19 вересня 2014 року Голова наглядової ради ГОАЛ, Директор програм національної безпеки Центру воєнної політики та політики безпеки, доктор юридичних наук Ліпкан Володимир Анатолійович, взяв участь в програмі “Про головне”, яка проходила в прямому ефірі на каналі УТ-1 в 19.00.

Запис прямого ефіру можна подивитись тут:

http://1tv.com.ua/uk/video/program/progolovne/2014/09/19/9036

Звичайно, що формат передачі не зовсім дозволяв розкрити всі нагальні питання сьогодення, тому в даному пості, викладу основні посили, які я хотів донести до глядача.

Перспективи розвитку України в новій геополітичній реальності

Стосовно особливого статусу Донбасу

Слід визнати, що Президент обрав один із конструктивних варіантів рішення. Адже насправді проблеми вибору як такого не існувало: прийшлося обирати між поганим і дуже поганим.

Дуже погане це: значні людські жертви, можливі подальші втрати території, знищення об’єктів інфраструктури, критичні ризики в економічній сфері, а головне – зневіра української нації у здатність Президента керувати державою та відстоювати національні інтереси, ключовим із яких витупає конституційний лад.

Погане – це особливий статус, але можливість не допустити подальших втрат людських життів, час на відновлення боєздатності окремих бойових бригад.

Підкреслю, що пропозиції інших рішень в даній ситуації, які можна почути і побачити як на шпальтах інформаційних видань, так і в інформаційному просторі, особливо в соціальних мережах і Інтернет  виступають або популізмом або демонструють фатальне нерозуміння реальної, я наголошую, реальної ситуації, що може потягнути за собою катастрофічні і незворотні наслідки.

За даного випадку потрібно чітко відмежовувати поняття: федералізації, регіоналізації та децентралізція і десуверенізації.

Говорити про федералізацію в Україні зарано, оскільки пока щи недостатньо вичерпано потенціал Концепції державної регіональної політики, про яку чомусь сучасні політики активно не хочуть згадувати. Причому не хочуть згадувати як раз більшість тих політиків, які б мали дану концепцію реалізовувати впроваджувати та контролювати її реалізацію, адже її прийняття датується 25 травня 2001 року, підписана Литвином В.П.

Деякі ремарки з неї я хочу зробити в даному пості для того, щоб розумний та інтелектуальний читач сам зрозумів, що реалізація даної концепції є абсолютно адекватною відповіддю всім тим, хто сьогодні закликає до сепаратизму та вчинює акти тероризму, або віддає злочинні накази.

 Головною метою  державної  регіональної  політики є створення умов  для:

1)  динамічного,   збалансованого  соціально-економічного розвитку України та її регіонів,

2) підвищення рівня життя населення,

3) забезпечення   додержання   гарантованих    державою    соціальних стандартів для   кожного   її   громадянина незалежно  від  місця проживання,

4) поглиблення процесів ринкової трансформації на основі  підвищення  ефективності використання потенціалу регіонів,
підвищення дійовості управлінських  рішень,  удосконалення  роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика грунтується на таких принципах:

- конституційність   та   законність  -  реалізація  політики здійснюється відповідно до Конституції та законів  України,  актів Президента  України  та  Кабінету  Міністрів  України  на  засадах чіткого розподілу: 1)  завдань,  2) повноважень  та  3) відповідальності  між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування – тобто фактично даний принцип повністб задовольняє вимоги місцевих еліт до рзпорядження фінансовими ресурсами і упарвлінням місцевим бюджетом, але за однією умови: відповдіність законодаству України;

- забезпечення   унітарності   України   та   цілісності   її території,  включаючи  єдність  економічного  простору   на   всій території   держави,  її  грошово-кредитної,  податкової,  митної, бюджетної систем - це основний та визначальний принцип, який межує і порізнює регіоналізацію і федералізацію, адже даний принцип відбиває положення Конституції України, відповідно до якої Україна є унітарною державою;

- поєднання процесів централізації та децентралізації  влади, гармонізація  загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів – напевно це основний також головний та визначальний принцип, реалізація якого б наперед позбавила поживного ґрунту для сепаратистів, позбавила соціальної підтримки терористів, адже саме баланс інтересів місцевого населення і держави, і становить квінтесенцію національних інтересів, які власно і виступають синтетичної категорією, балансом між інтересами не лише держави, особи та суспільства, а й інтересами цих трьох об’єктів національної безпеки у вертикальному зрізі: зріз загальнодержавний, обласний та місцевий;

- максимальне  наближення  послуг,  що   надаються   органами державної   влади   та   органами   місцевого  самоврядування,  до безпосередніх споживачів;

- диференційованість  надання  державної  підтримки  регіонам відповідно    до    умов,   критеріїв   та   строків,   визначених законодавством – в даному принципі, фактично і міститься сучасний зміст особливого статусу, який, врешті-решт, можуть вимагати для себе і західні області, що може призвести до системної дестабалізції України і наблизити її до фатальної трансформації;

- стимулювання   тісного   співробітництва між органами виконавчої  влади та органами місцевого самоврядування  у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

Оцінка ситуації з позиції можливостей силових структур?

Безумовно, за такої ситуації політичні та дипломатичні зусилля є більш вдалими і переважними.

Я не можу підтримати ті гаряі голови, які за будьз-яку ціну хочуть навязати Укрїані широкомасштабну війну з Росією. За умови відкритого протистояння із російською армією ситуація є набагато складнішою, але не безвихідною, тому, як кажуть мудрі люди, з будь-якою безвихідної ситуації існує як мінімум два додаткових виходи.

Розглянемо сценарій, за якого російська армія здійснить відкритий напад на нашу державу.

Очікувати на чудо нам не доводиться: адже нині російська армія в рази є сильнішою за нашу. Нарощувати можливості до російських обсягів – завдання нереальне, а головне і непотрібне, адже Україна не хворіє на месіанські ідеї і не претендує на глобальне лідерство в світі. Більше того, ані грошей ані часу на підготовку такої армії Україна не має.

У свою чергу, я дещо змістив би акцент розгляду даного питання, зосередивши увагу на іншому:

Якщо перемир’я буде зірвано, чи готова українська армія до виконання своїх функціональних обов’язків, коли дощитиме восени і стане зимно?

Якщо брати до уваги такий можливий сценарій розвитку подій, то потрібно говорити про необхідність укріплення наших блокпостів, підготовки особового складу до захисту конституційного ладу у зимовий час.

За таких умов актуалізується питання пошуку оптимальних моделей відповіді на ті загрози, які існують в реальному часово-просторовому форматі. Які вони?

Передусім, це асиметричні відповіді, котрі за умов тотальної переваги супротивника у силах та засобах забезпечують виконання поставлених завдань.

Шляхи виконання завдань

Безперечно, виконання даного завдання уможливлюється за умови наявності у командування практичного досвіду ведення бойових дій, уміння мислити нестандартно, відійти від застарілих кліше ведення бойових дій в одномірній площині, виявляти військову хитрість.

Наголошу, що істотними складовими такої підтримки виступають дві умови:

1) підтримка з боку керівництва держави;

2) підтримка з боку народу.

Причому як експерт у цій галузі, скажу, що так: ці можливості існують, і їх реалізація можлива за умови політичної волі вищого керівництва країни.

Зміст асиметричних дій

Сценарних варіантів існує багато, тому будь-який з них може бути вивчений і за умови доцільності впроваджений у реальне життя.

1. Одним із можливих шляхів успішного розвитку країни є нарощування боєздатності бойових частин за умови повного та всебічного використання тих можливостей, які мають в наявності.
2. Альтернативою цьому може стати отримання військово-технічної допомоги від партнерів : сучасних засобів розвідки, радіоелектронної боротьби, зв’язку і звичайно високоточної зброї.

Зокрема Комітет із закордонних справ затвердив законопроект про підтримку України у день, коли з візитом у США перебуває український президент Петро Порошенко. Він був ухвалений після того, як Білий дім анонсував виділення Україні 46 мільйонів доларів нелетальної допомоги. Натомість законопроект Менендеса-Коркера передбачає виділення допомоги Києву у 350 мільйонів, включає деякі різновиди зброї летальної дії. Згідно з документом, американський президент має отримати право надати Україні:

• протитанкове озброєння,
• зброю та амуніцію для особового складу,
• радари,
• далекоміри,
• обладнання для наведення,
• безпілотники
• та комунікаційне обладнання. На це у наступному році планують виділити 350 мільйонів доларів.

За такого підходу у нашої держави значно підвищиться здатність протистояти супротивнику і суттєво нівелювати його переваги в силах та засобах.

3.     Одним із ефективних асиметричних засобів виступають застосування засобів радіоелектронної боротьби, які за реально можливу вартість могли б стати непоганою підмогою для можливості порушити керованість і управління військами противника.

4.     Окрема увага має бути приділена формуванню сил спеціальних операцій.

За умови суттєвої переваги супротивника масове застосування сил спеціальних операцій, зокрема і диверсійних груп, можна значно підвищити наші шанси на успіх. Однак, за нашою інформацією, такі можливості використовуються не в повному обсязі. Хоча можливості підготовки відповідних військ можуть бути значно збільшені, тому, з урахуванням сучасної ситуації, даний сценарний варіант вважається переважним, відповідно потребує вжиття нагальних заходів.

Звичайно, що окреслені сценарії не становлять всю палітру можливих варіантів вирішення проблеми, і я усвідомлюю, що існує чимало інших конструктивних можливостей для асиметричних відповідей супротивнику, однак це має бути предметом окремого розгляду.

Оцінка діяльності керівництва АТО?

Щоб оцінювати діяльність керівництва потрібно володіти значними масивами інформації, знати тенденції розвитку явища та індикативні значення стану їх розвитку та динаміки у певно визначеному просторово-чаосовм форматі: це включає спектр інформації від обстановки до ухвалених рішень.

Відтак, лише за умови володіння системою інформацію, знанні всіх чиників та інших детермінант можна давати таку оцінку. Поза проголошеного мною контексту і без такого підходу – це виступає не більше, ніж само піаром окремих осіб, і зводиться до огульної критики посадових осіб держав, які несуть відповідальність за реалізції державної антитерористичної політики.

 Роль інститутів громадянського суспільства у реалізції антитерористичної політики

Звичайно, що це складне запитання, яке не можна розглядати одномірно.

Передусім зазначу, що суспільні відносини у сфері протидії тероризму регулюються профільним законом України «Про боротьбу з тероризмом». І хоча в даному акті зазначено на те, що боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності, насправді основний акцент робиться лише на фізичне припинення терористичного акту, а також мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Питання організації ефективності протидії тероризму стало ключовим моментом як внутрішньої політики багатьох країн, так і актуальним питанням міжнародної взаємодії різних країн. Основне тактичне завдання спецслужб у боротьбі з тероризмом – нейтралізація терористів, їх організацій та навіть держав – виконується, витрачаються величезні кошти, але терористичний рух не вщухає, і кожен день призводить до нових жертв. Заходи з попередження терористичної діяльності, на жаль, не завжди дієві.

Сучасний тероризм потребує розроблення нових концептуальних підходів, оскільки існуючий алгоритм протидії тероризмові показав нездатність забезпечити спокій у суспільстві, свідоцтвом тому є затяжна антитерористична кампанія, результати якої важко назвати позитивними. Щодня у світі гинуть люди, цілі соціальні системи живуть у постійному страху.

Перенести центр тяжіння у боротьбі із тероризмом  з каральних заходів

на прогнозування та соціальну профілактику –

єдиний  шлях підвищення її ефективності.

Впровадження профілактики тероризму потребує деяких уточнень існуючих антитерористичних концепцій. Зокрема, у існуючих правових нормативних документах усіх рівнів, від глобальної Контртерористичної стратегії ООН, до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та розроблених на підставі його норм відомчих інструкцій, основний наголос  робиться на терористичну діяльність як факт, що відбувся і вимагає реалізації антитерористичних планів, що включають застосування сили, і не достатньо уваги приділяється технологіям превентивної нейтралізації соціальних конфліктів, які виступають глибинними соціальними причинами тероризму.

Адже профілактика тероризму – це сукупність соціальних процесів, спрямованих на мінімізацію теророгенності соціальних систем шляхом проведення відповідних попереджувально-профілактичних заходів; заходи соціального, правового, виховного та іншого характеру, спрямовані на нейтралізацію або усунення причин і умов вчинення тероризму, які полягають у цілеспрямованому, попереджувальному впливі на осіб (груп осіб, організацій, рухів тощо) з антигромадською поведінкою, як в їх власних інтересах, так і в інтересах суспільства, а також спрямовані на зниження в осіб ризику стати жертвами терористичних (злочинних) посягань.

Іншим аспектом цієї проблеми  є необхідність демонтажу соціального підґрунтя підтримку тероризму. Владі потрібно вживати ефективних заходів  щодо інформування місцевого населення про те, що українська влада вживає заходів щодо фінансового забезпечення функціонування Донецької та Луганської областей, здійснення соціальних виплат.

Головним завданням є позбавлення соціальної підтримки терористів з боку місцевого населення. 

Важливим іспитом для нинішньої влади також стане початок отоплювального сезону, успіх якого на пряму залежить від рівня довіри до влади, віри в її здатність і спроможність забезпечити потреби громадян.

Таким чином, за умови законодавчого регулювання профілактики тероризму уможливлюється створити дієві засади для реальної участі інститутів громадянського суспільства і державній політиці протидії тероризму.

Мені як батьку, теж хочеться, щоб:

1) у домівках було затишно і тепло,

2) діти навчалися в школі,

3) а наші кохані жінки  плекали тепло і любов, частіше посміхалися і творили щасливі родини, які виступають джерелом успішної та ефективної країни.

Переконаний, що таке бажання є спільним для будь-якого чоловіка незалежно від його місця проживання, мови, якою він спілкується, поглядів на державний устрій країни.

Україну ми створили 24 серпня 1991 року, зараз, у 2014 році нам потрібно творити УКРАЇНЦІВ.

Рыжов Игорь Николаевич

доктор юридических наук, доцент,

глава Института терророгенеза

 ТЕРРОРОГЕНЕЗ КАК ГНОСЕОЛОГИЧЕСКИЙ БАЗИС

БОРЬБЫ С ТЕРРОРИЗМОМ

Постановка проблемы. Эволюция человека сопровождалась борьбой за существование с другими биологическими видами, причём эта борьба  заканчивалась одинаково: вид-конкурент вытеснялся человеком из его экологической ниши и уничтожался на всём пересечении своего ареала с ареалом Homo sapiens. Устрашение, как форма навязывания человеком своей воли окружающей  природе проявлялся с того момента, когда человек почувствовал свое превосходство перед остальными, взяв в руки палку – оружие и добыв огонь. Этот процесс изначально происходил с применением насилия во всех возможных формах, в следствии чего, образ человека стал ассоциироваться с угрозой безопасности для любого представителя животного мира, т.е. вызывать животный страх. Со временем, в процессе борьбы за территории, человек разумный стал метить свои владения, накалывая на пограничный столб головы тех, кто пытался посягнуть на них, но был уничтожен. Традиционно, наверное, на подсознательном уровне, череп с костями является основой семантического образа смертельной опасности, знаком всем как предостережение – не влезай, убьет!

К сожалению, необходимо признать что террор и терроризм, в основе которых лежит технология устрашения посредством различных форм организованного насилия  – эти социальные процессы стали характерным признаком современной эпохи. Отличительной чертой современного терроризма стала адаптация высоких технологий для достижения своих целей, при этом собственно террористические акты стали лишь элементами, своеобразным сырьем таких социально-информационных технологий. На фоне прогрессирующего роста теророгенного потенциала современных экстремистских групп наблюдается традиционное отставание систем противодействия, что дает возможность не только влиять на локальные политические процессы, но и управлять геополитической активностью государств.

Несмотря на давность этой проблемы, нет единого представления о том, какие действия следует считать террористическими. Оценка во многом зависит от политических симпатий, религиозных убеждений и национальной принадлежности: тот, кто для одних террорист, для других – борец за свободу [1].

Анализ публикаций. В работах современных ученых терроризм исследовался в разнообразных срезах: социальном, философском, юридическом, политическом, экономическом, военном и т.п. При этом основное внимание отводилось описанию терроризма как типологической категории. Совокупная база знаний о терроризме отечественных исследователей может быть условно распределена на две части, которые дополняют друг друга. Первая базируется на анализе информации о движущей силе современного терроризма, описании технологии и следствий террористических актов, включает работы, посвященные социально-криминологическому и уголовно-правовому историографическому исследованию терроризма как разновидности преступной деятельности (Ю.М. Антонян, Н.С. Беглова,В.А. Глушков, К. Даазе,  В. В.Лунеев и др.) [1, 3-6, 13]. Терроризм как криминогенную целостность с учетом трансформаций в обществе наиболее детально исследовал В.П. Емельянов [4] .

Вторая часть объединяет в себе анализ терроризма, как элемента социальной системы, и научно-методические и практические рекомендации по организации противодействия (В.Ф. Антипенко,  Г. Деникер, В.В Крутов, В.А. Липкан и др.) [2, 7, 9, 12].

Изучение конкретных видов террористической деятельности во всем их многообразии имеет для ученых огромный теоретический интерес, поскольку это явлением имеет массу специфических особенностей. Всегда существуют некие обстоятельства, под влиянием которых терроризм возникает и которые определяют его активность. Поэтому для поиска оптимальных способов борьбы с ним, особенно важно изучить причинно-следственные связи и условия – это основная задача изучения терроризма в целом. Современная методология противодействия терроризму должна базироваться на понимании самого феномена борьбы как творчески-конструктивного принципа деятельности и на научно обоснованной планомерной системе противодействия терроризму как антисоциальному явлению [6, 14].

То, что подход к противодействию терроризму должен быть научным – очевидно. Это настолько сложный и многогранный социальный процесс, что и арсенал  исследовательских приемов должен быть максимально широк. Он  предполагает использование всего доступного арсенала исследования социальной среды: социологии, политологии, права и т.п. Основой методологии исследований должна стать философская методология понимания реальности.

Целью данной публикации является исследование  перспектив  использования в качестве гносеологического базиса борьбы с терроризмом терророгенеза – научного направления, изучающего многостадийный процесс зарождения, формирование и развития терроризма.

Изложение основного материала. Закономерно, что эффективность борьбы с терроризмом зависит от возможностей системы противодействия этот опасному социальному явлению.

Вопрос определения сущности терроризма является полемическим и доныне. На фоне лозунгов борьбы с терроризмом, каждая из воюющих сторон его трактует и понимает по-своему. Да и в лагере борцов с терроризмом нет единства в понимании сущности данного процесса. Попытки дать правовую оценку терроризма, как правило, сводятся к его квалификации как уголовно уголовного преступления. Терроризм как вид преступной деятельности, в рамках отдельно взятого общества квалифицирован быть не может именно потому, что представляет собой внутрисистемную фазу социального конфликта между обществом и властью. Попытки определить законодательно содержание терроризма минимум авантюрные, а в условиях перманентной демократии опасны, поскольку имеют целью подчинения несогласных с установленным алгоритмом социального управления. При этом узаконивается применение насилия в отношении несогласных, т.е. легитимизируется террор, а это тоже преступно. Установить кто прав, а кто виноват способна только система более высокого уровня, на основании глубокого объективного социального мониторинга конфликтующих обществ. Такой механизм отсутствует, однако, терроризм, как и многие другие глобальные проблемы, ценою в человеческую трагедию, стоящие перед обществом в настоящее время, требуют немедленного ответа, сформулировать который в состоянии террорология – частная криминологическая теория, изучающая террор, основные виды и формы его проявления, причины, личность террориста, меры по предупреждению террора и терроризма, активно зарождающееся ныне направление криминологии. Успех в борьбе с терроризмом немыслим без глубокого научного исследования  терроризма как социального процесса. Требуются дополнительные усилия по развитию и совершенствованию научно-методологической основы глобальных контртеррористических технологий, теоретических основ и элементов мониторинга терроризма, системы научной поддержки и позиционирования принимаемых ООН стратегий и норм национального и международного права в борьбе с терроризмом на основе результатов мониторинга и прогнозирования терророгенности сложных социальных систем. В данном контексте перспективным является развитие терророгенеза  (от лат. «террор» – страх, от греческой «генез» – происхождение), научного направления, изучающего многостадийный процесс зарождения, формирование и развития терроризма, совокупность исторических, социальных, юридических, криминологических и других процессов, протекающих в обществе, которые определяют происхождение и историко-эволюционное формирование терроризма [14, 15].

Базовым в понятийном аппарате терророгенеза является понятие терророгенности – способности социума к использованию террора в качестве главного инструмента в разрешении конфликта. Терророгенность это специфическое свойство социальных систем. Применение системного подхода к изучению терроризма позволяет выделить терророгенность как универсальное свойство любой социальной системы, независимо от ее положения в стратификационной иерархии, пространственных и временных характеристик. Терророгенность возникает в результате детерминаци (модуляции) условий возникновения и протекания конфликта (терророгенных факторов) специфическими условиями социальной среды. Движущей силой терророгенеза есть социальное управление.

Терроризм необходимо рассматривать как процесс, сопутствующий социальному управлению, следовательно, этапы развития и эволюции терроризма определяются стадиями развития общества, как субъекта управления, и отношением составляющих его социальных структур (подсистем) между собой в рамках данного конкретного общества. В качестве базовых периодов развития терроризма, на мой взгляд, удобно рассмотреть периоды социального прогресса, определенные в теории постиндустриального общества и представленные в качестве триады «доиндустриальное – индустриальное – постиндестриальное» общество. В качестве составляющих социальных подсистем необходимо рассмотреть универсальный вариационный ряд типовых форм социальных объединений, присутствующих в каждом из описанных выше обществ, градуированных по абстрактно-количественным показателям (масштабности или глобальности). Элементарной частицей любой социальной системы является личность (индивид). В качестве элементов любой социальной системы выступают социальные группы. Благодаря социальным отношениям (социальным связям), возникающим между индивидами, индивиды соединяются в определенные устойчивые объединения, которые могут выступать в разных формах и разных видах. Созданные на основе социальных отношений социальные группы называют социальными общностями.

Социальные институты определяют значимую роль в формировании теророгенности социальных систем, в особенности если они имеют власть и легализованное право использовать насилие (армия, полиция, т.п., в постиндустриальном обществе – средства массовой информации).

Для понимания терророгенеза, необходимо изучить закономерности появления и протекания социальных конфликтов между различными типами социальных общностей, детерминированных спецификой социального прогресса, характерного для рассматриваемого типа общества.

  Методы современного терроризма получили  развитие  в результате индустриализации и информатизации общества. Для деморализации и устрашения огромных масс совсем не обязательно помещать их в концентрационные лагеря. Современные информационные технологии позволяют достичь желаемого эффекта гораздо менее численными жертвами, но более эффективно донести величину опасности до каждого члена масс, вызвав у индивидуума невротический страх. Огромное значение поддержка средствами формирования информационного пространства.

Связь между управляющей и управляемой системами осуществляется при помощи информации. Можно выделить прямой и обратный управляющие информационные потоки, прямой – информация, которая поступает из управляющей системы в управляемую и служит основой для выработки управленческих решений. Обратный – информация, поступающая от управляемой системы в управляемую, и должна учитываться для коррекции управленческих решений. Прямой поток – может быть представлен в виде совокупности предписываемых норм и правил, обратный – в виде прав и свобод. Роль носителя информации для обоих потоков выполняет информационная система общества. Степень информатизации гражданского общества, а именно способность объективно и в кратчайшие сроки  информировать большие объемы населения, и определяет степень эффективности терроризма.

 Индикатором работы системы социального управления является реакция управляемой системы на управляющее воздействие.  Наличие социальной напряженности свидетельствует о необходимости коррекции. При нормальном алгоритме социального управления управляющая система корректирует управляющее воздействие с учетом реакции управляемой системы, социальная напряженность автоматически снимается. В случае сбоев, напряженность перерастает в социальный конфликт. Вероятность перехода подобного рода социального конфликта в стадию терроризма наиболее велика.

Террор и терроризм, несмотря на существенные принципиальные различия, на наш взгляд, имеют общие корни – они являются завершающей фазой социального конфликта, порожденного несовершенством системы социального управления обществом. Процесс перерастания социального конфликта в насильственную фазу определяется совокупностью свойств гражданского общества и характеристик конфликтующих сторон.

Если террор – форма давления государства на гражданское общество с целью сохранения политического режима, то террористическая деятельность, это форма протеста против существующего общественного порядка. При этом, главной целью террористов является как уничтожение конкретных личностей, так и устрашение общества с целью разрешения конкретных политических конфликтов, разрешение которых традиционным путем невозможно, вплоть до массовых беспорядков и широкомасштабных военных операций. В основе террористической деятельности лежит социальный конфликт, для разрешения которого необходимо заставить власти принять то или иное политическое решение.

Антитеррор – процесс организованного противодействия террористической деятельности. Его содержание на современном этапе предполагает, в основном, выявление и уничтожение террористических элементов. Как показывает историческая практика, борьба с терроризмом в форме физического устранения террористов не эффективна. Решается главная задача – пресечение преступления, однако не устраняет его мотива. В широком смысле, борьба с терроризмом может рассматриваться как функция системы социального управления. В современном представлении понятия, его сущность сводится в основном к организации профилактики и пресечения и террористической деятельности. На наш взгляд, процесс антитеррористической деятельности предполагает, прежде всего автокоррекцию алгоритма социального управления на базе глубокого мониторинга социума – гражданского общества, моделирования возможных вариантов социальной напряженности с целью прогнозирования возможных стадий социальных конфликтов, порождаемых ими, стратегического планирования и управления.

В общем случае террористическая деятельность – крайняя форма реакции управляемой системы – гражданского общества, либо некоторых ее элементов, на конкретные методы, используемые управляющей системой. Первопричиной террористической деятельности является, прежде всего, несовершенство системы социального управления. Неспособность найти компромисс – это и есть пример несовершенства системы социального управления. Общество хронически будоражат симптомы этого заболевания – социальные конфликты. Как показывает исторический опыт, подобного рода конфликты невозможно устранить путем ужесточения управляющего воздействия. Единственно правильный путь решения – оптимальная коррекция алгоритма социального управления. Это единственно правильная цивилизованная форма разрешения социальных конфликтов, доведенных до стадии применения террористических методов.

Терроризм можно рассматривать как форму организованной преступности, жертвой которой есть общество, а целью – власть.   Мотив терроризма – изменение алгоритма социального управления. Это более широкое понятие, нежели простая попытка повлиять на принятие решения органами власти. Ведь решение органов власти, в особенности в области хозяйственно-экономической деятельности, не всегда имеют политическое значение. В условиях перманентной демократии любая попытка повлиять на решение власти может привести к масштабному социальному конфликту [17].

Сущность понятия «терроризм» как процесса сводится, в конце концов, к вере в возможность перестройки мира путем использования террористических методов. Прежде всего, это использования метода запугивания населения, как правило, того, которое не имеет отношения к конфликтующим, с целью психологического давления на более сильного участника конфликта, который занял принципиальную позицию. Именно трехгранность конфликта  специфично отличает терроризм от уголовного преступления. При этом есть обязательное условие – наличие фактора массового запугивания, иначе этот конфликт будет типичным уголовным преступлением.

Выводы. Изучение конкретных видов террористической деятельности во всем их многообразии имеет теоретический интерес как специфическая особенность явления. Учитывая то, что основной задачей изучения терроризма есть поиск оптимальных путей для борьбы с ним, особое значение приобретает изучение причинно – следственных связей, условий, которые оказывают содействие возникновению терроризма и определяют его активность.

Особое место в развитии системы превентивных мер противодействия терроризму отводится исследованию его многоуровневой причинно-следственной детерминации в контексте реалий настоящего времени, научному прогнозированию активности терроризма с учетом геополитической характеристики и особенностей процесса социально-экономических и политических трансформаций в отдельных государствах.

Нужны дополнительные усилия по развитию и совершенствованию терророгенеза как научно – методологической основы глобальных антитеррористических технологий;  системы научной поддержки и позиционирования принятых стратегий и норм национального и международного права в борьбе с терроризмом; мониторинга исторических, социально-политических, юридических, криминологических и других процессов, происходящих в обществе и  определяющих происхождение и историко-эволюционное формирование терророгенности социальных систем (склонности к применению тактики терроризма при решении социальных конфликтов).

На основе результатов прогнозирования терророгенности сложных социальных систем, могут быть сформулированы оптимальные стратегии предупреждения и  профилактики  террористической деятельности, что является одной из главных задач системы борьбы с терроризмом.

Ключевые слова: терроризм, теророгенез, система борьбы с терроризмом.

Статья посвящена исследованию сущности терророгенеза – научного направления, изучающего многостадийный процесс зарождения, формирование и развития терроризма. Особое внимание уделяется  определению его  значению для формировании оптимальных стратегий борьбы с терроризмом.

Ключові слова: тероризм, теророгенез, система боротьби з тероризмом.

Стаття присвячена дослідженню сутності теророгенеза – наукового напрямку, що вивчає багатостадійний процес зародження, формування та розвитку терроризм. Особливу увагу приділється, його значенню для формування оптимальних стратегій боротьби з тероризмом.

TERROROGENEZ AS BASIS GNOSEOLOGICAL FIGHT AGAINST TERRORISM

Keywords: terrorism, terorogenez,  system to combat terrorism.

The article investigates the essence terrorogenez – scientific direction, studying multi-step process of nucleation, formation and development of terrorism. Particular attention is paid to the definition of its value for the formation of optimal strategies to combat terrorism.

Література:

1. Антонян Ю. М. Природа этнорелигиозного терроризма / Юрий Антонян // Российский следователь. ? 2004. ? № 6. ? С. 13-19.
2. Антипенко В. Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика / Володимир Антипенко. ? К. : НБУВ, 1999. ? 59 с.
3. Беглова Н. С. Терроризм: поиск решения проблемы / Н.С. Беглова // США: экономика, политика, идеология. ? 1991. ? № 1. ? С. 38-46.
4. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование) / В’ячеслав Ємельянов. ? М. : NOTA BENE, 2000. ? 320 с.
5. Глушков В. А. Террор и тероризм: соотношение и разграничение / В. М. Глушков, В.П. Емельянов // Российский следователь. – 2012. – № 6. – С. 55-67.
6. Даазе К. Тероризм ? поняття, теорії та стратегії протидії. Результати та проблеми соціально-наукових досліджень / К. Даазе // Насильство, влада, терор. Незалежний культурологічний часопис «Ї». ? 2002. ? № 25. – С. 6-28.
7. Деникер Г. Стратегия антитеррора: факты, выборы, требования. Новые пути борьбы с терроризмом // Терроризм в современном капиталистическом обществе. – М., 1982.  – Вып 2. – С. 76-82.
8. Кара-Мурза С. Г. Тези про тероризм / Саргій Кара-Мурза. ? М., 1999. ? 216 с.
9. Крутов В. В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах / В. В. Крутов // Тероризм і боротьба з ним. ? К., 2000. ? Т. 19. ? С. 147-156.
10. Креншоу М. Организационный подход к анализу политического терроризма / М. Креншоу // Обществ. науки за рубежом. Сер. 4, Государство и право: РЖ. ? 1987. ? № 3. ? С. 128-133.
11. Ліпкан В. А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру // Актуальні проблеми держави та права: [зб. наук. праць]. – 2000. – Вип. 8. – Одеса: Юридична література. – С. 224–230.
12. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом / В. А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, М. М. Руденко. ? К. : Знання, 2002. ? 254 с.
13. Лунеев В. В. Тенденции терроризма и уголовно-правовая борьба с ним / В. В. Лунеев // Государство и право. ? 2002. ? № 6. ? С. 35-39.
14. Рижов І.М. Основи теророгенності соціальних систем : [монографія]  / І.М.Рижов. – К: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2010. – 232 с.
15. Рижов І.М. Деякі умови формування теророгенності соціальних систем / І.М.Рижов. // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників.-Т.19.-К.: Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”, 2000.-С.180-184.
16. Юрьев А. И. Политическая психология терроризма / А. И. Юрьев // Психология и психопатология терроризма. Гуманитарные стратегии антитеррора. ? СПб., 2004. ? 223 с.
17. Яцько А. Тероризм як форма політичної боротьби / А. Яцько // Політика і час. ? 2002. ? № 1. ? С. 68-77.

Публікація статті:

Порівняльно-аналітичне право. Ужгород. – 2014. №3 – Режим доступу: http://www.pap.in.ua/.

 УДК 343.341(477):323.28(048)

 21.07.01 – обеспечение государственной безопасности Украины