кандидат юридичних наук, старший викладач

кафедри правознавства Київського національного

торговельно-економічного університету

У статті здійснено аналіз проблеми адміністративних правовідносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Обґрунтовано, що органи публічної адміністрації та недержавні структури становлять комплексну адміністративно-правову систему забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Визначено конкретні адміністративні загрози безпеці суб’єктів підприємництва.

Ключові слова: безпека, забезпечення безпеки підприємницької діяльності, адміністративні правовідносини, адміністративні загрози

Сьогоднішні виклики та загрози, що стоять перед вітчизняною сферою підприємницької діяльності спонукають їх суб’єктів до пошуку нових форм захисту. Захист суб’єктів підприємницької діяльності стає ключовим у процесі досягнення ефективності завдань, поставлених перед ними. Безпека як форма захисту постає необхідним атрибутом у діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, що зумовлює агрегацію сил та засобів для подолання дестабілізуючих факторів. Заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності у корелятивних взаємозв’язках дають змогу вирішити комплекс проблем, що оточують сферу підприємництва. Такі заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності як фінансово-економічні, організаційні, матеріально-технічні, інноваційні, безумовно, складають комплексний механізм протидії дестабілізуючим факторам. В той же час, означений перелік не буде повний без адміністративних заходів регулювання щодо процесу забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Вищезазначена теза обумовлює актуальність теми, метою якої є дослідження адміністративних правовідносин щодо впливу на безпеку суб’єктів підприємницької діяльності, аналізу правових засад, теорії та практики її здійснення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: перше – це аналіз проблеми адміністративних правовідносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Друге – це визначення конкретних адміністративних загроз безпеці суб’єктів підприємництва.

За останні роки опубліковано ряд наукових праць, присвячених питанням національної, економічної, продовольчої, демографічної, енергетичної, фінансової та інших видів безпеки. Дослідженню означених видів безпеки присвятили свої роботи вчені юристи, економісти, державні управлінці. Що стосується безпеки підприємницької діяльності, ця тематика потребує подальшого наукового дослідження, зокрема з адміністративно-правових позицій.

Oкремі питання безпеки підприємницької діяльності в контексті розгляду їх наукою адміністративного права стали предметом наукових досліджень               В. Б. Авер’янова, І. В. Арістової, Г. В. Атаманчука, Д. М. Бахраха, О. М. Бандурки, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, І. П. Голосніченка, В. Л. Грохольського,                             П. В. Діхтієвського, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, В. В. Коваленка,                     Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, В. Р. Котковського,                  Ю. І. Крегула,  В. В. Крутова, В. І. Курила, В. А. Ліпкана, Д. М. Лук’янця,            В. Я. Малиновського, А. І. Марущака, В. П. Нагребельного, В. П. Печуляка, О. П. Світличного, А. І. Стахова та інших прeдставників науки адміністративного права та державного управління.

Аналізуючи забезпечення безпеки підприємницької діяльності, необхідно відмітити, що суб’єкт підприємництва є oсновою розвитку економічної системи держави, заснованої на засадах конкуренції, а не на тиску державно-монополістичних структур. Суб’єкт підприємницької діяльності є гарантом соціально-економічної захищеності громадянського суспільства та національної безпеки держави.

Проте рутинна практика діяльності суб’єктів підприємницької діяльності свідчить про їх високий ступінь уразливості порівняно з державними структурами, що виявляєтьcя у виникненні навколо них різнoманітних дестабілізуючих факторів. За таких обставин, забезпечення безпеки підприємницької діяльності є актуальним проблемним питанням, що включає в себе комплекс різноманітних заходів впливу протидії загрозам діяльності підприємництва. Безумовно, одним із таких комплексів, є комплекс  адміністративних правовідносин.

Оскільки будь-які правовідносини є складовою предмета правового регулювання певної галузі права, можна впевнено стверджувати, що забезпечення безпеки підприємницької діяльності стає новим для адміністративно-правового регулювання об’єктом, якому донині не приділялося достатньої уваги. З цього приводу слушним є твердження сучасних вчених-адміністративістів про суттєву модифікацію змісту адміністративного права, виокремлення як самостійних галузей права у минулому інститутів адміністративного права, оновлення змісту, призначення адміністративного права [1, с. 102].

Адміністративно-правові відносини обумовлюють створення усіх необхідних умов для становлення та прискорення розвитку забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

Як зазначає С. Т. Чумаков, однією із головних проблем прискорення розвитку підприємництва є забезпечення його безпеки, що виникає з моменту початку діяльності підприємницької структури, конкретного функціонування підприємства [2, с. 89 – 90].

Будь-які суспільні відносини, у тому числі й адміністративні, мають врегулювати процес функціонування підприємництва в Україні, насамперед на мікрорівні, тобто досягти максимальної ефективності у роботі кожного суб’єктa підприємницької діяльності. Проте не можна досягти високого рівня національних, економічних чи фінансових інтересів у суспільстві без міцної та конкурентноспроможної підприємницької діяльності. З огляду на вищевикладене, виникає питання щодо забезпечення безпеки підприємницької діяльності органами публічної адміністрації, що при комплексному підході до рoзв’язання проблем національної безпеки набуває першочергового значення для належного рівня забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави.

Як вже зазначалось раніше, науковці та практики здебільшого розглядають пoняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності» як комплекс організаційно-правових, техніко-технологічних, інноваційних, фінансово-економічних заходів, спрямованих на виявлення, попередження і припинення загроз у процесі забезпечення ефективного функціонування підприємства. Цей процес містить у собі охорону приватної власності підприємства і фізичний захист його персоналу, зокрема недержавними структурами.

Питаннями забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні саме недержавними приватними охоронними структурами присвячено ряд наукових та публіцистичних праць. Так, В. В. Крутов, зазначає, що захист підприємницької діяльності в нашій країні – це новий вид суспільної діяльності, новий елемент у системі розподілу праці [3, с. 32]. В. І. Курило, наголошує, що послуги з охорони власності та охорони громадян визначаються як вид господарської діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістом є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності та охорони громадян [4, с. 17].

Наведені заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності є складовими економічної безпеки та охорони конкретного підприємства і, передбачають захист підприємства власними силами або за допомогою спеціально найнятих охоронних підприємств. У цьому переконаємось, якщо розглянемо деякі визначення економічної безпеки підприємства.

Економічна безпека підприємства – це система створення механізму мобілізації й найбільш оптимального управління корпоративними ресурсами даного підприємства з метою найбільш ефективного їх використання і забезпечення стійкого функціонування того чи іншого підприємства, його активної протидії будь-яким негативним чинникам впливу на свою економічну безпеку, – зазначають Т. М. Іванюта і А. О. Зайчковський [5, с. 9].

Найбільш розповсюдженою є така дефініція зазначеного терміна: це стан ефективного використання ресурсів підприємства (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки тощо) та наявних ринкових можливостей, що дозволяє запобігти негативному впливу внутрішніх і зовнішніх загроз та забезпечити його довгострокове виживання і стійкий розвиток на ринку відповідно до обраної місії (статутних завдань) [6, с. 316].

З вищезазначеного випливає, що науковці, в більшості випадків, розглядають забезпечення безпеки підприємницької діяльності з огляду на її економічну складову, оминаючи адміністративні правовідносини, що виникають у даній сфері. Забезпечення безпеки підприємницької діяльності хоч і реалізується недержавним сектором, проте створення необхідних умов для забезпечення безпеки підприємницької діяльності є прерогативою органів публічної адміністрації, тобто суспільні відносини у даній сфері мають досліджуватись також з адміністративно-правових позицій. Розглядаючи процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності необхідно зауважити, що органи публічної адміністрації та недержавні структури (діють відповідно до законодавства України, наданих дозволів, ліцензій та контролюються органами державної влади) становлять комплексну адміністративно-правову систему забезпечення безпеки підприємницької діяльності.

Перед органами публічної адміністрації та недержавними структурами постає важливе завдання щодо необхідності ефективного впливу на процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності в України. За таких обставин забезпечення безпеки підприємницької діяльності слід розглядати як комплекс економічних, фінансових, організаційних, технологічних, інформаційних заходів, що реалізують органи публічної адміністрації та недержавні структури для протидії негативним дестабілізуючим факторам у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Наявність проблеми щодо однозначного трактування в юридичній науці  безпеки підприємницької діяльності як об’єкта адміністративно-правового забезпечення вимагає вирішення багатьох питань. Насамперед, актуальною є проблема щодо визначення нормативно-правових актів, за допомогою яких забезпечується захист та безпечне функціонування підприємницької діяльності.

Оскільки нормативно-правові акти є основною формою за допомогою якої не тільки забезпечується, а і регулюється безпека підприємницької діяльності, вважаємо доцільним зауважити, що регулювання є одним із основних способів забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Таку точку зору підтверджують науковці, зокрема І. О. Ієрусалімова зазначає, що адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права, що виникають для та в процесі реалізації прав і свобод людини та громадянина, передбачених в законодавстві [7, с. 83].

Зауважимо, що адміністративно-правове регулювання безпеки підприємницької діяльності, перебуваючи у межах поняття «державне регулювання» має власну специфіку, тобто під адміністративно-правовим регулюванням, слід розуміти один із видів регулюючого впливу на суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, що здійснюється уповноваженими органами публічної адміністрації за допомогою специфічної системи нормативно закріплених методів та засобів, з метою їх впорядкування.

Адміністративно-правове регулювання безпеки підприємницької діяльності є частиною державного регулювання, важливість якого важко переоцінити у впорядкуванні суспільних відносин, у тому числі у сфері забезпечення безпеки підприємництва.

Як слушно зазначає Ю. І. Крегул, без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною стає фундаментальна наука, через подорожчання скорочується інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами і значними втратами [8, с. 10].

Підкреслюючи важливість державного регулювання сфери економіки, частиною якої є процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності,               В. П. Нагребельний відмічає, що державне регулювання створює необхідні умови для діяльності певних суб’єктів та об’єктів у напрямі і в межах, котрі вважаються бажаними і доцільними для держави і за якими відбуватиметься розвиток цих суб’єктів та суб’єктів у цілому [9, с. 136].

З огляду на вищенаведені теоретичні положення науковців, вважаємо за необхідне класифікувати групи відносин у сфері забезпечення безпеки підприємницької діяльності, що підпадають під категорію «адміністративно-правове забезпечення», регулюються нормами адміністративного права та органами публічної адміністрації.

Дана класифікація складається з трьох груп відносин та ґрунтується на нормативно-правових актах, які регулюють процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні. Перша група – відносини, пов’язані із легалізаційними процедурами (реєстрація, ліцензування, патентування, стандартизація та сертифікація суб’єктів підприємницької діяльності), які повинні здійснюватись уповноваженими органами державної влади у спосіб, який дозволяє суб’єкту підприємницької діяльності на максимально ефективному рівні забезпечити безпеку підприємницької діяльності. Другу групу складають відносини, пов’язані із забезпеченням захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності у соціально спрямованій економіці, а саме: відносини щодо порядку квотування, державного регулювання цін і тарифів, застосування нормативів і лімітів, антимонопольного регулювання. Третя група – відносини щодо контрольної функції органів державної влади у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності (нагляд, перевірки, ревізії суб’єктів підприємницької діяльності).

Варто розглянути обставини, за яких органи державної влади не завжди спроможні забезпечити безпеку підприємницької діяльності. Часто вони є суб’єктами адміністративних загроз безпеці підприємництва та створюють перешкоди у вигляді адміністративних бар’єрів.

В. А. Кирилов розглядає адміністративні загрози як специфічні перешкоди для розвитку підприємництва, обумовлені недосконалістю державного регулювання і контролем чи усвідомленим утиском інтересів підприємництва зі сторони органів державної влади і окремих чиновників [10, с. 56].

Вважаємо за необхідне визначити, які ж дії органів державної влади підпадають під категорію адміністративні загрози:

а) значні витрати на реєстраційні процедури, складність отримання дозволів та ліцензій. Від складності процедури відкриття нового підприємства зазнають збитків як українські суб’єкти підприємницької діяльності, так і іноземні, що призводить до втрати значних обсягів потенційних інвестицій;

б) несприятливе середовище функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Процес зайняття підприємницькою діяльності є об’єктом уваги приблизно чотирьох десятків контрольно-наглядових інстанцій, які діють за своїми внутрішньовідомчими інструкціями. Масштаби контролю та різних перевірок обмежуються не в повній мірі. В практичній діяльності це призводить до штучного створення пільгових умов для окремих суб’єктів підприємницької діяльності або до вчинення корупційних дій;

в) діяльність природних монополістів, які мають переваги не тільки з господарської, а й з політичної точки зору та здебільшого знаходяться поза контролем органів державної влади;

г) введення регіональними органами влади різноманітних обмежень на рух товарів, капіталу і робочої сили по території держави, внаслідок чого відбувається звуження масштабів ринку для одних виробників і стримування дії конкурентного механізму;

д) непрозорість процедури видання і застосування підзаконних нормативних актів, спрямованих на регулювання і контроль підприємницької діяльності.

Жорсткі реалії ринку, труднощі його становлення в Україні поставили на порядок денний проблему формування системи охорони підприємництва, здатної врегулювати процес його функціонування та виживання. За таких обставин державі та органам державної влади потрібно перейти від декларативного, невиваженого забезпечення безпеки підприємницької діяльності до реального та системного захисту підприємництва.

Список використаних джерел:

1. Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації : [монографія] / Т. О. Коломоєць. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.

2. Чумаков С. Т. Защитные механизмы обеспечения безопасности предпринимательства : дис. … канд. экон. наук : спец.: 08.00.05 / С. Т. Чумаков. – Москва, 2005. – 181 с.

3. Крутов В. В. Становлення і розвиток недержавних суб’єктів сектору безпеки України (система безпеки підприємництва) / В. В. Крутов, В. Г. Пилипчук // Наукова доповідь. – К : НІСД, 2011. – 85 с.

4. Курило В. І. Організаційно-правові засади надання охоронних послуг : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.: 12.00.07 /               В. І. Курило. – Ірпінь, 2002. – С. 17.

5. Іванюта Т. М. Економічна безпека підприємства: навч. посіб. /                      Т. М. Іванюта, А. О. Зайчковський. – К. : Центр учбової літератури, 2009. –    256 с.

6. Мелихов А. А. Эволюция подходов к содержанию категории «экономическая безопасность предприятия» / А. А. Мелихов, Э. В. Камышникова // Вісник Приазовського державного технічного університету. – 2009. – № 19 – С. 316 – 319.

7. Ієрусалімова І. О. Механізм адміністративно -правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина : дис. … канд. юрид. наук : спец.:  12.00.07 / І. О. Ієрусалімова. – К., 2006. – 205 c.

8. Правові засади державного регулювання економікою України : навч. посіб. / [Ю.І. Крегул, Р.О. Банк, О. В. Сердюченко та ін.]; за ред. Ю.І. Крегула. –К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2013. – 664 с.

9. Нагребельний В. П. Правове забезпечення модернізації державного управління та державного регулювання в економічній сфері України /                       В. П. Нагребельний // Вісник Національної академії правових наук України. –      2013. – № 2. – С. 133 – 140.

10. Кириллов В. А. Административные барьеры: понятие, содержание /                    В. А. Кириллов // Мир безопасности. – 2009. – № 9. – С. 56 – 58.

Банк Ростислав Александрович

Современная парадигма безопасности предпринимательской деятельности: административно-правовой аспект

В статье проведен анализ проблемы административных правоотношений в сфере обеспечения безопасности предпринимательской деятельности. Обосновано, что органы публичной администрации и негосударственные структуры составляют комплексную административно-правовую систему обеспечения безопасности предпринимательской деятельности. Определены конкретные административные угрозы безопасности субъектов предпринимательства.

Ключевые слова: безопасность, обеспечение безопасности предпринимательской деятельности, административные правоотношения, административные угрозы

Bank Rostyslav Oleksandrovich

Modern security paradigm of business activity: administrative and legal aspects

The article analyzes the administrative legal relations in the security business in Ukraine. The article also stated that the administrative and legal relations determine that all the necessary conditions for the development and accelerate the development of security business in Ukraine.

Public administration and non-state actors (acting in accordance with the laws of Ukraine, issued permits, licenses and control by public authorities) are integrated administrative and legal system to ensure business security.

The article stated that Ukrainian scientists, in most cases, considering the safety of entrepreneurial activity because of its economic component, avoiding administrative legal relations arising in this area. Securing business activities realized though the private sector, but creating the conditions for business security is the prerogative of the public administration, that is, social relations in this area are also investigated with administrative and legal positions.

The article outlines the steps of the government administration fall under the category of threat:

a) significant costs of registration procedures, the complexity of permits and licenses;

b) unwelcoming operation of businesses;

c) the activities of natural monopolies;

d) introducing regional authorities of various restrictions on the movement of goods, capital and labor in the territory of the State;

e) lack of transparency and publication procedures use by-la

Keywords: safety and security of business activities, administrative legal, administrative threats

Липкан Владимир

доктор юридических наук, доцент

глава Института будущего ГОСЛ

Данная статья была написана мной в 2013 году, и лишь малая ее часть была опубликована в книге, изданной в Братиславе “Угроза международной стабильности: аспекты проблемы”

http://natsecurity.com.ua/2013/07/15/threats-to-world-stability/

В сегодняшних реалиях, я решил опубликовать ее целиком, чтобы читатель смог сам дать оценку моим научным прогнозам.

Введение

В последнее время наблюдается заметное повышение интереса к проблемам национальной безопасности. Причем, этот интерес, иногда является настолько сильным, что сама безопасность отходит на второй план, тогда как на первое место выдвигаются завуалированные квазинаучной риторикой желания отдельных политических сил поставить на ключевые должности в субъектах обеспечения безопасности “своих” представителей, зачастую не имеющих ни малейшего представления о сфере деятельности и специфике функционирования этих субъектов.

Нынешняя ситуация в стране — ярчайшее подтверждение концептуальной утопичности и ошибочности назначения на должности в силовые структуры гражданских лиц, не понимающих сущности безопасности, ее методов и вообще функционального предназначения органов и сил безопасности.

Еще один момент, на который бы хотелось обратить внимание: узурпация формирования концептуальных документов в данной сфере узкой группой людей, как следствие зачастую документы являются плагиатом идей и структуры аналогичных российских документов в данной сфере. В стране, которая пребывает на пересечении нескольких мировых цивилизаций, такой подход изначально обречен на провал, а государство и государствообразующая нация  на фактическое идеологическое порабощение чуждыми национальной идеологии взглядами и концепциями. В этой связи хотелось бы высказать несколько мыслей, которые определенным образом могли бы рассматриваться альтернативой сегодняшней официальной позиции (если таковая вообще имеется и четко сформирована) в сфере безопасности.

Национальные интересы и национальная безопасность: грани соотношения

Первоочередным вопросом при рассмотрении проблем безопасности является разграничение таких важных и основополагающих категорий как национальная безопасность и национальные интересы. Без осознания коренного отличия между ними, мы обречены на постоянное блуждание вокруг да около, так и не приближаясь к решению проблемы по сути.

Национальные интересы представляют собой некий результат осознания ценностей существования той или иной нации. Без национальных интересов нация не существует, она превращается в население, народ — “открытое общество” проживающее на определенной территории, удовлетворяющее свои узкоутилитарные потребности. Наличие национальных интересов свидетельствует о том, что нация идентифицирует себя таковой, она выделяет себя среди других народностей либо этносов, а главное — она провозглашает намерение дальнейшего существования и поступательного развития собственным путем на основании собственных исторических традиций и способа и уклада жизни. По Гегелю: лишь исторические нации имеют возможность дальнейшего развития и сохранения целостной идентичности в условиях глобальных трансформаций мировоззренческих установок и конфигураций сетевого общества.

В свою очередь, национальная безопасность является ничем иным как видом социальной деятельности, основным предназначением которой является создание благоприятных условий для реализации этих интересов. Поэтому-то безопасность, как таковая, с другой стороны также может рассматриваться в качестве национального интереса.

Именно это дает все основания говорить о том, что без четкого определения национальных интересов, которые были бы неотделимы от целей нации, а не выражали волю господствующей политической силы, существование государства превращается в игру в прятки слепых на минном поле.

Причем хотел бы сразу акцентировать внимание на том, что никаким выделением приоритетов национальных интересов, как это сделано в Законе Украины „Об основах национальной безопасности Украины”, определением стратегических целей, которые больше напоминают предвыборную программу, мало что значащую для действительного устойчивого развития страны, как это сделано в Стратегии национальной безопасности Украины,  этого не заменить.

Концептуально ошибочным является подход нивелирования профессов саморефлексии государством собственных интересов. Отнюдь не привествуя идей анархизма, в то же время не можем безоговорочно поддержать то раболепствовани теоретиком антропологическим идеям. Вся эта квазинаучная мишура возникает там и тогда, где и когда отсутствует методология рассмотрения и исследования вопроса. В данном случае государственные интересы выступают амбивалентной категорией: 1) с одной стороны, они выражают интересы самого государственного аппарата (любой чиновник заинтересован в сохранении должности вышестоящим начальником, поскольку в таком случае он тоже останется на должности и т.д.); 2) с другой стороны, в них аккумулируются потребности общества и личности, поскольку именно государство является наиболее эффективной организацией гражданского общества и обладает механизмом, который может гарантировать реализацию прав и свобод человека. В этом перманентном конфликте и состоит суть непонимания многими исследователями проблем безопасности, особенно в сфере государственной безопасности, где последняя неприемлемо отождествляется с безопасностью государства.

В этой связи подмена национальных интересов узкопартийными амбициями сама по себе представляет угрозу национальной безопасности, поскольку создает условия и формируют почву для реализации разного рода тенденций, мало чего общего имеющих со стабильностью и процветанием всей украинской нации.

Ярким примером диаметрально противоположного понимания национальных интересов являлась деятельность двух ключевых субъектов Президента Украины и Премьер-министра Украины. Амбиции двух людей, их личностный конфликт фактически стал главным ступором развития страны и прежде всего в сфере безопасности: развал армии, разведки, деморализации спецслужб, значительное ухудшение фактической криминогенной ситуации, “реинкарнация” воров в законе. Более того, спецслужбы вместо выполнения своих прямых обязанностей в связи с их политической ориентацией осуществляют борьбу одна другой, что четко прослеживается на примере деятельности СБУ и МВД, налоговой. Сегодня же ситуация еще более удручающая: по мнению аналитиков, в Украине государственные правоохранительные органы превратились в службы безопасности правящих лиц донецкого клана. История имеет достаточно примеров того, что случается с узурпаторами и тиранами. Сворачивание демократии, фактическое отсутствие реальной оппозиции, формирование правовой базы исключительно в интересах правящего олигархата создает реальную угрозу правовой  и внутренней безопасности Украины в целом. Сопряженные с умелой деятельностью иностранных спецслужб, это может привести ко внутреннему конфликту и гражданским конфликтам малой интенсивности.

Природа угроз

Именно в этой связи возникает следующий витально важный вопрос: что же понимать под угрозой, откуда и как они возникают, а главное, кто определяет, что то или иное событие либо тенденция могут иметь дестабилизирующий для безопасности страны характер.

Ответ на этот вопрос лежит в плоскости осознания природы угроз, то есть их происхождения, возникновения и развития. Дело в том, что говорить об угрозах можно лишь постольку и тогда, поскольку и когда четко определены национальные интересы. Ведь угроза не существует сама по себе, она не существует объективно и оторвано (по Фихте: вещь в себе). Нет, нет и еще раз нет.

Это заблуждение эпохи советского тоталитаризма, автоматически заимствованное и компилированное немалым количеством украинских да и российских политиков, и преимущественной частью научных деятелей, занимающихся исследованием проблем безопасности, является пагубным. И вот почему.

Угрозы представляют собой определенные факторы, возникающие в среде функционирования объекта, причём их возникновение напрямую связано с реализацией национальных интересов. Следовательно, угрозы препятствуют как созданию условий для реализации интересов, так и непосредственно национальным интересам. Отсюда можем заключить, что угроза появляется там и тогда, где и когда имеются четко сформулированные национальные интересы и осуществляется реальная деятельность по их реализации.

Без чётко сформулированных и легитимированных национальных интересов угроз попросту не существует. Поэтому если, например для Украины, национальным интересом не является сохранение многонациональной культуры и самобытности украинского народа, украинского языка, то все действия, направленные на: 1) уничтожение украинской культуры в той или иной форме; 2) переписывание истории; 3) изображение украинского народа как неспособного к самостоятельному решению собственных вопросов; 4) обреченности на постоянный поиск протектората и ухищренных путей лавирования между востоком и западом; 5) изживание и постепенное уничтожение государственного языка не являются угрозой.

Следовательно, силы безопасности и вся система органов безопасности не имеют никаких правовых оснований для того, чтобы предпринять адекватные действия. Повод есть, а правовых оснований нет.

Как вывод: где слабое право, там слабая безопасность.

Более того, хотели бы акцентировать внимание еще на одном важном, на наш взгляд, моменте. В современных условиях глобализации, когда наличие границ является чуть ли ни вопиющим фактом, нарушающим права людей на свободное передвижение, в то время как Запад кричит о нарушениях  разного рода в нашей стране да и России, а Евразия закрывает свои кордоны, ведя при этом информационные и экономические войны, наличие государственной границы для Украины является жизненно необходимым для дальнейшего выживания. Постепенное уничтожение украинской культуры, языка, предание забвению традиций нашего народа направлено на то, чтобы со временем мы не смогли ответить на простой вопрос: кто ты — гражданин Украины, европеец или украинец либо гражданин открытого общества?

Для обозанчения данного явления мы вводим в научный оборот новый термин деэтнизаиция — процесс ликвидации этнических признаков, уничтожения титульного этноса, его способа жизни, культуры, традиций, который является системообразующим в государстве, на основе которого создается и развивается государство. Снова-таки, это стает возможным при отсутствии четко определенных национальных интересов.

Следовательно, сегодня определенным силам, в том числе и за пределами нашей страны, выгодно отсутствие четко определенных национальных интересов. Это создает почву для постепенной:

• деэтнизации, то есть уничтожения титульного этноса и национальных атрибутов, утраты национальной идентичности;
• ликвидации украинской государственности;
• постепенная интеграция в “октрытое общество”;
• превращение Украины в буферную зону между востоком и западом.

В этой связи следует подчеркнуть, что рассмотрение будущего страны лишь сквозь призму концепции безопасности является недостаточным. Для реализации национальных интересов в стране должен быть разработан документ концептуального характера, в котором нашли бы свое отражение национальные интересы, а также пути их реализации. Таким документом должна стать Концепция устойчивого развития. Причем в данном документе, стратегия развития — деятельность государственных и негосударственных органов, направленная на качественное улучшение состояния страны, должна являться первоосновой для концепции безопасности.

В свою очередь, в концепции безопасности должны рассматриваться основные факторы и тенденции, которые могут помешать реализации национальных интересов, в ней должен быть предусмотрен перечень субъектов, а также основные направления государственной политики национальной безопасности  в конкретной сфере жизнедеятельности.

Концепция безопасности представляет собой документ, в котором органически увязаны национальные интересы, факторы и тенденции, которые могут им препятствовать (угрозы), направление реализации национальных интересов, включая направления нейтрализации и механизм управления факторами и тенденциями, могущими воспрепятствовать реализации интересов (политика безопасности).

Национальные интересы по своей структуре можно разделить на жизненно важные, важные и иные национальные интересы. Для нас особую важность представляют жизненно важные интересы, к которым можно отнести:

• существование и развитие украинского народа и украинской цивилизации;
• суверенитет;
• территориальная целостность государства;
• национальная самобытность,
• устойчивое развитие, включая духовную, материальную, ресурсную и физическую составляющие.

Важным является также правильно подойти к структуризации национальной безопасности на отдельные составляющие. На сегодня с трудом можно говорить о наличии сколь бы то ни было научно обоснованного подхода к выделению сфер безопасности, поскольку они зачастую ошибочно путаются со сферами жизнедеятельности.

Следуя логике моего изложения, сферы жизнедеятельности и сферы безопасности — разные категории. Если сферы жизнедеятельности обусловлены потребностями самого общества в его функционировании, то сферы безопасности напрямую детерминированы национальными интересами и угрозами. Следовательно,

критерием формирования функциональных сфер безопасности выступает синтез национальных интересов и угроз им (реальных и потенциальных).

Именно этот факт — отсутствие научно обоснованных критериев выделения функциональных сфер — не даёт в полной мере возможности силам безопасности реализовывать свою компетенцию непосредственно в сфере безопасности, значительно усложняет механизм принятия и практической реализации решений.

Еще один момент, на котором хотелось бы сосредоточить внимание. Это момент характера угроз. На наш взгляд: ХХІ век — век установления контроля над ресурсами планеты, прежде всего природными.

Кто будет контролировать ресурсы (природные, финансовые и информационные и т.д.), тот будет контролировать весь мир.

Именно поэтому энергетическая безопасность страны должна выделяться в самостоятельную сферу безопасности, поскольку утрата контроля над природными ресурсами, увеличение зависимости от России в ХХІ существенно снижает потенциальные возможности Украины по стабильному суверенному развитию.

На наш взгляд, с учётом изложенного, можно выделить следующие функциональные компоненты:

Сфера существования Украины;

Сфера прав и свобод человека (гуманитарная сфера);

Сфера социального устройства и государственной системы;

Информационная сфера;

Экологическая сфера,

Экономическая сфера,

Безопасность населения и его генофонда (демографическая сфера);

Научная и технологическая сфера,

Сфера украинской цивилизации (украинской культуры и способа жизни);

Сфера общественного порядка,

Энергетическая сфера,

Правовая сфера.

Основной целью политики безопасности в данных сферах является формирование контролируемых условий для гарантированной реализации национальных интересов посредством эффективного функционирования механизма управления происхождением и зарождением кризисных ситуаций. Идеологической основой политики безопасности должен стать национальный патриотизм.

В современном мире характер угроз напрямую обусловлен жизненно важными интересами, поскольку большинство угроз в современном мире носят системный характер. Главным, как представляется, ключом к успеху, является отход от узкоутилитарного понимания безопасности, как механизма удержания господства правящей элитой, либо же зеркального отражения угроз (это, собственно говоря, по сути — просто защита). Безопасность возникает вместе с интересами, она направлена, прежде всего, на создание благоприятных условий для реализации интересов. Деятельность же по устранению причин условий возникновения угроз или по отражению угроз является лишь одним из аспектов безопасности. Безопасность не ограничивается мерами по отражению угрозы, она не исчерпывается пассивным ожиданием возникновения угроз, а выходит далеко за ее пределы, вплоть до установления контролируемых алгоритмов возникновения факторов и тенденций, могущих при определенных обстоятельствах перерасти в угрозу. Именно этим безопасность существенно отличается от защиты.

Перечень самих угроз, является довольно обширным, поэтому представляется целесообразным очертить не столько сами угрозы, сколько параметры национальных интересов, превышение которых может свидетельствовать о наличии угрозы, и соответственно может служить отправной точкой формирования политики безопасности.

Приоритетность угроз напрямую связана с приоритетностью самих национальных интересов. Так, например, в США для каждой группы национальных интересов разработана своя система обеспечения их реализации, в то время как во Франции любая группа национальных интересов обеспечивается всеми имеющимися силами и средствами.

Как мне видится, принцип адекватности мер безопасности угрозам, может быть положен в основу формирования системы национальной безопасности страны.

Причем следует отметить, что характер угроз государству свидетельствует, как это ни парадоксально, о его роли и месте в геополитической конфигурации. Поэтому можно предположить, что наличие угроз — индикатор того, где конкретная страна делает прорывы либо совершает некоторые ошибки. Для дальновидных политиков угрозы является индикатором выявления ошибок в алгоритме управления.

В этой связи, безусловно, можно говорить о своей позитивной роли, которую сыграла Концепция (основы государственной политики) национальной безопасности Украины (1997 – 2003 года). Закон от 19 июня 2003 года „Об основах национальной безопасности Украины”, отменивший ее действие, в методологическом плане практически ничем не отличался, за исключением более логически выстроенной и детерминированной системы угроз и направлений государственной политики в сфере национальной безопасности, а также выделением нескольких новых сфер жизнедеятельности. Нисколь не изменило ситуацию и принятие Стратегии национальной безопасности Украины.

В то же время, проведенные нами опросы экспертов в данной сфере подтвердили предположение о низкой эффективности данного нормативного акта, его неспособности урегулировать общественные отношения в сфере национальной безопасности.

В данном контексте хотелось бы отметить, что Концепция (стратегия) безопасности — своеобразная Конституция безопасности, без неё государство подобно бедуины на верблюде в пустыне, воющему против беспилотной авиации: зная об угрозе, он не может увидеть и идентифицировать ее, а гибель является неминуемой, непредотвратимой и безальтернативной.

Страна в опасности, если нет действенных органов безопасности

Сегодня можно наблюдать очень интересную и парадоксальную тенденцию: в то время как характер угроз Украине качественно изменился, и сейчас мы имеем дело с системным воздействием на страну, наблюдается заметная попытка под предлогом экономической невозможности, необходимости соответствия евростандартам и прочее уничтожить систему безопасности страны, превратив ее в придворные силовые структуры, починенные одной — правящей партии.

Хотелось бы отметить, что когда речь идет о том, что правоохранительные органы не должны вмешиваться в политику, то прежде всего это означает, что они должны защищать интересы всей нации, а не той политической партии, представитель которой возглавляет силовое ведомство. В то же время можно наблюдать диаметрально противоположное видение этой проблемы политиками, которое по сути своей больше тяготеет к фантазиям, чем к реальности.

Государственные силы безопасности — вооруженная организованная сила государства, призванная с помощью своего персонала и средств создавать благоприятные условия для реализации национальных интересов, в том числе с применением особого инструментария — силы.

Силы безопасности не могут быть вне политики, поскольку политика безопасности — искусство управления в сфере безопасности, то есть искусство создания благоприятных условий для реализации национальных интересов. Поэтому силы безопасности не могут быть вне политики, поскольку они ее реализуют, однако силы безопасности реализуют национальную политику, то есть политику, направленную на реализацию национальных интересов. Они не могут и не имеют права реализовывать политику, не имеющую ничего общего с национальными интересами, а отвечающую лишь узкопартийному видению тех или иных вопросов.

Более того, узурпация силы одной партией создает угрозу стране, поскольку в таком случае интересы отдельной политической силы могут быть искусственно подменены и возведены в ранг национальных. С другой стороны, в украинских реалиях, многопартийность и демократия в украинском варианте ведут к взаимной борьбе политических сил, которая вредит безопасности страны. В данном контексте узурпация власти может рассматриваться в качестве сосредоточения власти в одних руках для достижения максимального эффекта при осуществлении государственной политики национальной безопасности. Однако вопрос морали и справедливости в таком случае должен стоять на первом месте. В сегодняшней ситуации этого быть не может быть в принципе.

В рамках одной статьи навряд ли можно охватить весь спектр вопросов формирования приоритетов параметров безопасности, однако наша цель состоит в выработке концептуального видения, могущего послужить основой для принятия новой Концепции национальной безопасности Украины.

В связи с кардинальными изменениями, происходящими в мире, (снижение угрозы глобальных вооруженных конфликтов в сочетании с повышением риска региональных конфликтов, рост уровня международного терроризма, изменение характера ведения информационных войн) перед спецслужбами, прежде всего разведкой и контрразведкой, встает новый класс задач, требующих корректировки целей, функций, принципов и методов работы, изменений в структуре спецслужб, в критериях эффективности работы.

Существенной вехой на пути решения данной проблемы является построение новой системы сил безопасности. Одним из аспектов данной проблемы является необходимость ухода от дальнейшего монопольного применения права осуществления разведывательной деятельности основными тремя субъектами: Службой внешней разведки, Главным управление разведки МО, и специальным органом Государственной пограничной службы.

По своей сути разведка — деятельность по сбору, обработке и передаче заинтересованным субъектам определенной информации. Именно поэтому, возможным путем построения оптимальной системы сил безопасности является созданий разведывательного сообщества, состоящего из различных органов, для которых осуществление разведывательной деятельности является необходимым для обеспечения национальной безопасности. Это предложение не является новеллой. В частности, мы наслышаны лишь о ЦРУ — главном разведывательном управлении США, в то время как оно является одним из многих разведывательных органов, образующих разведывательное сообщество США, к основным органам которого относятся: Central Intelligence Agency; the National Security Agency; the Defense Intelligence Agency; National Reconaissance Office; National Geospatial-Intelligence Agency; the Bureau of Intelligence and Research of the Department of State; Army, Navy, Marine Corps, Coast Guard, and Air Force intelligence; the Federal Bureau of Investigation; the Department of the Treasury; and the Department of Energy.

И такой подход можно наблюдать во многих странах-участниках НАТО. Разведка должна обязательно быть у МВД, поскольку транснационализация  преступности является сегодня не мифом, а фактом, а борьба с преступностью отнесена к числу приоритетных задач сил безопасности, включая и международную. Также своя разведка должна быть у МИД и иных субъектов, обеспечивающих реализацию жизненно важных интересов. Создание разветвленной разведывательной сети по всему миру разными органами, входящими в систему безопасности страны, лишь прибавит возможности по своевременному предотвращению и созданию условий для контроля над факторами, могущими трансформироваться в угрозы безопасности нашей страны.

Характер угроз, а также внешнеполитический курс выявил ошибочность концепции сосредоточения внимания на внутренних угрозах, о которой намеренно и сознательно пишут практически все украинские как исследователи, так и вторят им политики. Дело в том, что внутренние угрозы по своей сути — это угрозы, происхождение (генезис) которых относится к внутренней среде государства, они исходят изнутри страны и могут быть реализованы гражданами этой страны. Иное понимание угроз, которое было навязано как СМИ, так и некоторыми научными деятелями, формирующими научную основу политики безопасности, и публикующими свои квазинаучные статьи в центральных СМИ, привело к формированию моноцентричной политики безопасности, сосредоточенной на внутренних (в искаженном понимании) угрозах. Как следствие, Украина оказалась не готова к ведению информационных войн, самостоятельному без вмешательству извне проведению выборов, проведению учений, продаже оружия, освобождения взятых в заложники граждан Украины за пределами страны и т.д.

На самом деле множество угроз внутри нашей страны являются инспирированными из-за рубежа. Понимание этого факта поможет правильно и адекватно оценивать происходящее в мире по отношению к Украине

Сокращение МВД, реформирование СБУ, сокращение численности личного состава вооруженных сил к 2011 году до 143 тысяч — это прямое уничтожение сил безопасности в стране, которое производилось под прикрытием исследований общественных организаций, а также при прямом участии государственных чиновников, причастность которых к деятельности спецслужб США не является тайной. И вполне не абстрактно вырисовываются заинтересованные субъекты: те, кому выгодно построение слабого, управляемого и марионеточного государства — достойного члена открытого общества. Уверен, Украине как такой вариант открытого общества, так и евроинтеграции не нужен.

Реформирование сил безопасности прежде всего должно состоять в приведении данных сил в способность решать задачи по обеспечению безопасности страны как внутри, так и за её пределами с учетом современных условий, а также характером национальных интересов и угроз им. Другой путь — путь бесперспективный, поскольку постоянное аппелирование к недостаточному ресурсному обеспечению, отсутствию необходимости наличия большой армии и т.д. легко выдвинуть: отсутствует Концепция устойчивого развития, где были бы четко определены национальные интересы, а также концепция безопасности, в которой определены угрозы и направления государственной политики безопасности.

В этой связи, считаю не совсем уместным издание Белых книг, которые фактически раскрывают информацию о возможностях наших субъектов обеспечения безопасности и дают возможность без лишних затрат планировать механизмы разноуровневого воздействия на них с целью манипулирования страной.

Таким образом, при сохранении существующих тенденций в сфере безопасности силы безопасности со временем превратятся в бутафорские структуры, не смогущие реально обеспечить национальную безопасность, не говоря уже о том, чтобы создавать внутри страны и за её пределами благоприятные условия.

Касательно Армии. Историки поставят свою оценку нынешнему „реформированию” армии, вымыванию профессионального ядра путем сокращения сроков обучения, уменьшения количества вузов, добровольному уничтожению стратегических бомбардировщиков, уничтожения подводного флота, срыву международных военных учений, отказу от ядерного оружия, не созданию воздушно-космических сил, полному провалу формированию частных военных корпораций и их активному вовлечению в миротворческую деятельность а налаживание жизни постконфликтных государств.

Список можно продолжать, главное это то, что сегодня, прикрываясь заботой о личном составе, прежде всего о социальном обеспечении, в армии не происходит качественных изменений, способных преобразовать ее в силу, могущую вести войны шестого поколения. Обеспеченный военный это хорошо, однако это не может быть приравнено к защищенности страны. А главное: армия — не отдел социального обеспечения, главная задача у нее абсолютно другая.

Примеров можно приводить много, однако хотели бы акцентировать внимание на том, что сегодня то время, когда история дала нам исторический шанс, шанс построения своего независимого, сильного государства, могущего в перспективе играть существенную роль в архитектуре общеевропейской системы безопасности. Сегодня — то время, когда необходимо отбросить политические разногласия и работать ради процветания, могущества и устойчивого развития Украины. В условиях, когда Россия в ближайшем будущем столкнется с острой необходимостью защиты собственных ресурсов и как следствие получит: парад суверенитетов, гуманитарную агрессию Китая, ощутит применение умной силы (smart power) со стороны США, возможного военного вторжения Японии на Курилы, а Европа будет истошно захлебываться в апофеозе гениальности собственной концепции общеевропейского открытого общества (фактической реализации на региональном уровне концепции мондиализма), пытаясь убедить себя и других в существовании единого европейского дома, пусть даже и явно обнищавшего после дефолтов Греции, Испании, Португалии, приема солидных участников в виде Болгарии и Румынии, придет наше время — время сильной, процветающей национально идентичной страны.

Безопасность — это путь для реализации национальных интересов. Национальные интересы состоят в том, чтобы сберечь и приумножить духовные, материальные и природные богатства нашей страны. Без безопасности нет национальных интересов, а без национальных интересов происходит уничтожение нации. Без нации государство превращается в аппарат управления населением. Таким образом, превращение наций в население земли, открытое общество является ничем иным как подготовка к установлению нового мирового порядка на основе универсальных ценностей, и нового мирового правительства. Многие российские ученые ухватились за идею плюриверсумности, однако она утопична по своей сути, как и социализм. Природа человека — властвовать. А для создания равных властителей у них должны существовать равные возможности. Россия, проводя более продуманную и мудрую политику по отношению к Украине в ее лице может обрести весомого соратника в международных вопросах, поскольку нефть и газ заканчиваются, а дружба, основанная на методологически общем понимании гармонизированных ценностей — даст в стратегической перспективе намного больше.

У нас нет иного пути, как строить собственную державу на основании согласования интересов и сбережения национального колорита. Мы обречены на устойчивое развитие, ибо Украина есть сердце Европы. Без Украины нет Европы.

Мы достойны жить в безопасности!

Ростислав БАНК,

к.ю.н., експерт ГОСЛ

SUMMARY

This article presents the analysis and justification of the legal nature of administrative coercive measures of the security business in Ukraine. Is allocated complex of specific features in this area. Investigated the classification of measures of administrative coercion. Proposed application of the most optimal classification for regulation by public authorities the security business. Were analyzed numerous scientific approaches to understanding their measures of administrative coercion. Been determined legal acts which touch sphere of measures of administrative coercion. Processed by law-making literature in the field studied by us.Also analyzed all the problematic aspects of Ukrainian legislation, the law-making literature in the framework measures of administrative coercion in the field of security business in Ukraine. Identified gaps in legislation in this area. Proposed model for its improvement.

Key words: security, business activity, measures of administrative coercion, administrative responsibility

АННОТАЦИЯ

В данной статье осуществлен анализ и обоснование правовой природы мер административного принуждения в сфере безопасности предпринимательской деятельности Украины, выделено комплекс специфических признаков в этой сфере. Исследовано классификацию мер административного принуждения и предложено применение наиболее оптимальной классификации для регулирования органами государственной власти системы безопасности предпринимательской деятельности в Украине. Проанализированы многочисленные подходы ученых к пониманию ими мер административного принуждения, определены нормативно – правовые акты, касающиеся сферы мер административного принуждения, проработана правотворческая литература в исследуемой нами области. Также установлены проблемные аспекты специальной юридической литературы и самое главное -украинского законодательства в рамках мер административного принуждения по отношению безопасности бизнеса в Украине, определены пробелы законодательства в этой сфере, предложена модель его совершенствования.

Ключевые слова: безопасность, предпринимательская деятельность, меры административного принуждения, административная ответственность

Обеспечение безопасности предпринимательства, его финансовой дисциплины и экономической защиты, соблюдения экономических прав и свобод субъектов предпринимательской деятельности в отношениях с государством и органами государственной власти приобретает особый смысл в условиях глобальных потрясений и сложной финансово – экономической ситуации в Украине. Для выполнения поставленных задач государство в лице его властных структур требует использования различных средств правового регулирования деятельности предпринимательства, одним из которых является административно – правовые средства. В свою очередь, составляющей административно – правовых средств являются меры административного принуждения. С помощью системы мер административного принуждения обеспечивается защита и повышение эффективности экономической составляющей субъектов предпринимательской деятельности

Постановка проблемы. Украинскими учеными – юристами еще не в полной мере проанализировано тему административно – правовой защиты предпринимательства, в частности безопасности предпринимательской деятельности. Пока не было осуществлено комплексных исследований в сфере защиты безопасности предпринимательской деятельности, которые имеют непосредственное влияние на практику правотворчества и правоприменения. Также, ученые не имеют единой позиции и в определении сущности, значения и перспектив административного принуждения в сфере безопасности предпринимательской деятельности. Все это негативно сказывается на механизме защиты предпринимательской деятельности от внутренних и внешних угроз, противодействия и нейтрализации дестабилизирующим негативным факторам.

Актуальность темы исследования проявляется в том, что вопросам относительно проблем мер административного принуждения именно в сфере безопасности предпринимательской деятельности ученые не уделили внимания, а потому необходимость разработки теоретических основ функционирования эффективного правового механизма в этой сфере – это то что определяет  актуальность этой проблематики и необходимость ее научного исследования.

Состояние исследования. Вопрос относительно мер административного принуждения в целом исследовались ученими-юристами, которые имеют по этим вопросам разные позиции, в частности есть спорные вопросы и они по разному анализируются в научной литературе и  имеют дискуссионный характер. Так, проблемой мер административного принуждения занимались такие известные ученые как: В.Б.Аверьянов, С.М.Алфьоров, А.Ф. Андрюшко, Ю.П. Битяк,, П. В. Дихтиевский, Е.В. Додин, Л.В. Коваль, Т.А. Коломоец, В.К. Колпаков, В. Г. Котковский, А.Т. Комзюк, Ю.И. Крегул, В.А. Липкан, Д.М. Лукьянец, А.И. Марущак,, А.И. Стахов, А.Г. Стрельченко и многие другие..

Целью статьи является выяснение правовой природы мер административного принуждения в сфере безопасности предпринимательской деятельности, их анализ, эмпирическое обобщение и механизмы совершенствования мер административного принуждения в исследуемой  области.

Изложение основного материала. Прежде всего, стоит сказать. что когда речь идет об административном принуждении, необходимо остановиться на правомерности использования этого термина. В Кодексе Украины об административных правонарушениях термин «административное принуждение» вообще не используется, так как он не имеет «официального статуса», он сформулирован только на доктринальном уровне. Однако это для юридической науки с одной стороны лучше, ведь это позволяет ученым вступать в научные дебаты по выяснению понятия административного принуждения и выражать свою собственную точку зрения относительно этой проблемы.

Такая ситуация обусловила возникновение различных взглядов относительно проблемы касательно мер административного принуждения в юридической науке. Ученые по-разному трактуют это понятие, на что, в принципе, они имеют полное право.

В свое время Г. П. Бондаренко отметил, что административное принуждение, это составная часть государственного принуждения, заключающееся в применении органами государственного управления, судами и судьями, должностными лицами, а в установленных законодательством случаях – общественностью в пределах, формах и порядке, регламентированных действующим законодательством, государственно – правового, психологического и физического воздействия к правонарушителям с целью защиты охраняемых правом конкретных общественных отношений [1, с.21].

Похожую позицию в понимании административного принуждения демонстрирует нам и Ю.П. Битяк, который отмечает административное принуждение как систему средств психологического или физического воздействия на сознание и поведение людей с целью достижения четкого выполнения установленных обязанностей, развития общественных отношений в рамках закона, обеспечения правопорядка и законности [2, с.169 -170]. Такой подход в полной мере дает возможность понять суть административного принуждения, выделить основные его признаки.

Содержание основных признаков административного принуждения свидетельствует о том, что:

а) административное принуждение является необходимым методом, целенаправленной формой поведения, сочетанием определенных способов и средств, способствующих решению задач государственного управления;

б) он реализуется через исполнительно – распорядительную деятельность государства на базе убеждения;

в) существует государственная монополия на его нормативное регулирование;

г) применим широким кругом субъектов, совмещенным большим количеством воспитательных средств и активным формированием правосознания населения.

Подчеркивая «управленческий характер» административного принуждения, следует отметить, что право на его применение предоставлено не всем органам государственной власти и их должностным лицам, а лишь тем, кому такое право предоставлено нормативно – правовыми актами.

Во – первых, есть определенная категория лиц, в отношении которых применяются административно – принудительные меры; такая персонификация принуждения способствует его выполнению путем воздействия на моральный, материальный, организационный и даже на физический пол субъекта, нарушившего определенное право [3, с.35 ].

Во – вторых, нет служебного подчинения между субъектами применения административно – принудительных мер (активными участниками) и лицами, в отношении которых применяются такие меры (их можно назвать пассивными участниками соответствующих правоотношений, поскольку именно их поведение является объектом определенного влияния.

В – третьих, для административного принуждения присуща специфика юридических и фактических оснований применения; для любых других видов государственно – принудительной деятельности единственным юридическо – фактическим основанием является противоправное действие, а в его отсутствии нет вообще легальной базы для применения государственного принуждения.

В – четвертых, существует принудительный характер административного воздействия на лицо, в результате чего оно сознательно осуществляет те или иные действия или воздержание от них и подчиняется вопреки своему желанию [4, с.66-67].

Следует обратить внимание на еще один аспект этой проблемы, а именно на классификацию административного принуждения. Как известно, принудительные меры применяются: а) для предотвращения различных антиобщественных проявлений, недопущения возникновения противоправной ситуации; б) для прекращения начатого или уже совершенного противоправного деяния и обеспечения производства по делам об административных правонарушениях; в) для наказания лиц, совершивших правонарушения.

Характеризуя виды административного принуждения, следует отметить, что нет единого взгляда по данному вопросу. В теории административного права существует несколько классификаций мер административного принуждения. Так, А. Бандурка, Ю. Битяк, С. Гончарук, С. Кивалов, А. Комзюк поддерживают предложенную Еропкиным классификации мер административного принуждения на меры административного предупреждения, меры административного пресечения и меры административного взыскания [5]. Однако не все ученые согласны с такой классификацией. Например, Д. Н. Бахрах отрицает существование такого вида административного принуждения, как меры административного предупреждения, считая, что административное принуждение применяется тогда, когда имеет ме сто административное правонарушение. В свою очередь, Бахрах выделяет такой вид административного принуждения, как восстановительные мероприятия [6, с.236]. А. Алехин, С. Гончарук, А. Кармолицький, Ю. Козлов, Л. Попов выделяют меры обеспечения производства по делам об административных правонарушениях как отдельную группу мер административного принуждения [7, с. 122]. И. Голосниченко и Б. Россинский считает их разновидностью мер административного пресечения, поскольку они применяются после начала правонарушения с целью его прекращения [8].

В свою очередь придерживаемся наиболее распространенной в научных кругах позиции о разделении мер административного принуждения на меры административного предупреждения, меры административного пресечения, административные взыскания. Эта классификация была поддержана нами не зря, ведь она оптимально может применяться к административному принуждению в сфере безопасности предпринимательской деятельности. Так, административно – предупредительные меры применяются для предотвращения защиты от недобросовестной конкуренции, антиконкурентных согласованных действий, монопольных явлений, защиты собственности и имущества субъектов предпринимательской деятельности, их корпоративных прав, противодействия административным барьерам в осуществлении своей деятельности, защиты своей собственности при авариях, техногенных катастрофах, стихийных бедствиях, в конце концов с целью нейтрализации многочисленных внешних и внутренних угроз, которые окружают сферу предпринимательства.

Ю.П. Битяк к всеобщим способам предупреждения правонарушений относит, прежде всего, способы воспитательного характера, контроля и надзора, обращения граждан и принуждения [2, с.217]. Воспитательный эффект достигается путем применения органами государственной власти воспитательного воздействия к субъектам предпринимательской деятельности за счет использования установленных обществом устоявшихся традиций и норм, и выполнения ими своих конституционных и законодательных обязанностей. Примером может служить добровольная уплата налогов и сборов, других обязательных социальных отчислений.

В своей монографии В. В. Галунько, которая в значительной степени касается и субъектов предпринимательской деятельности и их безопасности, выделяет следующие административно – предупредительные меры: проверку документов лиц, подозреваемых в совершении правонарушения, беспрепятственный вход в жилые помещения лиц, находящихся под административным надзором, посещение предприятий, учреждений, организаций для выполнения профилактических функций, опечатывания помещений, используемых в качестве кассы, места хранения документов, товарно – материальных ценностей, опечатывания измерительных приборов и устройств, а также другие действия [9, с.301].

Полностью согласны с автором о выделении таких административно – предупредительных мер и в свою очередь, хотим дополнить этот перечень еще некоторыми административно – предупредительными мерами, которые касаются безопасности предпринимательской деятельности, а именно: информирование субъектов предпринимательской деятельности относительно потенциальных рисков или угроз; критика поведения и работы отдельных предприятий, учреждений и организаций, которые нарушают установленные законодательством требования по ведению предпринимательской деятельности, прием представителей и должностных лиц субъектов предпринимательской деятельности и беседа с ними о состоянии их безопасности.

Несмотря на то, что эти меры являются предупредительными, они реализуются в одностороннем принудительном порядке органами и должностными лицами, наделенными властными полномочиями. Административно – предупредительные меры в сфере безопасности предпринимательской деятельности проявляются в виде определенных ограничений и запретов, что также свидетельствует об их принудительной природе.

Важность административно – предупредительных мер трудно переоценить. Недаром законодатель расценивает административно-предупредительную работу как важный компонент обеспечения законности, порядка и дисциплины, в том числе и в сфере безопасности предпринимательской деятельности. Исходя из этого, он вводит в Кодекс Украины об административных правонарушениях специальную статью (ст. 6 «Предупреждение административных правонарушений») [10], которая предусматривает осуществление профилактических мероприятий, определяет их цели и цели субъектов.

Меры административного пресечения характеризуются прежде всего тем, что их применение обусловлено реальной противоправной ситуацией, а направлены они на прекращение соответствующей ситуации, установления личности нарушителя, обеспечения выяснения всех обстоятельств дела и применения к нарушителю административных взысканий. Они не предусматривают как цель наказания личности нарушителя.

Цель административного принуждения – это прерывание действий, имеющих признаки административного правонарушения, а в отдельных случаях – и уголовно – правовой характер, недопущения вредных последствий противоправного поведения, обеспечения производства по делу об административном правонарушении и привлечения к административной, а в исключительных случаях – к уголовной ответственности.

Классификацию этих мероприятий можно произвести, ссылаясь на следующие основные критерии: цель применения, характер влияния, форма процессуального выражения, характер сферы применения. В зависимости от цели применения, эти меры можно разделить на две группы – самостоятельные и вспомогательные. Характер правоохранительного воздействия этих мер обусловил их разделение на личностные, организационные и имущественные; форма их процессуального выражения – на устные, письменные и такие, что выражаются в определенных материально – технических действиях, а характер сферы применения – на меры общего и специального назначения [11, с.17].

Анализируя приведенную классификацию, мы выделяем следующие особенности мер административного пресечения связанных со сферой безопасности предпринимательской деятельности: их применение связано с реальным проявлением противоправной ситуации и посягательством на свободу занятия предпринимательской деятельностью, целью их применения является прерывание (прекращение) неправомерного поведения, обеспечение порядка привлечения правонарушителей, которые посягают на безопасность предпринимательской деятельности к ответственности, ликвидация негативных последствий нарушения, неотложный, срочный характер.

К мерам административного пресечения, связанных со сферой безопасности предпринимательской деятельности, относятся меры экономико – финансового характера, лишение разрешения или анулирования лицензии, отказ в регистрации, патентовании, сертификации, меры имущественного характера, меры непосредственного личного воздействия на должностное лицо субъекта предпринимательской деятельности, которое нарушает правила занятия предпринимательской деятельностью (доставление правонарушителя в соответствующие органы с целью составления протокола, его личный досмотр и досмотр вещей, применения к такому должностному лицу специальных средств и физического воздействия, если такое лицо нарушает установленные правила и законодательство).

Административные взыскания как меры административного принуждения применяются к виновному лицу после совершения им административного правонарушения, посягающего на безопасность предпринимательской деятельности. Они является мерой ответственности и используются, как средство воспитания лица, совершившего административное правонарушение, предотвращения совершения им новых правонарушений в будущем и наказания виновного. Исчерпывающий перечень административных взысканий предусмотренный статьей 24 Кодекса Украины об административных правонарушениях.

Стоит сказать, что административные взыскания применяются к правонарушителям сквозь призму привлечения их к административной ответственности. С этой точкой зрения согласен и В. П. Печуляк, который отмечает, что административная ответственность проявляется из-за наложения представителем органа исполнительной власти на физическое или юридическое лицо административного взыскания [12, с.24].

Позиция Т. А. Коломоец, формулирует административную ответственность как разновидность юридической ответственности, специфическую форму негативного реагирования со стороны государства в лице уполномоченных органов на соответствующую категорию противоправных деяний (прежде административных проступков), а лица, совершившие, указанные правонарушения, должны ответить перед уполномоченным государственным органом за свои неправомерные действия и понести наказание в установленных законом формах и порядке [13, с.10].

Таким образом, мы можем утверждать, что административные взыскания предусматривают понесения правонарушителем административной ответственности. Если говорить непосредственно об административной ответственности в сфере безопасности предпринимательской деятельности, то систематизация законодательства в этой сфере при существующих глобализационных процессах является очень актуальной и необходимо отметить, что этот процесс невозможен без соответствующего научного обеспечения.

Как отмечает Ю. И. Крегул  значительные положительные шаги в направлении создания гармоничного кодифицированного закона об административной ответственности уже сделано, но определенные моменты требуют дополнительной проработки и особенно – в части ответственности субъектов хозяйствования [14 с.316].

Ю. И. Крегул также отмечает, что на сегодняшний день в юридической науке существует много мнений относительно места административных взысканий в хозяйственных правоотношениях. Это обусловлено отсутствием кодифицированного законодательного акта, который бы определял особенности реализации мер юридической ответственности за нарушение общественного порядка совершения хозяйственных операций субъектами хозяйствования [14 с.316].

В свою очередь предлагаем внести некоторые изменения в Кодекс Украины об административных правонарушениях, которые касаются сферы безопасности предпринимательской деятельности, что позволит применить административные взыскания к лицам, которые препятствуют занятию предпринимательской деятельностью и ее безопасности, и привлечения их к административной ответственности.

Предлагаем обратить внимание на такую актуальную проблему как сроки наложения административных взысканий к правонарушителям, за совершенное ими неправомерное деяние, в том числе и касающиеся безопасности предпринимательской деятельности.

Прежде всего следует сказать, что органы государственной власти, в частности Министерство доходов и сборов Украины, в сфере предпринимательства и его безопасности имеет право проводить в соответствии с законодательством проверки налогоплательщиков и сверки, получать безвозмездно от налогоплательщиков, в том числе благотворительных и других неприбыльных организаций, в порядке, определенном законодательством, информацию, справки, копии документов (заверенные подписью налогоплательщика или его должностным лицом и скрепленные печатью (при наличии) о финансово-хозяйственной деятельности, полученных доходах, расходах налогоплательщиков и другую информацию, связанную с исчислением и уплатой налогов, единого взноса, других платежей (п. 6 Положения о Министерстве доходов и сборов Украины) [15]. В ходе проведения таких контрольных и надзорных действий часто открываются административные правонарушения в сфере предпринимательства и его безопасности, предусмотренные КУоАП и проблемная точка соприкосновения относительно понесения ответственности за совершение соответствующих правонарушений заключается в промежутке времени проверки, конечная дата которой приходится на дату в последнем отчетном периоде соответствующего налогоплательщика, общеобязательных сборов, страховых взносов. При таких условиях может сложиться ситуация, когда неправомерные действия в сфере предпринимательства и его безопасности по сути обнаруживаются при проведении проверки, фактически охватывает деятельность субъекта предпринимательской деятельности таким образом, что де-юре сроки наложения административных взысканий, предусмотренные ст. 38 КУоАП, являются просроченными. При таком раскладе, виновные субъекты могут уклоняться от ответственности. Однако больше неоднозначных ситуаций возникает при противодействии правонарушениям в сфере предпринимательства и его безопасности в практической деятельности, когда субъектом противодействия обнаружено  правонарушения (например, неудержание или неперечисление в бюджет сумм налога на доходы физических лиц при выплате физическому лицу доходов, перечисление налога на доходы физических лиц за счет средств предприятий, учреждений и организаций (кроме случаев, когда такое перечисление разрешено законодательством), несообщение или несвоевременное сообщение государственным налоговым инспекциям по установленной форме сведений о доходах граждан (статья 163-4 КУоАП), осуществление хозяйственной деятельности без государственной регистрации в качестве субъекта хозяйствования или без получения лицензии на осуществление определенного вида хозяйственной деятельности, статья 164 КУоАП). Так, указанные нами правонарушения по существу могут существовать во время проведения проверки, однако проверке подлежит сугубо конкретный период, четко определен планом-графиком проверок. Как показывает практика, должностные лица органов Миндохода Украины составляют протоколы в соответствии с перечисленными нами выше статьями и передают их в суд для вынесения конкретного решения по делу, однако суды закрывают соответствующее производство, поскольку сроки давности прошли согласно статье 38 КУоАП. Чтобы решить эту проблему, мы предлагаем дополнить статью 38 КУоАП дополнительной частью, в частности в ней отметить «Если административные правонарушения обнаружены контрольными и надзорными органами государственной власти при проведении очередной проверки в соответствии с планом-графиком, взыскание может быть наложено не позднее чем спустя пять месяцев со дня совершения правопoрушення, а при длящемся правoпорушенни – не позднее десяти месяцев со дня его обнаружения».

К тому же, для конкретизации соответствующих сроков наложения административных взысканий за правонарушения в сфере предпринимательства и его безопасности, предлагаем в вышеупомянутой нами статье КУоАП установить следующее: «За совершение правонарушения в сфере предпринимательства и его безопасности административное взыскание может быть наложено в течение четырех месяцев со дня его обнаружения, но не позднее восьми месяцев со дня йoгo совершения.

Соответствующие изменения позволят улучшить ситуацию в обеспечении органами государственной власти безопасности предпринимательской деятельности, нейтрализовать внутренние и внешние угрозы, которые окружают сферу предпринимательства.

Наконец, хотим подчеркнуть, что решение вышеупомянутых проблем, прежде всего, принятие изменений в соответствующие нормативно – правовые акты, позволит эффективнее и рациональнее противодействовать возникновению и совершению правонарушений в сфере безопасности предпринимательской деятельности, применяя меры административного воздействия к тем субъектам предпринимательской деятельности, которые их совершили.

Список использованной литературы:

1. Бондаренко Г. П. Адміністративна відповідальність в СРСР / Бондаренко Г. П. – Львів : ЛДУ, 1975. – 176 с

2.  Битяк Ю. П. Адміністративне право України : підручник / За заг. ред. Битяка Ю. П. – Харків: Право, 2001. –  528 с.

3. Остапенко О.І, Остапенко О.Л. Адміністраивно – правове забезпечення захисту права власності в Україні: Навч.посібник. –Львів, 2007.- 149 с.

4. Адміністартивне право України: Навч. посібник / За заг.ред.Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. – К.: Істина, 2007. -216 с.

5. Коломоєць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу / Т. Коломієць // Право України. – 2003. – № 2. – С. 105–111

6. Бахрах Д. Н. Административное право России : учеб. для студ. вузов., обуч. по спец.“Юриспруденция”. – М. : НОРМА: Инфра-М, 2000. – 624 с.

7. Адміністративне право України : [академічний курс: підруч]. – Т.1. Загальна частина / [Ред. колегія: В. Б.Авер’янов (голова)]. – К. : Видавництво „Юридична думка”, 2004. – 584с.

8. Голосніченко І. П. Перспективні положення кодифікації норм правового інституту адміністративної відповідальності / І. П. Голосніченко // Право України. – 2007. – № 7. – С.60–63

9. Галунько В.В. Адміністративно – правова охорона суб’єктів права власності в Україні: Монографія. –Херсон: ВАТ ХМД, 2006. -356 с.

10. Кодекс України про адміністративні правопорушення : чинний від 07 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – С. 1122.

11. Комзюк А Т. Адміністртивний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: автореф. дис. …докт.юрид.наук. – Харків, 2002. -33 с.

12. Печуляк В. П. Адмінстративно – правове регулювання відносин у сфері лісового господарства України:  автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. юрид.наук. : спец. 12.00.07  – «Адміністративне право і процес; фінансове право;інформаційне право /  В.  П.  Печуляк. – Київ, 2013. – 39 с.

13. Коломоєць Т.О. Адміністративна відповідальність: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т.О. Коломоєць. – К.: Істина, 2011. – 184 с.

14. Крегул Ю. І. Деякі питання вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність у сфері господарювання // Збірник наукових праць «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку»: VI Міжнародна науково – практична конференція «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 23 -24 вересня 2011 р.) // Ред. колегія: О.Ф. Андрійко, В.П. Нагребельний, А.А. Пухтецька та інші – К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – 600 с.

15. Про Міністерство доходів і зборів України: Указ Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013: [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/141/2013

Вчера 27 марта произошло довольно интересное событие:
1. КМУ намерен уволить 80 тысяч сотрудников милиции – в ВРУ был подан проект Закону Украины “О предотвращении финансовой катастрофы и создании предпосылок для экономического роста в Украине”, зарегистрированном в ВРУ № 4576 от 27 марта 2014 года.
2. В районе 21 часа произошел штурм ВРУ представителями ПС.
Анализ происходящих событий, а также история приходов во власть некоторых политиков имеет такую картину:
1. Первый приход был ознаменован скандалом с “Коброй” после чего, подразделение специального назначения было ликвидировано. Впоследствии, после ухода данного лица, его работа была возобновлена.
Целесообразно отметить, что создание любого подразделения происходит не по простому велению Министра МВД, а вследствие долгой и кропотливой работы рабочей группы, которая изучает зарубежный опыт, целесообразность этого подразделения, функциональное назначения, невозможность дублирования функций и т.д. На этот процесс государством также выделяются немалые деньги. И вот простым росчерком пера, ликвидируется целое подразделение милиции. Какие для этого был правовые основания? Кто вернет потраченные на его создание деньги в бюджет? Кто просчитал риски от ликвидации данного подразделения, прежде всего для того же бюджета, уровня безопасности страны? Куда ушла вся материально-техническая составляющая, как был использован громадный опыт офицеров “Кобры”?

2. С приходом того же лица был ликвидирован Беркут. По данному факту у меня был отдельный пост от 4 марта.

3. И вот 27 марта 2014 года вносится предложение о сокращении правоохранительных органов:

Предлагается сократить общую численность МВД на 79400 лиц (с 324400 лиц до 245000 лиц), Службы безопасности на 3350 лиц (с 33500 лиц до 30150 лиц), Управления госохраны – на 299 лиц (с 2993 лиц до 2694 лиц) и прокуратуры – на 2263 лица (с 22630 до 20367)”, – говорится в пояснительной записке к законопроекту. 
http://zn.ua/UKRAINE/kabmin-nameren-uvolit-80-tysyach-milicionerov-142086_.html

Таким образом в процентном соотношении происходит такое сокращение:
МВД – 24, 47 %
СБУ – 10%
Прокуратура – 10%
УДО – 10%

Если сокращение УДО Украины объяснимо: с продажей объектов госсобственности, государственных дач, а также изменения условий пожизненного содержания многих государственных чиновников, проданное имущество перейдет в частные руки,количество о объектов госохраны изменится – такое сокращение, по крайней мере, логично и хоть как-то объяснимо. Хотя сегодняшние критерии формирования данной

структуры, работы по выявлению угроз и т.д. заслуживают отдельного внимания и научной разработки. Скажу лишь одно: В Украине государственная охрана осуществляется без применения теории безопасности, а вся подготовка сотрудников в профильном Институте сводится к доминирования практического освоения тех или иных навыков. Это безусловно важно, но как показали последние события, можно метко стрелять, перебивать головой кирпичи и демонстрировать иную показуху, но без соответствующего информационно-аналитического прогнозного и иного обеспечения деятельности Президента Украины наша страна и дальше буде заниматься охраной, так и не выйдя на уровень “безопасности”. Далее развивать этот тезис не буду в данном посте.

Но вот что касается МВД, СБУ Прокуратуры, то тут возникает множество вопросов:

• источники формирования данного предложения
• обоснованность принятия данного решения
• математически просчитанная целесообразность от реализации этого решения не в понятиях экономии бюджета, а в категориях уровня роста преступности, диверсий, возможных терактов, сепаратизма …

Где просчитанная и научно обоснованная позиция по принятию такого важного решения? Если высшие должностные лица руководствуются лишь экономией бюджетных средств, то такой подход является критичным и прямым предательством национальных интересов. Время и история еще  поставят этим событиям свою оценку.

Сегодня прослеживается четкое и планомерное уничтожение силовой составляющей внутренней безопасности.
Под предлогом “не поддаваться на провокации”, “необходимости правильно выглядеть в глазах мирового сообщества”, “защиты запутавшихся в российской пропаганде граждан” происходит предательство национальных интересов, происходит уничтожение нашей страны, попрание основ Конституционного строя и полное разрушение национальной гоcударственности.

1) Дискредитация Беркута с последующей его ликвидацией.

Фабула: раз Беркут нарушал Закон – значит весь (около 4 000 сотрудников) он должен быть разогнан.
В уголовном праве нет коллективной ответственности – она персонифицированная. Потому нужно было четко
установить виновных лиц, доказать их виновность в суде и привлечь к ответственности. По такой же логике можно и нужно было разогнать украинский парламент: раз депутаты принимали законы, которые, уничтожают украинскую государственность, украинскую нацию, историческую память, не способствуют реализации национальных интересов – значит и ВЕСЬ парламент нужно было распустить.
2) Дискредитация Альфы.
В интернете появляются кадры, на которых сняты люди в военной форме, которые якобы являются сотрудниками Альфы и которые якобы принимали участие в определённых событиях.
Фабула: Альфа принимала участие в расстреле людей на Майдане, необходима люстрация.
3) Дискредитация Сокола.
Фабула: при задержании Сашка Билого сотрудники Сокола превысили служебные полномочия и уничтожили данного гражданина Украины.
4) Дискредитация ВВ.
Фабула: снайперы Омеги принимали участие в расстреле.

Какой итог:  1) отсутствие сил специального назначения;

Вот реальный результат “борьбы с пособниками режима”. Потому исторически будет дана надлежащая оценка действиям всех должностных лиц, причастных к уничтожению сил национальной безопасности и доведению до сдачи национальных интересов, умышленному предательству и коллаборационизму – фактически к уничтожению страны. 2) полный разгул организованной преступности, там где нет сепаратизма;
3) расцвет сепаратизма, бандитизма и иных проявлений организованной вооруженной преступности.
4) угроза потери государственности
5) полная и реальная угроза всем составляющим сфер национальной безопасности.

В условиях активизации алгоритмов дестабилизации, угроз информационному пространству, значительному росту преступности, прежде всего в организованных формах, активизации деятельности диверсионных групп и т.д. – данное решение выглядит популистским, и таким, которое не отвечает национальным интересам.

Напомню, что национальный интерес определяется не каким-либо одним лицом, единолично.
Как говорил Софокл: НЕ ГОСУДАРСТВО – ГДЕ ВЛАДЫКО ОДИН.

Это, прежде всего объективная категория – жизненно важные материальные, интеллектуальные и духовные ценности Украинского народа, определяющие потребности общества и государства, реализация которых гарантирует государственный суверенитет и его прогрессивное развитие.

Відповідно до Ст. 6. Пріоритети національних інтересів Закону України “Про основи національної безпеки України”
Пріоритетами національних інтересів України є:

• гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
• розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
• захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
• зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
• забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
• збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
• забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
• розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
• інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Таким образом интеграция в европейское пространство является значимой лишь в том случае, если будут реализованы иные, выше стоящие интересы. Сегодняшнее правительство самовольно поменяло приоритеты, сделав ставку на внешние силы поддержки (которые до президентских выборов вряд ли окажут реальную финансовую, военную и иную действенную, а не демагогическую помощь), не утруждая себя работай по созданию условий для внутренней интеграции и консолидации людей, восприятия всеми представителями многонациональной украинской нации в Украине новой власти, и прежде всего ее легитимации в сознании людей. Вместо этого, на фоне нарушения территориальной целостности, реальной угрозы государственному суверенитету происходят дезинтеграционные события в обществе, наращивается потенциал для нестабильности прежде всего во всех регионах, включая и Западную Украину, которую, почему-то, просто игнорируют в своих позициях о сепаратизме многие аналитики. И которая не очень-то стремится помочь Киеву в налаживании диалога с Востоком.

На фоне этих событий, нынешний и.о. премьера  акцентированно смещает свою риторику в экономическую плоскость, не давая обществу понимания того, что конкретно делается сегодняшней властью для интеграции общества. Мышление данного человека понимаемо: экономист по сути и по стилю мышлению никогда не может стать политиком, ибо политика не есть экономика, и в сильных странах именно политика определяет экономику. Этот бич, при условии дальнейшего превалирования экономических подходов и прихода во власть иных экономистов на высшие должности это может привести страну в кабальную зависимость от западного капитала и экономическое рабство.

Ликвидация и уменьшение правоохранительных органов, не включение в органы власти представителей юго-восточных областей лишают вне политического дискурса огромную часть украинской нации.

Потому не русские нас разделяют: а те, кто сегодня у власти,

они принимают самое прямое участие в том, чтобы различия превратить в разность и чуждость.

В условиях реальной угрозы национальной безопасности, неспособности и неэффективности международной (НАТО, ОБСЕ) и коллективной систем безопасности (Договор о коллективной системе безопасности – ОДКБ)

сокращение правоохранительных органов (для справедливости ради нужно добавить еще почти 4 000 сотрудников Беркута, которых ликвидировал с чьей-то подачи Аваков; а также уволившихся сотрудников Альфы и других подразделений; угроза срыва набора в ведомственные ВНЗ военной организации) – является существенным ослаблением внутренней безопасности и существенно снижает возможность эффективного противостояния реальной военной агрессии невозможно.
Именно это и выгодно внешнему агрессору: слабость внутри государства, отсутствие эффективных и действенных правоохранительных органов, отсутствие уверенности граждан в способности милиции защитить их права и свободы, а отсюда и формируемое недоверие к власти – живительные причины для повторного силового сценария изменения власти внутри страны, который на руку России. Причем это изменение может быть совершено руками самих же “обиженных правоохранителей”.

С учетом почти 30 процентного некомплекта состава милиции, оперативная обстановка на местах приближается к порогу безвозвратно неконтролируемой органами государственной власти.

Чем слабее страна внутри, тем быстрее Россия осуществит под разными предлогами свое вторжение в материковую часть нашей страны.

Что делать:
Отбросить амбиции, объединиться по принципу: прощение через покаяние, не дать повода врагам нации (любой нации и политической принадлежности) для агрессии – вот первейшие задачи нашей страны. Потому маскируемая под необходимость экономических реформ ликвидация силовой составляющей – фобия силы, которая может лишить навсегда власти тех, кто к ней пришел в феврале 2014 года.
Грушевский уже совершил такую трагическую ошибку, разогнав отряды Сечевых Стрельцов. Итог известен: ликвидация украинского государства.

Могущество и престиж страны зависят, в первую очередь, от таланта и способности ее народа

(Маргарет Тетчер)

С верой в единение таланта и способностей к великому прощение сынов и дочерей украинской нации!

Теги: Россия, Софокл, Тетчер, Украина, агрессия, безопасность, власть, внутренняя безопасность, недоверие к власти,покаяние, прощение, сила, силовая составляющая, силы безопасности, стратегия, тактика, угроза, утопия, фобия

професор кафедри управління в ОВС,

Національної академії внутрішніх справ,

доктор юридичних наук, доцент

Юлія Євгенівна Максименко,

старший викладач кафедри

теорії держави та права

Національної академії внутрішніх справ,

кандидат юридичних наук

Здійснено дослідження змісту словосполучення «забезпечення безпеки», що використовується у нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки, та у відповідних доктринальних дослідженнях

Ключові слова: безпекознавство, націобезпекознавство, безпека, забезпечення безпеки

Проведено исследование содержания словосочетания «обеспечение безопасности», используемое в нормативно-правовых актах, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, и в соответствующих доктринальных исследованиях

Ключевые слова: теория безопасности, теория национальной безопасности, безопасность, обеспечение безопасности

The analysis of the matter of combination of words securities provide, which use in legal acts and scientific works in the national security is done.

Key words: security studies, national security theory, security, securitization, ensuring security

Об’єктивне, всебічне та повне дослідження такого багатоаспектного та системного феномену як національна безпека можливе лише за умов його розгляду з багатьох ракурсів — загальнотеоретичного, історичного, управлінського, філософського, економічного, політологічного, геополітичного, юридичного тощо. Кожна з наук, що досліджує дане питання, використовує властивий лише їй методологічний інструментарій та висвітлює лише ту сторону національної безпеки, що відповідає специфіці предмета даної науки. Останнім часом націобезпекознавча тематика стала доволі популярним предметом розгляду науковців. У цьому ракурсі слід відмітити наукові праці В. Горбуліна, А. Качинського, Б. Кормича, В. Кобринського, М. Левицької, В. Ліпкана, Ю. Максименко, М. Мельника, Н. Нижник, С. Павленка, Г. Пономаренко, В. Паламарчука, М. Пальчука, Б. Парахонського, М. Пендюри, Г. Ситника та інших.

Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів національної безпеки, найбільш дискусійними залишаються ті, що спрямовані на формування категорійно-понятійної системи, що і визначає актуальність даної наукової статті.

Поза це, неоднозначне розуміння базових понять, що використовуються при висвітленні цієї проблеми, зокрема позиція деяких дослідників щодо несумісності використання словосполучення «забезпечення безпеки», а також необхідність формування консенсуального категорійно-понятійного апарату і обумовило мету даної статті.

Виходячи з розуміння загальної проблеми даної наукової роботи, авторами поставлені такі завдання: 1) окреслення основних підходів щодо доцільності та правильності вживання словосполучення «забезпечення безпеки»; 2) аналіз основних суміжних понять до поняття «забезпечення безпеки»; 3) наукова аргументація доцільності вживання словосполучення «забезпечення безпеки».

Міждисциплінарний характер явища національної безпеки, необхідність застосування інтегрованого підходу до її вивчення, розроблення науково обґрунтованих заходів забезпечення національної безпеки через ефективне управління системою національної безпеки створили причиново-детермінаційні передумови розроблення націобезпекознавства.

Поза межами даної статті ми лишаємо дискусії щодо необхідності розроблення узагальнюючої теорії безпеки, адже наші погляди викладені і аргументовані у достатній для розуміння і усвідомлення коріння наших позицій кількості публікацій. Більше того, наші наукові позиції були закріплені при навчанні одного з авторів (В.Ліпкана) в Університеті Делаверу США за програмою „Безпекова політика США”, в рамках якої окремо вивчався курс „Security Studies”, тобто вчення про безпеку. Тому здійснювати дискусії з науковими конформістами і ворогами дійсності в рамках даної статті з цього приводу не будемо, лишаючи це для наступного наукових публікацій.

Натомість, у рамках даної статті зосередимо увагу на розглядові певних базових категорій, щодо яких у нашого епістемологічного товариства існують дуже критичні розбіжності, котрі деяким чином унеможливлюють формування парадигми національної безпеки, спрямування руху держави у безпекове річище, зумовлене тенденціями глобалізації і формуванням впливу суперсистем у вигляді наднаціональних структур.

Ми відстоюємо позицію, що проблемна ситуація у сфері національної безпеки, може бути усунена не фрагментарним висвітленням окремих питань у межах конкретної науки, а виключно на основі єдиної системи знань про національну безпеку — націобезпекознавства.

Наші опоненти неодноразово зауважували про недоцільність як впровадження в науковий обіг української науки даного неологізму, аргументуючи це тим, що він не може перекладатися російською мовою (К.І.Беляков), так і взагалі формування даної теорії (А.Б.Качинський, М.А.Ожеван, В.В.Циганов).

Так, вельми показовим блюзнірством з цього приводу виступає стаття К.Белякова, котрий зазначає: „…спроби перекласти введені їх авторами поняття, наприклад російською, не дає чіткого, зрозумілого відображення напряму досліджень, їх об’єкта та предмета… є штучними, цілком надуманими і не можуть нормально сприйматися та використовуватися у міжнародній науковій лексиці завдяки тому, що роблять визначення дисципліни (або галузі) заздалегідь незрозумілими навіть фахівцям” [1, с. 154].

По-перше, в науці не існує такого наукового методу, як „можливість перекладу російською мовою”. Більше того, дана мова в Україні виступає лише однією з мов національних меншин, тому виступає докорінне питання вже до упередженості К.Бєлякова, котрий заакцентовує лише на даній мові. Переконані, що коли в Росії, якщо даний дослідник обрав саме дану країну для порівняння, формують категорійно-понятійний апарат, то навряд чи перевіряють: а як він буде звучати і розумітися, якщо його перекласти українською мовою.

Саме тому, закиди К.Белякова виглядають абсолютно незрозумілими з наукового погляду. Адже за семантикою термін „безпекознавство” є абсолютно зрозумілим за своїм походженням, значенням і сутністю, він абсолютно повно описує феномен безпеки як поліструктурного і багатоаспектного явища. Саме тому виникає питання вже щодо фаховості даного дослідника, який будучи доктором юридичних наук дозволяє собі скочуватись у лоно суб’єктивізму, позбавленого здорового глузду і взагалі навіть натяку на методологію дослідження.

Поза це, зазначимо, що в українській науці, і на жаль, правотворчості, і нині існує певний комплекс меншовартості, коли неодноразово науковці та вітчизняний законодавець інколи бездумно запозичують досвід Російської Федерації щодо вирішення деяких практичних проблем чи урегулювання певних сфер суспільного життя, незважаючи на абсолютно різні геополітичні, геостратегічні та інші фактори, що мають бути враховані при визначенні авторських пропозицій чи прийнятті нормативно-правових актів. На це зазначав, зокрема і Л.Д.Кучма у своїй роботі „Украина не Россия” : „Как получилось, что люди, разбирающиеся в экуменизме, кейнсианстве и других замысловатых вещах, оказались настолько вне украинской проблематики, хотя все это всегда было у них под боком… где же столько раз  воспетая отзывчивость русского интеллигента на чужую боль, где его универсализм, откуда такое высокомерие? Насколько я могу судить, проблема не в высокомерии, а, скажем мягко, в проблемах информированности” [2, с. 12].

Маючи власні традиції право- і державтворення, власний менталітет, та і взагалі будучи автохтонним народом мусимо здолати рабську меншовартість не лише в наукових поглядах, а й викорінити її звідусіль, і передовсім із нашої душі, здійснивши її інвентаризацію [ 2, с. 24], серця і розуму, котрий лише вільний зможе народити таку творчу потенцію, яка на загал і дасть поштовх до життєдайного творення значного наукового доробку і формування справжньої національної і патріотичної прагматичної концепції. Одвічне бідкання й гукання, хитання розумів, душі, це є все справжнім зволіканням, призводять в пустощі вони. Тож, перефразуючи італійський вислів [2, c. 28] скажу: Україну ми створили, тепер наше завдання — створити українців.

Навіть поверховий аналіз першого конститутивного акту у сфері національної безпеки України – Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” від 16 січня 1997 року, який втратив чинність на підставі Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року, дозволяє дійти висновку про пряме запозичення норм Закону РФ „Про безпеку”, незважаючи на відмінність державного устрою, кількості населення, природних умов, ментальності народу, ідеології державо- і правотворення, а також врахування того, що Україна входить до кількох важливих історичних просторів, серед яких доцільно згадати поствізантійский, пост російсько-імперський, пост-австроугорський, пострадянський і посткомуністичний, вона є спадкоємнице усіх цих канувши в минувшину просторів [2, с. 31].

Так само, звертаючись до світового доробку зазначимо, що ще в XVIII сторіччі Шарль Луї Монтеск’є у праці «Про дух законів» зауважував про те, що законодавець створює закони не довільно, а обов’язково враховуючи природні умови, у яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут, звичаї тощо. У більш абстрактному плані маємо висновувати: плагіат законодавчих актів на державному рівні призводить до створення умов для формування правових небезпек і загроз правовій системі Україні — загроз правовій безпеці держави.

По-друге, щодо надуманості. Дана теза також виглядає не науковою, оскільки не може бути надумано те, що є визнаним на рівні держави і міждержавних наукових товариств. Так: 1) навчальний посібник „Безпекознавство” пройшов офіційну експертизу і його було Рекомендовано МОН України, 2) основна термінологія націобезпекознавства пройшла випробування часом, оскільки вже видається 3-те, починаючи з 2005 року видання словника основних термінів та понять з націобезпекознавства; 3) в рамках даної термінології і за її використання проводяться щорічні конференції в Європейському Університеті „Сучасні проблеми безпекотворення”; 4) основна термінологія була використана і використовується у роботі УСПП, яку очолює А.Кінах, Міжнародній громадській організації „Міжнародна антитерористична єдність”, Академії безпеки відкритого суспільства; 5) основні положення, розробленої В.Ліпканом теорії викладаються в авторських курсах „Безпекознаство”, „Теорія управління безпекою соціальних систем”, „Основи національної безпеки України”, „Безпека бізнесу”; 6) підготовлено та надруковано підручники, що не мають аналогів в Україні „Теорія національної безпеки”, „Національна безпека України”, які також пройшли офіційну експертизу і отримали гриф МОН України. Окрім цього, В.Ліпкан видавав свої матеріали міжнародними мовами: англійською та російською, і доповідав їх особисто на чисельних міжнародних конференціях в Австрії, Словаччині, Угорщині, США, Німеччині, Молдові, Росії; 7) основну термінологію використано в Міжнародній поліцейській енциклопедії; 8) в рамках системного бачення проблем безпеки підготовлено не одного кандидата наук.

Переконані, що будь-якому досліднику доцільно спочатку відірватись від своїх емоцій, сповільнитися від зашарованого ставлення до нового, і вже із суто наукових позицій підходити до аналізу даного питання, дослідивши та вивчивши витоки його формування, джерела і засади. Звичайно, якщо наведені нами аргументи виглядають не доказово і не солідно, і сам К.Бєляков має більший науковий потенціал і  верифікативні можливості щодо спростування або диспуту щодо даних питань, то ми завжди готові до продовження наукової дискусії. А наразі, залишаємо за собою право знову ж таки надати оцінку тому, хто оцінив нас, класичною фразою: а судді хто?

Ну і звичайно ж, це наша особиста і наукова позиція, проведений нами контент-аналіз публікацій К.Бєлякова, унеможливлює стверджувати, що він є фахівцем у галузі теорії безпеки, до яких він сам себе прирахував. Річ у тім, що наука має спиратися на факти і докази, а не на бажання і власні хотіння, публіцистичну і некоректну лексику („автор у своїх вишикуваннях”, „так званого” ) тому фраза про несприйняття пропонованої нами термінології „фахівцем” звучить як мінімум несолідно, а у більш абстрактному плані непрофесійно і не фахово. Причому в рамках даної статті ми лишаємо поза увагою помилкові погляди К.Бєлякова стосовно суто безпекових проблем щодо:

1)                ототожнення безпеки держави і національної безпеки [1, с. 157]: в рамках націобезпекознавства вже є парадигмальним положення про те, що національна безпека охоплює три основні складові: безпеку держави, безпеку суспільства і безпеку особи;

2)                зазначення на те, що національна безпека складається з факторів (інформаційна безпека, політична безпека тощо);

3)                визнання актуальності формування теорії безпеки (питання про актуальність формування даної науки є дискусійним лише в Україні, і лише у окремих фахівців, саме через суб’єктивістське ставлення наукової еліти та її небажання бачити очевидні речі, стосовно ж інших країн, це питання вже давно не є актуальним, а сама теорія безпеки (безпекознавство) викладається в різних університетах зарубіжних країн, причому сам термін „безпекознавство”, перекладено різними мовами, зокрема англійською Securitology);

4)                у випадку формування націобезпекознавства відбувається процес диференціації наукових знань без перспективи їх подальшої інтеграції: у своїх роботах у 2003 році, В.Ліпкан докладно виклав із застосуванням знань тектології, системології, кібернетики, системного підходу, та синергетики наукову концепцію щодо формування та перспектив розвитку даного напряму, окресливши підвалини фундаментальних та прикладних наук і показавши місце націобезпекознавства і його роль.

Авторську позицію щодо визначення базових понять націобезпекознавства, таких як «безпека», «національна безпека», «національні інтереси», «національна ідея», «загрози національній безпеці» та інші, було відображено в наших інших роботах [4-7].

Окремо хотіли б зупинити власну увагу в рамках даної наукової статті на питанні доцільності вживання словосполучення «забезпечення безпеки». Останнім часом дедалі більшого поширення серед ряду фахівців (В. І. Гурковський, О. О. Золотар, В. С. Цимбалюк, К. І. Бєляков та інші) набуває точка зору, що у контексті юридичної когнітології та герменевтики права вживання категорії «забезпечення безпеки» є тавтологією, подібне, образно, до вживання, як категорій — «водяниста вода» чи «масляне масло», у зв’язку з чим пропонується в теорії права, у тому числі в теорії адміністративного та інформаційного права для потреб практики безпеку гарантувати, підтримувати, охороняти, захищати, контролювати, організовувати.

На думку В. І. Гурковського із семантичного аналізу зазначених категорій можна зробити узагальнення, що безпека як процес, суспільні відносини, умовно визначений дискретний стан (щодо кола суб’єктів чи об’єктів, простору, часу) може підтримуватися, охоронятися, боронитися, захищатися, зберігатися, берегтися, але не забезпечуватися» [8, с. 29].

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — це використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Найбільш очевидною тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам’ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою».

Здійснений нами ґрунтовний контент-аналіз 118 безпекових досліджень, де мультиплікандом виступав термін „безпека”, уможливив сформувати перелік найбільш уживаних понять, котрими її описують: «гарантування» [9], «підтримка» [10], «охорона» [11], «захист» [12], «контроль» [13], „управління” [14], „формування” [15], „розвиток” [15], а також співвідношення вищезазначених понять із визначенням поняттям «забезпечення».

Нині в Україні нараховується декілька тлумачних словників української мови [16-22]. Лише у 2010 році Національна академія наук України у Міжнародний день рідної мови презентувала перший том фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови» у двадцяти томах [22]. Як зазначив на засіданні круглого столу «Мова і культура» президент НАН України академік Борис Патон, цей словник є найбільшим українським лексикографічним твором за всю історію країни і належить до числа найбільших лексиконів світу. Крім того, важливість розробки такого словника пояснюється тим, що 11-томний тлумачний словник української мови, який вийшов у 70-ті роки минулого століття і здобув Державну премію в колишньому СРСР, певною мірою застарів і не відповідає новим політичним, суспільним і мовним реаліям.

Видання цього словника є нагально необхідним не лише для філологів, але й для юристів, оскільки доволі часто ведеться полеміка про правильність чи хибність вживання тих чи інших слів, словосполучень у нормативно-правових актах.

У зв’язку з тим, що Національна академія наук України презентувала лише перший том фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови», який обмежується тлумаченням понять, що починаються на букви «А» та «Б», то використовувати будемо інші джерела інформації.

Так, один із тлумачних словників української мови [23] на дає таке тлумачення поняттям:

1)           «гарантувати»- давати гарантію у чому-небудь, захищати;

2)           «підтримувати» – притримуючи, тримаючи, не давати упасти кому-небудь, чому-небудь; подавати матеріальну, моральну і т. ін. допомогу, сприяти в чому-небудь.; приєднуючись, надаючи підкріплення, збільшувати чисельність; продовжуючи що-небудь, не давати припинятися, порушуватися, зникати і т. ін. || Підкріплюючи чим-небудь, зберігати, не давати загинути; зберігати, тримати в певному стані, в потрібному вигляді і т. ін.; поділяючи погляди, виявляючи симпатію, виступати на захист або на боці кого-, чого-небудь;

3)           «охороняти» – оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу, замаху і т. ін.; стояти на варті біля кого-, чого-небудь; вартувати, стерегти; забезпечувати, гарантувати недоторканність кого-, чого-небудь; зберігати від руйнування, знищення, завдавання шкоди і т. ін.; захищати від чого-небудь;

4)           «захищати» – обороняти, охороняти кого-, що-небудь від нападу, замаху, удару, ворожих, небезпечних і т. ін. дій; пильно стежити за недоторканністю чого-небудь і багато робити для цього; боронити, обстоювати погляди, права, інтереси, честь кого-небудь; прилюдно обстоювати, боронити твердження, судження тощо, висунуті у дипломній роботі, проекті, дисертації і т. ін.; брати участь у судовому процесі, обстоюючи інтереси обвинуваченого;

5)           «контролювати» – перевіряти кого-, що-небудь;

6)           «організовувати» – створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них; здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення; забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості; роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось; згуртовувати, об’єднувати кого-небудь із певною метою; зосереджувати, мобілізувати, спрямовувати когось на що-небудь; чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь.

Щодо поняття «забезпечувати», то воно має також декілька значень:

1) Постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах. || Надавати кому-небудь достатні матеріальні засоби до існування.

2) Створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось.

3) Захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.

Таким чином, поняття «забезпечення», «забезпечувати» щодо інших понять як-от «гарантувати», «підтримувати», «охороняти», «захищати», «контролювати», «організовувати» є більш широкою категорією, оскільки охорона, захист, контроль тощо є одиничними складовими процесу забезпечення. Поняття ж «забезпечення» охоплює весь спектр заходів (організаційних, контрольних, охоронних, захисних тощо), що вживаються задля реалізації цілей безпеки. Причому даний підхід не є лише нашою науковою позицію, а також поданий і в інших авторитетних наукових розвідках [24-33].

Більше того, В.Ліпканом у своєму монографічному дослідженні приділено окрему увагу виявленню найбільш типових підходів до розуміння сутності даного терміносполучення, застосовано наукові методи пізнання і отримані нові науково обґрунтовані результати, які підтверджують валідність і спростовують закиди у тавтологічності терміносполуки „забезпечення безпеки” [34]. Окремі питання щодо обґрунтування правильності даного терміну, його сутності та змісту можна знайти, як у публікаціях В.Ліпкана [35-42], так і в дослідженнях інших авторів [43-60].

Тим більше, ми є прихильниками тієї наукової позиції, відповідно до якої безпека не є дискретним станом, а становить собою процес. Причому, сповідуючи наступність у власних міркуваннях, виступаючи апологетами діяльнісного підходу,  таким самим чином презентуємо розуміння сутності даного явища через подання адекватного йому визначення базового поняття «безпека» та інших суміжних понять («національна безпека», «інформаційна безпека» та інші) [61]. За діяльнісного підходу термін „забезпечення” вживається у сенсі створення різного роду умов, реалізації комплексу узгоджених за спільною метою заходів за для створення сприятливих умов із реалізації національних інтересів.

Здійснений нами функціональний аналіз синтаксичних одиниць, а також застосування методу трансформацій щодо даного нерозкладного словосполучення у світлі теорії синтаксичної номінації і референції, семантичного й функціонального синтаксису, репрезентативної функції мовних знаків уможливив дійти наступного висновку: словосполучення „забезпечення безпеки” виступає семантично неподільним субстантивним словосполученням, позбавленої від метафоризації компонентів.

Відтак, слова «безпека» та «забезпечувати», незважаючи на однаковий корінь мають різний зміст, а тому не є тавтологію вживання їх у відповідних нормативно-правових актах та наукових працях, як на це безпідставно і без подання наукової аргументації, як це зроблено нами, зазначають чисельні дослідники. Наука має виступати полем битви наукових концепцій та інтелектів, а не безапеляційним поданням в аксіоматичному плані власних науково не аргументованих думок із претензією на істину в останній інстанції.

Використання замість поняття «забезпечення» інших понять, що були проаналізовані вище, вважаємо недоцільним, некоректним і таким, що не можуть адекватно описати врегульованої нормами права систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів, джерел добробуту, ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки.

Список використаних джерел:

1. Бєляков К.І. Знання про безпеку: проблеми визначення та методології / К.І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2008. — № 18. — С. 153—159.
2. Кучма Л. Украина — не Россия. — М. : Время, 2003. — 560 с.
3. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
4. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб.— К.: Текст, 2008. — 400 с.
5.  Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник]. — К. : КНТ, 2009. — 631 с.
6. Міжнародне право : [підручник] / [В. А. Ліпкан, В. Ф. Антипенко, С. О. Акулов та ін.] ; за ред. В. А. Ліпкана. — К. : КНТ, 2009. — 752 с.
7. Ліпкан В.А. Національна безпека України : [Навчальний посібник]. — К. : Кондор, 2008. — 552 с.
8. Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки : дис… канд… юрид. наук : 25.00.02   Володимир Ігорович Гурковський. — К., 2004. — 225 с.
9. Циммерман Кеті, Вотс Шарлот. Рекомендації ВОЗ стосовно дотримання етики та гарантування безпеки при проведенні інтерв’ю з жінками, які постраждали внаслідок торгівлі людьми / Всесвітня організація охорони здоров’я ; Британська Рада ; Міністерство закордонних справ Великої Британії. — Б.м., 2003. — 29 с.

10. Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України : Указ Президента України № 377/2008 від 21 березня 2008 року // www.rainbow.gov.ua/action.

11. Литвин О. П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я : Автореф. дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 1999. — 46 с.

1. 12.  Ліпкан В.А.  Національна безпека України: кримінально-правова охорона: [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. — К. : КНТ, 2007. — 292 с.

13. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.

14. Парламентський контроль у сфері безпеки і оборони: Матеріали міжнар. конф. (м. Київ, 27-28 вересня 2002 р.) / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; Женевський центр демократичного контролю над збройними силами / О. С. Бодрук (ред.). — К. : Логос, 2003. — 296 с.

15. Щербань В.П. Економічні і соціально-екологічні основи формування та розвитку продовольчої безпеки в Україні : Автореф. дис. .. д-ра економ. наук: 08.07.02 / Сумський національний аграрний університет. — С., 2004. — 62 с.

16. Словник української мови : В 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.

17. Короткий тлумачний словник української мови. Близько 6750 слів / за ред. Д. Г. Гринчишина. — 2-е вид., доп. і перероб. — Київ : Рад. Школа, 1988.

18. Новий тлумачний словник української мови. 42000 слів: У 4-х томах / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. — Київ: вид. Аконіт, 1998.

19. Великий тлумачний словник української мови / Автор, керівник проекту і гол. редактор В. Т. Бусел. — Київ, Ірпінь: ВТФ Перун, 2001

20. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова. — Харків: Фоліо, 2005. — 767 с.

21. Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / Упоряд. Загнітко А. П. — Донецьк: Вид. «Бао», 2008. — 704 с.

22. Словник української мови. У 20-ти т. / Український мовно-інформаційний фонд НАН України; за ред. В. М. Русанівського. — Київ: Наукова думка, 2010. — Т.1. А — Б. — 911 с.

23. Тлумачний словник української мови //http://uktdic.appspot.com

24. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.

25. Горбулін В.П. Через роки, через відстані… Держава та особистість. — К., 2006. — 360 с.

26. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с.

27. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с.

28. Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.

29. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки (Україна у посттоталітарний період) // Розбудова держави. — 1993. — № 5. — С. 36 – 41.

30. Задерей В.А. Стратегия лидерства / В. А. Задерей // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. —41.

31. Задерей В.А. Стратегия лидерства / В.А. Задерей // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 8. — 65 – 70.

32. Иванов С.Б. Стратегия безопасности России / С.Б. Иванов // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 1. — С. 11 – 16.

33. Кізіма В. Метастратегія політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності) / В. Кізіма // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 3.

34. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України :  [Монографія]. — К. : Текст, 2008. — 440 с.;

35. Ліпкан В. А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки / В.А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19 – 24.

1. 36.  Ліпкан В. А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки / В.А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19 – 24.
2. 37.  Ліпкан В.А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 18. — С. 70 – 76

38. Ліпкан В.А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57 – 60.

39. Ліпкан В. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки / В.А. Ліпкан // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107 – 120.

40. Ліпкан В.А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131 – 167.

41. Ліпкан В.А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75 – 78.

42. Ліпкан В.А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230 – 233.

43. Базилюк Я. Б. Умови формування і стратегія забезпечення конкурентноспроможності національної економіки : Дис. .. канд. екон. наук: 21.04.01 / Нац. ін-т стратег. досліджень, Нац. ін-т проблем міжнар. безпеки. — К., 2001. — 169 с.

44. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення) : Дис. .. канд. екон. наук: 08.04.01 / НАУ України, Ін-т економ. прогнозування. — К., 2000. — 518 с.

45. Барбашова Н.В. Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності : Дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАУ України, Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького. — К., 1999. — 175 с.

46. Барчук В. Б. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт забезпечення національної безпеки України : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с.

47. Бойович В. Міжнародно-правові аспекти забезпечення безпеки мореплавства в СР Югославії : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2003. — 17 с.

48. Гізімчук С. В. Кримінальна відповідальність за порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1999. — 17 с.

49. Городянко С. В. Організаційно-правове забезпечення безпеки діяльності працівників ОВС України : автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с.

50. Дуброкіна О. О. Забезпечення економічної безпеки України в сфері оборони : Дис. .. канд. економ. наук: 08.02.03 / НАН України, Ін-т економічного прогнозування. — К., 2004. — 195 с.

51. Засунько С. С. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення техногенної безпеки в Україні: дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2005. — 250 с.

52. Іванов Д. А. Інформаційно-правові основи забезпечення безпеки мореплавства : автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. — О., 2008. — 19 с.

53. Кінаш Ю. Я. Засоби адміністративного примусу у сфері забезпечення безпеки у вугільних шахтах : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2003. — 17 с.

54. Ковальчук Т. Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 20 с.

55. Конах В. К. Забезпечення інформаційної безпеки держави як складової системи національної безпеки (приклад США) : Автореф. дис.. канд. політ. наук: 21.01.01 / Національний ін-т стратегічних досліджень — К., 2005. — 20 с.

56. Корнєєв Ю. В. Адміністративно-правове забезпечення особистої безпеки працівників податкової міліції : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Державна податкова адміністрація України; Академія державної податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 18 с.

57. Круть П.П. Армія як суб’єкт забезпечення національної безпеки України(соціально-філософський аналіз) : Дис. .. канд. філософ. наук: 09.00.03 / Харківський військовий ун-т. — Х., 1999. — 180 с.

58. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади : [монографія ]/ Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с. — Бібліогр.: с. 404-446.

59. Украінчук О.В. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспільства та демократичної, правової, соціальної держави : Автореф. дис.. канд. юрид. Наук: 12.00.01 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1994. — 18 с.

60. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2006. — 16 с.

61. Максименко Ю.Є. Визначення поняття інформаційної безпеки з позицій діяльнісного підходу / Ю.Є. Максименко// Науково-практичний збірник. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2004. – № 32. – С. 16-19.

Надрукована:

Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату / В. Ліпкан, Ю. Максименко //  Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 8. — С. 7—11.