Вихід даної монографії було здійснено з нагоди святкування 42 Дня народження нашого шановного Президента!

Зичимо наснаги, міцного здоров’я, позитиву і конструктиву, нехай всі цілі буде досягнуто!

Колектив ГОСЛ.

Бамбізов Євген Євгенович,

здобувач Запорізького національного університету

Проаналізовано доктринальні підходи щодо визначення поняття «функції держави», виокремлено основні детермінанти функцій держави в сучасних умовах, констатовано актуальність застосування інноваційних методологічних підходів щодо визначення поняття «функції держави», запропоновано авторське бачення визначення поняття «функції держави» з урахуванням норм Закону України «Про основи національної безпеки»

Ключові слова: функція держави, функції державного апарату, національна безпека, національні інтереси, методологічний підхід

Проанализированы доктринальные подходы к определению понятия «функции государства», выделены основные детерминанты функций государства в современных условиях, констатировано актуальность применения инновационных методологических подходов к определению понятия «функции государства», предложено авторское определение понятия «функции государства» с учетом норм Закона Украины «Об основах национальной безопасности»

Ключевые слова: функция государства, функции государственного аппарата, национальная безопасность, национальные интересы, методологический подход

The author analyzes the doctrinal approaches to the definition of the “function of the state”, identifies the main determinants of influence on the functions of the state, states the urgency of applying innovative methodological approaches to the definition of the concept of “state function”, proposes an author’s vision for defining the concept of “state function” taking into account the norms of the Law of Ukraine “National security”

Key words: state function, functions of the state apparatus, national security, national interests, methodological approach

Теоретико-методологічне дослідження стану та перспектив реалізації функцій держави неможливе без з’ясування понятійно-категоріального апарату у цій сфері. Тим більш розгляд наукової розробленості порушеної проблематики дозволив констатувати неуніфікованість, а також плюралізм наукових підходів щодо трактування основних юридичних термінів, якими позначається діяльність держави чи конкретної державної інституції. Більше того, нині дана категорія трактується з урахуванням патріархальних методологічних підходів.

Отже, недостатнім порівняно з потребами українського суспільства вбачається окреслення наукових підходів щодо визначення поняття «функції держави» з урахуванням новаторського націобезпекознавчого підходу, що й зумовило актуальність обрання теми цієї наукової статті.

Метою написання даної наукової статті є теоретико-методологічне дослідження поняття «функції держави» в контексті націобезпекознавчого підходу.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

1)                    з’ясувати наукові підходи щодо визначення поняття «функція держави»;

2)                    окреслити основні детермінанти функцій держави;

3)                    визначити поняття «функції держави» з урахуванням націобезпекознавчого підходу.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців теорії держави та права С. Алєксєєва, С. Гусарєва, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, а також фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, О. Мандзюк, А. Марущак, П. Матвієнко, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, О. Тихомиров, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Серед фахівців загальнотеоретичної науки функції держави визначаються здебільшого як «…основні напрями її діяльності». Однак детермінанти, які обумовлюють зазначені вище напрями діяльності, є доволі плюралістичними.

Так, В. В. Копєйчиков зауважує про «…роботу всього державного апарату і кожного з його окремих органів»[1, с. 130]. Аналіз зазначеної позиції дозволяє констатувати про деяку підміну понять, зокрема «функції держави» як категорії більш широкої та «функції державного апарату». Адже функції держави охоплюють не лише діяльність державного апарату чи окремих органів держави, а й діяльність інших складових механізму держави: державні підприємства, державні установи, державні організації тощо.

Прихильник позитивістського підходу О. С. Климентьєв акцентує увагу на досягненні «…нормативно встановленої мети розвитку держави», зазначаючи при цьому, що ці напрями є «законодавчо визначеними» [2, с. 112]. Знову ж таки незрозуміло що є «нормативно встановленої метою розвитку держави», а також чому функції держави мають бути винятково «законодавчо», а не нормативно встановленими.

Схожої позиції притримується й Й. І. Горінецький, який пропонує визначати функції держави як визначені конституцією і законами основні, найбільш загальні і стабільні напрями її діяльності, котрі об’єктивно зумовлені та підпорядковані вирішенню основних проблем суспільства та здійснюються в спеціальних формах та за допомогою специфічних методів [3, с. 34].

Вважаємо, що в епоху постмодернізму говорити про стабільність та сталість функцій держави є недоречним. Адже інформаційна ера сприяє динамічності функцій держави та загалом функції держави є феноменом нестатичним.

Однак характеристика функцій держави крізь призму «стабільності» застосовується й іншими науковцями. Так, О. Г. Варич вказує на функції держави як об’єктивно необхідні, основні, найбільш загальні та стабільні напрямки її діяльності, що слугують вирішенню головних завдань держави здійснюються у спеціальних формах за допомогою специфічних методів [4, с. 56].

Найбільшого поширення серед представників загальнотеоретичної науки набуло визначення функцій держави крізь призму її сутності та соціального призначення, а саме як «…основні напрями її діяльності з управління суспільством, включаючи механізм державного впливу на розвиток суспільних процесів, в яких знаходить свій прояв її сутність і соціальне призначення» [5, с. 39].

Дана позиція кореспондується з нашим баченням функцій держави у контексті відображення сутності та змісту конкретної держави. Функції держави не є сталими. Їх трансформація здійснюється під впливом різноманітних внутрішніх і зовнішніх факторів. Це, своєю чергою, сприяє появі нових функцій, «відмиранню» інших, зміні третіх.

Як вірно зауважують ряд науковців: «Такими факторами можуть бути радикальні соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості завдань і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, традиції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які проживають на території країни; науково-технічний, інтелектуальний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації суспільства, створення загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.» [6, с. 56].

Нині головними чинниками впливу на еволюцію функцій держави мають глобалізаційні та інформаційні процеси, які зменшили роль матеріального виробництва за рахунок посилення значення інформації та інформаційно-комунікативних технологій та засобів зв’язку.

Зокрема гібридна війна Російської Федерації проти України продемонструвала, що попри наявність цілої низки правоохоронних органів держави, наявності відповідної оборонної техніки та інфраструктури, відсутні дійсно адекватні механізми спротиву інформаційній агресії чи подолання її наслідків в силу браку ефективної концепції державної інформаційної політики і захисту інформаційного простору держави. Нормативно-правова неготовність держави реагувати на інноваційні інформаційні загрози та інформаційні виклики національній безпеці України в силу своєї статичності сприяла нестачі реальних практичних механізмів обмеження пропагандистського мовлення агресора та забезпечення якісної інформаційної протидії.

Саме тому дійсно сутність та зміст держави є важливими факторами, що визначають спектр функцій конкретної держави.

Дану позицію підтримує й О. В. Бермічева, яка пропонує визначати функції держави, як основні (загальні) і постійні напрямки (види) її діяльності, які реалізуються у визначених формах, за допомогою спеціальних методів, мають комплексний (синтезуючий), предметно–політичний і об’єктивний характер, чітко визначений зміст, свій об’єкт впливу, відображають і конкретизують сутність, завдання, соціальне призначення й цілі держави [7, с. 78].

Більш сучасну термінологію щодо позначення сутності та змісту держави застосовує А. Є. Краковська, яка характеризує функції держави як пов’язані між собою напрямками цілеспрямованої правомочної діяльності держави регулятивно-управлінського характеру, що зумовлені рівнем та специфікою розвитку суспільних відносин (включаючи й ті відносини, на основі яких була конституйована сама держава і державна влада) [8, с. 96].

Змінність функцій держави підтверджується такою думкою дослідниці: «…система функцій будь-якої держави має динамічний і відкритий характер, а отже вона зазнає на собі постійного впливу соціального середовища і реагує на нього шляхом запровадження певних нових видів діяльності, вдосконалення чи уточнення вже існуючих видів діяльності, відмовою від тих чи інших сторін діяльності» [8, с. 96].

Систематизацію праць радянських, вітчизняних та зарубіжних авторів щодо осмислення функцій держави здійснив І. І. Мотиль, який висновує: «…у сучасній літературі поняття «функції» використовують: як вираження залежності при взаємодії між двома перемінними величинами; як сукупність процесів, що відбуваються у межах певного об’єкта дослідження; як бажаний результат певної соціальної дії, процесу, сукупності всіх очікуваних наслідків» [9, с. 45].

Близька нашому баченню критика дослідника патріархальних підходів щодо визначення цього поняття крізь призму сутності державної влади та відповідних їй соціальних завдань. Саме тому І. І. Мотиль акцентує увагу на оновленні призначення сучасної держави, що полягає «…у створенні передумов побудови, функціонування і розвитку інститутів громадянського суспільства, забезпеченні належних стандартів соціального життя» [9, с. 45], виокремлюючи такі детермінанти як «…розв’язання конкретних завдань щодо розвитку громадянського суспільства та демократизацію суспільного життя, захист прав і свобод людини і громадянина, забезпечення принципів соціальної справедливості» [9, с. 45].

Водночас часто-густо виникають функції держави, зумовлені не лише її сутністю, а й специфікою конкретної держави, конкретного суспільства, конкретного часово-територіального простору. Наприклад, в силу відсутності збройних конфліктів та агресивних дій зі сторони інших країн щодо нашої держави, тривалий час оборонна функція не була пріоритетною. Деякі з науковців навіть визнавали її як допоміжну, вторинну, «підфункцією» правоохоронної функції [10, с. 6]. Все це сприяло демілітаризації держави шляхом зменшення кількості Збройних сил України, оборонної інфраструктури та промисловості, утилізації зброї тощо.

Однак агресивні дій Російської Федерації щодо України детермінували домінування з-поміж спектру різних функцій оборонної функції в силу необхідності захисту національних інтересів від агресора шляхом збільшення оборонної промисловості та інфраструктури, кількості Збройних сил України, посиленню їх соціально-правого статусу тощо.

Зважаючи на зазначене вище, деякою мірою є слушною позиція науковців, які визначають категорію «функції держави» через «механізм державного впливу на суспільні процеси» [11, с. 68]. Адже, дійсно, реалізуючи певні функції в тих чи інших сферах суспільного життя, держава відіграє надзвичайно важливу роль у трансформаціях певних суспільних відносин, стимулюючи появу одних, зникненню чи розвитку інших суспільних процесів.

Здебільшого дослідники зауважують про те, що в функціях держави відображається «призначення», «цілі» та «завдання» здійснення державної влади. Логіко-семантичний аналіз категорій «ціль» (мета), «задачі», дозволяє констатувати, що здебільшого вони вказують на певний бажаний кінцевий результат. Мета є загальним дороговказом, певним вихідним базисом, що визначає пріоритетність конкретних завдань, які вирішуються за допомогою системи функцій держави. Отже, функції держави мають вторинний характер стосовно її цілей та завдань, а останні виступають своєрідними детермінантами функцій, які обумовлюють послідовність їх виникнення, зміну і розвиток.

Вважаємо, що мета та завдання держави на сучасному етапі реалізуються крізь призму національних інтересів. Головною метою функціонування держави є їх задоволення та реалізація. Саме національні інтереси детермінують мету та завдання конкретної держави, адже «національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток» [12].

Попри законодавчу закріпленість дефініції «національні інтереси», слід вказати про деякі її суттєві недоліки. У даному Законі України окреслюється, що національні інтереси є «…визначальні потреби суспільства і держави». Однак національні інтереси є комплексною категорією, яка охоплює не лише потреби держави чи суспільства, а й окремої людини.

Саме тому здебільшого у безпекознавчих доктринальних дослідженнях виокремлюється тріада національних інтересів: людини і громадянина; суспільства; держави.

Дану наукову позицію закріплено також й нормативно. Так, у ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» вказується, що об’єктами національної безпеки є:

-                          людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;

-                          суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє середовище і природні ресурси;

-                          держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність [12].

Як вірно зауважила Ю. Є. Максименко: «…національні інтереси України – це інтегроване вираження збалансованих інтересів людини, суспільства та держави» [13, с. 67].

Саме з метою задоволення національних інтересів у інформаційній сфері органи державної влади й органи місцевого самоврядування створюють відповідні інформаційні служби та розвивають, модернізують різноманітну інформаційну інфраструктуру.

Отже, з одного боку мета та завдання держави детерміновані національними інтересами як тріади збалансованих потреб людини, суспільства та держави, а з іншого – національні інтереси визначаються метою та завданнями держави.

Отже, враховуючи зауваження до наукових підходів розуміння поняття «функції держави», а також застосовуючи безпекознавчий підхід, вважаємо за можливе запропонувати таке визначення поняття «функції держави»: це магістральні напрями забезпечення національних інтересів людини, суспільства та держави, що реалізуються за допомогою різноманітних форм і методів спеціально створеними для цього державними та недержавними інституціями.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Загальна теорія держави і права : [навч. посіб.] / за ред. В. В. Копєйчикова. — К. : Юрінком, 2002. — 320 с.
2. Климентьєв  О. П. Інформаційна функція Української держави : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олександр Павлович Климентьєв. — К., 2014. — 220 с.
3. Горінецький Й. І. Правоохоронна функція держав Центральної Європи: теоретичні і практичні аспекти : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Й. І. Горінецький. — К., 2005. — 224 с.
4. Варич О.Г. Економічні функції сучасної держави: природа, сутність, зміст, тенденції розвитку в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / О. Г. Варич. — К., 2006. — 246 с.
5. Теорія держави та права : [навч. посіб.] / [Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. — К. : НАВС, 2017. — 318 с.
6. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.
7. Бермічева О. В. Соціальна функція держави в: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень» / О. В. Бермічева. — Х., 2002. — 17 с.
8. Краковська А. Є. Еволюція соціальної функції сучасної держави: теоретико-правовий аспект : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Анжеліка Євгеніївна Краковська. — К., 2012. — 200 с.
9. Мотиль І.І. Становлення та розвиток внутрішніх функцій української держави : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Іван Іванович Мотиль. — К., 2007. — 200 с.
10. Волинець В. Правові аспекти реалізації оборонної функції сучасної держави / В. Волинець // Юридична Україна. — № 5. — 2013. — С. 4—10
11.  Яременко О. Інформаційна функція української держави: поняття, мета та форми здійснення / О. Яременко // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 6. — С. 66—69
12. Про Основи національної безпеки України [Електронний ресурс] : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15.
13. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : дис… канд. юрид. наук : 12.00.01 / Юлія Євгеніївна Максименко. —  К., 2007. — 188 с.

здобувач Запорізького національного університету

Проаналізовано доктринальні підходи щодо розуміння поняття «суб’єкт інформаційних правовідносин», окреслено ДФС України як суб’єкта інформаційних правовідносин, визначено підрозділи ДФС України, що виступають суб’єктами внутрішніх інформаційних відносин та охарактеризовано їх функції.

Ключові слова: інформаційні правовідносини, суб’єкт інформаційних правовідносин, суб’єкт внутрішніх інформаційних відносин, функції суб’єктів внутрішніх інформаційних відносин

Проанализированы доктринальные подходы к пониманию понятия «субъект информационных правоотношений», обозначены ГФС Украины как субъекта информационных правоотношений, определены подразделения ГФС Украины, выступающие субъектами внутренних информационных отношений и охарактеризованы их функции.

Ключевые слова: информационные правоотношения, субъект информационных правоотношений, субъект внутренних информационных отношений, функции субъектов внутренних информационных отношений

The doctrinal approaches to understanding the notion of “subject of information legal relations” are analyzed, SFS of Ukraine is outlined as the subject of information legal relations, the units of the SFS of Ukraine, which act as subjects of internal information relations, are defined and their functions are characterized.

Key words: information legal relations, subject of information legal relations, subject of internal informational relations, functions of subjects of internal informational relations

Державна фіскальна служба України (ДФС України) збирає, зберігає та поширює інформацію, здійснює різноманітні інформаційні процеси та використовує інформаційні ресурси, а отже є суб’єктом інформаційних правовідносин. Безперервна циркуляція інформації між структурними елементами системи ДФС України, між системою та зовнішнім реципієнтом є неодмінним атрибутом ефективної податкової системи.

Саме тому важливим науковим завданням є визначення особливостей ДФС України як суб’єкта інформаційних правовідносин. Однак здебільшого цей аспект діяльності ДФС України не знаходить адекватного розгляду серед науковців, що й зумовило актуальність написання цієї наукової статті.

Метою написання даної наукової статті є окреслення напрямів реалізації інформаційної функції ДФС України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні підходи щодо розуміння поняття «суб’єкт інформаційних правовідносин»;

-       виокремити інформаційні відносини у сфері діяльності ДФС України;

-       визначити підрозділи ДФС України, що виступають суб’єктами внутрішніх інформаційних відносин та охарактеризувати їх функції.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали різні аспекти інформаційної проблематики в діяльності вітчизняних податкових органів, є: І. Бабін, С. Дуканов, Є. Збінський, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, В. Політило, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців теорії держави та права С. Алєксєєва, С. Гусарєва, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, а також фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, О. Тихомиров, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають монографічні дослідження серії «ORDO ORDINANS», започаткованої представниками української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-6].

Одним із важливих чинників забезпечення реалізації інформаційних правовідносин є визначення кола їх суб’єктів. Однак й донині в наукових колах не визначеним є розуміння понять «суб’єкт» та «суб’єкт інформаційних відносин».

Значення поняття «суб’єкт» різниться залежно від сфери вживання: 1. філософське визначення «істота здатна до пізнання навколишнього світу, об’єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності»; 2. книжне визначення «особа, група осіб, організація і т. ін., яким належить активна роль у певному процесі, акті»; 3. юридичне визначення «особа або організація як носій певних прав і свобод».

Особливо плюралістичними э погляди науковців щодо розуміння поняття «суб’єкт інформаційних відносин». Так, В. Копилов, досліджуючи поняття «суб’єкт інформаційних відносин», визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є особи, які вступають у правовідносини при здійсненні інформаційних процесів. У процесі інформаційних відносин суб’єкти характеризуються певною поведінкою (дія, бездіяльність). Дослідник наводить приклади, що це може бути набуття виключних прав, передача майнових прав, купівля-продаж інформаційних об’єктів, тиражування і поширення інформаційних об’єктів та інші аналогічні дії. Також автор слушно наголошує, що суб’єкти інформаційних відносин мають права, обов’язки і відповідальність при здійсненні інформаційних процесів [7, с. 212].

О. Яременко визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є їх учасники, які володіють інформаційною правосуб’єктністю, що включає в себе дві юридичні якості: інформаційну правоздатність, яка полягає у можливості мати інформаційні права і обов’язки та інформаційну дієздатність – можливість своїми діями набувати інформаційні права і створювати обов’язки [8, с. 158]. Отже, в основу даного визначення автор включає юридичні якості: інформаційну правоздатність та інформаційну дієздатність. Така дефініція має право на існування в межах визначення юридичних якостей, хоча вона є дещо звуженою та не підкріпленою законодавчо.

Також автор пропонує поділити суб’єктів інформаційних відносин на загальних та спеціальних залежно від обсягу інформаційних обов’язків. До загальних суб’єктів належать: держава та її органи, крім органів, що володіють спеціальною державною компетенцією; фізичні особи та юридичні особи, для яких інформаційна діяльність не є основним видом діяльності. До кола спеціальних суб’єктів інформаційних відносин належать юридичні особи, установчими документами яких передбачено інформаційну діяльність як основну: інформаційні агентства, друковані засоби масової інформації, видавництва, телерадіокомпанії, провайдери Інтернет, бібліотеки, архіви тощо, а також державні органи, для яких нормативно-правовими актами встановлено виконання управлінських, регулятивних чи інших функцій в інформаційній сфері [8, с. 157]. Зазначимо, що цей поділ є доволі умовним, оскільки він ґрунтується тільки на основній діяльності суб’єктів.

На противагу О. Яременко, розуміючи важливість законодавчої доктрини, В. Цимбалюк схиляється до думки щодо необхідності формування спеціального інституту суб’єктів інформаційного права у складі теорії права [9, с. 30].

Дослідник пропонує класифікувати суб’єктів інформаційної діяльності відповідно до учасників інформаційної діяльності: людина, громадянин, суспільство, держава.

Отже, основним суб’єктом інформаційних відносин є власник інформації. Він має право здійснювати визначені законодавством законні дії щодо об’єктів своєї власності. Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Право власності на інформацію має такі підстави: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, ви­користання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації. Отже, зазначимо, що суб’єктами відносин у сфері інформації можуть бути суб’єкти-власники та суб’єкти-користувачі інформації. Водночас зазначимо, що суб’єкти інформаційних відносин наділені як правами так і обов’язками, обсяг визначених прав залежить від правового статусу суб’єкта.

Серед найважливіших прав — право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію у будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом. При цьому учасники інформаційних відносин зобов’язані:

-       поважати інформаційні права інших суб’єктів;

-       використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

-       забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин;

-       забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою, зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

-       компенсувати шкоду, заподіяну за порушення законодавства про інформацію.

Первинно законодавчо визначене коло суб’єктів інформаційних відносин в Україні саме в податкових органах було зазначене у Концепції захисту інформації в органах державної податкової служби України, затверджені наказом ДПА України від 14 вересня 2006 року № 549.

Згідно з даним документом суб’єктами інформаційних відносин є: працівники податкових органів, фізичні та юридичні особи – платники податків; державні організації, установи, підприємства України; інші держави, їх громадяни та юридичні особи; міжнародні організації та особи без громадянства. Враховуючи класифікацію, зазначену в Концепції можемо констатувати, що інформаційні відносини у сфері діяльності ДФС України можуть виникати, розвиватись, змінюватись та припинятись між такими суб’єктами податкового права:

- структурними підрозділами ДФС України;

- державними органами та ДФС України;

- платниками податків та ДФС України;

- громадськістю та ДФС України;

- ДФС України та засобами масової інформації.

В. Коваль та В. Теремецький пропонують так поділяти інформаційні відносини у сфері діяльності ДФС України за суб’єктним складом:

1) внутрішні відносини (наприклад, обмін інформацією між підрозділами ДФС України);

2) інформаційні відносини іншими органами державної влади (наприклад, обмін інформацією між ДФС України та Міністерством фінансів України);

3) інформаційні відносини з платниками податків, громадськістю та ЗМІ [10, с. 146].

У структурі ДФС України слід виокремити ряд підрозділів, що виступають суб’єктами внутрішніх інформаційних відносин.

Одним із таких підрозділів є Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, основним завданням якого є: організація, здійснення та контроль заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації в апараті Державної фіскальної служби України та її територіальних органах.

Серед основних функцій цього підрозділу є:

-       організація, забезпечення охорони державної таємниці та контроль її стану в ДФС та її територіальних органах;

-       організація та забезпечення технічного захисту інформації, контроль за його станом;

-       організація криптографічного захисту інформації з обмеженим доступом та контроль його стану;

-       організація, координація заходів захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах та контролю за його станом в ДФС та її територіальних органах.

Не менш важливим суб’єктом внутрішніх інформаційних відносин є Департамент матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, основними завданнями якого як суб’єкта інформаційних відносин є:

1) документальне забезпечення діяльності апарату ДФС, встановлення єдиного порядку документування управлінської інформації і роботи з документами із застосуванням сучасних автоматизованих систем, методичне керівництво і контроль за дотриманням установленого порядку роботи з документами у структурних підрозділах ДФС, у територіальних органах, на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

2) організація роботи з укомплектування, зберігання, обліку та використання архівних документів;

3) забезпечення ДФС засобами зв’язку та надання методичної допомоги територіальним органам ДФС з питань організації роботи засобів зв’язку.

Особливе місце в системі суб’єктів внутрішніх інформаційних відносин в ДФс України займає Департамент інформаційних технологій, основними завданнями якого є:

- інформаційно-аналітичне забезпечення;

- адміністрування баз даних інформаційно-телекомунікаційних систем центрального рівня;

- забезпечення функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС) у ДФС;

- організація розробки програмного забезпечення інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС) у ДФС;

- забезпечення інформаційно-телекомунікаційної системи ДФС комп’ютерною технікою, системним та офісним програмним забезпеченням, а також їх облік, адміністрування і технічна підтримка;

- адміністрування телекомунікаційних систем та мережевих сервісів;

- інформаційний обмін із зовнішніми організаціями та інформаційне забезпечення ДФС та її територіальних органів;

- організація інформаційної взаємодії з органами виконавчої влади, іноземними митними адміністраціями, міжнародними організаціями та сторонніми організаціями з питань державної митної справи;

- організація та контроль за проведенням робіт із забезпечення функціонування електронних сервісів і їх технічної підтримки;

- забезпечення застосування електронного цифрового підпису в ДФС та її територіальних органах;

- організація та координація робіт щодо інформаційно-технічної підтримки користувачів, функціонування технічних та системних програмних засобів, інформаційних систем на автоматизованих робочих місцях ДФС тощо.

Не менш вагоме значення мають інформаційно-довідкові та інформаційно-аналітичні відділи, а також спеціальні підрозділи з протидії злочинам у сфері високих технологій.

Отже, нині в структурі ДФС України створено ряд підрозділів, які виконують спеціальні завдання та реалізують функції цієї інституції як суб’єкти інформаційних відносин. Зважаючи на те, що інформаційні правовідносини є доволі динамічними, не дивно, що структурні підрозділи ДФС України постійно реорганізуються, ліквідовуються та оновлюються.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Копылов В. А. Информационное право : учебник. – 2-е изд. перераб. и доп. / В. А. Копылов. – М. : Юристъ, 2003.- 512 с.

8. Яременко О. І. Інформаційні відносини як предмет правового регулювання: теоретичний аспект / Яременко О.І // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління права. – 2004. – № 1. – С.156-161.

9. Цимбалюк В. С. Суб’єкти інформаційного права та інформаційної діяльності / В.С. Цимбалюк // Правова інформатика. – 2010. –  №3(27). – С.29–32

10. Коваль В. Ф. Основні напрями модернізації взаємодії структурних підрозділів ДПС в інформаційній сфері / В. Ф.Коваль, В. І. Теремецький // Вісник вищої ради юстиції. – 2012. –  №2(10). – С.142-156

Бамбізов Євген Євгенович,

здобувач Запорізького національного університету

Проаналізовано доктринальні підходи щодо напрямів реалізації інформаційної функції ДФС України, виокремлено основні напрями реалізації інформаційної функції ДФС України, окреслено особливості інформаційно-облікового, інформаційно-аналітичного та інформаційно-контролюючого напрямів інформаційної функції ДФС України.

Ключові слова: інформаційна функція, інформаційна функція ДФС України, інформаційно-аналітичний напрям інформаційної функції, інформаційно-контролюючий напрям інформаційної функції, інформаційно-обліковий напрям інформаційної функції

Проанализированы доктринальные подходы относительно направлений реализации информационной функции Государственной фискальной службы Украины, выделены основные направления реализации информационной функции Государственной фискальной службы Украины, определены особенности информационно-учетного, информационно-аналитического и информационно-контролирующего направлений информационной функции Государственной фискальной службы Украины.

Ключевые слова: информационная функция, информационная функция Государственной фискальной службы Украины, информационно-аналитическое направление информационной функции, информационно-контролирующий направление информационной функции, информационно-учетное направление информационной функции

The doctrinal approaches to the directions of realization of the information function of SFS of Ukraine are analyzed, the main directions of realization of the information function of DFS of Ukraine are outlined, features of the informational-accounting, informational-analytical and informational-controlling areas of the information function of SFS of Ukraine are outlined.

Keywords: information function, information function of SFS of Ukraine, information-analytical direction of information function, information-control direction of information function, information-accounting direction of information function

Державна фіскальна служба України (ДФС України) збирає, зберігає та поширює інформацію, здійснює різноманітні інформаційні процеси та використовує інформаційні ресурси. Безперервна циркуляція інформації між структурними елементами системи ДФС України, між системою та зовнішнім реципієнтом є неодмінним атрибутом управлінського процесу. За допомогою інформаційних процесів ДФС України здатна здійснювати доцільну взаємодію із суспільством, координувати відносини між усіма елементами системи, спрямовувати її рух на досягнення поставленої мети, а саме забезпечення ефективності податкової системи.

Отже, на сучасному етапі розвитку українського суспільства та процесів інформатизації актуальним є визначення напрямів реалізації інформаційної функції податкових органів України. Адже за допомогою інформаційної функції податкові органи здійснюють аналіз інформаційних матеріалів з питань оподаткування, надають інформацію, обслуговують платників податків, запобігають правопорушенням і злочинам у сфері оподаткування.

Однак здебільшого цей аспект діяльності ДФС України не знаходить адекватного розгляду серед науковців, що й зумовило актуальність написання цієї наукової статті.

Метою написання даної наукової статті є окреслення напрямів реалізації інформаційної функції ДФС України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні підходи щодо напрямів реалізації інформаційної функції ДФС України;

-       виокремити основні напрями реалізації інформаційної функції ДФС України;

-       окреслити особливості окремих напрямів реалізації інформаційної функції ДФС України.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали різні аспекти інформаційної проблематики в діяльності вітчизняних податкових органів, є: І. Бабін, С. Дуканов, Є. Збінський, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, В. Політило, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців теорії держави та права С. Алєксєєва, С. Гусарєва, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, а також фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, О. Тихомиров, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають монографічні дослідження серії «ORDO ORDINANS», започаткованої представниками української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [1-6].

Аналіз доктринальної літератури у цій сфері дозволяє констатувати, що нині відсутній єдиний підхід щодо розуміння напрямів інформаційної функції податкових органів.

Так, В. Годун, Н. Орленко зазначають, що основним напрямом реалізації інформаційної функції податкових органів України є інформаційне забезпечення. До інформаційного забезпечення науковці відносять сукупність форм документів, нормативної бази і реалізованих рішень щодо обсягу, розміщення і форм організації інформації, яка циркулює в системі автоматизованого оброблення інформації в інформаційній системі [7, с. 110].

У своїх теоретичних роботах О. Розум зазначає, що реалізація інформаційної функції податкових органів є одним із напрямів діяльності державної податкової служби України щодо приймання та обробки певних податкових даних, а також виявлення, розкриття та розслідування податкових злочинів у процесі використання інформаційно-пошукових систем, різного роду обліків, відомчих та позавідомчих баз даних [8, с. 178].

Отже, інформаційно-облікове забезпечення діяльності ДФС України – це сукупність заходів, що впроваджуються працівниками державної фіскальної служби України з приводу обліку інформації та надання довідкових даних.

Другим напрямом реалізації інформаційної функції податкових органів України є інформаційно-аналітичне забезпечення як «…комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій» [9].

Для інформаційно-аналітичного напряму реалізації інформаційної функції податкових органів України використовується:

1) інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, що зазначені у звітних документах;

2) інформація, що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, що ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

3) інформація про фінансово-господарські операції платників податків;

4) про застосування реєстраторів розрахункових операцій;

5) інформація від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об’єкта оподаткування (в разі наявності), за якими його можна ідентифікувати;

6) інформація про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків;

7) що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

8) інформація про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

9) інформація про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема: найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти; податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи; вид дозвільного документа; вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ; дату видачі дозвільного документа; строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення); сплату належних платежів за видачу дозвільного документа; перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

10) інформацію про експортні та імпортні операції платників податків;

11) інформацію від банків, інших фінансових установ – інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;

12) від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

13) за наслідками податкового контролю;

14) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку [9].

Не менш важливим напрямом реалізації інформаційної функції ДФС України є інформаційно-контролюючий, що відбувається у процесі отримання податкової інформації контролюючими органами.

Така інформація безоплатно надається контролюючим органам періодично або на окремий письмовий запит контролюючого органу у визначені терміни. Інформація контролюючим органам може надаватись періодично. До неї, наприклад, належить розшифровка податкового кредиту та податкових зобов’язань у розрізі контрагентів.

Контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Платники податків та інші суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження.

Отже, інформаційно-контролюючий напрям – це діяльність ДФС України з приводу отримання, передачі, збереження та отримання доступу до інформації у процесі здійснення своїх функцій контролюючими органами.,

Зважаючи на зазначене вище, слід зауважити, що інформаційна функція ДФС України реалізовується у трьох напрямах:

1) інформаційно-обліковий напрям;

2) інформаційно-аналітичний напрям;

3) інформаційно-контролюючий напрям.

Водночас слід зазначити, що податкова інформація, зібрана за допомогою інформаційно-облікового, інформаційно-аналітичного та інформаційно-контролюючого напрямів зберігається в базах даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем ДФС України.

Дані інформаційні системи і засоби їх забезпечення є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних інформаційних систем, перелік таких систем також встановлюється ДФС України.

Отже, уся інформація, що використовується в системі ДФС України містить:

- відомості про стан дотримання податкового законодавства;

- про органи ДФС та їх підрозділи;

- про діяльність ДФС та її результати;

- дані про підприємства;

- дані про фізичних осіб.

Система інформаційного забезпечення складається із багатьох складових, що входять до єдиного інформаційного фонду. Інформаційний фонд фікальних органів України систематизується, уніфікується, зберігаються усі показники і документи, здійснюються засоби опису існуючих даних. Така система потребує постійного контролю, зберігання, класифікації, кодування та опису інформації.

За допомого автоматизованого напряму реалізації інформаційної функції податкових органів інформація в обов’язковому порядку впорядковується. З цією метою в органах ДФС створюються інформаційні системи, за допомогою яких інформація збирається, передається, обробляється, зберігається та видається. Такі системи можуть враховувати, систематизувати інформацію, що дає змогу відповідно забезпечувати діяльність ДФС. До інформаційних систем можна віднести реєстри, обліки, зведення тощо. Усі інформаційні системи ДФС можна поділити на ручні, механізовані та автоматизовані.

Станом на 2017 рік успішно працюють такі інформаційні системи ДФС України (електронні сервіси):

1. «Електронний кабінет платника», до якого включені розділи «Податковий календар», «Стан розрахунків з бюджетом», «Листування з органами ДФС», «Облікові дані», «Пошук інформації в реєстрах ДФС», «Подання заяв/запитів», «Подання декларацій про майновий стан і доходи в електронному вигляді», «Сплата податків (фізичним особам)», «Перегляд даних СЕА/ПДВ», «Інші електронні сервіси».

2. «Інформація з реєстрів», що містить розділи «Дані про взяття на облік платників», «Реєстр страхувальників», «Дані реєстру платників ПДВ», «Реєстр платників єдиного податку», «Інформація про РРО», «Інформація про книги ОРО», «Дані реєстру платників акцизного податку з реалізації пального», «Реєстр осіб, які здійснюють операції з товарами».

3. «Митна статистика», що складається зі «Зведені дані митної статистики зовнішньої торгівлі України».

4. «Дізнайся більше про свого партнера», що включає розділи «Перевірка потенційних бізнес-партнерів щодо сумлінності сплати податків до бюджету».

5. «Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс» – «Запитання – відповіді з Бази знань», «Нормативні та інформаційні документи», «Останні зміни в законодавстві», «Письмові консультації», «Актуальні запитання», «Ставки податків та зборів», «Інформація з питань митної справи», «Інтерактивна мапа», «Необхідно знати», «Контакт-центр ДФС», «Сервіс «Пульс», «Електронний цифровий підпис».

6. «Антикорупційний сервіс «Пульс» – «Можливість цілодобового повідомлення про неправомірні дії або бездіяльність працівників ДФС».

7. «Акредитований центр сертифікації ключів» – «Надання послуг електронного цифрового підпису».

8. «Електронна звітність» – «Спеціалізоване клієнтське програмне забезпечення для формування та подання звітності до «Єдиного вікна подання електронної звітності» – «Підтримка користувачів».

9. «Електронна митниця» – «Інформація щодо багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця».

10. «Дані реєстрів волонтерів АТО» – «Інформація про фізичних осіб-благодійників».

11. «Декларування громадян» – «Податкова декларація про майновий стан і доходи».

Отже, нині інформаційна функція ДФС України є важливою складовою діяльності даної інституції, що реалізовується шляхом інформаційно-облікового, інформаційно-аналітичного та інформаційно-контролюючого напрямів. Податкова інформація, зібрана за допомогою інформаційно-облікового, інформаційно-аналітичного та інформаційно-контролюючого напрямів зберігається в базах даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах ДФС України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Годун В. М. Інформаційні системи і технології : [навч. посіб.] / В. М. Годун, О. С. Орленко/ за ред. д-ра наук, проф. В.Ф. Ситника. — К. : КНЕУ, 2003. — 267 с.

8. Розум О.М. Інформаційне забезпечення виявлення, розкриття та розслідування податкових злочинів / О. М. Розум // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 10. — С. 177—180.

9. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112

Бамбизов Евгений Евгеньевич

соискатель Запорожского национального университета

Проанализировано состояние правового обеспечения информационной функции Государственной фискальной службы Украины путем систематизации нормативно-правовых актов в этой сфере, исследования среди них концептуальных, а также путем определения недостатков правового обеспечения в этой сфере. Констатировано, что несмотря на наличие значительного количества нормативно-правовых актов, определяющих правовые основы реализации информационной функции ГФС Украины, национальное законодательство требует совершенствования.

Ключевые слова: информационная функция, информационная функция налоговых органов, информационная функция ГФС Украины, правовое обеспечение, правовое обеспечение информационной функции ГФС Украины

The state law of information functions of the State Fiscal Service of Ukraine by systematizing regulations in this area are conceptual studies and isolating flaws legal support in this area. Stated that despite of the presence of a large number of regulations that determine the legal basis of the implementation of information function SFS of Ukraine, national legislation needs to be improved.

Key words: information function, information function of tax authorities, information function SFS of Ukraine, legal support, legal support information functions SFS of Ukraine

Система права и система законодательства Украины находятся на этапе реформирования и обновления, что детерминировано процессом становления Украины как независимого, демократического, социального и правового государства. Кроме того, мониторинг и ревизия правового обеспечения любых общественных отношений обусловлены трансформацией приоритета прав и свобод человека и гражданина.

Совершенствование информационной деятельности Государственной фискальной службы Украины (ГФС Украины) невозможно без адекватного правового обеспечения. Ведь от четкой и правильной правовой регламентации конкретных общественных отношений зависит их упорядочивание и развитие.

Однако в большинстве случаев этот аспект деятельности ГФС Украины не находит адекватного рассмотрения среди ученых, что и обусловило актуальность написания этой научной статьи.

Целью же статьи является определение состояния и перспектив развития правового обеспечения информационной функции ГФС Украины.

Для этого автором поставлены следующие задачи:

- предоставить авторское определение понятия «правовое обеспечение»;

- систематизировать нормативно-правовые акты, определяющие правовые основы информационной функции ГФС Украины;

- исследовать концептуальные нормативно-правовые акты, закрепляющие правовые основы информационной функции ГФС Украины;

- определить основные недостатки правового обеспечения информационной функции ГФС Украины.

Среди отечественных и зарубежных исследователей, которые рассматривали различные аспекты информационной проблематики в деятельности отечественных налоговых органов, являются: И. Бабин, С. Дуканов, Е. Збинский, И. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, В. Политыло, К. Проскура, А. Тимарцев, А. Шевчук, К. Юсупов и др.

Учитывая межотраслевой характер затронутой проблематики, не менее важными при раскрытии темы, являются труды специалистов информационного права, среди которых: В. Баскаков, В. Гавловский, М. Гуцалюк, М. Димчогло, В. Железняк, Б. Кормич, В. Липкан, А. Логинов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвиенко, Л. Рудник, А. Стоецкий, А. Туник, К. Татарникова, А. Тихомиров, В. Цымбалюк, Л. Харченко, К. Череповский, Н. Швец, Т. Шевцова, А. Шепета, А. Чуприна.

Особое место среди научных исследований в современной юридической доктрине занимают монографические исследования серии «ORDO ORDINANS», основанной представителями украинской научной школы информационного права В. А. Липкана [1-6].

Под понятием «правовое обеспечение» следует понимать упорядочение, охрану, реализацию и развитие общественных отношений уполномоченными на то государством органами, их юридическое закрепление с помощью правовых норм.

Анализ правового обеспечения информационной функции ГФС Украины, позволяет классифицировать нормативно-правовые акты в этой сфере на следующие группы:

1) нормативно-правовые акты, определяющие общие принципы информатизации, построения и становления информационного общества в Украине;

2) нормативно-правовые акты, закрепляющие концептуальные основы информатизации непосредственно ГФС Украины и ее структурных подразделений;

3) нормативно-правовые акты, регулирующие информационную функцию ГФС Украины по отдельным направлениям деятельности этой институции.

Весомую роль в системе правового обеспечения информационной функции ГФС Украины играет Налоговый кодекс Украины, который не только определяет «…исчерпывающий перечень налогов и сборов, взимаемых в Украине, и порядок их администрирования, плательщиков налогов и сборов, их права и обязанности, компетенцию контролирующих органов, полномочия и обязанности их должностных лиц во время администрирования налогов, а также ответственность за нарушение налогового законодательства» [7], но и функции и правовые основы деятельности ГФС Украины как главного органа, который формирует и реализует государственную финансовую политику.

Анализ норм Налогового кодекса Украины позволяет констатировать, что отдельные положения информационной деятельности ГФС Украины нашли свое отражение в различных разделах данного правового документа, а именно: информационное взаимодействие контролирующего органа с налогоплательщиком, особенности составления, подачи, внесение изменений в налоговую декларацию, а также специфика налоговых консультаций, налогового контроля, учета плательщиков налогов, проверок и информационно-аналитического обеспечения деятельности ГФС Украины.

Концептуальным нормативно-правовым актом, определяющим правовые основы функционирования ГФС Украины является Постановление Кабинета Министров Украины «О Государственной фискальной службе Украины», согласно которой определены задачи, функции, полномочия, компетенция, правовой статус председателя и сотрудников ГФС Украины и ГФС Украины в целом.

Не менее значим для определения информационной функции ГФС Украины Стратегический план развития ГФС Украины на 2015-2018 годы [8], согласно которому закрепляются базовые принципы, стратегические направления, цели и задачи развития Государственной фискальной службы Украины как главной государственной институции, которая реализует налоговую политику в государстве.

Если в предыдущих нормативно-правовых актах определяются общие концептуальные основы информационной функции государственных органов в целом и ГФС Украины в частности, то наиболее весомое значение имеют те нормативно-правовые акты, где конкретизируются составляющие информационной функции ДФС Украины.

Одним из важных направлений информационной функции ГФС Украины является обеспечение получения информации о налогоплательщиках Государственной фискальной службой Украины.

Реализация данного направления конкретизирована, прежде всего, Постановлением Кабинета Министров Украины «О порядке периодического представления информации органам государственной налоговой службы и получения информации указанными органами по письменному запросу» № 1245 от 27 декабря 2010 года.

Так, согласно данному Постановлению «… налоговая информация предоставляется органам государственной налоговой службы периодически или на основании отдельного письменного запроса таких органов в безвозмездном порядке» [9].

Другим способом получения ГФС Украины информации от налогоплательщиков является подача письменного запроса, где указываются правовые основания получения информации и направления запроса, содержание запрашиваемой информации, и соответствующее документальное ее подтверждение [9].

Письменный запрос о представлении информации направляется субъекту информационных отношений при наличии хотя бы одного из следующих оснований:

- выявление по результатам анализа налоговой информации, полученной в установленном законом порядке, фактов, свидетельствующих о нарушении налогоплательщиком налогового, валютного законодательства, законодательства в сфере противодействия легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, и другого законодательства, контроль за соблюдением которого возложен на органы государственной налоговой службы;

- возникновение потребности в определении уровня обычных цен на товары (работы, услуги) при проведении проверок;

- выявление недостоверности данных, содержащихся в налоговых декларациях, предоставленных налогоплательщиком;

- предоставление в отношении налогоплательщика жалобы о непредоставлении таким налогоплательщиком налоговой накладной покупателю или о нарушении правил заполнения налоговой накладной;

- проведение встречной сверки и тому подобное.

Порядок предоставления других видов информации базируется также на нормах подзаконных нормативно-правовых актов, а именно Постановления Кабинета Министров Украины «Об утверждении Порядка направления органам государственной налоговой службы предоставления об осуществлении мер по погашению налогового долга налогоплательщика и информации об отмене или изменении суммы начисленного денежного обязательства, а также формы указанного представления »[11], а также Постановления Кабинета Министров Украины «Об утверждении Порядка представления документов для применения налоговой социальной льготы »[12] и т.д.

Вторым направлением реализации информационной функции ГФС Украины является обеспечение доступа субъектов информационных отношений к налоговой информации, в рамках которой можно выделить доступ к публичной налоговой информации ГФС Украины, а также налоговой информации с ограниченным доступом.

Так, правовым фундаментом обеспечения доступа субъектов информационных отношений к открытой налоговой информации является Приказ Министерства финансов Украины «Об утверждении Порядка составления и представления запросов на получение публичной информации, находящейся во владении органов Государственной фискальной службы Украины, формы подачи запроса на получение публичной информации , находящейся во владении органов Государственной фискальной службы Украины »от 10 марта 2015 [13].

Согласно данного Приказа публичной налоговой информацией является «…задокументированная любыми средствами и на любых носителях информация, полученная или созданная в процессе выполнения органами ГФС Украины своих обязанностей, предусмотренных действующим законодательством, или которая находится в их владении» [14].

Право на доступ к публичной налоговой информации обеспечивается обязанностью ГФС Украины предоставлять ответы на информационные запросы, обращения, обнародованием информации на официальном сайте, отчетами в специальных брошюрах и сборниках официальной информации, размещать такую информацию на информационных стендах, а также информировать общественность путем публичных выступлений и тому подобное.

Доступ к информации является важным и необходимым инструментом общественного контроля за деятельностью государственных институтов. Несмотря на закрепленность отдельных важных принципов доступа граждан к открытой налоговой информации, говорить об адекватности и эффективности механизма доступа к такой информации невозможно, поскольку данный Приказ не закрепляет перечень открытой налоговой информации, виды юридической ответственности в случае нарушения права на доступ, порядка защиты нарушенного права и тому подобное.

Наличие значительного количества отсылочных и бланкетных норм в этой сфере способствует тому, что запрашивающие информацию отождествляют различные формы обращений между собой, не различая обращения с запросами на получение публичной информации и налоговой консультацией, или консультацией по вопросам практического использования отдельных норм налогового законодательства. Однако данные формы получения информации имеют существенные различия в порядке, правовых основаниях, сроках рассмотрения, содержании, требованиях оформления.

Несмотря на то, что обеспечение реализации права каждого на доступ к публичной информации в соответствии с законами Украины «О доступе к публичной информации» и «Об обращениях граждан» является важным стратегическим направлением информационной функции ГФС Украины, статистические данные свидетельствуют об ухудшении ситуации в этой сфере.

В частности, согласно отчету о поступлении в Государственную фискальную службу Украины запросов на получение публичной информации по состоянию на 01.01.2017 с 3472 таких документов (запросы на получение публичной информации, обращения о предоставлении консультации по вопросам практического использования отдельных норм налогового законодательства, обращения граждан в соответствии с Законом Украины «Об обращениях граждан») удовлетворено 2521 запрос на получение публичной информации (или 87% от общего количества запросов), отказано в удовлетворении 102 запросам (или 4% от общего количества запросов), направлено другим распорядителям информации, во владении которых она находится, 266 запросов (или 9% от общего количества запросов); по состоянию на 01.02.2017 из 255 вышеупомянутых документов удовлетворено 154 запроса на получение публичной информации (или 82% от общего количества запросов), отказано в удовлетворении 15 запросам (или 8% от общего количества запросов), направлено другим распорядителям информации, во владении которых она находится, 19 запросов (или 10% от общего количества запросов); по состоянию на 01.03.2017 с 514 вышеупомянутых документов удовлетворено 326 запросов на получение публичной информации (или 81% от общего количества запросов), отказано в удовлетворении 30 запросам (или 8% от общего количества запросов), направлено другим распорядителям информации, во владении которых она находится 45 запросов (или 11% от общего количества запросов), по состоянию на 01.04.2017 с 857 таких документов удовлетворено 603 запроса на получение публичной информации (или 84% от общего количества запросов), отказано в удовлетворении 36 запросам (или 5% от общего количества запросов), направлено другим распорядителям информации, во владении которых она находится, 76 запросов (или 11% от общего количества запросов), по состоянию на 01.05.2017 с 1132 таких документа удовлетворено 777 запросов на получение публичной информации (или 83% от общего количества запросов), отказано в удовлетворении 55 запросам (или 6% от общего количества запросов), направлено другим распорядителям информации, во владении которых она находится, 99 запросов (или 11% от общего количества запросов) [14-18].

Итак, несогласованность правовых норм различных законодательных актов, регулирующих механизм обеспечения права на доступ к налоговой информации, а именно законов Украины «О доступе к публичной информации» и «Об обращениях граждан», разбросанность норм, определяющих особенности реализации различных форм доступа к налоговой информации в многочисленных нормативно-правовых актах, негативно влияют на реализацию информационной функции ГФС Украины.

Не менее важным направлением информационной функции ГФС Украины является обеспечение защиты налоговой информации с ограниченным доступом.

Право на неразглашение должностными лицами ГФС Украины сведений о налогоплательщике без его письменного согласия и сведений, составляющих конфиденциальную информацию, государственную, коммерческую или банковскую тайну диалектически взаимосвязано с обязанностью должностных лиц ГФС Украины сделать все необходимое для предотвращения разглашения налоговой информации с ограниченным доступом.

В основном специалистами налогового права такая информация делится на служебную налоговую информацию и налоговую тайну.

Концептуальным нормативно-правовым актом, определяющим правовые основы защиты служебной налоговой информации, является Приказ ГФС Украины «Об утверждении Перечня сведений, содержащих служебную информацию в органах ГФС» от 28 августа 2014 года.

К сведениям, содержащих служебную информацию в ГФС Украины, относятся:

1) налоговая информация и проверочная работа;

2) сведения по вопросам охраны государственной тайны, технической и криптографической защиты информации;

3) сведения по вопросам информатизации;

4) работа с личным составом;

5) правоохранительная деятельность;

6) мобилизационная работа и гражданская защита;

7) несекретных делопроизводство;

8) таможенные вопросы [19].

Касательно налоговой тайны, то сейчас отсутствует ведомственное нормативно-правовое обеспечение в этой сфере. Защита данного вида тайны основывается на нормам Закона Украины «О государственной тайне».

Таким образом, исследование состояния правового обеспечения информационной функции ГФС Украины позволяет сделать следующие выводы.

1. В настоящее время правовое обеспечение составляют нормативно-правовые акты различной юридической силы, при доминировании информационных нормативно-правовых актов, в которых определяются общие принципы реализации информационной функции государственных институтов.

2. Несмотря на наличие достаточно большого ряда нормативно-правовых актов, следует констатировать отсутствие адекватного правового обеспечения информационных отношений в налоговой сфере.

3. В настоящее время нормативно неопределенными являются классификация, понятие отдельных видов налоговой информации, критерии дифференциации информации к тому или иному виду налоговой информации, правовой режим тайной налоговой информации, особенности доступа к налоговой информации с ограниченным доступом в исключительных случаях и тому подобное.

4. Наряду с указанными выше пробелами правовому обеспечению в этой сфере характерно коллизионность, превалирование отсылочных и бланкетных норм, что делает невозможным эффективную правореализацию в этой сфере.

5. Из-за наличия значительного ряда недостатков правового обеспечения актуальным есть ревизия и совершенствования «старых» нормативно-правовых актов, а также принятие новых нормативно-правовых актов.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112

8. Про Державну фіскальну службу України : Постанова Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник України. — 2014. — № 55. — Ст. 1507

9. Про затвердження Стратегічного плану розвитку ДФС України на 2015-2018 роки : Наказ ДФС України : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/rada/show/v0080872-15

10. Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом : Постанова Кабінету Міністрів України: // Офіційний вісник України. — 2011. — № 1. — Ст. 30

11. Про затвердження Порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов’язання, а також форми зазначеного подання: Постанова Кабінету Міністрів України: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/rada/show/v0080872-15

12. Про затвердження Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги: Постанова Кабінету Міністрів України : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/rada/show/v0080872-15

13. Порядок складання та подання запитів на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів доходів і зборів України : Наказ Міністерства доходів і зборів України // Офіційний вісник України. — 2015. — № 26. — Ст. 771

14. Звіт про надходження до Державної фіскальної служби України запитів на отримання публічної інформації станом на 01.01.2017 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/priymalnya-gromadyan/dostup-do-publichnoi-inform/zviti/

15. Звіт про надходження до Державної фіскальної служби України запитів на отримання публічної інформації станом на 01.02.2017 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/priymalnya-gromadyan/dostup-do-publichnoi-inform/zviti/285813.html

16. Звіт про надходження до Державної фіскальної служби України запитів на отримання публічної інформації станом на 01.03.2017 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/priymalnya-gromadyan/dostup-do-publichnoi-inform/zviti/285813.html

17. Звіт про надходження до Державної фіскальної служби України запитів на отримання публічної інформації станом на 01.04.2017 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/priymalnya-gromadyan/dostup-do-publichnoi-inform/zviti/285813.htm

18. Звіт про надходження до Державної фіскальної служби України запитів на отримання публічної інформації станом на 01.05.2017 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/priymalnya-gromadyan/dostup-do-publichnoi-inform/zviti/285813.html

19. Про затвердження Переліку відомостей, які містять службову інформацію в органах ДФС : Наказ ДФС України : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua/data/normativ/000/001/63299/Perelik.pdf

здобувач Запорізького національного університету

Система права та система законодавства України перебувають на етапі реформування та оновлення, що обумовлено процесом становлення нашої країни як «…суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави» [1]. Крім того, моніторинг та ревізія правового забезпечення будь-яких суспільних відносин детерміновані трансформацією «державоцентристської» моделі державного управління на «людиноцентристську», відповідно до якої не лише декларується пріоритет прав і свобод людини та громадянина, а й забезпечується їх реальність достатніми й адекватними правовими засобами, гарантованість з боку держави.

Інформатизація ДФС України сприяє удосконаленню її мети, завдань, принципів, методів та форм діяльності тощо. Однак даний процес потребує адекватного правового забезпечення. Адже від чіткої та правильної правової регламентації конкретних суспільних відносин залежить їх упорядкування та розвиток.

Отже, правове забезпечення має на меті упорядкування, регламентування, встановлення та гарантування будь-яких суспільних відносин.

Попри те, що дана юридична категорія доволі активно використовується у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі, а також визначається однією з найважливіших категорій юридичної науки, її трактування є не уніфікованим серед науковців. Так, М. В. Цвік визначає поняття «правове забезпечення» як цілеспрямовану дію на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів [2, с. 327]. Інші ж науковці стверджують, що сферою правового забезпечення є «…сукупність правил порядку управління, які можна і необхідно впорядкувати за допомогою норм права і правових засобів» [3, с. 457].

Свідомо уникаючи дискусії з цього питання, вважаємо за необхідне взяти за основу найбільш поширене в наукових колах визначення поняття «правове забезпечення» як упорядкування, охорона, реалізація і розвиток суспільних відносин уповноваженими на те державою органами, їх юридичне закріплення за допомогою правових норм.

Правове забезпечення інформаційної функції ДФС України базується на таких засадах.

1)                     Правове забезпечення інформаційної функції ДФС України охоплює нормативно-правові акти різної юрисдикції – Конституції, законів, постанов, указів, розпоряджень, а також міжнародних договорів та угод, ратифікованих Україною, та принципів і норм міжнародного права. При чому в системі правового забезпечення інформаційної функції ДФС України превалюють підзаконні нормативно-правові акти щодо законів.

2)                     Нині правові засади інформаційної функції ДФС України несистематизовані, а розпорошені в чималій низці інформаційних та податкових нормативно-правових актів.

Інформаційна ж функція ДФС України виявляється в таких напрямах як:

1) збір податкової інформації:

2) обробка та використання податкової інформації;

3) охорона та захист податкової інформації;

4) інформаційний обмін між ДФС України та іншими органами державної влади;

5) доступ до податкової інформації;

6) інформаційний обмін між ДФС України та платниками податків тощо.

Аналіз правового забезпечення інформаційної функції ДФС України, дозволяє класифікувати нормативно-правові акти у цій сфері на такі групи:

1)                    нормативно-правові акти, що визначають загальні засади інформатизації, побудови та становлення інформаційного суспільства в Україні;

2)                    нормативно-правові акти, що закріплюють концептуальні засади інформатизації безпосередньо ДФС України та її структурних підрозділів;

3)                    нормативно-правові акти, що регулюють інформаційну функцію ДФС України в окремих напрямах діяльності цієї інституції.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України : Закон України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 141
2. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права: підруч / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова, О.В. Петришин, С.М. Олейников;- М.В. Цвік (ред.). – Х.: Право, 2002. – 432 с.
3. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2-х т. – Т. 2. Теория права / под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – 518 с.

Бамбізов Євген Євгенович

здобувач Запорізького національного університету

Плюралізм соціальних потреб детермінує різноманітність функцій держави, які реалізуються спеціально створеними для цього установами, підприємствами та органами.

За допомогою функцій визначаються не лише демократичність, соціальність, рівень розвиненості держави, а й надаються інші характеристики, зокрема: правильність та обґрунтованість пріоритетів держави, рівень організованості та ефективності функціонування державних органів.

Саме тому пізнання функцій як держави, так й створених нею інституцій, сприяє виявленню їх соціального змісту та сутності, а також тих завдань, які стоять перед ними на тому чи іншому етапі розвитку.

У функціях держави та її державних органів відображаються призначення держави, цілі та завдання здійснення державної влади на конкретно визначеному історичному етапі розвитку.

«Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути радикальні соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості завдань і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, традиції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які проживають на території країни; науково-технічний, інтелектуальний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації суспільства, створення загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.» [1, с. 56].

Слід зауважити, що нині в юридичній доктрині категорії «функції держави» чи «функції державних органів» визначаються не лише як «напрями діяльності», а й як «механізм державного впливу на суспільні процеси, суспільні відносини». Адже реалізація функцій в тих чи інших сферах суспільного життя сприяє  створенню, зміні чи припиненню певних соціальних процесів та суспільних відносин.

Здійснення конкретних функцій може як стабілізувати умови розвитку суспільства, так і посилити його кризовий стан [2, с. 62].

Зважаючи на конкретні обставини для кожного періоду становлення держави стають пріоритетними різні функції. Нині ж вагому роль в усіх сферах життєдіяльності суспільства має інформаційна функція, адже від того хто, не лише  володіє, а й яким чином і за допомогою яких засобів використовує інформацію залежить ефективність функціонування системи стратегічних комунікацій.

При чому інформаційна функція є важливою не лише для тих органів, які безпосередньо створені для забезпечення та реалізції інформаційних інтересів людини, суспільства та держави, а й для тих, мета створення яких була абсолютно іншою.

Так, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску [3]. Отже, основним функціональним призначенням ДФС України є забезпечення національних інтересів у податковій та митній сферах.

Попри здавалось би допоміжний характер інформаційної функції, діяльність податкових органів так чи інакше пов’язана зі збиранням, зберіганням, використанням і поширенням інформації. Більше того, ефективність реалізації інформаційної функції податковими органами детермінує ефективність виконання покладених основних функцій, а саме забезпечення відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Однак дана проблематика є доволі нерозробленою у вітчизняній юридичній доктрині. Лише деякі аспекти інформаційної тематики порушуються окремими дослідниками в контексті питань інформаційної безпеки [4], податкової таємниці [5], податкової інформації [6-9] тощо.

Отже, визначення особливостей реалізації інформаційної функції податкових органів, а також ДФС України в контексті становлення системи стратегічних комунікацій є важливим та своєчасним напрямом наукової діяльності, що дозволить визначити специфіку організаційно-функціонального механізму у цій сфері, стан та перспективи удосконалення забезпечення інформаційної складової діяльності цих органів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.
2. Теорія держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. – К. : НАВС, 2017. – 318 с.
3. Про Державну фіскальну службу України : Постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236 // Офіційний вісник України. — 2014. — № 55. — Ст. 1507
4. Субіна Т. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в органах державної податкової служби України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. В. Субіна. — Ірпінь, 2010. — 19 с.
5. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової таємниці в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. А. Мандзюк, Є. Ф. Збінський / за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2017. — 360 с.
6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.
7. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. А. Мандзюк. —Запоріжжя, 2014. — 19 с.
8. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя, 2014. — 198 с.
9. Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : [монографія] / О. А. Мандзюк. — К. : Дорадо-Друк, 2015. — 192 с.

Бамбізов Євген Євгенович

здобувач Запорізького національного університету

Податкові органи України є важливим елементом механізму держави. Поряд з суто контролюючими функціями вони виконують також й інформаційно-сервісні завдання. При чому на ефективність виконання покладених на них основних функцій безпосередньо впливає рівень інформаційного забезпечення їх діяльності, адже на кожному етапі їх діяльності здійснюється збір інформації, її передача каналами зв’язку в місце обробки, обробка, аналіз інформації та контроль за реалізацією інформації.

Попри важливість інформаційної складової діяльності податкових органів нині цьому питанню не приділена належна увага серед фахівців податкового права. Здебільшого дослідниками розглядаються різні аспекти інституту податкової таємниці. Однак інші напрями інформаційної діяльності не розкрито на належному рівні й донині:

-                співвідношення права на доступ до податкової інформації та захист податкової інформації;

-                публічність діяльності податкових органів держави;

-                інформаційне співробітництво податкових органів України з іншими державними органами та суб’єктами податкового права тощо.

Це сприяє актуалізації дослідження інформаційної функції податкових органів України, визначенню її сутності та змісту, форм та методів її здійснення, суб’єктів реалізації, принципів та механізму забезпечення.

Становлення та розвиток інформаційної функції податкових органів України здійснюється на тлі адміністративної, конституційної, муніципальної, правоохоронної тощо реформ.

Вагомий вплив на здійснення інформаційної функції цих органів має також проголошення євроінтеграційного зовнішньополітичного курсу, що обумовлює врахування міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Слід зауважити, що визначення поняття «інформаційна функція податкових органів держави» відсутнє як в наукових джерелах, так й у нормативно-правових актах.

Але в Податковому кодексі України визначаються концептуальні правові засади інформаційно-аналітичної діяльності контролюючих органів як комплексу заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій [1].

Навіть поверхневий аналіз зазначеної вище дефініції дозволяє констатувати, що категорія «інформаційна функція податкових органів держави» є більш широкою, що охоплює не лише комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, а й охорона та захист податкової інформації, інформаційний обмін між ДФС України та іншими органами державної влади, а також платниками податків.

Як вірно зауважує Ж. О. Павленко: «У широкому розумінні інформаційна функція − це загальносоціальна головна функція держави, в якій можна виділити дві похідні функції: функцію інформаційного забезпечення діяльності держави в цілому, її органів, установ, посадових осіб та інформаційно-комунікативну функцію, тобто функцію інформаційного обслуговування громадян – діяльності державних і суспільних органів, організацій, установ, посадових осіб щодо задоволення потреб і законних інтересів громадян в одержанні необхідних зведень, повідомлень, знань, що стосуються політичних, економічних, соціально-культурних і соціально-побутових сторін життєдіяльності держави, особистості, суспільства. У свою чергу, інформаційно-комунікативна функція, головне призначення якої — забезпечення реалізації конституційного права громадян на доступ до інформації, розпадається на низку самостійних елементів, головним з яких є інформування населення, що полягає в регулярному і цілеспрямованому наданні громадянам у встановленому законом порядку різних відомостей, повідомлень, знань, які об’єктивно, повно і вчасно характеризують роботу цих органів, а також прийняті ними рішення» [2, с. 210].

Отже, інформаційна функція ДФС України виявляється в таких напрямах як:

1) збір податкової інформації:

2) обробка та використання податкової інформації;

3) охорона та захист податкової інформації;

4) інформаційний обмін між ДФС України та іншими органами державної влади;

5) доступ до податкової інформації;

6) інформаційний обмін між ДФС України та платниками податків тощо.

Зважаючи на зазначене вище, інформаційна функція податкових органів держави – це діяльність податкових органів зі створення, збирання,  одержання,  зберігання,  використання, поширення, охорони та захисту податкової інформації, необхідної для виконання ними покладених на них завдань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
2. Павленко Ж. О. Поняття інформаційної функції держави / Ж. О. Павленко // Проблеми законності. — 2011. — № 117. — С. 202—211

Бамбізов Євген Євгенович

здобувач Запорізького національного університету

Проаналізовано доктринальні підходи щодо визначення поняття «функції держави», «функції державного органу», «функції органів державної влади», а також визначено співвідношення зазначених вище категорій; надано авторське визначення поняття «інформаційна функція податкових органів» та окреслено основні напрями її реалізації.

Ключові слова: податкова інформація, функція держави, інформаційна функція, інформаційна функція податкових органів, комунікативна функція податкових органів

Проанализированы доктринальные подходы к определению понятия «функции государства», «функции государственного органа», «функции органов государственной власти», а также определено соотношение указанных выше категорий; предоставлено авторское определение понятия «информационная функция налоговых органов» и обозначены основные направления ее реализации.

Ключевые слова: налоговая информация, функция государства, информационная функция, информационная функция налоговых органов, коммуникативная функция налоговых органов

Analyzed doctrinal approaches to the definition of «public functions», «public authority functions», «functions of state power», and also the value of the above categories; copyright to the definition of «information function of the tax authorities» and outlined the main directions of its implementation.

Keywords: tax information, feature state information function, information function of the tax authorities, tax authorities communicative function

Сучасна держава здійснює значний масив функцій, зміст яких є надзвичайно різноаспектним, обумовлений її призначенням, історичними умовами й об’єктивними закономірностями існування та розвитку суспільства.

Стратегічне значення та роль інформації в ХХІ сторіччі сприяє переосмисленню такої функції як інформаційна. Адже від її ефективної реалізації залежить ефективність виконання покладених на ці органи основних завдань.

Попри здавалось би допоміжний характер інформаційної функції, діяльність державних органів так чи інакше пов’язана зі збиранням, зберіганням, використанням і поширенням інформації.

Однак здебільшого цей аспект діяльності державних органів не знаходить адекватного розгляду серед науковців. Отже, недостатнім порівняно з потребами українського суспільства вбачається вивчення інформаційної функції державних податкових органів України, що й зумовило актуальність обрання теми цієї наукової статті.

Метою написання даної наукової статті є теоретико-методологічне дослідження стану та перспектив реалізації інформаційної функції державних податкових органів України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні підходи щодо визначення поняття «функції держави» та «функції державного органу»;

-       визначити співвідношення зазначених вище категорій;

-       надати авторське визначення поняття «інформаційна функція податкових органів»;

-       окреслити основні напрями реалізації інформаційної функції податкових органів України.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали різні аспекти інформаційної проблематики в діяльності вітчизняних податкових органів, є: І. Бабін, С. Дуканов, Є. Збінський, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, В. Політило, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців теорії держави та права С. Алєксєєва, С. Гусарєва, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, а також фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, О. Тихомиров, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають монографічні дослідження серії «ORDO ORDINANS», започаткованої представниками української наукової школи інформаційного права доктором юридичних наук В. А. Ліпкана [1-6].

Уперше термін «функція» було введено в науковий обіг німецьким ученим Г. Лейбніцем ще у XVII–XVIII ст.ст. для означення залежності одних процесів або їх змін від інших (у математиці розуміється як залежність однієї величини від інших) [7, с. 1300].

Нині ж дана категорія є важливою одиницею понятійно-категоріального апарату юридичної науки. Однак й дотепер відсутнє її уніфіковане визначення серед науковців, оскільки «… це поняття є складним, багатогранним та різноплановим, що не дає можливості викласти його у відносно короткому формулюванні, зумовлює плюралізм підходів учених до інтерпретації функцій держави і доцільність їх подальшого осмислення в контексті сучасних перетворень держави і суспільства» [8, с. 23].

Здебільшого в загальнотеоретичних розвідках під поняттям «функції держави» розуміють основні напрями діяльності, у яких знаходять своє втілення сутність та соціальна спрямованість, завдання й цілі держави [9, с. 65] чи основні напрями діяльності із вирішення завдань, що стоять перед державою на різних етапах розвитку, за допомогою спеціальних форм і методів їх реалізації [10, c. 222].

Близька нашому баченню є позиція А. П. Глебова: «Функція держави припускає єдність таких чотирьох елементів: а) об’єкт (вид суспільних відносин: виробничих, ідеологічних, міжкласових тощо); б) соціальне призначення держави певного історичного типу в регулюванні цієї групи відносин; в) практична діяльність держави (з реалізації свого призначення); г) кінцева мета (на досягнення якої спрямована регулююча діяльність держави в рамках цього виду відносин)» [11, с. 102−104].

Отже, в функціях держави відображається призначення держави, цілі та завдання здійснення державної влади.

«Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути радикальні соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості завдань і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, традиції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які проживають на території країни; науково-технічний, інтелектуальний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації суспільства, створення загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.» [12, с. 56].

Поряд з категорією «функції держави» дослідники доволі активно застосовують й категорії «функції державного органу» та «функції окремих гілок влади». Попри логічний взаємозв’язок цих категорій, що виявляється в тому, що трансформації функцій держави обумовлюють певну трансформацію функцій органів держави, вони не є взаємозамінними, адже кожен орган державної влади (державний орган) як елемент цілісної системи органів держави (апарату держави) відіграє в ній специфічну роль, тобто має спеціальне призначення. Однак функції окремих органів мають різний ступінь взаємозв’язку з функціями держави. Зокрема деякі органи мають вагомий вплив на реалізацію багатьох функцій держави, інші – менший.

Так, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску [13]. Відповідно до свого основного функціонального призначення ДФС України її функції мають дещо обмежений характер, однак залежно від того наскільки ефективно реалізовує свої функції дана інституція обумовлюється ефективно забезпечені важливі сфери суспільства та держави.

Відсутність усталених теоретико-методологічних знань щодо понятійно-категоріального апарату у цій сфері, а також плюралізм доктринальних класифікацій функцій на певні види, сприяє неоднозначному баченню інформаційної функції в системі функцій держави.

Тенденція виокремлення цієї функції в якості самостійної виявилась лише недавно. Так, О. Ф. Скакун [14, с. 144] поряд із законодавчою, виконавчою, судовою, правоохоронною виокремлює й інформаційну на основі такого критерію як «засоби її діяльності» та за сферами (об’єктами) разом з політичною, економічною, екологічною, культурною тощо.

В. Ф. Погорілко зауважує, що інформаційна функція є основною функцією держави [15, с. 78].

Попри появу ґрунтовних зарубіжних монографічних праць у цій сфері [16; 17] у вітчизняній юридичній доктрині відсутні адекватні наукові розробки щодо історії виникнення, сутності, змісту, суб’єктно-об’єктного складу, форм та методів її здійснення, а також механізму її реалізації. Більше того, нині спостерігається плюралізм наукових підходів навіть щодо назви цієї функції як-от: «інформаційна функція держави» (А. Васеніна, В. Погорілко, О. Скакун), «інформаційно-комунікативна функція держави» (І. Нікодімов), «комунікативна функція держави» (О. Лощихін), «функція інформаційної безпеки» (Ю. Максименко, О. Тихомиров).

Однак забезпечення реалізації інформаційної функції здійснюється цілою низкою як загальної, так й спеціальної компетенції.

Серед загальних суб’єктів реалізації інформаційної функції держави слід виокремити такі, як: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, міністерства, інші центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи судової влади тощо.

Суб’єктами спеціальної компетенції реалізації інформаційної функції є: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна рада України з питань захисту суспільної моралі, Рада Національної безпеки і оборони України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Служба безпеки України, Державний комітет архівів, Державний комітет статистики, Державний комітет телебачення і радіомовлення України тощо.

Так, залежно від конкретного виду інформаційних відносин, на які здійснюється управлінський вплив, державні органи поділяються на: 1) органи, які здійснюють загальне управління інформаційною сферою та реалізують державну інформаційну політику (Державний комітет телебачення і радіомовлення України): 2) органи, що формують і забезпечують реалізацію державної мовної політики у сфері захисту суспільної моралі (Міністерство культури і туризму); 3) органи, які здійснюють управління в галузі одержання і зберігання інформації (Державний комітет архівів, Державний комітет статистики); 4) органи, що здійснюють моніторинг та аналіз окремих видів інформації (Державний комітет фінансового моніторингу) [18, с. 114].

Діяльність ДФС України також має яскраво виражений інформаційний характер.

Інформаційна функція ДФС України виявляється в таких напрямах як:

1)                    збір податкової інформації:

а) від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація:

-       що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, інших звітних документах;

-       що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

-       про фінансово-господарські операції платників податків;

-       про застосування реєстраторів розрахункових операцій;

б) від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація:

- про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами;

- про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків;

- що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

- про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

- про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема: найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти; податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи; вид дозвільного документа; вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ; дату видачі дозвільного документа; строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення); сплату належних платежів за видачу дозвільного документа; перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

- про експортні та імпортні операції платників податків;

в) від банків, інших фінансових установ – інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;

г) від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

д) за результатами податкового контролю;

2) обробка та використання податкової інформації;

3) охорона та захист податкової інформації;

4) інформаційний обмін між ДФС України та іншими органами державної влади тощо.

Отже, інформаційна функція податкових органів держави – це діяльність податкових органів зі створення, збирання,  одержання,  зберігання,  використання, поширення, охорони та захисту податкової інформації, необхідної для виконання ними покладених на них завдань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

3. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

4. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

5. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

6. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

7. Борисов А. Ю. Государственная политика в области информационной безопасности на современном этапе : дис. … канд. полит. наук : 23.00.02 / А. Ю. Борисов − М., 2006. − 166 с.

8. Тихомиров О. О. Забезпечення інформаційної безпеки як функція сучасної держави : [моногр.] / О. О. Тихомиров; заг. ред. Р. А. Калюжний. − Центр навч.-наук. та наук.-практ. вид. НА СБ України, 2014. – 196 с.

9. Теорія держави і права : [навч. посіб.] / [заг. ред. В. В. Копєйчиков]. − К. : Юрінформ, 1995. − 192 с.

10. Оксамытный В. В. Теория государства и права : учебник для студ. высших учеб. заведений / В. В. Оксамытный. − М. : Изд-во «ИМПЭ-ПАБЛИШ», 2004. − 563 с.

11. Глебов А. П. К теории функцій государства / А. П. Глебов // Каск Л. И.  Функции и структура государства / Л. И. Каск. − Л. : Изд. ЛГУ, 1969. − 64 с.

12. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.

13. Про Державну фіскальну службу України : Постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236 // Офіційний вісник України. — 2014. — № 55. — Ст. 1507

14. Скакун О. Ф. Теория государства и права : [учеб.] / О. Ф. Скакун. − Х. : Консум, 2000. − 245 с.

15. Погорілко В. Ф. Функції української держави та їх правові основи / В. Ф. По- горілко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1. – С. 10–12.

16. Васенина А. Н. Информационная функция современного российского государства : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства ; История учений о праве и государстве» / А. Н. Васенина. – Н. Новгород, 2007. – 36 с.

17. Никодимов И. Ю. Информационно-коммуникативная функция государства и механизм ее реализации в современной России (теоретический и сравнительно-правовой анализ) : автореф. дисс. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / И. Ю. Никодимов. – СПб., 2001. – 40 с.

18. Костецька Т. А. Інформаційна функція держави: конституційні та інституаційні аспекти / Т.А. Костецька // Держава і право. — 2010. — № 47. — С. 113-119.

Збінський Євген Федорович,

Директор Інституту податкової політики

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук,

Паночек Ольга,

експерт Інституту податкової політики ГОСЛ

Важливою умовою забезпечення реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також національних інтересів в інформаційній сфері виступає правове регулювання суспільних відносин.

Можемо погодитись із О. С. Родіоновим у тому, що правові режими виступають сполучною ланкою між нормативним актом і правозастосовчою практикою, оскільки від якості їх використання в обох сферах, грамотного закріплення в законодавстві залежить успіх управлінського процесу; а саме що режимне регулювання перейшло з рівня переважно відомчого нормотворення на законодавчий, у зв’язку з чим проблема правових режимів стає однією найбільш значущих в теорії права [1, с. 24].

Попри загальновживаність як в науковій літературі, так й у вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актах категорії «правовий режим», визначення цього поняття є доволі дискусійним серед дослідників. Причому трактування в галузевих дослідженнях має подекуди діаметрально протилежний характер. Особливо неоднозначним є визначення поняття «правовий режим податкової таємниці», що має важливе значення в контексті реалізації державної інформаційної політики.

Віддаючи належне окремим публікаціями з даної тематики, зауважимо, що особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині посідають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [2-7].

Останнім часом це поняття особливо динамічно застосовується фахівцями інформаційного права, розкриваючи зміст та специфіку правового регулювання окремих видів інформації: правовий режим персональних даних, правовий режим податкової інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом тощо.

Також відзначимо, що не менш плюралістичною є доктринальна термінологія. Так, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [8] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж»; О. О. Городов – «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [9]; Б. А. Кормич – «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [10]; А. І. Марущак – «правовий статус інформації» [11].

Відсутність легальної дефініції та узгодженої наукової думки щодо визначення поняття «правовий режим», особливостей його структури, а головне специфіки нормативно-правового оформлення потребує додаткового теоретичного осмислення.

Уперше категорію «правовий режим» до наукового обігу було введено С.С. Алексєєвим, пропонуючи таке визначення цього поняття як порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [12, с. 185].

Аналіз доктринальних джерел у цій сфері дозволяє дійти наступних висновків.

1.      Правовий режим – самостійна правова категорія.

2.      Близькі, але не тотожні за змістом до поняття «правовий режим», є поняття «механізм правового регулювання», «інститут права», «правовий статус», «правове становище» тощо.

3.      Правовий режим є однією з детермінант, що визначає характер, результат і ступінь ефективності правового регулювання.

4.      Правовий режим – це система умов здійснення правового регулювання.

5.      Правовий режим у правовій політиці виступає найважливішою умовою вдосконалення дієвості правових норм.

6.      Правовий режим – складний феномен правового життя, що охоплює різноманітні варіативно поєднані правові засоби.

7.      Правовий режим є складовим елементом управлінського процесу.

8.      Правовий режим має певну специфіку в різних галузях права.

9.      Правовий режим визначається в нормативно-правових актах та забезпечується державним примусом.

10.    Встановлення правового режиму має за мету упорядкування специфічного кола суспільних відносин шляхом чіткого визначення мети, просторово-часових меж, суб’єктів, об’єктів тощо.

Новаторським є підхід щодо цього питання О. А. Мандзюка, який здійснив класифікацію правового режиму податкової інформації залежно від суб’єктів (правовий режим податкової інформації фізичних осіб, правовий режим податкової інформації юридичних осіб); за територією розповсюдження (загальнодержавний; регіональний; місцевий); залежно від змісту податку (правовий режим податкової інформації щодо податків на доходи; правовий режим податкової інформації щодо податків на споживання; правовий режим податкової інформації щодо податків на майно тощо); залежно від функцій права (регулятивний, охоронний); залежно від сфер використання (внутрішній (правовий режим податкової інформації, що діє у сфері функціонування податкових органів) і зовнішній (правовий режим податкової інформації, що діє між податковими органами та іншими учасниками податкових відносин)); залежно від сфери життєдіяльності (правовий режим податкової інформації в культурній сфері, правовий режим податкової інформації в економічній сфері, правовий режим податкової інформації в політичній сфері тощо); залежно від джерел (правовий режим податкової інформації, отриманої з зовнішніх джерел (податкова інформація, надана платниками податків; з банківських чи правоохоронних установ тощо); правовий режим податкової інформації, отриманої з внутрішніх джерел (податкова інформація, що отримана податковими органами шляхом самостійного пошуку); залежно від рівня збору інформації (правовий режим вхідної податкової інформації і правовий режим вихідної податкової інформації); за часом дії (постійні і тимчасові); залежно від форми закріплення (правовий режим публічно оголошеної податкової інформації, правовий режим документованої податкової інформації, правовий режим податкової інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах); залежно від порядку доступу (відкрита податкова інформація і податкова інформація з обмеженим доступом) [13, с. 25].

Отже, правовий режим податкової таємниці — це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків, що стала відома співробітникам податкового органу у зв’язку з виконанням покладених на них службових обов’язків, передбаченим чинним законодавством.

Правовий режим податкової таємниці виступає складовим елементом правового режиму інформаційної політики, і від його коректного дослідження та трактування залежить ефективність реалізації не лише податкової, а й державної інформаційної політики в цілому.

Список використаної літератури:

1. Родионов О. С. Механизм установления правовых режимов российским законодательством : дис… канд… юрид. наук : 12.00.01 / Олег Сергеевич Родионов. — Саратов., 2001. — 157 с.

2. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

3. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

4. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

5. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

7. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

8. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. — М. : Юринформцентр, 2001. — 352 c.

9. Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. — С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. — 305 c.

10. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: [навч. посіб.] — К. : КНТ, 2004. — 332 с.

11. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: [Навчальний посібник]. — К. : КНТ, 2007. — 532 с.

12. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве/ Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.

13. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. А. Мандзюк. —Запоріжжя, 2014. — 19 с.