Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

 Надрукована: Ліпкан В.А. Методологія теорії геостратегії: дискурсивний аналіз. Здобутки  та  досягнення  прикладних  та  фундаментальних наук  XXI століття:  матеріали IIIМіжнародної  наукової конференції,м.Черкаси,  29липня,  2022 р. / Міжнародний центр наукових досліджень. Вінниця: Європейська наукова платформа, 2022. С. 192-195

Формування сучасної Української Держави ґрунтується на сучасних методологічних концепціях, теоріях, водночас і нових реаліях світової архітектури.

Однією з таких теорій виступає теорія геостратегії, одним із складових елементів якої виступає дискурсивний аналіз.

Дискурсивний аналіз унаочнює необхідність порізнення та систематизацію мультиплікативності дискурсів, які функціонують при опису явищ у геостратегічному просторі.

Тому постає необхідність у формуванні когнітивної системи, в якій би знайшов опис стратегічних явищ стосовно прив’язки не лише до землі, простору і суші, як це зазвичай виокремлюють різноманітні сучасні дослідники, виділяючи геополітику як самостійний напрям дослідження, а передусім стратегічній зріз — простір, в якому функціонують явища стратегічно порядку.

У даному аспекті доцільно говорити про геостратегічний дискурс, а відтак, зважаючи на презентовану мною у попередніх статтях модель метакогнітивного системного дискурсу, яка складаються з основних 10 компонентів, корисним є дослідження сутності дискурсивного аналізу.

Дискурс — єдність тексту і комунікативної ситуації [1].

При аналізі геостратегії в лінгвокультурологічній перспективі виділяється декілька найбільш традиційних підходів. Для мого дослідження важливим є об’єктний і суб’єктний (тональність ведення дискурсу, її вплив на особливості ведення комунікації, яка характеризується інформативністю і фасцинативністю, лишаємо поза межами даного дослідження).

Відповідно до першого, дискурс може бути об’єктним.

Відтак, в поданій та презентованій мною концепції геостратегії виділено, принаймні 10 ключових дискурсів:

1) стратегічний;

2) політологічний;

3) праксеологічно-безпековий;

4) правовий;

5) онтологічний;

6) гносеологічний;

7) аксіологічний;

8) феноменологічний;

9) мілітарний;

10) космологічний.

Важливою характеристикою окреслених вище дискурсів виступає поняття хронотопу — визначені жорсткі показники часу та місця.

Цікавість даного підходу полягає у тому, що в його рамках існує один важливий вимір: формат подачі інформації, наявність підтексту, прихованого змісту, прямого або непрямого вираження інформації. Адже комунікативна ситуація сама по собі пояснює ту дозу підтексту, яку ми можемо витягти з текста. Зазвичай шукати підтекст в інструкції до електроприладів — марна справа, водночас коли йдеться, наприклад про такий нормативний акт, як Стратегічна концепція НАТО від 29 червня 2022 року, то вочевидь, що окрім явно виражених номінацій та смислових форм, які вони утворюють, в текст зашивається чимало додаткових смислів, які вже більш детально розкриваються в безпосередньому процесі реалізації геостратегії.

Калібрування спільного розуміння базових, я вже лишаю осторонь навіть стратегічних, цінностей відбувається саме в рамках дискурсивного аналізу, адже якщо в рамках простих текстів не відбувається вироблення спільного розуміння, розходження в трактуванні визначальних посилів та взагалі смислу, це означає, що нас не розуміють не тому, що ми невдумливо або не зрозуміло написали, а тому, що нас не бажають чути і розуміти. Найбільш яскравим прикладом для України виступає Будапештський меморандум, згідно з яким жодна держава „гарант” територіальної цілісності і державного суверенітету, насправді ніяких гарантій не реалізувала, тобто фактично навіть і не була гарантом. Так само можна говорити і про Мінські домовленості, положення яких суттєво і докорінно відрізняється у своїй інтерпретації та трактуванні Україною та Росією, а також міжнародними партнерами, що призвело до війни, а також абсолютно різному її трактуванні, в тому числі й нашими іноземними партнерами.

Зокрема це стосується і самого факту війни Росії проти України, яку називали:

• конфліктом (китайська влада, італійський прем’єр-міністр Драгі, німецький канцлер Шольц, президент Франції Макрон та інші);
• українською кризою — фраза китайського лідера Сі Цзіньпіна [2];
• неспровокованим вторгненням — термін США;
• військовою агресією;
• анексією;
• проксі війною, спеціальною воєнною операцією  — термін, що вписує Україну в концепції геополітичного суперництва атлантизму та неоєвразійства, презентований в руських дослідженнях.

А вже у липні 2022 року, коли здавалося б все і всім зрозуміло, коли вже політики, в тоvу числі і французькі побували на місцях військових злочинів з боку Росії, зненацька французька агенція назвала російську армію „українськими сепаратистами”. МЗС України відразу ж дуже жорстко і миттєво відреагувало на пропагандистське видання Франції, відзначивши на неприпустимість підігрування Росії і відповідальності за свідоме уведення в оману і нанесення репутаційної шкоди України [3].

Отже навіть на рівні міжнародного товариства не було початково вироблено та узгоджено правильне тлумачення подій, що і призвело до логічного обґрунтування значного уповільнення темпів правильної і масштабної реакції і надання Українській державі достатньої кількості потрібної та необхідної зброї у визначений  Українською Державою час для забезпечення власної національної безпеки.

Відтак, за допомогою дискурсивного аналізу за даного випадку доходимо чіткого висновку:

• нас слухають, але не завжди бажають чути;
• партнери роблять зацікавлений публічний вигляд щодо прагнення нас зрозуміти, але на практиці нас не бажають розуміти, розуміти нашу позицію і її зміст;
• з нами ведуть переговори, але ще й досі нас не вважають реальними  рівноправними партнерами, незважаючи на офіційні заяви для преси. паритетність відносин є лише перспективою, а не реальністю, якої потребує українська політична нація.

Допомога надається на тому рівні, щоб не можна було дорікнути, що допомога взагалі не надається. Натомість її обсяги і час надходження необхідних озброєнь не відповідає оперативній обстановці. Допомога не надається для перемоги, вона надається на томі рівні, щоб знесилити Росію, послабити її, але все за рахунок, передусім людських ресурсів України. Адже матеріальні ресурси відновити можливо дуже швидко, а ось людські, які щодня втрачає Україна – на жаль, ні.

Переконаний, що активні розвідувальні заходи щодо європейських лідерів з боку українського розвідувального товариства дали б змогу більш чітко розуміти справжнє ставлення до України і перспективи її війни проти Росії. Врахування цих початкових посилів має визначати відповідну тактику і стратегію реалізації власної державної політики. Дуже небезпечним є впровадження в геостратегічний дискурс у червні 2022 року наративу про „необхідність обміну миру на території”, який в тих чи інших інтерпретаціях і скритих формах висловлюють як окремі представники адміністрації США, усілякі „експерти, аналітики, представники аналітичних спільнот”, так і європейські політики, включаючи президента Німеччини Штайнмаєра і канцлера Шольца.

Теза про втомленість від війни є частиною російського стратегічного наративу, який впроваджують дуже обережно, але цілеспрямовано і стратегічний дискурс. Знову ж таки, така варіативність і лабільність, фактично керованість геостратегічного дискурсу є наслідком відсутності власної геостратегії Української держави, в рамках якої дані питання мали б бути наперед визначені. Це позбавило б поля можливостей численних пропагандистів у багатьох європейських країнах, які, відпрацьовуючи російські гроші, впливають на формування як суспільної думки, так і на ухвалення рішення своїми політика зсередини країни. Проблематика лобізму українських національних інтересів у зовнішній сфері також є окремою темою наукових досліджень і має бути досконало розроблена, з урахуванням нинішніх подій.

Однак поза контекстом власної геостратегії ці стратегії знову поміщується на тактичний рівень здебільшого зводячись до ситуативного управління без виходу на стратегічний рівень.

Згідно з суб’єктним дискурсом, він пов’язаний із людьми, які формують, використовують, легітимують та реалізовують певні ідеї, тим самим демонструючи свою належність до певної групи. Саме тому, це, передусім, ідеологічне та світоглядне розуміння.

За даного підходу дискурс може бути:

• дискурс влади,
• дискурс еліти,
• дискурс олігархів,
• дискурс агресора,
• патріотичний дискурс або дискурс іншої групи людей, вираженої в комунікативному акті та поведінці взагалі.

Окремо слід говорити про дискурс речників та радників/ експертів / блогерів / публіцистів / журналістів, яскравими представниками яких під час першої стадії війни виступали: Олексій Орестович, Олег Жданов, Андрій Піонтковський, Юрій Швець, Андрій Іларіонов.

На думку професора В. І. Карасика, в рамках суб’єктного дискурсу доцільно виділяти два типи: особистісно-орієнтований і статусно-орієнтований [1].

Особистісно-орієнтований тип — спілкування між людьми, які добре, або буцімто добре знають одне одного.

Статусно-орієнтований тип дискурсу — комунікація між представниками різних груп з метою досягнення визначених цілей. Оскільки метою геостратегічного дискурсу є реалізація власної стратегії, то в рамках реалізації геостратегії як політико-безпекової практики потрібно чітко усвідомлювати, що кожен учасник або ж суб’єкт міжнародних відносин прагнутиме до реалізації передусім власних національних інтересів.

Яскраві приклади сучасності:

1)                 дисбаланс у сфері прав людини через фактичне примушування до вакцинації та дискримінація людей за ознакою вакцинування;

2)                 дисбаланс у розподілі по світу вакцин від ковід у 2019-2020 роках;

3)                 цифрова асиметрія світу;

4)                 кліматичні зміни, зумовлені нереалізацією політики декарбонізації і нульових викидів тими державами, які найбільше чинять негативний вплив на навколишнє середовище;

5)                 односторонні випробування кінетичної зброї США, Китаєм, Росією та Індією у космосі, що створює небезпеку мирному використанню космосу формує преференційні умови, передусім у контексті формування та розвитку космічної інфраструктури, для окремих країн.

У цілому ж підкреслю, що дискурсивний аналіз виступає серйозним методологічним підґрунтям для формування теорії геостратегії, а також виділення та окремого дослідження комунікативної інфраструктури геостратегії з урахуванням теорій метакогнітивного дискурсу [4].

Список використаних джерел:

1. Карасик В. И. „Дискурс – это единство текста и коммуникативной ситуации”. Государственный институт русского языка им. А. С. Пушкина:  [сайт]. URL: https://www.pushkin.institute/news/detail.php?ID=15579.
2. Лідер Китаю війну в Україні продовжує називати «українською кризою» // Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/news-kytay-viyna-v-ukrayini/31911143.html./
3. У МЗС вказали агенції Франс Прес, що армію росії не можна називати «сепаратистами» // режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3520779-u-mzs-vkazali-agencii-frans-pres-so-armiu-rosii-ne-mozna-nazivati-separatistami.html.
4. Савченко О. В. Когнітивні та метакогнітивні стратегії розв’язання проблемних питань // Режим доступу: https://www.inforum.in.ua/conferences/15/23/148#:~:text.

доктор юридичних наук, професор

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Надрукована: Ліпкан В. А. Підходи до творення геостратегічного дискурсу. Modern scientific research: achievements, innovations and development prospects. Proceedings of the 14th International scientific and practical conference. MDPC Publishing. Berlin, Germany. 2022. Р. 362-367. p. 21-27. 

Війна в Україні чітко продемонструвала відсутність стратегічних плані та прогнозів, заснованих не на примхах і нікчемних мантрах „вірю – не вірю”, а об’єктивному науковому та аналітичному аналізові оперативної обстановки, а також стратегічних сценаріїв розвитку відповідно до сфер життєдіяльності, варіантів, фаз розвитку. Це має бути об’єднано до відповідної матриці, на підставі якої і мають ухвалюватись рішення у сфері державного управління в тому числі і у воєнний час.

Переконаний у важливості розроблення передусім аналітичного і наукового геостратегічного дискурсу. В рамках якого окреслені питання будуть вирішені в повному обсязі.

Дискурс [лат. discursus — міркування] — 1. Мисленнєво-мовленнєва діяльність комунікантів під час комунікативного акту, сукупність мовленнєвих дій, котрі вони створюють згідно з конвенціональними і неконвенціональними правилами комунікативної поведінки у процесі розв’язання комунікативних завдань. 2. Логічно цілісна, опосередкована, соціально обумовлена одиниця комунікації, що передбачає врахування не тільки змісту тексту, а й усіх чинників, що його породжують і зумовлюють особливості процесу спілкування (взаємовідносин співрозмовників, комунікативної ситуації, цілей висловлювань тощо). 3. Текст, актуалізація якого обумовлена множинними чинниками, в тому числі соціальними. Означає комунікабельність тексту як структури багатоманітних мов комунікації; є видом мовленнєвої комунікації, орієнтованої на обговорення й обґрунтування будь-яких значущих аспектів дій, думок і висловлювань учасників. Розгляд дискурсу як логічно цілісної, опосередкованої, соціально обумовленої одиниці комунікації надає можливість розглядати „немовленнєві мови” (наприклад, мова реклами, міміки і жестів) у взаємному зв’язку з мовою людського спілкування як основного способу комунікації між людьми. Це створює підстави для формування цілісної теорії соціальної комунікації, включаючи охоплення як вербальних, так і невербальних комунікативних засобів.

Водночас в рамках геостратегічного дискурсу важливо не блукати манівцями бажань та ілюзорних аматорських висловів, а головне дій. Для кристальності та безапеляційності наукового аналізу наведу конкретні вислови посадових осіб української влади, які вони вживали, характеризуючи надану іноземними партнерами інформацію щодо високої імовірності широкомасштабної війни Росії проти України [1]:

• ми не могли в це повірити: геостратегія оперує чіткими фактами та сценарним аналізом, методологією геостратегічного моделювання та конкретними рішеннями. Геостратегія — це не гра у вірю не вірю, а конкретна та відповідальна системна інтелектуальна праця;
• не слід роздмухувати паніку відносно російської загрози / нам не потрібна паніка. Завтра буде війна — це паніка. Паніка на ринках, паніка у фінансовому секторі. Скільки коштуватиме це нашій державі! / Сьогодні ми не бачимо більшої ескалації, ніж вона була раніше (В. Зеленський 28 січня 2022 р.) [2]. З часом має бути надано правову кваліфікацію такої оцінки воєнній небезпеці усім причетним посадовим особам, які інформували / дезінформували Президента, сформувавши невірне і хибне уявлення про реальну небезпеку і підтверджені наміри Росії щодо знищення Української держави, в тому числі і намірів фізичного знищення самого В. Зеленського в якості президента України;
• Москва не має наміру починати воєнну агресію проти Києва: хибний наратив, який неодноразово бездумно тиражувався українськими ЗМІ, наче мантра для заспокоєння та убаюкання та уколискування.
• загроза з боку Росії лишається „небезпечною, але туманною”, і не факт, що російський напад в дійсності відбудеться (слова В. Зеленського у розмові з Д. Байденом 27 січня 2022 р) [3-4].

Коріння цих помилок, якщо брати початок активної фази неконвенційної війни Росії проти України, базувалися у сфері інформаційної політики, коли українські ЗМІ у 2013-2014 роках почали тиражували штучні та шкідливі поняття:

• „зелені чоловічки”, „ввічливі люди” — замість: сили спеціальних операцій Росії, російські загарбники, терористи;
• ОРДЛО — проксі Росії;
• правоохоронні органи ОРДЛО — замість: проксі російської армії;
• псевдореферендум в Криму — замість: збройна анексія територію Автономної Республіки Крим як складової Української держави.

Інформаційна політика України має оперувати українськими наративами та формувати потрібні для реалізації української геостратегії меседжі. Тож стратегічні наративи не можуть бути вироблені поза контекстом геостратегії.

Звичайно, для об’єктивності наукового аналізу можу навести і правильні й конструктивні стратегічні наративи, які фактично і закладають підвалини до формування національного геостратегічного дискурсу, за допомогою якого має формуватися і реалізовуватися державна політика у зовнішній сфері:

• „давайте трішки порадіємо в душі за себе, не будемо вмить знецінювати власний успіх, не будемо соромитись, не будемо народом із короткою пам’яттю, не будемо народом із комплексом меншовартості. Давайте ми не будемо говорити, що Україні надали статус кандидата в ЄС, давайте говорити, що Україна ЗДОБУЛА статус кандидата в ЄС.. давайте не про те, ЩО нас очікує, а про те, що ми ЗМОГЛИ.. давайте пишатися собою і поважати СЕБЕ.. не тішитись, що це ляпас Москві, а це аплодисменти Україні” (В. Зеленський 24 червня 2022 р. після здобуття 23 червня 2022 року Українською державою статусу країни-кандидата в ЄС).

Також в даному аспекті наголошу на крайній шкідливості уводити в наративне поле і геостратегічний дискурс тему про „недоцільність НАТО” для України. Ця теза є елементом пропаганди ворога України. І саме реалізація загроз національній безпеці, про які писав, починаючи з 2002 року, сталася можливою через абсолютно невідповідний геостратегічному статусу Україні нав’язаний зовнішніми суб’єктами статус нейтральності. Я повністю підтримую і завжди у своїх працях проводив чітку лінію, яка дуже влучно подана В’ячеславом Липинським: „Нації, в яких переважають нейтральні” неминуче засуджені на смерть і рабство [5].

Нейтральність це зубожіння, це відсутність власної стратегії. Для України нейтральність призводить до неминучої смерті та знищення національної державності. Саме тому, провідники до нейтральності — це поводирі до малоросійства, яке, як відзначала свого часу Леся Українка, є не політикою і навіть не тактикою, а завжди є апріорною і тотальною капітуляцією [5].

Тож, замість того, щоб одвічно і я б сказав споконвічно боротися за свободу і волю, шукати власну ідентичність, виборювати право на існування питання власної геостратегії має бути поставлено інакше: існування Росії в якості імперію завжди становитиме загрозу національній безпеці України незалежно від правлячого режиму.

Саме тому парад суверенітетів суб’єктів Російської Федерації, а в цілому знищення та ліквідація імперської державності та месіанської ідеології, стане запорукою безпеки процвітання вільної і незалежної Української держави.

Можна ще довго тягнути із поставками зброю, фінансувати наші збройні сили. І звичайно ж це важливо. Водночас ця стратегія – стратегія із нульовою сумою для України, адже зброї немає в такій кількості і в ті проміжки часу і в тому конкретному місці, в які і де вона була потрібна. Отже хрестоматійна (за класиками геополітики) війна неоєвразійства і атлантизму відбувається „до останнього українського солдата”.

Це не наша стратегія. Вести перемовини на умовах ворога ніхто не буде.

Доцільно згадати думку Уласа Самчука; „Найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа… Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, лише доводила нам, що ми — не ми щось інше” [6].

Тому, розуміючи завдання кожної із сторін у даній війні, маємо крокувати власним шляхом, послуговуючись ресурсами наших партнерів, водночас творячи власну геостратегію.

Допоки існуватиме Росія, завжди існуватиме конфлікт із атлантичною цивілізацією. А Українська Держава поза власної геостратегії завжди блукатиме манівцями чужих стратегій і гратиме роль не в своїх інтересах.

Саме тому свобода і незалежність, процвітання Української держави можливе за умови зникнення стратегічного протиборства неоєвразійства і атлантизму.

Стратегія України полягає у знищенні парадигмальної конфліктогенності геополітики, як наперед визначеної конфронтаційної науки щодо боротьби, війни, протистояння і панування, заснованого не на контролі над територією, а саме пануванні, заснованому на смерті, горесті і чисельних кривавих лихах.

Геополітика — наука про  обґрунтування смерті. Геостратегія — теорія розвитку гуманізму і коеволюції людства.

Улас Самчук відзначав: „Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках у поступованнях — ось основна заповідь людини-європейця” [6].

Озброєння України відповідно до стандартів НАТО це лише один із кроків перемоги над ворогом. Головне говорити і діяти у війні одночасно із усіма учасниками війни.

Іншими словами: потрібно розширити ареал впливу і перейти від однобічного постачання зброї України до прямих дій щодо безпосередньо російського керівництва і ключових лідерів. На це зокрема відзначає і Борис Джонсон, відзначаючи, що президента країни-агресора Володимира Путіна потрібно зупинити. „Якщо Путіна не зупинити в Україні, то він знайде нові цілі для своїх реваншистських атак. Ми захищаємо не якийсь абстрактний ідеал, а перший принцип мирного миру, який полягає в тому, що не можна допустити розчленування великими і могутніми країнамии своїх сусідів, і якби це коли-небудь було дозволено, то жоден народ ніде не був би в безпеці” [7].

Список використаних джерел:

1. “Это может стать кошмаром”. США говорят о беспрецедентной концентрации российских войск у границ Украины // Режим доступу: https://www.bbc.com/russian/news-60184081.
2. Нам не нужна паника”. Зеленский ответил на предупреждения Байдена об угрозе российского вторжения // Режим доступу: https://www.bbc.com/russian/news-60164297.
3. Readout of President Biden’s Call with President Zelenskyy of Ukraine // Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/briefing-room/statements-releases/2022/01/27/readout-of-president-bidens-call-with-president-zelenskyy-of-ukraine-2//
4. Байден заявил Зеленскому о реальной опасности российского вторжения на Украину // Режим доступу: https://www.bbc.com/russian/news-60171262/
5. https://www.perspektyva.in.ua/ukrayinska-natsiya-i-derzhava/vyslovy-vidomyh-ukrayintsiv//
6. Самчук У. Нарід чи чернь? // Українське слово від 9 листопада 1941 року.
7. Агресія Путіна може вийти за межі України – Джонсон // Режим доступу: https://dilo.net.ua/novyny/agresiya-putina-mozhe-vyjty-za-mezhi-ukrayiny-dzhonson/.