здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, аспірант

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

ORCID: 0009-0007-8352-1125

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Академії праці, соціальних відносин і туризму (м. Київ, Україна) 

Ліпкан Володимир Анатолійович

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

https://irbis-nbuv.gov.ua/ASUA/0012068

WoS : LIH-1184-2024

Запровадження засобів та методів застосування штучного інтелекту, цифрова трансформація державного управління у сфері земельних ресурсів, впровадження новітніх досягнень щодо виміру якості ґрунтів та їх раціональне і ефективне використання у процесі реалізації земельної реформи в України, має стати ключовою та пріоритетною ідеєю — головною рушійною силою, що має забезпечити в майбутньому чітке правове регулювання цих відносин, а також неухильне дотримання законів, що  регулюють суспільні відносини у сфері функціонально-цільового допустимого використання землі, на всій території України відповідно до визначеного географічного розміщення.

Перспективу дослідження кола питань, що стосується впровадження методів штучного інтелекту (далі – «ШІ»), доцільно розбити на декілька основних напрямів, які включають в себе: науковий (методологічний, гносеологічний, онтологічний), практичний (праксеологічний), правовий (позитивне і природне право), стратегічний (геостратегія, стратегеми), економічний, природоохоронний та екологічний напрями. [1]

Сучасні міжнародні дослідження, предметом яких виступає впровадження та застосування методів ШІ, демонструють широкі евристичні можливості його використання не лише у сфері дозвільного законодавства, а й у сфері управління земельними ресурсами на рівні державних і місцевих органів влади.

В умовах стрімкого розвитку технологій ШІ виникає необхідність оцінки можливостей його інтеграції в сферу земельного законодавства та ефективного управління земельними ресурсами. Одним із показових прикладів є кейс Віктора Міллера, мешканця Шайенна (США), який балотувався на пост мера цього міста, запропонувавши новаторську модель управління, в якій провідну роль відігравав би ШІ.

За даними інформаційного порталу The Guardian, Міллер отримав підтримку лише 327 виборців із 11 036, що свідчить про недостатню довіру громади до ідеї впровадження ШІ як основного та визначального інструмента управління містом. Його передвиборча пропозиція ґрунтувалася на делегуванні управлінських функцій уряду — системі ШІ “Vic” (Virtual Integrated Citizen), яка базується на архітектурі ChatGPT. [2]

На цьому практичному кейсі, можливо дійти висновку, що запровадження методів ШІ на даному етапі вже дозволяє здійснювати автоматизацію процесів управління та оптимізацію прийняття зважених рішень, що зокрема можуть бути реалізовані у сфері раціонального використання земельних ресурсів на рівнях міського планування та центрального державного земельного регулювання.

Ця практична ситуація підкреслює актуальність розроблення  нормативно-правової бази для регулювання суспільних відносин у сфері функціонування ШІ у сфері земельних відносин, зокрема стосовно: 1) його використання в адміністративних процесах; 2) раціонального планування територій, зважаючи на їхній статус а також відповідні стратегії щодо їх розвитку або відновлення; 3) моніторингу дотримання вимог земельного законодавства; 4) моніторингу на відповідність національним інтересам і стратегічному курсу держави.

Перспективи застосування ШІ у процесі реалізації земельної реформи в Україні та управління земельними ресурсами залишаються відкритими, вимагаючи подальшого наукового дослідження та розробки відповідних правових механізмів для інтеграції ШІ в існуючі адміністративно-правові процеси.

У контексті використання методів та засобів ШІ, під час проведення моніторингу земель і ґрунтів в умовах повномасштабної війни Російської Федерації проти України та рівня забруднення земельних ресурсів України, необхідно навести статичні дані Президента України, що за 2,5 роки війни, Російська Федерація випустила по території Україні близько 10 тисяч ракет різних типів і більш ніж 33 тисячі КАБів.[3]

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2024 р. № 848 затверджено «Порядок проведення моніторингу земель і ґрунтів», який набирає чинність через шість місяців з дня скасування чи припинення воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64/2022.

Відповідно до цього Порядку, моніторинг земель і ґрунтів — це система спостереження за станом земель і ґрунтів з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.[4]

Відповідно до положень цього Порядку, об’єктом моніторингу є всі землі незалежно від форми власності і ґрунти. Безпосередньо моніторинг земель і ґрунтів проводиться шляхом систематичних спостережень, спрямованих на оцінку стану земель і ґрунтів, та порівняння одержаних показників.

Однак у тексті даного Порядку відсутні будь-які нормативно-правові засади та посилання, які регулювали б процедуру та механізм  застосування методів і засобів штучного інтелекту для моніторингу та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та ґрунтів.

Відповідно до цього порядку, моніторинг земель і ґрунтів базується на таких основних принципах:

• актуальність, об’єктивність, достовірність і повнота відомостей про землі і ґрунти;
• інтероперабельність та інтегрування даних, одержаних із різних джерел;
• гармонізація з європейськими та міжнародними системами моніторингу довкілля;
• відкритість і доступність відомостей, законність їх одержання, поширення та зберігання;
• інноваційність.

Тобто, використання ШІ повністю відповідає вищезазначеним принципам, що задекларовані в цьому Порядку, а також в Земельному кодексі України, Законах України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про охорону земель», «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших законах і нормативно-правових актах.

Відсутність нормативних положень в законодавстві України, що регламентують використання передових методів ШІ, які вже широко застосовуються у країнах Європейського Союзу та Сполучених Штатах Америки, може негативно вплинути на розвиток та інтеграцію сучасних систем спостереження у правову доктрину земельного законодавства України та як наслідок сповільнить реалізацію земельної реформи в Україні.

Таким чином, доопрацювання нормативних положень, а також внесення відповідних змін до цього Порядку проведення моніторингу земель і ґрунтів, що передбачають впровадження світового досвіду та технічних можливостей штучного інтелекту, є нагальним і пріоритетним завданням для наукової спільноти та органів державної влади і місцевого самоврядування.

Список використаної літератури

1. 1.       Ліпкан В. А., Шевченко О. О. Огляд нових спрощених механізмів у сфері контролю за зміною цільового призначення земельних ділянок. Право і суспільство. 2024. № 3.
2. 2.       Інформаційний портал: «The Guardian». URL: https://www.theguardian.com/us-news/article/2024/aug/21/wyoming-cheyenne-ai-bot-mayor.
3. 3.       Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна». URL: https://interfax.com.ua/news/general/1009470.html.
4. 4.       Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення моніторингу земель і ґрунтів» від 23.07.2024 № 848. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-2024-%D0%BF#Text.

здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, аспірант

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

ORCID: 0009-0007-8352-1125

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Академії праці, соціальних відносин і туризму (м. Київ, Україна)

Ліпкан Володимир Анатолійович

ORCID: 0000-0002-7411-2086

В умовах війни Російської Федерації проти України, під час дії, впровадженого на території України воєнного стану та загальної мобілізації населення нашої держави, питання земельного та аграрного законодавства становлять собою критичну складову державного управління. Проте багатовекторність напрямів, за якими має розвиватися та слідувати наша держава в рамках реальної інтеграції до європейської спільноти, змінюється на окремі мононапрямки, такі як: озброєння, військова допомога, енергетичний тероризм тощо.

Нагальні питання забезпечення наших військових всім необхідним, захист об’єктів стратегічної інфраструктури та цивільних об’єктів від ударів та ракетних обстрілів є першочерговими та надважливими питаннями кожного українця.

Таким останнім поданим законопроєктом на погодження до Верховної Ради України став «Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок для розвитку цифрової інфраструктури» за № 9549 від 01.08.2023 року (надалі – «Законопроєкт № 9549») [1].

Аналізуючи цей Законопроєкт № 9549, що стосується суспільних відносин у сфері земельного та аграрного права, доходимо висновку, що цей документ повністю видозмінює всі основні та наявні положення, приписи, принципи цивільного законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері відчуження приватної  власності

Під терміном «суспільної необхідності», визначеного Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 року, розуміють обумовлену загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку [2].

У цьому Законопроєкті № 9549 пропонуються зміни, які визначають особливості примусового відчуження земельних ділянок, іншого нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності в умовах воєнного стану для розміщення об’єктів оборонно-промислового комплексу та об’єктів інфраструктури в Ужгородському районі Закарпатської області.

Відтак потребує визначення поняття „виключної необхідності” та його співвіднесення із іншими вже легітимованими категоріями, які визначають напрями державної політики щодо реалізації національних інтересів.

Цими змінами передбачається:

• можливість примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності за рішенням Закарпатської обласної державної адміністрації протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, зокрема, земельних ділянок та інших об’єктів нерухомого майна приватної та комунальної власності;
• відшкодування за рахунок, зокрема, коштів державного бюджету вартості нерухомого майна, що відчужується, та збитків, завданих таким примусовим відчуженням;
• встановлення заборони на оскарження до суду рішень Закарпатської обласної державної адміністрації про примусове відчуження земельної ділянки, іншого об’єкта нерухомого майна.

Повна невідповідність положенням частини 4 статі 13 Конституції України, що стосується рівності всіх суб’єктів права власності перед законом та частин 1 та 2 статті 55 Конституції України, де права і свободи людини і громадянина захищаються судом, та як наслідок кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, дозволяє вже в цій частині повністю відхилити даний проєкт Закону, через пряму дію норм Конституції та її неухильного дотримання, навіть у воєнний час [3].

При цьому слід враховувати, що у ст. 64 Конституції України визначено окремі обмеження в умовах воєнного або надзвичайного стану, де міститься чітка та однозначна заборона щодо недопущення обмеження права, визначеного у ст. 55 Конституції України.

Окрім того, нами виявлено порушення ст. 95 Конституції України, що стосуються прав розпорядження бюджетними коштами на відшкодування збитків власникам чи землекористувачам, завданих у зв’язку з примусовим відчуженням їхньої власності. З огляду на суспільну необхідність викупу таких об’єктів, це призведе до додаткових податкових навантажень на бізнес та громадян, що буде необхідним для покриття витрат із державного бюджету. А головне: дані витрати не передбачені Державним бюджетом України.

Також викликає потребу в прилюдному і публічному обґрунтуванні, в тому числі математичному, такого поняття, як «виключна необхідність», адже баланс існування демократичної держави, конституційного ладу містить ключову дилему: збереження інституційної системи з одного боку, дотримання прав і свобод людини і громадянина — з іншого. Усе це є відлунням балансу розподілу влади. Впровадження такої процедури, є нелегітимним, що порушуватиме цей баланс, а відтак формуватиме умови для прямого порушення Конституції України, де чітко визначено, що Україна є демократична, соціальна і правова  держава.

Додатково, до означених нами порушень низки статей Конституції Україні, положення цього проєкта також не відповідають вимогам адміністративно-процесуальних принципів та норм, які викладені в Кодексі адміністративного судочинства України [4].

Зокрема, у ст. 2 цього Кодексу головними завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Положення цього Законопроєкту № 9549 порушують встановлені  ч. 3 ст. 2 цього Кодексу, що стосуються основних засад (принципів) адміністративного судочинства, якими є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Поза це, у ч. 4 ст. 353 Цивільного кодексу України визначено питання реквізиції (примусового відчуження майна у власника за надзвичайних обставин), де встановлено, що в разі реквізиції майна оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду [5].

Отже, підсумовуючи викладене з позицій правової доктрини, впровадження будь-яких виключень, як передбачено в цьому Законопроєкті № 9549, з встановлених норм примусового відчуження об’єктів права власності в умовах воєнного стану на території окремої адміністративно-територіальної одиниці України, зокрема Ужгородського району Закарпатської області, може бути кваліфіковано як порушення принципу верховенства права та суперечить статтям Конституції України та законів, що стосуються захисту прав приватної власності.

Зважаючи на фундаментальний обов’язок держави щодо забезпечення захисту прав власності та економічних інтересів усіх суб’єктів господарювання, такі виключення підривають правову визначеність та соціальну спрямованість економічної політики. Отже, посадові особи держави повинні дотримуватися конституційних гарантій і забезпечити справедливий баланс між суспільною необхідністю та захистом прав приватної власності.

За інших умов такий законодавчий підхід створює передумови для виникнення корупційних ризиків, зокрема допускаючи можливість вчинення корупційних правопорушень під час ухвалення рішень посадовими особами Закарпатської обласної державної адміністрації щодо примусового відчуження земельних ділянок або іншого нерухомого майна. Закріплення у законопроєкті норми, яка передбачає заборону на оскарження до суду рішень Закарпатської ОДА, порушує принципи правової держави, зокрема право на судовий захист, гарантоване Конституцією України. Такий підхід не тільки не забезпечує належного захисту прав власників примусово відчужуваного майна, але й створює загрозу їх порушення та позбавляє власників можливості ефективного захисту своїх законних інтересів у судовому порядку.

Такий підхід немає під собою жодних правових підстав, є нелегітимним, і а також неправомірним, він порушує правову безпеку людини, формує умови для соціальної дезорганізації населення, а також за певних умов, може стати рушієм для підвищення рівня конфліктогенності всередині суспільства в частині ставлення до влади та її представників. Сильна держава, має контролювати і реалізувати неподільність влади, і довести свою здатність щодо реалізації положень Конституції на всій території України.

Захист прав суб’єктів власності на земельні ділянки є ключовим елементом у становленні не лише демократичної і правової, а й соціальної та безпекової держави [7]. Підписання Україною Римського статуту та інших міжнародно-правових документів підкреслює прагнення держави дотримуватися високих стандартів, за якими право власності визнається абсолютним та недоторканним — за будь-яких умов.

Держава як правовий інститут зобов’язана забезпечувати охорону цього права за допомогою правових механізмів та силових інституцій, в тому числі державного примусу. Прийняття запропонованого законопроєкта може призвести до порушення низки міжнародних зобов’язань, ратифікованих Україною, що, своєю чергою, може негативно вплинути на інвестиційний клімат та призвести до втрати довіри з боку іноземних інвесторів і міжнародних корпорацій. Відтак даний законопроєкт є стратегічно невиправданим та шкідливим, оскільки в стратегічній перспективі створює загрозу державній безпеці Української  Держави.

Список використаної літератури

1. Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок для розвитку цифрової інфраструктури. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/42412.
2. Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 № 1559-VI. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1559-17#top.
3. Конституція України Верховна Рада України; Конституція України, Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
4. Кодекс адміністративного судочинства України. Кодекс України; Кодекс, Закон від 06.07.2005 № 2747-IV. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#top.
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text.
6. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text.
7. Ліпкан В. А. Безпекова функція держави: сучасний зміст. Актуальні питання адміністративного права та адміністративного судочинства: збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами І Міжнародної науково-практичної конференції (17 травня 2024 року, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків). Серія «Сектор безпеки України». Вип. 49. Редкол.: А.П.Гетьман, Бєлов Д.М., Т.О.Коломоєць, Ю.В.Мех, В.Я.Настюк, Р.В.Шаповал та ін. Харків: Друкарня Мадрид, 2024. С. 117—124.

здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, аспірант

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

ORCID: 0009-0007-8352-1125

Науковий керівник:

ЛІПКАН Володимир Анатолійович 

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Академії праці, соціальних відносин і туризму (м. Київ, Україна)

ORCID: 0000-0002-7411-2086 

Крізь призму історичних процесів простежується формування відповідального ставлення українського народу, інституційної системи, органів місцевого самоврядування, а також землевласників і землекористувачів до ефективного та раціонального використання земельних ресурсів. Збереження принципів захисту національного багатства завжди було важливим елементом цього підходу. Аналіз історичного досвіду уможливлює висновувати, що українські підприємці, аграрії та органи контролю, які відповідають за нагляд за дотриманням цільового призначення земельних ділянок, повинні комплексно підходити до розроблення та впровадження інноваційних методів і механізмів для захисту земельного фонду країни.

Історичні праці, присвячені питанням охорони довкілля та відповідальності за порушення земельного законодавства, відображають еволюцію підходів у правовій теорії та практиці, і досі залишаються актуальними як у вітчизняних, так і в зарубіжних дослідженнях. Особливий інтерес викликають роботи, присвячені земельному, адміністративному, кримінальному, цивільному та екологічному праву, а також кримінології.

На початковому етапі становлення Української Держави 20-х років ХХ ст., земельні відносини регулювалися на основі традиційних норм права, звичаїв і локальних правил. Відповідальність за порушення земельних норм була обмеженою і не достатньо систематизованою. Основна увага приділялася забезпеченню ефективного використання земель для аграрних потреб, поза межами чіткого функціонування системи контролю і механізмів юридичної відповідальності за нецільове її використання. У ці роки, адміністративні покарання майже були відсутні, а  державний примус здійснювався за принципом: «у кого зброя — той і правий».

У період з 1922 по 1930 роки в межах державних утворень того періоду формувалися перші законодавчі акти, спрямовані на регулювання земельних відносин. Ці нормативно-правові акти ґрунтувалися на більш демократичній засадах правової політики порівняно з попередніми періодами, що стосувалася встановлення відповідальності за порушення вимог щодо використання земельних ресурсів відповідно до їх цільового призначення.

У період 1930–1953 рр. земельне право та його розвиток в Україні перебувало під впливом жорсткої тоталітарної моделі управління. Цей період характеризувався посиленням репресивного апарату та агресивним, а інколи й „хижацьким” використанням природних ресурсів, що підпорядковувалося побудові соціалістичної моделі суспільства.

Друга половина 1950-х — початок 1960-х років в історії правових наук, особливо у сфері земельного права та суміжних галузях, позначені періодом, відомим як „хрущовська відлига”. Цей етап розпочався зі смерті Й. Сталіна, що дало поштовх до певних лібералізаційних змін у політичному і правовому житті країни, і тривав до відсторонення М. Хрущова та приходу до влади Л. Брежнєва у 1964 році. У цей час спостерігалося послаблення репресивних підходів та певне оновлення правового регулювання, включно із земельним законодавством, що дозволило закласти основи для подальших реформ.

Фактично 1953-1991 рр. були доволі демократичним відрізком, що і позначилося на систематизації норм, якими передбачалась встановлення відповідальності у сфері кримінального, адміністративного, цивільного, трудового, екологічного та земельного законодавства. Крім того лібералізація та розвиток земельного природоохоронного законодавства, відбувається через розширення кола об’єктів охорони (природних ресурсів), контролю та наглядом за сумлінним дотриманням положень суб’єктами уповноваженими на їх використання.

Підґрунтям нашого історичного минулого та сучасного українського законодавства, яке розвивається після відновлення державності в 1991 році, є сукупність законодавчих актів, постанови та наукові здобутки провідних вчених того часу. Українська держава в умовах складної геополітичної ситуації, а також введенням повномасштабної війни Російської Федерації проти нашої країни, продовжує невпинно розвивати і вдосконалювати норми, що регулюють суспільні відносини у сфері використання земель.

Історичний розвиток правового регулювання земельних відносин в Україні від періоду 20-х років ХХ ст. до сучасності (запровадження методів штучного інтелекту) демонструє еволюцію в підходах до відповідальності за порушення вимог щодо цільового використання земель. Від первинних форм контролю до сучасних комплексних систем, які включають екологічні та соціальні аспекти, ця еволюція відображає зростаючу складність і значущість проблеми ефективного управління земельними ресурсами. Сучасні правові норми будуються на основі історичного досвіду, з урахуванням новітніх вимог і стандартів, що дозволяє забезпечити більш ефективний захист і використання земельних ресурсів в Україні.

Ліпкан Володимир Анатолійович

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри кримінального права,

процесу та криміналістики

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

 ORCID: 0000-0002-7411-2086

Шевченко Олексій Олексійович,

здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти аспірант

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

ORCID: 0009-0007-8352-1125

 Анотація. Стаття присвячена аналізу законодавства, яке регулює суспільні відносини у сфері впровадження нових спрощених механізмів зміни призначення земельних ділянок в Україні у контексті процесу поствоєнної відбудови. Метою дослідження є оцінка ефективності механізмів, їхнього впливу на прискорення відбудови об’єктів інфраструктури та економіки країни, а також виявлення перспектив для удосконалення процесів, пов’язаних із їх реалізацією. У статті використовуються методи юридичного аналізу, кількісного та якісного дослідження, а також порівняльний аналіз. Основні результати включають визначення позитивних аспектів нових процедур: зменшення впливу бюрократичних бар’єрів та сприяння швидкій відбудові України; ідентифікація потенційних загроз, таких як ризики корупції та зловживань. Окрему увагу присвячено аналізу питання штучного інтелекту, який має запроваджений у сфері моніторингу та контролю за процесом зміни цільового призначення земель. Отримані дані можуть бути використані для вдосконалення нормативно-правової бази та управлінських практик, що регулюють зміну призначення земельних ділянок, та сприяти ефективнішому використанню земельних ресурсів у процесі відбудови країни.

Ключові слова: зміна цільового призначення земельних ділянок, відбудова Української Держави, ефективна держава, земельні ресурси, економічне відновлення, раціональне  використання, ефективний контроль за земельним ділянки, території забруднені/імовірно забруднені вибухонебезпечними предметами, інфраструктурний потенціал.

Актуальність. Стан сучасного земельного фонду України наразі можемо охарактеризувати, як напружений, нестійкий, який перебуває у критичному стані. Триваюча війна, використання агрохімікатів, значне виділення вуглецю та аміаку, відсутність контролю за станом земель лише погіршують становище національного багатства Української Держави. Це стосується, передусім, її земельних ресурсів.

Відповідно до схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 70-р «Концепції загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель», кризова ситуація, з подальшою тенденцією до погіршення, у використанні земельних ресурсів спостерігається і в неаграрних сферах землекористування. Окрім того, у більшості галузей економіки через недосконалість нормативів, зокрема низький рівень підготовки проектно-технічної документації, землі використовуються нераціонально [1].

Проте, Українська Держава та її земля була, є та буде в майбутньому основою продовольчої безпеки для країн усього світу, про що йдеться в тексті Спільного комюніке „Про основи миру” за результати Глобального саміту миру, Який проходив у Швейцарії 15-16 червня 2024 року. Зокрема в тексті даного документа було відзначено, що глобальна продовольча безпека залежить від безперебійного виробництва та постачання продуктів харчування. У зв’язку з цим вільне, повне та безпечне торговельне судноплавство, а також доступ до морських портів на Чорному та Азовському морях є надзвичайно важливими. Напади на торговельні судна в портах і на всьому маршруті, а також на цивільні порти та цивільну портову інфраструктуру є неприйнятними. Продовольчу безпеку жодним чином не можна використовувати як зброю. Українська сільськогосподарська продукція має безпечно та вільно постачатися зацікавленим третім країнам [2].

На даний час врожайність наших ґрунтів та якість вирощеної продукції досягають найвищого рівня. М’який клімат та різноманітність ґрунтів на території Української Держави дозволяють вирощувати значну кількість агрокультур, а також одночасно добувати велику кількість корисних копалин, відповідно до місцезнаходження та географічних особливостей нашої країни. Тож, у перспективі одним із векторів інфраструктурного розвитку нашої держави має бути формування потужного промислового комплексу із переробки і виготовлення готової продукції як із сільськогосподарських культур так і з використанням рідкісноземельних мінералів [3].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У статті проаналізовано думки щодо раціонального використання таких вчених, як: М. Пархоменка, Н. Кандала, Т. Машкової, В. Русана та П. Кулинича. Окремо також досліджено положення сучасного законодавства, що стосуються раціонального, ефективного та екологічного користування земельними ділянками, в контексті контролю за зміною їх цільового використання у процесі відбудови України. Поза це проаналізовано найновітніші способи і засоби, які дозволять контролювати зміну цільового призначення земельних ділянок на базі методів штучного інтелекту.

Метою дослідження в науковій статті є огляд, аналіз та формулювання пропозицій щодо удосконалення процедур впровадження нового спрощеного механізму зміни призначення земельних ділянок в Україні у контексті відбудови після руйнувань, спричинених військовою агресією РФ, а також контролю за такою діяльністю. Також значну увагу приділено вивченню ефективності механізмів зміни цільового призначення земельних ділянок, розкриттю поняття раціонального використання землі, їх впливу на процеси відновлення інфраструктурного потенціалу та економічної могутності, ідентифікації та визначенню можливих стратегічних перспектив, пов’язаних з їх реалізацією.

Для аналізу впровадження спрощених механізмів зміни призначення земельних ділянок у контексті поствоєнної відбудови Української Держави застосовувано комплекс наукових методів дослідження. При написанні цієї статті був застосований основний метод дослідження – юридичний аналіз, який включає в себе вивчення правової літератури науковців у сфері права, нормативно-правових актів, законів, урядових постанов, звітів, стратегій відбудови та інших офіційних документів, якими регулюються суспільні відносини у сфері контролю за зміною призначення земельних ділянок.

Виклад основного матеріалу.  Підтвердженням актуальності цієї теми є новини, що стосуються вирощування бавовни на території України. Так, фахівці Українського інституту експертизи сортів рослин засіяли поля п’ятьма експериментальними сортами бавовнику. Головною особливістю є те, що в умовах війни ця рослинна культура має велику цінність через наявність у ній бавовняної целюлози, яка використовується для виробництва пороху [4].

Цей процес відбувається синхронного із відповідним законодавчим регулюванням у цій сфері. Послаблення контролю та механізм його поширення здійснюються на підставі прийнятого Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поширення сортів бавовнику в Україні» від 23.04.2024 № 3645-IX, який вступив в силу 16.05.2024 року [5].

У даному документі передбачено спрощення процедури ввезення та обігу в Україні сортів бавовнику. Також спрощено механізм державної реєстрації сортів бавовнику та прав на них без кваліфікаційної експертизи. Цим нормативно-правовим актом також передбачено спрощення процедури введення в обіг насіння сортів бавовнику та його подальшого використання без сертифікації.

Окрім того, впровадження спрощених процедур для вирощування сортів бавовнику відбувається паралельно із розвитком промисловості для швидкої відбудови території України та залученням інвестицій від наших стратегічних партнерів.

Запровадження спрощеної процедури зміни цільового використання землі стосуватиметься також підприємств, що пов’язані з вирощуванням таких агрокультур.

28.05.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок для залучення інвестицій з метою швидкої відбудови України» від 06.02.2024 № 3563-IX.

Положення цього нормативного акта повністю відповідають визначеним цілям

1) здійснення систематичного контролю та моніторингу земельних ділянок, які використовуються підприємствами переробної та іншої промисловості;

2) ліквідація бюрократичних перепон для інвесторів та землекористувачів, які мають на меті побудувати в Україні новий завод або інший промисловий чи енергетичний об’єкт, або ж взагалі окремі об’єкти стратегічної інфраструктури.

Спрощений механізм діятиме впродовж воєнного стану та п’ять років по його закінченню та застосовується за межами населених пунктів і лише там, де відсутня розроблена містобудівна документація для наступних об’єктів промисловості та енергетики, а саме для:

- промислових та складських будівель;

- нежитлових сільськогосподарських будівель;

- трубопроводів, ліній електронних комунікаційних мереж та електропередачі (крім магістральних нафтопроводів та газопроводів);

- комплексних споруд промислових об’єктів (крім споруд підприємств, що здійснюють видобування, виробництво та переробку ядерних матеріалів, споруд підприємств і установок із збагачення та перероблення ядерного палива; споруд підприємств, призначених для термічного оброблення (спалювання) побутових відходів; атомних електростанцій) [6].

Цей механізм зміни цільового призначення земельної ділянки передбачає відсутність потреби дотримання вимог абз. 1 ч. 3 та абз. 2 ч. 5 статті 20 Земельного кодексу України за умови отримання мотивованого висновку уповноваженого органу містобудування та архітектури щодо можливості розміщення на земельній ділянці відповідного об’єкта згідно з вимогами нормативно-правових актів та будівельних норм [7].

Після отримання цього висновку зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за рішенням власника земельної ділянки без розроблення документації із землеустрою.

Окрім цього, надважливим питанням є запровадження та як наслідок створення Кабінетом Міністрів України «Реєстру територій, забруднених/імовірно забруднених вибухонебезпечними предметами».

Здійснений нами аналіз різноманітних аналітичних матеріалів стосовно стану забруднення та наслідків ґрунтів уможливлює висновувати, що землі, які були забруднені внаслідок бойових дій негативно впливають не лише на стан навколишнього природного середовища, а й на організм людини, що знаходить свої прояви у порушенні діяльності нервової системи людини, систем її кровотворення та органів внутрішньої секреції внаслідок дії концентрованого вмісту важких металів у них. Крім того, зазначені хімічні забруднення можуть призводити до виникнення злоякісних утворень, атеросклерозу та порушення апарату спадковості. В умовах значної втрати генофонду через триваючу війну, непродуману політику щодо вакцинації, такі умов формують серйозну загрозу українській державності і здатності до реалізації власної геостратегії [8].

Так до прикладу, використання та обліку таких земель, за підрахунками, взятими з дослідження Української природоохоронної групи, через обстріл лише на квадратному кілометрі поля в Харківській області, у ґрунт потрапило 50 тонн заліза, 1 тонна сполук сірки та 2,35 тонни міді — і це лише ті речовини, вміст яких є найбільшим [9].

Цей реєстр створено як нову геоінформаційну систему, що перебуває у державній власності з метою збирання, накопичення, обліку, обробки, зберігання та захисту відомостей про землі, які забруднені вибухонебезпечними предметами, та землі, що є непридатними для використання через потенційну загрозу їх забруднення вибухонебезпечними предметами.

Відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV, забрудненням земель визнається накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін [10].

Тобто, наразі констатуємо: внаслідок збройної агресії та триваючої війни РФ проти Української Держави формуються достатньо серйозні ризики для державної безпеки у сфері реалізації державної продовольчої політики через ускладнення вирощування та обробку на таких землях їх власниками та землекористувачами сільськогосподарських культур. Особливо тих, які стосуються продовольчої складової сектору економіки.

Зазначені суб’єкти землекористування окрім отримання певної податкової вигоди внаслідок реалізації окремих положень податкового законодавства отримуватимуть незаконний дохід від продажу такої сільськогосподарської вирощеної продукції.

Доцільно розробити та встановити дозволені види використання таких забруднених земель, через саме економічну необхідність, підтримання землекористувачів, а також унеможливлення провадити діяльність, яка заборонена за екологічними показниками на такі землі.

Держателем цього реєстру визначається саме Державна служба України з надзвичайних ситуацій, а технічним адміністратором — бюджетна установа «Центр гуманітарного розмінування».

Нам вбачається важливим впровадження чіткого механізму та визначення повноважень, які дозволятимуть проводити обстеження земельних ділянок державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (інспектори «Держгеокадастру»), або державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, що набули встановлених законом повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Забезпечення можливості швидкої зміни таких земель запровадить одноманітне правове регулювання та вичерпний перелік можливих (допустимих) видів провадження на таких земельних ділянках відповідно до рівня та характеру такого забруднення.

Безпосередньо поняття «раціональне використання земель» досліджувалося багатьма спеціалістами у сфері земельного, аграрного та екологічного права. Зокрема, М. Пархоменко та Н. Кандала визначали, що раціональність, ефективність та корисність у землекористуванні зводиться до максимального задоволення потреб суб’єкта використання земель у разі нанесення цій земельній території мінімальної шкоди. Крім того, вони стверджували, що головний акцент слід робити не на управлінні державою земельними правовідносинами, а на розвиток такого формування правової поведінки учасників земельних правовідносин, за якою у зазначених суб’єктів не виникає намір учиняти земельне правопорушення [11, с. 57-58].

Однак, ведення агресивної війни, чисельні факти колабораціонізму формують підстави для корегування такої позиції відповідно до реалій сьогодення. Саме в цих реаліях стратегічна роль держави, потенціал усієї інституційної системи має бути використано для реалізації земельної політики в інтересах держави, а не окремих олігархічних кіл, транснаціональних корпорацій. Відтак переконані, що важливим елементом земельної стратегеми виступає розроблений механізмів  стратегічної політики у сфері земельних відносин [12].

Дослідження у сфері ефективного та раціонального використання постійно постає перед науковцями, вченими та практиками. Так, до повномасштабної війни, Т. Машковою було висунуто ідеї щодо запровадження єдиного спеціалізованого документа у сфері якісно-кількісного обліку земель, який називався «Акт приймання-передачі земельних ресурсів». Глибоко розкриваючи ідею, Машкової Т., можна зазначити, що вона була, спрямована саме на контроль за сплатою податків, 4 групи платників («агропідприємства» та «агрохолдинги»), а не на діяльність, яка пов’язана із раціональним та ефективним використанням землі [13]. Тобто висновуємо, про превалювання чіткого імперативного методу, заборонювальних норм, які є лише частковим компонентом механізму, що входить до системи стратегічного управління у сфері земельних відносин.

Характеризуючи цей документ, можна надати головні показники, за якими мав би відбуватися цей контроль за заповнення таких даних:

-         головні ідентифікатори земельної  ділянки (кадастровий номер, площа, цільове призначення, вид угідь);

-         якість ґрунтів у розрізі вмісту поживних речовин (агрохімічних показників): азоту (N), (за наявності визначених показників – аміачний азот (NH₂) і нітрит азоту (NО₂), рухомого фосфору (P₂O₅), обмінного калію (K₂ O₅), обмінного натрію (Na⁺), рівня гідролітичної кислотності рН, гранометричного складу ґрунту, вмісту гумусу (%);

-         місцезнаходження ділянки;

-         дані про затрати на поліпшення; інформацію про особу, за якою закріплюється ділянка; момент введення її в експлуатацію на даному підприємстві;

-         нормативну грошову вартість (за наявності – експертну оцінка) земельної ділянки [13].

Окрім того, за змістом термін «раціональний», означає осмислене, зважене, вигідне, доцільне рішення, прийняте на основі вибору порівняння різних варіантів і врахування багатьох чинників, які розкривають його зміст. Дане поняття походить від латинського  слова «rationalis» –  розумно обґрунтований, доцільний. На думку В. Русана, раціональність сільськогосподарського землекористування  полягає  в  одержанні  найбільшого  економічного ефекту з урахуванням природно‐економічного розташування земельної ділянки [14, с. 29].

Кулинич П. Ф., визначає у своїй праці, що термін «раціональне використання земель» у нормах права,  які  входять  до  механізму  правового  регулювання  діяльності  учасників земельних відносин, позначає такі їхні дії, за яких відбувається дотримання земельно‐правових заборон, виконання земельних обов’язків та реалізація земельних прав, які закріплені у чинному законодавстві. Отже, раціональне використання земель означає правомірне використання земель, тобто таке, в якому учасники земельних відносин дотримуються встановлених у законодавстві заборон та виконують обов’язки щодо використання та охорони земель [15, с. 52‐53].

Результатом напрацювань у сфері дослідження природи раціонального та ефективного використання землі має бути запровадження технологій штучного інтелекту (надалі за текстом – «ШІ») в реалізації питань, що пов’язані із дослідженням цільового призначення земельних ділянок. Запровадження діяльності ШІ в цих правовідносин наддасть органам державного управління, місцевого самоврядування додаткові засоби, що дозволять ефективно та вкрай швидко ухвалювати відповідні управлінські рішення, які стосуватимуться відповідних землекористувачів та землевласників.

Дослідження питання стосовно запровадження методів та засобів ШІ у сфері земельних відносин та публічного управління повинно охоплювати два головних аспекти:

а) цінність, що лежить в основі технології: хто може використовувати дані та з якою метою;

б) розгортання технологічних систем, що можна віднести до технічних аспектів впровадження інструментів ШІ, наприклад тих самих чат-ботів, які також можуть впливати на рівень витонченості та складності надання послуг [16].

Окремо слід говорити і про те, що за допомогою ШІ можливо сформулювати матриці ефективності залежно від змісту земельних стратегем і геостратегії Української Держави з урахуванням багатокритеріального моделювання геостратегічного ландшафту, прогнозування імовірностей настання тих чи інший подій і відпрацювання відповідних сценаріїв. Маститі дослідження із уведення ШІ у склад правовідносин були здійснені І. Діордіцею, який досліджував питання  «кібернетично топології» – просторово-часові параметри кіберпростору, який породжується під час взаємодії людей у кіберпросторі один із одним, так само як і взаємодії людини зі штучним інтелектом в рамках даного простору [17].

У питаннях дослідження та застосування ШІ в галузі публічного управління та земельних відносин, можна звернутися до запропонованого В. Довбенком переліку найпоширеніших інформаційних технологій на основі штучного інтелекту. Як зазначає вчений, в органах державної влади та місцевого самоврядування останніми роками застосовуються наступні найбільш перевірені та популярні інформаційні технології, а саме:

- технології доповненої реальності («Augmented Reality – AR»);

- хмарні технології («Сloud Technology»),

- технології «Big Data»,

- колективний інтелект («Swarm intelligence»),

- блокчейн («Blockchain», «Block chain»),

- 3D-принтери,

- «Spectrum Technology Platform» тощо. [18, с. 92–95].

За останні декілька років багато наукових праць було присвячено саме вивченню штучного інтелекту, які допомагають аналізувати велику кількість вже існуючих даних, а також зможуть контролювати видозміни в цих процесах. Так, на прикладі дослідження науковців у сфері ШІ Магдалени Вагер та Вальтер Тимо де Фріза, останні дійшли висновку про те, що прийняття управлінських рішень у землеустрої штучний інтелект часто використовують у поєднанні з клітинними автоматами («Cellular automata») та дослідженнями операцій («Operation research»), що дає змогу автоматизувати процес ведення земельного кадастру та його бази [19].

Дослідження питання застосування різних методів та форм ШІ у сфері дотримання використання земель за цільовим призначенням, зміни їх цільового призначення та властивостей,  а також дослідження термінів ефективності їх використання та раціональності на певній місцевості уможливить знизити ризики корумпованості суб’єктів, які безпосередньо беруть участь у публічно-управлінських рішеннях та заходах контролю. Так, сам за допомогою ШІ буде зведено до мінімуму використання бекдорів і програмних розробках, в тому числі в системі Прозорро.

Очевидно, що людський чинник не може бути повністю виключено із процесу та контролю та моніторингу, проте застосування вищезазначених засобів, вже на створених базах Державного земельного кадастру та Порталу Єдиної державної системи у сфері будівництва дасть змогу мінімізувати комерційну складову у питаннях зміни призначення земель і наблизить земельну стратегему до інтеграції із загальним змістом геостратегії Української Держави [20].

Важливими є регулювання та запровадження нормативних баз для створення підґрунтя у сфері державного управління за земельними відносинами. На теперішній час і технічні можливості і наповненість таких кадастрових баз дозволяє створити підсистему, яка регулюватиме зміну цільового призначення землі, без втручання людського фактору.

Реалізація впровадження методів штучного інтелекту при зміні цього призначення земель можлива за прикладами, які вже були запроваджені раніше в нашій країні на окремих територіях, які найбільш постраждали внаслідок збройної агресії РФ. Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації» № 382 від 25.04.2023 року, було запроваджено окремий експериментальний порядок на відновлення об’єктів нерухомого майна Агентством відновлення в шістьох визначених населених пунктах. Відновлення цих населених пунктів включає в себе, виготовлення проєктної документації, нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, поточний ремонт і придбання товарів за бюджетні кошти цього Агентства за допомогою та координацією органів місцевого самоврядування [21].

На важливість та значущість дослідження впровадження вищезазначених механізмів за контролем та зміною цільового призначення або виду використання землі вказує існування відповідної судової практики, зокрема судове провадження, що стосується самовільного захоплення землі в місті Харкові.

На підставі останньої правозастосовної практики, на прикладі будівництва житлового комплексу «IT-Парк Manufactura», що розташований на земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Юлія Чигирина, 13. Фактично, станом на червень місяць цього року, там розташована десяти поверхова житлова будівля з об’єктами комерційного використання.

Обставинами цього провадження є незаконне будівництво багатоквартирного житлового комплексу за цією адресою, на думку органів прокуратури, які представляють інтереси Харківської міської ради. Рішення суду першої інстанції від 18 січня 2023 року задовольнило позов органів прокуратури повністю. Це рішення передбачало скасування усіх реєстраційних дій щодо новостворених об’єктів нерухомого майна, припинення права власності на ці «новозбудовані» квартири, а також відновлення прав Харківської територіальної громади на земельну ділянку, яка належить їй, шляхом усунення перешкод у користуванні територіальною громадою належною їй земельною ділянкою, яке передбачало зобов’язання юридичної особи – «забудовника» повернути цю ділянку Харківській міській раді [22].

З огляду на правозастосовну діяльність та аналіз нормативно-правової бази, яка стосується оформлення та зміни цільового призначення земель, 19 березня 2024 року було ухвалено рішення суду щодо затвердження «Мирової угоди» між Харківською міською радою та Відповідачем – юридичною особою «Забудовником» про наступне:

- зобов`язання «Забудовника» сплатити суми добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова;

- «Забудовник» зобов`язується протягом 12 місяців виконати усі обов`язкові дії, передбачені для забудовника чинним земельним та містобудівним законодавством щодо належного оформлення у встановленому порядку всіх необхідних документів по закінченому будівництвом (реконструюванням) об`єкту нерухомого майна – житловому комплексу «IT – Парк Manufactura».

Також протягом 12 місяців з моменту затвердження мирової угоди вжити заходів щодо:

- розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з визначенням категорії і цільового призначення та її затвердження;

- оформлення прав користування земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди земельної ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового комплексу.

На «Забудовника» також покладено обов’язки протягом 90 днів з моменту оформлення всіх необхідних документів по закінченому будівництвом (реконструюванням) житловому комплексу «IT – Парк Manufactura», передати Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 16 квартир, орієнтованою площею 369 кв.м., для поповнення житлового фонду територіальної громади м. Харкова. [17]

На всі ці зобов’язання «Забудовника» Харківська міська рада зобов`язувався протягом розумних строків, але не більш ніж протягом 9 місяців з моменту затвердження цієї Мирової угоди судом, вжити заходів щодо затвердження йому землевпорядної документації з визначенням категорії і цільового призначення земельної ділянки площею 1899 кв.м., оформлення прав користування земельною ділянкою та укладання договору оренди цієї земельної ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового комплексу.

Фактично, положення цієї Мирової угоди повністю підривають регулювання у сфері містобудування та становлять основу для майбутніх правопорушень у сфері будівництва, зокрема у сфері порядку введення в експлуатацію об’єктів нерухомого майна.

Окрім того, відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, нерухоме майно вважається самочинним у випадках: якщо воно побудоване на земельній ділянці, що не надавалась для цієї мети; якщо не було належного дозволу на будівництво; якщо не було належно затвердженого проекту; якщо будівництво здійснено з істотними порушеннями будівельних норм та правил. [18]

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити певні проміжні висновки, а саме рішення суду апеляційної інстанції справді викликає сумніви щодо відповідності нормам, що регулюють відносини у цій сфері. Однак, на даний момент, органи прокуратури вже подали касаційну скаргу на перегляд цього рішення. Це може вказувати на те, що вони сподіваються на зміну судового рішення на більш відповідне нормам закону. Таким чином, справа залишається в процесі розгляду, і майбутні судові рішення можуть вплинути на вирішення цього питання.

На підтвердження вищезазначеного висновку, 22.04.2024 року Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду було відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 922/436/22.

Висновки і пропозиції

Для уникнення схожих ситуацій в майбутньому, можливо запровадити вищезазначені функції та засоби контролю за цільовим призначенням землі, які, насамперед, є важливими для подальшої реалізації повноважень посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, що відповідають за дотримання вимог у сфері раціонального та ефективного використання земель та їх призначенням під час реалізації земельної реформи в Україні. Паралельно, вони мають дотримуватися вимог основних законодавчих актів, що регулюють земельні відносини, зокрема Земельного кодексу України, законів України «Про охорону земель», «Про регулювання містобудівної діяльності» та інших.

Для науковців у цій сфері та держави в цілому постає гостра необхідність у запровадженні окремого інституту з контролю за дотриманням цільового призначення земельних ділянок землевласниками та землекористувачами у поствоєнний час. З метою успішної реалізації земельної реформи в Україні в умовах повномасштабної війни доцільно розробити та впровадити передові технології, які враховуватимуть нові потреби держави, а також забезпечуватимуть збалансованість прав власників та землекористувачів в сьогочасних реаліях. Досягнення цієї мети можливе за умови полегшення певних процесів, зменшення бюрократичних перепон, мінімізації корупційних ризиків, а також впровадження ШІ.

Сучасні виклики, які постали перед нашою державою, зокрема щодо ефективного та раціонального управління її природними ресурсами, зумовлюють необхідність розроблення земельної стратегеми — державної політики у сфері земельних відносин і відповідного акта  стратегічної правотворчості „Стратегії державної земельної політики України”.

Для реалізації означених завдань необхідно залучати як міжнародних партнерів, так і власних фахівців для відновлення та створення подальших безпечних, екологічних, та правових умов, що стосуються як використання землі, так і її охорони в усіх аспектах цього терміну. Для запровадження механізмів та порядків дій необхідно ретельно та виважено проводити реформи, в тому числі податкові, земельні та екологічні, які відповідали б духу часу в умовах повномасштабної війни РФ, а також власному баченню нашої держави щодо стратегічного розвитку.

Запровадження засобів та методів застосування штучного інтелекту, цифрова трансформація земельних ресурсів, впровадження новітніх досягнень у сфері виміру якості ґрунтів та їх раціональне і ефективне використання згідно з потребами секторів економіки має стати ключовою т а пріоритетною ідеєю — головною рушійною силою, що має забезпечити в майбутньому чітке правове регулювання цих відносин, а також неухильне дотримання законів, які регулюють відносини у сфері функціонально-цільового допустимого використання землі, на всій території України відповідно до визначеного географічного розміщення.

Перспективу дослідження визначеного кола питань доцільно розбити на декілька основних напрямів, які включають в себе: науковий, практичний, правовий, стратегічний, економічний, природоохоронний та  екологічний напрями.

Це дослідження було обмежене, оглядом та аналізом впроваджених наявних та майбутніх засобів і способів щодо механізмів, який дозволять виявити їхні переваги та недоліки, що сприятиме розробленню ефективніших стратегій відбудови України в контексті сучасних умов та власного національного потенціалу т а спроможностей щодо досягнення проголошених цілей.

Практичним прогнозованим нами наслідком має стати зменшення бюрократичних бар’єрів для раціонального та ефективного використання землі та прискорення як інфраструктурного розвитку нашої країни, так і раціонального відновлення постраждалих територій.

Список використаних джерел

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 70-р «Концепції загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель». URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70-2022-%D1%80#Text. Дата звернення: 14.06.2024.
2. Спільне комюніке про основи миру // URL: https://www.president.gov.ua/news/spilne-komyunike-pro-osnovi-miru-91581
3. Ліпкан В. А., Зубко Г. Ю. Стратегія державної інфраструктурної політики України: монографія ; за загальною редакцією В. А. Ліпкана. Київ: Ліпкан В. А., 2022. 1008 с.
4. Конгрес місцевих та регіональних влад при Президентові України. URL: https://www.congress.gov.ua/na-odeshchyni-zasiialy-pershi-eksperymentalni-polia-bavovnyku/. Дата звернення: 14.06.2024.
5. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поширення сортів бавовнику в Україні» від 23.04.2024 № 3645-IX. Офіційний сайт Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3645-20#Text. Дата звернення: 14.06.2024.
6. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок для залучення інвестицій з метою швидкої відбудови України» від 06.02.2024 № 3563-IX. Офіційний сайт Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3563-20#Text. Дата звернення: 14.06.2024.
7. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. Офіційний сайт Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text. Дата звернення: 14.06.2024.
8. Ліпкан В. А. Політичні засади геостратегії сучасної Української Держави. монографія. Одеса : Видавничий дім „Гельветика”, 2024. 830 с.
9. Боєприпаси та хімія: як війна шкодить ґрунтам і які є рішення? (2022). URL: https://rubryka.com/article/soil-ukraine/. (дата звернення: 14.06.2024)
10. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/963-15#top. Дата звернення: 14.06.2024.
11. Науково-практичний журнал «Екологічне право». Видавничий дім «Гельветика» 2021. Випуск № 1-4. Текст. Гетьман А.П., Горбань А.В., Костицький В.В., Фоменко А.Є., Шемшученко Ю.С. С. 56-61.
12. Ліпкан В. А. Стратегема: політичний зміст поняття. Актуальні проблеми національного законодавства: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, м. Кропивницький, 25 квітня 2024 року. Частина 1. Кропивницький, 2024. С. 41—45.
13. Машкова Т. В. Оцінка якісних параметрів земель сільськогосподарського призначення для цілей обліку / Т. В. Машкова // Стратегічний розвиток підприємств аграрної сфери економіки України: аналітично-прогнозна оцінка : кол. монографія / За заг. ред. В. К. Савчука. К.: ЦП «Компринт», 2017. С. 238-245.
14. Русан В. М. Теоретико‐методологічні аспекти раціонального сільськогосподарського землекористування. Економіка АПК. 2008. № 7. С. 27‐30.
15. Кулинич П. Ф.  Правові  проблеми  охорони  і  використання  земель сільськогосподарського призначення в Україні: моногр. Київ : Логос,2011.668 с.
16. Andrews, L., (2019), “Public administration, publicleadership and the construction of public value in the ageof the algorithm and ‘big data’”, Public Administration, 97,pp. 296—310, URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/padm.12534  (дата звернення: 14.06.2024).
17. Діордіца І. В. Кібербезпекова політика України: стан та пріоритетні напрями реалізації: монографія. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 548 с.
18. Довбенко В.І. Оцінювання ефективності застосування новітніх інформаційних технологій в економіці. Побудова інформаційного суспільства: ресурси і технології: матеріали XVIІІ Міжнародної наук.-практ. конф. (м. Київ, 19–20 вересня 2019 р.) / МОН України, УкрІНТЕІ та ін. Київ : УкрІНТЕІ, 2019. С. 92–95.
19. Comparative Review of Methods Supporting Decision-Making in Urban Development and Land Management. URL: https://www.mdpi.com/2073-445X/8/8/123 Дата звернення: 14.06.2024.
20. Ліпкан В. А. Геостратегія сучасної Української держави: засади формування. Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2022. № 42.  С. 268-277.
21. Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації» № 382 від 25.04.2023 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/382-2023-%D0%BF#Text.                Дата звернення: 14.06.2024.
22. Рішення            Господарського суду Харківської області від 18.01.2023 року № 922/436/22. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108765478. Дата звернення: 15.05.2024.
23. Ухвала Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 року № 922/436/22. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117783742. Дата звернення: 15.05.2024.
24. Узагальнення застосування ст. 376 ЦК та ст. 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». Офіційний сайт Харківського апеляційного суду. URL: https://hra.court.gov.ua/sud4818/inshe/inf_court/uzag19c12. Дата звернення: 15.05.2024.
25. Шульга, А. М. «Забруднення та псування земельних ресурсів України, як ознака кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в умовах російської воєнної агресії», Journal «ScienceRise: Juridical Science» № 2 (2023): 24 file:///C:/Users/1/Downloads/283449-Article%20Text-653617-1-10-20230630.pdf. Дата звернення: 14.06.2024.

Шевченко Олексій Олексійович,

здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти аспірант

Академії праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

ORCID: 0009-0007-8352-1125

Науковий керівник:

Ліпкан Володимир Анатолійович

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри кримінального права,

процесу та криміналістики

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

 ORCID: 0000-0002-7411-2086

На теперішній стан сучасного земельного фонду України можна охарактеризувати, як напружений та надзвичайно критичний. Війна, використання агрохімікатів, відсутність контролю за станом земель тільки погіршує становище національного багатства України у вигляді її земельного ресурсу. Відповідно до схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 70-р «Концепції загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель», кризова ситуація, з подальшої тенденцією до погіршення, у використанні земельних ресурсів спостерігається і в неаграрних сферах землекористування. Окрім того, у більшості галузей економіки через недосконалість нормативів, зокрема низький рівень підготовки проектно-технічної документації, землі використовуються нераціонально [1].

Процедура та наукові напрацювання щодо приводу зміни цільового призначення земельних ділянок та раціонального їх використання, були досліджені такими вченими, як: Пархоменко М., Кандала Н., Машкова Т., Русан В. та Кулинич П.

З огляду но останні нововведення, до прикладу, фахівці Українського інституту експертизи сортів рослин засіяли поля п’ятьма експериментальними сортами бавовнику. Головною особливістю є те, що в умовах війни ця рослинна культура має велику цінність через наявність у ній бавовняної целюлози, яка використовується для виробництва пороху [2].

Цей процес відбувається із супроводом законодавчого регулювання у цій сфері. Послаблення контролю та механізм його поширення здійснюються на підставі прийнятого Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поширення сортів бавовнику в Україні» від 23.04.2024 № 3645-IX, який вступив в  силу 16.05.2024 року [3].

Вищезазначений документ передбачає спрощення процедури ввезення та обігу в Україні сортів бавовнику. Також він спрощує механізм державної реєстрації сортів бавовнику та прав на них без кваліфікаційної експертизи. Цим нормативно-правовим актом також передбачено спрощення процедури введення в обіг насіння сортів бавовнику та його подальшого використання без сертифікації. Запровадження спрощеної процедури зміни цільового використання землі стосуватиметься також підприємств, що пов’язані з вирощуванням таких агрокультур.

28.05.2024 року відбулося набрання чинності положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок для залучення інвестицій з метою швидкої відбудови України» від 06.02.2024 № 3563-IX.

Положення цього акту повністю відповідають цілям, що дозволяють контролювати та моніторити земельні ділянки, які використовуються підприємствами переробної та іншої промисловості, ліквідувати бюрократичні перепони для інвесторів та землекористувачів, які мають на меті побудувати в Україні новий завод або інший промисловий чи енергетичний об’єкт.

Спрощений механізм діятиме впродовж воєнного стану та п’ять років по його закінченню та застосовується за межами населених пунктів і лише там, де відсутня розроблена містобудівна документація для наступних об’єктів промисловості та енергетики, а саме для:

- промислових та складських будівель;

- нежитлових сільськогосподарських будівель;

- трубопроводів, ліній електронних комунікаційних мереж та електропередачі (крім магістральних нафтопроводів та газопроводів);

- комплексних споруд промислових об’єктів (крім споруд підприємств, що здійснюють видобування, виробництво та переробку ядерних матеріалів, споруд підприємств і установок із збагачення та перероблення ядерного палива; споруд підприємств, призначених для термічного оброблення (спалювання) побутових відходів; атомних електростанцій) [4].

Цей механізм зміни цільового призначення земельної ділянки передбачає відсутність потреби дотримання вимог абз. 1 ч. 3 та абз. 2 ч. 5 статті 20 Земельного кодексу України за умови отримання мотивованого висновку уповноваженого органу містобудування та архітектури щодо можливості розміщення на земельній ділянці відповідного об’єкта згідно з вимогами нормативно-правових актів та будівельних норм. [5].

Окрім цього, надважливим питанням є запровадження та як наслідок створення Кабінетом Міністрів України «Реєстру територій, забруднених/імовірно забруднених вибухонебезпечними предметами».

Землі, які були забруднені внаслідок бойових дій негативно впливають не  тільки на стан навколишнього природного середовища, а й на організм людини, що проявляється у порушенні діяльності нервової системи людини, систем її кровотворення та органів внутрішньої секреції внаслідок дії концентрованого вмісту важких металів у них. Крім того, зазначені хімічні забруднення спонукають виникнення злоякісних утворень, атеросклерозу та порушення апарату спадковості.

Так до прикладу, використання та обліку таких земель, за підрахунками, взятими з дослідження Української природоохоронної групи, через обстріл лише на квадратному кілометрі поля в Харківській області, у ґрунт потрапило 50 тонн заліза, 1 тонна сполук сірки та 2,35 тонни міді — і це лише ті речовини, вміст яких є найбільшим. [6].

Відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV, забрудненням земель визнається накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін. [7].

Доцільно розробити та встановити дозволені види використання таких забруднених земель, через саме економічну необхідність, підтримання землекористувачів, а також унеможливлення провадити діяльність, яка заборонена по екологічним показникам на такі землі.

Результатом напрацювань у сфері дослідження природи раціонального та ефективного використання землі має бути запровадження технологій штучного інтелекту (надалі за текстом – «ШІ») в реалізації питань, що пов’язані із дослідження цільового призначення земельних ділянок. Запровадження діяльності ШІ в цих правовідносин наддасть органам державного управління, місцевим органам самоврядування додаткові засоби, що дозволять ефективно та вкрай швидко приймати відповідні адміністративно-управлінські рішення, які стосуватимуться відповідних землекористувачів та землевласників.

Дослідження питання стосовно запровадження методів та засобів ШІ у сфері земельних відносин та публічного управління повинно охоплювати два головних аспекти:

а) цінність, що лежить в основі технології, зокрема хто може використовувати дані та з якою метою;

б) розгортання технологічних систем, що можна віднести до технічних аспектів впровадження інструментів ШІ, наприклад тих самих чат-ботів, які також можуть впливати на рівень витонченості та складності надання послуг. [7].

В питаннях дослідження та застосування ШІ в галузі публічного управління та земельних відносин, можна звернутися до запропонованого В.І. Довбенком переліку найпоширеніших інформаційних технологій на основі штучного інтелекту. Як зазначає вчений, в органах державної влади та місцевого самоврядування останніми роками застосовуються наступні найбільш перевірені та популярні інформаційні технології, а саме:

- технології доповненої реальності («Augmented Reality – AR»);

- хмарні технології («Сloud Technology»),

- технології «Big Data»,

- колективний інтелект («Swarm intelligence»),

- блокчейн («Blockchain», «Block chain»),

- 3D-принтери,

- «Spectrum Technology Platform» тощо. [8, с.92–95].

Дослідження питання застосування різних методів та форм ШІ у сфері дотримання використання земель за цільовим призначенням, зміни їх цільового призначення та властивостей,  а також дослідження термінів ефективності їх використання та раціональності на певній місцевості дозволить знизити ризики корумпованості суб’єктів, які безпосередньо приймають участі в публічно-управлінських рішеннях та заходах контролю.

Звичайно, людський фактор не може бути повністю прибраний з процесу та контролю та моніторингу, проте застосування вищезазначених засобів, вже на створених базах Державного земельного кадастру та Порталу Єдиної державної системи у сфері будівництва дозволить мінімізувати комерційну складову у питаннях зміни призначення земель.

Для подальшої реалізації повноважень посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, що відповідають за дотримання вимог у сфері раціонального та ефективного використання земель та їх призначенням під час реалізації земельної реформи в Україні. Паралельно, вони мають дотримуватися вимог основних законодавчих актів, що регулюють земельні відносини, зокрема Земельного кодексу України, законів України «Про охорону земель», «Про регулювання містобудівної діяльності» та інших.

Підсумовуючи вищевикладене, для науковців у цій сфері та держави в цілому є крайня необхідність у запровадженні окремого інституту з контролю за дотриманням цільового призначення земельних ділянок землевласниками та землекористувачами. З метою успішного продовження земельної реформи в Україні в умовах повномасштабної війни доцільно розробити та впровадити передові технології, які враховуватимуть нові потреби держави, а також забезпечуватимуть збалансованість прав власників та землекористувачів. Це можна здійснити шляхом полегшення певних процесів, враховуючи особливості ринкової економіки та екологічної безпеки.

Запровадження засобів та методів застосування штучного інтелекту, цифрова трансформація земельних ресурсів, впровадження новітніх досягнення у сфері виміру якості ґрунтів та їх раціональне і ефективне використання згідно потреб секторів економіки повинно стати передовою ідеєю – головною рушійною силою, що забезпечити в майбутньому чітке правове регулювання цих відносин, а також дотримання законів, які стосуються функціонально-цільового допустимого використання землі, на всій території України відповідно до визначеного географічного розміщення та в умовах повномасштабної агресії Російської Федерації.

Список використаних джерел

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 70-р «Концепції загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель». URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70-2022-%D1%80#Text. Дата звернення: 14.06.2024.

2. Конгрес місцевих та регіональних влад при Президентові України. URL: https://www.congress.gov.ua/na-odeshchyni-zasiialy-pershi-eksperymentalni-polia-bavovnyku/. Дата звернення: 14.06.2024.

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поширення сортів бавовнику в Україні» від 23.04.2024 № 3645-IX. Офіційний сайт Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3645-20#Text. Дата звернення: 14.06.2024.

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок для залучення інвестицій з метою швидкої відбудови України» від 06.02.2024 № 3563-IX. Офіційний сайт Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3563-20#Text. Дата звернення: 14.06.2024.

5. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. Офіційний сайт Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text. Дата звернення: 14.06.2024.

6. Боєприпаси та хімія: як війна шкодить ґрунтам і які є рішення? (2022). URL: https://rubryka.com/article/soil-ukraine/. (дата звернення: 14.06.2024)

7.  Andrews, L., (2019), “Public administration, publicleadership and the construction of public value in the ageof the algorithm and ‘big data’”, Public Administration, 97,pp. 296—310, URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/padm.12534  (дата звернення: 14.06.2024).

8. Довбенко В.І. Оцінювання ефективності застосування новітніх інформаційних технологій в економіці. Побудова інформаційного суспільства: ресурси і технології: матеріали XVIІІ Міжнародної наук.-практ. конф. (м. Київ, 19–20 вересня 2019 р.) / МОН України, УкрІНТЕІ та ін. Київ : УкрІНТЕІ, 2019. С. 92–95.

радник Президента ГОСЛ,

Заступник начальника управління координації діяльності у сфері оборони та безпеки  – начальник відділу стратегічного планування у секторі оборони та безпеки департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки Мінекономрозвитку

Необхідність перегляду питань захисту систем, об’єктів та ресурсів, які є критично важливими для функціонування суспільства, соціально-економічного розвитку країни та національної безпеки виступає нагальною проблемою не лише в практичній царині, а й передусім потребує свого вирішення в рамках наукових дискусій, відпрацювання науково обґрунтованих концепцій.

Вибухи на військових складах у Калинівці та Балаклеї, а також остання масштабна хакерська атака «Petya» на сервери Кабінету Міністрів України та більшості державних органів, а також на критично важливі об’єкти енергетичної інфраструктури, показали, що питання забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури держави є настільки складним, що для його вирішення не достатньо наявного у держави законодавчого та інституційного інструментарію.

Слід констатувати, що на сьогодні з позицій системного підходу, а також з урахуванням застосування теорії математичного моделювання та теорії адаптивних систем єдина державна система захисту критичної інфраструктури фактично відсутня. Більше того, захист об’єктів, які згідно зі світовою практикою відносять до категорії «критичної інфраструктури», врегульований сегментарно та,  переважно, у відомчих нормативно-правових актах. Таким чином відсутність системного правового впливу на дану сферу суспільних відносин призводить до хаотичного та фрагментарного, почасти лише оперативного управління державною інфраструктурною політикою.

Це призводить до того, що окремо здійснюються заходи фізичного захисту, окремо – заходи цивільного захисту, окремо – кіберзахист. Також, відокремлено існує механізм запобігання, реагування і припинення терористичних актів та мінімізації їх наслідків.

Як наслідок, констатую,  що в Україні фактично відсутній центральний орган виконавчої влади, який би здійснював організацію державної інфраструктурної політики.

Водночас підкреслю, що роль спеціальних служб у захисті об’єктів критичної інфраструктури, одна з найголовніших. Це пов’язано насамперед з тим, що саме на спеціальні служби покладено функцію недопущення дестабілізації національних систем, в т.ч. національної кредитно-банківської системи та страхового ринку; а також протидія втручанню у стабільне функціонування систем, в т.ч. кредитно-банківської системи та системи державних фінансів, використанню їх на шкоду національним інтересам України.

З огляду на динамічність поширення загроз національній безпеці держав, необхідно якнайшвидше створити єдину державну систему захисту критичної інфраструктури України.

Хочу звернути увагу, що критична інфраструктура є надскладним комплексом елементів, серед яких: низка організаційних структур, різні управлінські моделі, залежні і взаємозалежні функції і системи і у фізичному, і у віртуальному просторах.

З огляду на це, першочерговим завданням є перехід від фрагментарного підходу до виокремлення цієї системи як єдиного цілого. Для цього необхідно сформувати нормативно-правову базу й створити відповідне інституційно-організаційне забезпечення.

Відтак, за ініціативи Служби безпеки України спільно з Мінекономрозвитку було вирішено запропонувати концептуально нове рішення щодо запровадження державного механізму регулювання сфери захисту критичної інфраструктури. З цією метою було розроблено та прийнято Урядом розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури України.

Зауважу, що запропонована нами державна система захисту критичної інфраструктури закладає якісно новий рівень державного управління у цій сфері: сучасні підходи до управління безпековими ризиками, оптимізоване використання наявних ресурсів, гнучкість та швидкість реагування на інциденти та кризи.

Комплексне створення державної системи захисту критичної інфраструктури  розраховане на десятирічний термін (з 2017 по  2027 роки) та передбачає: визначення нормативно-правової бази у сфері захисту критичної інфраструктури та інституційні й організаційні засади державної системи захисту критичної інфраструктури.

У законі доцільно врегулювати питання щодо:

1) створення та функціонування державної системи захисту критичної інфраструктури;

2) визначення функцій, повноважень та відповідальності центральних органів виконавчої влади та інших органів у сфері захисту критичної інфраструктури, зокрема і визначення державного органу, який координуватиме захист критичної інфраструктури;

3) запровадження єдиної методології проведення оцінки загроз критичній інфраструктурі та реагування на них;

4) запровадження критеріїв та методології віднесення об’єктів інфраструктури до критичної інфраструктури та інше.

З огляду на це постає низка важливих, навіть ключових питань, які ми маємо не лише обговорювати на наукових конференціях, а намічати механізми їх чіткого вирішення та впровадження вжиття.

Наголошу на тому, що за нинішніх умов недостатньо лише законодавчо закріпити модель державної системи захисту критичної інфраструктури, потрібно створити дієвий механізм реагування на ту чи іншу загрозу об’єктам критичної інфраструктури, яка лежить зовсім в інший площині та потребує консолідованих зусиль усього сектору безпеки та оборони держави.

Кушнір Ольга Василівна,

Міністерство інформаційної політики України,

кандидат юридичних наук

Максименко Юлія Євгенівна,

Голова Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук, доцент

Вихід комунікації поза національні, етноментальні і культурологічні межі зумовлює потребу у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційно-комунікативного простору і відповідати задоволенню їхніх законних інтересів [1].

Стратегічні комунікації в суспільстві знань формують нові можливості для реалізації даних інтересів.

Проведений нами формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз уможливлюють резюмувати, що усі наявні наукові праці зі словом «комунікація» в назві переважно політичної спрямованості [2―9]; стосуються філософських наук [10―12] чи соціології [13―14] тощо. При цьому, подеколи комунікація розглядається як «інструмент…політики» [20]; «…система інституцій..» [21; с. 3] та «…системна взаємодія..» [21; с. 8] тощо.

Можливо саме через брак уваги до теми стратегічних комунікацій й недослідженість її в науковій площині наша держава і виявилась неспроможною вчасно відвернути від себе агресію й відповісти на сучасні загрози, зокрема на гібридні війни [22].

Поняття стратегічних комунікацій визначено у Воєнній доктрині України, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 якої визначено, що «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [15].

Таким чином, йдеться про взаємопроникнення ― комунікацій в нетрадиційні для неї області, і нетрадиційних областей ― в комунікації.

Зауважимо й на визначення «стратегічних комунікацій» у США, що подано у Вільній енциклопедії Вікіпедії ― скоординовані дії, повідомлення, зображення, і інші форми сигналізації або участі, призначені для інформування, впливу, або переконання обраних глядачів на підтримку національних цілей [16].

Підкреслимо, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів [17].

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

• сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);
• сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);
• сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);
• сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);
• сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;
• сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо [17].

Відповідно, солідаризуючись із В. А. Ліпканом, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, взявши за зразок стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні та психологічні операції (IPSO);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW) [18].

Таким чином, доходимо висновку, що стратегічні комунікації ― це процес, який лежить в основі забезпечення національної безпеки України в цілому й реалізації державних інтересів, в т.ч. в інформаційній сфері, та до здійснення якого залучені не лише суб’єкти стратегічних комунікацій, а й інститути громадянського суспільства.

Цікавою є також думка Деніела Гейджа, який під стратегічними комунікаціями вбачає процес синхронізації дій, образів й слів, яка має на меті досягнення бажаного ефекту [19].

Логічним етапом нашого дослідження після аналізу окремих визначень, а також практики реалізації стратегічних комунікацій, виступає висунення гіпотези щодо конструкції власного варіанту визначення поняття «стратегічні комунікації», під якими ми розуміємо стратегічну взаємодію й взаємовплив в інформаційному середовищі між окремими суб’єктами (державними, чи визначеними для виконання державних цілей), що полягає у всебічному залученні можливостей кожного окремого компонента стратегічної комунікації у комплексі або відокремлено, та спрямовані на досягнення визначеної мети.

Отже, в межах даної статті ми здійснили першу спробу у юридичній науковій доктрині сформулювати визначення стратегічних комунікацій. Підкреслимо, що одним із ключових моментів стратегічної комунікації, що обумовлює її успіх є активне планування, а не реагування на події. Тобто використання проактивного підходу виступає домінантою у побудові моделі страткому в умовах гібридної (нелінійної) війни. У випадку, коли стратегічна комунікація відбувається як відповідь на подію ― шанси на її результативність суттєво зменшуються.

Список використаної літератури

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / А.К.Клячин ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 212 с.
3.   Комунікація ― інтеракція ― маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В. О. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. ― 2010. ― Вип. 19. ― С. 244―254.
4.   Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с.
5.   Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеграції сучасного українського суспільства [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ромашко Олексій Олександрович; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут соціальних наук. ― О., 2006. ― 207 с.
6.   Політична комунікація як об’єкт соціологічного дослідження [Текст] : дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / Шидловський Дмитро Олександрович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2007. ― 208 с.
7.   Політична комунікація в демократизації владних відносин України [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Кадлубович Тетяна Іванівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2008. ― 17 с.
8.   Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Клячин Андрій Костянтинович ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 19 с.
9.   Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства [Текст] : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ― Л., 2010. ― 19 с.
10. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Токарська Антоніна Семенівна ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. ― Л., 2008. ― 515 с.
11.   Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.
12.   Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : монографія / О. Є. Висоцька. ― Д. : Інновація, 2009. ― 316 c.
13. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України [Текст] : автореф. дис. … д-ра соцiол. наук : 22.00.04 / Слющинський Богдан Васильович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. ― Х., 2010. ― 30 с.
14.   Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
15.  Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
16. Електронний ресурс : https://en.wikipedia.org/wiki/United_States_Strategic_Communication
17. В. А. Ліпкан. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/
18. В. А. Ліпкан. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України http://goal-int.org/rol-strategichnix-komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/
19. Daniel Gage. The continuing evolution of Strategic Communication within NATO // The Three Swords Magazine 27/ 2014 p. 53―55.
20. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с. ― С. 13.
21. Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
22. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.

Міністерство інформаційної політики України,

кандидат юридичних наук

Максименко Юлія Євгенівна,

Голова Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства

кандидат юридичних наук, доцент

Вихід комунікації поза національні, етноментальні і культурологічні межі зумовлює потребу у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційно-комунікативного простору і відповідати задоволенню їхніх законних інтересів [1].

Стратегічні комунікації в суспільстві знань формують нові можливості для реалізації даних інтересів.

Проведений нами формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз уможливлюють резюмувати, що усі наявні наукові праці зі словом «комунікація» в назві переважно політичної спрямованості [2―9]; стосуються філософських наук [10―12] чи соціології [13―14] тощо. При цьому, подеколи комунікація розглядається як «інструмент…політики» [20]; «…система інституцій..» [21; с. 3] та «…системна взаємодія..» [21; с. 8] тощо.

Можливо саме через брак уваги до теми стратегічних комунікацій й недослідженість її в науковій площині наша держава і виявилась неспроможною вчасно відвернути від себе агресію й відповісти на сучасні загрози, зокрема на гібридні війни [22].

Поняття стратегічних комунікацій визначено у Воєнній доктрині України, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 якої визначено, що «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [15].

Таким чином, йдеться про взаємопроникнення ― комунікацій в нетрадиційні для неї області, і нетрадиційних областей ― в комунікації.

Зауважимо й на визначення «стратегічних комунікацій» у США, що подано у Вільній енциклопедії Вікіпедії ― скоординовані дії, повідомлення, зображення, і інші форми сигналізації або участі, призначені для інформування, впливу, або переконання обраних глядачів на підтримку національних цілей [16].

Підкреслимо, що головна та ключова засада комунікацій: гарантування реалізації національних інтересів [17].

Для повного розуміння змісту стратегічних комунікацій потрібно з’ясувати складові інформаційної сфери, в яких реалізується державна політика:

• сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);
• сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);
• сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);
• сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки);
• сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини і громадянина;
• сфера функціонування та розвитку медіапростору тощо [17].

Відповідно, солідаризуючись із В. А. Ліпканом, можемо виділити і компоненти системи стратегічних комунікацій, взявши за зразок стандарти НАТО, де питанням стратегічної комунікації приділена надзвичайна питома вага:

• зв’язки з громадськістю (Public Affairs and Military Public Affairs);
• публічна дипломатія та військові заходи в підтримку публічної дипломатії (Public Diplomacy and Military Support to Public Diplomacy);
• зв’язки зі ЗМІ (Press and Media);
• інформаційні заходи міжнародного військового співробітництва (International Military Cooperation);
• цивільно-військове співробітництво (CIMIC);
• дії в кіберпросторі, включаючи соціальні мережі;
• залучення ключових лідерів до проведення інформаційних заходів (Key Leaders Engagement);
• внутрішня комунікація (роботу з особовим складом/внутрішній PR);
• інформаційні та психологічні операції (IPSO);
• інформування про ситуацію (Visual Info/Situation Awareness) та документування подій на полі бою (Combat Camera);
• розвідувальне забезпечення проведення інформаційних заходів;
• показ дій військ (Show of Force);
• введення в оману (MILDEC);
• безпека операцій (Operation Security);
• фізичний вплив (Physical Attack);
• протиборство в електромагнітному просторі (EMW) [18].

Таким чином, доходимо висновку, що стратегічні комунікації ― це процес, який лежить в основі забезпечення національної безпеки України в цілому й реалізації державних інтересів, в т.ч. в інформаційній сфері, та до здійснення якого залучені не лише суб’єкти стратегічних комунікацій, а й інститути громадянського суспільства.

Цікавою є також думка Деніела Гейджа, який під стратегічними комунікаціями вбачає процес синхронізації дій, образів й слів, яка має на меті досягнення бажаного ефекту [19].

Логічним етапом нашого дослідження після аналізу окремих визначень, а також практики реалізації стратегічних комунікацій, виступає висунення гіпотези щодо конструкції власного варіанту визначення поняття «стратегічні комунікації», під якими ми розуміємо стратегічну взаємодію й взаємовплив в інформаційному середовищі між окремими суб’єктами (державними, чи визначеними для виконання державних цілей), що полягає у всебічному залученні можливостей кожного окремого компонента стратегічної комунікації у комплексі або відокремлено, та спрямовані на досягнення визначеної мети.

Отже, в межах даної статті ми здійснили першу спробу у юридичній науковій доктрині сформулювати визначення стратегічних комунікацій. Підкреслимо, що одним із ключових моментів стратегічної комунікації, що обумовлює її успіх є активне планування, а не реагування на події. Тобто використання проактивного підходу виступає домінантою у побудові моделі страткому в умовах гібридної (нелінійної) війни. У випадку, коли стратегічна комунікація відбувається як відповідь на подію ― шанси на її результативність суттєво зменшуються.

Список використаної літератури

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / А.К.Клячин ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 212 с.
3.   Комунікація ― інтеракція ― маніпуляція: механізм реалізації сучасної політичної влади / В. О. Ковалевський // Сучас. укр. політика. Політики і політологи про неї. ― 2010. ― Вип. 19. ― С. 244―254.
4.   Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с.
5.   Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеграції сучасного українського суспільства [Текст] : дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Ромашко Олексій Олександрович; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут соціальних наук. ― О., 2006. ― 207 с.
6.   Політична комунікація як об’єкт соціологічного дослідження [Текст] : дис… канд. соціол. наук: 22.00.04 / Шидловський Дмитро Олександрович ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2007. ― 208 с.
7.   Політична комунікація в демократизації владних відносин України [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Кадлубович Тетяна Іванівна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. ― К., 2008. ― 17 с.
8.   Політична комунікація як чинник трансформації політичних цінностей [Текст] : автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Клячин Андрій Костянтинович ; Дніпропетровський національний ун-т. ― Д., 2007. ― 19 с.
9.   Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства [Текст] : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. ― Л., 2010. ― 19 с.
10. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Токарська Антоніна Семенівна ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. ― Л., 2008. ― 515 с.
11.   Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.
12.   Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : монографія / О. Є. Висоцька. ― Д. : Інновація, 2009. ― 316 c.
13. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України [Текст] : автореф. дис. … д-ра соцiол. наук : 22.00.04 / Слющинський Богдан Васильович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. ― Х., 2010. ― 30 с.
14.   Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
15.  Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс :  http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
16. Електронний ресурс : https://en.wikipedia.org/wiki/United_States_Strategic_Communication
17. В. А. Ліпкан. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/
18. В. А. Ліпкан. Роль стратегічних комунікацій в протидії гібридній війні проти України http://goal-int.org/rol-strategichnix-komunikacij-v-protidii-gibridnij-vijni-proti-ukraini/
19. Daniel Gage. The continuing evolution of Strategic Communication within NATO // The Three Swords Magazine 27/ 2014 p. 53―55.
20. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / О.О. Бєляков ; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 1999. — 20 с. ― С. 13.
21. Книжкова комунікація: теорія, історія, перспективи розвитку: автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.03 / В. А. Маркова ; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2011. — 36 с.
22. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.