Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

голова Інституту адміністративного правосуддя

Глобальної організації союзницького лідерства

Анотація

У статті автором було досліджено поняття та зміст кіберзагроз на сучасному етапі.  Акцентовано увагу на тому, що на міжнародному, так і на національному рівнях відсутнє визначення «кіберзагроз» і це має негативні наслідки. Запропоновано авторське розуміння «кіберзагрози» – протиправні карні дії суб’єктів інформаційних правовідносин, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам людини, суспільства та держави в цілому, реалізація яких залежить від належного функціонування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, а також відносинам щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. Зазначено, що сутність кіберзагроз становлять їх суб’єкти, тобто суб’єкти інформаційних правовідносин, а об’єктом є безпосередньо інформація. Інформаційні інтервенції становлять суттєву загрозу кібернетичній безпеці. Зауважено, що загрози можуть бути як внутрішні, так і зовнішні. Для розробки дієвого механізму протидії кіберзагрозам Україні запропоновано взяти за приклад існуючу практику зарубіжних країн та міжнародної спільноти та привести її у відповідність до українських реалій.

Ключові слова: кібербезпека, інформаційна інтервенція, кіберзагроза, хактивісти, кіберагресія, інформація, кіберпростір.

Аннотация

В статье автором было исследовано понятие и содержание киберугроз на современном этапе. Акцентировано внимание на том, что, как на международном, так и на национальном уровнях отсутствует определение «киберугроз» и это имеет негативные последствия. Предложено авторское понимание «киберугрозы» – противоправные уголовные действия субъектов информационных правоотношений, которые создают опасность жизненно важным интересам человека, общества и государства в целом, реализация которых зависит от надлежащего функционирования информационных, телекоммуникационных и информационно-телекоммуникационных систем, а также отношениям по созданию, сбору, получению, хранению, использованию, распространению, охраны, защиты информации. Указано, что сущность киберугроз составляют их субъекты, то есть субъекты информационных правоотношений, а объектом является непосредственно информация. Информационные интервенции составляют существенную угрозу кибернетической безопасности. Отмечено, что угрозы могут быть как внутренние, так и внешние. Для разработки действенного механизма противодействия киберугрозам Украине предложено взять за пример существующую практику зарубежных стран и международного сообщества и привести ее в соответствие к украинским реалиям.

Ключевые слова: кибербезопасность, информационная интервенция, киберугрозы, хактивисты, киберагресия, информация, киберпространство.

Summary

It was noted that, there is no definition of “cyber threats” both at international and national levels and it has negative consequences. After analyzing some of the existing definitions, the author’s understanding of “cyber threats” was offered – it is illegal criminal actions of the subjects of information relations that create the danger to the vital interests of man, society and the state as a whole, the implementation of which depends on the proper functioning of information and telecommunication systems as well as information and telecommunication systems, and relations concerning the creation, collection, receipt, possession, use, distribution, security and protection of information.

It was marked that subjects, ie subjects of legal information relations, and the object (the information) disclose the content of the cyber threats.

It was argument that information interventions constitute a significant threat to the cyber security. Threats can be both internal and external.

It was stated that Ukraine should take as an example the current practice of foreign countries and the international community and bring it into line with the Ukrainian realities to develop an effective mechanism for combating of the cyber threads.

Key words: cyber security, informational intervention, cyber threats, hactivists, cyber aggression, information, cyber space.

Формування та ефективна реалізація кібербезпекової політики, в рамках якої розробляється комплекс заходів щодо прогнозування та протидії кіберзагрозам, виступає необхідною умовою розвитку суспільства знань. В умовах глобалізації інформаційних процесів, їх інтеграції в різні сфери суспільного життя керівництво провідних держав світу приділяє посилену увагу створенню та удосконаленню ефективних систем захисту критичної інфраструктури від зовнішніх і внутрішніх загроз кібернетичного характеру.

Відзначу, що в багатьох провідних країнах світу вже сформовані загальнодержавні системи кібернетичної безпеки – як найбільш оптимальні організаційні структури, що здатні в короткий проміжок часу акумулювати сили та засоби компетентних органів державної влади із залученням громадських для протидії кіберзагрозам.

В Україні також відбувається процес формування системи кібернетичної безпеки. Як складову такої системи варто розглядати єдину загальнодержавну систему протидії кіберзлочинності, пропозиції щодо створення якої ще у 2011 році доручалося розробити Кабінету Міністрів України за участю Служби безпеки України.

На загал інституційний ландшафт кібербезпеки можна позначити через організаційно-структурні і нормативно-правові зміни.

До структурних змін належить створення Міністерства інформаційної політики України, у складі Національної поліції – кіберполіції, Національного координаційного центру кібербезпеки, Ради з питань комунікацій – консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України, Об’єднаного інформаційно- аналітичного центру «Єдина Країна», Єдиного прес-центру з висвітлення АТО на базі Служби безпеки України тощо.

До нормативно- правових змін належить: ухвалення оновленої Стратегії національної безпеки України [1], започаткування Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між РНБО України та Міжнародним секретаріатом НАТО, які включають в себе сферу кібербезпеки [2], ухвалення Стратегії кібербезпеки України [3].

Водночас, недосконалість національного законодавства у сфері забезпечення кібернетичної безпеки значно підвищує ймовірність реалізації таких загроз, що негативно впливає на загальний рівень національної безпеки України [4]. Ці та інші фактори і обумовлюють актуальність теми дослідження.

Деякі аспекти проблематики кібернетичної безпеки та кібернетичних загроз у той чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: наукова школа В. А. Ліпкана [5—19], І. В. Арістова [20—21], В. С. Цимбалюк [22—25], І. В. Сопілко [26] та інших, проте питання правового регулювання кібербезпеки, зокрема формування ефективного механізму правового регулювання протидії загрозам у кібернетичній сфері на сучасному етапі є абсолютно новим, що зумовлює потребу у його ґрунтовному дослідженні.

Особливо слід зупинитись на тих загрозах, які існують у зв’язку із нині триваючою інформаційною війною в Україні та прояви кібертероризму, діяльності хактивістів у світі. Окремо зазначу на використання праць таких науковців як: В. В. Куцаєв, Є. О. Живило, С. П. Срібний, Ю. О. Черниш, Д. С. Мінін, В. П. Шеломенцев, Д. С. Бірюков, С. І. Кондратов.

Метою даної статті визначення поняття та змісту кіберзагроз на сучасному етапі.

Для досягнення поставленої мети, автором було сформульовано завдання здійснити етимологічний аналіз понять, які становлять основу категорійного ряду дослідження, а саме: інформаційний, загроза, кібернетичний та безпека, критична інфраструктура, інформаційні інтервенції, а потім, шляхом їх поєднання і реалізувати ціль наукового доробку.

Виклад основного матеріалу

Кіберзагрози у сучасному суспільстві набирають значного масштабу. Відтепер успішна атака хакерів може знеструмити цілу область або країну, призвести до пограбування банку чи знищити успішну організацію. Наприклад, за різними оцінками, за 2015 рік з рахунків підприємств України зникло близько 100 млн грн. [27]

З метою проведення коректних та ефективних заходів щодо відвернення кіберзагроз та ліквідації їх негативних наслідків, перш за все, необхідним є їхня легітимація – вироблення та закріплення законодавчої дефініції, задля уникнення порізненості при застосуванні даної категорії, а також колізії з іншими нормативно-правовими актами, та визначення їх змісту, уніфікованості правозастосовної практики.

Зауважу, що, незважаючи на досить часте використання категорії «кібернетичні загрози» у доктрині, публіцистиці та у повсякденному житті [28], її законодавче уніфіковане визначення поняття відсутнє, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Це відбувається на тлі того, що кіберзагрози за своєю природою не є локальними, тобто обмеженими певної територією або навіть державними кордонами, а навпаки: вони становлять глобальне явище, яке носить негативний і почасти деструктивний характер.

Для досягнення мети статті, спочатку проаналізуємо наявні дефініції та, здійснивши їх ґрунтовний аналіз, запропоную авторське розуміння поняття «кіберзагроз».

Кібернетична загроза (кіберзагроза) – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку інтересам людини, суспільства та держави через порушення доступності, повноти, цілісності, достовірності, автентичності режиму доступу до інформації, яка циркулює в критичних об’єктах національної інформаційної інфраструктури [29].

Дану дефініцію, на мою думку, варто доповнити правомочностями, які закріплені в Законі України «Про інформацію», як основоположний в інформаційній сфері, в якій мають місце кіберзагрози, а саме: створення небезпеки загроз відносинам   щодо  створення, збирання, одержання, зберігання,  використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Також не зовсім доречним є використання таких термінів, як: «явища» і «чинники».

Використовуючи тлумачний словник української мови зазначу, що «явище» – будь-який вияв змін, реакцій, перетворень і т. ін., що відбуваються в навколишньому природному середовищі; подія, факт [30]. «Чинник» – умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з основних рис; фактор.

Зауважу на тому, що загроза не може бути фактом або подією, у будь-якому випадку це дії. Аргументи щодо даного твердження наведу дещо нижче по ходу виконання дослідження.

Щодо визначення «кіберзагрози» як причини, також це є некоректним оскільки «загроза» – груба, зухвала обіцянка заподіяти яке-небудь зло (активна дія), неприємність; погрожування, нахваляння; можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого-, чого-небудь; те, що може заподіювати яке-небудь зло, якусь неприємність [30, C. 268].

Саме останнім значенням  цього денотату я і буду послуговуватись. Ще однією «невідомою» категорією у даній дефініції є «критичні об’єкти національної інформаційної інфраструктури», оскільки тлумачення одного невідомого і неуніфікованого терміну через використання такого ж іншого є неприпустимим і видається нелогічним.

Розглянемо наступне визначення поняття кіберзагрози.

Кібернетичні загрози (кіберзагрози) – наявні та або потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства і держави, реалізація яких залежить від належного функціонування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем [31].

Ця дефініція також потребує низки уточнень, а саме: що становить життєво важливі інтереси людини і громадянина? Чи є нагальною потреба закріплення саме формулювання «людина і громадянин»? Яким чином визначити належність функціонування вищезазначених систем? Як співвідноситься дане визначення і Законом України «Про основи національної безпеки України» і Стратегією національної безпеки України тощо.

«Кібернетичний» – той, що стосується до кібернетики [, с. 300].

Таким чином, ґрунтуючись на даних дефініціях, пропоную авторське розуміння «кіберзагроз» – протиправні, карані дії суб’єктів інформаційних правовідносин, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам людини, суспільства та держави в цілому, реалізація яких залежить від належного функціонування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, а також відносинам щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Базуючись на даному визначенні, зауважу, що зміст, тобто сутність кіберзагроз становлять їх суб’єкти, тобто суб’єкти інформаційних правовідносин, а об’єктом є безпосередньо інформація.

У Доктрині інформаційної безпеки України (втратила чинність) було зазначено, що в інформаційній сфері України вирізняються такі життєво важливі інтереси:

1) особи: забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації; недопущення несанкціонованого втручання у зміст, процеси обробки, передачі та використання персональних даних; захищеність від  негативного    інформаційно-психологічного впливу;

2) суспільства: збереження і  примноження  духовних, культурних  і моральних цінностей Українського народу; забезпечення суспільно-політичної стабільності, міжетнічної та міжконфесійної злагоди; формування і розвиток демократичних інститутів громадянського суспільства;

3) держави: недопущення інформаційної залежності,  інформаційної  блокади України, інформаційної експансії  з боку  інших держав та міжнародних структур; ефективна взаємодія органів  державної  влади  та  інститутів громадянського суспільства   при   формуванні,   реалізації та коригуванні державної політики в інформаційній сфері; побудова та розвиток інформаційного суспільства; забезпечення економічного та науково-технологічного розвитку України; формування позитивного іміджу України; інтеграція України у світовий інформаційний простір [32].

При визначенні термінів пропонується надавати їх у більш широкому розумінні, враховуючи вже наявні напрацювання у таких галузях науки як кібернетика, інформатика, інформаціологія, безпекознавство, кримінальне та інформаційне право тощо.

Обговорювання та розширення термінології щодо кіберпростору дозволить суспільству більш якісно та безпечно планувати свої дії в сучасному кіберпросторі. Додаткові терміни зроблять можливим лаконічно пояснити, що людська (суспільна) думка це є аналоговий кібер-біо-простір, який за допомогою технічних засобів перетікає у технічний кіберпростір там накопичується, багаторазово копіюється, обробляється та перетікає назад у аналоговий кібер-біо-простір у новому більш розвинутому та перевіреному всім суспільством вигляді, але вже для масового використання та розвитку суспільства на новому вищому рівні [31].

В міжнародному законодавстві й досі відсутнє єдине визначення понять «кібернетична безпека», «кібернетична загроза», «кібернетичний захист», «кібернетичний простір», «кібернетична злочинність». Проблема кібербезпеки специфічна та глобальна, тому максимальна ефективність у боротьбі з новими загрозами може бути забезпечена, якщо міжнародні актори, приватні корпорації та асоціації об’єднають свої зусилля. Актуальність визначення змісту поняття «кібербезпека» та «кіберзагроза» (авт.) є важливим моментом для покращення ефективності взаємодії на міжнародному рівні [33].

Кібернетичні загрози являють собою загрози, реалізація яких пов’язана з використанням відповідних ресурсів інформаційно-телекомунікаційних систем. Уразливими для реалізації кібернетичних загроз є об’єкти, функціонування комп’ютерних систем яких пов’язане з використанням ресурсів кіберпростору. Тобто об’єкти, завдання шкоди яким можливе шляхом деструктивного кібернетичного впливу (кібернетичної атаки) – інформаційного впливу з використанням кіберресурсів, спрямованого на уразливості комп’ютерних систем таких об’єктів. До об’єктів національної критичної інфраструктури, що потребують захисту від кібератак, необхідно віднести об’єкти, реалізація кібернетичних загроз щодо яких може призвести до настання таких наслідків як: надзвичайна ситуація; блокування роботи або руйнування стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств, систем життєзабезпечення та об’єктів підвищеної небезпеки; блокування роботи державних органів; блокування діяльності органів військового управління, Збройних Сил України в цілому, або втручання в автоматизовані системи керування зброєю; порушення безпечного функціонування банківської або фінансової системи держави; розголошення державної таємниці; масові заворушення [4]. Тобто, кіберзагрози не можна обмежувати якоюсь однією сферою і, частіше за все, настання певних наслідків може спричинити інші, тобто ланцюгова реакція.

Унаслідок неналежного правового регулювання в національному кібернетичному просторі України спостерігається низка негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози кібернетичній безпеці. У 2014 році на території Автономної Республіки Крим та південно-східних регіонах України здійснювався інформаційно-психологічний тиск на населення України з боку засобів масової інформації Російської Федерації, спостерігалася інформаційна експансія (чи інтервенція) в національний інформаційний простір України, захоплювались стратегічні об’єкти української телекомунікаційної інфраструктури.

Поділяю наукову позицію про те, що з метою попередження зловживання інформацією та для захисту інформаційних прав сучасний стан забезпечення національної та кібернетичної безпеки України потребує розроблення науково обґрунтованої державної політики в цій галузі, визначення системи національних цінностей, життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, визначення зовнішніх і внутрішніх загроз цим інтересам, пошуку ефективних заходів для забезпечення безпеки в усіх її сферах, захисту від інформаційних загроз та реалізації права на отримання достовірної інформації (права га доступ до інформації [34]). Паралельно усе вищевикладене свідчить про потребу прийняття нормативно-правових актів, в яких був би передбачений механізм захисту інформаційних прав від протиправних дій третіх осіб щодо інформації. Більше того, ухвалена Стратегія кібербезпеки за своїм змістом в концептуальному плані не відповідає змісту саме стратегії: вона не передбачає досягнення стратегічних цілей, немає стратегічного рівня управління і відповідних даним категоріям не оперує стратегічним інструментарієм: стратегічне планування, стратегічне прогнозування тощо. Відтак, пропоновані якісні зміни носять тимчасовий, максимум тактичний характер, оскільки в рамках даної стратегії неможливо досягти стратегічних переваг і сформувати стратегічний баланс інтересів міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій і національних інтересів України у кібернетичній сфері.

Розвиваючи далі ідею загроз у сфері кібербезпеки, зауважу, що існує залежність країни і в інформаційному, і смисловому вимірах. Це коли країні не вистачає власних новин чи власних фільмів, і вона заповнює ці прогалини чужим продуктом. Україна є чітким прикладом цієї ситуації [35]. Так само можу зазначити, що і Європа виявилася нездатною протистояти навалі інформаційного бруду з Росії, сформувати ефективну систему інформаційної політики, включаючи механізми нейтралізації дезінформаційних потоків з Росії.

Нашу думку підтверджують у своєму дослідженні і фахівці НІСД [28, c. 107], зазначаючи, що не лише Україна, а й Європа та світ загалом виявилися неготовими до дій Росії, що заперечують будь- які встановлені міжнародні правила поведінки держави. Неготовність охоплює весь спектр існування західної цивілізації: від свідомості пересічних громадян [36] до політичних процесів і процедур, необхідність дотримання яких використовується Росією для досягнення її зовнішньополітичних цілей.

Інформаційні інтервенції становлять суттєву загрозу кібернетичній безпеці, оскільки остання є частиною національної безпеки, та може завдавати шкоди як державі в цілому, так і окремим фізичним особам. Створення дієвої системи забезпечення кібернетичної безпеки вимагає від державних органів України чіткого визначення правових засад державної політики у цій сфері та своєчасного  реагування на динамічні зміни, що відбуваються у світі в сфері забезпечення кібернетичної безпеки із можливістю застосування міжнародного досвіду.

При цьому, вибір конкретних засобів і способів забезпечення кібернетичної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам реальних та потенційних кібернетичних загроз життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства і держави [35].

Нині виокремлюють такі загрози кібербезпеці і безпеці інформаційних ресурсів: уразливість об’єктів критичної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів до кібератак; фізична і моральна застарілість системи охорони державної таємниці та інших видів інформації з обмеженим доступом [37].

Знову акцентую увагу на постійному використанні законодавцями терміну «критична інфраструктура», при відсутності його легітимації в Україні.

Вперше в офіційних документах термін «критична інфраструктура» з’явився у 2006 р. у тексті Рекомендацій парламентських слухань з питання розвитку інформаційного суспільства, на жаль, без подальшого розвитку. В Стратегії національної безпеки «Україна у світі, що змінюється» (2012 р.) цей термін згадувався при визначенні шляхів зміцнення енергетичної безпеки та напрямів забезпечення інформаційної безпеки. В новій Стратегії національної безпеки України (2015 р.) термін «критична інфраструктура» використовується більш деталізовано. Вперше з-поміж «актуальних загроз національній безпеці» виокремлюються загрози критичній інфраструктурі, крім того окремо в підрозділі «Загрози кібербезпеці і безпеці інформаційних ресурсів» згадується вразливість об’єктів критичної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів до кібератак. Також вперше з-поміж «основних напрямів державної політики в сфері національної безпеки» названо забезпечення безпеки критичної інфраструктури та визначені пріоритети такого напряму. Відсутність визначення терміну «критична інфраструктура» в українському законодавстві, і як наслідок, відсутність переліку об’єктів, які слід віднести до неї, неодноразово створювали перешкоду для ефективного виконання першочергових безпекових завдань та відвернення кіберзагроз (авт.).

Критична інфраструктура України – це системи та ресурси, фізичні чи віртуальні, що забезпечують функції та послуги, порушення яких призведе до найсерйозніших негативних наслідків для життєдіяльності суспільства, соціально-економічного розвитку країни та забезпечення національної безпеки [38, С. 14—15].

Україна має швидко, надійно та ефективно реагувати на будь-які кіберзагрози, що неможливо без інтегрування та чіткої взаємодії всіх наявних ресурсів суб’єктів кібербезпеки. На засіданні Національного Центру кібербезпеки були розглянуті заходи щодо удосконалення системи зберігання, передачі та обробки даних державних реєстрів і баз даних із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Окрему увагу було приділено розбудові інтегрованої захищеної системи державних реєстрів, баз даних та дата-центрів для обробки та резервного збереження інформації і відомостей державних електронних інформаційних ресурсів. Підготовка відповідних фахівців для державних суб’єктів забезпечення кібербезпеки визначена актуальним питанням і така підготовка повинна відбуватись як в Україні, так і за її межами «відповідно до актуальних завдань, що стоять перед державою на цьому важливому напрямку» [39].

Аналіз законодавства у сфері кібербезпеки, а також організаційних заходів, спрямованих на розбудову ефективних систем кіберзахисту провідних країн світу свідчить, що ключові світові гравці вдосконалюють власні можливості з кіберзахисту відповідно до трансформації сучасних кіберзагроз.

Останнім часом фіксується суттєва зміна форм, суб’єктів і наслідків реалізації основних загроз кібербезпеці держав. Так, кібератаки стають все більш комплексними та складними, їх наслідки становлять загрозу ключовим національним інтересам, а їхніми організаторами або замовниками все частіше виявляються спецслужби іноземних держав чи терористичні організації.

Потреба реалізації ефективних заходів із протидії сучасним кібернетичним загрозам на національному рівні приводить до збільшення ролі в системах кібербезпеки країн спеціальних служб та правоохоронних органів, що мають контррозвідувальні функції і виконують завдання із протидії протиправній діяльності спецслужб іноземних держав та тероризму.

Аналізуючи системи кібербезпеки провідних країн світу можна висновувати, що нині не існує уніфікованої моделі побудови національної кібербезпекової системи. Водночас важливим питанням залишається створення належної нормативно-правової основи для подальшої розбудови ефективних кіберспроможностей, закладення ключових підвалин національної кібербезпеки.

Так, на сьогоднішній день понад 50-ти країн світу мають стратегії кібербезпеки (в Україні подібною є Стратегія національної безпеки – авт.), які визначають ключові поняття кібербезпекової сфери, кіберзагрози, основні принципи побудови безпечного кіберпростору, напрями реалізації державної політики у сфері кібербезпеки, наголошують на важливій ролі державно-приватного партнерства та міжнародного співробітництва у сфері забезпечення кібербезпеки.

Поділяю позицію про те, що одним із ключових питань організації ефективної роботи національних систем кібербезпеки залишається налагодження взаємодії між компетентними державними органами, які є суб’єктами кібернетичної безпеки, та здійснення координації з такої діяльності [40, с. 76].

Щодо зарубіжної практики протидії кіберзагрозам, зауважу наступне.

Наприклад, канадська стратегія кібербезпеки базується на тому, що метою забезпечення найсучаснішого використання кіберпростору, який є стратегічним активом, є прогнозування і протистояння кіберзагрозам, що виникають. У стратегії кібербезпеки Канади немає чіткого визначення дефініції «кібербезпека». Проаналізувавши цей документ можна розуміти кібербезпеку, як захист кіберсистем від шкідливого неправильного використання та від інших деструктивних атак. Автори стратегії приділяють уваги визначенню кібератаки, підкреслюючи, що кібербезпека – є засобом захисту від даних загроз [41].

На сьогоднішній день ключова роль у забезпеченні кібербезпеки Сполучених Штатів Америки належить Міністерству внутрішньої безпеки (МВБ), яке було створене в результаті повного реформування спеціальних служб і силових відомств США після подій 11 вересня 2001 року, що поставили на перший план питання національної безпеки держави та захист її критичної інфраструктури. Відповідно до прийнятого 25 листопада 2002 року комплексного нормативно-правового акту у сфері безпеки – закону США «Про внутрішню безпеку» (Homeland Security Act of 2002) – урядові структури, які займались забезпеченням комп’ютерної безпеки, перейшли під контроль цього новоствореного відомства. Вказаний закон також посилив відповідальність за комп’ютерні злочини (включаючи довічне ув’язнення), зобов’язав інтернет-провайдерів надавати інформацію про клієнтів за вимогою правоохоронних органів, розширив права останніх щодо можливості перехоплення інформації (прослуховування телефонних пере- говорів і перлюстрацію електронних повідомлень) без дозволу суду, визначив основні напрями діяльності федеральних органів з підвищення ефективності захисту критичної інфраструктури США від кібератак, у тому числі об’єктів стратегічного значення, що перебувають у приватній власності [40].

Щодо запозичень, які варто було б використати, так це, на мою думку, посилення відповідальності за комп’ютерні злочини та зобов’язання інтернет-провайдерів надавати інформацію про клієнтів за вимогою правоохоронних органів.

Значним досягненням у сфері забезпечення кібербезпеки є проведення відповідних конференцій. Вперше саміт з кібербезпеки – Cyber Security Summit – у рамках Мюнхенської безпекової конференції, було проведено не в Німеччині. Обговорення актуальних проблем кіберпростору відбулося в Кремнієвій долині – це дуже інноваційний організатор у всіх галузях кібербезпеки. Саме із цього регіону походять нові методи. Крім того, це міжнародне місце зустрічі [42].

Серед тем дискусії – протидія кібератакам, майбутнє ведення війн, розвиток норм і правил для кіберпростору, боротьба проти кібертероризму, а також економічне значення кібербезпеки [42].

Окремо варто зупинитися на реальних кіберзагрозах, які мали місце в Україні та світі.

Наприклад, міжнародна платіжна система SWIFT попередила про зростання кіберзагрози для банків, оскільки хакери знайшли нові способи проведення атак (13 грудня 2016 р.) [43].

А от американські сенатори, які обіймають високі посади в верхній палаті Конгресу США – республіканці  Джон Маккейн, Ліндсі Грем й демократи Чарльз Шумер і Джек Рід – оприлюднили спільне звернення щодо необхідності вивчити повною мірою кіберзагрозу з боку Росії [44]. Більше того, в березні минулого року в Сенат США було подано законопроект щодо протидії дезінформації та пропаганді [45].

Чільні представники спецслужб США заявили на слуханні в Конгресі, що Росія становить значну кіберзагрозу для військової, дипломатичної, торговельної і життєво важливої інфраструктури США [46]. Росія є повномасштабним актором у кіберпросторі, який створює головну загрозу уряду США, військовій, дипломатичній, комерційній, іншій критично важливій інфраструктурі та ключовим мережам постачання послуг через її високорозвинену наступальну кіберпрограму, застосування складних тактик, техніки та процедур [47].

Німецьке Федеральне управління з інформаційної безпеки повідомило парламентським партіям і фракціям в Бундестазі, а також окремим політикам про нещодавні атаки на їхні сервери і попередило про можливість повторення подібних атак. Джерелом нападів найрізноманітніші відомства Німеччини, включаючи розвідку, вважають хакерів, які діють за завданнями російських спецслужб. Висловлюється припущення про небезпеку маніпуляцій засобами шпигунства, дезінформації, кібератак і поширення неправдивих новин щодо результатів голосування на майбутніх виборах восени 2017 року до парламенту ФРН [48].

Європарламент ухвалив резолюцію щодо протидії російським ЗМІ. Резолюція має назву «Стратегічні комунікації ЄС як протидія пропаганді третіх сторін». У документі йдеться, що пропаганда є частиною «гібридної війни» і спрямована на те, щоб «спотворити правду, посіяти сумніви і ворожнечу між країнами союзу». У документі, зокрема, стверджується, що Росія надає фінансову підтримку опозиційним партіям і організаціям у країнах – членах ЄС, а також «використовує фактор двосторонніх міждержавних відносин для роз’єднання членів спільноти».  Основні інформаційні загрози Євросоюзу – це агентство Sputnik, телеканал RT, фонд «Русский мир» і підвідомче російському МЗС федеральне агентство «Росструдничество».

Серед інших джерел пропаганди, яким, згідно з резолюцією, має протистояти Євросоюз, називаються угруповання «Аль-Каїда» та «Ісламська держава» [49].

Президент України Петро Порошенко закликав світ протидіяти російській кіберзагрозі і спонукав США «бути великими знову», продемонструвавши лідерство у питанні глобальної безпеки [50].

В Україні розпочато створення Центру оперативного реагування на загрози у сфері кібернетичної безпеки, допомогу якому надає уряд США. Здійснюються заходи щодо впровадження в діяльність Міноборони та ЗСУ засобів із захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах з урахуванням стандартів провідних країн світу. Також розроблено проект Стратегії кібероборони України, який вже погоджений з представниками європейського командування Збройних сил США, Агенції з національної безпеки Чеської Республіки. Наразі цей документ знаходиться на розгляді профільного комітету Верховної Ради та апарату РНБО [51].

На жаль широкого обговорення даний законопроект не має, до його розроблення не залучені представники недержавних організацій, юристи, представники Національної академії правових наук, наукові школи з інформаційного права та інформаційної політики. Тому говорити про необхідність даного документи в якості окремого не має підстав. Виникає багато запитань передусім в необхідності даного документа за умови вже наявних: Стратегії національної безпеки України, Стратегії кібербезпеки, Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо. Оскільки у нас немає змогу аналізувати конкретний текст документу дану дискусію винесу за межі даної статті.

Національний банк України та Незалежна асоціація банків України планують створити спільний центр реагування альянсу в банківській системі. Керівництвом НБУ презентовано проект створення «Центру реагування на інциденти кібернетичної безпеки у банківській системі та платіжному просторі України CERT-NBU». Відповідно до своєї головної мети створення CERT-NBU повинно допомогти у вирішенні проблем боротьби з кіберзагрозами і буде сприяти розвитку банківської системи України в цілому [52].

Також акцентую увагу на тому, що кібербезпека не може регулюватися лише на національному або європейському рівні, для цього необхідні глобальні зв’язки.

У питаннях протидії кіберзагрозам повинні застосовуватися принципово нові механізми. Ефективним засобом протидії кіберзагрозам може стати розбудова нових ліній оборони, однією з яких має стати міжнародне співробітництво між всіма зацікавленими акторами. З тим, щоб у разі кібератаки компетентні органи сторони, яка зазнала нападу, і сторони, з території якої походить кібератака, оперували механізмами оперативного сповіщення про такий інцидент, а також спільної боротьби з ним.

Саме тому надзвичайно важливо якомога швидше консолідувати зусилля держав для запобігання новітнім кіберзагрозам і одним із основних напрямків є зміцнення політичної довіри між урядами.

Більшість держав світу активно модернізує власні сектори безпеки у відповідності до викликів сучасності, і особливо – зважаючи на потенціал використання мережі Інтернет у військових цілях. Цей процес відбувається із: активним реформуванням систем управління відповідним сектором безпеки (створення спеціалізованих підрозділів, управлінських структур); впорядкуванням нормативного поля, що має забезпечити цілісність державної політики в даній сфері; активною роз’яснювальною роботою серед населення щодо небезпек кіберзагроз; збільшенням чисельності підрозділів, зайнятих у системі кіберзахисту; розробкою кіберозброєнь та проведення пробних військово‑розвідувальних акцій у кіберпросторі; посилення контролю за національним інформаційним простором (способами доступу, контентом тощо).

Вітчизняні реалії кібербезпекової сфери свідчать про низку важливих проблем, що заважають створити ефективно діючу систему протидії загрозам в кіберпросторі. До таких проблем в першу чергу відносяться: термінологічна невизначеність, відсутність належної координації діяльності відповідних відомств, залежність України від програмних та технічних продуктів іноземного виробництва, складнощі із кадровим наповненням відповідних структурних підрозділів.

Активну позицію щодо протидії кіберзагрозам займає і провідна міжнародна безпекова організація – НАТО (Cooperative Cyber Defence Centre of Excellence). Про рівень занепокоєності провідних держав світу у сфері кібербезпеки свідчить і бажання врегулювати на міжнародному рівні можливість визнання кібератаки «актом війни» [53].

У результаті здійсненого дослідження можу висновувати наступне.

Як на міжнародному, так і на національному рівнях відсутнє визначення «кіберзагроз» і це має негативні наслідки. Проаналізувавши деякі з існуючих дефініцій, визначаю «кіберзагрози» – протиправні карні дії суб’єктів інформаційних правовідносин, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам людини, суспільства та держави в цілому, реалізація яких залежить від належного функціонування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, а також відносинам щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. Сутність кіберзагроз становлять їх суб’єкти, тобто суб’єкти інформаційних правовідносин, а об’єктом є безпосередньо інформація. Інформаційні інтервенції становлять суттєву загрозу кібернетичній безпеці. Загрози можуть бути як внутрішні, так і зовнішні. Для розробки дієвого механізму протидії кіберзагрозам Україні варто за приклад існуючу практику зарубіжних країн та міжнародної спільноти та привести її у відповідність до українських реалій.

Список використаних джерел:

1. 1.            Стратегія національної безпеки України : Указ Президента України №287/2015 від 26.05.2015 р. : Режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/287/2015.
2. 2.            Дорожня карта Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між Радою національної безпеки і оборони України та Міжнародним секретаріатом НАТО ; Режим доступу : http://mfa.gov.ua/mediafiles/sites/nato/files/Roadmap_Ukr.pdf.
3. 3.            Стратегія кібербезпеки України : Указ Президента України № 96/2016 від 15.03.2016 р. ; Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/96/2016.
4. 4.             Шеломенцев В. П. Правове забезпечення системи кібернетичної безпеки України та основні напрями її удосконалення / В. П. Шеломенцев // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2012. – Вип. 1. – С. 312-320.
5. 5.              Лікан В. А. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2016. — 416 с.
6. 6.             Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
7. 7.             Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
8. 8.             Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : [монографія] / Мандзюк О. А. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 192 с.
9. 9.             Баскаков В. Тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки / В. Баскаков, О. Стоєцький // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конф., (Київ, 20 груд. 2010 р.). — К., 2010. — С. 64—66.
10. 10.         Дімчогло М. І. Консолідація інформаційного законодавства як напрям боротьби з тероризмом / М. І. Дімчогло // Інформаційні технології боротьби з тероризмом : матеріали наук.-практ. конференції. — К., 2012. — С. 22—24.
11. 11.         Залізняк В. А. Інформаційна безпека як інститут інформаційного права України / В. А. Залізняк // Актуальні проблеми зміцнення державності і національної єдності України : матеріали наук.-практ. конференції. — К., 2010. — С. 46—48.
12. 12.         Збінський Є. Ф. Захист податкової таємниці як складова інформаційної безпеки / Є. Ф.Збінський // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 84—85.
13. 13.         Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
14. 14.         Логінов О. В. Гносеологічний аспект управління інформаційною безпекою України / О. В. Логінов // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. — Дніпропетровськ, 2004. — № 2. — С. 153—161
15. 15.         Максименко Ю. Є. Міжнародно-правові та європейські засади забезпечення безпеки інформаційного суспільства / Ю. Є. Максименко // Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України : матеріали наук.-прак. конф., (м. Київ, 6 груд. 2005 р.) / Київський націон. ун-т внутр. справ. — К., 2005. — С. 58—66.
16. 16.         Стоєцький О. В. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері інформаційної безпеки України : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право“/ О. В. Стоєцький ; Запорізький. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
17. 17.         Татарникова К. Г. Засади комплексної кодифікації законодавства про інформацію / К. Г. Татарникова // Проблеми державного будівництва в Україні : матеріали ХVІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. професорсько-викладацького складу [«Україна в Євроінтеграційних процесах»], (м. Київ, 16-17 лют. 2013 р.). — К., 2013. — Вип. 21, т. 1. — С. 226—229.
18. 18.         Череповський К. П. Елементи структуризації міжнародного інформаційного права / К. П. Череповський // Правові та політичні проблеми сучасності : матеріали наук.-практ. конференції. — К., 2012. — С. 40—44.
19. 19.         Шепета О. В. Адміністративно-правоі засади технічного захисту інформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право”/ О. В. Шепета ; Нац. ун-т держ. податк. служби України. — Ірпінь, 2011. — 25 с.
20. 20.         Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : … дис. д-ра. юр. наук : 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна. — Х., 2002. — 476 с.
21. 21.         Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : [монографія] / за заг. ред. Бандурки О. М. — Харків : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 368 с.
22. 22.         Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики) : [монографія] / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України» 2010. — 388 с.
23. 23.         Цимбалюк В. С. Основи інформаційного права України : [навч. посібн.] / [B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.]; за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельни­ка. — К. : Знання, 2004. — 274 с.
24. 24.         Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / Цимбалюк В. С. — К. : Освіта України, 2011. — 426 с.
25. 25.         Цимбалюк В. С. Концепція кодифікації законодавства України про інформацію / В. С. Цимбалюк // Інформаційні технології в глобальному управління : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29.10.2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О. С. — С. 73 — 91.
26. 26.         Сопілко І. В. Інформаційні загрози та безпека сучасного українського суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/UV/article/viewFile/8181/9770.
27. 27.         «Віртуальний ворог»: як захистити бізнес від кібератак? [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.polukr.net/uk/blog/2016/08/virtualnyj-voroh-jak-zahistiti-biznes-vid-kiberatak/.
28. 28.         Баровська А. В. Функціональний аналіз сфери стратегічних комунікацій / А. В. Баровська, Д. В. Дубов // Стратегічні пріоритети. — № 4 (41). — 2016. — С. 105—112.
29. 29.         Проект Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/kiberstrateg.pdf.
30. 30.         Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.
31. 31.         Куцаєв В. В., Живило Є. О., Срібний С. П., Черниш Ю.О. Розширення термінології сучасного кіберпростору / Куцаєв В. В., Живило Є. О., Срібний С. П., Черниш Ю. О. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  mino.esrae.ru/pdf/2014/3Sm/1387.doc.
32. 32.         Про Доктрину інформаційної безпеки України : Указ Президента України від 08.07.2009 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/514/2009.
33. 33.         Мінін Д. С. Підходи до визначення поняття «кібербезпека» / Д. С. Мінін // [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://istfak.org.ua/tendentsii-rozvytku-suchasnoi-systemy-mizhnarodnykh-vidnosyn-ta-svitovoho-politychnoho-protsesu/185-heopolitychna-dumka-ta-heostratehichni-protsesy-v-khkhi-st/971-pidkhody-do-vyznachennya-ponyattya-kiberbezpeka.
34. 34.         Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
35. 35.         Діордіца І. В. Інформаційні інтервенції як загроза кібернетичній безпеці / І. В. Діордіца // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/informacijni-intervencii-yak-zagroza-kibernetichnij-bezpeci/.
36. 36.         Єрмоленко В. Голландський референдум про Україну: 5 сценаріїв. URL: http://www.hromadske.tv/world/gollandskii- referendum-pro-ukrayinu-5-stsenariyiv.
37. 37.         Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України, від 6 травня 2015 р.  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/287/2015.
38. 38.         Зелена книга з питань захисту критичної інфраструктури в Україні : зб. мат-лів міжнар. експерт. нарад / упоряд. Д. С. Бірюков, С.І. Кондратов; за заг. ред. О. М. Суходолі. —К. : НІСД, 2015. — 176 с.
39. 39.         Турчинов вимагає швидкої реакції на кіберзагрози, 7 жовтня 2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.newsru.ua/ukraine/07oct2016/turchinovkiber.html.
40. 40.         Климчук О. О. Роль і місце спецслужб та правоохоронних органів провідних країн світу в національних системах кібербезпеки / О. О. Климчук, Н. А. Ткачук // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. —2015. — № 3. — С. 75-83.
41. 41.         Мінін Д. С. Підходи до визначення поняття «кібербезпека» / Д. С. Мінін // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://istfak.org.ua/tendentsii-rozvytku-suchasnoi-systemy-mizhnarodnykh-vidnosyn-ta-svitovoho-politychnoho-protsesu/185-heopolitychna-dumka-ta-heostratehichni-protsesy-v-khkhi-st/971-pidkhody-do-vyznachennya-ponyattya-kiberbezpeka.
42. 42.         Кіберзагрози і кібербезпека: чи здатні фахівці протистояти хакерам? 19.09.2016 р.  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukr.obozrevatel.com/news/34918-kiberzagrozi-i-kiberbezpeka-chi-zdatni-fahivtsi-protistoyati-hakeram.htm.
43. 43.         SWIFT попередила світові банки про високу кіберзагрозу [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.depo.ua/ukr/svit/swift-poperedila-svitovi-banki-pro-visoku-kiberzagrozu-13122016123500.
44. 44.         Сенатори США від обох партій виступили із заявою щодо російських кібератак,  12 грудня 2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/news/2016/12/12/7129541.
45. 45.         Countering Information Warfare Act of 2016. — Режим доступу: https://www.congress.gov/bill/114th- congress/senatebill/2692/text.
46. 46.         Спецслужби США: Росія – кіберзагроза усій життєво важливій інфраструктурі Штатів, 05.01.2017 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zik.ua/news/2017/01/05/spetssluzhby_ssha_rosiya__kiberzagroza_usiy_zhyttievo_vazhlyviy_infrastrukturi_1021403.
47. 47.         Розвідка США назвала Росію головною кіберзагрозою, 05.01.2017 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/news/2017/01/5/7131747.
48. 48.         Російська кіберзагроза, 26 вересня 2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.radiosvoboda.org/a/28014684.html.
49. 49.         Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо протидії російській пропаганді, 23.11.2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://glavcom.ua/news/jevropeyskiy-parlament-uhvaliv-rezolyuciyu-shchodo-protidiji-rosiyskiy-propagandi-384228.html.
50. 50.         Порошенко закликав США «бути великими знову»,   19.01.2017 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.pravda.com.ua/news/2017/01/19/7132837.
51. 51.         У Міноборони анонсували створення Центру реагування на кіберзагрози, 30.11.2016 р.  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.unian.ua/society/1653082-u-minoboroni-anonsuvali-stvorennya-tsentru-reaguvannya-na-kiberzagrozi.html.
52. 52.         НБУ і НАБУ створять центр реагування на кіберзагрози в банківській системі, 04.10.2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://wz.lviv.ua/news/184233-nbu-i-nabu-stvoriat-tsentr-reahuvannia-na-kiberzahrozy-v-bankivskii-systemi.
53. 53.         Сучасні тренди кібербезпекової політики: висновки для України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/294.

Діордіца Ігор Володимирович,

Голова Інституту адміністративного правосуддя та судової реформи

кандидат юридичних наук

Анотація

В статті автор здійснив етимологічне тлумачення термінів, які становили понятійно-категорійний апарат дослідження. Запропонував звужене та розширене розуміння терміну «інформаційна інтервенція». Акцентував увагу на відсутності законодавчого визначення (діючого), так як і доктринального. Для юриспруденції інформаційна інтервенція була визначена як одне із багатьох ґрунтовно недосліджених феноменів у вітчизняній науці. Зазначено, що кібернетична безпека є частиною національної безпеки.

Ключові слова: кібернетичний, інформаційний, інформаційна інтервенція, інтервенція, кіберпростір, інформаційне суспільство, кібернетична безпека.

Аннотация

В статье автор осуществил этимологическое толкование терминов, которые составляли понятийно-категорийный аппарат исследования. Предложил узкое и расширенное понимание термина «информационная интервенция». Акцентировал внимание на отсутствии как законодательного определения (действующего), так и доктринального. Для юриспруденции информационная интервенция была определена как одно из многих основательно неисследованных феноменов в отечественной науке. Отмечено, что кибернетическая безопасность является частью национальной безопасности.

Ключевые слова: кибернетический, информационный, информационная интервенция, интервенция, киберпространство, информационное общество, кибернетическая безопасность.

Summary

It was noted that in narrow and simplified sense information intervention could be understood as a violent intervention of one or more subjects of information relations in someones activities, and in the wide sense – it is a set of aggressive in nature actions which are aimed at influencing public opinion and decision making within the same or another state and achieving well-defined results.

It was also stressed that this phenomenon has always negative manifestation. Information intervention poses a great risk to cyber security, becouse the latter is a part of national security and may cause harm to state as a whole and individuals.

It was fixed that creation of an effective system for ensuring of the cyber security requires from the authorities of Ukraine a clear definition of public policy in this area and timely response to dynamic changes occurring in the world in the area of ​​cyber security with the ability to use foreign experience. Thus, the choice of specific means and methods to ensure cyber security of Ukraine is caused by the need to take timely measures which are appropriate to the scale and nature of actual and potential cyber threats to the vital interests of man and citizen, society and state.

Keywords: cyber, informational, informational intervention, intervention, cyberspace, information society, cyber security.

Україна вступає в нову еру інформаційного суспільства — в еру інформаційних війн. Реалізація національних інтересів щодо забезпечення національної безпеки – один із найважливіших напрямів цієї трансформації. Так, в тексті «Доктрини інформаційної безпеки України», яку було прийнято 28 квітня 2014 року (натомість із незрозумілих нам причин скасовано в 2015 р.), було сказано, що за умов швидкого формування і розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя особливого значення набувають проблеми інформаційної (кібернетичної) безпеки.

Значна низка суспільно небезпечних діянь, спрямованих на заподіяння шкоди державним інтересам, сьогодні може вчинятися як в інформаційному просторі, так і в суто кіберпросторі. З розвитком інформаційного суспільства (далі – ІС) виокремилося певне спрямування злочинних намірів на заподіяння шкоди віддаленим предметам і посягання на об’єкти, які раніше були фактично недосяжні для такої значної кількості осіб. Вчинення посягань на державні політичні та економічні інтереси шляхом втручання в функціонування їх учасників та інститутів, у межах яких вони діють, містять ознаки інтервенції: насильницького втручання в інтереси держав та органів влади держав з боку інших суб’єктів. Оскільки вчинюються подібні дії з використанням комп’ютерних систем і вчинюються у кіберпросторі, вказаний вид інтервенції нами пропонується визначати як «кібернетична інтервенція», характеризуючи її як окрему групу суспільно небезпечних діянь, спрямованих на завдання шкоди інформаційній інфраструктурі держав, життєво важливим сферам існування суспільства. Ці та інші фактори і обумовлюють актуальність нашого дослідження.

Окремі аспекти проблематики формування інформаційного суспільства у той чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: наукова школа В. А. Ліпкана [1-9], І. В. Арістова [10-11], В. С. Цимбалюк [12-15], І. В. Сопілко [16] та інших, проте незважаючи на те, що теорія інформаційного суспільства є певним чином достатньо розробленою і репрезентованою різноманітними концепціями, але питання інформаційної інтервенції як загрози кібернетичній безпеці є абсолютно новим, що зумовлює потребу у його ретельному дослідженні. Особливо слід зупинитись на тих загрозах, які існують у зв’язку із розвитком інформаційного суспільства в Україні. Окремо зазначимо про використання праць політологів, а саме: Г. Г. Почепцова [17-19], В. В. Івановського [20].

Метою даної статті є аналіз інформаційної інтервенції як загрози кібернетичній безпеці.

Для досягнення поставленої мети, автором було сформульовано завдання здійснити етимологічний аналіз понять, які становлять основу категорійного ряду нашого дослідження, а саме: інформаційний, інтервенції, загроза, кібернетичний та безпека, а потім, шляхом їх поєднання і реалізувати ціль наукового доробку.

Виклад основного матеріалу

Вирішуючи поставлені завдання здійснимо розбір понятійно-категоріального апарату. Перш за все, визначимося із поняттям інформаційний. Використовуючи тлумачний словник української мови, зазначимо, що під «інформаційним» мається на увазі той, що стосується до інформації, який містить інформацію; який опрацьовує та видає інформацію; стосується до інформації як газетно-журнального жанру, що містить інформацію, відомості про що-небудь; стосується до інформації як сукупності відомостей або сигналів, що містяться де-небудь або що передаються від одного об’єкта іншому [21, C. 128].  У нашому дослідженні ми будемо використовувати дефініцію «інформаційний» як той, що стосується інформації. Також зауважимо на тому, що, згідно з українським законодавством, з інформацією можуть бути вчинені різноманітні дії: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист.

Наступною категорією є «інтервенція» — насильне збройне втручання однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої держави; агресія [21, C. 129]. Щодо доктринального тлумачення даного терміну, то зазначимо, що під інтервенцією розуміється — насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями і принципами Статуту ООН [22].

В іншому джерелі надибуємо інше тлумачення: інтервенція (лат. interventio – втручання) — втручання однієї або кількох держав у справи іншої держави або в її взаємозв’язки з третіми державами [23].

Проаналізувавши, консолідувавши та адаптувавши дані дефініції до нашого дослідження, визначаємо інтервенцію як насильницьке втручання одного суб’єкту відносин в діяльність (або справи) іншого.

Також, інкорпоруючи цей та попередній термін пропонуємо звужене та спрощене авторське розуміння терміну інформаційна інтервенція — насильницьке втручання одного або декількох суб’єктів інформаційних відносин (оскільки всі дії мають місце при використанні інформації) у діяльність іншого чи інших суб’єктів. Нині категорія інформаційна інтервенція досліджується та вживається вченими-політологами, політиками, при написанні різноманітних блогів, але залишається поза межами правового регулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому дане питання є актуальним для здійснення комплексного дослідження в юриспруденції та висунення обґрунтованих пропозицій передусім правового характеру.

Зараз багато дискусій точиться навколо того, що ж таке інформаційна інтервенція і як їй протидіяти.

Для формулювання вичерпнішого визначення «інформаційної інтервенції», здійснимо аналіз існуючих наукових розвідок, в яких дана категорія становила ключовий інтерес.

Так інформаційну інтервенцію визначають як:

-     комплекс  цілеспрямованих, скоординованих  у  часі  заходів,  що  забезпечують  подання каналами розповсюдження та телекомунікацій  масової  тенденційної інформації  у  заздалегідь  заданому  режимі  або  її  інтерпретацію у  потрібному  ракурсі з метою  впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі, а також інформаційні технології і інформаційна техніка та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об’єкта інформаційної інтервенції [20];

-     тенденційну інформацію, коли розповсюджується через системи зв’язку суб’єктивні факти та суб’єктивна інформації, які впливають на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі. В рамках інформаційної інтервенції здійснюють маніпулювання інформацією для досягнення певної мети [24]. З даним визначенням ми не погоджуємося, оскільки, як було зазначено вище, інтервенція – втручання, тобто певні активні дії, які носять протизаконний характер, але не об’єкт;

-     під кібернетичною інтервенцією (як видове поняття до родового – інформаційна інтервенція) слід розуміти сукупність агресивних дій у кіберпросторі, спрямованих на втручання шляхом застосування інформаційно-комп’ютерних технологій у внутрішні та зовнішні справи держав із метою заподіяння шкоди їхньому суверенітету або належному функціонуванню їхніх керівних органів або основних сфер життєдіяльності, а отже — аналогічні дії відносно впорядкованої діяльності міждержавних об’єднань та їх керівних органів [25]. На нашу думку, дане трактування є досить обширним та обґрунтованим.

Таким чином, здійснивши контент-аналіз даних та інших дефініцій зазначимо, що під «інформаційною інтервенцією» в широкому сенсі варто розуміти певний комплекс дій агресивного характеру (агресія знаходиться за межами закону), які спрямовані на здійснення  впливу на суспільну думку і прийняття рішень всередині однієї або іншій державі та досягнення чітко визначених результатів. Також наголошуємо на тому, що дане явище завжди має негативний прояв.

Проаналізувавши та синтезувавши ситуацію в інформаційному просторі України, сформульовано твердження про те, що інформаційну інтервенцію можна поділити на:

—   духовну (комплекс  цілеспрямованих, скоординованих  у  часі  заходів,  що  забезпечують  подання каналами розповсюдження та телекомунікацій  масової  тенденційної інформації  у  заздалегідь  заданому  режимі  або  її  інтерпретацію у  потрібному  ракурсі з метою  впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі);

—   матеріальну (інформаційні технології і інформаційну техніку та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об’єкта інформаційної інтервенції) [20].

На сьогоднішній день повністю відсутній механізм протидії цьому явищу і в результаті цього наш національний інформаційний простір залишився відкритим і беззахисним, чим і скористалися інші країни, використовуючи це у власних інтересах. Як приклад можемо зауважити про присутність зарубіжних телеканалів, таких як Euronews, BBC World News, Белсат ТВ та ін. [26]. Значною є присутність зарубіжних мовників і в радіопросторі України. Відомі українському слухачеві «Русское радио» и «Маяк» (Росія), радіостанції «Голос Америки» та «Свобода» (США), ВВС (Великобританія) тощо [27]. Як теле- так і радіостанції досить часто транслюють українські та зарубіжні новини (інформацію), але з певним «викривленням» і, як результат, помилкове її застосування чи підроблення, спотворення й перекручування призводять до великих втрат.

Цьому сприяє відсутність Інформаційного кодексу, в якому було б систематизовано сукупність норм права, що регулюють увесь спектр суспільних інформаційних правовідносин.

Зокрема, канал «Інтер», який належав проурядовим особам, під час Євромайдану необ’єктивно подавав інформацію, часто спотворюючи окремі факти.

Зважаючи на приналежність кожного телеканалу, видавництва та інших засобів розповсюдження інформації певній особі, то за даного випадку абсолютно відсутня можливість об’єктивності та всебічності висвітлення подій.

На сьогоднішній день, окрім вищезазначених прикладів, можна також говорити про «спіраль мовчання», коли мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості й замовчування думок більшості, а також за допомогою якої аналізуються процеси формування та функціонування громадської думки. Саме на перетині впливу масової комунікації й зворотної реакції індивідів народжується та взаємодія, яка змінює громадську думку.

Оскільки доведення інформації споживачам через ЗМІ відбувається дозовано та з «чітко визначеною метою», не з ціллю ознайомлення, а з уже сформованими та нав’язаними висновками, то, в даному випадку, відбувається певне маніпулювання суспільною думкою громадськості та формування передумов для унеможливлення вироблення самостійного бачення та формування власної думки щодо тих чи інших подій. Така ситуація є сприятливою для масового залякування або виділення «негативних» і «зайвих» персонажів як у політиці, так і в інших сферах суспільного життя [9, С. 134].

Прикладом внутрішніх ще радянських інтервенцій слід вважати телесеанси Кашпіровського і Чумака, які «відключали» населення від проблем сьогодення. Внутрішня інформаційна інтервенція — це і програма «Погляд» часів перебудови. Тобто спочатку програма «Погляд» створювалася для одних цілей, а вже потім почала функціонувати для інших. Але на той час вона вже була розкручена як найцікавіший інформаційний продукт [18].

Сьогодні досить часто такі інформаційні інтервенції супроводжують виборчі кампанії, намагаючись принципово змінити їх хід за рахунок реінтерпретації дій свого опонента [19].

Варто зауважити, що присутність іноземних ЗМІ, особливо — електронних, в інформаційному просторі України є досить високою. З одного боку, це сприяє диверсифікації джерел отримання інформації, розвитку конкурентного середовища на ринку ЗМІ, підвищенню якості телерадіопрограм, а з іншого —  створює можливості для формування суспільної думки в Україні в інтересах зарубіжних держав і «сліпе» слідування нав’язаним ідеалам та абсолютне небажання чи невміння здійснення аналізу.

Слід звернути увагу на те, що якщо кримінальна інтервенція може відбуватися лише за умови посягання з перетином фізичних державних кордонів. Інформаційна інтервенція — інтервенція у інформаційне середовище, яке не має фізичних кордонів, що відокремлюють держави одну від одної, може бути як зовнішньою (здійснюватися з території іншої держави чи міждержавного об’єднання) так і внутрішньою (здійснюватися з території власної держави чи міждержавного об’єднання). За умови вчинення інформаційної інтервенції у співучасті різних держав вона має характеризуватися як змішана.

Також наголосимо на тому, що інформаційну інтервенцію можна визначити як початок інформаційної війни. Як відомо, інформаційні війни — це дії, розпочаті для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації та процесам, що базуються на інформації та інформаційних системах ворога при одночасному захисті власної інформації та процесів, що базуються на інформації та інформаційних системах [16].

Українські експерти перераховують такі інформаційні війни, під обстріл яких потрапила Україна:

-     просування ідеї расизму в Україні перед початком футбольного чемпіонату Євро-2012;

-     героїзація російського президента Володимира Путіна в Україні;

-     дискредитація європейського вибору шляхом акцентуації на питаннях гомосексуалізму;

-     залякування сценаріями війни з Росією;

-     підтримання антиукраїнської тези про крах української держави, розповсюдження концепції failed state щодо України;

-     інформаційна протидія Росії в галузі торгівлі зброєю.

Можна додати й просування ідеї антисемітизму в Україні у зв’язку з виступами представників «Свободи», які завжди чомусь за дивним збігом обставин супроводжувались присутністю російських ЗМІ, котрі одразу ж тиражували інформацію про антисемітизм в Україні [17].

Наступним поняттям є безпосередньо «загроза» — груба, зухвала обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність; погрожування, нахваляння; можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого-, чого-небудь; те, що може заподіювати яке-небудь зло, якусь неприємність [21, C. 268]. Саме останнє трактування ми і будемо використовувати.

Окремими категоріями є «кібернетичний» та «безпека». «Кібернетичний» – той, що стосується до кібернетики [21, C. 300]. «Безпека» – стан, коли кому-, чому-небудь ніщо не загрожує [21, C. 68]. Тобто під «кібернетичною безпекою», у спрощеному вигляді, можна розуміти стан, коли ніщо не загрожує кібернетиці.

Враховуючи різні наукові підходи до визначення безпеки, під кібернетичною безпекою пропонується розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, пов’язаних з використанням ресурсів кіберпростору (іншими словами ресурсами інформаційно-телекомунікаційних систем), за якого в державі забезпечуються гарантовані умови для реалізації державної інформаційної політики.

Водночас, кібернетичну безпеку слід розглядати як складову інформаційної безпеки [28]. Кібернетична безпека охоплює лише ту частину інформаційної сфери, в якій для обробки інформації застосовуються інформаційно-телекомунікаційні системи.

Акцентуємо увагу й на існуванні проекту Закону України «Про кібернетичну безпеку України» в якому кібернетична безпека (кібербезпека) визначена як стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави в кіберпросторі [29].

А в Проекті Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України кібернетична безпека (кібербезпека) визначена як стан захищеності критичних об’єктів національної інформаційної інфраструктури та окремих її складових, за якого забезпечується їх стале функціонування і розвиток, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація кібернетичних загроз в інтересах людини, суспільства, держави [30].

Крім того, не зважаючи на те, що на даний час дію даного документа скасовано, відповідно до Доктрини інформаційної безпеки України,  інформаційна (кібернетична) складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення національної безпеки. Інформаційна безпека розглядається і як невід’ємна складова кожної зі сфер національної безпеки, і як важлива самостійна сфера забезпечення національної безпеки.

У загальному основними загрозами кібернетичній безпеці України є:

використання кіберпростору у воєнних цілях, створення іншими державами кібервійськ, кіберпідрозділів у традиційних родах військ;

розроблення іноземними державами нових видів зброї кібернетичного характеру;

існування в інших країнах планів наступальних та розвідувальних військових операцій у кіберпросторі;

освоєння іноземними спеціальними службами методів розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі, методів маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою кіберпростору;

можливість втягування України у збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами через використання національного сегменту кіберпростору;

спроби втручання у внутрішні справи держави (інформаційна інтервенція – авт.) з використанням соціальних мереж, поширення у національному сегменті кіберпростору культу насильства, жорстокості, порнографії;

активізація проявів кібертероризму;

поширення кіберзлочинності;

критична залежність національної інформаційної інфраструктури від іноземних виробників високотехнологічної продукції, поширення фактів включення у програмно-технічні засоби скритих шкідливих функцій;

зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру через зниження рівня захищеності об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави [29].

Джерелами кібернетичних загроз можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері інформаційних технологій злочинці, іноземні державні органи, терористичні та екстремістські угруповання, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо. Зростає загроза використання проти інтересів України кібернетичних засобів як зсередини держави, так і з-за меж її кордонів. Такою ж реальною є загроза використання української інформаційної інфраструктури як «транзитного майданчику» для приховування атаки на інформаційну інфраструктуру третьої сторони [30].

Також як загрози в сфері кібернетичної безпеки можна виділити: кіберзлочинність, кібертероризм та кібершпигунство, кібервійна, а самі інформаційні інтервенції і можуть бути складовими перерахованих дій. Злочини із використанням сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій стають все звичнішою практикою в житті українських громадян.

Найбільше увага злочинців зосереджена на спробах порушення роботи або несанкціонованого використання можливостей інформаційних систем державного, кредитно-банківського, комунального, оборонного, виробничого секторів.

Інформація з обмеженим доступом, що циркулює в національних інформаційних ресурсах, є стійким об’єктом зацікавленості з боку інших держав, організацій та осіб. Крім того, все більшого поширення набуває політично вмотивована діяльність в кіберпросторі груп активістів (хактивістів), які здійснюють атаки на урядові та приватні сайти, що призводить до порушень роботи інформаційних ресурсів, а також репутаційних та матеріальних збитків.

З урахуванням широкої інформатизації сектору безпеки і оборони, зокрема, створення ЄАСУ ЗС України, оборонний потенціал нашої держави стає більш чутливим до кіберзагроз. Впровадження провідними країнами сучасних кіберозброєнь перетворює кіберпростір на окрему, поряд з традиційними «Земля», «Повітря», «Море», «Космос», сферу ведення бойових дій, а у найближчому майбутньому, рівень обороноздатності країни буде визначатись у т.ч. наявністю у неї ефективних підрозділів для ведення бойових дій в кіберпросторі та здатність протистояти кіберзагрозам в сфері оборони [30]. Таким чином нагальною є проблему створення Інформаційних військ України

У глобальному відкритому суспільстві, яким є інформаційне суспільство, кібернетична (інформаційна – авт.) інтервенція може мати не лише глобальні наслідки, як і безпосередньо полягати у діях, що характеризуватимуться глобальними ознаками: можливістю спільної участі в інтервенції необмеженої кількості суб’єктів, які значно віддалені як один від одного щодо одного об’єкта, або щодо необмеженої кількості об’єктів одночасно. Аналогічно, можливе одночасне вчинення кіберзлочинів з метою інтервенції до великої кількості об’єктів або одного надважливого, у т. ч. стратегічного об’єкта. З урахуванням можливостей робити це поза межами кордонів на будь-якій відстані, тож підвищена загроза кібернетичній безпеці стає безперечною. На жаль, існують прямі докази наявних фактів вчинення кібернетичної інтервенції, що дозволяють констатувати факт існування такої.

Найпростішим прикладом кібернетичної інтервенції є триденна безперервна кібернетична атака на сайт Президента України В. А. Ющенка, яка розпочалася 30 жовтня 2007 року і нараховувала близько 18 тис. точкових атак, які вчинювалися з території РФ, Казахстану, України, США, Ізраїлю та Великобританії. Проте у служб безпеки такі дії не викликають особливого здивування, адже сайти президентів різних країн світу постійно піддаються подібним хакерським атакам. Хакери з ЄСМ заявляють, що слідом за сайтом Ющенка «положать» сайт СБУ [31].

Загроза кібернетичній безпеці у вигляді інформаційної інтервенції може бути не лише зовнішньою. Беруть участь у кібервійнах і українські хакери. Так після подій навколо акту вандалізму на Говерлі [32], сайти Євразійського союзу молоді, який взяв відповідальність за їхнє проведення, були атаковані з України. У відповідь зазнали атак сайти президента України та СБУ.

Більш сучасним прикладом є хакерська активність 2014-2015 рр.: Сайт Минрегиона был взломан хакерами – пресс-служба ведомства 27.12.2014 [33], Хакеры взломали Twitter Администрации президента Украины 14.07.2015 р. [34], Сайт президента Украины прекратил работу и выдает ошибку 20.07.2015 р. [35] та ін.

Кібернетичні атаки на офіційні сайти вищих керівних органів держав не обмежуються прикладами стосовно атак на сайти президентів, наведені вище. Атакуються комп’ютерні системи всіх гілок влади у всьому світі: атаки здійснюються з метою перешкоджання діяльності прокуратури; з метою фальсифікації списків виборців і фальсифікації підрахунку голосів на виборах, посягаючи, відповідно, на функції державного обвинувачення або на волевиявлення народу, яке є складовою суверенітету держави.

Не можна не приділити окремої уваги можливості спрямування кібернетичної інтервенції в мілітаристичну сферу. Сучасна мілітаристична війна неможлива без використання інформаційно-комп’ютерних технологій – ІКТ.

Слід наголосити на тому, що в разі цілеспрямованої кібернетичної інтервенції з метою захоплення керування подібним арсеналом, а це в умовах динаміки розвитку ІКТ та ІТ не виключено, подібна атака або певні її елементи зможуть бути застосовані злочинцями за їхнім волевиявленням проти внутрішніх і зовнішніх інтересів держави чи кібернетичної безпеки, зокрема, або міждержавного об’єднання на розсуд злочинців. Окремі злочини, що можуть бути вчинені у складі інформаційної інтервенції, можуть призвести, щонайменше, до втрати високоточною зброєю орієнтації або втрати зв’язку з пунктами керування.

Можливість здійснення інформаційної інтервенції обумовлюється станом розвитку саме ІКТ і їх запровадженням у всі сфери життєдіяльності сучасного суспільства.

Інформаційна інтервенція першочергово спрямовується на інформаційні комп’ютерні технології, що забезпечують належне функціонування систем життєзабезпечення суспільства, і це, структурно, є визначальною ознакою інформаційної інтервенції як специфічної групи злочинів, що створюють загрози розвитку інформаційного суспільства.

Особливу небезпеку становлять соціальні ризики, здатні створити об’єктивну загрозу національній безпеці так званих країн-донорів, тобто країн, що підлягають інформаційній інтервенції. В умовах поширення світових глобалізаційних процесів інформаційні простори різних держав взаємодіють, проникають один в інший, взаємоперетворюються. Зворотною стороною цього є небезпеки, пов’язані зі складностями державного контролю і впорядковування цих власне самоорганізаційних процесів, від яких найбільше потерпають так звані слабкі держави.

По-перше, ці держави мають значно менші технічні й технологічні можливості та ресурси порівняно з добре розвиненими. По-друге, їх державна інформаційна політика, як правило, недосконала і належно не сформульована. По-третє, рівень загальної й інформаційної культури не тільки населення відповідних країн, а й соціуму загалом, надто низький.

Відтак їх інформаційний простір майже не захищений від інформаційної інтервенції, поширення несанкціонованої, чужинної медіапродукції, виробленої технологічно потужнішими державами- агресорами, а вони самі і їх населення надміру уразливі до медіавпливу. Інформаційна інтервенція спричинює вкрай небезпечні наслідки: обмежує державний суверенітет країн-донорів; узалежнює їх від світової, міжнародної ситуації; уніфікує їх культуру, тобто підводить її під нав’язані маніпуляторами стандарти; робить їх заручниками світових політичних, економічних, фінансових подій і криз (цін на енергоносії і пальне, екологічних проблем тощо); примушує до невигідної міжнародної співпраці; нав’язує неякісну, чужинну медіапродукцію (чужинні ідеї, стандарти, норми життя, медіанасильство, порнографію і т.ін.). У результаті з національного інформаційного простору витісняється своє, національне, те, що зміцнює націю, гарантує її національну ідентичність [36].

Поява нових медіа полегшила процес міжнародних інформаційних інтервенцій, бо вони створюють інформаційно-комунікативний простір, в якому пришвидшено всі процеси обміну. Державний апарат не в змозі реагувати і прогнозувати можливі наслідки таких інтервенцій. І майже на кожному кроці він програє [18].

І відкриті, й закриті системи можуть наражатися на інформаційні інтервенції. Закриті системи більше їх бояться, оскільки блокують альтернативні смисли, тож коли ті потрапляють у їхнє інформаційне поле, закриті системи не можуть витримати удару. Адже блокуються саме ті смисли, до яких ця система має найбільшу чутливість. Багато в чому саме так впав і Радянський Союз, коли його почали бомбардувати шкідливими для нього смислами. Але перебудова відрізнялася ще й тим, що це смислове бомбардування робила сама влада, лише частково йшлося про зовнішні інформаційні інтервенції. Інформаційні інтервенції в закриту систему, як це продемонструвала перебудова, намагаються поєднати з тими суб’єктами та об’єктами, які в цій системі були забороненими. Це створює механізми самопоширення такої інформації, після того як її було введено іззовні [17].

Унаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному просторі України спостерігається низка негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози кібернетичній безпеці. У 2014 році на території Автономної Республіки Крим та південно-східних регіонах України здійснювався інформаційно-психологічний тиск на населення України з боку засобів масової інформації Російської Федерації, спостерігалася інформаційна експансія (чи інтервенція – авт.) в національний інформаційний простір України, захоплювались стратегічні об’єкти української телекомунікаційної інфраструктури.

Поділяємо наукову позицію про те, що з метою попередження зловживання інформацією та для захисту інформаційних прав сучасний стан забезпечення національної та кібернетичної безпеки України потребує розробки науково обґрунтованої державної політики та стратегії в цій галузі, визначення системи національних цінностей, життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, визначення зовнішніх і внутрішніх загроз цим інтересам, пошуку ефективних заходів для забезпечення безпеки в усіх її сферах, захисту від інформаційних загроз та реалізації права на отримання достовірної інформації. Паралельно усе вищевикладене свідчить про потребу прийняття нормативно-правових актів, в яких був би передбачений механізм захисту інформаційних прав від протиправних дій третіх осіб щодо інформації [16].

Продовжуючи ідею загроз кібернетичній безпеці, можна зауважити, що є залежність країни і в інформаційному, і смисловому вимірах. Це коли країні не вистачає власних новин чи власних фільмів, і вона заповнює ці прогалини чужим продуктом. Україна є чітким прикладом цієї ситуації.

У той же час, у широкому сенсі, ідеологія кібернетичної інтервенції у ІС характеризується іншою ідеєю, виокремленою від ідеї звичайної кіберзлочинності, що направлена, як і загальнокримінальна злочинність, на, переважно, отримання певної матеріальної вигоди.

Очевидно, що в умовах розвитку інформаційного суспільства питання криміналізації інформаційної інтервенції мають порушуватися на міжнародному рівні за ініціативи й окремих держав. Однак ініціатива запровадження відповідних заходів кримінально-правової політики має носити здебільшого міжнародний характер: на рівні модельних конвенцій, і, очевидно, спільних стратегій між країнами кооперативних об’єднань (НАТО,ЄС) [37].

Таким чином, здійснивши дослідження, ми дійшли наступних висновків.

У звуженому та спрощеному сенсі інформаційна інтервенція — насильницьке втручання одного або декількох суб’єктів інформаційних відносин у діяльність іншого чи інших, а в широкому – певний комплекс дій агресивного характеру, які спрямовані на здійснення  впливу на суспільну думку і прийняття рішень всередині однієї або іншій державі та досягнення чітко визначених результатів.

Акцентуємо, що дане явище завжди має негативний прояв.

Інформаційні інтервенції становлять суттєву загрозу кібернетичній безпеці, оскільки остання є частиною національної безпеки, та може завдавати школи як державі в цілому, так і окремим фізичним особам. Створення дієвої системи забезпечення кібернетичної безпеки вимагає від державних органів України чіткого визначення правових засад державної політики у цій сфері та своєчасного  реагування на динамічні зміни, що відбуваються у світі в сфері забезпечення кібернетичної безпеки із можливістю застосування міжнародного досвіду.

При цьому, вибір конкретних засобів і способів забезпечення кібернетичної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам реальних та потенційних кібернетичних загроз життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства і держави.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
2. Ліпкан В. А. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [навчальний посібник] / За ред. В.А. Ліпкана. — К.: КНТ, 2007.  — 884 с.
3. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. — С. 47-49.
4. Залізняк В. А. Міжнародно-правове регулювання права на інформацію / В. А. Залізняк // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 69-72.
5. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
6. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
7. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. — К. : КНТ, 2006. — 280 с.
8. Ліпкан В.А. Теоретична концепція Білої книги / В.А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 9. — С. 80 – 83.
9. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
10. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : … дис. д-ра. юр. наук : 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна. — Х., 2002. — 476 с.
11. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : [монографія] / за заг. ред. Бандурки О. М. — Харків : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 368 с.
12. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики) : [монографія] / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України» 2010. — 388 с.
13. Цимбалюк В. С. Основи інформаційного права України : [навч. посібн.] / [B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.]; за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельни­ка. — К. : Знання, 2004. — 274 с.
14. Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / Цимбалюк В. С. — К. : Освіта України, 2011. — 426 с.
15. Цимбалюк В. С. Концепція кодифікації законодавства України про інформацію / В. С. Цимбалюк // Інформаційні технології в глобальному управління : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29.10.2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О. С. — С. 73 — 91.
16. Сопілко І. В. Інформаційні загрози та безпека сучасного українського суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/UV/article/viewFile/8181/9770
17. Почецов Г. Інформаційні війни в закритих і відкритих системах [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/doc/zmi_pro_nas/publ/publ_2013_06_30.pdf
18. Почепцов Г. Нові медіа як засіб міжнародних інформаційних інтервенцій [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/material/13955
19. Почепцов Г. Г. Внутрішні інформаційні інтервенції [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/vnutrishni_informatsiyni_interventsii/
20. Івановський В. В. Cтруктура інформаційної інтервенції в українське суспільство [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua/2444/1/37-40.pdf
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.
22. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду
    ООН від 26 червня 1945 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010
23. Танцюра В. І. Політична історія України: Навчальний посібник / За ред. В. І. Танцюри. — 2-ге вид., доповн.. — К., 2008. — 552 с.
24. Інформаційні війни: теорія, PR, зв’язки із громадськістю, дипломатія [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://politiko.ua/blogpost82707
25. Савінова Н. Кібернетична інтервенція: до питань походження та потреби криміналізації в умовах формування та розвитку інформаційного суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://justinian.ua/article.php?id=3912
26. Канали незалежних операторів [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://xtratv.com.ua/uk/kanali-nezalezhnih-operatoriv
27. Світ радіо [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.proradio.org.ua/wire/
28. Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / В. П. Шеломенцев // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2012. — № 2. — С. 299-309.
29. Проект Закону України «Про кібернетичну безпеку України» від 04 червня 2013 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : рw1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=47240…
30. Проект Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/kiberstrateg.pdf
31. Хакери з ЄСМ заявляють, що слідом за сайтом Ющенка «положать» сайт СБУ
    [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.unian.ua/politics/73946-hakeri-z-esm-zayavlyayut-scho-slidom-za-saytom-yuschenka-polojat-sayt-sbu.html
32. Хакеры взломали Twitter Администрации президента Украины 14.07.2015 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ru.tsn.ua/ukrayina/hakery-vzlomali-twitter-administracii-prezidenta-ukrainy-451401.html
33. Сайт президента Украины прекратил работу и выдает ошибку 20.07.2015 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://rian.com.ua/politics/20150720/370831489.html
34. Петрунько О. В. Соціалізувальні ресурси і ризики агресивного медіасередовища [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://elibrary.kubg.edu.ua/2638/1/O._Petunko_%20RMOVLP_17_SRRAM.pdf
35. Савінова Н. Кібернетична інтервенція: до питань походження та потреби криміналізації в умовах формування та розвитку інформаційного суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://justinian.ua/article.php?id=3912
36.  Евразийский Союз Молодежи уничтожил Герб Украины на вершине Говерлы, 18.10.07 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://korrespondent.net/ukraine/events/212658-evrazijskij-soyuz-molodezhi-unichtozhil-gerb-ukrainy-na-vershine-goverly

33.  Сайт Минрегиона был взломан хакерами – пресс-служба ведомства, 27.12.2014 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://korrespondent.net/ukraine/3461338-sait-mynrehyona-byl-vzloman-khakeramy-press-sluzhba-vedomstva