ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

Робота з неповнолітніми завжди була і залишається одним з ключових аспектів діяльності правоохоронних органів. Багатовимірність цієї діяльності зумовлюється, з одного боку, забезпеченням конституційних гарантій реалізації прав людини і громадянина, з іншого – необхідністю реагування на правопорушення, а в контексті їх недопущення – профілактичними заходами. В юридичній науці вказані аспекти доволі глибоко аналізувалися у наукових працях І. Голосниченка, С. Каталейчука, Я. Квітки, Ю. Ковальчука, Т. Корж, М. Легенького, А. Тараса, О. Чернецького та ін.  Проведені дослідження заклали концептуальні підвалини розуміння особливостей неповнолітнього як суб‘єкта правовідносин, ключових елементів матеріального і процесуального права у діяльності із зазначеною категорією громадян та осіб без громадянства. Разом з тим, на сучасному етапі в процесі суттєвої трансформації суспільства докорінно змінюються засади діяльності правоохоронних органів, зокрема Національної поліції України, яка з-поміж іншого охоплює діяльність з ювенальної превенції.

Основними детермінантами змін, на наш погляд, виступають такі: 1) уведення принципово нової концепції, за якою Національна поліція відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію України» виступає не як каральний орган, а як сфера поліцейських послуг у зазначених в даному Законі галузях [1]; 2) перманентне зростання ролі інформаційних відносин у зв‘язку зі стрімким розвитком інформаційно-комунікативних технологій, що на теперішній час не має консолідованого правового регулювання; 3) надзвичайне посилення уваги до питань національної, в тому числі інформаційної безпеки.

У такий спосіб, перед  Національною поліцією постають завдання, які до цього часу взагалі важко було й прогнозувати. Питання ускладнюється тим, що з-поміж іншого ці завдання мають кореспондуватися із забезпеченням інформаційних прав і потреб особливої групи – неповнолітніх. Слід враховувати, що дана категорія є однією з найбільш вразливих через неусталеність психофізіологічних процесів становлення особистості, несформованість життєвих принципів, а значить, вона стає зоною підвищеної віктимізації. Розповсюдження таких негативних проявів, як так звані «групи смерті», цькування особи (булінг/кібербулінг), спроби розбещення неповнолітніх через завуальовані деперсоналізовані контакти, вербування до молодіжних екстремістських угруповань або до наркобізнесу, вивідування персональних даних щодо самої особи, а також членів її сім‘ї,  використання в комп‘ютерних іграх нейротехнологій, що у подальшому призводять до залежності (адикції), дезадаптації або взагалі до розладів у психічному здоров‘ї дитини – ось неповний перелік об‘єктів, які мають потрапляти до поля зору Національної поліції. Як не прикро, на теперішній час така діяльність здебільшого зорієнтована не на превенцію, а на розкриття вже вчинених правопорушень. При цьому необхідно мати на увазі, що далеко не завжди в якості порушника виступає повнолітня особа. Нерідко сам неповнолітній, який гарно засвоїв навички роботи з комп‘ютером, за відсутності належної правової культури і низького рівня правосвідомості, може бути правопорушником.

У цьому сенсі суттєво доповнюється перелік завдань Департаменту кіберполіції, а також Департаменту превентивної діяльності, зокрема підрозділів ювенальної превенції. Принагідно зазначимо, що в «Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України», затвердженій наказом МВС від 19 грудня 2017 р., [2] передбачається чимало завдань, в тому числі профілактичних. Наприклад, першим серед основних завдань даних підрозділів вказується «профілактична діяльність, спрямована на запобігання вчиненню дітьми кримінальних і адміністративних правопорушень, виявлення причин і умов, які цьому сприяють, вжиття в межах своєї компетенції заходів для їх усунення».

Разом з тим, про забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх у цьому акті взагалі не йдеться. Концептуально акценти робляться на тому, що дитина розглядається або як правопорушник, або як жертва домашнього насильства чи бездоглядності. Не зменшуючи питомої ваги зазначеного, констатуємо, що новітній документ не враховує сучасних тенденцій, насамперед в інформаційній сфері.

У такий спосіб, в процесі реформування системи потребується ліквідувати прогалини в нормативній базі, передбачити механізми організації взаємодії між тими підрозділами, які мають забезпечувати зазначений напрям.

Один з аспектів полягає в тому, що на теперішній час галузеві заклади освіти в процесі підготовки кадрів для системи МВС здебільшого зосереджені на теоретичних питаннях правознавства. Майже не враховується те, що сучасні виклики потребують активного впровадження у варіативній частині навчальних планів інтегральних дисциплін, які супроводжують формування професійних компетенцій. Зокрема, при підготовці фахівців з кібербезпеки, окрім суто інформаційних дисциплін, мають даватися знання щодо вікової психології, юридичної педагогіки, організації взаємодії із закладами освіти, органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства щодо усунення загроз інформаційної безпеки неповнолітніх.

Таким чином, ефективність забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх можлива лише за умови консолідації зусиль усіх причетних до цього підрозділів Національної поліції України у союзі з іншими державними і суспільними інституціями.

Література

  1. Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 р. (редакція від 02.11.2018) // Відомості Верховної Ради України, 2018, № 35, ст. 267.
  2. Інструкція з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затверджена наказом МВС від 19 грудня 2017 р. № 1044 //  www.search.ligazakon.ua/ l_doc2.nsf/link1/RE32138.html