ЮРИДИЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА НЕПОВНОЛІТНІХ»

Топчій Оксана Василівна,

Голова Інституту аднрогогіки

кандидат педагогічних наук

 

На підставі узагальнення підходів до розуміння поняття «Інформаційна безпека» в українському законодавстві й у правовій науці автор статті формулює сутність поняття «Інформаційна безпека неповнолітніх» в юридичному контексті. Обґрунтовується необхідність відокремлення неповнолітніх в якості самостійних суб’єктів інформаційних відносин, виявляються специфічні особливості, що властиві даному суб’єктові.

Ключові слова: інформаційна безпека, інформаційна безпека неповнолітніх, юридичне термінознавство

Загальна постановка проблеми.  Процеси трансформації глобального суспільства спричинені суттєвим впливом на соціальне життя нових інформаційних технологій, широким розповсюдженням технічних засобів і пристроїв, а завдяки цьому – зростанням у геометричній прогресії потоків інформації. Перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства ознаменувався принципово новим розумінням інформації та її впливу як на соціум, так і на окрему особистість. При цьому констатується, що контент може мати не тільки документальну, освітню, культурологічну та ін. позитивну спрямованість, а й містити інформацію, яка створює небезпеку для особистості, особливо для такої, що знаходиться на етапі своєї соціалізації, в тому числі правової.

Аналіз публікацій. Інформаційна безпека (ІБ) як об’єкт міждисциплінарних досліджень в залежності від предмету активно досліджується філософами (Дзьобань О. П., Довгань О. В.,  Триняк В. Ю., Смерічевський Е. Ф.), політологами та фахівцями у сфері державного управління (Анахін В. С., Власенко О. В., Євдоченко Л. О., Коваль З. В., Остроухов В., Петрик В. В., Степанов В. Ю.), правниками (Березовська І. Р.,  Бойченко О. В., Головань С. М., Желіховський В. М., Кормич Б. А., Ліпкан В. А., Линник Г. М., Лисенко О. В., Логінов О. В., Максименко Ю. Є., Нашинець-Наумова А. Ю., Олійник О. В., Слепцов В. І., Субіна Т. В., Тихомиров О. О., Філіпенко Т. В., Швець М. Я.), спеціалістами в галузі інформаційних технологій (Гуз А. М.,  Домарєв В. В., Замула О. А., Євдокімов В. Ф., Іванченко І. С., Орловський Д. Л., Саврук М. В., Юдін О. К.),  психологами та педагогами (Артемов Г. О., Гринь А., Ковальчук В. Н., Коляда М.  Г., Петрунько О. В., Спірін О. М.). Безумовно, ключовим елементом наукових досліджень виступає концепція інформаційної безпеки та шляхів її забезпечення. При цьому виділяється, так мовити, «вузьке» розуміння поняття, за якого усе зводиться до технічних засобів і прийомів збереження інформації,  убезпечення інформаційних ресурсів, та широке розуміння в контексті інформаційної політики та національної безпеки в цілому.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значний інтерес науковців до проблематики, питання юридичної сутності поняття «інформаційна безпека неповнолітніх» не знайшло деталізованого висвітлення у публікаціях.

Метою статті є узагальнення існуючих у правовій науці підходів до поняття інформаційної безпеки і формування на цій основі концептуальних засад ключового поняття щодо такої специфічної категорії суб’єктів інформаційного права, як неповнолітні.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань: 1. Встановлення основних напрямів репрезентації поняття «інформаційна безпека» у правовій науці. 2. Виявлення специфічних особливостей, які зумовлюють необхідність відокремлення неповнолітніх як суб’єктів інформаційного права. 3. Формулювання дефініції поняття «інформаційна безпека неповнолітніх» в контексті юриспруденції.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Специфіка поняттєво-категоріального апарату у праві полягає в його бінарному характері. На відміну від інших галузей знань, де термінологія застосовується здебільшого у власне науковій сфері, у праві  встановлення найбільш точної сутності поняття слугує регуляторно-діяльній функції нормотворчості, а в подальшому – й ефективному правозастосуванню. Особливого значення цей процес набуває у такій новітній сфері, якою є інформаційне право. Проте не лише новизна виступає єдиним чинником, що ускладнює процес розроблення апарату правової науки. Слід враховувати й міждисциплінарний характер галузі, що знаходиться на етапі свого становлення. Насамперед, йдеться про широку інтеграцію, з одного боку з технічними науками (кібернетикою, інформаційними технологіями), з іншого – із модернізованими гуманітарними (теорія управління, теорія комунікації, політологія, соціологія, журналістика, педагогіка, психологія, культурологія тощо). Зазначене суттєво розсуває горизонти наукових досліджень, зокрема, за тематикою інформаційної безпеки.

Спостереження за вживанням терміну «інформаційна безпека» засвідчують, що доволі тривалий час він уживався в текстах законодавчих актів без тлумачення поняття. Так, у ст. 17 Конституції України закарбовано, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» [1]

Законодавче визначення поняття «інформаційна безпека» з’являється пізніше і відображається у тих актах, які є найменш актуальними на даному етапі життєдіяльності держави. Так, на сайті Верховної Ради України в рубриці «Термінологія законодавства» дефініція поняття, що досліджується, представлена у формі витягу з «Угоди про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією держав-учасниць СНД» від 11.09.1998 р., а саме: «Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання та розвиток в інтересах громадян, організацій, держави». [2] В оригіналі текст наданий російською мовою, проте навіть у перекладі віддзеркалюється недосконалість визначення, оскільки в ньому смислові акценти зміщені в бік інформаційного середовища. Це призводить до нехтування антропоцентричними концепціями методології права, що в принципі було характерним для пострадянського періоду. Серед синонімів на позначення учасників інформаційних відносин, де можливі варіанти не тільки «громадянин», а й «людина», «особистість», перевага надається саме першому. Тож особи без громадянства залишаються поза межами законодавчого розуміння інформаційної безпеки. У такий спосіб, наведене тлумачення поняття можна вважати нерелевантним  не тільки через семантичну неповноту, а й через невідповідність сучасним поглядам на ІБ.

Містилося визначення інформаційної безпеки і в Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007.  У тексті зазначеного документа ключове поняття розумілося як «стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається завдання шкоди через неповноту, невчасність та невірогідність інформації; негативний інформаційний вплив, негативні наслідки застосування інформаційних технологій, несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації». [3 ] На відміну від вище згаданої Угоди, наведена дефініція є достатньо вичерпною й методологічно вивіреною, хоча й вона може бути удосконалена з позицій новітніх наукових концепцій.

Розглянемо доктринальні підходи до визначення ключового поняття. Одразу звертає на себе увагу, що дане термінологічне сполучення є багатозначним, а тому в кожному варіанті авторських дефініцій застосовуються різні дескриптори, за допомогою яких відбувається тлумачення. З огляду на чисельність авторських варіантів визначення ключового поняття представимо основні погляди, згрупувавши їх за лексико-семантичними ознаками ключових слів із їх виділенням у тексті для більшої наочності. У такий спосіб, на думку вчених, в юридичному контексті інформаційна безпека може означати:

  1. 1.                Складову національної безпеки [6, с. 9; 11, с.105; 15, с.136];
  2. 2.                 Невід’ємну складову сучасної системи управління на  шляху до правової держави [8, с. 4];
  3. 3.                Складну багаторівневу функціональну систему    [18, с. 8];
  4. 4.                Стан правових норм і відповідних їм інститутів безпеки, що гарантують постійну наявність даних для прийняття стратегічних рішень та захист інформаційних ресурсів країни  [12,  с.54];
  5. 5.                Стан захищеності

5.1.         Національних інтересів  [11, с. 105; 15, с. 136];

5.2.         Життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави в інформаційній сфері [9,  с. 93; 10, с. 52; 15, с.137];

5.3.         Потреб в інформації особистості, суспільства і держави [4 , с. 58];

  1. Захищеність встановлених законодавчо інформаційних процесів в державі, що забезпечують гарантовані Конституцією України умови розвитку людини, суспільства і держави [5,  с. 56];
  2. Свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки   [11, с. 105; 15, с.137];
  3. Єдність трьох складових: забезпечення захисту інформації; захисту та контролю національного інформаційного простору; забезпечення належного рівня інформаційної достатності  [15, с. 137];
  4. Системний комплекс взаємопов’язаних запобіжних заходів забезпечення національних інтересів у сфері інформації та інформаційної діяльності [20, с. 6];
  5. Діяльність суб’єктів права щодо задоволення інтересів в інформаційній сфері шляхом управління реальними чи потенційними загрозами  [15, с. 138]
  6.  Характеристику стабільного стійкого стану  інформаційної системи  [19 ,с.100].

Аналіз наведеного угрупування визначень дозволяє констатувати, що домінуючими при формулюванні ключового поняття «інформаційна безпека» в адміністративно-правовому контексті виступають системний і структурно-функціональний підходи з орієнтацією на процесуально-діяльнісну складову. Тож, узагальнення семантики ключового терміну актуалізує виділення таких кластерів інформаційної безпеки, як ІБ особистості, ІБ суспільства, ІБ держави.

У зв’язку зі специфікою предмету дослідження варто більш детально зупинитися на понятті «Інформаційна безпека особистості».   Укладачі «Словника основних термінів у галузі інформаційної безпеки держави у воєнній сфері» зазначають, що  інформаційна безпека людини «характеризується рівнем і якістю її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеністю психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів – маніпулювання, дезінформування, спонукання до самовбивства, образ тощо. [17, с.8] На наш погляд, наведена дефініція відображає не інформаційну безпеку в цілому, а такий її різновид, як інформаційно-психологічна безпека. Також визначенню бракує віддзеркалення адміністративно-правової компоненти у процесі забезпечення ІБ особистості. «Рівень і якість інформування» залежать не стільки від діяльності відповідних державних органів, скільки від достовірності подачі та інтерпретації матеріалів на обраних особою інформаційних ресурсах, її здатності до аналітичного мислення при сприйнятті відомостей. Не останню роль тут відіграють ціннісні орієнтації, моральні принципи та установки, життєве кредо особистості, вплив соціального оточення.

Значно більше нам імпонує підхід, запропонований В. Остроуховим і В. Петриком. Вчені пропонують розмежовувати розуміння ключового поняття у вузькому і широкому сенсі. Вузьке розуміння за своєю суттю відповідає інформаційно-психологічній безпеці: «стан захищеності психіки людини від негативного впливу, який здійснюється шляхом упровадження деструктивної інформації у свідомість і (або) у підсвідомість людини, що призводить до неадекватного сприйняття нею дійсності». [13, с.136] Широке розуміння охоплює низку елементів, в тому числі рівень підготовленості людини, за якого унеможливлюється шкідливий вплив інформаційних загроз; здатність держави створити можливості для задоволення потреб особистості в інформації; захищеність людини від інформаційних небезпек. [13, с.136-137] Перевагою такого бачення є поєднання когнітивно-емоційної діяльності окремого суб’єкта інформаційних відносин з імпліцитно висловленими функціями держави з управління та застосування відповідних технологій.

Попри намагання науковців найбільш точно встановити сутність поняття «інформаційна безпека особистості», є необхідність вже на даному етапі розглядати його в якості родового із подальшою диференціацією на види, зокрема з урахуванням уразливих верств суспільства, як-от: «інформаційна безпека дитини», «інформаційна безпека неповнолітніх», «інформаційна безпека осіб з обмеженими можливостями» тощо. Подібна позиція зумовлена необхідністю захисту тих категорій населення, які потребують його найбільше.

Було б некоректним стверджувати, що спроби сформулювати сутність зазначених понять не робилися. Так, В. Ковальчук [7], І. Берест, Т. Підгорна досліджували організацію інформаційної безпеки учнів в освітньому середовищі [14], Е. Серебряник – шляхи формування інформаційно-особистісної безпеки школяра [16] і т.ін. Проте зазначені розвідки робилися на психолого-педагогічних засадах, що ж до правничої сфери, то подібних досліджень у вітчизняній науці явно бракує.

Виокремлення неповнолітніх в якості самостійної категорії учасників інформаційно-правових відносин детермінується рядом причин. Насамперед, слід мати на увазі вікові, психологічні, фізіологічні, соціально-поведінкові особливості молодої людини, яка вже відійшла від специфіки малолітніх, але ще не набула повною мірою дієздатності. На це нашаровуються відмінності від аналогічних попередніх поколінь, які виростали в інших історичних умовах, поза впливом новітнього інформаційного простору. Слід також враховувати, що на сучасному етапі процеси правової соціалізації особистості, в тому числі кіберсоціалізації, супроводжуються ментальним протиборством в аксіологічній системі координат, випробуванням на вірність обраних ідеологем, а то і суттєвим послабленням морального «імунітету» під впливом медіасфери. Наявність первинних знань в галузі інформаційних технологій, широке розповсюдження ґаджетів у побуті нерідко підштовхують неповнолітніх до перших спроб у вчиненні інформаційних правопорушень, що може призводити до зміни статусу особи від потенційної жертви шкідливої інформації до джерела інформаційних загроз.

Враховуючи зазначене, пропонуємо під інформаційною безпекою неповнолітніх розуміти «захищеність  особи, яка знаходиться на етапі своєї соціалізації й неповної дієздатності, від негативного впливу інформаційного середовища на основі системного застосування науково обґрунтованого комплексу адміністративно-правових, організаційно-управлінських, технологічних і психолого-педагогічних засобів з метою забезпечення її права на інформацію та сприяння розвиткові й самореалізації особистості».

Прокоментуємо сформульовану нами дефініцію. Вибір в якості дескриптора поняття лексеми «захищеність» зумовлений тим, що семантика слова зосереджує в собі водночас і стан (певну часову константу) особистості, і результат цілеспрямованої діяльності держави, уповноважених органів та компетентних осіб.   Вважаємо за належне підкреслити суттєві особливості, які відрізняють неповнолітнього від абстрагованої особистості в інформаційній безпеці, а саме те, що він ще не завершив етап своєї соціалізації та не набув повної дієздатності. Тим самим ми вказуємо на уразливість молодої людини й важливість забезпечення державою і суспільством інформаційно-захисної функції.

Під негативним впливом інформаційного середовища розуміється потрапляння до неповнолітнього тих даних, що можуть нерелевантно сприйматися особистістю в силу недостатньої розвиненості критичного мислення, життєвого досвіду, а внаслідок цього – призвести до розладу фізичного і психічного здоров’я, проявів протиправної поведінки, втрати моральних орієнтирів, спонукати до суїциду тощо. З урахуванням масового охоплення неповнолітніх інформацією через медіапростір, соціальні мережі, засоби комунікації подібні явища можуть набувати масштабів своєрідної «епідемії» і перерости у проблему на рівні національної безпеки держави. Проте це питання є настільки об’ємним і багатоаспектним, що заслуговує на окреме дослідження.

У запропонованій нами дефініції підкреслюється, що захищеність набувається на системній основі, тобто необхідно враховувати багатофакторність і багаторівневість проблеми, розв’язання якої можливо лише за умови науково-обґрунтованих підходів. Комплексний характер діяльності забезпечується за рахунок інтеграції механізмів адміністративного права у поєднанні з організаційно-управлінськими, технологічними і психолого-педагогічними  засобами. За нашим переконанням, на адміністративне право здебільшого покладається імперативна й регуляторна функції, в той час як усі суміжні галузі виступають інструментом її реалізації.

Врешті-решт у визначенні підкреслюється, що інформаційна безпека зорієнтована не на заборони й обмеження, а покликана забезпечити право особи на ту інформацію, яка сприяє розвиткові й самореалізації особистості.

Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що поняття інформаційної безпеки за своєю юридичною сутністю не повинно зводитися до комплексу технічних і технологічних засобів. Воно охоплює широке семантичне поле, в якому слід диференціювати ІБ особистості, ІБ суспільства, ІБ держави. Інформаційна безпека особистості має усі підстави виступати в якості родового поняття із подальшим розподілом в залежності від категорії учасників інформаційних відносин з урахуванням їх правового статусу. Визначення існуючих підходів до тлумачення ключового поняття, встановлення характерних особливостей неповнолітніх дозволило сформулювати дефініцію на позначення інформаційної безпеки щодо даної категорії осіб. Це певною мірою сприятиме подальшій розбудові інформаційного  законодавства і новим науковим розвідкам у даній галузі.

 

 


Література:

  1. Конституція України [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
  2. Інформаційна безпека [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/term/11458
  3. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [Електронний ресурс]:
  4. Богуш В. М., Кривуца В. Г., Кудін А. М. Інформаційна безпека: Термінологічний навчальний довідник / За ред. Кривуци В. Г. – Київ, ООО «Д.В.К.», 2004. – 508 с.
  5. Волошина Н. М. Поняття «Безпека інформації» та «Інформаційна безпека» в сучасному науковому просторі / Н. М. Волошина // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. – № 2 (8), 2010. – С. 53 – 56.
  6. Євдоченко Л. О. Удосконалення системи державного забезпечення інформаційної безпеки України в умовах глобалізації: автореф. дис… канд. наук з державного управління:   25.00.01 / Євдоченко Л. О. ; Львів. регіон. ін-т держ. упр. НАДУ при Президентові України. – Львів, 2011. – 24 с.
  7. Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно-орієнтованому навчальному середовищі : дис. … канд. пед. наук: 13.00.10 / В. Н. Ковальчук. – Житомир, 2011. – 291 с.
  8. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: автореф. дис…. докт. юрид. наук: 12.00.07 / Б. А. Кормич ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 41 с.
  9. Линник Г. М. Принципи адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України / Г. Линник // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №5. – С. 93-97.
  10. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека в Україні: [глосарій] / В. А. Ліпкан, Л. С. Харченко, О. В. Логінов. – К.: Текст, 2004. – 136 с.
  11. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан, О. О. Яковенко. – К.: Текст, 2006. – 256 с.
  12. Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус; за заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.
  13. Остроухов В., Петрик В. До проблеми забезпечення інформаційної безпеки України / В. Остроухов, В. Петрик // Політичний менеджмент. – 2008. – № 4. – С. 135-141.
  14. Підгорна Т., Берест І. Деякі аспекти організації інформаційної безпеки учнів / Т. Підгорна, І. Берест // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2014. – № 6. – С. 70–78.
  15. Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації: [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан / За заг. ред. В. А. Ліпкана. – К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2016. – 416 с.
  16. Серебряник Е. Э. Формирование информационно-личностной безопасности школьника / Е. Э. Серебряник // Вестник Рос. гос. ун-та им. И. Канта. – 2010. – Вып. 11. – С.140–143.
  17. Словник основних термінів у галузі інформаційної безпеки держави у воєнній сфері. – К.: НУОУ, 2012. – 54 с.
  18. Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз): автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.03 / В. Ю. Триняк ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Дніпропетровськ, 2009. – 24 с.
  19. Уханова Н. С. До питання підвищення безпеки в інформаційній сфері / Н. С. Уханова // Правова інформатика. – № 2 (42). – 2014. – С. 100-105.
  20. Шевчук О. М. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки; автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О. М. Шевчук ; Класичний приватний ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 23 с.

 

ЮРИДИЧЕСКАЯ СУЩНОСТЬ ПОНЯТИЯ «ИНФОРМАЦИОННАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ»

 

На основе обобщения подходов к пониманию понятия «Информационная безопасность» в украинском законодательстве и в правовой науке автор статьи формулирует сущность понятия «Информационная безопасность несовершеннолетних» в юридическом контексте. Обосновывается необходимость выделения несовершеннолетних в качестве самостоятельных субъектов информационные отношений, выявляются специфические особенности, свойственные данному субъекту.

Ключевые слова: информационная безопасность, информационная безопасность несовершеннолетних, юридическое терминоведение

 

LEGAL ESSENCE OF THE CONCEPT «INFORMATION SECURITY OF MINORS»

The concept of “information security” is traditionally considered in the narrow and broad sense of the word. In the first case, it is used as a purely technical term and designates procedures that ensure the safety of information resources and programs. In the second case, information security acts as an element of national security, a multilevel functional system, a state security. In modern Ukrainian legal science, the concept of information security, depending on the object, is considered at the level of the individual, society and the state. The binary nature of the key concept is manifested in the fact that it can be interpreted as a variant of the information security of the individual. At the same time, without its consideration, the information security of society and the state is impossible. The author proposes to understand the information security of a minor as a security of the person, which is at the stage of its socialization and incomplete legal capacity, from the negative influence of the information environment on the basis of the systemic application of a scientifically grounded complex of administrative legal, organizational and managerial, technological and psychological-pedagogical means for the purpose of securing the right to information with the aim of ensuring the right to information and contributing to the development and self-realization of the individual.

Key words: information security, information security of minors, legal terminology