радник Президента ГОСЛ,

Заступник начальника управління координації діяльності у сфері оборони та безпеки  – начальник відділу стратегічного планування у секторі оборони та безпеки департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки Мінекономрозвитку

Необхідність перегляду питань захисту систем, об’єктів та ресурсів, які є критично важливими для функціонування суспільства, соціально-економічного розвитку країни та національної безпеки виступає нагальною проблемою не лише в практичній царині, а й передусім потребує свого вирішення в рамках наукових дискусій, відпрацювання науково обґрунтованих концепцій.

Вибухи на військових складах у Калинівці та Балаклеї, а також остання масштабна хакерська атака «Petya» на сервери Кабінету Міністрів України та більшості державних органів, а також на критично важливі об’єкти енергетичної інфраструктури, показали, що питання забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури держави є настільки складним, що для його вирішення не достатньо наявного у держави законодавчого та інституційного інструментарію.

Слід констатувати, що на сьогодні з позицій системного підходу, а також з урахуванням застосування теорії математичного моделювання та теорії адаптивних систем єдина державна система захисту критичної інфраструктури фактично відсутня. Більше того, захист об’єктів, які згідно зі світовою практикою відносять до категорії «критичної інфраструктури», врегульований сегментарно та,  переважно, у відомчих нормативно-правових актах. Таким чином відсутність системного правового впливу на дану сферу суспільних відносин призводить до хаотичного та фрагментарного, почасти лише оперативного управління державною інфраструктурною політикою.

Це призводить до того, що окремо здійснюються заходи фізичного захисту, окремо – заходи цивільного захисту, окремо – кіберзахист. Також, відокремлено існує механізм запобігання, реагування і припинення терористичних актів та мінімізації їх наслідків.

Як наслідок, констатую,  що в Україні фактично відсутній центральний орган виконавчої влади, який би здійснював організацію державної інфраструктурної політики.

Водночас підкреслю, що роль спеціальних служб у захисті об’єктів критичної інфраструктури, одна з найголовніших. Це пов’язано насамперед з тим, що саме на спеціальні служби покладено функцію недопущення дестабілізації національних систем, в т.ч. національної кредитно-банківської системи та страхового ринку; а також протидія втручанню у стабільне функціонування систем, в т.ч. кредитно-банківської системи та системи державних фінансів, використанню їх на шкоду національним інтересам України.

З огляду на динамічність поширення загроз національній безпеці держав, необхідно якнайшвидше створити єдину державну систему захисту критичної інфраструктури України.

Хочу звернути увагу, що критична інфраструктура є надскладним комплексом елементів, серед яких: низка організаційних структур, різні управлінські моделі, залежні і взаємозалежні функції і системи і у фізичному, і у віртуальному просторах.

З огляду на це, першочерговим завданням є перехід від фрагментарного підходу до виокремлення цієї системи як єдиного цілого. Для цього необхідно сформувати нормативно-правову базу й створити відповідне інституційно-організаційне забезпечення.

Відтак, за ініціативи Служби безпеки України спільно з Мінекономрозвитку було вирішено запропонувати концептуально нове рішення щодо запровадження державного механізму регулювання сфери захисту критичної інфраструктури. З цією метою було розроблено та прийнято Урядом розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури України.

Зауважу, що запропонована нами державна система захисту критичної інфраструктури закладає якісно новий рівень державного управління у цій сфері: сучасні підходи до управління безпековими ризиками, оптимізоване використання наявних ресурсів, гнучкість та швидкість реагування на інциденти та кризи.

Комплексне створення державної системи захисту критичної інфраструктури  розраховане на десятирічний термін (з 2017 по  2027 роки) та передбачає: визначення нормативно-правової бази у сфері захисту критичної інфраструктури та інституційні й організаційні засади державної системи захисту критичної інфраструктури.

У законі доцільно врегулювати питання щодо:

1) створення та функціонування державної системи захисту критичної інфраструктури;

2) визначення функцій, повноважень та відповідальності центральних органів виконавчої влади та інших органів у сфері захисту критичної інфраструктури, зокрема і визначення державного органу, який координуватиме захист критичної інфраструктури;

3) запровадження єдиної методології проведення оцінки загроз критичній інфраструктурі та реагування на них;

4) запровадження критеріїв та методології віднесення об’єктів інфраструктури до критичної інфраструктури та інше.

З огляду на це постає низка важливих, навіть ключових питань, які ми маємо не лише обговорювати на наукових конференціях, а намічати механізми їх чіткого вирішення та впровадження вжиття.

Наголошу на тому, що за нинішніх умов недостатньо лише законодавчо закріпити модель державної системи захисту критичної інфраструктури, потрібно створити дієвий механізм реагування на ту чи іншу загрозу об’єктам критичної інфраструктури, яка лежить зовсім в інший площині та потребує консолідованих зусиль усього сектору безпеки та оборони держави.

Кушнір Ольга Василівна,

Міністерство інформаційної політики України,

кандидат юридичних наук

Максименко Юлія Євгенівна,

Голова Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук, доцент

Вихід комунікації поза національні, етноментальні і культурологічні межі зумовлює потребу у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційно-комунікативного простору і відповідати задоволенню їхніх законних інтересів [1].

Стратегічні комунікації в суспільстві знань формують нові можливості для реалізації даних інтересів.

Проведений нами формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз уможливлюють резюмувати, що усі наявні наукові праці зі словом «комунікація» в назві переважно політичної спрямованості [2―9]; стосуються філософських наук [10―12] чи соціології [13―14] тощо. При цьому, подеколи комунікація розглядається як «інструмент…політики» [20]; «…система інституцій..» [21; с. 3] та «…системна взаємодія..» [21; с. 8] тощо.

Можливо саме через брак уваги до теми стратегічних комунікацій й недослідженість її в науковій площині наша держава і виявилась неспроможною вчасно відвернути від себе агресію й відповісти на сучасні загрози, зокрема на гібридні війни [22].

Поняття стратегічних комунікацій визначено у Воєнній доктрині України, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 якої визначено, що «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [15].

Таким чином, йдеться про взаємопроникнення ― комунікацій в нетрадиційні для неї області, і нетрадиційних областей ― в комунікації.

Зауважимо й на визначення «стратегічних комунікацій» у США, що подано у Вільній енциклопедії Вікіпедії ― скоординовані дії, повідомлення, зображення, і інші форми сигналізації або участі, призначені для інформування, впливу, або переконання обраних глядачів на підтримку національних цілей [16].

Підкреслимо, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів [17].

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

• сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);
• сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);
• сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);
• сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);
• сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;
• сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо [17].

Відповідно, солідаризуючись із В. А. Ліпканом, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, взявши за зразок стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні та психологічні операції (IPSO);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW) [18].

Таким чином, доходимо висновку, що стратегічні комунікації ― це процес, який лежить в основі забезпечення національної безпеки України в цілому й реалізації державних інтересів, в т.ч. в інформаційній сфері, та до здійснення якого залучені не лише суб’єкти стратегічних комунікацій, а й інститути громадянського суспільства.

Цікавою є також думка Деніела Гейджа, який під стратегічними комунікаціями вбачає процес синхронізації дій, образів й слів, яка має на меті досягнення бажаного ефекту [19].

Логічним етапом нашого дослідження після аналізу окремих визначень, а також практики реалізації стратегічних комунікацій, виступає висунення гіпотези щодо конструкції власного варіанту визначення поняття «стратегічні комунікації», під якими ми розуміємо стратегічну взаємодію й взаємовплив в інформаційному середовищі між окремими суб’єктами (державними, чи визначеними для виконання державних цілей), що полягає у всебічному залученні можливостей кожного окремого компонента стратегічної комунікації у комплексі або відокремлено, та спрямовані на досягнення визначеної мети.

Отже, в межах даної статті ми здійснили першу спробу у юридичній науковій доктрині сформулювати визначення стратегічних комунікацій. Підкреслимо, що одним із ключових моментів стратегічної комунікації, що обумовлює її успіх є активне планування, а не реагування на події. Тобто використання проактивного підходу виступає домінантою у побудові моделі страткому в умовах гібридної (нелінійної) війни. У випадку, коли стратегічна комунікація відбувається як відповідь на подію ― шанси на її результативність суттєво зменшуються.

Список використаної літератури

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / А.К.Клячин ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 212 с.
3.   Комунікація ― інтеракція ― маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В. О. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. ― 2010. ― Вип. 19. ― С. 244―254.
4.   Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с.
5.   Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеграції сучасного українського суспільства [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ромашко Олексій Олександрович; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут соціальних наук. ― О., 2006. ― 207 с.
6.   Політична комунікація як об’єкт соціологічного дослідження [Текст] : дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / Шидловський Дмитро Олександрович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2007. ― 208 с.
7.   Політична комунікація в демократизації владних відносин України [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Кадлубович Тетяна Іванівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2008. ― 17 с.
8.   Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Клячин Андрій Костянтинович ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 19 с.
9.   Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства [Текст] : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ― Л., 2010. ― 19 с.
10. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Токарська Антоніна Семенівна ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. ― Л., 2008. ― 515 с.
11.   Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.
12.   Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : монографія / О. Є. Висоцька. ― Д. : Інновація, 2009. ― 316 c.
13. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України [Текст] : автореф. дис. … д-ра соцiол. наук : 22.00.04 / Слющинський Богдан Васильович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. ― Х., 2010. ― 30 с.
14.   Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
15.  Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
16. Електронний ресурс : https://en.wikipedia.org/wiki/United_States_Strategic_Communication
17. В. А. Ліпкан. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/
18. В. А. Ліпкан. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України http://goal-int.org/rol-strategichnix-komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/
19. Daniel Gage. The continuing evolution of Strategic Communication within NATO // The Three Swords Magazine 27/ 2014 p. 53―55.
20. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с. ― С. 13.
21. Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
22. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.

Міністерство інформаційної політики України,

кандидат юридичних наук

Максименко Юлія Євгенівна,

Голова Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук, доцент

Вихід комунікації поза національні, етноментальні і культурологічні межі зумовлює потребу у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційно-комунікативного простору і відповідати задоволенню їхніх законних інтересів [1].

Стратегічні комунікації в суспільстві знань формують нові можливості для реалізації даних інтересів.

Проведений нами формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз уможливлюють резюмувати, що усі наявні наукові праці зі словом «комунікація» в назві переважно політичної спрямованості [2―9]; стосуються філософських наук [10―12] чи соціології [13―14] тощо. При цьому, подеколи комунікація розглядається як «інструмент…політики» [20]; «…система інституцій..» [21; с. 3] та «…системна взаємодія..» [21; с. 8] тощо.

Можливо саме через брак уваги до теми стратегічних комунікацій й недослідженість її в науковій площині наша держава і виявилась неспроможною вчасно відвернути від себе агресію й відповісти на сучасні загрози, зокрема на гібридні війни [22].

Поняття стратегічних комунікацій визначено у Воєнній доктрині України, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 якої визначено, що «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [15].

Таким чином, йдеться про взаємопроникнення ― комунікацій в нетрадиційні для неї області, і нетрадиційних областей ― в комунікації.

Зауважимо й на визначення «стратегічних комунікацій» у США, що подано у Вільній енциклопедії Вікіпедії ― скоординовані дії, повідомлення, зображення, і інші форми сигналізації або участі, призначені для інформування, впливу, або переконання обраних глядачів на підтримку національних цілей [16].

Підкреслимо, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів [17].

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

• сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);
• сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);
• сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);
• сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);
• сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;
• сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо [17].

Відповідно, солідаризуючись із В. А. Ліпканом, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, взявши за зразок стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні та психологічні операції (IPSO);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW) [18].

Таким чином, доходимо висновку, що стратегічні комунікації ― це процес, який лежить в основі забезпечення національної безпеки України в цілому й реалізації державних інтересів, в т.ч. в інформаційній сфері, та до здійснення якого залучені не лише суб’єкти стратегічних комунікацій, а й інститути громадянського суспільства.

Цікавою є також думка Деніела Гейджа, який під стратегічними комунікаціями вбачає процес синхронізації дій, образів й слів, яка має на меті досягнення бажаного ефекту [19].

Логічним етапом нашого дослідження після аналізу окремих визначень, а також практики реалізації стратегічних комунікацій, виступає висунення гіпотези щодо конструкції власного варіанту визначення поняття «стратегічні комунікації», під якими ми розуміємо стратегічну взаємодію й взаємовплив в інформаційному середовищі між окремими суб’єктами (державними, чи визначеними для виконання державних цілей), що полягає у всебічному залученні можливостей кожного окремого компонента стратегічної комунікації у комплексі або відокремлено, та спрямовані на досягнення визначеної мети.

Отже, в межах даної статті ми здійснили першу спробу у юридичній науковій доктрині сформулювати визначення стратегічних комунікацій. Підкреслимо, що одним із ключових моментів стратегічної комунікації, що обумовлює її успіх є активне планування, а не реагування на події. Тобто використання проактивного підходу виступає домінантою у побудові моделі страткому в умовах гібридної (нелінійної) війни. У випадку, коли стратегічна комунікація відбувається як відповідь на подію ― шанси на її результативність суттєво зменшуються.

Список використаної літератури

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / А.К.Клячин ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 212 с.
3.   Комунікація ― інтеракція ― маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В. О. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. ― 2010. ― Вип. 19. ― С. 244―254.
4.   Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с.
5.   Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеграції сучасного українського суспільства [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ромашко Олексій Олександрович; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут соціальних наук. ― О., 2006. ― 207 с.
6.   Політична комунікація як об’єкт соціологічного дослідження [Текст] : дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / Шидловський Дмитро Олександрович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2007. ― 208 с.
7.   Політична комунікація в демократизації владних відносин України [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Кадлубович Тетяна Іванівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2008. ― 17 с.
8.   Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Клячин Андрій Костянтинович ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 19 с.
9.   Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства [Текст] : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ― Л., 2010. ― 19 с.
10. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Токарська Антоніна Семенівна ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. ― Л., 2008. ― 515 с.
11.   Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.
12.   Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : монографія / О. Є. Висоцька. ― Д. : Інновація, 2009. ― 316 c.
13. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України [Текст] : автореф. дис. … д-ра соцiол. наук : 22.00.04 / Слющинський Богдан Васильович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. ― Х., 2010. ― 30 с.
14.   Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
15.  Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
16. Електронний ресурс : https://en.wikipedia.org/wiki/United_States_Strategic_Communication
17. В. А. Ліпкан. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/
18. В. А. Ліпкан. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України http://goal-int.org/rol-strategichnix-komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/
19. Daniel Gage. The continuing evolution of Strategic Communication within NATO // The Three Swords Magazine 27/ 2014 p. 53―55.
20. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с. ― С. 13.
21. Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
22. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.

советник президента по

стратегическим коммуникациям ГОСЛ

кандидат юридических наук

Какой он, мир сегодняшний? Мир сегодняшний ― нестандартный. Новые идеи, ещё вчера казавшиеся фантастикой, новые технологии, расширяющие границы знаний, новые медиа, несущие другие смыслы в жизнь, новые люди, открывающие горизонты возможностей мышления… Нестандартность привлекает, затягивает, отвергает, и одновременно способна удержать нить интереса гораздо дольше, чем её антоним… В первую очередь это обусловлено тем, что нестандартность всегда глубже, у неё нет простых ответов, её нужно угадать, почувствовать, а может даже пережить…

Один из таких нестандартных людей ― Антон Красовский ― известный российский журналист. Скандальную популярность он снискал в 2013-м, когда в прямом эфире прокремлевского телеканала Kontr-TV, обсуждая запрет пропаганды гомосексуализма в России, совершил каминг-аут: «Я гей, и при этом я такой же человек, как вы, мои дорогие зрители, как президент Путин, как премьер Медведев, как депутаты Государственной думы», ― сказал Красовский, и поплатился за откровенность работой уже на следующий день.

За его плечами ― работа на телеканале НТВ (до того, как тот стал рупором кремлевской пропаганды), в издательском доме Коммерсантъ, интернет-издании Сноб.ру, колонки в Vogue и Harper’s Bazaar. В 2011-м он возглавлял избирательный штаб баллотировавшегося в президенты российского политика-миллиардера Михаила Прохорова.

В разгар Революции Достоинства, в феврале 2014-го Красовский вместе с телеведущей Ксенией Собчак провели неделю в Киеве. Они демонстративно разгуливали в украинских народных костюмах и взяли интервью у Петра Порошенко, вскоре ставшего новым президентом Украины

«Я думаю, что произойдут какие-то слишком кардинальные изменения, в результате которых мы забудем о том, что Россия или Украина существовали в наших нынешних границах. Вся Европа будет поглощена большим разделением, связанным с новым большим переселением народов, начало которого мы сейчас видим в виде беженцев из Сирии, из Африки. Когда в Африке нечего будет есть и пить, когда миллиард людей останется без воды и еды, тогда мы узнаем, что такое действительно передел границ и падение империи. Тогда мы вспомним, что мы братья. Тогда уже никого не будет волновать ни Крым, ни Донецк, ни Урал, а волновать будет только, как сохраниться…»

«…Украинцы должны понять, что ничего не получится без экономического развития. И экономическое развитие ― не в нефти. Оно в том, что ты проводишь огромное количество серьезных либеральных реформ, несмотря ни на что. А не занимаешься примитивным пиаром. Не фотографируешь новых полицейских, выдавая это за главную реформу Украины..»

«…Сейчас время медиа. И цель новых медиа ― сформировать ДРУГУЮ точку зрения. Даже, если она неправильная. Даже, если она расходиться с мнением большинства. Люди должны думать ПО-РАЗНОМУ. И иметь доступ к РАЗНОМУ. И основная задача медиа ― помочь людям с разной точкой зрения её изложить.

Для цивилизованного диалога необходима одна важная вещь ― уважение своего собеседника. Независимо от того, как ведет себя твой оппонент, ты должен сохранить к нему уважение. Пусть он ошибается, пусть он заблуждается. Существование разномыслия фактически говорит о том, что мы позволяем человеку оставаться самим собой и не требуем от него изменения его позиции. Мы, конечно-же, сообщаем ему свою позицию, мы можем сказать также, в чем, по нашему мнению, не прав наш оппонент. Но чего мы не должны делать, так это навязывать человеку своих взглядов, каким-либо образом (через давление или прочее) заставлять его отказаться от своей позиции и принять нашу. Это есть насилие или манипуляция. Мы уважаем, то есть, принимаем оппонента таким, каков он есть, на сегодняшний момент..»

«…Однажды мы поменяли местами два принципиально разных понятия ― судьбу человека и судьбу человечества. Мы немедленно рассчитываем получить то, что цивилизация завоевывала столетиями ― свободы, права, благосостояние, а не получая это теряем интерес к самой жизни.

И именно умные люди ― первое меньшинство, которое должно завоевать свои права. Более того, умные ― то меньшинство, которое должно взять власть. То есть мы все должны сперва бороться за права только этого меньшинства ― умных. Когда победят они, права получат и все остальные.

Так получилось, что единственной этнической группой, культивирующей ум, как достоинство являются англо-саксы. Они пронесли эту ценность через столетия, и вместе с этой первичной ценностью появились свободы, демократия, выборы. А вот в Германии ум не является главной ценностью культурного кода. Трудолюбие ― да, терпение ― да, добропорядочность ― да, но не ум. И всё. Моментально сформировалась охлократическая система, выплеснувшая из себя Гитлера. Гитлеровская Германия ― это ведь не чистое зло. Это просто власть глупых. От глупости ― все беды. Все человеческие пороки, все преступления ― от глупости.

И только невероятное унижение этой глупости, унижение, ценой 50 миллионов жизней, позволило Европе встать на современный путь. На путь свободы и любви. На путь разума.

Боритесь за умных! Верьте в ум! Не участвуйте в сговоре с дураками.
Но самое главное уважайте чужую мудрость. Цените того, кто умнее вас. Эти люди многое пережили…»

По материалам лекций Школы свободной журналистики и сайтов Википедия, Радио Эхо Москвы, Сноб.ру.

советник президента по

стратегическим коммуникациям ГОСЛ

кандидат юридических наук

«Я только раз видала рукопашный,
раз наяву. И тысячу ― во сне.
Кто говорит, что на войне не страшно,
Тот ничего не знает о войне…»

Ю. В. Друнина

Независимой свободной военной журналистики как таковой в Украине практически никогда не существовало. Не существует и сейчас. Каждый журналист при всей претензии на объективность, действует в определенном поле власти и заангажированности (политической, идеологической или редакционной). Одновременно, основным критерием оценивания работы журналистов в освещении военных конфликтов является критерий достоверности и полноты предоставляемой информации. Роль, которую СМИ играют в урегулировании конфликта, зависит от того, насколько журналисты свободны в своей профессиональной деятельности и насколько открыт для них доступ к важной для общественности информации.

Одним из самых «ярких» представителей указанной профессии является Сергей Лойко ― фотограф и корреспондент Los Angeles Times, который провел четыре дня в осажденном Донецком аэропорту вместе с украинскими киборгами. Его портреты молодых солдат с закопченными лицами облетели весь мир.

«Я видел много воин, много смерти и крови. Но то, что я увидел в донецком аэропорту – лица украинских офицеров, их глаза, копченый черный чайник, из которого они пили чай – это меня поразило… У них были закопченные от дыма руки, черные лица. У них блестели глаза от бессонницы. У них было страшное военное напряжение от адреналина, от войны 24 часа в сутки. Это потрясло меня до глубины души…»

Этот журналист, в отличие от многих других сумел своими репортажами и фотоснимками задеть каждого человека, кто хоть раз их прочитал или увидел. Умение абсолютно чётко отобразить усталость, боль, отчаяние, соединённые с верой, силой духа и мужественностью наших военных, ― это то, что не удалось практически ни одному украинскому журналисту.

«…Я не собирался делать портреты, но один парень попросил: «Снимите мой портрет», а потом второй. Я посмотрел в их глаза – таких глаз я не видел ни на одной войне. Я видел страх, отчаяние, но в этих глазах было что-то новое. Я увидел там непреклонность. У меня было ощущение, что это хорошее художественное кино. Если бы их по-настоящему не убивали, я бы подумал, что это прекрасное кино, снятое Тарковским…

Сейчас в Украине как никогда замечательный момент для того, чтобы помочь созданию национальной идеи. Каждая страна, которая пытается себя перестроить, старается подняться из руин, старается идентифицировать себя по-новому, ищет национальную идею. У вас она есть. И огромная частица этой национальной идеи – это создание армии. Новой, красивой, демократической, сильной, которую вы любите, которой восхищаются женщины и дети. И в этом должны участвовать и журналисты, и государство. Но что же мы видим?

 Мы видим, что в армии продолжает существовать абсолютно совковая структура. Офицеры, которые там находятся ― неплохие ребята, но они не могут ничего сделать, потому что им начальство не позволяет вам помогать. Поэтому мы видим по телевизору унылую картинку, когда один и тот же спикер АТО, меняя костюмы, рассказывает о том, что происходит в аэропорту. Хотя на самом деле они должны помочь вам, разрешить вам попасть туда и сделать репортаж за них. Журналисты сами должны взять интервью у этих героев.

В Украине очень много хороших журналистов. Ваша пресса отличается от российской тем, что вы хотите независимый coverage. Вы хотите все сделать правильно, по-настоящему. И это просто сделать.

 Сложно остаться объективным в этой ситуации. Вам будет трудно во время эмбеддинга (гениальная простая вещь, когда журналисты допускались в армейские части и жили с ними) выйти к местным жителям и с ними поговорить ― вас могут просто потом не пустить в казарму. Но ваша ситуация с вооруженными силами такая, что они иногда напоминают армию времен батька Махно, когда существуют одни, другие, третьи добровольческие батальоны. Это не плохо, наоборот, для вас это очень хорошо. Если напряжетесь, вы можете попасть в Азов, в Днипро-1, в Айдар, в Киев-1.

И еще один самый страшный, самый тяжелый аспект ― это работа на оккупированных территориях. Вот мой совет ― действуйте строго по одному-единственному рецепту. Оставим в стороне всю одиозность всяких ЛНР и ДНР. То, что у них поставлено на действительно рабочий уровень ― это работа с прессой, надо отдать им должное. Вы можете связаться с ними, обменяться какими-то документами, получить от них по е-мейлу аккредитацию и поехать туда. Конечно, это будет опасно, конечно, это будет стрёмно, но если вы сделаете все правильно ― только так сможете работать на оккупированных территориях. А дальше как уж вам повезет. 

Ребята, у вас нет АТО ― у вас идет война за независимость. И это момент возрождения, воспитания, подъема нации. Вы не должны пропускать этот момент, вы должны в этом участвовать. Вы должны показывать миру ваших героев, а не ждать пять месяцев, пока приедет кто-то и сделает это за вас. Я уверен, что у вас получится…»

Напоследок мне бы хотелось отметить, что СМИ являются одним из способов инициирования или, напротив, предотвращения и урегулирования конфликтов. Правда, эта регуляция носит весьма противоречивый характер: СМИ могут обострять или сглаживать ход развития конфликтов, способствовать эскалации; напряженности или участвовать в процессе умиротворения и социального восстановления после завершения конфликта. Иными словами, средства массовой информации стали важнейшим оружием в управлении вооруженными конфликтами и если каждый журналист, вспомнит слова Сергея Лойко, у нас есть надежда на построение действительно свободной и объективной журналистики в Украине.

По материалам лекций Школы свободной журналистики.

радник президента зі стратегічних комунікацій ГОСЛ

кандидат юридичних наук

Одним із напрямів розвитку нашої організації є підвищення кваліфікації. Днями, Ольга Василівна пройшла підвищення кваліфікації у Вільній школі журналістики. Деякі цікаві думки із навчання і власні роздуми щодо окремих положень лекторів Ольга Василівна вирішила викласти в окремих статях.

Тоже дана стаття є першою з циклу і присвячена проблемам інтерпретації Інтернет.

Сучасний світ змінюється щосекунди. З’являються нові технології, поширюються нові знання. Окремі речі втрачають сенс, інші його набувають. Виникають нові формації в суспільствах. На думку William H. Dutton (Oxford Internet Institute), однією з таких формацій є Інтернет.

Дослідник зазначає, що концепція «П’ятої влади» може впливати на розвиток «колективного розуму», розповсюдження та виток інформації.

Наприклад, в Індії є сайт «Я дав хабаря», де люди зазначають який хабар і кому вони були змушені дати. Сайт накопичує таку інформацію й потім вона узагальнюється для розуміння рівня корупції в країні. Й, відповідно, таким чином окремі громадяни здатні впливати на формування реального рівня корупції в державі (аналогічні сайти з’являються в Китаї).

Фактично, «п’ята влада» наділена функцією саморегуляції, адже працює в режимі онлайн. Відтак може стати найпотужнішою, адже саме вона здатна контролювати пресу. Водночас, «п’ята влада» не є установою, а тому вона всемогутня й ніхто не здатен її знищити.

За матеріалами лекції у Школі вільної журналістики.

Указу Президента України

«Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони»

Підготовлений колективом ГОСЛ у складі:

ЛІПКАН Володимир Анатолійович

Голова Інституту майбутнього

доктор юридичних наук, доцент

академік Академії наук вищої освіти України

КУШНІР Ольга Василівна

Радник Президента зі стратегічних комунікацій ГОСЛ

кандидата юридичних наук 

ЮРЧУК Ольги Федорівни

Голова Інституту ефективної комунікації ГОСЛ

кандидат філологічних наук, доцент

Нині можна констатувати про необхідність дальшого розвитку державної інформаційної політики, в контексті формування системи успішного ведення гібридної війни, яка включає як методи виявлення та протидії, так і безпосередню активну фазу ведення даної війни.

Визначальним компонентом сучасного державотворення виступає налагодження стратегічних комунікацій, причому не лише в конкретному центральному органів виконавчої влади, а й у цілому в системі цих органів. Саме тому вирішальним напрямом є чітке та консенсуальне усвідомлення складових стратегічних комунікацій, кола суспільних відносин, а також місця та ролі, відповідальності та здатності МО України здійснювати стратегічні комунікації як основного суб’єкта даної діяльності в системі забезпечення національної безпеки України.

Важливим компонентом сучасного розвитку інформаційного суспільства та формування національної ідентичності виступає усвідомлення необхідності формування ефективної системи стратегічних комунікацій, визначальним елементом якої виступають ЗСУ. Саме тому актуалізація питання про необхідність унормування системи стратегічних комунікацій є вчасною та актуальною.

Утім, зважаючи на важливість даного документа, його концептуально-методологічну роль, а також значеннєвий потенціал для систематизації інформаційного законодавства у сфері діяльності ЗС України, нижче подано критичні зауваження на текст проекту даного документа.

Для коректності зауважень, зліва розташовано текст документа, а праворуч – текст зауважень.  

Проект Указу Президента України

Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікації й сектору безпеки і оборони

(помилка прямо в назві документа)

Решта тексту, викладено в документі – конкретизація діяльності ЗСУ та МО, яка не відповідає змісту Стратегії,  а також самому рівню даного документа.

Питання планування і також затвердження тими чи іншими сообами – це питання документообігу, вони не стосуються Стратегії, тим більше не відповідають рівню Указу Президента

5. Виконання завдань Стратегічних комунікацій досягається стратегічним плануванням основних і окремих інформаційних заходів і спеціальних дій з визначенням у кожному випадку взаємоузгодженої загальної мети і пріоритетних та конкретних завдань органам управління сил безпеки і сил оборони в частині, що їх стосується.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – Стратегічний план основних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій) розробляється Міністерством оборони України та Міністерством інформаційної політики України. В частині, що стосується  комунікацій, які організовуються та проводяться в інтересах підготовки та застосування військ (сил) узгоджується з Генеральним штабом  ЗС України.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій включає плани розвідувального, фінансового, матеріально-технічного, а за необхідності і інших видів забезпечення.

До розробки Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій залучаються органи управління сил безпеки і сил оборони, а за необхідності і інші державні та цивільні організації і установи (окремі експерти та фахівці у сфері стратегічних комунікацій) в частині, що їх стосується.

Проект  Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій підписується Міністром оборони України та Міністром інформаційної політики України, погоджується Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – плани окремих заходів Стратегічних комунікацій) розроблятися органами управління сил безпеки і сил оборони на підставі та з врахуванням Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів сил безпеки  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави узгоджуються з Генеральним штабом ЗС України, погоджуються  Міністром оборони України і Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів ЗС України  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави, розробляються відповідними органами військового управління підписуються начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України та затверджуються Міністром оборони України.

План проведення інформаційних заходів та спеціальних дій Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, погоджується з начальником Генерального штабу Збройних Сил України і затверджується Президентом України за поданням Міністра оборони України.

РОЗДІЛ 5 ПОВНИЙ ПЛАГІАТ ТЕКСТУ З ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНХ КОМУНІКАЦІЙ ЗСУ. ПРИЧОМУ робили так на спіх, що випустили з уваги пункт 5.1 стосовно інформаційної безпеки

http://goal-int.org/strategiya-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zbrojnix-silax-ukraini-proekt-do-obgovorennya/

5. До підготовки та проведення Стратегічних комунікацій залучаються військові частини інформаційно-психологічних операцій ЗС України,

5. Координація та узгодженість Стратегічних комунікацій досягається шляхом:

 розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів організації і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій;

розробки та впровадження програм підготовки прес-служб, прес-офіцерів, військових підрозділів та окремих цивільних осіб, які  залучаються в установленому порядку до організації та проведення інформаційних заходів  та спеціальних дій, а також для збору та узагальнення даних про стан та зміни комунікаційного середовища;

оцінки ефективності Стратегічних комунікацій та організації своєчасного вжиття заходів щодо;

 5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

 здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

 5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

 проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

РОЗДІЛ 7 ПОВНИЙ ПЛАГІАТ ТЕКСТУ З ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНХ КОМУНІКАЦІЙ У ЗСУ.

http://goal-int.org/strategiya-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zbrojnix-silax-ukraini-proekt-do-obgovorennya/

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

1.                Концептуально даний текст позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції, а Стратегія в поданому варіанті не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо формування системи стратегічних комунікацій.
2.                Змістовно документ не пов’язаний із найбільш важливим нормативними актами, що регулюються суспільні безпекові правовідносини.
3.                Ігнорування методів правничої герменевтики, семантичного методу, лінгвістичного підходу, компаративного аналізу, синхронного та діахронного методів, методів гіперзв’яку нормативних актів призвело до анемії переважної більшості положень тексту, тотальної казуїстики, які в цілому перетворюють даний проект на юридично нікчемний.
4.                За змістом даний текст містить чималу кількість логічних помилок, суперечливих положень, основна термінологія викладена неточно, зокрема більшість помилкових визначень та формулювань запозичено (плагіат) з проекту Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ, аналіз якої вже було подано раніше.
5.                Значна кількість зауважень щодо юридичної техніки уможливлює висновувати про відсутність юридичної освіти в укладачів тексту, свідченням чому є елементарні помилки в юридичній техніці, правова безграмотність та невігластво і тотальний дилетантизм, поєднаний із відвертим плагіатом та нехтуванням чинними нормативними правовим актами.

Даний текст в поданій редакції не може розглядатися навіть як проект і потребує повного перероблення із залученням фахівців, а не тих осіб, котрі бажають перетворити ЗСУ на холуїв, узурпувавши та монополізувавши важливу сферу – сферу стратегічних комунікацій.

Висновок затверджено на Вченій Раді Інституту майбутнього Глобальної організації союзницького лідерства

радник президента зі стратегічних комунікацій ГОСЛ

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена дослідженню поняття та сутності стратегічних комунікацій. Встановлено, що на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні. Підкреслено, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів. Перераховано компоненти системи стратегічних комунікацій. Запропоновано власне визначення стратегічних комунікацій. Виокремлено окремі блоки завдань, які необхідно враховувати при підготовці до процесу стратегічної комунікації.

Ключові слова: комунікація, стратегічна комунікація, суб’єкти стратегічної комунікації, інформаційне суспільство, воєнна доктрина, інформаційні операції, інформаційна безпека, медіапростір.

Статья посвящена исследованию понятия и сущности стратегических коммуникаций. Установлено, что на доктринальном уровне исследования стратегической коммуникации отсутствуют. Подчеркнуто, что главная и ключевая основа коммуникаций: гарантирование реализации национальных интересов. Перечислено компоненты системы стратегических коммуникаций. Предложено собственное определение стратегических коммуникаций. Выделены отдельные блоки задач, которые необходимо учитывать при подготовке к процессу стратегического коммуникации.

Ключевые слова: коммуникация, стратегическая коммуникация, субъекты стратегической коммуникации, информационное общество, военная доктрина, информационные операции, информационная безопасность, медиапространство.

Kushnir O. V. Concept and essence of strategic communication in modern ukrainian state building.

The article is devoted to research of the concept and essence of strategic communications. It is established, that there are no researches of strategic communication at the doctrinal level. It was stressed, that the main and fundamental basis of communication: to guarantee realization of national interests. The components of strategic communications system are listed. Author’s own definition of strategic communications is proposed.

Key words: communication, strategic communication, subjects of strategic communication, information society, military doctrine, information operations, information security, media space.

Останнє десятиріччя наша держава повільно, але впевнено крокує шляхом розвитку не лише інформаційного суспільства, а й суспільства знань. Своєю чергою, це зумовлює збільшення частки різнорівневих інформаційних комунікацій, які почасти безперешкодно долають раніше збудовані ідеологічні барʼєри.

Відтак, вихід комунікації поза національні, етноментальні і культурологічні межі зумовлює потребу у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційного простору і відповідати задоволенню їхніх законних інтересів [1].

Особливої ваги зазначене набуває саме зараз, у період, коли в державі відбувається диверсифікація контенту, преса дедалі більше зміщується в інтернет, телебачення здешевлює виробництво контенту, переходячи у формат IPTV, Smart TV, загострюється битва за інформаційні ресурси, що змінює власне порядок денний для засобів масової інформації.

Саме тому стратегічні комунікації в суспільстві знань перетворюються в системоутворюючу складову сучасної цивілізації та є умовою її глобальних при чому варіативних трансформацій. Водночас, адаптація технологій стратегічних комунікацій відповідно до соціокомунікативних структур суспільства й держави є необхідною складовою їх успішного функціонування.

Відзначимо, що вітчизняна наука постійно на декілька кроків відстає від існуючих реалій. Нині на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні, а ті поодинокі публікації, що з’являються, здебільшого виступають перекладом англомовних матеріалів STRATCOM, а також стандартів НАТО у цій галузі безвідносно до національних інтересів України, а також засад національної ідентичності.

Проведений нами формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз уможливлюють резюмувати, що усі наявні наукові праці зі словом «комунікація» в назві переважно політичної спрямованості [2―9]; стосуються філософських наук [10―12] чи соціології [13―14] тощо. При цьому, подеколи комунікація розглядається як «інструмент…політики» [20]; «…система інституцій..» [21; с. 3] та «…системна взаємодія..» [21; с. 8] тощо.

Можливо саме через брак уваги до теми стратегічних комунікацій й недослідженість її в науковій площині наша держава і виявилась неспроможною вчасно відвернути від себе агресію й відповісти на сучасні загрози, зокрема на гібридні війни [22].

Саме тому незрозумілою є позиція вищого керівництва держави щодо: 1) скасування Доктрини інформаційної безпеки України; 2) неприйняття у затверджені Урядом терміни (30 липня 2015 р.) Міністерством інформаційної політики Концепції інформаційної безпеки у той час, коли проти України здійснюються широкомасштабні інформаційно-психологічні операції системного характеру.

Стосовно Доктрини інформаційної безпеки України, то даний документ має стратегічне значення при реалізації державної інформаційної політики і захисту національних інформаційних інтересів і його відсутність фактично сприяє розгойдуванню нестабільності не лише у цій сфері, а й в усіх визначених в Законі України «Про основи національної безпеки України» найбільш важливих сферах життєдіяльності.

З іншого боку, позитивним є ухвалення нової редакції Воєнної доктрини України, затвердженої Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015 й подання у ній нових термінів. Одним із таких термінів є «стратегічні комунікації», що виступає предметом нашого наукового інтересу в контексті реалізації державної інформаційної політики.

Так, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 Воєнної доктрини України, «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [15].

Таким чином, йдеться про взаємопроникнення ― комунікацій в нетрадиційні для неї області, і нетрадиційних областей ― в комунікації.

Зауважимо й на визначення «стратегічних комунікацій» у США, що подано у Вільній енциклопедії Вікіпедії ― скоординовані дії, повідомлення, зображення, і інші форми сигналізації або участі, призначені для інформування, впливу, або переконання обраних глядачів на підтримку національних цілей [16].

Тобто, йдеться про цілеспрямовані дії уряду щодо залучення ключових цільових аудиторій у створення, зміцнення або збереження сприятливих умов для розширення інтересів, політики і завдань США через реалізацію координаційних програм, планів, тем, ключових меседжів і синхронізованих продуктів з використанням всіх інструментів державної влади.

Якщо зануритися у зміст американського визначення стратегічних комунікацій, то фактично воно віддзеркалює все, що керує дипломатією, інформацією, збройними силами та економікою.

Підкреслимо, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів [17].

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

• сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);
• сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);
• сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);
• сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);
• сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;
• сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо [17].

Відповідно, солідаризуючись із В. А. Ліпканом, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, взявши за зразок стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні операції (Information Operations);
• психологічні операції (PSYOPS);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW) [18].

Таким чином, доходимо висновку, що стратегічні комунікації ― це процес, який лежить в основі забезпечення національної безпеки України в цілому й реалізації державних інтересів, в т.ч. в інформаційній сфері, та до здійснення якого залучені не лише суб’єкти стратегічних комунікацій, а й суб’єкти з інших сфер діяльності.

Цікавою є також думка Деніела Гейджа, який під стратегічними комунікаціями вбачає процес синхронізації дій, образів й слів, яка має на меті досягнення бажаного ефекту [19].

Логічним етапом нашого дослідження після аналізу окремих визначень, а також практики реалізації стратегічних комунікацій, виступає висунення гіпотези щодо конструкції власного варіанту визначення поняття «стратегічні комунікації», під якими ми розуміємо стратегічну взаємодію й взаємовплив в інформаційному середовищі між окремими суб’єктами (державними, чи визначеними для виконання державних цілей), що полягає у всебічному залученні можливостей кожного окремого компонента стратегічної комунікації у комплексі або відокремлено, та спрямовані на досягнення визначеної мети.

Вважаємо, що під час планування заходів в процесі стратегічної комунікації необхідно сфокусуватися на таких ключових питаннях:

• Який результат маємо отримати чи яку проблему вирішити?
• На кого спрямована стратегічна комунікація?
• Що повинен знати кожен представник кожного суб’єкта стратегічної комунікації?
• Яким способом різні суб’єкти стратегічної комунікації отримують необхідну для них інформацію?
• За допомогою яких інструментів найефективніше донести потрібні меседжі суб’єктам стратегічної комунікації?
• Скільки часу знадобиться, щоб підготуватися до процесу стратегічної комунікації, підготувати інструменти комунікації й реалізувати його?
• Яким повинен бути бюджет та які ще ресурси необхідно залучити?
• Коли ми зрозуміємо, що вже досягли цілей / вирішили проблему?

Водночас, при підготовці до процесу стратегічної комунікації, слід виокремити окремі блоки завдань, до яких можна віднести:

• аналіз ситуації;
• дослідження проблеми;
• комунікаційні ризики та потенційні можливості;
• стратегічно-операційні завдання;
• стратегічно-комунікаційні задачі;
• суб’єкти стратегічної комунікації;
• стратегічно-комунікаційна стратегія;
• стратегічно-комунікаційна тактика;
• оцінка ефективності;
• період часу і бюджет.

Отже, в межах даної статті ми здійснили першу спробу у юридичній науковій доктрині сформулювати визначення стратегічних комунікацій. Підкреслимо, що одним із ключових моментів стратегічної комунікації, що обумовлює її успіх є активне планування, а не реагування на події. Тобто використання проактивного підходу виступає домінантою у побудові моделі страткому в умовах гібридної (нелінійної) війни. У випадку, коли стратегічна комунікація відбувається як відповідь на подію ― шанси на її результативність суттєво зменшуються.

Список використаної літератури.

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / А.К.Клячин ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 212 с.
3.   Комунікація ― інтеракція ― маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В. О. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. ― 2010. ― Вип. 19. ― С. 244―254.
4.   Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с.
5.   Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеграції сучасного українського суспільства [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ромашко Олексій Олександрович; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут соціальних наук. ― О., 2006. ― 207 с.
6.   Політична комунікація як об’єкт соціологічного дослідження [Текст] : дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / Шидловський Дмитро Олександрович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2007. ― 208 с.
7.   Політична комунікація в демократизації владних відносин України [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Кадлубович Тетяна Іванівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2008. ― 17 с.
8.   Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Клячин Андрій Костянтинович ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 19 с.
9.   Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства [Текст] : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ― Л., 2010. ― 19 с.
10. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Токарська Антоніна Семенівна ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. ― Л., 2008. ― 515 с.
11.   Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.
12.   Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : монографія / О. Є. Висоцька. ― Д. : Інновація, 2009. ― 316 c.
13. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України [Текст] : автореф. дис. … д-ра соцiол. наук : 22.00.04 / Слющинський Богдан Васильович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. ― Х., 2010. ― 30 с.
14.   Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
15.  Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
16. Електронний ресурс : https://en.wikipedia.org/wiki/United_States_Strategic_Communication
17. В. А. Ліпкан. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/
18. В. А. Ліпкан. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України http://goal-int.org/rol-strategichnix-komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/
19. Daniel Gage. The continuing evolution of Strategic Communication within NATO // The Three Swords Magazine 27/ 2014 p. 53―55.
20. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с. ― С. 13.
21. Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
22. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.

Кушнір Ольга Василівна

радник президента Глобальної

організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Невпинна хода теорії індустріалізму, у якій зароджувалася нова ідеологія —  ідеологія постіндустріалізму, мала своїм наслідком утвердження якісно нового виду суспільства — інформаційного. Натомість його виникнення мало під собою певні теоретичні коріння, оскільки ідеї інформаційного суспільства формувалися у дискусіях футурологів, технооптимістів, екопесимістів та глобалістів. Ці дискусії підживлювалися песимістичними ідеями екологів, які спрогнозували невтішний розвиток цивілізації через недолугу масштабну індустріалізацію усіх сфер виробництва. Саме на цьому тлі вчені починають замислюватися над проблемами майбутнього, формують теоретичні передумови для його зміни, оскільки шок від майбуття, поєднаний із крахом теорій нескінченного прогресу, спонукає їх до вироблення нових теоретичних та прогностичних моделей подальшого розвитку людства [1].

Водночас, розвиток інформаційного суспільства, світові геополітичні перетворення у поєднанні із загальною глобалізацією, криза національних держав й деполітизація глобалізованого світу, маніпуляції з системами знаків, наративів, образів, сенсів для вирішення тих чи інших політичних та соціальних завдань, можливості прихованого впливу на підсвідомість окремо взятого індивідууму і масштабного маніпулювання суспільною свідомістю зумовлюють необхідність з’ясування ролі стратегічної комунікації в сучасному суспільстві та місця й ролі у ній інформаційних операцій. Особливо дане питання актуалізується у зв’язку з гібридною війною [2], що вже понад рік ведеться Росією щодо України.

Ще у далекому 2007 році в одній з аналітичних доповідей Франка Дж. Хофмана, зазначено: «Інформаційні операції мають місце до, під час і після введення збройних сил» [3]. Саме такою і є модель застосування інформаційних операцій упродовж подій в Україні. Відтак логічною є хвиля інтересу до можливостей масштабного психологічного впливу на опонентів.

Розробки щодо психологічного впливу під контролем і за безпосередньою участю спецслужб відомі ще з кінця ІХ ― початку ХХ сторіччя, їх активно використовують під час Першої світової війни як коаліційні англо-франко-російські війська, так і Німеччина. У колишньому СРСР вони пов’язувалися з працями В. М. Бехтєрева за темами «Колективно-рефлекторне навіювання», «Колективна рефлексологія», «Навіювання і його роль в суспільному житті», «Навіювання і натовп»; у Німеччині ― з геббельсівською пропагандою; у США ― з цікавості спеціальними методами впливу на людську психіку першого директора створеного у 1941 році Управління стратегічних досліджень США (попередника Центрального розвідувального управління) генерал-майора У. Донована. Одним із перших його кроків був запит до доктора У. Лангера про складання психологічного портрету Адольфа Гітлера на предмет з’ясування: чим керується фюррер у прийнятті своїх рішень. Портрет фюррера був «зверстаний», підготовлена до нього й супроводжувальна записка. У. Лангер пізніше пишався, що його передбачення справдилися. Він визначив Гітлеру наступне: «З кожною поразкою Германії фюррер буде все більш приходити в психічний розлад, на цьому ґрунті він скоріше може скоїти самогубство, аніж прийняти милість переможця і здатися в полон» [4].

Підкреслимо, що домінування ідеології присутнє скрізь, проте небезпечним стає інтенсив цього домінування, коли за допомогою ідеології починають вирішувати не стратегічні, а нагальні завдання. С. Самадашвілі, наприклад, вживає такий термін, як ідеологічний інжиніринг [5]. І саме його ми споглядаємо в діях російського президента сьогодні.

Своєю чергою, вважаємо, що ідеологічний інжиніринг є одночасно і частиною інформаційної операції і множиною інформаційних операцій. А тому переконані у необхідності ґрунтовного розгляду цього концепту в межах окремого дослідження.

Що ж до сучасних інформаційних операцій, то необхідним є виокремлення їх основних особливостей. До них ми відносимо:

-         багатооб’єктність й багатоаспектність;

-         масштабність ураження, що поєднана з чітко визначеною спрямованістю і вибірковістю;

-         латентність й скритність;

-         невичерпність інформаційних ресурсів при їх безперервному поповненні;

-         миттєвість здолання великих відстаней;

-         цілеспрямоване використання ресурсів супротивника тощо.

Тож, інформаційну операцію можна розглядати як багаторівневу багатошарову мережеву агресивну структуру, «динаміку перехрещення централізації, децентралізації і транснаціоналізації» [6], яка якісно різноманітна за засобами і змістом.

Інформаційні операції дуже «зручні» ― не потребують легітимації та відповідають найкращим прикладам анонімності.

Водночас існує складність у визначенні генезису та в детермінації проявів, відносно низька вартість при значному ефекті, універсальність ― все це сприяє тому, що інформаційні операції стають найпоширенішим засобом досягнення цілей у внутрішній та зовнішній політиці. Тобто, являючи собою аксіологічний аспект інформації (операції над цінністю, значимістю інформації), інформаційні операції змінюють систему цінностей субʼєкта.

Отже, інформаційні операції нині є частиною не лише воєнного, а  й мирного життя, хоча й відносяться до всього набору інформаційно-інтенсивних взаємодій у спектрі, який включає в себе психологічні операції, менеджмент сприйняття, інформаційну безпеку й інформаційну війну.

Тож у подальших дослідженнях ми зосередимо увагу вже на ролі та місці інформаційних операцій в сфері стратегічних комунікацій.

Список використаної літератури.

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.;                             Г. Почепцов. Роль информации в гибридных войнах // Електронний ресурс : http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/rol_informatsii_v_gibridnykh_voynakh/.
3. Електронний ресурс : http://www.potomacinstitute.org/images/stories/publications/potomac_hybridwar_0108.pdf
4. Асеевский А.И. ЦРУ: шпионаж, терроризм, зловещие планы. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1988. ― 271 с.
5. Електронний ресурс : http://www.martenscentre.eu/sites/default/files/publication-files/information-warfare-europe-defence-russia_0.pdf
6. Вендт А. Четыре социологии международных отношений // Международные отношения: Социологические подходы. М., 1998. ― 458 с.