кандидат педагогічних наук

Необхідність формування цілісного уявлення про правові засади інформаційної безпеки неповнолітніх зумовлює потребу у систематизації наявних на теперішній час наукових знань щодо ключового поняття дослідження. Розглянута й творчо продовжена ідея періодизації наукової думки у зазначеній галузі. Представлена логіка еволюції поглядів та динаміка змін у підходах до тлумачення базового термінологічного сполучення, окреслені перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: безпека особистості, інформаційна безпека неповнолітнього, періодизація наукових досліджень

Загальна постановка проблеми. Діалектика дослідження інформаційної безпеки (ІБ) у праві проявляється у тому, що цей напрям є відносно новим, проте стрімко оновлюваним у зв’язку із дією екстраюридичних чинників, таким, що притягує науковий інтерес багатьох вчених, знаходиться в центрі їхньої уваги. Через це важливою є не лище кількість публікацій, а й вибудовування чітко окресленої системи знань, що слугуватиме підґрунтям для подальшої правотворчої та правозастосовної діяльності.

Аналіз публікацій. Багатоаспектність проблеми передбачає проведення аналізу публікацій, які слугують основою дослідження, за принципом угрупування залежно від їх предметної домінанти.

Є всі підстави стверджувати, що більш-менш усталене наукове уявлення про систему інформаційної безпеки в її гуманітарному прояві склалося нині завдяки науковим розвідкам І. Березовської, В. Бурячка, В. Васьковської, Н. Волошиної, А. Головки, В. Гурковського, О. Дзьобаня, І. Діордіци, О. Довганя, Б. Кормича, Г. Линника, В. Ліпкана, О. Логінова, Ю. Максименко, В. Петрика, І. Сопілко, Т. Субіної, В. Цимбалюка, М. Швеця та ін.

Інформаційна безпека особи як наукова проблема плідно розроблялася і продовжує розроблятися у вітчизняній науці В. Абакумовою, О. Гладківською, О. Головко, О. Золотар, Я. Жарковим, В. Фурашевим, К. Юдковою та ін,

Окремий масив наукових розвідок складають дослідження, присвячені правовому статусу, захисту прав і свобод дитини. У цьому напрямі слід відзначити праці М. Герасимчук, Е. Костіної, С. Кушнарьова, О. Лисенко, О. Можайкіної, К. Музиканта, Н. Новицької, Н. Ортинської, С. Резніченко, О. Синєгубова, О. Чернецького, Н. Юськів та ін.

Слід виокремити також низку праць, в яких відображено проблему протистояння негативному впливу інформації на дітей. У цьому напрямі чимало зроблено такими вченими, як І. Артемович, В. Галаган, В. Ковальчук, Н. Куницький, О. Лисенко, М. Мокряк, Т. Перетятко, І. Припхан, О. Радзієвська та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значний масив публікацій, дотичних до визначеної нами проблеми дослідження, самі по собі вони не були об’єктом теоретичного дослідження, а тому на теперішній час наявні в них ідеї, перспективні погляди не систематизовані. Через це виникають складнощі як у проведенні подальших наукових розвідок, так і у створенні концептуальних засад удосконалення чинного законодавства. У такий спосіб, мета статті полягає у вивченні стану дослідженості обраної для статті теми, систематизації наукових поглядів вчених-правників на проблему забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх та узагальненні періодизації наукових тенденцій в напрямі дослідження ІБ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап розвитку адміністративно-правової науки характеризується тим, що в її лоні активно розвивається теорія інформаційного права та інформаційної безпеки. Їх інституціональне оформлення відбувається завдяки ряду наукових досліджень, які важко кваліфікувати за поглядами авторів як однотипні. У зв’язку з цим виникає потреба у виділенні тих фундаментальних компонентів, які набули усталеності та можуть слугувати підвалинами для формування теоретичних засад забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх. Цілком погоджуємося з позицією Ю. Сурміна, який зазначає, що «наука стає настільки складною, багатоманітною, величною, що сама перетворюється на предмет наукових досліджень» [1, с. 10].

Попри відносно невеликий відрізок часу, відколи з позицій права почала активно досліджуватися інформаційна безпека та її забезпечення, вже є намагання здійснити її періодизацію. Так, Г. М. Линник – автор дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук на тему «Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України» – пропонує виділяти три етапи становлення наукової думки у цій сфері. [2, с. 8 -10] Перший етап (1991-1996 рр.), на його думку, характеризується відсутністю ґрунтовних наукових досліджень, а також поверховістю поглядів на національну безпеку без пріоритету інформаційної безпеки щодо інших видів. Другий етап (1996-2000 рр.) відзначається виходом ІБ на ключові позиції у зв’язку з її закріпленням у Конституції України. Вчений зазначає, що на даному етапі увага дослідників здебільшого прикута до безпеки держави, при цьому залишаються осторонь такі важливі об’єкти, як людина і громадянин, а також суспільство. Сильною стороною наукових праць на вказаному етапі, як вважає автор, є акцентування уваги на превентивній діяльності. Проте у багатьох доробках є стійка асоціація лише з комп’ютерною технікою, що обмежує поняття ІБ. Крім цього, активізується нахил до розгляду даного виду безпеки в аспекті кримінального спрямування. Принагідно зазначимо, що не зважаючи на достатній часовий інтервал, що минув від зазначеного Г. М. Линником періоду до сьогодення, за нашими спостереженнями, багато в чому указані тенденції зберіглися. По-перше. Ще й досі у більшості наукових робіт є пріоритет ІБ держави над ІБ особи. В умовах надзвичайної інтенсифікації інформаційного протиборства, у зв’язку із появою нових нормативно-правових актів у сфері ІБ порівняно з попередніми періодами кількість наукових праць щодо ІБ держави збільшилася у рази. І це не безпідставно. Проте подібне не означає, що за таких умов слід залишати на периферії науки питання ІБ особи, особливо маючи на увазі нерозривний зв’язок усіх елементів інформаційної безпеки.

По-друге. Ще й досі чимало вчених розуміють ключове поняття у його вузькому змісті, обмежуючи семантичне поле термінологічного сполучення ІБ суто категоріями технологічних підходів і не приділяючи належної уваги гуманітарній компоненті. Симптоматично, що автор періодизації цим часом датує появу інформаційного тероризму і кібербезпеки як явищ, що потрапили у поле зору науковців. Прокоментуємо, що, можливо, в умовах українських реалій так і було, але в інших країнах ці явища виникли значно раніше, тож і описуватися стали задовго до того, як до них прийшла вітчизняна правова наука.

Третій етап (2001-2008 рр.) згідно з авторською концепцію вченого відзначається інтенсифікацію розвідок міжнародних засад ІБ. На його думку, це пов’язано з переорієнтацією України на курс євроінтеграції, проблемами адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів. Другою важливою рисою наукових праць даного періоду за Г. М. Линником є «інтенсифікація наукових розвідок, що присвячені ролі, місця, завдань тощо окремих органів влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України та загалом ґрунтовна деталізація окремих її засад» [2, с. 10]

Оскільки розглядуване дисертаційне дослідження подавалося до захисту у 2010 р., цілком зрозуміло, чому авторська періодизація закінчується 2008 р. За цей понад короткий у масштабах світової історії час в Україні відбулися епохальні події, які створюють підстави для логічного продовження запропонованої хронології. По-перше, як нам здається, варто третій період обмежити не 2008-мим, а 2010 роком (тобто роком перевиборів Президента України, а у зв’язку з цим і суттєвих трансформацій у державній інформаційній політиці). По-друге, на наш погляд, до розглянутої періодизації слід додати ще два етапи, а саме: четвертий етап (2010 – 2013 рр.) – характеризується намаганням правників з’ясувати на методологічних засадах глибинну сутність правової природи інформаційних правовідносин, специфіку інформаційної функції держави, протиріччя між реалізацією свободи слова та державним контролем над інформаційними ресурсами. В цьому ж періоді у наукових дослідженнях закладаються основи розширення меж інформаційної безпеки з деталізованим охопленням ІБ особи і суспільства. Врешті-решт, п’ятий етап (2014 – по теперішній час) – характеризується тим, що в результаті екстраюридичних чинників, потрапляння України у площину спрямованої проти неї не прикритої інформаційної агресії, яка переросла в гібридну війну із проведенням спеціальних інформаційно-психологічних операцій, відбулася надзвичайна актуалізація досліджень в галузі ІБ. Ще ніколи правова наука не була настільки витребуваною. Від неї очікують не тільки діагностики сучасного стану інформаційних правовідносин в контексті інформаційних загроз та ризиків, протидії інформаційній зброї, не тільки ревізії попередніх наукових поглядів, концептуалізації принципово нових засад, що увійдуть сучасних нормативно-правових актів, а й прогнозування подальшого розвитку України в процесі глобалізації, різноспрямованості міжнародних відносин, вжиття превентивних правових заходів, які б дозволили державі бути готовою до спрямованих проти неї та її громадян деструктивних проявів в інформаційній сфері.

Контраст порівняно з дослідженнями попередніх часів проявляється у широті діапазону розглядуваних об’єктів і явищ, у прагматизації результатів, які мають на меті не тільки і не стільки теоретико-методологічний ефект, скільки практичну спрямованість.

Саме у п’ятому (за нашим уявленням) періоді відбувається суттєва активізація правових досліджень, пов’язаних з інформаційною безпекою особи. Насамперед, стає нагальною потреба у формуванні чітко визначеного погляду на те, що являє собою ІБ особи, у яких взаємозв’язках вона знаходиться з ІБ суспільства і держави, як має забезпечуватися ІБ особи в умовах інформаційних війн тощо.

При формуванні сутності ключового поняття «інформаційна безпека особи» дослідники намагаються поєднати доктринальні підходи, запропоновані, насамперед в теорії держави і права, окремих правових галузях, із дефініціями, представленими в інших науках (психології, соціології, валеології, військовій справі), а також із поодинокими визначеннями у чинних нормативних актах. Другим шляхом стає творчий розвиток розуміння ідеї ІБ держави з виявленням інтегральних ознак, притаманних не тільки соціальним інституціям, а й особі.

Одним зі шляхів формування цілісної концепції ІБ особи може бути логічний ланцюг, що передбачає розвиток ідеї в переході від родового поняття до видового.

Скажімо, О. І. Дубенко у своєму дисертаційному дослідженні «Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки особи» розглядає ключове поняття як систему «внутрішніх і зовнішніх умов економічного, політичного, соціального, юридичного, техногенного та іншого характеру, що запобігають загрозі невизначеному колу осіб, їх життю і здоров’ю, правам і свободам, які здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування». [3, с. 8-9] Тут же надається визначення поняття «особиста безпека», яке трактується автором як «елемент адміністративно-правового статусу громадянина – врегульований адміністративно-правовими нормами стан захищеності прав, свобод і законних інтересів особистості від чинників і умов, що створюються адміністративними правопорушеннями, шкідливими природними, техногенними та соціальними явищами дійсності» [3, с. 6] На думку автора, відмінність між наведеними поняттями проявляється в тому, що «за особистої безпеки сукупність суспільних відносин спрямована на захист життя, здоров’я, недоторканності та свободи конкретної людини від внутрішніх і зовнішніх загроз, а при забезпеченні безпеки особи передбачається невизначене коло осіб». [3, с. 10] Принагідно зазначимо, що, віддаючи належно намаганню вченого дати обґрунтоване тлумачення ключових понять, диференціювати безпеку особи й особисту безпеку, вбачаємо у зазначеному деякі дискусійні моменти. По-перше, наведені дефініції роблять акцент на тому, що головними суб’єктами забезпечення безпеки є органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тож при такому баченні абсолютно не залишається місця ані для інститутів громадянського суспільства, ані для самої особистості, яка не є пасивною щодо власної безпеки. По-друге, з позицій лінгвістики, атрибутивний компонент, що передує вказівці на об’єкт, має узагальнене значення, а словосполучення, у складі якого означальну функцію виконує другий іменник, що вживається у непрямому відмінку, навпаки, конкретизує поняття. З цього витікає, що пояснення вченого щодо відмінностей понять «особиста безпека» і «безпека особи», відповідно до законів мови, слід розуміти з точністю до навпаки: перше термінологічне сполучення семантично має охоплювати універсалію, яка стосується невизначеного кола осіб, друге («безпека особи») – імпліцитно несе в собі вказівку на конкретну абстраговану людину, яка може розглядатися вченими в контексті соціальних, вікових, гендерних та ін. категорій. Для порівняння достатньо навести пару термінологічних сполучень – «інформаційне право» і «право на інформацію». Без сумніву, друге з них є більш вузьким і конкретним за своїм значенням.

О. І. Дубенко, відштовхуючись від родового поняття, виділяє юридичну безпеку, розрізняючи при цьому вузький і широкий підхід. При першому (вузькому) це є «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави від загроз, що виникають у сфері юридичних відносин» [3, с. 8] ; при другому (широкому) – «юридична безпека розширюється до меж розгляду стану юридичної захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави» [3 , с.8]. Водночас зазначається, що юридична безпека є ширшою, аніж правова, оскільки включає в себе не тільки правове забезпечення, а й діяльність певних органів.

Розвиваючи ці ідеї, А. М. Лобода додає до основного термінологічного сполучення означення «правова» і трактує правову безпеку особи як «стан правової захищеності інтересів людини і громадянина, які виступають суб’єктом безпекових правовідносин, від реальних та потенційних загроз у будь-якій сфері національної безпеки, за якого забезпечується реалізація її інтересів, гармонійний розвиток і баланс із інтересами інших об’єктів національної безпеки» [4, с.12]

Спільним в обох підходах є те, що дослідники інтерпретують безпеку через вказівку на стан захищеності, по-друге, включають до дефініції згадку про реальні та потенційні загрози. Це є логічно виправданим, оскільки поняття безпеки не є відірвано абстрагованим, воно потребує розгортання смислу: що саме може загрожувати безпеці.

Органічним продовженням попередньо закладених підвалин у розумінні видів інформаційної безпеки стає теорія інформаційної безпеки особи. Цьому присвячена ціла низка досліджень, серед яких особливо слід виділити наукові праці О. О. Золотар [5-7]. Ряд фундаментальних положень, розроблених названим вченим, є принципово важливими для формування теорії інформаційної безпеки неповнолітнього. Разом з тим, тут є й широке поле для наукової дискусії. Однією з таких позицій є трактування дослідником поняття «Інформаційна безпека людини», під якою пропонується розуміти «захищеність людини від шкоди або інших небажаних результатів для її гідності та вільного розвитку, які завдаються негативними інформаційними впливами і порушенням її інформаційних прав та свобод, і полягає у гарантуванні можливості задоволення своїх інформаційних потреб і свободи інформації, а також приязного інформаційного середовища». [7, с.15]

На відміну від наведених до цього тлумачень, О. О. Золотар віддає перевагу не «стану захищеності», а самій «захищеності», що суттєво розширює семантичне поле поняття, оскільки включає в себе не тільки стан, а й процес і результат діяльності. По-друге, авторське бачення базується не на згадці про загрози, а на зверненні до негативних інформаційних впливів і порушень інформаційних прав та свобод. У такий спосіб загрози й ризики, що мають високу частотність вживання у наукових доробках з питань ІБ, в даному випадку мають більш чітку конфігурацію. Особливо важливою є опертя на компоненти, що нерозривно пов’язані із вченням про права і свободи людини («гідність», «вільний розвиток», «інформаційні права та свободи», «задоволення інформаційних потреб», «свобода інформації», «приязне інформаційне середовище»). Разом з тим, наведена дефініція не є вичерпною. Перше і достатньо принципове положення. Авторське тлумачення не залишає місця для суб’єкт-об’єктних відносин в частині забезпечення проголошеної захищеності. Не зрозуміло, у який спосіб вона досягається, завдяки чому, яке місце права у цих процесах. Крім того, гарантування можливостей абсолютно не означає їх реального втілення. Ще одне. Автор недооцінює роль інформаційної безпеки у збереженні життя і здоров’я людини (що вкрай актуально для досліджень з ІБ неповнолітнього), означаючи лише гідність та вільний розвиток. І насамкінець, загальне враження від сформульованого автором оригінального визначення суттєво погіршується через стилістичну шорсткість: в межах одного речення в якості однорідних членів надається віддієслівний іменник («захищеність») і дієслово («полягає»).

Характерно, що пріоритет негативних інформаційних впливів порівняно із загрозами і ризиками притаманний і іншій представниці НДІ інформатики і права НАПрН України – О. Г. Радзієвській. Досліджуючи правові засади протидії негативним інформаційним впливам на дітей в Україні, вона бере за основу запозичене з військових наук визначення, згідно з яким інформаційна безпека особи є станом захищеності «психіки та свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформування, спонукання до девіантної поведінки» [8, с.91] Безумовно, з позицій тематичної спрямованості дослідження вказаного автора, подібне визначення є зручним, тому що акцент уваги приходиться саме на небезпеку інформаційних впливів із подальшою їх конкретизацією. Разом з тим, з позицій правової науки, подібна дефініція не спроможна задовольнити принципам релевантності, оскільки вона не містить жодного натяку на правове регулювання інформаційних відносин у сфері ІБ.

Загалом можна стверджувати, що існує тенденція пояснювати феномен інформаційної безпеки особи у невід’ємному зв’язку із захистом від негативних впливів. Це характерно, насамперед, для політології, соціології, теорії управління та деяких інших наук. Наприклад, Г. М. Сашук вважає, що «інформаційна безпека особистості може характеризуватися як стан захищеності особистості, різноманітних соціальних груп та об’єднань людей від впливів, здатних проти їхньої волі та бажання модифікувати її поведінку і обмежувати свободу вибору». [9, с. 50]

Не можемо погодитися і з занадто спрощеним трактуванням феномену ІБ В. М. Фурашевим, який безпідставно ставить знак рівності між інформаційною безпекою та «безпекою інформації» або «безпекою від інформації» залежно від об’єкта дослідження» [10, с.49] Можливо, будучи кандидатом технічних наук, автор механічно переносить математичні правила, за яких від переміни місць складників сума не змінюється, на тонку лінгвістичну матерію. Через це замість висвітлення семантики поняття відбувається його спотворення, намагання замінити співзвучними, але не тотожними категоріями.

Доречно вказати, що були спроби дати визначення інформаційної безпеки особи неповнолітнього, правда за межами правової науки. Так, В. Н. Ковальчук пропонує наступну дефініцію: «Інформаційна безпека особистості – це стан захищеності інтересів особистості підлітка, що характеризується здатністю особистості здійснювати санкціонований доступ до інформаційних ресурсів та забезпечувати безпеку персонального комп’ютера, конфіденційність та цілісність власної інформації, уникати негативних інформаційних впливів і негативних наслідків застосування інформаційних технологій, протизаконних способів збору, розповсюдження й використання інформації та інформаційних технологій» [11, с. 6] Позитивним у наведеному визначенні є те, що воно стосується безпосередньо тієї категорії осіб, яка обрана нами для дослідження. Як бачимо, пояснення ключового поняття за усталеною традицією відбувається через розуміння ІБ як стану захищеності. Не зважаючи на те, що дефініція наведена у педагогічній праці, в ній міститься проекція на законність/протизаконність дій, що відсутнє у деяких раніше розглянутих юридичних розвідках. Недоліками є те, що автор дорівнює поняття ІБ особистості й ІБ неповнолітнього, хоча, само собою розуміється, що вони не є еквівалентними, оскільки друге лише сегмент першого. Крім того, інформаційна безпека в уявленні автора обмежується лише діяльністю у сфері інформаційно-комунікативних технологій, що безпідставно звужує сферу охоплення предмету.

Найбільш прийнятним для формування цілісної теорії забезпечення інформаційної безпеки неповнолітнього нам здається визначення, запропоноване у словнику «Стратегічні комунікації» Т. В. Поповою і В. А. Ліпканом. За їх інтерпретацією, інформаційна безпека людини – це «складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні та достатні умови для реалізації інформаційних прав людини». [12, c. 138] Сильною стороною наведеного тлумачення є, по-перше, згадка на нерозривний зв’язок ІБ із національною безпекою; по-друге, розуміння того, що ІБ досягається в результаті діяльності певних суб’єктів, серед яких представлений і державний, і недержавний сектори; по-третє, чітко визначається сутність і цілі такої діяльності. Авторам вдалося уникнути вживання лексем «стан», «процес», «захищеність», які превалюють в інших варіантах інтерпретації ключового поняття. Виходячи з цього, виникають усі підстави у подальшому творчо розвивати даний варіант інтерпретації поняття для науково обґрунтованого формування дефініції «інформаційна безпека неповнолітнього».

Висновки. В результаті проведеного дослідження вдалося встановити, що на теперішній час у наукових працях з правових аспектів інформаційної безпеки відсутня релевантна дефініція щодо ІБ неповнолітніх, не зважаючи на значну кількість визначень поняття інформаційної безпеки, в тому числі ІБ особи. З позицій динаміки наукової думки, простежено, що логіка розвитку ідеї в контексті понятійно-категоріального апарату базувалася на русі від родового поняття «безпека особи» до його змін у видових поняттях через додавання атрибутивного компоненту, який конкретизував, про яку саме безпеку йдеться (соціальну, правову, юридичну, інформаційну тощо).

Аналіз одного з авторських варіантів періодизації досліджень в галузі ІБ виявив, що ґрунтовне звернення до інформаційної безпеки особистості завжди знаходилося в тіні проблем ІБ держави і лише віднедавна актуалізувалося повною мірою. Взята до розгляду періодизація, датована 2010-им роком, знайшла свій творчий розвиток, що також відображено у статті. Тож у подальшому при фундаментальному дослідженні ІБ неповнолітніх слід обирати комплексний підхід, який враховує не тільки полісемію, комплексність ключового поняття, а й динаміку поглядів на нього у сучасній правовій науці України.

Література

1. Сурмін Ю. П. Майстерня вченого: Підручник для науковця / Ю. П. Сурмін. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. – 302 с.
2. Линник Г.М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Г. М. Линник ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – Київ, 2010. – 20 c.
3. Дубенко О. І. Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки особи : автореф. дис…. канд. юрид. наук : 12. 00.07 / О. І. Дубенко ; Нац. ун-т держ. подат. служби України. – Ірпінь, 2009. – 18 с.
4. Лобода А. М. Правова безпека особи в сучасній українській державі (теоретико-правове дослідження): дис.. канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. М. Лобода ; Нац. акад. внутр. справ. – К., 2013. – 198 с.
5. Золотар О. О. Загрози інформаційній безпеці людини / О. О. Золотар // Правова інформатика. – № 2 (442), 2014. – С. 70 – 79
6. Золотар О. Информационная безопасность человека: доктринальные подходы к определению категории [Електронний ресурс] / О. Золотар // SCI-ARTICLE.RU: науч. период. электрон. журн. 2017. № 52 (декабрь). URL: http://sci-article.ru/stat.php?i=1513689444.
7. Золотар О. О. Правові основи інформаційної безпеки людини : автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07 / О. О. Золотар ; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. – Х., 2018. – 36 с.

8. Радзієвська О. Г. Правові засади та пріоритети розвитку протидії негативним інформаційним впливам на дітей / О. Г. Радзієвська // Інформація і право, 2017. – № 2 (21). – С. 88-98.

9. Фурашев В. М. Питання законодавчого визначення понятійно-категоріального апарату у сфері інформаційної безпеки / В. М. Фурашев // Інформація і право, 2012. – № 1 (4). – С. 46-55.

10. Сащук Г. М. Безпекові імперативи телевізійного простору України : дис. канд. політ. наук: 23.00.03 / Сащук Г. М. ; Київ. нац. ун-т імені Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – К., 2005. – 175 с.

11. Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно-орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.10 / В. Н. Ковальчук ; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання НАПН України. – К., 2011. – 20 с.

12. Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації: [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан / за заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2016. – 416 с.

ПРОБЛЕМА ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОЙ ПРАВОВОЙ НАУКИ УКРАИНЫ

         Необходимость формирования целостного представления о правовых основах информационной безопасности несовершеннолетних обусловливает потребность в систематизации имеющихся в нынешнее время научных знаний о ключевом понятии исследования. Рассмотрена и творчески продолжена идея периодизации научной мысли в обозначенной сфере. Представлена логика эволюции взглядов и динамика изменений в подходах к толкованию базового терминологического словосочетания, обозначены перспективы дальнейших исследований.

Ключевые слова: безопасность личности, информационная безопасность несовершеннолетнего, периодизация научных исследований

THE PROBLEM OF INFORMATION SAFETY OF MINORS IN THE MIRROR OF MODERN LEGAL SCIENCE OF UKRAINE

The need to form a holistic view of the legal basis of information safety for minors necessitates the systematization of scientific knowledge about the key concept of the study. Despite the fact that the information safety is relatively new in Ukrainian legal science, it attracts the attention of many scientists. At the present stage, Ukrainian scientists are actively exploring both the phenomenon of information safety itself as a component of national safety and information safety of a person. Some authors are trying to identify certain stages and create a periodization of scientific research in this sphere. The author of this article creatively develops the approach of predecessors and proposes to further highlight two more stages. One of them dates from the period from 2010 to 2013 is characterized by the actualization of the issues of ensuring the right to information, freedom of speech. The current stage, which began in the opinion of the scientist in 2014, is notable for the considerable activity of scientists in connection with the pragmatization of science in the context of the escalation of hybrid wars against Ukraine. The dynamics of the development of the key concept went from interpreting personal safety to concretization by types of safety. Most scientists are trying to determine the information safety of the individual, using the concept of “state of safety” and pointing out the threats and risks. Such an approach has the right to exist. At the same time, this approach leaves no room for representing the role of subjects of informational legal relations and the essence of their activities. As a basis for further research, the author identifies a definition in which information safety is presented as part of national safety, a deliberate, purposeful action of a management entity to eliminate threats and risks to an individual.

Keywords: personal safety, information safety of a minor, periodization of scientific research

кандидат педагогічних наук

У статті здійснюється аналіз існуючих в наукових працях підходів до тлумачення ключового поняття «інформаційне середовище», пропонуються авторські дефініції даного поняття, в тому числі із додаванням атрибутиву «безпечне». Автор вводить до наукового обігу класифікацію видів інформаційного середовища і на підставі цього переконливо демонструє, у який спосіб адміністративно-правовими засобами здійснюється захист права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище.

Ключові слова: інформаційне середовище, безпечне інформаційне середовище, класифікація видів інформаційного середовища, захист інформаційних прав неповнолітнього, інформаційна безпека неповнолітнього

Загальна постановка проблеми. Беззаперечним стало визнання, що стрімке зростання інформаційних потоків, наявність в них як корисної для особистості інформації, так і такої, що може зашкодити її психологічному стану, негативно вплинути на систему переконань і правову поведінку, потребує свого правового регулювання. Особливого значення це набуває щодо неповнолітньої особи, яка знаходиться на етапі свого формування як громадянин, член суспільства, майбутній сім‘янин. У цьому сенсі дослідження адміністративно-правових аспектів захисту права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище (ІС) набуває не тільки теоретичної значущості, а й знаходить прямий вихід у практичну площину.

Аналіз публікацій. У зв‘язку з тим, що право на інформацію є одним з основоположних конституційних прав людини, воно доволі активно розроблялося і продовжує розроблятися, в тому числі у контексті інформаційного права, вченими-правниками і філософами права. Особливо слід відзначити у цьому напрямі роль наукових праць О. Гладківської, О. Головка, О. Данильяна, Т. Корнєєвої, М. Козюбри, Г. Котляревської, Н. Кушакової, Л. Лазаренка, О. Нестеренко,  М. Савчина, В. Фурашева, І. Чижа, Т. Чубарук, А. Шевченка та ін.

З іншого боку, у вітчизняній правовій науці накопичене суттєве наукове підґрунтя з питань реалізації права особистості на безпеку, в тому числі інформаційну. Серед тих, хто його створював, значний внесок належить І. Березовській, О. Дзьобаню, В. Васьковській, С. Єсимову, О. Золотар,  І. Ієрусалімовій,  А. Капуловському, М. Коваліву, Б. Кормичу, І. Кушнір, А. Нашинець-Наумовій, Н. Савіновій, Р. Скриньковському,  Р. Сопільнику,  В. Тихому та ін.

Окремий напрям правових розвідок створили наукові праці досліджувачів проблем забезпечення прав і свобод неповнолітніх, зокрема: В. Куницького, О. Лисенко, Н. Ортинської, Т. Перетятко,  І. Припхан, О. Радзієвської, О. Синєгубова, Н. Юськів та ін,

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значний масив наукових досліджень з питань реалізації права на інформацію особою, в тому числі неповнолітньою, проблема адміністративно-правового захисту даного права в межах забезпечення безпеки інформаційного середовища залишилася висвітленою фрагментарно. У зв‘язку з цим виникає необхідність деталізованого вивчення зазначеної теми і репрезентації матеріалів із подальшим розвитком існуючої на теперішній час теорії та виробленням певних рекомендацій для втілення у практику, що і складає мету даної статті.

Виклад основного матеріалу дослідження. Гарантоване Конституцією України право особи на інформацію [1] в процесі реалізації цілком логічно породжує необхідність осмислення поняття «інформаційне середовище». На теперішній час відсутнє його законодавче визначення, а при доктринальних підходах простежується неоднозначність і фрагментарність тлумачення даного ключового поняття. Так, Т. В. Попова і В. А. Ліпкан у «Словнику стратегічних комунікацій» наводять дві дефініції: 1. Сукупність інформаційної інфраструктури, інформаційних технологій, інформаційних ресурсів та інформаційних відносин. 2. Реальність, у яку поглинаються люди, які перебувають у постійному контакті із ЗМІ та іншими засобами комунікації. [2, с. 160]

Перше з наведених визначень здається нам занадто технократичним і в семантиці поняття імпліцитно ставить знак рівності між інформаційним та віртуальним середовищем. Крім того, самі по собі перелічені компоненти без вказівки на їхній взаємозв‘язок не дають повноти розуміння сутності поняття. Друге тлумачення також, на нашу думку, є дещо неточним, оскільки обмежує поняття вузьким колом засобів комунікації, віддаючи перевагу ЗМІ. Подібна концепція панувала наприкінці ХХ ст., а тепер у зв‘язку із розвитком інформаційно-комунікативних технологій та стрімким розростанням кіберпростору втратила свою актуальність. Адже  якщо слідувати такій логіці, то питання щодо захисту прав неповнолітніх на безпечне ІС звужується лише до правового регулювання діяльності ЗМІ і у випадку, коли йдеться про тих, хто не читає газет і журналів, майже не дивиться телебачення і не слухає радіо (а більшість підлітків саме такі, бо віддають перевагу комп‘ютерам і віртуальному інформаційному простору), взагалі не варто говорити про інформаційне середовище. Таке твердження є в корні невірним. Просто потребується зміни у розумінні значення  ключового поняття.

По-своєму тлумачить ІС О. М. Селезньова. Вона вважає, що  інформаційне середовище – це частина інформаційного простору, що характеризується мінімальною територією поширення та обмеженою кількістю суб’єктів інформаційної діяльності, а також обумовлюється своєрідним інформаційним мікрокліматом, що включає сукупність способів, прийомів, заходів та умов безпосереднього здійснення інформаційної діяльності. [3] Погоджуючись з тим, що ІС є частиною інформаційного простору, ми вбачаємо неповноту опису семантичного поля ключового поняття через відсутність будь-яких згадок про вплив цього середовища на учасників інформаційних відносин, про можливості правового регулювання питань його функціонування.

Дещо інакше розглядає це термінологічне сполучення Г. Р. Водяненко.     За його інтерпретацією це є системна сукупність об‘єктів, подій і явищ оточуючого світу, які є інформаційними джерелами для особи і складовими умов для життєдіяльності людини. [4, с. 42] Сильною стороною наведеної дефініції виступає вказівка на системний гуманітарний характер поняття, його роль для особи. Разом з тим, в ній також вбачаємо своєрідний редукціонізм, оскільки по-перше, до тлумачення поняття не внесені суб‘єкти, які формують і трансформують інформаційне середовище, усвідомлено чи ні здійснюють певний інформаційний вплив на споживача відомостей. По-друге, Об‘єкт розгляду представлений у застиглому, аморфному стані, навіть без будь-якого натяку на динаміку процесів, що в ньому відбуваються. По-третє, не допускається думка, що інформаційне середовище може бути як безпечним, так и небезпечним. Четверте. Взагалі не йдеться про роль інформаційно-комунікативних технологій у формуванні та розвитку ІС. Врешті-решт, при подібному тлумаченні  не залишається місця для правового регулювання процесів функціонування даного феномену. Тож і цей варіант нас не може задовольнити.

Знаменно, що проведений нами функціонально-стилістичний аналіз застосування ключового поняття виявив, що здебільшого воно фігурує у наукових працях з технічного захисту інформації і у психолого-педагогічних дослідженнях щодо навчання інформаційно-комунікативним технологіям та створення освітньо-інформаційного середовища. При цьому доволі часто спостерігається відсутність диференціації понять «інформаційний простір» та «інформаційне середовище». Окремі автори застосовують їх як повні синоніми, що дозволяє в результаті ототожнення здійснювати заміну одним одного.

Варто підкреслити, що питання щодо розуміння поняття «інформаційне середовище» і такого його різновиду, як «безпечне інформаційне середовище» не є забавкою вчених, своєрідним словесним жонглюванням. Без його чіткої визначеності воно так і залишиться на рівні юридичного кліше з амбівалентною семантикою, а значить, будуть повністю розмити межі того, що ж належить захищати правовими засобами і у який спосіб це можна робити найбільш ефективно.  У зв‘язку з цим виникає необхідність введення до наукового обігу авторської дефініції ключового поняття. Отже, під інформаційним середовищем ми пропонуємо розуміти динамічний, системний, багатокомпонентний, комбінаторний сегмент інформаційного простору, здатний через інформаційні відносини, інформаційні ресурси і комунікативні технології впливати (як позитивно, так і негативно) на особу, групи людей, суспільство в цілому, слугувати індикатором загроз інформаційній безпеці, через що потребує застосування комплексу правових, організаційно-управлінських, науково-просвітницьких і технологічних засобів регулювання.

Прокоментуємо. Насамперед ми чітко відокремлюємо родо-видові відносини інформаційного простору й інформаційного середовища, вказуючи, що ІС є лише сегментом інформаційного простору. Для конкретизації його характеристик ми вводимо ряд атрибутивних компонентів. Динамічний – вказує на здатність об‘єкта до мінливості й швидких змін в процесі соціально-історичного і технічного розвитку людства. Системний – демонструє усталений взаємний зв‘язок складових ІС, їхній вплив один на одного і набуття нових якостей, можливих лише за функціонального поєднання усіх елементів. Багатокомпонентний – є суттєвою характеристикою при структуруванні об‘єкта. Комбінаторний – вказує, що в кожному окремому випадку відбувається комбінація компонентів, детермінована зовнішніми й внутрішніми чинниками функціонування ІС.

Однією з найважливіших ознак інформаційного середовища виступає сугестивність, тобто здатність впливати на тих, хто в ньому перебуває, формувати своєрідну «картину світу» певної особи. Ми означаємо, що, по-перше,  здійснення такого впливу відбувається шляхом застосування інформаційних відносин, інформаційних ресурсів та комунікативних технологій; по-друге, вплив ІС в залежності від контенту може бути не тільки позитивним, а й негативним. Останнє детермінує появу загроз інформаційній безпеці, а значить, потребує відповідного комплексу засобів регулювання.

Безумовно, ми не претендуємо на істину в останній інстанції і віддаємо собі рахунок, що запропонована дефініція може уточнятися, видозмінюватися, проте, як нам здається, вона найбільш повно відображає сутність ключового поняття.

Конкретизуючи ключове поняття, пропонуємо також авторську дефініцію безпечного інформаційного середовища. У нашому розумінні – це опосередкована учасниками інформаційних відносин частина інформаційного простору, в якій завдяки реалізації комплексу правових, організаційно-управлінських, техніко-технологічних, науково-освітніх засобів ліквідовані або максимально знижені інформаційні ризики й загрози, що сприяє розвитку й самореалізації особистості, збалансованості національних інтересів, безперешкодній діяльності суспільства і держави.

Відштовхуючись від розуміння основного терміну, використовуючи системний підхід, можна створити класифікацію видів інформаційного середовища. За нашою концепцією вона виглядатиме так:

Табл.1

Класифікація видів інформаційного середовища

ІС, обмежене через таємний контент (містить державну, лікарську, банківську, податкову, комерційну таємницю);

ІС, що має вікові обмеження (не дозволяється особам, які не досягли повноліття);

Відкрите ІСЗа відповідністю національним інтересам і суспільним ідеаламКонструктивне, деструктивнеЗа ступенем безпекиНадзвичайно небезпечне, небезпечне для окремих категорій осіб, нейтральне, безпечнеЗа характеристиками суб‘єкта інформаційних правовідносинІС неповнолітнього з благополучної / неблагополучної  сім‘ї, ІС неповнолітнього з неповної сім‘ї, ІС неповнолітнього з багатодітної сім‘ї; ІС неповнолітнього, який опинилися у складній життєвій ситуації (сирота або особа, позбавлена батьківського піклування; особа з інвалідністю, тяжко хвора особа); ІС неповнолітнього, який постраждав внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів;  ІС безпритульного неповнолітнього, ІС неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом (засуджені, притягнуті до адмінвідповідальності тощо); ІС кризової особистості (зокрема, схильної до віктимної або суїцидальної та ін.поведінки);  ІС неповнолітнього-біженця; ІС неповнолітнього, що потребує тимчасового захисту тощо.

Пояснимо свої погляди по окремих позиціях, які потребують коментарю. За нашим стійким переконанням, інформаційне середовище існувало для людини завжди, оскільки в процесі соціалізації особа пізнає світ і зазнає зовнішнього впливу з боку свого найближчого оточення (родини, друзів, вчителів, шкільних і професійних груп тощо),  мікросоціуму і суспільства в цілому.  Тобто тривалий час в історії людства домінувало неопосередковане інформаційне середовище, яке базувалося на основі вербальних і графічно-символьних засобів. Єдиним опосередкованим джерелом з появою книгодрукарства стали книги. Подальша соціальна еволюція розвитку людської спільноти зумовила появу преси, а потім радіо, кіно, що значно доповнило ресурси опосередкованого ІС. І врешті-решт, результатом бурхливого розвитку інформаційно-комунікативних технологій стала поява кіберсередовища і медіасередовища. Характерно, що чимало дослідників соціальних процесів, пов‘язаних з інформаційним середовищем, беруть до уваги лише останній етап. Вважаємо, що це можливо лише за умов специфіки теми дослідження. В цілому ж варто застосовувати системно-історичний підхід і розглядати феномен ІС комплексно, адже не опосередкованого технологіями інформаційного середовища ніхто не скасовував. До речі, з позицій правового регулювання, саме цей вид ІС найменше йому піддається. Порушення у сфері кіберсередовища і медіасередовища завдяки технічним засобам, в тому числі застосовуваним Департаментом кіберполіції, легше зафіксувати й кваліфікувати, оскільки вони мають матеріальне вираження й можуть бути документально підтверджені. В якості аргументу наведемо приклад зі спостережень за таким ганебним явищем, розповсюдженим серед неповнолітніх, як буллінг (цькування особи). У разі застосування тими, хто ображає людину, віртуального середовища, залишаються записи у соціальних мережах, месенджерах. При проведенні дізнання це дозволяє відтворити хронологію подій, встановити коло учасників, ступінь вини кожного з них. Якщо ж буллінг відбувається у неопосередкованому інформаційному середовищі, то єдиним свідченням стають покази самого потерпілого. Аналогічних прикладів можна навести чимало. З цього випливає, що, коли йдеться про адміністративно-правові заходи захисту права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище, то до об‘єкту охорони має включатися не тільки сфера інформаційно-комунікативних технологій, а й безпосередні інформаційні правовідносини, що виникають у звичайному спілкуванні, проте мають протиправний характер. Зрозуміло, що це надзвичайно складний процес, який потребує тактовного втручання в зону особистості, але без таких заходів ефективність захисту неповнолітнього зменшується у рази.

Виділяючи види інформаційного середовища за сферою знань, ми констатуємо, що, з одного боку, воно є широким за розмаїттям тематичного спрямування, з іншого – може слугувати вектором посиленої уваги з позицій інформаційної безпеки.  Ілюстрацією останньої тези може стати недавня історія підготовки до здійснення масового вбивства так званим «керченським стрільцем». За опублікованою в пресі інформацією, слідчі на вилученому комп‘ютері злочинця знайшли в незакритій вкладці браузера запит «Як виготовити самодільний вибуховий пристрій». Також на жорсткому диску було збережено чимало малюнків, схем, інструкцій з виготовлення вибухівки. [5] Принагідно замітимо, що уся ця інформація знаходилася у відкритому доступі. Так само неповнолітні, які потрапили у хімічну залежність, легко можуть знайти інформацію щодо виготовлення токсичних сумішей, застосування тих чи інших реагентів і т. ін. Зазначене є переконливим доказом того, що до адміністративних засобів захисту права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище слід відносити повноваження щодо технічного блокування сайтів із шкідливим контентом.

За темпоральними характеристиками проявів наслідків інформаційного впливу за видами інформаційного середовища доцільно диференціювати такі наслідки на  миттєві і на віддалені у часі. Під останніми ми розуміємо деформацію свідомості особи, в тому числі правової, що відбувається протягом тривалого часу перебування у деструктивному інформаційному середовищі. Подібне можливо при активному зверненні особи до політичної (на це й розраховані інформаційні війни і спеціальні інформаційні операції), соціокультурної або релігійно-культової тематики. У цьому плані достатньо пригадати історію так званого «Білого братства». Здавалось би уся резонансна подія закінчилася на початку 90-х років минулого століття. Усе не так. Функціонує сайт «Програма врятування Землі «ЮСМАЛОС», на якому усякий бажаючий легко може побачити статті, листи Марії ДЕВІ, починаючи від періоду утворення секти, заповіді, молитви, запрошення до участі у спільних обрядах і дійствах.  [6]  Примітимо, що ніяких адміністративних заборон на відвідування сайту, технічного блокування не існує, тож неповнолітній легко може потрапити до цієї релігійної пастки і з часом стати втраченою для родини і суспільства людиною.

Зрозуміло, що при визначенні ступеню небезпек того чи іншого виду  інформаційного середовища за тематичним спрямуванням не завжди легко встановити наслідки впливу, особливо відтерміновані. Проте навіть на рівні адміністративного законодавства на теперішній час не передбачається залучення експертів і спеціалістів до такої оцінки.

Розподіл видів ІС за функціональністю також кореспондується із адміністративно-правовим захистом права на безпечне інформаційне середовище. Щодо освітнього ІС, то воно може розумітися у вузькому та у широкому значенні. У вузькому значенні сюди потрапляють сучасні інформаційні ресурси, мультимедійні інноваційні технології навчання, відповідні технічні засоби навчання, що застосовуються під час освітнього процесу. [7] У широкому сенсі в педагогічних працях освітнє середовище тлумачиться як «сукупність природних, фізичних та соціальних об’єктів, які впливають на формування учня, сприяють становленню паритетних міжсуб’єктних, об’єктно-суб’єктних взаємодій в освітньому процесі, або перешкоджають цьому, формуючи негативне поле впливів на особистість дитини». [8] Подібне розуміння корелюється із запропонованим нами визначенням інформаційного середовища в частині наявності позитивного або негативного впливу середовища на особистість.

Важливо, що безпечне освітнє середовище, на думку вчених, створюється не тільки за рахунок відстеження навчального контенту, застосування технічних засобів блокування шкідливих програм на комп‘ютерах у закладах освіти. Має значення й інтенсивність інтелектуального навантаження.  Наслідком перевантаження шкільних програм може стати  емоційна депривація навченця, яка негативно впливає на його соматичне здоров‘я. [9] У цьому сенсі адміністративні заходи з стандартизації освіти,  розвиток академічних свобод на рівні самого закладу освіти також можна трактувати як адміністративні засоби забезпечення права неповнолітнього на безпечний інформаційний простір.

З позицій адміністративно-правового регулювання, особливої уваги потребує дозвільне інформаційне середовище. Його небезпеки криються як у змістовому наповненні (наприклад, сайти з демонстрацією актів жорстокого поводження з тваринами, аморальної поведінки, створення утаємничених груп, в том числі так званих «груп смерті» тощо), так і у ризиках виникнення й розвитку адикції (комп‘ютерної залежності), дезадаптації або ще гірше – психічних розладів. Якщо в першому випадку є технічна можливість блокування або обмеження доступу до сайту шляхом верифікації віку користувача системним адміністратором, то друга група здебільшого знаходиться у зоні відповідальності батьків.

Розподіл видів інформаційного середовища в залежності від прибутковості чи безприбутковості інформаційних ресурсів також корелюється з питаннями безпечного ІС. Справа в тому, що в окремих випадках неповнолітній заради покупок в Інтернет (окремих товарів, тих чи інших інформаційних продуктів, зокрема ігор, оплати доступу до певного закритого контенту внаслідок надзвичайної допитливості) або спокуси пропозицій швидко заробити гроші в мережі готовий в обхід дозволу дорослих скористатися їх кредитними картками, стати боржником знайомих тощо. Це означає, що у цілях превенції подібних ситуацій розпорядники інформаційних ресурсів та володільники інформації зобов‘язані здійснювати обмежувальні заходи, пов‘язані із контролем за віком і платоспроможністю користувача послуг.

Свідченням широкого діапазону компонентів інформаційного середовища є виділення його видів за способом відтворення  об‘єктів, подій  і явищ.  Виокремлення даного виду ІС зумовлено тим, що інформаційний вплив може здійснюватися не тільки через вербальну форму, а й через застосування символів і знаків. Про важливість даного аспекту свідчить ухвалення 09.04.2015 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». [10]

Окремо слід зазначити, що з 1998 р. на виконання Закону України «Про кінематографію» [11] відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1315 щодо затвердження положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів [12] діють норми індексації кінопродукції, які встановлюють обмеження глядацької аудиторії за віком з розподілом на індекси «16» (заборона перегляду особам віком до 16 років) і «18» (заборона перегляду особам віком до 18 років). Пунктом 8-в даної постанови закріплюється, що демонстрація фільмів з індексом «16» можлива у будь-який ефірний час, а з індексом «18» – з 22 до 6 години. Здійснення маркування кінопродукції згідно з п. 9 зазначеної постанови відбувається за висновком експертної комісії, до складу якої входять кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представники заінтересованих громадських об‘єднань у сфері телебачення та кінематографії, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (за згодою).

До речі, подібна практика обмежень діє у США з 1968 р. Адміністрація класифікації і рейтингів (CARA) Американської кіноасоціації (Motion Picture Association of America) за участі незалежної групи батьків ще тоді затвердила систему рейтингів вікового обмеження на перегляд кінопродукції, яка продовжує використовуватися донині. [13] Для позначення рейтингів  використовуються літерні показники: G – для загальної аудиторії; PG – при перегляді пропонується батьківське супроводження;   PG-13  - батьки категорично попереджені, що діти до 13 років допускаються лише у батьківському супроводі; R – обмеження: підлітки від 13 до 16 років допускаються лише у супроводі одного з батьків чи з опікуном; NC-17 – суворі обмеження: підлітки до 17 років до перегляду не допускаються.

Відомості обновлюються щоденно і виставляються у Твітері. [14] Наші спостереження за статистикою відвідування сайту свідчать, що щодня його відвідують понад 3 тисячі осіб, а загальний контент станом на початок листопада 2018 р. містить 2092 твіти. Окрім маркування за затвердженою шкалою, надаються коментарі-попередження щодо наявності у фільмі ненормативної лексики, сцен насилля, розпивання спиртного, відвертих інтимних сцен, демонстрації оголеного тіла, куріння тощо. Тож, при плануванні сімейних переглядів батькам рекомендується перевірити на сайті, чи не існує для того чи іншого фільму якихось обмежень.

При порівнянні нормативної регламентації маркування кіно- і телепродукції в Україні і США одразу помітними стають такі розбіжності, які доцільно представити у формі таблиці.

         Табл. 2

Порівняльний аналіз вікових обмежувальних рейтингів в Україні і США

Результати проведеного аналізу свідчать, що порівняно з США Україна не повною мірою використовує потенціал батьківського супроводження і батьківського контролю за впливом образотворчого інформаційного середовища на неповнолітнього.

Виділення у запропонованій нами класифікації такого критерію ІС, як локалізація також є дуже важливим. Безумовно, адміністративними засобами майже неможливо врегулювати родинне інформаційне середовище, проте інші види їм цілком підвладні.  На жаль, в Україні цьому питанню приділяється занадто мало уваги. Для порівняння, в РФ з початку нового тисячоліття розробляються відповідні методики й запроваджується соціальна і психологічна експертиза інформаційного середовища закладів освіти [15] і культури [16].  Навіть є дослідження щодо соціальної експертизи інформаційної безпеки медіасередовища туристських маршрутів для дітей та підлітків [17]. Тож організацію подібних експертиз можна розглядати в контексті адміністрування процесів створення й підтримки безпечного ІС.

Нами запропоновано введення ступенів градації інформаційної безпеки в окремо взятому інформаційному середовищі: від надзвичайно небезпечного, що передбачає вжиття невідкладного реагування уповноважених осіб, небезпечного для окремих категорій осіб (наприклад, для неповнолітніх), нейтрального і повністю безпечного. Критерії розподілу по цих видах і вжиття адміністративних заходів щодо не припущення, нейтралізації або мінімізації шкоди виступають окремою науковою проблемою, до якої ми плануємо повернутися у подальшому.

Врешті решт, ми вважаємо за необхідне увести до запропонованої класифікації видів інформаційного середовища критерій характеристики суб‘єкта інформаційних правовідносин (згідно з обраною нами темою – неповнолітньої особи). В якості аргументу на користь даного критерію наведемо думку авторитетного фахівця в галузі психології інформаційної діяльності В. В. Кириченка: «Початком, відправною точкою інформаційних відносин є суб‘єкт, який має необхідність передати іншому суб‘єкту інформацію у вигляді знань, суб‘єктивних вражень, узагальнень та інших продуктів мислительної діяльності». [18, с. 39] На рівні педагогіки з‘являються роботи щодо безпечного особистісного інформаційного середовища учня. [19]

Міжпредметні підходи створюють підстави для твердження, що інформаційне середовище на рівні окремої особистості є персоніфікованим. Воно складається в залежності від комбінації чинників, що є вирішальними при формуванні та розвитку свідомості особи. Дане положення обов‘язково має враховуватися вченими-правниками. Аналіз ІС неповнолітнього стане у пригоді й працівникам служби у справах дітей, в тому числі підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України.

За основу типологізації осіб неповнолітніх, включених нами до класифікації, узяті групи, виділені Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. [20]

Подібна диференціація необхідна у зв‘язку з тим, що категорія безпеки інформаційного середовища щодо певних суб‘єктів не є застиглим абсолютом. Вона може видозмінюватися в залежності від соціального статусу, психотипу неповнолітньої особи, життєвих обставин, в які ця особа потрапила. Проте право на безпечне для себе інформаційне середовище мають усі, і держава, інститути громадянського суспільства повинні робити усе належне, аби це право було захищеним.

Висновки. Проведене нами дослідження дозволило встановити, що на рівні законодавства відсутні тлумачення понять «інформаційне середовище», «безпечне інформаційне середовище», а існуючі на теперішній час в науці дефініції не повною мірою задовольняють вимогам. У зв‘язку з цим був запропонований авторський варіант визначення ключового поняття, а на вказаній підставі розроблена класифікація видів ІС. Це дозволило встановити засоби адміністративно-правового забезпечення права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище та виявити шляхи удосконалення адміністративної діяльності у досліджуваному напрямі.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (в редакції від 30.09.2016) // Відомості Верховної Ради, 2016, № 28, ст. 532.
2. Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації: [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан / За заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : ФОП О. С. Ліпкан. – К., 2016. – 416 с.
3. Селезньова О. М. Теоретико-методологічне трактування окремих засадничих категорій інформаційного права [Електронний ресурс]  / О. М. Селезньова // http://aphd.ua/publication-164/
4. Водяненко Г. Р. Информационное пространство человека / Г. Р. Водяненко // Интеграция образования. – Саранск. – 2012. – № 3. – С. 42-48.
5. Как керченский стрелок Росляков мог изготовить бомбу [Електронний ресурс] дата звернення – 20 жовтня // https://24tv.ua/ru/kak_kerchenskij_strelok_rosljakov_mog_izgotovit_bombu_n1050320
6. ПрогРАмма Спасения Земли «ЮСМАЛОС» [Електронний ресурс] // http://www.usmalos.narod.ru/
7. Report on the Implementation of the research work “Developing of information and educational learning environment of senior students’ training on the base of e-social networks’ (final) [Електронний ресурс] // http://lib.iitta.gov.ua/709868/
8. О. Бондар. Моніторинг та самоекспертиза освітнього середовища навчального закладу  [Електронний ресурс] / О. Бондар // http://ru.osvita.ua/school/method/375/
9. Беседина, М. В. Образовательная среда как фактор эмоциональной депривации, влияющей на соматическое здоровье подростков [Электронный ресурс] : дис. … кандидата психол. наук / Беседина М. В. ; Моск. гор. психолого-пед. ун-т. – М., 2004. – 170 с. – Режим доступа : http://psychlib.ru/inc/ absid.php?absid=76552
10. Закон України від 09.04.2015 № 317-VІІІ (в редакції від 05.05.2018) «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» // Відомості Верховної Ради, 2018. – № 20. – ст. 189
11. Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року (редакція від 26.04.2017) № 1977-VІІІ // Відомості Верховної Ради, 2017. – № 20, ст. 240.
12. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1315 (в редакції від 03.10.2018) «Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів // Офіційний вісник України від 19.10.2018, № 80, стор. 352, ст. 2684, код акта 91814/2018
13. Motion Picture Association of America  Informing Parents Since 1968 [Офіційний сайт] // https://www.mpaa.org/film-ratings/
14.  Film ratings.com  // https://twitter.com/filmratings?lang=en
15.  Ясвин, В. А. Экспертиза и проектирование образовательных сред / В. А. Ясвин // Образовательная среда: от моделирования к проектированию. – М., 2001. – 365 с.
16.  Лобузина Е. В. Библиотечные технологии организации знаний в электронной научно-образовательной среде [Електронний ресурс] / Е. В. Лобузина // Образовательные технологии и общество. – 2014 // https://cyberleninka.ru/article/v/bibliotechnye-tehnologii-organizatsii-znaniy-v-elektronnoy-nauchno-obrazovatelnoy-srede
17. Рубцова О. В., Смирнов Д. В., Кинфу Зенебе Тафессе. Социальная экспертиза информационной безопасности медиасреды туристских маршрутов для детей и подростков [Електронний ресурс] / О. В. Рубцова, Д. В. Смирнов,  Кинфу Зенебе Тафессе // Вестник академии детско-юношеского туризма и краеведения, 2014   https://cyberleninka.ru/article/v/sotsialnaya-ekspertiza-informatsionnoy-bezopasnosti-mediasredy-turistskih-marshrutov-dlya-detey-i-podrostkov
18. Кириченко В. В. Психологія інформаційної діяльності: Навч. посібник / В. В. Кириченко. – 2-ге вид. , вип. і доп. -  Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2015. – 146 с.
19. Підгорна Т. В. Про безпечне особистісне інформаційне середовище учня / Т. В. Підгорна  //  Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 2 : Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання : зб. наук. праць. – Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2016. – Вип. 18 (25). –   С.21-28.
20. Закон України «Про охорону дитинства»  від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ (в редакції від 22.05.2018). – Відомості Верховної Ради, 2018, № 33, ст. 250.

АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ ЗАЩИТЫ ПРАВА НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНЕГО НА БЕЗОПАСНУЮ ИНФОРМАЦИОННУЮ СРЕДУ

         В статье осуществляется анализ существующих в научных трудах подходов к толкованию ключевого понятия «информационная среда», предлагаются авторские дефиниции данного понятия, в том числе с добавлением атрибутива «безопасная». Автор вводит в научный оборот классификацию видов информационной среды и на основании этого убедительно демонстрирует, какие образом административно-правовыми способами осуществляется защита права несовершеннолетнего на безопасную информационную среду.

Ключевые слова: информационная среда, безопасная информационная среда, классификация видов информационной среды, защита информационных прав несовершеннолетнего, информационная безопасность несовершеннолетнего.

ADMINISTRATIVE AND LEGAL ASPECTS OF PROTECTION OF THE RIGHT OF THE MINOR TO A SAFE INFORMATION ENVIRONMENT

         One of the key terms of information law “information environment” in the Ukrainian legislation does not have its legal interpretation. The analysis of approaches to the interpretation of this concept in scientific papers is also ambiguous. In this regard, the author of the article offers his own version of the definition. In his understanding, the information environment is a dynamic, systemic, multicomponent, combinatorial segment of the information space, which is capable of influencing (both positively and negatively) personality, groups of people, society as a whole through informational relations, information resources and communication technologies, serve as an information security indicator. This requires the use of a complex of legal, organizational, managerial, scientific, educational and technological methods of regulation. The author of the article also proposes a definition of the term “safe information environment”. In his understanding, this is a part of the information space mediated by participants of information relations, in which, thanks to a complex of legal and technical means, the risks and threats to information security are eliminated or minimized. This creates favorable conditions for the development and self-realization of the individual, the balance of national interests, the full activity of society and the state. The researcher offers the author’s classification of types of information environment. The classification criteria are the type of communicative dominant, the scope of knowledge, functionality, degree of commercialization of information resources, localization and presence of restrictions in the content, the degree of security and others. Through the prism of the proposed criteria, the author considers the administrative and legal ways to protect the right of a minor to a safe information environment and demonstrates ways to improve the activities of state authorities and civil society institutions.

Keywords: information environment, safe information environment, classification of types of information environment, protection of information rights of a minor, information safety of a minor.