ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ З ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ В МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

 

Нагальність проблем забезпечення інформаційної безпеки, зокрема щодо неповнолітніх, зумовила актуалізацію теоретичного розгляду питань взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства. У статті досліджується інституціональний феномен взаємодії, її характеристики, механізм реалізації. Теоретичні відомості підкріплюються аналізом документів та аналізом подій, відображених на офіційних сайтах міністерств та окремих громадських організацій. На підставі цього узагальнені причини недоліків, подолання яких дозволить суттєво змінити на краще існуючу ситуацію у сфері забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх.

Ключові слова: взаємодія органів виконавчої влади з громадянським суспільством; суб‘єкти забезпечення інформаційної безпеки; інформаційна безпека неповнолітніх.

Загальна постановка проблеми. Масштабність завдання із забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх (ІБН) зумовлює комплексний характер вирішення проблеми. Одним з головних аспектів в цьому комплексі полягає у поєднанні зусиль органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства.

Аналіз публікацій. Взаємодія органів державної влади та громадянського суспільства не є новою у правовій і політичній науці, в тому числі у сфері національної інформаційної безпеки. Цьому питанню було присвячена низка публікацій і дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук В. І. Гурковського [1,2]. Участь недержавних суб‘єктів у здійсненні державного управління інформаційною сферою досліджував Ю. П. Бурило [3]; інститути громадянського суспільства в системі інформаційної безпеки України стали об‘єктом уваги А. А. Головки [4];  адміністративно-правова діяльність недержавних органів та організацій як структурних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки вивчалася Ю. П. Лісовською [5]; процеси управління інтерактивними соціальними комунікаціями в умовах розвитку інформаційного суспільства стали темою монографії А. М. Пелещишина [6];  інститути громадянського суспільства як засіб реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України розглядалися у відповідній статті О. О. Поляруша [7]; система взаємодії державної влади і громадянського суспільства деталізовано описана в монографії О. П. Якубовського [8] та в наукових працях інших вчених. Про наявність певних усталених поглядів в науці свідчить і поява навчального посібника, співзвучного за тематикою останній монографії [9].

Існує ряд наукових досліджень щодо питань взаємодії державних органів і громадських організації при профілактиці девіантної, деліквентної поведінки неповнолітніх. Зокрема, слід зазначити наукові статті А. Ю. Дзюби [10], К. О. Дуванської [11], А. Канатбека [12 ], Д. О. Ніколенка [13], Ю. М. Харука [14] та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на високий ступінь розробки окремих аспектів проблеми, в тому числі з метою попередження правопорушень серед неповнолітніх, питання щодо механізму забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх у зазначеному ракурсі залишилося висвітленим недостатньо. У зв‘язку з цим виникає потреба в дослідженні існуючого стану взаємодії органів виконавчої влади між собою та з інститутами громадянського суспільства у вказаній сфері, що і являє мету статті.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Один з ключових термінів даної статті – взаємодія – набув усталеності в теорії управління та юридичній практиці. У загальномовному контексті він тлумачиться як «взаємний зв‘язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь» [15, с.85] Відштовхуючись від лінгвістичного тлумачення, В. І. Гурковський щодо сфери управління пропонує розглядати взаємодію, як «взаємну узгоджену дію двох чи більше суб‘єктів для досягнення спільної мети» [1, с.10] Безумовно, наведена дефініція відзначається надзвичайною лаконічністю, попри це вона передає квінтесенцію ключового поняття через діяльнісний підхід. Дещо інакше це поняття трактується в іншому джерелі, в якому взаємодія розглядається як “процес взаємного впливу елементів один на одного, найбільш загальна, універсальна форма руху і розвитку”, він «є основою трансформації політичної системи України, котра, як будь-яка система дії, базується на тому, що дії одного соціального суб’єкта орієнтовані на дії іншого соціального суб’єкта.»   [16,  с.8, 9 ]  У наведеній дефініції опертя робиться на сугестивний ефект явища та його динамічність, що характеризує предмет дослідження з ще з одного боку.

У концентрованому вигляді методологічні засади взаємодії органів влади і громадянського суспільства доволі точно представлені М. А. Бойчуком, який зазначає: «Правове поле держави й правове поле громадянського суспільства не суперечать одне одному, а навпаки, завдяки синергетичним закономірностям інтегруються у цілісність – тому потребують більш-менш рівномірного розподілу влади як субстрату, що наповнює загальноправовий простір соціального організму будь-якої країни». [17, с.6]

За нашими спостереженнями, взаємодія органів влади з інститутами громадянського суспільства як інституціональний феномен передбачає:

  • відмову з боку держави від патерналізму, бачення в громадськості партнера;
  • переорієнтацію з жорсткого унормування з пріоритетом державництва на гнучкі антропоцентричні моделі, побудовані на системі цінностей та аксіологічних шкалах;
  • наявність у всіх учасників процесу спільних цілей і консенсусу у поглядах на шляхи їх досягнення з орієнтацією на соціальний прогрес;
  • чітку функціональну визначеність та розподіл обов‘язків по горизонталі;
  • усталеність контактів між суб‘єктами взаємодії на засадах взаємоповаги і взаємодовіри;
  • дієвість механізму комунікаційного дво- і багатостороннього зв‘язку як через безпосередню участь, прямий контакт, так і через електронне урядування;
  • узгодженість у спільній діяльності тощо.

На підставі аналізу наукових праць доходимо висновку, що взаємодія органів влади з інститутами громадянського суспільства характеризується:

  • відсутністю ієрархії з визнанням лідерства, наявністю усіх ознак демократичного суспільства;
  • мінімізацією стихійних проявів активності, переведенням їх в організоване, науково обґрунтоване русло;
  • домінуванням взаємної координації зусиль над класичним, в тому числі авторитарним управлінням із жорсткою субординацією;
  • можливістю обопільного прийняття рішень і взаємною відповідальністю за їх виконання;
  • психологічним налаштуванням на співпрацю;
  • здатністю до трансформацій в умовах швидкоплинних соціально-політичних змін.

Механізм взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства, насамперед, за нашим уявленням, ґрунтується на:

  • диверсифікації застарілих форм і методів управління на сучасні інноваційні методики інформаційної доби;
  • участі представників громадськості в управлінській діяльності, зокрема через представництво в громадських радах, консультативно-дорадчих органах при органах влади, виступи активістів на громадських слуханнях;
  • ефективній комунікації учасників взаємодії в формі діалогу і полілогу, як в реальній, так і віртуальній площині для вичерпної взаємної поінформованості та координації дій;
  • поширенні громадського моніторингу, громадської експертизи і громадського контролю на всі відкриті сфери інформаційної діяльності;
  • оперативного реагування на загрози і ризики, їх мінімізації або ліквідації.

При стратегічному плануванні цілей взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства та подальшому розвитку цих взаємовідносин передбачається переростання взаємодії у повноцінне соціальне партнерство, в якому в контексті національних інтересів збалансовані інтереси особи, суспільства і держави.

Актуалізація питань взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства у сфері інформаційних відносин, насамперед, інформаційної безпеки, на сучасному етапі, на наш погляд, викликана низкою чинників, зокрема: 1) необхідністю встановлення належного балансу на дихотомічній осі «влада – суспільство» з метою подальшої розбудови України як соціальної та суверенної держави, втіленням принципів народовладдя, що закріплено Конституцією України [18]; 2) складнощами і національною специфікою становлення інформаційного суспільства з перспективою його переростання у суспільство знань; 3) завданнями збереження автентичності, самобутності української нації в умовах глобалізації з одночасною орієнтацією на роль України як повноцінного учасника інформаційних відносин в процесі євроінтеграції, конгломерації з прогресивною світовою спільнотою; 4)  повноцінним використанням усіх механізмів протистояння інформаційній агресії не дружніх до України держав в умовах  ескалації гібридної війни; 5) ефективним захистом прийдешніх поколінь від інформаційних загроз і ризиків.

У парадигмі забезпечення інформаційної безпеки увага консолідованих суб‘єктів  має бути зосереджена на захисті права громадянина на інформацію, спільному моніторингу проявів інформаційних загроз і ризиків і вжиття заходів щодо їх ліквідації або мінімізації, колективній розробці  пропозицій щодо удосконалення законодавства, участі представників громадськості у нормотворчій діяльності, спільному проведенні заходів, в тому числі з метою превенції інформаційних правопорушень.

Після розгляду теоретичних засад організації взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства переходимо до аналізу стану цієї діяльності на сучасному етапі в аспекті забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх. Методика його здійснення передбачає застосування методів:

конкретизації – для встановлення кола суб‘єктів, що беруть участь у взаємодії;

аналізу документів – з метою вияву ступеню відображення у нормативних актах центральних органів виконавчої влади питань взаємодії у досліджуваному ракурсі як на рівні уповноважених підрозділів одного органу, на міжвідомчому рівні, так і з позицій координації діяльності органів виконавчої влади з громадськістю;

контент-аналізу – з ціллю встановлення концептуальних пріоритетів діяльності суб‘єктів забезпечення ІБН;

івент-аналізу (аналізу подій) – для аргументації теоретичних висновків на підставі емпіричних даних щодо проведення спільних заходів центральних органів виконавчої влади та громадськості;

індукції і дедукції, які дозволяють встановити поточний стан справ і вийти на наукове прогнозування подальшого розвитку тенденцій у досліджуваній галузі;

синтезу – при формуванні висновків проведення дослідження.

За відсутності в Україні консолідованого інформаційного законодавства, окремого закону, яким би регулювалися питання інформаційних правовідносин щодо такої особливої категорії, як неповнолітні, науковцю залишається реконструювати за окремо взятими нормативно-правовими актами, які саме органи виконавчої влади і в якій частині відповідають за забезпечення ІБН. За нашими спостереженнями, це коло є доволі широким в залежності від ракурсу діяльності та функціональних підходів. Тож до центральних органів виконавчої влади, які уповноважені здійснювати нормотворчу, правозастосовчу,  правоохоронну, профілактичну, контрольно-наглядову, аналітичну функції в галузі інформаційної безпеки неповнолітніх, можна віднести: Кабінет Міністрів України, а також Міністерство внутрішніх справ України, зокрема Національну поліцію України, Міністерство інформаційної політики України, Міністерство культури України, Міністерство молоді та спорту України, Міністерство освіти і науки України,  Міністерство охорони здоров‘я, Міністерство соціальної політики України, Міністерство юстиції України. По деяких окремих аспектах питання владні повноваження притаманні Міністерству оборони України. Цілком логічно, що відносно особливого суб‘єкта інформаційних правовідносин, яким є неповнолітня особа, провідна роль у забезпеченні інформаційної безпеки належить Міністерству освіти і науки.  Питання діяльності зазначеного органу у досліджуваній сфері є доволі ґрунтовними, а тому потребують окремого вивчення.

Стосовно місцевих органів виконавчої влади можна зазначити, що їх роль у забезпеченні ІБН є доволі специфічною, проте це не означає, що вони не залучаються до подібної діяльності.

Щодо представництва та функцій громадянського суспільства, то тут, виходячи зі специфіки теми статті, ми спираємося на визначення, запропоноване О. О. Полярушем, який вважає, що «громадянське суспільство – це система забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної та духовної сфер, їх відтворення й передання цінностей від покоління до покоління» [7, с. 63] Не вступаючи в дискусію щодо статики й динаміки системи цінностей, їх змісту, тим не менш, беремо до уваги тезу про систему забезпечення життєдіяльності у певних сферах.

В якості інститутів громадянського суспільства, що безпосередньо виступають суб‘єктами у досліджуваній сфері інформаційних відносин, виділяємо:

  • громадські об‘єднання, що діють в рамках відповідного Закону України [19], в тому числі правозахисні, жіночі й молодіжні організації, батьківські комітети;
  • недержавні аналітичні центри,
  • професійні об‘єднання фахівців в галузі інформаційно-комунікативних технологій, адміністративного та інформаційного права, медіакультури і медіаосвіти, соціальної та вікової психології;
  • благодійні організації, які фінансують проведення досліджень в галузі захисту прав дітей;
  • ЗМІ та медіаресурси.

В якості окремих індивідуальних суб‘єктів, участь яких бажана у справі забезпечення ІБН, розглядаємо авторитетних не заангажованих  громадських діячів, блогерів та інформаційних волонтерів. Принагідно зазначимо, що виділення останньої категорії в якості суб‘єкта інформаційних правовідносин належить В. І. Ліпкану [20], який увів до наукового обігу поняття інформаційного волонтерства і детально розглянув правову природу його феномена. До перелічених у статті функцій інформаційних волонтерів додамо, що вони б змогли відіграти суттєву роль у виявленні шкідливої для неповнолітніх інформації, фактів порушення інформаційних безпеки дітей, своєчасно інформувати про це компетентні органи.

Незрозуміле, на перший погляд, включення до переліку представників громадянського суспільства, які бажані для участі в забезпеченні інформаційної безпеки неповнолітніх, блогерів ґрунтується на результатах соціологічного опитування щодо виявлення осіб, здатних вплинути на підвищення цифрової культури та зниження онлайн агресії [21] Виявилося, що в уявленні людей старшого покоління фігурують законодавці. Юнацтво у своїх відповідях віддавало перевагу блогерам і ЗМІ.

Аналіз документів засвідчив, що на нормативному рівні взаємодія з інститутами громадянського суспільства закріплена у кожному з положень про відповідне міністерство. Так, підпункт 6 пункту 5 «Положення про Міністерство освіти і науки України» закріплює, що МОН в межах повноважень, закріплених законом, забезпечує «залучення громадян до участі в управлінні державними справами, ефективну взаємодію з інститутами громадянського суспільства, здійснення громадського контролю за діяльністю МОН, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики у сферах, що належать до компетенції МОН» [22]

Так само пункт 8 «Положення про Міністерства внутрішніх справ України» встановлює, що «МВС у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об‘єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також з підприємствами, установами та організаціями». [23]

Приблизно у такому ж контексті надаються юридичні формули щодо здійснення тим чи іншим міністерством взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Не важко помітити, що у цитованих фрагментах згадуються здебільшого колективні суб‘єкти і спостерігається недооцінка суб‘єктів індивідуальних. По суті це є усталеною тенденцією, яка має віднайти свої пояснення з боку теоретиків права.

Другою особливістю текстів положень про кожен із зазначених вище центральних органів виконавчої влади є відсутність жодної згадки про інформаційну безпеку особистості загалом, не то що про інформаційну безпеку неповнолітніх. Поодинокі згадки в нормативних актах про інформаційну безпеку пов‘язані із врегулюванням питань діяльності в межах дотримання державної таємниці. Виняток становить «Положення про  Міністерство інформаційної політики» [24], де пунктом 1 згідно із постановою Кабінету Міністрів № 127 від 01.03.2017 [25] дане міністерство визнається «головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах інформаційного суверенітету України, державного іномовлення та інформаційної безпеки». Принагідно помітимо, що доповнення зазначеного тексту поняттям інформаційної безпеки відбулося лише через два роки після затвердження Положення. Це є свідченням того, що мислення нормопроектантів не є безпекоцентричним. Проте динаміка змін, свідчить, що трансформація цього мислення все ж таки відбувається. Залишається очікувати, що у подальшому норми щодо забезпечення центральними органами виконавчої влади інформаційної безпеки, в тому числі щодо неповнолітніх, з‘являться також і в положеннях про інші міністерства.

На офіційному сайті Міністерства інформаційної політики України зазначається, що дане міністерство співпрацює з рядом громадських організацій, таких як : «Інститут інформаційної безпеки», «Промоут Юкрейн», «Разом», «Безпека та взаємодія в Україні», «Трансперенсі Інтернешнл Україна». Серед інших інститутів громадянського суспільства, з якими взаємодіє МІП вказується Національна академія державного управління при Президентові України, Міжнародний культурний арабський центр в Україні, Світовий конгрес українців, Асоціація європейських журналістів, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та оператори телекомунікацій України, Благодійний фонд «Ексте Фонд». [26] На сайті постійно розміщуються висновки щодо результатів громадських експертиз, публічного громадського обговорення проектів нормативних документів тощо. Разом з тим, проведений нами аналіз доступних для розгляду матеріалів, репрезентованих на сайті МІП, засвідчив, що питання інформаційної безпеки неповнолітніх та взаємодія у цьому напрямі з громадськістю знаходяться на далекій периферійній частині діяльності міністерства.

Результати івент-аналізу (аналізу подій), представлених на офіційних сайтах міністерств, щодо співпраці центральних органів виконавчої влади між собою, а також з інститутами громадянського суспільства у досліджуваному питанні також є невтішним. Звісно, що така робота  проводиться, проте вона належним чином не оприлюднюється. Наприклад, моніторинг стрічки новин МОН України за період з 2015 року виявив, що відомості щодо реалізації заходів у сфері інформаційної безпеки неповнолітніх з‘являються в середньому раз на 4-6 місяців. І то йдеться не про взаємодію, а про  діяльність самого міністерства.

Часто заходи, які збираються запроваджувати, набагато відстають від масштабів розростання загроз в реальності. Наприклад, 27 червня 2018 р. на сайті МОН з‘явилося повідомлення про проведення спільного засідання Міністерства освіти за участю Міністерства соціальної політики, Міністерства молоді та спорту, громадських діячів щодо відпрацювання плану заходів з протидії булінгу в закладах освіти.  [27] У рішенні наради було передбачено залучення представників громадськості для організації за цією тематикою тренінгів для вчителів шкіл. Ніхто не заперечує необхідності подібних заходів, проте це не повинно стати поодинокими подіями. Робота має вестися системно, широкомасштабно і постійно, мати випереджальний характер й належним чином висвітлюватися не тільки на сайті міністерства, а й у ЗМІ.

Принагідно помітимо, що недооцінка значення репрезентації матеріалів щодо взаємодії органів влади і громадських організацій властива й останнім. В якості аргументу продемонструємо аналіз контенту, розміщеного на сайті широко відомої громадської організації «Ла Страда-Україна», яка багато працює в напрямі захисту прав дітей та жінок. [28] На сайті передбачено віконце для зворотного зв‘язку із відвідувачами з можливістю повідомлення про факти інформаційного насильства, пропаганду дитячої проституції, торгівлі дітьми тощо. Разом з тим, більш детальний розгляд виявив, що анонси подій, пов‘язаних з діяльністю організації, на головній сторінці датуються жовтнем 2016 р. В якості новин – квітень 2017 р.: проголошено початок роботи з інтернатними закладами. При посиланні на законодавчу базу містяться акти, що вже втратили свою чинність. Аналіз узагальнення результатів повідомлень на гарячу лінію організації представлений чомусь лише за 2011 і 2014 рік. Подібний підхід не тільки значною мірою нівелює усі масштаби діяльності організації, шкодить її іміджу, а й спотворює уявлення про неї і як партнера органів влади, і як авторитетного учасника правозахисних процесів.

У зв‘язку з вище зазначеним виникає потреба з‘ясувати основні причини, що перешкоджають повноцінній реалізації взаємодії органів виконавчої влади із інститутами громадянського суспільства у досліджуваній сфері. До них ми можемо віднести:

  • Відсутність консолідації суспільства у вирішенні проблем інформаційної безпеки неповнолітніх у зв‘язку з несформованістю чітко визначеної державної інформаційної політики у даній галузі, домінуванням гасел та юридичних штампів над алгоритмами дій;
  • Недооцінку наслідків реалізації інформаційних ризиків та загроз, спрямованих на особистість;
  • Брак системності,  наступальності та випереджального характеру діяльності суб‘єктів взаємодії;
  • Надмірне захоплення технічною стороною інформаційної безпеки, куди, зазвичай, представники громадськості не допускаються внаслідок обмежень, пов‘язаних з державною таємницею;
  • Недостатню кількість фахівців, які комплексно займаються проблемами забезпечення ІБН;
  • Неналежне поінформування широкої спільноти про результати діяльності та перспективи її подальшого вдосконалення.

Звісно, даний перелік може бути суттєво збільшений, проте і в такому вигляді він свідчить про те, що стан взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні інформаційної безпеки неповнолітніх є таким, що потребує суттєвого вдосконалення. Якщо на даному етапі не будуть переглянуті існуючи підходи, то у подальшому це може перерости у масштабну соціальну проблему, розв‘язання якої потребуватиме значно більших зусиль і ресурсів.

Висновки. Проведене дослідження дозволило конкретизувати чинники актуалізації взаємодії центральних органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства в інформаційній сфері, зокрема інформаційної безпеки неповнолітніх. Охарактеризований інституціональний феномен взаємодії, надані його характеристики, описаний модельний механізм співпраці. В результаті застосування визначених у статті методів вдалося не тільки встановити закріплення у нормативних актах необхідності реалізації взаємодії, а й реальні поодинокі прояви даної діяльності. З‘ясовано, що за умови подальшого тривання дії факторів, що перешкоджають  повноцінній реалізації взаємодії органів виконавчої влади із громадськістю у сфері забезпечення ІБН, можна прогнозувати ескалацію негативних для України наслідків.

 

 

Література

  1. Гурковський В. Взаємовідносини органів державної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання / В. Гурковський // Вісник УАДУ : наук. журн. – 2002. – № 3. – С. 27–32.
  2. Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки: автореф. дис. … канд. наук з державного управління: 25.00.02  / В. І. Гурковський ; Нац. академія держ. управління при Президентові України. – К., 2004. – 23 с.
  3. Бурило Ю. П. Участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління інформаційною сферою // Правова інформатика. – 2007. – № 4. – С. 34 – 39.
  4. Головка А. А. Інститути громадянського суспільства в системі інформаційної безпеки України / А. А. Головка // Вісник НТТУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. – 2015. -  Вип. 3/4 (27/28). – С. 13-16.
  5. Лісовська Ю. П. Адміністративно-правова діяльність недержавних органів та організацій як структурних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки // Наукові праці МАУП, 2014. – вип. 2 (41). – С. 108-113.
  6. Пелещишин А. М. Процеси управління інтерактивними соціальними комунікаціями в умовах розвитку інформаційного суспільства : монографія / А. М. Пелещишин, Ю. О. Сєров, О. Л. Березко [та ін.] ; за ред. А. М. Пелещишина. – Л. : Вид-во Львівської політехніки, 2012. – 368 с.
  7. Поляруш О. О. Інститути громадянського суспільства як засіб реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України / О. О. Поляруш // Інформація і право. — № 1(1). — 2011. — С. 66-68.
  8. Якубовський О. П. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії : монографія / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. – 196 с.
  9. Взаємодія органів державної влади та громадянського суспільства [Текст] : навч. посіб. / Ю. П. Сурмін, А. М. Михненко, Т. П. Крушельницька [та ін.] ; за наук. ред. Ю. П. Сурміна, А. М. Михненка ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т пробл. держ. упр. та місц. самоврядування. – К. : НАДУ, 2011. – 387 с.
  10. Дзюба А. Ю. Проблеми взаємодії державних органів влади з громадськістю у запобіганні злочинності неповнолітніх в Україні / А. Ю. Дзюба // Питання боротьби зі злочинністю. – 2014. – Вип. 27. – С. 221-228.
  11. Дуванська К. О. Взаємодія установ та організацій щодо реалізації профілактичної діяльності з неповнолітніми правопорушниками / К. О. Дуванська // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2013. – № 23 (1). – С. 127-134.
  12. Канатбек А. Оптимізація шляхів запобігання насильницьким злочинам, що вчиняються неповнолітніми, силами громадськості / А. Канатбек // Південноукраїнський правничий часопис. – 2013. – № 1. – С. 256-258.
  13. Ніколенко Д. О. Принцип «community policing» як інтегральна складова роботи правоохоронних органів щодо профілактики девіантної поведінки неповнолітніх з особливими потребами / Д. О. Ніколенко, І. А. Григоренко // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2015. – № 1. – С. 270-279.
  14. Харук Ю. М. Вплив моральних чинників на злочинність неповнолітніх та організація профілактики правопорушень місцевими органами виконавчої влади / Ю. М. Харук // Теорія та практика державного управління. – 2010. – Вип. 3. – С. 170-179.
  15. Великий тлумачник словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
  16. Суспільство та влада: механізми взаємодії : навч.- метод. матеріали для слухачів дисципліни “Механізми взаємодії суспільства і влади” / А. М. Михненко, С. О. Кравченко, І. В. Пантелейчук та ін. – К. : НАДУ, 2013. – 80 с.
  17. Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії: Монографія  / М. А. Бойчук. – К. Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – 211 с.
  18. Конституція України від 28.06.96 р. № 254/96 ВР: Відомості Верховної Ради (ВВР) України. 1996. № 30. Ст. 141.
  19. Закон України «Про громадські об‘єднання» від 22 березня 2012 р. (в редакції від 22.07.2018) № 4275-VІ // Відомості Верховної Ради, 2013. – № 1, ст. 1
  20. Ліпкан В. А. Правова природа феномена інформаційного волонтерства / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. – 2016. – № 1. – С. 121-131.
  21. «ВКошмаре» – сетевая травля стала для подростков нормой // https://www.pravmir.ru/vkoshmare-setevaya-travlya-stala-dlya-podrostkov-normoy/
  22. Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 // Урядовий кур‘єр від 03.12.2014. – № 225
  23. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878 // Урядовий кур‘єр від 06.11.2015 № 207
  24. Положення про Міністерство інформаційної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 2 //  Урядовий кур‘єр від 22.01.2015 № 11
  25. Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85 і від 14 січня 2015 р. № 2 / Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 р. № 127 // Урядовий кур‘єр від 17.03.2017 – № 51
  26. Офіційний сайт Міністерства інформаційної політики України [Електронний ресурс] // https://mip.gov.ua/content/askyourquestion.html
  27. МОН спільно з трьома міністерствами розроблять програму дій з антибулінгу у сфері освіти // https://mon.gov.ua/ua/news/mon-spilno-z-troma-ministerstvami-rozroblyat-programu-dij-z-antibulingu-u-sferi-osviti
  28. Офіційний сайт громадської організації «Ла Страда-Україна» // https://la-strada.org.ua/

 

ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ОРГАНОВ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ С ГРАЖДАНСКИМ ОБЩЕСТВОМ В МЕХАНИЗМЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Злободневность проблем обеспечения информационной безопасности, в частности относительно несовершеннолетних, обусловила актуализацию теоретического рассмотрения вопросов взаимодействия органов исполнительной власти с институтами гражданского общества.

В статье исследуется институциональный феномен взаимодействия, его характеристики, механизм реализации. Теоретические сведения подкрепляются анализом документов и анализом событий, отображенных на официальных сайтах министерств и отдельных общественных организаций. На основании этого обобщены причины недостатков, преодоление которых позволит существенно изменить в лучшую сторону существующую ситуацию в сфере обеспечения информационной безопасности несовершеннолетних.

Ключевые слова: взаимодействие органов исполнительной власти с гражданским обществом; субъекты обеспечения информационной безопасности; информационная безопасность несовершеннолетних.

 

INTERACTION OF EXECUTIVE POWER WITH CIVIL SOCIETY IN THE MECHANISM OF ENSURING INFORMATION SAFETY OF MINORS

         The study of the theory and practice of interaction between the executive and civil society institutions is in the center of attention of political scientists, managers, lawyers, sociologists. In spite of this, the topic of interaction of these subjects in the field of ensuring the information safety of minors turned out to be insufficiently studied. Essentially, the article consists of two parts. In the first part, the researcher examines the essence of the concept of interaction, characterizes it as an institutional phenomenon. He pays special attention to the issue of the mechanism of interaction between the executive authorities and civil society institutions. The author also systematizes a complex of reasons that determine the actualization of interaction in the field of information safety at the present stage. In the second part of the article, the author, using the methods of document analysis, content analysis, event analysis, induction and deduction, considers the reflection of interaction issues in regulatory acts of ministries and in practice. He points out that the main role in the issue under investigation belongs to the central executive bodies. Local executive authorities also take part, but their role is quite specific. The author pays special attention to the activities of the Ministry of Information Policy of Ukraine and the Ministry of Education and Science of Ukraine as the main subjects of ensuring information safety of minors. The author of the article establishes that the work is underway, but it does not have a systemic character. These issues are not sufficiently reflected on the official websites of the ministries. The researcher establishes the causes of such a state of affairs and predicts that the problem will grow into a large-scale one for Ukraine if the shortcomings are not resolved.

Key words: interaction of executive authorities with civil society; subjects of information safety; information safety of minors.