ЗАСАДИ РОЗРОБЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО НАРАТИВУ

Мандзюк Олег Андрійович,

голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

 

У Воєнній доктрині України стратегічні комунікації визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави.

Основними складовими стратегічних комунікацій є інформаційні заходи публічної дипломатії, зв’язки з громадськістю, органами державної влади, медійні, інформаційні та психологічні операції, операції (дії) в кіберпросторі, залучення ключових лідерів, різних політичних, релігійних та громадських організацій, представників соціальних груп, етнічних меншин тощо, інформаційні заходи цивільно-військового співробітництва.

Очевидно, що ефективність стратегічних комунікацій залежить від ступеню узгодженості (скоординованості) діяльності різних складових стратегічних комунікацій та від узгодженості (несуперечності та взаємопідсилення) інформації, яка розробляється та розповсюджується для різних цільових аудиторій.

Іншими словами, стратегічні комунікації потребують розроблення центральної історії (розповіді, оповідання тощо), яка й називається наративом.

Під наративом можна розуміти викладення взаємопов’язаних подій, що подаються через певну послідовність словесних описів або образів, лінійний спосіб передавання фактів.

Стратегічний наратив є ключовим контентним елементом всієї інформаційної (в т.ч. – пропагандистської) діяльності держави і на його утвердження в цільових аудиторіях (внутрішніх чи зовнішніх) і спрямовується діяльність всіх комунікативних можливостей держави. Проблемою залишається те, що до сьогодні відсутнє єдине розуміння самої концепції стратегічного наративу.

Одним із перших офіційних джерел, де було розкрито дане питання стало відповідне дослідження НІСД, в якому здебільшого спираючись на переклад матеріалів НАТО, було подано концепцію стратегічного наративу.

У цілому, відмічу, що підходи до ідеї стратегічного наративу досить багатоманітні. У рамках одного з них стратегічний наратив подається як базова конструкція, яка встановлює початкову ситуацію або порядок, проблему яка знищує цей порядок та рішення, яке має відновити порядок.

Схожий підхід до стратегічного наративу полягає в тому, що наратив, це та комунікативна складова, яка дозволяє суспільству зрозуміти: 1) де воно перебуває; 2) куди воно має рухатись.

Ще один підхід до наративу пропонують фахівці Міністерства оборони США: “Ключова складова наративу встановлює причини та бажані результати конфлікту у термінах, що зрозумілі відповідним аудиторіям (relevant publics)”.

Перше офіційне визначення даного терміну подано в Доктрині інформаційної безпеки України, стратегічний наратив – спеціально підготовлений текст, призначений для вербального викладення у процесі стратегічних комунікацій з метою інформаційного впливу на цільову аудиторію.

Однак і досі не вирішеними залишаються питання якою мірою має бути формалізований (викладений) стратегічний наратив, наскільки він має бути конкретний та в якій формі зафіксований (а також – в якому типі документу має відбутись таке фіксування).

Зокрема, за наведеного вище офіційного визначення, формується, принаймні декілька основних питань:

1)    що означає спеціально підготовлений текст:

  • текст, підготовлений зі спеціальною метою?;
  • текст, підготовлений спеціальними суб’єктами (якщо так, то якими, на якій підставі, хто і яким чином визначає їх спеціальний статус?);
  • у чому полягає різниця між іншими текстами, що їх готують для вищих посадових осію держави?

2)    чому наратив обмежили лише «вербальною формою», чи можна вважати спеціально зрежисовані демотиватори, фейки та меми, що розповсюджені як форми кібердискурсу, формою наративу у кіберпросторі?

3)    що таке «процес стратегічних комунікацій», адже відповідно до даної Доктрини стратегічні комунікації — скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави… заходів, спрямованих на просування цілей держави. Тобто фактично йдеться про: а) процес заходів; б) процес використання можливостей, але аж ніяк не про самі стратегічні комунікації. На мій погляд, коректніше було зазначити: «у процесі реалізації державної політики стратегічних комунікацій»;

4)    як «вплив» може бути визнаний метою? Вплив завжди виступає засобом вирішення завдання у тій чи іншій сфері життєдіяльності. Отже мета стратегічного наративу визначена невірно;

5)    якщо ми говоримо про «стратегічний наратив», то напевно має йтися передусім про те, що даний наратив є узагальнюючим для наративів меншого порядку, об’єднуючи які, за допомогою інтегративних зв’язків в цілому він формує якісні зміни в суспільних відносинах. Адже саме наративи меншого порядку спрямовані на конкретні цільові аудиторії, а стратегічний наратив має бути поліфункціональним у цьому плані, відображаючи спільні риси для наративів всіх, охоплених стратегічними комунікаціями, цільових аудиторій.

Ще однією проблемою, яка ускладнює пошук практичних рішень у цій сфері є дискусія щодо того, якою мірою стратегічний наратив взагалі пов’язаний із стратегічними цілями держави.

В окремих випадках складається враження, що деякі з теоретиків пропонують розуміти стратегічний наратив як самостійний (паралельний) елемент, який не має прямої кореляції із безпековими стратегічними завданнями держави. Так само, як зберігається тенденція щодо виділення оборони з безпеки (у нас до сих пір існує Рада національної безпеки і оборони, замість Ради національної безпеки), так само стратегічні комунікації намагаються штучно відділити від безпекової політики держави. Це, вочевидь є помилковим. Адже стратегічний наратив корелятивно пов’язаний зі стратегічним розвитком держави, стратегічним плануванням та прогнозуванням.

Стратегічний наратив уможливлює відшукувати глибинні смисли, сформулювати базовий принципи для нашого дослідження — принцип зв’язку онтологічної структури світу і логіко-понятійної структури мови, а також гносеологічну установку розгляду та інтерпретації стратегічного наративу як методу актуалізації мовлення, диверсифікації наративу на загал, диференціювати стратегічний наратив в рамках реалізації державної політики у сфері стратегічних комунікацій залежно від цільових аудиторій, утім корелятивно поєднаних інтегративними зв’язками.

Стратегічний наратив, виступаючи способом комунікативно-практичного здійснення нарації, дозволяє йому набути смисло-транслюючу функцію, можливу лише за умови переплетення оповідання із реальністю та діями в цій, наперед сформованій, таргетованій реальності з відповідними цільовими аудиторіями.