Для цитування:

Ліпкан В. А. Безпековий омбудсмен: проблеми формування нового інституту. Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції (пам’яті професора Ю. І. Римаренка) : Збірник тез міжвузівської науково-теоретичної конференції. Київ : КНУВС, 2009. С. 114-117.

Для цитування:

Ліпкан В. А. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” : питання обсягу повноважень у сфері національної безпеки України. Судова апеляція.  № 3 (12). 2008. С. 6—11.

УДК 351.746.1                                               Lipkan V.

PhD, docent

chief of international relations and national security department, Kyiv university of internal affairs

Global security system vs Global terrorism

Research is being done at the department of administrative law and process,  Kyiv university of internal affairs

Визначено умови взаємозалежності і впливу глобального тероризму на формування систем глобальної безпеки

Ключові слова: глобальний тероризм, національна безпека, системи глобальної безпеки

Lipkan V. A. Global Security System vs Global terrorism. This research is dedicated to problem of forming the international security law. The main thesis is the global terrorism determines the way of forming global security system.

Key words: global terrorism, national security, global security system.

Last time such branch of political and law science as globalistics is spread more and more. To my mind, science not only predicts processes that have to take place in public sphere but also researches appearing ones.

Since bipolar system collapse and establishing of no alternative model of civilization governing, United States of America are the only ruler of the world and a necessity appeared to research processes of globalization. So, to obtain this goal, globalistics began to form as a new branch of political science.

There is no doubt that social-economic development, military force and consequently political image of all-powerful state make possible for naive utopists to think at first that problem of terrorism is solved with cold war end. Furthermore, quantity of states having nuclear weapon has grown subsequently after establishment of monopolar world system. For known reasons Ukraine is not a member of nuclear club yet but this is just a question of time and political will of country’s leadership. Moreover, the political course, that was being choose by new state government, is an extra proof an Ukrainian euroatlantic direction of  development.

Parallel to these processes there is sudden and qualitative establishment and consolidation of transnational crime having serious scope and threatening national security [1: 2]. Terrorism was not researched in Ukraine in proper level, but terrorism is not something new for world civilization. And the fact that our state pays attention only to existing events and not burdens itself with even simple forecasts is the problem only of Ukraine and its intellectual elite because it is the prerogative of state to forecast events for some steps forward in the state. It is not joke to say that only 10 monographs are devoted to problems of terrorism fight and its theory in our country, but we do not take into account some historic researches [3 - 12]! And terrorism is considered to be one of the most substantial threats to national and international security and is researched on serious methodological level in the rest of the world.

We can criticize Western conceptions for its political direction, one-sided representation of terrorism, but we can criticize only written studies that are certain intellectual and analytical work and it finally testifies that existence of problem and necessity of its solution, proposals us to ways and means to solve it are realized. The same time we have to mention those who declare absence of scientific studies by Western researchers. In this case I would like to note that these authors do not have enough information and they wish to glorify themselves translating and quilting international studies on this issue.

Returning to consideration of main issue I would like to note that terrorism in Ukraine is not widespread, however nobody can guarantee that this sore will pass our state especially taking in account last events in the world and region. Ukraine is situated on the crossroads of some civilizations and can not save, even if it wanted so, keep neutral status. Analysis of geopolitical events in the world and geo historic characteristics of Ukraine let us to state that Ukraine being geostrategic leader of Europe is also its geopolitical center. Any attempts to picture history of Ukraine as part of Moscowia history or to show Holy Rus making reference on non-existence of Kyivskaya Rus or to verbalize empty in its essence and empty on its semiotics political legal doctrines constantly approve  goal to deprive Ukraine its glorious past. I can easily add to such kind of conceptions the Eurasian conception, founders of this conception are V.S. Soloviev and E.M. Trubetskoy, Neoeurasian conception by representatives of modern geopolitical fantasy O. Duhin, K. Hadjiev, S. Baburin etc., Panturanism conception and Norman theory that were covered widely in literature and were criticized by unprejudiced and impartial researches in Russia and abroad.

This all confirms the truth that if somebody is trying to deprive us our past, if are always said that Ukraine has no other way but to be with one or another than we are of great value. The main thing is to have own way and methodology which can be formed according to principle of keeping and provision own national interests. There is no other way of development for modern Ukraine. On my considered opinion the way of contraposition and one-sided acceptance of one or another position, we might even say geopolitical paternalism, do not correspond specific character of our state. Ukraine is doomed for geopolitical pluralism in management decisions that is not synonym of absence of clear position. This position can be only in provision of Ukrainian national interests.

All abovementioned earnestly testifies about impossibility to ignore modern tendencies of globalizm that result not only in positive changes but in negative changes too and terrorism plays outstanding role in it.

Except increasing executed terrorist acts and also uncontrolled growth of terrorist organizations we have also to state formation of terrorist criminality [10]. And this is the direct consequence of globalizm. Once again we have to mention that some researchers consider globalizm to have constructive character. So, for example, RussianresearcherI. O. Vasilenko asserts that globalization is a new antientropic factor able to prevent humanity from environmental and moral catastrophes…it is the result of creative dialogue of world civilizations [13, 9]. O.S. Panarin considers that globalization in its historic dynamics is object of global political forecasting: formation of united interdependent world where nations are not divided with usual protecting barriers and borders that simultaneously object their communication and prevent from bad external influences [14, 3]. The same time S.L. Udovik considers globalizm is a myth [15, 206].

Concerning I.O. Vasilenko’s thought I would like to say that in fact this “creative dialogue” displayed itself in increase of number of states having nuclear weapon, establishment and maintenance of permanent source of danger in Europe (former Republic of Yugoslavia), organization of financial crisis in Pacific region, economic crisis in Argentina, financial and economic dependence of states-debtors on IMF and growth of terrorism and other forms of multilevel suggestion. Such kind of enthusiastic “creation” inspired deployment of unprecedented cold war that was won with successful for United States final (collapse of Soviet Union and the only supercountry left on Olympus of the world) and gained new turns on wings of globalizm which some researchers are always trying to represent only as economic factor. At the same time, there is an interesting thought of V. Shtol’ on this issue who noted “In fact, real international economy left on the same level of  globalization as it was in the first three decades at the beginning of 20^th century and the most part of humanity (more than 50%) is not involved in globalization process [16, 53]. In addition, it is impossible to disagree with S.L. Udovitsky who supposes that now we can see establishment of a group of highly developed self-sufficient countries separating from the most of world countries more and more, that is why there is growing understanding in the West that markets of developing countries have lack of prospects [15, 206].

We will speak not language of emotions but language of arguments, we will analyze reality as a system but not manipulate separate facts and finally we will be sincere as to role United States ever could not and will not handle with. On Richard Haas’s words, United States could not handle role of “effective sheriff of the world who is in permanent transformation” [17, 17]. And it does not matter which politician or statesman personify American nation. We are talking about impossibility for one state to control the whole world. Scaffold is the final for any gendarme and it is not will of oppressed countries, this is the law of nature. The essence of any empire is to hold power as long as possible and to expand it. At the same time, taking in account cycles theory, we have to remember that peak of power is an acme, a short period, moment of truth when this empire, despite success of own system, can choose the other way to transform system of governing. On my opinion, polipolar system is the same ineffective as monopolar. At the same time without discussions as to problems of geopolitics I will define main leitmotiv of my own vision that can be divided in two modules: 1) globalization of modern terrorism is immediate consequence of globalization processes in the world; 2) modern terrorism can be considered through the prism of modern civilization governing and as real threat to international security system.

Regarding the first direction we have defined or it is better to say marked out contour of own vision. We have to make some notes before come to the second module.

I purposely do not stop on characteristics of terrorism, do not cite data on perpetrated terrorist actions and do not analyze reasons and conditions of terrorism expansion in separate country and in the whole world; I am assured you can easily find these data not only in my books but also in numerous studies of terrorism researchers. I decided to focus own scientific interest just to consider terrorism through the prism of globalization without review of aforesaid and redoubling well-known data.

In this aspect we have to note that globalization established excellent possibilities to make glamour of terrorists using mass media and cyber nets. It is not difficult to find information in internet about all terrorist movements, its members, slogans, numerous biographic data. The most of terrorist organizations are known not only to security services but to public too despite many of them are trying to keep its activity in secret. Halo of glory and popularity make heroes of terrorists. And though terrorist action of September 11^th 2001 for Americans was terrible event and crime, for many of Muslim countries it is a decisive step that condemns expansion of American substitute of culture into Eastern culture, values and way of living.

As to Ukraine there is a question: why do not we still have antiterrorist legislation [18]? Is it lack of danger feeling or devaluation of intellectual values? Almost everywhere in the world there are not only special squads but a number of legislative acts regulating legal relationships in sphere of terrorism fighting. And Ukraine still lingers and just adopted criminal responsibility for terrorist action. Once again, I will not go into theoretic discussions as to this criminal-legal norm that do not comply with strong demands as to provision of country’s interests in field of terrorism fighting and especially in field of national security because many specialists and me too wrote a lot on this issue.

The sense is in the other thing. Of course, if we call explosion in café at airport in Odessa at the beginning of 2002 or seizure of Agriculture Ministry premise by a farmer from Nikolaev city as terrorist actions then Ukraine do need not anything at all. And it is possible to institute a criminal case according to article 258 of Criminal Code of Ukraine appealing to strength and completeness of criminal legislation.

Shell we establish antiterrorist legislation only when there are real terrorist actions, when we see blood of our citizens and feel not sham and far-fetched fear but real and close fear for own life? Why should we always repeat our mistakes? Don’t we have enough experience of other countries, do we have to wait for beginning of terrorist war in Ukraine and then to form brokenly legislative basis that will not be adequate? I consider that such a way of “legislative initiative anemia” have lack of prospects and its rulers will lead Ukraine to unforeseen consequences. By the highest standards criminalization has to indicate not only existing crime but to prevent possible transformation of specific types of behavior to social-abnormal. From this point of view we can state that prevention of terrorism in Ukraine is on its embryonic stage.

We can not stay aside today from process of new global security system establishment. Ukraine has no right for it. At the same time it is impossible to say about possibility of its participation in such kind of systems and carrying out specific measures to fight different forms of extremism without legislative basis.

No doubt, when we mark out substantial shortcomings in this field we have to focus our attention first of all at issues of higher order. Numerous attempts of terrorism phenomena researchers and those authors who joined them on conjuncture interests are to answer eternal question concerning reasons of its appearance and until now gave no results. So, in foreign literature there is a lot of researches related to history of terrorism appearance focusing its attention in general on Russian organization “Zemlya I volya” as one of the first terrorist organizations. There is no problem with criminological data on terrorism. However, we still can not say about real results and find way out. And there is a problem not only by the reason that given researches are theoretical. On my opinion, terrorism is researched using not correct methodology and research of these processes in the world is carried out on methodologically relative level [11, 2].

In general we are speaking about an issue of philosophy. What is prior: spirit or matter? Will the answer on this question allow us to find out reasons and consequences of any social-abnormal activity or will it answer a question concerning perspectives and circumstances of globalization in the world? I doubt whether. That is why we can talk and think about abstract categories while it does not have to be so transcendent that accentualisation became a problem impossible to solve. On opinion of “Dead water” conception authors the main problems of generally useful philosophy are methodology and development of culture and consequences of human behavior that becomes predictable based on it. If the other main problem in world view is stated and is popularized in society as the key problem in relation to sense of living than all this garbage hinders to predict consequences of governing decisions in society. Such kind of society is unable to define goals of own development by itself, to achieve own defined goals, make analysis of events that is extremely important for governing correction. As the result, it loses ability for self-government and became an instrument in others hands [19, 31].

According to generally accepted conception governing is understood as process of deliberate and purposeful influence of a subject of governing to an object to gain posed task. In mentioned case we can identify globalization process on modern stage of humanity development with expansion of American ideology, in other words influence of American elite on world society to reform it at own discretion. Any attempts to say about independence in politics of numerous states including France claiming for leadership and Germany trying to suppress American expansion along with France and many other economically developed countries but impotent toward the USA in political and military spheres are at least mistaken. The USA as subject of ruling is the guide and fanatic of globalization idea. Object of ruling is the world community includes Great Britain, Japan, Germany, France, and Canada. Last thesis of President Bush concerning possibility to use nuclear weapon against any state if any interests of United States infringed whether a state have nuclear weapon or not and U.S. Congress decision made in March 2002 demanding Ukraine to carry out elections fairly is a graphic evidence and confirmation of thesis expressed by former U.S. State Secretary Madlene Olbright: “we will maintain our presence everywhere where there is a necessity to protect our interests” [17, 19]. And this presence is not only physical one.

Having defined object and subject of governing we can speak about principles of governing only through the prism of U.S. national interests: all processes in the world complying with national interests of the USA will be supported and the other will be anathematize blaming them to be undemocratic or terrorist regimes or in any other form not contradicting development of modern civilization. We can easily place among them conflict in Central Europe in former Yugoslavia, presence of countries supporting terrorism in Asia region and preventing measures can be used against these countries including bombing and embargo; permanent conflict between Palestine and Israel, encounter of India and Pakistan, Southern and Northern Korea and all of this establishes primeval possibility to manipulate instability waves in Asian region, economic crisis in Argentina… On my opinion we have to put a question as to formulation of a new applied theory of globalistics: theory of civilization governing in conditions of globalization.

The interesting side in this context are American researches  which dedicated antiterrorism problematic. W.Laqueur represent an old and I would say dogmatic antiterrorism school. His opinion potentially lies in the sphere of ideology but not in science. In his work “The New Terrorism” [20] in part  “terrorist motives” he  looks person which represent terrorism in meaning W. Laqueur, but indeed this person was revolutionary motivated. Defference between revolution and terrorism is so deep, that we made a separate research dedicated this. Also its not very difficult to prognosis that “in the near future political terrorists in Europe or America use weapons of mass destruction”. Its very clear option, because the level of terrorism is equal urbanization level and hi tech which includes improvement of weapons of mass destruction. Determination of this two categories is axiomatic and should not be present like deep analyses of terrorism phenomena. A lot of things we can argue with this author, but I respect his position about main terrorism motivation. This is religious motivation.

With another side viewing this problem Jonathan R.White in his work “Terrorism: an introduction” [21]. His work is not so theoretical, because main accent direct to research terrorism in different countries. This way is more wide, than W.Laqueur approach, bun not so deep, because do not gives us a system observe of terrorism. Moreover this book directs more in the practical side, for the reason that theoretical meaning of terrorism includes only 15 pages. In addition, its my opinion, the main task of researcher is not only to show thoughts by another person, but find his own way to solve the problem. In this side, White’s book is good data base, includes well done observe a lot of researches. I don’t agree with White’s position about science literature about terrorism which “tries to explain “how and why” …and usually written by academics for academics” (p.10). Any activity in field of our life is based on knowledge which includes such our experience like our theoretical skills to know why do we do that, why do we have a success or lose something important. Without theory and history our activity will be equal to anytime producing a positive experience. But once may happened what you never expect and you will lose. 9/11 events is the result the practice daily routine secure homeland, not based on theory and prognosis, not use the political viewing due to than rising US force intimidate rising angry in various forms, on of that is terrorism.

In this area more argumented and not so critic is another White’s work, where terrorism issues is combined with national security [22].

In general we can talk about well done researches of the masters at blending concepts dedicated to terrorism typologisation, such as in Wilkinson’s research [23], Bell’s and Crozier’s Typology of Terror [24] and many many others.

I can also say like deep and very informative work is about Purpura’s [25], Howard’s [26], Forest’s books [27].

We can say about different approaches, types, positions, but in general all of this work dedicated to one goal — secure our homeland, make security level higher and prevent global terrorism.

After defining subject and object of governing, functions, principles and aim of this process, one must establish a range of means (by means we mean the ways of manipulating or ways of influence). We would like to name terrorism as a mean which has an outstanding role for civilization governing. We would like provide a harsh analysis of terrorism as the mean of governing.  I would like to offer the following hierarchical system of influence means as one of the variants:

1. World view informational character that lies in establishment of bipolar world of a man: we versus them. People who have the different point of view, whose hierarchical order of the world processes do not comply with generally recognized order are abandoned and their revolt having bloody forms is illegal. All of this changes basics of thinking culture and completeness of ruling activity because there is no protection of a human, there is only his further enslavement using slogans of necessity to fight terrorism.
2. Information of annalistic, chronological character that allows to pick out single processes apprehending “chaotic flow” of facts and events to world view sieve – personal measure of human perception.
3. Information of descriptive and factual character including religious doctrines of destructive cults, different ideologies of terrorism.
4. Economic processes as means of influence; it can be used to initiate or to neutralize terrorism.
5. Means of direct physical influence: nuclear threat, intervention of narcotics, tobacco and alcohol, food supplements and other environmental pollutants, transgene engineering and cloning.
6. Means of the lowest level of suggestion – common weapon and other means with direct damage.

Of course, given hierarchical table of influence means is not ideal, however it allows us to define sharply most probable means when terrorism can be used as mechanism of governing. Surely, at the highest level there are conceptually unacceptable governing decisions that can influence using terrorism directly or indirectly. When this set is used inside one system then it is the common means of governing. When these means are used by a system against another one then this is common weapon or instrument of war. Terrorism as mean of civilization governing in context of permanent globalization processes can not be applied to countries which governing system do not contradict basic principles of total system of governing (model of the USA).

Of course, given hierarchical table of influence means is not ideal, however it allows us to define sharply most probable means when terrorism can be used as mechanism of governing. Surely, at the highest level there are conceptually unacceptable governing decisions that can influence using terrorism directly or indirectly. When this set is used inside one system then it is the common means of governing. When these means are used by a system against another one then this is common weapon or instrument of war.

We would like to mention that we did not intend to disparage globalization idea or to show its negative character. Our main goal was to provide critique to some of the governing principles using terrorism, demonstrate how globalization can assists expansion of terrorism, and how modern civilization can potentially be governed using terrorism by forming global security system. It is much beyond the score of this twelve-page article to cover thoroughly all issues of globalization, governing and terrorism since some of them are disputable, polemic, and need s large-scale discussion. However, we have an assurance that any study of terrorism fighting has to be carried out through the prism of globalization and forming global security system like one unite process.

Globalization, as a process of conceptual model of civilization governing, has a lot of means. Unfortunately, terrorism is among them. That is why, except urgent necessity of antiterrorist legislation we have to work out new methodology in order to study terrorism as a complex nonlinear dynamical self-organizing system, which develops according to society developments and needs to improve. New methodology and comprehension of terrorism ties with globalization will bring in pithiness to research paradigm that finally will be applied to elaborate specific practical proposals to neutralization of terrorism as a mean of civilization governing and also negative consequences of globalization. It is not an easy work but we believe that it is feasible.

Literature

1. Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
2. Ліпкан В.А. Кримінальний тероризм і система безпеки підприємництва // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. — С. 8 – 17.
3. Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (криминологическое исследование). — К., 1998. — 191 с.
4. Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика, К.: НБУВ, 1999. — 60 c.
5. Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом международно-правовые подходы.— К.: НБУВ; Юнона-М, 2002. — 723 с.
6. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). — М.: NOTA BENE, 2000. — 320 с.
7. Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. — Х.: Право, 1999. — 272 с.
8. Емельянов В.П. Терроризм и преступления террористической направленности. — Харьков: Рубикон, 1997. – 176 с.
9. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования. — СПб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2002. — 291 с.
10. Ліпкан В.А. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
11. Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 252 с.
12. Ліпкан В.А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму). — К.: КНТ, 2006. — 84 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
13. Василенко И.А. Политическая глобалистика: Учебное пособие для вузов. — М.: Логос, 2000.
14. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование. Учебник для студентов вузов. — М.: Алгоритм, 2002.
15. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. — М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002.
16. Штоль В. Актуальные проблемы глобализации // Обозреватель. — Экономика, 1994. — № 12.
17. Уткин А.И. Американская стратегия для ХХІ века. — М.: Логос, 2000.
18. Ліпкан В.А. Методологічні засади легітимації боротьби з тероризмом як один з механізмів забезпечення прав і свобод людини в процесі правоохоронної діяльності // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 року. — Донецьк, ДІВС.,  2001. — С. 36 – 45.
19. Политический экстремизм в глобальном историческом процессе. — М.: Знание-Власть, 1999.
20. Laqueur W. The New Terrorism. — OxfordUniversity Press, 2000. — 312 p.
21. White, Jonathan Randall Terrorism: an introduction. — 2^nd ed. 1998. — 321 p.
22. White, Jonathan Randall Terrorism and Homeland Security. — Thomson Wadsworhs, 2006. — 398 p.
23. Wilkinson P. Political Terrorism. — New York, 1974.
24. Bell J.Bowyer A Time of Terror. — New York, Basic Books, 1978.; Bell J.Bowyer Transnational Terror. — Washington, D.C.: American Enterprise Institute for Public Policy.
25. Purpura P.Philipp Terrorism and Homeland security. — Butterworth-Heinemann Homeland security series, 2007. — 494 p.
26. Howard D. Russel, Sawyer L. Reid Terrorism and Counterterrorism, 2006. — 604 p.
27. Howard R., Forest J., Moore Joanne Homeland security and terrorism, 2006. — 492 p.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

начальник кафедри міжнародних відносин та національної безпеки

Київського національного університету внутрішніх справ,

кандидат юридичних наук, доцент

Цитування статті:

Ліпкан В. А. Основи права національної безпеки. Право України. 2009. № 1. С. 108—116.

Юридична наука, широко послуговуючись категорією „безпека”, ще й досі не виробила чіткої парадигми щодо евристичних можливостей її адекватного застосування. Адже дана категорія використовується і в рамках конституційного права, і в рамках кримінального права і в рамках кримінального процесу, і в рамках адміністративного права тощо. Безперечно, така багатозначність і широке використання можуть свідчити про непересічне значення даної категорії для означення певних процесів відповідно до тієї чи іншої предметної сфери людської діяльності, водночас слід бути коректним при визначенні його конкретного поняття. У моїх чисельних дослідженнях, було доведено, що неоднозначна термінологія, а особливо у сфері безпеки, яка широко використовується останнім часом, призводить не лише до нечітких, але й подекуди методологічно невірних висновків [1-5]. На дану обставину звертають увагу й інші українські дослідники [6-12].

Слід визначити той факт, що українська наукова громада дещо повільніше сприймає нові ідеї, нові підходи. Саме це спричинює якщо не зупинку, то крокування уторованими шляхами і послуговування, метафорично виражаючись, архаїчними кліше докантівської епохи, котрі вже не можуть бути використані за нинішніх умов. Більше того, на жаль слід констатувати і той факт, що поки українські дослідники подають у своїх скромних публікаціях доволі розумні гіпотези, російські дослідники, їх дуже вдало використовують і розвивають відповідно до власного контексту і розглядуваної проблематики. Поза це, і те незначне коло фахівців, які висловлюють навіть у постановочному плану схожі думки, говорять дуже мало, а їхні поодинокі наукові публікації, що епізодично та побіжно заторкували цю тему, дають так само мало поживи аби навіть фахівець міг скласти про нього бодай хоча б загальне уявлення.

Не буду лукавити і блукати манівцями розпливчатих фраз: зосереджу увагу на тій проблематиці, яка для мене стала сенсом життя, і фокусом мого наукового інтересу — національна безпека.

Визначу одразу мету даної статті: постановка для широкого загалу наукової проблеми щодо формування права національної безпеки.

Що спіткало мене до написання даної статті? Певним чином, млявість і неоднозначне сприйняття даної проблеми у вітчизняних юридичних наукових колах, а з іншого — активно підхоплена останні два роки  російськими дослідниками ідея щодо формування права національної безпеки, про яку ми згадували у своїй монографії ще у 2005 році. Зокрема у ній зазначалося: „Національна безпека становить собою складний феномен і має вивчатись в межах окремої галузі знань. Причому правовий характер національної безпеки зумовлений нерозривністю права і безпеки, а відтак їх дуальною єдністю. Конкретним виходом наших міркувань є формування системи знань про національну безпеку, розроблення положень щодо формування системи управління. Висхідним елементом має виступати право, яке повинно адекватно відображати суспільні відносини у сфері національної безпеки. Відтак постає потреба у формуванні комплексної галузі права, яка б вивчала суспільні відносини, що складаються у сфері національної безпеки. Такою галуззю пропонується визнавати право національної безпеки, конкретна реалізація дії якого може бути відображена у кодексі про національну безпеку” [13].

Не бажаючи залишитись у ролі лише сторонніх спостерігачів, усвідомлюючи важливість даного питання для української юридичної науки і безпекової практики, спробуємо висловити позиції і думки щодо даного питання і розвинути власну гіпотезу. Причому наші міркування вже ґрунтуватимуться не лише на власних гіпотезах і дослідженнях, а й публікаціях російських авторів, які також у власний для себе спосіб здійснили різноманітні спроби щодо надання багатоманітних інтерпретацій даній ідеї.

Зазначимо, що певна повільність із розробленням права національної безпеки базується передусім на тому, що наукова громадськість зберігає обережність і небажання розглядати національна безпеку і безпеку взагалі як правову категорію. Звичайно, за таких умовах сприйняття чогось нового, прогресивного стає вкрай тяжким. Адже без достатніх і ґрунтовних досліджень, будови усталеного розуміння у наукової громади про правову сутність безпеки, наближення до формування права національної безпеки є вкрай важким завданням. Саме у таких умовах, у такий спосіб і розвиваються наукові дослідження останніми роками. Певні зрушення почали відбуватися з появою захищених дисертацій, де безпека піддавалося аналізу відповідно до конкретної галузі юридичних знань, тобто набувала правового змісту. Серед таких досліджень останніх років, можна виділити:

r   у теорії держави і права (Левицька М.Б., Максименко Ю.Є.,  Медведчука В.В., Пендюра М.М.) [14-17];

r   у конституційному праві (Петрів І.М., Чуйко З.Д.) [10; 18];

r   в адміністративному праві і державному управлінні (Городянко С. В., Логінов О. В., Ольховський Є Б., Пашков С. М., Ситник Г.П., Теличкін О. О., Хіміч О. М.) [19-25];

r   у кримінальному праві (Горбачова І. М., Литвин О. П., Мисливий В. А., Окнян В. К., Пащенко О. О.) [26-30];

r   у міжнародному праві (Білоцький С. Д., Делинский А. А., Дмитрієв А. І., Микієвич М. М., Ржевська В. С., Фисун Ю. Ю.) [31-36].

Звичайно, ми залишили поза нашою увагою багато цікавих робіт, виконаних поза рамками правових наук [37-39].

Особливої значущості в даному контексті набула докторська дисертація Пономаренко Г.О. „Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави”, що була захищена у червні 2008 року. Адже вона стала першим в Україні дослідженням проблем внутрішньої безпеки в рамках адміністративного права. Важливість захисту даної дисертації полягає у тому, що фактично нині аргументи прибічників уповільнення розвитку безпекової науки зведені нанівець. Адже категорія „безпека” вже стабільно увійшла у науковий обіг і надалі потребує аргументації вже не сама необхідність такого розгляду, а подальші дослідженні в напрямі формування права національної безпеки.

Ґрунтовним джерелом для права національної безпеки також може стати робота Настюка  В.Я. „Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму” [9].

Таким чином, наведене вище уможливлює свідчити, що безпека вже стала не лише фокусом уваги науковців різних галузей, а й передусім, опинилася у царині юридичних наук. Причому, як можна побачити із вище наведеного переліку дисертацій, він є вельми різноманітним. Сказане свідчить про те, що безпека об’єктивно виступає правовою категорією і суб’єктивне ставлення нинішнього покоління науковців щодо невизнання даного факту, аж ніяким чином не може сказатися на розвиткові науки, оскільки вона розвивається незалежно від дозволу на друкування тієї чи іншої наукової продукції або захист на рівні дисертацій тих чи інших наукових положень.

Нижче хотів би аргументувати власну позицію щодо необхідності розгляду безпеки не лише в рамках окремих галузей наук, а й формування окремої — права національної безпеки.

Передовсім зробимо декілька акцентів. Мета правового регулювання полягає у тому, щоб внаслідок дії норм права безпекові процеси відбувалися у тих напрямах, які є вигідними суспільству, а внаслідок цього виникали бажані, значимі та необхідні для суспільства результати.

Еволюція права національної безпеки може бути пов’язана з необхідністю безпечного не лише функціонування, але й розвитку як української, так і міжнародної  спільноти. За таких умов норми права національної безпеки мають набувати нових якостей: забезпечувати збереження, відновлення і розвиток діяльності людини в контексті реалізації нею законних прав та інтересів. У рамках даного контексту доцільно також порушити і іншу, не менш важливу, проблему: реформування права міжнародної безпеки, яке має розширити нинішні обрії, включивши до себе фундаментальні засади права національної безпеки окремих країн. Адже діалог цивілізацій, глобалізація загроз і відповідна глобалізація систем безпеки передбачають формування і виникнення нових процесуальних зв’язків, відносин, регулятором яких і має виступати право національної безпеки на державному рівні, і концептуально оновлене право міжнародної безпеки на міжнародному.

Процеси інтеграції до систем колективної безпеки зумовлюють адекватну необхідність у наповненні національних правових систем новими стандартами, покликаними певним чином гармонізувати як самі безпекові відносини, які за даного випадку об’єднують держави, так і відповідне їх безпекове законодавство.

Причому ці стандарти слід сприймати в декількох аспектах. Відповідно до першого, безпековий стандарт — нормативний документ, що фіксує комплекс норм, правил, термінів та понять, вимог, які є обов’язковими для застосування при забезпеченні безпеки (об’єкта, процесу стандартизації) [3, с. 37]. Відповідно до другого аспекту, який здебільшого аксіоматично превалює в безпековому середовищі, поняття стандарт не має конкретно визначеного змісту. Під ним розуміються певні правила, приписи, що відповідають іншим наперед заданим параметрам. Такими розпливчатими і, що не мають чіткого визначення, термінами можна визнати: „стандарти НАТО”, „європейські стандарти”, „міжнародні стандарти”, „галузеві стандарти”, „стандарт безпеки” тощо.

Безперечно, можна зважати на даний підхід, розуміючи, що в його рамках йдеться про: можливість розроблення спільної, уніфікованої термінології, конкретної продукції, методи вимірювань рівня безпеки, ідентифікації загроз, методи, способи та засоби забезпечення безпеки, техніку безпеки тощо.

Утім саме цю розмитість і має не меті усунути право національної безпеки, в рамках якого категорії набудуть чіткого юридичного змісту, будуть легітимізовані і відповідно однаково не лише розумітимуться суб’єктами безпекових правовідносин, але й застосовуватимуться у їхній практичній діяльності.

У даному контексті правове регулювання слід розглядати як умову розвитку об’єктів національної безпеки, які визначають характер процесів функціонування суспільства, методи впливу на цей розвиток, а також відповідальність за невиконання нормативно закріплених правил.

Історично розвиток права національної безпеки відкриватиме простір для ефективнішого розвитку держави та її інститутів, у тому числі суспільних. Безперечно, набуває непересічного значення і можливості окремої особи. Дані можливості на пряму пов’язані з еволюцією системних уявлень про безпеку. Так наприклад, парадигма національної безпеки у повоєнні роки (1945 — 1953 рр.) звужувалася лише безпекою воєнною, в епоху біполярного світу (1953 — 1991 рр.) — носила оборонний характер, в епоху постбіполярного світу (1991 — 11 вересня 2001 року) — характеризувалася розширенням розуміння феномену безпеки, куди окрім воєнної, були включені інформаційна, екологічна, демографічна, економічна, ноосферна та інші; в епоху неополярного світу (11 вересня 2001 року — 08 серпня 2008 року) характеризувалася формуванням нових систем безпеки як відповідь на глобальні загрози, поєднаним з можливістю втручання у внутрішні справи незалежних і суверенних країн, зменшенням прав людини особливо у сфері свободи листування, ведення переговорів з „міркувань безпеки”, нівелювання ролі ООН та ОБСЄ. Наразі, після подій 08 серпня 2008 року можна прогнозувати вироблення нових принципів і відповідних уявлень як на саму безпеку, так і на методи та форми її забезпечення, і відповідно необхідність об’єднання до колективних систем безпеки.

Відповідно до означених парадигм змінювалася і відповідна правова система тієї чи іншої країни, що неминуче впливало і на формування окремого інституту права міжнародної безпеки. За таких умов ставлення і розуміння безпеки, її необхідності і засобів та методів забезпечення з боку керівної еліти країни визначали і адекватне нормативне закріплення можливостей конкретної особи щодо її участі в даному процесі. Таким чином можна чітко простежити і висновувати: безпека є взаємопов’язаною з правом, більше того, у деяких випадках вона формує право позитивне, впливає на рівень відносин держави і особи, формування інститутів громадянського суспільства, побудову незалежної, демократичної, правової і соціальної держави в цілому.

Усвідомлюючи необхідність розроблення уніфікованого праворозуміння і правозастосування у сфері міжнародної безпеки, робляться спроби вчених щодо розв’язання даної проблеми. Так, Г.Берман пропонує створити світове право, яке включатиме велику систему контрактних і звичаєвих правових норм, що регулюють відносини між фізичними і юридичними особами понад національні кордони, пропонуючи нову назву — право народів. Розвиваючи цю думку, але подаючи іншу назву, розмірковує О.А.Степанов. Зокрема, даний дослідник зазначає, що право безпеки покликано шляхом використання універсальних процедурних форм визначати на міждержавному рівні характер взаємовідносин у сфері безпеки [40, с. 82].

Водночас, схвалюючи прагнення даних дослідників щодо вироблення підходів до формування права безпеки, я не можу прийняти ані їхню аргументацію, ані підтримати загальну ідею щодо змісту даного права, який є початково звужений у даних авторів лише до терористичних загроз і загроз інформаційним електронним системам.

По-перше, право безпеки як таке є дуже абстрактним і не має власного предмета, адже позитивне право закріплює правила поведінки у певній сфері життєдіяльності, які є обов’язковими для кола учасників даних відносин. Відтак, безпека як така може розглядатися лише як категорія теорії безпеки — безпекознавства [41]. Натомість, коли йдеться про право, то необхідно чітко його розділяти відповідно до предметних сфер. Наразі мною пропонується відповідно до рівнів безпеки виділяти: право міжнародної безпеки і право національної безпеки.

По-друге, зміст права національної безпеки, так само як і зміст права міжнародної безпеки, не має обмежуватись лише загрозами і заходами щодо дій „наднаціонального координатора антитерористичної діяльності” [40, с. 83]. Адже право виступає регулятором суспільних відносин і має охоплювати своїм впливом усі елементи системи національної безпеки: множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства та держави, загрози і небезпеки, внутрішні і зовнішні, об’єктивні та суб’єктивні,  природні, техногенні та антропогенні чинники, що впливають на рівень національної безпеки, умови їх ґенези, еволюції й балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо про­сування забезпечених недоторканістю потреб, національних інтересів і цінностей нації.

Поза це слід зважати на той факт, що система національної безпеки є складовою частиною європейської та глобальної (універсальної) системи безпеки.

Відтак, можна висунути обґрунтовану гіпотезу: при формуванні систем колективної безпеки відбувається імплементація і гармонізація елементів систем національної безпеки окремих країн відповідно до визначених принципів функціонування систем безпеки вищого порядку. Саме тому об’єктивною потребою сьогодення є зміна концепції права міжнародної безпеки, врахування розроблених теорією національної безпеки положень, не замикаючись і штучно обмежуючись лише надбанням міжнародного права, роль якого є важливою, але не визначальною.

По-третє, необхідність наповнення національних правових систем спільними стандартами є не умовою, а наслідком кооперації держав у забезпеченні колективної безпеки. Більше того, наповнення правових систем безпековими стандартами уможливлюється лише після формування спільних систем безпеки, проведення відповідних заходів із її забезпечення. Це уможливить говорити не про просте наповнення безпековими стандартами, які можуть на практиці виявити свою нездатність працювати в Україні, а тими з них, які дійсно покращать рівень національної безпеки. Саме останній має бути приматом при входженні до будь-яких систем колективної безпеки, а не навпаки, коли підвищення рівня безпеки країн-членів системи безпеки підвищується за рахунок зниження рівня національної безпеки окремої країни.

Натомість можна прийняти тезу О.А.Степанова про те, що саме процедурний фактор зближення правових систем передбачає наявність акценту на вертикальній взаємодії, в рамках якої суттєвої ваги набуває спадкоємність в праві, яка зводиться до сприйняття певних елементів і правових цінностей усіма суб’єктами суспільних відносин. У цілому ж така спадкоємність може знаходити свій вираз через прийняття досконаліших правових взірців функціонування правових систем [43, с. 83].

Право покликано сприяти прогресивній соціальній діяльності. Безпека ж, виступаючи видом соціальної діяльності, за якої створюються умови для цієї діяльності є нерозривно пов’язаною з правом, адже останнє (в розумінні природного права) наповнює безпекову царину ідеєю справедливості, всевершності права. І у даному аспекті, підходячи до розуміння права передусім як природного, а не позитивного, безпека виступає органічним і дуальним компонентом правовладдя. Саме так, пропонує С.Головатий називати принцип верховенства права. Причому у своїй маститій монографії С.Головатий стосовно до контексту нерозривної єдності позитивного права і безпеки зазначає, що без визнання та забезпечення верховенства права саме лише бажання захистити права людини неодмінно лишається недосяжним, а сам захист неефективним [42, с. 1627].

Важливість і неординарність роботи С.Головатого полягає у не пересічності його думок, глибині та обріях наукового пошуку, нетривіальності і довершеності обґрунтування нової концепції принципу верховенства права. Право виділяється і розуміється не як успадкована система норм права, а насамперед як самостійний, унікальний і самобутній феномен, котрий має передовсім власне призначення і не зводиться до категорій держави.

Таким чином доходимо важливих висновків: правовладдя є неможливим без ефективно функціонуючої системи безпеки, яка за допомогою системи  забезпечення перетворює воління і дороговкази нації у практичну площину її безпосередньої буттєвості.

Звідси випливає й інший, не менш важливий, висновок: національна безпека має спиратись не лише на позитивне, й на природне право, котре виступає для неї мірилом раціональності буттєвості самої безпеки, котра не може бути описана поза правовою цариною.

Саме такі, на наш погляд, важливі висновки є базовими аргументами на користь необхідності уконституювання права національної безпеки.

Право національної безпеки має подовжувати ідеї наукового пошуку сучасної правової науки, розкривати властивості і можливості права як сильного і дієвого чинника у житті людини, суспільства і держави (об’єктів національної безпеки). Право національної безпеки дозволить з одного боку подолати стереотипи щодо вседозволеності спеціальних служб, а з іншого — обмежить розуміння свободи вибору людини, включаючи засоби захисту і методи забезпечення власної безпеки. Адже, прикладом, тероризм із ідейних причин також можна розглядати як волюнтаристське розуміння свободи, і бажання щодо її втілення неприйнятними для цивілізованого суспільства радикальними засобами. За даного випадку право національної безпеки здатне трансформувати свободу людини у її позитивну і конструктивну соціальну діяльність, корисну для суспільства і держави в цілому. Тому, крокуючи до європейських структур, прагнучи послуговуватись європейськими стандартами, слід визнати необхідність взаємопроникнення права міжнародної безпеки і права національної безпеки одне в одне. Причому, екстраполюючи вище наведені думки, право міжнародної безпеки має уособлювати ідею міжнародної справедливості, справедливого розподілу світових природних ресурсів, незастосування сили при вирішенні міжнародних спорів і конфліктів; спиратися в цілому на принципи міжнародного права, викладені у Статуті ООН.

Таке взаємопроникнення, поступово якщо не привнесе європейські стандарти у безпосереднє буремне безпекове життя, то хоча б закладе правовий фундамент для того, щоб згодом, керуючись нормами права національної безпеки безпекова діяльність наближалась до європейських стандартів: добра, віри, справедливості.

Відзначаючи, що на рівні правосвідомості формуються правила, що регулюють поведінку людини у суспільстві, право національної безпеки закладає фундамент для відпрацювання аксіологічних критеріїв дозволеної поведінки особи. В його рамках необхідно також розробляти процедурно-правове регулювання. Право національної безпеки має дозволити представникам різних правових систем ідентифікувати діяльність суб’єктів за однозначними критеріями.

Врешті-решт право національної безпеки може бути досліджено і в аксіологічному вимірі. Адже воно передусім покликано:

r   позбавити свавілля політичні групи, що приходять до влади, на власний розсуд тлумачити національні інтереси, змішувати їх із власними бізнесовими та клановими зацікавленостями;

r   унеможливити узурпацію влади через зосередження у однієї з гілок влади більших повноважень порівняно з іншими у сфері національної безпеки, тобто буде легітимовано принцип безпекового балансу — система стримувань і противаг у сфері національної безпеки, яка означає, що жоден із суб’єктів забезпечення національної безпеки не може бути наділений повноваженнями більшими за іншого, а також кожен із суб’єктів має бути наділений правом впливу у даній сфері один на одного [3];

r   забезпечити поступ українства до омріяних ідеалів соборності та правовладдя;

r   уконституювати процес формування пріоритетних національних інтересів, позбавивши його заангажованих елементів, що відповідають політичний кон’юнктурі на тому чи іншому етапі історичного розвитку української державності;

r   визначити базові (фундаментальні) категорії національної безпеки, об’єднавши і пов’язавши їх із поступом до річища державності, досягнення національних ідеалів і національної мети;

r   унормувати процес становлення тотожних моментів у різних правових системах за рахунок реалізації принципу інваріантності безпекових настанов.

Слід сказати і про гуманістичний вимір права національної безпеки, який  полягає у тому, що воно зорієнтовано на людину, втілення та реалізацію її інтересів, що відповідають законам добра і справедливості, самій концепції гуманізму. Право національної безпеки має стати, так би вмовити, моральним обов’язком кожної людини щодо творення української нації, розвитку духовності, зміцнення і укріплення титульного етносу — державоутворюючого українського народу.

Цілком збагненно, особливо в дусі теорії прогресу, сприйняття розвитку права як процесу, котрий сходить до гори, що право національної безпеки має сприйматися наукової громадою як наслідок довготривалої політико-правової традиції, яка в підсумку явила світові та українському соціуму багатогранну правову теорію, котрій ще донедавна було відведено роль сурмача, що лише закликає до справедливості. До ідей безпеки зверталося чимало дослідників, більше того, нами була зроблена спроба виділити парадигми системного мислення щодо безпеки, котрі існували у ХХ столітті. Проте, як свідчить наш науковий досвід, а також викладання і безпосереднє спілкування із практиками сфери національної безпеки, найвдалішою спробою систематизувати знання у сфері національної безпеки стало формування наукового напряму про національну безпеку — націобезпекознавство. Так само, як і в політико-правовій царині найбільш конструктивною вбачається еволюція права, наслідком якої виступатиме формування і уконституювання у юридичній науці права національної безпеки.

Можна висновувати, що побіжний аналіз існуючих у вітчизняній науці наукових джерел не дає можливості скласти цілісну та ґрунтовну уяву ані про феномен національної безпеки, ані про можливі конструкції права національної безпеки. Цю прогалину я спробував усунути в рамках даної статті. Актуальність і необхідність формування права національної безпеки не виступають даниною моді в ході неперевершеної ходи диверсифікації права на безліч іноді беззмістовних інститутів. Навпаки — формування даного права закладе фундамент для поступового правового і безпекового розвитку нашої країни, сприятиме повнішій реалізації принципу правовладдя, а також закладе фундамент для крокування уторованим шляхом вже розроблених і успішно діючих європейських стандартів безпеки. Дане право слугуватиме основою безпекового розвою України, адже воно є дуальним із правом природним — правом на гідне життя і забезпечення його відповідними, визначеними законом, засобами.

Право національної безпеки може розглядатися у чисельних вимірах. І його аналіз в рамках даної статті лише в історичному, гуманістичному, процесуальному, аксіологічному і онтологічному вимірах лише закладають фундамент для подальших плідних наукових розробок, розкривають нескінченні обрії дослідження національної безпеки як екзистенціального феномену буремної дійсності.

Головне на мій погляд, що в рамках даної статті здійснено спробу науково обґрунтувати необхідність формування права національної безпеки, визначено його загальне призначення, основну мету і завдання — сформовано концепцію. Адже сутність права виявляється не лише у правових феноменах, але і у не праві, заперечуючи яке, право стверджує себе як самоцінність в початковому, всезагальному сенсі права як унікального феномену. Що ж до його змістовного наповнення, то про це йтиметься у наступних авторських публікаціях.

Література

1. Ліпкан В.А. Національна безпека України: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2008. — 552 с.
2. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник]. — К.: КНТ, 2008. — 631 с.
3. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб.— К.: Текст, 2008. — 400 с.
4. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є., В.М.Желіховський Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 280 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
5. Ліпкан В.А., Діордіца І.В. Національна безпека України: кримінально-правова охорона: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2007. — 292 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
6. Горбулін В. П. Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.
7. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с. — Бібліогр.: с. 404-446.
8. Пономаренко Г. О. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: автореф. дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2008. — 39 с.
9. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с.
10. Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.
11. Нижник В. Н., Ситник Г.П., Білоус В. Т. Національна безпека України  (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку ): Навч. посіб. / За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. — Ірпінь, 2000. — 304 с.
12. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навч. посіб. — Х.: Фоліо, 2002. — 285 с.
13. Ліпкан В.А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України: Монографія. — К.: Текст, 2005. — 350 с.
14. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутр. справ. — К., 2002. — 206 с.
15. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с. — 20 с.
16. Медведчук В. В. Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01., 12.00.02 / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 1997.
17. Пендюра М. М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с.
18. Петрів І. М. Конституційно-правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2004. — 209 с. — Бібліогр.: с. 196-209.
19. Городянко С. В. Організаційно-правове забезпечення безпеки діяльності працівників ОВС України: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с.
20. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2005. — 236 с.— Бібліогр.: с. 193-211.
21. Ольховський Є Б. Адміністративно-правові засоби забезпечення громадської безпеки: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2003. — 191 с. — Бібліогр.: с. 178-191.
22. Пашков С. М. Організаційно-правові засади діяльності судової міліції по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2008. — 18 с.
23. Ситник Г. П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: Дис.. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2004. — 429 с. — Бібліогр.: с. 367-408.
24. Теличкін О. О. Правоохоронна діяльність у сфері забезпечення міжнародного миру і безпеки: організаційно-правові засади: Дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун- т внутрішніх справ. — Х., 2004. — 428 с.
25. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2006. — 16 с.
26. Горбачова І. М. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз): автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська національна юридична академія. — О., 2008. — 20 с.
27. Литвин О. П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я: Дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Київський ін-т внутрішніх справ. — К., 1999. — 400 с.;
28. Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. — Д., 2005. — 543 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 413-78.
29. Окнян В. К. Кримінально-правова відповідальність за порушення правил пожежної безпеки: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1997. — 24 с.
30. Пащенко О. О. Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки: соціальна обумовленість і склад злочину: Автореф. дис. .. канд. філософ. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2004. — 18 с.
31. Білоцький С. Д. Міжнародне-правове регулювання співробітництва регіональних організацій колективної безпеки з ООН (на прикладі миротворчих операцій НАТО в Південно- Східній Європі): автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2008. — 18 с.
32. Делинский А. А. Европейская система безопасности: международно-правовые аспекты становления и развития: Дис. .. канд. юр. наук: 12.00.11 / Одес. нац. юр. акад. — О., 2002. — 186 с.
33. Дмитрієв А. І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: Дис. .. д-ра. юр. наук: 12.00.11 / НАУ України, Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького. — К., 2003. — 426 с.
34. Микієвич М. М. Правові засади організації та діяльності Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки: Автореф. дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2007. — 40 с.
35. Ржевська В. С. Право держави на самооборону в світлі розвитку юридичних гарантій міжнародної безпеки: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — К., 2003. — 22 с.
36. Фисун Ю. Ю. Міжнародно-правове регулювання інституту релігійної безпеки: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.11 / Одеська національна юридична академія. — О., 2004. — 197 с. — Бібліогр.: с. 180-197.
37. Бодрук О. С. Системи національної та міжнародної  безпеки в умовах формування нового світового порядку 1991-2001 роки: Дис… д-ра. політ. наук: 21.01.01 / Нац. ін-т проблем міжнар. безпеки. — К., 2003.­ — 415 с.
38. Храбан І. А. Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України (воєнно-політичний аспект): автореф. дис.. д-ра політ. наук: 21.01.01 / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України — К., 2008. — 32 с. — 32 с.
39. Луньков А. В. Гарантування державної безпеки України: історичний досвід провідних держав та сучасність: Автореф. дис.. канд. іст. наук: 20.02.22 / Національний ун-т “Львівська політехніка” — Л., 2007. — 19 с.
40. Степанов О.А. Условия формирования права безопасности // Государство и право. — № 2. — 2007. — С. 82 – 85.
41. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
42. Головатий С. Верховенство права: український досвід: монографія. — Книга третя. К.: Фенікс, 2006.

ЛІПКАН Володимир Анатолійович

УДК| 351:323+351:327

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Шакун Василь Іванович, Київський національний університет внутрішніх справ, перший проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії правових наук України СІРЕНКО Василь Федорович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, головний науковий співробітник

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Скрипнюк Олександр Васильович, Академія правових наук України, начальник відділу міжнародних наукових зв’язків

доктор юридичних наук, професор ПЄТКОВ Валерій Петрович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх прав, ректор

Захист відбудеться 18 лютого 2009 р. о 14⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий „___” грудня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                М. В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблему забезпечення національної безпеки не можна віднести до новітніх. Але й до нині вона залишається не розв’язаною. Особливої актуальності національна безпека набуває в умовах світової економічної кризи, яка не обійшла й Україну.

Незважаючи на ґрунтовну нормативну базу у сфері забезпечення національної безпеки, ефективність державного регулювання в частині захисту національних інтересів і гарантування безпеки особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз залишається проблемною. При цьому, відповідно до чинного законодавства, під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам. Визначальним, на наш погляд, є те, що в Україні залишається науково не дослідженим вплив адміністративно-правового регулювання на забезпечення національної безпеки та її ефективність.

Зауважимо, що окремі аспекти проблеми забезпечення національної безпеки були предметом дисертаційних досліджень, які проводили О.Ф.Бантишев, К.О.Біла, В.Т.Білоус, О.С.Бодрук, О.А.Делінський, В.С.Картавцев, О.В.Копан, Б.А.Кормич, П.П.Круть, М.Б.Левицька, О.В.Логінов, Ю.Є.Максименко, В.В.Медведчук, М.І.Мельник, В.І.Мунтіян, Н.Р.Нижник, М.М.Пендюра, Г.О.Пономаренко, О.В.Пулим, Г.П.Ситник, О.В.Украінчук, О.Л.Хилько, З.Д.Чуйко та ін.

Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, окрім згаданих вище вчених, зробили Л.В.Багрій-Шахматов, Ю.В.Баулін, О.Ф.Бєлов, І.Ф.Бінько, О.Г.Білорус, В.І.Борисов, О.Л.Валевський, Т.В.Варфоломеєва, А.С.Васильєв, Д.Видрін, С.Б.Гавриш, В.О.Глушков, В.В.Голіна, С.П.Головатий, М.М.Гончар, А.Н.Гончаренко, В.Д.Гончаренко, М.О.Гончаренко, В.П.Горбулін, В.І.Гурковський, О.Г.Данільян, М.І.Даньшин, О.П. Дзьобань, В.П.Ємельянов, А.П.Закалюк, О.В.Зернецька, В.А.Зленко, Р.А.Калюжний, А.Б.Качинський, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, О.Л.Копиленко, М.Й.Коржанський, В.О.Косевцов, Г.Ф.Костенко, О.М.Костенко, М.В.Костицький, О.М.Литвак, О.В.Литвиненко, Д.Г.Лук’яненко, В.Т.Маляренко, О.Я.Маначинський, П.П.Михайленко, В.Т.Нор, В.Ф.Опришко, М.І.Панов, Б.О.Парахонський, Г.М.Перепелиця, С.І.Пирожков, Г.Г.Почепцов, Є.Пронкін, П.М.Рабінович, І.М.Рижов, Ю.І.Римаренко, Л.А.Савченко, М.Я.Сегай, М.Ф.Селівон, В.В.Сташис, А.А.Соболєв, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, О.Г.Фролова, М.В.Цвік, М.В.Цюрупа, В.І.Шакун, М.В.Чумак, О.Н.Ярмиш, С.С.Яценко та інші.

Вагомий вплив на формування поглядів автора на адміністративно-правову природу національної безпеки здійснив доробок таких вчених, як В.Б.Авер’янов, О.Ф.Андрійко, В.Г.Афанасьєв, О.М.Бандурка, Ю.П.Битяк, І.Л.Бородін, А.С.Васильєв, В.М.Гаращук, І.П.Голосніченко, З.С.Гладун, Є.В.Додін, С.В.Ківалов, Т.О.Коломоєць, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, В.В.Конопльов, О.В.Копан, Є.Б.Кубко, О.В.Кузьменко, В.І.Курило, Є.В.Курінний, М.П.Кучерявенко, Д.М.Лук’янець, В.М.Марчук, Н.М.Мироненко, В.Я.Настюк, В.І.Олефір, О.І.Остапенко, І.М.Пахомов, В.П.Пєтков, В.Ф.Погорілко, О.П.Рябченко, А.О.Селіванов, В.М.Селіванов, В.Ф.Сіренко, О.В.Скрипнюк, І.А.Тимченко, М.М.Тищенко, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, В.О.Шамрай, М.Я.Швець, Ю.С.Шемшученко та інші.

Проте зазначені дослідження та наукові праці стосувалися лише окремих напрямків у сфері забезпечення національної безпеки. Між тим саме проблема адміністративно-правової природи національної безпеки залишається практично не дослідженою, особливо стосовно обґрунтування теоретичних засад і напрямів підвищення ефективності її адміністративно-правового регулювання, що підтверджується результатами дослідження.

У науці адміністративного права залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади адміністративно-правової природи національної безпеки, система управління й адміністративно-правовий статус її суб’єктів, здійснення державного контролю в цій сфері. Окреслене коло проблем визначає актуальність роботи і створює умови для формування нової адміністративно-правової парадигми забезпечення національної безпеки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Київського національного університету внутрішніх справ. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Тематики пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004—2009 років (затверджено наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.), безпосередньо пов’язане з основними напрямками наукового забезпечення реалізації Стратегії національної безпеки України, Законів України „Про основи національної безпеки України”, „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, Концепції адміністративної реформи та Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 19 від
27 грудня 2005 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення адміністративно-правових засад забезпечення національної безпеки України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Для досягнення цієї мети поставлені та вирішувалися такі основні завдання:

-                       розкрити зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки;

-                       дослідити зміст і структуру адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки;

-                       вивчити стан і визначити напрямки удосконалення системи управління національною безпекою;

-                       дослідити адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення національної безпеки;

-                       сформулювати адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки;

-                       обґрунтувати необхідність побудови загальної теорії національної безпеки;

-                       визначити методологію моделювання системи управління національною безпекою;

-                       проаналізувати стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки;

-                       намітити основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Предметом дослідження є адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Методологічною базою виступає сукупність філософських, загальнонаукових, приватно-наукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань.

Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за допомогою якого обґрунтовано взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а національна безпека розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації (розділ 3, 4).

За допомогою аксіоматичного методу сформульовано положення про те, що національна безпека виступає об’єктом адміністративно-правової науки (розділ 1). Застосування методів аналізу та синтезу сприяло визначенню ознак системи національної безпеки, системи управління і системи забезпечення національної безпеки (пп. 1.3, 2.3, 3.6), виявленню прогалин у законодавстві про національну безпеку та опрацюванню пропозицій щодо його удосконалення (пп. 2.2, 5.3). Із використанням методу класифікації окреслено види національних інтересів, впроваджено типологізацію загроз національній безпеці (п. 1.2), підходи до визначення базових понять дослідження (розділ 1, п. 2.2). Герменевтичний метод дав змогу з’ясувати текстуальну сутність нормативних приписів законодавчих актів щодо адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки України (розділ 3). На підставі дедуктивного методу визначено структурно-логічну схему дослідження (розділи 1—5), яка відбиває шлях пізнання національної безпеки як категорії правової науки від загального (національна безпека як об’єкт адміністративно-правової науки) до особливого (національна безпека як категорія правової науки) і конкретного (національна безпека як адміністративно-правова категорія) (пп. 1.3, 2.2). Використання діалектичного та метафізичного методів дозволило дослідити шляхи становлення і розвитку національної безпеки як правової категорії (розділи 1—5). Історичний метод дав змогу дослідити шляхи становлення і розвитку системи національної безпеки, етапи трансформації адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки (п. 1.1). Логіко-семантичний метод та метод аналізу словникових визначень (розділи 1, 2) застосовувалися для поглиблення розуміння понятійного апарату дисертації. За допомогою методу моделювання визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою (п. 4.2).

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практики діяльності Ради національної безпеки і оборони України та інших суб’єктів забезпечення національної безпеки за 2005—2008 роки, результати анкетування понад 300 фахівців у галузі національної безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки. За результатами наукової роботи сформульовано і обґрунтовано нові теоретичні положення і висновки та прикладні поняття, що виносяться на захист, зокрема:

уперше:

-                       визначено зміст національної безпеки як об’єкта правової науки, де національна безпека розглядається як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів із забезпечення національної безпеки;

-                       науково обґрунтовано і визначено критерії формування сфер національної безпеки, якими виступають інтегральні показники синтезу національних інтересів, реальних і потенційних загроз;

-                       виявлено адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, серед них головними є: 1) похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; 2) взаємозалежність об’єктів адміністративних правовідносин з об’єктами національної безпеки; 3) взаємозалежність суб’єктів адміністративних правовідносин із суб’єктами забезпечення національної безпеки; 4) наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; 5) самостійний розвиток системи забезпечення національної безпеки в межах адміністративно-правових відносин на відміну від державно-управлінських;

-                       сформульовано основи загальної теорії національної безпеки на засадах міждисциплінарного підходу;

-                       запропоновано нову типологізацію підходів до визначення понять: „безпека”, „національна безпека”, „національні інтереси”, „загроза”, „забезпечення національної безпеки”;

-                       сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про національну безпеку, зокрема розроблено авторські проекти Законів України „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про кримінальну розвідку”;

дістало подальшого розвитку:

-                       дослідження підходів до виділення суб’єктних, предметних і функціональних сфер адміністративно-правового регулювання національної безпеки як додаткової умови щодо віднесення національної безпеки до об’єкта адміністративно-правової науки;

-                       теоретичні проблеми формування та функціонування системи органів державного управління національною безпекою України, а також чіткого визначення їхнього адміністративно-правового статусу;

-                       критерії систематизації заходів адміністративно-правового примусу в контексті їхньої детермінації зі стадіями розвитку загроз національній безпеці;

-                       теоретичне обґрунтування необхідності розроблення в Україні Концепції національної безпеки України, доктрин національної безпеки, Закону України „Про національну безпеку України” та інших нормативно-правових актів.

удосконалено:

-                       підходи до співвідношення та класифікації чинників, що породжують небезпеку: „загроза”, „небезпека”, „виклик”, „ризик”, „фактор”. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої загрози мають декілька стадій розвитку, через що окремі дослідники позначають їх термінами „виклик”, „ризик”, „фактор”. Аргументовано висновок щодо доцільності виділення двох видів чинників: загрози та небезпеки;

-                       визначені в Законі України „Про основи національної безпеки України” концептуальні засади забезпечення національної безпеки, зокрема, щодо основних завдань, напрямів, суб’єктів, об’єктів, принципів і засобів цієї діяльності;

-                       аргументацію необхідності введення в науковий обіг понять „підсистема державного забезпечення національної безпеки” і „підсистема недержавного забезпечення національної безпеки”, а також подане їхнє визначення.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання при забезпеченні національної безпеки України. Пропозиції, що містяться в дисертаційному дослідженні, були використані при підготовці проектів Законів України: „Про боротьбу з тероризмом”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про охоронну діяльність”, „Про детективну діяльність”, „Про недержавне забезпечення безпеки і підприємницької діяльності в Україні”, „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені у правотворчу, правозастосовну і наукову діяльність та навчальний процес, що підтверджено
13 актами впровадження, зокрема: 1) через участь як експерта від Національної академії внутрішніх справ України у складі робочої групи при розробленні проекту Закону України „Про боротьбу з тероризмом” та внесення відповідних пропозицій, які були враховані в ньому; 2) при розробленні і читанні авторського курсу „Безпекознавство” в Інституті безпеки підприємництва Європейського університету; при розробленні робочої програми з даної дисципліни і випуску однойменного навчального посібника, який було рекомендовано Міністерством освіти і науки України для спеціальностей у галузі безпеки; 3) при викладанні в Національній академії внутрішніх справ України дисципліни „Національна безпека України”; 4) при підготовці спецкурсів у Національній академії Служби безпеки України: „Організація контррозвідувальної діяльності Служби безпеки України”, „Розвідувальна діяльність спеціальних служб іноземних держав”, „Діяльність органів Служби безпеки України в надзвичайних ситуаціях і в умовах надзвичайного та воєнного станів”; 5) при викладанні в Київському міжнародному університеті навчальної дисципліни „Безпека бізнесу”; 6) при організації оперативно-розшукової діяльності у справах, пов’язаних із захистом інтересів особи і суспільства в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС України; 7) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду боротьби з тероризмом і відповідних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства по боротьбі з тероризмом в Україні; 8) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду розроблення концепції національної безпеки країни і відповідних рекомендацій щодо формування оновленої Концепції національної безпеки України; 9) при підготовці матеріалів до парламентських слухань на тему „Зовнішня політика як інструмент забезпечення національних інтересів: реалії, здобутки, перспективи”;
10) при навчанні студентів 41 сесії в Міжнародній правоохоронній академії в Будапешті з питань забезпечення національної безпеки і боротьби з тероризмом; 11) при використанні матеріалів під час проведення миротворчих операцій у Косово; 12) при читанні лекцій для поліцейських керівників вищої ланки Німеччини; 13) при підготовці законопроектів „Про боротьбу з екстремізмом”, „Про кримінальну розвідку” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9187 від 02 березня 2006 р.), „Про служби безпеки суб’єктів господарювання” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9264 від 30 березня 2006 р.).

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що вони можуть бути використані в таких сферах:

правотворчій — при вдосконаленні законодавства щодо національної безпеки;

правозастосовній діяльності — як методологічна основа для подальшого дослідження проблем адміністративно-правового регулювання національної безпеки; при проведенні освіти населення з безпеки, підвищення її рівня серед державних службовців; удосконаленні адміністративних заходів забезпечення національної безпеки;

навчальному процесі — при викладанні курсів з адміністративного права, національної безпеки України, загальної теорії національної безпеки, теорії управління безпекою соціальних систем, соціології, кримінального права, теорії державного управління;

у науково-дослідній діяльності — при проведенні науково-дослідної роботи студентів, курсантів та слухачів, підготовці лекційних курсів, підручників, навчальних посібників, подальшому розроблені адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер. У дисертаційній роботі Ліпкана В.А. матеріали і висновки його кандидатської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: міжнародних науково-практичних конференціях — „Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 20—22 червня 2002 р.); „Тероризм і національна безпека України” (Київ, 11—12 квітня 2002 р.); „Розслідування злочинів, що вчинюються організованою злочинністю” (Будапешт, 17—22 червня 2002 р.); „Регіональне співробітництво: безпека та стабільність” (Київ, 23—25 червня 2002 р.); „Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (Київ, 12—13 грудня 2002 р.); „Удосконалення українського ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду” (Київ, 21 листопада 2003 р.); „Україна—Арабський світ. Реалії та перспективи” (Київ, 29 листопада
2003 р.); „Удосконалення співробітництва країн-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним обігом наркотиків та іншими викликами та загрозами” (Київ, 7 квітня 2004 р.); „Правовий захист приватних і публічних інтересів” (Челябінськ, 22—23 січня 2004 р.); „Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (Луцьк, 29 30 вересня 2005 р.); „Российская система противодействия тероризму: проблемы, механизмы реализации и перспективы развития„ (Челябінськ, 2005 р.); „Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности” (Кишинів, 18 травня 2006 р.); міжнародних семінарах — „Удосконалення діяльності правоохоронних органів” (Київ, 4—9 грудня 2000 р.); „Управління спеціальними операціями” (Київ, 21—26 травня 2001 р.); „Інтелектуальна власність” (Київ, 11—15 червня 2001 р.), „Європа на порозі до Союзу по внутрішній безпеці. Безмежна свобода і безпека без кордонів. Шенген, Європол і розширення” (Марієнгайд-Гімборн, 18—22 листопада, 2002 р.); „Відмивання грошей” (Київ, 9—14 квітня 2001 р.); „Боротьба з тероризмом та нелегальними переміщеннями” (Київ, 20—24 січня 2003 р.); „Криміналістичні основи боротьби з тероризмом” (Київ, 1—5 вересня 2003 р.); „Міжнародні аспекти боротьби з політичним екстремізмом та тероризмом” (Мюнстер, 8—10 жовтня 2003 р.); „Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)” (Київ 24—27 травня 2005 р.); загальноукраїнських науково-практичних конференціях —„Стратегія економічного розвитку і Арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 28—29 листопада 2000 р.); „Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22—23 березня 2001 р.); форум „Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (Київ, 27 квітня 2001 р.); „Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк 27 квітня 2001 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України” (Київ, 16—17 травня 2001 р.); „Психологія екстремізму” (Київ, 9 жовтня 2002 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України” (Київ, 9—10 квітня, 2003 р.); „Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України” (Київ, 6 грудня, 2005 р.); „Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.)”; круглих столах і наукових семінарах — „Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму” (Київ, 17 жовтня 2001 р.); „Головні напрямки гармонізації кримінального законодавства в Європі” (Київ, 24 жовтня 2001 р.); „Сучасний тероризм і національна безпека України” (Київ, 24 травня 2002 р.); „Сучасний тероризм: витоки, джерела і сьогоднішні реалії” (Київ, 26 червня 2002 р.); „Інформаційна політика України: перспективи колективної безпеки” (Київ, 11 вересня 2002 р.); „Проблеми боротьби з тероризмом в контексті забезпечення національної безпеки України” (Харків, 23 грудня 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 173 публікаціях, у тому числі в 5 одноосібних монографіях, 1 монографії, виконаній у співавторстві, 17 підручниках, навчальних посібниках і брошурах, 66 наукових статтях у фахових виданнях України, 84 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах, симпозіумах.

Структура дисертації складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, що включають сімнадцять підрозділів, висновків, тридцяти додатків (на 205 сторінок), списку використаних джерел (425 найменувань на 38 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 643 сторінки, загальний — 400 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на його зв’язок із науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання, наукова новизна; окреслюються практичне значення одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їх отриманні, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ 1 „Національна безпека як об’єкт адміністративно-правової науки” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Адміністративно-правова складова національної безпеки” подається типологічна модель напрямків визначення поняття „безпека”, розглядаються основні підходи до визначення поняття „національна безпека”, досліджується зміст національної безпеки. Складність поняття національної безпеки, його багатоаспектність зумовили необхідність у певному впорядкуванні напрямів щодо його визначення, тому була сформована адекватна типологічна модель, яка складається з трьох типів: нормативно-правовий, що передбачає виявлення напрямів щодо визначення поняття „безпека” в нормативно-правових актах України; доктринальний, в якому окреслюються основні напрями до визначення поняття „безпека”, які містяться в науковій літературі; енциклопедичний, у якому подаються підходи до визначення поняття „безпека”, що містяться в енциклопедичних джерелах і словниках.

Зроблено висновок, що спільною для трьох груп є наявність чотирьох головних підходів: статичного (стан захищеності), апофатичного (відсутність загроз і небезпек), діяльнісного (система заходів, спрямованих на створення певних умов), пасивного (дотримання певних параметрів, норм). Аргументовано, що суть національної безпеки полягає у створенні сприятливих умов для розвитку України з метою максимального задоволення інтересів української нації, відповідно до загальновизнаних принципів забезпечення прав і свобод людини.

Обґрунтовано застосування адміністративно-правової та управлінської парадигми до національної безпеки. Резюмується, що національна безпека крізь призму адміністративного права розглядається як діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для прогресивного функціонування і розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України. Структурно зазначена діяльність включає: збереження та зміцнення української державності (уклад життя, національні традиції, культура), народу України як творчо-конструктивного суб’єкта буття.

Багатовимірність феномена національної безпеки дозволила виокремити аспекти її системної характеристики: державно-правовий, соціально-політичний, соціально-економічний, інформаційний, екологічний, воєнний.

У підрозділі 1.2. „Правові основи визначення загроз національній безпеці України” досліджується поняття та зміст загроз національній безпеці України, пропонується класифікація напрямів ієрархії безпекоґенних чинників, подається модель концептуальних підходів до визначення поняття „загроза”. При розгляді даного поняття було зроблено висновок, що загрозам, як системі, притаманна діалектика, а отже було висунуто гіпотезу про можливість управління ними. Такий підхід знайшов безпосереднє відображення при формулюванні визначень понять у дослідженні. Зазначається, що такі поняття, як небезпека і загроза розглядаються дещо спрощено і здебільшого у звуженому плані, відірваному від контексту поняття „національна безпека”. Розглядаються причини неточного відображення в понятті сутності загрози. Пропонується категорійний ряд стосовно загрози: моніторинг — загроза — небезпека — управління — система національної безпеки — національна безпека. Даються визначення даних понять.

Здійснено класифікацію загроз, результатом узагальнення якої стало розроблення типологічної моделі загроз національній безпеці, яка представлена чотирма рівнями класифікацій: типовою, класовою, родовою та видовою. Охарактеризовано кожний із цих рівнів.

Визначається, що з позицій адміністративного права загрозами національній безпеці слід вважати розмаїття внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних і суб’єктивних суперечностей суспільного розвитку в країні та на міжнародній арені в різних сферах людської життєдіяльності, які ускладнюють врегульовану адміністративним правом діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для прогресивного функціонування і розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, а також забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України, її системоутворюючих елементів. Встановлено, що загрози мають декілька стадій розвитку: зародження (початок формування), вияв (віднайдення виразних форм), загострення (критична стадія негативного впливу з відповідними наслідками). Обґрунтовано доцільність виділення двох видів безпекоґенних чинників: загроза та небезпека.

У підрозділі 1.3. „Система національної безпеки України” аргументується необхідність формування та оптимізації даної системи, розглядаються структурні компоненти, пропонується у теоретичному плані виражати її зміст через аналіз категорійних рядів.

Обґрунтовано необхідність формування системи національної безпеки, яка полягає в тому, що вона є генератором динамічної стабільності й основною гарантією конституційного ладу і територіальної цілісності. Існуючи в конфліктогенному середовищі, дана система постійно стикається з проблемою необхідності збереження не лише цілісності об’єкта, але й себе самої, тобто підтримання належного рівня гомеостазису. Відтак, розв’язання проблеми забезпечення національної безпеки уможливлюється за умови теоретичного осмислення, а також практичної організації ефективного функціонування системи її управління, що підтверджується даними проведеного нами опитування, в якому 83 % оцінили незадовільною ефективність діяльності системи управління національною безпекою.

Розділ 2 „Адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки України” обґрунтовується необхідність застосування сучасної доктрини адміністративного права, яка передбачає тенденції гуманізації науки. При цьому сутність адміністративного права зміщується на користь надання послуг населенню, зменшуючи вплив владного розпорядництва. Визначається, що адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки — врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері національної безпеки, у яких сторони (суб’єкти) взаємопов’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

До характерних рис адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки належать: обов’язки і права суб’єктів та об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління і виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки; дані відносини виникають з ініціативи або об’єкта, або суб’єкта, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини — особливий зв’язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, що передбачена адміністративно-правовою нормою; суб’єкт управління безпекою зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є відносинами, які здійснюються за методом влади і примусу. Такі відносини можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна з них має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, а отже потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності — міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; суперечки, що виникають між сторонами, вирішуються переважно за юрисдикцією.

У підрозділі 2.2. „Стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки України” визначено авторське поняття нормативно-правового забезпечення національної безпеки, роль права в даному процесі, висвітлено конкретні питання щодо доцільності існування наявних і необхідності розроблення нових проектів законів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки. Аргументується нерозривна єдність права і національної безпеки, обґрунтовується його провідна роль як регулятора суспільних відносин у сфері національної безпеки.

Дослідження функцій центральних органів виконавчої влади уможливило дійти висновку про неадекватність визначених у безпековому законодавстві сфер життєдіяльності пріоритетним національним інтересам. Зокрема така позиція висловлена 74 % опитаних. Встановлено ігнорування законодавцем таких важливих сфер життєдіяльності, як: сфера української культури і способу життя; сфера прав і свобод людини; сфера громадської безпеки населення; демографічна сфера; сфера охорони здоров’я; правова сфера тощо.

З’ясовано ключову проблему, яка полягає у відсутності чіткого і аргументованого визначення критеріїв поділу суспільного буття на сфери життєдіяльності, котрі потребують найбільшої уваги з боку держави в аспекті забезпечення їхньої безпеки. На думку дисертанта, критерієм формування сфер національної безпеки має виступати синтез національних інтересів, реальних та потенційних загроз щодо них.

Автор доходить висновку, що сучасний стан регулювання національної безпеки не відповідає змісту адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, внаслідок чого актуалізується необхідність вжиття комплексу заходів, спрямованих як на формування системи нормативних актів, об’єднаних цілями і завданнями щодо ефективного регулювання національної безпеки, так і розроблення відповідної системи забезпечення національної безпеки з однозначним визначенням статусу кожного суб’єкта, що входять до неї. Зазначене положення виникає з аналізу проведеного нами анкетування, де 76 % респондентів переконані, що рівень забезпечення національної безпеки значною мірою залежить від наявності нормативної бази, одночасно 72 % опитаних вважають діяльність системи забезпечення національної безпеки посередньою.

У підрозділі 2.3. „Система забезпечення національної безпеки України” запропоновано структуру системи забезпечення національної безпеки, яка складається з підсистеми державного забезпечення національної безпеки: Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Верховна Рада України; Національний банк України; суди, Конституційний суд України; прокуратура України; міністерства та інші центральні й місцеві органи виконавчої влади; підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки: окремі громадяни; органи місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення; приватний нотаріат; адвокатура; приватні детективні та охоронні агентства; об’єднання громадян; політичні партії; професійні спілки; релігійні об’єднання.

Досліджено зміст діяльності суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, окреслено підходи до формування структури суб’єктів системи управління національною безпекою — суб’єктів державно-управлінських відносин. Визначено, що міжгалузеве управління національною безпекою — свідомий, цілеспрямований, організуючий, результативний вплив суб’єкта управління на національну безпеку в різних сферах життєдіяльності.

Розділ 3 „Адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення національної безпеки України” містить шість підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Повноваження Верховної Ради України у сфері національної безпеки України” визначаються повноваження Верховної Ради України в даній сфері, чільне місце серед яких посідають: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, основ національної безпеки; формування законодавчої бази в цій сфері; схвалення рішень з питань введення надзвичайного та воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

У підрозділі 3.2. „Повноваження Президента України у сфері національної безпеки України” робиться висновок, що Президент України здійснює загальне керівництво в усіх сферах суспільного життя. При цьому Кабінет Міністрів України лише спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, а також здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки, а Президент формує політику національної безпеки, визначає пріоритетні цілі, напрями її забезпечення, а також сили, засоби та інше. Роль Президента визначена Указами № 105/2007 від 12 лютого 2007 р. „Про Стратегію національної безпеки України”, № 791/2007 від 20 липня 2007 р. „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України „Про пропозиції щодо фінансового забезпечення виконання заходів у сфері національної безпеки і оборони для врахування у проекті Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”.

Досліджено, що використання Президентом своїх повноважень у сфері національної безпеки покладає виключну і персональну відповідальність на нього, оскільки, виступаючи гарантом додержання прав і свобод людини та громадянина, лише даний суб’єкт забезпечення національної безпеки приймає рішення про застосування інших військових формувань, що не входять до складу Збройних Сил України, утворених відповідно до законодавства України. Таку позицію висловили 82 % респондентів.

У підрозділі 3.3. „Органи виконавчої влади у сфері національної безпеки України” здійснено аналіз повноважень Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Результати дослідження нормативно-правових актів показали, що Кабінет Міністрів України, здійснюючи загальне управління суб’єктами забезпечення національної безпеки, входить до системи органів управління національною безпекою. На виконання своїх повноважень він може реформувати, реорганізувати, створювати або ліквідовувати дані органи, спрямовувати, координувати і контролювати їхню діяльність.

Наголошено, що до 2006 року в державі не існувало окремого законодавчого акту, у якому було б визначено організацію та порядок функціонування Уряду України. Дана прогалина усунена 21 грудня 2006 року, з прийняттям Закону України „Про Кабінет Міністрів України”, за яким компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки набула законодавчого закріплення і визначеності. Проте уже 16 травня 2008 року прийнято іншу редакцію даного закону, у якій повноваження Кабінету Міністрів у даній сфері знову змінені. Спроба ухвалити зміни до даного закону, які б повернули повноваження Уряду України, що були в редакції від 21 грудня 2006 року, зрештою знову виявилася невдалою.

Таким чином, ухвалення 16 травня 2008 року Закону України „Про Кабінет Міністрів України” значно звузило можливості Уряду України щодо формування політики національної безпеки і зосередило більше уваги на її реалізації. Натомість Президент України закріпив своє право на фактичне керівництво в усіх сферах національної безпеки, починаючи від вироблення рішення і закінчуючи контролем за його виконанням.

На наш погляд, окремої уваги, у тому числі й на рівні дисертаційних досліджень, потребує питання державного контролю у сфері національної безпеки, з виокремленням органу, який би не входив до системи органів виконавчої влади і його компетенція у сфері національної безпеки полягала б виключно в здійсненні контролю.

Вважаємо, що за чинним законодавством даний орган не може очолювати Президент України. Він фактично формує політику національної безпеки, контролює її реалізацію через РНБОУ, головою якої він же і виступає. Аналіз рішень РНБОУ за 2005—2008 роки показує, що за таких умов порушується система стримувань і противаг у сфері національної безпеки, яка означає, що жоден із суб’єктів забезпечення національної безпеки не може мати преференцій. Адже преференційні повноваження Президента України з кадрових питань не повинні бути причиною його пріоритету у формуванні, здійсненні та контролі за реалізацією політики національної безпеки. По суті — це окреме питання більш складної і глобальної проблеми, яке порушувалося в адміністративних розвідках не лише вітчизняних вчених: формування контрольної гілки влади. Опитування фахівців показали, що ефективність контролю напряму пов’язана з підпорядкованістю контрольних органів. Їхня належність до Президентської „системи координат” або до органів виконавчої влади знижує ефективність контролю.

На основі аналізу адміністративно-правового статусу відповідних суб’єктів робиться висновок, що диференціація сил забезпечення національної безпеки на „воєнну організацію” та „правоохоронні органи” є недоцільною. Пропонується вживати термін „сили забезпечення національної безпеки”, який найбільш вдало відображає сутність даних органів, адже саме силовий фактор є визначальною ознакою для їх групування у єдину систему.

У підрозділі 3.4. „Інші державні органи (крім органів виконавчої влади) у сфері національної безпеки України” визначені суб’єкти адміністративного права, крім органів виконавчої влади, які вступають в адміністративно-правові відносини з приводу виконання покладених на них обов’язків і реалізації їхніх прав у сфері державного управління. До таких органів належать: Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення, Національний банк України, Рахункова палата, Рада національної безпеки і оборони України, Центральна виборча комісія, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим тощо. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів слід характеризувати, маючи на увазі дві групи суб’єктів адміністративного права, які представлені: 1) апаратом певних державних органів; 2) безпосередньо самими державними органами, не розмежовуючи правосуб’єктність власне органа та його апарату.

Серед зазначених суб’єктів окрема роль належить Раді національної безпеки і оборони України, яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Проведений аналіз діяльності РНБОУ дав змогу стверджуватипомітити, що її рішення припускають втручання в роботу органів виконавчої влади. При цьому РНБОУ не входить до жодної гілки влади і є лише консультативним органом при Президентові України. Відтак, за своєю суттю РНБОУ фактично може втручатися і впливати на діяльність виконавчої влади у сфері національної безпеки. Причому таке втручання може носити лише однобічний характер, оскільки в законі жодним чином не прописана відповідальність самої РНБОУ за нав’язане органу виконавчої влади рішення, реалізація якого спричинила створення загрози чи небезпеки національній безпеці або взагалі завдала їй шкоду.

На наш погляд, функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлінській системі координат, Рада національної безпеки і оборони України є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані в ньому. Більше того, РНБОУ здійснює контроль лише за органами виконавчої влади, тому органи законодавчої і судової влади щодо питань виконання ними функцій щодо забезпечення національної безпеки є по суті безконтрольними. З іншого боку, нині відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового та інших видів державного контролю за діяльністю суб’єктів забезпечення національної безпеки. На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку щодо несформованості в Україні системи контролю у сфері забезпечення національної безпеки.

Окрему увагу приділено ролі органів місцевого самоврядування в забезпеченні національної безпеки України, які створюють необхідні умови для нормальної життєдіяльності громадян, реалізують управління, пристосоване до місцевих особливостей та умов безпеки, сприяють розвитку ініціативи й самостійності в громадян. Досліджено, що адміністративно-правовий статус цих органів характеризується певними обов’язками, головними серед яких є діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Зроблено висновок, що органи місцевого самоврядування є важливою складовою системи забезпечення національної безпеки через їхній органічний взаємозв’язок з органами виконавчої влади.

У підрозділі 3.5. „Місце Конституційного Суду України, інших судів, прокуратури України в забезпеченні національної безпеки України” розглядається роль даних суб’єктів у забезпеченні національної безпеки.

Зазначено, що Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Акцентується увага на тому, що судовий конституційний контроль може сприяти припиненню протиправної діяльності суб’єктів, що становлять загрозу національній безпеці, створювати умови, згідно з якими ці суб’єкти будуть змушені діяти в суворій відповідності до приписів Конституції та інших нормативних актів.

Виділено завдання, що стоять перед судами у сфері національної безпеки: 1) забезпечення захисту конституційного ладу, здійснення правосуддя у справах про злочини проти основ національної безпеки України, забезпечення судового захисту громадських та інших організацій, права яких було порушено внаслідок дій із забезпечення національної безпеки України; 2) захист прав і законних інтересів органів державної влади у сфері правовідносин, що виникають при застосуванні законодавства про національну безпеку; 3) охорона від посягань на конституційний лад держави, його політичну та економічну системи; 4) захист прав і законних інтересів громадян, які потерпіли від злочинів; 5) захист держави від адміністративних правопорушень.

Зазначені завдання суди здійснюють через функції, які реалізуються на основі конституційного, кримінального, цивільного, адміністративного і арбітражного судочинства. Констатовано, що основними функціями судів у сфері національної безпеки є судовий контроль і правосуддя, а додатковими — виступ із законодавчою ініціативою та узагальнення судової практики.

У підрозділі 3.6. „Система управління національною безпекою України” окреслюється зміст системи управління національною безпекою.

Визначено, що система управління національною безпекою — це система, у якій реалізуються функції управління національною безпекою; система управління, об’єктом якої є національна безпека. Її характерними рисами є: процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження; складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий та зворотний зв’язок і чинять вплив як один на одного, так і на всю систему; зв’язки між елементами та зовнішнім середовищем; наявність суб’єктів управління національною безпекою; існування методів та засобів управління.

У роботі визначені чинники, які спричиняють недосконалість і неадекватність організаційної структури системи управління національною безпекою загрозам та небезпекам. Сформульовано відповідні до них напрями удосконалення системи управління, головними з яких є: 1) постійне проведення моніторингу чинного законодавства на предмет дублювання функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки; 2) приведення у відповідність із Законом України „Про основи національної безпеки України” норм законодавства щодо функцій і завдань сил забезпечення національної безпеки; 3) формування моделі структур управління процесом забезпечення національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління, відповідно до загальної мети функціонування системи національної безпеки; 4) розроблення структури управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек.

У ході дослідження виявлені адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, які не повною мірою враховувалися при побудові попередньої системи безпеки: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об’єктів і суб’єктів адміністративних правовідносин з об’єктами та суб’єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв’язок пріоритетних національних інтересів і загроз з одного боку зі структурою суб’єктів державно-управлінських відносин з іншого; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки.

Розділ 4 „Національна безпека як категорія правової науки” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Правові основи загальної теорії національної безпеки” обґрунтовано необхідність формування даної теорії, розкрито її ознаки. Підкреслюється, що уявлення про національну безпеку, її сутність, зміст, складові елементи, методи забезпечення в різні часи характеризувалися не лише політичною ситуацією, але й тим рівнем розвитку науки, який існував на конкретному проміжку часу. Нині більшість проблем, що виникають при дослідженні національної безпеки, обумовлені відсутністю сформованої парадигми національної безпеки, прагненням дослідників аналізувати окремі частини системної проблеми, що не є продуктивним. Одним із конструктивних шляхів розв’язання даної проблеми вбачається формування теоретичної системи знань про національну безпеку, для означення якої дисертантом пропонується вживати термін „націобезпекознавство”.

Національну безпеку пропонується розглядати крізь призму таких основних елементів: визначити мету, завдання, функції, принципи та методологію наукового напряму; окреслити його місце в системі наук і роль при формуванні системи знань про національну безпеку; встановити кореляційні зв’язки між самим націобезпекознавством та прикладними теоріями національної безпеки і тим самим закласти підвалини до організації управління знаннями у сфері національної безпеки; намітити алгоритми формування системи національної безпеки, вичленити складові елементи та взаємозв’язки між ними, встановити системоутворюючі елементи; відповідно до окреслених складових елементів розробити модель системи забезпечення національної безпеки та основні напрями її функціонування, застосовуючи методологію системного і синергетичного підходів.

Головна мета загальної теорії національної безпеки як навчальної дисципліни полягає у формуванні моделі системи знань про національну безпеку. Відповідно до окресленої мети формується комплекс завдань даного напряму, які були об’єднані нами в п’ять таких груп: теоретико-методологічні; функціонально-організаційні; ресурсні; методичні; технологічні. У роботі розкривається зміст кожної з них та окреслюються функції пропонованого наукового напряму. Зокрема: теоретико-пізнавальна, онтологічна, методологічна, аксіологічна, гносеологічна, евристична, критична, світоглядна, ідеологічна, інтегративна, моделювання, прогностична, прикладна, описова, пояснення, практично-організаторська. Охарактеризовано кожну з цих функцій.

З урахуванням зарубіжного досвіду для підготовки суб’єктів управління національною безпекою обґрунтовується необхідність відпрацювання низки заходів: розроблення освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм, централізованих програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців; розроблення та реалізація регіональних і галузевих програм підготовки фахівців з проблем національної та міжнародної безпеки в умовах глобалізації тощо.

У підрозділі 4.2. „Методологія моделювання системи управління національною безпекою” на підставі аналізу універсальних, загальнонаукових і спеціальнонаукових методів сформовано методологічний інструментарій моделювання системи управління національною безпекою і зроблено наступні висновки. Застосування екзистенціального методу є корисним при розробленні питань управління системою національної безпеки. Комбінування позитивізму і волюнтаризму уможливило додатково аргументувати позицію, що система національної безпеки є найбільш дійовим інструментом реалізації національних інтересів. Використання концепції генеративної безпеки дало змогу стверджувати про рівність будь-якої нації у праві на забезпечення власної безпеки та висунути гіпотезу, що в спадковій природі нації закладено одвічне прагнення до національної безпеки. Політико-орієнтований метод дозволив визначити, що національна безпека є не стільки станом, скільки процесом, результатом подолання конструктивного над деструктивним, порядку над хаосом. Даний метод закладає основи для формування загальної теорії національної безпеки. У свою чергу, застосування критичного методу дозволило констатувати, що формування системи національної безпеки створює загрозу для тих, хто перешкоджатиме реалізації національних інтересів, а система національної безпеки інколи може слугувати засобом легітимації політичного панування та насильства як зсередини держави, так і в міжнародних відносинах.

Розроблено алгоритм моделювання системи управління національною безпекою, який має містити такі взаємопов’язані елементи: система пріоритетних національних інтересів — система загроз — система заходів — система органів.

Розділ 5 „Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. „Регулятивна роль адміністративного права у сфері національної безпеки” аргументується необхідність формування нових парадигмальних настанов, відповідно до яких предмет адміністративного права не обмежується лише владно-розпорядчими відносинами. Таке бачення відповідає погляду дисертанта на сутність процесу забезпечення національної безпеки, у якому беруть участь як державні, так і недержавні суб’єкти. Відтак, предметом адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки виступають суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування національної безпеки, а також у процесі державного і самоврядного управління у сфері національної безпеки.

Адміністративне право виступає дієвим інструментом, як забезпечення національної безпеки (зовнішній чинник), так і засобом оптимізації функціонування самої системи забезпечення національної безпеки зокрема (внутрішній чинник). Така двоякість адміністративного права зумовлює адекватну картину первинності формування впливу: коли йдеться про адміністративне право як зовнішній чинник, то право є похідним від інтересів нації, оскільки реалізація останніх має бути забезпечена органами державного управління і місцевого самоврядування. Якщо ж йдеться про оптимізацію функціонування самої системи національної безпеки, то останню слід розуміти як інструмент адміністративного права, оскільки організована сукупність органів державного управління і самоврядних органів, об’єднаних спільним завданням щодо забезпечення національної безпеки, може нормально функціонувати лише за наявності адміністративного права. Адже процес державного і самоврядного управління у сфері національної безпеки потребує не будь-якого, а саме адміністративно-правого регулювання.

У підрозділі 5.2. „Призначення відомчих нормативних актів” розглядається роль, яку відіграє відомча нормотворчість. Нормативну базу, якою керується система забезпечення національної безпеки, можна поділити на два рівні. На першому — правова база створюється в межах системи національної безпеки і має загальнообов’язковий для всіх характер (Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України). На другому — створюється відомча нормативна база, яка уточнює і конкретизує функції та завдання кожного суб’єкта з урахуванням специфіки власної діяльності і завдань, що покладені на нього в процесі забезпечення національної безпеки.

Нормотворчість складає правову форму діяльності суб’єктів системи управління національною безпекою, яка здійснюється відповідно до їхньої компетенції, на основі й на виконання законів та підзаконних нормативних правових актів. Їхнє основне призначення полягає у створенні правових норм, які встановлюють, змінюють або відміняють правові відносини, визначають зміст діяльності щодо забезпечення національної безпеки і надають їм загальнообов’язкової сили. З’ясовується, що нормотворчість у системі управління національною безпекою слід розглядати як процес створення відомчих нормативних актів при відповідному забезпеченні технологій їхньої підготовки та прийняття. Нормотворча діяльність має на меті забезпечити: юридичне закріплення існуючих у сфері національної безпеки відносин та їхнє правове регулювання; формування нових безпекових відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних із погляду виконання перспективних завдань; ліквідацію відносин і ситуацій, що віджили та гальмують процес реалізації національних інтересів.

У підрозділі 5.3. „Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки” досліджуються основні підходи до формування законодавства у сфері національної безпеки.

Зроблено висновок про необхідність визначення узагальненого погляду на національну безпеку, її сутність, зміст, характер та методи забезпечення. Таким документом має виступати Концепція національної безпеки України, ідею про яку підтримали 65 % опитаних. У роботі наводиться її структура: розкриття геостратегічної позиції держави у світі; визначення національних цілей та інтересів; окреслення союзників і партнерів; формулювання реальних і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України; визначення механізму управління системою національної безпеки; визначення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення; визначення статусу держави і загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо). Подана модель класифікації концепцій національної безпеки за наступними критеріями: співвідношенням ідеалів та історичної дійсності (реакційні, консервативні, прогресивні); строками і способами досягнення (радикальні, помірні, агресивні, реформістські). Резюмується необхідність розроблення нової редакції Концепції національної безпеки України.

Важливим елементом системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, є доктрина. Однією з причин існування різноманітних доктрин національної безпеки виступає необхідність ефективного забезпечення національної безпеки, зважаючи на специфіку конкретної сфери життєдіяльності. Подається авторське бачення структури доктрини, за яким вони покликані: розвивати Концепцію національної безпеки стосовно конкретної сфери життєдіяльності (екологічної, інформаційної, технологічної тощо); не суперечити Конституції України та Концепції національної безпеки України; передбачати видання законів і розроблення відповідних державних програм з метою реалізації першочергових заходів щодо забезпечення безпеки.

Наступним елементом даної системи є Закон України „Про основи національної безпеки України”. Аналіз положень зазначеного закону уможливив дійти висновку про його чисельні недоліки з огляду на можливість ефективно вирішувати завдання, що підтверджується оезультатами анкетування, де 92 % опитаних висловились за нову редакцію закону. В роботі аргументується необхідність прийняття пакета нормативно-правового забезпечення, яку підтримано 65 % опитаних, при цьому наголошується, що ключовим має стати Закон України „Про національну безпеку України” в новій редакції.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі, які містять формулювання розв’язання наукової проблеми, її значення для науки і практики. Підкреслено, що в науці адміністративного права залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади адміністративно-правової природи національної безпеки, система управління й адміністративно-правовий статус її суб’єктів, здійснення державного контролю в цій сфері. Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за його допомогою обґрунтовано взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а національна безпека розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації. Наслідком проведеної роботи стало визначення підходів до формування нової адміністративно-правової парадигми забезпечення національної безпеки. Головним результатом роботи стало розроблення адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Основні наукові здобутки дисертанта, окрім тих, що висвітлені вище, відображено, зокрема, у наступних пропозиціях.

1. Розкриваючи зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки, автор здійснив спробу щодо визначення поняття та змісту національної безпеки з позицій адміністративного права, методології визначення загроз національній безпеці, системи національної безпеки. Національна безпека розглядається (крізь призму адміністративного права) як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів. Зазначається, що головну небезпеку на даному етапі розвитку становлять не внутрішні, а зовнішні загрози, з урахуванням яких і має відбуватися формування Стратегії національної безпеки України, і на її основі відповідних доктрин і вже потім адекватного законодавства. Зокрема, лише 34 % респондентів висловилися за те, що нині найбільш небезпечними для України є внутрішні загрози, що зумовило необхідність розроблення типологічної моделі загроз національній безпеці.

2. Дослідження змісту та структури адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки дозволило дійти висновку, що характерними рисами даних відносин є: обов’язки і права суб’єктів і об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління, вони виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки; дані відносини виникають з ініціативи об’єкта або суб’єкта і згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини — особливий зв’язок між їхніми учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, що передбачена адміністративно-правовою нормою; суб’єкт управління безпекою зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є такими, які здійснюють за методом влади і примусу. Вони можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна сторона має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності, тобто міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; суперечки, що виникають між сторонами, вирішуються як в адміністративних, так і в інших судах.

У той же час структуру адміністративних відносин у сфері національної безпеки становлять суб’єкти: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, їхні посадові особи; об’єднання громадян, органи самоуправління та самоорганізації населення, громадян України, іноземних громадян, апатридів, які відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України” є суб’єктами забезпечення національної безпеки; об’єкти: людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; державо-утворюючий український народ — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси, традиції та уклад життя; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність; юридичні факти, основною особливістю яких є здатність викликати правові наслідки.

3. Застосування структурно-функціонального методу при дослідженні стану та напрямів удосконалення системи управління національної безпеки дозволило проаналізувати сучасний стан її функціонування, виявити недоліки, а також накреслити шляхи її удосконалення. До основних недоліків функціонування системи управління належать: дублювання повноважень суб’єктів сил забезпечення національної безпеки; неадекватність організаційної структури управління національною безпекою пріоритетним національним інтересам; невідповідність функцій та завдань суб’єктів сил забезпечення національної безпеки загрозам і небезпекам, а також загальним завданням забезпечення національної безпеки; неадекватність зосередження уваги на управлінні національною безпекою в найбільш важливих сферах життєдіяльності прагненням і можливостям щодо їх втілення в життя; відсутність чіткого механізму прийняття, контролю та нагляду за виконанням рішень у сфері національної безпеки; нерозробленість питань спільних дій цих органів у випадку загрози національній безпеці, локального збройного конфлікту (конфлікту малої інтенсивності), війни, акту агресії, інших екстремістських дій; слабкі горизонтальні зв’язки між відомствами, які беруть участь у процесі забезпечення національної безпеки. Адекватними шляхами удосконалення функціонування є: проведення моніторингу чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки і усунення дублювання повноважень даних суб’єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки в певній сфері життєдіяльності; приведення у відповідність законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері національної безпеки, зокрема — повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України „Про основи національної безпеки України”; формування моделі структур управління у сфері національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління, відповідно до загальної мети функціонування системи національної безпеки; розроблення моделі системи органів державного управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, які вживаються для забезпечення національної безпеки, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек на нинішньому етапі розвитку України, з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетних національних інтересів та збереження балансу інтересів особи, суспільства і держави. Дана модель має бути динамічною і відповідати сучасному стану національної безпеки.

4. Визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки дозволило сформувати нами пропозиції щодо будови системи управління національною безпекою, яка нині має наступний вигляд: а) Верховна Рада України (Апарат Верховної Ради України, Комітети Верховної Ради, депутатські фракції, народні депутати України); б) Президент України (Секретаріат Президента, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим); в) Кабінет Міністрів України: (міністерства; центральні органи виконавчої влади; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації); г) Рада національної безпеки і оборони України, Національний Банк України, Рахункова Палата; Центральна виборча комісія; д) Конституційний Суд України, інші суди, прокуратура; е) органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації); окремі громадяни. Акцентовано увагу на тій обставині, що ефективність управління даною системою зумовлена необхідністю формування єдиного центру управління національною безпекою — Ради національної безпеки і оборони України, правовий статус якої має бути переглянутий. Автором показано, що проблеми управління системою національної безпеки пов’язані з необхідністю розроблення різних підходів до адміністративно-правового регулювання діяльності державних і недержавних суб’єктів.

5.  Сформульовано адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки. До основних із них належать: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об’єктів та суб’єктів адміністративних правовідносин із об’єктами та суб’єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв’язок пріоритетних національних інтересів і загроз із одного боку зі структурою суб’єктів державно-управлінських відносин — з іншого; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; детермінованість основних напрямів адміністративно-правового регулювання національної безпеки національними інтересами та загрозами. Сформульовано важливий висновок про необхідність існування в складі системи забезпечення національної безпеки України двох взаємонеобхідних і взаємозалежних підсистем державного та недержавного забезпечення, окреслено коло суб’єктів даних підсистем, їхні повноваження, а також форми та методи взаємодії.

6.  Обґрунтовано необхідність побудови загальної теорії національної безпеки, яка полягає у пануванні фрагментарного підходу до аналізу адміністративно-правового регулювання національної безпеки. Пропонується сформувати цілісну систему знань про національну безпеку — загальну теорію національної безпеки (націобезпекознавство). Її основне теоретичне призначення вбачається в узагальненні та розвитку з синергетичних позицій різних напрямів дослідження сфер національної безпеки. Вона має виступати інтегральним виміром наукових напрямів про національну безпеку, а в більш абстрактному аспекті — проблемоформуючим науковим напрямом, здійснюючи управління ними та прикладними теоріями національної безпеки. Практична значущість націобезпекознавства полягає в розробленні алгоритму щодо формування взаємопов’язаних концепцій і рекомендацій щодо забезпечення національної безпеки в різних сферах життєдіяльності на базі єдиних вимог і рішень. Сама ж теорія національної безпеки являє собою логічну взаємопов’язану і взаємообумовлену систему категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність національної безпеки України.

7. Визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою через формування алгоритму моделювання системи управління національною безпекою, окреслення підходів до проектування структур управління, розкриття гносеологічних проблем і запропонування підходів до оцінки ефективності взаємовпливу структурних елементів та адміністративно-правового регулювання національної безпеки в цілому. З урахуванням специфіки дослідження приділено увагу розгляду спеціальнонаукових методів. Одним із завдань роботи було показати, що забезпечення національної безпеки може бути реалізовано на основі синергетичного підходу, головним змістом якого є управління системою національної безпеки як відкритою, нелінійною, динамічною, здатною до самоорганізації, а важливим інструментарієм для такого управління виступає адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки України.

8.  Проаналізовано стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки. Останнім часом у нашій державі відбулося усвідомлення необхідності існування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки України, а також сталася зміна розуміння сутності розвідки. В результаті чого автором запропоновано власне бачення законопроектів: „Доктрини недержавного забезпечення національної безпеки України”, Законів України „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про кримінальну розвідку”. У забезпеченні національної безпеки мають бути задіяні усі сили та засоби як державних, так і недержавних суб’єктів забезпечення національної безпеки, за що висловилися 56 % опитаних. Більше того у Стратегії національної безпеки України знайшла відображення пропозиція автора щодо закріплення принципу адекватності: певній категорії національних інтересів відповідає певна інтенсивність заходів забезпечення, сил і засобів, що використовуються.

9.  Намічено основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки. До них належать: формування нової Концепції національної безпеки України, прийняття на її основі доктрин національної безпеки з усіх основних сфер життєдіяльності, відповідних законодавчих актів, котрі б регулювали суспільні відносини в тій чи іншій сфері, а на їх основі відповідної відомчої нормативної бази; приведення безпекового законодавства у відповідність до Конституції України, його гармонізація з відповідним європейським законодавством; законодавче закріплення адміністративно-правової компетенції суб’єктів у сфері забезпечення національної безпеки; подальший розвиток адміністративно-правових основ управління національною безпекою через розроблення об’єднаних спільною метою законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм; розроблення та впровадження національних стандартів і технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих із відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність; удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення персоналу суб’єктів забезпечення національної безпеки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с.
2. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2005. — 350 с.
3. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с.
4. Ліпкан В. А. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 180 с.
5. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом : [монографія] / В. А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, М. М. Руденко. — К. : Знання, 2002. — 254 с. (частка дисертанта — 60 %).
6. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Знання, 2000. — 184 с.

Підручники, навчальні посібники, брошури

1. Ліпкан В. А. Національна безпека України : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. — [2-е вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.
2. Ліпкан В. А. Теорія національної безпеки : [підручник] / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2009. — 631 с.
3. Ліпкан В. А. Національна безпека України : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. — К. : Кондор, 2008. — 552 с.
4. Ліпкан В. А. Безпекознавство : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. — К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — 208 с.
5. Ліпкан В. А. Управління системою національної безпеки України / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2006. — 68 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека).
6. Ліпкан В. А. Національна безпека і національні інтереси України. — К. : КНТ, 2006. — 68 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека).
7. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан. — [вид. 2-е доп. і перероб.]. — К. : Текст, 2008. — 400 с.
8. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [навчальний посібник]; за ред. В. А. Ліпкана. — К. : КНТ, 2007. — 884 с.
9. Ліпкан В. А. Національна безпека України: кримінально-правова охорона : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. — К. : КНТ, 2007. — 292 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 50 %)
10. Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду / Я. Ю. Кондратьєв, В. А. Ліпкан. — К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
11. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду / В. А. Ліпкан, П. Я. Кондратьєв. — К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с. (частка дисертанта — 50 %).
12. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України: [глосарій] / Л. С. Харченко, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов. — К. : Текст, 2004. — 136 с. (частка дисертанта — 40 %).
13. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан, О.О. Яковенко. — К. : Текст, 2006. — 256 с. (частка дисертанта — 60 %).
14. Ліпкан В. А. Керування транспортними засобами в екстремальних умовах : [навч.-наоч. посібник] / Б. В. Павленко, В. А. Ліпкан, М. О. Тарасюк. — К. : КНТ, 2006. — 96 с. — (Серія: Національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 20 %).
15. Ліпкан В. А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму) / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2006. — 84 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека).
16. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. — К. : КНТ, 2006. — 280 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 40 %).
17. Ліпкан В. А. Боротьба з міжнародним тероризмом: [нормативна база] / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2007. — 248 с. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
18. Науково-практичний коментар до Закону України „Про боротьбу з тероризмом” / [В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров]. — К. : КНТ, 2009. — 208 с. — (Серія: національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 40 %).

Статті в наукових фахових виданнях ВАК України

1. Ліпкан В.А. Закон України „Про Кабінет Міністрів України”: питання обсягу повноважень у сфері національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Судова апеляція. — № 3 (12). — 2008. — С. 6—11.
2. Ліпкан В. А. Адміністративно-правова природа національної безпеки  / В. А. Ліп­кан // Право України. — 2007. — № 3. — С. 9—12.
3. Ліпкан В. А. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан // Судова апеляція. — 2007. — № 2 (7). — С. 97—102.
4. Ліпкан В. А. Загроза національній безпеці як критерій систематизації заходів адміністративно-правового примусу / В. А. Ліпкан // Юридична Україна. — 2006. — № 6. — С. 19—25.
5. Ліпкан В. А. Стан адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. — 2006. — № 3. — С. 107—112.
6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правові закономірності функціонування системи національної безпеки / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 10. — С. 42—44.
7. Ліпкан В. Адміністративно-правові основи теорії національної безпеки / В. Ліпкан // Юридична Україна. — 2006. — № 11. — С. 23—26.
8. Ліпкан В. А. Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан // Наук. вісник Нац. акад. Держ. подат. служби України (економіка, право). — № 1 — 2 (33). — 2006. — С. 272—278.
9. Ліпкан В. Інтерпретаційні схеми розвитку систем безпеки / В. Ліпкан, О. Ліпкан // Юридична Україна. — 2006. — № 2. — С. 12—18.
10. Ліпкан В. Проблеми боротьби з міжнародним тероризмом / В. Ліпкан, В. Майоров // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 88—90. (частка дисертанта — 50 %).
11. Ліпкан В. А. Державний суверенітет у контексті формування системи міжнародної безпеки / В. А. Ліпкан, О. В. Тюріна // Університетські наукові записки. — 2005. — № 3 (15). — С. 17—23. (частка дисертанта — 50 %).
12. Ліпкан В. А. Проблеми формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Міжнародне право і національне законодавство : зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К. : КиМУ, 2005. — Вип. 4. — С. 160—169.
13. Ліпкан В. А. Міждисциплінарний підхід до формування націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Право України. — 2005. — № 1. — С. 94— 99.
14. Ліпкан В. А. Современная парадигма терроризма / В. А. Ліпкан // Российская система противодействия тероризму : проблемы, механизмы реализации и перспективы развития : материалы Всерос. науч.-практ. конф. : в 2 ч. — Челябинск : Челябинский юридический інститут МВД России, 2005. — Ч. 1. — С. 43—52.
15. Ліпкан В. А. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан // Вісник академії правових наук України. — Х., 2004. — Вип. 1 (136). — С. 223—229.
16. Ліпкан В. А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230—233.
17. Ліпкан В. А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75—78.
18. Ліпкан В. А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131—167.
19. Ліпкан В. А. Роль МВС України у боротьбі з тероризмом в контексті співробітництва з ЄС / В. А. Ліпкан // Тероризм та боротьба з ним: теоретико-практичний аспект : [монографія]. — К. : НАСБУ, 2004. — С. 245—258.
20. Ліпкан В. А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан  // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57—60.
21. Ліпкан В. А. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107—120.
22. Ліпкан В. А. Екзистенціальне управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Держава і право. — 2003. — № 21. — С. 473—479.
23. Ліпкан В. А. Теорія криз при дослідженні ролі біфуркацій в еволюції системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Держава і право. — 2003. — № 22. — С. 61—68.
24. Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: підходи до формування / В. А. Ліпкан  // Вісник Прокуратури. — 2003. — № 10. — С. 85—92.
25. Ліпкан В. А. Необхідність управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2003. — № 16. — С. 12—14.
26. Ліпкан В. А. Сутність та зміст управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан // Правова держава. — 2003. — Вип. 14. — С. 257—266.
27. Ліпкан В. А. Українська національна ідея — фундамент національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2003. — № 22. — С. 299—305.
28. Ліпкан В. А. Необхідність формування системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Право і безпека. — 2003. — № 2’2. — 21—25.
29. Ліпкан В. А. Синергетичний і гомеостатичний підходи до системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 2. — С. 104—111.
30. Ліпкан В. А. Доктрина національної безпеки: проблеми формування / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ : зб. наук. праць. — 2003. — № 3. — С. 195—198.
31. Ліпкан В. А. Спеціально наукові методи націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 3. — С. 63—73.
32. Ліпкан В. А. Загальнонаукові методи націобезпекознавства / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 4. — С. 26—33.
33. Ліпкан В. А. Націобезпекознавча парадигма / В. А. Ліпкан // Право України. — 2003. — № 2. — С. 120—123.
34. Ліпкан В. А. Сучасний безпекоренесанс / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2003. — № 20. — С. 216—219.
35. Ліпкан В. А. Поняття та зміст націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Право України. — 2003. — № 9. — С. 114—118.
36. Ліпкан В. А. Предмет націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2003. — № 19. — С. 39—44.
37. Ліпкан В. А. Національна безпека / В. А. Ліпкан // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т.; відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К. : Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — С. 41—57, 404—415, 441—450, 1007—1037.
38. Ліпкан В. А. Складові національної ідеї  / В. А. Ліпкан // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С. 182— 83.
39. Ліпкан В. А. Сучасний зміст української національної ідеї  / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 17. — С. 463—466.
40. Ліпкан В. А. Неопарадигма національної безпеки  / В. А. Ліпкан // Право України. — 2002. — № 11. — С. 19—23.
41. Ліпкан В. А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19—24.
42. Ліпкан В. А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан  // Держава і право. — 2002. — № 18. —
    С. 70—76.
43. Ліпкан В. А. Історичні передумови формування сучасної української національної ідеї / В. А. Ліпкан  // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2002. — № 19. — С. 177—182.
44. Ліпкан В. А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128—132.
45. Ліпкан В. А. Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Право і безпека. — 2002. — № 4. — 26—29.
46. Ліпкан В. А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19—24.
47. Ліпкан В. А. Окремі аспекти кримінологічної характеристики ювенотероризму (підліткового тероризму)  / В. А. Ліпкан // Право України. —
    2002. — № 4. — С. 77—82.
48. Ліпкан В. А. Концептуальні засади побудови системи запобіжних заходів  / В. В. Рожнова, В. А. Ліпкан // Право України. — 2002. — № 5. —
    С. 21—26.
49. Ліпкан В. А. Концептуальні засади побудови антитерористичного законодавства України  / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 1. — С. 66—73.
50. Ліпкан В. А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації  / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 16. — С. 142—148.
51. Ліпкан В. А. Аналіз стану оперативної обстановки як спосіб виявлення терористських груп  / Д. Й. Никифорчук, Г. М. Бірюков, В. А. Ліпкан  // Науковий
    вісник Національної академії внутрішніх справ України. — К., 2002. — № 1. — Ч. 2. (частка дисертанта 50 %).
52. Ліпкан В. А. Особливості запобігання злочинам, пов’язаним із захопленням заручників / Д. Й. Никифорчук, В. А. Ліпкан, В. Ф. Крашениця  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. —
    № 5. — С. 131—135. (частка дисертанта — 50 %).
53. Ліпкан В. А. Сучасні загрози національній безпеці України: доктрина пантуранізму / В. А. Ліпкан  // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 168—176.
54. Ліпкан В. А. Концептуальные основы формирования правового поля обеспечения национальной безопасности Украины / В. А. Липкан // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2002. — № 2 (8). — С. 69—74.
55. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2001. — № 3. — С. 233—236.
56. Ліпкан В. А. Кримінальний тероризм і система безпеки підприємництва / В. А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — С. 8—17.
57. Ліпкан В. А. Питання демонтажу фінансового підґрунтя терористичних організацій / В. А. Ліпкан // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2001. — № 7. — С. 10—15.
58. Ліпкан В. А. Недержавна система безпеки підприємництва. — криміналістичний аспект  / В. В. Юсупов, В. А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України / Зб. матеріалів наук.-практ. конф. 16—17 травня 2001 р., Київ. — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — С. 88—95. (частка дисертанта 50 %)
59. Ліпкан В. А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру / В. А. Ліпкан // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць. — 2000. — Вип. 8. — Одеса : Юридична література. — С. 224—230.
60. Ліпкан В. А. Про деякі аспекти вивчення особи-терориста /  В. Ємельянов, В. Ліпкан // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1 (20). — С. 166—170. (частка дисертанта — 50 %).
61. Ліпкан В. А.  Відповідальність за тероризм як один з напрямків систематизації кримінального законодавства / В. А. Ліпкан // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 2. — С. 38—47.
62. Ліпкан В. А. Щодо поняття тероризму / В. А. Ліпкан // Право України. — 2000. — № 7. — С. 66—69.
63. Ліпкан В. А. Тероризм і геополітика: гіпотетичний зв’язок // Правова держава. — 2000. — Вип. 11. — С. 525—534.
64. Ліпкан В. А. Кримінологічна та кримінально-правова оцінка тероризму / В. А. Ліпкан // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 4. — С. 23—28.
65. Ліпкан В. А. Залучення населення до роботи міліції — запорука взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку у боротьбі з тероризмом / В. А. Ліпкан // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. — 2000. — № 2. — С. 76—79.
66. Ліпкан В. А. Особливості боротьби ОВС з тероризмом і бандитизмом / Д. Никифорчук, В. Ліпкан, В. Лебеденко // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2000. — № 1. — С. 225—231. (частка дисертанта — 50 %).
67. Ліпкан В. А. Характерні особливості боротьби з тероризмом і бандитизмом в Україні / Д. Й. Никифорчук, В. А. Ліпкан // Додаток до „Вісника ЛІВС МВС України” Актуальні проблеми оперативно-розшукової діяльності. — 2000. —
    Вип. 1. — Луганськ. — С. 52—62. (частка дисертанта — 50 %)

Статті, виступи, тези доповідей, які додатково відображають наукові результати дисертації

1. Ліпкан В. А. Правовий вимір Стратегії національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Проблеми національної та міжнародної безпеки України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : Текст, 2007. — С. 5—7. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
2. Липкан В. Параллельный мир : баланс безопасности или безопасный баланс / В. Липкан // Неизвестная разведка. — 2007. — № 1. — С. 21—27.
3. Ліпкан В. А. Основні підходи до формування закону України „Про національну безпеку України” / В. А. Ліпкан // Проблеми національної та міжнародної безпеки : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : КНУВС, 2007. — С. 29—36.
4. Липкан В. А. Нацбезопасность альтернативный взгляд / В. А. Липкан // Неизвестная разведка. — 2006. — № 3—4. — С. 12—19.
5. Липкан В. А. Глобализация международного терроризма / В. А. Липкан // Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности : материалы междунар. науч.-практ. конф. (Кишинэу, 18 мая 2000 года) / Академия полиции Молдовы. — К., 2006. — С. 65—73.
6. Ліпкан В. А. Алгоритм моделювання систем безпеки / В. А. Ліпкан // Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 6 грудня 2005 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : Текст,
   2005. — С. 5—10. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
7. Липкан В. А. Абсурд в Законе или иллюзия безопасности / В. А. Липкан // Человек и закон. — 2003. — № 12. — С. 42—45.
8. Ліпкан В. А. Організація недержавної системи безпеки : [дипломна робота] / В. А. Ліпкан  / Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. — К., 2003. — 110 с.
9. Ліпкан В. А. Глобальний тероризм в управлінні сучасною цивілізацією / В. А. Ліпкан // Тероризм і національна безпека України : матеріали міжнар. конф. — К. :  Нац. акад. внутр. справ України, 2003. — С. 118—127.
10. Ліпкан В. А. Неопарадигма боротьби з тероризмом / В. А. Ліпкан // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск сьомий. — Х. : Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. — С. 131—164.
11. Липкан В. А. Нужен ли Украине Закон „По борьбе с терроризмом” / В. А. Липкан // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 2. — С. 12—15.
12. Липкан В. А. Информационный фаст-фуд — приятного аппетита / В. А. Липкан // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 5. — С. 4—5.
13. Закон України „Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні” /  [І. І. Тимошенко, С. Г. Лаптєв, В. А. Ліпкан, Г. О. Онищенко // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К. : Вид-во Європ. ун-та, 2001. — С. 466—477. (частка дисертанта — 40 %)
14. Ліпкан В. А. Тероризм : юридична дефініція та зміст / В. А. Ліпкан // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А. І. Комарової, Ю. В. Землянського, В. О. Євдокімова та ін. — К., 2000. — Т. 19. — С. 50—86.

АНОТАЦІЇ

Ліпкан В. А. Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. — Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження адміністративно-правових засад функціонування системи національної безпеки України.

Обґрунтовано потребу у формуванні загальної теорії національної безпеки, з’ясовано її сутність та зміст. Визначені теоретичні проблеми формування загальної теорії національної безпеки та шляхи їх розв’язання: розкрито об’єкт, предмет, структуру, цілі, завдання та функції даної теорії. Визначено методологічний інструментарій, наведено обґрунтування необхідності застосування синергетичного підходу. Із позицій адміністративного права розкрито значення загроз для системи національної безпеки, причини утворення системи національної безпеки, визначені напрями організації управління загрозами національній безпеці. Охарактеризовано проблеми оптимізації формування та функціонування системи управління національною безпекою. Визначено поняття та зміст національних інтересів в епоху глобалізації, проблеми формування системи національної безпеки, проблемне поле національної безпеки. Окреслено типологічну модель загроз національній безпеці. Проведено дослідження шляхів удосконалення адміністративно-правового регулювання функціонування системи національної безпеки. Визначено недоліки законодавства про національну безпеку і сформульовано низку пропозицій щодо їх вдосконалення.

Ключові слова: адміністративно-правові основи національної безпеки, загальна теорія національної безпеки, синергетика, управління національною безпекою, моніторинг, загроза, небезпека, система національної безпеки, національна безпека, адміністративно-правове регулювання національної безпеки.

Липкан В. А. Административно-правовые основы обеспечения национальной безопасности Украины. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 — административное право и процесс; финансовое право; информационное право. — Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.

В диссертации проведено комплексное научное исследование административно-правовых основ функционирования системы национальной безопасности Украины. Применение современной парадигмы административного подхода позволило рассматривать национальную безопасность в качестве объекта административно-правой науки. Сформулированы и раскрыты ее основные признаки и сущность. Делается вывод о том, что национальная безопасность сквозь призму административного права может рассматриваться как урегулированная административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по созданию благоприятных условий для реализации национальных интересов.

Предложена модель общей теории национальной безопасности. Обосновывается ее необходимость, сущность и содержание, объект, предмет и структура, понятийная система, место в системе наук и научных направлений.
В соответствии с изложенным, определяются цели, задачи, система и структура курса „Общая теория национальной безопасности”.

Основное теоретическое предназначение общей теории национальной безопасности видится в обобщении с синергетических позиций разных направлений исследования сфер национальной безопасности. Она должна выступать интегральным измерением научных направлений про национальную безопасность, а в более абстрактном плане — проблемообразующим научным направлением, осуществляя управление научными направлениями и прикладными теориями национальной безопасности. Практическая значимость данной теории состоит в разработке алгоритма формирования взаимосвязанных концепций и рекомендаций по обеспечению национальной безопасности в разных сферах жизнедеятельности на базе единых требований и решений. Сама же общая теория национальной безопасности определяется как общественное междисциплинарное научное направление, которое исследует общие и специфические проблемы, принципы и закономерности организации и функционирования системы национальной безопасности, разрабатывает на основе ее познания общие теоретические положения, направленные на повышение эффективности функционирования данной системы.

Обосновывается необходимость применения методологии административного права для исследования национальной безопасности. В рамках административно-правовой парадигмы национальной безопасности анализируются вопросы управления угрозами и опасностями национальной безопасности, формирования системы управления национальной безопасностью, участия негосударственных структур в обеспечении безопасности.

В контексте административно-правовой методологии определены понятия национальных интересов, угроз национальной безопасности, обеспечения национальной безопасности, системы национальной безопасности и системы управления, безопасности, национальной безопасности. Предложена типизация угроз национальной безопасности.

Результатом анализа национальной безопасности как объекта административно-правовой науки стало ее определение как урегулированного нормами административного права процесса управления системой национальной безопасности, при котором государственными и негосударственным институтами создаются благоприятные условия для прогрессивного развития украинских национальных интересов, источников благосостояния народа Украины, а также обеспечивается эффективное функционирование системы национальной безопасности.

Очерчивается структура системы управления национальной безопасности, которая состоит из подсистем государственного и негосударственного обеспечения.

Проводится системный анализ отечественного законодательства о национальной безопасности — определены его понятие, система, предложена иерархическая модель нормативно-правовых актов, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, охарактеризованы основные ее элементы.

Теоретически обосновывается целесообразность существования в Украине Концепции национальной безопасности, доктрин национальной безопасности, Закона Украины „О национальной безопасности Украины”.

Ключевые слова: административно-правовые основы национальной безопасности, общая теория национальной безопасности, синергетика, управление национальной безопасностью, мониторинг, угроза, опасность, система национальной безопасности, национальная безопасность, административно-правовое регулирование национальной безопасности.

V. Lipkan. Administrative law basis of ensuring national security of Ukraine. — Manuscript.

Thesis for a Doctor’s degree in Law in specialty 12.00.07 — administrative law and procedure; financial law; informational law. — KyivNationalUniversity of Internal Affairs, Kyiv, 2008.

The author proves the necessity of formation of the general theory of national security, clears up the essence and the content of the above-mentioned category. The dissertation contains determination of theoretical problems of formation of the mentioned theory and the ways of their solution: the author defines the object, the subject, structure, aims, tasks and functions of the theory. The researcher determines methodological toolkit and gives the proof for the necessity to use the administrative law approach. From the position of administrative law the author shows the significance of threats for the system of national security, the reasons for establishing the system of national security. Besides he determines the potentialities of synergetics in organization of control of national security threats. The problems of optimization of formation and functioning of the national security system are described in the dissertation.

The author defines the notion and the content of national interests in the age of globalization, determines the problems of formation of the system of national security as well as the problem sphere of national security. The researcher outlines the typological model of threats for national security. The research work is conducted on the ways of improvement of legal provision of the system of national security management. Among the advantages of the work is determination of shortcomings of legislation on the national security and formulation of propositions on its improvement.

Key words: administrative law basis of national security, general theory of national security, synergetic, national security management, monitoring, threat, danger, national security system, national security, administrative law regulating of national security.

ЛИПКАН Владимир Анатольевич

УДК 351:323+351:327

АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Украины

12.00.07 — административное право и процесс; финансовое право; информационное право

Автореферат диссертации на соискание научной степени
доктора юридических наук

Киев — 2008

Диссертацией является рукопись

Работа выполнена в Киевском национальном университете внутренних дел, Министерство внутренних дел Украины

Научный консультант

доктор юридических наук, профессор, член-корреспондент Академии правовых наук Украины, заслуженный деятель науки и техники Украины Шакун Василий Иванович, Киевский национальный университет внутренних дел, первый проректор

Официальные оппоненты:

доктор юридических наук, профессор, член-корреспондент Национальной академии наук Украины, академик Академии правовых наук Украины СИРЕНКО Василий Федорович, Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, главный научный сотрудник

доктор юридических наук, профессор, академик Академии правовых наук Украины Скрыпнюк Александр Васильевич, Академия правовых наук Украины, начальник отдела международных научных связей

доктор юридических наук, профессор ПЕТКОВ Валерий Петрович, Кировоградский юридический институт Харьковского национального университета внутренних дел, ректор

Защита состоится 18 февраля 2009 г. в 14.00 на заседании специализированного ученого совета Д 26.007.03 в Киевском национальном университете внутренних дел по адресу: 03035, г. Киев, пл. Соломенская, 1

С диссертацией можно ознакомиться в библиотеке Киевского национального университета внутренних дел по адресу: 03035, г. Киев, пл. Соломенская, 1

Автореферат разослан „____” декабря 2008 г.

Ученый секретарь

специализированного ученого совета                             М. В. Лошицкий       

Общая характеристика работы

Актуальность темы. Проблему обеспечения национальной безопасности нельзя отнести к новейшей. Но и до сих пор она остается не до конца раскрытой. Особенную актуальность национальная безопасность приобретает в условиях мирового экономического кризиса, который не обошел и Украину.

Не смотря на солидную нормативную базу в сфере обеспечения национальной безопасности, эффективность государственного регулирования относительно защиты национальных интересов и гарантирования безопасности личности, общества и государства от внешних и внутренних угроз остается проблемной. При этом, в соответствии с действующим законодательством, под национальной безопасностью понимается защищенность жизненно важных интересов человека и гражданина, общества и государства, при которой обеспечиваются устойчивое развитие общества, своевременное выявление, предотвращение и нейтрализация реальных и потенциальных угроз национальным интересам. Определяющим, на наш взгляд, является то, что в Украине остается научно не исследованным влияние административно-правового регулирования на обеспечение национальной безопасности и ее эффективность.

Заметим, что отдельные аспекты проблемы обеспечения национальной безопасности Украины были предметом диссертационных исследований, которые проводили А.Ф.Бантышев, К.О.Била, В.Т.Билоус, О.С.Бодрук, О.А.Делинский, В.С.Картавцев, О.В.Копан, Б.А.Кормич, П.П.Круть, М.Б.Левицкая, О.В.Логинов, Ю.Е.Максименко, В.В.Медведчук, Н.И.Мельник, В.И.Мунтиян, Н.Р.Нижник, М.М.Пендюра, Г.О.Пономаренко, О.В.Пулим, Г.П.Сытник, О.В.Украинчук, О.Л.Хилько, З.Д.Чуйко и др.

Среди отечественных научных работников заметный вкладв решение отмеченных вопросов, кроме упомянутых выше ученых, внесли Л.В.Багрий-Шахматов, Ю.В.Баулин, А.Ф.Белов, И.Ф.Бинько, А.Г.Билорус, В.И.Борисов, О.Л.Валевский, А.С.Васильев, Д.Выдрин, С.Б.Гавриш, В.А.Глушков, В.В.Голина, С.П.Головатый, М.М.Гончар, В.П.Горбулин, В.И.Гурковский, А.Г.Данильян, М.И.Даньшин, О.П.  Дзьобань, В.П.Емельянов, А.П.Закалюк, О.В.Зернецкая, В.А.Зленко, Р.А.Калюжный, А.Б.Качинский, НИ.Козюбра, А.Н.Колодий, О.Л.Копыленко, М.Й.Коржанский, В.А.Косевцов, Г.Ф.Костенко, А.Н.Костенко, М.В.Костицкий, О.М.Литвак, А.В.Литвиненко, Д.Г.Лукьяненко, В.Т.Маляренко, А.Я.Маначинский, П.П.Михайленко, В.Т.Нор, В.Ф.Опришко, Н.И.Панов, Б.О.Парахонский, Г.М.Перепелица, С.И.Пирожков, Г.Г.Почепцов, Е.Пронкин, П.М.Рабинович, И.Н.Рыжов, Ю.И.Рымаренко, Л.А.Савченко, М.Ф.Селивон, А.А.Соболев, В.П.Тихий, О.Г.Фролова, М.В.Цвик, М.В.Цюрупа, В.И.Шакун и другие.

Весомый вклад в формирование взглядов автора на административно-правовую природу национальной безопасности внесли такие ученые, как В.Б.Аверьянов, О.Ф.Андрийко, В.Г.Афанасьев, А.М.Бандурка, Ю.П.Битяк, И.Л.Бородин, А.С.Васильев, В.Н.Гаращук, И.П.Голосниченко, З.С.Гладун, Е.В.Додин, С.В.Кивалов, Т.О.Коломоець, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, В.В.Конопльов, Е.Б.Кубко, В.И.Курило, Е.В.Куринной, Н.П.Кучерявенко, Д.М.Лукьянець, В.М.Марчук, Н.М.Мироненко, В.Я.Настюк, В.И.Олефир, А.И.Остапенко, И.Н.Пахомов, В.П.Петков, В.Ф.Погорилко, Е.П.Рябченко, А.А.Селиванов, В.М.Селиванов, В.Ф.Сиренко, А.В.Скрыпнюк, И.А.Тимченко, Н.М.Тищенко, В.В.Цветков, В.М.Шаповал, В.О.Шамрай, Н.Я.Швець, Ю.С.Шемшученко и другие.

Национальная безопасность любого государства не может рассматриваться вне контекста международной и глобальной безопасности, поэтому автор исследовал труды зарубежных ученых, занимавшихся исследованием данных проблем: Н.И.Абдурахманова, М.В.Александрова, Ж.М.Аманжодова, А.А.Белькова, П.Г.Белова, З.Бжезинского, Д.Вайта, С. В Евера, А.И. Васильева, М.Вебера, А.В. Возженикова, В.А.Галатенка, Г.В. Грачова, В.Дайсона, А.В.Жаглина, М.Ю.Зеленкова, Р.Ф.Идрисова, К.Х.Иполитова, Р.Ф.Исмагилова, Е.С.Калиной, И.Б.Кардашовой, Г.С.Катанджяна, Г.Киссинджера, Б.П.Кондрашова, Р.Д.Курбанова, Д.А. Ловцова, В.М. Лопатина, О.В.Лупаины, Е.Любкемейера, Р.Макнамары, В.Л.Манилова, М.Д.Матрусова, Г.А.Минаева, В.М. Мирошниченка, Т.Мохаммада, Ф.Г.Мышко, О.М.Новикова, С.З.Павленка, В.А.Плешакова, А.А.Прохожева, А.С.Прудникова, Я.Н.Радюшина, Л.Райхлера, И.А.Ревина, А.Г.Саидова, С.Сандоле, А.Г.Синцова, Дж.Сороса, А.И.Стахова, Е.Стэнли, О.А.Степанова, С.В. Степашина, С.А.Тропина, Т.Б.Тюрина, С.Хантингтона, В.У.Хатуева, В.Я.Шапакидзе, И.Шлезингера, М. Шмита, С.В.Шувалова, Т.Е.Шуберта, Н.В.Щедрина и других.

Однако отмеченные исследования и научные труды касались лишь отдельных направлений в сфере обеспечения национальной безопасности. Между тем именно проблема административно-правовой природы национальной безопасности остается практически не исследованной, особенно|в особенности| в части обоснования теоретических основ и направлений повышения эффективности ее административно-правового регулирования, что подтверждается результатами исследования.

В науке административного права остаются недостаточно изученными концептуальные и методологические основы административно-правовой природы национальной безопасности, система управления и административно-правовой статус ее субъектов, осуществление государственного контроля в этой сфере. Очерченный круг проблем определяет актуальность работы и создает условия для формирования новой административно-правовой парадигмы обеспечения национальной безопасности с учётом отечественного и зарубежного опыта.

Связь работы с научными программами, планами, темами. Тема диссертации утверждена Ученым советом Киевского национального университета внутренних дел. Диссертационное исследование выполнено в соответствии с Тематикой приоритетных направлений научных и диссертационных исследований, которые нуждаются в первоочередной разработке и внедрении в практическую деятельность органов внутренних дел на период 2004—2009 гг. (утверждено приказом МВД Украины № в 755 от 5 июля 2004 г.). Оно непосредственно связано с основными направлениями научного обеспечения реализации Стратегии национальной безопасности Украины, Законов Украины „Об основах национальной безопасности Украины”, „О демократическом гражданском контроле над Военной организацией и правоохранительными органами государства”, Концепции административной реформы и Концепции развития системы Министерства внутренних дел Украины. Тема диссертации утверждена Ученым советом Киевского национального университета внутренних дел (протокол № 19 от 27 декабря 2005 г.).

Цель и задачи исследования. Целью исследования является разработка административно-правовых основ обеспечения национальной безопасности Украины, формирование на этой основе предложений теоретического, методологического и организационно-правового значения, научно обоснованных рекомендаций, направленных на повышение эффективности административно-правового регулирования национальной безопасности Украины.

Для достижения этой цели были поставлены и решались такие основные задачи:

-                  раскрыть содержание национальной безопасности как объекта административно-правовой науки;

-                  исследовать содержание и структуру административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности;

-                  изучить состояние и определить направления усовершенствования системы управления национальной безопасностью;

-                  исследовать административно-правовой статус субъектов обеспечения национальной безопасности;

-                  сформулировать административно-правовые закономерности формирования системы национальной безопасности;

-                  обосновать необходимость формирования общей теории национальной безопасности;

-                  определить методологию моделирования системы управления национальной безопасностью;

-                  проанализировать состояние административно-правового регулирования национальной безопасности;

-                  наметить основные направления усовершенствования административно-правового регулирования национальной безопасности.

Объектом исследования выступают общественные отношения, возникающие в процессе административно-правового регулирования национальной безопасности Украины.

Предметом исследования являются административно-правовые основы обеспечения национальной безопасности Украины.

Методы исследования выбраны с учетом цели и задач исследования, его объекта и предмета. Методологической базой выступает совокупность философских, общенаучных, частнонаучных и специальных методов, которые в комплексе применяются для решения задач исследования и достижения его цели.

Базовой методологической основой исследования выступает синергетический подход, с помощью которого обоснована взаимосвязь и взаимообусловленность социальных процессов и общественных явлений, а национальная безопасность рассматривалась как открытая динамическая нелинейная система, характеризующаяся механизмами самоорганизации (раздел 3, 4).

Посредством аксиоматического метода сформулировано положение о том, что национальная безопасность выступает объектом административно-правовой науки (раздел 1). Применение методов анализа и синтеза способствовало определению признаков системы национальной безопасности, системы управления и системы обеспечения национальной безопасности (пп. 1.3, 2.3, 3.6), выявлению пробелов в научном и практическом обеспечении ее функционирования, в законодательстве о национальной безопасности, и выработке предложений по его усовершенствованию (пп. 2.2, 5.3). С использованием метода классификации очерчены виды национальных интересов, внедрена типологизация угроз национальной безопасности (п. 1.2), подходы к определению базовых понятий исследования (пп. 1.1, 1.2, 1.3, 2.2). Герменевтический метод позволил выяснить текстуальную сущность нормативных предписаний законодательных актов относительно административно-правового статуса субъектов обеспечения национальной безопасности Украины (раздел 3). Пользуясь дедуктивным методом, определена структурно-логическая схема исследования (разделы 1—5), которая отображает путь познания национальной безопасности как категории правовой науки от общего (национальная безопасность как объект административно-правовой науки) к особенному (национальная безопасность как категория правовой науки) и конкретному (национальная безопасность как административно-правовая категория) (пп. 1.3, 2.2). Использование диалектического и метафизического методов позволило исследовать пути становления и развития национальной безопасности как правовой категории (разделы 1—5). Исторический метод дал возможность проанализировать процесс развития системы национальной безопасности, этапы трансформации административно-правового статуса субъектов обеспечения национальной безопасности (п. 1.1). Логико-семантический и метод анализа словарных определений (разделы 1, 2) применялись для углубления понимания понятийного аппарата диссертации. С использованием метода моделирования определена методология моделирования системы управления национальной безопасностью (п. 4.2).

Эмпирическую базу исследования составляют обобщения практики деятельности Совета национальной безопасности и обороны Украины за 2005-2008 годы, результаты анкетирования свыше 300 специалистов в сфере национальной безопасности Украины.

Научная новизна полученных результатов заключается в том, что диссертация является первым в Украине комплексным монографическим исследованием административно-правовых основ обеспечения национальной безопасности. По результатам научной работы сформулированы и обоснованы новые теоретические положения, выводы и прикладные понятия, которые выносятся на защиту, в частности:

впервые:

-                  определено содержание национальной безопасности как объекта правовой науки, где национальная безопасность рассматривается как урегулированная административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по созданию благоприятных условий для прогрессивного функционирования и развития украинских национальных интересов, источников благосостояния народа Украины, а также обеспечению эффективного функционирования системы национальной безопасности Украины;

-                  научно обоснованы и определены критерии формирования сфер национальной безопасности, в качестве которых выступают интегральные показатели синтеза национальных интересов, реальных и потенциальных угроз;

-                  выявлены и сформулированы административно-правовые закономерности формирования системы национальной безопасности, среди которых главными | являются: 1) обусловленность формирования определенной сферы национальной безопасности сферами жизнедеятельности; 2) производный характер административных правоотношений от формирования определенных сфер национальной безопасности; 3) взаимозависимость объектов и субъектов административных правоотношений с объектами и субъектами обеспечения национальной безопасности; 4) коррелятивная связь приоритетных национальных интересов и угроз с одной стороны, со структурой субъектов государственно-управленческих отношений с другой; 5) детерминация основных направлений административно-правового регулирования национальной безопасности национальными интересами и угрозами;

-                  разработаны основы общей теории национальной безопасности на принципах междисциплинарного подхода;

-                  предложена новая типологизация подходов к определению понятий: безопасность, национальная безопасность, национальные интересы, угроза, обеспечение национальной безопасности;

-                  сформулированы предложения относительно совершенствования законодательства о национальной безопасности, в частности разработаны авторские проекты Законов Украины „О Доктрине негосударственного обеспечения национальной безопасности Украины”, „О негосударственном обеспечении национальной безопасности Украины”, „О службах безопасности субъектов хозяйствования”, „О криминальной разведке”;

получило дальнейшее развитие:

-                  исследование подходов к|до| выделению субъектных, предметных и функциональных сфер административно-правового регулирования национальной безопасности, как дополнительного условия относительно|касательно| отнесения|уноса| национальной безопасности к|до| объекту административно-правовой науки;

-                  решение теоретических проблем формирования и функционирования системы органов государственного управления национальной безопасностью Украины, а также четкого определения их административно-правового статуса;

-                  определение критериев систематизации мер административно-правового принуждения в контексте их детерминации со стадиями развития угроз национальной безопасности;

-                  теоретическое обоснование необходимости разработки в Украине Концепции национальной безопасности Украины, доктрин национальной безопасности, Закона Украины „О национальной безопасности Украины” и других нормативно-правовых актов;

усовершенствовано:

-                  подходы к|до| соотношению и классификации факторов, порождающих опасность: угроза, опасность, вызов, риск, фактор. Обоснована позиция, в соответствии с|соответственно| которой угрозы имеют несколько стадий развития, поэтому некоторые|некие| исследователи, пытаясь определить их понятия, используют термины: „вызов”, „риск”, „фактор”. Аргументирован вывод относительно|касательно| целесообразности выделения двух видов факторов: угрозы и опасности;

-                  концептуальные основы обеспечения национальной безопасности, определенные в Законе Украины „Об основах национальной безопасности Украины”, в частности|в том числе| относительно|касательно|: основных задач|задач|, направлений, субъектов, объектов, принципов и средств этой деятельности;

-                  обоснование целесообразности обозначения социальной деятельности, направленной на урегулирование общественных отношений в сфере национальной безопасности, термином „обеспечение национальной безопасности”;

-                  аргументацию необходимости введения|ввода| в научное обращение понятий „подсистема государственного обеспечения национальной безопасности” и „подсистема негосударственного|негосударственного| обеспечения национальной безопасности”, дано их определение.

Практическое|практичное| значение полученных результатов определяется возможностью их использования|употребления| при обеспечении национальной безопасности Украины. Предложения, содержащиеся в диссертационном исследовании, были использованы при подготовке проектов Законов Украины: „О борьбе с терроризмом”, „О службах безопасности субъектов хозяйствования”,
„О негосударственном|негосударственное| обеспечении национальной безопасности Украины”,
„Об охранной деятельности”, „О детективной деятельности”, „О негосударственном|негосударственное| обеспечении безопасности и предпринимательской деятельности в Украине”,
„О Доктрине негосударственного|негосударственного| обеспечения национальной безопасности Украины”.

Результаты диссертационного исследования внедрены в правотворческую, правоприменительную, научную деятельность, учебный процесс, что подтверждено 13 актами внедрения, в частности|в том числе|: 1) через|из-за| участие в качестве эксперта от Национальной академии внутренних дел Украины в составе рабочей группы в разработке проекта Закона Украины „О борьбе с терроризмом” и внесение соответствующих предложений, нашедших свое отображение в нем; 2) при разработке и чтении авторского курса „Безопасноведение” в Институте безопасности предпринимательства Европейского университета; при разработке рабочей программы и выпуске одноименного учебного пособия, рекомендованного Министерством образования и науки Украины в качестве учебного пособия для специальностей в сфере безопасности; 3) при преподавании|выкладывании| в Национальной академии внутренних дел Украины дисциплины „Национальная безопасность Украины”; 4)  при подготовке спецкурсов в Национальной академии Службы безопасности Украины: „Организация контрразведывательной|разведочной| деятельности Службы безопасности Украины”, „Разведывательная деятельность специальных служб иностранных государств”, „Деятельность органов Службы безопасности Украины в чрезвычайных ситуациях и в условиях чрезвычайного|необычайного| и военного положений|станов| |станов|”; 5) при преподавании|выкладывании| в Киевском международном университете учебной дисциплины „Безопасность бизнеса”; 6) при организации оперативно-розыскной деятельности по делам, связанным|повязанных| с защитой интересов личности и общества в Главном управлении по борьбе с организованной преступностью МВД Украины; 7) при подготовке аналитического материала о теоретико-правовых аспектах зарубежного опыта борьбы с терроризмом и соответствующих предложений относительно|касательно| усовершенствования действующего законодательства по борьбе с терроризмом в Украине; 8) при подготовке аналитического материала о теоретико-правовых аспектах зарубежного опыта разработки концепции национальной безопасности страны и соответствующих рекомендаций относительно|касательно| формирования обновленной Концепции национальной безопасности Украины;
9) при подготовке материалов к|до| парламентским слушаниям по |с|теме „Внешняя политика как инструмент обеспечения национальных интересов: реалии, достижения, перспективы”; 10) при обучении |обучении,учении|студентов 41-ой сессии в Международной правоохранительной академии в Будапеште по вопросам обеспечения национальной безопасности и борьбы с терроризмом; 11)  при использовании|употреблении| материалов во время проведения миротворческих операций в Косово; 12) при чтении лекций для полицейских руководителей высшего звена Германии; 13) при подготовке законопроектов „О борьбе с экстремизмом”,
„О криминальной|уголовную| разведке” (официально зарегистрирован в Верховной Раде Украины (№ 9187 от 02.03.06), „О службах безопасности субъектов хозяйствования” (Официально зарегистрирован в Верховной Раде Украины (№ 9264 от 30.03.06).

Практическое|практичное| значение полученных диссертантом результатов заключается также в том, что они могут быть использованы в таких сферах:

правотворческой — при совершенствовании законодательства о национальной безопасности;

правоприменительной деятельности — как методологическая основа|основание| для последующего исследования проблем административно-правового регулирования национальной безопасности; при проведении обучения по безопасности населения, повышении ее уровня среди государственных служащих; усовершенствовании административных мер обеспечения национальной безопасности;

учебном процессе— при преподавании|выкладывании| курсов по административному праву, национальной безопасности Украины, общей теории национальной безопасности, теории управления безопасностью социальных систем, социологии, уголовного права, теории государственного управления, теории государства и права, международного права;

научно-исследовательской деятельности — при проведении научно-исследовательской работы студентов, курсантов и слушателей, подготовке курсов, учебников, учебных пособий, дальнейшей разработке административно-правовых основ|оснований| обеспечения национальной безопасности.

Личный вклад|вклад| соискателя. Положения, изложенные в диссертации и выносящиеся на защиту, разработаны автором лично. Научные идеи и разработки, принадлежащие соавторам опубликованных работ, в диссертации не используются. Выводы и положения диссертации носят полностью самостоятельный характер.
В  диссертационной работе Липкана В.А. материалы и выводы его кандидатской диссертации не использовались.

Апробация результатов диссертации. Результаты исследования обнародованы, в частности|в том числе|, на: международных научно-практических конференциях: „Проблемы взаимопонимания, сотрудничества и взаимодействия органов охраны правопорядка с населением” (Донецк, 20—22 июня 2002 г.); „Терроризм и национальная безопасность Украины” (Киев, 11—12 апреля 2002 г.); „Расследование преступлений, совершаемых организованной преступностью” (Будапешт,
17—22 июня 2002 г.); „Региональное сотрудничество: безопасность и стабильность” (Киев, 23—25 июня 2002 г.); „Информационные технологии в экономике, менеджменте и бизнесе. Проблемы науки, практики и образования” (Киев,
12—13 декабря 2002 г.); „Усовершенствование украинского рынка охранных услуг с учетом международного опыта” (Киев, 21 ноября 2003 г.); „Украина — Арабский мир. Реалии и перспективы” (Киев, 29 ноября 2003 г.); „Усовершенствование сотрудничества стран-участниц СНГ в борьбе с организованной преступностью, терроризмом, незаконным оборотом наркотиков и другими вызовами и угрозами” (Киев, 7 апреля 2004 г.); „Правовая защита частных|приватных| и публичных интересов” (Челябинск, 22—23 января 2004 г.); „Проблемы европейской интеграции и трансграничного сотрудничества” (Луцк, 29—30 сентября 2005 г.); „Российская система противодействия| терроризму: проблемы, механизмы реализации| и перспективы развития„ (Челябинск, Россия, 2005 г.); „Предотвращение и борьба| с преступлениями| террористической| направленности|” (Кишинев, 18 мая| 2006 г.|); международных семинарах: „Усовершенствование деятельности правоохранительных органов” (Киев, 4—9 декабря 2000 г.); „Управление специальными операциями” (Киев, 21—26 мая 2001 г.); „Интеллектуальная собственность” (Киев, 11—15 июня 2001  г.) „Европа на пороге к|до| Союзу по внутренней безопасности. Безграничная свобода и безопасность без границ. Шенген, Европол| и расширение” (Мариенгайд-Гимборн, 18—22 ноября 2002 г.); „Отмывание денег” (Киев, 9—14 апреля 2001 г.); „Борьба с терроризмом и нелегальными перемещениями” (Киев, 20—24 января 2003 г.); „Криминалистические основы|основания| борьбы с терроризмом” (Киев, 1—5 сентября 2003 г.); „Международные аспекты борьбы с политическим|политичным| экстремизмом и терроризмом” (Мюнстер, 8—10 октября 2003 г.); „Современная Украина в условиях новых угроз (терроризм и экстремизм)” (Киев 24—27 мая 2005 г.); общеукраинских научно-практических конференциях: „Стратегия экономического|экономичного| развития и Арбитражный суд Украины: проблемы и перспективы” (Донецк, 28—29 ноября 2000  г.); „Теория и практика криминалистического обеспечения раскрытия|вскрытия| и расследования преступлений в современных условиях” (Киев, 22—23 марта 2001 г.); форум „Проблемы борьбы с коррупцией, организованной преступностью и контрабандой” (Киев, 27 апреля 2001 г.); „Защита прав, свобод и законных интересов граждан Украины в процессе правоохранительной деятельности” (Донецк 27 апреля 2001 г.); „Негосударственная система безопасности предпринимательства как субъект национальной безопасности Украины” (Киев, 16—17 мая 2001 г.); „Психология экстремизма” (Киев, 9 октября 2002 г.); „ Негосударственная система безопасности предпринимательства как составляющая национальной безопасности Украины” (Киев, 9—10 апреля 2003 г.); „Актуальные проблемы обеспечения национальной безопасности Украины” (Киев, 6 декабря, в 2005 г.); „Проблемы национальной и международной безопасности Украины: Материалы международной научно-практической конференции (Киев, 27 апреля 2007 г.)”; круглых столах и научных семинарах: „Новые международные реалии: вызов глобального терроризма” (Киев, 17 октября 2001 г.); „Главные направления гармонизации уголовного законодательства в Европе” (Киев, 24 октября 2001 г.); „Современный терроризм и национальная безопасность Украины” (Киев, 24 мая 2002 г.); „Современный терроризм: истоки|утечки|, источники|родники,истоки| и сегодняшние реалии” (Киев, 26 июня 2002 г.); „Информационная политика Украины: перспективы коллективной безопасности” (Киев, 11 сентября 2002 г.); „Проблемы борьбы с терроризмом в контексте обеспечения национальной безопасности Украины” (Харьков, 23 декабря 2002 г.).

Публикации. Результаты диссертационного исследования изложены в 173 публикациях, в том числе в 5 единоличных монографиях, 1 монографии, выполненной|исполненной,проделанной| в соавторстве, 17 учебниках, учебных пособиях и брошюрах,
66 научных статьях в изданиях ВАК Украины, 84 статьях в других научных изданиях, а также тезисах выступлений|выступов|, докладов на конференциях, круглых столах, симпозиумах.

Структура диссертации состоит из перечня|перечисления| условных сокращений, вступления, пяти разделов, включающих семнадцать подразделов|подразделения|, выводов, приложений|добавлений|, списка использованных источников|родников,истоков| (425 наименований на
38 страницах). Общий объем диссертации составляет 643 страницы, из|с| которых|какой| основного текста — 400 страниц.

основное содержание

Во вступлении обосновывается актуальность темы диссертационного исследования; указывается на ее связь с научными программами, планами, темами; определяются объект, предмет, цель и задачи|задача|, научная новизна; очерчиваются практическое|практичное| значение полученных результатов исследования, личный вклад |вклад|в их получение, апробация результатов диссертации и ее структура; формулируются основные положения и выводы, которые выносятся на защиту.

Раздел 1 „Национальная безопасность как объект административно-правовой науки” состоит из трех подразделов|подразделений|.

В подразделе|подразделении| 1.1. „Административно-правовая составляющая национальной безопасности” подается|дается| типологическая модель направлений определения понятия „безопасность”, рассматриваются основные подходы к|до| определению понятия „национальная безопасность”, исследуется содержание национальной безопасности. Сложность понятия национальной безопасности, его многоаспектность обусловили необходимость в определенном упорядочении|упорядочении| направлений относительно|касательно| его определения и |оттого|и и формировании адекватной типологической модели, состоящей из трех типов: нормативно-правовой, который|какой| предусматривает выявление|обнаружение| направлений относительно|касательно| определения понятия „безопасность” в нормативно-правовых актах Украины; доктринальный, в котором|каком| очерчиваются основные направления к|до| определению понятия „безопасность”, содержащиеся в научной литературе; энциклопедический, в котором|каком| очерчиваются подходы к|до| определению понятия „безопасность”, содержащиеся в энциклопедических источниках|родниках,истоках| и словарях.

Сделан вывод, что общим для этих трех групп является наличие четырех главных|головных| подходов: статического (состояние|стан| защищенности от), апофатического| (отсутствие угроз и опасностей), деятельностного | (система мер, направленных на создание определенных условий), пассивного (соблюдение определенных параметров, норм). Аргументировано, что суть|сущность| национальной безопасности заключается в создании благоприятных условий для развития Украины с целью максимального удовлетворения интересов украинской нации, в соответствии с|соответственно| общепризнанными принципами обеспечения прав и свобод человека.

Приведены весомые доводы в пользу применения административно-правовой и управленческой парадигмы к национальной безопасности. Резюмируется, что национальная безопасность сквозь призму административного права, рассматривается как урегулированная административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по|с| созданию благоприятных условий для прогрессивного функционирования и развития украинских национальных интересов, источников|родников,истоков| благосостояния народа Украины, а также обеспечению эффективного функционирования системы национальной безопасности Украины. Структурно данная деятельность включает: сохранение|сохранность| и укрепление украинской государственности (уклад жизни, национальные традиции, культура), народа Украины как творчески-конструктивного субъекта бытия.

Многомерность феномена национальной безопасности позволила выделить аспекты ее системной характеристики: государственно-правовой, социально-политический, социально-экономический, информационный, экологический|экологичный|, военный.

В подразделе|подразделении| 1.2. „Правовые основы|основания| определения угроз национальной безопасности Украины” исследуется понятие и содержание угроз национальной безопасности Украины, предлагается классификация направлений иерархии безопасногенных |факторов, подается|дается| модель концептуальных подходов к|до| определению понятия „угроза”. При рассмотрении понятия угрозы был сделан вывод, что угрозам, как системе, присуща диалектика, и, следовательно,|итак| выдвинута гипотеза о возможности управления ими. Этот подход нашел непосредственное отображение при формулировке определений понятий в исследовании. Отмечается, что такие понятия, как опасность и угроза рассматриваются несколько упрощенно и по большей части в суженном | плане, оторванном от контекста понятия „национальная безопасность”. Установлены причины неточного отражения в понятии сущности угрозы. Предлагается категорийный| ряд относительно угрозы: мониторинг — угроза — опасность — управление — система национальной безопасности — национальная безопасность. Даются определения данных понятий.

Осуществлена классификация угроз, результатом обобщения которой|какой| стала разработка типологической модели угроз национальной безопасности, представленная четырьмя уровнями классификаций: типологической|типовой|, классовой, родовой|родительной,потомственной| и видовой. Охарактеризован каждый из|с| этих уровней классификации.

Констатируется, что с|с| позиций административного права угрозами национальной безопасности следует считать разнообразие внутренних и внешних, объективных и субъективных противоречий|противоречивости| общественного развития в стране и на международной арене в разных|различных| сферах человеческой жизнедеятельности, осложняющих|усложняют| урегулированную административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по|с| созданию благоприятных условий для прогрессивного функционирования и развития украинских национальных интересов, источников|родников,истоков| благосостояния народа Украины, а также обеспечению эффективного функционирования системы национальной безопасности Украины, и создающих опасность для системы национальной безопасности, жизнеобеспечения ее системообразующих |элементов. Установлено, что угрозы имеют несколько стадий развития: зарождение (начало формирования), проявление (нахождение выразительных форм), обострение|обострение| (критическая стадия негативного влияния с соответствующими последствиями). Обоснована целесообразность выделения двух видов безопасногенных| факторов: угроза и опасность.

В подразделе|подразделении| 1.3. „Система национальной безопасности Украины” аргументируется необходимость формирования и оптимизации данной системы, рассматриваются ее структурные компоненты. Ввиду|принимая в внимание| их многочисленности, в теоретическом плане предлагается выражать ее содержание посредством анализа |из-за|категорийных | рядов.

Доказана необходимость формирования системы национальной безопасности, которая|какая| заключается в том, что она является генератором динамической|динамичной| стабильности и основной гарантией конституционного строя|порядка|, территориальной целостности|цельности| и неприкосновенности. В ходе исследования обнаружено|выявлено,проявлено|, что не отсутствие воли украинского народа и взвешенности при принятии важных решений мешало создать независимое государство, а именно отсутствие эффективно действующей системы национальной безопасности. Существуя в конфликтогенной | среде, она постоянно сталкивается с проблемой необходимости сохранения|сохранности| не только целостности|цельности| объекта, но и себя самой, то есть актуализируется проблема поддержки надлежащего|подобающего| уровня гомеостазиса. Следовательно, ее решение этой проблемы стает возможным при условии ее теоретического осмысления, а также практической|практичной| организации эффективного функционирования системы управления национальной безопасностью, что подтверждает 83 % опрошенных, которые признали неудовлетворительной эффективность деятельности системы управления национальной безопасностью.

Раздел 2 „Административно-правовые отношения в сфере национальной безопасности” состоит из трех подразделов|подразделений|.

В подразделе|подразделении| 2.1. „Содержание и структура административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности Украины” обосновывается необходимость применения современной доктрины административного права, учитывающей тенденции относительно|касательно| гуманизации науки. Следовательно, сущность административного права смещается в сторону|бок| предоставления услуг населению, а не властного распорядительства. Определяется, что административно-правовые отношения в сфере национальной безопасности — урегулированные нормами права общественные отношения в сфере национальной безопасности, в которых|каких| их стороны (субъекты) взаимосвязаны и взаимодействуют путем осуществления субъективных прав и обязанностей|долгов|, установленных и гарантированных соответствующими административно-правовыми нормами.

К|до| характерным чертам административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности относятся: обязанности|долги| и права субъектов и объектов отношений связаны|повязаны| с деятельностью органов государственного управления; административно-правовые отношения в сфере безопасности являются составляющей отношений в сфере управления, они возникают в повседневной практической|практичной| реализации задач|задач| и функций государства по обеспечению национальной безопасности; в этих отношениях одним из субъектов выступает орган государственного управления или общественная организация, которые|какие| наделены|оделены| государственно-властными полномочиями в сфере национальной безопасности; данные отношения возникают по инициативе объекта или субъекта, и согласие другой стороны не является обязательным условием для их возникновения; административно-правовые отношения — особенная связь между их участниками, один из которых|каких| при данных обстоятельствах имеет право требовать от другого такого поведения, которое|какое| предусмотрено административно-правовой нормой; субъект управления безопасностью обязан реализовать собственные материально-правовые и процессуальные права, то есть право выступает одновременно и обязанностью|долгом| субъекта административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности; в случае нарушения норм, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, нарушитель несет ответственность не перед другой стороной, а перед государством; административно-правовые отношения в сфере национальной безопасности не всегда являются отношениями, которые|какие| осуществляются в соответствии с методами власти и принуждения. Эти отношения могут реализовываться на основе как власти и подчинения, так и равенства сторон, когда каждая сторона должна выполнять|исполнять| конкретные требования|востребования| правовой нормы. Следовательно, наличие взаимных прав и обязанностей|долгов| является присущим признаком административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности, поскольку последняя выступает в качестве полиструктурного| феномена, и, стало быть,|итак| требует объединенного единой|единой| общей целью, управления в разных|различных| сферах жизнедеятельности — межотраслевого управления; санкции, применяющиеся к|до| сторонам административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности, зависят от уровня общественной опасности правонарушения, важности (ценности) этих отношений для государства; споры, возникающие между сторонами административно-правовых отношений, разрешаются|решаются| как в административных, так и других судах.

В подразделе|подразделении| 2.2. „Состояние административно-правового регулирования национальной безопасности Украины” определены понятие нормативно-правового обеспечения национальной безопасности, роль права в данном процессе, освещены конкретные вопросы относительно|касательно| целесообразности существования имеющихся и необходимости разработки новых проектов законов, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности. Аргументируется неразрывное единство права и национальной безопасности, обосновывается его ведущая роль как регулятора общественных отношений в сфере национальной безопасности.

Исследование функций центральных органов исполнительной власти дало возможность заключить о неадекватности закрепленных в законодательстве сфер жизнедеятельности с приоритетными национальными интересами, конкретно определенными на данном этапе исторического развития. Такая позиция высказана 74 % опрошенных. Установлено игнорирование законодателем таких важных сфер жизнедеятельности, как: сфера украинской культуры и образа жизни; сфера прав и свобод человека; сфера общественной безопасности населения; демографическая сфера; сфера здравоохранения|здравоохранительный|; правовая сфера и тому подобное.

Выяснена ключевая проблема, которая|какая| нуждается в последующей разработке: отсутствие четкого и аргументированного определения критериев деления|разделения| общественного бытия на сферы жизнедеятельности, которые|какие| нуждаются в наибольшем внимании со стороны государства в аспекте обеспечения их безопасности. По мнению диссертанта, критерием формирования функциональных сфер национальной безопасности должен выступать синтез национальных интересов и реальных и потенциальных угроз им.

Резюмируется, что современное состояние|стан| административно-правового регулирования национальной безопасности не отвечает содержанию административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности, что обуславливает актуализацию необходимости применения комплекса мер, направленных как на формирование системы нормативных актов, объединенных целями и задачами|задачами| относительно|касательно| эффективного регулирования национальной безопасности, так и соответствующей системы обеспечения национальной безопасности с четким определением статуса каждого из входящих в нее субъектов. Это также подтверждается данными проведенного нами анкетирования, в котором 76 % опрошенных убеждены, что уровень обеспечения национальной безопасности в значительной мере зависит от наличия соответствующей нормативной базы, вместе с тем, 72 % опрошенных считают действия системы обеспечения национальной безопасности посредственными.

В подразделе|подразделении| 2.3. „Система обеспечения национальной безопасности Украины” предложена структура системы обеспечения национальной безопасности, включающая подсистемы государственного обеспечения национальной безопасности: Президент Украины; Совет национальной безопасности и обороны Украины; Кабинет Министров Украины; Верховная Рада Украины; Национальный банк Украины; Конституционный Суд Украины; иные суды; прокуратура Украины; министерства и другие центральные органы исполнительной власти, местные органы исполнительной власти; подсистемы негосударственного|негосударственного| обеспечения национальной безопасности: отдельные граждане; органы местного самоуправления; органы самоорганизации населения; частный|приватный| нотариат; адвокатура; частные|приватные| детективные и охранные агентства; объединения граждан; политические|политичные| партии; профессиональные союзы; религиозные объединения.

Исследовано содержание деятельности субъектов административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности, очерчены подходы к|до| формированию структуры субъектов системы управления национальной безопасностью — субъектов государственно-управленческих отношений. Определено, что межотраслевое управление национальной безопасностью — сознательное, целенаправленное|целенаправленное|, организующее, результативное влияние субъекта управления на национальную безопасность в разных|различных| сферах жизнедеятельности.

Раздел 3 „Административно-правовой статус субъектов обеспечения национальной безопасности Украины” состоит из|с| шести подразделов|подразделений|.

В подразделе|подразделении| 3.1. „Полномочия Верховной Рады Украины в сфере национальной безопасности Украины” определяются полномочия Верховной Рады Украины в сфере национальной безопасности, главное место среди которых|каких| занимают: определение принципов внутренней и внешней политики, основ|оснований| национальной безопасности; формирование законодательной базы в этой сфере; одобрение решения по вопросам введения|ввода| чрезвычайного|необычайного| и военного положений|стана|, мобилизации, определения общей структуры, численности, функций Вооруженных Сил Украины и других военных|войсковых| формирований, созданных в соответствии с|соответственно| законами Украины.

В подразделе|подразделении| 3.2. „Полномочия Президента Украины в сфере национальной безопасности Украины” при их детальном анализе делается вывод, что Президент Украины осуществляет|свершает,совершает| общее руководство во всех сферах общественной жизни. И если Кабинет Министров Украины лишь|только| направляет|устремляет|, координирует и контролирует деятельность органов исполнительной власти, а также осуществляет|свершает,совершает| мероприятия по обеспечению национальной безопасности, то Президент формирует политику национальной безопасности, определяет приоритетные цели, направления ее обеспечения, а также силы, средства и иное. Главенствующая|определительная| роль Президента подтверждается изданием им Указов № 105/2007 от 12 февраля 2007 г. „О Стратегии национальной безопасности Украины”, № 791/2007 „О решении Совета национальной безопасности и обороны Украины” от 20 июля 2007 года
„О предложениях относительно|касательно| финансового обеспечения выполнения мероприятий в сфере национальной безопасности и обороны для учета в проекте Закона Украины „О Государственном бюджете Украины на 2008 год”.

Отмечено, что использование|употребление| Президентом своих исключительных полномочий в сфере национальной безопасности возлагает адекватную исключительную и персональную ответственность на него, поскольку, выступая гарантом обеспечения прав и свобод человека и гражданина, лишь|только| данный субъект обеспечения национальной безопасности принимает решение о применении других военных|войсковых| формирований, не входящих в состав Вооруженных Сил Украины, образованных в соответствии с|соответственно| законодательством Украины. Такая позиция высказана 82 % респондентов.

В подразделе|подразделении| 3.3. „Органы исполнительной власти в сфере национальной безопасности Украины” осуществлен анализ полномочий Кабинета Министров Украины, министерств и других центральных органов исполнительной власти, Вооруженных Сил Украины, Службы безопасности Украины, Службы внешней разведки Украины, Государственной пограничной службы Украины и других военных|войсковых| формирований, образованных в соответствии с|соответственно| законами Украины.

Определено, что Кабинет Министров Украины, осуществляя|свершая,совершая| общее управление субъектами обеспечения национальной безопасности, входит в|до| систему органов управления национальной безопасностью, поскольку во исполнение своих полномочий он может реформировать, реорганизовать, создать или ликвидировать данные органы, а также направляет|устремляет|, координирует и контролирует их деятельность.

Констатировано, что до 2006 года в государстве не существовало отдельного законодательного акта, в котором|каком| были бы|б| определены организация и порядок функционирования Правительства Украины. Данный пробел|прогалина| был устранен|отстранен|
21 декабря 2006 года, когда был принят Закон Украины „О Кабинете Министров Украины”, где компетенция Кабинета Министров Украины в сфере национальной безопасности приобрела законодательное закрепление и определенность. Но впоследствии (16 мая 2008 года) была принята другая редакция данного закона, в которой|какой| полномочия правительства в данной сфере опять|снова| были изменены. И хотя
2 сентября 2008 года была предпринята попытка относительно|касательно| принятия изменений|смен| к|до| данному закону, которые бы|б| могли вернуть |вернули|полномочия, которые были в редакции закона от 21 декабря 2006 года, в конце концов она оказалась тщетной.

Установлено, что принятие 16 мая 2008 года Закона Украины „О Кабинете Министров Украины” значительно сузило возможности Правительства Украины влиять на формирование политики национальной безопасности, акцентировав внимание на ее реализации. Вместе с тем, Президент Украины получил через|из-за| возглавляемый им Совет национальной безопасности и обороны Украины (СНБОУ) более широкие полномочия, закрепив свое право на руководство во всех сферах национальной безопасности. На самом деле процесс реализации, начиная от выработки решения и заканчивая контролем за его выполнением, в настоящее время|нынче| находится|перебывают,пребывают| в компетенции Президента Украины и СНБОУ|.

На наш взгляд, отдельного внимания, в том числе и на уровне диссертационных исследований, заслуживает вопрос государственного контроля в сфере национальной безопасности, с выделением органа, какой бы|б| не входил в|до| систему органов исполнительной власти, и компетенция которого в сфере национальной безопасности заключалась бы исключительно в осуществлении контроля.

Наряду с этим данный орган также не может возглавлять Президент Украины, который формирует политику национальной безопасности и фактически сам себя контролирует через|из-за| СНБОУ|, главой которого|какого| он же и является. При таких условиях нарушается|возбуждается| система сдержек и противовесов в сфере национальной безопасности, которая|какая| означает|означает|, что ни один|никакой| из субъектов обеспечения национальной безопасности не может быть наделен|оделен| полномочиями большими, чем другой, и каждый из них должен иметь право |оделен|воздействия в данной сфере друг на друга. Это связано с тем, что преференционные полномочия Президента Украины по кадровым вопросам не должны обуславливать его приоритет в формировании, осуществлении и контроле за реализацией политики национальной безопасности. По сути |по существу| — это частный вопрос более сложной и глобальной проблемы, которая|какая| подымалась в административных исследованиях не только отечественных ученых: формирование контрольной ветви|ветки| власти. Ведь эффективность контроля на прямую связана|повязана| с известной подчиненностью данных контрольных органов, поскольку их принадлежность к|до| президентской „системе координат” либо к|до| органам исполнительной власти сделает невозможным эффективный контроль.

В результате|вследствие| анализа административно-правового статуса соответствующих субъектов делается вывод, что дифференциация сил обеспечения национальной безопасности на „военную организацию” и „правоохранительные органы” являются нецелесообразной. Предлагается употреблять термин|термин| „силы обеспечения национальной безопасности”, который|какой| наиболее удачно отражает |отражает|сущность данных органов, поскольку именно силовой фактор является определяющим|определительным| признаком для их группирования|группировки| в единую систему.

В подразделе|подразделении| 3.4. „Иные государственные органы (кроме органов исполнительной власти) в сфере национальной безопасности Украины” определены субъекты административного права, кроме органов исполнительной власти, которые|какие| вступают в административно-правовые отношения по поводу выполнения возложенных на них обязанностей и реализации прав в сфере государственного управления. К|до| таким органам относятся: Совет национальной безопасности и обороны Украины, Национальный банк Украины, Счетная палата, Национальный Совет по вопросам телевидения и радиовещания, Центральная избирательная комиссия, Представительство Президента Украины в Автономной Республике Крым и т. д. Административно-правовой статус иных (кроме органов исполнительной власти) государственных органов следует характеризовать, имея в виду две группы субъектов административного права, которые|какие| представлены: 1) аппаратом определенных государственных органов; 2) непосредственно самими государственными органами, не разделяя | правосубъектность собственно органа и его аппарата.

Среди данных органов наибольшую роль играет Совет национальной безопасности и обороны Украины, который|какая| координирует и контролирует деятельность органов исполнительной власти в сфере национальной безопасности и обороны. Проведенный анализ функций СНБОУ дал возможность утверждать |, что они сами по себе допускают|припускают| вмешательство в систему органов исполнительной власти, хотя собственно СНБОУ| не входит |до|ни в одну |никакой|ветвь|ветке| власти и является лишь|только| консультативным органом при Президенте Украины. Следовательно, по существу СНБОУ| фактически может вмешиваться и влиять на деятельность исполнительной власти в сфере национальной безопасности. Причем такое вмешательство носит лишь|только| односторонний характер, поскольку в законе никоим образом не прописана ответственность самого СНБОУ| за навязанное органу исполнительной власти решение, реализация которого|какого| повлекла создание угрозы либо|или| опасности национальной безопасности, либо|или| вообще нанесла ей вред или понизила уровень|ущерб|.

На наш взгляд, функции контроля должен выполнять|исполнять| другой орган. Базируясь на управленческой системе координат, СНБОУ является органом стратегического управления национальной безопасностью, поэтому|оттого| функции контроля не могут быть сконцентрированы в нем. Более того|больше того|, в настоящее время|нынче| СНБОУ| осуществляет|свершает,совершает| контроль лишь|только| за органами исполнительной власти, в то время как органы законодательной и судебной власти, касательно|касательно| вопросов реализации ими функций по обеспечению национальной безопасности, являются в сущности|по существу| бесконтрольными. С другой стороны, |нынче|отсутствует механизм парламентского, прокурорского, судебного и других видов государственного контроля за деятельностью субъектов обеспечения национальной безопасности, а следовательно можно утверждать: сейчас|в настоящий момент| в Украине не сформирована эффективно действующая система контроля в сфере национальной безопасности.

Отдельное внимание уделено рассмотрению роли органов местного самоуправления в обеспечении национальной безопасности Украины, которые|какие| создают необходимые условия для нормальной жизнедеятельности граждан, реализуют гибкую систему управления, приспособленную|приспособляемую| к|до| местным особенностям и условиям безопасности, содействуют развитию инициативы и самостоятельности у граждан. Отмечено, что на ряду с|наряду с| конкретными правами административно-правовой статус данных органов характеризуется определенными обязанностями|долгами|.
В частности|в том числе|, общая обязанность|долг| данных органов и их должностных лиц — действовать лишь|только| на основе и в пределах полномочий, предусмотренных Конституцией и законами Украины. Делается вывод, что органы местного самоуправления являются важной составляющей системы обеспечения национальной безопасности через|из-за| их органическую|органичную| взаимосвязь в процессе обеспечении национальной безопасности с органами исполнительной власти.

В подразделе|подразделении| 3.5. „Место Конституционного Суда Украины, иных судов, прокуратуры Украины в обеспечении национальной безопасности Украины” рассматривается роль данных субъектов в обеспечении национальной безопасности.

Отмечено, что Конституционный Суд Украины — единственный|единый| орган конституционной юрисдикции в Украине, который решает вопрос о соответствии законов и других правовых актов в сфере национальной безопасности Конституции Украины и дает официальное толкование Конституции и законов Украины.

Акцентируется внимание на том, что судебный конституционный контроль может способствовать|содействовать| прекращению противоправной деятельности субъектов, представляющих угрозу национальной безопасности, создавать условия, согласно с которыми|какими| эти субъекты будут вынуждены действовать в строгом |строгом|соответствии с предписаниями Конституции, иных нормативных актов.

Выделены задачи|задачи|, стоящие перед судами в сфере национальной безопасности: 1) обеспечение защиты конституционного строя|порядка|, осуществление правосудия по делам о преступлениях против|супротив| основ|оснований| национальной безопасности Украины, обеспечение судебной защиты общественных и других организаций, чьи права были нарушены|возбуждены| в результате|вследствие| действий по обеспечению национальной безопасности Украины; 2) защита прав и законных интересов органов государственной власти в сфере правоотношений, возникающих при применении законодательства о национальной безопасности; 3) охрана от посягательств на конституционный строй|порядок| государства, его политическую|политичную| и экономическую|экономичные| системы; 4) защита прав и законных интересов граждан, потерпевших от правонарушений; 5) защита государства от административных правонарушений.

Указанные задачи|задачи| суды осуществляют посредством|из-за| функций, которые|какие| реализуются через|из-за| конституционное, уголовное|уголовное|, гражданское, административное и арбитражное судопроизводство. Констатировано, что основными функциями судов в сфере национальной безопасности выступает судебный контроль и правосудие, а дополнительными — внесения законодательных инициатив и обобщение судебной практики.

В подразделе|подразделении| 3.6. „Система управления национальной безопасностью Украины” очерчивается содержание системы управления национальной безопасностью.

Определено, что система управления национальной безопасностью — это система, в которой|какой| реализуются функции управления национальной безопасностью; система управления, объектом которой|какой| является национальная безопасность. Ее характерными чертами являются: процесс обеспечения национальной безопасности, который|какой| имеет пространственные и временные|временные| ограничения; составляющие, которые|какие| воспринимают входящие данные, взаимодействуют с окружающей средой, осуществляют|свершают,совершают| прямую и обратную связь и оказывают влияние как друг на друга, так и на всю систему; связки между элементами и внешней средой; наличие субъектов управления национальной безопасностью; существование комплекса методов управления национальной безопасностью; наличие средств управления.

Определены факторы, вызывающие несовершенство и неадекватность угрозам и опасностям организационной структуры системы управления национальной безопасностью. Сформулированы соответствующие данным факторам направления усовершенствования системы управления, главными из|с| которых|каких| являются:
1) постоянное проведение мониторинга действующего законодательства на предмет дублирования функций и задач|задач| сил обеспечения национальной безопасности;
2) приведение в соответствие с Законом Украины „Об основах |основания|национальной безопасности Украины” законодательства относительно|касательно| функций и задач|задач| сил обеспечения национальной безопасности; 3) формирование модели структур управления процессом обеспечения национальной безопасности по каждой сфере жизнедеятельности с определением конкретного субъекта управления, в соответствии с|соответственно| общей целью функционирования системы национальной безопасности;
4) разработка структуры системы управления национальной безопасностью, основываясь на принципе соразмерности мероприятий, содержания, характера и масштаба угроз и опасностей.

В ходе исследования были выявлены административно-правовые закономерности формирования системы национальной безопасности, которые|какие| не в полной мере учитывались при построении предыдущей|предварительной| системы: обусловленность формирования определенной сферы национальной безопасности сферами жизнедеятельности; производный|походный| характер административных правоотношений от формирования определенных сфер национальной безопасности; взаимозависимость объектов и субъектов административных правоотношений с объектами и субъектами обеспечения национальной безопасности; коррелятивная связь приоритетных национальных интересов и угроз с одной стороны со структурой субъектов государственно-управленческих отношений — с|с| другой; наличие вертикальных и горизонтальных отношений между субъектами административных отношений в сфере национальной безопасности; детерминация основных направлений административно-правового регулирования национальной безопасности национальными интересами и угрозами.

Раздел 4 „Национальная безопасность как категория правовой науки” имеет два подраздела|подразделений|.

В подразделе|подразделении| 4.1. „Правовые основы|основания| общей теории национальной безопасности” обоснована необходимость формирования данной теории, раскрыты признаки, характеризующие ее. Подчеркивается, что представления о национальной безопасности, ее сущности, содержании, составных элементах, методах обеспечения в разные|различные| времена характеризовались не только политической|политичной| ситуацией, но и тем уровнем развития науки, который|какое| существовал на конкретном этапе исторического развития. В настоящее время|нынче| большинство проблем, возникающих при исследовании национальной безопасности, обусловлены отсутствием сформированной парадигмы национальной безопасности, стремлением исследователей анализировать отдельные части системной проблемы, что мешает их производительности. Одним из определяющих путей решения данной проблемы видится в формировании теоретической системы знаний о национальной безопасности, для определения которой|какой| диссертантом предлагается ввести в научный оборот термин „нациобезопасноведение”.

Национальную безопасность предлагается рассматривать сквозь призму таких основных аспектов: определить цель, задачи|задачи|, функции, принципы и методологию научного направления; очертить его место в системе наук и роль при формировании системы знаний о национальной безопасности; установить корреляционные связи между общей теорией национальной безопасности и ее частными|приватными| теориями, тем самым заложив фундамент для организации управления знаниями в сфере национальной безопасности; наметить алгоритмы формирования системы национальной безопасности, вычленить составные элементы и взаимосвязи между ними, установить системообразующие элементы и на этом основании |соответственно|разработать модель системы обеспечения национальной безопасности и основные направления ее функционирования, применяя методологию системного и синергетического подходов.

Главная|головная| цель общей теории национальной безопасности как учебной дисциплины заключается в формировании модели системы знаний о национальной безопасности. В соответствии с|соответственно| этой целью определяется комплекс задач|задач| данного направления, которые|какие| были объединены в|до| такие группы: теоретико-методологические; функционально-организационные; ресурсные; методические; технологические. Раскрывается содержание каждой из|с| этих групп. Очерчиваются функции предлагаемого научного направления: теоретико-познавательная, онтологическая, методологическая, аксиологическая|, гносеологическая, эвристическая, критическая, мировоззренческая, идеологическая, интегративная|, моделирования, прогностическая, прикладная, описательная, объяснительная, практически-организаторская. Охарактеризована каждая из|с| этих функций.

Установлено, что для подготовки субъектов управления национальной безопасностью в перспективе появляется необходимость отработки ряда мероприятий: разработка образовательно-квалификационных характеристик и образовательно-профессиональных программ, централизованных программ подготовки, переподготовки и повышения квалификации специалистов; разработка и реализация региональных и отраслевых программ подготовки специалистов по проблемам национальной и международной безопасности в условиях глобализации и тому подобное.

В подразделе|подразделении| 4.2. „Методология моделирования системы управления национальной безопасностью” на основании анализа универсальных, общенаучных и частнонаучных методов формируется методологический инструментарий моделирования системы управления национальной безопасностью. Были сделаны следующие выводы. Применение экзистенциального метода является полезным при разработке вопросов управления системой национальной безопасности. Комбинирование позитивизма и волюнтаризма сделало возможным дополнительно аргументировать позицию, в соответствии с которой система национальной безопасности является наиболее действенным инструментом реализации национальных интересов. Использование|употребление| концепции генеративной безопасности дало возможность прийти к выводу о равенстве любой|какой-нибудь| нации в праве на обеспечение собственной безопасности и выдвинуть гипотезу, что в наследственной природе нации заложено извечное стремление|исконное| к|до| национальной безопасности. Политико-ориентированный метод позволил прийти к важному выводу, что национальная безопасность является не столько состоянием|станом|, сколько процессом, поскольку она — результат борьбы и победы конструктивного над деструктивным, порядка над хаосом. Данный метод закладывает основы|основания| для формирования общей теории национальной безопасности. В свою очередь, применение критического метода позволило констатировать, что формирование эффективно действующей системы национальной безопасности создает угрозу для тех, кто будет угрожать|грозить| реализации национальных интересов, а сама система иногда может служить средством легитимации политического|политичного| господства и насилия как изнутри государства, так и в международных отношениях.

Разработан алгоритм моделирования системы управления национальной безопасностью, который|какой| должен содержать такие взаимосвязанные элементы: система приоритетных национальных интересов — система угроз — система мер — система органов.

Раздел 5 „Направления усовершенствования административно-правового регулирования национальной безопасности Украины” состоит из трех подразделов|подразделений|.

В подразделе|подразделении| 5.1. „Регулятивная роль административного права в сфере национальной безопасности” аргументируется необходимость рассмотрения данного вопроса тенденцией формирования новых парадигмальных| установок, в соответствии с|соответственно| которыми|какими| предмет административного права не ограничивается лишь|только| управленческими, то есть властно-предписывающими отношениями. Такое видение отвечает взгляду диссертанта на сущность процесса обеспечения национальной безопасности, в котором|каком| принимают участие как государственные, так и негосударственные|негосударственные| субъекты. Следовательно, предметом административно-правового регулирования в сфере национальной безопасности выступают общественные отношения, которые формируются в ходе обеспечения органами исполнительной власти и местного самоуправления национальной безопасности, а также в процессе государственного и самоуправляющегося управления в сфере национальной безопасности.

Административное право с одной стороны выступает одним из действенных инструментов обеспечения национальной безопасности (внешний фактор),
с другой — средством оптимизации функционирования самой системы национальной безопасности и системы обеспечения национальной безопасности, в частности|в том числе| (внутренний фактор). Такая двоякость| административного права относительно|касательно| обеспечения национальной безопасности предопределяет адекватную картину первичности формирования влияния: когда речь идет об административном праве как внешнем факторе, право является производным|походным| от интересов нации, поскольку реализация последних должна быть обеспечена органами государственного управления и местного самоуправления. Если же речь идет об оптимизации функционирования самой системы национальной безопасности, то последнюю следует понимать как инструмент административного права, поскольку организованная совокупность органов государственного управления и самоуправляющихся органов, объединенных общими задачами относительно|касательно| обеспечения национальной безопасности, может нормально функционировать лишь|только| при наличии административного права. Ведь процесс государственного и самоуправляющегося управления в сфере национальной безопасности нуждается не в любом|каком-нибудь|, а именно в административно-правовом регулировании.

В подразделе|подразделении| 5.2. „Назначение ведомственных нормативных актов” рассматривается роль, которую|какую| играет ведомственное нормотворчество. Всю нормативную базу, которой|какой| руководствуется система обеспечения национальной безопасности, можно разделить на два уровня. На первом — правовая база создается в рамках системы национальной безопасности и имеет общеобязательный для всех характер (Конституция Украины, законы и постановления Верховной Рады Украины, указы и распоряжения Президента Украины, постановления и распоряжения Кабинета Министров Украины). На втором — создается ведомственная нормативная база, которая|какая| уточняет и конкретизирует функции и задачи|задачи| каждого субъекта с учетом специфики собственной деятельности и задач|задач|, возложенных на него в процессе обеспечения национальной безопасности.

Нормотворчество составляет|складывает,сдает| правовую форму деятельности субъектов системы управления национальной безопасностью, которая|какая| осуществляется в соответствии с|соответственно| их компетенцией, на основе|основании| и во исполнение законов и подзаконных нормативных правовых актов. Их основное назначение заключается в создании правовых норм, |какие|устанавливающих, изменяющих|меняют| или отменяющих правовые отношения, определяющих содержание деятельности по обеспечению национальной безопасности и предоставляющих им общеобязательную силу. Выясняется, что нормотворчество в системе управления национальной безопасностью следует рассматривать как процесс создания ведомственных нормативных актов при соответствующем обеспечении технологий их подготовки и принятия. Нормотворческая деятельность имеет своими целями обеспечить: юридическое закрепление существующих в сфере национальной безопасности отношений и их правовое регулирование; формирование новых отношений безопасности, отсутствующих в текущий момент, но желаемых|желанных,желательных,угодных| или необходимых с точки зрения выполнения перспективных задач|задач|; ликвидацию отношений и ситуаций, отживших или тормозящих процесс реализации национальных интересов.

В подразделе|подразделении| 5.3. „Пути повышения эффективности административно-правового регулирования национальной безопасности” исследуются основные подходы к|до| формированию законодательства в сфере национальной безопасности.

Сделан вывод о необходимости изложения обобщенного взгляда на национальную безопасность, ее сущность, содержание, характер и методы обеспечения. Таким документом должна выступать Концепция национальной безопасности. Эта позиция поддерживается 65 % опрошенных. Аргументируется необходимость ее разработки, предложена структура: преамбула; раскрытие|вскрытие| геостратегической позиции государства в мире; определение национальных целей и интересов; очерчивание союзников и партнеров; формулировка реальных и потенциальных угроз и опасностей национальной безопасности Украины; определение механизма управления системой национальной безопасности; определение политики национальной безопасности и основных направлений ее обеспечения; определение статуса государства и общей стратегии обеспечения национальной безопасности (оборонная, активная оборонная, наступательная и т. д.). Представлена модель классификации концепций национальной безопасности по следующим критериям: по соотношению идеалов и исторической действительности: реакционные, консервативные, прогрессивные; срокам и способам достижения: радикальные, умеренные, агрессивные, реформистские|. Резюмируется о необходимости утверждения законом новой редакции Концепции национальной безопасности Украины.

Важным элементом системы нормативно-правовых актов, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, является доктрина. Одной из причин развития многообразных|разнообразных| доктрин национальной безопасности выступает необходимость эффективного обеспечения национальной безопасности, ввиду|принимая в внимание| специфики конкретной сферы жизнедеятельности. Подается|дается| авторское видение структуры данного документа. Определены характерные особенности построения данных доктрин: развивает Концепцию национальной безопасности относительно конкретной сферы жизнедеятельности (экологической|экологичной|, информационной, технологической и т. д.); не может противоречить Конституции Украины и Концепции национальной безопасности Украины; реализация первоочередных мер по обеспечению безопасности, перечисленных в доктрине, предусматривает издание законов и разработку соответствующих государственных программ; конкретизация некоторых|некоих| положений доктрины относительно отдельных сфер деятельности общества и государства может осуществляться в соответствующих документах, которые|какие| утверждает Президент Украины.

Еще одним элементом данной системы является Закон Украины „Об основах|основания| национальной безопасности Украины”, анализ положений которого|какого| дал возможность заключить о многочисленных недостатках в нем, его общей неспособности решить те задачи|задачи|, ради которых|каких| собственно он и был принят. Такая позиция нашла поддержку у 92 % опрошенных. Детально|подробно| характеризуются недостатки данного закона. Констатируется о необходимости принятия пакета системного нормативно-правового обеспечения, что также нашло поддержку у 65 % респондентов, одним из документов которого|какого| и должен стать новый Закон Украины „О национальной безопасности Украины”, упраздняющий действие действующего.

ВЫВОДЫ

В выводах изложены наиболее важные научные и практические|практичные| результаты, полученные в работе, которые|какие| содержат формулировку решения научной проблемы, ее значение для науки и практики. Подчеркнуто, что в науке административного права остаются недостаточно изученными|выученными| концептуальные и методологические основы административно-правовой природы национальной безопасности, система управления и административно-правовой статус ее субъектов, осуществление государственного контроля в этой сфере. Это обусловило необходимость в разработке подходов к|до| формированию новой административно-правовой парадигмы обеспечения национальной безопасности с учетом отечественного и зарубежного опыта. Базовой методологической основой|основанием| исследования служил синергетический подход, с помощью|посредством| которого обоснована взаимосвязь и взаимообусловленность социальных процессов и общественных явлений, а национальная безопасность рассматривалась как открытая динамическая|динамичная| нелинейная система, характеризующаяся механизмами самоорганизации. Главным|головным| результатом работы стала разработка административно-правовых основ обеспечения национальной безопасности Украины, формирование на этой основе|основании| предложений теоретического, методологического и организационно-правового значения, научно-обоснованных рекомендаций, направленных на повышение эффективности административно-правового регулирования национальной безопасности Украины.

Основные научные достижения диссертанта, кроме изложенных выше, отражены, в частности|в том числе|, в следующих предложениях.

1.  Раскрывая содержание национальной безопасности как объекта административно-правовой науки, автор осуществил попытку определить понятие и содержание национальной безопасности с|с| позиций административного права, методологии определения угроз национальной безопасности, системы национальной безопасности. Национальная безопасность рассматривается (сквозь призму административного права) как урегулированная административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по созданию благоприятных условий для реализации национальных интересов. Отмечается, что главную|головную| опасность на данном этапе исторического развития составляют не внутренние, а внешние угрозы, с учетом чего и должно происходить формирование Стратегии национальной безопасности Украины, а на ее основе|основании| соответствующих доктрин и уже потом|затем| адекватного законодательства. В частности|в том числе|, лишь|только| 34 % респондентов высказались за то, что наиболее опасными на сегодня|сегодня| для Украины являются внутренние угрозы. Сложность определения понятия угроз обусловила необходимость разработки типологической модели угроз национальной безопасности, составными компонентами которой|какой| являются типы, классы, роды и виды угроз.

2.  Исследование содержания и структуры административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности сделало возможным прийти к выводу, что |до| характерными чертами данных отношений являются: обязанности|долги| и права субъектов и объектов отношений связаны|повязаны| с деятельностью органов государственного управления; административно-правовые отношения в сфере безопасности являются составляющей отношений в сфере управления, они возникают в повседневной практической|практичной| реализации задач|задач| и функций государства по|с| обеспечению национальной безопасности; в этих отношениях одним из субъектов выступает орган государственного управления или общественная организация, которые|какие| наделены|оделены| государственно-властными полномочиями в сфере национальной безопасности; данные отношения возникают по инициативе то ли объекта то ли субъекта и согласие другой стороны не является обязательным условием для их возникновения; административно-правовые отношения — особенная связь между их участниками, один из которых|каких| при данных обстоятельствах имеет право требовать от другого такого поведения, которое|какое| предусмотрено административно-правовой нормой; субъект управления безопасностью обязан реализовать собственные материально-правовые и процессуальные права, то есть право выступает одновременно и обязанностью|долгом| субъекта административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности; в случае нарушения норм, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, нарушитель несет ответственность не перед другой стороной, а перед государством; административно-правовые отношения в сфере национальной безопасности не всегда являются такими, которые|какие| осуществляются|свершают,совершают| методами власти и принуждения. Они могут реализовываться на основе как власти и подчинения, так и равенства сторон, когда каждая из них должна выполнять|исполнять| конкретные требования|востребования| правовой нормы. Следовательно, наличие взаимных прав и обязанностей|долгов| является присущим признаком административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности, поскольку последняя, будучи по сути полиструктурным феноменом, нуждается в объединенном единой|единой| общей целью управлении в разных|различных| сферах жизнедеятельности — межотраслевом управлении; санкции, которые применяются к|до| сторонам административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности, зависят от уровня общественной опасности правонарушения, важности (ценности) этих отношений для государства; споры, возникающие между сторонами административно-правовых отношений, разрешаются|решаются| как в административных, так и других судах.

В то же время структуру административных отношений в сфере национальной безопасности составляют субъекты: государственные органы (органы законодательной, исполнительной и судебной власти, прокуратуры, администрации государственных предприятий и учреждений); структурные подразделения органов государства, должностных лиц государственных органов; объединения граждан, органы самоуправления и самоорганизации население, граждан Украины, иностранных граждан, апатридов, которые|какие|, в соответствии с|соответственно| Законом Украины „Об основах|основания| национальной безопасности Украины” являются субъектами обеспечения национальной безопасности; объекты: человек и гражданин — их конституционные права и свободы; государственно-образующий украинский народ — его духовные, морально-этические, культурные, исторические, интеллектуальные и материальные ценности, информационная и окружающая природная |природная|среда и природные ресурсы, традиции и уклад жизни; государство — его конституционный строй|порядок|, суверенитет, территориальная целостность|цельность| и неприкосновенность; юридические факты, основной особенностью которых|каких| является способность вызывать правовые следствия.

3.  Применение структурно-функционального метода при исследовании состояния|стана| и направлений усовершенствования системы управления национальной безопасности позволило проанализировать современное состояние|стан| ее функционирования, выявить недостатки, а также очертить пути ее усовершенствования.

К|до| основным недостаткам функционирования системы управления относятся: дублирование полномочий субъектов сил обеспечения национальной безопасности; неадекватность организационной структуры управления национальной безопасностью приоритетным национальным интересам; несоответствие функций и задач|задач| субъектов сил обеспечения национальной безопасности угрозам и опасностям, а также задачам|задачам| обеспечения национальной безопасности; неадекватность сосредоточения внимания на управлении национальной безопасностью в наиболее важных сферах жизнедеятельности стремлениям и возможностям относительно|касательно| их претворения в жизнь; отсутствие четкого механизма принятия, выполнения, контроля и надзора за выполнением решений в сфере национальной безопасности; неразработанность вопросов совместных действий этих органов в случае опасности национальной безопасности, локального вооруженного конфликта (конфликта малой интенсивности), войны, акта агрессии или других экстремистских действий; слабые горизонтальные связи между подчиненными Президенту ведомствами, которые |какие|принимают участие в процессе обеспечения национальной безопасности.

Адекватными путями усовершенствования функционирования являются: проведение мониторинга действующего законодательства на предмет функций и задач|задач| сил обеспечения национальной безопасности и устранения дублирования полномочий данных субъектов при условии сохранения|сохранности| высокого уровня национальной безопасности в соответствующей сфере жизнедеятельности; приведение в соответствие с законодательством, регулирующим общественные отношения в сфере национальной безопасности, в частности|в том числе| — полномочия сил обеспечения национальной безопасности и Закона Украины „Об основах|основания| национальной безопасности Украины”; формирование модели структур управления в сфере национальной безопасности по каждой сфере жизнедеятельности с определением конкретного субъекта управления, соответственно с общей целью функционирования системы национальной безопасности; разработка модели системы органов государственного управления национальной безопасностью, основываясь на принципе соразмерности мер, которые применяются для |с| обеспечения национальной безопасности, содержания, характера и масштаба угроз и опасностей на современном этапе развития Украины, с учетом необходимости обеспечения приоритетных национальных интересов и сохранения|сохранности| баланса интересов личности|личности|, общества и государства. Данная модель должна изменяться и отвечать современному состоянию|стану| национальной безопасности.

4.  Определение административно-правового статуса субъектов обеспечения национальной безопасности обусловило формирование нами системы управления национальной безопасностью, которая|какая| в настоящее время|нынче| имеет следующий вид:
а) Верховная Рада Украины (Аппарат Верховной Рады Украины, Комитеты Верховной Рады, депутатские фракции, народные депутаты Украины); б|б|) Президент Украины (Секретариат Президента, Представительство Президента Украины в Автономной Республике Крым); в) Кабинет Министров Украины: (1) министерства; 2) центральные органы исполнительной власти; 3)  Вооруженные Силы Украины, Служба безопасности Украины, Служба внешней разведки Украины, Государственная пограничная служба Украины и другие военные|войсковые| формирования, образованные в соответствии с|соответственно| законами Украины; 4) Совет министров Автономной Республики Крым; 5) местные государственные администрации); г) Совет национальной безопасности и обороны Украины, Национальный Банк Украины, Счетная Палата; Центральная избирательная комиссия; д) Конституционный Суд Украины, иные суды, прокуратура; е)  органы местного самоуправления, объединения граждан (политические|политичные| партии, общественные организации); отдельные граждане. Акцентировано внимание на том обстоятельстве, что эффективность управления данной системой предопределена необходимостью формирования единого |единого|центра управления национальной безопасностью — Совета национальной безопасности и обороны Украины, правовой статус которого|какой| должен быть пересмотрен|просмотрен|. Автором показано, что проблемы управления системой национальной безопасности связаны|повязанные| с необходимостью разработки разных|различных| подходов к|до| административно-правовому регулированию деятельности государственных и негосударственных|негосударственных| субъектов; именно такую возможность и предоставляет применение методологии административно-правовой науки.

5.  Сформулированы административно-правовые закономерности формирования системы национальной безопасности. К|до| основным из них относятся: обусловленность формирования определенной сферы национальной безопасности сферами жизнедеятельности; производный|походный| характер административных правоотношений от формирования определенных сфер национальной безопасности; взаимозависимость объектов и субъектов административных правоотношений с объектами и субъектами национальной безопасности; коррелятивная связь приоритетных национальных интересов и угроз с одной стороны со структурой субъектов государственно-управленческих отношений — с |с|другой; наличие вертикальных и горизонтальных отношений между субъектами административных отношений в сфере национальной безопасности; детерминация |основных направлений государственной политики национальной безопасности национальными интересами и угрозами; система обеспечения национальной безопасности развивается в рамках административно-правовых отношений, в то время как система управления — государственно-управленческих. Сформулирован важный вывод о необходимости существования в составе системы обеспечения национальной безопасности Украины двух взаимонеобходимых и взаимозависимых подсистем государственного и негосударственного|негосударственного| обеспечения. Исходя из этого, определен круг|окружность| субъектов данных подсистем, их полномочия, а также формы и методы взаимодействия.

6.  Обоснована необходимость построения общей теории национальной безопасности. Она заключается в том, что в настоящее время|нынче| доминирует|господствует| фрагментарный подход к|до| анализу вопросов административно-правового регулирования в сфере национальной безопасности. Для их решения предлагается сформировать целостную|цельную| систему знаний о национальной безопасности — общую теорию национальной безопасности. Ее основное теоретическое назначение видится в обобщении и развитии с|с| синергетических позиций различных|различных| направлений исследования многообразия сфер национальной безопасности. Она должна выступать интегральным измерением научных направлений о национальной безопасности, а в более абстрактном аспекте — проблемообразующим |научным направлением, осуществляя|свершая,совершая| управление научными направлениями и прикладными теориями национальной безопасности. Практическая|практичная| значимость данной теории| состоит в разработке алгоритма формирования взаимосвязанных концепций и рекомендаций по обеспечению национальной безопасности в разных|различных| сферах жизнедеятельности на базе единых требований|востребований| и решений. Именно таким требованиям и отвечает общая теория национальной безопасности, ибо представляет собой логическую|логичную| взаимосвязанную и взаимообусловленную систему категорий, понятий и принципов, интерпретирующих сущность (содержание и генезис) национальной безопасности.

7.  Определена методология моделирования системы управления национальной безопасностью через|из-за| формирование алгоритма моделирования системы управления национальной безопасностью, выработку подходов к|до| проектированию структур управления, раскрытие|вскрытие| гносеологических проблем и предложение подходов к|до| оценке эффективности взаимовлияния структурных элементов и административно-правового регулирования национальной безопасности в целом. С учетом специфики исследования уделено внимание рассмотрению частнонаучных| методов. Одной из задач|задач| работы было показать, что обеспечение национальной безопасности может быть реализовано на основе синергетического подхода, главным|головным| содержанием которого|какого| является управление системой национальной безопасности как открытой, нелинейной, динамической|динамичной|, способной к|до| самоорганизации системой, а важным инструментарием для такого управления выступает административно-правовое регулирование деятельности субъектов обеспечения национальной безопасности Украины.

8.  Проанализировано состояние|стан| административно-правового регулирования национальной безопасности. Учитывая тот факт, что в последнее время в нашем государстве происходит осознание необходимости существования негосударственной|негосударственной| подсистемы обеспечения национальной безопасности Украины, а также изменение|смена| понимания сущности и задач разведки, автором предложено собственное видение законопроектов: „О Доктрине негосударственного|негосударственного| обеспечения национальной безопасности Украины”, Законов Украины „О негосударственном|негосударственное| обеспечении национальной безопасности Украины”, „О службах безопасности субъектов хозяйствования”, „О криминальной разведке”. В  обеспечении национальной безопасности должны быть задействованы все силы и средства как государственных, так и негосударственных|негосударственных| субъектов обеспечения национальной безопасности, в соответствии с|соответственно| Законом Украины „Об основах национальной безопасности Украины”, Стратегией национальной безопасности Украины, в которой|какой| нашло отображение предложение автора о закреплении принципа адекватности: определенной категории национальных интересов отвечает определенная интенсивность мер обеспечения, сил и средств, которые используются.

9.  Намечены основные направления усовершенствования административно-правового регулирования национальной безопасности. К|до| ним относятся: формирование содержательно новой Концепции национальной безопасности Украины, принятие на ее основе|основании| доктрин национальной безопасности по основным сферам жизнедеятельности, определенным в Концепции, а также соответствующих законодательных актов, а на их основе|основании| адекватной ведомственной нормативной базы; приведение законодательства о безопасности в соответствие с Конституцией Украины, гармонизация его с европейским законодательством о безопасности; законодательное закрепление административно-правовой компетенции субъектов в сфере национальной безопасности; дальнейшее развитие административно-правовых основ управления национальной безопасностью посредством разработки соответствующих законов, концепций, доктрин, стратегий и программ, объединенных общей целью; создание мониторинговой группы по|с| внесению предложений касательно|касательно| устранения имеющихся противоречий, несогласованностей и пробелов|прогалин| в действующих законах и других нормативно-правовых актах по вопросам национальной безопасности; разработка и внедрение национальных стандартов и технических регламентов применения информационно-коммуникационных технологий, гармонизированных|гармонизованных| с соответствующими европейскими стандартами, в том числе согласно с требованиями|востребованиями| ратифицированной Верховной Радой Украины Конвенции о киберпреступности|; усовершенствование законодательства по вопросам социального обеспечения персонала субъектов обеспечения национальной безопасности.

СПИСОК ОПУБЛИКОВАННЫХ АВТОРОМ

ТРУДОВ ПО ТЕМЕ ДИССЕРТАЦИИ

Монографии

1. 1.    Липкан  В.  А.  Административно-правовое регулирование национальной безопасности Украины: [монография] / В. А. Липкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с.
2. 2.    Липкан В.  А.  Теоретико-методологические основы управления в сфере национальной безопасности Украины: [монография] / В. А. Липкан. — К. : Текст, 2005. — 350 с.
3. 3.    Липкан В.  А.  Теоретические основы|основания| и элементы национальной безопасности Украины : [монография] / В. А. Липкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с.
4. 4.    Липкан  В.  А.  Национальная безопасность Украины: нормативно-правовые аспекты обеспечения : [монография] / В. А. Липкан. — К. : Текст, 2003. — 180 с.
5. 5.    Липкан  В.  А.  Борьба с терроризмом: [монография] / В. А. Липкан,
   Д.  И.  Никифорчук, Г. Г. Руденко. — К. : Знание, 2002. — 254 с. (часть|часть,доля| диссертанта  60 %)
6. 6.    Липкан  В.  А.  Терроризм и национальная безопасность Украины: [монография] / В. А. Липкан. — К. : Знание, 2000. — 184 с.

Учебники, учебные пособия, брошюры

1. Липкан В.А. Национальная безопасность Украины : [уч|. пособ|.] / В. А. Липкан. [2-ое изд.]. — К. : КНТ|, 2009. — 576 с.
2. Липкан В.  А.  Теория национальной безопасности : [учебник] /
   В. А. Липкан. — К. : КНТ|, 2009. — 631 с.
3. Липкан В.  А.  Национальная безопасность Украины : [уч|. пособ|.] / В. А. Липкан.  — К. : Кондор, 2008. — 552 с.
4. Липкан В.  А.  Безопасноведение : [уч|. пособ|.] / В. А. Липкан. — К. : Изд-во Европейского ун-та|, 2003. — 208 с.
5. Липкан В.  А.  Управление системой национальной безопасности Украины / В. А.  Липкан.  — К. : КНТ|, 2006. — 68 с. — (Серия: Национальная и международная безопасность).
6. Липкан В.  А.  Национальная безопасность и национальные интересы Украины. — К. : КНТ|, 2006. — 68 с. — (Серия: Национальная и международная безопасность).
7. Липкан В.  А.  Национальная и международная безопасность в определениях и понятиях / В.  А.  Липкан, Е. С. Липкан. — [изд. 2-ое доп|. и перераб|.].  — К. : Текст, 2008. — 400  с.
8. Теория управления в органах внутренних дел : [учебное пособие]; под ред|. В.А.  Липкана. — К. : КНТ|, 2007. — 884 с.
9. Липкан  В. А. Национальная безопасность Украины: уголовно-правовая|уголовно-правовая| охрана : [учебное пособие] / В. А. Липкан, И. В. Диордица. — К. : КНТ|, 2007. — 292  с.  (Серия: Национальная и международная безопасность) (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
10. Липкан  В.  А.  Концепция национальной безопасности Украины: теоретико-правовые аспекты зарубежного опыта / Я. Ю. Кондратьев, В. А. Липкан. — К. : Национальная академия внутренних дел Украины, 2003. — 20 с. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
11. Липкан  В.  А. Борьба с терроризмом: теоретико-правовые аспекты зарубежного опыта / В. А. Липкан, П. Я. Кондратьев. — К. : Национальная академия внутренних дел Украины, 2003. — 20 с. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %).
12. Липкан  В.  А. Информационная безопасность Украины : [глоссарий] / Л.С. Харченко, В.  А.  Липкан, О. В. Логинов. — К. : Текст, 2004. — 136 с. (часть|часть,доля| диссертанта — 40 %)
13. Липкан  В.  А.  Национальная и международная безопасность в определениях и понятиях / В.  А.  Липкан, О.  С. Липкан, О. О. Яковенко. — К. : Текст, 2006. — 256 с. (часть|часть,доля| диссертанта — 60 %)
14. Липкан В. А. Управление транспортными средствами в экстремальных условиях : [уч|. пособ.|учебник,пособник|] / Б|б|. В. Павленко, В. А. Липкан, Г. О. Тарасюк. — К. : КНТ|, 2006. — 96 с. — (Серия : Национальная и международная безопасность). (часть|часть,доля| диссертанта — 20 %)
15. Липкан  В.  А.  Основы|основания| террорологии| (синергетическая теория терроризма) / В. А. Липкан.  — К. : КНТ|, 2006. — 84 с. — (Серия : Национальная и международная безопасность).
16. Липкан В. А. Информационная безопасность Украины в условиях евроинтеграции : [уч. пособ.] / В. А. Липкан, Ю. Е. Максименко, В. Г. Желиховский. — К. : КНТ|, 2006. — 280  с. — (Серия: Национальная и международная безопасность). (часть|часть,доля| диссертанта — 40 %)
17. Липкан  В.  А.  Борьба с международным терроризмом : [нормативная база] / В. А. Липкан. — К. : КНТ|, 2007. — 248 с. — (Серия : Национальная и международная безопасность).
18. Научно-практический комментарий к|до| Закону Украины „О борьбе с терроризмом” / [В. А. Липкан, О. А. Ивахненко|, И. Н. Рыжов, В.В.Майоров]. — К. : КНТ|, 2009. — 208  с. — (Серия : национальная и международная безопасность). (часть|часть,доля| диссертанта — 40 %)

Статьи в научных изданиях ВАК Украины

1. Липкан В.А. Закон Украины „О Кабинете Министров Украины” : вопрос объема полномочий в сфере национальной безопасности Украины // Судебная апелляция. — № 3 (12). — 2008. — С. 6—11.
2. Липкан В.  А.  Административно-правовая природа национальной безопасности // Право Украины. — 2007. — № 3. — С. 9—12.
3. Липкан В.  А.  Компетенция Кабинета Министров Украины в сфере национальной безопасности // Судебная апелляция. — 2007. — № 2 (7). — С. 97—102.
4. Липкан В. А. Угроза национальной безопасности как критерий систематизации мероприятий административно-правового принуждения // Юридическая Украина. — 2006. — № 6. — С. 19—25.
5. Липкан В. А.  Состояние|стан| административно-правового регулирования в сфере национальной безопасности // Научный вестник Киевского национального университета внутренних дел. — 2006. — № 3. — С. 107—112.
6. Липкан В. А. Административно-правовые закономерности функционирования системы национальной безопасности // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2006.  — № 10. — С. 42—44.
7. Липкан В. Административно-правовые основы|основания| теории национальной безопасности // Юридическая Украина. — 2006. — № 11. — С. 23—26.
8. Липкан  В.  А.  Содержание и структура административно-правовых отношений в сфере национальной безопасности // Науч. вестник Нац. акад|. гос|. налог|. службы Украины (экономика, право). — № 1 — 2 (33). — 2006. —
   С. 272—278.
9. Липкан  В.  Интерпретационные схемы развития систем безопасности /  В. Липкан, Е. Липкан // Юридическая Украина. — 2006. — № 2. — С. 12—18. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
10. Липкан  В. Проблемы борьбы с международным терроризмом /
    В.  Липкан, В. Майоров // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2006. — № 12. — С. 88—90. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
11. Липкан  В.  А.  Государственный суверенитет в контексте формирования системы международной безопасности /  В.  А.  Липкан, О. В. Тюрина // Университетские научные записки.  — 2005. — № 3 (15). — С. 17—23. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
12. Липкан  В.  А. Проблемы формирования и функционирования системы обеспечения национальной безопасности Украины // Международное право и национальное законодательство : Сб. науч. тр. |профес|.-препод. состава кафедр правовых дисциплин. — К. : КИМУ|, 2005. — Вып. 4. — С. 160—169.
13. Липкан В. А. Междисциплинарный подход к|до| формированию нациобезопасноведения // Право Украины. — 2005. — № 1. — С. 94— 99.
14. Липкан В. А. Современная парадигма терроризма| // Российская система противодействия| терроризму: проблемы, механизмы реализации| и перспективы развития |: Материалы Всероссийской научно-практической| конференции |: В 2 ч. — Челябинск : Челябинский юридический| институт МВД| России, 2005. — Ч. 1. —
    С. 43—52.
15. Липкан В. А. Модель иерархической системы нормативно-правовых актов, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности // Вестник академии правовых наук Украины. — Х., 2004. — Вып. 1 (136). —
    С. 223—229.
16. Липкан В. А. Управленческий подход к|до| изучению системы обеспечения национальной безопасности Украины // Борьба с организованной преступностью и коррупцией. — 2004. — № 9. — С. 230—233.
17. Липкан В. А. Проблемы определения функций системы обеспечения национальной безопасности Украины // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2004. — № 2. — С. 75—78.
18. Липкан В. А. Доктрина негосударственного|негосударственного| обеспечения национальной безопасности Украины // Негосударственная|негосударственная| система безопасности предпринимательства как составляющая национальной безопасности Украины.— К. : Изд-во Европ|. ун-та|, 2004. — С. 131—167.
19. Липкан В. А. Роль МВД Украины в борьбе с терроризмом в контексте сотрудничества с ЕС // Терроризм и борьба с ним: теоретико-практический|практичный|
    аспект. — К. : НАСБУ|, 2004. — С. 245—258.
20. Липкан В. А. Понятие системы обеспечения национальной безопасности Украины // Право и безопасность. — 2003. — № 2’4. — С. 57—60.
21. Липкан В. А. Проблемы законодательного обеспечения национальной безопасности // Украинское право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107—120.
22. Липкан В. А. Экзистенциальное управление системой национальной безопасности // Государство и право. — 2003. — № 21. — С. 473—479.
23. Липкан В. А. Теория кризисов при исследовании роли бифуркаций| в эволюции системы национальной безопасности // Государство и право. — 2003. — № 22. — С. 61—68.
24. Липкан В. А. Концепция национальной безопасности Украины: подходы к|до| формированию // Вестник Прокуратуры. — 2003. — № 10. — С. 85—92.
25. Липкан В. А. Необходимость управления системой национальной безопасности // Приложение к журналу „Милиция Украины” Актуальные проблемы юридических наук в исследованиях ученых. — 2003. — № 16. — С. 12—14.
26. Липкан В. А. Сущность и содержание управления системой национальной безопасности // Правовое государство. — 2003. — Вып. 14. — С. 257—266.
27. Липкан В. А. Украинская национальная идея — фундамент национальной безопасности // Вестник Национального университета внутренних дел. — 2003. — № 22. — С. 299—305.
28. Липкан В. А. Необходимость формирования системы национальной безопасности // Право и безопасность. — 2003. — № 2’2. — 21—25.
29. Липкан В. А. Синергетический и гомеостатический подходы к|до| системе национальной безопасности // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2003. — № 2. — С. 104—111.
30. Липкан В. А. Доктрина национальной безопасности: проблемы формирования // Научный вестник Юридической академии Министерства внутренних дел : сборник научных трудов. — 2003. — № 3. — С. 195—198.
31. Липкан В. А. Специально научные методы нациобезопасноведения // |Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2003. — № 3.  — С. 63—73.
32. Липкан В. А. Общенаучные методы нациобезопасноведения // ||Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2003. — № 4.  —С. 26—33.
33. Липкан В. А. Нациобезопасноведческая парадигма // Право Украины. — 2003. — № 2. — С. 120—123.
34. Липкан В. А. Современный безопасноренессанс // Государство и право. — 2003. — № 20. — С. 216—219.
35. Липкан В. А. Понятие и содержание нациобезопасноведения // |Право Украины. — 2003. — № 9. — С. 114—118.
36. Липкан В. А. Предмет нациобезопасноведения // |Государство и право. — 2003. — № 19. — С. 39—44.
37. Липкан  В.  А.  Национальная безопасность // Международная полицейская энциклопедия : в 10 т.; отв|. ред|. Ю. И. Рымаренко, Я. Ю. Кондратьев, В. Я. Таций, Ю. С. Шемшученко. — К. : Концерн „Изд. дом „Ин юре|”, 2003. — СС|. 41—57, 404—415, 441—450, 1007—1037.
38. Липкан В. А. Составляющие национальной идеи // Право и безопасность. — 2002. — № 2. — С. 182—83.
39. Липкан В. А. Современное содержание украинской национальной идеи // Государство и право. — 2002. — № 17. — С. 463—466.
40. Липкан В. А.  Неопарадигма национальной безопасности // Право Украины.  2002. — № 11. — С. 19—23.
41. Липкан В. А. Правовое обеспечение управления системой национальной безопасности // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2002. — № 3. — С. 19—24.
42. Липкан В. А. Методология формирования правового поля обеспечения национальной безопасности Украины // Государство и право. — 2002. — № 18.  — С. 70—76.
43. Липкан В. А. Исторические предпосылки формирования современной украинской национальной идеи // Вестник Национального университета внутренних дел. — 2002. — № 19. — С. 177—182.
44. Липкан В. А. Применение положений тектологии| при построении системы национальной безопасности // Вестник Одесского института внутренних дел Украины. — 2002. — № 4. — С. 128—132.
45. Липкан В. А. Объект,  предмет  и  структура  нациобезопасноведения // |Право и безопасность. — 2002. — № 4. — С. 26—29.
46. Липкан В. А. Системный подход к|до| построению эталонной модели системы обеспечения национальной безопасности // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2002. — № 2. — С. 19—24.
47. Липкан В. А. Отдельные аспекты криминологической характеристики ювенотерроризма| (подросткового терроризма) // Право Украины. — 2002. — № 4. — С. 77—82.
48. Липкан В. А. Концептуальные принципы построения системы мер пресечения // Право Украины. — 2002. — № 5. — С. 21—26.
49. Липкан В. А. Концептуальные принципы построения антитеррористического законодательства Украины // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2002. — № 1. — С. 66—73.
50. Липкан В. А. Национальная безопасность Украины в свете теории самоорганизации // Государство и право. — 2002. — № 16. — С. 142—148.
51. Липкан В.  А. Анализ состояния|стана| оперативной обстановки как способ выявления|обнаружения| террористских| групп  // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — К., 2002. — № 1. — Ч. 2.
52. Липкан В.  А. Особенности предотвращения преступлений, связанных|повязанных| с захватом заложников // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2002. — № 5. — С. 131—135.
53. Липкан В. А. Современные угрозы национальной безопасности Украины: доктрина пантуранизма| // Вестник Львовского института внутренних дел Украины. — 2002. — № 3. — С. 168—176.
54. Липкан В. А.  Концептуальные основы формирования| правового поля обеспечения| национальной| безопасности| Украины // Научный вестник Юридической академии Министерства внутренних дел Украины: Сборник научных трудов. — 2002. — № 2 (8). — С. 69—74.
55. Липкан В. А. Борьба с терроризмом на современном этапе // Научный вестник Национальной академии внутренних дел Украины. — 2001. — № 3. —   С. 233—236.
56. Липкан В. А. Криминальный|уголовный| терроризм и система безопасности предпринимательства // Негосударственная|негосударственная| система безопасности предпринимательства как субъект национальной безопасности Украины. — К. : Изд-во Европ|. ун-та|, 2001. — С. 8—17.
57. Липкан В. А. Вопрос демонтажа финансовой основы террористических организаций // Приложение к журналу „Милиция Украины” Актуальные проблемы юридических наук в исследованиях ученых. — 2001. — № 7. — С. 10—15.
58. Липкан В. А. Негосударственная|негосударственная| система безопасности предпринимательства — криминалистический аспект  // Негосударственная|негосударственная| система безопасности предпринимательства как субъект национальной безопасности Украины / Сборник материалов научно-практической конференции 16 —17 мая 2001 г., Киев.— К. : Изд-во Европ|. ун-та|, 2001. — С. 88—95. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
59. Липкан В. А. Компаративный анализ терроризма и преступлений террористического характера // Актуальные проблемы государства и права : сб. науч. трудов.  2000. — Вып. 8. — Одесса : Юридическая литература. — С. 224—230.
60. Липкан  В.  А.  О некоторых|некоих| аспектах изучения личности террориста /
    В. Емельянов|, В.  Липкан // Вестник Академии правовых наук Украины. — 2000. — № 1 (20). — С. 166—170. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
61. Липкан В. А.  Ответственность за терроризм как одно из направлений систематизации уголовного законодательства // Приложение к журналу „Милиция Украины” Актуальные проблемы юридических наук в исследованиях ученых.  — 2000. — № 2. — С. 38—47.
62. Липкан В. А. О понятии терроризма // Право Украины. — 2000. — № 7. — С. 66—69.
63. Липкан В. А. Терроризм и геополитика: гипотетическая|гипотетичная| связь // Правовое государство. — 2000. — Вып. 11. — С. 525—534.
64. Липкан В. А. Уголовно-правовая и криминологическая оценка терроризма // Приложение к журналу „Милиция Украины” Актуальные проблемы юридических наук в исследованиях ученых. — 2000. — № 4. — С. 23—28.
65. Липкан В. А. Привлечение населения к|до| работе милиции — залог|ручательство| взаимопонимания, сотрудничества и взаимодействия органов охраны правопорядка в борьбе с терроризмом // Проблемы правоведения и правоохранительной деятельности.  — 2000. — № 2. — С. 76—79.
66. Липкан  В.  А.  Особенности борьбы ОВД| с терроризмом и бандитизмом /  Д. Никифорчук, В. Липкан, В. Лебеденко // Вестник Львовского института внутренних дел Украины. — 2000. — № 1. — С. 225—231. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)
67. Липкан  В.  А.  Характерные особенности борьбы с терроризмом и бандитизмом в Украине / Д. И. Никифорчук, В. А. Липкан // Приложение к „Вестнику ЛИВД МВД Украины” Актуальные проблемы оперативно-розыскной деятельности. — 2000. — Вып. 1. — Луганск. — С. 52—62. (часть|часть,доля| диссертанта — 50 %)

Статьи, выступления|выступы|, тезисы докладов, дополнительно отражающие

научные результаты диссертации

1. 1.       Липкан В. А. Терроризм: юридическая дефиниция и содержание // Терроризм и борьба с ним. Аналитические разработки, предложения научных и практических|практичных| работников / Под ред|. А. И. Комаровой, Ю. В. Землянского,
   В. А. Евдокимова и др. — К., 2000. — Т. 19. — С. 50—86.
2. 2.       Липкан В. А., Никифорчук Д. Й. Вопрос борьбы с терроризмом и бандитизмом // Терроризм и борьба с ним. Аналитические разработки, предложения научных и практических|практичных| работников / Под ред|. А. И. Комаровой, Ю. В. Землянского, В. А. Евдокимова и других. — К., 2000. — Т. 19. — С. 385—392.
3. 3.       Гергелийнык В. О., Липкан В. А. Проблемы реформирования системы арбитражных судов Украины // Правосудие — гарант законности в сфере экономических|экономичных| правоотношений / Президенту Украины, Верховной Раде Украины, Правительству Украины, органам центральной и местной исполнительной власти. — К., 2000. — Т. 21 (2). — С. 248—252.
4. 4.       Безруков Е. В., Липкан В. А. Использование|употребление| полиграфа как одно из направлений противодействия коррупции и экономическим|экономичным| преступлениям // Правосудие — гарант законности в сфере экономических|экономичных| правоотношений / Президенту Украины, Верховной Раде Украины, Правительству Украины, органам центральной и местной исполнительной власти. — К., 2000. — Т. 21 (1). —
   С. 504—510.
5. 5.       Липкан В. А. Борьба с терроризмом на современном этапе // Проблемы борьбы с организованной преступностью в регионе (на материалах Харьковской и Полтавской областей) / Сб. материалов междунар|. науч.-практ|. конференции (Харьков) 26—27 апреля 1999 г. — С. 182—184.
6. 6.       Липкан В. А. Методологические аспекты разработки криминалистической характеристики терроризма // Проблемы борьбы с коррупцией, организованной преступностью и контрабандой / Президенту Украины, Верховной Раде Украины, Правительству Украины, органам центральной и местной исполнительной власти. — К., 2001. — Т. 22. — С. 401—408.
7. 7.       Липкан В. А. Методологические аспекты алгоритма разработки криминалистической характеристики терроризма // Теория и практика криминалистического обеспечения раскрытия|вскрытия| и расследования преступлений в современных условиях : тезисы докл|. междунар|. науч.-практ|. конференции. Ч. 1. — К. : Национальная академия внутренних дел Украины, 2001. — С. 182—184.
8. 8.       Липкан В. А. Предпринимательство под прицелом терроризма // Молодежь и предпринимательство. — 2000. — № 2. — С. 19—21.
9. 9.       Тимошенко И. И., Лаптев С. Г., Липкан В. А., Онищенко Г. Закон Украины „Про не государственное|негосударственное| обеспечение безопасности лица|личности| и предпринимательской деятельности в Украине” // Не Государственная|негосударственная| система безопасности предпринимательства как субъект национальной безопасности Украины. — К. : Изд-во Европ|. ун-та|, 2001. — С. 466—477.
10. 10.  Липкан В. А. Методологические принципы легитимации борьбы с терроризмом как один из механизмов обеспечения прав и свобод человека в процессе правоохранительной деятельности // Защита прав, свобод и законных интересов граждан Украины в процессе правоохранительной деятельности: Материалы межвузовской научно-практической конференции. Донецк, 27 апреля 2001 года. — Донецк, ДИВД, 2001. — С. 36—45.
11. 11.  Липкан В. А. Теоретические вопросы общей теории национальной безопасности // Международное право и национальное законодательство : сб. науч. тр|. профес|.-препод. состава кафедр правовых дисциплин. — К. : КИМУ|, 2002. — Вып. 2. — С. 79—87.
12. 12.  Липкан В. А. Организация негосударственной|негосударственной| системы безопасности: Дипломная работа / Европейский университет финансов, информационных систем, менеджмента и бизнеса. — К., 2003. — 110 с.
13. 13.  Липкан В. А. Глобальный терроризм в управлении современной цивилизацией // Терроризм и национальная безопасность Украины : материалы междунар|. конф|. — К. : Национальная академия внутренних дел Украины, 2003. — С. 118—127.
14. 14.  Липкан В. А. Парадигма космизма как основа выработки стратегии национальной безопасности Украины // Актуальные проблемы политики : сборник научных трудов / Глав. ред|. С. В. Кивалов ; отв|. за вып|. Л. И. Кормич. — Одесса : Юридическая литература, 2003. — Вып. 16. — С. 115—120.
15. 15.  Липкан В. А. Правовое поле обеспечения| национальной| безопасности| Украины: вопросы формирования| // Правовая защита| частных и публичных интересов |: материалы международной| межвузовской| научно-практической| конференции| (22—23 января| 2004 года|). — Челябинск: Изд-во ЮУРГУ|. — Ч. 1. — С. 49—55.
16. 16.  Липкан В. А. Информационная безопасность как составляющая национальной безопасности Украины // Информационные технологии в экономике, менеджменте и бизнесе : проблемы науки, практики и образования : сб. науч. трудов VІІІ Междунар. науч.-практ. конф|.— Ч. 2. — К. : Изд-во Европ|. ун-та|, 2003. —
    С. 443—453.
17. 17.  Липкан В. А. Неопарадигма борьбы с терроризмом // Сборник научных трудов Харьковского Центра по изучению организованной преступности совместно|сообща| с Американским Университетом в Вашингтоне. Выпуск седьмой. — Х. : Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2003. — С. 131—164.
18. 18.  Липкан В. А. Учебно-методические материалы. — К. : Текст, 2005. —
    158 с.
19. 19.  Липкан В. А., Максименко Ю. Е. Усовершенствование нормативно-правовых принципов борьбы с киберпреступностью как необходимое условие евроинтеграции // Проблемы европейской интеграции и трансграничного сотрудничества: Материалы ІІ Международной научно-практической конференции, Луцк, 29—30 сентября 2005 г. / Под ред|.. В. Й. Лажника, С. В. Федонюка. — Луцк : РВВ| „Вежа” Волын. гос|. ун-та|, им|. Леси Украинки, 2005. — С. 192—197.
20. 20.  Липкан В.А. Алгоритм моделирования систем безопасности // Актуальные проблемы обеспечения национальной безопасности Украины : материалы научно-практической конференции (Киев, 6 декабря 2005 г.) / Киев. нац|. ун-т| внутр|. дел. — К. : Текст, 2005. — С. 5—10. (Серия: Национальная и международная безопасность).
21. 21.  Липкан В. А. Глобализация международного| терроризма| // Предотвращение и борьба| с преступлениями| террористической| направленности|: Материалы международной| научно-практической| конференции| (Кишинэу, 18 мая| 2006 года|) / Академия полиции| Молдовы. — К., 2006. — С. 65—73.
22. 22.  Липкан В. А. Нацбезопасность альтернативный взгляд| // Неизвестная разведка|. — 2006. — № 3—4. — С. 12—19.
23. 23.  Липкан В. А. Правовое измерение Стратегии национальной безопасности Украины // Проблемы национальной и международной безопасности Украины: Материалы международной научно-практической конференции (Киев, 27 апреля 2007 г.) / Киев. нац|. ун-т| внутр|. дел. — К. : Текст, 2007. — С. 5—7. (Серия : Национальная и международная безопасность).
24. 24.  Липкан В. А. Основные подходы к|до| формированию закона Украины
    „О национальной безопасности Украины” // Проблемы национальной и международной безопасности : материалы научно-практической конференции (Киев, 27 апреля 2007 г.) / Киев. нац|. ун-т| внутр|. дел. — К. : КНУВС|, 2007. —
    С. 29—36.
25. 25.  Липкан В. Параллельный мир: баланс безопасности| или| безопасный баланс // Неизвестная разведка|. — 2007. — № 1. — С. 21—27.

АННОТАЦИЯ

Липкан В. А. Административно-правовые основы обеспечения национальной безопасности Украины. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 — административное право и процесс; финансовое право; информационное право. — Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.

В диссертации проведено комплексное научное исследование административно-правовых основ функционирования системы национальной безопасности Украины. Применение современной парадигмы административного подхода позволило рассматривать национальную безопасность в качестве объекта административно-правой науки. Сформулированы и раскрыты ее основные признаки и сущность. Делается вывод о том, что национальная безопасность сквозь призму административного права может рассматриваться как урегулированная административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по созданию благоприятных условий для реализации национальных интересов.

Предложена модель общей теории национальной безопасности. Обосновывается ее необходимость, сущность и содержание, объект, предмет и структура, понятийная система, место в системе наук и научных направлений. В соответствии с изложенным, определяются цели, задачи, система и структура курса „Общая теория национальной безопасности”.

Основное теоретическое предназначение общей теории национальной безопасности видится в обобщении с синергетических позиций разных направлений исследования сфер национальной безопасности. Она должна выступать интегральным измерением научных направлений про национальную безопасность, а в более абстрактном плане — проблемообразующим научным направлением, осуществляя управление научными направлениями и прикладными теориями национальной безопасности. Практическая значимость данной теории состоит в разработке алгоритма формирования взаимосвязанных концепций и рекомендаций по обеспечению национальной безопасности в разных сферах жизнедеятельности на базе единых требований и решений. Сама же общая теория национальной безопасности определяется как общественное междисциплинарное научное направление, которое исследует общие и специфические проблемы, принципы и закономерности организации и функционирования системы национальной безопасности, разрабатывает на основе ее познания общие теоретические положения, направленные на повышение эффективности функционирования данной системы.

Обосновывается необходимость применения методологии административного права для исследования национальной безопасности. В рамках административно-правовой парадигмы национальной безопасности анализируются вопросы управления угрозами и опасностями национальной безопасности, формирования системы управления национальной безопасностью, участия негосударственных структур в обеспечении безопасности.

В контексте административно-правовой методологии определены понятия национальных интересов, угроз национальной безопасности, обеспечения национальной безопасности, системы национальной безопасности и системы управления, безопасности, национальной безопасности. Предложена типизация угроз национальной безопасности.

Результатом анализа национальной безопасности как объекта административно-правовой науки стало ее определение как урегулированного нормами административного права процесса управления системой национальной безопасности, при котором государственными и негосударственным институтами создаются благоприятные условия для прогрессивного развития украинских национальных интересов, источников благосостояния народа Украины, а также обеспечивается эффективное функционирование системы национальной безопасности.

Очерчивается структура системы управления национальной безопасности, которая состоит из подсистем государственного и негосударственного обеспечения.

Проводится системный анализ отечественного законодательства о национальной безопасности — определены его понятие, система, предложена иерархическая модель нормативно-правовых актов, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, охарактеризованы основные ее элементы.

Теоретически обосновывается целесообразность существования в Украине Концепции национальной безопасности, доктрин национальной безопасности, Закона Украины „О национальной безопасности Украины”.

Ключевые слова: административно-правовые основы национальной безопасности, общая теория национальной безопасности, синергетика, управление национальной безопасностью, мониторинг, угроза, опасность, система национальной безопасности, национальная безопасность, административно-правовое регулирование национальной безопасности.

V. Lipkan. Administrative law basis of ensuring national security of Ukraine. — Manuscript.

Thesis for a Doctor’s degree in Law in specialty 12.00.07 — administrative law and procedure; financial law; informational law. — KyivNationalUniversity of Internal Affairs, Kyiv, 2008.

The author proves the necessity of formation of the general theory of national security, clears up the essence and the content of the above-mentioned category. The dissertation contains determination of theoretical problems of formation of the mentioned theory and the ways of their solution: the author defines the object, the subject, structure, aims, tasks and functions of the theory. The researcher determines methodological toolkit and gives the proof for the necessity to use the administrative law approach. From the position of administrative law the author shows the significance of threats for the system of national security, the reasons for establishing the system of national security. Besides he determines the potentialities of synergetics in organization of control of national security threats. The problems of optimization of formation and functioning of the national security system are described in the dissertation.

The author defines the notion and the content of national interests in the age of globalization, determines the problems of formation of the system of national security as well as the problem sphere of national security. The researcher outlines the typological model of threats for national security. The research work is conducted on the ways of improvement of legal provision of the system of national security management. Among the advantages of the work is determination of shortcomings of legislation on the national security and formulation of propositions on its improvement.

Key words: administrative law basis of national security, general theory of national security, synergetic, national security management, monitoring, threat, danger, national security system, national security, administrative law regulating of national security.

03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

На правах рукопису

ЛІПКАН Володимир Анатолійович

УДК 351:323+351:327

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора

юридичних наук

Науковий консультант

Шакун Василь Іванович

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

Київ — 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………………………………………………………………………………………………… 4

Вступ                                                                                                                                                                                                                 5

Розділ 1 НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ НАУКИ…………………………… 16

1.1. Адміністративно-правова складова національної безпеки………………….. 16

1.2.  Правові основи визначення загроз національній безпеці України……….. 53

1.3. Система національної безпеки України……………………………………………….. 82

Висновки…………………………………………………………………………………………………. 103

РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ національноЇ безпекИ УКРАЇНИ….. 107

2.1. Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки України……………………………………………………………………………………….. 107

2.2. Стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки України………………………………………………………………………………………………………………… 115

2.3. Система забезпечення національної безпеки України………………………… 123

Висновки…………………………………………………………………………………………………. 158

РОЗДІЛ 3………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………. 161

Адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення національної безпеки України   161

3.1. Повноваження  Верховної Ради  України у сфері національної безпеки України………………………………………………………………………………………………………………… 162

3.2. Повноваження Президента України у сфері національної безпеки України 166

3.3. Органи виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України………………………………………………………………………………………………………………… 176

3.4. Інші державні органи (крім органів виконавчої влади) у сфері національної безпеки України……………………………………………………………………………………….. 203

3.5. Місце Конституційного Суду України, інших судів, прокуратури України в забезпеченні національної безпеки України……………………………………………… 233

3.6. Система управління національною безпекою України……………………….. 236

Висновки…………………………………………………………………………………………………. 255

РОЗДІЛ 4………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………. 259

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК КАТЕГОРІЯ ПРАВОВОЇ НАУКИ…………………………………………………………………………….. 259

4.1. Правові основи загальної теорії національної безпеки………………………. 259

4.2. Методологія моделювання системи управління національною безпекою 336

Висновки…………………………………………………………………………………………………. 361

РОЗДІЛ 5………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………. 371

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 371

5.1. Регулятивна роль адміністративного права у сфері національної безпеки 373

5.2. Призначення відомчих нормативних актів………………………………………… 384

5.3. Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України………………………………………………………………….. 391

Висновки…………………………………………………………………………………………………. 429

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………. 433

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 443

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………………………………………………………………… 444

Висновки до 1 розділу

Резюмуючи викладене, зазначимо таке.

1. 1.           Адміністративне право виступає спеціальним юридичним засобом здійснення свідомого цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого створюються необхідні і достатні умови для прогресивного розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, а також забезпечується ефективне функціонування системи національної безпеки України.
2. 2.           Національна безпека крізь призму адміністративного права — врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки зі створення сприятливих умов для збереження та зміцнення української цивілізації, а також народу України як творчо-конструктивного суб’єкта буття; реалізації національних інтересів, що включає в себе не лише захист, але й активне їх просування; відновлення, вивчення та розвитку національного надбання, національного ідеалу, національної мети та цінностей, української мови, духовних святинь та могутнього інтелектуального потенціалу, природних багатств і ресурсів.
3. 3.           Структура національної безпеки крізь призму адміністративно-правового регулювання має наступний вигляд: особа, суспільство і держава, як носії конституційних прав і законних інтересів, що охороняються адміністративним правом. Із позицій адміністративного права вони виступають водночас і як суб’єкти і як об’єкти.
4. 4.           Сфера національної безпеки входить до адміністративно-політичної сфери адміністративно-правового регулювання, що ще раз підкреслює зв’язок адміністративного права і національної безпеки. Відповідно до структури національної безпеки розрізняють суб’єктні, предметні та функціональні сфери адміністративно-правового регулювання. Зазначене в сукупності дає можливість стверджувати, що національна безпека виступає об’єктом адміністративно-правової науки.
5. 5.           Системні властивості національної безпеки зумовлюють розгляд будь-якого поняття в межах даного напряму у взаємозв’язку з іншими поняттями, що може бути відображено у формуванні категорійних рядів. Пропонується категорійний ряд стосовно національних інтересів: національний ідеал — національна мета — національна ідея — національні потреби — національні цінності — національні інтереси — національна ідеологія.

6. Зважаючи на системний характер загроз, а також необхідність розроблення механізму управління ними, автором було зроблено висновок щодо доцільності створення моделі системи (сукупності чинників), яка чинить вплив на систему національної безпеки. Такою є комплекс дестабілізації. З огляду на це пропонується сформулювати наступний категорійний ряд: моніторинг — загроза — небезпека — управління — комплекс дестабілізації національної безпеки — національна небезпека. З урахуванням тотожності окремих понять, окреслимо ті, визначення яких не міститься в категорійному ряді, наведеному вище.

7. У теоретичному плані сучасні розвідки дослідників націобезпекової тематики щодо визначення поняття загрози можна узагальнити крізь призму виділення наступних концепцій: 1) потенційності; 2) потенційно-діяльнісна; 3) діяльнісна; 4) факторна; 5) нігілістична.

11. Було встановлено, що загрози, як правило, мають кілька стадій розвитку:  1) зародження (початок формування); 2) вияв (знаходження виразних форм); 3) загострення (критична стадія негативного впливу з відповідними наслідками). Виокремлено два види безпекогенних чинників: загроза та небезпека.

12. Запропоновано критерій систематизації заходів адміністративно-правового примусу, яким виступають стадії розвитку загроз безпеки.

13. Заходами адміністративного примусу в контексті розгляду їх детермінації зі стадіями розвитку загроз є засоби впливу, що застосовуються у владних відносинах представниками державної адміністрації на підставі адміністративно-правових норм та індивідуальних адміністративних актів, що приймаються відповідно до них незалежно від волі і бажання осіб, що не перебувають в їхньому підпорядкуванні, спрямовані на своєчасне виявлення початку формування, ідентифікацію знаходження виразних форм, встановлення конкретних наслідків від реалізації загроз, усунення порушень, притягнення до відповідальності винних в їх скоєнні з метою попередження настання і розвитку негативних наслідків таких загроз.

14. Аналіз геополітичних аспектів національної безпеки України, а також складових адміністративно-політичної сфери адміністративно-правового регулювання уможлив дійти висновку, що побудова могутньої і достатньої системи національної безпеки України є пріоритетним завданням. Важливим чинником, що визначає саму геополітику, є ідеологія безпеки, підґрунтям якої є доктрини. Розгляд таких доктрин як неонорманізм, пантуранізм та євразійство уможливив викрити їхню антиукраїнську спрямованість, а також продемонструвати механізми можливих наслідків реалізації відповідних їм ідеологій.

Отже, розгляд національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки обумовлений необхідністю формування СНБ, передусім правового її компонента. Існуючи в конфліктогенному середовищі,  вона постійно стикається з необхідністю збереження не лише цілісності об’єкта, але й себе самої, тобто підтримання належного рівня гомеостазису. На сучасному етапі історичного розвитку, поряд з проблемами внутрішнього характеру, доцільно зважати і на реальність зовнішньої загрози для України. Зокрема, В. П. Горбулін влучно зазначає, що відкритість українського політикуму, прозорість для зовнішніх впливів вітчизняних політичних інститутів створили умови, коли Україна стала перед загрозою зовнішнього управління. Вирішення цієї проблеми уможливлюється за умови розроблення альтернативних підходів до організації функціонування системи забезпечення національної безпеки. Відтак, постає потреба в аналізові адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, чому і присвячений наступний розділ.

Висновки до 2 розділу

1. 1.     Адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки — врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері національної безпеки, в яких їхні сторони (суб’єкти) взаємопов’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.
2. 2.     Адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки характеризуються двома важливим рисами: з одного боку — це форми соціальних відносин, оскільки в них обов’язково беруть участь люди або їхні об’єднання, а з іншого — форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності по створенню сприятливих умов для реалізації національних інтересів.
3. 3.     До елементів структури адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки належать: суб’єкти, об’єкти, юридичні факти.
4. 4.     Сучасний стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки не відповідає змісту адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, через що актуалізується необхідність вжиття цілого комплексу заходів, спрямованих як на формування системи нормативних актів, об’єднаних цілями і завданнями щодо ефективного забезпечення національної безпеки, так і відповідної системи забезпечення національної безпеки з чітким визначенням адміністративно-правового статусу кожного суб’єктів, що входять до неї.
5. 5.     Для забезпечення втілення в життя проголошених ідеалів, мети, ідей, потреб, цінностей, інтересів та ідеології постає необхідність у розробленні певного механізму, одним з яких виступає забезпечення національної безпеки. Забезпечення національної безпеки можна визначити як врегульовану нормами права систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів, джерел добробуту, ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки
6. 6.     Було аргументовано позицію про недоцільність застосування терміну „захист”, через те, що він відображає тільки один бік процесу забезпечення національної безпеки, оскільки поза його увагою лишаються такі важливі напрями, як активні заходи, локалізація, нейтралізація, усунення та мінімізації дії негативних наслідків. Те ж саме стосується і терміну „супроводження”, який відбиває статичний стан системи національної безпеки, основні параметри якої мають лише зберігатися, тобто залишатися в межах раз і назавжди заданих параметрів. Крім того, обмеження дії СЗНБ тільки захистом докорінно змінює сам процес забезпечення національної безпеки, тому що система вибудовується, виходячи з наявних загроз. Таким чином, функціонування СНБ зумовлене впливом комплексу дестабілізації. Водночас при вжитті активних заходів спочатку розробляється модель органів та напрямів їхньої діяльності щодо досягнення мети, які вже і спрямовуються на формування впливу на потенційні загрози. Виділені основні підходи до визначення понять „забезпечення національної безпеки” і „система забезпечення національної безпеки”.
7. 7.     Для організації процесу забезпечення національної безпеки створюється система забезпечення національної безпеки. Нами система забезпечення національної безпеки розуміється як врегульована нормами права сукупність органічно поєднаних теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, нормативних актів, сил та засобів, спрямованих на забезпечення управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується створення сприятливих умов для прогресивного розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, ефективне функціонування самої СЗНБ України.
8. 8.           Функціонування даної системи зумовлено сутнісними характеристиками національних інтересів і цілей України, які визначаються її регіональним статусом, історичними традиціями державотворення, толерантності та поміркованості і закріплені у Стратегії національної безпеки України,  Законі України „Про основи національної безпеки України”. Водночас низка особливостей, зокрема включення до системи забезпечення національної безпеки недержавної складової, зумовлені внутрішнім станом в країні, формуванням громадянського суспільства, прямуванням до євроатлантичних структур при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу.
9. 9.           Унаслідок вивчення досвіду функціонування аналогічних систем за кордоном були встановлені адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки.
10. 10.      До суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки можна включити: Президента України; органи виконавчої влади; інші державні органи та організації; органи місцевого самоврядування; об’єднання громадян; релігійні організації; інші недержавні органи та організації; громадян України.
11. 11.      Об’єкт адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки — те, заради чого виникають адміністративні правовідносини. До даних об’єктів, відповідно до Стратегії національної безпеки України, належать: духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності; демократичний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність державного кордону; інформаційне та навколишнє природне середовище і природні ресурси, традиції та уклад життя; незалежний, вільний, суверенний і демократичний розвиток єдиної України; соборність держави.

Висновки до 3 розділу

1. 1.                Складність структури СЗНБ, а також багатовекторність її функціонування зумовлюють і складність структури управління як даною системою, так і процесом забезпечення національної безпеки. На нашу думку, ефективність управління СНБ зумовлена наявністю єдиного центру управління, головне завдання якого полягатиме в організації оптимального функціонування усіх підсистем забезпечення національної безпеки для досягнення загальної мети.
2. 2.                Система управління національною безпекою — система, в якій реалізуються функції управління національною безпекою.
3. 3.                 Для організації ефективної діяльності елементів системи національної безпеки створюється СЗНБ, складовими компонентами якої виступають державна і недержавна підсистеми. Основу підсистеми державного забезпечення національної безпеки становлять органи, сили та засоби, які здійснюють заходи політичного, правового, організаційного, економічного, воєнного та іншого характеру. До системи також належать, як функціональний елемент, відповідні функції зазначених суб’єктів забезпечення національної безпеки і нормативно-правова база, що регламентує їхню діяльність.
4. 4.                Національна безпека забезпечуються не лише силами, але й усіма наявними в країни засобами — політичними, економічними, правовими, воєнними, організаційними і ресурсними на основі послідовної реалізації політики національної безпеки. Засоби забезпечення національної безпеки тісно переплетені з ресурсами. Основні ресурси забезпечення національної безпеки пов’язані з інтелектуальним багатством країни, достатньо високим науково-технічним потенціалом, можливостями її природи і надр, а також цілою низкою інших чинників.
5. 5.                 Було зроблено висновок про нагальну необхідність формування підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки, яка виступатиме своєрідним гарантом дотримання прав і свобод людини, певним механізмом балансу сил, стримування та противаг. Дана система не є конкурентом, навпаки — становить солідний резерв підсистеми державного забезпечення національної безпеки. Її функціонування дозволить гарантувати громадянинові за будь-яких політичних змін мати право на забезпечення власної безпеки. Врешті-решт, маючи право на безпеку життя, громадянин, згідно з чинним законодавством, має право сам обирати, хто його може захищати і якими засобами. Громадяни мають право на безпеку, і дана підсистема створює додаткові можливості для його реалізації.
6. 6.                 Здійснений аналіз поняття СЗНБ, основ її формування, змісту та призначення, мети, завдань, функцій, принципів побудови, сил та засобів, а також гарантій ефективного функціонування даної системи уможливив запропонувати наступну структуру суб’єктів управління національною безпекою: а) підсистема державного забезпечення національної безпеки: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; сили забезпечення національної безпеки; Рада національної безпеки і оборони України; Національний банк України; Конституційний суд України; інші суди; прокуратура України; б) підсистема недержавного забезпечення національної безпеки: окремі громадяни; органи місцевого самоврядування; об’єднання громадян; приватний нотаріат; адвокатура; приватні детективні та охоронні, безпекові агентства; релігійні об’єднання, служби безпеки суб’єктів господарювання, козацтво; суб’єкти підприємницької діяльності; професійні спілки.
7. 7.                Проведене дослідження адміністративно-правової компетенції суб’єктів СЗНБ уможливлює говорити про необхідність оптимізації організації системи управління національною безпекою. Зокрема 72 % опитаних нами респондентів оцінили посередньо дії системи забезпечення національної безпеки, а 83 % взагалі визнали незадовільною діяльність системи управління національною безпекою. Це зумовлено тією обставиною, що багато з них дублюються, що створює паралелізм у роботі і може призводити до неефективності вжиття конкретних заходів із реалізації національних інтересів. Тому суттєвою роль Верховної Ради України, яка має створити законодавчі умови для ефективного функціонування підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки, що стане вагомим кроком на шляху побудови громадянського суспільства, формування надійного механізму захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
8. 8.                Виявлені причини функціонування неадекватної сучасним загрозам та небезпекам системи забезпечення національної безпеки України, зокрема її функціональної структури, дали змогу запропонувати можливі напрями розв’язання даної проблеми: провести аналіз чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки і усунути дублювання повноважень даних суб’єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки у відповідній сфері життєдіяльності; привести у відповідність законодавство, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема, повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України „Про основи національної безпеки України”; розробити моделі функціональних структур забезпечення національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління; розробити модель функціональної структури системи забезпечення національної безпеки відповідно до загроз і небезпек на нинішньому етапі розвитку України, з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетних національних інтересів. Дана модель має змінюватися і відповідати сучасному стану національної безпеки.
9. 9.                Обґрунтовано висновок про кореляційний зв’язок систем національної, регіональної, міжнародної та глобальної безпеки.

Висновки до 4 розділу

Націобезпекознавство, як й інші науки та наукові напрями, за умов сьогодення відчуває на собі дію такого наукового закону, як диференціація та інтеграція. Підґрунтя даного наукового напряму було закладено ще під час розроблення теоретичних і практичних питань забезпечення державної безпеки. Крім того, слід справедливо акцентувати на тій позитивній та конструктивній ролі, яку відіграв Національний інститут стратегічних досліджень, а також Національний інститут проблем міжнародної безпеки. У цих закладах розроблялися різноманітні питання як теоретичного, так і практичного характеру. Втім, помітним є фрагментарний підхід до аналізу проблем у сфері національної безпеки. Починаючи з 1991 р., майже до 2000 р. не було випущено жодної серйозної наукової монографії, присвяченої проблемам забезпечення саме національної безпеки.

У цей період розвитку націобезпекознавства перешкоджала відсутність усвідомлення і розуміння сутності національної безпеки як такої, особливо її відмінних рис від державної безпеки. Окрім того, більшість дослідників навіть і зараз вважають, що НБЗ має бути суто практичною дисципліною, тобто в її межах має вивчатися та узагальнюватися лише досвід забезпечення національної безпеки. У даному ж аспекті, коли ще не була сформована парадигма національної безпеки та існував чіткий стереотип щодо її ототожнення з безпекою держави, слід зазначити і ще один негативний момент. Він полягав у тому, що забезпечення державної безпеки належало до виняткової компетенції КДБ, зараз СБУ, оскільки процес, так і усі його складові елементи, у тому числі й теоретичні напрацювання з цих питань, перебували під грифом таємності. Саме це спричинило певне збіднення теорії, оскільки позбавило можливості брати участь у цих розробках теоретиків, передусім, правових наук.

Але із проголошенням Україною курсу на євроінтеграцію, зміною пріоритетів у зовнішній політиці почалася нова епоха розвитку націобезпекознавства. Почали з’являтися наукові праці, в яких робиться спроба намітити шляхи до вивчення проблем саме у сфері національної безпеки. При чому в кожній із них порушуються питання щодо необхідності формування окремої галузі знань про національну безпеку.

Автори цих праць, хоч і наголошували на необхідності застосування системного підходу, не змогли позбутися важелів та стереотипів методології детермінізму, внаслідок чого розглядалася не стільки національна безпека, скільки її складові елементи, причому без виявлення корелятивних зв’язків та системоутворюючих елементів, а отже, не було доведено і аргументовано, що взагалі може існувати СНБ. Брак наукової уваги вияв себе передусім у питаннях виявлення критеріїв формування сфер національної безпеки, підходів до виокремлення пріоритетних національних інтересів, аргументації емерджентності системи національної безпеки, виявленні та обґрунтуванні параметрів самої системності національної безпеки. До речі, у багатьох випадках це призводило до того, що поняття „система національної безпеки” ототожнювалося з поняттям „система забезпечення національної безпеки”. Відтак, проблеми формування організаційно-правової моделі навіть і не порушувалися в постановочному плані.

І тому безперечним внеском у формування підґрунтя до становлення націобезпекознавства як окремого наукового напряму внесли праці Н.Р. Нижник, Г.П. Ситника, В.Т. Білоуса „Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку)” (2000 р.), О.Г. Данільяна, О.П. Дзьобаня, М.І. Панова „Національна безпека України: структура та напрямки реалізації” (2002 р.)  та Г.Ф. Костенка „Теоретичні аспекти стратегії національної безпеки” (2002 р.), Г.П.Ситника, В.М.Олуйка, М.П.Вавринчука „Національна безпека України” (2007 р.). При чому характерним є той факт, що зазначені роботи були видані у формі навчальних посібників. Це означає, що метою їх написання було забезпечити навчальним матеріалом студентів та слухачів із дисципліни „Національна безпека України”. Звичайно, окремим пластом йдуть наукові дослідження, що їх здійснює Національний інститут стратегічних досліджень, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Інститут проблем національної безпеки. Найбільш вагомою і маститою саме з теоретичного погляду є робота В.П.Горбуліна і А.Б. Качинського „Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України”. Не можна не сказати і про певне пробудження вітчизняних адміністративістів до проблем національної безпеки.

Водночас слід привернути увагу і на той факт, що поки не спостерігається наявності єдиної методологічно розробленої концепції щодо формування даного наукового напряму. Дану прогалину спробував усунути автор даного дослідження, видавши три органічно пов’язані між собою навчальні посібники: „Теорія національної безпеки”, „Національна безпека України”, „Національна і міжнародна безпека у визначення та поняттях”.

І провідна роль має надаватися взаємодії наукових закладів та окремих науковців, які розробляють цю проблематику, із фахівцями з Ради національної безпеки і оборони України та відповідних її структурних підрозділів, зокрема Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки та Інституту проблем національної безпеки. Причому створення загальної теорії національної безпеки як основної логіко-епістемологічної моделі має відбуватися з застосуванням діяльнісного підходу.

Отже, активізація становлення націобезпекознавства пов’язана, передусім, із практичною необхідністю і фактичною відсутністю системи знань про національну безпеку. Окрім того, в 2003 році в Національній академії внутрішніх справ України, а у 2006 в Київському університеті внутрішніх справ було утворено унікальну кафедру міжнародних відносин та національної безпеки, що значно підсилило як науковий інтерес фахівців даного закладу, так і практичний інтерес відповідних структур, зокрема Ради національної безпеки і оборони України. Зокрема, власне автор брав безпосередню участь у розробленні проекту Стратегії національної безпеки України.

Відтак, в необхідних межах формування науково-теоретичної основи курсу „Теорія національної безпеки”, „Національна безпека України” почали плідно працювати дослідники Київського національного університету внутрішніх справ, на базі якого за ініціативи вище зазначеної кафедри успішно пройшли дві науково-практичні конференції, присвячені проблемам національної і міжнародної безпеки (6 грудня 2005 року і 27 квітня 2007 р.). Кафедрою міжнародних відносин та національної безпеки, окрім згаданих вище, також викладалися наступні безпекові дисципліни: „Право міжнародної безпеки”, „Інформаційна безпека України”, „Безпека суб’єктів підприємницької діяльності”, „Боротьба з тероризмом”.

Більше того, дисертантом розроблено авторські курси і навчальні програми з наступних дисциплін: „Безпекознавство”, „Теорія управління безпекою соціальних систем”, „Основи національної безпеки України”, які читаються в Європейському університеті та навчально-науковому інституті менеджменту безпеки Університету економіки та права „КРОК”.

Викладене дає змогу зробити висновок про необхідність у своєчасному і обґрунтованому, серйозному, професійному і не заангажованому узагальненні картини забезпечення національної безпеки. І звичайно, що цей погляд не може бути безстороннім. Водночас, усвідомлюючи усю складність проблеми, що розглядається, впевнений у необхідності реалістичного скепсису. На жаль, ще й досі більшим престижем користуються ті автори, що досліджують вузькі питання національної безпеки: чи то безпека комп’ютерних мереж, чи то безпека інформації з обмеженим доступом, чи то забезпечення екологічної, чи то забезпечення воєнної безпеки тощо. Водночас слід констатувати, що питанням створення узагальненої картини відведено обмаль наукових досліджень.

Саме через це пропоноване нами націобезпекознавство є одним із напрямів до виходу з цього всепоглинаючої наше суспільство (і в тому числі уми) фрагментарності. Воно відкриває широкі можливості до суміщення різних вимірювань, надання узагальнених поглядів на ціле. Даний науковий напрям, на моє  переконання, слугуватиме закладанню фундаменту щодо формування нової генерації управлінців у сфері національної безпеки, які прийматимуть рішення на науковій основі, керуючись знаннями, а не лише власним досвідом, послуговуючись правовладдям, а не людиновладдям, національними інтересами, а не власними амбіціями.

Наразі, підтримуючи теорему Гьоделя, я не плекаю абсолютизовано оптимістичну надію на те, що запропонована теорія є повною формальною теорією опису проблем зародження, становлення, функціонування та розвитку феномена національної безпеки. Натомість, це є ще одним аргументом на користь того, що в разі неочевидності активізації складових комплексу дестабілізації діяльність організаційних структур є непродуктивною. Тому вивчення функціонування самоорганізаційних механізмів стає нагальною проблемою сьогодення.

У найбільш загальному вигляді можна резюмувати, що запропонована теорія дозволятиме: науково обґрунтовувати цілі, функції, принципи і методи ефективного функціонування системи національної безпеки як дуальної організаційної та самоорганізаційної системи; сформувати національну систему сил і дій при виникненні загрози (небезпеки) національній безпеці, якщо їх не вдалося попередити, і вони з потенційних перейшли в реальні та реалізовані; розробити низку прикладних теорій національної безпеки, серед яких чільне місце посідатиме теорія управління національною безпекою на засадах неометодології управління самоорганізаційними системами; створити засади для підготовки нової генерації управлінців самоорганізаційними системами; сформувати підґрунтя для організації управління знаннями у сфері національної безпеки.

Підсумовуючи наведене, зауважимо, що для розвитку націобезпекознавства як інтегративного наукового напряму із власною парадигмою дослідження сфери національної безпеки застосування методології синергетичного підходу в його деметафоричному плані є найнеобхіднішою передумовою, що зумовлено низкою нижче наведених обставин.

1. 1.    Аналіз національної безпеки, яка за своїм характером є відкритою, нелінійною, динамічною системою, поза контекстом методології синергетики є неповним і неадекватним, а отже, значно знижує можливості щодо адекватного пізнання об’єкта дослідження.
2. 2.    Вихід на міждисциплінарний рівень даного наукового напряму потребує його забезпечення адекватною методологією. Системний підхід за даних обставин не в змозі впоратися з цим завданням у зв’язку з тим, що в його рамках аналізуються закриті системи. Саме тому автор пропонує використовувати синергетику, методологічний потенціал якої є доцільним як при описові самої національної безпеки, так і при розв’язанні суто методологічних питань: інтеграції різногалузевих знань про різні аспекти національної безпеки до єдиної системи.
3. 3.    Застосування методології НБЗ необхідне для дослідження механізмів асиміляції систем безпеки, механізми якої схожі з акультурацією; уможливлює здійснювати аналіз діалектики СНБ паралельно з розвитком усіх складових її елементів.
4. 4.    Послідовне і коректне оперування усім спектром методів даної теорії, а також застосування методів інших наукових напрямів уможливлює з’ясування переліку фундаментальних питань, починаючи з історичних джерел формування СНБ і закінчуючи питаннями метамоделювання та багатокритеріальної оптимізації СНБ.
5. 5.    Застосування даної теорії дає змогу здійснити диференціацію різнорівневих елементів системи, з виокремленням системоутворюючих тощо.

Усе це засвідчує нові перспективи пропонованого наукового напряму, його значні прогностичні та евристичні можливості в дослідженні процесів у сфері національної безпеки, а відтак і розвитку як окремої галузі пізнання феномена національної безпеки.

Певним чином можна говорити, що з часом НБЗ може виконувати роль метанауки, тобто науки, предметом дослідження якої є інші теорії та наукові напрями про національну безпеку. Це твердження ґрунтується на тому, що націобезпекознавство вивчає систему положень і понять прикладних теорій, встановлює їхні межі, принципи формування категорійно-понятійного апарату, тим самим надаючи змогу більш раціональним способом конструювати їх. Націобезпекознавство — логічна взаємопов’язана і взаємообумовлена система категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність (зміст та генезис) національної безпеки України. Націобезпекознавство — система знань про найбільш загальні поняття, принципи та інститути, характерні для всіх наукових напрямів і теорій національної безпеки, воно вивчає національну безпеку на макрорівні, як систему в цілому, безвідносно до галузевих особливостей національної безпеки.

Усе зазначене дозволяє дійти висновку, що формування націобезпекознавства, як холістичної системи знань про національну безпеку, є нагальною потребою українства відповідно до реалізації політики на євроінтеграцію, що передбачає інтеграцію до міжнародної системи і цементування системи загальноєвропейської безпеки. Перелік проблем, які вирішуватиме націобезпекознавство є занадто широким, водночас властивий тільки йому об’єкт та предмет дозволяє говорити про те, що воно належить до міждисциплінарних наукових напрямів. Крім того, міждисциплінарний підхід буде провідником і життєдайною силою для формування ефективної методології даної науки, яка за своїм змістом і задумом має стати фундаментальною і висхідною для прикладних наукових напрямів і теорій про національну безпеку.

У свою чергу, націобезпекознавство вважається цілісноутворюючим компонентом для прикладних теорій, які характеризуватимуться власними специфічними закономірностями розвитку. Зрештою, НБЗ є міждисциплінарним науковим напрямом і через те, що перелік проблем, розв’язуваних ним, зумовлений їх міждисциплінарністю, а отже, і результати конкретних досліджень матимуть адекватний їм міждисциплінарний характер. Це ще раз говорить на користь того, що цілісна система знань про національну безпеку — націобезпекознавство — є міждисциплінарним науковим напрямом.

Провідне місце в даному науковому напрямі посідає його методологія, яка була використана нами при моделюванні системи управління національною безпекою.

Розглянувши концептуальні основи національної безпеки, організаційні засади управління нею, виходячи з того постулату, що національна безпека є категорією сучасної правової науки, постає необхідність у певному оформленні вище наведеного, надання конкретного змісту викладеним вище положенням. Цьому слугує розгляд питань правового забезпечення управління, яке містить низку важливих елементів:

r    аналіз сучасного стану адміністративно-правового регулювання національної безпеки;

r    виявлення і обґрунтування регулятивної ролі відомчих нормативних актів у даній сфері;

r    окреслення напрямів підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки;

r    наведення організаційно-правової моделі системи управління.

Комплекс зазначених питань є важливим і органічно необхідним для формування цілісного уявлення про феномен національної безпеки, її правової сутності.

Теорія національної безпеки має будуватися на розвиненій законодавчій основі, передусім адміністративного права, яке регулює суспільні відносини у сфері надання державою послуг особі і суспільству, зокрема в створенні сприятливих умов для всебічного розвитку їхніх інтересів. Вона має передбачати правове закріплення основних понять і категорій, що характеризують суспільні відносини у сфері національної безпеки, чіткі норми адміністративної, кримінальної|карної| та матеріальної відповідальності за їх порушення, а також визначати обов’язки державних й інших органів та посадовців із попередження|попереджувати,запобіганню| правопорушень у сфері забезпечення національної безпеки, спиратися на світові зразки, міжнародні стандарти правової регламентації діяльності держави щодо забезпечення безпеки держави.

Висновки до 5 розділу

Адміністративно-правове регулювання національної безпеки є цементуючою його основою, через що основну увагу було зосереджено на аналізі вкрай важливих питань визначення фундаментальних основ впровадження й організації функціонування системи норм адміністративного права, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки України.

Ураховуючи недостатню сформованість нормативно-правового фундаменту функціонування системи забезпечення національної безпеки і підсистеми недержавного забезпечення, зокрема, особливу увагу слід приділяти розробленню, тлумаченню і реалізації норм права в цій галузі, встановленню меж їх дії, формуванню необхідних правовідносин у даній сфері, що виникатимуть передусім при взаємодії державної та недержавної складових. Чільне місце посідатимуть питання визначення і забезпечення стійкого нарощування інтелектуального потенціалу країни, застосування широкого спектра засобів для забезпечення національної безпеки, зокрема розвідувальних, оперативно-розшукових, контррозвідувальних та інших заходів.

Адміністративно-правове забезпечення функціонування як системи національної безпеки, так і системи забезпечення національної безпеки, зокрема, перебувають на стадії формування. Суттєві проблеми, що існують, насамперед, у сфері адміністративно-правового регулювання ЗНБ підприємствами та організаціями недержавної форми власності, не дозволяють за даних умов ефективно та якісно вирішувати проблеми забезпечення національної безпеки на загальнодержавному рівні. Монополізація забезпечення національної безпеки є вкрай негативною і не дає змоги говорити про ефективність функціонування СЗНБ, природними складовими якої є підсистеми державного і недержавного забезпечення.

Із метою удосконалення нормативно-правового забезпечення національної безпеки доцільно розглянути питання щодо прийняття та реалізації державної програми, яка б включала методологічно і концептуально оновлену Концепцію національної безпеки України, відповідні сферам життєдіяльності доктрини національної безпеки, Закони України, програми та плани дій.

Сучасний стан адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки не відповідає геополітичним реаліям сьогодення, прагненню України щодо сталого розвитку, процвітання, добробуту української нації і потребує вжиття методологічних, організаційних і наукових заходів, спрямованих на формування системи актів, об’єднаних цілями та завданнями щодо забезпечення національної безпеки.

Формування сфер національної безпеки є наслідком співвіднесення національних інтересів та загроз.

Критерієм формування сфер національної безпеки є дуалізм національних інтересів та загроз для них, котрий формується через механізм адміністративно-правового регулювання, а втілюється в життя через владно-розпорядчу діяльність органів державного управління.

Об’єктивно постала проблема побудови централізованого управління національною безпекою, що може бути відбито: по-перше, через вірне окреслення найбільш важливих сфер життєдіяльності; по-друге, через вироблення системоутворюючого нормативного правового акту по кожній сфері життєдіяльності, в якому б знайшли опис система національних інтересів з виокремленням пріоритетних, загрози реальні, прогнозовані, структурні компоненти системи управління національною безпекою, а також пріоритетні напрями державної політики національної безпеки.

Наслідком теоретичних напрацювань автора стало вироблення моделі ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки. Синтезуючи дану модель з організаційною було утворено організаційно-правову модель системи управління національною безпекою, яка має наступний вигляд: Конституція України; Концепція національної безпеки України, затверджена законом; Доктрини національної безпеки, затверджені законом; Закони України „Про національну безпеку України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про профілактику злочинності”, „Про органи внутрішніх справ” тощо; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; Укази та розпорядження Президента України; міжвідомчі нормативні джерела (накази, інструкції тощо); нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади (накази, інструкції, положення, постанови, програми, листи, статути тощо); локальні нормативні акти. Особливу групу становлять міжнародні договори, міжнародно-правові звичаї, рішення міждержавних (міжурядових організацій), нормативні договори та звичаї.

Дана позиція також підкріплюється і даними проведеного нами анкетування, в якому 87 % респондентів вважають за необхідне комплексно врегульовувати суспільні відносини у сфері національної безпеки за допомогою системи нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідають Концепція національної безпеки, Доктрини національної безпеки, що регулюють суспільні відносини в конкретних сферах життєдіяльності, Закон України „Про національну безпеку України”.

Зрештою, прийняття пакета системного правового забезпечення національної безпеки має стати знаковою подією, закласти динаміку в процес реструктуризації права, гуманізації основних його інститутів, наближення до європейських стандартів безпеки в усіх сферах життя.

У правовому сенсі йдеться про необхідність систематизувати законодавство у сфері національної безпеки через його кодифікацію і відповідно сформувати кодекс національної безпеки, в якому вкрай важливо кодифікувати відповідні норми згідно  з процедурами, прийнятими в існуючих правових системах. Більше того, у процесі систематизації слід закріпити найбільш важливі сфери життєдіяльності: предметні, суб’єктні і функціональні, які об’єктивно відбивають напрями адміністративно-правового регулювання національної безпеки.

Розгляд феномена національної безпеки уможливив зробити висновок про її міждисциплінарний характер. Визначено правову природу національної безпеки, зроблено висновок, що, НБЗ може розвиватися в межах правових наук.

ВИСНОВКИ загальні до дисертації

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення нової наукової проблеми — вироблення цілісної системи наукових поглядів на національну безпеку і формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового характеру, вироблення науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

1. Розкриваючи зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки, автор здійснив спробу щодо визначення поняття та змісту національної безпеки з позицій адміністративного права, методології визначення загроз національній безпеці, системи національної безпеки. Національна безпека розглядається (крізь призму адміністративного права) як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів. Зазначається, що головну небезпеку на даному етапі історичного розвитку становлять не внутрішні, а зовнішні загрози, з огляду на що і має відбуватися формування Стратегії національної безпеки України, а на її основі відповідних доктрин і вже потім адекватного законодавства. Зокрема, лише 34% респондентів висловилися за те, що найбільш небезпечними на сьогодні для України є внутрішні загрози. Складність визначення поняття загроз зумовила необхідність у розробленні типологічної моделі загроз національній безпеці, складовими компонентами якої є типи, класи, роди та види загроз.

2. Дослідження змісту та структури адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки уможливило дійти висновку, що до характерних рис  даних відносин належать: обов’язки і права суб’єктів і об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління, вони виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави з забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки (наприклад, громадський порядок на стадіонах Німеччини під час проведення футбольних матчів забезпечують недержавні охоронні підприємства, яким держава делегувала повноваження щодо забезпечення громадської безпеки); дані відносини виникають за ініціативою чи то об’єкта чи то суб’єкта і згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини — особливий зв’язок між їхнім учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена адміністративно-правової нормою; суб’єкт управління безпекою зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є відносинами, які здійснюють за методом влади і примусу. Ці відносини можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна сторона має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, відтак потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності, тобто міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративних, так й інших судах.

У той же час структуру адміністративних відносин у сфері національної безпеки становлять суб’єкти:  державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; об’єднання громадян, органи самоуправління та самоорганізації населення, громадян України, іноземних громадян, апатридів, які, відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України” є суб’єктами забезпечення національної безпеки; об’єкти: людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; державно-утворюючий український народ — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси, традиції та уклад життя; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність; юридичні факти, основною особливістю яких є здатність викликати правові наслідки.

3. Застосування структурно-функціонального методу при дослідженні стану та напрямів удосконалення системи управління національної безпеки дозволило проаналізувати сучасний стан її функціонування, виявити недоліки, а також накреслити шляхи її удосконалення, сформувати певні риси, вимоги та параметри.

До основних недоліків функціонування системи управління належать: дублювання повноважень суб’єктів сил забезпечення національної безпеки; неадекватність організаційної структури управління національною безпекою пріоритетним національним інтересам; невідповідність функцій та завдань суб’єктів сил забезпечення національної безпеки загрозам і небезпекам, а також завданням забезпечення національної безпеки; неадекватність зосередження уваги на управлінні національної безпекою в найбільш важливих сферах життєдіяльності прагненням і можливостям щодо їх втілення в життя; відсутність чіткого механізму прийняття, виконання, контролю та нагляду за виконанням рішень у сфері національної безпеки; нерозробленість питань спільних дій цих органів у випадку небезпеки національній безпеці, локального збройного конфлікту (конфлікту  малої інтенсивності), війни, акту агресії, широкомасштабних актів тероризму або інших екстремістських дій; слабкі горизонтальні зв’язки між відомствами, які беруть участь у процесі забезпечення національної безпеки і підпорядковані Президенту.

Адекватними шляхами удосконалення функціонування є: проведення моніторингу чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки і усунення дублювання повноважень даних суб’єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки у відповідній сфері життєдіяльності; приведення у відповідність законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері національної безпеки, зокрема — повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України „Про основи національної безпеки України”; формування моделі структур управління у сфері  національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління, відповідно з загальною метою функціонування системи національної безпеки; розроблення моделі системи органів державного управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, що вживаються з забезпечення національної безпеки, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек на сучасному етапі розвитку України, з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетних національних інтересів та збереження балансу інтересів особи, суспільства і держави. Дана модель має змінюватися і відповідати сучасному стану національної безпеки.

Характерними рисами системи управління національною безпекою є: процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження; складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий і зворотній зв’язок і чинять вплив як один на одного, так і на всю систему; зв’язки між елементами та зовнішнім середовищем; наявність суб’єктів управління національною безпекою; існування комплексу методів управління національною безпекою; наявність засобів управління.

До основних вимог, що пред’являються до системи управління національною безпекою, належать: кореляція  елементів системи; динамічність (гомеостазис) системи; наявність у системі керуючого параметра; наявність у системі контролюючого параметра; наявність у системі каналів прямого і зворотного зв’язку.  Сама ж система управління національною безпекою була визначена нами як: 1) система, в якій реалізуються функції управління національною безпекою; 2) система управління, об’єктом якої є національна безпека.

4. Визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки зумовило формування нами системи управління національною безпекою, яка  нині має наступний вигляд: а) Верховна Рада України (Апарат Верховної Ради України, Комітети Верховної Ради, депутатські фракції, народні депутати України);  б) Президент України (Секретаріат Президента, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим); в)  Кабінет Міністрів України: ( 1) міністерства; 2) центральні органи виконавчої влади; 3) Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; 4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим; 5) місцеві державні адміністрації); г) Рада національної безпеки і оборони України, Національний Банк України, Рахункова Палата; Центральна виборча комісія; д) Конституційний Суд України, інші суди, прокуратура; е) органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації); окремі громадяни.

Акцентовано увагу на тій обставині, що складність структури суб’єктів управління національною безпекою визначає і складність системи управління національною безпекою. Ефективність управління даною системою зумовлена необхідністю формування єдиного центру управління національною безпекою — Ради національної безпеки і оборони України, правовий статус якої має бути переглянутий. Автором показано, що проблеми управління системою національної безпеки пов’язані з необхідністю розроблення різних підходів до адміністративно-правового регулювання діяльності державних і недержавних суб’єктів; саме таку можливість і надає застосування методології адміністративно-правової науки.

5. Сформульовано адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки. До них належать: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об’єктів адміністративних правовідносин із об’єктами національної безпеки; взаємозалежність суб’єктів адміністративних правовідносин із суб’єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв’язок пріоритетних національних інтересів і загроз з одного боку, зі структурою суб’єктів державно-управлінських відносин з іншого; похідний характер загроз від національних інтересів; корелятивний зв’язок функціональних складових національної безпеки, а відтак взаємопроникнення адміністративно-правових відносин у різних сферах життєдіяльності в рамках цілісної системи національної безпеки; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; емерджентність системи національної безпеки; детермінованість структурної будови системи суб’єктів адміністративно-правових відносин як цілями функціонування СНБ, так і загрозами та небезпеками; детермінованість основних напрямів державної політики національної безпеки національними інтересами та загрозами; система забезпечення національної безпеки розвивається в рамках адміністративно-правових відносин, у той час як система управління — державно-управлінських.

Це уможливило аргументовано розмежувати систему національної безпеки і систему забезпечення національної безпеки. Таким чином, зроблено важливий висновок, що система національної безпеки — множина потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз і небезпек, внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних,  природних, техногенних і антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки, умови їх генезису, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо про­сування забезпечених недоторканністю потреб нації, національних інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України. Таке розуміння СНБ стало результатом застосування синергетичного підходу і дозволило автору окреслити головні елементи даної системи, які відбито у визначенні поняття.

У свою чергу, система забезпечення національної безпеки — система теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління загрозами і небезпеками, за якого державними та недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток національних інтересів України, джерел добробуту народу України, ефективне функціонування СЗНБ України. Застосовуючи сучасну парадигму адміністративного права, а також методологію синергетичного підходу, сформульовано важливий висновок про необхідність існування в складі системи забезпечення національної безпеки України двох взаємонеобхідних і  взаємозалежних підсистем державного і недержавного забезпечення. Виходячи з цього, окреслено коло суб’єктів даних підсистем, їхні повноваження, а також форми та методи взаємодії.

6. Обґрунтовано необхідність побудови загальної теорії національної безпеки. Вона полягає в тому, що нині панує фрагментарний підхід до аналізу питань адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки. Для їх розв’язання пропонується сформувати цілісну систему знань про національну безпеку — загальну теорію національної безпеки (націобезпекознавство). Її основне теоретичне призначення вбачається в узагальненні і розвиткові з синергетичних позицій різних напрямів дослідження сфер національної безпеки. Воно має виступати інтегральним виміром наукових напрямів про національну безпеку, а в більш абстрактному аспекті — проблемоформуючим науковим напрямом, здійснюючи управління науковими напрямами та прикладними теоріями національної безпеки. Практична значимість націобезпекознавства полягає в розробленні алгоритму щодо формування взаємопов’язаних концепцій і рекомендацій із забезпечення національної безпеки в різних сферах життєдіяльності на базі єдиних вимог і рішень. Саме ж націобезпекознавство являє собою логічну взаємопов’язану і взаємообумовлену систему категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність (зміст та генезис) національної безпеки України.

7. Визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою через формування алгоритму моделювання системи управління національною безпекою, окреслення підходів до проектування структур управління, розкриття гносеологічних проблем і запропонування підходів до оцінки ефективності взаємовпливу структурних елементів і адміністративно-правового регулювання національної безпеки в цілому.

З урахуванням специфіки дослідження приділено увагу розглядові спеціальнонаукових методів. Одним із завдань роботи було показати, що забезпечення національної безпеки може бути реалізовано на основі синергетичного підходу, головним змістом якого є управління системою національної безпеки як відкритою, нелінійною, динамічною, здатною до самоорганізації, а важливим інструментарієм для такого управління виступає адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки України.

8. Проаналізовано стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки. Ураховуючи той факт, що останнім часом у нашій державі відбувається усвідомлення необхідності існування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки України, а також зміна розуміння сутності розвідки, автором запропоновано власне бачення законопроектів: „Доктрини недержавного забезпечення національної безпеки України”, Закону України „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, Закону України „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, Закону України „Про кримінальну розвідку”. У забезпеченні національної безпеки мають бути задіяні усі сили та засоби як державних, так і недержавних суб’єктів забезпечення національної безпеки, відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України”, Стратегії національної безпеки України, в якій знайшла відображення пропозиція автора щодо закріплення принципу адекватності: певній категорії національних інтересів відповідає певна інтенсивність заходів забезпечення, сил і засобів, що використовуються.

9. Намічено основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки. До них належить: формування змістовно нової Концепції національної безпеки України (замість нині діючої Стратегії), прийняття на її основі доктрин національної безпеки по усіх основних сферах життєдіяльності, відповідних законодавчих актів, котрі б регулювали конкретні суспільні відносини в тій чи іншій сфері, а на їх основі відповідної відомчої нормативної бази; приведення безпекового законодавства у відповідність із Конституцією України, гармонізація його з відповідним європейським безпековим законодавством; законодавче закріплення адміністративно-правової компетенції суб’єктів у сфері національної безпеки, у тому числі в умовах особливого періоду та кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України; подальший розвиток адміністративно-правових засад управління національною безпекою через розроблення відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, об’єднаних спільною метою; створення моніторингової групи з внесення пропозицій щодо усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах із питань національної безпеки; розроблення та впровадження національних стандартів і технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих із відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність; удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення персоналу суб’єктів забезпечення національної безпеки.

10. Подано модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки: Конституція України; Концепція національної безпеки України, затверджена законом; Доктрини національної безпеки, затверджені законом; Закони України „Про національну безпеку України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про профілактику злочинності”, „Про органи внутрішніх справ” тощо; Укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;  міжвідомчі нормативні джерела (накази, інструкції тощо); нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади (накази, інструкції, положення, постанови, програми, листи, статути тощо); локальні нормативні акти. Особливу групу становлять міжнародні договори, міжнародно-правові звичаї, рішення міждержавних (міжурядових організацій), нормативні договори та звичаї, політико-правові традиції.

Урешті-решт, національна безпека становить собою складний феномен, вона має вивчатись у межах окремої галузі знань. Причому правовий характер національної безпеки зумовлений нерозривністю права і безпеки, а відтак їх дуальністю. Конкретним виходом наших міркувань є формування системи знань про національну безпеку, розроблення положень щодо формування системи управління. Висхідним елементом має виступати право, яке повинно адекватно відображати суспільні відносини у сфері національної безпеки. Відтак, об’єктивно постає потреба у формуванні комплексної галузі права, яка б вивчала суспільні відносини, що складаються у сфері національної безпеки. Такою галуззю нами пропонується визнавати право національної безпеки, конкретна реалізація дії якого може бути відображена в кодексі про національну безпеку. Зважаючи на діяльнісний підхід до розуміння сутності національної безпеки, доцільно також говорити і про конкретний механізм реалізації національної безпеки, організації процесів у даній сфері — систему управління — конкретний зміст якої пропонується розглядати крізь призму організаційно-правової моделі.