Діордіца Ігор Володимирович,

голова Інституту  адміністративного правосуддя та судової реформи ГОСЛ,

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Автором було досліджено детермінацію структури суспільства знань структурою його комунікацій. Зауважено, що нині суспільство існує у вигляді суспільства знань і це пояснюється збільшенням ваги інформації в різноманітних сферах. Зазначено, що одним із найрозповсюдженіших видів комунікацій і є соціальні мережі. Акцентовано увагу на тому, що незважаючи на певні переваги користування соцмережами, існує низка недоліків, наприклад, анонімне розголошення конфіденційної інформації, порушення авторських прав, поширення недостовірної інформації та ін. Аргументовано положення про те, що на сьогоднішній день неможливо ввести використання Інтернету в цілому та соціальних мереж, зокрема, в законодавчі рамки, оскільки він є транснаціональним. Окрему увагу було приділено Вікілікс.

Ключові слова: суспільство знань, інформаційне суспільство, інформація, комунікації, соціальні мережі, Вікілікс, авторські права, Інтернет

Аннотация

Автором была исследована детерминация структуры общества знаний структурой его коммуникаций. Замечено, что в настоящее время общество существует в виде общества знаний и это объясняется увеличением веса информации в различных сферах. Отмечено, что одним из самых распространенных видов коммуникаций являются социальные сети. Акцентировано внимание на том, что, несмотря на определенные преимущества пользования сетями, существует ряд недостатков, например, анонимное разглашение конфиденциальной информации, нарушение авторских прав, распространение недостоверной информации и др. Аргументировано положение о том, что на сегодняшний день невозможно ввести использование Интернета в целом и социальных сетей, в частности, в законодательные рамки, поскольку он является транснациональным. Отдельное внимание было уделено Викиликс.

Ключевые слова: общество знаний, информационное общество, информация, коммуникации, социальные сети, Викиликс, авторские права, Интернет.

Summary

The author investigated determination of the structure of the society of knowledge by the structure of its communications.

It was noted, that now society exists as the society of knowledge and this is due to the increased weight of information in various areas of social life.

It was also noted that the social networks are one of the most common forms of communication. The attention was paid to the fact that despite of some advantages of using social networks, there are some disadvantages, such as anonymous disclosure of confidential information, copyright infringement, spreading of false information and so on.

It was argued that today using of Internet in general and social networks, particularly, in the legislative framework is impossible, because of its transnational character. Special attention was paid to WikiLeaks and was noted that uncontrolled publication and analysis of documents that became available as a result of leakage of information is illegal. it was agreed that new society is connected with the development of communicative or social nets and society is interpreted in the context.

In general, the scientific community paid little attention to the society of knowledge and the structure of its communication and this can be used in carrying out of future comprehensive studies.

Keywords: knowledge society, information society, information, communication, social networking, WikiLeaks, copyright, Internet.

Інформація в сучасному світі вже стала засобом і ціллю повноцінної життєдіяльності та набуває чітких рис реальної влади, яка тісно вплетена в усі сфери функціонування суспільства. Людство, таким чином, невпинно просувається до нової ери свого розвитку – ери, де найвищими цінностями виступають інформація та знання. Таким чином і відбувається формування суспільства знань, яке і детермінується структурою його комунікацій.

Інформаційна революція і, як наслідок, виникнення інформаційного суспільства та його наступної фази, як зазначено, – суспільства знань – починають кардинально змінювати не лише світову і національні економіки, а й життя людей та спосіб влаштування сучасного світу. Тому ця проблема стала однією з головних для більшості міжнародних організацій, наукових та освітянських спільнот, ділових кіл і практично всіх освічених людей, а також широке розповсюдження різних способів комунікацій, як приклад – соціальні мережі, і обумовлюють актуальність обраної теми.

Питання застосування інструментарію соціальних мереж у політичній та повсякденній діяльності зараз широко дискутується дослідниками-політологами, соціологами та психологами, а от з юридичної точки зору дане питання ще взагалі не досліджено. Суспільство знань розвивається в інформаційному середовищі, тому зауважимо, що окремі аспекти проблематики формування інформаційного суспільства у той чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: наукова школа В. А. Ліпкана [1-7], І. В. Арістова [8-9], В. С. Цимбалюк [10-12], І. В. Сопілко [13] та інших, проте незважаючи на те, що теорія інформаційного суспільства є певним чином достатньо розробленою і репрезентованою різноманітними концепціями, але питання інформаційної інтервенції як загрози кібернетичній безпеці є абсолютно новим, що зумовлює потребу у його ретельному дослідженні, особливо слід зупинитись на тих загрозах, які існують у зв’язку із розвитком інформаційного суспільства в Україні. Окремо зазначимо про використання праць політологів, а саме: Г. Г. Почепцова [14], Е. Ноель-Нойман [15].

Метою статті є визначення ключових елементів понятійно-категоріального апарату та дослідження  детермінації структури суспільства знань структурою його комунікацій. У зв’язку з цим поставлено завдання фрагментарно схарактеризувати суспільство знань, продемонструвати роль і місце соціальних мереж у впливі на людину, а також окрему увагу приділити сайту Вікілікс.

Виклад основного матеріалу

Суспільство знань, яке виникає як нова суспільно-економічна формація держави у XXI сторіччі, тісно пов’язане з особливою роллю знання у сучасному цивілізаційному розвитку. На відміну від інформаційного суспільства, що визначається досягненнями технологій, поняття «суспільство знання» передбачає ширші соціальні, етичні і політичні параметри.

Погоджуюся з тим, що окремі дослідники пов’язують нове суспільство з розвитком комунікаційних (соціальних – авт.) мереж та інтерпретують його в цьому контексті. З’являються концепції суспільства мережевого інтелекту (Тапскотт. Дон Тапскотт заявляє, що в США зявилося мережеве покоління [16]), підкреслюється мережевий характер майбутніх соціальних структур (Кастельс. На думку американського соціолога Мануеля Кастельса, саме мережі складають нову соціальну морфологію наших суспільств. За його словами, мережеве суспільство – це таке суспільство, в якому ключові соціальні структури і діяльність його членів організовані навколо мереж електронних комунікацій ». Таким чином, мова йде не стільки про соціальні мережі, так як мережева форма соціальний організації існувала вже давно, а про соціальні мережі, які обробляють і управляють інформацією, а також використовують мікроелектронні пристрої. Мережі стали базовими осередками сучасного суспільства [17]).

Глобальна інформатизація забезпечує доступ до інформаційних ресурсів, електронних інформаційних технологій і можливостей інфотворення широким масам користувачів. Сьогодні активізація спілкування з допомогою електронних інформаційних технологій набула в суспільстві такої щільності й інтенсивності, що стало можливим формування технологічно організованих соціальних мереж.

Під час свого розвитку соціальні мережі збагачуються новими можливостями для задоволення запитів користувачів. Соціальні мережі зі зростаючою кількістю додатків до них стали сприятливим фактором для забезпечення відвідуваності сайтів, зворотного зв’язку з користувачем і, таким чином, важливою формою генерації нової суспільно значущої інформації [18, C. 17]. Постійно зростаюча популярність соціальних мереж обумовила підвищену увагу дослідників до їх сутності й суспільного значення, оскільки лише усталені поняття про суспільне явище дають можливість перейти від фіксації особливостей того чи іншого процесу в його стихійному розвитку до керування перспективами цього розвитку.

В умовах глобальних цивілізаційних зрушень починають активно освоюватися всі новітні досягнення науки, особливо у психологічній, інноваційній, технічній сферах. У той же час починають застосовуватися і нові інструменти для впливу на масову свідомість, серед яких важливе місце посідають соціальні мережі, адже сьогодні молода людина проводить все більше часу саме в них. Тому питання впливу на суспільну свідомість залишаються недостатньо вивченими та потребують ґрунтовного аналізу всіх методів, задіяних для здійснення інформаційного впливу на користувачів та детермінації структури суспільства знань.

Соціальні мережі в наш час є невід’ємним елементом щоденного спілкування більшості учасників онлайн-комунікації. Через них індивіди здобувають альтернативні до традиційних медіа факти, коментують їх, інтерпретують та поширюють, стаючи, таким чином, співучасниками інформаційного процесу. У масштабах держави цей механізм має неабиякий вплив на соціальні, культурні, економічні та політичні взаємини, а також процеси. Особливу роль соціальні мережі відіграють і в контексті змін у суспільній свідомості – завдяки не лише окремим, добре знаним їх учасникам, а й відносно знеособленій думці загалу, умовної більшості однодумців. Вони можуть сукупністю своїх поглядів впливати на цілий інформаційний простір, провокуючи суспільний резонанс і різного роду наслідки для цілого соціуму [19], які не завжди матимуть позитивний характер.

Останніми роками соціальні мережі набули великої популярності як на території України, так і в усьому світі. Щодня все більше і більше користувачів Інтернет реєструються і починають свою активну діяльність у нових соціальних мережах, які увійшли до списку найвідвідуваніших українськими користувачами сайтів.

Все це пов’язано із розвитком інформаційно-комунікаційних технологій,  соціальні мережі почали відігравати надзвичайно важливу роль в житті будь-якого суспільства. До таких мереж залучено дуже велику кількість людей. Тому є важливим дослідити соціальні мережі як особливий засіб комунікації. Це зумовлено тим, що сучасна людина не уявляє себе без Інтернету, все більша частина життя її є віртуальною, така ситуація відкриває величезний простір для дослідження, запровадження нових ідей, пошуку нових рішень. За допомогою Інтернету можна дізнатися останні новини, прогноз погоди, курси валют, ознайомитися із поточним законодавством та змінами до нього, отримати он-лайн консультацію з того чи іншого питання та багато іншого, не прикладаючи якихось значних зусиль.

Соціальна мережа – це спільнота людей, об’єднаних однаковими інтересами, уподобаннями, або тих, що мають інші причини для безпосереднього спілкування між собою. Сучасні Інтернет-сервіси забезпечують користувачів усіма можливими інструментами для спілкування одне з одним – відео, чати, зображення, музика, блоги, форуми тощо. Для бізнесу ж соціальні мережі виступають новим каналом комунікації із споживачем, та інструментом дослідження уподобань аудиторії.

Як відомо, метою створення соціальних мереж є, передусім, спілкування людей, але сьогодні ми спостерігаємо зовсім іншу картину: мережі наповнені непотрібною рекламою, яка заважає нормальній роботі із тим чи іншим сайтом, оскільки може або закривати більшу частину сторінки, або містити певні віруси, та  непристойним матеріалом, з-поміж якого окремо можна виділити порнографію, поширення неправдивої інформації та ін., за що передбачається відповідальність.

Згідно досліджень «Miniwatts Marketing Group – Internet World Stats» складено рейтинг 20 країн Європи із найбільшої кількістю користувачів Інтернет. У рейтингу наша країна займає 14 місце [20].

Молоде покоління сьогодні важко може уявити собі життя без соціальних мереж. Зручність спілкування, а часто і спосіб заробітку грошей, приваблює з кожним роком до соцмереж все більшу кількість людей.

Спілкування в соцмережах може підвищувати самооцінку, але в той же час знижувати самоконтроль. Велику роль у формуванні самооцінки експерти відвели тому, яку інформацію про себе людина розміщує на своїй сторінці, а не інформація на сторінках друзів. В цілому соціальні мережі мають істотний вплив на життя сучасного суспільства, однак назвати однозначно цей вплив негативним або позитивним не можна, тому що все залежить від людини, яка проводить час в соцмережах [21].

Серед позитивних рис можна виділити різноманітні он-лайн тренінги, вебінари, можливість комунікувати із друзями в різних точках земної кулі в реальному часі, також заводити нові знайомства з метою підвищення рівня знань іноземної мови; можливість здійснення обміну коментарями щодо ситуації в країні та в світі; надання юридичних он-лайн консультацій; спілкування із деякими представниками влади, шоубізнесу на їх офіційних сторінках та ін. Однак, незважаючи на низку позитивного у використанні соціальних мереж населенням, існують також і вагомі недоліки.

Перш за все, варто відмітити про порушення авторських та інших прав в соцмережах.

Нині при використанні Інтернету немає жодних законодавчих обмежень. Деякі країни, наприклад Китай, Росія, Руанда та Конго, намагаються ввести його в законні рамки, але це майже неможливо, оскільки Інтернет, а відповідно і соцмережі, не має територіальних кордонів. У даному випадку є можливим використання інформації з мережі в незаконних діях, окрім вищезазначеного також потрібно відмітити й велику кількість інформації про те, як можна вчинити злочин (відімкнути замок без ключа, завести авто для викрадення за допомогою дротів, виготовити вибухівку в домашніх умовах та ін. подібного характеру). Ще одним негативним моментом є можливість доступу до інформації, яка провокує насильство, агресію, ксенофобію, неонацизм, екстремізм і тероризм; інформації порнографічного характеру неповнолітніми особами. Тому, підтримуємо твердження про те, що нагальною є потреба створення спеціального органу, принаймні на території України, який би мав повноваження у сфері перевірки інформації, що розміщується в Інтернеті, та блокування «шкідливої». Поточне управління Інтернетом варто залишити за технічними структурами й захистити його від впливу політичних пристрастей.

У мережі також відбувається порушення авторського права, а саме вчинення дій, спрямованих на протиправне використання об’єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди, оскільки будь-який користувач може розмістити певний вірш, оповідання й поставити підпис як автор, не маючи при цьому жодних прав на даний витвір. Яскравий приклад цьому – діяльність державної установи, в яку передаються дисертації після захисту в електронній формі. Через деякий час усі роботи опиняються в Інтернеті, а придбати їх може кожен охочий, порушуючи авторські права.

Нині українські й закордонні сайти переповнені статтями та книгами, розміщеними без згоди авторів. «Переходячи» з одного сайту на інший, матеріали, як правило, втрачають імена своїх авторів, а часто присвоюються іншим. Таким чином зі збільшенням використання творів у мережі Інтернет, збільшується кількість випадків порушення авторських прав.

З метою ліквідації негативних наслідків порушення авторського права в мережі Інтернет, законодавець повинен підвищити рівень покарань за злочини у даній сфері залежно від рівня суспільної небезпеки, уряд – активними діями довести суспільству, що він не сприятиме порушенням авторських прав у сфері інформаційних технологій, а також ввести додаткові засоби захисту [6, С. 200].

Однак, якщо раніше Інтернет був зорієнтований переважно на те, щоб через нього можна було дістати певну інформацію, переслати документи по пошті і т.д., то тепер постав новий аспект – життя у віртуальному світі через такі сайти, як Вконтакте.ру, Facebook.com, Formspring.me і багато інших.

Те, що соціальна мережа дійсно поглинула багатьох – це факт, але виникає логічне запитання: чому? Причин знову ж таки багато і вони стосуються не тільки економії часу, а насамперед таких психологічних механізмів, які стосуються відповідальності, самовпевненості та самозахисту.

Із психологічної точки зору Інтернет сприймається людиною, чимось на рівні натовпу. А в натовпі, як відомо, обличчя і індивідуальність зникає, а із нею і відповідальність. Коли ж ми потрапляємо в Інтернет, ми, як і в натовпі, нібито зникаємо, відчуваємо себе анонімними та недоторканними, із легкістю можемо «качати» піратську продукцію, що є протиправним, хоча це можна інтерпретувати як крадіжку. У мережі ми можемо легко написати будь-яку образу. Ми можемо принизити людину, а в «реальному» світі посягання на честь і гідність особи можуть нести цивільну (ст. 7 ЦК [22]) або кримінальну відповідальність, яка настає та образу (ст. 161 КК [23]).

За наклеп у ЗМІ або мережі Інтернет можна отримати до року виправних робіт, за неправдиве звинувачення в тяжкому злочині – до 2 років обмеження волі. Відповідні норми містяться в законі №3879. Згідно з законом, Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 151 [24] «Наклеп» (в засобах масової інформації або в Інтернеті). Згідно з ухваленим законом до Кримінального кодексу України додається стаття «Екстремістська діяльність». В ній зазначається про те, що виготовлення, зберігання з метою збуту чи розповсюдження, а також збут чи розповсюдження екстремістських матеріалів, зокрема через засоби масової інформації, Інтернет, соціальні мережі, використання чи демонстрування екстремістських матеріалів перед масовим зібранням людей, публічні висловлювання чи заклики екстремістського характеру, а також фінансування зазначених дій або інше сприяння їх організації чи здійсненню караються штрафом від 200 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією екстремістських матеріалів [24].

Соціальні мережі в Інтернеті використовуються як  високотехнологічний інструмент для поширення ідей і розпалювання ворожнечі на соціальному, національному, політичному та мовному ґрунті. Все частіше лунають заклики до нетерпимості, ворожнечі, ненависті та насильницької зміни влади і конституційного ладу. Нерідко під виглядом самоорганізації громадян Інтернет використовується для маніпулювання ззовні, в результаті чого відбувається суттєве зростання конфліктності, жорстокості, безжальності та насильства серед населення, що призводить до зниження рівня моральності та системного заподіяння шкоди законним правам та інтересам громадян і суспільству, інтересам держави в цілому [25].

Можемо влаштувати скандал, який затягне всіх, хто в цей час опинився на злощасному сайті і т.д. І знову ж таки – ніякої відповідальності. Але відсутність відповідальності – не єдина проблема.

Важливо враховувати те, наскільки потужним є вплив цих сайтів на психологію людини, перш за все, що стосується молоді, але не тільки. У дорослих в Інтернеті також спрацьовують аналогічні психологічні механізми: що може бути простіше, ніж зайти на який-небудь сайт і написати будь-яку найгрубішу образу, але із політичним, націоналістичним чи іншим контекстом – все одно ж ніхто не покарає за це, навіть якщо ви пишете дійсно від свого імені. І такий підхід має масовий характер, що не може не позначитися на соціумі в цілому: рівень агресії зростає, ризик заворушень підвищується, конфлікти в суспільстві нарощуються і т.д.

В Інтернеті існує безліч націоналістичних сайтів і ми бачимо до чого існування таких сайтів призводить, зокрема, у сусідній Росії, де відбувається розповсюдження недостовірної інформації та подальше масове «зомбування» населення [26].

Як негативний момент, зазначимо і про розповсюдження інформації самими користувачами соцмереж та ії подальше використання «фейковими» сторінками, за допомогою яких можуть вчинятися протиправні дії, такі як заклики до повалення державної влади, зміни території та ін., що може мати в подальшому ознаки протиправних діянь, наприклад сепаратизм.

У чинному Кримінальному Кодексі України немає статті яка прямо б регулювала відповідальність за сепаратизм. Тому для того щоб кваліфікувати дії пов’язані із сепаратизмом необхідно звернутися до статті 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України» [23]. Сепаратизм підлягає кримінальній кваліфікації  за статтею 110 КК України, саме тому, що його наслідками є порушення територіальної цілісності і недоторканості території України. А, оскільки ці дії будуть вчинені у віртуальному просторі, то актуальним стане питання притягнення винної особи до відповідальності. Оскільки необхідно зібрати значну кількість доказів щодо того, чи реальна людина вчинила ці дії, чи «вигадана» особа, чи, можливо, робот.

Вчені Кембріджського університету виявили, що навіть те, як користувач ставить «лайки» у Facebook, може розповісти багато що про його політичні та релігійні погляди, сексуальну орієнтацію, сімейний стан, шкідливі звички й інші аспекти особистої інформації, які він не хоче розкривати  у своєму профілеві. А сучасні комп’ютерні програми дозволяють «витягти» усю цю інформацію з соцмереж і проаналізувати її.

Відомо, що сьогодні приблизно 15% користувачів соціальних мереж користуються ними для стеження за іншими людьми. Як правило, практикується це не тільки злодіями, а й терористичними організаціями та спецслужбами, які здійснюють за допомогою соцмереж не тільки стеження а й вербовку громадян. За різними даними, тільки в Росії за останній час було завербовано понад 2000 чоловік, включаючи жінок. Своїх жертв представники забороненої в Росії організації ІДІЛ шукають в Інтернеті: соцмережах і, звичайно, на сайтах знайомств [27]. Кажуть, весь світ перебуває під електронним ковпаком спецслужб. Інтернет для вербування також використовують терористи [28].

Останнім часом багато говорять про використання соціальних мереж в якості потужного інструменту об’єднання людей з метою їх участі в масових акціях для зміни економічної політики держав або усього державного устрою. Такий приклад маємо в Білорусії, де створено рух, який так і називається «Революція через соціальні мережі» [29].  У соцмережі Facebook група «Збережи свій двір» запрошує іванофранківців до патрулювань вулиць міста спільно з правоохоронцями [30].

Акцентуємо увагу на тому, що соцмережі все більше впливають на мову та свідомість користувачів. Поширеним явищем стає розповсюдження так званих «хештег-слів», наприклад «#яснозрозуміло», «#аргументнийаргумент», які часто є тавтологією чи неправильними з точки зору мовлення, в той же час такі фрази на довго залишаються в пам’яті користувача мережі і використовуються ним у повсякденному спілкуванні. Внаслідок цього, індивід-користувач соціальної мережі починає і думати встановленими в мережі канонами, що не завжди має позитивне спрямування. Як приклад, зазначу про масові розстріли в школах США.

Усе почалося в 1996 році, коли Баррі Лукатіс убив свого вчителя та 2 однокласників. Протягом наступних 2 років ситуація погіршувалася – сталося ще 6 схожих інцидентів. А в 1999 відбувається масовий розстріл школярів, відомий усьому світу як «Колумбайн». 2007 – бійня у Політехнічному інституті, штат Вірджинія, 32 людини застрелені, 70 поранені. 2012 – свавілля Адама Лензи у Сенді-Хук, штат Конектикут, під час якого було вбито 27 людей.2015 – десятеро застрелені у коледжі Розбургу, штат Орегон. Всі особи, які вчиняли дії, були активними користувачами соціальних мереж. Наприклад, винуватці Гарріс і Кліболд від початку розробили сценарій, який передбачав те, як саме повинна пройти стрілянина. Вони створили веб-сайт, почали заливати відео на YouTube та в соцмережі, знімали про себе фільми в домашніх умовах, де поставали в ролі кілерів. Вони писали довжелезні маніфести, записували аудіозвернення в підвалі, пояснювали причини своєї діяльності [31]. Американські дослідники з’ясували, що масові розстріли в школах є «заразними». Вчені прийшли до цього висновку, проаналізувавши численні випадки перестрілок в навчальних закладах США [32].

Цікавим залишається явище повної довіри всій інформації, яка публікується в мережі. Користувач переважно не перевіряє отриману інформацію і приймає її за достовірну, тільки на основі того, що вона публікується солідною групою із значною аудиторією.

Іншим прикладом є «спіраль мовчання», коли мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості й замовчування думок більшості, а також за допомогою якої аналізуються процеси формування та функціонування громадської думки. Саме на перетині впливу масової комунікації й зворотної реакції індивідів народжується та взаємодія, яка змінює громадську думку [15, С.98].

Подібне відбувається і в соціальних мережах, коли авторами повідомлень виступають саме представники меншості, проте користувачі, які не хочуть залишатися осторонь, починають підтримувати, можливо навіть неприйнятну для них думку. Пов’язаним із вищезгаданою моделлю є явище «стадного інстинкту», яке безпосередньо пояснює в деякій мірі «спіраль мовчання». Сам принцип стадного інстинкту полягає в тому, що людина за своєю природою – істота колективна, групова. І один з механізмів виживання в групі полягає в тому, щоб у більшості випадків вести себе так само, як і всі, а також переймати досвід інших

Аналізуючи основні методи, які використовуються в соціальних мережах, варто згадати думку Г. Почепцова, який наголошує на тому, що сьогодні інформаційні війни, перш за все, ведуться за допомогою інтелектуального інструментарію, а соціальні мережі є безпосереднім середовищем для їх використання. Також він відзначає створення нового методу впливу на громадську думку, що отримав назву мікротаргетингу і полягає у публікації персоналізованих повідомлень на рівні окремої людини для привернення її уваги та завоювання прихильності [14],залученні користувачів-волонтерів, які будуть вести запеклі дискусії в обговореннях, писати прихильні для влади коментарі, а також публікувати замітки, повідомлення, які критикуватимуть чи підтримуватимуть певні дії, висвітлюватимуть їх під певним кутом зору.

В той же час варто наголосити на тому, що соціальні мережі є ідеальним знаряддям не лише для здійснення впливу, але й для збору необхідної інформації. Адже, сам того не підозрюючи, користувач соціальної мережі стає абсолютно незахищеним перед вторгненням у його особисте життя.

Соціальні мережі помітно впливають на взаємодію державної влади і суспільства. Вони все частіше стають своєрідними посередниками між владою та громадянами через офіційні сторінки політиків та центральних органів, на яких активно пропагуються основні позиції влади.

Охоплюючи значну і різносторонню аудиторію, соціальні мережі перетворюються на інструментарій ведення інформаційних війн та здійснення впливу на громадськість. Наприклад, двоє мешканців графства Чешир засуджені до чотирьох років в’язниці за заклики до погромів в соціальній мережі Facebook [33].

Скориставшись пошуковою системою в Інтернеті, можна натрапити на соціальні мережі, як українські так і закордонні, учасники яких розповсюджують заклики сепаратистського характеру, активно пропагують антиконституційну діяльність. Сфальсифіковані інформаційні матеріали завдають великої шкоди, маніпулюючи свідомістю людей, дезінформують їх та спонукають до протиправних дій.

Службою безпеки України через соціальні мережі щодня виявляється величезна кількість груп сепаратистської та антиукраїнської спрямованості. Встановлено, що понад 80% з них адмініструються з території РФ, тимчасово окупованих територій АР Крим та Донецької і Луганської областей [34].

Доступ до інформації як складова суб’єктивного права на інформацію передбачає реалізацію можливості отримання (одержання) інформації. Причому засоби одержання інформації можуть бути різними: офіційні й неофіційні публікації в засобах масової інформації (в соцмережах – авт.), надання усної або письмової інформації за інформаційними запитами або зверненнями громадян тощо.

Нині досить актуальним стало запровадження електронної петиції, як засобу забезпечення реалізації цього права, тобто офіційне звернення (колективне чи індивідуальне)  з вимогою, пропозицією, чи скаргою до відповідних суб’єктів (уточнення – органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, об’єднань громадян або посадових осіб) через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції [7].

Приймаючи до уваги вищезазначене, зауважимо, що електронна петиція може бути використана і в протизаконних цілях. Оскільки, як передбачається законодавством, електронна петиція, адресована Київській міській раді, розглядається за умови збору на її підтримку не менше як 10000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції [35].

Зважаючи на «багатолюдність» соціальних мереж та швидкість розповсюдження інформації в них, то зібрати необхідну кількість підписів є простою справою, а от зміст звернення може мати і протиправний зміст. Звичайно ж, суть самої петиції не може протирічити законодавству України, але можливий варіант обходу закону або якихось прихованих намірів. Тому, використання електронної петиції в суспільстві знань повинне бути чітко регламентованим.

Окремої уваги заслуговує Вікілікс – міжнародна організація, що займається витоками таємної інформації та її подальшою публікацією на своєму сайті. Джерела інформації завжди залишаються анонімними. Метою проекту оголошено «невідслідковуване публікування і аналіз документів, що стали доступними внаслідок витоку інформації». Стати анонімним джерелом інформації може будь-хто, хто має її у своєму розпорядженні і надішле до «редакції» [36]. Зважаючи на такі характеристики інформації як достовірність, повнота, об’єктивність та ін. зауважу про неприпустимість розповсюдження недостовірної інформації, оскільки це може тягнути за собою низку негативних наслідків. Сама організація і займається витоком непідтвердженої інформації. Наприклад такі заголовки на шпальтах газет «WikiLeaks: Украина боялась вторжения в Крым еще при Ющенко» [37], «WIKILEAKS: украинские тайны госдепа» [38], «Wikileaks разоблачил Порошенко и Тимошенко» [39], «WikiLeaks начал публиковать переписку главы ЦРУ» [40], «WikiLeaks: В Украине 2 компании, которые следят за украинцами для СБУ, МВД и других» [41], але немає вказівки на той ресурс, звідки отримана дана інформація. Актуальним залишається питання того, яким чином до власника сайту ВІКІЛІКС потрапили зазначені документи та з якою метою вони були оприлюднені. Цілеспрямовані витоки «секретної інформації» від ВІКІЛІКС та інших подібних Інтернет-ресурсів стали поширеним методом інформаційного протиборства й маніпулювання громадською думкою. Портал ВІКІЛІКС фактично виконує рольову функцію підрозділу «інформаційних військ» у ролі файлообмінника, куди різноманітні спецслужби держав та представники корпоративних структур можуть у разі потреби скидати «компрометуючі матеріали» [42].

Зазначаючи про національне законодавство, зауважу, що статтею 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [43] передбачається, що за порушення законодавства про доступ до публічної інформації особи, винні у наданні або оприлюдненні недостовірної, неточної або неповної інформації несуть відповідальність. Водночас, за порушення інформаційного законодавства Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність.

Таким чином, резюмуючи вищезазначені положення, я дійшов таких висновків. Перш за все, нині суспільство існує у вигляді суспільства знань, це пояснюється збільшенням ваги інформації в різноманітних сферах. Структура суспільства знань де термінується структурою його комунікацій. Одним із найрозповсюдженіших видів комунікацій і є соціальні мережі. Незважаючи на певні переваги користування соцмережами, але також і існує низка недоліків, наприклад, анонімне розголошення конфіденційної інформації, порушення авторських прав, поширення недостовірної інформації та ін. На сьогоднішній день неможливо ввести використання Інтернету в цілому та соціальних мереж, зокрема, в законодавчі рамки, оскільки він є транснаціональним. Окрему увагу було приділено Вікілікс і зауважу, що невідслідковуване публікування і аналіз документів, що стали доступними внаслідок витоку інформації є протиправним. У цілому в наукових колах мало уваги приділено суспільству знань та структурі його комунікацій і це може бути використано при здійсненні комплексних досліджень.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України: [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
2. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. — С. 47-49.
3. Залізняк В. А. Міжнародно-правове регулювання права на інформацію / В. А. Залізняк // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 8. — С. 69-72.
4. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
5. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
6. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
7. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : … дис. д-ра. юр. наук : 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна. — Х., 2002. — 476 с.
8. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : [монографія] / за заг. ред. Бандурки О. М. — Харків : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 368 с.
9. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики) : [монографія] / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України» 2010. — 388 с.
10. Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / Цимбалюк В. С. — К. : Освіта України, 2011. — 426 с.
11. Цимбалюк В. С. Концепція кодифікації законодавства України про інформацію / В. С. Цимбалюк // Інформаційні технології в глобальному управління : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29.10.2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О. С. — С. 73 — 91.
12. Сопілко І. В. Інформаційні загрози та безпека сучасного українського суспільства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/UV/article/viewFile/8181/9770
13. Почепцов Г. Інформаційна війна як інтелектуальна війна [Електронний ресурс] / Г. Почепцов. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/13303.
14. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания / Э. Ноэль-Нойман / [пер. с нем. под ред. Д. В. Складнева]. — М. : Наука, 1996. — 386 с.
15. Цивільний кодекс України : за станом на 19 січня 2013 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Видавничій Дім «Ін Юре», 2013. — С. 158.
16. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001 р. — № 25. — стаття 131.
17. Как террористы из ИГИЛ вербуют женщин в Интернете [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://lady.mail.ru/article/488295-kak-terroristy-iz-igil-verbujut-zhenshhin-v-internete/?social=ok
18. Соціальні мережі – вільний обмін думками чи маніпулювання свідомістю? [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://xpress.sumy.ua/article/society/5700
19. Юркіна В. Малькольм Гладуелл: у школах США стрілятимуть частіше, 23.10.15 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://studway.com.ua/m-gladuell-ua/
20. Исследование: массовые расстрелы в школах США являются «заразными», 04.07.2015 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.gazeta.ru/science/news/2015/07/03/n_7345093.shtml
21. Двох британців засудили до 4 років ув’язнення за заклики до погромів у Facebook, 17.08.11 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://tsn.ua/svit/dvoh-britanciv-zasudili-do-4-rokiv-uv-yaznennya-za-zakliki-do-pogromiv-u-facebook.html
22. Куценко: СБУ через соцмережі щодня виявляє величезну кількість груп сепаратистської та антиукраїнської спрямованості [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.kirovograd.net/society/2015/4/3/kucenko_sbu_cherez_socmerezhi_shodnja_vijavljaye_velicheznu_kilkist_grup_separatistskoyi_ta_antiukrayinskoyi_sprjamovanosti.htm?print
23. Про затвердження Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій : рішення Київської міської ради від 8 жовтня 2015 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://kmr.ligazakon.ua/SITE2/l_docki2.nsf/alldocWWW/3A517FDCE7CE4DA5C2257EEB006E0C0F?OpenDocument
24. Wikileaks: украинские тайны госдепа [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://gordonua.com/specprojects/wikileaks.html
25. WikiLeaks начал публиковать переписку главы ЦРУ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://lb.ua/tags/9975_wikileaks.htmlhttp://lb.ua/tags/9975_wikileaks.html
26. Щодо ситуації із публікацією конфіденційного листування дипкорпусу США сайтом WIKILEAKS [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/343/
27. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17

7.       собків Я. М. Електронна петиція як одне з інформаційних прав людини і громадянина [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/elektronna-peticiya-yak-odne-z-informacijnix-prav-lyudini-i-gromadyanina/

16.  С интеллектом беби-бумеров в новом мире делать будет нечего [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.zautra.by/cont/cmt_add.php?sn_nid=4355&sn_cat=10&cmt_art_id=4355&cmt_art_cat=10

17.  The Network Society and Organizational Change  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://globetrotter.berkeley.edu/people/Castells/castells-con4.html

18.  Соціальні мережі як чинник розвитку громадянського суспільства : [монографія] / [О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик та ін.] ; НАН Укра- їни, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К., 2013. — 220 c.

19.  Людина зі смартфоном або соціальні мережі як право на свободу Юрій Залізняк [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.mediakrytyka.info/onlayn-zhurnalistyka/lyudyna-zi-smartfonom-abo-sotsialni-merezhi-yak-pravo-na-svobodu.html

20.  Вплив соціальних мереж на здоров’я людини та її мовленнєву діяльність [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://naub.oa.edu.ua/2012/vplyv-sotsialnyh-merezh-na-zdorovya-lyudyny-ta-jiji-movlennjevu-diyalnist/

21.  Який вплив соціальних мереж на життя людини?  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.centrmed.com/news/detail.php?ID=39380#.Vqfc-vmLTIU

24.  За наклеп у ЗМІ або мережі Інтернет можна отримати до року виправних робіт, за неправдиве звинувачення в тяжкому злочині – до 2 років обмеження волі 16.01.14 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://newsradio.com.ua/2014_01_16/V-Ukra-n-vvedeno-krim-nalnu-v-dpov-daln-st-za-naklep-ekstrem-stsku-d-jaln-st/

25.  Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=49483

26.  Соціальні мережі: реальні загрози віртуального світу  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ogo.ua/articles/view/2011-02-23/26490.html

28.  Вербовка по Интернету. Какую опасность представляют компьютерные технологии 09.07.2015 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://argumenti.ru/espionage/n495/406770

30.  Івано-франківців закликають патрулювати власне місто, 17.03.15 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://pravda.if.ua/news-74214.html

36.  What is WikiLeaks [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  https://www.wikileaks.org/

37.  WikiLeaks: Украина боялась вторжения в Крым еще при Ющенко, 6.03.2014 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://korrespondent.net/ukraine/politics/3316023-WikiLeaks-ukrayna-boialas-vtorzhenyia-v-krym-esche-pry-yuschenko

39.  Wikileaks разоблачил Порошенко и Тимошенко, 12.06.2014 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.mk.ru/politics/2014/06/12/wikileaks-razoblachil-poroshenko-i-timoshenko.html

41.  WikiLeaks: В Украине 2 компании, которые следят за украинцами для СБУ, МВД и других,  2.12.2011 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/rus/news/2011/12/2/6807181/?attempt=1

Діордіца Ігор Володимирович,

Голова Інституту адміністративного правосуддя і судової реформи

кандидат юридичних наук

 Анотація

В статті автор здійснив аналіз інформаційної влади як комунікації. Запропонував авторське розуміння у вузькому та широкому сенсі даної категорії. Акцентовано увагу на тому, що основними суб’єктами інформаційної влади в Україні є, так звана, «четверта гілка влади» – засоби масової інформації. Наголошено на тому, що здійснення комплексного дослідження інформаційної влади в юриспруденції становить особливий науковий інтерес. Зазначено, що суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог створює ідею, ця ідея поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісного спілкування, а головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю.

Ключові слова: інформація, інформаційна влада, інформаційне право, інформаційне суспільство, засоби масової інформації, комунікація, інформаційна політика.

Аннотация

В статье автор осуществил анализ информационной власти как коммуникации. Предложил авторское понимание данной категории в узком и широком смысле. Акцентировано внимание на том, что основными субъектами информационной власти в Украине является, так называемая, «четвертая ветвь власти» – средства массовой информации. Отмечено, что осуществление комплексного исследования информационной власти в юриспруденции представляет особый научный интерес. Отмечено, что суть информационной власти сводится к тому, что какой-то идеолог создает идею, эта идея распространяется с помощью средств массовой информации и межличностного общения, а главной функцией информационной власти является управление коммуникациями, их содержанием и направленностью.

Ключевые слова: информация, информационная власть, информационное право, информационное общество, средства массовой информации, коммуникация, информационная политика.

Summary

It was noted, that the subordination of people to its will is the main task of a power, and mass have a powerful ability to influence people’s consciousness and behavior, it gives sufficient reason to consider the media as the “fourth power”, i.e. information power.

It was stated, that information power in the narrow sense – is power exercised through the use of information in its various manifestations (true or false). And in a wide sense it is actions of owners and distributors (managers) information that aimed at form of public awareness by creating, collecting, receiving, storage, use, dissemination and protection of information.

It was said, that the essence of informational power is reflected in case that an ideologue creates the idea; this idea is disseminated by the mass media and interpersonal communication. The management of communications, their content and orientation is the main function of informational power.

The attention was also paid o the provision, that despite the fact that the informational power had been the subject of the scientific work, but that the study of this issue is relevant, taking into account the increase of information weight, information warfare of Russia against Ukraine and other important factors.

Key words: information, informational power, information law, information society, mass media, communication, information policy.

Сучасний етап інформаційної революції у світі зумовлює формування нової інформаційної парадигми щодо вивчення соціально-політичних та правових явищ. Під впливом інформаційних технологій змінюються і політико-правові інститути, політичні відносини, форми політичного та інформаційного впливу на суспільство та суспільну свідомість; своє місце впевнено займає влада інформації. Інформаційні механізми громадського контролю, або система ідейно-політичної гегемонії, за останні десятиріччя набули такого значення, що їх називають інформаційною владою [1]. Потрібно зазначити, що проблема інформаційної влади поки що не одержала належного розвитку та концептуалізації в рамках правових досліджень. Частково це пояснюється тим, що інформаційна влада як соціально-політичний, інформаційний і правовий феномен стала об’єктом аналізу відносно недавно, і то лише в межах політичної науки. Водночас, події в Україні, зокрема ведення проти неї гібридної війни, використання інформаційних засобів в якості ключового інструмента впливу на масові свідомість поставили питання про необхідність правового регулювання інформаційної сфери, передусім регулювання інформаційних правовідносин. На цьому шляху важливим стає звернення увагу на феномен інформаційної влади саме з позицій юридичної науки, вироблення пропозицій правового характеру, власно цим і обґрунтовується актуальність нашої статті.

Серед праць українських авторів, які системно досліджують інформаційну сферу на сучасному етапі, слід відзначити діяльність наукової школи В. Ліпкана та [1-17]. Серед окремих дослідників важливою підоймою в царині юридичних наук виступають роботи В. Цимбалюка [18-20], М. Каращука [21-22], І. Сопілко [1]  та ін.

Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань щодо інформаційної влади здебільшого в політологічній площині здійснено в публікаціях таких українських авторів, як: Г. Почепцов [23], Н. Ржевська [24], В.Бебик [25] та ін.

Зважаючи на комплексність теми нашого дослідження, нами було поставлено завдання сформулювати авторське розуміння терміну «інформаційної влади», визначити його сутність, функції та основних суб’єктів в умовах інформаційної глобалізації зміни інформаційних імперативів та інформаційного балансу в світі, ґрунтуючись на методології міждисциплінарного підходу.

Виходячи з цього метою статті є визначення ключових елементів понятійно-категоріального апарату, а саме інформаційна влада та комунікація.

Виклад основного матеріалу

На межі ХХ-ХХІ ст. індустріально розвинені країни світу вступили в інформаційну стадію розвитку, позначену впровадженням інформаційних технологій, Інтернету, що призвело до різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади і, насамперед, її головних носіїв — засобів масової інформації на всі сфери суспільного життя, радикальним чином сприяло розвитку процесів глобальної демократизації, формування центрів інформаційної сили та горизонтів інформаційної периферії.

Усе це потребує глибокого аналізу змін, які відбуваються у співвідношенні влади, місця і ролі інформаційної влади в демократизації сучасного суспільства, в тому числі й в Україні. Глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп’ютерних мереж, аудіо- та відеосистем, інтернет-телебачення, соціальних мереж) актуалізували дискусії про інформаційну владу.

Нині, як було зазначено вище, питання інформаційної влади ще не було предметом ґрунтовного вивчення в юриспруденції, тому, для досягнення поставленої мети, я буду послуговуватись надбанням інших наук, зокрема політичних і, ґрунтуючись на методології міждисциплінарного підходу пристосовувати ці положення до контексту мого дослідження.

Перш за все, необхідно визначитися із основною категорією, яка становить сутність мого дослідження, а саме — «інформаційна влада».

У сучасній доктрині інформаційного права існує декілька дефініцій вищезазначеного поняття. Наведемо деякі з них:

-     інформаційна влада — це влада, яка базується на можливостях доступу до необхідної і важливої інформації, умінні її використання на підлеглих. Інформація дозволяє керівнику приймати оптимальні рішення і тим самим здійснювати владні повноваження. Владу інформації необхідно відрізняти від експертної влади, яка зв’язана зі здатністю використовувати конкретні дані [26, C. 100];

-     інформаційна влада — по-перше, це влада якоїсь інформації (ідей), прийнятої до реалізації, а по-друге, влада людей, які втілюють інформацію (ідеї) в життя [24];

-     інформаційна влада — здатність власни­ків інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компону­вання та розповсюдження інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб’єктів політики та економіки до дій у заданому напрямі [25]. Дану дефініцію, на нашу думку, варто доповнити категорією розповсюджувачів інформації, оскільки вони можуть і не являтися її безпосередніми власниками. Стосовно дій, відповідно до Закону України «Про інформацію» [27], необхідно додати наступні: створення,  збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту;

-     інформаційна влада трактується як специфічний вид влади, яка впливає на політичну поведінку людей за допомогою цілеспрямованого поширення або застосування інформації [22, С. 6]. Ми вважаємо, що інформаційна влада не може обмежуватися і не обмежується політичними подіями, оскільки інформування населення відбувається про всі сфери суспільного життя і зачіпає усі сфери життєдіяльності;

-     духовно-інформаційна влада — це влада над людьми, здійснювана за допомогою наукових знань та інформації. У сучасних умовах без опертя на знання влада у суспільстві не може бути ефективною. Знання використовують для підготовки урядових рішень, безпосереднього впливу на свідомість людей, забезпечення їх лояльності та підтримки уряду. Такий вплив здійснюється через агентів соціалізації (школу, інші навчальні заклади, просвітницькі товариства, асоціації тощо), а також за допомогою засобів масової інформації [28]. Із даної дефініції досить вагомим є положення про значущість інформації (знань) у сучасному житті людини. Починаючи від даних про рух потягів, вартістю продуктів харчування та закінчуючи особистими правами, свободами та обов’язками.

Резюмуючи зміст наведених дефініцій, акцентую увагу на тому, що, по-перше, основою інформаційної влади виступає інформація.

Під інформаційною владою, у вузькому сенсі, пропоную розуміти владу, яка здійснюється за допомогою використання інформації в різних її проявах (правдива чи недостовірна).

А у широкому сенсі інформаційна влада — цілеспрямовані дії власників та розповсюджувачів (розпорядників) інформації, які спрямовані на формування, корекцію та підтримку необхідного керованого рівня суспільної свідомості, шляхом створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Інформаційна влада здатна служити різним цілям: не лише розповсюдженню об’єктивних відомостей про діяльність уряду, положення суспільства, а й маніпулюванню, із застосуванням спеціальних методів обдурювання, маніпулювання свідомістю й поведінкою людей всупереч їх інтересам (дезінформування, фейк кампанії, вкиди заздалегідь неправдивої інформації, дискредитація посадових осіб), а нерідко й волі [28].

Оскільки головне завдання влади — підпорядкування людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як окремий вид влади, тобто інформаційна влада презентується нами як окремий самодостатній вид влади поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Аналогічна позиція, з використанням інших методологічних прийомів та контексту висловлена і в роботі [29, C. 306].

У сучасному світі у влади немає інших засобів впливу, крім комунікативних [23].

Досліджуючи інформаційну владу як комунікацію [30, C. 256], доходимо висновку щодо необхідності визначити і дане поняття. Комунікація — обмін інформацією, спілкування, між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізо­вані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність і цілеспрямованість дій великої кількості людей. Ці засоби називають мас-медіа, засобами масової комунікації [25].

Інформація завжди впливала на оновлення, зміну застарілих систем, у тому числі на політичне життя, обумовлюючи пошук нових підходів, рішень.

Наприклад, під час заколоту в серпні 1991 p. y Москві Президент США Дж. Буш довго не наважувався визначити своє ставлення до нього, і лише побачивши на екрані телевізора Б. Єльцина на танку, остаточно підтримав демократичні сили. Так невелика за обсягом, але виразна інформація відіграла неабияку роль у перебудові системи американо-радянських відносин. В історії надибуємо чималу кількість  ситуацій, коли під безпосереднім впливом поширеної ЗМІ інформації (дезінформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свою позицію, ухвалювали серйозні політичні рішення.

Але поширенішим і значущішим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки. ЗМІ виконують важливу функцію — громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб, а в разі виявлення помилок, прорахунків мобілізують громадську думку на боротьбу проти цих явищ. Внаслідок цього нерідко виникають хвилі протесту, які набувають різних форм: публікації на підтримку критичних виступів, депутатських запитів у парламенті, страйки, мітинги, демонстрації, пікетування тощо [31]. Вельми новим і актуальним виступає така форма як електронна петиція.

Нині жодна військова операція без дезінформації і психологічного тиску на супротивника з маніпуляцією світової громадської думки просто немислима. Початку військових дій завжди передують потужні інформаційні кампанії, метою яких є насамперед дискредитація супротивника і створення образу ворога. Наприклад, на слуханнях в Раді Безпеки ООН із захоплення Іраком Кувейту в якості свідка була представлена дівчина, яка розповіла про те, що іракські солдати виносили з пологового будинку немовлят і клали їх на бетонні мостові. На цей «факт» згодом неодноразово посилалися президент і міністр оборони США. Проте пізніше з’ясувалося, що ця дівчина — донька посла Кувейту в Сполучених Штатах і належить до королівської родини. Сама ж дезінформація була покликана закріпити у «вільному» світі за С. Хусейном визначення «арабського Гітлера», проти якого майбутні військові дії носили б справедливий характер [32]. Аналогічні приклади із дискредитацією лідера були використані і під час арабської весни: в Єгипті, Лівії, Тунісі тощо. Ще одним яскравим сучасним прикладом є російська пропаганда, яка ґрунтується на системному перманентному дезінформуванні населення [33], поєднаному із переписуванням історії та багато інших.

Позитивним зрушенням у напрямку поступової мінімізації та викорінення можливості розповсюдження неправдивої інформації є новий інформаційний проект ЄС, спрямований на те, щоб показати європейському суспільству велику кількість нападів, пов’язаних із недостовірною інформацією. Проект має назву «Огляд дезінформації» і є тижневиком, в якому зібрані приклади російських дезінформаційних нападів у режимі реального часу.

Також цей тижневик спрямований на те, аби розкрити кількість країн, уражених дезінформацією, та у такий спосіб пояснити європейській аудиторії обсяги цієї проблеми. Зібрані дані та інформація допомагатимуть у проведенні кращого аналізу та відповідно сприятимуть готовності протистояти і попереджати можливі напади, пов’язані з хибною інформацією, у майбутньому [34].

Слід зазначити, що сучасні ЗМІ є установами, створеними для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам.

Для більш ефективного маніпулювання громадською думкою дезінформація може поширюватися одночасно через друковані та електронні ЗМІ, телебачення, Інтернет, чутки, а також за допомогою використання листівок у локальних конфліктах та війнах.

Існуючі нині можливості ЗМІ, як четвертої — інформаційної влади, у висвітленні різних сторін політичного, економічного і духовного життя сучасного суспільства стали найпотужнішою зброєю у глобальній політиці, інструментом у вирішенні геополітичних завдань нарівні з військовою блокадою і економічними санкціями. Пропаганда, засоби масової комунікації виступають активними засобами учасниками збройних конфліктів.

Сучасне суспільство отримує інформацію від преси, телебачення, радіо та Інтернет. Перебуваючи часто в світі відірваних від реальності символів, воно може йти навіть проти своїх власних інтересів. У цьому сенсі людина не є вільною, тим більше що відпрацьовано ряд способів ефективного інформаційного впливу – «промивання» мізків (brainwashing), за допомогою якого здійснюється зомбування людей, створення пасивної слухняної людини, перетворення цілого народу в легко керовану масу. Так, наприклад, на початку проведення військової операції в Лівії Муаммара Каддафі підтримувало понад 95 відсотків населення країни, проте правильна робота з рештою — 5 % дала свій результат і законний уряд країни було повалено.

У разі початку бойових дій громадська думка повинна побачити «звірства» щодо мирного населення і полонених, а також переконатися у військовій перевазі «справедливої» сторони і поразку противника. Для цього спотворюються цифри втрат, замовчуються важливі факти і т. д. [32].

Один із прийомів навіювання, який використовується в сучасній журналістській практиці — створення резонансу, суть якого полягає в тому, що використовується схильність аудиторії гостро реагувати на різні расові, національні, релігійні ситуації. ЗМІ маніпулює націоналістичними стереотипами та негативними настановами для провокування певних дій, тобто елементи навіювання можна «подати» в будь-який час в «упаковці» з новинами, передачами, фільмами, можна маніпулювати людською свідомістю за допомогою радіо й навіть поданням інформації в певному виді в друкованій продукції. Ці елементи потрапляють у підсвідомість людини й змушують її діяти певним чином. Оскільки взаємодія людини зі ЗМІ відбувається щодня, то і вплив їх на суспільство й на кожну окрему людину можна вважати істотним [35].

Прогрес у будь-якій сфері є позитивним і корисним до певної межі, за якою його результати можуть виявитися негативними для соціуму. Так, розвиток інформаційних технологій одночасно зі значною користю людству надав можливості розширення масової дезінформації — введення в оману величезної кількості людей шляхом повідомлення невірних відомостей, підтасування фактів, підробки доказів. Тому сучасне суспільство утворюють не тільки інформовані люди, але й дезінформовані — введені в оману спеціально відібраною, таргетованою відповідно до інтересів певного соціального прошарку селективної інформації, що унеможливлює сформувати власний погляд на ті чи явища оточуючої дійсності. Поряд із інформуванням постійна дезінформація (а простіше – омана) також стала нормою життя в багатьох співтовариствах і країнах. Таким чином можу констатувати: з позицій системного підходу, дезінформація виступає складовим елементом інформаційної політики, так само як і загроза виступає складовим елементом системи безпеки.

Інформаційна політика держави повинна працювати не лише на висвітлення її дій, а скоріше на організацію інформаційних потоків усієї держави в інтересах її процвітання та успішного розвитку. Інформаційна політика має бути налаштованою не лише на сьогодення, а латати ті «діри», які ми активно вибудовуємо для майбутнього вже зараз. Під останнім ми розуміємо інформаційну компенсацію того, чого ми не можемо поки що досягти в реальності.

Розважальність вигідна з точки зору соціального управління. Це технологія соціальної стабілізації. Але водночас вона зменшує людські можливості, реально звужуючи інтереси людей. За цього випадку інтереси держави і бізнесу не повинні співпадати. Саме держава мусить сприяти розширенню інформаційного простору. Вона мусить підтримувати в ньому ті ніші, які сприятимуть відкриттю нових шляхів розвитку, нових смислів, нових поглядів [23].

Суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог або креативна група створюють ідею, яка поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісного комунікації. Коли люди починають адекватно сприймати інформацію, яка надходить, то ця інформація починає формувати алгоритм поведінки людей. Даний приклад пояснює інформаційну владу людей, що перетворюють інформацію (ідеї) в життя. Проте ті, що створюють будь-які ідеї, також є керованими. Ідеологами керують ними ж створені ідеї і ніяк інакше. Інформаційна влада є вищою щодо до інших видів влади. Інформаційна влада існує для:

-     формування головних цілей та пріоритетів;

-     формування вектора цілей, (напрям і порядок дій, за яким здійснюється перетворення цілей в життя);

-     розпізнавання факторів, що діють на об’єкт управління [24].

Ці проблеми останнім часом неодноразово привертали увагу як зарубіжних, так і вітчизняних авторів, однак і донині дослідження інформаційної влади як чинника демократизації сучасного суспільства залишається актуальним.

Вплив інформаційної влади на політичну поведінку людей відрізняється від звичайного інформування сталістю і асиметричністю впливу комунікатора на реципієнта, високим ступенем контролю за його поведінкою. Суб’єктами і основними носіями інформаційної влади в сучасному суспільстві є інформаційні інститути — засоби масової інформації, наукові і науково-просвітницькі установи тощо. Головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю. Найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є політичний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед ЗМІ.

Новітні комунікативні технології можуть відігравати подвійну роль — слугувати могутнім засобом розширення творчих можливостей людини, радикальним чином сприяти розвиткові процесів глобальної демократизації, і в той же час бути джерелом негативних тенденцій, зокрема маніпулювання громадською думкою, якщо втрачається контроль суспільства над інформаційною владою [2, С. 4].

Інформаційна влада впливає на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано — через звичайні ЗМІ, систему освіти, школи, університети, освітні програми. Саме ці інститути генерують соціальну пам’ять нації, соціальних груп і особистостей, надають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються. Тим самим не тільки пояснюється теперішня, але й програмується майбутня політична поведінка громадян, політичних і громадських організацій [2, С. 6].

Варто акцентувати увагу на тому, що в останнє десятиріччя спостерігається стрімке зростання політичного впливу інформаційної влади, а зараз, на нашу думку, її значення, роль та місце навряд чи можна переоцінити.

Загалом, інформаційна влада може здійснювати функцію демократизації тільки в тому разі, якщо сама вона заснована на демократичних принципах. Це можливе лише за умови незалежності інформаційної влади та її головних носіїв — ЗМІ зокрема. Але нині про їх незалежність говорити немає можливості. Зважаючи на приналежність кожного телеканалу, видавництва та інших засобів розповсюдження інформації певній особі (чи то особисто, чи то уповноваженому представникові, але здебільшого провладному), то за даного випадку абсолютно відсутня можливість об’єктивності та всебічності висвітлення подій.

На сьогоднішній день, окрім вищезазначених прикладів, можна також говорити про «спіраль мовчання», коли мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості й замовчування думок більшості, а також за допомогою якої аналізуються процеси формування та функціонування громадської думки. Саме на перетині впливу масової комунікації й зворотної реакції індивідів народжується та взаємодія, яка змінює громадську думку.

Оскільки доведення інформації споживачам через ЗМІ відбувається дозовано та з «чітко визначеною метою», не з ціллю ознайомлення, а з уже сформованими та нав’язаними висновками, то, за даного випадку, відбувається певне маніпулювання суспільною думкою громадськості та формування передумов для унеможливлення вироблення самостійного бачення та формування власної думки щодо тих чи інших подій. Така ситуація є сприятливою для масового залякування або виділення «негативних» і «зайвих» персонажів як у політиці, так і в інших сферах суспільного життя.

Таким чином, що вся інформація, яка доводиться до відома населення, повинна бути достовірною та відповідати запропонованим характеристикам. Також споживачам інформації необхідно гарантувати можливість отримання інформації з різних джерел, аби вони могли робити адекватні висновки й чинити відповідні дії [19, С. 133].

Інформаційна влада може слугувати різним політичним цілям: як освічувати людей, розвивати у них почуття власної гідності, прагнення до свободи і соціальної справедливості, сприяти і допомагати їх компетентній участі в політиці, збагачувати особистість, так і духовно поневолювати, дезінформувати і залякувати населення, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру і страх  [2, С. 8], тобто робити із населення «маріонеток».

Подальший розвиток інформаційної влади, трансформація українського суспільства у значній мірі залежатиме від становлення і розвитку інформаційного суспільства. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і ко­мунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань уп­равління суспільством і демократизації суспільного життя.

Розвиток інформаційного суспільства базується безпосередньо на інформаційній політиці, основними напрямами якої, відповідно до українського законодавства України, є:

• забезпечення можливостей для рівного доступу кожного до інформації;
• забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
• створення умов для формування в Україні ефективного та розвиненого інформаційного суспільства;
• забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;
• створення інформаційних систем і мереж  інформації,  розвиток електронного урядування;
• постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;
• забезпечення інформаційної безпеки України;
• сприяння міжнародній співпраці в  інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору [27].

Важливим шляхом подальшого розвитку інформаційної влади, посилення її впливу на демократизацію українського суспільства є формування прогресивної суспільно-правової форми організації інформаційної влади, створення за прикладом європейських країн громадського телерадіомовлення [2, С. 8].

Створені державними органами документи покликані визначити напрями функціонування інформаційної влади:

1)                Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні;

2)                Стратегія сталого розвитку України 2020;

3)                 Стратегія у сфері прав людини;

4)                Концепція розвитку телекомунікацій в Україні,

5)                ухвалені Закони «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про інформаційні агентства», «Про рекламу», «Про авторське право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» та ін.

Однак цілісного розгляду процесу становлення інформаційного суспільства в поєднанні соціо-гуманітарних, інформаційно-правових, технологічних, економічних і політичних чинників у вітчизняній літературі ще не так багато.

Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. Водночас багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв’язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті.

Наявність розвиненої, демократично організованої інформаційної влади, яка об’єктивно висвітлює політичні події — одна з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно спотворити її цілі і цінності, порушити її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти. Інформаційна влада включає в себе усю сукупність інформаційних пріоритетів.

Аналіз різних форм суспільної організації інформаційної влади в демократичних країнах (Австрія, Франція, Німеччина та ін.) показав, що найбільш поширеною і найбільш прогресивною є суспільно-правова форма. Вона передбачає фінансування мас-медіа головним чином за рахунок спеціального податку, їх внутрішню автономію і в той же час підзвітність громадським радам, створеним із представників усіх політичних сил у парламенті.

Поділяю положення про те, що підвищенню ефективності інформаційної влади і подальшій демократизації українського суспільства сприятиме:

• розроблення на державному рівні інформаційної політики, основою якої має стати розвиток суспільства, побудованого на знаннях та інформації;
• створення такої мережі освіти і науки, яка б забезпечувала розвиток інформаційної сфери України відповідно до національних інтересів та базових міжнародних індикаторів;
• створення громадського телерадіомовлення;
• ефективне функціонування мультимедійної платформи іномовлення в Україні;
• якісне поповнення інформаційного законодавства, прийняття Інформаційного кодексу України (прийняття якого обґрунтовано представниками як наукової школи В. А. Ліпкана та які пропонували матриці його основних положень, в якому було б систематизовано сукупність норм права, що регулюють увесь спектр суспільних інформаційних правовідносин, так і окремими дослідниками, зокрема В.С.Цимбалюк) та Кодексу журналістики;
• впровадження і організація в Україні комунікаційного виховання населення, особливо молоді [2, С. 9].

Таким чином, здійснивши дослідження, ми дійшли наступних висновків.

Оскільки ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку людей, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як четверту, тобто інформаційну владу. Інформаційна влада – влада, яка здійснюється за допомогою використання інформації в різних її проявах (правдива чи недостовірна) (вузьке розуміння); цілеспрямовані дії власників та розповсюджувачів (розпорядників) інформації, які спрямовані на формування, корекцію та підтримку необхідного керованого рівня суспільної свідомості, шляхом створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації (широке розуміння). І. в. слугує різним цілям: не лише розповсюдженню об’єктивних відомостей про діяльність уряду, положення суспільства, а й маніпулюванню, із застосуванням спеціальних методів обдурювання, маніпулювання свідомістю й поведінкою людей всупереч їх інтересам (дезінформування, фейк-кампанії, вкиди заздалегідь неправдивої інформації, дискредитація посадових осіб), а нерідко й волі; головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю; найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є інформаційний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед засобів масової інформації.

Суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог чи креативна група створюють ідею, яка поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісної комунікації. Незважаючи на те, що інформаційна влада вже була об’єктом наукового доробку, переконаний, що дослідження даного питання є актуальним, беручи до уваги збільшення ваги інформації, ведення інформаційної війни Росії проти України та інші чинники, передусім — необхідності законодавчого регулювання інформаційних правовідносин.

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
3. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
4. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
5.  Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
6.  Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
7.  Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /    В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
8. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
9. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
10. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
11. Татарникова К. Г. Кодифікація законодавства України про інформацію: підходи до формування теорії інформаційного права / К. Г. Татарникова // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 6. — С. 35—38.
12. Стоєцький О. В. Суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади / О. В. Стоєцький // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 161—164.
13. Максименко Ю. Є. Засади розвитку інформаційної деліктології / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко  // Право України. — 2013. — № 10. — С. 249—256.
14. Матвієнко П. Є. Організаційно-правові механізми захисту інформації, яка становить комерційну таємницю / П. Є. Матвієнко // Юриспруденція : теорія і практика. — 2009. — № 12. — С.41—45.
15. Шепета О. В. Адміністративно-правоі засади технічного захисту інформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право”/ О. В. Шепета ; Нац. ун-т держ. податк. Служби України. — Ірпінь, 2011. — 25 с.
16. Політило В. Я. Право людини та громадянина на доступ до податкової інформації в Україні. — дис. … канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2015. — 22 с.
17. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
18. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики). Монографія / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України», 2010. — 388 с.
19. Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / В. С. Цимбалюк. — К.: «Освіта України», 2011. — 426 с.
20. Цимбалюк В.С. Європа і всесвітнє інформаційне суспільство. Рекомендації Європейської Ради: звіт групи М. Бангемана від 05.12.93 р. Комісії Європейського Союзу // Системна інформатизація правоохоронної діяльності: європейські нормативно-правові акти упорядкування інформаційних відносин у зв’язку з автоматизованою обробкою даних : посібник / [В. Брижко, В. Цимбалюк, М. Швець]. — Кн. 2. — К. : ТОВ “ПанТот”, 2006. — C. 444-448.
21. Каращук М. Інформаційна влада: сутність та особливості впливу. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.ipiend.gov.ua/uploads/nz/nz_59/karaschuk_informatsiina.pdf
22. Каращук М. Г. Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. Г. Каращук. — К., 2006. — 15 с.
23. Почепцов Г. Г. Влада як комунікація. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/vlada_yak_komunikatsiya/
24. Ржевська Н. Ф.,  Політична влада та інформація, місце інформаційної влади у інформаційному суспільстві. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : jrnl.nau.edu.ua/index.php/IMV/article/view/2950
25. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2003. — 424 с: http://politics.ellib.org.ua/pages-3665.html
26. Рульєв В. А., Гуткевич С. О. Менеджмент. Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 312 с.
27. Про інформацію : Закон України від 02 жовтня 1992 p. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2657-12
28. Політологія. Влада і владні відносини. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://manualsem.com/book/754-politologiya-vlada-i-vladni-vidnosini/6-lekciya-3-klasifikaciya-vladi.html
29. Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. Політологія. — К.: ВЦ , 2006. —  568 c.
30. Расейскую прапаганду злавілі на хлусьні. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.svaboda.org/media/photogallery/25410525.html
31. Степанов В. Ю. Вплив засобів масової інформації на свідомість молоді. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ic.ac.kharkov.ua/RIO/kultura38/08.pdf

30.              Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.

31.              Засоби масової інформації як «четверта влада». [Електронний ресурс]. — Режим доступу :://www.info-library.com.ua/books-text-1738.html

32.              Дезінформація: потужна зброя сучасної війни, 19.01.12 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://wartime.org.ua/768-deznformacya-potuzhna-zbroya-suchasnoyi-vyni.html

34.              У новому проекті ЄС щотижня розповідатимуть про приклади російської дезінформації 04.11.15 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukraineunderattack.org/42714-u-novomu-proekti-yes-shhotyzhnya-rozpovidatymut-pro-pryklady-rosijskoyi-dezinformatsiyi.html

радник президента зі стратегічних комунікацій ГОСЛ

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена дослідженню поняття та сутності стратегічних комунікацій. Встановлено, що на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні. Підкреслено, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів. Перераховано компоненти системи стратегічних комунікацій. Запропоновано власне визначення стратегічних комунікацій. Виокремлено окремі блоки завдань, які необхідно враховувати при підготовці до процесу стратегічної комунікації.

Ключові слова: комунікація, стратегічна комунікація, суб’єкти стратегічної комунікації, інформаційне суспільство, воєнна доктрина, інформаційні операції, інформаційна безпека, медіапростір.

Статья посвящена исследованию понятия и сущности стратегических коммуникаций. Установлено, что на доктринальном уровне исследования стратегической коммуникации отсутствуют. Подчеркнуто, что главная и ключевая основа коммуникаций: гарантирование реализации национальных интересов. Перечислено компоненты системы стратегических коммуникаций. Предложено собственное определение стратегических коммуникаций. Выделены отдельные блоки задач, которые необходимо учитывать при подготовке к процессу стратегического коммуникации.

Ключевые слова: коммуникация, стратегическая коммуникация, субъекты стратегической коммуникации, информационное общество, военная доктрина, информационные операции, информационная безопасность, медиапространство.

Kushnir O. V. Concept and essence of strategic communication in modern ukrainian state building.

The article is devoted to research of the concept and essence of strategic communications. It is established, that there are no researches of strategic communication at the doctrinal level. It was stressed, that the main and fundamental basis of communication: to guarantee realization of national interests. The components of strategic communications system are listed. Author’s own definition of strategic communications is proposed.

Key words: communication, strategic communication, subjects of strategic communication, information society, military doctrine, information operations, information security, media space.

Останнє десятиріччя наша держава повільно, але впевнено крокує шляхом розвитку не лише інформаційного суспільства, а й суспільства знань. Своєю чергою, це зумовлює збільшення частки різнорівневих інформаційних комунікацій, які почасти безперешкодно долають раніше збудовані ідеологічні барʼєри.

Відтак, вихід комунікації поза національні, етноментальні і культурологічні межі зумовлює потребу у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційного простору і відповідати задоволенню їхніх законних інтересів [1].

Особливої ваги зазначене набуває саме зараз, у період, коли в державі відбувається диверсифікація контенту, преса дедалі більше зміщується в інтернет, телебачення здешевлює виробництво контенту, переходячи у формат IPTV, Smart TV, загострюється битва за інформаційні ресурси, що змінює власне порядок денний для засобів масової інформації.

Саме тому стратегічні комунікації в суспільстві знань перетворюються в системоутворюючу складову сучасної цивілізації та є умовою її глобальних при чому варіативних трансформацій. Водночас, адаптація технологій стратегічних комунікацій відповідно до соціокомунікативних структур суспільства й держави є необхідною складовою їх успішного функціонування.

Відзначимо, що вітчизняна наука постійно на декілька кроків відстає від існуючих реалій. Нині на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні, а ті поодинокі публікації, що з’являються, здебільшого виступають перекладом англомовних матеріалів STRATCOM, а також стандартів НАТО у цій галузі безвідносно до національних інтересів України, а також засад національної ідентичності.

Проведений нами формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз уможливлюють резюмувати, що усі наявні наукові праці зі словом «комунікація» в назві переважно політичної спрямованості [2―9]; стосуються філософських наук [10―12] чи соціології [13―14] тощо. При цьому, подеколи комунікація розглядається як «інструмент…політики» [20]; «…система інституцій..» [21; с. 3] та «…системна взаємодія..» [21; с. 8] тощо.

Можливо саме через брак уваги до теми стратегічних комунікацій й недослідженість її в науковій площині наша держава і виявилась неспроможною вчасно відвернути від себе агресію й відповісти на сучасні загрози, зокрема на гібридні війни [22].

Саме тому незрозумілою є позиція вищого керівництва держави щодо: 1) скасування Доктрини інформаційної безпеки України; 2) неприйняття у затверджені Урядом терміни (30 липня 2015 р.) Міністерством інформаційної політики Концепції інформаційної безпеки у той час, коли проти України здійснюються широкомасштабні інформаційно-психологічні операції системного характеру.

Стосовно Доктрини інформаційної безпеки України, то даний документ має стратегічне значення при реалізації державної інформаційної політики і захисту національних інформаційних інтересів і його відсутність фактично сприяє розгойдуванню нестабільності не лише у цій сфері, а й в усіх визначених в Законі України «Про основи національної безпеки України» найбільш важливих сферах життєдіяльності.

З іншого боку, позитивним є ухвалення нової редакції Воєнної доктрини України, затвердженої Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015 й подання у ній нових термінів. Одним із таких термінів є «стратегічні комунікації», що виступає предметом нашого наукового інтересу в контексті реалізації державної інформаційної політики.

Так, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 Воєнної доктрини України, «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [15].

Таким чином, йдеться про взаємопроникнення ― комунікацій в нетрадиційні для неї області, і нетрадиційних областей ― в комунікації.

Зауважимо й на визначення «стратегічних комунікацій» у США, що подано у Вільній енциклопедії Вікіпедії ― скоординовані дії, повідомлення, зображення, і інші форми сигналізації або участі, призначені для інформування, впливу, або переконання обраних глядачів на підтримку національних цілей [16].

Тобто, йдеться про цілеспрямовані дії уряду щодо залучення ключових цільових аудиторій у створення, зміцнення або збереження сприятливих умов для розширення інтересів, політики і завдань США через реалізацію координаційних програм, планів, тем, ключових меседжів і синхронізованих продуктів з використанням всіх інструментів державної влади.

Якщо зануритися у зміст американського визначення стратегічних комунікацій, то фактично воно віддзеркалює все, що керує дипломатією, інформацією, збройними силами та економікою.

Підкреслимо, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів [17].

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

• сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);
• сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);
• сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);
• сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);
• сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;
• сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо [17].

Відповідно, солідаризуючись із В. А. Ліпканом, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, взявши за зразок стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні операції (Information Operations);
• психологічні операції (PSYOPS);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW) [18].

Таким чином, доходимо висновку, що стратегічні комунікації ― це процес, який лежить в основі забезпечення національної безпеки України в цілому й реалізації державних інтересів, в т.ч. в інформаційній сфері, та до здійснення якого залучені не лише суб’єкти стратегічних комунікацій, а й суб’єкти з інших сфер діяльності.

Цікавою є також думка Деніела Гейджа, який під стратегічними комунікаціями вбачає процес синхронізації дій, образів й слів, яка має на меті досягнення бажаного ефекту [19].

Логічним етапом нашого дослідження після аналізу окремих визначень, а також практики реалізації стратегічних комунікацій, виступає висунення гіпотези щодо конструкції власного варіанту визначення поняття «стратегічні комунікації», під якими ми розуміємо стратегічну взаємодію й взаємовплив в інформаційному середовищі між окремими суб’єктами (державними, чи визначеними для виконання державних цілей), що полягає у всебічному залученні можливостей кожного окремого компонента стратегічної комунікації у комплексі або відокремлено, та спрямовані на досягнення визначеної мети.

Вважаємо, що під час планування заходів в процесі стратегічної комунікації необхідно сфокусуватися на таких ключових питаннях:

• Який результат маємо отримати чи яку проблему вирішити?
• На кого спрямована стратегічна комунікація?
• Що повинен знати кожен представник кожного суб’єкта стратегічної комунікації?
• Яким способом різні суб’єкти стратегічної комунікації отримують необхідну для них інформацію?
• За допомогою яких інструментів найефективніше донести потрібні меседжі суб’єктам стратегічної комунікації?
• Скільки часу знадобиться, щоб підготуватися до процесу стратегічної комунікації, підготувати інструменти комунікації й реалізувати його?
• Яким повинен бути бюджет та які ще ресурси необхідно залучити?
• Коли ми зрозуміємо, що вже досягли цілей / вирішили проблему?

Водночас, при підготовці до процесу стратегічної комунікації, слід виокремити окремі блоки завдань, до яких можна віднести:

• аналіз ситуації;
• дослідження проблеми;
• комунікаційні ризики та потенційні можливості;
• стратегічно-операційні завдання;
• стратегічно-комунікаційні задачі;
• суб’єкти стратегічної комунікації;
• стратегічно-комунікаційна стратегія;
• стратегічно-комунікаційна тактика;
• оцінка ефективності;
• період часу і бюджет.

Отже, в межах даної статті ми здійснили першу спробу у юридичній науковій доктрині сформулювати визначення стратегічних комунікацій. Підкреслимо, що одним із ключових моментів стратегічної комунікації, що обумовлює її успіх є активне планування, а не реагування на події. Тобто використання проактивного підходу виступає домінантою у побудові моделі страткому в умовах гібридної (нелінійної) війни. У випадку, коли стратегічна комунікація відбувається як відповідь на подію ― шанси на її результативність суттєво зменшуються.

Список використаної літератури.

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / А.К.Клячин ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 212 с.
3.   Комунікація ― інтеракція ― маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В. О. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. ― 2010. ― Вип. 19. ― С. 244―254.
4.   Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с.
5.   Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеграції сучасного українського суспільства [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ромашко Олексій Олександрович; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут соціальних наук. ― О., 2006. ― 207 с.
6.   Політична комунікація як об’єкт соціологічного дослідження [Текст] : дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / Шидловський Дмитро Олександрович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2007. ― 208 с.
7.   Політична комунікація в демократизації владних відносин України [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Кадлубович Тетяна Іванівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2008. ― 17 с.
8.   Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Клячин Андрій Костянтинович ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 19 с.
9.   Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства [Текст] : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ― Л., 2010. ― 19 с.
10. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Токарська Антоніна Семенівна ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. ― Л., 2008. ― 515 с.
11.   Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.
12.   Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : монографія / О. Є. Висоцька. ― Д. : Інновація, 2009. ― 316 c.
13. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України [Текст] : автореф. дис. … д-ра соцiол. наук : 22.00.04 / Слющинський Богдан Васильович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. ― Х., 2010. ― 30 с.
14.   Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
15.  Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
16. Електронний ресурс : https://en.wikipedia.org/wiki/United_States_Strategic_Communication
17. В. А. Ліпкан. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/
18. В. А. Ліпкан. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України http://goal-int.org/rol-strategichnix-komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/
19. Daniel Gage. The continuing evolution of Strategic Communication within NATO // The Three Swords Magazine 27/ 2014 p. 53―55.
20. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с. ― С. 13.
21. Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
22. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.