GOAL » information offenses

ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОВІТНІХ ТЕНДЕНЦІЙ У СФЕРІ ПОРУШЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

admin — Wed, 28 Feb 2018 06:04:05 +0000

Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена аналізу нових для України соціальних явищ, які можна кваліфікувати в контексті порушень інформаційної безпеки неповнолітніх. Визначаються суб’єкти й об’єкти правопорушень. Надається розгорнута соціально-юридична характеристика діянь. Виявлені прогалини у нормативній базі, що потребують внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: інформаційна безпека неповнолітніх, інформаційні правопорушення, загрози інформаційній безпеці особистості, булінг, кібербулінг, доведення до самогубства, захист персональних даних.

Загальна постановка проблеми. Сфера інформаційної безпеки є дуже динамічною, адже неспинний рух технічного прогресу породжує нові виклики, які взагалі важко було прогнозувати до цього. У таких умовах при правовому регулюванні порушень у вказаній сфері є лише два шляхи: намагатися кваліфікувати делікти за вже існуючими нормами або ж модернізувати законодавство шляхом доповнень і змін. У цьому зв’язку виникає необхідність аналізу новітніх тенденцій у сфері порушення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН).

Аналіз публікацій. Багатоаспектність проблем інформаційної безпеки (ІБ) породжує значний інтерес науковців, які аналізують її як соціокультурний феномен [1], розглядають її у соціально-філософському і соціокомунікаційному вимірі [2, 3], досліджують правове регулювання даного феномену [4-14]. Фахівцями в галузі педагогіки і психології досліджується забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі [15], соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників [16], соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх [17], суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох [18].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значну кількість публікацій, присвячених проблемам забезпечення інформаційної безпеки, особливостей негативного впливу інформаційних загроз на неповнолітніх, дослідження юридичної характеристики новітніх тенденцій у зазначеній сфері, породжених епохою глобалізації, ще не здійснювалося.

Мета статті полягає у виявленні юридично значущих характеристик тих порушень інформаційної безпеки неповнолітніх, які актуалізувалися останнім часом у глобальних масштабах і розповсюдилися на територію України. Розкриттю теми сприяє розв’язання наступних завдань: 1. Проаналізувати іншомовні та українські медійні джерела з метою виявлення новітніх тенденцій, які відображають порушення ІБН. 2. Дати юридичну оцінку діям учасників інформаційних правовідносин відповідно до чинного законодавства. 3. Виявити юридичні колізії й прогалини у нормативній базі, які виникли у зв’язку з відставанням від реалій життя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблеми міжособистісного спілкування неповнолітніх, як правило, досліджуються психологами, педагогами, соціологами. У центрі їх уваги є специфіка встановлення й підтримання взаємовідносин із однолітками, особливості спілкування із членами родини і вчителями, засоби самопрезентації й актуалізації себе у мікросоціумі. Науковцями одностайно відзначаються суттєві зміни у ментальності нового покоління порівняно із їх попередниками, що зумовлені впливом інформаційних технологій, трансформацією ціннісно-смислових і етичних орієнтирів, розширенням діапазону засобів отримання інформації та її ретрансляції у віртуальному просторі. [19–22] Через інтенсифікацію глобалізаційних процесів активно розповсюджуються моделі поведінки, у тому числі протиправної, що виходять за межі норм певної національної спільноти й законодавства окремої держави. Розглянемо більш детально ти з них, які можна кваліфікувати як порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Принагідно зауважимо, що багато з них мають англомовні назви, а тому в українській мові передаються через транслітерацію або ж заміною синонімом чи синонімічним словосполученням.

Здебільшого подібні процеси розгортаються у кіберпросторі, що суттєво ускладнює превенцію нових видів правопорушень, ідентифікацію та притягнення до юридичної відповідальності винних.

Щодо суб’єктів вчинення подібних правопорушень, то, за нашими спостереженнями їх можна розподілити на дві категорії: 1. Дієздатні особи, які мають певний протиправний умисел щодо життя, фізичного чи психічного здоров’я неповнолітнього або схилення його до віктимної / деліквентної поведінки. 2. Однолітки неповнолітнього, які нерідко за зговором виступають як група осіб з метою психологічного терору, цькування особистості, випробування її на міцність установок.

Аналіз наукових і публіцистичних джерел дозволив встановити, що від інформаційних правопорушень можуть потерпати дві групи неповнолітніх: 1. Випадкові, ситуативні «жертви», які через свою необережну поведінку й надзвичайну довірливість потрапили до поля зору правопорушника. 2. Конкретні, відомі правопорушникам особи неповнолітніх, проти яких розгортається психологічна боротьба.

У даній статті ми не зосереджуємося на таких негативних проявах зловмисного використання інформаційно-комунікативного простору, як втягнення неповнолітніх до зайняття проституцією, розповсюдження порнографічної продукції, рекламування шкідливих для молодого організму речовин, які породжують наркоманію, токсікоманію, куріння тощо. По-перше, на жаль, подібні тенденції вже далеко не новітні. По-друге, в кожному такому випадку чітко простежується склад правопорушення (злочину), що не викликає різночитань при їх юридичній кваліфікації.

Набагато складніше інтерпретувати в межах правового поля інші загрозливі прояви. До них ми відносимо:

Формування інформаційних потоків по створенню так званих «груп смерті». Вплив на психіку неповнолітнього здійснюється шляхом навіювання депресивних настроїв, зосередження на життєвих складнощах і непорозуміннях з найближчим оточенням, героїзації суїцидів. Джерелами розповсюдження інформації та скерування поведінки віктимних осіб є закриті групи у соціальних мережах, засоби зв’язку через Wiber, WhatsApp та інші месенджери. При цьому усе подається як своєрідна захоплива гра із своїм алгоритмом дій, що відриває молоду людину від почуття реальності. Констатується, що куратори подібних груп постійно модифікують варіанти: на зміну «синім китам» і «тихому дому» приходить флешмоб «біжи або помри», коли підлітки випробовують долю, перебігаючи дорогу на червоний сигнал світлофору і кидаючись під колеса авто. Також пропонуються різного роду небезпечні «квести», які можуть призвести до загибелі не тільки самого неповнолітнього, а й його близького оточення. Зухвалість зловмисників проявляється в тому, що для них замало суїциду. Вони потребують від майбутньої жертви відео факту смерті в режимі трансляції з подальшим перепродажем записів через мережу Інтернет або Darknet.

З позицій права, дії ініціаторів та організаторів груп можуть кваліфікуватися за ст. 120 Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства». [23] Разом з тим, звернення до редакції даної статті у нинішньому її формулюванні дозволить адвокатам захистити винних, оскільки в діях останніх доволі складно угледити жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або приниження людської гідності. Допоки законодавець не внесе відповідні зміни до тексту Кримінального кодексу України, куратори таких груп відчуватимуться безкарними.

З позицій виконавчої влади, функції протидії подібним проявам покладаються на департамент кіберполіції Національної поліції України. Його працівниками проводиться постійний моніторинг соціальних мереж, відстежується поява закритих деструктивних угруповань, для освітян і батьків здійснюється роз’яснювальна робота щодо превенції негативних проявів через опис алгоритму дій зловмисників. [24] Разом з тим, цій діяльності не настільки властивий упереджувальний та масштабний характер. Достатньо навести в якості прикладу відомості з виступу голови Національної поліції С. Князєва, який зазначив, що на початок 2017 року з 434 суїцидальних груп було заблоковано 102. [25] Бракує й належної координації спільних дій з Міністерством освіти і науки, Міністерством інформаційної політики, Міністерством охорони здоров’я. Подібна розпорошеність у протистоянні з даним негативним явищем занадто дорого обходиться державі і суспільству.

Булінг / Кібербулінг. Назва веде походження від англ. bulling, що дослівно перекладається як «бикування», а по суті означає цькування особистості, агресивне переслідування неповнолітнього, приниження його гідності, доведення до неврівноважених психоемоційних станів, що згодом за умови інтенсифікації й тривалості впливу, може стати причиною суїциду або психічних порушень. З появою Інтернет-технологій розширився й інструментарій та засоби вчинення цього інформаційного правопорушення.

Український інститут дослідження екстремізму в рамках проекту «Стоп шкільний терор» встановив, що з проявами булінгу в нашій державі стикалися 8 осіб з 10 [ 26, с.5]. За рольовою участю в булінзі авторами проекту виділяються переслідувачі, жертви, в тому числі постійні, і свідки. За їх даними, 48% дітей нікому не розповідали про знущання, 40% соромляться цього, 22% вважають, що цькування це нормально [26, с. 6]. За виведеною ними статистикою, лише у 2016 році від самогубства в Україні загинуло 116 дітей; на кожне самогубство неповнолітнього приходилося 19 спроб (тобто щороку близько двох тисяч дітей у країні намагаються покінчити з собою); 27,4% опитуваних заявили, що інколи втрачають бажання жити. [26, с.35] Поширеність явища у світі зумовила навіть появу окремого терміну «буліцид», у першій частині якого вказується на причину самогубства.

Модифікаціями булінгу виступають сфабриковані обмови й наклепи, розповсюджені за допомогою засобів зв’язку (denigration); нав’язливі атаки на жертву у вигляді безперервних дзвінків на мобільний телефон, численне розсилання безтактних повідомлень тощо (harassment); публічний обмін зневажливими репліками, образи учасників комунікації в груповому чаті, на форумі (flaming) та ін.

Важливість подолання цих негативних проявів зумовлена і людськими втратами, і розповсюдженням агресії, переконанням у безкарності, впевненістю, що питання можна вирішувати за силовими сценаріями, а значить у нейтралізації підвалин подальшого переростання булінгу у радикалізм та екстремізм. Не помічати, що ця проблема набула масштабів національної безпеки, – значить обманювати самих себе. Разом з тим, усі існуючі рекомендації щодо подолання булінгу в реальному житті або в кіберпросторі мають лише психолого-педагогічне спрямування, оскільки юридична відповідальність неповнолітніх за цькування інших осіб в Україні не передбачена. На відміну від інших держав, у нас відсутня Національна програма з неприпущення й протидії булінгу. Вирішення проблеми можливо лише за умови комплексного підходу, тобто об’єднання зусиль закладів освіти і батьків, належної координації діяльності компетентних органів, а також внесення до адміністративного законодавства норм щодо притягнення до відповідальності так званих неповнолітніх «переслідувачів», які є активними учасниками інформаційного насильства одноліток.

Привласнення персональних даних неповнолітніх у соціальних мережах з провокаційними цілями (impersonation). За даними англійських дослідників, на теперішній час у соціальних мережах зареєстровано більше трьох мільйонів неповнолітніх користувачів, причому більшість з них користується двома і більше мережами. [27] Відзначається, що це не тільки особливий спосіб отримання новин, іншої інформації, але й спосіб самоствердження, підвищення самооцінки за рахунок так званих «лайків». Для тинейджера вельми значущими стають фактори ізоляції, виключення з певних віртуальних груп, а також негативного ставлення до нього учасників інтернет-соціуму.

Привласнення персональних даних в акаунті неповнолітнього дієздатною особою може здійснюватися з метою розгортання діалогу з іншими підлітками для пошуку потенційних жертв різного роду збоченцями, а також для отримання непрямої інформації щодо статків певної родини, конфіденційної інформації про членів сім’ї з подальшим неблаговидним її використанням. Звісно, що своєму другові неповнолітній готовий розповісти значно більше, аніж незнайомій дорослій людині. Цим і користуються зловмисники.

Привласнення персональних даних в акаунті ровесниками неповнолітньої особи може застосовуватися в хуліганських цілях, зокрема для розсилки комунікативних повідомлень з негативним контентом. Звісно, при зворотному зв’язку усі претензії пред’являються основному користувачеві, який взагалі не здогадується про вчинене від його імені.

Близьким до подібних дій є отримання у неповнолітнього персональної інформації обманним шляхом з подальшим її розповсюдженням у широких колах або передавання особам, яким вона не призначається (outing&trickery). У такий спосіб відбувається порушення прав людини на недоторканність особистого життя, розголошуються конфіденційні відомості тощо.

В Україні правові відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних даних регулюються Законом «Про захист персональних даних». [28] Його дія поширюється на діяльність з обробки таких даних із застосуванням автоматизованих або неавтоматизованих засобів. Під персональними даними в Законі розуміються «відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». У такий спосіб, законодавчо врегульовуються процедури, що обмежуються діяльністю підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

Створюючи акаунт у соціальних мережах, особа добровільно, на власний розсуд, розміщує біографічні відомості про себе, відображає події з особистого життя у фотографіях, блогах тощо. По суті те, що в офіційних умовах прийнято відносити до конфіденційної інформації, що захищається Законом, в інтернет-спільнотах оприлюднюється. То ж і привласнення персональних даних в інтернет-середовищах не тягне за собою ані якої юридичної відповідальності. Залишається тільки профілактична роз’яснювальна робота із неповнолітніми користувачами мереж щодо обачливості й комунікативної безпеки у кіберпросторі.

Поширення шкідливої інформації із розрахунком на її відтворення. Психологічні особливості юнацького віку полягають в тому, що неповнолітній, пізнаючи себе, власні можливості, намагається наслідувати певні моделі поведінки, так звані патерни. При цьому доволі часто його захоплюють не приклади суспільно бажаної поведінки, а навпаки, – безглузді вчинки. Характерно, що при цьому актуалізуються потенційні задатки демонстративної поведінки, за яких кожен такий вчинок ще й фіксується на відео та викладається на інформаційних ресурсах або розповсюджується через мобільний зв’язок для загального перегляду. Виходить своєрідне замкнене коло: особа отримує негативну за наслідками інформацію з Інтернет, вчиняє певні дії, які фіксуються на відео і знову потрапляють до кіберпростору. Діапазон вчинків є дуже широким: від нанесення собі тілесних ушкоджень, споживання нехарчових продуктів, що може призвести до отруєнь, в тому числі смертельних, до алгоритмів помсти кривдникам або знущання над іншими. Останній вид навіть отримав свою англомовну назву – happy slapping (дослівно «щасливе ляскання»). Сюди потрапляють не тільки «дружні» жарти, а й вчинки, які загрожують життю і здоров’ю іншої людини. Звісно, що подібні дії, якщо вони не призвели до трагічних наслідків, важко підвести під юридичну кваліфікацію. Наразі виникає питання процесуального характеру: чи може подібне «самодокументування» братися до уваги при впровадженні у порушених справах, чи має така інформація доказову силу? Для законодавця таке поле теж є «terra incognito».
Розповсюдження ігор-аніматроніків, що призводять до дезадаптації або психічних розладів неповнолітнього. Мережа Інтернет відкриває великі можливості не тільки для спілкування, а й для нових розваг. Вже чимало написано про загрози інтернет-залежності, про підміну справжнього спорту кіберспортом, а внаслідок цього – порушень психологічного й фізичного стану молодої особи. Розробники ігор пішли далі. Враховуючи перехідний від дитинства до дорослої людини період потенційного гравця, який прагне гострих почуттів, вони пропонують долучитися до ігор, що розповсюджуються в мережі безкоштовно. На прикладі фрагменту рекламного тексту до гри «5 ночей з Фредді» можна переконатися у глибинному розумінні розробниками юнацької психології та стилістики спілкування цього прошарку суспільства між собою: «Ви у захваті від жахливих ігор про ведмежатко Фредді? Тоді годі відсижуватися у сторонці, запускайте гру і приєднуйтеся до маньячної братви!»; «Ви можете поквитатися з цими злобними ляльками-роботами за те, що неодноразово примушували вас підскакувати на місці від переляку. Тепер Ви будете озброєні і зможете застрелити усіх аніматроників». [29]

На теперішній час, з позицій юриспруденції, розповсюдження таких ігор не заборонено, їх розробники не підпадають під правову відповідальність за дезадаптацію неповнолітніх, культивування в них агресії. Не існує й механізму адміністративно-правової регламентації діяльності компетентних органів щодо експертизи подібних «ігор» з прогнозуванням ступеню суспільної шкідливості наслідків від проводження часу у таких «розвагах». Зволікання цими небезпеками може також перерости у проблему суспільного масштабу.

Висновки. Аналіз іншомовних та вітчизняних джерел дозволив виявити основні новітні тенденції, які можна кваліфікувати як порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Констатується, що законодавство й практика правозастосування далеко не завжди вчасно реагують на появу потенційних і реальних загроз, тож існує нагальна потреба в удосконаленні нормативно-правової бази у сфері інформаційних правовідносин.

Література

1. Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. … канд. філос. наук : 09.00.03 / В. Ю. Триняк ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Д., 2009. – 19 с.
2. Архипова Є. О. Інформаційна безпека : соціально-філософський вимір : автореф. дис. .. канд. філос. наук : 09.00.03 / Є. О. Архипова ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. ін-т». – К., 2012. – 16 с.
3. Дубняк К. А. Соціокомунікаційний вимір інформаційної безпеки держави : автореф. дис. .. канд. наук з соц. комунікацій : 27.00.01 / К. А. Дубняк; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2016. – 16 с.
4. Березовська І. Р. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки в Україні / І. Р. Березовська. – Львів: ЗУКЦ, 2014. – 173 с.
5. Довгань О. Д. Забезпечення інформаційної безпеки в контексті глобалізації: теоретико-правові та організаційні аспекти / О. Д. Довгань ; НАПрН України, НДІ інформатики і права, НАН України, Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського. – К., 2015. – 386 с.
6. Довгань О. Д. Теоретико-правові основи забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. Д. Довгань ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2016. – 44 с.
7. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : Автореф. дис. …д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 42 с.
8. Линник Г. М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України : автореф. дис. .. канд. юрид. наук : 12.00.07 / Г. М. Линник ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – К., 2011. – 20 с.
9. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України : [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов. – К. : Текст, 2004. – 136 с.
10. Лісовська Ю. П. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. П. Лісовська ; Міжрегіон. Акад. упр. персоналом. – К., 2017. – 19 с.
11. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ю. Є. Максименко ; Київ. нац. ун–т внутр. справ. – К., 2007. – 20 с.
12. Нашинець–Наумова А.Ю. Інформаційна безпека : питання правового регулювання / А. Ю. Нашинець-Наумова ; М-во освіти і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Гринченка. – К.: Гельветика, 2017. – 167 с.
13. Олійник О. В. Інформаційна безпека України : доктрина адміністративно-правового регулювання : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Олійник ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2013, 34 с.
14. Шевчук О. М. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. М. Шевчук ; Класич. Приват. ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.
15. Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.10 / В. Н. Ковальчук, Ін-т інформ. технологій і засобів навчання Нац. АПН України. – К., 2011. – 20 с.
16. Малиш Н. В. Соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників [Текст] : дис. .. канд. психол. наук: 19.00.06 / Н. В. Малиш ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 179 с.
17. Спицька Л. В. Соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх та її корекція в умовах закладів соціальної реабілітації : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Л. В. Спицька ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. – Сєвєродонецьк, 2016. – 20 с.
18. Юзікова Н. С. Суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох (від Давнини і Середньовіччя до ХХІ століття) : [монографія] Є Н. С. Юзікова ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – 327 с.
19. Власенко Ф. П. Віртуальна реальність як простір соціалізації індивіда / Ф. П. Власенко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2014. – Вип. 56. – С. 208–217.
20. Колесник О. О. Особливості спілкування підлітків в Інтернеті / О. О. Колесник // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2012. – № 15 (2). – С. 28–33.
21. Пугачов Д. Комунікативні аспекти формування образу «Я» підлітків у віртуальному комп’ютерному світі / Д. Пугачов // Науковий вісник МНУ ім. В. О. Сухомлинського. Психологічні науки. – № 1 (16), травень 2016.
22. Столбов Д. В. Особливості Інтернет-діяльності сучасного підлітка / Д. В. Столбов // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Сер.: Педагогіка. – 2014. – № 1. – С. 327–331.
23. Кримінальний кодекс України // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page4
24. Як запобігти дитячим суїцидам: поради батькам від оперативників Департаменту кіберполіції // https://www.npu.gov.ua/uk/publish/article/2113329
25. Полиция заблокировала в соцсетях тысячи суицидальных групп // https://comments.ua/society/606222-politsiya-zablokirovala-sotssetyah-tisyachi.html
26. Петренко Б. Стоп шкільний терор. Особливості цькувань у дитячому віці. Профілактика та протистояння булінгу / Б. Петренко ; Український інститут дослідження екстремізму. – К., 2017. – 84 с.
27. Social media is having a worrying impact on sleep; we reveal the crucial time to stay away from it // http://www.bbc.com/future/story/20180110-the vital-time-you really-shouldnt-be-on-social-media
28. Закон України «Про захист персональних даних» // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/2297-17
1. 29. Ігри. 5 ночей з Фредді // http://gg.org.ua/igri-5-nochej-z-freddi/

ЮРИДИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА НОВЕЙШИХ ТЕНДЕНЦИЙ В СФЕРЕ НАРУШЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена анализу новых для Украины социальных явлений, которые можно квалифицировать в контексте нарушений информационной безопасности несовершеннолетних. Определяются субъекты и объекты правонарушений. Дается развернутая социально-юридическая характеристика деяний. Выявлены пробелы в нормативной базе, которые требуют внесения изменений и дополнений в действующее законодательство.

Ключевые слова: информационная безопасность несовершеннолетних, информационные правонарушения, угрозы информационной безопасности личности, буллинг, кибербуллинг, доведение до самоубийства, защита персональных данных.

LEGAL CHARACTERISTIC OF THE NEWEST TRENDS IN THE FIELD OF INFRINGEMENT OF INFORMATIVE SECURITY OF MINORS

The article is devoted to the analysis of new social phenomena for Ukraine, which are a source of potential threats in the field of information security for minors. The peculiarities of teenagers’ communication on the Internet are, as a rule, studied by teachers, psychologists and sociologists. The author of the article considers this type of communication in the context of jurisprudence. The researcher notes that under the influence of information technologies there is a transformation of value orientations, expansion of the range of information sources, as well as its retransmission in virtual space. The processes of globalization lead to the fact that, together with the phenomenon, its English name is also borrowed. The author gives a legal description of “death groups”, bulling and cyberbullying, misappropriation of personal data of minors in social networks, dissemination of harmful information intended for reproduction in real conditions, popularization of games leading to personal disadaptation. He notes the existence of gaps in the legislation, insufficient coordination of executive authorities, whose competence is the prevention of information offenses. The researcher points out the importance of the problem and suggests ways of improving the current legislation.

Key words: information security of minors, information offenses, threats to the information security of the person, bullying, cyberbullying, bringing to suicide, protection of personal data.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

admin — Sun, 11 Feb 2018 19:50:26 +0000

Писаренко Ганна Миколаївна,

Здобувач Національної академії внутрішніх справ

Писаренко Г. М. Поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню поняття юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері, розробці авторського визначення поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері та визначенню ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері. Проаналізовані основні визначення “юридичної відповідальності в інформаційній сфері”, які надані провідними науковцями та зазначені її ознаки. Розроблено авторське визначення поняття “юридична відповідальність в інформаційній сфері”.

Ключові слова: юридична відповідальність, юридична відповідальність у інформаційній сфері, інформаційна відповідальність, ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері

Аннотация

Писаренко А. Н. Понятие юридической ответственности в информационной сфере. – Статья.

Статья посвящена исследованию понятия юридической ответственности за правонарушение в информационной сфере, разработке авторского определения понятия юридической ответственности в информационной сфере и определению признаков юридической ответственности в информационной сфере. Проанализированы основные определения “юридической ответственности в информационной сфере”, представленные ведущими учеными и указаны её составляющие. Разработано авторское определение понятия “юридическая ответственность в информационной сфере”.

Ключевые слова: юридическая ответственность, юридическая ответственность в информационной сфере, информационная ответственность, информационные преступления, признаки юридической ответственности в информационной сфере

Summary

Pysarenko H. M. Definition of legal responsibility in sphere of information. – Article.

The article investigates the definition of legal responsibility in sphere of information, development of author’s definition of the definition of legal responsibility in sphere of information and determinates signs of legal responsibility in sphere of information. Analysed the main definitions of “legal responsibility in sphere of information”, presented by leading scientists and specified its components. Developed author’s definition of “legal responsibility in sphere of information”.

Keywords: legal responsibility, information offenses, information misdemeanors, information crimes, signs of legal responsibility in sphere of information

Поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері є доволі дискусійними в сучасній юридичній науці, як і поняття юридичної відповідальності в цілому. Не зважаючи на наявність численних наукових досліджень з даної теми, однією з головних проблем є відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття юридичної відповідальності. Отже, дослідження теоретичних та практичних проблем юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні є актуальним напрямом сучасної юридичної науки.

Метою даної наукової статті є окреслення поняття та ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- надати визначення поняття “юридична відповідальність в інформаційній сфері”;

- виокремити основні ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Юридична відповідальність – одна з найскладніших та гострих тем сучасної юридичної науки. У статтях та монографіях цю проблематику висвітлювали такі вчені, як К. В. Басін, С. В. Бобровник, С. Н. Братусь, А. Б. Венгеров, В. В. Лазарєв, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабінович, Н. А. Слободчиков, Т. І. Тарахович та інші.

Не зважаючи на наявність численних наукових досліджень з даної теми, теоретико-правові засади юридичної відповідальності є доволі дискусійними в сучасній юридичній науці. Однією з головних проблем є відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття юридичної відповідальності.

Так, М. І. Матузов визначає юридичну відповідальність як один із видів соціальної відповідальності індивіда, головною особливістю якої є те, що вона пов’язана з порушенням юридичних норм, за яким стоїть апарат примусу держави [1, c. 443].

На думку П. М. Рабіновича, юридична відповідальність – різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення [2, c. 16].

О. В. Мелехін розуміє юридичну відповідальність як обов’язок правопорушника нести покарання, зазнавати санкцій, що передбачені правовими нормами і застосовуються компетентними органами за вчинення ним протиправного діяння [3, c. 407].

На думку А. С. Піголкіна, юридична відповідальність – це вид державного примусу, що пов’язаний з державним осудженням винних протиправних діянь, які є небезпечними і шкідливими для держави та з якими ведеться боротьба шляхом застосування примусових заходів [4, c. 535].

О. Ф. Скакун вважає, що юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного зізнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення [5, c. 464].

У результаті активних наукових досліджень в юридичній науці склалося декілька концепцій юридичної відповідальності.

Перша концепція розглядає юридичну відповідальність як покарання. На думку Н. С. Малеїна, покарання – це і є юридична відповідальність. Сутність відповідальності, її невід’ємна ознака полягає у покаранні правопорушника [6, c. 15].

Друга концепція розглядає юридичну відповідальність як реалізацію санкцій. Позиція прихильників цієї концепція полягає в тому, що вони розглядають юридичну відповідальність у нерозривному зв’язку з санкцією правової норми і визначають її як реалізацію санкції. Л. С. Явич зауважував: “У самому простому підході, юридична відповідальність – це застосування відповідної санкції порушеної правової норми” [7, c. 43].

Згідно з третьою концепцією юридична відповідальність є мірою державного примусу. І. С. Самощенко і М. X. Фарукшин під юридичною відповідальністю розуміють державний примус до виконання вимог права, що містить осуд діяння правопорушника державою і суспільством. Ознаками юридичної відповідальності, на думку авторів, є осуд правопорушника і державний примус. Автори стверджують: “Юридичною відповідальністю називається застосування до осіб, які вчинили правопорушення, передбачених законом заходів примусу у встановленому для цього процесуальному порядку” [8, c. 17].

Чинне законодавство не містить положень щодо визначення поняття юридична відповідальність в інформаційній сфері. Автори здебільшого оперують такими поняттями як “інформаційна відповідальність” та “інформаційно-правова відповідальність”.

Так, О. В. Полушкін оперує поняттям “інформаційна відповідальність” та зазначає, що інформаційної відповідальності проявляється у порушенні норм, що передбачають юридичну відповідальність за їх вчинення, із системою дозволів, заборон, обмежень і стимулів, які формують правовий режим в інформаційній сфері [9].

На думку Л. П. Коваленко, в широкому розумінні, інформаційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останнього, вона є складовою частиною державного примусу, це накладення на правопорушників (фізичних і юридичних осіб), загальнообов’язкових правил, які діють в інформаційній сфері, стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки юридичного характеру.

У вузькому розумінні, інформаційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні до фізичних і юридичних осіб, які вчинили інформаційні проступки, особливих санкцій – інформаційних стягнень [10].

Підсумовуючи подібні твердження щодо розуміння поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері уможливило визначити наступні ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері:

1. Вчинення інформаційного правопорушення.

Чинне законодавство не містить визначення інформаційного правопорушення. Порушена проблематика розглядається такими вченими, як В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.

В. А. Ліпкан пропонує під інформаційним правопорушенням розуміти суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність, який за сутністю є суспільно небезпечним посяганням на інформаційні правовідносини, що охороняються нормами інформаційного законодавства, яким воно може заподіяти або заподіює шкоду; за змістом є винним діянням суб’єкта інформаційно-правової відповідальності; за формою є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена юридична відповідальність у сфері інформації [11].

Ю. Є. Максименко запропонувала широке і вузьке розуміння інформаційного правопорушення.

В широкому розумінні інформаційні правопорушення – суспільно небезпечне (суспільно шкідливе), протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, інформаційної інфраструктури, чи вчиняється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

У вузькому розумінні інформаційні правопорушення – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційної інфраструктури, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність [12].

За Л. П. Коваленко, інформаційне правопорушення – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації і за яку законом передбачено інформаційну відповідальність [10].

Слід також підкреслити, що порушення норм інформаційного права породжує не лише власне інформаційно-правову відповідальність, а й відповідальність, передбачену іншими галузями права.

2. Наявність інформаційної санкції.

Одним із елементів поняття юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері є санкція за невиконання припису інформаційно-правової норми. Поява в юридичній літературі нового терміна, “інформаційні санкції”, не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу його правової природи.

На думку Л. П. Коваленко, інформаційна санкція – це вплив спеціально уповноваженого державою органу на фізичну чи юридичну особу, що вчинила інформаційне правопорушення, в порядку, встановленому інформаційно-правовими нормами з метою забезпечення інформаційних інтересів держави, додержання інформаційної дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень у майбутньому[10].

Також Л. П. Коваленко зазначає, що з приводу правової природи інформаційних санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що інформаційні санкції є засобами нового виду відповідальності, який ще не знайшов належного відображення в юридичній науці, а саме – інформаційній відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що інформаційні санкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немає єдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема, адміністративні суди різних рівнів у справах при порушенні Закону України “Про доступ до публічної інформації” не можуть застосувати адміністративні стягнення, тому обмежуються заходами передбаченими в Кодексі адміністративного судочинства України. У разі застосування інформаційних санкцій будуть виникати відносини публічно-правового характеру, оскільки однією з сторін є відповідний контролюючий державний орган, а також адміністративний суд який від імені держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому санкції накладаються в адміністративному, і в судовому порядку, а суми стягнутих штрафів спрямовуються до державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є інформаційно-правовими. Тобто, можна дійти висновку про те, що за своїм змістом інформаційні санкції є специфічними заходами інформаційної відповідальності [10].

2. Наявність визначеного суб’єкта – фізичної або юридичної особи.

Так, Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” визначає, що редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об’єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації [13].

Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” визначає, що особи, винні в порушенні законодавства про захист інформації в системах, несуть відповідальність згідно із законом [14].

Закон України “Про інформаційні агенства” встановив, що особи, винні у порушенні цього Закону, притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України [15].

3. Наявність інформаційної сфери.

Сьогодні не існує єдиного поняття, яке б визначало середовище, в якому відбуваються процеси, пов’язані з інформацією. Таке середовище називають “інформаційною сферою”, “інформаційним середовищем”, “інформаційним простором”, “інформаційним полем”. На нашу думку, назва “інформаційна сфера” найбільш вдало визначає зміст, тому будемо використовувати саме цей термін.

І. Л. Бачило визначає інформаційну сферу як сферу обігу інформації, під час якого суб’єкти реалізують свої потреби і можливості по відношенню до інформації [16, c. 18].

І. В. Арістова визначає інформаційну сферу як єдиний інформаційний простір, що являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб [17, c. 65].

О. В. Логінов під інформаційною сферою пропонує розуміти єдиний інформаційний простір України, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України [18, c. 23].

3. Наявність правової основи.

Законодавче регулювання відбувається за рахунок норм права, що містяться в різних нормативно-правових актах.

Норми права, що встановлюють юридичну відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері, містяться у адміністративній, цивільній, кримінальній, дисциплінарній та інформаційній сферах.

4. Застосування державного примусу.

Аналіз юридичної літератури дозволяє виокремити декілька наукових підходів щодо визначення понять “примусу”.

Так, Н. С. Малеїн вважає, що примус є різновидом юридичної відповідальності, яка має за мету захист справедливості [6, c. 187].

На думку О. Ф. Скакун, примус – це метод державно-владного обмеження свободи вибору суб’єкта права, який реалізується за допомогою засобів силового тиску на його свідомість і поведінку з боку уповноважених органів і посадових осіб, заснованого на праві і здійснюваного в межах права свободи вибору суб’єкта права. За такого підходу може скластися враження, що йде протистояння примусу і права, однак це помилкове враження, оскільки у праві закладено потенціал примусу, який виходить із правил, що міститься в ньому і вимагають виконання [5, c. 689].

Д. Н. Бахрах визначає примус як особливий вид правових обмежень, що полягає в застосуванні суб’єктами функціональної влади встановлених нормами права примусових заходів у зв’язку з адміністративними правопорушеннями [19, c. 8].

М. І. Козюбра підкреслює, що примус виступає стримуючим чинником для всіх громадян і забезпечує загальний обов’язок виконувати правові норми [20, c. 79].

Аналіз подібних тверджень щодо розуміння поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері, а також виокремлення ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері уможливив розробити авторське визначення поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері – це вид юридичної відповідальності, якій притаманні всі ознаки останньої, за вчинене фізичною або юридичною особою інформаційне правопорушення в інформаційній сфері, яка закріплена у законодавстві та охороняється державою і забезпечується застосуванням інформаційних санкцій.

Список використаної літератури:

1. Матузов Н. И. Теория государства и права: [учебник] / Н. И. Матузов, А. В. Малько. – М. : Юристь, 2004. – 512 с.

2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави / П. М. Рабінович. – Х. : Консум, 2002. – 160 с.

3. Мелехин А. В. Теория государства и права: [учебник]/ А. В. Мелехин. – М. : Маркет ДС, 2007. – 640с.

4. Пиголкин А. С. Теория государства и права : [учебник] / А. С. Пиголкин. – М. : Юрайт-Издат, 2005. – 613 с.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656 с.

6. Малеин Н. С. Юридическая ответственность и справедливость / Н. С. Малеин. – 1992. – 205 с.

7. Явич Л. С. Право и социализм / Л. С. Явич. – М., 1982. – 176 с.

8. Самощенко И. С. Ответственность по советскому законодательству : [учебник] / И. С. Самощенко, М. Х. Фарукшин. – М. : Юрид. лит. – 1971. – 73 с.

9. Полушкин О. В. О понятии информационного правонарушения / О. В. Полушкин // Российский юридический журнал. – 2009. – В3. – С. 207-210.

10. Коваленко Л. П. Деякі питання щодо правопорушень в інформаційній сфері / Л. П. Коваленко // Форум права. – 2013. – № 4. – С. 158-167.

11. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : О. С. Ліпкан, 2013. – 344 с.

12. Максименко Ю. Є. Інформаційні правопорушення: поняття та ознаки [Електронний ресурс] / Ю. Є. Максименко // Глобальна організація союзницького лідерства. – Режим доступу : http://www.goal-int.org/informacijni-pravoporushennya-ponyattya-ta-oznaki

13. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” // ВВР України. – 1993. – № 1. – ст. 1.

14. Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” // ВВР України. – 1994. – № 31. – ст. 286.

15. Закон України “Про інформаційні агенства” // ВВР України. – 1995. – № 13. – ст. 83.

16. Бачило И. Л. Информационное право / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов. – М. СПб., 2001. – 789 с.

17. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / І. В. Арістова. – Х. Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 386 с.

18. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Логінов Олександр Володимирович; – К., 2005. – 2010 с.

19. Бахрах Д. Н. Административное право России: [учебник] / М. : Норма, 2002. – С. 317

20. Козюбра Н. И. Убеждение и принуждение в советском праве. / Н. И. Козюбра. – Киев: Наукова думка, 1979. – 308 с.

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ В УКРАЇНІ

admin — Tue, 06 Feb 2018 10:48:09 +0000

Писаренко Ганна Миколаївна,

Здобувач Національної академії внутрішніх справ

Писаренко Г. М. Шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. Проаналізовані основні проблеми правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері, які визначені провідними науковцями та запропоновані шляхи підвищення ефективності правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Ключові слова: юридична відповідальність, юридична відповідальність у інформаційній сфері, інформаційна відповідальність, нормативно-правове регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері, шляхи підвищення нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері

Аннотация

Писаренко А. Н. Пути улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине. – Статья.

Статья посвящена исследованию путей улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине. Проанализированы основные проблемы нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере, определенные ведущими учеными и предложены пути улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине.

Ключевые слова: юридическая ответственность, юридическая ответственность в информационной сфере, информационная ответственность, информационные преступления, нормативно-правовое регулирование юридической ответственность в информационной сфере, пути улучшения нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере

Summary

Pysarenko H. M. Ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information in Ukraine. – Article.

The article investigates ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information. Analysed the main problems of legal regulation of the legal responsibility in sphere of information, presented by leading scientists and offered ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information in Ukraine.

Keywords: legal responsibility, information offenses, information misdemeanors, information crimes, legal regulation of legal responsibility in sphere of information, ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information

Нині інформаційна галузь законодавства найбільш динамічно розвивається, що зумовлено стрімким розвитком інформаційних технологій. Інтенсивність таких змін в інформаційній сфері сприяє необхідності дослідженню стану нормативно-правового регулювання та пошуку шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Метою даної наукової статті є дослідження стану нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні та пошуку шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- дослідити стан нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні;

- навести шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Порушена проблематика розглядалась такими вченими, як В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета та ін.

А. В. Гевлич та В. В. Селіванов зазначають: “Слід відверто визнати, що наша країна ще значно відстає від розвинених країн у галузі не тільки інформаційних технологій, а й наукового та ефективного законодавчого забезпечення існуючих інформаційних відносин” [1, с. 10].

Ю. Є. Максименко також зауважує: “Характерною рисою національного інформаційного законодавства є декларативність значного масиву норм без указівок на шляхи їх реалізації, внаслідок чого спостерігається низький рівень правореалізації норм права, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки. Крім того, наявність численних бланкетних норм права, багатьох абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення, а також відсутність закріплення фундаментальних, базових дефініцій (наприклад, інформаційна безпека) є джерелами загроз інформаційній безпеці України” [2, с. 143].

В. С. Цимбалюк зазначає, що ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України спричинив низку проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, зокрема такі:

1. Відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення для застосування норм в практиці.

2. Оскільки різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різний час, без погодження понятійного апарату, вони містять низку термінів, які не достатньо коректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до неоднозначного розуміння їх і застосування на практиці. Наприклад, щодо інформаційних відносин назвемо такі: “таємна інформація” і “таємниця”, “документ” і “документована інформація”, “власність”, “володіння”, “інтелектуальна власність”, “автоматизована система”, “суб’єкт суспільних відносин” тощо.

3. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює пошук їх, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Спостерігається розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходи до формування їх. Нерідко в окремих законах до системи законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відносин колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акта.

5. Нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з прийнятими раніше, що призводить до правового хаосу [3, с. 110].

Аналіз базових нормативно-правових актів в інформаційній сфері уможливив дійти висновку, що сьогодні в Україні вже діє ряд важливих нормативно-правових актів, що значно покращують стан дотримання інформаційних прав і свобод людини і громадянина тощо, серед яких Закони України “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про захист інформації в автоматизованих системах», “Про авторське право та суміжні права”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про захист персональних даних”, “Про доступ до публічної інформації” тощо.

Зокрема, Закон України “Про захист прав споживачів” визначив правове регулювання відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів [4].

Закон України “Про інформацію” визначив правове регулював відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації [5].

Закон України “Про науково-технічну інформацію” визначив основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни [6].

Проте поряд з тим, важливою проблемою залишається певна несистемність вітчизняного законодавства в інформаційній сфері. Як наслідок, значна кількість питань юридичної відповідальності в інформаційній сфери в Україні залишається досі недостатньо врегульованою на законодавчому рівні.

Чинне законодавство України не відповідає сучасному рівню розвитку інформаційних правовідносин та не в змозі вирішувати проблеми, які виникають. Більшість чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання інформаційної сфери, були прийняті до набрання чинності Конституцією, і навіть із значними змінами і доповненнями непридатні для задоволення потреб сьогодення. Здебільшого вони або наводять терміни, або декларують певні положення без вказівок на шляхи їх реалізації, або містять посилання на інші норми законів. Отже, можна визначити ще одну проблему – хаотичний розвиток законодавства в інформаційній сфері, який полягає в існуванні великої кількості нормативно-правових актів, що суперечать одне одному.

Наступна проблема – невизначеність і невпорядкованість термінології інформаційного законодавства, що приводить до різного застосування правових норм на практиці. Це пов’язано з тим, що закони та підзаконні акти в інформаційній сфері приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату. Як наслідок, існує ряд невизначених, або різних за змістом термінів. Серед них такі терміни, як “інформація”, “таємна інформація” і “таємниця”, “документ” і “документована інформація”, “майно”, “власність”, “володіння”, “інтелектуальна власність”, “автоматизована система”, “суб’єкт суспільних відносин” і “учасники суспільних відносин”, “система інформаційних відносин”.

Наприклад, у сучасному інформаційному законодавстві використовується два визначення поняття “конфіденційна інформація”. Так, Закон України “Про державну статистику” визначає, що конфіденційна інформація – це статистична інформація, яка належить до інформації з обмеженим доступом і знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремого респондента та поширюється виключно за його згодою відповідно до погоджених з ним умов [7].

Закон України “Про інформацію” визначає, що конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов організацій [5].

Аналіз вищезазначеного уможливів дійти висновку про неефективність нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері та необхідність пошуку шляхів для її досягнення.

На думку деяких науковців, усі ці проблеми прямо пов’язані, в першу чергу, з відсутністю єдиного кодифікованого законодавчого акта в інформаційній сфері. Необхідність кодифікації інформаційного законодавства України підтримують вітчизняні науковці, серед яких К. І. Бєляков, В. Д. Гавловський, В. І. Гурковський, М. О. Гуцалюк, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. І. Цимбалюк, С. М. Швець та інші.

Вперше необхідність розробки Інформаційного кодексу України було закріплено у програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність”від 17 березня 2003 року [8]. У подальшому це питання наголошувалось, зокрема, у Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”, який статував про необхідність підготовки та прийняття Інформаційного кодексу України, в який слід включити розділи про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, комерційну таємницю тощо [9].

Кодифікація інформаційного законодавства вирішує значне коло проблем нормативно-правового регулювання в інформаційній сфері в Україні, перелік яких доволі ґрунтовно визначила Ю. Є. Максименко:

1. Наявність чисельних нормативно-правових актів різної юридичної сили, спрямованих на регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України;

2. Закріплення концептуальних засад підзаконними нормативно-правовими актами;

3. Невідповідність окремих частин інформаційного законодавства чинній Конституції України;

4. Неузгодженість нормативно-правових актів між собою та наявність чисельних прогалин;

5. Неоднозначність, неузгодженість та суперечливість закріплених дефініцій та подекуди відсутність навіть базових із них;

6. Наявність значного масиву декларативних положень за відсутності механізму їх правореалізації;

7. Наявність чисельних бланкетних норм права, що не призводить до сподіваного ефекту;

8. Наявність абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення;

9. Низький рівень правореалізації норм права [2, с. 14].

Підсумовуючи вищезазначене уможливило дійти висновку, що проблема формування національного інформаційного законодавства надзвичайно актуальна.

Крім кодифікації законодавства в інформаційній сфері, існують інші шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. Так, І. В. Панова визначила такі напрямки подальшого реформування законодавства законодавства в інформаційній сфері:

– приведення законодавства про інформацію у відповідність до сучасних вимог, адаптація його до норм та стандартів законодавства Європейського Союзу, зокрема впровадження демократичних стандартів щодо реалізації права кожного на доступ до інформації;

– урегулювання відносин, які виникають у процесі провадження журналістами та іншими працівниками засобів масової інформації професійної діяльності;

– забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації;

– запровадження дієвого державного, парламентського та громадського контролю за дотриманням вимог законодавства про інформацію і встановлення відповідальності за його порушення [10].

П. М. Рабінович виділяє низку передумов досягнення ефективності нормативно-правового регулювання. До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

– правове закріплення домінуючих потреб суспільства;

– предметна визначеність діяльності правотворчого органу;

– визначеність меж правового регулювання;

– зумовленість правотворчої діяльності об’єктивними умовами розвитку суспільства;

– зміна сфери та типу правового регулювання;

– особливості правотворчості як результату творчого процесу;

– системність законодавства;

– якість законодавства;

– досконалість юридичної техніки;

– чітке визначення видів юридичної відповідальності, що настає за порушення нормативних приписів, механізму її реалізації [11].

Висновки. З усього викладеного слід зробити деякі висновки.

По-перше, на сьогодні в Україні існує ряд важливих нормативно-правових актів в інформаційній сфері. Поряд з тим, вітчизняне законодавство в інформаційній сфері залишається несистематизованим, через що значна кількість питань юридичної відповідальності в інформаційній сфери в Україні залишається недостатньо врегульованою на законодавчому рівні.

По-друге, законодавство в інформаційній сфері розвивалось хаотично, що на теперішній час призвело до існування великої кількості нормативно-правових актів, що суперечать одне одному.

По-третє, закони та підзаконні акти в інформаційній сфері приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату. Така невизначеність і невпорядкованість термінології інформаційного законодавства приводить до різного застосування правових норм на практиці.

Для усунення вищезазначених проблем можна запропонувати наступні шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні:

1. Здійснення кодифікації законодавства в інформаційній сфері.

2. Усунення термінологічних неточностей в понятійно-котегоріальному апараті в інформаційній сфері.

3. Встановлення державного та громадського контролю за дотриманням вимог законодавства в інформаційній сфері.

Вирішивши проблему неефективного законодавства та передбачивши механізми реалізації юридичної відповідальності в інформаційній сфері, можна буде забезпечити реальне здійснення гарантованих Конституцією України прав людини та громадянина.

Список використаної літератури:

1. Гевлич А. Державна політика України у сфері захисту персональних даних: міжнародно-правовий аспект/ А. Гевлич, В. Селіванов // Право України. – 2006. – № 1. – С. 9-15.

2. Максименко Ю. Є. Нормативно-правове регулювання інформаційних відносин в Україні: стан та перспективи [Електронний ресурс] / Ю. Є. Максименко // Глобальна організація союзницького лідерства. – Режим доступу : http://goal-int.org/normativno-pravove-regulyuvannya-informacijnix-vidnosin-v-ukraini-stan-ta-perspektivi

3. Основи інформаційного права України : [Навч. посіб.] \ [В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника]. – К. : Знання, 2004. – 274 с.

4. Закон України “Про захист прав споживачів” // ВВР України. – 1991. – № 30. – ст. 379.

5. Закон України “Про інформацію” // ВВР України. – 1992. – № 48. – ст. 650.

6. Закон України “Про науково-технічну інформацію” // ВВР України. – 1993. – № 33. – ст. 345.

7. Закон України “Про державну статистику” // ВВР України. – 1992. – № 43. – ст. 608.

8. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність” // Урядовий кур’єр. – 2003 р. – № 173.

9. Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” // ВВР України. – 2007. – № 12. – ст. 102.

10. Панова І. В. Актуальні питання реформування інформаційного законодавства / І. В. Панова // Право і Безпека. – 2010. – № 5. – С. 95-98.

11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – X. : Консум, 2002. – 160 с.