GOAL » information safety of minors.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

admin — Mon, 11 Feb 2019 11:59:12 +0000

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

Комплексність проблеми забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх зумовлює необхідність дослідження процесів міжнародно-правового регулювання у даній сфері. На підставі аналізу наукових публікацій автор статті репрезентую дві оригінальні класифікації: пріоритетних засад вивчення проблеми з позицій методології юридичної науки і критеріїв угрупування міжнародно-правових актів. В результаті дослідження теми встановлена динаміка основних тенденцій у зазначеній сфері, висвітлений правовий режим забезпечення інформаційної безпеки у глобальному масштабі.

Ключові слова: методологія юридичної науки, класифікація міжнародно-правових актів, інформаційна безпека неповнолітніх, діяльність міжнародних організацій, режим міжнародно-правового регулювання

Загальна постановка проблеми. Захист неповнолітніх від інформації, що може зашкодити їхньому психологічному здоров‘ю, моральному стану, перешкоджати розвиткові особистості, є проблемою інтернаціональною. В умовах глобалізації вона набула ще більшої актуальності, а тому перед кожною державою постає питання щодо адаптації міжнародних правових актів до національного законодавства.

Аналіз публікацій. Важливість дослідження міжнародного досвіду у сфері інформаційної безпеки (ІБ) зумовлена необхідністю удосконалення правових норм, закріплених у відповідних вітчизняних законах і підзаконних актах. Серед широкого діапазону праць у зазначеній сфері особливо слід виділити наукові доробки О. А. Веденьєвої, С. В. Грищака, І. М. Забари, О. Ю. Запорожця, І. Ю. Крегула, В. В. Куницького, В. А. Ліпкана, Ю. Є Максименко, Н. М. Пархоменка, О. М. Пахомової, К. С. Полетіло, В. В. Ткаченка, К. С. Шахбазяна. Зокрема, серед дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук суттєве значення відіграє дослідження «Міжнародно-правове регулювання інформаційної сфери (теоретичні і практичні аспекти» [1]; кандидата юридичних наук – дослідження з адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу [2], міжнародно-правових основ регулювання відносин в мережі Інтернет [3], сучасних тенденцій у розвитку міжнародного інформаційного права [4], співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства [5] та ін.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми розглядалися в публікаціях В. О. Бажанової [6], В. В. Костицького [7], О. М. Лисенко [8], А. М. Новицького, Н. Б. Новицької [9], Т. Перетятко [10] та ін. Найбільшу увагу вчених привернули питання, у який спосіб нормативно-правовими актами Європейського Союзу врегульовується проблема перебування дітей в Інтернет-середовищі, встановлення обмежень до інформації зі шкідливим для них контентом.

У той же час питання щодо міжнародно-правового регулювання сфери забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН) залишається дослідженим недостатньо.

У зв‘язку з цим мета статті полягає у визначенні режиму міжнародно-правового регулювання досліджуваної сфери на підставі аналізу діяльності міжнародних організацій, що виступають ключовими суб‘єктами інформаційних правовідносин у цій галузі, а також ухвалених ними нормативних актів міжнародного інформаційного права, які прямим чи непрямим шляхом спрямовані на забезпечення ІБН. Окремо постає завдання систематизації підходів до вивчення процесів міжнародно-правового регулювання інформаційної сфери на засадах методології юридичної науки та створення авторської класифікації міжнародно-правових актів, що регулюють питання ІБ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап розвитку світової спільноти характеризується двома взаємовиключними тенденціями: з одного боку, відкриваються не бачені раніше можливості щодо доступу до інформації у всесвітньому масштабі, взаємної інтеграції науки і культури в контексті глобалізації, з іншого – відбувається нечуване загострення інформаційних правовідносин, що відображається в активізації інформаційних/гібридних війн, агресивному вторгненні в особистісний простір людини. Безумовно, міжнародні й міждержавні інституції не можуть залишатися осторонь процесів регулювання інформаційної сфери. У зв‘язку з цим подібна діяльність само по собі викликає інтерес вчених і може виступати (а здебільшого – й виступає) об‘єктом наукових досліджень.

За нашими спостереженнями, з позицій методології юридичної науки, міжнародно-правове регулювання сфери інформаційних правовідносин вивчається на таких засадах:

- Констатаційно-описові. У подібних дослідженнях автори, як правило, опираються на тексти міжнародно-правових актів в галузі інформаційного права, цитуючи та інтерпретуючи їх окремі положення [8, 11 - 14];

- Герменевтичні. Дослідження такого типу ставлять за мету глибинне тлумачення семантики ключових понять, логіко-семантичних конструкцій мікротекстів, що застосовуються у текстах міжнародно-правових актів у досліджуваній сфері. При цьому, як ми вважаємо, подібне тлумачення може бути первинним (коли вчений спирається на першоджерело) [15, 16] і вторинним (коли вчений працює із перекладом – як офіційним, так і не офіційним – першоджерела). [17, 18]

- Динаміко-історичні. Метою подібних досліджень виступає аналіз змін у концепції нормативно-правової регламентації. Наприклад, у міжнародних документах щодо прав дитини чітко простежуються два основні етапи: 1) до епохи суцільної інформатизації, здебільшого в контексті прав людини; 2) після широкого розповсюдження комп‘ютерної техніки й масштабного упровадження інформаційних технологій у всі сфери життєдіяльності, а через це – актуалізацію питань інформаційної культури та медіа-грамотності у підростаючого покоління. [4, 19]

- Порівняльно-правові. Основним методом дослідження у подібних наукових працях виступає порівняння норм, що містяться у міжнародно-правових актах, з чинним законодавством певної країни. У цій категорії виокремлюються контрастивні дослідження, спрямовані на виявлення розбіжностей у нормах права та формулювання рекомендацій щодо доцільності або ж недоцільності втілення певних норм в умовах окремої держави. [7, 9, 11]

- Прагматичні. Дослідження цього типу спрямовані на вироблення шляхів найбільш ефективного використання міжнародно-правових норм у правозастосовчій діяльності певної держави й міждержавної практики. Вони найбільш конкретизовані й спрямовані на алгоритмізацію дій уповноважених органів щодо зниження ризиків від інформаційних небезпек та зміни ситуації в інформаційному просторі на краще. До даної категорії можуть бути віднесені й наукові розвідки з поліпшення юридичної техніки законотворчості, встановлення шляхів гармонізації міжнародного й національного законодавств, імплементації окремих норм у практику діяльності певних держав в інформаційній сфері. [20-22]

- Системні. Передбачається комплексність у дослідженні певної проблеми за рахунок комбінації різних підходів. Це дає можливість масштабного бачення проблеми та шляхів її вирішення. [23-26]

Складність проблеми забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх детермінує вибір саме системного підходу в аналізі наукової проблеми щодо міжнародно-правового регулювання даної сфери.

Серед основних суб‘єктів міжнародних інформаційно-правових відносин, наділених нормотворчими повноваженнями, особливу роль відіграють: Організація Об‘єднаних Націй, зокрема її Генеральна Асамблея, Всесвітня Асамблея з стандартизації телекомунікацій, Всесвітній конгрес інформаційних технологій, Всесвітній саміт інформаційного суспільства, Рада Європи, Європейський регіональний форум з управління Інтернет, Європейська комісія з прав людини, Міжнародна організація стандартизації, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Міжнародний Союз електрозв‘язку та ін. Слід зазначити, що в контексті забезпечення ІБН активними суб‘єктами виступають такі міжнародні організації, як ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ, які зазвичай не розглядаються дослідниками в якості правосуб‘єктів інформаційної безпеки.

Основними актами, що приймаються міжнародними організаціями є декларації, конвенції, рекомендації, рішення, а також міждержавні угоди, що у подальшому (у випадку їхньої ратифікації) детермінують норми національного законодавства. Завдяки закріпленим на договірних засадах нормам встановлюється режим, за якого чітко окреслюються права, обов‘язки, відповідальність суб‘єктів інформаційних міжнародно-правових відносин, що матеріалізуються через комплексну комбінацію дозволів, приписів, обмежень і заборон, якими закріплюються моделі бажаної правової поведінки колективних та індивідуальних суб‘єктів міжнародного права.

Проте окремі вчені зазначають, що «реальністю сучасного часу стало те, що розвиток міжнародних інформаційних правовідносин почав набагато випереджати їхнє міжнародно-правове регулювання» [27, с. 182]

У зв‘язку з цим виникає потреба у розгляді в динаміці основних нормативних положень, які встановлені в якості директивних для здійснення уповноваженими суб‘єктами в процесі забезпечення окремих видів міжнародної інформаційної діяльності, та у виявленні новітніх тенденцій і концептуальних змін.

З огляду на суттєвий масив матеріалів у зазначеній галузі доцільно їх систематизувати та розподілити по групах. В якості критеріїв пропонуємо виділяти: 1) характер дії (глобальні, універсальні, спеціальні, регіональні, національні акти); 2) за часом дії (строкові, безстрокові); 3) за хронологією прийняття (ухвалені до запровадження цифрової доби, сучасні); 4) за юридичною силою (чинні; ті, що втратили чинність); 5) за формою закріплення норм (декларація, конвенція, хартія, договір, угода, резолюція, директива, рекомендації тощо); 6) за предметом регулювання та пріоритетністю суб‘єкт-об‘єктних відносин (гуманітарні, стандартизовано-технічні); 7) за кількістю сторін (односторонні, двосторонні, багатосторонні); 8) за ступенем імперативності (обов‘язкові до виконання всіма суб‘єктами міжнародних інформаційних правовідносин, рекомендаційні); 9) за ступенем офіційності (офіційні, неофіційні); 10) за способом подальшого впровадження до норм національного законодавства (акти прямої дії; акти, що потребують ратифікації; акти, застосовувані для імплементації); 11) за наявністю контролю виконання (ті, що передбачають міжнародний контроль за виконанням; ті, що не передбачають контролю); 12) за процесуальним потенціалом (акти, що передбачають санкції за порушення чинних норм й беруться за основу при судочинстві; акти, які регламентують етичні норми).

Запропонована нами класифікація, звісно, не є вичерпною і остаточною, проте має доволі універсальний характер і у подальшому може застосовуватися при дослідженнях в галузі міжнародного права. На її прикладі можна констатувати, що глобальними універсальними безстроковими нормативно-правовими актами прямої дії, які виступають в якості ключових щодо концепції забезпечення ІБН, є прийняті Генеральною Асамблеєю ООН «Загальна декларація прав людини» від 10.12.1948 [28], «Декларація прав дитини» від 20.11.1959 [29], «Конвенція про права дитини» 1989 р. [30] , резолюція 57/239 від 20 грудня 2002 р. щодо створення глобальної культури кібербезпеки та захисту інформації критичної інфраструктури [31]. До актів універсального характеру можна віднести Декларації ЮНЕСКО: «Про основоположні принципи щодо внеску масової інформації в зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, захисту прав людини і протидії расизму, апартеїду та підбурювання до війни» від 28.11.1978 [32], «Про відповідальність нинішнього покоління перед майбутніми поколіннями» від 12. 11. 1997 р. [33], «Про культурну різноманітність» від 2.11.2001 року [34], рекомендації щодо заохочення й використання багатомовності та загального доступу до кіберпростору від 15 жовтня 2003 р. [35]

Перелічені міжнародно-правові документи, з одного боку, характеризуються векторною спрямованістю, оскільки відображають основні концептуальні засади, на підставі яких у подальшому розробляються національні законодавчі акти. З іншого боку – у наведеному переліку віддзеркалюється зміна тенденцій, трансформація інформаційних правовідносин у новітню добу, врахування, що процеси комунікації відбуваються не тільки в реальному, а й у віртуальному світі..

Нормативно-правові акти, що йдуть в руслі прав людини, у свою чергу, дали поштовх для прийняття документів практичного спрямування. Прикладом може слугувати «Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії», ратифікований відповідним Законом України від 3 квітня 2003 року. [36] Ним передбачаються заборони щодо вказаної протиправної діяльності та закріплені санкції за порушення цих заборон. Міжнародно-правовим актом зазначено, що дія Факультативного протоколу відбувається як на національному, так і на транснаціональному рівні.

2008 рік ознаменувався тим, що у рамках міжнародної Глобальної програми кібербезпеки були прийняті спеціальні рекомендації щодо захисту дітей в он-лайн просторі [37]. Інструментарієм міжнародно-правового регулювання у сфері забезпечення ІБН визначені такі напрями, як: нормативно-правовий вплив, в тому числі – чималі штрафні санкції за порушення встановлених норм; перманентне зміцнення потенціалу захисту дитини у кіберпросторі; «позитивна оборона» (Affirmative Defense) – технічні й процедурні заходи, в тому числі застосування систем верифікації віку користувача, системи батьківського контролю тощо; організаційні заходи, зокрема, застосування досліджень комісії з інтернет-охорони дітей (Commission on Online Child Protection); міжнародне співробітництво. Вкрай важливим є те, що даний документ визнає сферою державних інтересів захист неповнолітніх від матеріалів, які для них є шкідливими. За відсутності в Україні відповідного Закону, який би регулював питання доступу дітей до інформації та їх убезпечення від негативного впливу відомостей деструктивного спрямування, зазначене положення, зафіксоване в даних Рекомендаціях, є вказівкою на існуючі прогалини і констатацією недооцінки державою цього аспекту діяльності.

Керівні принципи, визначені міжнародними організаціями, узгоджуються із зацікавленими сторонами з урахуванням диференційованих підходів у різних правових системах. Зусилля міжнародних організацій спрямовуються на поєднання можливостей та повноважень глобальних, регіональних і національних суб‘єктів інформаційних правовідносин. Сферою спільних інтересів стає: визначення ризиків та уразливостей дітей в Інтернет; сприяння обізнаності усіх учасників інформаційних відносин (як батьків, вчителів, так і самих дітей) щодо можливостей та загроз кіберпростору; розробка дієвих інструментів мінімізації ризиків; поширення знань та досвіду. З позицій адміністративного права це означає, що уповноважені органи та зацікавлені недержавні організації, інститути громадянського суспільства мають забезпечувати наукову, науково-технічну, просвітницьку діяльність у сфері інформаційної безпеки особи, що знаходиться на етапі свого становлення.

При проектуванні комплексу дій щодо забезпечення ІБН особливого значення набувають аналітичні матеріали, підготовлені під егідою ЮНІСЕФ, зокрема доповіді «Стан дітей у світі 2017: діти у цифровому світі» [38], «Молодь і он-лайн: перспективи життя у цифрову добу» [39], огляд результатів дослідження із подальшою дискусією щодо того, як проведений з використанням цифрових технологій час впливає на психічне самопочуття, соціальні зв‘язки та фізичну активність молоді. [40]

Ці новітні матеріали відображають загальну концепцію, яка має стати наріжним каменем у розумінні самої проблеми захисту дітей та її подальшому втіленні у праві, педагогіці, психології та інших галузях. Минув час огульних заборон. Доволі сміливим і дискусійним виступає твердження, що не слід безпідставно виставляти підлітків з дорослого світу, відбирати ґаджети, а надати шанси для відкриття нового, готувати їх заздалегідь до завдання позитивного оновлення загального світу. [39, с.8] В якості ключових елементів і головних меседжів у документах ЮНІСЕФ виділяються: «соціальні зміни», «освіта», «здоров‘я», «життя в сім‘ї», «занепокоєння через загрози і ризики», «комунікація і взаємодія в режимі он-лайн», «бар‘єри спілкування», «орієнтація у медіанаративах». З позицій адміністративного права, ці категорії не є юридизованими, проте вони можуть слугувати векторами при формуванні методології публічного управління в сфері інформаційної безпеки неповнолітніх.

На рівні консультаційної допомоги відділення ЮНІСЕФ в Україні досліджує стан захисту дітей та надає рекомендації уряду щодо поліпшення ситуації. Одним з серйозних зауважень стало те, що «в Україні немає національних стандартів розвитку дитини. Відповідно не може бути якісних стандартів навчання батьків, або стандартів надання комплексних базових послуг дітям, оскільки вони мають ґрунтуватися на прийнятих в державі стандартах розвитку дитини.» [41] Проекція даного зауваження може відбиватися, наприклад, навіть на такому елементі забезпечення ІБН, як маркування інформаційних продуктів за віковими критеріями. Без чітко визначених стандартів подібна діяльність набуває суб‘єктивізму та залишає недоброчесним виробникам можливість діяти на власний розсуд.

Тож попри освітньо-виховну складову процесів забезпечення ІБН ще зарано скасовувати заходи, спрямовані на здійснення обмежень до інформації, яка може зашкодити неповнолітньому.

Як не прикро, в сучасних умовах України набули актуальності положення Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах.[42] Даним протоколом засуджується «вербування, навчання та використання в середині держави і за її межами дітей у військових діях озброєними групами, які відрізняються від збройних сил держави» і визнається відповідальність тих, «хто вербує, навчає і використовує дітей з цією метою». Вважаємо, що наведені положення міжнародного акту мають безпосереднє відношення до інформаційної безпеки неповнолітніх. Вони ще раз нагадують, що інформаційні загрози поза віртуальним простором не тільки залишилися, а й мають тенденцію загострюватися, що, своєю чергою, потребує відповідної реакції як самої держави, так і міжнародної спільноти. З іншого боку, подібна норма наочно демонструє, як нерозривно пов‘язані між собою різні види безпеки неповнолітніх, зокрема інформаційна та фізична. Саме через інформаційний вплив неповнолітній може стати псевдокомбатантом і ставити під реальну загрозу своє життя.

Продовжуючи роботу в цьому напрямі, Україна Законом № 1026-VІІІ від 16.03.2016 ратифікувала ще один Факультативний протокол до Конвенції про права дитини [43]. Він стосується процедури повідомлень і передбачає необхідність «приділяти першочергову увагу найкращому забезпеченню інтересів дитини під час використання засобів правового захисту на порушення прав дитини і … використання процедур, які відповідають потребам дитини, на всіх рівнях». У даному випадку можна говорити про нероздільність усіх прав дитини в контексті прав людини, зокрема щодо можливостей захисту від порушень інформаційної безпеки і звернення у разі необхідності до відповідних інстанцій, включаючи міжнародні.

Висновки. Поза сумнівом, в межах однієї наукової статті неможливо охопити увесь масив міжнародно-правових актів, що пов‘язані із забезпеченням інформаційною безпекою неповнолітніх, та встановити, у який спосіб функціонує міжнародно-правовий режим регулювання даної сфери. Це може стати темою окремого наукового дослідження. Разом з тим, нам вдалося: систематизувати наукові підходи до вивчення проблем міжнародно-правового регулювання окремих напрямів; створити й репрезентувати авторську класифікацію міжнародно-правових актів; відстежити динаміку принципово важливих тенденцій діяльності в галузі ІБН (від загальних принципів прав людини/ дитини до їх конкретизації у зазначеній сфері; від регламентації процесів і процедур комунікативних відносин в реальному світі до спілкування неповнолітніх у віртуальному середовищі; від рекомендацій до жорстких санкцій; від глобального, універсального до національного рівня). В результаті проведеного дослідження виявлено, що міжнародно-правовому регулюванню підлягають:

- спрямування процесів використання інформації у руслі дотримання прав людини /дитини з орієнтацією на позитивно-просвітницькі й суспільно бажані діяльнісні аспекти;

- здійснення заборон й обмежень протиправної змістової складової в інформаційному контенті, в тому числі через організаційно-правові й техніко-технологічні засоби;

- різноманітні аспекти міжнародного співробітництва.

У подальших наукових дослідженнях варто вивчити досвід інших держав щодо імплементації міжнародних норм у сфері забезпечення ІБН до національного законодавства, моніторингу дотримання цих норм і практики адміністративно-правових заходів з подолання негативних тенденцій у зазначеній сфері.

Література

Пазюк А. В. Міжнародно-правове регулювання інформаційної сфери (теоретичні і практичні аспекти [Текст]: дис…. д-ра юрид. наук: 12.00.11 / А. В. Пазюк // Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2016. – 467 с.
Грищак С.В. Адаптація інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / С.В. Грищак. – Запоріжжя, 2013. – 186 с.
Шахбазян К. С. Міжнародно-правові основи регулювання відносин в мережі Інтернет [Текст] [Электронный ресурс] : автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.11 / К. С. Шахбазян. – Київ, 2009. – 19 с.
Кісілевич-Чорнойван О.М. Сучасні тенденції розвитку системи міжнародного права (міжнародного інформаційного права) : Дис… д-ра філософії в галузі права: 12.00.11 / МКА; МАУП; Міжнар. відкр. унт. – К., 2009. – 227 с.
Крегул І.Ю. Співробітництво України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства [Текст] : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / І. Ю. Крегул. – Кабінет міністрів України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування. – К., 2010. – 230 с.
Бажанова В. О. Дослідження впливу права ЄС на національне законодавство та правозастосовну діяльність / В. О. Бажанова // Соціологія права, 2017. – № 3-4. – С. 10-12.
Костицький В., Грицай Т. Питання правового та інституційного забезпечення захисту суспільної моралі як складової інформаційної безпеки: зарубіжний досвід / В. Костицький, Т. Грицай // Соціологія права, 2017. – № 1-2. – С. 7-12
Лисенко О. М. Міжнародно-правове регулювання прав дитини в кіберпросторі / О. М. Лисенко // Соціологія права, 2016. – № 3 (18). – С. 25 -30.
Новицька Н. Б., Новицький А. М. Міжнародний досвід захисту прав дитини на безпечний інформаційний простір / Н. Б. Новицька, А. М. Новицький // Соціологія права, 2016. – № 3 (18). – С. 75 – 68
Перетятко Т. Теоретико-прикладні аспекти охорони морального здоров‘я дитини в режимі online / Т. Перетятко // Соціологія права, 2016. – № 3 (18). – С. 41-47.
O. Vedenieva. Regulatory support of children’s safety on the Internet: Experience of the European Union // Юридичний вісник, 2014. – № 3 (32). – С. 51-54.
Забара І. М. Міжнародно-правове регулювання поширення інформації: теоретичні і практичні аспекти / І. М. Забара // Форум права. – 2012. – № 4. – С. 362-366.
Забара І. М. Міжнародно-правове регулювання обміну інформацією / І. М. Забара // Інформація і право. – 2013. – № 2 (8). – С. 56 – 64.
Забара І.М. Правове регулювання обміну інформацією в діяльності міжнародних організацій системи ООН // Український часопис міжнародного права. – 2012. – № 1-2. – С. 113-120.
Francesco Viola. Legal Hermeneutics and Cultural Pluralism [Електронний ресурс]: // http://www1.unipa.it/viola/legal_hermeneutics_and_cultural_pluralism.pdf
Poscher, Ralf, The Hermeneutics of Law: An Analytical Model for a Complex General Account (June 1, 2017). Forthcoming in: Michael Forster/Kristin Gjesdal (eds.), The Cambridge Companion to Hermeneutics, CUP. Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=2978630
Гетьман И. В. Мыслительная деятельность в правовой герменевтике как квинтэссенция процесса адаптации законодательства Украины к европейскому праву / И. В. Гетьман // Проблемы законности. – 2013. – Вып. 121. – С. 15-23.
М. П. Молибога. Теоретичні підходи щодо тлумачення норм міжнародного права в сучасних умовах / М.П. Молибога // Альманах права. — 2011. — Вип. 2. — С. 282-285.
Степко О. М. Інформаційна діяльність ООН [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.04 / О. М. Степко ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – К., 2004. – 224 арк.
KOHL U. Jurisdiction and the Internet. – Cambridge: Cambridge univ.press, 2007. – 323 p.
Sommer P., Brown I. Reducing systemic cybersecurity risk / Organisation for economic cooperation and development working paper. – Р., 2011. – Mode of access: http://cs.brown.edu/courses/cscil800/courses/ ODCD_CyberReport.pdF
Шпакович О.М. Вплив актів міжнародних організацій на внутрішні правопорядки держав-членів: теорія і практика: Монографія. / О. М. Шпакович ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка К.: Київський університет, 2011. - 415 с.
Дубов Д. В. Майбутнє кіберпростору та національні інтереси України: нові міжнародні ініціативи провідних геополітичних гравців : аналіт. доп. / Д. В. Дубов, М. А. Ожеван. – К. : НІСД, 2012. – 32 с.
Макаренко Є. А., Рижиков М. М., Ожеван М. А., Головченко В. І., Гондюл В. П. Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози. — К. : Центр вільної преси, 2006. — 916 c.
Ожеван М. Спроби впровадження міжнародного контролю за діяльністю в Інтернеті під егідою ООН: нові можливості реалізації Україною інформаційного суверенітету / М. Ожеван [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1093/
Романчук Ю. В. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційної безпеки: концептуальний та регулятивний аспекти : дис. …к.політ.н. : 23.00.04 / Ю. В. Романчук. – К. : Ін-т світ. екон. та міжнар. віднос., 2009. – 203 с.
Забара І. М. Міжнародно-правові засади регулювання режиму інформації / І. М. Забара // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 108 (частина 1), 2012. – С. 182-188.
Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 // Офіційний вісник України від 15.12.2008 – 2008 р., № 93, стор. 89, стаття 3103, код акта 45085/200
Декларація прав дитини від 20.11.1959 // http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/childdec.shtm
Конвенція про права дитини від 20.11.1989 // Зібрання чинних міжнародних договорів України 1990 р. № 1, стор. 205.
Creation of global culture of cyber-safety and protection of critical infrastructure information (2003). Resolution of General Assembly of the United Nations. Retrieved from http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N02/555/24/PDF/N0255524.pdf?OpenElement
Declaration on Fundamental Principles concerning the Contribution of the Mass Media to Strengthening Peace and International Understanding, to the Promotion of Human Rights and to Countering Racialism, apartheid and incitement to war, 28 November 1978 // http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=13176&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
Declaration on the Responsibilities of the Present Generations Towards Future Generations 12 November 1997 // http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=13178&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
Universal Declaration on Cultural Diversity 2 November 2001 // http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=13179&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
Recommendation concerning the Promotion and Use of Multilingualism and Universal Access to Cyberspace 15 October 2003 // http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=17717&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
Закон України «Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії» від 03.04.2003 № 716-IV// Відомості Верховної Ради, 2003, № 29, ст.226.
Child Online Protection Act – [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – https://epic.org/free_speech/censorship/copa.html
The Stare of the world’s children: children in a Digital Word // https://www.unicef.org/publications/index_101992.html
Young and Online: Children’s perspectives on life in the digital age // https://www.unicef.org/publications/index_102310.html
40. How does the time children spend using digital technology impact their mental well-being, social relationships and physical activity (Discussion Paper 2017-02) // https://www.unicef.org/publications/index_101992.html
Офіційний сайт UNICEF – Україна // https://www.unicef.org/ukraine/ukr/activities.html
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, ратифікований Верховною Радою України Законом № 1845-IV від 23.06.2004 // Відомості Верховної Ради України, 2004. – № 38, ст. 476.

43. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень. Ратифіковано із заявою Законом № 1026-VІІІ від 16.03.2016 // Відомості Верховної Ради України від 09.09.2016 — 2016 р., № 37, стор. 5

МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ СФЕРЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Комплексность проблемы обеспечения информационной безопасности несовершеннолетних обусловливает необходимость исследования процессов международно-правового регулирования в данной сфере. На основе анализа научных публикаций автор статьи репрезентирует две оригинальные классификации: приоритетных подходов к изучению проблемы с позиций методологии юридической науки и критериев группирования международно-правовых актов. В результате исследования темы установлена динамика основных тенденций в данной сфере, освещен правовой режим обеспечения информационной безопасности в глобальном масштабе.

Ключевые слова: методология юридической науки, классификация международно-правовых актов, информационная безопасность несовершеннолетних, деятельность международных организаций, режим международно-правового регулирования

INTERNATIONAL LEGAL REGULATION OF THE INFORMATION SAFETY OF MINORS

The complexity of the problem of ensuring the information safety of minors necessitates a study of the processes of international legal regulation in this sphere. As a result of summarizing the publications devoted to the study of international legal acts, the author of the article creates a classification of approaches to studying problems from the standpoint of the methodology of legal science. According to the dominant research, he identifies descriptive, hermeneutic, dynamic-historical, comparative legal, pragmatic and systemic approaches. The author’s choice involves the use of a systematic approach. As the main subjects of international legal regulation of the processes of ensuring information safety of minors, he identifies such international organizations as the UN, UNESCO, UNICEF, the World Congress of Information Technologies, the Council of Europe and others. In connection with a significant array of documents issued by these organizations, the scientist proposes to introduce the author’s classification of international legal acts. The classification criteria are such elements as character, time of action, legal force, form of consolidation of norms, subject of regulation and priority of subject-object relations, number of parties, degree of imperativeness, degree of formality, etc. The author tracks the trends of international legal regulation in the study sphere. The dynamics is manifested in the transition from the general principles of human rights of the child to the concretization of norms, from the regulation of communicative processes in a real environment to the communication of minors in virtuality. The scientist believes that the main trend in the international legal regulation of the information sphere is the orientation of content towards the goals of education and respect for human rights, as well as towards international cooperation.

Keywords: methodology of legal science, classification of international legal acts, information safety of minors, activity of international organizations, regime of international legal regulation

ВИДИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ: НОВИЙ ПОГЛЯД НА УСТАЛЕНІ ПІДХОДИ

admin — Fri, 25 Jan 2019 03:00:36 +0000

Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

У результаті проведеного аналізу доктринальних джерел з питань інформаційної безпеки автор встановлює, що на теперішній час склалася усталена традиція виділяти два основних види: інформаційно-психологічна й інформаційна технічна. Разом з тим, подальший розвиток теорії і виклики практики потребують удосконалення існуючих підходів. У статті представлена авторська класифікація видів інформаційної безпеки з наведенням відповідних дефініцій і характерних ознак.

Ключові слова: інформаційна безпека неповнолітніх, види інформаційної безпеки, інформаційно-психологічна безпека, інформаційно-технічна безпека, інформаційно-валеологічна безпека, інформаційно-правова безпека, інформаційно-соціальна безпека

Загальна постановка проблеми. Інформаційна безпека неповнолітніх (ІБН) останнім часом все більше привертає увагу дослідників. Це пов‘язано з рядом причин: інноваційним характером предмета дослідження, подальшим розвитком теорії інформаційної безпеки людини, необхідністю удосконалення правотворчого забезпечення й правозастосувальної практики, врешті-решт, що найголовніше – прагненням вберегти підростаюче покоління від небажаних ефектів шкідливого інформаційного впливу. Разом з тим, абсолютна більшість вчених, розглядаючи даний об‘єкт дослідження, не диференціює різновидів його прояву, що у подальшому призводить до певних неточностей і не зовсім релевантних дійсності висновків. У зв‘язку з цим виникає потреба творчого розвитку теорії інформаційної безпеки особи, зокрема неповнолітньої.

Виходячи із зазначеного, мета статті полягає в обґрунтуванні нових підходів до класифікації видів інформаційної безпеки неповнолітніх. Досягнення поставленої мети можливо за умови розв‘язання наступних завдань: 1) проаналізувати існуючі на теперішній час наукові погляди на види ІБН; 2) визначити суттєві складові досліджуваного явища у багатоманітності його проявів; 3) сформулювати авторську інноваційну концепцію класифікації видів ІБН та репрезентувати її для наукового обговорення.

Основні методи дослідження: описовий, формально-догматичний, структурно-функціонального і системного аналізу.

Враховуючи інтернаціональний характер проблеми, властивість інформаційних загроз та ризиків негативно впливати на молодь у транснаціональних масштабах, чому великою мірою сприяють процеси глобалізації, автор вважає за потрібне застосування методів порівняльного правознавства.

Аналіз публікацій. Не зважаючи на те, що в сучасній правовій науці України увага вчених здебільшого зосереджена на розробці шляхів розв‘язання проблем інформаційної безпеки держави (і на це є свої занадто поважні причини), питання щодо інформаційної безпеки людини також не залишаються поза колом їхніх інтересів. Чимало в цьому плані зроблено такими науковцями, як В. Башкатова, В. Васьковська, О.Дзьобань, О. Довгань, Я. Жарков, О. Золотар, Б. Кормич, В. Ліпкан, А. Лобода, О. Мордань, Н. Новицька, В. Петрик, В. Цимбалюк, М. Швець та ін. Завдяки науковим розвідкам вчених на теперішній час у правовій науці сформувалися основні методологічні засади розуміння інформаційної безпеки як інституціонального феномену в контексті гносеологічної, онтологічної, аксіологічної парадигми права. Закладені підвалини поняттєво-категоріального апарату теорії інформаційної безпеки. Подальшого творчого розвитку здобули погляди визнаних зарубіжних фахівців в галузі безпекознавства: Н. Віллард, Е. Донахью, Р. Ковальські, С. Лівінгстоун, К. Лідел, С. Лінтон, К. Лідермана, Н. Луччі, Б. О‘Нілл, Л. Стоун, К. Янг та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Наукова новизна статті. Не зважаючи на застосування окремими вченими вказівок на певні види інформаційної безпеки особистості, знання про ці види ще не набули достатньою мірою систематизованого характеру. Вживання термінології здебільшого базується на узусі, а не на науково обґрунтованій теорії. У зв‘язку з цим виникає потреба у репрезентації новітніх підходів до класифікації видів інформаційної безпеки людини, зокрема неповнолітньої особи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Багатовимірність полісемічного поняття «інформаційна безпека особи» породжує чимало варіантів його тлумачення. Характерно, що, даючи визначення, науковці вже апріорі схиляються до орієнтації на той чи інший вид безпеки в інформаційній сфері, проте не означають цього виду. Візьмемо для порівняння принаймні дві дефініції, запропоновані українськими вченими. Наприклад, у трактуванні В. Остроухова і В. Петрика ключове поняття розглядається, як «стан захищеності психіки людини від негативного впливу, який здійснюється шляхом упровадження деструктивної інформації у свідомість і (або) у підсвідомість людини, що призводить до неадекватного сприйняття нею дійсності» [1, с.136] І друга. «Інформаційна безпека особистості – це стан захищеності інтересів особистості підлітка, що характеризується здатністю особистості здійснювати санкціонований доступ до інформаційних ресурсів та забезпечувати безпеку персонального комп‘ютера, конфіденційність та цілісність власної інформації, уникати негативних інформаційних впливів і негативних наслідків застосування інформаційних технологій, протизаконних способів збору, розповсюдження й використання інформації та інформаційних технологій» [2, с. 6] Як бачимо, спільним в обох дефініціях є лише виділення одного компоненту, через який пояснюється сутність поняття, – «стан захищеності» – і згадка про негативні інформаційні впливи, проте, коли починається конкретизація об‘єкту захисту, точки зору кардинально розходяться. Навіть такий простий приклад засвідчує, що йдеться про два принципово різні види інформаційної безпеки. У зв‘язку з цим виникає потреба з‘ясувати, чи були при доктринальних підходах здійснені спроби класифікації видів інформаційної безпеки людини, в тому числі неповнолітньої особи.

Аналіз публікацій засвідчує, що в українській науці стало доволі усталеним розмежування інформаційної безпеки на два види: інформаційно-технічну й інформаційно-психологічну. [3-5] Подібна диференціація базується на логіці розподілу загроз перебігу технічних процесів і загроз психіці й свідомості особистості. Водночас слід зазначити, що питання щодо інформаційно-психологічної безпеки досліджувалося ще задовго до широкого розповсюдження інформаційно-комунікативних технологій [6-10]

Ґенеза розвитку наукової думки щодо видів інформаційної безпеки, за нашими спостереженнями, на перших етапах характеризувалася відокремленістю гуманітарної та технічної сфери, причому у першій здебільшого були представлені психологи, філософи та соціологи, потім до них долучилися політологи, культурологи й управлінці. У подальшому відбувається інтеграція підходів, й антропологічна складова починає активно розроблятися технічними науками в контексті соціальної інженерії та моделювання суспільних процесів. Особливу увагу вчених привертають питання впливу техногенних факторів на психіку людини, зокрема через уразливість на рівні психофізіологічних та інформаційно-енергетичних впливів, шкоди від застосування психотронної зброї. При цьому зазначається, що здійснення впливу «може бути безпосереднім (у процесі міжособистісного спілкування) і опосередкованим, наприклад, різними технічними засобами» [11, с. 15]

На користь тези, що у сучасній науці відбувається поєднання психологічної та технологічної складової свідчить і той факт, що у новітній монографії «Формування інформаційно-освітнього середовища навчання старшокласників на основі технологій електронних соціальних мереж» окремим параграфом виділяється питання щодо інформаційно-психологічної безпеки, причому остання, за авторською концепцію О. Ю. Бурова, надається в парі з когнітивною безпекою користувачів комп‘ютерної техніки [12, с.50 ]

Що ж до правової науки, то вона вирізняється своєю консервативністю й неквапливістю. Ідеї з суміжних наук, новітні тенденції не дуже швидко переймаються доволі замкненим колом правників. Винятком можуть слугувати трансдисциплінарні дослідження в галузі національної та інформаційної безпеки В. Ліпкана [13-15] й представників його наукової школи та однодумців. [16, 17] Тернистим шляхом палких наукових дискусій прокладаються ідеї, які сьогодні сприймаються як цілком слушні, зокрема щодо питань правового регулювання інформаційної безпеки.

Наприклад, у 2010 р. в рекомендаціях науково-практичної конференції за міжнародною участю «Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження» Кабінетові Міністрів України пропонувалося розглянути доцільність створення Міністерства інформаційної політики, «яке б несло відповідальність за реалізацію інформаційної політики держави, інформаційно-технічну та інформаційно-психологічну безпеку» [18, с. 472] Як бачимо, в сучасних умовах ця ідея реалізована.

Можна констатувати, що наявний сьогодні бінарний розподіл видів інформаційної безпеки на інформаційно-технічну й інформаційно-психологічну, з одного боку, є зручним у застосуванні, з іншого – таким, що у зв‘язку із подальшим розвитком науки й викликами практики потребує свого удосконалення в плані подальшої деталізації. Свідченням зрушень є намагання змінити існуючі усталені уявлення шляхом запровадження нових категорій. Так, у науковій літературі останніх років можна зустріти терміни-неологізми: інформаційно-культурна безпека [19], комунікаційно-контентна безпека [20] та ін.

Було б невірним вважати, що до цього часу не робилися спромоги винайти найбільш точні тлумачення ключових термінів і розширити діапазон видів інформаційної безпеки. Наприклад, С. В. Баринов пропонує розуміти під інформаційною безпекою особистості «стан захищеності, за якого відсутній ризик, пов‘язаний із заподіянням інформаційної шкоди здоров‘ю і (або) фізичному, психічному, духовному, моральному розвитку людини» й шляхом огляду наукових праць інших вчених, цитації їх тлумачень обґрунтовує ідею виділення окрім вже існуючих та усталених категорій (інформаційно-технічна, інформаційно-психологічна безпека) ще й інформаційно-ідеологічну та інформаційно-правову безпеку. [21, с. 102-103] При деталізації понять вчений характеризує зазначені види безпеки таким чином:

- інформаційно-технічна – «захищеність інформації та інфраструктури, що підтримується, від випадкових або навмисних впливів природного чи штучного характеру, що загрожує нанесенням шкоди володільцям або користувачам інформації або підтримуючої інфраструктури» [21, с. 102] Принагідно зауважимо, що при такому підході взагалі скоріше йдеться про безпеку інформації, а не інформаційну безпеку особистості. Зокрема не згадуються техногенні чинники впливу на особистість, психотронна зброю тощо. По суті подібна інтерпретація може кваліфікуватися здебільшого в контексті класичного інформаційного або цивільного права;

інформаційно-ідеологічна – «захищеність особистості від навмисного або ненавмисного інформаційного впливу, що має результатом порушення прав і свобод в галузі створення, користування і розповсюдження інформації, користування інформаційною структурою і ресурсами, які протирічать моральним та етичним нормам, здійснюють деструктивний вплив на особистість, який має негласний (позачуттєвий, неусвідомлений) характер і впроваджує в громадську свідомість антисоціальні установки». [21, с. 102-103] Подібне тлумачення взагалі не можна вважати релевантним семантиці терміну з ряду причин. По-перше, тут представлені загальні права і свободи людини, що існують, насамперед, як правові, а не ідеологічні інституції, а значить, їх варто було б розглядати в категорії інформаційно-правової безпеки. По-друге. В одному ряду із загальновизнаними, конституційно закріпленими правами людини наводяться делікти, які за своєю сутністю не можна трактувати як ідеологеми. По-третє. Тут взагалі відсутні будь-які натяки на певну ідеологію, адже традиційно ця тема розглядається на дихотомічній осі «особистість – держава». Поняття антисоціальних установок домінує, в першу чергу, на рівні суспільства, що може бути противагою лише пріоритетам, які представлені в парадигмі чітко артикульованої державної політики, інакше втрачається сенс згадувати про них;

- інформаційно-психологічна – «стан захищеності психіки особистості від впливу багатоманітних інформаційних чинників, які перешкоджають або ускладнюють формуванню й функціонуванню адекватної інформаційно-орієнтувальної основи соціальної поведінки людини (і в цілому життєдіяльності у суспільстві), а також адекватної системи її суб‘єктивного (особистісного, суб‘єктивно-особистісного) ставлення до оточуючого світу і самої себе». [21, с. 103] Позитивною стороною даного визначення, на наш погляд, є вказівки на багатофакторність впливу, на об‘єкт загроз, на взаємозв‘язок людини і соціуму. Проте за межами дефініції залишилися такі важливі процеси, як психологічні засади формування й трансформації під впливом інформаційних чинників свідомості, в тому числі правової, підтримка ментального здоров‘я особистості тощо;

- інформаційно-правова – «стан захищеності права людини шукати, отримувати, передавати, виробляти й розповсюджувати інформацію, а також права на недоторканість інформації щодо особистого життя». [21, с. 103] У наведеному контексті йдеться не про правовий захист самої людини, що є стрижневим компонентом антропоцентричної моделі, а про захист доволі звужених інформаційних прав. У такий спосіб, процитована дефініція не може задовольнити усім вимогам щодо розуміння семантики термінологічного словосполучення.

Таким чином, поціновуючи спромогу автора розширити уявлення про види інформаційної безпеки завдяки введенню до наукового обігу додаткових категорій, ми, тем не менш, вважаємо, що і самі запропоновані до розгляду компоненти, і їх тлумачення є скоріше дискусійними, аніж загально прийнятними.

Враховуючи нагальність питання дослідження інформаційної безпеки неповнолітніх із поступовим втіленням його основних засад у державну інформаційну політику, нормативно-правові акти, практику правозастосування, ми пропонуємо власну концепцію класифікації видів ІБН, яка являє собою творчий розвиток існуючих усталених підходів. Одразу оговоримо таке: 1) ми чітко усвідомлюємо умовність розподілу компонентів в межах класифікації (і з позицій їх виділення, і з позицій їх репрезентації); 2) диференціація компонентів не ліквідовує їх взаємозв‘язки і взаємовплив, а є лише намаганням окреслити ті явища, які мають своєрідні характеристики, а звідси – потребують свого інструментарію при вирішенні проблеми забезпечення безпеки.

Отже, за нашими уявленнями, в якості видів інформаційної безпеки особи, зокрема неповнолітньої, слід виділяти: інформаційно-психологічну, інформаційно-валеологічну, інформаційно-соціальну, інформаційно-правову та інформаційно-технічну безпеку. Охарактеризуємо кожен із зазначених видів.

Інформаційно-психологічна безпека неповнолітнього – сегмент національної / інформаційної безпеки людини, суспільства і держави, що являє собою стан, процес і результат цілеспрямованої діяльності держави, інститутів громадянського суспільства, усіх свідомих суб‘єктів інформаційних правовідносин щодо захисту психіки й свідомості особи від деструктивних впливів, створення умов для повноцінного гармонійного розвитку та самореалізації особистості.

Зазначені у визначенні деструктивні впливи спрямовані, насамперед, на зміну психологічних станів (наприклад, спонукання до агресії, психологічного насильства, введення у депресію тощо), появу фобій та необґрунтованої постійної тривоги, демотивацію діяльності, неадекватність самооцінки (заниження або перевищення), формування залежностей (адикції) – ігрової, хімічної та ін.

Особливо небезпечну для неповнолітніх категорію складають технології, що ведуть до стійких психічних розладів.

Головним інструментарієм забезпечення інформаційно-психологічної безпеки неповнолітнього виступає експертна, консультативна, просвітницька, корекційна діяльність психологів і педагогів, їхні рекомендації уповноваженим органам влади щодо нормативного врегулювання процесів розповсюдження не бажаної для суспільства інформації.

Інформаційно-валеологічна безпека неповнолітнього (від лат. valere – бути здоровим +logos – наука, вчення) [22, ,с.111] – вид інформаційної безпеки, спрямований на захист особи від негативного впливу інформації, яка може призвести до суїциду або особливо небезпечних травм чи хвороб, погіршення стану здоров‘я через куріння, вживання алкогольних, наркотичних та ін. шкідливих речовин, нерозбірливих статевих відносин, навмисного пошкодження частин тілу чи шкіри (в тому числі через шрамінг або татуювання), потягу до нездорової їжі (фастфуду) чи біодобавок, із одночасним протиставленням цьому здорового способу життя, культури тіла й фізичної активності.

При формуванні дефініції ми спираємося на визначення валеології, надане в «Енциклопедії освіти»: «Валеологія – наука про закономірності й механізм формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі за спадковістю здоров‘я» [23, с.72] Принагідно слід зазначити, що, за спостереженнями В. Г. Грибана, запровадження валеології як навчальної дисципліни в закладах освіти України датується 1994 роком. [ 24, с.8]

Відокремлення інформаційно-валеологічної безпеки від інформаційно-психологічної, не зважаючи на їх тісний взаємозв‘язок і детермінацію поведінки психічною діяльністю людини, ми пояснюємо намаганням диференціювати вітальні процеси, спрямовані на збереження життя і фізичного здоров‘я, і суто психологічні процеси. Можна констатувати, що інформаційно-валеологічна безпека виростає з психологічного підґрунтя і переходить у сферу практичної (профілактичної) медицини, прагмапедагогіки, права та ін. наук.

На користь виділення інформаційно-валеологічної безпеки в якості окремого виду, з позицій права, свідчать такі аргументи:

- закріплення у ст. 3 Конституції України положення, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [25 ];

- наявність у преамбулі Основ законодавства України про охорону здоров‘я тези про те, що «суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя» [26];

- наведення у переліку засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності в ст. 6 Закону України «Про освіту» позиції щодо «формування культури здорового способу життя» [27] ;

- виділення у Кримінальному кодексі України окремого розділу ІІ – «Злочини проти життя та здоров‘я особи» [28 ] ;

- схвалення постановою Верховної Ради України Рекомендацій парламентських слухань про становище молоді в Україні «Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи» [29] ;

- розрізнення фізичного, сексуального, психологічного, економічного насильства в Концепції державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 р., схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 р. № 728 р. [30].

У запропонованому нами новому виді інформаційної безпеки варто виділяти два види загроз: 1) за квантитативними (кількісними) ознаками - шкідливий вплив на здоров‘я особи тривалого користування комп‘ютером, мобільних пристроїв, засобів відтворення аудіопродукції, що призводить до гіподинамії, астеопатії, проявів зап‘ястного синдрому, зниження показників слуху і зору, ефекту «сухого ока», запаморочень, порогових знижень концентрації уваги тощо; 2) за квалітативними (якісними) ознаками – негативний вплив контенту інформаційних ресурсів на поведінку неповнолітніх й організацію ними свого дозвілля у небезпечний спосіб: активізація ризикованої поведінки, поява осередків так званих «зачеперів» (поїздка на непристосованих для цього місцях транспортних засобів), «паркуристів» (переміщення по небезпечних поверхнях і екстремальне подолання перешкод), «фрістайлерів» («акробатичні етюди» у стрибках і вільному падінні) «джампінгистів» (стрибки з висоти за відсутності страхувальних засобів), «маунтібейкерів» (їзда на велосипеді з крутих схилів, не пристосованих для пересування) тощо. Сюди ж ми відносимо такі традиційно негативні звички, що шкодять здоров‘ю людини, а й іноді ставлять під загрозу її життя, як потяг до алкоголю, куріння (в тому числі електронних сигарет і кальянів), вживання наркотичних, медикаментозних (не за призначенням) препаратів і хімічних речовин та ін. Окреме місце у даній категорії займають питання збереження сексуального й репродуктивного здоров‘я молоді.

Головним інструментарієм забезпечення інформаційно-валеологічної безпеки неповнолітнього виступає праворегулювальна й правозастосовна діяльність, зокрема в частині нормування змісту кіно-, теле- і медіапродукції, реклами; просвітницька й дозвільна робота шкільних і позашкільних закладів освіти; діяльність органів місцевого самоврядування щодо екологічного стану довкілля, впорядкування територій, організації спортивних майданчиків, своєчасна реакція на появу так званих «наркографіті» з інформацією щодо джерел придбання шкідливих для здоров‘я речовин; сімейне виховання. Як бачимо, навіть на рівні інструментарію, є суттєві відмінності у забезпеченні інформаційно-психологічної та інформаційно-валеологічної безпеки, що слугує ще одним підтвердженням необхідності диференціації зазначених понять.

Інформаційно-правова безпека неповнолітнього – невід‘ємна частина інформаційної безпеки людини, спрямована на застосування правових механізмів для захисту інформаційних прав і свобод людини, убезпечення дитини від не призначеної для неї інформації та упередження інформаційних деліктів. Специфіка даного виду безпеки, з позицій права, полягає у поєднанні забезпечувальних та заборонних чи обмежувальних засобів. Наприклад, поряд із забезпеченням права неповнолітнього на доступ до інформації вступає в дію обмеження такого доступу або через наявність таємниці (державної, банківської, медичної, таємниці усиновлення чи таємниці штучного запліднення від донора), або через наявність не бажаного для даного віку особи контенту. Зазначений вид безпеки тісно пов‘язаний із такими юридичними категоріями, як «правова культура», «правове виховання», «правова просвіта», «правова свідомість», «безпечне інформаційне середовище» тощо. Завдяки комплексному використанню правового та освітньо-виховного інструментарію можлива превенція інформаційних деліктів, що вчинюються неповнолітніми.

Інформаційно-соціальна безпека неповнолітнього – сегмент національної / інформаційної безпеки людини, суспільства і держави, за якого правовими, організаційно-управлінськими та ін. засобами створюються умови для повноцінного розвитку особистості як достойного законослухняного члена спільноти з активною громадянською позицією й убезпечення неповнолітньої особи від негативних інформаційних впливів деструктивних спільнот (кримінальних, екстремістських, релігійних та ін.).

Виділення давного виду ІБН зумовлено тим, що особа виступає не лише як індивід, а і як член певного мікро- і макро-соціуму. В залежності від оточення, в якому перебуває особистість, – сімейного, шкільного, позашкільного, віртуального, медійного – формується й закріплюється її система поглядів, переконань, ціннісні орієнтири, які у подальшому скеровують поведінку неповнолітнього, що не може не відобразитися на безпеці суспільства в цілому.

Інструментарієм забезпечення інформаційно-соціальної безпеки виступає правове регулювання інформаційних правовідносин, важелі державної інформаційної політики, соціально-етичні норми, освітньо-виховні засоби тощо.

Інформаційно-технічна безпека неповнолітнього – складова інформаційної безпеки особистості, що передбачає поєднання інформаційно-технологічних компетенцій із застосуванням заходів технічної безпеки, формуванням відповідального ставлення до роботи з інформацією, ресурсами, пристроями, до процедур збирання, зберігання, поширення інформації.

Даний вид інформаційної безпеки як ніякий інший взаємопов‘язаний із функціонуванням кібербезпеки, оскільки він, на відміну від усіх інших, не може реалізовуватися у безпосередньому спілкуванні без застосування відповідних технічних засобів.

Інструментарієм забезпечення інформаційно-технічної безпеки є, насамперед, комплекс технічних заходів, використання спеціального програмного забезпечення, в тому числі систем батьківського контролю, у поєднанні із освітньо-виховною діяльністю.

Таким чином, запропонована нами класифікація видів інформаційної безпеки неповнолітнього достатньо повно охоплює усі аспекти забезпечення, дозволяє в кожному окремому напрямі встановити дієві механізми регулювання правовідносин.

Висновки. У ході проведеного дослідження вдалося встановити, що в сучасній правовій науці України усталеності набула концепція, за якої умовний розподіл видів інформаційної безпеки здійснюється за двома категоріями: інформаційно-психологічна й інформаційно-технічна. Аналіз публікацій останніх років виявив, що, по-перше, відстежується тенденція взаємопроникнення двох зазначених напрямів, а по-друге, відбувається намагання вчених розширити діапазон уявлень про існуючи види безпеки, що є доволі симптоматичним. У зв‘язку з цим вдалося сформувати та репрезентувати оригінальну авторську класифікацію, що у подальшому відкриває широкі перспективи як для наукових досліджень, так і для удосконалення практичної діяльності.

Література

Остроухов В., Петрик В. До проблеми забезпечення інформаційної безпеки України / В. Остроухов, В. Петрик // Політичний менеджмент. – 2008. – № 4. – С. 135-141.
Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп‘ютерно-орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.10 / В. Н. Ковальчук ; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання НАПН України. – К., 2011. – 20 с.
3. Гаврищак Л. Інформаційно-психологічна безпека особистості у сучасному світі [Електронний ресурс] / Любов Гаврищак // Проблеми гуманітарних наук. Серія: Психологія. – 2012. – Вип. 29. – С. 100-110. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pgn_ps_2012_29_9
4. Остроухов В.В. Інформаційно-психологічна безпека особи /В.В. Остроухов// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/51809-11-nformatsyno-psihologchna-bezpeka osobi.html.
Мануйлов С. М., Калиновський Ю. Ю. Роль і місце інформаційної безпеки у розбудові сучасної української держави / С. М. Мануйлов, Ю. Ю. Калиновський // // Вісник нац. ун-ту «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». – 2016. – № 2 (29). – С. 144-153.
Грачев Г.В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологической защиты / Г.В. Грачев. – М.: Изд-во РАГС, 1998. – 125 с.
Грачев Г.В., Мельник И.К. Манипулирование личностью: организация, способы и технологии информационно-технологического воздействия / Г.В. Грачев. – М.: Алгоритм, 2002. – 288 с.
Крысько В. Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / В. Г. Крысько. – Мн.: Харвест, 1999. – 448 с.
9. Проблемы информационно-психологической безопасности ; под ред. А.В. Брушлинского и В.Е. Лепского. – М. : Ин-т психологии РАН, 1996. – 100 с.
10. Рощин С.К., Соснин В.А. Психологическая безопасность : новый подход к безопасности человека, общества и государства // Российский монитор. – 1995. – № 6. – Режим доступу : //www.bookap.by.ru/psywar/grachev/gl6.shtm
Мохор В., Цуркан О. Негативний інформаційно-психологічний вплив на індивідуальну свідомість за соціоінженерним підходом / В. Мохор, О. Цуркан // [Електронний ресурс]. Information Technology and Safety. July-December 2017. Vol. 5. Iss. 2 (9). – С. 13 – 18. – Режим доступу: http://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/23928/1/ITS2017.5.2%289%29_02.pdf
12. Буров О. Ю. Інформаційно-психологічна та когнітивна безпека користувачів ЕСМ / Буров О. Ю. // Формування інформаційно-освітнього середовища навчання старшокласників на основі технологій електронних соціальних мереж: монографія / В.Ю.Биков, О.П.Пінчук, С.Г.Литвинова та ін. ; наук. ред. О.П. Пінчук ;— К. Педагогічна думка, 2018. — 160 с. – С. 50-53.
Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України: [монографія] / В. А. Ліпкан. - К. : Текст, 2008. - 440 с.
Ліпкан В. А. Безпекознавство: Навчальний посібник. - / В. А. Ліпкан. - К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. - 208 с
Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. - К. : Текст, 2003. - 600 с.
Ліпкан В. А., Максименко Ю. Є., Желіховський В. М. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2006. - 280 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека)
Ліпкан В. А., Харченко Л. С., Логінов О. В. Інформаційна безпека України: Глосарій. - К.: Текст, 2004. - 136 с.
Рекомендації науково-практичної конференції за міжнародною участю «Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження» (Київ, 28 травня 2010 р.) [Наукове видання] // Матеріали науково-практичної конференції. Т. 2. – К.: Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, 2010. - С. 472-474.
Мануйлов Є. М., Прудникова О. В. Інформаційно-культурна безпека України в умовах «гібридної війни» / Є. М. Мануйлов, О. В. Пруднікова // Вісник нац. ун-ту «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». – 2017. – № 1 (32). – С. 26-36.
Любовець Г., Король В. Комунікаційно-контентна безпека як глобальний напрям розвитку креативних індустрій у безпековій сфері / Г. Любовець, В. Король // Мова і суспільство. – 2017. – Вип. 8. – С. 47-55.
Баринов С. В. О правовом определении понятия «информационная безопасность личности» / С. В. Баринов // Актуальные проблемы российского права. – 2016. – № 4(65). – С. 97-105.
Новий словник іншомовних слів: близько 40 000 слів і словосполучень / Л. І. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом‘як, А. А. Дем‘янюк ; За ред. Л. І. Шевченко – К.: Арій, 2008. – 672 с.
Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; головний ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1080 с.
Грибан В. Г. Валеологія: підручник / В. Г. Грибан. – К.: Центр учбової літератури. – 2008. – 214 с.
Конституція України від 28.06.96 р. № 254/96 ВР: Відомості Верховної Ради (ВВР) України. 1996. № 30. Ст. 141.
Основи законодавства України про охорону здоров‘я: Закон України від 19.11.1992 № 2802-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1993, № 4, ст. 19
Про освіту: Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-19. ВВР України. 2017. № 38-39. Ст. 380.
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25-26, ст. 131.
Про рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи»: постанова Верховної Ради України від 03.02.2004 // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 16, ст.243.
Концепція державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 р., сзвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 р. № 728- р. // Урядовий кур‘єр від 03.11.2018, № 207

ВИДЫ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ: НОВЫЙ ВЗГЛЯД НА УСТОЯВШИЕСЯ ПОДХОДЫ

В результате проведенного анализа доктринальных источников по вопросам информационной безопасности автор устанавливает, что на современном этапе сложилась устоявшаяся традиция выделения двух основных ее видов: информационно-психологической и информационно-технической. Вместе с тем, дальнейшее развитие теории и вызовы практики требуют усовершенствования существующих подходов. В статье представлена авторская классификация видов информационной безопасности с приведением определенных дефиниций и характеризующих признаков.

Ключевые слова: информационная безопасность несовершеннолетних, виды информационной безопасности, информационно-психологическая безопасность, информационно-техническая безопасность, информационно-валеологическая безопасность, информационно-правовая безопасность, информационно-социальная безопасность

TYPES OF INFORMATION SAFETY OF MINORS: A NEW LOOK ON ESTABLISHED APPROACHES

The author of the article analyzes doctrinal approaches to the study of information safety of the individual in modern legal science. He establishes that at the present stage there is a tendency to single out two types of information safety: information-psychological and information-technical. The dynamics of the views of scientists reflected in publications of recent years, shows that at this stage there is an interference of these two approaches. Humanities studies use statistical methods, while technical studies focus on social engineering and the design of information society development forecasts. The author of the article records the attempts of individual scientists to abandon traditional approaches and introduce new types of information safety, for example, informational-cultural and communicative-content. The researcher conducts a critical analysis of views on this problem of individual Russian scientists. In accordance with the purpose of the article, he presents the original author’s classification, in which, besides the types known to science, new categories are distinguished. The researcher proposes to introduce into the scientific circulation such types of information safety of a minor as information-valeological, information-legal, and information-social. The author offers her own definitions of each type and shows the tools by which information safety becomes more effective.

Keywords: information safety of minors, types of information safety, information and psychological safety, information and technical safety, information and valeological safety, information and legal safety, information and social safety

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ

admin — Thu, 10 Jan 2019 03:30:51 +0000

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена репрезентації провідних методологічних підходів (гносеології, онтології, аксіології, праксеології) у проекції на епістемологію дослідження інформаційної безпеки неповнолітніх в адміністративному праві. Теоретичні положення підкріплюються конкретними прикладами. Встановлюється роль перелічених підходів у формуванні методологічних засад інформаційної безпеки, окреслюються перспективи подальших розвідок у зазначеному напрямі.

Ключові слова: філософія права, методологія юриспруденції, гносеологія, онтологія, аксіологія, праксеологія, інформаційна безпека неповнолітніх.

Загальна постановка проблеми. Стрімка еволюція комунікаційних відносин людства постійно видозмінюється під впливом новітніх технологій. Ці процеси потребують як наукового осмислення, так і наукового прогнозування, що унеможливлюється без обґрунтування методологічних засад теоретичної і практичної діяльності. Важливість і складність проблеми забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН) є ще одним тому підтвердженням.

Аналіз публікацій. Системність наукової методології детермінує її ієрархію з позицій розподілу на загальнофілософську, загальнонаукову та методологію окремих наук.

На рівні загальнофілософської методології суттєве значення для вчених-правників цифрової доби відіграють наукові праці В. Андрущенка [1, 2], в яких розглядаються питання соціальної філософії, розбудови інформаційного суспільства; В. Будка [3] з філософії науки, Дж. Корнелла [4] щодо особливостей здійснення мета-аналізу, О. Кустовської [5] з методології системного підходу, В. Онопрієнка [6] щодо методологічних питань наукознавства, Е. Семенюк [7] щодо філософії сучасної науки і техніки , Ю. Сурміна [8-10] з методології наукових досліджень, зокрема здійснення соціального проектування у кризовому суспільстві, застосування теорії систем, В. Чуйка [11], присвячених рефлексії основоположень методології філософії науки та ін.

Загальнонаукова методологія юриспруденції набула свого сучасного рівня завдяки дослідженням К. Жоля [12] щодо методів наукового пізнання і логіки для юристів, Д. Керимова [13] з методології права, А. Козловського [14, 15] з гносеології права, М. Костицького [16-18], присвячених філософії постмодернізму в праві, позитивізму і нормативізму як методології юриспруденції; Н. Оніщенко [19] щодо теоретичних проблем правової системи; В. Поповича [20] щодо праксеології та методології розвитку теорії держави і права, П. Рабіновича [21] щодо характеристики предмета й методології філософії права; Т. Тарахонича [22] з питань методологічних підходів до правового регулювання, О. Тихомирова [23] щодо методологічних проблем юридичної компаративістики, А. Фальковського щодо аксіологічного підходу в сучасній юриспруденції [24], Дж. Флетчера [25] з дослідження американського законодавства у глобальному світі, Р. Ципеліуса [26], присвяченої обґрунтуванню юридичної методології та її термінологічного апарату та ін.

Методологія інформаційного права та інформаційної безпеки в контексті адміністративного права знаходиться на стадії свого становлення. Дослідники у цій галузі спираються на наукові розвідки М. Згуровського [27] з питань правового регулювання у сфері інформаційних правовідносин, В. Ліпкана [28] щодо адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки України, О. Марценюка [29, 30] щодо теоретико-методологічних засад інформаційного права в Україні, І. Сопілко [31, 32] щодо засад інформаційної аксіології в контексті формування державної інформаційної політики, В. Цимбалюка щодо методології інформаційного права [33] та ін.

Попри актуальність проблем методології науки та постійне зростання інтересу науковців до методології інформаційного права й інформаційної безпеки тема методологічних засад інформаційної безпеки неповнолітніх в адміністративному праві ще й досі не знайшла свого монографічного опису. Виходячи із зазначеного, мета статті полягає у репрезентації методологічних засад інформаційної безпеки неповнолітніх в адміністративному праві.

Виклад основного матеріалу дослідження. Складність дослідження процесів забезпечення інформаційної безпеки, в тому числі щодо неповнолітніх, обумовлена рядом чинників. По-перше, це є принципово нова галузь, яка ще не набула ознак усталеності. Навіть на рівні розуміння семантики ключового терміну чимало вчених асоціює його лише з техніко-технологічною складовою, не залишаючи місця для гуманітарної компоненти. По-друге, це є галузь, що відзначається надзвичайним динамізмом у своєму розвитку порівняно з класичними галузями права. По-третє, теорія інформаційної безпеки виступає не просто як інтеграція знань в галузі права, політології, кібернетики, соціології, інших наук, вона характеризується як мультидисциплінарна. При цьому предметні складові цього надінституціонального утворення настільки тісно переплетені, що іноді вкрай важко диференціювати їх галузеві критерії через тісний взаємний вплив. Раціональне розуміння усіх чинників, їх врахування при розробленні державної інформаційної політики, втіленні в процеси правового регулювання і правозастосування в даній сфері можливо лише за наявності чітко визначених методологічних засад.

Аналіз окремих наукових праць з питань інформаційної безпеки [34] засвідчує, що нерідко поняття методології трактується в них у достатньо вузькому сенсі, лише як науки про застосування принципів і методів наукового дослідження. У цьому плані ми повністю консолідуємося з позицією М. Костицького, який наголошує, що «методологія є певним світоглядом, що ґрунтується на науковій теорії чи концепції, крізь призму якого пізнається буття світу, природні та суспільні явища. Трактування методології як вчення про методи наукового пізнання є редукціонізмом, спрощенням, зведенням методології фактично до методики». [18, с.18]

Методологічне осмислення правової дійсності відбувається на підставі пріоритетності або комбінації певних підходів до її пізнання. Розглянемо найбільш вагомі з них.

Гносеологічний підхід. Гносеологія як теорія пізнання є однією з найдавніших та найдинамічніших у філософській науці. Саме на цій ниві відбуваються найбільш гострі зіткнення класичних (критицизм, наукоцентризм, нормативізм, суб‘єктоцентризм, фундаменталізм та ін.) і некласичних теорій (посткритицизм, постмодернізм, постфундаменталізм та ін.). Даючи визначення гносеології права, А. А. Козловський зазначає, що це є «самостійна філософсько-правова наука, яка саме й покликана розкрити пізнавальну природу права, виявити закономірності правового пізнання як необхідні умови функціонування самого права». [14, с.32] Абсолютизуючи роль гносеології, вчений виводить ряд основних принципів, серед яких найбільш вагомі такі: «Є Пізнання – є право, немає Пізнання – немає й Права», «Пізнання пронизує всі елементи процесів правоутворення, правотворчості й правореалізації, складає саму їх сутність», «Неефективність – це результат певної недопізнаності норм, це свідчення їх негносеологічності». [14, с.32] Якщо з першими двома наведеними принципами можна погодитися безперечно, то третій є доволі дискусійним, оскільки простежується тенденція схиляння до нормативізму та апріорі недооцінюється роль правової свідомості та суб‘єктивного фактору в управління й правовій поведінці. Тим не менш, беззаперечним є те, що без теорії пізнання неможлива ані сама правова наука, ані подальше її втілення в юриспруденцію.

З позицій теорії інформаційної безпеки, зокрема в епістемологічному ракурсі дослідження ІБН, ми вбачаємо надзвичайний феномен подвійного контуру:

- на першому рівні сам неповнолітній як суб‘єкт інформаційних правовідносин пізнає світ. Цей процес у сучасних умовах відбувається у жорсткому протиборстві бажано суспільних знань, що передаються через формальну та неформальну освіту й виховання (в тому числі через розвивальні медіаресурси), позитивний родинний вплив, та інформації, яка потенційно може спотворювати несформовану правосвідомість особистості, руйнувати її психологічне й психічне здоров‘я, підштовхувати до крайніх форм залежності (хімічної – алкогольної, наркотичної, токсичної – і нехімічної – азартно-ігрової, комп‘ютерної, релігійної та ін.), а й іноді – призвести до самогубства. Підкреслюємо, що джерелами пізнання неповнолітнього у сучасних умовах виступають не лише такі традиційні елементи, як книга, слово вчителя, батьків, а здебільшого – медійні ресурси, соціальні мережі, комунікація з однолітками. На перший погляд, цей виділений нами рівень пізнання можна розглядати скоріше предметом педагогічної і психологічної науки, аніж адміністративного права. Проте, якщо йдеться про превентивну функцію стандартизації освіти, попередження адміністративних деліктів, правове регулювання випуску та реалізації інформаційної та медіа-продукції, то тут вже, безсумнівно, сфера правового регулювання. У цьому сенсі аналіз гносеологічних процесів на рівні особистості не повинен залишатися поза межами вчених-правників.

- На другому рівні описуваного феномену йдеться про те, як здійснюється процес пізнання ІБН дослідником проблеми: які методологічні підходи застосовуються в якості пріоритетних, який інструментарій використовується в цьому процесі, яким чином формується наукова теорія та якою емпірикою вона підтримується.

Таким чином, вважаємо гносеологічний підхід одним з основних у науковому дослідженні проблем забезпечення ІБН і визначаємо його епістемологічну специфіку.

Онтологічний підхід. Онтологія є одним з фундаментальних розділів філософії права, що спрямована на дослідження та інтерпретацію буття. Ґенеза онтологічної теорії права у працях вчених веде відрахування від початку ХХ ст., постійно трансформуючись в залежності від домінування у філософській науці певних течій.

На думку О. О. Бандури, «предметом власне онтології права є правові відносини, норми й інститути». [35, с.57] В якості аксіоми (і не безпідставно) цим вченим пропонується твердження, що правове буття є частиною буття соціального. [35, с.57] Ключовими елементами даного підходу виступають правова реальність (картина світу права), правосвідомість, правові явища, правові ідеї, правове регулювання, правове життя (в контексті соціальної взаємодії суб‘єктів права), практичний правовий досвід,. Як зазначає О. Г. Данильян, «питання про специфіку правової реальності і онтологічної структури права – основне питання правової онтології, оскільки воно є модифікацією основного питання філософії права. Стосовно права це питання про те, чому існує право як деяке буття, відмінне від інших, і як воно можливе». [36 ]

Безпеково-особистісна компонента даного підходу полягає в тому, що правова реальність є невід‘ємною частиною життя людини як соціальної істоти. Закріплення норм правової поведінки, їх дотримання через формування правової свідомості особистості, зокрема неповнолітньої, виступають запорукою функціонування певного соціуму і самої особи в умовах безпеки. Тож логічним елементом онтологічної теорії виступає структурування норм права на підставі обґрунтування принципів інформаційної безпеки в контексті її теорії і практики.

Аксіологічний підхід. Відповідно до лексикографічного тлумачення «Аксіологія (від греч. axios – коштовний і logos – слово, поняття) – філософське вчення про моральні, етичні, культурні та інші цінності, що визначають напрями людської діяльності, мотивацію вчинків. [37, с.29] Виходячи з цього, аксіологічний підхід в методології юриспруденції пропонується розглядати як «загальну стратегію дослідження, що визначає розгляд права крізь призму його відповідності певним цінностям, що можуть забезпечуватись правом та бути його основою». [24, с.8] Дослідники визначають, що базовими категоріями аксіології права виступають: цінність, оцінка, ціннісні орієнтації, правові цінності, цінності права. [24, с.9]

Н. Ткачовою на засадах педагогічної науки запропонована класифікація системи сучасних цінностей, що певною мірою може слугувати міждисциплінарним орієнтиром. До даної класифікації автор відносить: 1) фундаментальні, базові, наближені до загальнолюдських цінності (життя, людини, добро, зло, справедливість, гуманізм тощо); 2) національні цінності (мова, культура, традиції, національні символи і т. ін.); 3) громадянські цінності (демократичні права й обов‘язки, толерантність, терпимість, повага до традицій інших народів, інформаційна культура тощо); 4) сімейні цінності (любов, взаємна відповідальність, гармонія стосунків і т. ін.); 5) особисті (персональні) цінності (самореалізація, здоров‘я, освіченість, морально-вольові якості, оптимізм, творча активність тощо). [38, с. 80-82] Не зважаючи на загальний характер наведеної класифікації, у неї є наукоємкий потенціал для подальшого застосування у дослідженні аксіологічних аспектів забезпечення ІБН.

В межах інформаційного права І. Сопілко пропонує виокремлювати інформаційну аксіологію, що виступає «логічним кроком до формування нової інформаціологічної парадигми». [31, с. 42] Як вважає вчений, саме державна інформаційна політика має виступити в ролі засобу інтеграції цінностей.

З позицій парадигми інформаційної безпеки, у тріаді «особа, суспільства, держава», на наш розсуд, слід диференціювати систему цінностей кожного її елементу, адже на практиці вони рідко співпадають. Єдиним інтегрально-наскрізним елементом тут виступає інформаційна безпека, що сама по собі здатна виступати як цінність для кожної складової зазначеної тріади. По суті ідеалом нормативізму стала б максимальна повна інтеграція аксіологічних шкал усіх компонентів системи. Проте на теперішній час ця система суттєва розбалансована й потребує значних зусиль органів держави, громадянського суспільства, авторитетних осіб, аби консолідувати (ні в якому разі не уніфікувати!) інформаційно-правові цінності, в тому числі у сфері безпеки.

Щодо окремої особистості аксіологія доволі плідно застосовується педагогами і психологами, зокрема в контексті механізмів інтеріоризації та внутрішнього прийняття особою певних цінностей. Попри це на рівні монографічного правового дослідження ще належить встановити, які саме ціннісні орієнтації неповнолітнього слугуватимуть забезпеченню його інформаційної безпеки. Тут принципового значення набуває розуміння, що особистісні цінності охоплюють не тільки позитивні, а й негативні сторони деякого матеріального об‘єкту або явища, які є значущими для певного суб‘єкта. У такому сенсі індивідуальні аксіологічні шкали можуть вступати у протиріччя із ціннісними орієнтирами суспільства. Дане твердження можна проілюструвати сумнівними цінностями розуміння неповнолітніми авторитету у ситуаціях реального чи віртуального цькування одноліток (так званого «булінгу») або уявної цінності ґаджетів для особи, в якої вже розвинулася комп‘ютерно-ігрова залежність (адикція). Опертя в правових дослідженнях на здобутки аксіологічних досліджень дотичних наук відкривають суттєві перспективи для розробки адміністративно-правових заходів із забезпечення аутобезпечної правової поведінки в плані збереження власного життя та здоров‘я неповнолітньої особи, і для формування «інформаційного імунітету» особистості, і для протидії інформаційним деліктам з боку цієї категорії осіб.

Перші несміливі кроки на шляху визначення аксіологічного виміру правової безпеки особи зроблені [39], але йдеться про особу загалом, а не про неповнолітню особу конкретно, крім того ніхто не стане оспорювати, що питання інформаційної і правової безпеки не є тотожними. Проте принципово важливим є твердження, що «аксіологічний вимір правової безпеки особистості дозволяє визначити механізм формування пріоритетності й ієрархічності інтересів особи». [39]

Так само на часі визначення інформаційно-безпекової аксіологічної шкали українського суспільства. Вкрай важливим для науки і практики стає аналіз інформаційного простору як своєрідної «аксіосфери», визначення її найбільш впливових домінант. В умовах розпалу інформаційних війн, а внаслідок цього й контрастивного розшарування соціумів та мікросоціумів у межах суспільства це зробити непросто. Проте однією з консолідуючих ідей, яка б мала об‘єднати навіть завзятих опонентів на засадах громадського взаєморозуміння, повинно стати забезпечення інформаційної безпеки дітей. І це б могло стати першим кроком до об‘єднання та зміцнення українського суспільства в цілому.

При розгляді аксіології інформаційної безпеки держави вважаємо слушною пропозицію І. Сопілко щодо тривимірного підходу, в рамках якого виділяється: нормативна політика (ідеї, принципи, методи реалізації державної інформаційної політики, які чітко визначені у чинному законодавстві України), реальна політика й ідеальна (еталонна) політика. [32, с. 94] Не зважаючи на те, що Конституція України визначає людину найвищою цінністю [40], контент-аналіз основних правових актів у сфері ІБ [41, 42 ] дає підстави стверджувати, що на даному етапі ціннісні пріоритети зосереджені на національній та інформаційній безпеці саме держави. Поодинокі згадки в текстах про особистість скоріше можна трактувати як юридичний штамп, аніж реальну концепцію забезпечення інформаційної безпеки особи. Не принижуючи ролі та значення загальнодержавних заходів, в тому числі щодо зміцнення сектору безпеки й оборони, особливо в часи військового протистояння, тим не менш слід мати на увазі, що спеціальні інформаційні операції спрямовані на послаблення держави саме через ментальність людей, через вплив на їх свідомість і систему цінностей. Недооцінка даного чинника у подальшому може призвести до катастрофічних наслідків.

Підводячи проміжні підсумки, можна зазначити, що дослідження ІБН крізь призму аксіології є доволі перспективним і у подальшому дозволить сформувати струнку логічну систему поглядів, що слугуватиме вдосконаленню чинного законодавства й поліпшенню практики діяльності усіх інституцій держави і громадянського суспільства.

Праксеологічний підгід. Ключовий термін веде походження від гр. praksis, -seos – справа, дія і означає галузь, що вивчає умови і методи ефективної та раціональної людської діяльності. [37, с. 491] Існує й більш деталізована дефініція поняття, за якого праксеологія тлумачиться як «теорія свідомої зміни, перетворення й удосконалення природи, суспільства, людини на основі пізнаних законів і за допомогою різного роду технік і технологій». [43, с.2] Виходячи з наведених варіантів тлумачення ключового терміну, можна констатувати, що по-перше, праксеологію визначає усвідомлений діяльнісний підхід, по-друге, їй властивий динамічний характер, що детермінується швидко плинними зовнішніми умовами буття певного суспільства на певному етапі його історичного розвитку; по-третє, вона функціонує як у формі самостійного підходу до досліджень, так і у формі конкретизації результатів досліджень фундаментальної науки для вирішення певних практичних цілей. І насамкінець, праксеологія (навіть у такій гуманітарній сфері, як право) придатна для формалізації, структурування, алгоритмізації наукової інформації.

Підставами для застосування даного підходу при дослідженні інформаційної безпеки слугує те, що феномен ІБ виступає як в ідеальній, так і в матеріальній формі. Універсальність праксеології полягає у поєднанні когнітивного та інструментального компонентів для досягнення реального результату при втіленні правових ідей у практику. Тож, з одного боку, сюди можна віднести питання юридичної техніки нормотворчості, конструювання та закріплення правової норми, їхню правореалізацію, з іншого – інструменталізацію (в тому числі за рахунок інформаційно-комунікативних технологій) процесів пізнання правової дійсності та правового регулювання у конкретних юридично значущих ситуаціях.

По суті при цьому підході встановлюється науково обґрунтований комплекс заходів, спрямованих на розв‘язання конкретних завдань в галузі права. На підставі загальних принципів, вироблених гносеологією, онтологією, аксіологією, при застосуванні праксеологічного підходу відбувається трансформація інформації, яка може набувати форм норми закону, приписів, рекомендацій, інструкцій тощо. Пріоритетом праксеології виступає цілеспрямована й доцільна діяльність, орієнтована на потреби практики. У зв‘язку з цим виникають підстави використання кваліметричних методів, що дозволяють діагностувати й унаочнити практичний ефект від впровадження, ступінь якості, дієвість результатів дослідження.

Специфіка даного підходу передбачає інтеграцію предметних компонентів. Наприклад, запровадження систем батьківського контролю в комп‘ютерній техніці як елемент забезпечення ІБН водночас може розглядатися і як техніко-технологічне завдання, і як питання адміністративної діяльності. При цьому ефективність результату забезпечується лише у поєднанні першої і другої складової.

З точки зору застосування функцій права, праксеологія у найбільшій мірі відкриває перспективи для правотворчої, правозастосовчої, в тому числі забезпечувальної та наглядово-контрольної, правозахисної, освітньо-наукової діяльності.

Висновки. Безумовно, в межах однієї наукової статті неможливо охопити усю глибину й розмаїття методологічних підходів у дослідженні інформаційної безпеки неповнолітніх. До центру нашої уваги потрапили найбільш усталені традиційні методологічні концепти. Але й такий аналіз дозволив виявити науковий потенціал філософії права для вирішення завдань забезпечення інформаційної безпеки. Ми усвідомлюємо, що будь-який розподіл по категоріях в межах підходів є доволі умовним, і в науці широко застосовуються синкретичні концепції, в яких поєднується гносеологія та онтологія, аксіологія і праксеологія. У подальшому планується дослідження даної наукової проблеми на підставі системного і трансдисциплінарного підходів, що створить підвалини концептуального оформлення інформаційної безпеки в її інституціональному значенні.

Література

Андрущенко В. П. Соціальна філософія : історія, теорія, методологія / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. – Вид. 4-те, випр. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2016. – 551 с.
Філософія. Природа, проблематика, класичні розділи: Навч. посібн. / В. П. Андрущенко, Г. І. Волинка, А. Г. Мозгова та ін.; [за ред. Г. І. Волинки]. – К. : Каравела, 2009. – 463 с.
Будко В. В. Философия науки / В. В. Будко. – Харьков : Консум, 2005. – 268 с.
Cornell, J. E. & Mulrow, C. D. (1999). Meta-analysis. In: H. J. Adèr & G. J. Mellenbergh (Eds). Research Methodology in the social, behavioral and life sciences (pp. 285–323). London: Sage.
Кустовська О.В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Курс лекцій / Кустовська О.В. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 124 с
Методологические вопросы науковедения / Под ред. В. И. Оноприенко. – К. : УкрИНТЭИ, 2001. – 323 с.
Семенюк Е. П. Філософія сучасної науки і техніки / Е. П. Семенюк, В. П. Мельник. – Львів : Світ, 2006. – 152 с.
Сурмін Ю. Майстерня вченого: Підручник для науковця: К.: навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. – 302 с.
Сурмін Ю. П. Социальное проектирование в кризисном обществе: методологический аспект / Ю. П. Сурмін // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2014. – № 3. – С. 5-18.
Сурмін Ю. П. Стан, методологічні проблеми та концептуальні засади розвитку наукових досліджень державного управління в Україні / Ю. П. Сурмін // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2011. – Вип. 2. – С. 34-43.
Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методології філософії науки / В. Л. Чуйко. – К. : Центр практичної філософії, 2000.
Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учебное пособие. – К.: Атика, 2001. – 288 с.
Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – 2-е изд. . – М.: Аванта+. – 2001. – 560 с.
Козловський А. А. Гносеологічні принципи права / А. А. Козловський // Проблеми філософії права. – 2005. – № 1-2. – С. 32-44.
Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
Костицький М. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці. – Чернівці: Рута, 2008. – 560 с.
Костицький М. В. Позитивізм як методологія юриспруденції / М. В. Костицький // Філософські та методологічні проблеми права. – 2014. – № 2. – С. 16-35.
Костицький М. В. Нормативізм як методологія юриспруденції / М. В. Костицький // Філософські та методологічні проблеми права. – 2016. – № 1. – С. 18-30.
Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. / Н.М. Оніщенко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
Попович В. М. Теорія держави і права: концепція, праксеологія та методологія розвитку / В. М. Попович ; М-во освіти і науки України, ДНВХ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – 382 с.
Рабінович П. М. Наука філософії права: до характеристики предмета й методології / П. М. Рабінович // Проблеми філософії права, 2003. – Т.1. – С. 22-26.
Тарахонич Т.І. Методологічні підходи та принципи дослідження правового регулювання / Т.І. Тарахонич // Часопис Київського університету права, 2015. – № 3. – С. 15–19.
Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы: Монография. – К.: Знання, 2005. – 384 с.
Фальковський А. О. Аксіологічний підхід в методології сучасної юриспруденції [Текст] : автореферат дис. … канд. юрид. наук: 12.00.12 / А. О. Фальковський. – Одеса: Нац. ун-т «Одеська юридична академія». – 2011. – 19 с.
Fletcher J.P., Sheppard S. American Law in a Global Context. The Basics. – Oxford: Oxford Univ.Press, 2005. – 696 p.
Циппеліус Р. Юридична методологія /Переклад, адаптація, приклади з права України і список термінів Р.Корнута. – К.: Реферат, 2004.
Згуровський М. З. Розвиток інформаційного суспільства в Україні : Правове регулювання у сфері інформаційних відносин / Згуровський М. З., Родіонов М. К., Жиляєв І. Б. – К. : НТТУ „КПІ”, 2006. – 542 с.
Ліпкан В. А. Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України [Текст]: дис … д-ра юрид. наук: 12.00.07 / В. А. Ліпкан. – К.: Київ. Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2008. – 397 с.
Марценюк О. Г. Теоретико-методологічні засади інформаційного права: реалізація права на інформацію [Текст]: дис. .. канд. юрид наук: 12.00.07 / О. Г. Марценюк. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2009. – 224 с.
Теоретико-методологічні засади інформаційного права України : реалізація права на інформацію : монографія / [О.В. Копан, О.Г. Марценюк]. – К. : “МП Леся”, 2013. – 236 с.
Сопілко І. Засади інформаційної аксіології в контексті формування державної інформаційної політики / І. Сопілко // Підприємництво, господарство і право, 2013. – № 9. – С. 42-47.
Сопилко И. Н. Особенности информационной аксиологии в условиях формирования информационной цивилизации / И. Н. Сопилко // Lex Russica, 2015. – № 6 (СІІІ) с.90 – 96.
Цимбалюк В. С. Методологія інформаційного права як комплексної галузі юридичної науки (засадничі, принципові положення) / В. С. Цимбалюк // Правова інформатика, 2007. – № 3. – С. 4—51.
Захаренко К. В. Категорія інформаційної безпеки у вітчизняному філософсько-політологічному дискурсі / К. В. Захаренко // Гуманітарний вісник ЗДІА, 2018. – Вип. 72. – С. 44-52.
Бандура О. О. Онтологія права як складова філософії права (деякі міркування) / О. О. Бандура // Філософські та методологічні проблеми права. – 2016. – № 2 (12)ю – С. 55-66.
Данильян О. Г. Філософія права. [Електронний ресурс] / О. Г. Данильян // http://uristinfo.net/uchebnye-materialy/275-filosofija-prava-og-daniljan-/8722-tema-8-pravova-ontologija-priroda-i-struktura-prava.html
Новий словник іншомовних слів: близько 40 000 сл. і словосполучень / Л. І. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом‘як, А. А. Дем‘янюк; за ред. Л. І. Шевченко. – К. : Арій, 2008. – 672 с.
Ткачова Н. О. Аксіологічні засади педагогічного процесу в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах [Текст] : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 / Н. О. Ткачова. – Луганськ, 2006. -
Лобода А. Правова безпека особи: аксіологічний вимір / А. Лобода // http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2012/12_2012.pdf#page=26
Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року (редакція від 30.09.2016) // Відомості Верховної Ради України, 2016. – № 28. – Ст. 532.
Закон України «Про Національну безпеку» від 21.06.2018 // http://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2469-19
Указ Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017 «Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про доктрину інформаційної безпеки України» // https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
Праксиология : хрест. – М.: ГУП ЦПП, 1997. – 180 с.

МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ В АДМИНИСТРАТИВНОМ ПРАВЕ

Статья посвящена репрезентации ведущих методологических подходов (гносеологии, онтологии, аксиологии, праксиологии) в проекции на эпистемологию исследования информационной безопасности несовершеннолетних в административном праве. Теоретические положения подкрепляются конкретными примерами. Устанавливается роль перечисленных подходов в формировании методологических основ информационной безопасности, обозначаются перспективы дальнейших исследований в указанном направлении.

Ключевые слова: философия права, методология юриспруденции, гносеология, онтология, аксиология, праксиология, информационная безопасность несовершеннолетних.

METHODOLOGICAL BASES OF RESEARCH OF INFORMATION SAFETY OF MINORS IN ADMINISTRATIVE LAW

The processes of rapid evolution in the field of communication require their own scientific understanding. In this regard, the creation and further development of the theory of information security cannot do without a methodological justification. The author of the article argues that this theory is based on a three-tier model: general philosophical methodology, general scientific methodology and methodology of a specific legal science. The scientist adheres to the views that the methodology is a certain worldview, which is based on a scientific theory or concept, through the prism of which knowledge and reflection of legal reality takes place. Understanding the methodology in the meaning of the science of methods is too narrow and superficial. The author’s attention is drawn to four main fundamental methodological approaches: gnoseology, ontology, axiology, and praxeology. In analyzing the theory of knowledge (gnoseology) within the framework of information safety of minors, he notes a peculiar specificity. The teenager is formed as a person in the process of confrontation of positive and negative information acting on him. This provision is fundamentally important for not only teachers and psychologists, but also for lawyers, whose task in the process of legal regulation is to minimize or neutralize the negative and facilitate the flow of information that forms the legal conscience and creates the desired patterns of legal behavior. The second level of knowledge is the activity of a scientist studying the problems of information security. When choosing an ontological approach, the researcher analyzes the categories of legal reality, legal awareness, legal ideas, legal regulation and practical experience. The article reveals the significant potential of information security axiology. The problem lies in the fact that on the axis “person, society, state” the category of values is treated in each case in its own way. The only integral value is information security itself. Content analysis of legal acts in the field of information security of Ukraine allowed establishing the priority of the state in this concept. Information safety of an individual, especially a minor, is practically neglected. Consequently, the legislative and executive authorities need to increase attention to this problem and eliminate gaps in the legal framework. The researcher also demonstrates the possibility of using praxeology to translate scientific research in the field of information safety of minors into a practical plane. He notes that in a scientific study, as a rule, not one methodological approach is used, but their combination. In the future, the author plans to explore trends in the use of previously unexamined approaches.

Keywords: philosophy of law, methodology of jurisprudence, gnoseology, ontology, axiology, praxeology, information safety of minors.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

admin — Sat, 17 Nov 2018 12:24:11 +0000

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена з‘ясуванню юридичної природи публічного управління, зокрема у сфері забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх. Автором запропонована первинна класифікація підходів до тлумачення ключового поняття, а також представлена структурно-функціональна модель консолідації зусиль органів державної влади й громадянського суспільства щодо здійснення спільної діяльності у досліджуваній сфері.

Ключові слова: публічне управління, функціональний підхід до публічного управління, інформаційна безпека неповнолітніх.

Загальна постановка проблеми. Розбудова в Україні інформаційного суспільства супроводжується процесами демократизації, широким залученням громадських інституцій до управління. Злободенність проблеми забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН) обумовлює необхідність координації зусиль органів державної влади із широкими верствами громадськості задля її розв‘язання. З позицій адміністративно-правової науки, виникає необхідність досліджень засад публічного управління у зазначеній сфері.

Аналіз публікацій. Концепції зарубіжних дослідників-фундаторів теорії публічного управління Д. Норта, М. Лі, Й. П‘єрре, Б. Петерса, У. Полліта, Р. Родеса, Ю. Хабермаса, Г. Холліса, Г. Штерса віднайшли в Україні свій творчий розвиток з урахуванням специфіки національно-правових реалій у працях таких вчених, як Бакуменко В., Береза А., Босак О., Гайдученко С., Галай А., Грицяк І., Ємець Л., Ільницький М., Лазур Я., Міненко Н., Нижник Н. , Письменний І., Ситник Г., Хамуленко Т. та ін. У центрі уваги дослідників останнім часом актуалізувалися питання взаємодії громадськості, органів місцевого самоврядування та органів державної влади, теоретичні засади парадигми публічного управління в Україні, його концепції у сучасній юридичній науці, становлення за європейськими стандартами тощо.

Управлінські аспекти діяльності не залишилися поза увагою й фахівців з інформаційної безпеки. У наукових працях віднайшли відображення питання стратегії управління інформаційною безпекою [1], вдміністративно-правової діяльності недержавних органів та організацій як структурних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки [2], процесів управління інтерактивними соціальними комунікаціями в умовах розвитку інформаційного суспільства [3], інститутів громадянського суспільства як засобу реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України [4], інформатизації та публічного управління як шляху до суспільства знань [5] та ін.

Попри значну кількість публікацій з проблем публічного управління, дотичних до сфери інформаційної безпеки, найбільш розробленими є питання, що здебільшого укладаються у класичну парадигму державного управління. [6-8]

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Багатогранність проблеми публічного управління розкриває широкі перспективи перед дослідниками. Разом з тим, трансформація проблеми у доволі нетрадиційну для цієї галузі сферу – інформаційну безпеку, тим більше в контексті її забезпечення щодо неповнолітніх постала на часі лише зараз. Тож новітні підходи до розв‘язання зазначеної проблеми зумовлюють формулювання мети статті. Вона полягає у з‘ясуванні юридичної природи та сутності механізму публічного управління в інформаційній сфері задля забезпечення ІБН.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Динаміка суспільно-політичного розвитку держави за останні роки, зумовлена суттєвим зростанням ролі громадянського суспільства, наочно продемонструвала готовність України до переходу від авторитарної системи домінанти державного управління до широкого впровадження управління публічного. Тож назріла необхідність трансформації українських реалій від владних суб‘єкт-об‘єктних відносин між державою і суспільством до втілення «теорії і практики демократично самоорганізованого суспільства, в основі якого лежать партнерські суб’єкт-суб’єктні відносини між владою (державою) і громадськістю (суспільством) на різних рівнях їх соціальної структуризації» [9]

Не зважаючи на фундаментальну розробку принципово важливих засад державного управління в Україні, поняттєво-категоріальний апарат публічного управління, специфіка його реалізації у сучасних вітчизняних умовах поки що залишаються недостатньо дослідженими у наукових розвідках. Навіть на рівні самої номінації не існує одностайності тлумачення. Ми консолідуємося з позицією Р. С. Мельника в тому, що «категорія «публічне управління» є надзвичайно складною за своїм змістом, яку легше описати, аніж сформулювати її чітке визначення». [10, с. 96] Тим не менш зробимо спробу деякою мірою систематизувати існуючі нині погляди вчених на цей феномен.

Вважається, що усталена номінація «публічне управління» (англ. public management) була введена до наукового обігу завдяки англійцю Десмонду Кілінгу, який на початку 70-х років минулого століття у праці «Management in Government» надав доволі абстраговане її тлумачення, розуміючи публічне управління як «пошук найкращого способу застосування ресурсів з метою реалізації пріоритетних завдань державної політики». [11, с.17-18] З позицій права, подібна дефініція не може вважатися прийнятною, а тому дослідники, підхопивши саму ідею, зробили та продовжують дотепер спроби власних інтерпретацій поняття.

За нашими спостереженнями, в українській науці щодо тлумачення публічного управління переважають такі підходи, як:

- системний – «інтегральний системний механізм, підсистемами і елементами якого виступають політичні програмні орієнтири і пріоритети, нормативне регулювання, процедури, фінансовані державою або органами місцевого самоврядування, централізовані і децентралізовані організаційно-управлінські структури та їх персонал, що відповідають за адміністрування діяльності у певній галузі суспільних відносин на національному, субнаціональному та місцевому рівнях» [ цит. по 12]

- діяльнісний – «діяльність, яка забезпечує ефективне функціонування системи органів державної влади, регіонального врядування, органів місцевого самоврядування, громадських (неурядових) організацій, фізичних осіб та інших суб‘єктів громадянського суспільства з метою реалізації державної політики в найрізноманітніших сферах суспільного життя» [13, с. 5];

- комунікативний - «гласна взаємодія державного апарату і суспільства при прийнятті важливих для суспільства рішень, дій, як відкрита публічна сфера суспільних інтересів, в якій всі суспільні інститути, громадяни можуть бути не тільки в ролі об’єктів управління, але і виступати суб’єктами, автономними одиницями у відносинах з органами влади і управління» [14, с. 91];

- об‘єктно-науковий – «складне та багатопланове утворення, основою якого є концепція, що випливає із тісного взаємозв‘язку політики і права, управління й влади, політичної системи та суспільства загалом, а також взаємодії суспільства з різними елементами соціальної системи» [15, с.57]

Поза сумнівом, запропонований нами перелік підходів не є вичерпним, він лише засвідчує різноманітність поглядів на багатоаспектне динамічне явище, яким є публічне управління. Виходячи з семантичного аналізу ключового поняття, виникають підстави вважати його найбільш вагомими характерними рисами:

- методологічну обґрунтованість;

- детермінованість еволюцією суспільних відносин і правової системи в умовах глобального світу;

- прогресивність для суспільства і держави;

- взаємопов‘язану структурованість складових елементів, їх інтегративність;

- поліфункціональність;

- широту охоплення явищ правової дійсності;

- нормативну врегульованість діяльності суб‘єктів поряд із простором для прояву їхньої ініціативи.

Наша позиція доповнюється поглядами такого вченого, як Л. О. Ємець, який виділяє такі специфічні ознаки публічного управління: «1) урегульованість переважно нормами адміністративного права; 2) обумовленість публічними (суспільними) потребами; 3) наявність певної системи суб’єктів (органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інших суб’єктів у разі делегування їм публічних повноважень); 4) спрямованість на забезпечення та реалізацію прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб; 5) здійснення у певних формах і за допомогою методів, та у спосіб, визначених Конституцією та законами України.» [16, с. 7].

Разом з тим, слід зазначити, що публічне управління у сфері інформаційної безпеки має свою специфіку. За нашим переконанням, це зумовлюється, насамперед, таким:

- екстраординарна важливість забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки порівняно з іншими галузями управління пов‘язана з масштабністю завдань, від успішного вирішення яких залежить подальше існування української держави, її суверенітет, територіальна цілісність, рівновага у суспільстві, особливо у період загострення гібридних війн та проведення спеціальних інформаційних операцій;

- бінарний характер діяльності передбачає її здійснення як у традиційному реальному, так і у віртуальному просторі, який являє собою екстериторіальне і наднаціональне утворення;

- відсутність усталених традицій, перевірених часом методів зумовлює необхідність постійного пошуку та запровадження інноваційних підходів;

- зосередження суттєвої частини діяльності в парадигмі лише державного управління через обмеження, регламентовані законами України «Про Національну безпеку» [17], «Про державну таємницю» [18], «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [19], указами Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України» [20], «Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 29 грудня 2016 року «Про доктрину інформаційної безпеки України» [21] та ін.;

- ефективність результатів залежить від збалансованого поєднання невід‘ємного комплексу не лише правових, а й організаційно-управлінських і техніко-технологічних засобів.

Визнаючи наявність об‘єктивно існуючих специфічних особливостей публічного управління у сфері інформаційної безпеки, тим не менш вимушені констатувати наявність окремих диспропорцій у концептуальних засадах розуміння ситуації в цілому на рівні органів державної влади.

По-перше, у трихотомії «інформаційна безпека особи, суспільства, держави» управлінські переваги віддаються останньому компоненту. Свідченням тому є результати контент-аналізу нормативно-правових актів з питань інформаційної безпеки, репрезентованих на сайті Верховної Ради України. В абсолютній більшості йдеться про безпеку держави. Зокрема, основні документи у цьому напрямі ініційовані Радою національної безпеки і оборони України. Звісно, що даний суб‘єкт діяльності діє в межах своїх повноважень. Разом з тим, відзначаємо, що жоден із центральних органів виконавчої влади не передбачив навіть на рівні стратегії комунікацій мети налаштування соціального партнерства з інститутами громадянського суспільства із забезпечення інформаційної безпеки особи і суспільства.

По-друге, у питаннях інформаційної безпеки переважна більшість управлінців усіх рівнів ментально орієнтована на технократичні підходи, за яких домінують уявлення, що це суто інженерна чи військова справа. Одним з аргументів на користь висловленої тези є той факт, що на теперішній час згідно з постановою Кабінету Міністрів від 20 квітня 2015 р. № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» інформаційна безпека не представлена ані як напрям, ані як спеціальність. [22] Є лише «кібербезпека» за напрямом «інформаційні технології (код спеціальності 125) і державна безпека за напрямом «воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону» (код спеціальності 251). У такий спосіб вихолощується гуманітарна складова комплексної категорії.

Подібний стан речей може пояснюватися особливими умовами, в яких опинилася держава на новітньому етапі своєї історії. З іншого боку, як зазначає О. О. Поляруш. «для багатьох поняття «інститутів громадянського суспільства» й їх консолідуюча та стабілізуюча роль у процесі реформування системи влади взагалі й забезпеченні інформаційної безпеки зокрема не є до кінця зрозумілими». [4, с. 63]

Існуючий нині дисбаланс розстановки акцентів потребує моделювання можливих інваріантів публічного управління інформаційною безпекою неповнолітніх. На нашу думку, найбільш раціональним у цьому сенсі виступає структурно-функціональний підхід, за якого доцільно виділити функції, що можуть виконуватися на засадах соціального партнерства держави та інститутів громадянського суспільства або ж взагалі делеговані останнім, зокрема:

- методологічна функція. Об‘єднання зусиль вчених, які займаються проблемами інформаційної безпеки, дозволить розробити науково обґрунтовані концептуальні засади стратегій подальшого розвитку існуючої нині системи засобів забезпечення ІБН, удосконалити методологію правозастосування, правотворчості й актуального нормопроектування у зазначеній сфері. В якості прикладу можна навести діяльність недержавної інституції «Глобальна організація союзницького лідерства» [23], на сайті якої представлені результати фундаментальної наукової діяльності об‘єднання вчених, що містять значний методологічний потенціал з проблем інформаційної безпеки;

- аналітично-прогнозна функція. Україна має потужні аналітичні центри, чимало яких є неприбутковими та не залежать від держави. Достатньо нагадати, що згідно з рейтингом 2017 “Global Go To Think Tank Index Report» аналітичний центр ім. Олександра Разумкова визнаний четвертим в Європі та двадцять дев‘ятим у США серед ста інших світових центрів. До сотні найкращих за рейтингом в Європі потрапили ще шість українських аналітичних центрів. [24] Не використовувати у публічному управлінні такий потенціал було б підступним. Проте накопичені ними матеріали далеко не завжди враховується в процесі управлінської діяльності органами державної влади. Тож маємо констатувати, що тут є значний потенціал для поліпшення співпраці в межах публічного управління;

- експертно-оцінна. Доволі перспективним є використання в діяльності щодо забезпечення ІБН методу експертних оцінок. В якості експертів можуть виступати не тільки фахівці з державного управління, а й провідні соціологи, педагоги, психологи, спеціалісти в галузі медіа-ресурсів тощо. Найголовніше, щоб їх думки, висловлені під час опитувань, в ході дискусій і форумів, на конференціях і нарадах, враховувалися при розробці теорії і практики інформаційної безпеки неповнолітніх;

- консультативно-дорадча функція. Органи державної влади у своїй діяльності із забезпечення ІБН мають спиратися не лише на штатний персонал, на службовців, а й при розробці стратегій, підготовці важливих документів залучати до консультацій, до проведення нарад компетентних представників громадськості. Це є важливим з огляду того, що навіть найкваліфікованіший та найдосвідчений працівник не може бути фахівцем у всіх питаннях. Враховуючи, що проблеми інформаційної безпеки неповнолітньої особи є далеко не першими у переліку завдань державної служби, за рахунок участі позаштатних спеціалістів рівень ефективності діяльності у зазначеному напрямі має суттєво підвищуватися;

- комунікативна функція є однією з найголовніших у всьому комплексі. Вона наскрізно пронизує усі структурні елементи системи, починаючи від діалогу органів влади із інститутами громадянського суспільства, окремими громадянами, в тому числі неповнолітніми, від вироблення стратегій комунікації до педагогічної комунікації й міжособистісного спілкування. У виконанні цієї функція суттєва роль відводиться засобам масової інформації, медіаресурсам, адже від їх інформаційної політики, ракурсів подачі матеріалу, дотримання полемічної культури багато в чому залежить формування інформаційно-комунікативної компетенції неповнолітніх;

- аксіологічна функція. Невід‘ємно пов‘язана із комунікацією і створенням ціннісних орієнтирів в картині світу неповнолітньої особи. Формування індивідуальної аксіологічної шкали відбувається на тлі протиборства ідеалів суспільства та псевдоідеалів і сумнівних цінностей, що нав‘язуються неповнолітньому кримінальним середовищем та деструктивними спільнотами, окремими «квазіавторитетами», в тому числі з оточення ровесників. Тож тут є великий потенціал діяльності для сім‘ї, закладів освіти, в тому числі позашкільної, громадських і молодіжних організацій, які мають консолідувати свої зусилля на прищеплення особі на етапі її становлення бажаних для суспільства переконань і моделей поведінки;

- мотивувально-спонукальна функція. Логічно продовжує попередню – аксіологічну функцію. У віковій та соціальній психології вже беззаперечною є істина, що перехідний період від підлітка до дорослої особи нерідко супроводжується змінами у поведінці, що характеризуються потягом до гострих відчуттів, «експериментів» над собою або іншими людьми тощо. Мотиви такої поведінки формуються здебільшого ззовні (достатньо згадати так звані «групи смерті» у соціальних мережах та в меседжерах). В цьому плані суспільство недооцінює роль і значущість мотивувально-спонукальної функції, яка має здійснюватися у бажаному для громади руслі силами закладів освіти, громадських і молодіжних організацій, свідомими авторитетними громадянами. Велику роль у цьому відіграє родинне оточення, сімейні традиції. Проблема полягає в тому, що досьогодні на рівні держави не вироблено єдиної консолідуючої ідеї, яка б стала вектором у публічному управління у сфері формування мотивів бажаної безпечної поведінки неповнолітніх й спонукання їх до свідомого ставлення до можливих інформаційних загроз;

- культурологічна. Формування інформаційної культури неповнолітньої особи є складним, структурно різнобарвним і багатоплановим процесом. Сама по собі держава без допомоги суб‘єктів публічного управління не в змозі виконати це завдання. Успіх можливий лише за умови поєднання зусиль органів державної влади, закладів освіти, включаючи позашкільну, медійних ресурсів тощо;

- правопросвітницька. Зростання правопорушень у сфері інформаційної безпеки, вчинених неповнолітніми особами, які здобули певного рівня навичок володіння комп‘ютером та мобільними пристроями, але не є обізнаними у питаннях адміністративної відповідальності за проступки, ставить перед суспільством завдання правової просвіти. У цьому напрямі важлива діяльність не лише закладів освіти. Досвід США у розповсюдженні студентами юридичних вишів в неформальному спілкуванні так званого “Street Law” [25], що перекладається в українських джерелах як практичне право, є наочним прикладом правопросвітницької діяльності, достойної для відтворення у нашій державі;

- функція правого виховання. Надання знань з права не може виступати запорукою бажаної для держави і суспільства інформаційно-безпекової поведінки неповнолітньої особи, адже результати освіти та просвіти дають ефект лише у поєднанні з правовим вихованням. При здійсненні даної функції важлива роль не тільки Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, а й органів місцевого самоврядування, закладів освіти, правозахисних організацій, які мають консолідувати свої зусилля на забезпечення ІБН шляхом правового виховання;

- сугестивна функція. За своїми психофізіологічними характеристиками неповнолітня особа особливо чутлива до інформаційних впливів. Тож публічне управління ІБН в якості системи координат має брати такі напрями, як мінімізація чи нейтралізація негативного інформаційного впливу на неповнолітнього і збільшення сприятливого впливу, що формує своєрідний ментальний «імунітет» особи;

- превентивна функція. Профілактика загроз інформаційній безпеці базується на комплексі просвітницьких та виховних заходів групового та індивідуального характеру, які враховують сучасні виклики й новітні тенденції небезпек. У цьому напрямі є широке поле діяльності не лише для уповноважених органів державної виконавчої влади, а й для органів місцевого самоврядування, громадських та молодіжних організацій;

- функція громадського контролю. Оскільки функція контролю є однією з найважливіших в управлінні, громадськість вправі за наявності певних регламентованих законодавством умов подавати індивідуальні або колективні звернення або запити до органів державної влади з отримання публічної інформації, заслуховувати звіти про результати діяльності, здійснювати моніторинг й перевірки, брати участь у засіданнях колегіальних органів владних повноважень тощо. Разом з тим, слід зазначити, що відсутність чітко артикульованої ідеї забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх призводить до того, що суспільство у цьому напрямі слабо використовує свої можливості. Тож тут міститься суттєвий потенціал для публічного управління в сфері ІБН;

- консолідуюча. Строкатість поглядів і переконань членів громадянського суспільства, характерна для сучасного етапу розвитку української держави, потребує пошуку ідеї, яка б могла консолідувати усіх. В якості такої ідеї може бути запропонована спільна діяльність щодо забезпечення в процесі публічного управління інформаційної безпеки неповнолітніх, адже в її значущості не сумнівається ніхто.

Висновки. Підводячи підсумки стану публічного управління в контексті забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх, можна зазначити, що сама проблема є ще недостатньо опрацьованою на методологічному й практичному рівнях. Запропонований автором підхід певною мірою сприяє поліпшенню ситуації та усвідомленому розумінню плану дій у досліджуваній сфері.

Література

Андреєв В.І. Стратегія управління інформаційною безпекою / В.І. Андреєв, В.Д. Козюра, Л.М. Скачек, В.О. Хорошко. – К. : ДУІКТ, 2007. – 277 с
2. Лісовська Ю. П. Адміністративно-правова діяльність недержавних органів та організацій як структурних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки // Наукові праці МАУП, 2014. – вип. 2 (41). – С. 108-113.
Пелещишин А. М. Процеси управління інтерактивними соціальними комунікаціями в умовах розвитку інформаційного суспільства : монографія / А. М. Пелещишин, Ю. О. Сєров, О. Л. Березко [та ін.] ; за ред. А. М. Пелещишина. – Л. : Вид-во Львівської політехніки, 2012. – 368 с.
Поляруш О. О. Інститути громадянського суспільства як засіб реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України / О. О. Поляруш // Інформація і право. – № 1(1). – 2011. – С. 62 – 68.
Соснін О. В., Савченко С. В. Інформатизація і публічне управління – шлях до суспільства знань: аспекти взаємодії // Публічне управління ХХІ століття: від соціального діалогу до суспільного консенсусу: Збірник тез до ХІV міжнародного наукового конгресу. – Харків, Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2014. – С. 31-33
Бурило Ю.П. Організаційно-правові питання державного управління в інформаційній сфері [Текст] [Електронний ресурс] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. П. Бурило. – К., 2008. – 215 с. – Режим доступу: http://adminpravo.com.ua/index.php/2010-04-13-14-05-13/145-2010-09-28-13-27-30.html
Бурило Ю. П. Участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління інформаційною сферою // Правова інформатика. – 2007. – № 4. – С. 34.
Олійник О. В. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки // Юридичний вісник. – 2015. – № 1 (34). – С. 65-69
Мартиненко В. М. Демократичне врядування: проблеми теорії і практики / В. М. Мартиненко [Електронний ресурс]// http://82-117-235-189.gpon.sta.kh.velton.ua/e-book/putp/2010-1/doc/1/03.pdf
Мельник Р. С. Категорія «Публічне управління» у новій інтерпретації / Р. С. Мельник // Право і суспільство. – 2012. – № 6. – С. 95-98
Desmond Keeling. Management in Government / Keeling D. / London: George Allen & Unwin Ltd, 1972. – 210 p.
Філіпова Н. В. Зміна співвідношення понять «Державне управління», «Публічне адміністрування», «Публічне управління» в системі суспільно-політичної трансформації / Н. В. Філіпова // Електронне наукове фахове видання «Державне управління: удосконалення та розвиток». – 2015. – № 6 // http: www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=865
Грицяк І. А. Публічне управління в Україні. Становлення за європейськими стандартами / І. А. Грицяк // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Державне управління. – 2010. – № 2. – С. 5-11.
Дегтяр О. А. Роль системи публічного управління в соціальній сфері суспільства / О. А. Дегтяр // Публічне урядування, 2016. – № 1. – С.89-94.
Обушна Н. Публічне управління як нова модель організації державного управління в Україні: теоретичний аспект / Н. Обушна // Ефективність державного управління. – 2015. – Вип. 44. – С. 53-63
Ємець Л. О. Публічне управління неполітичними об‘єднаннями громадян (адміністративно-правове дослідження): автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Л. О. Ємець Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. – Д., 2009. – 20 с.
Закон України «Про Національну безпеку України» від 21.06.2018 // http://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2469-19
Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року (поточна редакція від 95.08.2018) // http://zakon.rada.gov.ua/laws/main/3855-12
Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 5 липня 1994 р. (в редакції від 19.04.2014) // http://zakon.rada.gov.ua/laws/main/80/94-вр
Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України» // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/449/2014
Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 29 грудня 2016 року «Про доктрину інформаційної безпеки України» від 26.02.2017 // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017
Постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2015 р. № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-n
GOAL – Глобальна організація союзницького лідерства: офіційний сайт // http://goal-int.org/
Українські аналітичні центри потрапили до числа найкращих у світі та Європи, згідно з рейтингом “2017 Global Go To Think Tank Index Report” // https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2392829-ukrainski-analiticni-centri-sered-najkrasih-u-sviti.html
1. USA Street Law // https://www.streetlaw.org/

ПУБЛИЧНОЕ УПРАВЛЕНИЕ В КОНТЕКСТЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена изучению юридической природы публичного управления, в частности - в сфере обеспечения информационной безопасности несовершеннолетних. Автором предложена первичная классификация подходов к толкованию ключевого понятия, а также представлена структурно-функциональная модель консолидации усилий органов государственной власти и гражданского общества по осуществлению совместной деятельности в исследуемой сфере.

Ключевые слова: публичное управление, функциональный подход к публичному управлению, информационная безопасность несовершеннолетних.

PUBLIC MANAGEMENT IN THE CONTEXT OF ENSURING INFORMATION SAFETY OF MINORS

The article is devoted to the legal nature of public administration in the field of information safety of minors. The author explores the semantics of the key concept and notes that in modern legal science of Ukraine it is possible to distinguish such approaches to interpretation: systemic, activity-based, communicative, object-scientific. The researcher identifies such key features of public administration as: methodological soundness, determination by the evolution of social relations and the legal system in the context of globalization; progressiveness for society and the state; polyfunctionality; integration of elements; the breadth of legal reality; regulation of the activities of the subjects along with the scope for their initiative, The author notes that in modern conditions of Ukraine attention is shifted towards the state information security with a priority of technocratic views.

The article presents the author’s approach to the structural-functional model of ensuring information safety of a minor. The author considers the main functions of public administration: methodological, analytical and forecasting, expert-evaluative, advisory, communicative, axiological, motivational, cultural, legal educational, suggestive, preventive, controlling and consolidating.
Keywords: public administration, functional approach to public administration, information safety of minors.