МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Мандзюк Олег Андрійович

УДК 3.075.1:354.42/.44:007:02:167.2

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Ужгород – 2020

Підписано до друку 12.09.2020. Формат 60×90/16. Папір офсетний.

Друк цифровий. Умовн. друк. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Зам. № 0986.

Видавництво і друкарня – Видавничий дім «Гельветика»

65101, Україна, м. Одеса, вул. Інглезі, 6/1

Телефони: +38 (048) 709-38-69,

+38 (095) 934 48 28, +38 (097) 723 06 08

E-mail: mailbox@helvetica.com.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

ДК № 6424 від 04.10.2018 р.

Монографію присвячено адміністративно-правовим засадам регулювання аналітичної діяльності в Україні. У роботі розкрито сутність ключових понять: «аналітика», «аналітична діяльність», «аналітична наратологія», «аналітичний наратив», «компетенція аналітиків-правників», «правовідносини у сфері аналітичної діяльності», «аналітичні спільноти», «інформація», «види інформації», «джерела інформації», «інформаційні ресурси», «дані», «база даних», «банк даних», «інформаційна діяльність», «види інформаційної діяльності».

Досліджено детермінацію ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору. Окреслено цілі і завдання аналітичної діяльності в межах суспільної та управлінсько-організаційної парадигми, а також здійснено класифікацію суб’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин, видів аналітичних центрів. Окрема увага приділена з’ясуванню правової природи аналітичної діяльності. Детально визначено умови адміністративно-правового регулювання розвитку аналітичних спільнот в Україні. Встановлено недоліки та надано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Монографія стане в пригоді аспірантам, науково-практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, формування аналітичної еліти держави, системних механізмів прийняття управлінських рішень на основі
продуктів аналітичної діяльності.

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена нормативно-правовому забезпеченню реалізації основних аспектів аналітичної діяльності. Надано авторське бачення аспектів реалізації аналітичної діяльності та запропоновано. Проаналізовано законодавство України норми якого прямо чи опосередковано регулюють окремі аспекти аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Здійснено детальний огляд кожного окремого нормативно-правового акту у цій сфері.

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інформаційні відносини, нормативно-правове забезпечення, правове регулювання.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ РЕАЛИЗАЦИИ ОСНОВНЫХ АСПЕКТОВ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. Статья посвящена нормативно-правовому обеспечению реализации основных аспектов аналитической деятельности. Предоставлено авторское видение аспектов реализации аналитической деятельности и предложено. Проанализировано законодательство Украины нормы которого прямо или косвенно регулируют отдельные аспекты аналитической деятельности в сфере информационных отношений. Осуществлен подробный обзор каждого отдельного нормативно-правового акта в этой сфере.

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, информационные отношения, нормативно-правовое обеспечение, правовое регулирование.

NORMATIVE AND LEGAL PROVISION OF IMPLEMENTATION OF THE MAIN ASPECTS OF ANALYTICAL ACTIVITY. The article is devoted to the normative-legal support for the implementation of the main aspects of analytical activity. The author’s vision of the aspects of the implementation of analytical activities is provided and suggested. The Ukrainian legislation is analyzed which rules directly or indirectly regulate certain aspects of analytical activity in the field of information relations. A detailed review of each individual legal act in this area has been carried out.

Key words: information, analytics, analytical activity, information relations, normative-legal support, legal regulation.

Загальна постановка проблеми. Складність нормативно-правового врегулювання аналітичної діяльності полягає у її специфіці, інтегральному характері проявів. З одного боку, аналітичну діяльність можна розглядати в аспекті діяльності наукової і науково-технічної. У такому випадку регламентація має відбуватися на засадах Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”, містити положення про різні аспекти інновацій. З іншого — у зв’язку з тим, що зміст аналітичної діяльності полягає у роботі з інформацією, аналітична діяльність потрапляє у правове поле інформаційного законодавства. Ще один цікавий аспект. У зв’язку з тим, що аналітична/інформаційно-аналітична діяльність сама по собі виступає як елемент інформаційно-аналітичного забезпечення, то виникає замкнене імпліцитне коло: регламентуючи аналітичну діяльність, законодавець непрямим способом встановлює правові норми і приписи інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності, включаючи власну.

У такий спосіб є сенс розглядати питання нормативно-правового забезпечення аналітичної діяльності в ракурсі діяльнісного підходу, тобто відштовхуючись від суб’єктно-об’єктних правовідносин, процедур і операцій, що супроводжують даний вид діяльності.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, А. Новицького, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцького, Я. Собківа, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського, О. Шепети та ін.

Однак комплексного дослідження нормативно-правового забезпечення реалізації основних аспектів аналітичної діяльності дотепер у вітчизняній науці здійснено не було.

Виклад основного матеріалу дослідження. Базуючись на принципах, закріплених у ст. 2 Закону України „Про інформацію”, нормативно-правове забезпечення реалізації аналітичної діяльності умовно можна розподілити по трьох аспектах:

–              гуманітарно-правовий: дотримання прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на інформацію; регламентація принципів і основних засад доступу до інформації, розуміння поняття таємниці та її видів; формування, зберігання й оновлення інформаційних ресурсів, включаючи діяльність бібліотек, архівів тощо;

–              режимно-процесуальний: регламентація підстав доступу до інформації, що має обмеження у зв’язку із таємницею, організація заходів щодо виконання встановлених законами і підзаконними актами норм по роботі з відомостями й матеріалами, які кваліфікується як інформація з обмеженим доступом;

–              технічний: можливості використання в ході аналітичної діяльності певного обладнання і програмного забезпечення, технічні складові роботи з носіями інформації, охорона і захист інформації.

          Гуманітарно-правовий аспект здебільшого знаходиться у площині конституційного права і стосується усіх осіб, на яких розповсюджується юрисдикція Конституції України. Насамперед, це право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб — на свій вибір (ст. 34); недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32); гарантія судового права захисту спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації (ст. 32); право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації (ст. 32) [1].

Стаття 34 Конституції України оговорює, що „здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя” [1].

Пошук інформації може бути суттєво обмежений через функціонування режиму доступу до неї. Тому є необхідність детального розгляду цього поняття.

Поняття „вільний доступ до інформації” у тексті Конституції України закріплено у ст. 50, в якій ідеться про гарантії права вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Встановлено, що така інформація ніким не може бути засекречена [1].

Для особи, яка займається аналітичною діяльністю у сфері інформаційних відносин, положення Основного закону України є принципово важливими, оскільки вони чітко встановлюють права і гарантії людини і громадянина, а також обмеження, які можуть виникати, в тому числі й у професії аналітика. Фахівець повинен чітко уявляти межі дозволеного при збиранні інформації і наслідки, що тягнуть порушення цих меж.

У зв’язку із реалізацією права на інформацію, закріпленого Конституцією України, дещо суперечливими виглядають окремі положення ст. 16 Закону України „Про національний архівний фонд і архівні установи” (в редакції від 21.05.2015) в частині відмови в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам [2]. Останні дорівнюються до неповнолітніх, осіб, визнаних судом недієздатними, та осіб, які грубо порушували порядок користування архівними документами. При цьому обґрунтування такої позиції законодавця в тексті не наводиться. Вважаємо, що тут є певне протиріччя із конституційними засадами гарантування прав на інформацію. Однак це означає, що в ситуації виконання аналітичної роботи на замовлення певної територіальної громади відповідний суб’єкт інформаційних відносин (чи експерт-аналітик, чи аналітичний центр) з метою уникнення непорозумінь з архівними установами у такий спосіб вимушений приховувати, що він виступає від імені територіальної громади. Це може вносити певний дисонанс в саму організацію аналітичної діяльності.

Таким чином, попри те, що основні положення інституту права на інформацію, віднайшли своє висвітлення у дисертаційних дослідженнях українських науковців, зокрема щодо конституційного права на інформацію в порівняльному аналізі [3], реалізації права на інформацію [4], конституційно-правового аспекту права доступу на інформацію [5], регулювання обмежень на екологічну інформацію [6]; у більш усталеному вигляді — в навчальних посібниках, зокрема за авторством А. І. Марущака [7] та ін., питання розгляду права на інформацію з метою здійснення аналітичної діяльності поки що залишається відкритим і регламентується на загальних підставах.

Окремим Законом в Україні регулюється доступ до публічної інформації. Встановлюються принципи доступу до інформації (ст. 4): прозорість та відкритість діяльності суб’єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом, рівноправності [8].

Статтею 5 вказаного Закону регламентуються шляхи забезпечення доступу до інформації, зокрема систематичне й оперативне оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в Інтернеті, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію [8]. Дескрипторами даної правової норми виступають вказівки на темпоральні характеристики (систематичне й оперативне оприлюднення), а також на джерела поширення інформації. Разом із тим, не оговорюються такі характеристики, як повнота і об’єктивність інформації. Також вважаємо не доволі коректною формулу „будь-яким іншим способом”. Без деталізованого опису цього „іншого способу” створюються підстави для невиправданого розширення меж розповсюдження інформації, порушення деякою мірою етичних норм тощо. Тож, як нам здається, текст статті 5 Закону України „Про доступ до публічної інформації” потребує коригування.

Значна увага у законодавчих і підзаконних актах приділяється доступу до інформації про особу. У Законі України „Про доступ до публічної інформації” прописані суб’єктні правовідносини в здійсненні такого доступу і закріплені права особи, щодо якої збирається інформація, а також обов’язки розпорядників інформації. Встановлюються умови щодо обсягів інформації про особу (максимальна обмеженість і використання лише з метою та у спосіб, визначений законом), а також щодо термінів зберігання інформації („тривати не довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася”) [8].

Правова регламентація доступу до персональних даних також передбачена Законом України „Про захист персональних даних”. В аспекті здійснення аналітичної діяльності принципово важливими є положення статті 16 зазначеного Закону, за якими „доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити” [9]. Статтею 17 Закону України „Про захист персональних даних” оговорюється відстрочення або відмова у доступі до персональних даних, а статтею 18 — оскарження рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних. З економічної сторони, суттєвим є положення з приводу оплати доступу до персональних даних. Стаття 19 названого Закону встановлює, що безоплатним доступ до персональних даних є для самої особи, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Інші суб’єкти правовідносин, яким згідно із Законом надається право доступу до даного виду інформації і які звертаються із запитами про персональні дані, оплачують роботу, пов’язану із обробкою таких даних, консультування та організацію доступу до них. Статтею 24 передбачається гарантування державою захисту від незаконного доступу до персональних даних.

Глибинна наукова інтерпретація питань захисту персональних даних здійснена такими вченими, як О. А. Баранов [10], який досліджував взаємозв’язок прав людини із захистом персональних даних, В. М. Брижко [11], який висвітлив організаційно-правові питання захисту персональних даних та ін.

Є потреба звернутися ще одного законодавчого акта — Закону України „Про державну статистику” В ньому конкретне визначення доступу до інформації відсутнє, проте деталізовано описуються шляхи доступу до статистичної інформації. Зокрема передбачається використання таких ресурсів, як систематичні публікації у ЗМІ та друкованих виданнях, відповіді на запит, надання інформації державним органам та органам місцевого самоврядування. Оговорюється, що доступ до статистичної інформації може надаватися як юридичним, так і фізичним особам на підставах, обумовлених відповідними законами.

         Нормативно-правова регламентація окремих питань зберігання інформації, що має принципово важливе значення для аналітичної діяльності, здійснюється у законах України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, „Про національний архівний фонд і архівні установи”, „Про електронний документ та електронний документообіг”, „Про музеї та музейну справу” та ін.

Так, у ст. 11 Закону України „Про бібліотеки і бібліотечну справу” від 27 січня 1995 р. в редакції від 01.01.2015 р. зазначається, що бібліотеки України є складовою частиною інформаційної системи держави. Разом із тим, проведене нами дослідження тексту вказаного Закону виявило, що в ньому жодного разу не застосовуються терміни „аналіз”, „аналітика”, „аналітична діяльність”, „інформаційно-аналітичний”. По суті це є серйозним упущенням, яке потребує свого доопрацювання на законодавчому рівні. Насправді подібне положення спростовує абсолютно правильну концепцію щодо подвійного характеру діяльності бібліотек, архівів і музеїв, які, з одного боку, виступають невід’ємною складовою інформаційних ресурсів, на них покладається функція інформаційного забезпечення аналітичної діяльності, з іншого — розглядаються як окремі самостійні суб’єкти аналітичної діяльності. Тож, вважаємо, що Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу” потребує суттєвого доопрацювання у контексті відображення аналітичної / інформаційно-аналітичної діяльності.

Узагальнюючи огляд нормативних актів і визначаючи, у який спосіб може відбуватися доступ до інформації осіб, які здійснюють аналітичну діяльність, що саме слугує джерелами інформації, надамо перелік основних інформаційних ресурсів:

–     офіційна інформація, розміщена на сайтах органів державної влади та місцевого самоврядування;

–     публікації у засобах масової інформації та у друкованих виданнях;

–     інформація, що міститься у бібліотеках і архівах, музейних фондах;

–     відкрита статистична інформація;

–     медіаресурси;

–     бази і банки даних, що ведуться організаціями, установами, закладами, в окремих випадках — фізичними особами, експертами з певних питань;

–     офіційні запити до компетентних органів.

Не завжди доступ до інформації є безперешкодним, існує чітко внормований режим доступу. Він зумовлений закріпленим у ст. 20 Закону України „Про інформацію” особливим порядком доступу до інформації з урахуванням її розподілу на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

У правовій науці зазначене питання дотримання доступу до інформації, відповідальності за порушення режиму доступу до неї викликало значний інтерес вчених через свою актуальність. Серед розмаїття наукових праць варто виділити дисертаційні дослідження А. М. Благодарного [12], О. С. Самойлової [13], Г. О. Шломи [14]. Завдяки цим розвідкам доволі ґрунтовно висвітлені різні адміністративно-правові й кримінально-правові аспекти розуміння поняття інформації з обмеженим доступом, юридичної відповідальності за порушення встановленого режиму роботи з інформацією. Для фахівців у сфері АД це важливо не лише для організації діяльності, а й для розуміння наслідків неправомірного поводження з інформацією.

Отже, насамперед слід звернутися до трактування термінологічного сполучення „доступ до державної таємниці”, що міститься у Законі України „Про державну таємницю”. Вказаним законодавчим актом ключове поняття описується таким чином: „надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень”. Виходячи з наведеного визначення, ознайомлення з інформацією, що містить державну таємницю, передбачено лише для певних категорій посадових осіб. Ступінь обізнаності в колі таких відомостей залежить від службових повноважень працівника.

Тож необхідно розрізняти поняття „доступ до державної таємниці” і „допуск до державної таємниці”. У вищезазначеному Законі останнє поняття трактується як „оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації”. У такий спосіб виникає логічний зв’язок: для того, щоб мати доступ, необхідно отримати допуск. Виходячи з цього, особи, які здійснюють аналітичну діяльність, мають право на доступ до інформації в обсягах і межах, а також в порядку, регламентованих чинним законодавством.

Особливий правовий режим регламентації встановлюється щодо таємної інформації.

У Законі України „Про інформацію” є лише фрагментарна вказівка на таємну й службову інформацію без надання їх визначення. У п. 3 ст. 21 даного Закону встановлюється тільки порядок віднесення інформації до вказаних категорій, а також порядок доступу до неї.

Аналіз текстів законодавчих актів засвідчує, що в активному вжитку знаходяться дві термінологічні сполуки — секретна інформація і таємна інформація.

У Законі України „Про державну таємницю” секретна інформація виступає як синонім державної таємниці, що відображено у визначенні ключових термінів в ст. 1: „Державна таємниця (далі також — секретна інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою”. Виходячи з такої логіки, секретна інформація є видом інформації таємної. Секретна інформація вирізняється ступенем таємності. Їй може надаватися гриф секретності, встановлюватися режим секретності за окремими категоріями. У названому Законі визначаються матеріальні носії секретної інформації, а також технічний захист секретної інформації.

Тлумачення таємної інформації надається у Законі України „Про доступ до публічної інформації”, за яким це „інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю”. Тож укладачі названого законодавчого акта виходять з класифікації видів таємниць, кожна з яких має свою сферу розповсюдження й передбачає обмежене коло осіб, обізнаних у такій таємниці. При цьому для фахівця у сфері аналітичної діяльності важливо розрізняти, що доступ до державної таємниці потребує наявності допусків, проведених за спеціально визначеними в законі процедурами. Доступ до інших таємниць регламентується або окремими законодавчими актами, або ж внутрішніми нормативами чи етичними (деонтологічними) нормами.

Так, інформація стосовно банківської таємниці регулюється ст. 1076 Цивільного кодексу України, а також статтями 60–62 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Згідно з Цивільним кодексом такою інформацією є таємниця банківського рахунка, операції за рахунком і відомості про клієнта. Більш деталізовано цей вид інформації представлений у Законі України „Про банки і банківську діяльність”. По-перше, надається визначення банківської таємниці, згідно з яким — це „інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку”. По-друге, до зазначеного додається суттєвий перелік даних, які також потрапляють до категорії таємної інформації. Зокрема: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Сюди ж відноситься інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

Окреме місце в характеристиці інформації, що містить банківську таємницю, займають відомості, зібрані для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму. Проте Законом оговорюється, що положення статті 60 не поширюються на ту інформацію, яка підлягає публікації. Перелік таких даних встановлюється Національним банком або додатково на власний розсуд самим банком. Це означає, що при здійсненні аналітичної діяльності фахівець повинен орієнтуватися на оприлюднені відомості і чітко розуміти, що саме потрапляє до інформації з обмеженим доступом у сфері банківської таємниці.

Не менш важливою є й обізнаність в особливостях роботи із комерційною таємницею. Її визначення міститься у ст. 505 Цивільного кодексу України: „Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію”. У тексті конкретизується, що комерційна таємниця може міститься у відомостях технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру.

У Цивільному кодексі комерційна таємниця розглядається в контексті прав інтелектуальної власності. Тож право на використання комерційної таємниці встановлюється особою, якій належать майнові права інтелектуальної власності. Саме ця особа може дозволяти застосовувати таку інформацію або ж перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.

Суміжним із зазначеним вище поняттям є „ноу-хау”. Закон України „Про інвестиційну діяльність” відносить це запозичення до категорії інтелектуальних цінностей і тлумачить, як „сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих”. Тож аналітику при здійсненні ним професійної діяльності слід також мати на увазі, що досліджувана ним інформація повністю або частково може потрапляти до категорії „ноу-хау”, а значить, знаходиться в режимі правового регулювання.

Цивільно-правовий аспект визначення сутності поняття „інформація з обмеженим доступом”, комерційної і банківської таємниці, охорона авторських прав, відповідальність за незаконні дії з відомостями, що становлять банківську або комерційну таємниці доволі плідно вивчалися вітчизняними науковцями. Серед досліджень, які можуть сформувати правову компоненту компетенцій аналітика, слід особливо виділити роботи щодо цивільно-правової охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій [15], інформації з обмеженим доступом як об’єкту цивільних прав [16], цивільно-правового аспекту права на комерційну таємницю [17], кримінальної відповідальності за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю [18] та ін.

Окремою категорією інформації з обмеженим доступом є та, що зберігається в інформаційно-телекомунікаційних системах. Режим доступу до неї регламентується Законом України „Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, а також „Положенням про Адміністрацію Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 р.. Сам режим доступу трактується як „умови отримання користувачем можливості обробляти інформацію в системі та правила обробки цієї інформації” [19, 20].

Суттєвий сегмент інформації з обмеженим доступом складають окремі відомості, що належать до правничої діяльності й певних юридичних дій. Зокрема, сюди потрапляють передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України: таємниця спілкування (ст. 7, 14), таємниця листування (ст. 14), таємниця сповіді, таємниця нарадчої кімнати (ст. 224), таємниця наради суддів (ст. 367).

Стаття 22 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” закріплює поняття „адвокатської таємниці”: „будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності”.

У законодавстві передбачена й нотаріальна таємниця, визначення якої міститься у ст. 8 Закону України „Про нотаріат”: „сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса
заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті
майнові та немайнові права і обов’язки тощо”.

Статтями 226–228 Сімейного кодексу України встановлюється режим правового регулювання таємниці усиновлення. Таємниця розповсюджується на осіб, які перебувають на обліку тих, хто бажає усиновити дитину; усиновлювачів; на особу, яка була усиновлена; осіб, які у зв’язку з виконанням службової інформації володіють цими відомостями. Названим Кодексом закріплюється забезпечення вказаної таємниці.

Окремою категорією інформації з обмеженим доступом виступають медичні відомості. „Основами законодавства України про охорону здоров’я” передбачено право пацієнта на таємницю про стан здоров’я (ст. 39¹), а такожзакріплений обов’язок збереження лікарської таємниці (ст. 40). Окремо зауважено, що при використанні у науково-дослідній роботі інформації, що становить лікарську таємницю, має забезпечуватися анонімність пацієнта. Надаючи офіційне тлумачення окремих положень Закону України „Про інформацію”, Конституційний суд України визначає, що „медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом”.

Висновки. Отже, нормативно-правове забезпечення реалізації гуманітарно-правових аспектів адміністративної діяльності базується на широкому спектрі законодавчих актів (від Конституції України, кодексів, окремих законів), є багатоплановим і складає правові засади АД.

Література

1. 1.           Конституція України від 28.06.1996. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 254%D0%BA/ 96-%D0%B2%D1%80
2. 2.           Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 24.12.1993 (редакція від 21.05.2015). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: // http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/ 3814-12.
3. 3.           Кушакова Н.В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) [Текст] : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Н.В.Кушакова ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 243 арк.
4. 4.           Марценюк О.Г. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України: реалізація права на інформацію [Текст] : автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.Г.Марценюк ; Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2009. — 22 с.
5. 5.           Нестеренко О.В. Право на доступ до інформації в Україні: конституційно-правовий аспект [Текст] : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.В.Нестеренко ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2008. – 239 арк.
6. 6.           Дика Ю.В. Адміністративно-правові засади регулювання обмежень прав громадян на екологічну інформацію [Текст] : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ю.В.Дика ; Національний аграрний ун-т. — К., 2008. — 193 арк.
7. 7.           Марущак А.І. Інформаційне право: доступ до інформації [Текст] : навч. посіб. для студ. ВНЗ / А. І. Марущак. — К. : КНТ, 2007. — 531 с.
8. 8.           Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 (від 01.05.2015). — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 2939-17.
9. 9.           Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 (редакція від 21.05.2015). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 2297-17
10. 10.      Баранов А.А. Права человека и защита персональных данных [Текст] / А. А. Баранов [и др]. — К. : Госкомитет связи и информатизации Украины, 2000. — 280 с.
11. 11.      Брижко В.М. Організаційно-правові питання захисту персональних даних [Текст] : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / В.М.Брижко ; Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук України. — К., 2004. — 251 арк.
12. 12.       Благодарний А.М. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю [Текст] : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / А.М.Благодарний ; Національна академія Служби безпеки України. — К., 2006. — 200 арк.
13. 13.      Самойлова О.С. Кримінально-правова характеристика передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.С. Самойлова ; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2006. — 229 с.
14. 14.  Шлома Г.О. Адміністративно-правове забезпечення службової таємниці в органах внутрішніх справ України : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Г.О.Шлома ; Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. — Д., 2008. — 286 с.
15. 15.      Вашинець І.І. Цивільно-правова охорона авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій [Текст] : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / І.І. Ващинець ; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2006. — 179 с.
16. 16.      Кулініч О.С. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних прав : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.С. Кулініч ; Одеська національна юридична академія. — О., 2006. — 200 арк.
17. 17.       Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект) : дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ю.В. Носік ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. — 221 с.
18. 18.  Харламова С. О. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / С. О. Харламова ; Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 221 с.
19. 19.      Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.

20. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена правовій регламентації аналітичної діяльності.  Надано поняття нормативно-правового забезпечення аналітичної діяльності як системи обов’язкових для виконання норм, що визначають коло суб’єктів інформаційних відносин у цьому конкретному сегменті, регламентують правила їхньої діяльності, регулюють професійно-виробничі правовідносини, етапи і процедури здійснення аналітичної діяльності в інформаційній сфері. Запропоновано розглядати нормативно-правове забезпечення аналітичної діяльності на міжнародному, державному, галузевому та локальному рівнях. Проаналізовано нормативно-правове визначення видів діяльності, суміжних з аналітичною діяльністю. Сформульовано нормативно-правове визначення суб’єктів та об’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Виокремлено приблизний перелік об’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин.

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, нормативно-правове забезпечення, правове регулювання, об’єкти аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин, суб’єкти аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. Статья посвящена правовой регламентации аналитической деятельности. Определено понятие нормативно-правового обеспечения аналитической деятельности как системы обязательных для исполнения норм, определяющих круг субъектов информационных отношений в этом конкретном сегменте, регламентирующих правила их деятельности, регулирующие профессионально-производственные правоотношения, этапы и процедуры осуществления аналитической деятельности в информационной сфере . Предложено рассматривать нормативно-правовое обеспечение аналитической деятельности на международном, государственном, отраслевом и локальном уровнях. Проанализировано нормативно-правовое определение видов деятельности, смежных с аналитической деятельностью. Сформулировано нормативно-правовое определение субъектов и объектов аналитической деятельности в сфере информационных отношений. Выделены примерный перечень объектов аналитической деятельности в сфере информационных отношений.

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, нормативно-правовое обеспечение, правовое регулирование, объекты аналитической деятельности в сфере информационных отношений, субъекты аналитической деятельности в сфере информационных отношений.

NORMATIVE AND LEGAL SUPPORT OF ANALYTICAL ACTIVITY. The article is devoted to the legal regulation of analytical activities. The concept of normative and legal support for analytical activity as a system of binding standards for determining the range of subjects of information relations in this particular segment, regulating the rules of their activities, regulating professional and industrial legal relations, stages and procedures for the implementation of analytical activities in the information field is defined. It is proposed to consider the regulatory and legal support for analytical activities at the international, state, sectoral and local levels. The normative-legal definition of the types of activities adjacent to the analytical activity is analyzed. The normative-legal definition of subjects and objects of analytical activity in the sphere of information relations is formulated. An approximate list of objects of analytical activity in the sphere of information relations is singled out.

Keywords: information, analytics, analytical activity, regulatory support, legal regulation, objects of analytical activity in the field of information relations, subjects of analytical activity in the field of information relations.

Загальна постановка проблеми. Суспільно-політична значущість інформаційних відносин, особливо в умовах становлення інформаційного суспільства, зумовлює необхідність правової регламентації діяльності у зазначеній сфері. Нормативно-правове забезпечення у таких умовах виступає як один з головних чинників, що впливає на якість і результативність аналітичної діяльності.

Під нормативно-правовим забезпеченням (НПЗ) аналітичної діяльності будемо розуміти систему обов’язкових для виконання норм, які визначають коло суб’єктів інформаційних відносин у цьому конкретному сегменті, регламентують правила їхньої діяльності, регулюють професійно-виробничі правовідносини, етапи і процедури здійснення аналітичної діяльності в інформаційній сфері.

         НПЗ можна розглядати на кількох рівнях:

–       міжнародному (міжнародні нормативно-правові акти);

–       державному (нормативно-правові акти України);

–       галузевому (нормативно-правові акти міністерств і відомств, актуальні для аналітиків, аналітичних підрозділів, центрів, на які розповсюджується юрисдикція певного органу виконавчої влади);

–       локальному (нормативні акти певної установи, закладу тощо).

Незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів, що спрямовані на правове регулювання інформаційних відносин, на інформаційну сферу загалом, лише при самому оптимістичному розкладі можна вважати, що вони носять системний характер. Будучи реалістами, ми вимушені охарактеризувати нормативну базу у досліджуваній сфері трьома словами: недовершена, непослідовна і фрагментарна — і визнати, що натепер існує нагальна потреба не тільки у консолідації [1] і систематизації [2] інформаційного законодавства України, а й у заповненні лакун в текстах нормативно-правових актів, особливо щодо понятійно-категоріального апарату, визначення ключових термінів, правового режиму, регламентації окремих процедур, що супроводжують діяльність в інформаційній сфері, зокрема аналітичну. Достатньо згадати, що на теперішній час не існує законодавчого тлумачення таких понять, як „аналітична діяльність”, „інформаційно-аналітична діяльність” та ін. Поза межами правового регулювання опинилися принципи, напрями діяльності, процеси і процедури, які можуть мати певні наслідки для суспільства в цілому. Ю. П. Сурмін загалом висловив думку про те, що Україні необхідний окремий Закон „Про аналітичну діяльність” [3].

Складність нормативно-правового врегулювання аналітичної діяльності полягає у її специфіці, інтегральному характері проявів. З одного боку, аналітичну діяльність можна розглядати в аспекті діяльності наукової і науково-технічної. У такому випадку регламентація має відбуватися на засадах Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”, містити положення про різні аспекти інновацій. З іншого — у зв’язку з тим, що зміст аналітичної діяльності полягає у роботі з інформацією, аналітична діяльність потрапляє у правове поле інформаційного законодавства. Ще один цікавий аспект. У зв’язку з тим, що аналітична/інформаційно-аналітична діяльність сама по собі виступає як елемент інформаційно-аналітичного забезпечення, то виникає замкнене імпліцитне коло: регламентуючи аналітичну діяльність, законодавець непрямим способом встановлює правові норми і приписи інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності, включаючи власну.

У такий спосіб є сенс розглядати питання нормативно-правового забезпечення аналітичної діяльності в ракурсі діяльнісного підходу, тобто відштовхуючись від суб’єктно-об’єктних правовідносин, процедур і операцій, що супроводжують даний вид діяльності.

Зокрема в цьому плані визначальним для нас стає перелік напрямів державної інформаційної політики, що міститься у ст. 3 Закону України „Про інформацію”, де серед інших виділяється забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, А. Новицького, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцького, Я. Собківа, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського, О. Шепети та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Оскільки законодавчого визначення поняття „аналітична діяльність” на даному етапі немає, враховуючи інтеграцію семантичного поля із суміжними поняттями, виникає доцільність їхнього розгляду.

Найбільш спорідненим за своїм значенням є поняття наукової і науково-технічної діяльності, які містяться у відповідному законі [4]. Тож під науковою діяльністю розуміється „інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань” [4]. Також зазначається, що її основними формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Враховуючи аналітико-синтетичний характер досліджуваного виду діяльності, можна стверджувати, що певною мірою аналітична діяльність у такому розумінні збігається із діяльністю науковою.

Науково-технічна діяльність в цьому ж Законі трактується як інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.

У такий спосіб до науково-технічної діяльності можуть бути віднесені ті дослідження, що проводяться в межах аналітики на предмет охорони і захисту інформації, запобігання її витоку тощо.

Знаходимо у текстах законодавчих актів також визначення науково-інформаційної діяльності. У Законі України „Про науково-технічну інформацію” вона трактується як сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні [5]. Принагідно зазначимо, що в умовах розбудови громадянського суспільства, значної активізації громадян, зростання їх ролі у вирішенні питань життєдіяльності держави до переліку суб’єктів, на задоволення чиїх потреб спрямована науково-інформаційна діяльність, варто було б додати після слова „громадян” за текстом сполучення „громадські організації та інші об’єднання громадян”, тим більше, що в Законі України „Про інформацію” об’єднання громадян виділяються як самостійний суб’єкт інформаційних відносин.

Якщо ж порівнювати наведене визначення із розумінням аналітичної діяльності, то спільними є такі компоненти: 1) сукупність дій; 2 )задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави; 3) перелік дій, що супроводжують діяльність. Проте, буде не зайвим підкреслити, що наданий у вказаному Законі перелік не зовсім корелюється із логікою проведення дослідження, адже етап пошуку інформації є одним з найперших і він передує аналітико-синтетичній обробці документа.

Отже, можна зазначити, що при підготовці законодавчого тлумачення поняття „аналітична діяльність” можуть бути враховані ті визначення, що надаються законами України для суміжних понять. Так само у практичній діяльності аналітиків при розробці локальних нормативних актів, зокрема посадових інструкцій, приписів, можна спиратися на існуючі положення.

Якщо у законодавстві відсутнє визначення поняття аналітичної діяльності, цілком логічно, що в ньому немає і визначення суб’єктів даного виду діяльності, в тому числі у сфері інформаційних відносин.

У такому випадку правомірно поширити дію норми статті 4 Закону України „Про інформацію”, яка до суб’єктів інформаційних відносин зараховує: фізичних і юридичних осіб, об’єднання громадян, суб’єктів владних повноважень [6]. До останніх належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень [6].

Екстраполюючи норми зазначеного Закону на практику, що склалася в аналітичній діяльності, можемо конкретизувати, що в якості суб’єктів-фізичних осіб виступають державні й недержавні аналітики (наприклад, бізнес-аналітики), експерти, аналітики-консультанти, менеджери аналітичної діяльності. У широкому сенсі розгляду інформаційних відносин в економічному ракурсі до суб’єктів також можна віднести персональних замовників аналітичних досліджень, розповсюджувачів, покупців і споживачів інформаційних продуктів, що з’явилися в результаті аналітичної діяльності.

Суб’єктами аналітичної діяльності, які представлені юридичними особами, можуть бути або окремі аналітичні центри, організації, інститути, що проводять певні аналітичні дослідження, а також певною мірою — інформаційно-аналітичні служби (певні спеціалізовані підрозділи, відділи, відділення, групи, що функціонують в межах установ, закладів, організацій, агенцій і не мають статусу окремої юридичної особи).

Об’єднання громадян, визначені Законом України „Про інформацію” в якості суб’єктів інформаційних відносин, як нам здається, можуть бути представлені у таких іпостасях: 1) тимчасові творчі колективи аналітиків, що створюються на період виконання замовлень з аналітики; 2) неурядові, позапартійні організації, наукові співтовариства на базі вищих навчальних закладів, які займаються аналітичною діяльністю за власними інтересами, бажаннями і переконаннями на громадських засадах, тобто не є комерційними організаціями; 3) певні партії, рухи, громадські організації тощо, які можуть виступати замовниками і/ чи споживачами інформаційних продуктів, створених в результаті аналітичної діяльності.

Як вже неодноразово зазначалося, суб’єкт владних повноважень, який в Законі Україні „Про інформацію” віднесений до кола суб’єктів інформаційних відносин, є водночас і головним замовником, і головним споживачем результатів аналітичної діяльності, адже без інформаційно-аналітичного супроводження і забезпечення будь-яка управлінська діяльність перетворюється на сумнівне аматорство.

У зв’язку з тим, що за своєю специфікою аналітична діяльність перетинається з науковою діяльністю, може розглядатися як різновид наукової, науково-технічної або науково-інформаційної діяльності, є сенс не обмежуватися лише Законом України „Про інформацію”, а звернутися і до інших актів.

Отже, ст. 4 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”, визначаючи суб’єктів цієї діяльності, відносить до них вчених, наукових працівників, науково-педагогічних працівників, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади, громадські наукові організації [4]. Тож, як бачимо, тут також спостерігається умовний розподіл на фізичних і юридичних осіб, а також своєрідне об’єднання громадян на підставі спільних наукових інтересів. Причому, на відміну від описаних нами до цього творчих колективів аналітиків, ці громадські організації діють на довгостроковій і зазвичай плановій основі, спираючись на виборні засади і звітування (наприклад, певні наукові студентські товариства) [7].

Принципово важливими є два моменти. По-перше, серед суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності не згадуються управлінці. Вочевидь розуміння законодавця базувалося на одному з двох: або ця робота тримається на свідомості і здійснюється на самоорганізації та ентузіазмі, або ж управлінці самі є вченими, науковими або науково-педагогічними працівниками. Це питання залишається відкритим, хоча по суті воно напряму не відноситься до досліджуваної нами проблематики. По-друге. У переліку фізичних осіб — суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності загалом відсутні будь-які згадки про аналітиків, експертів. У такий спосіб законодавець або не виокремлює аналітику як самостійну наукову чи науково-інформаційну діяльність, або, навпаки, усіх аналітиків вважає вченими. Це питання є доволі не простим і принциповим. Справа в тому, що, коли ми будемо розглядати нормативне регулювання підготовки аналітиків і звертатимося до державних стандартів, а саме до Класифікатору видів економічної діяльності і Класифікатору професій, то побачимо, що в них фахівці з аналітики представлені лише як власне науковці.

Повертаючись до аналізу текстів законів, розглянемо і положення Закону України „Про науково-технічну інформацію”. Стаття 3 зазначеного акта перелічує суб’єктів відносин у сфері науково-технічної інформації. На першому місці у цьому переліку державні органи, органи місцевого та регіонального самоврядування, а вже потім юридичні особи та громадяни України, міжнародні організації, іноземні юридичні особи і громадяни та особи без громадянства. Цікаво, що у п.2 ст. 3 зазначеного Закону фізичні та юридичні особи позиціонуються по чітко визначених ролях: творці, накопичувачі, власники, виробники, зберігачі, споживачі інформаційної продукції та послуг, а також посередники.

Нам імпонує такий функціонально-рольовий підхід, оскільки він конкретизує сутність діяльності кожного суб’єкта. Якщо це спроектувати на аналітичну діяльність, то можна абсолютно чітко розмежувати, чим займаються аналітичні центри або інформаційно-аналітичні служби, окремі аналітики, а чим — бібліотеки, архіви, музеї, сховища, хто потрапляє до суто економічного сегмента діяльності. Розвиваючи цю тему, за логікою сюди б можна було додати замовників інформаційно-аналітичних продуктів і захисників інформації, тоді б картина стала повною.

Розглядаючи питання щодо суб’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин, не можна оминути і Закон України „Про інформаційні агентства” [8]. Називаючи у ст. 6 зазначеного Закону суб’єктів діяльності інформаційних агентств, законодавець відносить до їх числа: засновника (співзасновника) інформаційного агентства, його керівника (директора, генерального директора, президента та ін.), трудовий колектив, творчий колектив, журналіста інформаційного агентства, спеціаліста у галузі засобів комунікації, автора або іншу особу, якій належить право на інформацію; видавця (виробника), розповсюджувача і споживача продукції інформаційного агентства [8]. З цього переліку зрозуміло, що для аналітиків в ньому місця не знайшлося, мабуть, вони десь розчинилися у трудових або творчих колективах. Не завжди аналітик виступає і в якості „іншої особи, якій належить право на інформацію”. Тож, враховуючи, що цей Закон з’явився 26 лютого 1995 року (у часи, коли аналітичній діяльності ще не приділялося належної уваги), проте неодноразово змінювався і доповнювався (остання редакція датується 21.05.2015), висловимо думку, що він має значні концептуальні потенції щодо розуміння ролі і статусу аналітичних підрозділів, окремих аналітиків у діяльності інформаційних агентств. Ця лакуна входить у суттєве протиріччя із вимогами сьогодення. Загалом, на нашу думку, потребує переосмислення сама концепція призначення, ролі і статусу інформаційних агентств. Чинний Закон України „Про інформаційні агентства” по суті зорієнтований лише на етап оприлюднення й розповсюдження інформації, журналістську й видавничу діяльність. Цього замало. Враховуючи появу в сучасних умовах холдингів, в тому числі медіахолдингів, зростання у геометричній прогресії інформаційних потоків, що передбачає удосконалення етапів пошуку, збору, аналітико-синтетичної обробки і лише потім оприлюднення, розуміння, подібне до представленого у зазначеному Законі, виглядає рудиментом радянської доби.

До суб’єктів інформаційних відносин згідно із державними стандартами України в галузі науково-інформаційної діяльності можна віднести користувачів (інформації), тобто осіб чи організації, що отримують інформацію, яку надає бібліотека, інформаційний орган, інформаційний центр, будь-яка інформаційна система [9]. Проте названі суб’єкти реалізують свою діяльність завдяки роботі інших суб’єктів, які за своєю професією мають забезпечувати успішність етапу збору, відбору і накопичення інформації. Тож у цьому сенсі ДСТУ 5024-2008 не повною мірою охоплюють правову концепцію щодо розуміння суб’єктів інформаційно-аналітичної діяльності.

Підбиваючи проміжні підсумки, зазначимо, що питання нормативно-правового забезпечення в аспекті визначення суб’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин є недостатньо релевантним вимогам часу. Проведений нами аналіз текстів законодавчих актів, будемо сподіватися, надасть можливість ліквідувати цей пробіл у правовому полі сучасної України.

            Не менш складним і багатоаспектним є питання щодо нормативно-правового визначення об’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Воно також не знаходить відображення в якомусь одному законодавчому акті, а опосередковано і фрагментарно представлено у низці законів.

П.2 ст. 4 Закону України „Про інформацію” наголошує коротко і ясно, що об’єктом інформаційних відносин є інформація. Це означає, що саме на неї спрямована діяльність усіх суб’єктів інформаційних відносин.

Дещо детальніше опис об’єкта надається у ст. 2 Закону України „Про науково-технічну інформацію”, а саме: вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Тож законодавець, змінюючи 13.01.2011 р. текст акта, вирішив чітко диференціювати походження інформації, що в юридичному аспекті пояснюється виходом на суміжні права, зокрема, на право інтелектуальної власності. У тексті вказується, що науково-технічна інформація як об’єкт відносин „охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення” [164]. З позицій досліджуваної нами проблеми, вбачаємо недооцінку аналітичної діяльності, яка відсутня у переліку, закріпленому відповідним Законом. Подібну ситуацію можна пояснити тим, що укладачі закону, найвірогідніше сприймали аналітичну діяльність як один з етапів науково-технічної діяльності, а тому не стали виокремлювати аналітику. Разом із тим, в сучасних умовах інформаційного суспільства подібна концептуальна похибка є свідченням недостатньо повного розуміння законодавцями актуальності аналітичної діяльності та її ролі і місця у всіх інших видах інтелектуальної діяльності.

Конкретизуючи об’єкти аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин, надамо їх приблизний перелік. Пропонуємо зарахувати сюди:

–       інформаційний/ інформаційно-комунікативний простір;

–       інтелектуальні / інтелектуальні інформаційні технології;

–       інформаційні ресурси, що містяться в інформаційних системах (бази і банки даних, бібліотеки, архіви, музеї, сховища, системи діловодства, реєстри, фонотеки та ін.) і зафіксовані на паперових чи інших носіях, а також приватні інформаційні ресурси;

–       медіаконтент;

–       психологію суб’єкта інформаційних відносин, включаючи психологію сприйняття, психологію хакерства, троллінг, кібербуллінг, фішинг, спамінг, ґрумінг тощо;

–       ринок інформаційно-аналітичних послуг, маркетинг інформаційної аналітики;

–       соціальні відносини, що виникають на підставі вироблення, оброблення, споживання інформації та обміну нею.

Ми усвідомлено відносимо до об’єктів інформаційний / інформаційно-комунікативний простір, попри те, що такі елементи входять до його складу. У такий спосіб, по-перше, унаочнюється методологічна складова аналітичної діяльності, її наукове підґрунтя. По-друге, суттєво розширяється спектр аналітичної діяльності, що надає можливість у подальшому здійснювати системний підхід у межах парадигми інформаційної глобалізації.

Висновки. Подвійна природа інформаційних ресурсів як об’єкта аналітичної діяльності виявляється в тому, що, з одного боку, ці ресурси виконують інформаційну, довідкову, пізнавальну функції, без них неможливий етап пошуку і збору інформації; з іншого — їх створення, підтримання, систематизація і оновлення само по собі виступає ціллю і змістом аналітичної діяльності великої групи працівників.

Тож за подібного розуміння об’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин її нормативно-правове забезпечення базується не тільки на законах України „Про інформацію”, „Про науково-технічну інформацію” і „Про наукову і науково-технічну діяльність”, а й на законах „Про державну статистику”, „Про національну програму інформатизації”, „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, „Про захист суспільної моралі”, „Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України”, „Про культуру”, „Про Національний архівний фонд та архівні установи”, „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про телебачення і радіомовлення”, „Про видавничу справу”, „Про рекламу” та ін.

Отже, за відсутності законодавчого визначення об’єктів аналітичної діяльності в інформаційних відносинах фахівець у цій сфері залежно від предмету, цілей і поставлених завдань має звертатися до окремих законодавчих актів.

Література

1. 1.            Ліпкан В.А. Консолідація інформаційного законодавства України: [Монографія] / В.А.Ліпкан, М.І.Дімчигло / За заг. ред. В.А.Ліпкана. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
2. 2.            Ліпкан В.А. Систематизація інформаційного законодавства України: [Монографія] / В.А.Ліпкан, В.А.Залізняко / За заг. ред. В.А.Ліпкана. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
3. 3.           Сурмін Ю.П. Аналітика державного управління: сутність і тенденції розвитку / Ю.П. Сурмін [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// www.academy.gov.ua/ej/ej5/txts/06sypdsv.htm.
4. 4.           Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991 (редакція від 17.05.2015). — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/ 1977-12
5. 5.           Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.1993 (редакція від 19.04.2014. –) [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 3322-12.
6. 6.           Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 (редакція від 21.05.2015 року) [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ main/ 2657-12
7. 7.           Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10.02.1995 (редакція від 05.12.2012). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ main/ 51/ 95-%D0%B2%D1%80
8. 8.           Про інформаційні агентства: Закон України від від 28.02.1995 (редакція від 21.95.2015). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 74/ 95-%D0%B2%D1%80.
9. 9.           ДСТУ 5034:2008. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. — К. : Держстандарт України, 2008. — 43 с. (Державний стандарт України).

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

         Стаття присвячена поняттю діяльності в цілому, а також аналітичної діяльності зокрема. Автором надано визначення поняття діяльності, визначено групи цілей та відповідно до них основні завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Запропоновано авторське бачення причин такого бурхливого розвитку аналітичної діяльності. Виокремлено методологічні, наукові, інноваційні, політичні, соціокультурні й освітньо-виховні, ментальні, економічні, регуляторні, а також прагматичні групи цілей аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Сформульовано характеристики цілей аналітичної діяльності. Робиться висновок, що цілі і завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин характеризуються своєю багатогранністю, ієрархічністю, суб’єктною й об’єктною багатоплановістю. Всебічне їх усвідомлення відкриває широкі можливості для успішного здійснення управлінської діяльності в цій галузі, а також виявлення тих аспектів, що потребують свого правового регулювання.

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інформаційні відносини, цілі і завдання аналітичної діяльності, інформаційно-комунікативний простір, правове регулювання, фактори ускладнення інформаційно-комунікативного простору.

ЦЕЛИ И ЗАДАЧИ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В СФЕРЕ ИНФОРМАЦИОННЫХ ОТНОШЕНИЙ. Статья посвящена понятию деятельности в целом, а также аналитической деятельности в частности. Автором дано определение понятия деятельности, определены группы целей и в соответствии с ними основные задачи аналитической деятельности в сфере информационных отношений. Предложено авторское видение причин такого бурного развития аналитической деятельности. Выделены методологические, научные, инновационные, политические, социокультурные и образовательно-воспитательные, ментальные, экономические, регуляторные, а также прагматические группы целей аналитической деятельности в сфере информационных отношений. Сформулированы характеристики целей аналитической деятельности. Делается вывод, что цели и задачи аналитической деятельности в сфере информационных отношений характеризуются своей многогранностью, иерархичностью, субъектной и объектной многоплановостью. Всестороннее их осознание открывает широкие возможности для успешного осуществления управленческой деятельности в этой области, а также выявление тех аспектов, требующих своего правового регулирования.

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, информационные отношения, цели и задачи аналитической деятельности, информационно-коммуникативное пространство, правовое регулирование, факторы осложнения информационно-коммуникативного пространства.

GOALS AND TASKS OF ANALYTICAL ACTIVITY IN THE FIELD OF INFORMATION RELATIONS. The article is devoted to the concept of activity in general, as well as analytical activity in particular. The author gives the definition of the concept of activity, defines the groups of goals and, in accordance with them, the main tasks of analytical activity in the field of information relations. The author’s vision of the reasons for such a rapid development of analytical activity was proposed. Methodological, scientific, innovative, political, sociocultural and educational-educational, mental, economic, regulatory, and pragmatic groups of analytical goals in the field of information relations are singled out. The characteristics of the goals of analytical activity are formulated. It is concluded that the goals and objectives of analytical activities in the field of information relations are characterized by their multifacetedness, hierarchy, subjective and objectively multi-dimensionality. Comprehensively understanding of it opens wide opportunities for successful implementation of management activities in this area, as well as identification of those aspects that require their legal regulation.

Keywords: information, analytics, analytical activity, information relations, goals and tasks of analytical activity, information and communication space, legal regulation, factors of the information and communication space complication.

Загальна постановка проблеми. Поняття „діяльність” перебуває у полі зору філософів, психологів, соціологів, правознавців, проте, незважаючи на специфіку предмета, усі науковці сходяться на думці, що одним з головних критеріїв діяльності виступають її цілі. Тому виникає необхідність розглянути діяльність в цілому та проаналізувати цілі й завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Це є важливим з ряду причин. По-перше, виявляється соціальна значущість аналітичної діяльності у зазначеній сфері, яка по факту є недооціненою ані суспільством, ані керівниками держави. По-друге, узагальнюються й конкретизуються напрями роботи. По-третє, виявляються ті резерви, які ще не повною мірою використовуються на практиці.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, А. Новицького, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцького, Я. Собківа, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського, О. Шепети та ін.

Однак комплексного дослідження цілей та завдань аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин дотепер у вітчизняній науці здійснено не було.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ще в античній Греції філософ Арістотель відзначав, що, спостерігаючи за людиною, щодо неї можна робити висновки виключно з огляду на її вчинки, оскільки інакше неможливо зрозуміти, чим вона керувалась у своєму виборі. Арістотель вбачав у розумній діяльності призначення людини, вважав, що відмінність людини від усякої іншої живої істоти. Але поняття діяльності як принципу філософського пояснення людського способу буття найґрунтовніше з’ясовано в німецькій класичній філософії. Іммануїл Кант, потім Йоганн Фіхте роз’ясняють зміст людської діяльності як спосіб соціального буття і як основу культури. Глибоко і ґрунтовно концепцію діяльності людини як основи предметного світу культури розробив Георг Гегель. Пізніше її прагнули усвідомити чимало філософів. Саме в діяльності людини джерела вчення Карла Маркса про практику, Сьорена К’єркегора про філософське явище волі, Ернста Кассірера про символічно-знакові структури, Едмунда Гуссерля про життєвий світ, Макса Вебера і Толкотта Парсонса про соціальну дію тощо. І хоч кожен з філософів досліджує різні сторони людської діяльності, всі сходяться на тому, що діяльність – засіб, умова, рушійна сила і джерело формування соціальності.

Дійсно, думка філософів абсолютно об’єктивна у тому, що людська діяльність спрямована на створення нових умов існування людини та суспільства, перетворення навколишнього природного та соціального середовища (включаючи її саму) відповідно до власних потреб. На відміну від природної дійсності, специфіка соціальної дійсності полягає в тому, що є суб’єкт, об’єктивна реальність, способом буття якої є людська діяльність.

Таким чином поняття „діяльність” поширене у соціальній філософії, використовується переважно як загально-наукова категорія. І якщо мова йде  про неживу природу поняття – воно має образне значення, натомість у науці про живу природу, воно визначається як категорія, поняття про дію, творення. Власне, слово діяльність – не загальнонаукова, а соціально-філософська категорія. В такому значенні „діяльність” є поняттям, що визначає будь-який прояв соціальної активності. На відміну від пристосовування біологічної системи діяльність соціальної системи стає пристосовницько-пристосовуючою активністю, виражає універсальність людини як соціальної істоти і становить єдність матеріального і ідеального, об’єктивного і суб’єктивного. Людська діяльність відтворює матеріальні умови суспільного життя, перетворює зовнішню природу в іншу природу – неорганічне тіло суспільної людини. Інша природа  – особливо техніка, мова (членороздільне мовлення) – ні що інше, як культура, яка виступає засобом спілкування, соціального наслідування, передавання від покоління до покоління усвідомленого, узагальненого досвіду – атрибуту соціальної системи.

Якщо ж ми ведемо мову про аналітичну діяльність, то вчені під нею розуміють сукупність дій на основі концепцій, методів, засобів, нормативно- методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обґрунтування та прийняття рішень [1,с.242].

І з огляду на тенденції розвитку світової інформаційної спільноти [2, с.96], можна стверджувати про стрімке збільшення ролі аналітичної діяльності у суспільному житті. Аналітики все більше і більше впливають на розвиток людства, а також на усі всі сфери його життя. Більшість розвинутих держав створюють аналітичні служби в органах державної влади, бізнес-структурах, політичних партіях тощо.

Серед причин такого бурхливого розвитку аналітичної діяльності виділимо:

–              систематичне об’єктивне зростання динамічності суспільних, економічних, політичних процесів в світовому масштабі з їх структуруванням, динамічним розвитком, але з непередбачливою поведінкою. Зрозуміло, що є необхідність дати оцінку цим процесам, що весь час змінюються;

–              в соціальному управлінні сучасна людина зіткнулася з проблемами, які потребують осмисленого вирішення. Ускладнення соціальних систем (а це – об’єктивний процес) веде до росту їх нестабільності, кризових явищ. Намагання уникнути втрат примушує управлінців шукати оптимальні рішення з мінімальними ризиками. Для цього й необхідний всебічний аналіз ситуації з наступними висновками, що дозволить досягти бажаного результату;

–              напружена динаміка росту соціальних процесів породжує величезні неконтрольовані, суперечливі потоки інформації, які потребують відповідного дослідження, аналізу, контролю, що без ефективних сучасних аналітичних технологій неможливо зробити [5, с.201];

–              зростання конкуренції, а іноді і конфронтації між державами за володіння зонами впливу, економічними важелями, природними ресурсами тощо. Аналітична діяльність дозволяє приймати такі управлінські рішення, які убезпечують від конфліктів, контролюють та прогнозують кризові явища. В сучасних умовах аналітична діяльність стає необхідною потребою суспільства, одним із найважливіших і найвпливовіших факторів стабільності і життєдіяльності будь-якої держави[3, с.163].

Одразу підкреслимо, що цілі і завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин детермінуються суспільним характером і соціальним значенням аналітичної діяльності. Тому варто розглядати це питання у двох парадигмах: суспільній і управлінсько-організаційній. Обидва вони екстраполюються на питання правового регулювання аналітичної діяльності.

Розмежування парадигм, на наш погляд, необхідно для підтвердження гіпотези щодо ієрархії цілей в досліджуваній сфері.

З метою унаочнення цілей і завдань аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин представимо бачення класифікації у формі таблиці.

         Таблиця 1

Цілі і завдання аналітичної діяльності

у сфері інформаційних відносин (суспільна парадигма)

         Представлене у таблиці розмаїття цілей і завдань доводить широту охоплення й соціальну значущість аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин.

Окрім суспільної, нами пропонується виокремлювати управлінсько-організаційну парадигму, яка походить від першої і складає другу частину ієрархічної структури дерева цілей.

Таблиця 2

Цілі і завдання аналітичної діяльності

у сфері інформаційних відносин (управлінсько-організаційна парадигма)

Інтегративний сегмент перетинання суспільної та управлінсько-організаційної парадигм цілей і завдань аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин представлений групою бінарно-опозиційних характеристик цілей, а саме:

–       тактичні — стратегічні;

–       глобальні (регіональні) — локальні;

–       проміжні — кінцеві;

–       мінімальні — максимальні;

–       індивідуальні — групові;

–        конкретні — комплексні;

–       конструктивні — деструктивні.

Висновки. Узагальнюючи описане, можна констатувати, що цілі і завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин характеризуються своєю багатогранністю, ієрархічністю, суб’єктною й об’єктною багатоплановістю. Всебічне їх усвідомлення відкриває широкі можливості для успішного здійснення управлінської діяльності в цій галузі, а також виявлення тих аспектів, що потребують свого правового регулювання.

Література

1. Сурмин Ю. П. Теория систем и системный анализ: Учеб. пособие. / Ю.П. Сурмин — К.: МАУП, 2003. — 368 с.
2. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
3. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
4. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
5. Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: навч. посіб. / В. М. Варенко. — К. : Університет „Україна”, 2014. — 417 с.
6.  Худорожков И.В. К вопросу о формировании информационно-коммуникативного пространства // Гуманитарные исследования, 2012. — [Электрон. ресурс ]. — Режим доступа: http:// human.snauka.ru/ 2012/ 03/ 760
7. Глухарев Д.С. Информационно-коммуникативное пространство в теориях информационного общества / С. Д.Глухарев // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия: социально-гуманитарные науки. — 2013, Т.13, № 2. — С. 133-135.

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена детермінації ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору. Надано визначення поняття інформаційно-комунікативного простору як відкритої системи, якій властива самоорганізація і нерозривний зв’язок із соціальними змінами та деталізації змісту аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності. Виокремлено чинники, що створюють специфічні особливості функціонування інформаційно-комунікативного простору. Представлений авторський підхід до класифікації факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору. Проаналізовано кожен із факторів окремо.

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інформаційно-комунікативний простір, правове регулювання, фактори ускладнення інформаційно-комунікативного простору.

ДЕТЕРМИНАЦИЯ ОСЛОЖНЕНИЙ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ДИНАМИКОЙ ИЗМЕНЕНИЙ ИНФОРМАЦИОННО-КОММУНИКАЦИОННОГО ПРОСТРАНСТВА. Статья посвящена детерминации осложнения аналитической деятельности динамикой изменений информационно-коммуникативного пространства. Дано определение понятия информационно-коммуникативного пространства как открытой системы, которой свойственна самоорганизация и неразрывную связь с социальными изменениями и детализации содержания аналитической и информационно-аналитической деятельности. Выделены факторы, создающие специфические особенности функционирования информационно-коммуникативного пространства. Представлен авторский подход к классификации факторов, непосредственно влияющих на беспрецедентное осложнения информационно-коммуникативного пространства. Проанализированы каждый из факторов в отдельности.

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, информационно-коммуникативное пространство, правовое регулирование, факторы осложнения информационно-коммуникативного пространства.

DETERMINATION OF COMPATIBLE ANALYTICAL ACTIVITIES OF DYNAMIC CHANGES IN SPACE OF INFORMATION AND COMMUNICATION. The article is devoted to the determination of the complication of analytical activity by the dynamics of changes in the information and communicative space. The definition of the concept of information and communicative space as an open system, which is characterized by self-organization and inextricable connection with social changes and the detailed content of analytical and informational-analytical activity, is given. The factors that create specific features of the functioning of information and communication space are highlighted. The author’s approach to the classification of factors directly affecting the unprecedented complication of the information and communicative space is presented. Each factor is analyzed separately.

Key words: information, analytics, analytical activity, information and communication space, legal regulation, factors of complication of information and communication space.

Загальна постановка проблеми. Концепт „комунікативний простір” увійшов до наукового обігу наприкінці ХХ століття як міждисциплінарне поняття, що розвивалося у парадигмі теорії комунікації філософами, лінгвістами, соціологами, психологами, фахівцями з паблік рілейшенз та діяльності ЗМІ.

Окремо функціонував (і до речі в розумінні деяких науковців продовжує функціонувати) концепт „інформаційний простір”. При цьому його умовно розподіляють на світовий та національний. Даючи визначення останньому, В. М. Варенко пропонує розуміти його як „інформаційне середовище, в якому здійснюються інформаційні процеси та інформаційні відносини щодо створення, збирання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформації, інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів, на яке розповсюджується юрисдикція держави” [1, С. 33-34].

Поява науки інформаціології призвела до певного переформатування термінології, адже процеси комунікації нерозривно пов’язані із формуванням і поширенням інформації. Отже у науковій літературі останнім часом здебільшого прийнято вживати термінологічне сполучення „інформаційно-комунікативний простір”.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття інформаційно-комунікативного простору базується на розумінні, що такий феномен, яким є інформація, з’являється в результаті її створення, лінгвістичної або візуальної репрезентації через мовні або символьні знаки. У подальшому ця інформація поширюється за допомогою засобів комунікації. Завдання права полягає в тому, щоб утримувати інформаційно-комунікативний простір (принаймні на рівні систем міжнародного або державного) від деструктивних проявів, регулювати правовідносини між суб’єктами в інформаційній сфері, внормовувати режими розповсюдження й доступу до інформації.

Вчені схиляються до думки, що інформаційно-комунікативний простір (ІКП) являє собою відкриту систему, якій властива самоорганізація і нерозривний зв’язок із соціальними змінами [2]. Деякі науковці вважають, що досліджуване поняття цілком збігається з поняттям „медіапростір”, а тому вони можуть бути взаємозамінними [3, с. 134]. Ми не погоджуємося з цим повною мірою, оскільки ІКП, нехай і в дещо іншому вигляді, фактично існував ще до появи і широкого розповсюдження інформаційних технологій. Він охоплює усі суспільно значущі сфери життя суспільства.

Так само вважаємо дискусійною тезу про те, що сучасний інформаційно-комунікативний простір існує незалежно від соціальної структури суспільства [3, с. 134]. Подібне розуміння входить у повне протиріччя із соціальною природою теорії комунікації. Можна казати лише про деяку трансформацію, що спричинило розповсюдження Інтернету як транскордонного утворення, проте навіть кількість людей, що мають до нього доступ або хочуть і можуть ним користуватися, зумовлюється соціальною структурою суспільства. За нашими спостереженнями, на показник доступу і користування інформаційними ресурсами може впливати низка факторів, зокрема:

-                панування тоталітарного режиму, що штучно створює бар’єри на шляху розповсюдження інформації (наприклад, у КНДР);

-                низький рівень матеріального статку певної частини соціуму, що не дозволяє мати електронні засоби і користуватися інформаційними технологіями;

-                значна кількість у суспільстві людей похилого віку, які віддають перевагу питанням підтримання здоров’я, аніж пошуку новин, мають пріоритети міжособистісного спілкування, навіть якщо іноді воно відбувається на рівні чуток і пліток;

-                певний сегмент суспільства, представлений занадто релігійними особами, які свідомо уникають благ цивілізації й обмежують спілкування подібними собі людьми.

Нами перелічені лише окремі чинники, що створюють специфічні особливості функціонування інформаційно-комунікативного простору. Ми навели їх з метою спростувати думку, що ІКП в розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Наша позиція полягає в тому, що така залежність не просто існує, а вона безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки від політичних, демографічних, економічних аспектів життєдіяльності суспільства ІКП набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності.

З метою визначення, як саме трансформація інформаційно-комунікативного простору детермінує зміни аналітичної діяльності, представимо класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення ІКП. Оскільки таких факторів існує безліч, є сенс згрупувати їх по найбільш узагальнених ознаках. Розглянемо, на нашу думку, найбільш суттєві.

Глобалізація суспільства. Вона стала можливою лише за умов значного прискорення науково-технічного прогресу із втіленням проектів, які до цього існували лише у фантазіях мрійників. Бурхливий розвиток інформаційних технологій, підвищення потужності транспортних засобів, що надало можливість легкого пересування людей з мінімізацією шляху у часі, призвели до зростання у геометричній прогресії інтерференції культур, наукових і побутових поглядів, появи певних стандартів мислення, поглядів на спосіб життя (поняття благополуччя, кар’єри, успішності), нової узагальненої системи цінностей, що не обмежується державними кордонами чи національними (ментальними, історичними) установками. У такий спосіб незмінно відбувається умовна руйнація кордонів, денаціоналізація, а то й втрата національної ідентичності. Спостерігається перетворення національних ринків інформаційних послуг на всесвітні, що створює підстави для введення до наукового обігу поняття „інформаційна глобалізація”. У цьому зв’язку буде доречним навести цитату з наукової статті за авторством С. Д. Глухарьова: „Практично національного-інформаційно-комунікативного простору у теперішній час не існує. Є простори з більшою або меншою часткою державної участі, але повністю його контролювати не вдається нікому” [3, с. 134]. Подібна ситуація свідчить про відставання фактичного правового регулювання на рівні кожної окремої держави чи інституцій міжнародного права від реалій буття. Це означає, що законодавці й урядовці не повною мірою розуміють масштаби перетворень, і завдання аналітиків полягає в тому, щоб відстежити основні тенденції, спрогнозувати їх можливі наслідки і запропонувати моделі оптимізації законотворчої й нормотворчої діяльності.

Інформатизація. Ця група чинників нерозривно пов’язана із процесами глобалізації суспільства. Більше того, метафорично інформатизацію можна вважати матір’ю глобалізації. Наша позиція підтверджується й поглядами Н. А. Кузнецової, яка вважає: „Інформатизація веде до створення єдиного світового інформаційного простору, в рамках якого здійснюється споживання інформації, народження, зміна, збереження і найголовніше — обмін між суб’єктами цього простору — людьми, організаціями, державами” [4, с. 32].

Стрімка динаміка розвитку інформаційних технологій призводить до швидкої архаїзації обладнання, програмного й апаратного забезпечення. Ці процеси наочно може уявити навіть пересічний громадянин, далекий від питань інформатизації, на прикладі еволюції від сотових телефонів до смарт-, а згодом і планшетфонів.

Подібна динаміка зумовлює розв’язання як у масштабах держави, так і на рівні окремого аналітика проблеми навчання, переучування, самовдосконалення й роботи на випередження в компетентнісному фаховому плані. Це стосується не тільки ІТ-аналітиків, а й усіх осіб, які професійно займаються аналітичною діяльністю, адже без опори на новітні технології говорити про якісне дослідження не доводиться. Відносимо дану складову структури аналітичної діяльності до особистісної компоненти. З позицій правового регулювання, держава повинна відстежувати ці аспекти та стимулювати освітню діяльність як на рівні вишів, так і на рівні самостійного навчання (автодидактики). Тим більше, що виникнення такого новітнього напряму педагогіки, як електронне й дистанційне навчання (e-learning), поява відкритих університетів, електронних бібліотек, доступних навчальних ресурсів відкриває для цього величезні можливості.

Якщо розглядати дане питання в аспекті інформаційного поля, то йдеться про навчальний контент, який сам по собі може виступати об’єктом аналітичної діяльності для визначення ступеню впровадження досягнень інформаційної науки і створення рекомендацій з оптимізації змісту освіти й освітньої діяльності в цілому. У сучасних умовах ці питання калейдоскопічно висвітлюються у працях науковців-освітян, проте широкомасштабної систематичної аналітичної діяльності в цьому напрямі не проводиться.

Проте поширення інформаційних технологій загострило проблему прав інтелектуальної власності. Нестача матеріальних ресурсів, правовий нігілізм призводять до активного використання „піратського” інформаційного забезпечення. Тож в межах аналітичної діяльності має відбуватися двоаспектний рух: 1) беззаперечний перехід на ліцензійні програмні продукти усіх аналітичних центрів і аналітичних підрозділів державних установ і закладів (відносимо це до управлінського і фінансового аспекту аналітичної діяльності); 2) відстеження масштабів порушення прав інтелектуальної власності в межах держави, вироблення засад для формування єдиної інформаційної політики й удосконалення правових норм і приписів в цілях припинення правопорушень у зазначеній сфері (відносимо це до об’єктної та процесуальної компоненти аналітичної діяльності). Аналітики також спроможні розробити механізм подолання хибної громадської думки щодо поблажливого ставлення до несанкціонованого використання інформаційних продуктів. Це можна вважати місією виведення України до категорії інформаційно цивілізованих країн.

Ще одна складова аналітичної діяльності набуває нового сенсу завдяки інформатизації. Йдеться про процедури опитування, які є необхідними для створення емпіричної бази дослідження. Якщо раніше опитування здебільшого відбувалося у формі анкетування або ж формалізованого інтерв’ю, то тепер з’явилися можливості масового опитування через електронні ресурси безвідносно місцезнаходження інтерв’юера або часу доби. Урізноманітнилися і його форми: вони, окрім модернізованих опитувальників, що дають змогу у подальшому автоматизувати обробку результатів, можуть проводитися непрямим шляхом — через вивчення громадської думки при оцінюванні вербальної або візуальної інформації у соціальних мережах (так звані „лайки”), коментарях до блогів і твітів. Аналіз цих відомостей надає можливість спрацювати на упередження і спрогнозувати небажані прояви асоціальної поведінки окремих осіб або угруповань.

Загалом інформатизація суттєво впливає на суспільний розподіл праці, створюючи пріоритет праці розумової (як, до речі це й передбачали теоретики постіндустріального суспільства), принципово змінює характер самої праці, в тому числі аналітичної. Завдяки новітнім інформаційним технологіям стало можливим створення творчих колективів аналітиків, які мешкають у різних місцях, іноді навіть у різних державах. Та і саме робоче місце аналітика у таких умовах може бути де завгодно, була б відповідна техніка і доступ до інтернет-ресурсів.

Отже, можна зазначити, що інформатизація виступає ядром трансформації інформаційно-комунікативного суспільства і впливає на здійснення аналітичної діяльності практично у всіх аспектах.

Трансформація квантитативних і квалітативних показників сфери інформаційних відносин. Широке розповсюдження інформаційних технологій призвело до суттєвого збільшення обсягів інформації. Як категорія, що підлягає вимірюванню й обрахуванню, ці обсяги можуть бути віднесені до квантитативних показників сфери інформаційних відносин. Тож процеси пошуку, збору, обробки й зберігання необхідної інформації, які є невід’ємною частиною аналітичної діяльності, суттєво ускладнюються. Вони зумовлюють інтенсифікацію праці, необхідність використання певних технологій, які дають змогу охоплювати значні інформаційні потоки.

До квантитативних показників також відносимо темпи отримання нової інформації. Якщо раніше інформаційні процеси природно уповільнювалися через можливості пошти, редакційні процеси випуску газет і телепередач, то в результаті дії новітніх технологій будь-які новини за лічені хвилини стають відомими громадськості. Тож і в аналітиці виникає потреба у постійному і швидкому оновленні баз даних, миттєвому реагуванні на події, факти, відомості.

Необхідно враховувати й те, що не вся інформація у цих потоках є корисною і достовірною. Значні її обсяги займає реклама, а іноді те, що може вважатися шкідливою інформацією (спам, порнографія і т.ін.). Оцінка таких матеріалів, з точки зору їх наповнення, відноситься до квалітативних показників. У такий спосіб на аналітиків покладаються функції, які диференціюються в залежності від об’єкта дослідження: функція відбору (селекції), перевірки достовірності (верифікація) інформації.

Специфіка квалітативного ракурсу аналітичної діяльності полягає в тому, що вона перебуває у площині семіотики як знакової системи. Слід зазначити, що зазвичай аналітики сфери інформаційних відносин звикли працювати із вербалізованими формами представлення інформації, тобто з текстами. Переорієнтація діяльності, поширення її об’єктних меж має відбуватися з урахуванням появи і швидкого розповсюдження специфічного символьного кластеру ІПК, який утворює своєрідні коди метамови суспільства.

До останнього часу вчені дотримувалися думки, що образи і символи практично не підконтрольні державі [5, с. 223]. Проте нещодавні події в Україні суттєво збільшили питому вагу застосування тих чи інших символів або боротьби з тими, які несуть наповнення, протилежне домінуючій позиції. Так, під час урочистостей з нагоди Дня Державного Прапору 23 серпня 2015 р. Президент України П. Порошенко сказав: „Наш прапор — це більше ніж символ, а часом — важливіше за життя” [6].

Заборона комуністичної та націонал-соціалістичної (нацистської) символіки, передбачена відповідним Законом України, ухваленим Верховною Радою України від 9 квітня 2015 року [7], ставить перед експертами-аналітиками завдання щодо систематизації й диференціації таких символів, рекомендацій щодо застосування даного Закону, в тому числі із дотриманням прав людини. Одразу треба сказати, що зазначений Закон набув широкого резонансу як в Україні, так і за її межами. Виникло чимало проблем щодо його застосування, особливо у частині символіки комуністичного режиму. Законодавці сюди віднесли не тільки графічні зображення й атрибутику (прапори, серп і молот, плуг (рало), п’ятикутну зірку, пам’ятники), а й музичні твори (гімни СРСР, УРСР), вербалізовані символи (назва комуністичної партії, гасла, написи, цитати осіб, які обіймали керівні посади в КПРС або в КПУ), а також топоніми (назви областей, міст, вулиць, бульварів тощо). Пункт 3 ст. 4 цього Закону одразу надає перелік, на які випадки не поширюються норми даного акта.

Симптоматично, що, з позицій семіотики, законодавець поширив традиційне символьне поле, включивши до нього і музичні твори. Вочевидь, на його думку, суспільно небезпечним є не сам звуковий ряд і композиція, а ті асоціативні зв’язки, які виникають у зв’язку із прослуховуванням твору. Це означає, що аналітик, який спеціалізується на сфері інформаційних відносин, займаючись квалітативними аспектами професійної діяльності, повинен бути компетентним у багатьох галузях і брати до уваги навіть можливі психологічні аспекти сприйняття тих чи інших символів.

Однак у законодавчій діяльності у даному випадку висвітлено тільки вершину айсберга. Семіотичне поле є значно ширшим і воно потребує свого осмислення й унормування, якщо потрапляє до площини правовідносин, в тому числі інформаційних. Саме від аналітиків залежить, у якому руслі цей процес рухатиметься далі.

Ще один аспект аналітичної діяльності полягає у вивченні дискурсу, під яким розуміється зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними — прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками; текст, узятий в подійному аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах) [8, С. 136-137].

Значення дискурсу добре визначив М. Фуко, який писав: „Дискурс — а цьому не перестає вчити нас історія — це не просто те, через що являють себе світу битви й системи підпорядкування, а й те, заради чого б’ються, те, чим б’ються, влада, якою прагнуть заволодіти” [9, c.52] .

Ми пропонуємо ввести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації.

Врахування в ході аналітичної діяльності такого аспекту, як дискурс, є вкрай важливим, оскільки в іншому випадку будь-яка інформація без опори на контекст, підтекст, обставини може отримати неправильну інтерпретацію. Проте, не можна скидати з рахунків, що „метою науково-дослідницької діяльності й аналітико-синтетичної переробки інформації є вилучення з документів нових фактів або відомостей, які в цих документах явно не виражені” [10, с. 51]. У даному випадку Л. Я. Філіпова та І. В. Захарова проводять паралелі із науково-технічною розвідкою, яка в мирний час не менше 80% інформації отримує „завдяки аналітико-синтетичній переробці відомостей, що добувають із нетаємних джерел — газет, журналів, книг, теле- і радіопередач, матеріалів усесвітньої мережі та ін.” [10, с. 51].

Цікавою в плані дослідження дискурсу є й наукова праця Г. Г. Почепцова, присвячена питанням розвідувальних методів аналізу для систем прийняття рішень [11].

Це означає, що в ході аналітичної діяльності фахівець має працювати не лише зі змістовною складовою, а й реконструювати цілу низку супроводжувальних факторів, що формують контент і різними шляхами впливають на нього.

Останнім часом з’являються наукові праці, в яких досліджуються контексти, які сприяють розповсюдженню деструктивних асоціальних проявів. Наприклад, досліджується вироблення, поширення і розвиток терористичного дискурсу і його символіка. Так, В. В. Кафтан і Т. В. Найдина стверджують, що „знаково-символьний підхід фіксує семіотичне наповнення терористичного дискурсу” [5, с. 223]. Для роботи з такою інформацією спеціалістові однозначно потрібно мати поглиблені фахові знання.

Отже, ускладнення інформаційно-комунікативного поля можна спостерігати через стрімку зміну кількісних та якісних показників інформації, що принципово змінює сутність процесу аналітичної діяльності.

Зміна каналів і засобів комунікації. Ще не так давно основними каналами комунікації були міжособистісне й групове спілкування та засоби масової інформації, включаючи пресу, радіо і телебачення. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується тим, що медіапростір поглинає в себе значну частину інформаційно-комунікативного простору і починає виступати як чинник найсуттєвішого впливу на громадську думку, на формування настроїв, уподобань, системи поглядів. У такий спосіб лідерські позиції засобів масової інформації починають втрачатися. Тож поява електронних версій газет і журналів є свідченням того, що суспільство рухається вперед і його вже не можуть задовольняти колишні ресурси.

Спостерігається ще одна тенденція, а саме: поступове витіснення міжособистісної традиційної комунікації віртуальним спілкуванням через електронні засоби (скайп), соціальні мережі; набуття форумами і блогами вагомості як новітньої форми розповсюдження інформації й засобів впливу на громадську думку. Комунікація стала не просто масовою, вона стала безмежною.

Це спонукає окремих державних діячів до широкого розповсюдження інформації через соціальні мережі ще до того, як вона стане відома іншим службовим особам. Подібне явище повинно отримати нормативно-правову оцінку, а експерт, який займатиметься вивченням подібних інцидентів, має бути передусім аналітиком, щоб з’ясувати, чи не містила надана інформація державної таємниці, чи не завдало її оприлюднення шкоди суспільним інтересам.

Так само в умовах здійснення АТО інформація, що передається через Інтернет або мобільний зв’язок, може містити певні закриті відомості, вступати у протиріччя із Законом України „Про державну таємницю” [12]. Проведення роз’яснювальної роботи серед особового складу має базуватися на диференціації відомостей, що є результатом аналітичної діяльності.

Зміна каналів і засобів інформації призводить і до того, що у віртуальному комунікативному просторі „друзями” стають люди, які в житті могли навіть ніколи не бачитися. Особа не просто сама розсекречує свої персональні дані (місце і дата народження, освіта і навчальні заклади, в яких вона її здобувала, сімейний стан, родинні й дружні зв’язки), вона підпадає під вплив, так би мовити, соціального ексгібіціонізму: охоче розташовує свої фотографії, місцеперебування, навіть фото їжі, яку споживає. До цього ж ряду можна віднести й повальне захоплення селфі. Доволі часто у соціальних мережах пропонується пройти напівжартівливі тести, які в разі необхідності можуть надати чимало інформації про психологічний портрет особистості. Нерідко тестувальні ресурси дають запит на доступ до усього особистого екаунту. Не розуміючи усієї повноти наслідків, особа досить часто надає свій дозвіл.

У цього соціального явища, з позицій аналітичної діяльності, може бути кілька аспектів.

По-перше, воно може розглядатися в ракурсі інформаційної безпеки.

По-друге, необхідно враховувати, що до аналітичних засобів вивчення окремих персоналій (наприклад, державних службовців високого рангу або осіб з оточення впливових людей) потрапляє достатньо повна, хронологічно вибудована і багатогранна інформація, яка згодом може використовуватися у деструктивних цілях.

По-третє, аналізу можуть піддаватися юридичні колізії, пов’язані із особистим розсекречуванням персональних даних, що виходить за межі юрисдикції Закону України „Про захист персональних даних” [13]. Як наслідок – дані, що містяться на особистих сторінках, породжують плідну ниву для різного роду зловживань і шахрайства. Тож аналітична діяльність може відбуватися з позицій інтересів правоохоронних органів, а також теоретиків кримінології, зокрема в галузі віктимології.

Соціологи відзначають, що у сучасному інформаційно-комунікативному просторі відбуваються два спрямовані протилежно процеси: „масовізація” спілкування та індивідуалізація комунікативних потреб. Своє ужиткове значення подібне явище здобуло в тому, що видавці журналів й власники медіаресурсів відчули потребу у дослідженні окремих фокус-груп. Особливо це стосується закритих платних інтернет-ресурсів, де власники зацікавлені в отриманні прибутків, а тому дають аналітикам замовлення на дослідження тематики, що може викликати інтерес у їх передплатників, визначення авторів, які користуються найбільшою популярністю. Показово, що серед таких авторів, які мають популярність в ділових колах і непогано заробляють на публікаціях, є чимало аналітиків, які надають свої прогнози щодо подальшого розвитку політичних подій, змін у фінансовій і банківській сфері тощо.

Отже, поява принципово нових каналів і засобів комунікації суттєво змінює як спектр аналітичної діяльності, так і її специфіку.

Протиборство інформаційних потоків. Інформаційно-комунікативний простір не є однорідним утворенням. Тут відбувається зіткнення інтересів, в тому числі геополітичних, ідеологічних, фінансових та ін. У цьому зв’язку доречно навести тезу: „було б неправильно стверджувати, що соціалізація аналітики означає лише соціально позитивні процеси. Інструментальна спрямованість аналітики, що забезпечує прийняття управлінських рішень, розробку сценаріїв дій у складних соціальних обставинах, перетворює її на ефективну соціально-інформаційну технологію, яка надає змогу керувати різними сферами суспільства, маніпулювати людською свідомістю, формувати громадську думку, програмувати певні соціальні реакції” [10, с. 49]. Тобто в умовах активізації боротьби за свідомість кожної окремої особистості відбувається переосмислення принципів пропаганди і суспільного впливу на соціум.

Нещодавно до наукового обігу в якості термінів активного вжитку увійшли такі сигніфікати, як „інформаційна зброя”, „інформаційна операція”, „інформаційні війни” та ін. Це є свідченням наростання протиборства в політичній, економічній та інших сферах, що потребує інформаційної підтримки самого суб’єкта і водночас збору інформації щодо конкурентів, прогнозування можливого розвитку подій. У всесвітньому масштабі фіксується загострення геополітичної конкуренції, що також потребує ґрунтовного аналітичного супроводження. Усе це розширює горизонти аналітики, визначає суттєве зростання потреби в аналітичній діяльності.

Проте поширення негативної інформації про особистість чи певну політичну силу, комерційну структуру, іноді навіть спотвореної, недобросовісні методи здійснення конкуренції в інформаційному полі породжують явище, що отримало назву „чорний піар”. Він передбачає застосування брудних технологій, що супроводжують виборчі, політичні, комерційні та ін. процеси, негативний вплив на оцінку певних особистостей, юридичних осіб, соціальних груп громадськості, формування несприятливого іміджу на персональному, груповому, колективному і державному рівні всупереч об’єктивності.

У такий спосіб можна говорити, що аналітична діяльність набуває конструктивного чи деструктивного характеру залежно від її спрямування. Оскільки деонтологічна складова аналітичної діяльності розглядатиметься нами в окремому підрозділі, обмежимося лише означенням проблеми.

Інформаційна безпека. У сучасних умовах загострюється боротьба за більш розвинений інформаційний ресурс, за контроль інформресурсів противника. Суттєво посилюються загрози державного, військового, комерційного шпіонажу. Як зазначає Н. Кузнецова, „Володіння інформацією є засобом, який дозволяє підсилити свою потужність, а також захистити цінності, включаючи і саму інформацію” [4, с. 32]. Це спонукає до вжиття особливих заходів із охорони і захисту інформації, що віднаходить своє втілення на рівні запровадження особливого правового режиму роботи з інформацією, технічних нормативів і процедур, управлінсько-організаційних аспектів діяльності.

Висновки. Інформаційна безпека детермінує багатоаспектність самої аналітичної діяльності. По-перше, це аналіз контенту на предмет наявності таємниці, можливого інтересу до нього конкурентів. По-друге, особливого режиму організації роботи з інформацією та зберігання відомостей. По-третє, обмежень у комунікації: забороні аналітикам вести позаслужбові розмови з особами, не причетними до роботи, навіть згадувати про сферу й тематику досліджень.

Оскільки питання інформаційної безпеки є доволі повно висвітленими у науковій літературі [14, 15, 16] (і ця проблематика продовжує активно розроблятися), обмежимося лише окресленням головних аспектів.

Підбиваючи підсумки огляду, яким чином ускладнення інформаційно-комунікативного простору детермінує аналітичну діяльність, зазначимо, що до вивчення цього явища треба підходити системно, глибинно і багатопланово. Проте навіть первинна наукова розвідка цього явища в плані постановки проблеми дає можливості стверджувати, що воно може стати окремою актуальною темою, яка віднайде своє теоретичне й прикладне втілення.

Література

1. 1.                Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: навч. посіб. / В. М. Варенко. — К. : Університет „Україна”, 2014. — 417 с.
2. 2.                 Худорожков И.В. К вопросу о формировании информационно-коммуникативного пространства // Гуманитарные исследования, 2012. — [Электрон. ресурс ]. — Режим доступа: http:// human.snauka.ru/ 2012/ 03/ 760
3. 3.           Глухарев Д.С. Информационно-коммуникативное пространство в теориях информационного общества / С. Д.Глухарев // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия: социально-гуманитарные науки. — 2013, Т.13, № 2. — С. 133-135.
4. 4.           Кузнецова Н.А. Влияние процесса глобализации на трансформацию информационно-коммуникативного пространства / Н.А.Кузнецова // Власть. — 2012, № 12. — С. 31- 32
5. 5.           Кафтан В.В., Найдина Т.В. Дискурсивные практики современного терроризма в информационно-коммуникативном пространстве // Пространство и время. — 2013, № 3 (13). — С. 222-229.
6. 6.           Наш прапор — це більше ніж символ, а часом — важливіше за життя // Укрінформ. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// www.ukrinform.ua/ukr/news/ nash_prapor__bilshe_nig_simvol_a_chasom_vaglivishe_za_gittya__poroshenko_2087141
7. 7.           Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки: Закон України від 09.04.2015. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 317-19
8. 8.           Лингвистический энциклопедический словарь / Гл.ред. В.Н.Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с.
9. 9.           Фуко М. Порядок дискурса // Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. — М., 1996. — С. 48-59.
10. 10.      Л.Я.Філіпова, І.В.Захарова. Аналітична складова інформаційної діяльності: уточнення сутності, ознак і процесів // Вісник ХДАК. Випуск 28, 2009. — С. 44-52.
11. 11.      Почепцов Г.Г. Разведывательные методы анализа для системы принятия решений // Теория и практика управления. — 2004. — № 12. — С. 2-6.
12. 12.      Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 (редакція від 09.08.2015). — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 3855-12.
13. 13.      Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 (редакція від 21.05.2015). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 2297-17.
14. 14.      Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
15. 15.      Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
16. 16.      Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена визначенню поняття та деталізації змісту аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності. Представлений авторський підхід до розуміння зв’язку аналітичної діяльності з аналітичним (інформаційно-аналітичним) забезпеченням управління. Автором проектується концепція інтелектуальних технологій на поняття аналітики та висновується, що вона співвідноситься і з аналітикою як системою знань, і з аналітикою як діяльністю. Запропоновано перелік складових аналітичної діяльності, до яких віднесено проблему, що потребує свого розв’язання шляхом проведення аналізу, підготовки певних документів, що містять рекомендації з її розв’язання, певного управлінського рішення, яке спрямовано на усунення або мінімізацію даної проблеми, суб’єкти та об’єкти аналітичної діяльності, місце для здійснення аналітичної діяльності, а також збереження і архівації підготовлених продуктів, знаряддя розумової праці (техніка, технології, устаткування, спеціалізовані комп’ютерні програми тощо), фінанси, поетапні процеси і процедури здійснення аналітичної діяльності, а також продукти аналітичної діяльності. Виокремлено компоненти аналітичної діяльності. термін аналітика щодо його вживання в інформаційній сфері та віднесено до них: суспільну, особистісну, предметну, інструментальну, операціональну, фінансову. Окремо охарактеризовано кожну компоненту структури аналітики як системи знань

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інтелектуальні технології, правове регулювання, компоненти аналітичної діяльності.

МЕСТО АНАЛИТИКИ В СОВРЕМЕННЫХ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫХ ТЕХНОЛОГИЯХ. Статья посвящена определению понятия и детализации содержания аналитической и информационно-аналитической деятельности. Представлен авторский подход к пониманию связи аналитической деятельности по аналитическим (информационно-аналитическим) обеспечением управления. Автором проектируется концепция интеллектуальных технологий на понятие аналитики и делается вывод о том, что она соотносится и с аналитикой как системой знаний, и с аналитикой как деятельностью. Предложен перечень составляющих аналитической деятельности, к которым отнесены проблему, которая требует своего решения путем проведения анализа, подготовки определенных документов, содержащих рекомендации по ее решения, определенного управленческого решения, направлено на устранение или минимизацию данной проблемы, субъекты и объекты аналитической деятельности, место для осуществления аналитической деятельности, а также сохранения и архивации подготовленных продуктов, орудия умственного труда (техника, технологии, оборудование, специализированные компьютер и программы и т.д.), финансы, поэтапные процессы и процедуры осуществления аналитической деятельности, а также продукты аналитической деятельности. Выделены компоненты аналитической деятельности. срок аналитика по его употребление в информационной сфере и отнесено к ним: общественную, личностную, предметную, инструментальную, операциональный, финансовую. Отдельно охарактеризованы каждую компоненту структуры аналитики как системы знаний

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, интеллектуальные технологии, правовое регулирование, компоненты аналитической деятельности.

PLACES OF ANALYSIS IN CONTEMPORARY INTELLECTUAL TECHNOLOGIES. The article is devoted to the definition of the concept and the detailed content of the analytical and informational and analytical activities. The author’s approach to understanding the connection of analytical activity with analytical (information-analytical) management support is presented. The author designs the concept of intellectual technology into the concept of analytics and states that it correlates with the analytics as a system of knowledge, and with the analytics as an activity. A list of components of analytical activity is proposed, which includes a problem that needs to be solved by analyzing, preparing certain documents containing recommendations for its solution, a specific management decision aimed at eliminating or minimizing the problem, the subjects and objects of analytical activity, a place for carrying out analytical activity, as well as preservation and archiving of prepared products, tools of mental labor (technique, technology, equipment, specialized computer and programs, etc.), finance, incremental processes and procedures of analytical activities and products of analytical work. The components of analytical activity are singled out. term analyst for its use in the information sphere and attributed to them: social, personal, substantive, instrumental, operational, financial. Each component of the structure of analytics as a system of knowledge is separately described

Key words: information, analytics, analytical activity, intellectual technologies, legal regulation, components of analytical activity.

Загальна постановка проблеми. Аналітична діяльність, будучи багатоаспектною і складною за своєю структурою, зазвичай розглядається в аспекті діяльності наукової, науково-технічної і прикладної. Вона має свої цілі, завдання, логіку реалізації. В результаті цієї діяльності створюються кінцеві інформаційні продукти, певні аналітичні документи. Тож дослідження такого феномена, як аналітична діяльність потрапляє водночас в поле зору фахівців із методології науки (наукознавства), управлінців, психологів, освітян. А ще аналітична діяльність може розглядатися з позицій її рентабельності, гіпотетичної вартості створеного інформаційного продукту, попиту на нього на ринку інформації. Усе перелічене зумовлює необхідність глибинного дослідження не тільки самого поняття, а й суміжних з ним ключових понять. У подальшому це надасть можливість визначити межі та сфери правового регулювання, правовідносини між суб’єктами, порядок взаємодії суб’єктів і об’єктів, виявити критерії обмеження тих чи інших дій в ході реалізації аналітичної діяльності.

Водночас життя у постіндустріальному суспільстві зробило звичними для мільйонів людей технологічні вироби. Тож і самі терміни „техніка”, „технологія” носіями мови сприймаються як щось буденне. Проте пояснити їх значення, відмінності буває вкрай важко. Ситуація ускладнюється, коли йдеться про словосполучення із додаванням до основного терміна тих чи інших атрибутивних елементів. Тож вважаємо за необхідне розглянути, що криється за поняттям „інтелектуальні технології”, а також дослідити яке місце займає аналітика у сучасних інтелектуальних технологіях.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях Є. Бамбізова, В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політила, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Нині у науковій сфері паралельно функціонує три підходи до поняття технологій. По-перше, традиційна, так звана інструменталістська концепція, за якої технологія являє собою „сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь” чи „сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій” [1, с. 1245]. Похідними від цього значення стали тлумачення технології, що здебільшого знаходять своє відображення у гуманітарних, суспільних науках, зокрема у філософії і соціології.

Прихильники теорії соціальної детермінації вважають, що технології є наслідком розвитку суспільства, а тому змінюються і розвиваються разом із ним.

Третій підхід ґрунтується на ідеї впливу технологій на суспільство. У такий спосіб йдеться про те, що не суспільство формує й розвиває технології, а навпаки, технології формують суспільство. Тож вважається, що технології є системою, яка розвивається самостійно за власною внутрішньою логікою. Прихильник цієї позиції Б. М. Кудрин зазначає, що технічна реальність складається з окремих елементів, які описуються в документах. Вона створює цілісну сукупність технічних та інформаційних процесів і підпорядковується законам, схожими із законами природного відбору [2].

Мабуть, істина перебуває в інтегральній сфері, і слід було говорити б про те, що в ході виробничої діяльності (а цей термін ми в даному випадку розуміємо в широкому сенсі, включаючи сюди не тільки виробництво товарів, а й створення інформаційних продуктів) відбувається взаємний вплив: суспільство впливає на розвиток технологій, а вони, своєю чергою, змінюють суспільство, вимагаючи пошуку нових шляхів інтенсифікації динаміки технологічних процесів. Це стає своєрідним рушієм прискореного просування постіндустріального суспільства до нових висот, що викликає потребу у постійному удосконалені картини світу.

В основі соціологічної теорії інтелектуальних технологій, підвалини якої закладалися ще у 80-ті роки минулого століття, знаходяться концептуальні положення, розроблені американцем Деніелом Беллом, який передбачив, що на новому витку розвитку суспільства визначальними стануть теоретичні знання і кодифікація інформації, а основним ресурсом — людський капітал. Він писав: „Постіндустріальне суспільство ґрунтується на „грі між людьми”, в якій на фоні машинної технології постає технологія інтелектуальна, основана на інформації” [3, с. 68]. У таких умовах інтелектуальна технологія стає основним інструментом ухвалення рішень і створення моделей взаємодії людини з інформацією.

Виділяючи основні риси, притаманні інтелектуальній технології, вчені визначають такі:

-                     головною проблемою, на розв’язання якої спрямована інтелектуальна технологія, є проблема „організованої складності”, тобто управління великими системами з великою кількістю взаємозалежних змінних, які необхідно упорядкувати для досягнення певних цілей;

-                     інтелектуальна технологія віддає перевагу використанню раціональних, логічних, іноді математичних методів порівняно з інтуїтивними пошуками. Такий підхід цілком укладається в парадигму поглядів Д. Белла, який зазначав, що інтелектуальна технологія передбачає заміну інтуїтивних розсудів алгоритмами як правилами розв’язання задач. Раціональність мислення в подібному випадку надає можливість усвідомлено обирати з кількох альтернатив той спосіб вирішення, який з найбільшою вірогідністю дасть бажаний результат і дозволить уникнути поразки чи мінімізувати її;

-                     інтелектуальна технологія, як і будь яка інша технологія, дозволяє досягати результату репродуктивними методами, тобто може відтворюватися необмежену кількість разів [4].

Центральне місце в інтелектуальній технології посідає теорія ухвалення рішень. „У сучасному суспільстві, — писав Д. Белл, — мільйони людей щодня приймають мільярди рішень щодо того, що купувати, скільки мати дітей, за кого голосувати, куди йти працювати і т. ін. Будь-який поодинокий вибір може бути непередбачуваним, як непередбачувана поведінка окремого атома, у той час, як поведінка сукупності може бути окреслена настільки ж чітко, як трикутник в геометрії” [3, с. 33].

Проектуючи концепцію інтелектуальних технологій на поняття аналітики, можна встановити, що вона співвідноситься і з аналітикою як системою знань, і з аналітикою як діяльністю.

Прихильники концепції інтелектуальних технологій вважають: якщо основою індустріального суспільства є машини і люди, які виробляють речі, то у постіндустріальному суспільстві центральне місце посідають знання, причому знання теоретичні. Вони стають джерелом інновацій при формуванні напрямів діяльності різних соціальних утворень. Саме знання надають можливість жити за рахунок інновацій і соціального контролю над змінами, здійснювати планування й передбачати майбутнє. Таким чином, аналітика, яка є невід’ємною частиною накопичення й прирощення знань, виступає запорукою трансформації суспільних відносин і водночас може розглядатися як ядро інтелектуальних технологій.

Екстраполюючи концепцію інтелектуальних технологій на процесуальну компоненту аналітики у запропонованій нами структурі, зазначимо важливість положення про відтворюваність, репродукцію певних операцій, методів і способів діяльності. Не зважаючи на зміну інформаційної складової на кожній новій стадії, перед професіоналом регулярно постає питання щодо оптимізації дій, використання перевірених алгоритмів, тих методів і методик, які виправдали себе на практиці. Процесуальна технологічність передбачає чітко встановлений порядок поетапного застосування чітко визначених операцій, без яких аналітика як діяльність втрачає раціональну складову.

На підставі соціологічної теорії інтелектуальних технологій з’явилася концепція інтелектуальних інформаційних технологій. Вона отримала настільки широке розповсюдження, що вже в 1994 році в Україні здійснюється стандартизація інтелектуальних інформаційних технологій, узагальнюються ключові терміни й надаються їх визначення. Цінним було бажання узагальнити основні відомості, надати їм характер стандартів. Проте вважати їх довершеними, з урахуванням позицій сьогоднішньої науки, було б великим перебільшенням. Достатньо проаналізувати, яким чином у стандартах тлумачиться поняття „Інтелектуальна інформаційна технологія”. Під нею, на думку укладачів стандартів, розуміються прийоми, способи та методи виконання функцій збирання, зберігання, оброблення, передавання та використання знань [5]. Виникає питання: що тут інтелектуального і що тут технологічного? За семантикою це скоріше нагадує визначення етапів навчально-методичної діяльності, адже викладач при реалізації своєї професійної діяльності здійснює всі такі самі процедури, які містяться у цитаті. Не вирізняються досконалістю й інші дефініції, що містяться у державних стандартах з інтелектуальних інформаційних технологій. У цьому зв’язку вважаємо за необхідне порушити питання щодо опрацювання наново існуючих стандартів у зазначеній галузі, переосмислення й принципово іншого формулювання визначень, особливо щодо аналітичної діяльності.

Таким чином, попри те, що теорія постіндустріального суспільства й концепція інтелектуальних технологій має не тільки прихильників, а й критиків, з позицій досліджуваної нами проблеми вона чітко укладається в парадигму аналітики як системи знань і роду діяльності.

Незважаючи на те, що поняття аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності є широко розповсюдженими як в науці, так і в практиці, на законодавчому рівні вони поки що не закріплені. Тому є необхідність визначення їх сутності.

Отже, виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що поняття „аналітична діяльність” лише в одній частині семантичного поля збігається з поняттям „аналітика”, яке є більш широким за своїми значеннями.

Специфіка аналітичної діяльності в інформаційній сфері полягає в тому, що вона максимально наближена до діяльності наукової, проте слугує не розвиткові науки як такої, а має прикладне значення, зокрема виступає фундаментом для ухвалення певних управлінських рішень, насамперед у формуванні й реалізації інформаційної політики.

Пропонуємо ввести до обігу наше авторське визначення поняття „аналітична діяльність”, під яким розуміється вид інтелектуально-творчої діяльності, який базується на системній, безперервній, багатоплановій аналітичній роботі відповідних суб’єктів з пошуку, відстеженню (моніторингу), оцінки, перевірки / верифікації, обробки інформації з подальшою підготовкою певних інформаційних продуктів, що задовольняють потреби суспільства або конкретного замовника.

Говорячи про складові аналітичної діяльності, пропонуємо виділяти наступні:

-                     проблема, що потребує свого розв’язання шляхом проведення аналізу, підготовки певних документів, що містять рекомендації з її розв’язання, певного управлінського рішення, яке спрямовано на усунення або мінімізацію даної проблеми;

-                     суб’єкти аналітичної діяльності;

-                     об’єкти аналітичної діяльності;

-                     місце для здійснення аналітичної діяльності, а також збереження і архівації підготовлених продуктів;

-                     знаряддя розумової праці (техніка, технології, устаткування, спеціалізовані комп’ютерні програми тощо);

-                     фінанси;

-                     поетапні процеси і процедури здійснення аналітичної діяльності;

-                     продукти аналітичної діяльності.

Узагальнюючи, можна виокремити такі компоненти аналітичної діяльності:

-                     суспільна — виступає через потребу у розв’язанні важливих для суспільства або окремих його сегментів проблем;

-                     особистісна — реалізується через діяльність фізичних або юридичних осіб;

-                     предметна — поглинає в себе об’єкти діяльності у вигляді інформації в певній галузі знань, баз даних, зведень відомостей, медіаресурсів тощо, а також інформаційні продукти, створені в результаті аналітичної діяльності;

-                     інструментальна — включає реальні або уявні техніки й технології, відповідне устаткування і т.ін.;

-                     операціональна — передбачає поетапні розумові дії й мисленнєві операції, що поєднують раціональні алгоритми із творчим характером діяльності по застосуванню методів дослідження і підготовці аналітичних документів;

-                     фінансова — слугує оплаті праці аналітиків, купівлі необхідного обладнання й комп’ютерного забезпечення, сплаті за приміщення тощо.

Розгалуження структури аналітичної діяльності може відбуватися шляхом виділення окремих аспектів, які співвідносяться із однією чи кількома компонентами. До них ми відносимо:

-                     управлінський аспект — виконуючи функцію одного з різновидів суспільної діяльності, включає в себе організаційне, матеріальне, інформаційно-методичне забезпечення; реалізується як на рівні управлінської вертикалі в колективах аналітичних підрозділів чи центрів, так і в якості самоуправління. За рахунок управлінського аспекту вирішуються питання щодо режимів доступу до інформації, попередження витоків інформації тощо[12]. Вважаємо, що до управлінського аспекту аналітичної діяльності, окрім традиційних елементів, необхідно долучити такі новітні напрями, як: управлінська ортобіотика (від грецьк. орто- правильний, біо — життя) — створення умов для підтримання високої працездатності, здорового способу життя; таймменеджмент (керівництво робочим часом); спейсменеджмент (раціональна організація робочого простору). Тож управлінський аспект екстраполюється на такі компоненти структури АД, як суспільний, особистий, фінансовий, інструментальний;

-                     науковий аспект слугує фундаментом знань з предметної галузі аналітичної діяльності; озброює аналітика методологією і методикою наукового дослідження, зокрема теорією пізнання (гносеологією), вченням про осягнення сущого розумом або інтуїцією (онтологією), теорією методів, відомостями щодо видів аналізу та їх специфічних особливостей, компетенціями щодо етапів, стадій і процедур дослідження і т.ін. У такий спосіб науковий аспект корелюється з особистою, предметною, інструментальною та операціональною компонентами;

-                економічний аспект є важливим з позицій рентабельності аналітичної діяльності уповноважених суб’єктів з урахуванням того, що створений ними інформаційний продукт може виступати як своєрідний товар. Даний аспект пов’язаний із такими компонентами, як суспільна, особистісна, інструментальна, фінансова;

-                технологічний аспект призначений для раціоналізації та оптимізації аналітичної діяльності, особливо в умовах постійно зростаючих інформаційних потоків. Його подвійний характер детермінує не тільки наявність необхідної техніки, обладнання, спеціалізованих програм, а й належний рівень володіння ними суб’єктами аналітичної діяльності. Тож цей аспект корелюється із особистісною, інструментальною, операціональною і фінансовою компонентами структури АД;

-                освітній аспект передбачає не тільки відповідний рівень фахової компетентності аналітиків, а й процеси їх підготовки у вищих навчальних закладах, перепідготовку і спеціалізацію, готовність і спроможність до самостійного навчання впродовж усього життя. Освітній аспект найбільш тісно пов’язаний із суспільною, особистісною і предметною компонентами структури аналітичної діяльності;

-                психологічний аспект є необхідним для усвідомлення механізмів когнітивних процесів, що є невід’ємною частиною аналітичної діяльності, врахування основних положень психології службової діяльності, створення належної мотивації аналітика, підтримання службової комунікації. Враховуючи психологічну напруженість особистості при роботі зі значними за обсягами потоками інформації, корисним є володіння техніками зосередження уваги, запам’ятовування (мнемоніка), психологічного розвантаження. Цей аспект має вихід на суспільну, особистісну, інструментальну й операціональну компоненти;

-                правовий аспект слугує регулюванню правовідносин, що виникають в процесі аналітичної діяльності. Окрім традиційних для інформаційної сфери законодавчих актів, він охоплює конституційне, адміністративне, трудове, цивільне законодавство (право інтелектуальної власності; інформація обмеженого доступу), освітнє законодавство тощо. Повертаючись до нашої схеми, зазначимо, що правовий аспект, на відміну від усіх інших, пов’язаний із усіма компонентами структури аналітичної діяльності.

Таким чином, підбиваючи проміжні підсумки, підкреслимо, що поняття „аналітика” і „аналітична діяльність”, з позицій лінгвістики, є семантичними синонімами, в яких перше (аналітика) виступає в якості родового, а друге (аналітична діяльність) — видового поняття. Перетинання їх значень відбувається лише в одному сегменті, що охоплює певну дію. Умовно це можна представити у вигляді схеми.

Семантика понять „аналітика” і „аналітична діяльність”

Широке застосування АД в якості основної або ж складової окремої професійної діяльності призвело до появи розгалуженої системи її кластерів. Зокрема, нині прийнято виокремлювати такі різновиди даного виду діяльності, як: науково-аналітична; інформаційно-аналітична діяльність; організаційно-аналітична; прогнозно-аналітична; оглядово-аналітична; експертно-аналітична; економіко-аналітична; контрольно-аналітична; видавничо-аналітична; художньо-аналітична та ін.

У наведеному переліку інформаційно-аналітична діяльність посідає провідну позицію, оскільки ціла низка інших підвидів, зокрема, прогнозно-аналітична, оглядово-аналітична, або базується на її результатах або ж виступає в якості сегментів інформаційно-аналітичної діяльності в цілому [11]. Тому виникає потреба більш детально розглянути поняття інформаційно-аналітичної діяльності.

Поняття „інформаційно-аналітична діяльність”

Хоч це й дивно, поняття „інформаційно-аналітична діяльність”, на відміну від „аналітичної діяльності”, віднайшло ширше висвітлення у дефініціях державних стандартів і наукових працях. Розглянемо найбільш характерні визначення інформаційно-аналітичної діяльності:

 — науково-інформаційна діяльність, спрямована на аналітико-синтетичне опрацювання документів [6];

— це специфічний різновид інтелектуальної, розумової діяльності людини, в процесі якої внаслідок певного алгоритму послідовних дій з пошуку, накопичення, зберігання, обробки, аналізу первинної інформації утворюється нова, вторинна аналітична інформація у формі аналітичної довідки, звіту, огляду, прогнозу тощо [7, с. 14];

— це сукупність дій на основі концепцій, методів, засобів, нормативно-методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обґрунтування і ухвалення рішень [8, с. 242 ];

— це особливий напрям інформаційної діяльності, пов’язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної та економічної діяльності [9, с. 38];

— процес семантичної обробки даних, в результаті якого розрізнені дані перетворюються в закінчену інформаційну продукцію — аналітичний документ [10, с. 17].

Як бачимо, абсолютна більшість визначень при формулюванні дефініції повторює слово діяльність, додаючи до нього певні визначення. Звертає на себе увагу те, що у визначенні, що міститься в державних стандартах України укладачі по суті ототожнюють поняття „інформаційно-аналітична” і „науково-інформаційна” діяльність. У такий спосіб підкреслюються наукові засади організації та здійснення аналітичної роботи, хоча в цілому такий підхід, як нам здається, є не зовсім коректним, адже між аналітичною роботою в науці і класичною інформаційно-аналітичною діяльністю є ряд принципових відмінностей.

Важливою є вказівка, що, попри назву, ця діяльність спрямована на аналітико-синтетичне опрацювання документів. Тобто замало зібрати й дослідити матеріал, важливо синтезувати нові знання й відтворити їх у відповідних формах.

Окремі автори (і це є суттєвим!) вказують на використання в процесі роботи певних алгоритмів, концепцій, методів, засобів. Це створює підстави для віднесення інформаційно-аналітичної діяльності до сфери інтелектуальних технологій.

Практично в усіх наведених визначеннях увага акцентується на тому, що сутність інформаційно-аналітичної діяльності може бути визначена через етапи і процедури роботи з інформацією (пошук, виявлення, накопичення, зберігання, обробка, аналіз первинної інформації, створення нової вторинної інформації, поширення). Характерно, що усі автори не обмежуються лише аналітичною стадією, а включають до цього виду діяльності ті процеси, які, на перший погляд, не є в чистому вигляді аналітикою. Такий підхід ми вважаємо правильним, бо імпліцитно аналіз відбувається і при пошуку, відборі, при інших процесах. Тож аналітика пронизує усі стадії і процедури роботи з інформацією.

Висновки. Підсумовуючи розглянуте, зауважимо, що ключові поняття аналітичної діяльності перебувають у нерозривному багатоплановому зв’язку. В окремих випадках можна простежити їх взаємну залежність, а також розгалуженість на рівні вертикалі й горизонталі. З метою унаочнення сказаного представимо це в формі схеми. В ній ми походимо з того, що аналітична діяльність походить від аналітики. За нашою концепцією, інформаційно-аналітична діяльність є одним з видів аналітичної діяльності, і вони перебувають у родо-видових зв’язках. Далі, в межах інформаційно-аналітичної діяльності ми виділяємо три підвиди, які репрезентують зміст і цілі ІАД. Тож, виходимо на те, що кінцевим результатом аналітичної діяльності є деякий аналітичний продукт, який в залежності від завдань і цілей втілюється у певному виді документів, що в кінцевому рахунку створює засади аналітичного (інформаційно–аналітичного) забезпечення управлінської діяльності.

Література

1. 1.           Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. — 1440 с.
2. 2.           Кудрин Б.Н.. Технетика: новая парадигма философии техники (третья научная картина мира). / Б.Н.Кудрин. — [Электронный ресурс]. — Режим доступу: http: kudrinibi.ru/ public/ 104114/ index.htm
3. 3.           Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / Д.Бел. / Пер. с англ. под ред.В.Л.Иноземцева. — М. : Academia, 1999. — 245 с.
4. 4.           Традиционная и современная технология. Философско-методологический анализ: Монография. / В.М.Розин, О.В.Аронсон, М.Ю.Алексеева, С. С. Неретина. / Под ред. В.М.Розина. — М. : Институт философии Российской академии наук, 1998. — [ Электронный ресурс]. — Режим доступа: http:|// gtmarket,ru/ laboratory/ basis/ 4532
5. 5.           ДСТУ 2481-94. Інтелектуальні інформаційні технології. Терміни та визначення — К. : Держспоживстандарт України, 1994. — (Національний стандарт України).
6. 6.           ДСТУ 5034:2008. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. — К. : Держстандарт України, 2008. — 43 с. (Державний стандарт України).
7. 7.           Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: навч. посіб. / В. М. Варенко. — К. : Університет „Україна”, 2014. — 417 с.
8. 8.           Сурмин Ю.П. Теория систем и системный аналіз : [учеб. пособие] / Ю.П. Сурмин — К. : МАУП, 2003. — 368 с.
9. 9.           Електронний уряд : Наук.-практ.довід. / уклад. С. А. Чукут, І. В. Клименко, К. О. Линьов ; за заг. ред. С. А. Чукут. — К. : Вид-во НАДУ, 2007. — 76 с.
10. 10.      Кузнецов И.Н. Учебник по информационно-аналитической работе. — М. : ООО Изд-во „Яуза”, 2001. — 320 с.
11. 11.      Ліпкан В.А. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
12. 12.      Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

До основоположних парадигмальних засад інформаційно-правової науки належить сучасне розуміння природи інформаційно-аналітичної діяльності як центральної та визначальної діяльності в умовах трансформації інформаційного суспільства і становлення суспільства знань, поєднаної із соціокультурною переорієнтацією у визначенні взаємовідносин людини та держави, а також співвідношення реального та віртуального просторів.

Засадами неопарадигми аналітикознавства має стати новий зріз інформаційно-правового та антропогуманітарного знання, врахування антропоаксіологічних та кібернетичних чинників, детермінованих новим форматом діалогу між різноманітними прошарками представників суспільства знань, світоглядними соціальними системами, особистісними орієнтаціями, що базуються на власній концептосфері та усвідомленні нової інформаційної ідентичності.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій, перенесення буттєвості людини в віртуальний мережевий світ, формування системи стратегічних комунікацій, а також дедальший вплив соціальних мереж на формування патернів поведінки і врешті-решт діяльності, суттєво впливає на характер та зміст аналітичної діяльності, змінює межі та формат її застосування, перетворює на новий глобальний засіб управління масовою свідомістю.

Особливо вагомими для України виступають проблеми інформаційної культури, оскільки становлення національної інформаційної освіти відбувається в умовах з одного боку інформаційної глобалізації, а з іншого боку — прагнення інформаційно розвинених держав перетворити Україну на інформаційну клоаку та інформаційну периферію, помістивши у кластер лише споживачів технологій, унеможливлюючи формування України як технологічно розвиненої держави, що здатна продукувати надсучасні інформаційні технології і за допомогою власно створених технопарків здійснювати якісні прорив  в науці та техніці.

Адже рівень та можливості і взагалі користь доступу до тих чи інших інформаційних ресурсів мають співвідноситися із рівнем загроз як в кібернетичній сфері, так і в інформаційній сфері в цілому. зважаючи на низький рівень правового регулювання державної інформаційної політики, сьогодні можна упевнено говорити про те, що Україна отримає прямо пропорційно більше загроз в інформаційній сфері, ніж користі від вільного доступу нерезидентами країни до інформаційних ресурсів нашої держави.

Отримання доступу до значних масивів інформації відбувається одночасно із процесом долучення молоді до універсальних як цінностей, так і інформаційних загроз, що на фоні відсутності соціального досвіду, інформаційної безграмотності, мало розвиненої комунікативної практики спілкування в реальному часі і безпечного поводження в віртуальному просторі створюють значні умови для формування тих чи інших патернів мислення, керівних месиджів, що можуть бути далекими від національної ідентичності і не відповідати національним інтересам України.

Виділяючи цілісність аналітичної діяльності серед інших універсалій буття, осмислюємо її у єдності теперішнього з минулим, фізичного, біологічного інформаційного та духовного в поєднанні глибинних національних традицій аналітичної діяльності. Поєднання у становленні інформаційно-аналітичної діяльності як цілісної діяльності, що базується на національних цінностях, правильному розумінні державотворчих процесів, формування нової цілісної аналітичної картини світу і суперечливого багатоваріантного поліінформаційного простору стають важливими завданнями реалізація державної інформаційної політики, складовим компонентом якої виступає організація ефективної інформаційно-аналітичної діяльності.

Ціннісно-смислова концептосфера інформаційно-аналітичної діяльності як одна з фундаментальних засад інформаційної політики, породжує комплекс нових проблем як у теоретичній царині, так і у практичній діяльності.

Розвиток суспільства знань зумовлює формування нового інформаційного ладу інформаційного буття, перегляд низки нормативно-ціннісних структур, вироблення нової світоглядної парадигми, спрямованої на визначення самобутності, існування людини як автономної особистості. Своєю чергою, це вимагає теоретичного обґрунтування нових аксіологічних засад та аксіологічних інформаційних імперативів аналітичної діяльності, яка із суто інформативного напряму зміщується в бік маніпулятивнии, бік творення нових смислів і формування світоглядних орієнтирів.

У даному контексті консолідації реального та віртуального світу, інформаційного, кібернетичного, комунікативного та інтелектуального просторів постає важлива проблема формування високорозвиненої, інформаційно освіченої, інформаційної грамотної, одухотвореної свідомості суб’єкта інформаційних правовідносин.

Зміна теоретичних поглядів та суттєві проблеми, відсутність парадигмальних підходів до розуміння та інтерпретації інформаційної політики, інформаційної безпеки, системи стратегічних комунікацій, інформаційно-аналітичної діяльності на пряму пов’язано із браком аксіологічних досліджень аналітичної діяльності я напряму державної інформаційної політики, так і напряму теоретичних досліджень (аналітикознавство). Тому звернення до інформаційно-аналітичної аксіологічної проблематики сягає коріннями передусім у концептуальну царину, бо з’ясування ключових понять та дефініцій окрім суто теоретичного значення, має і практичну значущість: адже правильне трактування даних понять виступатиме дороговказом ефективної практичної аналітичної діяльності.

Звідси аналітична діяльність як наукова дисципліна — аналітикознавство — трактується мною як система цінностей і знань про аналітичну діяльність. Воно вибудовується передусім для створення умов для творення культури і вищих цінностей своєї нації, підтримки і розвитку власних суб’єктів інформаційно-аналітичної діяльності, підтримки та розвитку української самоідентичності, національної духовності та національної інформаційної інфраструктури, інформаційної науки та освіти, інформаційної політики, розбудови полівекторного суспільства знань відповідно до визначених у законодавстві національних інтересів в інформаційній сфері з одночасним збереженням українських традицій в найширших інформаційних вимірах, включаючи усі види інформаційного простору.

В інформаційно-аналітичному дискурсі особливої ваги набувають питання з’ясування сутності провідних інформаційно-аналітичних категорій з позицій аксіології: аксіологія, наратив, цінність, концепт, концептосфера, патерн, феномен, значення, смисл тощо.

Адже важко заперечувати той факт, що визначальну роль в ефективному  функціонуванні інформаційно-аналітичної діяльності відіграватиме консенсуальне розуміння суб’єктами інформаційних правовідносин термінологічної системи.

Аксіологія аналітикознавства становить собою своєрідну систему цінностей, яку свідомо чи несвідомо мають сповідувати члени відповідної епістемологічної спільноти. Ці цінності, норми та ідеали виступають рушійною силою мотивації їхньої діяльності, адже сама аксіологічна система формується не лише на основі історичної традиції даного співтовариства, а й піддана впливу інформаційних технологій симулякризації інформаційного простору, актуалізації кібернетичного простору як самостійного простору продукування нових знань, особливо у сфері діяльності штучного інтелекту, через що сама аксіологічна система не виступає раз і назавжди заданою константою, а є динамічною, проходячи трансформаційні процеси разом із трансформацією суспільних відносин та інформаційного простору. Можу навіть сказати про те, що в інформаційно-аналітичній діяльності трансформація інформаційного простору корелює із трансформацією аксіологічної системи, оскільки безпосередні знання не можуть перебувати поза контекстом практичної діяльності. Відтак доцільно, екстраполюючи дослідження філософських, соціологічних та педагогічних наук, говорити про аксіологію різних історичних епох інформаційно-аналітичної діяльності.

Зокрема визначальними, атрибутивними рисами аксіології аналітикознавства в сучасному світі виступають: перевага віртуального на реальним, симулякризація суспільних відносин, формування значної кількості видів інформаційних відносин, детермінованих диверсифікацію інформаційного простору, пріоритет емоційного над раціональним, перевага індивідуального над загальним, майже тоталітарність концепції людиноцентризму в інформаційній сфері, порушення безпекового балансу між збереженням інформаційної ідентичності і забезпеченням національної безпеки в інформаційній сфері, феноменалізація інформаційної політики, наративізація сучасного комунікативного дискурсу.

Таким чином, нинішня аксіологічна парадигма аналітикознавства складає багатошаровий зміст і може бути піддана рефлексії за допомогою методології міждисциплінарного підходу з урахуванням трансформаційних чинників, які впливають на розвиток інформаційних знань і здійснення аналітичної діяльності.

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив,

кандидат юридичних наук

Сучасний світ можна розглядати з багатьох боків. Але навряд чи хто наважиться заперечувати той факт, що сьогодні одним із головних важелів управління світом виступає здатність до ефективної комунікації. В рамках комунікативного підходу тероризм можна інтерпретувати як недолік спілкування інституціональних структур з окремими інститутами громадянського суспільства, що знаходить свій прояв у протиправній злочинній діяльності. З позицій стратегічних комунікацій [1] тероризм можна інтерпретувати як неефективну діяльність компонентів системи стратегічних комунікацій, що полягала у відсутності формування можливостей для забезпечення стабільного розвитку соціальної системи та всіх її елементів та зв’язків.

Важливу роль у процесі сучасної комунікації відіграє наративний метод, в рамках якого вивчаються різноманітні шляхи подачі будь-якої інформації.

В рамках загальної концепції диверсифікації наукового знання, а з іншого необхідності застосування міждисциплінарного підходу в рамках інформаційно-аналітичної діяльності я виділяю такий аспект як розвитку аналітичної наратології.

Я виходжу з того, що нині аналітичні дослідження та аналітика взагалі значно залежать від зовнішніх впливів, зокрема безпосередньо від тих аналітиків, котрі готують той чи інший інформаційний матеріал, а також від їхнього політичного забарвлення. Упорядкування викладення фактів, обрання конкретної методології, вигідної для отримання наперед задуманого результату, навіть будова загального алгоритму дослідження, що початково формує напрям дослідження (наприклад: „Історія та сучасність розвитку фашизму в Росії”, „Ескалація нацизму в Німеччині”, „Сучасні проблеми прогресуючого расизму та інших дискримінаційних форм поведінки в США” тощо), а також уміння володіти різноманітними способами та методами, що впливають на будову форми викладення — істотні компоненти формування успішного та ефективного аналітичного наративу, який виступає суттєвим компонентом профілактики тероризму. У цьому і відбувається стратегічне зміщення феноменальної грані дійсності: з позицій боротьби з тероризмом до позиції профілактики тероризму.

Таким чином, формування дослідження вкладається в наперед задані рамки дослідження, який, власно, і визначає хід самого дослідження, а також зі значною долею вірогідності заплановані отримані результати, у тому числі у справлянні того чи іншого ефекту на певні соціальні групи для прийняття вигідного суб’єкту впливу рішення.

У цілому можу виділити такі рівні концептуалізації в рамках аналітичної наратології :

• хроніка;
• історія;
• тип побудови аналітичного дослідження;
• тип доведень;
• тип ідеологічного підтексту.

Застосування комунікативного підходу уможливлює стверджувати, що нині аналітик виступає своєрідним медіумом, який відбирає за допомогою методів селекції, таргетовану інформацію відповідно до цільової аудиторії, формує з неї різноманітні аналітичні продукти і транслює їх до конкретної цільової аудиторії. Таким чином, нині аналітики отримала унікальний шанс монопольного впливу та маніпуляцій на цільові аудиторії, вони виступають менеджерами смислів, а аналітичні центри перетворюються на фабрики думок. За таких умов актуальність правового регулювання інформаційно-аналітичної діяльності, функціонування та діяльності аналітичних центрів, в тому числі формування наративів, набуває додаткових аргументів. Адже від правильного викладення інформації залежить рівень динамічності тероргенних умов, їх можливу трансформацію в конкретну терористичну діяльність.

Аналітичний наратив виступає способом відтворення знання, адже головним транслятором інформації виступає не той, хто безпосередньо сформулював ту чи іншу інформацію, не автор того чи іншого дослідження, а безпосередньо той, хто має доступ до ЗМІ, медіаресурсів — той, хто розповідає, оповідає, кого слухають, у кого значні цільові аудиторії, причому не важливо по телебаченню або соціальних мережах це відбувається. Яким би гарним не був спічрайтер, але знають не того хто писав доповідь, а того, хто проголошував її результати.

Тому для терористів є таким важливим доступ до ЗМІ, адже демонстративність, як одна з атрибутивних ознак тероризму, може бути реалізована лише через ЗМІ. Відтак успішність наративу терористів на пряму детермінує ефективність та результативність їхнього впливу на конкретні цільові аудиторії. І навпаки: ефективна державна антитерористична політика на ярму залежить від того, який наратив буде обрано і застосовану в інформаційно-комунікаційному просторі.

Будь-який транслятор за даного випадку виступає наперед упередженою особою, оскільки за допомогою аналітичних наративів, вкладаючи заздалегідь сформований меседж, оповідач доносить інформацію реципієнтам, яка здається науково обґрунтованою, виваженою та неупередженою, об’єктивною та всебічною, вірогідною. Реципієнти інформації вже не вдаються до самого процесу отримання того чи іншого знання, споживачів інформації все менше і менше цікавить походження інформації: джерела, процедури та методи отримання, застосовувана методологія тощо.

Виходячи з контексту презентації наративної комунікації як діяльності сфокусованої на встановленні інтересів цільової аудиторії, доцільно зважати також і на існуючі підходи до виділення таких реципієнтів.

Зокрема, Л.І.Стрелец пропонує виділяти наступні 3 роди реципієнтів інформації: уявні,  емпіричні, ті, що характеризують образ зображеного в інформаційному повідомленні читача.

Уявні реципієнти інформації діляться на:

• внутрішній, віртуальний, імпліцитний (В.Ізер);
• інтенціональний, усезнаючий архічитач (М.Ріффатер);
• зразковий (У.Еко);
• аристократичний (Р.Барт);
• поінформований (С.Фіш);
• абстрактний (В.Шмид);
• іманентний твору слухач (М.Бахтін);
• концепований (Б.Корман);
• мета читач, когерентний, компетентний, кваліфікований, ідеальний, програмований, культурний [2, с. 37].

Своєю чергою, емпіричні читачі поділяються на:

• реальний читач
• публіка
• реципієнт
• отримувач.

Натомість в рамках третьої  групи зазвичай виділяють : образ читача, факультативний читач, представлений в творах авторів про своїх читачів [2, с. 37].

Одним із завдань формування наративу є формування такого керованого суб’єктом управління інформаційного  середовища, в якому відбудеться втрата орієнтирів і занурення споживача інформації у владу ілюзії. З боку терористів: відбувається спора занурення соціальної систему в атмосферу страху, недовіри до спроможності державної влади забезпечити безпеку тощо; з боку органів державної влади навпаки: до формування несприйняття тероризму як соціально деструктивної діяльності, заперечення тероризму як методу досягнення політичних цілей тощо.

Відтак, можу висунути гіпотезу, відповідно до якої в рамках аналітичної діяльності доцільно говорити про аналітичну наратологію — галузь наратології, специфічний метод аналітичної діяльності, що вивчає оповідальні тексти та інші інформаційні повідомлення в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей, досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також система правил, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері.

Аналітична наратологія констатує, що зміст аналітичної діяльності виражається через оповідання, а не лише через логічні закони та формули, методи, що в них використовуються. Розуміння людиною тексту аналітичних досліджень і розуміння ним самого себе в даному аспекті є аналогічним. Людина досягає саморозуміння через наратив, виділяючи у життєвому потоці певні моменти, що мають для нього певний сенс і оціночне значення, через що відбувається конструювання і підтримка через наративи власної ідентичності. Реальність створюється в аналітичних дослідженнях і передається далі в „думках” ключових лідерів, груповому / колективному мисленні цільових аудиторій, які передаються один одному.

Таким чином майже для кожного таргетованого суб’єкта готується та формується відповідна система наративів. Одна й та сама аналітична доповідь, наприклад, щодо тероризму та екстремізму, буде абсолютно по-різному сприйнята різними суб’єктами, що виступають у відносинах між собою щодо цих подій.

Саме тому застосування знань аналітичної наратології до формування ефективної державної антитерористичної політики має непересічне значення.

Список використаної літератури:

1. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
2. Стрелец Л.И. Рецептивная программа понимающего читателя / Л.И.Стрелец // Филологический класс. — 2013. — 1(31). — С. 37—40.

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук

Нині боротьба з тероризмом перебуває поза контекстом державної антитерористичної політики, оскільки інформаційно-аналітична складова даного процесу використовується недостатньо. В даній статті ми спробуємо проаналізувати зміст даної діяльності та довести необхідність її застосування в боротьбі з екстремізмом та тероризмом.

Як не дивно, поняття «інформаційно-аналітична діяльність», на відміну від «аналітичної діяльності», віднайшло ширше висвітлення у дефініціях, що наводяться у державних стандартах і працях вчених. Розглянемо найбільш характерні визначення інформаційно-аналітичної діяльності:

 – науково-інформаційна діяльність, спрямована на аналітико-синтетичне опрацювання документів;

-                    це сукупність дій на основі концепцій, методів, засобів, нормативно-методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обґрунтування і прийняття рішень; [1, с. 242 ]

– це особливий напрям інформаційної діяльності, пов’язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної та економічної діяльності; [ 2, с.38]

-                    процес семантичної обробки даних, в результаті якого розрізнені дані перетворюються в закінчену інформаційну продукцію – аналітичний документ. [3, с.17]

Як бачимо, абсолютна більшість визначень при формулюванні дефініції повторює слово діяльність, додаючи до нього певні визначення. Звертає на себе увагу те, що у визначенні, що міститься в державних стандартах України укладачі по суті ставлять знак рівності між поняттями «інформаційно-аналітична» і «науково-інформаційна» діяльність. У такий спосіб підкреслюються наукові засади організації та здійснення аналітичної роботи, хоча в цілому такий підхід, як нам здається, є не зовсім коректним, тому що між аналітичною роботою в науці і у в класичній інформаційно-аналітичній діяльності є ряд принципових відмінностей.

Важливою є вказівка, що, не зважаючи на назву, ця діяльність спрямована на аналітико-синтетичне опрацювання документів. Тобто недостатньо зібрати й дослідити матеріал, важливо синтезувати нові знання й відтворити їх у відповідних формах.

Окремі автори (і це є суттєвим!) вказують на використання в процесі роботи певних алгоритмів, концепцій, методів, засобів. Це створює підстави для віднесення інформаційно-аналітичної діяльності до сфери інтелектуальних технологій, без якої нині дуже складно здійснювати боротьбу з тероризмом особливо в інформаційній сфері.

Практично в усіх наведених визначеннях увага акцентується на тому, що сутність інформаційно-аналітичної діяльності може бути визначена через етапи і процедури роботи  з інформацією (пошук, виявлення, накопичення, зберігання, обробка, аналіз первинної інформації, створення нової вторинної інформації, поширення). Характерно, що усі автори не обмежуються лише аналітичною стадією, а включають до цього виду діяльності ті процеси, які, на перший погляд, не є в чистому вигляді аналітикою.  Такий підхід ми вважаємо правильним, тому що імпліцитно аналіз відбувається і при пошуку, відборі, при інших процесах. Тож аналітика пронизує усі стадії і процедури роботи з інформацією.

Також окремі автори наполягають на тому, що ІАД слугує обґрунтуванню й прийняттю рішень, переважно в управлінській, політичній та економічній сфері. За спостереженням Н.П.Дяченко, «систему інформаційно-аналітичного забезпечення управління слід розглядати як взаємозалежну і відповідним чином сформовану сукупність організаційних, організаційно-правових, інформаційних, методичних, програмно-технологічних компонентів, що забезпечує необхідну якість прийнятих управлінських рішень за рахунок раціонального використання інформаційних ресурсів та інформаційних технологій».

У такий спосіб демонструється, що результати інформаційно-аналітичної діяльності формують аналітичне забезпечення на інших, більш високих рівнях. Зауважимо, що в якості аналітичного забезпечення виступає кінцевий інформаційний продукт, а не усі зібрані відомості й матеріали. Тож функція інформаційно-аналітичної діяльності полягає в тому, щоб певною мірою «розвантажити» керівників, кристалізувати найбільш важливі концепти, на підставі яких змоделювати інваріанти альтернативних рішень з прогнозами щодо їх втілення. Остаточне рішення все одно залишається за керівником або керівниками.

Підсумовуючи розглянуте, зауважимо, що ключові поняття аналітичної діяльності знаходяться у нерозривному багатоплановому зв’язку. В окремих випадках можна простежити їх взаємну залежність, а також розгалуженість на рівні вертикалі й горизонталі. З метою унаочнення сказаного представимо це в формі схеми. В ній ми походимо з того, що аналітична діяльність походить від аналітики. По-друге. За нашою концепцією, інформаційно-аналітична діяльність є одним з видів аналітичної діяльності, і вони знаходяться у родо-видових зв’язках. По-третє, в межах інформаційно-аналітичної діяльності ми виділяємо три підвиди, які репрезентують зміст і цілі ІАД. Четверте. Виходимо на те, що кінцевим результатом аналітичної діяльності є деякий аналітичний продукт, який в залежності від постановки завдань і цілей, втілюється у певному виді документів, що в кінцевому рахунку створює засади аналітичного забезпечення управлінської діяльності.

Відповідно найбільш вагомим продуктом інформаційно-аналітичної діяльності слід визнати Концепцію державної антитерористичної політики

Список використаних джерел

1. Сурмин Ю. П. Теория систем и системный анализ: Учеб. пособие. / Ю.П. Сурмин — К.: МАУП, 2003. — 368 с. – С.242.
2. Електронний уряд : Наук.-практ.довід. / уклад. С. А. Чукут, І. В. Клименко, К. О. Линьов ; за заг. ред. С. А. Чукут. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 76 с.
3. Кузнецов И.Н. Учебник по информационно-аналитической работе. М.: ООО Изд-во «Яуза», 2001. 320 с.