кандидат юридичних наук, старший викладач

кафедри правознавства Київського національного

торговельно-економічного університету

У статті здійснено аналіз проблеми адміністративних правовідносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Обґрунтовано, що органи публічної адміністрації та недержавні структури становлять комплексну адміністративно-правову систему забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Визначено конкретні адміністративні загрози безпеці суб’єктів підприємництва.

Ключові слова: безпека, забезпечення безпеки підприємницької діяльності, адміністративні правовідносини, адміністративні загрози

Сьогоднішні виклики та загрози, що стоять перед вітчизняною сферою підприємницької діяльності спонукають їх суб’єктів до пошуку нових форм захисту. Захист суб’єктів підприємницької діяльності стає ключовим у процесі досягнення ефективності завдань, поставлених перед ними. Безпека як форма захисту постає необхідним атрибутом у діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, що зумовлює агрегацію сил та засобів для подолання дестабілізуючих факторів. Заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності у корелятивних взаємозв’язках дають змогу вирішити комплекс проблем, що оточують сферу підприємництва. Такі заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності як фінансово-економічні, організаційні, матеріально-технічні, інноваційні, безумовно, складають комплексний механізм протидії дестабілізуючим факторам. В той же час, означений перелік не буде повний без адміністративних заходів регулювання щодо процесу забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Вищезазначена теза обумовлює актуальність теми, метою якої є дослідження адміністративних правовідносин щодо впливу на безпеку суб’єктів підприємницької діяльності, аналізу правових засад, теорії та практики її здійснення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: перше – це аналіз проблеми адміністративних правовідносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Друге – це визначення конкретних адміністративних загроз безпеці суб’єктів підприємництва.

За останні роки опубліковано ряд наукових праць, присвячених питанням національної, економічної, продовольчої, демографічної, енергетичної, фінансової та інших видів безпеки. Дослідженню означених видів безпеки присвятили свої роботи вчені юристи, економісти, державні управлінці. Що стосується безпеки підприємницької діяльності, ця тематика потребує подальшого наукового дослідження, зокрема з адміністративно-правових позицій.

Oкремі питання безпеки підприємницької діяльності в контексті розгляду їх наукою адміністративного права стали предметом наукових досліджень               В. Б. Авер’янова, І. В. Арістової, Г. В. Атаманчука, Д. М. Бахраха, О. М. Бандурки, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, І. П. Голосніченка, В. Л. Грохольського,                             П. В. Діхтієвського, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, В. В. Коваленка,                     Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, В. Р. Котковського,                  Ю. І. Крегула,  В. В. Крутова, В. І. Курила, В. А. Ліпкана, Д. М. Лук’янця,            В. Я. Малиновського, А. І. Марущака, В. П. Нагребельного, В. П. Печуляка, О. П. Світличного, А. І. Стахова та інших прeдставників науки адміністративного права та державного управління.

Аналізуючи забезпечення безпеки підприємницької діяльності, необхідно відмітити, що суб’єкт підприємництва є oсновою розвитку економічної системи держави, заснованої на засадах конкуренції, а не на тиску державно-монополістичних структур. Суб’єкт підприємницької діяльності є гарантом соціально-економічної захищеності громадянського суспільства та національної безпеки держави.

Проте рутинна практика діяльності суб’єктів підприємницької діяльності свідчить про їх високий ступінь уразливості порівняно з державними структурами, що виявляєтьcя у виникненні навколо них різнoманітних дестабілізуючих факторів. За таких обставин, забезпечення безпеки підприємницької діяльності є актуальним проблемним питанням, що включає в себе комплекс різноманітних заходів впливу протидії загрозам діяльності підприємництва. Безумовно, одним із таких комплексів, є комплекс  адміністративних правовідносин.

Оскільки будь-які правовідносини є складовою предмета правового регулювання певної галузі права, можна впевнено стверджувати, що забезпечення безпеки підприємницької діяльності стає новим для адміністративно-правового регулювання об’єктом, якому донині не приділялося достатньої уваги. З цього приводу слушним є твердження сучасних вчених-адміністративістів про суттєву модифікацію змісту адміністративного права, виокремлення як самостійних галузей права у минулому інститутів адміністративного права, оновлення змісту, призначення адміністративного права [1, с. 102].

Адміністративно-правові відносини обумовлюють створення усіх необхідних умов для становлення та прискорення розвитку забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

Як зазначає С. Т. Чумаков, однією із головних проблем прискорення розвитку підприємництва є забезпечення його безпеки, що виникає з моменту початку діяльності підприємницької структури, конкретного функціонування підприємства [2, с. 89 – 90].

Будь-які суспільні відносини, у тому числі й адміністративні, мають врегулювати процес функціонування підприємництва в Україні, насамперед на мікрорівні, тобто досягти максимальної ефективності у роботі кожного суб’єктa підприємницької діяльності. Проте не можна досягти високого рівня національних, економічних чи фінансових інтересів у суспільстві без міцної та конкурентноспроможної підприємницької діяльності. З огляду на вищевикладене, виникає питання щодо забезпечення безпеки підприємницької діяльності органами публічної адміністрації, що при комплексному підході до рoзв’язання проблем національної безпеки набуває першочергового значення для належного рівня забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави.

Як вже зазначалось раніше, науковці та практики здебільшого розглядають пoняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності» як комплекс організаційно-правових, техніко-технологічних, інноваційних, фінансово-економічних заходів, спрямованих на виявлення, попередження і припинення загроз у процесі забезпечення ефективного функціонування підприємства. Цей процес містить у собі охорону приватної власності підприємства і фізичний захист його персоналу, зокрема недержавними структурами.

Питаннями забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні саме недержавними приватними охоронними структурами присвячено ряд наукових та публіцистичних праць. Так, В. В. Крутов, зазначає, що захист підприємницької діяльності в нашій країні – це новий вид суспільної діяльності, новий елемент у системі розподілу праці [3, с. 32]. В. І. Курило, наголошує, що послуги з охорони власності та охорони громадян визначаються як вид господарської діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістом є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності та охорони громадян [4, с. 17].

Наведені заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності є складовими економічної безпеки та охорони конкретного підприємства і, передбачають захист підприємства власними силами або за допомогою спеціально найнятих охоронних підприємств. У цьому переконаємось, якщо розглянемо деякі визначення економічної безпеки підприємства.

Економічна безпека підприємства – це система створення механізму мобілізації й найбільш оптимального управління корпоративними ресурсами даного підприємства з метою найбільш ефективного їх використання і забезпечення стійкого функціонування того чи іншого підприємства, його активної протидії будь-яким негативним чинникам впливу на свою економічну безпеку, – зазначають Т. М. Іванюта і А. О. Зайчковський [5, с. 9].

Найбільш розповсюдженою є така дефініція зазначеного терміна: це стан ефективного використання ресурсів підприємства (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки тощо) та наявних ринкових можливостей, що дозволяє запобігти негативному впливу внутрішніх і зовнішніх загроз та забезпечити його довгострокове виживання і стійкий розвиток на ринку відповідно до обраної місії (статутних завдань) [6, с. 316].

З вищезазначеного випливає, що науковці, в більшості випадків, розглядають забезпечення безпеки підприємницької діяльності з огляду на її економічну складову, оминаючи адміністративні правовідносини, що виникають у даній сфері. Забезпечення безпеки підприємницької діяльності хоч і реалізується недержавним сектором, проте створення необхідних умов для забезпечення безпеки підприємницької діяльності є прерогативою органів публічної адміністрації, тобто суспільні відносини у даній сфері мають досліджуватись також з адміністративно-правових позицій. Розглядаючи процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності необхідно зауважити, що органи публічної адміністрації та недержавні структури (діють відповідно до законодавства України, наданих дозволів, ліцензій та контролюються органами державної влади) становлять комплексну адміністративно-правову систему забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Перед органами публічної адміністрації та недержавними структурами постає важливе завдання щодо необхідності ефективного впливу на процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності в України. За таких обставин забезпечення безпеки підприємницької діяльності слід розглядати як комплекс економічних, фінансових, організаційних, технологічних, інформаційних заходів, що реалізують органи публічної адміністрації та недержавні структури для протидії негативним дестабілізуючим факторам у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Наявність проблеми щодо однозначного трактування в юридичній науці  безпеки підприємницької діяльності як об’єкта адміністративно-правового забезпечення вимагає вирішення багатьох питань. Насамперед, актуальною є проблема щодо визначення нормативно-правових актів, за допомогою яких забезпечується захист та безпечне функціонування підприємницької діяльності.

Оскільки нормативно-правові акти є основною формою за допомогою якої не тільки забезпечується, а і регулюється безпека підприємницької діяльності, вважаємо доцільним зауважити, що регулювання є одним із основних способів забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Таку точку зору підтверджують науковці, зокрема І. О. Ієрусалімова зазначає, що адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права, що виникають для та в процесі реалізації прав і свобод людини та громадянина, передбачених в законодавстві [7, с. 83].

Зауважимо, що адміністративно-правове регулювання безпеки підприємницької діяльності, перебуваючи у межах поняття «державне регулювання» має власну специфіку, тобто під адміністративно-правовим регулюванням, слід розуміти один із видів регулюючого впливу на суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, що здійснюється уповноваженими органами публічної адміністрації за допомогою специфічної системи нормативно закріплених методів та засобів, з метою їх впорядкування.

Адміністративно-правове регулювання безпеки підприємницької діяльності є частиною державного регулювання, важливість якого важко переоцінити у впорядкуванні суспільних відносин, у тому числі у сфері забезпечення безпеки підприємництва.

Як слушно зазначає Ю. І. Крегул, без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною стає фундаментальна наука, через подорожчання скорочується інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами і значними втратами [8, с. 10].

Підкреслюючи важливість державного регулювання сфери економіки, частиною якої є процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності,               В. П. Нагребельний відмічає, що державне регулювання створює необхідні умови для діяльності певних суб’єктів та об’єктів у напрямі і в межах, котрі вважаються бажаними і доцільними для держави і за якими відбуватиметься розвиток цих суб’єктів та суб’єктів у цілому [9, с. 136].

З огляду на вищенаведені теоретичні положення науковців, вважаємо за необхідне класифікувати групи відносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, що підпадають під категорію «адміністративно-правове забезпечення», регулюються нормами адміністративного права та органами публічної адміністрації.

Дана класифікація складається з трьох груп відносин та ґрунтується на нормативно-правових актах, які регулюють процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні. Перша група – відносини, пов’язані із легалізаційними процедурами (реєстрація, ліцензування, патентування, стандартизація та сертифікація суб’єктів підприємницької діяльності), які повинні здійснюватись уповноваженими органами державної влади у спосіб, який дозволяє суб’єкту підприємницької діяльності на максимально ефективному рівні забезпечити безпеку підприємницької діяльності. Другу групу складають відносини, пов’язані із забезпеченням захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності у соціально спрямованій економіці, а саме: відносини щодо порядку квотування, державного регулювання цін і тарифів, застосування нормативів і лімітів, антимонопольного регулювання. Третя група – відносини щодо контрольної функції органів державної влади у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності (нагляд, перевірки, ревізії суб’єктів підприємницької діяльності).

Варто розглянути обставини, за яких органи державної влади не завжди спроможні забезпечити безпеку підприємницької діяльності. Часто вони є суб’єктами адміністративних загроз безпеці підприємництва та створюють перешкоди у вигляді адміністративних бар’єрів.

В. А. Кирилов розглядає адміністративні загрози як специфічні перешкоди для розвитку підприємництва, обумовлені недосконалістю державного регулювання і контролем чи усвідомленим утиском інтересів підприємництва зі сторони органів державної влади і окремих чиновників [10, с. 56].

Вважаємо за необхідне визначити, які ж дії органів державної влади підпадають під категорію адміністративні загрози:

а) значні витрати на реєстраційні процедури, складність отримання дозволів та ліцензій. Від складності процедури відкриття нового підприємства зазнають збитків як українські суб’єкти підприємницької діяльності, так і іноземні, що призводить до втрати значних обсягів потенційних інвестицій;

б) несприятливе середовище функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Процес зайняття підприємницькою діяльності є об’єктом уваги приблизно чотирьох десятків контрольно-наглядових інстанцій, які діють за своїми внутрішньовідомчими інструкціями. Масштаби контролю та різних перевірок обмежуються не в повній мірі. В практичній діяльності це призводить до штучного створення пільгових умов для окремих суб’єктів підприємницької діяльності або до вчинення корупційних дій;

в) діяльність природних монополістів, які мають переваги не тільки з господарської, а й з політичної точки зору та здебільшого знаходяться поза контролем органів державної влади;

г) введення регіональними органами влади різноманітних обмежень на рух товарів, капіталу і робочої сили по території держави, внаслідок чого відбувається звуження масштабів ринку для одних виробників і стримування дії конкурентного механізму;

д) непрозорість процедури видання і застосування підзаконних нормативних актів, спрямованих на регулювання і контроль підприємницької діяльності.

Жорсткі реалії ринку, труднощі його становлення в Україні поставили на порядок денний проблему формування системи охорони підприємництва, здатної врегулювати процес його функціонування та виживання. За таких обставин державі та органам державної влади потрібно перейти від декларативного, невиваженого забезпечення безпеки підприємницької діяльності до реального та системного захисту підприємництва.

Список використаних джерел:

1. Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації : [монографія] / Т. О. Коломоєць. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.

2. Чумаков С. Т. Защитные механизмы обеспечения безопасности предпринимательства : дис. … канд. экон. наук : спец.: 08.00.05 / С. Т. Чумаков. – Москва, 2005. – 181 с.

3. Крутов В. В. Становлення і розвиток недержавних суб’єктів сектору безпеки України (система безпеки підприємництва) / В. В. Крутов, В. Г. Пилипчук // Наукова доповідь. – К : НІСД, 2011. – 85 с.

4. Курило В. І. Організаційно-правові засади надання охоронних послуг : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.: 12.00.07 /               В. І. Курило. – Ірпінь, 2002. – С. 17.

5. Іванюта Т. М. Економічна безпека підприємства: навч. посіб. /                      Т. М. Іванюта, А. О. Зайчковський. – К. : Центр учбової літератури, 2009. –    256 с.

6. Мелихов А. А. Эволюция подходов к содержанию категории «экономическая безопасность предприятия» / А. А. Мелихов, Э. В. Камышникова // Вісник Приазовського державного технічного університету. – 2009. – № 19 – С. 316 – 319.

7. Ієрусалімова І. О. Механізм адміністративно -правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина : дис. … канд. юрид. наук : спец.:  12.00.07 / І. О. Ієрусалімова. – К., 2006. – 205 c.

8. Правові засади державного регулювання економікою України : навч. посіб. / [Ю.І. Крегул, Р.О. Банк, О. В. Сердюченко та ін.]; за ред. Ю.І. Крегула. –К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2013. – 664 с.

9. Нагребельний В. П. Правове забезпечення модернізації державного управління та державного регулювання в економічній сфері України /                       В. П. Нагребельний // Вісник Національної академії правових наук України. –      2013. – № 2. – С. 133 – 140.

10. Кириллов В. А. Административные барьеры: понятие, содержание /                    В. А. Кириллов // Мир безопасности. – 2009. – № 9. – С. 56 – 58.

Банк Ростислав Александрович

Современная парадигма безопасности предпринимательской деятельности: административно-правовой аспект

В статье проведен анализ проблемы административных правоотношений в сфере обеспечения безопасности предпринимательской деятельности. Обосновано, что органы публичной администрации и негосударственные структуры составляют комплексную административно-правовую систему обеспечения безопасности предпринимательской деятельности. Определены конкретные административные угрозы безопасности субъектов предпринимательства.

Ключевые слова: безопасность, обеспечение безопасности предпринимательской деятельности, административные правоотношения, административные угрозы

Bank Rostyslav Oleksandrovich

Modern security paradigm of business activity: administrative and legal aspects

The article analyzes the administrative legal relations in the security business in Ukraine. The article also stated that the administrative and legal relations determine that all the necessary conditions for the development and accelerate the development of security business in Ukraine.

Public administration and non-state actors (acting in accordance with the laws of Ukraine, issued permits, licenses and control by public authorities) are integrated administrative and legal system to ensure business security.

The article stated that Ukrainian scientists, in most cases, considering the safety of entrepreneurial activity because of its economic component, avoiding administrative legal relations arising in this area. Securing business activities realized though the private sector, but creating the conditions for business security is the prerogative of the public administration, that is, social relations in this area are also investigated with administrative and legal positions.

The article outlines the steps of the government administration fall under the category of threat:

a) significant costs of registration procedures, the complexity of permits and licenses;

b) unwelcoming operation of businesses;

c) the activities of natural monopolies;

d) introducing regional authorities of various restrictions on the movement of goods, capital and labor in the territory of the State;

e) lack of transparency and publication procedures use by-la

Keywords: safety and security of business activities, administrative legal, administrative threats

на монографію «Забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні: адміністративно-правовий аспект»,

автор – Р.О. Банк

Без вироблення нових ефективних механізмів правового регулювання суспільних відносин, що ґрунтуються на сучасних надбаннях світової практики, неможливий подальший розвиток України як соціальної, безпекової  та правової держави. Розвиток державного управління сферою підприємництва є визначальним чинником, що обумовлює ефективність державотворення відповідно до національних інтересів.

Значною мірою подальший успішний розвиток українського суспільства залежить від впровадження якісно нових підходів адміністративного регулювання державної безпекової політики у сфері підприємницької діяльності. Для ефективного та раціонально виваженого підходу щодо захисту суб’єктів підприємницької діяльності, необхідним є застосування теорії націобезекознавства, а також відповідних сучасних методів забезпечення безпеки даних суб’єктів, які реалізується через визначений законодавством механізм правового регулювання.

Вирішення проблеми забезпечення безпеки суб’єктів підприємництва залежить від ефективності реалізації органами державної влади покладених на них завдань щодо здійснення ними адміністративно-правового впливу на означену сферу. Враховуючи той факт, що існуюча система органів державної влади, яка здійснює державне регулювання різних суспільних відносин, у тoму числi і в сфері підприємництва, перебуває у стані пoшуку оптимальної моделі функціонування, актуальним є дослідження адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні, що має важливе значення для ефективного функціонування системи нaціональної бeзпеки України загалом та незалежності економічної безпеки зокрема.

Рецензована монографія «Забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні: адміністративно-правовий аспект», підготовлена автором Банком Р.О., є важливим доробком у справу науково-теоретичного осмислення адміністративно-правового забезпечення безпеки суб’єктів підприємництва а також системності феномену національної безпеки.

Слід відмітити, що дана монографія пов’язана із пріоритетними напрямками розвитку сучасної правової та безпекової науки, удосконаленням нормативно-правової бази України, зокрема: вдосконалення механізму забезпечення системи безпеки підприємництва, функціонування органів публічної адміністрації; адаптації та гармонізації національного законодавства до сучасних  європейських норм з урахуванням та відповідно до національних інтересів.

Виходячи з цього, цілком логічною виглядає концепція даного монографічного дослідження, що зумовило його архітектоніку, яка складається з трьох розділів, присвячених послідовному висвітленню питань концептуальних засад дослідження сучасного стану адміністративно-правового забезпечення безпеки підприємництва.

Перший розділ монографії є теоретичним та містить загальну характеристику складових забезпечення безпеки підприємництва: поняття, сутність, об’єкт правовідносин, принципи, визначення державної політики в означеній сфері.

Досить цікавими та необхідними для практичного використання є

надані автором власні аргументи щодо iснуючих підходів до змістовного нaповнення пoняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності», встановлено і доведено існування декількох різновидів забезпечення безпеки підприємницької діяльності залежно від рівня, на якому вона здійснюється. Визначено місце безпеки підприємницької діяльності як частини економічної безпеки держави, що є складовою національної безпеки України. Встановлено, що правове регулювання безпеки підприємницької діяльності є одним із основних способів її забезпечення.

У другому розділі монографії автором досліджено організаційно-структурне забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні,  зокрема розкрито засади формування, реалізації та контролю суб’єктами адміністративно-правових відносин державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

Автором, залежно від характеру втручання в адміністративно-господарську, організаційно-розпорядчу та іншу діяльність фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб систему суб’єктів адміністративно-правових відносин у зазначеній сфері розподілено на дві групи: 1) суб’єкти, що формують умови та вимоги для процесу забезпечення безпеки підприємницької діяльності, 2) суб’єкти, що реалізують встановлені умови та вимоги у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Третій розділ монографічного дослідження присвячений проблемам оптимізації адміністративно-правового забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні. Автором, до найбільш усталеного розподілу форм науки управлінської діяльності, вдосконалено їх класифікацію у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні. Так, встановлено що правовими формами забезпечення безпеки підприємницької діяльності є: а) видання нормативних та індивідуальних актів публічного адміністрування, актів застосування норм права;   б) укладення адміністративних договорів; в) здійснення юридично значимих дій. Організаційними формами є: а) здійснення організаційних дій; б) виконання матеріально-технічних операцій. У процесі дослідження також виокремлено процесуальні (процедурні) форми забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Рецензована монографія у сучасних умовах має значне теоретичне та практичне значення, оскільки відображені в ній ідеї автора створюють надійне підґрунтя для подальших досліджень загальнотеоретичних проблем формування й реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні. Зміст монографії дає підстави вважати, що автором ґрунтовно досліджено основні питання, визначені метою дослідження. Також досягнуто основні завдання дослідження, які трансформовано у результати. Ці результати можуть стати поштовхом для створення оптимальної моделі адміністративних правовідносин щодо забезпечення безпеки суб’єктів підприємництва та наблизити нашу правову систему до такою, яка відповідати національним інтересам.

Отримані та запропоновані автором висновки є достатньо аргументованими, достовірними, та отриманими у результаті опрацювання значної кількості національних та зарубіжних наукових джерел, чинних нормативно-правових актів та проектів таких актів.

Рецензована монографія містить ряд положень, що мають дискусійний характер, зокрема щодо спрощеного підходу автора до розуміння категорії — правової політики — і ігнорування розгляду її засад для формування ефективного механізму правового регулювання суспільних безпекових відносин, що виникають під час забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Однак наявні зауваження не применшують позитивне враження від монографії і можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що монографія Р. О. Банка «Забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні: адміністративно-правовий аспект» є науковою працею, якій притаманні актуальність, новизна, практична цінність; міститься вирішення наукової проблеми, що має важливе теоретичне і практичне значення; є певним досягненням у розвитку правового регулювання державного управління.

Рецензент:

доктор юридичних наук, доцент,

голова наглядової ради Глобальної

організації Союзницького лідерства                                            В. А. Ліпкан

23.06. 2015 р.

офіційного опонента

доктора юридичних наук, доцента

Ліпкана Володимира Анатолійовича

на дисертацію Банка Ростислава Олександровича

за темою «АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

 Захист відбувся в Національному університеті біоресурсів і природокористування 15 жовтня 2014 року.

Актуальність теми

Банк Ростислав Олександрович здійснив системне наукове дослідження актуальної теми, пов’язаної із адміністративно-правовим регулюванням забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

У ХХІ сторіччі дедалі більше наукових розвідок і чіткішого розуміння набуває усвідомлення того, що безпека підприємницької діяльності виступає невід’ємним компонентом системи національної безпеки і становить важливий ресурс, за допомогою якого уможливлюється ефективна реалізація безпекової функції держави, е-урядування у безпековій сфері, забезпечення національної безпеки, захист безпекових прав і свобод людини і громадянина, а в цілому — державної політики національної безпеки.

Складна міжнародна фінансова криза, рецесійні та стагнаційні процеси в економіці змушують уряди багатьох країн звертати увагу на підтримку підприємницької діяльності. Не оминули означені процеси і Україну, сфера підприємницької діяльності якої вирізняється нестабільністю, що призводить до формування під час здійснення підприємництва в Україні рiзних дестабілізуючих негативних чинників. Така ситуація спонукає до детального розгляду та вивчення питання правового забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

Дисертаційна робота Банка Р.О. «Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні» зумовлена необхідністю наукового супроводження основних завдань, визначених вимогами Стратегії національної безпеки України (Україна в світі, що змінюється), реалізації положень Закону України «Про основи національної безпеки України», у межах тематики наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України та безпосередньо пов’язана з держбюджетною темою: «Правові засади державного управління в сфері економіки України: стан та перспективи розвитку» (номер державної реєстрації 0110U002487, 2010–2014 рр.).

Проблема правового регулювання забезпечення безпеки підприємницької діяльності на теоретичному рівні вивчена ще не достатньо, тому назріла необхідність проведення комплексного правового дослідження цього актуального питання. Все вище зазначене і зумовлює актуальність дисертації Банка Р.О.

Належна ступінь обґрунтованості й достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій

Формуючи мету свого дослідження — рoзроблення адміністративно-правових зaсад забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні та фoрмування прoпозицій щодо розв’язання прoблем, які виникають під час зaбезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні — автор уміло вирішує низку наукових завдань: здійснює теоретичний аналіз наукових підходів до тлумачення поняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності»; виокремлює та обґрунтовує класифікаційні критерії поділу на групи відносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, що регулюються нормами адміністративного права; узагальнює систeму принципiв забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні; системно аналізує стан державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, визначає ефективність її забезпечення; виокремлює групи суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності на підстaві aналізу нормативно-правових aктів Укрaїни; аналізує роль і місце органів місцевого самоврядування та недержавного сектору безпеки у процесі забезпечення ними безпеки підприємницької діяльності; обґрунтовує науково-методологічні аспекти щодо вдосконалення форм та методів регулювання правовідносин у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності; удосконалює прaвові зaсади та нaдає пропoзиції щодо мeханізму застoсувaння aдміністративної відповідальності за прaвопoрушення у сфeрі забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

Необхідно підкреслити, що положення, висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, достатньою мірою науково обґрунтовані. Під час дослідження застосовано ряд методів, обраних автором із урахуванням специфіки поставленої мети, а також об’єкта і предмета дослідження.

Безсумнівною перевагою роботи є використання значного обсягу загальнотеоретичних наукових праць українських вчених, розробок фахівців адміністративного та інших галузей права, нормативно-правових актів, список використаних джерел налічує 238 найменувань. Застосування дисертантом сучасних методів наукового пізнання, значне методологічне підґрунтя виконаної роботи забезпечують належний ступінь обґрунтованості та достовірності отриманих результатів.

Характерним у роботі є те, що більшість положень, висновків і практичних рекомендацій, сформульованих у дослідженні, належним чином обґрунтовані та апробовані. Вони не лише поглиблюють теоретичні знання у галузі адміністративного права, але й можуть бути використані для вдосконалення законодавства в зазначеній сфері, зокрема при вдосконаленні чинного законодавства України, яким регулюються безпекові правовідносини.

Достовірність та наукова новизна одержаних результатів

Оцінюючи новизну основних положень дисертації, слід зазначити, що вона виявляється як у підході до комплексного дослідження теоретичних та практичних питань у зазначеній сфері, так і у запропонованих автором теоретичних положеннях, обґрунтованих висновках, рекомендаціях та пропозиціях щодо вдосконалення законодавства України.

Дисертація Банка Р. О. відзначається науковою новизною, зокрема, автором проаналізовано проблемні питання державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності та обґрунтовано для їх комплексного вирішення необхідність розроблення і затвердження на державному рівні «Концепції забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні». Можна також відзначити і той факт, що здобувач з позицій адміністративно-правової науки визначає поняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності», яке запропоновано розглядати як процес впливу органів публічної адміністрації та недержавного сектору безпеки за допомогою різнoмaнітного, нормативно закріпленого інструмeнтарію фoрм, метoдів та зaсобів на належний ступінь безпечного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності.

Здобувачем послідовно і системно проаналізовано широкий спектр правових проблем, що стосуються визначених мети і завдань теми дослідження. Окреслено окремі аспекти державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Дістала подальшого розвитку наукова позиція щодо розроблення класифікаційних критеріїв поділу на групи адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, зокрема виокремлено три групи. Перша група – відносини, пов’язані із легалізаційними процедурами (реєстрація, ліцензування, патентування, стандартизація та сертифікація суб’єктів підприємницької діяльності), які повинні здійснювати уповноважені органи державної влади у спосіб, який дозволяє суб’єкту підприємницької діяльності на максимально ефективному рівні забезпечити безпеку підприємницької діяльності. Другу групу складають відносини, пов’язані із забезпеченням захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності у соціально спрямованій економіці, а саме: відносини щодо порядку квотування, державного регулювання цін і тарифів, застосування нормативів і лімітів, антимонопольного регулювання. Третя група – відносини щодо контрольної функції органів державної влади у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності (нагляд, перевірки, ревізії суб’єктів підприємницької діяльності).

Окремо можу зазначити на класифікацію форм і методів адміністративно-правового забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, дисертантом встановлено, що правовими формами забезпечення безпеки підприємницької діяльності є: а) видання нормативних та індивідуальних актів публічного адміністрування, актів застосування норм права; б) укладення адміністративних договорів; в) здійснення юридично значимих дій. Організаційними формами є: а) здійснення організаційних дій; б) виконання матеріально-технічних операцій. Виокремлено методи переконання та примусу у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, надано практичні рекомендації щодо їх застосування органами державної влади у досліджуваній сфері.

Одержані здобувачем результати, без сумніву, становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, та можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно удосконалення форм та методів державного контролю; так і в його правозастосуванні та правовій науці й освіті: рeкомендації дисертaції можуть бути oсновою для фoрмування узагальнених прaць із забeзпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні; у правотворчості — при розробленні законопроектів та «Концепції забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні», змін до Кодексу України про адмі Вперше, з адміністративно-правової точки зору, визначено поняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності», яке запропоновано розглядати як процес впливу органів публічної адміністрації та недержавного сектору безпеки за допомогою різнoмaнітного, нормативно закріпленого інструмeнтарію фoрм, метoдів та зaсобів на належний ступінь безпечного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності.ністративні правопорушення та Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; у правозастосовній сфері — запропоновані заходи, які спрямовані на підвищення ефективності діяльності Міністерства доходів і зборів України, Державної реєстраційної служби України, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва; у навчальному процесi — при викладаннi дисципліни «Адміністративне прaво і процес» та «Правове регулювання безпеки підприємницької діяльності», а також при підготовці до видання нaвчальної та навчально-мeтодичної літерaтури з вищезазначених дисциплін.

Запропонована структура дисертації є певним чином обґрунтованою і логічно побудованою. Дисертаційна робота відзначається системним підходом до предмета дослідження. Структурно дисертація складається зі вступу, нерозривно пов’язаних між собою трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Структура дисертації повністю відповідає завданням дослідження, дозволяє послідовно розглянути порушені проблеми та вирішити завдання, поставлені здобувачем при написанні роботи.

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію й публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-правoві засaди забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні» автором дoслідженo прaвoву прирoду та змiст явищa забезпечення безпеки підприємницької діяльності як об’єкта адміністративно-правового регулювання в Україні, принципи забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні та стан державної політики у цій сфері.

Вперше, з адміністративно-правової точки зору, визначено поняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності», яке запропоновано розглядати як процес впливу органів публічної адміністрації та недержавного сектору безпеки за допомогою різнoмaнітного, нормативно закріпленого інструмeнтарію фoрм, метoдів та зaсобів на належний ступінь безпечного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності.

Проведено дослідження зовнішніх загроз забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні, зокрема виділено адміністративно-правові загрози. До адміністративно-правових загроз належать: а) значні витрати суб’єктів підприємницької діяльності на реєстраційні процедури, складність отримання дозволів та ліцензій; б) несприятливе середовище функціонування суб’єктів підприємницької діяльності; в) діяльність природних монополістів; г) обмеження регіональними органами влади руху товарів, капіталу і робочої сили по території держави; д) непрозорість процедури видання і застосування підзаконних нормативних актів, спрямованих на регулювання і контроль підприємницької діяльності.

Цікавими у думки автора щодо необхідності проведення класифікації принципів, на яких має базуватися забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні за певними критеріями. Зокрема, принципи забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні Банк Р. О. пропонує  розподілити на: загально-правові, спеціальні та конкретно-визначені.

Під загально-правовими принципами забезпечення безпеки підприємницької діяльності пропонуємо розглядати правові принципи, які властиві будь-якому виду діяльності, що здійснюється у будь-якій сфері суспільних відносин. Це такі принципи, як: законність, об’єктивність, демократизм, взаємна відповідальність держави та суб’єкта підприємницької діяльності, публічність, контрольованість, судовий захист, гуманізм і справедливість у відносинах між органами державної влади та суб’єктами підприємницької діяльності

Під спеціальними принципами забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні пропонуємо розглядати такі, що властиві виключно діяльності, яка здійснюється у сфері забезпечення безпеки підприємництва в Україні, зокрема принципи свободи підприємництва, розвитку конкурентної системи, чіткої регламентованої процедури видачі документів дозвільного характеру, додержання рівноправності суб’єктів підприємництва під час нагляду за їх діяльністю, відповідальності органів державної влади у сфері забезпечення безпеки підприємництва.

Під конкретно-визначеними принципами забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні пропонуємо розглядати такі, що властиві діяльності, яка здійснюється у окремій конкретній частині сфери забезпечення безпеки підприємництва в Україні. Такими принципами є пріоритетність вимог забезпечення безпеки підприємницької діяльності, обов’язковість дотримання стандартів ведення підприємницької діяльності, гарантування безпечного середовища для підприємництва, виявлення і нейтралізація внутрішніх та зовнішніх загроз.

Окремої наукової ваги заслуговують наукові положення стосовно державної політики у сфері забезпечення підприємницької діяльності. Метою такої політики Банком Р.О. пропонується визнати створення умов, за яких здійснюється гарантований захист інтересів держави та суб’єктів підприємницької діяльності. Відповідно до мети, функцією державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємництва є проведення системних заходів для всебічної реалізації інтересів суб’єктів підприємницької діяльності.

На мій погляд термінологічно і змістовно невірно визначено завдання державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності: охорона безпеки суб’єктів підприємницької діяльності від неправомiрних дій органів державної влади. Більше того, не можемо підтримати автора у тому, що ним значно звужується предметне поле державної політики, оскільки воно автором обмежується лише категорією «інтерес»,  у той час як безпекові права та свободи лишаються поза увагою Банка Р.О.

У даному аспекті також можемо полемізувати із наступним визначенням ключового поняття державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, під якою Банк Р.О. розуміє: систему нормативно-правових, фінансово-економічних, організаційно-управлінських заходів впливу, які необхідні для досягнення її цілей і мети, що формуються та реалізуються відповідними органами державної влади та їх посадовими особами для нейтралізації та протидії негативним дестабілізуючим факторам у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Подане Банком Р.О. визначення є некоректним, оскільки не відображають іманентних родових ознак державної політики,в відповідно до яких дане поняття потрібно інтерпретувати, як: 1) процес вироблення, реалізації та контролю за реалізацією та удосконаленням державної стратегії і тактики в безпековій сфері, що ґрунтується на системі принципів розвитку підприємницької діяльності, безпекової взаємодії державних і недержавних інституцій відповідно до національних інтересів; 2) діяльність уповноважених органів державної влади й управління, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, яка визначає цілі, функції, принципи, пріоритети державної політики у сфері забезпечення підприємницької діяльності, методи і засоби їх забезпечення.

У теоретичному аспекті державна політика у сфері забезпечення підприємницької діяльності — це безекова ідеологія держави, що включає в себе ідеї, цілі, завдання, функції, методи та принципи, теорії, стратегії, концепції, доктрини, програми тощо, закріплені переважно у формі нормативно-правових актів. У практичному аспекті дана політика становить діяльність державних і недержавних інституцій зі здійснення ефективного безекового впливу на всі сфери суспільного життя.

У даному випадку родзинкою дослідження могло б стати вихід дисертанта на формування іншого важливого поняття: безпеково-правова політика — політика держави, спрямована на правове забезпечення безпекових прав і свобод, законних потреб та інтересів громадян у сфері підприємницької діяльності, законності та правопорядку в суспільних безпекових право відносинах.

У другому розділі «Організаційно-структурне забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні» автором досліджено засади формування, реалізації та контролю суб’єктами адміністративно-правових відносин державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні».

Банком Р.О. наведено власну систематизацію суб’єктів забезпечення безпеки підприємницької діяльності відповідно до виконуваних ними функцій у зазначеній сфері.

Залежно від характеру втручання в адміністративно-господарську, організаційно-розпорядчу та іншу діяльність фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб систему суб’єктів адміністративно-правових відносин у зазначеній сфері розподілено на дві групи: 1) суб’єкти, що створюють умови та вимоги для процесу забезпечення безпеки підприємницької діяльності, 2) суб’єкти, що реалізують встановлені умови та вимоги у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

До першої групи віднесено органи державної влади та органи місцевого самоврядування, до другої – недержавний сектор безпеки. Органи державної влади розподілено на органи загального (опосередкованого) забезпечення безпеки підприємницької діяльності та органи безпосереднього забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Відповідно, вони складають першу та другу ланки забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Третю ланку забезпечення безпеки підприємницької діяльності формують органи місцевого самоврядування.

До групи суб’єктів адміністративно-правових відносин, що опосередковано, за допомогою загальних державно-владних функцій забезпечують безпеку підприємницької діяльності, віднесено: Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки і оборони України, Службу безпеки України, Генеральну прокуратуру України, Міністерство внутрішніх справ України.

Дисертантом вірно встановлено, що безпосередню реалізацію державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності покладено на центральні органи виконавчої влади, до яких насамперед належать: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, Державна реєстраційна служба України, Міністерство доходів і зборів України, Антимонопольний комітет України, Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.

Автором правильно акцентовано, що ключову рoль на рівні регіонів у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності відіграють органи місцевого самоврядування. Встановлено, що відповідно до статей 143, 144 Конституції України, статей 16, 18, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування наділені певними повноваженнями щодо забезпечення безпеки підприємницької діяльності, хоча у цих нормативно-правових актах не зазначено про безпосереднє виконання ними саме цих повноважень, проте їх юридична закріпленість сприяє реалізації принципів забезпечення безпеки підприємницької діяльності у сфері протидії негативним дестабілізуючим факторам, що стосуються підприємницької діяльності.

Виділено конкретні функції управління органів місцевого самоврядування у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Такими функціями є: 1) розпорядча; 2) нормотворча; 3) функція взаємодії з місцевими державними адміністраціями; 4) виконавча; 5) підготовча; 6) економічна; 7) контрольна.

Дисертантом встановлено, що статус недержавного сектору безпеки як частини системи суб’єктів адміністративно-правових відносин полягає в aдміністративно-прaвових зaсадах їх реєстрації та ліквідaції, а також деяких публiчних правaх та адмiністративних обoв’язках у прoцесі здійснення підприємницькoї діяльнoсті, зoкрема щодо питань ліцeнзування, сплати податків, зборів та інших обов’язкoвих сoціальних плaтежів, дoтримання вимoг трудового, природоохоронного та екологічного законодавства.

У третьому розділі «Шляхи оптимізації адміністративно-правового забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні» досліджено питання вдосконалення форм і методів адміністративно-правового забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні та адміністративної відповідальності як засобу забезпечення безпеки у цій сфері.

Дисертантом встановлено, що правовими формами забезпечення безпеки підприємницької діяльності є: а) видання нормативних та індивідуальних актів публічного адміністрування, актів застосування норм права; б) укладення адміністративних договорів; в) здійснення юридично значимих дій. Організаційними формами є: а) здійснення організаційних дій; б) виконання матеріально-технічних операцій.

Проаналізовано групу адміністративних методів у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, виокремлено методи переконання та примусу. Щодо вдосконалення методу переконання обґрунтовано необхідність застосування органами державної влади таких його форм, як: 1) правова пропаганда, роз’яснювальна робота та агітація у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності; 2) правове виховання суб’єктів підприємницької діяльності; 3) інформування суб’єктів підприємницької діяльності про стан забезпечення безпеки підприємницької діяльності; 4) організація ефективної діяльності різноманітних громадських рад, об’єднань, колегій, що беруть участь у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності; 5) заохочення суб’єктів підприємницької діяльності до активної роботи щодо нейтралізації загроз підприємництва.

Можна підтримати дисертанта у тому, що ним Розроблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Зокрема, запропоновано вилучити з КУпАП статтю 166-3 КУпАП «Дискримінація підприємців органами влади і управління» та замінити її статтею 166-21 «Перешкоджання здійсненню підприємницької діяльності органами влади і управління».

Повнота викладу наукових положень дисертації в опублікованих працях

Основні положення роботи знайшли відображення у у двох навчальних посібниках, шести статтях, дві з яких опубліковaно у зарубіжних наукових виданнях, тa тeзах виступів на восьми науково-прaктичних конференціях.

Автореферат відображає зміст усіх основних положень дисертації.

Зауваження щодо змісту дисертації

Разом із тим, поряд із зазначеними позитивними моментами, які характеризують роботу, можна зробити зауваження щодо змісту дисертації, які мають бути обговорені під час публічного захисту і враховані автором у його  подальших наукових дослідженнях. У цілому, позитивно оцінюючи дисертаційну роботу Банка Р. О., необхідно зазначити, що їй притаманні певні дискусійні моменти, окремі питання вимагають додаткової наукової аргументації.

1.          Останні події в державі різко поставили під сумнів ефективність державної політики національної безпеки, яка формувалася і реалізовувалася роками, ґрунтуючись на неправильній методології, без залучення інститутів громадянського суспільства. В цьому контексті слід схвально оцінити здобутки дисертанта щодо розгляду окремих позицій щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Натомість, хотілося б більш детально почути позицію автора щодо проблеми: яким чином дана політика співвідноситься із державною політикою національної безпеки, а також правовою політикою держави. Також не можу підтримати спрощеного підходу автора до розуміння саме останньої категорії — правової політики — і ігнорування розгляду її засад для формування ефективного механізму правового регулювання суспільних безпекових відносин, що виникають під час забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Переконаний, що визначення основних підходів, формування теоретичної моделі підходів до визначення центрального та базового поняття є необхідним для того, щоб автор для себе визначився із термінологічною системою, якою він оперуватиме у своєму дослідженні. Це позбавить необхідності опускатися до дріб’язкового рівня дискусій щодо окремих фрагментарних визначень, які можуть слугувати виявом полісемії даного поняття. Тим більше, що основи теорії державної політики національної безпеки комплексно та системно визначені в моїх роботах, а також працях В.П.Горбуліна.
2.          Потребує додаткової аргументації позиція дисертанта щодо формування органів контролю у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності (наприклад: с. 25). Більше того, не можу підтримати дисертанта у його фривольному тлумаченні терміну «контроль», зокрема вживання терміносполуки «принцип контрольованості» (с. 44), ототожнення контролю і координації (с. 75). У науці адміністративного права існує чимало репрезентативних концепцій, що пояснюють кожне поняття, описуючи його різними ознаками та вкладаючи різний зміст як за якістю, так і за обсягом. Більше того, в роботі при розгляді даного питання автору доцільно було б розглянути теоретичні засади державного контролю і його відмінність від державного моніторингу, державного обліку. Проясненню даного питання сприяло б також і опрацювання аксіоматичних джерел із контролю таких авторів, як: О.Ф. Андрійко, С. Г. Братель, В.М. Гаращук, О.П. Полінець, Л.А. Савченко, В.Ю. Кобринський, І.І. Троханенко тощо, в яких достатньо серйозно досліджено саме теоретичний аспект як самого поняття «державний контроль», так і його відмежування від інших споріднених понять, зокрема поняття «державний нагляд». Більше того, автором не досліджено концепцію безпекового контролю, викладену в роботах В.А.Ліпкана.
3.          Одним із недоліків даної дисертації дослідження, на мою думку, виступає відсутність статистичних даних, пов’язаних із відповідальністю за вчинення правопорушень у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності.
4.          Потребують більшої уваги питання дотримання вимог ВАК щодо оформлення автореферату, правильної подачі матеріалу у відповідних рубриках.
5.          Не є чітко вираженим аналіз міжнародного досвіду забезпечення безпеки підприємницької діяльності. І у цьому контексті не досить упевненими є аргументи автора на користь домінанти державного контролю над цивільним демократичним або громадським, адже автор розглядає безпеку підприємницької діяльності, основним суб’єктом якої мають виступати недержавні організації. Таким чином, архітектоніка роботи значно б виграла за умови окремого розгляду міжнародного досвіду та ілюстрування важливості саме громадського контролю порівняно із іншими видами контролю.
6.          В рамках підрозділу 2.1 «Система суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні» дисертант розподіляє органи державної влади на органи загального (опосередкованого) забезпечення безпеки підприємницької діяльності та органи безпосереднього забезпечення безпеки підприємницької діяльності. У продовженні дисертаційного дослідження автор аналізує функції та повноваження Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, проте аналіз функцій та повноважень перерахованих дисертантом інших органів загального забезпечення безпеки підприємництва (Ради національної безпеки і оборони України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ) не знайшли свого відображення. В той же час, не зовсім зрозумілою є позиція автора щодо віднесення Міністерства внутрішніх справ до органів загального (опосередкованого) забезпечення безпеки підприємницької діяльності, а Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України як структурної одиниці Міністерства до органів безпосереднього забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Бажано було б почути пояснення дисертанта з цього приводу.
7.          На стор. 40 автором розподілено принципи забезпечення безпеки підприємницької діяльності на три групи, а саме на: а) загально-правові принципи забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні; б) спеціальні принципи забезпечення безпеки підприємницької діяльності; в) конкретно-визначені принципи забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Далі по тексту дисертант розглядає та виділяє з цієї класифікації окремі принципи, які відносяться до відповідної групи. Автор перші дві групи принципів детально аналізує, проте останню – тільки виокремлює і перераховує принципи цієї групи. На жаль, автором не були проаналізовано окремі принципи цієї групи. На мою думку, дисертаційне дослідження лише б виграло, якби автор приділив більше уваги аналізу конкретно-визначених принципів забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Водночас, зазначені зауваження до положень дисертації, що виносяться на захист в цілому не впливають на позитивну оцінку роботи, натомість спрямовані на спонукання дисертанта до подальших поглиблених наукових досліджень в майбутньому.

Висновок щодо відповідності дисертації встановленим вимогам

Дисертація Р. О. Банка є самостійним, завершеним науковим дослідженням, що полягає у полягає у прoведенні кoмплексного анaлізу адміністративно-правових засад забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні, у рeзультаті чого отриманo самoстійні виснoвки, сформульoвано нoві наукові полoження та розрoблено прaктичні прoпозиції щодо вдoсконалення прaвового рeгулювання цих віднoсин. Зміст дисертаційної роботи висвітлений достатньо повно, виклад запропонованих у роботі положень базується на ґрунтовному опрацюванні літературних джерел із проблематики дисертації. Автор сформулював свої висновки, які здатні стати внеском у розвиток вітчизняної теорії адміністративного права.

Таким чином, слід зазначити, що дисертація «Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні» відповідає вимогам, які встановлені у пункті 11 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567. Дисертація є завершеною науковою працею, в якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо удосконалення правового регулювання суспільних відносин, що виникають під час забезпечення безпеки підприємницької діяльності, а її автор — Банк Роман Олександрович заслуговує на присудження йому наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

Офіційний опонент:

голова наглядової ради

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, доцент                                                        В. А. Ліпкан

Ліпкан Володимир Анатолійович — начальник кафедри міжнародних відносин та національної безпеки Київського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент.

Майоров Володимир Володимирович — ад’юнкт кафедри управління в органах внутрішніх справ Київського національного університету внутрішніх справ.

Останніми часами питанням дослідження боротьби з тероризмом приділяється  чимала увага. По-перше, слід сказати, що в Україні прийнятий Закон України «Про боротьбу з тероризмом», який за задумом було спрямовано на врегулювання чималої кількості проблем, що виникають в сфері боротьби з тероризмом. Не можна не згадати і про закон України «Про основи національної безпеки України», в якому тероризм неодноразово згадується в якості загрози в різних сферах життєдіяльності. По-друге, можна констатувати про певне пробудження наукового інтересу до проблем дослідження тероризму, про актуальність чого зазначалося у наших роботах ще у 1998 році.

Втім, хоча останніми часами і можна констатувати про активізацію наукового інтересу до дослідження теоретичних і практичних проблем боротьби з тероризмом, в Україні поки відсутні адекватні розробки з цих питань. За виключенням монографій, написаних кількома українськими дослідниками, зокрема Крутовим В.В., Ємельяновим В.П. [1-5], Ліпканом В.А. [6-7] та Антипенко В.Ф. [8-10], українська наукова думка не може зараз похвалитися широким спектром думок на цьому напрямі. А велика кількість публікацій з даної тематики обмежується здебільшого розглядом кримінологічних та кримінально-правових питань. Більше того, проблеми боротьби з міжнародним тероризмом сфокусовані лише на тероризм за межами України, втім поза увагою лишаються важливі аспекти щодо можливостей дестабілізації національної безпеки міжнародними організаціями через організацію вчинення актів тероризму на території України. Відтак із проголошенням Президентом України курсу на євроінтеграцію, входження до НАТО проблеми входження України в європейський безпековий простір актуалізуються, так само як і проблема забезпечення національної безпеки, однією із загроз якій є міжнародний тероризм. Це і  обумовлює актуальність обраної для дослідження теми статті.

Саме тому мета статті полягає у тому, щоб поставити проблеми боротьби з міжнародним тероризмом в Україні в контексті її євроінтеграції.

Отже, нами вище було зазначено на певну активізацію наукового інтересу стосовно розглядуваних питань, втім така строкатість думок щодо боротьби з тероризмом, поєднана із чітко вираженою їх гомогенністю має певні причини.

По-перше, Україна лише зараз після 15 років незалежності окреслила (хоча лише в усній, а не письмовій формі, як це прийнято в інших країнах) стратегію свого розвитку, яка до цього часу носила багатовекторний характер, що унеможлювлювало говорити ані про стратегічних партнерів, ані тим більше про формування і творення власної стратегії у дійсному розумінні цього слова.

По-друге, на теренах колишнього СРСР вельми поширеною була думка про те, що будь-яка країна, котра виступає проти СРСР, є ворогом, а отже і можливим ініціатором актів тероризму. Зважаючи ж на той факт, що виступати проти такої імперії за тих часів могла лише інша імперія (США), було сформовано хибне уявлення про те, що тероризм є монополією або вірніше сказати прерогативним засобом розв’язання конфліктів в сфері міжнародних відносин. Як наслідок, навіть ніхто не міг навіть і уявити терористів в Афганістані та Іраку, які фактично перекреслили усі теоретичні моделі дослідників тероризму, таких як Л.Боннате, П.Вілкінсон, У.Лакер, Р.Клаттербак, А.Бакелеу, Г.Денікер, Д.Бел, Л.Діспо, Вайт та багатьох інших [11-18].

Безперечно, тероризм є ланцюговою реакцією на певні події. Але ця реакція є можливою не лише з боку супердержав, вона є можливою з боку будь-кого, хто є не згодним з тими чи іншими рішеннями. Баски в Іспанії бажають незалежності —  Іспанія не підтримує цього бажання, засобом зміни позиції Іспанії з боку басків є тероризм. Терористські групи в Росії, Косово, Сомалі, Руанді, Туреччині — їх мета полягає у тому, щоб змусити державу переглянути свою позицію щодо надання самостійності і незалежності тому чи іншому краю. І на це авторами, що намагаються описати тероризм, звертається певна увага. Втім, для України є важливим інше.

Із проголошенням курсу на євроінтеграцію, певним визначенням орієнтирів руху, відмова від проросійської політики, з одного боку вимальовується чітке обличчя нашої держави, передбачуваність її зовнішньої політики, а з іншого — створюються умови для формування потенційних вогнищ тероризму.

Сучасний курс нашої держави далеко не всім до вподоби. Амбітні заяви щодо входження до ЄС, ВТО, домовленості про відміну Конгресом США поправки Джексона Векніка у власній Конституції щодо України створюють певні умови до формування конфліктних ситуацій. Ми не будемо зачіпляти суперечок усередині держави, оскільки це є окремою темою дослідження. Але вважаємо за необхідне привернути увагу питанням боротьби з міжнародним тероризмом, при чому не з тією абстракцією і аморфністю у вигляді сил зла, котрі малюють деякі впливові держави, а з тими міжнародними терористським та іншими екстремістські налаштованими угрупованнями, які здійснюють свою діяльність на території України і загрожують її національній безпеці.

І йдеться навіть не про те, що ісламістські угруповання планують здійснення акцій проти урядових установ. Питання стоїть в іншому: розглядати міжнародний тероризм як загрозу національній безпеці України. Саме міжнародний тероризм на сьогодні є найбільш небезпечним для нашої держави. Зважаючи на природну поліконфесійність, багатонаціональність, існуючі сепаратистські настрої, намаганням політичних сил роз’єднати державу за багатьма ознаками (мовний, економічний, світоглядний тощо) особливу увагу слід приділяти міжнародним організаціям, які під виглядом здійснення законної діяльності, насправді формують підґрунтя для зменшення впливовості нашої держави, її розколу, підриву конституційного ладу і територіальної цілісності, не виключаючи застосування силових методів.

Аналіз виборчого процесу в Україні в період з жовтня 2004 по січень 2005 рр., а потім серпня 2006 року, дає усі підстави стверджувати, що українське суспільство ще не є достатньо згуртованим за для того, щоб відстоювати власну позицію, більше того — захищати національні інтереси. Причиною тому є несформованість української національної ідеї, одним з головних призначень якої як раз і є об’єднання розшарованого українського соціуму. Інтереси олігархічних груп подеколи видаються за національні, що врешті-решт закладає фундамент для майбутніх конфліктів, одним із засобів яких виступатиме тероризм. Причому світоглядна несформованість української нації не дає можливості говорити не лише про чітку зовнішню політику, а й позбавляє надії говорити про чітку та прозору внутрішню політику. Існування останньої закладає певні підвалини для унеможливлення зовнішнього маніпулювання суспільними процесами всередині держави. Одним з інструментів такого маніпулювання як раз і виступає тероризм, який може бути вчинений громадянами України на території України, для розв’язання внутрішніх українських проблем, втім ініційований з-за кордону. І саме це на нашу думку безпосередньо належить до міжнародного тероризму, оскільки завдання, які виконують громадяни країни, є ініційованими з інших держав, і фактично ті цілі, які переслідують громадяни є нав’язаними ззовні, а у більш глобальному плані вони відповідають геополітичним намірам тих чи інших міжнародних організацій або держав. Таким чином тероризм, який на перший погляд може здаватися внутрішнім (за своєю формою), насправді має міжнародні коріння, а відтак (за свою суттю) є міжнародним.

Звичайно може постати питання: чому міжнародний тероризм саме в такій інтерпретації є найбільш небезпечним для України?

Як один з варіантів відповіді можна навести наступні аргументи.

Україна по своїй суті і по ментальності не схильна використовувати насильницькі засоби для вирішення тих чи інших внутрішніх питань. Інша річ, що ці засоби можуть бути обрані за допомогою застосування певних механізмів сугестії (чи то інформаційних, чи то політичних, чи то економічних тощо), тобто бути інспірованими ззовні. І хоча за даних умов відбуватиметься застосування протиправних дій з боку громадян всередині країни, за своїм змістом вони будуть сплановані і інспіровані ззовні. Таким чином, міжнародний тероризм слід розглядати дещо ширше ніж просто вчинення представниками іноземних держав актів тероризму на території України.

Міжнародний тероризм в Україні — це цілеспрямована діяльність щодо:

1) спроб розшарування суспільства за різними напрямами: інформаційним (кожен регіон отримує різну інформацію залежно від приналежності власників та олігархів або до влади, або до опозиції, або до впливових транснаціональних корпорацій); соціальним (соціально захищені — соціально незахищені); економічним (багаті – бідні, прибуткові галузі ­— збиткові галузі); екологічним (екологічно небезпечні районі – екологічно безпечні райони); гуманітарними (мовна проблема); політичним (проросійський напрямок – прозахідний напрямок, проєвропейський напрямок) тощо;

2)    пропагування насильства як ефективного засобу розв’язання конфліктних ситуацій;

3)    насадження ззовні ідеології тероризму, в якості світогляду «вільної» людини, права нації на самовизначення.

Такий зміст міжнародного тероризму вбачається нами крізь призму аналізу процесів інтеграції України до ЄС, яка має відбуватись за певними як хронометричними, так і топометричними характеристиками.

Даний підхід до розуміння міжнародного тероризму, на наш погляд, дозволить більш конструктивно підходити до реалізації положень закону України «Про боротьбу з тероризмом» і «Про основи національної безпеки України», які фактично на сьогодні у нинішній редакції не відповідають геополітичним реаліям і статусу України, а також є мало ефективними, що підтвердило проведене нами опитування.

Передусім мають бути визначені пріоритетні національні інтереси, відповідно до них пріоритетні напрями політики національної безпеки, виходячи не лише з тієї обстановки, що склалася в світі, а зважаючи на те, як ця обстановка може вплинути на реалізацію національних інтересів, і поставлені завдання.

У даному напрямі вважається за доцільне оптимізувати законодавство про національну безпеку, боротьбу з тероризмом через удосконалення механізмів кореляції: 1) проголошених цілей, 2) можливостей по їх досягненню і 3) механізмів забезпечення; 4) реальних результатів.

Завдання деяких міжнародних організацій (транснаціональних корпорацій) полягає у тому, щоб із застосуванням міжнародного тероризму в Україні: не допустити будь-якими засобами, як насильницького, так і ненасильницького характеру (інформаційного, економічного, соціального тощо) становлення України в якості сильної, розвиненої європейської держави — регіонального лідера.

Такий підхід на сьогодні може розглядатися як один з рушійних, за допомогою якого законодавство не перетворюватиметься на простий папір, проголошені цілі у фантазію, механізми забезпечення в порожній беззмістовний рух, а досягнені результати в безодню.

Загроза міжнародного тероризму в Україні на сьогодні є реальною, і від того, наскільки політичне керівництво усвідомлюватиме це, залежить рівень національної безпеки України і її подальший розвиток в якості незалежної держави.

Література

1. 1.                  Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). — М.: NOTA BENE, 2000. — 320 с.
2. 2.                  Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. — СПб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2002. — 291 с.
3. 3.                  Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. — Х.: Право, 1999. -272 с.
4. 4.                  Емельянов В.П. Терроризм и преступления террористической направленности. — Харьков: Рубикон, 1997. – 176 с.
5. 5.                  Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості / Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. — Харків, 1997. — 160 с.
6. 6.                  Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
7. 7.                  Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
8. 8.                  Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом международно-правовые подходы.— К.: НБУВ; Юнона-М, 2002. — 723 с.
9. 9.                  Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (криминологическое исследование). — К., 1998. — 191 с.
10. 10.              Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика, К.: НБУВ, 1999. — 60 c.
11. 11.              Bonante L. Terrorism and International Analysis // Terrorism: an International Journal.-1979. – V.3. – № 1-2. – Р. 47-67.
12. 12.              Wilkinson P. Political Terrorism. N. Y.: John Wizey & Sons, 1974. -159 р.
13. 13.              Laqueur W. Terrorism. — L.: Michael Joseph, 1977. – 251 p.
14. 14.              The future of political violence: Destabilization, disorder & terrorism / Ed. By Clutterbuck R.-Basingstoke.-L.: Macmillan, 1986. – XV. – 206 p.
15. 15.              Buckelew A.H. Terrorism & the American response. — San Rafael (Cal.): MIRA, 1984. — IV. – 161 p.
16. 16.              Деникер Г. Стратегия антитеррора: факты, выборы, требования. Новые пути борьбы с терроризмом // Терроризм в современном капиталистическом обществе. Вып.2. — М., 1982. – C. 76-80.
17. 17.              Bell J. A time of terror: how democratic societies respond to revolutionary violence. N. Y.: Basic Books, 1978. – 292 p.
18. 18.              Dispot L. La machine ? terreur. P.: Grasset, 1978. -304 p.

професор кафедри управління в ОВС,

Національної академії внутрішніх справ,

доктор юридичних наук, доцент

Юлія Євгенівна Максименко,

старший викладач кафедри

теорії держави та права

Національної академії внутрішніх справ,

кандидат юридичних наук

Здійснено дослідження змісту словосполучення «забезпечення безпеки», що використовується у нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки, та у відповідних доктринальних дослідженнях

Ключові слова: безпекознавство, націобезпекознавство, безпека, забезпечення безпеки

Проведено исследование содержания словосочетания «обеспечение безопасности», используемое в нормативно-правовых актах, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, и в соответствующих доктринальных исследованиях

Ключевые слова: теория безопасности, теория национальной безопасности, безопасность, обеспечение безопасности

The analysis of the matter of combination of words securities provide, which use in legal acts and scientific works in the national security is done.

Key words: security studies, national security theory, security, securitization, ensuring security

Об’єктивне, всебічне та повне дослідження такого багатоаспектного та системного феномену як національна безпека можливе лише за умов його розгляду з багатьох ракурсів — загальнотеоретичного, історичного, управлінського, філософського, економічного, політологічного, геополітичного, юридичного тощо. Кожна з наук, що досліджує дане питання, використовує властивий лише їй методологічний інструментарій та висвітлює лише ту сторону національної безпеки, що відповідає специфіці предмета даної науки. Останнім часом націобезпекознавча тематика стала доволі популярним предметом розгляду науковців. У цьому ракурсі слід відмітити наукові праці В. Горбуліна, А. Качинського, Б. Кормича, В. Кобринського, М. Левицької, В. Ліпкана, Ю. Максименко, М. Мельника, Н. Нижник, С. Павленка, Г. Пономаренко, В. Паламарчука, М. Пальчука, Б. Парахонського, М. Пендюри, Г. Ситника та інших.

Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів національної безпеки, найбільш дискусійними залишаються ті, що спрямовані на формування категорійно-понятійної системи, що і визначає актуальність даної наукової статті.

Поза це, неоднозначне розуміння базових понять, що використовуються при висвітленні цієї проблеми, зокрема позиція деяких дослідників щодо несумісності використання словосполучення «забезпечення безпеки», а також необхідність формування консенсуального категорійно-понятійного апарату і обумовило мету даної статті.

Виходячи з розуміння загальної проблеми даної наукової роботи, авторами поставлені такі завдання: 1) окреслення основних підходів щодо доцільності та правильності вживання словосполучення «забезпечення безпеки»; 2) аналіз основних суміжних понять до поняття «забезпечення безпеки»; 3) наукова аргументація доцільності вживання словосполучення «забезпечення безпеки».

Міждисциплінарний характер явища національної безпеки, необхідність застосування інтегрованого підходу до її вивчення, розроблення науково обґрунтованих заходів забезпечення національної безпеки через ефективне управління системою національної безпеки створили причиново-детермінаційні передумови розроблення націобезпекознавства.

Поза межами даної статті ми лишаємо дискусії щодо необхідності розроблення узагальнюючої теорії безпеки, адже наші погляди викладені і аргументовані у достатній для розуміння і усвідомлення коріння наших позицій кількості публікацій. Більше того, наші наукові позиції були закріплені при навчанні одного з авторів (В.Ліпкана) в Університеті Делаверу США за програмою „Безпекова політика США”, в рамках якої окремо вивчався курс „Security Studies”, тобто вчення про безпеку. Тому здійснювати дискусії з науковими конформістами і ворогами дійсності в рамках даної статті з цього приводу не будемо, лишаючи це для наступного наукових публікацій.

Натомість, у рамках даної статті зосередимо увагу на розглядові певних базових категорій, щодо яких у нашого епістемологічного товариства існують дуже критичні розбіжності, котрі деяким чином унеможливлюють формування парадигми національної безпеки, спрямування руху держави у безпекове річище, зумовлене тенденціями глобалізації і формуванням впливу суперсистем у вигляді наднаціональних структур.

Ми відстоюємо позицію, що проблемна ситуація у сфері національної безпеки, може бути усунена не фрагментарним висвітленням окремих питань у межах конкретної науки, а виключно на основі єдиної системи знань про національну безпеку — націобезпекознавства.

Наші опоненти неодноразово зауважували про недоцільність як впровадження в науковий обіг української науки даного неологізму, аргументуючи це тим, що він не може перекладатися російською мовою (К.І.Беляков), так і взагалі формування даної теорії (А.Б.Качинський, М.А.Ожеван, В.В.Циганов).

Так, вельми показовим блюзнірством з цього приводу виступає стаття К.Белякова, котрий зазначає: „…спроби перекласти введені їх авторами поняття, наприклад російською, не дає чіткого, зрозумілого відображення напряму досліджень, їх об’єкта та предмета… є штучними, цілком надуманими і не можуть нормально сприйматися та використовуватися у міжнародній науковій лексиці завдяки тому, що роблять визначення дисципліни (або галузі) заздалегідь незрозумілими навіть фахівцям” [1, с. 154].

По-перше, в науці не існує такого наукового методу, як „можливість перекладу російською мовою”. Більше того, дана мова в Україні виступає лише однією з мов національних меншин, тому виступає докорінне питання вже до упередженості К.Бєлякова, котрий заакцентовує лише на даній мові. Переконані, що коли в Росії, якщо даний дослідник обрав саме дану країну для порівняння, формують категорійно-понятійний апарат, то навряд чи перевіряють: а як він буде звучати і розумітися, якщо його перекласти українською мовою.

Саме тому, закиди К.Белякова виглядають абсолютно незрозумілими з наукового погляду. Адже за семантикою термін „безпекознавство” є абсолютно зрозумілим за своїм походженням, значенням і сутністю, він абсолютно повно описує феномен безпеки як поліструктурного і багатоаспектного явища. Саме тому виникає питання вже щодо фаховості даного дослідника, який будучи доктором юридичних наук дозволяє собі скочуватись у лоно суб’єктивізму, позбавленого здорового глузду і взагалі навіть натяку на методологію дослідження.

Поза це, зазначимо, що в українській науці, і на жаль, правотворчості, і нині існує певний комплекс меншовартості, коли неодноразово науковці та вітчизняний законодавець інколи бездумно запозичують досвід Російської Федерації щодо вирішення деяких практичних проблем чи урегулювання певних сфер суспільного життя, незважаючи на абсолютно різні геополітичні, геостратегічні та інші фактори, що мають бути враховані при визначенні авторських пропозицій чи прийнятті нормативно-правових актів. На це зазначав, зокрема і Л.Д.Кучма у своїй роботі „Украина не Россия” : „Как получилось, что люди, разбирающиеся в экуменизме, кейнсианстве и других замысловатых вещах, оказались настолько вне украинской проблематики, хотя все это всегда было у них под боком… где же столько раз  воспетая отзывчивость русского интеллигента на чужую боль, где его универсализм, откуда такое высокомерие? Насколько я могу судить, проблема не в высокомерии, а, скажем мягко, в проблемах информированности” [2, с. 12].

Маючи власні традиції право- і державтворення, власний менталітет, та і взагалі будучи автохтонним народом мусимо здолати рабську меншовартість не лише в наукових поглядах, а й викорінити її звідусіль, і передовсім із нашої душі, здійснивши її інвентаризацію [ 2, с. 24], серця і розуму, котрий лише вільний зможе народити таку творчу потенцію, яка на загал і дасть поштовх до життєдайного творення значного наукового доробку і формування справжньої національної і патріотичної прагматичної концепції. Одвічне бідкання й гукання, хитання розумів, душі, це є все справжнім зволіканням, призводять в пустощі вони. Тож, перефразуючи італійський вислів [2, c. 28] скажу: Україну ми створили, тепер наше завдання — створити українців.

Навіть поверховий аналіз першого конститутивного акту у сфері національної безпеки України – Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” від 16 січня 1997 року, який втратив чинність на підставі Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року, дозволяє дійти висновку про пряме запозичення норм Закону РФ „Про безпеку”, незважаючи на відмінність державного устрою, кількості населення, природних умов, ментальності народу, ідеології державо- і правотворення, а також врахування того, що Україна входить до кількох важливих історичних просторів, серед яких доцільно згадати поствізантійский, пост російсько-імперський, пост-австроугорський, пострадянський і посткомуністичний, вона є спадкоємнице усіх цих канувши в минувшину просторів [2, с. 31].

Так само, звертаючись до світового доробку зазначимо, що ще в XVIII сторіччі Шарль Луї Монтеск’є у праці «Про дух законів» зауважував про те, що законодавець створює закони не довільно, а обов’язково враховуючи природні умови, у яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут, звичаї тощо. У більш абстрактному плані маємо висновувати: плагіат законодавчих актів на державному рівні призводить до створення умов для формування правових небезпек і загроз правовій системі Україні — загроз правовій безпеці держави.

По-друге, щодо надуманості. Дана теза також виглядає не науковою, оскільки не може бути надумано те, що є визнаним на рівні держави і міждержавних наукових товариств. Так: 1) навчальний посібник „Безпекознавство” пройшов офіційну експертизу і його було Рекомендовано МОН України, 2) основна термінологія націобезпекознавства пройшла випробування часом, оскільки вже видається 3-те, починаючи з 2005 року видання словника основних термінів та понять з націобезпекознавства; 3) в рамках даної термінології і за її використання проводяться щорічні конференції в Європейському Університеті „Сучасні проблеми безпекотворення”; 4) основна термінологія була використана і використовується у роботі УСПП, яку очолює А.Кінах, Міжнародній громадській організації „Міжнародна антитерористична єдність”, Академії безпеки відкритого суспільства; 5) основні положення, розробленої В.Ліпканом теорії викладаються в авторських курсах „Безпекознаство”, „Теорія управління безпекою соціальних систем”, „Основи національної безпеки України”, „Безпека бізнесу”; 6) підготовлено та надруковано підручники, що не мають аналогів в Україні „Теорія національної безпеки”, „Національна безпека України”, які також пройшли офіційну експертизу і отримали гриф МОН України. Окрім цього, В.Ліпкан видавав свої матеріали міжнародними мовами: англійською та російською, і доповідав їх особисто на чисельних міжнародних конференціях в Австрії, Словаччині, Угорщині, США, Німеччині, Молдові, Росії; 7) основну термінологію використано в Міжнародній поліцейській енциклопедії; 8) в рамках системного бачення проблем безпеки підготовлено не одного кандидата наук.

Переконані, що будь-якому досліднику доцільно спочатку відірватись від своїх емоцій, сповільнитися від зашарованого ставлення до нового, і вже із суто наукових позицій підходити до аналізу даного питання, дослідивши та вивчивши витоки його формування, джерела і засади. Звичайно, якщо наведені нами аргументи виглядають не доказово і не солідно, і сам К.Бєляков має більший науковий потенціал і  верифікативні можливості щодо спростування або диспуту щодо даних питань, то ми завжди готові до продовження наукової дискусії. А наразі, залишаємо за собою право знову ж таки надати оцінку тому, хто оцінив нас, класичною фразою: а судді хто?

Ну і звичайно ж, це наша особиста і наукова позиція, проведений нами контент-аналіз публікацій К.Бєлякова, унеможливлює стверджувати, що він є фахівцем у галузі теорії безпеки, до яких він сам себе прирахував. Річ у тім, що наука має спиратися на факти і докази, а не на бажання і власні хотіння, публіцистичну і некоректну лексику („автор у своїх вишикуваннях”, „так званого” ) тому фраза про несприйняття пропонованої нами термінології „фахівцем” звучить як мінімум несолідно, а у більш абстрактному плані непрофесійно і не фахово. Причому в рамках даної статті ми лишаємо поза увагою помилкові погляди К.Бєлякова стосовно суто безпекових проблем щодо:

1)                ототожнення безпеки держави і національної безпеки [1, с. 157]: в рамках націобезпекознавства вже є парадигмальним положення про те, що національна безпека охоплює три основні складові: безпеку держави, безпеку суспільства і безпеку особи;

2)                зазначення на те, що національна безпека складається з факторів (інформаційна безпека, політична безпека тощо);

3)                визнання актуальності формування теорії безпеки (питання про актуальність формування даної науки є дискусійним лише в Україні, і лише у окремих фахівців, саме через суб’єктивістське ставлення наукової еліти та її небажання бачити очевидні речі, стосовно ж інших країн, це питання вже давно не є актуальним, а сама теорія безпеки (безпекознавство) викладається в різних університетах зарубіжних країн, причому сам термін „безпекознавство”, перекладено різними мовами, зокрема англійською Securitology);

4)                у випадку формування націобезпекознавства відбувається процес диференціації наукових знань без перспективи їх подальшої інтеграції: у своїх роботах у 2003 році, В.Ліпкан докладно виклав із застосуванням знань тектології, системології, кібернетики, системного підходу, та синергетики наукову концепцію щодо формування та перспектив розвитку даного напряму, окресливши підвалини фундаментальних та прикладних наук і показавши місце націобезпекознавства і його роль.

Авторську позицію щодо визначення базових понять націобезпекознавства, таких як «безпека», «національна безпека», «національні інтереси», «національна ідея», «загрози національній безпеці» та інші, було відображено в наших інших роботах [4-7].

Окремо хотіли б зупинити власну увагу в рамках даної наукової статті на питанні доцільності вживання словосполучення «забезпечення безпеки». Останнім часом дедалі більшого поширення серед ряду фахівців (В. І. Гурковський, О. О. Золотар, В. С. Цимбалюк, К. І. Бєляков та інші) набуває точка зору, що у контексті юридичної когнітології та герменевтики права вживання категорії «забезпечення безпеки» є тавтологією, подібне, образно, до вживання, як категорій — «водяниста вода» чи «масляне масло», у зв’язку з чим пропонується в теорії права, у тому числі в теорії адміністративного та інформаційного права для потреб практики безпеку гарантувати, підтримувати, охороняти, захищати, контролювати, організовувати.

На думку В. І. Гурковського із семантичного аналізу зазначених категорій можна зробити узагальнення, що безпека як процес, суспільні відносини, умовно визначений дискретний стан (щодо кола суб’єктів чи об’єктів, простору, часу) може підтримуватися, охоронятися, боронитися, захищатися, зберігатися, берегтися, але не забезпечуватися» [8, с. 29].

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — це використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Найбільш очевидною тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам’ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою».

Здійснений нами ґрунтовний контент-аналіз 118 безпекових досліджень, де мультиплікандом виступав термін „безпека”, уможливив сформувати перелік найбільш уживаних понять, котрими її описують: «гарантування» [9], «підтримка» [10], «охорона» [11], «захист» [12], «контроль» [13], „управління” [14], „формування” [15], „розвиток” [15], а також співвідношення вищезазначених понять із визначенням поняттям «забезпечення».

Нині в Україні нараховується декілька тлумачних словників української мови [16-22]. Лише у 2010 році Національна академія наук України у Міжнародний день рідної мови презентувала перший том фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови» у двадцяти томах [22]. Як зазначив на засіданні круглого столу «Мова і культура» президент НАН України академік Борис Патон, цей словник є найбільшим українським лексикографічним твором за всю історію країни і належить до числа найбільших лексиконів світу. Крім того, важливість розробки такого словника пояснюється тим, що 11-томний тлумачний словник української мови, який вийшов у 70-ті роки минулого століття і здобув Державну премію в колишньому СРСР, певною мірою застарів і не відповідає новим політичним, суспільним і мовним реаліям.

Видання цього словника є нагально необхідним не лише для філологів, але й для юристів, оскільки доволі часто ведеться полеміка про правильність чи хибність вживання тих чи інших слів, словосполучень у нормативно-правових актах.

У зв’язку з тим, що Національна академія наук України презентувала лише перший том фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови», який обмежується тлумаченням понять, що починаються на букви «А» та «Б», то використовувати будемо інші джерела інформації.

Так, один із тлумачних словників української мови [23] на дає таке тлумачення поняттям:

1)           «гарантувати»- давати гарантію у чому-небудь, захищати;

2)           «підтримувати» – притримуючи, тримаючи, не давати упасти кому-небудь, чому-небудь; подавати матеріальну, моральну і т. ін. допомогу, сприяти в чому-небудь.; приєднуючись, надаючи підкріплення, збільшувати чисельність; продовжуючи що-небудь, не давати припинятися, порушуватися, зникати і т. ін. || Підкріплюючи чим-небудь, зберігати, не давати загинути; зберігати, тримати в певному стані, в потрібному вигляді і т. ін.; поділяючи погляди, виявляючи симпатію, виступати на захист або на боці кого-, чого-небудь;

3)           «охороняти» – оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу, замаху і т. ін.; стояти на варті біля кого-, чого-небудь; вартувати, стерегти; забезпечувати, гарантувати недоторканність кого-, чого-небудь; зберігати від руйнування, знищення, завдавання шкоди і т. ін.; захищати від чого-небудь;

4)           «захищати» – обороняти, охороняти кого-, що-небудь від нападу, замаху, удару, ворожих, небезпечних і т. ін. дій; пильно стежити за недоторканністю чого-небудь і багато робити для цього; боронити, обстоювати погляди, права, інтереси, честь кого-небудь; прилюдно обстоювати, боронити твердження, судження тощо, висунуті у дипломній роботі, проекті, дисертації і т. ін.; брати участь у судовому процесі, обстоюючи інтереси обвинуваченого;

5)           «контролювати» – перевіряти кого-, що-небудь;

6)           «організовувати» – створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них; здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення; забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості; роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось; згуртовувати, об’єднувати кого-небудь із певною метою; зосереджувати, мобілізувати, спрямовувати когось на що-небудь; чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь.

Щодо поняття «забезпечувати», то воно має також декілька значень:

1) Постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах. || Надавати кому-небудь достатні матеріальні засоби до існування.

2) Створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось.

3) Захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.

Таким чином, поняття «забезпечення», «забезпечувати» щодо інших понять як-от «гарантувати», «підтримувати», «охороняти», «захищати», «контролювати», «організовувати» є більш широкою категорією, оскільки охорона, захист, контроль тощо є одиничними складовими процесу забезпечення. Поняття ж «забезпечення» охоплює весь спектр заходів (організаційних, контрольних, охоронних, захисних тощо), що вживаються задля реалізації цілей безпеки. Причому даний підхід не є лише нашою науковою позицію, а також поданий і в інших авторитетних наукових розвідках [24-33].

Більше того, В.Ліпканом у своєму монографічному дослідженні приділено окрему увагу виявленню найбільш типових підходів до розуміння сутності даного терміносполучення, застосовано наукові методи пізнання і отримані нові науково обґрунтовані результати, які підтверджують валідність і спростовують закиди у тавтологічності терміносполуки „забезпечення безпеки” [34]. Окремі питання щодо обґрунтування правильності даного терміну, його сутності та змісту можна знайти, як у публікаціях В.Ліпкана [35-42], так і в дослідженнях інших авторів [43-60].

Тим більше, ми є прихильниками тієї наукової позиції, відповідно до якої безпека не є дискретним станом, а становить собою процес. Причому, сповідуючи наступність у власних міркуваннях, виступаючи апологетами діяльнісного підходу,  таким самим чином презентуємо розуміння сутності даного явища через подання адекватного йому визначення базового поняття «безпека» та інших суміжних понять («національна безпека», «інформаційна безпека» та інші) [61]. За діяльнісного підходу термін „забезпечення” вживається у сенсі створення різного роду умов, реалізації комплексу узгоджених за спільною метою заходів за для створення сприятливих умов із реалізації національних інтересів.

Здійснений нами функціональний аналіз синтаксичних одиниць, а також застосування методу трансформацій щодо даного нерозкладного словосполучення у світлі теорії синтаксичної номінації і референції, семантичного й функціонального синтаксису, репрезентативної функції мовних знаків уможливив дійти наступного висновку: словосполучення „забезпечення безпеки” виступає семантично неподільним субстантивним словосполученням, позбавленої від метафоризації компонентів.

Відтак, слова «безпека» та «забезпечувати», незважаючи на однаковий корінь мають різний зміст, а тому не є тавтологію вживання їх у відповідних нормативно-правових актах та наукових працях, як на це безпідставно і без подання наукової аргументації, як це зроблено нами, зазначають чисельні дослідники. Наука має виступати полем битви наукових концепцій та інтелектів, а не безапеляційним поданням в аксіоматичному плані власних науково не аргументованих думок із претензією на істину в останній інстанції.

Використання замість поняття «забезпечення» інших понять, що були проаналізовані вище, вважаємо недоцільним, некоректним і таким, що не можуть адекватно описати врегульованої нормами права систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів, джерел добробуту, ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки.

Список використаних джерел:

1. Бєляков К.І. Знання про безпеку: проблеми визначення та методології / К.І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2008. — № 18. — С. 153—159.
2. Кучма Л. Украина — не Россия. — М. : Время, 2003. — 560 с.
3. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
4. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб.— К.: Текст, 2008. — 400 с.
5.  Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник]. — К. : КНТ, 2009. — 631 с.
6. Міжнародне право : [підручник] / [В. А. Ліпкан, В. Ф. Антипенко, С. О. Акулов та ін.] ; за ред. В. А. Ліпкана. — К. : КНТ, 2009. — 752 с.
7. Ліпкан В.А. Національна безпека України : [Навчальний посібник]. — К. : Кондор, 2008. — 552 с.
8. Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки : дис… канд… юрид. наук : 25.00.02   Володимир Ігорович Гурковський. — К., 2004. — 225 с.
9. Циммерман Кеті, Вотс Шарлот. Рекомендації ВОЗ стосовно дотримання етики та гарантування безпеки при проведенні інтерв’ю з жінками, які постраждали внаслідок торгівлі людьми / Всесвітня організація охорони здоров’я ; Британська Рада ; Міністерство закордонних справ Великої Британії. — Б.м., 2003. — 29 с.

10. Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України : Указ Президента України № 377/2008 від 21 березня 2008 року // www.rainbow.gov.ua/action.

11. Литвин О. П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я : Автореф. дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 1999. — 46 с.

1. 12.  Ліпкан В.А.  Національна безпека України: кримінально-правова охорона: [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. — К. : КНТ, 2007. — 292 с.

13. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.

14. Парламентський контроль у сфері безпеки і оборони: Матеріали міжнар. конф. (м. Київ, 27-28 вересня 2002 р.) / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; Женевський центр демократичного контролю над збройними силами / О. С. Бодрук (ред.). — К. : Логос, 2003. — 296 с.

15. Щербань В.П. Економічні і соціально-екологічні основи формування та розвитку продовольчої безпеки в Україні : Автореф. дис. .. д-ра економ. наук: 08.07.02 / Сумський національний аграрний університет. — С., 2004. — 62 с.

16. Словник української мови : В 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.

17. Короткий тлумачний словник української мови. Близько 6750 слів / за ред. Д. Г. Гринчишина. — 2-е вид., доп. і перероб. — Київ : Рад. Школа, 1988.

18. Новий тлумачний словник української мови. 42000 слів: У 4-х томах / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. — Київ: вид. Аконіт, 1998.

19. Великий тлумачний словник української мови / Автор, керівник проекту і гол. редактор В. Т. Бусел. — Київ, Ірпінь: ВТФ Перун, 2001

20. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова. — Харків: Фоліо, 2005. — 767 с.

21. Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / Упоряд. Загнітко А. П. — Донецьк: Вид. «Бао», 2008. — 704 с.

22. Словник української мови. У 20-ти т. / Український мовно-інформаційний фонд НАН України; за ред. В. М. Русанівського. — Київ: Наукова думка, 2010. — Т.1. А — Б. — 911 с.

23. Тлумачний словник української мови //http://uktdic.appspot.com

24. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.

25. Горбулін В.П. Через роки, через відстані… Держава та особистість. — К., 2006. — 360 с.

26. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с.

27. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с.

28. Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.

29. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки (Україна у посттоталітарний період) // Розбудова держави. — 1993. — № 5. — С. 36 – 41.

30. Задерей В.А. Стратегия лидерства / В. А. Задерей // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. —41.

31. Задерей В.А. Стратегия лидерства / В.А. Задерей // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 8. — 65 – 70.

32. Иванов С.Б. Стратегия безопасности России / С.Б. Иванов // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 1. — С. 11 – 16.

33. Кізіма В. Метастратегія політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності) / В. Кізіма // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 3.

34. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України :  [Монографія]. — К. : Текст, 2008. — 440 с.;

35. Ліпкан В. А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки / В.А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19 – 24.

1. 36.  Ліпкан В. А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки / В.А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19 – 24.
2. 37.  Ліпкан В.А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 18. — С. 70 – 76

38. Ліпкан В.А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57 – 60.

39. Ліпкан В. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки / В.А. Ліпкан // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107 – 120.

40. Ліпкан В.А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131 – 167.

41. Ліпкан В.А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75 – 78.

42. Ліпкан В.А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230 – 233.

43. Базилюк Я. Б. Умови формування і стратегія забезпечення конкурентноспроможності національної економіки : Дис. .. канд. екон. наук: 21.04.01 / Нац. ін-т стратег. досліджень, Нац. ін-т проблем міжнар. безпеки. — К., 2001. — 169 с.

44. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення) : Дис. .. канд. екон. наук: 08.04.01 / НАУ України, Ін-т економ. прогнозування. — К., 2000. — 518 с.

45. Барбашова Н.В. Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності : Дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАУ України, Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького. — К., 1999. — 175 с.

46. Барчук В. Б. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт забезпечення національної безпеки України : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с.

47. Бойович В. Міжнародно-правові аспекти забезпечення безпеки мореплавства в СР Югославії : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2003. — 17 с.

48. Гізімчук С. В. Кримінальна відповідальність за порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1999. — 17 с.

49. Городянко С. В. Організаційно-правове забезпечення безпеки діяльності працівників ОВС України : автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с.

50. Дуброкіна О. О. Забезпечення економічної безпеки України в сфері оборони : Дис. .. канд. економ. наук: 08.02.03 / НАН України, Ін-т економічного прогнозування. — К., 2004. — 195 с.

51. Засунько С. С. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення техногенної безпеки в Україні: дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2005. — 250 с.

52. Іванов Д. А. Інформаційно-правові основи забезпечення безпеки мореплавства : автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. — О., 2008. — 19 с.

53. Кінаш Ю. Я. Засоби адміністративного примусу у сфері забезпечення безпеки у вугільних шахтах : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2003. — 17 с.

54. Ковальчук Т. Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 20 с.

55. Конах В. К. Забезпечення інформаційної безпеки держави як складової системи національної безпеки (приклад США) : Автореф. дис.. канд. політ. наук: 21.01.01 / Національний ін-т стратегічних досліджень — К., 2005. — 20 с.

56. Корнєєв Ю. В. Адміністративно-правове забезпечення особистої безпеки працівників податкової міліції : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Державна податкова адміністрація України; Академія державної податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 18 с.

57. Круть П.П. Армія як суб’єкт забезпечення національної безпеки України(соціально-філософський аналіз) : Дис. .. канд. філософ. наук: 09.00.03 / Харківський військовий ун-т. — Х., 1999. — 180 с.

58. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади : [монографія ]/ Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с. — Бібліогр.: с. 404-446.

59. Украінчук О.В. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспільства та демократичної, правової, соціальної держави : Автореф. дис.. канд. юрид. Наук: 12.00.01 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1994. — 18 с.

60. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2006. — 16 с.

61. Максименко Ю.Є. Визначення поняття інформаційної безпеки з позицій діяльнісного підходу / Ю.Є. Максименко// Науково-практичний збірник. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2004. – № 32. – С. 16-19.

Надрукована:

Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату / В. Ліпкан, Ю. Максименко //  Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 8. — С. 7—11.