Експертний висновок

ЛІПКАНА Володимира Анатолійовича

Голови Інституту майбутнього

доктора юридичних наук, доцента

академіка Академії наук вищої освіти України

на проект

Стратегії розвитку ефективних комунікацій

у Збройних Силах України

Нині можна констатувати про необхідність дальшого розвитку державної інформаційної політики, особливо стосовно удосконалення нормативно-правового регулювання окремих видів суспільних інформаційних відносин. Вирішальним напрямом є чітке та консенсуальне усвідомлення складових державної інформаційної політики, кола суспільних відносин, а також місця та ролі, відповідальності та здатності МО України реалізовувати інформаційну політику в межах покладених на них завдань.

Важливим компонентом сучасного розвитку інформаційного суспільства є усвідомлення необхідності формування ефективної системи протидії гібридним війнам, підготовка ЗС України до ведення війн нелінійними методами, про що неодноразово йшлося на нарадах керівництва ЗС України за моєї участі, в тому числі і 18 вересня 2015 року. Саме тому актуалізація питання про розвиток комунікацій є важливою.

Утім, зважаючи на важливість даного документа, його концептуально-методологічну роль, а також значеннєвий потенціал для систематизації інформаційного законодавства у сфері діяльності ЗС України, висловлю свої критичні зауваження на текст проекту даного документа.

ЗАУВАЖЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

1. 1.     Даний документ топологічно має бути пов’язаний із вже існуючими документами такого рівня. Він має продовжувати положення:

• Закону України «Про основи національної безпеки України»;
• Стратегії національної безпеки України;
• Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020»;
• Національної стратегії у сфері прав людини;
• Воєнної доктрини України.

Наразі цього немає. Документ виглядає відірваним із загального контексту, взагалі є не зрозумілим походження та його ґенеза, обумовленість необхідності його прийняття саме в такій інтерпретації.

1. 2.     Документ позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції.
2. 3.     Дана Стратегія не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо налагодження та реалізації концепції стратегічних комунікацій.

ЗАУВАЖЕННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Автори тексту законопроекту проігнорували наступні методи нормотворчості, що в цілому унеможливлює оцінювати зміст даного тексту та сприймати його в якості навіть проекту:

-         правничої герменевтики – передбачає не тільки інтерпретацію смислів, але й реконструкцію їх розуміння авторами інших текстів, що пов’язані із даним документом. Незастосування даного методу сприяло трансформації смислів у правничому розумінні, внесенні дисбалансу в термінологічну систему;

-         семантичний метод – при формулюванні ключових дефініцій які мають відображати тенденції розвитку безпекового та інформаційного середовища у сфері діяльності ЗСУ, а також мати гіперзв’язок із вже існуючою термінологію, що означає дані явища;

-          лінгвістичний підхід, який у подальшому трансформується у цільове, функціональне, системне тлумачення. Даний текст в цілому дестабілізує чинні нормативні правові акти (далі – НПА), що регулюють діяльність ЗСУ, він не корелює із родовими документами у даній сфері, зокрема Воєнною доктриною України;

-         компаративний аналіз — унеможливив провести порівняння даного документа з уже існуючими документами подібного рівня, таргетизувати оригінальність даної Стратегії та виділити її місце в системі нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері реалізації життєво важливих національних інтересів

-         синхронний та діахронний методи — унеможливили розглядати даний документ як органічне продовження та необхідний елементів системи удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин комунікації у сфері діяльності ЗСУ;

-         метод гіперзв’язку — унеможливив укладачам провести зв’язок даної стратегії і пов’язати необхідність її розроблення та затвердження порівняно із вже існуючими нормативними актами.

ЗАУВАЖЕННЯ ЗМІСТОВНОГО ХАРАКТЕРУ

1. Визначення поняття Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗС України за змістом не відповідає назві документа, адже в назві йдеться про ефективні комунікації, а в дефініції лише про комунікації. Тобто ефективність як іманентна та атрибутивна ознака помилкова втрачена.
2. Також дане визначення за своїм алгоритмом будови описових ознак не корелює із аналогічними визначеннями, що містяться в сучасних документах концептуального рівня:

-          воєнна доктрина України – є системою поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів;

-          Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні -  спрямована на реалізацію принципів, пріоритетів, завдань державної політики у сфері розвитку громадянського суспільства. Стратегія визначає концептуальні, взаємодоповнювальні напрями діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо створення належних умов для розвитку громадянського суспільства;

-          Стратегія сталого розвитку “Україна – 2020″ визначає мету, вектори руху, дорожню карту, першочергові пріоритети та індикатори належних оборонних, соціально-економічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку України.

Таким чином, будова поняття не відповідає прийнятим нормам його формування, а представлений варіант є відлунням ортодоксальних підходів, коли стратегію визначали через формулювання: «система офіційно затверджених  поглядів на…». У даному документі відсутнє зазначення на необхідність захисту життєво важливих інтересів, національні інтереси взагалі, а також не визначено конкретно : навіщо даний документ, чим само він доповнює вже існуючу нормативну базу і яким чином удосконалює процес правозастосування через регулювання досі неврегульованих суспільних відносин у сфері комунікації. Фактично за даного визначення можна дійти висновку, що дана Стратегія створена сама для себе. Оскільки у визначенні йдеться лише про саму стратегію, а не про ті суспільні відносини, на якісну та кількісну зміну яких і має бути спрямовано дану стратегію.

1. Автори даного тесту плутають такі ключові поняття, як: комунікація та процес комунікації.
2. 4.     Невірно визначено термін «імідж ЗСУ»: імідж початково не може бути об’єктивним чинником, оскільки від створюється умисно для суб’єктивного сприйняття. За даного випадку має бути присутня категорія оціночності. Тому пропонується дане поняття визначити наступним чином: образ, що складається з атрибутивних (візуальних), інформаційно-комунікативних і соціальних компонентів, що створюється внаслідок цілеспрямованої діяльності, а  також в ході подій з метою формування у населення позитивного ставлення до Збройних Сил України і підтримки армії як невід’ємної частини держави.

ЗАУВАЖЕННЯ ОРФОГРАФІЧНОГО, ГРАМАТИЧНОГО, ЛЕКСИЧНОГО ТА СТИЛІСТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Відсутні поєднання ключових лексем і атрибутивних компонентів, що унеможливлює набуття ключовими словосполученнями термінологічного  характеру.

Укладачі тексті не володіють українською мовою, в обсязі, потрібному для складання такого рівня документів, що знаходить свій вираз: 1) у викривленні багатьох сем; 2) уживанні полісемії при використанні ідентичних сигніфікатів; 3) застосуванні неправильних відмінків; 4) незавершених та нелогічних реченнях; 5) вживанні русизмів; 6) калькуванні іншомовних слів, які не притаманні українській мові, натомість мають відповідні аналоги в українській мові.

В тексті містяться орфографічні помилки.

ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

Підрозділ 1.1 останній абзац, в якому зазначено: «Інші терміни та поняття в тексті Стратегії, визначення яких наведено в інших нормативно-правових актах, до цього переліку не віднесено» є абсолютною профанацією. По-перше, на які інші терміни натякують укладачі? По-друге, в яких інших, тим більше нормативно-правових актах (а це можуть бути і відомчі інструкції і закони, основна термінологія в яких почасти може різнитись тощо) вони наведені? По-третє, як термінологія може бути «наведена»? Вона може мати визначена, подане обґрунтування тощо.

Відтак, даний пункт є свідченням абсолютної правової безграмотності та дилетантства авторів тексту.

У підрозділі 1.2 укладачі аналізованого тексту помилково:

-         застосовано неюридичну конструкцію: «…питання розвитку регулюються Конституцією України…». Законодавство та в принципі і будь-який нормативний правовий акт регулюють суспільні відносини у певній сфері життєдіяльності, а не питання;

-         включають до нормативної бази:

• ЗУ „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, адже його дія обмежена 2015 роком;
• Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 „Про Воєнну доктрину України” – втратив чинність;
• не вказано на Указ Президента України від 24 вересня 2015 року
  № 555/2015, яким затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року „Про нову редакцію Воєнної доктрини України”;
• не вказано на ЗУ „Про основи національної безпеки України», адже всі концепції, стратегії та доктрини, програми тощо у сфері національної безпеки розробляються відповідно до даного закону;
• не вказано на Стратегію сталого розвитку „Україна – 2020”, в якій визначено вектори та індикатори оборонних умов становлення та розвитку України.

Щодо розділу 2

Оскільки безграмотність та чудакуватий стиль даного документа є абсолютним свідченням того, що його готували аматори та дилетанти, я нижче проводитиму аналіз кожного речення окремо у вигляді таблиці.
Що означає задовго: це коли: за день, за місяць, за рік, а може перед падінням Хазарського каганату? Мові нормативного акту не притаманні такі наративи. Хто ідентифікував на офіційному рівні ті чи інші дії як «інформаційна війна». В жодному нормативному акті чинному станом на 28 вересня 2015 року не міститься визначення даного терміну, а отже його уживання в відомчому нормативному акті є нелегітимним.

Факти (дуже спірні та дискусійні), викладені вище, не дають підстав резюмувати: «у зв’язку з цим». Так само, невідомо як зрозуміти словосполуку: «удосконалення механізму регулювання процесу обміну….». Так само не є зрозумілим як можна «впроваджувати принцип», адже принцип – це основоположне начало, засада. Висновки у даному реченні ніяким чином не пов’язані із попередніми роздумами та віртуальними мріями укладачів. Більше того, суспільні відносини у сфері цивільного демократичного контролю вже достатньо повно врегульовані відповідним Законом України, з яким авторам даного тексту потрібно було б ознайомитися, перед тим, як пропонувати те, що вже давно існує. Визначені складові партнерської взаємодії є невірними по своїй суті і не відповідають сталій концепції стратегічних комунікацій, яка ефективно функціонує в країнах членах НАТО

Незважаючи на наявну нормативно-правову базу, що регламентує процес комунікації, її рівень в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України не відповідає потребам сучасності.

Враховуючи сучасні тенденції, війна ведеться в двох вимірах – контактному (силовому) і безконтактному (інформаційному).

На Збройні Сили України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Перемога на інформаційному рівні, - половина від перемоги у війні, утвердження інформаційної безпеки, яка відповідно до статті 17 Конституції України, реалізує одну 
з найважливіших функцій держави.

Російська влада вирішила перешкодити самостійному розвитку України шляхом дестабілізації внутрішньої ситуації, анексії Автономної Республіки Крим, створення та підтримки незаконних збройних формувань

на території Донецької та Луганської областей і часткового застосування підрозділів своїх збройних сил.

Революція гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року) створила можливості для побудови держави, заснованої на фундаментальних цінностях, визначених Конституцією України, на захист яких із зброєю в руках став український солдат.

Водночас, задовго до загострення ситуації, що перетворилася у збройне протистояння, проти України розпочалась інформаційна війна.

Форми, методи, технології та засоби ведення інформаційно-психологічної війни, шляхом приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності, викривленої інформаційної картини світу.

У зв’язку з цим виникла необхідність удосконалення механізму регулювання процесу обміну інформацією, зокрема впровадження принципу партнерської взаємодії, що передбачає не лише інформування суспільства, 
а й налагодження ефективного зворотного зв'язку, проведення відповідної роз'яснювальної роботи, встановлення громадського контролю за діяльністю Збройних Сил України.

Існує нагальна потреба у розробці основних засад розвитку ефективних комунікацій, впровадження стандартів інформаційного обміну в середині Збройних Сил України та з-зовні, підвищення рівня медіа-культури суспільства, які зумовлюють необхідність розроблення плану розвитку ефективних комунікацій Збройних Сил України (далі – План комунікацій).

Таким чином, аналіз ключових термінологічних сполучень, що вживаються в тексті даного документа уможливлює дійти наступних висновків:

1.      Незважаючи на важливість вказаних термінів, вони не стали частотними ані у назвах, ані у текстах нормативно-правових актів. Вживання багатьох термінів взагалі обмежене лише науковою сферою або навіть вузькопрофесійним спілкуванням фахівців. Функціонування у нормативно-правових актах України більшості словосполучень, які мали б носити юридичний зміст не зафіксовано.

2.      У зв’язку із відсутністю нормативного тлумачення вказаних ключових термінів інформаційного права з урахуванням їхньої полісемії виникають розбіжності в розумінні, застосуванні й використанні термінології, що значною мірою ускладнює процеси правового регулювання даної галузі інформаційного права, а отже і безпосереднього правозастосування.

3.      З урахуванням різноплановості у лінгвістичній, доктринальній і нормативно-правовій інтерпретації лексико-семантичних одиниць, що розглядаються, у подальшому потребується уніфікація і кодифікація ключових термінів стратегічних комунікацій.

Щодо розділу 3

Концептуально не погоджуюсь із визначенням цілі Стратегії:

Загальна ціль: досягнення інформаційної безпеки

1)                як дана ціль пов’язана із назвою стратегії, основними визначеннями, що наведені в Загальних положеннях?

2)                аналіз ключових термінів, визначення яких міститься в Загальних положеннях унеможливлює провести їх кореляцію із інформаційної безпекою;

3)                інформаційна безпека не може бути метою Стратегії ефективних комунікацій.

Напевно автори переплутали тексти і не подивились на назву того документу, над яким вони працюють.

Не буду зосереджуватись на критиці, оскільки завдання, що конкретизують ціль взагалі не піддаються ані аналізу ані осмисленню. Більше того, зауважу, що ці положення не витримують жодної критики.

Натомість запропоную власний погляд на зміст Розділу 3.

Мету пропонується визначити наступним чином:

-                     мінімізація загроз інформаційному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону України, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави;

-                     утвердження інформаційних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості комунікацій, реалізація комунікативних стратегій для забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для гарантованого вступу в НАТО.

Досягнення визначених цілей потребує:

-                     зміцнення Збройних Сил України через забезпечення поступального розвитку ефективних стратегічних комунікацій;

-                     якісно нової інформаційної політики, спрямованої на ефективний захист національних інтересів в інформаційній сфері, комплексне реформування системи інформаційної безпеки в ЗСУ та створення ефективної системи стратегічних комунікацій;

-                     концептуально нового позиціонування ЗСУ України у світі в умовах нестабільності глобальної системи безпеки.

Щодо розділу 4

Даний розділ повністю не відповідає правилам юридичної техніки, традиціям нормотворення і складання такого рівня документів.

Принципи, як я вже наголошував, – основоположні начала, засади певного явища. Те, що викладено в тексті в розділі принципів, нагадує вижимки з курсу  лекцій на вільні теми.

Наприклад, принцип прозорості в процесі комунікації: яким чином можна побудувати стратегічні комунікації прозорими, якщо зміст цих комунікацій включає, з-поміж багатьох видів інформаційно-аналітичної діяльності, і розвідувальну? Чи може ми будемо пояснювати громадянам, що держава здійснює не інформаційні заходи, а пропаганду?

Автори такого безглуздого підходу розписуються у власному інтелектуальному безсиллі і неволодінні тематикою стратегічних комунікацій.

Головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів.

Мною пропонується приблизний перелік таких принципів викласти в наступному вигляді:

-                     пріоритет українських національних інформаційних інтересів;

-                     верховенство права;

-                     пріоритет інформаційних прав і свобод людини;

-                     пріоритет несилових засобів у стратегічній комунікації;

-                     своєчасність і адекватність заходів комунікації реальним і потенційним загрозам національній безпеці;

-                     чітке розмежування повноважень та взаємодія ЗСУ та інших суб’єктів у реалізації державної інформаційної політики;

-                     активна участь та відповідальність громадянського суспільства у процесі вироблення та реалізації політики стратегічних комунікацій;

-                     використання в інтересах ЗСУ механізмів стратегічної  комунікації міжнародного рівня.

Щодо розділу 5.

Текст: Розв’язання зазначеної проблеми полягає в одночасному і послідовному виконанню комплексу заходів з розвитку ефективних комунікацій на внутрішньому, зовнішньому та внутрішньо-зовнішньому рівнях, тобто реалізації поставлених цілей.

Висновок: на яку проблему натякають укладачі тексту, вживаючи слово «зазначеної проблеми»: хто, де, як, в який спосіб ідентифікував те чи інше явище як проблему, а більше того, визначив її як таку? Більше того, якщо застосувати метод просіювання зайвого, то головний зміст даного речення подано словниковою формулою: «розв’язання зазначеної проблеми полягає в … реалізації поставлених цілей».

Щодо граматики: У слові «виконанню» неправильно вживається закінчення: потрібно виконанні. Мелодика української мови передбачає, що при поєднанні трьох приголосних: коли слово закінчується на приголосну і починається з приголосної, то прийменник має бути або голосним або із голосною. Таким чином, правильно буде : заходів із розвитку.

Відповідно до виділених цілей, сформовано механізми, які виділено за 4 групами:

1)    інформаційна безпека;

2)    координація та узгодженість дій досягається шляхом;

3)    налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності;

4)    створення позитивного іміджу Збройних Сил України

Для ілюстративності, застосую метод угруповання, і наведу напрями забезпечення інформаційної безпеки. Визначені в тексті аналізованої Стратегії і пріоритети забезпечення інформаційної безпеки, визначені в Стратегії національної безпеки України від 26 травня 2015 року.

Висновок по напряму інформаційної безпеки:

Напрями забезпечення інформаційної безпеки є повним плагіатом аналогічних напрямів, визначених в Стратегії національної безпеки України від 26 травня 2015 року.

Аналіз подальших напрямів втрачає сенс, оскільки авторський підхід щодо плагіату  (навіть плагіату граматичних помилок: держав – членів, написано через пробіли з дефісом, у той час як потрібно: держав-членів) переконує в недоцільності подальшого аналізу.

Щодо розділу 6

В розділі щодо очікуваних результатів з’являється цікава термінологія: „репутація” та „престиж”, про які по тексту немає жодного слова. Відтак чим різниться імідж від репутації, а репутація від престижу стає не зрозумілим.

Особливе здивування викликає такий очікуваний результат, як: „прискорення бюрократичних процесів”. Напевно автори документи, розмірковуючи про бюрократичні процеси, власноруч вирішили ними керувати і тому переконані у тому, що їм вдасться їх прискорити. Насправді ж очікуваний результат має полягати у тому, щоб мінімізувати бюрократичний вплив або звести його нанівець.

Щодо такого результату, як: „досягнення інформаційної безпеки”, то годі й вже казати, адже лише дана фраза свідчить про відсутність елементарних як безпекових, так і правових та військових знань, а автори проекту не можуть бути визнані компетентними щодо розроблення та подальшого опрацювання даного документа.

Стосовно додатків:

В жодному документі такого рівня Додатки не передбачено. Усі аспекти, в яких виписано механізм реалізації Стратегії, прописуються в комплексних програмах з чітким визначенням термінів, виконавців та відповідальності.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

1. 1.     Концептуально даний текст позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції, а Стратегія в поданому варіанті не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо налагодження та реалізації концепції стратегічних комунікацій. Концептуально та змістовно документ не пов’язаний із найбільш важливим нормативними актами в даній сфері.
2. 2.     Ігнорування методів правничої герменевтики, семантичного методу, лінгвістичного підходу, компаративного аналізу, синхронного та діахронного методів, методів гіперзв’яку нормативних актів призвело до анемію переважної більшості положень тексту, тотальної казуїстики.
3. 3.     За змістом даний текст містить чималу кількість логічних помилок, суперечливих положень, основна термінологія викладена неточно, зокрема «іміджу ЗСУ».
4. 4.     В поданому тексті багато орфографічних, граматичних, лексичних та синтаксичних помилок, що свідчить про низький як освітній, так і інтелектуальний рівень укладачів тексті, а також ставить питання про їх фаховий рівень і професійну здатність щодо підготовки документів такого рівня.
5. 5.     Значна кількість зауважень щодо юридичної техніки уможливлює висновувати про відсутність юридичної освіти в укладачів тексту, свідченням чому є елементарні помилки в юридичній техніці, правова безграмотність та невігластво і тотальний дилетантизм, поєднаний із відвертим плагіатом та нехтуванням чинними нормативними правовим актами.
6. 6.     Детальний аналіз кожного речення тексту є достатнім аргументом для формування наступних висновків, які можуть бути розглянуті керівництвом ЗСУ в якості пропозицій:

-         укладачів даного тексту доцільно направити на судово-психіатричну експертизу;

-         перевірити справжність дипломів про вищу освіту через проведення перевірок та звітних документів у відповідних ВНЗ, що підтверджують отримання ними диплому про вищу освіту;

-         направити укладачів даного документу для проходження перевірки на детекторі брехні з метою виявлення у них мотивацій щодо дискредитації вищого керівництва держави, керівництва ЗС України, а також їхньої причетності до роботи або співпраці зі спецслужбами іноземних держав.

Даний текст в поданій редакції не може розглядатися навіть як проект і потребує повного перероблення із залученням фахівців, а не тих осіб, котрі бажають перетворити ЗСУ на холуїв, узурпувавши та монополізувавши важливу сферу – сферу стратегічних комунікацій.

Липкан Владимир

доктор юридических наук, доцент

глава Института будущего ГОСЛ

Данная статья была написана мной в 2013 году, и лишь малая ее часть была опубликована в книге, изданной в Братиславе “Угроза международной стабильности: аспекты проблемы”

http://natsecurity.com.ua/2013/07/15/threats-to-world-stability/

В сегодняшних реалиях, я решил опубликовать ее целиком, чтобы читатель смог сам дать оценку моим научным прогнозам.

Введение

В последнее время наблюдается заметное повышение интереса к проблемам национальной безопасности. Причем, этот интерес, иногда является настолько сильным, что сама безопасность отходит на второй план, тогда как на первое место выдвигаются завуалированные квазинаучной риторикой желания отдельных политических сил поставить на ключевые должности в субъектах обеспечения безопасности “своих” представителей, зачастую не имеющих ни малейшего представления о сфере деятельности и специфике функционирования этих субъектов.

Нынешняя ситуация в стране — ярчайшее подтверждение концептуальной утопичности и ошибочности назначения на должности в силовые структуры гражданских лиц, не понимающих сущности безопасности, ее методов и вообще функционального предназначения органов и сил безопасности.

Еще один момент, на который бы хотелось обратить внимание: узурпация формирования концептуальных документов в данной сфере узкой группой людей, как следствие зачастую документы являются плагиатом идей и структуры аналогичных российских документов в данной сфере. В стране, которая пребывает на пересечении нескольких мировых цивилизаций, такой подход изначально обречен на провал, а государство и государствообразующая нация  на фактическое идеологическое порабощение чуждыми национальной идеологии взглядами и концепциями. В этой связи хотелось бы высказать несколько мыслей, которые определенным образом могли бы рассматриваться альтернативой сегодняшней официальной позиции (если таковая вообще имеется и четко сформирована) в сфере безопасности.

Национальные интересы и национальная безопасность: грани соотношения

Первоочередным вопросом при рассмотрении проблем безопасности является разграничение таких важных и основополагающих категорий как национальная безопасность и национальные интересы. Без осознания коренного отличия между ними, мы обречены на постоянное блуждание вокруг да около, так и не приближаясь к решению проблемы по сути.

Национальные интересы представляют собой некий результат осознания ценностей существования той или иной нации. Без национальных интересов нация не существует, она превращается в население, народ — “открытое общество” проживающее на определенной территории, удовлетворяющее свои узкоутилитарные потребности. Наличие национальных интересов свидетельствует о том, что нация идентифицирует себя таковой, она выделяет себя среди других народностей либо этносов, а главное — она провозглашает намерение дальнейшего существования и поступательного развития собственным путем на основании собственных исторических традиций и способа и уклада жизни. По Гегелю: лишь исторические нации имеют возможность дальнейшего развития и сохранения целостной идентичности в условиях глобальных трансформаций мировоззренческих установок и конфигураций сетевого общества.

В свою очередь, национальная безопасность является ничем иным как видом социальной деятельности, основным предназначением которой является создание благоприятных условий для реализации этих интересов. Поэтому-то безопасность, как таковая, с другой стороны также может рассматриваться в качестве национального интереса.

Именно это дает все основания говорить о том, что без четкого определения национальных интересов, которые были бы неотделимы от целей нации, а не выражали волю господствующей политической силы, существование государства превращается в игру в прятки слепых на минном поле.

Причем хотел бы сразу акцентировать внимание на том, что никаким выделением приоритетов национальных интересов, как это сделано в Законе Украины „Об основах национальной безопасности Украины”, определением стратегических целей, которые больше напоминают предвыборную программу, мало что значащую для действительного устойчивого развития страны, как это сделано в Стратегии национальной безопасности Украины,  этого не заменить.

Концептуально ошибочным является подход нивелирования профессов саморефлексии государством собственных интересов. Отнюдь не привествуя идей анархизма, в то же время не можем безоговорочно поддержать то раболепствовани теоретиком антропологическим идеям. Вся эта квазинаучная мишура возникает там и тогда, где и когда отсутствует методология рассмотрения и исследования вопроса. В данном случае государственные интересы выступают амбивалентной категорией: 1) с одной стороны, они выражают интересы самого государственного аппарата (любой чиновник заинтересован в сохранении должности вышестоящим начальником, поскольку в таком случае он тоже останется на должности и т.д.); 2) с другой стороны, в них аккумулируются потребности общества и личности, поскольку именно государство является наиболее эффективной организацией гражданского общества и обладает механизмом, который может гарантировать реализацию прав и свобод человека. В этом перманентном конфликте и состоит суть непонимания многими исследователями проблем безопасности, особенно в сфере государственной безопасности, где последняя неприемлемо отождествляется с безопасностью государства.

В этой связи подмена национальных интересов узкопартийными амбициями сама по себе представляет угрозу национальной безопасности, поскольку создает условия и формируют почву для реализации разного рода тенденций, мало чего общего имеющих со стабильностью и процветанием всей украинской нации.

Ярким примером диаметрально противоположного понимания национальных интересов являлась деятельность двух ключевых субъектов Президента Украины и Премьер-министра Украины. Амбиции двух людей, их личностный конфликт фактически стал главным ступором развития страны и прежде всего в сфере безопасности: развал армии, разведки, деморализации спецслужб, значительное ухудшение фактической криминогенной ситуации, “реинкарнация” воров в законе. Более того, спецслужбы вместо выполнения своих прямых обязанностей в связи с их политической ориентацией осуществляют борьбу одна другой, что четко прослеживается на примере деятельности СБУ и МВД, налоговой. Сегодня же ситуация еще более удручающая: по мнению аналитиков, в Украине государственные правоохранительные органы превратились в службы безопасности правящих лиц донецкого клана. История имеет достаточно примеров того, что случается с узурпаторами и тиранами. Сворачивание демократии, фактическое отсутствие реальной оппозиции, формирование правовой базы исключительно в интересах правящего олигархата создает реальную угрозу правовой  и внутренней безопасности Украины в целом. Сопряженные с умелой деятельностью иностранных спецслужб, это может привести ко внутреннему конфликту и гражданским конфликтам малой интенсивности.

Природа угроз

Именно в этой связи возникает следующий витально важный вопрос: что же понимать под угрозой, откуда и как они возникают, а главное, кто определяет, что то или иное событие либо тенденция могут иметь дестабилизирующий для безопасности страны характер.

Ответ на этот вопрос лежит в плоскости осознания природы угроз, то есть их происхождения, возникновения и развития. Дело в том, что говорить об угрозах можно лишь постольку и тогда, поскольку и когда четко определены национальные интересы. Ведь угроза не существует сама по себе, она не существует объективно и оторвано (по Фихте: вещь в себе). Нет, нет и еще раз нет.

Это заблуждение эпохи советского тоталитаризма, автоматически заимствованное и компилированное немалым количеством украинских да и российских политиков, и преимущественной частью научных деятелей, занимающихся исследованием проблем безопасности, является пагубным. И вот почему.

Угрозы представляют собой определенные факторы, возникающие в среде функционирования объекта, причём их возникновение напрямую связано с реализацией национальных интересов. Следовательно, угрозы препятствуют как созданию условий для реализации интересов, так и непосредственно национальным интересам. Отсюда можем заключить, что угроза появляется там и тогда, где и когда имеются четко сформулированные национальные интересы и осуществляется реальная деятельность по их реализации.

Без чётко сформулированных и легитимированных национальных интересов угроз попросту не существует. Поэтому если, например для Украины, национальным интересом не является сохранение многонациональной культуры и самобытности украинского народа, украинского языка, то все действия, направленные на: 1) уничтожение украинской культуры в той или иной форме; 2) переписывание истории; 3) изображение украинского народа как неспособного к самостоятельному решению собственных вопросов; 4) обреченности на постоянный поиск протектората и ухищренных путей лавирования между востоком и западом; 5) изживание и постепенное уничтожение государственного языка не являются угрозой.

Следовательно, силы безопасности и вся система органов безопасности не имеют никаких правовых оснований для того, чтобы предпринять адекватные действия. Повод есть, а правовых оснований нет.

Как вывод: где слабое право, там слабая безопасность.

Более того, хотели бы акцентировать внимание еще на одном важном, на наш взгляд, моменте. В современных условиях глобализации, когда наличие границ является чуть ли ни вопиющим фактом, нарушающим права людей на свободное передвижение, в то время как Запад кричит о нарушениях  разного рода в нашей стране да и России, а Евразия закрывает свои кордоны, ведя при этом информационные и экономические войны, наличие государственной границы для Украины является жизненно необходимым для дальнейшего выживания. Постепенное уничтожение украинской культуры, языка, предание забвению традиций нашего народа направлено на то, чтобы со временем мы не смогли ответить на простой вопрос: кто ты — гражданин Украины, европеец или украинец либо гражданин открытого общества?

Для обозанчения данного явления мы вводим в научный оборот новый термин деэтнизаиция — процесс ликвидации этнических признаков, уничтожения титульного этноса, его способа жизни, культуры, традиций, который является системообразующим в государстве, на основе которого создается и развивается государство. Снова-таки, это стает возможным при отсутствии четко определенных национальных интересов.

Следовательно, сегодня определенным силам, в том числе и за пределами нашей страны, выгодно отсутствие четко определенных национальных интересов. Это создает почву для постепенной:

• деэтнизации, то есть уничтожения титульного этноса и национальных атрибутов, утраты национальной идентичности;
• ликвидации украинской государственности;
• постепенная интеграция в “октрытое общество”;
• превращение Украины в буферную зону между востоком и западом.

В этой связи следует подчеркнуть, что рассмотрение будущего страны лишь сквозь призму концепции безопасности является недостаточным. Для реализации национальных интересов в стране должен быть разработан документ концептуального характера, в котором нашли бы свое отражение национальные интересы, а также пути их реализации. Таким документом должна стать Концепция устойчивого развития. Причем в данном документе, стратегия развития — деятельность государственных и негосударственных органов, направленная на качественное улучшение состояния страны, должна являться первоосновой для концепции безопасности.

В свою очередь, в концепции безопасности должны рассматриваться основные факторы и тенденции, которые могут помешать реализации национальных интересов, в ней должен быть предусмотрен перечень субъектов, а также основные направления государственной политики национальной безопасности  в конкретной сфере жизнедеятельности.

Концепция безопасности представляет собой документ, в котором органически увязаны национальные интересы, факторы и тенденции, которые могут им препятствовать (угрозы), направление реализации национальных интересов, включая направления нейтрализации и механизм управления факторами и тенденциями, могущими воспрепятствовать реализации интересов (политика безопасности).

Национальные интересы по своей структуре можно разделить на жизненно важные, важные и иные национальные интересы. Для нас особую важность представляют жизненно важные интересы, к которым можно отнести:

• существование и развитие украинского народа и украинской цивилизации;
• суверенитет;
• территориальная целостность государства;
• национальная самобытность,
• устойчивое развитие, включая духовную, материальную, ресурсную и физическую составляющие.

Важным является также правильно подойти к структуризации национальной безопасности на отдельные составляющие. На сегодня с трудом можно говорить о наличии сколь бы то ни было научно обоснованного подхода к выделению сфер безопасности, поскольку они зачастую ошибочно путаются со сферами жизнедеятельности.

Следуя логике моего изложения, сферы жизнедеятельности и сферы безопасности — разные категории. Если сферы жизнедеятельности обусловлены потребностями самого общества в его функционировании, то сферы безопасности напрямую детерминированы национальными интересами и угрозами. Следовательно,

критерием формирования функциональных сфер безопасности выступает синтез национальных интересов и угроз им (реальных и потенциальных).

Именно этот факт — отсутствие научно обоснованных критериев выделения функциональных сфер — не даёт в полной мере возможности силам безопасности реализовывать свою компетенцию непосредственно в сфере безопасности, значительно усложняет механизм принятия и практической реализации решений.

Еще один момент, на котором хотелось бы сосредоточить внимание. Это момент характера угроз. На наш взгляд: ХХІ век — век установления контроля над ресурсами планеты, прежде всего природными.

Кто будет контролировать ресурсы (природные, финансовые и информационные и т.д.), тот будет контролировать весь мир.

Именно поэтому энергетическая безопасность страны должна выделяться в самостоятельную сферу безопасности, поскольку утрата контроля над природными ресурсами, увеличение зависимости от России в ХХІ существенно снижает потенциальные возможности Украины по стабильному суверенному развитию.

На наш взгляд, с учётом изложенного, можно выделить следующие функциональные компоненты:

Сфера существования Украины;

Сфера прав и свобод человека (гуманитарная сфера);

Сфера социального устройства и государственной системы;

Информационная сфера;

Экологическая сфера,

Экономическая сфера,

Безопасность населения и его генофонда (демографическая сфера);

Научная и технологическая сфера,

Сфера украинской цивилизации (украинской культуры и способа жизни);

Сфера общественного порядка,

Энергетическая сфера,

Правовая сфера.

Основной целью политики безопасности в данных сферах является формирование контролируемых условий для гарантированной реализации национальных интересов посредством эффективного функционирования механизма управления происхождением и зарождением кризисных ситуаций. Идеологической основой политики безопасности должен стать национальный патриотизм.

В современном мире характер угроз напрямую обусловлен жизненно важными интересами, поскольку большинство угроз в современном мире носят системный характер. Главным, как представляется, ключом к успеху, является отход от узкоутилитарного понимания безопасности, как механизма удержания господства правящей элитой, либо же зеркального отражения угроз (это, собственно говоря, по сути — просто защита). Безопасность возникает вместе с интересами, она направлена, прежде всего, на создание благоприятных условий для реализации интересов. Деятельность же по устранению причин условий возникновения угроз или по отражению угроз является лишь одним из аспектов безопасности. Безопасность не ограничивается мерами по отражению угрозы, она не исчерпывается пассивным ожиданием возникновения угроз, а выходит далеко за ее пределы, вплоть до установления контролируемых алгоритмов возникновения факторов и тенденций, могущих при определенных обстоятельствах перерасти в угрозу. Именно этим безопасность существенно отличается от защиты.

Перечень самих угроз, является довольно обширным, поэтому представляется целесообразным очертить не столько сами угрозы, сколько параметры национальных интересов, превышение которых может свидетельствовать о наличии угрозы, и соответственно может служить отправной точкой формирования политики безопасности.

Приоритетность угроз напрямую связана с приоритетностью самих национальных интересов. Так, например, в США для каждой группы национальных интересов разработана своя система обеспечения их реализации, в то время как во Франции любая группа национальных интересов обеспечивается всеми имеющимися силами и средствами.

Как мне видится, принцип адекватности мер безопасности угрозам, может быть положен в основу формирования системы национальной безопасности страны.

Причем следует отметить, что характер угроз государству свидетельствует, как это ни парадоксально, о его роли и месте в геополитической конфигурации. Поэтому можно предположить, что наличие угроз — индикатор того, где конкретная страна делает прорывы либо совершает некоторые ошибки. Для дальновидных политиков угрозы является индикатором выявления ошибок в алгоритме управления.

В этой связи, безусловно, можно говорить о своей позитивной роли, которую сыграла Концепция (основы государственной политики) национальной безопасности Украины (1997 – 2003 года). Закон от 19 июня 2003 года „Об основах национальной безопасности Украины”, отменивший ее действие, в методологическом плане практически ничем не отличался, за исключением более логически выстроенной и детерминированной системы угроз и направлений государственной политики в сфере национальной безопасности, а также выделением нескольких новых сфер жизнедеятельности. Нисколь не изменило ситуацию и принятие Стратегии национальной безопасности Украины.

В то же время, проведенные нами опросы экспертов в данной сфере подтвердили предположение о низкой эффективности данного нормативного акта, его неспособности урегулировать общественные отношения в сфере национальной безопасности.

В данном контексте хотелось бы отметить, что Концепция (стратегия) безопасности — своеобразная Конституция безопасности, без неё государство подобно бедуины на верблюде в пустыне, воющему против беспилотной авиации: зная об угрозе, он не может увидеть и идентифицировать ее, а гибель является неминуемой, непредотвратимой и безальтернативной.

Страна в опасности, если нет действенных органов безопасности

Сегодня можно наблюдать очень интересную и парадоксальную тенденцию: в то время как характер угроз Украине качественно изменился, и сейчас мы имеем дело с системным воздействием на страну, наблюдается заметная попытка под предлогом экономической невозможности, необходимости соответствия евростандартам и прочее уничтожить систему безопасности страны, превратив ее в придворные силовые структуры, починенные одной — правящей партии.

Хотелось бы отметить, что когда речь идет о том, что правоохранительные органы не должны вмешиваться в политику, то прежде всего это означает, что они должны защищать интересы всей нации, а не той политической партии, представитель которой возглавляет силовое ведомство. В то же время можно наблюдать диаметрально противоположное видение этой проблемы политиками, которое по сути своей больше тяготеет к фантазиям, чем к реальности.

Государственные силы безопасности — вооруженная организованная сила государства, призванная с помощью своего персонала и средств создавать благоприятные условия для реализации национальных интересов, в том числе с применением особого инструментария — силы.

Силы безопасности не могут быть вне политики, поскольку политика безопасности — искусство управления в сфере безопасности, то есть искусство создания благоприятных условий для реализации национальных интересов. Поэтому силы безопасности не могут быть вне политики, поскольку они ее реализуют, однако силы безопасности реализуют национальную политику, то есть политику, направленную на реализацию национальных интересов. Они не могут и не имеют права реализовывать политику, не имеющую ничего общего с национальными интересами, а отвечающую лишь узкопартийному видению тех или иных вопросов.

Более того, узурпация силы одной партией создает угрозу стране, поскольку в таком случае интересы отдельной политической силы могут быть искусственно подменены и возведены в ранг национальных. С другой стороны, в украинских реалиях, многопартийность и демократия в украинском варианте ведут к взаимной борьбе политических сил, которая вредит безопасности страны. В данном контексте узурпация власти может рассматриваться в качестве сосредоточения власти в одних руках для достижения максимального эффекта при осуществлении государственной политики национальной безопасности. Однако вопрос морали и справедливости в таком случае должен стоять на первом месте. В сегодняшней ситуации этого быть не может быть в принципе.

В рамках одной статьи навряд ли можно охватить весь спектр вопросов формирования приоритетов параметров безопасности, однако наша цель состоит в выработке концептуального видения, могущего послужить основой для принятия новой Концепции национальной безопасности Украины.

В связи с кардинальными изменениями, происходящими в мире, (снижение угрозы глобальных вооруженных конфликтов в сочетании с повышением риска региональных конфликтов, рост уровня международного терроризма, изменение характера ведения информационных войн) перед спецслужбами, прежде всего разведкой и контрразведкой, встает новый класс задач, требующих корректировки целей, функций, принципов и методов работы, изменений в структуре спецслужб, в критериях эффективности работы.

Существенной вехой на пути решения данной проблемы является построение новой системы сил безопасности. Одним из аспектов данной проблемы является необходимость ухода от дальнейшего монопольного применения права осуществления разведывательной деятельности основными тремя субъектами: Службой внешней разведки, Главным управление разведки МО, и специальным органом Государственной пограничной службы.

По своей сути разведка — деятельность по сбору, обработке и передаче заинтересованным субъектам определенной информации. Именно поэтому, возможным путем построения оптимальной системы сил безопасности является созданий разведывательного сообщества, состоящего из различных органов, для которых осуществление разведывательной деятельности является необходимым для обеспечения национальной безопасности. Это предложение не является новеллой. В частности, мы наслышаны лишь о ЦРУ — главном разведывательном управлении США, в то время как оно является одним из многих разведывательных органов, образующих разведывательное сообщество США, к основным органам которого относятся: Central Intelligence Agency; the National Security Agency; the Defense Intelligence Agency; National Reconaissance Office; National Geospatial-Intelligence Agency; the Bureau of Intelligence and Research of the Department of State; Army, Navy, Marine Corps, Coast Guard, and Air Force intelligence; the Federal Bureau of Investigation; the Department of the Treasury; and the Department of Energy.

И такой подход можно наблюдать во многих странах-участниках НАТО. Разведка должна обязательно быть у МВД, поскольку транснационализация  преступности является сегодня не мифом, а фактом, а борьба с преступностью отнесена к числу приоритетных задач сил безопасности, включая и международную. Также своя разведка должна быть у МИД и иных субъектов, обеспечивающих реализацию жизненно важных интересов. Создание разветвленной разведывательной сети по всему миру разными органами, входящими в систему безопасности страны, лишь прибавит возможности по своевременному предотвращению и созданию условий для контроля над факторами, могущими трансформироваться в угрозы безопасности нашей страны.

Характер угроз, а также внешнеполитический курс выявил ошибочность концепции сосредоточения внимания на внутренних угрозах, о которой намеренно и сознательно пишут практически все украинские как исследователи, так и вторят им политики. Дело в том, что внутренние угрозы по своей сути — это угрозы, происхождение (генезис) которых относится к внутренней среде государства, они исходят изнутри страны и могут быть реализованы гражданами этой страны. Иное понимание угроз, которое было навязано как СМИ, так и некоторыми научными деятелями, формирующими научную основу политики безопасности, и публикующими свои квазинаучные статьи в центральных СМИ, привело к формированию моноцентричной политики безопасности, сосредоточенной на внутренних (в искаженном понимании) угрозах. Как следствие, Украина оказалась не готова к ведению информационных войн, самостоятельному без вмешательству извне проведению выборов, проведению учений, продаже оружия, освобождения взятых в заложники граждан Украины за пределами страны и т.д.

На самом деле множество угроз внутри нашей страны являются инспирированными из-за рубежа. Понимание этого факта поможет правильно и адекватно оценивать происходящее в мире по отношению к Украине

Сокращение МВД, реформирование СБУ, сокращение численности личного состава вооруженных сил к 2011 году до 143 тысяч — это прямое уничтожение сил безопасности в стране, которое производилось под прикрытием исследований общественных организаций, а также при прямом участии государственных чиновников, причастность которых к деятельности спецслужб США не является тайной. И вполне не абстрактно вырисовываются заинтересованные субъекты: те, кому выгодно построение слабого, управляемого и марионеточного государства — достойного члена открытого общества. Уверен, Украине как такой вариант открытого общества, так и евроинтеграции не нужен.

Реформирование сил безопасности прежде всего должно состоять в приведении данных сил в способность решать задачи по обеспечению безопасности страны как внутри, так и за её пределами с учетом современных условий, а также характером национальных интересов и угроз им. Другой путь — путь бесперспективный, поскольку постоянное аппелирование к недостаточному ресурсному обеспечению, отсутствию необходимости наличия большой армии и т.д. легко выдвинуть: отсутствует Концепция устойчивого развития, где были бы четко определены национальные интересы, а также концепция безопасности, в которой определены угрозы и направления государственной политики безопасности.

В этой связи, считаю не совсем уместным издание Белых книг, которые фактически раскрывают информацию о возможностях наших субъектов обеспечения безопасности и дают возможность без лишних затрат планировать механизмы разноуровневого воздействия на них с целью манипулирования страной.

Таким образом, при сохранении существующих тенденций в сфере безопасности силы безопасности со временем превратятся в бутафорские структуры, не смогущие реально обеспечить национальную безопасность, не говоря уже о том, чтобы создавать внутри страны и за её пределами благоприятные условия.

Касательно Армии. Историки поставят свою оценку нынешнему „реформированию” армии, вымыванию профессионального ядра путем сокращения сроков обучения, уменьшения количества вузов, добровольному уничтожению стратегических бомбардировщиков, уничтожения подводного флота, срыву международных военных учений, отказу от ядерного оружия, не созданию воздушно-космических сил, полному провалу формированию частных военных корпораций и их активному вовлечению в миротворческую деятельность а налаживание жизни постконфликтных государств.

Список можно продолжать, главное это то, что сегодня, прикрываясь заботой о личном составе, прежде всего о социальном обеспечении, в армии не происходит качественных изменений, способных преобразовать ее в силу, могущую вести войны шестого поколения. Обеспеченный военный это хорошо, однако это не может быть приравнено к защищенности страны. А главное: армия — не отдел социального обеспечения, главная задача у нее абсолютно другая.

Примеров можно приводить много, однако хотели бы акцентировать внимание на том, что сегодня то время, когда история дала нам исторический шанс, шанс построения своего независимого, сильного государства, могущего в перспективе играть существенную роль в архитектуре общеевропейской системы безопасности. Сегодня — то время, когда необходимо отбросить политические разногласия и работать ради процветания, могущества и устойчивого развития Украины. В условиях, когда Россия в ближайшем будущем столкнется с острой необходимостью защиты собственных ресурсов и как следствие получит: парад суверенитетов, гуманитарную агрессию Китая, ощутит применение умной силы (smart power) со стороны США, возможного военного вторжения Японии на Курилы, а Европа будет истошно захлебываться в апофеозе гениальности собственной концепции общеевропейского открытого общества (фактической реализации на региональном уровне концепции мондиализма), пытаясь убедить себя и других в существовании единого европейского дома, пусть даже и явно обнищавшего после дефолтов Греции, Испании, Португалии, приема солидных участников в виде Болгарии и Румынии, придет наше время — время сильной, процветающей национально идентичной страны.

Безопасность — это путь для реализации национальных интересов. Национальные интересы состоят в том, чтобы сберечь и приумножить духовные, материальные и природные богатства нашей страны. Без безопасности нет национальных интересов, а без национальных интересов происходит уничтожение нации. Без нации государство превращается в аппарат управления населением. Таким образом, превращение наций в население земли, открытое общество является ничем иным как подготовка к установлению нового мирового порядка на основе универсальных ценностей, и нового мирового правительства. Многие российские ученые ухватились за идею плюриверсумности, однако она утопична по своей сути, как и социализм. Природа человека — властвовать. А для создания равных властителей у них должны существовать равные возможности. Россия, проводя более продуманную и мудрую политику по отношению к Украине в ее лице может обрести весомого соратника в международных вопросах, поскольку нефть и газ заканчиваются, а дружба, основанная на методологически общем понимании гармонизированных ценностей — даст в стратегической перспективе намного больше.

У нас нет иного пути, как строить собственную державу на основании согласования интересов и сбережения национального колорита. Мы обречены на устойчивое развитие, ибо Украина есть сердце Европы. Без Украины нет Европы.

Мы достойны жить в безопасности!