Рижов Ігор Миколайович,

голова Інституту теророґенезу

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

Тероризм належить до числа самих небезпечних і важкопрогнозованих явищ сучасності, що набуває все більш різноманітних форм та загрозливих масштабів. Терористичні акти найчастіше приносять масові людські жертви, спричиняють руйнування матеріальних і духовних цінностей, які в майбутньому не піддаються відновленню, сіють ворожнечу між державами, провокують війни, недовіру і ненависть між національними та соціальними групами. З квітня 2014 року на сході України проводиться широкомасштабна антитерористична операція із залученням сил та засобів багатьох суб’єктів боротьби з тероризмом, з використанням усього арсеналу військових методів і за ознаками фактично являє собою повноцінний локальний збройний конфлікт, обтяжений інформаційно-пропагандистськими маніпулятивними та гібридними технологіями [1]. Саме складність цього конфлікту зумовила застосування системного інструментарію, яким виступають стратегічні комунікації.

Діяльність по боротьбі з тероризмом окрім силової фази антитерористичної операції передбачає ще й проведення спеціальних заходів, спрямованих на попередження та запобігання злочинів терористичної спрямованості, при цьому, враховуючи ступінь інформатизації суспільства, особливої актуалізації це питання набуває в контексті становлення системи стратегічних комунікацій, в тому числі щодо віртуального простору та блогосфери.

Найважливішим компонентом блогосфери є соціальні мережі, які, наприклад, підчас нещодавніх подій на Близькому Сході використовувалися як головний компонент інформаційної зброї, засіб для порушення комунікаційного суверенітету держав і проведення акцій дезінформації, з метою спотворення духовно-моральних цінностей, руйнування цивілізаційного коду нації, руйнування системи безпеки держави, формування передумов терористичної діяльності.

Поширення спеціально підібраної інформації в блогосфері особливо зростає в кризових ситуаціях. Це особлива форма ведення інформаційної війни, з використанням заздалегідь заготовленого дезінформаційного контенту, спеціально підготовлених інформаційних груп, що використовують методи масованої психологічної обробки учасників соціальних мереж і населення для поширення панічних настроїв та дестабілізації соціально-політичної обстановки в державі. Сенс терористично-мережевої війни якраз і полягає в формуванні громадської думки, громадських процесів, у випадку розповсюдження тероризму таким чином, щоб віртуальне співтовариство стало спільником у формуванні віртуального страху, без чого терористична діяльність малоефективна. Суспільство стає, таким чином, активним учасником терористичної діяльності [2, 5,  6].

Сучасний тероризм активно опановує мережеві технології та активно застосовує як ефективну зброю епохи мережевих війн, тому, на нашу думку, слід приділяти  певну увагу моніторинговим технологіям отримання упереджувальної інформації про передумови соціальних конфліктів, що провокують тероризм та  соціально-інформаційним заходам їх нейтралізації, активно використовуючи можливості мережевого інформаційного простору.

Якщо терористичну діяльність розглядати як різновид кризового явища соціального характеру, то технологія протидії має базуватися на застосуванні, насамперед, адекватних, що випливають з його інформаційної сутності, методів. Інформаційну протидію терористичній діяльності необхідно будувати на різних етапах її прояву, насамперед на етапі прихованої фази формування, віддаючи переваги заходам попереджувального характеру для забезпечення впливу на правосвідомість громадськості, представників окремих категорій або груп осіб, організацій, установ, підприємств та спеціальних служб іноземних держав з метою локалізації та нейтралізації негативних процесів, недопущення можливих небажаних наслідків, що можуть позначитися на рівні забезпечення національної безпеки, а також усунення причин і умов вчинення  злочинів терористичної спрямованості [2, 3].

Профілактика тероризму – сукупність соціальних процесів, спрямованих на мінімізацію теророгенності соціальних систем шляхом проведення відповідних попереджувально-профілактичних заходів соціального, правового, виховного та іншого характеру. Їх головною метою є нейтралізація або усунення причин і умов вчинення тероризму, формування цілеспрямованого попереджувального впливу на осіб (груп осіб, організацій, рухів тощо) з антигромадською поведінкою, як в їх власних інтересах, так і в інтересах суспільства, а також спрямовані на зниження ризику для осіб стати жертвами терористичних (злочинних) посягань. Підставами для здійснення заходів профілактики є наявність достатньої інформації, що свідчить про наміри проведення спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами (категоріями) реальних або віртуальних співтовариств  терористичної діяльності, або провокації соціального конфлікту (передумов до цього), спроб створити такий контекст, щоб суспільство нормально або навіть позитивно сприйняло використання терористичних або екстремістських заходів при проведенні радикальних соціальних змін, неконтрольований розвиток яких може негативно вплинути на стан захисту державної безпеки. При цьому, особливу увагу слід приділяти саме віртуальним спільнотам, як потенційно-теророгенним [3, 4].

Здійснення інформаційного впливу в інтересах формування суспільної думки щодо засудження методів та ідеології тероризму, висвітлення спеціально підібраної інформації з метою нейтралізації теророгенності шляхом цільового інформаційного впливу на обраний об’єкт та контроль досягнення необхідного теророгенного ефекту може бути реалізовано  за допомогою патріотично налаштованих активних користувачів соціальних мереж. Подібні віртуальні спільноти можуть бути задіяні і у попередженні чи мінімізації суспільного резонансу соціального конфлікту через висвітлення резонансних подій та формування відповідної громадської думки, зокрема, й щодо формування позитивного іміджу спеціальних служб, позиціонування  стратегій боротьби з тероризмом та тактики проведення антитерористичних операцій.

Як логічно витікає з вищенаведеного, профілактика тероризму в країні потребує негайного подальшого удосконалення. Протистояння терористичним загрозам можливе лише в тому разі, якщо сучасна українська спільнота, а не тільки представники спеціальних служб,  виробить в рамках системи стратегічних комунікацій адекватну відповідну стратегію, на тому ж рівні технологічних уявлень про процеси, на якому ведеться терористично-мережева війна. Неможливо вибудувати адекватної відповіді викликам терористів без опанування блогосфери та аналогічних соціально-інформаційних віртуальних просторів як сфери впливу більш тонких технологічних концептів з використанням інноваційних інформаційних та мережевих технологій. Варто визнати, що стратегія профілактики тероризму має бути вибудувана не на рівні звичайних технологій протидії злочинності, а на більш серйозному, парадигмальному рівні.

Література:

1. Війна на сході України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Війна_на_сході_України.
2. Терроризм : определения и сущность : монография / [А.В. Коростыленко, Б.Д. Леонов, И.Н. Рыжов и др.] под общ. ред. В.В. Крутова, И.И. Мусиенко, В.А. Глушкова. – К. :Центр уч.-науч. и науч.-практ. изданий НА СБ Украины. 2014. – 192 с.
3. Горбулін В.П. , Додонов О.Г. , Ланде Д.В. Інформаційні операції та безпека суспільства: загрози, протидія, моделювання: монографія. - К.: Інтертехнологія, 2009. – 164 с.
4. Рижов І.М. Щодо необхідності формалізації профілактики тероризму / Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право».– 2014. – №29 том 2. – С.149-153
5. Мальцева Л. Українська блогосфера: функціонально-стильова характеристика / Лілія Мальцева / Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2011. Випуск 52. С.278-289
6. Keren M. Blogosphere : The new political arena / M. Keren. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http:// www.lexingtonbooks.com/Catalog/SingleBook.shtml

]]> https://goal-int.org/shhodo-osoblivosti-profilaktiki-terorizmu-v-umovah-stanovlennya-sistemi-strategichnih-komunikatsij/feed/ 0 https://goal-int.org/vitannya-rizhovu-igoryu-mikolajovichu/ https://goal-int.org/vitannya-rizhovu-igoryu-mikolajovichu/#comments Sun, 29 Jan 2017 13:56:23 +0000 admin http://goal-int.org/?p=5065  

Колектив Глобальної організації союзницького лідерства, і особисто Голова наглядової Ради Володимир Ліпкан,

щиросердно вітають:

РИЖОВА Ігоря Миколайовича –

Голову Інституту теророгенезу ГОСЛ, доктора юридичних наук, професора,

із присвоєнням почесного звання

ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ!

Бажаємо подальших успіхів, натхненої творчості в ім’я процвітання безпекової та стратегічно успішної, розумної України!

з текстом Указу можна познайомитись тут: http://www.president.gov.ua/documents/172017-21118

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №17/2017

Рижов І.М.

голова Інституту теророгенезу ГОСЛ

Доктор юридичних наук, професор 

Історія людства – це історія боротьби людини за свої права: право ходити на двох ногах, право бути розумним, право бути вільним та продовжувати свій рід і т.п. Просто так права нікому не давалися, їх доводилося відстоювати – щось у природи, то у своїх же цивілізованих родичів – племен, суспільства. Процес боротьби людства за свої права безперервний і природний та постійно змінюється, оскільки права, як суб’єкт бажань, постійно змінюється з урахуванням ступені еволюційного розвитку суспільства, в якому людина перебуває, детермінуються умовами соціального середовища. Якщо рушієм еволюції розвитку живої природи вважається боротьба за виживання, то боротьба за свої права є рушійною силою еволюційного процесу формування людини як особистості, а суспільства як комфортного середовища для її проживання. Цей процес і є сенсом боротьби за існування. При цьому завжди знаходиться сила, що регулює відстоювання своїх прав, бо процес цей діалектичний, що припускає наявність протилежності, та потребує певного балансу. У цивілізованому суспільстві, такою силою, як правило, є система соціального управління, або адміністративно-правового регулювання, системні похибки якої інколи породжують безпрецедентні за розмахом соціальні конфлікти та призводять до масштабних антропогенних соціокатастроф. Саме тому питання протидії та профілактики подібних станів суспільства має бути віднесено до першочергових завдань забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави. Існує беззаперечна істина – невдалий політичний процес вирішення політичними режимами, а також етнічними та ідеологічними супротивниками фундаментальних проблем управління суспільством породжує надзвичайну, насильницьку, навіть подекуди справедливу відповідь – тероризм^[1].

Нагадаємо події тільки останнього місяця: 13 листопада в столиці Франції відбувся ряд терористичних атак: вибухи біля стадіону «Стад де Франс» у Сен-Дені, розстріл відвідувачів в кількох ресторанах, а також напад на глядачів рок-концерту в залі «Батаклан». У цей день в Парижі загинули 130 людей, більше 350 – отримали поранення. Ці теракти стали найбільшою за кількістю жертв загибеллю від терористичної загрози за всю історію Франції. Відповідальність за злочини взяла на себе терористичне угруповання «Ісламська держава». Ця ж організація причетна і до вибуху над Сінаєм російського літака, на борту якого знаходилися 224 людини, що прямували до Єгипту на відпочинок.

З квітня 2014 року на сході України проводиться широкомасштабна антитерористична операція із залученням сил та засобів багатьох суб’єктів боротьби з тероризмом, з використанням усього арсеналу військових методів і за ознаками фактично являє собою повноцінний локальний збройний конфлікт, обтяжений інформаційно-пропагандистськими маніпулятивними та гібридними технологіями. В цілому, за результатом конфлікту на Донбасі кількість загиблих цивільних осіб і військовослужбовців зараз майже 9 тис., понад 17 тис. поранених. Ніхто не міг уявити, що таке може відбуватися в центрі Європи у 21 столітті[2].

Тероризм відноситься до числа самих небезпечних і важкопрогнозованих явищ сучасності, що набуває все більш різноманітних форм та загрозливих масштабів. Терористичні акти найчастіше приносять масові людські жертви, спричиняють руйнування матеріальних і духовних цінностей, які в майбутньому не піддаються відновленню, сіють ворожнечу між державами, провокують війни, недовіру і ненависть між національними та соціальними групами, що, безумовно, вельми реально і безпосередньо відбивається на правах людини, позбавляючи людей можливості користуватися правом на життя, свободу і фізичну недоторканність. Крім цих людських втрат, тероризм може дестабілізувати уряди, підривати функціонування громадянського суспільства, створювати загрозу миру, безпеки та соціально-економічному розвитку. Все це не може не відбиватися на можливостях реалізації прав людини. Право на безпеку являє собою одне з основних прав людини, а захист людей, відповідно, одну з основних обов’язків держави.

Незважаючи на актуальність питання антитерористичної безпеки в умовах гибридно-інформаційних загроз, коли боротьба з тероризмом набуває ознак  интелектуалоємного інструменту соціального маркетингу, який вимагає високого рівня спеціальних знань та компетенцій, наукова розробленість проблеми сучасного тероризму не відрізняється своєю глибиною, за винятком його дослідження суто з кримінально-правових і кримінологічних позицій.  Такий стан спричиняють, з одного боку, скудність інтелектуального забезпечення інноваційного розвитку системи боротьби з тероризмом та хибність уявлення про дієвість фізичної протидії тероризму як соціальному процесу, на відміну від терористичній діяльності, де антитерористична операція – єдиний дієвий засіб боротьби, а з іншого – усе ще недостатнє з’ясування сутності самого процесу формування теророґенності соціальних систем та алгоритмів протидії на рівні нейтралізації загроз терористичного характеру.

Тероризм можна порівняти зі своєрідним кесаревим розтином у процесі народжування нових цивілізацій. Відповідно оцінити, яку роль він відіграє в історії цих цивілізацій, позитивну чи негативну, можна тільки з плином часу. Його небезпека насамперед у тому, що на тлі людських трагедій сучасний тероризм є своєрідною технологією втручання в соціальні процеси, коли шляхом провокації масової теророфобії, формування недовіри, ненависті й відвертої ворожнечі між соціальними групами певні кола намагаються змінити або скоригувати алгоритм соціального управління, підмінити природний розвиток соціальних процесів і систем.

Історія свідчить про те, що будь-яке штучне втручання в її перебіг не лише не має позитивних результатів, а призводить іноді до трагічних помилок, виправляти які мають цілі покоління. Інколи терористичні дії провокує несправедливість чинної влади, інколи претензійні амбіції лідерів опозиційних до влади угруповань. Утім, поєднує тих й інших одне – жага змінити алгоритм соціального управління із використанням такого стану соціальної системи, коли рішення про його зміну або корекцію приймаються не на підставі об’єктивно-логічних процесів, а нав’язуються  на тлі  масового залякування.

Штучне насильницьке втручання в природній перебіг еволюційних процесів хіба що у фашистів та у комуністів вважалося за норму. Книга пророка Іезекііля в 28 главі викладає справедливу реакцію Бога на тих, хто «будучи людиною, а не Богом, ставить свій розум нарівні з розумом Божім», бере на себе відповідальність за поругу над справедливим, Богом даним порядком речей: він «помре від руки іноземців смертю необрізаних»^[3]. Історія вкотре доводила справедливість цього тезису. Фактично, мова йде про встановлення справедливості, як головний концепт політики безпеки по відношенню до принципів формування алгоритму соціального управління. У цьому контексті об’єкт безпеки – це Богом та справедливістю визначений порядок перебігу подій, своєрідна «чистота» шляху еволюційного розвитку людини та суспільства, її захист від беззаконня та спроб пророків виправдати терористичне насильство, які «все замазують багном, бачать марноту і пророкують їм неправдиве, говорячи: «так говорить Господь Бог», тоді як Господь так не говорив» (глава 22), навіть задля благої, як на їх думку, цілі. Саме тому антитерористична безпека набуває глобального значення – оберігати цілісність цивілізаційних процесів, і це завдання набагато складніше, ніж усі задекларовані на сьогодні. Логічною є думка, що сутність такої місії набагато ширша, ніж боротьба з тероризмом як діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності і полягає в утвердженні відсутності терористичної небезпеки.

Терористична небезпека – поняття, яке почали широко використовувати у другій половині ХХ століття. Терористична небезпека характеризується як стан, що загрожує правам та життєво важливим інтересам особистості, суспільства, держави, світового співтовариства і навколишньому середовищу.

Значення терміна «антитерористична безпека» полягає в утвердженні відсутності терористичної небезпеки. При цьому така відсутність мається на увазі, по-перше, як обставина «природного», або об’єктивного характеру, і, по-друге, як наслідок, або результат «штучної», управлінської діяльності, яка передбачає не тільки захист від проявів тероризму, а й забезпечення життєдіяльності соціальної системи безпечної від соціальних конфліктів, провокованих невідповідністю прогресуючого зростання соціальної самосвідомості та потенціалу соціальних систем і алгоритмами управління ними (рівнем напруженості у взаєминах із соціальними регуляторами).

Негативні процеси, що відбуваються в різних сферах життя сучасного українського суспільства, продиктували необхідність серйозно задуматися про пріоритети в забезпеченні національної безпеки. Раніше проблеми безпеки досліджувалися переважно лише в руслі забезпечення захисту держави від нападу ззовні, а внутрішня безпека залишалася поза як теоретичних досліджень, так і практичних перетворень. Це було продиктовано політичними установками на неантагоністичний характер, наявних у суспільстві суперечностей. Той постулат, що боротьба з тероризмом – одне з пріоритетних завдань держави, що законодавчо підтверджено в «Державної концепції боротьби з тероризмом». У цьому ж документі зазначено, що Україна не належить державам з високою ймовірністю вчинення на їх території, міжнародних терористичних організацій, терористичних актів чи терористичних актів проти їх відділень за кордоном. Україна не має внутрішні передумови для виникнення організацій, які використовували терористичні методи як спосіб досягнення політичної мети або привернути увагу громадськості до їхніх ідеологічних чи інших поглядів. Наслідки такого спрощеного сприйняття проблеми тероризму – велика кількість загиблих та скалічених, тих, що втратили оселі й майно, а головне –  втрата впевненості у власній захищеності. Трагізм цих подій свідчить про те, що українське суспільство не було до них готове.

В України багато років існував антитерористичний центр при СБ України, але це не убезпечило громадянське суспільство від  проявів масштабної терористичної діяльності, яку ми спостерігаємо сьогодні в Україні. Помилки в організації загальнодержавної стратегії протидії тероризму в Україні, на нашу думку, ще будуть предметом детального розгляду науковців, але ж вже очевидно, що глобальною помилкою було те, що АТЦ головні зусилля антитерористичної діяльності сконцентрував на формуванні державної системи боротьби з тероризмом, роблячи упор виключно на можливості спеціальних підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом та ігноруючи антитерористичну компетенцію громади (соціальної системи), як головного суб’єкта. Поза увагою, при формуванні антитерористичних концепцій  залишалися можливості та резерви людського ресурсу як основної складової теророгенного потенціалу громадянського суспільства. Наслідки такої помилки стали фатальними, як не сумно це констатувати.

Помилки мають бути виправленими, при цьому, відповідь не може будуватися за принципом «насильство за насильство» або з порушенням, хоча б і тимчасового, прав та свобод. Будь яка спроба примусової корекції алгоритму соціального управління, доки вона не буде позитивно сприйнятою усіма верствами населення безуспішна, здатна спровокувати ще більш резонансні конфлікти, тому ідею антитерористичного імперативу повинні розділяти не лише державні органи, уповноважені як суб’єкти боротьби з тероризмом, але і всі соціально-політичні, комерційні та громадські організації.

Для виконання своїх зобов’язань у галузі прав людини, що передбачають захист життя і безпеки людей, що знаходяться під її юрисдикцією, держава повинна вживати не тільки дієві антитерористичні заходи, а й забезпечувати діяльність з контролю над системою соціального управління, здійснювану державними органами та інститутами громадянського суспільства, котра має на меті ефективний вплив на теророгенні чинники, детермінанти терористичної злочинності, загрози терористичного характеру, антитерористичну захищеність тощо. Сутністю такого соціально-правового контролю антитерористичної безпеки в найзагальнішому вигляді є встановлення оптимального правового порядку в житті і діяльності суспільства.

Ідеї ​​ впровадження пріоритету антитерористичної безпеки як умови сталого розвитку еволюції цивілізації поступово переходять зі стадії концептуального розвитку в стадію формування науково-практичних дисциплін та повинні бути закладені абсолютно в усі сфери управління соціальною реальністю, враховані при формуванні антитерористичних компетенцій громадянського суспільства у протидії викликам тероризму.

Рижов Ігор Миколайович

Голова Інституту теророгенезу ГОСЛ

доктор юридичних наук, професор  

Д.т.н., професор  Богданович Володимир Юрійович

Впровадження сучасних інформаційних систем і технологій, призначених для підвищення ефективності інформаційно-аналітичного забезпечення боротьби з тероризмом – нагальна необхідність і запорука готовності системи боротьби з тероризмом до активізації терористичної діяльності не лише в зоні проведення АТО, а й на решті території держави. Терористична діяльність будується на базі новітніх гібридних соціально-інформаційних технологій маніпулювання людською свідомістю, системними елементами яких вже давно не є захоплення  заручників,  підпал,  убивство,  тортури, залякування населення та органів влади. Тероризм у постіндустріальному суспільстві опанував інноваційні механізми вчинення інших злочинних посягань, і, що характерно, не стільки на життя чи здоров’я  людей, скільки на їх думки, мораль та духовність. Тому заходи упередження та запобігання терористичній діяльності не просто вимоги часу, це життєво-необхідна умова подальшого існування держави.

В липні 2004 року у доповіді Національної Комісії по терористичним нападам у США американськими фахівцями була висунута ініціатива формування «уніфікованого інформаційного середовища в галузі боротьби з тероризмом» та створення єдиної децентралізованої інформаційної мережі сповіщення про терористичні загрози та виклики [1]. Основне завдання подібних інформаційних технологій зводиться до розпізнавання, формалізації та оцінювання рівня загроз терористичного характеру задля прогнозування динаміки терористичної активності.

Оцінки можливостей щодо убезпечення суспільства від проявів тероризму доцільно проводити на основі моделювання сценаріїв реалізації загроз терористичного характеру по результатам проведення їх моніторингу.

Достовірність отримуваних  оцінок суттєво залежить від вибраної класифікації та формального опису загроз терористичного характеру, зокрема їх масштабу, рівня, спрямованості, динаміки у часі, деструктивного впливу на визначальні сфери життєдіяльності суспільства  тощо [3-5 ].

Коректна ієрархічна класифікація загроз терористичного характеру утруднюється із-за відсутності в міжнародній і вітчизняній правовій прак­тиці загальноприйнятого визначення  тероризму. Багатоваріантність підходів до визначення тероризму пояснюється специфікою регіонів, національними і історичними традиціями, рівнем соціально-політичної стабільности в країні, особливостями юри­дичних шкіл. Проведений аналіз різних тлумачень тероризму дає змогу виділити низку спільних ознак, компонентів, комплекс яких демонструє об’єктивне уявлення про соціально-політичний феномен терористичної загрози (рис.1) [8].

Беручи до уваги базове тлумачення поняття загрози національній безпеці [9], поняття загрози терористичного характеру – це  наявні та потенційно можливі явища  і  чинники,  що  наносять або можуть нанести шкоду   життєво   важливим інтересам особи, суспільства та держави унаслідок скоєння терористичного акту. У діяльності державної системи боротьби з тероризмом виявлення загроз терористичного характеру є основним етапом організаційно-профілактичної діяльності.  Для цього в системі організується та проводиться відповідний моніторинг загроз [8,10,11].

Технологічно виявлення загроз терористичного характеру являє собою процес, при якому на підставі аналізу численних характеристик стану соціального середовища -  факторів  визначаються ті, що провокують при  визначених обставинах вирішення конфліктної ситуації методами тероризму. Тому фактори, що провокують конфлікт, можна вважати потенційно теророгенними. Ступінь їх небезпеки характеризує такий критерій як  «теророгенний ефект» – якісна характеристика ступеня впливу того або

Рис.1. Структурно-логічна схема поняття «терористична загроза»

іншого теророгенного фактора на можливість терористичного прояву.  Теророгенний ефект визначається як ступінь співвідношення теророгенного фактора і норми, що діє в конкретній соціальній системі і є основною інструментальною характеристикою терористичної загрози.

З метою об’єктивного аналізу небезпеки або теророгенного потенціалу тієї чи іншої загрози, можуть бути запроваджені формальні критерії, визначення яких і становить основне завдання  інформаційно-аналітичної діяльності контртерористичних підрозділів. Насамперед, мають бути визначені та описані потенційні теророгенно-небезпечні об’єкти на конкретній території. На підставі кодифікованих загроз, проводиться обстеження, на підставі результатів якого формується перелік об’єктів, які складають потенційну небезпеку скоєння терористичного акту за даними ознаками [5].

На нашу думку, враховуючи особливості сучасного періоду, формалізація загроз терористичного характеру складає не лише науковий інтерес. Практична реалізація цього задуму є життєво-необхідною, насамперед, задля уявлення реального стану антитерористичної безпеки населення України, розробки стандартів, правил та технічних умов захисту об’єктів можливих терористичних посягань, реалізації спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою.

Список використаних джерел

1. Доклад Национальной комиссии по расследованию террористических атак на США 11 сентября 2001 года. – М. : Институт экономических стратегий, 2004. – 833 с.
2. Арманд А. Д. Анатомия кризисов / А. Д. Арманд, Д. И. Люри, В. В. Жери- хин [и др.]. – М.: Наука, 1999. – 238 с.
3. Обгрунтування концептуальних та організаційно-правових засад розробки паспортів загроз національній безпеці України: навч.-метод. посіб. / авт. кол. : Г. П. Ситник, В. І. Абрамов, В. А. Мандрагеля та ін. ; за заг. ред. Г. П. Ситника. – К. : НАДУ, 2012. – 52 с.
4. Рижов І.М. Основи теророгенності соціальних систем: [монографія]  / І.М.Рижов. – К : Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2010. – 232 с.
5. Рижов І.М. Досвід Федеративної Республіки Німеччини з формування концепції антитерористичного захисту критичної інфраструктури / Рижов, Хлань, Мірошник // Зб. наук. пр. НА СБ України. – 2014. – № 51. – С.134-141.
6. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки. Монографія / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. – К. : НІСД, 2010. – 288 с.
7. Качинський А.Б. Індикатори національної безпеки: визначення та застосування їх граничних значень: монографія / А.Б. Качинський. – К. : НІСД, 2013. – 104 с.
8. Рижов І.М. Перспективи формування уніфікованого інформаційного  середовища  у  сфері протидії загрозам терористичного характеру  / І.М. Рижов // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2014. – №3(16) . – С.56-62
9. Закон України «Про основи національної безпеки України»//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351
10. Богданович В.Ю. Методологічний підхід до автоматизації інформаційно-аналітичних процесів безпекового супроводу реалізації національних інтересів / В.Ю.Богданович, А.Л.Висідалко // Київ: ДУТ: Сучасний захист інформації, № 3, 2014, с.4-10
11. Богданович В.Ю., Свида І.Ю., Скулиш Є.Д. Теоретико-методологічні основи забезпечення національної безпеки України: Монографія. : у 7 т..-Т.1.Теоретичні основи, методи й технології забезпечення національної безпеки України / В.Ю.Богданович, І.Ю.Свида, Є.Д.Скулиш; за заг. ред. Є.Д.Скулиша.-К.:Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2012.-548с.

доктор юридичних наук, професор

голова Інституту теророгенезу ГОСЛ

УДК343.341

Законодавчу регламентацію боротьби з терористичною діяльністю, як складової процесу протидії тероризму в Україні відпрацьовано та втілено в Законі України «Про боротьбу з тероризмом»  і розроблених на підставі його норм відомчих інструкцій. Головний акцент у боротьбі робиться на терористичну діяльність як факт, що відбувся і вимагає реалізації антитерористичних планів, які включають застосування силової фази, ігноруючи технології превентивної нейтралізації соціальних конфліктів, глибинні причини тероризму. Для ліквідації даної невідповідності та в контексті вимог Глобальної контртерористичної стратегії, яка закликає держави – члени ООН виявляти причини виникнення і поширення тероризму з метою їх усунення [1], ініціативною пропозицією з вдосконалення законодавства України може бути унормування поняття «профілактика тероризму» як сукупність соціальних процесів, спрямованих на зниження ризику членів громади стати жертвами терористичних посягань та мінімізацію теророгенності соціальних систем шляхом проведення відповідних попереджувально-профілактичних заходів соціального, правового, виховного та іншого характеру, спрямованих на нейтралізацію або усунення причин і умов тероризму, загроз терористичного характеру. Структурним елементом системи цілеспрямованого попереджувального впливу та адресатом розробок концепцій заходів з мінімізації відповідних ризиків має бути, перш за все, об’єкт терористичних посягань [4, 9].

Регламентації потребують не тільки профілактично-запобіжні заходи з метою підвищення соціальної віктимності, а і правові та організаційні засади заходів з моніторингу та профілактики першопричин тероризму, врегулювання пов’язаних з  ним кризових станів соціального характеру та акмеологічної роботи з розвитку контртерористичних здібностей громадянського суспільства. Необхідне максимально – можливе перенесення функцій профілактики тероризму на громадські формування, залишивши пріоритети у запобіганні та протидії  терористичній діяльності у компетенції державних органів та спеціальних служб.

В преамбулі до Закону України  «Про боротьбу з тероризмом», зазначено, що він має за мету захист особи,  держави і суспільства від тероризму,  виявлення  та  усунення  причин  і  умов,   які   його породжують,  визначає  правові  та організаційні основи боротьби з цим  небезпечним  явищем,   повноваження   і   обов’язки   органів виконавчої влади, об’єднань громадян і організацій, посадових осіб та  окремих  громадян  у  цій  сфері,   порядок   координації   їх діяльності,  гарантії  правового  і соціального захисту громадян у зв’язку із участю у боротьбі з тероризмом [2]. Слід констатувати, що в законі йдеться про боротьбу з тероризмом – діяльністю  щодо  запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання,  виявлення та припинення терористичної діяльності,  у тому числі міжнародної.

Проаналізуємо правові основи проведення Службою безпеки України профілактики правопорушень у сфері державної безпеки, що стосується протидії терористичній діяльності. Так, у ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України»,  Служба безпеки України, відповідно до своїх основних завдань, зобов’язана здійснювати профілактику правопорушень у сфері державної безпеки [3]. На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві у сфері державної безпеки є злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму [4]. Тому, з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці. А одним із основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України у сфері державної безпеки є участь України в міжнародному співробітництві у напрямку боротьби з тероризмом.

Враховуючи особливу суспільну небезпеку терористичного акту, протидія терористичним злочинам залишається одним із найважливіших завдань органів СБ України. Більшість злочинів проти основ національної безпеки України є тяжкими або особливо тяжкими злочинами, терористичний акт є особливо тяжким злочином. Підвищена суспільна небезпека терористичних злочинів пояснюється тим, що в більшості випадків їх суб’єкт має спеціальну мету, досягнення якої пов’язане з діями, що посягають на основи національної безпеки України, громадську безпеку, ослаблюють державу, та можуть супроводжуватися вибухами, підпалами, що тягне за собою людські жертви та заподіяння значної матеріальної шкоди.

Цілком очевидно, що питання запобігання таким злочинам є вкрай важливим, оскільки, навіть одиничний факт вчинення терористичного акту, здатен викликати непередбачувані суспільно небезпечні наслідки.

Очевидно, що існуюча дефініція тероризму не дозволяє розглядати передумови, що провокують таку діяльність на рівні теророгенності соціальних систем, зміст такої діяльності визначається, як правило терміном «профілактика», обмежуючись лише запобіганням проявам терористичної діяльності. Цей факт неодноразово підпадав під критику фахівців – терорологів, які наголошують на необхідності уточнення понять «боротьба», «протидія», «запобігання» та «профілактика» тероризму із урахуванням як кримінологічної специфіки цього виду злочину, так його соціально-політичної природи [5,7,8]. Доцільно визначити, що на відміну від поняття «боротьба», термін «протидія» більш ширше відображує суть процесу, оскільки включає заходи з профілактики тероризму як соціального процесу.

Це дає підстави стверджувати, що вказана правова норма «запобігання» в контексті «боротьби» регламентує відношення до події, що відбулася, і може бути виявлена, розслідувана й припинена як діяльність, і  стосується умов та детермінантів, що сприяли розвитку конкретного терористичного формування, і має лише опосередковане відношення до заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов тероризму як різновиду соціально вмотивованої злочинної діяльності. Вітчизняна наукова думка продовжує полемізувати з цього приводу, але єдиної, тим більш закріпленої законодавчої норми трактування поняття «профілактики» тероризму просто не існує [7].

Констатуючи той факт, що законодавча регламентація боротьби з терористичною діяльністю, як складової процесу протидії тероризму в Україні відпрацьовано та втілено в Законі України «Про боротьбу з тероризмом», з метою удосконалення та доповнення нормативно-правової бази з протидії тероризму нами пропонується унормування поняття «профілактика тероризму» на рівні окремого Закону України «Про профілактику тероризму» [8]. Цей Закон має встановити основні принципи профілактики тероризму в публічній та приватній сферах суспільних відносин, правові та організаційні засади заходів з моніторингу та профілактики першопричин тероризму, врегулювання пов’язаних з  ним кризових станів соціального характеру та акмеологічної роботи з розвитку контртерористичних здібностей громадянського суспільства.

Бібліографічні посилання:

1. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом // Офіційний вісник України. – 2006. – № 14. – Ст. 1055.
2. Закон України Про боротьбу з тероризмом // ВВР України. – 2003. – № 25. –  С. 180.
3. Закон України Про Службу безпеки України // ВВР України. – 1992. – № 27. – С. 382.
4. Рижов І.М. Тероризм та боротьба з ним: деякі припущення соціально–інформаціологічної парадигми / І. М. Рижов  // Підприємництво господарство і право. – 2012. – №1. – С. 94–98.
5. Терроризм : определения и сущность : монография / [А.В. Коростыленко, Б.Д. Леонов, И.Н. Рыжов и др.] под общ. ред. В.В. Крутова, И.И. Мусиенко, В.А. Глушкова. – К. :Центр уч.-науч. и науч.-практ. изданий НА СБ Украины. 2014. – 192 с.
6. Организация Объединенных Наций. Доклад Группы высокого уровня 13 ноября 2006 г [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.unaoc.org/repository/HLG_report_RU.pdf (дата звернення: 09.06.15). –Назва з екрана.

1. Емельянов В.П. Уголовно-правовое противодействие терроризму : [монографія]  / В.П. Емельянов, М.Н. Иманлы, И.Н. Рыжов. – Харьков : Право, 2014. – 88 с.
2. Рижов І.М. Щодо необхідності формалізації профілактики тероризму/ Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право».– 2014. – №29 том 2. – С.149-153.
3. Рижов І.М. Кудінов С.С. Актуальні питання формалізації об’єктів можливих терористичних посягань / І.М. Рижов, С.С. Кудінов// Науковий вісник НА СБ України. – 2015. – № 56. – С. 122-134.

доктор юридичних наук, професор, 

голова Інституту теророгенезу ГОСЛ

УДК343.341

Антитерористична операція на сході України характеризується масштабними бойовими зіткненнями і чисельними жертвами як серед військових та спецпризначенців, так і серед цивільного населення. Трагізм цих подій свідчить про те, що українське суспільство не було до них готове. Помилки в організації загальнодержавної стратегії протидії тероризму в Україні, на нашу думку, будуть предметом детального розгляду науковців, але ж вже очевидно, що глобальною помилкою було те, що при формуванні антитерористичних концепцій  поза увагою залишалися можливості та резерви людського ресурсу як основної складової теророгенного потенціалу громадянського суспільства. Наслідки такої помилки стали фатальними, як не сумно це констатувати.

В умовах, що склалися, враховуючи тенденції терористичних війн, слід очікувати активізації терористичної діяльності на решті території України, невдалі спроби поодиноких терористичних актів яких ми вже маємо. За таких умов, питання загальної антитерористичної підготовки задля формування у населення спеціальних компетенцій, тобто симбіозу знань та досвіду у протидії терористичним проявам, виходить на рівень значущих для національної безпеки проблем. Антитерористична компетенція (від. лат. competencia – коло питань, з якими людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом ) – це інтегрований результат опанування змістом антитерористичної підготовки, який виражається в особовому ставленні до ідеології тероризму, готовності протистояти терористичній діяльності та здатності забезпечити власну безпеку у випадку терористичного акту або під час антитерористичної операції. Відповідно, під антитерористичною компетентністю особистості слід розуміти ступінь його кваліфікації, яка дозволяє успішно вирішувати вищезгадані проблеми.

Прогресуюча активність терористів на сході змушує у короткостроковій перспективі опановувати модель так званого «воєнізованого суспільства», на кшталт Ізраїлю, який майже 50 років служить об’єктом екстремістських дій та терористичних нападів. Терористичні акти проти його громадян стали системним явищем, спонукали уряд Ізраїлю, дотримуючись принципу: терористам не можна йти на поступки, їх треба знищувати в будь-якому місці, будь-яким способом, створити, на нашу думку, досконалу систему антитерористичного захисту та активної протидії. При цьому, її ефективність визначається насамперед вдалим симбіозом професіоналізму спеціальних підрозділів та обізнаності й певного досвіду антитерористичних дій з боку цивільного населення. З урахуванням того, що військовослужбовцям необхідно опановувати та своєю основною військовою спеціальністю, загальний час підготовки у них досягає 1 рік і 8 місяців. Тільки після проходження всього курсу вони вважаються повністю готовими для виконання бойових завдань і до закінчення цього часу, як правило, не залучаються до виконання реальних бойових дій. Такий підхід дозволив централізувати підготовку фахівців, зробити її єдиною для всіх, що, звичайно, сприяло поліпшенню взаємодії при використанні різних підрозділів одночасно [1]. Крім вищевикладеного, більшість підрозділів Армії оборони Ізраїлю, хоча і не є підрозділами прямої участі у проведенні антитерористичної операції (захоплення, втручання або допоміжними підрозділами), тим не менш, проходять курс антитерористичних дій. Це відноситься й до системи військової підготовки, що охоплює всі верстви населення, починаючи зі шкільної лави. Координаторами такої підготовки є Міністерство освіти та Служба старшого офіцера Генерального штабу з питань виховання молоді. Характерним є те, що спеціальну військову підготовку у Коледжі національної безпеки отримують не тільки представники військового командування, а й державні чиновники високого рангу. Така розгалужена система військової освіти, складовою якої є антитерористична підготовка, характерна для моделі «воєнізованого суспільства» в Ізраїлі і охоплює практично все населення країни [2]. В умовах подій, які відбуваються в Україні, ізраїльська модель антитерористичної підготовки є, на нашу думку, найбільш прийнятною.

Виконання бойових операцій під час проведення антитерористичної операції як штатних співробітників суб’єктів боротьби з тероризмом, так і добровольців або волонтерів, цивільного населення, сполучено з реальною погрозою для життя і здоров’я, високим ступенем відповідальності за результат операції, інколи й за допомогою безпосереднього вогневого контакту з супротивником. В умовах максимальної нервово-психологічної напруженості результат, в остаточному підсумку, визначає ступінь підготовленості співробітників до виконання спеціальних задач в екстремальних умовах, сукупність визначених особистих і професійних якостей співробітників, детермінованих умовами в колективі і за його межами, виступаючи при цьому об’єктивним фактором. Саме цей фактор, на нашу думку, повинний бути врахований під час реалізації державної політики формування загальнозначущих (ключових) компетенцій для випускників закладів вищої освіти у галузі знань «Військові науки, національна безпека, безпека державного кордону» та «Цивільна безпека» [3]. Аналогічні програми (спеціальні курси) слід впроваджувати у навчальних закладах з підготовки як фахівців суб’єктів боротьби з тероризмом, так і цивільного населення. Тема особливо актуальна в межах реалізації курсу «Безпека життєдіяльності» в навчальних закладах та серед об’єктів різних форм власності. Комплексно завдання спеціальної антитерористичної підготовки як цивільного населення так і співробітників спеціальних підрозділів, може бути реалізоване із використанням сучасних інформаційних технологій, наприклад впровадження спеціалізованої системи дистанційного навчання або створення інформаційного ресурсу в мережі Інтернет. У сукупності із спеціалізованими, проблемно-орієнтованими  інформаційними ресурсами (бібліотеками, базами  даних, нормативно-правовими та методичними документами тощо)  за допомогою спеціального програмного забезпечення має бути сформований спеціалізований соціально-інформаційний  мережевий сервіс  – віртуальний майданчик, що пов’язує людей в мережевих спільнотах та ресурси накопичених за антитерористичною проблематикою інформаційних масивів. Наразі сформована блогосфера, віртуальні сервіси стали основним засобом спілкування, підтримки та розвитку соціальних контактів, спільного пошуку, зберігання, редагування та класифікації  інформації; обміну даними, творчої діяльності, виконання безлічі інших завдань. Подібним чином організовані мережеві сервіси можуть бути базовою платформою при розробці перспективної моделі професійно-освітньої системи антитерористичної безпеки [4].

Тероризм у різних формах використовується як системний елемент технологій соціального протистояння, у тому числі так званих «гібридних», коли військове протиборство супроводжується не тільки підчас фізичного зіткнення, полем бою стає інформаційний простір, агресія здійснюється у віртуальній сфері і спрямована на позитивне позиціонування стратегій агресора у підсвідомості населення. В таких умовах, особливу актуальність набуває здатність спеціальних сил не стільки нейтралізувати терористичну активність, скільки реагувати на подію та не допустити, або оперативно ліквідувати наслідки її соціального відображення в інформаційному просторі задля недопущення соціального резонансу, який у більшості випадків і є остаточною метою терористів. Фактично, першим етапом протидії проявам терористичних актів, та пов’язаних з ними ситуацій на об’єктах різного призначення є специфічна інформаційна  робота з усіма учасниками подій з ознаками терористичної діяльності – населенням, співробітниками спеціальних підрозділів та фахівцями з цивільного захисту, спрямована на підвищення їх обізнаності щодо небезпеки. В такому випадку, результати роботи залежать від ступеню їх готовності до таких дій, а концепції протидії тероризмові вимагають формування нового підходу до проблеми розвитку людини, оскільки результат сучасної антитерористичної операції залежить не тільки від рівня фахової майстерності співробітників спеціальних підрозділів, а й від поведінки та реакції цивільного населення [5]. Необхідність вдосконалення компетентністно-акмеологічної складової системи боротьби з тероризмом – вимоги сучасності. Проте на тлі колосальних темпів розвитку технологічної складової системи боротьби з тероризмом, постійного вдосконалення інформаційного та технічного забезпечення, формування гармонійно розвиненої та підготовленої особистості, здатної протистояти гібридним викликам сучасного тероризму, і, що особливо актуально, висококласного фахівця в галузі боротьби з його проявами явно запізнюється. Ми змушені це констатувати як основне протиріччя сучасної системи формування антитерористичної компетенції та формування спеціальних здібностей як співробітників спеціальних підрозділів державної системи боротьби з тероризмом, так й інших учасників антитерористичної операції, включаючи цивільне населення.

Список використаних джерел:

1. Контртеррористическая политика государства Израиль / В. А. Эпштейн. Вестник ТИСБИ. – 2005. – № 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1219108
2. Военизированное и гражданское общество в Израиле в начале XXI века Именем безопасности. Социология мира и войны в Израиле в эпоху перемен под редакцией М. Эль-Хаджа и У. Бен-Элиэзера (Издательство Хайфского университета и издательство «Пардес», 2003), стр. 29–76. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://online-books.openu.ac.il/ russian/democracy-and-national-security/volume2/article15.html#footnote-17378-1
3. Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1719-2006-п
4. Социальные сети и виртуальные сетевые сообщества: Сб. науч. тр. / РАН ИНИОН. Центр социал. науч.-информ. исслед. Отв. ред. Верченов Л. Н.,Ефременко Д. В., Тищенко В. И. — М., 2013. — 360 с.
5. Рижов І.М. Базові концепти антитерористичної безпеки : монографія / І. М. Рижов ; Нац. акад. Служби безпеки України. – Київ : Нац. акад. СБУ, 2016. – 327 с.

Рижов ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

Голова Інституту теророґенезу

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, професор,

Сенс терористично-мережевої війни полягає у формуванні громадської думки, продукуванні певних соціальних процесів для того, щоб віртуальне співтовариство стало співучасником формування віртуального страху, за відсутності якого терористична діяльність є малоефективною. Таким чином, суспільство залучається до терористичної діяльності, будучи її учасником. Сьогодні суто військові методи у боротьбі з тероризмом є недостатньо ефективними. Про це свідчить затяжна антитерористична операція на сході країни. Вимогою сьогодення є необхідність адекватної відповіді новим викликам тероризму, яка потребує опанування більш тонких технологічних концептів з використанням інноваційних інформаційних та мережевих технологій.

В оцінках технологій сучасного тероризму фахівці дедалі частіше оперують терміном “гібридна” або “компаундна” війна. Дійсно, гібридна війна як військова стратегія, передбачає використання різних дій воєнного, дипломатичного, інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. Слід відзначити тенденції зміни пріоритетів у виборі стратегій у бік використання невійськових формувань, насамперед задля ускладнення кваліфікації дій агресора з позицій сучасного міжнародного права.

Насправді, мабуть, історія не в змозі навести хоча б один приклад “чистої” військової агресії. Війни завжди передбачають використання партизанської та диверсійної тактики. Подекуди, на підготовку лояльних до агресора груп місцевого населення, екстремістських та терористичних рухів витрачається багато часу й коштів, при цьому зв’язок з ними офіційно заперечується. І це є реальністю, від якої нікуди не подінешся.

Як відомо, полководці Стародавнього Риму при проведенні своїх військових кампаній широко використовували, поряд з регулярними римськими легіонами, допоміжні іррегулярні загони, складені здебільшого з так званих варварів. У боротьбі за утримання територій Рим широко використовував одних варварів проти інших, нацьковуючи їх один на одного. Звідси, до речі, і відомий принцип “розділяй і володарюй”.

Будь-яка агресія передбачає певну систему, що включає в себе не тільки чисто військову, а й військово-політичну, економічну та інформаційну складову. Війна припускає також заходи налагодження контакту з населенням захоплених територій та залучення його в ті чи інші допоміжні формування для того, щоб, як мінімум, ці самі території втримати. Кумулятивний ефект від впливу гібридних загроз забезпечується реалізацією комплексу цих заходів.

На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів. Зокрема, вбачається наявність таких складових:

• військова;
• оперативна або спеціальна;
• соціально-інформаційна або пропагандистська.

Цілком логічно, що потенційними учасниками військової дії мають бути представники військових формувань, оперативної – представники спеціальних підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом, соціально-інформаційної – їхні підрозділи, до компетенції яких віднесено формування та реалізація відповідної інформаційної політики.

Одним з перспективних напрямів формування стратегій протидії гібридним викликам може бути розглянута технологія поєднання вищеописаних складових межах єдиного структурного підрозділу (органу). Йдеться про своєрідний композитний стиль (складний, змішаний, що відрізняється поєднанням елементів інших стилів) формування симетричної відповіді.

Отже, композитна стратегія – своєрідна суміш системних елементів – спеціальних антитерористичних сил, різних за сутністю, принципами формування впливу на терористичну діяльність, технологіями, але за умови їх поєднання в межах єдиного оперативного підпорядкування для досягнення синергетичного ефекту.

Принциповим є використання технологій позиціонування стратегій боротьби з тероризмом, тобто об’єктивно усвідомлений, систематично повторюваний процес сприйняття соціальним середовищем стратегій боротьби з тероризмом (як способу соціального управління в суспільстві), визнаних переважною більшістю населення. У позиціонуванні основний акцент робиться на значенні стратегій, що превалюють над процесами, за допомогою яких вони формуються. При цьому успіх цих стратегій, відповідно і успіх боротьби з тероризмом загалом, визначається не ефективністю планування й організації антитерористичних кампаній, а сприйняттям цих стратегій населенням, у т.ч. потерпілими від тероризму. На наш погляд, позиціонування стратегій боротьби з тероризмом – вельми вагома частина композитної стратегії протидії тероризму.

Факт того, що в Україні проводиться масштабна антитерористична кампанія, змушує переосмислити загальні підходи до проблеми тероризму і боротьби з ним, визнаючи, що зведення проблеми антитерористичної безпеки тільки до певного виду діяльності є занадто спрощеним варіантом вирішення такої проблеми, а стратегії боротьби з терористичною діяльністю за фактом реалізації втратили свою дієздатність. Треба констатувати, що недостатньо уваги приділялося питанням формування системи антитерористичної безпеки, а це, крім організаційно-технологічних заходів – дій щодо захисту або забезпечення певного рівня безпеки об’єктів, ще й забезпечення почуття захищеності (психологічної безпеки особистості), коли людина свідомо, зберігаючи відповідальність, впливає на обставини життя, щоб забезпечити умови для своєї душевної рівноваги та гармонійного розвитку.

При реалізації композитних стратегій протидії тероризму має бути врахований ступінь антитерористичної захищеності – здатності суспільства протистояти загрозі тероризму, якісна характеристика і смисловий потенціал поняття компонентів антитерористичної безпеки різних рівнів, зокрема:

концептуального: суть, атрибути, зв’язки:

-             антитерористична політика;

-             антитерористичне право;

-             антитерористичні компетенції;

логічного: об’єкти і процеси, зв’язки між елементами об’єкта терористичних посягань (ОТП):

-             соціально-інформаційна сфера ОТП;

-             соціально-психологічна сфера ОТП;

-             соціально-політична сфера ОТП;

-             соціально-економічна сфера ОТП;

-             акмеологічно-компетентнісна сфера;

фізичного: способи, технології, користувачі:

-             загрози терористичного характеру;

-             антитерористична захищеність:

• типові завдання захисту;

• функціональні вимоги до засобів захисту;

• вимоги адекватності засобів захисту;

• стандартні рівні адекватності засобів захисту;

• профіль захисту.

Можна констатувати, що Україна сьогодні має реальний шанс формування й реалізації інноваційних стратегій боротьби з тероризмом та супутніми йому викликами. Мова йде не тільки про формування стратегій протидії незаконним збройним формуванням, диверсійно-розвідувальним та терористичним групам і організаціям, а й урахування їх соціального резонансу, вірніше проведення свідомої, цілеспрямованої та контрольованої діяльності, у результаті якої з’являються добре продумані, детально розроблені ще до початку формальної реалізації стратегії, які враховують, прогнозують та при необхідності формують за допомогою спеціальних інформаційних операцій не тільки реакцію населення, а й думку громадськості, геополітичних гравців, блогосферу та інші елементи інформаційного середовища. На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, композитна стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів, при цьому, антитерористична безпека постає як стратегічна мета.

Використана література

1. Рижов І.М. Базові концепти антитерористичної безпеки : монографія / І. М. Рижов ; Нац. акад. Служби безпеки України. – Київ : Нац. акад. СБУ, 2016. – 327 с.
2. Рижов І.М. Про перспективи вдосконалення стратегій протидії тероризму // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – Сер. “Юриспруденція”. – 2014. – № 9. – (Одеса). – Режим доступу : //www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc 9/55.pdf
3. Рижов І.М. Стратегії боротьби з тероризмом в умовах урегулювання кризових ситуацій соціального характеру // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 5. – С. 150-155.
4. Савин Л.В. Сетецентричная и сетевая война. Введение в концепцию. – М. : Евразийское движение, 2011. – 130 с.
5. Levi M. The Prevention Control of Organised Crime in Europe : The Emerging Global Paradigm? // International Key issues in Crime Prevention and Criminal Justice : papers in celebration of 25 years of HEUNI. – Helsinki, 2006. – Р. 92-108.

Експерт Інституту інформаційного права 

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук, доцент

Нині життя сучасної людини неможливо уявити без Інтернету та соціальних мереж, зокрема. Соцмережі використовуються у найрізноманітніших цілях – просто спілкування, знайомства, обмін думками, здійснення продажу товарів та пропозиції послуг, а також і для підготовки терористичних актів. Вдалими маніпуляціями ,які здійснюють в Інтернеті, можливо здійснювати вплив на громадську думку, а також незаконним способом отримувати персональну інформацію про певних посадових осіб. Також широкого розповсюдження набуло використання так званих «тролів». Залучення платних тролів, мереж ботів, створення сайтів з викривленими «новинами» стало невід’ємною частиною пропаганди тероризму, оскільки, як свідчать експерименти, вплив пропаганди на людину тим ефективніший, чим більше джерел надходження інформації, чим більшою підтримкою вона користується серед решти членів спільноти, тощо.

Служба безпеки України неодноразово затримувала адміністраторів груп в соціальних мережах за поширення антиукраїнської пропаганди. Наприклад, на початку серпня 2016 року був заарештований мешканець Кам’янського. Він погодився створити групи в соціальних мережах, де розміщував матеріали, що дискредитують сили антитерористичної операції та закликав до зміни конституційного ладу в Україні, також він агітував за створення вигаданої «Дніпропетровської народної республіки» та її подальше входження до РФ. Перед тим, в липні, був затриманий мешканець Сєвєродонецька, який був завербований через соціальні мережі й залучений в компанію інформаційної боротьби проти України.

Аналіз публікацій в українській та зарубіжній пресі свідчить про те, що питанню боротьби з тероризмом приділяється значна увага в розвинутих країнах світу. В деяких країнах завдання боротьби з тероризмом є одним з основних завдань мирного часу. Країни, в яких нехтували завчасною підготовкою до боротьби з тероризмом, були змушені навчатися цьому вже в умовах виникнення кризової ситуації, я к приклад США 2001 р.

Складність правового забезпечення боротьби з тероризмом полягає у тому, що сучасний він має велику різноманітність мотивацій, цілей та підходів. Проте у всіх випадках його прагненням є навмисне насилля або погроза таким насиллям, незважаючи ні на які закони чи моральні норми. При цьому завжди ставиться за мету викликати паніку чи «посіяти» страх серед населення, підірвати основи суспільного ладу або досягти політичних змін.

Ще однією особливістю ситуації є те, що у терористичних акціях усе частіше стали використовувати не зброю, а сучасну техніку цивільного призначення. Використання також сучасних комунікаційних можливостей призводить до того, що практично кожна держава, незалежно від її економічного стану та політичного устрою, може стати ареною терористичних акцій. І чим більш розвинутою є держава, тим з більшою вірогідністю вона може стати об’єктом тероризму.

Щодо нормативно-правового регулювання тероризму, то, у першу чергу, зазначу про документи міжнародно-правового характеру: Декларація Генеральної Асамблеї ООН про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму, затверджена резолюцією № 49/60 від 9 грудня 1994 р., наступні резолюції Ради Безпеки ООН, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 року, підписана від імені України 8 червня 2000 року та ін. В Україні це Закони України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом», «Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму», постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. N 1694 «Про затвердження Програми реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму» тощо.

Визначаючи соціальні мережі, як засіб для здійснення терористичних актів, зазначу, що терористи знімають відео бойових дій, вчать робити бомби та набирають добровольців для виконання терактів. Для терористів соціальні медіа швидко стали кращим засобом поповнювати свої ряди та інструментом для ведення пропаганди. Декілька терористичних організацій створили свої сторінки на Facebook для вербування новобранців та надання їм навчальних матеріалів.

Російські силові відомства заздалегідь готувались до можливих конфліктів у соціальних мережах. Система «Диспут» мала відстежувати поширення інформації в блогосфері, зокрема, виявляти популярні записи та авторів. Система «Монітор-3» покликана допомагати збирати дані для OSINT-розвідки. Система «Шторм-12» має сприяти поширенню інформацію та впливати на суспільну думку.

З 2013 року була створена організація для впливу на суспільну думку, яка стала широко відомо як «тролі з Ольгіна». Навіть через два роки після початку війни, в 2016 році, була виявлена мережа ботів у соцмережах, які поширювали в інтернеті заклики до насилля проти української влади та заклики виходити на «Третій Майдан».

ООН заявляє, що соцмережі все частіше стають інструментом в руках терористів. Найбільша в світі соціальна мережа Facebook все частіше використовується терористами для вербування в свої ряди, розповсюдження пропаганди і планів можливих терористичних атак. Поширення екстремістської риторики, яка виправдовує акти насильства, є одним з трендів в онлайн-сервісах. Терористи можуть з їх допомогою вибудовувати зв’язки незалежно від кордонів держав. Питання використання інтернету в терористичних цілях піднімається не вперше. Так, у вересні 2012 року Міноборони Австралії випустило звіт, у якому розповідалося про те, що члени руху «Талібан» створюють в Facebook фейкові сторінки з фотографіями привабливих жінок. За їх допомогою ісламісти вивідують у солдатів інформацію.

Терористичні організації налагодили між собою тісні зв’язки на загальній ідеологоконфесійній, військовій, комерційній та іншій основах. Терористичні угруповання, особливо їхні керівники, в багатьох випадках тісно взаємодіють у питаннях придбання озброєння, прикриття один одного, поділу функцій і завдань при проведенні ними масштабних операцій (наприклад, в Афганістані або Лівані).

На сьогоднішній день скласти всеосяжну інформаційну базу на всіх користувачів Інтернету – досить складне завдання, тому що інформація в мережі представлена в безлічі форматів, несумісних один з одним. Так чи інакше, але сьогодні у більшості країн світу діють закони, що дають широкі повноваження силовим структурам з моніторингу інформації, переданої з телекомунікаційних систем. Чим розвиненіша економіка тієї чи іншої країни, чим більше її населення, тим більший обсяг інформації доводиться обробляти національним спецслужбам.

Експерт Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук, доцент

Нині життя сучасної людини неможливо уявити без Інтернету та соціальних мереж, зокрема. Соцмережі використовуються у найрізноманітніших цілях – просто спілкування, знайомства, обмін думками, здійснення продажу товарів та пропозиції послуг, а також і для підготовки терористичних актів. Вдалими маніпуляціями ,які здійснюють в Інтернеті, можливо здійснювати вплив на громадську думку, а також незаконним способом отримувати персональну інформацію про певних посадових осіб. Також широкого розповсюдження набуло використання так званих «тролів». Залучення платних тролів, мереж ботів, створення сайтів з викривленими «новинами» стало невід’ємною частиною пропаганди тероризму, оскільки, як свідчать експерименти, вплив пропаганди на людину тим ефективніший, чим більше джерел надходження інформації, чим більшою підтримкою вона користується серед решти членів спільноти, тощо.

Служба безпеки України неодноразово затримувала адміністраторів груп в соціальних мережах за поширення антиукраїнської пропаганди. Наприклад, на початку серпня 2016 року був заарештований мешканець Кам’янського. Він погодився створити групи в соціальних мережах, де розміщував матеріали, що дискредитують сили антитерористичної операції та закликав до зміни конституційного ладу в Україні, також він агітував за створення вигаданої «Дніпропетровської народної республіки» та її подальше входження до РФ. Перед тим, в липні, був затриманий мешканець Сєвєродонецька, який був завербований через соціальні мережі й залучений в компанію інформаційної боротьби проти України.

Аналіз публікацій в українській та зарубіжній пресі свідчить про те, що питанню боротьби з тероризмом приділяється значна увага в розвинутих країнах світу. В деяких країнах завдання боротьби з тероризмом є одним з основних завдань мирного часу. Країни, в яких нехтували завчасною підготовкою до боротьби з тероризмом, були змушені навчатися цьому вже в умовах виникнення кризової ситуації, я к приклад США 2001 р.

Складність правового забезпечення боротьби з тероризмом полягає у тому, що сучасний він має велику різноманітність мотивацій, цілей та підходів. Проте у всіх випадках його прагненням є навмисне насилля або погроза таким насиллям, незважаючи ні на які закони чи моральні норми. При цьому завжди ставиться за мету викликати паніку чи «посіяти» страх серед населення, підірвати основи суспільного ладу або досягти політичних змін.

Ще однією особливістю ситуації є те, що у терористичних акціях усе частіше стали використовувати не зброю, а сучасну техніку цивільного призначення. Використання також сучасних комунікаційних можливостей призводить до того, що практично кожна держава, незалежно від її економічного стану та політичного устрою, може стати ареною терористичних акцій. І чим більш розвинутою є держава, тим з більшою вірогідністю вона може стати об’єктом тероризму.

Щодо нормативно-правового регулювання тероризму, то, у першу чергу, зазначу про документи міжнародно-правового характеру: Декларація Генеральної Асамблеї ООН про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму, затверджена резолюцією № 49/60 від 9 грудня 1994 р., наступні резолюції Ради Безпеки ООН, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 року, підписана від імені України 8 червня 2000 року та ін. В Україні це Закони України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом», «Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму», постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. N 1694 «Про затвердження Програми реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму» тощо.

Визначаючи соціальні мережі, як засіб для здійснення терористичних актів, зазначу, що терористи знімають відео бойових дій, вчать робити бомби та набирають добровольців для виконання терактів. Для терористів соціальні медіа швидко стали кращим засобом поповнювати свої ряди та інструментом для ведення пропаганди. Декілька терористичних організацій створили свої сторінки на Facebook для вербування новобранців та надання їм навчальних матеріалів.

Російські силові відомства заздалегідь готувались до можливих конфліктів у соціальних мережах. Система «Диспут» мала відстежувати поширення інформації в блогосфері, зокрема, виявляти популярні записи та авторів. Система «Монітор-3» покликана допомагати збирати дані для OSINT-розвідки. Система «Шторм-12» має сприяти поширенню інформацію та впливати на суспільну думку.

З 2013 року була створена організація для впливу на суспільну думку, яка стала широко відомо як «тролі з Ольгіна». Навіть через два роки після початку війни, в 2016 році, була виявлена мережа ботів у соцмережах, які поширювали в інтернеті заклики до насилля проти української влади та заклики виходити на «Третій Майдан».

ООН заявляє, що соцмережі все частіше стають інструментом в руках терористів. Найбільша в світі соціальна мережа Facebook все частіше використовується терористами для вербування в свої ряди, розповсюдження пропаганди і планів можливих терористичних атак. Поширення екстремістської риторики, яка виправдовує акти насильства, є одним з трендів в онлайн-сервісах. Терористи можуть з їх допомогою вибудовувати зв’язки незалежно від кордонів держав. Питання використання інтернету в терористичних цілях піднімається не вперше. Так, у вересні 2012 року Міноборони Австралії випустило звіт, у якому розповідалося про те, що члени руху «Талібан» створюють в Facebook фейкові сторінки з фотографіями привабливих жінок. За їх допомогою ісламісти вивідують у солдатів інформацію.

Терористичні організації налагодили між собою тісні зв’язки на загальній ідеологоконфесійній, військовій, комерційній та іншій основах. Терористичні угруповання, особливо їхні керівники, в багатьох випадках тісно взаємодіють у питаннях придбання озброєння, прикриття один одного, поділу функцій і завдань при проведенні ними масштабних операцій (наприклад, в Афганістані або Лівані).

На сьогоднішній день скласти всеосяжну інформаційну базу на всіх користувачів Інтернету – досить складне завдання, тому що інформація в мережі представлена в безлічі форматів, несумісних один з одним. Так чи інакше, але сьогодні у більшості країн світу діють закони, що дають широкі повноваження силовим структурам з моніторингу інформації, переданої з телекомунікаційних систем. Чим розвиненіша економіка тієї чи іншої країни, чим більше її населення, тим більший обсяг інформації доводиться обробляти національним спецслужбам.

Липкан Владимир Анатольевич,

Глава Института стратегических коммуникаций

Глобальной организации союзнического лидерства,

доктор юридических наук, доцент

Проблема стратегирования развития Украины зиждется на манипулятивно созданных и поддерживаемых дихотомических постулатах: Запад и Россия, что изначально располагает Украину в пояс перманентной нестабильности, в том числе делает весьма уязвимой для террористической активности преступных групп и транснациональны корпораций.

В свою очередь, Запад для России топонимически отнесен к вражеской системе, соответственно любые попытки Украины двигаться на Запад приравнивают Украину ко врагу, что также создает предпосылки для коррекции алгоритма управления внутри Украины, не исключая методов терроризма, экстремизма и сепаратизма [1].

Весьма актуальны ныне нарративные исследования, в рамках которых исследуется взаимосвязь между формированием информационного продукта, определенными поведенческими реакциями, формированием мировоззренческих установок и непосредственной деятельностью. В этой связи стоит отметить работы О.Мандзюка, который впервые в рамках научной информационно-правовой доктрины Украины определил понятие и место аналитического нарратива в стратегических коммуникациях, развивает свои идеи на уровне монографических исследований [2-4].

Доминирующая в историографии концепция европоцентризма и оксидентальности может смело интерпретироваться в качестве последовательного воровства (по Дж.Гуди “Похищение истории”) Западом достижений других культур, когда Европа не только лишь пренебрегает историей остальной части мира, но и будущим мира, навязывая собственные понятия и периодизацию, систему ценностей и путь развития. В данном ключе оцифровка цифровых архивов несет в себе прямую угрозу: создав виртуальную реальность, архивы могут выступать мощнейшим манипулятивным средством управления социальными системами. Более того, именно это создает прямые предпосылки для одиночного терроризма, поскольку факты фальсификации истории в цифровой реальности станут обыденными, а большинство адептов реального мира не смогут с этим мириться. Таким образом, бомба замедленного действия в виртуальной реальности сработает в реальном мире, одним из методов может выступать терроризм.

Доминирование на данном этапе исторической формации западного стиля мышления и интеллектуальной жизни над остальными регионами мира  приводит к экстраполяции западного понимания и интерпретации истории на весь ход исторических событий. Более того, эта проекция накладывается и на глобальную перспективу, в которой место периферии четко отведены незападным странам, в тому числе и Украине. Именно потому, когда терроризм уносит жертвы в Париже, весь мир окрашивает флагами Франции и свои экаунты в социальных сетях, подсвечивают здания цветами флагов Франции и т.д., но когда теракты происходят в Украине, то об этом даже никто  не говорит. Мир четко поделен на касты, и дальнейшие гомерические попытки постоянного выписывания Украине новых правил «соответствия европейским стандартам» являются ничем иным как фальшью, помноженной на сознательную деградацию украинской самобытности и самоидентичности.

Вестернизация будущего, как следствие доминирования европоцентризма  в мировой традиции историописания, является той моделью, виртуальной реальностью, которую нам навязывают при помощи системы разнообразных  нарративов.

Сохранение концепции опоры на этноцентризм при построении национальной идентичности в эпоху глобализации, представляется задачей отнюдь не тривиальной, поскольку столкновение цивилизаций выступает органическим элементом развития отдельных этносов, установления доминирования в тех или иных сферах жизнедеятельности, что в целом приводит к перманентной глобальной напряженности и наличию большого количества потенциальных конфликтов, в том числе динамикой терроризма.

В этой связи развитие украинской нации следует интерпретировать в контексте развития всего человечества. Акцент необходимо смещать в сторону того, как единство развития человечества проявилось в украинской культуре. Как общие механизмы антитеррористической безопасности имплементированы в украинское пространство безопасности.

Только такая интерпретация может не дать скатиться нашему государству в разряд failed state, поскольку общая сопряженность с мировыми процессами и вовлеченность Украины может служить конструктивным импульсом для собственного развития. Это может служить мощным подспорьем в дискуссиях как с глобалистами, так и с представителями концепций построения национальных государств. Одним из основных критериев эффективности построения государственности в эпоху глобализации угроз выступает формирование общего «знаменателя» ценностей и принципов антитеррористической политики, исключающий разность толкования террористической деятельности в зависимости от стратегий развития каждой отдельно взятой социальной системы.

Причем этот знаменатель должен выступать наименьшим общим знаменателем, ибо каждая национальная культура есть взросшее на той или иной этнической либо национальной благодатной почве семя мировой культуры; в свою очередь, антитеррористическая культура и политика, всеобщая история и всеобщее будущее должны служить общей интерпретационной матрицей для развития отдельных национальных культур и систем антитеррористической безопасности.

При этом следует избегать коммеморативных практик, в рамках которых старое пытаются объединить на новых принципах. Сегодня абсолютно пагубно и деструктивно говорить о борьбе с терроризмом, понимая под ним лишь реакцию на уже совершенный террористический акт.

Новое время предполагает применение новых научных методов, новых подходов и коррелятивно получаемых – новых результатов. В этой связи борьба противоположностей в виде позитивистской и неокантианской концепций, номотетического и идеографического знания должна быть интерпретирована в качестве динамики познания и одного из путей выхода на нарративную теорию в современном ее понимании, поскольку современная роль историка уже не сводится к собирательству фактов, а трансформируется в роль морального и культурологического ментора, неся ответственность абсолютно понятно – не за фактологическое изложение о тех или иных событиях и даже не за повествование, а за оценки тех или иных событий и процессов.

Точно в таком же аспекте можно говорить и о нарраторах, ибо сегодняшний объясняющий дискурс многих исторических событий, будучи многоструктурированно изощренным, фактически уводит вообще от самого явления либо исторического факта. Нынче артикуляция проблемы обратно пропорциональна ее действительному пониманию и содержанию.

Навязываемая нарастающая фрагментация знаний, с одновременной дискредитацией самой идеи синтеза, приводит к появлению узкопрофильных специалистов, которые в целом вообще мало понимают роль своих исследований в глобальном мировом процессе развития.

В частности, тенденции фрагментации наблюдаются и в ключевых документах по касательно государственной антитеррористической политики. Вместо учета имеющихся наработок по стратегическим коммуникациям [5], теории адаптивных систем, теории терророгенеза чиновники сужают государственную антитеррористическую политику лишь к борьбе с терроризмом, то есть к пресечению уже совершенных террористических актов.

Украина всегда была, есть и будет самобытной страной с собственной идентичностью, в том числе принципами профилактики терроризма, потому  конструктивным мне видится привлечение более широких кругов научной общественности к этой теме, вовлечение специалистов из разных отраслей, поскольку терроризм затрагивает все сферы общественных отношений, он влияет на реализацию практически всех национальных интересов.

Список использованной литературы:

1.                 Липкан В.А. Национальная безопасность и негосударственная система безопасности // Угроза международной стабильности : аспекты проблемы. – Европейский Изобразительных искусств, Братислава, 2013. – С. 90-93 (312 с.)
2.                 Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 192 с.
3.                 Мандзюк О. А. Правове регулювання аналітичної діяльності в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк, М. Г. Сабіна. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 312 с.
4.                 Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /    В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
5.                 Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.