здобувач Запорізького національного університету

Проаналізовано доктринальні підходи щодо розуміння поняття «суб’єкт інформаційних правовідносин», окреслено ДФС України як суб’єкта інформаційних правовідносин, визначено підрозділи ДФС України, що виступають суб’єктами внутрішніх інформаційних відносин та охарактеризовано їх функції.

Ключові слова: інформаційні правовідносини, суб’єкт інформаційних правовідносин, суб’єкт внутрішніх інформаційних відносин, функції суб’єктів внутрішніх інформаційних відносин

Проанализированы доктринальные подходы к пониманию понятия «субъект информационных правоотношений», обозначены ГФС Украины как субъекта информационных правоотношений, определены подразделения ГФС Украины, выступающие субъектами внутренних информационных отношений и охарактеризованы их функции.

Ключевые слова: информационные правоотношения, субъект информационных правоотношений, субъект внутренних информационных отношений, функции субъектов внутренних информационных отношений

The doctrinal approaches to understanding the notion of “subject of information legal relations” are analyzed, SFS of Ukraine is outlined as the subject of information legal relations, the units of the SFS of Ukraine, which act as subjects of internal information relations, are defined and their functions are characterized.

Key words: information legal relations, subject of information legal relations, subject of internal informational relations, functions of subjects of internal informational relations

Державна фіскальна служба України (ДФС України) збирає, зберігає та поширює інформацію, здійснює різноманітні інформаційні процеси та використовує інформаційні ресурси, а отже є суб’єктом інформаційних правовідносин. Безперервна циркуляція інформації між структурними елементами системи ДФС України, між системою та зовнішнім реципієнтом є неодмінним атрибутом ефективної податкової системи.

Саме тому важливим науковим завданням є визначення особливостей ДФС України як суб’єкта інформаційних правовідносин. Однак здебільшого цей аспект діяльності ДФС України не знаходить адекватного розгляду серед науковців, що й зумовило актуальність написання цієї наукової статті.

Метою написання даної наукової статті є окреслення напрямів реалізації інформаційної функції ДФС України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні підходи щодо розуміння поняття «суб’єкт інформаційних правовідносин»;

-       виокремити інформаційні відносини у сфері діяльності ДФС України;

-       визначити підрозділи ДФС України, що виступають суб’єктами внутрішніх інформаційних відносин та охарактеризувати їх функції.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали різні аспекти інформаційної проблематики в діяльності вітчизняних податкових органів, є: І. Бабін, С. Дуканов, Є. Збінський, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, В. Політило, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців теорії держави та права С. Алєксєєва, С. Гусарєва, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, а також фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, О. Тихомиров, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають монографічні дослідження серії «ORDO ORDINANS», започаткованої представниками української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-6].

Одним із важливих чинників забезпечення реалізації інформаційних правовідносин є визначення кола їх суб’єктів. Однак й донині в наукових колах не визначеним є розуміння понять «суб’єкт» та «суб’єкт інформаційних відносин».

Значення поняття «суб’єкт» різниться залежно від сфери вживання: 1. філософське визначення «істота здатна до пізнання навколишнього світу, об’єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності»; 2. книжне визначення «особа, група осіб, організація і т. ін., яким належить активна роль у певному процесі, акті»; 3. юридичне визначення «особа або організація як носій певних прав і свобод».

Особливо плюралістичними э погляди науковців щодо розуміння поняття «суб’єкт інформаційних відносин». Так, В. Копилов, досліджуючи поняття «суб’єкт інформаційних відносин», визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є особи, які вступають у правовідносини при здійсненні інформаційних процесів. У процесі інформаційних відносин суб’єкти характеризуються певною поведінкою (дія, бездіяльність). Дослідник наводить приклади, що це може бути набуття виключних прав, передача майнових прав, купівля-продаж інформаційних об’єктів, тиражування і поширення інформаційних об’єктів та інші аналогічні дії. Також автор слушно наголошує, що суб’єкти інформаційних відносин мають права, обов’язки і відповідальність при здійсненні інформаційних процесів [7, с. 212].

О. Яременко визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є їх учасники, які володіють інформаційною правосуб’єктністю, що включає в себе дві юридичні якості: інформаційну правоздатність, яка полягає у можливості мати інформаційні права і обов’язки та інформаційну дієздатність – можливість своїми діями набувати інформаційні права і створювати обов’язки [8, с. 158]. Отже, в основу даного визначення автор включає юридичні якості: інформаційну правоздатність та інформаційну дієздатність. Така дефініція має право на існування в межах визначення юридичних якостей, хоча вона є дещо звуженою та не підкріпленою законодавчо.

Також автор пропонує поділити суб’єктів інформаційних відносин на загальних та спеціальних залежно від обсягу інформаційних обов’язків. До загальних суб’єктів належать: держава та її органи, крім органів, що володіють спеціальною державною компетенцією; фізичні особи та юридичні особи, для яких інформаційна діяльність не є основним видом діяльності. До кола спеціальних суб’єктів інформаційних відносин належать юридичні особи, установчими документами яких передбачено інформаційну діяльність як основну: інформаційні агентства, друковані засоби масової інформації, видавництва, телерадіокомпанії, провайдери Інтернет, бібліотеки, архіви тощо, а також державні органи, для яких нормативно-правовими актами встановлено виконання управлінських, регулятивних чи інших функцій в інформаційній сфері [8, с. 157]. Зазначимо, що цей поділ є доволі умовним, оскільки він ґрунтується тільки на основній діяльності суб’єктів.

На противагу О. Яременко, розуміючи важливість законодавчої доктрини, В. Цимбалюк схиляється до думки щодо необхідності формування спеціального інституту суб’єктів інформаційного права у складі теорії права [9, с. 30].

Дослідник пропонує класифікувати суб’єктів інформаційної діяльності відповідно до учасників інформаційної діяльності: людина, громадянин, суспільство, держава.

Отже, основним суб’єктом інформаційних відносин є власник інформації. Він має право здійснювати визначені законодавством законні дії щодо об’єктів своєї власності. Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Право власності на інформацію має такі підстави: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, ви­користання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації. Отже, зазначимо, що суб’єктами відносин у сфері інформації можуть бути суб’єкти-власники та суб’єкти-користувачі інформації. Водночас зазначимо, що суб’єкти інформаційних відносин наділені як правами так і обов’язками, обсяг визначених прав залежить від правового статусу суб’єкта.

Серед найважливіших прав — право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію у будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом. При цьому учасники інформаційних відносин зобов’язані:

-       поважати інформаційні права інших суб’єктів;

-       використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

-       забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин;

-       забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою, зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

-       компенсувати шкоду, заподіяну за порушення законодавства про інформацію.

Первинно законодавчо визначене коло суб’єктів інформаційних відносин в Україні саме в податкових органах було зазначене у Концепції захисту інформації в органах державної податкової служби України, затверджені наказом ДПА України від 14 вересня 2006 року № 549.

Згідно з даним документом суб’єктами інформаційних відносин є: працівники податкових органів, фізичні та юридичні особи – платники податків; державні організації, установи, підприємства України; інші держави, їх громадяни та юридичні особи; міжнародні організації та особи без громадянства. Враховуючи класифікацію, зазначену в Концепції можемо констатувати, що інформаційні відносини у сфері діяльності ДФС України можуть виникати, розвиватись, змінюватись та припинятись між такими суб’єктами податкового права:

- структурними підрозділами ДФС України;

- державними органами та ДФС України;

- платниками податків та ДФС України;

- громадськістю та ДФС України;

- ДФС України та засобами масової інформації.

В. Коваль та В. Теремецький пропонують так поділяти інформаційні відносини у сфері діяльності ДФС України за суб’єктним складом:

1) внутрішні відносини (наприклад, обмін інформацією між підрозділами ДФС України);

2) інформаційні відносини іншими органами державної влади (наприклад, обмін інформацією між ДФС України та Міністерством фінансів України);

3) інформаційні відносини з платниками податків, громадськістю та ЗМІ [10, с. 146].

У структурі ДФС України слід виокремити ряд підрозділів, що виступають суб’єктами внутрішніх інформаційних відносин.

Одним із таких підрозділів є Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, основним завданням якого є: організація, здійснення та контроль заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації в апараті Державної фіскальної служби України та її територіальних органах.

Серед основних функцій цього підрозділу є:

-       організація, забезпечення охорони державної таємниці та контроль її стану в ДФС та її територіальних органах;

-       організація та забезпечення технічного захисту інформації, контроль за його станом;

-       організація криптографічного захисту інформації з обмеженим доступом та контроль його стану;

-       організація, координація заходів захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах та контролю за його станом в ДФС та її територіальних органах.

Не менш важливим суб’єктом внутрішніх інформаційних відносин є Департамент матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, основними завданнями якого як суб’єкта інформаційних відносин є:

1) документальне забезпечення діяльності апарату ДФС, встановлення єдиного порядку документування управлінської інформації і роботи з документами із застосуванням сучасних автоматизованих систем, методичне керівництво і контроль за дотриманням установленого порядку роботи з документами у структурних підрозділах ДФС, у територіальних органах, на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

2) організація роботи з укомплектування, зберігання, обліку та використання архівних документів;

3) забезпечення ДФС засобами зв’язку та надання методичної допомоги територіальним органам ДФС з питань організації роботи засобів зв’язку.

Особливе місце в системі суб’єктів внутрішніх інформаційних відносин в ДФс України займає Департамент інформаційних технологій, основними завданнями якого є:

- інформаційно-аналітичне забезпечення;

- адміністрування баз даних інформаційно-телекомунікаційних систем центрального рівня;

- забезпечення функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС) у ДФС;

- організація розробки програмного забезпечення інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС) у ДФС;

- забезпечення інформаційно-телекомунікаційної системи ДФС комп’ютерною технікою, системним та офісним програмним забезпеченням, а також їх облік, адміністрування і технічна підтримка;

- адміністрування телекомунікаційних систем та мережевих сервісів;

- інформаційний обмін із зовнішніми організаціями та інформаційне забезпечення ДФС та її територіальних органів;

- організація інформаційної взаємодії з органами виконавчої влади, іноземними митними адміністраціями, міжнародними організаціями та сторонніми організаціями з питань державної митної справи;

- організація та контроль за проведенням робіт із забезпечення функціонування електронних сервісів і їх технічної підтримки;

- забезпечення застосування електронного цифрового підпису в ДФС та її територіальних органах;

- організація та координація робіт щодо інформаційно-технічної підтримки користувачів, функціонування технічних та системних програмних засобів, інформаційних систем на автоматизованих робочих місцях ДФС тощо.

Не менш вагоме значення мають інформаційно-довідкові та інформаційно-аналітичні відділи, а також спеціальні підрозділи з протидії злочинам у сфері високих технологій.

Отже, нині в структурі ДФС України створено ряд підрозділів, які виконують спеціальні завдання та реалізують функції цієї інституції як суб’єкти інформаційних відносин. Зважаючи на те, що інформаційні правовідносини є доволі динамічними, не дивно, що структурні підрозділи ДФС України постійно реорганізуються, ліквідовуються та оновлюються.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Копылов В. А. Информационное право : учебник. – 2-е изд. перераб. и доп. / В. А. Копылов. – М. : Юристъ, 2003.- 512 с.

8. Яременко О. І. Інформаційні відносини як предмет правового регулювання: теоретичний аспект / Яременко О.І // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління права. – 2004. – № 1. – С.156-161.

9. Цимбалюк В. С. Суб’єкти інформаційного права та інформаційної діяльності / В.С. Цимбалюк // Правова інформатика. – 2010. –  №3(27). – С.29–32

10. Коваль В. Ф. Основні напрями модернізації взаємодії структурних підрозділів ДПС в інформаційній сфері / В. Ф.Коваль, В. І. Теремецький // Вісник вищої ради юстиції. – 2012. –  №2(10). – С.142-156

ВІДГУК

офіційного опонента

доктора юридичних наук, доцента

на дисертацію Мандзюка Олега Андрійович

за темою «Правовий режим податкової інформації в Україні»

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Актуальність теми

Мандзюк Олег Андрійович  здійснив системне наукове дослідження актуальної теми, пов’язаної із визначенням концептуальних засад правового режиму податкової політики в Україні.

У ХХІ сторіччі докорінно змінився статус інформації, яка почала відігравати дедалі важливішу роль у всіх сферах життєдіяльності. Особливого значення вона набула для органів державної влади, адже успішне виконання покладених на них завдань неможливе без створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Очевидним став корелятивний зв’язок між рівнем розвитку держави з рівнем інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації. За допомогою інноваційних інформаційних технологій і засобів зв’язку інформаційне суспільство бере участь у розв’язання соціальних проблем різного класу, контролює законність ухвалених рішень органами державної влади та адекватність застосованих засобів при цьому, впливає на формування ефективного механізму державної політики, тобто виступає активним суб’єктом інформаційного суспільства.

Однак слід визнати і той факт, що окрім позитивних надбань і нових можливостей, інформація за умови не контрольованості її створення та використання, без належних механізмів правового її захисту може становити певну загрозу інформаційній безпеці людини, суспільства та держави унеможливити реалізації конституційних інформаційних прав та свобод людини та громадянина.

Адже щонайменше розголошення інформації, стратегічного значення створює загрозу і для держави і для окремих громадян, або ж використання інформації, що може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян ? це безперечно негативні явища, проте потребують посиленої уваги законотворців при удосконаленні інформаційного законодавства, приведення його у відповідність до національних інформаційних інтересів.

Протягом останніх десятиріч інформаційне законодавство стало однієї з найдинамічніших галузей законодавства. Український парламент, беручи до уваги існуючі міжнародні стандарти, ухвалив низку законів, що регулю.ють суспільні інформаційні правовідносин, які, безумовно вплинули на прозорість функціонування апарату держави.

Можна підтримати дисертанта у тому, що нині найскладніша ситуація спостерігається в податкових органах, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком, перевіркою інформації, передаванням її третім особам, захистом і охороною персональних даних платників податків чи інших відомостей конфіденційного характеру, тощо.

Можна підтримати дисертанта у його прагненні дослідити різноманітні аспекти інформаційних теорій, в яких знайшла б своє пояснення теорія правового режиму податкової інформації. Адже автором при написанні своєї роботи були вивчені праці сучасних дослідників інформаційного права: І.В. Арістової, В.Ю. Баскакова, В.Д. Гавловського, М.В. Гуцалюка, М.І. Дімчогло, В.А. Залізняка, Л.І. Капінус, Б.А. Кормича, В.А. Ліпкана, О.В. Логінова, Ю.Є. Максименко, А.І. Марущака, П.Є. Матвієнко, Н.Б. Новицької, А.М. Новицького, В.Г. Поліщука, К.Г. Татарникової, В.І. Теремецького, Я.М. Собківа, О.В. Стоєцького, В.С. Цимбалюка, Л.С. Харченко, К.П. Череповського, М.Я. Швеця, О. В. Шепети та інших.

Утім, незважаючи на численні наукові дослідження, присвячені різним аспектам нормативно-правового регулювання правового режиму податкової інформації, поза науковим обігом залишилося комплексне, системне дослідження правового режиму податкової інформації, що і визначає актуальність обраної теми дослідження.

Дисертаційна робота «Правовий режим податкової інформації в Україні» виконано відповідно до основних положень Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 р. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», схваленої Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128/2013, Указу Президента України № 398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр» від 12 квітня 2014 року. Указу Президента України № 449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»» від 1 травня 2014 року, Переліку індикаторів розвитку інформаційного суспільства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 року № 1134, Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалених Постановою Верховної Ради України від 3 липня 2014 року № 1565-VII.

Належна ступінь обґрунтованості й достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій.

Формуючи мету свого дослідження — з’ясування правової природи, змісту та сутності правового режиму податкової інформації в Україні та розроблення пропозицій щодо подальшого його удосконалення — автор уміло вирішує низку наукових завдань: окреслює історіографію дослідження правового режиму податкової інформації у вітчизняній правовій доктрині; надає авторське визначення поняття «податкова інформація» та виокремити її основні ознаки; визначає поняття «правовий режим податкової інформації» та виокремлює його основні ознаки; здійснює класифікацію податкової інформації; надає характеристику елементів правового режиму податкової інформації; визначає основні тенденції розвитку правового режиму податкової інформації; вносить пропозиції щодо удосконалення правового режиму податкової інформації.

Необхідно підкреслити, що положення, висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, достатньою мірою науково обґрунтовані.

Слід зазначити, що відповідно до вимог об’єкт і предмет даної  дисертації як категорії наукового процесу дійсно співвідносяться між собою як загальне та часткове.

Теоретико-методологічний арсенал дисертаційного дослідження зумовлений метою та особливостями явища, що розглядається.

Аналіз змісту роботи, її висновків та пропозицій дозволив переконатися, що задекларований автором широкий спектр сучасних філософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання державно-правових процесів та явищ, що обрані відповідно до мети та завдань дослідження (зокрема, діалектичний, історичний, системний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, логіко-юридичний та ін.) дійсно творчо та конструктивно були використані під час зазначеного дослідження. Як зауважено автором на сторінці 7 дисертації, базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, який обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів і суспільних явищ як елементів системи та за допомогою якого податкова інформація розглядається як системне утворення.

За допомогою логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.2, 2.1), а також визначено зміст правового режиму податкової інформації (підрозділ 2.1). Застосування порівняльно-правового методу надало можливість проаналізувати тенденції розвитку правового режиму податкової інформації (підрозділ 3.1). Методи класифікації й групування використовувалися для дослідження видів податкової інформації та видів правового режиму податкової інформації (підрозділи 1.2, 2.2). Формально-правовий і діалектичний методи застосовані при дослідженні стану наукової розробленості та напрямів державної політики щодо підвищення ефективності правового режиму податкової інформації в Україні (підрозділи 1.1, 3.2). Структурно-функціональний метод сприяв виокремленню та характеристиці елементів правового режиму податкової інформації (п. 2.3). Шляхом використання методу документального аналізу опрацьовано відповідні нормативно-правові акти та розроблено наукові рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації.

Безсумнівною перевагою роботи є використання значного обсягу загальнотеоретичних наукових праць українських вчених, розробок фахівців інформаційного, адміністративного та інших галузей права, статистичних матеріалів; список використаних джерел налічує 286 найменувань. Достатній обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, їх високому ступеню достовірності сприяло також плідне, творче використання знань з загальної теорії держави і права, конституційного, інформаційного, кримінального, адміністративного права. Безсумнівною перевагою роботи є використання великого обсягу нормативно-правових актів України.

Застосування дисертантом сучасних методів наукового пізнання, значне методологічне підґрунтя виконаної роботи забезпечують належний ступінь обґрунтованості та достовірності отриманих результатів.

Характерним у роботі є те, що більшість положень, висновків і практичних рекомендацій, сформульованих у дослідженні, належним чином обґрунтовані та апробовані. Вони не лише поглиблюють теоретичні знання у галузі інформаційного та адміністративного права, але й можуть бути використані для вдосконалення законодавства в зазначеній сфері, зокрема при удосконаленні правового регулювання режиму податкової інформації в Україні; удосконаленні Податкового та Інформаційного кодексів України.

Усе це дозволяє дійти висновку, що одержані у дослідженні результати характеризуються високим ступенем вірогідності та наукової обґрунтованості.

Достовірність та наукова новизна одержаних результатів.

Ознайомлення зі змістом дисертації та її автореферату дає можливість дійти висновку про достатній ступінь обґрунтованості та достовірності наукових положень, висновків та рекомендацій, сформульованих у науковому дослідженні, проведеному Мандзюком О.А.

Оцінюючи новизну основних положень дисертації, слід зазначити, що вона виявляється як у підході до комплексного дослідження теоретичних та практичних питань правового режиму податкової інформації, так і у запропонованих автором теоретичних положеннях, обґрунтованих висновках, рекомендаціях та пропозиціях щодо вдосконалення законодавства України про інформацію.

Дисертація Мандзюка О.А. відзначається науковою новизною, зокрема, автором введено в науковий обіг поняття «правовий режим податкової інформації», під яким слід розуміти передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування.

Логічним науковим завданням, яке було успішно вирішене стало формулювання ознак правового режиму податкової інформації, серед яких: особливий порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері оподаткування (податкових відносин) щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації; здійснюється за допомогою системи різноманітних спеціальних засобів; цей порядок закріплений у чинному законодавстві України; має міжгалузевий характер; метою такої діяльності є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування шляхом реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина у сфері оподаткування, а також інформаційної діяльності податкових органів.

У даному аспекті важливим є виділення загальних та спеціальних ознак податкової інформації, до яких належить: 1) загальні: відносна самостійність щодо свого носія; здатність до кількісного та якісного накопичення; можливість багаторазового використання та невичерпність після цього; збереженість після передачі у суб’єкта, що її передає, тощо; 2) спеціальні (особливі): суспільна значимість, цінність; створення чи одержання податковими органами з метою реалізації повноважень, передбачених законодавством; основною метою її створення чи одержання податковими органами є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування; системний зв’язок з іншими видами інформації (інформація про особу, банківська таємниця, адвокатська таємниця тощо); наявність законодавчо визначеної процедури захисту з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; законодавчо визначена процедура її надання податковими органами іншим особам; особливий правовий режим доступу, захисту, функціонування тощо; забезпеченість заходами державного примусу, в тому числі різними видами юридичної відповідальності, у разі порушення її правового режиму тощо.

Маститою виступає класифікацію правового режиму податкової інформації, зокрема за різними критеріями: залежно від суб’єктів (правовий режим податкової інформації фізичних осіб, правовий режим податкової інформації юридичних осіб); за територією розповсюдження (загальнодержавний; регіональний; місцевий); залежно від змісту податку (правовий режим податкової інформації щодо податків на доходи; правовий режим податкової інформації щодо податків на споживання; правовий режим податкової інформації щодо податків на майно тощо); залежно від функцій права (регулятивний, охоронний); залежно від сфер використання (внутрішній (правовий режим податкової інформації, що діє у сфері функціонування податкових органів) і зовнішній (правовий режим податкової інформації, що діє між податковими органами та іншими учасниками податкових відносин)); залежно від сфери життєдіяльності (правовий режим податкової інформації в культурній сфері, правовий режим податкової інформації в економічній сфері, правовий режим податкової інформації в політичній сфері тощо); залежно від джерел (правовий режим податкової інформації, отриманої з зовнішніх джерел (податкова інформація, надана платниками податків; з банківських чи правоохоронних установ тощо); правовий режим податкової інформації, отриманої з внутрішніх джерел (податкова інформація, що отримана податковими органами шляхом самостійного пошуку); залежно від рівня збору інформації (правовий режим вхідної податкової інформації і правовий режим вихідної податкової інформації); за часом дії (постійні і тимчасові); залежно від форми закріплення (правовий режим публічно оголошеної податкової інформації, правовий режим документованої податкової інформації, правовий режим податкової інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах); залежно від порядку доступу (відкрита податкова інформація і податкова інформація з обмеженим доступом);

Одержані здобувачем результати, без сумніву, становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, та можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно кодифікації законодавства України про інформацію; так і в його правозастосуванні та правовій науці й освіті: у правотворчості – для вдосконалення Податкового кодексу України та відповідних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини у податковій сфері, при розробленні й затвердженні проекту Інформаційного кодексу України та інших законодавчих і підзаконних актів, а також для гармонізації українського інформаційного та податкового законодавства до міжнародно-правових стандартів; у правозастосуванні – при реалізації норм нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини у податковій сфері; у наукових дослідженнях – для проведення подальших досліджень проблем правового режиму податкової інформації; у навчально-методичному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як податкове право, інформаційне право, інформаційна безпека, основи національної безпеки, адміністративне право, при викладанні зазначених дисциплін, а також для підвищення рівня правової освіти населення; правовиховній сфері – під час роботи щодо підвищення рівня правової й професійної культури працівників адміністративних судів України.

Запропонована структура дисертації є досить обґрунтованою і логічно побудованою. Дисертаційна робота відзначається системним підходом до предмету дослідження. Структурно дисертація складається із вступу, нерозривно пов’язаних між собою трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Структура дисертації повністю відповідає завданням дослідження, дозволяє послідовно розглянути всі проблеми та вирішити завдання, поставлені дисертантом при написанні роботи.

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь наукового розроблення проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

За розділами структура дослідження викладена наступним чином.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади правового режиму податкової інформації в Україні» із застосуванням діалектичного підходу та аналізу науково-практичних публікацій розглядається генезис вітчизняних та зарубіжних наукових робіт, присвячених окремим засадам податкової інформації, що надало можливість дійти висновку про недостатню розробленість цієї тематики у вітчизняній та зарубіжній юридичній доктрині; стихійний та фрагментарний характер наукових розвідок у цій сфері. Висновується, що у науковій літературі відсутнє узгоджене розуміння та розмежування понять «податкова інформація», «податкова таємниця», «службова податкова інформація» тощо.

Доведено необхідність виокремлення загальних та особливих (специфічних) ознак податкової інформації. Загальними ознаками є ті, що властиві усім видам інформації незалежно від критеріїв класифікації та ті, що відображають специфічність інформації як нового правового феномена, явища, предмета досліджень, тобто ті, за допомогою яких можна вирізнити її серед інших споріднених феноменів, явищ, предметів. Щодо особливих (специфічних) ознак, то вони притаманні винятково податковій інформації. При чому ці специфічні ознаки діалектично взаємопов’язані та лише у своїй органічній сукупності надають можливість вирізнити податкову інформацію з-поміж інших видів інформації за змістом.

Пропонуються такі визначення понять: відкрита податкова інформація – це така інформація податкових органів, а також їх структурних одиниць, яка має довідково-інформаційний характер з метою покращення реалізації їх сервісних функцій; податкова інформація з обмеженим доступом – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів або у зв’язку зі службовою необхідністю; податкова таємниця – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів; службова податкова інформація – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку зі службовою необхідністю.

У розділі 2 «Зміст, види та структура правового режиму податкової інформації в Україні» досліджуються поняття та основні ознаки правового режиму податкової інформації в Україні.

Увага акцентується на тому, що правовий режим відкритої податкової інформації має певні відмінні ознаки щодо правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

Дисертантом аргументовано, що саме режим доступу впливає на правовий режим забезпечення конкретної податкової інформації, у зв’язку з чим слід виокремлювати правовий режим відкритої податкової інформації та правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом, останній з яких поділяється на правовий режим податкової таємниці та правовий режим службової податкової інформації..

Мандзюк О.А. справедливо звертає увагу на необхідність аналізу елементів правового режиму податкової інформації в Україні: мету, принципи, «режимні правила», правовий статус (права та обов’язки) суб’єктів правового режиму, відповідальність за порушення.

Метою правового режиму відкритої податкової інформації та правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства та держави у податкові сфері.

Принципи правового режиму відкритої податкової інформації та правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом значно різняться. Основоположними засадами правового режиму відкритої податкової інформації є: вільний доступ до відкритої податкової інформації; вільне розповсюдження відкритої податкової інформації; достовірність відкритої податкової інформації; своєчасність надання чи оголошення відкритої податкової інформації; рівноправність доступу до відкритої податкової інформації.

Принципами правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є: обмеженість доступу до податкової інформації; неможливість передання третім особам чи розповсюдження податкової інформації без згоди володільця чи власника такої інформації; закріпленість чіткого переліку податкової інформації, що є обмеженою; визначеність механізму надання податковій інформації статусу «податкова інформація з обмеженим доступом»; відповідальність за порушення умов зберігання конфіденційності податкової інформації з обмеженим доступом; обґрунтованість віднесення податкової інформації до інформації з обмеженим доступом тощо.

У третьому розділі «Удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні» проаналізовано тенденції розвитку правового режиму податкової інформації в Україні, а також напрями державної політики щодо його удосконалення.

Дисертантом Сформульовано основні напрями розвитку правового режиму податкової інформації в Україні: юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДФС України; реалізація концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДФС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів; цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій в ДФС України  та удосконалення системи їх захисту; подальший ефективний розвиток в Україні е-урядування на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації; формування нових державних програм, спрямованих на удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства; збільшення інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що обумовлено транснаціональністю інформаційних правопорушень.

Важливим є акцентування уваги Мандзюком О.А. на підвищенні ефективності правового режиму податкової інформації в Україні, яке, на думку дисертанта, має здійснюватись з урахуванням її спрямованості на: налагодження довірчих взаємин платника податків та податкових органів; покращення правової грамотності й інформованості суспільства; узгодження функціонування податкової інформації між платниками податків і податковими органами; посилення координації дій різних органів державної влади за збиранням, обробкою і наданням податкової інформації; спрощення умов оподаткування фізичних осіб шляхом позбавлення громадян від збирання і представлення інформації про самих себе в податкові органи; об’єднання баз даних різних відомств, автоматизації форм податкового контролю та поліпшення методик податкового контролю за податковою інформацією; удосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення розвитку інформаційної сфери та прискорення її адаптації до європейських правових норм та стандартів; забезпечення належної координації дій усіх заінтересованих суб’єктів під час роботи з податковою інформацією; удосконалення інституціонального механізму формування, координації та здійснення контролю за виконанням завдань розбудови інформаційного суспільства, підвищення рівня інформаційної представленості України в Інтернет-просторі та присутності у ньому українських інформаційних ресурсів тощо.

Повнота викладу наукових положень дисертації в опублікованих працях. Основні положення роботи знайшли відображення у 10 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у 5 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Автореферат відображає зміст усіх основних положень дисертації.

Зауваження щодо змісту дисертації

Разом із тим, поряд із зазначеними позитивними моментами, які характеризують роботу, можна зробити зауваження щодо змісту дисертації, які мають бути обговорені під час публічного захисту і враховані автором у його подальших наукових дослідженнях, підготовці монографічного дослідження. У цілому, позитивно оцінюючи дисертаційну роботу Мандзюка О.А., необхідно зазначити, що їй притаманні певні дискусійні моменти, окремі питання вимагають додаткової аргументації.

1. Досліджуючи особливості адміністративно-правового режиму податкової в Україні, дисертант дійшов висновку про неефективність правового регулювання податкових відносин, (сторінка 13 дисертації). Деякі дослідники пропонують вирішувати такі проблеми на основі прийняття окремого закону, що врегулює окреслене коло питань (Закон України «Про комерційну таємницю», Закон України «Про службову таємницю» тощо). Інші ж пропонують упорядкувати значну кількість нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері, шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. Саме тому пропонується висловити авторське бачення дисертанта щодо окреслених вище підходів у сфері удосконалення адміністративно-правового регулювання податкової інформації.
2. Останні події в державі різко поставили під сумнів дію інформаційних потоків в інтересах держави. В цьому контексті слід схвально оцінити здобутки дисертанта щодо розгляду окремих позицій забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства, держави в контексті реалізації державної податкової  політики. Але хотілося б більш детально почути позицію автора щодо проблеми: яким чином будуть співвідносити положення Податкового кодексу із положеннями Інформаційного кодексу стосовно визначення та регулювання правового режиму податкової інформації.
3. Одним із недоліків даного дисертаційного дослідження, на мою думку, виступає відсутність статистичних даних, пов’язаних із правовим режимом податкової інформації в Україні. Відповідно, яким чином регулюватимуться питання порушення правового режиму податкової інформації: нормами податкового кодексу або ж нормами Інформаційного кодексу? Використання статистичних даних у досліджуваному питанні, які б, на мою думку, могли підкреслити важливість порушеної проблематики, стали б додатковим аргументом щодо потреби в ухваленні Кодексу України про інформацію (Інформаційного кодексу).
4. Також посилило б роботу розгляд теорії юридичного прогнозування, адже пропонований проект Програми захисту податкової інформації в Україні має на меті не тільки регулювання суспільних інформаційно-правових податкових відносин, а й формування прогнозних моделей правового впливу на нові відносини, що постійно виникають в інформаційному просторі. За інших умов даний документ набуде вельми нестабільного характеру через часті зміни у векторах розвитку інформаційного суспільства, і появу нових загроз в інформаційній та податковій сферах.
5. Авторові доцільно звернути увагу на не завжди коректне оперування методологічним інструментарієм при формулюванні важливих категорій та понять теорії інформаційного права: «рецепція правових стандартів» (с. 16 дисертації), «інформаційний простір» (с. 125 дисертації), «інформаційна сфера» (с. 159 дисертації), «інформаційні відносини» (с. 156).
6. Зважаючи на те, що захист і охорона інформації з обмеженим доступом в провідних країнах світу та впливових міжнародних організаціях (НАТО, ЄС тощо) має достатньо прогресивний та конструктивний досвід, виникає запитання: чи проводив компаративний аналіз зарубіжного законодавства у цій сфері та наскільки цей досвід прийнятний для України.

Зазначені зауваження до положень дисертації, що виносяться на захист в цілому не впливають на позитивну оцінку роботи, натомість спрямовані на спонукання дисертанта до подальших поглиблених наукових досліджень в майбутньому.

Висновок щодо відповідності дисертації встановленим вимогам

Дисертація Мандзюка О.А. є самостійним, завершеним науковим дослідженням, що розкриває сутність системи наукових знань, пов’язаних із визначенням правової природи, поняття та сутності правового режиму податкової інформації в Україні та розробленні пропозицій щодо подальшого його удосконалення. Зміст дисертаційної роботи висвітлений достатньо повно, виклад запропонованих в роботі положень базується на ґрунтовному опрацюванні літературних джерел з проблематики дисертації. Автор сформулював свої висновки, які здатні стати внеском у розвиток вітчизняної теорії інформаційного та адміністративного права.

Таким чином, слід зазначити, що дисертація «Правовий режим податкової інформації в Україні» відповідає вимогам, які встановлені у Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567. Дисертація є завершеною науковою працею, в якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо правового режиму податкової інформації в Україні, а її автор — Мандзюк Олег Андрійович заслуговує на присудження йому наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

Офіційний опонент

голова наглядової ради

Глобальної організації союзницького лідерства,

доктор юридичних наук, доцент                                                              В.А.Ліпкан