Ольга Кушнір,

радник президента Глобальної організації

союзницького лідерства, кандидат юридичних наук

Вся діяльність з попередження інформаційно-правових конфліктів є одним із конкретних виразів людської здатності узагальнювати наявні теоретичні та емпіричні дані і на їх основі прогнозувати майбутнє.

Сучасні дослідники проблем розвитку інформаційного суспільства справедливо зазначають на ту обставину, що якщо споконвіку йшлося про наземний простір, потім додали повітряний і морський, то тепер йдеться про включення віртуального простору, нове геополітичне протистояння — інформаційну інфраструктуру [1, с. 181].

Підкреслимо, що інформаційно-правові конфлікти є необхідною умовою розвитку інформаційного суспільства. Весь процес його розвитку складається з конфліктів і консенсусів, злагоди і протиборства.

Вперше поняття «інформаційно-правовий конфлікт» введено у науковий обіг представниками наукової школи В. А. Ліпкана [2, 3], де його включено до переліку загроз інформаційній безпеці.

Якщо згуртувати думки вітчизняних учених, конфлікт — це боротьба, протидія, суперечність, зіткнення (особистостей, інтересів, сил, позицій, поглядів) через несумісність, протистояння, протилежність… (точність формулювання різ­ниться залежно від конкретного автора); процес розвитку взаємодії; процес розвитку відносин; система стосунків…, що залежить від відмінностей між суб’єктами – учасниками конфлікту (від розбіжностей інтересів, цінностей, видів діяльності). Аналіз, порівняння й зіставлення визначень конфлікту науковців дали змогу уточнити суть цього поняття як процесу спілкування [4].

Слід зазначити, що інформаційно-правовий конфлікт за своєю сутністю є одним з видів інформаційної взаємодії, суб’єктами й учасниками якого виступають окремі суб’єкти інформаційних правовідносин (далі СІП) чи їх групи. Однак, конфліктна інформаційна взаємодія передбачає протиборство сторін, тобто дії, спрямовані один проти одного.

Нижче подамо власну модель інформаційно-правового конфлікту.

Суб’єкт інформаційного конфлікту №1

Суб’єкт інформаційного конфлікту №2

Усвідомлення інформаційних інтересів, цінностей, цілей тощо

Об’єкт інформаційно-правового конфлікту

Інформаційно-правові суперечності

Потенціал напруженості в інформаційно-правовому середовищі

Інцидент між СІП

Конфліктна взаємодія СІП(з можливим переростанням у конфронтацію)

Модель інформаційно-правового конфлікту

Отже, інформаційно-правовий конфлікт — це відкрите протиборство, зіткнення двох і більше суб’єктів чи учасників інформаційної взаємодії, причинами якого є несумісні потреби, інтереси і цінності в інформаційній сфері.

Інформаційно-правовий конфлікт є складним і динамічним багатовимірним явищем, яке з розвитком інформаційного суспільства зберігає тенденцію до ускладнення, оновлення структури, чинників, які його породжують.

До того ж, відносно форми соціальної діяльності, яка має місце між суб’єктами інформаційно-правового конфлікту, однією з його форм є категорія «конфронтація», яка в іншій інтерпретації може бути означена як гостра форма протистояння у окресленій сфері. При цьому таке протистояння має носити відкритий характер, який виникає, коли суб’єкти усвідомлюють, що між ними існує протиріччя, яке фактично блокує їх подальшу нормальну співпрацю.

Натомість, попередження інформаційно-правових конфліктів — це широка сфера діяльності, в якій використовується багато різних методик, що можуть працювати на різних рівнях і з широким спектром різноманітних вхідних даних. Ми переконані, що попередження інформаційно-правового конфлікту полягає у впливі на його елементи (учасників, мотиви поведінки, об’єкти, сили та засоби) до того, як виникне реальне протистояння.

Попри негативне забарвлення існування інформаційно-правового конфлікту, він здійснює і позитивні функції: 1) виявляє назрілі проблеми в інформаційно-правовій сфері; 2) стимулює виправлення існуючих в інформаційно-правовому середовищі недоліків.

Прогнозування і попередження інформаційно-правових конфліктів є одним з основних завдань управлінської діяльності з регулювання протиріч, що виникають в інформаційно-правовому середовищі.

Прогнозування інформаційно-правових конфліктів — це доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Попередження інформаційно-правових конфліктів — це організація життєдіяльності інформаційного суспільства, яка мінімізує виникнення протиріч між його суб’єктами.

Зрозуміло, що набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв’язати, тому профілактика інформаційно-правових конфліктів є не менш важливою, ніж уміння їх конструктивно вирішувати. Діяльність з профілактики конфліктів охоплює такі основні напрями: 1) створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та вирішення неконфліктними засобами; 2) оптимізація умов існування суб’єктів інформаційного суспільства; 3) ліквідація причин інформаційно-правових конфліктів; 4) блокування окремих факторів виникнення інформаційно-правових конфліктів.

Зазначимо, що міжнародні організації та країни-партнери на даний час не спроможні в повній мірі допомогти нашій державі при виникненні конфліктів інформаційного характеру, незважаючи на різного роду зобов’язання і договори. Це пояснюється, головним чином, тим, що вплив на конфлікт третьої сили на його ранній, а тим більше латентній стадії є досить проблематичним. З одного боку, такий вплив є необхідним, логічним й більш продуктивним, аніж бездіяльне спостереження за перебігом подій.  Але з іншого боку, конфлікт часто розглядається як справа двох сторін, і з позиції невтручання у справи інших держав нав’язування певного рішення або примушування сторін до певної поведінки є неправомірним й неетичним.

Відтак, втручання в конфлікт, а попередження також можна віднести до однієї з форм втручання, можливе тільки тоді, коли ситуація виходить за рамки двох сторін і стає більш масштабною, торкаючись інтересів інших сторін.

Нині науковцями висунена цікава ідея щодо необхідності створення національної системи раннього попередження конфліктів (СРПК)[5]. Вони зазначають, що створення такої системи уможливить:

• проведення безперервного моніторингу ситуації в інших країнах (особливо тих, які мають спільний кордон з Україною) з метою виявлення заходів, що спрямовані на підготовку до можливих агресивних дій;
• оперативно вживати заходи щодо розгортання сил оборони держави на потенційно небезпечних напрямах;
• застосовувати політичні методи впливу для врегулювання ситуації навколо можливого конфлікту;
• здійснювати розвиток власних показників у сферах, що відстають від аналогічних показників потенційного противника.

Проблемою раннього попередження конфліктів у світі займається ряд організацій, на базі яких розгорнуті широкомасштабні програми. Серед них основними є: робоче об’єднання з вивчення проблем війни (AKUF); модель імітації конфлікту (KOSIMO);  Стокгольмський міжнародний інститут по дослідженню миру (SIPRI); тематичні складові війни (ICOW); міждисциплінарна дослідницька програма з першопричин порушення прав людини (PIOOM); міжнародна група з попередження криз (ICG);  Human Rights Watch; раннє виявлення напруженості та пошук фактів (FAST); модель «Майбутнє загальної взаємозалежності» та ін.

Загалом відомі моделі раннього попередження можна розділити на три категорії: причинні, прогнозні і загальні [5]. Деякі моделі зосереджують свою увагу на слабкості держав, інші — на різних формах політичного насильства, таких як громадянська війна, війна на етнічному підґрунті, тероризм,  політицид;  деякі моделі фокусуються на змінах у формі правління держави, в той час як інші спрямовані на більш складніші форми політичної нестабільності та враховують насильство на політичній основі, державні перевороти, різкі зміни форми правління, повалення центральної влади, провал держави тощо

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що СРПК на даний час активно використовуються у світі у форматі як державних організацій, так і недержавних. А тому нами підтримується ця ідея й ми переконані у можливості запровадження її в т.ч. в інформаційній сфері України.

Список використаної літератури.

1. Дзьобань О. П. Інформаційне насильство та безпека : світоглядно-правові аспекти : [монографія] / О. П. Дзобань, В. Г. Пилипчик ; за заг. ред. В. Г. Пилипчука. — Х. : Майдан, 2011. — 244 с.
2. Ліпкан В.А. Консолідація інформаційного законодавства України : [моногр.] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 444 с.
3. Кір’ян В. О. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.07 “адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Кір’ян Вікторія Олександрівна – Київ, 2013. – 253 с.
4. Конфлікти в державному управлінні та шляхи їх вирішення: Автореф. дис… канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Н.П. Довгань ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — К., 2006. — 20 с.
5. Литвиненко О. І., Литвиненко Н.І. Аналіз сучасних підходів до вирішення проблем раннього попередження конфліктів // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. 2014. № 3. Київ. С. 96-101