Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена аналізу нових для України соціальних явищ, які можна кваліфікувати в контексті порушень інформаційної безпеки неповнолітніх. Визначаються суб’єкти й об’єкти правопорушень. Надається розгорнута соціально-юридична характеристика діянь. Виявлені прогалини у нормативній базі, що потребують внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: інформаційна безпека неповнолітніх, інформаційні правопорушення, загрози інформаційній безпеці особистості, булінг, кібербулінг, доведення до самогубства, захист персональних даних.

Загальна постановка проблеми. Сфера інформаційної безпеки є дуже динамічною, адже неспинний рух технічного прогресу породжує нові виклики, які взагалі важко було прогнозувати до цього. У таких умовах при правовому регулюванні порушень у вказаній сфері є лише два шляхи: намагатися кваліфікувати делікти за вже існуючими нормами або ж модернізувати законодавство шляхом доповнень і змін.  У цьому зв’язку виникає необхідність аналізу новітніх тенденцій у сфері порушення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН).

Аналіз публікацій.  Багатоаспектність проблем інформаційної безпеки (ІБ) породжує значний інтерес науковців, які аналізують її як соціокультурний феномен [1], розглядають її у соціально-філософському і соціокомунікаційному вимірі    [2, 3], досліджують правове регулювання  даного феномену  [4-14]. Фахівцями в галузі педагогіки і психології досліджується забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі [15],  соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників   [16], соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх   [17], суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох [18].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значну кількість публікацій, присвячених проблемам забезпечення інформаційної безпеки, особливостей негативного впливу інформаційних загроз на неповнолітніх, дослідження юридичної характеристики новітніх тенденцій у зазначеній сфері, породжених епохою глобалізації, ще не  здійснювалося.

Мета статті полягає у виявленні юридично значущих характеристик тих порушень інформаційної безпеки неповнолітніх, які актуалізувалися останнім часом у глобальних масштабах і розповсюдилися на територію України. Розкриттю теми сприяє розв’язання наступних завдань: 1. Проаналізувати іншомовні та українські медійні джерела з метою виявлення новітніх тенденцій, які відображають порушення ІБН. 2. Дати юридичну оцінку діям учасників інформаційних правовідносин відповідно до чинного законодавства. 3. Виявити юридичні колізії й прогалини у нормативній базі, які виникли у зв’язку з відставанням від реалій життя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблеми міжособистісного спілкування неповнолітніх, як правило, досліджуються психологами, педагогами, соціологами. У центрі їх уваги є специфіка встановлення й підтримання взаємовідносин із однолітками, особливості спілкування із членами родини і вчителями, засоби самопрезентації й актуалізації себе у мікросоціумі. Науковцями одностайно відзначаються суттєві зміни у ментальності нового покоління порівняно із їх попередниками, що зумовлені впливом інформаційних технологій, трансформацією ціннісно-смислових і етичних орієнтирів, розширенням діапазону засобів отримання інформації та її ретрансляції у віртуальному просторі. [19–22]   Через інтенсифікацію глобалізаційних процесів активно розповсюджуються моделі поведінки, у тому числі протиправної, що виходять за межі норм певної національної спільноти й законодавства окремої держави. Розглянемо більш детально ти з них, які можна кваліфікувати як порушення інформаційної безпеки неповнолітніх. Принагідно зауважимо, що багато з них мають англомовні назви, а тому в українській мові передаються через транслітерацію або ж заміною синонімом чи синонімічним словосполученням.

Здебільшого подібні процеси розгортаються у кіберпросторі, що суттєво ускладнює превенцію нових видів правопорушень, ідентифікацію та притягнення до юридичної відповідальності винних.

Щодо суб’єктів вчинення подібних правопорушень, то, за нашими спостереженнями їх можна розподілити на дві категорії: 1. Дієздатні особи, які мають певний протиправний умисел щодо життя, фізичного чи психічного здоров’я неповнолітнього або схилення його до віктимної / деліквентної поведінки. 2. Однолітки неповнолітнього, які нерідко за зговором виступають як група осіб з метою психологічного терору, цькування особистості, випробування її на міцність установок.

Аналіз наукових і публіцистичних джерел дозволив встановити, що від інформаційних правопорушень можуть потерпати дві групи неповнолітніх: 1. Випадкові, ситуативні «жертви», які через свою необережну поведінку й надзвичайну довірливість потрапили до поля зору  правопорушника.  2.  Конкретні, відомі правопорушникам особи неповнолітніх, проти яких розгортається психологічна боротьба.

У даній статті ми не зосереджуємося на таких негативних проявах зловмисного використання інформаційно-комунікативного простору, як втягнення неповнолітніх до зайняття проституцією, розповсюдження порнографічної продукції, рекламування шкідливих для молодого організму речовин, які породжують наркоманію, токсікоманію, куріння тощо. По-перше, на жаль, подібні тенденції вже далеко не новітні. По-друге, в кожному такому випадку чітко простежується склад правопорушення (злочину), що не викликає різночитань при їх юридичній кваліфікації.

Набагато складніше інтерпретувати в межах правового поля інші загрозливі прояви. До них ми відносимо:

1. Формування інформаційних потоків по створенню так званих «груп смерті».  Вплив на психіку неповнолітнього здійснюється шляхом навіювання депресивних настроїв, зосередження на життєвих складнощах і непорозуміннях з найближчим оточенням, героїзації суїцидів. Джерелами розповсюдження інформації та скерування поведінки віктимних осіб є закриті групи у соціальних мережах, засоби зв’язку через Wiber, WhatsApp та інші месенджери. При цьому усе подається як своєрідна захоплива гра із своїм алгоритмом дій, що відриває молоду людину від почуття реальності. Констатується, що куратори подібних груп постійно модифікують варіанти: на зміну «синім китам» і «тихому дому»  приходить флешмоб «біжи або помри», коли підлітки випробовують долю, перебігаючи дорогу на червоний сигнал світлофору і кидаючись під колеса авто. Також пропонуються різного роду небезпечні «квести», які можуть призвести до загибелі не тільки самого неповнолітнього, а й його близького оточення. Зухвалість зловмисників проявляється в тому, що для них замало суїциду. Вони потребують від майбутньої жертви відео факту смерті в режимі трансляції з подальшим перепродажем записів через мережу Інтернет або Darknet.

З позицій права, дії ініціаторів та організаторів груп можуть кваліфікуватися за ст. 120 Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства». [23] Разом з тим, звернення до редакції даної статті у нинішньому її формулюванні дозволить адвокатам захистити винних, оскільки в діях останніх доволі складно угледити жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або приниження людської гідності. Допоки законодавець не внесе відповідні зміни до тексту Кримінального кодексу України, куратори таких груп відчуватимуться безкарними.

З позицій виконавчої влади, функції протидії подібним проявам покладаються на департамент кіберполіції Національної поліції України. Його працівниками проводиться постійний моніторинг соціальних мереж, відстежується поява закритих деструктивних угруповань, для освітян і батьків здійснюється роз’яснювальна робота щодо превенції негативних проявів через опис алгоритму дій зловмисників. [24]  Разом з тим, цій діяльності не настільки властивий упереджувальний та масштабний характер. Достатньо навести в якості прикладу відомості з виступу голови Національної поліції С. Князєва, який зазначив, що на початок 2017 року з 434 суїцидальних груп було заблоковано 102. [25] Бракує й належної координації спільних дій з Міністерством освіти і науки, Міністерством інформаційної політики, Міністерством охорони здоров’я. Подібна розпорошеність у протистоянні з даним негативним явищем занадто дорого обходиться державі і суспільству.

1. Булінг / Кібербулінг. Назва веде походження від англ. bulling, що дослівно перекладається як «бикування», а по суті означає цькування особистості, агресивне переслідування неповнолітнього, приниження його гідності, доведення до неврівноважених психоемоційних станів, що згодом за умови інтенсифікації й тривалості впливу, може стати причиною суїциду або психічних порушень.  З появою Інтернет-технологій розширився й інструментарій та засоби вчинення цього інформаційного правопорушення.  

Український інститут дослідження екстремізму в рамках проекту «Стоп шкільний терор» встановив, що з проявами булінгу в нашій державі стикалися 8 осіб з 10 [ 26, с.5].  За рольовою участю в булінзі  авторами проекту виділяються переслідувачі, жертви, в тому числі постійні, і свідки. За їх даними, 48% дітей нікому не розповідали про знущання, 40% соромляться цього, 22% вважають, що цькування це нормально [26, с. 6]. За виведеною ними статистикою, лише у 2016 році від самогубства в Україні загинуло 116 дітей; на кожне самогубство неповнолітнього приходилося 19 спроб (тобто щороку близько двох тисяч дітей у країні намагаються покінчити з собою); 27,4% опитуваних заявили, що інколи втрачають бажання жити.  [26, с.35] Поширеність явища у світі зумовила навіть появу окремого терміну «буліцид», у першій частині якого вказується на причину самогубства.

Модифікаціями булінгу виступають сфабриковані обмови й наклепи, розповсюджені за допомогою засобів зв’язку (denigration); нав’язливі атаки на жертву у вигляді безперервних дзвінків на мобільний телефон, численне розсилання безтактних повідомлень тощо (harassment);  публічний обмін зневажливими репліками, образи учасників комунікації в груповому чаті, на форумі (flaming) та ін.

Важливість подолання цих негативних проявів зумовлена і  людськими втратами, і  розповсюдженням агресії, переконанням у безкарності, впевненістю, що питання можна вирішувати за силовими сценаріями, а значить у нейтралізації підвалин подальшого переростання булінгу у радикалізм та екстремізм. Не помічати, що ця проблема набула масштабів національної безпеки, –  значить обманювати самих себе. Разом з тим, усі існуючі рекомендації щодо подолання булінгу в реальному житті або в кіберпросторі мають лише психолого-педагогічне спрямування, оскільки юридична відповідальність неповнолітніх за цькування інших осіб в Україні не передбачена.  На відміну від інших держав, у нас відсутня Національна програма з неприпущення й протидії булінгу. Вирішення проблеми можливо лише за умови комплексного підходу, тобто об’єднання зусиль закладів освіти і батьків, належної координації діяльності компетентних органів, а також внесення до адміністративного законодавства норм щодо притягнення до відповідальності так званих неповнолітніх «переслідувачів», які є активними учасниками інформаційного насильства одноліток.

1. Привласнення персональних даних неповнолітніх у соціальних мережах з провокаційними цілями (impersonation).  За даними англійських дослідників, на теперішній час у соціальних мережах зареєстровано більше трьох мільйонів неповнолітніх користувачів, причому більшість з них користується  двома і більше мережами. [27] Відзначається, що це не тільки особливий спосіб отримання новин, іншої інформації, але й спосіб самоствердження, підвищення самооцінки за рахунок так званих «лайків». Для тинейджера вельми значущими стають фактори ізоляції, виключення з певних віртуальних груп, а також негативного ставлення до нього учасників інтернет-соціуму.

Привласнення персональних даних в акаунті неповнолітнього дієздатною особою може здійснюватися з метою розгортання діалогу з іншими підлітками для пошуку потенційних жертв різного роду збоченцями, а також для отримання непрямої інформації щодо статків певної родини, конфіденційної інформації про членів сім’ї з подальшим неблаговидним її використанням. Звісно, що своєму другові неповнолітній готовий розповісти значно більше, аніж незнайомій дорослій людині. Цим і користуються зловмисники.

Привласнення персональних даних в акаунті ровесниками неповнолітньої особи може застосовуватися в хуліганських цілях, зокрема для розсилки комунікативних повідомлень з негативним контентом. Звісно, при зворотному зв’язку усі претензії пред’являються основному користувачеві, який взагалі не здогадується про вчинене від його імені.

Близьким до подібних дій є отримання у неповнолітнього персональної інформації обманним шляхом з подальшим її розповсюдженням у широких колах або передавання особам, яким вона не призначається (outing&trickery). У такий спосіб відбувається порушення прав людини на недоторканність особистого життя, розголошуються конфіденційні відомості тощо.

В Україні правові відносини, пов’язані  із захистом та обробкою персональних даних регулюються Законом «Про захист персональних даних». [28] Його дія поширюється на діяльність з обробки таких даних із застосуванням автоматизованих або неавтоматизованих засобів. Під персональними даними в Законі розуміються «відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована».  У такий спосіб, законодавчо врегульовуються процедури, що обмежуються   діяльністю підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

Створюючи акаунт у соціальних мережах, особа добровільно, на власний розсуд, розміщує біографічні відомості про себе, відображає події з особистого життя у фотографіях, блогах тощо. По суті те, що в офіційних умовах прийнято відносити до конфіденційної інформації, що захищається Законом, в інтернет-спільнотах оприлюднюється. То ж і привласнення персональних даних в інтернет-середовищах не тягне за собою ані якої юридичної відповідальності. Залишається тільки профілактична роз’яснювальна робота із неповнолітніми користувачами мереж щодо обачливості й комунікативної безпеки у кіберпросторі.

1. Поширення шкідливої інформації із розрахунком на її відтворення. Психологічні особливості юнацького віку полягають в тому, що неповнолітній, пізнаючи себе, власні можливості, намагається наслідувати певні моделі поведінки, так звані патерни. При цьому доволі часто його захоплюють не приклади суспільно бажаної поведінки, а навпаки, – безглузді вчинки. Характерно, що при цьому актуалізуються потенційні задатки демонстративної поведінки, за яких кожен такий вчинок ще й фіксується на відео та викладається на інформаційних ресурсах або розповсюджується через мобільний зв’язок для загального перегляду. Виходить своєрідне замкнене коло: особа отримує негативну за наслідками інформацію з Інтернет, вчиняє певні дії, які фіксуються на відео і знову потрапляють до кіберпростору. Діапазон вчинків є дуже широким: від нанесення собі тілесних ушкоджень, споживання нехарчових продуктів, що може призвести до отруєнь, в тому числі смертельних, до алгоритмів помсти кривдникам або знущання над іншими. Останній вид навіть отримав свою англомовну назву – happy slapping (дослівно «щасливе ляскання»). Сюди потрапляють не тільки «дружні» жарти, а й вчинки, які загрожують життю і здоров’ю іншої людини. Звісно, що подібні дії, якщо вони не призвели до трагічних наслідків, важко підвести під юридичну кваліфікацію. Наразі виникає питання процесуального характеру: чи може подібне «самодокументування» братися до уваги при впровадженні у порушених справах, чи має така інформація доказову силу? Для законодавця таке поле теж є «terra incognito».
2. Розповсюдження ігор-аніматроніків, що призводять до дезадаптації або психічних розладів неповнолітнього. Мережа Інтернет відкриває великі можливості не тільки для спілкування, а й для нових розваг. Вже чимало написано про загрози інтернет-залежності, про підміну справжнього спорту кіберспортом, а внаслідок цього – порушень психологічного й фізичного стану молодої особи. Розробники ігор пішли далі. Враховуючи перехідний від дитинства до дорослої людини період потенційного гравця, який прагне гострих почуттів, вони пропонують долучитися до ігор, що розповсюджуються в мережі безкоштовно. На прикладі фрагменту рекламного тексту до гри «5 ночей з Фредді» можна переконатися у глибинному розумінні розробниками юнацької психології та стилістики спілкування цього прошарку суспільства між собою: «Ви у захваті від жахливих ігор про ведмежатко Фредді? Тоді годі відсижуватися у сторонці, запускайте гру і приєднуйтеся до маньячної братви!»; «Ви можете поквитатися з цими злобними ляльками-роботами за те, що неодноразово примушували вас підскакувати на місці від переляку. Тепер Ви будете озброєні і зможете застрелити усіх аніматроників».  [29]

На теперішній час, з позицій юриспруденції, розповсюдження таких ігор не заборонено, їх розробники не підпадають під правову відповідальність за дезадаптацію неповнолітніх, культивування в них агресії. Не існує й механізму адміністративно-правової регламентації діяльності компетентних органів щодо експертизи подібних «ігор» з прогнозуванням ступеню суспільної шкідливості наслідків від проводження часу у таких «розвагах». Зволікання цими небезпеками може також перерости у проблему суспільного масштабу.

Висновки. Аналіз іншомовних та вітчизняних джерел дозволив виявити основні новітні тенденції, які можна кваліфікувати як порушення  інформаційної безпеки неповнолітніх. Констатується, що законодавство й практика правозастосування далеко не завжди вчасно реагують на появу потенційних і реальних загроз, тож існує нагальна потреба в удосконаленні нормативно-правової бази у сфері інформаційних правовідносин.

Література

1. 1.                Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. … канд. філос. наук : 09.00.03 / В. Ю. Триняк ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Д., 2009. – 19 с.
2. 2.                Архипова Є. О. Інформаційна безпека : соціально-філософський вимір : автореф. дис. .. канд. філос. наук : 09.00.03 / Є. О. Архипова ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. ін-т». – К., 2012. – 16 с.
3. 3.                 Дубняк К. А. Соціокомунікаційний вимір інформаційної безпеки держави : автореф. дис. .. канд. наук з соц. комунікацій : 27.00.01 / К. А. Дубняк; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2016. – 16 с.
4. 4.                Березовська І. Р. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки в Україні / І. Р. Березовська. – Львів: ЗУКЦ, 2014. – 173 с.
5. 5.                Довгань О. Д. Забезпечення інформаційної безпеки в контексті глобалізації: теоретико-правові та організаційні аспекти / О. Д. Довгань ; НАПрН України, НДІ інформатики і права, НАН України, Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського. – К., 2015. – 386 с.
6. 6.                Довгань О. Д. Теоретико-правові основи забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. Д. Довгань ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2016. – 44 с.
7. 7.                Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : Автореф. дис. …д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 42 с.
8. 8.                Линник Г. М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України : автореф. дис. .. канд. юрид. наук : 12.00.07 / Г. М. Линник ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – К., 2011. – 20 с.
9. 9.                Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України : [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов. – К. : Текст, 2004. – 136 с.
10. 10.           Лісовська Ю. П. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. П. Лісовська ; Міжрегіон. Акад. упр. персоналом. – К., 2017. – 19 с.
11. 11.           Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ю. Є. Максименко ; Київ. нац. ун–т внутр. справ. – К., 2007. – 20 с.
12. 12.           Нашинець–Наумова А.Ю. Інформаційна безпека : питання правового регулювання / А. Ю. Нашинець-Наумова ; М-во освіти і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Гринченка. – К.: Гельветика, 2017. – 167 с.
13. 13.           Олійник О. В. Інформаційна безпека України : доктрина адміністративно-правового регулювання : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Олійник ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2013, 34 с.
14. 14.           Шевчук О. М. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. М. Шевчук ; Класич. Приват. ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.
15. 15.           Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.10 / В. Н. Ковальчук, Ін-т інформ. технологій і засобів навчання Нац. АПН України. – К., 2011. – 20 с.
16. 16.           Малиш Н. В. Соціально-психологічні особливості формування особистості неповнолітніх правопорушників [Текст] : дис. .. канд. психол. наук: 19.00.06 / Н. В. Малиш ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 179 с.
17. 17.           Спицька Л. В. Соціально-психологічна диференціація проявів делінквентної поведінки неповнолітніх та її корекція в умовах закладів соціальної реабілітації : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Л. В. Спицька ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. – Сєвєродонецьк, 2016. – 20 с.
18. 18.           Юзікова Н. С. Суспільство і злочинність неповнолітніх у розрізі епох (від Давнини і Середньовіччя до ХХІ століття) : [монографія] Є Н. С. Юзікова ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – 327 с.
19. 19.           Власенко Ф. П. Віртуальна реальність як простір соціалізації індивіда / Ф. П. Власенко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2014. – Вип. 56. – С. 208–217.
20. 20.           Колесник О. О. Особливості спілкування підлітків в Інтернеті / О. О. Колесник // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2012. – № 15 (2). – С. 28–33.
21. 21.           Пугачов Д. Комунікативні аспекти формування образу «Я» підлітків у віртуальному комп’ютерному світі / Д. Пугачов // Науковий вісник МНУ ім. В. О. Сухомлинського. Психологічні науки. – № 1 (16), травень 2016.
22. 22.           Столбов Д. В. Особливості Інтернет-діяльності сучасного підлітка / Д. В. Столбов // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Сер.: Педагогіка. – 2014. – № 1. – С. 327–331.
23. 23.           Кримінальний кодекс України // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page4
24. 24.           Як запобігти дитячим суїцидам: поради батькам від оперативників Департаменту кіберполіції // https://www.npu.gov.ua/uk/publish/article/2113329
25. 25.            Полиция заблокировала в соцсетях тысячи суицидальных групп // https://comments.ua/society/606222-politsiya-zablokirovala-sotssetyah-tisyachi.html
26. 26.           Петренко Б. Стоп шкільний терор. Особливості цькувань у дитячому віці. Профілактика та протистояння булінгу / Б. Петренко ; Український інститут дослідження екстремізму. – К., 2017. – 84 с.
27. 27.           Social media is having a worrying impact on sleep; we reveal the crucial time to stay away from it // http://www.bbc.com/future/story/20180110-the vital-time-you really-shouldnt-be-on-social-media
28. 28.            Закон України «Про захист персональних даних» // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/2297-17
    1. 29.           Ігри. 5 ночей з Фредді // http://gg.org.ua/igri-5-nochej-z-freddi/

ЮРИДИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА НОВЕЙШИХ ТЕНДЕНЦИЙ В СФЕРЕ НАРУШЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Статья посвящена анализу новых для Украины социальных явлений, которые можно квалифицировать в контексте нарушений информационной безопасности несовершеннолетних. Определяются субъекты и объекты правонарушений. Дается развернутая социально-юридическая характеристика деяний. Выявлены пробелы в нормативной базе, которые требуют внесения изменений и дополнений в действующее законодательство.

Ключевые слова: информационная безопасность несовершеннолетних, информационные правонарушения, угрозы информационной безопасности личности, буллинг, кибербуллинг, доведение до самоубийства, защита персональных данных.

LEGAL CHARACTERISTIC OF THE NEWEST TRENDS IN THE FIELD OF INFRINGEMENT OF INFORMATIVE SECURITY OF MINORS

The article is devoted to the analysis of new social phenomena for Ukraine, which are a source of potential threats in the field of information security for minors. The peculiarities of teenagers’ communication on the Internet are, as a rule, studied by teachers, psychologists and sociologists. The author of the article considers this type of communication in the context of jurisprudence. The researcher notes that under the influence of information technologies there is a transformation of value orientations, expansion of the range of information sources, as well as its retransmission in virtual space. The processes of globalization lead to the fact that, together with the phenomenon, its English name is also borrowed. The author gives a legal description of “death groups”, bulling and cyberbullying, misappropriation of personal data of minors in social networks, dissemination of harmful information intended for reproduction in real conditions, popularization of games leading to personal disadaptation. He notes the existence of gaps in the legislation, insufficient coordination of executive authorities, whose competence is the prevention of information offenses. The researcher points out the importance of the problem and suggests ways of improving the current legislation.

Key words: information security of minors, information offenses, threats to the information security of the person, bullying, cyberbullying, bringing to suicide, protection of personal data.

кандидат юридичних наук

голова Інституту інформаційного права ГОСЛ

 УДК 35.077.2:343.346.8:354.42/44

Інтенсивність розвитку та впровадження інформаційних технологій та засобів зв’язку в життєдіяльність суспільства активізувало увагу науковців до різних інформаційних проблем. Особливо актуальним напрямом наукових розвідок є розкриття окремих аспектів інформаційних правопорушень.

Водночас нині на науковому та законодавчому рівні відсутнє уніфіковане бачення понятійно-термінологічного апарату у цій сфері, зокрема поряд з поняттям «інформаційні правопорушення» як синонімічні поняття застосовуються і інші: «комп’ютерні правопорушення», «ІТ-правопорушення», «інформаційні делікти», «інформаційні злочини», «комп’ютерні злочини», «правопорушення у сфері інформації» тощо. Не менш однозначно дослідниками визначаються й поняття, сутність, зміст, характерні риси інформаційних правопорушень. Відсутня також у наукових колах і єдність щодо визначення видів інформаційних правопорушень, підходів до віднесення тих чи інших правопорушень до інформаційних.

Отже, дослідження теоретичних та практичних проблем інформаційних правопорушень в Україні є актуальним напрямом сучасної юридичної науки.

Метою даної наукової статті є окреслення поняття та ознак інформаційних правопорушень.

Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

-       надати визначення поняття «інформаційні правопорушення»;

-       виокремити основні ознаки інформаційних правопорушень;

-       визначити основні шляхи удосконалення інститут інформаційних правопорушень.

Зазначимо, що порушена проблематика у межах окремих аспектів в юридичній науці розглядається такими вченими: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.

Нині серйозне занепокоєння викликає поширення фактів протизаконного збору і використання інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, незаконного копіювання інформації в електронних системах, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, порушення технологій оброблення інформації, запуску програм-вірусів, троянів, фішингових програм, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку, маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю тощо.

Особливо деструктивними є порушення права людини та громадянина на інформацію, а саме ненадання інформації органами державної влади, несвоєчасне чи неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тощо.

При чому статистичні дані засвідчують про перманентну динаміку цих порушень.

Тривалий час інформаційні правопорушення розглядалися крізь призму загроз інформаційній безпеці України, що закріплювались у Законі України «Про основи національної безпеки України» [1].

Відтак дослідження інформаційних правопорушень здійснювалося в рамках націобезпекознавства [2-6].

Окремі питання юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення досліджувалися крізь призму адміністративного та кримінального права. Зокрема такий підхід подано в роботах І. Арістової, О. Логінова, Г. Линника, П. Матвієнко, І. Сопілко, О. Стоєцького, О. Полушкіна, А. Туніка та ін.

Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів інформаційних правопорушень, а також потужністю порушених дискусійних питань у цьому контексті, поза увагою залишається системне, комплексне висвітлення інформаційних правопорушень.

У більшості наукових досліджень розглядається окремі види правопорушень, зважаючи на спеціальність в рамках якої здійснюється дослідження: кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові тощо. Натомість вони описують інформаційні правопорушення зважаючи на методологічний інструментарій власної науки, без урахування системності описуваного явища. Таким чином відбувається фрагментарне дослідження системного явища.

Здійснений нами контент-аналіз українського законодавства, уможливив дійти висновку, що в кримінальному, цивільному, адміністративному законодавстві містяться норми, які передбачають відповідальність за правопорушення інформаційного характеру.

Так, у КК України [7] виокремлено розділ 16 «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку», що містить лише 5 статей, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочинів інформаційного характеру. Водночас можемо констатувати, що ряд інших злочинів, що розташовані в інших главах, також мають інформаційний характер, зокрема: ч. 2 ст.109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» тощо.

Адміністративні інформаційні правопорушення також не систематизовано в окремому розділі, а розпорошено в різних розділах (главах) Кодексу України про адміністративні правопорушення [8], а саме в: главі 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення»; главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність»; главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури»; в главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку»; в главі 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності»; в главі 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку»; в главі 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління»; в главі 15-а «Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення» тощо.

При чому кожна з глав має різну кількість складів інформаційних правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність.

Як ми зауважували раніше, нині ще не сформовано парадигмального понятійно-категоріального апарату у цій сфері. Поряд із поняттям «інформаційні правопорушення» використовуються і інші поняття.

Етимологічне та семантичне дослідження цих понять дозволяє дійти висновку, що поняття «інформаційні правопорушення» є найбільш широкою категорією, що охоплює правопорушення, які є інформаційними за змістом та формою.

Отже, при визначенні правопорушення як інформаційного слід брати до уваги такі засади. Інформаційним правопорушенням є те правопорушення, що завдає шкоди (небезпеки) інформаційним правам чи свободам людини та громадянина, інформаційній інфраструктурі держави чи скоюється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку.

Дещо схожу позицію має і О. В. Полушкін, який зауважив, що «информационные правонарушения совершаются преимущественно в особой области человеческой деятельности – в информационной сфере, т.е. в области поиска, создания, обработки, передачи, получения, хранения, защиты и использования всевозможных сведений об окружающем мире (информации). Нередко они совершаются с использованием информационных средств и технологий работы с информацией независимо от ее формы. Информационное правонарушение может совершаться и в других сферах человеческой деятельности. Важными обстоятельствами совершения таких деяний являются условия информационной среды их реализации, которые связаны с использованием информации, информационных средств и технологий работы с информацией независимо от её формы» [9, с. 74-75].

Для інформаційних правопорушень характерні всі ознаки, які властиві іншим видам правопорушень: суспільна небезпечність (шкідливість), протиправність, винність та караність.

Окрім загальних ознак інформаційні правопорушення мають і низку специфічних, тобто таких, які характерні винятково ним.

Інформаційні правопорушення мають міжгалузевий характер, у зв’язку з чим відповідальність за них передбачена в деліктному законодавстві різних галузей права. Здебільшого вони скоюються у інформаційній сфері, інформаційному середовищі.

Саме ці види правопорушень мають високий ступінь латентності у зв’язку з проблемами ідентифікації правопорушника чи джерела небезпеки, що обумовлено можливістю скоювати правопорушення дистанційно.

Беручи до уваги засоби скоєння цих правопорушень, серед практичних проблем протидії ним є ускладненість визначення місця і часу вчинення правопорушень.

Зважаючи на перманентний та динамічний розвиток інформаційних технологій та засобів зв’язку, перелік інформаційних правопорушень не може бути уніфікований, оскільки постійно з’являються нові методи, форми, знаряддя вчинення інформаційних правопорушень.

Можемо пропонувати широке та вузьке розуміння інформаційних правопорушень.

Інформаційні правопорушення — суспільно небезпечне (суспільно шкідливе), протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, інформаційної інфраструктури, чи вчиняється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

Інформаційні правопорушення — це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційної інфраструктури, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

Ступінь суспільної небезпечності інформаційних правопорушень визначається соціальними цінностями, на які вони посягають. Беручи до уваги цей критерій, слід класифікувати інформаційні правопорушення на інформаційні делікти та інформаційні злочини.

Інформаційні делікти посягають на охоронювані санкціями інформаційні правовідносини, а з урахуванням подальшої інформатизації суспільства, його розвитком, проникненням інформаційної складової майже в усі сфері життєдіяльності суспільства ступінь його суспільної небезпечності є досить великим. Врахування даної обставини є важливою з огляду можливості подальшої трансформації деліктів і у кримінальні правопорушення. Разом із тим ступені суспільної небезпечності різних видів інформаційних деліктів відрізняються між собою і залежать від родового об’єкта посягання конкретного інформаційного делікту.

Протиправність інформаційних правопорушень виражається в порушенні інформаційно-правових норм. Їх юридичні склади закріплюються як нормами Конституції України, так і мають бути визначені в Кодексі України про інформацію (Інформаційному кодексі України). Вина є необхідною ознакою інформаційних правопорушень і може виступати у формі як умислу, так і необережності.

Ознака караності інформаційних правопорушень полягає у застосуванні до правопорушника відповідних санкцій, які містяться у Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України тощо. Також дані санкції мають міститися у Кодексі України про інформацію (Інформаційному кодексі України).

Особливістю інформаційних деліктів є те, що в інформаційному законодавстві відсутній чітко сформульований склад багатьох правопорушень, а також не виділено ознаки, за якими ті чи інші інформаційні правопорушення мають бути згруповані до однієї глави.

Більше того у даному контексті ми хотіли б звернути увагу на ту обставину, що нині через кволість із розвитком методологічних засад інформаційного права, відбувається штучне гальмування розвитку інформаційно-правової науки. Зокрема відсутні напрацювання щодо таких актуальних питань як: інформаційні конфлікти, інформаційно-правовий компроміс, інформаційно-правова відповідальність, інформаційна деліктологія, інформаційна функція держави тощо.

Зокрема, теоретичний вакуум щодо концептуального оформлення інформаційно-правової відповідальності унеможливлює розроблення інформаційної деліктології, які разом складають могутній пласт майбутнього Кодексу України про інформацію.

За таких умов, коли відповідальність за вчинення інформаційних правопорушень передбачена нормами різних кодексів утворюються штучні колізії, а в цілому нівелюється принцип невідворотності покарання. Так само невирішеними лишаються процедурні питання процесуального порядку притягнення до інформаційно-правової відповідальності.

Таким чином, інформаційні правопорушення є новітнім самостійним видом правопорушень, що обумовлює необхідність становлення та розвитку інформаційної деліктології [10], метою якої є вивчення змісту, природи, сутності, специфіки та різноманіття інформаційних правопорушень, а також розроблення та впровадження конкретних шляхів, напрямів, способів їх профілактики.

Література

1. Про основи національної безпеки України : Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433

2. Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату / В. Ліпкан, Ю. Максименко //  Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 8. — С. 7—11.

3. Максименко Ю.Є. Правове регулювання національної безпеки України: окремі аспекти // Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки : матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (Київ, 15 квітня 2010 р.). — К. : О.С. Ліпкан, 2010. — 102 с.

1. Максименко Ю.Є. Деякі аспекти визначення поняття національної безпеки \\ Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – № 3. – С. 77?81.
2. Кормич Б.А. Національна безпека як правова категорія аналізу митної діяльності держави // Актуальні проблеми політики: Зб. наукових праць. – Вип. 10. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 56 – 61
3. Кормич Б.А. Правовий зміст поняття „національна безпека” //Митна справа: Науково-аналітичний журнал. – 2003. – № 1 – С. 116 – 123; Кормич Б.А. Інформація як категорія інформаційного права //Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 16. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 367 – 374

7. Кримінальний кодекс України : Закон України //Відомості Верховної Ради України — 2001. — № 25-26. — Ст. 131

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). — 1984. — додаток до № 50. — Ст. 1122

9. Полушкин А. В. Информационное правонарушение: понятие и виды :  дис. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Александр Васильевич Полушкин. — Екатеринбург, 2009. — 223 с.

10. Максименко Ю.Є., Ліпкан В.А. Засади розвитку інформаційної деліктології / Ю.Є. Максименко, В.А. Ліпкан // Право України. 2013. – № 10. – С. 249-256.

Анотація

Максименко Ю. Є. Інформаційні правопорушення: поняття та ознаки. – Стаття.

Стаття присвячена дослідженню поняття та ознак інформаційних правопорушень, окресленню співвідношення з іншими видами правопорушень, визначенню напрямів розвитку інституту інформаційних правопорушень в контексті розроблення Інформаційного кодексу України.

Ключові слова: інформаційні правопорушення, інформаційні делікти, інформаційні злочини, інформаційна деліктологія

Аннотация

Максименко Ю. Е. Информационные правонарушения: понятие и признаки. – Статья.

Статья посвящена исследованию понятия и признаков информационных правонарушений, обрисовке соотношения их с другими видами правонарушений, определению направлений развития института информационных правонарушений в контексте разработки Информационного кодекса Украины.

Ключевые слова: информационные правонарушения, информационные деликты, информационные преступления, информационная деликтология

Summary

Maksymenko Y. E. Information offenses concept and characters. – Article.

The article investigates the concept and characteristics of information crime, outlining relation to other types of offenses, determining directions of the Institute of Information violations in the context of the development of the Information Code of Ukraine.

Keywords: Information offenses, misdemeanors information, information crimes, information deliktolohiya