Фатхутдінов Василь Гайнулович,

кандидат юридичних наук, доцент

Голова Інституту безпекової політики

Докорінні зміни, що відбуваються останнім часом в українській державі ґрунтуються на системних реформах у всіх галузях життєдіяльності суспільства, що потребує своєчасного і вичерпного, одностайно зрозумілого і консенсуального нормативно-правового регулювання.

Тож з’являється необхідність розглянути відмову від звичних юридичних формул і заміну їх новими з позицій безпосереднього зв’язку сигніфікату та його мовного оформлення, насамперед, на прикладі таких частотно вживаних прикметників, як «громадський» і «публічний».

У зв’язку з тим, що тероризм багатьма дослідниками аналізується в контексті реалізації державної політики у сфері громадської безпеки, ми у даній статті проаналізуємо доцільність вживання терміну „публічна безпека” у Законі України „Про Національну поліцію”.

Здійснений нами контент-аналіз, де мультиплікандом виступала словосполука  „публічна безпека”, надав можливість констатувати, що він зустрічається 10 разів. Для порівняння: в ЗУ „Про міліцію” термін „громадська безпека” зустрічається лише 3 рази.

Перша поява даного терміну відбувається при визначенні поняття поліції, до фактично закріплюється однією з головних функцій — підтримання публічної безпеки і порядку.

Наступні згадування відбувається в ст. 2 при визначенні завдань поліції. Зокрема завдання щодо забезпечення публічної безпеки і порядку є одним із основних завдань поліції прямо визначених в законі.

Згідно з нашими спостереженнями, вказана терміносполука знайшла  розповсюдження не тільки у науковій сфері (здебільшого в галузі інформатики і журналістики), а й у правничій. Проведений статистичний аналіз бази  даних, що міститься в рубриці „Законодавство” сайту Верховної Ради України, свідчить, що станом на 9 вересня 2015 року сполучення „громадська безпека” вживається у текстах більше, ніж 5 000 нормативних актів, у той же час як лише в 53 нормативних актів вона згадується в назві, причому з яких лише 24 стосуються різноманітних аспектів реалізації державної політики   у сфері громадської безпеки, і лише 3 з них після Революції Гідності:

1) Норма № 9 забезпечення форменним одягом осіб начальницького та рядового складу підрозділів міліції громадської безпеки особливого призначення;

2) Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини;

3) Про затвердження Положення про підрозділи міліції громадської безпеки особливого призначення.

Відтак, фактично можемо чітко відзначити та констатувати про те, що законодавець, незважаючи на важливість теми громадської безпеки, на жаль і надалі зберігає анемію щодо регулювання суспільних відносин у сфері громадської безпеки.

Причому слід відмітити на наступну тенденцію: у назвах законів цей термін не фігурує. Симптоматичним є й те, що не зважаючи на його поступове розповсюдження, вона ще не увійшла до високочастотних за вживаністю понять.

Здійснений нами лінгвістичний аналіз нормативної бази „Законодавство” ВРУ уможливив резюмувати про наявність визначення терміну громадська безпека лише в 2 нормативних актах:

1) громадська безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, від джерел небезпеки природного або штучного характеру під час підготовки та проведення футбольних матчів, за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння шкоди такими джерелами небезпеки [1];

2) громадська безпека — стан захищеності інтересів людини, суспільства й держави від суспільно небезпечних діянь і негативного впливу надзвичайних обставин, викликаних криміногенною ситуацією, стихійним лихом, катастрофами, аваріями і пожежами, епідеміями та іншими надзвичайними ситуаціями [2].

Також ми надибали лише одне нормативне визначення, в якому була згадана пошукувана нами словосполука: спеціальні суб’єкти забезпечення громадського порядку та громадської безпеки — МВС та МНС в особі їх органів або підрозділів, які у встановленому законодавством порядку та у межах своє компетенції  відповідають за забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку із підготовкою та проведенням футбольного матчу [3].

Більше того, станом на 9 вересня 2015 року в жодному чинному нормативному акті не містилося визначення поняття „публічна безпека”, таким чином дане питання потребує свого негайного розв’язання, нам вбачається теоретично лише  наступні шляхи:

1) внесення змін та доповнень та здійснення відповідних змін до вже прийнятого ЗУ „Про Національну поліцію” і заміни невживаного в юридичній термінології для означення державної політики у сфері громадської безпеки терміну „публічна безпека” на термін „громадська безпека”;

2) внесення змін та доповнень в існуючий масив нормативно-правових актів (більше 5 000), а також визначення даного поняття через доповнення ЗУ „Про Національну поліцію” відповідною статтею щодо визначення термінів.

За інших умов цей новотвір фактично утворює юридичну колізію, коли центральний орган виконавчої влади здійснює функцію і завдання в тій сфері, яка законодавчо ніде не визначена, тобто її де-юре, не існує. Іншими словами можна говорити про нелегітимність діяльності поліції у сфері громадської безпеки, а відтак це формує правові підстави для визнання не легітимності функціонування даного органу в цілому.

Повертаючись до аналізу контексту згадуваності терміну „публічна безпека” в тексті ЗУ „Про Національну поліцію”, зазначимо, що також його відшукуємо в ч. 2 ст. 9, в якій розкривається зміст принципу прозорості та відкритості, зокрема зазначено, що поліція забезпечує постійне інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку.

Важливим і таким, що дійсно підтверджує сучасну спрямованість діяльності поліції є те, що в п.1 ч. 1 ст. 16 при визначенні основних повноважень Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією першим таким повноваженням виділено: забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією.

У п. 3 ч. 1 ст. 21 при визначенні основних повноважень керівника поліції зазначено, що вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ України пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, надання поліцейських послуг.

Далі по тексту закону дане поняття вживаються в наступних інтерпретаціях:

—   при визначенні основних повноважень міліції: вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях (п. 10 ч.1 ст. 23);

—   при визначенні поліцейських заходів: Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом (ч. 2 ст. 30);

—   при визначенні змісту вимоги залишити місце і обмеження доступу на визначену територію: Поліцейський уповноважений вимагати від особи (осіб) залишити визначене місце на певний строк або заборонити чи обмежити особам доступ до визначеної території або об’єктів, якщо це необхідно для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони життя і здоров’я людей, для збереження та фіксації слідів правопорушення;  Поліцейський може обмежувати або забороняти рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг у разі затримання осіб відповідно до закону, під час аварій, інших надзвичайних ситуацій, якщо це необхідно для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони життя і здоров’я людей (ст. 36):

—   при визначенні умов застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису: поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні (ст. 40);

—   при визначенні порядку застосування спеціальних засобів: Поліцейський для забезпечення публічної безпеки і порядку застосовує спеціальні засоби, визначені цим Законом (ч. 1 ст. 45).

Отже, укажемо, що здійснений нами комплексний аналіз термінологічних сполучень „публічна безпека” — „громадська безпека”, „забезпечення безпеки” — „підтримання безпеки” дозволив дійти наступних висновків.

1. Незважаючи на важливість реформи правоохоронних органів в цілому і поліції зокрема, термін „публічна безпека”, не став частотним ані у назвах, ані у текстах нормативно-правових актів. Вживання терміну „публічна безпека” взагалі обмежене лише науковою сферою і не має свого аналогу і вживаності в законодавчому обігу, оскільки функціонування його у чинних нормативно-правових актах України не зафіксовано.
2. У зв’язку із відсутністю нормативного тлумачення вказаних ключових поліцейських термінів з урахуванням їхньої полісемії виникають розбіжності в розумінні, застосуванні й використанні термінології, що значною мірою ускладнює процеси правозастосування, формує вакуум діяльності поліції.
3. Через помилковість законодавчої техніки зроблено невдалу спробу уведення в науковий обіг поняття „державна політика у сфері забезпечення публічної безпеки та порядку”, яке не має жодного наукового обґрунтування і не може бути визнано легітимним ані з позицій коректності наукового формулювання, ані з позицій правозастосування і в цілому суперечить правовій концепції.
4. Закон України „Про національну поліцію” в такому варіанті вносить значний дисбаланс в безпекове законодавство, оскільки порушено рівновагу та координацію між безпековим законом і безпековим законодавством.
5. З урахуванням різноплановості у лінгвістичній, доктринальній і нормативно-правовій інтерпретації зазначених лексико-семантичних одиниць, формується нагальна наукова потреба в здійсненні експертизи даного нормативного акту на предмет його загрози правовій безпеці, цілісності та системності безпекового законодавства через використання критеріїв системної емерджентності та синергетичного ефекту.

Список використаних джерел

1. Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку із підготовкою та проведенням футбольних матчів : Закон України від 08.07.2011 № 3673-VI.
2. Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України : Наказ МВС України від 11.11.2010. — № 550.
3. Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів 6 Закон України від 08.07.2011

Фатхутдінов Василь Гайнулович,

Кандидат юридичних наук, доцент

Голова Інституту безпекової політики ГОСЛ

         Стаття присвячена дослідженню сутності правничої герменевтики, а також можливостей застосування герменевтичного підходу до розуміння семантики окремих ключових термінів адміністративного права й адміністративної діяльності. Проведений контент-аналіз текстів юридичних документів дозволив окреслити семантичні поля термінологічних сполучень, виявити інтегративні й контрастивні площини, що матеріалізуються в законотворчості. Прикладний аспект дослідження полягає в інтерпретації смислів, які виникають внаслідок новітніх тенденцій вживання юридичних термінів у нещодавно прийнятому Законі України «Про Національну поліцію», формують уявлення про специфіку діяльності працівників правоохоронних органів. Доведена недоцільність і неправомірність взаємної заміни у нормативно-правових актах термінів «громадський» і «публічний».

Ключові слова:  громадський, публічний, громадський порядок, публічний порядок, громадська безпека, Національна поліція, правнича герменевтика.

ОБЩЕСТВЕННЫЙ VS ПУБЛИЧНЫЙ В ЗЕРКАЛЕ ЮРИДИЧЕСКОЙ ГЕРМЕНЕВТИКИ

         Статья посвящена исследованию сущности юридической герменевтики, а также возможностей применения герменевтического подхода к пониманию семантики отдельных ключевых терминов административного права и административной деятельности. Проведенный контент-анализ текстов юридических документов позволил очертить семантические поля терминологических словосочетаний, выявить интегративные и контрастивные площади, материализуемые в законотворчестве. Прикладной аспект исследования состоит в интерпретации смыслов, которые возникают вследствие новейших тенденций употребления юридических терминов в недавно принятом Законе Украины «О Национальной полиции», формируют представление о специфике деятельности сотрудников правоохранительных органов. Доказана нецелесообразность и неправомерность взаимной замены в нормативно-правовых актах терминов «общественный» и «публичный».

Ключевые слова: общественный, публичный, общественный порядок, публичный порядок, общественная безопасность, Национальная полиция, юридическая герменевтика.

COMMUNITY VS PUBLIC IN THE MIRROR OF LEGAL HERMENEUTICS

The article investigates the essence of legal hermeneutics and application possibilities of the hermeneutic approach to understanding the semantics of certain key terms of administrative law and administrative activities.    Purpose of the article – a substantiation of principles and approaches of lawmaking. To achieve the goal it is necessary to hold the logical-semantic analysis of the key terms, to make a content analysis of legislation, to identify the transformation of meanings in the legal sense, to make proposals to improve the legislation. The study carried out on the linguistic, syntagmatic and pragmatic levels. The semantics of the terms been studied from the point of view of common and legal practice. Comparative analysis of the semantic synonyms revealed their integrative and distinctive features. The author concludes that in the context of the various branches of law the same terminological phrase may acquire a different meaning. For example, the term “public order” in civil and administrative law filled with different meanings under the influence of discourse. An array of studies covered by the Constitution of Ukraine, most Ukrainian codes, laws and regulations, as well as doctrinal approaches to the interpretation of the basic concepts. We study the historical origins of the concept of “public order”, held parallel to the administrative activities of the French police. As a result, the author comes to a conclusion about the identity of the legal formulas that used in the Ukrainian legal texts, on the need to harmonize the use of terminology.

Keywords: public, community, public order, public security, national police, legal hermeneutics.

Загальна постановка проблеми. Докорінні зміни, що відбуваються останнім часом в українській державі ґрунтуються на системних реформах у всіх галузях життя суспільства, що потребує своєчасного і вичерпного, одностайно зрозумілого нормативно-правового регулювання. Переосмислення соціальних інститутів суспільства багато в чому відбувається на підставі заперечення того, що було раніше, намаганні по-новому підійти до усталеного порядку, адаптувати до вітчизняних умов іноземний досвід. Подібні процеси спостерігаються на усіх рівнях, в тому числі й у текстах законодавчих актів. Проте виникає питання: чи завжди новий підхід до термінологічної сфери є вдалим, чи не тягне за собою  інше формулювання звичних термінів трансформації смислів. Тож з’являється необхідність розглянути відмову від звичних юридичних формул і заміну їх новими з позицій безпосереднього зв’язку сигніфікату та його мовного оформлення, насамперед, на прикладі таких частотно вживаних прикметників, як «громадський» і «публічний».

Аналіз публікацій.  Коментування й роз’яснення текстів законодавчих актів знаходиться на перетині юридичної науки, логіки та лінгвістики. Функція офіційного тлумачення законів, визначення їх відповідності Основному закону України покладена на Конституційний суд. Існують і доктринальні підходи, які відображають позиції вчених з огляду на трактування тих чи інших положень нормативно-правових актів з опорою на домінуючі наукові концепції. На подібних засадах розглядається не тільки практика термінологічного слововживання, але й репрезентація смислів, закладених саме у такому формулюванні тексту. Все це по суті є предметом правничої герменевтики.

Серед робіт, які з’явилися у даному напрямі останнім часом, особливу увагу привертають дослідження Н.В.Артикуци, Б.В.Бабіна, А.М.Бернюкова, В.В.Гончарова,  О.О.Джураєвої, Т.І.Дудаш,  Ю.П.Лободи, Ю.Ф.Прадіда, О.В.Стовби,  Л.І.Чулінди,  О.Ю.Щербини та ін.

З іншої сторони, в науці адміністративного права й адміністративної діяльності активно розробляються актуальні проблеми встановлення й забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Різні аспекти вказаної наукової проблеми віднайшли висвітлення у працях В.В.Доненка, В.О.Заросила, В.В.Малікова, А.М.Подоляки,  О.Ю.Прокопенка, А.А.Манжули, Р.С.Мельника та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на незмінний інтерес науковців до питань громадського порядку, на цей час не відбувалося дослідження цього інституту в контексті правничої герменевтики, особливо з урахуванням положень нового Закону України «Про національну поліцію». [1]

Метою статті є встановлення доцільності й правомірності уведення до законодавчого й доктринального термінологічного масиву номінацій «публічна безпека» і  «публічний порядок» замість сполучень «громадська безпека» і «громадський порядок», підготовка обґрунтування щодо існуючої і майбутньої законотворчої практики.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань: 1) провести логіко-семантичний аналіз ключових термінів; 2) здійснити контент-аналіз текстів законодавчих актів, у яких застосовуються сполучення «громадський/публічний», на підставі цього виявити семантичні валентності ; 3) встановити, чи не тягне за собою заміна ключового термінологічного сполучення в тексті нового Закону України «Про Національну поліцію» трансформацію смислу у правничому розумінні; 4) підготувати на підставі проведеного аналізу рекомендації щодо номінації певних соціальних інститутів і юридичних явищ у текстах законодавчих актів.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Значення правничої герменевтики як одного з новітніх підходів і методів праворозуміння важко переоцінити. Загалом і саме поняття «праворозуміння» вчені намагаються пояснити через призму герменевтики. Так, К.О.Шелестов тлумачить його, як «герменевтико-розумовий процес побудови і перевірки інтерпретаційної гіпотези щодо можливості відображення поняттям права одного або декількох явищ, а також результат цього процесу». [2, с.111]

Не зважаючи на тривалий час розвитку герменевтики як науки інтерпретації смислів, закладених у тексті, в підтексті, в дискурсі, що пройшла шлях від античної теології до розвідок епохи постмодернізму, у вітчизняній правничій науці, яка тільки-но стала прокидатися від одноманітності марксистсько-ленінського підходу до тлумачення правових явищ, герменевтика робить перші, порою невпевнені, кроки.  На теперішній час навіть не склалося усталеної назви тієї галузі герменевтики, що використовуються у методології та практиці правознавства. Її називають і герменевтикою права, і юридичною, і правовою герменевтикою. Ми обираємо інваріант «правнича» як той, що є власно українським, а не запозиченим словом, яке виступає на заміну «юридичного».

Вибір нами герменевтичного підходу як основи проведення дослідження зумовлений поставленими цілями і завданнями.

Авторитетні фахівці в галузі правничої герменевтики, зокрема А.М.Бернюков [3], В.В.Гончаров [4], Л.І.Чулінда [5], О.М.Юркевич [6], збігаються в думці, що в основі інтерпретації текстів має бути лінгвістичний підхід, який у подальшому трансформується у цільове, функціональне, системне тлумачення. Наведена точка зору зумовила логіку проведення нашого дослідження.

Тож розглянемо насамперед лінгвістичні підстави застосування термінів «громадський» і «публічний». Обидві лексичні одиниці утворені за однаковою словотворчою моделлю: вони походять від іменників. Тому є сенс визначити семантику слів, від яких утворилися досліджувані терміни.

Як зазначає «Великий тлумачний словник сучасної української мови», лексема «громада» є багатозначним словом. Основними її значеннями виступають: «1. Група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів і т.ін. 2. Об’єднання людей, що ставить перед собою певні спільні завдання; організація.» [7, с.199] Звідси «громадський» – той, «який відбувається в суспільстві або стосується суспільства, зв’язаний з ним; належний усій громаді, усьому суспільству, колективний; призначений для загального користування; який добровільно обслуговує різні аспекти життя колективу»  [7, с.199].

Лексема «публіка» веде походження з латини [8, с.621] і має кілька стилістично різнорідних значень, зокрема: «збірн. Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі; розм. Люди, народ, товариство; жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди» [7, с.1003]. Відповідно «публічний» тлумачиться наступним чином: «1. Який відбувається в присутності публіки, людей; прилюдний, привселюдний, гласний, відкритий. 2. Призначений для широкого відвідування, користування; громадський, загальний, загальнодоступний»  [8, с.621].

Порівняльний аналіз семантики термінів засвідчує наявність певної сфери перетинання значень щодо опосередкованого відношення до людей, проте терміну «публічний» не властиві семи, що вказують на суспільний характер, елементи організації спільноти. Досить показовим є й те, що авторитетний лексикограф Святослав Караванський, надаючи у своєму «Російсько-українському словнику складної лексики» переклад російського «публичный», загалом намагається відійти від застосування цього слова. У сполученні з конкретними іменниками він надає різні варіанти перекладу, а саме: (торг)  відкритий, (акт) гласний; в –ом месте, на людях. [9, с.397]

Виходячи на більш високий рівень герменевтичної інтерпретації термінів, розглянемо можливості їхнього сполучування з іншими елементами, спираючись на лінгвістичне поняття «валентності» (від лат. Valentia – сила) – здатності слова вступати в синтаксичні зв’язки. [10, с.79] При цьому нас цікавить вже не стільки загальномовна практика, скільки спроможність досліджуваних лексем сполучуватися з іншими термінами, в результаті чого утворюється надфразна єдність, так звана юридична формула.   З цією метою за допомогою інформаційно-пошукової системи «Право» були виявлені законодавчі й підзаконні акти, в яких містяться терміни «громадський» і «публічний», а також проведений контент-аналіз термінологічних сполучень з урахуванням опори на дискурс. В результаті було виявлено наступне.

Словосполучення, до складу яких входить компонент «публічний», у назвах документів зустрічаються лише один раз, а саме у постанові Центральної виборчої комісії від 3 вересня 2012 року № 733 «Про Порядок надсилання до Центральної виборчої комісії постанов окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України, що становлять публічний інтерес, для оприлюднення». [11]  Безпосередньо у текстах терміносполучення з компонентом «публічний» містяться у 483 документах. Опрацювання цих документів дозволило виявити, що в абсолютній більшості текстів йдеться про публічний розгляд справи в суді, тобто реалізацію принципу гласності судочинства. Це стосується не тільки власне вітчизняних актів, але й україномовних перекладів текстів рішень Європейського суду з прав людини та інших міжнародних документів. Другим за частотністю вживання є термінологічне сполучення «публічний інтерес». Також зафіксовані сполучення досліджуваного терміну із такими словами, як: інформація, договір, контроль, прокат, показ, виконання, сповіщення, церемоніальний акт, ринок, спосіб розміщення цінних паперів, спосіб продажу активів, звіт, збір благодійних пожертв, характер органів суб’єктів владних повноважень, захист науково-дослідних робіт.

Термінологічне сполучення «публічний порядок» застосовується  у Цивільному кодексі Україні, зокрема у ст.228 «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства». Виходячи з контексту даної статті, йдеться про правові наслідки недодержання сторонами вимог закону. При цьому укладач кодексу спирається на поняттєву бінарну опозицію публічного і приватного права, в тому числі з урахуванням правових норм інших держав, міжнародних актів. Як зазначає О.М.Наруш, «застереження про публічний порядок має на меті… перешкодити впливу зовнішніх, дестабілізуючих публічний порядок закордонних актів за допомогою відмови в їх застосуванні, визнанні та виконанні». [12, с.98]

Офіційна дефініція поняття «публічний порядок»  міститься у постанові Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 12, де  зазначено, що це є «правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). [13]

Розвиваючи ці положення, Є.Д.Боярський вказує, що «застереження про публічний порядок повинно застосовуватися лише у тому випадку, коли наслідки застосування іноземного права є явно несумісними з вітчизняним публічним порядком». [14,  с.205]

Таким чином, виникають підстави стверджувати, що поняття «публічний порядок» існує та активно застосовується в системі українського права, зокрема конституційного, цивільного, а також виходить на суміжні категорії міжнародного публічного і приватного права. Його вживання у текстах кодексів,  законів та підзаконних актів детермінується необхідністю наголошення певних правових норм, що встановлені в Україні, а тому мають характер першочергового виконання, насамперед усіма судовими інстанціями.

Також нами був проведений контент-аналіз застосування у текстах законів і підзаконних актів термінологічних сполучень, до складу яких входить компонент «громадський». В результаті було виявлено, що валентність даного терміну дозволяє йому в юридичних текстах об’єднуватися з іменниками: порядок, безпека, обов’язок, діяльність, самодіяльність, інтереси, вплив, мораль, підприємства, установи, органи, організації, контроль, фонд, комітет,  об’єднання, формування, діяч, інспектор, вихователь, помічник, захист, форум, рух, центр, союз, рада, робота /роботи, засади, експертиза, обговорення, будівлі, споруди, місця, господарства, харчування  та ін.  

Загалом термін «громадський» зустрівся нам у назвах 24 документів, а також у текстах 795 документів. Навіть на рівні статистики порівняння йде на користь даного терміну, а не лексичної одиниці «публічний».

В якості усталеної юридичної формули поняття «громадський порядок» зафіксовано в тексті Конституції України, зокрема в статтях, в яких закріплюється право на свободу думки і слова (ст.34),  свободу світогляду і віросповідання (ст.35),  права на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39) і  оговорюються умови, за яких ці права можуть бути обмежені. У всіх перелічених статтях вказується на інтереси охорони саме «громадського», а не «публічного» порядку. [15]

Поняття «громадський порядок» і «громадська безпека» є невід’ємною частиною Кримінального кодексу України. Вони застосовуються у ст.ст.1, 22, 47, 59, розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки», розділі ХІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності» (ст.293, 295,  296),  ст.342, 348, 390 КК України. [16].

Застосування термінологічного сполучення «громадський порядок» зафіксовано у ст.68 Кримінально-виконавчого кодексу України  [17], ст.ст.25, 79 Кодексу Цивільного захисту України  [18], ст.289, 557 Кримінального процесуального кодексу України [19], ст.4 Митного кодексу України [20], ст.79 Повітряного кодексу України [21], ст.182 Кодексу адміністративного судочинства України [22] та ін.

Само собою зрозуміло, що без понять «громадський порядок» і «громадська безпека» не міг обійтися і Кодекс України про адміністративні правопорушення. Ці терміни використовуються при формулюванні правових норм у ст.ст. 6, 9, 14, 18, 19,  148³, главі ХІV «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» (ст.173- 184), 185, 185⁷, 185¹⁰, 222, 259, 262, 263 зазначеного кодексу   [23]

            Особливу увагу слід звернути на ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка закріплює юрисдикцію органів внутрішніх справ. 14 липня 2015 року були внесені окремі зміни до тексту, внаслідок чого вказана стаття набула наступного вигляду: «Стаття 222. Органи внутрішніх справ (Національна поліція). Органи внутрішніх справ (Національна поліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку (виділено нами), правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху, транспорту….». [23]

            Наведене є яскравим свідченням того, що поняття «громадський порядок» і «громадська безпека» набули статусу частотно вживаної юридичної формули, що закріплена і в Конституції України, і у більшості вітчизняних кодексів.

            За спостереженнями А.Подоляки,  термін «громадський порядок» став вживатися у Франції на початку ХІХ ст. в результаті наполеонівських реформ, які передбачали розмежування сфер діяльності кримінальної та адміністративної поліції. У російські імперії, як зазначає вчений, він вперше з’являється у 1832 році в Статуті про попередження і припинення злочинів. У подальшому указом царя від 12 липня 1889 року передбачалося введення посади земського начальника, до обов’язків якого входило піклування про сільських жителів й охорона «благочиння та громадського порядку». [24, с.57  ]

            Громадський порядок як ключове поняття у системі права, зокрема адміністративного, має свою історію дослідження, в яку яскраві сторінки вписали Ю.П.Бітяк, І.І.Веремеєнко, І.П.Голосніченко, Є.В.Додін, М.М.Дорогих, А.П.Клюшниченко, В.М.Плішкін, Ю.І.Римаренко та ін.

            Проте на теперішній час ані в текстах законодавчих актів, ані в науковій літературі не існує єдиного визначення поняття «громадський порядок», яке б задовольняло сучасним умовам праворозуміння. Кожний науковець намагається відтворити в авторській дефініції власне бачення даного сигніфікату. До найбільш прийнятного можна віднести те, в якому під громадським порядком розуміється: «урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, поважання честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі» [25, с.639]

Розвиваючи цю теорію, М.В.Лошицький пропонує розрізняти поняття «громадський порядок» у широкому розумінні («урегульована правовими та іншими соціальними нормами певна частина суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних регіонах, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян»), у політико-правовому розумінні («система суспільних відносин») та у вузькому (поліцейському) розумінні.   [26] У такий спосіб семантичний діапазон досліджуваного терміну простирається від правопорядку до стану безконфліктності у певній локації, що досягається за рахунок застосування внормованих форм, засобів і методів діяльності уповноважених на це осіб.

Таким чином, поняття «громадський порядок» міцно закріпилося не тільки у текстах законодавчих і нормативно-правових актів, але й в інтерпретації цього поняття у наукових працях вчених.

Поняття «публічний порядок» в адміністративному сенсі не властиво навіть на рівні слововживання на всьому пострадянському просторі. Воно застосовується лише при здійсненні компаративних юридичних досліджень, коли вивчаються специфічні явища інших правових сімей. Так, І.А.Андреєва, розглядаючи особливості діяльності французької адміністративної поліції, вказує на такі ознаки «публічного порядку», що виділялися законом від 5 квітня 1884 року, як «спокій, безпека і санітарно-гігієнічне благополуччя» [27, с.47] За спостереженнями науковця, це формулювання увійшло до Основного кодексу адміністративно-територіальних утворень, а також до Кодексу внутрішньої безпеки 2012 року. Практика адміністративної юстиції додала сюди ще суспільну мораль та повагу до людської гідності особистості. Тож, як вважає вчений, поняття «публічний порядок» було й залишається підставою і мірою адміністративно-поліцейської діяльності Франції. [27, с.47]

Активне застосування в тексті Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року термінів «публічний порядок», «публічна безпека» (ст.ст. 1, 2, 9, 15, 16, 18, 22, 23, 26, 30, 36, 40, 41, 45, 86) суттєво дисонує із практикою вживання усталених термінів в існуючому масиві чинних законодавчих і підзаконних актів, починаючи з Конституції і кодексів України аж до ряду інших законів, що містять згадку про «громадський порядок» і «громадську безпеку».

Цікаво, що у «Положенні про патрульну службу МВС», затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України у той же день, коли був прийнятий вище згаданий Закон – 2 липня 2015 року, -  безсистемно в різних контекстах застосовуються і «публічний порядок», і «громадський порядок»,  і «громадська безпека». Доходить до смішного (як би не було так сумно): спочатку в п.1 другого розділу «Положення» серед основних завдань патрульної служби називається «забезпечення публічного порядку і громадської безпеки», а потім у третьому і шостому розділах йдеться про громадський порядок. При цьому зазначається, що основу діяльності патрульної служби МВС становить концепція «міліція та громада».  [28] Значить, нормотворцю все одне: що «публічний», що «громадський» порядок, для нього не принципово,  на чому що ґрунтується?

Чи є підстави турбуватися щодо заміни однієї номінації її синонімічною назвою? В даному випадку ми з повною відповідальністю даємо стверджувальну відповідь, адже це не просто механічна заміна. Подібна практика веде до підміни сутності самого поняття. Проведений до цього семантичний аналіз ключових термінів виявив, що домінантою у розумінні прикметника «публічний» є те, що асоціюється із поняттями «відкритий, прилюдний, гласний», а у прикметника «громадський» – те, що базується на суспільних, соціальних відносинах. Зробивши рокіровку термінів, укладачі нового закону по суті вихолостили сему організації спільноти. Вибір зроблений на користь того, що робиться на публіку й в угоду публіці.

Оскільки правнича герменевтика передбачає не тільки інтерпретацію смислів, але й реконструкцію їх розуміння автором (авторами) тексту, спробуємо зрозуміти логіку  укладачів даного закону. По-перше, як нам здається, ними правило бажання дистанціюватися від усього, що хоч якоюсь мірою нагадувало б про попереднє минуле. Дійсно, історія вживання термінів «громадська безпека» і «громадський порядок» тягнеться ще з радянських часів, тож зрозумілим є прагнення новаторів до модернізації. По-друге, при розробці концепції закону його автори спиралися на досвід, накопичений зарубіжними країнами, насамперед США, Франції, Великої Британії, Німеччини. Разом з досвідом механічно була перенесена й термінологія, яка за своєю словотворчою моделлю є звичайним калькуванням. При цьому аніскільки  не враховувалося, що мови романської групи дуже часто зберігають латинські корені слів. На відміну від них слов’янські мови мають широкі синонімічні ряди, представлені не тільки запозиченими, але й власними назвами. Діапазон семантичної синонімії дозволяє встановлювати суттєві розбіжності у відтінках значень. Наприклад, гарно відоме сполучення «public relations» ніхто не стане перекладати українською, як «публічні зв’язки», а скаже про «громадські зв’язки» або «зв’язки з громадськістю». Це пов’язано не тільки з тим, що слово «публічний» у носіїв української мови може викликати якісь побічні, небажані асоціації, але й з тим, що українська ментальність, український спосіб життя завжди спиралися на громади. Лише об’єднання людей дозволяло вижити у складних умовах навал і війн, подолати усі перешкоди на шляху розвитку суспільства. У цьому суттєва світоглядна протилежність, адже західний світ – це світ індивідуалів, які навіть зосереджуючись в одному місті, ними й залишалися. Публіка – це не єдність, це випадкова комбінація осіб, які опинилися у певний час у певному місті. Тож коли йдеться про «публічний порядок» і про «публічну безпеку», можна говорити про забезпечення стану безконфліктності лише в обмеженій локації без екстраполяції на суспільні відносини.

Усе це іде всупереч новітнім тенденціям у сфері правовідносин. Звернення до постанови Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» від 31.08.2015 свідчить, що у тренді – опора на громади. Так, проект статті 133 гіпотетично зміненого тексту Конституції України, надаючи опис системи адміністративно-територіального устрою України, визначає,  що ця система складається з адміністративно-територіальних одиниць: громад, районів, регіонів. Територія України поділена на громади. Громада є первинною одиницею у системі адміністративно-територіального устрою України. Декілька громад становлять район. [29] Безумовно, це лише законопроект. Разом з тим, він відображає сучасні тенденції подальшого розвитку України. І воно бачиться у світлі зростання питомої ваги місцевого самоврядування, ролі громадськості у вирішенні проблемних питань на усіх рівнях. Чи є тут місце публіці? Ні. У зазначеному проекті жодного разу не вживається слово «публічний».  Подібний факт ще раз підтверджує правоту нашого бачення.

Висновки. Проведене нами дослідження дозволило визначити інтегральну й контрастивну сутність понять «громадський» і «публічний» щодо потенцій їх вживання у законодавчих і підзаконних актах. Герменевтичний підхід допоміг не тільки інтерпретувати смисл термінологічних сполучень у контексті правових норм, але й встановити можливі причини, що спонукали законодавця здійснити заміну понять на рівні Закону України «Про Національну поліцію». У результаті встановлено, що механічна рокіровка без опори на глибинну семантику термінів, практику термінологічного вживання у більшості законів, насамперед у Конституції України, сліпе калькування запозичених номінацій не тільки спотворюють понятійний апарат науки, але й перешкоджають розумінню ролі і функцій нових соціальних інституцій. Це дає підстави порушувати питання щодо уніфікації ключової термінології адміністративної діяльності, а також внесення відповідних змін до прийнятих без ґрунтовної наукової експертизи законів.  

Література:

1. Про Національну поліцію : Закон України // Офіційний вісник України від 18.08.2015 — 2015 р., № 63, стор. 33, стаття 2075, код акту 78051/201
2. Шелестов К.О. Праворозуміння та герменевтика /К.О.Шелестов // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юридична література, 2009. – Вип.50. – С.108-113.
3. Бернюков А.М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.12 / А.М.Бернюков: Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 16 с.
4. Гончаров В.В. До питання про функціональне тлумачення змісту юридичних норм / В.В.Гончаров // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юридична література, 2009. – Вип.50. – С.270-276
5. Чулінда Л.І. Герменевтичний метод дослідження юридико-лінгвістичних властивостей текстів нормативно-правових актів // Українське право. – 2002. -  №1. – С. 229-234.
6. Юркевич О.М. Герменевтика культурної форми розуміння: автореф. дис…. д-ра філософ. наук: 09.00.01 / О.М.Юркевич ; Харк. нац. ун-т ім.В.Н.Каразіна. – Х., 2005. – 40 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
8. Новий словник іншомовних слів. Укладання і передмова О.М.Сліпушко. 20 000 слів. – К.: Аконіт, 2008. – 848 с.
9. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики: 2-ге вид., доповн. І випр. Львів: БаК, 2006. – ХІV+562 с.
10. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Сов. Энциклопедия, 1980. – 685 с.
11. Постанова Центральної виборчої комісії від 3 вересня 2012 року № 733 «Про Порядок надсилання до Центральної виборчої комісії постанов окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України, що становлять публічний інтерес, для оприлюднення» [Електронний ресурс]  Режим доступу //   http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0733359-12
12. Нагуш О.М. Публічний порядок та суміжні категорії у міжнародному приватному праві / О.М.Нагуш // Вісник Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова. Правознавство, 2013 – Т.18. – Вип.2. – С.97-107.
13. Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів і скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України». [Електронний ресурс]  Режим доступу  // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/194B10EBE603EBE0C2256CA6004DAC62?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=194B10EBE603EBE0C2256CA6004DAC62&Count=500&
14. Боярський Є.Д. Умови застосування застереження про публічний порядок в Україні та державах світу / Є.Д.Боярський // Університетські наукові записки. – 2013. – № 3. – С.204-209.
15. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30, ст. 141.
16. Кримінальний кодекс України  (редакція від 12.08.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
17. Кримінально-виконавчий кодекс України.
18. Кодекс цивільного захисту України (в редакції від 11.02.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу  // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5403-17/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
19. Кримінальний процесуальний кодекс України (в редакції від 15.08.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
20. Митний кодекс України (в редакції від 24.07.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4495-17?nreg=4495-17&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=8&y=8
21. Повітряний кодекс України (в редакції від 11.08.2013) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3393-17?nreg=3393-17&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=7&y=8
22. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції від 01.09.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15?nreg=2747-15&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=4&y=7
23. Кодекс України про адміністративні правопорушення (редакція від 12.09.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
24. Подоляка А. Громадський порядок: сутність, поняття та форми забезпечення /А.Подоляка // Вісник Національної академії прокуратури України, 2009. – № 2. – С.54-60.
25.  Нагребельний В.П. Громадський порядок /В.П.Нагребельний // Юридична енциклопедія: в 6 Т. /Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп.ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.1: А-Г. – С.639.
26. Лошицький М.В. Адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку /М.В.Лошицький ; автореф…. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 16 с.
27. Андреева И.А. «Административная полиция» – институт, понятие и конструкция административного права Франции / И.А.Андреева // Вестник Омского университета. Серия «Право». – 2013. – № 4 (37). – С.44-49.
28. Положення про патрульну службу МВС, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796 [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0777-15?nreg=z0777-15&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=3&y=7
29. Постанова Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» від 31.08.2015 [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19

Фатхутдінов Василь Гайнулович,

Голова Інституту безпекової політики ГОСЛ

кандидат юридичних наук, доцент

Уперше здійснено дослідження змісту симулякрів та їх показано їх практичний вплив на забезпечення громадської безпеки. Основою правильного розуміння форм та методів впровадження симулятивної практики визначено оцінку. Обґрунтовано корелятивний зв’язок між симулятивною практикою і гібридною війною проти України.

Ключові слова: громадська безпека, національна безпека, симулякри, симулятивна практика,  національні інтереси

This is the first scientific research, dedicated to simulacrum and their impact to ensuring public security. The basis of correct understanding of forms and methods of using simulation practice is determined as evaluation.

Key words: public security, national security, simulacrum, simulation practice, national interests

Геопросторові трансформації, передусім зміна просторів безпеки, спричинили безпекоренесанс, за якого вчені та дослідники прагнуть дедалі частіше звертати свою наукову увагу до проблем забезпечення національної безпеки.

І якщо раніше безпекові проблеми були у фокусі наукової уваги лише співробітників НІСД, які у той чи інший час здійснювали відповідно до власних функціональних обов’язків такі дослідження: С. Гнатюк, В. Горбулін, С. Дрьомов, Д. Дубов, А. Качинський, К. Кононенко, Б. Парахонського, С. Сьоміна та інші [1—4]. То останнім часом безпекова тематика стала доволі популярним предметом розгляду науковців причому за різними напрямами наукових досліджень.

У цьому ракурсі слід відмітити таких дослідників, як: О. Бодрук, C. Кандауров, Г. Костенко, Б. Кормич, М. Левицька, М. Мельник, В. Настюк, Н. Нижник, А. Новицький, С. Павленко, Г. Пономаренко, В. Паламарчук, М. Пальчук,  М. Пендюра, Г. Почепцов, Г. Ситник, З. Чуйко та інших [5—12].

Окремо слід виділити праці наукової школи доктора юридичних наук Ліпкана В.А., в яких в рамках сформованої епістемологічної спільноти здійснюється системне дослідження національної безпеки як цілісного екзистенціального феномена: Н. Баланюк, Р. Банк, В. Вац, М. Дімчогло, І. Діордіца, М. Довгань, О. Дьоміна, В. Залізняк, В. Кір’ян, В. Кобринський, А. Лобода, В. Майоров, Ю. Максименко, О. Мандзюк, П. Матвієнко, Л. Рудник, К. Татарникова, К. Череповський, О. Шепета та інші [13—22].

Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів безпеки, нині відсутні дослідження, що стосуються безпосереднього впливу симулякрів та впровадження симулятивної практики як одного з методів ведення гібридної війни проти України, а  також їхнього впливу на громадську безпеку, що і визначає актуальність даної наукової статті.

Необхідність формування парадигмального розуміння підвалин форм і методів впровадження симулятивної практики під час контексті гібридної війни проти України в контексті забезпечення громадської безпеки і обумовило мету даної статті.

Передусім слід звернутися до етімології слова — сімулакрум або симулякр.

Симулакрум (лат. simulare — прикидуватися) — термін, що має два різні значення залежно від репрезентативної та нерепрезентативної моделі застосування.

Платон визначав сімулакрум як копію копії, відображення відображення, подвоєння подвоєння, яке, також як і копія, претендує на позначення оригіналу, прототипу.  Копія володіє схожістю з референтом, оскільки будує себе за зразком ідеї, а симулакрум — це копія копії, яка позбавлена подібності.

Еклезіаст ззначав, що симулякр — це зовсім не те, що приховує собою істину, — це істина. Що приховую, що її немає. Симулякр і є істина.

Оскільки симуляція виявляється іманентною реальності, то немає можливості говорити про якусь присутність, базу, оригінал. Відтак, наприклад, імітація вільних виборів на тимчасово окупованих територіях (АР Крим, Луганська та окремі частини Донецької області) дають підстави твердити, про застосування симулякрів при проведенні інформаційно-психологічних операцій проти українського населення на даних територіях. Причому особливість симулякрів полягає у тому, що вони не заторкують принципу реальності, адже реальність просто чітко та уміло маскується:

• псевдовибори — під дулами автоматів, за умови фактичної відсутності вибору при „правильному формулюванні питань”);
• псевдовлада — абсолютна маріонеточна та залежна від Москви, контрабанди та продажних чиновників України, які самостійно не в змозі реалізувати державну політику;
• зелені чоловічки — організовані з єдиного центру, озброєні найманці з іноземних держав, які не мають знаків розрізнення і не ідентифікують себе (до моменту їх затримання офіційними органами держави і проведення відповідних процесуальних дій) з жодною державою, які реалізують політику дестабілізації в Україні тощо.

Симулякри дуже ефективні при здійсненні таких операцій і веденні гібридних війн, адже вони підривають і стирають межі між реальністю, доповненою та спотвореною та віртуальністю.

Для повної картини застування симулякрів проти України та її населення спочатку наведемо етапи процесу симуляції, які розробив С.Бодрийяр [23, с. 595; 24], і паралельно будемо ілюструвати її прикладами з різних етапів тимчасової окупації України:

Важливим поворотним моментом в цьому процесі симуляції є перехід від знаків, які дисимілюють щось, до знаків, що приховують від нас той факт, що вони не означають нічого. Так, наприклад, ані жителі анексованого Криму, ані жителі так званих ЛНР чи ДНР не зможуть виїхати в жодну країну, окрім Росії. Їхні діти не зможуть навчатися в жодній школі, вищому навчальному закладі, отримувати медичну та інші види допомоги в жодній країні світу, окрім Росії. Таким чином, обрання даного рішення перемістило жителів тимчасово окупованих територій до віртуального світу, створеного симулятивною практикою.

Перше передбачає теологію істини, друге знаменує століття симуляції і симулякрів.

На зміну реальності приходить гіперреальність, коли будь-яка можливість пізнати реальне є утопічною і одночасно зростає ностальгія за якоюсь справжністю, задовольнити яку в принципі є неможливим, оскільки ностальгія ця призводить до подальшої ескалації і інтенсифікації симуляції.

Так, наприклад „ДНР” — існує як бажання, ствердження того, що вона є реальною країною (республікою), реальною окремою частиною міжнародного товариства. „ДНР” існує для того, щоб усі інші вірили, що все решта теж реально, у той час як Україна є нереальною :

• Україна як держава — це трагічна помилка історії, які потрібно якнайскоріше виправити;
• Україна завжди була складовою частиною Росії — Малоросією;
• Української мови ніколи не існували — вона це є діалектом російської мови  (посилання на Валуєвський циркуляр та Римський Указ)
• київська хунта незаконно захопила владу — екс-президента Януковича не було усунено від вдали жодним передбаченим законодавством України способом;
• українські карателі знищують мирне населення сходу,
• американський уряд є організатором революції гідності, він прагне встановити контроль над Україною з подальшим розміщенням зброї біля кордонів України
• для проведення сучасної демаркаційної лінії між українцями та росіянами уведено в обіг терміни — укропи (українці, що повідують концепції соборної і незалежної держави) та ватники (росіяни, що сповідують політику Путіна) тощо.

Більше того існування так званої ДНР покликано створити ілюзію того, що справжня Україна є несправжньою, що її ніколи не існувало: звідси і фальсифіковані та перекручені трактування історичних фактів, відверта брехня з історичними подіями, демонстраціями намальованих в фотошопі мап, свідченням переодягнених акторів з Росії від імені „пересічних українських громадян” або „жителів Донецьку” про погану економічну ситуацію в країні, авіаудари українських ЗСУ по мирним жителях і т.д.

Таким чином завдання симулякра з ДНР зробити України в уяві населення окупованих території гіперреальною, тобто перетворити справжню Україну на симулякр, тобто копію копії і таким чином перетворити уявлення про України на фантом.

Таким чином йдеться не про вигадану недостовірну репрезентацію реальності, а про прийняття того факту, що реальність як така початково включає до власної структури симуляцію, репрезентацію, фікцію і тим самим рятує сама себе.

Важливим моментом при аналізові симулякрів виступає розгляд поняття „оцінка”, яке означає аксіологічне ставлення людини до усього нормативно представленого багатоманіття предметних проявів людської життєдіяльності і можливостям їх пізнавального і практичного засвоєння [23, с. 471].

Аналіз категорії „оцінка” виявив її органічний зв’язок із внутрішнім світом індивідів, історичну варіативність і складну взаємозалежність з усіма атрибутивними характеристиками родового життя. Так, при анексії Криму за допомогою багаторічної професійної роботи спецслужб Росії, а також бездарної державної політики України на території півострова було сформовано чітке уявлення про те, що Крим — не Україна, а Севастополь — завжди був містом руської слави. Українська влада, роками нехтувала питаннями інформаційної роботи в даному регіоні, повсякчас потурала місцевим елітам в корупції, запевняючи себе в тому, що купують спокій.

Натомість внутрішній світ кримчан почав існувати самостійним життям, особливо в місцях компактного перебування російськомовного населення і військового контингенту. Значна кількість спец операцій з дискредитації влади в Україні, формування спотвореної уяви про помилку Хрущова, нищення паростків української державності, що мали б формувати громадянську належність жителів автономії як українців, призвели до того, що анексія території України і фактичний перехід громадян в позаправовий статус був інтерпретований як позитивний факт. Адже жоден житель Криму з російським паспортом не зможе виїхати зо кордон, окрім Росії, отримати переваги від вільного світу.

Тому важливість розгляду категорії „оцінка” є без перебільшення знаковою, адже вона дозволяє зрозуміти механізми прийняття тих чи інших рішень громадянами країнами: чому кримчани майже з оплесками зустрічали найманців з Росії, а в Харкові після невдалої спроби захоплення  будівлі міської ради, внаслідок професійних дій спецслужб, а також чіткої та однозначної державницької позиції харків’ян, влада України відстояла права громадян жити в своїй, а не надуманій державі, на кшталт ХНР (Харківської народної республіки). Аналогічне врахування оцінки таких подій одеситами, дало змогу запобігти масовим безладам і безчинствам незаконних збройних формувань в Одесі, які висловили своєї чітке „ні” так званому „руському миру”.

Слід зважати на той факт, що без оцінки не обходиться жоден індивід. Саме тому по російському телебаченню постійно транслюють інтерв’ю з начебто місцевими жителями (які почасти виявляються артистами з Росії і не мають жодного стосунку ані до України, ані до місцевості щодо якого його репрезентують як „корінного жителя”).

Однією з проблем безпекової політики України є відсутність системного методологічного інструментарію оцінки тих чи інших подій, з подальшим виробленням напрямів державної політики щодо управління ними.

На жаль фахівці НІСД і зараз тупцюють на одному місці, продовжуючи здійснювати не стільки аналітику, скільки коментувати підготовлені ними же різноманітні документи концептуального та стратегічного рівня у сфері національної безпеки або же викладати і подавати за свої думки переклад окремих безпекових документів країн ЄС. Так, наприклад, в аналітичній доповіді 2015 року стосовно концептуальних засад розвитку системи забезпечення національної безпеки про гібридну війну було згадано лише 2 рази і то в контексті перекладу положень перспектив європейської безпеки [3, с. 17—18], а про симулятивну практику і симулякри взагалі не було згадано ані слова, так само як і про громадську безпеку в даній доповіді ми не знайшли жодного згадування [3].

Відтак цілісне розуміння оцінки виступає не стільки даниною і вимогою філософів, скільки реальною потребою, що може знайти свою реалізацію в рамках аксіології.

Безпосередньою природною передумовою оцінки, що склалася в процесі біологічної еволюції людини, виступає емоція, особливий психо-фізіологічний механізм, що утримує життєві процеси в їх оптимальних межах і закріплює правильність і повноту тієї чи іншої дії, її відповідність початковій потребі. Цим можна пояснити, що будь-якому захопленні передувала слізливі розказні начебто жителів, особливо жінок, які зі сльозами на очах розповідали при „хунту, київських карателів, правий сектор тощо”.

Особливим цинізмом виславився репортаж руських ЗМІ, про те, що на Майдані, начебто, розп’яли хлопця, а потім його розчленували, піджарили та з’їли. Незважаючи на абсурдність переважної більшості інформаційних контентів в руських ЗМІ, вони сформували стійку уяву про те, що в Україні всім, хто говорить російською мовою, загрожує смерть, а європейський вибір України, це запродання Американцям і пряма загроза встановлення військових баз на території України із подальшим розміщенням відповідних систем ПРО, які прямо загрожуватимуть безпеці Росії. Більше того, будь-яка розповідь про український націоналізм супроводжується на екранах демонстрацією осіб з нацистською символікою, або таких, що роблять відповідні нацистські рухи вітання руками.

Відтак, Україна є ворог, якого слід знищити і примусити до „послухання” та виконання московських забаганок. Примус до дружби в Росії дорівнює повному знищенню національної ідентичності, тому є неприйнятним жодному цивілізованому суспільстві, які чітко дали свою оцінку діям поки що діючої влади Росії.

З цією метою в медійний простір було уведено емоційну складову: будь-яка інформація про Україну подавалася лише в негативному контексті, викликаючи формування стійких негативних емоцій до України, власно відчуження від поняття „братній народ”. Своє чергою, при захопленні Криму саме це і не дало можливості нашому військовому контингенту, який нарахував на момент вторгнення найманців з Росії, 18 тис. особового складу, адекватно оцінити загрозу та нейтралізувати її, а в разі неспроможності нейтралізації здійснити свій військовий обов’язок та знищити ворога незалежно від того, якої він національності, громадянства тощо, у тому числі і росіян.

Відтак, на емоційному фоні в Росії, тобто для пересічних росіян українці вже давно не братній народ, а фашисти та карателі, які придушують російськомовне  населення і взагалі становлять загроза їхньому стабільному функціонуванню. Воднораз для багатьох українців до початку прямої військової агресії Росії в Україну, яку військові фахівці датують серпнем 2014 року, російські вояки виступали братами по зброї, через що проти них свого часу не змогли застосувати зброю і дати їм адекватну відсіч. Але часі змінились.

Відтак, саме знання оцінки тих чи інших подій, а також цілеспрямовані дії, що передували і були спрямовані на формулювання конкретної оцінки на ті чи інші події відіграли вирішальну роль при захопленні Криму, втраті Луганську, частини Донецької області, а також повній мобілізації українства на боротьбу з ворогом на решті території нашої держави.

Теоретичний алгоритм формулювання потрібної російським спецслужбам оцінки виглядає наступним чином:

1)          миттєва інтеграція внутрішніх та зовнішніх подразників — Революція Гідності 2014 року в Україні була інтерпретована як прихід до влади хунти, яка буде нищити все руське, вбивати та палити на кострах всіх, хто говорить російською мовою, а головне — мститися жителям Донбасу за президента, який представляв їхній регіон та одвічно був тягарем щодо європейського вибору. Одночасно Росія пропонує швидкий вихід із ситуації через організацію так званого вільного (навіть важко вживати це слово щодо Росії) під дулами автоматів найманців та люмпенізованих і маргінальних елементів із незаконних військових формувань волевиявлення із подальшим проголошенням народної республіки;

2)          залежно від характеру зовнішніх впливів і ступеню готовності внутрішніх механізмів вибір реакції стає альтернативним, набуваючи або позитивну окраску (почуття приємного, задоволення, спокій) або негативну (жах, тривога, нудьга, ностальгія) — після проголошення так званих народних республік, наступає вибір емоційного стану. Навряд чи жителі Донбасу можуть сказати, що їх стан характеризується спокоєм, упевненістю у своєму майбутньому. І навіть ностальгія, яка належить до негативного емоційного стану, переконливо свідчить про дисонанс між внутрішнім бажанням повернути часи СРСР, передусім рівень цін і заробітних плат або пенсій і стабільністю, і зовнішнім впливом „Руського миру”, який насправді виявився не таким, яким його так мальовничо зображували його глашатаї, обіцяючи великі до нестями пенсії, стабільність та разюче процвітання;

3)          завдячуючи механізму зворотного зв’язку відбувається наростаюче підсилення одного з модусів елементарної чуттєвості (острах перетворюється на жахіття, тривога перетворюється на патологічну фрустрацію тощо), що надає даному модусу форми випереджуючого відображення — емоційного представлення, вираженого в мові тіла і адресованого ззовні — реалії життя в народних республіках, абсолютний хаос, беззаконня, відсутність громадської безпеки, впевненості в завтрашньому дні, а головне формування псевдо утворень які не мають власної історії, тобто фактично не мають по суті майбутнього — формують стійку хворобу соціальної структури, що уособлює населення даних республік: ця хвороба є патологічною, але вона становить модус випереджуючого відображення кінцевості буття цих республік, неможливості та відсутності у них майбутнього. Оця конечність буття, осягнення тупиковості розвитку призводить до наростання агресії в структурі населення і перетворює його на соціальну небезпечну масу людей здатних до вчинення непрогнозованих дій;

4)          завдячуючи нейрофізіологічним механізмам збудження і гальмування виражена зсередини готовність до дії перетворюється на спрямований поведінський акт (порушення громадського порядку, вчинення вбивств, тортур, терористичної та екстремістської діяльності тощо), тривалість якого визначається збереженням емоції — саме цим можна пояснити поступове витіснення українських медіа з тимчасово окупованих територій, з метою встановлення тотального контролю над інформаційним простором. Це потрібно для того, що б постійно тримати в певному емоційному стані населення даних територій, підтримувати в них ненависть до усього українського і прославляти уряд Росії, який постачає „дешеве вугілля”, піднімає пенсії, соціальні виплати — формує світлу майбутнє тощо. При цьому замовчується інформація про те, що причиною горя і страждань українського народу на окупованих територіях виступає Росія, яка  цілеспрямовано знищила 65 з 95 шахт, утилізувала всі заводи, що перебували на окупованих територіях, а через свої гуманітарні конвої просто викрала все обладнання цілих заводів та металургійних комбінатів. Всередині ж самої Росії з метою уникнути соціальних конфліктів через падіння економіки, стрімке зубожіння населення, тотальну корупцію, головними новинами виступає пропаганда щодо необхідності захисту російськомовних на сході України, підтримки високих пенсій та соціальних виплат в окупованому Криму тощо. Навіть коли в Сибіру спалахнула пожежа, в квітні 2015 року, в російських новинах на першому місці перебувала інформація щодо дискредитації української влади, і фактів щодо необхідності підтримки російськомовного населення на окупованих територіях. Таким чином постійна підтримка негативних емоцій є необхідною умовою формування керованої та прогнозованої оцінки індивідами тих чи інших подій.

На жаль процеси антропосоціогенезу не змогли зсунути з місця даний механізм, і його імплементація в дійсність має конкретні приклади, які ми навели вище.

Важливим і такими, що можуть бути інтерпретованим для нашого дослідження, можуть бути наступні висновки [23, с. 473].

1. 1.           Підґрунтям, на якому формується оцінка виступає аксіологічні відношення, за якого в первобутньому суспільстві масштаб і кінцева мета детерміновані корисністю, а в умовах цивілізації — цінністю. Зокрема, при обранні свого подальшого шляху при опитуванні громадян щодо відокремлення від України і приєднання до Росії переважна більшість українського населення Криму обрало користь від набуття російського громадянства: підвищена заробітна платня у працівників бюджетної сфери, висока пенсія. Жодним чином не обговорювалися питання ціннісної спорідненості українського населення Криму і російського. Більше того, саме через ціннісний ареал кримськотатарський етнос українського соціуму не сприйняв це опитування, не брав в ньому участі і не визнав його результати, через що проти нього почалися різноманітні провокації та утиски.
2. 2.            Суб’єктом оцінки виступає індивід. За умови первобутнього ладу цей індивід ще не відокремлює власні потреби від потреб роду та общини, а в у мовах цивілізації індивід має чітко усвідомлювати не лише суспільні, а особистісні потреби, цінності та інтереси. Відтак, об’єктом інформаційного впливу виступає окремий індивід, його уподобання, з урахуванням ментальності, інтелектуального та світоглядного рівня. На суб’єктному рівні кожній окремій соціальній групі при проведенні так званого опитування було обіцяні певні привілеї: зрадникам у правоохоронній і військовій сфері — соціальні гарантії, безпека від „карателів та київської хунти”, працівникам бюджетної сфери — підвищену заробітну платню; пенсіонерам — пенсії. Таким чином інформаційний вплив з боку Росії носив локальний, селективний, але системний характер, оскільки всі дії протягом незалежності України були спрямовані на підрив конституційного ладу, формування упередженого ставлення та взагалі викривлення та спотворення історії України, нав’язування власних стереотипів мислення та світогляду, постійної брехні щодо історичної спільної долі і так званого українсько-руського братства народів.
3. 3.           Об’єктом оцінки виступає предметність. Якщо в первобутньому суспільстві оцінки зорієнтовані на мінімізації розбіжностей в їх ставленні до спільних продуктів життєдіяльності, то за умов сучасної цивілізації — на максимізацію таких та їх стимуляцію з боку соціальних інститутів. З позицій діяльності російської пропаганди чітко вбачається належність формування емоцій за першим первобутнім типом, коли індивідуальне розчинюється в колективному, колективне виступає всезагальним благом, а благо та інтереси конкретної людини, якщо вони не відповідають загальному благу нівелюються, а в деяких випадках і знищуються разом із особою носієм тієї чи іншої оцінки, яка не співпадає з еталоном, прийнятим у даному суспільстві. Вбивства опозиційних політиків, театральних діячів, митців — стала традиція російської політики, яка не визнає опозиційної думки, вихована в традиціях месіанства і тоталітарної імперії.
4. 4.           Лишаючись елементом проективної діяльності, оцінка постійно потребує зовнішнього підсилювача. Таким підсилювачем виступає пропаганда через ЗМІ, листівки, Інтернет, SMS повідомлення.  По кожному каналу на окупованих територіях постійно лунають негативні месиджі щодо української влади, вживається усталена та затверджена керівниками пропаганди термінологія „українські карателі”, „київська хунта”, таким чином на підсвідомому рівні формується стійка система негативних емоцій до української влади, українська влада визначається винуватою в  усіх бідах населення, що лишилося на окупованих територіях: безладах, руйнації, безробітті, соціальних та інших негараздах. В сучасному суспільстві, особливо із розвитком інформаційних технологій арсенал таких способів та засобів є дуже широким.

Нині також можемо констатувати про стихійну кореляцію у сфері цінностей та оцінок. Насичення сфери безпеки різними модальностями цінностей, насичення науки полемікою щодо трактування цінностей, їх багатозначність трактування спричинили природне зосередження і трансформацію даної проблематики до аксіологічної сфери.

Таким чином, у свій спосіб, доходимо висновку, про те, що оцінка стає дедалі більшим універсальним засобом аксіологізації родового життя, яке все більше поглиблюється, показником все зростаючої релятивності ціннісних розмежувань між людьми і формою концентрації уваги індивідів навколо найбільш значимої для сучасної епохи проблеми майбутнього як такого [23, с. 475].

Саме оцінка допомагає зрозуміти вагу і необхідність пріоритезації національних інтересів, які ґрунтуються на національних цінностях. Влучно зазначив А.Тойнбі [25, c.587], що у процесі взаємодії різних культур форми суспільної організації більш-менш засвоюються успішно, а от ядро культури, система цінностей та ціннісних орієнтацій – дуже важко і рідко.

Тому, початкова ейфорія від так званого „руського міра” з часом натикнеться на більш серйозні методологічні проблеми, що мають аксіологічні коріння:  система цінностей руського народу і української нації є гранично різними, вони не співпадають за багатьма системотвірними параметрами, тому етноси або соціальні групи, які захочуть інтегруватися до російського соціуму змушені будуть перебувати на периферії як ментального сприйняття їх з боку пасіонарного етносу, так і фізично відчувати зневагу та несприйняття з боку корінних народів Росії. Така доля спіткає тих, хто уподобав шлях користі, на противагу шляху інтеграції цінностей, споріднення на базі цінностей.

Література

1. Горбулін В. П. Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.
2. Стратегічне планування: вирішення проблем національнї безпеки : [монографія] / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. — К.. : НІСД, 2010. — 288 с.
3. Концептуальні засади розвитку системи забезпечення національної безпеки України : [аналітична доповідь] / [О. О. Резнікова, В. Ю. Цюкало, В. О. Паливода, С. В. Дрьомов, С. В. Сьомін]. — К. : НІСД, 2015. — 58 с.
4. Актуальні виклики та загрози регіональній безпеці: висновки для України : [аналітична доповідь] / за заг. ред. К. А. Кононенка. — К. : НІСД, 2014.
5. Ситник Г. П. Безпековий вимір євроінтеграційних процесів: досвід для України / Г. П. Ситник // Гілея: Науковий вісник. — 2013. — № 75. — С. 514—517.
6. Ситник Г. П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: Дис.. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2004. — 429 с.
7. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. — К. : НІПМБ, 2001. — 300 с.
8. Пендюра М. М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с.
9. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутр. справ. — К., 2002. — 206 с.
10. Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.
11. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с.
12. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с.
13. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с.
14. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с. — 20 с.
15. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
16. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
17. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
18. Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.
19. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
20. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
21. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
22. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] /  А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
23. Современный философский словарь / под общ. ред. В.Е.Кемерова и Т.Х. Керимова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург : Делова книга, 2015. — 823 с.
24. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. А. Качалова]. — М. : Издательский дом “ПОСТУМ”, 2015. — 240 с.
25. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 720 с.

Live smart – be happy

Живи розумно – будь щасливим

тема ефіру:

РОЛЬ СИЛ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ У РЕАЛІЗАЦІЇ БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ.

Сьогодні у нас в гостях:

1)    Олександр Давиденко – президент Міжнародної асоціації офіцерів спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю «ЦЕНТР»

2)    Олена Вішневська – психолог підрозділу спеціального призначення

3)    Юрий Федоренко – боєць Національної гвардії, який повернувся з АТО, експерт із безпекових питань ГОСЛ

Радий Вас вітати в студії та почути професійні думки щодо основних питань теми сьогоднішнього ефіру:

Почнемо з Вас, Олександре Григоровичу

Питання до обговорення

1 блок питань

Постановка проблеми

1. Державна безпекова політика складається із багатьох складових: основними з яких виступають: безпека особи; безпека держави; безпека суспільства. Важливою складовою будь-якого виду безпеки виступає СИЛОВА. Скажіть будь ласка, чому виникла взагалі необхідність у створенні підрозділів спеціального призначення у сфері боротьби з організованою злочинністю, в чому їхня відмінність від звичайних міліцейських підрозділів карного розшуку і чому держава змушена створювати в структурі органів державної влади окремі спеціальні підрозділи?

1. У цьому аспекті, питання до Вас, пані Олено, на Вашу думку навіщо було створено підрозділи міліції громадської безпеки спеціального призначення Беркут.

1. Пане Юрію, цікаво почути, відповідно які існують детермінанти створення спеціальних підрозділів і чи є зараз альтернативи спецназу Нацгвардії

2 блок питань

Аналітичний: аналіз проблеми

1. Пане Олександре, питання до Вас. Останнім часом дедалі більше з’являється думок щодо неефективності існуючої правоохоронної системи. При цьому пропонуються різні варіанти вирішення даної проблеми: від підвищення ефективності існуючих підрозділів до повної їх ліквідації та заміною приватними військовими корпораціями або так званим реформуванням. Зокрема, 22 жовтня 2014 Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков презентував документ невідомого походження під назвою Концепція реформування МВС, в якому серед багатьох деструктивних новел є положення про ліквідацію підрозділів ГУБОЗ.

На Вашу думку, хто його розробляв, яка мотивація ухвалення таких рішень? Кому вигідна ліквідація ГУБОЗ МВС України, а  також ліквідація силового блоку інституціональної структури держави?

1. Пані Олено Скажіть будь ласка: а який існує міжнародний досвід функціонування підрозділів спеціального призначення? Прикладом, в Канаді 22 жовтня 2014 року одна озброєна особа змогла вбити охоронця, а потім проникнути до Парламенту країни, де депутати змушені були забарикодуватися, а прем’єр-міністр ховався у шафі? Чи ми прагнемо до таких стандартів безпеки? З іншого боку: у німецькому місті Кельн 26 жовтня демонстрація неонацистів переросла в масштабні сутички з салафітами – прихильниками консервативного ісламу. Поліція діяла жорстко: застосувала водомети і сльозогінний газ, кийки.

Де та межа, де та, за Ліною Костенко, грамота свободи, яку підписують мечі?

3 блок питань

Альтернативний: чи є альтернативи державній системі силових органів

• Один із видатних представників інтелектуального українства Юрій Липа сказав: Щоб мати авторитет – треба мати силу. У мене питання до пана Олександра: яку силу треба мати: чи здатне суспільство без організуючої ролі держави створити такі ефективні сили безпеки, які б надали можливість створити реальні умови для реалізації національних інтересів.

1. Пане Юрію, висловіть свою експертну думку як людина яка, має практичний досвід участі у бойових діях в зоні АТО, в тому числі взаємодії із приватними військовими корпораціями: чи здатні приватні військові корпорації виконувати ті функції, які було покладено на державні підрозділи спеціального призначення.

1. Пані Олено. Наша організація із зацікавленістю відстежує діяльність волонтерської організації “Простір гідності”, яка займається відновленням миру та гідності після проявів агресії і насилля. Яким чином ви вибудовуєте діалог між активістами Майдану і працівниками колишнього підрозділу  Беркута. Дайте свій рецепт конструктивного соціального інжинірингу.

4 блок питань

Прогностичний: реформування МВС

Оцініть будь-ласка озвучені та офіційно оприлюднені 22 жовтня погляди окремих осіб на ідею реформування МВС на даному етапі.

 1. Чи потрібен нам ГУБОЗ: 1) якщо так, то які функції та завдання він має виконувати на даному історичному етапі розвитку; 2) якщо ні, то хто буде здійснювати боротьбу з мафією, організованою злочинністю, здійснювати кваліфіковане документування та викривання законспірованих злочинних угруповань.

2.     Чи потрібен нам підрозділ міліції громадської безпеки особливого призначення? Якщо так, то які фунції він має виконувати. Якщо ні, то хто буде здійснювати охорону громадського порядку і боротьбу зі збройною злочинністю?

 3. Чи потрібен нам спецназ Національної гвардії: в умовах існування підрозділів особливого призначення в МВС, навіщо мати окремий спецназ в Нацгвардії?

ВИСНОВКИ

Щиро дякуємо учасникам сьогоднішнього ефіру:

1)    Олександр Давиденко – президент Міжнародної асоціації офіцерів спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю «ЦЕНТР»

2)    Олена Вішневська – психолог підрозділу спеціального призначення

3)    Юрій Федоренко – боєць Національної гвардії, який повернувся з АТО

Результатом сьогоднішнього експертного обговорення теми про роль сил спеціального призначення в реалізації безпекової політики держави стали наступині висновки:

1.                Подальше існування ефективної української держави уможливлюється за умови ефективної інституціональної безпекової складовою, одним із дієвих і атрибутивних компонентів якої виступають сили безпеки.

2.                Формування приватних військових корпорацій є важливим етапом еволюції безпекової системи, водночас дані корпорації мають виступати партнерськими щодо державних, і ні за якого випадку не зможуть замінити державні структури.

3.                Реформування системи безпеки має відбуватись після того, як буде розроблена Стратегія розвитку країни, а також оновлену редакцію Стратегії національної безпеки України, в яких визначено пріоритетні життєво важливі національні інтереси, які мають бути детерміновані національною ідеєю.
4.                Завершити хочу словами українського письменника Юрій Горліса-Горського, які я знайшов в роботі «Холодний Яр»: к чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний пав’ячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати, і не примусимо наших «приятелів» шанувати їх – Україна ніколи не буде щасливою.

Щастя нації  – в сильній державі.

З вами був Володимир Ліпкан. На все добре.

Эфир можно смотреть здесь: