Експерт Інституту стратегічних комунікацій

Глобальної організації союзницького лідерства

Інформаційна незалежність та інформаційний суверенітет виступають пріоритетними інтересами будь-якої держави. Саме вони обумовлюють свободу й вільний розвиток особистості, суспільства й держави в цілому та забезпечують їх життєздатність. Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій та стрімкий розвиток суспільства знань, визначають необхідність звернення обов’язкової уваги до можливостей впливу на індивідуальну та масову свідомість. Використання апаратно-програмних засобів для впливу на інформаційні системи вже відійшло на другий план і було притаманно здебільшого інформаційному суспільству. Доказом цього слугує поява значної кількості робіт із психології особистості та виокремлення таких напрямків, як біхевіоризм і когнітивна психологія.

Як результат, постає питання щодо ефективного забезпечення інформаційної безпеки в контексті теоретико-практичних засад ведення інформаційно-психологічних операцій для досягнення геополітичних, економічних, інформаційних та інших переваг над супротивником чи як особливої форми війни (нелінійної, компаундної, гібридної тощо) у геополітичному просторі сучасного світу.

На сьогодні, механізми захисту свідомості особи, соціальних груп та населення розроблені доволі слабо, а державні органи, які повинні контролювати та прогнозувати ресурси можливого впливу, демонструють свою неспроможність протидіяти зазначеним загрозам, в першу чергу, через нескоординованість дій та відсутність єдиного органу управління. Нормативно-правова база України має значні прогалини і не побудована так, аби ефективно сприяти швидкій і безперебійній роботі компетентних органів. Відсутність повноцінних власних інформаційних ресурсів, несе загрозу небезпечних впливів зацікавлених країн, транснаціональних корпорацій на свідомість громадян щодо розумного вирішення окремих завдань.

У даний час, жодна держава не в змозі захистити себе та своїх громадян, використовуючи лише військово-технічні засоби. Забезпечення національної безпеки і реалізація стратегічних комунікацій  стають комплексним завданням. Щоб вирішувати такого роду завдання, необхідно використовувати усі форми засобів протиборства, включаючи й інформаційно-психологічні. Функціонально, інформаційна складова реалізується таким явищем як  «психологічні операції».

Необхідно підкреслити, що серед дослідників сфери психологічних операцій не існує парадигмального ставлення до ключових дефініцій відповідної термінологічної системи [1]. Якщо раніше дії, спрямовані на зміну масової чи індивідуальної свідомості, в англомовній літературі мали назву «психологічні операції», то в 2010 році,  їх було перейменовано на «Операції з військово-інформаційної підтримки» (МІСО). Натомість українські теоретики та представники спецслужб застосовують термін «спеціальні інформаційні операції» (СІО). Щодо представників військових наук, то вони надають перевагу визначенню «інформаційно-психологічні операції» (ІПсО) або «психологічні операції» (ПсО). Це свого роду ускладнює взаєморозуміння  між спеціалістами різних областей. В даній роботі автор використовує термін інформаційно-психологічні операції.

Інформаційно-психологічні операції (ІПСО, англ. – Psychological Operations, PSYOP) — це різновид  інформаційних операцій, проведення яких передбачає використання на практиці складної сукупності узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних форм, методів і прийомів психологічного впливу. Складаються з політичних, військових, економічних, дипломатичних і власне інформаційно-психологічних заходів, спрямованих на конкретну людину чи групи людей з метою впровадження в їх середовище чужих ідеологічних і соціальних установок, формування помилкових стереотипів поведінки, трансформації в потрібному напрямку їх настроїв, почуттів, волі [2].

Основними суб’єктами проведення ІПСО є [3]:

1. Керівництво іноземної держави;

2. Спецслужби іноземних держав та її агентура;

3. Засоби масової інформації (іноземні та підконтрольні вітчизняні).

4. Неурядові організації (іноземні й підконтрольні вітчизняні).

5. Інтернет-ресурси.

ІПСО можуть бути спрямовані проти населення загалом чи окремих соціальних прошарків і груп; проти політичної, фінансово-економічної, наукової, культурної еліти; проти певних політичних чи військових лідерів; проти релігійних діячів; проти окремих осіб, відповідальних за прийняття тих чи інших суспільнозначимих рішень тощо. Також можуть нести вплив на інформаційно-технічну інфраструктуру, але для більш ефективного впливу — на свідомість і поведінку людей.

Здійснення інформаційно-психологічної операції відбувається в кілька етапів та за приблизно однаковою схемою, яка не є сталою і залежить виключно від завдання, часових рамок, об’єкту(-ів) та бюджету суб’єкту проведення ІПСО [4] :

1. Етап планування. На цьому етапі відбувається планування операції: визначення доцільності її здійснення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової аудиторії впливу, прийомів і методів впливу на систему, соціально-політичної комунікації тощо. Також не менш важливим завданням цього етапу є пошук або формування у складі об’єкта впливу «груп підтримки», на які можна було б спертися під час проведення психологічної операції.

2. Інформаційний привід. На цьому етапі необхідно вибрати або створити  подію (можливо, й псевдоподію), яку можна використати як привід для пропагандистської кампанії або психологічної операції. Здебільшого як інформаційний привід використовують певні негативні події, що набагато яскравіше залишають свій відбиток у  свідомості аудиторії.

3. «Розкрутка» інформаційного приводу. Цей етап є основною частиною будь-якої ІПСО. Його сутність полягає у використанні інформаційного приводу задля досягнення цілей операції, тобто для посилення, формування або руйнування певних структур суспільно-політичної комунікації, або для досягнення першості.

4. «Етап закріплення». На цьому етапі забезпечується плавне завершення психологічної операції або пропагандистської кампанії після досягнення поставлених цілей або внаслідок форс-мажорних обставин.  Нехтуючи цією вимогою, об’єкт впливу може відчути проведення ІПСО, а «розгадана маніпуляція, за визначенням — невдала» [5].

Для організації інформаційно-психологічних операцій доцільно використовувати усі можливі канали засобів масової комунікації. Від таких традиційних, як розповсюдження листівок, плакатів, графіті, поширення чуток, до прямого супутникового або звичайного телерадіомовлення та використання можливостей інтернету — поширення тематичних мемів, тролінгу та інше. Дуже важливо встановити рівновагу між цими каналами, для їхнього правильного та найефективнішого застосування.

Для прикладу, візьмемо будь-який сайт, написаний мовою програмування. Сам по собі він являється роботом, здатним аналізувати, класифікувати й керувати своїми користувачами. Наприклад, кілька сайтів-роботів, попередньо «домовившись», доволі легко можуть показати в негативному світлі цілу країну. Для цього їм достатньо звернення всіх користувачів, що мають ІР цієї країни, одним потоком переключити на сайт-мішень.

Ще одним поширеним прийомом впливу (маніпуляції) — використання наративу. Теоретична можливість формування текстових матеріалів заданого напрямку пояснюється надмірністю інформації, що стосується структури природньої мови та великої різноманітності форм подачі одного і того ж змісту. При цьому, надмірність мови дозволяє будь-яке повідомлення транслювати в певній емоціональній інтерпретації, визначаючи тим самим своє ставлення до цього повідомлення, що дуже важливо при формуванні громадської думки.

Наприклад, новину : “З’являється все більше доказів тому, що сирійські повстанці збили винищувач ВПС Сирії”. Можливо перебудувати шляхом використання синонімічного словника:

1. “Розповсюджуються все більше чуток про те, що сирійські бандити завдали шкоди ВПС Сирії”.
2. “Наводиться все більше підтверджень того, що сирійські визволителі знищили винищувач ВПС Сирії”.

Ми отримали два варіанти одної новини, але обидва ці варіанти мають абсолютно різну емоційну спрямованість і спрямовані на різні цільові аудиторії.

Висновки. Створення ефективної системи протидії інформаційно-психологічним операціям для захисту населення від інформаційних впливів і технологій деструктивної зміни свідомості особистості, соціальних груп є досить важливим завданням. Реалізувати це можливо лише комплексно в рамках системи стратегічних комунікацій, тобто Україна повинна вжити відповідні правові, організаційні, технічні заходи, заходи публічної дипломатії тощо аби організувати і забезпечити надійний захист інформаційних джерел  від спотворення зацікавлених груп осіб чи країн. За мирних часів  ІПСО можуть спрямовуватись на здійснення впливу на суб`єкти ухвалення рішень, дестабілізацію соціально-політичної та економічної ситуації, компрометацію політичних чи суспільних діячів, що загрожують національній безпеці України.

Аби уникнути цього, важливо якомога раніше виявити факт початку ІПСО, щоб встигнути підготуватися до реального конфлікту, або, маючи свої інформаційні ресурси, знизити імовірність його початку. Для цього необхідною складовою системи протидії є моніторинг інформаційного простору на предмет виявлення інформаційної операції. Моніторинг доцільно здійснювати в глобальній мережі Інтернет, як найбільш динамічній складовій інформаційного простору, використовуючи інформацію про образи, слогани і словосполучення ІПСО.

Також доцільно розглядати єдину схему здійснення спеціальних інформаційних операцій, що складається з чотирьох етапів: підготовчого, створення інформаційного приводу, «розкрутки», закріплення результатів(виходу). Ще одним досить дієвим методом є використання, історичних подій, що вже відбулися, для моделювання можливих результатів проведення ІПСО.

ЛІТЕРАТУРА

1. Деркаченко Я.А. Эволюция понятия информационная война/ Режим доступу: http://psyfactor.org/psyops/infowar46.htm
2. Підручник Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) /Остроухов В.В., Петрик В.М., Присяжнюк М.М. та ін. ; за заг. ред. Є.Д.Скулиша. – К. : КНТ, 2010;
3. Расторгуєв С.П., Литвиненко М. В. Информационная война. Проблемы и модели. Экзистенциальная математика. – М.: Гелиос АРВ, 2006;
4. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії :монографія / О. В. Литвиненко. – К. : ВКФ “Сатсанга”, 2000;
5. Сугестивні технології маніпулювання впливу: навч. посіб / [В.М. Петрик, М.М. Присяжнюк, Л.Ф.Компанце, Є.Д.Скулиш, О.Д. Бойко, В.В.Остроухов].

Ліпкан Володимир Анатолійович,

Голова Інституту стратегічних комунікацій ГОСЛ

доктор юридичних наук, доцент

Трансформація геополітичної конфігурації світу, кластерізація інформаційного суспільства з подальшою кристалізацією суспільств знань  зумовлюють суттєве ускладнення структури суспільних відносин, появи нових їх видів [1]. Відтак, актуалізується потреба в удосконаленні державного управління, приведенні його у відповідність до потреб ефективного розвитку Української держави. Нові соціальні відносини зумовили необхідність у пошуку нового інструментарію, за допомогою якого уможливлюється організація узгодженої взаємодії суб’єктів державного управління та інститутів громадянського суспільства щодо цілепокладання, прогнозування, планування та програмування соціально-економічного розвитку держави. Таким адекватним комплексним інструментарієм державного управління в умовах актуалізації нових викликів інформаційно-комунікаційному простору виступає система стратегічних комунікацій [2].

Зазначу, що у низці вітчизняних міністерств вже створено відповідні структурні підрозділи, працюють радники зі стратегічних комунікацій, експерти, аналітики та фахівці з цього напрямку. Також є радник зі стратегічних комунікацій і у Президента України.

У Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради, озвученому у вересні 2016 року, окремо наголошено на ключовій ролі стратегічних комунікацій в реалізації реформи комунікативної діяльності держави, формуванні міжнародного іміджу та забезпеченні кібернетичної безпеки.

Більше того, дане поняття вже легітимоване. Так, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 Воєнної доктрини України, «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [3].

Відзначу, що вітчизняна наука постійно на декілька кроків відстає від існуючих реалій. Нині на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні, а ті поодинокі публікації, що з’являються, здебільшого виступають перекладом англомовних матеріалів STRATCOM, а також стандартів НАТО у цій галузі безвідносно до національних інтересів України, а також засад національної ідентичності.

Натомість відмічу, що стратегічні комунікації в суспільстві знань перетворюються в системоутворюючу складову сучасної цивілізації та виступають умовою її глобальних при чому варіативних трансформацій. Водночас, адаптація технологій стратегічних комунікацій відповідно до соціокомунікативних структур та спроможностей суспільства й держави є необхідною складовою їх успішного функціонування, виступає вагомим чинником розвитку суспільства [4].

Зрозуміло, що дане поняття у Воєнній доктрині України було сформульовано відповідно до потреб воєнної організації держави, тому в нашому контексті — контексті державного управління — його інтерпретація є дещо ширшою.

Отже, я пропонує стратегічні комунікації, як напрям державного управління, на даному етапі історичного розвитку розуміти як узгоджені та скоординовані урядом держави можливості інституціональної структури та інститутів громадянського суспільства, спрямовані на розуміння цільової аудиторії з метою створення, зміцнення, збереження та розвитку сприятливих умов для просування з урахуванням національних цінностей легітимованих національних інтересів, політики та цілей держави через використання узгоджених концепцій, стратегій, доктрин і програм, планів, тем, меседжів, смислів, наративів і продуктів, поєднані та синхронізовані з діями, можливостями, спроможностями та потенціалом усіх елементів системи державного управління.

Основними складовими елементами системи стратегічних комунікацій виступають : 1) інтеракціоністський блок: публічна дипломатія; залучення ключового лідера; зв’язки зі ЗМІ, з органами державної влади, з громадськістю, внутрішня комунікація; 2) інформаційно-психологічний блок: інформаційні, психологічні, спеціальні операції; 3) технічний блок: кібернетична безпека, протиборство в електромагнітному просторі; 4) військовий блок: блок військового та цивільно-військового співробітництва; документування подій, безпека операцій, заходи активного впливу.

Для мене є незрозумілою позиція вищого керівництва держави щодо: 1) скасування Доктрини інформаційної безпеки України; 2) неприйняття у затверджені Урядом терміни (30 липня 2015 р.) Міністерством інформаційної політики Концепції інформаційної безпеки у той час, коли проти України задіяний весь арсенал стратегічних комунікацій щодо унеможливлення нею реалізації національних інтересів, зокрема здійснюються широкомасштабні інформаційно-психологічні операції системного характеру, ведеться чорна пропаганда, застосовуються різноманітні залякування, показ дій військ, проводяться спеціальні операції щодо ліквідації певних ключових лідерів, залучаються ключові лідери для дестабілізації і формування зневіри до влади України тощо.

Причому стратегічні комунікації доцільно розглядати в двох аспектах:

1) як напрям державної політики;

2) як напрям підготовки відповідних фахівців (страткомівців).

Вимушений визнати, що Україна не виробила системної стратегії державної комунікаційної політики.

Однак певні зрушення намітилися в напрямі підготовки відповідних фахівців в рамках кафедри управління проектами ОРІДУ НАДУ. Переконаний, що розвиток страткому  виступає важливою підоймою успішного функціонування Української держави.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
3. Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
4. Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.

 Для цитування:

Ліпкан В. А. Поняття та структура стратегічних комунікацій на сучасному етапі державотворення. Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід : матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. за міжнар. участю. 28 жов. 2016 р. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2016. – С. 270-271.

Проект Указу Президента України

Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони

1. Реалізація основних цілей у сфері воєнної політики України потребує удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному рівні та відповідала критеріям членства України в ЄС і НАТО.

Забезпечення інформаційної складової воєнної безпеки здійснюватиметься шляхом запровадження ефективної системи заходів Стратегічних комунікацій у діяльність органів сектору безпеки.

Метою Стратегічних комунікації сектору безпеки і оборони є досягнення переваги над воєнним противником шляхом реалізації державної інформаційної політики на тимчасово окупованій противником території України і міжнародній арені.

Досягнення мети забезпечується шляхом виявлення, попередження та ефективної протидії інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні.

Розвиток системи Стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони України забезпечується створенням відповідних органів управління посилення розвідувальної діяльності в інтересах підготовки та проведення Україною стратегічних комунікацій.

Правовою основою розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони України (далі – Стратегічних комунікацій) є Конституція України, нова редакція Воєнної доктрини України та інші закони і укази Президента України, що стосуються інформаційної безпеки та оборони держави.

2. Стратегічні комунікації – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів спрямованих на просування цілей держави (далі – інформаційні заходи та спеціальні дії) шляхом узгодженого й взаємопозв’язаного за метою, завданнями, місцем й часом одночасного і послідовного їх проведення органами управління сектору безпеки і оборони на визначеному стратегічному (операційному) напрямі за єдиним замислом і планом для вирішення стратегічних і оперативних завдань  у встановлений період часу.

3. Основними принципами розвитку ефективних Стратегічних комунікацій є:

оперативна оцінка змін комунікаційного середовища та глибоке розуміння його дійсного стану внаслідок отримання та обробки інформації в режимі часу, наближеного до реального;

одночасне  і послідовне виконання комплексу заходів з розвитку ефективних комунікацій на внутрішньому, зовнішньому та внутрішньо-зовнішньому напрямках;

своєчасне реагування на конкретні інформаційні виклики та загрози і протидія інформаційним заходам проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

створення і розвиток інститутів, які відповідають за інформаційну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіа-культури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

критичний аналіз досягнутих результатів.

4. Основними завданнями Стратегічних комунікацій є:

у мирний час:

вивчення накопичення та аналіз інформації про потенційні об’єкти інформаційно-психологічного впливу;

здійснення заходів, спрямованих на викриття воєнних, економічних, дипломатичних та політико-ідеологічних приготувань ймовірного противника до агресії;

розроблення пропозицій щодо здійснення інформаційно-психологічного впливу як адекватної відповіді на інформаційну агресію проти України;

підготовка і проведення заходів щодо забезпечення позитивного іміджу та створення сприятливого міжнародного політичного іміджу України;

планування і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій та організація їх всебічного забезпечення;

координація заходів щодо проведення наукових досліджень і розроблення технологій у сфері Стратегічних комунікацій;

організація підготовки кадрів.

в особливий період:

проведення заходів щодо досягнення інформаційної переваги над противником;

руйнування його систем управління;

підрив морально-бойового духу армії противника та цільових аудиторій, які його підтримують;

створення та поглиблення суперечностей між політичними силами, окремими соціальними верствами, етнічними групами, армією і народом, офіцерським і рядовим складом збройних сил ймовірного противника та цільових аудиторій, які його підтримують;

здійснення заходів з інформаційно-психологічного забезпечення дій власних сил (військ).

5. Виконання завдань Стратегічних комунікацій досягається стратегічним плануванням основних і окремих інформаційних заходів і спеціальних дій з визначенням у кожному випадку взаємоузгодженої загальної мети і пріоритетних та конкретних завдань органам управління сил безпеки і сил оборони в частині, що їх стосується.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – Стратегічний план основних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій) розробляється Міністерством оборони України та Міністерством інформаційної політики України. В частині, що стосується  комунікацій, які організовуються та проводяться в інтересах підготовки та застосування військ (сил) узгоджується з Генеральним штабом  ЗС України.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій включає плани розвідувального, фінансового, матеріально-технічного, а за необхідності і інших видів забезпечення.

До розробки Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій залучаються органи управління сил безпеки і сил оборони, а за необхідності і інші державні та цивільні організації і установи (окремі експерти та фахівці у сфері стратегічних комунікацій) в частині, що їх стосується.

Проект  Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій підписується Міністром оборони України та Міністром інформаційної політики України, погоджується Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – плани окремих заходів Стратегічних комунікацій) розроблятися органами управління сил безпеки і сил оборони на підставі та з врахуванням Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів сил безпеки  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави узгоджуються з Генеральним штабом ЗС України, погоджуються  Міністром оборони України і Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів ЗС України  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави, розробляються відповідними органами військового управління підписуються начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України та затверджуються Міністром оборони України.

План проведення інформаційних заходів та спеціальних дій Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, погоджується з начальником Генерального штабу Збройних Сил України і затверджується Президентом України за поданням Міністра оборони України.

5. До підготовки та проведення Стратегічних комунікацій залучаються військові частини інформаційно-психологічних операцій ЗС України,

5. Координація та узгодженість Стратегічних комунікацій досягається шляхом:

розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів організації і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій;

розробки та впровадження програм підготовки прес-служб, прес-офіцерів, військових підрозділів та окремих цивільних осіб, які  залучаються в установленому порядку до організації та проведення інформаційних заходів  та спеціальних дій, а також для збору та узагальнення даних про стан та зміни комунікаційного середовища;

оцінки ефективності Стратегічних комунікацій та організації своєчасного вжиття заходів щодо;

5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

6. Очікувані результати

Реалізація положень Стратегії дозволить:

удосконалити нормативно-правову базу у сфері комунікацій в Збройних Силах України;

створити дієву систему внутрішніх комунікацій, через покращення координації та узгодженості дій, підвищення ефективності та прискорення бюрократичних процесів;

створити дієву систему зовнішніх комунікацій, яка забезпечить не тільки одновекторне інформування суспільства, а й дозволить налагодити зворотній зв’язок;

покращить репутацію Збройних Сил України та підвищить престиж військової служби;

наблизитись до досягнення інформаційної безпеки в Україні.

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджені особливості реалізації права на доступ до податкової інформації в контексті гібридної війни. Обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Доведено, що таке регулювання має бути реалізовано з урахуванням розподілу податкової інформації на відкриту податкову інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Визначено, що основними напрямами розвитку положень даного дослідження є аналіз проблематики реалізації права на доступ до інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

Ключові слова: податкова інформація, гібридна війна, антитерористична операція, інформаційно-психологічні операції.

В работе исследованы особенности реализации права на доступ к налоговой информации в контексте гибридной войны. Обоснована необходимость законодательного урегулирования вопросов реализации права на доступ к налоговой информации в зоне проведения антитеррористической операции. Доказано, что такое регулирование должно быть реализовано с учетом распределения налоговой информации на открытую налоговую информацию и информацию с ограниченным доступом. Определено, что основными направлениями развития положений данного исследования является анализ проблематики реализации права на доступ к информации с ограниченным доступом в зоне проведения антитеррористической операции.

Ключевые слова: налоговая информация, гибридная война, антитеррористическая операция, информационно-психологические операции.

We studied the characteristics of the right of access to tax information in the context of a hybrid war. The necessity of legislative regulation of the issues of the right of access to tax information in the zone of the antiterrorist operation. It is proved that such regulation must be implemented taking into account the distribution of tax information for tax open information and information with restricted access. It was determined that the main directions of development of the provisions of this study is to analyze the problems of the right of access to information restricted to the zone of the antiterrorist operation.

Keywords: tax information, hybrid war, anti-terrorist operation, information and psychological operations.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Глобалізація сучасних комунікацій, нові виклики державній безпеці зумовили виникнення нового формату війни, що ґрунтується на інформаційні складовій. Для його визначення в науковому та публіцистичному дискурсах застосовуються такі поняття, як неоголошена, інформаційно-психологічна, нестандартна, мережецентрична, або ж гібридна війна.

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби [1, С.14].

Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени. За цих обставин будь-яке джерело інформації може бути використане з метою отримання переваги у гібридній війні. Адже навіть часткове розголошення інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання такої інформації може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян.

Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. І відповідний інформаційний супровід є обов’язковою запорукою успіху в гібридній війні.

Особливої актуальності дане питання набуває для податкової інформації – відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних, а отже – отримання несанкціонованого доступу до таких баз даних дає можливість отримати інформацію про фінансовий стан кожного громадянина. Зокрема, у базах даних Державної фіскальної служби міститься інформація про: прізвище, ім’я, по батькові платника податків;        дату народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства; джерела отримання доходів; об’єктів оподаткування; суми нарахованих та/або отриманих доходів; суми нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий; інформація про фізичних осіб, які померли.

Не викликає сумніву той факт, що в умовах гібридної війни питання доступу до податкової інформації набувають особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Проблематикою інформаційно-психологічних впливів та їх практичного використання займались провідні вітчизняні вчені та науковці: В. Говоруха, В. Домарєв, О. Литвиненко, В. Остроухов, В. Петрик, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, О. Старіш, В. Толубко та інші.

Питання гібридної війни розглядали: С. Галушко, В. Горбулін, Л. Компанцева, В. Ліпкан, І. Рижов, В. Цибулькін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни досліджена не була. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити особливості реалізації права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак існує необхідність не лише вивчення досвіду проведення даних війн проти України, а й напрацювання власної наступальної концепції репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу необхідно приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України.

Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену, особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій.

Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді.

Основні постулати гібридного миру, які виділяються сучасними дослідниками [1, С.16]:

-     демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей;

-     демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору;

-     Україна — незалежна та самостійна суверенна держава;

-     Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття;

-     Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава;

-     Україна має перетворитися із об’єкта геополітики в суб’єкт.

Інформаційна війна проти України спрямована не лише на розхитування ситуації всередині держави, а і на створення негативного іміджу України в світі. Стартував цей процес ще 2005 року під час першої газової війни. Тоді Україну успішно представили в якості нечесного, а щонайменше сумнівного транзитера газу, незважаючи на те, що протягом десятиліть Україна ніколи не допускала зриву поставок природного газу до Європи через свою територію. Показово, що одночасно з цими звинуваченнями Росія наголошувала на необхідності будівництва газопроводів, альтернативних українській системі (Північноєвропейський газопровід у Балтійському морі, друга нитка «Блакитного потоку» в Чорному морі та розширення газотранспортної системи в Білорусі, що тепер належить Газпрому). До того ж звинувачення у крадіжках газу не підкріплювалися конкретними фактами.

З того часу позиція Росії мало змінилась. Так само мало зробила Україна для зміни власного позиціонування у світовій розстановці сил. Хоча питання про необхідність активізації зусиль для створення позитивного іміджу України піднімалось неодноразово [2, С.5].

Відповіддю на такі маніпуляції та й загалом на «інформаційні бойові дії» є формулювання власної інформаційної стратегії з урахуванням міжнародного порядку денного. Ця інформаційна стратегія матиме на меті позиціонування України як активного і самостійного учасника системи європейської безпеки.

Гібридна війна не є винаходом сьогодення. Адже комбінації інформаційно-психологічного, економічного та військового протиборства використовувались і раніше. Але гібридність сучасного конфлікту в тому, що питома вага факторів принципово інша. Набагато потужнішою також є використання засобів та особливостей інформаційного суспільства. Відтак, нагальною очевидною потребою є формулювання асиметричної, так само гібридної відповіді на гібридну загрозу, ключовим аспектом якої є інформаційна війна.

Комунікативні технології формування міжнародного іміджу держави базуються на діяльності із захисту та просування інтересів держави на міжнародній арені, а також на інформуванні світової громадськості про геополітичні, економічні, географічні тощо особливості держави, стан її розвитку та досягнення. Об’єктами впливу зовнішньополітичних комунікативних технологій є світові держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації, лідери країн та особи, які приймають політичні рішення, політична та бізнес-еліти країн світу, а також світова громадськість.

Одним із методів гібридної війни є активне проведення інформаційно-психологічних операцій [3, С.25]. Придатність інформаційно-психологічних війн для геополітичної експансії пояснюється тим, що їх використання як інструменту зовнішньої політики не призводить до виникнення прямої воєнної конфронтації з державами, що стали жертвами такої агресії, і в цілому мирні відносини з ними зберігаються, незважаючи на завдану значну шкоду, яку можна порівняти з втратами через ведення бойових дій на території цих держав. Тому переваги інформаційно-психологічної агресії в інформаційному суспільстві, порівняно з агресією військовою, економічною чи політичною, роблять операції інформаційного впливу основною формою експансії, використовуваної політичним керівництвом держави для поширення свого впливу на інших суб’єктів геополітичної конкуренції з метою захисту національних інтересів і забезпечення державної безпеки [4, С.293].

У сучасних умовах Україна постає типовим об’єктом зовнішніх руйнівних інформаційних впливів. І зважаючи на постійні інформаційно-психологічні атаки, з боку відповідних державних органів України повинна бути активна інформаційна протидія, яка має забезпечити реальну інформаційну безпеку держави.

Перші кроки у даному напрямі були зроблені шляхом внесення на розгляд Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції [5].

Розробка проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції» [5] викликана непоодинокими випадками розповсюдження в засобах масової інформації та соціальних медіа відомостей про розташування, розгортання та переміщення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, стан їх бойової та мобілізаційної готовності, технічний стан озброєння та військової техніки, рівень оснащення, забезпечення та морально-психологічний стан військовослужбовців, стан оперативного обладнання територій, стан виконання робіт підприємствами оборонно-промислового комплексу та іншої інформації, яка ставить під загрозу успішне проведення антитерористичної операції.

Також відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 [6], пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки є:

-     забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки на основі асиметричних дій проти всіх форм і проявів інформаційної агресії;

-     створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;

-     протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

-     розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади;

-     виявлення суб’єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності;

-     створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

-     удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

У зв’язку з цим, на думку авторів законопроекту [5] існує потреба у встановлені заборони на незаконне поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу.

У контексті доступу до податкової інформації, маємо зауважити, що наразі питання реалізації зазначеного права у зоні проведення антитерористичної операції залишаються поза увагою державних органів та дослідників наукової проблематики інформаційного права.

Так, з метою забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають в зоні проведення тимчасової антитерористичної операції або  переселилися з неї під час її проведення, у вересні 2014 року був прийнятий Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Згідно із вказаним законом, період проведення антитерористичної операції – це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територією проведення антитерористичної операції визнана територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] встановлено мораторій на:

-     нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями (стаття 2 Закону України [7]);

-     проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності (стаття 3 Закону України [7]);

-     нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги (стаття 8 Закону України [7]).

Встановлено, що для осіб, які зареєстровані та переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення, реєстрація фізичної особи – підприємця здійснюється державними реєстраторами за адресою тимчасового проживання без вимоги державних реєстраторів реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві наявності реєстрації про місця проживання за місцем проведення реєстраційних дій.

Також визначено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Проведення реєстраційних дій, пов’язаних із зміною складу засновників (учасників) та керівника юридичної особи, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції, на період її проведення забороняється.

Ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.

Під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Також скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Протягом терміну дії Закону [7] щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам – підприємцям) або юридичним особам – суб’єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об’єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Також Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] визначені особливості забезпечення реалізації права на спадкування та підтвердження обставин непереборної сили.

Поряд із цим, у вказаному нормативному акті відсутні згадки про особливості доступу до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції, хоча за змістом, відповідні положення мали б міститися саме у даному Законі України. Також вказані питання не врегульовані на цей час іншими законодавчими документами.

У той же час, ми вважаємо, що існує необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції.

При цьому слід враховувати, що податкова інформація за режимом доступу може бути класифікована на:

1) відкриту інформацію;

2) інформацію з обмеженим доступом, що охоплює:

-       таємну податкову інформацію (податкову таємницю);

-       службову податкову інформацію [8, С.144].

Отже, існує необхідність врегулювання питань доступу як до відкритої податкової інформації так і до інформації з обмеженим доступом, оскільки заходи по додатковому захисту інформації з обмеженим доступом мають розроблятися з урахуванням ступеню обмеження доступу.

Вказані питання можуть бути врегульовані як шляхом видання окремого нормативного акту, так і шляхом внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наукове дослідження питань доступу до податкової інформації в контексті гібридної війни уможливило дійти висновку про необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, існує необхідність врегулювання питань доступу до відкритої податкової інформації та інформації з обмеженим доступом.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики реалізації права на доступ до податкової інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ліпкан В. А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року) . — К.: ФОП О. С. Ліпкан. — С. 13—16.
2. Рубан Ю. Україна як суб’єкт і об’єкт сучасних міжнародних інформаційних воєн / Ю. Рубан // Стратегічні пріоритети. — К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2009. — № 2(11). — С. 5—9.
3. Малик Я. Забезпечення інформаційної безпеки України у контексті світового досвіду / Я. Малик, О. Береза // Ефективність державного управління. — 2012. — № 32. — С. 20—27.
4. Манойло А. В. Государственная информационная политика в особенных условиях [Текст] / А. В. Манойло. — М. : ФИФИ, 2003. — 388 с.
5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного  режиму проведення антитерористичної операції [Електронний ресурс] : проект Закону України від 09.06.2015 №2050а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
6. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015 // Офіційний вісник України. — 2015. — № 43. — С. 14.
7. Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції : Закон України від 2 вересня 2014 р. № 1669-VII // Відомості Верховної Ради. — 2014. — № 44. — С. 2040.
8. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.