с.
2. Архипова Є. О. Інформаційна безпека : соціально-філософський вимір : автореф. дис. .. канд. філос. наук : 09.00.03 / Є. О. Архипова ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. ін-т». – К., 2012. – 16 с.
3. Дубняк К. А. Соціокомунікаційний вимір інформаційної безпеки держави : автореф. дис. .. канд. наук з соц. комунікацій : 27.00.01 / К. А. Дубняк; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2016. – 16 с.
4. Березовська І. Р. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки в Україні / І. Р. Березовська. – Львів: ЗУКЦ, 2014. – 173 с.
5. Довгань О. Д. Забезпечення інформаційної безпеки в контексті глобалізації: теоретико-правові та організаційні аспекти / О. Д. Довгань ; НАПрН України, НДІ інформатики і права, НАН України, Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського. – К., 2015. – 386 с.
6. Довгань О. Д. Теоретико-правові основи забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. Д. Довгань ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2016. – 44 с.
7. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : Автореф. дис. …д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 42 с.
8. Линник Г. М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України : автореф. дис. .. канд. юрид. наук : 12.00.07 / Г. М. Линник ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – К., 2011. – 20 с.
9. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України : [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов. – К. : Текст, 2004. – 136 с.
10. Лісовська Ю. П. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. П. Лісовська ; Міжрегіон. Акад. упр. персоналом. – К., 2017. – 19 с.
11. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ю. Є. Максименко ; Київ. нац. ун–т внутр. справ. – К., 2007. – 20 с.
12. Нашинець–Наумова А.Ю. Інформаційна безпека : питання правового регулювання / А. Ю. Нашинець-Наумова ; М-во освіти і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Гринченка. – К.: Гельветика, 2017. – 167 с.
13. Олійник О. В. Інформаційна безпека України : доктрина адміністративно-правового регулювання : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Олійник ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2013, 34 с.
14. Шевчук О. М. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. М. Шевчук ; Класич. Приват. ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.
15. Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.10 / В. Н. Ковальчук, Ін-т інформ. технологій і засобів навчання Нац. АПН України. – К., 2011. – 20 с.
16. Малиш Н. В. Соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників [Текст] : дис. .. канд. психол. наук: 19.00.06 / Н. В. Малиш ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 179 с.
17. Спицька Л. В. Соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх та її корекція в умовах закладів соціальної реабілітації : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Л. В. Спицька ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. – Сєвєродонецьк, 2016. – 20 с.
18. Юзікова Н. С. Суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох (від Давнини і Середньовіччя до ХХІ століття) : [монографія] Є Н. С. Юзікова ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – 327 с.
19. Власенко Ф. П. Віртуальна реальність як простір соціалізації індивіда / Ф. П. Власенко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2014. – Вип. 56. – С. 208–217.
20. Колесник О. О. Особливості спілкування підлітків в Інтернеті / О. О. Колесник // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2012. – № 15 (2). – С. 28–33.
21. Пугачов Д. Комунікативні аспекти формування образу «Я» підлітків у віртуальному комп’ютерному світі / Д. Пугачов // Науковий вісник МНУ ім. В. О. Сухомлинського. Психологічні науки. – № 1 (16), травень 2016.
22. Столбов Д. В. Особливості Інтернет-діяльності сучасного підлітка / Д. В. Столбов // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Сер.: Педагогіка. – 2014. – № 1. – С. 327–331.
23. Кримінальний кодекс України // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page4
24. Як запобігти дитячим суїцидам: поради батькам від оперативників Департаменту кіберполіції // https://www.npu.gov.ua/uk/publish/article/2113329
25. Полиция заблокировала в соцсетях тысячи суицидальных групп // https://comments.ua/society/606222-politsiya-zablokirovala-sotssetyah-tisyachi.html
26. Петренко Б. Стоп шкільний терор. Особливості цькувань у дитячому віці. Профілактика та протистояння булінгу / Б. Петренко ; Український інститут дослідження екстремізму. – К., 2017. – 84 с.
27. Social media is having a worrying impact on sleep; we reveal the crucial time to stay away from it // http://www.bbc.com/future/story/20180110-the vital-time-you really-shouldnt-be-on-social-media
28. Закон України «Про захист персональних даних» // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/2297-17
1. 29. Ігри. 5 ночей з Фредді // http://gg.org.ua/igri-5-nochej-z-freddi/

ЮРИДИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА НОВЕЙШИХ ТЕНДЕНЦИЙ В СФЕРЕ НАРУШЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена анализу новых для Украины социальных явлений, которые можно квалифицировать в контексте нарушений информационной безопасности несовершеннолетних. Определяются субъекты и объекты правонарушений. Дается развернутая социально-юридическая характеристика деяний. Выявлены пробелы в нормативной базе, которые требуют внесения изменений и дополнений в действующее законодательство.

Ключевые слова: информационная безопасность несовершеннолетних, информационные правонарушения, угрозы информационной безопасности личности, буллинг, кибербуллинг, доведение до самоубийства, защита персональных данных.

LEGAL CHARACTERISTIC OF THE NEWEST TRENDS IN THE FIELD OF INFRINGEMENT OF INFORMATIVE SECURITY OF MINORS

The article is devoted to the analysis of new social phenomena for Ukraine, which are a source of potential threats in the field of information security for minors. The peculiarities of teenagers’ communication on the Internet are, as a rule, studied by teachers, psychologists and sociologists. The author of the article considers this type of communication in the context of jurisprudence. The researcher notes that under the influence of information technologies there is a transformation of value orientations, expansion of the range of information sources, as well as its retransmission in virtual space. The processes of globalization lead to the fact that, together with the phenomenon, its English name is also borrowed. The author gives a legal description of “death groups”, bulling and cyberbullying, misappropriation of personal data of minors in social networks, dissemination of harmful information intended for reproduction in real conditions, popularization of games leading to personal disadaptation. He notes the existence of gaps in the legislation, insufficient coordination of executive authorities, whose competence is the prevention of information offenses. The researcher points out the importance of the problem and suggests ways of improving the current legislation.

Key words: information security of minors, information offenses, threats to the information security of the person, bullying, cyberbullying, bringing to suicide, protection of personal data.

ІНФОРМАЦІЙНО-ЮВЕНАЛЬНА ПРЕВЕНТОЛОГІЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДСТАВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ

admin — Fri, 16 Feb 2018 19:39:44 +0000

Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена обґрунтуванню необхідності запровадження у вітчизняній юридичній науці інноваційного напряму — правничої превентології — та встановленню загальних характеристик інформаційної, ювенальної та інформаційно-ювенальної превентології. Авторська концепція деталізується через структурно-логічну схему взаємозв’язків компонентів. Окреслюється діапазон теоретичних питань, що є актуальними для подальшої розробки вчення про інформаційно-ювенальну превентологію.

Ключові слова: інформаційна безпека неповнолітніх, профілактика правопорушень, запобігання, превенція, органи ювенальної превенції, превентологія, правнича превентологія, інформаційно-ювенальна превентологія.

Загальна постановка проблеми. Тривожна статистика негативних проявів інформаційного впливу на неповнолітніх у сучасних реаліях України детермінує невідкладну потребу держави і суспільства у розробці та запровадженні механізмів адміністративно-правового забезпечення профілактики соціальної дезадаптації даного сегменту населення країни.

Аналіз публікацій. Питання профілактики правопорушень серед неповнолітніх у зв’язку зі своєю актуальністю безперервно знаходиться в центрі уваги науковців. Серед тих, хто займається даною проблемою в юридичній науці, слід зазначити Р. Абизова, І. Голосниченка, Л. Давиденка, А. Кавалерова, Я. Квітку, Ю. Ковальчука, І. Козубовську, Т. Корж, О. Кукшинову, М. Легецького, Н. Мотунову, С. Поволоцьку, А. Тараса, О. Чернецького та ін. Активно досліджується зазначений напрям педагогами і психологами: Б. Братусєм, В. Кривушею, О. Мурашкевичем, О. Пилипенком, В. Синьовим, В. Херсонським та ін. Вченими характеризується система профілактики правопорушень серед неповнолітніх, визначається роль суб’єктів у цьому процесі, аналізується система правового регулювання у зазначеній сфері, встановлюються заходи адміністративно-правового та психолого-педагогічного впливу на представників цієї вікової категорії, відзначається роль дотримання прав і законних інтересів як заходу превенції.

З іншого боку, останнім часом все активніше у науковому обігу застосовується термін «превентологія». На даному етапі він здебільшого зустрічається у працях медиків і психологів. В самостійні галузі виокремлюється наркологічна, стоматологічна, спортивна та ін. види превентології.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на доволі широку репрезентативність наукових доробок у сфері профілактики правопорушень серед неповнолітніх, в тому числі у сфері інформаційних правовідносин, подібні розвідки ще не набули системного характеру. Виникає нагальна потреба у розробці засад правничої превентології і зокрема такої складової напряму, як інформаційно-ювенальна превентологія.

Мета статті полягає в обґрунтуванні запровадження у вітчизняній науці інноваційного напряму – правничої превентології та встановленні загальних характеристик інформаційної, ювенальної та інформаційно-ювенальної превентології.

Досягненню поставленою мети сприятиме виконання наступних завдань: 1. З’ясувати сутність поняття та складові правничої превентології. 2. Визначити диференціальні ознаки інформаційної та ювенальної превентології як різновидів правничої превентології. 3. Обґрунтувати виокремлення в якості самостійного компоненту запропонованого наукового напряму інформаційно-ювенальної превентології.

Виклад основного матеріалу дослідження. На теперішньому етапі розвитку науку аксіоматичною стала думка про те, що краще попередити правопорушення, аніж потім застосовувати цілу низку заходів, пов’язаних зі встановленням винних і притягненням їх до відповідальності. Поняття «запобігання», «відвернення», «профілактика», «попередження», «превенція» правопорушень є широко вживаними в юридичній науці й значною мірою особливо розробленими в кримінології. З позицій мовного застосування, вчені збігаються в думці, що слова на позначення цих понять є синонімами, а в деяких випадках розглядають їх як семантичні синоніми, що, маючи спільне «ядерне» значення, все ж таки відрізняються відтінками «периферійних значень». [1-6] Не обійшли стороною проблеми профілактики правопорушень й вчені-адміністративісти. [7-9] Наприкінці 90-х років ХХ ст. набули актуальності наукові праці й навчальні посібники, в яких доволі багатоаспектно розроблялися питання профілактики правопорушень неповнолітніх. [10-12] Методи лінгвістичного аналізу наукових та навчальних юридичних текстів дозволили встановити, що традиційно вчені віддають перевагу не запозиченим, а власне українським лексемам. Через це найбільшу частотність у юридичному слововживанні виявляє термін «запобігання», а найменшу – «превенція» (від лат. praeventio), оскільки дані терміни розрізняються не за значенням, а лише за мовою походження. [13, c. 491] Проте глобалізаційні процеси торкнулися й інтернаціоналізації термінологічної сфери. Як наслідок – у процесах номінації, в тому числі підрозділів органів виконавчої влади, починають активно застосовуватися запозичені слова. Прикладом може слугувати поява в органах Національної поліції України Департаменту превентивної діяльності та наявності в його структурі управління ювенальної превенції. Тож, з позицій юридичної науки, потребується наукове обґрунтування цілей, завдань і методів роботи нових підрозділів з урахуванням змін у сучасній Україні. І питання не лише у номінації. Вона передбачає під собою переосмислення методологічних засад, появу нових концепцій діяльності, що неможливо зробити без опори на здобутки науки.

У цьому зв’язку важко не погодитися з думкою, яку висловив Ю. Батан: «Хоча традиційно превенція вважається складовою лише кримінальної юриспруденції, останнім часом усе частіше констатується її загальноправовий потенціал». [14, с. 25]

Узагальнюючи зазначене, є підстави стверджувати, що українська юридична наука нагально потребує виділення нової інтегральної підгалузі, яку можна назвати правничою превентологією. За нашим розумінням, вона має являти собою самостійний синкретичний і водночас інноваційний структурований розділ досліджень в галузі права, спрямованих на обґрунтування методологічних засад, конструювання моделей, розробку прикладних аспектів практичного застосування профілактики усіх видів правопорушень, запобігання негативних суспільних тенденцій, що знаходяться в парадигмі правовідносин, з метою концептуалізації та узагальнення стратегії розвитку державної правової політики, її віддзеркалення у законодавчих і нормативно-правових актах, створення сприятливих умов для безперешкодної реалізації прав людини, розбудови в Україні громадянського суспільства, повноцінного функціонування соціальної інфраструктури.

З позицій філософії права й теоретико-правової науки, у правничій превентології можуть поглиблено досліджуватися цілі та функції превенції, її місце у правовому регулюванні, роль правової освіти та виховання у згортанні правового нігілізму, який останнім часом перетворився для України у фактор національної безпеки; вплив процесів глобалізації та євроінтеграції на транснаціональний характер правопорушень та способи подолання негативних явищ у цій сфері; компаративні аспекти превентології тощо.

Із запровадженням правничої превентології відокремлені сьогодні за галузевими ознаками вчення про профілактику правопорушень зможуть віднайти свої системні зв’язки, інтеграційні підходи, збагатитися міжпредметним досвідом.

При подальшій деталізації доцільно виділити інформаційну превентологію як один з різновидів загальної правничої превентології. Подібне відокремлення зумовлюється специфікою об’єкта і предмета інформаційних правовідносин, швидкою трансформацією видів правопорушень у цій сфері, а значить – необхідністю не тільки підбору релевантних заходів юридичної відповідальності до порушників, а й прогнозуванням можливого розвитку існуючих загроз та передбачення їх нових модифікацій, що дозволяє упереджувати здійснення протиправних вчинків, насамперед у кіберпросторі. Це є глобальною науковою проблемою, адже на теперішній час констатується низька ефективність протидії кіберзлочинності, її зухвале посягання на матеріальні й духовні блага громадян України. Лише за умови випереджального характеру дій уповноважених органів виконавчої влади (і не тільки каральних, а й профілактичних) можливо призупинення, а в подальшому й подолання порушень у сфері інформації.

Окремим різновидом правничої превентології має стати ювенальна. Її слід розглядати в контексті правових засад ювенальної юстиції. Предметний діапазон ювенальної превентології представляється доволі широким. Сюди включаються і заходи просвітницького характеру щодо прав дитини, неприпущення сімейного насильства відносно неповнолітніх, використання їх для жебрацтва й сексуальної експлуатації, втягнення у злочинну діяльність, попередження загибелі й травматизму від неправильного поводження із вибуховими пристроями та зброєю; і правове виховання молодих осіб, схильних до деліквентної поведінки, особливо з числа залишених без батьківського піклування; протидія розповсюдженню молодіжної наркоманії, тютюнопаління, алкоголізму та багато іншого.

На перетині двох зазначених різновидів, за нашим баченням, утворюється інформаційно-ювенальна превентологія. Вона має на меті запобігання загрозам інформаційній безпеці неповнолітніх.

Підґрунтям виділення інформаційно-ювенальної превентології в окремий підвид правничої превентології є специфічний характер інформаційних правовідносин щодо неповнолітніх. З одного боку, їх інформаційна безпека виступає об’єктом правового впливу; державою визначається механізм публічного управління в сфері забезпечення даного виду безпеки; розробляються адміністративно-правові засади протидії негативного впливу медіапростору на особистість неповнолітнього. Це дуже важливо з огляду на підвищену віктимність осіб, яким не виповнилося вісімнадцяти років. Неспроможність критично сприймати інформацію, довірливість, психологічна незахищеність окремих осіб даної вікової категорії робить з них мішень для розповсюджувачів дитячої порнографії, наркоділків, пропагандистів деструктивної релігійної та суїцидальної ідеології, організаторів злочинних чи екстремістських молодіжних угруповань.

З іншого боку, не можна випускати з виду процеси трансформації аксіологічних орієнтирів у ментальності молоді на сучасному етапі. Обізнаність в галузі інформаційних технологій без опори на моральний «імунітет» підігріває спокусу випробування неповнолітніми своїх сил у хакерстві, у перших спробах на ниві кібершахрайства, створенні й розповсюдженні комп’ютерних вірусів. У середовищі старших школярів стають звичними прояви інформаційного насильства щодо своїх одноліток або малолітніх осіб (так званий «буллінг» і «кібербуллінг», «харисмент» тощо). Серйозною проблемою суспільства стає така нехімічна залежність підлітка, як комп’ютерна аддикція. Сама по собі вона не кваліфікується як правопорушення, проте може до нього призвести у випадку, коли неповнолітньому потребуватимуться кошти на оплату ігор і він почне здобувати їх протизаконними способами.

Особливістю інформаційно-ювенальної превентології є її інтегративний міждисциплінарний характер. Вона не може обмежуватися лише суто заборонними заходами, фільтруванням доступу до інформації (хоча і це потрібно робити). Як нам здається, інформаційно-ювенальна превентологія насамперед повинна стати комплексною дисципліною, в якій консолідуються здобутки права, кібернетики, психології, соціології, педагогіки, профілактичної медицини, валеології, безпекознавства та інших наук.

У такий спосіб, виникає необхідність унаочнення ієрархії та взаємозв’язків між компонентами, які слугують в межах юридичної науки підґрунтям для виокремлення в самостійний напрям правничої превентології із подальшою диференціацією по видах. Тож загальну концепцію інформаційно-ювенальної превентології доцільно представити так:

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА ІНФОРМАЦІЙНО-ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНТОЛОГІЇ

З позицій теорії та практики адміністративного права, у запропонованій нами сфері набувають актуальності такі питання, як:

розробка філософської та загальнонаукової методології інформаційно-ювенальної превентології;
теоретичне осмислення поняттєво-категоріального і термінологічного апарату зазначеного напряму;
окреслення шляхів інтеграції в інформаційно-ювенальній превентології даних суміжних наук;
обґрунтування добору засобів поєднання у галузі, що досліджується, профілактичних, корекційних та перевиховних аспектів діяльності з метою неприпущення правопорушень в інформаційній сфері, в тому числі повторних;
виокремлення загальних та специфічних закономірностей здійснення адміністративного впливу на неповнолітніх з метою забезпечення їхньої інформаційної безпеки;
аналіз чинних законодавчих і нормативно-правових актів на предмет їх відповідності сучасним реаліям в сегменті інформаційно-правових відносин, учасниками яких є неповнолітні;
юридична техніка проведення експертизи чинних нормативних актів та проектів законів у сфері інформаційної безпеки неповнолітніх із прогнозуванням можливостей їх реалізації на практиці, інтерпретації при правозастосуванні, дієвості при втіленні;
модернізація відповідного чинного законодавства з урахуванням цілей і завдань інформаційно-ювенальної превенції;
відпрацювання механізму адаптації норм зарубіжних законодавчих актів з питань профілактики інформаційних правопорушень неповнолітніх до вітчизняної правотворчості й правозастосування;
гармонізація чинного українського законодавства у сфері інформаційної безпеки неповнолітніх із міжнародними правовими актами;
обґрунтування критеріїв класифікації напрямів інформаційно-ювенальної превенції;
встановлення особливостей реалізації регуляторної, охоронної, прогностичної, організаторської функцій інформаційного права у середовищі неповнолітніх;
вичерпна репрезентація правових засобів виявлення та нейтралізації загроз інформаційній безпеці неповнолітніх, чинників ризику й чинників захисту при формуванні належної інформаційно-правової поведінки молоді;
визначення обов’язків і повноважень суб’єктів, на яких покладається забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх та супроводження процесів кіберсоціалізації особистості;
відпрацювання правового механізму координації діяльності уповноважених органів виконавчої влади з питань профілактики інформаційних правопорушень неповнолітніх;
правові підстави легітимізації моніторингу працівниками Департаменту кіберполіції МВС України соціальних мереж у ракурсі протидії деструктивним інформаційним впливам на осіб з обмеженою віком деліктоздатністю (так званим «групам смерті», кібербуллінгу, порушенню прав інтелектуальної власності тощо);
обґрунтування й ініціація запровадження у Державному класифікаторі професій фахівців з інформаційної превентології;
забезпечення підготовки фахівців у галузі інформаційно-ювенальної превентології з числа студентів педагогічних та політехнічних закладів вищої освіти, курсантів і слухачів, які навчаються за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та готуються для подальшої роботи в органах ювенальної превенції;
запровадження в системі післядипломної освіти, зокрема на курсах підвищення кваліфікації вчителів, при перепідготовці кадрів для Департаменту кіберполіції МВС України профільного навчання з питань інформаційно-ювенальної превентології;
квалітативний аналіз контенту теле-, радіомовлення, національного інтернет-сегменту з позицій нерозповсюдження актів насильства й агресії, розпусти, інших негативних проявів, а також використання ними можливостей здійснення бажаного для суспільства виховного впливу на молодь;
нормативна регламентація підстав застосування у закладах освіти комп’ютерних програм, що блокують доступ до шкідливої інформації (проведення закупівлі, порядок встановлення й підтримання в робочому стані, відповідальність адміністрації та педагогічних працівників за збереження режиму функціональності програм);
стандартизація загальної середньої освіти в галузі інформаційних технологій, встановлення змісту медіаосвіти та можливостей використання виховного потенціалу гуманітарних дисциплін для формування законослухняної особистості;
узагальнення в контексті інформаційно-ювенальної превентології провідних концепцій в галузі вікової юридичної психології та превентивної педагогіки; досвіду ефективної діяльності інститутів громадянського суспільства, молодіжних організацій з популяризації здорового способу життя, запобігання інформаційної віктимності й деліквентності неповнолітніх;
розробка засад діяльності консультативної психолого-превентивної служби з метою здійснення індивідуально-особистісного підходу до осіб, що потрапляють до груп ризику внаслідок негативного інформаційного впливу, визначення шляхів взаємодії із сім’ями таких осіб.

Безумовно, наведений перелік ні в якому разі не можна вважати вичерпним. Проте й він наочно демонструє теоретичний і практичний потенціал інформаційно-ювенальної превентології.

Висновки. Проведений аналіз існуючих у юридичній науці концепцій запобігання (попередження, профілактики) правопорушень рельєфно демонструє необхідність виокремлення в самостійний інноваційний напрям правничої превентології. Потужний науковий потенціал даного напряму спроможний реалізовуватися через мультидисциплінарні підходи. Нами деталізовані можливості виділення інформаційної та ювенальної превентології та створення на інтегративній основі принципово нового різновиду вчень – інформаційно–ювенальної превентології.

Література

Кримінологія: Загальна та особлива частини: підручник / І. М. Дань- шин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. – Х.: Право, 2014. – 439 с.
Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: у 3-х кн. / А. П. Закалюк. – К.: Ін-Юре. Кн. 3. Практична кримінологія, 2008. – 317 с.
Шендрик В. В. Аналіз співвідношення понять «профілактика», «попередження», «припинення» та «запобігання злочинів» / В. В. Шендрик, І. О. Крєпаков // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 1129–1139 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11svvtzz.pdf
Якимова С. В. Кримінологія: (заг. та особлива частина) : підручник / С. В. Якимова, Н. Є. Маковецька, О. М. Омельчук. – Хмельницький ; Хмельниц. ун–т упр. та права, 2014. – 440 с.
Абакумова Ю. В. Кримінологія : (особлива частина) : навч. посіб. / Ю. В. Абакумова та ін. ; Ін-т права ім. В. Сташиса Класич. приват. ун-ту. – Запоріжжя : Класич. Приват. ун–т, 2012. – 687 с.
Іванов Ю. Ф. Кримінологія: навч. посіб. / Ю. Ф. Іванов. – Вид. 2-ге, допов. та переробл. – К.: Паливода А. В., 2008. – 288 с.
Комарницька І. І. Профілактика адміністративних правопорушень у сфері власності : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / І. І. Комарницька ; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. – К., 2016. – 19 с.
Трофімчук А. А. Профілактика адміністративних правопорушень у сфері виготовлення, гуртової та роздрібної торгівлі аудіовізуальною продукцією: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / А. А. Трофімчук ; Львів. нац. ун–т ім. І. Франка. – Львів, 2009. – 18 с.
Веселов М. Ю. Адміністративно-правова профілактика дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні: автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / М. Ю. Веселов ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2009. – 16 с.
Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівської молоді: наук.-метод. зб. ст. / Ін-т змісту і методів навчання ; [За заг. ред. В. П. Пастухова]. – К., 1997. – 247 с.
Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх : Навч.-метод. посібник / В. М. Оржеховська ; Міжнар. Фонд «Відродження». – К. : ВІАн, 1996. – 347 с.
Профілактика правопорушень серед неповнолітніх (Проблеми спільної роботи комісій у справах неповнолітніх та органів освіти України): Зб. наук.-метод. ст. / Ін–т педагогіки АПН України та ін. ; Редкол.: Ярмаченко М. Д. та ін. – Е. ACADEMPRESS, 1994. – 111 с.
Новий словник іншомовних слів: близько 40 000 сл. і словосполучень / Л. І. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом’як, А. А. Дем’янюк. За ред. Л. І. Шевченко. – Е.: АРІЙ, 2008. – 472 с.
Батан Ю. Д. До питання про місце превенції у правовому регулюванні / Ю. Д. Батан // Вісник південного регіонального центру Національної академії правових наук України. – № 10. – 2017. – С. 25–31.

ИНФОРМАЦИОННО-ЮВЕНАЛЬНАЯ ПРЕВЕНТОЛОГИЯ: ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ВВЕДЕНИЯ

Статья посвящена обоснованию необходимости введения в отечественной правовой науке инновационного направления — юридической превентологии — и установлению общих характеристик информационной, ювенальной и информационно-ювенальной превентологии. Авторская концепция детализируется через структурно-логическую схему взаимосвязи компонентов. Очерчивается диапазон теоретических вопросов, являющихся актуальными для дальнейшей разработки учения об информационно-ювенальной превентологии.

Ключевые слова: информационная безопасность несовершеннолетних, профилактика, предупреждение правонарушений, превенция, органы ювенальной превенции, превентология, юридическая превентология, информационно-ювенальная превентология.

INFORMATION-JUVENAL PREVENTOLOGY: THEORETICAL BASIS OF INTRODUCTION

Preventology as an innovative direction in science is productively developing in such sectors as preventive medicine, psychology and others. The idea of applying the methodological basis of preventology to the legal sciences has not been reflected in the works of Ukrainian scientists, despite a large number of studies on the prevention of violations. The author proposes to introduce into the scientific circulation of legal research a new integrative direction – legal preventology. It is supposed that it can consolidate the doctrines on the prevention of offenses in the sphere of administrative, civil, criminal law. At the next stage the author of the article proposes to detail the legal preventology, depending on the object and subject of study. It provides a rationale for the identification of such types, as information and juvenile preventology, within the framework of legal preventology. The proposed species do not belong to any specific branch of law, but consolidate the provisions of various sciences. The researcher also proposes, as a result of integration of adjacent areas, to single out an independent version – information-juvenile preventology, substantiates its subject, goals and tasks, which it is necessary to study in further developments.

Key words: information security of minors, prevention of offenses, preventive measures, juvenile prevention authorities, preventology, legal preventology, information-juvenile preventology.

ЮРИДИЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА НЕПОВНОЛІТНІХ»

admin — Thu, 01 Feb 2018 13:43:20 +0000

Топчій Оксана Василівна,

Голова Інституту аднрогогіки

кандидат педагогічних наук

На підставі узагальнення підходів до розуміння поняття «Інформаційна безпека» в українському законодавстві й у правовій науці автор статті формулює сутність поняття «Інформаційна безпека неповнолітніх» в юридичному контексті. Обґрунтовується необхідність відокремлення неповнолітніх в якості самостійних суб’єктів інформаційних відносин, виявляються специфічні особливості, що властиві даному суб’єктові.

Ключові слова: інформаційна безпека, інформаційна безпека неповнолітніх, юридичне термінознавство

Загальна постановка проблеми. Процеси трансформації глобального суспільства спричинені суттєвим впливом на соціальне життя нових інформаційних технологій, широким розповсюдженням технічних засобів і пристроїв, а завдяки цьому – зростанням у геометричній прогресії потоків інформації. Перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства ознаменувався принципово новим розумінням інформації та її впливу як на соціум, так і на окрему особистість. При цьому констатується, що контент може мати не тільки документальну, освітню, культурологічну та ін. позитивну спрямованість, а й містити інформацію, яка створює небезпеку для особистості, особливо для такої, що знаходиться на етапі своєї соціалізації, в тому числі правової.

Аналіз публікацій. Інформаційна безпека (ІБ) як об’єкт міждисциплінарних досліджень в залежності від предмету активно досліджується філософами (Дзьобань О. П., Довгань О. В., Триняк В. Ю., Смерічевський Е. Ф.), політологами та фахівцями у сфері державного управління (Анахін В. С., Власенко О. В., Євдоченко Л. О., Коваль З. В., Остроухов В., Петрик В. В., Степанов В. Ю.), правниками (Березовська І. Р., Бойченко О. В., Головань С. М., Желіховський В. М., Кормич Б. А., Ліпкан В. А., Линник Г. М., Лисенко О. В., Логінов О. В., Максименко Ю. Є., Нашинець-Наумова А. Ю., Олійник О. В., Слепцов В. І., Субіна Т. В., Тихомиров О. О., Філіпенко Т. В., Швець М. Я.), спеціалістами в галузі інформаційних технологій (Гуз А. М., Домарєв В. В., Замула О. А., Євдокімов В. Ф., Іванченко І. С., Орловський Д. Л., Саврук М. В., Юдін О. К.), психологами та педагогами (Артемов Г. О., Гринь А., Ковальчук В. Н., Коляда М. Г., Петрунько О. В., Спірін О. М.). Безумовно, ключовим елементом наукових досліджень виступає концепція інформаційної безпеки та шляхів її забезпечення. При цьому виділяється, так мовити, «вузьке» розуміння поняття, за якого усе зводиться до технічних засобів і прийомів збереження інформації, убезпечення інформаційних ресурсів, та широке розуміння в контексті інформаційної політики та національної безпеки в цілому.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значний інтерес науковців до проблематики, питання юридичної сутності поняття «інформаційна безпека неповнолітніх» не знайшло деталізованого висвітлення у публікаціях.

Метою статті є узагальнення існуючих у правовій науці підходів до поняття інформаційної безпеки і формування на цій основі концептуальних засад ключового поняття щодо такої специфічної категорії суб’єктів інформаційного права, як неповнолітні.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань: 1. Встановлення основних напрямів репрезентації поняття «інформаційна безпека» у правовій науці. 2. Виявлення специфічних особливостей, які зумовлюють необхідність відокремлення неповнолітніх як суб’єктів інформаційного права. 3. Формулювання дефініції поняття «інформаційна безпека неповнолітніх» в контексті юриспруденції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Специфіка поняттєво-категоріального апарату у праві полягає в його бінарному характері. На відміну від інших галузей знань, де термінологія застосовується здебільшого у власне науковій сфері, у праві встановлення найбільш точної сутності поняття слугує регуляторно-діяльній функції нормотворчості, а в подальшому – й ефективному правозастосуванню. Особливого значення цей процес набуває у такій новітній сфері, якою є інформаційне право. Проте не лише новизна виступає єдиним чинником, що ускладнює процес розроблення апарату правової науки. Слід враховувати й міждисциплінарний характер галузі, що знаходиться на етапі свого становлення. Насамперед, йдеться про широку інтеграцію, з одного боку з технічними науками (кібернетикою, інформаційними технологіями), з іншого – із модернізованими гуманітарними (теорія управління, теорія комунікації, політологія, соціологія, журналістика, педагогіка, психологія, культурологія тощо). Зазначене суттєво розсуває горизонти наукових досліджень, зокрема, за тематикою інформаційної безпеки.

Спостереження за вживанням терміну «інформаційна безпека» засвідчують, що доволі тривалий час він уживався в текстах законодавчих актів без тлумачення поняття. Так, у ст. 17 Конституції України закарбовано, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» [1]

Законодавче визначення поняття «інформаційна безпека» з’являється пізніше і відображається у тих актах, які є найменш актуальними на даному етапі життєдіяльності держави. Так, на сайті Верховної Ради України в рубриці «Термінологія законодавства» дефініція поняття, що досліджується, представлена у формі витягу з «Угоди про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією держав-учасниць СНД» від 11.09.1998 р., а саме: «Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання та розвиток в інтересах громадян, організацій, держави». [2] В оригіналі текст наданий російською мовою, проте навіть у перекладі віддзеркалюється недосконалість визначення, оскільки в ньому смислові акценти зміщені в бік інформаційного середовища. Це призводить до нехтування антропоцентричними концепціями методології права, що в принципі було характерним для пострадянського періоду. Серед синонімів на позначення учасників інформаційних відносин, де можливі варіанти не тільки «громадянин», а й «людина», «особистість», перевага надається саме першому. Тож особи без громадянства залишаються поза межами законодавчого розуміння інформаційної безпеки. У такий спосіб, наведене тлумачення поняття можна вважати нерелевантним не тільки через семантичну неповноту, а й через невідповідність сучасним поглядам на ІБ.

Містилося визначення інформаційної безпеки і в Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007. У тексті зазначеного документа ключове поняття розумілося як «стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається завдання шкоди через неповноту, невчасність та невірогідність інформації; негативний інформаційний вплив, негативні наслідки застосування інформаційних технологій, несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації». [3 ] На відміну від вище згаданої Угоди, наведена дефініція є достатньо вичерпною й методологічно вивіреною, хоча й вона може бути удосконалена з позицій новітніх наукових концепцій.

Розглянемо доктринальні підходи до визначення ключового поняття. Одразу звертає на себе увагу, що дане термінологічне сполучення є багатозначним, а тому в кожному варіанті авторських дефініцій застосовуються різні дескриптори, за допомогою яких відбувається тлумачення. З огляду на чисельність авторських варіантів визначення ключового поняття представимо основні погляди, згрупувавши їх за лексико-семантичними ознаками ключових слів із їх виділенням у тексті для більшої наочності. У такий спосіб, на думку вчених, в юридичному контексті інформаційна безпека може означати:

1. Складову національної безпеки [6, с. 9; 11, с.105; 15, с.136];
2. Невід’ємну складову сучасної системи управління на шляху до правової держави [8, с. 4];
3. Складну багаторівневу функціональну систему [18, с. 8];
4. Стан правових норм і відповідних їм інститутів безпеки, що гарантують постійну наявність даних для прийняття стратегічних рішень та захист інформаційних ресурсів країни [12, с.54];
5. Стан захищеності

5.1. Національних інтересів [11, с. 105; 15, с. 136];

5.2. Життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави в інформаційній сфері [9, с. 93; 10, с. 52; 15, с.137];

5.3. Потреб в інформації особистості, суспільства і держави [4 , с. 58];

Захищеність встановлених законодавчо інформаційних процесів в державі, що забезпечують гарантовані Конституцією України умови розвитку людини, суспільства і держави [5, с. 56];
Свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки [11, с. 105; 15, с.137];
Єдність трьох складових: забезпечення захисту інформації; захисту та контролю національного інформаційного простору; забезпечення належного рівня інформаційної достатності [15, с. 137];
Системний комплекс взаємопов’язаних запобіжних заходів забезпечення національних інтересів у сфері інформації та інформаційної діяльності [20, с. 6];
Діяльність суб’єктів права щодо задоволення інтересів в інформаційній сфері шляхом управління реальними чи потенційними загрозами [15, с. 138]
Характеристику стабільного стійкого стану інформаційної системи [19 ,с.100].

Аналіз наведеного угрупування визначень дозволяє констатувати, що домінуючими при формулюванні ключового поняття «інформаційна безпека» в адміністративно-правовому контексті виступають системний і структурно-функціональний підходи з орієнтацією на процесуально-діяльнісну складову. Тож, узагальнення семантики ключового терміну актуалізує виділення таких кластерів інформаційної безпеки, як ІБ особистості, ІБ суспільства, ІБ держави.

У зв’язку зі специфікою предмету дослідження варто більш детально зупинитися на понятті «Інформаційна безпека особистості». Укладачі «Словника основних термінів у галузі інформаційної безпеки держави у воєнній сфері» зазначають, що інформаційна безпека людини «характеризується рівнем і якістю її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеністю психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів – маніпулювання, дезінформування, спонукання до самовбивства, образ тощо. [17, с.8] На наш погляд, наведена дефініція відображає не інформаційну безпеку в цілому, а такий її різновид, як інформаційно-психологічна безпека. Також визначенню бракує віддзеркалення адміністративно-правової компоненти у процесі забезпечення ІБ особистості. «Рівень і якість інформування» залежать не стільки від діяльності відповідних державних органів, скільки від достовірності подачі та інтерпретації матеріалів на обраних особою інформаційних ресурсах, її здатності до аналітичного мислення при сприйнятті відомостей. Не останню роль тут відіграють ціннісні орієнтації, моральні принципи та установки, життєве кредо особистості, вплив соціального оточення.

Значно більше нам імпонує підхід, запропонований В. Остроуховим і В. Петриком. Вчені пропонують розмежовувати розуміння ключового поняття у вузькому і широкому сенсі. Вузьке розуміння за своєю суттю відповідає інформаційно-психологічній безпеці: «стан захищеності психіки людини від негативного впливу, який здійснюється шляхом упровадження деструктивної інформації у свідомість і (або) у підсвідомість людини, що призводить до неадекватного сприйняття нею дійсності». [13, с.136] Широке розуміння охоплює низку елементів, в тому числі рівень підготовленості людини, за якого унеможливлюється шкідливий вплив інформаційних загроз; здатність держави створити можливості для задоволення потреб особистості в інформації; захищеність людини від інформаційних небезпек. [13, с.136-137] Перевагою такого бачення є поєднання когнітивно-емоційної діяльності окремого суб’єкта інформаційних відносин з імпліцитно висловленими функціями держави з управління та застосування відповідних технологій.

Попри намагання науковців найбільш точно встановити сутність поняття «інформаційна безпека особистості», є необхідність вже на даному етапі розглядати його в якості родового із подальшою диференціацією на види, зокрема з урахуванням уразливих верств суспільства, як-от: «інформаційна безпека дитини», «інформаційна безпека неповнолітніх», «інформаційна безпека осіб з обмеженими можливостями» тощо. Подібна позиція зумовлена необхідністю захисту тих категорій населення, які потребують його найбільше.

Було б некоректним стверджувати, що спроби сформулювати сутність зазначених понять не робилися. Так, В. Ковальчук [7], І. Берест, Т. Підгорна досліджували організацію інформаційної безпеки учнів в освітньому середовищі [14], Е. Серебряник – шляхи формування інформаційно-особистісної безпеки школяра [16] і т.ін. Проте зазначені розвідки робилися на психолого-педагогічних засадах, що ж до правничої сфери, то подібних досліджень у вітчизняній науці явно бракує.

Виокремлення неповнолітніх в якості самостійної категорії учасників інформаційно-правових відносин детермінується рядом причин. Насамперед, слід мати на увазі вікові, психологічні, фізіологічні, соціально-поведінкові особливості молодої людини, яка вже відійшла від специфіки малолітніх, але ще не набула повною мірою дієздатності. На це нашаровуються відмінності від аналогічних попередніх поколінь, які виростали в інших історичних умовах, поза впливом новітнього інформаційного простору. Слід також враховувати, що на сучасному етапі процеси правової соціалізації особистості, в тому числі кіберсоціалізації, супроводжуються ментальним протиборством в аксіологічній системі координат, випробуванням на вірність обраних ідеологем, а то і суттєвим послабленням морального «імунітету» під впливом медіасфери. Наявність первинних знань в галузі інформаційних технологій, широке розповсюдження ґаджетів у побуті нерідко підштовхують неповнолітніх до перших спроб у вчиненні інформаційних правопорушень, що може призводити до зміни статусу особи від потенційної жертви шкідливої інформації до джерела інформаційних загроз.

Враховуючи зазначене, пропонуємо під інформаційною безпекою неповнолітніх розуміти «захищеність особи, яка знаходиться на етапі своєї соціалізації й неповної дієздатності, від негативного впливу інформаційного середовища на основі системного застосування науково обґрунтованого комплексу адміністративно-правових, організаційно-управлінських, технологічних і психолого-педагогічних засобів з метою забезпечення її права на інформацію та сприяння розвиткові й самореалізації особистості».

Прокоментуємо сформульовану нами дефініцію. Вибір в якості дескриптора поняття лексеми «захищеність» зумовлений тим, що семантика слова зосереджує в собі водночас і стан (певну часову константу) особистості, і результат цілеспрямованої діяльності держави, уповноважених органів та компетентних осіб. Вважаємо за належне підкреслити суттєві особливості, які відрізняють неповнолітнього від абстрагованої особистості в інформаційній безпеці, а саме те, що він ще не завершив етап своєї соціалізації та не набув повної дієздатності. Тим самим ми вказуємо на уразливість молодої людини й важливість забезпечення державою і суспільством інформаційно-захисної функції.

Під негативним впливом інформаційного середовища розуміється потрапляння до неповнолітнього тих даних, що можуть нерелевантно сприйматися особистістю в силу недостатньої розвиненості критичного мислення, життєвого досвіду, а внаслідок цього – призвести до розладу фізичного і психічного здоров’я, проявів протиправної поведінки, втрати моральних орієнтирів, спонукати до суїциду тощо. З урахуванням масового охоплення неповнолітніх інформацією через медіапростір, соціальні мережі, засоби комунікації подібні явища можуть набувати масштабів своєрідної «епідемії» і перерости у проблему на рівні національної безпеки держави. Проте це питання є настільки об’ємним і багатоаспектним, що заслуговує на окреме дослідження.

У запропонованій нами дефініції підкреслюється, що захищеність набувається на системній основі, тобто необхідно враховувати багатофакторність і багаторівневість проблеми, розв’язання якої можливо лише за умови науково-обґрунтованих підходів. Комплексний характер діяльності забезпечується за рахунок інтеграції механізмів адміністративного права у поєднанні з організаційно-управлінськими, технологічними і психолого-педагогічними засобами. За нашим переконанням, на адміністративне право здебільшого покладається імперативна й регуляторна функції, в той час як усі суміжні галузі виступають інструментом її реалізації.

Врешті-решт у визначенні підкреслюється, що інформаційна безпека зорієнтована не на заборони й обмеження, а покликана забезпечити право особи на ту інформацію, яка сприяє розвиткові й самореалізації особистості.

Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що поняття інформаційної безпеки за своєю юридичною сутністю не повинно зводитися до комплексу технічних і технологічних засобів. Воно охоплює широке семантичне поле, в якому слід диференціювати ІБ особистості, ІБ суспільства, ІБ держави. Інформаційна безпека особистості має усі підстави виступати в якості родового поняття із подальшим розподілом в залежності від категорії учасників інформаційних відносин з урахуванням їх правового статусу. Визначення існуючих підходів до тлумачення ключового поняття, встановлення характерних особливостей неповнолітніх дозволило сформулювати дефініцію на позначення інформаційної безпеки щодо даної категорії осіб. Це певною мірою сприятиме подальшій розбудові інформаційного законодавства і новим науковим розвідкам у даній галузі.

Література:

Конституція України [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
Інформаційна безпека [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/term/11458
Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [Електронний ресурс]:
Богуш В. М., Кривуца В. Г., Кудін А. М. Інформаційна безпека: Термінологічний навчальний довідник / За ред. Кривуци В. Г. – Київ, ООО «Д.В.К.», 2004. – 508 с.
Волошина Н. М. Поняття «Безпека інформації» та «Інформаційна безпека» в сучасному науковому просторі / Н. М. Волошина // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. – № 2 (8), 2010. – С. 53 – 56.
Євдоченко Л. О. Удосконалення системи державного забезпечення інформаційної безпеки України в умовах глобалізації: автореф. дис… канд. наук з державного управління: 25.00.01 / Євдоченко Л. О. ; Львів. регіон. ін-т держ. упр. НАДУ при Президентові України. – Львів, 2011. – 24 с.
Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно-орієнтованому навчальному середовищі : дис. … канд. пед. наук: 13.00.10 / В. Н. Ковальчук. – Житомир, 2011. – 291 с.
Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: автореф. дис…. докт. юрид. наук: 12.00.07 / Б. А. Кормич ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 41 с.
Линник Г. М. Принципи адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України / Г. Линник // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №5. – С. 93-97.
Ліпкан В. А. Інформаційна безпека в Україні: [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов. – К.: Текст, 2004. – 136 с.
Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан, О. О. Яковенко. – К.: Текст, 2006. – 256 с.
Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус; за заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.
Остроухов В., Петрик В. До проблеми забезпечення інформаційної безпеки України / В. Остроухов, В. Петрик // Політичний менеджмент. – 2008. – № 4. – С. 135-141.
Підгорна Т., Берест І. Деякі аспекти організації інформаційної безпеки учнів / Т. Підгорна, І. Берест // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2014. – № 6. – С. 70–78.
Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації: [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан / За заг. ред. В. А. Ліпкана. – К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2016. – 416 с.
Серебряник Е. Э. Формирование информационно-личностной безопасности школьника / Е. Э. Серебряник // Вестник Рос. гос. ун-та им. И. Канта. – 2010. – Вып. 11. – С.140–143.
Словник основних термінів у галузі інформаційної безпеки держави у воєнній сфері. – К.: НУОУ, 2012. – 54 с.
Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз): автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.03 / В. Ю. Триняк ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Дніпропетровськ, 2009. – 24 с.
Уханова Н. С. До питання підвищення безпеки в інформаційній сфері / Н. С. Уханова // Правова інформатика. – № 2 (42). – 2014. – С. 100-105.
Шевчук О. М. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки; автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О. М. Шевчук ; Класичний приватний ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 23 с.

ЮРИДИЧЕСКАЯ СУЩНОСТЬ ПОНЯТИЯ «ИНФОРМАЦИОННАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ»

На основе обобщения подходов к пониманию понятия «Информационная безопасность» в украинском законодательстве и в правовой науке автор статьи формулирует сущность понятия «Информационная безопасность несовершеннолетних» в юридическом контексте. Обосновывается необходимость выделения несовершеннолетних в качестве самостоятельных субъектов информационные отношений, выявляются специфические особенности, свойственные данному субъекту.

Ключевые слова: информационная безопасность, информационная безопасность несовершеннолетних, юридическое терминоведение

LEGAL ESSENCE OF THE CONCEPT «INFORMATION SECURITY OF MINORS»

The concept of “information security” is traditionally considered in the narrow and broad sense of the word. In the first case, it is used as a purely technical term and designates procedures that ensure the safety of information resources and programs. In the second case, information security acts as an element of national security, a multilevel functional system, a state security. In modern Ukrainian legal science, the concept of information security, depending on the object, is considered at the level of the individual, society and the state. The binary nature of the key concept is manifested in the fact that it can be interpreted as a variant of the information security of the individual. At the same time, without its consideration, the information security of society and the state is impossible. The author proposes to understand the information security of a minor as a security of the person, which is at the stage of its socialization and incomplete legal capacity, from the negative influence of the information environment on the basis of the systemic application of a scientifically grounded complex of administrative legal, organizational and managerial, technological and psychological-pedagogical means for the purpose of securing the right to information with the aim of ensuring the right to information and contributing to the development and self-realization of the individual.

Key words: information security, information security of minors, legal terminology

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

admin — Thu, 18 Jan 2018 13:39:26 +0000

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена узагальненню теоретичних відомостей щодо специфіки юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. На підставі визначення сутності поняття встановлюються кваліфікаційні ознаки, що є підставою для виділення рівнів об’єктів інформаційних загроз безпеці неповнолітніх. Запропоновано авторські дефініції негативної та позитивної юридичної відповідальності згідно з предметом дослідження.

Ключові слова: юридична відповідальність, інформаційна безпека неповнолітніх, загрози інформаційній безпеці неповнолітніх.

Загальна постановка проблеми. Могутність кожної держави, її суверенність і прогрес в умовах глобалізації багато в чому залежать від реалізації науково обґрунтованих доктрин і стратегій, в тому числі у сфері інформаційної безпеки. Концептуальні засади нормативних документів у вказаній галузі ґрунтуються на положеннях Конституції України, за якими людина визнається найвищою цінністю. Це означає, що забезпечення інформаційної захищеності громадян, а особливо тих, які не досягли повноліття, виступає однією з найголовніших функцій держави. Значною мірою цьому має сприяти інститут юридичної відповідальності учасників інформаційних правовідносин.

Аналіз публікацій. Питання юридичної відповідальності відноситься до категорії основоположних у правових науках. В межах теорії держави і права традиційно розглядаються концепції щодо фундаментальної ролі і місця юридичної відповідальності у правовій системі, використання інституту відповідальності для регулювання правовідносин, реалізації правозастосовної практики тощо. У конкретно-наукових дослідженнях детально аналізуються види юридичної відповідальності, що кореспондуються з адміністративним, кримінальним, цивільним, конституційним правом, створюються підходи і класифікації з урахуванням об’єкту і предмету протиправної діяльності, на які має дати відповідь державні інституції. Продуктивними стали такі напрями досліджень, як філософсько-правове розуміння відповідальності людини (Безклубий С. І. [1], Грищук В. К. [2]); природа, форми реалізації юридичної відповідальності, її розуміння, типологія і концептуальна модель (Басін К. В. [3 ], Зелена І. А. [4], Лук’янець Д. М. [5, 6]); формування сучасної юридичної теорії відповідальності (А. Машков [7]), юридична відповідальність як функціональна знакова характеристика правовідносин (Балинська О. М. [8]), як один з елементів правового статусу особи (Коротких А. Ю. [9]); співвідношення юридичної відповідальності із соціальною (Іванова О. І. [10 ]), специфіка юридичної відповідальності у демократичному суспільстві, сутність позитивної юридичної відповідальності (Берлач [11], Онищенко [12], Черноп’ятов С. В. [13]), порівняльний аналіз юридичної відповідальності в Україні та в зарубіжних країнах (Середюк В. В. [14]). Не залишилися поза увагою науковців і проблеми становлення та розвитку юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення (О. О. Тихомиров [15 ], Л. П. Коваленко [16, 17]).

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значний інтерес вчених до юридичної відповідальності через актуальність даної проблеми питання щодо її реалізації при порушеннях інформаційної безпеки неповнолітніх залишилося недостатньо дослідженим.

Метою статті є узагальнення теоретичних відомостей щодо специфіки юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Досягнення поставленої мети можливо за умови розв’язання наступних завдань: 1. Визначення сутності поняття юридичної відповідальності в контексті інформаційної безпеки. 2. Встановлення кваліфікаційних ознак, що слугують підставами для виділення рівнів об’єктів інформаційної небезпеки неповнолітніх. 3. Розробка авторських дефініцій негативної та позитивної юридичної відповідальності згідно з предметом дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інститут юридичної відповідальності є одним з ключових у правовій науці. Багатогранність і складність підходів до інтерпретації поняття й застосування його в юридичній практиці виявляється в тому, що «категорія відповідальності має не лише правовий, але й етичний бік, це особливе соціальне та морально-правове ставлення особистості до інших людей, суспільства (людства в цілому), яке характеризується виконанням свого морального обов’язку та правових норм». [18, с. 7]

Феноменологічний характер поняття відбивається через його багатозначність. Так, за спостереженнями В. К. Грищука, у різних контекстах воно може позначати: 1) правовідносини; 2) покарання; 3) здатність людини усвідомлювати свою протиправну поведінку і перетерпіти заходи державно-примусового впливу у формі позбавлення належних їй благ; 4) захід, міра примусу за вчинене правопорушення; 5) правовий обов’язок людини, що виходить з факту вчиненого правопорушення; 6) осуд поведінки, діяння правопорушника, відплата за вчинене. [ 19, с. 5-6 ]

У сфері інформаційних правовідносин на полісемію ключового поняття накладається галузево-правова інтеграція при кваліфікації ЮВ за вчинення правопорушень у сфері інформаційної безпеки.

Аналіз наукових джерел дозволяє констатувати, що на теперішній час існує два підходи до розуміння юридичної відповідальності в інформаційному праві: 1) традиційний, за якого ЮВ конкретизується в залежності від галузі права, що охоплює склад окремого правопорушення (адміністративна, цивільна, кримінальна відповідальність) [15]; 2) інтегративно-інноваційний, згідно з яким пропонується додати до вже існуючих видів юридичної відповідальності ще й інформаційну або інформаційно-правову, консолідувавши в ній розпорошені на теперішній час заходи примусу за правопорушення в сфері інформаційних відносин [16, 17]. Прихильниками другого підходу необхідність її запровадження пояснюється тим, що «щороку в державі фіксується декілька мільйонів випадків порушення інформаційного законодавства, але, на жаль, при відсутності інформаційних стягнень, правопорушення залишаються без притягнення до відповідальності. [17, с. 233]

Ми консолідуємося із точкою зору Л. П. Коваленко, оскільки проблеми забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в умовах гібридної війни, спеціальних інформаційно-психологічних операцій перестають бути власне науковими чи законотворчими, а знаходять своє втілення у реалізації політики національної безпеки, що слугує запорукою існування України як незалежної держави. У зв’язку з цим для нас неприйнятна позиція, висловлена О. О. Тихомировим, який вважає, що «нині мета аналізу інформаційних правопорушень як певного відносно самостійного виду має передусім науково-пізнавальний характер». [15, с.12] Подібний підхід натякає на відрив теорії від практики, зводить нанівець актуальність досліджень у сфері інформаційно-правових відносин та сфери інформаційної безпеки зокрема. Саме науково обґрунтована й законодавчо закріплена визначеність правопорушення, форми і ступені відповідальності за нього є фундаментом для врегулювання правових відносин, своєчасної та адекватної реакції держави на діяння, які створюють небезпеку для особистості й суспільства, перешкоджають цілеспрямованому руху держави у стратегічних напрямах, а й іноді взагалі розхитують основи конституційного ладу.

Юридична відповідальність за порушення інформаційних прав та інформаційної безпеки неповнолітніх має розглядатися з особливою ретельністю у зв’язку із комплексом причин. За масштабністю наслідків ми розподілили цей комплекс на умовні рівні (хоча при цьому розуміємо їх невід’ємний взаємозв’язок): 1) рівень життєво важливих інтересів держави; 2) рівень життєво важливих інтересів суспільства; 3) рівень життєво важливих інтересів особистості неповнолітнього.

Рівень життєво важливих інтересів держави в контексті юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх охоплює винні діяння, наслідки яких характеризуються масштабністю, протяжністю у часі і просторі. Зокрема, йдеться про інструментарій гібридних війн, а саме: спотворення у свідомості неповнолітніх дійсної картини світу через репрезентацію переваг чужинної для України ідеології, альтернативних інтерпретацій історії країни, навіювання толерантного ставлення до порушень територіальної цілісності держави, романтизації криміналітету, ідеалізації правового нігілізму тощо. Розуміючи, що подача подібного матеріалу в прямому вигляді тягне за собою кримінальну відповідальність, укладачі подібного контенту найчастіше використовують завуальовану форму, яскраві метафори, елементи негативного нейролінгвістичного програмування за рахунок чого здійснюють вплив насамперед на емоційну сферу. Зазначене суттєво ускладнює кваліфікацію правопорушення, нерідко потребує проведення вузькопрофільних експертиз. У такий спосіб реалізація юридичної відповідальності укладачів і трансляторів таких меседжів стає доволі проблематичною.

З іншого боку, з позицій вікової психології, через відсутність належних елементів критичного мислення, легке потрапляння під вплив псевдогероїки у молодої людини формується та система поглядів та переконань, що у недалекому майбутньому може призвести до знищення України як самостійної суверенної незалежної держави. З урахуванням діапазону охоплення через медіапростір кількості осіб, які потрапляють під вплив такої інформації, подібна загроза все більше набуває реальності. Якщо держава не реагуватиме на неї зараз, то потім усе може бути запізно.

Рівень життєво важливих інтересів суспільства в контексті юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх кореспондується з винними діяннями, що деморалізують особистість, перегортаючи аксіологічні координати на 180 градусів. При цьому під поняття успішності маскуються моделі корупційної поведінки з демонстрацією переваг «красивого» життя, які у майбутньому може собі забезпечити особа, відмовившись від поняття честі й чеснот; знецінюється вагомість ролі освіти й освіченості; сімейні цінності підміняються позитивізацією вільних стосунків з великою кількістю партнерів, відмовою від народження своїх дітей, ранніх статевих відносин; під впливом гейміфікації (комп’ютерних ігор і розваг) формується комп’ютерна залежність (аддикція); шляхом псевдокомунікації у кіберпросторі, витісненням реальних друзів віртуальними здійснюються процеси асоціалізації особистості; з метою залучення молоді до деструктивних релігійних утворень розповсюджуються відомості про квазіпереваги подібних спільнот; умисно створюються наративи з постановкою під сумнів переваг здорового способу життя, зайняття спортом на користь відвідування нічних клубів, екстремальних розваг, тютюнопаління, токсикоманії й першої спроби наркотичних речовин. Незміцнілій психіці неповнолітнього важко встояти перед спокусами, які в подальшому можуть призвести не тільки до проблем в окремих сім’ях, а й до масового розповсюдження таких негативних явищ, як підліткова проституція, наркоманія, захворюваність на ВІЛ/СНІД, дрібних крадіжок, шахрайства, в тому числі у кіберпросторі, тощо. Нерідко недооцінка рівня суспільної значущості юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх, відсутність належних правових механізмів її забезпечення стають причиною переростання проступків у злочини, набуття зазначеними проявами системного характеру, по суті – масштабів пандемії, що вже переростає у проблему національної безпеки й розглядається на рівні держави. Тим не менш на теперішній час остаточно не сформована юридична кваліфікація соціально шкідливої інформації, тож і чітко не передбачена відповідальність за її розповсюдження. Єдине, що зроблено – це обмеження у часі й місці реклами тютюнових і алкогольних виробів, а також заборона рекламувати, в тому числі в анонсах фільмів, сцени жорстокості, порнографії, насильства, цинізму, приниження людської гідності. Далі законодавець не пішов. Чого, наприклад, варта амбівалентна декларативність п.4 ст. 7 Закону України «Про рекламу» : «Реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди» [20]. Як при такому формулюванні говорити про юридичну відповідальність правопорушників? Чи потрапляють у розумінні укладача Закону під категорію дітей неповнолітні?

Тож ті, кому вигідно розхитування основ суспільства, перешкоджають встановленню соціальних і правових фільтрів для потенційно загрозливої інформації, спекулюючи на своєрідному розумінні демократії та свободи слова, неприпустимості цензури. Проте, якщо і надалі залишити це в існуючому сьогодні вигляді, наслідки можуть бути катастрофічними. Тож юридичній науці слід віднайти той баланс, який у подальшому дозволить законодавцю запровадити дієвий механізм забезпечення життєво важливих інтересів суспільства через юридичну відповідальність за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх.

Рівень життєво важливих інтересів особистості в контексті юридичної відповідальності за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх локалізується відносно окремої особи. Йдеться про агресивне втручання у внутрішній світ молодої людини, негативний вплив на свідомість і психічний стан конкретної особистості. У даному випадку можливі кілька сценаріїв. Так, осіб, схильних до віктимної поведінки, через незаконний збір її персональних даних і оприлюднення спотвореної інформації у соціальних мережах, інших медіаресурсах, цькування в міжособистісному спілкуванні, в тому числі телефонному, винні особи можуть довести до стійких розладів у психіці, а то й до самогубства. З іншого боку, цілеспрямоване порушення інформаційної безпеки окремого неповнолітнього із задатками сильного характеру з урахуванням його індивідуальних особливостей, специфіки ментальності може посилювати акцентуацію особистості, культивувати агресивну поведінку, жорстокість, схильність до асоціального вектору в життєвих установках і поповнення рядів кримінальних угруповань.

Специфіка даного рівня проявляється в тому, що, на відміну від двох попередніх, виключається винність юридичної особи; правопорушником може виступати не тільки доросла людина, а й сам неповнолітній. Негативний вплив може здійснюватися як з боку окремої особи, так і групи осіб. Статтею 120 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за доведення до самогубства [21]; ч. 1, 3 ст. 269 Цивільного кодексу України визнається довічне право кожної особи на гідність, честь та ділову репутацію [22]. Разом з тим, доведення фактів порушень крізь призму порушення інформаційної безпеки неповнолітнього і притягнення винних до юридичної відповідальності є доволі проблематичним. Тож перед юридичною наукою постає завдання узагальнення практики діяльності слідства, судів у даному напрямі й визначення шляхів удосконалення цієї діяльності, насамперед через механізми законотворчості.

Узагальнюючи аналіз рівнів загроз інформаційної безпеки неповнолітніх, юридичну відповідальність за порушення у вказаній сфері, логічно вивести саму сутність ключового поняття.

У зв’язку з тим, що у сучасній науці юридичну відповідальність прийнято розподіляти на позитивну й негативну, визначення ЮВ у сфері інформаційної безпеки, як нам здається, доцільно давати з урахуванням даної диференціації.

На теперішній час акцент законодавчої практики робиться на ретроспективну відповідальність, покарання винних. У такий спосіб актуалізується поняття негативної юридичної відповідальності. В контексті інформаційної безпеки неповнолітніх ми пропонуємо під нею розуміти своєчасну й адекватну реакція держави на факт правопорушення, яке послабило або суттєво погіршило стан інформаційної захищеності неповнолітнього, мало негативний вплив на його свідомість і психіку, ускладнювало або спотворювало соціалізацію особистості та застосування щодо суб’єкта, винного у вчиненні даного правопорушення, державно-правового примусу відповідно до чинного законодавства.

Проте було б принципово невірним обмежуватися лише ретроспективною відповідальністю. Держава повинна створювати усі умови задля формування позитивної юридичної відповідальності. Тож позитивна (перспективна) юридична відповідальністю у сфері інформаційної безпеки неповнолітніх у нашому розумінні – це результат дієвої інформаційної політики держави, що віддзеркалюється через бажаний для держави і суспільства прояв правосвідомості особистості, високий рівень її правової культури, добровільне усвідомлення суб’єктом інформаційних правовідносин важливості правомірної поведінки по відношенню до неповнолітніх та здійснення на них виховного впливу, в тому числі через власний приклад.

Висновки. Проведене дослідження дало можливість підтвердити, що юридична відповідальність за порушення інформаційної безпеки неповнолітніх має комплексний характер, що проявляється не тільки через інтеграцію галузей права при кваліфікації інформаційних правопорушень, а й через рівні загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства, держави. Досягнення гармонійного балансу у припиненні винних діянь та превенції правопорушень у досліджуваній галузі можливо при ефективному застосуванні усього потенціалу як ретроспективної, так і перспективної юридичної відповідальності.

Література

Відповідальність у праві: філософія, історія, теорія : моногр. / [І. Безклубий, С. Бобровник, І. Гриценко та ін.] ; за заг. ред. І. Безклубого. – К. : Грамота, 2014. – 146 с.
Грищук В. К. Філософсько-правове розуміння відповідальності людини : монографія / В. К. Грищук. – Хмельницький. – Хмельницьк. ун–т управління та права. – 2012. – 736 с.
Басін К. В. Юридична відповідальність: природа, форми реалізації та права людини : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2006. – 19 с.
Зелена І. В. Юридична відповідальність: підходи до розуміння / І. В. Зелена // Юридичний вісник. – 2012. № 2 (23). – С. 10–15.
Лук’янець Д. М. Типологія юридичної відповідальності/ Д. М. Лук’янець // Юридична Україна. – 2004. – № 3. – С.4–10.
Лук’янець Д. М. Філософські основи і концептуальна модель юридичної відповідальності / Д. М. Лук’янець // Юридична Україна. – 2006. – № 4. – С. 4–11.
Машков А. Погляд на юридичну відповідальність як різновид правовідносин та його значення для формування сучасної юридичної теорії відповідальності / А. Машков // Вісник КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Юридичні науки. – 2010. – № 84. – С. 89–100.
Балинська О. М. Юридична відповідальність як функціональна знакова характеристика правовідносин / О. М. Балинська // Форум права. – 2012, № 4. – С. 53–60.
Коротких А. Ю. Відповідальність як один із елементів правового статусу особи / А. Ю. Коротких // Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». – 2015. – № 4. – С. 110 – 119.
Іванова О. І. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності / О. І. Іванова // Вісник Академії адвокатури України. – 2012. – Число 3 (25). – С. 21 – 26.
Берлач Н. А. Перспективи розвитку позитивної юридичної відповідальності в демократичному суспільстві / Н. А. Берлач // Форум права. – 2012, № 1. – С. 77 – 81.
Оніщенко Н. М. Юридична відповідальність в демократичному суспільстві: проблеми теорії та практики: наук. доп. / Н. М. Оніщенко та ін. ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. – 84 с.
Черноп’ятов С. В. Позитивна юридична відповідальність як наукова і методологічна категорія / С. В. Черноп’ятов // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 164–171.
Середюк В. В. Юридична відповідальність в правовій науці України та Польщі : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / В. В. Середюк ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2013. – 19 с.
Тихомиров О. О. Юридична відповідальність за провопорушення в інформаційній сфері : навч. посіб. / О. О. Тихомиров, О. К. Тугарова. – К.: Нац. акад. СБУ. – 2015. – 172 с.
Коваленко Л. П. Стан і перспективи розвитку інформаційно-правової відповідальності /Л. П. Коваленко // Форум права. – 2013. – № 1. – С. 441-445.
Коваленко Л. П. Теоретико-правові проблеми становлення та розвитку юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення / Л. П. Коваленко // Форум права. – 2014. № 1. – С. 233–237.
Подорожній Є. Ю. Теоретичні підходи до визначення поняття «юридична відповідальність» / Є. Ю. Подорожній // Вісник Харк. нац. ун-ту внутр. справ. – 2014. – № 3 (66). – С. 6 – 15.
Грищук В. К. Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність та її підстави / В. К. Грищук // Університетські наукові записки. – 2012. – № 4 (44). – С. 5–6.
Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/270/96-вр/page
Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15

ЮРИДИЧЕСКАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА НАРУШЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена обобщению теоретических сведений о специфике юридической ответственности за нарушения информационной безопасности несовершеннолетних. На основе определения сущности понятия устанавливаются квалифицирующие признаки, служащие фундаментом для выделения уровней объектов информационных угроз безопасности несовершеннолетних. Предложены авторские дефиниции негативной и позитивной юридической ответственности согласно предмету исследования.

Ключевые слова: юридическая ответственность, информационная безопасность несовершеннолетних, угрозы информационной безопасности.

LEGAL RESPONSIBILITY FOR INFRINGEMENT OF INFORMATION SECURITY OF MINORS

The article is devoted to the study of legal responsibility under the legislation of Ukraine for violation of information security of minors. The author draws attention to the fact that there is a need to consolidate the information legislation of Ukraine and to identify in it the norms related to ensuring the safety of minors. The researcher proposes to allocate three levels of facilities for violations and threats to information security: the level of vital state interests, the level of vital social interests and the level of vital personal interests. The author demonstrates that only a few offenses in the information sphere are reflected in the current legislation. Certain rules of law in some cases are formulated incorrectly and need to be improved. The author of the article summarizes cases when socially harmful information does not provide for legal responsibility of the guilty persons. This generalization can be considered as a way of improving the legislation of Ukraine in the field of information security. The researcher states that at the present stage, retrospective negative legal responsibility prevails in legal activity. The author offers his own definitions of the concepts of negative legal responsibility and positive legal responsibility for violating the information security of minors and emphasizes the need for development of prospective responsibility.

Keywords: legal responsibility, information security of minors, threats to information security of minors.