Указу Президента України

«Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони»

Підготовлений колективом ГОСЛ у складі:

ЛІПКАН Володимир Анатолійович

Голова Інституту майбутнього

доктор юридичних наук, доцент

академік Академії наук вищої освіти України

КУШНІР Ольга Василівна

Радник Президента зі стратегічних комунікацій ГОСЛ

кандидата юридичних наук 

ЮРЧУК Ольги Федорівни

Голова Інституту ефективної комунікації ГОСЛ

кандидат філологічних наук, доцент

Нині можна констатувати про необхідність дальшого розвитку державної інформаційної політики, в контексті формування системи успішного ведення гібридної війни, яка включає як методи виявлення та протидії, так і безпосередню активну фазу ведення даної війни.

Визначальним компонентом сучасного державотворення виступає налагодження стратегічних комунікацій, причому не лише в конкретному центральному органів виконавчої влади, а й у цілому в системі цих органів. Саме тому вирішальним напрямом є чітке та консенсуальне усвідомлення складових стратегічних комунікацій, кола суспільних відносин, а також місця та ролі, відповідальності та здатності МО України здійснювати стратегічні комунікації як основного суб’єкта даної діяльності в системі забезпечення національної безпеки України.

Важливим компонентом сучасного розвитку інформаційного суспільства та формування національної ідентичності виступає усвідомлення необхідності формування ефективної системи стратегічних комунікацій, визначальним елементом якої виступають ЗСУ. Саме тому актуалізація питання про необхідність унормування системи стратегічних комунікацій є вчасною та актуальною.

Утім, зважаючи на важливість даного документа, його концептуально-методологічну роль, а також значеннєвий потенціал для систематизації інформаційного законодавства у сфері діяльності ЗС України, нижче подано критичні зауваження на текст проекту даного документа.

Для коректності зауважень, зліва розташовано текст документа, а праворуч – текст зауважень.  

Проект Указу Президента України

Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікації й сектору безпеки і оборони

(помилка прямо в назві документа)

Решта тексту, викладено в документі – конкретизація діяльності ЗСУ та МО, яка не відповідає змісту Стратегії,  а також самому рівню даного документа.

Питання планування і також затвердження тими чи іншими сообами – це питання документообігу, вони не стосуються Стратегії, тим більше не відповідають рівню Указу Президента

5. Виконання завдань Стратегічних комунікацій досягається стратегічним плануванням основних і окремих інформаційних заходів і спеціальних дій з визначенням у кожному випадку взаємоузгодженої загальної мети і пріоритетних та конкретних завдань органам управління сил безпеки і сил оборони в частині, що їх стосується.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – Стратегічний план основних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій) розробляється Міністерством оборони України та Міністерством інформаційної політики України. В частині, що стосується  комунікацій, які організовуються та проводяться в інтересах підготовки та застосування військ (сил) узгоджується з Генеральним штабом  ЗС України.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій включає плани розвідувального, фінансового, матеріально-технічного, а за необхідності і інших видів забезпечення.

До розробки Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій залучаються органи управління сил безпеки і сил оборони, а за необхідності і інші державні та цивільні організації і установи (окремі експерти та фахівці у сфері стратегічних комунікацій) в частині, що їх стосується.

Проект  Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій підписується Міністром оборони України та Міністром інформаційної політики України, погоджується Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – плани окремих заходів Стратегічних комунікацій) розроблятися органами управління сил безпеки і сил оборони на підставі та з врахуванням Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів сил безпеки  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави узгоджуються з Генеральним штабом ЗС України, погоджуються  Міністром оборони України і Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів ЗС України  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави, розробляються відповідними органами військового управління підписуються начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України та затверджуються Міністром оборони України.

План проведення інформаційних заходів та спеціальних дій Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, погоджується з начальником Генерального штабу Збройних Сил України і затверджується Президентом України за поданням Міністра оборони України.

РОЗДІЛ 5 ПОВНИЙ ПЛАГІАТ ТЕКСТУ З ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНХ КОМУНІКАЦІЙ ЗСУ. ПРИЧОМУ робили так на спіх, що випустили з уваги пункт 5.1 стосовно інформаційної безпеки

http://goal-int.org/strategiya-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zbrojnix-silax-ukraini-proekt-do-obgovorennya/

5. До підготовки та проведення Стратегічних комунікацій залучаються військові частини інформаційно-психологічних операцій ЗС України,

5. Координація та узгодженість Стратегічних комунікацій досягається шляхом:

 розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів організації і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій;

розробки та впровадження програм підготовки прес-служб, прес-офіцерів, військових підрозділів та окремих цивільних осіб, які  залучаються в установленому порядку до організації та проведення інформаційних заходів  та спеціальних дій, а також для збору та узагальнення даних про стан та зміни комунікаційного середовища;

оцінки ефективності Стратегічних комунікацій та організації своєчасного вжиття заходів щодо;

 5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

 здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

 5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

 проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

РОЗДІЛ 7 ПОВНИЙ ПЛАГІАТ ТЕКСТУ З ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНХ КОМУНІКАЦІЙ У ЗСУ.

http://goal-int.org/strategiya-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zbrojnix-silax-ukraini-proekt-do-obgovorennya/

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

1.                Концептуально даний текст позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції, а Стратегія в поданому варіанті не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо формування системи стратегічних комунікацій.
2.                Змістовно документ не пов’язаний із найбільш важливим нормативними актами, що регулюються суспільні безпекові правовідносини.
3.                Ігнорування методів правничої герменевтики, семантичного методу, лінгвістичного підходу, компаративного аналізу, синхронного та діахронного методів, методів гіперзв’яку нормативних актів призвело до анемії переважної більшості положень тексту, тотальної казуїстики, які в цілому перетворюють даний проект на юридично нікчемний.
4.                За змістом даний текст містить чималу кількість логічних помилок, суперечливих положень, основна термінологія викладена неточно, зокрема більшість помилкових визначень та формулювань запозичено (плагіат) з проекту Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ, аналіз якої вже було подано раніше.
5.                Значна кількість зауважень щодо юридичної техніки уможливлює висновувати про відсутність юридичної освіти в укладачів тексту, свідченням чому є елементарні помилки в юридичній техніці, правова безграмотність та невігластво і тотальний дилетантизм, поєднаний із відвертим плагіатом та нехтуванням чинними нормативними правовим актами.

Даний текст в поданій редакції не може розглядатися навіть як проект і потребує повного перероблення із залученням фахівців, а не тих осіб, котрі бажають перетворити ЗСУ на холуїв, узурпувавши та монополізувавши важливу сферу – сферу стратегічних комунікацій.

Висновок затверджено на Вченій Раді Інституту майбутнього Глобальної організації союзницького лідерства

Проект Указу Президента України

Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони

1. Реалізація основних цілей у сфері воєнної політики України потребує удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному рівні та відповідала критеріям членства України в ЄС і НАТО.

Забезпечення інформаційної складової воєнної безпеки здійснюватиметься шляхом запровадження ефективної системи заходів Стратегічних комунікацій у діяльність органів сектору безпеки.

Метою Стратегічних комунікації сектору безпеки і оборони є досягнення переваги над воєнним противником шляхом реалізації державної інформаційної політики на тимчасово окупованій противником території України і міжнародній арені.

Досягнення мети забезпечується шляхом виявлення, попередження та ефективної протидії інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні.

Розвиток системи Стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони України забезпечується створенням відповідних органів управління посилення розвідувальної діяльності в інтересах підготовки та проведення Україною стратегічних комунікацій.

Правовою основою розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони України (далі – Стратегічних комунікацій) є Конституція України, нова редакція Воєнної доктрини України та інші закони і укази Президента України, що стосуються інформаційної безпеки та оборони держави.

2. Стратегічні комунікації – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів спрямованих на просування цілей держави (далі – інформаційні заходи та спеціальні дії) шляхом узгодженого й взаємопозв’язаного за метою, завданнями, місцем й часом одночасного і послідовного їх проведення органами управління сектору безпеки і оборони на визначеному стратегічному (операційному) напрямі за єдиним замислом і планом для вирішення стратегічних і оперативних завдань  у встановлений період часу.

3. Основними принципами розвитку ефективних Стратегічних комунікацій є:

оперативна оцінка змін комунікаційного середовища та глибоке розуміння його дійсного стану внаслідок отримання та обробки інформації в режимі часу, наближеного до реального;

одночасне  і послідовне виконання комплексу заходів з розвитку ефективних комунікацій на внутрішньому, зовнішньому та внутрішньо-зовнішньому напрямках;

своєчасне реагування на конкретні інформаційні виклики та загрози і протидія інформаційним заходам проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

створення і розвиток інститутів, які відповідають за інформаційну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіа-культури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

критичний аналіз досягнутих результатів.

4. Основними завданнями Стратегічних комунікацій є:

у мирний час:

вивчення накопичення та аналіз інформації про потенційні об’єкти інформаційно-психологічного впливу;

здійснення заходів, спрямованих на викриття воєнних, економічних, дипломатичних та політико-ідеологічних приготувань ймовірного противника до агресії;

розроблення пропозицій щодо здійснення інформаційно-психологічного впливу як адекватної відповіді на інформаційну агресію проти України;

підготовка і проведення заходів щодо забезпечення позитивного іміджу та створення сприятливого міжнародного політичного іміджу України;

планування і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій та організація їх всебічного забезпечення;

координація заходів щодо проведення наукових досліджень і розроблення технологій у сфері Стратегічних комунікацій;

організація підготовки кадрів.

в особливий період:

проведення заходів щодо досягнення інформаційної переваги над противником;

руйнування його систем управління;

підрив морально-бойового духу армії противника та цільових аудиторій, які його підтримують;

створення та поглиблення суперечностей між політичними силами, окремими соціальними верствами, етнічними групами, армією і народом, офіцерським і рядовим складом збройних сил ймовірного противника та цільових аудиторій, які його підтримують;

здійснення заходів з інформаційно-психологічного забезпечення дій власних сил (військ).

5. Виконання завдань Стратегічних комунікацій досягається стратегічним плануванням основних і окремих інформаційних заходів і спеціальних дій з визначенням у кожному випадку взаємоузгодженої загальної мети і пріоритетних та конкретних завдань органам управління сил безпеки і сил оборони в частині, що їх стосується.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – Стратегічний план основних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій) розробляється Міністерством оборони України та Міністерством інформаційної політики України. В частині, що стосується  комунікацій, які організовуються та проводяться в інтересах підготовки та застосування військ (сил) узгоджується з Генеральним штабом  ЗС України.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій включає плани розвідувального, фінансового, матеріально-технічного, а за необхідності і інших видів забезпечення.

До розробки Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій залучаються органи управління сил безпеки і сил оборони, а за необхідності і інші державні та цивільні організації і установи (окремі експерти та фахівці у сфері стратегічних комунікацій) в частині, що їх стосується.

Проект  Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій підписується Міністром оборони України та Міністром інформаційної політики України, погоджується Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – плани окремих заходів Стратегічних комунікацій) розроблятися органами управління сил безпеки і сил оборони на підставі та з врахуванням Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів сил безпеки  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави узгоджуються з Генеральним штабом ЗС України, погоджуються  Міністром оборони України і Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів ЗС України  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави, розробляються відповідними органами військового управління підписуються начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України та затверджуються Міністром оборони України.

План проведення інформаційних заходів та спеціальних дій Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, погоджується з начальником Генерального штабу Збройних Сил України і затверджується Президентом України за поданням Міністра оборони України.

5. До підготовки та проведення Стратегічних комунікацій залучаються військові частини інформаційно-психологічних операцій ЗС України,

5. Координація та узгодженість Стратегічних комунікацій досягається шляхом:

розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів організації і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій;

розробки та впровадження програм підготовки прес-служб, прес-офіцерів, військових підрозділів та окремих цивільних осіб, які  залучаються в установленому порядку до організації та проведення інформаційних заходів  та спеціальних дій, а також для збору та узагальнення даних про стан та зміни комунікаційного середовища;

оцінки ефективності Стратегічних комунікацій та організації своєчасного вжиття заходів щодо;

5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

6. Очікувані результати

Реалізація положень Стратегії дозволить:

удосконалити нормативно-правову базу у сфері комунікацій в Збройних Силах України;

створити дієву систему внутрішніх комунікацій, через покращення координації та узгодженості дій, підвищення ефективності та прискорення бюрократичних процесів;

створити дієву систему зовнішніх комунікацій, яка забезпечить не тільки одновекторне інформування суспільства, а й дозволить налагодити зворотній зв’язок;

покращить репутацію Збройних Сил України та підвищить престиж військової служби;

наблизитись до досягнення інформаційної безпеки в Україні.

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

Експертний висновок

ЛІПКАНА Володимира Анатолійовича

Голови Інституту майбутнього

доктора юридичних наук, доцента

академіка Академії наук вищої освіти України

на проект

Стратегії розвитку ефективних комунікацій

у Збройних Силах України

Нині можна констатувати про необхідність дальшого розвитку державної інформаційної політики, особливо стосовно удосконалення нормативно-правового регулювання окремих видів суспільних інформаційних відносин. Вирішальним напрямом є чітке та консенсуальне усвідомлення складових державної інформаційної політики, кола суспільних відносин, а також місця та ролі, відповідальності та здатності МО України реалізовувати інформаційну політику в межах покладених на них завдань.

Важливим компонентом сучасного розвитку інформаційного суспільства є усвідомлення необхідності формування ефективної системи протидії гібридним війнам, підготовка ЗС України до ведення війн нелінійними методами, про що неодноразово йшлося на нарадах керівництва ЗС України за моєї участі, в тому числі і 18 вересня 2015 року. Саме тому актуалізація питання про розвиток комунікацій є важливою.

Утім, зважаючи на важливість даного документа, його концептуально-методологічну роль, а також значеннєвий потенціал для систематизації інформаційного законодавства у сфері діяльності ЗС України, висловлю свої критичні зауваження на текст проекту даного документа.

ЗАУВАЖЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

1. 1.     Даний документ топологічно має бути пов’язаний із вже існуючими документами такого рівня. Він має продовжувати положення:

• Закону України «Про основи національної безпеки України»;
• Стратегії національної безпеки України;
• Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020»;
• Національної стратегії у сфері прав людини;
• Воєнної доктрини України.

Наразі цього немає. Документ виглядає відірваним із загального контексту, взагалі є не зрозумілим походження та його ґенеза, обумовленість необхідності його прийняття саме в такій інтерпретації.

1. 2.     Документ позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції.
2. 3.     Дана Стратегія не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо налагодження та реалізації концепції стратегічних комунікацій.

ЗАУВАЖЕННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Автори тексту законопроекту проігнорували наступні методи нормотворчості, що в цілому унеможливлює оцінювати зміст даного тексту та сприймати його в якості навіть проекту:

-         правничої герменевтики – передбачає не тільки інтерпретацію смислів, але й реконструкцію їх розуміння авторами інших текстів, що пов’язані із даним документом. Незастосування даного методу сприяло трансформації смислів у правничому розумінні, внесенні дисбалансу в термінологічну систему;

-         семантичний метод – при формулюванні ключових дефініцій які мають відображати тенденції розвитку безпекового та інформаційного середовища у сфері діяльності ЗСУ, а також мати гіперзв’язок із вже існуючою термінологію, що означає дані явища;

-          лінгвістичний підхід, який у подальшому трансформується у цільове, функціональне, системне тлумачення. Даний текст в цілому дестабілізує чинні нормативні правові акти (далі – НПА), що регулюють діяльність ЗСУ, він не корелює із родовими документами у даній сфері, зокрема Воєнною доктриною України;

-         компаративний аналіз — унеможливив провести порівняння даного документа з уже існуючими документами подібного рівня, таргетизувати оригінальність даної Стратегії та виділити її місце в системі нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері реалізації життєво важливих національних інтересів

-         синхронний та діахронний методи — унеможливили розглядати даний документ як органічне продовження та необхідний елементів системи удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин комунікації у сфері діяльності ЗСУ;

-         метод гіперзв’язку — унеможливив укладачам провести зв’язок даної стратегії і пов’язати необхідність її розроблення та затвердження порівняно із вже існуючими нормативними актами.

ЗАУВАЖЕННЯ ЗМІСТОВНОГО ХАРАКТЕРУ

1. Визначення поняття Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗС України за змістом не відповідає назві документа, адже в назві йдеться про ефективні комунікації, а в дефініції лише про комунікації. Тобто ефективність як іманентна та атрибутивна ознака помилкова втрачена.
2. Також дане визначення за своїм алгоритмом будови описових ознак не корелює із аналогічними визначеннями, що містяться в сучасних документах концептуального рівня:

-          воєнна доктрина України – є системою поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів;

-          Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні -  спрямована на реалізацію принципів, пріоритетів, завдань державної політики у сфері розвитку громадянського суспільства. Стратегія визначає концептуальні, взаємодоповнювальні напрями діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо створення належних умов для розвитку громадянського суспільства;

-          Стратегія сталого розвитку “Україна – 2020″ визначає мету, вектори руху, дорожню карту, першочергові пріоритети та індикатори належних оборонних, соціально-економічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку України.

Таким чином, будова поняття не відповідає прийнятим нормам його формування, а представлений варіант є відлунням ортодоксальних підходів, коли стратегію визначали через формулювання: «система офіційно затверджених  поглядів на…». У даному документі відсутнє зазначення на необхідність захисту життєво важливих інтересів, національні інтереси взагалі, а також не визначено конкретно : навіщо даний документ, чим само він доповнює вже існуючу нормативну базу і яким чином удосконалює процес правозастосування через регулювання досі неврегульованих суспільних відносин у сфері комунікації. Фактично за даного визначення можна дійти висновку, що дана Стратегія створена сама для себе. Оскільки у визначенні йдеться лише про саму стратегію, а не про ті суспільні відносини, на якісну та кількісну зміну яких і має бути спрямовано дану стратегію.

1. Автори даного тесту плутають такі ключові поняття, як: комунікація та процес комунікації.
2. 4.     Невірно визначено термін «імідж ЗСУ»: імідж початково не може бути об’єктивним чинником, оскільки від створюється умисно для суб’єктивного сприйняття. За даного випадку має бути присутня категорія оціночності. Тому пропонується дане поняття визначити наступним чином: образ, що складається з атрибутивних (візуальних), інформаційно-комунікативних і соціальних компонентів, що створюється внаслідок цілеспрямованої діяльності, а  також в ході подій з метою формування у населення позитивного ставлення до Збройних Сил України і підтримки армії як невід’ємної частини держави.

ЗАУВАЖЕННЯ ОРФОГРАФІЧНОГО, ГРАМАТИЧНОГО, ЛЕКСИЧНОГО ТА СТИЛІСТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Відсутні поєднання ключових лексем і атрибутивних компонентів, що унеможливлює набуття ключовими словосполученнями термінологічного  характеру.

Укладачі тексті не володіють українською мовою, в обсязі, потрібному для складання такого рівня документів, що знаходить свій вираз: 1) у викривленні багатьох сем; 2) уживанні полісемії при використанні ідентичних сигніфікатів; 3) застосуванні неправильних відмінків; 4) незавершених та нелогічних реченнях; 5) вживанні русизмів; 6) калькуванні іншомовних слів, які не притаманні українській мові, натомість мають відповідні аналоги в українській мові.

В тексті містяться орфографічні помилки.

ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

Підрозділ 1.1 останній абзац, в якому зазначено: «Інші терміни та поняття в тексті Стратегії, визначення яких наведено в інших нормативно-правових актах, до цього переліку не віднесено» є абсолютною профанацією. По-перше, на які інші терміни натякують укладачі? По-друге, в яких інших, тим більше нормативно-правових актах (а це можуть бути і відомчі інструкції і закони, основна термінологія в яких почасти може різнитись тощо) вони наведені? По-третє, як термінологія може бути «наведена»? Вона може мати визначена, подане обґрунтування тощо.

Відтак, даний пункт є свідченням абсолютної правової безграмотності та дилетантства авторів тексту.

У підрозділі 1.2 укладачі аналізованого тексту помилково:

-         застосовано неюридичну конструкцію: «…питання розвитку регулюються Конституцією України…». Законодавство та в принципі і будь-який нормативний правовий акт регулюють суспільні відносини у певній сфері життєдіяльності, а не питання;

-         включають до нормативної бази:

• ЗУ „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, адже його дія обмежена 2015 роком;
• Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 „Про Воєнну доктрину України” – втратив чинність;
• не вказано на Указ Президента України від 24 вересня 2015 року
  № 555/2015, яким затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року „Про нову редакцію Воєнної доктрини України”;
• не вказано на ЗУ „Про основи національної безпеки України», адже всі концепції, стратегії та доктрини, програми тощо у сфері національної безпеки розробляються відповідно до даного закону;
• не вказано на Стратегію сталого розвитку „Україна – 2020”, в якій визначено вектори та індикатори оборонних умов становлення та розвитку України.

Щодо розділу 2

Оскільки безграмотність та чудакуватий стиль даного документа є абсолютним свідченням того, що його готували аматори та дилетанти, я нижче проводитиму аналіз кожного речення окремо у вигляді таблиці.
Що означає задовго: це коли: за день, за місяць, за рік, а може перед падінням Хазарського каганату? Мові нормативного акту не притаманні такі наративи. Хто ідентифікував на офіційному рівні ті чи інші дії як «інформаційна війна». В жодному нормативному акті чинному станом на 28 вересня 2015 року не міститься визначення даного терміну, а отже його уживання в відомчому нормативному акті є нелегітимним.

Факти (дуже спірні та дискусійні), викладені вище, не дають підстав резюмувати: «у зв’язку з цим». Так само, невідомо як зрозуміти словосполуку: «удосконалення механізму регулювання процесу обміну….». Так само не є зрозумілим як можна «впроваджувати принцип», адже принцип – це основоположне начало, засада. Висновки у даному реченні ніяким чином не пов’язані із попередніми роздумами та віртуальними мріями укладачів. Більше того, суспільні відносини у сфері цивільного демократичного контролю вже достатньо повно врегульовані відповідним Законом України, з яким авторам даного тексту потрібно було б ознайомитися, перед тим, як пропонувати те, що вже давно існує. Визначені складові партнерської взаємодії є невірними по своїй суті і не відповідають сталій концепції стратегічних комунікацій, яка ефективно функціонує в країнах членах НАТО

Незважаючи на наявну нормативно-правову базу, що регламентує процес комунікації, її рівень в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України не відповідає потребам сучасності.

Враховуючи сучасні тенденції, війна ведеться в двох вимірах – контактному (силовому) і безконтактному (інформаційному).

На Збройні Сили України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Перемога на інформаційному рівні, - половина від перемоги у війні, утвердження інформаційної безпеки, яка відповідно до статті 17 Конституції України, реалізує одну 
з найважливіших функцій держави.

Російська влада вирішила перешкодити самостійному розвитку України шляхом дестабілізації внутрішньої ситуації, анексії Автономної Республіки Крим, створення та підтримки незаконних збройних формувань

на території Донецької та Луганської областей і часткового застосування підрозділів своїх збройних сил.

Революція гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року) створила можливості для побудови держави, заснованої на фундаментальних цінностях, визначених Конституцією України, на захист яких із зброєю в руках став український солдат.

Водночас, задовго до загострення ситуації, що перетворилася у збройне протистояння, проти України розпочалась інформаційна війна.

Форми, методи, технології та засоби ведення інформаційно-психологічної війни, шляхом приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності, викривленої інформаційної картини світу.

У зв’язку з цим виникла необхідність удосконалення механізму регулювання процесу обміну інформацією, зокрема впровадження принципу партнерської взаємодії, що передбачає не лише інформування суспільства, 
а й налагодження ефективного зворотного зв'язку, проведення відповідної роз'яснювальної роботи, встановлення громадського контролю за діяльністю Збройних Сил України.

Існує нагальна потреба у розробці основних засад розвитку ефективних комунікацій, впровадження стандартів інформаційного обміну в середині Збройних Сил України та з-зовні, підвищення рівня медіа-культури суспільства, які зумовлюють необхідність розроблення плану розвитку ефективних комунікацій Збройних Сил України (далі – План комунікацій).

Таким чином, аналіз ключових термінологічних сполучень, що вживаються в тексті даного документа уможливлює дійти наступних висновків:

1.      Незважаючи на важливість вказаних термінів, вони не стали частотними ані у назвах, ані у текстах нормативно-правових актів. Вживання багатьох термінів взагалі обмежене лише науковою сферою або навіть вузькопрофесійним спілкуванням фахівців. Функціонування у нормативно-правових актах України більшості словосполучень, які мали б носити юридичний зміст не зафіксовано.

2.      У зв’язку із відсутністю нормативного тлумачення вказаних ключових термінів інформаційного права з урахуванням їхньої полісемії виникають розбіжності в розумінні, застосуванні й використанні термінології, що значною мірою ускладнює процеси правового регулювання даної галузі інформаційного права, а отже і безпосереднього правозастосування.

3.      З урахуванням різноплановості у лінгвістичній, доктринальній і нормативно-правовій інтерпретації лексико-семантичних одиниць, що розглядаються, у подальшому потребується уніфікація і кодифікація ключових термінів стратегічних комунікацій.

Щодо розділу 3

Концептуально не погоджуюсь із визначенням цілі Стратегії:

Загальна ціль: досягнення інформаційної безпеки

1)                як дана ціль пов’язана із назвою стратегії, основними визначеннями, що наведені в Загальних положеннях?

2)                аналіз ключових термінів, визначення яких міститься в Загальних положеннях унеможливлює провести їх кореляцію із інформаційної безпекою;

3)                інформаційна безпека не може бути метою Стратегії ефективних комунікацій.

Напевно автори переплутали тексти і не подивились на назву того документу, над яким вони працюють.

Не буду зосереджуватись на критиці, оскільки завдання, що конкретизують ціль взагалі не піддаються ані аналізу ані осмисленню. Більше того, зауважу, що ці положення не витримують жодної критики.

Натомість запропоную власний погляд на зміст Розділу 3.

Мету пропонується визначити наступним чином:

-                     мінімізація загроз інформаційному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону України, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави;

-                     утвердження інформаційних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості комунікацій, реалізація комунікативних стратегій для забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для гарантованого вступу в НАТО.

Досягнення визначених цілей потребує:

-                     зміцнення Збройних Сил України через забезпечення поступального розвитку ефективних стратегічних комунікацій;

-                     якісно нової інформаційної політики, спрямованої на ефективний захист національних інтересів в інформаційній сфері, комплексне реформування системи інформаційної безпеки в ЗСУ та створення ефективної системи стратегічних комунікацій;

-                     концептуально нового позиціонування ЗСУ України у світі в умовах нестабільності глобальної системи безпеки.

Щодо розділу 4

Даний розділ повністю не відповідає правилам юридичної техніки, традиціям нормотворення і складання такого рівня документів.

Принципи, як я вже наголошував, – основоположні начала, засади певного явища. Те, що викладено в тексті в розділі принципів, нагадує вижимки з курсу  лекцій на вільні теми.

Наприклад, принцип прозорості в процесі комунікації: яким чином можна побудувати стратегічні комунікації прозорими, якщо зміст цих комунікацій включає, з-поміж багатьох видів інформаційно-аналітичної діяльності, і розвідувальну? Чи може ми будемо пояснювати громадянам, що держава здійснює не інформаційні заходи, а пропаганду?

Автори такого безглуздого підходу розписуються у власному інтелектуальному безсиллі і неволодінні тематикою стратегічних комунікацій.

Головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів.

Мною пропонується приблизний перелік таких принципів викласти в наступному вигляді:

-                     пріоритет українських національних інформаційних інтересів;

-                     верховенство права;

-                     пріоритет інформаційних прав і свобод людини;

-                     пріоритет несилових засобів у стратегічній комунікації;

-                     своєчасність і адекватність заходів комунікації реальним і потенційним загрозам національній безпеці;

-                     чітке розмежування повноважень та взаємодія ЗСУ та інших суб’єктів у реалізації державної інформаційної політики;

-                     активна участь та відповідальність громадянського суспільства у процесі вироблення та реалізації політики стратегічних комунікацій;

-                     використання в інтересах ЗСУ механізмів стратегічної  комунікації міжнародного рівня.

Щодо розділу 5.

Текст: Розв’язання зазначеної проблеми полягає в одночасному і послідовному виконанню комплексу заходів з розвитку ефективних комунікацій на внутрішньому, зовнішньому та внутрішньо-зовнішньому рівнях, тобто реалізації поставлених цілей.

Висновок: на яку проблему натякають укладачі тексту, вживаючи слово «зазначеної проблеми»: хто, де, як, в який спосіб ідентифікував те чи інше явище як проблему, а більше того, визначив її як таку? Більше того, якщо застосувати метод просіювання зайвого, то головний зміст даного речення подано словниковою формулою: «розв’язання зазначеної проблеми полягає в … реалізації поставлених цілей».

Щодо граматики: У слові «виконанню» неправильно вживається закінчення: потрібно виконанні. Мелодика української мови передбачає, що при поєднанні трьох приголосних: коли слово закінчується на приголосну і починається з приголосної, то прийменник має бути або голосним або із голосною. Таким чином, правильно буде : заходів із розвитку.

Відповідно до виділених цілей, сформовано механізми, які виділено за 4 групами:

1)    інформаційна безпека;

2)    координація та узгодженість дій досягається шляхом;

3)    налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності;

4)    створення позитивного іміджу Збройних Сил України

Для ілюстративності, застосую метод угруповання, і наведу напрями забезпечення інформаційної безпеки. Визначені в тексті аналізованої Стратегії і пріоритети забезпечення інформаційної безпеки, визначені в Стратегії національної безпеки України від 26 травня 2015 року.

Висновок по напряму інформаційної безпеки:

Напрями забезпечення інформаційної безпеки є повним плагіатом аналогічних напрямів, визначених в Стратегії національної безпеки України від 26 травня 2015 року.

Аналіз подальших напрямів втрачає сенс, оскільки авторський підхід щодо плагіату  (навіть плагіату граматичних помилок: держав – членів, написано через пробіли з дефісом, у той час як потрібно: держав-членів) переконує в недоцільності подальшого аналізу.

Щодо розділу 6

В розділі щодо очікуваних результатів з’являється цікава термінологія: „репутація” та „престиж”, про які по тексту немає жодного слова. Відтак чим різниться імідж від репутації, а репутація від престижу стає не зрозумілим.

Особливе здивування викликає такий очікуваний результат, як: „прискорення бюрократичних процесів”. Напевно автори документи, розмірковуючи про бюрократичні процеси, власноруч вирішили ними керувати і тому переконані у тому, що їм вдасться їх прискорити. Насправді ж очікуваний результат має полягати у тому, щоб мінімізувати бюрократичний вплив або звести його нанівець.

Щодо такого результату, як: „досягнення інформаційної безпеки”, то годі й вже казати, адже лише дана фраза свідчить про відсутність елементарних як безпекових, так і правових та військових знань, а автори проекту не можуть бути визнані компетентними щодо розроблення та подальшого опрацювання даного документа.

Стосовно додатків:

В жодному документі такого рівня Додатки не передбачено. Усі аспекти, в яких виписано механізм реалізації Стратегії, прописуються в комплексних програмах з чітким визначенням термінів, виконавців та відповідальності.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

1. 1.     Концептуально даний текст позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції, а Стратегія в поданому варіанті не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо налагодження та реалізації концепції стратегічних комунікацій. Концептуально та змістовно документ не пов’язаний із найбільш важливим нормативними актами в даній сфері.
2. 2.     Ігнорування методів правничої герменевтики, семантичного методу, лінгвістичного підходу, компаративного аналізу, синхронного та діахронного методів, методів гіперзв’яку нормативних актів призвело до анемію переважної більшості положень тексту, тотальної казуїстики.
3. 3.     За змістом даний текст містить чималу кількість логічних помилок, суперечливих положень, основна термінологія викладена неточно, зокрема «іміджу ЗСУ».
4. 4.     В поданому тексті багато орфографічних, граматичних, лексичних та синтаксичних помилок, що свідчить про низький як освітній, так і інтелектуальний рівень укладачів тексті, а також ставить питання про їх фаховий рівень і професійну здатність щодо підготовки документів такого рівня.
5. 5.     Значна кількість зауважень щодо юридичної техніки уможливлює висновувати про відсутність юридичної освіти в укладачів тексту, свідченням чому є елементарні помилки в юридичній техніці, правова безграмотність та невігластво і тотальний дилетантизм, поєднаний із відвертим плагіатом та нехтуванням чинними нормативними правовим актами.
6. 6.     Детальний аналіз кожного речення тексту є достатнім аргументом для формування наступних висновків, які можуть бути розглянуті керівництвом ЗСУ в якості пропозицій:

-         укладачів даного тексту доцільно направити на судово-психіатричну експертизу;

-         перевірити справжність дипломів про вищу освіту через проведення перевірок та звітних документів у відповідних ВНЗ, що підтверджують отримання ними диплому про вищу освіту;

-         направити укладачів даного документу для проходження перевірки на детекторі брехні з метою виявлення у них мотивацій щодо дискредитації вищого керівництва держави, керівництва ЗС України, а також їхньої причетності до роботи або співпраці зі спецслужбами іноземних держав.

Даний текст в поданій редакції не може розглядатися навіть як проект і потребує повного перероблення із залученням фахівців, а не тих осіб, котрі бажають перетворити ЗСУ на холуїв, узурпувавши та монополізувавши важливу сферу – сферу стратегічних комунікацій.

СТРАТЕГІЯ

розвитку ефективних комунікацій

у Збройних Силах України

1. Загальні положення

1.1. Призначення Стратегії

Стратегія розвитку ефективних комунікацій у Збройних Силах України (далі – Стратегія) відображає офіційно прийняту Міністерством оборони України та Збройними Силами України систему поглядів на мету, завдання, принципи та способи налагодження та розвитку комунікацій у Збройних Силах України.

1.2. Основні терміни та поняття

Під процесом комунікації в Збройних Силах України слід розуміти процес обміну інформацією органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів установ, організацій Збройних Сил України між собою з однієї сторони, та з органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, окремими громадянами, - з іншої.

Комунікатор – суб’єкт процесу комунікації, який передає будь-які відомості та/або дані реципієнту через певні канали зв’язку.

Реципієнт (аудиторія) – об’єкт процесу комунікації, який сприймає будь-які відомості та/або дані від комунікатора через певні канали зв’язку.

Канали зв’язку – сукупність технічних засобів (телефонних, поштових, радіо, електронних тощо), призначених для передачі будь-яких відомостей та/або даних від комунікатора до реципієнта.

Імідж Збройних Сил України – об’єктивний фактор, емоційно забарвлений символічний образ, узагальнене стереотипне уявлення, стихійно або цілеспрямовано сформовані у масовій свідомості, які у концентрованій формі передають сутність цієї структури та несуть певне інформаційне навантаження.

Інші терміни та поняття в тексті Стратегії, визначення яких наведено 
в інших нормативно-правових актах, до цього переліку не віднесено.

1.2. Правова основа розвитку ефективних комунікацій у Збройних Сил України

На сьогодні питання розвитку ефективних комунікацій в Збройних Силах України частково регулюється Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законами України “Про інформацію”(2657-2), “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (539/97-Р), “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” (537-16), “Про звернення громадян” (393/96-ВР), Указами Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 “Про воєнну доктрину України”, від 26 травня 2015 року № 287/2015 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року “Про Стратегію національної безпеки України”.

2. Проблема, яка потребує розв’язання

Незважаючи на наявну нормативно-правову базу, що регламентує процес комунікації, її рівень в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України не відповідає потребам сучасності.

Враховуючи сучасні тенденції, війна ведеться в двох вимірах – контактному (силовому) і безконтактному (інформаційному). На Збройні Сили України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Перемога на інформаційному рівні, – половина від перемоги у війні, утвердження інформаційної безпеки, яка відповідно до статті 17 Конституції України, реалізує одну
з найважливіших функцій держави.

Російська влада вирішила перешкодити самостійному розвитку України шляхом дестабілізації внутрішньої ситуації, анексії Автономної Республіки Крим, створення та підтримки незаконних збройних формувань 
на території Донецької та Луганської областей і часткового застосування підрозділів своїх збройних сил.

Революція гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року) створила можливості для побудови держави, заснованої на фундаментальних цінностях, визначених Конституцією України, на захист яких із зброєю в руках став український солдат.

Водночас, задовго до загострення ситуації, що перетворилася у збройне протистояння, проти України розпочалась інформаційна війна. Форми, методи, технології та засоби ведення інформаційно-психологічної війни, шляхом приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності, викривленої інформаційної картини світу.

У зв’язку з цим виникла необхідність удосконалення механізму регулювання процесу обміну інформацією, зокрема впровадження принципу партнерської взаємодії, що передбачає не лише інформування суспільства, 
а й налагодження ефективного зворотного зв'язку, проведення відповідної роз'яснювальної роботи, встановлення громадського контролю за діяльністю Збройних Сил України.

Існує нагальна потреба у розробці основних засад розвитку ефективних комунікацій, впровадження стандартів інформаційного обміну в середині Збройних Сил України та з-зовні, підвищення рівня медіа-культури суспільства, які зумовлюють необхідність розроблення плану розвитку ефективних комунікацій Збройних Сил України (далі – План комунікацій).

3. Цілі реалізації Стратегії

3.1. Загальна ціль: досягнення інформаційної безпеки

3.2. Окремі цілі:

3.2.1. Координація та узгодженість дій (внутрішня комунікація)

3.2.2. Інформаційно-комунікаційна діяльність (зовнішня комунікація).

3.2.3. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України (зовнішньо-внутрішня комунікація)

4. Принципи розвитку ефективних комунікацій у Збройних Силах України:

довіра та партнерство, відкритість до співпраці поміж усіма учасниками комунікаційного процесу;

збалансування та погодження інтересів, досягнення взаєморозуміння та прозорості в процесі комунікації;

глибокого розуміння дійсного стану речей;

швидкого реагування на конкретні виклики;

конструктивного громадського контролю та критики;

критичного аналізу досягнутих результатів;

поваги до Збройних Сил України, їх призначення, особи українського воїна.

5. Механізми та шляхи розв’язання проблеми 

Розв’язання зазначеної проблеми полягає в одночасному і послідовному виконанню комплексу заходів з розвитку ефективних комунікацій на внутрішньому, зовнішньому та внутрішньо-зовнішньому рівнях, тобто реалізації поставлених цілей.

5.1. Досягнення інформаційної безпеки можливе шляхом:

створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;

протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

створення і розвиток інститутів, які відповідають за інформаційну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіа-культури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

5.2. Координація та узгодженість дій досягається шляхом:

розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів інформування суспільства про діяльність Збройних Сил України;

створення централізованих комунікаційних груп для розробки зазначених рекомендацій;

створення груп з управління кризовими ситуаціями;

розробки та впровадження програм підготовки прес-офіцерів;

визначення кола осіб, які виявили позитивні комунікаційні навички;

проведення тренінгів з метою вдосконалення навичок ефективних комунікацій;

проведення лекцій з особовим складом Збройних Сил України щодо порядку висвітлення та розповсюдження інформації в глобальній мережі Інтернет, в соціальних мережах;

аналізу та оцінки реформ системи комунікацій в Збройних Силах України, як в окремих структурних підрозділах, так і на рівні керівництва;

налагодження взаємодії у сфері комунікацій з відповідними структурними підрозділами інших військових формувань, органів прокуратури, правоохоронних органів та інших органів виконавчої влади.

5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

6. Очікувані результати

Реалізація положень Стратегії дозволить:

удосконалити нормативно-правову базу у сфері комунікацій в Збройних Силах України;

створити дієву систему внутрішніх комунікацій, через покращення координації та узгодженості дій, підвищення ефективності та прискорення бюрократичних процесів;

створити дієву систему зовнішніх комунікацій, яка забезпечить не тільки одновекторне інформування суспільства, а й дозволить налагодити зворотній зв’язок;

покращить репутацію Збройних Сил України та підвищить престиж військової служби;

наблизитись до досягнення інформаційної безпеки в Україні.

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

Коментар до Постанови КМУ ”Про деякі питання реалізації статті 54 Закону України “Про вищу освіту”

Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук,доцент

http://osvita.ua/vnz/47818/

Кабінет Міністрів ухвалив постанову “Про деякі питання реалізації статті 54 Закону України “Про вищу освіту”, якою вводиться в дію новий порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань, а також зразки державних документів про присвоєння вчених звань.

Зокрема, новий Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань, що набере чинності з 1 січня 2016 року, визначає механізм затвердження атестаційною колегією МОН рішень про присвоєння вчених звань професора, доцента та старшого дослідника вченими радами вищих навчальних закладів або вченими радами наукових установ.

Документом передбачено, що вчені звання професора та доцента присвоюватимуться особам, які професійно провадять науково-педагогічну або творчу мистецьку діяльність. У свою чергу, звання старшого дослідника будуть присвоювати особам, які професійно провадять наукову або науково-технічну діяльність.

Передбачено, що вчені звання присвоюватимуть вчені ради, а рішення вчених рад затверджуватиме атестаційна колегія МОН.

Вчене звання професора присвоюється працівникам вищих навчальних закладів або наукових установ, які матимуть: науковий ступінь; вчене звання доцента або старшого дослідника; стаж роботи на посадах науково-педагогічних або наукових працівників; сертифікат Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти на рівні не нижчому В2; документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання.

У мене виникають запитання:

1. Яке право має держава, щоб вимагати наявність сертифікату Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти на рівні не нижчому В2? Чи вона створила такі умови, щоб доктори наук або кандидати навчалася іноземній мові. Або ж в нашій країні вченим або викладачам плататять стільки, що вони можуть собі дозволити фінансування мовної підготовки? Ця вимога є повним абсурдом і потуранням західним зразкам. Від жодного професора в США не вимагається володіння іноземними мовами. Це рішення можна трактувати лише под одному: умисне знищення науки в Україні. Якщо державні чиновники хворіють на вірус містечковості і малоросійства, якщо вони вважають обов’язково, щоб вчені України знали декілька мов, то спочатку мають свторити відповідні умови, зарплати, організовувати стажування та підвищення кваліфікації за кордоном, а потім висувати вимоги.

І ще одне: а члени кваліфікаційної комісії МОН, що прийматимуть рішення про присудження професора: вониматимуть сертифікат В2?

За інших умов зберігається “совок”: держава виглядає в ролі гнобителя і душителя, а також фактично створює умови для КОРУПЦІЇ.

Натомість концепція людиноцентризму і напрям розвитку соціальної держави передбачають інше: роль держави у створенні умов для прогресивного розвитку інтересів конкретної людини, за даного випадку  для вченпих в опаунванні ними іноземних мов.

Тому я траткую це як свідоме знищення наукової еліти, а також впорвадження корупційних схем в науку Укрїани.

2. Щодо документів, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання.

А Які ці документи? Що вони можуть підтверджувати і як встановити критерії вірогідності цього підтвердження, хто буде контролювати цей процес верифікації. Театр абсурду – не інакше.

Також для присвоєння звання професора необхідно мати опубліковані наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, а також мати досвід підготовки докторів філософії або кандидатів наук.

3. А скажіть мені будь-ласка: шановні чиновники: а Ви створили умови для того, щоб українські вчені мали змогу публікуватися в цих журналах? Хто з учених може  собі дозволити платити за публікації в цих журналах. А також ще один нюанс: який досвід вивчили укладачі цього документу, внаслідок якого фактично відбувається науковий геноцид? 

4. Скільки має бути праць, скільки учнів? Таке враження, що документ писала особа, дуже далека не лише від науки, а й від юридичної техніки, оскільки порушені елементарні правила нормотворчості. 

Примітивність тексту документа сприяє його фрівольному трактуванню, а відтак і зложиванню.

Аналогічні зауваження стосуються і присвоєння доцента або старшого дослідника.

Вчене звання професора також може присвоюватися діячам культури і мистецтв, які працюють у вищих навчальних закладах та педагогічна робота яких відповідно до навчальних планів передбачає індивідуальну роботу з опанування мистецьких вмінь і навичок та безпосередньо впливає на формування професійної майстерності майбутнього митця.

Для отримання звання професор діячам культури і мистецтв необхідно мати: відповідно почесне звання “Народний артист України”, “Народний художник України”, “Народний архітектор України”, “Заслужений діяч мистецтв України”; вчене звання доцента; стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників; значні особисті творчі досягнення; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти на рівні не нижчому В2, також необхідно мати публікації наукових праць у фахових наукових виданнях України чи провідних наукових виданнях інших держав.

Разом з тим, вчене звання доцента буде присвоюватися працівникам вищих навчальних закладів, які мають: науковий ступінь; стаж роботи на посадах науково-педагогічних або наукових працівників; сертифікат з мовної освіти на рівні не нижчому В2; документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання. Також для отримання звання доцента необхідно мати публікації наукових праць у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз.

Вчене звання доцента може присвоюватися також діячам культури і мистецтв, які працюють у вищих навчальних закладах, педагогічна робота яких відповідно до навчальних планів передбачає індивідуальну роботу з опанування мистецьких вмінь і навичок та безпосередньо впливає на формування професійної майстерності майбутнього митця.

Для отримання вченого звання доцента кандидати з числа діячів культури і мистецтвповинні мати: відповідно почесне звання “Народний артист України”, “Народний художник України”, “Народний архітектор України”, “Заслужений діяч мистецтв України”; стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників; значні особисті творчі досягнення; публікації наукових праць у фахових наукових виданнях України чи провідних наукових виданнях інших держав.

Відповідно до урядової постанови, вчене звання старшого дослідника присвоюватиметься працівникам вищих навчальних закладів та наукових установ, які мають науковий ступінь; стаж роботи на посадах науково-педагогічних або наукових працівників; наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН; сертифікат мовної освіти на рівні не нижчому В2 та документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання.

Згідно з новим порядком затвердження рішень про присвоєння вчених звань, атестаційні справи надсилаються до МОН для розгляду атестаційною колегією МОН.

Рішення вченої ради про присвоєння вченого звання набирає чинності з дати набрання чинності наказом МОН про затвердження рішення вченої ради та видачу відповідного державного документа про присвоєння вченого звання на підставі рішення атестаційної колегії МОН.

У разі недотримання вимог законодавства з питань присвоєння вчених звань атестаційна колегія МОН скасовуватиме рішення вченої ради та відмовлятиме у видачі державного документа про присвоєння вченого звання.

Державним документом про присвоєння вченого звання є атестат про вчене звання. Інформація про серію та номер атестата про вчене звання буде занесена до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Особи, які отримали атестати про вчені звання до набрання чинності новим порядком затвердження рішень про присвоєння вчених звань (1 січня 2016 року) і отримують надбавку за вчене звання у розмірі, меншому за граничний розмір, за бажанням мають право пройти переатестацію з 1 січня 2017 р. відповідно до порядку, встановленого МОН.

Також урядовою постановою визначено, що в Україні визнаватимуться дійсними та не підлягатимуть обміну атестати, що видані атестаційними органами СРСР і Російської Федерації до 1 вересня 1992 року, а також атестати, що видані Вищою атестаційною комісією та Міністерством освіти і науки, молоді та спорту.

Міністерство освіти і науки протягом двох місяців має затвердити порядок присвоєння вищими навчальними закладами та науковими установами вчених звань, а також порядок їх позбавлення.

ПОСТАНОВА
Верховної Ради України

Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади

Верховна Рада України постановляє:

1. Законопроект про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади(реєстр. № 2217а) попередньо схвалити (додається).

2. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

ЗАКОНОПРОЕКТ

Про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141) такі зміни:

1) статті 118, 119, 132, 133, 140-144 викласти в такій редакції:

“Стаття 118. Виконавчу владу в районах і областях, у Києві та Севастополі здійснюють префекти.

Особливості здійснення виконавчої влади у Києві та Севастополі визначаються окремими законами.

Префекта призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Кабінету Міністрів України Президент України.

Префект є державним службовцем.

Префект під час здійснення своїх повноважень відповідальний перед Президентом України, підзвітний та підконтрольний Кабінетові Міністрів України.

Стаття 119. Префект на відповідній території:

1) здійснює нагляд за додержанням Конституції і законів України органами місцевого самоврядування;

2) координує діяльність територіальних органів центральних органів виконавчої влади та здійснює нагляд за додержанням ними Конституції і законів України;

3) забезпечує виконання державних програм;

4) спрямовує і організовує діяльність територіальних органів центральних органів виконавчої влади та забезпечує їх взаємодію з органами місцевого самоврядування в умовах воєнного або надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації;

5) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Префект на підставі і в порядку, що визначені законом, видає акти, які є обов’язковими на відповідній території.

Акти префектів, видані на здійснення повноважень, визначених пунктами 1, 4 частини першої цієї статті, можуть бути скасовані Президентом України, а видані на здійснення повноважень, визначених пунктами 2, 3 частини першої цієї статті, – Кабінетом Міністрів України. Акти префектів, видані на здійснення повноважень, визначених пунктом 5 частини першої цієї статті, скасовуються Президентом України, а у визначених законом випадках – Кабінетом Міністрів України”;

“Стаття 132. Адміністративно-територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, децентралізації влади, повсюдності та спроможності місцевого самоврядування, сталого розвитку адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці: громади, райони, регіони.

Територія України поділена на громади. Громада є первинною одиницею у системі адміністративно-територіального устрою України.

Декілька громад становлять район.

Автономна Республіка Крим та області є регіонами України.

Особливості Києва, Севастополя у системі адміністративно-територіального устрою України визначаються окремими законами.

Порядок утворення, ліквідації, встановлення та зміни меж, найменування і перейменування громад, районів, областей, а також порядок утворення, найменування і перейменування та віднесення поселень (сіл, селищ, міст) до відповідної категорії визначаються законом.

Зміна меж, найменування і перейменування громад та поселень здійснюється з урахуванням думки їх мешканців у порядку, визначеному законом”;

“Стаття 140. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування шляхом самостійного регулювання суспільних справ місцевого значення та управління ними в межах Конституції і законів України.

Територіальну громаду становлять мешканці поселення чи поселень відповідної громади.

Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо шляхом місцевих референдумів та в інших формах, визначених законом.

Органами місцевого самоврядування громади є рада громади як представницький орган та виконавчі органи місцевого самоврядування громади.

Виконавчі органи місцевого самоврядування громади є підконтрольними і підзвітними раді громади.

Голова громади головує на засіданнях ради громади, очолює виконавчий орган місцевого самоврядування громади.

Районна, обласна рада, їх виконавчі комітети є органами місцевого самоврядування, що відповідно представляють і реалізують спільні інтереси територіальних громад району, області.

Статус голів громад, депутатів рад громад, районних, обласних рад, порядок утворення, реорганізації та ліквідації виконавчих органів місцевого самоврядування громади, виконавчих комітетів районних, обласних рад, обсяг їх повноважень визначаються законом.

Рада громади сприяє діяльності створених відповідно до закону та статуту територіальної громади органів самоорганізації населення і з цією метою може наділяти їх фінансами та майном.

Стаття 141. Право голосу на виборах голови громади, депутатів ради громади, районної, обласної ради мають мешканці відповідної громади (громад) – громадяни України, які досягли на день проведення виборів вісімнадцяти років і не визнані судом недієздатними.

Голова громади, депутати ради громади, районної, обласної ради обираються на вільних виборах на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Головою громади, депутатом ради громади, районної, обласної ради може бути обраний громадянин України, який досяг на день проведення виборів вісімнадцяти років, не визнаний судом недієздатним. Не може бути обраним головою громади, депутатом ради громади, районної, обласної ради громадянин, який відбуває покарання за вчинення злочину чи має судимість за вчинення умисного злочину.

Порядок обрання депутатів районних і обласних рад забезпечує представництво територіальних громад у межах відповідного району, області і визначається законом.

Строк повноважень голови громади, депутатів ради громади, районної, обласної ради, обраних на чергових виборах, становить чотири роки.

Підстави і порядок дострокового припинення повноважень голови громади, депутата чи складу ради громади, районної, обласної ради визначаються Конституцією і законами України.

Чергові вибори депутатів усіх рад громад, районних, обласних рад, голів громад відбуваються в останню неділю жовтня четвертого року повноважень органів місцевого самоврядування, обраних на попередніх чергових місцевих виборах.

Позачергові вибори голови громади, депутатів ради громади, районної, обласної ради проводяться не пізніше 180 днів з дня дострокового припинення повноважень голови громади, складу ради громади, районної, обласної ради, а у разі дострокового припинення повноважень в порядку, передбаченому статтею 144 цієї Конституції, – не пізніше 120 днів з дня такого припинення.

Районна рада, обласна рада обирає зі свого складу відповідно голову районної ради, голову обласної ради.

Районна рада, обласна рада призначає і звільняє голову виконавчого комітету ради і за його поданням формує склад цього органу.

Голова громади, депутати ради громади, районної, обласної ради не можуть мати іншого представницького мандата. Інші вимоги щодо несумісності мандата голови громади, депутата ради громади, районної, обласної ради визначаються законом.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є:

1) земля, рухоме і нерухоме майно, природні ресурси, інші об’єкти, що є у комунальній власності територіальної громади;

2) місцеві податки і збори, частина загальнодержавних податків та інші доходи місцевих бюджетів.

Об’єкти спільної власності територіальних громад перебувають в управлінні районної чи обласної ради та утримуються за рахунок коштів відповідно районного чи обласного бюджету.

Держава забезпечує сумірність фінансових ресурсів та обсягу повноважень органів місцевого самоврядування, визначених Конституцією та законами України.

Зміна компетенції органу місцевого самоврядування здійснюється з одночасними відповідними змінами у розподілі фінансових ресурсів.

Держава компенсує витрати органів місцевого самоврядування, спричинені рішеннями органів державної влади.

Територіальні громади можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Стаття 143. Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування громади відповідно до закону:

1) управляє майном, що є в комунальній власності;

2) затверджує бюджет відповідної громади і контролює його виконання;

3) затверджує програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролює їх виконання;

4) встановлює місцеві податки і збори;

5) забезпечує реалізацію результатів місцевих референдумів;

6) утворює, реорганізовує та ліквідовує комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснює контроль за їх діяльністю;

7) вирішує інші питання місцевого значення, віднесені законом до її компетенції.

Обласна, районна рада:

1) затверджує обласний, районний бюджет для виконання спільних проектів, у тому числі за рахунок коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів, та контролює його виконання;

2) вирішує інші питання, віднесені законом до її компетенції.

Обласна рада затверджує регіональну програму соціально-економічного та культурного розвитку області і контролює її виконання.

Розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування громад, районів, областей визначається законом на основі принципу субсидіарності.

Виконавчим органам місцевого самоврядування громади, виконавчим комітетам районної, обласної ради відповідно до закону можуть бути делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності. Такі повноваження можуть бути відкликані з підстав і в порядку, що визначені законом.

Виконавчі органи місцевого самоврядування громади, виконавчий комітет районної, обласної ради з питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади є підконтрольними органам виконавчої влади, що делегували такі повноваження.

Стаття 144. Територіальні громади, голови громад, органи місцевого самоврядування відповідно до закону ухвалюють акти місцевого самоврядування, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Дію актів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняє префект з одночасним зверненням до суду.

У разі ухвалення головою громади, радою громади, районною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України, створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, Президент України зупиняє дію відповідного акта з одночасним зверненням до Конституційного Суду України, тимчасово зупиняє повноваження голови громади, складу ради громади, районної, обласної ради та призначає тимчасового державного уповноваженого. Тимчасовий державний уповноважений спрямовує та організовує діяльність відповідних виконавчих органів місцевого самоврядування громади, виконавчого комітету районної, обласної ради.

Конституційний Суд України розглядає таке звернення Президента України невідкладно.

У разі визнання Конституційним Судом України акта голови громади, ради громади, районної, обласної ради таким, що відповідає Конституції України, Президент України скасовує акт, виданий відповідно до частини третьої цієї статті.

У разі визнання Конституційним Судом України акта голови громади, ради громади, районної, обласної ради таким, що не відповідає Конституції України, Верховна Рада України за поданням Президента України достроково припиняє повноваження голови громади, ради громади, районної, обласної ради та призначає позачергові вибори у визначеному законом порядку”;

2) пункти 29 і 30 частини першої статті 85 викласти в такій редакції:

“29) утворення і ліквідація громад, районів, областей, встановлення і зміна їхніх меж; найменування і перейменування поселень, громад, районів, областей;

30) призначення позачергових виборів голів громад, депутатів рад громад, районних, обласних рад”;

3) пункт 16 частини першої статті 92 викласти в такій редакції:

“16) статус Києва як столиці України”;

4) частину першу статті 106 доповнити пунктом 8-¹ такого змісту:

“8-¹) тимчасово зупиняє повноваження голови громади, складу ради громади, районної, обласної ради та призначає тимчасового державного уповноваженого у випадках, визначених цією Конституцією”;

5) пункт 5 статті 121 виключити;

6) назву розділу IX викласти в такій редакції:

“Розділ IX. Адміністративно-територіальний устрій України”;

7) частину першу статті 150 доповнити пунктом 1-¹ такого змісту:

“1-¹) вирішення питання за зверненням Президента України про  відповідність Конституції України акта голови громади, ради громади, районної, обласної ради”;

8) розділ XV “Перехідні положення” доповнити пунктами 17 і 18 такого змісту:

“17. Після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади”:

1) наступні чергові місцеві вибори – вибори голів громад, депутатів рад громад, районних, обласних рад проводяться в останню неділю жовтня 2017 року.

Повноваження сільських, селищних, міських голів та депутатів місцевих рад, обраних на чергових виборах у жовтні 2015 року та місцевих виборах у період з жовтня 2015 року до жовтня 2017 року, припиняються з дня набуття повноважень відповідно головами громад, радами громад, районними та обласними радами, обраними на наступних чергових місцевих виборах у жовтні 2017 року;

2) Президент України за поданням Кабінету Міністрів України призначає на посади та звільняє з посад голів місцевих державних адміністрацій до призначення відповідних префектів;

3) тимчасово, до призначення префекта, повноваження, визначене пунктом 1 статті 119 та частиною другою статті 144 Конституції України, здійснює голова відповідної місцевої державної адміністрації;

4) Президент України до обрання на наступних чергових місцевих виборах у жовтні 2017 року голів громад, депутатів рад громад, районних, обласних рад здійснює повноваження, передбачені статтею 144 Конституції України, щодо актів, ухвалених відповідно сільськими, селищними, міськими головами, сільськими, селищними, міськими, районними і обласними радами. Призначені при цьому тимчасові державні уповноважені спрямовують та організовують діяльність виконавчих органів відповідної сільської, селищної, міської ради, виконавчого апарату відповідної районної, обласної ради.

Конституційний Суд України невідкладно розглядає відповідне звернення Президента України щодо актів сільських, селищних, міських голів, сільських, селищних, міських, районних і обласних рад.

У разі визнання Конституційним Судом України акта сільського, селищного, міського голови, сільської, селищної, міської, районної, обласної ради таким, що не відповідає Конституції України, Верховна Рада України за поданням Президента України достроково припиняє повноваження  відповідно сільського, селищного, міського голови, сільської, селищної, міської, районної, обласної ради та призначає позачергові вибори.

18. Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом”.

II. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. З набранням чинності цим Законом одне або декілька поселень (сіл, селищ, міст) з прилеглими територіями набувають статусу громади на підставі і в порядку, визначених законом.

3. З дня набрання чинності цим Законом:

1) сільські, селищні, міські ради до набуття повноважень радами громад, обраними в утворених Верховною Радою України громадах, продовжують здійснювати такі повноваження: управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції;

2) сільські, селищні, міські голови до набуття повноважень  головами громад, обраними в утворених Верховою Радою України громадах, продовжують здійснювати повноваження, віднесені законом до відання сільських, селищних, міських голів;

3) районні, обласні ради до набуття повноважень районними, обласними радами, обраними на наступних чергових місцевих виборах у жовтні 2017 року, продовжують здійснювати такі повноваження: затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

4. Районні, обласні ради, обрані на наступних чергових місцевих виборах у жовтні 2017 року, створюють виконавчі комітети на підставі закону про місцеве самоврядування, що визначає повноваження виконавчих комітетів районних, обласних рад.

5. Місцеві державні адміністрації до створення районними, обласними радами виконавчих комітетів на підставі закону про місцеве самоврядування, що визначає повноваження виконавчих комітетів районних, обласних рад, але не пізніше 1 березня 2018 року на відповідній території продовжують забезпечувати:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації, районні у містах Києві, Севастополі державні адміністрації продовжують здійснювати зазначені у цьому пункті повноваження до створення виконавчих органів місцевого самоврядування відповідних громад, але не пізніше 1 березня 2018 року.

6. Президент України за поданням Кабінету Міністрів України вперше здійснює призначення префектів після створення відповідними районними, обласними радами виконавчих комітетів, але не пізніше 1 березня 2018 року.

7. Акти голів місцевих державних адміністрацій діють до набрання чинності відповідними актами місцевого самоврядування, актами префектів, інших органів виконавчої влади, ухваленими відповідно до Конституції та законів України.

підготовлено Головою Інституту майбутнього 

доктором юридичних наук Ліпканом В.А.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Сили спеціальних операцій Збройних Сил України

Цей Закон визначає призначення, основні завдання та організацію Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, порядок комплектування особовим складом, проходження військової служби, а також заходи їх соціального і правового захисту та відповідальність військовослужбовців.

Розділ І

ПРИЗНАЧЕННЯ, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

Сили спеціальних операцій Збройних Сил України – окремий рід військ  Збройних Сил України, що не входить до складу видів Збройних Сил України, призначений для проведення спеціальних операцій (дій) та інформаційних заходів, у тому числі в мирний час та за межами держави.

Спеціальна операція – сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом спеціальних дій військових частин, підрозділів Сил спеціальних операцій, які проводяться за єдиним замислом та планом самостійно або у взаємодії з іншими військовими частинами, підрозділами Збройних Сил, інших військових формувань та органів спеціального призначення, для виконання спеціальних завдань, спрямованих на створення умов для досягнення стратегічних, тактичних та оперативних цілей.

Спеціальні дії – організоване застосування визначених сил і засобів військ (сил) у межах спеціальної операції або окремо для виконання спеціальних завдань у визначених зонах (районах) із застосуванням специфічних способів.

Інформаційні заходи – сплановані елементарні (поодинокі) цілеспрямовані дії інформаційно-психологічного, інформаційно-технічного або іншого інформаційного характеру на окремий об’єкт або суб’єкт інформаційної діяльності. Інформаційні заходи здійснюються з метою інформаційно-психологічного впливу на цільову аудиторію, інформаційно-технічного впливу на інформаційні, телекомунікаційні та інформаційно-телекомунікаційні системи, отримання необхідної інформації (інформаційних ресурсів), захисту інформаційного суверенітету, у тому числі захисту від деструктивного інформаційного впливу противника, створення умов для реалізації національних інформаційних інтересів та ефективного функціонування і розвитку інформаційного середовища України.

Рух опору – суспільно-політична організація, дії якої мають на меті протидію існуючій політичній (військовій владі), у тому числі окупаційній, у формі актів громадянської непокори, ведення пропаганди, саботажу, диверсій, терористичної діяльності, партизанської боротьби, тощо.

Стаття 2. Основні завдання Сил спеціальних операцій

1. У мирний час:

участь у проведенні антитерористичних операцій, у т.ч. на військових об’єктах, в територіальних водах України та в разі виникнення терористичних загроз національній безпеці із-за її меж, а також в міжнародних антитерористичних операціях та в операціях багатонаціональних сил;

забезпечення безпеки та евакуації громадян України, установ і об’єктів (майна) державної власності України із районів виникнення ситуацій, які можуть призвести до порушення миру чи воєнних конфліктів;

боротьба з піратством;

захист (супроводження) кораблів (суден) з пасажирами та вантажами в районах можливої загрози безпеці судноплавства;

планування та проведення інформаційних заходів, віднесених до компетенції Міністерства оборони України та Збройних Сил України, інших міністерств та відомств, які реалізують державну інформаційну політику;

здійснення розвідувальної діяльності;

проведення оперативно-розшукової діяльності;

організація та підготовка до дій руху опору;

ведення спеціальної розвідки та проведення спеціальних заходів щодо забезпечення безпеки миротворчих контингентів (миротворчого персоналу) України, а також інших країн;

надання військової допомоги іншим державам щодо підготовки підрозділів їх збройних сил та інших військових формувань;

участь у проведенні пошуково-рятувальних робіт у небезпечних районах під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також зумовлених терористичними актами;

забезпечення безпеки персоналу, сил, засобів та інформаційних систем і обліків, а також джерел розвідувальної інформації Сил спеціальних операцій;

виконання інших завдань щодо забезпечення національної безпеки, визначених Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

2. В особливий період (крім завдань, що виконуються у мирний час):

ведення спеціальної розвідки об’єктів та угруповань військ (сил) противника, оцінка результатів нанесення вогневих ударів та їх корегування;

знищення (виведення з ладу) важливих елементів військово-промислового та паливно-енергетичного комплексів, транспортної системи і сировинної бази, об’єктів системи державного і військового управління, систем розвідки і наведення, засобів нападу, баз постачання противника;

порушення ліній комунікацій та зрив військових перевезень противника;

блокування (ізоляція) військових підрозділів іноземних держав, які тимчасово знаходяться на території України;

виявлення районів розташування (базування) і підготовки диверсійно-розвідувальних сил противника та незаконних збройних формувань, їх зв’язків серед місцевого населення, шляхів постачання (забезпечення);

блокування (ізоляція) районів (об’єктів) дій диверсійно-розвідувальних сил противника та незаконних збройних формувань, їх нейтралізація (затримання) або ліквідація;

підтримання дій руху опору на тимчасово окупованій території України та на території противника поблизу зони (району) конфлікту для використання цих формувань в інтересах ведення розвідки та проведення спеціальних заходів;

проведення пошуково-рятувальних дій на території противника;

визволення полонених, нейтралізація (затримання чи захоплення) або ліквідація (фізичне знищення) лідерів диверсійно-розвідувальних сил противника та незаконних збройних формувань, їх зв’язків серед місцевого населення, та інших важливих осіб, що загрожують національній безпеці України.

Стаття 3. Методи і засоби діяльності Сил спеціальних операцій

Для виконання покладених на Сили спеціальних операцій завдань щодо проведення спеціальних операцій та інформаційних заходів вони застосовують методи і засоби оперативно-розшукової діяльності у порядку, визначеному в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність”, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Методи і засоби діяльності Сил спеціальних операцій не повинні завдавати шкоди життю, здоров’ю, честі і гідності громадян України.

Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя, честі та гідності громадян, яка стала відома Силам спеціальних операцій у процесі їх роботи, крім випадків, передбачених законом.

Порядок зберігання інформації, здобутої в процесі діяльності Сил спеціальних операцій, визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Стаття 4. Обов’язковість сприяння Силам спеціальних операцій

Органи державної влади України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, організації, їх посадові особи зобов’язані сприяти Силам спеціальних операцій, повідомляти дані, що стали їм відомі, щодо загроз національній безпеці або будь-яких інших обставин, інформація про які може сприяти запобіганню, виявленню і припиненню будь-якої діяльності, яка загрожує національній безпеці України, а також мінімізації її наслідків.

Стаття 5. Організація Сил спеціальних операцій

Чисельний склад органу військового управління та військових частин (підрозділів) Сил спеціальних операцій, їх дислокація визначаються Міністром оборони України виходячи з умов дислокації військ (сил).

До складу Сил спеціальних операцій включаються відповідні військові частини (підрозділи) Збройних Сил України.

Сили спеціальних операцій складаються з:

1)     органу управління Сил спеціальних операцій;

2)     військових частин (підрозділів), безпосередньо підпорядкованих зазначеному органу управління Сил спеціальних операцій;

3)     військових частин (підрозділів), які оперативно підпорядковуються органу управління Сил спеціальних операцій для виконання завдань Сил спеціальних операцій;

4)     військових частин (підрозділів) забезпечення;

5)     навчальних частин, центрів та курсів підготовки.

Рішення про створення відповідних військових частин (підрозділів) Сил Спеціальних операцій приймає Міністр оборони України.

Загальне керівництво Силами спеціальних операцій здійснює Міністр оборони України через начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України.

Безпосереднє керівництво Силами спеціальних операцій здійснює керівник органу військового управління Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

Розділ II

КОМПЛЕКТУВАННЯ ОСОБОВИМ СКЛАДОМ, ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ У СИЛАХ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

Стаття 6. Особовий склад Сил спеціальних операцій

Сили спеціальних операцій комплектується офіцерським, сержантським та старшинським, рядовим складом відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, працівниками та державними службовцями відповідно до Закону України “Про державну службу”.

Військовослужбовці, які відбираються на військову службу в Силах спеціальних операцій на посади офіцерського, сержантського та старшинського, рядового складу, а також працівники та державні службовці проходять професійний добір та перевірку відповідно до вимог, що затверджуються Міністерством оборони України, щодо придатності до служби у Силах спеціальних операцій. Після професійного добору кандидати, крім  працівників та державних службовців, отримують професійну підготовку у навчальній військовій частині (підрозділі) спеціальної підготовки.

Кандидати на проходження служби у Силах спеціальних операцій проходять перевірку в органі власної безпеки Сил спеціальних операцій.

На військовослужбовців, працівників та державних службовців поширюється положення законів України “Про розвідувальні органи” та “Про оперативно-розшукову діяльність”.

Стаття 7. Проходження військової служби в Силах спеціальних операцій

Порядок і строки проходження військової служби військовослужбовцями Сил спеціальних операцій, їх права та обов’язки, присвоєння їм військових звань та звільнення їх з військової служби, визначаються відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці Сил спеціальних операцій перебувають на військовому обліку у військових комісаріатах і залучаються до проведення навчальних зборів у визначеному законодавством порядку.

Військовослужбовці Сил спеціальних операцій перебувають у військовому резерві, відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, відповідних положень про проходження громадянами України служби у військовому резерві, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Розділ III

СОЦІАЛЬНИЙ І ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

Стаття 8. Соціальний і правовий захист військовослужбовців Сил спеціальних операцій

Соціальний і правовий захист військовослужбовців Сил спеціальних операцій і членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 9. Відповідальність військовослужбовців Сил спеціальних операцій

Військовослужбовець Сил спеціальних операцій у межах своїх повноважень, наданих цим Законом та іншими законами, самостійно приймає рішення, крім випадків, передбачених цим Законом, і несе за свої протиправні дії або бездіяльність відповідальність у встановленому законом порядку.

Розділ IV

ФІНАНСУВАННЯ СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

Стаття 10. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення Сил спеціальних операцій

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення Сил спеціальних операцій

здійснюються за рахунок коштів, передбачених окремим рядком у Державному бюджеті України та інших джерел, передбачених законом. Сили спеціальних операцій фінансуються через Національний банк України.

Розпорядником бюджетних коштів, у тому числі валютних, на утримання і забезпечення діяльності Сил спеціальних операцій є керівник цього органу.

Сили спеціальних операцій мають право відчужувати майно, придбане за бюджетні кошти за межами України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кошти, одержані від реалізації в установленому порядку за межами України майна, придбаного за бюджетні кошти, зараховуються до Державного бюджету України. Ці кошти використовуються виключно на забезпечення проведення спеціальних та інформаційних операцій.

Сили спеціальних операцій відповідно до закону мають право закуповувати і ввозити на територію України засоби озброєння, матеріально-технічні, спеціальні технічні та інші засоби, вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, у тому числі іноземного виробництва, для забезпечення власних потреб, а також у разі необхідності передавати і вивозити їх за межі України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Сили спеціальних операцій звільняються від сплати ввізного мита та акцизного збору за техніку, устаткування, майно і матеріали, що призначені для власного використання цими органами.

Сили спеціальних операцій мають житловий фонд та можуть виступати замовниками будівництва житла.

Розділ V

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

Стаття 11. Контроль за діяльністю Сил спеціальних операцій

Контроль за дотриманням законодавства при проведенні спеціальних операцій та інформаційних заходів здійснюється Верховною Радою України в порядку, визначеному Конституцією України.

Контроль за діяльністю Сил спеціальних операцій здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Стаття 12. Нагляд за законністю діяльності Сил спеціальних операцій

Нагляд за додержанням вимог законодавства Силами спеціальних операцій здійснюється Генеральним прокурором України та уповноваженими ним прокурорами в порядку, визначеному законами України.

Розділ VІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

До приведення законодавства України у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Кабінету Міністрів України у тримісячний строк:

підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

забезпечити підготовку і прийняття Міністерством оборони України правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Президент України                                                                                    П.ПОРОШЕНКО