Рижов ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

Голова Інституту теророґенезу

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, професор,

Сенс терористично-мережевої війни полягає у формуванні громадської думки, продукуванні певних соціальних процесів для того, щоб віртуальне співтовариство стало співучасником формування віртуального страху, за відсутності якого терористична діяльність є малоефективною. Таким чином, суспільство залучається до терористичної діяльності, будучи її учасником. Сьогодні суто військові методи у боротьбі з тероризмом є недостатньо ефективними. Про це свідчить затяжна антитерористична операція на сході країни. Вимогою сьогодення є необхідність адекватної відповіді новим викликам тероризму, яка потребує опанування більш тонких технологічних концептів з використанням інноваційних інформаційних та мережевих технологій.

В оцінках технологій сучасного тероризму фахівці дедалі частіше оперують терміном “гібридна” або “компаундна” війна. Дійсно, гібридна війна як військова стратегія, передбачає використання різних дій воєнного, дипломатичного, інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. Слід відзначити тенденції зміни пріоритетів у виборі стратегій у бік використання невійськових формувань, насамперед задля ускладнення кваліфікації дій агресора з позицій сучасного міжнародного права.

Насправді, мабуть, історія не в змозі навести хоча б один приклад “чистої” військової агресії. Війни завжди передбачають використання партизанської та диверсійної тактики. Подекуди, на підготовку лояльних до агресора груп місцевого населення, екстремістських та терористичних рухів витрачається багато часу й коштів, при цьому зв’язок з ними офіційно заперечується. І це є реальністю, від якої нікуди не подінешся.

Як відомо, полководці Стародавнього Риму при проведенні своїх військових кампаній широко використовували, поряд з регулярними римськими легіонами, допоміжні іррегулярні загони, складені здебільшого з так званих варварів. У боротьбі за утримання територій Рим широко використовував одних варварів проти інших, нацьковуючи їх один на одного. Звідси, до речі, і відомий принцип “розділяй і володарюй”.

Будь-яка агресія передбачає певну систему, що включає в себе не тільки чисто військову, а й військово-політичну, економічну та інформаційну складову. Війна припускає також заходи налагодження контакту з населенням захоплених територій та залучення його в ті чи інші допоміжні формування для того, щоб, як мінімум, ці самі території втримати. Кумулятивний ефект від впливу гібридних загроз забезпечується реалізацією комплексу цих заходів.

На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів. Зокрема, вбачається наявність таких складових:

• військова;
• оперативна або спеціальна;
• соціально-інформаційна або пропагандистська.

Цілком логічно, що потенційними учасниками військової дії мають бути представники військових формувань, оперативної – представники спеціальних підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом, соціально-інформаційної – їхні підрозділи, до компетенції яких віднесено формування та реалізація відповідної інформаційної політики.

Одним з перспективних напрямів формування стратегій протидії гібридним викликам може бути розглянута технологія поєднання вищеописаних складових межах єдиного структурного підрозділу (органу). Йдеться про своєрідний композитний стиль (складний, змішаний, що відрізняється поєднанням елементів інших стилів) формування симетричної відповіді.

Отже, композитна стратегія – своєрідна суміш системних елементів – спеціальних антитерористичних сил, різних за сутністю, принципами формування впливу на терористичну діяльність, технологіями, але за умови їх поєднання в межах єдиного оперативного підпорядкування для досягнення синергетичного ефекту.

Принциповим є використання технологій позиціонування стратегій боротьби з тероризмом, тобто об’єктивно усвідомлений, систематично повторюваний процес сприйняття соціальним середовищем стратегій боротьби з тероризмом (як способу соціального управління в суспільстві), визнаних переважною більшістю населення. У позиціонуванні основний акцент робиться на значенні стратегій, що превалюють над процесами, за допомогою яких вони формуються. При цьому успіх цих стратегій, відповідно і успіх боротьби з тероризмом загалом, визначається не ефективністю планування й організації антитерористичних кампаній, а сприйняттям цих стратегій населенням, у т.ч. потерпілими від тероризму. На наш погляд, позиціонування стратегій боротьби з тероризмом – вельми вагома частина композитної стратегії протидії тероризму.

Факт того, що в Україні проводиться масштабна антитерористична кампанія, змушує переосмислити загальні підходи до проблеми тероризму і боротьби з ним, визнаючи, що зведення проблеми антитерористичної безпеки тільки до певного виду діяльності є занадто спрощеним варіантом вирішення такої проблеми, а стратегії боротьби з терористичною діяльністю за фактом реалізації втратили свою дієздатність. Треба констатувати, що недостатньо уваги приділялося питанням формування системи антитерористичної безпеки, а це, крім організаційно-технологічних заходів – дій щодо захисту або забезпечення певного рівня безпеки об’єктів, ще й забезпечення почуття захищеності (психологічної безпеки особистості), коли людина свідомо, зберігаючи відповідальність, впливає на обставини життя, щоб забезпечити умови для своєї душевної рівноваги та гармонійного розвитку.

При реалізації композитних стратегій протидії тероризму має бути врахований ступінь антитерористичної захищеності – здатності суспільства протистояти загрозі тероризму, якісна характеристика і смисловий потенціал поняття компонентів антитерористичної безпеки різних рівнів, зокрема:

концептуального: суть, атрибути, зв’язки:

-             антитерористична політика;

-             антитерористичне право;

-             антитерористичні компетенції;

логічного: об’єкти і процеси, зв’язки між елементами об’єкта терористичних посягань (ОТП):

-             соціально-інформаційна сфера ОТП;

-             соціально-психологічна сфера ОТП;

-             соціально-політична сфера ОТП;

-             соціально-економічна сфера ОТП;

-             акмеологічно-компетентнісна сфера;

фізичного: способи, технології, користувачі:

-             загрози терористичного характеру;

-             антитерористична захищеність:

• типові завдання захисту;

• функціональні вимоги до засобів захисту;

• вимоги адекватності засобів захисту;

• стандартні рівні адекватності засобів захисту;

• профіль захисту.

Можна констатувати, що Україна сьогодні має реальний шанс формування й реалізації інноваційних стратегій боротьби з тероризмом та супутніми йому викликами. Мова йде не тільки про формування стратегій протидії незаконним збройним формуванням, диверсійно-розвідувальним та терористичним групам і організаціям, а й урахування їх соціального резонансу, вірніше проведення свідомої, цілеспрямованої та контрольованої діяльності, у результаті якої з’являються добре продумані, детально розроблені ще до початку формальної реалізації стратегії, які враховують, прогнозують та при необхідності формують за допомогою спеціальних інформаційних операцій не тільки реакцію населення, а й думку громадськості, геополітичних гравців, блогосферу та інші елементи інформаційного середовища. На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, композитна стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів, при цьому, антитерористична безпека постає як стратегічна мета.

Використана література

1. Рижов І.М. Базові концепти антитерористичної безпеки : монографія / І. М. Рижов ; Нац. акад. Служби безпеки України. – Київ : Нац. акад. СБУ, 2016. – 327 с.
2. Рижов І.М. Про перспективи вдосконалення стратегій протидії тероризму // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – Сер. “Юриспруденція”. – 2014. – № 9. – (Одеса). – Режим доступу : //www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc 9/55.pdf
3. Рижов І.М. Стратегії боротьби з тероризмом в умовах урегулювання кризових ситуацій соціального характеру // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 5. – С. 150-155.
4. Савин Л.В. Сетецентричная и сетевая война. Введение в концепцию. – М. : Евразийское движение, 2011. – 130 с.
5. Levi M. The Prevention Control of Organised Crime in Europe : The Emerging Global Paradigm? // International Key issues in Crime Prevention and Criminal Justice : papers in celebration of 25 years of HEUNI. – Helsinki, 2006. – Р. 92-108.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

Голова Інституту майбутнього ГОСЛ,

 доктор юридичних наук, доцент

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби.

Основним засобом виступає застосування інформації, а забезпечувальним елементом комплекс силових акцій.

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);

сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);

сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);

сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);

сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;

сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо.

Відповідно, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, ефективне поєднання яких уможливлює сформулювати концепцію протидії гібридній війні. За зразок візьмемо стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні операції (Information Operations);
• психологічні операції (PSYOPS);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW).

Таким чином, можемо висновувати: В Україні поки не існує ані Доктрини інформаційної безпеки України, яку з невідомих мені і незрозумілих причин було скасовано. Також у нас немає Концепції розвитку стратегічних комунікацій і Стратегії протидії гібридній війні.

Також про гібридні війни нічого не сказано і у новій редакції Вєнної доктрини України, затверддлженої Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015

http://goal-int.org/voyenna-doktrina-ukraini-tekst/

Без цих документів, а також без врахування того факту, що гібридна війна стала імамнентним компонентом сучасної політики ми і надалі блукатимемо манівцями тактичних акцій, демонстрацією окремих маленьких переваг в певних сферах, водночас не зможемо здобути системної переваги над супротивником. І ключова роль у цьому полягає у необхідності розроблення єдиної та несуперечливої системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносин у сфері успішного та ефективного ведення гібридних війн.

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджені особливості реалізації права на доступ до податкової інформації в контексті гібридної війни. Обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Доведено, що таке регулювання має бути реалізовано з урахуванням розподілу податкової інформації на відкриту податкову інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Визначено, що основними напрямами розвитку положень даного дослідження є аналіз проблематики реалізації права на доступ до інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

Ключові слова: податкова інформація, гібридна війна, антитерористична операція, інформаційно-психологічні операції.

В работе исследованы особенности реализации права на доступ к налоговой информации в контексте гибридной войны. Обоснована необходимость законодательного урегулирования вопросов реализации права на доступ к налоговой информации в зоне проведения антитеррористической операции. Доказано, что такое регулирование должно быть реализовано с учетом распределения налоговой информации на открытую налоговую информацию и информацию с ограниченным доступом. Определено, что основными направлениями развития положений данного исследования является анализ проблематики реализации права на доступ к информации с ограниченным доступом в зоне проведения антитеррористической операции.

Ключевые слова: налоговая информация, гибридная война, антитеррористическая операция, информационно-психологические операции.

We studied the characteristics of the right of access to tax information in the context of a hybrid war. The necessity of legislative regulation of the issues of the right of access to tax information in the zone of the antiterrorist operation. It is proved that such regulation must be implemented taking into account the distribution of tax information for tax open information and information with restricted access. It was determined that the main directions of development of the provisions of this study is to analyze the problems of the right of access to information restricted to the zone of the antiterrorist operation.

Keywords: tax information, hybrid war, anti-terrorist operation, information and psychological operations.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Глобалізація сучасних комунікацій, нові виклики державній безпеці зумовили виникнення нового формату війни, що ґрунтується на інформаційні складовій. Для його визначення в науковому та публіцистичному дискурсах застосовуються такі поняття, як неоголошена, інформаційно-психологічна, нестандартна, мережецентрична, або ж гібридна війна.

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби [1, С.14].

Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени. За цих обставин будь-яке джерело інформації може бути використане з метою отримання переваги у гібридній війні. Адже навіть часткове розголошення інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання такої інформації може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян.

Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. І відповідний інформаційний супровід є обов’язковою запорукою успіху в гібридній війні.

Особливої актуальності дане питання набуває для податкової інформації – відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних, а отже – отримання несанкціонованого доступу до таких баз даних дає можливість отримати інформацію про фінансовий стан кожного громадянина. Зокрема, у базах даних Державної фіскальної служби міститься інформація про: прізвище, ім’я, по батькові платника податків;        дату народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства; джерела отримання доходів; об’єктів оподаткування; суми нарахованих та/або отриманих доходів; суми нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий; інформація про фізичних осіб, які померли.

Не викликає сумніву той факт, що в умовах гібридної війни питання доступу до податкової інформації набувають особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Проблематикою інформаційно-психологічних впливів та їх практичного використання займались провідні вітчизняні вчені та науковці: В. Говоруха, В. Домарєв, О. Литвиненко, В. Остроухов, В. Петрик, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, О. Старіш, В. Толубко та інші.

Питання гібридної війни розглядали: С. Галушко, В. Горбулін, Л. Компанцева, В. Ліпкан, І. Рижов, В. Цибулькін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни досліджена не була. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити особливості реалізації права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак існує необхідність не лише вивчення досвіду проведення даних війн проти України, а й напрацювання власної наступальної концепції репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу необхідно приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України.

Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену, особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій.

Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді.

Основні постулати гібридного миру, які виділяються сучасними дослідниками [1, С.16]:

-     демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей;

-     демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору;

-     Україна — незалежна та самостійна суверенна держава;

-     Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття;

-     Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава;

-     Україна має перетворитися із об’єкта геополітики в суб’єкт.

Інформаційна війна проти України спрямована не лише на розхитування ситуації всередині держави, а і на створення негативного іміджу України в світі. Стартував цей процес ще 2005 року під час першої газової війни. Тоді Україну успішно представили в якості нечесного, а щонайменше сумнівного транзитера газу, незважаючи на те, що протягом десятиліть Україна ніколи не допускала зриву поставок природного газу до Європи через свою територію. Показово, що одночасно з цими звинуваченнями Росія наголошувала на необхідності будівництва газопроводів, альтернативних українській системі (Північноєвропейський газопровід у Балтійському морі, друга нитка «Блакитного потоку» в Чорному морі та розширення газотранспортної системи в Білорусі, що тепер належить Газпрому). До того ж звинувачення у крадіжках газу не підкріплювалися конкретними фактами.

З того часу позиція Росії мало змінилась. Так само мало зробила Україна для зміни власного позиціонування у світовій розстановці сил. Хоча питання про необхідність активізації зусиль для створення позитивного іміджу України піднімалось неодноразово [2, С.5].

Відповіддю на такі маніпуляції та й загалом на «інформаційні бойові дії» є формулювання власної інформаційної стратегії з урахуванням міжнародного порядку денного. Ця інформаційна стратегія матиме на меті позиціонування України як активного і самостійного учасника системи європейської безпеки.

Гібридна війна не є винаходом сьогодення. Адже комбінації інформаційно-психологічного, економічного та військового протиборства використовувались і раніше. Але гібридність сучасного конфлікту в тому, що питома вага факторів принципово інша. Набагато потужнішою також є використання засобів та особливостей інформаційного суспільства. Відтак, нагальною очевидною потребою є формулювання асиметричної, так само гібридної відповіді на гібридну загрозу, ключовим аспектом якої є інформаційна війна.

Комунікативні технології формування міжнародного іміджу держави базуються на діяльності із захисту та просування інтересів держави на міжнародній арені, а також на інформуванні світової громадськості про геополітичні, економічні, географічні тощо особливості держави, стан її розвитку та досягнення. Об’єктами впливу зовнішньополітичних комунікативних технологій є світові держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації, лідери країн та особи, які приймають політичні рішення, політична та бізнес-еліти країн світу, а також світова громадськість.

Одним із методів гібридної війни є активне проведення інформаційно-психологічних операцій [3, С.25]. Придатність інформаційно-психологічних війн для геополітичної експансії пояснюється тим, що їх використання як інструменту зовнішньої політики не призводить до виникнення прямої воєнної конфронтації з державами, що стали жертвами такої агресії, і в цілому мирні відносини з ними зберігаються, незважаючи на завдану значну шкоду, яку можна порівняти з втратами через ведення бойових дій на території цих держав. Тому переваги інформаційно-психологічної агресії в інформаційному суспільстві, порівняно з агресією військовою, економічною чи політичною, роблять операції інформаційного впливу основною формою експансії, використовуваної політичним керівництвом держави для поширення свого впливу на інших суб’єктів геополітичної конкуренції з метою захисту національних інтересів і забезпечення державної безпеки [4, С.293].

У сучасних умовах Україна постає типовим об’єктом зовнішніх руйнівних інформаційних впливів. І зважаючи на постійні інформаційно-психологічні атаки, з боку відповідних державних органів України повинна бути активна інформаційна протидія, яка має забезпечити реальну інформаційну безпеку держави.

Перші кроки у даному напрямі були зроблені шляхом внесення на розгляд Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції [5].

Розробка проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції» [5] викликана непоодинокими випадками розповсюдження в засобах масової інформації та соціальних медіа відомостей про розташування, розгортання та переміщення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, стан їх бойової та мобілізаційної готовності, технічний стан озброєння та військової техніки, рівень оснащення, забезпечення та морально-психологічний стан військовослужбовців, стан оперативного обладнання територій, стан виконання робіт підприємствами оборонно-промислового комплексу та іншої інформації, яка ставить під загрозу успішне проведення антитерористичної операції.

Також відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 [6], пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки є:

-     забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки на основі асиметричних дій проти всіх форм і проявів інформаційної агресії;

-     створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;

-     протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

-     розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади;

-     виявлення суб’єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності;

-     створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

-     удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

У зв’язку з цим, на думку авторів законопроекту [5] існує потреба у встановлені заборони на незаконне поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу.

У контексті доступу до податкової інформації, маємо зауважити, що наразі питання реалізації зазначеного права у зоні проведення антитерористичної операції залишаються поза увагою державних органів та дослідників наукової проблематики інформаційного права.

Так, з метою забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають в зоні проведення тимчасової антитерористичної операції або  переселилися з неї під час її проведення, у вересні 2014 року був прийнятий Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Згідно із вказаним законом, період проведення антитерористичної операції – це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територією проведення антитерористичної операції визнана територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] встановлено мораторій на:

-     нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями (стаття 2 Закону України [7]);

-     проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності (стаття 3 Закону України [7]);

-     нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги (стаття 8 Закону України [7]).

Встановлено, що для осіб, які зареєстровані та переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення, реєстрація фізичної особи – підприємця здійснюється державними реєстраторами за адресою тимчасового проживання без вимоги державних реєстраторів реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві наявності реєстрації про місця проживання за місцем проведення реєстраційних дій.

Також визначено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Проведення реєстраційних дій, пов’язаних із зміною складу засновників (учасників) та керівника юридичної особи, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції, на період її проведення забороняється.

Ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.

Під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Також скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Протягом терміну дії Закону [7] щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам – підприємцям) або юридичним особам – суб’єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об’єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Також Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] визначені особливості забезпечення реалізації права на спадкування та підтвердження обставин непереборної сили.

Поряд із цим, у вказаному нормативному акті відсутні згадки про особливості доступу до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції, хоча за змістом, відповідні положення мали б міститися саме у даному Законі України. Також вказані питання не врегульовані на цей час іншими законодавчими документами.

У той же час, ми вважаємо, що існує необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції.

При цьому слід враховувати, що податкова інформація за режимом доступу може бути класифікована на:

1) відкриту інформацію;

2) інформацію з обмеженим доступом, що охоплює:

-       таємну податкову інформацію (податкову таємницю);

-       службову податкову інформацію [8, С.144].

Отже, існує необхідність врегулювання питань доступу як до відкритої податкової інформації так і до інформації з обмеженим доступом, оскільки заходи по додатковому захисту інформації з обмеженим доступом мають розроблятися з урахуванням ступеню обмеження доступу.

Вказані питання можуть бути врегульовані як шляхом видання окремого нормативного акту, так і шляхом внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наукове дослідження питань доступу до податкової інформації в контексті гібридної війни уможливило дійти висновку про необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, існує необхідність врегулювання питань доступу до відкритої податкової інформації та інформації з обмеженим доступом.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики реалізації права на доступ до податкової інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ліпкан В. А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року) . — К.: ФОП О. С. Ліпкан. — С. 13—16.
2. Рубан Ю. Україна як суб’єкт і об’єкт сучасних міжнародних інформаційних воєн / Ю. Рубан // Стратегічні пріоритети. — К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2009. — № 2(11). — С. 5—9.
3. Малик Я. Забезпечення інформаційної безпеки України у контексті світового досвіду / Я. Малик, О. Береза // Ефективність державного управління. — 2012. — № 32. — С. 20—27.
4. Манойло А. В. Государственная информационная политика в особенных условиях [Текст] / А. В. Манойло. — М. : ФИФИ, 2003. — 388 с.
5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного  режиму проведення антитерористичної операції [Електронний ресурс] : проект Закону України від 09.06.2015 №2050а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
6. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015 // Офіційний вісник України. — 2015. — № 43. — С. 14.
7. Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції : Закон України від 2 вересня 2014 р. № 1669-VII // Відомості Верховної Ради. — 2014. — № 44. — С. 2040.
8. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

 доктор юридичних наук, доцент.

Голова Інституту майбутнього ГОСЛ

Донедавна термін „гібридна війна” знала обмежена кількість осіб, які беруть участь у багатонаціональних навчаннях, а також навчаються відповідно до стандартів НАТО. Україна за 24 роки незалежності не спромоглася ані на теоретичному, ані на практичному рівні створити систему національної безпеки. На жаль як чисельні спроби фахівців теоретиків із безпекових питань достукатися до осіб, які приймають рішення у сфері державного управління, з метою зміни методологічних підходів до пізнання національної безпеки, не мали ніякого результату: впродовж усього періоду незалежності одні й ті самі особи і зараз продовжують писати концепції, стратегії та доктрини. Незважаючи на ментальний та теоретичний колапс ідей даних ортодоксів, вони й досі очолюють важливі державні інституції і фактично й надалі продовжують руйнувати систему національної безпеки, а відтак — продовжують наносити шкоду державі Україна.

Невігластво у сфері  наукового забезпечення безпекової політики призвело до того, що, починаючи з 90-их років минулого тисячоліття, і донині сфера ухвалення рішень у сфері безпеки є приватизованою невідомою широкому загалу групою осіб, які, впродовж 24 років незалежності, створили усі умови для того, що безпекознавство як наука не отримала свого розвитку. Як наслідок, методологія ухвалення рішень у сфері національної безпеки є не розробленою, що призвело до того, що в Україні під час збройної окупації автономії Криму не було проведено жодного пострілу. Час розставить все по своїх місцях і всі зрадники, а також чисельні агенти впливу, які роками формували невірне ставлення до ідентифікації загроз і відповідно вироблення адекватних заходів державної політики національної безпеки будуть виявлені і покарані. Але в межах даної статті, ми звернемо свою увагу саме на гібридні війни.

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби.

Нелінійність або асиметричність як явища є притаманними сучасному суспільству. На жаль розвиток синергетики в Україні не набув системного характеру через заскорузлість, млявість та інертність суб’єктів управління наукою в Україні. Саме тому в науці ще й зараз послуговуються лише системним підходом та поінколи діалектичним методом. Натомість саме синергетика утворює можливості пізнання засад розвитку системи за умов невизначеності параметрів її подальшого функціонування. Відсутність жорсткої кореляції та детермінації вжитих заходів із отриманими результатами є важливою для розуміння сутності динамічного управління.

Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени, які апріорі не можуть бути жорстко детермінованими. Один із них — сітьове або мережеве суспільство. У даних суспільствах людина може бути використана як засіб розповсюдження недостовірної та неперевіреної інформації, фактично стати активним суб’єктом розповсюдження чуток та активізації паніки, які є невід’ємним елементом пропаганди.

Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак дипломатична служба України має обов’язково вивчати не тільки досвід проведення даних війн проти України, а й напрацювати власну наступальну концепцію репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а  також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України.

Виникає закономірне запитання: а чому гібридна війна розв’язана проти України, чому зараз?

Відповідь на це запитання лежить у площині усвідомлення самоідентичності — національної ідентичності. За роки незалежності не було проведено рішучих та дієвих реформ, на керівні посади в сфері державного управління навіть і після Революції гідності 2014 року призначають не за професійними здібностями та компетентністю, а через інші критерії, які не мають нічого спільного із реалізацією державної політики національної безпеки.

Ефемерна соціальна стабільність, яка роками нав’язувалась в якості найвищої соціальної цінності, насправді виявилася віртуальною, оскільки отримані внаслідок колапсу СРСР у 1991 році можливості рік за роком Україна втрачала, не маючи рішучості покінчити із радянським минулим, передусім у сфері державного управління. Така нерішучість стала причиною того, що в Україні за допомогою агентів впливу у науковій та блогосфері стали поширюватися різноманітні інтерпретації концепції „failed state”, в якій усіляко із застосуванням маніпулятивних технологій, та НЛП обґрунтовується неуспішність України, неможливість реалізації нею суверенітету, і фактично готується наукова та теоретична база для доведення факту неспроможності України та української автохтонної нації мати власну незалежну та суверенну соборну державу. Тому будь-які анексії та паради суверенітетів або сепаратизмів трактуються як природна відповідь на неспроможність державної влади України управляти всієї країною, задовольняти національні інтереси, а не потреб окремих осіб з числа олігархату.

Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену., особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій.

Щодо України, то вона не змогла побудувати орієнтовану на власні національні інтереси систему державного управління. Разом із тим, Росія, використовуючи прибутки з продажу енергоносіїв усі роки нарощувала свій військовий потенціал, поєднувала розвиток своєї військової могутності із теоретичним обґрунтування реінтеграції пострадянських республік до нових об’єднань, послуговуючись різними методологічними концепціями: неоєвразійство, панславізм, месіанство, Москва — тертій Рим, імперська хвороба. При цьому відверта брехня, провокації, дискредитація органів державної влади України — стали звичайним атрибутом державної політики Росії. Більше того, Росія створила паралельний світ, віртуальну реальність, в якій живуть її громадяни, яка не має нічого спільного із реальністю і подіями в Україні: відомі меми щодо підняття Андріївського прапору флагманом українського флоту Гетьманом Сагайдачним під час анексії Криму, посадження „москаляки на гіляку”, розтин хлопця тощо перетворили російські новини на інший паралельний світ, простір якого охоплює лише межі Росії.

Натомість цього є достатньо для того, щоб пересічні росіяни вважали, що анексія Криму, це нормально, адже „кримнаш”, а війна на сході трактувалася як допомога братньому російськомовному народу, при цьому українські війська, котрі діють на власній території, згідно з українським законодавством, забезпечують національну безпеку через поновлення територіальної цілісності, боротьбу з незаконними збройними та військовими формуваннями, не передбаченими Конституцію України, називають в руських ЗМІ виключно як „українські карателі”, владу України „київську хунта”.

У час, коли Росія стоїть на порозі самознищення, використовуючи надбання революції гідності 2014 року, на уламках деформованого українського суверенітету Росія прагне отримати новий імпульс для відновлення власної імперської та месіанської ідеї. Більше того, реалізація даної ідеї також носить і закамуфльований характер через впровадження в систему державного управління України начебто „опозиціонерів” з Росії, які фактично виступають засланими козачками, і за першого сприятливого випадку розпочнуть свою руйнівну дію на українську державність.

Поза це, з усіх відомих руських опозиціонерів відверто проти анексії Криму та війни на сході України виступив лише Б. Нємцов (вже покійний), Г. Каспаров, а також А. Макаревич. Решта ж опозиціонерів, критикуючи режим Путіна, насправді хочуть відродження ідеї панславізму лише із центром не в Москві, а в Києві. Вони не позбавлені імперської хвороби і вірус месіанства дуже міцно роз’їв їм мозок. В рамках даної статті ми не маємо можливості вдаватися у детальний аналіз промов та виступів так званих опозиціонерів, але і Ходорковський і Навальний та інші особи, критикуючи Путіна, не критикують ідею російської імперії, ідею третього Риму, вони визнають необхідність „повернення Криму в лоно Росії”, при цьому замовчуючи факти передачі Україною Росії територій, які зараз належать Росії, але були українськими.

Отже одним із елементів гібридної війни, а відтак і загрозою національній безпеці є заслання в Україну і отримання українського громадянства опозиціонерами з Росії. Незалежну Україну мають будувати українці — ті хто тут народився, хто тут буде жити, і хоче перетворити Україну на процвітаючу, успішну та щасливу державу. Фахівці у вигляді іноземців можуть бути використані в якості радників, але ніяк не в якості державних службовців.

Більше того, „біганина від режиму Путіна” насправді має величезний плюс для самого Путіна: він залишається і надалі одноосібним автором і розпорядником концепції розвитку Росії. Оскільки ніхто і ніщо не заважатиме йому. Позбавлення України можливості самостійно вирішувати свою подальшу долю, є одним із концептуальних напрямів заслання опозиціонерів до України. Їхня мета — унеможливити утворення України в якості регіонального лідера, таким чином, знищивши економічно та фінансово основного конкурента та пострадянському просторі Росія перетворюється на одноосібного лідера, перспективи могутності якого навіть важко нині спрогнозувати.

Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. Кожний громадянин має пишатися Україною. Ми маємо використати феномен російськомовного українського патріотизму, який має виступати скритим резервом зняття напруги по дузі двомовності, а також налагодження діалогу між різними частинами нашої великої Батьківщини. Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді.

Постулати гібридного миру:

• демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей;
• демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору;
• Україна — незалежна та самостійна суверенна держава;
• Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття;
• Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава;
• Україна має перетворитися із об’єкта геополітики в суб’єкт.

Для цитування:

Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. – 2015. – № 2. – С. 13-16.