доктор юридических наук,

Президент ГОСЛ

Сегодня состоялось мегамероприятие:

Презентация компании ЕST

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=514806488887357&id=100010740300658&pnref=story

Огромная благодарность за высокий уровень проведения мероприятия Анатолий Кравцов Vladimir Tarasov Марина Кытина Антон Зайцев

Современная модель управления цифровой цивилизацией предполагает инициативность, креативность, но в то же время нелинейность и нестабильность.

Сегодня мы стоим на пути эволюционных стратегических изменений — изменений прежде всего сознания.

Почему, собственно, я заинтересовался этим проектом?

Дело в том, что общество потребления со своими пороками глубоко и по-мещански засело в умах многих граждан. В то же время, желая найти пути эффективного развития некоторые люди, невзирая ни на что, творят будущее уже сегодня.

К таким людям относятся Владимир Тарасов, Анатолий Кравцов, Антон Зайцев, с которым я знаком непосредственно.

1. Прежде всего в этом проекте меня привлекла его инновационность.

Современное будущее немыслимо вне контекста передовых инновационных технологий. Ибо двигателем прогресса являются не популизм и демагогия, а реализованные инновации.

В этом аспекте компания ЭлектроУкраина, для меня выступает важным  проектом развития и реализации инновационных идей на глобальном уровне.

Как глава общественной организации, я четко вижу направления формирования стратегического инновационного лидерства ибо потенциал концептуальных идей, а также возможности их реализации позволяют констатировать тот факт, что ЭлектроУкраина имеет все возможности стать макросистемой инновационного будущего.

1. Еще одним фактором, не заставившим меня долго думать о сотрудничестве, является

возможности личностного роста.

Здесь, я ощущаю себя в группе единомышленников, в которой уход от рамок и ограничений, создают предпосылки для расширения горизонтов развития.

Здесь, я осознаю себя частью интеллектуального хаба для инициативных, креативных и постоянно развивающихся людей.

Вдумайтесь:

многие ли компании сегодня рассматривают альтернативные варианты колонизации планет и выведения на геостанционарные орбиты украинских спутников с использованием графеновых и твердотопливных соединений?

В эпоху доминирования агрессивного маркетинга, многие ли компании Вам предлагают сохранить и приумножить Ваши деньги?

Многие ли компании предоставят Вам четкие финансовые инструменты работы на самых перспективных рынках: Интернет, возобновляемая энергия и космос?

Ну и, пожалуй, само главное.

1. В Электро Украине формируется устойчивое ощущение сопричастности к реализации великой идеи – становления нашего вида как мультипланетного, полный переход на возобновляемые источники энергии, построение, в конце концов, не утопического, а реального города солнца, где жители будут освобождены от квартирной платы

Сегодня компания Электро Украина является ярким примером и флагманом формирования условий для перехода к новому социально-экономическому строю. Этот строй формируется на базе массовой роботизации, биокибернетических систем, нанотехнологий, биотехнологий, искусственного интеллекта. Все это обозначается одним и емким понятием – Четвертая промышленная революция, или  Industry 4.0.

А теперь, уважаемые присутствующие, скажите:

1. 1.                Вы хотите себя ощущать частью будущего?
2. 2.                Вы хотите осознавать себя как часть передовых трэндов глобального развития?
3. 3.                Вы собираетесь менять и строить мир будущего?
4. 4.                Вы хотите быть обречены… обречены на успех и процветание?

Уверен, что многие уже ответили позитивно для себя на эти вопросы.

Заканчивая свое выступление, отмечу:

Нет ничего дороже, чем закрытое сознание и упущенная возможность.

Потому — действуйте!

Думайте как победитель и становитесь партнерами и инвесторами компании Электро Украина!

Принимайте непосредственное участие в построении нового будущего,

Будущего, в которое Вы войдете как почтенные синергетические творцы!

          Зубко Георгій Юрійович,

голова Інституту інфраструктурної політики ГОСЛ,

кандидат юридичних наук

Анотація

Попри високу частотність застосування поняття «інфраструктура» у наукових дослідженнях, дотепер визначення його правового змісту залишалося поза увагою вчених. Це і стало метою даної статті, в якій здійснений порівняльний аналіз тлумачення терміну в лексикографічних джерелах різних мов, а також при доктринальних підходах з проекцією на право. З позицій методології науки, запропоновано бачення стадій становлення окремого елемента понятійно-категоріального апарату, уведено до наукового обігу поняття «семантико-правовий потенціал терміну». При застосуванні авторської методики виявлено, що поняття «інфраструктура» має високий потенціал, проте він не використовується повною мірою у нормотворчій та правозастосовній діяльності, що необхідно врахувати при адміністративно-правовому регулювання державної інфраструктурної політики.

Ключові слова: інфраструктура, правова природа поняття «інфраструктура», види інфраструктури, інституціоналізація поняття «інфраструктура», методологія науки, семантико-правовий потенціал терміну.

Загальна постановка проблеми. Стрімкі зміни у життєдіяльності суспільства, пов’язані з динамікою запровадження інформаційно-технологічних процесів у всі сфери буття держави, створюють нові виклики та загрози, що потребують свого наукового осмислення задля своєчасного прийняття адекватних управлінських рішень на підставі адміністративно-правового регулювання. У такий спосіб, виникає необхідність чіткості й парадигмальності розуміння ключових понять. Якщо йдеться про категорії сегменту національної безпеки, важливість концептуально-методологічних засад питання набуває особливого значення, адже від вірності обраного шляху врешті-решт залежить реалізація умов повноцінного існування суверенної та незалежної держави. Тож, проблема виходить далеко за межі суто наукових інтересів, а розширює діапазон до меж законотворчої та правозастосовної діяльності.

Аналіз публікацій. Термін «інфраструктура» на теперішній час перейшов до когорти номінацій високочастотного вживання. Свідченням цьому є той факт, що при його згадці у пошуковій системі Google в україномовному сегменті виділяється 8 мільйонів 200 тисяч посилань [1], у російськомовному – 45 мільйонів 500 тисяч [2], в англомовному – 2 мільярди 580 мільйонів [3] згадок. Феномен поняття полягає в тому, що через термін воно функціонує не тільки в науковому, а й в офіційно-діловому стилях, включаючи юридичний, законодавчий, адміністративний, дипломатичний підстилі, все частіше потрапляє до текстів публіцистичного стилю. З позицій науки, він повноправно застосовується в економічних, соціологічних, політологічних, правових, управлінських, технічних і навіть лінгвістичних дослідженнях.

У сфері права різні аспекти поняття віднайшли своє віддзеркалення у наукових розвідках за авторством Д. С. Бірюкова, С. О. Гнатюка, С. І. Кондратова, В. А. Ліпкана, В. М. Лядовської, М. О. Рябого, Г. П. Ситника, О. М. Суходолі, С. С. Теленика та ін. Слід відзначити, що основна увага вчених зосереджена на правовому механізмі захисту окремих складових інфраструктури, зокрема, критичної, що, на думку науковців, є найбільш важливими з позицій забезпечення національної безпеки.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значну кількість публікацій, присвячених дослідженню інфраструктури, саме по собі родове поняття «інфраструктура», особливо в ракурсі правового змісту значення, поступається проблематиці, пов’язаній із видовим поняттям «критична інфраструктура». У цьому зв’язку виникає необхідність усунення існуючих прогалин білів у категорійно-понятійному апараті правничої науки на прикладі конкретного поняття.

Метою статті є визначення правового змісту поняття «інфраструктура».

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань:

1) встановити шляхи інституціоналізації поняття й набуття загальнонауковим терміном юридичної спеціалізації;

2) доповнити сучасну теорію наукового пізнання узагальненнями щодо етапів становлення певного поняття;

3) висвітлити підходи до розуміння правового змісту ключового поняття на підставі порівняльного аналізу лексикографічних, законодавчих і доктринальних підходів;

4) запропонувати методику встановлення семантико-правового потенціалу терміну «інфраструктура» з метою рекомендацій щодо подальшого його вживання у законодавчій, нормотворчій та науковій сферах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Етимологічний аналіз ключового поняття «інфраструктура» свідчить про те, що   його витоки мають латинське походження, де перша частина слова («інфра») містить вказівку на те, що знаходиться нижче, під чимось [4, с.269], а друга («структура») означає внутрішню будову чогось, певний взаємозв’язок складових частин цілого [4, с. 580].

На перших етапах свого застосування термін скоріше можна було віднести до сфери будівництва, адже спочатку під ним розумілося буквально те, що знаходиться під домами, мостами та іншими об’єктами. Дане поняття активно використовувалося у середньовічній Франції, Англії, а згодом потрапило й до Сполучених Штатів Америки. При територіальному розповсюдженні й активізації вживання поняття поступово відбувається розширення його семантичного поля: воно починає означати доволі крупні об’єкти, а згодом і групи масштабних об’єктів, включаючи сюди й діяльність, пов’язану з їх створенням та подальшим функціонуванням.

Справедливості заради слід вказати на те, що саме поняття інфраструктури існувало задовго до його номінації та позначення терміном. На це вказують американські вчені Д. Фертіс та А. Фертіс, які ще у 1998 році опублікували дослідження «Історична еволюція інфраструктури: 15 тисяч років історії». [5] На їх думку, у витоків формулювання поняття та його поширення у п’ятому сторіччі до нашої ери був відомий філософ Сократ, який звертав увагу на умови повноцінного існування людини і вважав, що для цього необхідна безпека, соціальний порядок і товари. Це, на думку вчених, створило засади для поширення поняття й на військову сферу, адже ті об’єкти, від яких залежало життєзабезпечення, потребували свого захисту.

Враховуючи універсальність значення, термін став інтернаціоналізмом. Свідченням тому є те, що у різних незначних фонетичних інваріантах він представлений практично у всіх європейських мовах: infrastructure (англ.), l’infrastructure (фр.), die Infrastruktur (нім.), la infraestructura (ісп.), l’infrastruttura (італ.), de infrastructuur (нідерл.), infrastrukturen (датськ.), infrastrukturen (норв.), infrastruktura (польс.), a infraestrutura (португ.), infrastructura (румун.), infraštruktúra (словац.), infrastrukturo (словен.), infrastrukturu (хорват.), infrastruktura (чеськ.), infrastrukturen (швецьк.) та ін.

Проте в українській мові термін почав вживатися відносно недавно, а сутність поняття, особливо у своєму правовому змісті, ще знаходиться на етапі становлення. В якості аргументу можна навести той факт, що в такому вагомому академічному виданні, яким був семитомний «Етимологічний словник української мови», виданий у 1985 році, зазначене поняття взагалі не представлено [6].

До речі, відсутнє воно і в більш сучасному спеціалізованому виданні – шеститомній «Юридичній енциклопедії», виданій у 1998 році [7].

Разом із тим, «інфраструктура» в якості окремої словникової статті потрапила до додаткового одинадцятого тому Академічного тлумачного словника української мови у 1980 році, де трактувалася як «сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв’язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров’я, тощо) [8, с. 686]. В якості прикладів у словниковій статті наводяться фрагменти з текстів газет, присвячених сільськогосподарській та військовій тематиці, датованих початком 70-х років.

Принагідно зазначу, що є всі підстави встановити певну невідповідність між датами фіксації ключового терміну у лексикографічних джерелах сучасної літературної української мови та відомостями, наведеними в окремих наукових працях, згідно з якими початок застосування поняття «інфраструктура» у вітчизняному обігу наукової сфери датується кінцем 40-х років ХХ сторіччя [9; 10, с.373]. Останні твердження можна кваліфікувати як констатацію, що не знаходить своєї аргументації посиланням на конкретні публікації того часу у вітчизняних виданнях.

Даний приклад рельєфно ілюструє процес, який є принципово важливим для методології науки, зокрема для розуміння етапів становлення понятійно-категоріального апарату на рівні його складових елементів.

Узагальнюючи, подаю власне бачення стадій наукового пізнання, які проходить певне поняття:

1) існування окремих речей і фактів, які до певного часу не потрапляють до поля зору спостерігачів, а тому не вирізняються з-поміж інших об’єктів;

2) фіксація реалій та явищ, що супроводжують певне поняття, а завдяки цьому дають поштовх для спостереження, а згодом і його детального пізнання;

3) виокремлення поняття на підставі виявлення властивостей, притаманних лише йому;

4) винахід спільних та відмінних рис та якостей в процесі порівняння даного поняття з іншими, його первинний опис;

5) структурування наявних знань і підтвердження певної автономності поняття;

6) підбір назви поняття (процес номінації);

7) інституціоналізація поняття в якості загальнонаукового чи галузевого;

8) підвищення індексу частотності застосування терміну на позначення поняття в мові науки;

9) за його відсутності в інших мовах – запозичення поняття разом із назвою та її розповсюдження у певних стилях мови.

В якості факультативних стадій можна розглядати процеси розростання семантичного поля терміну, поширення сфери його функціонування, визнання в якості спеціалізованого у певних суміжних галузях науки, або ж, навпаки, — так звана детермінологізація, коли номінація не обмежується колом науки, а починає активно застосовуватися поза його межами.

Непростий шлях становлення терміну «інфраструктура», який, як мені здається, не завершений й донині, пояснюється постійною трансформацією семантики даного поняття, що зумовлено невід’ємним зв’язком з розвитком науки. Ще у далекому 1999 році С. Л. Стар зазначив, що інфраструктура є як реляційною, так і екологічною: вона означає різні речі для різних груп і є частиною балансу дій, інструментів та створеного середовища, невід’ємного від них [11, р. 377].

Рішення проблеми, на думку автора, супроводжується вивченням структури інфраструктури, розумінням як прозорих, так і непрозорих її парадоксів, визначенням епістемологічного статусу індикаторів. Не зважаючи на те, що від дати публікації вказаної статті минуло майже двадцять років, основні її положення не втратили актуальності до цього часу. Особливо важливим є розуміння того, що поняття, яке розглядається, може і має вивчатися водночас і в цілісному неподільному комплексі, і з урахуванням своїх галузевих особливостей.

На мій погляд, досліджуючи такі специфічні категорії та корелюючи їх з певною галуззю права, слід брати до уваги індикатор, який я пропоную називати семантико-правовий потенціал терміну. Поясню детальніше. Далеко не всі терміни, що належать до когорти загальнонаукових або термінів неправових наук, мають перспективи набуття статусу юридичних. У цьому зв’язку важливо виявити, чи існує у певного поняття правовий зміст та наскільки семантика терміну відображає специфіку правничих реалій і процесів.

З метою визначення правового змісту поняття «інфраструктура», а відтак встановлення його семантико-правового потенціалу, варто застосувати методику, яка, за моїм баченням, базується на методах семантичного та кореляційного аналізу і передбачає такі етапи: 1) встановлення основних значень ключового терміну залежно від сфери застосування на підставі дефініцій із лексикографічних джерел; 2) проекція виявлених сем багатозначного терміну на можливості правотворчої, правозастосовної діяльності; 3) порівняння отриманих результатів із основними положеннями чинних нормативно-правових актів України в контексті перспектив подальшого розвитку адміністративно-правового регулювання державної інфраструктурної політики. Запропонована мною методика застосовується вперше, а відтак, під час проведення дослідження відбувається її апробація.

Тож, звертає на себе увагу, що більшість тлумачних словників сучасної української мови [8, с. 686; 12, с.403; 13] при трактуванні ключового поняття спираються на ключове словосполучення «сукупність галузей та видів діяльності» або ж «сукупність підприємств, закладів, систем управління, зв’язку» [4, с.269]. У такий спосіб, йдеться саме про сукупність, а значить, мається на увазі не якийсь окремий об’єкт, а їх структурне об’єднання. По-друге, у визначеннях міститься вказівка на те, що інфраструктура охоплює не тільки виробничу, а й соціальну сферу (освіту, охорону здоров’я тощо).

Більш деталізовано поняття, що розглядається, представлено в «Енциклопедичному словнику з державного управління», в якому інфраструктура пояснюється як «базисна фізична структура суспільства або організації, комплекс виробничих і невиробничих галузей, які забезпечують умови відтворення та надання послуг технічного, технологічного, соціально-економічного, маркетингового, фінансового, юридичного, інформаційно-комунікативного, освітнього та іншого характеру» [14 , с.302]. Для розуміння правового змісту поняття «інфраструктура» важливим у наведеній дефініції є те, що воно репрезентовано як на макро-, так і на мікрорівні, представлений комплексний характер функціонування, до переліку сфер включено й юридичну складову.

З метою порівняння розгляну трактування даного терміну в англомовних тлумачних словниках. Так, Кембриджський словник дає доволі звужене уявлення про поняття, що розглядається, а саме: «Базові системи і послуги такі, як транспорт та джерела живлення, які країна або організація використовує для ефективної роботи» [15]. Подібне тлумачення здається мені не досить вдалим, оскільки безпідставно звужує семантичне поле поняття аж до рівня його примітивізації.

Більш релевантним поняттю, але не вичерпним, на мій погляд, є його тлумачення у Британському зведеному електронному словнику. Зафіксовано, що термін вживається з 1925-1930 років, враховано його полісемію і представлено такі значення: «1. База, базова структура або особливості системи чи організації. 2. Основні засоби і системи, що обслуговують країну, місто або район, такі, як транспортні й комунікаційні системи, електростанції і школи. 3. Запас основного обладнання в країні, включаючи заводи, дороги, школи тощо, що розглядається як визначальний чинник економічного зростання. 4. Військові об’єкти країни» [16].

Американський бізнес-словник вкладає у зміст ключового поняття базову структуру організації або системи, необхідну для її функціонування, особливо воду, енергію і системи спільного користування для зв’язку і транспорту [17, p. 134].

При порівнянні дефініцій поняття, яке досліджується, в україномовних та англомовних лексикографічних виданнях виникають підстави стверджувати, що вітчизняні джерела при формулюванні визначення віддають перевагу системному підходу, відображаючи інфраструктуру в її цілісності та синергії, у той час, як зарубіжні словники тяжіють до конкретизації об’єктів з орієнтацією на галузеву приналежність і оминаючи те, що в сучасній науці відноситься до сфери соціальної, інноваційної інфраструктури.

Саме комплексний характер поняття зумовлює його багатовекторність. У зв’язку з цим на сучасному етапі розвитку науки все нагальнішою стає потреба у створенні класифікації елементів інфраструктури.

Б. Р. Брунець констатує, що дослідники зазвичай виділяють виробничу (таку, що обслуговує виробництво), соціальну (таку, що забезпечує життєдіяльність населення), ринкову (що забезпечує рух товарів, робіт, послуг) інфраструктуру. На думку вченого, в умовах постійного розширення соціально-економічних відносин наведений перелік доповнюється інституційною (забезпечує управління економікою), інформаційною (забезпечує функціонування та розвиток інформаційного середовища), інноваційною (обслуговує та забезпечує реалізацію інноваційної діяльності), екологічною (необхідною для охорони та покращення навколишнього середовища), туристичною (забезпечує потреби туристів у відпочинку та пізнавальній діяльності) [10, c.374].

Наведене бачення структурних елементів за їх класифікаційними ознаками є важливим для повноти розуміння поняття, проте не може претендувати на вичерпність, адже до поля зору науковця не потрапили такі елементи, як транспортна, фінансова, геодемографічна та деякі інші види інфраструктури. Зокрема, в умовах активізації гібридних війн, відкритого збройного протистояння України з агресором на одне з перших місць виходить безпекова та військова інфраструктура, про які взагалі немає жодної згадки.

Звертаючись до розуміння такого виду інфраструктури, як соціальна, констатую, що укладачі «Енциклопедичного словника з державного управління» розглядають його більш широко, включаючи сюди не тільки комплекс матеріальних об’єктів, а й «громадських суб’єктів та нематеріальних чинників, за допомогою яких забезпечується реалізація і захист прав та свобод громадян, виявлення, задоволення й узгодження потреб та інтересів населення». [14, с. 303] При подальшій деталізації виділяються елементи соціально-вітальної, соціально-побутової, соціально-економічної, соціально-освітньої, соціально-культурної, соціально-комунікаційної та соціально-правової інфраструктури [14, с. 303].

Правові норми та нормативну базу автори відносять до нематеріальних чинників інфраструктури. Подібна позиція є доволі дискусійною, адже абстрагованим, нематеріальним може бути лише концепт. Як тільки правова норма реалізується на рівні текстів законів, підзаконних актів, відображається у періодичних виданнях вона одразу матеріалізується. Проте не це є головним. Найсуттєвіше те, що колектив вчених не тільки не заперечує правового змісту інфраструктури, а й виділяє в понятті вагому правову компоненту.

Узагальнюючи, варто говорити, що на теперішній час семантичне поле терміну суттєво розширилося і корелюється не тільки з економічною, а й з правовою сферою.

Інтеграція в понятті «інфраструктура» економіки і права є цілком природним і це знаходить своє підтвердження у теорії права. Так, на думку О. Ф. Скакун, право:

• закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач);
• стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор);
• підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що знов виникли (право як охоронець) [18, с. 283].

Розвиваючи наведені положення, можна констатувати, що існують усі підстави вважати поняття «інфраструктура» правовим.

По-перше, при його застосуванні у сфері права, по суті закріплюються відносини в управлінській сфері, що потребують свого нормативно-правового регулювання, зокрема, у транспортній галузі, в галузі будівництва, охорони праці і здоров’я населення, охорони природи й природокористування, дотримання правил землеустрою, водокористування, використання паливно-енергетичних ресурсів, підтримання об’єктів тваринного й рослинного світу, впливу на довкілля тощо. Тож, маємо проекцію на такі усталені галузі й підгалузі права, як адміністративне, цивільне, транспортне, екологічне, аграрне, земельне, трудове, а також певною мірою — на інформаційне, медичне й освітнє, які знаходяться на етапі своєї інституціоналізації.

По-друге, з урахуванням стрімкої інформатизації суспільства є підстави розглядати поняття інфраструктури як одне з ключових в інформаційному праві.

По-третє, беручи до уваги сучасну політичну, зокрема геополітичну ситуацію, набуття силами протиборства принципово нових засобів реалізації потенційних і реальних загроз національній безпеці у формі терористичних актів, кібератак, різноманітних складових гібридних війн, інфраструктура і як концепт, і як сукупність матеріальних і нематеріальних об’єктів має стати одним із найголовніших понять у сфері адміністративно-правового регулювання інфраструктурної політики України.

Наведене не залишає сумнівів щодо високого рівня семантико-правового потенціалу терміну «інфраструктура». Попри це, спостереження за його вживанням у нормативно-правових актах України дозволяє констатувати, що у законодавчій та нормотворчій діяльності звернення до нього є безпідставно мінімізованим. Достатньо констатувати, що ключовий термін відсутній на рівні законів, в тому числі в кодексах, а представлений лише у підзаконних актах, зокрема у постановах Кабінету Міністрів України, а також у нормативно-розпорядчих документах Міністерства інфраструктури України. Складається парадоксальна ситуація, за якої відповідне міністерство є, а саме ключове поняття у правовому сенсі ще не набуло належної легітимації і свого застосування.

Аналіз нормативно-правових актів, що містяться на сайті Верховної Ради України, дозволяє встановити, що термін «інфраструктура» веде відлік застосування у правових актах України з 1992 року, спочатку на рівні міжнародних документів («Угода про порядок утримання і використання об’єктів космічної інфраструктури в інтересах виконання космічних програм» [19]), а потім і у внутрішньодержавних підзаконних актах (Розпорядження Президента України [20, 21], розпорядження Кабінету Міністрів України [22-24]).

Аналіз нормативно-правових актів, до сфери регулювання яких потрапляє інфраструктура, за весь час існування незалежної держави засвідчує, що у розумінні нормотворця за майже 30-річний період нічого не змінилося. Інфраструктура у нього асоціюється лише з первинним об’єктним значенням без опертя на її комплексний і багатовекторний характер, потужні можливості синергії. Найяскравішим аргументом наведеної тези є те, що у «Положенні про Міністерство інфраструктури України», затвердженому 30 червня 2015 року (редакція від 22.08.2018) [25], відзначається, що діяльність даного міністерства як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади спрямована на формування і реалізацію державної політики у транспортній сфері, включаючи автомобільний, залізничний, авіаційний, морський, річковий транспорт, послуг поштового зв’язку, а також розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури дорожнього господарства.

Цілком природно виникає питання: навіщо було перейменовувати колишнє Міністерство транспорту і зв’язку України, яке існувало в період з 2004 по 2010 рік, якщо по суті ніяких змін не відбулося? Більше того, перелік завдань, передбачених у Положенні про згадане вже не існуюче Міністерство, був значно ширшим, оскільки включав у себе не тільки послуги поштового зв’язку, а й телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України [26].

Як це не прикро, але приходиться визнати, що скоріш за все перейменування зазначеного центрального органу виконавчої влади було даниною моді, а не глибинною трансформацією. Сам текст «Положення про Міністерство інфраструктури України» не тільки не враховує сутності й багатовекторності ключового поняття, його реляційного характеру, а по суті є ізоляціоністським. Усе розуміння інфраструктури охоплюється лише транспортом і зв’язком. Тож поза межами залишаються енергетичні та інформаційно-комунікаційні системи, ціла низка видів економічної діяльності, пов’язаної з функціонуванням та розбудовою інфраструктури у широкому розумінні цього поняття. До того ж текст положення, яке розглядається, перенасичений мовними кліше і штампами, за якими практично нічого не стоїть. Чого варто формулювання такого завдання Міністерства, як сприяння інтеграції сфери надання послуг поштового зв’язку у світовий інформаційно-комунікаційний простір. При цьому слово «інтернет» у положенні не згадується жодного разу.

Суттєвим недоліком документа вважаємо і те, що він абсолютно не враховує специфіку поточного моменту, не містить жодної згадки про об’єкти критичної інфраструктури, державну інфраструктурну політику, адже міністерство по суті і має її формувати та реалізовувати. Звідси — Міністерство не позиціонується як суттєва складова національної безпеки України і досі не виступає центральним органом виконавчої влади, що формує та реалізує державну інфраструктурну політику. Подібний стан речей свідчить про те, що нерозуміння сутності правових понять на практиці призводить до суттєвих деформацій в управлінській діяльності. Це, своєю чергою, не може не відбитися на загальному низькому рівні як координації та взаємодії уповноважених суб’єктів, так і взагалі на рівні реалізації зазначеної мною вище політики.

Висновки. Проведене мною наукове дослідження дозволило не лише визначити сутність поняття «інфраструктура», виявити його правовий зміст, а й дослідити окремі аспекти методології науки в частині стадій становлення поняття, здійснити апробацію методики визначення семантико-правового потенціалу терміну. Завдяки цьому вдалося встановити, що ключове поняття, яке досліджувалося, в змозі відображати реалії, без яких неможливе існування й життєзабезпечення сучасної держави, забезпечення його обороноздатності. Попри це воно незаслужено ігнорується у нормотворчості та правозастосуванні, що в кінцевому рахунку призводить до зменшення ефективності усіх видів державної діяльності.

Література:

1. Інфраструктура [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.google.com/search?q=%D1%96%D0%BD%D1%84%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0&oq=&aqs=chrome.3.35i39l6&sourceid=chrome&ie=UTF-8
2. Инфраструктура [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.google.com/search?q=%D0%B8%D0%BD%D1%84%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0&oq=&aqs=chrome.3.35i39l6&sourceid=chrome&ie=UTF-8
3. Infrastructure [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.google.com/search?sxsrf=ACYBGNTx29A8HuyobX4B-UsF7FNI0c3mpA%3A1572515132948&ei=PK26XZi5OarrrgTCnrDQBA&q=infrastructure&oq=infr&gs_l=psy-ab.1.0.0l10.37209.45310..48747…1.2..1.89.1242.17……0….1..gws-wiz…..10..0i71j35i39j0i67j35i362i39j0i131j0i131i10.7tzAB49_7Sc
4. Новий словник іншомовних слів: близько 40 000 сл. і словосполучень / Л. І. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом’як, А. А. Дем’янюк; за ред. Л. І. Шевченко. – К.: АРІЙ, 2008. – 672 с.
5. Historical Evolutions of Infrastructure: 15,000 Years of History. Demeter G. Fertis, Anna Fertis. New York: Vantage Press, 1998 - 191 pages.
6. Етимологічний словник української мови: В 7 т. – Т. 2: Д – Копці / Ред. кол.: О. С. Мельничук [гол. ред.], І. К. Білодід, В. И. Коломієць, О. Б. Ткаченко. – АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К.: Наукова думка, 1985. – 572 с.
7. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 2. Д-Й. – 1999. – 744 с.
8. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970-1980). – К.: Академічна думка. – 1980. – Т. 11. – С. 686.
9. Інфраструктура: Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12489
10. Брунець Б. Р. Сутність означення «інфраструктура» / Б. Р. Брунець // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.5. – С. 372-377.
11. Susan Leigh Star. The Ethnography of Infrastructure. American Behavioral Scientist. University of California, San Diego. November 1999. – P. 377-391.
12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь, ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
13. Словник української мови online. Томи 1-9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=39474&page=1247
14. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.
15. Infrastructure / Cambridge Dictionary [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/infrastructure
16. British Dictionary for Infrastructure [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.dictionary.com/browse/infrastructure
17.  Infrastructure /John Berenyi. The Modern American Business Dictionary. – William Morrow & Co. – 1982. – 288 p.
18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
19. Угода про порядок утримання і використання об’єктів космічної інфраструктури в інтересах виконання космічних програм від 15 травня 1992 р. / https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_126
20. Про державну програму розвитку мережі пунктів пропуску через митний кордон України та відповідної сервісної інфраструктури. – Розпорядження Президента України від 22.06.1992 № 112/92-рп. – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/112/92-%D1%80%D0%BF
21. Про національну програму створення танкерного флоту України та необхідних інфраструктурних об’єктів. – Розпорядження Президента України від 15.12.1992 № 199/92- https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/199/92- pn
22. Про розроблення механізму створення інфраструктури Одеської вільної економічної зони. – Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.09.1993 № 641-р. (втратило чинність 27.08.1995). – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/641-93-р
23. Про залучення інвестицій для будівництва та облаштування об’єктів митної інфраструктури і Прикордонних військ України. – Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 157-94-п. – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-94-п
24. Про передачу до комунальної власності міст об’єктів соціально-економічної інфраструктури, що належать до загальнодержавної власності. – Постанова Кабінету Міністрів України від 22.97.1994 № 499-04-п. – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/499-94-п
25. Положення про Міністерство інфраструктури України. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 р. (редакція від 22.08.2018). – Урядовий кур’єр від 22.07.2015. – № 131.
26. Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789 (втратило чинність 10.06.2011). – Офіційний вісник України від 21.06.2006. – 2006 р., № 23, стор. 25, стаття 1716, код акта 36544/2006.

ПРАВОВОЕ СОДЕРЖАНИЕ ПОНЯТИЯ «ИНФРАСТРУКТУРА»

          Несмотря на высокую частотность употребления понятия «инфраструктура» в научных исследованиях, до этого времени определение его правового содержания оставалось вне поля зрения ученых. Это и обусловило цель данной статьи, в которой осуществлен сравнительный анализ толкования термина в лексикографических источниках различных языков, а также при доктринальных подходах с проекцией на право. С позиций методологии науки предложено видение стадий становления отдельного элемента понятийно-категориального аппарата, в научный оборот введено понятие «семантико-правовой потенциал термина». При использовании авторской методики выявлено, что понятие «инфраструктура» имеет высокий потенциал, однако он не используется в полной мере в нормотворческой и правоприменительной деятельности, что необходимо учесть в дальнейшем.

Ключевые слова: инфраструктура, виды инфраструктуры, методология науки, семантико-правовой потенциал термина

LEGAL CONTENT OF THE CONCEPT “INFRASTRUCTURE”

          Despite the high frequency of the use of the concept of “infrastructure” in scientific research, its legal content in Ukrainian science has remained insufficiently studied. This determined the purpose of this article. The author set himself the tasks: to establish ways of institutionalizing a concept, to supplement the theory of scientific knowledge by summarizing the stages in the formation of a certain concept, to highlight approaches to understanding the legal content of a key concept. The author of the article carried out a comparative analysis of the interpretation of the term in the lexicographic sources of various languages, in the atoristic interpretations of scientists, as well as in regulatory legal acts. He introduced the concept of “semantic and legal potential of the term” into scientific circulation and established that the term “infrastructure” has high potential in the field of law. An analysis of the texts of normative legal acts of Ukraine revealed that the concept of “infrastructure” is not used at the level of laws, and in by-laws is used without taking into account the completeness of the semantics of the term. This situation is not limited to the scope of a scientific problem. Misunderstanding of the essence of the concept leads to a deformation of managerial and law enforcement activities. In this regard, the author proposes to make appropriate changes to existing legal acts, as well as to take into account the legal content of the term when creating new ones.

Keywords: infrastructure, types of infrastructure, methodology of science, semantic and legal potential of the term

Зубко Георгій Юрійович,

голова Інституту інфраструктурної політики ГОСЛ

кандидат юридичних наук

Формування оновленої безпекової політики має багато векторів. Одним із них виступає необхідність удосконалення державної інфраструктурної політики (далі  — ДІП). На часі ухвалення відповідного закону, одним із завдань якого, з поміж багатьох організаційних та функціональних, виступатиме формування системи нормативно-правового регулювання інфраструктурних відносин. Одним із важливих завдань на цьому шляху є вивчення передового зарубіжного досвіду. В рамках даної статті мною буде проаналізовано досвід правового регулювання ДІП в Швейцарії.

Узвичаєно, для реалізації ДІП на законодавчому рівні формується система безпеки національної інфраструктури. Швейцарія не є винятком, адже в даній країні  створено і ефективно функціонує дана система, а її управління здійснюється Федеральною Радою та Парламентом Швейцарії.

У червні 2012 року Федеральна рада прийняла національну стратегію захисту критичної інфраструктури з метою подальшого підвищення стійкості Швейцарії (опір, адаптація та відновлення) стосовно об’єктів критичної інфраструктури.

Відповідно у 2017 році було прийнято такий основоположний документ, як «Національна стратегія захисту критичної інфраструктури 2018 – 2022 рр.» (грудень 2017 року) [1].

Відповідно до даної стратегії критична інфраструктура — це процеси, системи та засоби, які мають важливе значення для функціонування економіки або добробуту населення. До них належать, наприклад: енергопостачання, пасажирський та вантажний транспорт або медична допомога. Швейцарія має високий рівень безпеки у багатьох сферах щодо щоденних ризиків, тому серйозні збої у наданні тих чи інших важливих послуг, товарів були рідкісними та нетривалими. Однак, наприклад, короткочасні відключення електроенергії в Цюріху, міст через автомагістраль А1, пошкоджений вантажівкою, або тотальний збій SBB у 2005 р. чітко продемонстрували, наскільки вразливим є сьогоднішнє суспільство та економіка, саме з позицій загроз у сфері інфраструктури, а у більш абстрактному плані — інфраструктурної безпеки.

Наприклад, тривале відключення електроенергії або зрив телекомунікацій (у тому числі підключення до Інтернету), може призвести до негайної зупинки майже всієї економіки Швейцарії, до збоїв інших об’єктів критичної інфраструктури (наприклад, постачання продовольства чи енергопостачання, фінанси) та серйозно впливають на населення (втрата освітлення, води та каналізації, опалення тощо). Настання таких різних за своїм характером подій означає, що ризики таких втрат з часом збільшуватимуться, наприклад, через частіші природні катастрофи, кліматичні зміни, більш складні та структуровані кібератаки, тиск на бізнес та адміністрацію або старіння будівельної інфраструктури.

У національній стратегії захисту критичної інфраструктури на 2018-2022 роки визначено 17 основних заходів щодо підвищення стійкості як в цілому по галузям, так і між секторами. Для кожного рівня окремо встановлюється певно визначений рівень стійкості, який постійно перевіряється та за необхідності покращується.

У різних секторах рівень стійкості критичної інфраструктури поліпшується за рахунок зменшення вразливості суспільства, економіки та держави до серйозних загроз у поєднанні із вжиттям комплексу заходів щодо вдосконалення допоміжної підтримки в управлінні ризиками та у випадку надзвичайних ситуацій. З цією метою здійснюється постійна інвентаризація об’єктів критичної інфраструктури та оновлюється її перелік відповідно до умов та вимог ефективного здійснення нею своїх функцій. особлива увага приділяється розробленню практичних планів із реалізації державно-приватного партнерства, зокрема щодо вжиття запобіжних заходів і розгортань партнерів з цивільного захисту (поліція, пожежна служба, цивільна оборона тощо) та армії для захисту об’єктів критичної інфраструктури.

Об’єкти критичної інфраструктури в Швейцарії, згідно із зазначеною стратегією, угруповано на дев’ять секторів:

1. Державні органи — система досліджень та освіти, об’єкти культурної спадщини, Парламент, Уряд, органи юстиції та управління, дипломатичні представництва та штаб-квартири міжнародних організацій.
2. Енергетика (системи постачання природного газу, системи постачання нафти, системи постачання електроенергії, системи теплопостачання).
3. Утилізація (утилізація відходів, каналізація).
4. Фінанси (фінансові послуги, страхові послуги, фінансова інфраструктура).
5. Охорона здоров’я (медичне обслуговування, лабораторні послуги, хімічні та фармацевтичні об’єкти).
6. Інформація та комунікації (ІТ послуги, зв’язок, засоби масової інформації, поштові послуги).
7. Продукти харчування (постачання продуктів харчування, водопостачання);
8. Громадська безпека (армія, спеціальні органи – поліція, пожежна служба, швидка допомога, цивільна оборона).
9. Транспорт (повітряний транспорт, залізничний транспорт, річковий транспорт, автомобільний транспорт).

Згідно із стратегією, Федеральна Рада доручила Федеральному відомству захисту населення Федерального департаменту оборони, захисту населення та спорту Швейцарії вести точний перелік об’єктів критичної інфраструктури. Перелік цих об’єктів на міститься у відкритому доступі.

Цікавим є те, що керівництво відповідних державних органів повністю усвідомлює низьку ймовірність прямого військового нападу, водночас наголошуючи на прикладі України, яка маючи потужну армію і значний арсенал та ресурси в Криму щодо протидії агресору, втративши зв’язки з Києвом не зробила жодного пострілу. Зокрема із цього приводу Андре Блаттманн (Головнокомандувач збройними силами Конфедерації) провів паралель зі Швейцарією та її «критичною інфраструктурою», відзначивши, що захоплення критичної інфраструктури є набагато важливішим за зовнішні загрози країні [2].

Окрім Федерального відомства захисту населення організацію захисту найважливіших для держави об’єктів у Швейцарії здійснюють також відповідні органи федеральної, кантональної та муніципальної влади. Основними принципами організації національної системи безпеки критичної інфраструктури виступають: результативність, прозорість, підзвітність.

У цілому слід відзначити, що Швейцарія на пряму залежить не лише від наявності найважливіших товарів та послуг, таких як енергетика, транспорт чи телекомунікації, а й їх ефективної та безперервної роботи. Значні порушення енергопостачання, системи руху, системи охорони здоров’я чи безпеки населення завдають можуть завдати серйозних соціальних та економічних збитків. Саме тому захист критичної інфраструктури Швейцарії відіграє велике значення.

Захист критичної інфраструктури включає всі відповідні заходи для підвищення стійкості критичної інфраструктури. Наприклад, структурно-технічні або організаційно-адміністративні заходи включають запобігання, попереджувальні заходи або управління подіями.

Захист критичної інфраструктури — це наскрізне завдання, що включає чисельні напрямки державної політики у різних сферах життєдіяльності (енергетична політика, безпекова політика, захист від природних небезпек тощо). Відповідно, реалізація національної стратегії захисту критичної інфраструктури відбувається в контексті розвитку державно-приватного партнерства, зокрема — децентралізації  відповідних державних і недержавних структур, обов’язків та відповідальності. Утім в Стратегії чітко визначено, що компетенція федеральних агентств-учасниць, кантонів та муніципалітетів, а також операторів об’єктів критичної інфраструктури зберігається.

Слід наголосити на тому, що в Швейцарії захист критичної інфраструктури не є окремим напрямком державної політики, а виступає наскрізним завданням стосовно багатьох інших областей відповідальності (таких як енергетична політика, транспортна політика, безпекова політика або просторове планування). Національна стратегія захисту критичної інфраструктури від 2017 року має на меті покращити координацію та сформувати єдиний скоординований підхід між відповідними завданнями у визначених сферах державної політики.

Список використаної літератури:

1. 1.             Nationale Strategie zum Schutz kritischer Infrastrukturen 2018–2022 / Режим доступу: https://www.admin.ch/opc/de/federal-gazette/2018/503.pdf.
2. 2.             Андре Блаттманн Захват критической инфраструктуры важнее внешней угрозы / Режим доступу: https://nashagazeta.ch/news/politique/andre-blattmann-zahvat-kriticheskoy-infrastruktury-vazhnee-vneshney-ugrozy

доктор юридичних наук,

голова Інституту стратегічних комунікаццій ГОСЛ

Одна із сучасних топових професій-

ЕНЕРГОМЕНЕДЖЕРИ.

У світі, дедалі глибшає розуміння необхідності запровадження не лише технологій енергоефективності, а й формування нового світогляду, що ґрунтується на заощадженні.

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

Нормативно-правова регламентація такого новітнього явища, як кібернетична безпека, має носити системний характер і реалізовуватися як на науково-концептуальному рівні, так і на рівні формування політики у цій сфері, а також на рівні механізму правового регулювання через норми, закарбовані у законах і підзаконних актах. Автор статті детально аналізує процеси, що відбуваються на цьому шляху. Використовуючи методи системного, порівняльного і контент-аналізу, він встановлює тенденції термінотворення й застосування термінів, пропонує фасетну класифікацію юридичної термінології у галузі кібербезпекової політики.

Ключові слова: кібербезпекова політика, термін, термінологія, термінознавство, юридична техніка нормотворчості, фасетна класифікація, кіберзахист, кіберзахищеність

Загальна постановка проблеми. Кібербезпекова політика є одним з найсучасніших напрямів діяльності держави. Поява даного напряму зумовлена стрімким технічним прогресом і проникненням інформаційних технологій у всі сфери життєдіяльності. Правове регулювання зазначеного сегменту стає все більш нагальним у зв’язку із збільшенням реальних загроз як окремим громадянам, так і організаціям, установам, закладам, державі в цілому. У свою чергу, процес нормотворчості передбачає опертя на термінологічний апарат, який в галузі кібернетичної безпеки поки що знаходиться на етапі своєї розробки і потребує створення наукових засад номінації та застосування понять.

Аналіз публікацій.  Процеси юридичного термінотворення й законодавчої стилістики, насамперед, є сферою правничої лінгвістики, а тому активно розробляються фахівцями у названій галузі. Серед публікацій останнього часу особливо слід відзначити наукові розвідки Л. Л. Бєсєдної щодо мовно-термінологічних проблем законодавства України [1], О. С. Колюшевої з питань англійської адміністративно-правової термінології в адміністративному праві України [2], М. Коцюби щодо української термінології державного управління [3], М. І. Любченко щодо поняття, особливостей та видів юридичної термінології [4], А. С. Токарської з проблеми комунікативної стратегії законотворчої і законодавчої діяльності [5]. Зі своєї сторони, ключові засади кібернетичної безпеки, в тому числі з позицій термінознавства, досліджується юристами, управлінцями, політологами. У цьому напрями плідно працюють такі фахівці, як О. А. Баранов, В. А. Ліпкан,  Р. В. Лук’янчук, В. П. Шеломенцев та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на великий інтерес науковців до питань кібернетичної безпеки, тезаурус кібербезпекової політики поки що залишається не сформованим і не систематизованим, що мало сприяє створенню ефективної законодавчої регламентації процесів державного управління у вказаній сфері.

Метою статті є дослідження механізму відтворення у текстах нормативно-правових документів термінології, яка являє собою денотат ключових понять кібербезпекової політики, а також класифікація масиву термінів по відповідних фасетних групах, що у подальшому сприятиме логіко-семантичній систематизації даної термінології.     

Виклад основного матеріалу дослідження.  Синкретизм наукової проблеми, що досліджується, виявляється не тільки через її міждисциплінарний характер, а й через співвідношення статичних і динамічних чинників, що впливають на перебіг процесів творення й вживання вузькоспеціальної термінології у нормативно-правових актах.

До усталених (статичних) чинників ми відносимо ті теоретичні засади, що доволі детально розроблені в науці, зокрема в термінознавстві. Так, майже аксіоматичним сприймається визначення поняття терміну, за яким під ним  розуміється «слово або словосполучення на позначення поняття спеціальної галузі знання або діяльності» [12, с. 508] До характерних рис терміну прийнято відносити  системність, наявність дефініції, тенденцію до моносемантичності в межах свого термінологічного поля, відсутність експресії, стилістичну нейтральність, активне застосування в науці [13—16] Дослід динаміки основних тенденцій у сфері творення й застосування термінів дозволяє констатувати, що останнім часом активізувалися процеси номінації (пошуку відповідної назви на позначення нових понять, явищ, реалій, предметів), інтернаціоналізації (створення спільного наукового тезаурусу, що можна розглядати як прояв глобалізації в науці), ретермінологізації (перенесення термінів однієї галузі на іншу із повним або частковим переосмисленням), часткової детермінологізації (виходом терміну за власне наукове застосування і вживання його в інших стилях – офіційно-діловому, публіцистичному, а іноді – й розмовному).  Вважаємо, що найбільш рельєфно ці процеси відбуваються у сфері кібернетичної безпеки.

Стрімкий темп науково-технічної революції призводить до необхідності мовного позначення нових об’єктів і предметів, які щойно відкриваються в результаті наукової діяльності. Гносеологія як теорія пізнання невід’ємно пов’язана із номінацією понять, що з’являються в уяві або чуттєво сприймаються й аналізуються людиною. Ментально-логічні одиниці (концепти) з’являються внаслідок практичної, теоретико-пізнавальної, експериментально-пізнавальної діяльності людини, матеріалізуються або ж так і залишаються абстрактами. На рівні когнітивістики виникає потреба у знаходженні найбільш точної назви для досліджуваних об’єктів, конкретизується семантичне поле певної мовної одиниці. Об’єктивація ускладнюється через специфічні особливості світосприйняття й картини світу кожного індивіду, формування системи його знань у парадигмі певних наукових концепцій і методологічних засад. Саме цим можна пояснити той факт, що не вщухають наукові дискусії щодо сутності понять «інформаційний простір», «кібернетичний простір», «кібернетична безпека», «кібербезпекова політика» тощо. Навіть при первинній усталеності ключових номінацій їхнє тлумачення, в тому числі й на законодавчому рівні, не перестає бути спірним предметом. Позаяк до текстів нормативно-правових актів терміни мають потрапляти у своєму найбільш точному значенні.

Інтернаціоналізація термінології кібернетичної безпеки детермінована, насамперед, транснаціональним характером явища, домінантою англомовної термінології в силу екстралінгвістичних чинників (пріоритетність окремих країн в галузі наукових досліджень, більший досвід у сфері державного управління певними явищами, глобалізаційні процеси, широка розповсюдженість в якості світової мови тощо).  Зазначене пояснює причину широкого вжитку запозичень у сфері кібербезпеки, починаючи із самого елементу «кібер», який став дуже продуктивним у словотворенні.

Природа ретермінізації мовних одиниць сфери, що досліджуються, також є на поверхні. Техногенний характер феномену породжує соціальні явища, а це, у свою чергу, викликає необхідність вироблення відповідної політики та її закріплення у нормативно-правових актах. Тож у цій ситуації технічні терміни переймаються такими гуманітарними науками, як філософія, соціологія, політологія, право, і в кожній з наук набувають свого предметного забарвлення в залежності від її специфіки.

Як вже зазначалося, згідно зі стилістичними нормами застосування термінології обмежується науковим стилем та його підстилями. Проте застосування правничої термінології поза текстами наукових досліджень, а саме – в мові закону – певною мірою розмиває власне наукові властивості терміну, додає йому нових якостей і функцій, що по суті стає детермінологізацією.

У такий спосіб,  виникають підстави стверджувати, що відбувається процес репрезентації термінології у текстах нормативно-правових актів. Іншими словами, терміни проходять шлях від складової концептосфери як  методологічного підґрунтя об’єкта, явища, дії до наукового втілення ідеї, а потім –  і виходу за межі науки з перетинанням у сферу правотворчості. Легалізація, тобто законодавче закріплення терміну, надає йому принципово іншого статусу, фактично робить його складовою норм права, а відтак–і частиною механізму правового регулювання.

Тож перед суб’єктами законодавчої ініціативи постає ряд завдань з категорії юридичної техніки нормотворчості, а саме: ретельний відбір термінів, що найбільш автентично передають сутність регламентованих понять; вибір україномовного чи запозиченого варіанту найменування за наявності повних синонімів; створення легалізованих дефініцій ключових термінів юридичного акту; формулювання й мовне оформлення норм,  правил, приписів щодо правового регулювання у певній сфері.

З метою систематизації об’єктів концептосфери кібербезпекової політики, які віднайшли своє відображення у нормативно-правових актах, був проведений контент-аналіз текстів ряду документів, зокрема: Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 05.10.2017 [17]; Стратегії кібербезпеки України, затвердженої Указом Президента України від 15 березня 2016 р. [18 ]; Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки від 07 червня 2016 р.[19].

У результаті проведеного аналізу встановлено, що правового статусу набули терміни, які раніш вживалися лише у сфері науки, зокрема: індикатори кіберзагроз, інцидент кібербезпеки, кібератака, кібербезпека, кібероборона, кіберрозвідка, кібертероризм, кібершпигунство, критична інформаційна інфраструктура, система управління технологічними процесами тощо.

Наведені приклади віддзеркалюють ряд тенденцій, а саме: 1. Номінація понять і явищ у сфері кібернетичної безпеки майже не передається одним простим словом. Це або складне (складноскорочене) слово або ж термінологічне сполучення. 2. Найбільш продуктивною словотвірною моделлю стали так звані «композити», що з’являються шляхом додавання до ключового елементу «кібер-» слів широкого вжитку (наприклад, загроза, безпека, захист), а також правничих термінів, які активно застосовуються і самі по собі (наприклад, злочин, тероризм, шпигунство та ін.), проте у варіанті складноскороченого слова набувають принципово нової семантики. 3. Порівняно із текстами нормативно-правових актів, що регламентують діяльність у сфері адміністрування, цивільно-правових чи кримінально-правових відносин, значно вищим є коефіцієнт вживання запозичених слів або так званих «кальок», що по суті є перекладом усталеного англомовного виразу (наприклад, кіберінцидент, відеохостинг, веб-сайт).

Розподіл представлених у Законі [17] термінів за принципами фасетної класифікації дозволяє виділити наступні лексико-семантичні групи термінології кібербезпекової політики за номінаціями:

1. Суб’єктів (суб’єкти забезпечення кібербезпеки, власники і розпорядники об’єктів критичної інфраструктури та ін.);
2. Об’єктів (кіберпростір, критична інформаційна інфраструктура, об’єкти критичної інфраструктури, об’єкти кіберзахисту, національна система кібербезпеки, сфера електронних комунікацій, зовнішнє та внутрішнє безпекове середовище України, інформаційні та веб- ресурси, веб-сайт, блог-платформа, відеохостинги та ін.);
3. Відомостей, предметів і явищ (інформація про інцидент кібербезпеки, індикатори кіберзагроз, кіберзлочинність);
4. Дій і заходів, діяльності управлінсько-правового характеру (державна політика у сфері кібербезпеки, забезпечення кібербезпеки; координація діяльності у сфері кібербезпеки; забезпечення захисту прав користувачів комунікаційних систем, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі, кібероборона, запобігання кіберінцидентів, захист національних інформаційних ресурсів; державно-приватна взаємодія у сфері кібербезпеки; контроль за законністю заходів із забезпечення кібербезпеки);
5. Технологічних процесів,  процедур, засобів (виявлення та реагування на кіберзагрози, засоби кіберзахисту, система управління технологічними процесами, захист інформації; впровадження організаційно-технічної моделі кіберзахисту)
6. Юридично значущих подій (інцидент кібербезпеки, кібератака, кіберзагроза, загроза безпеці систем електронних комунікацій)
7. Правопорушень / злочинів (кіберзлочин (комп’ютерний злочин), кібертероризм; кібершпигунство; зрив та/або блокування роботи системи, та/або несанкціоноване управління її ресурсами; порушення конфіденційності, цілісності, доступності електронних інформаційних ресурсів).

Безумовно, наведений перелік не можна вважати вичерпним, у подальшому він може набути більш деталізованого й розгалуженого вигляду. Тим не менш, він достатньо наочно демонструє репрезентацію термінів сфери, що досліджується, у нормативно-правових актах.

Характерно, що законодавець чітко розмежовує об’єкти кібербезпеки і об’єкти кіберзахисту. До першої групи він відносить такі глобальні категорії, як конституційні права і свободи людини і громадянина; суспільство, сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища; державу, її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість; національні інтереси в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави; об’єкти критичної інфраструктури. Як бачимо, на цьому рівні відбувається поєднання абстрактних категорій із цілком матеріальними об’єктами. До другої групи (об’єкти кіберзахисту) віднесені номінації, що позначають реальні об’єкти: комунікаційні системи, об’єкти критичної інформаційної інфраструктури.

Варто звернути увагу на те, що об’єкти критичної інфраструктури у законі [17] віднесені до категорії кібербезпеки, а об’єкти критичної інформаційної інфраструктури – до кіберзахисту. У зв’язку з цим виникає потреба у порівняльному аналізі нормативного тлумачення понять «кібербезпека» і «кіберзахист».

Законодавець, надаючи дефініцію першого поняття, спирається на денотат «захищеність»: «Кібербезпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору…».  Що ж до спорідненого поняття, то воно тлумачиться так: «Кіберзахист – сукупність організаційних, правових, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного та технічного захисту інформації…».  То ж чітко відстежується одночасне вживання в межах одного нормативно-правового акту паронімів «захист» і «захищеність». Принагідно зазначимо, що у законодавчій практиці це не єдиний випадок. Так, у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» паралельно застосовуються ті ж самі парні назви. [20] У той же час Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [21] подібної пари не містить.

Звернення до лінгвістичних лексикографічних джерел з метою актуалізації семантики зазначених термінів дозволило виявити, що в них представлений лише термін «захист» зі значеннями: «1. Дія за знач. Захищати, захистити і захищатися, захиститися. 2. Заступництво, охорона, підтримка. 3. Місце, притулок, де можна захиститись, заховатись від кого-, чого-небудь; укриття. 4. Сторона, яка захищає обвинуваченого під час суду; оборона.» [22, с. 339] Лексема «захищеність» в тлумачних словниках сучасної української мови взагалі відсутня. Зауважимо, що подібне відставання лексикографічної практики від законотворчої йде не на користь тим, хто намагається системно порозумітися на букві закону.

У цій ситуації доцільно провести паралель з англійськомовною термінологією, де чітко розрізняється «Cyber safety object» (базується на понятті «захищеність») і «Cyber security object» (базується на понятті «захист). У першому випадку йдеться про такі умови існування об’єкта, за яких він знаходиться у стані захисту або малої вірогідності небезпеки та ризиків. У другому ж випадку маються на увазі зовнішні дії, процедури, заходи, що убезпечують об’єкт, зберігаючи  конфіденційність, цілісність, недоторканість, доступність, придатність для користування. Враховуючи компаративний аналіз, було б не зайвим у подальшому при розробці питань кібернетичної безпеки спиратися на таке розуміння.

Існує точка зору, що кібербезпека, також як і кіберпростір, може описуватися тріадою її складових: інформаційні ресурси, комп’ютерна і мережева архітектура, способи взаємодії користувачів. [23, с. 26] Подібна точка зору здається нам занадто звуженою і неґрунтовною, доволі технократичною, адже вона не відображає ані правових, ані управлінських аспектів забезпечення цієї важливої сфери життєдіяльності. Відображення у нормативно-правових актах України принципово інших концептуальних підходів підкреслює роль політичної, управлінської складової, її значення для забезпечення національної безпеки в цілому.

Висновки. Подальший розвиток діяльності держави у сфері кібернетичної безпеки, концептуальне вироблення засад політики у цій галузі можливо лише за умови комплексного поєднання науково виважених засад різних інтегративних наук і відтворення провідних концепцій у текстах відповідних нормативно-правових актів.

Література

1. 1.    Бєсєдна Л. Л. Мовно-термінологічні проблеми законодавства України / Л. Л. Бєсєдна, О. В. Гладківська [за заг. ред. Гладківської О. В.] ; НАПрН України, НДІ інформатики і права. – Київ: Пан Тот, 2015, 126 с.
2. 2.    Колюшева О. С. Англійська адміністративно-правова термінологія в адміністративному праві України: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О. С. Колюшева, НДІ публ. права. – К., 2017. – 18 с.
3. 3.    Коцюба М. Й. Українська термінологія державного управління (становлення та розвиток): Автореф. дис.. канд. філол. Наук: 10.02.01 / Коцюба М. Й. Львів. нац. універ. Ім. І. Франка. – Львів, 2004. – 16 с.
4. 4.    Любченко М. І. Юридична термінологія: поняття, особливості, види / М. І. Любченко ; М-во освіти і науки України; нац. юрид. ун-т ім. Я. Мудрого. – Харків: Права людини, 2015. –270 с.
5. 5.    Токарська А. С. Комунікативна стратегія законотворчої і законодавчої діяльності : навч. посібник / А. С. Токарська. – Львів: Львівський держ. ун-т внутр. справ, 2016. –243 с.
6. Баранов О. А. Про тлумачення та визначення поняття «кібербезпека» / О. А. Баранов [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:   ippi.org.ua
7. Діордиця І. В. Система забезпечення кібербезпеки: сутність та призначення [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/sistema-zabezpechennya-kiberbezpeki-sutnist-ta-priznachennya
8. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан.  –  К. : Текст, 2005.  –  350 с.
9. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан.  –  К. : Текст, 2008.  –  440 с.
10. 10.                        Лук’янчук Р. В. Державне управління у сфері забезпечення кібербезпеки України : автореф. дис… канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Р. В. Лук’янчук ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2017. – 19 с.
11.  Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / Шеломенцев В. П. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика).  – Київ: Міжвідом. наук.-дослід. центр з проблеми боротьби з організ. злочинністю, 2012.  –  № 2 (28).  –  С.299-309
12. 12.                        Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Сов. Энциклопедия, 1990. – 685 с. 
13. 13.                        Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія : навч. посібник для студентів юрид. спец. вищих навч. закл. / Н. В. Артикуца / Нац. ун-т Києво-Могилянська академія, центр інновац. методик правн. освіти. – 2-е вид., змін. і доповн. – К.: Стилос, 2004. – 275 с.
14. 14.                        Вербенєц М. Б. Юридична термінологія української мови: історія становлення і функціонування: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / М. Б. Вербенєц / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т філол. – К., 2004. – 20 с.
15. 15.                        Дерба С. М. Українська термінологія в галузі прикладної (комп’ютерної) лінгвістики (логіко-лінгвістичний аналіз) : автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.02.01/ С. М. Дерба. – К., 2007.–20 с.
16. 16.                        Ткач Н. С. Українська правнича термінологія у ХХ ст. : автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Н. С. Ткач / Чернів. Нац. ун-т ім. Ю. Федьковича.–Чернівці, 2009.–20 с.
17.  Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 05.10.2017, набуває чинності з 09.05.2018  [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2163-19
18. Стратегія кібербезпеки України. Введена в дію Указом Президента України від 15 березня 2016 р. №   96/2016.                      [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0003525-16
19. Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки від 07.06.2016 р. [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/242/2016
20.  Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  21 березня 1991 р.   (в редакції від 26.10.2017) [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/875-12
21.  Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. (в редакції від 07.05.2017) [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2011-12/page?text=%E7%E0%F5%E8%F9%E5%ED%B3%F1%F2%FC
22.  Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.  –  1440 с.
23.  Безкоровайный М. М., Татузов А. Л. Кибербезопасность – подходы к определению понятия / М. М. Безкоровайный, А. Л. Татузов // Вопросы кибербезопасности. – 2014. – № 1(2). – С. 22-27.

РЕПРЕЗЕНТАЦИЯ ТЕРМИНОЛОГИИ ПОЛИТИКИ КИБЕРБЕЗОПАСНОСТИ В ТЕКСТАХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВЫХ АКТОВ УКРАИНЫ

Нормативно-правовая регламентация такого новейшего явления, как кибернетическая безопасность, должна носить системный характер и реализовываться как на научно-концептуальном уровне, так и на уровне формирования политики в данной сфере, а также на уровне механизма правового регулирования через нормы, закрепленные в законах и подзаконных актах. Автор статьи детально анализирует процессы, происходящие на этом пути. Используя методы системного, сравнительного и контент-анализа, он устанавливает тенденции терминообразования и использования терминов, предлагает фасетную классификацию юридической терминологии в области политики кибербезопасности.

Ключевые слова: политика кибербезопасности, термин, терминология, терминоведение, юридическая техника нормотворчества, фасетная классификация, киберзащита, киберзащищенность

REPRESENTATION OF TERMINOLOGY OF CYBER-SECURITY POLICY IN TEXTS OF NORMATIVE AND LEGAL ACTS OF UKRAINE

The legal regulation of such a new phenomenon as cyber security should be systemic and scientifically sound. The author of the article distinguishes three levels necessary for the full implementation of this process. The scientific-conceptual level presupposes the formation of the main directions, principles, approaches in the implementation of cyber security. Scientific research creates the prerequisites for the formation of the most optimal model of cybersecurity policy. In turn, the policy of cybersecurity in the legal aspect is realized through legislative and by-laws. At each of these levels, authorized persons use the appropriate terminology to display the main concepts and categories that they operate on. The author of the article analyzes in detail the processes taking place on this path. He demonstrates that the main trends in the terminology of cyber security at the present stage are the activation of nomination, internationalization of terms, re-terminization and determinization. The use of system, comparative and content analysis allowed him to create an authorial version of the facet classification of terms of cybersecurity, presented in the legislation of Ukraine. The author suggests to allocate 7 groups of terms depending on semantics of nominations, namely: subjects, objects; information, objects and phenomena; activity of managerial and legal nature; technological processes, procedures, methods; legally significant events; offenses / crimes. He pays special attention to distinguishing between «Cyber safety object» and «Cyber security object». As a result of the research, the author identifies ways to optimize activities in the field of cybersecurity policy in terms of terminology of key concepts.

Keywords: cybersecurity policy, term, terminology, legal rulemaking technique, facet classification, cyber safety object, cyber security object

Зубко Георгій Юрійович,

голова Інституту інфраструктурної політики ГОСЛ,

кандидат юридичних наук

Побудова ефективної державної інфраструктурної політики, в тому числі і механізму її адміністративно-правового регулювання потребує нині застосування інноваційних підходів, причому саме в правовій площині.

В Україні досить часто використовують реактивний підхід в праві, йому приписується інструментальна роль регулятора тих суспільних відносин, які вже склалися. В даному аспекті дещо нівелюється роль права саме як нормативного засобу моделювання суспільних відносин. Більшість безпекових документів моделюється і формується виходячи лише з наявних загроз, водночас за лаштунками наукових досліджень лишаються важливі глобальні проблеми та тренди, що чинять відсутній вплив не лише на суспільні відносини, а й взагалі на характер глобалізації, що прямим чином впливає на суспільні відносини всередині окремих держав.

Одним із таких трендів є формування шостого технологічного уклад, який директивно та імперативно зумовлює зміну держави та суспільства, можливо в бік деінституціоналізації взагалі і формування прямої демократії поза делегування повноважень управління обраним органам. У згаданому аспекті роль адміністративного права полягає у тому, щоб створити правові умови ефективної реалізації державної інфраструктурної політики у нових умовах, з урахуванням сучасних трендів, на основі сучасної юридичної техніки і нового праворозуміння.

Зрозуміло, що сам по собі факт розвитку нанотехнологій не гарантує ефективного розвитку України. Саме для цього потрібно сформувати механізми ефективного державно-приватного партнерства, в тому числі й підтримки інноваційної та інвестиційної ділової активності у відповідних напрямах, сформувати відповідний інфраструктурний ландшафт, в тому числі й з-поміж технологічно сполучених виробництв, які синтезують цілісну систему відтворення нового технологічного укладу. І саме в даному процесі роль норм права важко переоцінити, адже вони задають цей контур та горизонти розвитку суспільних відносин, утворюють нові юридичні факти формування та розвитку нових правових відносин.

При формуванні системи адміністративно-правового регулювання державної інфраструктурної політики України доцільно враховувати досвід провідних країн щодо формування дорожньої карти по входженню до країн шостого технологічного укладу:

1)                  чіткий, науково обґрунтований план розвитку національної економіки, конкретна дорожня карта, підготовлена провідними світовими спеціалістами;

2)                 імперативний курс на розвиток не нинішнього або минулого, а наступного технологічного укладу;

3)                 жорстка економічна політика, яка спонукає підприємців не виводити капітали за кордон, інвестувати їх в розвиток національної економіки у своїй країні;

4)                 випереджуючі вкладення в освіту, фундаментальні і прикладні дослідження і наукові розробки;

5)                 формування адекватних патріархальному, традиційно суспільству соціально-технологічних структур, орієнтованих на інноваційний прорив.

Конкретні новітні технології у сфері інфраструктури потребуватимуть новітніх інвестиційних, освітніх, гуманітарних, соціальних, інформаційних та управлінських алгоритмів, зміни життєвого укладу.

Успішна реалізація інфраструктурної стратегії сприятиме збереженню не лише контролю над власним інфраструктурним потенціалом, а й творенню національної ідентичності, яка в епоху конкуренції та суперництва смислів та цінностей, слугуватиме дороговказом майбутнього розвитку. Більше того, вона закладе підвалини для формування централізованої цифрової системи, яка може стати наступною формою організації громадянського суспільства. Адже такі тренди як цифровізація і роботизація на пряму визначають, яким саме буде наше майбутнє Ці тренди здатні радикальним чином вплинути на формування нових, в тому числі й інфраструктурних відносин.

Впровадження шостого технологічного укладу, поєднане із формуванням централізованої цифрової системи  дозволить відмовитися від жорстких механізмів саморегуляції та конкуренції, прагнення до максимізації прибутку, економічного примусу, замінивши їх ефективними цифровими технологіями управління суспільством на гуманістичних засадах.

Врешті-решт, продумана державна інфраструктурна політика може стати локомотивом для : 1) нової індустріалізації країни; 2) формування нового цифрового ринку, зокрема активне впровадження CBDC — криптовалюти Національного банку України — нової форми грошей, що випускаються в цифровому вигляді НБУ, які виступають в якості законного платіжного засобу і забезпечені резервами цінних активів, що депонуються комерційними установами в Національному банку України; 3) форсованого розвитку високих і передусім нанотехнологій і штучного інтелекту; 4) докорінного оновлення усієї техносфери, в тому числі й системи об’єктів життєво важливої інфраструктури на новій інформаційно-комунікаційній, інноваційно-технічній та організаційно-правовій основі.

Своєю чергою, за умови постановки означених мною вище цілей формування ефективного адміністративно-правового регулювання ДІФСП має будуватись винятково з урахуванням означених мною чинників. Тупцювання на місці, інтелектуальне та креативне байдикування, поєднане із ортодоксальним фокусуванням уваги лише на захисті критичної інфраструктури і відповідно до даного підходу будова відповідних цьому баченню напрямів державної політики — це шлях радикального та згубного заперечення змін та існуючих і неминуче реалізуємих трендів, який призведе до не лише втрати незалежності краху держави, а й знищенню українського суспільства.

Глобальная организация союзнического лидерства всегда стоит в авангарде футурологии развитии, потому 2 ноября 2017 года в УНИАН совместно с Electro UA  мы презентовали проект развития будущего Украины.

 https://www.youtube.com/watch?v=bAb-IRRpgqE

Владимир Липкан,

доктор юридических наук,

глава Глобальной организации союзнического лидерства

Современная модель управления мировой цивилизацией исключает безынициативность, ортодоксальность, линейность и стабильность.

Сегодня мы стоим на пути эволюционных стратегических изменений.

Пока одни группы людей старой формации продолжают соревноваться в борьбе за атрибуты власти, другие группы креативных личностей – уже сейчас формируют прогностические модели будущего.

Современное будущее немыслимо вне контекста передовых технологий.

В этом аспекте хочу поддержать проект ЭлектроУкраина, который, пожалуй, на сегодня выступает всеобъемлющим национальным проектом развития инновационных не только потенций и возможностей, но предоставляет реальный шанс для реализации дерзновенных целей нашей нации:

— стабильное и эффективное нелинейное процветание,

- стратегическое лидерство,

- доминирование в освоении космоса.

В эпоху глобализации, формирования непредсказуемой неопределенности, все очевиднее вырисовывается тенденция к необходимости формирования антихрупкости.

Что образует условия для устойчивости к отказам и хаосу, сохранения не только своих прежних характеристик, но и эволюции.

В этом аспекте ЭлектроУкраина — является макросистемой инновационного будущего.

Интернет, возобновляемая энергия и космос – три сферы, которые в ближайшие годы ждут изменения, это три вида самых перспективных видов рынка. Решение проблемы возобновляемой энергии приближает нас к трансформации нашего вида в мультипланетный.

Я как Глава института стратегических коммуникаций всегда буду поддерживать людей, воплощающих технологии, которые по моим глубоким, в том числе и академическим соображениям, важны для будущего нашего вида. Наша задача, как научной элиты, сформировать соответствующее мировоззрение, в котором будет присутствовать важная фундаментальная цель, а соответствующая ей деятельность будет иметь реальный и сопряженный с нею смысл.

Нужно научить наших детей как основу нашего будущего мыслить шире: вне всяких рамок, вне всяких когнитивных границ.

Двигателем прогресса являются не популизм, а воплощенные в жизнь инновации.

Нет ничего дороже, чем закрытое сознание и упущенная возможность.

Наша задача состоит в том, что превратить страну в группу единомышленников, которые трудятся над одной большой идеей процветания. И в этом аспекте как наша организация, так и Электро Украина способны задать новые горизонты для процветания.

Мы являемся космической державой.

И потому без всякого сомнения должны нарастить свой космический потенциал, ибо космические запуски рассматриваются как средство развития телекоммуникаций. Мы должны вернуть пальму первенства на рынке коммерческих запусков. Ведь сегодня его объем превышает 250 млрд. долларов в год. В этом аспекте внедрение инновационных проектов должно послужить толчком для различных стартапов. Стартапы, создающие инновационные технологии, ищут более перспективные рынки для вывода коммерческих спутников и в этом аспекте Украина может с большим успехом этот рынок завоевывать.

Очевидным является необходимость в сохранении конкурентоспособности в наиболее прибыльных сегментах космической отрасли : разработке и строительстве спутников, предоставлении вспомогательных систем и услуг по эксплуатации, разработке космических солнечных электронных городов на других планетах. Принцип жизни человека обусловлен биологической средой.

В то же время принцип работы электроэнергетики зиждется на использовании энергии в любой точке нашей галактики. По оценкам специалистов наиболее крупными рынками в данном сегменте в ближайшие 20 лет будут рынки Китая и Индии, и именно этим должны воспользоваться украинские производители, сохранив конкурентоспособность в этом секторе, выиграв рост экспорта у конкурентов. и если политически, данные страны, пока не рассматриваются действующим правительством в качестве стратегических партнеров, что четко показало голосование в ООН резолюции по Крыму, то экономически, через прежде всего аналитические, научные, академические и бизнес структуры, мы обязаны наладить конструктивный и результативный диалог.

В плане построения электрогородов важным аспектом является на основе междисциплинарного подхода формирование условий для биологической телепортации.

Касательно электрокаров.

Их будущее несомненно предопределено — они обречены на успех, а компании, занимающиеся полным системным циклом работы с автосервисом подобных продуктов на процветание.

Сегодня речь должна идти о системной концепции развития электрорынка: начиная от формирования рынка электромобилей, развития заправочных станций по всей стране, специального дорожного покрытия и беспроводных зарядок вдоль трасс — до построения совместно с Илоном Маском гигафабрики по производству литий ионных, графеновых и следующего поколения батарей. Необходимо правильно рассчитать способности этих фабрик перерабатывать эти батареи, не нанося вреда окружающей среде создать замкнутый цикл.

Здесь важным элементом является создание новых рабочих мест, а также вовлечение Украины в орбиту инновационных, в том числе нанотехнологий.

Отдельно хотел бы затронуть тему накопительного страхования.

Старт пенсионной реформе дан. Накопительная система формирует условия для формирования интеллектуально развитого и самообеспеченного среднего класса. Создание рынка электоромобилей в совокупности с финансовой среднесрочной возможностью украинцев формируют условия для роста внутреннего рынка потребления. Более того, электромобили являются идеальным транспортным средством для пенсионеров, поскольку:

1)    налицо дешевое обслуживание данных автомобилей,

2)     отсутствие необходимости постоянных растрат на бензин,

3)     экономичность и экологичность данных машин являются очевидными выгодами.

Ввиду этого, проект Электро Украины и иные инновационные проекты могут быть более успешными в случае полномасштабной реализации концепции финансового самообеспечения путем формирования накопительной системы, прежде всего, в надежных иностранных компаниях.

Накопительная пенсионная система является солидным источником как инвестиций, так и развития различных песрпективных стартапов, в том числе и проекта Электро Украина.

В целом, уверен, что мы должны сохранить концентрацию в условиях хаоса, концентрацию на стратегически перспективно инновационных проектах, способных вывести Украину в мощного и преуспевающего лидера новой электронной экономики.

Резюмируя, подытожу, перефразировов Илона Маска:

«Чем дольше мы будем ждать, прежде чем внедрить инновации, тем больше времени пройдет с тех пор, когда это действительно надо было делать».

Так давайте же вместе возрождать финансовое и интеллектуальное инновационное могущество Украины!

Выводы:

1. 1.     Электро Украина открывает новые возможности для изменения:

• в себе,
• в окружающих и
• в глобальных приоритетах нашей социальной системы.

1. 2.     Электро Украина – компания устремленная в будущее, планирующая свои проекты на десятилетия вперед.
2. 3.     В нашей повседневной жизни, в вездесущей будничной пыли остается мало места для инноваций. Потому люди и компании, способные на их внедернеие и составят локомотив будущего нашего вида.
3. 4.     Наше общество, упиваемое излишеством потребления, снедаемое мировоззрением потребления, должно поменять парадигму своего мышления с целью выживания человека как вида. Проект Электро Украины в этой связи новая возможность трансформировать свою жизнь в собственный креативный проект, а не жить по заранее заготовленным извне клише.
4. 5.     Горизонты будущего определены: это электро кары, пауер бэнки, криптовалюты, подкрепленные солнечной энергии и солнечные автономные города, которые могут прототипом городом для колонизации планет.

Реализовав эти дерзновенные проекты, мы обеспечим себе восхищение потомков, в то время как различные корпорации или же государственные предприятия  или вообще отдельные страны и регионы будут парализованы бездействием и неуверенностью, ЭлектроУкраина как глобальный инновационный проект сможет предложить жизнеспособные решения проблем нового класса, в том числе и обеспечения комфортной жизни на других планетах.

Электро Украина — интеллектуальный хаб для инициативных, интеллектуальных постоянно развивающихся людей, одной из задач которого является возврат важнейших видов промышленного производства в Украину, возрождение славных традиций лидерства нашей нации, воскрешение веры в силу интеллекта и технологический прогресс, основанной на справедливом разделении ресурсов.

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

         Розробка наукових засад кібербезпекової політики є водночас і теоретичним, і прикладним питанням. Будь-який концепт реалізується через його матеріалізацію у поняттєво-категоріальному апараті. Це створює підґрунтя для використання методів юридичної лінгвістики. У статті представлені дві моделі формування концептосфери: гібридного ментального простору і семіотичного простору. Автор демонструє можливості їх застосування і доводить ефективність використання подібних моделей, підкреслюючи, що це не єдині можливі способи. У подальшому планується дослідження й інших аспектів даної проблеми.

Ключові слова: кібербезпекова політика, формування концептосфери, юридична лінгвістика, модель гібридного ментального простору, модель семіотичного простору.

Загальна постановка проблеми. Кібернетична безпека є невід’ємною частиною національної безпеки, а відтак – запорукою суверенності та життєздатності держави.  Тож, доки питання кібербезпеки вирішуватимуться сегментарно в окремих галузях і проекціях, стверджувати її дієвість доволі проблематично. Насамперед, потребується розробка для умов України концептуальних підходів кібербезпекової політики, що стратегічно й тактично об’єднує усі аспекти даного напряму діяльності.

Аналіз публікацій. Складність і багатогранність проблеми зумовили її дослідження різнопрофільними фахівцями: юристами (О. О. Климчук, В. А. Ліпкан, Р. В. Лук’янчук, Д. С. Мельник, І. М. Рязанцева ), філософами і політологами (М.  А. Дмитренко, О. П. Дзьобань, Д. В. Дубов, В. В. Петров, М. А. Ожеван), спеціалістами з інформаційних технологій (В. М. Бондаренко, С. С. Забара, В. Г. Зайцев, О. В. Соснін, В. Г. Хахановський, В. Л. Шевченко).

Останнім часом значно активізувалася й наукова діяльність в галузі юридичної лінгвістики, що знаходиться на перетині права і прикладної лінгвістики. Суттєвий внесок у розробку засад даного напряму належить Н. В. Артикуці, Ю. Ф. Прадіду, А. С. Токарській, Л. І. Чулінді та ін.  У полі зору вчених знаходяться різноманітні аспекти формування й функціонування юридичної терміносистеми, нормативності тлумачення мовних одиниць у юридичній лексикографії, мові права й мові законів на рівні лексико-стилістичного й граматичного застосування мовних засобів у текстах нормативно-правових актів.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на суттєві доробки у суміжних галузях науки, питання щодо юридико-лінгвістичних засад формування концептосфери кібербезпекової політики практично залишилося поза увагою науковців тож потребує свого висвітлення.

Мета статті. Встановлення за допомогою методів юридичної лінгвістики механізму формування концептуальної сфери кібербезпекової політики та її репрезентації у текстах нормативно-правових актів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Використовуючи наукові метафори, норму права можна порівняти з верхівкою айсбергу, основна частина якого знаходиться під водою. У цій невидимій частині «ховається» концептосфера як цілісно сформоване уявлення про те чи інше поняття в його автономному бутті і в парадигмі взаємодії з іншими елементами системи. У такий спосіб, є підстави розглядати концептосферу не тільки як умовний абстракт, а й через матеріалізацію ідей завдяки метамові. Розуміння даного механізму є принципово важливим у зв’язку з тим, що здебільшого вчені намагаються аналізувати тексти актів, які вже є чинними або пропонуються в якості проектів. По суті це являє собою роботу з результатами, а не з моделлю самої цілісної ідеї. У зв’язку із зазначеним актуалізується проблема методики роботи з метамовою різних галузей. Вона має ґрунтуватися на специфіці кожної окремої сфери.

Щодо сфери кібербезпеки констатуємо принципово важливий вплив бінарного характеру ключових понять. З одного боку, дедалі все більше відбувається глобалізація світу, чому чимало сприяла поява кіберпростору, що ламає традиційні кордони, локалізацію джерел інформації, привносить транснаціональний компонент протиправним діям у сфері інформаційних технологій. Це створює підстави для розуміння масштабності єдиного кібернетичного простору й відповідальності кожної держави перед світовою спільнотою. З іншого боку, забезпечення національної безпеки було й залишається невід’ємною функцією будь-якої держави. Оскільки кібербезпека виступає в якості складової національної безпеки, потребується розробка,  реалізація, постійне удосконалення системних управлінських, економічних, технологічних заходів. Сама єдина концепція здійснення кібербезпекової політики дозволяє це здійснювати ефективно.

Знову ж таки, слід мати на увазі, що при формуванні концептосфери кібербезпекової політики відбувається різноспрямований багатофункціональний рух. Україна не може не враховувати досвід, набутий іншими державами. Це стає важливим і для адаптації національного законодавства, і для реалізації міжнародного співробітництва у вказаній сфері. Проте уповноваженим органам, науковим організаціям слід походити з категорії національних інтересів, захисту інформаційного суверенітету держави. Подібна ситуація суттєво ускладнює завдання, оскільки потребує чітко визначеного концептуального підходу до пошуку гармонії між національним та інтернаціональним.

Даний екстралінгвістичний чинник дає підстави для використання при дослідженні метамови концептосфери кібербезпекової політики модель гібридного ментального простору, розроблену фахівцями з когнітивної лінгвістики Жилєм Фоконьє і Марком Тернером. [1] За баченням авторів, теорія концептуальної інтеграції  в якості ключового поняття застосовує «бленд», що по суті являє собою проекцію різних просторів, які не перетинаються між собою, проте ці простори можуть зливатися в єдине ціле у спільній родовій єдності, яка іменується «generic». Тож відносно державних аспектів кібербезпекової політики доцільно говорити про певний бленд, ментально обмежений специфікою національної правової системи. Хоча з урахуванням інтеграції в поняттях кібербезпеки юридичних, політичних, информаційно-технологічних категорій варто навіть у масштабах окремо взятої країни застосовувати поняття гіпербленд як ієрархічний багатофункціональний міжнауковий концепт, що співвідноситься з реаліями конкретної держави. Розробка спільних концепцій міжнародного масштабу виходить на рівень генерації, позбавляючись національної специфіки і конгломеруючи спільні для усіх блендів і гіперблендів компоненти. Таким чином, когнітивна модель фундаторів кібербезпекової політики ґрунтується на чітко визначеній уявній взаємодії блендів і гіперблендів.

Екстраполяція когнітивної діяльності в сфері вироблення концептів кібербезпекової політики цілком укладається в теорію семіотичного простору, запропоновану Ю. С. Степановим. [2, 3] Відповідно до цієї теорії метамова функціонує у тримірному просторі, що представлений через категорії семантики, синтактики і прагматики.

Семантика «(від гр. sȇmantіkos –  означальний) – лінгв. Значення, смисл слова або мовного звороту» [4, с.551]  виступає як невід’ємний первинний компонент метамови.  Перед укладачем закону, політологом, юристом насамперед постає питання зі сфери номінації: як саме назвати те чи інше поняття, явище, юридичний факт; використати при цьому вже існуючі мовні одиниці чи запроваджувати неологізми, в тому числі шляхом запозичення й лексикалізації іншомовних слів; яким принципам номінації слід віддати перевагу тощо. Лінгвістична компетентність фахівця з кібербезпеки повинна охоплювати поняття полісемії термінів, їх етимології, вимог до норм слововживання і т.ін. Міжмовні аспекти семантики у разі застосування інтернаціоналізмів (а їх у сфері правової інформатики й кібернетичної безпеки чимало і це може стати темою окремого дослідження) мають враховувати диференційні ознаки мовних одиниць у кожній окремій мові.

Продемонструємо це на прикладі ключового терміну «кібербезпека». За своєю словотворчою структурою він є складноскороченим словом, перша частина якого – інтернаціоналізм, друга – загальновживане українське слово. Його можна розглядати як кальку з інтернаціонального терміну «Cybersecurity». Разом з тим, семантика даної лексичної одиниці згідно із дефініціями, що містяться у нормативних документах  різних країн суттєво відрізняється.

Для порівняльного аналізу скористаємося матеріалами інформаційної довідки «Законодавство та стратегії у сфері кібербезпеки країн Європейського Союзу, США, Канади та інших», підготовленої Європейським інформаційно-дослідницьким центром  [5]. Згідно з даними довідки сутність поняття «кібербезпека» у одних держав передається через ключове слово «заходи»: «сукупність організаційних, правових, технічних та освітніх заходів, спрямованих на забезпечення безперервного функціонування кіберпростору» (Політика захисту кіберпростору Республіки Польща);  «заходи з попередження шкоди від збоїв в роботі ІКТ та в її усуненні» (Національна стратегія кібербезпеки Королівства Нідерланди). Інші держави у своїх нормативних актах будують дефініцію, спираючись на лексему «стан»: «бажаний стан безпеки інформаційних технологій, за якого ризики для кіберпростору скорочені до прийнятного мінімуму» (Стратегія кібербезпеки Німеччини);  «бажаний стан інформаційної системи, за якого вона може протидіяти викликам кіберпростору, які можуть негативно вплинути на достовірність, цілісність та конфіденційність даних, що зберігаються або обробляються даною системою» (Стратегія безпеки та оборони інформаційних систем Франції).

Для не чутливої до мови особи взагалі незрозуміла різниця між станом і заходами, проте при формуванні концептів кібербезпекової політики принципово важливим є розрізнення цих понять, вибір пріоритетів, а можливо – й пошуку своїх підходів. Зокрема, як нам вбачається, виходячи з конотації об’єктів, концепт кібербезпеки може бути зорієнтований, у першу чергу, не тільки на технічну й технологічну складові (як це представлено у наведених вище дефініціях), а й містити значний гуманітарний компонент, що методологічно підпорядкований принципам антропоцентризму, адже в кінцевому рахунку важливе не просто безперебійне функціонування механізмів і систем, а безпечне існування людей, які живуть у цьому просторі. Враховуючи той факт, що в українському законодавстві на теперішній час відсутня юридично закріплена дефініція поняття «кібербезпека» (її ще належить сформувати й ухвалити), подібне положення є принциповим. Воно повністю кореспондується зі ст. 3 Конституції України відповідно до якої «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [6]

Ми навели лише один приклад, але подібні ситуації характерні майже для усього поняттєвого апарату сфери, що досліджується.

Другий аспект тримірного простору метамови – синтактика «(від гр. syntaktikos – синтаксичний) – розділ семіотики, що вивчає синтаксис різних знакових систем» [4,  с. 561].  Її можна умовно порівняти із «алхімією» слів, адже поєднання мовних одиниць на рівні словосполучень, мікротекстів і текстів створює нові інтенціональні простори. Відповідно до законів функціонування метамови мікротексти і тексти можуть утворюватися лише на підставі взаємодії окремих складових цього інформаційно-комунікативного обширу.

В якості ілюстрації можна порівняти семантику ключових для сфери кібербезпеки споріднених термінологічних сполучень «кібербезпекова політика» і «політика кібербезпеки». Справа не лише у формально-граматичних ознаках, за якими одне з них являє собою поєднання атрибутива з номінативом, а інше виступає іменною конструкцією. Головне – це нові лексико-семантичні смисли, що передаються поєднанням співзвучних слів. Так, синтаксичні конструкції, створені за моделлю «номінатив плюс номінатив у родовому відмінку» (N + N₂), вирізняються своєю конкретизованістю об’єктних відносин. На відміну від них конструкції типу «атрибутив + номінатив» (Ad + N) передають більш узагальнені характеристики, що взагалі спроможні абстрагувати й масштабувати сутність поняття. Достатньо порівняти з аналогом подібних конструкцій синтаксичні пари «громадянське суспільство» – «суспільство громад» або ж «інформаційне право» і «право на інформацію». Повертаючись до термінології сфери кібербезпеки, зазначимо, що саме методи юридичної лінгвістики дозволяють диференціювати семантику досліджуваних терміносполучень. Тож, поняття «політика кібербезпеки» є більш конкретизованим і вузьким. Воно може вживатися (і до речі, вживається) у діяльності окремих установ, організацій, закладів, комерційних структур на позначення управлінських вимог щодо безпечного користування комп’ютерною технікою з дотриманням норм конфіденційності інформації, правил службової поведінки у мережі Інтернет тощо. Якщо ж йдеться про «кібербезпекову політику», то розуміється системна діяльність держави з протистояння інформаційним загрозам, розповсюджуваних через кібернетичний простір, координація діяльності усіх державних і недержавних структур, задіяних у забезпечення кібернетичної безпеки, убезпеченні від можливих протиправних дій у даній сфері.

Принагідно зазначимо, що чималу роль в синтактиці відіграють потенції мовних засобів. Так, наприклад, за правилами російської мови можлива лише номінативна конструкція («политика кибербезопасности»). Англомовний аналог «cybersecurity policy» в залежності від контексту може перекладатися українською двома варіантами.

Отже, синтактика як складова юридико-лінгвістичних засад формування концептосфери кібербезпекової політики є не менш важливим компонентом фундації поняттійно-категоріального апарату вказаної сфери.

Врешті решт, прагматика «(гр. pragmatikos – діловий) – 1) розділ семіотики, що вивчає відношення між знаковими системами та їх користувачами, а також самі ці відносини; 2) вчення про діяльність, практика» [ 4 , с. 491] )  у контексті формування концептосфери переслідує вирішення за допомогою мовних засобів прикладних аспектів проблеми. Насамперед, йдеться, про визначення цілей і пріоритетів кібербезпекової політики, кола суб’єктів, що виступають носіями такої політики. З іншого боку, прагмалінгвістика дозволяє ефективно вирішувати юридико-стилістичні та комунікативні завдання, які виникають на етапі створення нормативно-правових актів. Завдяки прагматиці вдається інтегрувати на рівні концептів когнітивні, логічні, методологічні складові ментального смислу, а це у свою чергу, дозволяє систематизувати картину світу.

Прагматика певною мірою віддзеркалює правничий дискурс, оскільки вбирає в себе не тільки константні характеристики, більшою мірою властиві семантиці й синтактиці, а й спроможна чітко реагувати на динаміку швидко плинних змін у суспільстві, появу нових реалій і сучасних викликів.  Знову ж таки, якщо семантика й синтактика здебільшого зосереджені на точності формулювання інформації, то прагматика привносить компоненти перцепції (взаєморозуміння, врахування особливостей сприйняття інших осіб) та інтеракції (способів організації комунікативної взаємодії).

Специфіка взаємодії розглянутої умовної системи координат, які покладені в основу моделі дослідження, полягає в тому, що кожна з них, не зважаючи на свою певну автономність, проявляється у взаємозв’язку і при формуванні концептосфери реалізується у невід’ємній єдності. Досить рельєфно це можна простежити на рівні віддзеркалення термінологією кібербезпеки пріоритетів політичної стратегії і тактики різних держав. Скористаємося прикладом з наукової статті за авторством О. В. Булавіна, який, проводячи порівняльний аналіз кібербезпекової політики США і Китаю, звернув увагу на те, що у Сполучених Штатах здебільшого віддається перевага терміну «кібербезпека», тобто основний акцент робиться на безпеці архітектури Інтернету. У той же час Китай та Росія політики значно частіше використовують поняття «інформаційна безпека» з опорою на обмеження у розповсюдженні інформації, цензурування текстів. [7, с.28]

Безумовно, в межах однієї статті продемонструвати аналіз термінології, що формує концептосферу кібербезпекової політики, за моделлю семіотичного простору неможливо, проте ми й не ставили перед собою такого завдання. Це лише одна з моделей, яка є функціонально ефективною при роботі з ідеологемами. Тож, у подальшому необхідно розглянути й інші підходи, що може стати темою нових досліджень.

Висновки. Феномен кібербезпекової політики полягає в тому, що на початковому етапі вона з’являється як деякий абстрагований концепт, що потребує визначення основних теоретико-методологічних засад подальшої діяльності, зокрема її правового регулювання. Без цього неможливо подальше проектування правових норм, що матеріалізуються у текстах законодавчих актів. Зазначене створює підґрунтя для наукових досліджень, які б дозволяли знаходити оптимальні підходи й запроваджувати ефективну юридичну техніку.

Література

1. Fauconnier G. The Way We Think: Conceptual Blending and the Mind’s Hidden Complexities / Gilles Fauconnier, Mark Turner. – New York : Basic Books, 2003. – 464 p.
2. Степанов Ю. С. Язык и метод. К современной философии языка. – М.: «Наука». – 1998. – 779 с.
3. Степанов Ю. С. Функции и глубинное // Вопросы языкознания. – 2002. – № 5. – С. 3–18.
4. Новий словник іншомовних слів : більше 40 000 сл. і словосполучень / Л. і. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом’як, – К.: АРІЙ, 2008. – 672 с.
5. Законодавство та стратегії у сфері кібербезпеки країн Європейського Союзу, США, Канади та інших [Електронний ресурс] : http://euinfocenter.rada.gov.ua/uploads/documents/28982.pdf
6. Конституція України (редакція від 30.09.2016) [Електронний ресурс] : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
7. Булавин А. В. О подходах США и Китая к обеспечению кибербезопасности / А. В. Булавин // Общество: политика, экономика, право. – 2014. – № 3. –  С.27–31.

ЮРИДИКО-ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ КОНЦЕПТОСФЕРЫ ПОЛИТИКИ КИБЕРБЕЗОПАСНОСТИ

         Разработка научных основ политики кибербезопасности является одновременно и теоретическим, и прикладным вопросом. Любой концепт реализуется путем материализации в понятийно-категориальном аппарате. Это дает основания для использования методов юридической лингвистики. В статье представлены две модели формирования концептосферы: гибридного ментального пространства и семиотического пространства. Автор демонстрирует возможности их применения и доказывает эффективность использования подобных моделей, подчеркивая, что это не единственно возможные способы. В дальнейшем планируется исследование и других аспектов данной проблемы.

Ключевые слова: политика кибербезопасности, формирование концептосферы, юридическая лингвистика, модель гибридного ментального пространства, модель семиотического пространства.

LEGAL AND LINGUISTIC FOUNDATIONS FOR CONCEPTOSPHERE FORMATION OF CYBER SECURITY POLICY

         The development of the scientific foundations of cybersecurity policy is both a theoretical and applied issue. Any concept is realized by materialization in the conceptual-categorical apparatus. This gives grounds for using the methods of legal linguistics. The author of the article presents two models of the conceptosphere formation: a hybrid mental space and a semiotic space. The model of hybrid mental space provides for the use of categories «blend» and «generic». These categories clearly demonstrate the hierarchical structure of the logic of the interrelationships of generic and species concepts. The model of semiotic space includes semantics, syntactics and pragmatics. Thus, a stereoscopic vision of the concept appears. The author of the article on specific examples demonstrates the possibilities of using the presented models in the process of formation of the conceptual sphere of cybersecurity policy.  It shows how, as a result of the content analysis of the texts of laws, the priorities of the cybersecurity policy from different states are identified. The author claims that scientific development is not limited to the use of these two models. In the future, he plans to represent other models that are effective in shaping the concept of the cybersecurity policy.

Key words: cybersecurity policy, formation of conceptosphere, legal linguistics, model of hybrid mental space, model of semiotic space.

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена детермінації ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору. Надано визначення поняття інформаційно-комунікативного простору як відкритої системи, якій властива самоорганізація і нерозривний зв’язок із соціальними змінами та деталізації змісту аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності. Виокремлено чинники, що створюють специфічні особливості функціонування інформаційно-комунікативного простору. Представлений авторський підхід до класифікації факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору. Проаналізовано кожен із факторів окремо.

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інформаційно-комунікативний простір, правове регулювання, фактори ускладнення інформаційно-комунікативного простору.

ДЕТЕРМИНАЦИЯ ОСЛОЖНЕНИЙ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ДИНАМИКОЙ ИЗМЕНЕНИЙ ИНФОРМАЦИОННО-КОММУНИКАЦИОННОГО ПРОСТРАНСТВА. Статья посвящена детерминации осложнения аналитической деятельности динамикой изменений информационно-коммуникативного пространства. Дано определение понятия информационно-коммуникативного пространства как открытой системы, которой свойственна самоорганизация и неразрывную связь с социальными изменениями и детализации содержания аналитической и информационно-аналитической деятельности. Выделены факторы, создающие специфические особенности функционирования информационно-коммуникативного пространства. Представлен авторский подход к классификации факторов, непосредственно влияющих на беспрецедентное осложнения информационно-коммуникативного пространства. Проанализированы каждый из факторов в отдельности.

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, информационно-коммуникативное пространство, правовое регулирование, факторы осложнения информационно-коммуникативного пространства.

DETERMINATION OF COMPATIBLE ANALYTICAL ACTIVITIES OF DYNAMIC CHANGES IN SPACE OF INFORMATION AND COMMUNICATION. The article is devoted to the determination of the complication of analytical activity by the dynamics of changes in the information and communicative space. The definition of the concept of information and communicative space as an open system, which is characterized by self-organization and inextricable connection with social changes and the detailed content of analytical and informational-analytical activity, is given. The factors that create specific features of the functioning of information and communication space are highlighted. The author’s approach to the classification of factors directly affecting the unprecedented complication of the information and communicative space is presented. Each factor is analyzed separately.

Key words: information, analytics, analytical activity, information and communication space, legal regulation, factors of complication of information and communication space.

Загальна постановка проблеми. Концепт „комунікативний простір” увійшов до наукового обігу наприкінці ХХ століття як міждисциплінарне поняття, що розвивалося у парадигмі теорії комунікації філософами, лінгвістами, соціологами, психологами, фахівцями з паблік рілейшенз та діяльності ЗМІ.

Окремо функціонував (і до речі в розумінні деяких науковців продовжує функціонувати) концепт „інформаційний простір”. При цьому його умовно розподіляють на світовий та національний. Даючи визначення останньому, В. М. Варенко пропонує розуміти його як „інформаційне середовище, в якому здійснюються інформаційні процеси та інформаційні відносини щодо створення, збирання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформації, інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів, на яке розповсюджується юрисдикція держави” [1, С. 33-34].

Поява науки інформаціології призвела до певного переформатування термінології, адже процеси комунікації нерозривно пов’язані із формуванням і поширенням інформації. Отже у науковій літературі останнім часом здебільшого прийнято вживати термінологічне сполучення „інформаційно-комунікативний простір”.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття інформаційно-комунікативного простору базується на розумінні, що такий феномен, яким є інформація, з’являється в результаті її створення, лінгвістичної або візуальної репрезентації через мовні або символьні знаки. У подальшому ця інформація поширюється за допомогою засобів комунікації. Завдання права полягає в тому, щоб утримувати інформаційно-комунікативний простір (принаймні на рівні систем міжнародного або державного) від деструктивних проявів, регулювати правовідносини між суб’єктами в інформаційній сфері, внормовувати режими розповсюдження й доступу до інформації.

Вчені схиляються до думки, що інформаційно-комунікативний простір (ІКП) являє собою відкриту систему, якій властива самоорганізація і нерозривний зв’язок із соціальними змінами [2]. Деякі науковці вважають, що досліджуване поняття цілком збігається з поняттям „медіапростір”, а тому вони можуть бути взаємозамінними [3, с. 134]. Ми не погоджуємося з цим повною мірою, оскільки ІКП, нехай і в дещо іншому вигляді, фактично існував ще до появи і широкого розповсюдження інформаційних технологій. Він охоплює усі суспільно значущі сфери життя суспільства.

Так само вважаємо дискусійною тезу про те, що сучасний інформаційно-комунікативний простір існує незалежно від соціальної структури суспільства [3, с. 134]. Подібне розуміння входить у повне протиріччя із соціальною природою теорії комунікації. Можна казати лише про деяку трансформацію, що спричинило розповсюдження Інтернету як транскордонного утворення, проте навіть кількість людей, що мають до нього доступ або хочуть і можуть ним користуватися, зумовлюється соціальною структурою суспільства. За нашими спостереженнями, на показник доступу і користування інформаційними ресурсами може впливати низка факторів, зокрема:

-                панування тоталітарного режиму, що штучно створює бар’єри на шляху розповсюдження інформації (наприклад, у КНДР);

-                низький рівень матеріального статку певної частини соціуму, що не дозволяє мати електронні засоби і користуватися інформаційними технологіями;

-                значна кількість у суспільстві людей похилого віку, які віддають перевагу питанням підтримання здоров’я, аніж пошуку новин, мають пріоритети міжособистісного спілкування, навіть якщо іноді воно відбувається на рівні чуток і пліток;

-                певний сегмент суспільства, представлений занадто релігійними особами, які свідомо уникають благ цивілізації й обмежують спілкування подібними собі людьми.

Нами перелічені лише окремі чинники, що створюють специфічні особливості функціонування інформаційно-комунікативного простору. Ми навели їх з метою спростувати думку, що ІКП в розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Наша позиція полягає в тому, що така залежність не просто існує, а вона безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки від політичних, демографічних, економічних аспектів життєдіяльності суспільства ІКП набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності.

З метою визначення, як саме трансформація інформаційно-комунікативного простору детермінує зміни аналітичної діяльності, представимо класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення ІКП. Оскільки таких факторів існує безліч, є сенс згрупувати їх по найбільш узагальнених ознаках. Розглянемо, на нашу думку, найбільш суттєві.

Глобалізація суспільства. Вона стала можливою лише за умов значного прискорення науково-технічного прогресу із втіленням проектів, які до цього існували лише у фантазіях мрійників. Бурхливий розвиток інформаційних технологій, підвищення потужності транспортних засобів, що надало можливість легкого пересування людей з мінімізацією шляху у часі, призвели до зростання у геометричній прогресії інтерференції культур, наукових і побутових поглядів, появи певних стандартів мислення, поглядів на спосіб життя (поняття благополуччя, кар’єри, успішності), нової узагальненої системи цінностей, що не обмежується державними кордонами чи національними (ментальними, історичними) установками. У такий спосіб незмінно відбувається умовна руйнація кордонів, денаціоналізація, а то й втрата національної ідентичності. Спостерігається перетворення національних ринків інформаційних послуг на всесвітні, що створює підстави для введення до наукового обігу поняття „інформаційна глобалізація”. У цьому зв’язку буде доречним навести цитату з наукової статті за авторством С. Д. Глухарьова: „Практично національного-інформаційно-комунікативного простору у теперішній час не існує. Є простори з більшою або меншою часткою державної участі, але повністю його контролювати не вдається нікому” [3, с. 134]. Подібна ситуація свідчить про відставання фактичного правового регулювання на рівні кожної окремої держави чи інституцій міжнародного права від реалій буття. Це означає, що законодавці й урядовці не повною мірою розуміють масштаби перетворень, і завдання аналітиків полягає в тому, щоб відстежити основні тенденції, спрогнозувати їх можливі наслідки і запропонувати моделі оптимізації законотворчої й нормотворчої діяльності.

Інформатизація. Ця група чинників нерозривно пов’язана із процесами глобалізації суспільства. Більше того, метафорично інформатизацію можна вважати матір’ю глобалізації. Наша позиція підтверджується й поглядами Н. А. Кузнецової, яка вважає: „Інформатизація веде до створення єдиного світового інформаційного простору, в рамках якого здійснюється споживання інформації, народження, зміна, збереження і найголовніше — обмін між суб’єктами цього простору — людьми, організаціями, державами” [4, с. 32].

Стрімка динаміка розвитку інформаційних технологій призводить до швидкої архаїзації обладнання, програмного й апаратного забезпечення. Ці процеси наочно може уявити навіть пересічний громадянин, далекий від питань інформатизації, на прикладі еволюції від сотових телефонів до смарт-, а згодом і планшетфонів.

Подібна динаміка зумовлює розв’язання як у масштабах держави, так і на рівні окремого аналітика проблеми навчання, переучування, самовдосконалення й роботи на випередження в компетентнісному фаховому плані. Це стосується не тільки ІТ-аналітиків, а й усіх осіб, які професійно займаються аналітичною діяльністю, адже без опори на новітні технології говорити про якісне дослідження не доводиться. Відносимо дану складову структури аналітичної діяльності до особистісної компоненти. З позицій правового регулювання, держава повинна відстежувати ці аспекти та стимулювати освітню діяльність як на рівні вишів, так і на рівні самостійного навчання (автодидактики). Тим більше, що виникнення такого новітнього напряму педагогіки, як електронне й дистанційне навчання (e-learning), поява відкритих університетів, електронних бібліотек, доступних навчальних ресурсів відкриває для цього величезні можливості.

Якщо розглядати дане питання в аспекті інформаційного поля, то йдеться про навчальний контент, який сам по собі може виступати об’єктом аналітичної діяльності для визначення ступеню впровадження досягнень інформаційної науки і створення рекомендацій з оптимізації змісту освіти й освітньої діяльності в цілому. У сучасних умовах ці питання калейдоскопічно висвітлюються у працях науковців-освітян, проте широкомасштабної систематичної аналітичної діяльності в цьому напрямі не проводиться.

Проте поширення інформаційних технологій загострило проблему прав інтелектуальної власності. Нестача матеріальних ресурсів, правовий нігілізм призводять до активного використання „піратського” інформаційного забезпечення. Тож в межах аналітичної діяльності має відбуватися двоаспектний рух: 1) беззаперечний перехід на ліцензійні програмні продукти усіх аналітичних центрів і аналітичних підрозділів державних установ і закладів (відносимо це до управлінського і фінансового аспекту аналітичної діяльності); 2) відстеження масштабів порушення прав інтелектуальної власності в межах держави, вироблення засад для формування єдиної інформаційної політики й удосконалення правових норм і приписів в цілях припинення правопорушень у зазначеній сфері (відносимо це до об’єктної та процесуальної компоненти аналітичної діяльності). Аналітики також спроможні розробити механізм подолання хибної громадської думки щодо поблажливого ставлення до несанкціонованого використання інформаційних продуктів. Це можна вважати місією виведення України до категорії інформаційно цивілізованих країн.

Ще одна складова аналітичної діяльності набуває нового сенсу завдяки інформатизації. Йдеться про процедури опитування, які є необхідними для створення емпіричної бази дослідження. Якщо раніше опитування здебільшого відбувалося у формі анкетування або ж формалізованого інтерв’ю, то тепер з’явилися можливості масового опитування через електронні ресурси безвідносно місцезнаходження інтерв’юера або часу доби. Урізноманітнилися і його форми: вони, окрім модернізованих опитувальників, що дають змогу у подальшому автоматизувати обробку результатів, можуть проводитися непрямим шляхом — через вивчення громадської думки при оцінюванні вербальної або візуальної інформації у соціальних мережах (так звані „лайки”), коментарях до блогів і твітів. Аналіз цих відомостей надає можливість спрацювати на упередження і спрогнозувати небажані прояви асоціальної поведінки окремих осіб або угруповань.

Загалом інформатизація суттєво впливає на суспільний розподіл праці, створюючи пріоритет праці розумової (як, до речі це й передбачали теоретики постіндустріального суспільства), принципово змінює характер самої праці, в тому числі аналітичної. Завдяки новітнім інформаційним технологіям стало можливим створення творчих колективів аналітиків, які мешкають у різних місцях, іноді навіть у різних державах. Та і саме робоче місце аналітика у таких умовах може бути де завгодно, була б відповідна техніка і доступ до інтернет-ресурсів.

Отже, можна зазначити, що інформатизація виступає ядром трансформації інформаційно-комунікативного суспільства і впливає на здійснення аналітичної діяльності практично у всіх аспектах.

Трансформація квантитативних і квалітативних показників сфери інформаційних відносин. Широке розповсюдження інформаційних технологій призвело до суттєвого збільшення обсягів інформації. Як категорія, що підлягає вимірюванню й обрахуванню, ці обсяги можуть бути віднесені до квантитативних показників сфери інформаційних відносин. Тож процеси пошуку, збору, обробки й зберігання необхідної інформації, які є невід’ємною частиною аналітичної діяльності, суттєво ускладнюються. Вони зумовлюють інтенсифікацію праці, необхідність використання певних технологій, які дають змогу охоплювати значні інформаційні потоки.

До квантитативних показників також відносимо темпи отримання нової інформації. Якщо раніше інформаційні процеси природно уповільнювалися через можливості пошти, редакційні процеси випуску газет і телепередач, то в результаті дії новітніх технологій будь-які новини за лічені хвилини стають відомими громадськості. Тож і в аналітиці виникає потреба у постійному і швидкому оновленні баз даних, миттєвому реагуванні на події, факти, відомості.

Необхідно враховувати й те, що не вся інформація у цих потоках є корисною і достовірною. Значні її обсяги займає реклама, а іноді те, що може вважатися шкідливою інформацією (спам, порнографія і т.ін.). Оцінка таких матеріалів, з точки зору їх наповнення, відноситься до квалітативних показників. У такий спосіб на аналітиків покладаються функції, які диференціюються в залежності від об’єкта дослідження: функція відбору (селекції), перевірки достовірності (верифікація) інформації.

Специфіка квалітативного ракурсу аналітичної діяльності полягає в тому, що вона перебуває у площині семіотики як знакової системи. Слід зазначити, що зазвичай аналітики сфери інформаційних відносин звикли працювати із вербалізованими формами представлення інформації, тобто з текстами. Переорієнтація діяльності, поширення її об’єктних меж має відбуватися з урахуванням появи і швидкого розповсюдження специфічного символьного кластеру ІПК, який утворює своєрідні коди метамови суспільства.

До останнього часу вчені дотримувалися думки, що образи і символи практично не підконтрольні державі [5, с. 223]. Проте нещодавні події в Україні суттєво збільшили питому вагу застосування тих чи інших символів або боротьби з тими, які несуть наповнення, протилежне домінуючій позиції. Так, під час урочистостей з нагоди Дня Державного Прапору 23 серпня 2015 р. Президент України П. Порошенко сказав: „Наш прапор — це більше ніж символ, а часом — важливіше за життя” [6].

Заборона комуністичної та націонал-соціалістичної (нацистської) символіки, передбачена відповідним Законом України, ухваленим Верховною Радою України від 9 квітня 2015 року [7], ставить перед експертами-аналітиками завдання щодо систематизації й диференціації таких символів, рекомендацій щодо застосування даного Закону, в тому числі із дотриманням прав людини. Одразу треба сказати, що зазначений Закон набув широкого резонансу як в Україні, так і за її межами. Виникло чимало проблем щодо його застосування, особливо у частині символіки комуністичного режиму. Законодавці сюди віднесли не тільки графічні зображення й атрибутику (прапори, серп і молот, плуг (рало), п’ятикутну зірку, пам’ятники), а й музичні твори (гімни СРСР, УРСР), вербалізовані символи (назва комуністичної партії, гасла, написи, цитати осіб, які обіймали керівні посади в КПРС або в КПУ), а також топоніми (назви областей, міст, вулиць, бульварів тощо). Пункт 3 ст. 4 цього Закону одразу надає перелік, на які випадки не поширюються норми даного акта.

Симптоматично, що, з позицій семіотики, законодавець поширив традиційне символьне поле, включивши до нього і музичні твори. Вочевидь, на його думку, суспільно небезпечним є не сам звуковий ряд і композиція, а ті асоціативні зв’язки, які виникають у зв’язку із прослуховуванням твору. Це означає, що аналітик, який спеціалізується на сфері інформаційних відносин, займаючись квалітативними аспектами професійної діяльності, повинен бути компетентним у багатьох галузях і брати до уваги навіть можливі психологічні аспекти сприйняття тих чи інших символів.

Однак у законодавчій діяльності у даному випадку висвітлено тільки вершину айсберга. Семіотичне поле є значно ширшим і воно потребує свого осмислення й унормування, якщо потрапляє до площини правовідносин, в тому числі інформаційних. Саме від аналітиків залежить, у якому руслі цей процес рухатиметься далі.

Ще один аспект аналітичної діяльності полягає у вивченні дискурсу, під яким розуміється зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними — прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками; текст, узятий в подійному аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах) [8, С. 136-137].

Значення дискурсу добре визначив М. Фуко, який писав: „Дискурс — а цьому не перестає вчити нас історія — це не просто те, через що являють себе світу битви й системи підпорядкування, а й те, заради чого б’ються, те, чим б’ються, влада, якою прагнуть заволодіти” [9, c.52] .

Ми пропонуємо ввести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації.

Врахування в ході аналітичної діяльності такого аспекту, як дискурс, є вкрай важливим, оскільки в іншому випадку будь-яка інформація без опори на контекст, підтекст, обставини може отримати неправильну інтерпретацію. Проте, не можна скидати з рахунків, що „метою науково-дослідницької діяльності й аналітико-синтетичної переробки інформації є вилучення з документів нових фактів або відомостей, які в цих документах явно не виражені” [10, с. 51]. У даному випадку Л. Я. Філіпова та І. В. Захарова проводять паралелі із науково-технічною розвідкою, яка в мирний час не менше 80% інформації отримує „завдяки аналітико-синтетичній переробці відомостей, що добувають із нетаємних джерел — газет, журналів, книг, теле- і радіопередач, матеріалів усесвітньої мережі та ін.” [10, с. 51].

Цікавою в плані дослідження дискурсу є й наукова праця Г. Г. Почепцова, присвячена питанням розвідувальних методів аналізу для систем прийняття рішень [11].

Це означає, що в ході аналітичної діяльності фахівець має працювати не лише зі змістовною складовою, а й реконструювати цілу низку супроводжувальних факторів, що формують контент і різними шляхами впливають на нього.

Останнім часом з’являються наукові праці, в яких досліджуються контексти, які сприяють розповсюдженню деструктивних асоціальних проявів. Наприклад, досліджується вироблення, поширення і розвиток терористичного дискурсу і його символіка. Так, В. В. Кафтан і Т. В. Найдина стверджують, що „знаково-символьний підхід фіксує семіотичне наповнення терористичного дискурсу” [5, с. 223]. Для роботи з такою інформацією спеціалістові однозначно потрібно мати поглиблені фахові знання.

Отже, ускладнення інформаційно-комунікативного поля можна спостерігати через стрімку зміну кількісних та якісних показників інформації, що принципово змінює сутність процесу аналітичної діяльності.

Зміна каналів і засобів комунікації. Ще не так давно основними каналами комунікації були міжособистісне й групове спілкування та засоби масової інформації, включаючи пресу, радіо і телебачення. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується тим, що медіапростір поглинає в себе значну частину інформаційно-комунікативного простору і починає виступати як чинник найсуттєвішого впливу на громадську думку, на формування настроїв, уподобань, системи поглядів. У такий спосіб лідерські позиції засобів масової інформації починають втрачатися. Тож поява електронних версій газет і журналів є свідченням того, що суспільство рухається вперед і його вже не можуть задовольняти колишні ресурси.

Спостерігається ще одна тенденція, а саме: поступове витіснення міжособистісної традиційної комунікації віртуальним спілкуванням через електронні засоби (скайп), соціальні мережі; набуття форумами і блогами вагомості як новітньої форми розповсюдження інформації й засобів впливу на громадську думку. Комунікація стала не просто масовою, вона стала безмежною.

Це спонукає окремих державних діячів до широкого розповсюдження інформації через соціальні мережі ще до того, як вона стане відома іншим службовим особам. Подібне явище повинно отримати нормативно-правову оцінку, а експерт, який займатиметься вивченням подібних інцидентів, має бути передусім аналітиком, щоб з’ясувати, чи не містила надана інформація державної таємниці, чи не завдало її оприлюднення шкоди суспільним інтересам.

Так само в умовах здійснення АТО інформація, що передається через Інтернет або мобільний зв’язок, може містити певні закриті відомості, вступати у протиріччя із Законом України „Про державну таємницю” [12]. Проведення роз’яснювальної роботи серед особового складу має базуватися на диференціації відомостей, що є результатом аналітичної діяльності.

Зміна каналів і засобів інформації призводить і до того, що у віртуальному комунікативному просторі „друзями” стають люди, які в житті могли навіть ніколи не бачитися. Особа не просто сама розсекречує свої персональні дані (місце і дата народження, освіта і навчальні заклади, в яких вона її здобувала, сімейний стан, родинні й дружні зв’язки), вона підпадає під вплив, так би мовити, соціального ексгібіціонізму: охоче розташовує свої фотографії, місцеперебування, навіть фото їжі, яку споживає. До цього ж ряду можна віднести й повальне захоплення селфі. Доволі часто у соціальних мережах пропонується пройти напівжартівливі тести, які в разі необхідності можуть надати чимало інформації про психологічний портрет особистості. Нерідко тестувальні ресурси дають запит на доступ до усього особистого екаунту. Не розуміючи усієї повноти наслідків, особа досить часто надає свій дозвіл.

У цього соціального явища, з позицій аналітичної діяльності, може бути кілька аспектів.

По-перше, воно може розглядатися в ракурсі інформаційної безпеки.

По-друге, необхідно враховувати, що до аналітичних засобів вивчення окремих персоналій (наприклад, державних службовців високого рангу або осіб з оточення впливових людей) потрапляє достатньо повна, хронологічно вибудована і багатогранна інформація, яка згодом може використовуватися у деструктивних цілях.

По-третє, аналізу можуть піддаватися юридичні колізії, пов’язані із особистим розсекречуванням персональних даних, що виходить за межі юрисдикції Закону України „Про захист персональних даних” [13]. Як наслідок – дані, що містяться на особистих сторінках, породжують плідну ниву для різного роду зловживань і шахрайства. Тож аналітична діяльність може відбуватися з позицій інтересів правоохоронних органів, а також теоретиків кримінології, зокрема в галузі віктимології.

Соціологи відзначають, що у сучасному інформаційно-комунікативному просторі відбуваються два спрямовані протилежно процеси: „масовізація” спілкування та індивідуалізація комунікативних потреб. Своє ужиткове значення подібне явище здобуло в тому, що видавці журналів й власники медіаресурсів відчули потребу у дослідженні окремих фокус-груп. Особливо це стосується закритих платних інтернет-ресурсів, де власники зацікавлені в отриманні прибутків, а тому дають аналітикам замовлення на дослідження тематики, що може викликати інтерес у їх передплатників, визначення авторів, які користуються найбільшою популярністю. Показово, що серед таких авторів, які мають популярність в ділових колах і непогано заробляють на публікаціях, є чимало аналітиків, які надають свої прогнози щодо подальшого розвитку політичних подій, змін у фінансовій і банківській сфері тощо.

Отже, поява принципово нових каналів і засобів комунікації суттєво змінює як спектр аналітичної діяльності, так і її специфіку.

Протиборство інформаційних потоків. Інформаційно-комунікативний простір не є однорідним утворенням. Тут відбувається зіткнення інтересів, в тому числі геополітичних, ідеологічних, фінансових та ін. У цьому зв’язку доречно навести тезу: „було б неправильно стверджувати, що соціалізація аналітики означає лише соціально позитивні процеси. Інструментальна спрямованість аналітики, що забезпечує прийняття управлінських рішень, розробку сценаріїв дій у складних соціальних обставинах, перетворює її на ефективну соціально-інформаційну технологію, яка надає змогу керувати різними сферами суспільства, маніпулювати людською свідомістю, формувати громадську думку, програмувати певні соціальні реакції” [10, с. 49]. Тобто в умовах активізації боротьби за свідомість кожної окремої особистості відбувається переосмислення принципів пропаганди і суспільного впливу на соціум.

Нещодавно до наукового обігу в якості термінів активного вжитку увійшли такі сигніфікати, як „інформаційна зброя”, „інформаційна операція”, „інформаційні війни” та ін. Це є свідченням наростання протиборства в політичній, економічній та інших сферах, що потребує інформаційної підтримки самого суб’єкта і водночас збору інформації щодо конкурентів, прогнозування можливого розвитку подій. У всесвітньому масштабі фіксується загострення геополітичної конкуренції, що також потребує ґрунтовного аналітичного супроводження. Усе це розширює горизонти аналітики, визначає суттєве зростання потреби в аналітичній діяльності.

Проте поширення негативної інформації про особистість чи певну політичну силу, комерційну структуру, іноді навіть спотвореної, недобросовісні методи здійснення конкуренції в інформаційному полі породжують явище, що отримало назву „чорний піар”. Він передбачає застосування брудних технологій, що супроводжують виборчі, політичні, комерційні та ін. процеси, негативний вплив на оцінку певних особистостей, юридичних осіб, соціальних груп громадськості, формування несприятливого іміджу на персональному, груповому, колективному і державному рівні всупереч об’єктивності.

У такий спосіб можна говорити, що аналітична діяльність набуває конструктивного чи деструктивного характеру залежно від її спрямування. Оскільки деонтологічна складова аналітичної діяльності розглядатиметься нами в окремому підрозділі, обмежимося лише означенням проблеми.

Інформаційна безпека. У сучасних умовах загострюється боротьба за більш розвинений інформаційний ресурс, за контроль інформресурсів противника. Суттєво посилюються загрози державного, військового, комерційного шпіонажу. Як зазначає Н. Кузнецова, „Володіння інформацією є засобом, який дозволяє підсилити свою потужність, а також захистити цінності, включаючи і саму інформацію” [4, с. 32]. Це спонукає до вжиття особливих заходів із охорони і захисту інформації, що віднаходить своє втілення на рівні запровадження особливого правового режиму роботи з інформацією, технічних нормативів і процедур, управлінсько-організаційних аспектів діяльності.

Висновки. Інформаційна безпека детермінує багатоаспектність самої аналітичної діяльності. По-перше, це аналіз контенту на предмет наявності таємниці, можливого інтересу до нього конкурентів. По-друге, особливого режиму організації роботи з інформацією та зберігання відомостей. По-третє, обмежень у комунікації: забороні аналітикам вести позаслужбові розмови з особами, не причетними до роботи, навіть згадувати про сферу й тематику досліджень.

Оскільки питання інформаційної безпеки є доволі повно висвітленими у науковій літературі [14, 15, 16] (і ця проблематика продовжує активно розроблятися), обмежимося лише окресленням головних аспектів.

Підбиваючи підсумки огляду, яким чином ускладнення інформаційно-комунікативного простору детермінує аналітичну діяльність, зазначимо, що до вивчення цього явища треба підходити системно, глибинно і багатопланово. Проте навіть первинна наукова розвідка цього явища в плані постановки проблеми дає можливості стверджувати, що воно може стати окремою актуальною темою, яка віднайде своє теоретичне й прикладне втілення.

Література

1. 1.                Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: навч. посіб. / В. М. Варенко. — К. : Університет „Україна”, 2014. — 417 с.
2. 2.                 Худорожков И.В. К вопросу о формировании информационно-коммуникативного пространства // Гуманитарные исследования, 2012. — [Электрон. ресурс ]. — Режим доступа: http:// human.snauka.ru/ 2012/ 03/ 760
3. 3.           Глухарев Д.С. Информационно-коммуникативное пространство в теориях информационного общества / С. Д.Глухарев // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия: социально-гуманитарные науки. — 2013, Т.13, № 2. — С. 133-135.
4. 4.           Кузнецова Н.А. Влияние процесса глобализации на трансформацию информационно-коммуникативного пространства / Н.А.Кузнецова // Власть. — 2012, № 12. — С. 31- 32
5. 5.           Кафтан В.В., Найдина Т.В. Дискурсивные практики современного терроризма в информационно-коммуникативном пространстве // Пространство и время. — 2013, № 3 (13). — С. 222-229.
6. 6.           Наш прапор — це більше ніж символ, а часом — важливіше за життя // Укрінформ. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// www.ukrinform.ua/ukr/news/ nash_prapor__bilshe_nig_simvol_a_chasom_vaglivishe_za_gittya__poroshenko_2087141
7. 7.           Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки: Закон України від 09.04.2015. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 317-19
8. 8.           Лингвистический энциклопедический словарь / Гл.ред. В.Н.Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с.
9. 9.           Фуко М. Порядок дискурса // Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. — М., 1996. — С. 48-59.
10. 10.      Л.Я.Філіпова, І.В.Захарова. Аналітична складова інформаційної діяльності: уточнення сутності, ознак і процесів // Вісник ХДАК. Випуск 28, 2009. — С. 44-52.
11. 11.      Почепцов Г.Г. Разведывательные методы анализа для системы принятия решений // Теория и практика управления. — 2004. — № 12. — С. 2-6.
12. 12.      Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 (редакція від 09.08.2015). — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 3855-12.
13. 13.      Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 (редакція від 21.05.2015). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 2297-17.
14. 14.      Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
15. 15.      Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
16. 16.      Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

         Правове регулювання сфери інформаційного права, забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки ґрунтуються на понятійно-категоріальному апараті науки. В основі застосування ключових термінів є чітке уявлення про семантику кожного з них. Автор статті демонструє сутність герменевтичного підходу в дослідженні термінологічних сполучень, висвітлює їхні інтеграційні та диференціальні ознаки. Врахування даних, які містяться у статті, дозволить у подальшому вдосконалювати юридичну техніку нормотворчості.

Ключові слова: кібернетичний простір, інформаційний простір, правнича герменевтика, методи наукових досліджень в юриспруденції.

Загальна постановка проблеми. Стрімкий розвиток науки і техніки, що принципово змінює умови життя кожної людини і суспільства в цілому, здебільшого орієнтований на сферу інформації, особливо в частині збору, аналітичної обробки, збереження, формування нових знань, норм та розповсюдження сучасних даних. У зв’язку з цим особливого значення набуває інтерпретація смислів, що є вкрай важливим для права.

Аналіз публікацій. Проблеми правового регулювання питань інформаційної сфери, які у вузькому сенсі можуть бути віднесені до галузі інформаційного права, насправді є синкретичними, оскільки у своїй багатогранності кореспондуються із рядом інших наук, зокрема: кібернетикою, теорією управління, філософією права, політологією, безпекознавством, кримінологією, прикладною лінгвістикою і т. ін.  Обмеження лише одним вузьким сегментом знань при дослідженні складних об’єктів призводить до поверховості наукових висновків, нераціонального блукання у пошуках об’єктивних закономірностей, що мають вияв лише за умови системного підходу. У зв’язку з цим при вивченні інтеграційних питань є важливим звернення до наукових праць вчених різних галузей. У контексті проблеми, що досліджується, доцільно спиратися на концепти, що розроблені й продовжують розроблятися О. А. Барановим [1],  І. В. Діордицею [2, 3 ],

О. М. Косоговим  [ 4 ], В. А. Ліпканом [ 5-8 ], В. П.  Шеломенцевим [ 9 ] та ін. З іншого боку, не можна не враховувати й того, що крок за кроком на вітчизняній ниві складаються засади правничої герменевтики.   У цьому напрямі вкрай важливими є положення наукових праць А. М. Бернюкова [10 ], В. М. Брижка [11 ],  Дзьобаня О. П. [12 ], І. П. Косцової [13], І. І. Онищук [14], В. П. Плавича [15 ], В. В. Топчія [16 ],  Л. І. Чулінди [17],  К. О. Шелестова [18]. Увага вчених, які займаються герменевтичними аспектами юриспруденції, здебільшого зосереджена на методології, юридичній техніці, логіко-семантичній інтерпретації окремих положень різних галузей права, що є, безумовно, важливим для подальшого просування наукової думки та  висвітлення нових теоретичних і прикладних проблем. Разом з тим, як нам здається, цей напрям має значний потенціал у зв’язку із широким полем реалій, що охоплюються юриспруденцією.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри надзвичайну актуальність питань інформаційної та кібернетичної безпеки, невпинно зростаючий інтерес вчених до правничої герменевтики, інтеграційна сфера перетину двох зазначених площин ще не віднайшла свого належного віддзеркалення у наукових працях. Подібне становище певною мірою призводить до невпорядкованості термінологічного вжитку, що своєю чергою гальмує розвиток концептосфери, а значить – і практичного втілення засад інформаційної безпеки держави.

Мета статті полягає в аналізі ключових елементів понятійно-категоріального апарату інформаційного права й визначенні шляхів удосконалення законотворчої діяльності у зазначеній сфері.

Виклад основного матеріалу дослідження. Резонансні події останнього часу, зокрема активізація кібертероризму через атаки комп’ютерного вірусу так званого «Petya.A», наочно продемонстрували масштабність загроз не тільки державі, а й окремим громадянам через неефективність заходів, що вживаються у сфері кібернетичної безпеки. Було б методологічно невиваженим стверджувати, що проблема полягає лише у технологіях, адже розуміння комплексності випереджувального характеру протидій  –  це єдине, що на подальше може убезпечити не тільки українську, а й міжнародну спільноту від аналогічних інцидентів. У такий спосіб виникає потреба у науковому забезпеченні процесів принципового оновлення стратегії кібернетичної безпеки, в тому числі  –  удосконаленні правових норм, що регулюють діяльність у вказаній галузі. Одним з перших кроків на цьому шляху має стати розробка герменевтичних засад нормотворчості, чітка диференціація семантики ключових понять.

Насамперед, є потреба визначитися у сутності поняття герменевтики. Етимологія назви пов’язана з іменем грецького бога Гермеса, який античною міфологією позиціонувався як посередник між олімпійськими богами й людьми, доносячи останнім суть волі найвищих, роз’яснюючи божі повеління.

Тож сама номінація віддзеркалює давню хронологію існування герменевтики.   Проте, не зважаючи на довготривалий період розвитку (від античності до епохи Відродження й сьогодення), діапазон охоплення різних галузей науки (від теології, філософії,  мовознавства до права),  герменевтика лише тепер здобуває визнання й широкого розповсюдження. Одним з доказів цьому – відсутність відповідної словникової статті в авторитетному академічному виданні 1990 року. [19]   У джерелі 2003 р. ключове поняття представлено як «мистецтво і теорія тлумачення текстів, первинний зміст яких не зрозумілий внаслідок їх стародавності або неповноти» [20,  с. 178]

Подібна інтерпретація не може задовольнити сучасним вимогам з ряду причин. По-перше, у наведеній дефініції передує мистецтво. Це означає, що в такій ситуації опір робиться на інтуїцію, натхнення, здібності суб’єкта, а не на наукові засади. По-друге, доволі розмитим є поняття «первинний зміст». Вочевидь, йдеться про творчий задум автора, його бачення. Проте, хто, крім самого автора, може знати, що він мав на увазі, створюючи цей текст. Інша людина може лише щось більш або менш точно припускати, а не стверджувати. По-третє, вказуючи на стародавність або неповноту текстів, укладач даного визначення позбавляє вчених права на інтерпретацію сучасних документів, у тому числі й нормативно-правових актів. Таким чином, навіть на цьому прикладі наочно видно неусталеність розуміння ключового поняття, не кажучи про похідні категорії.

Розгалуженість і подальша диференціація напрямів подальшого розвитку герменевтики призвели до появи правничої / юридичної герменевтики. Наведені атрибутиви слід розглядати як повні синоніми, що розрізняються лише за своїм походженням, де «правничий» є словом власне українським, а «юридичний»  –  інтернаціоналізмом. Тож в літературі використовуються обидва варіанти, ми ж віддаємо перевагу першому.

Слід зазначити, що до теперішнього часу у вчених немає одностайних поглядів на тлумачення ключового поняття. Так, доволі часто цитованим є вислів С. С. Алексеєва, згідно з яким під нею пропонується розуміти науку і мистецтво тлумачення юридичних термінів і понять, вершину юридичної майстерності, кульмінаційний пункт юридичної діяльності. [21, с.130]  Наведене визначення, як нам здається,  не позбавлене емоційного пафосу. Крім того, воно обмежує сферу юридичної герменевтики лексико-семантичним рівнем окремих номінацій, не зачіпаючи рівня текстології.

Дещо ширше (й ближче до нашого уявлення про сутність терміну) трактує юридичну герменевтику Н. Волкова: «Особливий метод тлумачення правової норми, який включає не лише буквальне розшифрування тексту норми, яка трактується, а й оцінку правової ситуації, що супроводжує реалізацію цієї норми»   [22,  c.80]  В. М. Брижко під юридичною герменевтикою пропонує розуміти «науковий напрям про мислення у юридичній сфері, розуміння, тлумачення, інтерпретацію норм упорядкування суспільних відносин та створення правових норм і текстів нормативних документів». [11]

Узагальнення й систематизація поглядів вчених дає підстави стверджувати, що семантичне поле ключового поняття «правнича герменевтика» охоплює:  1) методологію (А. М. Бернюков); 2) науку (В. П. Плавич), науку і мистецтво (С. С. Алексеєв); 3) науковий напрям (В. М. Брижко), 4) напрямок юриспруденції (А. М. Бернюков); 5) підхід (В. В. Топчий); 6) метод (Н. С. Волкова, О. П. Дзьобань, І. П. Косцова,  Л. І. Чулінда, В. Л. Яроцький); 7) процес (К. О. Шелестов). Це є свідченням відсутності одностайного розуміння поняття науковцями, що викликано полісемією терміну. Тож в залежності від контексту він може застосовуватися у різних значеннях.

При дослідженні правничої герменевтики також слід розуміти її бінарний характер: з однієї сторони,  функціонують методологічні, логічні, технологічні парадигми, які виступають універсаліями незалежно від країни, її державного устрою; з іншої сторони, – знакова, символьна природа кожної мови, особливості принципів номінації, логіко-семантичних структур на рівні лексики, морфології, синтаксису й текстології зумовлюють специфіку герменевтики  у її конкретних локалізованих  проявах.

Враховуючи, що галузь інформаційного права знаходиться на етапі свого становлення, є підстави стверджувати, що формулювання її норм відбувається як на основі апробованих прийомів юридичної техніки, так і у пошуково-інтерпретаційному руслі. У такий спосіб, семантичний аналіз ключових термінів, які є у центрі нашого дослідження, має проводитися в парадигмі герменевтичного підходу, що дозволяє найбільш об’єктивно визначити сутність понять. Водночас подібний аналіз створює підґрунтя диференціації базових термінів, без чого застосування їх у юридичних документах стає доволі проблематичним. Характерно, що висока частотність вживання термінологічних сполучень «кібернетичний простір», «інформаційний простір» зробила з них своєрідне кліше. Проте за уявною простотою і зрозумілістю ховається серйозна наукова проблема розрізнення понять.

Отож, порівнюючи зазначені термінологічні звертаємо увагу на наявність спільного іменного компоненту. До речі, він виступає як інтернаціоналізм, тому що в англомовних аналогах елемент «Space» в основній  семі також означає «простір».

Звернення до лінгвістичних словників дає можливість встановити багатозначність лексеми, яка водночас виступає і як загальновживане слово, і як термін ряду наук, насамперед філософії, економіки тощо. По суті, можна констатувати, що термін утворився саме шляхом спеціалізації загальнонародного слова. Тож, фіксуються такі значення, як: «1. Філос. Одна з форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2. Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. 3. Вільний, великий обшир; просторінь. 4. Перен. Відсутність яких-небудь обмежень, перешкод у чомусь; воля». [20, с.989] Тож виникає питання: в якому із значень ключовий термін вживається в юридичних текстах?

Оскільки на теперішній час у чинних нормативно-правових актах відсутні стандартизовані визначення ключових термінів, які нами досліджуються, проведений аналіз текстів «Стратегії кібербезпеки України» [23], «Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки», затвердженого Указом Президента України від 7 червня 2016 р. [24] та ін. Методами семантичного аналізу встановлено, що контекстне застосування терміну базується на семі, що передає значення багатовимірної безмежної протяжності.   Разом з тим, національний сегмент інформаційного та кібернетичного простору апріорі розглядаються не ізольовано, а як частина відповідного світового простору.

Характерно, що аналогічно англомовному аналогу («Cyberspace») українське термінологічне сполучення за принципом мовленнєвої економії найчастіше вживається в текстах нормативних актів і у наукових працях у вигляді складноскороченого слова у той час, як термін «інформаційний простір» скороченню не підлягає.

Тож, семантична диференціація парних номінацій відбувається на підставі атрибутивних компонентів. У зв’язку з цим доцільно розглянути й порівняти семантичні поля споріднених терміносполучень.

Законодавче визначення поняття «кіберпростір» включено до проекту Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», що розглядався Верховною Радою України 25 травня 2017 р. і винесений на повторне друге читання після доопрацювання. [25 ] Згідно з цим документом під  кіберпростором розуміється «середовище, яке виникає в результаті функціонування на основі єдиних принципів і за загальними правилами інформаційних (автоматизованих), телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем» [25 ]. Принагідно зазначимо, що укладачі проекту тлумачать термін, спираючись на слово «середовище». З позицій герменевтичного підходу, це є дуже знаковим, оскільки за своєю семантикою «середовище», по-перше, має більш-менш чітко визначені межі, по-друге, співіснує з  іншими сферами. Крім усього іншого, значення слова містить в собі розуміння щодо наповнення цього обширу певними матеріальними  об’єктами. Таким чином, доцільно розглядати кіберпростір не просто як середовище, а як системне, комплексне середовище, яке функціонує й розвивається в результаті взаємодії суб’єктів (осіб) із технікою за певними технологіями з певними (правомірними або ж неправомірними) цілями.

У контексті «Стратегії кібербезпеки України» кіберпростір розглядається як ще одне, новітнє середовище, яке поряд із тими, що стали традиційними («Земля», «Повітря», «Море», «Космос»), «поступово перетворюється на … сферу ведення бойових дій, у якій все більш активно діють відповідні підрозділи збройних сил провідних держав світу» [23 ]

Останнє є дуже важливим з огляду на те, що окремі вчені, обґрунтовуючи методологічні засади поняття «кіберпростір», стверджують начебто він «не може бути визнаний видом реального фізичного простору. Він може трактуватися видом перцептуального або концептуального простору, себто він може бути віднесений до внутрішнього світу суб’єкта, людини» [26 ] Подібна позиція не може вважатися прийнятною, оскільки вона штучно звужує сферу функціонування феномену кіберпростору, залишаючи поза його межами технічну складову, яка по суті є серцевиною ключового поняття. У такий спосіб, вчений зводить семантику поняття «кіберпростір» до поняття «віртуальний простір». Не зважаючи на наявність споріднених сем у наведених терміносполученнях, подібна взаємозаміна суперечить методологічному принципу науковості.  Наша позиція ґрунтується на тому, що кібернетичний простір є гібридним, таким, що об’єднує матеріальні й уявні компоненти, оскільки він не може існувати без своєї інструментально-технологічної складової, без реальної діяльності осіб, які професійно або аматорські, правомірно чи неправомірно діють у цій сфері. Зазначене закладає підвалини правового регулювання діяльності у кібернетичному просторі.

На відміну від цього, поняття «інформаційний простір» є більш абстрагованим і об’ємним. Знаково-символьна природа інформації дає підстави досліджувати інформаційний простір перш за все в контексті семіотики, а вже потім – кібернетики. Коли ж йдеться про застосування поняття «інформаційного простору» в юридичній сфері, зокрема, у текстах законів і підзаконних актів,  слід спиратися перш за все на норми  інформаційного права. Зауважимо, що у той же час поняття «кіберпростору» у правовій парадигмі більше тяжіє до сфери інформаційної та кібернетичної безпеки.

Специфіка інформаційного простору полягає в тому, що  він, насамперед, виступає як соціальна складова життя суспільства, включаючи, політичну, економічну, освітню, наукову, правову, культурну, документальну та ін. компоненти. Не слід випускати з поля зору й те, що даний простір охоплює й передбачає збереження та передачу наступним поколінням культури, традицій, певних ідеологем, тобто виступає своєрідним носієм «соціальної пам’яті». Це дає можливість розглядати семантику термінологічного сполучення не тільки в системі координат протяжності й обсягів, але й часових координат. Таким чином, при дослідженні поняття «інформаційний простір» можуть бути застосовані як функціональний, так і структурний, системний, еволюційний підходи у їх синхронних та діахронних зрізах. Це зумовлено специфікою самого об’єкта, який являє собою багаторівневу ієрархічну структуру, що включає в себе підмножину різнопланових інформаційних систем.

Д. В. Чайковський, узагальнюючи наукові засади щодо конотації поняття «інформаційний простір» виділяє три основних позиції: 1. Територіальний (локалізація джерел інформації, розташування баз даних, місце мешкання населення, межі дії певних норм права тощо). 2.  Геополітичний (забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах глобалізації світу, збереження національного інформаційного суверенітету). 3. Власне соціальний (сприйняття й перетворення суб’єктами інформації шляхом фільтрації й обробки відомостей за допомогою певних ментальних моделей, що дозволяє оцінювати різноманітні ситуації та приймати рішення). [27]

Підтримуючи вченого у його намаганні певною мірою систематизувати існуючі на теперішній час підходи до визначення поняття «інформаційний простір», ми, тим не менш, вважаємо, що  має право на існування й четверта, не зазначена позиція  –  інтеграційна. Вона зумовлюється тим, що  у сучасних умовах інформаційний простір чим далі, тим більше спирається на інформаційно-комунікативні технології і все тісніше переплітається з кіберпростором.  Звідси виникає необхідність подальшого дослідження властивостей понять із перенесенням наукових засад кібернетики, інформаційного права, інформаційної безпеки, правової інформатики, прикладної лінгвістики на практику законотворчості й правозастосування.

Висновки. Герменевтичний підхід у дослідженні термінології інформаційного права має значний, до кінця не розкритий потенціал. На прикладі порівняльного аналізу ключових термінів на засадах герменевтики вдалося встановити інтеграційні та диференційні ознаки термінологічних сполучень. Урахування семантичних особливостей кожної лексеми на базисі герменевтики дозволить у подальшому суттєво удосконалити концептосферу інформаційного права й інформаційної безпеки та юридичну техніку укладання текстів нормативно-правових актів.

Література:

1.  Баранов О. А. Про тлумачення та визначення поняття «кібербезпека» / О. А. Баранов [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:   ippi.org.ua
2. Діордиця І. В. Поняття та зміст Національної системи кібербезпеки [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-nacionalnoi-sistemi-kiberbezpeki/
3. Діордиця І. В. Система забезпечення кібербезпеки: сутність та призначення [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/sistema-zabezpechennya-kiberbezpeki-sutnist-ta-priznachennya
4. Косогов О. М. Пріоритетні напрямки державної політики щодо забезпечення безпеки національного кіберпростору / О. М. Косогов // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил, 2015. – Вип. 3 (40). – С. 127 – 130.
5. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан.  –  К. : Текст, 2005.  –  350 с.
6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан.  –  К. : Текст, 2008.  –  440 с.
7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана.  –  К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012.  –  304 с.
8. Ліпкан В.А. Доступ до інформації з обмеженим доступом : проблеми вироблення уніфікованих дефініцій / В. А. Ліпкан, Л. І. Капінус // Публічне право.  –  2013.  –  С. 45 – 53.
9. Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / Шеломенцев В. П. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика).  – Київ: Міжвідом. наук.-дослід. центр з проблеми боротьби з організ. злочинністю, 2012.  –  № 2 (28).  –  С.299-309
10. Бернюков А.М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.12 / А.М.Бернюков: Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 16 с.
11. Брижко В. М. Філософія права: герменевтика в сфері інформаційного права // В. М. Брижко / Правова інформатика.  –  2014.  –  № 1(41).  –  С. 18  –  22.
12. Дзьобань О. П., Яроцький В. Л. Герменевтичний метод у сучасних цивілістичних дослідженнях: до питання про доцільність застосування / О. П. Дзьобань, В. Л. Яроцький // Інформація і право.  –  2017.  –  № 2 (21).  –  С. 5 – 12.
13. Косцова І. П. Герменевтичний метод тлумачення норм права: історична та юридична дивергенція [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://science.lp.edu.ua/sites/default/files/Papers/kostsova.pdf
14. Онищук І. І. Техніка юридичного письма в нормативно-правових актах: монографія / І. І. Онищук. – Івано-Франківськ: Лабораторія академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки, 2014. – 228 с.
15. Плавич В.П. Юридическая герменевтика. – Режим доступу : //www.epistemology_of_ science.academic.ru/965
16. Топчій В. В. Офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики / В. В. Топчій // Публічне право.  –  2016.  –  № 1 (21).  –  С. 276 – 284.
17. Чулінда Л.І. Герменевтичний метод дослідження юридико-лінгвістичних властивостей текстів нормативно-правових актів // Українське право. – 2002. -  №1. – С. 229-234.
18. Шелестов К. О. Праворозуміння та герменевтика [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://www.apdp.in.ua/v50/19.pdf
19. Лингвистический энциклопедический словарь /Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов. Ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.  –  1440 с.
21. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. М., 1999. – 640 с.
22. Волкова Н.С. Приемы формирования правовой позиции Конституционного Суда РФ // Журнал российского права. – 2005. – № 9. – С.79–85.
23. Стратегія кібербезпеки України. Введена в дію Указом Президента України від 15 березня 2016 р. №   96/2016.                      [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0003525-16
24. Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки від 07.06.2016 р. [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/242/2016
25. Проект Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» . [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2076-19
26. Волов А. Г. Философский анализ понятия «киберпространство» // Философские проблемы информационных технологий и киберпространства. Электронный ресурс: https://cyberleninka.ru/article/n/filosofskiy-analiz-ponyatiya-kiberprostranstvo
27. Чайковский Д. В. Информационное пространство: анализ определений.  –  Д. В. Чайковский // Вестний Бурятского государственного университета. – 2010. – № 3. -  С. 269-274.

Кибернетическое пространство VS информационное в контексте юридической герменевтики

         Правовое регулирование сферы информационного права, обеспечение информационной и кибернетической безопасности основываются на понятийно-категориальном аппарате науки. Употребление ключевых терминов должно базироваться на четком представлении о семантике каждого из них. Автор статьи демонстрирует сущность герменевтического подхода в исследовании терминологических словосочетаний, освещает их интеграционные и дифференциальные признаки. Учет данных, которые содержатся в статье, позволит в дальнейшем совершенствовать юридическую технику нормотворчества.

Ключевые слова: кибернетическое пространство, информационное пространство, юридическая герменевтика, методы научных исследований в праве.

CYBERNETIC SPACE VS INFORMATION SPACE IN THE CONTEXT OF LEGAL HERMENEUTICS

Legal regulation of the field of information law, provision of information and cyber security are based on the conceptual-categorical apparatus of science. The use of key terms should be based on a clear understanding of the semantics of each of them. The author of the article explores the essence of legal hermeneutics, demonstrates various approaches to her understanding. He compares lexicographic materials with the texts of normative acts of Ukraine, which regulate the issues of cybersecurity. The analysis of the texts makes it possible to establish discrepancies in the interpretation of terms in dictionaries and in legal documents. The concept of “space” is an integration component of two terminological word combinations. The author of the article considers the legal aspects of the concept of “space”, its differences from the commonly used meaning. He suggests to consider the concept of “cybernetic space” in its legal meaning as a hybrid, as it combines elements of the real physical world (equipment, technology) and virtual space. The concept of “information space” is more abstract, since it is based on the character-sign nature of the data. The connotation of the concept of “information space” contains territorial, geopolitical and social components proper. The author of the article proposes to emphasize also the integration component, because under present conditions there is a significant convergence of the concepts of “cybernetic” and “information” space.

Key words: cybernetic space, information space, legal hermeneutics, methods of scientific research in law.