голова Інституту державного управління ГОСЛ

кандидат наук з державного управління, доцент

У багатьох розвинених країнах світу триває постійний пошук нових форм та способів досягнення своїх цілей через інформаційний простір. Стратегічні комунікації – це найбільш сучасна та перспективна форма дій в інформаційному просторі – органічно пов’язана між собою сукупність елементів, які у своїй єдності утворюють новий інформаційний феномен. Правильне використання основних засобів стратегічної комунікації дозволяє формувати послідовні, логічні меседжі, які виконують не лише інформативну функцію, а й функцію впливу на реципієнта з метою зміни його поведінки. «Програма популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі фокусуватиметься на забезпеченні інституційної спроможності для здійснення міжнародних стратегічних комунікацій» [7].

У діяльності уряду, стратегічні комунікації – це системна комунікація, орієнтована на встановлення довгострокових взаємозв’язків між органами державної влади та суспільством.  Стратегічні комунікації – це дієвий інструмент впровадження системних довготривалих змін та реформ. У Президента України та в низці вітчизняних міністерств вже працюють радники зі стратегічних комунікацій, експерти, аналітики та фахівці з цього напрямку.

У воєнній сфері, згідно з останньою редакцією Воєнної доктрини України [1], стратегічні комунікації – це скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв’язків з громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави.

На пріоритетності стратегічних комунікацій у воєнній сфері наголошується в: Указі Президента України № 92/2016 від 4 березня 2016 р. «Про концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України» [6]; Указі Президента України № 240/2016 від 6 червня 2016 р. «Про Стратегічний оборонний бюлетень України» [5];  Рішенні РНБО від 27 січня 2016 р. «Про Стратегію кібербезпеки України» [3];  Дорожній карті Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між РНБО та Міжнародним секретаріатом НАТО [2], підписаної 22 вересня 2015 р.

Відповідно до зазначених документів, необхідно здійснити низку заходів, серед яких:

- до кінця 2016 р.: Імплементація організаційної структури стратегічних комунікацій для координації комунікаційної активності на стратегічному рівні відповідно до стандартів (принципів) НАТО для підтримки політики стратегічних комунікацій та координації комунікаційної діяльності;

- до кінця 2017 р.:  Розроблення та запуск пілотних курсів із комунікаційних дисциплін, що інтегровані до загальнодержавної системи підготовки у сфері комунікацій; Розроблення та запуск обов’язкового спецкурсу зі стратегічних комунікацій для керівного та командного складу;

- до кінця 2018 р.: Імплементація організаційної структури стратегічних комунікацій для координації комунікаційної активності на операційному та тактичному рівнях відповідно до стандартів НАТО для підтримки політики стратегічних комунікацій;

- до 2020 р.: Створення комунікаційних спроможностей на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях, що забезпечують інтеграції та підтримки стратегічними комунікаціями на усіх рівнях планування та впровадження політики у сфері безпеки і оборони.

Основою реалізації заходів із розвитку стратегічних комунікацій у воєнній сфері в Україні визначено досвід і стандарти НАТО. У країнах-членах НАТО діяльність у сфері стратегічних комунікацій охоплює такі основні напрями: Зв’язки з громадськістю; Публічна дипломатія та військова підтримка публічної дипломатії; Внутрішня комунікація; Зв’язки зі ЗМІ; Інформаційні та психологічні операції; Інформування про ситуацію; Залучення ключового лідера тощо. Основою ефективної діяльності НАТО у сфері стратегічних комунікацій є: кризові комунікації та кризовий менеджмент; проекти трастових фондів – механізм залучення коштів для фінансування конкретних програм та заходів.

Також на засіданні Національного центру кібербезпеки Ради національної безпеки і оборони України 7 жовтня 2016 р. актуалізовано необхідність створення активного захисту кібербезпеки України, зокрема щодо захисту інформації в державному секторі і на критично-важливих об’єктах інфраструктури. Окремої уваги потребує спільність дій усіх суб’єктів і інформаційний обмін в режимі реального часу суб’єктів забезпечення кібербезпеки під час виявлення кібератак і кіберінцидентів [4].

У першу чергу підготовка фахівців зі стратегічних комунікацій орієнтована на наступну категорію потенційних абітурієнтів: працівники у сфері зв’язків з громадськістю; фахівці зі сфери масових комунікацій; працівники сфери публічної дипломатії та публічного адміністрування; фахівці у сфері інформаційно-психологічних операцій; експерти із залучення ключових лідерів; фахівці із соціальної психології; військовослужбовці та ті, хто причетні до сфери національної безпеки і оборони; топ-менеджери різних галузей суспільного життя.

Основний акцент у підготовці фахівців має ставитися на підготовці професійних проектних менеджерів та аналітиків для роботи в динамічному і непередбачуваному комунікативному середовищі, де формуються / реалізуються стратегічні комунікації та стрімко розвивається ринок нових інформаційних засобів, медіа, PR та GR [8]. В першу чергу мова йде про формування набору професійних компетенцій з проектування заходів зі стратегічних комунікацій , а саме підготовка: менеджерів, здатних розробляти та реалізовувати проекти інформаційної взаємодії між суб’єктами системи стратегічних комунікацій;  аналітиків, здатних професійно визначати: 1) який результат має бути отримано чи яку проблему вирішено; 2) на кого спрямована стратегічна комунікація; 3) що повинен знати представник кожного суб’єкта стратегічної комунікації; 4 у який спосіб різні суб’єкти стратегічної комунікації отримують необхідну для них інформацію; 5) за допомогою яких інструментів найефективніше донести потрібні меседжі суб’єктам стратегічної комунікації; 6) скільки часу знадобиться, щоб підготуватися до процесу стратегічної комунікації, підготувати інструменти комунікації й реалізувати процес; 7) яким повинен бути бюджет та які ресурси необхідно залучити; 8) коли встановити, що ціль досягнута / проблема вирішена.

Список використаних джерел:

1. Воєнна доктрина України : Указ Президента України від 24.09.2015 р. № 555/2015 [Електронний ресурс]. – режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443
2. Дорожня карта Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між РНБО та Міжнародним секретаріатом НАТО [Електронний ресурс]. – режим доступу : http://mfa.gov.ua/mediafiles/sites/nato/files/Roadmap_Ukr.pdf
3. Рішення РНБО від 27 січня 2016 р. «Про Стратегію кібербезпеки України» [Електронний ресурс]. – режим доступу : http://www.rnbo.gov.ua/documents/417.html
4. Турчинов: Украина должна быстро и эффективно реагировать на киберугрозы : Интерфакс Украина ; 09.10.2016 р. [Электронный ресурс]. – режим доступа : http://interfax.com.ua/news/general/375011.html
5. Указ Президента України 06.06.2016 р. № 240/2016 від «Про Стратегічний оборонний бюлетень України» [Електронний ресурс]. – режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/2402016-20137
6. Указ Президента України від 04.03.2016 р. № 92/2016 «Про концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України» [Електронний ресурс]. – режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/922016-19832
7. Указ Президента України від 12.12.2015 р. № 5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку “Україна – 2020». – [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5/2015
8. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив,

кандидат юридичних наук

Наративна теорія виступає одним із ключових методологічних інструментаріїв теорії стратегічних комунікацій, в рамках якої досліджується комплекс питань, пов’язаний майже з усіма елементами страткому [1]. Оскільки будь-яка наукова теорія має ґрунтуватися на вже розроблених положеннях в рамках окремих теорій, так само і в даному дослідженні буду спиратись на існуючі напрацювання щодо структури наративу.

Будь-яка будова має спиратися на певну послідовність дій, які у своїй єдності утворюють можливості для вирішення конкретного дослідницького завдання — алгоритм. Мета побудови даного алгоритму носить амбівалентний характер, адже, з одного боку, дозволятиме формувати наратив залежно від сфери його застосування, цільових аудиторій, мети процесу нарації тощо, в з іншого — ідентифікувати функції тих чи інших висловлювань / публікацій / меседжів, здійснювати аналіз тих чи інших переконань наратора, чітко встановлюючи його мету.

На думку Е.Окс і Л.Капс, структура наративу включає наступні пункти:

• обстановка — інформація про час, місце знаходження;
• несподівана подія — щось непередбачуване або проблематичне;
• психологічні/фізичні реакції — зміни в емоційному або психологічному стані;
• незаплановані дії — нецілеспрямовані дії та поведінка;
• спроба — поведінка, що ініціює спробу вирішити проблемну ситуацію;
• наслідки — наслідки психологічного або фізіологічного відклику [2].

Цікавий погляд на структуру наративу запропонував Ж.Женетт [3, с. 284], який виділив:

1)    безпосереднє оповідання, усний або письмовий дискурс;

2)    сама історія, послідовність реальних або вигаданих подій, що складають об’єкт дискурсу;

3)    нарація — сама подія оповідання, розповіді, оповідальний акт як такий, процедура породження оповідання.

Вивчення наратологічної і страткомівської літератури уможливлює визначити в цілому межі застосування наративного дискурсу в інформаційно-аналітичній діяльності, визначивши їх як певні простори.

1. Наратив як процес (нарація). За даного випадку за допомогою методології наратології аналітичне дослідження будується таким чином, що постановка проблеми, обрання методів її вирішення, висунення ключових гіпотез, сам процес дослідження і отримані результати — виглядають органічно пов’язаними ланцюжками однієї системи, в яких немає логічних розбіжностей між причинами та наслідками, між поставленими завданнями і отриманими результатами. Таким чином, головним аспектом за даного випадку виступає не зміст, а форма побудови, алгоритм будови аналітичного дослідження.

2. Наратив з позиції об’єкта (адресат нарації, реципієнт). За даного випадку перед оприлюдненням будь-якої інформації початково вивчається цільова аудиторія, тобто відбувається таргетизація об’єкта впливу: соціальний вимір, інтелектуальний та духовний, здатність до опанування тієї чи іншої інформації. Адже аналітична доповідь про рівень модальності кіберзагроз і вплив симулякрів на формування доповненої чи віртуальної реальності, що буде здійснюватись фахівцям з кібербезпеки, різнитиметься від аналогічної доповіді, наприклад, в ООН або ж під час передвиборчої агітації в різних округах. Таким чином, будова алгоритму залежить вже не сама від себе, тобто не складає самосуть, а детермінована цільовою аудиторією, для якої формується і готується даний аналітичний продукт. Інший приклад: аналітична записка щодо стану, наприклад, національної безпеки, що подається Президенту України і Голові Служби зовнішньої розвідки України також за формою є різною.

3. Наратив з позицій суб’єкта (наратор). За даного випадку наратологічне дослідження опосередковується безпосередньо тим, хто саме озвучує та оповідає аналітичну інформацію. Аналітик (спікер-аналітик) у сфері стратегічних комунікацій чи державного управління має оперувати відповідною термінологією, теоріями та іншим методологічним аналітичним інструментарієм, що власне додатково підкреслюватиме його образ аналітика, визначатиме хід його досліджень, думок і отриманих результатів. Це має бути віддзеркалено через застосування:

• наукової методології;
• позбавлення домінування примітивного стиля викладення;
• уникнення простомовних слів і речових помилок;
• стратегічного мислення та ілюстрації стратегічного прогнозування тих чи інших соціальних явищ;
• чітко демонструвати перевагу аналітичних та інтелектуальних методів управління над примітивними силовими, демонструвати силу мудрості, силу аналітичного мислення;
• утягнення реципієнтів інформації в аналітичне поле мислення, аналітичний дискурс;
• розповсюдження кредиту довіри на реципієнтів аналітичної інформації, перетворення їх через споживання аналітичної інформації теж на „аналітиків”;
• розширення діапазону смислових конструкцій.

4. Синтетичний наратив. Даний наратив є найбільш впливовим, оскільки базується на моделювання ієрархічної динамічної та адаптивної структури попередніх наративів. Синтетичний наратив є найбільш корисним, оскільки в його рамках відбувається будова і формування значення.

Як продемонстровано вище, важливим виступає питання щодо особливостей формування особи наратора, процесу нарації, реципієнта нарації і структурні зв’язки, що утворюють загальну нараційну систему.

За даного випадку мною пропонується наступний алгоритмом будови аналітичного наративу, складовими компонентами якого виступають наступні елементи:

1)                характеристика елементів наративу;

2)                визначення принципів, що лежать в основі створення наративів;

3)                вивчення способів, якими наративів відображають самі себе;

4)                вивчення власного наративного коду;

5)                з’ясування ключового меседжу, тобто що саме формує і конституює даний текст як певним чином оформлений аналітичний продукт;

6)                ідентифікація початкових та фінальних точок оповідання;

7)                вивчення причинно-наслідкового зв’язку між даними елементами;

8)                на підстав викладеного репрезентація наративу як певного числа послідовностей, об’єднаних через поєднання, чергування або включення один в одне;

9)                визначення на рації, наратора та адресата нарації;

10)           застосування наративу як структури і процесу структурування, об’єкта і діяльності, продукта і процесу його виробництва (підготовки аналітичного дослідження);

11)           закладення динамічних характеристик трансформації наративу залежно від меж наративного дискурсу;

12)           здатність наративу до дешифрації темпоральності, хронотопу і тимчасовості.

Застосування даного алгоритму уможливлює артикулювати:

• вибір суб’єктом формування наративу тематичної рамки;
• формування наративної стратегії;
• ідентифікація численних конвенцій, задіяних в оповіданні.

Наративна стратегія має вибудовуватись з урахуванням визначених мною вище чотирьох просторів. Кожному з цих просторів притаманні власні мовленнєві засоби індикації, тому для ефективного впливу на успішності наративного процесу доцільно створити такі умови, щоб якомога більша частина складових елементів, процесів та зв’язків цих просторів перетинались один із одним.

Список використаної літератури

1. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
2. Ochs, E., & Capps, L. (2001) Living Narrative. Cambridge, MA, HarvardUniversity Press; Benwell, B., & Stokoe, E. (2006) Discourse and Identity. Edinburgh, EdinburghUniversity Press.
3. Женетт, Ж. Фигуры / Ж. Женетт // Фигуры: Работы по поэтике. В 2 т. Т. 1. – М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. – 472 с.