Писаренко Ганна Миколаївна,

Здобувач Національної академії внутрішніх справ

Писаренко Г. М. Поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню поняття юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері, розробці авторського визначення поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері та визначенню ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері. Проаналізовані основні визначення “юридичної відповідальності в інформаційній сфері”, які надані провідними науковцями та зазначені її ознаки. Розроблено авторське визначення поняття “юридична відповідальність в інформаційній сфері”.

Ключові слова: юридична відповідальність, юридична відповідальність у інформаційній сфері, інформаційна відповідальність, ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері

Аннотация

Писаренко А. Н. Понятие юридической ответственности в информационной сфере. – Статья.

Статья посвящена исследованию понятия юридической ответственности за правонарушение в информационной сфере, разработке авторского определения понятия юридической ответственности в информационной сфере и определению признаков юридической ответственности в информационной сфере. Проанализированы основные определения “юридической ответственности в информационной сфере”, представленные ведущими учеными и указаны её составляющие. Разработано авторское определение понятия “юридическая ответственность в информационной сфере”.

Ключевые слова: юридическая ответственность, юридическая ответственность в информационной сфере, информационная ответственность, информационные преступления, признаки юридической ответственности в информационной сфере

Summary

Pysarenko H. M. Definition of legal responsibility in sphere of information. – Article.

The article investigates the definition of legal responsibility in sphere of information, development of author’s definition of the definition of legal responsibility in sphere of information and determinates signs of legal responsibility in sphere of information. Analysed the main definitions of “legal responsibility in sphere of information”, presented by leading scientists and specified its components. Developed author’s definition of “legal responsibility in sphere of information”.

Keywords: legal responsibility, information offenses, information misdemeanors, information crimes, signs of legal responsibility in sphere of information

Поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері є доволі дискусійними в сучасній юридичній науці, як і поняття юридичної відповідальності в цілому. Не зважаючи на наявність численних наукових досліджень з даної теми, однією з головних проблем є відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття юридичної відповідальності. Отже, дослідження теоретичних та практичних проблем юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні є актуальним напрямом сучасної юридичної науки.

Метою даної наукової статті є окреслення поняття та ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- надати визначення поняття “юридична відповідальність в інформаційній сфері”;

- виокремити основні ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Юридична відповідальність – одна з найскладніших та гострих тем сучасної юридичної науки. У статтях та монографіях цю проблематику висвітлювали такі вчені, як К. В. Басін, С. В. Бобровник, С. Н. Братусь, А. Б. Венгеров, В. В. Лазарєв, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабінович, Н. А. Слободчиков, Т. І. Тарахович та інші.

Не зважаючи на наявність численних наукових досліджень з даної теми, теоретико-правові засади юридичної відповідальності є доволі дискусійними в сучасній юридичній науці. Однією з головних проблем є відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття юридичної відповідальності.

Так, М. І. Матузов визначає юридичну відповідальність як один із видів соціальної відповідальності індивіда, головною особливістю якої є те, що вона пов’язана з порушенням юридичних норм, за яким стоїть апарат примусу держави [1, c. 443].

На думку П. М. Рабіновича, юридична відповідальність – різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення [2, c. 16].

О. В. Мелехін розуміє юридичну відповідальність як обов’язок правопорушника нести покарання, зазнавати санкцій, що передбачені правовими нормами і застосовуються компетентними органами за вчинення ним протиправного діяння [3, c. 407].

На думку А. С. Піголкіна, юридична відповідальність – це вид державного примусу, що пов’язаний з державним осудженням винних протиправних діянь, які є небезпечними і шкідливими для держави та з якими ведеться боротьба  шляхом застосування примусових заходів [4, c. 535].

О. Ф. Скакун вважає, що юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного зізнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення [5, c. 464].

У результаті активних наукових досліджень в юридичній науці склалося декілька концепцій юридичної відповідальності.

Перша концепція розглядає юридичну відповідальність як покарання. На думку Н. С. Малеїна, покарання – це і є юридична відповідальність. Сутність відповідальності, її невід’ємна ознака полягає у покаранні правопорушника [6, c. 15].

Друга концепція розглядає юридичну відповідальність як реалізацію санкцій. Позиція прихильників цієї концепція полягає в тому, що вони розглядають юридичну відповідальність у нерозривному зв’язку з санкцією правової норми і визначають її як реалізацію санкції. Л. С. Явич зауважував: “У самому простому підході, юридична відповідальність – це застосування відповідної санкції порушеної правової норми” [7, c. 43].

Згідно з третьою концепцією юридична відповідальність є мірою державного примусу. І. С. Самощенко і М. X. Фарукшин під юридичною відповідальністю розуміють державний примус до виконання вимог права, що містить осуд діяння правопорушника державою і суспільством. Ознаками юридичної відповідальності, на думку авторів, є осуд правопорушника і державний примус. Автори стверджують: “Юридичною відповідальністю називається застосування до осіб, які вчинили правопорушення, передбачених законом заходів примусу у встановленому для цього процесуальному порядку” [8, c. 17].

Чинне законодавство не містить положень щодо визначення поняття юридична відповідальність в інформаційній сфері. Автори здебільшого оперують такими поняттями як “інформаційна відповідальність” та “інформаційно-правова відповідальність”.

Так, О. В. Полушкін оперує поняттям “інформаційна відповідальність” та зазначає, що інформаційної відповідальності проявляється у порушенні норм, що передбачають юридичну відповідальність за їх вчинення, із системою дозволів, заборон, обмежень і стимулів, які формують правовий режим в інформаційній сфері [9].

На думку Л. П. Коваленко, в широкому розумінні, інформаційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останнього, вона є складовою частиною державного примусу, це накладення на правопорушників (фізичних і юридичних осіб), загальнообов’язкових правил, які діють в інформаційній сфері, стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки юридичного характеру.

У вузькому розумінні, інформаційно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні до фізичних і юридичних осіб, які вчинили інформаційні проступки, особливих санкцій – інформаційних стягнень [10].

Підсумовуючи подібні твердження щодо розуміння поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері уможливило визначити наступні ознаки юридичної відповідальності в інформаційній сфері:

1. Вчинення інформаційного правопорушення.

Чинне законодавство не містить визначення інформаційного правопорушення. Порушена проблематика розглядається такими вченими, як В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.

В. А. Ліпкан пропонує під інформаційним правопорушенням розуміти суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність, який за сутністю є суспільно небезпечним посяганням на інформаційні правовідносини, що охороняються нормами інформаційного законодавства, яким воно може заподіяти або заподіює шкоду; за змістом є винним діянням суб’єкта інформаційно-правової відповідальності; за формою є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена юридична відповідальність у сфері інформації [11].

Ю. Є. Максименко запропонувала широке і вузьке розуміння інформаційного правопорушення.

В широкому розумінні інформаційні правопорушення – суспільно небезпечне (суспільно шкідливе), протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, інформаційної інфраструктури, чи вчиняється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

У вузькому розумінні інформаційні правопорушення – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційної інфраструктури, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність [12].

За Л. П. Коваленко, інформаційне правопорушення – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин інформації і за яку законом передбачено інформаційну відповідальність [10].

Слід також підкреслити, що порушення норм інформаційного права породжує не лише власне інформаційно-правову відповідальність, а й відповідальність, передбачену іншими галузями права.

2. Наявність інформаційної санкції.

Одним із елементів поняття юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері є санкція за невиконання припису інформаційно-правової норми. Поява в юридичній літературі нового терміна, “інформаційні санкції”, не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу його правової природи.

На думку Л. П. Коваленко, інформаційна санкція – це вплив спеціально уповноваженого державою органу на фізичну чи юридичну особу, що вчинила інформаційне правопорушення, в порядку, встановленому інформаційно-правовими нормами з метою забезпечення інформаційних інтересів держави, додержання інформаційної дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень у майбутньому[10].

Також Л. П. Коваленко зазначає, що з приводу правової природи інформаційних санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що інформаційні санкції є засобами нового виду відповідальності, який ще не знайшов належного відображення в юридичній науці, а саме – інформаційній відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що інформаційні санкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немає єдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема, адміністративні суди різних рівнів у справах при порушенні Закону України “Про доступ до публічної інформації” не можуть застосувати адміністративні стягнення, тому обмежуються заходами передбаченими в Кодексі адміністративного судочинства України. У разі застосування інформаційних санкцій будуть виникати відносини публічно-правового характеру, оскільки однією з сторін є відповідний контролюючий державний орган, а також адміністративний суд який від імені держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому санкції накладаються в адміністративному, і в судовому порядку, а суми стягнутих штрафів спрямовуються до державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є інформаційно-правовими. Тобто, можна дійти висновку про те, що за своїм змістом інформаційні санкції є специфічними заходами інформаційної відповідальності [10].

2. Наявність визначеного суб’єкта – фізичної або юридичної особи.

Так, Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” визначає, що редакції,   засновники,  видавці,  розповсюджувачі,  державні органи, організації та об’єднання громадян несуть відповідальність за   порушення законодавства   про   друковані   засоби  масової інформації [13].

Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” визначає, що особи, винні  в порушенні законодавства про захист інформації в системах, несуть відповідальність згідно із законом [14].

Закон України “Про інформаційні агенства” встановив, що особи,  винні  у  порушенні  цього  Закону,  притягаються  до дисциплінарної,    цивільно-правової,    адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним  законодавством України [15].

3. Наявність інформаційної сфери.

Сьогодні не існує єдиного поняття, яке б визначало середовище, в якому відбуваються процеси, пов’язані з інформацією. Таке середовище називають “інформаційною сферою”, “інформаційним середовищем”, “інформаційним простором”, “інформаційним полем”. На нашу думку, назва “інформаційна сфера” найбільш вдало визначає зміст, тому будемо використовувати саме цей термін.

І. Л. Бачило визначає інформаційну сферу як сферу обігу інформації, під час якого суб’єкти реалізують свої потреби і можливості по відношенню до інформації [16, c. 18].

І. В. Арістова визначає інформаційну сферу як єдиний інформаційний простір, що являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб [17, c. 65].

О. В. Логінов під інформаційною сферою пропонує розуміти єдиний інформаційний простір України, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України [18, c. 23].

3. Наявність правової основи.

Законодавче регулювання відбувається за рахунок норм права, що містяться в різних нормативно-правових актах.

Норми права, що встановлюють юридичну відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері, містяться у адміністративній, цивільній, кримінальній, дисциплінарній та інформаційній сферах.

4. Застосування державного примусу.

Аналіз юридичної літератури дозволяє виокремити декілька наукових підходів щодо визначення понять “примусу”.

Так, Н. С. Малеїн вважає, що примус є різновидом юридичної відповідальності, яка має за мету захист справедливості [6, c. 187].

На думку О. Ф. Скакун, примус – це метод державно-владного обмеження свободи вибору суб’єкта права, який реалізується за допомогою засобів силового тиску на його свідомість і поведінку з боку уповноважених органів і посадових осіб, заснованого на праві і здійснюваного в межах права свободи вибору суб’єкта права. За такого підходу може скластися враження, що йде протистояння примусу і права, однак це помилкове враження, оскільки у праві закладено потенціал примусу, який виходить із правил, що міститься в ньому і вимагають виконання [5, c. 689].

Д. Н. Бахрах визначає примус як особливий вид правових обмежень, що полягає в застосуванні суб’єктами функціональної влади встановлених нормами права примусових заходів у зв’язку з адміністративними правопорушеннями [19, c. 8].

М. І. Козюбра підкреслює, що примус виступає стримуючим чинником для всіх громадян і забезпечує загальний обов’язок виконувати правові норми [20, c. 79].

Аналіз подібних тверджень щодо розуміння поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері, а також виокремлення ознак юридичної відповідальності в інформаційній сфері уможливив розробити авторське визначення поняття юридичної відповідальності в інформаційній сфері – це вид юридичної відповідальності, якій притаманні всі ознаки останньої, за вчинене фізичною або юридичною особою інформаційне правопорушення в інформаційній сфері, яка закріплена у законодавстві та охороняється державою і забезпечується застосуванням інформаційних санкцій.

Список використаної літератури:

1. Матузов Н. И. Теория государства и права: [учебник] / Н. И. Матузов, А. В. Малько. – М. : Юристь, 2004. – 512 с.

2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави / П. М. Рабінович. – Х. : Консум, 2002. – 160 с.

3. Мелехин А. В. Теория государства и права: [учебник]/ А. В. Мелехин. – М. : Маркет ДС, 2007. – 640с.

4. Пиголкин А. С. Теория государства и права : [учебник] / А. С. Пиголкин. – М. : Юрайт-Издат, 2005. – 613 с.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656 с.

6. Малеин Н. С. Юридическая ответственность и справедливость / Н. С. Малеин. – 1992. – 205 с.

7. Явич Л. С. Право и социализм / Л. С. Явич. – М., 1982. – 176 с.

8. Самощенко И. С. Ответственность по советскому законодательству : [учебник] / И. С. Самощенко, М. Х. Фарукшин. – М. : Юрид. лит. – 1971. – 73 с.

9. Полушкин О. В. О понятии информационного правонарушения / О. В. Полушкин // Российский юридический журнал. – 2009. – В3. – С. 207-210.

10. Коваленко Л. П. Деякі питання щодо правопорушень в інформаційній сфері / Л. П. Коваленко // Форум права. – 2013. – № 4. – С. 158-167.

11. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : О. С. Ліпкан, 2013. – 344 с.

12. Максименко Ю. Є. Інформаційні правопорушення: поняття та ознаки [Електронний ресурс] / Ю. Є. Максименко // Глобальна організація союзницького лідерства. – Режим доступу : http://www.goal-int.org/informacijni-pravoporushennya-ponyattya-ta-oznaki

13. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” // ВВР України. – 1993. –  № 1. –  ст. 1.

14. Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” // ВВР України. – 1994. –  № 31. –  ст. 286.

15. Закон України “Про інформаційні агенства” // ВВР України. – 1995. –  № 13. –  ст. 83.

16. Бачило И. Л. Информационное право / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов. – М. СПб., 2001. – 789 с.

17. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / І. В. Арістова. – Х. Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 386 с.

18. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Логінов Олександр Володимирович; – К., 2005. – 2010 с.

19. Бахрах Д. Н. Административное право России: [учебник] / М. : Норма, 2002. – С. 317

20. Козюбра Н. И. Убеждение и принуждение в советском праве. / Н. И. Козюбра. – Киев: Наукова думка, 1979. – 308 с.

Писаренко Ганна Миколаївна,

Здобувач Національної академії внутрішніх справ

Писаренко Г. М. Шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. Проаналізовані основні проблеми правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері, які визначені провідними науковцями та запропоновані шляхи підвищення ефективності правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері.

Ключові слова: юридична відповідальність, юридична відповідальність у інформаційній сфері, інформаційна відповідальність, нормативно-правове регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері, шляхи підвищення нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері

Аннотация

Писаренко А. Н. Пути улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине. – Статья.

Статья посвящена исследованию путей улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине. Проанализированы основные проблемы нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере, определенные ведущими учеными и предложены пути улучшения эфективности нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере в Украине.

Ключевые слова: юридическая ответственность, юридическая ответственность в информационной сфере, информационная ответственность, информационные преступления, нормативно-правовое регулирование юридической ответственность в информационной сфере, пути улучшения нормативно-правового регулирования юридической ответственности в информационной сфере

Summary

Pysarenko H. M. Ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information in Ukraine. – Article.

The article investigates ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information. Analysed the main problems of legal regulation of the legal responsibility in sphere of information, presented by leading scientists and offered ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information in Ukraine.

Keywords: legal responsibility, information offenses, information misdemeanors, information crimes, legal regulation of legal responsibility in sphere of information, ways of improvement of efficiency of legal regulation of legal responsibility in sphere of information

Нині інформаційна галузь законодавства найбільш динамічно розвивається, що зумовлено стрімким розвитком інформаційних технологій. Інтенсивність таких змін в інформаційній сфері сприяє необхідності дослідженню стану нормативно-правового регулювання та пошуку шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Метою даної наукової статті є дослідження стану нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні та пошуку шляхів підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- дослідити стан нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні;

- навести шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні.

Порушена проблематика розглядалась такими вченими, як В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета та ін.

А. В. Гевлич та В. В. Селіванов зазначають: “Слід відверто визнати, що наша країна ще значно відстає від розвинених країн у галузі не тільки інформаційних технологій, а й наукового та ефективного законодавчого забезпечення існуючих інформаційних відносин” [1, с. 10].

Ю. Є. Максименко також зауважує: “Характерною рисою національного інформаційного законодавства є декларативність значного масиву норм без указівок на шляхи їх реалізації, внаслідок чого спостерігається низький рівень правореалізації норм права, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки. Крім того, наявність численних бланкетних норм права, багатьох абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення, а також відсутність закріплення фундаментальних, базових дефініцій (наприклад, інформаційна безпека) є джерелами загроз інформаційній безпеці України” [2, с. 143].

В. С. Цимбалюк зазначає, що ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України спричинив низку проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, зокрема такі:

1. Відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення для застосування норм в практиці.

2. Оскільки різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різний час, без погодження понятійного апарату, вони містять низку термінів, які не достатньо коректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до неоднозначного розуміння їх і застосування на практиці. Наприклад, щодо інформаційних відносин назвемо такі: “таємна інформація” і “таємниця”, “документ” і “документована інформація”, “власність”, “володіння”, “інтелектуальна власність”, “автоматизована система”, “суб’єкт суспільних відносин” тощо.

3. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює пошук їх, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Спостерігається розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходи до формування їх. Нерідко в окремих законах до системи законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відносин колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акта.

5. Нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з прийнятими раніше, що призводить до правового хаосу [3, с. 110].

Аналіз базових нормативно-правових актів в інформаційній сфері уможливив дійти висновку, що сьогодні в Україні вже діє ряд важливих нормативно-правових актів, що значно покращують стан дотримання інформаційних прав і свобод людини і громадянина тощо, серед яких Закони України “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про захист інформації в автоматизованих системах», “Про авторське право та суміжні права”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про захист персональних даних”, “Про доступ до публічної інформації” тощо.

Зокрема, Закон України “Про захист прав споживачів” визначив правове регулювання відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів [4].

Закон України “Про інформацію” визначив правове регулював відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації [5].

Закон України “Про науково-технічну інформацію” визначив  основи  державної  політики  в   галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального  прогресу країни [6].

Проте поряд з тим, важливою проблемою залишається певна несистемність вітчизняного законодавства в інформаційній сфері. Як наслідок, значна кількість питань юридичної відповідальності в  інформаційній сфери в Україні залишається досі недостатньо врегульованою на законодавчому рівні.

Чинне законодавство України не відповідає сучасному рівню розвитку інформаційних правовідносин та не в змозі вирішувати проблеми, які виникають. Більшість чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання інформаційної сфери, були прийняті до набрання чинності Конституцією, і навіть із значними змінами і доповненнями непридатні для задоволення потреб сьогодення. Здебільшого вони або наводять терміни, або декларують певні положення без вказівок на шляхи їх реалізації, або містять посилання на інші норми законів. Отже, можна визначити ще одну проблему – хаотичний розвиток законодавства в інформаційній сфері, який полягає в існуванні великої кількості нормативно-правових актів, що суперечать одне одному.

Наступна проблема – невизначеність і невпорядкованість термінології інформаційного законодавства, що приводить до різного застосування правових норм на практиці. Це пов’язано з тим, що закони та підзаконні акти в інформаційній сфері приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату. Як наслідок, існує ряд невизначених, або різних за змістом термінів. Серед них такі терміни, як “інформація”, “таємна інформація” і “таємниця”, “документ” і “документована інформація”, “майно”, “власність”, “володіння”, “інтелектуальна власність”, “автоматизована система”, “суб’єкт суспільних відносин” і “учасники суспільних відносин”, “система інформаційних відносин”.

Наприклад, у сучасному інформаційному законодавстві використовується два визначення поняття “конфіденційна інформація”. Так, Закон України “Про державну статистику” визначає, що конфіденційна інформація – це статистична інформація, яка належить до інформації з обмеженим доступом і знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремого респондента та поширюється виключно за його згодою відповідно до погоджених з ним умов [7].

Закон України “Про інформацію” визначає, що конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов організацій [5].

Аналіз вищезазначеного уможливів дійти висновку про неефективність нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері та необхідність пошуку шляхів для її досягнення.

На думку деяких науковців, усі ці проблеми прямо пов’язані, в першу чергу, з відсутністю єдиного кодифікованого законодавчого акта в інформаційній сфері. Необхідність кодифікації інформаційного законодавства України підтримують вітчизняні науковці, серед яких К. І. Бєляков, В. Д. Гавловський, В. І. Гурковський, М. О. Гуцалюк, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. І. Цимбалюк, С. М. Швець та інші.

Вперше необхідність розробки Інформаційного кодексу України було закріплено у програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність”від 17 березня 2003 року [8]. У подальшому це питання наголошувалось, зокрема, у Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”, який статував про необхідність підготовки та прийняття Інформаційного кодексу України, в який слід включити розділи про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, комерційну таємницю тощо [9].

Кодифікація інформаційного законодавства вирішує значне коло проблем нормативно-правового регулювання в інформаційній сфері в Україні, перелік яких доволі ґрунтовно визначила Ю. Є. Максименко:

1. Наявність чисельних нормативно-правових актів різної юридичної сили, спрямованих на регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України;

2. Закріплення концептуальних засад підзаконними нормативно-правовими актами;

3. Невідповідність окремих частин інформаційного законодавства чинній Конституції України;

4. Неузгодженість нормативно-правових актів між собою та наявність чисельних прогалин;

5. Неоднозначність, неузгодженість та суперечливість закріплених дефініцій та подекуди відсутність навіть базових із них;

6. Наявність значного масиву декларативних положень за відсутності механізму їх правореалізації;

7. Наявність чисельних бланкетних норм права, що не призводить до сподіваного ефекту;

8. Наявність абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення;

9.  Низький рівень правореалізації норм права [2, с. 14].

Підсумовуючи вищезазначене уможливило дійти висновку, що  проблема формування національного інформаційного законодавства надзвичайно актуальна.

Крім кодифікації законодавства в інформаційній сфері, існують інші шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні. Так, І. В. Панова визначила такі напрямки подальшого реформування законодавства законодавства в інформаційній сфері:

– приведення законодавства про інформацію у відповідність до сучасних вимог, адаптація його до норм та стандартів законодавства Європейського Союзу, зокрема впровадження демократичних стандартів щодо реалізації права кожного на доступ до інформації;

– урегулювання відносин, які виникають у процесі провадження журналістами та іншими працівниками засобів масової інформації професійної діяльності;

– забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації;

– запровадження дієвого державного, парламентського та громадського контролю за дотриманням вимог законодавства про інформацію і встановлення відповідальності за його порушення [10].

П. М. Рабінович виділяє низку передумов досягнення ефективності нормативно-правового регулювання. До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

– правове закріплення домінуючих потреб суспільства;

– предметна визначеність діяльності правотворчого органу;

– визначеність меж правового регулювання;

– зумовленість правотворчої діяльності об’єктивними умовами розвитку суспільства;

– зміна сфери та типу правового регулювання;

– особливості правотворчості як результату творчого процесу;

– системність законодавства;

– якість законодавства;

– досконалість юридичної техніки;

– чітке визначення видів юридичної відповідальності, що настає за порушення нормативних приписів, механізму її реалізації [11].

Висновки. З усього викладеного слід зробити деякі висновки.

По-перше, на сьогодні в Україні існує ряд важливих нормативно-правових актів в інформаційній сфері. Поряд з тим, вітчизняне законодавство в інформаційній сфері залишається несистематизованим, через що значна кількість питань юридичної відповідальності в  інформаційній сфери в Україні залишається недостатньо врегульованою на законодавчому рівні.

По-друге, законодавство в інформаційній сфері розвивалось хаотично, що на теперішній час призвело до існування великої кількості нормативно-правових актів, що суперечать одне одному.

По-третє, закони та підзаконні акти в інформаційній сфері приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату. Така невизначеність і невпорядкованість термінології інформаційного законодавства приводить до різного застосування правових норм на практиці.

Для усунення вищезазначених проблем можна запропонувати наступні шляхи підвищення ефективності нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності в інформаційній сфері в Україні:

1. Здійснення кодифікації законодавства в інформаційній сфері.

2. Усунення термінологічних неточностей в понятійно-котегоріальному апараті в інформаційній сфері.

3. Встановлення державного та громадського контролю за дотриманням вимог законодавства в інформаційній сфері.

Вирішивши проблему неефективного законодавства та передбачивши механізми реалізації юридичної відповідальності в інформаційній сфері, можна буде забезпечити реальне здійснення гарантованих Конституцією України прав людини та громадянина.

Список використаної літератури:

1. Гевлич А. Державна політика України у сфері захисту персональних даних: міжнародно-правовий аспект/ А. Гевлич, В. Селіванов // Право України. – 2006. – № 1. – С. 9-15.

2. Максименко Ю. Є. Нормативно-правове регулювання інформаційних відносин в Україні: стан та перспективи [Електронний ресурс] / Ю. Є. Максименко // Глобальна організація союзницького лідерства. – Режим доступу : http://goal-int.org/normativno-pravove-regulyuvannya-informacijnix-vidnosin-v-ukraini-stan-ta-perspektivi

3. Основи інформаційного права України : [Навч. посіб.] \ [В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника]. – К. : Знання, 2004. – 274 с.

4. Закон України “Про захист прав споживачів” // ВВР України. – 1991. – № 30. – ст. 379.

5. Закон України “Про інформацію” // ВВР України. – 1992. – № 48. – ст. 650.

6. Закон України “Про науково-технічну інформацію” // ВВР України. – 1993. – № 33. – ст. 345.

7. Закон України “Про державну статистику” // ВВР України. – 1992. – № 43. – ст. 608.

8. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність” // Урядовий кур’єр. – 2003 р. – № 173.

9. Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” // ВВР України. – 2007. – № 12. – ст. 102.

10. Панова І. В. Актуальні питання реформування інформаційного законодавства / І. В. Панова // Право і Безпека. – 2010. – № 5. – С. 95-98.

11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – X. : Консум, 2002. – 160 с.